¹ The memory of a just man is praised, and the Lord’s blessing is upon his head. Blessed is one who has found wisdom; a mortal who knows understanding. To import her is better than treasures of gold and silver. She is more valuable than precious stones; nothing of value equals her worth. Justice proceeds from her mouth; she bears law and mercy on her tongue. Therefore, my children, listen to me, for I speak weighty things. And blessed is the one who keeps my ways. For my goings out are the goings out of life, and favour is prepared from the Lord. Therefore I exhort you, and utter my voice to the children of humankind. Because I, Wisdom, have prepared counsel, knowledge and understanding. I have called on them. Counsel and sureness are mine; prudence is mine, strength is mine. I love those who are my friends, while those who seek me will find grace. You innocent, then, understand cunning; you untaught, take it to heart. Listen to me, for I will speak weighty things, and I will open right things from my lips. Because my throat will meditate truth; lying lips are abominable before me. All the words of my mouth are with justice, there is nothing crooked in them nor twisted. They are all straight for those who understand, and right for those who find knowledge. For I teach you what is true, that your hope may be in the Lord and that you may be filled with spirit.

¹ The mouth of a just man distils wisdom; the lips of men know graces. The mouth of the wise meditates wisdom; justice delivers them from death. When a just man dies hope is not lost; for a just son is born for life, and among his good things he will pluck the fruit of justice. There is light at all times for the just, and they will find grace and glory from the Lord. The tongue of the wise knows what is good, and wisdom will take its rest in their hearts. The Lord loves holy hearts; while all who are blameless in the way are acceptable to him. The wisdom of the Lord will enlighten the face of the understanding; for she anticipates those who desire her before they know it, and is easily contemplated by those who love her. One who rises for her at dawn will not toil, and one who keeps vigil because of her will be without care. For she goes about seeking those who are worthy of her, and shows herself favourably to those on her paths. Wickedness will never prevail against wisdom. Because of this I too became a lover of her beauty and became her friend, and I sought her out from my youth, and I sought to take her as my bride, because the Master of all things loved her, for she is an initiate of the knowledge of God and one who chooses his works. Her toils are virtues; she herself teaches sobriety and prudence; justice and courage, than which things nothing is more useful in human life. If anyone longs for much experience, she knows how to compare things of old and those that are to come. She knows the twists of words and the explanations of riddles. She foresees signs and wonders and the outcomes of seasons and times. And to all she is a good counsellor. Because immortality is in her, and fame in the fellowship of her words. Therefore I appealed to the Lord and besought him and said from my whole heart, ‘God of my Fathers and Lord of mercy, who made all things by your Word, and established humanity by your Wisdom to be sovereign over the creatures that had come into being by you, and to order the world in holiness and justice, give me Wisdom who sits by your throne, and do not reject me from among your children, for I am your servant and the son of your maid servant. Send her out from your holy dwelling and from the throne of your glory, that she may be present with me and teach me what is well pleasing before you. And she will guide me with knowledge and guard me with her glory. For all the thoughts of mortals are wretched and their ideas are unstable.’

¹ When a just man is praised, peoples will be glad; for immortality is his memory, because it is known both to God and humankind, and his soul is pleasing to the Lord. Therefore, O men, desire wisdom, and long for it and be instructed. For her beginning is love and keeping of laws. Honour Wisdom, that you may reign for ever. I will declare the mysteries of God to you and not hide them from you. Because he is both the guide of Wisdom and the One who sets right the wise. In his hand are all prudence, and knowledge of works. Wisdom, the artificer of all things, taught me, for in her is an understanding spirit, holy, brightness of the eternal light and image of the goodness of God. She makes friends of God and prophets. She is more lovely than the sun, and beyond every order of the stars. If compared to light, she is found before it. She delivered her devotees from toils, and guided them in straight paths. She gave them holy knowledge and protected them from those who lay in ambush for them. She awarded them a mighty contest, that all might know that true religion is more powerful than all, and that wickedness can never prevail against Wisdom, nor will justice in passing sentence overlook evil people. For they said in themselves, not reasoning correctly, ‘Let us overpower the just one, let us not spare his saintliness, nor feel reverence for the aged grey hairs of an elder. Let our strength be law. Let us lie in ambush for the just, for he is a hindrance to us and he is opposed to our works and alleges the sins of our upbringing. He claims to have knowledge of God, and calls himself a child of the Lord. He has become a reproof to our thoughts. He is grievous for us even to look at, for his life is not like others and his paths are quite different. We are reckoned by him to be counterfeit, and he keeps away from our ways as from filth. He calls the end of just people blessed. Let us see if his words are true, and let us test what will happen to him at the end. Let us examine him by insult and torture, that we may know his forbearance and make trial of his patience. Let us condemn him to a shameful death, for he will have protection from his own words.’ This was how they argued, and they were deceived, for their wickedness had blinded them. And they did not know the mysteries of God, nor did they judge that you alone are God, who have authority over life and death, who save in time of tribulation and deliver from every ill; pitying and merciful, giving grace to your holy ones, and by your right arm resisting the proud.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹ Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.

² Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.

³ А в них що року (робить ся) спомни гріхів.

⁴ Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.

⁵ Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: „Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.

⁶ Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.

⁷ Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟

⁸ Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся,

⁹ потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити.

¹⁰ По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.

¹¹ І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.

¹² Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,

¹³ дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.

¹⁴ Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.

¹⁵ Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:

¹⁶ „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,

¹⁷ і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟

¹⁸ А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.

²⁶ Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,

²⁷ котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.

²⁸ Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.

¹ Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сїв по правицї престола величчя на небесах,

² служителя сьвятинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік.

³⁰ І наказав їм, щоб нїкому не казали про Него.

³¹ І почав навчати їх, що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

³² І явно слово глаголав. І взявши Його Петр, почав докоряти Йому.

³³ Він же, обернувшись і поглянувши на учеників своїх, докорив Петру, глаголючи: Іди геть, сатано: бо мислиш не про Боже, а про чоловіче.

³⁴ І, прикликавши народ укупі з учениками своїми, рече їм: Хто хоче йти за мною, нехай одречеть ся себе, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹ Тими днями, як було пребагато народу й не мали що їсти, покликавши Ісус учеників своїх, рече їм:

² Жаль менї народу, що вже три днї пробувають зо мною, і не мають що їсти;

³ А коли відпущу їх голодних до домівок їх, помлїють в дорозї; деякі бо з них здалека поприходили.

⁴ І відказали Йому ученики Його: Звідкіля ж сих зможе хто тут нагодувати хлїбом у пустинї?

⁵ І питав їх: Скільки маєте хлїбів? Вони ж кажуть: Сїм.

⁶ І звелїв Він народові сїдати на землї; і взявши сїм хлїбів, оддавши хвалу, ламав і давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; і клали перед народом.

⁷ І мали рибок кілька; й поблагословивши, казав покласти й те.

⁸ Їли ж і наситились, і назбирали останків ламаного сїм кошів.

⁹ Було ж тих, що їли, з чотири тисячі; і відпустив їх.

¹⁰ І, зараз увійшовши в човен з учениками своїми, прибув у сторони Далманутанські.

¹¹ І вийшли Фарисеї, та й почали перепитуватись із Ним, допевняючись у Него ознаки з неба, спокушуючи Його.

¹² І зітхнувши Він духом своїм, рече: Чого кодло се ознаки шукає? Істино глаголю вам: Не дасть ся кодлу сьому ознака.

¹³ І, оставивши їх, увійшов знов у човен, і поплив на той бік.

¹⁴ І забули взяти хлїба, й опріч одного хлїба не мали з собою в човнї.

¹⁵ І наказував їм, глаголючи: Гледїть, остерегайтесь квасу Фарисейського й квасу Іродового.

¹⁶ І міркували вони між собою, кажучи: Се, що хлїба не маємо.

¹⁷ І зрозумівши Ісус, рече їм: Чого міркуєте, що хлїба не маєте? Невже ж ви ще не постерегаєте й не розумієте? Чи ще затвердїле маєте серце ваше?

¹⁸ Очі мавши, не бачите? й, уші мавши, не чуєте, й вже не памятаєте?

¹⁹ Як пять хлїбів ламав я на пять тисяч, скільки кошиків повних ламаного назбирали ви? Кажуть Йому: Дванайцять.

²⁰ Як же сїм на чотирі тисячі, скільки кошів повних ламаного назбирали ви? Вони кажуть: Сїм.

²¹ І рече їм: Як же ви не розумієте?

²² І приходить у Витсаїду; й приводять Йому слїпого, й просять Його, щоб до него приторкнув ся.

²³ І взявши за руку слїпого, вивів його осторонь села; й, плюнувши на очі його, положив руки на него, й спитав його, чи що бачить.

²⁴ І, позирнувши вгору, каже: Бачу людей, що мов дерева ходять.

²⁵ Опісля знов положив руки на очі його, й заставив його позирнути вгору; і сцїлив ся він, і бачив ясно все.

²⁶ І відослав його до домівки його, глаголючи: Анї в село не входь, анї розказуй нїкому в селї.

²⁷ І вийшов Ісус і ученики Його у села Кесариї Филипової, і дорогою питав учеників своїх, глаголючи їм: Хто я, — кажуть люде?

²⁸ Вони ж одказали: Йоан Хреститель; а инші: Ілия; инші ж: Один з пророків.

²⁹ А він рече їм: Ви ж, хто я, скажете? Озвав ся ж Петр і каже Йому: Ти єси Христос.

³⁰ І наказав їм, щоб нїкому не казали про Него.

³¹ І почав навчати їх, що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

³² І явно слово глаголав. І взявши Його Петр, почав докоряти Йому.

³³ Він же, обернувшись і поглянувши на учеників своїх, докорив Петру, глаголючи: Іди геть, сатано: бо мислиш не про Боже, а про чоловіче.

³⁴ І, прикликавши народ укупі з учениками своїми, рече їм: Хто хоче йти за мною, нехай одречеть ся себе, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною.

³⁵ Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене та євангелиї, той спасе її.

³⁶ Що бо за користь чоловікові, коли здобуде сьвіт увесь, а занапастить душу свою?

³⁷ Або що дасть чоловік у замін душі своєї?

³⁸ Хто бо соромити меть ся мене й моїх словес між кодлом сим перелюбним і грішним, і Син чоловічий соромити меть ся його, як прийде в славі Отця свого з ангелами сьвятими.