Книга пятая вера, поиск и познание

I. Гармонія віри та знання (1,1) На цьому ми закінчуємо коротку думку про те, кого можна назвати гностиком 848 і переходимо до детального вивчення питання про віру. Дехто вважає, що через віру нам відкривається Син, тоді як знання (γνώσις) призводить до Батька. (2) Однак вони забули, що для того, щоб дійсно вірити в Сина, а саме, вірити тому, що Він є Син, у те, що Він прийшов, і яким чином, і для чого, а також який зміст Його страждань, необхідно знати, що є Син Божий. (3) Це означає, що віри не може бути без знання, так само як і знання без віри, так само як немає сина, якщо не було батька, і, відповідно, батько – це батько сина. 849 А Син—це справжній Учитель, який відкриває Отця. (4) Тому для того, щоб вірити в Сина, слід знати Отця, з яким Син, і навпаки, віра в те, чого навчає Син Божий, необхідна для пізнання Батька. Отже, від віри до знання через Сина до Отця. Знання Отця і Сина згідно з гностичним правилом 850 , зрозумілим лише істинним гностикам, є розуміння і обіймом істини через істину. 851 (5) Отже, ми віримо в неймовірне і знаємо непізнаване, тобто те, що нікому більше не відомо і здається неймовірним, але у що вірять і знають небагато гностиків. І вони вважають за краще не висловлювати це словами чи справами, але підтверджують своїм споглядальним життям. (2,1) Щасливий той, чиї слова досягають вух слухачів. 852 Віра ж є вухо душі, і саме на віру таємниче натякає Господь, кажучи: «Той, що має вуха, нехай почує» (Мф. 11:15), оскільки тільки завдяки вірі той, хто повірив, здатний зрозуміти сказане так, як воно сказано. (2) Але й Гомер, найдавніший з поетів, вживає слово чути у розумінні, використовуючи видовий [термін] замість родового. Він пише: Запрошую вислухати моє слово. 853 Тобто лише взаємна відповідність і згода думок двох сторін веде в кінцевому підсумку до вирішення спору (порятунку). (3) Непогрішний свідок апостол говорить про це так: «Я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам інше дарування духовне до утвердження вашого, тобто втішитися з вами загальною вірою, вашою і моєю». І знову нижче: «У ньому відкривається правда Божа, від віри у віру» 854 . (4) Апостол, здається, вчить тут про двояку віру, або, краще, двоєдину, яка може зростати і вдосконалюватися. (5) В основі всього лежить загальна віра. (Саме в цьому сенсі Господь, зворушений його вірою, що прагне зцілення, сказав: «Віра твоя спасла тебе» – Мф. 9:22 ) (6) Інша віра, віра небагатьох, заснована на цій першій, удосконалюється через неї, і саме вона, завдяки вченню, досягає свого повного розвитку через заповідь. Такою була віра апостолів, яка, як сказано, рухає горами і переміщає дерева (Мт. 17:20). (3,1) Саме тому вони просили Господа, усвідомивши велич його сил, про віру, яка «як гірчичне зерно» (Лк. 17:5) проникає в душу і розростається в ній настільки, що вже й сам розум спочиває на її основі (Мт. 13:31–32). Василид, Валентин та Маркіон про віру (2) Припустимо, що хтось знає Бога за природою, як це уявляє собі Василід; тоді [цей обраний] повинен мати розум краще за віру, царство і ["синівство"] 855 ; сутність створеного тлумачачи як близьку гідно творцеві, про таких він говорить, що віра притаманна їм, і не перебуває в їхній владі, за природою і за іпостасі, як невимовне благо все переважаючого творіння, і не придбана в результаті розумного вибору, зробленого душею. (3) Але тоді всі заповіді Старого і Нового Завітів зайві, тому що спасіння можливе за природою, як вважає Валентин, або тому, що деякі вірять і обрані за природою, як думає Василид. У цьому випадку природа й сама могла б освятитися, не чекаючи приходу Спасителя. (4) Якщо ж пришестя Спасителя було потрібно, як вони самі визнають це, то перевага природи втрачається, і обрані рятуються через учнівство, очищення і добрі справи, а не тільки «за природою». (4,1) Авраам, у такому разі, повірив обіцяному йому під дубом у Маврі: «Тобі дам землю цю і нащадкам твоїм» 856 був обраний чи ні? Якщо ні, то як він тоді повірив, якщо віра дається тільки від природи? Якщо ж він був обраний, то їхня гіпотеза руйнується на підставі, оскільки виходить, що обраність і порятунок були і до приходу Спасителя, оскільки віра Авраама «поставлена ​​йому за праведність». 857 (2) Якщо ж хтось, слідом за Маркіоном, посміє стверджувати, що Деміург рятує тих, хто вірить у нього ще до приходу Спасителя, самостійно здійснюючи акт спасіння, то він зводить наклеп на Благу Силу, бо виходить, що вона приступає до порятунку тільки пізніше і після заклику Деміурга, у нього навчившись і в нього навчившись і в нього. (3) І якщо все-таки Всеблагий сам рятує, то це порятунок виявляється не його унікальною справою, і не відповідно до вихідного задуму Творця робить він це, а з примусу і за допомогою деякого прийому. (4) У такому разі як він може бути Всеблагим, будучи другим? І якщо йдеться про різні місця, і місцезнаходження Вседержителя і Благого Бога різні, то все одно, воля Спасителя не може відставати від волі Благого Бога або підкорятися їй. (5,1) Таким чином, як це видно з попереднього, всі ці невірні нерозумні: «Шляхи їх викривлені і вони не знають світу» (Іс. 59:8), як каже пророк, або «Дебання дурних і марних уникайте, оскільки вони породжують сварки» 858 , як радить божественний. Або ж, згідно з Есхілом: У працях суєтних не мардуйте даремно. 859 (2) Тому тільки ті дослідження, які перебувають у злагоді з вірою і на її підставі споруджують чудову будівлю справжнього гносису, можна вважати найкращими. (3) Точно так само, очевидні речі безглуздо робити предметом дослідження (питаючи, наприклад, днем про те, чи день зараз), або ж намагатися пізнати те, що неясно і не може бути пізнане (наприклад, парне число зірок, або непарне), або те, що двозначно (стосовно чого можна в рівній мірі стверджувати пряме і матері, чи ні). І нарешті, четвертий стежок, коли ми не розглядали річ, щодо неї може бути висловлений чарівний, але водночас нерозв'язний аргумент. 860 (4) Якщо через всі ці шляхи дослідження стає неможливим, у свої права вступає віра. Надамо ж нашим супротивникам неперевершений доказ: власні слова Бога, і з приводу кожного з досліджуваних нами предметів дамо відповідь, засновану на самому Писанні. (6,1) І чи знайдеться хто, безбожний настільки, що не повірить самому Богу і вимагатиме від нього доказів, як від простої людини? Далі, на питання відповіді дає чуттєвий досвід; так ми дізнаємось, наприклад, те, що вогонь гарячий, а сніг – білий; інші ж питання погані, і задає їх, згідно Аристотелю 861 , заслуговує на осуд, як, наприклад, запитує, чи слід почитати батьків чи ні. За деякі питання слід покарати, як, наприклад, що вимагає надати доказ існування Провидіння. (2) Ну а оскільки Провидіння існує, то думати, що всі пророцтва і домобудівництво Спасителя не відповідають йому – це вже безбожність. Тому найкраще утриматися від спроб довести це, оскільки саме божественне Провидіння стає видимим через споглядання фізичного світу, майстерно і мудро створеного, що виник відповідно до певного порядку і порядку себе. (3) Той, хто дарував нам буття і життя, дарував нам також і розум, бажаючи, щоб ми жили розумно і на благо. Адже слово Отця всього не є «словом», але премудрість і найвиразніша божественна доброта, і всемогутня сила – справжня божественність; поняття про неї не позбавлені навіть ті, хто її не сповідує; вона є всемогутня воля. (7,1) Але оскільки деякі не вірять, інші ж схильні до порожніх словоспрівів, то далеко не всім зрештою вдається досягти досконалого блага. І досягнення його неможливе без деякого попереднього плану, хоч і не все залежить від нашого бажання, як, наприклад, наше майбутнє. (2) «Благодаттю спасемося» (Еф. 2:5), однак не без благих справ, оскільки, будучи створені на благо, ми повинні прагнути до нього. (3) Тверезий розум необхідний, щоб невпинно прагнути добра, і для цього нам дана божественна благодать, правильне повчання і чистота почуттів, а також потяг, що направляє нас до Отця. (4) Адже будучи нерозривно пов'язані з земними тілами, ми осягаємо тілесне нашими органами почуттів, тоді як умопостигаемое пізнається силою лише розуму. 862 (5) Той же, хто вважає, що він все може осягнути тільки силою почуттів, далекий від істини. З цієї причини про духовне пізнання Бога апостол говорить так: «Бачимо ніби крізь тьмяне скло, а потім — віч-на-віч». 863 (6) Справді, небагатьом дано побачити істину, чи, як каже Платон у «Післязаконії»: «Не можу стверджувати, що це люди зможуть досягти блаженства і щастя. Ця частка лише для небагатьох. Це недосяжно за життя, проте можна сподіватися на володіння всіма благами після кінця». 864 (7) Про це говорить і Мойсей: «Ніхто з живих не може побачити Мого обличчя» (Вих. 33:20). Звідси ясно, що ніхто не може сподіватися побачити Бога за життя, але «чисті серцем Бога побачать» (Мф. 5:8), коли вони досягнуть останньої досконалості. (8) Оскільки наша душа надто слабка і не здатна сама охопити сенс сущого, їй потрібний божественний наставник. Тому до неї був посланий Спаситель, добрий Вчитель всього створеного та його керівник, який відкриває святе знання незбагненного Провидіння. (8,1) «Де книжник, де співвісник цього віку? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство». 865 І ще: «Загублю мудрість мудреців і розум розумних відкину» 866 , і це говориться, очевидно, про любителів мудрувати і сперечатися. (2) А ось слова всеблагого Єремії: «Так говорить Господь: Зупиніться на шляхах ваших... і розпитайте про шляхи стародавніх, де дорога добра, і йдіть по ньому, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6:16). (3) «Розпитуйте», сказано, і випробовуйте знаючих, але не для того, щоб їм суперечити чи сваритися. Дізнавшись про справжній шлях, невідступно тримайтеся його, поки не досягнете бажаного. (4) Римський цар Нума, будучи піфагорійцем, вчинив дуже розумно, коли першим з людей збудував храм Віри та Миру. 867 (5) Віра Авраама була «поставлена ​​йому за праведність», 868 оскільки спочатку він вдавався споглядання небесних явищ і філософії руху небесних тіл, за що і був названий Аврам, тобто «піднесений батько». (6) Після того, глянувши на небо і побачивши духовними очима Сина, або, як вважають деякі екзегети, ангела в славі, або завдяки чому іншому дійшовши до усвідомлення того, що Бог перевершує все творіння і весь його лад, він додав до свого імені букву «альфа», знак єдиного і природи, ким він був раніше, перетворившись на мудреця та друга Бога. Ім'я це може бути витлумачено і як «обраний батько звуку», оскільки слово, що вимовляється, звучить, розум же – батько йому, і розум людини є ознакою його обраності. 869 (9,1) Де знайти слова, щоб гідно прославити акрагантського поета, який оспівав віру в таких віршах: О друг мій, знай, є істина і в міфах, що я тобі відкрию. Але тільки важким та підозрілим буває для людей порив переконання [проникнути] в розум. 870 (2) Тому апостол умовляє «щоб віра ваша була не в мудрості людей», які наносили в мистецтві переконання, «але в силі Божій» 871 , яка одна і без будь-яких доказів здатна привести до спасіння лише вірою. (3) «Тому досконалий мудрець розпізнає уявне, щоб застерігати від нього», – говорить Ефесець, і додає: «Правда наздожене майстрів брехні та лжесвідків». 872 (4) Очевидно, він дізнався від варварів про очищення грішників вогнем. Пізніше це очищення стоїки назвали «випалюванням (έκπύρωσις)» 873 вважаючи так само, що кожен воскресне таким, яким він є. 874 (5) Але про це пише і Платон, вважаючи, що земля в певні періоди часу піддається очищенню вогнем і водою: «Були вже і ще будуть багаторазові та різні випадки загибелі людей, найстрашніші, від вогню та води, і менш значні – через тисячі інших лих». (6) І трохи нижче: «І справді, тіла, обертаючись небесним склепінням навколо землі, відхиляються від своїх шляхів і тому через деякі проміжки часу все на землі гине від великої пожежі». (7) І далі він так говорить про потоп: «Коли ж боги, творячи на землі очищення, затоплюють її водами, вціліти можуть тільки волопаси та скотарі в горах, тим часом як жителі ваших міст виявляються віднесеними потоками в море». 875 (10,1) Як ми вже говорили в першій книзі наших Стромат, еллінські філософи безсумнівно вкрали у Мойсея і пророків їхнього вчення, невдячно приховавши джерело. 876 (2) Залишилося додати до цього, що деякі з високопоставлених ангелів, спокусившись жіночою красою, відкрили своїм [коханим] відоме лише їм таємне вище знання. 877 Інші ж приховували це знання, або, краще сказати, зберігали його до приходу Спасителя. Від цих перших виникли вчення про Провидіння та інші вищі одкровення. (3) І завдяки поширенню цього пророчого знання серед еллінських [поетів], філософи змогли створити своє вчення про ці предмети, іноді вірне, коли вони випадково вловлювали таємний зміст, іноді ж помилкове, коли вони були не в змозі осягнути значення пророчих іносказань. Однак обмежимося тут цим коротким згадуванням і перейдемо до інших гідних згадки про проблеми. Шлях від віри до знання (продовження) (11,1) Як ми вже сказали, віра не бездіяльна і не пуста, але передбачає дослідження. Я не стверджую, що пошук взагалі не потрібен, адже не дарма сказано: «Шукайте, і знайдете» (Мт. 7:7). а хто лінивий шукати, той не знайде, згідно Софокла. 878 (3) І комічний поет Менандр каже таке саме: Шукай бажане з пильною увагою, така порада наймудріших. 879 (4) Однак, щоб знайти, ми повинні спрямувати на це [природну] прозорливість нашої душі і усунути всі перешкоди, такі як любов до суперечок, заздрість і розбрат, один із найбільш згубних людських бичів. 880 (5) І ще, як чудово сказав Тімон Фліасійський, Коли суперечка зводиться до слів, порожнім, хоч дзвінким, Нема звіра гірше. То подруга Розпрі, гідна її сестра. Напавши на всіх і всюди проникаючи, вселившись у смертних, їм дає надію. Хто їх штовхнув до такої гарячої битви? Зброю дав для битви твердосердою? Натовп, суперниця прекрасної німфи Ехо. Мовчанням обережним озлобившись, вона заразу слів потоком хлюпає на люті натовпився народ. 881 Це – про хибні висновки, «роги», «незнання», (так званих) «крокодилах» і «сміття», а також про двозначності та софізми. 882 (12,1) Таким чином, дослідження Божественного, якщо вони ведуть не до сварки, а до відкриття, є рятівними. Бо написано ж у Давида: Хай їдять бідні і насичуються, нехай вихвалять Господа ті, що шукають його, нехай живуть серця ваші на віки віків (Пс. 21:27). (2) Це означає, що ті, хто дійсно шукають Господа, знайдуть його і здійсняться його дарами, тобто істинним знанням (γνώσις), і знайдуть свою душу. Серце тут є алегорія душі, оскільки має життя, а душею вони житимуть, оскільки через Сина пізнають Отця. (3) Однак не слід дослухатися до слів усіх тих, хто говорить і пише поспіхом. Адже і вуха у судин, коли часто хапають за них, зношуються і відпадають, а самі судини розбиваються. (4) Так само, що занадто забруднили свою віру, прислухаючись до марнослів'я, стають глухими до істини і падають на землю. (13,1) Тому розумне повчання, відоме з дитинства, стосуватися вух родичів, цілуючи їх. Звичай цей вказує на те, що через слух передається почуття взаємного кохання. «Бог є любов» і він відомий тим, хто його любить. "Бог вірний" і він відкривається вірним через настанови. (2) Через любов ми можемо уподібнитися до Бога, оскільки тільки подібне може споглядати подібне, і через слова істини, почуті щиро і простотою, як це роблять слухняні нам діти. (3) Про це хотів сказати невідомий, який написав на брамі храму в Епідаврі: У чистоті входь у огорожу цього храму, чистота ця – у чистоті твоїх помислів. 883 (4) «Якщо не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне», – говорить Господь (Мт. 18:3). Храм Бога затверджений на трьох стовпах – на вірі, надії та любові. (14,1) Ми вже надали достатньо свідчень про віру, що належать еллінам. Тепер же, щоб не перевершити розумні межі, обмежимося згадкою про Сократа, який, як сказано в «Критоні» 884 , віддав перевагу доброму життю і смерті земного життя, вважаючи, що людина може сподіватися на те, що після цього настане інше життя. (2) Так само в «Федрі» він говорить, що тільки у вільному стані душа здатна досягти істинної мудрості, яка перевершує людські можливості. 885 Коли душа на крилах Ерота піднімається до неба, тоді вона за допомогою любові до філософії досягає межі її надії і, як сказано, це стає для неї початком іншого, вічного життя. (15,1) Далі в «Бенкеті» 886 він каже, що Ерот заклав у кожному природне прагнення породжувати йому подібне. Таким чином, людина породжує тільки людину, а хороша людина – тільки подібну до неї. (2) Однак хорошу людину неможливо створити, не маючи досконалих чеснот, які можна було б передати вихованому. У такому разі, як говориться в «Тетететі», він може формувати людей 887 , (3) деякі народжують у тілі, а деякі – у душі 888 . Отже, повчання і просвітництво називається еллінськими філософами відродженням. Але те саме десь сказано і апостолом: «Я породив вас у Христі Ісусі». 889 (4) По Емпедоклу ж дружба є одним з першопочатків, а любов все гармонізує: Споглядай її розумом і не дивися з таким подивом. 890 (5) Парменід у своїй поемі також вказує на надію, говорячи: Споглядай розумом відсутнє як постійно присутній, бо воно не відсіче суще від примикання до сущого, ні коли воно всюди і повністю розсіяне по космосу, ні коли воно знову гуртується в одне. 891 ІІІ. Про природу небесної сутності та еманації Логосу (16, 1) Віруючий, як і той, хто сподівається, осягає предмети своєї віри чи надії, як і майбутнє, лише розумом. І якщо ми вважаємо справедливість чимось сущим, то ми говоримо як про суще і про прекрасне, і про істинне, хоча ніколи не бачили їх очима, але тільки розумом. Божественний Логос каже: «Я є істина», оскільки Логос можна побачити лише розумом. (2) « – Хто може бути названий справжнім філософом? - Запитав він. – Той, хто любить споглядати істину, – відповів я. - І кого ж ти вважаєш справжніми філософами? – Тих, хто любить вбачати істину». 892 (3) У «Федрі» Платон говорить про істину, називаючи її ідеєю. 893 Ідея ж – це думка Бога, тобто те, що варварські філософи називають Логосом Бога. (4) А йдеться про неї таке: «Адже треба нарешті наважитись сказати істину, особливо коли говориш про істину. Цю занебесну область займає безбарвна, безформна і невловима сутність, зрима тільки керманичу душі - розуму ». 894 (5) Логос, творча причина, стався (προελθῶν) і зробив себе, прийнявши він плоть, у тому, щоб стати видимим. Про пошук, віру та невіру (продовження) (6) Праведний шукає те, що може відкритися силою любові і в цьому набуває блаженство: «Стукайте, і вам відкриють, шукайте, і вам дано буде» (Мф. 7: 7). (7) Ті, що беруть Царство Небесне «силою» 895 повинні вжити своїх зусиль не для словесної суперечки, але спрямувати їх на досягнення праведного життя і на «невпинну молитву», яка звільняє від бруду колишніх гріхів. (8) Зла наробити скільки хочеш - вельми нехитра справа, але чеснота від нас відокремили безсмертні боги Милості муз у тяжкій боротьбі будуть дані нам, і не лежать вони на дорозі – бери та неси. 897 (17, 1) Усвідомлення того, що нічого не знаєш, є перший урок для вступає на шлях розуму. Той, хто усвідомив своє незнання, починає шукати, шукаючи, він знаходить вчителя, знайшовши, він вірить йому і, вірячи, сподівається на нього. Перейнявшись надією, він займається любов'ю і прагне опанувати предмет свого любові і уподібнитися йому. (2) Саме такому методу вчив Сократ Алківіада, коли той спитав його: «[Чому ти не віриш, що] я іншим шляхом міг дізнатися, що таке справедливість? - Звичайно міг, якщо відкрив це сам. - І ти гадаєш, що я не здатний на це? - Ні, навпаки, якщо шукатимеш. — Отже, ти думаєш, що я нездатний шукати? - Зрозуміло, ти був би здатний, якби вважав, що не знаєш». 898 (3) Те саме означають лампади мудрих дів (Мт. 25:1–13), запалені в ночі, тобто в темряві незнання, яку в Писанні символізує ніч. Мудра душа, чиста як діва, усвідомлює свою зануреність у мирське незнання, запалює світло, пробуджує розум, висвітлює темряву, і жене незнання геть, у своєму пошуку істини чекаючи на прихід Вчителя. (4) «Людина натовпу не може стати філософом». 899 «Багато тироносців, – згідно з Платоном, – та мало вакхантів» 900, (5) «багато званих, та трохи обраних» (Мф. 22:4) і «не всім гносис», – каже апостол. 901 «Так моліться, щоб позбутися безладних і лукавих людей. Бо не в усіх віра». 902 (6) Клеанф, стоїчний філософ, висловив це так: Думки про славу залиш, якщо хочеш стати мудрим, думки порожнього натовпу ти суєтною не лякайся. Їм зрозуміти не дано, що розумно, красиво чи вірно, тільки небагатьох серед ти зможеш знайти. 903 (18, 1) Комічний поет висловився афористичніше і коротко: Ганьба, коли добре засуджує шумливий натовп. 904 (2) Вони чули, я думаю, відкрите нам Премудрістю: «Серед нерозумних утримуйся до часу, серед розумних – продовжуй» (Сир. 27:12). (3) Або в іншому місці: "Мудрі в собі приховують знання". 905 Натовп завжди вимагає відчутних доказів істини, для нього недостатньо порятунку лише вірою: (4) Упертість і недовіра – на руку негідникам. Іди слухняно тому, що тобі заповідала Муза, знай, що слово її міцне в серці твоїм. бо, скажімо за Емпедоклом, це звичайна тактика неправедних, намагатися подолати істину зневірою. (5) Про те, що наші вчення достовірні і заслуговують на віру, елліни дізнаються, якщо прислухаються до подальшого. Подібному ж навчаються у подібного, і «відповідає», – як каже Соломон, – дурень «у міру його дурості». 907 З цієї причини еллінам, які запитують у нас про мудрість, необхідно викладати її за допомогою подібного, щоб вони змогли прийти до віри в істину найлегшим для них шляхом. «Для всіх я став усім, щоб придбати всіх». 908 Як дощ божественної благодаті падає однаково на праведних і неправедних, так само «невже Бог є лише Бог юдеїв, а й не язичників? – Звичайно, і язичників, звичайно, один є Бог”, – вигукує благородний апостол. 909 IV. Символізм та езотеризм Про символізм еллінських та християнських письменників (19,1) Оскільки елліни не бажають вірити в благу праведність і знання, що веде до спасіння, нам самим доведеться вручити їм їхні вчення і пояснити їх зрозумілою мовою, тим більше що все добре походить від Бога і все краще в писаннях еллінських запозичене ними у нас. Адже все розумне і праведне оцінюється цим величезним натовпом не відповідно до істини, але виходячи тільки з того, що близько їм самим. (2) І раді вони найбільше не чому іншому, але тому, що їм подібне. До того ж, будучи сліпими і глухими, не маючи достатнього розуміння і здібності до безстрашного і пильного душевного споглядання, яке нам відкрив Спаситель, вони, подібно до непосвячених під час таїнства або позбавлених слуху під час танцю, як недостатньо чисті, не гідні святої істини і не достатньо на неї налаштовані і не достатньо на неї налаштовані. хору. 910 (3) Духовне можуть оцінити тільки духовні 911 , тому, слідуючи потаємними шляхами, ми повинні приховати святе, досконале і воістину необхідне нам промову в істинному святилищі, яке єгиптяни так і називають святилищем (ἀδύτων), а євреї позначили як зана священнослужителям, тобто тим, хто повністю відданий Богу, обрізавши всі інші чуттєві устремління з любові до Нього. Платон також погоджується з тим, що нечисте не повинно стосуватися чистого. 912 (20,1) З цієї причини пророцтва і оракули виражені за допомогою загадок, а обряди ніколи не повідомляються відкрито кожному зустрічному, але тільки після деяких очищень і попередніх настанов. (2) Жадібна муза не йшла тоді в найм і не торгувала медова Терпсихора ніжноголосими піснями, таврованим сріблом. 913 (3) Ті, хто навчався у єгиптян, спочатку вивчали той тип єгипетських знаків, який називається епістолографікою, а потім ієратичний лист, який храмові жерці використовують для священних писань. І лише після цього вони вивчали досконалий лист – ієрогліфіку, що поділяється на два типи: за першими знаками «кіріологічний» (κυριολογική) і символічний. Символічне письмо іноді безпосередньо імітує зразок, іноді є фігуральним, іноді є загадкою, виражену алегорично. (4) Наприклад, кіріологічний лист зображує Сонце у вигляді кола, а Місяць у вигляді серпа. (5) Використовуючи тропічний тип письма, вони висікають зображення, змінюючи (їхню форму і розмір), переміщуючи і переставляючи їх різними потрібними їм способами. (21,1) Віддаючи хвалу своїм правителям, вони переказують міфи і створюють опуклі зображення (δια τών ανάγλυφων). (2) Наведемо приклади третього, енігматичного типу листа. Деякі зірки через кривизну їхнього шляху вони зображують у вигляді змієподібного знака, а Сонце уподібнюють жуку-скарабею 915 , який котить перед собою кулю з бичачого посліду. (3) Вони кажуть, що цей жук шість місяців живе під землею, а решту часу проводить на її поверхні. Він нібито відкладає насіння прямо в цю кулю, таким чином виробляючи потомство без допомоги жіночої особи скарабея. Еллінські оракули та вислови «бережи час», «пізнай себе» та «нічого занадто» (4) Іншими словами, всі варварські та грецькі богослови приховують першооснови своїх навчань і передають істину за допомогою загадок, символів, алегорій, метафор або іншими подібними способами. Так чинять, наприклад, еллінські провісники або Аполлон Піфійський, що називається «ухильним» (λοξίας). (22) Наймудріші з еллінів у коротких висловлюваннях-апофтегмах зуміли висловити речі надзвичайно важливі. Вислів «бережи час» означає, безперечно, або те, що життя коротке і не варто час його витрачати марно, або ж, навпаки, вказує на те, що необхідно берегти свої сили, оскільки життя довге і не варто упускати того, що може бути тобі на користь. (23,1) Так само, вислів «пізнай себе» дуже багатозначно. Воно вказує на те, що ти смертний і народжений людиною, нагадує тобі про те, що ти є в порівнянні з величчю Життя, не важливо, чи кажеш ти, що ти знаменитий і багатий або, навпаки, ти вважаєш, що ти багатий, але людська чутка не надає тобі привілеїв, тебе гідних. Пізнай, каже мудрець, звідки ти, за чиїм образом створений, яка твоя сутність, хто тебе створив і яке твоє ставлення до Бога тощо. (2) Бо каже дух через Ісаю пророка: «Дам я тобі скарби, приховані, таємні» (Іс. 45:3). Ці скарби і «багатства невичерпні» (Лк. 12:33) є мудрість, така нелегка досяжна. (24,1) Однак і поети, навчившись цьому у теологів і пророків, філософствують із прихованим змістом. Такими є Орфей, Лін, Мусей, Гомер, Гесіод та інші, відзначені мудрістю. (2) Їхнє поетичне чародійство (ψυχαγωγία) – це ніби завіса від натовпу. Значення снів і символів вони приховують від непосвячених не з ревнощів (адже негідно вважати Бога схильним до пристрастей), а для того, щоб через розуміння прихованого сенсу, що шукає у своєму дослідженні сам зміг би дійти до з'ясування істини. (3) Так трагік Софокл каже десь: мудрим він відкривач таємничого, А невіглас – обманного. Він навчає у небагатьох словах. 916 Говорячи про обман він має на увазі просте. Езотеризм Святого Письма (25,1) Що стосується всього нашого Писання, то, як це явно говориться в Псалмі, [основні його заповіді] виражені в притчах: «Вникай, народ, закон мій, прихили вухо до слів моїх уст. Відкрию уста мої в притчі і вимовлю здогади з давніх-давен» (Пс. 77:1–2). (2) Порівняємо з цими словами вислів благородного апостола: «Мудрість проповідуємо ми між досконалими, але мудрість не століття цього і влади цього століття минущих; але проповідуємо премудрість Божу, таємну й сокровенну, яку присвятив Бог перш за віки до слави нашої, і якої ніхто з влади цього віку не пізнав; бо якби пізнали, то не розіп'яли б Господа слави». 917 (3) Філософи не причетні до того безчестя, яке піддали Господа, що прийшов, тому апостол ганьбить думки юдейських мудреців, (4) додаючи: «Але, як написано, не бачив того очей, не чуло вухо, і не входило те в серце людині, що приготував Господь тим, хто любить Його. Нам же Бог відкрив це Своїм Духом, бо Дух все проникає, і глибини Божі». 918 (5) Апостол вважає духовними і знаючими (πνευματικόν καΐ γνωστικά) учнів Святого Духа, оскільки ними керує сам розум Христа. «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, вважаючи це безумством». 919 (26,1) Далі апостол, протиставляючи гностичній досконалості спільну віру, іноді називаючи її «підставою» 920 іноді «молоком», пише про це так: «Я не міг говорити з вами, брати, як з духовними, але як з тілесними, як з немовлятами у Христі. Я живив вас молоком, а не твердою їжею, бо ви були ще не в силах, та й тепер не в силах, бо ви ще тілесні. Бо якщо між вами заздрість, сварки та розбіжності, то чи не тілесні ви, чи не за людським звичаєм чините?» 921 (2) Такий вибір, який роблять грішники серед людей, інші ж відкидають його, міркуючи про божественні речі та причастя до гностичної їжі. (3) «По даній мені благодаті, – сказано, – як мудрий будівельник, я заклав підставу, щоб інший на ньому побудував із золота, срібла та дорогоцінного каміння». 922 (5) Такою є гностична споруда на основі віри в Ісуса Христа, а «солома, дерево і трава» – це споруди, споруджені на єресі, «але який твір, котрий випробуваний буде вогнем». 923 (5) У Посланні до Римлян апостол ще раз вказує на гностичну споруду: «Я дуже бажаю бачити вас, щоб видати вам якийсь дар духовний до утвердження вашого» (Рим.1:11). Таким чином, неприпустимо, щоб такий дар був відкрито письмово викладений. V. Про піфагорійські символи (27,1) Таємничі піфагорійські символи також запозичені із варварської філософії. Наприклад, самоський філософ заповідає «не тримати в будинку ластівок», тобто радить не приймати балакунів, шептунів і нестримних на мову людей, які не в змозі утримати їм довірене. 924 (2) «І ластівка, і горлиця, і журавель спостерігають час, коли їм прилітати», – говорить Писання (Єр. 8:7), і не слід жити під одним дахом з подібними пустословами. (3) А воркуюча горлиця, що виявляє невдячне злослів'я, цілком заслуговує на вигнання з дому: Вашим дзижчанням нудьгувати мені, один за одним приступаючи. 925 (4) Ластівки ж належить цуратися, оскільки вона нагадує нам історію про Пандіона, який за свої мерзенні злочини отримав (справедливе) покарання. Його долю розділили також Терей та його двоюрідна сестра. Крім того, ластівки переслідують цикад, а цикадам заохочують музи. 926 Тому цілком справедливо проганяти тих, хто переслідує слово. (5) З Олімпу дивиться скіпетроносна Гера хранитель вірний моєї мови,– каже поет. 927 (6) Або ж, згідно з Есхілом, І в мене ключ є вартовий моєї мови. 928 (7) Піфагор наказує: «Видаляючи котел з вогню, не залишай його слідів на вугіллі, але прай їх». І ще: «Встаючи з ложа, струшуй килим». (8) Цими словами він вказував на те, що слід не тільки уникати гніву, але також знищувати в душі всякі сліди його. Коли саме буріння припиниться, необхідно повністю його заспокоїти, так само як і видалити всі нагадування про зло. (9) «І сонце нехай не зайде в гніві вашому», – каже Писання (Еф. 4:26), а той, що прорік «не побажай» (Вих. 20:17) заповідав нам залишити всяке злопамятство, (10) оскільки гнів збуджує бажання в чуттєвому частині нашої душі і народжує відплати. 929 (28,1) Подібним чином струшувати ліжко потрібно для того, щоб не переносити слідів нічних мрій і нагадувань про нічні забави в денний час. (2) Вислів вказує на те, що темні фантазії мають бути миттєво розсіяні світлом істини. «Гніваючись, не грішіть» (Пс.4:5), – говорить Давид, навчаючи нас не піддаватися фантазіям і не дозволяти гніву володіти нами у наших справах. 930 (3) Відомий і такий піфагорійський символ: "Не плавай по землі". Адже зрозуміло, що збирання податків і оренда – справи дуже неспокійні та спокусливі і від них необхідно відмовитися. Тому і Логос каже, що митар навряд чи врятується. 931 (4) Піфагор наказував «не носити персні і не вирізати на них зображень богів». 932 Але ж і Мойсей, тільки багато раніше, заповідав не творити литі, ліпні або мальовані зображення і не поклонятися чомусь матеріальному, але звертатися тільки до умопостигаемого. (5) Адже зіставлення Божественної величі з видимими предметами і поклоніння природі, що розуміється, за допомогою матеріального означає приниження її через чуттєве. (6) З цієї причини наймудріші з єгипетських жерців вирішили, що храму Афіни слід залишатися без покрівлі 933 , а євреї створили храм без зображень у ньому. Деякі ж, зробивши подобу небесного склепіння, поклоняються зіркам 934 , (29,1) хоча Писання каже: «Створимо людину за образом Нашим і подобою» (Бут. 1:26). Вважаю, що тут слід згадати про піфагорійця Евріта, який у книзі «Про випадок» пише про те, що Деміург створив людину за своїм образом. (2) Після цього він додає: «Тіло, подібно до всього іншого, створене з тієї ж матерії, проте виготовлене досконалим художником, який, творячи його, взяв себе як зразок». 935 (3) Піфагор, його послідовники і Платон найбільше, як це видно з їхніх навчань, дуже добре знайомі зі словами Законодавця. (4) За допомогою «якогось достовірного священного одкровення» 936 і не без божественної допомоги, вони, в міру і відповідно до них, доступним, схопили в пророцтві істину, проливши на неї деяке світло і визначивши її в термінах не зовсім зовнішніх щодо теми про вказівку про приховування в ньому сенсу осягнути найближче до істини. (5) Тому еллінська філософія подібна до факелу із сухої трави, який людина запалює, укравши світло у сонця штучним пристосуванням 937 . Але оскільки після одкровення Логоса все це священне світло засяяло явно, (6) то вкрадене світло, яке, можливо, і корисне вночі для освітлення в будинку, має бути замінене яскравим денним поетичним світлом, яке проганяє всі залишки нічної темряви. (30,1) Далі, Піфагор коротко висловив сказане Мойсеєм про справедливість у такому символічному вислові: «Ярмо не переступай». 938 Це означає – не зневажай рівності і, розділяючи 939, почитай справедливість: (2) Друзі вона і ратників ріднить, і з містом пов'язує місто вільне. Все в ній і справедливість, і закон. Де немає її - там злидні і розкіш, відповідно до поетичного одкровення. 940 (3) Тому й Господь каже: «Візьміть ярмо Моє, добре й легке» (Мт. 11:29). І учням, які сперечаються про першість, він заповідав рівність у простоті, говорячи, що їм належить стати як діти (Мф. 18:3). (4) Так само, за словами апостола, немає в Христі раба чи вільного, елліна чи іудея; нове у Христі творіння; у ньому немає місця розбрату, жадібності, і панує рівноправність. (5) «Заздрість поза сонмом богів» 941 , так само як і ревнощі, і скорбота, тому обізнані в містеріях заповідають нам «не є серця». Не слід, навчають вони, зневірі або стражданням з приводу того, що сталося без нашої волі, дозволяти уражати і ковтати нашу душу. Воістину нещасний, як каже Гомер, той, хто блукає і глине своє серце. 942 Інші приклади символізму (31, 1) І ще. Євангеліє і апостоли, у згоді з усіма пророками, говорять про два шляхи: про один, який зветься тісним і вузькими і досягається через дотримання заповідей і настанов, і про інший, йому протилежний, що веде до смерті широкому і просторому шляху потурання своїм бажанням і пристрастям 943 , або, буквально, буквально безбожними і не ставши на шлях грішників» (Пс. 1:1). (2) Чи не про це сказано у Продіка Кеоського в алегорії про Доблесть і Порок? 944 Так само і Піфагор, накладаючи заборону: «Великими дорогами не ходи», наказує не слідувати думкам натовпу, безглуздим і суперечливим. 945 (3) Аристокрит у першій книзі «Заперечень Геракліодору» згадує лист такого змісту: «Цар Скіфії Атей народу Візантія: не затримуйте виплати данини, інакше мої коні будуть пити воду ваших річок». 946 Варвар символічно натякає, що він має намір піти на них війною. (4) Подібний сенс мають підбурювальні слова Нестора у поета Евфоріона 947 : Не напоїли ще ахейських коней у водах Сімоїса. (5) Розташовуючи перед своїми храмами Сфінкса, єгиптяни вказують на те, що слова про Бога загадкові та неясні. Тому, мабуть, Бога слід боятися і любити одночасно: він гідний любові, оскільки добрий і милостивий до тих, хто чистий, і його слід боятися, оскільки він невблаганно справедливий до безбожних. На це вказує сам вид Сфінкса, водночас звірячий та людський. (32,1) Виклад всього того, що у пророків і в Законі виражено енігматично, було б занадто довгою справою, оскільки практично всі священні тексти написані в такій манері. Для тих же, хто мислить тверезо, достатньо буде й кількох прикладів. Про таємничий сенс скинії та її приладдя (2) Так на таємниче вказують сім огорож храму, описані в стародавніх єврейських книгах, і різні прикраси на одязі священнослужителів через видимий символізм знаменують невидимий зв'язок неба та землі. (3) Покров же і завіса були розфарбовані в гіацинтовий, пурпуровий, багряний і лляний кольори в ознаменування того, що божественне одкровення обіймає всю природу і її першоелементи, оскільки з води походить пурпуровий колір, з землі - лляний, гіацинтовий ж подібний до темного повітря. 948 (33,1) За покривом і завісою в центрі скинії, куди дозволялося входити тільки ієреям, стояв вівтар для куріння (Вих. 30:1–10 ), символ землі, розташованої в центрі універсуму і випаровування. (2) Середнє місце за внутрішньою завісою, куди у певні дні міг входити лише архієрей, разом із зовнішнім двором, доступним усім юдеям, символізувало, як вони говорили, осередок неба і землі. Згідно з іншим тлумаченням, воно символізувало, відповідно, світ розумний і чуттєвий. (3) Завіса, що відокремлює святилище від натовпу невірних, була розтягнута на п'яти стовпах і перегороджувала шлях за огорожу. (4) Так само таємничий сенс п'яти хлібів, заломлених Спасителем і наситили весь натовп його слухачів. Більшість віддана лише матеріальному, начебто вона й існує. (5) «Оглянься уважно навколо і подивися, щоб нас не підслухав хтось із непосвячених, – каже Платон, – адже є люди, які згодні визнавати сущим лише те, що вони можуть взяти руками, випробувати чи побачити у розвитку, а всьому незримому вони не відводять частки у бутті»949. (6) Вони довіряють лише своїм п'яти почуттям, але Бог незбагненний слух або якимось іншим чуттєвим чином. (34,1) Саме тому Сина називають образом Батька, адже втілившись і ставши доступним п'яти органам почуттів, Логос відкрив сутність Батька. (2) «Якщо ми живемо в дусі, то за духом маємо чинити», «бо ми ходимо вірою, не баченням», – каже преславний апостол. 950 (3) Таким чином, священнослужіння відбувається за покривом, який відокремлює його учасників від зовні. (4) Завіса, що прикриває Святе Святих, тримається на чотирьох колонах, які нагадують про святу четверицю стародавніх заповітів. (5) Тому таємниче ім'я Бога, яке носить тільки тетраграма, що входить у святилище, або Яхве і яке означає «сущий і майбутній», (6) так само як і еллінське слово θέος складається з чотирьох букв. (7) [І подібно до первосвященика] Господь один тільки увійшов у світ, що розумів, і через страждання досяг невимовного знання, перевершивши «всі імена» (Фил. 2:9), осяжні в слові. (8) У південній частині вівтаря вміщено лампада, яка показувала рух семи планет та його шлях на південь. (9) По три планети були розташовані на кожній з її сторін і середній світильник, що означає Сонце, відповідно до божественної гармонії проливав світло на ті планети, що над ним, і на ті, що під ним. (35,1) Згідно з іншим тлумаченням, золотий світильник є знак Христа, і не тільки через подобу форми, але і як проливає світло «багаторазово і різноманітно» (Євр. 1:1) на тих, хто сподівається і дивиться на Нього через настанови первонародженого. (2) Адже сказано, що «сім очей у Господа» (Об'явл. 5:6) і «сім духовних дарів» перебувають на квітучому пагоні «з кореня Єсеєвого» (Іс. 11:1–2). (3) Ліворуч від вівтаря розташований стіл з лежачими на ньому хлібами, оскільки з півночі дмуть найродючіші вітри. (4) Вони так розташовані, щоб символізувати різні церкви, які разом утворюють одне церковне зібрання. (5) Написи на святому ковчезі відносяться до світу, який розуміється, а тому таємничі і приховані від більшості. (6) Дві золоті постаті, кожна з яких мала шість крил, на думку деяких означали Велику та Малу Ведмедицю, або, краще, дві півсфери. Ім'я Херувіма означає "велике знання". (7) Разом вони мали дванадцять крил, як вказівку на чуттєвий світ, дванадцять знаків Зодіаку і хід часу, що визначається ними. (36,1) Адже саме так трагедія говорить про природу: Вічно невтомний час рухається повноводним потоком, саме себе породжуючи. І пара швидкокрилих ведмедів стережуть нерухому атлантичну зірку. 951 (2) Атлас 952, нерухома зірка, означає нерухому сферу або, точніше, нерухому вічність. (3) Однак мені здається, що слово ковчег (κιβωτόν), що походить від єврейської θηβωθά», означає щось інше і може бути витлумачене як «усюди одне заради єдиного». І означає він Восьмерицю і шалений космос, або все, що обіймає, безформного і невидимого Бога. Але про це згодом. Додамо лише, що ковчег означає також спокій, дарований славним душам і символізований херувімом. (4) Справді, що заборонив творити ліпні зображення святих предметів [не дозволив би зображати і херувимів], оскільки на небесах не може бути жодних складних і підвладних чуттєвому істоті. Тому зображення херувимів має символічне значення: обличчя є символом душі, крила – служіння і дії сил, що підносяться зліва і справа, а вуста – гімн славі в безперервному спогляданні. Цим обмежимо наше містичне тлумачення. (37,1) Довгий одяг (ποδήρης) архієрея була символом чуттєвого космосу. П'ять планет позначалися п'ятьом дорогоцінним камінням, а Кронос і Селена - двома карбункулами. Кронос - це початок південний, вологий, землеподібний і важкий, а Селена - повітроподібний, тому деякі називають її Артемідою, адже вона здатна проникати через повітря 953, розрубуючи темні хмари. (2) [Ангели-] співучасники творіння всього, що під ними, поміщені на планети силою Божественного провидіння, цілком резонно зображувалися на грудях і плечах первосвященика. Адже вони здійснювали справу творіння протягом першого тижня, а груди – це вмістилище серця та душі. (3) Відповідно до іншого тлумачення, каміння може означати етапи порятунку, як укорінені у вищих і нижчих частинах істоти, що рятується. (4) Триста шістдесят дзвіночків, пришитих до низу одягу первосвященика, позначали річний цикл, щоб «проповідувати літо Господнє» (Іс. 61:2) і віщувати про велике пришестя Спасителя. (5) Широкий золотий головний убір (πίλος) вказував на царську гідність Господа, оскільки Спаситель є «головою всієї церкви» (Еф. 5:23). (38,1) Головний убір, таким чином, був знаком найвищої влади. Тому прислухаємося до сказаного: «Христові голова Бог» і «він є Отець Господа нашого Ісуса Христа». 954 (2) Пластина на грудях була символом праць і промов (λογίον), що вказувало на Логос і на те, що небеса створені за образом Логосу і підвладні Христу, насамперед, і рухаються відповідно до його встановлень. (3) Два смарагди, що світяться, на передпліччях були знаками Сонця і Місяця, рушійних почав природи. Дійсно, адже плече є початок руки. (4) Дванадцять каменів на грудях, розташованих у чотири ряди, були знаком Зодіаку та чотирьох пір року. (5) Або це може бути витлумачено як вказівку на те, що Господу, як чолі, підвладні закон і пророки, провідники праведності в обох завітах. Адже варто сказати, що апостоли були одночасно пророками і праведниками, і що єдиний дух діяв через них і пророків. (6) А оскільки Господь перевищує весь світ і перебуває навіть за межами світу умопостигаемого, ім'я на нагрудній пластині означало «вище за всі початки і владу», тобто записаних заповідей і всього того, що відкрито почуттям. (7) Так відкривалося ім'я Бога. Дійсно, Син бачить добрість Батька і творить відповідно до неї, і названий тому Богом Спасителем і першопринципом всього, у вічності першонародженим чином «Бога невидимого», який створив усе за своєю подобою. (39,1) Тому проголошують і проповідують пророцтва Логосу про майбутній суд, оскільки Логос одночасно пророкує, судить і все поділяє. (2) Обряд священицького облачення сам є пророцтво боговтілення, знак його пришестя у видимий світ. (3) Першосвященик спочатку знімає свій священний одяг (адже світ і все те, що у світі освячено Богом і «добре вельми»), здійснює омивання, а потім одягається в нове вбрання, пристойне для входження у Святе Святих, і тільки після цього входить до святилища. (4) На мою думку, це означає, що левіти і гностики очолюють священичий стан. Але останні [крім того] освячені водою хрещення, одягнулися одягом віри і перебувають у ній. Вони здатні відокремити умопостигаемое від чуттєвого, піднялися вище від інших священнослужителів і спрямовані лише до того, що доступно розуму. Тому для очищення вони вже не потребують водних обмивань, залишивши цей обряд Левитам. 955 (40.1) After all, when he completely purifies them to the depths of their hearts, when they rise in their impeccability to the very top of priestly dignity, then their whole being - words and deeds 956 - is purified and clothed in the spirit of glory, and possesses an ineffable treasure, that which is accessible only to the perfect, the very thing that “the eye has not seen and the вухо не чуло і думка про яку не входила в людину» 957 . Тільки тоді, ставши сином і другом, ідеальний зможе насититися «віч-на-віч» повним спогляданням. But the Logos himself reveals this in Scripture, only more fully and deeply: (2) “And he will enter into the tabernacle of meeting, and will take off the linen garments that he put on when he entered the sanctuary, and will leave them there. And he will wash his body with water in a holy place, and put on his clothes” (Lev. 16:23–24). (3) Іншими словами, Господь, спустившись у чуттєвий світ, зняв одні шати і одягнув інші. Так само, як і він, віруючі в нього знімають одні й одягають інші священні, як говорить апостол, одяги. За образом Господа лише найславетніші зі священицького класу обиралися єпископами. Ці обрані поєднували у собі гідність царське і пророче. VII. Про єгипетський символізм (41,1) Єгиптяни не довіряють таїнства першому зустрічному і не відкривають непосвяченим знань про божественне, але передають їх тільки тим, кому призначено успадковувати трон, і жерцям, яким перевага виявляється вже за способом їх виховання, освіти і походження. (2) Єгипетські загадки та обряди дуже схожі на ті, які були в ході серед юдеїв. Так, Сонце уявлялося ними у вигляді корабля або крокодила. (3) Це означає, що Сонце, здійснюючи свій шлях через м'яке і вологе повітря, породжує час, символом якого в деяких священних міфах був крокодил. 958 (4) У Єгипетському Діополі на храмі, що називається Пілон (на одній стіні), висічені постаті дитини як символу народження, старця як символу руйнування, а з іншого боку, сокіл, символ Бога, і риба, символ ненависті. І ще в одному місці зображено крокодил, що означає нахабство. (42,1) Будучи зведеними разом, ці символи можуть означати: «О ви, що народжуються і вмирають, Бог ненавидить нахабство». 959 (2) Ті самі з єгиптян, які виготовляють з дерева зображення вух та очей і, освятивши їх, жертвують богам у храмах, очевидно вказують на те, що Бог все бачить і чує. (3) Так само лев символізував силу і міць, віл, очевидно, всю землю, землеробство і харчування. Символічне значення коня – мужність та незалежність. Сфінкс же означав силу, поєднану з розумом, оскільки його тіло левове, а обличчя людське. (4) Аналогічно, зображення людини висікали на стіні храму для того, щоб вказати на розум, пам'ять, силу та вправність. (43,1) І ще. Під час святкової процесії, яку вони називають «комасією» 960 , вони несли золоті статуетки – двох псів, одного яструба та одного ібіса, і означали вони, за їхніми уявленнями, чотири літери. (2) Два пси символізували дві напівсфери, що обертаються, що несуть варту. Яструб – це Сонце, вогняне та винищувальне (оскільки саме дії Сонця вони приписували заразні хвороби). Ібіс означає Місяць: його чорне пір'я становить тіньовий його бік, а біле – світлове. (3) А відповідно до іншого тлумачення, два пси символізують два тропіки, які стоять на варті і служать воротарами південному та північному шляхам Сонця. Сокіл – це символ екватора, як найвищої [точки сонячного шляху] і опалює спекою, а ібіс – екліптики (λόξον). Адже ібіс, здається, більш ніж інша інша істота вважався єгиптянами як викладач початку арифметики і вимірювання, а крива служить початком кола 961 . (44,1) Символічний метод застосовувався у середовищі єгипетських інтелектуалів, але й серед варварів, з розвитком вони філософії. Символічний лист скіфського царя (2) Кажуть, що цар Скіфії Ідантуран, як записав Ферекід із Сіросу 962 р., послав до царя Дарія, який переправлявся через Істр, погрожуючи війною, замість листа символ: миша, жаба, птах, стріла та леміш. (3) І оскільки виникли сумніви щодо того, як слід інтерпретувати це повідомлення, тисячолюдина Оронтопат припустив, що скіфи поступаються пануванням над країною, а миша означає будинки, жаба означає воду, птахи означають повітря, а сошник означає землю. (4) Але Ксіфодрос витлумачив цей знак протилежним чином. «Якщо ми не полетимо, — сказав він, — як птахи, чи не зникнемо, як миша під землею, або як жаба під водою, то не втечемо від їхніх стріл, бо ми не господарі цієї країни». (5) Кажуть, що Анахарсіс зі Скіфії під час сну тримав ліву руку на пенісі, а правою закривав рот, вказуючи тим самим на те, що обидва ці органи слід тримати під контролем, а язик більше, ніж бажання насолоди. Символіка еллінських граматиків. Етимології (45,1) Але навіщо далі затримуватись на варварах, якщо можна навести багато прикладів з еллінських писань і показати як вони користувалися методом іносказань? (2) Піфагорієць Андрокід говорив, що так звані Ефеські письмена мають символічний порядок: Ασκίον – позбавлений тіні означає темряву, оскільки у темряві немає тіней. Κατάσκιον – тінь, означає світло, оскільки освітлює тінь, виявляє її своїми променями. Λίξ означає землю, її давню назву, а Τετράς – рік, його чотири часи, Δαμναμενεύς – це Сонце, всім правляче (ὸ δαμνάζων), а Αίσια – справжній голос. (3) Весь символ означає: «Все божественне утворює космос, темрява для світла, сонце для року, земля для того, щоб дати початок усякому зростанню». 963 (4) Діонісій Фракієць у книзі «Про значення», обговорюючи символ кругового руху, говорить буквально таке: «Дії можна висловити не лише у словесній формі, а й за допомогою символів. Повчання у словесній формі - це, наприклад, Дельфійські вислови "нічого занадто" або "пізнай себе". Прикладами ж повчання в символах може бути звичай (запозичений у єгиптян) встановлювати в храмах колеса, що обертаються. Символічне значення мають гілки, які лунають тим, що прийшли на поклоніння» 964 , (5) адже говорить Орфей Фракійський: Гілкам подібні справи та турботи земних людей, ні в кого призначення єдиного в думках, крутиться все навколо, і стати на одному не дозволено місці, так і біжать, хто як почав, тур бігу у всіх однаковий. 965 (6) The branches meant either the first food, or the fact that the fruit, before ripening, goes through a long path of flowering and growth, while the branches themselves have a short period of time. And this is precisely what those who established the custom of distributing branches in the temple wanted to express. They wanted to teach that, like branches, we must soon leave life and become fuel for the fire. (46.1) Thus the symbolic method is useful in many respects, both as an aid to the building of correct theology, and as a means of pious expression, and as a training for the mind or an exercise in summary, and as an indication of manifest wisdom. “After all, the ability to speak symbolically is a sign of the wise,” says the grammarian Didymus, “as well as the ability to explain what is hidden behind these symbols.” 966 (3) Already in elementary school, children were given an idea of the four primary elements. 967 (4) They say that the Phrygians called water βέδυ, because this is exactly how the word is used by Orpheus: А німфи виливають чисту воду. 968 (5) Те саме написано і у жерця Діона: «І взявши βέδυ, лий її на свої руки і тільки після цього приступай до ворожіння». (6) Однак комічний поет Філіл вважав βέδυ життєдайним (βιόδωρος) повітрям і висловив це в таких словах: Тягни в себе рятівну βέδυ, найбільше джерело здоров'я, повітря втягуй чисте і незамутнене. 969 (47,1) Цю думку поділяє Неанф Кізікський, який пише, що македонські жерці звертаються βέδυ, просячи милості для себе та своїх дітей, розуміючи під цим повітря. 970 (2) Дехто вважає, що Ζάψ означає «вогонь» і через непорозуміння виводять його з ζέσις «кипіння», але означає це слово «море», як це видно з «Заперечення Феодориду» Євфоріона: І Ζάψ, велика кораблегубителька, кинула їх на скелі. 971 (3) Діонісій (Ямбічний) висловився таким же чином: Безлад божевільний стогне, солоне море (Ζάψ). 972 (4) Те саме говорить і Кратін молодший, комічний поет: Ζάψ приносить черепашки та рибок. 973 (5) Нарешті, у Сіммія Родосця читаємо: Ігнітов і Телхінов зробило солоне море (Ζάψ). 974 (6) Χθων – це земля, що поширюється на всі боки (κεχυμένη). А πλήκτρον – це, як вважають одні, πόλον (небесна вісь), або, згідно з іншим тлумаченням, повітря, що все штовхає, просуває до виникнення і зростання і все собою наповнює. 975 (48,1) Але вони, звичайно, не читали творів філософа Клеанфа, який недвозначно називає πλήκτρον сонцем: зі сходу сяйво, що піднімається, упирає промені і ніби б'є ними космос, наводячи світло в упорядкований рух. Інші зірки, за аналогією із сонцем, він називає так само. 976 (2) Σφίγξ - це не загальний розум [або з'єднання всього 977] і не обертання космосу, як вважає поет Арат 978, але скоріше напруга пневми, яка поширюється скрізь і пронизує собою весь космос. (3) Найкраще представляти це у вигляді ефіру, який, згідно з Емпедоклом, все згуртовує та стискає: Так я розповім спочатку про Сонце, з якого виникло все, що зримо нині, земля, і бурхлива безодня, і вологе повітря, і Титан Ефір, що все обіймає. 979 (4) Отже, згідно з Аполлодор з Керкіри, саме ці слова декламував провісник Бранх під час обряду очищення мілетян від виразки: «Він же ходив серед натовпу, ударяючи тих, хто був поруч, молодою гілкою лавра, виводячи слова гімну: «Заспівайте діти рятівника та рятівницю (έκαεργον καί έκαέργαν)». (5) І натовп йому вторив йому такими словами: βέδυ, ζάψ, χθώμ, πλήκτρον, σφίγξ, κναξζβιχ, θύπτης, φλεγμό, δρώψς». (6) Про цю подію згадує Каллімах у «Ямбах». 980 (6) κναξζβιχ – це хвороба, оскільки походить від слова κναίειν «гризти, терзати» та διαφθείπειν «руйнувати». Θΰψαι означає «вразити блискавкою», (7) хоча Теспід, трагічний поет, вважає, що це щось інше. Він пише десь: Приношу тобі вилив із білого κναξζβιχ, надоєного з рудого вимені, і змішавши (θύπτην) сир із червоним медом, я ставлю цю суміш, на твій, про дворогий Пане, Подивися, ось він, полум'яний напій Бромія. 981 (8) Це може означати, я думаю, першу їжу для нашої душі, подібну до молока і що складається з двадцяти чотирьох елементів, яке, згустившись, перетворюється на тверду їжу. Нарешті, він вчить про кров виноградної лози, про Логоса, «полум'яне вино» і досконалу радість наставництва. (9) Δρώψ – це Логос, що діє (δραστήριος), який сприяє змужнінню, починаючи з найпростіших настанов і «в міру зрілості» спалахуючи і просвічуючи людину. (49,1) Називають ще один зразок для копіювання, якому навчають дітей: μάρπτε, σφίγχ, κλώψ, ζβυχθηδόν. І означає це, гадаю, те, що через споглядання організації елементів космосу має лежати наш шлях до осягнення досконалого знання, оскільки вічний порятунок досягається лише після примусу та праці. (2) Справді, μόρψαι [μόρπτω] означає «охоплювати, опановувати», σφίγχ – це космічна гармонія, ζβυχθηδόν означає труднощі, а κλώψ одночасно таємне знання Господа і день. 982 (3) Далі. Епіген у своїй книзі «Про поезію Орфея» тлумачить деякі з його виразів. Він пише: «Човники з гнутим остовом» означають плуги, «ткацька основа» – орну борозну, нитка є алегорія насіння, «сльози Зевса» – це дощ, а «долі» – половинні фази Місяця, тридцяте, п'ятнадцяте числа і молодик. Тому Орфей і називає їх «одягненими в біле», оскільки вони є частиною світу. (4) Далі, «квітка» означає весну, час народження, «неробна» – це ніч, час відпочинку. «Обличчям Горгони» Місяць називається через видиме на ньому обличчя, а «Афродіта» – це час сіяти, за словами богослова. 983 (50,1) Подібним чином піфагорійці називають планети псами Персефони, а морю дають алегоричну назву «сльози Крона». (2) Легко знайти безліч інших подібних цим прикладів, коли філософи і поети пояснюються за допомогою загадок. Є навіть цілі книги, у яких думки авторів представлені у потаємній формі. Така, наприклад, книга Геракліта "Про природу", за що він і був названий "темним". Подібна до цієї і книга Ферекіда Сіросського «Теологія». А твори поета Евфаріона, «Причини» Каллімаха, «Олександра» Лукофрона і тому подібні твори є справжньою атлетичною вправою в екзегезі всім граматиків. Старозавітні алегорії, витлумачені у сенсі Нового Завіту (51,1) Подібним чином і варварські філософи, про які нам ще належить сказати, висловлюють свої пророцтва приховано і символічно. (2) Таке, наприклад, настанова Мойсея: «Не їжте м'яса свині, яструба, орла і ворона» 984 , (3) оскільки свиня є втілення любові до задоволень і нечистих бажань обжерливості, хтивих поривів і нестриманої насолоди. Вона надто тілесна, валяється в багнюці і тьмяніє тільки для того, щоб потім знайти смерть під ножем. (4) У той же час він дозволяв їсти тварин жуйних і парнокопитних, «тим самим натякаючи, – каже Варнава, – що слід слідувати тим, хто боїться Господа, що зберігають у своєму серці почуте слово, обговорюють, дотримуються і розуміють його, тим, для кого постійний роздум і труд над словом Бога є радість. (5) Що означає парнокопитне: те, що праведник, живучи в цьому світі, чекає на прихід світу вічного». (6) І далі він додає: «Дивіться, наскільки духовний закон Мойсея, але як могли вони [євреї] зрозуміти його? Ми ж, правильно зрозумівши Завіт, чинимо відповідно до волі Господа, оскільки він обрізав наші вуха та серця, щоб ми могли розуміти таємничий зміст закону». 985 (52,1) А заборона: «Не їж ні орла, ні яструба, ні шуліки, ні ворона» 986 , - означає: «Не слідуйте і не уподібнюйтеся тим людям, які не добувають собі їжу працею і потім, але живуть грабунком і беззаконням». 987 (2) Справді, орел грабує, яструб несправедливий, а ворон користолюбний. (3) Адже сказано: «З невинними ти будеш невинний, з обраними – обраний, з нечестивими – нечестивий», тому слідуйте святим, «оскільки, наслідуючи їх, самі освятитеся». 988 (4) Тому і Феогнід пише: Від благородних і сам благородніше станеш, зі злими втратиш і той розум, що є в тебе. 989 Символ розуму – керманича душі (5) Рядок з гімну: «Співаю Господеві, бо Він високо звеличився; коня і вершника його вкинув у море» (Вих. 15:1–21 ), – Мойсей хотів сказати, що багато худобних і грубих пристрастей і хіть, разом з їхнім провідником, який правив цими пристрастями, він скинув у море, тобто в космічний безлад. (53,1) Платон у діалозі «Про душу» говорить подібне ж, зображуючи падіння на землю возника і його непокірного коня, тобто нерозумну частину душі, що ділиться надвоє, на пристрасті та бажання. 990 Той самий сенс прихований і в міфі про Фаетона, непомірного візника, перекинутого його колісницею. Символізм різнокольорового одягу Йосипа (2) Алегоричний сенс має історія про Йосипа. Старші брати позаздрили йому, його дару передбачення і знання, і «вони зняли з нього різнобарвний одяг, який був на ньому, взяли його і кинули в рів. А той ров був порожній, води в ньому не було» (Бут. 37:23–24). (3) Тим самим вони відкинули різноманітні знання, набуті тяжкою працею, або інакше, керуючись лише порожньою вірою в букву закону, вони кинули його в «порожній рів», тобто продали його до Єгипту, пустелі Божественного Логосу. І рів є символом відсутності знання, в якому, як їм здавалося, цей зарозумілий мудрець позбудеться своїх знань і стане подібним до своїх братів. (4) Відповідно до іншого тлумачення, різнокольоровий одяг означає пристрасті, які штовхають до бездонної ями. (5) «Якщо хто розкриє яму, або викопає яму і не покриє її, і впаде в неї віл чи осел, то господар ями повинен віддати срібло хазяїнові їхньому, а труп буде його» (Вих. 21:33–34). «Легальна» відповідальність гностика (54,1) Додамо до цих слів висловлювання пророка: «Віл знає господаря свого, осел ясла пана свого, а Ізраїль не знає Мене» (Іс. 1:3). (2) У цих словах нам відкривається вказівка: дивись, щоб хтось, хто здобув від тебе знання, якому ти навчаєш, не виявився згодом невірним, нездатним утримати його, і не відпав від тебе. Будь, сказано, обережний, відкриваючи Слово, і приховуй глибини живого джерела від тих, хто підходить до нього не розуміючи, і водночас давай напитися тим, хто прагне істини. (3) Приховуй, отже, «глибини гносиса» 991 від того, хто не здатний їх зрозуміти, і «закривай рів», (4) оскільки власник рову, гностик, «хай буде винен», як сказано, якщо виявиться причиною спокуси для іншого, або ж з його вини новонавернені виявляться підданими, перекинутими виконавця до таїнства споглядання і цим нерозсудливо відверне його від простої віри, яка дієва сама по собі. У такому разі він «заплатить срібло» всемогутній волі у вигляді звіту за свої провини. Сенс новозавітного Одкровення (55,1) Такий був тип «закону та пророків» до часів Іоанна. Останній, хоч і висловлювався ясніше, оскільки вже не пророкував, але вказував на те, що присутнє нині і було символічно передвіщено від початку, проте казав [іншомовно]: «Я не гідний розв'язати ремінь біля взуття Його». 992 (2) Так він вказував на те, що він не гідний хрестити такого великого Володаря, чиєю справою є звільнення душі від тілесності і тілесних гріхів, подібно до того, як нога звільняється від ременів, що її стягнули. (3) Наближається останнє діяння Спасителя, говорив він, наближається час його приходу, що ховається пророками в загадках. Так, вказуючи явно на те, чия парафія була передбачена, готуючи дорогу для її виходу у світ і розв'язуючи вузол древніх пророцтв, він розкрив значення цього символу. Правовий символізм per aes et libram (4) Навіть формальності, що застосовуються згідно з звичаєм, закріпленим римським правом, при складанні заповіту мають символічний характер. [До суду] приносяться ваги та дрібні монети і, після укладання угоди, присутні стосуються вух один одного. 993 Терези є знаком того, що все відбувається за справедливістю, монети визначають міру цінності, а остання дія нагадує свідкам про вантаж їхньої відповідальності. (56,1) Але очевидно, що в прагненні довести свою думку я перевершив розумні межі, адже життя не вистачить, щоб описати вчення тих, хто філософствував у такій манері. (2) Такими є і писання варварських філософів, заради запам'ятовності, стислості, так само як і з прагнення до істини. Бо тільки тим, хто часто звертається до них і залишається їм вірним протягом усього життя, вони дозволяють підійти до філософії та істинної теології, що відкриває сутність. (4) Вони нагадують нам, що на цьому шляху необхідний тлумач і наставник, оскільки в цьому випадку ми зможемо поставитися до цього заняття більш старанно і не ризикуємо збитися з дороги, оскільки знання повідомляється нам людьми обізнаними і визнали нас гідними вчення, що відкривається. Про сенс символічних навчань (5) Приховані речі, що просвічують через завісу, залишають враження про істину більш значне і значне, подібно до того, яке є фруктами на дні струмка, що просвічують через воду, або форми, вкриті вуаллю, яка злегка змінює їх обриси. Навпаки, неприховане виглядає цілком виразно і сприймається однозначно. (57,1) Всебічне висвітлення виявляє дефекти у речах, тоді як можна побачити безліч значень у цьому, що сказано з прихованим змістом. (2) І хоча в такій ситуації недосвідчена і невчена людина впадає в помилки, і тільки гностик розуміє, це звичайно ж не означає, що «все має бути пояснено всім і при світлі дня, або що добра мудрість повинна вступати в контакт з тими, хто навіть уві сні не був чистий душею. Чи справедливо всім і кожному відкривати скарби, здобуті з таким трудом, і тлумачити містерії Логоса профанам?» 994 Езотеризм грецьких філософів (3) Кажуть, що піфагорієць Гіппарх, звинувачений у письмовому розголошенні піфагорійської мудрості, був виключений зі школи, і стовп був поставлений для нього, якби він був мертвий. 995 (4) Так само і варварські філософи тих, хто відпав від вчення і віддав свій розум у владу тілесних бажань, називають мерцями, «бо яке спілкування у праведності з беззаконням, – згідно з божественним апостолом, – що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом та Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?». Адже різна слава Олімпійців і тих, хто схильний до тліну. 996 (6) Тому вийдете з-поміж них, і відокремтеся, говорить Господь, і не торкайтеся нечистого, і Я прийму вас. І буду вам Отцем, і будете Моїми синами та дочками». 997 (58,1) Не тільки Платон і Піфагор приховували багато у своїх навчаннях, але й епікурейці говорили, що більшість з того, чого вони вчать, не може бути відкрито висловлено, і не кожен гідний їх навчань. 998 (2) Так само роблять і стоїки. Вони кажуть, що деякі з творів стародавнього філософа Зенона призначені не для всіх учнів, тому вони дають читати їх тільки тим, хто на їхню думку виявив себе справжнім філософом. 999 (3) Учні Аристотеля стверджують, що деякі з його трактатів езотеричні, інші ж загальні та екзотеричні. 1000 (4) Далі, які встановили обряди містерій, будучи філософами, висловили свої вчення у формі міфів для того, щоб вони не були зрозумілі кожному. (5) І оскільки навіть людські думки ховаються від необізнаних, то чи не личить сутнісно-сущим, святим і благословенним божественним спогляданням насамперед бути прихованими від непосвячених? (6) Вся справа в тому, що [символізм] варварської філософії, піфагорійські міфи, або всі ці платонівські історії про Еру сина Вірменія в «Державі», Еаку і Радаманті в «Горгіє», Тартарі в «Федоні», Прометеї та Епіметеї в «Протагорі» афінянами в «Атлантиді» 1001 повинні розумітися не просто як всілякі алегоризації всіх цих імен, але як такі, що виражають універсальний зміст, який необхідно знайти за символами, прихованими за завісою цих алегорій. Езотеризм грецьких філософських шкіл: два рівні посвячення (59,1) Адже і звичай, прийнятий в піфагорійському союзі, ділити всіх, відповідно до двох ступенів посвяти, на акусматиків, більшість, і математиків, тих, хто за природою схильний до філософії 1002 , означав, що щось відкрито, щось перебуває в таємниці. 1003 (2) Подібним чином, розрізнення двох видів перипатетичних навчань, імовірнісних та наукових 1004 , недалеко від розрізнення між думкою, з одного боку, і славою та істиною – з іншого. (3) Нехай вінок доброславної честі не змусить тебе прийняти його від смертних, якщо для цього потрібно сказати щось, відмінне від правди 1005 (4) І іонічні музи (Геракліт. Епітет з Платона, Софіст, 242 d – Прим. перекладача.) дослівно говорять таке: більшість людей, мудрих у власній оцінці, йдуть народним аедам і співають пісні натовпу, того не знаючи, що багато поганих, а мало хто хороший. І тільки найкращі переслідують славу: (5) «Вважають за краще ж найкращі одно-єдине вище всіх тлінних речей – вічну славу». 1006 «Але більшість живе як тварини, міряючи щастя шлунком, потягом та статевим членом» 1007 . (6) І великий 1008 Парменід Елейський вчить про два шляхи: Як непогрішне серце легко переконує істини, так і думка смертних, в якій немає істинної віри. 1009 X. Апостольське вчення про два ступені посвячення (60,1) Божественний апостол мав усі підстави говорити: «Мені через Об'явлення проголошена таємниця, про що я вище писав коротко, щоб ви, читаючи, змогли побачити моє розуміння таємниці Христової, яка не була сповіщена колишнім поколінням синів людських, як нині відкрита Його святим а3:». (2) Отже, є особливий вид настанов для досконалих або, як він говорить у Посланні до Колосян: «Тому й ми з того дня, як про це почули, не перестаємо молитися за вас і просити, щоб ви здійснилися пізнання волі Його у всякій премудрості і розумінні духовному, щоб чинили гідно Бога, у всьому угоні. у пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою за могутністю слави Його». (3) І далі: «Зробився я служителем з устрою Божому, довіреному мені для вас, щоб нагадати слово Боже, таємницю, приховану від віків і пологів, нині ж відкриту святим Його, яких благословив Бог показати, яке багатство слави в таємниці для народів». 1010 (61,1) Таким чином, містерії, які були приховані у Старому Завіті і були потай до апостольських часів, у тій формі, як вони почули їх від Господа, ними «нині явлені святим». У той самий час це «багатство слави потай для народів» є віра в Христа і надія на Нього, яка в іншому місці називається їм «підставою» 1011 . (2) І далі апостол прояснює це, додаючи: «...якого ми проповідуємо, навчаючи всяку людину і навчаючи всякої мудрості, щоб представити всяку людину досконалою у Христі» (Кол. 1:28). (3) Але не просто «кожну» людину, навіть невірну, і не кожну віруючу називає вона «досконалою у Христі», але сказане: πάντα άνθρωπον, «всієї людини», має розуміти як όλον τον άνθρωπον, «цілісної людини», чистої душею і тілом. І він цілком виразно висловлює це, говорячи там же: «Не всякому гносис» 1012 , (4) «щоб втішилися серця їх, з'єднані в любові для пізнання таємниці Бога у Христі, в Якому приховані всі скарби премудрості та відання». «Будьте постійними в молитві, пильнуючи в ній з подякою». 1013 (5) Зауважу, що ця подяка поширюється не тільки на душу і духовні блага, а й на тіло та блага тілесні. (62,1) Далі він ще більш виразно в таких словах розкриває те, що гносис доступний не кожному: «Моліться також і за нас, щоб Бог відчинив нам двері для слова, сповіщати таємницю Христову, за яку я у кайданах, щоб я відкрив її як слід мені сповіщати» (Кол. 4:3–4). Були, очевидно, неписані таємниці, які передавалися лише усно, (2) як про це сказано в Посланні до Євреїв: «Судя за часом вам належало б бути вчителями», – начебто вони стали старцями через Старий Завіт, – «але вас знову треба вчити першоначальникам слова Божого, а для вас потрібно їсти молоко, і для вас потрібно молитися. (3) І кожен, хто живиться молоком, необізнаний у слові правди, бо він ще немовля». Насправді їм даються лише перші уроки, (4) «тверда ж їжа властива досконалим, у яких почуття навичкою привчені до розрізнення добра і зла. Тому, залишивши початки Христового повчання, поспішаємо до досконалості». 1014 (63,1) Так само і Варнава, який сам брав участь у проповіді апостола і його поході до язичників 1015 , говорить 1016: «Я пишу для вас якомога простіше, щоб ви могли зрозуміти». (2) Потім, розкриваючи шлях гностичного переказу, він пише: Що говорить їм інший пророк Мойсей? – «І сказав Господь Бог: (3) Іди до доброї країни, яку обіцяв Господь, Бог Авраама, Ісака та Якова, і введе вас у землю, де тече молоко та мед» (Вих. 33:1–3). (4) Про що вчить гносис: вчися, вір, – каже він, – у Ісуса, що з'явився в тілі, адже людина – це стражденна земля, оскільки Адам був створений з глини, взятої з лиця землі. (5) Що ж він говорить про благодатну землю, де тече молоко та мед? Благословенний наш Господь, брати, що дав нам мудрість і знання своїх потаємних таємниць, говорить тут пророк. (6) Хто ж зрозуміє притчу Господню, як не навчений, той, хто знає і любить його? І лише небагатьом це доступно». (7) «Не з заздрості,— каже далі Варнава,— Господь сповіщає, що «таїнства мої є надбанням моїми та дітьми дому мого»1017, навпаки, таким чином дає можливість обраним перебувати в безпеці та в стані безтурботності, щоб вони, оцінивши значення ними зробленого вибору, були вищі заздрості». (8) Той же, хто не має знання того, що є благо, є людиною недоброю. Адже тільки Батько благий і не знати Його – рівносильно смерті, а знати його є «вічне життя» і участь у Його незламній всемогутності. Не бути підданим тліну – значить бути причетним до божественного, а відмова від Божественного гносису тягне за собою руйнування. (64,1) Пророк каже: «Віддам тобі скарби, що зберігаються в темряві, і приховані багатства, щоб ти пізнав (γνώσις), що Я Господь Бог» (Іс. 45:3). (2) І Давид Псалмоспівець вигукує: «Ось, Ти полюбив істину в серці, і всередину мене явив мудрість (Твою)». (3) «День дню передає мову», - тобто ту, що написана ясно, і «ніч ночі відкриває знання», - приховане і таємниче, і «немає мови, і немає прислівників, де не чулися б їхні голоси» 1018 , і «чи вчинить що в мороці і не побачу його?». (4) Тому вчення називається «освітою» 1019 , що відкриває потаємне і Наставник відкриває ковчег, тоді як Зевс зображується поетами як той, хто його закриває і відкриває інший, що містить зло 1020 . (5) «Упевнений, – каже апостол, – коли прийду, то прийду з повним благословенням Євангелії Христової» (Рим. 15:29). Цей «духовний дар» і гностичне передання, яке він бажає передати лише особисто, оскільки воно не може бути повідомлено письмово, він називає «повнотою Христовою», (6) «про яку від вічних часів було замовчено, але яка нині явлена і через пророцьке писання, за наказом великого Бога (2) 4 . тобто тим із народів, які вірять у неї. Але навіть із них він небагатьом показав, у чому полягає таїнство. Платон про необхідність зберігати таємницю (65,1) Платон у своїх теологічних «Листах» говорить про те саме: «Я відповім тобі алегорично, щоб, якщо ця табличка зазнає будь-якої мінливості на суші чи морі, той, кому вона потрапить до рук, її не зрозумів». (2) Бо Бог усього світу, Той, Хто перевищує будь-яке вираження, розуміння і мислення, не може бути письмово виражений, оскільки Він невимовний навіть через Його сили. (3) Про це Платон говорить так: «Остерігайся, як би тобі не довелося шкодувати про те, що сказане тепер набуло розголосу негідним чином. Найбільше має дбати про те, щоб нічого не записувати, але все пізнавати та засвоювати, адже неможливо, щоб написане рано чи пізно не набуло розголосу». 1021 Апостол Павло про необхідність зберігати таємниці гносису (4) І апостол Павло говорить про необхідність приховування пророчих і воістину древніх таїнств (від яких і походять найкращі з еллінських навчань): (5) «Мудрість ми проповідуємо між досконалими, але не мудрість цього віку і не влади цього віку минущих, але проповідуємо премудрість Божу, тай. 1022 Алегоричне значення I Кор. 3: 1–3 (66,1) Далі він знову нагадує про небезпеку відкривати цей натовп: «Я не міг говорити з вами, брати, як з духовними, але як з тілесними, як з немовлятами у Христі. Я живив вас молоком, а не твердою убогістю, бо ви були ще не в силах, та й зараз не в силах, бо ви ще тілесні». 1023 (2) І так само як молоко – це їжа для дітей, а тверда їжа – для дорослих, «молоко» у вислові апостола означає початкові настанови, першу їжу для душі, а «тверда їжа» є містичним спогляданням, яке є плоть і кров Логоса, тобто знання божественних сил і знання божественних сил і знання. (3) «Скуштуйте, і пізнаєте як благ (χρηστός) Господь» (Пс. 33:9). Він повідомляє себе тим, хто приймає цю їжу духовним чином, оскільки душа сама себе живить, як каже правдовий Платон 1024 , адже їжа і питво, які дає божественний Логос, є знанням сутності Бога. (4) Або, як це сказано у Платона у другій книзі «Держави»: «І принесуть у жертву не порося, а щось більше і важкодоступне» 1025 ті, хто шукає знання про Бога. (5) Відповідно до апостолом: «Великдень наш – Христос, закланий за нас» 1026 , бо як гідно оцінити жертву Сина Божого, принесеного за нас? XI. Відволікання від матеріального – перший крок на шляху богопізнання (67,1) Незаперечне відокремлення від тілесного і пов'язаних з ним пристрастей - це жертва, приємна Богу. І це полягає справжнє благочестя. (2) Чи не тому філософія називалася Сократом «піклуванням про смерть». Адже тільки той, хто у своєму мисленні спирається не на зорові образи або дані почуттів, але звертається до предмета лише силою одного розуму, може бути по праву названий істинним філософом. (3) Цю ж мету переслідував і Піфагор, коли наказував своїм учням п'ятирічний мовчання на початку навчання для того, щоб дати їм можливість відвернутися від чуттєвого і в чистоті розуму споглядати божественні предмети [...] Цей спосіб філософствування кращі з еллінів запозичили у Мойсея. (4) Бо це він заповідав «зняти шкіру з жертви цілопалення і розсікти її на частини» 1028 , оскільки вважав за необхідне, щоб душа гностика звільнилася від благ матеріального світу і пристрастей, і, залишившись без тих, що зберігають порожнечу і брехню привидів уяви, залишила всі тілесні бажання. Бог відмінний від цього світу: алегорії Старого Завіту (68,1) Але більшість людей, сховавшись у тлінні тіла, як равлики в раковини, і, як їжак листям, обліплені своїми пристрастями, неосвічено вважають, що добрий і нетлінний Бог подібний до них. (2) Від них приховано те, що Бог дарував їм багато того, чого сам він не причетний. Він дарував їм народження, будучи не народженим, їжу, хоча сам ні чого не потребує, можливість розвитку, хоча сам він постійно перебуває рівним собі, спокійну старість і блаженну смерть, будучи безсмертним і не старіючим. (3) І не слід вважати, що руки, ноги, рот, очі, прихід, догляд, гнів чи загроза приписуються євреями Богові у прямому та чуттєвому розумінні. У жодному разі. Кожне з цих імен використано в благочестивому та алегоричному сенсі 1029 , про що свого часу, у міру подальшого викладу, ми висловимося ясніше. (4) «Мудрість – вселікуючі ліки», – пише Каллімах у своїх «Епіграмах». 1030 (5) «Один у іншого навчається», – каже Вакхілід у «Пеанах». – «І нелегко знайти браму невисловленому слову». 1031 Образ «справжнього гностика» у Ісократа (69,1) Ісократ у своєму «Панафінаїці» 1032 року добре ставить питання: «Кого можна назвати добре вихованими?» - і відповідає, - «Передусім, тих, хто в змозі впоратися з тим, з чим вони стикаються повсякденно і хто влучно судить про перебіг подій, чия думка підходить до нагоди і хто найчастіше здатний розібратися в тому, що відбувається. (2) По-друге, тих, хто завжди поводиться зі своїми ближніми як слід і по справедливості, легко і прихильно переносять ворожість і важкий характер інших, тоді як самі вони намагаються бути з ближніми по можливості легкими та помірними. (3) Далі тих, хто здатний тримати свої почуття під контролем і не піддаватися нещастям, зносячи їх доблесно і відповідно до гідності нашої природи. (4) По-четверте, і це найважливіше, тих, кого не розбестив успіх, хто не зрадив себе і не став гордовитим, і хто завжди перебуває в межах розсудливості». (5) Нарешті, він приходить до такого висновку: «Тих же, хто наділений не однією якоюсь, але всіма цими достоїнствами, я називаю чоловіками розважливими і досконалими, кому притаманні всі чесноти». (6) Бачите, як уже елліни обожнювали гностичне життя, хоч і не знали як його досягти. Що ж таке справжній гносис вони не бачили й уві сні. (70,1) Ми ж погодимося, що гносис – це їжа для розуму, згідно зі словами Писання: «Блаженні є жадібні й жадібні» (Мт. 5:6) істини, бо вони насититься вічною їжею. «Пророцтво» Евріпіда про Батька та Сина (2) Дивно і те, що якщо прислухатися до сценічного філософа 1033 року Єврипіду то ми знайдемо, що він мало не погоджується з тим, що ми тільки що сказали, і, не знаю яким дивом, зображує одночасно і Отця, і Сина, (3) вигукуючи 1034 Тобі, покровитель всього, цей кубок Виливання та хліб приношу. Про Зевс, або Аїда Ім'я ти віддаси перевагу? Прийми ж мою Зі свіжих плодів жертва І вологою густий переповнений кубок. Адже Христос є жертва за нас, багата на плоди і незбагненна. (4) А що поет і справді, сам того не знаючи, говорить про нашого Спасителя, ясно показують такі слова: (5) Адже серед небесних богів Ти володієш скіпетром Зевса, І поділяєш земну владу Аїда. (6) А потім додає вже явно: Ти людським душам пішли просвітництво, Їм, що бажають знати розбрату джерело, І яке коріння зла, і яке Нам слід приносити жертви блаженним, Щоб спокій знайти замість марних мук. (7) Тому не випадково очищення в еллінських містеріях відіграє основну роль, таку ж як у варварських – омивання. (71,1) За цим очищенням слідують малі містерії, які містять в собі основи вчення і готують до наступних за ними великих містерій, містерій про всеєдність, які вже нічого не вчать, підводячи до безпосереднього споглядання та осмислення початків природи та речей. (2) Що ж до нас, то ми досягаємо очищення через сповідь, а споглядання – через відволікання, просуваючись до першооснов мислення, приходячи через відволікання з усього підлягає йому початку, відокремлюючи від тіла його чуттєво сприйняті якості, відтісняючи вимір глибини, та був – ширини і довжини. Крапка, що залишилася, є монадою, що має, втім, розташування [у просторі]. Якщо ж відволіктися і від цього розташування, вона стане умопостигаемой монадою. (3) Якщо тепер, відвернувшись від усього, властивого тілам і речам, іменованим безтілесними, ми повністю віддамося величі Христа, кинувшись у безмірність святості, то, можливо, зуміємо якимось чином осягнути Всемогутність через знання не того, що воно є, але того, чим воно не є. (4) Що ж до форми, руху, нерухомості, спокою, сіднища 1035 , місця, правиці , шуйці, то вони не повинні мислитися як реальні атрибути Отця всього, хоча так і написано. Що саме означає кожен з них, буде прояснено у відповідному місці. (5) Причина, отже, не перебуває у якомусь місці, але вище місця, часу, іменування і помисли. Тому і Мойсей каже: «покажи мені себе» 1036 , тим самим ясно натякаючи, що Бог незбагненний і невимовний словами, але пізнаємо тільки через його сили. Тому марний пошук, немає форми, в яку можна вдягнути невидиме і потворне, благодать знання дається нам через Сина. (72,1) Явно свідчить про це Соломон, кажучи: «Не людське розуміння в мені, але Бог дав мені мудрість і знаю святе». 1037 (2) Описуючи божественне розуміння алегорично, Мойсей називає його «древом життя» (Бут. 2:9), що росте в раю. Рай, своєю чергою, мабуть, зображує сад, де все створене зростає. (3) У ньому Логос зацвів і зробив плід, «ставши плоттю» 1038 , і життєдай скуштував його доброти. І чи не дерево спасіння знання, яке він відкрив нам? І не тримається (έκρεμάσθη – букв. повішена. – Прим. перекладача.) Чи наше життя на нашій вірі? (4) Соломон каже: «Мудрість є дерево безсмертя для тих, хто приймає її». 1039 (5) І далі: «Ось сьогодні я запропонував тобі життя і смерть (...), любити Господа Бога твого і ходити дорогами Його, і слухати голос Його, і вірити життю. Якщо ж ви відвернетеся від праведності та заповідей, які я дав вам, смертю помрете (...) Бо в цьому життя твоє та довгота днів твоїх, у любові до Господа свого». 1040 «Місце» Бога та «світ ідей» Платона (73,1) І ще, «На третій день, Авраам, прийшовши на те місце, яке вказав йому Господь, звів свої очі і побачив те місце здалеку» (Бут. 22:3). (2) Це означає, що перший день наповнений здивуванням перед тим, що прекрасно, другий – найкращими устремліннями душі, і, нарешті, розум сприймає духовні сутності очима розуму 1041 , які відкриваються Вчителем, що воскрес на третій день. Ці три дні знаменують таємницю священної зйомки, і після їх закінчення новонавернений досягає істинної віри в Бога. (3) Власне тому і говориться, що Авраам бачив це місце здалеку, адже важко досягти того світу (χάρα), де знаходиться Бог, – той, який Платон називав світом ідей, запозичивши у Мойсея уявлення про нього як про місце, де все міститься в цілокупності. (4) Тому й бачив її Авраам «здалеку», коли перебував у мінливому світі становлення, і таємниче був зведений туди ангелом. (74,1) Ось чому апостол сказав: «Бачимо зараз як через [тьмяне] скло, тоді ж – віч-на-віч» 1042 через одне тільки чисте і ні з чим не змішане додаток розуму. (2) Адже, відповідно до Платона, «міркуванням» кожен може досліджувати божественне, якщо «минувши відчуття, за допомогою одного лише розуму спрямується до сутності будь-якого предмета» і «не відступить» зі сфери сущого, поки, піднявшись до того, що знаходиться за його межами, «за допомогою самого мислення не охопить, що є таким чином, на благо, о. 1043 «Не створи кумира»: незбагненність і невимовність Бога (3) Мойсей, не дозволяючи зводити вівтарі та святилища в різних місцях на тій підставі, що має бути лише один храм Богу, тим самим проголосив, що світ було одного разу створено (як кажуть і такі, як Василид), і що Бог єдиний (що вже не знайти у вченні Василида). (4) І оскільки гностик Мойсей не прагнув обмежити певним місцем те, що не може бути обмеженим, він заборонив поміщати в храмі будь-які образи для поклоніння, тим самим кажучи, що Бог невидимий і невимовний. У такий спосіб він підводив іудеїв до поняття Бога через шанування храму його імені. (5) Далі, Логос, забороняючи зводити храми та здійснювати жертовні церемонії, тим самим вказує, що Пантократор не може бути знайдений в обмеженому просторі, або, словами Писання, «який будинок збудуєте Мені? – говорить Господь, – Небо – престол Мій» (Іс. 66:1) і таке інше. (6) Також і про жертви: «Крови тельців і туку овець не бажаю» (Іс. 1:11). Бачите, і через пророка Він заборонив це. (75,1) І преславний трагік Евріпід цілком у згоді з цим каже: Не зможе камінь стати для божества. 1044 [ні!], божество саме собі тяжіє, Все це марні жалюгідні співаки. 1045 (3) «Не потребує Бог створив світ, щоб прославитися перед людиною, чи перед іншими богами чи демонами, – каже Платон, – видобуваючи деякого роду прибуток від творіння, і з нас, подібних диму, і з демонів, його домашніх слуг». 1046 (4) Павло в Діяннях апостолів повчально говорить: «Бог, що створив мир і все в ньому, Він, будучи паном неба і землі, не в рукотворних храмах живе і не вимагає служіння рук людських, ніби маючи в чомусь потребу, Сам дає всьому дихання і життя і все» (Дії 17:2). (76,1) Зенон, засновник стоїчної школи, у книзі «Держава» також каже, що ми повинні створювати ні храмів, ні зображень, бо ніщо з сотвореного не гідно богів, і, не сумніваючись, пише буквально таке: «Нема потреби створювати храми. Адже храм не є щось дійсно дуже гідне, і його не варто називати святим. Тому що ніщо не може бути достатньо гідним і святим із того, що створено руками ремісника». 1047 (2) По справедливості і Платон, розглядаючи космос як храм Бога, лише невелике місце у місті відводив під статуї богів, зовсім забороняючи створювати їх для домашніх храмів: (3) «Нехай ніхто не присвячує храмів богам, вони й так належать їм. Золото і срібло в інших, чи особисто у громадян, чи ж у храмах, викликає заздрісну пристрасть до володіння. І слонова кістка, тіло, позбавлене душі, не є благочестиве приношення. Залізо та мідь – це знаряддя війни. Якщо ж хтось і бажає що присвятити, то нехай це буде виріб із цілісного шматка деревини або камінь для спільного храму». 1048 (77,1) Абсолютно справедливо говорить він у найбільшому зі своїх листів: «Це невимовно в словах, як інші науки. Тільки, як результат великої спільності з річчю, деякого роду серцевого союзу з нею, раптово, як світло, що засяяло від іскри, виникає в душі це свідомість і саме там живить ». 1049 (2) Чи не так говорить і пророк Софонія: «І дух Божий взяв мене, і підніс на п'яте небо, і я споглядав ангелів, іменованих пануваннями, і на них була діадема, покладена Святим Духом, і у кожного з них трон сяяв семиразово сильніше Сонця, що сходить. Вони живуть у будинку порятунку. Вони у ньому – гімн невимовному вищому Богу». 1050 XII. Божественне невимовно і немислимо (78,1) «Відшукати Батька і Творця всього – нелегке завдання, якщо ж ми його знайдемо, то про нього неможливо буде розповісти», оскільки «це невимовно жодним чином, на відміну від інших наук», – каже правдолюбний Платон. 1051 (2) Він чув, очевидно, про те, як премудрий Мойсей, сходячи на гору для здійснення святих споглядань на вершині умопостигаемого, заборонив решті всього народу слідувати за ним. (3) Бо, як сказано в Писанні: «Мойсей вступив у морок, де сам Бог» (Вих. 20:21), – і це ясно показує тим, хто може зрозуміти, що Бог невидимий і невимовний, темрява ж, яка воістину є невіра і незнання більшості, заступає собою сяйво. (4) Теолог Орфей з тієї ж причини говорить 1052: «Один досконалий, все інше народжене, як потомство одного», – або ж «народжене», оскільки в іншому списку так написано. Він додає: «Його ніхто не бачить зі смертних. Він усе бачить. (5) А потім пояснює: «Його я не бачу, оскільки Він оточений хмарою, у всіх же смертних тлінні зіниці в їхніх очах, тільки тіло та кістки». (79,1) Про невимовне свідчить і апостол, кажучи: «Знаю людину в Христі, яка захоплена була до третього неба, і там, у раю, що чув невимовні слова, які не можна людині переказати». 1053 Він тим самим таємниче натякає, що Бог невимовний словами, і не тому, що «не можна» (оύκ εξόν) таке уявити, через заборону або зі страху, але навпаки, він говорить, що людські здібності оніміють, виявивши божественне, якщо хтось із тих, хто живе під третім небом. Адже це можна тільки обраним, таємниче зведеним туди душам. Платон про кількість небес (2) Платон, наскільки мені відомо, передбачає існування багатьох можливих небес. (Приклади подібних положень з варварської філософії, яких безліч, разом з іншими обіцяними раніше прикладами, ми розглянемо у потрібний час). (5) Проте з відповідного місця в Тімеї важко зрозуміти, чи слід нам мислити безліч космосів, чи один, оскільки Платон не розрізняв імена космос і небо. (4) Саме ж висловлювання таке: «Чи праві ми, говорячи про одне небо, чи правильно говорити про багатьох, і навіть незліченно багатьох. Ні, воно одне, оскільки створено відповідно до прототипу». 1054 Новозавітні притчі про «Царство Небесне» (80,1) З Послання до Коринтян Римлянина: «Людина не поставить межу океану і космосам, які за ним». 1055 (2) З ним у злагоді благородний апостол: «Про безодню багатства і мудрості, і знання Божественного» (Рим.11:33). (3) Чи не це мав на увазі пророк, наставляючи в золі спекти опрісноки 1056 , відкриваючи тим самим, що священне таємне слово про воістину нестворене і його сили має бути приховано. (4) У Посланні до Коринтян апостол виразно це підтверджує: «Мудрість же ми проповідуємо між досконалими, але не мудрість цього віку, і не мудрість влади тих, хто перебуває в цьому столітті, але проповідуємо мудрість Божу, приховану в обрядах». 1057 (5) І знову в іншому місці: «...для пізнання таємниці Бога в Христі, де сховано всі скарби премудрості і гносису» (Кол. 2:2–3 ). (6) Та сама думка відображена в словах Спасителя: «Вам дано знати обряди Царства Небесного» (Мф. 13:11). (7) Відповідно до євангелії, Спаситель сповіщає своїм учням таємниці вчення в притчах, або, як говорить про нього пророцтво: «Відкину уста Мої в притчі, говорю сокровенне від створення світу». 1058 (8) І тут же Господь пояснює таємниче через притчу про закваску: «Подібно є Царство Небесне заквасці, яку жінка, взявши, поклала в три міри муки, аж поки не закисло все». 1059 (9) Сказано так, оскільки «тривимірна» 1060 душа рятується через послух, через закладену в неї духовну силу віри, або завдяки дарованій нам силі слова, яка, будучи сильною і могутньою, притягує таємниче і невидимо кожного, хто приймає її, містить її в собі, і зливає всю істоту. Трансцендентність божественної природи (81,1) Солону належить мудре висловлювання про Бога 1061 : Найважче помислити розумом невидиму міру, яка одна містить межі всього. (2) І Акрагантський поет каже, що божественне ...не можна наблизити себе як доступне нашим очам, Саме так найголовніша торна дорога переконання проникає у серця людей. 1062 (3) Іоанн апостол каже: «Бога ж не бачив ніхто ніколи, Єдинородний Син, що в надрі Отчому, Він явив» 1063 , називаючи надра Божі невидимими і невимовними. Саме тому багато хто називав їх «безодній» 1064 , оскільки вони всі містять і в них все впроваджено (εγκολπισάμενον), недосяжно і безмежно. (4) Воістину це слово про Бога є найбільш важкодоступним. Адже спочатку важко важко осягнути. Перший і найстаріший перший і першопричину всього, що становить і став, важко уявити. (5) Справді, як можна словами висловити те, що не є ні родом, ні розрізненням, ні видом, ні неподільним, ні числом, ні якою-небудь придатною якістю, ні основою чогось того, що приходить (συμβέβηκέν τι). Що Він є не може бути виражено правильно і в повній мірі. У Своїй величі Він ставиться до всього рівною мірою і до всього Батька. (6) Ніяка частина не може бути про Нього сказана 1065 , оскільки єдине неподільне, а тому також і невизначене, якщо ми розуміємо це останнє не як щось немислиме дискурсивно, але як незмірне і не має меж, а тому безформне та безіменне. (82,1) Іменуючи Бога деякими іменами, наприклад, кажучи, що він є Єдине, чи Благо, чи Розум, чи Самосуще, чи Батько, чи Бог, чи Творець, чи Господь, ми робимо це не у власному розумінні слова. Важко висловити власне Його Ім'я, ми використовуємо найкращі з них, щоб розум не блукав серед усіх інших і мав у них опору. (2) При цьому, жодне з цих імен не виражає Бога, але вони всі разом показують сили Всемогутнього. Сказуване (τάλεγόμενα) – це або те, що сказано про щось властиве речам як таким, або стосується їх взаємного відношення. Але ні те, ні інше не застосовується, якщо ми говоримо про Бога. (3) Ніяке знання Його не може бути доказовим, оскільки будь-яке таке знання має базуватися на перших та вже відомих принципах. Але ніщо не передує Ненародженому. 1066 Знання невідомого відкривається як дар (4) Лише силою божественної благодаті і через його Логос нам відкривається невідоме. У Діях апостолів Лука згадує слова Павла: «Чоловіки Афіняни, з усього я бачу, що ви особливо побожні. Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертівника, на якому написано: Невідомому Богові. Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я проповідую вам» (Дії 17:22). XIII. Знання про Бога є одкровенням (83,1) Все, що називається, має початок, незалежно від того, хочете ви це визнати чи ні. Одне з двох: або Отець притягує до себе всіх тих, хто веде чисте життя, досягнувши розуміння блаженної та нетлінної природи, або ж вільна воля, закладена в нас, сама досягає знання блага, долаючи, як кажуть гімнасти, всі бар'єри. Але не без особливої ​​благодаті душа окрилена і здіймається вгору до вищих сфер, залишаючи все важке і вдаючись до того, що їй більш схоже. 1067 (2) І Платон у «Меноні» говорить про чесноти як про щось богоданне, як це випливає з наступного: «З цієї нашої міркування, о Менон, нам стає ясно, що якщо нам і дістається чеснота, то дістається вона за божественною долею». 1068 (3) Чи не здається тобі, що спадаючий на всіх дар пізнання він називає божественною долею? (4) І далі він пояснює: «...і якщо ми з тобою протягом усієї нашої розмови добре шукали, то виходить, що немає чесноти ні від природи, ні від вчення, але дається вона тільки за божественною долею, і не окрім розуму, у тих, у кому вона присутня». 1069 (5) Божа мудрість, сила Отця, піднімає нашу вільну волю, приймає віру і вінчає собою тісне співтовариство вибраних. (84,1) Тут я додав би висловлювання самого Платона, який переконує нас вірити, що кажуть діти бога. Він так говорить у «Тимеї» про видимих ​​і народжених богів: «Оповідати про інших демонов і з'ясовувати їхнє народження – це дуже багато для нас. Тут залишається лише довіритись тим, хто говорив про це раніше. Оскільки вони самі були, за їхніми словами, нащадками богів, вони мали ясно знати своїх прабатьків. Дітям богів відмовити в довірі ніяк не можна, навіть якщо вони говорять без правдоподібних і переконливих доказів». 1070 (2) Не думаю, що греки здатні надати нам свідчення більш ясне, ніж те, яке явив наш Спаситель, або те, про яке сповістило пророцтво – справжні свідки божества. Адже останні названі дітьми бога, тоді як Господь є його Син. Тому він [Платон] і додає, що їм має вірити, оскільки вони натхненні. (3) Якщо ж хтось трагічним голосом вигукне: чому повинні ми вірити, Бо не Зевс сказав мені ці слова, 1071 то нехай він згадає, що саме сам Бог через свого Сина сповістив нам Писання. Тим же, хто «віщує своїм» 1072 , має вірити. «Адже ніхто, – говорить Господь, – не знає Отця, крім Сина і тих, кому Син відкрив». (85,1) Тому тому, що проповідано Старим і Новим Завітами, вірити слід, навіть якщо це представлено, кажучи словами Платона, «без правдоподібних і переконливих доказів». 1073 «Якщо не повірите, – говорить Господь, – помрете у гріхах своїх» 1074, навпаки, «віруючий же має вічне життя», «блаженні ви, що увірували в нього». 1075 (2) Довіра – це більше, ніж просто віра. Адже той, хто повірив тому, що наш Учитель є Син Божий, довіряється Його вченню як істинному. (3) Так само як «вчення вирощує розум» 1076 , кажучи словами Емпедокла, довіра до слова Господа вирощує віру. Грецькі філософи про вроджене знання Бога (4) І слід зазначити, що для тих, хто осуджує філософію, принижуючи значення віри, дуже характерне вихваляння несправедливості та уявлення щастя як життя відповідно до своїх забаганок. (86,1) Віра, оскільки вона заснована на добровільній злагоді душі, є виконавицею добрих справ та мірилом правильної дії. (2) Коли ж Арістотель суворо розрізняє у своєму вченні ποιείν (робити) як поняття, що додається тільки до нерозумних істот і неживих предметів, і, πράττειν (діяти) як властиве тільки людині 1077 , нехай це послужить побудовою тим, хто вчить, 1078 Те саме, що скоєно (πρακτόν), є або добрим, або необхідним. Вчиняти несправедливо - не є добро (адже ніхто не робить погано, якщо його не змусило до цього щось інше 1079). Необхідне ж не є добровільним. Отже, поганий вчинок – це якась добровільна дія, оскільки вона не визначається жодною необхідною причиною. (3) Тому добрі від злих відрізняються схильностями та добрими побажаннями. 1080 Кожна ж душевна порок пов'язана з нестримністю, і кожен, хто діє відповідно до свого бажання, діє в міру своєї нестримності і порочності. (4) Не перестану дивуватися божественному промову: «Істинно, істинно кажу вам, хто не дверима входить у двір отчий, але перелазить іному, той злодій і розбійник. А дверима, що входить, є пастир вівцям». І потім Господь тлумачить: "Я двері вівцям". 1081 (87,1) Для спасіння, отже, необхідно осягнути істину, відкриту Христом, навіть якщо для цього знадобляться методи грецької філософії. Адже нині явно показана таємниця, «яку не було сповіщено колишнім поколінням синів людських, як нині відкрито» (Еф. 3:5). (2) Знання (έμφασις) єдиного всемогутнього Бога завжди природним шляхом було присутнє в душах благодумних людей. І багато хто з тих, хто не зовсім втратив сором, щоб заперечити істину, причетні до цього благодіяння, яке споконвічно відкриває нам божественне Провидіння. (3) Тому ідея Ксенократа з «Халкідона» 1082 про те, що знання про Бога властиве навіть безсловесним тварюкам, не зовсім божевільна. Демокріт, сам того не бажаючи, підтверджує це, принаймні, якщо розглянути слідства з його вчення. Справді, адже він вчить, що одні й ті самі образи-витікання (είδωλα) 1083 із божественної сутності зустрічаються і в людині, і в безсловесній тварині. (4) Людині ж, божественному задуму, який від створення, як написано, сприйняв «дих життя» (Побут. 2:7), ніяк не можна відмовити у причетності до цього більшою мірою, порівняно з іншими живими істотами. (88,1) Тому й піфагорійці кажуть, що розум у людині присутній за божественною долею, і в цьому з ними згодні Платон та Аристотель. (2) Ми ж вважаємо, що Святий Дух надихає тих, хто має віру. (3) Згідно з вченням платоників 1084 , розум є деякого роду закінчення в душу відповідно до божественної долі, душа ж втілена в тіло. (4) Це прямо сповіщено через Йоіла, одного з дванадцяти пророків: «І буде після цього, виллю від духа Мого на всяке тіло, і пророкуватимуть ваші сини та ваші дочки». Однак дух, який у кожному з нас, не є певною частиною Бога. (4) Але про те, як відбувається цей поділ і що є святий дух, ми розповімо в книгах «Про пророцтва» і «Про душу». 1085 (5) Потаємні глибини гносису найкраще приховати за завісою неймовірного, бо, вони, згідно з Гераклітом: «Вислизають від пізнання через неймовірність». 1086 (89,1) Перейдемо тепер до наступного і покажемо більш виразно, наскільки греки залежать від варварської філософії і скільки вони запозичили у варварів. Про грецькі запозичення Алегоричний сенс стоїчного пантеїзму (2) Стоїки вчать, що Бог, як і душа, за своєю сутністю є одночасно тіло та дух. 1087 Все це виразно присутнє в їхніх творах. Однак ці їх алегорії слід розуміти в тому ж значенні, в якому вони представлені в традиції гностичної істини, адже вони, як древні мудреці, вказуючи на одне, мають на увазі інше. (3) Стоїки вчать, що душа Бога пронизує всю природу. 1088 Ми ж вважаємо Бога єдиним Творцем, Який все створив словом. (4) Очевидно, в оману їх ввело наступне висловлювання з Книги Премудрості: «Проникає і проходить через все через його чистоту» (Прем. 7:24). Вони не зрозуміли, що сказано це про Премудрість, «первонароджену Бога». 1089 (5) Далі, багато хто з філософів, ті ж стоїки, Платон, Піфагор і, тим більше, Аристотель Перипатетик вважають матерію одним з першооснов, будучи не в силах, мабуть, обмежитися єдиним першоосновою. (6) Те, що вони називають матерією, розглядається ними як щось безякісне та безформне. 1090 року Платон зважився навіть назвати її «не-сущою». 1091 (7) Знаючи, таємниче, що справді початок єдиний, він належним чином висловився про це в «Тимеї»: «Ось що ми думаємо з цього приводу. Ми не будемо зараз висловлюватися ні про початок всього, ні про початки, або як там це називається, і притому лише з тієї причини, що при обраному нами способі дослідження було б важко привести наші думки про цей предмет у належну ясність». 1092 (90,1) Чи варто говорити, що саме слова пророка «земля була безвидна і невлаштована» (Бут. 1:2) навіяли їм думку про безформну матеріальну сутність? (2) Вчення Епікура про випадковість – це, відповідно, результат неправильно витлумаченого вислову «метушня суєт, всіляка суєта». 1093 (3) Аристотель, обмежуючи вплив Провидіння підмісяцевою сферою, слідував псалму: «Господи, милість Твоя до небес, істина Твоя до хмар». (Пс. 35:6). Однак насправді ці слова вказують на те, що ясне тлумачення пророчих обрядів не було відкрито до приходу Спасителя. Філософи про посмертні покарання (4) Так само, вчення про посмертні покарання і вогняні очищення запозичене з варварської філософії як поетами, а й еллінськими філософами. (5) Платон в останній книзі «Держави» говорить про це так: «Там були дикі люди, вогняні на вигляд. Слухняні лунали з безодні реву, вони схопили деяких і відвели, а Арідея та інших зв'язали по руках і ногах, накинули їм петлю на шию, повалили додолу, здерли з них шкіру і поволокли по бездоріжжю, по вкидаючому колючкам. злочинців у Тартар]». 1094 (6) Ясно, що вогняні люди – це ангели, які, схопивши неправедних, повели їх до страти. «Ти чиниш, – сказано, – ангелами Своїми духів, слугами Своїми вогонь палаючий» (Пс. 103:4). (91,1) Вищесказане свідчить також і про те, що душа безсмертна, оскільки про караного або зрозумілого (παιδευόμενον) говориться, що він відчуває, а значить живий і проводить життя в стражданнях. (2) І хіба не знає Платон про існування вогняних рік і земної прірви, яку варварами названо геєнною і яку поети назвали Тартаром? І чи не такий зміст усіх цих річок Кокіт, Ахеронт і Пірифлегетон 1095 та всіх інших видів мук, каральних і виправних? (3) Платон зовсім не далекий від того, що говориться в Писанні, коли вчить про ангелів для «малих і менших» і про ангелів-охоронців, які наглядають за нами: (4) «І коли всі душі обрали собі те чи інше життя, вони, як жереб, стали підходити до Лахесіс. Якого хто обрав собі генія, того вона з ним і посипає, як варта життя та виконавця зробленого вибору». 1096 (5) Даймон Сократа натякає, мабуть, на те саме. Філософи про створення світу (92,1) Філософи вчили, що світ створений, запозичивши це в Мойсея. (2) Платон говорить буквально наступне: «Чи було воно [небом] завжди або воно виникло з якогось початку? Воно виникло, адже воно зримо, а значить, відчутне, а, будучи відчутним, тілесно». (3) І далі: «Звичайно, творця та батька цього всесвіту нелегко відшукати». 1097 Він вчить, отже, що космос як створений, а й у тому, що він як син (оскільки творця названо батьком). Це означає, що космос отримав свій початок тільки від нього одного і виник із нічого (μή ὁντος). (4) Про створеність космосу вчать і стоїки. 1098 (5) Про те ж, що глава демонів – той, про якого багато сказано у варварській філософії, – є злотворною душею, читаємо в «Законах»: (6) «Чи не слід визнати, що душа, яка править усім і в усьому живе, що різноманітно рухається, керує також і небом? – Звичайно. – Але чи одна вона чи їх багато? Я відповім за вас, їх багато. Бо ми ніяк не можемо припустити менше двох – однієї благодійної та іншої, здатної здійснювати протилежне». 1099 (93,1) Щось подібне написано і в «Федрі»: «Є тут багато іншого поганого, але якийсь геній домішав до більшості з них швидкоплинне задоволення». 1100 (2) Далі він лише доповнює висловлювання апостола: «Наша боротьба не проти крові і плоті, але проти початків, проти влади, проти духів [злоби] піднебесних» (Еф. 6:12), коли [у десятій книзі «Законів»] пише наступне: (Так) благ, але також і – втім не в більшій кількості – протилежного, то ми вважаємо, що між ними відбувається нескінченна боротьба, що вимагає надзвичайної пильності» 1101 (4) Поняття умопостигаемого і чуттєво сприйманого космосів не далекі від варварської філософії. Перший має характер архетипу, другий є чином те, що називається «парадигмою». І якщо перший, шалений, називається монадою, то другий, чуттєво сприймається - це гексада. Адже, згідно з піфагорійцями, число шість пов'язане зі шлюбом і означає породжувальне начало, (5) в той час як монада включає невидиме небо, безвидну землю і світло розуму. «На початку, – сказано, – Бог створив небо та землю. Земля ж була безвидна». (94,1) І далі: «І сказав Бог: Нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1:1–3). Створення ж чуттєвого твердого піднебіння (адже тверде чуттєво сприймається) описано як створення видимої землі та зримого світла. (2) Чи не про це вчить і Платон, поміщаючи ідеї живих істот в космосі, а види чуттєво сприймається відповідно до їх пологів описуючи як створені за образом умопостигаемого? 1103 Людина як «образ і подоба» (3) Тіло, як учить Мойсей, було створено «з пороху», тоді як Платон називає його «земним узилищем». 1104 Розумна душа, далі, була вдихнута Богом «в обличчя» людини, (4) і саме тут, каже Платон, вміщена правляча частина душі 1105 , оскільки саме так тлумачить він появу відчуттів у первозданній людині. (5) Тому не випадково сказано, що людина створена «за образом і подобою» 1106 , а «образ» Бога – це божественний і царствений Логос, [Перша] Людина, ще не схильна до пристрастей. 1107 Розум людини – це образ цього образу. (6) [Платонічне] вчення про уподібнення можна зустріти і у Мойсея, проте він називає це дотриманням Бога: «Господу Богу вашому дотримуйтесь і заповіді Його дотримуйтесь» (Втор. 13:4). Такі, я вважаю, всі праведні, оскільки вони йдуть Богові і служать Йому. (95,1) У цьому ж сенсі, згідно стоїкам, гранична мета занять філософією – це життя відповідно до природи 1108 , а згідно з Платоном – це «уподібнення Богу». (2) Зенон Стоїк, взявши це у Платона, а той – у варварських філософів, говорив, що всі добрі люди – дружні один одному. 1111 (3) Саме про це говорить Сократ у «Федрі»: «Адже немає такого, щоб поганий був другом поганому, а хороший другом доброму – не був». 1112 Так само і в «Лісіді» він показує, що дружба ніколи не зберігається між неправедними та поганими. 1113 (4) Афінський гість говорить так само, що «є практика дружби і дотримання Бога, заснована на стародавньому принципі, який говорить, що подібне дружньо подібному в межах міри, позбавлені цього заходу не здатні дійти згоди ні з іншими, позбавленими її, ні з тими, хто від неї відхиляється. І лише Бог може бути справжнім заходом усіх речей». 1114 (96,1) І трохи далі сказано, що добрий подібний до доброго, і, будучи в цьому подібним до Бога, він стає другом не тільки кожному доброму, але й самому Богу. 1115 (2) Це нагадало мені сказане в кінці «Тимея»: «Слід домогтися, щоб мисляче стало подібним до мислимого, як цього вимагає його початкова природа, і таким чином досягти того досконалого життя, яке боги запропонували нам на ці та майбутні часи». 1116 (3) Сенс цих слів близький наступним: «Той, хто шукає не припиняє пошук, поки не знайде, знайшовши, він захоплюється, захопившись - володіє, опанувавши - заспокоюється». 1117 (4) Чи не про те говорить і Фалес? Адже наші вчення про те, що Бог славний на віки віків і «знає серце» кожного, витлумачені ним таким чином: «Кажуть, що Фалеса запитали: «Що є божественне?». Він відповів: «Те, що не має ні початку, ні кінця». Коли ж його знову запитали: «Чи може людина приховати свої справи від божества?», то він відповів: «Яким чином, якщо людина не в силах приховати навіть своїх думок?». 1118 Достатні умови для щастя (5) Як відомо з варварської філософії, лише краса і добро, і навіть чеснота є основою щастя. Або, як сказано: «Ось, Я запропонував твоїм очам добро і зло, життя та смерть. Обери життя» (Втор. 30:15, 19). (6) Життя, як і вибір його, є добром, а протилежний вибір – злом. Кінцева мета при виборі добра і життя, одна – стати другом Бога: «Бо в цьому життя твоє і довгота днів твоїх» (Втор. 30:20), в любові до істини. (97,1) Виразимося більш точно. Спаситель, заповідаючи любити Бога і своїх ближніх, навчав, що на цих двох заповідях тримаються «весь закон і пророки». (2) Подібне ж ми зустрічаємо у стоїків і про це молитва Сократа у «Федрі»: «О Пан та інші боги, дайте мені стати внутрішньо прекрасним». 1119 (3) У «Тетететі» ж сказано: «Той, що говорить красиво сам гарний і добрий». 1120 (4) Так само в «Протагорі» він говорить своїм супутникам, що йому нарешті трапилося зустріти ще красивішого, ніж Алківіад (маючи на увазі Протагора), «якщо звичайно наймудріший найбільш прекрасний». 1121 (5) І це тому, що, як він каже, доблесть – це краса душі, тоді як зло – причина її руйнування. 1122 (6) Стоїк Антипатр, який написав три книги про те, що «згідно з Платоном, тільки краса є благо», намагався показати, що тільки володіння чеснотою є достатньою умовою для щастя. Він же наводить численні свідчення з навчань інших стоїків. 1123 Авторитет Арістобула 1124 (7) Арістобул, який жив за часів Птолемея Філометора 1125 р. і згаданий укладачем Маккавейських книг 1126 р., так само вважав, що перипатетична філософія запозичена із закону і пророків. Тож вважатимемо це обґрунтованим. Ідеальна держава Платона (98,1) Згідно з Платоном, всі ми брати, оскільки створені одним Богом і маємо одного вчителя. (2) Однак, «хоча всі члени держави – брати (так скажімо ми, продовжуючи цей міф), але Бог, що виліпив вас, у тих із вас, хто здатний правити, домішав при народженні золота, і тому вони найбільш цінні, у помічників їх – срібла, заліза та міді – у хліборобів та різних ремісників». (3) Тому він каже, що «з необхідністю деякі з них прагнуть осягнути і люблять те, що веде до знання, інші ж обмежуються думкою». 1127 (4) Так з натхнення згори він навчає про вибрані натури, які прагнуть знання. Ці три природи людей, як вважають деякі, відповідають трьом типам суспільств: єврейське – це срібло, еллінське – останнє, третє, а християнське – найбільш досконале, оскільки до нього підмішано царське золото, Святий Дух. (5) Наступні слова з «Тететета» описують те, що цілком відповідає ідеалу християнського життя: «Поговоримо про корифеї, бо що можна сказати про тих, хто філософствує без особливої ​​запопадливості? (6) Ці ж із ранньої юності не знають дороги ні на агору, ні до суду, ні до Ради, ні до будь-яких інших громадських зборів, законів і постанов, усних чи письмових, вони не бачили ніколи і не чули. (7) Вони не прагнуть вступити в товариство з метою отримання посади, сходки, бенкети та нічні ходи з флейтистками їм не можуть наснитися навіть уві сні. Чи хорошого роду хтось із громадян чи поганого, у кого якісь неприємності через батьків, все це більш приховано від такої людини, ніж, за прислів'ям, скільки мір води в морі. (8) Йому не відомо навіть, що він цього не знає. [Бо утримується від цього не заради пошани,] але справа йде так, що одне лише тіло його перебуває в місті, розум же, знехтувавши всім цим як порожнім і нікчемним, ширяє треба всім, згідно Піндару 1128 міряючи простори землі, спускаючись під землю і здіймаючи вище небесних світил, всюди випробували. 1129 (99,1) Далі порівняємо зі словами Господа «нехай буде вам так – так, ні – ні» наступне висловлювання: «Не маю права поступатися брехні і приховувати істинне» 1130 , (2) або ж наступні слова з десятої книги «Законів» «не говори ні хвали, ні кляти». (3) «Усі вони разом, і Піфагор, і Сократ, і Платон в один голос кажуть, що чули голос Бога, коли споглядали процес створення всього сущого, створеного і безперервно підтримуваного Богом. Але вони, мабуть, чули слова Мойсея: «Він сказав і виникло», адже таким чином він описав божественне творіння словом». 1132 Поети про створення людини (4) Що ж до створення людини з праху, то філософи постійно говорять про тіло, як має земляну природу. (5) Гомер, не сумніваючись, вимовляє таке прокляття 1133: Та станьте ви все водою та брудом! (6) Так само говорить і Ісая: «І нога ваша нехай зневажає їх як бруд» (Іс. 41:25). (100,1) А Каллімах пише ясно 1134: Було це за часів, коли птахи, і морські тварюки, і чотирилапі Вимовляли звуки, як глина Прометея. Якщо і ти створений Прометеєм, то не інакше як із тієї ж глини. (3) Гесіод же говорить про Пандорі 1135: Славному наказав він Гефесту, якнайшвидше Землю з водою змішати, людський голос та розум Символізм вогню, води та землі (4) Природу стоїки визначають як «творчий вогонь, що послідовно йде шляхом породження». 1136 У Писанні, відповідно, Бог та його Логос алегорично названо «вогонь і світло». 1137 (5) І Гомер у міфі про розлучення Тифії та Океану чи не представив відділення води від землі та утворення суші? Він каже 1138: Довго люб'язні серцю, обіймів та шлюбного ложа, Про богослов'я поетів та філософів (6) Ходімо далі. Найрозумніші з еллінів приписували Богові провиденційну силу. Наприклад, Епіхарм (а він був піфагорійцем) говорить 1139: Від Бога нічого не приховати, маєш тобі це знати. Він наглядає за нами і немає йому неможливого. (101,1) Або ліричний поет 1140: Бог може з непроглядної темряви ночі витягти нічим не заплямоване світло, а з темної туманної імли – чисте сяйво дня, – Тим самим він каже, що тільки Бог може створити ніч серед білого дня. (2) Арат же в поемі «Про Яви» висловився так 1141: Нехай же жоден смертний не зважиться залишити його ім'я не згадане. Все повно Зевса, всі вулиці, всі місця народних зборів, глибини моря, гавані, все свідчить про нього. (3) Далі він додає (маючи на увазі творіння): того, хто милостивий до людей. Він дає знаки початку всьому. Він кличе людей до їхніх діл, помістивши зірки на небі і розташувавши сузір'я. Він увінчав рік цими зірками, і вони призначені знаменувати щоб усе зростало по порядку. Тому ми завжди волаємо до нього. Починаючи будь-яку справу або її завершуючи, ми говоримо: Слава тобі Батько, великий та чудовий, усім захист. (4) І ще до нього Гомер, описуючи щит, скований Гефестом, у повній згоді з Мойсеєм, сказав 1142: Там представив він землю, представив і небо, і море (...) Усі чудові зірки, якими вінчається небо. Справді, оспівуваний поетами та авторами прозових творів Зевс підносить наш розум до Бога. (102,1) Демокріт представляє це так: «Справді, мало на світі людей, які підносять свої руки до того, що елліни нині називають повітрям, і кажуть: все Зевс обговорює 1143 року і все знає, і дає, і забирає, і панує над усім». (2) Піндар Беотиєць в алегоричній формі - адже він був піфагорійцем - говорить 1144: і від однієї матері отримали вони життя. тобто із «матерії». Він же каже, що існує лише один «батько-художник» 1145 , який, у міру наших здібностей, веде нас до богоподібного стану. (3) Але я забув про Платона. Адже і він у своєму листі до Ераста і Кориска, ґрунтуючись на єврейському Писанні, таким чином говорить про Отця і Сина: (4) «Ви по справедливості повинні принести клятву з усією серйозністю, але не з такою серйозністю, яка неприємна, а з спорідненим їй жартом, клянячися іменем Бога, влади і винуватця існуючого, якого, якщо ми є справжніми філософами, ми повинні знати». 1146 (5) Бог називається батьком також і в «Тимеї»: «Боги богів! Я ваш деміург і Батько всьому створеному». 1147 (103,1) Коли ж він говорить, що «все тяжіє до царя всього, і все відбувається заради нього, і він причина всього прекрасного. До другого ж – тяжіє друге, а до третього – третє», то це слід розуміти як вказівку на Святу Трійцю. Третій у ній – Святий Дух, другий – Син, через якого все виникло з волі Батька. 1148 Небесна подорож душі (2) Далі в десятій книзі «Держави» Платон згадує про якогось Еру, сина Вірменія з Памфілії, який був ні хто інший, як Зороастр: «Написано це Зороастром сином Вірменія, уродженим у Памфілії, який був убитий у битві, побував в Аїді і дізнався. 1149 (3) Цей Зороастр, як каже Платон, ожив через дванадцять днів після смерті вже на похоронному вогнищі. (4) Це може бути зрозуміло як натяк на воскресіння, або як вказівку на те, що при своєму сходженні душі повинні пройти через всі дванадцять знаків Зодіаку. Той самий шлях вони повторюють при сходження для [нового] ​​народження. 1150 (5) Саме так слід розуміти дванадцять подвигів Геракла, після скоєння яких душа нарешті звільняється від негараздів цього світу. (6) Не забудемо згадати і Емпедокла, оскільки саме згідно з вченням цього фізика всі речі періодично відновлюються, перетворюючись на вогненну сутність. 1151 (104,1) Цілком очевидно, що цієї ж думки дотримувався і Геракліт Ефеський, який навчав про вічний космос, але також і про інше, схильне до загибелі, усвідомлюючи проте, що цей останній у сенсі його «поділу» не відрізняється від попереднього, що знаходиться в певному стані. 1152 (2) Те ж, що єдиний, але що складається з сукупності сутностей космос він вважав вічним, випливає з наступного: «Цей космос, один і той же для всіх, не створив ніхто з богів, ніхто з людей, але він був, є і буде вічно живий вогонь, мірно загоряє». (3) А що він також вважав його народженим і схильним до загибелі, показують такі слова: «Звернення вогню: спочатку море. А [звернення] моря – наполовину земля, наполовину – πρηστήρ [ураган, вихор, вир]». 1153 (4) Це означає таке: вогонь, силою всім керуючого Логоса і Бога, перетворюється через повітря на вологу природу, на насіння космічної зміни, тобто на те, що він називає морем. З цього останнього з'являється земля і небо, і все, що міститься між ними. (5) Потім космос знову повертається до свого вихідного стану і спалахує, як це ясно з наступного висловлювання: «Море розтрачується і заповнюється до тієї ж міри, яка була перш, ніж воно стало землею». Те саме сказано і про інші першооснови. (105,1) Найбільш знамениті зі стоїків подібним чином вчать про загорянні космосу, його управлінні і, зокрема, про місце людини в ньому і про підтримку (έπιδιαμονης) нашої душі. 1154 (2) Платон у сьомій книзі «Держави» назвав земний день темрявою, маючи на увазі «князів темряви світу цього». 1155 В іншому ж місці, слідуючи Геракліту, він вчив, що сходження душі в тіло подібно до сна і смерті. 1156 (3) Але чи не те саме проголосив дух, що промовляє через Давида, про нашого Спасителя: «Я ліг і спав, але встаю, бо Господь підтримує мене»? (Пс. 3:6). (4) Отже, не тільки воскресіння Христа він алегорично назвав пробудженням, але й втілення Господа окреслив сон. (106,1) Сам Спаситель заповідає тому: «Пильнуйте!», тобто турбуйтеся про життя і про те, як звільнити свою душу від влади тіла. (2) У десятій книзі «Держави» Платон пророчо говорить про день Господній: «Усім, хто провів на тому лузі сім днів, на восьмий необхідно було встати і вирушити в дорогу, щоб пройти його за чотири дні». 1157 (3) Луг означає нерухому сферу, місце тихе та приємне, обитель святих. Сім днів – це рух семи планет і справи творіння, що відбуваються протягом семи днів і ведуть до заспокоєння. (4) Через всі ці [планетарні] блукання та рухи шлях веде на небо, до восьмого руху та восьмого дня. Чотири дні шляху, які здійснює душа, означають просування через чотири стихії. (107,1) Священний тиждень шанували не тільки юдеї, але й елліни, адже відповідно до семиричного циклу рухається весь космос, жива і рослинна природа. (2) Гесіод висловив це так: 1158 Дні священні, день перед першим числом, і четвертий, На сьомий день заблищало сонячне світло. 1159 І на сьоме, коли настав святий день... І в день сьомий, коли все відбудеться... На ранок сьомий ми залишили річку Ахерон. 1160 До сьомого ранку все відбудеться. День сьомий прекрасний, як сьоме творіння. Сімка є одночасно і перша і остання. Седмиця, створена на зоряному небі, виблискуючи, щодня відновлює круговий рух. 1161 (108,1) Седміца обожнюється і в елегії Солона. 1162 «Пророцтво» Платона про Спасителя (2) І хіба не пророцтво про спасіння промовляє Платон у другій книзі «Держави»? Справді, у Писанні сказано: «Видали праведників з нашого середовища, бо вони перешкода нам». (3) По Платону ж: «Настільки праведний людина піддасться бичування, тортури дибки, на нього накладуть кайдани, випалять йому очі і після всіх цих злих мук посадять на кол». 1163 (4) Послідовник Сократа Антисфен, перефразовуючи Писання: «Кому уподібните мене? – говорить Господь», пише: «Бог ні з чим не схожий. Тому ніяке зображення не може щось сказати про нього». 1164 (5) Цю думку висловлює Ксенофонт Афінський: «Той хто тримає у стрункому порядку весь всесвіт, (...) цей Бог, великі діяння якого ми бачимо, залишається незримим нам. Май на увазі також, що Сонце, яке ніби всім мабуть, не дозволяє проте людям уважно розглядати його, але якщо хтось надумає сміливо поглянути на нього, у того воно забирає зір ». 1165 (6) Хто тілесними очима побачить безсмертного Бога, небесного і істинного, що мешкає в зеніті? Адже навіть променям Сонця не в силах протистояти слабкий людський зір, – (109,1) Тому і Ксенофан з Колофона, навчаючи про те, що Бог єдиний і безтілесний, додає 1167 Один тільки Бог, між богів і людей найбільший, Не схожий зі смертними він ні ликом, ні розумом. ... люди вважають, що боги народжені, той самий одяг мають, і голос, і вигляд. Якби руки мали бики, чи леви [чи коні], Щоб малювати або творити статуї як люди, Коні тоді на коней, а бики на биків би схожих Намалювали богів, і тіла їх звалили Точно такими, як у кожного вигляд. (110,1) Прислухаємося до слів лірика Вакхіліда про божество, Безкарно і ні в чому не подібне до людей. 1168 (2) Стоїк Клеанф так розмірковує про Бога в одній зі своїх поем 1169: (3) Запитуєте, яка природа добра? Вислухайте! Воно впорядковане, справедливе, святе, благочестиве, самовладно, корисно, красиво, приємно, величаво, незалежно, завжди придатно, безстрашно, безжурно, рятівно, безболісно, вигідно, славно, непохитно, дружелюбно, знаменито, скромно, уважно, добросердечно, ревно, не старіє, безкорисливо, незмінно. (111,1) Він же, опосередковано гудаючи диявольське ідолопоклонство, додає: Раб той, хто придивляється до [людських] думок, Начебто з них можна витягти щось слушне. (2) Дійсно, вчення про божество не слід ґрунтуватися на думці більшості: (3) ... Ні, не можу повірити, щоб таємно, звичкою уподібнившись лиходію, До тебе сам Зевс під виглядом людини прокрався до спальні. каже Амфіон Антіопе. 1170 (4) А Софокл 1171 ще більш відвертий: Сам Зевс спав з матір'ю його, і не златим дощем чи в оперені фальшивим лебедем, але ніби діву Плевронську, її він забрюхав, як це може чоловік у розквіті сил. (5) Далі він, продовжуючи зображати у деталях нестримність Зевса, пише: (6) Негайно сходами до ложа діви І не доторкнувшись ні до їжі, ні до пиття. Його порив тягне серцевий до ложа, І ніч розкрила їм любовні обійми. (7) Але залишимо театралам їхні дурниці. Геракліт пише наступне: «Ось цю мова, що існує вічно, люди не розуміють перш, ніж вислухати, і вислухавши одного разу». 1172 (112,1) Меланіпід лірик співає 1173: Почуй мене батько, смертних подив, (2) Великому Парменіду, як його називає Платон у Софісті, приписуються такі слова про божественне: «Багато знаків тому, що суще не виникло і не схильне до загибелі, цілокупно, єдинородно, непохитно і ненароджене». 1174 (3) Гесіод же пише 1175: Ти царю, ти пан усім безсмертним, силою з тобою хто ж зрівняється? Теологія поетів та філософів (113,1) За словами історика Гекатея 1176, автора оповідань про Аврама і Єгиптян, Софокл вигукує зі сцени: (2) Воістину єдине божество, Небес та широкої землі влаштовувач, блакитної стихії моря та могутніх вітрів. Ми ж, смертні, в оманах і немочі наших сердець прагнучи втіхи, зводимо ідолів з каменю та міді, із злата та слонової кістки, їм свята і жертви присвячуємо, вважаючи це благочестивим. (114,1) Евріпід говорить 1177: Вгору поглянь у безмежний ефір, обіймає землю вологими обіймами. Ім'я йому Зевс, і він Бог. (2) Він же пише в «Періті» 1178: оплетений ефірним кільцем всю природу, ти оточений світлом і нічним мороком, та незліченним хороводом зірок. (3) Самонароджена істота, що походить від самого себе – це творчий розум, а решта – про космос, де світло протистоїть темряві. (4) Есхілу синові Євфоріона належать такі багатозначні слова 1179: Зевс – ефір, Зевс – земля, Зевс – небо, Зевс – все, що існує і все, що над ним. (115,1) Наскільки мені відомо, Платон згадує такі слова Геракліта: «Одна єдина мудра істота називатися не хоче і хоче ім'ям Зевса». (2) І ще: «Закон саме в тому, щоб коритися волі одного». (3) І, якщо завгодно, «маючи вуха, нехай почує» представлено Ефесцем у такому вигляді: «Ті, хто слухали, але не зрозуміли, подібні до глухих. Присутні - відсутні, говорить про них прислів'я». 1180 (4) Але чи не бажаєте почути думки еллінів про єдиний першопочаток? Тімей Локрський у своїй книзі «Про природу» свідчить про таке: «Єдиний початок всього не створено. Бо якби воно було створене, то початком стало б не воно, а те, що створило це перше». 1181 (5) Але така ж істинна думка випливає з наступного положення: «Слухай Ізраїлю, Господь Бог твій єдиний є і Йому мусить служити» (Втор. 6:4, 13). (6) Дивіться! Це той, хто всім відкритий (116,1) Гомер, не інакше як через божественне натхнення, натякає на Отця і Сина 1183 : Якщо «ніхто» навіщо один так ревеш ти? Але якщо хворий, то воля на те Зевса, її не уникнеш. Нам же, Кіклопам, потреби немає ні в Бозі, ні в Зевсі. (2) І Орфей 1184 ще до нього: О син великого Зевса, батько егідоносного Зевса. (3) Ксенократ Халкідонський, говорячи про верхнього Зевса і нижнього, мав на увазі, очевидно, Отця і Сина. 1185 (4) Однак Гомер, хоч і шануючи богів, зображує їх схильними до людських пристрастей, на відміну від Епікура, який взагалі відмовляється їх почитати. 1186 (117,1) Гомер, наприклад, пише 1187: Що ти мене, о Пеліде, сподіваючись на швидкі ноги, Смертний, переслідуєш бога безсмертного, чи досі (2) Справді, смертному не дано вловити Бога силою рук чи ніг, побачити або, іншими словами, усвідомити за допомогою органів чуття. (3) «Кому ви уподібните Бога, яку подобу знайдете Йому? - сказано в Писанні, - (4) Ідола виливає художник, або золотильник покриває його золотом ... »(Іс. 40:18). (118,1) Комічний поет Епіхарм 1188 дуже виразно говорить про Логоса в книзі «Держава»: Людина потребує розрахунку (λογισμός) та числа. Ми живемо числом та розрахунком, ось що рятує людей. Розум править людьми як слід і завжди рятує. Є людський розрахунок, а й божественний розум. Тільки розум людини від народження звернений до життя, А божественний – спочатку супроводжує мистецтв, І лише навчає людей тому, що їм вигідно. Бо не людина винайшла мистецтво, а Бог, Як і людський розум походить від Божественного. (119,1) Воістину Святий Дух так проповідує через Ісаю: «До чого Мені багато ваших жертв? – говорить Господь, – Я пересичений цілопаленнями баранів і туком відгодованої худоби і крові тільців, і ягнят, і козлів не хочу». І трохи далі: «Омийтеся, очистіться, видаліть злі діяння ваші з дум ваших» (Іс. 1:11, 16). (2) А комічний поет Менандр 1189 року говорить буквально так: О Памфіле, клянуся Зевсом, якщо інший Приносить у жертву безліч биків чи козлів, Або інших тварин, або якийсь витвір рук, Хламіду із золота або пурпуру, Або статуї з кістки чи берила І прагне таким шляхом залучити Божу милість, То він помиляється своїм порожнім розумом. Він повинен довести, що він гідний чоловік, Той, що шанує непорочність дів і чистоту подружжя, Не схильний до крадіжки чи грабунку Через пристрасть до багатства. Про Памфіл, Бог все бачить і недалеко від тебе. (3) «Хіба Я – Бог зблизька, а не Бог вдалині? Чи може людина створити щось у темряві, де Я не побачив би її?» – згідно з Єремією (Єр. 23:23–24). (120,1) І далі, перефразовуючи слова «приносите, праведні, жертви і надіяйтеся на Господа», (2) він же пише: Навіть кінчика чужої стріли. Адже Бог Радий тільки праведним справам, а не безчесним, І визнає багатство тільки тих, хто працює, День і ніч обробка землі. Тому принеси йому в жертву свою досконалу праведність, Не розкіш одягу, а чистоту серця. Не біжи, почувши гуркіт грому. Навіщо тобі це, якщо совість твоя чиста, друже мій? Бог все бачить, він недалеко від тебе. (3) «Якщо ти тільки скажеш, – каже Писання, – дивись, Я тут». 1190 (121,1) Комічний поет Діфіл так пише про суд: Невже ти, о Нікерате, думаєш, що ті, Хто у розкоші провів своє життя Уникнуть божественної суду, Є всевидюче Правосуддя, І дві різні дороги ведуть до Аїду: Праведним – одна, на неправедних же чекає інша. Однак якщо ти впевнений, що їх навіки сховає земля, То йди, грабуй, кради, бреши, все змішуй! Однак не обманюйся: є і в Аїді суд, Який вершиться суддею всьому, Богом, - Не зважусь вимовити його ім'я - І навіть лиходіям він дає довге земне життя. 1191 (2) І якщо смертний вважає, що день за днем Він може зло творити і уникнути Бога, Він мислить зло, і цю думку його Побачить Діке, звернувшись до нього. 1192 (3) Дивіться, що думають, що Бога немає, Він є, і якщо хтось творить добро, Народжений злим, – вигадує час, Адже Діке відпускає короткий термін. 1193 (4) Відповідно до нього трагік: І це буде так. Настане час, Коли ефір відкриє шлях золотокий Для таємного вогню. І полум'я пекуче спалить всю землю – І все, що під землею і над нею. І коли всьому настане загибель, і безодня морських хвиль зникне, І спорожніє земля, і не буде рослин І в спекотному повітрі не буде пташиних зграй, Тоді все поновить той, хто знищив. 1194 (2) Щось подібне знаходимо і в орфічних гімнах: І все приховано, він у променисте світло Все вивів знову зі святого серця, У багато разів прекрасніша. 1195 (3) Дійсно, якщо ми проведемо свято і праведно все це життя, ми будемо щасливі тут, але ще більше – там, після того, як покинемо цей світ. Замість тимчасового щастя там знайдемо ми вічний спокій: Ті, що живуть в одного вогнища і співтрапезники інших безсмертних, Вільні від людських пристрастей і незламні, – згідно з філософом Емпедоклом. 1196 (4) Ніхто не був такий великий, згідно з еллінським прислів'ям, щоб стати вище великої Діке, або ж такий малий і непомітний, щоб уникнути її погляду. (123,1) Той самий Орфей говорить так: Споглядай невідворотно божественний Логос, Стеж серцем за рухом твого розуму, Тримай свій шлях впевнено та прямо, Дивись лише на безсмертного Царя Усього. (2) В іншому місці він знову говорить про Бога, називаючи його невидимим і згадуючи якогось чоловіка халдейського роду, якому одному він відкрився. Тут, мабуть, йдеться про Авраама або його сина: Один тільки син роду Халдейського Знав правильний шлях зірок І рух сфер навколо землі, Їх рівномірний рух навколо осей І політ колісниць вітрів повітрям і над морем. (124,1) І як би перефразовуючи слова: «небо – трон Мій і земля – підніжжя ніг Моїх» (Іс. 66:1), він додає: Серед великого неба затверджений І земля стелиться біля його ніг. Його права рука сягає меж Океану, І підстави гір здригаються від його гніву. Ніхто не в змозі протистояти йому. Він – початок всьому, небесному та земному, Він – спочатку, середина і кінець. Але більшого я не можу сказати тобі: Мій голос і розум збентежені. Він усім править зі своїх висот, і так далі. 1197 (2) Ці слова прояснюють вислів пророка: «І якби Ти розірвав небеса і зійшов, гори здригнулися б від лиця Твого. І вони розтанули б як віск від вогню» (Іс. 64:1–2). (125,1) І знову Ісая питає: «Хто вичерпав води жменькою Своєю та п'яддю виміряв небеса?» (Іс. 40:12). О пан ефіру, Аїда, моря та землі, Від чийого грому тремтить Олімп, Кого бояться і демони, і боги, Кому підвладні незламні мойри. (2) Вічна істота, Мати і Батько (μητροπάτωρ), Все тремтить від твого гніву, Ти рухаєш вітрами і огортаєш землю туманом, Розтинаєш блискавками широкий ефір. Світила рухаються, підкоряючись порядку, (3) Навколо твого трону вогню Стоять працьовиті посланці, Покликаний служити потребам людей. Спасибі тобі, молода весно Розкидає пурпурні квіти, Ти посилаєш зиму з крижаними хмарами, Ти даруєш нам урожай винограду і фруктів. (126.1) І далі він пише про Бога, називаючи його Всемогутнім: Незнищенна, безсмертна, якою говорять тільки безсмертні, Прийди, найбільший із богів, У супроводі великої потреби, Страшний, непереможний, великий і незнищенний, (2) Називаючи Бога μητροπάτωρ, він не тільки чітко вказує, що все було створено «з нічого», але також запобігає будь-якій спробі представити «божественного чоловіка» як партнера у творінні. (3) Слова пророка Осії 1199: "Я встановлюю грім і створюю вітер, і руками Моїми були створені небесні війська" (4) і слова Мойсея: "Ви бачите тепер, це Я, і немає іншого Бога, крім Мене. Я вбиваю і Я оживляю, Я б'ю і Я зцілюю, і ніщо не врятує з Моєї руки" 1200 (5) перефразовано на Орфей так: О ти, що вселяєш смертні печалі, Там війни жорстокі і доля жалюгідна, Де ж були радощі зараз? 1201 (127,1) Але чи не про те саме говорить і Архіло Паросський? О Зевс, батько Зевс, небо – твоє володіння, і ти накликаєш на людей злісні та несправедливі сили. 1202 (2) І знову, згідно з Фракійцем Орфеєм: і земля стелиться біля його ніг. 1203 (3) І це, очевидно, перифраз слів Писання: «Господь рятує цілі міста і рука Його захоплює цілі землі як гнізда», «Він створив землю силою Своєю і утвердив всесвіт мудрістю Своєю». 1204 (4) Фокілід, називаючи ангелів демонами, вважає, що одні з них добрі, а інші – злі. Але так само вчимо і ми, називаючи деяких ангелів бунтівними 1205 : Різні демони пов'язані з людиною, Але, безперечно, є й такі, які охороняють його від зла. (128,1) Філімон 1206, комічний поет, справедливо засуджує ідолопоклонство в таких словах: Τύχη – не божественна і не божество, Все, що відбувається випадково, називається так. (2) А Софокл трагік говорить 1207: Навіть богам недоступне все, що завгодно, Але тільки Зевсу: адже він почав і він же кінець. (3) Або, згідно з Орфеєм 1208: Єдиний володар та демон, Велике і блискуче небесне склепіння. Він один все створив і надає руху вогонь, воду і землю. (129,1) Лірик Піндар у вакхічному захопленні вигукує 1209 : Бог, який створив усіх смертних. Сподіваєшся на мудрість? Рідкісна вона серед людей. Не проникнеш тлінним розумом у божу пораду, Жінкою смертною народжений, - то він запозичує цю думку з наступного: (4) «Хто зрозумів розум Бога і був радником у нього?» (Іс. 40:13). (5) І Гесіод, в повній з ним злагоді, пише 1211: Де той віщун із земних і смертних, Хто збагнув розум скіпетроносного Зевса? Подібним чином і слідуючи Гесіоду пише Солон Афінський у своїх елегіях 1212 : Незбагненний розум безсмертних для людей. (130,1) Далі, згідно з Мойсеєм, на знак неслухняності жінці було призначено народжувати в муках. Так і поет, далеко не невідомий, пише 1213: Їм перепочинку ні вночі не буде, ні вдень від праці та від горя, І від нещасть. Турботи важкі боги дадуть їм. (2) Гомер 1214 ж говорячи, що Бог розпростер, мислитель, ваги золоті, цим вказує на те, що Бог справедливий. (3) Комічному поетові Менандру 1215 належать добрі слова про божественне: Даний на службу кожному демон з народження, Той, що таємниче життя спрямовує на благо. І думати, що він злий і розбещений – шалено. άπαντα δ αγαθόν είναι τον θεόν, – і це означає або те, що «кожний Бог благ (πάντα θεόν άγαθόνς)», або, що краще, «Бог благ у всьому (έν πασι τον θεόν άγαθόν)». (131,1) Трагік Есхіл, говорячи про божественну могутність, не вагаючись, називає його Всевишнім 1216 : (2) Відрізняй богів від смертних і не думай, Що Бог подібний до тебе і тілесний, Ти його не знаєш. Ось він вогонь У його лютій силі, ось – вода чи морок. Він може бути видом дикому звіру подібним, Вітром та хмарою, блискавкою, громом та зливою. (3) Море і скелі підвладні йому, І джерела вод, і потоки. І здригаються гори, земля та морські глибини, Якщо на них дивиться моторошне око владики: Всемогутня Всевишнього слава. (4) Чи не здається вам, що це просто перефразоване: «Перед лицем Господа тремтить земля» (Пс. 113:7)? (132,1) Знавець майбутнього Аполлон, проголошуючи славу Бога, розповів про Афіні, яка, прийшовши до Зевса, просила його допомогти Аттіці у дні, коли Мідійці напали на Елладу. (2) Оракул був такий 1217 : Не в змозі пом'якшити Олімпійця Афіна-Паллада, З благаннями до нього підступаючи чи хитрою порадою. Безліч храмів безсмертних богів полум'я погубить, в страху і тремтінні піт вони источают, (133,1) Феарид у своїй книзі «Про природу» пише: «Першпочаток всього, справжній початок усьому, єдиний; адже саме воно знаходиться на початку, єдине та єдине». (2) Істинно, немає нічого, крім великого царя, - каже Орфей. 1218 (3) А комічний поет Діфіл вимовив такий гном 1219 : Усього сущого батька одного шануй, зараз і навіки, Винахідника та творця всіх благ. (4) Платон цілком справедливо каже, що «належить кращі натури змушувати опановувати тим знанням, яке ми раніше назвали найвищим, тобто вмінню бачити благо і здійснювати сходження до нього», (5) адже [вивести до світла] – це не те, що перевернути черепок? Так само, душу необхідно повернути від якогось сутінкового дня до справжнього дня буття. І таке сходження ми по праву назвемо прагненням мудрості». 1220 (6) Тих, хто вступив на цей шлях, він зараховує до роду «золотих» людей: «Всі ви брати» 1221 , але тільки ті, що належать до цього роду, мають здатність до правильного судження. Вроджене знання Бога та природна теологія (7) Батька і Творця всього, через деяку вроджену здатність, яку не треба вчити, люди осягають як початок, що є у всьому. Нежива природа всіляко прагне живої. З одухотворених істот одні народжені безсмертними і працюють при світлі дня, інші ж – смертні. З цих останніх деякі постійно занурені в страх, перебуваючи в їхньому материнському утробі, що носить, інші ж здатні розумно розпоряджатися своєю свободою. (8) Всі люди діляться на еллінів і варварів, але при цьому жоден з людських пологів, чи то землероби, кочівники чи міські жителі, не може жити без вродженого почуття віри у досконалу істоту. (9) Саме тому всі народи Заходу, і ті, чиї володіння простягаються навіть до східних берегів або північних та південних вітрів, мають єдине уявлення про владику, що височить над усім. Це тому, що найважливіші з його діянь однаково поширені усім. (134, 1) Найкращі з еллінів, що займаються багатьма науками і філософією, далі всіх інших просунулися у вивченні варварської мудрості, приймаючи невидимого, єдиного і могутнього Бога, творця і першопричину всього найкращого. Але навіть вони не знали всіх наслідків цих істин, за винятком тих випадків, коли були навчені нами. І не в силах осягнути божественну природу, вони обмежувалися, як ми неодноразово зазначали, лише більш менш істинним приблизним її описом. (2) Адже справедливо говорить апостол: «Невже Бог є Бог тільки юдеїв, а й не еллінів?» (Рим.3: 29). Він вказує тут не тільки на те, що Бог стане Богом для еллінів, які повірили в нього, але й на те, що Господь може стати Богом для всіх, будучи Вседержителем всього сущого, (3) в тому числі і для тих, кому недоступне істинне знання Бога, розуміння, що Він є, що Він Господь, Отець і Творець, а також інші. (135.1) І пророки рішуче вказують на те саме. Ісая, наприклад, каже: «А якщо ти скажеш: «Ми надіємося на Господа, Бога нашого, то тепер укладемо союз з моїм паном, царем Ассирії». І далі: «І хіба я прийшов на цю землю без волі Господа, щоб знищити її?» 1222 (2) Тож Йона силою пророцтва говорить про те саме: "І прийшов до нього капітан корабля та й сказав йому: Чого ти спиш? Устань, поклич свого Бога, може, Він спасе нас і не загинемо?" (Івана 1:6). (3) Словами «Твій Бог» він показав, що вважає себе людиною, яка знає Бога, а продовження фрази «щоб Він міг врятувати нас» дає зрозуміти, що ідея Всемогутнього вже була присутня в умах язичників, хоча вони ще не вірили в Нього. (4) Далі сказано: «І сказав він їм: Я юдей, шаную Господа Бога неба, що створив море і сушу». (136.1) «Тоді вони заволали: Молимося до Тебе, Господи, щоб ми не загинули за душу цього чоловіка». 1223 (2) Малахія пророк вкладає наступні слова в уста Господеві: «Приношення рук ваших не до вподоби Мені, бо від сходу Сонця і до заходу велике буде ім'я Моє серед народів, і на кожному місці буде принесена Мені жертва», (3) І знову: «Бо Я цар великий і ім'я Моє явлено в народах. Про яке ім'я тут йдеться? Про ім'я Отця, таємниче явлене через Сина, Бога-Творця, як його називають елліни. 1224 Ще раз про поетів та філософів (4) Про вільну волю Платон вчить так: «Добродій не є лише надбання будь-якого одного шанувальника або нешанувальника її. Кожен долучається до неї більшою чи меншою мірою. І вина лежить на тому, хто вибирає, Бог же – невинний». 1225 Бог дійсно не може бути причиною зла. (5) Лірик так говорить про це 1226: Про війнолюбні Трояни, всевишній Зевс, що всіх бачить Не є причина скорбот смертних, Однак кожна людина в змозі сама Знайти шлях святий і чистий Діке, Супроводжується правомірністю та обережною Фемідою, І благословенні ваші батьки, Якщо всі вони мешкають у вашому домі. (137,1) Про Зевсе-Спасителя, чоловіка Феміди, царя спасительного і праведного, Піндар говорить у таких словах 1227 : Спочатку справедливу Феміду небесну На колісниці златою до крутого берега океану Мойри підводять, до самого початку сяючих сходів, Що ведуть на високий Олімп, Перед очима рятівника Зевса як його дружину. Золотоувінчані та плодоносні. (2) Той же, хто не бажає підкоритися велінню істини, і надто гордий своїми людськими вченнями, воістину нещасний і перебуває в тяжкому становищі, згідно з Евріпідом 1228 : Хоч вони й бачать це, але не знаючи Бога і Обговорюючи небесні явища, Вони мимоволі промовляють безглузді софізми, Розпускаючи свою мову, говорячи навмання про невидимого, Претендуючи на те, що знають їм недоступне. (138,1) Саме тому охочі дізнатися справжнє вчення не повинні нехтувати обіцянкою Парменіда Елейського 1229 : Ти дізнаєшся про ефірну природу і те, що в ефірі, Знаки та справи чистого променистого Сонця, Ті, що роблять його невидимим, і звідки вони виникли, Дізнаєшся також про кругові рухи цілоокого Місяця, І природу, і всеосяжне небо, Звідки воно народилося і як необхідна Необхідність Скувала його стерегти межі зірок. (2) А Метродор, хоч і епікуреєць, але не інакше як з божественного натхнення сказав таке: «Пам'ятай, Менестрате, що ти народжений смертним, і термін твого життя не переступить відпущених кордонів. А тому підноси душу твою до вічного і безмежного, до того, що «буде і вже було» 1230». можна назвати найблаженнішими і які ми чинили ще будучи непорочними і не причетними до зла, яке чекало на нас згодом, допущені до видінь непорочних, простих, непохитних і щасливих, споглядаючи їх у світлі чистому і чисті самі, ще не відзначені тією оболонкою, яку ми тепер називаємо тілом. 1232 (139,1) Небо називається піфагорійцями Антихтоном (Противозім'ям), і на цій іншій землі, за словами Єремії, «залічу тебе до числа Моїх дітей, і дам тобі омріяну землю, найпрекрасніша спадщина всемогутнього Бога» (Єр. 3:19), і успадкувала. (2) Безліч інших прикладів спадає мені на думку, але ми повинні зупинитися на цьому і зберегти наше оповідання в розумних межах, щоб не уподібнитися тим, про кого трагік Агафон сказав 1233 : Їм побічні відносини – найважливіші, а справжні праці – лише між ділом. (140,1) Показавши з достатньою ясністю, у якому сенсі Господь назвав еллінів злодіями, я свідомо залишаю розбір думок філософів. (2) Адже якби я продовжив його, то ніколи б не скінчив, як би не розширював ці мої нотатки для пам'яті, і скрізь би я натрапляв на свідчення того, що елліни запозичили свою мудрість із варварської філософії. (3) Ми обов'язково повернемося ще раз до думок еллінів, коли наша міркування торкнеться вчення про перші принципи. (4) Все попереднє, тим не менш, показує, яким чином належить ставитися до еллінських писань, щоб зуміти «уникнути хвиль» 1234 і не бути перекинутим ними. (5) Або, як справедливо говорить Емпедокл 1235: здобув багатство розуму у розумінні Божественного. Жалюгідний той, хто плекає темну думку про богів. Він чудово і натхненно показує, що знання і незнання ведуть, відповідно, до щастя або до нещастя, (6) бо «надзвичайно багато знавцями повинні бути будь-мудрі мужі» 1236 , згідно з Гераклітом, і дійсно, необхідно хто хоче стати доброзичливим. 1237 (141,1) Таким чином, з вищесказаного стає ясно, що божественне благодіяння вічне, і що всім народам, згідно з їхньою гідністю, властиве природне благочестя, джерелом якого є ніким не створена і не має іншого початку першопричина. (2) Адже Бог не став Господом або доброю істотою, але завжди був і є таким, яким він є Богом. І він ніколи не припинить робити добро, все призводячи до необхідного завершення. (3) І кожен з нас, такою мірою як він сам бажає, має частку в його благодіяннях. Індивідуальна ж ступінь обраності залежить від досягнення правильного вибору, зробленого кожною душею, і зажадав від зусиль, що вона докладає до здійснення. (4) На цьому ми закінчуємо п'яту книгу наших Стромат, гностичних нотаток для пам'яті, присвячених істинній філософії. Вчення про справжній гносис, коротко викладений у четвертій книзі, присвячені шоста і сьома книги Стромат. "Батьківщина" передбачає наявність сина. Порівн. Origenes, De principiis I 2, 10; У Johan. Х 246, а також гностичний Tractatus Tripartitus 51, 8–15 Zandee. Про «гностичний канон», правило чи традицію, яким слідують гностики і які невідомі непосвяченим, Климент говорить неодноразово. Див. про це четвертий розділ книги R.С.Р.Hanson, Origen's Doctrine of Tradition (London, 1954). Порівн. ін. 14:6–7, ἐπιβολὴ καὶ διάληψίς – це епікурейські терміни. Цей пасаж містить лакуну та коригується відповідно до доповнення Фрюхтеля. Загалом сюжет стосується проблеми «природної теології». Якщо Бог не пізнаний, то як ми можемо знати про нього? Іван Дамаскін (Exp. fidei 3.4–5 Kotter) прагнув розв'язати цю проблему, так само припускаючи, що наша віра в Бога властива нам «за природою». Термін «синівство» грав найважливішу роль системі Василида (у викладі Іполита). Докладніше див. коментар до цього місця. Есхіл, Скутий Прометей, 44. Порівн. Sextus Empiricus, Adv. Math. XI, 25. 316; Х1, 59; Pyrr. Hyp. II, 97; Sirianus, Schol. у Hermog. II 42, 1 Rabe; Aulus Gell., Noctes Atticae V 10, 3; Maximus Confessor, Schol. in opera Dionysii, 11р. 215. Див. нижче 11,6 та наш коментар до цього місця. Порівн. Topica 1, 11, 105а 3-9; Xenophon, Mem. IV 4, 19-20. Порівн. Платон, Федон 81е2; 81с7; 79d1. Платон, Післязаконня, 973 c3-6. Згідно з Плутархом (Нума, 16) він наказав побудувати храм Вірності та Терміну (богу кордонів), оскільки повага до кордонів є основою світу. Дивне припущення Климента (слід за Філоном Олександрійським?), що Нума був піфагорійцем, відбиває його піфагорійські уподобання. Докладніше див. коментар та відповідний розділ вступу. Цей пасаж є виклад того, що можна знайти у Філону Олександрійського (De Cherubim, 4–7; cf. Philo, De Abrahamo 82, De mutatione nominum, 66), і є яскравим прикладом олександрійського екзегетичного методу. Подібного роду тлумачення, незалежні і висхідні до Філон, нам вже зустрічалися і ще неодноразово зустрінуться в тексті «Стромат». Heraclites, fr. 19-20 Marcovich (28 DK). Chrysippus, fr. phys. 630 Arnim; cf. Heraclitus, fr 82 Marcovich (66 DK). Порівн. Origen., Contra Celsum V, 20; IV, 68. Ця ідея про залежність еллінів від «варварської філософії», тобто іудейських та християнських навчань, була дуже популярною за часів Климента. Докладніше про це див. чотирнадцятий розділ цієї книги Стромат, повністю присвячений «плагіату еллінів». Порівн. Стром., I, 87. Порівн. Побут. 6: 2; Енох. 16: 3; Тертуліан, Про душу, 2, 3. Софокл, Цар Едіп, 110-111. Menander, fr. 164 Koerte. Тімон із Фліунта був учнем засновника скептицизму Піррона. Наведений Климентом уривок (Timo Phliasius, fr. 795-96 L. Lloud-Jones-Parsons, Suppl. Hell.) є пародією на Іліаду (V, 518; VI, 440-443). Докладніше про ці фігури див. No. 207 Preger (Inscript. Gr. Metr.). I Кор. 4: 15 . Порівн. I Петро. 1: 3.23. Empedocles, fr. 17, 21 DK (31, 21 Bollack; пров. А. Лебедєва). Порівн. Empedocles, fr. 17, 7 (31, 7). Платон, Держава, V 475 e. Можливо, тут йдеться про Федір, 246а. Однак тут Платон міркує про душу, а чи не про істину. Гесіод, Праці та дні, 287–289; cf. Euripides, fr. 432 Nauck (TGF). Цей уривок є парафразом, що приписується різним авторам. Порівн. Poet. Lyr. Gr., 86b (959 Page, PMG). Платон, Держава, VI 494а3. Cleanthes, fr. 559 Arnim; fr. 4 Powell. Сf. CAF III, ii 518. Автор невідомий. Можливо, тут міститься вказівка ​​на «відкрите голосування», коли рішення приймається на користь тих, чия «думка» звучить голосніше. Empedocles, fr. 4 ДК (27 Bollack). Ця пропозиція є платонічною ремінісценцією. Порівн. Держава, 475е5, Федон, 69с5, Федір 247а7-8. Піндар, Істм. 2, 5-7 (пер. М. Гаспарова). Жук-скарабей зображувався мовою бога Апіса. Sophocles, fr. Inc. 704 Nauck, 771 Radt. I Кор. 3: 10.12. Рим.1: 11 . Порівн. Porphyrius, Vita Pythagorae, 42; Plutarchus, Quest. conv. VIII, 7, 727 с. Jamblichus (Protrepticus 21) дає наступний коментар: «... тобто будь стриманий на мову перед іншими, слідуючи богам». Гомер, Іліада, IХ, 311. τρύξετε – від τρυϒών горлиця. Тобто буквально «докучати воркуванням і нашіптуванням». Мається на увазі міф про Філомеля, вбивці своїх дітей. Порівн. Plutarchus, Quest. conv., VIII, 727d; Про міф про цикади див. Платон, Федр, 259bd. Автор цього тексту невідомий. Th. Bergk (PLG III, adesp. 87, р. 1341) вважає, що автором може бути Піндар. Порівн. fr. Inc. 960 Page (Poet. Mel. Gr.). Порівн. Plutarchus, Quest. conv. 728 с. Грецьке слово τῦφος означає одночасно чад, дим і гордість, пиха. Аналогічно, ἀναζέσασα παύσηται означає «перестати кипіти, бити ключем» та «спалахувати гнівом». Це прояснює зміст вислову. Порівн. Plutarchus, Quest. conv. 728 b: «Не слід подружжю залишати неприбраним ложі, як нагадування про проведену ніч». Порівн. Мт. 19:23; Мк. 10:23; Лк. 18:24. Порівн. Jamblichus, De vita pythagorica, 84; Prot., 21. Мається на увазі храм Ізіди. Втім, грецькі храми Афіни та Зевса також були «позбавлені покрівлі», відкритими. Порівн. Porphyrius, De antro nympharum, 6; Порівн. Stahlin, арр. crit., ad loc. Ймовірно, мається на увазі піфагорієць Еврит, який жив у четвертому столітті до н.е., проте пасаж, який цитує Климент, взятий ним з іншого (псевдо-піфагорійського) трактату «Про царство», який належить нікому Екфанту (Thesleff, Introd., 69). Платон, Закони, VII 792d3. CAF III, нар. 483, adesp. 395. Мт. 18:3. Порфирій (Vita Pythagorae, 42) коментує цей вислів: «... не бажай». Гомер говорить про рівність спадків, яку не можуть переступити ні людина, ні бог (Іліада, XV, 209). Евріпід, Фінікійські жінки 536–540 (пер. І. Анненського). Prodikus, fr. 2 DK Xenophon, Memorabilia P, 1, 21–34. Мається на увазі відома історія про доблесть і порок, які сваряться між собою за душу Геракла. Ямвліх, De vita Pythagorica, 83: «... бо невідомо, чи чисті ті, хто відвідує ці місця». Historian of the Hellenistic era. See: Aristocritos, fr. 4 FHG, IV 336 (fr. 6 FGrH 493). Евфоріон з Халкіди, поет кінця III століття до н.е., фр. 66 Powell. ср. Стром. V 50, 3. У цьому розділі Климент слідує за Філоном Олександрійським; De vita Mosis II, 87–88.101.102–103.104.122.124. Точну послідовність цитат і парафраз див. в покажчику. Для аналізу цього тексту див. A. van den Hoek, Clement of Alexandria and his Use of Philo (Leiden, 1988), p. 116–147. гал. 5:25; II Cor. 5:7. [Euripides] Peritoos, fr. 594 Critias fr.18 DK. ἀεροτόμος – chopping the air. I Cor. 11:3; II Cor. 11:31. Or "Gnostic word." ср. Aristotle, Nicomachean Ethics IV, 13, 1127a24. ср. Plutarch., De Is. et Os., 34. ср. Plutarch., De Is. et Os., 32. Так називалися процесії на честь Вакха. Pherekydes, fr. 113 FHG, p. 98; FGrH 3 F 174. Androcydes, fr. 2 Holk (De acusm. sive symb. Pyth., p. 47). Dionysius Thrac., fr. 2 Шмідт (фр. 52 K. Linke, Die Fragmente des Grammatikers Dionysios Thrax, Berlin - New York, 1977). ср. Р. Пфайффер, Історія класичної науки, стор. 266 f. For rotating wheels see: Heron, Pneumatica 1 32; Plutarch., Numa 14, 9, 69 f – 70 a. Orpheus, fr. 227 Kern (translated by A. Lebedev). Didymus, Symposiaca, fr. 9 Шмідт (Didymi Chalcenteri Grammatici Alexandrini Fr., Leipzig, 1854). Далі Климент наводить кілька зразків для запам'ятовування (ὑπογραμμοί), які були в ході у шкільній освіті. Orpheus, fr. 219 Kern (Орф. фрагм. У 219с5а Лебедєв). Philyllios, fr. 20, CAF I, p. 787. Neanthes, fr. 27 FHG (FgrHist 84 F 36). Euphorion, fr. 3 Powell, нар. 29. Dionysios Iambos, ap. Duntzer, Fragm. d. ep. Poes. d. Gr. II, p. 91. Cratinos, fr. 13 CAF II, нар. 293. Телхіни - міфічні діти Океану вважалися першими мешканцями острова Родос. Simmias Rhod., fr. 11 Powell, нар. 113. πλῆκτρον – це паличка, якою били по струнах кіфари або ліри і взагалі те, чим ударяють (від πλήσσω – ударяти, бити). Cleanthes, fr. 502 Arnim. Stahlin σύνδεσις – зв'язок, MS (L) σύνεσις – зустріч, злиття, а також розум, здоровий глузд. Aratus, Phaenomena, 22-24. Empedocles, fr. 38 ДК (320 Bollack). Callimachus, fr. 194, 28 Pfeiffer. Родоначальник аттичної трагедії, VI ст. до н. Thespis, fr. 4 TGF. Cр. I Фес. 5:2.4; II Петро. 3:10: «І прийде день Господній, як тати (κλέπτης)». Orpheus, fr. 33 Керн (22 Лебедєв). Лев. 11: 7.13–14; Втор. 14: 8.12–13. Варнава, Послання 10, 1. Варнава, Послання 10, 11–12. Пс. 17:25.26; cf. Климент Римський , Перше послання до Коринтян 46, 2–3. Theognidea, 35-36; Порівн. Платон, Менон 95 d. Платон, Федір, 247 b; Xenophon, Memorabilia I 2, 20. Gaius, Institutiones II, 102 кв. Фрагмент із листа Лісія Гіппарха. Див: Thesleff, Pythagorean Texts, нар. 111-114, cf. Jamblichus, De vita pythagorica 75. Jamblichus, De vita pythagorica 199. Порівн. 8 (Hyppas.) fr. 2 DK. II Кор. 6, 14–15. Cр. Платон, Закони V, 727е. Порівн. Origen, Contra Celsum I 7, 60. Платон, Держава, Х, 614 b; Горгій, 524 а; Федон, 112 а; Протагор, 320 d; Тімей, 25 d; Критій, 108 слід. Порівн. 8 (Hyppas.) fr. 2 DK. Арістотель, Топіка I 1, 100b19. Empedocles, fr. 3, 67 DK (14, 6-7 Bollack). Heraclitus, fr. 104 Marcovich (29 DK). Demosthenes, De corona, 296, де також згадується "зрадник" Гіппарх. Епітет із Платон, Софіст, 237 а. Parmenides, fr. 1, 29-30 DK. Далі йде велика цитата із послання псевдо-Варнави (6, 5-10). Cр. Книга промов Ісуса 24: 16; cf. Spruche Jesu, p. 94; Resch, Agraphon 84 (S. 108). Пс. 50:8, 18:3–4; Єр. 23:24. Тут мають на увазі міф про Пандорі. Cр. Гомер, Іліада, XXIV, 527-533; Гесіод, Праці та дні, 94 сл. [Платон], Лист II, 312 d, 314 b-с. Cр. Платон, Федон 65 е - 67 d. Лев. 1:6. Порівн. Philo, De sacrificiis Abelis et Caini, 84. De sacrificiis Abelis та Caini, 95.98.100.96. Callimachos, Epigr. 46, 4 (Anth. Pal. ХП, 150, II р. 94 Pfeiffer 1950). Bacchylides, Fr. 5 Snell. Див Підар, Вакхілід. Оди, фрагменти. Переклад М.Л. Гаспарова (Москва, 1980). Порівн. Theodoretus, Graecorum affectiorum curatio I, 78; Cyrill. Alex., Contra Julian., I. Isocrates, Panath. 30–32. Той самий епітет cf. Sextus Empiricus, Adv. Math. I, 288; Origen, Contra Celsum IV, 77. Euripides, Fr. Inc. 912 TGF. В іншому читанні: тимчасовість. Вих. 33: 13 . Cр. Стромати II 6, 1.; Philo, De posteritate Caini, 14–16. Притч. 30: 2–3. Цей знаменитий пасаж про божественну φρόνησις у Септуагінті читається так: «Я не маю мудрості і не знаю святих». Втор. 30:15–20 . Цей пасаж, як і попередній, трохи змінено у тексті Климента, проти канонічної версією Септуагінти. Cр. Платон, Держава, VII, 532 a-b. Euripides, Fr. dub. 1130. Евріпід, Геракл, 1345-6; переклад І. Анненського. Це місце невідоме, проте приписується Платону також Теодоретом (Graec. affect. curatio IV, 34; VII, 48). Можливо, що обидва ці автори спиралися на якесь невідоме нам джерело, типу антології. Zeno, fr. 264 Arnim. Порівн. Origen., Contra Celsum I, 5; Epiphanius, Panarion, III 36. Платон, Закони, ХІІ, 955-956а. Платон, Лист VII, 341 с. Апокрифічний апокаліпсис Софонії. Платон, Тімей, 28 c; Лист VII, 341 с-d. Orpheus, fr. 245, 8-10.14-16 Kern. Тімей, 31 а. Далі сказано: «...те, що обіймає всі умопостигаемые живі істоти ...вірніше було б вважати чином космосу». Климент Римський, Перше послання до Коринтян, 20, 8. Побут. 18:6; cf. Philo, De Sacrificiis Abelis та Caini 59–62. Cр. Климент Алекс., Педагог, ІІІ, 1; Plutarchus, Mor, 898 е. Solon, fr. 16 Diehl; 16 West. βυθός – термін, що використовується гностиками валентиніанами. Див коментар. Λεκτέον – присудок, предикат. Cр. Арістотель, Друга Аналітика I 2, 71b20. Порівн. Платон, Федір, 246с. Менон, 100 b (пров. С. Ошерова). Тімей, 40 d-e (пров. С. Аверінцева). Empedocles, fr. 17, 14 DK (31, 14 Bollack). Cр. Арістотель, Нікомахова етика VI 2, 1139a20; VI 4, 1140a1; Євдемова етика, II 6; 1222b20; II 8, 1224a28. Саме так говорить Платон (Протагор, 345 d): oujdev eJkw>n kako>v. Аристотель, Никомахова етика, X 5, 1175b26: «З кожною діяльністю пов'язане своє задоволення, так із доброчесною діяльністю пов'язане добре задоволення, з поганою ж - порочне». Xenocrates, fr. 21 Heinze (Див. і нове видання фрагментів: Isnardi-Parente M. Senocrate-Ermodorö Fragmenti. Naples, 1982, ad. loc.). Democritus, А 79 DK, cf. А 116, 117. Diogenus Laertius, IX, 45; Plutarchus, Quest. Conv. VIII, 10, 2 р. 734 f - 735 b. Порівн. так само: «А Демокріт, який включав у число богів то образи, що розгулялися навколо, то ту природу, яка ці образи з себе випускає ... хіба не впав у найбільшу помилку?» (Cicero, De natura deorum II 12 р. 29, пров. М.І. Ризького). Таких творів Климента не збереглося. «Про пророцтва» – це, можливо, його записник, званий Пророчі еклоги. Fr. 12 Marcovich (86 DK; переклад А. Лебедєва). Chrysippus, fr. phys. 1035 р. Arnim; Порівн. Стром. I, 53; Протр. 5. Порівн. Chrysippus, fr. phys. 300, 301, 311 Arnim; Платон, Тімей, 48 сл. (про це Климент говорить далі докладніше); cf.: Alkinoos, Didascalicos VII, 2-3. Еккл. 1:2. Epicurea, fr. 383 Usener. Держава, Х 615е - 616а. Cр. Платон, Федон 112е – 113d. Остання з назв річок означає «вогняна річка». "Кокіт" - букв. означає "завивання". Біля річки Ахеронта Геродотом (V 92,7) відбувався обряд викликання померлих. Тімей, 26 b-с; Порівн. Стром.V 78, 1 сл. Порівн. Chrysippus, fr. phys. 574 Arnim. Виправлення Штеліна. У рукописі та в Євсевія: aJgi>an. Ця безвидна земля далі протиставляється Климентом видимої та дотик. [Платон] Аксіох, 365 е: «Ми – це душа, безсмертна істота, замкнене в схильному до загибелі узилище». Порівн. Платон, Федір, 246 а-b. Порівн. Philo, Quis rerum divinarum heres, 231. Порівн. e.g. Chrysippus, fr. mor. 6 Arnim. Порівн. Закони, IV 716d1–2; Лісід, 214с6-7. Євангеліє Євреїв (Євр. Euang. fr.16 Handmann). Порівн. Diogenes Laertius I, 36. Antipater Tarsensis, fr. 56 Arnim. Φιλομήτορα; Див. Стром. II 150, 1 де він названий φιλάδελφον. Платон, Держава, ІІІ, 415а; V 479е. Платон, Теетет, 173 с - 174 а. Ця цитата з Арістобула (Stahlin, II, 392; cf. Eusebius, Ргер. Euang. XIII 12,3). Callimachus, fr. 192, 1-3; 493 Pfeiffer. Chrysippus, fr. phys. 1134 р. Arnim (пер. А.А. Столярова). Це визначення збігається з тим, що дає Гален (Мед. опр. 95), додаючи «...і що рухається сам собою». Вих. 3: 3; cf. Origen., In Johan. XIII 124. Іліада, XIV 206. Зауважимо, що за деякими уявленнями Тифія дійсно означала Землю (Schol. Hom.). Швидше за все, назва походить від τήθη – годувальниця, мати всього. Pindarus, fr. 108 b Snell-Maehler. μυθέεται – Diels: beredet mit sich; Voulet: "medite"; Баммель: "все сам вирішує". Democrites, fr. 30 DK. [Платон] Лист VI 323 d. [Платон] Лист II, 312 е; cf. Origen., Contra Celsum VI, 18. Неточна цитата із Держави, Х 614 b. Empedocles, fr. 13 ДК (44 Bollack). Heraclitus fr. 30 DK (51 Marcovich; переклад фрагментів А. Лебедєва). Fr. 31 ДК (53 Marcovich). Chrysippus, fr. phys. 590 Arnim. Держава, VII 521с. Еф. 6: 12 . Порівн. Стром. III 21, 1 (тут висловлювання Геракліта наводиться повністю). Heraclit., fr. 21ДК (49 Marcovich). Cр. Платон, Федон, 95cd. [Hesiod] fr. dub. 273 Rzach; fr. dub. 362 Merkelbach-West. Homer, fr. dub. Kinkel (EGF 1, 75), cf. Od. V 262. Callimachus, fr. dub. 145 Schneider. R. Pfeiffer цей фр. виключив. Solon, fr. 19 Diehl; cf. Стром. VI 144, 3. «Седміці людського життя» у перекладі В. Латишева див: Антична лірика. Москва, 1968, с. 133. Прем. 2:12; Держава, II 361-362е. Іс. 40:18. Antisthenes, fr. 24 Mullach (FPG II, нар. 277); 40а Caizzi. Xenophon, Memorabilia IV, 3, 13–14. Orac. Sybill., fr. 1, 10-13. Cleanthes, fr. 557 Arnim; fr. 3 Powell, нар. 229-30. Fr. 560 Arnim; fr. 5 Powell, нар. 230. Той самий текст Климент цитує у Протрептику 6, 72. Euripides, Antiope, fr. 210. Sophocles, fr. dub. 1026. Melanippides, fr. 6 Diehl (762 Page, PMG). Parmenides, fr. 8, 3-4 DK; Платон, Софіст, 237 а. Hesiodus, fr. 195 Rzach; fr. Inc. 308 West. Hecataios, fr. dub. 18; FHG II, нар. 396 (ps. - Sophocles, fr. 1025 TGF). [Euripides] Peiritoos, fr. 593 Kritias, fr. 19 DK. Aeschylus, Heliades, fr. 70. Heraclitus, fr. 32-34 DK (84, 104, 2 Marcovich). Timaeus Locr., Test. 7 березня. Насправді, це цитата з неопіфагорійського трактату Арістея Кротонського (Aristaios, περί αρμοηίας, Stobaeus, I, р. 176–77). Порівн. Thesleff, Pythagorean Texts. Одіссея, IX, 410-411. "Ніхто" - ім'я, яке використовував Одіссей, щоб обдурити Циклопа. Xenocrates, fr. 18 Heinze (217 Isnardi-Parente); cf. Plutarch., Quest. Plat. 9 (Mor. 1007 sq.). [Menander] Pseudoepigr., fr. 1130. Цей текст, як і наступний, мабуть, є якимось грецьким іудейським наслідуванням класичним авторам. Тому не дивно, що подібність до Старого Завіту майже вербальна, як це в даному випадку справедливо відзначено Климентом. Іс. 65: 24 . Порівн. Philemon, Pseudoepigr., fr 246 Кок (CAP). Euripides, Phrixos, fr. 835. Euripides, fr. dub. 1131. Sophocles, fr. dub. 1027. Orpheus, fr. 246 Kern. Трохи нижче останній текст наводиться в іншому читанні: Стром. V, 127. Амос. 4:13. Втор. 32:39. Archilochos, fr. 94 Diehl. Текст цього фрагмента зіпсований. Поряд із нашим перекладом відповідно до варіанта, який наводить Євсевій, можливе інше прочитання: «З висот свого небесного житла ти бачиш справи злісні та несправедливі». Phokylides, fr. 16 Diehl. Sophocles, fr. dub. 1028. Orpheus, fr. 168, 6–8 Керн. Pindarus, fr. 140, 141 Snell. Hesiodus, Melampodie, fr. 169 Rzach; fr. Inc. 303 West. Гесіод, Праці та дні, 176–178. Menander, fr. 714 Koerte. Цей же оракул наводить Геродот, у більш повній формі та в дещо іншій послідовності, див: Геродот, VII, 140-141. Платон, Держава, VII, 519 с-d, 521 с. Це й надалі див. Держава, III 415 а-b. Платон, Держава, Х 617е. Bacchylides, XV 50-56 Snell. Metrodorus, fr. 37 Koerte. Cр. Платон, Федір, 250 b-с. Agathon, fr. Inc. 11 Nauck. Ця метафора зустрічається у Платона, Держава, V 457 b. Heraclitus, fr. 7 Marcovich (35 ДК). Phokylides, fr. 13 Diehl.