Правило 129
Проти єресі Пелагія. Про анафему тим, які стверджують, що святі в молитві Господній прохання про залишення гріхів промовляють до інших людей, а не про себе.
Догодно було: кожному, хто скаже, що святі в молитві Господній кажуть прости нам обов'язки наші (Мт.6:12) не за себе, оскільки їм уже не потрібне це прохання, але за інших, грішників з їхнього народу, і що ніхто зі святих не говорить прости мені обов'язки мої, але говорить прости нам борги наші, так щоб було зрозуміло, що було зрозуміло, анафема. Адже ап. Яків був святим і праведним, коли говорив: «Усі ми багато грішимо» (див. Як.3:2). Для чого додано «все», як не для того, щоб ця думка була згодна з псалмом, в якому читаємо: Не ввійди до суду з рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто з тих, що живуть, і з молитвою наймудрішого Соломона: «Немає людини, яка не згрішила» (див. 3Цар.8:4:4). Йова: «Він кладе печатку на руку кожної людини, щоб кожна людина пізнала свою неміч» (див. Йов.37:7)? З тієї ж причини святий і праведний пророк Даниїл, говорячи у множині: Згрішили ми, чинили нечестиво (Дан.9:5) та ін., що він смиренно і істинно сповідує там, після того, щоб не подумали (як розуміють це деякі), що він говорить не про власні гріхи, а скоріше про своїх гріхів, а скоріше: сповідував гріхи мої та гріхи народу мого Господеві, Богові моєму» (див. Дан.9:20). Він не захотів сказати «гріхи наші», але «народу мого» та «мої власні», оскільки пророк ніби передбачав, що з'являться ті, які розумітимуть це хибно.
Грецький первотвір
Ὁμοίως ἤρεσεν, ἵνα ὁστισδήποτε εἴποι, ἐν τῇ δεσποτικῇ εὐχῇ διὰ τοῦτο λέγειν τοὺς ἁγίους, ἅφες ἡμῖν τὰ ὀφειλήματα ἡμῶν, οὐχ ὅτι ὑπὲρ ἑαυτῶν λέγουσιν, ἐπειδὴ αὐτοῖς λοιπὸν οὐκ ἔστιν ἀναγκαία αὕτη ἡ αἴτησις, ἀλλ᾽ ὅτι ὑπὲρ ἄλλων τῶν ὄντων ἐν τῷ λαῷ αὐτῶν ἁμαρτωλῶν, καὶ μὴ λέγειν ἕνα ἕκαστον τῶν ἁγίων, ἄφες μοι τὰ ὀφειλήματά μου, ἀλλ᾽ ἄφες ἡμῖν τὰ ὀφειλήματα ἡμῶν, ὡς ὑπὲρ ἄλλων τοῦτο μᾶλλον ἢ ὑπὲρ ἑαυτοῦ τὸν δίκαιον αἰτοῦντα νοεῖσθαι, ἀνάθεμα εἴη· ἅγιος γὰρ καὶ δίκαιος ἦν Ἰάκωβος ὁ Ἀπόστολος, ὅτε ἔλεγεν· Ἐν πολλοῖς γὰρ ἁμαρτάνομεν πάντες. Ἐπεὶ διὰ τί προστέθειται τό, πάντες, εἰ μὴ ἵνα ἡ ἔννοια αὕτη ἁρμοσθῇ καὶ τῷ ψαλμῷ, ὅπου ἀναγινώσκεται· Μὴ εἰσέλθῃς εἰς κρίσιν μετὰ τοῦ δούλου σου, ὅτι οὐ δικαιωθήσεται ἐνώπιόν σου πᾶς ζῶν· καὶ ἐν τῇ εὐχῇ τοῦ σοφωτάτου Σολομῶντος· Οὐκ ἔστιν ἄνθρωπος ὃς οὐχ ἥμαρτε· καὶ ἐν τῇ βίβλῳ τοῦ ἁγίου Ἰώβ, τό, ἐν χειρὶ παντὸς ἀνθρώπου σημαίνει, ὥστε εἰδέναι πάντα ἄνθρωπον τὴν ἀσθένειαν αὐτοῦ. Ὅθεν ἔτι μὴν ὁ ἅγιος καὶ δίκαιος Δανιὴλ ὁ Προφήτης, πληθυντικῶς λέγων, το, ἡμάρτομεν, ἠνομήσαμεν, καὶ τὰ λοιπά, ἃ ἐκεῖ ταπεινοφρόνως καὶ ἀληθινῶς ὁμολογεῖ, ἵνα μὴ νομισθείη, ὥς τινες νοοῦσι τοῦτο, μὴ περὶ τῶν ἰδίων, ἀλλὰ περὶ τῶν τοῦ λαοῦ αὐτοῦ μᾶλλον λέγειν ἁμαρτιῶν, μετὰ ταῦτα εἶπεν, ὅτι ηὐχόμην καὶ ἐξωμολογούμην τὰς ἁμαρτίας μου καὶ τὰς ἁμαρτίας τοῦ λαοῦ μου Κυρίῳ τῷ Θεῷ μου· οὐκ ἠθέλησεν εἰπεῖν τὰς ἁμαρτίας ἡμῶν, ἀλλὰ τοῦ λαοῦ αὐτοῦ εἶπε, καὶ ἑαυτοῦ· ἐπειδὴ μέλλοντας τούτους οὕτω κακῶς νοεῖν ὡσανεὶ προεῖδεν ὁ Προφήτης.[1]
Паралельні місця
IIIВс.1Карф.109110111112113114116