Увещание к девству

також: Умовляння до цноти свт. Амвросій Медіоланський 1. Ті, кого запрошують на великий бенкет, зазвичай приносять із собою подарунки. Будучи покликаний на бенкет у місто Бононія, де відзначалося перенесення (мощ) святого мученика, я також зберіг для вас дари, повні святості і благодаті. Дари зазвичай вважають тріумфами начальників, і ці дари також є тріумфами: адже перемоги мучеників складають тріумф Христа, вождя нашого. Втім, не сюди я прямував свій шлях; і тільки на ваше прохання я змушений був принести з собою те, що було приготовлено для інших, і тим самим з'явитися до вас не без певного надбання. І ось таким чином мою бідність, яка не могла б виправдати ваших очікувань, з надлишком заповнить мученик. 2. Ім'я мученика - Агрікола; у нього Віталій раніше був слугою, а тепер він – друг і співучасник його за мученицьким вінцем. Щоб оглянути місце, слуга вийшов наперед; за ним у повній впевненості, що місце виявиться вже підготовленим вірою раба, пішов пан. І, звичайно, ми вихваляємо (в пані) не чужі заслуги; адже мучеництво раба є (плід) навчання пана. Цей навчив, а той здійснив. У той самий час анітрохи не применшується і заслуга раба. Справді, хіба можна применшувати те, що дарував Христос? Чудово вже й те одне, що через служіння людині раб навчився, як догоджати Христові; водночас і пан набув суто похвали: у ставленні до раба – за вчительство, а щодо себе – за мучеництво. І ось змагаючись між собою в чеснотах, вони удостоїлися потім бути рівними. Пан послав раба на мучеництво першим, а раб потяг пана за собою. 3. Отже, (зовнішнє) становище людини анітрохи не є перешкодою для її прославлення; не знатність роду, а віра дарує заслужену нагороду. Чи раб, чи вільний – ми всі складаємо у Христі одно: і «кожен отримає від Господа в міру добра, яке він зробив» (Ефес. 6:8). Рабство не зменшує (заслуги) і свобода не збільшує її. Зверніть увагу, як ні в що ставиться тимчасове становище. «Чи рабом ти покликаний, – каже (апостол), – не бентежся... Бо раб, покликаний у Господі, є вільний Господа: так само і покликаний вільним є раб Христовий» (1Кор. 7:21–22). Розглянь, говорю, зміст (слів) апостола. Очевидно, він більше підніс того, хто покликаний у рабському стані, ніж того, хто покликаний з вільного стану. Бо з раба стає вільним Христа, а з вільного – рабом. Але насправді жодного Він не підніс, тому й іншому Він розділив однаково. І справді, у Христа рабство та свобода рівноцінні; між заслугами доброчесного рабства і свободи немає жодної різниці в заслугах; і немає власне великої гідності, окрім служіння Христові. Нарешті, Павло – раб Ісуса Христа: і якщо апостол хвалиться цим рабством, то, отже, воно славне. Чи справді не є найбільшою славою нашої те, що ми оцінені такою ціною, що викупаємося кров'ю Господа? Але продовжуватимемо далі. 4. І ось, коли гонителі примушували святого Віталія зректися Христа, а він (замість того) ще голосніше почав сповідувати Господа Ісуса Христа, коли вони застосували до нього всі види катувань, так що на тілі його не залишалося жодного місця, вільного від ран, тоді він вилив молитву до Господа в сліду. і Боже мій, повели прийняти дух мій; бо я давно вже згоряю бажанням прийняти вінець, який показує мені Твій святий ангел». І, закінчивши молитву, він віддав дух. 5. Святий Агрікола був відомий за людину дуже м'якої вдачі, тож її любили навіть вороги. Тому вони й відкладали його муку. І ця шанобливість з боку гонителів, поєднана з ненавистю до мучеництва, була (для нього) тяжчою за будь-яку жорстокість. Нарешті, коли Агрікола залишився непохитним, його розіп'яли. Звідси ясно, що милостиве ставлення з їхнього боку було не виразом прихильності, а обманом. Стратою раба вони хотіли залякати пана. Але Христос обернув це на благодатний (дар): пан наслідував приклад свого раба. 6. Навіть імена їх обох (начебто навмисне) були пристосовані до мученицького подвигу; обидва вони, мабуть, найменуваннями були приречені на мучеництво. Один називався Віталієм як би (на знак) того, що він зневагою до цього життя думав здобути собі життя справжнє, вічне. Інший був Агріколою, ніби для того, щоб сіяти добрі плоди духовної благодаті та зрошувати насадження своїх подвигів та всіх чеснот потоком святої крові. 7. А вони були поховані на землі юдеїв, серед їхніх власних могил. Іудеї сильно хотіли взяти участь у похованні їх разом із тими рабами, Господа яких вони відкинули. Так колись сказав і Валаам: «Нехай помре душа моя в душах праведних» (Числ. 23:10); однак, за життя свого він не долучався до діянь тих, серед душ яких він хотів померти. Так і цих, яких гнали за життя, вони стали вшановувати після смерті. Також ось і там, ніби відокремлюючи троянду від терня, ми розшукували останки мучеників. 8. Коли виходили святі останки, нас оточував густий натовп юдеїв; були присутні з радістю і тріумфом і члени Церкви (populus Ecclesiae). Бачачи мучеників, юдеї говорили: «Квіти з'явившись на землі; християни ж говорили: час обрізання прийде» (Пісн. 2:12). Вже і «жняй винагороду приймає» (Ів. 4:36). Інші посіяли, а ми пожинаємо плоди мучеників. Іудеї, слухаючи голоси тріумфальної Церкви, знову говорили між собою: «голос горлиці чути в землі нашій» (Піс. 2:12). Тому чудово сказано: «День дні відригає дієслово і ніч ночі сповіщає розум» (Псалом 18:3). «День дня» – християнин християнину, «ніч ночі» – юдей юдею. Словом, юдеї показували, що вони мають знання про мучеників, але не мають знання про Слово; т. е. (мають знання) не згодне з знанням Єдиного Благого і Єдиного Істинного: «Бо Боже правди не розуміє, і свою правду шукає поставити, правді Божої не підкоряючись» (Рим. 10:3). 9. Отже, приніс я вам дари, які зібрав своїми руками, саме ті переможні знаки хреста, благодать якого ви знаєте від його діл. (Цю благодать) сповідують навіть самі демони. Інші нехай збирають золото та срібло і витягують їх із невідомих жил, нехай вони збирають дорогоцінні зв'язки намистів, – весь цей тимчасовий скарб і часто загибель для володарів його. Ми ж збирали цвяхи мученика; і їх було далеко чимало завдяки тому, що ран у мученика було більше, ніж членів. Коли ми збирали ці цвяхи, то мученик ніби вигукував до єврейського народу: «Принеси руку твою і вклади в ребра Моя, і не будеш невірним, а вірним» (Ів. 20:27). Ми збираємо переможну кров та дерево хреста. 10. Коли свята вдовиця просила цих дарів, ми не могли їй відмовити. Тож прийміть дари спасіння, які тепер покладаються під священними вівтарями. А свята вдовиця та – це Юліана, яка приготувала і запропонувала Господу цей храм, який ми сьогодні освячуємо; вона, в особі свого потомства, яка вже освятила Господеві храми цнотливості і непорочності, гідна такого приношення. Бажаючи говорити про Юліана, я згадав про Юдею. І мова не помилилася, але зробила точне визначення. Насправді, Іудея – це душа, яка сповідує Христа. Ось навіть (сказано): «відомий в юдеї Бог» (Псал. 75:2), тобто: там, де Його сповідували, а не де Його заперечували. Отже, духовна юдея там, де більше і чистіше розуміння; «Яке спасіння від юдей є» (Ів. 4:22). Таким чином, помилка язика відкрила свідчення святості. 11. Отже, вшануємо цю вдовицю, бо написано: «вдовиці шануй справжні вдовиці» (1Тим. 5:3); хоч, втім, нашої словесної почесті не шукає ця вдовиця, яка, маючи свідчення від добрих діл своїх, піднеслася до виконання апостольської заповіді, яка добре виховала і ще краще навчила синів своїх. 12. І хто не оплакував її як сироту та гідну жалю в той час, коли вона втратила чоловіка? Вона ж, навпаки, сильніше оплакувала того служителя (Церкви), якого схопили біля святого вівтаря, ніж свого чоловіка чи батька дітей. Хоча з втратою чоловіка вона втратила захист і втіху, проте для неї святої думки нещастя Церкви було важчим. 13. Вона, підперезавши схованки свого розуму, у вигляді оточуючої її сім'ї, що складається з трьох дочок і одного сина, надихнувшись тим, чого зазвичай інші бояться, звернулася до своїх дітей з такою промовою: «Діти! ви втратили батька, але у вас лишилася мати. Звичайно, було б краще, якби батько був живий, а матері не було. Однак, як я ні слабка і ні безпорадна, але все ж таки під умовою вашого бажання піти (за мною) я покажу вам те, на підставі чого ви можете думати, що ваш батько не залишив вас: у вас є навіть кращий батько - Отець небесний. Це той, що був опорою навіть для цих батьків. І справді, яка ж інша надія лишається тепер у нас? Батько ваш був багатий на благодать, а не на гроші; він був багатий на служіння своє, а не родові маєтки; його спадщина – віра, яка становить цінність перед Богом та нікчемність для світу. Він залишив вам досить багату спадщину, якщо ви підете його завітам. Тільки одна віра нероздільно належить тій та іншій статі, тоді як цензове майно належить чоловікам, а посаг – дівчатам. 14. І ось ти, сину, колись любий батькові, пам'ятай, чим ти завдячуєш своїй матері, – (пам'ятай), що ти маєш підтримати добре ім'я свого дому. Тебе перепрошує вік, але тебе зобов'язують права спадщини. «Нехай веселяться, сину, батько і мати про тебе» (Прип. 23:25). Не глянь свою матір як нерозсудливу. «Царове пророцтво, – говориться в Писанні, – його ж наказу мати його» (Прип. 31:1). (А) що є син, який дотримується Слова Божого? Син (мій) первородний, тобі кажу: «Що, дитино моє чрево? що чадо моїх молитов? Не дай дружині твого багатства» (Прип. 31:2–3). Чуєш, що говорить Премудрий, що стверджує Писання. 15. Розміркуй, хто допоміг тобі народитися: ти скоріше син обітниць, а не моїх хвороб. Розсуди, до якого служіння батько присвятив тебе самим ім'ям, коли назвав тебе Лаврентієм. Ми послали свої обітниці туди, звідки запозичили ім'я. І ось за обітницями пішло виконання їх; віддай же мученикові те, чим ти завдячуєш йому. Він випросив тебе нам, а ти зроби те, що ми обішали про тебе нареченням цього імені. 16. Що ж інше, сину, на твою думку, ти маєш обрати, як не Бога твоїх батьків? Адже Він робить бідними і багатими, упокорює і підносить, піднімає бідняка з землі і зводить жебрака з нікчеми і разом з могутніми дає йому можливість сидіти на престолі слави та спадщини; Він виконує бажання того, хто просить, і благословляє літа праведного (1Цар. 2:7–9). Що, сину, краще за це? І що інше уявляє життя людини на цій землі, як не швидкого скорохода? Ось ми пройшли (земну ниву) і нічого не бачили. І про якби, ми (тільки) були подібні до цього скорохода, і таким чином нічого не бачили і не піднімали ніяких тягарів! І особливо важкий рух безплідний і тягар марний. Будучи марним, воно навіть і не легко: воно не вільне від гріха, а тяжка лихва гріховна. Тому святий Йов і ​​вигукує: «Чи не спокуса життя людині на землі, і як найманця повсякденного життя її? Або як же раб, бояйся Господа свого і вибравши сінь? Або як найманець, кожен винагороди свої? Так і аз ждах місяці тщі, ночі ж хвороб дано мені суть. Коли засну, кажу: коли день? Коли ж устану, поки: коли вечір? Виконаний же був хвороб від вечора до ранку. А життя моє швидше за попел, а загине в марній надії» (Іов. 7:1–4, 6). Отже, людина – ніщо, якщо тільки ти, Господи, не поглянеш на неї і не відвідаєш до ранку і не введеш її до спокою. Якщо дерево зрубують, воно знову пускає паростки і розквітає від дії води: людина ж, коли впаде, перетворюється на ніщо і йому наступають скорботи. 17. Отже, якщо ви, діти, хочете уникнути всіх цих неминучих спокус, то ви повинні прагнути непорочності тіла, яку я і пропоную вам у вигляді поради, але не вселяю у вигляді наказу. Справді, щодо дівства може бути дана лише порада, але не наказ. Воно – скоріше справа бажання, а не заповіді. Адже те, що належить благодаті, не наказується, а лише є предметом бажань; воно пропонується для вільного обрання, а чи не для обов'язкового виконання (servitutis). Тому апостол і каже: «Про діви ж наказу Господнього не їм, а пораду даю, бо помилований від Господа» (1 Кор, 7:25). Бо він читав, що Господь сказав скопцям: «Олиці збережуть заповіді Моя і оберуть я Аз Я хочу, і містять заповіт Мій, дам їм у домі Моїм і в огорожі Моїй місце відоме, найкраще від синів і дочок, ім'я вічно дам їм і не збідніють» (4). Дам вам, каже, найкраще місце; в даному випадку Він звертає свою мову до скопців, тобто до тих, що оскопили себе, відсікши дітородні частини. Отже, ось ті, яким належать на небі переважні перед іншими нагороди. 18. Їх прославляє у своїй євангелії Син Божий. Бо коли апостоли сказали: якщо таке становище людини, що їй не дозволено пустити «жінку..., хіба словесі перелюбна, то їй не треба одружуватися, Господь відповів їм: не всі вміщають словесі цього, але їм дано є» (Матф. 19:9, 11), т. е. щоб (незайманий стан) було всім доступним. Тільки для тих одних легко прийнятно, яких осяяла божественна благодать і які, щоб досягти Царства небесного, змогли оскопити себе. 19. Ви чули, діти, яка велика нагорода непорочності. Нею набувається Царство, Царство ж небесне дарує ангельське життя. І вам я раджу саме це, що найпрекрасніше, – (я вам раджу) стати серед людей ангелами, які не пов'язані між собою жодними шлюбними узами (Матв. 22:30). У всякому разі, ті, що не виходять заміж і не одружуються, перебувають на землі як ангели; вони не відчувають скорбот плоті, вони не знають рабства, вони вільні від скверни мирських помислів; навпаки, вони спрямовують свої думки до божественних предметів, вони, ніби скинувши з себе тілесну немину, думають не про те, що властиве людині, а про те, що суть Божі. 20. Подумайте, дочко, скільки вам не вистачає, якщо ви, не маючи батька, захочете вийти заміж. Бракує гарного посагу; якби навіть і цього було достатньо, то й тоді ви купили б собі за велику ціну (тільки) рабство. І ось за справжніх умов, коли ви не маєте батька, хто тільки не зробить вам зневаги? Куди ви вдастеся, де шукатимете заступництва проти образ чоловіка? А скільки негараздів у самому подружжі? як у більшості випадків тяжкі образи? які - пута? 21. Перш за все, саме подружжя є пута, якими дружина (nupta) прив'язується до чоловіка і віддається йому в підпорядкування. Правда, узи кохання приємні, але все-таки вони узи; дружина не може звільнитися від них, хоча б цього й побажала (вона не може) мати навіть своєї вільної волі. Апостол каже: «Дружина своїм тілом не володіє, але чоловік» (1Кор. 7:4). І що дивного в цьому щодо жінки, коли і чоловік також не має влади над своїм тілом, але дружина? Якщо немає влади над собою сильніший, то наскільки менше (цієї влади) у найслабшого? Отже, взаємне рабство не полегшує дружину, а навпаки, пов'язує її ще міцніше. 22. Отже, дивіться, що говорить Писання, що радить апостол. І хто може дати вам найкращу пораду, як не ця посудина божественного обрання? Послухайте, що каже він: «Я хочу, щоб усі люди були як і я» (1Кор. 7:7). І далі каже він про незаміжніх і вдовиць: «добре їм, якщо перебувають як і я» (1Кор. 7:8). Я хочу, щоб ви були послідовницями цього великого апостола, щоб ви наслідували його життя; а він уникав кайданів подружжя і хотів бути в'язнем Христа Ісуса. Якби він був пов'язаний співжиттям (contubernio) подружжя, то він не міг би досягти такої великої благодаті апостольства. 23. Якщо ж той, який і за вченням (своєму) був чудовим і мав такий великий дар Христа, визнав дуже важливим утримуватися від вступу в подружній союз, якщо він для того і залишився в такому стані, щоб не завдати надто великої шкоди своєму служінню, - тому що завжди бути вільним для молитви і завжди в молитві, і завжди в вільному для молитви і завжди, відволікає турбота, пов'язана з подружжям і спрямована на те, як йому догодити дружині: – то само собою зрозуміло, що слід обрати вам, яким тільки дівоцтво може дати свободу. Справді, одружена продається в рабство за свої ж (власні) гроші. Навіть раби – і ті купуються за сприятливіших умовах порівняно з укладенням подружжя: у разі рабське служіння купується, тоді як у другому – до рабства додається ще плата. Та жінка, яка продається у шлюбі, обвішується золотом і за цим золотом вона оцінюється. 24. Випробувала я, діти, праці шлюбного союзу, негаразди подружжя, і все це – з добрим чоловіком; навіть із таким добрим чоловіком я і то не була вільною: я служила чоловікові і намагалася догодити йому. Господь змилосердився, зробив його служителем вівтаря, і ось незабаром потім він узятий і в мене, і в вас; і, можливо, з милосердя Божого, все це з тією метою, щоб йому не називатися (більше) чоловіком. 25. Ви бачите, діти, мати похилого віку від хвороб і все ще не дозріла для служіння вдовиці. Ви бачите, що всякий захист та обладунки мої втрачені. У мене немає ні допомоги з боку чоловіка, ні обдарування дівоцтва. Втім, не про себе я дбаю: про вас я журюся, про вас я розмірковую. Тяжкості подружжя залишилися моєю долею, а допоміжні засоби зникли. О, як я хотіла б ніколи не користуватися ними! 26. Але ви можете зняти провину з батька та полегшити матір; те, що втрачено нами, відновіть ви. У тому випадку ми не розкаятися в шлюбі, якщо наша праця принесе вам користь. Бути матір'ю незайманих я вважатиму дуже близьким до того, як би я сама зберігала невинність. Подивіться, діти, яку матір вибрав собі Господь Ісус, ідучи в цей світ. Він прийшов, щоб через Діви дарувати спасіння світові, і падіння дружини дозволив народженням Діви: нехай також і ваша непорочність дозволить мої гріхи. 27. Подивіться, скільки блага містить у собі цнотливість. Як бачите, я (тепер) залишилася сиротою і потребую захисту. Але якщо ви захочете залишатися так 47 , то я ні в кого не шукатиму допомоги: вінець вашої непорочності дасть мені достаток всякої допомоги. Хто тоді не назве мене щасливою, мене, яку тепер вважають нещасною? Хто не вшанує матері стільки незайманих? Хто не перейметься повагою до палацу цнотливості? 28. Багатьох дружин божественне Писання показало світові, але честь загального порятунку воно дарувало лише дівам. У Старому Завіті єврейський народ, замкнений і з суші і з моря, діва перевела через море, як по суші (Вих. 15:20); у Новому Завіті (in Evangelio) Діва народила Творця та Викупителя світу. Дівою є і Церква, яку апостол ревнував «представити Христу чистою дівою» (2Кор. 11:2); дівою є дочка Сіону (Іс. 37:22), діва – і те небесне місто Єрусалим, в яке не входить нічого мирського (commune) і нечистого (Ап. 21:27). Діва – і та, яку закликає Ісус, звертаючись до неї зі словами: «Прийди від Лівану, наречену, прийди від Лівану; прийди і перейди з початку віри» (Піс. 4:8). Вона не тільки прийшла (transivit), а й пройшла (pertransit) дівою: поспішаючи до нареченого, вона переходить світ (transit mundum) і сягає (pertransit) Христа; інакше кажучи, це означає, що Христа, що посвятила себе, прагне до небесного і мине межі земного. Та й сам Наречений іде до своєї нареченої так, що скаче через гори, стрибає через пагорби (Піс. 2:8). 29. У похвалу ж дівоцтва він додає ще: «вертоград укладено сестро моя, Наречена, вертоград укладено джерело запечатаний» (Пісн. 4:12), - (укладений) для того, щоб дівоцтво, огороджене затворами цнотливості, приносило кращі плоди, щоб у ньому були непошкоджені. Бережіть цей сад душі вашої, це джерело чистої вологи, щоб хтось не обурив його у вас, щоб хтось не роздрукував це джерело, яке запечатала у вас природа (genitalis origo). Нехай ніхто не викрадає виноградника вашої душі і не насаджує (замість нього) дешевих овочів. Адже виноградник – це ніби плоди дівства, а подружжя – це ніби насадження овочів, які часто піддаються дії холоду; і тому як і травні овочі, скоро відпадає і в'яне, якщо тільки не покладе кінця йому старість, або не підніме його до досконалості утримання. 30. Отже, нехай не приходить до вас Ахав з побажанням погубити та знищити виноградник ваш (3Цар. 21:2); нехай не приходить до вас і Єзавель – цей суєтний потік цього віку, – справді, цим ім'ям позначається порожній і суєтний достаток; - Навпаки, нехай прийде до вас Навот, що приходить від батька, як це виходить за тлумаченням самого імені, - Навот, який захищає виноградник кров'ю своєю і за нього пропонує смерть свою. Це Він за нас був побитий камінням, за нас він помер, за нас він піддавався лжесвідченням; це він, будучи багатим, прийшов до нас приниженим, щоб ми збагатилися його злиднями. Він є Лоза, яка багатими плодами своєї благодаті наповнила весь всесвіт. Нехай Він перебуває в ваших серцях, глибоко зміцнившись (в них) коренем (своїм); нехай і ваш плід, таким чином, буде рясним, і полум'я тілесних пристрастей нехай стримується вологою духовної благодаті. 31. Це він прийде на хмарі легені, як сказав пророк: «Ось Господь сидить на хмарі легше і прийде до Єгипту» (Іс. 19:1), показуючи, що в Єгипет, тобто на страждання від цього світу, він прийде через посеред Діви. Отже, він назвав Марію хмарою, тому що вона носила плоть (Господню), – легкою ж тому, що вона, необтяжена жодним тягарем подружжя, була Дівою. Вона жезл, прозябающій колір, тому що дівство (її) чисте і спрямоване до Господа з вільного визволення серця, тому що вона не ухиляється ні на які колісні шляхи турбот цього світу. 32. Ось чому Господь з хреста і доручив її улюбленому учневі своєму святому Іванові (Івана 19:27), який сказав «батькові своєму та матері своїй: не бачиш тобі» (Втор. 33:9). І, дійсно, покликаний Христом, він залишив отця і пішов за Словом. Діва і доручається саме йому, бо він не знав своїх; доручається йому, бо він від персей Христових черпає мудрість; доручається йому, тому що він не пізнав своїх братів і не знав синів своїх. Тому закон і благословляє його: дайте Левію істинних його, дайте Левію жереб його (Втор. 33:8). 33. І з того часу він узяв до себе Матір Господню; дійсно, ми бачимо в Писанні, що «з того часу співати учень у своясі» (Ів. 19:27). Що ж означає «у своясі», коли він уже залишив батька і матір і пішов за Христом? І яким чином «в своясі» , коли самі апостоли говорили: «Ось ми залишилися всі і в слід тобі ідохом» (Матф. 19:27)? Що свого було в Івана, що не мав мирського і тимчасового, що не був і від світу? Отже, що в нього було? Звичайно, тільки те, що він прийняв від Христа. Він – добрий володар слова і мудрості, добрий посуд (receptor) благодаті. Послухайте, що апостоли сприйняли від Христа: «Прийміть, – говорить Він, – Дух Святий, їм же відпустіть гріхи, відпустяться їм і їм же тримайте, тримаються» (Івана 20:22–23). І Мати Господа Ісуса не переселилася ні до кого іншого, як до носія благодаті, в якому Христос мав свою оселю. 34. Отож, і ви, мої діти, дайте цьому справжньому Левію істинних його. Будьте хмарами, але легкими хмарами. І ви будете ними, якщо тільки дівоцтво полегшить вас від тягарів життя (conditionis) і просвітить морок цієї тлінної плоті. Тому й каже вона: «чорна єсмь і добра, дочки Єрусалимські» (Пісн. 1:4); чорна – плоттю, добра – дівоцтвом. Отже, одружені суть хмари, і хмари важкі; я навіть вважаю, що найменування беруться взято саме від хмар. І насправді, коли ті, хто виходить заміж, отримують покривало, вони прикриваються їм на кшталт хмар. Воістину, важкі хмари – ті, що несуть тягар шлюбного життя. Кажуть, що дійсно вони відчувають тяжкість у утробі, тільки-но сприймуть насіння зачаття. 35. Тож дайте Левію щирих його. А що може бути більш істинним, як не те непорочне дівство, яке зберігає печатку цнотливості та даровані природою затвори невинності? І ось, коли молода дівчина, скуштувавши подружжя, позбавляється квітки (свого дівоцтва), вона вже втрачає те, що складає її власність, і до неї домішується чужий елемент. Насправді справжній стан є те, в якому ми народжуємося, а не те, в яке ми змінюємося; (істинно те), що ми отримали від Творця, а не те, що ми сприйняли від співжиття. Отож, дайте істинному Левію, цьому голові священства, істинному Аарону, істинному Мелхиседеку, істинних його, тих істинних, яких він сам створив, а не тих, яких справив звичай цього віку; нехай він, таким чином, пізнає в вас діяння своє і ту неосквернену і неруйновану, даровану вам природою, печатку (дівства). 36. Дайте йому, явіть йому того Адама, який існував до гріхопадіння, і ту Єву, яка перебувала лише до моменту, коли вона випила згубну отруту змія, (явіть їх обох, якими вони були) перш, ніж спотикалися про підступ його, коли вони не були ще володарями того, чого вони повинні були. Та й тепер, навіть гарні подружжя містять у собі щось таке, чого соромиться один перед одним самі подружжя. Отже, будьте, діти, такими, якими були Адам та Єва в раю. Про них написано, що після того, як Адам був вигнаний з раю, він пізнав жінку свою, і та зачала та народила сина, якого назвала Каїном; потім знову зачала та народила сина, якому дала ім'я Авель (Бут. 4:1–2). І ось другий плід виявився кращим, ніж перший, бо той був непорочний, а цей безбожний. Той приліплювався до Бога і весь був Господній (a Domino), а цей – мирська та земна спадщина. Тому в тому передвіщається спокутування світу, а в цьому – його падіння. У тому - жертва Христова, а в цьому - вбивство диявола. Отже, нехай у вас, діти, нічого спільного зі світською спадщиною, не думайте про придбання собі якоїсь частини з земних юдейських володінь. 37. Ми читаємо, що Мойсей, тобто закон, визначив усі землі, набуті війною та вбивством, розподілити за жеребом єврейському народові. Ділянку з цих земель випросили собі і дочки Салпаада на тій підставі, що вони були його дочками (Втор. 27:1). Однак той же Мойсей не приділив землі Левитам, проживання яких було не земне, а більш високе. Їм він призначив лише винагороду за їхнє священне служіння – без землеробської праці. Запитуєш, що це за дочки Салпаада, які шукають землі? Як показує значення (імені), під ними треба розуміти затьмарення вуст. А воно буває, звичайно, у тих, у яких немає слова в устах їхніх та істини в промові їх (Псал. 5:10), як це ми й бачимо в юдейському народі, який не хоче сповідувати Бога Христа Ісуса Сином Божим. Ось такі і шукають землі і прагнуть до спадщини такого роду, щоб проливати над ним піт упродовж свого життя, і замість плодів пожинати тернину турбот і хвилювань. 38. Отже, ви, дочки, які віруєте у вічне світло, що просвітлює всяку людину, які сповідуєте Христа не як у тіні, а у світлі, уникайте (зазначеного) затьмарення уст. Ось народ, який ходив у сіни смертній, і світло з'явилося для них (Іс. 9:2). Отже ми, сповідуючі Христа, були (колись) у сіни, але тепер уже вільні від неї. І хоча таким чином разом з вами мені дозволено буде сказати, що ми сповідуємо Христа; але будемо сповідувати ще: я – вдівство, а ви – дівоцтво. Нехай здійсниться в нас сповідання устами на спасіння. 39. Тож дайте Левію, цьому Спасителеві нашому, жереб його. Жереб його – це левитське служіння, жереб його – дівоцтво, жереб його – вдівство; справді, не лише діва, а й незаміжня жінка дбає про Господнє. Тому апостол і сказав: У Ньому і за жеребом ми утвердилися (Ефес. 1:11). Справді, як у Старому Завіті земля була поділена за жеребом, так і в Новому Завіті (in Evangelio) ми присвячуємося Господу ніби за якимось жеребом. Тому й написано євангелістами: «поділивши ризи мої собі і про одежу мою меташа жереб» (Пс. 21:19; Іван 19:24). І апостоли, коли треба було обрати дванадцятого апостола на місце Юди, ухвалили дар (munus) апостольського служіння надати за жеребом. І ось, після молитви про те, щоб Господь вибрав з двох, кого Він бажає, жереб упав на Матфія (Дії 1:26). 40. Отже, той давній поділ жеребом був земним, а це духовним. Там – набуття матеріальних благ світу цього, а тут – набуття особистого служіння; там – спадщина турбот, тут – поділ обдарувань (gratiarum); там ми маємо поля, виконані працею і смутком, а тут нами має Христос. Чому святий Давид і каже: «Стяжав утроби мої» (Пс. 138, 13). Нехай же, діти, Він має утробу вашу, щоб вона була розсадником цнотливості, збудником чеснот. Присвятіть себе Христові і сповідайтеся Йому, говорячи так: «Чи моя частина, Господи» (Псал. 118:57). Так може говорити тільки незаміжня, заміжня сказати цього не може; адже вона прагне того, як їй догодити своєму чоловікові, і тільки незаміжня (намагається догодити) Христу. Та складає спадщину світу, а ця – спадщина Христова. 41. Левит, спадщина Христова, це той, що не привласнює собі нічого з земного. Хто шукає жінку, той уже не може сказати: «Часть моя єси, Господи» (Псал. 118:57). Але що каже служитель Христовий: «Срібла і злата, – каже, – нема в мене, але що імам – це ти даю: в ім'я Ісуса Христа Назорея встань і ходи» (Дії 3:6); і це він отримав тому, що не шукав золота. Справді, його послали без жезла, без суми, без грошей. Тому його й прославляли; тому що він не мав того, чого не отримав; він не соромився бідності, тому що викупив його принижений (pauper). Ось чому Він і сказав: «Устань і ходи», – це тому, що він читав у Писанні: «Цей жебрак покликав, і Господь почув і» (Псалом 33:7). 42. Отож, нехай буде вашою долею Господь, Господь, що творить і неплідну, і породжує. Створює Він ту й іншу, але одна народжує у смутку, а інша радіє у безплідності (своєму); цією останньою сказано: «Веселись, неплоди, що не народжує, вигукуй і заволаєш, нечревохворіла» (Іс. 54:1). І, дійсно, вона має синів без мук народження. Тому в додатку до Церкви і говориться: «Хто чув..., чи виникла країна одного дня і чи народився народ» разом (Іс. 66:8)? Але в один день земля не народжує, а народжує благодать. Коли настає день Великодня, то по всій особі землі (in toto orbe) відбуваються обряди хрещення, одягаються покривалом присвячувані діви. Отже, одного дня без жодної скорботи Церква зазвичай народжує багато синів і дочок. І тому-то чудово говориться про людей, що присвячуються: і народився народ разом (Іс. 66:8). 43. Бачите таїнства, бачите благодать Христову, благодать Святого Духа, що подається ніби за якимось жеребом, бо не за ділами, а за вірою кожен виправдовується Господом. Справді, як випадання жереба залежить не від нашої влади, а від випадку, так і благодать Господа посилається не як платня за заслугу, а як би свавілля. Тому про поділ обдарувань (gratiarum), що посилаються різними способами рабам Божим, апостол і каже: «Все ж ця діє єдиний і той самий Дух, поділяючи... котрого як хоче» (1Кор. 12:12). «Яшкірі хоче», каже, а не як годиться. Справді, тим, хто вимагає більшої плати за працю і скаржиться на те, що вони отримали рівну (плату) з тими, що прийшли після, Господь каже: «чи око твоє заздрісне від того, що Я добрий» (Матв. 20:15)? 44. Дайте ж, діти, жереби ваші Тому, Який зазвичай дарує своїм рабам нагороду, що перевищує ціну праці. Дайте істину Його чоловікові святому (Втор. 33:8), тобто: (Даруйте) непорочність; бо невинність Того, Який прийшов, чужий усякої скверни. Отже, і дівоцтво є істиною, а втрата його – брехня. Тому стійте твердо в серці своєму, подібно до доброго виноградника в порослях своїх. 45. Багато буває спокус; тому й каже Писання: спокусили його спокусою і злословили його на воді суперечки кадис (пор. Псал. 105:14, 32; Втор. 32:51). Дівство спокушається численними шукачами, і коли незаймана вирішить залишитися непохитною, тоді і є суперечники. Шукач вступає в суперечки і у разі заперечення вдається до злослів'я. Становище незаміжнім – все одно чи це буде діва чи вдова – видається (тоді) ганебним. Кадис - це і є незаміжня, яка свята тілом і духом, яка, присвятивши себе Господу, залишила батьків і не виконує бажання тих, які зазвичай кажуть їй: ти, дочка, маєш дати нам онуків. Кадіс – це та, яка не знає дітей. І якщо таким чином вона багатствам віку цього віддає перевагу ганьбу Христову, яка необхідна для будь-якого, хто прагне догодити Христу, то не тим більше (маємо вчинити так) ви, яких Батько закликає до непорочності і мати умовляє слідувати тому, що складає вимогу обов'язку. 46. ​​Отже, дівоцтво є благом. Чому (Писання) і каже: хто «розсудив їсти в серці своєму дотримувати діву свою, добре творить. Тим же і вдай шлюбу свою діву добре творить; і не вдай краще творить» (1Кор. 7:37–38). Той добре надходить у вигляді спокуси (laqueum), а цей надходить краще через користь. Те (здійснюється) заради лікування, це для отримання нагороди. «Блаженніша ж є, якщо тако буде за моєю порадою. Бо мнуся і я Духа Божого мати» (1Кор. 7:40). Отже, підіть, діти, раді апостола, цьому дару Святого Духа. 47. Візьміть і ви тимпан у ваші руки, як взяла його Марія, сестра Мойсея та Аарона; (і) виходьте зі словами: «Поїмо Господеві, славно бо прославися, коня і вершника вверже в море» (Вих. 15:21). Умертвіть ваші члени подібно до тимпану. Нехай не хвилює їх ніяка тілесна хіть (lascivia carnis), нехай загине (у них) всяке почуття тілесної пристрасті. І серед померлих пожадливостей тіла нехай буде відомий вам один тільки помірний голос духу. Якщо ви помрете для гріха, ви будете живі для Бога; але живі будете тільки тоді, коли у вашому мертвому тілі не буде жодного бажання. 48. Майте в руках ваших хрест Господа Ісуса, і зводіть його в своїх справах. Зневажайте безодню світу цього і проминемо його. Він подібно до коня, що видає хтиве іржання, нехай не знаходить у вас якогось притулку; нехай потоне кожен, хто тільки забажає переслідувати та опанувати вами. Нехай по правій і лівій стороні навколо вас буде водяна стіна, що поміряє всякий тілесний запал ваш, доки Боже благовоління не переселить вас до тих уявних дванадцяти джерел і сімдесят пальмових дерев, у той спокій великої суботи, і не удостоїть поселити вас на гору своєї спадщини, де святий. 49. Зодягніться, діти, у Господа Ісуса, шукайте справжньої премудрості, про яку говорить Йов: «А мудрість звідки знайдетеся? і яке місце є ведення» (Іов. 28:12)? «Безодня мова: немає в мені. Море мовило: нема зі мною» (Іов. 28:14). Добре сказала безодня: «нема в мені», бо Він воскрес; немає в ній Того, Кого вона не могла втримати. Та й в Євангелії ти знайдеш, що жінкам, що прийшли до гробу, ангели сказали: «Ісуса розп'ятого шукаєте: нема тут, бо воста» (Матв. 28:5–6 ). Що означає: немає тут? Це означає: немає Його в труні, немає Його в пекло, але Він на небі. І море також, - тобто вік, цей світ, - каже: «Нема зі мною» , бо понад світ Той, котрого не змінили ні падіння, ні принади світу цього, тому що Він «гріха не сотвори, ні знайдете лестощі в устих Його» ( 1Петр. 2:22 ). Отож і безодня сказала: «Нема в мені», і море сказало: «Нема зі мною». Але небо не сказало, що немає в нього Того, Кого воно сприйняло воскреслим. І рай не сказав: «нема в мені» Того, Якого він, – після звільнення розбійника за словом Самого Господа: «День зі Мною будеш у раю» (Лук. 23:43), – пізнав як свого Царя. 50. Залучіть, діти, мудрість у внутрішні скарбниці вашого серця, бо вона, яка не знає смерті, дорога за золото і срібло; і адже не мертві вихвалять Тебе, Господи, але живі (Пс. 113:25). Тому, щоб жити вам, і ви хвалите Господа, хвалите Його і вдень, і вночі. А хвалити Його ви будете тільки тоді, якщо вас не відвертатиме від Нього ніякий потяг до подружжя, жодна мирська турбота; насправді ті, хто обирає жереб подружжя, несуть тягар турбот про справи світу цього. 51. Подумайте, діти, чим ви зобов'язані стосовно батьківських обітниць. Ми відкрили до Бога уста свої, і воля батьків є (законною) обітницею. Ми просили, а ви виконаєте. А яка сила батьківських обітниць, вас має навчити дочка Єффая галаадського; вона, щоб обітниця батьківська не виявилася марною, принесла в жертву навіть своє життя (Суд. 11:31). Адже стурбований несприятливим перебігом бойових дій, (Єффай) дав обітницю, у разі вдалого результату битви, принести в жертву Богу те, що, при його поверненні додому, перш за все йому трапиться назустріч. І ось коли перемогу було здобуто, до нього виходить назустріч донька, яка більш, ніж інші, перейнялася радісним тріумфуванням з нагоди перемоги і за обов'язком любові (до батька). Батько заридав і забув усі свої почуття, коли згадав про (свою) обітницю. Дочка запитала його про причину (такий стан), і він розповів їй, що обіцяв Господу. Тоді дочка почала переконувати його, щоб він виконав дану їм Господу обітницю. І таким чином вона викупила необережну обітницю батька своєю кров'ю. 52. Все це стосується вас. «І ось ти, сину, якого дарував мені істинний Елкана, - тобто спадщина Божа, - ти (предмет) моїх прохань і бажань, - звідси ж отримав ім'я і Самуїл, - ти, кажу, предмет моїх молитов і обітниць, ти, який - я не знаю навіть від мене, коли я ввійшов у я статі, ти якої створили мені мої обітниці, а не якісь таємниці звичайного зачаття, ти, говорю я, сину, пізнай, хто дарував мені тебе. Це Той утворив уста твої, це Той сформував (distinxit) члени твої, це Той почув молитви мої, храму Якого і на служіння Якому я прирекла тебе ще до народження твого. Не для батьків, не для себе, а для Бога народжений ти; ти почав належати Йому раніше, ніж вийшов з утроби матері. І всі ми, звичайно, належимо Йому, але однак ти, як плід обіцянок, маєш переважно повернутися до Господа свого, бо написано: «робіть і воздавайте обітниці Господеві Богові вашому» (Псал. 75:12). Я нікчемна, я недостойна, і проте, як Ганна, обіцяла, що в усі дні та ночі твого життя ти не відступиш від Господнього лиця; я обіцяла, (а) ти зробиш: для Себе Господь виконає дар жертви своєї». 53. Це та інше (подібне до цього) сказала благочестива мати. І коли вона побачила в дітях відповідний настрій, вона привела потім своє надбання (suum), вигодоване сосцами духовної благодаті, до храму Господнього і, звернувшись з молитвою, сказала: «Утвердися моє серце в Господі, піднесешся ріг мій у Бозі моєму. Розширившись уста моя на ворогів моїх, розвеселялися про спасіння Твоє: бо святий нема, бо Господь, і нема праведного, бо Бог наш і святий не більше за Тебе» ( 1Цар. 2:1–2 ). 54. Отже, ось що сказала дітям своїм мати, яка одночасно внесла в дім своє звання вдівства по відношенню до себе і звання (titulos) цнотливості по відношенню до дітей, – словом ці ніби в некорому роді жіночі початки влади. І, звичайно, прекрасна ця жінка, яка нічого не залишила для себе, і все, що мала, принесла Богові; життя її є уроком навчання (disciplinae) і деяким зразком цнотливості, як за своїм добрим задумом, так і за своєю ще більш цінною повчальністю. Справді, приклад вдівства та дівоцтва повчальний. 55. Ось іде вона до Церкви, оточена громадою дочок-дів, і (як би) вносить сюди цю прикрасу свого дому. І в Церкві вона знаходить те, що може назвати своїм надбанням (suum), саме сина, що проголошує висловлювання священних читань. Таким чином, виявилося, що й сестри його отримували настанови вдома, коли брата їх слухали (в Церкві). І мати, наслідуючи небесний приклад, радіє своєму успіху в синові; усі слова його читань вона складає у благочестивому почутті, і старанно зберігає у серці. 56. Хоч у вмовляннях матері немає жодних недоглядів, але і я зі свого боку скажу вам, діти, хоча кілька слів. Шукайте Господа Ісуса, Який умовляє нас шукати Царства Божого: «і ця вся, – говорить Він, – додадуться вам» (Матф. 6:33). Але я хочу, щоб ви раніше заслужили, а потім уже вимагали нагороди. Нагорода прекрасна, але ще більш прекрасний роздавач нагороди та винуватець дару. Нагорода – у царстві, і в Христі полягає влада її роздягання. Шукайте цієї (влади) у божественних Писаннях, де знаходиться Христос, і говоріть так само, як говорила та (наречена); «Звести мене, що полюби душа моя» (Піс. 1:6). Правда, і Синагога шукала Його, але тільки лишила; шукайте ж і ви, і не залишайте Його. Але чому ти, Синагога, кажеш: «його любиш», а не висловлюєшся так: його ж люблю? Тому, звичайно, ти й не володієш Ним, бо кажеш: полюбила: а чому б тобі й досі не любити Його сильно, щоб мати змогу мати Його. 57. Проте залишимо це (Синагога). Ти, діво, як тільки починаєш шукати Його, Він уже з тобою; і, справді, не може бути, щоб Він не відгукнувся (дезітував) на заклик тих, хто шукав Його - Той, Хто з'явився тим, хто не шукав Його, і відкрився тим, хто не кликав. Поки ти говориш і думаєш, Він уже тут – з тобою. Коли Він прийде, то зумій Його спитати, де Він пасеться, де Він спочиває, як і та (невіста) сказала: «Де пасеш?.. спочиваєш у полудень» (Пісн. 1, 6). Де Христос? Звичайно, там, де світить полудень справедливості. Про це свідчить навіть свідчення Святого Письма, де сказано: «Постав на сонце своє село» (Псалом 18:5). Тому той самий пророк в іншому місці говорить: «у Твоєму світлі побачимо світло» (Псалом 36:10). Світло – це Син, Світло – це також Отець, Який з’являється (videtur) у Сині, бо Син – «сяйво слави Отця й образ Його іпостасі» (Євр. 1, 3). 58. Але й у своєму світлі ти, діво, шукай Христа, шукай Його в добрих роздумах, у добрих діяннях, які нехай просвітляться перед Отцем твоїм, Який перебуває на небесах. Шукай Його вночі, шукай на ложі твоєму, бо і вночі приходить Він і стукає в двері твої. Адже Він бажає, щоб ти не спала щомиті, бажає, щоб двері думки твоєї були відчинені. Є ще двері, які Він бажає (бачити) відчиненими, саме – щоб твої уста були відчинені і виголошували хвалу Господу, красу (gratiam) нареченого, сповідання хреста, щоб ти, повторюючи символ, оспівувала псалми на ложі своєму. Отож, коли Він прийде, то нехай знайде тебе пильною, готовою. Нехай спить твоє тіло, але не спить віра; нехай сплять спокуси тіла, але не спить розсудливість серця; нехай члени твої витрачають пахощі хреста Христового і пахощі поховання, і сон, таким чином, не розповсюджує в них ніякої теплоти, не збуджує жодних рухів. Душа, яку не обурюють будь-які тілесні збудження, сама відкриває себе Христові. 59. Знайшовши це, Жених пройде повз; але душа твоя нехай піде за Ним, нехай зійде вона з ложа свого і піде за Словом Його, як написано: «Душа моя вийде в Слово Його» (Пісн. 5:6), тобто: нехай вийде (peregrinetur) з тіла, щоб бути з Богом, тому що перебуваючи в тілі вона залицяється. Тому апостол і каже: «Сміємося ж і благоволимо більше відійти від тіла й принести до Господа. Тим же і бідним, коли входить, якщо відходить, приємні йому бути. Бо всім з'явиться личить перед судищем Христовим, хай прийме будь-що з тілом учинку, чи добра, чи зла» (2Кор. 5:8–10). Як легко (cito) відкрив він причину, через яку тіло воскресне. Справді, плоті, яка має сприймати відплату за свої справи, потрібно навіть воскреснути: ми повинні в тілі сприйняти за все те, що ми зробили в тілі. 60. Отже, Господь бажає, щоб Його частіше шукали: Він віддаляється, біжить для того, щоб збудити (resuscitet) благодать (gratiam), яку, – він бажає, – щоб ти збуджувала в собі сама, як написано (в посланні) до Тимофія: «З цієї причини нагадую тобі гріти в дар 2Тим. І та, яка вже згріла в собі цей дар (gratiam), стає (начебто) пораненою любов'ю, як сказала та (наречена): «яка вражена любов'ю аз есмь» (Пісн. 5:8), звичайно під тією умовою, якщо ви згріли і збудили любов. А що це означає, ми зрозуміємо, якщо пригадаємо, що Господь Ісус є стріла; Йому каже Батько: покладеш тебе, «як стрілу обрану» (Іс. 49:2). А оскільки Він сам є любов, то існують, звичайно, і стріли любові, якими Він наносить рани тим, хто шукає Його. І справді пов'язані узами вони йдуть за Ним; тих, яких Він ранить, Він і прив'язує (ligat). Є, отже, навіть узи кохання; ними пов'язаний був Павло, який говорив: «Павло, юзник Ісус Христов» (Флм. 1:1). 61. Про існування ран любові свідчить також Йов, більше якого ніхто не любив Христа; він любив Його навіть у стражданнях свого власного тіла. Тому він говорив: «Бо стріли Господні в тілі моєму суть, а їхня лють співає кров мою; коли почну говорити, бодуть мене» (Іов. 6:4). Існують, отже, рани любові, і рани благі: краще рани друга, ніж добровільні лобзання ворога (Прип. 27:6). Єремія так само згоряв і не міг виносити вогню любові, яким палав при виконанні пророчого служіння (Єр. 20:9). Його вкидали навіть у рів, бо він сповіщав юдеям майбутні руйнування і не міг мовчати (Єр. 38:6). Побивали камінням і Стефана, а він ці рани за Христа приймав як рани любові, з почуттям благочестивого розташування (Дії 7:58). Зазнавали побоїв апостоли, і раділи (Дії 5:40). Як благий Господь, заради Якого і образи солодкі та смерть приємна! І навіть дуже приємна, бо вона дарує безсмертя. 62. «Кожен час, – каже (Екклезіаст), – нехай будуть ризи твої білі» (Еккл 9:8). Що ж більше дівоцтва? Що більш чистого одягу цнотливості? Прекрасно, звичайно, цнотливість подружня і цнотливість вдовства: чисто всяка цнотливість, але, можливо, не всяке біло, або біло не в будь-який час. Не біло воно, якщо хтось не має влади над своїм тілом, коли молитва відкладається до (іншого) часу. Тому чудово говориться про дівоцтво: «повсякчас нехай будуть ризи твої білі та ялин на голові твоїй» (Еккл. 9:8), щоб світильники твої завжди могли світити і не згасли, коли почне наближатися Той небесний Наречений (Матв. 25:6). 63. А в якому сенсі Екклезіаст сказав: на чолі твоєму, ми представимо на основі (книги) Приповістей 48 ; очі людини, - сказано, - на чолі його (Еккл. 2:14), тобто. (На чолі) – осередок твоєї мудрості (sapientiae tuae sensus). Ось чому, можливо, вихваляється і та євангельська дружина, яка ноги Господні витерла своїм волоссям (Лк. 7:38), – тому саме, що вона змирила себе вірою, щоб не здатися гордо пройнятою тією плотською мудрістю, яка, як пояснив істинний тлумачник таїн Христові. 64. Це (євангельське оповідання) ми чудово можемо зрозуміти і в буквальному значенні (corporaliter); справді, якщо в пророчих писаннях дочки Сіону ганьбляться за те, що вони виступали з високо піднятою шиєю, підморгували очима, тягли за собою (довгі) туніки і грали ногами, і якщо за все це, говорить Господь, у них віднімається слава одягу їхнього, прикраси їх, 18 . (євангельська) дружина правильно (надійшла), коли розпустила волосся свої і плетіння їх розв'язала євангельським вченням (Лк. 7:38). Ось чому й апостоли сказали, що жінкам слід шукати не «плетіння волосся», як навчав Петро (1Пет. 3:3), не «плетень златом чи бісермами чи ризами багатоцінними» (1Тим. 2:9), як стверджував Павло, але прикрас внутрішньої людини; бо тільки та потаємна серця людина, яка бідна для світу, є багатою для Бога. 65. Ось ви, діти, які вважають себе бідними, вислухали мене. Постає питання, хто ж є багатою людиною при існуванні таких багатьох потреб? Звичайно, тільки той, хто не має на совісті тяжкого гріха. Справді, «добро», – говорить (Писання) – та істота, яка не має гріха на совісті (Сир. 13:30). Ви вислухали – кажу я – у чому може полягати ваше багатство перед Богом. Ви багаті, каже (Петро), якщо у вас буде нерозтлінний і смиренний дух (1Петра 3:4). Справді, благі багатства властиві невинності та лагідності; їм і гріх не ставиться в провину, тому що в них не буває ніяких виворотів лукавства і обману; всякий лагідний (людина) не вміє лихословити, він не знає заздрості, задоволений своїм, не шукає чужого; і навіть коли буває бідним, він вважає себе багатим, якщо тільки він має достатньо їжі. З огляду на це апостол Павло чудово каже: «і глибока убогість їхня надмірна в багатстві їх простоти» (2Кор. 8:2). 66. І оскільки Церква була прикрашена належними їй прикрасами і, сприймаючи світло від Христа, сяяла сяйвом, то через це місце, що наводиться (нижче) може бути зрозуміле в тому сенсі, що тут Синагога звертається до Церкви з такими словами: «де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? Навіщо мені бути скиталицею біля отари товаришів твоїх» (Пісн. 1:6)? Найманкою хоче бути та, яка раніше надавала собі панування. Як згубне віроломство! 67. Але оскільки вона була не вірна, цнотлива і святотатна, то Христос тому відокремлює її від стад своєї Церкви, кажучи: якщо ти не знаєш себе, найпрекрасніша з жінок (Пес. 1:7), тобто: ти спершу пізнай саму себе, яка ти, і тоді тільки намагайся наблизитися до стад. І справедливо Синагога називається прекрасною серед жінок, а не серед дів, тому що вона йшла за дружиною Євою, через яку прийшло падіння. Церква прекрасна серед дів, бо вона є непорочна діва (virgo sine ruga). 68. Отже, як чоловік, так і дружина повинні знати, що вони образ і Божа подоба, і тому повинні шукати красу душі, а не тіла. З чого ж ми? (Ми складаємося) з субстанції душі та сили думки. У цьому вся наша доля (portio). Давид каже: «На Бога уповах, не лякаюсь; що створить мені тіло» (Пс. 55:5)? Отже, ми не тіло, а дух. Але про юдеїв сказано: «не мати Дух Мій перебувати в них, ...зате тіло суть» (Бут. 6:3). Ми – не золото, ми – не гроші, не багатство; адже тільки 49 складає наше (надбання). Тому Мойсей і каже тобі: «послухай собі» (Втор. 15:9), тобто (будь уважний) до душі своєї, щоб не загинути тобі і не стати плотяним. «Уважай собі», тобто: тому образу, який ти прийняв від Христа, тому подобі, з якою ти створений. Зберігай той самий образ, який надрукував у тобі Христос Своїми діяннями, як Він Сам говорить Єрусалиму, тобто душі, що несе світ: «Се ... написах, Єрусалимі, стіни твоя» (Іс. 49:16). 69. Отже, прислухайся, і особливо ти, сину, «послухай собі», щоб порадіти в юності твоїй. І Писання говорить тобі: «Веселись, юначе, в юності твоїй» (Еккл. 11:9). Воно говорить тобі, звичайно, не про самий час виключно цього віку. Справа видається так, що існує як би деякий розквіт життя, час добрих справ; що власне і мається на увазі в словах Писання: «Оновиться, як орля, юність твоя» (Псал. 102:5). «І нехай ублажить, – каже (Екклезіаст), – ти серце твоє в дні юності твоєї, і ходи в путях серця твого непорочний і у видінні очам твоїм», але не в відвагі очей твоїх (Еккл. 11:9); звичайно, у баченні духовному, а не в сміливості цього віку. «І розумій, бо від усіх цих приведе тебе Бог на суд. І відкинь лють від серця твого, і відкинь лукавство від тіла свого» (Еккл. 11:9–10). 70. «Пильнуй собі», діво, і ти; будь старанна до молитви; нехай обличчя твоє покриється блідістю від постійного моління. І приступаючи до молитви, ти приготуй наперед душу свою, щоб твоя молитва не виявилася спокусою для Бога; (молися так), щоб звичаї твої говорили, віра твоя допомогла і в справах твоїх виражалося те, про що ти молишся. «Пильнуй себе» , – це кажу я тобі, як і всякій дівиці. Адже ти не позбавлена ​​і наставниці, яка може дати тобі благочестиве виховання. 71. Особливо, повторюю, будь, діво, уважна до священної обітниці і остерігайся всякого безсоромного ока. Якщо навіть хоча б тимчасово, подібно до подорожнього, він пройде мимо, то й тоді він відкриває уста свої, і питиме всяку воду, що попалася, щоб напоїти тебе (пор. Сир. 26:14). Ти нікуди не повинна виходити без матері, яка має бути пильним вартовим (твоїм) цнотливістю. Навіть виходи до Церкви для молодих дівчат мають бути порівняно рідкісні. Подивися, якою була Марія, і проте кожного разу, коли її шукали, знаходили її не деінде, а тільки в її «ложниці» (Юдиф. 13, 3). Нехай вона навчить тебе, чого ти маєш слідувати. Вона побачила ангела в образі чоловіка, і, схиляючи свої погляди від нього, затремтіла в серці своєму. Тому ангел і каже їй: «Не бійся, Маріє» (Лк. 1, 30). Самота вчить сором'язливості, видалення (від світу) вправляє цнотливість. 72. Та й навіщо треба тобі вільно (facile) виходити, хоч би й до ближньої своєї? Адже «нога дурного поспішає в чужий дім, але людина досвідчена посоромиться» (Сир. 21:25). Ось чому відбуваються плітки, побоюватися яких прекрасно навчає тебе Премудрий такими словами: «хто дасть ... варту навчання мого і вірну печатку ... на уста мої, щоб мені не впасти через них і щоб язик мій не погубив мене» (Сир. 22:31). Якщо мужній підлозі наказується мовчати перед найстарішими, то наскільки непристойніше буває говорити і заводити різні промови дівкам? 73. Покладімо, ти накладеш на себе мовчання, але хіба ти можеш змусити мовчати інших і не слухати їх? Інший зможе іноді накласти узду на уста свої та (покласти) міру (stateram) словами (своїм), але з вухами він зробити цього не може. Говорити залежить від нас, але слухати від волі інших; ми часто слухаємо навіть те, чого не бажаємо. 74. Подивимося, чому ще вчить нас Писання. Не слід легковажно (facile) присягатися, тому що дуже часто трапляються випадки, коли ми не можемо виконати того, в чому присяглися. А хто не клянеться, той, звичайно, не чинить і клятвопорушення; навпаки, хто вживає клятву, той за потребою іноді впадає в клятвозлочин, бо кожна людина брехлива (Пс. 115:2). Отже, не присягайся, щоб тобі не впасти в клятвопорушення. 75. Навіть і сама веселість у дівиць не повинна виявлятися надто вільно. Якщо їм нема про що плакати, то нехай він оплакує цей світ, нехай плачуть про падіння грішників. Адже та, яка оплакує падіння інших, побоюватиметься своїх (падінь). Нехай плачуть віне, нарешті, хоча б через те міркування, що плачуть тут отримають втіху там. Адже якщо не будеш плакати, то подібно до багатія, який розкошував тут, а там, за свідченням Господнього вислову, зазнав тяжких мук, ти можеш почути (слова Господа): «сприйняв блага в животі твоєму» (Лк. 16:25). Наскільки ж щасливіший Лазар, який тут плакав, а там тріумфує; тут терпів голод, а там насолоджується? Отже, якщо ти хочеш досягти благого веселощів, то книга Екклезіаст тобі дає вказівку, як тобі має прагнути такого (веселості); в ній говориться: «Прийди, яждь у веселощі хліб твій;... бо вже угодна Богові творіння твоя» (Еккл. 9:7). 76. Подивимося також, як усіх нас той самий Екклезіаст викриває у непомірному сміхі. «Яшкіре голос терня під казаном, каже він, тако сміх безумних» (Еккл. 7:7). Адже терня, коли воно палає, видає тріск і швидко прогорає, не виробляючи жодного тепла. З огляду на це і сказано про юдеїв: «розгорітися як вогонь у терні» (Псал. 117:12). Справді, розпалені своїм сміхом, вони згоріли під час страждань Господа, коли, сміючись з пожежі душі своєї, говорили: «сподівшись на Господа, нехай визволить його, нехай врятує його, бо хоче його» (Псал. 21:9). І, посміхаючись, вони били Його по голові тростиною, сплели Йому вінець з терня і пропонували для пиття оцет. Посміяння це спалює синагогу навіки. Такий сміх дурних; він видає звуки, позбавлені милості та спалює посуд їхнього власного тіла. Отже, Сарра небезпідставно заперечувала те, що вона сміялася (Побут. 18:15); вона в даному випадку боялася виявити сміхом свій сумнів у виконанні небесних обітниць; але цей сміх все ж таки був сповнений розумності (gravitatis) і цнотливості; і жодного стороннього свідка, крім одного лише Бога, що веде потаємні таємниці, про нього не знав. 77. Прекрасний і наступний вислів: «Не намагайся в дусі твоїм яритися, бо лють у надрі божевільних спочиє» (Еккл. 7:10), тобто: хоча б і була причина, що може порушити гнів твій, але ти не поспішай не померти, щоб не покарано, нехай не поспішаєш з покаранням, щоб (Людина) не може знищити своїх природних (душевних) рухів, але (він може) привнести в них уповільнення, і таким чином за допомогою лікування думки стримати роздратування. Ось що вже давно сказав Давид: «Гнівайтесь і не грішіть» (Псал. 4:5); в даному випадку він власне забороняв не самий гнів, він не міг, звичайно, знищити те, що було властивістю природи, і ось як добрий лікар він дає тільки ліки, щоб цей гнів не міг шкодити. 78. Нарешті, якщо хтось і згрішить серцем, - бо гнів буває не стримає, - то, за порадою (Давида), він повинен розчулитись (compungatur) на ложі своєму і засудити себе в гріху. Справді, у Писанні є такі слова: «Як ви говорите в серцях ваших, на ваших ложах змилуєтеся» (Псал. 4:5). Отже, він хотів, щоб усі люди спостерігали за своїми недоліками, щоб той, на якого не простягається стримуюча сила суспільного викриття, у разі вчинення таємного злочину соромився свого власного суду і приборкував себе ніби деяким жалом гіркоти і сорому. 79. І до чого займатися мені стриманістю, коли говорить про нього Премудрий: Забери від мене «побажання черева і хтивість нехай не опанує мене» (Сир. 23:5)? Не бійся немочі від посту та помірності, бо тяжка неміч робить душу тверезою. 80. А яким чином треба дбати про добре ім'я, – про це вчать Притчі Соломонові в наступних словах: «Краще ім'я добре, ніж багатство велике (Прип. 22:1). І що насправді означає спадкове майно, якщо воно не має в той же час доброго управителя? Тому праведний Йов і ​​каже: «Благословення того, хто вмирає на мене, нехай прийде» і уста вдовиці нехай благословляють мене. Я був оком сліпим, ногою кульгавим, немічним батьком (Іов. 29:13–15). «Якщо я бачив когось, хто гинув без одягу» , то Я не вдягав його; чи не благословляли мене ті, хто потребував, і вовну овець моїх не зігрів Я плечі їх (Іов. 31:19–20); Чи приховав я колись гріх мій, який Я зробив мимоволі як нерозумний (Іов. 31:33), чи залишив я колись малопотужного вийти з дверей моїх з порожнім надром (Іов. 31:34). Ось якими (діяннями) набувається добре ім'я. 81. Але в дівиці найбільше варте уваги ревнощі до тверезості. Тверезістю ж я називаю не утримання від вина, а (утримання) від тілесної неприборканості та властивої світові хвалькості: цією хвалькістю ми п'янімо навіть сильніше, ніж вином; адже вона подає чашу падіння і посуд гніву. Ось чому Господь і каже, звертаючись до Єрусалиму: «Заради цього чуй, смиренний і впивався не вином. ... Оце взявши від руки твоєї чашу падіння, фіал люті» (Іс. 51:21–22). І цю чашу вже випила (exinaniverit) Синагога; А дочки Церкви не повинні пити від неї. Саме про юдеїв сказано: «дочки їхні добрі, прикрашені, яка подоба храму» (Псал. 143:12); ви ж (самий) храм Божий, дочки Того, Який не перетворюється на ангела світла, але є Справжнє Світло від Істинного Світу. Тому нехай у вас буде не подоба тільки, але (сама) Істина. Тим часом багато хто навіть у той час, коли дають обітницю цнотливості, все ще дбають про допоміжні засоби краси: вони з'являються в такому прикрашеному вигляді, з таким ніжним обличчям, що порушують благопристойність священних (дів) Господніх. До них я і звертаюся з такою апостольською промовою: «якщо ви з Христом померли для стихій цього світу, то для чого ви, як ті, хто живе» (у світі), ще змагаєтеся через цей світ? Не торкайтеся, каже (апостол), не торкайтеся, не куштуйте всього того, що стосується тління (Кол. 2:20–22). 82. Ось і свята Сотера, – хай дозволено буде скористатися близьким (domesticum) нам прикладом благочестивої батьківки; та й ми, перебуваючи в званні священичому, вважаємо вправі віддавати перевагу нашій гідності званням префектів і консулів: адже ми маємо, повторюю, переваги віри, які загибелі не знають, – ось, як я сказав, і свята Сотера не дбала про своє обличчя. Правда, вона й так була дуже гарна на вигляд; вона була дівчиною почесного походження і при цьому поставила нижче святої віри, як представництво, так і префектуру батьків. Вона не почула навіть наказів принести жертву богам. І ось жорстокий гонитель, (вважаючи), що ніжна діва поступиться перед болем чи соромом, наказав її бити (по обличчю) долонею. А вона, тільки-но почула цей наказ, як зараз же відкрила обличчя і тільки для мучеництва скинула покривало і тільки для нього залишилася непокритою; підставивши обличчя, вона добровільно пішла на зустріч образі, і таким чином мученицьке жертвопринесення відбулося там, де зазвичай зосереджується спокуса невинності. Вона раділа, що з втратою краси від неї відійде небезпека для невинності. Звісно, ​​(гонителі) змогли спотворити обличчя її рубцями ран, але при цьому вони ніяк не могли спотворити обличчя її чесноти і дару її внутрішньої краси. 83. Старовинні байки передають про етруського юнака, що він, володіючи дивовижною красою обличчя, яка збуджувала любов до нього з боку жінок, поцупив своє обличчя рубцями з тією цілією, щоб жодна жінка не могла його любити. Я розгляну, чи був при цьому цнотливий дух цього (юнака); принаймні той чуттєвий порив, заради якого він звернув на себе увагу, не був цнотливим. Крім того, він завдав собі тільки рани без шкоди (для себе). А ця доставила (собі) переможні знаки мучеництва, щоб зберегти образ Божий, який вона здобула. 84. Збережіть і ви цей образ, дочки, дотримуйтесь і ви заповідей божественного Писання, «та всяка уста, як каже (апостол Павло), загородяться» (Рим. 3:19). Бо написано: «Блаженна людина, її ж якщо покараєш, Господи, і від закону Твого навчиш його» (Псал. 93:12). Благий Господь розуміє і навчає і здебільшого викриває; але й того, кого Він викриває, робить блаженним, бо блаженна людина, яку викриває Господь. Тому не уникай Його осудів: адже вони від любові і благодаті. Сам Він вражає, але будучи добрим лікарем, Сам і зцілює своїми руками (Втор. 32:39). «Шість разів від бід виметить тебе, а в сьомьом не коснеттися зло; у гладі визволить тебе від смерті, а на лайці з руки заліза вирішить тебе; від бича язика сховає тебе» (Іов. 5:19–21). І насправді, якщо тільки ти не думатимеш про необхідність обмежувати будь-кого, тоді ти не станеш і боятися бичів чужої мови. 85. Дивно (влучно) зобразило (Писання) слова лихослівних людей, коли згадало про бич мови, звук якого лунає на далекий простір (late). Бажаючи зберегти нас від цього (звуку), апостол Петро і умовляє, щоб ми не віддавали злом за зло, або лайкою за лайку, і щоб ми, коли нас злословлять, дарували благословення. Ось чому (в Писанні) і сказано: «Утримай мову твою від зла» (Псал. 33:14), - тобто як би від бича язика, - і не бійся звуку слів, якщо чисте твоє сумління. Добре, звичайно, не допускати навіть можливості осуду; якщо це здійсненно; але оскільки дуже багато хто докоряє не за пороки, а за чесноти, то нехай ганьблять те, що стосується похвали, і не нападають на те, що відноситься до помилки. 86. Але що ще гірше – нас бичує не тільки чужа мова, але навіть і своя. І ці бичування бувають ще важчими тоді, коли через багатослівність ми впадаємо в гріх. А тому, бережи, діво, твої шляхи, щоб не грішити тобі язиком своїм (Пс. 38:2). Та й добре говорити в більшості випадків погано для діви. І ти не дивуйся, що я так говорю щодо діви; адже навіть жінці - і то наказується вчитися в мовчанні (1Тим. 2:11). Прекрасна цнотливість, яка готується мовчанням. 87. Сусанна була в небезпеці і мовчала, щоб тим промовистіше (melius) можна було їй говорити (своїм) мовчазною цнотливістю (Дан. 13). І ось сором'язливість знайшла (собі) захисника, який збагнув її цнотливість. І саме в додатку до неї чудово говориться в Писанні, що Господь приховав її від бича язика. 88. Навіщо ми говоримо (тільки) про жінок? Мовчав і Йосип, коли його звинувачували, і невинність захистила його краще, ніж язик. Мовчав найрозумніший із усіх Данило, і саме він загородив уста левів. У цьому випадку чудово виражається і святий Давид: «Поклади, – каже він, – вуст моїм берегло, поза очима стати грішному переді мною» (Псал. 42:2). 89. І навіщо ти хочеш говорити? Може, ти боїшся того, як би, за твоєї мовчанки, не повірили тому, чого тебе дорікають? Але послухай слів доброго вчителя, святого Йова: «Все сміюся зневажанням і не возглаголю: кричу й ніде ж суд» (Іов. 19:7), тобто всякий обвинувач (каже Йов) – ганьбить мене. І ти маєш над чим сміятися, якщо тільки совість (твоя) не знає за собою злочину. Навіщо тобі відбивати слова словами? Поки ще немає суду, навіть якщо ти волатимеш, він все одно не наблизиться. Тобі належить у цьому світі перенести багато боротьби. 90. Подолав святий Йов смуток із приводу втрати (майна); подолав і навіть не дозволив собі гірко оплакувати втрату дітей; подолав скорботи від ран; ось до виразок тіла приєднуються ще спокуси з боку дружини, але й їх він не помітив. Для завершення боротьби йому доставляють ще докори з боку друзів. Боровся він із батьківським почуттям, боровся з стражданням та хворобою тіла; належало йому ще випробувати спокусу від (дружніх) промов. 91. Отже, коли ти бачиш, що вдова страждає від будь-яких матеріальних вад або від непристойної поведінки синів; (коли ти бачиш), що праведний помирає або терпить образу, то не суди про його заслуги через негаразди цього віку і не дивуйся тому, що він залишений Господом. Адже тут ми змагаємося, а отримаємо вінець в іншому місці. І не тільки про себе, але про всіх людей взагалі я сказав (це). Насправді, де мені (взяти) стільки заслуг? для мене поблажливість є вже нагородою. Тут боротьба, там нагорода, тут служба, там плата (за неї). Отже, доки я – у цьому світі, я борюся, я воюю, на мене нападають, щоб вразити мене; але сильний Господь, щоб підняти скинутого, підтримати падаючого, підбадьорити того, хто вагається. Навіщо, тому, ти дивуєшся, що той чи інший страждає? Доки він у цьому житті, боротьба його не припиниться і вінця не отримає. Ніхто не отримає похвали, якщо він не зазнає до кінця; (Тільки) після цього законного змагання він може отримати вінець. 92. Хто славніший, хто блаженніший за Павла? Однак і ця посудина Господнього обрання здобула собі вінець не перш, як закінчив увесь подвиг. Тому він і каже: «подвигом добрим подвизахся, протягом померлах, віру дотримався; інше бо дотримується мені вінця правди» (2Тим. 4:7–8); цей (вінець), каже він, має бути дарований не тільки йому, але й усім, хто любить пришестя Господнє. Прекрасно він сказав: тим, хто любить пришестя Христове; дійсно, ніхто не поспішає на суд крім того, хто впевнений у своїй невинності, або хто наперед скористався своєю працею, кому поспішають або благодать Господня або благочестиві подвиги заради Христа. 93. Цю нагороду, звісно, ​​отримає і та вдова, яка добре виховала дітей; у дітях вона шукатиме собі радість; особливо буде радіти та вдовиця, яка віддала Господеві всіх, яких вона отримала. Ось чому і та євангельська вдовиця поставляється вище за багатих (Лк. 21:3); вона похваляється устами Господа не тільки за те, що вона поклала на їжу бідних все, що мала, але й за те, що принесла (саме) дві медниці, тобто повну віру. Ось і самарянин на утримання людини дав готелю дві мідниці, щоб він подбав про лікування виразок цього пораненого розбійниками. Отже, через те, що вона у своїх турботах про потомство наслідувала і цноту старозавітної Марії, сестри Аарона, і непорочності новозавітної святої Марії, Матері Господньої, вона й отримає на божественному суді нагороду за віру (свою). Вона нічого не залишила для допомоги собі в цьому світі, але все служіння свого благочестивого потомства вручила Господу. 94. Нині, Господи, благаю Тебе: як вічний первосвященик, поглянь на цей дім Твій, на ці освячені нині жертовники, на ці духовні камені, у кожному з яких освячується Тобі живий храм; і за Твоєю божественною милістю прийми молитви рабів Твоїх, що виливаються на цьому місці. Нехай буде Тобі священним пахощом всяка жертва, яка приноситься в храмі цьому з чистою вірою та святою ревністю. І дивлячись на ту рятівну жертву, заради якої відлучиться гріх світу цього, глянь також і на ці жертви святої цнотливості і не позбави їх (своєї) вічної допомоги, нехай будуть вони Тобі жертвами сприятливими у воню пахощів, угодними Господу Христу, і удостой додержати дух їх у непорочності Твого, Господа нашого Ісуса Христа. Т. е. у незайманому стані У книзі Приповістей немає потрібного місця, що з'ясовує становище автора; у зв'язку з цим, мабуть, деякі манускрипти і представляють інше читання: in aliis locis, яким мають на увазі, очевидно, взагалі місця з різних книг Святого Письма і перш за все книга Екклезіаст, як це і доводиться наступними фразами. Т. е. духовне життя, повне думки. Вам може бути цікаво: