Правило 1
Про те, що монастирі можуть бути засновані лише з благословення єпископа. Про недоторканність монастирів та їх майна.
Можна бачити, як священна і почесна справа, прекрасно задумана в давнину блаженними і преподобними отцями нашими, – основа монастирів – сьогодні відбувається погано. Дехто, даючи своїм маєткам і володінням ім'я монастиря і обіцяючи присвятити їх Богу, записують себе власниками пожертвованого. Вони вигадали таку хитрість: присвячувати Богові одну назву, адже після посвяти вони не соромляться присвоювати собі ту саму владу, яку їм не заборонялося мати раніше. І до цієї справи приєдналося таке торгашество, що багато з посвяченого продається на очах у всіх самими посвятившими, і це викликає у тих, хто бачить жах і огиду. І такі не тільки не каються в тому, що беруть на себе владу над тим, що одного разу присвячено Богу, а й безстрашно передають цю владу іншим. Отже, святий Собор виніс це визначення: нікому не дозволено засновувати монастир без відома і волі єпископа. З відома ж і дозволу єпископа, тому що він здійснить належну молитву, як боголюбно законоположено стародавніми, засновувати монастир дозволяється, а все те, що йому належить, разом з ним самим, треба заносити в опис і зберігати в єпископських архівах. Жертвувальник аж ніяк не має права без волі єпископа ставити ігуменом себе чи іншого замість себе. Адже якщо той, хто щось дарує людині, вже не може бути господарем цієї речі, то як же тому, хто присвячує і жертвує щось Богові, можна дозволити викрадати владу над пожертвованим?
Грецький первотвір
Πρᾶγμα σεμνὸν οὕτω καὶ τίμιον καὶ τοῖς μακαρίοις καὶ ὁσίοις Πατράσιν ἡμῶν πάλαι καλῶς ἐπινοηθέν, ἡ τῶν μοναστηρίων οἰκοδομή, κακῶς ὁρᾶται πραττόμενον σήμερον. Τινὲς γὰρ ὄνομα μοναστηρίου ταῖς οἰκείαις περιουσίαις καὶ ὑπάρξεσι περιθέμενοι καὶ Θεῷ καθαγιάζειν ταύτας ἐπαγγελλόμενοι, κυρίους τε τῶν ἀφιερωθέντων ἑαυτοὺς ἀναγράφουσι καὶ μόνῃ τῇ προσηγορίᾳ τὸ θεῖον ἀφοσιοῦν ἐκμηχανᾶσθαι διεγνώκασι. Τὴν αὐτὴν γὰρ ἐξουσίαν καὶ μετὰ τὴν ἀφιέρωσιν οὐκ ἐρυθριῶσι σφετερίζεσθαι, ἥνπερ ἔχειν οὐκ ἐκωλύοντο πρότερον. Καὶ τοσαύτῃ καπηλείᾳ προσετρίβη τῷ πράγματι, ὥστε πολλὰ τῶν ἀφιερωθέντων, παρ᾿ αὐτῶν γε τῶν ἀφιερωσάντων, καθορᾶται πιπρασκόμενα, θάμβος ὁμοῦ καὶ μῖσος τοῖς ὁρῶσι παρεχόμενα. Καὶ οὐ μόνον οὐκ ἔστιν αὐτοῖς μεταμέλεια, ἐφ᾿ οἷς τῶν ἅπαξ ἀνατεθειμένων Θεῷ τὴν ἐξουσίαν ἑαυτοῖς ἐπιτρέπουσιν, ἀλλὰ καὶ ἑτέροις ταύτην ἀδεῶς παραπέμπουσιν. Ὥρισεν οὖν διὰ ταῦτα ἡ ἁγία σύνοδος, μηδενὶ ἐξεῖναι μοναστήριον οἰκοδομεῖν ἄνευ τῆς τοῦ ἐπισκόπου γνώμης καὶ βουλῆς. Ἐκείνου δὲ συνειδότος καὶ ἐπιτρέποντος καὶ τὴν ὀφειλομένην ἐπιτελοῦντος εὐχήν, ὡς τοῖς πάλαι θεοφιλῶς νενομοθέτηται, οἰκοδομεῖσθαι μὲν τὸ μοναστήριον, πάντα δὲ τὰ ἐν αὐτῷ προσήκοντα, σὺν αὐτῷ ἐκείνῳ, βρεβίῳ ἐγκαταγράφεσθαι καὶ τοῖς ἐπισκοπικοῖς ἀρχείοις ἐναποτίθεσθαι, μηδαμῶς ἄδειαν ἔχοντος τοῦ ἀφιεροῦντος, παρὰ γνώμην τοῦ ἐπισκόπου, ἑαυτὸν ἡγούμενον ἢ ἀνθ᾿ ἑαυτοῦ ἕτερον καθιστᾶν. Εἰ γὰρ ἅπερ τις ἀνθρώπῳ χαρίζεται, τούτων οὐκέτι κύριος εἶναι δύναται, πῶς ἅπερ τις Θεῷ καθαγιάζει καὶ ἀνατίθησι, τούτων ὑφαρπάζειν τὴν κυριότητα παραχωρηθήσεται;
Паралельні місця
IVВс.424Трул.49VIIВс.12131417