Листи. Книга I

Початкові збори листів прп. Ісідора Пелусіота, ймовірно, відноситься до V ст. Воно включало 2000 листів і було зроблено в константинопольській обителі неусипаючих (акімітів). Найраніше з датованих листів адресовано префекту преторіанців Руфіну в 395 (Книга I, Листи 178 і 489). Найпізніші - стосуються Ефеського собору 431 (Книга I, Листи 310 і 311). Листи 323 і 324 (Книга I) відносяться до переговорів, що призвели до угоди між свт. Кирилом Олександрійським та Іоанном Антіохійським у 433 р. Прп. Ісидор критикує язичницькі міфи та звичаї, але цитує античних авторів (Гомера, Платона, Аристотеля, ін.), Вважаючи, що християнин може і від їх творів отримати користь. Вдаючись до порівняння з бджолою, він говорить про необхідність брати з язичницької мудрості те, що корисне для приведення простих людей «до нашої філософії». З церковних письменників преподобний цитує чи переказує Климента Олександрійського, свт. Григорія Богослова та свт. Іоанна Золотоуста. Більшість листів є короткими відповідями питання екзегетичного і морального характеру. Автор відразу приступає до суті питання, що обговорюється, уникаючи довгих вступів і привітань. На думку прп. Ісідора, Святе Письмо є свого роду лествицею для сходження до Бога. Він засуджує тих, хто намагається перетворити весь Старий Завіт на вказівку на Христа: такі люди дають привід язичникам і єретикам насміхатися з Церкви. Лише окремі частини Старого Завіту пророкують про Месію. У галузі догматики прп. Ісидор апелює до Нікейського собору та протистоїть різним єресям, особливо аріанству. Він сповідує Христа як «Сина із двох природ» і відкидає як поділ, так і змішання природ, хоча не дає чіткої формули для вираження взаємин між природами. Прп. Ісідора сильно турбує занепад Церкви. Він критикує єпископа Євсевія Пелусійського та деяких його кліриків за те, що вони дають привід зневажати священство, і закликає Кирила виправити пошкоджені звичаї Пелусійської церкви. У листах також порушується тема шлюбу та чернецтва. На думку прп. Ісидора, останнє вище першого, як небо вище землі, а душа вище тіла. Добровільна бідність і аскетизм, дотримання заповідей, любов до ближнього та смирення перетворюють чернече життя на райський стан. У цій публікації представлені листи, видані в російському перекладі серії ТСО при Московської Духовної Академії в 1859 р. Книга 1 • Книга 2 • Книга 3 Святі первоначальники чернечої любомудрості і вожді в оному, за тими боротьбами і подвигами, які чинили вони в настанову і навчання нашого, дали всьому відповідні найменування, віддалення від матеріального назвавши відмовою і покірність - підпорядкуванням себе. Вчителем у цьому була єдина природа; а ми, маючи навіть описи їхніх діянь, мало дбаємо про це. Тому треба, щоб відмова від себе була забуттям колишнього способу думок і зреченням від навички, а слухняність - омертвінням і виснаженням удів, як написано, що на землі (Кол.3: 5). Вугілля спалахне від Нього (Пс.17:9) Вугілля спалахне від Нього, тобто від Бога, – святі. Оскільки Бог наш вогонь поїдає (Євр.12:29), то за чистотою своєї споглядаючі Бога справедливо називаються вугіллям, як займисті єднанням з Богом і виявляються світилами у світі 1 . 3. Схоластику Ніламвону. Про діяльне життя У всій ясності дізнавшись від давніх, що почитати себе чимось не означає ще бути цим, краще роби, а не говори тільки. Про подвиги, які ти проходиш, досточудний, будь впевнений, що справжнє служить для нас невидимою нищею, на якій боремося не з чуттєвими звірами, а з уявними пристрастями. Пристрасті ж, якщо оволодіють нашими силами, не тілу загрожують небезпекою, а й самій душі приносять смерть. А якщо нами будуть подолані й тікатимуть, то сподобимося і вінців і великих проголошень сподобимося ми, як буває нерідко навіть тут, безсумнівно ж – після справжнього життя, бо майбутньому віці надано нагороди, а теперішньому – боріння. 5. Нілу. Про те, чим харчувався Предтеча, і про подвижництво У чому 2 слово Боже наказує нам сувору помірність, допитливе про те дослідження зайве для тих, хто читає воно розумно. Тому, якщо прикладом Іоанна Хрестителя навчені ми, які наїдки та одяг потрібні для досконалого по Богу подвижництва, то, якщо можна, будемо задовольнятися для прикриття тіла власяницею, а для малої 3 незайвої їжі - верхівками трав і рослин. Якщо ж по немочі це нам не під силу, то у будь-якій потребі, у роді їжі та в удосконаленні себе, нехай будуть для нас правилом схвалення та наказ настоятеля. 6. Урсенуфію. На слова: чаша в Господньому руці (Пс.74:9) Слова: чаша в руці Господні, вина нерозчинена наповнення розчинення, слово Боже означає праведну відплату, що розтворюється людинолюбством для спонукання до покаяння гріхолюбних. Бо сказано: ухили від цього в цю, тобто від людинолюбства до правдивого суду і покарання, що заслуговує на гріхопадіння. Але, щоб за безтурботністю не виявилися ми зовсім забули про покарання, додано: обоче дрождя його не вичерпайся, тому що, хто буде зовсім недбалий про своє спасіння, той згодом не позбудеться покарання. Сказано: чашу суду справедливо спиють усі грішні землі. Священне Євангеліє, довівши Христове родовід до Йосипа, що перебуває в спорідненості з Давидом, визнало це достатнім доказом, що і Діва єдиного з Давидом коліна, бо Божественний закон наказував вступати в подружжя лише одноплемінним. Тлумач небесних догматів великий Апостол Павло до очевидності усвідомлює ту істину, що від Юдиного коліна возсія Господь (Євр.7:14). Знаючи це точно, не пропонуй лукавих питань. Бо не приховано від мене, що ти намагаєшся вловити службовця до приниження. 8. Йому ж. Про те, що праця подвижництва має бути пропорційною Скільки для плоті, надмірної силами, потрібне умертвіння, що приборкує пихи пристрастей, стільки ж для плоті, що знемагає і разом із душею зазнає лихого страждання, потрібна допомога, щоб підкорялася 4 Божественним заповідям. Тому треба дбати і про те, і про інше, а при нестачі чогось одного вдосконалення важко. 9. Йому ж. Про нічні мрії Нічні мрії, як писав ти, допитливий, бувають не лише повтореннями денних побачень та бесід, а й породженнями безтурботного досвіду; тому що розум, коли охоплений міцним сном захвату, стає оплотом пристрастей, а коли пильно тверезиться і, переперезавшись, з нетерпінням чекає на Господа, не долається ні утробою, ні ведучими від нього початок пристрастями. Бо переперезатися не інше, що означає, як зв'язати силу стегон. 10. Пресвитеру Євсевію. Про те, що найвище кохання, чому доказом є братські подружжя Апостолів Усього улюбленіше Богові любов, з любові і людиною став, і слухняний був навіть до смерті. Тому й удостоїлися першого покликання в учні Його були два брати. Так Всепремудрий Спаситель самим початком показав, що всіх учнів Своїх завгодно Йому привести в братський союз. Тому ніщо не буде для нас кращим за любов, яка все пов'язує і зберігає в корисній однодумності. 11. Граматику Офелію. Про те, що терпіти образи та наруги є велика любомудрість Якщо Сократ, цей законодавець аттичних навчань, і зазнавши побої, не мстився за це, то чому ти збентежився, зазнавши, як пишеш, лише глузування? Якщо чинитимеш хитромудро, то сам ти набудеш Сократової слави, зазнавши меншого Сократова, наруги, а хто образив тебе, як стрілою, вражений буде твоєю великодушністю або навіть, можливо, зміняться у нього гріхолюбне серце і гріхолюбна мова. І тоді віддасть тобі подяку, як винуватцю такої зміни. Якщо приховуєш свою поразку, то видно з цього, що ти гордовитий, величаючись собою більшою мірою, ніж дозволяли б і рід твій, і сила твоя, і гідність. Тому або набуди скромного про себе способу думок, або всі над тобою сміятимуться. Коли сходив ти на гору високого житія і, омивши одяг і почуття, приготував серце до слухання Божественних догматів, тоді, звичайно, мав намір забути плазун по землі, щоб, досягнувши твердині чеснот, почути речей, що віщає і на плотяних скрижалях, написаного 5 Але розголошуване про тебе всіма нині сповіщає нас, що, хоча з старанністю взявся ти за рало спасіння, однак, знову прийшли в заціпеніння, звертаєшся назад (Лк.9: 62). Тому, якщо не лякає тебе приклад Симона, який хрестився і став послідовником служителів Христових, але знову ухилився до речовини, якою цей жалюгідний скинутий з висоти своєї і відданий відомої всякому смерті, а цим показав, чого гідними робляться за одне подібне цього падіння, що погрішили в небесах. Але якщо кожен, хто має розум і розум, і ворогам не забажає такого покарання, то виконай свій заповіт з Господом і старанно працюй у винограднику Його, бо з Ним винагорода Його (Об'явл.2:12), яку кожен прийме за працю свою. 14. Ченцю Патріму. Про діяльне життя Прекрасний у тебе дар, як я дізнався, вчитися успішно і говорити сильно. Але шлях духовного житія відбувається набагато успішніше діяльністю, ніж красномовством. Тому, якщо дбаєш про нагороди негинуть, то, вміння говорити гарно визнавши за маловажне, намагайся робити добре. 15. Петру. Про зарозумілість, зарозумілість і смиренномудрість Хто не звинуватить тебе в несвідомості за те, що, знехтувавши і багатством, і рідом, і цією тінню подібну честь, навіть ставши для багатьох шляхом смирення, ти тепер опиняєшся гордовитим, як би забув Божий закон, який бажає піднятися наказує упокорюватися (Мт.23:23:23). Тому, якщо не зовсім занурився ти в хвилях зарозумілості, то протверезись і зберігай свою обітницю. Бо відомо тобі, що зростаюча з чеснотами скромність робить тих, що живуть так подібними до Бога. А зарозумілість не тільки забирає сьогодення, але й з самих небес скидає високого, чого і зазнала денниця висхідна ранку (Іс.14:12). 16. Євангелу. Що означає те, що Єлісей сіллю зцілив Єрихонські води, що чинили неплідність (4Цар.2:21)? Єлісей сіллю зцілив Єрихонські води, що чинили неплідність, до зцілення цього спонуканий євангельською заповіддю, бо він прозрівав майбутнє. Тому що ці води, що роблять безплідними, утворили собою все людство, з його нездатністю породжувати чесноти та безпліддя благочестя; сіль же служила образом сил і властивостей, що укладаються в Господньому вченні, все напоювати собою, як Сам Господь говорить учням Своїм: ви є сіль землі (Мт.5:12.). І Єлисей був образом Самого Творця та Владики. Бо ті, хто зберігає в собі чистоту образу Творця, приймають від Нього благодать і творять з Ним чудеса. 17. Павлу. На слова: лиси язвини імут, і птахи небесні гнізда (Мт.8:20) Лиси язвини імуть, і птахи небесні гнізда : так Господь прохав дозволу йти за Ним відповідав, як Серцеведець, творячи на єдиному серці ( Пс.32:15 ) людські (сказано ж на єдиному , тому що створив їх, як людина помітив, і не маючи потреби в допомоги іншого). що вселяються у ньому злі духи і що він невідворотно відданий пороку. Тому Господь відійшов його від зіткнення з Собою, щоб завзяття його в лихому не стало причиною спокуси для віруючих, так що вони, дивлячись на цю людину, не засудили б у немочі владну силу, як не змогла привернути його до чесноти. 18. Коміту Єрміну. На сказане про Богородицю: і не знаючи її, і ін. (Мт.1:25) Тому що, як кажеш, на твою думку, спокусою служило для Юдеїв сказане в Слові Божому: і не знаючи Її, довше роди Сина Свого, ніби висловлюється цим, що після цього заручений з Дівою мав з Нею спілкування; то нехай знає цей блюзнірський і невдячний народ, що слово додаткові, як знаходимо, нерідко в Божественному Писанні вживається в значенні завжди. Доки покладу вороги Твоя підніжжя ніг Твоїх, - значить покладу назавжди (Пс.109: 1). І голубиця не повернулася до Ноя, аж доки висяче вода від землі (Бут.8:9.12), а вона зовсім не поверталася. І коли ви старієте, Я є Бог, говорить Бог (Пс.46:41), але Бог перебуває завжди. Багато й інших подібних місць є всюди в Божественному Писанні. Але Божественний розум, виправляючи ваше зле розуміння, Юдеї, тому що ви припускали і стверджували, ніби Господь народжений від розпусти, мав на увазі показати, що шановане Народження це безпристрасно, здійснилося без будь-якого бажання і спілкування, справді боголепно і бездоганно. Бо тому, щоб ці обмовлені в розпусті мали між собою спілкування надалі, перешкоджало явище Ангела, який сказав, що Втілилося в Діві від Духа є Свята (Мф.1:20), і не дозволяло також велич чудес, що відбулися при Народженні, дівство по Рождении, їхня зірка, подорож до Єгипту, полон ідолів і праведність їх самих, засвідчена Божественним Письмом. Те саме дає бачити й останнє розпорядження Господа, що доручив Богородицю незайманому Іоанну і поєднував дівоцтво обох, коли на Хресті зазнавав Він життєдайної смерті. Якщо це не переконує нарікаючий і відданий лукавству народ, якому богоборство вже звернулося в природу, то, продовжуючи переконувати їх, сієш ти на камені, пишеш на воді. Тому перестань працювати даремно. 19. Єпископ Іраклід. Чому з юнаками, вкинутими в піч, не був засуджений і Данило? Запитуєш: чому з трьома преподобними отроками не засуджений царем вавилонським на спалення і великий Даниїл, який був їх однодумцем, одноплемінником, співтрапезником, краще сказати, вчителем благочестя? Відповідаю: це влаштовано Божественним Промислом, щоб нечестиві це застудіння полум'я не приписали імені Вавилонського бога; тому що Даниїла, в пам'ять пояснення їм таємниць, назвали вони Валтасаром, а в них було таке вчення, що бог їх творить чудеса і при одному його найменуванні. Тому, щоб не дати місця такій думці, від цього суду усунув Господь Даниїла, і виявилося, що терпіння юнаків і Божа допомога, яка застудила блискавки, що вивергала піч, діяли самі собою. 20. Найсвітлішому Єракс. Проти македоніян чи духоборців Якщо єретик, який вступив з тобою в суперечку, допускає, як пишеш, що Син Божий є достовірним викладачем догматів; то Сам Він навчає про сутність гідного поклоняння в Божестві 7 Духа, промовляючи єдине ім'я Божественної Трійці і тим самим означаючи єдність єдиної сутності. Якщо ж не віриш Божому Сину, Який висловлює точне поняття про тотожний з Ним Дух, і навчає того, що вище за розум людський, то побудова наших доказів – зайва справа, тому що земна наша скинія ледве знаходить і те, що під ногами; а що сокровенно на небі і перевищує наше почуття, то знає і відкриває Він – живий на небесах (Пс.2:4). 21. Схоластику Аммонію. Про читання книг еллінських; про перевагу Писань богонатхненних і про користь, що з них почерпається Про богодязі, або, як це називають, про богородіння вчили в Еллінів Орфей, Гомер, Гесіод та інші подібні до них, склавши про це багато книг і думок. Нашій вірі навчають дві книги, з яких одна називається Старим, а інша – Новим Завітом. А що вони перші істинні і в словах, і в предметах, це, як я впевнений, і знайдеш, і зрозумієш, що буде набагато краще, сам ти. Говорять інші, ніби бажаєш ти священства, речі для багатьох, особливо для тебе, недоступної. Тому, або виправ життя своє, або відмовся від бажання - вступити в недоторкані для тебе святилища. 23. Феофілу. На слова: всяке немовля чоловіче підлозі, розкриваючи несправжня ... (Лк.2: 23); проти феопасхітів і стверджують, що у Христі одна природа Сказане в Божественному Писанні, що все первородне, що розкриває ложесна, свято Господеві, сказано не про всяке первородне (хай не розуміють так невігласи!), але про єдине тільки Первородному, що відкриє ложесна Своїм народженням; Тому що всякі несправедливі розкривають спілкування і змішання, а несправжні, що породили Господа нашого Ісуса Христа, відкрив, пройшли через них, Сам Він, зачатий безнасінно, і потім залишив їх запечатаними, Цей істинно зробився Людиною і істинно справжній Бог, Єдиний в обох. 24. Кріспу. Про те, що Божественні Писання пояснювати слід не якось, але з великою старанністю Божественне Писання маєш тлумачити зі знанням справи і розумно досліджувати силу її, а не наважуватися, як не є, стосуватися недоторканних і незбагненних таємниць, дозволяючи це рукам недостойним. Бо зухвалий Озія, наважившись покласти так руку на недоторканну, за зухвалість цю піддався проказі і мимоволі викинутий був зі святилища, тому що вхід у середину огороджував закон ураженим проказою. Написано ж це на повчання нам, щоб ми, і зухвалих вчинків уникали, і не піддавалися покаранням. 25. Кирилу. Про те, що серед заколотів досягати успіху в чеснотах неможливо Що тобі користі від Іоаннова відлюдництва в пустелю, якому старанно змагався ти раніше, коли тепер не наслідуєш його і повертаєшся до приватних своїх турбот, м'ятаєшся в пустелі, турбуєшся на самоті? Мовчати за зовнішністю, а подумки втручатися в життєві хитрощі і заколоти - це і почуття наповнює затьмаренням, і колишні праці звертає в ніщо, і пристрастям прокладає шлях до перемоги, а воїна змушує кинути щит. Ніхто ж, воїн буваючи, зобов'язується покупками життєвими, нехай воєводі вгодний буде (2Тим.2: 4); навпаки, з угоди начальнику дружини вступає він у подвиг у повному озброєнні. 26. Єпископу Євсевію. Про хабарництво і про те, що продавати священство є дуже жахливою справою. Сміються над тобою багато хто, ніби таємноводне висвячення даєш ти грошам, а не Духу. Якщо обмовляють вони, то самі на себе накликають суд, тому що Господь погубить усі, хто каже брехню (Пс.5:7). А якщо кажуть правду, то знай, що нескінченно це зло, бо заради малого прибутку ображаєш ти Бога. І хто благав Його за тебе? Жодного молитовника не знайшлося за Офні та Фінеєса, які згрішили проти Бога і проти Його священства, але кінцевої віддані вони смерті, як зраджені на честь священства. 27. Придворному євнуху Фарисманію Чую, що займаєшся ти Божественними книгами і всякому наводиш із них пристойні свідчення, а тим часом ти люб'язний, з шаленством кидаєшся на чуже добро. І вельми для мене дивно, що при невпинному читанні не вразила тебе і не зробила зміни в твоєму прихильності Божественна любов, яка не тільки забороняє любити чуже, але й навчає розточувати навіть і власне. Тому або читаючи розумій, або не розуміючи знову читай. 28. Єпископу Євсевію. Про те, що священство є страшним і незручним. У багатьох народжується любов до багато чого, але інше не виходить за бажанням, як недосяжне. Не всякий, якщо забажає, сягає царства, не кожен наживає собі багатство, вступає в шлюб із тим, з ким би хотів. Тому, якщо Зосима, як кажеш ти, безсоромно домагається, щоб допустили його до Божих Таїнств, то нехай дізнається від тебе точно, що Божий храм буває укладений для прокажених, доки не очистяться вони від слідів хвороби (Лев.22:4). 29. Архідіакону в Пелусі Лукію. Про страждаючих сріблолюбством Якщо диякони у вшановному вівтарі суть очі єпископа; а ти, з милості Божої, першуєш між ними, то зобов'язаний ти весь бути оком, подібно до багатоочитих тварин (Єз.10:12), тому що їм уподібнюєшся і близькістю своєю до Бога (тільки, як доходить до мого відома, не по життю, а по одному служінню) і не помрочать з худими починами, необачно довіряючого тобі єпископа, не оскверняти Божественного вівтаря залюбом, не збирати собі доходів продажем рукоположень. Господь бичом вигнав із храму голубів, що продають. Тому, щоб і тобі не бути виверженим з ними, перестань збагачуватися в такий спосіб і готувати їжу майбутньому вогню. 30. Єпископу Євсевію. Про священство Стража дах тя , говорить Божественне Писання (Єз.33:7), і побач меч прийдешній (3), і звести. Якщо приспані протверезяться і будуть у послуху пильнувати для чесноти, тобі і їм послужить це на користь і на спасіння. А як і як аспіди, заткнуть собі вуха (Пс.57:4), ти виконаєш те, що належало тобі. Тому дивися, щоб не виявитися тобі свідченням тільки словесно, а в справах же невмілим і тим, хто поступається над собою верхом іншим, кермо начальства віддали в руки оточуючих тебе, і безбожно продає благодать. Повинно не золоту надавати рукоположення, але дізнаватися, яке життя виробляється, і не виставляти інших винуватцями гріха перед непідкупним і страшним Судилищем. Адама не звільнили від докору та засудження його відповідь і вибачення, коли він виправдовувався, що скуштував забороненого на навіювання дружини. 31. Правителю Діофанту. Про начальників Не тільки правління твоє, а й саме життя твоє короткочасне. Навіщо ж нескінченно грішити, у кілька годин приготуючи собі вічну муку? Тому, дізнавшись усю багатозворотну і мінливу невірність тутешніх справ, намагайся здобути собі популярність добрішими справами, за які і тут готова тобі похвала, і майбутні нагороди не загинуть. 32. Досіфею. Про те, що ієрею слід бути світильником Бог спалює світильник – ієрея, і постачає на свічник – на світлоносній його кафедрі, щоб як блискавками, осяяв Церкву і догматами та діяннями, вільними від усякої темряви; а народи, бачачи промені життєдайного світіння, до них спрямовували ходу і прославляли Отця світла. Ось тобі короткий розв'язок запропонованого тобою питання. 33. Пруніхію. Чому не повста у народжених дружинами болі Іоанна (Мф.11:11) і що в Іоанні лише пророка (9)? Запитуєш: чому Іоанн болій у народжених дружинами? і якщо Іван Пророк, що в ньому лише пророка, так як це говорить про нього Господь? Тому в небагатьох вислухай багато чого. Іоанн болій у народжених дружинами, тому що він пророкував у самій матірній утробі і, сам ховаючись у темряві, дізнався світло, що прийшло. А лише пророків у ньому те, що про Ком пророкував і Кого всі патріархи і Пророки уявляли тільки в снах і видіннях, побачити ж своїми очима не спромоглися, – Того побачив що прийшли у плоті. 34. Йому ж. Про питання, поставлене Предтечею: Чи ти є грядий (Мф.11: 3)? Чи ти є грядий чи іншого чаєм? Питання це запропонував Іоанн Господу, приготуючись бути усіченим за істину і до Господа намагаючись привести учнів своїх, які після його свідчення, через суворе життя Іоаннова, сумнівалися ще, чи точно Господь більший за Іоанна. І Господь довів це тим, що чинив незабаром за цим, багатьма чудотвореннями підтвердивши істину Іванового свідчення, і тих, що не вірували чутному після того, що вони бачили, відпустивши від Себе увірували. Якщо бажаєш Христового царства, увінчуваного нетлінним перебуванням і призначеного Богом на нагороду тим, які тлінним царством правлять на благо, то розчиняй владу лагідністю і тягар багатства полегшу належною марнотратством. Бо не спасається цар багатою силою (Пс.32:16) і не уникає безбожності ідолослужіння (Еф.5:5) той, хто щадить багатство, що тече. 36. Придворному євнуху Антіоху Тобі, який читаєш священні книги і, як кажуть, завжди буваєш зайнятий їх читанням, належить знати історію про дивовижного Данила, як він серед хвиль спокус не піддався нічому такому, що буває з бранцями, навіть не їв нечистих їстів, хоч і не опоганюються ними споживачі. І як не тільки поставлений ти служителем царської влади, але маєш у своєму розпорядженні нею, як тобі завгодно, то поспіши відновити справедливість, яка прийшла в знемогу або, краще сказати, перебуває при самій смерті, щоб прихильним до себе знайти тобі правдиве судилище, якщо думка про те і рідко тепер спадає на тебе тобі, здивованого уявленням через. Кажуть, будуєш ти в Пелусі церкву, за вживаними на це засобами прекрасну, але худими промислами, продажем рукоположень, неправдами, образами, утиском бідних, марнотратством належить жебракам, а це не інше що, як бачити Сіону кровами та Єрусалима неправдами. Та й Бог не має потреби в жертві, що приноситься з чужого надбання, але гребує такою жертвою, як загартованим псом (Іс.66:3). Тому перестань і будувати, і завдавати образ, щоб у викриття тобі перед Богом не послужив цей дім і, піднявшись у висоту, не став вічно волати на тебе, з скількох зол побудований він, не став би вимагати назад утриманої у багатьох винагороди і домагатися помсти за потерпілих шкоду. 38. Марону. До ієреїв, які живуть погано про те, що через погану їхню поведінку складається невигідне поняття про Христове домобудівництво і зневажається Божественна віра Всі з презирством говорять про тебе, що ти якийсь нечуваний і жахливий звір, якого і шматком не приголубиш, і узами любові не втримаєш, і близькістю до володаря не зробиш ручним, але при всьому цьому ти продовжуєш ображати святилище. Тому або зречися своєї неприборканості і зробися з звіра людиною, або поклади край злослов'ю на Церкву, заборонивши собі страшне священнослужіння. Чому дивуєшся, що за гріх одного карається ціле місто, знаючи, що було це і за Давидом? Коли при благоуспішності у справах начальник запишається, тоді на засудження йому і на його жаль, применшується кількість підлеглих, караються ж вони не всупереч правді, але за власні справи приймає кожен гідну винагороду, і через суд, що вимовляється на начальника, позбавляється Божого довготерпіння. Тому не виправдовуй пороків Євсевія, цього уявного єпископа, якщо заради нього і святилище позбавляється священнослужителів, і місто – мешканців. Безрозсудно віддали перевагу недостойному, як знечестили чесноту і віддали перевагу такому явному пороку, справедливо їсти праці плодів своїх (Пс.127:2). Не під час миру треба бути в повному озброєнні, не серед торжища з'являтися у войовничому вигляді, не містом ходити з мечем у руках, але на війні, над супротивниками слід робити такі досліди і на них наводити страх. Тому, якщо подобається тобі войовничий вигляд і бажаєш собі переможних проголошень і пам'ятників, то йди до табору, що борються з варварами, а не тут, грошима купивши собі право тікати звідти і жити вдома, уявляй, що маєш робити там. 41. Монаху Пилипу. Про ченця, не постійного у житті Терпіти це, тобто, міняти притулок за притулком, збентеживши всякий рух і шум, властиво кажуть, зайцю, тварині боязкому і за природою полохливому, а не ченцю, який повинен сподіватися на Господа і бути нерухомим, як гора Сіон. Отже, чому ж, переставши з безпекою стверджуватись на Господі, і, супутником у подвигу мати Хрест, міняєш місце за місцем, шукаючи якомога смачнішої їжі, ніж більш твердого навчання? І доведеться тобі, гадаю, з таким черевом і з такою думкою, обминаючи всі міста ізраїльські та всі кінці землі, стати якимось Єврипом, захоплюючись усіляким подихом снідного запаху, і ніколи не стояти на місці. 42. Монаху Архонтію. Виточення, що означає Божественне вугілля Найпрозорливіший Ісая кліщами взяв від вівтаря вугілля (Іс.6:6), виразно споглядаючи влюднення нашого Господа. Вуглем уявлялася йому Божественна сутність, а кліщами – з'єднана з нею, від нас запозичена, безгрішна плоть. Доторкнусь же вугілля устам Ісаї і очистив гріхи його, тобто гріхи всього людського єства; тому що невимовне єднання Слова з людством боголіпно підняло гріхи всього світу. 43. Коміту Єрміну. Про те, який сенс мають слова: поклади руку твою під стегно моє (Бут.24:2) Поклади руку твою під стегно моє, і заклину тебе Богом небесі і землі, уклав Авраам наказ свій служителю, як пророк і прозирає в передня, чистотою розуму провидівши, що від стегон його втілиться Бог небесі і землі, Господь наш і Владика Христос, і Євр.2:16). 44. Єпископ Мойсей. До ієреїв, недбайливих у догляді за змістом жебраків Не без розбору слід роздавати їжею жебракам, але поставлений стежити за цим повинен бути переконаний, що, якщо витрачається що понад належне, це робить його винним у гріху святотатства. 45. Єпископу Мартірію. Про те, що священство є страшним і незручним. Поверхово займаєшся ти читанням Божественних законів або не розумієш самого читання. Коли Аарон і походили від нього входили в божественний храм священнодіяти, тоді, склавши з себе все вовняне вбрання, вони одягалися в ризи лляні, що мали таємниче знамення і означали забуття зовнішніх заколотів. Бо той, хто приступає до Бога для священнослужіння, не може приносити з собою що-небудь чуже і будь-який речовий тягар. Тому, якщо після таких вказівок, наважуєшся робити насильство істині, в храми, де потрібне всяке замовкання, вносячи і безлади, і марнослів'я, і ​​недоречні бесіди, і незаконні висвячення, то будь впевнений, що наразишся на крайню небезпеку засудження. 46. ​​Схоластику Міне. Про діяльне життя Справи не вимагають слів, бо й самі собою видно. Потрібно ж більше, щоб слова стали справами, а саме слова, що відрізняються статечністю. Тому, якщо завгодно тобі стати славним у тому й іншому, то роби так, щоб справа служила замість слова, і говори так, щоб слово було замість справи. 47. Правителю Немесію. До начальників Початкова влада, якщо не розчиняється лагідністю, і не цвіте в ній Богу службова поблажливість, є нерозсудливість і жорстокість. Якщо ж пов'язана з лагідністю, а лагідністю править справедливість, то вона: і правота, і доброта, і шлях правосуддя, і тиша у справах. 48. Пресвитеру Епагафу. Чому Господь у Матерній ще утробі був внесений до народного перепису, а згодом заплатив подати? Господь, що носився ще в Матерній утробі, був включений у народний перепис, а згодом заплатив подати Кесареві, узаконюючи нам бути покірними владі, коли нітрохи не шкодить це благочестя. Тому і ми наслідуватимемо те, чого навчив нас Сам Бог наш, зубожілий по домобудівництву, і не станемо під приводом нашої бідності відмовлятися від податки. 49. Архімандриту Павлу. Про те, що слід уникати ледарства Зібрав ти, як дізнався я, безліч братів, які звичали жити добре, але пусті мають руки. А цього, як знайдеш, і Христос не робив, не дотримувався премудрого вчителя Павла. Бо Христос сповіщає про виноградника, про роботу в ньому, про плату за те (Мт.20:1–8), а Павло навчає робити своїми руками, і не треба ж вимагати (1Сол.4:11,12). Тому, якщо послухаєшся Христа Бога і будеш наслідувати всепремудрого Павла, то чи навчи трудитися, чи поясни, прийменник, за яким будуть харчуватися, і жити в спокої, і бути чистими від лукавих помислів ті, які і Христу не слухаються, і Павлу не підуть. 50. Читачу Стратигію. Про те, що означає у Єремії жезло горіхове (Єр.1:11) Багатобідний пророк Єремія бачив горіхове жезло – зображення священства, в якому видиме і зовнішнє і, як сказав би інший, первісне є щось в'яжуче, суворе і гостре, що має смак, а потаємне і внутрішнє постійно, твердо і має силу зміцнювати. Тому і важко у священстві слід переносити мужньо, і нагород за це чекати ревно. 51. Трибуну Феопомпу. Про кляту смоковницю Господь не без причини прокляв смоковницю (не думай так, ненаситний випробувач Божественного), але з наміром показати невдячним юдеям, що і для покарання Він має достатню силу. Оскільки у всіх чудесах Його бачили, що нікому не завдає нічого скорботного, то припускали, що може лише благодійнити і не має влади людей наражати на злочестивість порочних. Тому прикладом істоти неживої запевняє, що може й карати, але не зволяє цього за благістю. Отже, дерево засохло, щоб налякати людей. Але з'єднаний з ним разом і таємничий якийсь сенс, за переказами від мудрих старців, що дійшов до нас, а саме, що смоковниця є дерево переслуховування, листя її вжито було слушним для свого прикриття; і людинолюбно проклята вона Христом, щоб не приносила більше плоду, що спричинило гріх. Бо Друге Пришестя Бога буде вже не для людства, а для відплати кожному за вчинене ним. 52. Монаху Лампетію. Проти маніхеїв Багато приводів до невживання страв, - і звичай, і природа, і задля помірності дотримуються правил. І як звичай звертається нерідко до закону, так і помірність буває через огиду і неміч. Але є й інша помірність – для вправи до більшого успіху. Якщо тримаєшся цього останнього, то піст непокірний. А якщо належиш до мерзотного маніхейського і маркіонового толку, то ніхто не приєднається до тебе з нашої обителі, бо спотворюєш Христів закон і добре зневажаєш, як щось зло. 53. Феодулу. На сказане у пророка Амоса: наг втече в той день (Ам.2:16) Наг втече в той день, каже Пророк, провидячи те, що сталося буквально при стражданні Господньому, і вказуючи на того без одягу, що віддався втечі, який, бувши одягнений у плащаницю по назі, втік від меча богогубців, залиши їм і плащаницю (Мк.14:5). У таємничому ж і прикровеному сенсі цим вислівом означається той, хто у всьому точний, не вдається в надмірності, не причетний тяготам плоті, не має жодної перешкоди до сходження звідси, але легким і зручно відмовляється віддаляється від смертної тину і окриленим переходить у життя. 54. Схоластику Феології. Проти Несторіан Що зайвого і чужого нашій вірі, кажеш ти, на думці тих, що заблукають багато в чому і багатобожних Еллінів, що пишуть про матір богів, коли і ми віруємо в Матерь Божу? Тому коротенько вислухай те, що бажаю дізнатися тобі у всій істині. Елліни визнавали, що матір їхніх богів, навіть найвищих, і зачинала, і народжувала внаслідок хтивості і невимовної пристрасті, тому що, як мати таких богів, не залишила незвіданим і не приведеним у дію жодного виду хтивості. Про ту ж, про яку ми сповідуємо, що стала матір'ю втіленого Бога нашого, всі покоління людські по самій істині визнали, що одноразово прийняла єдине зачаття без насіння і посереднього розтління. Якщо ж не віриш сказаному, то в усій істині зрозумієш з сили народженого, тому що сліпим подавав Він прозріння, прокажених очищав від виразки і хвороби, німим, недорікуватим і глухим повідомляв здатність ясно чути і говорити, ходив по хребту морському, приборкував словом виганяв полчища та дружини демонів, багатьох мерців словом також закликав знову до життя. Ці знамення Його Божества зрадили нам самовидці оних, які свідчення своє в такій мірі дотрималися непричетних лестощів і догідливості, що описали і служили до Його приниження: гоніння, наруги, метання камінням, заплювання, биття по ланітах, заушення, Хрест, цвяхи. За цією смертю настало незабаром Воскресіння, яке вказує, що Потерпілий є втіленим Богом, і разом проповідує, що Родша є Мати втіленого Бога, якщо тільки подібні речі за потребою приймають і подібні найменування. 55. Найсвітлішому Єракс. Про чудодійність мученицьких мощей Якщо спокушає тебе, що заради любові мучеників до Бога і за їхню постійність вшановується нами порох мученицьких тіл, то спитай тих, які отримали від них зцілення, і дізнайся, у яких стражданнях подають вони лікування. Тоді не тільки не сміятимешся над тим, що робиться, але, звичайно, і сам поревнуєш виконуваному. А якщо, як писав ти, відмовляєшся торкатися мертвих кісток, то гребуй останками людей зловмисних, що прославилися пороками, яких Елліни поховали в храмі ефеської Артеміди, вшановуючи найсоромніше і обожнюючи труни і згубний порох людей непотрібних. 56. Нілу. Про Юда зрадника Не тому, досточудний, поповзнувся Юда на зраду, що Господь передбачив зле його визволення, але, оскільки злочестивець цей страждав на зловмисність, то Господь, бачачи таємні рухи його серця, передрік майбутнє, як сьогодення. 57. Кіру. На слова: нижче вливають вина нова в міхи ветхи (Мт.9:17) Тих, хто зігнив у ветхості і відкинув нову благодать, Господь нарік старими хутрами, що ніби прорвалися і проливають нове вчення Царства. Таким одягнув себе Кайяфа. Бо, почувши від Господа, що Він Син Божий, роздер одяг. Петро ж, прийнявши закон Духа життя, не тільки, що навчається, не відвертався, але сповідав, що запитував, давши бачити насаджене в ньому пізнання істини. 58. Монаху Патріму. До тих, хто посилає дружні подарунки Кланяєшся нам овочами, премудро показуючи тим невишуканість уживаної тобою їжі і виточуючи Господні струмені, самими ж дарами даючи знати, що ти – робітник раю. 59. Горгонію. Як мусить розуміти написане: А коли говорить слово на Сина Людського, відпуститься йому (Мт.12:32) Дуже важливий і часто повторюваний запропонував ти питання, дослідженням якого займалося багато хто, істину ж спіткали одні божевільні мужі. А коли говорить слово на Сина Людського, то відпуститься йому; а що говорить на Духа Святого, не відпуститься йому ні в цей вік, ні в майбутнє. Чому ж, кажеш ти, коли сутність Божественної Трійці одна, хула на Сина не карається, піддається ж покаранню одна хула на Духа? Тож слухай. Хто скаже погане слово на Сина Людського, той, як сказав Господь, не підлягає осуду, тому що для тих, хто має болісне розумне око, незручним і незручним з убогістю видимого тіла невимовно з'єднаний Бог, поки не пізнано сокровенне Божество. А в тих, що мають чистий розум, для яких стало явним втілене Божество, зовсім не мало місця зневіри, і їм Господь не загрожував відплатою суду. Хула ж на Духа Святого невибачлива, тому що самі справи, ставши явними, викривають зневажливих, що вони не вдячні і невдячні. Бо коли припинялися страждання і виганялися були демони силою Божества, нарікачі Юдеї наклепували, що Божественні знамення відбуваються про веельзевул (27). Про цей хулі, як ясно вимовляється на Божу сутність, Господь сказав, що вона непробачна. З самого Господнього слова, яке говорить: хто скаже проти Святого Духа, не проститься йому (Матвія 12:22), ви кажете, що таке хула на Святого Духа, і також ясно, що хула на Святого Духа карається, але що Святий Дух Божий є суттю цього, ви просите пояснити вам у Святому Письмі. І ви можете знайти вирішення цього в тих Господніх словах, які у вас під рукою, якщо ви трохи заглибитеся і простягнете свою думку вперед. Говорить Господь: якщо через Вельзевула Я вижену бісів, то кого виженуть ваші сини? Якщо я Духом Божим виганяю демонів, то прийде до вас Царство Боже (27:28). А в іншому Євангелії євангеліст виразніше сказав: якщо я перстом Божим виганяю бісів, - і називаючи перст Божий Духом Святим (Лк. 11, 20). Але палець, якщо брати приклад із себе, єдиний з тілом. Отже, назвавши перст, євангеліст дав зрозуміти, що іпостась Святого Духа невіддільна від Божої сутності і пов’язана з Ним. 61. Зосима. Відповісти Зосимі, який має кілька листів від святого Василія Приємно мені було б запитати словами Писання у тебе, Мурина серцем: бо розумієш, що читаєш (Дії 8:30)? Бо інші кажуть, що пам'ятаєш деякі вислови богонатхненного отця нашого Василя, а анітрохи не пам'ятаєш справ. Але якщо ти справжній аматор цього чоловіка, то в справах покажи ті слова його, в яких він наказав узгоджуватися з правилом любомудрості. Бо якщо візьмеш у руки Василієве слово на тих, що впиваються, то знайдеш там себе самого, покритого незліченним роєм ганебних діл. Слово, яке вимовляється на користь тим, хто чує, є слово сильне, по праву зване словом, і воно богоподібне. Слово ж, що має наслідком одну насолоду і аплодування, є брязкіт міді, що оголошує слух гучними звуками. Тому або веди слово своє статечно, віддаючи перевагу пишноті скромності, або знай, що ти – кімвал, придатний лише для народних видовищ. 63. Ченцю Фалелею. Про те, що самітнику зовсім чуже читання язичницьких творів Хто з вас не сміятиметься? Хто не пошкодує, що, перебуваючи в тиші мудрості учнів Господніх, притягаєш до себе шум і бродіння язичницьких письменників і поетів? Скажіть, що їм краще за наше? Чи не все, що їх цікавить, наповнене брехнею та сміхом? Чи не від пристрастей їхніх божеств? Чи не заради пристрасті вони роблять сміливі вчинки? Чи їхні подвиги не заради пристрасті? Тому уникай читати про цю ганьбу, бо вона страшенно дратує рани, що почали гоїтися — біжи, щоб злий дух не повернувся з більшою силою і не завдав тобі поразки, яка буде згубнішою за твою попередню невігластво чи попередню лінь. 64. Євлампія. У відповідь на те, що Іван сказав людям: бо навіть сокира лежить при корені (Матвія 3:10) Іоанн, бачачи безплідність волі юдеїв, уподібнив їх безплідним деревам, сказавши, що при корені їх лежить сокира, тобто швидке і рішуче відділення, вироблене Євангелієм, яким всяке дерево, що не творить плоду добра, буває посічено, а не з коренем, а не з коренем, а не з корінням. тобто закон, і до нього прищеплюється новий народ. 65. Йому ж. Що значать слова: Йому ж лопата в руці Його (Мт.3:12)? Виявляв ти бажання дізнатися, якою є дієвість тієї лопати, яку вживає Господь для очищення гумна Свого? Отже, гадаю, сенс цього такий: гумном іменує Господь вселенську Церкву, в яку збирає всі жнива людства, а лопатою називає правдивий Суд, який, визначаючи пристойне кожному місце, подібних до соломи, тобто слабодушних і піднесених всяким вітром гріха, зрадить на спалення; тих же, які відрізнялися чистотою справ і плодами покаяння, Праведний Суддя наказує зібрати в житницю, пристойну вірним і гідним Його трудівникам і робітникам, яку називає і спасительною обителью (Ів.14:2). Бо там справді наша обитель; справжнє ж життя – малоцінна скинія, за спорудженням якої безпосередньо слідує і руйнація. 66. Коміту Кесарю. На сказане Господом Іванові: Остави нині... (Мт.3:15) Правдивий Суддя, надаючи всякому часу що-небудь пристойно йому, сказав Іоанну, який відмовлявся хрестити: залиши нині. Оскільки Іоанн, вшановуючи Його як Владику, не наважувався торкнутися Божественної глави, то сказано йому: залиши нині, тобто тепер час зубожіння, тепер місце поблажливості, за яким сприйняв Я на Себе людину і приймаю Хрещення, щоб зробити чистим від злочину. Тепер потрібна не влада Владична, а рабське приниження: залиши нині наповнитись милосердю, щоб не було перешкоди до порятунку людей. Так личить нам виконати всяку правду. А справа правди - безпристрасно прийняв на Себе людські немочі прийняти за людей і Хрещення в загладжування їхнього гріха і в знамення їх у Мені незнищення. 67. Читець Тимофію. Про Хрещення Господнє Тобі, як наголошую, дуже бажано бути слухняним Господу і випробувати Писання (Ін.5:39). Тому потрібно й відповідати на твої запитання. Цей є Син Мій улюблений (Мт.3:17), – так Бог і Отець покликав з небес хрещуваному Сину і цим показав, що щирий і природний Син є Той, про Ком сумнівалися, чи не зараховується Він до іменованих синів за присвоєнням і гідністю, і разом Божества, пізнавану в особливих Іпостасях, а також поклав перешкоду зловмисному безбожству Монтана та Савеллія. Бо при Хрещенні Сина Батько засвідчив і Святий Дух, що знижений, показав, що Хрещений єдиносущий з Ним і з Отцем. 68. Йому ж. Що означає сказане про Івана: мній же в царстві небесному, і пр. (Мф.11: 11)? Чи не легке, але потребує глибоких досліджень, завдання запропонував ти нам, найкращий з працьовителів. Мній у царстві небесному болі є Івана. Досконалий у законі, яким був Іоанн, без сумніву, менше хрестився на смерть Христову. Бо ось що означає небесне царство, – поховатись із Христом, що знищив розкрасти здобич смерті, співставитися з Ним, що дарує державу над смертю. Тому, як Іван, хоч і був більший за всіх народжених дружинами, але усічений був раніше, ніж даровано небесне царство; то, хоч по правді законній зробився бездоганним, проте смертю своєю, як писали ми, попередивши удосконалених духом життя в Христі, не досяг до них. Тому всякий мній у царстві небесному, тобто у відродженні за Христом, більший є, як сказано, що виправдався законом; ніщо ж зроби закон (Євр.7:19). 69. Марону. Про обжерливість, про те, що воно - мати скотарських пристрастей, і що тіло треба виснажувати постом і лежанням на голій землі Замахуюся випробувати багато способів розуміння, якими не тільки бажаю, але й обіцяю вивести тебе з захоплення. Тому перед лицем самої істини Божої скажи мені, любий, чи не обжерливість вигнала перших людей з раю солодощі? Чи не пересичення позбавило Ісава і прав первородства, і свободи? Чи не зайве отрута волів і овець піддало Саула відібранню в нього і царства, і життя? Чи не бажання м'яса і м'ясних котлів переслідувало пустельника Ізраїлю незліченною безліччю і риєм катувань і спокус? Чи не черево ненаситне, чи не розкрадання м'яс, і пияцтво, і женонеистовство довели Офні та Фінеєса до того, що, втративши священство, і Кивот, і владу над колінами, і честь, і славу, віддані були ворогам та ворожому мечу? Чи не пожирання м'яса при Іллі та студних жерців зробило гідними заклання? Чи не жадібність утроби і бажання завтраків вкинули в смерть викритих попелом служителів Ваала? А з іншого боку, чи не пост, чи не зречення від співжиття врятували від несподіваного моря і Ноя, і синів його, які харчувалися насінням і не мали плотського єднання зі своїм подружжям? Бо слухай, що наказує Ною Писання: увійди в ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і жінки синів твоїх (Бут.6:18), тобто розділіться, і мужі нехай будуть самі по собі, і жінки самі по собі; водами, що посилаються на землю, уцілюються блуд і нестримність, тому ви не торкайтеся навіть і поганого ложа. А на доказ, що справді було так, що виходить із ковчега говорить знову Писання: вийди з ковчега ти, і дружина твоя, і сини твої, і жінки синів твоїх (8:16.). Не стало грішного роду, знову ви владні в собі, знову нехай розмножується рід благочестивий. Чи не пост повернув життя Ніневітян після того, як почули вони рішуче висловлений ним смертний вирок? Чи не піст вчинив так, що дивовижний Даниїл і однодумці з ним перемогли й мучителі, і вогонь, що все палює? Чи не пост і святість до того вчинили Іоанна, що став Хрестителем втіленого Бога як здобув чистоту гідну такого таємництва? Чи не пост, і нагота, і лежання на голій землі, і виснаження тіла зробили Павла слухачем невимовних таїн у раю? Отже, чому ж, не наслідуючи цього, але подумавши собі недобре, ти полюбив гірше? Якщо не зовсім ще вийшов ти сам із себе і забув Бога, то повернися в природний свій стан, в якому мав усе необхідне для служіння Богу, пізнай Того, Хто створив і викупив тебе чесною Своєю Кров'ю, і не роби для себе, ставши рабом плоті, суддею і помсти твого Спасителя і Спасителя. Якщо, як кажеш, не долає тебе черево, бо перешкоджає тому старість, то чому ж буйні в тебе повстання черева? Володіти цілком утробою – значить володіти пристрастями. 71. Ченцю Іліону. Тлумачення на слова: 7 днів ... (Вих.12:15) Сказане в законі не просто, але має двоякий зміст, прихований для людей грубих і відкритий для людей тонкого розуму. Бо каже закон: Сьомого дня буде святий нехай буде вам: всякої справи робітна нехай не вчините в неї, хіба ялинки створяться всякій душі (16), і роботою називає тут рабство; тобто в суботу не робіть нічого раболепного, нічого такого, що, як невільників, не допускає вам бути пустими перед Богом, що пригнічує вас тягарем гріхів; бо субота є день відпочинку та відпущення, і гідності її не треба ображати поганими справами. А коли створяться всякої душі, то треба робити; все, що приносить користь душі, закон постановив здійснювати, якось: молитву, молитвослів'я, безмовність, настанову, благотворення, цнотливість, помірність, істину, чистоту і все, що можна сказати слідом за цим, що, торкаючись внутрішньої людини, у міру того, як перемагає краще за себе і людини обставин. 72. Йому ж. Про те, як у суботу священиці в церкві суботи сквернять (Мт.12:15) Священиці в церкві суботи сквернять і невинні суть; бо в суботу заборонено всяку рукоробну роботу, а вони дрова рубають, вогонь розводять і жертви ділять на частини, все ж таки це як справа, звичайна в гуртожитку, не дозволено робити, а як необхідне для жертви не заборонено робити, але навіть наказано самим законом. З цього і відбувається те, що скверниться субота робленням, а священиці невинні суть, з особливої ​​мети творіння. 73. Пресвитеру Каліопію. Про те, чому Бог при погрозах не щадить і Своїх святилищ Дивно тобі, кажеш ти, що Бог не щадить святилищ Своїх, коли в страх приводить землю. Але точне пояснення цього маєш у Божественних книгах. І не соромся, дивлячись на те, що відбувається нині. Бо, якщо не пощадив святого ковчега, але разом із законозлочинними жерцями зрадив іноплемінникам, і град святині, і херувимів слави, і первосвященицьку ризу, і пророцтво, і помазання, і явище віддав на зневажання та осквернення язичникам; то й нині Він не щадить пречистих Таїн, щоб нещадністю дворів Своїх привести в страх грішників, навіюючи їм, що вони за діла свої повинні чекати ще більш грізного покарання. Нехай плаче опльствить пітіс, занепаде кедр (Зах.11:2). Коли падає міцне, нехай розуміється цим немічне! 74. Ченцю Кратону. Ободягаються в м'які ризи (Мф.11:8) Що носити м'який, тонкий, доброкольоровий одяг не означає зберігати правило подвижництва за Богом, запитай Іоанна Богослова, що описує хітон Господній; і він скаже тобі: бе ж хітон Його не швен, згори витканий весь (Ін.19: 20.). Але кому невідома малоцінність того одягу, який використовували бідні Галілеяни, яким особливо подобалося таке вбрання, зіткане з деяким мистецтвом? Попроси відомостей у божественного Матвія, що сповіщає про Івана Хрестителя, і він дасть тобі таку відповідь: сам же Іван ім'я ризу свою від влас вельблуждь (Мф.3: 4). Дивись також, як велемудрий і богоносний Лука зображує хизування Іродову і ганить одяг, в який той був одягнений (Дії 12:21). У м'які ризи одягнені, каже він, живуть у царських будинках (Лк.7:25), але не відрізняються одягом, гідним духовного шлюбного палацу. Тому, якщо бажаєш вонаго, малоцінністю одягу наслідуй Бога нашого Ісуса, тому що розкіш в одязі – знак тутешньої делікатності, а не гірської світлоносності. 75. Пустельнику Іоанну. Про спокусу Господа Якщо Христос Бог, заради нас улюднений, зведений бути в пустелю спокуситися (Мф.4:1), то чому ж дивуєшся ти, що, живучи в пустелі, як говориш, борешся зі спокусами? Тому, май у думках єдино перемогу Христову, здобуту законно, тому що марнославство подолано, гординя придушена, сріблолюбство винищено і противник, не вміючи вразити своїми стрілами, осоромлений. По праву мужися і ти і, придбавши безпристрасність, долай твердість уразливих душу мечів. І тобі після цієї боротьби служитимуть Ангели, не рабські надаючи послуги, тому що служити так зобов'язані єдиному Богу, але увінчуючи тебе як переможця, бо така нагорода мужньо робить справжній подвиг. 76. Йому ж. Чому Господь не зробив каміння хлібом? Каміння не звернене Христом у хліби, найкращий мій, не тому, що не настав ще час чудес, як проголошують свято, але тому, що прохання було суєтним і пристойним тільки тому, хто просив. Бог подає все числом, і мірою, і за потребою, а тут і просимо було зайве, і чудотворення зовсім неблагочасне. 77. Діоскору. Про те, що серед людської поголоски неможливо досягати успіху в чеснотах Віддалення від міської поголоски таке корисне у справі спасіння, що Син Божий, залишивши міста, на вершинах гір задовольнив тих, хто живе в чистоті; тим самим навчав ділами Своїми, показуючи, що тому, хто не відмовився від земного і не піднявся на висоту чесноти, неможливо удостоїтися задоволення від Бога або прибрати майбутні блага. Бо хто мудрує гірня, той вселяється там, де є Христос праворуч Бога сиві (Кол.3:12). 78. Воїну Ісаї. До воїна, що веде себе безчинно Якщо, гострота зброї, шолом і панцир, на твою думку, - надійний засіб жити безбідно, вдаючись до грабежу і спустошуючи великі дороги, то знай, що багато хто, огородивши себе ще благонадійніше, зазнали тяжкої смерті. Такі у нас, за Писаннями Орів, Зевей, Салман, Авімелех, Голіаф, Авесалом і подібні до них, а у зовнішніх – Гектори, Айякси й вище за всіх думали про свою силу Лакедемоняни; тому що силі їх не супроводжувала справедливість. Тому, якщо хочеш бути не порожнім воїном, то якнайшвидше звернися до духовної лайки і ратуй більше на своє безчинство. 79. Читець Тимофію. На сказане: якщо не вибуде правда ваша більше книжник (Мт.5:20), і про те, що це не суперечить словам: горе вам, книжниці (23:13) І ми, найкращий, винні одному й тому ж із книжниками та фарисеями. Бо, як думали, що, вивчаючи закон, виконують його, по неуважності вважаючи, що з скоєння справи достатньо лише письмового викладу; так і ми уявляємо, начебто тим, що торкаємося жертовників Божих, наближаємося до Бога. Але Господь, винищуючи в нас цю зарозумілість, каже: якщо не вибуде правда ваша більше книжник і фарисей, не можете ввійти в царство небесне, боголепно висловлюючи цим ту думку, що, якщо ви, для служіння Богу визнають достатнім одну зовнішність, того, чим хвалитеся, не зверніть в саме; тому що царство це істинно і відкриється тим, хто його істинно шукає. А надлишок правди законної є висота євангелії; тому що закон карає за справу, а Євангеліє – за одне намір, суворість суду простягаючи на все, навіть на глибину думок. 80. Монаху Нілу. Про вислів: буди умовляючись із своїм суперником (Мф.5:25) Господь, керуючи нас до передбачливості, що з падінням нашим ходимо (Сир.13:16) і посеред мереж минемо (9:18), наказав уважати від квасу (Мф.16:11) і від спокус і умовлятися з суперником скоро, дóнджеже ми на побажання тіла неприємне духу, і шляхом назвав життя, яке рід наш проходить не твердо, нарадою ж нашим з тілом навмис свідомість його повстання, яке має бути вбачається нами скоро, щоб інакше, підкорившись його велінням і зробивши що-небудь недостойне вишнього звання (Буд. 34:14). наші зібрати воєдино і віддати кому за діянням його (Мф.16: 27). 81. Пресвитеру Ампелію. На слова: нехай не прибуде Тобі престол беззаконня, твори працю на наказ (Пс.93:20) Нехай не прибуде Тобі престол беззаконня, творячи працю 11 на наказ. Це – молитва святих душ, які подвизаються там за сповідання і молитовно волають до Бога: «Хай не піднесеться престол беззаконних перед Тобою, Господи, всупереч наказам Твоїм накладаючи на нас труди, як з преподобними юнаками чинив вавилонський мучитель або як зі святими мучениками чинили». 82. Єпископу Аравіану. Про те, що за любодійство Гаваонітян, що ополчилися на них з Божої волі, не всупереч справедливості самі були винищені Ті, що повстали покарати Веніямитян за блудодіяння, з Божої волі вступивши в бій, не всупереч, як думаєш, справедливості не здобули перемоги, але оскільки правдивому Судді не пристойно було мати ополчення з людей несправедливих, по правді покарали за сміливе своє підприємство. Бо, ніби ні в чому не винні, одностайно повстали на побиття братів ті самі, яких справи були гірші і набагато важливіші за вчинений тоді Гаваонітянами; і вони на досвіді довідалися сказане: лицеміре, зими першу колоду з очеси твого; і тоді побачи вилучити сучець з очеси брата твого (Мт.7:5). Так перелюбники, коли почали вчити інших не чинити перелюбу, викриті справами, зазнали гідного покарання на боротьбі, а не підлягали звинуваченню в перелюбстві і не мали цього кумира, здобули блискучу перемогу. 83. Єпископу Леонтію. Як розуміти слова: коли око твоє і десна рука твоя спокушає тебе (Мт.5:29–30)? Оком і рукою десною всеблагий Христос назвав близькість до нас друзів і людей відданих нам, за їхнє прихильність щиро сприяти назвавши іменами тих членів, якими виконуємо, що нам приємно. Тому, коли хтось із них робиться винуватцем спокуси, забруднює в якомусь гріху, який і нас піддає докору, і йому приносить безчестя, слід відсікти такого; інакше і ти, подібно до нього роблячись шкідливим, втратиш тілесну чистоту, повідомивши недугу свою тим, які не заражені ще подібними пристрастями. 84. Йому ж. На слова: нехай не повість шуйця твоя (Мт.6:3) Не в таємниці й сокровенності, любий глава, покладено цей Божий закон, що наказує: нехай не введи шуйця твоя, що творить правиця твоя; навпаки, не темний, а вельми зрозумілий і очевидний для уважних. Оскільки слідом за доброю справою йде у нас марнославство та бажання показати себе; то Господь каже: Жодна добра справа нехай не чиниться тобою пристрасно, і твоє успіх нехай не супроводжується пихатим помислом; але якщо робиш що добре, не виставляй себе напоказ, не величайся, не женися за тутешніми оплесками, а чекай майбутніх вінців. 85. Урсенуфію. На слова: Отче наш, що Ти на небесах (Мт.6:9) Вчення Господнє, крім усіх усіх боголепних настанов, наказує в молитві питати й цього: нехай буде воля Твоя, як на небесах, і на землі (10), тобто того світу гірських Сил, який незворушний, сподобися стати причасниками і нас, що мешкають у землі, щоб, як у них славиться, Тобі. Тому, знаючи про це й раніше, і навчившись цього тепер від мене, не залишай цього і неослабно тримайся світу: тому що він небесний і близький до Бога. 86. Граматику Офелію. Про те, що найвища чеснота Іменитість покоління, шляхетність крові, найкращий із поетів, є не чеснота, а якась мимовільна спадщина, що виробляється і походить від тіл. Доброчесність є мудрість, справедливість, мужність і цнотливість. Тому, хто досяг цього, той у всьому досконалий і знаменитий, і ні в чому немає в нього нестачі благоденства. 87. Олександрійським черницям Не виправдовує природа, немає вибачення жіноча стать, оскільки може мужньо протистояти зніженості і з твердістю відбивати руйнівні знаряддя похотей. Вчительки в цьому - славна Сусанна, дочка Єффаєва, і чудова Юди, з яких одна в юності перемогла непотребу старців, інша мужньо обрала смерть і славно переселилася звідси з збереженим нею дівством, а третя в нагороду за цнотливість прийняла від Бога те, Але верх жіночих перемог та урочистостей – всевальна Фекла; вона стала вічною пам'яткою чистоти, як світлий маяк, спалахнула серед обурення пристрастей і увійшла до пристані. Тому, якщо й ви бажаєте собі таких похвал, дотримуйтесь світильників незгасаючими, бо наречений прийде незабаром. Ніякий сон хтивості і не схиляє вас, занурюючи в дрімоту і безтурботність за дверима шлюбного палацу. 88. Арсенію. Про те, що особливо не повинні пишатися не зробили нічого доброго Якщо фарисей, зробивши те, чим хвалився, засуджений за те саме, що хвалився 12 , то чому хвалишся ти, не роблячи доброго, а тільки шумячи про це, і робиш себе найтяжчому осуду, ніж якому підпав фарисей, який не зробив нічого гідного осуду, звинувачений же в одному високому осудженні? Якщо можна, слід уникати будь-яких співбесід з жінками, які схильні до якоїсь делікатності. Якщо ж, на вимогу обставин або у справах про постачання жебраків, це неможливо; то треба говорити з ними, дивлячись униз; тому що в багатьох або й у всіх, переможених красою жіночою, крізь вікна зійде смерть (Єр.9: 21), що подолала навіть великого Пророка і царя, коли подивився він на це смертоносне водоймище. 90. Йому ж. Про те, що співати в церквах жінкам є апостольська установа, і про монастирі Апостоли Господні, які навчали нас благоустрою, з наміром припинити порожні розмови в церквах, розсудливо дозволяли в них співати жінкам. Але як усі богоносні постанови звернулися в щось противне, так і ця установа для багатьох послужила розбещенню і стала приводом до гріха. Не в розчулення приходять вони від божественних піснеспівів, але, приємність співу звертаючи в засіб до роздратування пристрастей, вважають, що воно нічим не вище за приємність видовищних пісень. Тому, якщо хочемо стягнути те, що угодно Богові, і робити, що служить до загальної користі, то жінкам, як христопродавницям і божественне дарування звертають у ціну смерті, слід заборонити і спів у церквах, і перебування у місті. 91. Монаху Іллі. Про те, що обітниця чернеча не обмежується однією зовнішністю Радію свідченням про тебе, які багатьох 13 призводять до посилення помірності. І благаю Бога, щоб завжди тримався ти цього священного якоря і мудро відбивав бурю спокуси, а через це міг, не збентежуючись, не боячись дихання спокус, що приражаються до тебе, увійти в невимовну пристань тиші і не високо про себе думав, дивлячись на хвилі, що журяться перед тобою, як легко, що на тебе скорботи, що легко журяться перед тобою. гріхопадіння. 92. Ченцю Фоме. Про те, що завжди має тверезитися Любомудрість не любить поголоски, і чернече заняття процвітає тільки поза сум'яттям, де можна користуватися цією опорою висоти смирення, дбайливо і зовсім забуваючи тривожні справи та непристойні мови. Якщо ж думаємо, що для вдосконалення в ангельському житті достатньо нам подбати про філософський плащ, бороду і жезло, і серед народного натовпу займаємося міськими видовищами і чутками, хвалячись лише знаряддями перемоги, ухиляючись же від боротьби і ратування, якими здобувається перемога, краще ж сказати, спалахуючи в собі причини псами, що повертаються на блювотину, або свинями, що валяються в тині застарілої звички. 93. Тавеннісіотської обителі. Про те, що небагато має бути вчителів Не багато вчителі будьте, пише праведний Яків (Як.3:1). Не багато вчителі будьте, ченці, пишу я, найменший Ісидор, якщо і не вправний монах, то Яковлєв слухач. Тому правдиво вчиніть, якщо відкладете вбік поганість слухача і шануйте правдивий вислів правдивого і мудрого. 94. Діякону Пансофію. На слова: вся нага і оголошена перед очима Його (Євр.4:13) Вживаний багатомудрим Павлом вираз: нага і оголошена, взята з жертовних тварин, що приводяться на заклання. Як вони після зняття з них шкіри оголюються від будь-якого видимого покриву і в них явним робиться розташування прихованого всередині, розкладаються для зручного розгляду кожна кістка і кожен член, щоб чистим стало все те, до очищення чого наводиться жертва; так і у великий День Господній одкровення наших невідомих і неявних діл наших оголить їх і стане подібним до розсічення на частини, і ніщо не зможе приховатись, але все приведено буде в ясність. Оскільки терня була твором клятви і земля засуджена вирощувати його після нашого злочину, Господь же прийшов полікувати Собою будь-яку хворобу, то тому, як переможний, увінчаний був тернями (так вчиняють доброзичливі переможці, виставляючи на ганьбу ту саму зброю або зброю, за допомогою якої Ін.16:33.). Бо Той, Хто прийняв на Себе людське єство, але не піддався людським падінням і по всьому роду повернув первісну доброту, і в самій природі знищив силу клятви. 96. Язичнику філософу Максиму. Проти язичників Величаєшся філософією, ворожою істинної мудрості, заперечуючи тим самим ім'я філософії, тому що вона не інше що є, як неодмінна любов до мудрості. Тому, якщо дійсно хочеш бути любителем мудрості, то полюби справжню мудрість, яка хвалиться не тільки словом, а й життям, і навчає істинному богочестям. А та мудрість, яку сповіщаєш ти, і нині підлягає осміянню, називаючи божествами джерела сорому, і нещадна мука породить у майбутньому, де Платон погрожував тобі Коцитами та Флегетонами. 97. Імітію. На македониян, чи духоборців Господь і Владика наш, щоб показати єднання Всесвятого Духа з Собою і з Отцем, повставши з мертвих, сказав учням: Прийміть Дух Святий. Як відпустіть гріхи, відпустяться їм (Ів.20:22–23), як очевидно, повноваженням прийнятого вами Духа, що має Божу владу відпускати гріхи. 98. Монаху Фронтіну. Про ударяється в ланіту (Мф.5:39) Якщо вражений, і до нестримного подвигнуть ти гнівом словами, то як же можеш стати творцем Владичного винограду? Бо таким робителем визнає Він того тільки, хто, будучи вдарений в одну ланіту, може обернути й іншу, хто поніс тягар день і вар (Мт.20:12), як той, хто виконав усе діяння заповіді Господньої. Тому, якщо бажаєш цих великих нагород, то не обурюйся малими працями, але привчися полюбити труди великі, щоб не інакше прийняти тобі нагороду, як після засвідчення досконалості твоїх праць. 99. Геласію. Про гордість, безсилля і нікчемність У людей у ​​звичаї, хоч це й чуже Божественним законам, звеличуватися над багатьма чи родом, чи мудрістю, чи майном, чи красою, чи образом. Але все це анітрохи не допомагає гордості тих, які з землі взяті знову в землю звернуться. А що в тебе зовсім немає нічого й цього, не станеш і сам ти заперечувати цього. Тому, якщо ти позбавлений всього надміючого до піднесення, тому що й родом незнаний, і бідний, і розумом недалекий, і вкрай не вчений, і некрасивий, то для чого ж, начебто ти славніший за всіх, бігаєш містом і буваєш у ньому ватажком багатьох сум'яття? Тому або пізнай сам себе і придбай вдачу, пропорційну твоїй нікчемності, або сміливо йди на труди і небезпеки, за які винагородять тебе ті, які в силі, тому що в тебе немає золота, що пом'якшує нерідко суворість обставин і бичів. 100. Читець Сіру. На новаціан Учню Новатова зарозумілості скажи: Навіщо, доторкаючись у своєму нерозумінні, хвалишся, ніби ти чистий? Навіщо в посміяння собі стверджуєш, що ти безгрішний? Навіщо заперечуєшся від спілкування в природі? Ісая сповіщає про себе, що він нечистий (Іс.6:5). Давиду відомо, що кожна людина брехлива (Пс.115:2) і що всі в гріхах ми і зачаті, і народжені (Пс.50:7). Сам Бог знає, що люди старанно прилежать на зла (Бут.8:21) і потребують єдиної милості людинолюбства. А ти віддаєшся зарозумілості, хизуючи чистотою! Тому, або перестань обманювати себе, або власними справами своїми покажеш себе смішним, краще сказати, дуже посоромленим. 101. Початковому ченцю Феогносту. Про те, що завжди повинна тверезитися Прекрасно ти зробив, що негайно взяв у руки заступ; чудово робиш, що бігаєш речовини як чогось задушливого; чудово робиш, що дивуєшся піднесеному способу життя. Тому стій пильно, як воїн, щоб не огорнув тебе розслаблюючий сон і щоб не виявитися тобі втікачем, що кинув щит. Хай не буде цього! не розуміємо бо намірів лукавого (2Кор.2:11). 102. Читець Тимофію. На феопасхітів і стверджують, що у Христі одна природа Як мореплавці у вигляді їжі приховують приманку і несподівано ловлять риб, так і лукаві поборники єресей, червоним словом прикриваючи худі свої думки, як удою, захоплюють простодушних на смерть. Тому всіляким зберіганням дотримуйся твоє серце (Прип.4:25), щоб єства Христового по втіленні не прийняти тобі якось за привид. Бо визнання одного тільки єства у Христі, оскільки цим або перекручуєш Божественне, або применшуєш наше, є знищення того й іншого. Це Манесова Харібда; нею намагався Манес всіх звести в геєнну. 103. Йому ж. Навіщо Господь після воскресіння три рази запитував Петра про любов? Триразово запропоноване Петру Господом питання про любов не подає думки про незнання Владики (хай не вдаються інші в таке хибне розумування!). Навпаки, добрий Лікар триразовим Петровим підтвердженням вигнав триразове зречення. 104. Леонтію. Про приймаючих висвячення в єпископа негідно Не всякому, хто б він не був, мабуть, досточудний, бажати собі єпископства, а тільки тим, які в житті керуються законами Павла. Тому, якщо вбачаєш у собі цю строгість житія, з радістю приступай до сходження на таку висоту. А якщо немає в тебе оної, доки не придбаєш, не торкайся недоторканного; побоюйся наближати речовину до вогню, що винищує його. 105. Діякону Євтонію. Чому Іван юдеїв назвав народженнями єхидновими (Мт.3:7) Іоанн назвав Юдеїв народженнями єхидновими, як плід, що лукавий своїх лукавих батьків. Бо кажуть, що єхидна, народжуючись, догризає матірну утробу. А тому, так як юдеї залишили їхнього Бога і всю дану їм благодать, привівши в бездіяльність, як би умертвили, то Іван справедливо уподібнює їх цим отруйним тваринам, що знищують або, краще сказати, поїдають благодіяння своєю невдячністю. 106. Читець Тимофію. На слова: не робіть дому Отця Мого дому купівлі (Ін.2:16) На розумне твоє питання потрібно дати відповідь. Бо сказано: промовляє у вуха тим, хто послухає (Сир.25:12); і: маючи вуха чути, нехай чує (Мф.11: 15). Не робіть дому Отця Мого дому купівлі, сказав Господь продаючим голубів, маючи на увазі ієреїв, які торгують дарами Святого Духа (бо у вигляді голуба з'явився Божественний Дух), і посміюючись над продавцями Божественного. А сказане: візьміть це звідси, значить, що не потрібно більше кровей, безкровне дарую відпущення гріхопадінь, з цього часу хочу, щоб милосердям був єдиний Дух; Закон плотський сповнений, нехай візьме гору закон Духа, і нехай буде покладено початок спасіння. 107. Йому ж. Про згоду завітів Син Божий до закону і пророків не привніс ніякої новизни догматів, але привів лише у виконання передбачене про Нього древлі. І, розумно пояснюючи собі Завіт Старий, без сумніву, мій друже, знайдеш, що в ньому проповідане все, що є в Новому Завіті. Тому, що спирається на закон і шлях євангельський шануючим шляхом новим, нехай Завіт Старий висловами самого закону усвідомить істину догматів благодаті, і тоді вони побачать внутрішню згоду обох Завітів. 108. Схоластику Проересію. Про слово живе У тебе, як доходить до мого відома, є зібрання слів, які насолоджують слух, але не живлять душу. А твоє слово має бути живим. Хто позбавлений такого слова, той – кімвал звяцаяй (1Кор.13:1). Тому, якщо додаси і те, то будеш солодкозвучним органом, сприятливим і Богу, і людям. 109. Монаху Марафонію. На македоніян чи духоборців Якщо Бог і Спаситель наш, влюдившись, зрадив нам, що Всесвятий Дух заповнює Собою Божественну Трійцю, у покликанні під час Хрещення прираховується до Отця і Сина як визволяючий від гріхів і на таємничій Трапезі простий хліб робить власним Його втіленням тілом, то як же ти, ушкоджений Духом творіння і єства рабського, а не споріднений з Владичною ґрунтовною і царственною Сутністю і не єдиносущений з Нею? Бо, якщо Він раб, то нехай не прираховується до Владики, і якщо створіння, то нехай не постачається поряд із Творцем. Але Він приєднується і прираховується, тому що належить вірити точному вчителеві таких догматів Христу, що викладає безсумнівне вчення про Свою сутність, хоча і не так це уявляється тобі, мудрецю, що величається, що знаєш небесне навіть більше за Бога, або краще сказати, що зухвало витійствує. 110. Ченцю Кратону. Про те, що дає обітницю подвижництва зобов'язаний з усією готовністю полюбити всі труднощі оного Хто має намір вступити в подвиг і хоче порятунку, той готовий полюбити всі труднощі подвигу, хоч би якими були великі і численні. А хто думає про себе, що подвигом і служіннями його принижується гідність, той наділений мирською хизуванням і неможливо йому скласти з себе ону, якщо не міститиме в пам'яті, з чого складено його тіло і в що знову вирішиться. 111. Пресвитеру Зосімі. Про висвячене за гроші Несвято прийняв ти священство, неосвячений, за гроші захопив собі небесний дар, як другий Кайяфа, і купив на срібло невимовне. Але є ще надія, що й ти змінишся, ставши найкращим, бо не хотілося б мені сказати тобі що-небудь противне цьому. 112. Єпископу Євсевію. Про те, що ми єреї зобов'язані робити те, що говоримо Приємно навчаєш ти в церкві, але краще було б, якби вчив і благодійно. А тепер уподібнюєшся людині, яка кидає вгору каміння і намагається, щоб камінь падав прямо вниз, а тим самим закликає його на себе самого. Якщо наше обличчя гріхів вбачає в нас заперечуючи слова справами, то, не тільки слухачам не перешкодимо чинити погано, а й себе піддамо сміху, іншому навчаючи, а інше роблячи. 113. Йому ж. Про те, що за гроші він продав священство З негідного каміння, на протизаконні, чи краще сказати, безбожні доходи ти будуєш церковну будівлю, бо взяв пеню за священство, як торгуючий священством, і дав її Зосімі. Так по всій країні носиться це слово, і кожен, хто чує це, гримить в обох вухах. 114. Читець Тимофію. Про те, що три дні і три ночі був Господь у труні Ось пояснення того, що Господь три дні та три ночі перебував у труні. Написано: бо ж Йона в утробі китові три дні і три ночі; так буде і Син Людський у серці землі три дні та три ночі (Мт.12:40). Тому той, хто сповіщає про Себе, що виконає прообразоване Іоною, точно знаючи це (бо Сам був з Іоною і вкидається в глибину, і вивергається з глибини), безсумнівно, виконав це, стільки ж часу перебуваючи в труні, скільки Іона в киті. Якщо ж потребуєш іншого пояснення, ось воно. О шостій годині п'ятого Господь розіп'ятий, від шостої години до години дев'ятої була темрява; розумій це як ніч. Від дев'ятої години – знову світло, це вже день. Слідом за цим – ніч п'ята. Субота – ще день; ніч суботи та ранок дня Господнього, як каже євангеліст: витаючи в одну суботу (Мт.28:1). Якщо ж хочеш знати і третє пояснення, воно таке. У п'яту Господь віддав дух, це один день; був у труні всю суботу, потім і суботню ніч. Коли ж засяяв день Господній, повстав з труни, і це ще день, бо в частині, як знаєш, пізнається ціле. Так і ми в звичаї робити поминки померлих. Якої б години дня не помер хто, ми, пройшовши тільки наступного дня, на другий після нього зазвичай правимо третини померлого. Маєш тепер, як гадаю, вирішення питання. А якщо наполегливі змагачі вимагають повних трьох днів і ночей, то відповідай: і цар, якщо, прислухавшись до клопотання і прохання ув'язнених на рудокопнях і у в'язницях, обіцяє пробачити їх вину після закінчення третього дня, а дає свободу, попередивши цей термін, то передує цей термін. І Владика, повставши з мертвих швидше, ніж обіцяв, справедливо від усіх нехай прийме поклоніння. Що тобі, і дороги єгипетському, що пити воду геонську (Єр.2: 18)? Так народу, що повертається назад, говорить пророк, або краще сказати, через пророка Сам Бог. Що тобі і цій каламутності, від якої ти звільнений рукою Божою міцною і м'язом високим (Втор.5:15)? Чому, торкнувшись чесноти і скуштувавши вищої любомудрості, повертаєшся ти до пороку, не тримаючи в умі сказаного в Писанні, що для того, хто звертається від правди до гріха, Господь готує мечу (Єз.18:26)? Уникай обурення, уникай хвиль; Христос заборони вітру (Лк.8: 24). Не зазнаєш жодного випробування бурі, якщо триматимешся пристані – Христа. Маючи мудрий винахід для дізнання істини - різноманітні знаряддя катувань, зі страхом вживай їх при суді, тому що Божественний закон поставив тебе в страх для злих (Рим.13:3). 117. Архімандриту Афанасію. На слова: про день той і годину ніхто ж звістку (Мк.13:32) Навіщо гнівники самі на себе викликають суд Господній? Навіщо богоборці запалюють вогонь геєнський? Говорять: не знав Господь дня кінчання віку. Ні, не знав, але відмовлявся давати пояснення на марні пропозиції. Бо чи міг не знати години чи дня Творець віків? У Ньому суть сокровенна вся скарби премудрості (Кол.2:3). Не знає властиво пророкувати знамення і страхування останнього дня, і описати той за ознаками, як день справжній. Навпаки, як сказав я, Він не дав певної відповіді на суєтне запитання. Бо скажи мені, яка тобі користь знати день смерті? Не знати ж воно корисно, щоб, щодня шануючи останнім, готові ми були до нього, пильнуючи і чекаючи нашого Господа. 118. Зосиме та Марону. Про пресвітерів, які не ходять за заповіддю Божою І тебе одного, пресоромний Зосима, достатньо до наруги Божественного священства і до нанесення будь-якої образи, але ти маєш ще подібного до себе співмешканця; як пара волів заодно обробляєте ви терні ниву, що вирощує. Тому, жалюгідні, покладете край недоречному шаленству; перестаньте, предерзкі, забруднити Царський двір; очистіть себе від скверн; рятуйте жертівника від нечистот; не змушуйте нас плакати; звільніть від спокуси бачачих; дайте можливість замовкнути тим, хто посміюється над вами; подумайте про Суд Божий; пощадите і душу свою, і тіло своє. 119. Єпископу Євсевію. Про те, що жахлива справа – продавати чи купувати священство Прекрасно вивчив ти псаломське слово і зібрав однодумні до Господнього дому (Пс.67:7), до Зосими долучивши і Марона, доклавши, як думаю, все старання, щоб поза вівтарем не залишалося нічого негідного. Тому знай, що, помножуючи число Симонів, що думають за гроші придбати Божого Духа, придбав ти собі спільне із зрадником піхву, погрязаючи в жовчі біди і союзі неправди (Дії 8:23) і зухвало віддаючи на наругу жадане і для Ангелів. 120. Пресвитеру Євсевію. Про єпископа Євсевія і про Зосима Дивись не зухвалості Євсевія, не нахабства Зосими, але довготерпінню Бога, Який стільки часу чекає від нас покаяння і від нечистої руки приймає фіміам. Бо якщо хто, зрісши в гріхах, заплямуючи себе всякими сквернами і гріхопадіннями, стосується вівтарів Божих і в нечистоті простягає руки до святого, то сам засуджується, але Божественний жертовник не оскверняється його ділами. 121. Читець Тимофію. На слова: німо посланий, тільки до вівців загиблим дому Ізраїля (Мт.15:24) Нем посланий, тільки до вівців загиблим дому Ізраїля, говорить Господь Хананеянці, бажаючи виконати обітницю, дану Аврааму, і сприйнявши від його насіння (Євр.2:16), з роду його обравши Собі Мати, в Неї і від Неї втілившись, поївши усім, крім гріха, і відлучаючи всякий привід до юдеїв. Оскільки, як сказав я, батькам їх обіцяв Він спасіння, обіцяв помножити насіння їх, як зірки небесні (Бут.26:4), то до них прийшов, і від них походить, і не допускав поки до Себе язичників, юдеям зберігаючи перший доступ. Коли ж побачив у них нерухомість, а в язичниках знайшов готовність до навернення, коли Юдеї приготували Йому смерть і Хрест, а язичники плодопринесли поклоніння і богослов'я, тоді, повставши з мертвих, дає учням заповідь навчити всі мови (Мф.28:19). Тому апостоли, звернувшись до язичників, цілий всесвіт осяяли променями Божественної проповіді. 122. Коміту Дорофію. Пояснення священицького вигуку Єрей з висоти кафедри проголошує Церкві світ, наслідуючи в цьому Господу, Який, сприймаючи кафедру 14 Свою, дає і залишає Свій світ. А те, що відповідає народ: «І Духові Твоєму», – означає наступне: Ти, Господи, дарував нам мир, однодумність один з одним, даруй же нам мир, нерозривне єднання з Тобою, щоб, умирені Духом Твоїм, Якого вклав Ти в нас на початку творення, перебули ми невідлучними від любові. 123. Йому ж. Пояснення церковної таємниці Чиста плащаниця, що розповсюджується для принесення Божественних Дарів, є служіння Йосипа Аримафейського. Як він, обвивши Тіло Господнє плащаницею (Мф.27: 59), зрадив його труні, з якого для всього роду нашого придбано в плід воскресіння, так ми, на плащаниці освячуючи хліб пропозиції, знаходимо, без сумніву, Тіло Христове, що вичерпує для нас те нетління, яке в Спаситель Ісус. 124. Йому ж. Проти феопасхітів і стверджують, що у Христі одна природа Не Боже страждання говориться: але страждання Христове, тобто постраждав втілений Бог і потерпів страждання у прийнятті на Себе плоті, тому що неприховане Божество не може не тільки страждати, але навіть бути відчутним і видимим, якщо не з'єднане з людинолюбства з єством людським. 125. Єпископу Григорію. Про Ангела, який зустрів Мойсея і шукав його вбити (Вих.4:24) Соромлюся, що лист перейшов таку далечінь, але я не терплю хизування, коли питання пропонуєш ти. Втім, оскільки й батьки захоплюються, дивлячись на тілесні вправи дітей, хоча це – одні ігри, то коротко висловлюся. Ангел, що зустрів Мойсея, що повертався до Єгипту, і хотів умертвити його, простяг на нього меч не з наміром покарати за вбивство, давно вчинене ним по ревнощі, але звинувачуючи його в порушенні закону, який Мойсей ішов виконати. Бо, поставлений від Бога бути законодавцем і зобов'язаний точно зберігати закон, Мойсей на початку переступив той, ведучи синів своїх до Єгипту необрізаними і залишивши без виконання ту заповідь, яка одна відрізняла Євреїв від чужинців. Оскільки Сепфора, яка прийшла до свідомості злочину, взявши камінь, і обрізала сина і припала до ніг Ангела, то негайно пішов він, показавши, що причиною праведного гніву Божого було те саме, що ворожила віра дружини. Бо в крайній потребі жінки вміють користуватися кращими, ніж чоловіки, засобами та з більшою щирістю шукати притулку у Бога. Тому Сепфора зробила те саме, що й нині, як трапляється чути, кажуть у тісних та неминучих обставинах: «Оточені ми лихами, поспішимо хрестити дітей. Можливо, Ангел вшанує Таїнство». А у Іудеїв замість Хрещення вживалося обрізання. 126. Коміту Єрміну. На слова Писання: мудри як змія, і цілі як блакитні (Мт.10:16) Господь наказує нам, розумний мій, бути мудрими подібно до змії, у кожній спокусі дотримуватися глави своєї, тобто віри нашої. Бо змія, в яких би скрутних обставинах не знаходилася і яким би ударам не зазнавала, зберігає голову свою неушкодженою. І хитро також знімати з себе старість, проповзаючи крізь якийсь тісний отвір і там складаючи свою старість. Тому Господеві завгодно, щоб і ми на тісному шляху і в злому стражданні збігалися стару людину і вдягалися в людину нового, оновлюваного за образом Його (Кол.3:10). 127. Симплікію. Про те, що придбання багатьох книг читає їх корисно, а тим, хто представляє багатство своє в одному придбанні, їх спричиняє кінцеве покарання. Накупив ти, як дізнався я, безліч книг, і вважаєш себе багатим, хоча не вмієш читати, чинячи так само, як і ті, у яких багато пшениці і годують нею черв'яків. Бо й книги, коли вони щільно покладені, зароджують і живлять у собі міль. Тому, або користуйся здобуттям, або не роби шкоди вченості, зазнаючи за це великого осміяння, що зветься губителем книг 15 , або книжковою труною і вихователем молі, і посилюючи винність свою перед Богом, як прихований дуже корисний талант, який довірений був іншим і розумно вживаємо. У тебе, який нічого не вчився, і безсоромність, як імовірно, пропорційна невігластву. Але оскільки понад це, як дійшло до мого відома, надмуєшся ще гордовитою про себе думкою, то пізнай себе. Викриття близьке до тебе, в твоїх промовах. Зауваж, який ти збуджуєш сміх вживанням невластивих мові слів. Придивися, як усміхаються слухачі при твоїх похибках проти словосполучення. Тому, або перестань висловлюватися смішно, або про промови своїх думай бідно. Чернецьке життя – царство Боже; ніякої не підкоряється пристрасті, пренебесно мислить і процвітає в пренебесному. Вступивши до неї, дивись уважно, щоб гріхопадіння не витягло тебе з Царських чертогів і не відвело б у полон рабом. Бо повернення в неї для тих, хто відпав, важко. Але Бог, що відчинив дієві двері і Себе називає дверима, якими можливий вхід на спасіння, нехай дасть тобі і розум невисокопарний, і слово бездоганне, розчинене благодаттю; а при цьому нехай зробляться для тебе і справжнє життя не важким, і майбутній вік не грізним, але рятівним. 130. Ченцю Іоанну. Про пост, про пильнування і про обжерливість Пересичення не знає чування; чванливість не знає спокою; подвижництво потребує неспання і лагідності. Тому, якщо хочеш бути подвижником, не давай у собі місця пересичення та гордості. А якщо не володієш утробою, то навіщо даремно займаєш місце і розслаблюєш подвижників? 131. Читець Тимофію. Про оніміння Захарії Оніміння Захарії сталося не від жаху, як ти гадаєш, розумний; тому що для цього ієрея, що в чистоті служив обрядам, звичайні були і Богоявлення, і видіння Ангелів. Навпаки, під цим мовчанням розумілося замовчування закону. А що від мовчання, і неплідства, і старості народився голос, то цим, як гадаю, означає, що від застарілого, нестарого з непослуху прийняли, писаного закону попередньо відбулися пророцтва про Христа, а потім від нього ж походить і Мати Христова. 132. Йому ж. Що таке пружність і мед дивій, якими харчувався Іоанн Хреститель (Мф.3: 4)? Пружиною, якими харчувався Іван Хреститель, були не живі тварюки, схожі на жуків, як думають інші з невігластва (не буде цього!), але верхівки трав чи рослин. А також і мед дивій був не якесь виростання, але справді гірський мед, що складається дикими бджолами, дуже гіркий і неприємний на смак. А цим Іоанн показував, якому надмірному зазнавав лихого страждання, не лише мізерністю, але й суворістю пригнічуючи всяке тілесне побажання. 133. Дуку Стратигію. Начальникам Начальницька в тебе душа; з дитинства ненавидиш ти лукавства; а тепер і від царя прийняв владу, яка дає тобі силу, яку вимагало прихильність. Тому, оскільки обидва ці дари від Бога, користуйся ними в міру сил для служіння Йому, щоб Він дав тобі і велику владу, якщо побачить, що цю розпоряджаєшся чисто, тому що великодушне пастирство перетворює Він на багатопотужне царство. 134. Зосима. Про байдужість Якщо Царство тебе не приваблює і геєна також не лякає, то, значить, самі того не знаючи, хочемо ми приборкати невгамовного звіра і боремося з лукавим демоном у людському образі. Якщо хтивість долає і руйнує фортецю тіла і самого духу і уловленого нею робить предметом глузувань і наруг, як навчає тому приклад засліпленого Сампсона, то для чого ти сам на себе накликаєш довільний полон і природну силу не зберігаєш неушкодженою, але, добровільно ставши граліщем голов пристрастей, життям (Мф.8:20), протистуєш нам, що моляться за твоє спасіння і ображаєш сам себе, відмовляючись від зміцнюючого лікарства. 136. Коміту Єрміну. Про сан єпископа і про те, чий образ носить він на собі Скільки в тобі ненаситності до дізнання, стільки в мені готовності до пояснення, якщо тільки, по твоїх молитвах, згори дасть мені Бог знайти те. Плат 16 , з яким виконують святу службу диякони, нагадує упокорення Господа, що умив і обтер учням ноги. А омофор єпископа, зроблений з хвилі, а не з льону, означає шкіру вівці, що заблукала, яку Господь, стягнувши, сприйняв на Свої рамена (Лк.15:4–5). Бо єпископ, як образ Христів, виконує справу Христову і вбранням своїм показує всім, що він уподібнюється до доброго і великого Пастиря, будучи поставлений нести на собі немочі пастви. Вникни ж точніше. Коли Сам істинний Пастир приходить при отворі євангелії, тоді і єпископ повстає і складає з себе образ, що уподібнює його до Христа, даючи тим знати, що має бути сам Господь, Вождь пастирів, Бог і Владика. 137. Нілу. На сказане Господом: а коли сісти праворуч і ошуюю, немає Моє дати (Мт.20:23) Господь відмовляє у виконанні прохання матері синів Зеведеєвих не тому, що виконання було неможливим (для Нього можливе все, що Він хоче); навпаки, він відкидає його, тому що виконувати його було б непристойно. Рци, — каже вона, — нехай ці два мої сини сядуть один праворуч, а один ліворуч у Царстві Твоїм (Матвія 20:21). Правдивий Хабародавець, відповіддю, яка дещо пояснює справу, 17 карає того, хто просив щось непристойне. Я даю Свій дар тим, хто просить без причини, а не в нагороду трудящимся. Бо правдивому Судді не властиво зневажати тих, хто проливає піт, і нагороджувати ледачих. Тому, якщо вони жадають цієї сивини, то знають подвиги, як нагороду за які вона уготована тим, хто трудився законно. 138. Цитирія, послідовник Сабеллія. До слів: Я й Отець одно (Ін. 10:30) Неможливо, як писав ти, побачити світла, сокровенного в Писанні, з пояснення, яке тобі дане; навпаки, засліплюють тебе промені, що більше сяють з Писання. Бо сказати, ніби з Писання видно, що іпостась Отця і Сина одна – ознака великої нерозумності, краще сказати, безглуздя. Якщо з точністю звернеш увагу на безперечність написаного, то знайдеш непогрішний виклад таємниці. Сказано: Аз і Батько єдина єсма, а не Аз і Батько єдина єсмь. Тому словом: єдино виражається єдина сутність, а словом: есма є дві іпостасі. 139. Февоні. На слова: не замилуванням непщева бути дорівнює Богу (Флп.2:6) Не захопленням непщева бути дорівнює Богу, пише Божественний Апостол Пилипійцям, людям забобонним, поборникам і зберігачам язичницьких навчань, а внаслідок прихильності до них неохоче приймаючим євангельську проповідь. Оскільки в язичництві навчені вони були, що бог їхній, і бог зробився верховним, у батька свого відсік родотворні члени з остраху, що будуть у нього інші сини, спільники в царській владі, які стануть захоплювати собі божество, зроблять за це багато чвар і лайки; то вони не вірили, що Син Божий, залишивши небеса і не злякавшись будь-якої зміни у володарстві, прийшов сюди і втілився. Тому, виправляючи це їхнє незнання або, краще сказати, нерозумність, божественна людина і вчитель невимовних таємниць каже: це нехай мудрується в вас: що й у Христі Ісусі, що в образі Божому цей, не захопленням нещастя бути рівний Богові, але Себе применшив, зрік раба, Царство, але перед віками мав це ненароджене, і не припускав, що може позбутися цього, але, як Владика і пренебесних, і земних, і пекла, і горнього не залишив, і до нас прийшов, зійшли навіть і до пекла, щоб, всюди бути, скрізь рятувати всіх, на землі оновляючи, звільняючи від володарювання смерті володіють нею. 140. Зосимі, що постарів і вперто перебуває у злі Остання вже година, принижена Зосимою. Чому ж залишаєшся безтурботним, як початківець тільки жити? Тобі вже настали жнива; нива побіліла для жнив (Ін.4: 35). Чому ж не дбаєш, як би ще не сіяв? Хай зрозуміє тебе волосся, що кінець близький. Чому довготривале життя не навчило тебе зрозуміти кінець? Іде страшний Суддя. Чому справ своїх не готуєш до подання? Перестань упиватися, протверезись, хоча пізно; не посмівайся Божому довготерпінню, ївши і п'є з тими, що п'ються. Не торкнеться пришестям Господь твій (2Пет.3:9), як думаєш ти, але тоді приходити, коли ти й не знаєш (Мф.24:50). Треба ж тобі, нарешті, протверезитися, хоча б цим уцілившись страхом. 141. Адамантію. на юдеїв; про Божественне зачаття Юдею, який змагається з тобою про Божественне втілення і стверджує, що для людського єства неможливо народжувати без співжиття і насіння, скажи так: нічого немає надзвичайного, якщо, разом з усіма таємницями та догматами закону, не знаєш ти і цього. Бо, не будучи в змозі зрозуміти найперших понять закону, вельми очевидних і ясних, чи міг ти прозріти в його потаємне або проникнути в його глибину? Написано: наклади Бог виступ на Адама, і встигнеш; і взявши одне від ребер його, і виконай тілом замість нього. І створить ребро, що узяло від Адама, за дружину (Бут.2:21–22), створивши передусім Адама з пальці. Отож ось чоловік із землі і жінка з чоловіка, і обоє без співжиття. Тому, як дружина позичена чоловікові тим, що безнасінно походить із ребра його, борг цей сплатила Мати Господа, віддавши Його нам, що втілилася без насіння. Тому неможливо це для єства; навпроти того, як було вже з первозданними, так відбулося і при Владичному домобудівництві, хоча єство народженню цьому зобов'язане надзвичайним. Отже, читай, щоб пізнавати. Якщо ж не хочеш пізнати, то й не читай, щоб не бути засудженим, як не знаєш, що читаєш. 142. Схоластику Ірону. Про занепалого раба, якому просить прощення Один молодик прийшов у пустелю, в якій живемо і, зустрівши охороняючого двері, просив допустити до мене. І як я, за звичаєм своїм, готовий всякого прийняти в себе, добродушно поговорити з ним і доставити йому спокій, то і він був покликаний і, негайно паніць, простягся на землі і не промовив жодного слова, поки не пролив безліч сліз. Коли ж схопив я його рукою, обіцяв допомогти, в чому можу, став питати, хто він і що йому потрібно, тоді сказав, що твій він служитель і з невідання впав у провину, яку, на його думку, не запрошуємо ніяким каяттям. І він спершу здивував мене. Бо, гадаю, христолюбний Ірон, котрий пізнав благодать, що всіх звільнив, не має в себе раба. А потім і смуткував я, бо всякий гріх, навіть повторюваний такими, що зробили, відпускати один одному наказав нам Христос; так і той, хто навчав, так і творив; Який навчав: якщо не відпускаєте людиною згрішення їх, ні Отець ваш Небесний відпустить вам ваші гріхи (Мт.6:15); і той, хто чинив, коли і блудницю, і митаря Матвія, і Самарянку, і розслабленого, і самого Петра, первоверхового в сонмі учнів, не від тілесних тільки, а й від душевних дозволив гріхів і хвороб. Тому, якщо хочеш уподібнитися до Христа, то прощай занепалим гріхи великі; тому що на малі і як би спільні не звертають багато й уваги і прощають їх на одне прохання, а гріхи тяжкі відпускаються тільки тими, у яких висока совість перед Богом і які за славні справи чекають великих від Бога нагород. Прекрасно й розумно робиш, старанно займаючись читанням Божественного вчення, спасшись від запаморочення, виробленого цим марним і гірким читанням, і боголюбно прийнявши заповіді Христові. Тому не дасте свята псом (Мф.7:6), тобто юдеям, які неодноразово приймали Боже Слово і знову повертаються на свою блювотину (2Пет.2:22), або тим, хто приступає до істинного вчення від єресей і знову віддається колишньому злому. Не наказано ж нам і бісер метати перед свинями , тобто перед погрязлими в пристрастях і ведуть життя худобу , нехай не поперуть їх ногами , лукавими своїми починаннями, хуля ім'я Боже, і вирвався ви розірваний ви (Мф.7: 6 ), бо повідомлення таким таємно для небрежних. Чому, обравши шлях тісний і давши Богові обітницю йти їм, ідеш шляхом широким, що веде до смерті? Бо тутешня марнотратство спричиняє там покарання, а справжнє зло страждання та приборкання побажань приготує майбутню насолоду благами. 145. Марону. Про те, що священство є справою страшною Якщо ти захопив собі священство підступами і купою грошей, сховавшись від людей, нездатних бачити істину, то не думай, що сховаєшся також і від майбутньої відплати. Бо ні чудотворення, скоєне іншими в ім'я Христове, ні заборона демонам, ні дієвість багатьох сил не зможуть позбавити страшного полум'я винних йому. А якщо хтось скаже: чому ж Бог дозволяє творити чудеса негідним? Відповім на це: заради слави Свого імені чинив Господь Божественні ознаки, і зупиняючи тим підступи демонів, і зрівнюючи безперечний шлях Євангелію. А те й інше послужить до більшого засудження невизнаних, бо, прийнявши таку силу від Бога, самовільно не пізнали Подавця благ; покликанням імені Христового виганяючи демонів і лікуючи хвороби, самі ж себе викриваючи в невдячності, бо лукаві й найзавзятіші демони стали слухнянішими за них, убоялися імені Господнього і з великою поспішністю зверталися втече. Чому й загрожує таким неминуче мука, і почують вони від Господа: ніколи знах вас, відійдіть від Мене, творці беззаконня (Мф.7: 23). 146. Читець Тимофію. Чому наказано прокаженому принести дар, наказаний законом (Мф.8: 4)? Прекрасно, як купець, що шукає дорогих бісерів, пізнаєш ти сенсу в Писанні. І коротко відповім на те, про що питаєш. Прокаженому наказано було принести запропонований законом дар для того, щоб показати згоду двох Завітів, а також і те, що Той, Хто вчинив зцілення, нині є Один і Той самий з тим, Хто дав Закон. 147. Йому ж. Авраам, Ісаак та Яків Господь, збуджуючи до змагання невдячний юдейський народ, що противиться євангельській проповіді, каже: багато від схід і захід прийдуть, і ляжуть з Авраамом, і Ісааком, і Яковом, предками їх, в царстві небесному (Мт.8:11). А цим і каміння благодаті творить на підставі закону, народ Божий зіставляє з патріархами, показує зв'язок закону з Євангелієм, а також і те, що благотворні в тому й іншому удостоїться проголошення, а ті, які, надміруючись думкою про свій род і, будучи бідними на добродійність, величаються, нескінченна мука. 148. Архонт Конон. Про те, яким має бути єпископ Управління справами і народами, висота престолів, суворість судилищ, якщо вони пов'язані з благолюбним розташуванням серця, становлять у справжньому сенсі справжнє начальство, що уподібнюється гірському чину. А якщо поєднуються з лукавими намірами, то справедливіше назвати це самоуправством, яке розпоряджається іншими проти їхньої волі і замість покірності породжує розбрат і заколоти. Тож, навіщо ж, залишивши перший спосіб начальства, злострадаєш від другого? Бо не стільки робиш зла підлеглим, скільки колись стратиш себе. Народна зухвалість, якщо вступає у боротьбу з одним начальником, велика і неприборкана, а якщо поділена на безліч, стає малою та непомітною. 149. Єпископу Трибуніану. Про те, що єпископство є справою вкрай небезпечною і що не тільки незаконно досягне єпископства, але й ті, що обрали негідного, підлягають неминучим покаранням Єпископ повинен з самого імені зрозуміти свій обов'язок. Йому слід пильно бачити нашестя неявних і невидимих звірів, безтурботність у членах Церкви, лінощі в ченцях, насильства людей несправедливих, безуспішність у справах вдів, бідність сиріт, підозріла поведінка службовців вівтарю, недобрі прихильності старих, худі оком, яке все бачить і не упускає з виду нічого такого, за що, якщо понедбає про це єпископ, буде покараний не він один, але часто з ним разом і вся Церква . І сам він покараний буде за те, що, будучи недбайливим, зважився стати Божим служителем і таку справу добровільно на себе прийняв або навіть у безумстві своєму купив собі; а інші – за те, що такій людині негідно вручили священство. 150. Монастирю Пелусіотському. Про дивовижність Як за словами впізнаються серцеві рухи, так настоятелю стає явним стан будинку. Довелося ж мені зустріти тих, хто казав про себе, ніби опівдні під відкритим небом долаючи спекою і жагою, вдалися вони у вас під тінь присінка і знайшли тут, якщо говорити правду, пса чи людиноненависника вовка: той самий, кому довірено у вас дивовижність, прогнав їх, побив. Але якщо невідомо неці дивноприяша Ангели (Євр.13:2), то ви не через незнання, а цілком знаючи, женіть від себе Ангелів. 151. Єпископу Євсевію. Про те, що єпископство вимагає великої душі і що ця справа сповнена численних небезпек Ієрей Божий, оскільки наближається до Бога, повинен, подібно до багатоочитих тварин (Єз.10:12), весь бути оком і так само, як вони, все знати і все бачити. Отже, оскільки не знаєш ти цього, навчися зі смиренністю і не наражайся на осміяння світлоносного священства, яке ображаєш, всім зраджуючи, і лінощами, і продажем. 152. Сіммаху. Про святого Іоанна Златоустом Запитуєш про сумну смерть богомудрого Іоанна; важко переказати тобі це. Хід цього діла перевищує розум. Але приймі до уваги щось небагато. Беззаконно, за звичаєм своїм, вчинив сусідній Єгипет, який відкинув Мойсея, а прийняв Фараона, завдав ударів смиренним, утискував трудящих, будував міста і позбавляв плати будівельників, і дотепер вправляється в тому ж. Бо, вивівши на середовище шаленого любителя каміння і шанувальника золота Феофіла, огородженого чотирма поспішниками, або, краще сказати, такими ж, як він, відступниками, який захист своєї грубості знайшов у ворожнечі і неприязності до людини мені соіменного, повстав на цього боголюбця і бого. Але, як бачиш, дім Давидів зміцнюється, а дім Сауль знемагає (2Цар.3:1), хоча чоловік цей і пройшов життєву бурю, і перестав у гірський спокій. 153. Пресвитеру Іракліду. Що означає сказане Апостолам: на дорогу не йдіть (Мф.10:5)? Не йти на шлях мову – значить не сходитися з ними в образі думок, так само як і в град самарянський не входити означає не те, щоб віддалятися від співжиття з ними, але щоб не долучатися до їхнього злочестя і лукавства. 154. Живуть в обителі пелусіотів Оголошені багатьма на вас скаргами, щодня вичерпуємо для вас безліч умовлянь. Чоловіки ніневістії встануть на суд із родом цим і засудять його, – сказав Господь (Мт.12:41), тому що, не чувши вони закону, були жахливі загрозою пророка і, послухавши того, хто був прообразом і покровом Владицького поховання, злякалися незвичай. А ми, побачивши і відчуваючи Самого пророка, пророками, залишаємося перед Ним невдячними і анітрохи не приходимо в каяття. Тому небезпечно, браття, щоб не виявитися нам більш невірними, ніж язичники, і не спричинити загибелі, якої вони уникли. 155. Корабельнику Феофілу. Про те, що не повинно присягатися Якщо нашого ти стада і визнаєш себе таким, що стоїть під добрим Пастирем, то зречися природи звірів і подоби їм і піди слову Пастиря, що наказує не клятися всяко (Мф.5:34). А не присягатися – значить і не вимагати присяги. Бо якщо не хочеш сам присягатися, то й від інших не вимагатимеш клятви з наступних двох причин: запитуваний або стоїть в істині, або, навпаки, бреше. Якщо людині зазвичай стояти в істині, то, без сумніву, і до клятви він говорить правду. А якщо він брехун, то бреше і присягнувшись. Отже, з тієї й іншої причини не слід вимагати клятви. 156. Євстафію. Про священство Послав я тобі книгу, яку просив ти, і чекаю від тебе плоду її, який завжди приноситься всіма. Бо немає такого серця, на яке не вплинуло б читання цієї книги і не вразило б його Божественною любов'ю, – і, показавши, скільки священство є шанобливим і неприступним, і навчивши, як проходити воно бездоганно. Бо так тонко і стисло склав її мудрий тлумач Божих таємниць - це око візантійської і всієї на землі Церкви, - що всі, і священствуючі по Богу, і несправедливо, що виправляють обов'язок священства, знаходять у ній і свої успіхи, і свої спотикання. 157. Архідіакону Пансофію. Єреям, що страждають на сріблолюбство Якщо служиш Христовому вівтарю, то за Христовими заповідями проходь своє служіння, будь лагідним і смиренним серцем. У тебе в руках не громадянська будь-яка влада, що надмається хизуванням і пишністю, але мирне і безтурботне служіння. Якщо ж надмиває тебе неправедно зібране багатство, то воно скоро побивається тобою, бо за своєю природою тече і не встоїть на місці. А ти збудиш великий сміх, приліпившись до минущого, як до чогось постійного. 158. Каппадокіянину Пріску Дехто каже, що ти грубий, зарозумілий і в слонів перевищуєш міру природи людської. Але, слухаючи багато про тебе розповіді, не хочу тому вірити, бо тебе зовсім не знаю. Припускаю ж одну підставу для того, щоб погодитись на ці сумні чутки, – дивна властивість твоєї батьківщини, і боюся, чи не належиш ти до одного з двох розрядів Каппадокіян, затаврованого всіма недоліками; тому що інша частина Каппадокіян - люди чудові, і з неї походять ті, які всюди світлом свого життя і своїх настанов осяяли межі земні. Тому, бо священство принесла тобі купівлю, вбийся богоносних мужів: або наслідуй їхню волю, або не ображай їхнього служіння. Бо якщо ними будеш викритий, то неминуче засудить тебе і Христос. 159. Єпископу Леонтію. Про священство Ніщо нехай не служить перешкодою Євангелію Господньому, і неуважність нехай не супроводжує духовного вчення, і сум'яття нехай не перериває корисної бесіди. Бо і Христос не прислухався до запрошення Матері та братів, які домагалися бачити Його (Мф.12:47–49), коли викладав вчення і докладав піклування про спасіння слухачів, показуючи цим, що духовне має бути віддане перевагу тілесному. Так і учні Його відмовилися від нагляду за трапезами, хоча нагляд цей для бідних був необхідний (Дії 6:2). 160. Ісавряніну Тарасію. Про те, що має бути завжди тверезнім Всі говорять про тебе, що ти кращий і за род, і за вітчизну свою, всі сповіщають про твою доброчесність - про те, що не втримав ти в собі жорсткості, властивої жителям гір, але полюбив і вдачу, і храм першомучениці Фекли. І блаженний ти, як зубожілий, це похвально у віруючих. І хочу бути тобі незмінним, тому що в нас нічого немає твердого, але легким зверненням, як вітром, наводимося в рух. І пишеш велично, і посилаєш чудово; будь завжди привітний, добрий для всіх. 162. Найсвітлішому Єракс. Про подвижництво Іоаннової їжі, його пиття та ложа недостатньо, доблесний мій, для повноти подвигу тим, хто шукає цього; навпаки, для досконалості потрібний і дух Іванів. Тому, якщо хвалиш нашу стриманість, то процвітай з нами і в лагідності, яка відхиляє від себе всяку зарозумілість. Ти і пишеш, як справжній софіст, і хизуєш витонченістю слів. Потрібно ж, щоб слова служили приводом до корисних справ, тому що говорити красиво – значить бути схожим на кімвал, а робити добре – схоже на Ангелів, неухильне і богобоязливе послух яких свідчить, що творять вони Божу волю. 164. Мартірію. Про гордість Гордим противиться Бог (Як.4:6), тому що і на початку опирався їхньому початківцю. Тому прийми до уваги, як це – мати Бога протиборцем, а співучасником – споконвічного бунтівника. Багато хто одну начальницьку посаду змінюють на іншу, і ті, хто виправляє посаду свою, добре за справедливістю – нижчу на вищу. Інші ж не лише вищі посади міняли на нижчі, але шкода гинули, і урядова влада не була їм на допомогу. Але тебе з престолів доброго начальства приймуть до себе Небесні Чини, яким зробився ти люб'язний, як піклований про боголюбних жебраків і віддає перевагу справедливості. Царицю південну слух про мудрість Соломонову спонукав йти до нього від кінця землі (Мт.12:42). А тебе, щодня волаючи, Господь не переконав протверезитися і звернути погляд до корисного. Тому дивись, щоб не засудила вона тебе, бо її окрилили чутки і слова, а тебе анітрохи не покращили і зір, і випробування на ділі Христової дієвості. Тебе, який радий бачити бійки, втішаєшся заколотами і найчастіше намагаєшся, щоб усі тебе ненавиділи, як найпристойніше назвати? Чи не демоном непридатним, який навмисно змінив своє єство? Отже, оскільки Христос і тут передчасно мучить демонів (Мт.8:29), і там разом з їхнім батьком 18 обіцяв їм вічний вогонь (Мф.25:41), то або перестань вести життя уважне, або знай, що і тут підлягаєш Божим стратам, і там не і Оскільки Господь, пропонуючи живильну і веселящу серце проповідь, дорікнув Себе виноградною лозою (Ін.15:1), то Божественне Писання за потребою істинне слово Божественного відання називає вином. Їм і премудрість напоює з чаші (Прип.9: 2), іменуючи чашею ребра Господні, з яких вилився нам веселість життя. 169. Йому ж. На слова: корчемниці твої... (Іс.1:22) Зішестя Святого Духа, прийнявши на себе Апостоли Господні, вшановували вина, що впилися, і всім народам виклали справжнє і непідробне пиття таїн. Тому, що спотворюють Божественне вчення, підробленими і не мають сили настановами, що обурюють небесні догмати, – Маніхеїв, Симонов, Монтанів, Новатов, Аріїв, Македоніїв, Фотінов та їх однодумців справедливо називає Писання корчемниками, що заважають вино з водою, що додають свої крики. 170. Херімон. Про причащаються Таїн негідно Дехто каже, що ти робиш усе недозволене, а іноді й явно заборонене, але часто простягаєш руки до Божественних Тайн і зухвало причащаєшся недоторканним для тебе. І я дивуюся твоїй безсоромності, що, до пересичення долучаючись трапезам бісівським, не бояшся долучатися і трапезі Господньої (1Кор.10:20–21). Тому дивися, щоб і тебе не спіткала петля, як Юду, котрий, і зраду здійснюючи, і вимагаючи прилучення, по зухвалості своїй впав у розпач. Чому зрікаєтесь природи чи не пізнаєте покликання? З єдиної утроби справило вас єство і єдиним сподіванням відродило покликання. Тому, або шануйте перше народження, або лякайтеся другого відродження, і поспішайте дійти згоди або з єством, або з покликанням. 172. Архонтію. На сказане Авраамом багатому: між нами і вами велика пропасть утвердися (Лк.16:26) Авраам відповів, що велика прірва утвердилася між ним і багатієм, що страждає в муках, показуючи різницю між праведними і грішними. Бо Авраам був дивнолюбний і убогий, приймав тих, що приходять здалеку, а багатій немилосердно відвертався від того, хто лежить у виразках при брамі його. Тому, як розташування протилежні, і місця переселення роздільні: одним – спокій, іншим – мука. 173. Монаху Марку. Ченцю, що змінює одне місце на інше Нетвердих і подібних до тебе, непостійний, Пророк назвав прахом, що возметався від лиця землі (Пс.1:4). Бо, якщо ти, блаженним Аммоном насаджений, і напоєний боголюбно і затверджений безпечно, і принісши, як думаємо, плід, часто міняєш місце проживання не заради навчання, але заради більш ласої їжі, то чи можна кому гідно оплакати тебе, і себе губиш, і робиш непридатне? 174. Воєначальнику Киринію Громадяни надіслали нам лист, прибитий, як кажуть, біля церкви раніше, ніж увійшов ти до міста, яке позбавляє всіх права виправдовуватися і шукати притулку в церкві. Це не лише ознака жорстокості, а й навіть змушує підозрювати тебе в безбожності. Бо якщо не дозволяєш виправдовуватися, не даєш можливості знаходити притулок у Бога, то відкрив ти уста наклепникам і помножив образи. Тож як досягнеш правди? Як врятуєш скривдженого, котрий, щоб не стати іграшкою сильного, що за відсутності захищає судді, вдавався до недоторканного храму? Приводом для цього є загальна думка про продажність суду. Введи тепер жорстокість, і продаж відбуватиметься всього зручніше. І міру ми собі знаємо, і на те поставлені, щоб викривати порочних. Якщо уникаєш промов про те, що робиш, то перестань робити, не буде й промов. Бо хто не соромиться що-небудь робити, той нехай не бентежиться, коли у ділах дають йому й ім'я. А якщо одне ім'я образливе, то невже не буде образливим саме діло, яке дало привід до найменування? Найдобріший Кириній знову прикрашає собою торжище, бо не можу назвати це судилищем, хіба що судилищем, що визначає чистоту і непідробність монети, що збирається за крадіжки. Тому чиніть добре, і йому не доставляючи доходів, і собі не приготуючи петлі; ваше збагачення добрими справами нехай буде для нього руйнуванням. Худо тепер справа Пелусіотів, коли й цивільне правління зазнало тієї ж хвороби, як і церковне. Бо прилетів до нас чудовий Кириній, зодягнений владою, і пастирство довірене горезвісному Євсевію, і економою служить Марон, і архідіаконує Пансофій. Перший торгує судами, другий пускає у продаж Божественні вироки, а останні – їхні поспішники, і навіть найревніші. Блаженний, якщо хтось не спокусився у вас. Остерігайтеся тому, недбайливі, і не звільняйте від провини мирського суддю, який дивиться на вас і не забуває своїх вигод. Чи гріхи Пелусіотів чи важливі римські справи, якими ти поблажливо правиш, стали причиною того, що сховалося від тебе, великого нашого благодійника, яким чином захопив у нас влада Кириній, і справи тутешні знову стали худі? Продажність у нас сильна, велика бідність, часті образи, Церква доведена до неможливості допомогти; справедливість бігла, закон невідомий; страх тим, які нічого не дають, і віддаленість служить Киринію захистом у всьому, що він не робить. Або забирай у нього владу, або знай, що й ти разом з ним отримаєш одну нагороду від Бога на Суді. Якщо зважилася ти перебувати у вдовстві, то не поводься, як юна. Якщо ж і вбрання не складаєш з себе, і привласнюєш собі ім'я, що плаче, то одне до іншого не йде. Тому, або залиши те чи інше, або не ображай сором'язливості. 180. Феофронію. Про те, що чесноти пізнаються зі справ, а не зі слів Не словесне проголошення, але діяльне служіння дає людині бачити ревнителя Божественних настанов. Споконвічний заколотник, коли, спокушаючи Господа, приводив на згадку Божественний вислів, не був похвалений за вивчення цих, але засуджений і відкинутий, тому що, маючи знання, зрікається справ. Тому, якщо не хочеш виявитися людиною не ґрунтовною, у якої вся вченість тільки мовою, то покажи її на ділі. Бо й Голіаф не отримав жодної користі від зовнішнього озброєння за відсутності внутрішніх допомог. 181. Монаху Оріону. Про те, що гнів Апостола Петра на Ананію та Сапфіру був не жорстокий, але на початку проповіді корисний Покарання тих, що згрішили смертю, було вчений чоловік, не справою жорстокості премудрого Петра, але вчення передвісного, що наперед зціляє багато гріхів людських. Бо, почавши тоді посівати насіння Євангелія і незабаром побачивши кукіль, що виник, премудро витерли його негайно, щоб, помножившись з пшеницею, не дотрималися майбутнього вогню на спалення. Так і богомудрий Мойсей, бачачи закон порушеним, на самому початку і за малий гріх наказав побити камінням збираючого дрова в суботу, написавши, що так визначив Бог (Числ.15:35), тому що злочин і в малій, і великій вині судиться, як і перші предки роду нашого за вкушення і смерть. 182. Єпископ Іраклід. Чому Господь називається бісером і чому царство небесне уподібнюється шукаю добрих бісерів (Мт.13:45)? Той, хто стягнув багатоцінний бісер і віддав за нього все, як ім'я, є новий Господній народ, який знехтував батьківським і багатство і богослужіння, і шукає Господа слави. А бісером називається Господь, тому що з'єднаний з глибиною Божества, і пізнається тільки одними рибалками та тлумачами Його. Ті, що сходять у море в кораблях, що творять діяння у водах багатьох (Пс.106:23), суть богоносні Господні Апостоли, як за початковим своїм заняттям, так і тому, що стали ловцями в цілому світі. Оскільки, подібно до повстання хвиль, справи людські бентежаться і вщухають, то Божественні Писання непостійність їх справедливо називають морем. Про тих, що втихли це море, сказано, що створили діяння у водах багатьох. Якщо нехтуєш ти, нещасний, Божим повільністю і довготерпінням, то соромся хоч сьогодення. Бо багато хто, не маючи на увазі майбутнього, ухиляється від того, що насміюється тут. Якщо ж нехтуєш тим і іншим, то тут збудиш сміх, а там – плач. Міг би ти допомагати тим, хто має потребу в посібнику, якби сам себе не привів наперед у неможливість ганебною любов'ю до приношень та інших перешкод. Бо, хто бачить, що поступаєшся над собою верх Пансофію, цій людині, яка не тільки образила божественного Стефана, безрозсудно прийнявши на себе його служіння, але постаралася вигнати всяку чесноту з честного лику, чи той удостоїть тебе якоїсь честі? Але якщо і його зупиниш, і себе виправиш, то і тутешнє, без сумніву, послужити тобі на благо, і тамтешнє стане, звичайно, непоганим. 186. Трибуну Серіну. Про те, що пожертвування, що роблять, повинні просто приносити Богу дари, а не судити посередника їх, тобто ієрея Не вимагай звіту в дарах, а лише принеси їх. Бо й тобі хто приніс що-небудь не цікавить, де і як ти це вживеш; йому досить дати тільки й тобі надати честь, а собі здобути сміливість перед тобою. Чи точно ієреї, які роблять погане вживання з жертвованого, як ти говориш, винні перед Богом, це не відомо тобі. Не ображай наміру, з яким приноситься дар, дізнаючись про образ його вживання, ніби з тим ти дав, щоб вимагати звіту, а ієреїв звільнити тим від майбутньої відповідальності. Як тим, хто робить напоказ тутешніми оплесками, применшується тамтешня відплата, так що тут піддають попередньому слідству підлягають тамтешньому покаранню, звільняють їх від провини і покарання там. 188. Аскліпію. Про тих, які не дбають про страшний День Якщо небо зіветься, як сувій (Об'явл.6:14), зірки і Оріон впадуть (Іс.13:10), земля і все, що на ній, згорить (2Пет.3:10), і вся нага і оголошена (Євр.4:13) приймуться готуєшся як зобов'язаний дати звіт, але, як той, хто сподівається залишитися неповинним, відкладаєш покаяння? Тому дивися, щоб не прийшло тоді тобі на думку каятись, коли залишиться місце одному розпачу. Добре мученикам благочестя віддавати честь приношеннями, що ти зробив, але краще служити їм успіхом у тому, що вони робили. Тому тим, кому приніс ти в дар прикрасу, плодопринеси і добрі звичаї. Хлопець, який утік від тебе, розбещений худими промовами, за легковажністю, з якою захоплювався всяким слухом, прийшов до тебе назад за покірністю, навчений нами доброму до тебе прихильності. Тому прийми його милостиво, подарувавши і нас, і себе: нас – любов'ю, а себе – користю. 191. Каліопію. Звернення до містоправителів і про те, що добре бігати міському життю Втікали ми з міст, тому що вони галасливі, і знайшли заколоти в пустелі, тому що цивільні правителі, зобов'язані чинити тишу в містах, нині пустелі роблять містами, що живуть у містах, звертаючи до втікачів, які оголошують і нам своїми слізними криками. Що мати співчуття – справа Божественне, добре це знаю і я, але відомо мені і те, що бути не в силах захистити є тільки новий додаток до ран. Тому, як і влада тобі дана, і маєш достатні сили захистити, поклади край образам, віднови цивільний порядок, а нам віддай пустелю, припинивши в пустелі крики. 192. Лампетію. Чому Яків при народженні дотримується п'ятої Ісави (Бут.25:26)? Яків при народженні притримався п'ятий Ісав , прикровенно цим означаючи те, що розум, що чисто споглядає Бога (бо це і значить Ізраїль) зневажає п'ятою пристрасті обжерливості. А це виповнилося на Якові та Ісаві, коли Едом виявив нетерплячу жадібність і честь первородства зробив рабою на їжу. 193. Йому ж. Що означав собою Яків шкірками козлячими обкладений (Бут.27:16)? Незабаром проникаєш ти в думки і хитро вловлюєш потаємний в іносказанні сенс. Яків, обкладений шкіряними козлячими і отримавши благословення отця, означав собою Господа і Спасителя нашого, який безгрішно прийняв на Себе грішне наше єство і умертвив у Собі його немочі. Бо це означає обкладення мертвими шкірами, тому що Господь не залишив уже в природі нічого козлищного, гідного поставлення ошуюю і суду, але умертвив земні уди його, і Батькові, який завжди хоче нашого спасіння, приніс улюблену Їм їжу, а нам виточив у Себе невід'єм. 194. Монаху Оріону. На притчу про кукіль (Мф.13:25) Запитуєш: чому помисли зла від серця виходять і сквернять людину (Мт.15:18–19)? Тому що сплять робителі, зобов'язані пильнувати і зберігати плід доброго насіння. Якби ми незмінно перебували в сторожі над собою, не вдаючись до пересичення і приспання і не оскверняючи Божого образу, тобто не допускаючи підмінювати добре насіння, то сіяч кукіль не знайшов би до нас доступу і не збільшив би в нас гідних вогню кукіль. Чи хочеш, та йшли плевелі (Мф.13:28), – кажуть Ангельські Сили, що бажають завжди віддано служити Божій волі, тому що бачать і нашу лінощі, і велике Боже довготерпіння. Але їм забороняється зробити це, щоб разом з кукільми не була видерта пшениця, не був викрадений грішник, що подає надію виправлення, і разом з батьками, які стали порочними, не були винищені невинні діти, які нерідко перебувають ще в батьківських стегнах, але очікуються вже. Чини Ангельські, як Божі, подібно до всякого єства, раби, не знають того, чого ще немає, а Господь і знає це, і нерідко виконував. Не позбавив Він життя грішника Ісава ще бездітним, щоб разом з ним не винищити від нього народженого Йова; не віддав смерті митаря Матвія, щоб не перешкодити справі євангелії; не вбив непотрібних блудниць, щоб у світі були і зразки покаяння; не покарав зречення Петрова, бо бачив гіркі сльози; не винищив, покаравши смертю, гонителя Павла, щоб не позбавити порятунку межі всесвіту. Тому ті кукілі, які залишаються до жнив і не змінюються, тобто не приносять плоду покаяння, як ті, хто хворіє на досконалу неплідність, готуються великому вогню. 196. Серіна. Про наказ, даному при виході з Єгипту: нехай випросить кожен у сусіда судини срібні і золоті та ін. (Вих.11:2) Немає несправедливості в суді, як ти думаєш, наказати, щоб ті, хто здійснив багато робіт і з труднощами побудували міста, обібрали Єгиптян і взяли золоті та срібні судини у тих, для кого вони працювали. Навпаки того, найнеприємнішому Судді властиво узаконити, що гідний є твори своєї їжі (Лк.10: 7). Бо, якщо хтось із нас набув духу відання, то знайде, що нагорода ця, таким чином дана, набагато нижча за багатоболісне плінфороблення і багатотрудні споруди, за що правдивий Суддя дав Ізраїльтянам дозвіл скористатися нагородою. Не пишність, не пишність, не суєтна слава вводять у гірську світлість, але добрий вдачу, гідне життя, що не виявляє себе спілкування з нужденними, тому що тутешніми похвалами знищується винагорода за благодійство. Але хто стягує тамтешню відплату, той і нині приймає початки, і там набуває багатої нагороди. 198. Йому ж. Про те, що Єгиптяни за винищення в Ізраїльтян дітей чоловічої статі в Чорному морі зазнали рівносильного злочину покарання Оскільки, як кажеш, чудовим здалося тобі колишнє, то ось і інша, не варта першої думки. За побиття чоловічої статі Євреїв Бог віддав подібною стратою, в Чермному морі потопивши всіх чоловічої статі Єгиптян, щоб і щодо тіла в покаранні була подібність. Тому будь обережний і не гань необачно. 199. Дідіму. На сказане: подібно царство небесне зерну горушичну (Мф.13:31) Зерну горушичну уподібнює Господь небесне царство за багатьма рисами. Це і приниження убожества у власному Його поблажливості, яке зробилося нам покровом і відрадою серед усіх хвороб у житті, по малості стада на початку Євангелія, за гостротою смаку природно властивою гірчиці, чого і потребує купець, що йде шляхом свого тісного, по нероздроблюваності і збережений. Бо, хто вступив у єднання з Богом і склався в єдину досконалу людину, той має бути з Ним у нероздільному і нерозривному союзі, який не розривається жодним стражданням, але цілком з Ним з'єднаним. 200. Діякону Ірону. Про сльози і покаяння, на написане в Амоса: ризи своя сполучна вужами, завіси творяху (Ам.2:8) Сенс пророчих слів пояснюється так: покривали сльозами вівтар Мій, – говорить Бог (Мал.2:13), – сльозами скривджених, пограбованих, обмовлених. Тому-то й ставить Він їм це на викриття, ставить їм це, ганьблячи їх і оголошуючи, що це і служило причиною розбратів. Бо сльози покаяння не тільки не докірливі, а й приємні Богові як фіміам. Одяги ж, пов'язані вужем і жертовник, що завішують собою, означають зневажливе розташування їх до Божественного. Закон наказував з чистих і дорогих речовин робити прикраси в Божественному храмі, вони ж, осквернені і нечисті одяги зв'язуючи біля Свята Святих, ображали тим святилище, не тільки чистого не відлучаючи від нечистого, але навіть і не роблячи відмінності між Богом і нечистим (Єз.22:26). 201. Дідіму. У чому царство небесне уподібнилося до квасу (Мф.13:33)? Царство небесне уподібнюється квасу в безгрішному втіленні Бога і Спасителя нашого, Яким розчинений весь світ, і складом єдиного Тіла, сприйнятого від нашої сутності та від Богородиці Марії, все від віку людство оновлено у відродженні. Добре, як я впевнений, ти керуєш юних служителів Церкви, але погано те, що хвалиш їх. Дивись, щоб не спокусили їх похвали, не відібрали у них смаку до солодощі праць, послабивши в них зусилля зарозумілістю. Якщо й Ной спокушений був плодом власного свого діяння, не знаючи, що з ним стало від вина, і Лот, здивований вином, мимоволі на старості років зробився батьком, і Ірод, ставши іграшкою захоплення, кров'ю святого Іоанна обігрів трапезу свою і серце, і всі нерозумні провина божевілля і не дбаєш про цнотливу пропорційність? Як мережа, що закидається в море, містить у собі різні роди риб, так і вічне царство Христове, приймаючи безліч людей з усякого народу, визначає їм порятунок у міру віри, не за достовірністю роду, не за поважністю чину, не за священством, не за царською владою, недостойною цього іменування, приділяючи до чистоти та спрямованої до лови істинних рибалок. Добрі збираються в судини, а злі викидаються з тієї мережі (Мф.13:48). Саме при дослідженні Церкви Господньої, тому що всі зображені на ім'я Христове і з'єднані в одне ціле. Збираються ж у судини, тобто у вічні обителі, мудрування, що в правді перебули, а поза царством викидаються мудрування єретичні та противні Православ'ю. 206. Євтонію. Про статир, придбаний св. Петром (Мт.17:27) Статир, прихований у рибі, який наказано було Петру вилучити з глибини, означав нам вкритий пристрастями образ, який до первообразу зводить у Собі Господь, як зробився Людиною, що підлягає всьому, що властиве нам, що не дозволяє противитися цареві, коли наказує Божу силу і показує в Собі. 207. Мартірію. Як треба розуміти слова: «Якщо не зверніться і будете як діти» (Мт.18:3)? Господь вимагає уподібнення дітям, тобто не повернення у дитячий вік, як, подібно до Никодима, думаєш ти, але зречення від злості, щоб у нас була дитяча простота. І це дає бачити самим чином висловлювання, не сказав: якщо не будете дітьми, але каже: як діти, додаванням промови: як означаючи наслідування дітям. Законну владу не звертай у варварство безчинними звичаями, але прикрашай пристойними їй справами; з сумуючим духом обходься лагідно, нижчих зрівняй з вищими. І тоді підпалиш світле полум'я правосуддя, бо справедливість служить підпалом світильнику доброго правління. 209. Феогност. Що означають слова: Кесарева Кесареві, і Божа Богові (Мф.22:21)? Якщо недбальством, що вселилося в нас, привнесено що-небудь властиве речовині, або слугує напуттям до помилки, або спокусливим кумиром: Господу завгодно, щоб все це повалено було нами винуватцю і творцю зла. А якщо є в нас якась назва доброчесності, якась ознака чесності, якийсь знак тверезості та обережності; то ми повинні так думати і бути впевненими, що це Божий дар, і Богові віддавати гідну хвалу. Це розуміє Господь, кажучи: Віддайте Кесаря ​​Кесареві, і Божого Богу. 210. Христодору. Що значать слова: тоді ті, що існують в Юдеї, нехай біжать на гори (Мф.24: 16)? Просив ти в листі пояснити тобі ознаки крайньої потреби при кончині часів, які Господь відкрив для нашого відома; дізнайся тепер силу їх. Сущі в Юдеї та біжать на гори. Ті, хто утвердився на благочестя (це означає Іудея), нехай мають на увазі вищий притулок, огороджуючи своїм сповіданням. І що на покрівлі, нехай не сходить взяти, що в домі його (17). Хто знехтував справжній свій дім, знехтував усіляке тутешнє житло, став високим по життю і вигнав із себе пристрасті, що вселялися в ньому, той нехай не захоплює за собою нічого такого: ні боязні, ні недбальства, ні марнославства, ні пристрасті до багатства; все це є сходження з висоти. Що на селі, нехай не повернеться взяти риз своїх (18). Хто зберігся стару людину і відмовився від плотської, той нехай одягається в Людину Нову, яка відновила її в пізнання Боже, і очистила від тину. Усі ці будуть у безпеці під час того великого зловживання. 211. Йому ж. Горе неробим і тим, що доїть у ті дні (Мт.24:19) Горе несвятим і тим, що доїть в ті дні (Мф.24: 19) сказано душам, які чреваті Божественною любов'ю, але не наважуються вільно промовити і породити сповідання віри в Бога і твердо стояти за оно, набули дитяче і недосконале уявлення про Боже довготерпіння і не мають у виді Божого довготерпіння і не мають у вигляді терпіння; але погрозами чи нападами приведені у розслаблення та позбавили себе майбутнього. 212. Пресвитеру Зінону. До подвижників У Божественному Писанні маєш квітучі плоди, що посіють тебе; бачиш переможні знамення добрих твоїх подвигів, бо за добровільну бідність і тут, і там сторічні блага обіцяє тобі Благий Пастир і Спаситель, а за вступ на поприщі і за боротьбу з пристрастями нетлінний вінець згуртовує тобі Павло, цей мужній борець із пристрастями і їх. Мав ти на собі узи – шлюбний союз, але Господь дозволив його до користі та спасіння душі, тому що корисне все, що від Господа. Тому, оскільки подружнє життя має піклування про мирське, а не про Божественне, ти звільнений від дружини. Не шукай жени, щоб жіноча отрута не заразила тебе, чарівно залучаючи в нове хтиве спілкування і навчаючи тілесним ласкам, ні до чого не службовцям турбот і припущень, але рятуючи рятуй твою душу в нашій горі (Бут.15:17). 214. Домітію. Про те, що вище за всяку зухвалість – вчити тим, які живуть недостойно віри Не всякій людині можна вчити, бо не всі носять і багряницю. А якщо цим не користуються всі, особливо ж бідні, які образили б величність влади, призводячи до приниження те саме, чим показувалася її перевага, то утримайся від промов, не пристойних Церкви, які не доставляють користі слухачам, але піддають ображенню нашу віру, і неприязних нам і невинних єретиків, збуджують до наруги благочестя, тому що не на твоє невігластво звертають вони увагу, але сміються з його безсилля. 215. Єпископу Євсевію. До ієреїв, що страждають на сріблолюбство Як миролюбцю йде благопристойний одяг, так тобі підходить псаломське слово: нехай посоромляться беззаконні отці (Пс.24:3), тому що, відчинивши всі двері і відкривши всі способи прибутків, сам даси в цьому звіт; і збираєш доходи іншим, яким, як і собі, готуєш найтяжчі покарання. Тому, якщо хочеш і їх, і себе визволити від вогню, то багато довкола тебе Лазарів; на них обтруси полум'я, яким загрожує тобі багатство, і з ними успадкуєш там спокій. Приймаємо одяг і посилаємо хітон, і дуже дякуємо тобі, що зажадав у нас покриву, тому що дотримуємося закону Хрестителів і не маємо у себе двох риз (Лк.3: 11). І якщо хітон мій буде відданий нужденному, то обидва ми придбані: і я, зігріваний новим одягом, і він, який вшанував наготу власяницею. Але якщо ти маєш намір берегти цей хітон, як щось, отримане від когось зі святих, то приведеш мене у відчай, як викривленого совістю: тоді, якщо ще пришлеш і ще проситимеш, то ми вже не дамо. Якщо ти дивився на це діло з надіям всеосяжним і з вірою наважився на нас, що перевищує нас, то нехай благословить Бог прихильність, з якою ти часто докладаєш про нас піклування і щедро постачаєш нас у потребах наших, і нехай виявляєш милість у Господа в цей день! 218. Читець Тимофію. Про бачення чотирьох звірів У відомому баченні богомудрого Данила царства ассирійське, мідійське та македонське, оскільки кожне з них було одновидне і складалося з одного народу, то уподібнені до кожного одного звіра: одне – ведмедиці, інше – левиці і третє – рисі. Що ж стосується четвертого видіння, в якому є звір страшний і жахливий надміру, з залізними зубами, озброєний мідними пазурами, отрути, і витончений і ногами зневажаючи ( Дан.7:7 ), то Пророк, очевидно, розумів царство римське, не уподібнюване до всіх народів, не уподібнюваних до всіх що сполучило в собі всяку силу і славу. Бо бачив, що одним іменем неможливо зобразити це царство, що на всіх розповсюджене ярмо панування і під час втілення Господа неосяжно розширило свої межі. 219. Нілу. Чому Бог наказав їсти м'ясо ягня, печене вогнем (Вих. 12:9)? Євреї їли м'ясо ягня, печене вогнем, освітньо представляючи таким смаком велике таїнство Божественного домобудування і попередньо пізнаючи Тіло Агнця, Який у Собі вогонь Божественної сутності невимовно поєднав із тілом, що нині нами їсть і дарує нам залишення. 220. Пелусіотським ченцям Носити напоказ лахміття і бороду не служить ще, браття, посвідченням у подвижництві. Перебування в містах серед народної поголоски не показує прихильності до самотності. Не Христову проводить кермо, хто любить терню відданість пристрастям. Хто вправляється в словоспрівах, тому неможливо досягти успіху в будь-якому мудрості. Не погодиться очищати себе стриманістю, хто шукає витонченості та розкоші у завтраках. Тому, якщо хочемо трудитися законно, то будемо трудитися подвигом добрим, з невигадливістю в зовнішньому вигляді, в тиші усамітнення, при чесноті безпристрасності, зі збереженням безмовності, з помірністю в їжі. 221. Пресвитеру Ісидору. Що означає це: якщо мертві не повстають, що й хрещаються мертвих заради (1Кор.15:29)? Аж аж ніяк мертві не повстають, що й хрещаються заради їх, сказав божественний Апостол про єство тіл, так чудово порівнюючи його з незмінністю душі, тому що душа нескінченна і безсмертна, а єство тіл підлягає тлінню і зміні. Тому хрестимося мертвих заради природи тіл, віруючи, що приведемо їх у нетління. Таке пояснення сказаного Апостолом. Якщо, - каже він, - аж ніяк тіла наші не воскреснуть, то навіщо і віримо, що в Хрещенні перетворюються вони в нетління? 222. Йому ж. Як Господь буде судити живим і мертвим (2Тим.4:1)? Це, що судимі будуть живі й мертві, означає, що на Суд постануть і душа, і тіло, і не окремо один від одного, але як тут вони були в спільному союзі, так і там будуть судитися разом. Якщо ж дошукуєшся іншого пояснення, ось воно: Господь відокремить живих, що перейшли в життя вічне та боголюбне, і віддасть їм нескінченні нагороди; осудить же мертвих гріхами, які поховали як у труні, у своїй лінощі, даний їм талант, і покарає їх. Якщо ж вимагатимеш ще й іншого пояснення, то розумій так: Господь буде судити як тих, хто залишиться до того часу живими, так і тих, що вже спочили перед ними. 223. Зосіме, Євстафію, Марону Якщо ви не бажаєте вічного перебування з Христом і не лякаєтеся осуду на муки в вічному вогні, то чи змагаєтесь ви презирливим демонам, чи ви повинні визнати неживими, не причетними розуму і не здатними відчувати страх бовдурами в людському вигляді. На користь мені, на мою думку, служила неміч, що поступово рятувала мене від неспокій. Але оскільки Бог Слово наказав мені бути серед хвиль, то допоможи в плаванні своїми молитвами, щоб не зазнати мені чогось чужого тиші. Радіємо разом із містом твоєму вступу в управління ним, радіємо, бачачи, що нині серед нього ходить і розпоряджається правосуддя. Помічником і Соборником у цьому буде тобі Бог, вказуючи тобі злих і відкриваючи добрих. Дбає ще Бог про Пелуса, перебуває в ньому ще насіння благочестя; промишляють ще про нього піклувальники злощасного міста - мученики. Приходить чудовий Сімплікий і бере в руки кермо влади. Благовісту вам інше життя; з приязню прийміть цього чоловіка; зобразіть йому всі ваші негаразди. У нього і мудрий розум, і віддана благочестю воля; він дасть зміну тому, що турбувало вас, бо зміцнює його Бог, Який багатьом дає силу робити добро. 227. Флоренцію. Про марнославство та про утримання мови Недобре, що ти дивуєшся Афінянам, стоїкам, перипатетикам і аттичній пихатості, до яких раніше, був упереджений, вивчаючи марновірство, ти, знехтувавши все земне і отримав наказ не любити нічого тутешнього. Тому, коли воскрес ти з Христом, гірнича мудруй, де є Христос (Кол.3:2). Бо ті, що бачать твої убогі шати й любомудрість, що складається в одній зовнішності, а притому і необачність волі, і зарозумілість мови, зневажають Божественну віру. 228. Коміту Сорану. Про святе Прилучення Долученням називається Причастя Божественних Таїн, тому що воно дарує нам єднання з Христом і робить нас співучасниками царства Його. Писав ти до мене, просячи пояснити, з якої причини хтось, що йшов благотворити жебракам, зазнав страшного лиха і добрий намір не позбавив його небезпеки; відповідаю: бо Богові не вгодні жертви від неправди і не приймає Він незаконних дарів. Не всякий, хто б не захотів, робить добро, але тільки той, хто гідний Бога, і придбав, і обіцяв жертву. Оскільки на відповідь мою зажадав ти доказів з Писання, то знай, що Каїн і дари приніс, і дарами були початки вродженого, але Бог, знаючи його грубість, не подивився на нього, і на дари його не подивився, хоча принесені вони були добровільно. Зухвалі та нахабні рухи волі супроводжуються небезпеками та безперестанним страхом, а лагідні та тихі – похвалами, почестями та довіреністю. Тому, якщо судження про речі не пошкодив ти в собі нерозумністю, то приєднайся до кращої сторони, залишивши найгіршу. Добре ще перед небезпеками підперезати стегна, почати служити Богу, скинути супротивні полчища вірою, а не в безтурботності зраджувати себе ворогам і противникам. А ми дійсно дійшли до такої нерозсудливості, що не маємо навіть часу священнодіяти Богу через навколишні лиха, які не дають нам можливості торкнутися захисних знарядь; тим часом як Фінеес, коли прогнівався Бог, вжив у справу і сулицю (Числ.25:7). 233. Анастасію. Про зарозумілість Що Христос гребує чоловіка крові (Пс.5:7), і не тільки його самого, але й тих, хто живе з ним, як не помститься йому за злодіяння, це показує на Іроді, тому що після умертвіння Хрестителя, залишивши країну, відійшов (Мф.14:13). Тому, якщо не хочеш, щоб тебе і всіх з тобою в місті спіткала Іродова смерть, причому загинуть і дім твій, і діти твої, то поклади край невиліковному шаленству. Навіщо марно поспішаєш до злої смерті? Навіщо даремно носишся з книгами, а в тому, що робиш, ідеш наперекір читанню? Господь засуджує і мимохідь кинутий погляд (Мф.5: 28), а ти не тільки приходиш в шаленство, побачивши красиве обличчя, але, як стало мені відомо, полюбив життя рабське, прийнявши в співжиття до себе блудницю і полюбивши вічне безчестя. Треба було знати тобі написане: чесна дружина в усіх, і ложе не погане; блудником же і перелюбником судить Бог (Євр. 13:4), - і про одне повинно було ревнувати, а інше зненавидіти. Страшно їсти, щоб впасти в Божій руці (Євр.10:31). Бог не насолоджується цим, але дуже цьому противиться. 235. Серіна. Про запитання Господа: кого Мені говорять люди бути (Мт.16:13)? Не як той, хто не знає високої людської думки про Себе, проникаючи в серця Христос, запитував Своїх учнів: кого Мені промовляють людині бути? Але завгодно Йому було, щоб усі навчилися того безперечного сповідання, яке натхненний ним Петро поклав у непорушну основу, на якій Господь створив Свою Церкву. 236. Йому ж. Про відповідь Петра: Ти єси Христос, Син Бога Живаго (Мт.16:16) Слова ці: Ти єси Христос, Син Божий, означають поєднання двох єств, яке для нашого спасіння боголіпно вчинив у Собі Син Божий. Не знаєш ти відплати, як не здатний бачити майбутнє. Але не на майбутньому Суді тільки, а й у житті заздрісники несуть гідні покарання. Нехай переконає тебе в цьому дружина Ахавова Єзавель, яка несамовито побажала Навуфєєва виноградника і в справжньому житті стала здобиччю псів, а в майбутньому дотримується вічного вогню. 238. Серіна. На сказане Спасителем про Церкву: брама пекло та ін. (Мт.16:18) Воротами адовими Слово Боже назвало муки безбожників і хули єретичні, оскільки, всьому цьому протиставивши, Божа Церква з одними бореться, а іншими не долається. Преображення на горі Владики і Спасителя нашого означало наше воскресіння з мертвих. Глядачам того наказано було зберегти це в собі до Воскресіння Господнього, тому що тоді стане воно безперечним, як те, що вбачається насправді. А явище Мойсея та Іллі свідчило про панування Господа над живими та мертвими. 240. Киринію. Про те, що Бог не винуватець зла Якщо винуватець зла Бог, то чому і дощить, і сонце Своє сяє на тебе, навіть до старості продовжив життя твоє, коли ти, і притому давно вже, гідний багатьох смертей, але за Його тільки людинолюбством зберігаємо до цього віку, щоб тобі покаятися і протверезитися. 241. Синезію. Про аріани та євноміани Що бажано тобі дізнатись – виражається коротко, але, втім, безсумнівно. Якщо Бог завжди однаковий і ніколи нічого не набуває, то завжди Він – Батько. А якщо завжди Батько, то завжди мав і Сина. Отже, Син сповнений Отця. 242. Коміту Єрміну. Про Монтан Хоча твого слуху, як пишеш, дотепер не торкалася хула Монтанова, проте вона стара і давня, і багато справила гнилі, шкоди та згуби. Потрібно бігом від неї бігти і відійти; вона може стільки ж породити шкоди душі, скільки знайшов сам винахідник цієї помилки: бо поєднана з чарами, дітовбивствами, перелюбами, ідолослужінням; складається лютими демонами. Хто скуштує цю помилку, той негайно наповнюється ними. Зображення цього злочестя вимагає тривалого слова. Але якщо сказати коротше, то єретики ці намагаються відкинути Всесвятого Духа, стверджуючи, що не на святих Апостолів у день П'ятидесятниці зійшов Він, але дано набагато пізніше, при служінні Монтана, людину, яка, за словами їх, не зробив нічого грішного (хоча явно викритий був з перелюбом) і Богоявлення. Ні малої користі не приносить посту тим, хто не звертає уваги на здорові визначення. Бо скільки душа переважніша за тіло, стільки ж догмати благочестя важливіші за спосіб життя. Знайомство з гіршим призводить до пошуку кращого. Бо, щоб ухилитися від цієї хули, на одну думку ми звернули увагу, а від іншої уникли, потім прийняли ще іншу чисту. Тому будемо й ненавидіти Монтана, так гребуватимемо однодумного з ним Маніхея, бо зла ця двійка найшвидше наближає до геєни. 246. Йому ж. Про аріани та євноміани Між Арієм та Євномієм відбулася розбіжність не на краще. Навпаки, обидва вони посилювалися перевершити один одного в хулі. Один зухвало наважився назвати Сина Божого творінням, а інший нечестиво нарік Його рабом. Тому всіма силами треба тікати від того й іншого, бо обидва учні свої переповнюють кінцеву загибель. 247. Йому ж. На савеліан Нова невимовна Харибда, що ловляться нею скидає на дно пекло, є зле Савеллієве вчення, що вийшло з Лівії, але поширилося на багатьох: Савеллій в безумстві вчив, що гіднопоклоняема і блаженна Трійця одна якась трилиця. Бо Божество одне, але Іпостасей три. Страви їх, щоб не навчив хто тебе скорочення числа Іпостасей під виглядом єдності сутності. 248. Пресвитеру Драконтію. На слова: путесотворіть Той, Хто увійшов на заходи (Пс.67:5) Ім'я Богу Схід, і Світло Він неприступне; питаєш, як же піднявся на заходи? Відповідаю: Схід ім'я Йому, бо Божество безпочаткове, вічне є Світло; сходження ж на заходи є спілкування з людським убожеством, цим заходом і подобою ночі, якщо порівняти з горною світлістю, тому що незліченні були Божество і убожество наше, поки не з'єднав їх у Собі Художник. Чашею падіння, фіалом люті (Іс.51:17) загрожує Бог покарати падаючих для їх виправлення, коли віддає їх у руки то Вавилонцям, то Ассиріанам. Але чаші ці, випиті Євреями, хоча впоїли їх, проте не сподобили кращого життя. Христос же, на Древі єдину випивши чашу, і гіркоту виліковував, і дарував веселощі. Невдячна і погана наша прихильність всякий Божий дар приймала негідно. Прийняли ми Духа Святого і відігнали Його від себе поганими своїми ділами. Отримали ми дарування чудотворень і відкинули його через невіру. Вчення і премудрість вдихнув у нас Подавач оних, і ми відштовхнули їх від себе хулами. Ввірено нам небесне священство, і ми розбестили його невірним судом. Інший насильно захопив собі єпископство і посадові місця заповнює своєю спорідненістю; інший розпоряджається церковним майном та оточує вівтар домочадцями. Один вступає у властивість з іншим і надає собі багатство жебраків. Один до одного благоволить і вводить у святилища скопців, людей женоподібних та дешево куплених рабів. На жаль, скільки нечистот оскверняє Божественний жертовник! 251. Діякону Євагрію. Про хламід Христовий Хламіда наруги урочисто показала, що всяке земне начальство є одна тимчасова втіха; але після того, як вона була покладена на Господа, набула сили і могутності, ставши не спадковою владою. Бо подобалося їй стати міцною і твердою тоді, коли торкнеться Христа і стане краєм ризи Його. 252. Пресвитеру Алфію. Чому роздерлася церковна завіса? Шлях у святині храму, що закривається і перегороджується завісою в храмі, показував, що не було ще дано освячення, наданого пришестям Господа нашого, коли Він, розкривши завісу і відкривши язичникам таємниці святилища, потаємні від юдеїв, як від невдячних, проклав нам шлях до вишню. 253. Йому ж. Чому під час Владичного страждання вражені були й неживі речі? До точності ти розбираєш поняття, і хто задовольнить твоїй допитливості, якщо Сам Бог не подасть слова і сили, що задовольняють запропоноване питання? Під час страждання Господа розсілися камені і потряслися труни, щоб відкрити вихід тілам, даючи цим розуміти, що Пригводжений є Владика земних та пекла. Навіщо, питаєш, вражені були речі неживі? Для того, відповідаю тобі, щоб звинуватити в безглузді юдеїв, а саме в тому, що речі неживі засмутилися від страху, а юдеї перетворилися на каміння, залишаючись і не відчувають страху, і невдячними за благодіяння. 255. Йому ж. Про двох розбійників Два розбійники зображували два народи: один до кінця показував свою невдячність і не усвідомив, що і останнього поневолення, яке він зазнав від Римлян, покараний за наругу над Христом; а інший і при самому кінці не зневірився у прощенні гріхів, але вченням про Божество виправив все, що було в ньому поганого. Це саме, що Господь зазнав розп'ятості серед розбійників, відкрило нам, що був прихід Його до двох народів, що Він до них прийшов добровільно, захотівши обидва ці народи оновити Своїм людством. Хоча перший народ, подібно до одного з розбійників, зрікся Нього, говорячи: не імами царя, тільки Кесаря ​​(Ін.19:15), на свою голову покликавши кров неповинну, і хвалився вбивством, як справою праведною, за що, подібно до розбійника, і позбавлений царства. 257. Євлогію. Про несвідомість Захарії Світловому світлу поступається місце зоря, при сонце, що сходить, тьмяніють сонми зірок; коли з'являється ясний день, зникають тіні на схід. Коли засяяла Євангельська премудрість, закінчилося дітоводство закону. Так нема Захарія, почувши благовістя про нове і надзвичайне. Початкових ченців не повинно, як обтяжувати ярмом правила, щоб на самому початку не прийшли вони відразу в розпач, так і залишати неприборканими і нетрудящими, щоб не впали в лінощі, але потроху слід збільшувати для них міру сходження, щоб, поступаючи вперед, вони зростали подібно до Ісака. Бо, що робить непомірну працю, то доповнює велику недбальство, а саме: працю скидає, а недбальство розслаблює. І сам уникай будь-якої хули, і у нас рішення на те, що зупиняє тебе в Божественному Писанні, вимагай у строгому порядку. Ні самому мені всьому світу вмістити написаних книг про чудеса Господні, сказав євангеліст (Ін.21:25); тому що людина, що містить у собі всі складові світ стихії, сама є стислим світом. Тому і про ті чудеса, яких, як надприродних, Божественних, що перевищують усе колись колишнє і найбільш величні, не вміщала людина, яка найчастіше виявляється невіруючим, Євангеліст уклав, що не вмістить світ. 260. Монаху Луке. Про підпорядкування Тяжке прийняв ти на себе ярмо, не довідавшись донині ніякого ярма. І боюся, щоб не виявитися тобі слабким для потягу Божественного рала, і не стати співробітником того, що почав бачити стовп, але не взяв до уваги своїх сил (Лк.14: 28). Тому, якщо хочеш стати доброзичливим ченцем, не догоджай своєму самовільству і норові, але підкори волю свою тим, які і життям, і часом, і працею влаштували вже і привели в устрій Божественний виноградник і в яких легко тобі навчитися чиненню. Бо смішно і соромно в низькому ремеслі переходити невпинно від вчителя до вчителя, а Божественна любомудрість, як щось важливе, надавати собі самим. Що порок скрізь невигідний: у справжньому худий співмешканець, а в майбутньому сильний викривач – це підтвердить тобі багато хто. Тому, навіщо любиш його і до нього прив'язаний ти, Яковл більше, ніж Єввул, коли, уникаючи його, як супротивника всьому доброму, став би славним і перед Богом, і перед людьми? 262. Єпископу Леонтію. Про те, що влаштовувати монастирі не належить людям, які не вправлялися у нагляді за ними Добрий Євсевій, у всьому розпоряджався чудово, після прибуття своєму в Пелус влаштував і це – надав відкривати поприща для чернечих подвигів якимось волопасам, гуртовникам кіз і рабам-втікачам, що нітрохи не навчалися про чернечого життя у тих, хто проходив з усієї, що не вчився з чернечого життя у тих, що проходили з чернечого життя. будь-якому мудрості або не вивчили хоча зовнішність оного. І в цій справі вчинив він, подібно до тієї людини, яка, коли оточив ворог і кидав безліч стріл, надав би вступити в бій з ним неозброєним, що не бував ще в бою, і тим добровільно поступився над собою перемогою. Хто тільки бачить зміну, що відбулася з тобою, кожен пристойно і до речі оспівує цю богослівну псаломську пісню: повз ідох, і се не бе, і стяг його, і не знайдете місце його (Пс.36:36). Бо ті, хто прийняв від Господа силу і вжив її не на відплату, а на помсту, наводяться в стан досконалого безсилля і піддаються відповідальності за злодійство сили. Загальний усім ворог головні лайки веде з тими, які не служать його задоволенням і не кланяються йому в корені всіх лих – у сріблолюбстві. І ти, будучи одним із таких, навіть належиш до переднього їхнього ряду, не випускай з рук духовної всеозброєння. Якщо ти подумав про себе, що висотою тіла ти більше за всіх людей; то знай, що багато на чому перевершили тебе велетень Неврод (Бут.10:9), велетні астарофські, филистимлянин Голіаф і Саул, в цілому Ізраїлі від рамен високий більше всіх (1Цар.9:2), але нітрохи не допоміг високий зростання їм, думавшим про них. 266. Кратину. Про підпорядкування Запитання, запропоноване тобою, пропонував хтось інший Господу. Але той сказав: Що створивши живіт вічний наслідую? (Лк.18:18) А ти написав: «Як досягти успіху в монашому житті?» І той, як немовля, відісланий був до закону, а тебе, як бажаючої досконалості, керуватиму на висоту сходження. Зречись лише від себе, візьми хрест і біжи, подібно до мене. Запитуєш мене: який стан має там душа або як вона міститься? Відповідаю тобі на це: що жила добре ввійде у воскресіння життя, а жила погано піде у вогонь вічний, якого побоявшись, потурбуйся про те, щоб виявитися неповинним і не засудженим на муку. 268. Павлу. Про силу Божественної проповіді Тим самим, що ставиш в брак, тобто невеличністю і невченістю священних учнів Господніх, переважає сила Божественного Євангелія, яка подолала тим, заради чого інші були долаються. 269. Пресвитеру Марону. Єреям, приставленим до утримання жебраків Хоча ти нерозумний і свавільний, однак, по слуху, принаймні знаєш, що давні учні божественних Апостолів, продаючи, що в них було, приносили до Церкви для бідних. А ти, чинячи зовсім навпроти, надбання Церкви та бідних нечестиво збираєш у свій дім. Тому припини це безбожність. Тому і називається людина приставником, що поділяє бідним їхню власність, а те, що належить Церкві, справедливо, є власність бідних. 270. Агафодемону. Проти язичників З того, що сталося, можна тобі, чудовий, побачити ще більше. Язичництво, що кріпилося в силах довгим часом, багатьма працями, посібниками, зброєю, розумами, зникло; а наша віра, доручена людям невченим, некнижним, бідним і незнатним, у короткий час, подібно до блискавки, пронеслася всюди, просвітивши не тільки зір, а й серце. Бо язичництво склалося з хибних байок, а наша віра складно складена з догматів небесних. Природа людська, мій дивний, не несприйнятливе для зла і не природно містить у собі зло. Навпаки, воля наша, допускаючи зле, терпить відпадання від доброго. Про що писав ти мені, потерпіла це і перша людина, але Друга Людина повернула йому первісний образ, одягнувшись у нього невимовно і виправивши його боголіпно. 273. Євтонію. Звеличу Його та ін. (Пс.68:31–32) Звеличу Господа в хвалені, і завгодно Йому буде більше теля юна, - заспівав Давид, зображуючи відпадання юдеїв і присвоєння Богу язичників. Оскільки, каже він, народ, якому довірені були жертви, відкинувся Бога, і Бог не насолоджується кров'ю, то буду служити духом, яке виявиться перед Богом гідним служіння жертовного. Звеличуєшся, скільки видно, красою і багатством і зневажаєш інших, у кого цього немає, а не знаєш, що прикрашений ти травою, що скоро висихає, і утримуєш у себе майно, яке подібне до води, що напаює одних за іншими, і знову втікає ще до когось іншого. Тому на ці невірні майна дивись, як на тінь, дим і вітер, чи знай, що довірився ти тіні, диму та вітру. 275. Міському начальству Прекрасну плату отримує Пілус від Аспіана за виховання; прекрасну нагороду віддає він місту, яке виховало його, тому що поблажливому слуху державного повідомивши таємно наклеп, отримав від нього посаду обкласти тутешніх податями і співвітчизників своїх змусив випробувати стільки ж лих, скільки міг би домашній злодій. Тому моліться старанно, щоб Пелусіоти ніколи не могли робити того, що їм бажано: бо вони прекрасні, доки злидні і пригнуті або ледве піднімають голову і мають одну тінь сили; а інакше вони виявляються єхидниними породженнями, поїдають утробу, що народила їх. 276. Херімон. До тих, які про справжні блага думають високо Тобі, як невіруючому, непостійному і не має думки про майбутнє, природно було приліпитися до тутешніх непостійних і невірних благ; розумію багатство та марну славу. Тому, або знехтуй це, як земним, або вчися твердості, щоб мати терпіння, коли від тебе біжить воно. Велике вживання вина швидше занепадає і в зовнішньому вигляді, і в дійсності затьмарює більше розум і обтяжує тіло. Тому, утримайся від небережності і вживай вино в міру; поміркованість – мати здоров'я та винуватця тверезості. Подвижництво, друже, є наслідуванням усіх заповідей Господніх і сховище оних. Воно не гнівливо, не необачно, не пихато, не сріблолюбно, не самолюбно, покірно, всякому слугує, зовсім цурається тіла, перебуває у властивості лише з духом; у нього мова вдячна, корисна у всьому молитва; нерухоме воно до лихослів'я, робить все з послуху, за помахом вождя, якого і час, і труди, і Божественне визначення приставили до годівлі настоятельства, як того, хто знає і відхиляє пориви вітрів. Пияцтво, людина, спричиняє стільки лих, що слухач невимовних дієслів у раю постачає його поза царством Божим. Тому не будемо нехтувати цієї великої хвороби, наче малої недуги. 280. Хрісанфу. Про злопам'ятство та дратівливість Багато хто сміється над тобою, як над людиною злопамятною, що вдається до поганого захисту, до дратівливості, яку Творець дав у допомогу душі, щоб підкріплювати тілесні сили під час лінощів та розслаблення. Тому, якщо ті, хто осміює тебе, говорять правду, то ясно, що не знаєш ти мети Творця, залізо вживаючи на вбивства, красу на спокусу, мову на хули, і Подавця благ роблячи винуватцем зла. Тому, приборкай швидше дратівливість, щоб не скинула вона тебе стрімголов у смерть. Якщо Каппадокіяни походять від филистимлян, і нащадки филистимлян - Каппадокіяни, а між Каппадокіяни - і Гаваонітяни, то явно, що Каппадокіяни - те ж, що і Гаваонітяни. Тому, лукавство останніх маючи зображеним у Писанні, що дивуєшся Гігантію? Він, як і взагалі цей народ, вданий і лукавий, не знаходить приємності у світі, харчується розбратом; одне в нього джерело і гіркого, і солодкого; при побаченні говорить про тебе добре, заочно пересуджує, намагається обдурити, безсоромний, нахабний, боязкий, насмішкуватий, неблагородний, підступний, людиноненависний, презорливий, при добробуті друзів сумний, при злополуччі без міри радий; під личиною благоговіння полонить дружина (2Тим.3:6), шаленою любов'ю до золота перевершує царя вавилонського; швидкий на брехню, нестримний у клятвозлочинстві. Який цей пренегодний і прененависний Гігантій, такими шануй і визнавай усіх Каппадокіян. 282. Серіна. Що означають слова: де труп, там зберуться і орлі (Мф.24:28)? Творець і Владика місцем блаженного життя дав нам едемську обитель, але, за щирістю волі і за лукавством обманщика, вигнані ми з неї і викинуті на землю багатотрудну, в скорботне переселення; то тим із нас, які знову окрилилися, залишили плазуне по землі життя і наблизилися до висоти небесного проживання, благий Христос обіцяв зібрати їх у колишнє місце. Бо це означають слова, про які ти мене питав. Іде труп, там зберуться і орлі; тобто, де сталося подолання нестримним куштуванням, там відбудеться перемога постом і помірністю, яку обробила природа. 283. Архімандриту Петру. На слова: в цю ніч буде дві дрібниці (Мт.24:41) Чинами ангельськими і ликом Апостолів судяться людські наміри, тому що від перших відлучений їхній предстоятель, а від останніх – зрадник. Те саме, як знайдеш, відбувається і нині: одні напружують сили і перебувають у чуванні, інші ж розслаблюються від лінощів і недбальства; з них, коли Господь приходить у славі Своєї, одні беруться, інші залишаються. 284. Сінадію. Про воскресіння Якщо Бог і з неіснуючого сильний привести в буття все, що Йому завгодно, то тим більше з приведеного в буття може оновити ті тіла, що існували вже і в землю. А що воскресіння буде і як воно буде, тому навчить тебе і таємниця насіння, що посівається, і збудження всіх рослин, що вмирають зимою і ожиють влітку. 285. Архімандриту Петру. Про двох мелючих Оскільки бажано тобі дізнатися і з'єднану з попередньою думку, то в сказаному: будуть дві мелющі в одному жорні, єдина поемлется, і єдина залишається, - під жорном розуміє коловратність справжнього життя, яка, ні на хвилину не зупиняючись, а те, що миттєво, тече повз нас і тече повз нас як би відмінність життя в одному і тому ж справі чи чині: в подвижництві чи то чи дівство, чи помірність, чи цнотливість, чи дивнолюбство, чи віру; оскільки багато хто присвячує себе на це, але не всі з однаковим наміром: одні процвітають у чеснотах заради майбутньої відплати, а інші чеснотні напоказ. І останні сприймають свою нагороду в тутешніх похвалах і залишаються при жернові, а перші пом'ються. 286. Діякону Євтонію. Про десять дів Притча про десятьох дів показує відмінність в звичаях і в способі життя. Бо, хоч усі вони зберігали цноту, але не всі мали однакову піклування про інших чеснот, думали ж деякі, що цієї однієї чесноти достатньо, щоб увійти в царство. Але неприємний суд показав, що не корисно і цнотливість, якщо немає співчуття. І вся слава дочки цареви наповнена (Пс.44:14.); тобто, їй належить бути збагаченими златими всіх чеснот. А якщо хтось зберігає цноту і хвалиться цим, то не має більшого успіху – смирення; бо, як написано, не дівоцтво береже, але смиряй собі піднесеться (Лк.18: 14). 287. Коміту Єрміну. Про раба, якому довірено п'ять талантів Природа людська все має в собі самій, прийнявши від Бога дарування і здатність відрізняти добре, що ясно відкривається у всіх її почуттях. Тому, хто чинить добре та інших навчає своїми справами, той посилив п'ять талантів і отримує наказ начальствувати над п'ятьма містами, тобто Божими мешканцями та кущами, а не тільки кущами. Бо інший обраний буде правити одним містом, а інший – багатьма, кожен пропорційно своєму власному робленню. 288. Йому ж. На слова: і поставить вівці праворуч Собі, а козлища ошуюю (Мт.25:33) Про вівцю лагідну, смирну, що постачає до одягу та покриву, Божественне Слово говорить, що вона буде поставлена праворуч Бога; про грубе ж всепоїдаюче і дике козлище - що прогнаний буде ошуюю, означаючи цим, що різні способи життя успадковують відповідний їм стан. Тому, зненавидівши один із них, будемо неослабно триматися іншого. 289. Євлогію. Про зречення чаші Слово Боже, ставши істинною Людиною, насправді виконало все людське. Так і під час страждань зрікається чаші, показуючи, що слід не вдаватися самому в небезпеці, але, коли настали вони, зустрічати їх терпляче. Бо й Христос зрікся Хреста, що ще готується, але засуджений на Хрест, піднявши його на рамена, зійшов на нього, як Переможець. Твердість урядів – Боже благовоління. Тому урядовець твердо – друг Божий. Бо написано: мені зело чесні були друзі Твої, Боже, зело утвердившись володарювання їх (Пс.138: 17). Тому, якщо хочеш бути другом Божим, керуй з твердістю, виявляючи справедливість, не за дари, не за дружбою, а за гідністю. 291. Тиціану. Що означає те, що Петро урізу вухо рабу архієреєву (Мф.26:51)? Хто перебуває з Ісусом і має розум, наступний Ісусу, той помститься за хулимого Вчителя, як Петро, який, оскільки юдеї страждали непослухом, не дослухаючись і до закону, що навчає слухатися всього, що скаже Христос (Втор.18:15), відсік вухо раби, що чинить закону і потрібен меч для відсікання спротиву. 292. Йому ж. Про відпустку Варавви Не дивно, що місто кровей і сини вбивць звільнили подібного їм зухвало вбивцю Варавву і відпустили як невинного. Тому, мало турбуючись про вбивства, як звикли до вбивств, вони то прощали винуватців убивств, то присуджували Хрест і труну Скарбниці життя і нетління, але за те й інше свого часу покарали. Євангельську проповідь слово Боже уподібнює припливно провину то, що випливає з ребра Влади, то напоюваному солодощами учнів. Іудеї, не знаючи веселощів від цього вина, наполегливо намагалися скрушити істину брехнею. Вчителю премудрості піднесли уксус, примішавши до нього й гіркоту, тому що уста їх сповнені суть клятви та прикрості (Пс.9:28). А такі й пиття їх, Насадителю винограду життя, що віддають уксусом, і як медом Той, Хто насолоджував Божественними словесами і законами, що подають гіркоту жовчі. Якщо хочеш ти здобути гору над ворогами, то воїнство своє керуй страхом Божим: тому що правда надає нам доблесті, а неправда наша – посібник супротивним. Творець поклав природі межу, і закон загрожує страхом, що робить не те, що має. Тому ті, хто перебуває в належних межах, надають тим честь єстві, а ті, що відкинули закон, у спадок собі сприймають страх. Природою допускається законне поєднання, а блуд винайшов зловтішну хтивість. Тому беззаконно, що з шаленством переступило межі єства, навчаються були цнотливістю страхом закону. 297. Євлампію. Викриття вбивці Що бігаєш містом, людина зарозуміла? Навіщо обурюєш тихе життя? Навіщо оголошуєш війну скромності, ні Бога не боячись, ні вчинку свого не соромлячись? Що вбив ти людину доброго, ганьблять тебе за це багато, а що хвалишся вбивством, як умертвив якогось негідника, число тих, хто докоряє тебе в цьому ще більше. Тому, розсуди, недалекоглядний, якщо вбив ти, як Мойсей, якщо поревнував, як Фінеес, якщо помстився за Бога, як Самуїл, якщо покарав, як Ілля, то можеш тоді високо думати про те, на що ти наважився. А якщо ні закон не уповноважував тебе на це, ні заведений на війні порядок не давав зброї в руки, ні Боже Слово, що наказує любов навіть до самих ворогів, не дозволяло пролити кров свого одноплемінника, то краще тобі тепер же омити від крові руки свої, віддавши на вилив власну свою кров чи не для душі. на вічну муку. Закричи брижі, зібравши їх не роди, твори багатство своє не з судом, – сказав багатостраждальний з пророків Єремія (Єр. 17:11), описуючи несправедливого вождя, що останнім часом озброюється проти істини, а також і всіх, хто ополчається не по праву і не по праву. А якщо це справді так, то для чого готуєш полки та дружини – не ченців, а точніше сказати, бійців? Справедливо було б знати тобі, що стомлююче ледарство впадає в безладдя помислів. Тому, або вчи займатися якоюсь справою, або зменшити багатолюдство, щоб не знадобилося праці просити і навіть вдатися до допомоги зброї, коли нестримність разом із ледарством порушить їх до нововведень. 299. Єпархові Ісидору. Про поблажливість до підлеглих Якщо залежимо від Бога і маємо потребу питати у Нього поблажливості, то прощатимемо борги підлеглим, щоб через це отримати можливість не бути боржниками перед Богом. Корабельник Вонос сказав, що залишається в боргу народу тією пшеницею, яку розвіяли морем вітри, бурі та вихори. Тому, правлячи справами по справедливості, або звинувачуйте бурю морську, або не вибачайте нещастями те, в чому грішимо. 300. Домістку Єпарха Созомену Цей Вонос, подавач цього листа, зазнав лиха на морі: великі вітри, жорстокі хвилі – і втратив народну пшеницю. А оскільки не за своєю волею став він корабельником, у вірі ж православний, і мовою такою, якою він є моряком, і в усьому тобі вгодний, то визволь його від смутку, щоб і тебе Христос у великий день вшанував вінцями нетління. 301. Феогност. На слова: жезло Твоє та палиця Твоя (Пс.21:4) Жезло Твоє та палиця Твоя, та мене утішна. Це, гадаю, означає: оскільки, знехтувавшись, поповзнувся я в гріх, то жезлом навчив Ти мене тверезості. Оскільки ж, караний, я впав у малодушність, то Ти підкріпив мене підтримуючою палицею. Правилом любомудрості нехай буде тобі вправа подвижників, до яких вступив ти. Що бачиш у них тепер – тому змагай, то виконуй, тому що виконано це великої мудрості і сплутає багато вінців тим, хто вступає в подвиг. Природа людська, дивовижний мій, і недоступна злу, і не від природи має його в собі, але з волі своєї та через недбальство терпить відпадання від добра. Але в чому зазнала втрат перша людина, ставши поза межами порятунку, то знову повернула йому Друга від неї Людина, яка прийняла на Себе істинне наше єство. Бо, справжній Богом, став воістину Людиною, з двох єств, єдиний Божий Син, що не змінив Того, Чим був, коли став тим, що ми. І соромлюся того, про що часто пишеш, і відчуваю відразу від того, що робиш недобре навіть дивуюся, що відповідати тобі – не тому, що не вмію дати ясної відповіді, але тому, що щаджу твій слух, як недостойний, бо не дозволено давати свята псом (Мф.7). Якщо перестанеш вдаватися до шаленства, то скажу, про що запитуєш, і доведу безперечність того, чому не віриш. Слабке око не може пильно дивитися на сонячне коло, а якщо дивиться, то марно працює; і нечистий розум не в змозі на користь собі вловити що-небудь святе. 305. Євтонію. Як розуміти слова: прильпі землі душа моя (Пс.118: 25)? Псалмоспівець, говорячи: Прильпі землі душа моя, по-перше, означає цим спілкування душі з тілом, тому що людина з земного пальця, а потім - і довільне самоприниження, яке показував у собі Давид по зроблених гріхах, очікуючи, що буде живий душею, за словом Самого Бога. ). 306. Схоластику Феодосії. Про раба Коли вдача служителя свідчить про правоту його, тоді бездоганно його рабство. Але якщо й довела його до рабства жорстока частка, то шляхетність серця робить його вільним. А щоб не вшанувати тобі це лжедумством, маєш слухача невимовних дієслів Павла, який обіцяє слугам майбутню нагороду за справжнє їхнє прихильність і не вважає відмінності між слугами і панами, коли серце їхнє бездоганне (Еф.6:8). 307. Єпископу Леонтію. До вправних ієреїв Звівши з мертвих Пастиря вівцям великого (Євр.13:20) і тебе, уподібненого до Нього і пастиря овець Його, що поклав за них душу, звів від самих воріт пекла, щоб, що зберігається в продовження багатьох річних кругообігів, був ти безпекою стада, благоугодженням для пастиреначальника, злочестя - Давидом, що вражає лева і ведмедицю жезлом хрещеним, яким і з яким пастируєш ти доброзичливо. 308. Авраамію. Про тверезість Вітаємо тебе, Авраамію; тверезись, пильнуючи в боротьбі; бо лайкою шануй і з упевненістю визнавай подвижницьку ниву, оточену мисленними стрілами, які набагато небезпечніші за чуттєві мечі і які називає розпаленими той, хто в точності на досвіді пізнав їхню силу (Еф.6: 16). Чую, що біг ти від життя тлінного, вступивши на терені ченців, але язик у тебе нестримний і кажеш ти не подумавши. Це не інше, що означає, як побудувати міцну, неприступну для ворогів стіну і для входу їм залишити браму. Якщо хочеш і стіну дотриматись у безпеці, і перед ворогами виявитися сильним, то всіма силами стримуй мову, від якої трапляються миттєві та великі падіння. 310. Єпископу Кирилу Олександрійському Пристрасть недалекоглядна, а ненависть зовсім не бачить. Тому, якщо бажано тобі бути чистим від того й іншого недоліку, не вимовляй необдуманих вироків, але піддай провини справедливому суду; тому що і Бог, Який знає все раніше, ніж це прийде у виконання, людинолюбно вподобав зійти і бачити зойк содомський (Бут.18:20), навчаючи нас робити все по точному дослідженні. Бо багато хто з тих, хто зібрався в Ефесі в посміяння тобі каже, ніби задовольняєш власну свою ворожнечу, а не того православно шукаєш, що потрібно було б для Ісуса Христа. Феофілів він племінник, кажуть про тебе, і його тримається духа. Як Феофіл явно вилив шаленство своє на богоносного і боголюбивого Івана, так і цьому бажано похвалитися, хоч і велика різниця між підсудними. 311. Царю Феодосію. Про безпеку Собору Якщо влучиш час бути особисто при тому, що обговорюється в Ефесі, то, добре це знаю, судження будуть недокорінні. Якщо ж рішення надаси бунтівної ненависті одних до інших, хто захистить Собор від нарікань? Але й це лікуєш, якщо служителів своїх, розділених великою безоднею – бажанням послужити цареві і постаратися Богу – не допустиш визначати догмати, з побоювання, щоб як не внесли бурі в твою державу, хитрощами свого лихослів'я ставши каменем Церкви. Бо вона стоїть твердо, і не долається брамою адовою, як обітував Бог, що її створив (Мт.16:18). 312. Євлогію. На слова: смоковницю ім'я якийсь у винограді своєму (Лк.13:6) Євангельська смоковниця є людством; Домовладика – Бог і Батько; Умнар – Син Божий, що прийшов обробити та очистити виноград наш, про смоківницю, яку Домовладика наказує відвідати, як безплідну, каже Він: залиши ю й це літо (8). Якщо не виправили людей закон і Пророки, і не принесли вони плодів покаяння, то нехай зрошені будуть Моїм вченням, Моїми стражданнями, тоді, можливо, створять плід благочесності, а чи не в майбутньому відвідин (9), в іншому, нескінченному віці відлучивши від правди. Не ображай Божественну літургію; не безчесті благословення плодів; не просирай до пересичення пиття, не порушуй пропорційності недотриманням міри: пия вино, не пропивай розуму, але пам'ятай, що Дух Божий зробляє початок його Кров'ю Христовою, користуйся ним, як хворий, який потребує його допомоги, а не як ворог проти себе самого, а особливо впавши в вино в о. 314. Ченцю Пелагію. Про ченців, які переходять з місця на місце Сивини з'явившись на Єфремі, він же не пізно (Ос.7:9), будучи юним пристрастями. І тобі дуже багато вже років, проте все ще непохитну маєш думку, з однієї обителі переходячи в іншу і в кожній пробуючи, яка трапеза. Тому, якщо займають тебе запах жирних страв і смачне приготування ласих їстів, то краще вже пестися до людей чиновних і обнюхувати в містах кухонні вогнища, бо пустельники не в змозі пригощати тебе так доброзичливо. Якщо мимоволі зведений ти в предстоятеля Церкви, вимушений і голосами обираючих, і бажанням народу, і навіть силою, то помічником матимеш Бога, Який перед лицем твоїм упорядкує все, що веде до вищого стану. Але якщо, як йде слух, за допомогою грошей добився ти непроданого скарбу і побажав придбати священство, подібно до Симона, то немає частини, ні жереба в цьому (Дії 8:21); а що за цим слідує, я залишаю, шкодуючи тебе і маючи на увазі одне те, що і Кайяфа купив священство, коли озброїв це на Христа. Тому кожен, хто купує священство, виявляється христоубивцею Кайяфою, бо, що не може бути довірено людині у його справах, то набуває він безбожними подарунками 19 . Як подружжя батьків врятується заради чадородства (1Тим.2:15), якщо тільки дбають вони про життя дітей, так випробують противне цьому, якщо вознерадять про заощадження їх. Та й смішно було б удостоювати великої турботливості молодого коня, з перших днів його існування, звертаючи увагу на його ходу, їжу, пиття і всяку виправку, хоча і ціна його невисока, і вживання неважливо і нетривало, і втрата не важка, а людину, яку Бог створив, вшанував Своїм чином і відновив, дозволив, мчати, куди хоче, гнатися за тим, чого не розуміє намірна молодість. Якщо перше здається тобі корисним, то й дітей своїх огорожуй будь-яким збереженням чесності. Добре вшановуєш Господа, приносячи початки плодів нам, а десятину всього плодоношення землі твоєї, що дарує воно. Воно, і продовжиться в тебе багато років, і буде, як і нині, зберігати вдоволення в потрібному для тебе, так і згодом доставлятиме вічну веселість. В пустелю нашу прийшов один чернець, носячи на собі печатку твоєї гідної правиці, яку вмієш ти накладати на своїх учнів. І коли спитали ми про причину його приходу, почав він просити, щоб ми висловлювали йому в твоїй любові прощення в одному неважливому провині, в який впав він через незнання. Тому, якщо вдаватися в провини не стало для нього справою звичайною після багаторазового порушення покаяння і не навчився він бігати від тебе в угоду чреву або свавілля, то заради нас не відмов йому в пробаченні. Якщо ж він такий, що поблажливість не виправить його, то нехай лист наш не служить на його користь, але нехай він перебуває поза братовою тишею, щоб у безмовності братніх вдач не відбулося від нього гордості та кружляння хвиль. Бо це припливно наказує нам і закон, висилаючи прокажених з табору (Числ.5:12). 319. Пресвитеру Дорофію. Про сміх Якщо ієрей найменований і має бути образом для стада (1Пет.5:3) і світлом Церкви (Мф.5:14), то звичаям його необхідно відбиватися у підлеглих, як печатки на воску. Тому, якщо хочеш бути світлом, то не терпи жартівливості та сміхотворства, щоб не навчити багатьох безчинства. Єрей – Ангел Господа Вседержителя (Мал.2:7), Ангел же не знає сміху, служачи Богові зі страхом. 320. Монаху Фаласію. На слова: хай не хто блудодій, або сквернитель, як Ісав (Євр.12:16) В точності знаючи, що пересичення породжує пристрасті і обжерливість тягне до хтивості, то даремно, думаю, і питав ти, як можна пояснити слова: та не хто блудодій, або сквернитель, як же Ісав, в яких Писання викриває Ісава в тому, що заради пересичення утроби зробив. Бо, показавши, що він був чревоугодник, цим досить показало, що він був і блудник, і сквернитель. 321. Єпископу Палладію. На слова: в утрію побивах всі грішні землі (Пс.100:8) Псалмоспівець, говорячи: в утрію побивах всі грішні землі, - зображує строгість, непогрішність і тверезість правосуддя; а саме, що до побиття не мало його ні роздратування, ні захоплення. Бо якщо в учорашній день і дратував його гнів, то пом'якшав він протягом ночі; і якщо з вечора захват був великий, то досить послаблювався сном; тому з чистими руками та думками я озброювався на тих, що грішили перед Богом. 322. Читець Тимофію. Про те, що не повинно входити в словоспрівання з невігласами Як з людиною безглуздою небезпечно пускатися в дорогу по місцях безлюдним, так нелегко з невігласом вести вчену мову. Один усіма своїми силами скористається в пустелі, якщо буде сказано або зроблено щось йому неугодне, а інший, якщо не все говориться з його невігластва, не дасть у всесвіті місця будь-якому мудрому мовленню і всякій доброчесній людині. Бо найчастіше показувати мужність любить непорозуміння, і нині знайдеш, що воно всюди бере перше місце: не без нього, як побачиш, і Церква керується, не поза нею перебувають і громадський порядок, і саме царство. Від цього й зло множиться, і раболепство всюди перепоясується силою. Тому мужньо потерпи людину нерозумну, бо приємно зберігати байдужість при людях немудрих тому, хто мудрий за Господа. 323. Архієпископу Кирилу Багато свідчень Писання і діяльні погляди непогрішно пояснюють справжнє вчення про втілення Господа, хоча ця таємниця і вища за наш розум і слово. А що Істинний і сущий над усіма Бог істинно став Людиною, не змінившись у Том, Чим був, і сприйнявши те, чим не був, у двох єствах єдиний Син, безпочатковий і нескінченний, нещодавно з'явився і вічний, - цього не будеш заперечувати і ти, маючи дуже багато на це. людину, що преприродно проникала в Божественне. Тобі, досточудний, слід завжди бути неперевершеним, не зраджувати небесному зі страху, і не виявлятися таким, що суперечить собі самому. Бо, якщо написане тобою тепер злічити з колишнім, то виявишся чи винним у ласкаві, чи служителем легковажності, як переможений марнославством і не наслідував у подвигах великим святим подвижникам, які наважувалися швидше все життя зло страждати на чужому боці, ніж допустити лише до слуху неправославне мудрування. 325. Початковому ченцю Кіру. Про утримання мови Закон безпечної любомудрості, правило суворої чистоти визначені богоносним Павлом: має нам умертвити всі уди, що на землі (Кол.3:5). Тому, якщо ти маєш намір слідувати його вченням (неодмінно ж наслідуєш, якщо хочеш вести подвижницьке життя), то приборкай швидкість мови, тому що мова небезпечніша за всіх земних членів, тому що найважче її утримувати. Припини, нарешті, зухвалість свою, Іване; подивися на велику і невимовну порочність діл своїх; або як по праву носить зброю і законний воїн виходь на ратоборство з варварами, або поводь себе в місті як доброчесний громадянин, і дотримуйся пристойності. Робиш ти, як дізнався я, нашестя на чернечі хатинки і викрадаєш рукояті землеробів, щоб привласнити їх собі, оголошуючи негідним вченням і завзято захищаючи його. Тому дивися, щоб не зазнати тобі якоїсь бурі і не зазнати справедливого відібрання членів, так що й тут будеш покараний засліпленням, і там збережено вогню. Клич, лють і гнів стільки значніші за хулу, що великий і багатомудрий Павло подав гнів хулі (Еф.4:31). А що хульником, зрозуміло, і називається тим, хто ображає хулою Бога, – це завжди і кожному було відомо. Тому, якщо ти собі засвоїв, що гірше і хули, тобто. гнів, яким вносиш у життя все погане, або залиш його, або не бентежся, коли називають тебе хульником. Деякі з глузду тобі кажуть, що в тебе нестримна мова, що в тобі ціла річка джерел злослів'я, що рясно приймає в себе і виливає потоки його, які вкидають людину в море мук. Якщо хочеш уникнути цього моря, то знайди краще криниця живих струменів, що дарує те, щоб не мати ніколи спраги, і до язика приставляє варту, щоб не ухилявся він у словеса лукавства (Пс.140: 4). 330. Дідіму. На слова: не приховайся кістка моя (Пс.138:15) Великий Давид, на псалтирі оспівуючи причину прабатьківського злочину і благаючи Владику милостиво пробачити оце, як зобразив Боже знання, від якого ніщо не приховано, так висловив і вдячність Адама по падінню, сказавши: Не приховайся кість моя від Тебе, я від Тебе намір дружини моєї, яку створив Ти потай з кістки моєї, приспавши мене глибоким сном; навпаки, відомо було сокровенне наше Тобі, що створив її потай. 331. Йому ж. Що означає сказане: незроблене моє побачите очі Твої (Пс.138:16)? Як людина тонкого розуму і розумний дослідник, не можеш ти чогось не знати, тому що, чудово зібравши все в юності, насолоджуєшся спокоєм у старості. Не зроблене моє побачите очі Твої – що не приведено ще мною в дію, каже Адам, то бачиш, як досконале вже, і ненароджених ще знаєш, як уже народжених. Але можна розуміти й іншим чином: мою незлобність, мою простоту і мою недосконалість (і мислене уявлення нерідко в Писанні називається справою) бачите очі Твої, і в книжці Твоїй усі напишуться, тобто, немає нічого такого, чого не знав би Ти або що було б від Тебе приховано, але і буду невідання я впав в обман, і в незабутні пам'яті Твоєї надруковуються всі мої думки. 332. Євстафію. Про єпископа Євсевія Довжає дниві злість його, - сказав Владика Христос (Мф.6: 34), тому що і одноденне страждання робить забуття великої веселості. І доброго єпископа Євсевія самого собою тяжить, щоб наповнити всю Церкву сум'яттям. А оскільки він зустрів сприяння і в твоєму недоброзичливості, то досить цього, щоб засмутити благочиння в цілому всесвіті. Тому, у всіх священнодійних і у простого народу, і у служителів Божих, що трудяться на самоті, одна молитва: або щоб твоя грубість розлучилася з його лукавством, або щоб змінилися вони в доброту і прихильність до життя товариського, або щоб Боже довготерпіння змінилося на строгість і гідними наказаннями, задумом, і за те, в чому ви готові безбожно допомагати один одному. Про велич образ або мук люди судять зазвичай за безліччю свідків; і ті самі образи і муки, якщо терпимо їх не за багатьох, вважаються не так тяжкими. А якщо це справді так, то дивися, що з нами буде, коли станемо давати звіт перед усім людством і перед сонмом Ангелів, і тим більше, коли не знайдеться місця ніякої безсоромності, тому що гріхи слідуватимуть за нами, як тіні? У сказаному: над мертвим плачися, бо зникне світло (Сир.22:9), наказується не всіх померлих оплакувати, але плакати тільки над тим, хто мертвий ділами і хто не ходив шляхом живих, а тому позбавлений майбутнього світла. Того, хто хотів надати благодіяння, але не в змозі допомогти, не ганьби за наслідок справи, але почитай його за намір, тому що за природою подвигнув він був до того, що зробити належало, хоча не дістало на те сил, і не зміг привести того до виконання. 336. Кінігію. Про обжерливість Не розуміє тебе і Павло, точніше всякого, хто веде небесне, стверджуючи, що скасовані будуть і черево, і його побажання (1Кор.6:13). Навпаки, весь ти зайнятий трапезою, з усією розкішшю догоджуєш лише гортані, черево шануєш Богом. Тому, якщо думаєш, що все скінчиться зі справжнім життям, то чудово подвизаєшся, обтяжуючи себе стравами. А якщо віриш, що буде щось і після цього життя, то готуйте себе до відходу. 337. Діякону Ісідору. Що означають слова: навіть до Аппієвого торгу і трьох корчемниць (Дії 28:15) Сказане Лукою в апостольських Діях: навіть до Аппієвого торгу та трьох корчемниць – означає деякі місця перед Римом; і на одному з них, мабуть, знаходилося якесь зображення Аппія, чому називалося воно торгом його, як і дотепер місця, на яких поставлені зображення царські, називаються торг такого; а під корчемницями на мові Римлян звані: labernae, зрозуміло якісь готелі. 338. Агеліду, послідовнику Новата. Проти новатіан У захистення своє складаєш пусті слова, склавши багатоболісну скаргу і стверджуючи, ніби не має сили той Божественний вислів, яким надано ієреям владу відпускати людям гріхи. Але якщо воно не має сили, то, без сумніву, і всяке інше нетвердо і даремно сподіваємося, як ти навчаєш. Якщо стільки в тебе передбачення, що знаєш, що дотримується на суд, то по праву засуджений раніше Суду, за зарозумілістю ставши якимось серцезнавцем. А якщо і ти, як людина, складаєш деяку частину гріхолюбного роду, і, звичайно, сподіваєшся прийти на Суд, де зажадають у тебе звіту, то не передбачай собі суду Божого і закликай краще грішників до покаяння, а не вкидай їх у відчай. Корисливі душі та їхні покарання зображені в Писанні до нашого цілісності, щоб ми уникали наслідування ним і не зазнали того, що терплять вони. Тому, якщо любимо багатство і недбайливий про благодійність, то з Божественного Писання відомо нам, що така людина вдасться тривалому горінню у вогні. 341. Єпископу Євсевію. На слова: нехай будуть стегна ваші підперезані (Лк.12:35) З безсумнівністю приймай Євангельські заповіді, що наказують: нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники палко. Ними потрібно зв'язати хтиві побажання і підбадьоритися і тобі, який віддаєшся похоті, гніву, ревнощів, недозволеної любові і готовий робити все, аби проводити життя своє всупереч Божественному закону. Дивись же, зухвалий, щоб раніше тамтешньої муки не випробувати тобі високої руки, і тут, і там зазнавши покарання за надмірність злості. 342. Селевку. Про смиренномудрість Смиренномудруй більше, а не тільки говори смиренно, щоб не мати поблизу себе викриття слів у справах; краще ж сказати, у словах показуй справи, щоб слова були те саме, що й справи, а не спростовувалися слова справами. 343. Силуану. Про благость Божу За твоєю волею прихована від тебе сила Божественного догмату, а не через незнання істини. Що Бог є Творець і Ангелів, – підтверджує це Пророк, у богослов'ї про Бога говорячи: Його руку створите все воинство небесне (Ос.13:4). І що Він є Творець і вод, і хмар, про це кличе в піснеспівах Давид: і вода, що понад небеса, нехай вихвалить ім'я Господнє: як Той промовив, і биша (Пс.148: 4-5). Та й Сам Бог вирік Йову крізь бурю: поклав хмару морю в одежу (Йов.38:1–9). А що Творець і Благ, говорить про це Господь: сяє сонце на злі та благі, і дожде на праведні та на неправедні (Мф.5: 45) – ось доказ найбільшої доброти! Покарання за гріхи, яке Бог накладає для нашого виправлення, не гнівом і не обуренням має називати, а більше розумінням. Якщо ж деякі шанують це і гнівом, то й цим проголошують Боже людинолюбство, вважаючи, що Бог сходить до стану пристрасного заради людей, для яких став Він і людиною. 345. Євстафію. Про обжерливість І мені, чудовий, дуже легко втішити тобі, тому що можу ублажати тебе хибно і без зусиль обурити шлях ніг твоїх (Іс.3:12), тобто тебе, який повинен стояти бадьоро і питати у Бога милості і щедрот, схилити до лінощів і зробити недбайливим. Але цього не дозволяє мені Бог, що говорив у Давиді, обіцяючи, що взяв участь у перелюбі, викрити як грішника (Пс.49:19–21). Тому, якщо любиш брехливу лестощі, то терпи при собі тих, що обманюють тебе. А якщо сподіваєшся відійти до Бога, то послухайся моєї поради і вгасай шаленство обжерливості, послаблюючи в собі розпалювання сластолюбства, бо надмірність зраджує нас тамтешньому полум'ю. 346. Кельсу. Про сліпоту Павла і про те, чому з неба розмовляє з ним Бог Як шерсть, що готується до прийняття нею в себе багряної фарби, за коштовністю майбутнього з неї одягу, кладуть під дуже сильний гніток, так багатомудрий Павло, відсічений від юдейського нерозумності, був під гнітом триденної сліпоти, щоб і самому стати людей Божою. 347. Мартініану та Зосімі. Про байдужість Якщо і Божого покарання, до вашого напоумлення вас спіткаючого, не відчуваєте, і наших нагадувань про покаяння не приймаєте, то ви - якась пеклі і згуби подібна до Харибди, все, що не дається, безповоротно поглинаюча, вуста якої нехай загородить Господь всіх Христос, щоб і іншим наспівом. 348. Силуану. Про те, що він єпископа свого зазнав біди Те саме в давнину робили юдеї, жертви приносячи щедро, а вчителів та виконавців закону побиваючи камінням; це, змагаючи їм, зробили і ви, храм Божий прикрашаючи пожертвами, а пастиря його зазнаючи бід. Отже, ваше приношення дарів було не з любові до Бога, а з марнославства, яке винагороду свою отримує тут. 349. Йому ж. Про пресвітера Якщо істинно ти маєш намір приносити дари Богові, то не зневажай посередника дарів, руки якого Бог за людинолюбством вподобав вжити на служіння Йому. Бо ієрей, якщо й скверниться, як кажете, якимось недбайливим життям, сам за себе дасть звіт, але все ж таки він є ангел Господа Вседержителя (Мал.2:7), як за таємницею Божественної священнодії, так і з того, що служить спасенню багатьох. Якби й не читав ти про відокремлення пшениці від полови, і про те, що одне дотримується вогню, а інше – житниці (Мф.3: 12), то і в цьому випадку не міг би виправдовуватися незнанням, тому що єство повідомило ведення всього найкращого. Бо їм навчені ми того й не робити, чого не хочемо терпіти. А якщо й усередині себе маємо знання доброго і тому ж самому ясно навчені Божим законом, то для чого ж захоплюєшся хтивими подихами, що звивається ними на зразок кукіль? Тому дивися: смерть непостійності - вогонь або очищаючий, або що спалює в кінець. 351. Аммон. Про Каппадокіяни Що спільного в тебе з цим звіронрівним родом? Що спільного в тебе з филистимлянами? Навіщо вступаєш у стосунки з неприязними? Навіщо приходиш у зіткнення з Каппадокіянами? Навіщо озброюєш проти себе Гігантових гігантів? Навіщо дратуєш сильних у вині? Навіщо сердиш шалених псів, докори яких – смерть? Навіщо вигострюєш лихослівні мови? Навіщо змушуєш погано думати і про тебе, рівняючи себе з людьми, яких інший розсудливий не вибере і в невільники? Вдачі повсюди нині стали відомими Каппадокіян негідні, як ти кажеш, стародавніх Святих Отців, і думаєш, що не від них походять Каппадокіяни. Але я тієї думки, що й ті святі були Каппадокіяни ж, і це найбільше служить ознакою лихоманства нинішніх Каппадокіян. Бо, якби не від них засяяли святі, то цей у злі перебуваючий народ мав би виправданням родове лукавство, як щось уроджене, і інший винуватцем їхньої порочності визнав би Творця. Але коли природні властивості просіяли в тих богоносних чоловіках, тоді стає зрозумілим, що видиме в нинішніх Каппадокіянах є справою їхнього волі. 353. Симфору. На слова писання: не може Син творити про Себе нічого (Ін.5:19) Це: не може Син творити про Себе нічого, але не що бачить Отця, що творить, є знак не безсилля, але неможливості Отцю мати одне звільнення, а Сину - інше. Але якщо Син бачить, що творить Отець, Батько ж творить те, що звільняється в раді, то, виходить, Син бачить і самі поради Отця, тому що саме звільнення Боже є вже творіння. А якщо Син бачить те, що визволяється в раді Отця і бере участь у звільненні, то, як очевидно, бере участь і в єстві. Отже, у Отця і Сина є одна сутність, як і одна воля. 354. Серіна. Про волхва, якого Павло засліпив своїм вироком Вчинок Апостола з волхвом, розумний, не противний Божому закону, що наказує любити ворогів. Але оскільки волхв розбещував шляхи проповіді (Дії 13:10) і утримав від віри Анфіпата, за сприяння якого весь народ зручно міг бути приведений до порятунку, то Павло уцілює хулителя тією ж мірою, яка вжита була з ним для напоумлення його самого, наклавши сліпоту, котрий став до сліпоти, котра стала. Бо він навчився лікувати зневіру тим самим лікарством, яким сам був зцілений від непокори через прихильність до закону. Сказав же Апостол: до часу (11), надавши волі волхва свободу від себе самої залежить повернення світла через виправлення звичаїв. 355. Лісімаху. Що мається на увазі в словах: очисти я день і ранок: і нехай сперуть ризи. І нехай будуть готові на день (Вих. 19:10–11)? Нехай сперечуть ризи днесь і ранок, і нехай будуть готові в день третій, – каже Писання, даючи розуміти наступне: у двох Завітах і їх розумінні, що набули чистоти житія і знайшли непорочність віри, керуються цим до триденного Господнього воскресіння, яке називається і царством небесним. Бо словом сьогодні виражається стан підзаконний, а словом ранку означає Євангельська істина, як вказана під законом і що з'явилася за законом. 356. Селевку. Про Петрове зречення Початковий в Апостолах, тричі зрікшись Господа, вказав тим на гріх усіх людей, що тричі відкинулися Творця: і коли дана перша заповідь, і коли встановлений закон писаний, і коли втілилося Слово – Бог наш. І цей гріх зцілив трикратним також покаянням, і лікарство запропонувавши відповідне виразці, і показавши, що лікуванням усіх лих стало Господнє пришестя. Слова: колись навіть алектор не виголосить (Мф.26: 34) - означають: перш, ніж засяє день воскресіння, тому що спів цих птахів буває чутно, коли наближається зоря, але на землі ще тінь. Тому перед настанням живоносного сходу пташиний голос став обвинувачем у зреченні, даючи розуміти як зникнення ночі прокляття, так і засяяння світла життя. Що рід людський три рази відступив від Бога – це дав розуміти і Сам Господь, сказавши, що три рази приходив Він і не знаходив плоду на смоковниці (Лк.13: 7), все пошкодження якої виліковував у Собі Самому, визначивши, щоб смоківниця не приносила вже більше плодів. Перший відступ є порушенням заповіді, що наказує не їсти від дерева, що посеред раю (Бут.3:3). Друге злочестя під час закону – прихильність євреїв до тільця. А третє нечестя під час благодаті - зречення тих, що сказали: не імами царя, тільки кесаря ​​(Ін.19: 15) і відкинулися Господа слави. 360. Феону. На слова Писання: Я є хліб тваринний (Ін.6:35) Господь називається хлібом, Сам Себе іменуючи цим ім'ям; по розумінні спочатку відкривається - як той, що зробився для всіх спасенною їжею, а в сенсі таємничому - як вклав квас в людське змішання, очистив і ніби випекли його вогнем Божества Свого, і зробився єдиним з Ним обличчям і єдиною достопокланяємою. 361. Євстафію. Про обжерливість Нехтуй ласі страви, бо незабаром вони звертаються в ніщо, а під час куштування мають велику ціну. Вживання їх понад потребу нині породжує хвороби, а в майбутньому житті піддає відповідальності на Суді. 362. Леоніду. Про благословення дітей патріархом Яковом Благословення патріарха, яке дав він синам Йосиповим, супроводжуване благобаннями, не на них одних виповнилося, але служило прообразом найважливішого. Бо переміна рук (Бут.48:14) передавало рятівний Хрест і перевагу меншого сина вказувало на новий народ, як би проголошуючи через цей образ: коли на благословення з'явиться Хрест, тоді звеличиться народ менший і смиряйся піднесеться (Лк.14:11). 363. Серіна. На слова Єлисавети: І звідки це мені (Лк.1: 43)? Ні мало нехай не бентежить тебе пророцтво Єлисавети, яка каже: Звідки мені це, нехай прийде Мати Господа до мене (Лк.1: 43)? Бо Хто визначив, щоб утворився в ній Хреститель і перш ніж вийти йому з неправди освятив Предтечу в Пророка (Єр.1: 4), Той повідомив йому і одкровення таїнства. Оскільки тих, хто ще в матірній утробі позбавляє дару слова їх незрілість, то Хрестителю, який поспішає проповідувати Викупителя, знаряддям уст послужила мати. 364. Помасію. Як розуміти: хвалите Його в голосі трубному (Пс.150:3)? і про згадані в Писанні мусикійські знаряддя Хвалите Його в тимпані та обличчі, у струнах і органі (4), – каже Псалмоспівець, не міді брязкітливим і не заспокійливим знаряддям довіряючи Божественні піснеспіви, але нам наказуючи тіло своє вчинити тимпаном, тобто – не має ніякого пристрасного руху, але омертвілого членом. А під ім'ям лику вимагає він згідної стрункості в Церкві, струнами означає наші почуття, в які вдаряє брязкало мови, так що органом виявляється будь-яка людина, угодна Богові і благословенна людям. 365. Леоніду. Чому Яків, помираючи та благословляючи синів, не міг сказати їхнього майбутнього? Яків, давши обіцянку сказати майбутнє (Бут.49:1) і описуючи синам, що вже було з ними, чинив не всупереч обіцянці, але Божий перст торкнувся його почуття, і наказано йому було зберегти пристойне мовчання. Бо, припустивши говорити синам про майбутнє від них за Божим домобудівництвом втілення, впав у забуття задуманого ним, що ще не збулося замінивши минулим. Тобі, сказано йому було, як придбаному серцю, гідне такого великого таїнства, по справедливості довірено і ведення оного, вони ж не матимуть однакового з отцем благочестя. Якщо в Писанні шукаємо свідчення написаного, то ясний з пророків Ісая, зображуючи здивування Якова і ту перешкоду у виконанні свого наміру, яке зустрів він, інше замисливши та інше сказавши за даним йому наказом, говорить про це так: їжа промови, Якове, і що глаголав, мій суд забирай і відступи від мене (Іс.40:27). Бо Бог, що полюбив Якова, нічого не забравши в нього, крім виконання даної синам обіцянки, як сказано, через передбачуване відступ їх від благочестя. 367. Черницям, які часто ходять до міста Якщо не дбаєте ви про сором природний і про подвижництво, не боїтеся розслаблення, яке роблять міста за допомогою і зору, і слуху, а крім того не бояйтеся майбутньої грози, то добре робите, що часто ходите в місто. А якщо і першого тримаєтеся, і в останніх чути не хочете, то уникайте лайки з міськими заколотами, які страшними стрілами уражує подвижництво. 368. Севір. Про зарозумілість Сама природа як не дозволяє вівці пастися з левицею, так зовсім не допускає хизування осуджуватися з життям чернечим, тому що перша звіронрівна і нестримна, а остання благопокірно приймає все добре і з великим терпінням переносить сумне. Тому, якщо виготовився вправлятися в чернечому житті, то відмовся від пишноти, щоб через неї не завдав тобі якої біди той, хто підняв шею проти Господа і бажає всіх мати змаганнями свого піднесення і падіння. 369. Кіру. Про те, що для читання не повинно нічого віддавати перевагу книгам прийнятим і канонізованим Церквою Будь-яке писання, що має на увазі благочестя, прекрасне і гідне схвалення та похвал. Священні ж сувої засвідчених Божественних Писань є ступенем сходження до Бога. Тому все, пропоноване в Церкві Божій і переплавлене Божественним Духом істини, приймай, як чисте золото. А що поза церковним вживанням, то, хоч би й полягало в собі щось поважне, дай відшукувати й дотримуватися непричетних твоїх подвигів і знаходящих особливу ціну в звучній промові, хоча б вона прикривала собою й єретичні будь-які байки. 370. Кирилу Олександрійському. Про суперечку Налякають мене приклади з Божественного Писання і змушую написати, що має. Бо якщо я – батько, як говориш сам ти, то боюсь осуду, якому підпав Ілій за те, що не вцілив грішних синів. А якщо, як вірніше знаю, я – син перед тобою, що носить на собі образ великого Марка, то лякає мене покарання, якого зазнав Йонатан за те, що не зупинив батька, який шукав чарівниці. Бо, оскільки він міг зупинити, то помер на битві, що раніше грішив. Тому, щоб і мені не бути засудженим, і тебе не засудив Бог, припини чвари, і тієї помсти за власну свою образу, яку слід було б віддати смертним, не переноси в живу Церкву: під приводом благочестя не роби в ній вічного розбрату. Якщо захисник Маркіонової хули посилається на так зване ними євангеліє, то, взявши прочитай, і одразу на самому початку знайдеш невідповідність, тому що відсікли вони саме родовід, від Давида і від Авраама, що веде до Христа; зробивши ж трохи далі, побачиш інше зловмисне ушкодження, бо, змінивши слова Господа, що говорить: не прийдеш розорити закон чи пророки (Мт.5:17), зробили з цього: що ви думаєте? Чи те, що прийде виконати закон чи пророки? Ні: прийдеш розорити, а не виконати. А з цього зрозумієш, що вони намагаються привести в ворожнечу два Завіти, вигадуючи, ніби Христос чужий закону. Прекрасно почав ти мужній подвиг, але, як стало відомо, не такий ти нині; навпаки, уподібнюєшся насінням, посіяним на камені, незабаром прозяблим, а під час плодів втративши силу (Мф.13: 5). А хто бажає здійснити подвиг чернечий, тому належить приступити до підпорядкування себе оному, як до будівлі стовпа, щоб, почавши багатою рукою і не продовживши справи з тією ж доброю поспішністю, не стати посміховиськом для демонів, винуватцем смутку для Ангелів та приводом до сліз для людей. 373. Іподіакону Палладію. Про те, що всяка спокуса повинна переносити мужньо Якщо бездоганної і правої віри не здолають ворота адова (Мф.16:18), тобто, всі стріли лукавого розпалені (Еф.6:16), і ні біда, ні нагота, ні смерть, не можуть розлучити нас з Христом (Рим.8:35), то чому ж пригоди, заради Христа тобі трапляються? Тому, стій непохитно, і спокуси, що спіткали тебе, залишаться безбідними, а ті, що задумуються, зникнуть раніше, ніж випробуєш їх, тому що непохитність духу зробить хитрощі нездійсненними. Чудова пишність, суха і бездушна звелич, даремна і земна слава нехай обуряться від нас (Еф.4:34). Бо Дайатель і Скарбохоронець чеснот, у Собі Самому залишаючи нам зразок, каже: слави від людей не шукаю (Ін.5:41). Тому що слава є Боже давання, хоча винахідники імен і дали назву це навіть місцевої тіні. Якщо засмучує бідність, то цим принижується Боже законоположення, в якому сказано: блаженні жебраки духом, бо тих є царство небесне (Мф.5: 3). Тому, якщо не дотримуємося Божого законоположення, то, як очевидно, не побажаємо й бідності, а якщо бідність приймаємо з вдячністю, то підкоряємося приписам 20 закону. Бедність хліба - ще не голод, і брак одягу - ще не нагота. Одягнений у власяницю Хреститель і виснажений голодом і наготою воротар багатого перебувають і упокоюються в нескінченному і безмежному царстві. А багатий при розкоші страв і вісонному одязі має покривом своїм геєну та геєнський вогонь. 377. Коміту Олімпію. Про Різдво Христове І все, що супроводжувало надприродне і незабутнє народження, було також надприродне, як то: служіння Ангела, служіння ще не народженого Іоанна, безнасінність зачаття, нерозтлінність чревоношення; а подібна до цього була послуга, надана в довідництві волхвів зіркою, яка не який-небудь звичайний обрала шлях, але здійснювала нове дивне ходу, і тим здивувала обізнаних у цьому мудрих волхвів, переконавши їх зробити далеку подорож. 378. Йому ж. Про зірку, яка подорожувала волхвів Читане в Божественному Писанні про зірку: прийшовши сто верхів, іде ж Отроча (Мф.2:9), - ясніше покаже тобі, що ця зірка, благовісниця Божественного народження, не як зазвичай зіркам здійснювала течія; тому що дальнє відстань зірок у висоті і не створило б зручним здобуття шуканого; навпаки, течія її була якась інша і нова, і незвичайною своєю ходою, як пальцем, вказувала вона і святу печеру, і в ній шановні, що містили в собі Господа ясла. Якщо ти належиш Божій череді, то нехай наставить тебе Божественне Писання, що чинне нами тут не звільниться від суду, але зберігається на страшний день випробування. А якщо ти з іудейського сонму, то нехай навчить тебе багатомудрий Ісая, що Господь як вогонь прийде, і як буря колісниці Його, віддати ярості помсту, і вогняне полум'я в полум'ї (Іс.66:15). Навіть якщо ти любитель будь-якої еллінської громади або еллінського забобону і за пристрастю до них нехтуєш істинною обітницею, то нехай уцілують тебе Платон, його коцити, пірифлегетони, шумливі хвилі вогнедишних річок. 380. Коміту Клеовулу. На слова: се лишається дом ваш порожній (Мт.23:38) Посилення гріхів, найрозумніший мій, навіть Божественне і безпристрасне єство ніби примушує з природної доброти переходити в протиприродний гнів, Божій єстві не приємний, для нас же при всьому цьому корисний. Це й Господь каже до юдеїв: Коли захочете зібрати вас і не захочете? Це залишається вам ваш дім порожнім, тобто, оскільки не приймаєте людинолюбства, то пізнаєте владу з покарання. Усього краще – не грішити і бути ближчими до Бога, але добре і, згрішивши, перебороти себе і негайно повстати від падіння. Отже, оскільки першого, як неможливого, без сумніву, ти не досяг, то доклади піклування про другого, як про можливе і зручне, щоб не поневолило тебе болісний розпач. Якби я, який багато гріхів забороняю вам, неприборкані й бездушні, втягував би вас у ці гріхи; то в праві були б ви відвертатися від моїх з вами бесід, тим більше, що бажання доброго схоже на нас з тієї самої миті, як Бог вдунув у нас щось Йому властиве. Але якщо мої бесіди слугують викриттям недобрих ваших вчинків, це означає, що я для вас те саме, що дзеркало для потворного і лікар для хворого; тому що потворний біжить від дзеркала, яке нагадує йому мерзенний його образ; і хворий неприязно розташований стосовно лікаря, який ріже чи припікає стражденний член. Тому або відкладіть своє неподобство і поверніть собі здоров'я, або я назавжди буду для вас і дзеркалом, і лікарем. 383. Філагрію. Про обжерливість Зайве вживання їжі не є насичення, але робиться і називається пересиченням. А пересичення є матір продерзливості: продерзість же, як, за оповіддю історії, була давньою в пустелі, - матір пристрастей; бо сказано: переситілись, і грав грати (Вих.32:6). Тому, аби не зіграти нам нестримністю, яка наражає нас на небезпеку забути Бога, приборкаємо винуватцю всього цього – пересичення, ретельно спостерігаючи, щоб куштувати лише за потребою і в міру, при чому і найменування збереже своє значення, і не посилиться лайка чревоугодного захоплення. Обжерливістю (γασριμαργία), друг, називається надмірність. Але й несамовита турботливість про лоне є також чревоугоддя; тому що μάργος означає шалений. Тому, навіщо, залишивши пропорційне і вдячне вживання дарів Божих, намагаєшся з шаленством про ласі страви і суєтні кухарські хитрощі, які не до харчування служать, але призводять у пристрасну шаленство? Недужому стомаху (шлунку) премудрий Павло навчив мало вина ( 1Тим.5:23 ), щоб при надмірному утриманні не стало потребою непомірне водопиття. А хто здоровий, у квітучому віці і до того чернець, тому, здається мені, не добре вливати в себе вино, - цю саму гарячу з усіх волог, і ніби до вогню додавати вогню; чому спалахують люті прагнення, полум'яні побажання, і кипуча необачність подвижників лагідності робить неприборканими. 386. Схоластику. Про молитву Молитву роблять благоуспішною не голі слова, а більше справи. Бо дивися: божественніший Давид просить, щоб судив його Бог за незлобою його (Пс.7:9); і благочестивіший Єзекія представляє молитовницею за себе свою богобоязливість (Іс.38:3); і вдовиці в Йоппії використовують клопотаннями добрі справи померлої (Дії 9:39). Якщо так будеш чинити моління своє, прямо зійде воно до Бога, і виведе як світло правду твою, і долю твою як полудень (Пс.36:6). Якщо, як кажеш, потребуєш очевидної ясності, то знову скажу тобі пряміше. Чи того ти домагаєшся, щоб мати Бога собі помічником? Дивись: чи допомагав ти сам нужденному, коли мав до того можливість? Чи просиш у Нього прикласти тобі й багатство? Придивися, чи на користь ти розпоряджався тим, що маєш? Чи бажаєш, щоб Бог став прихильним до тебе Суддею? Будь непам'ятний до ворогів. Чи хочеш користуватися Його людинолюбством? Сам будь поблажливий до підлеглих. Добре рятувати, як відплату і дім, а не щоразу розраховувати на милість, що властиво невизнаному. Якщо всеплідний час поринув у світ нового Доїка, то не бажаю тобі стати вбивцею ієреїв – Саулом, тому що рівна до всіх благодушність ієрея, як служителя, повинна не підлягати звинуваченню Благого до всіх Бога. Тому перестань горіти гнівом на старця, який здійснив дві славні справи: і тебе утримав від беззаконня, і врятував людину, що наражалася на небезпеку. Приємно мені спитати тебе, насмішника і немилосердного нашого суддю: якби цар приставив тебе до огорожі фортеці стерегти міську вежу, а її стали підкопувати і приводити в вагання, щоб місто зробити доступним ворогам, чи не вжив би ти в діло всіх оборонних засобів, які були б у тебе напоготові, які було б у тебе напоготові, і які потрібно було б у тебе напоготові, які потрібно відбиваючи напади, і місто та себе приводячи в безпеку, і спостерігаючи все, що завгодно цареві? А на нас, яких Бог поставив учителями у Своєї Церкви, обурюєшся за те, що ми боремося з Арієм, який не тільки загрожує війною благочестивій пастві, але зрадив уже багатьох і смерті. А я тому й нехтую всякої в цьому небезпеки, і швидше відмовлюся від будь-якої іншої справи, ніж перестану, скільки є сил, вражати Арія. Збентежили мене неприємні чутки, що сповістили про справу, протилежне загальному бажанню. Інші кажуть, ніби до того ти збожеволів і засмутився в розумі, що цьому юнакові, якому Бог дав здатність всьому навчатися, маєш намір дати в руки зброю і визначити її у військову службу, яка не високо цінується, навіть зневажається і робить іграшкою смерті людей. Тому, якщо не зовсім пошкоджений у тебе розум, залиш безрозсудний намір: не гаси світильника, який про те намагається, щоб спалахнути на славу; дозволь людині розумній продовжувати заняття науками. А цю честь, чи, краще сказати, це покарання, побережи для інших, якихось волоцюг, яким пристойне невігластво натовпу. Мистецтвом, як кажеш, займаєшся ти хитромудрим, а серце зайняте в тебе порожніми справами, лікуєш малі виразки, і весь покритий великими ранами. Тому, якщо хочеш насправді виявитися лікарем, вилікуй свою вдачу, тому що безглуздо, смішно і огидно намагатися цілити інших, а на те, що хворий сам, не звертати й уваги. 392. Архімандриту Досіфею. Про ченців, які вживаються на прислугу Служіння при стравах для багатьох послужили до того, що навчили їх обжерливості, тому що не всі тверезо приступають до цього подвигу. Тому брата Амвросія відстав від прислужування дивним, щоб тобі, залишаючи при ньому, не усунути його від себе. Здійснення першого чуда Господом сталося непросто. Бо, якщо Він задовольнив потреби шлюбного бенкету, то заповнив те, що не вистачало закону. Оскільки закон христив однією водою, то Господь здійснив хрещення Своєю Кров'ю, розчиняючи в Собі те й інше і поєднуючи закон із благодаттю. Воли без намордників старанніше роблять свою справу на жнивах, а коли намордники перешкоджають скуштувати плоди праць, лінуються і відвертаються від справи. І вчителі, які не ображаються непослухом, з радістю продовжують працю, а коли не бачать плоду праць, втрачають бажання вчити без користі. Тому, якщо хочеш дізнатися про те, про що тепер ще запитуєш, покажи на ділі те, чого навчився раніше. Якщо ж виявишся не знаючим того, то для якої користі пояснюватимемо тобі і це? Цар нагородив тебе мідною статуєю, для більшого блиску позолотивши цю нагороду, бо не знав, чим іншим очевидніше довести свою щедрість у винагороді добрих трудів твоїх. Але нагороди, які не підлягають тутешньому тлінню, - нестаріле життя, нескінченне блаженство, вічну славу, яким немає і зміни, - дотримується тобі там Христос. Цього Аврааму подібного Аврамія уявляю тобі від себе, хоча він і кращий за мене. Але за коханням, і ображається тим, що порівнюю його з собою, переносить він це. Май його в честі, тому що від Бога дано йому мистецтво, яке вміє та гасити вогонь юності, і до мертвого навчання приєднувати живе. Якщо те, що розголошується, справді чудове і здійснене за покладом на Бога, то назавжди буде незмінним. А якщо це – чарівністю зроблені привиди, то вони не постоять і не матимуть сили, тому що все, що знову виробляється людськими вигадками, незабаром руйнується, якщо тільки не охороняється Божою благодаттю. Інші вводили людей в обман нововинайденими розповідями про те, як Аполлоній Тіанський у різних місцях робив багато чудового для приведення в безпеку місця проживання, як казали; але жодної такої справи вони не можуть довести. Бо ті, що записали й неважливі вислови цієї людини, а також виклали з точністю все, що до неї стосується, не промовчали б про ці дії, що його розголошують. Але маєш у руках Філострата, котрий докладно описав життя його. Дізнайся ж із цього, що про чарівництва Аполлонія, мабуть, вороги його склали очевидний наклеп. 399. Кандіду. Про те, що придбання багатьох книг корисне для тих, які роблять із них вживання, а хто думає, що одне придбання книг збагатить його, тому воно готує кінцеве покарання Хтось, зібравши пшеницю з обробленого ним поля, замкнув її і, оскільки не давав потребу в ній співгромадян, загинув, побитий камінням і спалений вогнем. Якщо ж він, замкнувши плоди свого діяння, винищений, як утримавши у себе загальне надбання, ти, придбавши твори не свого розуму, але скуповував книжки багатьох мудреців і не здобуваючи з них користі, а також не приділяючи їх любителям оній, чого не потерпиш, і тут осуджений, і від Бога на тебе скарби? 400. Діякону Палладію. На слова: полонив Ти полон (Пс.67:19) Слова полонив Ти полон, як думаю, мають такий сенс: тих, кого ворог полонив обманом, Христос звільнив від його муки. У Церкві, кажеш ти, вигадане нове та надзвичайне приношення, бо освячення надано хлібу, тоді як закон обмежував жертви кров'ю. Як же ти, що хвалишся законом і не знаєш закону, не помічаєш того, що кровам і курінням м'яс закон давав місце на подвір'ї і напередодні святилища, а хліби приймала внутрішня трапеза, не видима старозавітними, до яких належиш і ти, що не зрозумів істини, потаємної в законі? 402. Фавмасію. Про те, що серед заколотів неможливо процвітати в чеснотах Чимало знань дало мені відокремлене пустельництво. Бо хто, залишаючись серед заколотів, має намір пізнати небесне, той забув, що посіяне в терні буває пригнічено (Мк.4: 7). І хто не відмовився від усього, той не може пізнати Бога. Живописці та ткачі, що роблять шовкові тканини, штучні свої твори покривають безліччю фарб і ниток, щоби склалася досконала картина або одяг. І успіх Богу полягає не в чомусь одному, тому що вимагає для досконалості всіх чеснот. Тому піст, що обмежується стриманістю від їстів, анітрохи не користується тими, хто не постидається всіма почуттями: бо подвизайся від усіх утримається (1Кор.9:25). 404. Диякону Феодосію. Про воскресіння Господнє Як народження Господа було від невинного єства, і вся справа втілення відбулася без приниження чистоти, так і воскресіння було з запечатаної труни, бо й те, й інше вчинено Богом, що влюднився. Не слід шукати природних доказів того, що вище за природу. Бо, хоч Слово й стало справжньою плоттю, проте Христос – не проста людина, але, вірніше сказати, Бог, що влюдив, в обох єствах єдиний Божий Син. Ангел відвалили камінь від труни (Мф.28:2) після воскресіння вже Господа, і не думай, що воскресіння відбулося вже після відвалення каменя. Якщо ж скажеш: тож, на що ж було потрібне явище Ангела? Відповім тобі: запевнити тих, хто шукає, що Господь повстав, а не вкрадений. Це доручено було Ангелу, у цьому він був служителем, тому що єдиному Богу служать Ангели. 407. Діякону Палладію. Про те, що Павло виконував приписи закону не тому, що сам повернувся до закону, а тому, що влаштовував спасіння юдеїв Той, хто бажав відлучений бути за Ізраїльтян і заради них стати чужим Христового царства (Рим.9:3.4), чого не зазнав би і чого не зробив би для того, щоб тільки вони порятували? Тому, і обрізуючи Тимофія ( Деян.16:3 ), і острижені власи покладаючи на опрісноки ( Деян.18:18 ; Числ.6:17.18 ), і говорячи, що заради Юдеїв обкладений веригами ( Деян.28:20 ), але то , не те , промишляючи про юдеїв, щоб вони стали досконалими, заради них приймає він той закон, який, як більш пристойний більше немовлям, залишив сам, будучи досконалим. 408. Афанасію. Про покаяння Прекрасне і похвальне покаяння, але небагатьом буває воно можливе. Тому Бог, Який бажає нам життя, яке набуває звернення, нехай виведе з серця твого воду, і воно нехай стане для тебе другою лазнею і добровільною купеллю, що очищає совість твою від скверн, так що принесеш радість Ангелам, яких ти, згрішивши, засмутив. Господь, викладаючи Павлу надприродні та Божественні уроки, розмовляє з ним з неба, показуючи, що небесна та проповідь, яка буде доручена йому. Не дбайливо про свій дар (1Тим.4:14). Не залишай поза увагою падінь у підлеглих тобі, щоб роблене ними, а тобою поблажливо переносиме, не стало б твоєю справою, бо міг ти, але не захотів лікувати цього. Що маєш у себе багатство, це справедливо, а що тримаєш його у себе, це не справедливо. Зроби його спільним надбанням, щоб через це стало воно твоїм, під час потреби ставши спокутною ціною та умилостивою жертвою. Словесні науки - це вожді вдач, на те встановлені, щоб все в нас водити розумно. Якщо ж метою їх робимо суперечки і суперечки, на те їх вживаючи, щоб з великим шаленством вправлятися у ворожнечі з необізнаними, то великою наражаємося на відповідальність перед Богом-Словом, не пошанувавши Його імені і не віддавши честі словесним наукам, але навчившись, мабуть, лише пересудам. 413. Трибуну Серіну. На слова: час припинено є інше (1Кор.7:29) Жоден із апостольських законів не залишає без нагороди того, хто виконує цей; жоден з них не позбавлений користі, як обмовляють злоумні маніхеї, які в своїх обуреннях багато перевершують диявола. Час припинено їсти інше, та заможні дружини, бо ж не заможні будуть, – написав Апостол, забороняючи не законне співжиття, але забороняючи безчинну хтивість, а водночас вказуючи і на близьке закінчення часу. Якщо, каже він, життя проходити спішно, то не треба пристосовуватися до нього, як до постійного. 414. Діякону Палладію. На слова: праці плодів твоїх знеси (Пс.127:2) Праці плодів твоїх знеси – ось псаломське солодкопіння, що додається до будь-якого життя. І ви, каже воно, дбаєте про чесність, скуштуєте плодів її, будучи вшановані від Бога нев'яненими вінцями. А також і ви, нестримні та несправедливі, прийміть відплату за погані справи. 415. Читець Тимофію. На слова Писання: три ми неможлива зрозуміти, і четвертого не вем (Прит.30:18) Не без скрути, те, про що ти запитав, а навпаки, з великою хворобою породжує мудру думку. Бо ведення Боже, ця безодня, що примудрила розумного Соломона, посіяло в ньому багато натяків про Боже влюднення. Чи вони невідомі йому, не знаю, але вони дуже пристосовані до нас. Сюди належать і ці чотири, що дивували Соломона, як неможлива зрозуміти . А ти домагаєшся вивчити це, як зручне. Але не скажу тобі цього, як маєш достатні сили знайти шукане, якщо не уникатимеш праці. 416. Йому ж. На ті ж слова А ти маєш талан і не суди, бо й сам будеш суджений так само: трьох зрозуміти неможливо, а четвертого не знаємо, — сказав Соломон, — слід орла, що летить. Це Божественна природа Сина, недоступна всякому людському розумінню. І сліди Твої невідомі, говорить Дух Божий у псалмах (Пс. 77, 20). І побачив Мойсей цього орла, який покривав своїми крилами людей у пустелі (Втор. 32:11). І стежка змія по каменю. Криві стежки змія, що надихає нас на злочин, — це гріхи; вони не знайшли дорогу через каміння. Скелею є Христос (1 Кор. 10:4), який залишився незмінним, коли втілився: бо не чини гріха, щоб лестощів не знайти в устах Його (1 Пет. 2:22). І стежки корабля, що пливе по морю. Коли Боже домостроїння, що спасає всіх, перепливло безодню смерті, як навантажений човен, тоді був покликаний рід наш, але не знайшов у пеклі шлях цієї смерті. І шляхів чоловіка в юності. Під юністю розумів тут Соломон воскресіння з мертвих, коли припиниться тління і єство оновиться в нетління. Цього стану стягни. Але спитаєш, якими будемо, повставши з мертвих? Вказуючи на це, Господь сказав: Праведниці в вічний живіт, а грішники – на вічну муку йдуть (Мт.25:46). 417. Йому ж. Що означає: такий шлях дружини блудниці, і т. д. (Прит.30: 20)? З попереднім вельми згідно і інше, що складе тісний зв'язок зі сказаним. Такий шлях дружини блудниці, а за цим слідує: яже коли створить, змившись, ніщо ж, мови, содеях безглуздо, тобто, як перед цим сказане не явно, частиною тому, що цього не було, частиною тому, що воно бачимо тільки Богу, так і гріхи нового народу очища вимовою загрубілості і знищенням її слідів, і яке Христова Церква приймає вірою, переконана, що ніщо ж содея безглуздо, придбавши цією лазнею відпущення колишнього. А що блудницею Господь називає всяку, невіруючу і опірну заповідям Його душу, це знайдеш у багатьох місцях слова Божого, наприклад: спокусила їсти з камінням і з древом (Єр.3:9); і ще: рід лукавих і перелюбників знамення шукає (Мт.12:39). 418. Синесію. На слова пророка Йоіла: лагідний нехай буде хоробрий (Іоїл.3:11) Кроткого Писання робить хоробрим, коли робиться щось проти Бога. Так повставило воно Мойсея проти одноплемінників. Так спонукало Фінеєса пронизати тих, хто вчиняє беззаконня. Так Давида озброїло на филистимлянина; так навіяло Петру ревнувати і вжити в діло ніж, коли юдеї ополчилися на Господа світу. Цей жезл тростини (Єз.29:6), ця нетверда підпора, цей багатозаколотний дух, шанований тростинкою і виявляється стрілою (бо не в силах він встояти, але всяким вітром приводиться в вагання і наважується рівнятися з кедрами), - цей Єгипет Яковлевих покладаючи праці побудови міст, але від усіх міцних сил вимагаючи в данину єресей. Блукайте, та ніхто ж вас не спокусить (Мф.24:4), але стійте, як тверде підґрунтя (2Тим.2:19), тому що Бог, влюдившись, не змінився, не злився і не розділився, але і до втілення і по втіленні є єдиний Безначальний і Присносущий Син. Так Його сповідуємо, і так Йому поклоняємось. Написане в викриття багатства не тебе одного засмутило, а й іншого перед тобою, що від Самого Господа почув: продажь маєток твій, і дай жебракам: і мав імаши скарб на небі, і прийди в слід Мене (Мф.19:21). Тому, якщо ти маєш намір наслідувати і бережеш своє надбання, ні з ким не поділяючись їм, тобто й інший, ще більш славний багатій, що одягається в порфіру і вісон (Лк.16: 19), але не торкається злостраждання бідних. Ухилися від наслідування цього, щоб не взяв він тебе собі в товариші там. Написане не є осудом, а є лише передбачення того, що неодмінно буде. Бо й Христос пророкував для того, щоб пророкованого на досвіді не звідали ми. Тому, якщо нас загрожує загрозливе, то нехай виконаємо заповідане нам. 422. Схоластику Ірону. Про аріани та євноміани Питання і судження про те, чи більше, чи менше хто, мають місце про єдиносущих, наприклад, більше буває людина людини, і віл – вола, і кінь – коня. Одним словом, правило порівняння зручно додається тільки до однорідних. Тому, якщо той, хто входить у сміливе дослідження про Бога і говорить, що Батько більше Сина, допускає цим між Ними порівняння як між Єдиносущими, то про більше відповімо йому коротко, тому що іносущих неможливо між собою порівнювати і не говориться: людина більше вола, або кінь більше верблюда, або осел більше риби. 423. Марону. Про обжерливість Дивися, щоб пересичення не довело тебе до пристрасного шаленства і щоб не виявитися тобі захопленим двома молодими, невпізнанними кіньми, що скидають у безодню смерті. 424. Хомі. Про рівномірність Розумному ченцю слід уміти доброзичливо зважувати, не допускати, щоб перетягувала будь-яка сторона терезів: і як малоїдство приводило в розслаблення, так багатоїдність – у розпусту. Гераклове ярмо, як дійшло до мого відома, поклав ти на дикого вепря, і зухвалому леву доручив піклування про бідних. І якщо цьому химерному подружжю за гроші віддав ти в руки справи, то так само вчинив і Юда, продавши Господа. А якщо цей гріх був чистий від хабарництва, то нехай посоромляться беззаконні отці (Пс.24:3). 426. Діякону Ісідору. На слова, сказані змію: ворожнечу покладу між та ін. (Буття 3:15) Насіння дружини, якому Бог наказує бути у ворожнечі зі змієм, є Господь наш Ісус. Бо Він один став насінням жінки від жінки, без насіння чоловічого і без приниження її чистоти. Шкіряний одяг покладає він одні мужньо умертвілі плоть, як знак омертвіння. Якщо ж хто живе в пристрастях, однак носить зброї вбив їх, то подібний він чужому лицю, що представляє на видовище; і з нього сміються глядачі, як з суперечить дійсності представленого особи. 428. Кіру. Про те, як чиниться сила Божа в немочі (2Кор.12:9) Сила Божа в немочі відбувається, як сказав посуд вибраний (Дії 9:15), тому що люди некнижні долають витій, і митарі благовістять нещасливість. Та й Сам Господь у невимовному домобудівництві, вживши в справу не царське повновладдя, а рабське приниження, простягнув перетворення до небесного проживання. 429. Трибуну Серіну. Про те, як Бог Бог мудрість світу цього (1Кор.1:20) Тоді взуй Бог премудрість світу цього, тлінну і плазуну по землі, коли Іпостасна Премудрість, що створила повіки (Євр.1:2), зійшли сюди, людям, що говорять варварськими мовами і невігласом, доручила проповідувати небесні догмати. І одна зникла в розколині гір, а інша на всю землю вийшла і засяяла в кінці всесвіту (Рим.10:18). 430. Іллі. Про Каппадокіяни Дуже дивуюся вашій легковажності, що короткочасний і не заслуговує на увагу вітер начальства цього Каппадокіянина до того закохав усіх вас, як тростину, що слугуєте нечестивим його задумам, з побоювання постраждати подібно до постраждалих вже. Тому, якщо і ви маєте намір, коли припиниться його влада, разом з нею закінчити свою і залишити місцеві місця, то маєте підстави грабувати батьківщину. А якщо, хоча начальство його й скінчиться, і він відійде, а ви залишитеся там же, де народилися, то тримайте себе далі від супротивників і ближче до своїх. 431. Паладію. Про те, що добре всеяно в самій природі нашій Від природи є в нас благочестя, і виконання чого протягом багато часу зберігається наостанок, ведення того відкрито було благоугодним Богу. Усьому цьому нехай навчать тебе і Енош, який сам собою пізнав Бога, і Енох, який не тільки благоугодив Богу, але навіть перейшов до життя кращого і донині живе, і Мельхиседек, який священнодіяв, приносячи хліб і вино (Бут.14:18), і вказав тим образ Божих Тан. Землероби з коренем висмикують кукіль, що виростає разом з пшеницею, щоб чистий плід мати в руках під час жнив. Тому й тобі слід відсікати пороки, що затьмарюють розум, щоб здорова і непричетна ніякої пристрасті совість обробляла брашно, що перебуває в живіт (Ін.6:27). Якщо шаленіє і з люттю повстає на тебе побажання плоті твоєї і розпалює її спеку лінощів, то нагадай їй про майбутній вогонь - і згасне, тому що тутешнє розпалювання розпусти має кінцем тамтешню піч. Якщо в тебе вчинила отрута сріблолюбства, цей корінь усім злим (1Тим.6:10), і, до себе звернувши всі почуття, приводить в таке шаленство, що вдаєшся в ідолослужіння, то відповідай йому боговідданим словом: Господу Богу моєму поклонюся і Тому єдиному послужу. І дія отрути скінчиться, а ти цілком протверезишся. З запеклістю вивідуєш ти життя ченців і ієреїв, шукаючи в ньому безгрішності, яка властива одному Богові і успішного в якому немає між людьми. Але якщо хочеш знайти відповідне з природою, то ось воно: не вдаватися до жодної довільної неправди, що можливо людині святій; не впадати в багато мимовільних неправд, що властиво намір наблизитися до Бога; а менше цього, але дуже зручне для багатьох – не залишатися надовго у гріхах. 436. Зосима. Про пришестя Боже Пришестя Сина Божого в тілі, що стало цілющим для гріхів людських, налякало всіх: і людей, і демонів: одних – запевнивши в пощаді їхнього єства, як вступив у єднання з Богом, а інших – змусивши відмовитися від зловмисності проти цього єства, як зроблено. Але тебе і це все ж таки не пом'якшило, не привело в страх, не навчило цнотливості. Тому, якщо ти людина, то нехай зрозуміє тебе перше пришестя, а якщо демон, - то нехай навчить друге - не вживати в зло прекрасної природи своєї, вдаючись до пристрастей. Бо постанеш на Суд дати звіт у всьому цьому і за довготривале непритомність зазнати тривалої відповідальності. Лікарська наука, за висловом Демокріта, виліковує тілесні хвороби, а мудрість звільняє від пристрастей душу. Оскільки ж ти долучився до тієї й іншої, то вживай одну в справу для інших, лікуючи їхні тілесні страждання, а за допомогою іншої зціли самого себе, придбавши здоров'я, якого не вистачає тобі, і без якого не будеш насправді ні чудовим лікарем, ні мудрецем. 438. Читець Тимофію. Про те, чому в книзі Левіт за новонароджених немовлят закон постановив приносити дві горлиці або два пташеня голубини (Лев.12:8) Закон наказував, щоб новонароджені єврейські немовлята чоловічої статі, будучи перед Богом, приносили в дар дві горлиці або два пташеня голубини, під образом цих добротолюбних і незлобивих птахів даючи розуміти простоту і м'якосердість немовлят і навчаючи, що подібним очищається. Немовлят Писання в іншому місці називає і агнцями, тому що тих, що віддаються шаленству, зрікаються своєї природи і ображають її воно уподібнило козлищам. 439. Феону. Про те, як треба розуміти сказане в першій книзі Царств: покаяться, бо помазав Саула в царя (1Цар.15:11) Зухвалість людей безбожних, не займаючись чим должно і вправляються в поганому, нічого Божественного не залишає ображеним. Тому, так як і нині запропоноване тобі питання є твором їхньої безплідності, то, залишивши це, вислухай істину. Сказане: покаявся, бо помазав Саула в царя, - не є наклеп на Боже пророкування і показує не Боже незнання (не буде цього!), але надлишок Божого милосердя і людинолюбства. Бо Євреї, випитавши собі царя і відкинувшись Бога, гідні були покарання, втім, не такого, якого піддав їх Саул, ставши царем; то Бог виявляє жаль і про Євреїв, як зазнали тяжких лих, і за Саула, як той, що став для них тяжким. Тому вина падає на їхнє свавілля, а не на людинолюбство Того, хто виконав прохання. Як діти, які навчаються першим початкам писемності, уважно дивляться, як наставник водить писалом, охоче і з слухняністю приймаючи зроблені ним накреслення, так і вивчають Божественне повинні слідувати за вчителями з дитячою простотою і згодою, що не вагається. Бо, говорить Господь, сховане це від мудрих і розумних, і відкрите немовлям (Мф.11: 25). Закон Божий вимагає, щоб ми, співім'я мій, були досконалі, однак не інакше досягнувши досконалості, як при поступовому сходження і успіху, будучи спочатку напоювані молоком, як новонароджені немовлята, і про нього зростаючи на спасіння (1Пет.2:2). 442. Йому ж. Про те, що означає: не діти будьте уми (1Кор.14:20) І в тому, що сказано тобою, знаходжу підтвердження написаного тобі раніше: не діти будьте розуми, - тому що всепремудрий Павло наказав злобою дитинствувати, уми ж бути досконалими. Бо неможливо, зовсім неможливо, не очистившись від гріха і не дійшовши до дитячої чистоти, або вдосконалитися розумом, або прийти в чоловіка досконала (Еф.4: 13), робителя несоромна (2Тим.2:15). 443. Йому ж. Коли бех немовля, як немовля мудрствах (1Кор.13:11) Сказане богомудрим Павлом: як немовля дієсловах, як немовля мудрствах, - написано їм про життя за законом, під час якого, кажучи, як немовля, зберігав він цей немовлям закон і, мудруючи, як немовля, гнало євангельське вчення, захищає. Коли ж, – каже він, – бих чоловік, відкинув немовля, і закону не відкидаючи, і оголошуючи євангельським словом. Сам великий Апостол, що найбільше попрацював (1Кор.15:10), в точності виконував закон, нехай навчить тебе, що в ньому ведення навчання Божого було дитяче, як би приховане покровом і неясно вбачається, бо говорить, що покров мав закон прийдешніх благ, а не сам образ речей. і який вказували прообразования. 445. Йому ж. Кого і чому напоює Павло млеком, як немовлят (1Кор.3:2)? Запитуєш: якщо закон, як даний немовлятам, є дещо немовля, то чому ж і первісне вчення про Христа знову є дитинство, за словом Апостола: млеком ви напоїли, а не брашном: бо не у можете? Отже, слухай: Євангельське слово, прийнявши від закону немовлят, не маючи можливості викладати їм чисте і вседосконале знання, у всій повноті показати істину, що відкриваються в ньому, переважаючих розум таємниць. Як, наприклад, тим, хто представляє в Бозі та Іпостась так само, як і Сутність, єдиною, показати, що Сутність Божа перебуває в Одиниці, але відкривається в Трійці, знову користується законом для затвердження і переконання тих, хто навчається, із закону представляючи свідоцтва про досконалі догми. Так Павло напоює моліком новонароджених людей Господніх, мудро навчаючи їх досконалості дитиною закону. 446. Паладію. Про злослів'я Якщо спостерігаєш піст у стравах, то навіщо допускаєш м'ясоїдіння в лихослів'ї? Бо краще пересичуватися наїдками, аніж поганити себе лихослів'ям. А якщо від страв утримуєшся, але зневажиш себе лихослів'ям, то уподібнюєшся людині, яка недовго молиться, а більшу частину часу богохуляє. 447. Антіоху. Про те, що хрестив каженика (євнуха) і оголосив Симона не Апостол Пилип з числа дванадцяти, але один із семи, обраних зі Стефаном, і що вирішувати запропоновані питання та здивування належить чоловікам священним Взаємні суперечки і здивування, що виводили з розуму, повинно було представляти на вирішення всім тим, які присвячені Господу Богу нашому і поставлені на служіння Церкві, але не шукати собі самим захисту на стороні. Оскільки ж шанують богом черево (Флп.3:19), заради яких і шановане Боже ім'я хулиться (Рим.2:24), мають на увазі одне те, чим їм жити, і ту Церкву визнають святішою, в якій щедріше їх приймають, а про те, що вище на те, не ; то знай, досточудний, що сказане доблесним Єронімом істинно і має доказ у Божественному Писанні. Бо не апостол Пилип, що зараховується до дванадцяти, а один із семи, вибраних для піклування про вдовиць разом із Стефаном, доблесним архістратигом доброчесних мучеників, і євнуха хрестив, і оголосив Симона. Оскільки свідчення про цей предмет вимагаєш і з Писання, то слухай, що вседоблесний Лука написав у Діях: за умертвінням Стефана, було гоніння велике на Церкву єрусалимську: всі ж розсіювалися по країнах юдейських і самарійських, крім Апостол (Діян.8). З цього видно, що Апостол Пилип з іншими апостолами залишався в Єрусалимі. Якщо допитливо досліджуєш ти Писання, то знайдеш у них й інші свідчення, які пояснюють тобі те, що ми розглядаємо. Коли в Єрусалимі залишилися одні Апостоли, усі інші учні розсіялися в різні місця, тоді серед тих, що розсіялися, був і цей Пилип (ст.4–5), який оголосивши Симона в Самарії і за Божим наказом хрестивши євнуха, захоплений Духом Господнім, знайшовся в Аз. Кесарію, на свою батьківщину, бо, сумуючи за Стефаном, а може, боявшись, як би не потерпіти чогось подібного, повертався додому. Оскільки ти хочеш мати багато доказів, то ось ще нове. Філіп хрестив навчених ним у Самарії. Апостоли ж Петро та Іван, прийшовши до них з Єрусалиму, дали їм благодать Святого Духа. А якщо хрестив був один із Апостолів, то сам мав право дати їм Духа. Але Пилип лише хрестив, як учень, благодать ж повідомляють Апостоли, яким дано було право такого давання. 451. Єпископу Леонтію. Про мужність Не завжди треба, дивовижний, поступатися вітрам, але має іноді ставити туру прямо проти бурі і відбивати прираження вітрів, щоб вихори, що посилилися, не зірвали у нас годував і не довели туру до неминучого руйнування на дрібні частини. Тому протистань тому, що нині веде тебе в сум'яття хвилювання (хоча зловтішною лагідністю, як у пристань, закликає воно в свою зловмисність), щоб воно не оволоділо і кораблем, і тягарем твоїм, не викинуло тебе на безпритульний берег, у якого потрапили туди терплять. 452. Йому ж. На сказане Єзекією: Нехай буде мир за днів моїх (4Цар.20:19) Нехай буде мир за днів моїх, – сказав боголюбний Єзекія, і ворогам не поступаючись, і не ухиляючись від їхнього посольства. Навпаки, Богу приніс він молитву і в ній шукав подолання ворогам, при самих своїх успіхах даючи бачити, що, набувши дорогоцінного світу, побажав би завжди мати той, чому і здобув перемогу рукою Ангела, не піддаючи себе стрілам ворожим і не роблячи нападів, але пильнуючи перед Богом у Богові. 453. Феодосію. Коли Яків боровся, яке ім'я назвав Себе боровся? Природа Божа не називається. А Яків запитував про ім'я Того, Хто з ним боровся і дотиком до жили стегна навчав зміцнюватися проти пристрастей. І сказано йому: вську питаєш ім'я Мого (Бут.32:29)? Не закону і не до закону тим, хто живе, можна дізнатися це. Але в пізніший час, коли прийде виконання часів і помножаться гріхи людські, влюдившись, назвуся Ісусом, що означає Спаситель, тому що для спасіння грішних зроблю це домобудування. Не хибне тільки, судина Божа, але й справжнє звинувачення, якщо тільки зроблено батькові, як Хамом, породить йому загибель наругу батьківської честі. Очистивши себе від цього і прикривши ганьбу захвату, Сіме, Яфете, а також і ти, їхній сподвижник і співспадкоємець, справедливо сподобитеся єдиного і того ж благословення. 455. Сіммаху. Про неуважність Що набувається рідко, як дорогоцінне, зберігається насилу, як збуджує проти себе зловмисності, а служить при цьому до того ж вживання з дешевим і малоцінним, все те слід усувати не тільки від придбання, а й від зору християн, як перешкоджаюче благодійності бідним і утрудняюче спасіння для тих, хто утруднює спасіння. 456. Діякону Палладію. На слова: не козлогласування та пияцтва (Рим.13:13) Козлогласування, люб'язний, є чарівна сопілка, що при довготривалому вживанні вина збуджує хтивість, бенкет звертає в потворне видовище, якимись кімвалами і спокусливими органами рознеживає бенкетуючих. Про нього, як сам знаєш, написано, що що беруть участь у ньому будуть поставлені поза царства (Гал.5:21). 457. Йому ж. Як розуміти слова: хваліть Його в трубному голосі (Пс.150:3), і про яку музику згадує Писання? Якщо домагаєшся роз'яснити собі поняття про цю згадану в Писанні музику, то треба розуміти про неї так: хвалите Господа в голосі трубному - тобто, в пам'яті про воскресіння, яке, як написано, буде за трубним звуком (1Кор.15:52). Хваліть Його в псалтирі та гуслях, тобто – язиком і устами, коли, як би брязкало якесь, вдаряє в нас Дух. Хваліть Його в тимпані та обличчі, тобто – в тілі та в душі, від якої, подібно до ликів, сягають прохання до Бога. Хваліть Його в струнах і органі, тобто – в серці і в нутрощі, що пророк і назвав органом. Хваліть Його в кимвалех доброгласних, тобто – вустами, якими псалмоспів приводиться в струнку солодкозвучність. 458. Феофілу. Про те, що євангельське вчення не суперечить старозавітному законоположенню Не суперечливе щось із заповіддю закону і не чуже їй викладало нам євангельське законоположення. Бо закон карав за вчинення і наслідок гріха, а Євангеліє заборонило початок зла – побажання, як готовність до вчинення гріха, винищення якої не має вже місця приведення його в дію. 459. Фірасію. На вислів: блаженний, що не поповзне язиком і не вразися сумом гріха (Сир.14:1) На запитання любові твоєї можна відповідати таке: блаженний, що не поповзне мовою своєю, тобто блаженний той, хто не оскверняв мови сором'язливими промовами і образливим словом не став для інших винуватцем спокуси. Не вразившись жалобою гріха, або розкаявся в тому, що вимовив нескромного і соромного, або нікого не засмутив образливими промовами і не мав потреби журитися про вимову оних. Бо намір на землі кращий, ніж від мови (Сир.20:18), тобто багато хто, впавши, повставали, а сказавши слово, гинули. Епікур, цей пастир стада твого, злочестиво стверджував, що все сталося ненароком і потім звернеться в ніщо, як не існувало. Але Христос, Творець, Отець, Бог і Спаситель усіх обіцяв прийти у славі (Мф.25:31) і віддати якомусь пропорційно з тим, як він чинив (Ап.22:12). Тому, якщо Христос більше Епікура гідний довіри, то твоєму серцю, що не знає скорботи, має подумати про те, як би не бути попередженим у своєму недбалості і не стягнути покаяння тоді, коли йому не буде місця. Любов до вбрання, різнобарвність каменів, золота при них оправа, завиті кучері, підфарбовування очей, підроблена краса і всякі в цьому хитрощі, якими стурбовані ти, ображають скромність у задоволенні потреб, виражають шаленство пристрастей. Тому, якщо ти забув ці обітниці, то пишу тобі в нагадування; а якщо, як людина, розпустився, то протверезись швидше. Бо не обіцяти дару Богові – безбідне діло, а дати обітницю і відмовитися від виконання – гідно засудження. Бог завжди сприяє твоїм намірам. Але тепер, що вирушає у Фракію і в цю твердиню сум'яття, маєш ти потребу в прихильності Кесаря, якого найбільшою мірою домагається собі Андрогін. І ти, як повалений серед левів, у здивуванні своєму набуди собі допомоги у молитві. Не подрімає ж, знаю це, бережи тя (Пс.120: 3), але членівні лукавства зруйнує (Пс.57: 7) і поверне тя здорова (Бут.28: 21) в землю здобуття твого (Нав.22: 4). Дуже засмучує мене, що чую про тебе, ніби не змагаєш батьківській цнотливості, але наражаєшся на чужу вам ганьбу, позбавивши обличчя свого природного кольору величності і перетворивши на щось більше подібне до обличчя жіночого. А це не що інше означає, як докоряти Творцю. Бо, якщо відмовляєшся від честі, що найдовше надається повноліттю, то показуєш цим, що вперто намагаєшся бути краще неповнолітнім і маєш намір не чоловіком стати, але бути і здаватися якимось сумнівним скопцем. Якщо судити з наміру, блуд, мабуть, не те саме, що перелюб, і більше шаленства, коли людина займається пожадливістю до шлюбного ярмо, що носить на собі. Але й блуд, що розглядається сам у собі, нерідко виявляється перелюбом, тому що іноді і заміжня розпуснює в непотрібному будинку. А з іншими, до шаленства блуду, траплялося і гірше; бо нерідко вони мали спілкування з однокровними, народженими незаконно, а інші навіть зі своїми доньками, яких самі прижили блудно: і люб'язне захоплення стало для них безоднею перської загибелі. Говорять інші, ніби до того простір ти своє обжерливість, що залишки приготованих тобі їжі складають достатній запас для іншого столу і навіть для бенкетного частування. Тому доводиться мені проливати гарячі сльози про те, що, як сам ти йдеш проти Бога країною і опиняєшся противником Його законів, так і Він піде проти тебе в люті країною (Лев.26:23.24). Як у джерелах вода, коли її черпають, виточується рясніша й піднімається до більшої колишньої висоти, і як соски матюки не збідніють, поки що харчований ними не змужніє стільки, щоб міг вживати тверду їжу, так і невичерпне багатство не применшується, і сосець благодійний піддається виснаженню чи збідненню, доки зведе їх у справжню досконалість. Божественне і безпримесне Природа для виправлення нашого запропонувало в письменах приклади будь-яких покарань, які справедливо накладали за гріхопадіння, щоб зі страху понести рівне покарання уникали ми спілкування в гріховних справах. Тому, якщо налякають нас покарання, то нехай збережеться повага до догматів. 468. Монаху Оріону. Про чернече життя Для того, щоб бути чеснотним, недостатньо подвижництва, але при подвижництві треба бути скромним. Бо якщо, проходячи подвиг лагідності, ми перериваємо цей бунтівним станом духу, то це не інше що означає, як бажати урятувати порятунок і не хотіти робити того, що сприяє спасінню. 469. Ієраксу. Що пророк називає благами землі (Іс.1:19)? Благами землі називає Писання тутешні блага, запозичуючи це ім'я від благ майбутніх, тому що Бог всепремудро навчає неміч нашу і через чуттєве керує до умопостигаемого. Будь-яку рукоробну роботу, навіть корисну і службову для підтримки життя, вважаєш ти для себе образливою. А Піттак Мітіленський, хоч був і цар, сам своїми руками працював на млині, працюючи невтомно і готуючи потрібне в їжу. Слуг вживати єдино на те, що могли б ми зробити і самі, тому що вони такі ж люди, як і ми: тільки упереджена думка або випадок війни, або сила зброї зробили їх нашою власністю. А за природою і за вірою, і на майбутньому Суд усі ми єдині. 472. Феону. Про те, що прогнівляючі Бога після явлення благодаті понесуть більше покарання, ніж грішники. Тому, що й до закону ті, хто відкидав відання Бога, не знайдуть собі вибачення в тому, ніби не були навчені цьому закону, – навчає тебе цього премудрий Павло, сказавши, що невидима Божа від створення світу творами мислена видима сутність (Рим.1:20). А якщо й вони не отримають прощення, то яке ж вибачення матимуть нині грішники проти Бога? 473. Діякону Палладію. На слова: і видихом славу Його, славу як Єдинородного (Ін.1:14) Якщо люди неробні знаком применшення Сина Божого шанують сказане про нього Євангелістом: славу, як Єдинородного від Отця, то нехай визнають, що принижується і благость Божа, коли говорить Давид: якщо благ Бог Ізраїлів (Пс.72:1). Якщо ж у Давида для посилення промови сказано: якщо благ (ὡς ἀγαϑός), то й у Євангеліста на підтвердження та уподібнення написано: яко Єдинородного (ὡς μονογενοῦς). 474. Початковим ченцям. Про пихатість Якщо подвизаєтесь законно, то не надмійтеся тим, що постите. Якщо ж називаєтесь цим, то краще їжте м'ясо. 475. Диякону Павлу. Про милостиню Козія шкіра, якою прикритий коханий Симон, дає знати про його наготу. А оскільки він вирушає до Єгипту, то потрібний йому одяг. Тому уявляю його тобі; Закон же Хрестителів вимагає в тебе ризи, говорячи: Маючи дві ризи, нехай подасть тому, хто не має (Лк.3:11). Якщо ж, через твій надлишок, треба змінити цей вислів, то скажемо: маючи дванадцять риз, нехай подасть не має жодному. 476. Пресвитеру Афанасію. Про віру У міркуванні Бога не може бути питання: як? Єдине Його бажання є вже чудовою справою. 477. Діякону Євтонію. На слова: ті, що існують у тілі, Богові догодити не можуть (Рим.8:8) Найменування плоті у Божественному Писанні вживається у двоякому значенні: іноді у значенні самого єства плоті, інколи ж у значенні її мудрування і розбещення. Ось приклад першого значення: дух плоті і кістки не мати, бо Мене бачите заможна (Лк.24:39). І ось приклад другого: бо плоть і кров царства Божого наслідити не можуть (1Кор.15:50). Тому, хто має намір виправити її розтління і мудрість, той гасить у собі розпалення плоті і догоджає Богові, ще перебуваючи в тілі, і з тілом, як безтілесний, успадковує царство Його. Що Господь за тілом народився від насіння Давидового, про це ясно говорять богомудрі Матвій, Павло та Давид. Один пише: книга спорідненості Ісуса Христа, Сина Давидова (Мф.1: 1); а інший оголошує: яви, бо від Юдового племени Господь наш засіяв по тілу (Євр.7:14); А Давид сказав: Єдиною кляхся про Святого Мого, якщо Давидові збрешу: Насіння його на віки перебуває, і престол Його як сонце передо Мною: і свідок на небесах вірний (Пс.88:36–38), означаючи цим вознесіння Господа на небо з тілом, яке, як неодноразове. Як вино, що вливається понад ситість, наповнює собою всі отвори, порожнини і оболонки почуття і розумність перетворює на безумство, так і роздратування, виходячи зі свого свого чину, наводить розум на захват, роблячи думку шаленою і безчинними вчинками порушуючи чин тверезості. Тож утримуватимемося від того й іншого, ні питтям вина, ні дратівливістю не осаджуючи твердині розуму. Навіщо поспішаєш образити того, кого ти повинен був більше полюбити, як того, хто відкрив спільну про тебе думку? Бо розбіжності нерідко виправляли проникливих людей, спонукавши їх вилікувати образливі вчинки. Тому, якщо шануєш образою чутну тобою, на ділі збережи себе не ображеним. Бо, якщо діла твої стануть кращими, не буде й лихослів'я. Якщо читання цієї книги принесло тобі якусь користь, то покажи це у своїх справах. Якщо ж лишаєшся при тому, що засуджує книга, то тим самим виявляєшся засуджує її. А після цього, звичайно, не скажемо і ми нічого тобі в листі і, якщо попросиш ще книги, не надішлемо, поки не побачимо плоду від колишньої. Говорять інші, що ти ведеш натовпи по пустелі, зі зброєю ходиш серед народу і уявляєш про себе, ніби уподібнюєшся Давидові, в цьому самому докоряючи всіх несамовито. Але знай, жалюгідний і божевільний, що великий Давид, що покривається Божим наглядом, утікав від підступів Саулових; коли благодійництво, то був відкинутий; коли для сусідів своїх здавався і був акі стіна, як засвідчили про нього раби Навалови (1Цар.25:16). Ти ж не тільки неприязний до сусідів і нелюдський до них, але намагаєшся влаштовувати підступи та далеким. Тому дивися, щоб не виправив тебе якийсь зверху посланий бич, якщо не зміниш негідного і злого свого серця. 483. Синесію. Про Каппадокіяни Знову Каппадокіянин, як стало нам відомо, домагається собі жалюгідного начальства, щоб подвійно керувати над нами Каппадокіянин, до вродженого людиноненависництва долучивши і зле владарювання. Але інші повідомляють добрі звістки, саме, що хоче він керувати своїми одноплемінниками. О, якби зволів на це Бог, щоб віддав він пристойну нагороду своїй годувальниці за те молоко, яке смоктав у неї, напоївши її отрутою, можливо, всмоктаним із цим молоком! Розорювач наших громадян, Каппадокіянин знову домагається собі нині начальства при дворі. Тому твоя справа (оскільки дана тобі сила від Бога) перешкодити цьому, зажадати у нього звіту в колишніх злодіяннях, заслати ж у цю далеку, що породила його країну, щоб одноплемінники цього раба навчилися на собі самих виснажувати лукавство його, не викидаючи за межі своєї землі до зросту. Калхидонянам, які менш злі, закон забороняє обіймати начальницькі посади. А Каппадокіян, найсильніших у лукавстві, закон не усуває від начальства. Тому, як і хочеш ти надати всім благодіяння, і маєш силу виконати своє бажання, то або зміни закон, забороняючи це Каппадокіянам більше Калхідонянам, або до останніх долучи і перших. Якщо ж, що ймовірно, за гроші купують начальницькі посади (а в такому разі, коли купує і варвар який, не забороняється йому, якщо тільки дав гроші), то нехай начальствують над одними Каппадокіянами, як гідними того, щоб їх пов'язувати їх власними ланцюгами. Маєш тут, пане, Гігантія, який думає, що колишнє забуте, і замишляє знову покласти на себе начальницьку посаду. Тому, тому що він змусив тут випробувати багато поганого, для виправлення чого потрібна ваша чистота, а для дізнання зробленого ним, будучи оточені багатьма турботами, не маєте ви потреби в довгих промовах, то скажу коротко: він - Каппадокіянин, керував як Каппадокіянин, і нехай від вас не отримає більше того, Злочестивий Гігантій, який на бідних хліборобів звів лицемірний наклеп, ніби викрадені ними якісь податки і данини, і збільшив Августів оклад, хоча був він вже для них дуже обтяжливий, зробив його ще більш обтяжливим, переконавши заздалегідь Державного вислухати його, як ревнив, знову йде до Фракії, домагаючись одержати там начальство. Але знаєш, скільки багатьох змусив він рятуватися втечею, коли робив перепис, і скільки багато батьківську свободу проміняли на те, щоб взятися за лопату і заступ. Подбай же, щоб не дісталася йому в руки влада начальника і не зробив він Каппадокіянами всіх, кому для підтримки життя немає інших способів, крім рабства та праці землеробства. 488. Схоластику Феодора. До учнів Кожен садівник і землероб несе труди в добрій надії, тому що полегшує їхнє очікування плодів. Так і ми попрацювали, викладаючи вчення, а ти покажи твори нашого діяння. 489. Руфіну, начальнику преторіанської варти. Про Каппадокіяни Єгиптян за жорстокість закон усуває від начальницьких посад, а Каппадокіян, які гірші за них, – ні. Тому, оскільки ми, маючи у себе градоначальником Каппадокіянина, у багатьох випадках випробували, який цей наклепливий народ, а ви маєте згоду царя на все, що вам завгодно; то приєднайте до Єгиптян і Каппадокіян, щоб Каппадокіянин ніколи не начальствовал над іншою країною, крім однієї своєї, тому що Каппадокіянам пристойно напоюватися один від одного вітчизняною гіркотою. І ти, священний голова, відчув на собі бич Каппадокіянина, коли мешкав у цьому місті. І тобі, з чим і вітаю тебе, відомі стали суєтні та страшні клятви цих нечистих вуст, з їхньою медовою та надмірною насолодою, а також таємні кожному на всіх доноси, жорстокі та святотатні грабунки, новий перепис, корисливе ревнення про Бога і жебраків, зловмисників, зловмисників він був обкладений, поперемінні в'язниці, в яких перебував, доки тягли до двору, тамтешні катування і нагота, які для свого виправлення зазнав він від Бога. Але оскільки, забувши про все це, як стало нам відомо, знову хоче він керувати, то не допускай до цього, перешкоджаючи, скільки є в тебе сил. Цим виявиш милість і собі, і місту, і йому самому, а саме: собі набудеш слави, місту принесеш спокій, а йому те, що не згрішить багато і потім не потерпить ще більше. 491. Діякону Євтонію. Про титл, покладений на Владичному Хресті (Ін.19:19) Написом на дошку, яку Пилат прибив над Господнім головою, виповнилося слово Господа, що сказав: коли буду піднесений, вся притягну до Себе (Ів.12:32). Тому читане в цьому написі давало бачити, що рятівне страждання скоєно не за одну Юдею, а й за всяку еллінську та варварську країну. Знай, достовірний, що суд без милості не сотворив милості (Як.2:13), - не з чужих тільки дарів, яких позбавляєш ти жебраків, але і з власних, якими ти повинен ділитися добровільно. Що пишається земля та попіл (Сир.10:9)? Чим височіє тління? Чому багато про себе думає і звеличується тінь? Чим надмує тебе мрійлива влада? Як не звернеш уваги на тих, хто закінчує життя соромно? Як не поревнуєш тим, хто провів її з користю? Але швидкоплинне владарювання шануєш як би нескінченною владою. Від цього лікує тебе коло часу, що обертається, привівши до швидкого кінця твоє начальство і поклавши кінець твоєї гарячості. 494. Читець Тимофію. Про вогняні мови у книзі Дій Як закон на початку свого мав потребу в страху, який би спонукав слухачів до збереження заповідей, і Бог віщав з середовища вогню, так і після воскресіння Владики і Спасителя нашого Дух Святий дано був Апостолам у вогні і попередньому бурхливому диханні, щоб в обох Завітах пізнавав був Єдиний Бог, хоч і велике; тому що перший задовольнявся приписами проосвітніми, а останній засяяв істиною речей і догматів. 495. Синодію. Про вино та пияцтво Вино радує серце людини (Пс.103: 15), вживане помірно в потребу тілу. Вживане ж понад потребу називається блудним, докірливим і непотрібним. Бо невинне вино, докорено ж пияцтво (Прип.20:1); і не впивайтеся вином, а в ньому є розпуста (Еф.5:18), – говорить Божественне Писання. Та й сама природа, обурена непоміркованістю, стає вчителькою доброї поведінки. Ні, не за розумом ревнощі твоя, друже, і не за законами Господніми виганяєш інших із церкви, стоячи, як говориш ти, за Господа. Господь виганяв богопродавців, які звернули храм у торжище. А ти з шаленством гониш благочесно шануючих Бога, навчаючи якогось злиття і розтворення, і перетворення Бога Слова на плоть або Боже єство змінюючи в плоть і кістки, або заперечуючи дійсність плоті. А тому наслідуєш ти не Господа, а воєводу церковному, що виганяє Апостолів і забороняє проповідувати благочестя (Дії 4:1 і слід.). 497. Кирилу. На слова: камінь, його ж нехлюпаючи ті, хто тримає (Пс.117:22) Як наріжний якийсь камінь робиться зв'язком двох стін, приводячи ту й іншу в нерозривне єднання, так і домобудівництво Владики нашого в тілі, згуртувавши два народи у всесвіті і поєднавши їх в одне тіло і в один дух, бути в основу, зберігши непорушність цього єднання. 498. Феону. Про ченця, який любить пишність Змагайся від бідності Єлисея, задовольняючись світлицею і свічником (4Цар.4:10), що давало розуміти піднесену і освічену діяльність Єлисея, але не перекручуй справжнього діяння, пристрашаючись до величних споруд, подібно до Фараона, і роблячи упередженими до них. 499. Архію. На македониян, чи духоборців Якщо Господь виконав Свою обітницю, після небагатьох днів після піднесення Свого вдягнувши учнів силою згори (Лк.24:49), і закон Духа життя про Христа Ісуса звільнив нас їсти від закону гріховного і смерті (Рим.8:2), то суєтно зла та сатана склав байку, ніби для тих, хто повірив йому, буде щось більше цього посвяти. 500. Йому ж. На македоніян чи духоборців Божественний і гідний Дух зійшов на священних учнів Христа в десятий день після вознесіння і в п'ятдесятий після воскресіння, як сповістив Господь під час сходження на небеса, обіцявши вчинити це не по багатьох днях (Дії 1:5), і богомудрий Лука. Але злочестивий Монтан, після багатьох років, став хибно стверджувати, що це не було скоєно, наклеп, ніби і Господь сказав неправду, і учні обдурилися у виконанні обітниці, замість них деякі деякі прийняли сповіщене не по праву, і коли одні боролися з небезпеками, тоді інші користувалися небезпеками, тоді інші користувалися небезпекою. Але яким же Духом учні Христові творили чудеса чи навчали язичників благочестю? 501. Пресвитеру Феогносту (2, 1) 21 . Що означає сказане: священиці, говоріть у серці Єрусалиму (Іс.40:2)? Наставники, які намагаються вести життя, пристойне вчителям, не тільки дотримуються не докорів, але й прикрашаються і божественними перевагами. Бо перше вимагається від всякого, а останнє – від тих, що досягли верху чесноти, які, якщо й нічого не говорять, самим безмовністю, що голосно волає слова, утворюють учнів, не слух їх насолоджуючи, але просвічуючи душі. Ті, хто вважає, що від вчителя не вимагається нічого, крім слів, турбують слух і справляють сміх; а сяючі справами, хоч і в мовчанні подвизаються, наставляють душі тих, що дивляться на них. Це й означають слова, яких сенс домагався ти дізнатися: священиці, говоріть у серці Єрусалиму. Бо багато таких, які набридають словами, але мало таких, які наставляли б справами і яким би найбільше належало священствувати. 502. Пресвитеру Євстафію (2, 2) Якщо єство людське і давнину мало в собі насіння добротолюбства (чому інше, обробивши їх, прославилося, а інше, вбивши їх у собі, покарано); То невже ти думаєш, що нині, коли єство це приведене в кращий устрій, увінчане тисячами обдарувань і зроблено більш підручним чесноти, насіння це не залишилося в ньому неушкодженим і немає потреби в людях, які б скористалися ними? Бо не треба думати, що, коли єство наше прийняло інші дари, у той час позбавлено благ колишніх. Набагато ймовірніше, що справжньою благодаттю, як дано йому і те, чого раніше не було, так і не відібрано в нього те, що було раніше. Навпаки, думаю, багато хто терпить те саме, що й недбайливі мореплавці, які, коли можна було користуватися попутним вітром, залишалися в пристані і проводили час у питних будинках, а потім скаржаться на погоду, ніби вона не дала їм вчасно вітрів, і яким інший справедливо скаже: «Безпечніше, не користувалися часом! Від Божественного Промислу залежить допомогти плавцям, а справ нехай вимагає кожен сам від себе». Тому й ми, знаючи, що Божественною правицею дано єство прагнення до чесноти, принесемо від себе праці. Бо таким чином буде досягнуто щасливого кінця. 503. Читець Тимофію (2, 3). Про те, як Премудрість розчинила чашу свою Премудрість Божа, о люблячий, розчинила чашу словес, тобто Божественні Писання – не медом, не млеком, не вином, але повчанням і любомудрістю наповнену і божественними даруваннями прикрашену чашу, яка вкушає з неї збуджує до чесноти та благочестя, внушаться чашу містить у собі не хитрощі, не лжедумства, не якісь недоречні 22 і досвідом непідтверджені мудрування про природослов'я, але діяння чоловіків найзнаменитіших і славних, уподібнюючись яким у справах і словах, набудеш красу чесноти. Не промовчала ж вона про життя і про покарання занепалих, щоб, дізнавшись це, якщо захочеш, ти змагався доброму і уникав поганого. Тому, що корисно для нашої любомудрості, зібравши, як бджола, у язичницької вченості (бо, якщо говорити правду, і язичники багато любомудрували про доброчесність), все інше відклади в бік (особливо ж прийміть, що філософи вели між собою наробив багато на шуму лайка: Ар Аристотеля), присвяти себе на все життя Божественним дієсловам. У такому разі, користуючись тим і іншим, будеш важливим придбанням і для себе, і для всіх. А оскільки бажано тобі знати, що означає сказане: премудрість розчини своє вино (Прит.9:1.2), і чому не запропонувала його не розчиненим, то з небагатьох навчися багато чому. Божественні і преприродні настанови вона розчинила плотськими словами і прикладами, бо інакше не могли ми їх зрозуміти. Це з'єднання Божественних понять і земних слів небезпідставно назвала розчиненням. 504. Йому ж (2, 4). Як треба розуміти сказане: імами скарб цей у убогих судинах (2Кор.4:7)? Багато чого я міг би написати на цей апостольський вислів, якби ти в своєму посланні не описав мені похвал більших, ніж я заслуговую, і ледве не змусив мене вшанувати мовчання. Тому перестань так хвалити: нерозумних доведеш цим до падіння, а розсудливих змусиш червоніти. Втім, зробивши тобі достатнє повчання, скажу коротко і про апостольський вислів. Слова ці: імами бо скарб цей у убогих судинах, здається мені, мають двоякий зміст: або, що скарб цей, тобто небесне багатство і преприродні дарування, що перевищують нашу гідність, маємо в смертному цьому тілі, справедливо названому божественним, бо він створений з землі, Писання маємо ув'язненим у низьких і простих промовах і прикладах. А що це дає розуміти Апостол, додав він на те й причину: нехай безліч сили буде Божого, а не від нас. Бо бачили, що проповідники Слова, будучи людьми невченими, невігласами і немічними (їх скрізь били і гнали), долають і перемагають, прославляли Бога, тому що сила Божа в немочі Апостолів найбільша відкривалася і просіяла, бо вони, будучи немічними, перемагали сильних. невігласами, долали мудрих. 505. Йому ж (2, 5). Про те ж Не знаєш ти, здається мені, стану Церкви в перші часи, бо, знаючи, не засумнівався б у цьому. А я, проливши гарячі сльози про те, що, маючи у себе піхви з багатством, через недбальство (говорю це про себе) втратили ми саме багатство, перейду до пояснення вказаного тобою. Апостоли, маючи тіло смертне й усякого бреіння найслабше, гнані й переслідувані, воскрешали мертвих, споруджували розслаблених, зцілювали хворих, виганяли демонів, передрікали майбутнє, виявляли присутність Святого Духа. Руці, прийме Духа Святого (Дії 8:19)? Що зрівняється з цим багатством? Що дорогоцінніше за це? Якщо хто, згуртувавши воєдино царства всієї землі, розумію царства: ассирійське, перське, македонське і римське, словом своїм зробить з них одне і прирівнить до цього багатства, то засуджу його, як нерозумну дитину, що не вміє розрізняти властивості речей. Навіть якщо уявиш у думці і щось більше, то побачиш, що багатство це ще вище. Апостоли стали співмешканцями і співтрапезниками Владики всіх, спромоглися Божественної співбесіди, удостоєні преприродних настанов, усиновлення і співдружності, були хіба що обласними правителями навколо Царя, як би зірками, що супроводжують Сонце правди, і прийняли не писання на людське, але з писання на людину. владу, якої немає і царі земні. Бо сказано їм було: коли ще зв'яжете на землі, будуть пов'язані на небесах, і коли ще дозвольте, будуть дозволені (Мт.18:18). Якщо ж уявиш в умі й ті обіцяні їм блага, то здивуєшся. А якщо хтось не повірить майбутньому, то хай за доказ прийме сьогодення. Бо Той, Хто царює на суші й морі, сходить до гробниці рибалки, лобизувати його кістки. Чи бачиш це недоторканне багатство, що лежить у мізерних судинах? Зверніть погляд і на Божественну Премудрість, розчинену в низьких словах і прикладах. Якби на Свою тільки гідність дивився Бог, а не на користь тих, хто читатиме, то вжив би слова та приклади небесні та Божественні. Навпаки, оскільки давав закон людям, які немічні і мають потребу в словах людських (у такому лише випадок могли вони зручно розуміти і те, що вище за них), то Божественні уроки розчинив простими промовами, щоб і жінка, і дитина, і найневченіший з усіх людей набували якоїсь користі і від одного слухання. Бо, перейнявшись порятунком багатьох і навіть необізнаних, Слово, за людинолюбством Законодавця розсвічене такою ясністю, нікого не позбавляє посильної користі. Не зневажало Воно і про мудріші, тому що в такій ясності, як якісь скарби, приховані вчення настільки таємничі, що наймудріші і вчені люди здивуються від глибини думок, і часто не можуть проникнути в незбагненне премудрості. 506. Пресвитеру Євстафію (2, 6). Про терпіння Хто хоче здобути блискучу перемогу, тому належить не тільки мужньо переносити образи і образи, але навіть кривдникові поступатися більше, ніж хоче він взяти, і надлишком своєї власної щедрості простиратися за межі лукавого його побажання. А якщо здається тобі дивним, то рішення на це принесемо з небес і звідти прочитаємо цей закон. Не сказав Спаситель: якщо хто вдарить у праву ланіту (Мф.5: 39), перенеси це мужньо і заспокойся (і без заповіді виконували інші, хто прославився любомудрістю і водився в житті законом уродженим); але додав наказ - підставляти ударяє і іншу ланіту охоче прийняти удар. Ось блискуча перемога! Перше хитромудро, а останнє преприродно і небесно. 507. Афанасію (2, 7). Про цнотливість Хто бачив чудову і високу всякої краси красу цнотливості і не полонився любов'ю до неї, той, на мій суд, нехай буде вписаний в число нелюбителів краси. 508. Юнії (2, 8). Про дів Не чистотою тільки тіла, про премудра, а й незворушністю духу визначає дівство богомудрий Павло. 509. Пресвитеру Йосипу (2, 9). Про чесноти Усіми силами, найкращий, слід трудитися, а не вважати достатніми подвигів уявних. 510. Подвижникам: Герімону, Анатолію, Готфію, Марону (2, 10) Оскільки життя ваше приводом до невпинних сліз для святих стало, міркуючи про те, чому ви, стверджуючи, що ви християни, ведете життя епікурейське, не залишивши жодного непотрібного діла незробленим, жодного соромного слова невимовним; то написав я вам повідомлення, щоб, змінивши образ думок, визволили ви і себе самих від сорому, від докорів, від майбутнього непідкупного Суду, і святих – від смутку за вас, Церква ж – від незабутньої плями. 511. Новопоставленому єпископу Стратигію (2, 11) Знай, вельмичесний, що протягом усього життя, особливо тепер, коли ти вступаєш у межі уявного начальства, насправді ж служіння, як справедливість вимагає, повинен ти скорочувати свої побажання, щоб не поступатися над собою перемоги нічому, у підлеглих визнаваному худим. Бо вельми соромно, бажаючи наказувати підлеглими, виявитися самому, хто не має сил управити собою. Знаєш ти, достославний, що порок має приємність згубну, а чеснота – важку і славну, бо добра слава з приємністю зрошується потом. Тому слід уникати вади, а чесноти триматися неослабно. 513. Диякону Євтонію (2, 13) Ті, хто перебувають у союзі з чеснотою, стільки ж відмінні від чужих, скільки люди – від звірів і Ангели – від людей. Справді, і по торжищу йдуть вони, як світила, які нещодавно з'явилися в темряві і глянули на себе інших. Тому, будучи одним з їх числа, зберігай це набуття. Щирі любителі чесноти і живучи в тілі виправляють міста, і, склавши з себе тіло, залишають по собі жало любові, тому що труни їх справді славні, і їхній рід поважний, і пам'ять їх вічно продовжується. Та й справедливо, бо вони придбали чесноту, до якої не може торкнутися смерть. А якби й у думці про Божество став ти згоден з нами, то, нагадавши про майбутню славу, ще більше окрилив би тебе любов'ю до чесноти. 515. Співправнику Серапіону (2, 15) Нічого неможливо зробити стільки славного у людей і стільки похвального перед Богом, як прийти в стан робити, що хочеш, а хотіти і робити завжди те, що людинолюбно. Отже, оскільки це – прийти в такий стан – дається з правом начальствувати, то розтвори з ним людинолюбство, щоб і після начальства бути славним. Якщо ж поступатимешся гніву і зловживатимеш владою, то затьмариш славу свою і залишиш у всіх думку про твоє звірство. Бо удостоювати поблажливості занепалих – справа Божественна, а немилосердно мучити все, що під ногами, – справа звіряча та зміїна. Хто ж, залишивши це, тобто наслідування Божества, захоче уподібнюватися плазунам по землі? Ніхто, якщо не знехтував він і страх Божий, і думка людей. Хоча лікар Гіппократ радив і не братися за лікування тяжко хворих, і, йому повіривши, деякі з тих, хто відмовився лікувати тебе, як абсолютно байдужого, краще ж сказати - омертвілого, сміються і з нас, що закликають тебе до покаяння, як з тих, що намагаються вбілити Ефіопа: проте ж, чуючи, що багато було з людьми що будуть і надалі, вважав я справедливим, харчуючись доброю надією, і тебе відновити і виправити. Якщо ж (чого не буде!) і обдурюся в надії, то уникну необхідності звинувачувати себе і не буду немилосердно пливуть морем, які, коли бачать, що хтось упав з корабля, опустивши вітрила, намагаються витягти його з води. І якщо не захоче сам він, щоб його врятували, ніхто не звинувачуватиме їх, як не хотіли врятувати. Отже, постарайся зникнути з глибини пороку, припини своє розпуста, подумай про короткочасність тутешнього життя і неминуче покарання там. Навіщо даремно, краще ж сказати, на зло собі гадаєш ти час? Уяви собі: душа в тебе одна, і ти осквернив її всіма мерзенними пристрастями. Звільни себе від пороку, сорому, ганьби та мук, Церква – від осквернення, жертовник – від нечистоти, що посвятив тебе – від звинувачень, нас – від смутку, а святих – від невпинних сліз. 517. Діякону Пампрепію (2, 17) Надія на Бога – непорушний стовп, який не тільки обіцяє порятунок від бід, але й не допускає бентежитися бідами, що вже спіткали. Бо хто звільнився від усього людського і підкріплює себе високим сподіванням, той не тільки набуде найшвидшого визволення від бід, але не турбується і не бентежиться бідами й осягнувшими, підкріплюючи себе сподіванням того священного якоря. Тому скористайся надією, і будеш вищий за всі біди. 518. Пресвитеру Ісидору (2, 18) Удостой покласти край справі, що стосується богочестивого Ісихія, щоб і тебе прославляли, і мені про це дуже порадувався, і йому знову проголошувати всі твої доблесті, тому що він людина, яка вміє бути вдячною. 519. Диякону Євтокію (2, 19) Відомо, що не потребувати багато в чому визнається найбільшим благом. Але визнається і те, що набагато вищий добробут – бути вищим навіть за потребу мати якусь власність. Тому дбатимемо всього більше про душу, про тіло ж – скільки потрібно, а про зовнішнє анітрохи не докладатимемо піклування. Бо таким чином і тут досягнемо найвищого блаженства, що містить у собі небесне царство. Якщо ж іншим, хто чує це, не видасться воно істинним, то істинним здається мені. А я не стільки домагаюся того, щоб слухаючим здавалося істинним те, що говорю, скільки того, щоб це (якщо не буде воно чимось неважливим) здавалося істинним мені. Не знаєш ти, здається, які веселощі доставляє життя непокоїте. І не ти один, можливо, не знаєш цього, але не знають також ті, хто вибрав з тобою однакове життя, як не скуштували ще його в усій чистоті. Тому, перестань не тільки заважати багато в чому і наклепувати, а й схвалювати наклепників. Бо має бути небезпека, що, впавши в непритомність, станеш ти поважати порок і осміювати доброчесність. 521. Єпископу Єрмогену (2, 21) Богочестя твоє, як дійшло до мого відома, сильно ганьбило нас за деяких друзів; і нібито (бо ласкаві умовляння не мали ніякої сили) мало б вплинути на єпископа Євсевія сміливішими посланнями, які навіть і проти волі його могли б його виправити. Тому (треба ж і мені виправдатися) знай, священний глава, що я вводив у дію будь-який, який тільки був можливий, спосіб лікування: і легкий, і суворий. І не залишив без вживання нічого такого, що повинно було б вигнати хворобу, але не міг цього зробити, тому що неміч виявилася сильнішою за спожиту допомогу і перейшла в стан бездушності. Тому, хоч не належить для всіх гласним говорити гідне забуття і глибокого мовчання; однак оголошу небагато з того, що було приватно до нього писано з усією свободою, щоб ти, побачивши з цього, що він знехтував усе це, перестав звинувачувати нас. Бо писав я до нього: «Писати треба було багато, але пишу зі сльозами небагато; більшу ж частину усікаю, побоюючись того, щоб не вважав ти мене багатомовним. Все місто, зображуючи явні всім діяння твої, говорить: чому продаєш висвячення? Навіщо торгуєш священством? Заради чого корчуєш Божественним? Чому осквернюєш святилище? Навіщо збираєш гроші, привласнюючи собі багатство бідних? На що в крайній старості вигадуєш нові неправди? Навіщо ти не залишаєшся начальником, але опиняєшся під начальством у пороку? Тому знай, що понесеш більше покарання, як сам робив те, що поставлено було забороняти іншим». Охоче ​​вислухав би я від тебе, чому ти ведеш непримиренну і таємну боротьбу з чеснотою? Якщо дивуєшся Епікуру і, дивлячись на нього, списуєш з нього своє життя, то навіщо вдаєш, що ти християнин? А якщо хочеш іменуватися християнином, то чому живеш епікурейським життям? 523. Диякону Євтокію (2, 23) Чиста і справжня свобода – ні в чому не мати потреби; і це, будучи вище природи людської, божественно. Друга після неї свобода – потребувати небагато, і це можливо і доступно людям. Тому постараємося досягти другої свободи, оскільки перша для нас поки що недоступна. 524. Діакону Олімпію (2, 24). На сказане: у світі скорботи будете (Ін.16:33) Відомо тобі, що труди і подвиги породжують невимовну і безперервну веселість, і що в порівнянні з величчю слави, що доставляється чеснотою, труди ці ніщо. Отже, чому ж, знаючи це, домагався ти дізнатися значення сказаного: скорботи будете в цьому світі? Бо відомо, що справжнє життя є нищечком подвигів і борінь, а вінці та нагороди надані життю майбутнього. 525. Співправнику Авсонію (2, 25) Повідомивши, що ціле місто звернулося з проханням до твоєї великодушності, не брати участь у цьому проханні вважав я непристойним для себе, який перший, а може, й один, повинен подбати про її успіх. А причина того, що місто (треба ж виправдати в цьому і його) приступило до цього нескоро, – волю начальницьких, котрі не без праці з ним погодилися. Бо від того, що правлячі надходять жорстоко і нелюдсько і правдолюбства не розчиняють людинолюбством, і місто втратило вже бажання часто звертатися з проханнями до людей, які не наслідують твоє розсудливість у тому, щоб правити законно і людинолюбно, і добровільно надавати благодіяння. І про це годі. А ти зволили прохання народу виконати. Бо, як знаємо ми те, що затриманий заради твого пишноти зазнав великих труднощів, так відомо нам і те, що може бути злагодженим, якщо буде підтриманий твоїм впливом. 526. Діякону Оріону (2, 26) Учням слід істинних вчителів любити, як батьків і боятися, як начальників, заради любові не втрачати страху, і заради страху не послаблювати любові. 527. Діякону Палладію (2, 27) Якщо любиш спасіння, то роби все, що веде до спасіння. Бо бажаючому, щоб стало щось, властиво не перешкоджати приведенню цього у виконання, але вживати всіх заходів, щоб це виконалося. 528. Пресвитеру Зосиму, Дияконам Анатолію та Марону (2, 28) Якщо любителям чесноти пристойно бути скромними (це прикрашає і робить видними та інші переваги), то явно, що грішникам пристойно упокорюватися. Та й навіщо думати їм про себе високо, тут піддаючись осміянню та сорому і там чекаючи покарання та муки? Праведні приводом до похвали мають свої успіхи, а грішникам якими справами підноситись? Тому, що зі зробленого вами не є достатнім спонуканням упокорити і принизити вашу про себе думку? Стільки, кажуть, у вас гріхів, що немає в народі людини, яка б не знала їх. Так вони голосні та збуджують сміх по всьому місту. А якщо, так роблячи, високо про себе думаєте і озброюєтеся на чесних людей, хитромучи думати їм перешкоди на шляху чесноти, то дивіться, чим скінчиться це зло. Бо якщо й фарисею, що прикрашався чеснотою (Писання зображує його не брехуном, а зарозумілим), пошкодило те, що високо він думав про свої заслуги, то вам, які не митареві уподібнилися, але, як кажуть, і його гірше, чи не зашкодить ви, чи не вкине вас у гріш, чи не вкине вас у грі? про себе високо? Тому протверезьтеся від такого захоплення і найбільше намагайтеся не грішити; бо в такому разі вступіть на шлях поступового успіху. А якщо, чому не вірю, зважилися ви до кінця погрязнути в гріхах, то зла не лікуйте злом, озброюючись на тих, на кого й озброюватися недозволено, і звеличуючись перед тими, перед ким менше слід звеличуватися. Ті, хто не боїться Суду, хто не хоче для себе царства, але хто спонукає себе до жорстокості і нелюдства (серед яких інші ставлять вас головними, виносячи цей вирок, саме тому, що ви це робите), повинні слушно навести собі на думку, що (як я переконуюсь у цьому, і нехай це вирішить вирок читачів) і ґрунтовно, і по розуму, а саме: якщо вони самі не вирішують терпіти щось заради Бога, треба піддаватися цьому по-іншому. Якщо вони помруть заради Бога, то будуть безсмертні й неушкоджені. Якщо вони, заради Бога, не нададуть свої гроші нужденним, то вони туди з грошима не підуть. Бог тут вимагає від них того, що вони неодмінно залишать навіть без вимоги, бо вони смертні й тлінні. Бог хоче, щоб вони добровільно робили те, що повинні робити, і через необхідність. Тому потрібно лише додати, щоб це було зроблено заради Нього, що, безперечно, має бути зроблено відповідно до природи речей. Отже, мудрі повинні самі вирішити витерпіти заради Бога те, що вони неодмінно повинні витерпіти. Бо, якщо долучиться ця рішучість, Бог прийме це за достатню послух, і винагорода перевищить працю. Якщо бажаєш царства, то чому не зневажаєш грошей? Якщо бажана тобі Божественна нагорода; то чому не перестаєш ганятися за людською нагородою? 531. Єпископу Аполлонію (2, 31) Тепер цими самими писаннями 23 , ніби початками, пригощаємо любов свою, яка захоплюється Божественною веселістю, поспішає бачити тебе і не може залишатися спокійною до майбутнього часу, якщо в цьому самому посланні не почерпне якогось втіхи і не прийде до тієї думки, що їм надається вже урочистості. Тому поспішай, якнайшвидше, своїм прибуттям доставити нам свято. 532. Єпископу Іраклію (2, 32) Чим вищими і значними справами ти розпоряджатися поставлений, тим більше належить тобі бути невсипущим і прозорливим, щоб, поповзнувшись якось у божественних справах, не понести на собі більшої провини. Бо тому, хто грішить у справах великих, і осуд необхідно буде таке саме, якою була б нагорода тому, хто дотримується служіння своє бездоганним. 533. Пресвитеру Ісхіріону (2, 33) Дуже похвалив я твоє богочестя за те, що виявив ти пошану думці батька і право вирішального голосу при визначенні, що краще, надав начальству, що отримав право. 534. Діонісію (2, 34). Про забудькуватість Не без немочі людської трапляється забудькуватість, причому трапляється вона так само, як і інші хвороби. Бо знаходить вона на душі, які втратили пам'ять, і тікає та зникає, як тільки долає її людина, вдаючись до зброї пам'яті. Отже, оскільки, коли був ти з нами, мав незабутнє пам'ятання про чесноти, а віддалившись від нас, як стало нам відомо, вдався до забудькуватості, то вважали ми необхідним вражати її стрілами послань, щоб повернути тобі зниклу пам'ять. Нехай же біжить тому стрімголов забудькуватість, щоб засяяла знову благодать пам'яті. 535. Єпископу Макарію (2, 35) Будь-який нещасний гідний милості та жалю, коли він оплакує свої лиха. Але якщо звернеться він до того, щоб звести наклеп на інших і шкодити їм, то, як знаєш ти, зникає жалість до його лих, визнається вже він гідним не жалю, а ненависті, як зло зло вживає своє лихо втручанням в чужі справи. Отже, оскільки насіння цієї пристрасті - втручатися в чужі справи - треба винищувати на початку, поки вони не прозябли, не стали нестримними і не породили небезпеки тому, хто приноситься в жертву цієї пристрасті (а обвинуваченого все хвалять за добротолюбство), то зволікати викликати до себе переконання шанованого чоловіка. Запитував ти, що означає сказане: розкують мечі своя на орала (Іс.2:4)? Думаю, краще ж сказати, переконуюсь, бачити в цьому ясне пророцтво, що кричало світу, тобто божественна проповідь про Христа приборкає лайливі країни і зброї пороку зміняться у них на корисні для життя знаряддя землеробства. 537. Коміту Єрмію (2, 37) Писав ти, що, спокушаючись життям пресвітера Зосими, вважаєш, що хрещені їм зазнають шкоди в найголовнішому і найнеобхіднішому; то справедливим вважав я якнайшвидше написати тобі у відповідь, що таємноводний у міркуванні рятівних застав не зазнає шкоди, якщо священик і поганого життя, але сам він безсумнівно (належить бути твердо впевненим у цьому) скористається цими Божественними і перевершують усяке слово життя своїми, а в будь-яке слово благодіяннями, такою ж мірою збільшиться його покарання, якою віддавалася йому честь. Бо хто, шанований священством, не робиться добрим, той справедливий гідний більшого покарання. Тому ніхто з тих, хто приймає на себе Божественне таємнодіяння, яке прийняв відкриває небеса, нехай не піклується про те, що терпить від цього шкоду в міркуванні застав спасіння; і коли сам впаде в гріх, нехай не думає в житті ієрея знайти для себе гарне виправдання. Кажу ж це не тому, що всі єреї такі, щоб не було цього! Якщо на деяких і падає цей докор, то інші йому не підлягають. І якщо деякі не мали успіхів, то не все ж позбавлені їх. Навпаки, хочу показати, що, хоча б і всі були такі, освітлюваний не терпить жодної шкоди. А якщо ти почитаєш це за людські міркування, то спробую запевнити тебе Божественним Словом. Що було мерзотніше за Валаама? Однак мова його вжита Богом для благословень. Що поганіше Кайяфи? Однак він пророкував, і благодать торкалася його мови, але не торкалася серця. Якщо ж хочеш дізнатися щось незвичайніше, то за допомогою ворона, птаха нечистого, живив Бог небожественного Іллю. Тому не сумнівайся, якщо і за допомогою якихось грішних ієреїв (бо не належить, та це й несправедливо, звинувачувати всіх) подаються Божественні та преприродні обдарування. Вкрай дивуюся, що не прикладом яким вимушений і не в надії мати собі наслідувача (не дай Бог, щоб і впав хто в таку прірву, але краще б і тобі вийти з цього згубного захвату!) засуджуєш ти ієреїв, прикрашених чеснотами і багатих на духовні успіхи, вважаючи в освоїх своїх осмисленням. Але це неможливо, неможливо, найкращий; навпаки: і від людей накликаєш на себе цим осміяння і осуд, і від Бога потерпиш багато покарань і за те, що полюбив порок, і за те, що знечестив чесноту, і за те, що осудив її вихованців, і за те, що, наругавшись над священством, образив самих боль, будучи спокушені тобою, подумали, ніби завдано шкоди запорукам спасіння. Тому, щоб позбутися тобі всіх цих лих (про що і молюся), пізнай себе самого. 539. Єпископу Аравіану (2, 39). Про те, яким має бути найкращий ієрей Тримайся тієї думки, що має тобі не тільки не підлягати докору, але й заслужити багато похвал. Бо перше властиво будь-кому, а останнє – тим, хто досяг верху чесноти. 540. Диякону Євдемону (2, 40). Про достаток малим Оскільки в нашій природі, при безлічі потреб, найбільша потреба утроби, тому що, наказуючи нам багато чого, найменше погоджується вона підкоритися розуму, то будемо утримувати самоврядність утроби розумом і невгамовне ухитримося зробити ручним. Досягнемо ж цього, якщо потребу задовольнятимемо потребам і скоротитимемо непомірність тим, що задовольнятимемося малим. 541. Зосиме (2, 41). Про Суд Те, що ти, найкращий, не поніс покарання, скінчиться не тим, що не будеш покараний, але тим, що понесеш найжорстокіше покарання, якщо не відмовишся від своїх думок, і за всі поразки, що понесені тобою, не нагородиш перемогою. 542. Граматику Офелію (2, 42) Що мова вельмишановного Іоанна, краса його думок і достаток доводів дивували – не кажу про інших (це, можливо, для багатьох і неважливо), але самого Лівання, всіма прославленого за красномовство, доказом цьому служить послання 24 , в якому говорити, але так і блаженний не тільки навіть царів, за те, що був у них такий хвалитель. Ось саме послання: «Ливаний – Іванові. Отримавши твоє багатозначне і прекрасне слово, читав його тим, які й самі творці слів, і не знайшлося з них жодного, який би сидів на місці, не вигукуючи і не робив усього властивого здивованим. Тому радий я, що, показуючи мистецтво, відоме в судах, долучаєш і доказовість, і насолоджуюсь, як тебе, здатного так хвалити, так і придбаних собі такого хвалителя, тобто і батька: що давав синам царство, і синів, що прийняли його». Ось що написав Ліван. На думку Плутарха, справжній атицизм полягає в ясності і плавності. Так, за його словами, говорили ритори. Але Горгій Леонтинський перший у цивільні промови вніс цю хворобу, полюбивши високе та алегоричне навіть на шкоду ясності. Хвороба ця, кажуть, торкнулася і чудового Платона. Тому, якщо належить (що і необхідно) повірити в цьому Плутарху, то перед усіма іншими переважає вельмишановний Іван, який засвоїв собі атичну мову і говорив з такою ясністю, яка, не знаю, чи була в когось іншого. 543. Пресвитеру Євстафію (2, 43). Про воскресіння Вчення про воскресіння тіл, сказав ти, осміяне Еллінами, як неможливе. Отже, оскільки вони відкидають Писання, треба з міркувань і ряду доказів скласти таке слово, яке мимоволі призводило б нас до ясного розуміння цього вчення. Тому, якщо вони мудрі, нехай розсудять, що говорять філософи. А філософи, стверджуючи, що тілесна сутність складається з чотирьох стихій, припускають її змінюваною, так як стихії зручно переходять одна в іншу, згустившись і по тяжкості осідаючи до низу, вогонь робиться повітрям, повітря - водою, вода - землею, і, навпаки, потоншуючи, земля робиться водою, вода стає водою. Тому, що ж неймовірного в наших словах, якщо кажемо, що це тіло, яке нині найбільше містить у собі землі, витончившись, стане ефірним і духовним? Бо стверджуємо, що воскресне воно не таким самим, але приведеним у кращий стан, і ніби в горнилі відклали всяке тління і всі недуги. Отже, якщо вони мудрі, то нехай, зваживши на це, залишать зневіру. А якщо, і зі словесними науками будучи незнайомими, і в діалектичній вправі не вправні, запитують вони, що означає це чи подібне до того, то нехай слово наше йде іншим шляхом, за допомогою прикладів вказуючи істину і невігласам. І для ясності того, про що в нас мова, вживши приклад грубіший, скажімо: як золотоносна порода, приймаючи в себе воду, робиться брудом, а якщо побуде у спілкуванні з вогнем, стане золотом, і не стане вже терпіти того, що терпіла раніше; так і тіло, вступивши в спілкування з безсмертям і нетлінням, буде непереборним і недоступним всім тим стражданням, якими зручно подолати нині. А якщо з вдячністю роздумають і про силу Того, Хто створив тіло з нічого, то не матимуть потреби в міркуваннях, подібних до сказаних. Бо Той, Хто створив те, що не існує, тим більше воскресить те, що було приведено в буття. 544. Пресвитеру Зосимі (2, 44) Якби можна було й по смерті брати з собою гроші, то, хоч і в цьому випадку не мали б вони ціни, насамперед затьмарені тамтешніми коштовностями, але, принаймні, виявилися б чимось таким, що могло б принести тобі певну тінь втіхи. Якщо ж це неможливо, але є можливість обміняти їх, витрачаючи на милостиню, найбільше ж є ця можливість у тебе, у якого немає й уявного пристойного приводу – дітей, то краще по волі зробитися тому, що буває за потребою. Але якщо неугодно тобі постачати жебраків, то чому не червонієш, викрадаючи їхнє багатство? 545. Олександру (2, 45). До подвижників, що постять надмірно Праця чесноти нехай буде пропорційна, щоб не переступив міри самий спосіб зміни. 546. Пресвитеру Афанасію (2, 46). Проти язичників Тому, хто сперечався з тобою, захищав язичництво і стверджував, що Євангеліє, всупереч стародавньому звичаю, запровадило якийсь новий спосіб життя, скажи: даєш, наймудріший, привід укладати, ніби не знаєш, що поганий звичай припиняється лише нововведенням. Для цього й прийшов сюди Господь євангелії, і ввів спосіб життя, пристойний до неба. Тому, якби наказував Він залишатися при встановленому способі життя, то не належало б вводити нового. А якщо прийшов виправити встановлене неправильно, то повинно було запровадити новий порядок справ, щоб був покладений край лукавству. Бо поки володіла ця невпорядкованість, неможливо було відбутися виправленню, стало ж необхідно, щоб Той, Хто захотів усунути і знищити погане, замість того, що володів раніше до шкоди людей, встановив те, що не було ще узаконено. Тоді, навпаки, варто було б дивуватися, якби Той, Хто прийшов сюди зробити зміну у справах, не зробив би нічого нового щодо законів. Бо і законодавцю, і раднику пристойно користуватися від того, хто пропонує, що здається йому корисним, анітрохи не беручи до уваги, якщо в запропонованих думках є щось і нове. Як гідний ненависті, хто радить непотрібне, хоча, мабуть, слід він прийнятим звичаям, так того, хто приходить з доброю порадою, справедливо буде схвалити, хоча порадить щось і невстановлене. Тому, якщо в словах Христових вбачаєш шкоду, вкажи, і поступлюсь тобі перемогою. А якщо, будучи не в змозі вказати це, тримаєшся звичаю, як чогось твердого, то, відкидаючи корисне, не прикриєш себе приводом пристойності дотримуватися узаконеного. Чи не біда ввести нове, якщо з новим приходить щось корисне. Бо не за часом визначається, що шкідливо і що не шкідливо, але тому, що в старому виявляється порок, а в новому – чеснота. А ти, здається, думаєш, що в тому, хто з юного віку проводив час у непотрібних будинках, не повинно й посівати слова про цнотливість, що людиноубивці не належить і говорити про справедливість. Якщо кожен з нас буде свої навички віддавати перевагу тому, чого вимагає борг, то завдати собі тисячі лих. 547. Читець Тимофія (2, 47). Які права первородства поступився Ісав Якову? Не просто одне право іменуватися первородним, як ти думаєш, люб'язний, поступився Ісав Якову, але гідність патріарха, що належить більше чесноти, а не старшинству. Оскільки первородному, чи старшому належали і царство, і священство, і гідність патріарха, і закон старшинства закликав первородного до начальства, але Ісав у відсутності чесноти, то поставлений він був у таку необхідність, що, справедливо, мав добровільно продати те, що відбиралося в нього і проти волі. 548. Йому ж (2, 48). Чому Рувим, будучи первородним, не удостоївся ні священства, ні царства І це саме, що сказав ти, друже, підтверджує істину писаного мною нещодавно. Рувим, оскільки зневірився на батьківське ложе, за те саме, хоч був і первородний, не удостоєний ні царства, ні священства. Але Левій, будучи третім, отримав священство; не тільки тому, що батько обіцяв присвятити десятину, а Левій, якщо рахувати від молодшого, був десятим (бо, якщо рахувати від старшого, то десятим виявився б один із народжених від рабинь), а й за святість, і за те, що на славу Божу наповнив руки кров'ю родичів. Йому та Мойсей, дивуючись, сказав у благословеннях: глаголяй батькові та матері: не бачиш тобі, і братії своє не пізно, збережи словеса Господні (Втор.33: 9). А Юда, будучи четвертим, за безсторонній суд і правий вирок (Бут.38:26) удостоївся царства. Оскільки, коли багато хто, приховуючи свої гріхи, засуджує інших, Юда виголосив вирок на себе, а ту, яку вважали любодеицею, визволив від покарання то за це справедливо удостоївся він царства, тому що священствували нащадки Левіїни, і царювали нащадки Юдині, не по жеребу отримавши це. Тому, коли деякі в пустелі походять від Рувима і вважаючи себе гідними священства, бо були нащадками первородного, повстали на посвячених, думаючи, що Мойсей з милості віддав священство їхньому братові та племінникам; тоді вражені вони були з неба громами та блискавками; і покарання це підтвердило, що право священства належить не старшинству, а чесноті. І Йосип, найкращий, не з милості удостоївся царства. Бо, будучи ще юнаком, прикрашався багатьма чеснотами; тому й батько любив його більше за інших синів своїх. Коли ж побачив, що йому заздрять, лікуючи вражених ревнощами, про поводження до любові сказав, що походить вона не від чесноти сина, а від того, що народжений він останнім (Бут.37:3). Але що було це приводом у батька, що хотів погасити заздрість, що загорілася до Йосипа (бо нею підбурювані брати склали на Йосипа злий вирок), виявляється це з наступного. Якби батько любив Йосипа за те, що народжений пізніше за інших, то справедливо було б більше любити того, хто народився ще пізніше, – а це був Веніамін. Але як сказав я, Мойсей виставив на вигляд лише мудрий привід батька. А що Йосип, будучи ще юнаком, прикрашався високими чеснотами, показали і його молодість, і всякий інший вік, який не тільки не втратив первісних чеснот, але ще збільшив їх і зробив більш квітучими. Бо якою доброчесністю не був увінчаний Йосип? Двічі продано, але не втратив шляхетності. Любим був паном за чесність вдачі, і не надмило його це до зарозумілості. Коханий був пані, і не зрадив цнотливості. Обмовився, і переніс це мужньо. Став в'язнем і не впав духом. Проголосила про себе мудрість його, тому що тлумачення снів справдилося справою, і не засмутився він, що не пораділи про нього царські раби. Почав царювати, і дотримався великодушності, не покаравши наклепом його. У руках у себе мав братів, і не тільки не помстився їм, як ворогам, хоч і не був ними впізнаний, а навіть нагородив їх, як благодійників. Правив єгипетським царством, і прославляли його за мудрість та людинолюбство. І у будь-якому віці до колишніх переможних пам'яток додавав він нові. Тому ніхто з бідних нехай не падає духом, але нехай прищепить до себе насіння добротолюбства і неодмінно прославиться або тут, або там. 550. Дияконові Іоанну (23 50) З тих, що хваляться, що вони раби і учні лагідного Владики і премудрого Вчителя, і з величних, що прийняли на спадок служіння священства, інші вжили це на зло, звернувши, хто - в самоврядність, хто - в спосіб до збагачення, хто - у засіб до забав, інші ж звернули в право ні інші - звернули в право і не звернули в право ворогам. Але є й такі, що тих, хто живе, чесно женуть, а викритих у найсоромніших справах удостоюють найвищого ступеня. Якщо ж Євсевій, як написав ти, запозичив усе в сукупності недоліки, схвалюючи, кого не належить, збираючи гроші, віддаючись забавам, не впізнаючи ні себе, ні друзів, помщаючи ворогам, священство звертаючи в самоврядність, і не прикрашений ніякою перевагою, тоді як ті, що роблять вказане мною заслугами, то не дивуйся цьому. Since he neither sees for himself what duty requires, nor does he tolerate it for those who advise him, he has reached such a level of malice that those who are adorned with every virtue, leading an apostolic life and retaining in themselves the features of the Savior’s disciples (for indeed there are such, although others lose their temper a thousand times, claiming that everyone has fallen into sin), he does not accept and does not compete with them, but does them all kinds of evil and condemns them to exile. Бо, визнаючи їхнє життя викриттям свого життя, він думає приховати власну розбещеність, звинувачуючи їх. Тому не турбуйся, бо він понесе покарання, відповідне своїм гріхам. 551. Bishop Hermogenes (2, 51) You will never be left without sincere friends, without those who love friendship for the sake of high virtue, if you yourself are what you are now. Ибо сильный ты в этом ловец: вместо сетей служат тебе нравы. Тому використовуйте їх, і кожен, для кого важлива чеснота, матиме вас за друга. 552. To Bishop Theodosius (2, 52) Священство є божественне надбання, воно дорогоцінніше за всяке майно. Ображають же її найбільше тих, які виправляють справу погано і яких не належало б зовсім присвячувати, щоб малоглузді не наважувалися на саме священство звертати провини тих, що проходять погано. Бо, залишивши осторонь тих, хто ображає його, звертаються зі скаргами на священство, коли йому належало б знайти захист собі як терплячому наругу від людей мерзенних, яким недозволено і торкатися його. Бо, якщо в мирських начальницьких посадах інше є сама посада, а інше той, хто проходить, не як належить, і посада залишається в своєму чині і гідності, а хто зганьбив її несе крайнє покарання; то чому в священстві поєднують ці речі і гріхи тих, хто виправляє, не як слід замахуватися приписувати самому священству? Тому, нехай замовкнуть зневажливі священство з вини Євсевія, Зосими, Паладія і Марона і самі на себе не вишукують караючого меча, але тих, якщо не погоджуються стати любомудрими, нехай ганьблять як губителів, як ворогів благочестя і чесноти, священ кому слід. Бо за його сприяння і відроджуємося, і причащаємося Божественних Таїн, без яких неможливо стати причетними небесних нагород, за неправдивими висловами самої Істини, що вимовляє в одному місці: якщо хто не народиться водою і Духом, не ввійде в царство небесне (Ів.3:5); і в іншому: «Хто не їсть плоті Моєї і не п'є крові Моєї, той не має частини зі Мною» (Ів.6:56). Тому, якщо без цих Таїнств неможливо сподобитися Божественного жереба, Таїнства ж ці здійснюються не ким іншим, як священством, то як же той, хто нехтує священством, не ображає Божественного і не зневажає душу свою? Тому, щоб не було цього з нами, будемо вшановувати священство, і оплакуватимемо тих, хто недостойно проходить, і гріхопадіння останніх не приписуватимемо священству, що вимагає нашого захисту. 553. Пресвитеру Іраксу (2. 53). Про жіноче вбрання Одні з жінок, не маючи терпіння приховувати жіночі хвороби, якщо вони благородні й багаті, пишаються блиском оброблених у золото дорогоцінного каміння, а якщо потворні й бідні – мастями та підфарбовуванням очей хитрують надати собі краси. А ті, яким бажано, щоб вважали їх чесними, хоч і задовольняються природною красою, проте не відмовляються надавати їй кращого вигляду. Істинно ж цнотливі, докладаючи всі старання про те, щоб подбати про душу, не відмовляються і тілу, як знаряддям душі, послужити в міру, але вважають ділом негідним і низьким для себе прикрашати тіло і величатися їм, щоб воно, за природою будучи рабом, не запишалося перед душею. Навпаки, вони привчають тіло знати властивий йому чин і не виставляють його у вигляді приманки служити підпалом і приводом до непотребу, але по можливості відіб'ють у нього все, що звернулося б в їжу цьому вогню. І ось, від одного правдолюбивого чоловіка чув я гідний уваги і пам'яті розповідь, яка заманулась зробити відомим і твоїй дружині. Якось юнак, хтивий і жіночий прислужник, побачив прекрасну дівчину, сильно нею полонився і вживав усі хитрощі задовольнити своє бажання. Але дівчина з самого початку зробила йому відмову, бо була благородна, цнотлива і дала обітницю – і душу, і тіло дотриматися Христа недоторканними. Але, коли почула, що юнак веде себе, як шалений і шалений, винайшла спосіб, яким би і свою дотриматися невинності, і в ньому погасити вогонь. Остригши, краще сказати, обривши всю красу волосся і попелом, змішаним з водою, помазавши обличчя, вона веліла юнакові увійти до неї. Потім сказала ввійшовшому: Невже ти любиш це неподобство? І юнак, ніби прийшли до тями зі свого шаленства, не тільки погасив у собі вогонь пожадливості, але навіть став полум'яним любителем цнотливості. Тому і ти (бо краще знайти спосіб і відвернути від себе майбутні погані справи, ніж понести покарання за справи, вже досконалі) порадь 26 не вживати зайвих прикрас і ворожого вогню не давати їжі, щоб вони не стали виною згубних падінь. 554. Аполлонію (2, 54). Про те, що блаженна справа – терпіти докори за Христа Як Апостоли, зміцнившись мужністю і великодушністю і огородившись Божественною допомогою, коли витримували стільки лайок, достатньою для себе втіхою мали самий привід до подвигів, тому що все, що потерпіли, не за свою, але за Господню терпіли вони славу, чому не шкодила їм і так заздрість, за власне немистецтво, але за благочестя і правду не повинні бентежитися. Бо до прикраси нашого і колись майбутніх вінців достатньо самого приводу до подвигів. 555. Граматику Офелію (2, 55). Про людинолюбство І з ворогами, друг, коли просять миру, слід примирятися. Бо, хто не примиряється, але навіть тих, які просять, висловлюючи свою потребу, і не вступають уже в рівний бій, мучити, не приборкавши гніву милосердям, не давши в собі місця почуттю природних спорідненостей і властивостей, той втратить вигоди перемоги, від усіх потерпить докори, як дикий звір. 556. Іподіакону Алфію (2, 56). Чому сказав Ап. Павло: нині розумію від частини (1Кор.13:12) Нині розумію від частини, – сказав священний Апостол, знаючи, що Бог показав би і тут достаток Своєї премудрості, якби прийнятне достатньо було до прийняття невідомого нині відання, але яке, зробиться, наскільки це можливо, вмістимим у майбутньому столітті. 557. Паладію (2, 57). Про те, щоб задовольнятися мізерною їжею Тіло, найкращий, має потребу в харчуванні, а не в насолоді, у стриманості, а не в пересиченні, в задоволенні потреби, а не в розкоші. Перші приносять користь, і душі, і тілу доставляють здоров'я, силу і добробут, а останні шкодять тому й іншому, не тільки засмучуючи здоров'я, а й породжуючи сильні, болючі хвороби. Явним же доказом цього служить те, що подвижники поміркованості і розумніші, і цнотливіші, і здоровіше, що вибрали для себе зніжене життя. По низькому і худому способу думок, здається мені, не приймаєш ти ні перевершує всяке диво висоти розуму, ні нової надзвичайної і перевищує всі небеса апостольської любові. Бо, якщо сказане і здається тобі нині вірним, то добре знаю, що, коли скажу це тобі ясніше, через таке погане твоє розташування, знову здасться тобі неймовірним те саме, що раніше здавалося вірним. Апостол сказав, що, якби було можливо, він охоче став би відлученим від Христа, аби Христос прославлявся всіма. А ти наважуєшся на цю апостольську височину зводити до такої ницості, що висловлюєш це словами, про які соромлюся і згадувати. Бо не про те, як говориш 27 , молився, щоб бути дорогоцінним приношенням. Хто з найбезтурботніших не побажав би цього? І не тілесну смерть закликав, хто помирав усі дні (1Кор.15:31). Не став би наводити він стільки підтверджень, як припускає, що йому не повірять, якби розумів щось маловажне і худе. Але оскільки це було вище будь-якої сили та фортеці, то представив він багатьох свідків у тому, що не бреше і не похваляється. Бо каже: істину кажу про Христа, не брешу, що послухає мені совісті Духом Святим (Рим.9: 1). Тому, якщо і істину, і Христа, і те, що не бреше, і совість, і Святого Духа представив у свідки того, що мав намір сказати; хто повірить, ніби, розуміючи щось низьке і нікчемне, дійшов до такого надлишку в підтвердженні? А якщо ти все ще не високої про це думки і, плазуна по землі, не хочеш розуміти в цьому чогось великого і благородного, то, не згадуючи про боголюбного Мойсея, який, молився згладити його з Божественної книги, якщо керовані ним віддані будуть кінцевої загибелі (Вих. 32:32), тому що загинути і йому, апостол же молиться, щоб загинути йому, нехай врятуються інші), спробую, як малого, що прирівнює до великого, довести це прикладом мужньої дружини. Ревекка, як сказав би інший, маючи апостольську великодушність, наважилася підпасти прокляттю, аби син успадкував благословення, і блага поступалася йому (бо не мала на увазі з ним разом прийняти благословення), а лиха готувалася терпіти тільки сама, і з такою старанністю встояла справа, що й медленна, рада спонукала до неї сина, все ж таки це робила, коли була дуже велика небезпека. Не стала вона говорити: батько твій досяг глибокої старості і втратив ясність почуття, не відкриє хитрощів, але, відклавши це в бік, відмовлявся і заляканому синові сказала: на мені клятва твоя, чадо (Бут.27:13), не зашкоди тільки влаштованому мною справі, скарби. Тому, якщо дружина, яка не мала мужності й великодушності, зважилася підпасти під клятву, щоб благословенний був інший, то як же такому великому Апостолу не побажати було потерпіти що-небудь подібне, щоб увірували тільки Юдеї і не ставилося в хулу Богу, ніби одним обітував Він? Тому, звичайно, сказав це Апостол не в тому сенсі, що обітниця дійсно була порушена: не так само, - сказано їм, - як відпаде слово Боже (Рим.3: 6), тобто слово, що було до отців. Бо обітниця виповнилася на юдеях, що увірували, і на подібних до Ісаака, народжених з язичників через Хрещення. І це підтверджує первоверховний Апостол Петро, ​​кажучи: обітницю цю Бог виконав є нам, чадом їх, спорудив Ісуса (Дії 13:32). Отже, не через порушення обітниці вирік це Апостол, але щоб показати свою нестримну любов до Христа. І якщо ретельно прочитаєш усе це місце в Апостола, то зрозумієш, що до цього і веде він мову. 559. Пресвитеру Зосимі (2, 59) Чую, що, перервавши зносини з подали тобі найкращі поради і розірвавши всі узи сорому, нестримно віддаєшся ти безчесній і огидній пороку. Тому хотів би я, щоб це була неправда. А якщо й справді, то постарайся обумитися раніше, ніж сильним чином здолає тебе це захоплення, щоб і тут не мати сорому, і там не понести покарання. 560. Паладію та Марону (2, 60) Багато носиться чуток, і підтверджуються вони достовірними особами, що нібито отримав над вами начальство, за багатьма вказівками зібравши дуже точні відомості і полюбивши вас для своєї вигоди, а не для користі вашої, і не маючи на увазі сприяти спільному благу Церкви, поставив вас сприятниками своєї. Тому, якщо це справді так, то перестаньте пускати стріли в небо і вести боротьбу із Законоположником нещасливості тим, що здобуваєте користь із чужих лих. 561. Монаху Афродію (2, 61) Всім відомо, що ми самі собою загинули, а врятовані Христом. Він виправдав Хрещенням винних покаранню, Він прикрасив їх небесними даруваннями. Але відомо також, що, якщо не піде за цим і того, що в наших силах, то ніякої не отримаємо користі від такого про нас піклування і від благодаті, але понесемо найтяжче покарання, як ті, що не стали кращими і при такому благодіянні. 562. Пресвитеру Павлу (2, 62) Святим шаную справою вірити Божественному слову, дбайливо їм слідувати і невинного навіть бажання не віддавати перевагу безперечності Владичного слова. Якщо ж хтось твердо стоятиме за таку свою цнотливість, що, і часто дивлячись на жінок, не терпить він шкоди, то нехай дізнається неміч людської природи і безсумнівність Божественних дієслів. Тому, щоб не здатися нудним, залишу осторонь уловлених цим зором, тому що і Писання, і плачевні події у язичників, і що відбувається щодня, – все виконано цих прикладів. Спробую ж уявити на середовище тих, які вживали деяку обережність і перемогли пристрасть, тому що легко неможливо досягти успіху в цнотливості. Та й якщо вкажу на тих, які й поза вірою, за певної завбачливості й обережності, процвітали в цьому самому і не вкидали себе у вогонь, то, можливо, відкинуть їх, як не зробили нічого великого. Але якщо покличу в свідки і богомудрого Павла, який каже: умертвляю тіло моє і поневолюю, та не як, іншим проповідуючи, сам неключний буду (1Кор.9: 27), то перегородиться їм всяка можливість до виправдання; тоді засоромляться, можливо, і стурбуються подумати про свою власну безпеку. І хоча належало б задовольнятися апостольським свідченням, однак, оскільки і успіх зовнішніх заохочує до цнотливості, їх не залишу без згадки. Так читав я і знаю, що один цар, побачивши ефесську жрицю, що здалася йому надмірно прекрасною, негайно пішов з Ефесу, боячись, як би проти волі не бути змушеним зробити щось безбожне. І Перс Кір не наважився бачити Панфію, про яку свідчили, що вона має чудову та невимовну красу. Тому, якщо й самі справи та зовнішні письменники свідчать про спасенне Слово, що воно право і безсумнівно, бо часте погляд служить шляхом, що веде до справи, а якщо і не переходить у справу, то оскверняє помисл і полоненого робить перелюбом, хто буде стільки сміливий сказати, щоб, часто насолоджуючись чужим шкоди? А якщо це важко, то найбільше слід уникати частих розмов з жінками і, якщо вони необхідні, на очі собі накладати вуздечку. 563. Читець Тимофію (2, 63) Божественна і пречиста Сила, Джерело премудрості, Початок, Причина і Корінь будь-якого розуміння і всякої чесноти, захотівши в найдавніші Писання вкласти передрікання про майбутнє, здійснила справу премудро, понад всяке слово і всяку похвалу. Якщо колись зустрічалося щось таке, що могло вмістити в собі образ майбутніх благ, то в цьому інше окреслювала тільки, інше ж усвідомлювала фарбами і риси образу робила світлими і живими. З цього сталися дві великі вигоди: перша – що вимовляється і давнім не здавалося дивним, і не сміялися вони з цього, бо з сказаного могли витягувати щось корисне, а друга – що нащадки осягають незмінність пророцтва. При цьому треба поклонятися і дивуватися Божественної благодаті, яка таку важку справу зробила зручно. Тому і тлумачам, якщо можливо пояснити все без натяжки, слід робити це з старанністю, а якщо це неможливо - не пояснювати чого не слід з натяжками, щоб і в місцях, що вимагають пояснення, не породити підозри в спотворенні сенсу, а Юдеям, Еллінам і єретикам не подавати приводу до Христа. переваги; але зневажливе проходити повз або почитати пристойним улюдненню, якщо може прийняти відповідні цьому риси; про високе ж – погоджуватися, що сказано це щодо однієї гідності, якщо ж щось сказано щодо того, що відбулося в той самий час, погоджуватися, що про це саме і висловлено це, і не робити непристойних натяжок. Ті, що сповідують Бога вести, а діла Його (Тит.1:16) відзначаються суть ті, які хваляться витонченістю 28 догматів, але тим, що показують спосіб життя, що не відповідає вірі, скільки можуть, зневажають Бога. Бо тим, що зневажають накази Божі та іншим подають привід хулити Того, Кого і благословляти в змозі не всі, а чесноти, що досягли тільки верху, – викривають себе в тому, що й догмати приймають не чисто. 565. Пресвитеру Зосимі (2, 65) Не можу перенести докір, проголошуваних усіма через твоє життя. Бо, як у мету, спрямовуючи в тебе промови, питають: «Як ти, непотрібний, освячуєш інших? Як ти, нечистий, очищаєш? Як ти, раболепний, приготуєш синів Божих? Самому тобі треба очиститись і потім очищати; не святотувати, і тоді вже стати священиком». Чую це, скорблю душею, що говорять так про тебе і думають, що нібито ті, хто приступає до Божественного віросповідання, зазнають шкоди в міркуванні таємничих застав. Тому перестань губити не свою душу, а й багато інших душ, за які помер Христос. Роздуми, до чого хилиться це зло, коли тих, кого викупив Христос, віддавши за них не золото, а чесну кров Свою, ти губиш своїм життям? 566. Діакону Єпіфанію (2, 66) Запитував ти, що означає написане в 73 псалмі: Ти висушив Ти річки Іфамські (16), чого, хоча стоїть це в Псалтирях стародавніх, може, через незрозумілість слів не написано в деяких нових, чому інші думають, що в Писання вписано щось зайве і незручно? На це вважав я справедливим відповісти тобі: у Палестині була країна, зрошувана річками, рясна деревами і плодами, по безлічі тварин і риб, зручна для лову. Тому, бо Божественне помах цю багатоводну, багату деревами і ловами країну висушило за примноження нечестя жителів, то разом з іншими чудесами Піснописець сповіщає і це. Оскільки ж треба не сказати тільки це, а й уявити на те свідчення, наведемо написане Йосипом у книзі про давнину. «На відстані двох схинь від Єрусалима була якась країна, звана Іфам, дуже приємна і багата на сади та водні потоки, в яку часто приходив Соломон, займатися там тілесними вправами і полюванням». І в тому, що була така країна, уявляю свідками Йосипа та Псалмоспівця, який здивувався, що вона висохла; бо її висунення не зарахував би до чудес, якби не була вона вкрай багатоводна; а в тому, що вона висохла, свідок той самий Псалмоспівець. Бо, ніби приводячи в круговий рух якесь обличчя і по всій видимій тварі простягаючись вперед словом, досяг він і цієї країни, коли Євреям (бо в них складав свої пісні) тим, що вони бачили, пояснював нездоланну Божу силу. Погоджуся, що помститися - не є щось несправедливе, але справедливо буде і тобі погодитися, що це не хитромудро. Принаймні, якби це робилося легко і без великої необачності, то слово твоє ще мало б підставу. Але якщо раніше, ніж накладене майбутнє покарання, він сам себе вражає тисячами лих, то краще разом з понесеною образою не відчувати й інших лих. А якщо сказане тобі здається загадкою, то спробую зробити це ясним. Дивись, якщо забажає хто помститися, скільки зазнає він лих? По-перше, приходить весь у роздратування і, по-друге, терзається гнівом (бо спершу спалахує пристрасть, потім людина гнівається і бажає помсти); по-третє, споруджує тисячі хвиль; по-четверте, проходить численними шляхами помислів; по-п'яте, нападають на нього страх, трепет, мука, бо і роздратування мучить, і страх вагається від думки: чи вдасться це, і чим скінчиться справа? Чи не представляється і тобі, що такий, перш ніж піддасться майбутньому покаранню, сам на себе накликає це? Любомудрий же вільний від цього, і вельми справедливо: бо він пан у цій справі, сам усе влаштував. А помститься ні в чому не вільний; навпаки, потрібні йому і час, і місце, і хитрість, і злочин, зброя, хитрощі, ласка, рабство, лицемірство. Дивись, яка важка справа – порок, і яка легка справа – чеснота? Якою мірою один виконаний заколотів, а інша – незворушна? Як людина зла терпить безліч бід, так любитель чесноти насолоджується тишею. Хто мститься, той готує нескінченну ворожнечу, а хто поводився хитромудро, той приводить її до найшвидшого кінця; чому навіть людину грубу приборкує і приваблює у приязнь. 568. Читець Тимофію (2, 68) Величезну милість виявиш ти собі і мені, якщо станеш кращим за себе самого і підеш на саму вершину чесноти, від непостійних, краще сказати, недійсних благ звернися до дійсних і постійних. Знаю, а може, знаєте і ви, деяких таких настоятелів, які, будучи нестримні і марнотратні, уцілюють підлеглих тим, що занепалим визначають тяжкі покарання, і таких, які, ведучи себе суворо і цнотливо, залишають підначальних виконаними тих пристрастей, над якими панують самі, бо не володіють самі, бо не самі. А тому, грішають одні тим, що самі гірші за свої закони, а інші – тим, що роблять гіршими підлеглих: тому що вчать їх робити те, чого не дозволяють робити самі, привчають розкішнювати, будучи самі далекими від розкоші, і влаштовувати іншим лиха, які самі полегшують. Тому потрібно одним порадити, щоб трималися своїх слів і не робили противного їм, а іншим – щоб запобігали гріхам, не дозволяючи кожному робити, що йому завгодно. Бо слід полегшувати тих, кому добрість служить на користь, і карати тих, кому вона завдає шкоди. 570. Читець Єпімаху (2, 70) Думаю, що дарування даються не просто, але в міру приготування розуму в тих, хто приймає. І якщо завгодно, подивимося, що було зі священнослужителем Мойсеєм. Оскільки він покарав кривдника Єгиптянина і бажав привести в світ одноплемінників, які боролися між собою, то Бог поставив його карателем Єгиптян і законодавцем одноплемінників. 571. Єпископу Лампетію (2, 71) Писав ти, що єпископ Євсевій наполегливо не залишає гріхів, які перевищують будь-яку поблажливість, та й уявним виправданням своїм виявляє свою безсоромність, кажучи: «Яка потреба продавати мені висвячення? Чого б побажав кожен, тим, тобто славою і честю (не скажу тільки, що понад бажання), маю і я». На це один з колишніх у мене друзів, відомих своєю ненавистю до лукавства, сказав: «Знаю і погоджуюсь, що єпископське служіння, яким скористався він не гідно, є межа всього, що може бути бажано людям, але схильний до пороку і не перемагає любов до хабарів. Деякі з правителів не були б худими і злими, якби задовольнялися тим, що мають, і за свого благоденства вміли поводитися помірно. Але думаю, що з них, а не з нижчих, буває більша частина зловмисних. Бо, якою мірою піднесені перед іншими, надмюються чванливістю, мають домагання думати про себе вище за багатьох, і приймати поради шанують за образу, в такій же вселяються в них зарозумілість, побажання більшого і смілива впевненість, що не зазнають покарання, якщо будуть і викриті». Отже, нехай Євсевій відмовиться від свого способу мислення і не думає виправдатися неймовірним, тому що не знищує цим своєї провини, але ще заслуговує на осміяння. 572. Монаху Стратигію (2, 72) За вченням філософів, якість може бути і не бути, тому що, як визначають вони, основа якості є сутність, і без буття сутності, кажуть вони, неможливе і буття якості. Але Писання всього більше не природу і не сутність порівнює з сутністю, а якість з якістю, кажучи: коли змінить Ефіоплянин шкіру свою і рись строкатості своя, і ви можете благотворити, навчившись злу (Єр.13:23). Втім, щоб не входити в тонкі дослідження про це, спробуємо показати, що самий вислів, який репрезентують, спростує ними побудоване. Бо словами: ті, хто навчився злу, самі скидають вчення, яке здається їм незаперечним. Якби від природи мали ми ведення зла, то чи сказав би пророк: Навчившись злу? Якщо навчилися, то є можливість і відучити себе. Так спростується і все інше, мабуть сприятливу думку невігласів. Бо й душевна людина, хоча не може прийняти, ніж Духа (1Кор.2:14), однак може прийти в можливість; і дерево зло, хоча не може плоди добрі творити (Мф.7: 18), однак може прийти в можливість; тому що не одне й те саме – не могти й надалі не змогти; але одне вказує на час справжнє, в яке лінивий лінивий, а інше – на час майбутнє, в яке ні до чого раніше не придатний може стати гідним поваги, про це говорять події, що змінюються щоденно, ясно ж підтверджують це і Писання. Бо як Пісноспівець упав і повстав? Як Павло, будучи гонителем, вступив на новий подвиг і став проповідником гнаного? Як Петро, ​​зрікшись, згладив це місце? Як дика маслина прищепилась до маслини доброї? Як урятувалися Ніневітяни? Як розбійник посланий до раю? Тому, дізнавшись, що, якщо хтось під керівництвом вищої сили захоче попрацювати і все приведе в рух (бо недостатньо тільки побажати), то він і навчиться, і плід принесе, і врятується. І ти роби все, що від тебе залежить і що сприяє виправленню падаючих. 573. Пресвитеру Павлу (2, 73) Читання Писань шануй на напуття до спасіння, бо як гідне поваги прикладами і добротолюбство, і мужність слухають його з ретельністю. 574. Єпископу Іракліду (2, 74) Коли в царювання Єзекії напав на Єрусалим варвар, ведучи з собою всю Персиду, і споруджений був чудесний, божественний, найзнаменитіший всіх колись колишніх, переможний пам'ятник, тоді на Єзекію, що надминув і від радості думав про себе більше, ніж пристойно людині, накладена була узда, людське єство і зцілила від хвороби, зробленої в душі радістю. А що від радості більше звеличуються душі, показали це на собі юдеї. Бо, коли звільнилися вони від Єгиптян і побачили, що безодня стала їхньою труною, тоді обернулися на ідолослужіння. Перейшли через море і не зазнавши ніякої небезпеки, зазнали краху, коли вийшли на сушу. Це дуже добре знав вождь фівський Епамінонд; перемігши Лакедемонян і спорудивши переможний над ними пам'ятник, другого дня з'явився він перед друзями похмурим і похмурим, що запитував: чи не сталося чогось сумного? відповідав: «Ні, але усвідомлюю, що я вчора думав про себе більше, ніж належало, тому сьогодні скорочую непоміркованість радості». Тому й ти не бентежся, якщо, рясніючи душевними благами, буваєш упокорюємо тілесними недугами, але уявляй, що це або принесе тобі вінці, або скоротить твою зарозумілість. 575. Пресвитеру Зосимі (2, 75) Великі, як кажуть, гріхи твоєї юності. Та й як не бути великими? А гріхів старості твоєї неможливо і перевершити. Бо в старості затьмарити собою юнаків, які стали відомими розпустою – перевищує будь-яку міру непристойності. І явно, що хворієш ти на Епікурову хворобу і не можеш володіти собою, але Еікурове вчення підтверджуєш своїми справами. Тому відлучи, відлучи себе від Божественного жертовника, щоб на твою голову не впала блискавка. 576. Діякону Пампрепію (2, 76). На слова: пильнуйте і моліться, нехай не впадете в напасть (Мт.26:4) Неможливо, люб'язна глава, знайти людині кошти, яким би звільнити йому себе від бід, але швидше в найбільшу бурю врятується вона без керманича і годувала, ніж уникне хвилювання цього життя, не підпавши спокусі. Бо якщо спокуса життя людині на землі (Іов.7:1), то чи можливо тим, хто перебуває в місці спокуси, не піддаватися спокусам? У сказаному Спасителем: пильнуйте і моліться, нехай не вникнете в напасть, мається на увазі: моліться, щоб не поглинула вас спокуса. А якби Спаситель сказав, що передбачають інші, саме: моліться, щоб жодним чином не впасти в спокусу, – то не мало б це сенсу; тому і пророки, і апостоли, і мужі, що досягли успіху, впадали в багато і дуже великі спокуси. Навпаки, не впадати у спокусу, можливо, і неможливо, не бути переможеним – можливо. Тому, як багато людей, будучи занурені в невігластво, в бідах бувають невтішні серцем, так керовані цнотливим помислом відбивають від себе біди не тільки тим, що переносять їх мужньо, а й тим, що думають про вінців. 577. Читачу Євлогію (2, 77) У тому, що сталося при смерті царя Ахаава можна здивуватися з того, що не міг він уникнути навіть передбачуваної йому долі. Бо в душу людську вкрадається думка, що пестить благими надіями, і захоплює її туди, де, безсумнівно, нею опановує і утримує її у своїй владі. 578. Найсвітлішому Христі (2, 78) Якби високий твій розум надав цю великодушність своїм ближнім, то, хоча й у цьому випадку було б важливо те, що майно твоє робиться загальним надбанням роду, проте ж применшувалася б, можливо, дещо щедрість твоя, мабуть, природною необхідністю. Тепер же, коли не має місця ця причина, тому що сини померлого, облагодійлені тобою, не були б тобі й відомі, якби не вказало їх тобі нещастя, рішення твоє у всій чистоті заслуговує на похвалу. 579. Єпископу Лампетію (2, 79) Нарікаю тобі на твою презирство, бо, побачившись, як дізнався я, з пресвітером Зосимою, не вжив ти пом'якшувальних лікарських засобів проти його страждань, але, повіривши Гіпократу, не торкнувся його і рукою, як безнадійно хворого. Якщо в міркуванні тіл іншим і здавалося це справедливим (втім, нерідко виявлялося і невірним, тому що багато лікарів, приклавши старання про безнадійно хворих, відновлювали їх здоров'я), то в міркуванні душ здебільшого викривається в брехні. Бо знаємо, що інші з глибини пороку зійшли на гору чесноти. Тіла пов'язуються природною необхідністю, душі ж шановані свободою волі. Тому, якою мірою довільність рухливіша за природу, такою ж мірою зручніше відновити душу. А тому, анітрохи не впадаючи у відчай, спробуй виправити Зосиму. Чимала слава буде тобі перед Богом, хоч встигнеш ти в цьому, хоч ні; бо виконаєш усе, що залежить від тебе. Тому, з таким розташуванням приступи до справи, начебто безсумнівно сподіваєшся заслужити схвалення, коли переконаєш його повстати, і ця турбота нехай не залишає тебе ні ніч, ні день. І він, можливо, врятується як або, і ті, хто спокушається, виправляться, і сміються над ним загородять собі уста, і ти здобудеш безсмертну славу. 580. Пресвитеру Зосімі. Про Суд (2, 80) Нещодавно писав я, сподіваючись, що позбавишся ти від пороку і повернеш собі повне здоров'я, тепер беру на себе сміливість сказати тобі таке слово: не вкидай інших у прірву лиха. Якщо не хочеш рятувати себе, то навіщо шкоди іншим? Для чого й покарання інших навертаєш на бідну свою голову, на бурхливі похоті не накладаючи вуздечки, від якої кров'ю обагрілися уста їх, але надаєш їм свободу прямувати, куди хочуть? Тому приборкай їх, щоб не випробувати на собі противного тому, що було з Ніневітянами. Бо, як вони, злякавшись слів, не зазнали покарання насправді, так ти, нехтуючи словесною загрозою, зазнаєш справжньої страти. 581. Пресвитеру Афанасію (2, 81) Засуджуючи, не знаю чому, тих, які вказують умоглядний сенс Писань і букву зводять у дух, хоча нерідко говорять щось корисне для слухачів, наполегливо просив ти мене тлумачити тобі самі речі і запропонував питання: чому прокаженому і виливаючому насіння, так само як і страждаючим іншими огорожі? Хотів би я мовчати, бо нелегко (а якби й легко було, то непристойно) відкривати таємниці єства. Втім, оскільки примушуєш мене до відповіді вторинним листом, то скільки можу, скажу тобі коротко. І для суворості вдач у чоловіків, і для честі дружин, і за властивістю самої справи, так як і в цьому виявляється святість життя, узаконено було чоловікові не входити до дружини під час очищення її скверн. Але багато хто, за сильною хтивістю і нестримністю, краще ж сказати, з якогось шаленства, мають спілкування з дружинами, коли у них місячна течія і очищення, і навіть коли вони вагітні, а дружини, не знаю чому, допускають це, хоч і безсловесні тварини після зачаття не сходяться для спілкування; чому, кажуть інші, жінка в порівнянні з тваринами жіночої статі і названа більш жіночною, тому що ті вступають у спілкування тільки для продовження роду, а жінка робить це також і з хтивості, через непотребу навіть по погашення жіночого бажання, тому що природа буває тоді стурбована або утворенням живої істоти. Нерідко ж трапляється, що чоловіче насіння, змішавшись із нечистою жіночою кров'ю, утворює тіло, яке не має чистоти і доброї будови, але доступне різним недугам. Це зло бажаючи запобігти, Законодавець, щоб ніхто не наважувався робити щось подібне, народжених від таких злягань відлучає тут і не допускає в священні збори. А що така була причина, випливає з написаного в Єзекіїля, тому що Бог, прославляючи там праведного і відлучаючи грішного, сказав, що один не входив до дружини, в місячних сущій (Єз.18:6), а інший входив до неї. Якщо ж скажеш, що належало визначити покарання тим, хто робить це, то спитаю: яке покарання важче за це? Бо коли вони побачать, що народжені ними, яких вони хотіли б бачити набагато більшою повагою, аніж себе самих, не беруть участь ні в молитвах, ні в урочистостях, ні в міських і священних зборах, тоді, подивися, якому зазнають катування. Тому, думаю, узаконено і таке: всяка душа, яка не буде обрізана в день осмий, загубиться від свого роду (Бут.17:14). Інші відкидали і цей закон, як не має сенсу, і вислів це відносили до душевного обрізання. Інакше, казали вони, слід було б сказати, що знадобиться не маловікове немовля, а не обрізане сина свого. Але якщо слово це і належить до душі, то я не відкидаю і літери; тому що й за буквального значення збережеться та сама думка. Це найтяжче покарання для батьків, коли гинуть діти. А щодо дітей, якщо, можливо, помруть до віку, здатного розпізнавати добре і недобре, то вони й не дізнаються, що були під покаранням. Якщо ж і прийдуть у цей вік, то без тяжкої тяжкості перенесуть покарання, що полегшується звичкою, тим більше, що вина мимовільна. Батьки ж терпітимуть нестерпне покарання. Тому, якщо сказане ти розумів про страждання мимовільних (про довільні ж не думаю, щоб ти став і домагатися відповіді, бо знаєш, що Озія, не по праву приступивши до священства, хоча був і цар, вражений проказою), то нехай буде віддана Богові подяка. Якщо ж ти розумів не так, то справедливо буде людям розумним прийняти мою думку і тому, що ясності вважав за краще я тут пристойну і гідну, і не виявив нескромно таємниць єства. 582. Схоластику Іоанну (2, 82) Ніхто, думаю, якщо має мужній спосіб мислення і гідний називатися чоловіком, не полониться зором людей женоподібних, які звертають у ганьбу людське життя, і тоді найвище бувають цінуються, коли найбільше спалахують. 583. Дияконам Еміліану та Пелагію (2, 83) В самій точності знаю, що лагідне і сповнене мудрості слово, подібно до лікарського посібника, може згасити роздратування, що закипає в серці; але чи можна й у наших словах знайти заспокійливу брехню, цього не знаю ще в ясності. Втім, якщо буде успіх, вживу всіх зусиль, а якщо не досягну мети, то, хоч і премного буду тим засмучений, проте менш менше дорікатиму самого. Отже, оскільки ваша суперечка простяглася, як кажуть, до самого неба, і не вас тільки, але й багатьох інших уражає смертельно, то хотів би я, щоб вона згасла і знищилася, навіть звернулася до дружби. Якщо ж це, як кажуть інші, неможливо, то хотів би, щоб непомірна допитливість ослаблювалась хоча мовчанням і не збільшується тим, що говориться і явно, і таємно. Бо, якщо перестанете один про одного говорити неприпустиме, то поступово й потроху згасаюча й слабшала чвара приготує вас до того, що спалахне між вами дружба. Як для хворих, якщо не стає їм гірше, - буває це вже початком одужання, тому що в найшвидших хворобах і однаковість становища справедливо вважається поліпшенням цього. Так і для вас, що дуже сильно страждають (бо, звичайно, не вважаєте себе здоровими, коли лаєтеся так один над одним), якщо хвороба не стане приходити в більшу силу, це буде початком виправлення. Тому, якщо заманеться вам зовсім припинити суперечку або не простягатися в ній далі, то не позбавлю себе доброї надії, що гідно слова вирішувати суперечки словом. 584. Єпископу Феону (2, 84) Якщо хочеш послухатися мене, то зовсім не доводь ворогів своїх до необхідності, а якщо послухаєш себе, то не дуже доводь, щоб, вкрай прийнявши в радники цю необхідність (а вона здатна довести до нерозсудливості, коли заохочуються відчаєм), не зробили з тобою подібного до того, що сам ти замишляєш. Бо правосуддя, що наглядає над вчинками нашими, за ненаситність переможців нерідко приводить справи в протилежний стан. 585. Пресвитеру Євлогію (2, 85). [Про сказане у пророка Даниїла (гл. 10)] Думаю, що людині святій не зможе чинити опір демон; і це випливає з того, що Апостоли виганяли демонів, а також і з того, що Павло словом вигнав допитливого духа, що збентежував в'язнів (Дії 16:16); та й у мученицьких храмах благодать, яка невідступно перебуває в тілах святих, мучить демонів. А якщо це справді так, що показує і дійсний досвід, то як міг демон протистояти Ангелу 29 (Дан.10: 13)? Навпаки, думаю, хоч не стверджую цього, висловлюю тільки свою думку, що могло це бути, тому що, за словами Мойсея, кожному народу приділено Ангела; бо сказано у Мойсея: коли розділяє Вишній мови, як розсіявши сини Адамові, постав межі мов за числом Ангел Божих (Втор.32: 8). А якщо скажеш: чому ж один одному не поступався? То відповім, що вельми вони поступалися один одному, однак твердо стояли обидва в Божественному законі: один вказував на Божественне наказ, що вимагає звільнити Юдеїв з полону, навіть якщо не хочуть і не покаються вони, а інший, спираючись на діяння Юдеїв, стверджував, що справедливість вимагає залишатися справедливою. Оскільки Бог обіцяв вийти благочестивим і праведним, то, говорив Ангел, сповільнити з виконанням наказу, бо юдеї ще не покаялися і не звернулися до молитви. А що Бог похваляє і ненависть до слонів, підтверджує це колишнє з Фінеєсом, тому що його, в одну мить вчинив два вбивства, Бог вшанував священством, чого не вчинив би, якби узаконював єдину доброту. Оскільки і закон наказував, щоб раб Єврей був звільняли в сьоме літо, а якщо не захоче стати вільним, приводив був до дверей скинії, де провертали йому вухо, і він назавжди вже залишався рабом (Вих.21:6). Іудеї ж, коли настав час визволення, не показали жодної турботливості про звільнення, тому, можливо, що хотіли жити разом з варварами і змагали їх безбожність і спосіб думок; тому Ангел Персов стверджував, що зовсім не слід давати юдеям свободи, якщо і закон звільняє бажаючих, на бажаючих же залишатися в рабстві, не переживаючись нелюдством, але вважаючи за основу справедливість підтверджує вирок про володарювання над ними. Але інший Ангел, протиставляючи справедливості доброту, вважав, що має перемогти Божа милість, яка визначила звільнити юдеїв, навіть якщо будуть і недостойні. Тому обидва Ангели сперечалися за Божественним законом: один, як ненависник лихоманства, а інший, як сповнений доброти. Бо те й інше славить Бог. Але перемогла милість, бо добрістю усунуто справедливість, а після Божественного вироку всяке слово пізно. Нерідко і воїни сперечаються між собою, і кожна сторона ставить на вигляд те, чого вимагає справедливість, але вирок царя вирішує суперечку. Це ж сказано і зроблено було на користь, щоб і Даниїлу знати, що він почутий, і народу, почувши, що Бог, за власною Своєю обітницею і за клопотанням праведного, рятує його, навіть недостойного стати більш цнотливим і захотіти виходу в тій думці, що дуже великі трапиться. 586. Схоластику Євдемону (2, 86) Бо писав ти мені: чому нерідко багато хто, погрішивши в тому самому, несли не одне й те саме покарання? То відповідаю на це: бо велика точність у Судді; у гріхопадіннях приймається на розгляд не тільки рід гріха, а й рішучість того, хто грішить, його гідність, час, місце, походження, також і те, чи сумував він після гріха, чи насолоджувався ним, чи залишався безпечним, перебував у гріху або каявся; до того ж, як згрішив: чи захоплений обставинами і з любові чи обдумано; а так само і багато іншого, на підставі чого проводиться саме слідство, зважується і відмінність часу, і стан способу життя. Бо не одне й те саме покарання потерпить той, хто грішить тим самим гріхом до закону, за законом і з благодаті. Навпаки, покарання першого буде легшим, іншого – суворішим, а останнього – нещадним. Все це ясно проголошено у Писаннях. 587. Діякону Пісту (2, 87) І говори, і роби так, щоб тобі бути, і в думці інших перебувати не тільки дуже благочестивим, але й справедливим. 588. Єпископу Аскліпію (2, 88) Оскільки писав ти, що дивуєшся, чому Христос загородив уста учням, коли зробили вони догану дружині, яка не пошкодувала вилити багатоцінне миро, хоча, мабуть, дбали вони про жебраків, то відповідаю на це: Той, Хто при всякому разі розмовляв про милостиню, віддавав перевагу і тепер, хотів і тепер, хотів і тепер жертві. Сказавши: милості хочу, а не жертви (Мт.9:13), і: блаженні милостиві: бо ті помилувані будуть (Мф.5:7), і: ніж сотворите єдиному цих братів Моїх менших, Мені сотворите (Мф.25:40) ні мало. Але оскільки дружина, що прийшла, раніше вже вилила миро, то Божественна Премудрість визнала недоречним спокушати її віру, чому і захистила її, і прорекла: бо справа зробила (Мф.26:10). Дивись, яка невимовна премудрість! Не сказав: добра справа зроблена, але вона зробила. Дає суд про справу, не яка вона сама в собі, але щодо обличчя дружини, як би так кажучи: оскільки цього разу вже зробила, то гідна схвалення. Тому, не вимагатимемо від неї точності у виконанні закону, сплетемо ж їй вінець, за те, за що можна. А якби не в цьому сенсі схвалив Христос дружину, то слід узаконити, щоб усі наслідували її. Якщо ж Господь не сказав нічого подібного, то показав цим, що схвалив дружину за поблажливістю. Бо, якщо за словом Його вчинила, то нехай буде це законом, а якщо зробила, що не залишив сумніву, то ласки цього нехай не вводять до закону. Бо якщо, у Старому Завіті дозволивши жертви, згодом скасував, то чому ж тут узаконив, чого не дозволяв? Як, якби запитали Його раніше, ніж вилито було миро, наказав би продати йому бути і жебракам, так після, коли вже вилито, недоречно було б доганою гасити віру дружини. Подібно до цього й нині надходять вправні ієреї. Якщо хтось скаже: маю намір щось пожертвувати, - наказують віддати це жебракам; якщо ж жертвуючий попередив і вже зробив пожертву, не тільки не роблять йому догани, але й з лагідністю приймають, не як ті, що віддають перевагу одне одному (бо Христос прийшов не для того, щоб наповнити церкви сріблом і золотом), але щоб не привести в вагання пожертвуючого. 589. Вірш Олександру (2, 89) Ніщо не одно чесноти, не тому тільки, що вона незрівнянною перевагою перевищує все інше, але і тому, що і неправильне робить правильним, і нерівне зрівнює. Бо й у злиднях не принижується, але й у рабстві не терпить служінь невільних, і в безслав'ї не ховається, і в багатстві не пишається, і в начальстві не звеличується, а на все це накладаючи своє вміння, підкоряє це правилу і приводить до стрункості, але не сама слідує тому чи іншому. Бо, якщо з точністю вникнути в цей Гомерів вірш 30 : добра, велична і в славних справах пречудова, - який, як то кажуть, у тебе, здивованого, можливо, красою тілесною, завжди на устах, то, здається, що сказаний він більше про чесноту, ніж про того, до кого прикладений. Бо що її вище та прекрасніше? Кому відомі справи найблискучіші справ чесноти, яка своєю любомудрістю і неправильністю робить правильними, у нерівних обставинах зберігає однаковий спосіб думок, усюди приготує собі гучну славу, занепалих у лиха втішає, загордилися в благоденстві вцілує? Тому, до неї спрямовуй око душі своєї, в її красу вдивляйся, щоб, коли станеш полум'яним її любителем, всі тебе хвалили і звеличували. 590. Єпископу Аполлонію (2, 90) Багато єресей породжував диявол і в язичників, хоч вони були йому підвладні, і водив він їх туди й сюди, як хотів, і в Юдеїв, хоча доводив їх до того, що з несамовитістю вдавалися вони до ідолослужіння та людиногубств. А якщо ще більше породжує у християн, то ніхто не дивується цьому. Бо до Христового приходу в тілі, бачачи, що всі впокорені пороком, і ніхто, так би мовити, не був тверезий цілком, диявол мало розсівав насіння допитливості. Але коли спало з небес рятівне Слово, яке принесло нам устави небесного проживання, а дияволу погрозами грішникам вказало покарання, що чекає його, бо промовило: йдіть у вогонь, уготований дияволу і аггелом його (Мф.25:41). Тоді спільний всіх ворог, бачачи, що й наш рід спокійно і поступово скидає з себе порок і приймає чесноту, нечестя засуджує на вигнання, обіймає благочестя, - і почувши вимовлений над ним вирок, найсильнішу спорудив на нас бурю і породив єресі. Не маючи більше сили протистати благочестю, диявол намагається його ім'ям приводити багатьох у безбожність, личиною благоговіння намагається перекрутити істину, і тих, хто нерідко просіяв доблесним життям, скидає розбещеними догматами. Бо одна в нього справа і про одне старання: всіх у сукупності - чи то насильством, чи підробленими догматами - занурити разом із собою в безодню смерті. Тому, уявляючи це в умі, нехай і єресеначальники, роздумавши, що вони більше за всіх готові поринути у найбільшу небезпеку, перестануть посівати насіння опір істині; і слухачі їх нехай більше не будуть рабувати їм по одному упередженню і подвизатися проти істини, щоб велика, слово і розум переважаюча заслуга Спасителя, скільки до них власне стосується, не виявилася недійсною. Але й ті, що хваляться правими догматами, викривають себе при цьому недбалістю життя, нехай перестануть робити те, що не показує в них не істинних учнів благочестя, і з правою вірою нехай розтворять і доблесне життя, щоб усім нам почути про себе Царське хвалебне проголошення. 591. Пресвитеру Феодосію (2, 91) Бо писав ти: чому судилище в Афінах, в якому говорив народу Павло, називалося Ареопагом? То й я пишу тобі у відповідь: тому, що там, як то кажуть, поніс покарання Арей, а слово: пагос – значить високе місце, бо судилище це було на певному пагорбі, від чого в інших правителі деяких селищ чи містечок називаються пагархами. Оскільки ти побажав дізнатися, в чому викритий Арей покараний; то, хоч і соромлюся це вимовити, проте скажу; тому що сказане буде ясним викриттям Еллінів. Бо коли виявиться, що й ті, про яких говорять, ніби вони всім розпоряджаються і правлять, не мають ні цнотливості, ні вміння судити право, то анітрохи не будуть гідними вшанування. Тому, щоб не продовжувати промови, промовчу про інші справи, хоча б міг сказати про багатьох, згадаю ж лише про одне, що усвідомлює запропоноване тобою питання. Кажуть, ніби Арей так долаємо був любов'ю до Агравли, дочки Кекропса, що, хоча вік її не дозволяв ще прийняти шлюбного спілкування, він, як полум'яний і нестримний любитель, передчасно з насильством природі викрав квітку дівоцтва, що не розгорнулася. І хоча вона, як кажуть, була дитиною, ще в ніжному кольорі віку, проте він, вимагаючи собі поклоніння, влаштовує їй раптовий шлюбний палац на землі, і коли ні дівчина не показувала добровільної згоди на його переконання, ні дозволяли на шлюб ті, що мали на те владу, з насильством і зухвалістю. Отже, проживши з нею довго, виробляє від неї на світ Алкіппу, якою скористався Алірофій, син Посейдонів. Але Арей, обурювавшись на наругу дочки, вбиває його, забувши, що сам він завдав насильства дочки Кекропса. І хоча не знайшов він себе гідним ні найменшого докору за те, що одруженням з матір'ю Алкіппи завдав їй насильства, проте ж, коли Алірофій і не передчасно викрав дівоцтво, і не насильство вважав за краще переконання, але зробив так, що дівчина сама, якщо тільки сором налилася, стільки гідним покарання, що сам став і обвинувачем, і суддею, і виконавцем страти. За це, звинувачений і викритий Посейдоном, був він покараний на Ареопазі, і залишив ім'я це місцю, зраджуючи тим ганьбу свою сором. 593. Схоластику Феодосію (2, 93) Часто дивувався я тим, які ні в що не ставлять віру і доблесне життя, входять до допитливих досліджень і досліджень про те, чого і знайти неможливо, і дослідження про що гнівають Бога. Бо, коли посиляємося дізнатися те, що не завгодно було Богу зробити доступним нашому відання, тоді не дізнаємося цього (бо чи можливо це всупереч Божій волі?) і залишиться одна тільки за це дослідження, що загрожує нам небезпека. Тому, залишивши пошук про це, як надприродне і нітрохи не доступне, і вдавшись у пристань правої віри і доблесного житія, тут знайдемо собі безпеку. 594. Пресвитеру Ісидору (2, 94) Занепалому не каятися згубно, зневірятися ще згубніше: перше походить від лінощів, а останнє - від бездушності. Скільки ж байдужість гірша за лінощі, стільки і розпач гірший за лінощі. Одне є невиліковне зло, а інше доступне лікуванню, тому що одне є наслідок ушкодженої здатності судити, а інше – погрішного судження та обману. Тому, навіщо звинувачувати нас, ніби ми недбайливі й не пишемо листів до жалюгідного Зосими, коли він занурений у дві найстрашніші вади: у лінощі і байдужість? Не були ми недбайливі, найкращий, але нерідко, спонукані до цього багатьма, працювали над тим, щоб і словесними умовляннями, погрозами, обіцянками, і покараннями навчити невгамовну цю тварину; навіть забували, здається, що миємо Ефіопа і намагаємося насильно приборкати демона в людському вигляді. Тому, знаючи, що з нашого боку не було і не буде нічого нами залишено, ти не позбавляй його своїх молитов, можливо, і звільниться він, як не є, від такого безумства. Справедливо надаватиме поблажливість тому, кого м'якість не заохочує до великих гріхопадінь; а покарання має переслідувати того, хто не користується добротою. І про це достатньо. Оскільки писав ти, що бажано тобі запитати мене про пророчі вислови, але не смієш, то у відповідь на це напишу: сердитись на тебе буду, коли дізнаюся, що мовчиш, коли хотів би про що запитати. 596. Читець Тимофію (2, 96) Віриш ти, здається, богомудрому Павлу і слухаєш розумом читання, тому я спробую пояснити запропоноване тобою. Кажеш же: Якщо тієї ж ночі помер цар Валтасар, то як же сказано в Писанні: і сказав Валтасар, і облекоша Даниїла в багряницю, і гривню золоту поклавши на шию його, і проповіді про нього, щоб бути йому князеві, третьому в царстві його (Дан.5:5). Тому думаю, що при вже темряві, що настала, писаний був на стіні Божественний вирок, що дають бачити слова: проти лампади (5); тоді й цар дуже збентежився і прийшов у розслаблення від страху, цариця ж, ставши у нестямі від того, що цар впав у знемогу, знехтувала звичайну і пристойну їй благопристойністю і прийшла на бенкет, коли була ще ніч, але вслід за цим і премудрим Данилом витлумачено Божественну златою перед усім військом і вищими чинами (бо ці нагороди за мудрість, очевидно, лежали тут же), і в їхній же присутності зроблено проголошення, що Даниїл буде третім у царстві, тобто після царя та цариці. Якщо ж хто скаже, що цьому належало серед наповненого народом торжища, а не в царських чертогах, то відповім, що те, що відбувається в царських чертогах, 31 і всюди робиться непорушним. Бо і Божественне визначення, затверджене всередині будинку, скрізь набуло сили. Цілком ймовірно, що вирок Валтасаров був зображений письмово; і що зроблено в царському домі, тільки не виконано при всіх - вірніше ж сказати, і виконано по суду повелівшего - то дієписатель представив як би цілком відбулися. Чому і Дарій Мідянин, ставши наступником Валтасара, не залишився в невіданні про те, що сталося, і удостоїв Данила найвищої честі. Не знаєш, можливо, що сумнівне ніколи не дозволяється сумнівним, звичайно ж запозичує собі рішення в тому, що всіма визнано. 598. Єпископу Леонтію (2, 98) Багато людей, які бажають чесноти, але лінуються йти тим шляхом, що веде до неї; інші ж не вважають її і чеснотою. Тому слід одних переконати, щоб відклали лінощі, а інших – навчити, що чеснота є справді чеснотою. 599. Пресвитеру Афродісія (2, 99) Оскільки, як пишеш, що один сповнений невігластва Юдей привів тебе в скруту, у перебільшенні промови звинувачуючи Божественного Євангеліста, який сказав: ні самому, мені, світові вмістити книжок (Ін.21:25), то необхідно представити йому в приклад перебільшено сказане в Ветх Божественним; і тоді побачить цей Іудей, що і Євангеліст, Старозавітному наслідуючи Писання, написав, що їм написано. Тому, що ж там написано? Про міста хананейські, як знаєш, говориться: там гради великі і огороджені навіть до небес (Втор.1:28), про землю ж їх: землю, що кипить меленою та медом (Вих.3:8), і про плаваючих: сходять до небес, і сходять до безодень (Пс.106). Тому, нехай цей сільський мудрець пояснює це, не вдаючись до умоглядного змісту і не пускаючись в іносказання, але пояснюючи буквально. Якщо ж не може (бо необхідно йому зізнатися або що сказано, то перебільшено, або що має потребу в тлумаченні), то чому ж, сам на себе представляючи доказ крайнього свого невігластва, вважав для себе дозволеним дорікати Євангелісту, який, якщо й ужив, мабуть, сказав про перебільшення, то? Бо там чисте перебільшення, а тут уже ослаблене, і Євангеліст ужив його не просто, а пом'якшуючий. А хто пом'якшує перебільшення, той робить дві речі: і свою любов доводить, і тримається істини. Але в Євангеліста, мабуть, сказано це і неперебільшено. Бо не сказав він: Багато й іншого знамення зроби Ісус у цьому світі, але каже невизначено: Зроби. Є й інші Його справи, які давніші за світ і які неможливо передати в Писанні і в книгах, не тільки за їхньою множиною і величчю, але й тому, що вони вищі за слово і розум. Бо хто буде в змозі описати природу Небесних Сонмів, їх чин, благолепність, пропорційність, стрункість, любов, мир і все інше, чого перелічити неможливо? Якщо ж захоче хтось розуміти це сказаним про велич і висоту догматів, то і він не погрішить проти істини. Тому, апостоли то й написали, що вміщали, як ясно висловив це первоверховний у тому лику Петро у своїх діяннях: що вміщали, те й написали, а світ не вмістив і написаного. Бо люб'язний не вмістив слова про неуважливість, хтивий – слова про цнотливість, вибагливий – слова про справедливість, жорстокий – слова про людинолюбство, дратівливий – слова про лагідність. Тому, якщо що вміщали апостоли, то світ, можливо, цього не вміщав. І Христос волає: слово Моє не вміщається у ви (Ін.8:37), і Павло: вмістіть ни (2Кор.7:2). Чого ж не вміщали, можливо, і Апостоли, то чи міг умістити світ? А світом називає Євангеліст натовп, що дивується справами мирськими і земними. Про цей світ сказано: і світ Його не пізно (Ін.1:10). Не вміщує зазначений світ не місць, але звичаїв, за безліччю писань, але з величі справ. Чому, людина, не знаючи того, що стосується тебе, дошукуєшся того, що вище за тебе? І що кажу про те, що стосується тебе? Поясни мені щось одне з того, що маєш в руках, і тоді не звинувачуватиму тебе, що цікавишся про те, що вище за тебе. Вогонь, від якого ведуть початок мистецтва, зазвичай виходить не тільки із заліза, міді, каміння, але навіть із вод та дерев. Тому поясни мені це диво: чи прихований вогонь у дереві? Як же не винищує його? Чи не прихований? Як же походить із дерева? Отже, якщо про вогонь, без якого люди не роблять майже нічого заслуговуючого уваги - тому що він - захист від холоду, запобіжний засіб від темряви, сприятник у всякому мистецтві і знанні, - ніхто не може сказати, яким чином криється він в речовинах і не винищує їх, а коли вийде назовні, робиться; то перестань цікавитись про те, що незбагненно, а якщо й осягнуто, не багато може сприяти тобі до чесноти. Бо чим допоможе чесноти допитливе дослідження про течії сонця, про вигляд і протязі землі, і про все інше, над дослідженням чого працюючи, уявні мудреці ухилилися від істини і від дійсної мудрості і витратили життя на марнослів'я? 601. До єпископа Єрмогена (2, 101). До вправних ієреїв При доброму твоїм начальстві, святійший, не на шкоду інших і багатий у безлічі грошей набуває сили, і той, хто живе в бідності, не позбавляється рівних з ним прав у злиднях; але, як той, хто підкріплює себе великою кількістю правоти, шанується таким, що придбав скарб істини, так мізерний у цьому, хоча б мав Крезів скарб, визнається жебраком. І силою слова здоровий спосіб думок не відволікається від правого судження, і мистецтво вітії не затьмарює істини хибними розумуваннями, але неухильною перебуває душа твоя, повне право присуджуючи підсудним. Будучи ж таким у вироках, ти більше за себе сам переміг людинолюбством, ніж скільки інших перевершив правосуддя. Чому й плачуть про тебе міста, що страждають від самоврядності, серед яких і місто Пелусіотське, тому що, відчуваючи неприємне, ублажають вони міста, що перебувають під твоїм керуванням, а себе називають злощасними. Бо той, хто вартий покарань, той, якщо має гроші, людина у них видна і кохана. А хто рясніє чеснотами, той, якщо він жебрак, не тільки зараховується до людей безчесним, але навіть піддається підступам. А в судах, куди перетягне золото, схиляється туди і вирок; правда терпить образу, а неправда бере гору і над усім лається. Тому молися, щоб або розкаялися такі губителі, або отримали свободу їм підвладні. Оскільки сильна дружба здається не вільною від підозри, то нехай счиняється вона страхом Божим, щоб рясніло в нас те й інше: і страх Божий, і прихильність до друзів, і страх не давав місця лукавим підозрам, а відданість народжувала б любов - мати всього доброго. Бо коли маємо в собі прихильність, що розчиняється страхом Божим, тоді в нас зростає все добре. 603. Схоластику Феодору (2, 103). Про те, що віра без справ не рятує людину Гідний похвал, о премудрий, не той, хто мистецтвом і силою слова ускладнює розуміння істини, але хто викладає її невигадливо, чому і я, що завгодно дізнатися тобі, скажу про те ясно. Пришестям Божим боріння зроблені для нас зручними для того, щоб ми, подвизаючись, перемагали, а не для того, щоб величчю благодаті користувалися як привід до лінощів. 604. Серіна (2, 104). Про зарозумілість Хай не навчить тебе зарозумілості те, що здолав ти ворога. Бо багатьом, хто збожеволів від марнославства, бо у будь-який час споруджували вони переможні пам'ятники, пишалися ними і не думали, що можуть мати в чому невдачу, і не очікували бути будь-коли переможеними, уявна благоуспішність, очевидно, хилилася до гіршого. Для багатьох початкові успіхи були причиною невимовних лих, бо, спорудивши собі не гідно один або два переможні пам'ятники, коли сама зухвалість подавала надію, звеличившись несподіваним успіхом і зважившись на справи більшої важливості, наражали крайню небезпеку і заслужене початкової успішністю. Чому треба міркувати про себе відповідно з єством людським, і як, процвітаючи, не втрачати з виду і сумного, думати про раптові зміни і не думати, і не висловлюватися про себе надмірно, так і погрішаючи, розуміти людську неміч і не бажати, щоб усі. Не думай, найкращий мій, відразу вловити те, що ледве вловлюється з пролиттям великого поту і після багатьох подвигів; але, розпочавши працями і молитвами, приступай до уловлення тих думок у Святому Письмі, якими розуміння наше винаходиться до більшої проникливості. 607. Діякону Євтонію (2, 107) Розуму, як царю самодержцю, належить до воріт почуттів висилати страшні і звідусіль захищені зброєю помисли, які зустрічали б ворогів, перегороджували їм шлях, відбивали б їх, а не дозволивши раніше вхід, вступали з ними в сумнівну битву, успіх якої часто схиляється на інший бік. Тому й рятівне Слово, коли інші законодавці карають лише за саму справу, загрожує покаранням і тому, хто дивиться не скромно, щоб лайка стала недоступною і непереборною, але зручною і легкою. 608. Пресвитеру Зосимі (2, 108) У багатьох, вірніше ж скажемо так: у кожної людини є і переваги, і недоліки, і першими хваляться, а останніх соромляться; але ти, як то кажуть, недоліками виконаний, успіхів же зовсім ні в чому не маєш. І що перемагаєшся чревом і поневолений плотським пристрастям, – у цьому немає нічого дивного: тому що останнє найчастіше слідує за першим, і тільки той, хто здобуде гору над черевом, зможе здобути гору і над плотською пожадливістю. Але оскільки кажуть, що в тобі з'єднані і всі інші недоліки, називають тебе сховищем пороку, вмістищем безсоромності, то це здається дивним і перевищує все, що може дивувати. Бо інші жорстокі, але цнотливі, корисливі, але скромні, розпусні, але лагідні: а тебе уявляють встигаючим у всьому. Ти, кажуть, озброюєш мову проти любителів чесноти, занурений у мерзенну користь і хвалишся цим, затьмарив собою всіх, хто колись став відомими своєю хтивістю і марнославишся тим; за діяннями своїми, про які й говорити непристойно, мусиш тобі в землю потуплювати очі свої, а ти підіймаєш їх вище скронь. Коротше сказати, кожен член тілесний у тебе виявляє твою недбалість і нахабство; і хоча одна одною протилежна, але в тобі посилюються вони зійтися разом. Отже, якщо говорять про тебе правду, то покайся тут, щоб не каятись там, але марно. Чому вино, кажеш ти, не всякого, хто п'є його, приводить у однакову настрій, але одних робить благодушними, а інших – дратівливими, одних – доброзичливими, а інших – задерикуваними, одних – лагідними, а інших – звірячими? Отже, оскільки змушуєш мене торкнутися природослів'я, думаю, що буває це, саме: збільшуються чи зменшуються від вина причини таких настроїв за якістю чи статури, чи душевних рухів, багатьом прихованих. Оскільки вино має вплив на одні вологи, то деяким чином входить у поєднання з звичаями, що вживають воно: якого вдачі випив, такі властивості і виявляє вино в ньому, не знову їх виробляючи, але з прихованих роблячи явними; бо, викриваючи вдачу, що виявляється удавано, дає бачити потаємний усередині, чому й увійшло до прислів'я у багатьох говорити: правда у вині. І тих, які думали величатися мнимою статечністю, вино не рідко робило відвертими щодо таємниць, і змушувало говорити про те, чому краще б залишатися невисловленим, а тих, які з ненависті до лихоманства часто приводили себе в гнів, викривало що вони ласкаві і лагідні, знищивши вод гніву; тому що не нове щось робить вино в людині, але, що в ньому було потай, то виводить назовні. 610. Діякону Євстафію (2, 110). Про тих, які не звертають уваги на свої власні похибки і з цікавістю дізнаються чужі Вкрай дивуюся, як усіма віками опанувала болісна і жорстока хвороба, що не приносить задоволення і породжує муку; узяла вона гору над всякою гідністю, порушила всяку пристойність; кожен, залишивши поза увагою свої гріхопадіння, найважливіші і часто не гідні жодної поблажливості, з цікавістю визнає гріхи ближнього, найменші і найчастіше гідні поблажливості, і засмучується, роздумавшись про власні свої гріхи, а розмовляючи про чужих, радіє, і на те тратить інших; собі шукає виправдання там, де їх немає, а для ближнього стає жорстоким і невблаганним суддею, хоча, мабуть, багатий він ґрунтовними виправданнями. Тому, хто хоче придумати лікування від такої хвороби, тому слід душевне око від чужих похибок звернути на свої власні і привчати мову говорити строго не про ближніх, а про себе самого; бо плодом цього є виправдання. Говори ти беззаконня своя раніше, нехай виправдишся (Іс.43:26). Злоречністю ж породжується найтяжче осуд: бо страшна справа і перевищує будь-яку невідповідність - тим, які впадають у великі гріхи, докоряти зовсім не грішили або грішили, але в малості. 611. Діякону Зенону (2, 111). Про подвижництво Не тим уподібнюй себе, друже, які з радістю прийняли Божественну проповідь, але не перевели насіння в глибину розуміння; бо, пустивши паростки вгору і розіславши коріння по землі, швидше, ніж вимовляється слово, вони засохли, не принісши зрілого плоду, але ставши жертвою спокус. Навпаки, уподібнюй себе до тих, які, глибоко укорінившись, пустили від себе багато коренів і стовбурів і стали багатоплідними, у яких класи, красуючись і обтяжуючись плодом, тяжіють і хилиться вниз, і на час жнив ніби самі на себе закликають серп женців. Бо добре знають, що Христос наказав таких Ангелам вносити в небесні наділи, щоб вони там святкували, царювали і долучалися нескінченної радості. 612. Диякону Євтонію (2, 112) Оскільки око керує всім тілом, робить світлим і прикрашає обличчя, служить світильником для всіх членів, то і затверджений він і посаджений як би на царському якомусь місці, отримавши вищий спадок і головуючи серед усіх почуттів. Бо, що сонце у всесвіті, те й око в тілі, і як, якщо сонце, мабуть, згасне, все збентежиться, так, якщо згасне око, і ноги, і руки, і все майже тіло стане марним. Навіщо ж я це сказав? До того, що вчитель є очима в тілі Церкви. Тому, якщо він світлий, тобто сяє променями чеснот, то буде світло і все тіло, яким він править, і про яке додає належну опіку. А якщо він темний, тобто, робить гідне пітьми, то затьмариться все майже тіло, тому що, хоча інші з членів і здорові, що складаються в чині, і виконують, що їм слід, і нітрохи не зазнають шкоди від зіпсованості вчителя, проте ж не мають стільки ж, як і він, сили по ушкодження і пошкодження інших змагати наставникові, що залишаються здоровими засуджує і всіма способами намагається і їх вкинути в ту ж хворобу. Тому й сказано: якщо світло, що в тобі, тма є, то тма кольми (Мф.6: 23)? Так і Церкві, в якої наставник відданий самовправним похотям, може інший сказати: якщо той, хто має приносити користь і просвітлювати, не терпить освіти, та й тих, хто має намір бути корисними, жене геть, то чого не зроблять його підлеглі? 613. Пресвитеру Зосімі (2, 113). Про неуважність Хоча, через грубість і ненаситність багатьох, успіх у нещасливості дійшов, мабуть, до неможливості і неймовірно для тебе, щоб хтось процвітав у ній, однак є процвітаючі, і я знаю деяких. А якщо не знаєш їх ти, то це анітрохи не дивно, бо, насолоджуючись сріблолюбством, як і природно, не знаєш цілком тверезих. Порівнюй, принаймні, тим, хто дотримується помірності, живуть праведними працями, задовольняється тим, що дають власні їхні праці. Чи не бачиш, як сяють вони і сяють, подібно до світил? Порівнюй поки їм і перестань погані та ненаситні руки свої простягати на чуже надбання та майно. Тоді зможеш побачити й нещасливих. Бо тепер і почувши, не віритимеш, але сміятимешся над ними і знущатимешся, як страждаєш на невиліковне безумство. Але якщо прийдеш у відносне здоров'я, то легко побачиш і цілком здорових, а згодом матимеш у них керівників і вождів на цьому доблесному шляху. 614. Пресвитеру Карпу (2, 114). Про тих, що гребують людьми доброчесними Дуже грубим і злочинним здається мені не той, хто ненавидить і ганьбить того, хто образив і образив (такому часто робиться поблажливість), але хто робить так з людиною доброю і всіма схваленою. Перший, хоч і не увійшов на вершину любомудрості, але має, мабуть, пристойну причину до ненависті; останній же, без усякої майбутньої причини, веде боротьбу не стільки з людиною, скільки з чеснотою, і робить замах вщент вирвати все прекрасне. І якщо робить це Євстафій, то або перестати ненавидіти, або його слід проголосити проклятим. Бо чеснота полягає тільки в одному: бігати завжди неспроможного, особливо, коли ніщо, крім цнотливості, не вважається ганебним. 615. Дорофею (2, 115). Про обрізання Хто скаже такий вирок, ніби найчистіший Розум погрішив проти пристойності? Хто наважиться до того простягтися за межі будь-якої зухвалості, щоб Премудрість звинувачувати в помилці? Справедливо було б повірити цьому, якби інших тварин створила Вона не всупереч пристойності, одного ж чоловіка, припустивши поставити його царем і князем над усім земним, обтяжила зайвим тягарем, від якої й наказала згодом позбавляти обрізання. А якщо не можливо цього сказати (бо хто стільки нерозумний і позбавлений природного сенсу, щоб Божественне знання звинувачувати в немистецькій?), то слідує, що Бог і в цьому зберіг пристойний вигляд. Якщо ж створив, як було пристойно, – що дають бачити робителі кумирів, каменосечки, скульптори та живописці, які наслідують початковий зразок, і благопристойність надають перевагу тому, що з якоїсь причини виправлено згодом; то надміру поважають обрізання нехай розшукають, яка потреба в ньому. І якщо обрізання по тілу вказує на обрізання, що в таїні (Рим.2:29), то нехай вони проструть своє здивування далі, і тоді нехай вихвалять тих, які відсікають похоті і без обрізання. Якщо ж обрізання дано їм на знак, щоб не змішуватися з язичниками, як на неприборканих і завзятих коней накладаються вуздечка і тавро, то нехай невисоко думають про нього, як про щось висуває на вигляд їхнє невігластво. Бо якщо Авель, Енох, Ной, Авраам були виправдані раніше, ніж з'явилося обрізання або було щось про нього сказано, то воно не є підставою для виправдання, а тільки для друку виправдання. Тому, хто має багатство чесноти, той нехай має й печатку. А хто оплакує крайню свою бідність, той, носячи на собі печатку і не маючи найбагатшості, піддається осміянню. Нехай почує й це високо думаючий про обрізання: якщо воно – власна твоя справа, то думай, як думаєш, ми не сперечаємося. А якщо здійснено в незрілому віці (чому і дякуємо Богові, що позбулися марної праці), то чому хвалишся чужим? Бо кожному справедливо величатися своїми власними працями, а не тими знаками, які накладені на нього іншими. 616. Павлу (2, 116). Про свята Шануй чесноту, а не щастю слугуй. Бо чеснота – багатство безсмертне, а щастя легко руйнується. І про це годі. Не залишайся ж у невіданні, що Бог і давнину поєднував і нині з'єднує зі святами нагадування про благодіяння, щоб святкуючі, маючи їх у свіжій пам'яті, зверталися не до пияцтва, а до подяки та чесноти. Якщо запитає кого, хто наважився наклепити на істину: чи все Богові можливо? І той відповість: так, а запитуючий додає: отже, можливо і зле? Те найсправедливіше піддати осміянню, як невігла, що не відповідає, а більше того, хто запитує, тому що зло не зараховується до всього того, що можливо Богу. Де іменується Бог, там, безперечно, піде добро. І хто має здоровий глузд, тому не прийде і на думку, що можливе Богові зло. Ніхто також не назве неміччю неможливість робити зло, тому що діяння зла є у власному розумінні неміч. Тому, в усієї точності, ведучий це Павло немічами назвав гріхи, кажучи: ще бо Христос, що є нам немічний, за часом за безбожних помре (Рим.5:6); те саме підтверджує і слово Пісноспівця. Бо він каже: помножившись немочі їх (Пс.15: 4), тобто гріхи. Але нехай не визнається тим, хто має розум і той, хто знову ставить питання стверджуючому, що все можливо Богу. Яке саме питання? Є звичай марнословити і говорити: значить, Богу можливо і зроблене зробити не зробленим? А таке питання, звичайно, також марне: все ж таки марне в міркуванні Божественної сили не має місця. Тому й справді зайві та зайвими виявляються подібні до згаданих наклепу. Але щоб не відновлювали їх надалі і не ображали тим слуху тих, хто слухає, якщо запитають нас, чи все можливо Богу? будемо відповідати: можливо все, що відповідає Богові. І цим вирішиться будь-яке марне питання, тому що Бог може все, але дає краще. 618. Феофілу (2, 118). Про невдячність Звинувачуй, що не подумав, що зробив він щось мудре, але того, хто не вцілив і такою поблажливістю. Бо той, хто припустив, що захоплений насправді вдасться до безсоромності, той добровільно дав йому право втекти; а хто цю мудру справу вважав за дурну, той тим, що не визнав себе спійманим, виховав у собі безсоромність, віддавши благодійникові образами. 619. Граматику Офелію (2, 119). Про природу тварин Оскільки знаю, що хочеш чути щось нове і не відчепишся, доки не впізнаєш цього, то відповім коротко, хоча те, про що запитуєш, як мені здається, поза межами людського розуміння. З тварин, що розжовують їжу живородячі, а ковтаючі не розжувавши народять з яєць, і для одних досить перших пологів, якими остаточно виробляється плід, а в інших бувають вторинні пологи. Коли час вимагатиме перетворення яєць на тварин, тоді, певна кількість днів насиджуючи яйця, вкладають у них якусь природну силу, щоб одушевилося народжене раніше неживим. Бо насіннєві початку, Творцем споконвіку вкладені в єства, як би таючись під попелом, якщо будуть роздмухуються на кшталт іскор, з продовженням часу зазвичай займаються в речовині. Чому дивуватися належить тому, що відбувається, і диво це восписувати всемудрому Творцю. Бо вказує це не на промисл тварин про власне своє самозбереження (природа їх водиться уявою, а не розумом), а на Промисл Істества, що всім розпоряджається. Тварини нічого не роблять за розумом, але Природа, що створила різноманітні пологи тварин, у кожний рід вкладає прагнення до виконання того, що для нього потрібно. 620. Співправителю Авсонію (2, 120). Начальникам Слух твій, о дивовижний, нехай буде відкритий і готовий до прохань утискуваних злиднями або владою інших, навіть тих, що повільно виражаються, лагідністю вводячи на шлях слова; а до пліток лихослівних і наклепників зберігай його ув'язненим і недоступним, суворим поглядом зупиняючи їхнє прагнення говорити погане. 621. Єпископу Феону. Про ієреїв (2, 121) І Зосиму, і Паладія, і Марона, і Євстафія, і інших, тобою перелічених, що такою мірою сварили благочестя і осквернили священство, не стільки звинувачуватиму, скільки Євсевія, який усім їм дав до цього привід. Якби він не продав їм священства, як кажеш, не поповзнулися б вони на такий гріх. Бо, хоч і до висвячення були вони дуже худі, проте, не одне й те саме – грішити мирянину та священикові. І це випливає із закону, бо за ієрея, що згрішив, наказує приносити таку ж жертву, як і за весь народ (Лев.4:3). Але якби цей гріх не був рівнозначений, то закон не ухвалив би приносити ту ж жертву. Великим же робиться гріх не за єством, а за гідністю того, що чинить. Бо якщо впаде той, хто повинен тримати в порядку інших, то це падіння стає більш важливим належним чином занепалого. Тому, якщо той, хто дав насіння, винний і в проростаннях, то природним чином справедливо оплакуватиме більше Євсевія, ніж його. 622. Єпископу Лампетію (2, 122). Про тих, хто проходить священство, погано Хвалю Божественну твою ревнощі, з якою обурюєшся, бачачи, що священству наноситься образа Євсевієм, який у протиріччя благочестю дав собі таке ім'я. Як сам, будучи недостойним священства, не знаю як, вторгся в нього, так роздає його будь-кому, Божественне служіння вважаючи малоцінним і зневаженим. Але оскільки все це у волі Божественного і непідкупного Судді, який нині довготерпить, щоб занепалих привести в покаяння, згодом не залишить зробленого поза увагою, але визначить нестерпне покарання, то, дбаючи про себе, будемо проходити безмовність. Бо, якщо й була якась користь від сміливості у викритті, в чому не поступився я нікому, і за те нерідко терпів наклеп, однак, оскільки час мовчання, то чекатимемо на Суддю. Не гріши постійно в очікуванні отримати прощення, але шукай безпеки в тому, щоб не грішити. Багато хто в очікуванні вибачення зробивши багато поганого, обдурився в надії, і себе не виправивши, і прощення не отримавши. 624. Мартініану, Зосим, ​​Марону, Євстафію (2, 124). Єреям Оскільки богомудрий Павло, посуд вибрання (Дії 2:15), скарбниця Христових уявлень, що впорядкував і сушу, і море, варварів переконав любомудрствувати, вирік, що не дбайливі про ближніх гірше язичників, сказавши: хто про своїх, більше ж про присних віри, не про вершних не про є (1Тим.5: 8), те це спонукало і мене писати до вас. Що, на вашу думку, означає тут слово промисл? Чи забезпечення їжею? На мою думку – піклування про душу. Якщо ж оспорюватимете це, то й у такому разі сказане мною тим більше знайде собі підтвердження. Бо якщо скажете, що йдеться про тіло, і про не подає необхідної їжі Апостол сказав, що він жорстокіший за язичника, відповім: де ж буде місце тому, хто залишає піклування про душу, що набагато важливіше і необхідніше? Тому послухайтеся мене і позбавте себе свого безумства. 625. Пресвитеру Феодосію (2, 125). Звинувачуючим тих, що бігають священства І ім'я єпископства, і саме воно Божественні і вище за всякий образ і гідність життя цивільного; але священство пристойне лише деяким і не багатьом, саме тим, хто тримається тієї думки, що воно є батьківська піклування, а не самоврядне самозаконня. Оскільки ж змінили його на владу, краще ж сказати, якщо треба висловитися сміливіше, на самоврядність, то знай, що про це видне й омріяне начальство, яке якщо колись, то нині збуджує до себе в людях сильну любов і легко віддає себе в руки його любителям оного, поняття не високо; тому що вважають це покаранням, що накладається тими, що дають, а не почестю тих, що приймають. Бо найчастіше над одними начальствують, а іншим роблять рабство, одним дають накази, а іншим служать; роблять одним зло, а іншим – милості, одних давлять, перед іншими самі падають, інших бояться, а іншим ненависні. Тому не дивуйся, що пресвітер Ієракс, як людина розумна, утік від цього сану, як від найтяжчої хвороби. 626. Читець Тимофія (2, 126). Про те, що не повинно спокушати Найбільше, друже, бійся когось спокусити: бо добре в людях не тверезо – ледь стоїть, коли й ніхто не вагається. 627. Єпископу Кирилові (1, 127). Про те, що не повинно не дбати про умовляння, або в будь-кому зневірятися, і що, якщо повідомлені залишаються такими, що не виправилися, то вина не на повідомлених, але на сваволі умовляються, особливо, коли першими ніщо не втрачено з уваги Твоєму розсудливості і твоїй владі, доблесний з усіх, надано чистотою могутності і дбайливістю відновити Пелусійську Церкву, яка постраждала від пороків у начальниках. Бо не дістане сьогодення, вірніше ж сказати, якого б там не було часу, щоб розповісти про всі неправда і зневажання, які терпіла вона, розграбована і ображена людьми розбещеними і зловмисними, яким інший не доручив би і стада безсловесних тварин, не тільки людей, створінь розумних, заради яких прийшов. Та якби й дозволив час, то замисливе ними перевершило б всяке слово. Але необхідно і в даний час сказати те небагато, про що замовчати не міг би безкарно, якби хтось і захотів. Притому здається мені, що і ти, дивовижний, вимагаєш уже розповіді: чому і я, припинивши цю передмову, приступлю словом до справи, помітивши тільки наступне: словами моїми не виміряй самих дій (не знайти б мені і слів, які підходили б до того, що зроблено, коли і всяка мова перемагається дійсністю цього), але неу. Тому, що Божество було хулимо, місто пограбоване, священство стало продажним, в Церкві з'явилося самоуправство, люди чесні засуджувалися на вигнання, а ті, які не повинні були б ступати і на поріг церковний, заслуговували на схвалення, і їм довірялися Божественні і невимовні довіряються, але захоплюють вони в руки своє батьківське самовладдя), а також, що про жебраків не було в них і слова, що розкрадали церковні гроші і витрачали на власність своєї власної любощів, що наважується стояти за чесноту мстилися навіть до крові, - це і все тому подібне залишити осторонь, Але про задуму нині (оскільки мовчання небезпечне і охочому мовчати) скажу, скільки можна коротше і темніше, бо й не в змозі говорити про це ясно. Мартініан, до наруги Божественної віри висвячений у пресвітера (якщо слід назвати пресвітером того, хто скористався ім'ям священства, щоб мати можливість робити найбільше і ніяк не пробачливе зло), не вмію сказати, від кого веде рід або з якого прийшов міста. А що він раб і, перший вік проживши неблагорівно, біг, про те, хоч це й вірно, промовчу: моя мета – не погане говорити про нього, але показати, скільки ображена ним Церква. Цей Мартініан, прийшовши до Пелусіотів, жив у крайній злиднях, користувався від багатьох допомогою, одягнувся в чернечий образ, назовні поводився цнотливо і домагався службової, – а на його думку начальницької – посади клірика. Але так як єпископ Пелуси, достославний і сповнений божественної мудрості Амоній, прозорливими очима розуму побачивши лицемірство, не залишив йому навіть і надії в цій справі, то, роздумавши, що даремно витрачає там час при вожді дуже розсудливому, заманів Мартініан. Оскільки ж і там його впізнали і не встиг він у своїй надії, то нарешті сповістившись, що мудрий оний єпископ спочив і переселився в небесні країни, висвячений Євсевій, знову прилетів у Пелусійський град, думаючи легко привести в дію свою хитрість, не скажу свою безрозсудність, і дуже скоро досягне своєї нерозсудливості, і вельми скоро досягне своєї нерозсудливості, і дуже скоро. Бо нема потреби і поширюватися про це. А що той, хто доставляє насіння, винен і в появі рослин, відомо це кожному. І так, вибравши висвячення і поганими руками торкнувшись священних Таїнств, знову відродив хворобу, якою загрожував здавна. Бо поклавши, що й життя буде йому не в життя, якщо не присвоїть собі багатство жебраків, дає обіцянку все, що не придбає, залишити Церкві і, замість приманки подавши такі надії, переконує поставити його економом. Так цей неблагонамірний і невільного походження людина, захопивши в руки церковну економію, привів її в таке становище, що не була б розграбована так Церква і в варварське нашестя, бо знищив він всі ознаки її краси, що відрізняються чеснотою. Бо в управлінні справами вдаючись до обманів, хитрощів, злочинних задумів і хибних клятв, нічого не робив просто і справедливо, але, маючи на думці робити одне зло, запеклий на тих, хто вибрав для себе життя вільне і благочестиве, правдолюбців називаючи дурними, а ведучих справи зловмисних, розумних людей. продажних - слушними. І не говорив тільки він це на ділі не виконував; навпаки, ділами затьмарював слова свої, привласнюючи собі церковні гроші, продаючи висвячення, любителів чесноти викидаючи, збираючи навколо себе тих, що поступають так само, як і він. Бо, вважаючи, що інакше не матиме безпеки тут (про майбутній же Суд не мав і думки), якщо не вижене будь-який вигляд чесноти. Все ж це виконував, зробивши, не знаю як, підручним собі єпископа. Бо єпископ (нехай сміливо буде висловлена ​​істина, інакше й сказати я не міг би) так йому раболепствував, як низький і за гроші куплений невільник, на те й поставлений, щоб робити все, що накаже Мартініан. До такого божевілля (нехай буде сказано те, що складає верх погань і вінець цього жалюгідного видовища) довів він єпископа, вловивши його обіцянками, які нині цей єпископ, виставляючи на ганьбу власну свою нісенітницю, проголошує відкрито або з примусу, надмірної невідповідності справи), вписавши в церковних книгах, що ображена Мартініаном Церква в нього ж полягає у боргу. Бо Мартініан думав, що інакше не може володіти безпечно тим, що придбав не по праву, якщо не покаже, що Церква повинна йому, хоча він не сподівається вимагати у Церкви, що в неї викрав, а домагається тільки, щоб Церква в нього не вимагала. Бідний же місто, коли дізнався, на що хитрується Мартініан, тому що не залишалося це в невідомості (не говоритиму про те, що, за надмірною важливістю скоєного ним, звинувачували його навіть у помаху чарівної палички і викривали в соромних і мерзотних гріхах), нерідко поривався в цих. А Мартініан, усіма докоряний і обвинувачений, наклепував усім на єпископа, єпископу ж на всіх, озброюючи його на любителів чесноти, щоб у всіх придушити сміливість, а всім оголошуючи, що єпископ торгує рукоположеннями, зловмисує проти людей цнотливих, привласнює у церковні звіти. Розповідав же це, думаючи цими хитрощами згасити людський гнів на те, що сам він робив. І коли інші вказували на це самому єпископу, не було від цього успіху: мабуть, він вселяв, що без обвинувачів нічого зробити не можна. Коли ж з тією думкою, що каже він істину, з'явилися і обвинувачі, притому багато достовірних, готових надати докази, і в цьому випадку не вийшло не те, щоб за викриттям, нарешті, всякого приводу по всій справедливості був він запідозрений усіма, як спільник у тому, що робилося. Бо якби й тисячоразово обіцяв він вносити до Церкви все, що набуває мерзотних способів, найбільше не належало б передавати йому в руки всі церковні доходи, і тисячі душ спокушати тим, що робилося. Навіть, якби і спокушений був єпископ обіцянками, не слід було залишати справи несвідомим. І якщо треба було вимагати звітності, то треба було повірити звіти в точності за допомогою людей розумних і досвідчених, тому що сам, за словами його, і в цьому, як і в будь-чому іншому доброму, невибагливий. А якщо єпископ підписував звіти таємно, не запрошуючи нікого до повірки, то ясно, що не обдурений він був (як голосно кричить, думаючи усунути від себе звинувачення), але сам розкрадав церковні майна, і всю Церкву пускав у продаж. Так Мартініан, як той, хто купив, і купив беззаконно, розсудив ще беззаконніше користуватися придбаним, поспішаючи одне зло замінити іншим. Бо, забравши собі в руки всі церковні гроші або, як сам казав, розділивши з тим, хто доручив йому економію і дав привід до такої жалюгідної дії, нещодавно послав золото в Олександрію, домагаючись собі єпископства, хоча не в змозі він керувати навіть самим собою. Дізнавшись про це, святиня твоя, за обов'язком відлучити його, погрожувала йому посланням і підтверджувала, що, якщо знову візьметься за те саме, оголосить його відлученим, як того, хто наносить безслав'я Божественній вірі в цілій єгипетській області. А тепер, знехтувавши і посланням, і погрозами, таємно попрямував до Олександрії, шукаючи собі єпископства, шкодячи ж доброї про тебе слави, ніби ти рукополагаєш за гроші. Тому (о, як назвати тебе, можу досить вітати!) твоєму великому розуму властиво, хоча суворе покарання його вчинків дотримати неприйнятного судилища (тому що тут і неможливо і понести йому гідне покарання), проте ж спонукатися, і, по-перше, захистити скривджену Церкву, по-перше захистити скривджену Церкву, по-перше, захистити скривджену Церкву, по-перше, захистити скривджену Церкву, виконання та відлучити його. Бо якщо, – чому не вірю, – не тільки не зазнає він нічого подібного, але ще буде висвячений, то істинною виявиться таємниця, що розголошується. А потім має з кількома благоговійними єпископами, які вороги будь-якої користі, вислати його сюди, щоб дав звіт у церковних доходах, і який виявиться обов'язок, нехай поверне, якщо ж дав що єпископу (бо єпископ каже, що нічого не дано йому, але він обдурений). Бо, безперечно, що як першорядній особі в цій справі, яка або брала участь у ньому, або підписувала по необачності, ти заборониш проходження єпископства або, зробивши йому поблажливість, поставиш, принаймні, при ньому єпитропа, який би не дозволяв йому впадати в Який чинив під його начальством, покажеш, що мудрий цей намір дурний, і рахунки, за якими, як каже він, Церква перебуває у нього в обов'язку, зробиш недійсними. Бо звідки таке багатство у людини, яка страждала на крайню бідність і завідувала церковними доходами? 628. Пресвитеру Опанасу (2, 128). Про ласкавість Чую, що підлабузники залежно від твого мови, стверджують з клятвою, що найвище на світі найдивніший порок, якщо ти надумаєш дивуватися йому, і вслід за цим зневажають саму чесноту, якщо тільки похулиш ти. Тому, якщо ти не хочеш слухатися нас, то послухайся хоч Сократа, який радить ненавидіти підлабузників, як ошуканців, бо ті й інші, коли їм повірять, шкодять тим, що повірили. 629. Павлу (2, 129). Про Юда-зрадника Дивуєшся, здається, чому Христос не переконав зрадника визнавати чесноту благом, хоча той нерідко чув розмову про чесноту, вірніше ж сказати, і не було розмови, в якій не чув би про неї. А я дивуюся, чому ти, знаючи, що таке свобода, міг дивуватися цьому. Бо не насильством і самоврядністю, але переконанням і добродушністю готується спасіння людей. Тому кожен повновладний у своєму порятунку, щоб і увінчувані, і карані справедливо отримували те, що самі обрали. 630. Діякону Пампретію (2, 130). Про милостиню Треба, друже, мати милосердну душу. У кому є таке джерело, той виточуватиме все прекрасне, і якщо будуть у нього гроші, розтрачить їх, якщо побачить когось у нещасті, оплаче його, якщо зустріне кривдного, простягне йому руку, і не залишить нічого такого, що до нього стосується. 631. Антіоху (2, 131). Порівняння чесноти та пороку Порок відлучив людей від Бога і розлучив їх між собою; тому, з усією стрімкістю слід втекти від пороку і йти за доброчесністю, яка приводить нас до Бога і пов'язує нас один з одним. Правило чесноти і любомудрості – щирість з розсудливістю. 632. Діякону Євтонію (2, 132) Якщо Зосима, цей, мабуть, пресвітер, впоюючись самоуправством дуже знущається з тебе; то переноси це великодушно, уявляючи, що роблено було Юдеями з Владикою, коли сама земля здригалася і вагалася, ніби намагаючись втекти, щоб не бачити того, на що відважувалися проти Бога, хоча торкалися тіла. 633. Читець Тимофію (2, 133) Це: око за око, і зуб за зуб (Вих.21:24) узаконено було Юдеям Природою, сповненим лагідності не для того, як думаю, щоб вони були нещадні і жорстокі до скривджених, як вважають маніхеї, засуджуючи Старий Заповіт, але щоб з побоювання потерпіти, образи. Хоча це узаконення справедливе і в усій суворості згідно з розумом, проте Божественна Тиша, дотримуючись лагідності і не залишаючи доброти, а також заохочуючи до неї і людей, через узаконення помститися за зроблене страхом покарання попереджала падіння: тому що, якщо немає того, хто чинить образу, то не буде. Тому нехай побачать глибину премудрості Законоположника, а не звинувачують Його необачно у жорстокості та нелюдстві. Бо сказане в Євангелії: якщо хто вдарить у праву ланіту, зверни йому та іншу (Мт.5:39), не протилежно цьому, а тільки вище і краще, і становить правило найвищої любомудрості. Там узаконено зовсім не робити зла, про те, щоб охоче терпіти зло, люди кровожерливі не могли і чути, а тут викладається любомудре вчення про добровільне терпіння зла. Порівняльний образ мови не ставить порівнюваного в протилежні ряди, але показує перевагу і недолік в тому самому ряду. Добре не робити ніякого зла, але краще за це навіть охоче терпіти зло. Хороша справа - шлюб, але краще дівоцтво. Гарний місяць, але прекрасніше його сонце. Тому, як місяць, який гарний, і сонця, яке його краще, Творець один, так Старого і Нового Завіту один і Законодавець, який узаконив все премудро, корисно і відповідно часу. Доброчесність не визнає безчестям те, щоб усі були рівної гідності за звичаями, але не належить також тобі неможливе, а навпаки, залишивши це, треба бажати відповідного. Бо і священик Мойсей, і богомудрий Павло в іншому не досягали того, чого просили, але були навчені, що просили не на користь собі. 635. Немесія (2, 135). На сказане: людина, в честі ця, не розуміє (Пс.48:13) Не нападаючи надмірно на людей і не обмовляє на розумний рід, але з великою пощадою Святе Письмо промовило: людина, в честі ця, не розумі, прикладися худобою безглуздою і уподібнися їм. Бо якщо досліджуємо точно, то ми в небезпеці уподібнюватися не тільки худобам, а й неприборканим звірам; краще ж сказати, любитель мерзенних пристрастей та їх перевершує. І справді дивно і дивно те, що кожен звір поневолений одному недоліку, а шанований людиною, поєднавши в собі все в сукупності недоліки, тягнеться далі їх нерозумності. І щоб ці слова не здалися тобі перебільшенням, розглянемо справу неупереджено. Коли скаче хто, як віл, б'є ногами, як осел, ірже на жінок, як женонеїстий кінь, вдається обжерливості, як ведмідь, утучняє тіло, як ішак, пам'ятає зло, як верблюд, гнівливий, як лев, викрадений, як вовк, виразить, як скорпіон, лукавства, як єхидна, збирає гроші або, краще сказати, гріхи, як мухи їдкий пил, тоді чи можливо комусь цього звіронрівного зарахувати до людей, не вбачаючи в ньому рис природи лагідної, але помічаючи сморід якийсь, по язичницькому казкові, скіли, химери. Якщо ж запитаєш: «Тому що ж треба робити», то відповім тобі: маю невпинно мати в руках духовне дзеркало, розумію Божественні Писання, в яких полягають і історія чоловіків добрих, і встановлені Богом рятівні закони. Бо це дзеркало не тільки показує неподобство, але й преподає воно, якщо забажаємо, у неймовірну красу. 636. Найсвітлішого Тимфія (2, 136. Начальникам Ніщо не корисне, доблесний, так, як благочестя. Воно охороняє і підкорення переможним царям. Тому, його поставивши за мету, намагайся спрямовувати туру начальства так, щоб підначальні, скільки від тебе залежить, перебували невиразними. Якщо справа це вимагає праць, то вона має і радості. Якщо скажеш: "але не в один і той же час", то відповім: інакше і неможливо. Але й тоді, коли воюючі не погоджуються на примирення, ведуть переговори начальники. У кого бувають праці, до того згодом приходять радості. 637. Коміту Єрміну (2, 137) Що благоденствує порочний, а в крайніх перебуває у скруті людина доброчесна, гідна багатьох на жереб людям похвал, що випали, - це справді незрозуміло і незбагненно, і далеко перевершує заходи природи людської. Бо неодмінно треба надати це долям Божим. І якщо хочемо судити правильно, то, приписавши ведення цього домобудівництва одному тільки найчистішому Розуму, звернемося до того, що у нас під руками і що також важко, зазвичай, знаходиться нами. Оскільки ж думаємо, що маємо по можливості захистити це вчення, то ми, скільки могли, захистили в слові, написаному нами до язичників, прочитавши яке, дізнаєшся вирішення питання. 638. Пресвитеру Афродісію (2, 138). На сказане: бих юдеєм як юдей , і про те, що означають слова: не цей беззаконник Богу, а законник Христу (1Кор.9:20–21) Якби не був я впевнений, що недоліки нашої мови заповнить твоє розсудливість, то, думаю, не став би й писати цього листа. Що ж бажаєш ти дізнатися? Чому апостол сказав: Був юдеєм як юдей, та юдеї придблю: беззаконним як беззаконний, не цей беззаконник Богові, але законник Христу, нехай набуду беззаконних? Особливо точного дослідження вимагають Слова ці, допоки не стане ясною потаємна в них істина. Нехай буде сказано це коротко. Бух юдеєм як юдей, коли зробив очищення і приніс жертву в святилище (Дії 21:26), і, обрізавши Тимофія, послав його учителем до юдеїв, обрізанням скасовуючи обрізання, чому і не сказав: «Юдей», але - як юдей. Беззаконним як беззаконний, коли, говорячи Афінянам, не з пророків і не з Закону пропонував їм слово, але від жертовника їх запозичив вираз, переконуючи їх власними вченнями; чому не сказав: «беззаконний», але – як беззаконний. І це: не беззаконник Богу, а законник Христа, сказав Апостол (бо по відношенню до єдиної Сутності немає ніякої різниці, що, бажаючи показати в іншому місці, він сказав: хто їсть Господа, той їсть і дякує Богу (Рим. 14, 6), або, якщо вважати це пояснення вимушеним, це, я думаю, свідчить про те, що Апостол жив не тільки за законом, який приписується Отцю інші за станом учнів, а не за гідністю Законодавця, він був пристосований і застосований особливо до дитинства, але також згідно з небесним і досконалим законом Христовим, тобто він не був беззаконником згідно із законом Старого Завіту, але в той же час він був законником згідно з Євангелієм, він не був поза законом, але в той же час він був у благодаті, він не був невідомий для молока, але в той же час скуштував твердої їжі, не гребував вправами, а навіть відзначився в олімпійських змаганнях; він не тільки не чинив перелюбу, чого вимагав закон, але й не дивився на свою дружину нескромно, чого вимагає Євангеліє; Сказав же це апостол не тому, що закон приписував Отцеві, а євангелію Христові, але тому, що мав на увазі припущення і думку більшості. Бо все, що належить Отцеві, належить і Сину, і належить Сину належить і Отцеві. 639. Єпископу Єрмогену (2, 139). На сказане в Писанні: яка користь у крові Моїй (Пс.29:10) Гине (про все принизливе має намір говорити я тобі), гине любов – це справа гідна, велика і славна, любов, на яку пророче обличчя передбачав, заради якої Спаситель прийшов сюди, про яку і Апостоли проповідали, своєю своєю кров'ю зобразивши проповідуване ними. Маючи на увазі тільки себе і залишивши спільного ворога, ми озброюємося один на одного, і загрожує небезпека, що рішуче переможений, зміцнившись нашим розбратом, знову вступить у боротьбу і переможе. Бо хоч він упав, хоч зухвалість його безрозсудна, проте наша недбальство і взаємні наші лайки стали міцністю і силою для занепалого, так що й досконала Спасителем заслуга (як не зухвало сказати це, але сказано буде вірно) у небезпеці залишитися недійсною. Чому, може, це те, що домагався ти дізнатися, і вказав Господь через Псалмоспівця: Яка користь у крові Моїй, щоб сходити Ми в витління, тобто в багаторослий єство людське? Бо, якщо вказує і на щось інше (у моральному розумінні це приймається про Давида, а в природному про Адама), то, на думку багатьох святих, мав на увазі і цю мету. Бо, каже, стільки зійшов Я, що за великою поблажливістю багато хто не повірить у Мене. Я здолав мучителя, і глядач Серафимов волає, кажучи: правді навчитеся, що живуть на землі, преста бо нечестивий (Іс.26:9.10), а ви власним своїм недбальством віддаєте цю, що перевищує всяке сподівання і надприродну заслугу, цей переможний. Тому, що ж залишиться вам? Яке виправдання? Яка поблажливість? Яка милість вам залишиться, коли буде потрібно від вас це життя, яке, як бачу, укладено тільки в Писаннях і ніде більше насправді не видно? 640. Пресвитеру Марону (2, 140). Ведучим життя, негідне священства Вкрай дивуються всі, чому ти, будучи сам нестримним у гріхах, не підкоряючись вуздець, не вцілуючись викривленням, смієшся над жалюгідним Зосимою, якого найбільше наслідуєш? Бо якщо не робив ти з ним одного й того самого, то належало тобі виправити його, а не сміятися з нього. А якщо став ти в цьому найточнішим наслідувачем живописців, заревнувавши, чому змагатися було не обов'язково, то для чого, думаючи виставити на ганьбу тільки його байдужість, робиш явною і своєю? Бо ті, хто чує про це, визнають справедливим побити камінням обох: одного – як головного будівельника зла, а іншого – як найближчого його учня. Тому справедливо буде зробити тобі одне з двох: або перестати грішити, або не сміятися над тим, що робить те ж, що й ти; бо це найгірше з найгіршого. 641. Пресвитеру Феодосію (2, 141). Того ж змісту Якщо можна сказати (хто стоїть за істину, тому можна не брехати), то Божественній проповіді загрожує небезпека, що похитнуть її ті самі, які, мабуть, захищають її; тому що багато хто, роблячи гидке тому, що кажуть, змусили не інакше слухати їхні промови, як байки. Тому, роздумавши про загрозливу небезпеку, слід їм чинити у всьому так, щоб не звідати цього на досвіді. 642. Павлу (2, 142). Про догмати; про Святу Трійцю Природа Божества найменше слід скорочувати юдеям у Єдиного тільки Бога і Отця, але має ніби розширювати в Святу Єдиносущну Трійцю. Бо, розрізняючи за якістю Особ і за особистими властивостями Іпостасей, знову наводимо до Єдиного Бога за тотожністю сутності. 643. Йому ж (2, 143). Про те ж Дивуюся істині, яка душі людей розумних привела у протиборство тим вченням, у яких вони упереджені; бо в охочих заглиблюватися в себе знайшла стільки ясне та світле уявлення про Святу Трійцю; тому що, хто стверджує, що Бог Єдин, той звернувся не до одиниці, а до таїнства Трійці, вчення про яке посіяно було і у Старому Завіті, так що і Філон, хоча він Юдей і зилот, писаннями, що залишилися після нього, відкидає власне своє віровчення. Бо, розбираючи сказане Богом: за образом Божим сотвори людину (Бут.1:27), змушений і приневолений істиною богословити і про Слово Боже. І що до того, якщо Совєчного Батька, Того, Хто колись, Філон, не досягнувши точного розуміння, називає і Другим за кількістю? Принаймні він мав поняття і про інше Особу. І не в цьому тільки випадку доведений він був до цього, але також, роблячи замах пояснити іменування Бог і Господь, приписує царственої Трійці те, що Вона поодинокіша за всерозділене і рясніша дійсно одиничного. І ця думка так сильно опанувала душу Філона, що змушений був ясно її висловити і залишити в писаннях, бо сказав: «дві сили Сущого 32 , і з них одна, ґрунтовна і благодійна, називається, як кажуть, Богом, а Інша, царствена і караюча – Господом». І в цьому Філон не далеко відступає від того, що сказав: Христос, Божа сила і Божа премудрість (1Кор.1:24), і сила не неіпостасна, але іпостасна, всемогутня, рівносильна Тому, у Кого ця сила. І ще Філон, коли мав зобразити видіння, яке бачив Мойсей, каже: «бачить найдивовижніше бачення», а через кілька слів продовжує: «посеред же полум'я був якийсь прекрасний образ, що не уподібнюється до нічого видимого. Богоподібний образ, блискучий світлом променистим вогню, яким інший уявив би образ Сущого». Якщо ж завгодно кому мати точне пізнання образу, то нехай вислухає, що говорить Павло про Христа: Що є образ Бога невидимого (Кол.1:15). Отже, і Філон стосується православного богослов'я; бо не вимагай точності від того, хто цілком одним своїм чистим розумінням зміг побачити істину і говорити всупереч своєму віровченню, але уяви те, що вчення про Бога не обмежив він одним Обличчям, як навчають неосвічені наставники Юдеїв, одержимі якимось упередженням. Але, думаю, не цим тільки, скільки це не вражає, приведений був він до такої думки, але ще й наступним: створимо людину за образом Нашим і за подобою (Бут.1:26), а також цим: і почекай Господь від Господа (19:24), і цим: поклика Господь ім'ям Господнім (5). Моєму: Сиди праворуч Мене ( Пс.103:1 ), і: в Тобі Бог, і Ти Бог: бо тих, які кажуть, що Бог тисячократно святий, і наважуються пояснювати цим слова: святий, святий, святий Господь Саваот (Іс.6:3), виразно викриває сказане: стягнеш обличчя Твоє. Не відверни лиця Твого від Мене (Пс.26:8–9). Бо, якби висловлений так не Святу проповідував Трійцю, то справедливо було б звинуватити його в зайвому багатослів'ї, і не за це тільки вислів (бо думаю, що слід звернутися до виразу більш ясного), а й за наступне: пожери Богові жертву хвали і віддай Вишньому молити; і поклич Мене в день скорботи, і виснажить, і прослави мене (Пс.49:14–15). Бо тут, якби не проповідувалась ясно Троїчність, належало б сказати: пожери Богові жертву хвали і віддай Йому молитви твоя, і поклич Його; у день скорботи твоєї, і виметить тебе, і прославиш Його; але сказано негаразд, але виражено саме, як написано вище. Бо й у цьому й у багатьох інших місцях, яких (щоб не зробити слова довгим) не буду наводити тепер, Старий Заповіт для здатних чути ясно проповідує, що звіщається їм панування не єдиного Особи, але Трьох Іпостасей, єдиної ж Сутності, до посоромлення нездорового про єдине Особи поняття Юдеїв, Батька і Сина знайшов підставу своєму вченню про єдину Іпостасі, і до засудження на вигнання багатобожжя Еллінів, учнями яких зважилися бути Арій і Євномій, відмінність Іпостасей безрозсудно перенісши на Сутність. Якщо ж спитати, чому ж на самому початку не було це повідомлено ясно і безперечно, то відповім: тому що це – і доказ, і вчення – для розумних слухачів дуже ясно, яким і здалося воно мудрому Філонові. А якщо й було воно виражене приховано, то слід розсудити, що законодавець не визнав потрібним Юдеям, схильний до багатобожжя, представляти відмінність Обличчя, щоб не поповзнулися вони в ідолослужіння, визнавши в Іпостасях і різне єство, але щоб на початку зрозумівши вчення про єдиноначальність, поступово зводячися до Ізраїлю, поступово зводячи до вчення про єдиноначальність, поступово єдності Природи; так що висловлюваннями в однині вказується на тотожність єства, а виразами, що перевищують однину, - відмінна властивість Іпостасей, що зводиться до єдності Сутності. Бо припускати різні єства є вчення еллінське, а визнавати одну Особу або одну Іпостась є вчення юдейське; але, простягнувши Іпостасі до Святої Трійці, звести їх у єдину Сутність – є правий і справжній догмат. 644. Діякону Євтонію (2, 144). Про слова Писання: ове бо сто, ово ж шістдесят, ово ж тридесять (Мт.13:8) Слова ці: ово бо сто, ово ж шістдесят, ово ж тридесять, можуть вказувати на дівоцтво, помірність і чесний шлюб, а можуть також означати навчання душі, служіння тіла і роздягання грошей. Бо рятувати душу краще служіння, що здійснюється за допомогою тіла, так само як це краще і самого роздягання грошей, тому що перше буває з'єднане з працями та пролиттям поту, а друге виконується за допомогою зовні, що купується. 645. Діякону Палладію 33 (2, 145) Спокушаючись думкою, що, мабуть, ти не згрішив, не впадай у нову похибку, бо ніхто не лікує зла злом. І за судом зовнішніх визнається це надлишком безглуздості. Навпаки, покаравши падіння покаянням, приведи себе в такий стан – не грішити більше. 646. Схоластику Касію (2, 146). Про сріблолюбство і про багатьох давніх, що повставали проти нього Ти, мабуть, любиш гроші і як одержимий невиліковною хворобою, щоб знайти виправдання такій помилці, озброїв проти нас Демосфена (який сказав: «потрібні гроші, а без них ніщо необхідне необхідністю не може бути зроблено»), щоб не наважилися ми заперечити цьому нездоланному. А оскільки, як твоє слово для багатьох по справедливості маловажне, так важливе слово вітії, що перевершує всіх у роді промови жвавої, сильної, пристрасної, що все скидає і містить багато нового по думках і складі; то охоче запитаю тебе: як протиставляєш ти нам Демосфена, як сильного витію, який мистецтвом своїм може перекрутити і саму істину, чи як достовірного свідка? Якщо як сильного витію, який може прикрасити сором твоєї пристрасті, то ми не поступимося йому і, хоча поважимо цього чоловіка, однак віддамо перевагу йому істину. А якщо як достовірного свідка, то самі не будемо нічого заперечувати (бо, можливо, інші відкинуть його, як того, хто чинить замах словесним мистецтвом потьмарити істину і тому не варто того, щоб представляти його в свідчення, але, ополчивши на нього і говорили, і чинили всупереч йому, надамо вироком, надамо вирок!). Отже, оскільки тебе, як Елліна і захисника Еллінів, належить перемогти подібними до тебе: то непереборному витію нехай буде протиставлена найсправжніша і наймудріша порада Ісократа, за якою багатство слугує більше пороку, ніж добротолюбству, як надає силу лінощів, так приваблює юних до задоволення. поваги, ніж Демосфен (не по силі слова, в цьому він переважає) для того, хто шукає істини; І перш за все потрібно поважити стародавній звичай; а давній звичай був такий: після бенкету брати ліру і співати: «Загини багатство і не з'являйся ні на суші, ні на морі!» Якщо ж буде потрібний інший свідок, то буде свідком і правдивий Аристид, який міг збагатитися, але полюбив злидні, так що місто Афіни та його, що померло, поховав на свій рахунок, і дочок його забезпечив посагом. А якщо потрібен і третій свідок, то подасть свій голос Фів'янин Епамінонд, найзнаменитіший з усіх тамтешніх воєначальників, який, будучи покликаний до зборів, відмовлявся прийти того дня, бо одяг його був у миття, а інший, який він міг би надіти, у нього не було. Якщо потрібен і четвертий, то вимовить свою думку і Кратес, все своє майно надав народній раді і сказав: «Кратес дає свободу Фів'янину Кратесу». Чи знадобиться і п'ятий, то додасть свій голос і Фокіон. Коли Олександр Македонський надіслав йому сто талантів золота, тоді запитав він принесли: «Чому Олександр, хоча Афінян багато, надсилає йому одному?» І коли сказали: «Вважає тебе людиною доброю і доброю», – відповідав: «Тому нехай дозволить мені і бути, і здаватися такою». І сказавши це тим, хто приніс, відіслав гроші назад, а Олександру написав, що, якщо хоче зробити йому подарунок, то нехай звільнить взятих у полон у Сардах, що Олександр і зробив. Бачиш, що потрібне потрібне може бути зроблено і без грошей. Але якщо потрібно подати голос і шостому свідку (представляю, нарешті, найголовнішого) подасть його Платон, якого не можете відкинути (стільки вважаєте його великим і дивним!), і який забороняє купувати золото та срібло. Та й Лікург, законодавець Лакедемонський (не матимемо браку й у сьомому голосі), тому, хто внесе в Лакедемон монету, узаконив віддавати за це смертю. Але якщо, залишивши голоси, слід вникнути в саму сутність справи, то не знайдеться в житті жодної поганої справи, яка б вироблялася не з любові до грошей. З цього кохання – ворожнечі, бійки, війни; з неї – вбивства, розбої, наклепи; з неї не тільки міста, а й пустелі, не тільки країни, що живуть, а й ненаселені дихають кров'ю та вбивствами. І море не врятувалося від цього зла, але й там з великою шаленством вирує воно, бо й море обложене морськими розбійниками, що вигадують якийсь новий спосіб пограбування. З любові до грошей перетворені закони спорідненості, вражені статути природи, порушені права самої сутності, тому що це лукаве і злочинне кохання не тільки на живих, а й на померлих озброює руки трунників, які звільнилися від тутешнього життя не дають свободи від свого зловмисності. І скільки б злих не знайшов хто або в народних зборах, або в судилищах, або в будинках, або в містах, - побачить у них відростки цього кореня. Але до чого працюю себе? Усю шкоду цієї хвороби, згуртувавшись воєдино, не в змозі висловити. А якщо думаєш, що той, хто купив гроші, нездоланний і тому багатство бажане, то спробую довести неприємне. Кого не боїться той, хто має у себе багато золота? Чи одних розбійників, наклепників, сильних землі? Він підозрює навіть самих своїх служителів. І що говорити про те, хто вважає себе ще живим (бо одержимий такою хворобою і не живе)? Навіть померлий не може він звільнитися від злодійства грабіжників; сама смерть не може зберегти його в безпеці; навпроти того – і мертвого, і похованого обкрадають ті, що звикли до такого лиходійства. Таке ненадійне багатство! Не тільки розоряються будинки, але руйнуються гробниці та труни. Що ж може бути більш гідним жалю, коли й смерть не приносить безпеки, але тлінне це тіло, навіть втративши життя, не має можливості позбутися бід, які терпить у житті, тому що призвичаєні до злочинів такого роду, і порох землі поспішають переслідувати війною, набагато страшнішою, ніж ті, що вони. Бо тоді, якби трапилось увійти в комору, вивантаживши скрині, не торкнулися б вони самого тіла і не взяли б стільки, щоб і тіло залишити голим; а тепер і від нього не втримуються злодійські руки гробокопателів, але туди і сюди його рухають і повертають, з великою жорстокістю лаються над ним; бо після того, як віддано землі, оголивши від цього покриву і від одягу, в який одягнений, залишають його покинутим у такому положенні. Тому, хто ж настільки потайний ворог, як багатство, що живий губить душу, у мертвих лається над тілом і не дозволяє сховатися в землі, що не забороняється навіть засудженим і викритим у наймерзенніших справах? Бо законодавці, зазнавши їх смертної кари, не переслідують далі, а багатство тих, що володіли ним, і по смерті наражає найжорстокіше покарання, голими і непохованими виставляючи на жалюгідне і страшне видовище. А тому, зайве слово, що посилюється довести, що багатство непереборне, коли ті, хто придбав його, і по кончині не перебувають у безпеці. Хто не примириться з померлим, хоч би це був варвар, звір та згубний демон? Бо видовище це може пом'якшити людину вкрай жорстокосердну. Тому коли побачить хто мертвого, хоча б цей мертвий і був непримиренним і таємним ворогом, проллє про нього сльози разом із близькими до нього. Так поважають все спільну всім природу та встановлені нею закони! А золото і в цьому випадку не перестає мучити тих, хто його копив; та й не потерпілих від померлого ніякої образи робить його ворогами, тому що оголювати мертве тіло властиво запеклим ворогам і противникам, і природа примиряє тоді з ним самих ворогів. Багатство ж і тих, кому нема на що поскаржитися, робить ворогами і великої наруги наражає тіло, хоча в ньому багато такого, що могло б схилити до жалю. Що саме? Те, що тіло мертве, нерухоме, готове звернутися в землю і порох, і немає нікого, хто надав би йому допомогу. Але нітрохи не чіпає це цих лиходіїв та нечестивців, бо ними переважає лукаве побажання. Страшна і ненаситна прихильність до користолюбства, як якийсь грізний і мстивий мучитель, стоїть при них, роздаючи їм жорстокі і немилосердні накази і перетворюючи їх на звірів, приводить таким чином до труни. Отже (повинно ж повернути нам промову до припущеного предмета), якщо й багато досяглих поваги чоловіки відмовилися від багатства і не вступали з ним у союз, як з ворогом і противником чесноти, і якщо сама ця хвороба користолюбства виявилася головною виною злих, і ті, хто придбав собі багатство, не робляться. виявилися легко здоланими всяким не лише за життя, а й після смерті; то перестань віддавати себе у видобуток цієї тяжкої хвороби і споруджувати проти нас витію. Якби це було рішенням власного твого розуму, то не довжина була б наша мова; ми негайно відкинули б це, як невиліковно хворе. Але оскільки ти озброїв на нас витію, то, хоч поважаємо ми цього чоловіка (як пристойно буде сказати), змусив цим і нас озброїти проти нього багатьох, котрі ясно спростовують цю думку. І цього досить. Оскільки ж велика кількість істини, то доведемо, що сам витію, що хвалився і величався витійством, був вище ганебної користі. Тому, що ж він сказав? «З того, як веду себе і що говорю в суспільстві, ніхто не може довести, що прив'язаний я до користі». Так і сам він похваляється цією великодушністю. А якщо запитаєш, чому ж заманулося витії вимовити так легко викривлену думку, то відповім: не на мені головним чином, а на тобі самому лежить обов'язок відповідати на це, як на виставив його на своє виправдання. Якщо ж слід і його виправдати, а це, як гадаю, треба зробити, щоб не здалося іншим, ніби ми боремося з порожнім місцем, краще ж сказати, ніби подолали ми порожнє місце, а крім того, потрібно це і тому, що я люблю істину і поважаю цього чоловіка; те, скільки можу, зроблю це. Отже, стверджую, що всі інші, дізнавшись саму сутність справи, справедливо проголосили про багатство, що воно є ворогом чесноти; Вития ж висловив свою думку, не розглядаючи справи, яка вона сама в собі, а маючи на увазі потрібне для війни. Бо інакше неможливо було без грошей викувати зброю, збудувати тривесельні кораблі, доставити продовольство воїнам і заготовити все інше, що любить і чим втішається війна. А що це справедливо, висловлює він в іншому місці: «За реальних обставин ніщо більше не потрібно так для міста, як гроші». Тому, якщо Демосфен подав таку пораду Афінянам, які вели війну (чи була ця справа хороша, чи погана – про це не говорю), то не посилайся на нього, як на думку, до всього зручного і загальне, не схвалюй його, не змагайся збагачується, не шукай, не шукай, бажаючи похвалити витію, не чорни його, ніби він нерозумний і легко може бути оспорюваний. Бо, якщо хто цього красномовного витію (після виправдання його нехай буде сказано і це, бо сказав я, що сильно люблю істину) захоче вразити, то скаже: «Дивлюся, доблесний витію, як ти, що вмів людські думки звертати нерідко до противного і того, щоб переконати своїх став джерелом, початком і правилом всякого красномовства, не передбачив того, що маю намір тобі сказати? Тобі треба було захистити свою думку і сказати: «Потрібні гроші, і без грошей не може бути зроблено все те, що має бути під час війни». Але, можливо, і Демосфен, якби він був ще живий, відповів так: Це показують зміст слова і весь хід мови. Проти того, хто заперечує, сказав би йому ще: «Добре говориш, мудрий; бо те ж раніше твого виправдання сказав і той, хто вступив у цей подвиг, і говорив він так не маючи наміру заводити суперечку; чому я впевнений, що і ти, і він кажете правду. Але так як є люди неосвічені, який і цей, що поклав початок цьому змаганню, які не звертають уваги на зміст, не тримають в умі ходу промови, але, відірвавши думку від попереднього і наступного, розуміють її, яка вона сама по собі, і вводять в оману і себе, і інших, то належало тобі про те, що належало тобі про те, що належало тобі про те, що я говорив: невчених заохочує до користолюбства і занурює в тисячі зол, освічених і мудрих спонукає до мимовільної перемови. Бо можуть сказати: «Що кажеш ти, Демосфене? Ніщо не може бути зроблено без грошей: не можуть бути показані ні цнотливість, ні мужність, ні справедливість, ні розсудливість, ні любомудрість, ні доброта. І це інший назве 34 у сенсі пристойним і потрібним "». «Так», – каже Демосфен. Отже, що означає сказане тобою? «Я говорив про потрібне під час війни». «Отже, чому ж, – можеш запитати його, – не висловив ти цього у своєму слові ясно?» Хіба ти не знаєш безтурботності багатьох? Що їм завгодно, те й підтверджують, краще ж сказати, сам ти навчив нас цьому. Бо твоє це горезвісне і справжнє вислів: «Кожний, як завгодно йому, так і думає; насправді часто виходить не те. Отже, чому ж тобі стало тягарем зробити цей малий додаток? Скільки було б користі і себе позбавити від докору, і всіх інших – від збентеження та скрути? Якби сказали йому це, думаю, подякував би за виправлення (оскільки була людина розумна) і виправив слово. Бо в такому разі ніхто вже з нерозумних людей не наважився б своє невігластво підкріплювати Демосфеновою вченістю. 647. Діякону Євтонію (2, 147) І тут, найкращий, люди доблесні і царські (бо можна назвати так прикрашених чеснотами) живуть у справжнісінькому значенні, ніж люди роботящі (бо так справедливо назвати поневолених непристойним насолодам). Бо любителі чесноти найбільш високі і поставили себе не тільки вище малодушності, але й вище страхів, і небезпек, і всякої мінливості, - не в тому сенсі, що вони не терплять цього, але в тому (і це набагато важливіше і показує, що таке життя божественне), що нехтують зустрічаються з ними. А погрязшие в гріхах, на мою думку, навіть і не живуть, через печалі, страхи, небезпеки і тьму чисельний рой пристрасті, що виробляються гріхами. Чи очікується смерть – вони від страху вмирають перед смертю. Чи приходить хвороба, чи образа, чи злидні, чи інша якась несподіванка – вони, не зазнавши ще цього, гинуть. Якщо ж це справді так буває (буває ж неодмінно, хоча б і не хотілося нам), то змагатимемося тим, які і тут, і там живуть зі славою. Слово тих, хто живе добре, досточудний, вірніше клятви і увінчується схваленням усіх, хто чує. Бажання користуватися сильною приязністю інших народжується від сильної любові до інших. Тому, якщо хочемо, щоб нам вірили, житимемо добре; і якщо хочемо, щоб нас любили, будемо любити. 649. Схоластику Касія (2, 149) Дуже звеличив ти написаний до тебе мною нещодавно лист про чесноти і про те, що не треба любити грошей, а тим подав нам знак, що ти справді переконався і визнавати в ньому хорошим те, в чому усвідомлюєш себе переконаним. Бо, якщо ми цнотливі, то як уникаємо того, що засуджуємо, так і обираємо те, чому дивуємося. Отже, подвизайся в цьому, бо воно породжує безсмертну славу. 650. Єпімаху (2, 150). Що означають слова: величають сховища свої (Мф.23:5)? Оскільки писав ти про бажання твого дізнатися, що означає сказане: величають сховища , – то знай, що були невеликі сувої з написаним на них законом, які носили при собі наставники іудейські, як нині жінки носять малі Євангелія. Законодавець, вселяючи юдеям необхідність виконання закону і не даючи місця забуттю, постановив: нав'яжеш, тобто прикріпиш і повісиш, виправдання на руку твою (Втор.6: 8). Вони ж не мали і думки про виконання, але докладали велике старання про книжкові сувої і цим заслужили осуд. 651. Читець Феофілу (23, 151). Надгробок тому, хто жив чудово. Блаженний Тимофій, брат твій, відійшов від людей, все, що мав смертного, залишивши в землі, а душею, небось і радіючи, як вірую, з Божественними і премирними Силами. Тому й ми, як не велика скорбота, в міру сил опираючись їй і майже подолавши, відкладемо її, розуміючи, що кінець тутешнього став для нього там початком найбільших благ. Бо не як не є, але мужньо і доблесно попрацював цей чоловік у тутешньому житті, будучи всіма проголошуємо за свої доблесті, ставши вищим за всяке прославлення і увінчавшись по можливості похвалами. Бо справді був він чертогом цнотливості, обителью розсудливості, твердинею мужності, оплотом справедливості, скарбницею людинолюбства, храмом лагідності, коротше сказати, скарбом усіх чеснот, і в такій мірі мав він кожну, в якій іншій коштувало б великої праці придбати якусь одну. Зробившись любителем премирного, простягся далі доступного помислу простору, заглиблювався в небесне, не дбав про земне. Бо, справжнім і пристойним для християн насолодою справедливо визнавши цнотливість, самовладно володів він черевом і пристрастями, що виникають від нього, в закон чреву залучивши достаток малим і не дозволивши окрилятися пристрастям; чому чутка всюди проголошувала його славу і в усіх був він на устах; всі сподівалися, що, якщо йому буде дано церковне начальство, ще більш блискучими стануть промені його чесноти. Але, як добрий борець, коли глядачі не наситили ще свого бажання, відлетів він для прийняття вінців у небесні двори, залишивши тут, як би погребальною пеленою, славу, і пам'ять, і всіма похвалу, що підноситься. Тому хто, намірившись прославити такого чоловіка, хоча малою мірою встигне зобразити його належним чином? Хто, побажавши вихваляти його і не досягнувши припущеного, не звинувачуватиме себе самого в тому, що зробив справу нездійсненну? Хто, наважившись зобразити словом його лагідність, привітність і шанобливість до всіх, особливо ж до любителів чесноти, не докорить собі тому, що не знайшовся сказати що-небудь придатне до істини? Бо так полонив Тимофій тих, що жили з ним, що в міркуванні закону дружби йому віддавали першість, тому що він був високий по чесноті, але смиренний за образом думок, у співбесідах тих і швидкий у міркуваннях, щедрий у благотвореннях, скорий у втіхах. Про те ж, що, коли маю намір закінчити слово, не дозволяє мені цього, слід сказати таке: переважно люблячи милостиню, намагався він приховувати справи людинолюбства, добре знаючи, що в цьому й полягає милостиня. Бо ті, що подають милостиню напоказ, на мою думку, не людинолюбство виявляють, але виставляють на вигляд лиха тих, які користуються їхньою милістю, і справі Божій шкодять найтяжчою хворобою. Бо, бажаючи називатися людинолюбними та благодійниками, не відмовляються розголошувати нещастя інших. Але цей достославний чоловік (бо недозволено замовчати і, почавши слово, треба викрити людей, які не віддають йому належної честі) не тим, що подавав, а й тим, що робив це таємно, зрошував вкинутих у бідність. Але до чого працюю себе, намагаючись немічний слово прославити море доброт? Тому на цьому зупиню слово, а ти, припинивши скорботу про нього, майже цього доблесного чоловіка вшановуванням чесноти. 652. Єпископу Єрмогену (2, 152). До настоятелів У всій точності нехай досягає лікування душевних виразок, тому що і ті, що закрилися, часто відкриваються знову. 653. Мартініану, Зосімі, Марону, Євстафію (2, 153) Хтось із чоловіків, гідних поваги і пам'яті, прикрашених благородством і добрими звичаями, зустрівшись зі мною, зі сльозами сповістив мене, ніби кілька людей, що не мало поважають чесноти, що зійшлися між собою, говорили один з одним про вас наступне: «Який з недозволених і ганебних пристрастей не побояться в тій красі, що не звільняються в тій красі, яка не звільняється і ганебно пристрасть, явному безчинстві? Якої прихованої злої справи не чинити ті, що хваляться відкритими злими справами? Чи вцілуються за чиєюсь порадою ті, які сміються з цнотливих? І після викриття перестануть робити зло ті, що чорнять викривають? Чи пошанують і Божественні слова ті, які вважають їх байками? Чи вбояться суду ті, що справами своїми виголошують, що його немає? Чи підкоряться Христу тим, що роблять, які проповідують Епікура?» І я, вислухавши це, дуже вражений був у душі; і вам справедливо буде подумати про те, як загладити цю гідну посміяння гідну поведінку; але загладіть, якщо виправитеся; і виправтеся, якщо переконайтеся, що Писання є істинним; а переконайтеся, якщо невпинно будете ним користуватися; і скористаєтеся, якщо зрозумієте зміст того; зрозумієте ж, якщо невідступно звертатиметеся з мудрими до Бога; а невідступно будете з ними, якщо почнете бігати пороку; почніть же бігати пороку, якщо боїтеся покарань, що загрожують йому; а боїтеся, якщо повірите, що є Бог; і повірите, якщо позбавитеся такого безумства; позбавтеся ж, якщо поревнуєте тим, що визволилися; і ревнуєте, якщо візьметеся за чесноту; візьміться, якщо полюбите царство небесне; і полюбіть, якщо утвердитеся в тій думці, що тимчасове видиме; а утвердіться, якщо дізнаєтесь про нікчемність видимого; і дізнаєтесь, якщо побачите тлінність; побачите, якщо дивитиметеся неушкодженими очима; і будете дивитися так, якщо матимете міцну прихильність до небесного; отримаєте ж цю прихильність, якщо душевне око зробите більш проникливим; а зробите це, якщо привчитеся невпинно звертати погляд до Бога. 654. Схоластику Офелію (2, 154) Ясність, роздратування зі статечністю, не робить вимовного незрозумілим для слухача. 655. Пресвитеру Феогносту (2, 155) Достославний і гідний будь-якої похвали читець Тимофій жив з такою правотою, що ніхто не може сказати: «дивувався я йому, але не любив» тому, що однаково заслуговував він і на здивування – тим, що любив чесноту, і любов – тим, що уникав грубості, по правильності суджень звірів з старців, здавався старцем. поради, а іншим не подав ніколи приводу у чомусь виправити його. 656. Найсвітлішому Ісіхію (2, 156) Кажуть, що збудував ти славний дім, який вищий за всякий подив, але подумав про душу, як про щось негідне і нікчемне. Тому знай, що твій вибір не гарний; дім, навіть мовчки, у наступні часи буде проповідником твоєї залюбки, а душа зазнає страшних мук. 657. Мартініану, Зосімі, Марону, Євстафію (2, 157) Яке передрікання чи якесь слово Спасителя не прийшло у виконання, щоб вам, найкращі, можна було відкидати й слово про Суд? Якби ті не справдилися, могли б ви не вірити й цьому. А якщо всі прийшли у виконання, чому не зволите повірити і цьому? Те, що відбулося, ручається у виконанні і майбутнього. Якщо ж завгодно вам вислухати коротко і деякі з цих передбачень (бо вислухати все, можливо, неможливо, та й нам нелегко уявити їх на середу), то не відмовимося зробити і це. Спаситель сказав, що Єрусалим буде взятий, і він узятий, сказав, що горезвісний цей храм буде зруйнований, і це здійснилося; сказав, що апостольська проповідь переможе все, і перемогла; сказав про Себе, що буде для дітей шановнішими за батьків, для батьків милішими за дітей, для жінок охочіше за чоловіків, - і за словом пішла справа. Сказав Він, що юдеї будуть розпорошені, і, як раби-втікачі, що рятуються від бича, розпорошилися вони всюди; сказав, що Церква буде воювана, але непереможна, і переможні її пам'ятники і видно, і славні на суші та на морі; сказав, що зробить всюди відомим, що зробила дружина, що вилила миро на ноги Йому, - і ні від кого не приховалося зроблене дружиною; сказав, що скільки землі осяє сонце, стільки ж обійме і проповідь, і вона оголосила: немає ні народу, ні такого краю на землі, який би не чув проповіді; сказав, що ловців риб зробить ловцями людей, - і дотепер ловить ця мрія; передбачив хрест і смерть, - і справдилося; передбачив воскресіння і вознесіння – і здійснилося. Але якщо спробую представити на середу всі передбачення, то неможливо мені буде припинити промову, якщо й захочу. Тому, як же не вірити Тому, Хто сказав усе це і привів у виконання, коли Він же передрік і про славне Своє друге пришестя, і про неприємний Суд? І хто перебуватиме в цьому невірстві, якщо тільки не позбавлений лише розуму та здатності мислити? Якби інші передбачення не прийшли у виконання, то й це не заслуговувало б на віру. А якщо всі прийняли належний кінець, то чому не вірити одному цьому передбаченню? Нехай не буде залишено поза увагою і така важлива, і, на мою думку, найважливіша обставина, а саме: якщо те, чому не вірили мудреці світу цього, здобуло успішний результат, чому не вірити тому, в чому вони погоджувалися з Ним? Що єство Боже зійшло до нас, здійснило таке домобудівництво і створило такі великі знамення, стражданням вилікувало страждання, смертю вмертвило смерть – все це, хоча було неймовірно, але знайшло собі доказ у самих подіях. Бо Спаситель, якби Він був простою людиною, не підкорив би Собі по смерті всіх, не вигнав би із всесвіту тьмочисленного роя богів, не загородив би вуста прославленим віщунам, не поставив би рибалок вчителями всієї соняшникової і неприборкані й нелюдські племена не зробив би лагідними. Але пророкувавши, що буде Суд – справа, яку визнають більшістю славетних мудреців, сама по собі справедлива і доречна, для істот розумних – пристойна і згодна з Божественним Промислом, навіть виправдовує її в тому, що уявляється багатьом тим, що тут відбувається неправильно, – не знаю, чому не знаходить Він віри. Якщо справдилося, чому не вірили, через яку перешкоду не виконується те, чому і раніше вірили? Якщо не викритий невиконанням того, у чому розголосив, то, звичайно, гідний віри в тому, з чим згоден. Якщо виповнилося, що перевищувало розумне дослідження, тим більше відбудеться визнане за розумом. Оскільки сталося, що вище розуму, то збудеться згодне і відповідне розуму. 658. Їм же (2, 158). На сказане в посланні Якова: язик вогонь, краса неправди (Як.3:6) Божественне Писання, не тільки не згідне з прийнятим вами, найкращим, змістом, але й вельми йому суперечить. Ви говорили, що мова поводиться в рух і сум'яття долею, а Священне Слово говорить, що язиком замішається час життя нашого, тому що час, як колесо, сам на себе повертається. Але краще вислухати саме Писання. Чому ж воно говорить? Мова оселяється на удих наших, паля все тіло і сквернячи за життя нашого (Як.3:6); не сказано, що коло сквернить язик, але що язиком скверниться коло, тобто коловратний час, тому що Писання звинувачує свавілля і приборкує необачність, від яких робиться гірким життя наше і піддається тьмочисленним неправильностям. Чому Писання і додало: опаляючись від геєни; але цього не додало б, якби мова мимоволі почала рухатися. А що колом названо час за його коловратністю та кругообігом; тому що повертається саме на себе, – у цьому ручається Пісноспівець, який назвав час вінцем і сказав Богу: благослови вінець літа благості Твоєї (Пс.64:12). Бо тут час за кругообігом справедливо називається вінцем. Тому, якщо не хочете наражати себе на осміяння, то вислів, який гидко власним вашим цілям, не виставляйте за згодне з цими, але пов'язуйте мову тисячами вудил. 659. Монаху Оріону (2, 159) Не менше, чи й більше, друзів твоїх порадувався я тому, що твоя розсудливість, розпрощавшись із житейським, приготувалася на подвиг божественної любомудрості; і ми віримо, що за сприяння Божої допомоги досягнеш ти і похвал, і вінців. Часто дивувався я тим, які Боже довготерпіння звертають у напуття до пороку. Бо, користуючись такою великою добротою, треба не пороки прирощувати, але, сподобившись милості та поблажливості і поважавши благодіяння, утримуватися від пороку і міцно триматися чесноти. А люди наважуються, на що і наважитися страшно. Тому нехай знають, що не втечуть покарання, тому що Боже Слово говорить: Він віддасть комусь за ділом його (Рим.2:6). 661. Пресвитеру Афрасію (2, 161) Хоча немає наша боротьба до крові і плоті (Еф.6: 12), проте законам ратоборства має вчитися у тих, хто бореться з кров'ю і плоттю. Тому як вони, не тільки збігшись одягу (початок вступу в боротьбу - залучення одягів), але й остригши волосся і умастившись оливою (щоб не можна було схопити за волосся, і щоб оливою руки противника зробити слизькими) у такому вигляді входять у боротьбу: подібно і ми, з діями його (Кол.3: 9), остригши і витративши на милостиню зовнішнє, оголившись від будь-якої турботи, не залишивши на собі і хітона, вступимо на ниві чесноти і почнемо олімпійське змагання про душу. Якщо ж, не виконавши нічого цього, будемо думати про себе, що подвизаємося, і хвалитися цим, то, по-перше, тут піддамося осміянню людей розсудливих, а потім і там точно дізнаємося, що ми самі себе обманювали, коли відведені будемо не тільки не увінчаними, а й підлягають покаранню. 662. Пресвитеру Афанасію (2, 162) Оскільки писав ти про своє здивування, як страшна ця справа – священнодіяти Зосиму, який шанує себе пресвітером, не здається страшним беззаконно, що поклав його беззаконно; то скажу на це: справедливо (в цьому ніхто не буде сперечатися) обурюєшся ти, за своїм ненавидячим лукавим і люблячим доброї вдачі, але я визнав би справедливим порадити тобі ще таке: дотримуватись язика чистим від лихослів'я. Якщо Зосима, як писав ти, гідний тисячі смертей, не ставши краще від сприйнятої ним почесті, але навіть священство вживши в зброю пороку і наважуючись на те, на що й наважитися страшно, то, якщо не одумається, несправедливим Суддю не піддасть найтяжчого покарання; але не будеш правий і ти, якщо станеш сквернити свої уста, осміюючи його мерзенні вчинки. 663. Схоластику Іоанну (2, 163). Про любомудрість Якщо хто сперечається з тобою викликає тебе на суперечку, то найкраще не відповідати. Якщо ж, як кажеш, неможливим стало це для тебе, що не присвятив себе вищій любомудрості, то викриття розчини любомудрістю, кажучи йому словами витії: «Боюсь, щоб, говорячи непристойне про тебе, не вимовити слів, непристойних для мене». Таким чином, і любомудрувати будеш помірно, і його покараєш. 664. Пресвитеру Іракліду (2, 164). Про те, що диявол у нашій лінощі знаходить допомогу своїй силі Ти, як кажеш, вкрай дивуєшся, як диявол і після того, як знесилів, більшу частину людей тримає у своїй владі; а я не дивуюся, що цей лиходій, пильнуючи, не опускаючи жодної обставини та години, долає нас лінивих і сонливих. Бо губити разом із собою переможених їм буде він у силах, але не зможе запанувати в колишньому царстві, зламаному Божою силою. Навпаки, дивно було б, якби ми, не роблячи нічого пристойного переможцям, перемагали того, хто проти нас усе приводить у дію. Бо про те, що багато людей заодно з ворогом озброюються на братів і від того явно буває подолання, хоча це й істинно, я замовчу, щоб не здалося це вкрай жорстоким для тих, хто це робить. Тому, коли і з власної лінощів падаємо, і поповзаємося від того, що той ворог навіть усе, що мало б стояти за нас, звертає проти нас, а також спокушаємося тим, що наші брати разом із ворогом на нас озброюються і ополчаються, чому дивуєшся, що терпимо ми поразку? Якщо ж скажеш: що будемо робити? відповім: тому що диявол, хоч і впав, однак, ні на що не дивлячись, діє сміливо, повинен нам пильнувати, працювати, не боятися наразитися на небезпеку, закликати Божественну допомогу і вживати всіх заходів, щоб перемогти і самого вождя, і заодно з ним нападників. Якщо ж, не маючи наміру цього зробити, зраджуємо і те, що придбано для нас Христом, то самих себе повинні звинувачувати ми, а не силу ворога, яку Спаситель виснажив, наша ж лінощі збільшила. 665. Читачу Євдемону (2, 165) Життя людське справедливо, найкраще, називається тінню, сном, димом і чим би ще не було ще скоро зникаючим. Тому, не належить до неї прив'язуватися і насолоду нею почитати насолодою, тому що більша її частина проходить у непритомності; перший вік сповнений великої нерозумності, а той, хто наближається до старості, притупляє в нас всяке почуття, і невеликий проміжок, в який можна з почуттям насолоджуватися задоволенням; краще ж сказати, і в цей час не їсти чистого задоволення, тому що псують це темряви турбот, праць і печалів. Але якби і чистим задоволенням насолоджувався середній вік, що неможливо, то не середині має панувати над крайнощами, але крайностям володіти серединою. Коли ж і середина обурюється тисячами бур, турбот, небезпек, підступів, праць і всього іншого, про що тепер промовчу, скажи мені, де вкажеш насолоду? 666. Схоластику Аммонію (2, 166). Чому Христос, йдучи до Хреста, забороняв дружинам плакати (Лк.23:28)? Не знаю, як назвавши тебе, можу вітати гідно, але є небезпека, що не дотримуєшся ти навіть звичайнісінького сенсу. Бо це питання: чому Христос співчуваючих дружин не тільки не похвалив, але навіть докорив? - служить найбільшою ознакою того, що не прийнято тобою навіть загальний для всіх сенс. Співчуття образливо було для Того, Чиє страждання було не мимовільне. Бо мимоволі страждучі справедливо оплакуються 35 , а ті, що терплять добровільно, ублажаються. Те чи інше збуджує воля страждущих, що не відбувається мабуть, але піддається катуванню. Розбійники і мученики терплять одне й те саме, але не від початку це відбувається і на увазі у них не один кінець. 667. Феофілу (2, 167). Про те, що дуже велику користь приносять сказання про чесноти і часте нагадування про тих, хто прославився чеснотами. І сам знаєш, що доблесні оповіді зазвичай збуджують уроджені в нас прагнення, розумію прагнення до чесноти. Тому, якщо це справді так, то не говоритимемо, ні робитимемо нічого розбіжного. 668. Лікарю Єраку (2, 168). Про злидні Оскільки той, хто для сміху навіяв народу прийняти на себе гідну важливість і скоротив її грубість, здався тобі найкращим радником, як той, що написав, що великою статечністю впокорює тих, хто зазвичай слухає; то вислухай, що каже він: «Не вважаю ганебною справою жити в злиднях – цієї матері любомудрості, всякого пізнання та мистецтва». 669. Діякону Ісідору (2, 169) Перемагати у справі поганому є один із сатанинських звичаїв. Тому-то й увінчуються так олімпійських боротьбах, що так подвизаються в честь сатани, що здійснюються на честь сатани. Але на терені Христовому протилежний цьому закон прийняття вінців. Бо узаконено увінчувати того, хто приймає на себе, а не завдає ударів, так що не в перемозі тільки, а й у способі перемоги відбувається велике диво. Коли те саме, що у людей складає перемогу, виявляється справляючим подолання, тоді справедливо віримо, що тут Божественна сила, небесна нива, ангельське видовище. 670. Пресвитеру Євстафію (2, 170) Якщо справедливо всіма віддається тобі гучна похвала, то і від тебе справедливість вимагає пильнувати, щоб утвердити цю похвалу і наступними справами. 671. Мартініану, Зосімі, Марону, Євстафію (2, 171) Якби знайшлася людина, яка б могла поручитися і зробити явною, що жоден з вас (не знаю, яке дати вам ім'я, щоб зворушити ваше безпочуття) не наважиться більше робити подібне до того, що робили ви, то з радістю зберіг би я мовчання і все минуле залишив би в невідомості. Оскільки ж немає надійного поручителя, то здалося мені необхідним зробити в міркуванні цього настанову письмово. Якщо знайде воно вас такими ж хворобами, що страждають, то, можливо, зробить свою справу. А якщо знайде і тими, хто вилікувався від цього безумства, то мені бажано, щоб саме так і було; тому що й найкращі лікарі, які, при чужих лихах одержуючи пожинають для себе власну свою скорботу (хоча багато хто тільки з корисливості займається цим мистецтвом), після приготування лікарських посібників бажають, щоб хворий не мав у них потреби; то я бажаю, щоб жоден з вас не мав потреби в цьому настанові. Якщо ж станеться, чого не дай Бог і бути, то не минає вас і друге плавання. Отже, в чому ж визнаю за необхідне зробити вам повчання? Скажу це, бо змушений говорити те, чого не хотів би і сказати ясно, а саме, що ви, не знаю як попавшись у лабіринт пороку, перетворили не Божественні тільки, але і так звані природні закони; бо ті, що віддаються безчинству всупереч законам єства, справедливо шаленіють і один проти одного. Бо нелегко зупинити побажання, на якому немає вуздечки страху Божого і яке, подібно до коня, що не слухається вуздечки або, кажучи точніше, подібно до зарази, поїдає всякий вік і зраджує всякий рід і всяку гідність. Тому, як погано турбувати слух мужів гідних, так дуже корисно навчити тих, хто не боязно роблять, що робити недозволено. Бо великий недолік у мужності буде – тому, хто має намір викорінити якесь зло, не зважиться навіть вимовити слова, ніби мовчання само собою може вилікувати зло. Втім, і при всьому цьому писав я, скільки можна, приховано, щоб ви, втомившись, перестали впадати в провини, що визнаються протиприродними і перевищують будь-яку міру, і не зазнали надмірних покарань. Бо міра мук неодмінно у всьому змагається з великою гріхом, так що й страждання Содомлян можуть виявитися порівняно незначними. Хоча суд Божий, як гадаю, нічим не розчинений, однак розчиняється якістю, кількістю і кратністю гріхів. Бо на це особливо вказує сказане Пісноспівцем: як чаша в руці Господні, вина не розчинена, щоб виповнити розчинення: спиють з неї всі грішні землі (Пс.74:9). Що чашею означає тут покарання, сказано це і в Єремії: візьми чашу люті, нехай наповни всі мови і, по-перше, Єрусалим (Єр.25:15–17). Ті, що стверджують, що Пісноспівець пророкував про таємничу чашу, викривають і Юдеї, і Елліни, і всі, що не тримаються цієї думки, а не менш того викриває і сам священний Псалмоспівець, перед наведеними вище словами сказавши: Бог суддя є: цього смиряє, і. 673. Пресвитеру Феодосію (2, 173). Чому Господь плакав про Лазаря? Плакав Христос про Лазаря, про красу любомудрості, плакав, як і в інших випадках, встановлюючи для нас правила і межі, щоб ми не виходили з печалі. Ті, що дійсно бачили, казали: бач, яко любляш його (Ін.11:36). Оскільки ж ти сказав: «Тому, хто знає наперед, що воскресне, непристойно було плакати, бо всі ми плачемо про померлих, не чекаючи, що незабаром воскреснуть», то дивись, чи не зможе слово осягнути точного сенсу? Лазар був другом Спасителя і як друг Його, без сумніву, був і праведний, бо, не будучи праведним, не був би коханий пречистою Правдою, бо любить Вона не з милості, а за судом. А будучи праведним і достославно зійшли з цього життя, без сумніву, сподобився спокою і честі. Тому, маючи намір воскресити його заради власної слави, Христос плакав, ніби так говорячи: цього, хто ввійшов у пристань, знову закликаю в тривогу, вже увінчаного знову виводжу на боротьби. У всякому майже зібранні багато буває про чесноти, але мало в багатьох про неї турботи, багато ж у невеликого тільки числа. Принаймні всі, не тільки любителі чесноти, а й вороги її, прославляють її. Така пишність чесноти! А порок і вороги, і любителі ганьблять. Така його мерзота! Але, озброєний справжнім задоволенням, від багатьох заслуговує він на схвалення і, будучи звіроподібним, віддає перевагу чеснотам, що сяють божественною лепотою. Тому слід знати, що, якщо справжнє задоволення і здається таким, що має більше сили, ніж, що виявляється корисним згодом, то кінець його буває згубний. Тому краще йти від праці до спокою, ніж від задоволення до покарання. 675. Пресвитеру Мартініану (2, 175). На слова: мудри, як змія, і цілі, як блакитні (Мт.10:16) Мудрість, роздратована з простотою, є певне божественне надбання і, скажу навіть, становить найдосконалішу чесноту. Але якщо одна від одної відокремлена, то мудрість впадає в лукавство, а простота закінчує дурістю; тому що перша здатна робити зло, а остання - обманюватися. Тому Божественне Слово не представило цього в одному образі, тому що у безсловесних тварин немає мудрості з простотою, але одні прагнуть лукавства, а інші – простоти; а навпаки, промовило: Будьте мудрі, як змія, і цілі, як блакитні. Але це сказано не в тому сенсі, щоб зміям наслідували ми в отруйності і здатності догризати (Юдеї засуджуються як змії і породження ехіднова (Мф.23:33)), а також у скритності і підступності (приклад береться не в усіх відношеннях, а тільки частково, інакше людини, тобто вади, збігалися як зміїної луски, і зберігали віру, як змія голову, мало ж дбали про тіло, і інші зміїні властивості відклавши вбік, розчинили з цим простоту голуба, запозичуючи у голуба не його безглуздість (Єфрем Ос.7:11 )), але простосердя і незлобивість. Якщо ж завгодно, Слово пояснить це іншим прикладом. Левом називається не тільки Христос, а й праведник і диявол; проте не в тому самому відношенні, тому що, як сказав я раніше, приклад береться не в усіх відношеннях, а в тій одній частині, яка з користю додається до предмета мови, все ж таки інше відкладається убік. Христос називається левом за царственною гідністю і з непереборності, бо ліг, заснув, як лев (Бут.43: 9), а праведник - з небоязності і безстрашності, бо праведний, як лев, сподівається (Прит.28: 1); диявол – за звірством і кровожерливістю, бо, як лев ходить, шукай кого поглинути (1Пет.5: 8). Отже, якщо Писання представило різні образи, взяті від однієї тварини, і ми не змішуємо зображуваного ними, але кожному привласнюємо пристойне, то чому дивуєшся, якщо і Павло запозичив образ від бреіння не з наміром принизити свободу, яку він скрізь увінчує, але бажаючи не тільки показати ту велику людину, але бажаючи не тільки показати ту велику. до Бога, і вилікувати біснування тих, які наважуються піддавати доріканню пізнання чисте і перевищує всяке слово і розум. 676. Діякону Ісідору (2, 176) Якщо Бог, за тодішнім дитячим станом людей, терпів жертви і пролиття крові, чому дивуєшся, якщо терпів також і музику на гуслях і псалтирі, яка, як інші кажуть, лікує душевні страждання, пом'якшує скорботу, приборкує роздратування і полегшує смуток пролиттям? Бо багато хто, як кажуть, з твердістю утримуючись від сліз, впадав у різні страждання. 677. Пресвитеру Феодоту (2, 177). Що означає у Пр. Данила слово: Бадьорий (ἔιρ ) ? Тож питав ти, що означає це: словом Бодраго 37 слово і дієслово святих прохання ( Дан.4:14 ), бо в тлумаченні у Данила залишено це без пояснення; то знай: що, оскільки варвар при надмірній владі і в тій думці, що царство його непереборне, впав у гординю, думав про себе, що він поза людськими межами, і присудив собі божеський жереб, а тим часом мав бути вражений (про це свідчило відвідання баченого уві сні дерева), то, видиме, але й уявленням цього, що описується дія представляє що відбувається як би перед царським судилищем, де цар дає визначення, а воєначальник тлумачить, тобто оголошує оно (під словом: вислів Пророк розуміє тлумачення), і воїни виконують. Бо Бодрим пророк назвав проголосив вирок, ніби Архангела (слово ір тлумачиться «невсипним»), а святими – Ангелів, яким наказано посікти дерево. Оскільки не могли вони перешкодити визначенню (воно вимовлено було з силою і голосно), але видно була якась надія до порятунку, через коріння, що залишилося, то запитують, тобто просять зробити їм відомим певний час. І бадьорий дає їм знати не тільки це, а й саму причину, бо каже: нехай відведуть ті, хто живе, бо має Вишній царство небесне 38 . 678. Єпископу Єрмогену (2, 178) Знаю, що в умовляннях Зосимі, Палладію і Марону не силу свого слова хотів ти показати і тим здобути собі славу, але зважився на це за прихильністю та сердоболієм. Якщо ж вони, осміювані всіма, думаючи, що осуджуєш їх ти один, і схильні до тебе неприязно, то не бійся, бо є в тебе Божа допомога, яка тебе захистить, а їх покарає. 679. Схоластику Стратигію (2, 179) Зухвалість, з якою праведні говорять про свою свою правду, сталося, досточудний, не від красномовства, а від необхідності. Бо потреба не подати думки, що вони страждають справедливо, змушувала їх приходити в це сміливість. Тому жоден їх не вимовляв таких слів, перебуваючи у спокої. Навпаки вони себе називали хто - землею, хто - попелом, хто - черв'яком. Але, залишаючись у важких спокусах, праведник змушений був описувати своє власне життя, щоб не думали, ніби страждає він за лукаві справи. Боячись за те, що страждали, від багатьох нерозумних заслужити собі худу славу, краще ж сказати, будучи докоряючи, як страждають за гріх, праведні змушені були, як зауважив я, дозволяти собі такі про себе мови. Бо позбавлені розуму та мудрості за нещастя, що зустрілися в цьому житті, мають звичай засуджувати саме життя. Це й мужньому Йову сказали друзі: не гідно, не про яких же згрішив ти, вразив тебе (Йов.33:27). І святого Павла людиною вбивцею та лиходієм варвари вважали, що побачили єхидну, що повисла на його руці; чому й сказали: всяке вбивця є людина ця, його ж спасена від моря суд Божий жити не залиши (Дії 28:4). І цей нестримний на мову Сімей назвав убивцею Пісноспівця, гнаного сином, промовивши про нього той злий вирок через його лиха. Тому й ти не засуджуй усіх, хто зазнає лиха, але тримайся тієї думки, що інші терплять і заради вінців. А якщо дивуєшся і дивуєшся, то з неба принесемо тобі цей вирок. Тому, що сказав учням Своїм Сприйнявши державу над усім? У світі скорботи будете (Ін.16:33). І про Йова сказано: чи мниш Мене інакше сотворша, хіба і з'явися правдивий (Йов.40:3)? Бо справді, його ж любить Господь, карає, б'є всякого сина, його ж приймає (Прип.3:12). І в цьому немає нічого невідповідного. Бо ті, які в дружбі з царем, найбільше наражаються на небезпеку на війнах, приймають рани, посилаються в чужі землі. І це найбільше дає їм право мати відвагу перед царем і з тим, хто вищий за них, обходитися нарешті, як з рівним, тому що носять на тілах рани – ці запоруки дружби. Якщо ж запитаєш: а що з того, для кого служить це спотиканням? Відповім: для них служить це спотиканням за їхньою безглуздістю, а не за властивістю справи, тому що відплата за працю не тут; навпаки, тут подвиги, а нагороди після цього. Тому хай не шукають упокою під час подвигів і хай не змішують часів. Але скажеш, можливо: я немічний. Бог промишляє і про тебе; і тут Він карає багатьох порочних і нагороджує інших праведних. Тому, якщо спокушають тебе ті праведники, що в скорботі, то нехай наставляють ті, що в спокої та честі; і якщо служать тобі спотиканням ті порочні люди, які благоденствують, то нехай виправлять тебе ті, що несуть покарання і страждають. Що у всякому разі, де тільки треба було говорити про Божественну віру, ми не були долані і не виявлялися безсоромно, але всіх перемагали і перемагали словом, – відомо це кожному. Але слід знати і те, що всі звертають увагу не на те, що говоримо, а на те, що робимо, і тому вимовляють вирок, і якщо не явно, то в серці вирішують повновладно. Тому треба мати нам і життя, яке супроводжує слово, і правила життя, згодні з вченням, щоб, долаючи словами, не бути переможеними у справах. 681. Пресвитеру Дідіму (2, 181) Забув ти, здається, мої заповіді, а я не забув моєї до тебе прихильності, але забуду, якщо точно дізнаюся, що обдумано і в правду, а не через спокусу та обставини, лаєшся ти над друзями. Якщо доставлена ​​нам звістка справедлива, то, гадаю, не залишилося в тебе справедливого виправдання. Станеш, може, шукати його, але не знайдеш. Якщо ж звістка хибна, покажи це, щоб тих, що принесли її, довести нам до необхідності виправдатися, і тих, які й виправдаються, прийняти, а тих, що не зроблять цього, засудити на вигнання з нагоди з нами. 683. Пресвитеру Афанасію (2, 183) Любомудрувати на словах легко, а насправді важко. Чому перше не вражає слухачів, а інше чіпає, одне збуджує сміх, інше пробуджує безтурботність; одне закінчується докором, а інше – похвалами; одне обурює, а інше присоромлює слухачів. Тому повинно не говорити тільки про те, що треба робити, а й виконувати це; інакше наражаємося на докір, і підлягатимемо відповідальності. 684. Єпископу Феону (2, 184) Доброчесність має не тільки нагороду, як ти кажеш, але й вінець, і гучну славу. Але несправедливо вчиниш, дізнаючись про кожен її вид, чи є нагорода. Бо великою буде нагорода тому, хто робить не заради нагороди. Якщо ти в справжньому розумінні будеш любителем чесноти, то дізнаєшся, що і без відплати чеснота сама по собі є нагорода, вінець і прикраса, маючи відплату в собі самій. Але оскільки, як справжній найманець, старанно допитуєшся ти про нагороду, то в тих, хто чує, це збуджуєш підозру, що, ймовірно, якби не було нагороди, ти не став би вправлятися і в чесноті. Втім, як би ти не думав, тільки вправляйся в чесноті, яка любителів своїх, робить славними тут і ще славнішими там. 685. Пресвитеру Зосимі (2, 185) Здається, більше ти жартуєш, аніж кажеш справу. Втім, хоч як ти думай, і мною буде сказана, а не прихована правда. Бо щоразу питаєш: тому що ж треба робити? то я спитаю тебе: тому що ж треба сказати? Якщо не залишиш лінощів і розкоші і не утримаєшся від справ підлих, не перестанеш накопичувати гроші, отримувати користь з чужих лих, привласнювати собі багатство жебраків, то нічого мені сказати. Якщо ж питаєш, справді маючи намір навчитися, то скажу: не роби того, що робиш тепер, тоді легко і скоро зберешся пороків. 686. Діякону Ісідору (2, 186). Про незбагненне Божество, як променисте і набагато світліше сонця, не може бути видимим; тому що для смертних очей Воно несумісне, а розуму уявити Його неможливо (та й найчистішому розуму повідомляє Воно промені Свої в промислі), осягнути ж дуже важко (Воно більше і вище всього уявного), але зручно придбати Його благовоління (Во цілує і любить чесноту). Тому, якщо бажано нам вмістити для всіх Несумісне і сподобитися надбання, що перевищує будь-яку гідність, то прикрасимо себе цнотливістю, справедливістю, мудрістю, мужністю та іншими чеснотами. Бо крім душі невинної не визначає для Себе Божество іншого більш властивого та пристойного місця. Чому й промовило: вселюся в них, і походжу (2Кор.6: 16). 687. Діякону Палладію (2, 187) Хоча виразка тяжка і готує безсмертну смерть, проте, якщо покличеш Божу допомогу, яка перемагає страждання і всяку порок, то не залишиться і сліду цієї виразки. 688. Діякону Ісідору (2, 188) І з того, що скажемо тобі, священна обитель мудрості, точно дізнаєшся різницю між Божественними та людськими законами. Писання, узаконивши, чого вимагає обов'язок і що пристойно на самому початку і в першому віці, приставляють вчителів чесноти, які забороняють вдаватися в лукавство. Бо найкращий спосіб вчення не той, щоб спочатку дозволити пороку опанувати людину, згодом вжити заходів, як вигнати порок, але той, щоб спочатку і зробити, і влаштувати все, від чого єство людське було б недоступне пороку. А законодавці зовнішні тоді починають наше єство наводити до порядку, коли воно вже розбещене. Бо треба було загрожувати покараннями не зробленими вже чоловіками, але приводити до порядку і утворювати людей, поки вони ще в дитинстві; після цього, можливо, не потрібні були б їм і погрози. Тепер відбувається те саме, ніби хтось людині, якої готові були вбити розбійники, не надав допомоги і не сказав, як позбутися розбійників, але того, хто вже став напівмертвим, почав карати; або якби якийсь лікар і здоровому не дав запобіжного посібника, і хворому на початку недуги не сказав і в справу не вжив того, чим можна позбутися хвороби, а коли хворий зовсім засмутився і став невиліковним, почав робити тисячі приписів. Якщо ж багато хто більше бояться законів людських, ніж Божественних, це аж ніяк не дивно. Бо людські закони лякають людей грубіших тим, що негайно накладають покарання, Божественні ж нехтуються, тому що тут карають рідко, неодмінно ж там. А майбутнє ясно не для багатьох, саме ж – тільки для тих, хто має прозорливий розум і точно проникає у властивість речей. Багато хто, хоча сповідує Божественні закони на словах, але заперечує це справами. Бо тим, що роблять, висловлюють те, що думають. Вони не тільки докладають великої опіки про тіло, про душу не дбають, але навіть, хоч і соромляться грішити, коли бачать це люди, але перед Богом, Який не тільки над усім наглядає, а й усе містить, анітрохи не червоніють, а навпаки, грішать не боязно. І не це одне показує шаленство багатьох, але і що буде мною ще сказано. Бо багато хто, присягнувшись Богом, переступають клятву, а тим часом не наважуються клястись головою дітей. Яке ж пропорційне покарання можна придумати для них у справжньому житті? Звичайно, не вигадаєш ніякого. Чому справедливо загрожує, і неминучим для них є Суд у майбутньому житті. 689. Аммонію (2, 189). На слова: нехай сонце не зайде в гніві вашому (Еф.4:26) Оскільки, коли роздратування порве кермо візника - свідомості, ідея забирає часто людину за межі єства; то Павло, придумавши в такій біді не тільки найкраще, а й незабаром діюче лікарство, сказав: сонце нехай не зайде в гніві вашому, тобто раніше, ніж це сонце прийде на захід, пізнайте своє єство, згасіть роздратування, заспокойте думка, полюбіть споріднення невиліковною. Бо диявол, що знайшов тоді зручний час, сильніше розжарить те, що сталося, підбурить на помсту, заохочує на ворожнечу, спонукає до скарг, зробить злопам'ятство і породить із цього тисячі лих. Богомудрий же Павло, щоб присікти це, наказав якнайшвидше примирятися, чому й додав: нижче дасте місця дияволові (27), який і мале страждання непримітно звертає у велике, і зручно зцілюване робить важкозцілюваним, або й невиліковним. 690. Воїну Ісаї (2, 190) Благоденство, яким, за Божим довготерпінням, користуєшся ти, найкращий, нехай не призводить тебе до того, щоб ухилятися від благопристойності, виходити з меж єства, але нехай спонукає тим більше думати про них і нехай укладає всередині них, щоб, піддавшись безмірним падінням, не понести і самих. Не думай високо, не мрій про надприродне, щоб того, що вимагає високого духу, не потерпіти тоді, як позбудешся і посереднього. 692. Єпископу Лампетію (2, 192). На слова: велика є благочестя таємниця (1Тим.3:16). Справді велика є благочестя таємниця, як і написав таїнник Павло, не тому, що вона зовсім невідома, але тому, що для будь-якого незбагненна, бо понад всяке слово і розум. Бо якщо немовля є плід шлюбу, то як же плід шлюбу явила Діва? Як тлінне поєдналося з Нетленним? Як у описуваному розуміє Невимовне, тим часом як Божественне і пречисте Природа не зменшується, а смертне, з якоїсь невимовної вини, що перевищує всяке тлумачення, приймає честь? Як Потерпілий врятував, Померлий спорудив, Зганьблений вшанував перевищеною честю, Розіп'ятий викрав з-під клятви, краще ж сказати, розіп'яв гріх і смерть? 693. Феодору (2, 193). Про те, що вкрай нестерпно, якщо в чомусь поганому підозрюють нас люди доброчесні Найбільше нещастя, якщо в чомусь непристойному підозрюють нас чесноти, що досягли верху, судять люди чесні, викривають безпристрасні. 694. Олександру (2. 194). Про невдячність Ті, хто скаржаться на те, за що зобов'язані дякувати, переступають усі межі невдячності. Бо доїжно було винагородити, якщо не могли справами принаймні вдячними словами, а вони складають скарги. Ті, хто вчиняють замах на весь Старий Заповіт докладати до Христа, не звільняються від звинувачення в тому, що і язичникам, і єретикам, які не визнають цього Завіту, надають силу в боротьбі з нами. Бо, вимушено говорячи про Христа не про нього сказане, роблять підозрілим, чи про Нього сказано і те, що пояснюється невимушено. Чим спростують їх єретики, як тих, що перевернули сенс, тим самим, як думають вони, перемагають і в сказаному ясно про Христа. Кажу ж, що за потребою зроблено було те й інше, тобто не все сказано про Христа, і не зовсім замовчено про те, що стосувалося Христа. Бо корисно було як не всюди говорити про Христа таким людям, які сумніваються навіть про Бога і Отця і кажуть: створи нам боги (Вих.32:1), так і не зовсім замовчати – для викриття тих юдеїв, які не віритимуть, і до твердої надії тих, що увірують. Договір, тобто обіцянку називає Божественне Письмо Завітом, через твердість і непорушність, тому що договори часто порушуються, а законні заповіти не порушуються. 697. Ісаї (2, 197). Про лінощі Оскільки що хочемо мати в себе, то й шануємо істинним, про неприємне ж і пам'ятання легко віддаляємо від себе, надаючи великої сили бажанню, щоб цього не було; з цього самого, сподіваючись насолодитися уявними вигодами, думаємо, що уникнемо неприємного, особливо коли благоуспішність у справах послаблює загрозу прикрощів; тому що безтурботність, що посилюється спокоєм, доводить навіть до забуття єства і викидає з-поміж того. Але якщо хто винищить у собі лінощі, відразу побачить, що виникають у собі праві помисли, якими стверджуються щоправда і суд. 698. Єпископу Аполлонію (2, 198). На сказане: подібно царство небесне зерну горушичну (Мф.13:31) Пребожественне Отче Слово і Божественну проповідь Свою, як породжуючу небесне царство, називає, про премудрий, царством. Подібно є царство небесне зерну горушичну, що найменше є від усіх насіння, коли ж зросте, більше всіх зіл є . А це означає, що з малого (бо слова ці малозначущі) зросте до такої міри, що затьмарить собою всю еллінську мудрість; це і сталося. Бо сильна в слові та висновках помилка поступилася невигадливій істині. 699. Єпископу Єрмогену (2, 199) Справедливо обурюєшся ти, сповнений ненависті до лукавства, що в протиріччя своєму безбожству назвав себе Євсевієм (благочестивим, хоч на початку не мав цього імені) і священство визнав справою нічого не вартим і зневажливим наважується роздавати його тим, що чинять так само, як і він сам, до того ж, як і він сам, в шанований вівтар людей, яких несправедливо допускати до нього і в чині мирян, і тому своїми розпорядженнями завдає йому суто наруги, як у тому, що видаляє гідних, так і в тому, що визначає недостойних. Але знай, що не потерпить цього до кінця над усім наглядаюче Око, Яке нині з ласки дивиться на це з довготерпінням, згодом піддасть його за це тяжкому покаранню. Увінчаного священством у більш точному сенсі можна назвати піклувальником тих, хто живе на землі, ніж одягнений у багряницю, тому що перший – керівник душ, а останній – тел. Але якщо хтось, не пізнавши своєї гідності, вірніше ж сказати, свого служіння, жодної уваги не звертає на душу, додає піклування про стіни і стовпи, вдається розкоші, домагається грошей, то ображає він не священство, а себе. Тим часом багато малозрозумілих, хоч повинні шанувати священство, звинувачувати його одного, всю провину звертають на саме священство. 701. Схоластику Офелію (2, 201). Про обрання Апостолів Не ганяються за висловами, не витій, не вправних у словопренні, не величаються силою слова повинні називати мудрими, але тих, які відрізняються діяльною любомудрістю. Якщо ж прикрашає їх і розумове розум, то їх слід назвати наймудрішими. А якщо і любомудрість споглядальна, розумію благочестя, про яке одне стверджуємо, що воно у власному розумінні є мудрістю, то слід назвати премудрими. Перше любомудрість є як би основою і будівлею, друге - як би прикраса, а останнє - як би верхній вінець будівлі. Тому, як без підстави і будівлі не мають місця ні те, що прикрашає будівлю, ні те, чим вінчається той, так і без чесноти не матимуть місця ні розумова, ні споглядальна любомудрість. Знаходити собі вибачення не вважай жаданим для того, хто справедливо може славитися чеснотою. Перше пристойно людям непридатним, а останнє – найдобрішим. Одне робиться з жалю, а інше винагороджується. Один збуджує жалість своєю малодушністю, а інший увінчується за велич духу. 703. Воїну Ісаї (2, 203). Про те, що душа безсмертна Немає і не буде тобі вибачення, якщо залишишся при тому ж. Якщо змінишся, перестанеш вдаватися до божевілля і непостійності, то одержиш вибачення, бо суворість переможена буде Божественною добротою. Але якщо думаєш, що немає суду, то послухай, що каже Платон: «Якби смерть звільняла від усього, то в смерті була б велика вигода порочним, як тим, хто звільняється і від тіла, а разом із душею – і від своєї порочності. А тепер, оскільки душа виявляється безсмертною, немає їй іншого способу уникнути лих та іншого порятунку, як стати справною і найрозумнішою». І того, здається, ти не знаєш, що знають найменші діти. Бо кажеш, що дивно для тебе, чому ті, хто говорить приємне, набагато легше приваблюють слухачів, ніж ті, що вселяють корисне; не знаючи того, що оскільки одні догоджають побажанням, а інші повстають проти них, то першим дивуються, а других ненавидять, тому що користь поступається горі задоволення. 705. Пресвитеру Зосимі (2, 205) Не тільки від того, хто вступив у священний сан, але й від будь-якої чесної людини (бо між тим, хто досяг священного сану і між людиною чесною, має бути така сама відстань, яку між небом і землею) справедливість вимагає не чинити нестримно і по-дитячому, але в усьому показувати поведінку цнотливу і строгу. А ти, як кажуть, не стримував своєї хтивості, будучи молодим, злиднями, і постарівши, самим віком. Тому, якщо це дійсно так, заборони собі доступ до високоповажного жертовника. 706. Єпископу Лампетію (2, 206) Ті, які мають на увазі користь, хоча поважають безмовність, але велич чужих преспеяний не виставляють як причину мовчання, намагаються ж прославити істину, про яку не наважуються говорити і сильні в слові. Бо, хоч не гідно, проте в достатній мірі вихваляючи прекрасне, тим, які будуть після них, залишають у цьому доказ, що їхнє серце було схильне до гідного хвали. Той, як гадаю, найправдивіший суддя у справах спірних, хто не уражається вельми високими чинами, але, по всій справедливості, слабшим приділяє те, що їм потрібно; в почестях віддаючи кожному за його гідністю, при дослідженні справи зберігає однакову до всіх повагу, вживаючи правдиву міру. 708. Єпископу Єрмогену (2, 208). Про наказ, даний Ангелам-губителям: від священних Моїх почніть (Єз.9:6) Якщо посвячені в сан священства знайдуть і прочитають нам вислів Писання, за яким слід їм не трудитися і вправлятися в чеснотах, а лише вчити словом, то нехай залишаються при тому способі думок, який вони прийняли. Але якщо Слово Боже скрізь вихваляє любителів чесноти, відлучає тих, хто робить навчання лише словом, то чому, залишивши повеліване Божественними уставами, величаються одним священством, як самоврядною владою? Бо Божественні постанови священства, що сподобилися, наказують переважно перед усіма бути в працях і подвигах, щоб підлеглі, бачачи трудящими тих, що мають право наказати, від сорому робилися ревними до доблесного життя. Звичайно ж надихає не стільки слово, скільки характер учнів. А ці, ніби доручено їм лише говорити, утримуються від того, щоби робити. Їх виставляючи на ганьбу, божественний Апостол сказав: проповідуючи не красти, крадеші (Рим.2:21), і в Єзекіїля (у словах, яких сенсу ти дошукувався), Божественний вирок Ангелам, які готуються накласти покарання на Єрусалим, наказував: від священних. Це первоверховний апостол висловив іншими словами, сказавши: час почати суд від дому Божого (1Пет.4:17). Якщо ж спочатку з нас, то який кінець невіруючим у євангелію Божу? Бо важливим честю і саном, якщо згрішать, справедливо мати більшу частину і в покараннях. 709. Йому ж (2, 209). До ієреїв Коли людина, яка не має права і не гідна священства, насильно захоплює собі начальство, тоді лепота начальницької влади змінюється в негаразди, тому що начальнику зазвичай наслідує і підначальне. Це, як писав ти, сталося і за Євсевії. Бо і в ієреях, йому підлеглих, і в усіх, хто під його владою, спалахнула така любов до пороку, що для тих, хто приходить з інших країн, видовище стільки лих служить приводом до безперервних сліз. Без міри, мабуть, любиш ти тих, у кому сяє світлість чесноти і, не замовкаючи, як чую, оспівуєш цю пісню Пісноспівця: мені ж зело чесні були друзі Твої, Боже (Пс.138:17). Бо в тобі така прихильність до них, що навіть і тих, у кого немає сліду чесноти (бо ми не схожі на доброчесних, хоча, можливо, й шануємося такими), увінчуєш багатьма і різноманітними похвалами. Тому, хоч ми й не такі, дотримується нагорода, а ми, якщо користуючись такими похвалами, не станемо кращими, понесемо більше покарання. І щоб нам не наразитися на це, перестань надмірно хвалити нас. У списку баварської бібліотеки замість слів: ἐν ἑκάστῳ читається: ἐν κόσμῳ. У бавар. список замість: ἐν читається: ῶν. Слів: καὶ δύναμιν за бав. сп. не читається. За іншими списками замість ὑπεραυγάζηται читається: ὑπεργάζηται. Іншим читанням: духовний. Замість τὴν κατάκαυσιν за іншими списками читається: τὴν κατάπαυσιν. Замість τῆς ἑνότητος за іншими списками читається: τῆς ϑεότητος. У перекладі віддано перевагу читанню: ἐν ἀμφοτέραις ταῖς φύσεσιν. По бав. сп. читається: ὅτι οὐ τελευτᾷ τὸ κακόν. А за іншим читанням: τῇ τυράννῳ συνηθείᾳ, самовладною дружбою. Слово: праця читається з бав. список. Слова: засуджений та ін. доповнені із бав. список. У цьому перекладі віддано перевагу читанню: πολλοὺς εἰς ἐπίτασιν та ін. Т. е. Сивіння праворуч Бога Отця. Замість: βιβλιοφόρος за іншими списками читається: βιβλιοφϑόρος. По бав. У списку читається: ἀποκρίσει. По бав. списку замість: ἀυτοῦ читається: ἀυτῶν. За іншим читанням: безбожними вченнями (δόγμασι вм. δόμασι). По бав. списку замість: προσπταίσμασι читається: προστάγμασι. Усі листи св. Ісідора в цьому перекладі передбачається розділити на 3 книги, так щоб кожна книга становила цілу частину, тим часом як у грецькому виданні розділені вони на 5 книг, і цей лист є вже першим у другій книзі. Тому з цього листа показуємо подвійний рахунок листів, з одного боку по російському перекладу, а з іншого, в дужках, по грецькому виданню. Замість: ἀτόμoυς з бавар. список читається: ἀτόπoυς. У багатьох списках замість τοῖς πράγμασι читається τοῖς γράμμασι. У Баварі. У списку читається: писане Ліванням Іоанну, ще юному і що сказав похвальне слово царям. Замість ἐκτυρέσϑω за іншими списками ἐμφυτευέσϑω. Замість σνμβουλεύεται по баварі. У списку читається σνμβούλευε. Замість φῆς по баварі. У списку читається φησιν. По баварі. списку: правотою. Слово: Ангелу читається у бавар. список. Так у Гомера в Одіссеї говорить Євмей Улісс про свою матір. Тут мова доповнена за баваром. списку Замість ὄντως по баварі. У списку читається: τοῦ ὄντσς. По баварі. списку читається καλέσειε , а не κελεύσειε. Мова доповнена за баваром. список. Переклад згоден із баваром. списком. Замість слова εἷς і тут і нижче бавар. список читається ἔιρ. По баварі. списку: людським. Вам може бути цікаво: