¹⁷ І ось, як говорить Господь, вибавитель твій, Сьвятий Ізрайлїв: Я, Господь, Бог твій, що тебе на добро наставляє, та веде тебе по тій дорозї, якою ти ходити повинен.

¹⁸ Ой коли б ти вважав на мої повелїння! тодї б мир твій і лад, як широка ріка, розливався, а справедливість твоя, як филї на морі.

¹⁹ І насїння твого, як піску, а пагонцїв — як рінї; а імя твоє в мене во віки б не щезло — не зникло.

²⁰ Рушайте ж із Вавилону, втїкайте від Халдеїв; голосно, весело вістїте — проповідуйте про се; ширіте сесю вість від краю до краю землї; говоріть: Господь викупив слугу свого Якова!

²¹ І не зазнають вони в пустинї згаги; він поведе їх, і (як у давнину) виведе їм із каменя воду; розколе скелю, й ринуть води.

²² А безбожним нема впокою, говорить Господь.

¹ Слухайте мене, острови, вважайте, далекі народи: Господь покликав мене з утроби, від матїрнього лоня назвав імя моє;

² І зробив гострим мечем уста мої, окрив мене тїнню руки своєї, і зробив мене стрілою гострою і сховав в сагайдацї свойму;

³ І сказав менї: Ти раб мій, Ізраїлю, в тобі я прославлюся.

⁴ І промовив я: Дармо я трудився, надармо вичерпав силу мою. Та моя справа перед Господом, і заплата моя — в Бога мого.

¹ І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій! І каже: Ось я!

² І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.

³ Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.

⁴ І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.

⁵ Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого. Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.

⁶ Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:

⁷ Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.

⁸ Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.

⁹ Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.

¹⁰ І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.

¹¹ Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж половік гладенький.

¹² Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.

¹³ Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку; тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.

¹⁴ Пійшов же, піймав, і принїс матері; і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.

¹⁵ І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.

¹⁶ А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.

¹⁷ І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.

¹⁸ І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче! Він же рече: Ось я! Хто єси ти, синку?

¹⁹ І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій. Зробив, як мовляв менї єси. Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.

²⁰ Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно? Як хутко споткав єси, синку! Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.

²¹ Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.

²² Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос — голос Яковів, руки ж — руки Езавові.

²³ І не впізнав його; були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті; от і благословив його.

²⁴ І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав? Він же каже: Я.

²⁵ І рече: Подай менї сюди. Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя. І подав йому, і попоїв; і принїс йому вино, і випив.

²⁶ І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.

²⁷ І приступивши поцїлував його. І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.

²⁸ Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню! Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!

²⁹ Нехай тобі хмарі служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи! Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї. Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!

³⁰ І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.

³¹ Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.

³² І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти? Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.

³³ Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його? І буде благословен.

³⁴ Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!

³⁵ Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.

³⁶ І каже: По правдї дано йому імя Яков; бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв. І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?

³⁷ Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж? Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його. Тобі ж тепер що зробити, синку?

³⁸ Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче? Благослови ж і мене, панотченьку! Та й знов заплакав Езав.

³⁹ Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба роси будуть.

⁴⁰ Житимеш з меча важкого в послузї у брата. Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.

⁴¹ І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його. Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять; тодї вбю Якова, брата мого.

¹⁶ Хто заповідь певнить, береже свою душу, кому ж байдужні путї його, той погибне.

¹⁷ Хто чинить добро вбогому, той Богу позичає, і він нагородить йому добродїйство його.

¹⁸ Карай твого сина, покіль є надїя, й не трівожся криком його.

¹⁹ Гнївливий нехай прийме кару, бо як пощадиш його, то доведеться тобі ще не раз карати його.

²⁰ Слухай поради, й приймай докори, щоб через те опісля статись тобі мудрим.

²¹ Багацько задумів у серцї чоловіка, та станеться те, що призначив Господь.

²² Радість чоловікові, що любить добро чинити, а вбогий чоловік лучший, як льживий.

²³ Господень страх веде до жизнї, й хто має його, все буде довольний, та й зло не досягне його.

²⁴ Лїнивий спускає руку свою по чашу, та тяжко йому донести її до рота.

²⁵ Скараєш зрадливого, то й неук стане осторожним; скартаєш розумного — він ще порозумнїє.

¹ Почин євангелиї Ісуса Христа, Сина Божого,

² як написано в пророків: Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою.

³ Голос покликуючого в пустинї: Готовте дорогу Господню, простими робіть стежки Його.

⁴ Появивсь Йоан, хрестячи в пустинї, й проповідуючи хрещеннє покаяння на прощеннє гріхів.

⁵ І виходила до него вся сторона Юдейська й Єрусалимцї, й хрестились від него всї в ріцї Йорданї, сповідаючи гріхи свої.

⁶ Був же Йоан одягнений у верблюжий волос і в пояс шкуряний на поясницї своїй; а їв сарану та дикий мед;

⁷ і проповідував, глаголючи: Гряде потужнїщий над мене слїдом за мною; у Него недостоєн я, нахилившись, розвязати ремінь обувя Його.

⁸ Я хрестив вас водою, Він же хрестите ме вас Духом сьвятим.

⁹ І сталось тими днями: Прийшов Ісус із Назарету Галилейського, й охрестивсь у Йоана в Йорданї.

¹⁰ І, зараз вийшовши з води, побачив небеса, що відчинились, і Дух, як голуб, злинув на Него.

¹¹ І зійшов голос із небес: Ти єси Син мій любий, що я вподобав.

¹² І зараз Дух випровадив Його в пустиню.

¹³ І був там у пустинї днїв сорок, спокушуваний од сатани; й пробував з дикими зьвірми; й ангели служили Йому.

¹⁴ Як же видано Йоана, прийшов Ісус у Галилею, проповідуючи євангелию царства Божого,

¹⁵ і глаголючи: Що сповнив ся час, і наближило ся царство Боже. Покайтесь і віруйте в євангелию.

¹⁶ Ходячи ж понад морем Галилейським, побачив Симона та Андрея, брата його, як вони закидали невід у море; були бо рибалки.

¹⁷ І рече до них Ісус: Ійдїть слїдом за мною, то зроблю, що станетесь ловцями людей.

¹⁸ І, зараз покинувши неводи свої, пійшли слїдом за Ним.

¹⁹ І, відійшовши трохи дальше звідтіля, побачив Якова Зеведеєвого та Йоана, брата його, так само в човнї, налагоджуючих неводи.

²⁰ І зараз покликав їх; і, покинувши батька свого Зеведея в човнї з наймитами, пійшли слїдом за Ним.

²¹ І приходять у Капернаум; і зараз субітнього дня, увійшовши в школу, навчав.

²² І дивувались наукою Його, навчав бо їх яко маючий власть, а не як письменники.

²³ І був у них у школї чоловік з духом нечистим; і закричав,

²⁴ кажучи: Остав! що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси погубити нас? Знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий.

²⁵ І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него.

²⁶ І стрепенувши його дух нечистий, і закричавши голосом великим, вийшов з него.

²⁷ І полякались усї так, що питали один в одного, говорячи: Що се таке? що се за наука така нова? що по власти й духам нечистим повелїває, і слухають Його?

²⁸ І розійшлась чутка про Него зараз по всїй околицї Галилейській.

²⁹ І зараз, із школи вийшовши, пійшли в господу Симона та Андрея, з Яковом та Йоаном.

³⁰ Теща ж Симонова лежала в пропасницї, й зараз кажуть Йому про неї.

³¹ І приступивши Він, підвів її, взявши за руку її; й покинула її пропасниця зараз; і послугувала вона їм.

³² Як же настав вечір, після заходу сонця, поприносили до Него всїх недужих і біснуватих.

³³ І ввесь город зібрав ся до дверей.

³⁴ І сцїлив многих недужих на всякі болестї, і бісів многих вигнав; і не дозволяв говорити бісам, бо вони знали Його.

³⁵ І вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся.

³⁶ І пустились за Ним Симон і ті, що з ним.

³⁷ І, знайшовши Його, кажуть Йому: Що всї шукають Тебе.

³⁸ І рече до них: Ходїмо в близькі містечка, щоб і там проповідував; на те бо прийшов я.

³⁹ І проповідував по школах їх скрізь по всїй Галилеї, і виганяв біси.

⁴⁰ І приходить до Него прокажений, і благаючи Його, впавши на колїна перед Ним, каже до Него: Коли хочеш, зможеш мене очистити.

⁴¹ Ісус же, змилосердившись, простяг руку, доторкнувсь до него, й рече йому: Хочу; очистись.

⁴² І, як Він сказав, зараз зникла з него проказа, й очистив ся.

⁴³ І, заказавши йому, зараз відослав його,

⁴⁴ і рече до него: Гледи ж, нїкому нїчого не кажи, а йди, покажись священикові, і принеси за очищеннє твоє, що повелїв Мойсей на сьвідкуваннє їм.

⁴⁵ Він же, вийшовши, почав проповідувати багато, й ширити кругом чутку; так, що Він не міг уже явно ввійти в город, а пробував осторонь у пустих місцях; і приходили до Него звідусюди.