Листи Філарета, згодом архієпископа Чернігівського та Ніжинського, до Н.М. Шереметьєвої, 1835-1849 рр. : (з архіву села Покровського)

Лист 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 3 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 Рідна онука Надії Миколаївни Шереметєвої Ганна Олексіївна Шереметєва доставила до Товариства ревнителів російської історичної освіти на згадку Імператора Олександра ІІІ-го збори листів Філарета, згодом архієпископа Чернігівського і Ніжинського, до Надії Миколаївни Шереметевої села Покровського, Рузького повіту, Московської губернії. Філарет, слідуючи завітам свого вчителя митрополита Московського Філарета, не уникав спілкування з людьми, про що нижченаведені листи ясно свідчать. "Служити Богу", писав Московський святитель, - "можемо, тікаючи людей: служити управлінню людьми не можна інакше як спілкуванням. Тільки треба, щоб воно не суперечило характеру служіння". Листи Філарета до Н.М. Шереметьєвої, сповнені смиренності, являють собою ніби покаяний канон. Але цей напрямок, що спостерігався в багатьох листах Філарета, не зовсім схвалювався святителем першопрестольного граду, і він, застерігаючи свого вихованця від крайнощів у цьому роді, писав йому: «Сумніваюся, чи маємо ми з вами бути щедрими на смиренність: для цього потрібно бути досить багатим, для того, щоб бути досить багатим; смиренності, викраде маленьке внутрішнє смирення“. Але ми ввели б в оману читача, якби тільки цими словами охарактеризували друковані листи. Смиренністю та плачем про гріхи відрізняються листи Філарета лише до Н.М. Шереметьєвої. Палка натура його виявлялася інакше у зносинах з іншими людьми і навіть із найсвятішим синодом. «Мені здається», застерігав його той же митрополит Філарет, – «що за братолюбством повинен я завдати вам виразки друга, які, за словами Писання, вірогідніше, ніж вільні лобзання ворога, саме – звернути вашу увагу на ваш звичай висловлюватися дуже різко і запропонувати вам, щоб ви в цьому обмежилися. Можу це довести вашою відповіддю. Коли ви різким і неспокійним тоном написали листа графу Протасову, вам у відповідь надіслали повчання, написане світською людиною і підписане митрополитом Антонієм». Познайомимося ближче з особою, якій належать наведені нижче листи, а також з тією особою – до кого вони писані. Відомості про архієпископа Філарета головним чином ми почерпнули з біографії святителя, написаної І.С. Листовським та надрукованим у Російському Архіві 1887 року. Приснопам'ятний історик Російської церкви Філарет (Гумілевський), який помер у сані архієпископа Чернігівського та Ніжинського, народився 23 жовтня 1805 року в стародавньому селі Конобєєві, що знаходиться на березі Цни, Шацького повіту, Тамбовської губернії. Село це належить Наришкіним. Отець Філарета Григорій Панасович священствував у цьому селі. За народження Філарет був названий Димитрієм на честь св. великомученика Димитрія Солунського, якого пам'ять відбувається 25 жовтня. За свідченням І.С. Листовського, першим вісником явища у світ світильника нашої церкви та молитовника за нашу батьківщину був юродивий Олексій, який дзвонив сповістив селу Конобєєву про цю подію. Отець Філарета відрізнявся, за глибокого благочестя, як чудовий проповідник і зразковий священик, а мати Філарета Настасья Василівна була „зразком російської благочестивої жінки“. Краса місцевості, в якій було село Конобєєве, змусила Дмитра з дитинства полюбити природу. Ставши ректором Московської духовної академії, він доглядав квіти; з Риги він писав, що під вікнами „так-сяк, з зусиллями, розвів садок у церковній огорожі“; у Чернігові перетворив він монастирські двори на сади з куртинами троянд та інших квітів. Семи років Дмитро був поміщений у Вишинську пустель до вченого ієродиякона Нікона, колишнього префекта Рязанської семінарії, де пробув два роки. З Виші Дмитро вступив до Шацького духовного училища. Під час канікул Дмитро зі своєю тіткою відвідав Саровську пустелю. Відвідування це було чудово пророцтвом про Дмитра старця Серафима: "Цей отрок буде великим священиком церкви і прославиться по всій Русі, як учений чоловік". У 1819 році на іспиті в Шацькому училищі Дмитро звернув на себе увагу Йони, єпископа Тамбовського та Шацького (згодом екзарха Грузії). У Тамбовській семінарії Дмитро вирізнявся надзвичайною працьовитістю. 1826 року, витримавши приймальні іспити, Дмитро Гумілевський вступив до складу VII-го академічного курсу Московської духовної академії. В кінці 1829 він заявив митрополиту про свій намір прийняти чернечий чин. Митрополит Філарет поставився дуже співчутливо до цієї рішучості і за постригу дав Дмитру своє ім'я Філарета. Збереглося переказ, що Московський святитель готував його у наступники. У відносинах його до юного ченця помічалася батьківська турботливість і водночас виняткова суворість. Преосвященний Філарет, за свідченням біографа, від першої хвилини, коли став перед престолом Божим, і до самої смерті в сані архієпископа Чернігівського і Ніжинського, звершував Божественну літургію зі сльозами розчулення. Багато хто з присутніх при цьому радів „цім сльозам, цим зітханням і в глибині душі дякували Господу, що Він дарує таке велике джерело сліз архіпастиреві, що приносить Святі дари про свої гріхи та про людські невігластва (Євр.7, 9:7). Після прийняття чернечого чину (19 січня 1830 р.) Філарет був зведений до ієродияконів і в цьому сані залишався до закінчення курсу в академії. 26-го серпня того ж 1830 року був присвячений ієромонахи, а у вересні зайняв кафедру церковної історії в академії, що виховала його. Як вчений ієромонах Філарет був зарахований до собору ієромонахів Московського Донського монастиря. Академічна бібліотека стала житлом молодого професора. Тут займався Філарет складанням своїх лекцій, які були повні інтересу, нові за змістом та захоплюючі за викладом. Філарет був істориком за покликанням. До нього церковна історія викладалася за підручниками; але він став самостійно розробляти свій предмет і тим запалив Божественний вогонь у своїх слухачах. Він надихнув одного з них, згодом свого незмінного друга Олександра Васильовича Горського. Своє ставлення до науки Філарет, вже у сані єпископа, висловив у листі до А.В. Горському з приводу покійного тону, поміченого у творах останнього. "Правда", писав він йому, - "в наукових міркуваннях найбільше потрібний спокій душі.. Але, як мені здається, і в наукових міркуваннях, якщо міркувати треба про предмет дорогий не для одного розуму, але і для всієї душі, неприродно залишати в бездіяльності почуття, неприродно тому бути, щоб любов до предмета не висловилася, щоб любов до предмета не висловилася, образах, що дихають життям і рухом. Мені здається, що в іншому випадку читачеві не можна не образитись холодністю, яку бачить він у вигадувачі, так як холодність ця відноситься до предмета гідного любові, поваги, діяльності цілої душі. гарячитися почуттям і уявою, а потрібна одна міркування. Але як хочете, тільки переважання в ньому думки висушило його душу. Скажіть щиро, після спокійного роздуму про предмет, чи добре це, що німці тепер з такою холоднокровністю пишуть хули на Господа Ісуса, а інші німці з такою холоднокровністю слухають і читають хули? Останні, прочитавши хули язичницької душі, кажуть: ми можемо не віддати поваги до багатства відомостей автора, глибокого його дослідження предмета та ін. Як? Поважати те, що Божий дар вживає християнина так, як ужив його сатана? О, помилуй нас Бог від такого стану!.. Дорожа улюбленою думою, душевно прошу вас – остерігайтеся німецької холодності до предметів високих... Не вбивайте почуттів ваших святих грішними сумнівами, застереженнями, поступленнями, умовами холодного розуму“. З 1-го травня 1833 року ієромонах Філарет став інспектором академії, а коли зненавиджений митрополитом Філаретом ректор Московської духовної академії архімандрит Полікарп, 14-го грудня 1834 року, був звільнений, то Філарет був призначений на його місце і до того ж зведений у сан архім. У 1837 році О.М. Муравйов писав князю О.М. Голіцину, що „постницьким своїм життям, скромністю та пізнаннями Філарет відрізнявся перед усіма, і ці якості молодого архімандрита вселяють до нього загальну повагу“. Архімандритові Філарету була не до вподоби ректорська служба. Він залучився до наукових занять, від яких, звичайно, відвертав його ректорський обов'язок. До того ж він нелегко уживався з холодною формальністю, яка була потрібна його службою, і частково і „зі своєрідними поняттями митрополита“. Наприкінці 1841 Філарет був викликаний в Петербург для посвячення в єпископа Ризького. Відомості, почерпнуті з достовірних джерел, свідчать, що Надія Миколаївна Шереметєва була далеко не тією добродушною та слабкою старенькою, якою зображує її пізніший біограф Гоголя. Це була жінка рвучка і палка; вона нерідко піддавалася нападам гніву, що виражався судомою сильних рухів; серце в неї було полум'яне та правдиве. Палкістю почуттів, вірністю в дружбі, піднесеним розумом вона приваблювала до себе людей найрізноманітніших і найвидатніших, які знаходили втіху і радість - у багаторічних з нею зносинах. Водночас вона являла образ таємної євангельської благодійності. "Як листи ваші не приємні мені завжди", писав їй Гоголь, - "але коли я міркував, що вам коштувала пошта, то я бажав, щоб вони були рідше ... Я дуже добре знаю, що ви допомагаєте багатьом бідним, і що у вас будь-яка копійка прилаштована. Навіщо ж ви не хочете бути економ, про що, не хочете бути про те, що ви не хочете бути ощадливим, навіщо ж ви не хочете бути про те, що ви не хочете бути ощадливим? віддавайте половину листів Аксакову та Язикову. Вони мені пишуть дуже мало, іноді й просто отримую один порожній пакет“. Одна багата і знатна дама, пані Шереметєва, втратила всяку до себе повагу за те, що їздила в тремтіння, обрізала собі волосся і одягалася просто». Надія Миколаївна Шереметєва була донька Миколи Андрійовича молодшого Тютчева та Пелагії Денисівни Панютіної. Народилася вона 26 вересня 1775 року; заміжня була за Василем Петровичем Шереметєвим і прожила з ним дуже щасливо, але не довго. Жили вони у своїй підмосковній Рузькому повіті, у селі Покровському. Їй судилося витримати фатальний удар, коли раптово на прогулянці чоловіка її підхопили коні, при спуску з гори, і його привезли додому вже мертвого. Становище Надії Миколаївни було відчайдушне. У неї на руках залишилися діти: дві дочки – Анастасія (згодом Якушкіна), Пелагія (згодом Муравйова) та єдиний син Олексій. У житті її стався тяжкий перелом; але вона вчасно знайшла гарячу, співчутливу підтримку від Катерини Василівни Шереметевой, двоюрідної сестри її чоловіка. Тісна дружба відтоді поєднала їх на все життя. Велика їх листування свідчить про цей багаторічний, випробуваний зв'язок. Лагідним велелюбним впливом своїм Катерина Василівна пом'якшувала пристрасні, іноді неприборкані пориви Надії Миколаївни і дала думкам її глибокий, християнський устрій. Помалу Надія Миколаївна, як господиня Покровського, стала об'єднавчим центром, який залучав, окрім сім'ї, численних друзів. "У вересні 1815 року, при поверненні М. Н. Муравйова з Кавказької лінії в С.-Петербург", розповідає його біограф поважний Д.А. Кропотов, - він провів близько двох місяців в Осташові у свого батька.. До цього часу слід віднести початок знайомства його з поважним сімейством Шереметєвих, що жили по сусідству, в своєму спадковому селі Покровському, в 30-ти верстах від Осташова.Це знайомство мало важливі наслідки для М.М. Шереметєвої, сімнадцятирічної тоді дівчиною, Пелагеєю Василівною. Іншу свою дочку Анастасію Василівну Надія Миколаївна видала за Івана Дмитровича Якушкіна. Біографічні про нього відомості ми отримали з зауважень товариша його за посиланням П.М. Свистунова, надрукованих у Російському Архіві 1870 року. І.Д. Якушкін народився листопаді 1793 року; навчався у Московському університеті та жив у професора Мерзлякова, про якого відгукувався завжди з повагою та любов'ю. У 1811 вступив на службу підпрапорщиком до Семенівського полку, з яким робив походи 1812, 1813 і 1814 років. Брав участь і в Бородінській битві. Після повернення гвардії з походу, у Семенівському полку склався той гурток офіцерів, у якому виникла думка про заснування таємного союзу. Якушкін вступив до нього від початку його освіти. Обдарований полум'яною душею, Якушкін весь вдався до справи; але згодом, не співчуючи напрямку, прийнятому таємним суспільством, він вийшов у відставку і пішов у село, село Жукове Смоленської губернії Вяземського повіту, де доклав свою працю до полегшення долі своїх селян. На той час належить і одруження його з А.В. Шереметьєвої. За свідченням осіб, які її знали, Анастасія Василівна була надзвичайно гарна собою. Її виразні блакитні очі захоплювали багатьох, але як улюблена дочка Надії Миколаївни, вона була розпещена і норовлива; крім того, вона мала здатність помічати смішну сторону кожного і над нею уїдливо кепкувати. Філарет вже після смерті її писав до матері Н.Н. Шереметєвої: "Настасія наша часто жартувала з людьми на словах, але не завжди жартувала в душі. Як хочете, не можу не похвалити її розуму". Єдиний син М.М. Шереметєвої Олексій Васильович одружився з троюрідною сестрою своєю Катериною Сергіївною Шереметєвою. На балі у Московського генерал-губернатора князя Д.В. Голіцина імператор Микола несподівано обрав Є.С. Шереметеву в полонез, співчутливо розпитував її, чи був вільний її вибір, і чи не було тиску? Завжди співчуючи сім'ї її, государ не забував, що до сім'ї її нареченого були зіткнені багато декабристи, і він з властивою йому участю хотів перевірити зближення, що відбулося; але коли зі слів нареченої побачив, що це був шлюб із любові, то палко її вітав і побажав щастя. Після весілля сина свого М.М. Шереметєва залишалася повновладною господаркою Покровського; але будучи за характером своїм ревнива, вона, хоч і дуже прив'язалася до невістки своєї Катерини Сергіївни, проте не могла подолати в собі деякого почуття ревнощів по відношенню до єдиного й палко коханого сина. "Нічна зозуля завжди перекукує", говорила вона з приводу природного впливу на нього молодої дружини. Комета, що з'явилася в листопаді 1825 року, була небесним знаменням не на добро. „Всі москвитяни“, свідчить Μ.П. Погодін, - дивилися на неї і думали, чи не зміниться чогось у царі "." 19-го листопада ", розповідає князь П.А. Вяземський, - "відізвалося грізно у смутах 14-го грудня. Цей день, тяжкий для Росії, і епоха, криваво їм ознаменована, була страшним судом для справ, думок і помислів справжніх і давно минулих". Цей день скорботно озвався і в Покровському. Обидва зяті Н.М. Шереметьєвої були причетні „цій справі“. Відразу після 14 грудня Надія Миколаївна посилає до Покровського свого вірного служителя Якова Ігнатьєва Соловйова, для підняття в одній із кімнат сільського будинку половиці, під якою ховалися папери, приречені на знищення. Але це врятувало ні І.Д. Якушкіна, ні М.М. Муравйова. Обох вони були заарештовані і поміщені в Петропавлівську фортецю. Звідси Якушкіна перевели до Фінляндії, де знову ув'язнили у фортецю форту Слави. Тижня за два до нового 1827 в'язня відвідав сам Фінляндський генерал-губернатор А.А. Закревський і вручив йому на дорогу до Сибіру ведмежі чоботи від тещі його М.М. Шереметьєвої. На початку листопада 1827 Якушкіна повезли до Сибіру. 11 листопада відбулося в Ярославлі прощальне побачення його з сімейством. Побачивши на ньому ланцюги, дружина його та теща залилися сльозами. 24-го червня 1837 року Жуковський писав імператриці Олександрі Феодорівні: "Ми проїжджали через Ялуторівськ. Тут знаходяться поселенці: Муравйов-Апостол, Черкасів і Якушкін. До нещастя, відставши на дорозі, я приїхав з цього міста в ту хвилину, коли великий князь виїхав з того міста, коли великий князь виїхав з того міста. бідних вигнанців. Яковин особливо гідний зауваження за своїм характером. милосердя подало їм руку і підняло їх із тієї прірви, в яку вони впали в хвилину помилки“. Живучи заточником у Ялуторівську, П.Д. Якушкін знайомився з географією та ботанікою. М.М. Муравйова було звільнено з-під арешту, як тільки слідча комісія закінчила свої заняття. У Покровському архіві зберігаються листи духовника декабристів протоієрея Петра Миколайовича Мисловського до Н.М. Шереметьєвої. У листі, від 24-го липня 1828 року, батько протоієрей між іншим писав: "Як би я хотів обійняти чад моїх (тобто, декабристів)! Міллера. Неоцінений дідок! Тільки й живе для втіхи стражденних..." У листі від 6-го серпня: "Спасибі м. Лепарському, що він сам повідомив вас про здоров'я І. Д. Якушкіна. Це досить обов'язково. моєї вдячності за ті. Про одного тільки плачусь перед Богом, щоб дав мені цю милість, побачити в житті і притиснути до серця мого когось з них ... » Велика листування М.М. Шереметьєва, що зберігається в сімейних архівах села Покровського та Євгена Івановича Якушкіна, свідчить про дружні зносини Надії Миколаївни з Жуковським, Н.М. Мовним, Гоголем, А.П. Єлагін, графом І.X. Граббі, А.С. Хомяковим, Д.А. Валуєвим, сімейством Аксакових, Погодіним та Шевирєвим; поважний письменник С.Є. Раїч був наставником її сина А.В. Шереметєва і жив у Покровському. Особливо Надія Миколаївна була близька з Гоголем. У своїх „Записках про життя Гоголя“ Куліш пише: „Оскільки Н. Н. Шереметєва перейшла вже в інше життя, то ми можемо, не ображаючи її доброчесної скромності, виявити перед світлом її духовне спілкування з автором „Мертвих Душ“. Листи його до Н.М. Шереметєвої не потребують пояснення; зміст їх складають почуття і помисли, що обійняли душу Гоголя після таємничого перетворення, що відбулося з ним, про яке він жодному з друзів своїх не міг розповісти цілком задовільно. Попереджу лише читача, що у листах цих він має бачити не лише Гоголя, а й його кореспондентка Н.М. Шереметева. Та не зіллє читач цих двох особистостей в одну і не прийме Гоголя, зокрема, за Гоголя взагалі. Він і сам іноді, здається, цього побоювався і просив деяких із найщиріших друзів своїх не показувати його листів нікому. "Вони будуть чужі для кожного", говорив він, - "бо писано мовою того, до кого ставляться. Зауважу ще, що, незалежно від потягу доброї і благочестивої душі до іншої подібної душі, Гоголю потрібні були короткі стосунки з різними людьми, що мають моральний вплив на суспільство, як це він і сам виявляє в проханнях своїх до Н.М. Шереметьєвій сповіщати його про всі християнські подвиги, хоч би ким вони були скоєні. Крім того, – і це, можливо, було головною причиною зближення Гоголя з благочестивою старенькою, – відомо, що Гоголь брав участь у грошових пожертвуваннях у християнських піклуваннях М.М. Шереметьєвої про бідних і нужденних. У листах його до неї про це не згадується, але я чув від людей, гідної віри, що він неодноразово довіряв у її розпорядження гроші, відкладені їм для допомоги бідним». Сам Гоголь про листи щодо нього М.М. Шереметьєвий писав їй: "У мої болючі хвилини, в хвилини, коли падає дух мій, я завжди (у листах ваших) знаходжу втіху і дякую кожну хвилину руку Промислу за зустріч мою з вами ..." "(Листи ваші) майже завжди приходяться до речі, завжди більш-менш говорять моєму серцю, завжди більш-менш говорять моєму , дякую Богові за те, що Він навів вам думку покохати мене і за мене молитися. Шереметєвої надіслати йому молитви святителя Димитрія Ростовського Гоголь писав: "Душе моєї потрібне тепер те, що писано святителями нашої церкви, ніж те, що можна читати французькою мовою. Це я вже випробував". У своїй книзі „Листування з друзями“ Гоголь образив словом Погодіна. У ображеному взяла серцеву участь Н.М. Шереметєва і написала Гоголю викривальний лист, і Гоголь, виправдовуючись, смиренно відповідав їй: "Треба вам знати краще Погодіна. Це - добра душа і добре серце. Великодушність складає головну рису його характеру. Але з тим разом деяка грубість, незнання пристойності, безпам'яті, безпам'яті, він завжди був обплутаний, постачали його безперестанку в неприємне ставлення з людьми, в можливість засмучувати їх, без бажання засмучувати. повного заспокоєння вашого, що я ще ніколи так не любив Погодіна, як люблю його тепер. Чоловік цей, крім того, що завжди був вартий будь-якої поваги, останнім часом значно змінився. Нещастя і різні душевні потрясіння пом'якшили його душу до того, що вона тепер здатна розуміти багато з того, до чого раніше була менш чутливою. І я відчуваю, що відтепер у нас з ним буде велика дружба і тут, і там. Ось вам, мій друже, непритворний звіт у цій справі“. До людей близьких Н.Н. Шереметьєвій належав і ректор Московської духовної академії архімандрит Філарет. Нині друковані його листи про це свідчать. Молоду ще тоді людину прив'язувала в будинку М.М. Шереметєва простота її сімейного сільського побуту та серцева обстановка старого дворянського гнізда. На початку 1846 І.Д. Якушкін отримав скорботну звістку про смерть дружини своєї і в листопаді того ж року відкрив на згадку її в місті Ялуторівську Тобольської губернії, жіночу школу. Убитій горем матері Гоголь писав: "Христос воскрес! Мені скорботно було почути про вашу втрату, але незабаром і втішився думкою, що для християнина немає втрати, що у вашій душі живуть вічно образи тих, до яких ви були прив'язані, отже, їх не відійти від вас ніхто не може; Молитви ваші посилаються за них, як і раніше, доходять також до Бога, можливо, ще краще, ніж колись: отже, смерть не розірвала вашого зв'язку. Н.М. Шереметєва пережила свою дочку А.В. Якушкіну лише чотирма роками: вона померла у Москві, на Воздвиженці, 11-го травня 1850 року, і похована поруч із своїм чоловіком у Саввином монастирі. Кончина Надії Миколаївни дуже засмутила Гоголя. Саме тоді він із другом своїм М.А. Максимовичем збирався здійснити на довгих подорож з Москви в рідну їм Малоросію і перед від'їздом писав батькові Матвію: „До вас моє сильне прохання, безцінний Матвіє Олександровичу, добра бабуся Надія Миколаївна Шереметєва, яку ви зустріли у мене, і яка з такою готовністю в Шереметівська установа, після сімдесяти чотирьох років життя, виконаних добрих справ, померла мене. її ім'я в той час, коли згадуєте померлих рабів Божих, які ви частіше згадуєте“. 9 серпня 1866 року в місті Конотопі помер і Філарет, у сані архієпископа Чернігівського та Ніжинського. Похований він у Чернігові у Троїцькому Іллінському монастирі, під престолом храму Святої Трійці. У головах надгробного пам'ятника затверджено ікону Спасителя з написом: Іде ж є Аз, ту й слуга мій буде. 22 березня 1899. С.-Петербург Христос воскрес! Ви давно писали мені, і я досі ні слова до вас. Добрі люди, скажете ви, так не роблять. Це правда, але правда і те, що я належу до грішних. Добрі люди не так у всьому живуть, як живе Філарет. Що ж робити? Молитися та плакати. Грішникам що більше робити, як не молитися і плакати: і святі плакали. А грішникам, що робити? Плакати, гірко плакати. Для преподобного Єфрема, каже св. Григорій Ніський плакати було те, що для інших дихати повітрям; він день і ніч плакав. Так жив преподобний, а високопреподобним 1 набагато більше треба лити сльози. Але будемо жити з надією на Господа. Будемо нестачу сокрушення наповнювати надією, молитвою надії, невідступно проситимемо Його про помилування, проситимемо милості в Нього також невідступно, як голодна дитина просить їжі у матері. Він сам сказав, що любить нас більше, ніж мати дітей. Яка ж мати не зглянеться на крик голодної дитини? Ми безглузді, як діти. Будемо ж дітьми і в наших почуттях; будемо в скорботах і потребах наших звертатися до Нього; від Нього чекати, Його проситимемо про все будемо. І Він – Отець наш – пошле потрібне душам нашим. Так жили, ті, котрі з худих робилися поступово добрими і – врятувалися. Рятуємося і ми. Олексію Васильовичу 2 бажаю благословення Господнього – для нього і для дружини його та для дітей його 3 . А. Філарет. Від душі, від щирої душі бажаю, нехай зміцнює вас Господь на вічність. Ось я і в академії, в тихому, покійному, відокремленому моєму житті. Нині вранці, тобто, 25 липня приїхали ми по бруду досить дрібним. Але якою брудною не була дорога, я з радістю дивився на бруд, з радістю від того, що поспішав у люб'язну самоту. Тепер я звертаюся зі спогадами до минулих днів. Мені приємно згадати той час, який проведено в Покровському; воно проведене там не для землі: а як душа покійна, коли вона живе не для землі. Перебираючи все, що я бачив у вас, насамперед зустрічаюся з предметом, який часто траплявся мені на очі у вашій кімнаті. Я хотів кілька разів сказати вам про нього – і забував. Ви, звичайно, не відгадаєте, про що хочу сказати. Я хочу сказати вам мою думку про “Християнську Філософію” 4 , яку я бачив у вас на столі. „Християнська Філософія“ за назвою прекрасна книга; але завжди ім'я речі відповідає властивості речі. У згаданій книзі, звісно, ​​є добрі місця. Але – зізнаюся вам – не хотів би я, щоб ви читали цю книгу. У ній багато поганого. І тим небезпечніше це погане, що воно прикрите гарними словами. Тут християнство зустрічається лише за назвою, але йдеться не про Христа, а про природу. Наводяться місця Писання, але їм сенс дано особливий, незгодний з Писанням. Говориться про внутрішню дію в нас благодаті, але під цим розуміють не силу благодатну, випрошену для нас заслугами Господа Ісуса, а силу ту ж, що діє і в черв'ячці, тобто промислову силу Божу. Говориться про Ісуса, про Христа, із захопленням проповідується благо, що милує нас через Ісуса; але Ісус тут не той зрозуміло, що приходив на землю, страждав і помер для нашого спасіння і який показав нам у Своєму та Апостольському слові шлях до спасіння. Тут розуміють Христа, який живе скрізь і в язичника, і в турка, і в нинішнього єврея і приходить на допомогу кожному, хто тільки знає Боже ім'я, хоча зовсім не хоче знати розп'ятого Ісуса та Його шлях спасіння. Погодьтеся, що нам ніхто не дав права вигадувати свої шляхи; або вірніше – коли ми підемо шляхом вигаданого нами, загибель наша неминуча. Ви знаєте, як небезпечно, як страшно торкатися зухвалої думки таємниці спокути. Нічого немає згубнішого для душі, як залишити Викупителя. Але де в „Християнській Філософії“ спокута та Викупитель? Я думаю, що вам це вже відомо, і багато говорити немає потреби. Скажіть від мене про мою душевну повагу Олексію Васильовичу; я пам'ятаю і пам'ятатиму буду їхню доброту перед Господом, так само як і лагідну їхню дружину. Васиньці готова в мене книжка: „Васінька“, така сама маленька; як Васінька, з нагодою пришлю, а так само і Варіньку 5 . Не сваріть мене, Надія Миколаївно, що я незабаром відповідаю на вашого листа, краще покрийте мій недолік коханню. Любов найкраща справа між справами християнськими. Чому ж нам не займатися справами кохання? Запасатися треба багатьом. Шлях нам належить такої далекої, і він невідомий нам. Невідомо, які потреби можуть зустрітися нам на цьому далекому шляху. Можливо, буде потрібна й така справа, про яку ми й не думали. Для такого випадку не погано бути обережним та обачним. Не погано мати в запасі інші справи. Одного не вистачить, можна замінити іншим. У тому не можемо ми сумніватися, що там згодні прийматимуть від нас одну річ замість іншої, аби то були речі рівної ціни. Лихо з поганим товаром: його не збудеш з рук. А гарному товару скрізь будуть раді. І добротну річ як не прийняти замість іншої? Нещасний тільки той, хто нічого не принесе туди. Нещасний тільки той, хто зійде в палац, не маючи одягу пристойної урочистості. Інакше – милостивий Господь. Інакше – той, хто тут збирає собі милість Божу зі сльозами та злиднями, той має відвагу перед Господом. Той, хто творить тут справи любові Божої, хоч і не різноманітні, може там замінити ними річ, що бракує, якщо тільки це буде потрібно. Так, велика справа – життя. Вона така коротка, але так надовго вирішує нашу долю. Вона так непомітно забирає у нас випадки добра і так несподівано може наблизити нас до неозорого далекого шляху. Потрібно багато мати обережності, щоб не бути обдуреним своїм життям. Треба мати і старанності, і уваги до себе, щоб не піддати себе обману життя. А на біду нашу ми так мало маємо старанності до своєї душі та до вічного її добра. Ми так багато піклуємося про навколишні речі і так легко забуваємо про найдорожчу річ – про душу свою. Це загальна наша властивість, ця висока якість належить усім нам; але боюся за себе і боюся, чи не належить воно мені більше, ніж будь-кому іншому. Надія Миколаївна! Як живу, так кажу і пишу я просто без планів і цілей – для однієї мети. І тепер я накреслив вам те, що трапилося в душі при зустрічі з душею, яка шукає добра. Вибачте. Христос із вами нехай буде! Від душі бажаю вам благодаті. Олексію Васильовичу та з їхньою дружиною та з дітьми бажаю милості від Господа. Грішний Філарет. За коханням ви, звичайно, хочете знати, чи здоровий я. У такому разі дякую перед вами Господу, що я здоровий. Д. академія. Листопада 30 дні. Вечір (1836). Врятує вас Господь за ваші почуття до мене, кохана Господом стариця! Поважаю ці почуття і дорожу ними. Але не маючи нічого для розплати з тими, кому маю, привчаюся я доручати справи і обов'язки мої Небесному Батькові, благаю Його, щоб Він не залишив без любові Своєї серця ті, хто любить ближніх. Я отримав обидва ваші листи. Обидва вони мені одне говорять, і я у відповідь одне скажу, – це одне – молитва за вас. Господь наш останній заповіт дав таке: Любіть одне одного. Остання молитва Його до Отця Небесного була: Нехай будуть усі єдині. Ми бідні часто поділяємося думками і навіть почуттями; але будемо про все молити Того, Хто хотів, щоб було єднання між нами. Стариця Божа! Твої жертви, які ти приносиш із пожертвою спокою свого для любові, залишаться за тобою. Там ти побачиш їх. Там вони потішать душу твою радістю, після якої не згадаються жодні скорботи. Якби казали люди, що даремно я утримую життя моє, виснажую сили, подвизаючись і проти себе, і проти людей для Божої любові, я не послухав би їх. Але й люди відчувають, що справи любові вашої – варті того, щоб їх робити; вони нагороджують солодкими сльозами, душевним світом, надією чогось кращого; цього досить. Робитимемо, кому що доведеться і довелося на долю; якщо робимо з думкою про Господа, справа не пропаде. Вас можна привітати із радістю. Ви побачили, на кого чекали. Але чи знаєте, Божа старице, що в мене на умі? Мені здається, що ви раніше, ніж вирушите в далеку дорогу, побуваєте у Преподобного. Чи не так, що дорогий вашій губернаторці дуже доречно спричинити надії і побоювання до стоп небесного покровителя і друга? Право, це була б також справа, за яку совість сказала б слівце два-три добрі. У небесних друзів, якщо шукають допомоги, втрати не бувають... Небо! довго нам жити з тобою доведеться. Добре робимо ми, якщо часто згадуємо про тебе, і тоді, напевно, не з прибутком буємо, коли забуваємо про тебе. Побувайте, правда, добре буде; якщо не тут, то там скажуть вам те саме, що тепер каже вам Філарет. Він залишається з повагою до вас та з бажаннями одного потрібного. Вибачте. Господь нехай буде з вами. Я радий і дякую недостойному Господу, що Він утвердив у вашій душі святе бажання – шукати і вимагати освячення у Всесвітнього і Єдиного Святого. Усі ми завжди, завжди – за всіх положень грішники. Ходімо до Нього з надією тільки на милість Його, тільки на любов Його, яка шукає спасіння грішників. З однією надією на Нього приступимо до Нього. Нехай у нас нічого немає. Якщо ви в совісті вашій не маєте тепер сміливості приступити завтра до страшної таємниці, то і я боюся брати на себе сміливість чинити вільно там, де все змушує тремтіти. Мені дуже хотілося, щоб ви тут долучилися тієї таємниці великої, яка стільки таємно для нас і лікує виразки душі, і звільняє від провини, і подає нові сили, і для вічності залишається захищенням бідної, окаянної душі моєї. І тепер це бажання залишається в моїй душі: але нехай ваша совість обирає належне. Бідняк, кинутий у море, кидається до першої дошки, що потрапляє у вічі, і поспішає боротися з хвилями цієї дошці. Господи! грішні ми перед Тобою, розгубили все Твоє, і бідні в житті цьому стали. у житті, як у морі, серед бід душі, як у хвилях морських – без надії на спасіння, якщо не Ти пошлеш спасіння, якщо й Ти відженеш нас від останніх надій захисту. Але Ти, Господи, Сам сказав: Не хочу смерті грішника, Ти Сам сказав: Прийдіть, їдьте всі. Усіх бажаєш урятувати. Усім пропонуєш хліб життя. Оживи нас хлібом Твоїм. Нехай буде нам хліб цей у хліб вічного життя, якого Ти бажаєш для всіх нас. Ти хочеш, Господи: нехай же здійсниться бажання Твоє в нас грішних, немічних і голих. Якщо ви розташуєтеся долучатися, краще зробити це в пізньої літургії; і я готуватимуся до пізньої. Навіщо вам поспішати від Божої служби? Помолимося, і в усьому Господь поспішить нам. Молитва потрібніша за всі справи; служіння Господу важливіше за всі інші служіння. Субота – Господу. Принаймні субота – Господу. Я так багато перейняв старість вашу моїм дорученням, що мені шкода було вас бачити в таких клопотах. Віз дуже хороший; вона саме така, яка нам потрібна: і простора, і легка. Дякую вам і за ревність вашу, і за клопіт. Щиро бажаю вам зустріти і провести Христові свята в Христовій радості. Здійснити це бажання вам не складе труднощів, і я сподіваюся, що моє бажання збудеться. Життя важке, коли люди не звикають жити, але, проживши короткий час, вони починають розпізнавати засоби, щоб комфортно провести його, і стають сильнішими, щоб жити життям, яке не померло. Що таке життя з радістю Христа? Вона точно не така витончена, як це уявляє нам наша лінь, яка звикла до смерті - до бездіяльності. У житті Божому стільки різноманіття і розмаїття великих предметів, з якими душа рада жити не роки, а вічність. У житті Христа є час для смутку і є час для розради. Подивіться, як Церква Христова, що веде нас до життя Христового, або збуджує безтурботну душу до скорботи і плачу за гріхи, або тішить душу піснями, що прославляють славу Христа Господа і Його любов до нас, грішних. Треба тільки старанно слухати її настанови та поради, і ми ніколи не залишимося в гріховній мертвості. Щодня наповнений буде своїм особливим заняттям; навіть кожної години вона призначає нам свої справи; дотримуватися її вказівок і безпечно, і рятівно: безпечно тому, що настанови Церкви, як настанови досвідчених угодників Божих, як настанови Христової нареченої мудрої, позбавляють нас здивувань щодо нашої безпеки у справі служіння Господу. Наслідуючи свої думки, як не сумніватися, чи вірні думки мої, чи вірна моя справа. І замість того, щоб час вжити на виконання доброго правила, своєрідні християни пригнічені бувають різними здивуваннями і час вбивають без жодного для себе плоду. О! коли б Господь Ісус дав нам вогню тих ревнощів, які хоче збудити в нас своїми навіюваннями! Як неважко було б нам іти шляхом спасительному! Будемо вірні правилам Церкви, і нас не залишить за цю вірність Той, Хто обіцяв бути назавжди зі своєю Церквою. Вибачте. Христос Господь нехай буде з вами. А. Ф. Головинська писала мені про В.А., дякую вам і за турботливість про нього. Там краще віддадуть вам ваше. Кохана Господом Надія Миколаївна! Господа прошу, щоб Він виконав за мене для вас те, що я маю виконати. Він милостивий і до грішників. Тому прошу і благаю Його, щоб Він платив борги несплатного боржника. На другий же день після отримання вашого листа хотів я писати до вас, але завадили справи, відсмикнули папір і пір'я від рук. Що робити з тим, що не залежить від нас? Та про це жодного слова! Досить справ і тих, що у нашій владі, у наших руках. Як погано роблю і ці справи. На що не подивишся, скрізь завзяття чи ламається, чи розточується. О, Боже мій! Що ж робити, коли так слабкі ми! Рех у великій кількості моєму: не рухаюся на віки. Але ось відвернув ecu руку Твою і був збентежений. Тоді як немає спокуси, душа здається для себе міцною, готовою терпіти і неприємну, і гірку, і скорботну. Настала сама спокуса, і де фортеця? Зникла! Душу обтяжує найлегша, найменша річ. Бракує сил боротися з порожньою звичкою. Бракує терпіння помиритися з звичайнісінькою, мабуть, думкою, що я слабка, грішна, порожня людина, ні на що непридатна ні собі, ні іншим! О! як лукава душа моя! Навіщо вона так сильно запевняє мене, що я досить маю сил для добра? Потім, щоб під час напасти тим сильніше посміятися з моєї сліпої довіри до своєї сили. І скільки разів уже траплялося терпіти цей злісний глум, і проте я піддаюся їй добровільно. Господь Ісус нехай дає вам скруху і розчулення для гідного прийняття Його відвідин. Ви, звичайно, готуєтеся до сповіді та причастя. Вибачте. Я написав вам, що цього разу було грішною на душі. Ще раз бажаю вам благословення від Господа. Сподіваюся недостойний, що Господь не залишить тих, хто сподівається на Нього і навіть без їхнього відома влаштує необхідне для спасіння. Врятує вас Господь Бог за вашу любов. Хай Він віддасть вам любов своєю у вічності. У Нього – плата. ôо може людина зробити людину, щоб сплатити за любов про Господа? Все, що робиться для Господа, дуже дороге. Якщо Господь сам платить вічними нагородами тим, хто любить Його та Його волю, то, звичайно, людині не сплатити за діла Божі. Любитимемо ж волю Господа. Любитимемо одне одного – і Господь полюбить нас. Він Сам хоче, щоб ми любили одне одного, і сповістив, що хтось любить ближнього – любить Його самого. Молімося один за одного. Худа наша молитва, тобто моя молитва, але милосердний Він – і погана надія грішника не відкидає. Сподіватимемося на Нього і сподіванням за надія будемо віддавати, і Він віддасть. Хоч погано, але, право, молюся я за вас. Це Він бачить. Вибачте. При наступі свят радісних для всіх Христових про що перш за все сказати, як не про бажання провести свята гідно свята? Ох! коли нам не треба жити гідно рабів Христових? Що означає життя наше, коли його не проводимо для Христа і з Христом? Що ми? І що Христос для нас? Рибка живе лише у воді. Птах пурхає у повітрі. Для нас без Христа немає життя. Тоді тільки живе душа, коли живе волею Христовою. Світ пройде; звичаї людські пройдуть; турботи життя минають нас; багато скорбот у житті, але все минеться і залишиться з нами душа наша. Як же не дбати, як не молитися нам про душу нашу? Як не журитися, як не битися з усіх сил для того, щоб жити з Божої волі? О! Боже мій! Нелегко йти шляхом Твоїм. Шлях Твій, за словом Твоїм, шлях тісний і твердий. Але що буде з нами, якщо не будемо йти шляхом Твоїм? Страшно не йти шляхом Твоїм. Куди прийдемо ми, коли не йтимемо до Тебе? Але – шлях тісний; йти ним – важко; і іноді так буває тісно, ​​так буває темно, що не знаємо, як і куди ступити ногою. Як же нам бути з таким життям нашим? Де світло очам нашим? Де полегшення у тяжких скорботах наших? Сповідуємо, Господи, сповідуємо, що темно буває в нашому житті від гріхів наших. Але куди ж подітися нам від наших гріхів? Все, все у Тебе. Нехай багато у нас гріхів наших, але Ти пробач, Ти розсіяй морок гріхів наших, Ти зміцни нас, щоб ми ходили шляхом Твоїм неухильно... Все, все у Тебе. Бий, вражай нас скорботами, щоб тільки зцілилася наша душа. Так без Господа, а тому й без молитви не можна бажати спасіння. А житимемо з Господом. Молитимемо Господа, щоб Він не залишав нас. Ось як багато наговорив, як мало толку. Вибачте за багатослівність. Повторюю бажання: радійте за Господа і для Господа; живіть з Господом та для Господа. Олексію Васильовичу бажаю Божого благословення та любові, з якою все й скрізь добре. А. Філарет. Я забув сказати вам, що проповідь ви можете і не списувати, бо є готова. Коли прийдете до мене, принесіть список, який у вас, і я зробивши довідку, віддам вам інший або той самий. Христос із вами нехай буде. Не залишати треба і нам Христа. Христос воскрес, Надія Миколаївно! Нехай Господь виконає Воскресший радістю духовну душу вашу. Стародавні християни весь час від Великодня до П'ятидесятниці вважали часом святковим і проводили у духовній веселості; і пост, і уклінність вважали непристойним для всіх цих днів. Славили Воскреслого і в громадських зборах, і домашньому побуті. Не згрішимо й ми, якщо в дусі стародавніх християн проводитимемо в радості ці дні. Ми далекі від духу стародавніх християн у своєму житті, у своїх подвигах для Господа. Ми не страждаємо за ім'я Боже стільки болісно, ​​скільки страждали вони. Станемо визнавати свої недоліки; станемо дивитися на себе як на слабких християн, і тим не менше будемо по можливості входити в спілкування з духом древнім, з духом апостольським, щоб цей живоносний дух сам по собі оживляв наші серця для істинної віри, щоб ті, які жили цим духом, бачачи бажання наше бути з нами, пролили молитву за нас. Коли в собі ми не здобули духа ревнощів полум'яної до Христа Ісуса, що може збуджувати нашу лінощі до цього ревнощів, якщо не дух давніх, якщо не наше спілкування з їхнім життям? Будемо читати історію їхніх діянь, робитимемо те саме, що вони робили, робити за силою; це буде, принаймні, тим добре, що позбавить нас правил своєдумних, від свавілля гріхолюбного, лукаво-гріхолюбного духу нашого. Усьому час: цей вислів справедливий для всіх випадків нашого життя. У час, призначений для веселощів духовних, станемо оживляти душу роздумами про любов Господа Ісуса до нас, про Його славу і велич, читатимемо настанови, як нам дякувати благодійному нам Господу, як благословляти Його любов до нас; станемо з Псалмоспівцем хвалити Господа; тоді як в інший час разом з Ним ми сповідалися та каялися; співатимемо з Церквою веселі, урочисті пісні її, в яких усе творіння запрошує вона веселитися і радіти. Не забувайте мене й у радості про Господа, як у скорботі про Господа. Грішний Філарет. Лист ваш отримав я після приїзду з Москви, де пробув дві доби для неприємної новини монастирської 6 . Настасья Василівна 7 буває у служби; здоров'я її зміцнюється, але як завжди буває, зміцнюється не так швидко; тому іноді втома відчуває після і невеликих праць. Пишу точну правду. Думаю, що знаєте, як ми провели з Настасією Василівною перший день Великодня: вона також долучалася. Думаю, що Олексія Васильовича вже немає з вами, тому бажаю йому лише шляхи благополучного разом із вами – заочно. Справи життя вимагають також своєї точності та справності і можуть не заважати справі Божій, справі спасіння, а навпаки, можуть допомогти йому. Наша справа молитися, щоб вони йшли у творення душі. І Він був у Кані на шлюбі, і навіть найперше диво творив на шлюбі, проте творив – диво на славу Божу, а не діло тільки житейське. Чи перестали ви сварити мене, що так давно нічого не пишу до вас. Беріть більше: де лайка, тут і кохання. Біда, коли невдоволені мною мовчать про своє невдоволення на мене. Тут, мабуть, і вони наживуть собі біду, та й мені готова не одна. Коли ж кажуть черствую правду вголос, то ця правда стане згодом для мене м'якою і приємною, – на це є. Та й ті, що говорять цю правду, хіба що щойно говоритимуть правду, а самі до неї не захочуть і доторкнутися пальцем? Ні, навіщо припускати такий поганий стан душі? Це правда, що ми мисливці роздавати поради іншим, пропонувати правила сусідам нашим, і не завжди охоче виконуємо ці поради – самі. Трапляється, що коли встиг сказати добре слово іншому, і думаєш, що зробив дуже багато, тим часом треба наперед спитати свою душу, подивитися на своє минуле життя, як часто сам я в тому ж положенні байдуже нехтував цим добрим правилом. Так – нещасний я, коли кладу з усім полюванням і навіть радістю важкі ноші на плечі іншого, а сам біжу від них убік! Як би там не було, але я скажу від душі подяку, коли мене лають за будь-що, або принаймні бажаю говорити подяку. Однак дивіться, який я мстивий! Кажу вам подяку за те, що ви лаєте мене, і разом хочу сам лаяти вас. І за що б ви думали ця милість моя до вас? Мені здається, що ви, поневіряючи мене за мою скритність, а не приховуючи думок чужих і своїх перед іншими, хочете для мене наслідувати мене. Ви погодитеся, що доволі давно ви не писали до мене. Виправитися раджу. Христос Господь нехай буде з вами, нехай керує вашою душею на шляху до вічності. Бажаю вам проводити дні святі свято. Ось це правда Христова, що простора дорога веде до кінця жахливого. Полюбимо тісний шлях, гірку правду Христову. Благословення Господа Ісуса нехай перебуває з вами і з тими, що з вами. Грішний Філарет. Воістину Христос воскрес, кохана Господом! Господь нехай віддасть вам за вашу любов до мене. Ви так багато стурбувалися про мене: я пам'ятатиму цей неспокій ваш і цінуватиму його. Я чекав від вас листа, але не чекав, щоб ви надіслали листа з такими тривогами душі вашої. Вас стривожили звістку несправедливою. Ви ще бачитимете мене в Академії, там, де ми познайомилися з вами. Господь терпить ще гріхів моїх, і я залишаюся у спокої Божого слуги та великого захисника нашого Сергія. Продовжую колишнє життя-буття. Щодо Москви, то мені точно дано в управління Богоявленський монастир; навіть мене викликали двома указами до Москви на Великдень; але це для тимчасового перебування у Москві, а чи не на проживання. Я збирався ознайомитися особисто зі своєю обителью, але не вдалося. Якщо ви будете в Москві, то прошу вас зайти до неї до служби. Я майже не знаю цієї обителі. Був тільки одного разу і майже нічого не бачив, а що бачив, то забув. Тепер я тільки вважаюсь настоятелем цієї обителі, але не приймав її на свої руки. Ось вам докладне пояснення справи 8 . Ще й ще дякую вам за вашу любов до мене, за вашу молитву за мене. Чекаю вас у колишні келії і з колишньою любов'ю. Олексію Васильовичу з його дружиною та з дітьми милими бажаю благословення Божого, а для світлих днів – світлої радості. У нас незабаром знову почнуться справи наші. Втім, чи треба думати, що справи початися повинні? Вони розпочалися із початком життя. Тепер триває безперервне продовження. А там? І там тільки зміниться те, що поза нами. У четверток Великий точно долучався я з усіма моїми. Дяка Господу! Р. S. Лист написано, але його не прийняли на пошту за моїм зволіканням. Відправляю з нагоди листа до Москви, щоби там віддали на пошту в четверток. Ось я й у монастирі Богоявленському. Дивлюся на його становище. Становище його зовсім не таке, щоб можна було залишатися покійним, але треба шукати спокою у Господі. Що робити? На землі скрізь земля – тління та смерть. Життя і фортеця для Господа. Він годує та тримає все. Дістає в Нього і для нас хліба насущного; наша біда в тому, що мало очікуємо від Нього допомоги, а частіше звертаємося до себе самих, шукаємо посібників для життя у своїх засобах. Так, це не добре: це не означає жити з Ним цілим життям, з повною надією на Нього. Члени мої старі, але я поки що спокій серед них; я навіть набагато більше спокій серед них, ніж сподівався. Вони моляться у мене порядно, живуть не зовсім ситно, а це справи необхідні для ченця. Будемо молитися разом. Бажаю вам втішитися втіхою Божою при побаченні зі своїми. З ким же і дозволено і має втішатися, як не з тими, з якими життя наше пов'язане самим Подавцем життя? Той, Хто з'єднав вас узами, Він змушує вас ділити зі своїми радість душевну, щиру, Він зобов'язує вас навіть до того. Там, де любов Божа, там Боже благословення, там Дух Божий, там Сам Він і помилки наші виправляє та прощає для любові любов'ю своєю гріхи і веде душі до Царства Свого. Так, мама для дітей живе, діти для матері. Ця проста істина та істина свята. Господь миру та любові нехай буде з вами. Я платитиму вам за вашу любов до мене грішного. Вибачте. А. Філарет. Всім вашим серцеву пам'ять про них засвідчіть. Липня 15-го дня 1837 року. Вибачте мені, що невдовзі не відповідав вам на лист. Так багато, так багато справ і турбот, що в іншу добу був зовсім без себе, а тільки з одними турботами. Тепер я в монастирі у Москві. Тут більше свободи, але й тут остовпають дух опіками. Така земля! На ній – труди, а не спокій. Працюй, працюй день і ніч, та проте залишаються до кожного дня новому труди. О! коли б праці землі не були марними для життя за межами землі. Про те й лишається думати, про те й лишається плакати й журитися, щоб не все, що робимо на землі, було марно для вічності, або навіть небезпечно. І як багато потрібно праці для того, щоб працювати з користю для вічності. Тяжкі праці на землі для землі, але набагато важчі подвиги для неба, набагато більше вимагають вони обачності, мудрої уваги, кривавих потів і праць. Але ці праці тим легкі, що з ними душа не втомлюється, не слабшає, а росте і зміцнюється. Вони не вбивають духа, а пожвавлюють дух. Вибачте! Христос нехай буде з вами! Грішний Філарет. Доброзичливому Олексію Васильовичу бажаю благословення Божого. Постнікова знову була хвора і навіть важча за колишню, але тепер одужує потроху. Мені соромно, що ви так багато турбуєтеся для мене, а ще соромніше не виконати вашого бажання; Так як мені доводиться за обставинами тут ще довго жити (і це не на радість мою), то дозвольте попросити у вас дозволу знайти більш вільний день, ніж нинішній, коли мені треба бути у Владики з деякими справами. Зі свого боку за обов'язок совісті вважатиму бути у вас, як тільки дозволять обставини. Грішний Філарет. Посилаю вам проповіді; я не дотримав свого слова, вибачте. Зробив, що міг. Сподіваюся, що користь отримаєте з читань тих, які посилаю. Принаймні, я бажаю того. Христос нехай буде з вами. Коли рушите в дорогу свою? Бажання мої будуть супроводжувати вас, бажання ті, щоб Святитель прийняв вас з любов'ю, а дочка з радістю. Згадайте і мене у Святителя. Скажіть про моє бажання для них усього угодного Господу. Олексію Васильовичу і з дружиною мою повагу та пам'ять перед Господом свідчу. Дітей благословляю. Поспішаю до пошти. Я хотів би, щоб Н.В. обрала дім Морозова, дім - помісний і чистий, і недалеко від монастиря. Усі вигоди порівняно з іншими будинками, відомими мені, за цією домівкою, якщо виключити суму, яку господар не знижує. Вибачте. Благаю Господа, щоб Він і там, і тут був з вами своєю любов'ю. А. Ф. Як ви доїхали? Які ваші сили? Ці питання необхідні при думці про вас. Не в ваші літа подорожувати, але сила Христова є в немочі, так вона зазвичай діє над усіма і скрізь, і з нею можемо бути і здорові, і покійні; нею й заспокоюється дух, коли по слабкості починає дивуватися, чи виконають слабкі сили важку для них справу. Молю Господа грішний, нехай Він зміцнить вас. Помоліться ж за мене грішного угодникам Христовим, щоб вони згадали про мене перед Господом. Особливо вклоніться за мене нижчим і стараннішим за великомученицю Варвару 10 . Хай благословить вас Христос Господь! Я тут живу в глибокому спокої. Дяка Господу. О. Саватій не міг їхати до Покровського, не відпустили, але сподівається побувати після Успіння. Вибачте. З душевною любов'ю до вас Філарет. Збираємось братися за прості справи свої. Повертайтеся до нас швидше. Хай буде милість Христова з вами, стариця Христова. Добра стариця моя! Чому ж не пропонувати доброго бажання іншому? Вже краще виконаємо обов'язок любові, коли мовчатимемо про добро? Щоправда, Спаситель сказав, що є випадки, коли не треба пропонувати добра. Але - нехай збереже Він Сам кожного і знаного, і незнаного нами від таких випадків. Зі свого боку радий і бачити добре ваше бажання, і під силу виконувати. З нинішньою ж поштою надсилається уявлення про Поспєлова 11 до митрополита. Чи буде успіх уявлення, – не ручаюся. Все у волі Господа! Стосовно Віфанського місця утруднення в тому, що у Віфанії залишається зайвий наставник внаслідок нових наших порядків, і хоча давно надіслано уявлення про призначення для нього особливого місця, але наше давно, мабуть, не кожному здається давнім: відповіді ще не отримано. Проте Поспєлов призначається для Віфанії. Ось вам душевна моя відповідь та звіт. Помоліться за мене грішного, який потребує молитов. А ви, мабуть, і забули, що я все ще чекаю на вас у Лавру. Здається, ще не виключено зі списку добрих справ – справа виконувати це слово! Чи не так? Якщо ж так, то я залишатимуся в надії бачити вас у Лаврі і з вами поговорити хоча б про порожнє: від порожнього не будьте ласкаві нічого, крім дрібниць, у цьому запевняю вас. Зі щирою та постійною пам'яттю про вас перед Господом. О.Ф. Христос воскрес, люба Надія Миколаївна! Від душі кажу вам ці слова і бажаю, щоб сила їхня була відчутною для вашої душі. І Страждаючий, і Воскреслий для нас! Та згодом і нам грішним милість свою – бути учасниками Його у славі та радощах. Пишу до вас у день великого свята. Не зовсім послухався вас, тобто замість того, щоб писати в суботу, пишу в неділю. У нас літургія, як і раніше, була слідом за ранковою. І ось я вже встиг трохи заспокоїти свої старі кістки. Хотів писати вам після отримання першого вашого листа, щоб відповідати на духовне кохання любов'ю такою ж, але не знав, де вас знайти зі своїм листом. Ви писали, що маєте намір скоро виїхати з Москви. Молімося, молитимемося. Дуже радий вашій новині про Євгена і В'ячеслава 12 . Дай Бог, щоб вони були втіхою і для вас, і для себе. Та й для себе не можна бути втіхою, якщо не живемо з волі нашого Господа. Як би я радий був побачити Євгена, якщо він буде у травні у Москві! Якщо буде, надішліть мені його; мені дуже хочеться бачити його, – давно не бачив. Ну, по хвилинах відривають від листа, то той, то другий приходить, тим часом і у Преподобного служіння скінчилося. Хотілося б побалакати, але до іншого часу. Вибачте. Христос нехай буде з вами. Люб'язного Олексія Васильовича цілую щирим цілуванням і бажаю насамперед доброго здоров'я. Грішний Філарет. 1841, березня 30-го дня. Кохана Господом стариця! Не знаю, чомусь я зрадів вашому листу, тільки-но взяв його в руки. Дай Бог, щоб і вашу душу порадував Він, Милосердний Отець нас грішних. Дай Боже, щоб надії щодо милого Євгена справдилися так, ніби їм, здається, треба здійснитися. Не все ж скорботи, здається, дозволено бажати й відпочинку серед скорбот. Втім, без сумніву, краще буде те, що Господь влаштує. Ми короткозорі: Він – Всевидець бачить і те, що дуже далеко попереду; Він - велелюбний влаштовує так, як потрібно для вічності нашої. Вічність, вічність! Як багато треба, щоб провести тебе без скорбот і стогнів, - або краще за тебе не проведемо ми повз себе, як проведемо повз себе час, не будемо жити і жити так, як тут приготуємося жити. Господи! За милістю Твоєю великою сотвори з нами за волею Твоєю на спасіння наше вічне. Від моїх молитов вам прибутку нема чого чекати, і собі від них я не бачу – від того, що погано молюся, або точніше не молюся. Біда – куди не подивишся: бідність і злидні. Того немає, іншого не бувало, про третє й не думав. З чим же з'являтися туди, де від мене так багато і так грізно вимагатимуть? О! Господи, імі ж важиш долями, спаси мене грішного, жебрака, пограбованого з усіх боків! Ви питаєте мене про здоров'я: подяка Господу, тепер здоровий я, якщо тільки виключити (а виключити треба), що лікую очі, які болять – не знаю від чого. Якщо завгодно вам дізнатися ще щось про мене грішне: то думаю, що скоро вирушу в далеку подорож - до Пензи, Тамбов, на ревізію, а в Вороніж - хотілося б на поклоніння угоднику Божому 13 , здається, що це і здійсниться. Про Поспелова досі нічого нам не відповідають. Що робити? Зачекаємо вакації; мабуть, тоді разом з іншими розпорядженнями розпорядяться якось і цим проханням. Вибачте. Згадайте мене грішного в молитвах вашої любові. Грішний Філарет. Христос нехай врятує вас, шановна Надія Миколаївно! Врятує вас, Милостивий, що ви згадали про мене і написали в ту глухість, в якій я витаю тепер по гріхах моїх. У Симбірську я тепер уже два тижні, а чи скоро залишу його, Бог знає. Справа в такому положенні, що не знаю, чим доведеться займатися завтра, і що готує потім третій день. Грішнику довелося розбирати гріхи інших. З одного боку, і не зовсім це личить, а з іншого, чи дивно, що зайнявшись чужими гріхами забуду про свої, і що ще гірше: розглядаючи тільки гріхи інших, мабуть, думатиму про себе не як про грішника, а як про людину досить стерпну 14 . У тому й біда, що грішник за що не візьметься всюди псує себе, перш ніж встигне зробити щось для інших, якщо тільки встигне. Для того, хто затверджений у Господі, хто сильний силою Господа свого, всюди свобода, всюди зручності множити спасіння душі. А такому немічному, такому грішному, як Філарет, і свята справа не на допомогу, і чиста не служить на очищення. Будь воля Божа зі мною грішним. Залишається твердити Макарію молитву: Господи! як хочеш і як можеш, спаси мене. У Симбірську я отримав звістку, що батько моя залишила це світло 1-го вересня. Я винен перед нею: їй дуже хотілося, як я дізнався, щоб побував я в неї вакацію, і вона дуже сумувала, що не був. Тепер шкодую, але вже пізно. Навіть з тим поїхав із лаври, щоб на зворотному шляху побачитися з нею; але – ось уже пізно. Так буває з нами, що скрізь ми спізнюємося. Чи встигнемо вчасно в палац, поки не зачинять його для нас? Моліться за мене грішного. Тут мені не зовсім весело: і справ багато, та й уміння треба багато, щоб робити, як треба. Від душі бажаю благословення від Господа люб'язному Олексію Васильовичу з дружиною його та з дітьми. Побажайте від мене спасіння душевного Настасії Василівні. Господь нехай буде з усіма вами. Грішний Філарет. Нині отримав приємний ваш лист і нині ж посилаю. Господь врятує вас за ваші добрі бажання про мене грішного. Коли б Господь учинив так душу мою, як ви бажаєте! Життя земне таке тяжке; спасіння душі влаштувати не легко: хоча благодать Господа сприяє душі зовсім незаслужено, зовсім даремно, не зусиллям і благанням душі, проте влаштувати душу нелегко, нелегко від того, що багато лінощів для добра, багато схильностей до гріха. Гріх, як черв'як, точить душу і точить непомітно. Ти думаєш з собою, що все ніби йде в порядку, з ряду порядних не виступав, а зазирнеш у глибину душі, - там і холодно, і сиро, і бідно, там потай повзають черв'яки то гордості, то самонадії, то марнославства, то прихильності до свого, до своїх млин, до нажитих приви. Що робити? Треба йти вперед, а ноги нейдуть, душа ослаблена лінощами і холодністю до добра. Потрібно боротися з собою, а в душі ні твердості немає, ні навіть полювання. Та й як повставати він? Повставати на худе треба... Так, треба. Але це худе – моє, власність душі. Як же розлучитися зі своїм? О, Господи, Господи! Допоможи душі грішній, душі недостойної ніяких Твоїх милостей, але для любові Твоєї до грішних допоможи, нехай вона не загине. На Тебе надія, Спаситель мій! Ви пишете, що вам соромно, як ви, що так часто раніше були у преподобного, цілий рік уже не були в нього. Та й я грішний також думаю, і навіть дивуюся, а якщо дозволите, то готовий і зневажити. Дуже зле, що ви такі байдужі до угодника. Не сваріть мене, що так говорю вам, але здається, я не говорю неправди. Христос спасе вас. Із любов'ю до вас Ф. Люб'язному Олексію Васильовичу від душі бажання повного та швидкого одужання і від душі шкодував і шкодую про хворобу. Прошу доставити листа Настасії Василівні. Нової квартири її не знаю ще й досі. Ви, звичайно, охоче вибачте мені, Надіє Миколаївно, що не писав вам відповіді на перший лист і нічого досі не сказав про себе. Я думаю, що Андрій Миколайович 15 писав вам про моє становище. Не писав тому, що час був зайнятий різними турботами. Їздив то туди, то сюди, і вам не казати про те за новину, що в Петербурзі не так просто і вільно, як у Москві. Тут все робиться за тактом, за правилами: чи правильні правила, це інша справа. Шлях мій у Петербург був не зовсім швидкий. Ось його пригоди. Ви бачили, що я поїхав у санях. Але після різних пригод на п'яти верстах, у Всесвятському провели ніч у тому, щоб екіпаж зняти із зимового ходу та поставити на колеса. Далі тричі зупинялися, щоб лагодити екіпаж. До Петербурга приїхали вранці 3-го числа. Дяка Господу за всі 16 . Владика наш 17 прийняв мене з любов'ю батька, а я тепер у його тісних покоях, ще не перестаю тіснитися в кутку пр. Сергія, ще преподобний тримає під своїм дахом. І чи знаєте, що ще цілий місяць я житиму в тому ж куточку, що спочиває душу і тіло? Так володіють часом мої обставини. Не вмію вам пояснити (бо сам добре не знаю), в чому полягають обставини, які тримають мене тут понад очікування. Але добре для душі, коли справи робляться незалежно від її розпоряджень. Про посвяту точно невідомо. Але цілком можливо, що воно буде 21 грудня, так говорив митрополит. День наречення і ще зовсім не визначений. Це все справи вищих. Ось якісь справи нижчі, від них же перший я грішний? Як із собою вести справи? Це таке завдання, якого складніше нічого немає. Так, людина грішник така химерна, заплутана річ, що тут нічого інколи не зрозумієш. Все перекручено і перевернуто! Верхнє внизу, нижнє, земне, пусте вгорі. Як поставити речі до ладу? Здавалося б, порожнечу не важко зігнати вниз, але приймися до справи, бачиш, що це не так легко. Чому ми так любимо гріх? Чому ми такі упереджені до гнилого і навіть шкідливого? Яка ваша сліпота? Що за впертість любити смерть і загибель свою? Біда – біда наша! Господи милостивий! Пробач сліпоту та безумство душі моєї. Змилуйся, Господи, над нещасною, згубно нещасною душею. Пішли світло та правду Твою, нехай вона наставить мене і введе мене в гору святу Твою, до села, де царює воля Твоя свята. Вибачте. Господь Ісус щедрий і милостивий нехай відвідає вашу душу своїми милостями. Не розумію, чому ви так довго не отримуєте моїх листів: я надіслав вам два листи один за одним. У перші чотири дні після приїзду я не встиг писати до вас; час зайнято було роз'їздами до членів синоду, до графа 22: один живе одному кінці Петербурга, інший іншому; одного не застанеш на той час, іншого в інший, і тому треба було думати і про те, коли куди їхати. До того ж з самого приїзду мені вже сказано було, що свята тут я повинен пробути. А тому дав собі кілька й волі, коли провести за турботами, коли й у відпочинку. Ось уже досить, дуже пройшло часу, як я тут живу. Але, зізнаюся, не помічаю, як іде час. Сиджу не без діл, і час не минає марно. Владика наш дав мені деякі заняття і приємні, і дуже корисні. Та й свої справи є. Дяка Господу! Учора зроблено наречення 23 . Справа з мого боку відбулася в порядку. Здається, не залишились незадоволеними. Завтра відбуватиметься посвята. Дякую вам, що ви приготували мене своїми молитвами. Сподіваюся про Господа, що молитва любові завжди вчасна і дієва, коли б вона не була досконала. Нехай буде жертва любові клопотливою жертвою для самої любові, на благо і спасіння і вашої душі. Ймовірно, і навіть уже відомо, що багатьом не подобається, що грішний Філарет, не маючи на що, не завтра пригощатиме публіки синодальної, але Господь влаштує все на благо. Велелюбний владика наш взяв на себе пригостити замість ста – десять чоловік. Усе суєта і те, що я про це згадую. Засвідчіть від мене пошану та вітайте зі святами Олексія Васильовича, Катерину Сергіївну, Катерину Василівну, а колись Настасю Василівну, поцілуйте діток Олексія Васильовича та В'ячеслава. Христос нехай буде з усіма вами. Живу в малій кімнатці, але дуже спокійно. Вибачте. Христос з вами, паки і паки бажаю того. Якщо побачите, скажіть про мою душевну пам'ять Марії Петрівні, Авдотьї Миколаївні, Катерині Іванівні. Катерину Федорівну 24, прошу вас, привітайте зі святом від мене. Про моє посвячення знаєте: воно здійснено 21-го грудня, і молитовниками були три митрополити і три архієпископи. Нехай Господь утвердить свою доброту в найгіршому грішнику 25 . Доброзичливому Олексію Васильовичу бажаю благословення Божого, нехай ущедрить Господь добру душу його та його дружини, дітей цілуючи благословляю. Вибачте. Христос із вами. Грішний Філарет, єпископ Ризький. Вчора я бачив у митрополита добру графиню Шереметеву. Дай Боже, щоб вона до гробу була добра серед суєт бунтівного та забудького віку. Адреса: На Троїцькому обійсті, на Фонтанці. Боголюбна Надія Миколаївна! Давно не писав я до вас, тим часом як ви давно чекаєте на мої рядки. Вибачте. На кожному кроці грішник. Такі всі мої справи! Така душа моя, що скрізь винна. Куди подітися мені з душею своєю окаянною? Ви з любові своєї, звичайно, вибачте мені. Але біда моя – скільки інших гріхів! Скільки таких гріхів, про які не знаю! Скільки таких безбожностей, про які іноді згадую, але не плачу гірким плачем, ніби належало! Боже мій! Не прийди до суду з рабом твоїм окаянним. Євген Іванович 28 був у мене двічі на свято. Пелагея Василівна так була добра, що навмисне відпрошувала його для мене, хоча без цього не мала наміру викликати його. З ним ми трохи поговорили. Він, як здається, тепер заспокоївся і виявляє ревнощі до вчених праць. Нехай благословить його Господь Бог у його намірах і налаштуваннях добрих. Обіцявся я бути в нього в ліцеї, коли буду в дорозі. Чи виконаю обіцянку, не знаю, Господня воля нехай буде. Ви думаєте, що я давно залишив Петербург, але бачите - не влаштовуються справи, як би хотілося. Не вмію сказати вам про це нічого більше, як повторити разом з вами: Нехай буде воля Твоя, бо на небі та на землі. Тут інша доба як іде дощ. Небагато було снігу й раніше, а тепер і зовсім ні. Гріхи наші зіпсували порядок природи. Безпутно живемо ми; втратила шляхи свої та навколишня природа. Люб'язного Олексія Васильовича благословляю. Грішник останній Філарет. Ви маєте рацію, дорікнувши мені за поспішність у сплаті боргу; зроблений інший, але Він милостивий, незважаючи на мої беззаконня. Вибачте. Пост провів я в келії, інакше тут не можна жити. Але про місцеве життя краще не говорити. Так, тут треба молитися частіше. Господи! Дай мені бачити мої гріхи. Господи, життя не спокійне: приведи грішника у спокій Твій! Очисти та зціли виразки душі моєї. Подай мені джерела сліз, та омиваю нечистоти душі моєї Господи! Багато треба мені плакати, багато про що просити Твоє милосердя. Але Ти бачиш бідність мою; Ти бачиш, що не маю і молитви, щоб молити Тебе про милість. Невідповідальний я, Господи, перед Тобою, бідний і бідний звідусіль. До Твоїх щедротів кидаю поранену мою душу. Твори що хочеш. Вибачте, Надія Миколаївна. Олексію Васильовичу і з дружиною, Настасьє Василівні бажаю від душі благословення Христового. Вклоніться Катерині Василівні доброю, а якщо буде нагода, прошу передати від мене втіху Христову Катерині Федорівні з її пташенятами. З пам'яттю про вас перед Господом. Ф. Надія Миколаївна! Тепер я вільний від справ, бо досить хворий. І ось почав писати до вас, щоб трохи поговорити зі знайомою душею. Ви запитаєте, що це за хвороба? Петербург завітав мене лихоманкою. Чи не правда, що не зовсім приємна платня? Але іншого поки що не знайшлося. Залишається задовольнятися тим, що дають. Іншу платню обіцяють призначити наприкінці цього місяця, тобто дозволу вирушити до Риги. Чекатиму. Хай Господь заспокоїть душу доброї Настасії Матвіївни. Вона була доброю на землі і любила Господа. Господь милосердний та її залишить упокоїти її там після хворобливого життя її тут. Я вгадав, що на мене сердитимуться за пораду. Євген, якого я стільки любив, на Пасху був у Петербурзі, не тільки не зайшов до мене без нагоди, але й тоді, як треба було йому доставити ваш лист, віддав його двірникові, не зайшовши до мене. Христос із ним! Господь пробачить юність. Всі ми з гріхами, і всі буваємо з тим самим гріхом. Господь посилає нам неприємності як ліки, а ми приймаємо це з образою. Бідолашні сліпці! Побажайте від мене благословення Христового доброму Олексію Васильовичу з дружиною та дітьми його. Вибачте. Грішний Філарет. Давно я не писав до вас, Надія Миколаївно. Час був досить невиразний; я бував хворий, іноді тяжко, а іноді й легко, – і треба було ще перейматися своїм становищем. Тепер я збираюся в Ригу і сподіваюся, що 15-го числа червня мене вже не буде в Петербурзі, якому все прощаю для Господа, зрозуміло, що стосується мене. Дяка Господу за долі Його, все, що здійснюється за Його настановами, відноситься до нашого душевного спасіння, а душевне спасіння найдорожче. Ви бажаєте швидше дізнатися про моє становище. Не вмію точно сказати вам про нього. Втім, поки, дяка Господу, тепер я спокійний, і біля мене досить спокійно. Справа в тому, що справа ще не скінчилася, і як скінчиться, невідомо. Якимись шляхами про нього дізналися у Петербурзі та його вимагають туди. Господь знає, що буде. Але треба дякувати Господу за сьогодення, а майбутнє дати Господеві. Гріхів у мене занадто багато, а тому не дивно, якщо справа закінчиться не зовсім приємним чином. Хай буде воля Господня! Потрібно терпіти тут, щоб не довелося терпіти там. Горе моє в тому, що мало маю терпіння. Але, Господи! коли хочу, якщо не хочу, спаси мене. Завтра, якщо Господь благословить, буде присвячений диякону Якові Михайловичу, а післязавтра священикові. Довго чекали ми з ним на вирішення долі, але такі були долі Божі. Він на перший час присвячується до Ризької Покровської церкви, щоб виконувати латиське служіння для початківців звертатися латишів. Справа латишів багато принесла і приносить скорбот. Господь знає, що буде вперед. Ви, я думаю, чули, що й Головін 40 призначений у цій справі. Досі використовували всі засоби, щоб не допустити православ'я між латишами. Чого бідні латиші не терпіли: їх мучили, били, замучували до смерті як бунтівників, замість того, щоб дати їм хліба, якого вони просили. Становище жахливе! Людина вмирає з голоду і кричить, що мучить голод, а його віддають новим мукам за те тільки, що він кричить про голод, що терзає його. Але Господь – суддя людям. Душевно шкодую про хворобу Настасії Василівни. Хай зміцнить її Господь Бог на шляху спасіння, на шляху короткому. Душевно дякую і Олексію Васильовичу, і доброму другу вашому за пам'ять про мене. Господь нехай береже вас і їх своєю благодаттю. Добрих дітей В'ячеслава та Євгена обіймаю душевною любов'ю. Чи побачу я їх колись? Тут нинішній рік – велика нестача у хлібі. Бідолашні багато страждали і страждають. Допоможи їм, Господи, терпіти потреби та скорботи. Радію, що Господь сподобив вас долучитися до Св. Таїна. Іду і я служити негідно. Єлисавета Іванівна Головіна 42 кланяється вам. 1845, серпня 19 дня. Вчора я приготував короткий лист до вас і потім отримав ваш. Ви, як показують рядки ваші, дуже стривожені, особливо тим, що померла померла без сповіді та причастя Св. Тайн. Не можу не сказати, що це вимагає жалю від тих, що залишилися. Але ви знаєте, що великий Афанасій Афонський з кількома братами ненароком задавлений був келією, що обрушилася. Долі Божі нам невідомі. Наша справа робити те, що повинно бути і можна. Інше надавати залишається Господу. Наша справа молити про християнську кончину, а чи послана вона буде і якщо не буде послана, то чому не пошлеться, нам невідомо. Господь Бог своєю благодаттю нехай втішить страждаючу душу вашу. Закликаю милість Божу на вас і ваших дітей і ваших онучок. Грішний Ф. Не нарікаючи, дякую Господу за шлях, яким Він веде грішне життя моє. Трудний цей шлях, скорботи часто зустрічаються на ньому, часто дратують душу гіркоти різні, але нарікаю тільки на те, що не користуюся скорботами так, як бажає від мене Господь мій. Він, милостивий і велелюбний, одного й бажає для мене – спасіння грішної душі моєї. Для того Він мене і поставив на цьому тернистому шляху, щоб уражений тернями прокидався я до спогадів про вічне життя, про майбутній суд. Благословенний Ти, Господи мій, що навчає мене святої волі Твоєї і спасіння мого вічного, як мені дякувати Тебе нечистими устами моїми! Як підносити до Тебе моє серце повне гріхів. Очисти, Господи, серце та уста мої. Очисти мої руки, покриті грязюкою гріхів. Ти єдиний Всесвятий, освяти помисли і серце моє, щоб служити Тобі Богу Спасителеві моєму. Хай збереже Господь Бог спокій душі Катерини Федорівни; вона так багато страждала у своєму житті; стільки горя перенесла, не бачачи втіхи; оскільки вона терпіла, не залишаючи сподівання на Господа, немає сумніву, що чекає її вінець, готовий для тих, хто безневинно страждає у земному житті 46 . Загальні знайомі наші Головини їдуть із Риги. Думаю, що ви вже знаєте призначення Євгена Олександровича в члени ради та призначення сюди князя Суворова. Небагато минуло часу, як Євген Олександрович зблизився було зі мною, але ось і залишає Ригу, і треба мати справи з новим 47 . Так у цьому житті все ненадійно, все змінюється, події за подіями біжать як хвилі і несуть життя наше до труни, за якою суд. Боже милостивий! Збережи слабу грішну душу мою від хвилювань гріха серед хвиль земного плавання. Вибачте: треба готуватися до служіння. Господня благодать нехай буде з вами та вашими дітьми. Є.Ф. У січні 1835 Філарет зведений був у сан архімандрита (високопреподобний), а в грудні того ж року визначений ректором Московської духовної академії (Смирнов. Історія Московської духовної академії. М. 1879, стор 422). Шереметєв, син Надії Миколаївни. Ректор Філарет отримав у керування Московський Богоявленський монастир; 6-го травня 1837 року митрополит Філарет писав йому: "Що сповільнили прийняти монастир, це менш важливо; а що у високоурочистий день не говорили призначеної проповіді, цього похвалити не можу" ("Листи Філарета, митрополита Московського, до Філарету." 1884, стор 12). З 1836-1839 р. Михайло Миколайович Муравйов, одружений з Пелагея Василівна Шереметєва, був Курським губернатором. Мощі святої великомучениці Варвари знаходять у Києві в Золотоверхому Михайлівському монастирі (Повний християнський месяцеслов. Київ. 1875, с. 327). Чи не Семен це Поспєлов, який закінчив 1840 року курс у Московській духовній академії, який написав твір „Про світопомазання“, про який згадує ректор Філарет у своєму листі, 15-го липня 1840 року, до А.В. Горського („Листи Філарета, архієпископа Чернігівського, до А.В. Горського“. М. 1885, с. 2–3). Указом св. синоду, 18 червня 1841 року, ректору Філарету наказано було провести огляд семінарій Пензенської та Тамбовської („Листи Філарета, архієпископа Чернігівського, до А.В. Горського“, с. 7). Указом св. синоду, 3-го вересня 1841 року, ректору Філарету наказувалося вирушити до Симбірська для провадження дослідження у справі про заворушення в Симбірській семінарії (ibid., стор 9). Ще в Симбірську, у жовтні 1841 року, ректор Філарет отримав від митрополита Московського Філарета повідомлення про призначення його єпископом Ризьким, вікарієм Псковським. Наприкінці листопада цього року Філарет вирушив до Петербурга для наречення і посвяти в єпископа (ibid., стор. 20). Митрополит Московський Філарет, який на той час перебував у С.-Петербурзі для присутності у св. синод, мав свою резиденцію в Троїцькому подвір'ї на Фонтанці. Катерина Василівна Шереметєва, двоюрідна сестра чоловіка Надії Миколаївни, Василя Петровича Шереметєва, народилася 25 лютого 1782 року, померла 26 березня 1865 року, дівчиною. Вона була дуже дружна з Надією Миколаївною. За свідченням Вігеля, Катерина Василівна вирізнялася „надзвичайно приємним, нев'яненим розумом“ (примітка Олександра Барсукова). У С.-Петербурзі, на Мохової, колись процвітав благочестивий будинок Мальцових. У ньому жив секунд-майор Іван Якимович Мальцов, народився 1774 року, зі своєю дружиною Капітоліною Михайлівною (народженою Вишеславцевою). За них жив і син його, на той час ротмістр Кавалергардського полку, Сергій Іванович (р. 1810), згодом відставний генерал-майор, одружений з княжною Анастасією Миколаївною Урусовою. Дочка І.А. Мальцова – Марія Іванівна (нар. 1808) була за генерал-ад'ютантом графом Павлом Миколайовичем Ігнатьєвим. Іван Якимович Мальцов походив із дворянського роду, предок якого Богдан Опанасович служив у 1634 році серед містових дворян Черніговим, і онук якого Василь Юрійович Мальцов зайнявся торгівлею і записався в купецтво. Син Василя Юрійовича - Яким, що містив з двоюрідним братом своїм Фомою Васильовичем Мальцовим кришталеву фабрику, відновлений імператрицею Катериною II, 14-го серпня 1775 (за всепідданішою доповіді сенату) у спадкове дворянське гідність. Син його І.А. Мальцов записаний у службу вахмістром Кінної гвардії 1-го січня 1786 року, випущений з гвардії до армії капітаном 1-го січня 1754 року, а 1-го лютого 1794 року звільнений, через хворобу, від служби з чином секунд-майора; у 1813 році призначений почесним доглядачем Брянського повітового училища і перебував на цій посаді у 1828 році. Іван Якимович помер у травні 1853 року від холери, "залишивши по собі", свідчить О.М. Муравйов, - "блаженну пам'ять". 24 травня 1853 року митрополит Московський Філарет писав А.Н. Муравйову: "Про Івана Якимовича у мене в церкві моляться, але мені не довелося помолитися при труні його. Запитали мене, як його прийняти: я наказав священикові чекати біля залізниці, зустрівши з літією, і в одязі проводити в церкву ... 20-го травня служив у Чудові. того дня вранці тіло відправлено з іноземцем, який його проводжав» («Листи митрополита Московського Філарета до А.М. Муравйова». Київ. 1869, стор. 422–423). На запрошення Погодіна взяти участь в обіді, що дається в його саду, на честь М.С. Щепкіна, Степан Дмитрович Нечаєв, 9-го травня 1853 року, відповідав: "Помер рідкісний чоловік і споріднений друг мого сімейства Іван Якимович Мальцов. Смерть його сильно отуманила моє серце. Я був би нудним гостем на вашому веселому обіді ". XII, стор 467). При нареченні у єпископа Ризького Філарет перед членами св. синода промовив таку промову: "Богообрані предстоятели православної церкви! Вірно, безсумнівно вірно, що звільнення про мене правителів церкви Російської, затверджене волею помазаника Божого - царя Боговенчанного, є воля самого живого на небесах - єдиного Владики церкви і царств. Ця віра могла б дати моє віри. почуття при ній було б досить сказати: буди Його воля! "Але вибачте надлишку серця, воно мимоволі звертається і до минулого, і до майбутнього, мимоволі і слідом за цією вірою прагне звеличити хвалу Господу за минуле. Дякую Тобі, Господи Боже мій, що удостоїв мою негідність так довго перебувати в домі коханого Тобою бого. 11. В тиші, що не обурюється заколотами світу, давалася повна свобода користуватися багатими посібниками мудрості; Але стільки ж природно, щоб в обителі молитви і вчення багато не було працею плоті. Багато б серце хотіло говорити про різні щедроти Божі, якими щедро оточуване було оточене різними духовними спілкуваннями. Але нехай не обтяжать святий собор святителів дієслова вдячного серця своїм безліччю. Господь милості та щедрот нехай віддасть щедротами своїми собору правителів Російської церкви за ту блаженну частину, якою так довго дозволено мені було користуватися. "Що ж скажу про призначене мені жеребе? Чи скажу про мою немочу, так мало здатну до тягаря великого сану? Боюся говорити про неї, боюся і мовчати. Боюся говорити, бо про немочі свої вільно, не питаючи таємного самолюбства, говорили тільки великі Павла." ще частіше доступна, але ж не можна звернутися до труднощів служіння й особливо місця служіння. благочестивого монарха, світло чистої істини Христової має сяяти і серед помилки непокірного і серед мудрості самочинного? до всіх, учителъну, не злобиву (2Тим.2:24). Як поєднати ці вимоги у виконанні? Засіб один зазначено: всяке довготерпіння, оскільки плід його мистецтво; тим не менш і терпіння мати в цьому випадку – мале діло. Але – ні, не суперечу святій волі Твоєї, Господи! Вірю і сповідую, що дієва воля Твоя, дієва істина Твоя. Недужий знаряддя: але Ти хочеш, але Ти знаєш, як творити і немічний сильним, і невмілим майстерним. Богоносне Сергіє! До тебе звертається звичайна душа моя; ти відокремив багатьох із твоїх чад у вірних охоронців церкви; збережи й мене твоїми молитвами. Собор святителів Божих! Дякую вашій святості за нагляд на мою негідність, дякую і прошу ваших молитов до Господа Бога, і буду Йому в посудину чесний; святим бути не бажаю, за Його милістю: але що творити і як творити, Він нехай покаже, Він нехай подасть сили». Ця мова в сучасному списку додана до зборів листів архієпископа Філарета до Н.М. Шереметьєвої. Катерина Федорівна, народжена баронеса Колокольцова, дружина товариша міністра народної освіти, піклувальника Московського університету Михайла Микитовича Муравйова та мати декабристів Микити та Олександра Михайловичів. Народилася в 1771 році, померла 21-го квітня 1848 (Князь Лобанов-Ростовський. Російська Родовід Книга. С.-Пб. 1895. I, 409). 22 грудня 1841 року преосвященний Філарет писав А.В. Горському: "Дяка Господу! Вчора здійснено посвячення. Здійснював посвяту Київський митрополит (Філарет), брали участь у посвяченні два митрополити (наш та Іона), архієпископи Гавриїл (Рязанський), Йосип (Литовський) і Венедикт (вікарій С.-Петербурзький) Петра: це для мене знак, що Московські святителі ще пам'ятають про мене грішного і не відкидають мене в молитвах своїх. Порушив сторічний статут: не давав обіду після посвяти. А.В. Портрет цей зараз зберігається в селі Покровському. Дружина вірного служителя М.М. Шереметєва Якова Ігнатьєва Соловйова. Софія Карлівна Пєвцова, народжена Модерах, народилася 1783 року. У ранньому дитинстві вона була відвезена своїм батьком, призначеним генерал-губернатором Пермським та Вятським, до Пермі; там шістнадцяти років вона вийшла заміж за генерала Аггея Степановича Пєвцова. У 1812 році, будучи вже вдовою, Пєвцова повернулася до Петербурга, де й жила, отримуючи невелику пенсію, до 1826 року, коли імператриця Марія Феодорівна призначила її начальницею інституту ордена св. Катерини у Москві. Кажуть, що приводом до знайомства з нею послужили вірші її на честь імператора Олександра I. До кінця днів своїх Пєвцова залишалася начальницею інституту, користуючись, після смерті Марії Феодорівни, незмінною милістю як імператриці Олександри Феодорівни, так і імператора Миколи I, що пожалувала св. Катерини. Вона померла 27-го лютого 1852 року, оплакувана численними своїми ученицями і залишивши по собі пам'ять як про жінку дуже освічену, яка гідно виконала своє призначення і віддана вітчизні та престолу (див. J. Dumouchel. Recueil de lettres de Sa Majesté I'Impératrice Marie Feodorovna aux tuteurs honoraires et aux supérieures des Instituts de Moscú (1-ere livraison. Lettres de Sa Majesté à M-me de Pewtzoff. Moscou. 1833). Про С.К. Певцової зберігся захоплений відгук одного з її сучасників, Ф.Ф. Вігеля, який познайомився з нею в 1805 році, коли їхав до Китаю у складі відправленого туди посольства, ось що пише він про неї у своїх «Записках»: «Як алмаз, правлений в олово, так сяяла серед цього сімейства друга дочка Модераха, Соф'я Карлівна, видана Певцова, інспектора піхотної дивізії і шефа Єкатеринбурзького полку... Вона була двадцяти трьох років. всіх і полюбився, втім, і кожен з нас міг вважати за краще це чудова жінка з усіх тих, яких я бачив доти; Очевидно, що наш від'їзд був ще відкладений...“ („Записки Ф.Ф. Вігеля“. М. 1891. Ч. 1, стор. 146–147). Іринарх, згодом архієпископ Рязанський. Помер на спокої в Рязанському Спаському монастирі 25 вересня 1877 (Толстой. Списки Архієреїв. С.-Пб. 1872, стор 37). Тут зрозуміло слово, вимовлене митрополитом Московським Філаретом 27-го вересня 1842 року по освяченні храму Явлення Божої Матері преподобному Сергію, влаштованого над мощами преподобного Міхея у Свято-Троїцькій Сергіїв лаврі. "Хто покаже мені малий дерев'яний храм", говорив між іншим владика, - "на якому вперше наречено тут ім'я Пресвятої Трійці? Увійшов би я в нього на всеношну, коли в ньому з тріском і димом палаюча лучина світить читання і співу, але серця тих, що моляться, горяться. до неба.. Відчиніть мені двері тісної келії, щоб я міг зітхнути її повітрям, яке тремтіло від голосу молитов і зітхань преподобного Сергія, який зрошений дощем сліз його, в якому вражено стільки дієслів духовних, пророчих, чудодійних, і дасть мені поцілувати свята, і дайте мені поцілувати свята. переступали стопи Цариці Небесної. Вкажіть мені ще інші сіни іншої келії, які в один день своїми руками збудував преподобний Сергій - і в нагороду за працю дня і за прасування кількох днів отримав коло хліба, що згниває. Подивився б я, як, пізніше за інших насаджений у цій пустелі, преподобний Никон спішно росте і дозріває до готовності бути наступником преподобного Сергія. Послухав би мовчання Ісаакієва, яке, без сумніву, повчальніше за моє слово. Поглянув би на розсудливого архімандрита Симона, який досить рано зрозумів, що корисніше бути послушником у преподобного Сергія, аніж начальником в іншому місці. Адже це все тут: тільки закрито часом, або укладено у цих величних будинках, як високої ціни скарб у чудовому ковчезі. Відкрийте мені ковчег, покажіть скарб: він не викрадений і не вичерпний; з нього, без шкоди його, можна запозичити благопотребне, наприклад, безмовність молитви, простоту життя, смиренність мудрування» (Твори Філарета, митрополита Московського. М. 1882, IV, стор. 193-194). Естляндським губернатором був тоді барон Матвій Іванович Пален. 1 листопада 1843 року преосвященний Філарет писав до А.В. Горському: "У Вільні пробув два тижні; поділяв торжество православ'я над владою папізму. Так, треба дивуватися як тому, що було раніше у Вільні, так і тому, що відбувається тепер. Чи знаєте, в якому становищі було православ'я у Вільні в XVII столітті і в якому - на початку ХІХ століття? Збереглася стара карта? 15 Православних церков. А що застав XIX-й вік? стор 133). Граф Микола Дмитрович Шереметєв народився 15 квітня 1838 року. Імператор Миколай був його сприймачем і сам приїхав на хрестини, які були скоєні в домовій церкві на Фонтанці. Сприйняльницею була Варвара Петрівна Шереметєва. Помер у Москві, на Воздвиженці, 20 жовтня 1843 року. Відспівування чинив сам Московський митрополит Філарет. Похований у Новоспаському монастирі. На пам'ятнику вирізьблені слова Йова: Господь дасть, Господь відібрати: бо Господеві зволися, так бисть: буди ім'я Господнє благословенне на віки. Невтішних батьків втішив благодатним листом своїм митрополит Київський та Галицький Філарет: "Благодать і мир і втіха Духа Святого вірній рабі Божій Ганні Сергіївні. Єдиний Дух Святий, втішник істинний, може втішити серце твоє, сповнене скорботи про несподівану кончину улюбленого немовляти нашого Миколи. Очевидно, зело багато полюбив його Отець Небесний. прислухався ні до твоєї материнської скорботи, ні до наших молитов про залишення його на землі. раба Божого, слова Господа, промовлені Батькові віруючих: Поїми сина твого коханого, його ж полюбив ecu, Миколи, і поверни його мені. Заступниця старанна, всіх скорботних радість, Пресвята Матір Божа, що прийняла немовля Миколи на віки в материнський покрив свій, нехай втішить скорботне серце твоє і нехай зміцнить віру твою і надію, в невимовній радості твоїй побачити колись улюбленого Небесного сина. Де є справжній скарб наш, там нехай буде й серце наше! Закликаючи на тебе, на чоловіка твого і на всіх рідних твоїх благословення Боже і доручаючи всіх вас молитвам угодників Божих, то й перебуватиму вашого сяйства ревний богомолець Філарет, митрополит Київський. 8 листопада 1843 року. „Доброї благочестивій сестриці вашій Єлисаветі благословення Боже, – дуже вдячний за лист її, а сповільнив відповіддю за відлучкою моєю в єпархію на кілька днів“ (Граф С.Д. Шереметєв. Старший брат мій. С.-Пб. 1893). Від племінника Якова Михайлова, В.А. Михайлова, ми отримали такі відомості: "Мій прадід, Марко Ганс, був вільний громадянин і уродженець міста Дерпта; будучи вже сімейною людиною, переїхав він з Дерпта в одну з миз Венденського повіту, - Пебальг Орізгоф, після вже смерті Петра Великого, що подарував цю мизу, в числі інших, де ефемар млин. Тут, після смерті Марка Ганса, залишився круглим сиротою рідний син його, а мій дід, Юрій (або Георг), який, будучи неповнолітнім, узятий був графом Шеремєтєвим під своє заступництво, а згодом звернений у православ'я з лютеранства, з найменуванням Михайлом, і до імені Михайла, і до імені Михайла. Миколайовичем. Разом з новим сповіданням з'явилося у діда мого і нове прізвище: Граф Η.П. Шереметєв назвав його Михайловим, приписавши потім до однієї зі своїх миз - Бронниці, Петергофського повіту, звідки, за продажем цієї мизи, родина Михайлових, за ревізськими казками, була переведена в слободу Олексіївку, Воронезькій губернії, Бірючинського повіту. Так як дід мій продовжував тримати після смерті своїх батьків млин, то називався також Мельниковим, що, мабуть, більше тому, що батько його був, за професією, механік-мірошник. Після смерті Георга Ганса, в православ'ї Михайла Миколайовича Михайлова, залишалося вісім синів, серед яких мій батько Олексій і наймолодший з братів - дядько Яків, який, незабаром після відомого руху латишів, наприкінці 30-х і на початку 40-х років, на користь православ'я, зроблений ним німецька і латиська, з найвищої волі імператора Миколи Павловича, зведений був у сан православного священика і по смерть свою (1854 р.) служив при Покровській церкві в Ризі“. Окрім цих відомостей В.А. Михайлов повідомив нам наступну виписку з Православного Огляду (травень – червень 1886 року, стор. 183): „З дотриманням запропонованих інструкцією Філарету (єпископу Ризькому) умов, урочисто 21-го квітня 1845 року здійснено було в Ризькому соборі через таїнство Гернгутерського суспільства. Відразу було відкрито богослужіння латиською мовою в ризькій Покровській церкві, на Петербурзькому форштаті утворений для цієї мети особливий причт з людей, що знають латиську мову. чудовою поведінкою, яка добре знає, окрім російської та французької мов, латиську та німецьку, яка брав участь у перекладі латиською мовою наших богослужбових книг, людина, яка здобула в Ліфляндії загальну повагу і латишів, і дворян“. Павло Якович Купріянов. Народився 4 серпня 1789 року в Костромській губернії, Солигаліцького повіту, в селі Патині. За стародавнім звичаєм дворянських сімей він був записаний у 2-й кадетський корпус, де з успіхом і закінчив курс у 1806 році. Того ж року йому довелося йти в похід у лавах щойно сформованого з державних та палацових селян Петербурзької губернії батальйону імператорської міліції. У справах під Гутштадтом, Гейльсбергом і Фрідландом новобранці показали себе так добре, що батальйон був перейменований на батальйон Фінляндської гвардії і порівняний у правах зі старою гвардією, а молодий офіцер його отримав за бій під Фрідландом першу бойову нагороду. У 1811 році з цього батальйону був сформований лейб-гвардії Фінляндський полк, який брав славну участь у Вітчизняній війні і в походах за кордон. Цю славу рідного полку ділив і хоробрий поручик Купріянов, височіючи на службовому поприщі з кожним його подвигом. Отже, Купріянову довелося брати участь у боях під Бородіним, Червоним, Люценом і Бауценом, Дрезденом і Кульмом, під Лейпцигом і нарешті взяття Парижа. З цих походів Купріянов повернувся в чині штабс-капітана і з кількома відзнаками за хоробрість. Бойові уроки дали Купріянову тверезий і правильний погляд на військову справу, подружили його з солдатом, навчили розуміти його потреби, умови його існування і таким чином підготували його до самостійного командування. Купріянова високо цінувало і керівництво, даючи йому самостійні доручення; так в 1824 році, під час лиха, що спіткало Петербург, йому було доручено спостереження за розподілом допомоги жителям Василівського острова і Галерної гавані і за поправкою пошкоджених будівель. За свою працю Купріянов удостоївся Високого благовоління. У 1826 році, 37 років, він був зроблений у генерал-майори. Через два роки розпочалася турецька кампанія, яка у житті молодого генерала складає одну з блискучих сторінок. Відправлений з 4,500 осіб для оподаткування Варни, в якій було гарнізону близько 10,000 осіб, генерал Купріянов протягом шести днів, борючись по 12 годин на добу, відбив усі вилазки турків і не поступився жодною п'яді землі. Після Варни події Купріянова зосередилися напередодні Балкан, у Праводах. Це було містечко, що знаходилося між Шумлою і Варною, і зовсім не укріплене, але вважалося самими турками ключем до Балкан. Турки кілька разів намагалися опанувати цю позицію, але марно: генерал Купріянов з успіхом відбив напади. Від утримання Правід за російською армією протягом зими залежав подальший успіх військових дій. На колишній з цієї нагоди раді генерал Купріянов заявив, що якщо йому додадуть одну бригаду, то він приведе Провід в оборонний стан і відстоить їх до відновлення дій. І справді, він геройськи дотримався свого слова: незважаючи на те, що місто зовсім не було укріплено, що теплого одягу у солдатів майже не було, палива теж, провіанту мало, і шанцевого інструменту дуже не багато, Купріянов зумів підтримати бадьорість у загоні, забезпечив місто цілим рядом укріплень, знаряддями і зарядами, зробив запаси пров. у таке становище, що коли весною візир обрушився на Проводи своєю масою військ, місто могло витримати облогу з 17-го по 29-е травня. Ця затримка армії візира дала можливість Дібічу рушити з-під Сілістрії до Шумли і потім розбити турецьку армію при Кулевчині; невдовзі російські війська перейшли Балкани, – і війна була завершена. 1831 року Купріянов взяв участь у польській війні, а 1848 року – в угорській кампанії. Тут на початку бою при Дебречині Купріянов був тяжко поранений гранатою в праву ногу і мав назавжди залишити бойову діяльність. 29 липня 1849 року він був призначений членом військової ради; цю посаду Купріянов обіймав до смерті, беручи найдіяльніше участь у законодавчих роботах установи. Павло Якович був одружений двічі: вперше (1821 р.) на Марії Петрівні Мальшиної, від якої мав дочку Варвару, що вийшла заміж за ризького купця 1-ї гільдії Вермана; її старший син за заслуги діда отримав право приєднати його прізвище та називатися Купріянов-Верман; у другий шлюб Купріянов вступив із дочкою севастопольського героя Оленою Степанівною Хрульовою. Помер Купріянов 1874 року, у вербну суботу (див. Російський Інвалід 1874 р., №№ 70 і 71). За свідченням графа Д.М. Толстого, Валерій Валерійович Скрипіцин "колись служив у гвардії. Після декількох років відставки М. Н. Муравйов запросив його на цивільну службу, і коли був Курським губернатором, визначив його радником місцевого губернського правління. Блискучі здібності Скрипіцина послужили приводом до зближення сприяв визначенню Скрипіцина у відомство обер-прокурора св. Граф С.Д. Шереметєв народився 14 листопада 1844 року, в Петербурзі, в батьківському будинку на Фонтанці. Його хрестили у Зимовому палаці, сприймачем від купелі був цесаревич Олександр Миколайович, сприйняв – імператриця Олександра Феодорівна. На місце барона Палена Ризьким військовим генерал-губернатором був призначений генерал-ад'ютант Євген Олександрович Головін. 7-го серпня 1845 року Філарет, митрополит Московський, писав до Філарета, єпископа Ризького: "Нового начальника вашого краю намагався я познайомити з вами, і він показав себе ще тоді попереджувальним на вашу користь" ("Листи Філарета, митрополита Московського, до Філарету". Μ. Сам Філарет, єпископ Ризький, 17-го травня 1845 року, писав до А.В. Горському: "Сюди прибув новий господар губернії - Головін. Дяка Господу і за те, що посланий російський господар. Інакше тут все російське в тяжкому єгипетському рабстві, а найбільше православ'я. Німці розумні для того, щоб бачити, до чого поведе і в цивільному побуті поширення православ'я." архієпископа Чернігівського, до А.В. 12-го травня 1845 року Головін прибув до Риги і був "зустрічений усіма середньовічними ходами та обрядами". За свідченням Ю.В. Толстого, Головін „з переселенням до Риги не став ліфляндцем і діяв у видах уряду всеросійського, неухильно слідував за вказівками обраного цим урядом девізу: православ'я, самодержавства, російської народності; надмірним насильницьке пригвоження естів і латишів до уявно-німецької національності всупереч прагненню їх злитися з народністю російською! почули від нього, що вони сини Росії, а не пасинки Німеччини; Головін міг вчинити необережно, всупереч правилам політичної хитрості, коли відкрито, не приховуючи, виявив своє щире переконання, що Рига, Митава і Ревель — російські міста, що естліфці і курляндці — такі ж піддані Російської імперії, як естонці й латиші» («Девятнаццатое столетие». М. 1872. I, 60). 12 серпня 1845 р. Високопреосвященніший Філарет писав А.В. Горський: «У мене був А.Н. Муравйов, і я йому дуже зрадів: росіяни тут такі гарні. А Андрій Миколайович ще більше схожий на доброго християнина. Він розповів мені багато цікавого про Рим і римлян! З яким захватом він летів до матінки-Росії! Ось що він постійно повторював: Європа нудна до смерті» («Листи Філарета, архієпископа Чернігівського, до А. В. Горського», с. 183). Євгенія Іванівна Головіна, уроджена Фон-Візін, дружина Є.А. Головін. Князь П.В. Долгоруков називає її Єлисаветою Павлівною (Русская родословная книга. СПб., 1855, с. 116). Син М.Н. Муравйова – Василь Михайлович. Помер 13 квітня 1848 р. у чині штабс-капітана (Князь Лобанов-Ростовский. Русская родословная книга. СПб. 1895. І, 414). Микола Миколайович Муравйов (Карський). Народився 14 червня 1793 року, помер 18 жовтня 1867 року. У першому шлюбі на Софії Федорівні Ахвердовій; у другому - на сестрі декабриста, графині Наталії Григорівні Чернишової (Князь Лобанов-Ростовський. Російська Родовід Книга. С.-Пб. 1893. I, 410-411). Наприкінці 1847 та на початку 1848 року Н.М. Муравйов відвідав Прибалтійський край, і в «Записках» його ми, між іншим, читаємо: «За словами остзейських баронів озлоблення лютеран було так сильно, що архієрей не міг би на вулицю з'явитися. Філарета, молоду людину, освічену, яка посіла своє місце під страхом прикладу, що трапився з його передмісником. Незабаром і барон Пален був переміщений у державну раду, і місце його дали Головіну, людині розумній, але хитрому, слабкому і проповідуючому незвичайну відданість до православ'я, втім, ні до чого більше не здатному як через слабкість здоров'я, так і через нерішучість свою і непритомність... Головін прийняв мене дуже привітно. Від нього я поїхав до єпархіального архієрея Філарета. Молода людина, дуже освічена, але також утруднена у виконанні свого обов'язку. Він говорив зі мною про справи православ'я і, мабуть, не довіряв сталості заходів, що вживаються урядом, скаржився на завзятість баронів. Філарет, мабуть, був незадоволений своїм місцем. Він у розмові пояснив мені багато випадків, у яких барони робили будь-які перешкоди до освоєння православ'я, але приховував від мене, що перші пориви народу, збуджені обіцянками уряду, вже остигали» (Російський Архів 1895, №4, стор 424, 429). 24-го вересня 1847 року преосвященний Філарет писав А.В. Горському: „Пишу до тебе не з Риги, а з Вол'мара, куди прибув, щоб освятити храм“ („Листи Філарета, архієпископа Чернігівського, до А.В. Горського“, с. 210). „Вдова Михайла Микитовича Муравйова!“ вигукує Погодін. – „Скільки спогадів пробудило це незабутнє в літописах батьківщини ім'я! дарувала їй у супутники життя!Яким блиском і славою осяяно було її вступ у світ ... Будинок Муравйових був тоді осередком всього піднесеного, чудового, кращого в суспільстві і літературі ... Батюшков тут виховувався; батьківському домі...“ Муравйов „був їхній спільний батько, друг, слуга, наставник, радник, захисник, покровитель“. Але „інші думки, інші почуття наповнили душу“ Погодіна, коли він увійшов до Новоспаського монастиря і побачив труну, яка містила в собі залишки покійниці. Йому „представилася остання половина її довготривалого, майже сімдесятирічного життя! помертвіла на землі, перш ніж померла... Світ душі твоєї, страждальниця“, підсумовує Погодін, – „перепливши житейське море, яке для тебе особливо порушувалося бурею напастей, та знайдеш ти нарешті спокій у тому тихому притулку, де все й усе упокоюється...“ („Життя і праці П.9.“. IX, стор. 338-340). У квітні 1848 року Ю. Ф. Самарін писав Погодіну: "Я маю намір звернутися до вас з проханням, яке, ймовірно, вас здивує. Можливо, до вас вже дійшла чутка про приїзд до Риги нового генерал-губернатора, князя Суворова, і про перші його дії. Ці дії його були такого роду, що вони відкинули разом; голову, російське купецтво повісило ніс; бідний архієрей плаче як дитина. Т.д. Одним словом, вони оволоділи ним зовсім. Ми довго думали, як би тому допомогти і придумали наступне: Суворов на щастя дорожить громадською думкою або, краще, він боїться втратити популярність, нерозлучну з його ім'ям. У Ризі, звісно, ​​його не чує... Треба влаштувати те щоб на його прокази відгукнулася Москва. Є в Москві така людина, у якої він служив під начальством, яку він любить, поважає і боїться. Це А.П. Єрмолов. Одне його слово буде достатньо, щоб привести його до свідомості. Ви з ним у добрих відносинах і тому можете взяти на себе роль посередника. Ви отримаєте від мене незабаром після цього листа докладну реляцію про перші дії Суворова; покажіть її Єрмолову, не називаючи мене. А.П. Єрмолов, мабуть, не захоче, покладаючись на цей документ, написати князю Суворову своєї думки, але ми цього не просимо. Достатньо буде й того, якщо він переведе до нього копію з цієї реляції з простим запитанням: ось що про тебе пишуть – чи це правда? Якщо вам вдасться схилити його до цього, то ви надасте найбільшу послугу всім росіянам, яких доля тепер в руках Суворова ". Бажання Самаріна Погодін виконав, про що свідчать наступні рядки його до А.П. Єрмолову: „Представляю вашому превосходительству записку про ризькі чудеса, яка тут ходить по руках“ („Життя і праці Μ.П. Погодіна“. С.-Пб. 1896. X, стор. 30–39). "Відкликання Головина від начальства Балтійським краєм", як він сам пише, - "було для ліфляндського дворянства і для ризького магістратського стану повним торжеством, якому ті й інші вдавалися відкрито" ("Дев'ятнадцятий Вік". М. 1872. I, стор. 59). Після Філарета на престол Ризької церкви було зведено єпископа Ковенського Платона, який помер у сані митрополита Київського і Галицького. 29 листопада 1848 року Філарет писав до А.В. Горському: «На моє місце надходить Ковенський Платон, той самий, що був недовго ректором Костромським, і якого мені грішному довелося в 1843 р. посвячувати з високопреосвященним Йосипом в єпископа Ковенського. що носити каміння на грудях“. („Листи Філарета, архієпископа Чернігівського, до А.В. Горського“. М. 1885, с. 229–230). Філарет, митрополит Московський, писав про нього до єпископа Філарета наступне: „Некто, що був у вашому краю, сказав мені, що преосвященний Платон у Вільні ввічливістю своєю з усіма більш встигає, ніж ви в себе. служити управлінню людьми не можна інакше, як спілкуванням, Тільки треба, щоб воно не суперечило характеру служіння“. („Листи Філарета, митрополита Московського, до Філарета, згодом архієпископа Чернігівського“. М. 1884, с. 38–39). «Дня 20 грудня 1848 року, — розповідає біограф Філарета, — дочекавшись до вечора в харківському архієрейському домі, вирішили, що якщо новий правитель під’їжджає до Харкова, то зупиниться на нічліг на останній станції, але вночі не прибуде. І ніхто не знав, з якого шляху його чекати. Тим часом по дорозі з Києва до Харкова під’їжджав незграбний зимовий віз, і У ньому сидів новий харківський владика, йому було тоді лише 43 роки, але ті, хто бачив його на посаді ректора, з подивом помітили незвичайну для його років підводу, і владика вийшов із воза, зробивши знак хреста холод перед дверима його нового дому, поки вони не знайшли слугу з ключем». Економ Філарет повідомив, що завтра, тобто 21 грудня, служитиме у Хрестовоздвиженській церкві. Того дня, в день пам’яті св. митрополита Петра, спливало семиріччя з дня його посвячення в єпископи, „сім років скорбот і страждань, які переносив він, за своєю величезною смиренністю, з повною покорою“ (Російський Архів 1887, №10, с. 238–239). Вам може бути цікаво: