Книга третья

I. Гностики про сексуальне життя та шлюб. Валентин, Василид та Ісидор про шлюб (1,1) Послідовники Валентина, які вчать про божественну еманацію та про «сизігію», схвалюють шлюб. Василидіани ж кажуть наступне: «Коли апостоли запитали Господа, чи не краще не одружуватися зовсім, то він їм відповів, що не кожен здатний виконати цей завіт, оскільки деякі є євнухами від народження, деякі ж через необхідність» 478 . (2) І пояснюють вони [послідовники Василида] цей вислів так: «Деякі [чоловіки] за своєю природою схожі з жінками і дотримуються їх звичок. Таким краще не одружуватися. (3) Вони є євнухами від народження». «Євнухами за потребою є ті теоретики та аскети (οι θεατρικοί ασκηταί), які заради того, щоб бути гідними слави, приборкали свої бажання. Євнухами за потребою є також і ті, які з якоїсь причини зазнали кастрації. 479 Вони стають євнухами саме за потребою, а не внаслідок розумного рішення. (4) Ті ж, хто стали євнухами заради вічного царства, зробили раціональний вибір, прагнучи таким чином уникнути труднощів сімейного життя та проблем, пов'язаних із самообмеженням». 480 (2,1) «Краще одружуватися, ніж горіти» і «вкинути свою душу у вогонь» (1Кор. 7:9), «і день, і ніч протистояти бажанням, у страху порушити стриманість. Душа, яка витрачає всі сили на протидію, відрізана від надії». (2) «Тому, якщо твоя дружина стерва – відступися (άπέχου 481 ), щоб не втратити тобі Божественного благословення, – йдеться в «Етиці» Ісідора. А загасивши вогонь і позбувшись сперми, молися з почуттям виконаного обов'язку. 482 (3) І можливо, – говориться далі, – шлюб виявиться тобі благословенням і дозволить надалі чинити правильно і не оступатися. (4) Якщо ж через молодість, бідність або земні нахили (κατωφερής), ти відмовишся виконувати завіт і одружишся, (не бійся) брат не відвернеться від тебе. «Я ввійшов до храму, – як сказано, – і нема чого боятися». (5) Якщо ж він відвернувся, скажи йому: "Брате, дай мені руку, допоможи не грішити!" І тоді ти отримаєш допомогу, пораду і співчуття, і якщо бажаєш досягти блага, то досягнеш його». (3,1) «Іноді губи наші кажуть: «Ми не хочемо грішити», але наші наміри зовсім інші. Така людина не робить того, чого він бажає, тільки тому, що боїться покарання, що чекає на нього, за скоєне. Деякі речі потрібні і природні, деякі ж тільки природні 483 . Одяг необхідний і природний, заняття ж любов'ю природні, але не необхідні». (3) Я наводжу тут цю довгу цитату тільки для того, щоб спростувати думку тих послідовників Василида, які живуть погано, вважаючи, що їм можна грішити і все дозволено, оскільки вони все одно врятуються через свою природу. Вони думають, що їх гріх не торкнеться, оскільки вони обрані, проте їхні попередники нікому не дозволяли так чинити! (4) Так що нема чого їм прикриватися одягом Христа, а поводитися більш розпусно, ніж язичники, ганьблячи його ім'я своїми справами. «Такі люди є лжеапостоли, лукаві діячі», – і далі, – «але кінець їх буде за їхніми ділами» (2Кор. 11:13–15). (4,1) Самообмеження є зневага плоті і дотримання Бога. 484 І самообмеження стосується не тільки сексуального бажання, але й усього того, що душа надмірно бажає, будучи не в змозі обмежити себе необхідним. (2) Самообмеження стосується і мови, і майна, та його вживання, і взагалі будь-якого бажання. Воно не лише навчає нас мистецтву розсудливості, але й надає нам його як особливу силу та божественний дар. (3) Слід сказати, що ми думаємо про все це. Ми вважаємо благословенними тих, хто утримується від сексу, якщо це дісталося їм як Божий дар, і поважаємо тих, хто одружується лише один раз. Ми вважаємо, що слід співпереживати ближньому і «розділяти тягар» з тим, хто думає, що стоїть міцно, а насправді готовий впасти 485 . І саме про друге одруження апостол сказав: «Якщо ти у вогні – одружись» (1Кор. 7:9). ІІ. Фрагмент із книги Єпіфана Про справедливість (5,1) Послідовники Карпократа та Єпіфана вчили про спільність дружин, ганьблячи цим ім'я Христа. (2) Єпифан цей, чиї книги в мене є, був сином Карпократа. Його матір звали Олександрою. По батькові він походить з Олександрії, по матері – з Кефалеї. Прожив він лише сімнадцять років, і в Самах, що в Кефалеї, його шанували як бога. Тут був храм із каменю, присвячений йому, жертовник, священний гай (τεμένη) та мусей. Жителі Кефалеї збиралися в цьому місці в молодик, приносили Єпіфану жертви і славили його день народження поливаннями, молитвами та співами. (3) Його батько, крім базової освіти, навчив його платонізму і подав знання (гносис) Монади 486, звідки і походить брехня карпократіан. (6,1) У своїй книзі «Про Справедливість» він говорить так: «Справедливість Бога це спільність і рівноправність (δικαιοσύνην του θεοΰ κοινωνΐαν τινά είναι μεΐ ΐσότητος). Як небо покриває рівномірно всю землю і всі зірки вночі видно однаково, так і Бог, подібно до сонця, що є джерелом дня і батьком світла, 487 висвітлює всіх, кого він бачить, однаково. А бачить він усіх однаково, не розрізняючи між багатим і бідним, простолюдином і правителем, дурнем і розумним, жінкою та чоловіком, вільним та рабом. (2) Не виключає він і безсловесних тварин, проливаючи (світло) рівною мірою на всіх тварей, не важливо, злих чи добрих, і таким чином встановлює справедливість, оскільки ніхто не може мати більше світла, ніж інші, або ж поцупити світло у свого сусіда, щоб у нього було вдвічі «світліше». (3) Як сонце сприяє росту їжі для всього живого, так і загальна справедливість не обділяє нікого. Усі беруть участь однаково у його справедливому розподілі. Окремому бику дістається те саме, що й усьому їхньому роду, окремій свині все, що належить свиням, а окремій вівці – все, що належить усьому їхньому роду, і так далі. (4) Отже, справедливість – це спільність [всього]. Насіння всіх рослин, згідно з їхніми родами, рівномірно розсіюється по землі і є спільною їжею для всіх травоїдних тварин. Все це не підкоряється жодному закону, дано всім однаково і крутиться в складному танці (χορηγία συμφώνων), під керівництвом того, хто все це зробив. (7,1) Закон природі не писаний (ουδέ τα της γενέσεως νόμον 488 ), інакше його вже написали б 489 . Але ні, вони запліднюють і народжують хто як забажає, оскільки [почуття] рівноправності закладено у них справедливістю. Творець усього і Батько, керуючись принципом справедливості, дав кожному по «очі», щоб дивитися, не розрізняючи між жіночим і чоловічим чи розумним і нерозумним. Він не вніс жодних відмінностей, але дивиться на всіх однаково і однаково, дбаючи, щоб усі мали рівну частку. (2) Закон же, – каже він далі, – будучи не в змозі припинити людську нерозумність, сам сприяє беззаконню. Приватна власність (ἢ ἰδιότης), яка підтримується законом, руйнує божественний закон про рівність у самій основі». Очевидно, він зрозумів слова апостола: «Через закон я пізнаю гріх» (Рим. 7:7). (3) Він вважає, що різницю між «моїм» і «твоїм» сталося завдяки закону, отже плоди землі, речі й дружини перестали бути спільними. «Спільними він створив виноградники, не забороняючи користуватися ними ні горобцям, ні злодіям. Те саме стосується і зерна, і інших плодів. Саме це спотворення принципу спільності всього і утвердження приватної власності призвело до ідеї крадіжки плодів та тварин»490. (8,1) І якщо Бог створив все спільне для всіх людей, то це стосується також і жінок, і чоловіків: і вони мають право сходитися хто з ким бажає, як це роблять всі тварини, керуючись вродженим принципом рівності і справедливості. (2) Але ті, хто вихований у таких звичаях, заперечують спільність, яка об'єднує все живе, кажучи: «Чоловік повинен одружитися з однією жінкою і жити з нею». Але кожен повинен ділитися всім, що має, з усіма так, щоб кожен міг цим користуватися. Так роблять усі тварини». (3) Після цих слів, які я процитував буквально, він продовжує в тому ж дусі і говорить наступне: «Сильний і незнищенний сексуальний інстинкт, який від природи властивий кожному чоловікові і необхідний продовження роду, не в силах знищити ні закон, ні звичай, оскільки це заповіт (δόγμα) Бога». (4) Як же він може числитися серед наших, заперечуючи Закон і Євангеліє так явно? Адже перше каже: «Не чини перелюбу», а останнє: «Той, хто дивиться з пожадливістю вже чинить перелюб». (5) «Не зажадай» говорить у законі єдиний Бог, який виражає себе через закон, пророків та Євангеліє. Саме він каже: «Не зажадай дружини свого ближнього» (Вих. 20:17). «Близьким» для юдея є не юдей, скоріше вони є духовними братами. Отже, «ближній» належить до інших народів. Але як може бути ближнім той, хто причетний одному духу? Авраам був батьком не лише юдеям, а й іншим народам. (9,1) І оскільки перелюб і вся безсоромність, з ним пов'язане, каралося смертю, ясно, що це відноситься і до язичників, щоб кожен, наступний закону, міг почути безпосередньо від самого Господа: «Я ж кажу вам, не зажадай!» Додавання особистого займенника «я» додатково посилює цю заборону. (2) Карпократ же та Єпіфан є богоборцями. Далі у своїй горезвісній книзі (я маю на увазі «Про справедливість») Єпіфан каже наступне: (3) «Законодавець має бути жартує, коли каже: «Не зажадай», додаючи до цього ще нерозумніші слова «майна ближнього». Як може той, хто сам дарував живим прагнення продовження роду, заборонити це людям, дозволяючи всім іншим істотам? Вислів «дружини ближнього» виглядає у цьому сенсі ще смішніше, оскільки закликає перетворити на приватну власність те, що належить усім». (10,1) Ось чому навчають наші благородні карпократіани! Кажуть, що вони та їм подібні – чоловіки та жінки разом – збираються на бенкети, які я не став би називати християнськими зборами (άγάπην). І після насичення, До ситого приходить Кіпріда (έν πλησμονή τοι Κύπρις) 491 ,– як кажуть. Тоді вони перекидають лампи, гасять світло, щоб воно не висвітлило їх розпусну справедливість (πορνικήν δίκαιοσύνην) і злягаються, хто з ким хоче. Займаючись груповим сексом під час нічних зборів, вдень вони вимагають, щоб кожна жінка, яку вони забажають, корилася закону, але не божественному, а встановленому Карпократом. Такий самий закон, як неважко здогадатися, встановлений Карпократом і для собак, свиней та козлів. (2) Підозрюю, що він хибно зрозумів сказане Платоном у «Державі» про те, що дружини мають бути загальними. Насправді це означає, що до заміжжя всі жінки мають бути доступні кожному, хто їх забажає, подібно до того, як театр відкритий для всіх глядачів, однак після заміжжя жінка належить одному чоловікові і не є спільною власністю. 492 (11,1) Ксант у своїй книзі «Про магів» каже, що «маги допускали сексуальний зв'язок зі своїми матерями, дочками та сестрами, дозволяючи таке злягання за взаємною угодою, не насильно чи таємно, коли один чоловік бере собі дружину іншого». Думаю, що Юда говорить саме про цю секту і їй подібних, коли пише у своєму Посланні: «Так станеться і з цими мрійниками», які не бачать істину відкритими очима, і далі до слів: «...уста їх вимовляють надуті слова» 493 . ІІІ. Маркіон гностик та деякі філософи про те, що народження є зло (12,1) Але Платон власної персоною, і піфагорійці, як і Маркіон після них (хоча останній був далекий від твердження, що всі дружини повинні бути загальними) вважали, що народження є зло. Послідовники Маркіона вважають природу злою на тій підставі, що матерія є злом, оскільки походить від неправедного Деміурга. (2) Тому, не бажаючи наповнювати космос, створений Деміургом, вони утримуються від шлюбу. Вони опираються власному Творцю і прагнуть іншого Бога, іменованого благим, а чи не до того, що, як вони кажуть, є богом іншого типу. З цієї причини вони не бажають залишати що-небудь після себе на цій землі і утримуються зовсім не з власної волі, але скоріше з ненависті до Творця і з небажання користуватися Його творіннями. (3) Однак, відмовляючись від божественних щедрот та дарів, вони непослідовні у своїй безбожній теомахії. Адже не бажаючи розмножуватися, вони все ж їдять створену Їм їжу і дихають Його повітрям. Вони самі є Його творіннями нарешті. Тому, навіть якщо, як вони запевняють, вони отримали інше Євангеліє, що відкриває гносис, вони повинні шанувати Господа цього світу хоча б за те, що вони отримали це одкровення тут, на цій землі. (13,1) Але докладніше про це йтиметься пізніше, у зв'язку з доктриною про першооснови. Ті ж філософи, яких ми згадали і від яких послідовники Маркіона запозичили свою нечестиву доктрину про те, що народження є зло, хвалячись тим, що це їхній винахід, насправді вчили не про те, що воно є зло за природою, але тільки для тієї душі, яка здатна розрізняти істину. (2) Вони вчать про те, що душа має походження божественне і скидається в цей світ у покарання, тому втілена душа потребує, згідно з їхніми поглядами, очищення. (3) І вчення це належить не послідовникам Маркіона, але тим, хто вчить, що душі сходять у тіла, змінюють свою оболонку і перевтілюються. Але й про це ми також розповімо пізніше, коли мова йтиме про душу. 494 (14,1) Геракліт, безсумнівно, вважає народження злом, так говорячи: «Будучи народженими, вони прагнуть жити і досягти своєї частки (скоріше, заспокоєння), та ще й залишають після себе дітей, щоб здійснилася їх частка». 495 (2) З ним явно сходить і Емпедокл, що говорить: Заплакав я і заплакав, побачивши невідому країну. З живих творила вона [ненависть] мертвих, змінюючи їхню форму. Про горе! Жалюгідний смертний рід і злощасний! З яких чвар народилися ви і стогонів! 496 (3) Сивілл каже таке ж: Люди смертні та тілесні, ви – ніщо! 497 Усіх породжень землі людина швидкоплинна. 498 (15,1) Теогнід вважає народження злом, так говорячи: Які живуть на землі краще б не народитися, не бачити сонця світло. Народженим же швидше б пройти через ворота Аїда. 499 (2) Трагік Евріпід вторить йому: Треба збиратися разом і оплакувати народження людини і всі її біди. Навпаки, коли людина мертва і вільна від праць, нам слід проводити його з радістю. 500 (3) Щось подібне говорить він і в іншому місці: Хто знає, може життя є смерть, (16,1) Здається і Солон у Геродота каже таке саме: «О Крез, кожна людина – це лише гра випадку». 502 Міф і Клеобід і Бітон також заперечує життя і оспівує смерть. 503 (2) «Листям подібний до людського роду», – каже Гомер. 504 (3) А Платон у «Кратілі» приписує Орфею вчення про те, що душа поміщається у покарання. Ось його слова: «Дехто вважає, що [тіло] – це гробниця (σήμα), в якому душа нині перебуває. (4) Через нього вона виражає (σημαίνει) те, що може висловити, тому воно справедливо називається надгробним знаком (σήμα). Цей термін встановили, зважаючи на все, послідовники Орфея, які вчили, що душа таким чином відбуває покарання за те, що вона вчинила». 505 (17,1) Заслуговує на згадку і наступне судження Філолая. Цей піфагорієць каже таке: «Давні теологи і провидці свідчать, що душа поміщена в тіло за якісь гріхи і похована в ньому як у гробниці». 506 (2) Але ж і Піндар, говорячи про елевсинські містерії, додає: Блаженний той, хто це бачив, адже він бачив кінець життя, знає він і початок, дарований богом. 507 (3) Про це, нітрохи не сумніваючись, пише і Платон у «Федоні»: «Ті, кому ми зобов'язані установою містерій інакше як» тощо. до слів «оселяться серед богів». 508 (4) Що ви скажете і про наступні його слова: «Доки ми маємо тіло і наша душа пов'язана з цим злом, ми не можемо осягнути предмет нашого бажання адекватно»? 509 Чи не натякає він цілком зрозуміло на те, що народження є найбільшим злом? (5) Тому свідчення і сказане далі: «Всі ті, хто дійсно прагне філософії, хоча про це зазвичай і забувають, практикують ні що інше як науку вмирання і смерті». 510 (18,1) І далі: «перебуваючи тут, душа філософа виявляє крайню зневагу до тіла, прагне залишити його і залишитися наодинці із собою». 511 (2) Сказане перегукується зі словами Божественного апостола: «Бідна людина! Хто позбавить мене від цього тіла смерті? (Рим. 7:24), якщо тільки він не виражається метафорично, називаючи тілом смерті здоровий глузд тих, хто звернувся до зла. (3) Ще Платон, задовго до Маркіона, у першій книзі "Держави" закликав утримуватися від сексуального спілкування як причини народження. (4) Сказавши про зрілому віці, він додає: «Запевняю тебе, після того, як у мене зів'яли тілесні бажання, я знаходжу більше задоволення в розмові». (5) Про заняття любов'ю далі йдеться таке: «Що ти, любий друже! Я б отримав величезне задоволення, позбавившись їх як божевільного і лютого деспота». 512 (19,1) І ще одне місце з "Федона", де говориться, що народження є зло: "Таємне знання вчить, що людина прибуває тут як у в'язниці". 513 (2) І ще: «Ті ж, що прожили своє життя свято, звільняються від усього земного і рятуються від нього як від кайданів, досягаючи чистих небесних чертогів». 514 (3) Але навіть враховуючи це, він вважає будову світу добрим: «Не слід самостійно звільнятися з цієї в'язниці і тікати». 515 (4) Коротше кажучи, він не дає жодних підстав Маркіону вважати, що матерія є зло, і відгукується про цей світ цілком шанобливо: «Все добре відбувається від самого Творця (παρά του συνθέντος), все погане і неправедне на небі бере свій початок з попереднього стану. Саме від нього світ і все живе успадкували ці риси». 516 (20,1) Далі це ще більше прояснюється: «Причиною тому були тілесні елементи, властиві йому з давніх-давен від природи, оскільки перш ніж прийти до теперішнього космосу він був причетний великому безладдя». 517 (2) Так само сильно і в «Законах» журиться він про теперішній стан людства: «Боги зглянулися над людським родом, народженим для важкої праці, і заснували різні свята як час відпочинку від турбот». 518 (3) В «Післязаконії» він пояснює і причини такого сумного стану справ: «Народження від самого початку тяжке для будь-якої живої істоти, починаючи від формування зародка, виношування, народження, закінчуючи зростанням і вихованням. Все це супроводжується незліченними працями, і кожен погодиться з цим»519. (21,1) Але хіба не називає народження смертю Геракліт, у повній згоді з Піфагором і Сократом в «Горгі» так кажучи: «Наяву ми бачимо тільки смерть, а уві сні - лише сни». 520 (2) Але достатньо про це. Коли ми перейдемо до розгляду навчань про першопочатки, ми покажемо протиріччя між цими філософськими загадками та думками Маркіона. Але й тепер, як мені здається, ясно, що Маркіон запозичив усі ці «дивні» (ξένων) теорії у Платона, зізнатися, однак, у цьому не бажаючи, та й зрозуміти не зумівши. (22,1) Продовжимо нашу міркування про самоконтроль. Ми говорили про те, що елліни висловлювалися про дітонародження несхвально, косо дивлячись на незручності з ним пов'язані, що дало привід послідовникам Маркіона це безбожно перебрехати, зводячи хулу на Творця. (2) Адже сказано в трагедії: Смертному краще не народитись зовсім. У гірких муках народжую я дітей, але мої породження народяться тупицями. Марні стогнання! Я бачу виродків, найкращих же втрачаю. Але навіть якщо вони виживають, моє бідне серце вічно стискає страх. Який у цьому толк? Де знайти сили все це винести одній душі? 522 (3) І далі, в тому ж дусі: Раніше вважала, також і думаю нині: Бачачи ті муки, на які ми їх прирікаємо, ні до чого людям народжувати дітей. 523 (4) А в наступних рядках причиною всіх зол він безперечно вважає першопричину: Народжений для нещасть і бід, що став людиною і прийняв життя, повну нещасть від того, хто смертним дав все це повітря, що підтримує життя, смертний, роби, як тобі належить. 524 (23,1) Щось подібне він підносить і тут: ніхто навіть не народжений без мук. 525 Про скільки пригод підстерігають смертних, незліченні їх види. Нема їм кінця. 526 З усього, що дісталося людині на спад, немає нічого, що приносить щастя цілком. 527 (24,1) Саме тому піфагорійці, як кажуть, утримувалися від сексуального спілкування. На мою думку, вони допускали статеві зносини для того, щоб народити дітей, і прагнули обмежити сексуальні задоволення після того, як воно здійснилося. (2) Саме тому вони накладали заборону на споживання бобів, а не тому, що вони ведуть до здуття живота, нетравлення, поганим снам або схожі на людську голову: Є боби означає поїдати голови своїх батьків. 528 Не. Заборона накладалася тому, що вважалося, що боби призводять до безпліддя у жінок. (3) Теофраст, у всякому разі, писав у Причинах зростання, що стручки бобів, розкидані навколо коріння молодих дерев, призводять до усихання паростків, а птахи, що мешкають у житлах, також стають безплідними, якщо довго харчуються бобами. 529 IV. Про виправдання вседозволеності деякими гностиками (25,1) Ми говорили про Маркіона, що родом з Понта, який з бажання протистояти Творцеві, відмовляється використовувати створене Ним. (2) Виявляється, що Сам Творець винен у тому, що йому доводиться вдаватися до помірності, якщо це взагалі можна вважати помірністю. Подібно до того гіганта, цей мимовільний аскет бореться з Богом, вважаючи, що він зможе протистояти Тому, Хто створив цей світ і всі творіння. (3) Пристосовуючи ж слова, які Господь сказав Пилипу: «Хай тлінні (τους νεκρούς) ховають свій прах (τους εαυτών νεκρούς), ти ж іди за мною» 530 , їм не слід забувати про те, що й тіло не було, як і тіло, але й тіло; означає, що воно являло собою порох. (4) Як він міг мати тіло, яке було б прахом? Адже після воскресіння пана з гробниці та умертвлення ним пристрастей він приєднався до життя Христа. 531 (5) Раніше ми говорили вже про беззаконну спільність дружин у Карпократіан. Але, згадуючи раніше про Миколу, ми забули згадати один момент. (6) Кажуть, він мав гарну дружину. Незабаром після Вознесіння Господа, коли апостоли звинуватили його в ревнивості, він привів її до них і сказав, що кожен, хто бажає, може опанувати її. Кажуть, що така поведінка цілком відповідала принципу: «Слід зловживати тілом (παραχρήσασθαι τη σαρκι δει)». 532 І члени цієї секти наслідували його слова і, діючи просто і некритично, зайнялися повною розпустою. (26,1) Однак мені відомі свідчення про те, що сам Микола не мав сексуального зв'язку ні з ким, крім своєї дружини, і дочки його дожили до старості, так і залишившись незайманими, а сини чужими розпусті. (2) У нашому випадку така його поведінка пояснюється бажанням продемонструвати апостолам, серед яких він був звинувачений у ревнощі, що пристрасть до дружини не володіє ним. Він прагнув дати таким чином урок того, як слід «зловживати плоттю», не бажаючи, гадаю, подібно до Спасителя, «служити двом панам» 533 , пристрасті і Богу. (3) Кажуть, що й Матвій навчав цього, борючись із тілесним і зловживаючи ним, ніколи не дозволяючи насолодам чи необмеженому бажанню оволодіти собою, тим самим даючи душі можливість рости через віру та гносис. (27,1) Ті, хто вважає Афродіту Пандемію містичним груповим сексом, ображають саме це ім'я. (2) Адже, поганий чи добрий, вчинок однаково залишається вчинком. Так само, прагнення спільності є гарна справа, якщо воно стосується грошей, їжі чи одягу, але вони використовують це поняття нечестиво і додають до різноманітних сексуальних розваг. (3) Розповідають, наприклад, що один із них, побачивши якось гарну дівчину, підійшов до неї і сказав: Ти знаєш, що написано: Віддайся кожному, хто попросить. Вона ж, не бажаючи розуміти його зухвалого натяку, відповіла з гідністю: «Якщо ти бажаєш поговорити про одруження, звернися до моєї матері». (4) О безбожні справи! Ці комуністи, провісники сексуальної свободи і брати розпустою перетворюють слова Спасителя. Вони – ганьба не тільки для філософії, але для всього устрою людського життя, що перекручують істину, а точніше, принижують її настільки низько, наскільки це можливо. (5) Єрофанти тілесних бажань і групового сексу, невже вони справді хочуть досягти таким шляхом царства небесного?! (28,1) Комунізм такого роду веде лише до публічного дому, свині та козли будуть там їхніми друзями, а повії будуть там правити, приймаючи без розбору всіх, хто домагається виконання своїх бажань. (2) «Але ви неправильно пізнали Христа (адже ви чули його і в ньому навчалися, бо правда в Христі). Відкладіть стару стару людину, що зітліє в хтивих пристрастях. Відновіться силою духовного розуму і зодягніться у нову людину, створену за Богом у праведності і святості істини», уподібнившись цим Богу. (4) «Уподібніться Богові, ставши його улюбленими дітьми, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас і віддав Себе за нас як жертву і пахощів. (5) Блуд же, нечистота і любощання не повинні навіть іменуватися серед вас, як це личить святим, так само як і лихослів'я і пустозвонство». (6) Прагнучи навчити чистоті промови, апостол каже далі: «Знайте ж, що ніякий блудник...» і т.д. аж до слів «...але й не викривайте». 534 (29,1) Їхня доктрина (δόγμα), до речі, випливає з деякого апокрифу, і я далі наводжу відповідний пасаж – те материнське черево, яке зачало всі їхні безглузді (доктрини). Не знаю, чи самі вони написали все це (зверніть увагу, в такому разі, на їхній безбожний наклеп), або ж, почувши десь добре задуману доктрину, перекрутили її. 535 (2) Текст такий: «Все було одним. Але оскільки Єдиний вирішив, що не слід йому залишатися на самоті, він «випустив» із себе Дихання (έξήλθεν bai αυτού έπιπνοια). Потім він з'єднався зі своїм Диханням і зробив Коханого. З нього походить його власне Дихання, і вони зробили Сили, небачені і нечувані», і так далі до слів «кожна від свого імені». (3) Якщо вони хочуть сказати всім цим, що сексуальне спілкування має духовну природу, як про це вчать послідовники Валентина, то їхня думка певною мірою прийнятна. Однак тільки з бажання зганьбити спасіння, можна було приписати Святому Духу пророцтва участь у тілесному збігу. (30,1) Подібні ідеї висловлюються і представниками школи Продика, які безпідставно називають себе гностиками і природними дітьми першого Бога. Своїм високим походженням і свободою вони доводять право жити, як забажають. Бажають же вони жити в насолодах, нікому не підкоряючись, оскільки вважають себе суботніми панами і природженими дітьми Царя, що стоять над усіма живими. Царю ж, як кажуть, закон не писаний. (2) Але по-перше, вони не в змозі чинити як їм заманеться, бо їх прагнення та бажання обмежені численними перешкодами. І по-друге, навіть якщо вони й діють відповідно до своїх бажань, роблять вони це швидше не як царі, а подібно до рабів, гідних бичування, живучи в страху, що їхня таємна розпуста відкриється, а вони будуть засуджені і покарані. (3) Невже свобода зводиться лише до нестримності та лихослів'я? «Кожен, хто чинить гріх, є раб гріха», – (...) каже апостол. 536 (31,1) Як може людина, яка занурилась у всіляких пристрастях, вважатися тим, що живе за Божим законом, якщо сам Господь заповідав: «Говорю вам, не зажадай?» (2) Чи можна свідомо прагнути гріха, зводити перелюб у принцип, витрачати свій стан на задоволення і руйнувати шлюби інших людей, якщо слід шкодувати навіть тих, хто ненароком вчинив гріх? (3) Навіть якщо вони потрапили в чужий їм світ і не зберігають вірність цьому іншому світу, їм не слід грішити проти істини. (4) Хіба іноземцю слід ображати громадян чи чинити з ними несправедливо? Чи не слід йому швидше поводитися як належить гостю і жити у відповідності до звичаїв країни, нічим не ображаючи громадян? (5) Вчиняючи не краще за язичників, що нехтують законами, усіх цих злочинців, аморальних типів, набоїв і перелюбників, як можуть вони, як і раніше, вважати себе гностиками, які єдино знають Бога? (6) Тільки ведучи праведне життя і в чужих країнах можуть виявити вони свою царську гідність. (32, 1) Так обравши беззаконне життя, вони заслужили ненависть і з боку людського закону (νομοθέταις), і Божественного. Той, хто недаремно застрелив розпусника, називається в Книзі Чисел благословенним Богом (Числ. 25:8). (2) «Якщо ми говоримо, – пише Іван у своєму посланні, – що ми єдині з Ним», тобто з Богом, «але ходимо у темряві, ми брехаємо і не чинимо у згоді з істиною. Якщо ж ми ходимо у світлі, оскільки Він є світлом, то ми єдині з Ним і Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха». 537 (33, 1) Яким чином, у такому разі, так ті, хто поступає, можуть бути кращими за мирських людей, якщо вони чинять подібно до найгірших із мирських? Подібна, гадаю, і природа їхнім справам їхнім. (2) Якщо вони заявляють, що мають переваги від народження, їм слід демонструвати також і перевагу характеру для того, щоб уникнути темниці. (3) Вірно говорить Господь: «Якщо ваша праведність не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 5:20). (4) У книзі Данила показано утримання від їжі (Дан. 1:10). Говорячи коротко, Давид у псалмі так говорить про послух: «Як юнакові слід виправляти свій шлях?» Відповідь слід негайно: «Тримаючи слово своє всім своїм серцем» (Пс. 118:9–10). (5) Єремія каже: «Так говорить Господь: не ступай на шлях язичників» (Єр. 10:2). (34, 1) Далі. Деякі нікчемні нечестивці (μιαροί και ούτιδανοί) стверджують, що людський рід створили різні сили: все, що зверху до пупка, є божественне творіння, решта створили нижчі сили. З цієї причини людина прагне сексуального спілкування. 538 Однак те, що верхня частина тіла також потребує їжі і виявляє хіть, від них вислизнуло. Все це суперечить словам Христа, зверненим до фарисеїв, де він говорить про те, що один і той самий Бог створив і зовнішню, і внутрішню людину (Лк. 11:40). Більше того, бажання виходить не з тіла, хоча і проявляється через нього. (3) Є ще одна група, яку можна назвати протидіючими (Άντιτάκτας). Відповідно до їхнього вчення Бог, творець всього, є наш батько від природи, і все, що створено їм, є благом. Однак один із тих, хто прийшов слідом за ним, посіяв кукіль, який дав сходи у вигляді зла. Оточивши нас злом, він налаштовує нас проти Батька. (4) Тому ми повстаємо проти нього на захист Батька, опираючись волі цього другого. Тому, наприклад, оскільки саме цей другий сказав: «Не чиніть перелюбу», – нам слід чинити перелюб, щоб зруйнувати його заповідь. (35, 1) Цим та їм подібним ми відповімо, що недарма нас вчили відрізняти лжепророків, які своїми вчинками лише імітують істину. Але ваші справи – свідки проти вас. Як же ви можете, як і раніше, стверджувати, що ви дотримуєтеся істини? (2) Або зла не існує зовсім, і в такому випадку той, кого ви звинувачуєте в протидії Богу не заслуговує на осуд і не створив нічого злого (тобто не було ні плоду, ні дерева); або ж, якщо зло дійсно існує, їм слід сказати, що думають вони про заповіді праведності, самоконтролю, поміркованості, терпіння та їм подібних. Добро вони чи зло? (3) Якщо заповіт, що забороняє чинити ганебне, сам не є благом, отже зло свідчить проти себе самого, себе ж руйнуючи, що неможливо. Якщо ж заповіт благ, то протидіючи йому, вони визнають, що опираються благу, чинячи несправедливо. (36, 1) Адже і сам Спаситель, єдиний, гідний на їхню думку слухняності, сам став на шляху ненависті і ворожнечі, кажучи: «Вирушаючи з супротивником до суду, намагайся досягти любовної згоди». 539 (2) Вони повинні, таким чином, або упертись у боротьбі зі своїм супротивником, нехтуючи завітом Христа, або ж досягти згоди і відмовитися від позову. (3) Чи не очевидно вам, друзі мої (я звертаюся до них ніби вони зараз були тут зі мною), що борючись проти благих заповідей ви чините опір власному спасінню? Не дорогоцінний заповіт ви перекидаєте, але самих себе. (4) «Ваші добрі діла засяють», – говорить Господь (Мт. 5:16). Свою розбещеність ви демонструєте. (5) Якщо вже ви вирішили зруйнувати заповіді законодавця, то чому ж ви спрямовуєте свої зусилля лише проти «Не чини перелюбу» і «Не розбещуй юнаків» 540 і подібних їм заповідей, спрямованих на зміцнення самоконтролю? Чому не прагнете зруйнувати зиму, – адже і її він створив, – і влаштувати літо у розпал холодів? Чому не прагнете зробити землю судноплавною, а море прохідним, як хотів варвар Ксеркс за словами істориків541. (37, 1) Чому ви не суперечите всім заповідям без винятку? Сказано, наприклад: «Плодіть і розмножуйтеся». У своїй послідовній протидії вам би слід було, отже, повністю відмовитися від злягання. Сказано: «Даю вам все на їжу і для насолоди». 542 Чи не варто вам утримуватися від будь-якої насолоди? (2) Крім того, сказано: «Око за око». Отже, виконуючи це буквально, ви повинні взагалі відповідати протидією будь-яку дію. Він заповідав стягувати зі злодія штраф у чотириразовому розмірі. Чи варто вам, навпаки, приплачувати злодії? (3) Аналогічно, протидіючи заповіді «Полюбіть Господа», вам слід виявляти всіляку нелюбов до творця всього. А у відповідь на сказане: «Не створіть різьблених чи ліпних зображень», вам слід поклонятися ідолам. (4) Як можливо, визнаючи нечестивою протидію творцеві, уподібнюватися у своїй поведінці і навіть перевершувати блудниць та перелюбників? (5) Не бачите хіба, що ви своїми справами заохочуєте того, хто на вашу думку слабкий, оскільки саме його волю здійснюєте, а не благого Бога? І з іншого боку, ви самі демонструєте слабкість того, кого називаєте своїм батьком. (38, 1) Ці ж люди витягують витримки з різних пророчих писань, складаючи їх і розташовуючи досить мінливо, приймаючи буквально те, що слід розуміти алегорично. (2) Як вони стверджують, у Писанні сказано: «Вони спокушали Бога, але залишилися цілими» (Мал. 3:15). Додаючи «безсоромному Богу», вони сприймають це як заповіт, виконуючи який вони досягнуть спасіння, опираючись Деміургу. (3) Але ж у цьому місці в Писанні не йдеться про «безсоромного Бога»! А якщо навіть і так, то це зовсім не те, що їм здалося в їхньому нерозумінні. Адже «безсоромним» називається диявол, байдуже, чи називаєте ви так ворога людства, ката грішників чи апостата. (4) У будь-якому разі, ті люди, про яких йдеться в цьому місці, чинили опір покаранню за їхні гріхи. А чинили опір і нарікали вони в цьому пасажі тому, що інші народи не несли покарання за їх гріхи, вони ж отримували відплату за найменший гріх. Адже і Єремія каже: «Чому шлях грішників такий легкий?» (Єр. 12:1). Висловлювання Малахії: «Вони спокушали Бога, але залишилися цілими», очевидно також про це. (5) Взагалі кажучи, пророки в їхніх пророчих висловлюваннях не просто фіксують почуте від Бога, а й розповідають про народні нарікання і відповідають на заперечення, що висуваються, якби вони складали звіт про події з людської точки зору. Наш вислів є саме таким прикладом. (39, 1) Чи не про такого роду людей говорить апостол у Посланні до Римлян: «І чи не робити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі злословлять і кажуть, що ми так навчаємо? Праведений суд на таких» (Рим. 3:8). (2) Ці люди читають Писання, підлаштовуючи його під тон свого голосу, щоб воно служило їхньому задоволенню. Вони свідомо розставляють акценти і змінюють пунктуацію для того, щоб зміст тексту змінювався відповідно до їхніх бажань. (3) «Ви викликаєте гнів Бога вашими словами», – сказано в Малахії, – і дивуєтеся: «Чим ми прогнівили його?». Та тим, що кажете, ніби кожен, хто чинить зло, добрий перед очима Господа, і ніби до таких він благоволить, чи питаючи, де Бог правосуддя?» (Мал. 2:17). V. Про дві крайнощі, в які впадають єретики (40, 1) Не вдаючись далі в цей предмет і залишаючи осторонь найбільш скандальні деталі, а також із прагнення уникнути детального аналізу всіх їх окремо і не бажаючи затягувати нашу розповідь надміру, відповімо їм усім разом, розділивши єресі на дві групи. (2) Деякі з них проповідують такий спосіб життя, де немає ніякої різниці між праведним і неправедним, деякі ж, у надмірному аскетизмі та з прагнення до безбожної протидії, беруть надто високу ноту. (3) Почнемо з перших. Якщо людина має право вибрати будь-який спосіб життя, то цілком очевидно, що він може обрати і аскетизм. Крім того, якщо ніякий спосіб життя не може зашкодити вибраним, то це справедливіше і для [образу життя] праведного і розсудливого. (4) А оскільки «панові суботи» надано право не розплачуватись навіть за нечестиве життя, то людина, яка веде впорядковане соціальне життя, тим більше не підзвітна. (5) «Все мені можна, – каже апостол, – але не все корисно» (1Кор. 6:12). Зрозуміло, що вседозволеність неможлива без самодисципліни. (41, 1) Той, хто використовує своє право вибору праведно заслуговує на повагу такою самою мірою, як і той, хто надав нам це право вибору, дозволивши нам жити так, як ми бажаємо. Не дозволяючи ж нам відхилитися від праведного шляху і впасти в неминуче рабство, він заслуговує на повагу ще більшого. (2) Можливість вибору між розбещеністю та самодисципліною не страшна сама по собі. Але вони цінуються по-різному. Той, хто прагне до насолод потурає своїм тілесним бажанням, а аскетизм, що вибрав, навпаки, звільняє свою душу від пристрастей, і душа в результаті досягає контролю над тілесними бажаннями. (3) Справді, ми «покликані до свободи», аби «свобода не була приводом для догодження плоті», – як каже апостол (Гал. 5:13). (4) У тому випадку, якщо, як вони радять, ми погодимося потурати нашим пристрастям і почнемо байдуже ставитися до безсоромного життя, то нам або належить у всьому підкоритися нашим бажанням і таким чином впасти в усяку розпусту і неправедність у повній згоді з бажанням наших наставників, (5) або приборкати деякі з наших бажань і не потурати найнижчим з наших пристрастей – тваринам та сексуальним – які змушують наше тіло служити собі на догоду. (6) Пожадливість росте і оживає, якщо ми служимо їй, і навпаки, вона гасне, якщо ми стримуємо її. (42, 1) Чи можливо, щоб людина, яка долається тілесними пристрастями, уподібнилася до Господа або досягла Божественного знання? Задоволення походить із пристрасті, пристрасть виникає від незадоволеності, будучи прагненням до чогось недостатнього. 543 (2) Обрали такий спосіб життя, як мені здається: … до приниження лише горе додадуть, – як мовиться у відомому виразі 544 , накликаючи на себе лихо нині і в майбутньому. (3) Якби все було дозволено і не було б небезпеки втрати останньої надії через неправедні справи, можливо тоді це виправдовувало б їхні погані життя. (4) Однак у заповідях ми постійно зустрічаємо приклади праведного життя. І нам слід точно слідувати їм, уникаючи помилкових тлумачень і побоюючись упустити якісь, навіть найменші, деталі. Підемо туди, куди веде нас Слово, але якщо ми оступимося, слід знати, що в такому разі не уникнути нам «безсмертного зла». 545 (5) Наслідуємо дорогу Божественного Писання, дорогу вірних, і наскільки це можливо, уподібнимося до Господа. І жити нам слід не байдуже до добра і зла, але, очистившись наскільки можливо від бажання насолоди та пристрастей, подбаємо про свою душу, спрямувавши всі зусилля виключно на божественні предмети. (6) Бо якщо розум чистий і вільний від будь-якого зла, він виявляється якимось чином здатним сприйняти божественну силу і образ Бога у ньому. «Кожен, хто має цю надію на Господа, очищається, як сказано, оскільки він чистий» (1Ів. 3:3). (43, 1) Ті, хто перебуває у владі своїх пристрастей, не в змозі досягти Божественного гносису. А якщо вони не досягли гносису, отже, їм невідома й надія. Ті ж, хто дійшли до цієї межі, здається винними у незнанні Бога, і незнання це проявляється у стилі їхнього життя. (2) Абсолютно неможливо, щоб людина, яка володіє знанням, не відчувала б сорому від того, що вона не в змозі впоратися зі своїми тілесними пристрастями. Їхня заява, що найвище благо є насолода, жодним чином не узгоджується з [відомим] положенням про те, що краса є благо (τό καλόν αγαθόν). Така краса можлива тільки в Господі, благо – тільки в Богу, тому тільки він є єдиним гідним предметом любові. (3) «У ньому ви обрізані обрізанням нерукотвореним, злученням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим». (4) «Отже якщо ви воскресили разом із Христом, то шукайте горного, про нього думайте, а не про земне. Бо ви померли і життя ваше приховано з Христом у Богові». Все це слабко узгоджується із сексуальною розбещеністю, до якої вони закликають. (5) «Умертвіть ваші земні члени – розпусту, нечистоту, пристрасть, злу хіть». Слід позбутися їм і «гніву, люті, злості, лихослів'я», і «злучивши стару людину зі справами її, одягнутися в нового, який оновлюється в пізнанні за образом його, що створив». 546 (44, 1) Спосіб життя людини виразно показує, чи він заповідям чи ні, оскільки лише першому випадку поведінка його осмислено. (2) Дерево пізнається швидше за його плодами, ніж за квітами чи листям. Аналогічно, справжнє знання (гносис) розкривається у плодах, які приносять вчинки, а не у словесних кольорах. (3) Бо гносисом ми називаємо не голі слова, але науку (знання) божественної природи, світло, що проникає в душу через дотримання заповідей, яке дозволяє досягти повної ясності у знанні всього, що перебуває в становленні і, готуючи до усвідомлення своєї природи і «знання себе», вчить як постати перед лицем. Бо знання розуму – це як очі для тіла. 547 (4) Рабська гонитва за насолодами є свободою не більше ніж гірка – солодка. Ми називаємо істинною свободою лише ту свободу, яку дарував нам Господь, позбавивши нас від бажань, пристрастей та інших чуттєвих бажань. «Кожен, хто говорить: «Я знаю Господа», але не наступний його заповідям – брехун. У його словах немає істини», – говорить Іван (1Ів. 2:4). VI. Про гностиків, які практикують надмірний аскетизм (45, 1) Але що ми відповімо тим, хто використовує релігійну фразеологію для виправдання своєї хибної практики утримання від усього тварного, що виступають проти святого творця, одного і єдиного Бога, і кажуть, що нам слід утримуватися від шлюбу і дітородіння, щоб не плодити собі подібних нещасних, народжених? Згадаймо спочатку слова апостола Іоанна: (2) «З'явилося тепер багато антихристів, і з цього пізнаємо ми, що настав останнім часом. Вони вийшли з нас, але не були наші. Якби вони були наші, то залишилися б з нами» (1Ів. 2:18–19). (3) Далі, спростуємо їх, показавши, що вони неправильно тлумачать слова писання. Коли Соломія запитала Господа: «Як довго смерть матиме силу?». – він відповів їй: «Доки жінки народжуватимуть дітей». 548 У цих словах немає твердження про те, що життя є зло або що творіння згубне. Тут йдеться лише про природний порядок речей, адже смерть завжди слідує за народженням. (46, 1) Закон існує для того, щоб відвернути нас від надмірностей та безладного способу життя. Його мета – привести нас від неправедного життя до праведного, навчити відповідальності через досвід шлюбного спілкування, виховання дітей та соціального життя. (2) Господь прийшов "не порушити закон, але виконати". А сама можливість виконання закону передбачає, що він був дефектним. Пророцтва прийшли за законом і справдилися завдяки його присутності, оскільки правила для правильного життя були відкриті праведним людям силою розуму ще до писаного закону. (3) Більшість мистецтва самодисципліни невідомо. Вони живуть життям тіла, а не духу, але тіло без духу є лише порох і тлін. (4) Господь засуджує навіть розпусні думки. То чому ж не можна зберегти самодисципліну та у шлюбі, не намагаючись розірвати те, що «Бог поєднав»? Саме до цього закликають руйнівники сімейних зв'язків, кидаючи тінь на ім'я християнина. (5) Вони кажуть, що злягання брудно, забуваючи, що й самі виникли внаслідок злягання. Чи не є вони брудними в такому випадку? Навпаки, я думаю, що у святої людини і насіння святе. (47, 1) Адже святим стає не тільки наш дух, а й наш характер, життя і тіло. Як інакше розуміти слова апостола Павла, що дружина освячується чоловіком, а чоловік дружиною? (1Кор. 7:14). (2) Чи не в цьому сенсі відповів Господь, що запитав Його про розлучення і про те, чи дозволяв Мойсей відпустити дружину? «З причини жорстокосердя вашого так сказав він. Хіба не чули, що Бог сказав першому чоловікові: «Ви повинні стати одним тілом». Той, хто розлучається з дружиною своєю з будь-якої причини, окрім подружньої невірності, сам чинить перелюб». (3) Але після воскресіння, говориться далі, «вже не одружуються і не виходять заміж». 549 Про їжу ж і шлунок говориться таке: «Їжа для утроби та утроба для їжі, але Бог знищить і те, і інше» (1Кор. 6:13). Так засудив він тих, хто думає, що жити слід за подобою козлів і биків, які жеруть і довбаються без толку. (48, 1) Але якщо вони й справді вже досягли стану після воскресіння, як це стверджується, і з цієї причини не одружуються, то чому ж вони не відмовляються також від їжі та пиття? Адже апостол сказав, що їжа та черево зникнуть після воскресіння. (2) Якщо вони вже воскресли, то чому вони все ще відчувають спрагу, голод і фізичні страждання, тобто все те, від чого досягли повноти воскресіння через Христа повинні бути вільні? У чому проблема? Адже навіть дехто з ідолопоклонників постить і утримується від сексу. (3) Сказано, що «Царство Боже не полягає в їжі та пиття» (Рим. 14:17). Зусиллям волі утримуватися від вина, м'яса і сексу може навіть маги, хоча вони поклоняються ангелам і демонам. Як поміркованість є форма смирення і не передбачає знущань з плоті, так і аскетизм є душевною чеснотою приватного характеру, а не напоказом. (49, 1) Є серед них такі, які вважають, що шлюб є ​​розпустою. Вони стверджують, що він є твором диявола, ним самим належить у всьому уподібнитися Господу, який не одружився і не мав ніякого майна. Вони пишаються тим, що ніби досягли глибшого розуміння сенсу євангелії, недоступного іншим. (2) «Бог гордим противиться, а смиренним дарує благодать», – сказано їм у застереження. 550 (3) Крім того, вони, очевидно, не розуміють, чому Господь не одружився. По-перше, Він уже мав наречену - Свою Церкву, по-друге, Він не був звичайною людиною і тому не потребував партнера для сексуального спілкування. Нарешті, Йому не було чого робити дітей. Він Сам є Єдинородний Син Бога і існує від віку. (4) І саме Він каже: «Людині не слід розділяти те, що з'єднане Богом». І ще: "Але як було в дні Ноя, коли люди одружувалися, виходили заміж, будували будинки, розбивали сади, так було і в дні Лота, так буде і після приходу Сина Людського". 551 (5) Те, що говориться це не про язичників, ясно з наступного: Коли прийде Син Людський, чи знайде Він на землі віру? (Лк. 8:18). (6) І далі: «Горе ж вагітним і тим, хто живить сосцами в ті дні». 552 Цей останній вислів слід, втім, розуміти алегорично. Тому й не визначив він точно часи, «які Батько поклав у своїй владі» (Дії 1:7), щоб усе у світі дотримувалося порядку виникнення. (50, 1) Що ж ми скажемо про такі слова: «Не всякий вмістить це слово, але тільки той, кому дано. Є скопці від народження, скопці, які стали такими через людей, і є скопці, які самі оскопили себе заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай умістить» (Мф. 19:12). (2) Вони не зрозуміли, ймовірно, що саме після Його слів про розлучення, коли учні запитали Його, що «якщо такий обов'язок чоловіка до дружини, то чи не краще не одружуватися зовсім?» – Він їм відповів, що «не кожен вмістить це слово, але тільки той, кому дано». (3) Так запитуючі хотіли знати, чи є користь у вторинному весілля після того, як одна дружина вигнана через невірність. (4) Відомо, що багато атлетів утримувалися від сексуального спілкування задля збереження фізичної сили. Астіл Кротонський, наприклад, або Кризон із Гімери вчинили так. А кіфарет Амібеус одружився вдруге, але не торкався своєї дружини. 553 Аристотель же з Кірен єдиний не піддався чарам Лаїди. 554 (51, 1) Розповідають, що він пообіцяв гетері відвезти її з собою, якщо вона допоможе йому у боротьбі з його недругами. Коли ж вона справді допомогла, він виконав свою клятву несподіваним способом: він замовив по можливості точний її образ і помістив його в Кіренах. Детальну розповідь про це можна знайти у Істра Кіренського у книзі «Про чудові типи». 555 З цього можна зробити висновок, що не всяка помірність заслуговує на повагу, але тільки таку, яка здійснюється заради любові до Бога. (2) Про тих, хто чинить опір шлюбу, благословенний Павло говорить: «В останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи духів спокусників і вчень бісівських, які забороняють приймати їжу і одружуватися». 556 (3) Він же каже: «Не дозволяйте нікому звабити вас самовільною смиренномудрістю та виснаженням плоті». І в іншому місці: «Чи з'єднаний ти з дружиною? Не шукай розлучення. Чи залишився без дружини? Не шукай дружини». І ще: «Кожен чоловік повинен мати собі дружину, щоб уникнути пастки сатани». 557 (52, 1) Чи не приймали давні з вдячністю все створене на цьому світі? Чи не одружувалися чи не породжували дітей, не втрачаючи при цьому самоконтролю? Ворони приносили хліб та м'ясо Іллі, а пророк Самуїл приніс стегенце і дав його Саулові в їжу. 558 (2) Вони всіляко підкреслюють перевагу свого способу життя, але справи їх навіть не йдуть порівняно з тими заслугами. (3) «Хто їсть, не принижуй того, хто не їсть, а хто не їсть, не засуджуй того, хто їсть: бо Бог прийняв його» (Рим. 14:3). (4) І Сам Господь так говорить про Себе: «Ось прийшов Іван, не їсть і не п'є, і говорять про нього, що одержимий бісом. Прийшов Син Людський, їсть і п'є, і кажуть, що прийшла людина, яка любить поїсти та випити, друг митарям та грішникам». Апостоли також заслуговують на критику в цьому випадку, адже Петро і Пилип справили дітей, а Пилип навіть віддав свою дочку заміж. 559 (53, 1) Павло в одному з листів явно звертається до своєї дружини (τήν αύτοΰ... σύζυγον), яку він не брав із собою лише задля легкості переміщення. 560 (2) В одному з листів він каже: «Чи не можемо ми мати супутницею жінку як сестру, як інші апостоли?» (1Кор. 9:5). (3) Апостоли віддавали весь свій час служінню, однак брали із собою жінок, скоріше як сестер, ніж жінок, щоб вони допомагали їм нести проповідь і жінкам, проникаючи безперешкодно туди, куди доступ чоловікам був закритий. (4) Відоме і розпорядження, зроблене благородним Павлом, щодо служіння жінок у другому посланні до Тимофія. 561 Той самий автор сказав, що «Царство Боже не їжа і питво», або утримання від вина та м'яса, – «але праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14:17). (5) Хто з них ходить в овечій шкурі, переперезаній шкіряним поясом, як Ілля, або в одній пов'язці та босоніж, як Ісая? Чи в одному левовому фартуху, як Єремія? Хто з них зможе наслідувати гностичний спосіб життя Іоанна? Навіть живучи так, благословенні пророки все-таки віддавали хвалу Творцю. (54, 1) Прикладів, що скидають «праведність» карпократіан та їхніх друзів у безчинствах, ми навели достатньо. Після слів «прохачому дай» Писання каже далі: «Не відкидай того, хто просить у позику». Про таку близькість говориться в Писанні, а не про розпусне. (2) Як може статися так, що є той, хто просить, отримує і займає, а того, хто володіє, дарує або дає в борг? (3) Чи не так говорить Господь: «Я був голодний – і ви дали Мені їжу, Я відчував спрагу – і ви напоїли Мене, Я був мандрівником – і ви пустили Мене до себе в дім, Я був гол – і ви одягли Мене». І далі: «Оскільки ви зробили це одному зі слабких, то зробили Мені». (4) І у Старому завіті говориться так само: «Кожен, хто дає жебраку, дає в борг Богові» і «не втрачай нагоди створити добро нужденному». 562 (55, 1) І далі говориться: «Милість та істина нехай не залишать тебе» і «ледача рука робить бідним, а рука старанних збагачує». І ще: «Подивися, ось прийнята людина, яка ніколи не віддає свої гроші на зріст» і «багатством своїм людина викуповує свою душу». 563 Космос складається з протилежностей, гарячого та холодного, сухого та вологого, так само як і з тих, що дають і приймають. (2) Кажучи: «Якщо бажаєш стати досконалим, продай добро своє і гроші роздай жебракам», – він показує людині, яка нібито «дотрималася всіх заповідей з молодих років», що вона не виконав однієї з них, саме, заповіді «возлюби свого ближнього як самого себе». 564 Господь хотів, щоб він досяг досконалості, навчившись ділитися з ближнім з любові. (56, 1) Отже, не забороняв набувати багатство чесним способом, засуджуючи лише неправедне і безпідставне збагачення. «Багатство від суєтності виснажується», «інший сіє щедро, і йому ще додається, а інший бережливий надміру, проте бідніє». Про таких говориться: «Він розточив, роздав жебракам: праведність його перебуває на віки». 565 (2) «Щедро сів і збирає ще більше» – це той, хто не скупиться, роздаючи своє земне майно, одержуючи вічну винагороду на небесах. Інший, жадібний, «збирає собі скарби землі, де моль і жито їх винищують». Про таких йдеться, що вони «кладуть накопичені гроші у гаманець із діркою». 566 (3) Про землю такої людини розповідає Господь притчу в євангелії. Коли одного року земля принесла багатий урожай, він вирішив побудувати великі житниці і сказав собі: «Багато добра лежить у мене на багато років: їж, ​​пий, веселись». «Безглуздий, – сказав йому Господь, – цієї ночі душу твою візьмуть у тебе. Кому ж дістанеться те, що заготовив?» (Лк. 12:16–20). (57, 1) Самоконтроль (ἐγκράτεια), на думку еллінських філософів, є скоріше подолання бажання, ніж служіння йому, з урахуванням практичної користі. Ми вважаємо, що помірність має полягати в умінні домагатися контролю над бажаннями. Адже проблема не в тому, щоб навчитися не відчувати бажання або весь час тримати їх під контролем, а в тому, щоб вміти керувати ними силою волі. (2) Але такого контролю над собою можна досягти лише Божою милістю, тому й сказано: «Просіть і дано вам буде». (3) Милість такого роду була дарована, наприклад, Мойсею, який, хоча тіло його і було захищене одягом, не відчував ні голоду, ні спраги протягом сорока днів (Вих. 24:18). (4) Краще бути здоровою людиною, ніж хворою, яка постійно говорить про здоров'я. Краще мати світло, ніж мріяти про нього. Краще мати здатність до справжнього самоконтролю, ніж його подоби, якому вчать філософи. (5) Де світло, там немає місця темряві. Але у разі, коли пристрасть глибоко вкорінена у свідомості, навіть на самоті, коли чуттєве бажання стихло, уявне прагнення поєднатися з відсутнім предметом бажання, як і раніше, залишається. (58, 1) Продовжуючи наші міркування про шлюб, їжу та подібні речі, сформулюємо загальний принцип: в жодному разі не слід поступатися покликом пристрасті в наших вчинках, бажання ж слід узгоджувати з тим, що необхідно. Ми діти волі, а не пристрасті. (2) Одружившись заради народження дітей, чоловік повинен уміти контролювати свої бажання. Йому не слід бажати навіть свою дружину, питаючи до неї братню любов і виконуючи необхідне для твору дітей з належною повагою та дисципліною. Ми повинні навчитися, не беручи до уваги фізичні бажання, «як удень, поводитися благочинно, тобто у Христі і при повному світлі шляху Господа, – не віддаючись ні пияцтву, ні розпусті, ні сваркам, ні заздрощі» (Рим. 13:14–13). (59, 1) Згадавши один із видів контролю над нашими бажаннями, а саме приборкання статевої пристрасті, неможливо не згадати також і все інше, до чого прагне наша душа, потураючи своїм бажанням, і замість того, щоб обмежуватися необхідним, вона марнує себе в гонитві за розкошами. (2) Повний контроль над собою також передбачає байдужість до грошей, комфорту, власності, зневагу до шоу, здатність стримувати свою мову та злі думки. Ми знаємо, що навіть деякі ангели втратили контроль над своїми сексуальними бажаннями, через що вони впали на землю (Бут. 6:2). (3) Валентин говорить це [про Ісуса] у своєму листі до Агатопи: "В усьому Він виявляв контроль над Собою. Розкриваючи божественність Своєї природи, Ісус їв і пив унікальним способом 567, не викидаючи їжу. Сила Його самовладання була настільки великою, що їжа не була знищена в Ньому, оскільки Він Сам не піддається тлінню". (4) Віддаваймося практиці самообмеження з любові до Господа і для Його слави, освячуючи Його священний храм. Це благо «стати євнухом», позбавившись усіх чуттєвих пристрастей, «заради Царства Небесного» і «очистити помисли від плодів смерті заради служіння живому Богу». 568 (60, 1) Отвергающие сімейні узи і їжу з невдячної ненависті до всього тілесного неправедні і нечестиві, але ще й нерозумні, втім, як більшість живуть у світі. (2) Брахмани, наприклад, утримуються від м'яса і вина, дозволяючи собі, як і ми, трохи їжі щодня або через день, як пише Олександр Полігістор в «Історії Індії». Однак смерті вони не бояться і життя не цінують, оскільки вірять у реінкарнацію. (3) […] 570 Вони поклоняються Гераклові і Пану. Так звані «святі люди» з Інду ходять все своє життя оголені, невпинно шукають справжнє знання та майстри у прогнозах майбутнього. Поклоняються вони також деяким пірамідам, під якими, як вони вважають, спочивають кістки якогось бога. 571 (4) «Святі люди», звані також гімнософістами, не мають дружин, вважаючи це протиприродним та незаконним. Вони зберігають ритуальну чистоту, як і «святі жінки». Розповідають також, що вони займаються спостереженнями за рухом небесних світил і пророкують на основі різних символів майбутнє. VIII. Коректне тлумачення деяких пасажів з Писання «Гріх не має влади над вами» (Рим. 6:14) (61, 1) Вчителі морального релятивізму некоректно тлумачать кілька місць Писання, виправдовуючи в такий спосіб своє сластолюбство. Особливо це стосується відомого висловлювання: «Гріх не має влади над вами, бо ви підвладні не закону, а благодаті» (Рим. 6:14). Можна згадати й інші подібні місця, але я вважаю за благо їх опустити, адже не піратський корабель споряджаю! Спростувати їх, утім, не складно. (2) Адже наступною ж фразою шляхетний апостол власно їх викриває: «Що ж? Чи станемо грішити, бо ми не під законом, а під благодаттю? Ніяк!» Так одним натхненним і пророчим рядком руйнуються всі їхні хитрі аргументи, що виправдовують сластолюбство. (62, 1) Їм невтямки, мабуть, що «всім нам належить з'явитися перед судом Христа, де кожен отримає відповідно тому, що він робив, живучи в тілі, добре чи худе», тобто кожен отримає відплату за всі справи, вчинені за допомогою тіла. (2) «Той, хто народжений у Христі наново», вже безгрішний. «Минуле пішло», ми змили старе життя. «Погляньте, нове виникло», цнотливість замість розпусти, помірність замість розбещеності, праведність замість беззаконня. «Бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного світла з темрявою? Яка згода між Христом та Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним? Яка спільнота Божого храму з ідолами?» «Маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті та духу, здійснюючи святиню в страху Божому». 572 IX. «Я прийшов зруйнувати працю жінки» (Євангеліє від Єгиптян) (63, 1) Ті, що зневажають Божественне творіння, прикриваючись благочестивою маскою самообмеження, цитують слова Соломії, які вже згадувалися раніше. Походять вони, здається, з євангелії від Єгиптян. (2) Там Спасителеві приписуються такі слова: «Я прийшов зруйнувати працю жінки». «Жінка» – означає бажання, а справи її – народження та загибель. Що вони хочуть сказати цим? Чи стверджується, що порядок світоустрою має бути зруйнований? Чи навряд. Світ залишається таким, яким він був раніше. (3) Але Господь не міг збрехати. Значить, насправді він прийшов зруйнувати справи пристрасті: спрагу наживи, хтиву гонитву за жінками та хлопчиками, ласолюбне обжерливість, марнотратство тощо. Їхнє народження означає смерть душі, коли ми «вмираємо в злочинах» (Еф. 2:5). І відбувається це через «жіночу» безвідповідальність. (4) Виникнення і загибель неминуче будуть супроводжувати один одного у світі доти, доки не настане термін для руйнування всього і відновлення обраних, коли істоти, нині змішані з матеріальним світом, повернуться у свій вихідний стан. (64, 1) Отже, слова Соломії насправді про кінцеве руйнування. «Доки люди помиратимуть?» - Запитує вона. Слід мати на увазі, що Писання говорить про людей у ​​двох сенсах – тілесному та духовному. Другі врятуються, перші ж – ні. Гріх у своїй називається смертю душі. З цієї причини Господь відповідає алегорично: «Доки жінки народжують», тобто поки зберігає свою силу пристрасть. (2) «Тому, як однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть перейшла у всіх людей, тому що в ньому всі згрішили. І царювала смерть від Адама до Мойсея», – каже апостол (Рим. 5:12, 14). Так природним шляхом і через Божественне улаштування за народженням слідує смерть, і душа з'єднується з тілом для того, щоб незабаром покинути його. (3) Метою народження є навчання та пізнання, а метою загибелі – подальше відновлення. Жінка є причиною смерті, оскільки вона народжує, але з цієї причини вона є джерелом життя. (65, 1) Той, хто дав усім початок тому і зветься «Життя» (Бут. 3:20), бо, будучи винуватцем виникнення всіх, хто народжений і грішить, вона є праматір і неправедних, і праведників у рівній мірі. Адже кожен із нас проявляє себе так чи інакше. (2) Сумніваюся, що в наступних словах апостол виявляє зневагу до життя в плоті: «При всякій відвагі, і нині, як і завжди, звеличиться Христос у тілі моєму, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя є Христос, і смерть – здобуття. Якщо ж життя в тілі приносить плід моїй справі, то не знаю, що вибрати. Вабить мене і те, й інше: маю бажання вирішитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще. А залишитися в тілі потрібніше для вас» (Флп. 1:20–24). (3) Говорячи так, він ясно показує, як мені здається, що любов до Бога викликає прагнення залишити тіло, тоді як залишитися в тілесній оболонці необхідно заради тих, хто потребує спасіння. (66, 1) Продовження розмови з Соломеєю вони, звичайно ж, опускають, доводячи тим самим, що цікавить їх усе що завгодно, крім істини та вірного дотримання євангельського канону. (2) Вона каже далі: «Отже краще мені не народжувати дітей», – вважаючи, що дітонародження не є обов'язком жінки. Господь відповідає їй: «Їж кожна рослина, крім того, яка гірка». (3) Це означає, що кожна жінка з власної волі, а не з необхідністю і через завіт, обирає заміжжя або помірність. Пояснює це також положення про те, що дітонародження є сприяння справі творіння. (67, 1) Немає гріха у свідомому виборі життя у шлюбі, якщо народження та виховання дітей не здається надто важким. (Бо для багатьох залишитися бездітними є велике горе.) У той же час, якщо жінка не вважає народження дітей відволікаючим фактором на її шляху до Бога, і її не приваблює самотнє життя, вона цілком вправі бажати заміжжя, оскільки немає нічого поганого в помірних бажаннях, і кожна жінка має право мати вирішувати. (2) Звідси видно, що деякі засуджують шлюб і утримуються від нього аж ніяк не заради святого гносису, але з ненависті до всього людського та розтративши християнську любов. Інші ж, навпаки, одружуються заради задоволення своєї хтивості, прикриваючись авторитетом закону, перетворившись, як каже пророк, «на подобу тварин» (Пс. 49:12, 20). X. Тлумачення Мт. 18:20 (68:1) Хто ті двоє чи троє, що зібралися в ім’я Христа з Господом серед них? (Матвій 28:20). Хіба це не вказує на чоловіка, дружину та їхню дитину? Дружину з чоловіком єднає сам Бог. (2) Але якщо людина хоче залишитися одна, і уникає мати дітей, тому що це відволікає її від справ, то, як говорить апостол, «чи не краще б їй залишитися самотнім, як і мені» (1 Кор. 7:8). (3) Розуміння ролі Господа у них таке: щодо багатьох говорять про Творця, завдяки якому все постало, щодо одних говорять про Спасителя обраних, про Сина інших – блага – Бога. (4) Але це неправда, тому що Бог через Свого Сина однаково з тими, хто одружується і народжує дітей, і з тими, хто розумно практикує самовладання. І це той самий Бог. (5) Це твердження можна зрозуміти й по-іншому. Тріада може означати пристрасть, бажання та розум 573 або тіло, душу та дух. (69, 1) Можливо також, що тріада, про яку ми говоримо, вказує, по-перше, на покликаних, по-друге, на обраних і, по-третє, на рід істот, який удостоєний найвищої пошани. Сила Бога, неподільно розподілена в них, наглядає за іншими істотами. (2) Тому кожен, хто використовує належним чином натуральні сили своєї душі, прагне до належного йому і ненавидить все шкідливе, як сказано про це: «Благослови тих, хто тебе благословляє, і питай ненависть до тих, що ненавидять тебе» (Бут. 12:3). (3) Піднявшись над пристрастями і бажаннями і перейнявшись любов'ю до всього творіння, заради Бога Творця всього, людина починає жити гностичним життям, легко контролюючи всі свої бажання, подібно до Спасителя, поєднуючи знання, віру і любов у єдине і неподільне ціле. (4) Судження його стають вірними і воістину духовними, а думки повністю очищаються від домішок пристрастей та бажань. Він відтворюється нарешті майстерним зодчим «за образом» Господа і стає досконалою людиною, яка гідно називається братом Господу, одночасно другом і сином самому собі. Саме в цьому сенсі йдеться про двох чи трьох зібраних разом, в одному гностику. (70, 1) Згода багатьох із тріадою, в якій перебуває Господь, може означати також одну церкву, одну людську істоту, єдиний рід. (2) Господь дав закон одному роду – юдейському. Коли ж Він пророкував і послав Єремію до Вавилону, а потім покликав язичників через пророцтво, Він зібрав разом два народи (Еф. 2:15). Третім, безперечно, є сформована з двох єдина нова людина, в якій Він ходить і живе 574 , тобто Церква . (3) Так закон, пророки та Євангеліє разом в ім'я Христа є єдиною освітою – гносис. (4) Ті ж, хто чинить опір шлюбу зі шкідливості або ж, навпаки, хтиво зловживають своїм тілом, не увійдуть до числа врятованих, з якими перебуває Господь. XI. Приклади коректного тлумачення Писання (71, 1) Наведених вище прикладів достатньо. Розглянемо тепер ті місця з Писання, де спростовуються єретичні софізми та затверджуються норми поведінки, які слід дотримуватися відповідно до розумного рішення. (2) Розумна людина сама зуміє оцінити зміст відповідних пасажів для того, щоб застосувати їх проти єретиків у відповідний час та для спростування тих, хто намагається своїми догмами протидіяти заповідям. (3) Я вже цитував відоме встановлення закону: «Не побажай дружини свого ближнього». Заборона ця випереджає слова самого Господа в Новому Завіті: «Ви чули сказане в Законі: «Не чини перелюбу». Я ж кажу вам: «Не бажай» 575 . (4) Закон заохочує сексуальне спілкування між подружжям у розумних межах, з метою народження дітей. З цієї причини неодруженим чоловікам законом забороняється негайно опановувати бранців, захоплених на війні. Якщо чоловік бажає таку жінку, він повинен спочатку дозволити їй обрізати волосся і віддатись жалобі протягом тридцяти днів, і тільки після цього терміну, якщо його пристрасть все ще не минула, він може зійтися з нею заради народження дітей (Втор. 21:11–13). Протягом відведеного терміну перший сексуальний імпульс повинен поступитися місцем розумної прихильності. (72, 1) З цієї причини навряд чи ви знайдете в Писанні згадка про сексуальної близькості з вагітною жінкою. Тільки після народження та вирощування дитини жінка знову вступала в контакт зі своїм чоловіком. (2) Ви там знайдете, що отець Мойсея вчинив саме таким чином, ставши батьком Мойсея тільки через три роки після народження Аарона (Вих. 7:7). (3) Навіть рід Леві дотримувався цього природного закону, даного Богом, незважаючи на те, що рід цей був значно нечисленнішим за інших, що прийшли в обітовану землю; (4) а збільшити чисельність членів роду нелегко, якщо чоловіки спілкуються виключно зі своїми законними дружинами і щоразу не лише витримують деякий час після дозволу жінки від плода, а й закінчення періоду годування груддю. (73, 1) Ми бачимо також, що Мойсей поступово привчав юдеїв до практики помірності, заборонивши їм вдаватися до сексуальних насолод за три дні до того, як вони почули слова Бога (Вих. 19:15). (2) «Ми станемо храмом Бога», – сказав пророк, – «Бо Я житиму і ходитиму серед них, і стану їх Богом, а вони Моїм народом», – якщо ми будемо виконувати заповіді, індивідуально і всі разом, як Церква . (3) «І тому вийдіть з-поміж них і відділіться, як сказав Господь, і не торкайтеся нечистого, і Я прийму вас. І Я буду вам Отцем, а ви будете Моїми синами та дочками, говорить Господь Вседержитель». 576 (4) Не від тих, хто визнає шлюб, як вони стверджують, але від язичників, які все ще живуть розпусним життям, так само як і від різних нечистих і безбожних єретиків, про які вже згадувалося раніше, закликає він відокремитися в вельми пророчих висловлюваннях. (74, 1) Проти таких як вони і їм подібних виступає і Павло, говорячи: «Отже, кохані, маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті та духу, здійснюючи святиню в страху Божому». «Бо моя ревнощі є ревнощами Божими, бо я заручив вас єдиному чоловікові, щоб представити Христу непорочною дівою». 577 (2) Церква отримала свого нареченого і не може вийти заміж за іншого, ми ж маємо право одружитися з ким побажаємо, дотримуючись закону. Я маю на увазі: вперше одружитися. (3) «Але боюся, щоб, як змій хитрістю своєю спокусив Єву, так і ваші уми не пошкодилися, ухилившись від простоти у Христі», – вельми ґрунтовно та повчально попереджає апостол. 578 (75, 1) А Петро, ​​чоловік дивовижний, так каже: «Улюблені, прошу вас як прибульців і мандрівників, віддаляться від плотських пожадливостей, що повстали на душу, щоб життя ваше було прикладом для язичників. (2) Така воля Бога, щоб ми, роблячи добро, загороджували уста невігластва безумних людей. Живіть вільно, не як ті, хто вживає свободу для прикриття зла, але як раби Божі». 579 (3) Аналогічно і в Посланні до Римлян: «Ми померли для гріха. Як же нам жити у ньому? Наша стара людина розіп'ята з Ним, щоб було скасовано тіло гріха», і так далі до слів: «Не зраджуйте членів ваших гріху на знаряддя неправди» (Рим. 6:2–13). (76, 1) Але як рухатися далі, відзначимо ще один момент. Апостол проповідує того самого Бога і в законі, і в пророчих писаннях, і в Євангелії. Адже не випадково в посланні до Римлян він називає законом слова «не побажай», які насправді зустрічаються в Євангелії. 580 Він говорить так, знаючи, що від одного й того ж Батька походять закон, пророчі писання та саме євангелія. (2) Саме тому написано: Невже від закону гріх? Ніяк. Але я не інакше дізнався про гріх як за допомогою закону. Бо я не розумів би й побажання, якби закон не говорив: не побажай». (3) Гетеродокси, що протидіють творцеві, вважають, що Павло також суперечить йому разом з ними в таких виразах: «Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добре» 581 . Але вони забувають про те, що сказано до цих слів і після них. Адже він каже: «Гріх живе в мені», – що дає підстави стверджувати далі, що «нічого доброго не живе в моїй плоті». (77, 1) Далі ж говориться таке: «Якщо ж я роблю те, чого не хочу, вже не я роблю це, але гріх, що живе в мені», який, як він пише, «протидіє» божественному «закону і закону розуму мого і робить мене бранцем закону гріховного, що знаходиться в моїх. Бідолашна я людина! Хто позбавить мене від цього тіла смерті? (2) Далі ж (не втомлюючись ні на хвилину від доброї праці!), він каже, не сумніваючись: «Закон духовний звільнив мене від закону гріха і смерті», бо через Свого Сина «Бог засудив гріх у тілі, щоб виправдання закону виповнилося в нас, що живуть не за тілом». (3) Пояснюючи сказане, він вигукує: «Тіло мертве через гріх». Це означає, що тіло, яке не є храмом для душі, стає її гробницею. Коли ж воно присвячене Богу, продовжує він, «Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, і Він оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас». (78, 1) Засуджуючи любителів насолод, він каже далі (Рим. 8:5–15 ): «Помисли тілесні є смерть, бо ті, хто живе за тілом про тілесне, думають, а тілесні помисли є ворожнечею проти Бога, оскільки закону Божому вони не підкоряються». Наступні ж слова про те, що «ті, що живуть у плоті, Богові догодити не можуть», розуміти слід не так, як вважають деякі, але як було пояснено раніше. (2) Тому, залишивши цих людей, він звертається до тих, хто належить Церкві: «Але ви не за тілом живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий у вас живе. Якщо ж хто не має Духа Христового, той і не Його. А якщо Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. (3) Отже, браття. Ми не боржники плоті, щоб жити за тілом. Бо коли живете за тілом, то помрете, а якщо духом умертвляєте тілесні тіла, то будете живі. Бо всі, хто веде Дух Божий, є синами Божими». (4) І далі, на опір так званим «благородству» і «свободі», якими гетеродокси хизуються не менше, ніж вседозволеністю, він додає: «Бо ви не прийняли духу рабства, щоб знову жити в страху, але прийняли духу усиновлення, яким волаємо: Авво, Отче! (5) Тобто, ми прийняли Духа, через якого пізнаємо Того, Кому молимося, справжнього Батька, єдиного для всіх, Який, як і належить батькові, виховує нас і вчить позбутися страху. XII. Приклади коректного тлумачення Писання (продовження) (79, 1) «Не ухиляйтесь один від одного, хіба за згодою, на час для молитви» (1Кор. 7:5) – це також приклад настанови у приборканні своїх бажань. «За згодою» так слід чинити, щоб не зруйнувати шлюбний союз, а «на якийсь час» для того, щоб захистити чоловіка, який тимчасово потребує помірності, від гріха, оскільки інакше він може, обманюючи свою дружину, згодом опуститися до розпусти. (2) З цієї ж причини апостол каже, що кожен, хто вважає непристойним для його дорослої дочки залишатися незайманою, повинен видати її заміж (1Кор. 7:36). (3) Кожен має право або залишитися неодруженим, або ж одружитися заради народження дітей, у будь-якому випадку уникаючи морального падіння. (4) Якщо людина прагне такого життя, вона досягне ще більшої гідності в очах Бога завдяки своїй праведності та розумності. Якщо ж він відступить від встановленого на шляху до слави […], 582 втратить надію. (5) Безшлюбність і сімейне життя відрізняються за своєю місією та формою служіння Господу. Я маю на увазі турботу про дружину та дітей. Цінність сімейного життя полягає в тому, що вона дає можливість чоловікові на практиці навчитися керувати спільним господарством. (6) Тому апостол радить єпископам вибирати з тих, хто вже освоїв мистецтво управління своїм домом, перш ніж приступити до управління Церквою. (7) Так кожен зможе виконати саме ту роботу, до якої покликаний, залишаючись при цьому вільним у Христі і не втрачаючи можливості отримати заслужену їм нагороду. 583 (80, 1) Про закон він алегорично говорить так: «Заміжня жінка пов'язана зі своїм чоловіком законом, поки він живий», і таке інше. І в іншому місці: «Дружина пов'язана законом, доки живе її чоловік. Якщо ж чоловік її помер, вільна вийти за когось хоче, тільки в Господі. Але вона блаженніша, якщо залишиться так». 584 (2) Першим із цих висловлювань він хотів сказати: «Помрете для закону», – не для заміжжя, – «щоб належати іншому, що воскрес із мертвих» (Рим. 7:4), як наречена і Церква. Адже Церква, як наречена, повинна бути чистою рівною мірою і від внутрішніх помислів, що суперечать істині, і від зовнішніх спокус, наприклад, прихильності до єретичних сектів, які схиляють її до зради її єдиного чоловіка, яким є Бог Всемогутній; щоб «як змій спокусив Єву», чиє ім'я «Життя», не піддатися нам спокусі єретичних спокусників і не порушити заповідей. (3) Другий пасаж говорить про моногамію. Не слід думати, як цьому вчать деякі, що зв'язки чоловіка і дружину, подібні до прихильності тіла до смерті. З наведених вище слів апостол спростовує погляди деяких безбожників, які стверджують, ніби шлюб є ​​винахід диявола, ганьбаючи таким чином Творця. (81, 1) Сирієць Татіан, якщо я правильно пам'ятаю, дотримувався подібних зухвалих поглядів. 585 У своєму творі «Про очищення заради Христа» він пише буквально таке: «Злагода веде до молитви. Злягання ж покладає край спілкуванню. Збори такого роду ганебні. (2) Адже збираються разом заради сатани і через нестримність, і кожен, хто прагне цього, як він показує, «служить двом панам», Богу, якщо перебуває у злагоді, і дияволу, якщо прагне нестримної розбіжності і розпусти». (3) Так він інтерпретує слова апостола, будуючи софізму з істинних висловлювань, обертаючи їх так, щоб отримати неправдиві висновки з справжніх посилок. (4) Ми також визнаємо, що непоміркованість і розпуста – це пристрасті, інспіровані дияволом, проте згода, що досягається за допомогою розсудливого шлюбу, займає середнє становище. Контроль над собою призводить до молитви, освячений шлюб – до народження дітей. (5) Зачаття дітей у відповідний час у Писанні називається знанням. Адже сказано ж: «І пізнав Адам жінку свою Єву, і вона зачала та народила сина, і назвала йому ім'я: Сиф, бо, говорила вона, Бог поклав мені інше насіння, замість Авеля» (Бут. 4:25). (6) Бачите тепер, кого зневажають ті, хто з презирством говорить про розсудливе насіння і називає народження творінням диявола? Зазначу також, що у Писанні у цьому місці йдеться не про «якогось» бога, а про Самого Вседержителя, як на це ясно вказує певний артикль. (82, 1) Додавання апостола «щоб знову не повернулися ще й заради сатани» має на меті запобігти спробам вступити в розпусний зв'язок з іншими. «Тимчасова угода» покликана приборкати природні бажання, але не знищити їх повністю, тому він закликає відновлювати сімейні узи, а не безладну розпусту, якою є справою диявола, щоб запобігти самій нестримності, розбещеності та падінню в руки диявола. (2) Татіан розрізняє також між «старою» і «новою» людиною, але не так, як ми. Ми згодні з ним, розрізняючи «стару» людину Закону і «нову» людину Євангелія, але аж ніяк не закликаємо на цій підставі відкинути Закон як творіння іншого бога. (3) Та сама людина і той самий Бог оновив все старе, і він більше не заохочує полігамію (як це було раніше, коли була потреба у збільшенні населення), але вводить моногамію, заради народження дітей, а також для управління домашнім господарством, для чого і дається чоловікові дружина. (4) Якщо ж чоловік не в силах стримувати себе і «згоряє» від пристрасті, апостол, «зі співчуття» дозволяє йому одружуватися знову (1Кор. 7:9.36), і це не є гріхом з погляду Завіту (оскільки не заборонено законом), однак така людина безсумнівно не в змозі виконати. (5) Він заслужить, навпаки, небесну славу, якщо залишиться безшлюбним і збереже незмінну вірність тому союзу, який був зруйнований смертю, благочинно чекаючи того, що приготовлене для нього, і «невпинно» служачи Господу (1Кор. 7:35). (6) У минулому наказувалося обов'язкове омивання після злягання, але ж і нині Божественне провидіння так само і незмінно діє через Господа. І якщо Господь нічого не говорить про обмивання після сексуального спілкування, то це тому, що він очистив віруючих у нього єдиним актом хрещення, замінивши численні обмивання, наказані Мойсеєм, одним цим. (83, 1) Крім того, омивання, що прописується в стародавньому законі після запліднення, є насправді пророцтво про воскресіння, як народження заново за аналогією з фізичним народженням, а зовсім не вказівку на нечистоту процедури зачаття. Адже без акту випромінювання насіння не виникло б людини. (2) Дійсно, адже не частотою злягань обумовлена ​​вагітність, але фактом сприйняття насіння маткою. Як відомо, саме після того, як це сталося, природним шляхом починає розвиватись ембріон. (3) На якій же підставі вони стверджують, що шлюб у минулому нібито був лише винаходом закону, а той союз, про який говорить Господь, є щось інше, якщо нині ми поклоняємося, як і тоді, тому самому Богу? (4) «Людині не слід роз'єднувати те, що Бог з'єднав». Правильно. Не меншою мірою і синові слід виконати те, що наказав батько. Отже, якщо ми погодимося, що Законодавець і Євангеліст – це одна й та сама істота, ми повинні визнати, що вона ніяк не може боротися проти самого себе. Закон живий тією мірою, якою він зрозумілий духовно і світлі істинного знання. (5) Ми «померли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, що воскрес із мертвих», – про яке було пророцтво в законі, – «щоб принести плід Богові». (84, 1) «Тому закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7:4–12). Ми померли для закону, тобто для гріха, явленого через закон; гріха, який законом не створено, але виявлено, тому що в ньому показано, що нам належить робити, а що ні, і таємний гріх розкритий, щоб він став видимим, як є. (2) Якщо законний шлюб гріховий, не зрозумію, як вони можуть далі стверджувати, що знають Бога, продовжуючи при цьому вважати одну з його гріховних заповідей? Якщо закон святий, то і шлюб, ним встановлений, має бути святим. Таїнство це апостол звертає до Христа та Церкви. (3) «Народжене від плоті є тіло, а народжене від духа є дух» (Ів. 3:4) говориться не про тілесне народження, а про подальшу освіту. Тому сказано, що «діти святі», як плоди любові, коли слова Господа приводять душу до Бога як наречену. (4) І звичайно ж, розпуста відрізняється від законного шлюбу не меншою мірою, ніж диявол відокремлений від Бога. «Ви померли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, хто воскрес із мертвих». У цих словах мається на увазі, що ви стали більш причетні до настанов, оскільки прислухаєтеся до істини в законі, за допомогою якого один і той же Господь закликає вас здалеку. (85:1) «Дух» правдиво і чітко говорить про таких людей, що «в останні часи багато хто відступить від віри, слухаючи спокусливих духів і демонічних учителів, через лицемірство брехунів, обпалене їх сумлінням, забороняючи одружуватися і їсти те, що Бог створив, щоб їсти його з подякою вірним і тим, хто знає правду. Кожне Боже творіння є добре, і немає нічого осуду, якщо воно приймається з подяка, бо вона освячена словом Божим і молитвою». 586 (2) Отже, немає заборони ні на шлюб, ні на споживання м'яса та вина. І хоча сказано, що «краще не їсти м'яса, не пити вина», якщо це може образити інших людей, і краще «залишатися таким, як я» 587, це лише означає, що той, хто приймає «з вдячністю», як і той, хто не приймає (також «з вдячністю»), повинен уміти володіти собою і слідувати слову в своєму житті. (86, 1) Ми бачимо, що апостольські листи скрізь говорять про самоконтроль, дають безліч настанов, що стосуються шлюбу, народження дітей та господарювання, ніде не засуджують шлюб, за умови, що він розсудливий; навпаки, зберігаючи спадкоємність між законом і євангелією, вони однаково заохочують і того, хто вирішується з Божою допомогою на шлюб, і того, хто віддає перевагу безшлюбності, згідно з Господньою волею; аби кожен дотримувався свого покликання, роблячи свій вибір відповідально та остаточно. (2) «Земля Якова прославилася більше за всі інші землі», – говорить пророк, прославляючи інструмент духу. 588 (3) Деякі ж принижують народження, називаючи його джерелом розпаду і смерті, і спотворюючи дійсний стан справ, стверджують, що Спаситель мав на увазі дітонародження, говорячи, що нам не слід збирати скарби на землі, де вони іржавіють і їдять міллю. На підтвердження своїх вигадок вони безсоромно цитують і такі слова пророка: «Ви постаріте, як одяг, і моль виточить вас» (Іс. 50:9). (4) Ми ні в чому не суперечимо Писанням, стверджуючи, що наші тіла смертні і за своєю природою мінливі. Пророк передбачав загибель своїм слухачам швидше за все тому, що вважав їх за грішників. Господь говорить зовсім не про дітонародження, але закликає ділитися майном, засуджуючи тих, хто накопичує багатство, ніяк не бажаючи допомогти нужденним. (87, 1) Тому він говорить: «Дбайте не про тлінну їжу, а про їжу, яка перебуває у вічному житті». Вони цитують також наступний рядок: «Діти цього віку ні одружуються, ні заміж не виходять» (Лк. 20:35). (2) Насправді йдеться тут про воскресіння з мертвих, і кожен, хто уважно прочитає цю відповідь, зрозуміє, що Господь жодною мірою не засуджує шлюб, але «виліковує» деяких від очікування тілесних насолод після воскресіння. (3) «Діти цього століття» саме по собі не означає, що бувають діти якогось «іншого століття». Значить це те саме, що і вислів «народжені в цей час», тобто «діти» просто тому, що народжені й самі народжують, адже не існує таких людей, які виникли б крім народження. Народження при цьому врівноважується смертю так, що таким чином відрізані від життя більше не існують. (4) «У вас є тільки один Небесний Батько», – він, як Деміург, Творець всього. «Тому не називайте нікого батьком на землі» (Мф. 23:9). Це означає, що причиною вашого існування не слід вважати того, хто «посіяв насіння», адже він є лише співробітником або навіть слугою Того, Хто дав вам життя. (88, 1) Саме в цьому сенсі він побажав, щоб ми звернулися назад і, ставши «як діти» (Мф. 18:3), дізналися свого істинного батька, народившись заново за допомогою омивання, отримавши своє буття від нового насіння. (2) «Неодружений піклується про Господнє, одружений же про те, як догодити дружині», – як сказано. Як же це так? Чи означає це, що неможливо одночасно догодити дружині у прийнятний для Бога спосіб і висловити повагу до Бога? Хіба не може чоловік мати сексуальне спілкування з дружиною, залишаючись при цьому угодним Богові? (3) Як «незаміжня жінка піклується про Господнє, щоб бути святою і тілом і духом» 589 , так і заміжня жінка піклується про мужнє і Господнє в очах Господа, залишаючись святою і тілом, і духом. Обидві вони святі в Господніх очах, одна як дружина, інша як дівчина. (4) Апостол цілком справедливо, хоч і трохи підвищуючи тон, засуджує тих, хто прагне другого шлюбу, прямо заявляючи, що «будь-який інший гріх поза тілом, блудник же грішить проти власного тіла» (1Кор. 6:18). (89, 1) Посміливі називати подружній союз розпустою звертають свою хулу проти закону та Господа. Жадібність називається розпустою, оскільки вона протилежна поміркованості, ідолопоклонство є розпуста, оскільки є зрадою одному Богу з багатьма богами; так само, в розпусту пускаються ті, хто замість однієї законної дружини мають зв'язок з багатьма. Апостол, як ми вже зазначали 590 , вживає терміни розпуста і перелюб у трьох сенсах. (2) «За ваші гріхи ви продані» і «вас розбестили в чужій землі» – каже пророк, маючи на увазі саме це. 591 Рослиною він називає тілесний зв'язок із сторонніми, а не сексуальний зв'язок подружжя заради народження дітей. (3) «Тому я бажаю, щоб молоді жінки виходили заміж, народжували дітей та керували домашнім господарством, і не подавали противнику жодного приводу для лихослів'я. Бо дехто вже спокусився за сатаною». 592 (90, 1) Апостол схвалює поведінку тих чоловіків, які одного разу одружилися, чи то пресвітери, диякони чи миряни, аби вони своєю поведінкою не давали приводу для засудження. Така людина «врятується через народження дітей». 593 (2) Спаситель називає юдеїв «родом лукавим і перелюбним» (Мф. 12:39), оскільки вони не дотримуються закону так, як того бажає закон і, дотримуючись звичаїв предків та соціальних вимог, зраджують Господу, забуваючи, що він є їхнім паном та хранителем їхньої цноти. 594 (3) Мабуть, він хотів сказати цим, що вони стали рабами чужих бажань, внаслідок яких були поневолені гріхом і «продані чужинцям», адже офіційних публічних жінок серед юдеїв не було, а проституція була заборонена законом. 595 (4) Людина, яка сказала, що вона одружилася і тому не може прийти на вечерю, запропоновану Господом (Лк. 14:20), є прикладом відступництва від Божественних заповідей заради тілесної насолоди. Після таких слів ні ті, що жили праведно до приходу Христа, ні одружені після його приходу, навіть якщо вони апостоли, не зможуть врятуватися. (5) Висуваючи ж як аргумент відомі слова пророка: «Занепало (око моє) від усіх ворогів моїх» (Пс. 6:8), – вони не повинні забувати, що під ворогами тут розуміються гріхи. Але гріхом є розпуста, а не шлюб, інакше гріхом доведеться оголосити також і саме народження, і його Творця. XIII. Критика поглядів Юлія Кассіана (91, 1) Саме цьому навчає пропагандист докетизму Юлій Кассіан. 596 У своїй книзі «Про помірність, або Про євнухів» він говорить буквально наступне: «З одного тільки факту, що жіночі статеві органи влаштовані інакше, ніж чоловічі, і жінки мають піхву, а чоловіки здатні викидати насіння, зовсім не слід, що Бог схвалює злягання. 597 (2) Якби воля Бога, якого ми глибоко шануємо, була дійсно такою, то Він не називав би євнухів благословенними, а пророк не сказав би, що вони «не безплідне дерево» 598 , порівнюючи обрізку дерев із скупченням себе заради визволення від помислів». (92, 1) Продовжуючи розвивати ці безбожні ідеї, він додає далі: «Хіба не резонно висунути звинувачення проти Творця, якщо Він спочатку створив нас неправильно, а потім починає позбавлятися Своїх помилок, видаляючи статеві ознаки, зайві частини та геніталії?» Ідеї ​​його дуже близькі поглядам Татіана. Адже не дарма він вийшов зі школи Валентина. (2) Тому Кассіан і каже: «Коли Соломія запитала, коли вона дізнається відповіді на свої запитання, Господь відповів їй, що це станеться «коли ви попрете ногами лушпиння сорому, коли двоє стануть одним, чоловік зіллється з жінкою, і не буде ні чоловіків, ні жінок». 599 (93, 1) По-перше, цей пасаж витягнутий не з наших традиційних чотирьох Євангелій, але з Євангелія від Єгиптян. По-друге, він ймовірно не вловив висловлене тут алегорично твердження про те, що пристрасть (θυμός) є чоловічим імпульсом душі, а бажання (ἐπιθυμία) – жіночим, і коли вони надмірні, на зміну їм приходить каяття і сором. (2) І якщо людина не піддається ні пристрасті, ні бажанню, які насправді є результатами поганого характеру і поганого виховання, що затьмарюють і приховують розум, і скидає з себе покрив, який вони виробляють, то він, безперечно, відчуває каяття, а каяття породжує сором. І коли він нарешті з'єднує душу і дух у послуху слову, тоді, як каже Павло, «немає серед вас ні чоловіків, ні жінок» (Гал. 3:28). (3) На відміну від зовнішнього вигляду, різного у чоловіків від жінок, душа трансформується на щось єдине і безстатеве. Але наш благородний опонент очевидно дотримується більш платонічної думки, згідно з якою душа, будучи спочатку Божественного походження, обтяжливий від жіночого бажання, падає в наш світ народження і смерті 600 . XIV. Критика поглядів Юлія Кассіана (продовження) (94, 1) З іншого боку, він спотворює ідеї Павла, стверджуючи, що він вважає народження результатом обману. Саме так він інтерпретує наступне висловлювання: «Але боюся, щоб як змій своєю хитрістю спокусив Єву, так і ваші уми не пошкодилися, ухилившись від простоти у Христі». 601 (2) Як усі визнають, Господь прийшов у цей світ заради заблудших (Мт. 18:11). Однак справа не так, ніби вони «заблукали», опускаючись зверху вниз, щоб народитися на землі (оскільки всяке виникнення у свою чергу створене і створене Всемогутнім, Який ніколи б не допустив, щоб душі потрапили з кращого місця в найгірше). (3) Навпаки, Спаситель прийшов заради тих, хто заблукав у своїх помислах, тобто заради нас усіх. Адже наші думки зіпсовані пристрастю до насолод і зневагою до заповідей. Можливо, ще перша людина надто поквапилася, раніше належного терміну скориставшись дарованим їй правом одружитися, і тим самим згрішив, бо, як сказано, «кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже здійснив перелюб із нею», не дочекавшись відповідного часу для прояву свого бажання. (95, 1) Той самий Господь виголосив тоді свій вирок скоростиглий бажання, що передує законному шлюбу. Тому, коли апостол каже: «Наділіться новою людиною, створеною на образ Бога» (Еф. 4:24), він звертається до нас, створених волею Всемогутнього так, як ми створені. Говорячи про «старий» і «новий», він має на увазі не народження і відродження, але спосіб життя неприємний і приголосний [заповідям]. (2) Кассіан вважає, що «хітонами шкіряними» 602 називаються наші тіла. Дещо пізніше, коли перейдемо до пояснення основних питань, що стосуються виникнення людського роду, ми покажемо, що він і йому подібні помиляються, стверджуючи це. Далі він каже: «Віддані земним цінностям самі народжені і народжують. Наша ж батьківщина на небесах, звідти ми очікуємо на рятівника». Ми також визнаємо, що ми «мандрівники та прибульці на землі» (Євр. 11:13); однак, незалежно від того, одружені ми чи ні, маємо майно чи бідні, чи виробляємо на світ дітей, знаючи, що вони помруть, ми готові залишити все наше майно і жити без дружини, якщо потрібно, будучи байдужими до справ тварного світу, з вдячністю та великодушністю все приймаючи. XV. Ще кілька пасажів з Писання про шлюб і помірність та їх тлумачення (96, 1) Говорячи, що чоловікові краще б залишатися неодруженим, але щоб уникнути розпусти слід кожному взяти собі дружину, апостол пояснює це тим, що таким чином можна уникнути пастки сатани. (2) Слова ж «через нестачу самоконтролю» 603 ставляться скоріш не до тих, хто і без того одружується цілком свідомо і заради народження дітей, але до тих, хто шукає у шлюбі задоволення своєї пристрасті і прагне надмірностей. Він не бажає, щоб ворог створив такий вир, який затягував би схильних до розбещеності. (3) Диявола безперечно дратують ті, хто веде праведне життя, тому він протидіє їм і прагне підкорити собі, чинячи на їхньому шляху перешкоди і всіляко його ускладнюючи. (97, 1) Це цілком пояснює слова апостола про те, що краще одружуватися, ніж горіти. Він бажає, щоб чоловік приділяв належну увагу своїй дружині та навпаки, щоб вони не відмовляли один одному у допомозі у справі народження дітей, згідно з Божественним устроєм. (2) Вони наводять також такі слова: «Хто не зненавидить батька свого і матері, і дружини та дітей, той не може бути Моїм учнем» (Лк. 14:26). (3) Однак звідси не слід, що необхідно зненавидіти свою сім'ю, адже є заповідь про те, що слід «шанувати батька і матір своїх, щоб тобі благоденствувати» (Вих. 20:12). Це означає те, що нам слід уникати нерозумних імпульсів і язичницького способу життя. Будинок є основою сімейного життя, суспільство ж складається з таких будинків. Тому про тих, хто живе сімейним життям, Павло говорить, що вони «задовольняють потреби цього світу» (1Кор. 7:9). (4) Господь каже: «Одруженому не слід шукати розлучення, а неодруженому шукати собі дружину». 604 Іншими словами, якщо людина свідомо вирішила залишатися неодруженою, їй слід суворо дотримуватися одного разу обраного шляху. (98, 1) Єдиний усім Господь дає відповідну обіцянку і тим, і іншим. Він так говорить через пророка Ісаю: «Хай не каже євнух: ось я сухе дерево. Бо Господь так говорить про євнухів: які зберігають мої суботи, і обирають угодне мені, і міцно тримаються мого завіту, тим дам я краще місце, ніж синам і дочкам» (Іс. 56:3–5). (2) Бути євнухом або дотримуватися суботи не є само по собі праведністю, якщо не підкріплено дотриманням заповідей. (3) До одружених він так звертається: вибрані мною «нехай не будуть працювати даремно, виробляючи на світ дітей на горі, бо будуть насінням, благословенним від Господа» (Іс. 65:23). (4) Свідомо виробляє на світ дітей, піклується про них і виховує їх у згоді з волею Господа, що дає їм справжні настанови, також отримує за заслуги як вибране насіння. (5) Ті, хто наполягає на тому, що діти народяться «на горі», не розуміють, що текст Писання свідчить проти них. Вибрані Богом не дотримуються таких догм, і не народжують дітей «на горі», залишаючи цю безплідну справу єретикам. (99, 1) Отже, слово «скопець» вживається як щодо фізично кастрованих чи неодружених, але й позначення тих, хто стерильний щодо істини. Спочатку він справді є «безплідним древом», проте дотримуючись слів Господа і дотримуючись суботи, залишивши осторонь гріхи і виконуючи заповіді, він домагається своїм праведним способом життя більшого, аніж такі заповіді лише на словах, без належного досвіду. (2) «Діти, недовго вже бути мені з вами», – каже Наставник. “Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не зобразиться у вас Христос”,—каже Павло у Посланні до Галатів. (3) І ще, у Посланні до Коринтян: «Бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, але небагато батьків: я породив вас у Христі через Євангеліє». 605 (4) Саме тому говориться, що «жоден із скопців не увійде до Божих зборів», стерильних і безплідних у поведінці та мові, однак «що оскапили себе», позбувшись усіх гріхів, «заради Царства Небесного», які дотримуються посту 606 , утримуючись від усього земного, благословенний. (100, 1) «Проклятий той день, коли я народився, хай не буде він благословенний», – вигукує Єремія. Це не абстрактне твердження, ніби народження прокляте; пророк обурюється через гріховність і непослух народу. (2) Тому він каже далі: «Для чого вийшов я з утроби, щоб бачити труди та скорботи, і щоб дні мої зникли в безслав'ї?» (Єр. 20:14–18). У цей час кожен, хто проповідував істину, мав усі підстави побоюватися переслідувань та розправи. (3) «Чому лоно моєї матері не стало мені гробницею, щоб не бачити мені ніколи суду над Яковом і бід дома Ізраїля?» – каже пророк Ездра. 607 (4) Хто родиться чистим від нечистого? Жоден, навіть якщо жити йому не більше одного дня»,—каже Йов (Іов. 14:4–5). (5) Як може щойно народжена дитина вчинити перелюб? чи як можливо для дитини, яка не встигла ще нічого зробити, вже бути відповідальною за Адамів гріх? Як їм відповісти на ці запитання? (6) Їм залишається, на мою думку, зробити звідси висновок, що народження є злом не тільки через тіло, а й через душу, заради якої існує тіло. (7) «У беззаконні зачатий я, і в гріху народила мене мати моя», – говорить Давид пророчо про Єву як свою матір, оскільки «Єва є матір'ю всіх, хто живе» (Пс. 50:7; Бут. 3:20). Але з того факту, що йому трапилося народитися в гріху, не випливає, що народження його гріховне, і тим більше не випливає, що сам він грішний. (101, 1) Хіба кожен, хто відвернувся від гріха і звернувся у віру, залишивши гріховні помисли, не подібний до того, що вийшов від своєї матері в життя, як це підтверджує один із дванадцяти пророків: «Хіба дам йому первістка мого за злочин мій і плід утроби моїй – за грі? (Мих. 6:7). (2) Все це в жодному разі не суперечить заповіту «плодитися і розмножуватися»; і «нечестивими» він називає лише перші імпульси, що виникають після народження, що походять від незнання Бога. (3) Дехто робить на цій підставі висновок, що народження є зло, проте ніщо не заважає стверджувати на цій підставі, що воно є благом, оскільки завдяки йому ми приходимо до знання Бога. «Відверезіться, як треба, і не грішіть; бо деякі з вас не знають Бога» (1Кор. 15:34), ясно, що грішники. «Бо наша боротьба не проти крові і плоті, а проти духів», сильних і спокусливих, «мироправителів темряви цього віку» (Еф. 6:12); для цього потрібне терпіння. 608 (4) «Я впокорюю і поневолюю тіло моє», – каже Павло, – оскільки «кожен атлет у всьому обмежує себе» (обмеження в усьому означає не утримання абсолютно від усього, але утримання від того, від чого вирішено утримуватися). «Вони роблять це для отримання вінця тлінного, ми ж нетлінного» (1Кор. 9:25–27), якщо, звичайно, переможемо. Адже, якщо немає змагання, немає і перемоги. (5) Тому деякі вважають, що вдова перевершує незаймана в самообмеженні, оскільки свідомо утримується від насолод, смак яких їй відомий. (102, 1) Оголосивши народження злом, вони повинні були б і Господа, і Діву, яка Його породила, також назвати злом. (2) Говорячи так, вони зневажають і волю Бога, і таїнство творіння. (3) Звідси походить і докетизм Кассіана, і [погляди] Маркіона, і вчення валентиніан про психічне тіло. «Люди перетворюються на тварин», прагнучи до злягання, кажуть вони. Справді, якщо чоловік, що розпирається пожадливістю, кидається на будь-яку жінку, він дійсно мало відрізняється від дикої тварини. «Це відгодовані коні, кожен ірже на дружину іншого» (Єр. 5:8). (4) Якщо прийняти, що змій запозичив техніку сексуального спілкування у тварин, і йому вдалося переконати Адама поєднатися з Євою таким чином, оскільки першонародженим до цього подібні заняття властиві не були, то це ні що інше, як ще одна спроба засудити творіння, оскільки люди в цьому випадку виявляються за природою слабкішими за тварин і, створені першими. (103, 1) Якщо ж, спонукувані природним інстинктом до розмноження, на кшталт безсловесних тварин, спокушені і введені в оману, вони випробували сексуальний потяг раніше, ніж їх слід, то суд Божий на тих, хто порушив Його волю, є справедливим. Незалежно від цього, саме народження слід як і раніше вважати святим, адже через нього виник космос, разом з усіма сутностями, творіннями, ангелами, силами, душами, заповідями, законами, євангелією та знанням Бога. (2) «Будь-яка плоть – трава, і всяка людська думка, як колір польовий. Засихає трава, в'яне цвіт, слово ж Бога перебуватиме навіки» (Іс. 40:6–8), змащуючи душу і з'єднуючи її з духом. (3) Чи зможе наш церковний устрій досягти своєї мети за допомогою тілесного? Глава Церкви Сам прийшов у тілі, хоч і «без виду і величі» (Іс. 53:2), щоб навчити нас споглядати безвидні та безтілесні Божественні початки. (4) «Древо життя виростає з добрих бажань»,—каже пророк, навчаючи нас, що будь-яке бажання в живому Господі є добрим і чистим. (104, 1) Шлюб чоловіка і жінки, який писання називає «знанням» 609 , вони вважають гріхом, вказуючи на той факт, що вживання плоду з дерева пізнання добра і зла та порушення заповідей також називається «знанням». (2) Якщо це дійсно так, то і справжнє знання, гносис також є плодом з дерева життя. Отже, плід з цього дерева може їсти свідомо зважений на шлюб. (3) Ми вже зазначали, що шлюбний союз можна використовувати і на благо, і на зло, і він є деревом пізнання, якщо ми не порушуємо заповідей. (4) З іншого боку, чи не виліковував Спаситель від страждань як душу, а й тіло? Якби тіло було ворогом душі, то лікування його було б подібно до зміцнення позицій ворога у себе ж у тилу. (5) «Але скажу вам, браття, що плоть і кров не можуть успадкувати Царства Божого, і тління не успадковує нетлінного» (1Кор. 15:50). Гріх, будучи тлінним, не має нічого спільного з нетлінним, тобто з праведністю. «Чи ви такі дурні, – питає він, – щоб, почавши духом, нині закінчуєте тілом?» (Гал. 3:3). XVIII. Висновок. Про необхідність уникати екстремізму (105, 1) Отже, деякі, як ми вже показали, прагнуть розширити межі праведності і рятівної впорядкованості життя понад необхідне, богохульно доводячи самоконтроль до повного атеїзму, тоді як їм слід було б обрати безшлюбність, корисну для здоров'я і благочестиве, з вдячністю Богові з подякою Богу створеного, і не засуджуючи одружених. Світ створений, як і безшлюбність. Тому й ті, й інші мають бути вдячні за надану їм можливість виконати призначене, якщо вони, звісно, ​​цілком розуміють своє призначення. (2) Інші ж, навпаки, скинувши узду, справді подібні до «коней женонеїстим», що іржають на дружину ближнього (Єр. 5:8). Нездатні до самовладання, вони та інших підбурюють лише до справ хтивості, надаючи низовинний зміст наступним словам Писання: «Розділи долю свою з нами; будемо все мати ми спільний гаманець, і один мішок нехай буде в нас» (Прип. 1:14). (106, 1) Застерігаючи проти них, той самий пророк дає нам мудру пораду: «Не ходи в дорогу з ними; утримай свою ногу від доріг їхньої; недаремно пернатим мережі розставляються. Ті, хто беруть участь у кривавих справах, на свої голови зло збирають» (Припов. 1:15–18). Іншими словами, віддані своїм порокам і учні того ж ближніх, вони, згідно з пророком 610 , подібні до «воїнів, що б'ють своїми хвостами (οῦρἀ)», або, як сказали б греки, пенісами (κέρκος). 611 (2) Мабуть, пророцтво натякає на хтивих розпусників, що «воюють хвостами», дітей темряви та чад гніву (Еф. 2:3), кривавих убивць і ґвалтівників своїх ближніх. (3) «Очистіть стару закваску, щоб бути вам новим тестом», – закликає апостол (1Кор. 5:7). І знову, в гніві на них подібних, він вчить нас «не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, чи лихоїмцем, чи ідолослужителем, чи лихослівним, чи п'яницею, чи хижаком; з таким навіть не є разом» (Гал. 5:11). (4) «Законом я помер для закону, – каже він, – щоб жити для Бога. Я розіп'явся Христові і вже не я живу», як жив за своїми бажаннями, «але живе в мені Христос» життям непорочним і блаженним через мій послух заповідям. Тому «тоді я жив за тілом», тобто йдучи за тілесним способом життя, нині ж «живу в тілі, то живу вірою в Сина Божого» (Гал. 2:19–20). (107, 1) «На дорогу до язичників не вступайте і в місто Самаритянське не входьте», – говорить Господь (Мт. 10:5), відвертаючи нас від невірного способу життя, бо «кінець чоловіків беззаконних зла, і такі шляхи всіх, хто чинить беззаконня» (Прип. 1:1). (2) «Горе людині тому, – говорить Господь, – і краще було б не народитися їй, ніж хоча б одного з моїх обраних спокусити; краще було б, якби йому повісили на шию жорнів і потопили його в морі, ніж спокусити йому й одного з моїх вибраних», 612 бо «ім'я Боже хулиться через них». 613 (3) Тому прекрасно говорить апостол: «Я писав вам у посланні не спілкуватися з розпусниками» (1Кор. 5:9), і далі до слів «тіло ж не для розпусти, а для Господа, і Господь для тіла» (1Кор. 6:13). (4) Щоб показати, що шлюб не прирівнюється до розпусти, він додає: «Чи ви не знаєте, що той, хто з блудницею з'єднується, стає з нею одним тілом?». (1Кор. 6:16). Хто ж назве незайману блудницею до заміжжя? (5) «Не ухиляйтесь один від одного, – каже апостол, – хіба за згодою, на якийсь час» (1Кор. 7:5). Вираз «не ухиляйтеся» вказує на народження дітей як обов'язок одружених. Саме на це вказують і попередні слова про те, що чоловік повинен приділяти належну увагу дружині і навпаки (1Кор. 7:3). (108, 1) Після досягнення мети шлюбного союзу, дружина стає помічницею чоловікові в нагляді за домашнім господарством і підтримці християнської віри, (2) як про це виразно свідчить апостол: «Я не одружився, а Господь, наказує: дружині не розлучатися з чоловіком. (Якщо ж розлучиться, то має залишатися безшлюбною або примиритися з чоловіком). Так само і чоловік не повинен залишати дружини. Іншим же я кажу, а не Господь: якщо якийсь брат…» і далі читай до слів «а тепер святі» (1Кор. 7:10–14). (2) Що на це зможуть заперечити ті, хто ганьбить закон і шлюб, якби тільки закон наказував шлюбний союз, а Новий Завіт у цьому суперечив йому? Що у відповідь на цей закон скажуть нечестивці, які уникають сексу та дітонародження? Адже і Церквою має правити «єпископ, який добре управляє домом» і союз «з однією дружиною» 614 утворює дім, благословенний Господом. (109, 1) У цьому сенсі сказано, що «для чистих все чисто; а для опоганених та невірних немає нічого чистого, але опоганені і розум їхній, і совість» 615 . (2) З приводу ж безчинного догодження плоті висловлюється він так: «Не обманюйтесь: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні лихоїмці, ні злодії, ні п'яниці, ні зломовні, ні хижаки Царства Божого не успадковують». І ми були такими, але «омилися» (1Кор. 6:9–11). Залишившись такими, вони потопають у розпусті, замість розсудливості занурюючись у розпусту, розмірковуючи про задоволення і догодження пристрастям, вчать розбещеності замість самоконтролю, сподіваючись лише на свої сором'язливі частини. Їм подібні самі відлучають себе від Божого Царства. Їм не судилося стати вірними учнями 616 . Через те, що вони брехливо називають гносисом, вони забезпечили собі дорогу до темряви зовнішню. 618 (3) «Нарешті, браття, що тільки істинно, що чесно, що справедливо, що чисто, що люб'язно, що достославно, що тільки чеснота та похвала, про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли та чули та бачили в мені, то виконуйте; і Бог миру буде з вами” (Флп. 4:8–9). (110, 1) Петро в своєму посланні говорить подібне ж: «Щоб ви мали віру і сподівання на Бога, послухом істині очистивши душі ваші», 619 «як слухняні діти, не узгоджуйте з колишніми пожадливістю, що були в невіданні вашому, але за прикладом святих, що покликали вас, і будьте святими, і будьте святі, і будьте святі, і покликайте вас. святі, тому що я святий». 620 (3) Проте критика пропагандистів того, що хибно зветься гносисом, як би вона не була важлива, завела нас набагато далі, ніж слід, і надто затягнула нашу розповідь, тому на цьому ми закінчуємо третю книгу Стромат, гностичних нотаток для пам'яті, присвячених істинній філософії. Порівн. Мт. 19:11. Але Климент, мабуть, користується якимось іншим джерелом. Деякі дослідники вважають, що ця фраза є пізня глоса. Далі Климент цитує Етику Ісідора, текст див. у розділі, присвяченому Василиду та Ісидору. Пасаж досить складний, текст місцями вочевидь зіпсований. У цьому місці я дотримуюсь читання, запропонованого Hilgenfeld і прийнятого Chadwick. Читання манускрипта αντέχου, тобто. «борись», тоді як Єпіфаній, який цитує Климента, пише ανέχου «здайся». Таким чином, як саме Ісидор радить вчинити зі сварливою дружиною залишається незрозумілим! Ісидор радить, мабуть, вчинити так само, як Невимовний Бог із міфу (див. свідчення Єпифанія про вчення послідовників Валентина, Panarion, 31, 5, 5). Якщо до тебе пристає дружина, задовольни її та «заспокойся». Ця частина додана видавцем як необхідна за змістом. Витяг з якогось стоїчного джерела. Порівн. SVF ІІІ, 11. Очевидно, йдеться про гностичну Монаду, яка спочатку була одна, потім породила Ідею, із союзу з якою виник світ (Irenaeus, Adv. haer. I 25). Є свідчення у тому, деякі релігійні урочистості, присвячені богу Harpocrates (прообразом якого був єгипетський бог Гор), справді проводилися у Кефалейе. Подібність імені цього бога імені Карпократа могла навіяти Климентові це зіставлення. Єпіфан означає «втілене божество», що також є натяком. Проте таке ототожнення Єпіфана сина Карпократа з якимось богом, мабуть, є помилкою. Буквально: "Бог - Сонце, джерело дня і Батько, etc." фактично показує, що йдеться про солярному культі. Далі у тексті ця метафора продовжує розвиватися. Тобто. «закон, за яким слід розмножуватися». Μετεγράφη γαρ άν може означати також записали (канонізували) традицію або змінили. Така теорія походження приватної власності приваблювала не лише ранніх християн та гностиків. На зорі французької революції Ж.-Ж. Руссо починає другу частину свого твору «Про походження нерівності» такими словами: «Перший, хто, обгородивши ділянку землі, вигадав заявити: «Це моє!» і знайшов людей досить простодушних, щоб повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства. Від скількох злочинів, воєн, вбивств, нещасть і жахів уберіг би рід людський той, хто, висмикнувши коли або засинавши рів, крикнув би собі подібним: «Не вірте йому! Остерігайтеся цього брехуна! Ви загинули, якщо забудете, що плоди землі належать усім, а сама вона – нічия!». Очевидно, наші гностики бачили свою місію саме у цьому. Порівн. Rep. V 457 d. Таке тлумачення є цілком мінливим. Платон допускає «комунізм» тільки для правлячого класу, де всі мають рівний статус і вступають у зв'язок лише під час особливих свят, розподіляючи по жеребку партнерів. Однак представники цього класу повинні особливо суворо утримуватись від сексуальних надмірностей. Втім, Климент не є унікальним у своїй інтерпретації, щось подібне можна знайти і в Епіктету (II 4, 8–10). Heracleitos, fr. 99 (Marcovich), 20 ДК. Фрагменти із поеми Емпедокла «Очищення» (fr. 118, 125, 14 DK). Oracles Sibyll., fr. 1, 1. Euripides, Cresphontes, fr. 449. Euripides, Polyidos, fr. 638. Неточна цитата із Геродота (I 31). Herodotus, I 31. У цій відомій історії Солон називає Клеобіда і Бітона найщасливішими з людей, оскільки у відповідь на молитву матері дарувати її синам найвище благо, доступне людям, богиня послала їм смерть уві сні. Plato, Clatylus, 400 b-c. Цитата не зовсім точна. Philolaus, fr. 14 DK, cf. Plato, Gorgius, 493 a. Pindar., fr. 137 a Schroeder. Ті, кому ми зобов'язані заснуванням містерій, не інакше як ще в давнину зрозуміли натяк про те, що непосвячений в Аїді валятиметься у бруді. А посвячений оселиться серед богів (Федон, 69 с). Порівн. Phaedo, 114 b-c (текст у Климента дещо змінено). Politicus, 273 b-c (з невеликими змінами). Politicus, 273 b. (Цей пасаж у Платона безпосередньо передує попередньому.) Heracleitos, fr. 49 (Marcovich), 21 ДК; cf. Plato, Gorgias, 492 e. Натяк на Істинного Бога, якого Маркіон називав Мандрівником або Інородцем. TGF, adesp. fr. 111. Я переставив другий і третій рядки місцями. Euripides, Iphigenia at Aulis, 161-3. Euripides, Antiope, fr. 211. Euripides, Supplices, 269-70. FPG I, 200; cf. Plutarchus, Moralia, 286 d-e. Порівн. Apollonius, Mirabilia, 46. Мт. 8:22. «Нехай мертві ховають своїх мерців». Далі Климент пропонує метафоричне розуміння цього пасажу. Цьому положенню слідували ніколаєліти, див: Strom. II 118, 3. Еф. 4:20–24, 5:1–4, 5, 11 . Порівн. висловлювання Тертуліана (Adversus valentinianos, 4, 2) та Іринея (Adversus haereses I, 11, 1), де також йдеться про насіння якоїсь стародавньої доктрини, від якої «зачали» валентиніани. Ця вербальна подібність дуже примітна. Про можливий зміст пасажів Іринея та Тертуліана див. статтю: Quispel G. Valentinus and the Gnostikoi. - Vigiliae Christianae 50 (1996), p. 1–4, проте це місце там не згадується. ін. 8:34. Однак, це слова Ісуса. Можливо, у тексті лакуна. Згідно з Єпіфанією (Panarion 45, 2) таких поглядів дотримувалися гностики северяни. Порівн. Мт. 5:25. Точний текст такий: «Мирись із суперником своїм швидше, поки ти ще на шляху з ним, щоб суперник не віддав тебе судді (…) і не вкинули б тебе до в'язниці. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси до останнього кодранта». Як бачимо, тлумачення цього пасажу Климентом суттєво змінює контекст та зміст євангельської заповіді. Andronicus, De affect. 12, 4 Kreuttner. Hesiodus, Opera et dies, 211. Так Гомер називає Сциллу (Odyssea, XII, 118). Гал. 2:11, 3:1–3, 5–6, 8–9 . Aristoteles, Ethica Nicomachea, I 4, 1096 b 29. Цитата зі втраченого Євангелія від єгиптян. Фрагменти див: Hennecke-Schneemelcher, New Testament Apocrypha, 1.166-9. Климент часто згадує про цей текст, ймовірно, дуже популярний в Олександрії. Див. його Excerpta ex Theodoto, 67, а також у цій книзі (Strom. III, 63–64). СР: Мф. 19:6, 24:37–39; Лк. 17:26–30, 18:8, 21:23. Plato, Leges, VIII 840 a; Aelianus, De natura animalium VI 1; Varia historia III 30 Істр Кіренський був учнем Каллімаха та письменником другої половини третього століття до н. е. Фрагменти див: FGrH 3 B 334. Кільк. 2:18.23; 1Кор. 7:2–5, 27 . 3Цар. 17:6; 1Ездр. 9:24. Мт. 11:18–19. Петро справді був одружений (Мк. 1:30; 1Кор. 9:5), проте в Новому завіті нічого не говориться про дітей і сімейне становище Пилипа. Філ. 4:3. Місце неоднозначне та тлумачення Климента спірне. Тут справді згадується якась співробітниця (або співробітник на ім'я Сізігос). Насправді мається на увазі перше послання (I Tim. 5: 9–15). Мт. 25:35.40; Пріт. 19:17, 3:27. Пріт. 3:3, 10:4; Пс. 14:5; Пріт. 13:8. Мт. 19:19–21; Лев. 19:18 et. al. Пріт. 13:11, 11:24; Пс. 111 9. Порівн. Мт. 11:19. Зауважимо, що з фрагмента безпосередньо не випливає, що Ісус мав тіло психічної чи духовної природи. Усе сказане цілком укладається у схему, запропоновану Євангелії від Матвія. Контекст висловлювання показує, що Климент цитує тут Валентина скоріше на підтвердження своїх думок, аніж з метою полеміки. Можливо, лакуна у тексті. Ймовірно маю на увазі буддійські «ступи» – священні споруди, де зазвичай замуровуються різні священні предмети, від текстів мантр до останків святих. Однак оголеними буддисти зазвичай не ходили. Джерелом Клименту тут, швидше за все, також є Олександр Полігістор. Згадка про Будда див. у першій книзі Стромат (Strom. I 21). 2Кор. 5:10.17, 6:14–16, 7:1 . Порівн. тричастковий розподіл душі у Платона (Rep. IV 435 b - 441 c). 1Тим. 3:4–5; 1Кор. 7:22–24 . Рим. 7:2; 1Кор. 7:39–40 . Татіан (або Таціан), прибл. 150 р. н.е., автор праці, званого Diatessaron, є спробою гармонізувати всі версії Євангелія. З інших джерел відомо, що він справді боровся за крайній аскетизм. Климент цитує Epist. Barnabae, 11: 9. Джерело цього «пророцтва» невідоме. Справді, див: Strom. VII 75, 3; VI 147, 1. Вих. 20:14; Втор. 5: 18 . Ім'я це до Єроніма ніким, крім Климента, не згадується. Важко сказати щось певніше щодо поглядів цього ранньохристиянського письменника. також: Strom. I 101. У цій фразі або в манускрипті, або ж у самого Климента частини пропозиції не цілком узгоджені. Сенс, однак, зрозумілий. Той самий пасаж цитується Климентом Римським (II Clem. Ad Cor. 12, 2). Порівн. Plato, Phaedo 81 с; Phaedrus 248 с. Побут. 3:21; cf. Philo, Legum Allegoriae, III 69. ін. 13:33; Гал. 4:19; 1Кор. 4:15. Втор. 23:1; Мт. 19:12. Про тих, хто дотримується пост, йдеться в Oxyrhynchus Papyrus 1, 3 (J. Ferguson). У сенсі «і пізнав Адам дружину свою Єву…». Порівн. Побут. 2:9. Місце невідоме. Порівн. Відкр. 9:10.19. Обидва ці слова означають "хвіст", проте часто використовуються для вказівки на статевий член. Метафора, зрештою, цілком очевидна. Саме так вживається, наприклад, останнє слово в комедії Арістофана (Aristophanes, Thesmophoriazusae, 239). Очевидно, цитата з першого послання Климента Римського до Коринтян (I Ad Cor. 46, 8). Порівн. Мт. 26:24 ; Лк. 17:2, etc.