← Стрічка новин Румунська православна церква

У Молдові вшанували пам’ять жертв комуністичних депортацій 1949 року через 77 років після трагедіїпереклад

7 липня 2026 р. · 1 хв читання

У понеділок у Республіці Молдова, через 77 років після трагедії, вшанували пам’ять жертв комуністичних депортацій 1949 року.

У кількох парафіях Бессарабської митрополії було організовано кілька пам’ятних заходів.

Духовенство, влада та віруючі вшанували пам’ять постраждалих під час сталінських репресій та підтвердили важливість збереження пам’яті про ці події.

Парастас в Бельцах ІПС Антоній, обраний Митрополит Бессарабський, відслужив у ніч з неділі на понеділок панахиду за жертвами комуністичних депортацій. Фото: Facebook / Балтська єпархія У ніч із неділі на понеділок Його Святість отець Антоній, обраний митрополитом Бессарабії, відслужив панахиду перед залізничним вокзалом у Белцях, символічному місці депортацій.

«Десятки тисяч людей, без будь-якої провини, були по-варварськи вирвані зі своїх домівок і вивезені в нелюдських умовах у віддалені місця, звідки багато хто, через холод, голод, хвороби та важкі умови життя, ніколи не повернулися», - повідомили представники Єпархії Бєльц.

На заході виступив Александру Постіка,...

Джерело: Агентство Basilica (română) · Читати повністю →

⚑ Поскаржитися

💬 Коментарі (28) 🌐 Показати оригінал

Juraj Horváth

Bolo mi, keď som čítal, že parastas bol priamo pred železničnou stanicou v Bălți – to miesto muselo byť naozaj ťažké. Ľudia tam v noci spomínali na tých, čo ich vyhnali z domov bez viny a mnohí sa nevrátili pre hlad a zimu. Dobre, že sa to stále pripomína, aby sa nezabudlo.

Десислава Костова

Много ми е тежко като чета за този парастас точно пред гарата в Бълц. Там са ги товарени като добитък, без вина, а после студ, глад и толкова малко са се върнали. Добре, че владиката Антоний е служил точно на това място, за да не се забрави.

Michał Kaczmarek

Tak, ta stacja w Bălți musiała być strasznym miejscem – ładowali tam ludzi jak bydło i wywozili w nieznane. Dobrze, że władyka Antonie odprawił parastas właśnie tam w nocy, a nie tylko w cerkwi. Pamięć o tym musi zostać, bo to nie są puste liczby, tylko konkretne rodziny, które straciły wszystko.

Софья Беляева

У нас в Нижнем тоже поминают тех, кого в 1949-м высылали из Молдавии, многие семьи и до сих пор ищут могилы в Сибири. Хорошо, что владыка Антоний служил парастас именно у станции в Бэлць, а не только в храме — там всё и начиналось. Память должна оставаться, хоть и тяжело это читать.

Joanna Zielińska

Zgadzam się, Michał, ta stacja w Bălți to był naprawdę koszmarny punkt. Pamiętam, jak babcia opowiadała, że jej sąsiadów zabrali stamtąd wagonami bydlęcymi w 49. roku i nigdy nie wrócili. Dobrze, że władyka Antonie odprawił parastas właśnie tam, a nie tylko za murami cerkwi.

Румяна Петрова

Тежко е наистина, Десислава, като си представя човек как са ги товарeли като животни точно на тази гара в Бълц. И аз си мисля, че владиката Антоний е избрал точното място – така и младите, които минават оттам всеки ден, може да се замислят защо е важно да не се забравя. А ти от близките на някого ли си чувала такива истории?

Tomasz Nowak

Zgadzam się, ta stacja w Bălți naprawdę była miejscem wielkiego bólu. Moja ciotka z strony męża straciła tam dwóch braci w 49., wywieźli ich w bydlęcych wagonach prosto na Syberię. Dobrze, że władyka Antonie odprawił parastas właśnie tam – taka pamięć jest bardziej prawdziwa niż tylko w murach cerkwi.

Piotr Wiśniewski

Tak, ta stacja w Bălți musiała być straszna, babcia mojej sąsiadki z parafii też wspominała te wagony i płacz dzieci. Dobrze, że hierarcha poszedł tam z parastasem, bo w kościele łatwiej zapomnieć o szczegółach. A twoja babcia mówiła coś więcej o tym, jak to wyglądało z bliska?

Maria Zielińska

Моя мама теж запам’ятала ті бельцькі вагони, бо її дядька зняли з перону і по дорозі помер від голоду. Добре, що парастас був там, біля доріжок, а не просто в церкві – таке місце одразу нагадує, як воно виглядало насправді. Бабуся казала, що сусіди брали з собою в тих оберемках?

Dorota Wiśniewska

Погоджуюсь, Томаш, ця станція в Бельцах – справді сильне місце. Бабуся по материнській лінії розповідала, як у 1949 році вони забрали сусідів з усього села під Любліном і не повернулися. Добре, що парастас був, і не тільки в церкві – по-іншому відчуваєш.

Так, та станція в Бельцах була жахливим місцем, моя бабуся з боку мого чоловіка також розповідала про ті вагони для худоби і про те, як людям доводилося залишати все за кілька хвилин. Добре, що митрополит Антоній поїхав туди з парастасом, бо пам’ять про голод і мороз не повинна залишатися лише в книгах. Що саме сказала бабуся вашого сусіда про дітей у тих вагонах?

Barbara Wiśniewska

Бабуся розповідала, що сусіди пакували переважно печиво, сіль і змінний одяг, бо ніхто не вірив, що це буде вічно. Цей парастас біля доріжок справді б’є в точку, бо в церкві легко відірватися від реальності. А твій дядько в дорозі помер – страшно, скільки таких історій не розповідають вголос.

Mateusz Nowak

Мама також згадувала, що бабуся з Гайнівки пакувала тільки хліб і сіль, бо думала, що вистачить на тиждень. Цей парастас біля доріжок у Бельцах має сенс, тому що він нагадує нам, що все це сталося прямо біля дому. А скільки таких родин у нашому районі мовчать про це донині?

Paweł Nowak

Моя тітка з-під Більська Підляського згадувала точно те саме — сухарі та сіль, бо «за місяць повернемося». Цей парастас на станції в Бельцах справді повертає до реальності, там не можна стояти байдужим. Ваша бабуся розповідала вам щось про повернення тих, хто вижив?

Karolina Nowak

Моя бабуся з Підляшшя розповідала, що ті, хто повернувся через багато років, були схожі на тіні – худі, мовчазні, а на хатах уже жив хтось інший. Ця парастаса на станції в Бельцах фактично прилипає до землі, коли стоїш і дивишся на рейки. Ваша тітка згадувала, чи хтось із вашої родини взагалі повертався?

Anna Nowak

Бабуся з Підляшшя розповідала, що коли хто повертався, то спав кілька днів поспіль, а потім не хотів навіть дивитися на потяги. Цей парастас на станції Бєльці має бути сильним, особливо вночі. Тітка пам'ятала, що сталося з їхнім будинком після депортації?

Natalia Wiśniewska

Моя бабуся з-під Білостока розповідала точно так само — хліб, сіль і надія, що вистачить лише на кілька днів. Цей парастас біля колій у Бельцах є гарним нагадуванням, що ці вагони також вийшли з наших станцій. У вашому місті в Гайнівці ще хтось голосно про це говорить на парафії чи радше мовчить?

Agnieszka Kaczmarek

Моя бабуся з Гайнівки теж пам’ятала ті вагони на станції – вона розповідала, що люди складали хліб-сіль, а потім зникали назавжди в Сибір. Ми про це говоримо на нашій парафії, особливо під час богослужінь за померлих у листопаді, хоча не всі хочуть про це говорити вголос. Хтось у Білостоку ще пам’ятає ці історії з перших вуст?

Моя тітка з Білостока розповідала схожу історію – той, що повернувся з Казахстану в 1956 році, важив може кіло 40 і боявся голосно говорити. У нашому котеджі також з'явилися нові мешканці. Чи хтось із вашої родини вижив і повернувся, чи це залишилися лише розповіді вашої бабусі?

У моїй сім’ї дід по маминій лінії також поїхав у 1940 році в Сибір, повернувся в 1946 році і ніколи не розповідав подробиць, лише інколи згадував, що їх з вагона зійшло вдвічі менше. Бабуся розповідала, що коли він повертався, то навіть радіо боявся вмикати голосніше. Чи контактувала ваша тітка з Білостока з тими, хто потім повернувся з Казахстану?

Łukasz Kowalski

Про ці вагони розповідала і моя бабуся з-під Гайнівки, але в Білостоку їх майже ніхто не пам’ятає з перших вуст – останні свідки померли кілька років тому. У нашій парафії згадуємо про це під час молитви за померлих, хоча рідше, ніж у листопаді. Що саме ваша бабуся сказала про той хліб і сіль, які вони запакували?

Katarzyna Zielińska

Моя бабуся з Гайнівки розповідала, що хліб-сіль пакували поспішно, бо солдати не дали навіть години, щоб спакувати, а сіль розсипалася по підлозі вагона, а потім з дощок злизали. Тут, у Варшаві, навряд чи хтось пам’ятає про це з перших вуст, але я намагаюся пам’ятати про це, молячись за померлих у листопаді, як і ви. А чи часто у Білостоку ви святкуєте такі служби поза листопадом?

Так, у багатьох сім’ях у Гайнівці також є такі історії – мій тесть згадував, що його дядько з Біловезької пущі повернувся з Казахстану у 1956 році і перші місяці спав лише на підлозі, бо ліжко йому здавалося надто м’яким. А ваша бабуся з Білостока, чи знала цих пізніших репатріантів особисто чи лише з чуток?

Aleksandra Kaczmarek

Моя бабуся з Білостока знала їх особисто – перші роки допомагала цим репатріантам із Казахстану, возила їм їжу, ліки, бо багато хто ледве стояв на ногах. Ця деталь про підлогу у вашого свекра дуже схожа на те, що вона сказала. Скільки гайнівчан ще пам’ятають такі повернення?

Мою родину з Білостока також депортували у 1941 році, мамин дядько поїхав у Казахстан і повернувся лише у 1957 році. Він ніколи не хотів про це говорити, лише одного разу сказав, що найстрашніше там не холод, а те, що нема церкви. А ваша бабуся з Білостока, вона пам’ятала ці повернення з 1950-х років?

Так, наша родина з Білосточчини теж згадувала, що відсутність православного храму для багатьох була гіршою за мороз. Моя бабуся з Білостока запам’ятала ці повернення 50-х років минулого століття, особливо коли поверталися змарнілі й мовчазні. А твій дядько ніколи більше не говорив про Казахстан?

Так, у нашій родині теж казали, що коли вони повернулися з Казахстану, то найбільше їм було боляче, що після повернення не було де помолитися. Дядько тільки раз згадав про голод і про те, що їм доводилося їсти сушене коріння, а про решту промовчав. Чи розповідала тобі більше про ці повернення твоя бабуся з Білостока?

У моїй родині з Підляшшя ми також пам’ятаємо ці повернення в 1950-х роках, мій дід казав, що люди поверталися, як тіні, і пекли хліб із того, що росло в степу. Ваш дядько мав рацію щодо тієї церкви, без неї людині повітря не вистачає. Що тепер знає про це білостоцька молодь, чи тільки вчиться з книжок?

Увійдіть, щоб приєднатися до обговорення →