¹ The memory of a just man is praised, and the Lord’s blessing is upon his head. Blessed is one who has found wisdom; a mortal who knows understanding. To import her is better than treasures of gold and silver. She is more valuable than precious stones; nothing of value equals her worth. Justice proceeds from her mouth; she bears law and mercy on her tongue. Therefore, my children, listen to me, for I speak weighty things. And blessed is the one who keeps my ways. For my goings out are the goings out of life, and favour is prepared from the Lord. Therefore I exhort you, and utter my voice to the children of humankind. Because I, Wisdom, have prepared counsel, knowledge and understanding. I have called on them. Counsel and sureness are mine; prudence is mine, strength is mine. I love those who are my friends, while those who seek me will find grace. You innocent, then, understand cunning; you untaught, take it to heart. Listen to me, for I will speak weighty things, and I will open right things from my lips. Because my throat will meditate truth; lying lips are abominable before me. All the words of my mouth are with justice, there is nothing crooked in them nor twisted. They are all straight for those who understand, and right for those who find knowledge. For I teach you what is true, that your hope may be in the Lord and that you may be filled with spirit.

¹ The mouth of a just man distils wisdom; the lips of men know graces. The mouth of the wise meditates wisdom; justice delivers them from death. When a just man dies hope is not lost; for a just son is born for life, and among his good things he will pluck the fruit of justice. There is light at all times for the just, and they will find grace and glory from the Lord. The tongue of the wise knows what is good, and wisdom will take its rest in their hearts. The Lord loves holy hearts; while all who are blameless in the way are acceptable to him. The wisdom of the Lord will enlighten the face of the understanding; for she anticipates those who desire her before they know it, and is easily contemplated by those who love her. One who rises for her at dawn will not toil, and one who keeps vigil because of her will be without care. For she goes about seeking those who are worthy of her, and shows herself favourably to those on her paths. Wickedness will never prevail against wisdom. Because of this I too became a lover of her beauty and became her friend, and I sought her out from my youth, and I sought to take her as my bride, because the Master of all things loved her, for she is an initiate of the knowledge of God and one who chooses his works. Her toils are virtues; she herself teaches sobriety and prudence; justice and courage, than which things nothing is more useful in human life. If anyone longs for much experience, she knows how to compare things of old and those that are to come. She knows the twists of words and the explanations of riddles. She foresees signs and wonders and the outcomes of seasons and times. And to all she is a good counsellor. Because immortality is in her, and fame in the fellowship of her words. Therefore I appealed to the Lord and besought him and said from my whole heart, ‘God of my Fathers and Lord of mercy, who made all things by your Word, and established humanity by your Wisdom to be sovereign over the creatures that had come into being by you, and to order the world in holiness and justice, give me Wisdom who sits by your throne, and do not reject me from among your children, for I am your servant and the son of your maid servant. Send her out from your holy dwelling and from the throne of your glory, that she may be present with me and teach me what is well pleasing before you. And she will guide me with knowledge and guard me with her glory. For all the thoughts of mortals are wretched and their ideas are unstable.’

¹ When a just man is praised, peoples will be glad; for immortality is his memory, because it is known both to God and humankind, and his soul is pleasing to the Lord. Therefore, O men, desire wisdom, and long for it and be instructed. For her beginning is love and keeping of laws. Honour Wisdom, that you may reign for ever. I will declare the mysteries of God to you and not hide them from you. Because he is both the guide of Wisdom and the One who sets right the wise. In his hand are all prudence, and knowledge of works. Wisdom, the artificer of all things, taught me, for in her is an understanding spirit, holy, brightness of the eternal light and image of the goodness of God. She makes friends of God and prophets. She is more lovely than the sun, and beyond every order of the stars. If compared to light, she is found before it. She delivered her devotees from toils, and guided them in straight paths. She gave them holy knowledge and protected them from those who lay in ambush for them. She awarded them a mighty contest, that all might know that true religion is more powerful than all, and that wickedness can never prevail against Wisdom, nor will justice in passing sentence overlook evil people. For they said in themselves, not reasoning correctly, ‘Let us overpower the just one, let us not spare his saintliness, nor feel reverence for the aged grey hairs of an elder. Let our strength be law. Let us lie in ambush for the just, for he is a hindrance to us and he is opposed to our works and alleges the sins of our upbringing. He claims to have knowledge of God, and calls himself a child of the Lord. He has become a reproof to our thoughts. He is grievous for us even to look at, for his life is not like others and his paths are quite different. We are reckoned by him to be counterfeit, and he keeps away from our ways as from filth. He calls the end of just people blessed. Let us see if his words are true, and let us test what will happen to him at the end. Let us examine him by insult and torture, that we may know his forbearance and make trial of his patience. Let us condemn him to a shameful death, for he will have protection from his own words.’ This was how they argued, and they were deceived, for their wickedness had blinded them. And they did not know the mysteries of God, nor did they judge that you alone are God, who have authority over life and death, who save in time of tribulation and deliver from every ill; pitying and merciful, giving grace to your holy ones, and by your right arm resisting the proud.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

⁹ For God hath not appointed us to wrath, but to obtain salvation by our Lord Jesus Christ,

¹⁰ Who died for us, that, whether we wake or sleep, we should live together with him.

¹¹ Wherefore comfort yourselves together, and edify one another, even as also ye do.

¹² And we beseech you, brethren, to know them which labour among you, and are over you in the Lord, and admonish you;

¹³ And to esteem them very highly in love for their work’s sake. And be at peace among yourselves.

²⁴ Faithful is he that calleth you, who also will do it.

²⁵ Brethren, pray for us.

²⁶ Greet all the brethren with an holy kiss.

²⁷ I charge you by the Lord that this epistle be read unto all the holy brethren.

²⁸ The grace of our Lord Jesus Christ be with you. Amen.

²⁶ Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,

²⁷ котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.

²⁸ Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.

¹ Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сїв по правицї престола величчя на небесах,

² служителя сьвятинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік.

³¹ Того дня приступили деякі Фарисеї, кажучи Йому: Зійди звідсїля, бо Ірод хоче Тебе вбити.

³² І рече їм: Ідїть та скажіть лисицї тій: Ось виганяю біси, й сцїлення роблю сьогоднї й завтра, а третього дня скінчаю ся.

³³ Тільки ж мушу сьогоднї і завтра й дальшого дня ходити, бо не можна пророкові загинути осторонь Єрусалиму.

³⁴ Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! скільки раз хотїв я зібрати дїти твої, як курка своє гнїздо під крила, й не схотїли.

³⁵ Оце ж оставляєть ся вам господа ваша пуста; істино ж глаголю вам: Що не побачите мене, доки прийде час, що скажете: Благословен грядущий в імя Господнє.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹ І сталось другої суботи після першої, ійшов Він через засїви, й рвали ученики Його колоссє, та й їли, потерши в руках.

² Деякі ж з Фарисеїв казали їм: На що робите, чого не годить ся робити в суботу?

³ І, озвавшись до них, рече Ісус: Хиба й того не читали, що зробив Давид, як зголоднїв він і ті, що були з ним:

⁴ як, увійшовши він у дом Божий, хлїби показні взяв і їв, і дав також тим, що були з ним, котрих не годилось їсти, хиба одним священикам?

⁵ І рече їм: Син чоловічий — Він Господь і суботи.

⁶ І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха.

⁷ Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него.

⁸ Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв.

⁹ Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти?

¹⁰ І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

¹¹ Вони ж сповнились лютостю і говорили один до одного, що б зробити Ісусові.

¹² Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу.

¹³ А, як настав день, покликав учеників своїх; і, вибравши з них дванайцятьох, котрих і апостолами назвав:

¹⁴ Симона, що назвав Петром, та Андрея брата його, Якова та Йоана, Филипа та Вартоломея,

¹⁵ Маттея та Тому, Якова Алфеєвого та Симона, на прізвище Зилота,

¹⁶ Юду Якового та Юду Іскариоцького, що й став ся зрадником;

¹⁷ і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх,

¹⁸ і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся.

¹⁹ І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

²⁰ І знявши Він очі свої на ученики свої, рече: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.

²¹ Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь.

²² Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого.

²³ Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

²⁴ Горе ж вам, багатим! бо прийняли ви утїху вашу.

²⁵ Горе вам, ситим! бо голодувати мете. Горе вам, що сьмієтесь тепер; бо сумувати мете да плакати мете.

²⁶ Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде; так бо робили лжепророкам батьки їх.

²⁷ Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим,

²⁸ благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших.

²⁹ Хто бє тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони.

³⁰ Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не допевняй ся.

³¹ І, як хочете, щоб чинили вам люде, так і ви чинїть їм.

³² І коли любите тих, хто любить вас, яка вам дяка? бо й грішники тих, хто їх любить, люблять.

³³ І коли добро робите тим, хто добро робить вам, яка вам дяка? бо й грішники те саме чинять.

³⁴ І коли позичаєте тим, від кого маєте надїю одержати, яка вам дяка? бо й грішники грішникам позичають, щоб одержати стільки ж.

³⁵ Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нїчого від них не сподїваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих.

³⁶ Будьте ж оце милосерні, як і Отець ваш милосерден.

³⁷ І не судїть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осуджені; прощайте, то й буде вам прощено.

³⁸ Давайте, то й вам буде дано; міру добру, наталовану, й струснуту, й надто пересипану давати муть вам на лоно ваше. Такою бо мірою, якою міряєте, відміряєть ся вам.

³⁹ Сказав же приповість їм: Чи може слїпий слїпого водити? хиба обидва в яму не впадуть?

⁴⁰ Нема ученика над учителя свого; звершений же — буде кожен, як учитель його.

⁴¹ Чого ж дивиш ся на порошину в оцї брата твого, полїна ж у своєму оцї не чуєш?

⁴² І як можеш казати братові твоєму: Брате, дай вийму порошину, що в оцї твоїм, сам в оцї своїм полїна не бачивши? Лицеміре, викинь перше ломаку з ока твого, а тодї бачити меш вийняти порошину з ока брата твого.

⁴³ Нема бо дерева доброго, що родить овощ пустий; анї дерева пустого, що родить овощ добрий.

⁴⁴ Кожне бо дерево по свому овощу пізнаєть ся; не збирають бо з тернини смокви, анї збирають з ожини винограду.

⁴⁵ Добрий чоловік з доброго скарбу серця свого виносить добре; а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе: бо з переповнї серця промовляють уста його.

⁴⁶ На що ж мене звете Господи, Господи, й не робите, що я глаголю?

⁴⁷ Всякий, хто приходить до мене, й слухає слова мої, та й чинить їх, покажу вам, кому він подобен:

⁴⁸ подобен він чоловікові, будуючому будинок, що викопав глибоко, й положив підвалину на каменї; як же повідь настала, наперла бистрінь на будинок той, та не змогла схитнути його: збудовано бо його на каменї.

⁴⁹ Хто ж слухає, та не чинить, подобен чоловікові, будуючому будинок на землї, без підвалини, на котрий наперла бистрінь, і зараз упав, і була руїна будинка того велика.