Радість бути православним — це коли вранці на городі поливаєш помідори і думаєш, що сьогодні треба ще до храму зайти поставити свічку. А ввечері з дружиною на рибалці тихо читаємо «Отче наш» перед тим, як закинути вудки. Нічого особливого, але серце спокійне. А в статті згадали про спільну молитву — от це точно в точку.
Sí, eso que dice Богдан es bien cierto. Yo también siento esa misma calma cuando después de la clínica me paso por la iglesia a encender una velita por mis hijas y luego en la cocina, mientras preparo unas enchiladas, rezo el Padrenuestro sin prisa. Nada espectacular, pero el día termina más liviano. Gracias por recordarlo.
