Проти юдеїв

Вісім слів «Проти юдеїв» було сказано свт. Іоанном Златоустом у 386 р. і звернені, головним чином, до юдіючих християн, які вважали, що можуть брати участь в іудейських постах і святах, дотримуватися субот, запевняти клятвою угоди в синагогах і обрізувати синів. У першому слові свт. Іоанн називає синагогу місцем розпусти, вертепом розбійників, житлом демонів (як і сама душа юдеїв), тим часом як Церква є Божий дім. Іудеї ображають Святе Письмо, стверджуючи, що воно нічого не говорить про Ісуса Христа. Друге слово спрямоване проти тих, що тримають іудейський пост. Свт. Іоанн говорить про те, що ті, хто є Старим Завітом, навіть у чомусь одному, позбавляються благодаті Божої. Закон є добра річ, але за умови, якщо він приводить до Христа. Третє слово спрямоване до тих, хто постить у Великдень. Святитель пише, що дотримання такого посту може бути причиною розколу та роздуму, яке є найгіршим із лих. Бог показав, що Він відкинув усі юдейські свята і звільнив нас від обов'язку дотримуватися днів, встановлених Законом. У четвертому слові свт. Іоанн говорить про те, що юдейський піст спрямований проти Божої волі. Руйнуючи Єрусалим, Бог ясно показав, що Йому більше не завгодно богослужіння юдеїв. У п'ятому слові йдеться про те, що юдейський храм не буде відновлено. Це доводиться пророкуванням Ісуса Христа, а також на підставі пророцтв, якими передбачено, що новозавітне богослужіння пошириться по всій землі. Шосте слово містить коротке узагальнення попередньої розмови. Незважаючи на старання дотримуватися Закону, юдеї тепер більш нещасні, ніж будь-коли, тому що вони розіп'яли Ісуса Христа. Юдеї втратили всі свої переваги, вони не мають більше священства. У сьомому слові йдеться про те, що у юдеїв не може вже бути ні жертвоприношень, ні священства, оскільки юдейський храм остаточно зруйнований. Ці установи скасовані жертвопринесенням Бога, що втілився, і вони не будуть відновлені. На місце священства за чином Аароновим стало священство за чином Мелхиседека. У восьмому слові свт. Іоанн говорить про те, що потрібно дбати про своїх побратимів і після того, як вони згрішили. Так Бог діяв по відношенню до Адама і Каїна, апостол Павло по відношенню до блудника, самарянин до пораненого розбійниками. Говорячи про страждання християн, святитель пише, що вони посилаються Богом для виправлення, і терпіння страждань приносить добрі плоди на землі, а на Небі – готує отримання мученицького вінця. * Назва твору грецькою мовою – Κατὰ ἰουδαίων. * Назва твору латинською мовою – Adversus Judaeos orationes. Слово перше. Перериваючи свої бесіди проти аномеїв про незбагнення суті Божої, проповідник переходить до викриття юдеїв. – Християнам не повинно брати участі в постах та святах іудейських, тому що 1) юдеї люди жалюгідні, що роблять все невчасно. – Вони не постили, коли слід їм постити, і постять тепер, коли не слід постити: тому вони і відкинуті і на їхнє місце з'явилися християни. – 2) Їхня синагога не краща за театр, місце розпусти та вертеп розбійників; вона є житлом демонів, тим часом як Церква є дім Божий. – Володіння Писанням не робить синагогу високоповажною і не може бути виправданням для тих, хто відвідує її, бо 1) юдеї ображають Писання, стверджуючи, що воно не говорить нічого про Ісуса Христа; 2) вони користуються ним лише у тому, щоб спокушати немічних; З) як синагога, а й душа юдеїв є житло демонів. – Бог відкинув їхні жертви, їхні свята та храм, віддаючи його в руки язичників. - Не може служити виправданням відвідування синагоги і бажання отримати зцілення від якоїсь хвороби, тому що 1) демони, що живуть в ній, не можуть зцілювати; 2) навіть якби вони могли, не слід губити свою душу заради зцілення тіла. – Потрібно вживати всі засоби для того, щоб відвертати своїх братів від юдії, особливо тому, що, не роблячи цього, ми беремо участь у їхньому злочині і зазнаємо однакового з ними покарання. Слово друге. Проти тих, що містять іудейський піст, і проти самих іудеїв. - Не повинно дотримуватися іудейського посту, тому що 1) позбавляються благодаті Христової ті, хто служать Старому Закону, хоча б в одному якомусь відношенні; 2) які дотримуються Закону в одному відношенні, тим самим зобов'язуються дотримуватися його під страхом прокляття. – Закон є добра річ, але за умови, що він приводить до Ісуса Христа. - Він є зло для тих, яких не приводить до Нього, отже для юдіючих. – Бог більш ревнує про честь віруючих, ніж про власну славу; взаємно і віруючі повинні ревнувати про честь Божу і не допускати своїх дружин відвідувати синагоги. Третє слово. До тих, які, як і раніше, постять у Великдень. – Не повинно брати участь у дотриманні посту, якого юдеї дотримуються перед своєю паскою, тому що це може спричинити розкол і розмаїття, а розмаїтість є найгіршим із зла: таке вчення апостола Павла і отців Нікейського собору. – Бог, руйнуючи місто, в якому тільки й можна було законно здійснювати юдейську паску, з достатністю показав, що Він відкинув усі свята юдейські і звільнив нас від обов'язку дотримуватися днів, встановлених Законом. – У самих юдеїв дотримання місця мало б стояти вище і мати більше важливості, ніж дотримання часів, тому що дотримання часів часто буває неможливим. Слово четверте. Проти юдеїв, на труби їхні паски. Сказано в Антіохії, у Великій Церкві. – Щоб судити, добре чи погано відома дія, потрібно не так розумітися з його сутністю, як із волею Божою. – Тим часом піст юдейський йде проти волі Божої. – Усі священнодійства повинні насправді відбуватися в Єрусалимі, а не в іншому місці, як це доводить сам Закон і приклад святих праведників. – Руйнуючи Єрусалим, Бог ясно показав, що Йому не завгодно було богослужіння юдеїв. Слово п'яте. Похвала старанності слухачів. – Храм іудейський не буде відновлено. – Це доводиться: 1) пророкуванням Ісуса Христа, яке безсумнівно набуде сили, тому що інші передбачення Сина Божого вже справдилися; 2) на підставі пророків: ті ж пророки, які передбачали початок і кінець трьох перших полонень, не тільки не вказали кінця для четвертого, теперішнього їхнього полону, але прямо передбачали, що воно не скінчиться; 3) марністю зусиль, які юдеї вживали для відновлення їхнього храму; 4) на підставі пророцтв, якими передбачено, що новозавітне богослужіння пошириться по всій землі. - Умовляння християнам віддалятися від свят юдейських. Слово шосте. Попередня довга розмова як причина горлової хвороби проповідника. – Жага до викриття юдеїв. - Коротке узагальнення попередньої розмови. – Чому юдеї можуть приписати теперішнє своє лихо. - Не можна приписувати його ні тяжкості їхніх гріхів, ні могутності людей. – Незважаючи на старання дотримуватися Закону, вони тепер більш нещасні, ніж будь-коли, і це тому, що вони розіп'яли Господа Ісуса. – Підтвердження цього на підставі пророків. – З їхніх лих виявляється Божество Ісуса Христа, бо якби Він був ошуканцем, то незважаючи на всі гріхи, Бог пощадив би їх заради Свого імені, щоб не дати підстав для прославлення ворога Свого. – Крім свого міста і свого храму, юдеї втратили і всі свої переваги, вони не мають більше священства. – Що таке їхні теперішні священики порівняно з давніми священиками? – Виклад обрядів посвячення та інших обставин, які надавали вельмишановного характеру священству в давнину. - Викриття християн, які відвідують синагоги. - Поведінка їх підлягає осуду і невибачливо в жодному відношенні. - Умовляння до більш розсудливих відвертати своїх побратимів від цих безглуздих, як і злочинних забобонів. Слово сьоме. Якщо юдейський храм, як доведено вище, зруйнований остаточно, то внаслідок цього у юдеїв не може вже бути ні жертвоприношень, ні священства. – Ці установи, як доводить Святе Письмо і особливо апостол Павло, скасовані внаслідок їх недосконалості, жертвопринесенням втіленого Бога, і вони не будуть відновлені. – На місце священства за чином Ааронову з'явилося священство за чином Мелхиседека, і стародавній Закон замінено новим відповідно до нового священства. Слово восьме. Недостатньо лише застерігати своїх побратимів, перш ніж вони згрішили; потрібно ще дбати про них і після того, як вони підпали гріху. - Так Бог діяв по відношенню до Адама і Каїна, апостол Павло по відношенню до блудника, самарянин до пораненого розбійниками. – Ми не повинні розголошувати про провини наших побратимів, а повинні намагатися вилікувати грішників і утримати їх від юдії, вселяючи їм особливо, як безглуздо вдаватися до демонів для поправлення здоров'я. - Християнин повинен швидше страждати, ніж грішити, за прикладом Йова, розслабленого та Лазаря. – Ці страждання посилаються від Бога, щоб виправити нас, і син не повинен скаржитися на батька, коли він виправляє його. – Крім того, терпіння у стражданні приносить добрі плоди; на землі воно набуває похвали і схиляє Бога до зцілення хвороб, що переносяться, а на Небі воно підготовляє отримання вінця мученицького. Вісім «слів проти юдеїв» виголошено святим Іоанном Златоустом в Антіохії в два прийоми: перші три – восени 386, а останні п'ять – восени ж 387 року. Приводом до їх виголошення послужила та сумна обставина, що багато християн – або за старою звичкою, або за нерозумом і захопленням – брали участь у святах і постах, що відбувалися місцевими іудеями, і відвідували синагоги. Проти цього нерозумності і спрямовані слова Золотоуста, який з'ясовує в них, що юдейство вже втратило своє значення і тому дотримання його обрядів неприємне для волі Божої. Перше слово було вимовлено невдовзі після першого слова проти аномеїв, надрукованого вище на стор. 493. На нього саме і робиться вказівка ​​в початкових рядках першого слова. 1. Сьогодні хотів я повідомити вам решту того предмета, про який нещодавно розмовляв з вами і показати ясніше, наскільки незбагненний Бог. Про це ми багато і довго говорили минулої неділі, коли наводили свідчення і з Ісаї, і з Давида, і з Павла. Перший кликав: «Рід же Його хто сповістить» (Іс.53:8)? Пс.138:6). А Павло, не заглиблюючись у дослідження самої сутності (Бога), а вникнувши тільки в Його промисли, або краще - обійнявши малу тільки частину цього промислу, що відкрилася в покликанні язичників, і як би побачивши велике і неосяжне море, вигукнув: невипробуй суд Його, і не досліди шлях Його» (Рим.11:33). Звичайно, достатньо б і цих свідчень для доказу, але я не задовольнився пророками, не зупинився і на апостолах, але зійшов на Небо, показав вам хор Ангелів, який каже: «Слава у вищих Богові, і на землі мир, у людях благовоління» (Лк.2:14). Ви чули також Серафимів, які зі страхом і трепетом волають: «Свят, святий, святий Господь Саваот: виконай уся земля слави Його» (Іс.6:3). Додав я і Херувимів, що кричали: «Благословенна слава Господня від місця Його» (Єз.3:12). Три свідки на землі 1 і три на Небі 2 показують неприступність слави Божої. Доказ нарешті став безперечним; багато було оплесків, народ був натхненний, збори спалахували. А я радів не тому, що мене хвалили, а тому, що славили мого Владику; бо ці аплодування і похвали доводили любов вашої душі до Бога. Як люблячі слуги, почувши, що хтось хвалить їхнього пана, спалахують любов'ю до того, хто хвалять, бо люблять пана; так і ви зробили тоді: гучними оплесками ви показали велику любов до Господа. Хотів би і я сьогодні зайнятися тими самими дебатами: якщо вже вороги істини не можуть насититися хулами на Благодійника, то більше ми повинні бути ненаситними у прославленні Бога всіляких. Але що робити? Інша, ще тяжча, хвороба викликає мову нашу до її лікування, – хвороба, яка вразила тіло Церкви. Її й має насамперед викорінити, а потім уже подбати і про зовнішніх; треба спочатку вилікувати своїх, а потім зайнятися і чужими. Яка ж це хвороба? У жалюгідних та нещасних іудеїв настає безперервний ряд свят: труби, кущі, пости; а багато хто з тих, які вважаються нашими і говорять про себе, ніби вірують по-нашому, одні ходять дивитися на ці свята, а інші навіть беруть участь у святах та постах (юдейських). Цей злий звичай я і тепер хочу вигнати з Церкви. Проти аномеїв можна поговорити і в інший час, і від уповільнення в цьому не буде ніякої шкоди: але, якщо заражених юдейством не лікуємо тепер, коли свята юдеїв близькі і біля дверей, то боюся, щоб деякі (з християн), через нестримну звичку і велике невігластво, не взяли участі; тоді даремні вже були б і наші слова про це. Бо якщо вони, нічого не почувши від нас сьогодні, будуть постити з юдеями; то після того, як гріх вже буде зроблено, даремно станемо ми прикладати і брехню. Тому я й поспішаю попередити (зло). Так роблять і лікарі: вони насамперед вживають засоби проти сильних та найгостріших хвороб. До того ж, справжнє слово (проти юдеїв) схоже на колишнє (проти аномеїв): як схоже нечестя аномеїв та юдеїв, так і справжні змагання ваші схожі на колишні. Аномеї ставлять у провину (Ісусу Христу) те саме, за що звинуватили Його юдеї. За що ж звинуватили вони? За те, що (Ісус Христос) називав Бога Своїм Батьком, роблячи Себе рівним Богові (Ін.5:18). За це ж звинувачують Його та аномеї, чи точніше сказати, не звинувачують, але навіть зовсім згладжують самі слова Ісуса Христа (Ін.5:17) і зміст їх, якщо не руками, то думкою. 2. Не дивуйтесь, що юдеїв я назвав жалюгідними. Істинно жалюгідні й нещасні вони, які навмисно відкинули і кинули стільки благ, що з Неба прийшли до їхніх рук. Осяяло їм ранкове Сонце правди: вони відкинули світло Його, і сидять у темряві, а ми, що жили в темряві, притягли до себе світло і позбулися мороку помилки. Вони були гілками святого кореня, але відламалися: ми не належали до кореня, і принесли плід благочестя. Вони змалку читали пророків, і розіп'яли Того, про Ком проголошували пророки: ми не чули Божественних дієслів, і Тому, про Ком передбачено в них, віддали поклоніння. Ось чому жалюгідні вони; бо тоді як інші захоплювали та засвояли собі блага, їм (юдеям) послані, самі вони відкинули їх. Вони, покликані до усиновлення, спали до спорідненості з псами, а ми, будучи раніше псами, змогли, за благодаттю Божою, відкласти колишню нерозумність і піднестися до почесті синів (Божих). Із чого це видно? «Нема добро відібрати хліба чадом і пошкоди псом» (Мф.15:26), – так сказав Христос хананейській дружині, називаючи чадами юдеїв, а псами язичників. Але дивись, як згодом змінився порядок: ті (юдеї) стали псами, а ми чадами. «Блудайте від псів, – говорить про них Павло, – бережіться від злих робітників, стережіться від перетину: бо ми обрізання» (Флп.3:2–3). Бачиш, як колишні діти стали псами? Хочеш дізнатися, як і ми, що раніше були псами, стали чадами? «Єлиці ж прияша Його, – каже євангеліст, – дасть їм область дитиною Божим бути» (Ів.1:12). Немає нічого шкоди юдеїв: вони завжди йдуть проти власного спасіння. Коли належало дотримуватися Закону, вони потоптали його; а тепер, коли Закон перестав діяти, вони наполягають на тому, щоб дотримуватися його. Що може бути шкода тих людей, які дратують Бога не лише злочином Закону, а й дотриманням його? Тому, каже (святий Стефан): «Жестолюбні, і необрізані серця і вуха, ви попри Дух Святий опираєтесь» (Дії 7:51), не тільки порушенням Закону, але й нечасним бажанням дотримуватися його. І справедливо він назвав їх цнотливими, тому що вони не понесли ярма Христова, хоча воно було благо і не мало нічого важкого й виснажливого. "Навчитеся, - говорить (Ісус Христос), - від Мене, бо лагідний є смиренний серцем» ; і ще: «Візьміть ярмо Моє на собі ... ярмо Моє благо, і тягар Мій легко їсти» (Мф.11:29–30 ). І розірвали його. владарювання Христа, коли говорили: «Не імами царя, тільки кесаря» (Ін.19:15). - скрушив ярмо, а це порок тварин завзятих, неприборканих, не терплять влади. Від пересичення та пияцтва. Хто каже про це? Сам Мойсей: «Отрути Яків і наситись, і відкинеться коханий» (Втор.32:15). Як тварини, коли користуються рясним кормом, розжирівши, робляться буйними і невгамовними, не допускають до себе ні ярма, ні вуздечки, ні руки возника; так і юдейський народ, від сп'яніння і пересичення, скинувшись у крайнє безбожність, заскакав, не взяв на себе ярма Христова, і не спричинив плуга (євангельського) вчення. На це вказуючи, і інший пророк говорив: «Якоже юниця цнотом стречема, розлютий Ізраїль» (Ос.4: 16); а інший називає народ юдейський «тілом ненаученим» (Єр.31: 18). А такі тварини, непридатні для роботи, придатні бувають для заклання. Це сталося і з юдеями: зробивши себе непридатними для роботи, вони стали придатними лише для заклання. Тому і Христос сказав: «Вороги Моя вони, що не захотівши Мене, та цар бих був над ними, приведіть це, і вирубайте передо Мною» (Лк.19: 27). Поститися тобі, юдей, належало тоді, коли пияцтво завдавало тобі стільки лих, коли пересичення породжувало нечестя, – тоді, а не тепер, бо тепер піст недоречний і мерзенний. Хто це говорить? Сам Ісая, голосно волає: «Не сицевого посту Аз обрах» (Іс.58: 5). Чому? Тому що «в судах і сварках поститеся, і биєте п'ястми смиренного» (Іс.58:4). Якщо ж твій піст був мерзенний, коли ти бив подібних до тебе рабів; то чи приємний він буде тоді, як ти вбив Владику? Як же це? Той, хто постить, має бути лагідним, скрушеним, смиренним, і не сп'яняти себе гнівом: а ти б'єш подібних до себе рабів? Тоді юдеї постили «в судах і сварках», а тепер (постяться) у непоміркованості та крайньої нестримності, танцюючи босими ногами на площі; за наміром вони постять, а з вигляду п'яні! Послухай, як пророк наказує постити: "Освятіть, - каже, - піст, - не сказав: галасливо святкуйте піст; - проповіді цілтво, зберіть старійшини »(Йоіль.1: 14). А вони, зібравши юрби зніжених людей і скупчення розпусних жінок, весь цей театр і акторів захоплюють синагогу; бо між театром та синагогою немає жодної різниці. 3. Знаю, що деякі визнають мене зухвалим за те, що я сказав: немає жодної різниці між театром і синагогою; а я вважаю їх зухвалими, якщо вони думають інакше. Якщо я так само вирішую, звинувачуй мене; але, якщо говорю слова пророка, прийми рішення. Знаю, що багато хто шанує юдеїв, і нинішні обряди їх вважають священними: тому поспішаю вирвати з коренем цю згубну думку. Я сказав, що синагога нітрохи не краща за театр, і наведу на це свідчення з пророка; юдеї, звичайно, не більше пророків заслуговують на вірогідність. То що каже пророк? «Обличчя дружини блудниці бути тобі, не хотіла ти посоромитися до всіх» (Єр. 3:3). А де блудниця вдається до розпусти, то місце і є непотрібний будинок. А краще сказати, синагога є не тільки непотрібний дім і театр, а й вертеп розбійників і ліг звірів: «Чи не вертеп єнин (гієни), – говориться, – надбання моє мені» (Єр.12:9), – вертеп не просто звіра, а звіра нечистого. І ще: «Покинь дім Мій, залиши надбання Моє» (Єр.12: 7); а коли Бог залишить, то яка вже надія на спасіння? Коли залишить Бог, тоді місце робиться житлом демонів. Звичайно, іудеї скажуть, що і вони поклоняються Богові. Але це сказати не можна; ніхто з юдеїв не поклоняється Богові. Хто це говорить? Син Божий. «Якщо мого Батька знали, – говорить Він, – і Мене знали швидко: ні Мене звістці, ні Отця Мого» (Ів.8:19). Яке ще можна навести мені свідчення вірогідніше цього? Отже, якщо вони не знають Отця, розіп'яли Сина, відкинули допомогу Духа; то хто не може сміливо сказати, що місце те (синагога) є житлом демонів? Там не поклоняються Богові, ні; там місце ідолослужіння. А тим часом деякі (з християн) звертаються до цих місць як до священних; і це говорю не за припущеннями, але за вказівкою самого досвіду. Бо за три дні перед цим, – повірте, не брешу, – я бачив, що якийсь негідник і безумець, що видає себе за християнина (не можу назвати істинним християнином наважився на такий вчинок) примушував одну поважну, благородну, скромну і вірну жінку увійти в синагогу єврейську і там. Бо ця жінка волала про допомогу і просила зупинити таке беззаконне насильство, говорячи, що їй, причасниці Божественних Тайн, не належить іти в таке місце; то я загорівся і спалахнувши ревнощами, встав і не дозволив тягнути її на таку злочинну справу, але звільнив від цього безбожного примусу. Потім я спитав влеклого, чи християнин він? І коли він визнав себе таким, я суворо вимовляв йому, ганьблячи його за бездушність і крайнє безглуздя, і казав, що він нічим не кращий за осла, якщо, говорячи про себе, що поклоняється Христу, водночас тягне когось у вертепи юдеїв, що розіп'яли Його. І довго говорив я йому, по-перше, на підставі Божественних Євангелій, що зовсім не повинно ні самому присягатися, ні іншого примушувати до присяг; потім, що не повинно примушувати до клятви не тільки вірну і посвячену (у християнські таїнства), а й нікого з непосвячених. Коли ж, поговоривши багато й довго, вигнав я з душі його хибну думку (про важливість синагоги); то спитав його і про причину, через яку він, залишивши церкву, тягнув цю жінку в єврейське збіговисько. Він відповідав, що багато хто казав йому, ніби клятви, що там даються, особливо страшні. За цих слів я застінив, спалахнув гнівом, і потім засміявся. Бачачи підступність диявола, і те, до чого встиг він схилити людей, я стогнав; міркуючи про безтурботність спокусливих, я спалахнув гнівом; а дивлячись знову на те, яка і яка велика нерозумність спокушених, я сміявся. Про це я розповів і повідомив вам тому, що ви байдужі та невтішні до тих (із християн), які і самі роблять, і іншим дозволяють робити з собою такі речі. Бачачи, що хтось із ваших братів впадає в подібні беззаконня, ви вважаєте це чужою бідою, а не вашою, і думаєте виправдатися перед тими, хто вас викриває, кажучи: «А мені яка турбота? Що в мене спільного з ним? - Слова, що виявляють крайнє нелюдське і сатанинське жорстокосердя! Що ти кажеш? Будучи людиною, маючи одну й ту саму природу, або навіть, – якщо вже говорити про спільність природи, – маючи один розділ – Христа, ти наважуєшся сказати, що в тебе нічого немає спільного з твоїми членами? Як же ти сповідуєш, що Христос є главою Церкви? Розділ, природно, з'єднує всі члени, з точністю спрямовує їх один до одного і пов'язує між собою. Якщо (насправді) у тебе немає нічого спільного з твоїми членами; то нічого в тебе нема спільного і з твоїм братом, і Христос не голова тобі. Юдеї лякають вас, як малих дітей, а ви цього не відчуваєте. Як негідні слуги, показуючи дітям страшні і смішні личини (самі по собі вони не страшні, але тільки видаються такими слабкістю дитячого розуму), збуджують великий сміх; так і юдеї лякають лише слабких християн своїми личинами. Чи можуть справді залякати їхні обряди, соромні й ганебні, – обряди людей, що прогнівали Бога, підпали безчестю та осуду? 4. Не такі наші церкви; ні, вони істинно страшні та жахливі. Бо де Бог, що має владу над життям і смертю; де так багато говорять про вічні муки, про вогняні ріки, про отруйний черв'як, про незламні кайдани, про темряву непроглядну, - те місце страшне. А юдеї нічого цього й уві сні не бачать, бо живуть для утроби, приліпилися до сьогодення, і за своєю хтивістю і надмірною жадібністю анітрохи не кращі за свиней і козлів; тільки й знають, що їсти та пити, битися через танцюристів, різатися через наїзників. Чи це, скажи мені, заслуговує на повагу і страх? Хто може це стверджувати? Чому дружинам видається це страшним? Хіба вже хто скаже, що і слуги, що зганьбилися, не сміють вимовити слова і вигнані з панської хати, страшні для (слуг) почесних і користуються свободою? Але це не так, ні. Корчемниці аж ніяк не почесніші за царські палати; а синагога більш безчесна і всяка корчемниця, бо служить притулком не просто для розбійників і торговців, але для демонів; а вірніше сказати, не синагоги тільки (служать таким притулком), а й душі юдеїв, що й постараюся довести наприкінці слова. Отже, прошу вас особливо пам'ятати цю бесіду; тому що ми говоримо тепер не для того, щоб показати себе і викликати аплодисменти, а щоб вилікувати ваші душі. Бо яке ще нам залишається вибачення, коли, за такої безлічі лікарів, є між нами хворі? Апостолів було (лише) дванадцять, і вони залучили весь всесвіт; (а у нас) велика частина міста складається з християн, і однак є ще хворі на юдія. Яке ж виправдання нам здоровим? Звичайно, і вони, хворі, варті засудження; але й ми не вільні від нього, коли нехтуємо про них у хворобі; не можна було їм довго залишатися в недузі, якби вони користувалися особливою піклуванням з нашого боку. Тому наказую вам тепер, щоб кожен із вас залучив брата, хоча б для цього треба було зробити примус, вжити сили, завдати неприємності, або вступити в суперечку; все зроби, аби викрасти його з сіті диявола і викинути з суспільства христовбивців. Якби ти побачив на майдані, що когось, засудженого за справедливим вироком, ведуть (на смерть), і мав би владу вирвати його з рук ката, скажи мені, чи не використав би ти всі засоби для звільнення його? А тепер бачиш свого брата, беззаконно і неправедно тягнучого в прірву смерті, не катом, а дияволом, і не хочеш вступити в боротьбу, щоб позбавити його такого злодійства? Чи отримаєш якусь поблажливість? - Але він, скажеш, сильніший і могутніший за тебе? - Покажи його мені: швидше наважуся скласти свою голову, ніж дозволю йому вступити в це священне переддень, якщо він наполягатиме і залишатиметься при тому ж. Що в тебе (скажу йому) спільного з вільною 3 з Вишнім Єрусалимом? Ти вибрав нижній (Єрусалим); з ним і працюй: бо й він, за словом апостола, «працює з своїми дітьми» (Гал.4:25). Ти постишся з юдеями? Так зніми разом з ними й взуття, ходи площею босими ногами, і будь спільником їх ганьби та сорому. Але ти на це не можеш наважитися: тобі соромно та ганебно. Так мати однакову з ними зовнішність ти соромишся, а брати участь у їхній безбожності не соромишся? Якої ж можеш очікувати поблажливості, коли ти християнин тільки наполовину? Повірте, скоріше складу свою голову, ніж залишу без уваги когось із таких хворих, якщо тільки побачу; якщо ж не знатиму, то Бог, звичайно, простить. Про це нехай подумає і кожен із вас самих, і ніхто нехай не вважає цієї справи неважливим. Хіба ви не знаєте, що диякон постійно виголошує під час здійснення обрядів: «пізнайте один одного» 4 ? Як він цим зобов'язує вас до суворого нагляду за вашими братами! Так роби і стосовно цих людей: коли дізнаєшся, що хтось іудіє, зупини, оголоси про нього, щоб і тобі самому не наразитися разом з ним на небезпеку. І в військових таборах, якщо хтось із середовища воїнів викритий буде у відданості варварам і однодумності з персами, не тільки сам він наражається на небезпеку, але й кожен з знали про це, але не оголосили вождю. А як і ви складаєте військо Христове, то ретельно розшукуйте і розпізнайте, чи не втрутився між вами хтось із іноплемінників, і оголошуйте про нього не для того, щоб ми, подібно до тих (вождів), убили його, або катували і покарали, але для того, щоб нам позбавити його від помилки і не позбавити нас усієї помилки і не позбавити його усієї помилки і не позбавити його. Якщо ж не хочете цього, і знаючи (винного), приховуватимете; то будьте впевнені, що зазнаєте однакового з ним покарання. І Павло покарає не тільки тих, хто "творить" зло, але й тих, що «дозволяють» їм (Рим.1:32); і пророк однаково засуджує як тих, котрі крадуть, так і тих, котрі біжать разом з ними (Пс.49:18); і це справедливо. Хто, знаючи про лиходія, прикриває його, той дає йому привід до більшого свавілля, і має в своєму розпорядженні його робити зло з великою безстрашністю. 5. Але треба знову повернутися до хворих. Отже, подумайте, з ким мають спілкування ті, хто постить тепер? З тими, що кричали: «розіпни, розіпни» (Лк.23: 21); з тими, що говорили: «Кров Його на нас і на чаді наших» (Мф.27:25). Чи наважився б ти підійти до засуджених за замах на верховну владу та говорити з ними? Не думаю. Як же дивно, – з таким старанням уникати людей, які зробили зло, а з тими, хто образив Бога мати спілкування, і шанувальникам Розіп'ятого святкувати разом з тими, хто розіп'яв Його? Це не тільки безглуздо, а й вкрай шалено. А як деякі вважають синагогу місцем шанованим; то необхідно сказати дещо і проти них. Чому ви поважаєте це місце, тоді як його слід зневажати, гидувати і тікати? У ньому, скажете, лежить Закон та пророчі книги. Що ж із цього? Вже, де будуть ці книжки, то й місце буде святе? Зовсім ні. А я тому особливо і ненавиджу синагогу і гидую нею, що, маючи пророків, (юдеї) не вірують пророкам, читаючи Писання, не свідчать його; а це властиво людям, надзвичайно злісним. Скажи мені: якби ти побачив, що якусь поважну, знамениту і славну людину завели в корчемницю, або в притон розбійників, і стали б його там ганьбити, бити і вкрай ображати, невже б ти став поважати цю корчемницю чи вертеп тому, що там ображаємо цей славний і великий чоловік? Не думаю: навпаки тому самому ти відчув би особливу ненависть і огиду (до цих місць). Так міркуй і про синагогу. Іудеї запровадили туди з собою пророків і Мойсея не для того, щоб вшанувати, а щоб ображати та зневажати їх. Бо коли вони кажуть, ніби (пророки і Мойсей) не знали Христа і нічого не сказали про Його пришестя, то яка ще може бути більша образа для цих святих, як не звинувачення їх у тому, ніби вони не знають свого Владику і беруть участь у нечесті юдеїв? Отже, тому більше й слід ненавидіти їх, разом із синагогою, що вони ображають святих тих. Але що говорити про книги та місця? Під час гонінь кати тримають у руках тіла мучеників, терзають, вражають бичами: то хіба їхні руки стали святі від того, що тримали тіла святих? Анітрохи. Якщо ж руки, що тримали тіла святих, погані за тим самим, що тримали беззаконно; то ті, що мають у себе Писання святих і ображають їх стільки ж, як і кати тіла мучеників, невже тому заслуговуватимуть на повагу? Чи не дуже було б це шалено? Якщо беззаконне тримання тіл (святих) не тільки не освячує, але робить ще більш поганими тих, хто тримає: тим більше читання Писань (пророчих) без віри не може принести користі читачам. Так це саме настрій, з яким юдеї тримають у себе (священні) книги, викриває їх тим у більшому безбожності. Не маючи пророків, вони не заслуговували б на такого засудження; не читаючи книг, не були б такі нечисті та мерзенні. Тепер же вони не заслуговують на жодну поблажливість; тому що, маючи проповідників істини, мають ворожий настрій і до самих проповідників, і до істини. Отже, тому вони особливо мерзенні і нечисті, що, маючи пророків, користуються ними з ворожим настроєм. Тому благаю вас бігати і ухилятися їх зборів: (інакше, станеться) не мала шкода для немічних братів і не мала привід до гордості для юдеїв. Коли вони побачать, що ви, шанувальники розп'ятого ними Христа, виконуєте та шануєте їх (обряди); то як їм не подумати, що всі обряди їх прекрасні, а наші нічого не варті, тому що ви, шануючи і дотримуючись цих останніх, водночас біжіть до тих, хто їх принижує? «Якщо хто бачить тебе, – говорить апостол, маючи розум, у требищі лежачи, чи не совість його, немічна суті, твориться (розташується) і доложертвенная їсти» (1Кор.8:10)? І я кажу: якщо хтось побачить, що ти, маючи знання, ідеш у синагогу і дивишся на (свято) труб, немічна совість його не розташується до шанування юдейських звичаїв? Падаючий карається не лише за своє падіння, а й те, що упускає інших; так само як і встоявший не тільки нагороджується за свою мужність, але заслуговує на повагу і за те, що і в інших збуджує ревнощі до того ж. Отже, уникайте і зборів, і місць, де бувають юдеї; і ніхто не має поваги до синагоги через (священні) книги, але через них нехай ненавидить її і гребує нею, бо юдеї ображають святих, не вірячи їхнім словам і представляючи їх винними в крайньому безбожності. 6. І щоб ви переконалися, що книги не надають святості місцю, але що душевний настрій тих, хто збирається в ньому, осквернює його, розповім вам одну давню історію. Птоломей Філадельф, збираючи звідусіль книги і дізнавшись, що у юдеїв є Писання, що викладають вчення про Бога і про найкращий спосіб життя, викликав з Юдеї чоловіків і через них переклав ці Писання, і поклав їх у храм Серапіса (він був язичник), де й досі. Що ж? Чи храм Серапіса через ці книги став святим? Ні; самі вони святі, але місцю не повідомляють святості, внаслідок нечистоти збираються в ньому. Так треба судити і про синагогу. Якщо там не стоїть ідол, зате живуть демони. І це говорю не про тутешню тільки синагогу, а й про ту, яка в Дафні: там прірва, звана прірвою Матрони, ще згубніша. Чув я, що багато хто з віруючих ходить туди і спить біля цього місця. Але ні, я ніколи не назву таких людей віруючими: для мене однаково нечисте всяке капище як Матрони, так і Аполлона. Якщо ж хтось звинуватить мене (за ці слова) у зухвалості, і я в свою чергу звинувачую того в крайньому божевілля. Бо скажи мені: чи не безбожне те місце, де мешкають демони, якщо навіть і не стоїть там ідол? (А місце), де збираються христовбивці, де переслідують Хрест, де хулять Бога, не знають Батька, ганьблять Сина, відкидають благодать Духа, де ще знаходяться й самі демони, – чи таке місце не більше згубне? Бо там (в язичницькому капищі) безбожність явно і очевидно, і не так легко привабить або звабить людину розумну і розсудливу; але тут (у синагозі) іудеї, які говорять про себе, що поклоняються Богу, відвертаються ідолів, мають і шанують пророків, цими словами влаштовують тільки велику приманку і вкидають у свої сіті людей простих і нерозумних, з їхньої необережності. Отже, безбожність як у юдеїв, так і у язичників однаково; але спокуса в перших діє набагато сильніше, тому що в них не видно хибного жертовника, на якому вони загартують не овець і тільців, а людські душі. Словом: якщо ти поважаєш усе юдейське, то що маєш спільного з нами? Якщо юдейське важливе і гідне поваги, значить, наше хибне; але якщо наше істинне, а воно і справді істинне, то юдейське сповнене обману. Говорю не про Писання, ні; вони привели мене до Христа, але (говорю) про безбожність і теперішнє божевілля юдеїв. Але час уже показати, що там (синагозі) живуть і демони, і не тільки в цьому місці, а й у самих душах іудеїв. «Коли ж нечистий дух , -сказав (Ісус Христос), - вийде від людини, переходить крізь безводна місця, шукаючи спокою: і не знаходячи, каже: повернуся до мого дому, аж ніяк не здох. І прийшовши, обряче свято, помітний і прикрашений. Тоді йде і зрозуміє з собою сім інших духів, найлютіших собі, і ввійшовши, живуть ту: і будуть останні людині тому гірші за перші. Так буде й родові цьому лукавому» (Лк.11:24–26; ​​Мф.12:43–45). Бачиш, що демони живуть у їхніх душах, і нинішні – ще лютіші за колишні. І дуже справедливо: бо юдеї тоді ображали пророків, а тепер лаються над самим Владикою пророків. Тож ви збираєтеся в одне місце з людьми, одержимими демонами, що мають у собі стільки нечистих духів, вихованими в смертовбивствах і – не лякаєтесь? Чи слід навіть обмінюватися з ними привітаннями та ділитися простими словами? Навпаки, чи не повинно відвертатися їх, як загальної зарази та виразки для всього всесвіту? Якого зла вони не вчинили? Чи не всі пророки вживали багато довгих промов на викриття їх? Якого лиходійства, якого беззаконня не затьмарили вони своїми мерзенними вбивствами? Вони заклали в жертву демонам своїх синів і дочок, не пізнали самої природи, забули муки дітородіння, нехтували вихованням дітей, повалили вщент закони спорідненості, стали лютішими за всіх звірів. І звірі часто жертвують і життям, і нехтують власною безпекою для захисту своїх дитинчат; а ці, без потреби, власними руками заклали свої породження, щоб догодити ворогам нашого життя, неприязним демонам. Чому насамперед дивуватися в них? Чи безбожності, чи жорстокості та нелюдству? Чи тому, що вони заклали своїх синів, чи тому, що заклали їх у жертву демонам? А хтивістю не перевершили вони самих хтивих тварин? Послухай, що пророк говорить про їхню нестримність: «Коні женонеїстя сотворишся, кожний до дружини щирого свого ржаше» (Єр.5: 8); не сказав: кожен мав пожадливість до жінки ближнього; ні, з особливою силою висловив їх шалену хіть іржанням (відомих) тварин. 7. Про що вам сказати? Про розкрадання, про лихоємство, про утиск бідних, про крадіжки, про корчемництво? Але для розповіді про це не дістане цілого дня. Але свята їх, скажете, мають у собі щось важливе та велике! – І їх зробили вони нечистими. Послухай пророків, чи краще, послухай самого Бога, яку сильну огиду показує Він до них: «Возненавидь і відкинь ваші свята» (Ам.5:21). Бог ненавидить їх, а ти береш у них участь? Не сказано, (що ненавидить) таке й таке свято, але взагалі все. Хочеш знати, що Бог ненавидить юдейське служіння Йому за допомогою тимпанів, цитр, псалтирів та інших інструментів? «Відкинь від Мене, – сказав Він, – голос пісні твоїх і пісня органів твоїх не послухаю» (Ам.5:23). Бог каже: «Відкинь від Мене", - а ти йдеш слухати труби? Кадило їх – мерзота, а місце – не мерзота? І коли ж гидота? Перш, ніж вони вчинили найголовніше злодіяння, – передусім Хреста, передусім христовбивства. То чи не набагато більше (огидно їх кадило) тепер? Що може бути запашніше кадила? Але Бог судить про приношення, звертаючи увагу не на властивість дарів, а на розташування тих, хто приносить. «Поглянь на Авеля і, потім уже, на дари його», побачив Каїна і потім відвернувся від жертв його. "На Каїна, - сказано, - і на жертви його не прислуханий» (Бут.4: 4-5). Ной приніс в жертву Богу овець, бичків і птахів, «і обоня Господь, - говорить Писання, - смердю пахощі» (Бут.8: 21), тобто, Боже вознесене. догори запах і дим від спалюваних тіл, а смердючіше цього запаху нічого не може бути, проте ж, щоб ти знав, що Бог то приймає жертви, то відвертається їх, дивлячись по настрою тих, що приносять, (Писання) називає цей запах і дим вонею пахощів, бо душа знати, що Бог відвертається, разом із жертвами, органами, святами, фіміамом, і від храму через людей, які збираються в ньому? Найкраще Він показав це на ділі, коли у певний час віддав (храм іудейський) до рук варварів, а потім і зовсім зруйнував. Втім, і до руйнування, Він волає і каже через пророка: «Не сподівайтеся на собі в словесі брехливих, бо вельми не використають вас, говорячи: храм Господній, храм Господній є» (Єр.7:4). Не храм, каже Він, освячує тих, хто збирається в ньому, але збираються роблять його святим. Якщо ж храм не приносив користі тоді, коли в ньому були Херувими та кивот; тим менше він принесе користі, коли все це знищено, коли Бог зовсім відвернувся від нього, і коли відкрилося ще більше причин для такої огиди. Як же безглуздо і шалено святкувати разом з людьми, вкритими безчестям, залишеними Богом, і дратували Господа? Якби хтось убив твого сина, скажи мені, невже ти міг би дивитися на таку людину, слухати її розмову? Чи не уникав би ти його як злого демона, як самого диявола? Юдеї вбили Сина твого Владики; ти наважуєшся сходитися з ними в тому самому місці? Умертвлений (Ісус Христос) вшанував тебе так, що зробив Своїм братом і співспадкоємцем; а ти настільки зневажаєш Його, що поважаєш убивць і розпиначів Його, і догоджуєш їм участю в їхніх святах, ходиш у погані місця їхніх зборів, вступаєш у нечисті переддень і береш участь у бісівській трапезі? Так називати пост юдеїв я маю після того, як вони вчинили богогубство. І як же не демонам служать ті, які роблять неприємне Богу? Але ти шукаєш демонів зцілення? Якщо демони вже свиней загнали в море, коли Христос дозволив їм увійти до них; то чи пощадять людське тіло? О, якби вони не вбивали людину, якби не будували підступів (проти неї)! Вони вигнали його з Раю, позбавили вищої почесті: чи лікуватимуть його тіло? Це – глузування та байки. Демони вміють тільки будувати підступи та шкодити, а не лікувати. Вони не щадять душі; невже, скажи мені, змилосердяться тіло? Намагаються викинути (людини) із Царства: так чи захочуть позбавити його хвороби? Хіба ти не чув, як пророк, чи вірніше – сам Бог через пророка каже, що вони не можуть зробити ні добра, ні зла? Але якби вони навіть могли й хотіли лікувати, – що, втім, неможливо, – тобі однак не слід через малу і скороминущу користь викликати на себе нескінченну і вічну смерть. Чи хочеш вилікувати тіло, щоб погубити душу? Не гарний твій прибуток: просиш свого злозискача про вилікування (тіла), і дратуєш Бога, який створив тіло! Чи не легко якійсь нечестивій людині, своїм лікарським мистецтвом, захопити тебе до поклоніння язичницьким богам? І язичники своїм мистецтвом часто виліковували від багатьох хвороб та відновлювали здоров'я недужих. Що ж? Невже тому має брати участь у їхній безбожності? Ні. Послухай, що Мойсей каже юдеям: «Але ж повстане в тобі пророк, або бачи сонне, і дасть тобі знамення чи чудо, і прийде тобі знамення чи диво, що каже до тебе, говорячи: Ходімо, нехай послужимо богом іншим, яких не знаєте: нехай послухаєте глагол пророк» Втор.13:1-3). Ці слова означають ось що: якщо з'явиться якийсь пророк і сотворить диво, наприклад, воскресить мертвого, чи очистить прокаженого, чи зцілить розслабленого, і, здійснивши диво, схилятиме тебе до безбожності; не вір йому через досконале ним диво. Чому? «Як спокушує Господь Бог твій вас, щоб відвести, якщо любите Господа Бога вашого всім серцем вашим, і всією душею вашою» (Втор.13:3). Звідси видно, що демони не зцілюють. Якщо ж іноді, за Божим припущенням, і зроблять вони якесь зцілення, як і люди; то таке припущення буває для твого випробування, не тому, щоб Бог не знав (тебе), але щоб ти навчився не приймати від демонів та зцілення. І що говорити про лікування тіла? Якби хтось загрожував тобі геєнною, щоб змусити тебе зректися Христа; не погоджуйся; якби обіцяв царство, аби відволікти тебе від Єдинородного Сина Божого: відвернися і зненавидь його, якби був учнем Павла, порівнюй тим словам, які голосно вимовила ця блаженна і доблесна душа: «Ізвестихся бо, – говорив він, ні ангел, ні смерть, ні смерть, ні смерть, ні смерть, ні прийдешня, ні висота, ні глибина, ні інша тварюка може нас розлучити від Божої любові, що про Христа Ісуса Господа нашого» (Рим.8:38–39). Його не могли відлучити від любові Божої ні Ангели, ні Сили, ні сьогодення, ні майбутнє, ні інше якесь створіння: а тебе відлучає лікування тіла? Яке буде нам вибачення? Христос повинен бути для нас страшнішим і геєннішим, бажанішим і царства. Нехай ми будемо хворі: краще залишитися хворим, ніж для звільнення від хвороби, впасти в безбожність. Демон, якщо й лікує, більше зашкодить, аніж принесе користі: принесе користь тілу, яке, трохи згодом, неодмінно помре і згниє; а зашкодить він безсмертній душі. Як викрадачі людей, пропонуючи маленьким дітям ласощі, пиріжки, гральні кістки та інше, тощо, і через це приманюючи їх до себе, часто позбавляють їхньої свободи і самого життя; так і демони, обіцяючи людині полікувати тіло, зовсім гублять спасіння душі його. Але ми не потерпімо цього, кохані; навпаки, всіляко постараємося уникати безбожності. Чи не міг Іов, на переконання дружини, вимовити хулу на Бога і звільнитися від злого, що спіткало його? "Рці, - говорила вона, - дієслово якесь до Господа, і помри» (Іов.2: 9). Але він зважився краще страждати і мучитися, і перетерпіти нестерпний той удар: ніж вимовити хулу на Бога і позбутися від тяжких на ньому лих твоїх і ти визволити тебе і ти; злий: не схиляйся, не поступайся, як і той праведник не послухався дружини; наважся краще перенести хворобу, ніж втратити віру і спасіння своєї душі. Отже, будь терплячий, щоб і тобі почути: «Чи думаєш мене інакше тобі сотворивши, хіба нехай з'явишся правдивим»? (Іов.40:3) 8. Можна б сказати і більше цього, але, щоб не утруднити вам пам'ятання про сказане, я тут закінчу свою бесіду словами Мойсея: «Засвідчу вам сьогодні небом і землею» ( Втор.30:19 ), що, якщо хто з вас, чи тут перебувають або відсутні, відправиться огляд зійде до храму Матрони, або братиме участь у пості та суботах, або здійснювати інший якийсь малий чи великий юдейський обряд, я чистий від крові всіх вас. Ці бесіди будуть і мені, і вам у день Господа нашого Ісуса Христа. Якщо ви послухаєте, вони принесуть вам велику відвагу; а якщо не послухаєте і прикриєте кого з тих, хто наважується на такі справи, вони протистануть вам, як суворі викривачі. Я не пропустив «сказати вам всю волю Божу» (Дії 20:27), навпаки, ще віддав «срібло торжником» (Мф.25:27): вам вже надається помножити це і плоди від слухання (бесіди) вжити на спасіння ваших братів. Але, скаже хтось, тяжко і неприємно оголошувати про винних у цьому (участі в юдейських обрядах)? – Ні, тяжко і неприємно мовчати про це: тому що така мовчанка і для вас, які ховаєте, і для тих, кого приховуєте, згубно тим, що озброює проти вас Бога. Чи не набагато краще досадити подібним нам рабам, аби придбати спасіння, ніж дратувати проти себе Господа? Ближній, хоч тепер і понегодує, не може однак зробити тобі ніякої шкоди, а згодом буде ще вдячний тобі за лікування; але Бог, якщо ти замовчиш і приховаєш, на вподобу своєму ближньому, для нього згубну, - піддасть тебе найтяжчому покаранню. Отже, мовчанням ти і Бога озброєш проти себе, і брата зашкодиш; а оголошенням і відкриттям (винного) і Бога умилостивиш до себе, і брату принесеш користь, і зробиш його найпалкішим другом, коли він на досвіді пізнає твоє благодіяння. Отже, не думайте, ніби ви догоджаєте вашим братам, коли, побачивши, що вони роблять щось погане, не викриваєте їх з усією суворістю. Якщо в тебе пропаде одяг, чи не однаково вважаєш своїм ворогом як того, хто вкрав, так і того, хто знає злодія і не оголошує про нього? Загальна мати наша (Церква) втратила не одяг, а брата: вкрав його диявол, і тримає тепер у юдействі. Ти знаєш, що вкрав, знаєш вкраденого; бачиш, що я, запаливши мов світильник слово вчення, скрізь шукаю (вкраденого) з плачем, і стоїш у мовчанні і не оголошуєш? Якої ж очікуєш ти на себе поблажливості? Церква не вважає тебе за найбільшого ворога свого, чи не визнає супостатом і зрадником? Але не дай Бог, щоб хтось із тих, хто слухає це повчання, дійшов колись до такого гріха, щоб тобто. зрадив брата, за якого Христос помер. Христос пролив за нього кров Свою; а ти не хочеш і слова сказати? Не (робіть цього), прошу; але, вийшовши звідси, зараз же поспішіть на цей лов, і кожен з вас нехай приведе до мене одного з таких хворих. Але краще б, якби й не знайшлося стільки хворих: так хай двоє чи троє, або навіть десять чи двадцять із вас, приведуть до мене одного, щоб я, побачивши спійману в мережі здобич, запропонував вам того дня ряснішу трапезу. Бо якщо побачу, що теперішня порада моя приведена буде в справу, з великою старанністю примуся за лікування хворих, і велика буде користь як вам, так і їм. Не полінуйтеся ж, але всі без винятку, з усією старанністю, ловіть таких хворих: жінки жінок, чоловіки чоловіків, раби рабів, вільні вільних, діти дітей, і спіймавши, приходьте в наступне зібрання, щоб і від нас отримати вам похвалу, і, перш ще наших похвал, заслужити від Бога нагороду, велику добре. Чого нехай ми всі гідні, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, нині і завжди і на віки віків. Амінь. Слово 2. Проти тих, що містять іудейський піст, і проти самих іудеїв Сказано за п'ять днів до їхнього посту, після того як вже було вимовлено інше (αλλης) слово. 1. Вже при дверях беззаконний і нечистий юдейський пост. Не дивуйтеся, що я назвав цей піст нечистим: що робиться проти волі Божої, то найгірше, чи буде то жертва чи піст. Отже, через п'ять днів уже настане беззаконний піст юдеїв; а я за десять днів, або й більше, зробив вам попереднє сповіщення, щоб захистити від небезпеки ваших братів. Але ніхто не звинувачуй нас у нечасності слова, що ми запропонували його за стільки днів. Адже й тоді, як побоюються лихоманки, чи іншої якоїсь хвороби, попередньо намагаються багатьма ліками оберігати тіло людини, яка загрожує хворобою, і перш, ніж вона прийде насправді, поспішають позбавити її від загрозливих бід. Так і ми, бачачи, що загрожує найтяжча хвороба, заздалегідь і задовго вперед оголосили про неї, щоб були використані допоміжні засоби, перш ніж зло спіткає нас на ділі. Я не відклав сповіщення до настання самих днів посту, щоб тоді стислість часу не завадила вам ловити ваших братів, але щоб ви, користуючись великим проміжком часу, могли з повною свободою відшукати і вилікувати тих, хто страждає на цю хворобу. Так роблять і ті, які хочуть справляти шлюб і готують чудовий обід: вони не в самі дні (свята), але задовго раніше змовляються з рибалками та птаховиками, щоб після, коли часу буде вже мало, їм не зустріти якоїсь перешкоди до приготування бенкету. Так і ми, маючи намір запропонувати вам трапезу (бесіду) про безумство юдеїв, наперед змовилися з вами – ловцями, щоб ви спіймали в мережі найслабших братів ваших і привели їх послухати наші слова. Ті з вас, які вже впіймали і тримають міцно в мережах, нехай перев'яжуть (спійманих) словом умовляння; а які ще не наловили цього прекрасного видобутку, мають достатньо часу за ці п'ять днів, щоб упоратися зі ловом. Розкинемо ж мережі вчення, станемо кругом, як ловчі пси, і звідусіль зганятимемо їх у межі Церкви. А якщо завгодно, виведемо на них, як якогось чудового ловчого, блаженного Павла, який кричить і каже: «Це я, Павло, говорю вам, бо, коли обрізаєтесь, Христос вас нікчемно користує» (Гал.5:2). Багато хто з диких і неприборканих тварин, що ховаються в лісі, почувши голос мисливця, від страху вискакують, і гнані силою цього голосу, насильно вимушені сильним криком, потрапляють у самі тенета. Так і ваші браття, що ховаються в юдействі як би в якомусь лісі, якщо почують голос Павла, я впевнений, легко потраплять у сіті порятунку, і зовсім відкинуть юдейську оману. Бо й каже не Павло, а Христос, що керує його душею. Значить, коли почуєш, що той волає і каже: «Це я, Павле, говорю вам як, якщо обрізаєтесь, Христос вас нікчемно користує» , уявляй, що це тільки голос Павла, а думка і вчення – Христа, Який внутрішньо наставляє його. Але, можливо, хто скаже: невже обрізання таке шкідливе, що при ньому марне все домобудування Христове? Точно, обрізання так шкідливо не саме по собі, а через непорозуміння (що обрізуються). Був час, коли Закон був корисний і необхідний; але тепер він прийшов і лишається без дії. Тому, якщо ти приймеш його не вчасно, він зробить тобі марним дар Божий. Тому й “Христос вас нікчемно користує”, – що ви не хочете прийти (до Нього). Якби хтось за перелюб і (інші) мерзенні вади був ув'язнений, а потім, коли вже належало б зробити суд і виголосити йому обвинувальний вирок, прийшов від царя лист про звільнення всіх ув'язнених у в'язниці, без жодного допиту та дослідження; тим часом та (людина), не захотівши прийняти (царської) милості, стала б наполягати на тому, щоб її піддали допитам і розшукам; то він, звичайно, вже не може скористатися цією милістю: зрадивши сам себе суду, розшуку і вироку, він добровільно позбавив себе царської милості. Те саме сталося і з юдеями. Дивіться: все людство викрито в наймерзенніших пороках. «Всі згрішиші», – говорить апостол (Рим.5:12), і ув'язнені були під прокляттям гріха, як у в'язниці; належало вже вимовити вирок над ними, як прийшло з Небес послання Царя, чи краще – прийшов сам Цар і звільнив усіх від кайданів гріха, не зробивши ні дослідження, ні допитів. 2. Тому всі, хто вдається (до Спасителя), користуються даром і рятуються благодаттю; а ті, що хочуть виправдатися Законом, позбавляються й благодаті. Намагаючись врятуватися власними силами, вони не можуть і скористатися Царським людинолюбством, і привертають на себе прокляття Закону, «зане не виправдиться від діл закону всяке тіло» (Гал.2:16). Тому апостол і каже: «Якщо обрізаєтесь, Христос вас нікчемно користує» (Гал.5:2); бо той, хто посилюється спастися справами закону, не має жодного спілкування з благодаттю. Те саме розумів Павло, коли говорив: «Якщо через благодать, то не від діл: зане благодать уже не буває благодать. Якщо ж від діл, кому нема благодать: за діло вже нема справа» (Рим.11:6). І знову: «Якщо законом правда, бо Христос туні помре» (Гал.2:21). І ще: «Скасуйтеся від Христа, що законом виправдаєтеся: від благодаті відпаде» (Гал.5:4). Ти помер для Закону, став мертвим, і вже не перебуваєш під ярмом і неволею його. До чого ж марно і марно посилюєшся турбувати сам себе? Але навіщо Павло поставив тут своє ім'я, і ​​не сказав просто: «Це я кажу вам»? Він хотів нагадати галатам про те ревнощі, яке сам раніше показав на користь юдейства. Якби я був із язичників, каже він, і не знав юдейства; то інший, можливо, сказав би, що я тому виганяю обрізання з церковних догматів, що не знаю сили його, бо сам не жив у юдействі. Ось для чого він поставив своє ім'я, щоб нагадати їм про те, що зробив він для Закону. Як би так каже він: це роблю не з ворожнечі до обрізання, а за знанням істини; це кажу я, Павло, той Павло, який «обрізаний осмоденно, від роду Ізраїлевого племени Веніяминового, євреїн від єврей, за законом фарисей, за ревнощами гнаних Церква» (Флп.3:5–6); «в доми входячи, і тягнучи мужі й жінки, віддаючи в темницю» (Дії 8:3); все це може переконати найбезрозсудніших, що я ухвалив цей закон (про скасування обрізання), не через ворожнечу якоїсь, або через незнання юдейства, але знання найвищої Христової істини. «Свідчу ж паки, – каже він, – кожній людині, що обрізається, бо має їсти весь закон творити» (Гал.5:3). Навіщо не сказав: проголошую ж, чи заповідую ж, чи ж кажу, але: «свідчу»? Для того, щоб цим виразом нагадати нам про майбутній Суд; бо де свідки, там суд і вирок. Так він лякає слухача, нагадуючи йому про Царський Престол, і показуючи, що ці слова будуть йому свідками того дня, коли кожен повинен буде дати звіт у тому, що він зробив, що сказав, і що чув. Ці (слова апостола) чули колись галати, а тепер нехай послухають і страждають на хворобу галатів; якщо їх і немає тут, нехай від вас почують, як Павло волає і каже: «Свідчу ж кожній людині, що обрізається, бо має їсти весь закон творити» . Не кажи мені, що обрізання складає лише одну заповідь: ця одна заповідь накладає на тебе все ярмо Закону. Якщо ти хоча б частиною підпорядковуєшся володарюванню Закону, то необхідно повинен підкорятися й іншим наказам його; якщо ж не виконуєш їх, то за всією потребою підлягаєш покаранню і накликаєш на себе прокляття. Коли горобець потрапляє в мережі, то хоч у нього заплутується тільки нога, але й все інше тіло перебуває в полоні. Подібно до цього, і той, хто виконує одну заповідь Закону, чи про обрізання те чи про піст, через цю одну заповідь віддав всього себе у владу Закону, і не в змозі вже звільнитися від неї, доки має бажання коритися йому, хоч частково. Ми говоримо це не для того, щоб звинувачувати Закон, ні; але щоб показати багатство благодаті Христової. Закон не суперечить Христові; та й як це може бути, коли він дано Ним і до Нього керує нас? Але говорити про все це ми змушуємося недоречною ревнощами тих, хто користується Законом не так, як має бути. Вони й ображають Закон, коли наказують відстати від нього і приступити до Христа, то знову триматися його. Згоден і я, і ніколи не заперечуватиму, що Закон приніс дуже багато користі нашому роду; але ти, тримаючись його не вчасно, не даєш (цілком) виявитися його великій користі. Як для вихователя найбільшою похвалою буває те, що вихований їм юнак вже не потребує його нагляду для збереження цнотливості, тому що вже досить зміцнився у цій чесноті; так і для Закону найбільшою похвалою є те, що ми вже не потребуємо його допомоги. Бо цим ми й завдячуємо Закону, що душа наша стала досить здатною до прийняття вищої любомудрості. Отже, хто досі залишається при Законі і нічого не може бачити більше, ніж там написано, той не отримав від нього великої користі; а я, який залишив його і піднявся до найвищих догматів Христових, можу вихваляти його особливо за те, що він зробив мене здатним піднятися над дріб'язком написаного в ньому і зійти на висоту вчення, що дано нам Христом. Закон приніс багато користі нашій природі, якщо тільки наблизив нас до Христа; а якщо ні, то пошкодив ще тим, що, прив'язавши нас до меншого, позбавив більшого і досі тримає у незліченних гріховних ранах. Бо, якщо з двох лікарів, з яких один слабший, а інший сильніший (у своєму мистецтві), один докладе до ран ліки і не в змозі буде звільнити хворого від болю, збудженого ними. 3. ......брат твій...... «покинь той дар твій перед вівтарем, і шед спершуся з братом твоїм, і тоді, прийшовши, принеси дар твій» (Мф.5:24). Не сказав: Зостав жертву зовсім і піди, але: покинь дар поки не принесеним, і йди, примирись з братом твоїм. Втім, Він сказав так не лише тут, а ще й в іншому місці. Так, якщо хтось має дружину невірну, тобто, язичницю, то не примушується проганяти її. «Якщо брат, – каже апостол, – дружину мати неверну, і та благоволить жити з ним, нехай не залишає її» (1Кор.7:12); а якщо - розпусну і перелюбницю, то йому не забороняється прогнати її: "Яко всякий, - говорить Ісус Христос, - відпускай дружину свою, хіба словесі любодійного, творить ю перелюб діяти ». (Мф.5: 32). каже, дружина твоя язичниця, не проганяй; а якщо перелюбниця, то не забороняю зробити це. Такий Бог удостоїв нас честі; а ми невже не вшануємо Його і стільки ж (скільки Він вшанував нас), але дозволимо своїм дружинам ображати Його, знаючи при тому, що нас спіткає найбільша мука і кара, якщо знехтуємо спасінням жінок? Для того-то Він і зробив тебе главою дружини, для того-то і Павло наказав: «Якщо чогось навчитися хочуть (дружини), в домі своїх чоловіків нехай запитують» (1Кор.14:35), щоб ти, як вчитель, піклувальник і предстоятель, збуджував її до благочестя. А ви, коли час зборів закликає до церкви, не пробуджуєте від безтурботності; коли ж диявол кличе їх до труб, і вони охоче підкоряються йому, не зупиняєте їх, але байдуже дивіться, як вони захоплюються до злочинного безбожності і вдаються до нестримності. Бо туди, зазвичай, збираються і любодійці, і зніжені чоловіки, і цілий натовп танцюристів. І що говорити про скоєні там перелюби? Чи ти не боїшся того, що твоя дружина повернеться звідти з дияволом у душі? Хіба ти не чув, як ясно показало нам попереднє слово, що демони мешкають і в душах юдеїв, і в місцях, де вони збираються? Як же наважуєшся ти, скажи мені, після танцю з демонами знову йти до апостольських зборів? Як не лякаєшся приступати до Священної Трапези, брати участь у ній і долучатися Дорогоцінної Крові після того, як ти ходив до проливших кров Христа і мав з ними спілкування? Тебе не жахають, не страхають такі злочини? Чи ти не благоговієш перед цією Трапезою? Все, що я сказав вам, ви передайте їм 6 , а вони нехай передадуть своїм дружинам: «будьте кожний ближнього» (1Фес.5:11). Якщо той, хто страждає на цю хворобу (іудія), буде оголошений, то нехай вивержеться з присінка; якщо вірний і посвячений, нехай буде відлучений від Священної Трапези. Бо не всі гріхи вимагають тільки сповіщення та поради; ні, є й такі, які виправляються рішучим і найшвидшим припиненням. Як легші рани поступаються слабким лікам, а загнилі, невиліковні і тіло, що губить все, вимагають вістря залізного і вогню; так і з гріхів, одні потребують тривалого сповіщення, а інші – суворих викриттях. Тому і Павло велів не вмовляти тільки, але й суворо викривати, кажучи так: «Я ж заради вини викривай їх нещадно» (Тит.1: 13). Викриваємо ж їх тепер нещадно, щоб вони, засоромившись наших слів і засудивши самі себе, не заражалися беззаконнішим (юдейським) постом. Для того і я, залишивши нарешті сповіщення, свідчу і проголошую: «Коли хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий» (1Кор.16:22). А чим більше може хтось довести, що він не любить Господа, як не тим, коли бере участь у святі (юдеїв), які вбили Його? Таких не я зрадив анафемі, а Павло; або навіть і не Павло, а Христос, що говорить через Павла і вище сказавши, що «що законом виправдаєтесь, від благодаті відпаде» (Гал.5:4). Скажіть їм ці слова, прочитайте цей вирок, і, з усією дбайливістю врятувавши їх і викравши з щелеп диявола, приведіть до нас у день посту, щоб ми, віддавши вам інше з обіцяного, одностайно і одними устами з нашими братами, прославили Бога і Отця Господа Ісуса Христа. Амінь. Слово 3. До тих, які, як і раніше, постують у Великдень Слово це, як показує початок, сказано після другого слова проти аномеїв. 1. Знов крайня і нагальна потреба, перервавши порядок колишніх бесід, змушує нас сьогодні говорити про неї саму і відволікає від дебатів з єретиками. Ми мали намір поговорити з вашою любов'ю знову про славу Єдинородного, але безглузда завзятість бажаючих, як і раніше, постити в Великдень, змушує нас усе нинішнє повчання вжити на їхнє лікування. І добрий пастух, не тільки відганяє вовків (від свого стада), але й з усією турботливістю лікує хворих овець: бо яка користь, коли вівці, хоч і уникають пащі звірів, за те винищуються хворобою? Так і найкращий воєначальник, не тільки відображає задуми (зовнішніх) ворогів, але ще раніше цього вмирає місто, що хвилюється, знаючи, що зовнішня перемога не принесе ніякої користі, поки триватиме внутрішня, міжусобна війна. А щоб тобі переконатися, що немає нічого згубнішого (внутрішнього) розбрату і незгоди, послухай, що говорить Христос: «Усяке царство, що роздяглося на ся, запустіє» (Мф.12:25). Що здається могутнішою держави, яка має і грошові доходи, і зброю, і стіни, і фортеці, і величезне військо, і кіннота, і безліч інших засобів, які збільшують його силу? Однак, якщо в ньому виникне міжусобиця, вся ця сила журиться: бо ніщо так не послаблює (суспільства), як сварки та чвари, і навпаки, ніщо стільки не посилює і не зміцнює, як любов і злагоду. Усвідомлюючи це, і Соломон говорив: «Брат від брата допомагаємо, яка град твердий і високий, зміцнюється ж, як засноване царство» (Припов.18:19). Бачиш, як сильно одностайність, і який згубний розбрат? Царство, що роздирається міжусобицями, гине; а дві людини, що з'єдналися і тісно пов'язані між собою, - непохитніше за будь-яку стіну. Знаю, що в нас, з Божої милості, більша частина стада вільна від цієї хвороби; однак тому не слід ще нехтувати лікуванням. Якби навіть хворих було лише десять чоловік, або п'ять, або дві, або тільки одна, і тоді не належало б залишати його поза увагою; нехай він і одна, притому незначна і зневажена людина, однак і він брат, за якого Христос помер. Про малих Христос піклується багато. "Що якщо спокусить, - говорить Він, - єдиного малих цих віруючих в Мене, уне є йому, нехай обеситься жорнів осельський на шеї його, і потоне в безодні морстей" (Мф.18: 6). воля перед Отцем вашим Небесним, нехай загине єдиний від цих малих» (Мф.18:14) Як же буде безрозсудно, якщо ми вознерадим про малих, коли Христос стільки піклується про них? змішання квасить» (Гал.5: 9). Це й губить і засмучує все, що ми нехтуємо малим; від того і (малі) рани робляться великими, так само, як великі легко зробляться малими, якщо про них подбають належним чином. Так ось що ми наперед скажемо їм 7: нічого немає гірше, як розбрат і лайка, як розривати Церкву і роздирати на багато частин хітон, якого не наважилися розірвати і розбійники. Чи не вистачає інших єресей? Ні, ми ще розсічемо самі себе! Хіба не чуєш, що каже Павло: «Але ж один одного догризаєте і їсте, блюдіться, та не один від одного будете винищувані» (Гал.5:15)? Ходиш ти поза стадом, і не боїшся, скажи мені, лева, що блукає біля (стада)? «Зане супостат ваш диявол, – каже апостол, – бо лев рикаючи, ходить, шукай кого поглинути» (1Пет.5: 8). Дивися мудрість пастиря: не пустив (звіра) у саму середину овець, щоб не перелякати стада: не прогнав його і далеко, щоб побоюванням звіра змусити всіх (овець) зібратися разом. Чи не боїшся ти Отця? Побийся ворога: якщо відокремишся від стада, він, мабуть, схопить тебе. Христос міг би прогнати його і далеко, але дозволив йому рикати біля (стада), щоб змусити тебе бути бадьорим і дбайливим, і постійно вдаватися до матері (Церкви), щоб ті, хто перебував у стаді, чуючи голос його, більше з'єднувалися між собою і вдавалися один до одного. Так роблять і жалісливі матері: коли діти розплачуться, вони погрожують кинути їх на поживу вовкам не для того, щоб справді кинути, але щоб діти перестали плакати. Так Христос усе зробив, щоб ми жили у мирі та злагоді один з одним. 2. Тому і Павло, хоча міг викривати коринтян у багатьох і важливих (гріхах), але перш за все викриває їх у розбраті. Так, він міг би засудити їх і за блуд, і за гордість, і за язичницькі судилища, і за бенкети в ідольських капищах, і за те, що їхні жінки не покривали своїх голів, а чоловіки покривали; крім цього, за зневагу до бідних, за звеличення даруваннями та (за сумнів) щодо воскресіння мертвих; але, оскільки міг він разом з усім цим викрити їх ще за розбрат і незгоду між собою, то, залишивши всі інші вади, наперед виправляє цей останній. І якщо я не ускладню вас, то доведу словами Павла, що це дійсно так. Так, що вони блудодіяли, про це послухай, що говорить він: «не чується в вас блукання» (1Кор.5: 1). Що вони були горді й гордовиті: «Як не буду приходити до вас, розгордаючи неці» (1Кор.4:18). Що судилися в язичників: «Чи хто сміє від вас, річ маючи до іншого, судитися від неправедних» (1Кор.6:1)? Що їли ідоложертвенне: «не можете трапезі Господньої причащатися і трапезі нещастя» (1Кор.10: 21). Послухай, як він докоряє їх і за те, що жінки у них не покривалися, а чоловіки навпроти: «Кожен чоловік, молитву дія чи пророкуй покритою головою, соромить голову свою. І будь-яка дружина, що молитву чинить або пророкує відвертим головою, срамлює свою голову» (1Кор.11:4–5). А що вони зневажали бідних, і це ясно показав апостол словами: «Бо ж хоче, ав же впивається» (1Кор.11:21); і ще: «чи про Церкву Божу не дбайте, і сорому не ті, що мають» (1Кор.11:22)? Оскільки всі вони домагалися великих духовних дарів, і ніхто не хотів приймати менших, то він каже: «Їжа всі апостолі, їжа всі пророки?» (1Кор.12:29) А що вони сумнівалися щодо воскресіння мертвих, і про це каже: «Але каже хтось: Як устануть мертві? яким же тілом прийдуть» (1Кор.15:35)? Але незважаючи на те, що міг він викрити їх у такому багато, (апостол) ні про що не сказав їм раніше, як про незгоду і розбрат, тільки-но почав послання, вже й каже так: «Молю ж ви, браття, іменем Господа нашого Ісуса Христа, так і глаголете всі, і не будуть в вас суперечки». Він знав, дуже добре знав, що це не терпіло зволікання. Блудник, і гордець, і заражений іншим яким-небудь пороком, дуже скоро відстане від нього і зцілиться, якщо завжди ходитиме до церкви і постійно слухатиме повчання; але хто перервав зв'язок з цими зборами, ухилився від батьківської настанови і втік з лікарні, той, хоч і здається здоровим, скоро зазнає хвороби. Як майстерний лікар раніше припиняє гарячку і потім заліковує рани і вереди (веред – нарив з нагноєнням. – Прим. ред.), так вчинив і Павло; знищивши наперед розбрат, він потім почав уже лікувати і рани кожного члена. Тому перш за все він говорить про те, щоб (коринтяни) не сварилися між собою, не обирали самі собі начальників, і не розтинали Тіла Христового на багато частин. Втім, він говорив це не їм тільки, а й тим, які після них страждають на ту саму хворобу; таких людей і я хотів би спитати, що означає Великдень? Що таке Чотиридесятниця? Що таке юдейська паска і що наша? Чому та щорічно буває лише одного разу, а ця відбувається в кожних зборах 8 ? Що таке опрісноки? (Хотів би запитати ще) і про багато іншого, що тільки відноситься до цього самого предмета. І тоді ви добре б дізналися, як нерозумна завзятість тих, які й не можуть дати звіту у своїх вчинках, і не навчаються в інших, начебто вони розумніші за всіх. А це й заслуговує на крайнє засудження, коли вони й самі не знають справи, і наказів не слухають, але діючи без міркування, за дурною звичкою прагнуть безодні й прірви. 3. Як вони розуміють, коли ми так заперечуємо їм? Ви самі, кажуть вони, чи не так постили 9 ? Не твоя справа говорити про це мені, а я вправі сказати тобі, що і ми раніше постили в цей же час, проте спільну згоду надали перевагу збігу часів. Що Павло говорив галатам, те і я кажу вам: «будіть, як я: зане і я, як ви» (Гал.4:12). Що це означає? Він переконував їх відстати від обрізання, залишити суботи, і дні, й інші обряди, що наказуються Законом. Потім, помітивши їх страх і побоювання, як би їм за порушення Закону не піддатися відповіді та покаранню, він підбадьорює їх власним прикладом, кажучи: «будьте, як я: зане і я, як ви» . Хіба я, каже він, прийшов від язичників? Хіба я не знаю підзаконного життя і того покарання, яке чекає на порушників Закону? «Євреїн від єврей, за законом фарисей, за ревнощами гнаних Церкву Божу, по правді законній був непорочний. Але яже мені баху придбання, ця звинувачення Христа заради марності» (Флп.3:5–7), тобто рішуче відстав від них. Тож будьте, як і я; бо й я був, як ви. І що я говорю про себе? Більше трьохсот батьків, зібравшись у Віфінській країні, ухвалили це 10 , і ти зневажаєш усіх їх? Одне з двох: ти звинувачуєш їх або в невігластві, ніби вони не знали добре (того, що засновували), або в боязкі, ніби вони, хоч і знаючи, лицемірили і зрадили істині. Це потрібно, якщо ти не виконуєш їх постанови. Але що вони виявили тоді і велику мудрість і мужність, це показують усі діяння (собора). Про мудрість їх свідчить викладена тоді віра, яка загородила уста єретиків і, як непохитна стіна, відобразила всі їхні підступи; а про мужність – гоніння і незгоду в церквах, що тільки-но закінчилися. Як хоробри воїни, що спорудили безліч трофеїв і покриті багатьма ранами, прийшли тоді з усіх боків предстоятели церков, носячи на собі рани Христові і свідчуючи про безліч мук, які зазнали вони за сповідання віри. Одні з них могли розповісти про рудокопні та перетерплені ними там страждання; інші про позбавлення всього майна, інші про голод, а інші про часті бичування. Одні могли вказати на змучені ребра; інші на побиту спину, інші на видерті очі або на іншу якусь частину тіла, якої вони втратили за Христа. З таких подвижників складався тоді весь собор; вони, разом з викладом віри, ухвалили і те, щоб свято (Великодня) християни здійснювали всі разом і згідно. Отже, чи могли ці чоловіки, які не змінили віри в такі тяжкі часи, лицемірити у призначенні відомих днів (поста та Великодня)? Дивись, що ти робиш, коли засуджуєш багатьох батьків, так мужніх і мудрих. Якщо фарисей, засудивши митаря, втратив усе, що було в нього доброго; то яке вибачення, яке виправдання матимеш ти, коли повстаєш проти таких багатьох боголюбних вчителів, і до того ж несправедливо і абсолютно безпідставно! Хіба ти не чув, що говорить сам Христос: «Бо бо їста два чи троє зібрали в Моє ім'я, ту серед них» (Мф.18:20)? Якщо ж Христос перебуває серед двох чи трьох, то більше Він перебував, усе визначав і ухвалював там, де було понад триста. А ти звинувачуєш не тільки їх, а й увесь всесвіт; тому що і вона схвалила їхнє визначення. Або думаєш, що юдеї розумніші за батьків, що зібралися з усього всесвіту; юдеї, які втратили весь вітчизняний устрій і жодного свята не здійснюють (належно)? Що в них немає ні опрісноків, ні пасхи (багато хто, як чую я, кажуть і те, що Пасха (християнська) має бути з опрісноками), – що у них немає опрісноків, вислухай про це слова законодавця (Мойсея): «Не можи жерти пасхи ні в одному від градів твоє: місці, що обере Господь Бог твій, закликати ім'я Його ту» (Втор.16:5–6), розуміючи тут Єрусалим. Бачиш, як Бог, прив'язавши це свято до одного міста, згодом зруйнував і саме місто, щоб і неволі відхилити їх від колишнього порядку життя? Кожен знає, що Бог передбачав майбутнє. Навіщо ж Він зібрав їх туди з усього всесвіту, якщо передбачив, що це місто загине? Чи не ясно, що Він хотів скасувати і свято? Бог скасував його, а ти підеш юдеям, про яких пророк говорить: «І хто сліпий, хіба раби Мої; і глуси, хіба що володіють ними »(Іс.42: 19)? Справді, до кого не були вони невдячні та байдужі? Чи до апостолів, чи до пророків, чи до вчителів своїх? Але що й казати про вчителів та пророків, коли вони вбивали навіть дітей своїх! Вони ж загартали в жертву демонам своїх синів і дочок (Пс.105:37). Вони не пізнали самої природи, і старалися дотримуватися днів? Знехтували спорідненість, забули дітей, забули самого Бога, що створив їх: «Бога, що народив тебе, – каже Мойсей, – залишив Ти, і заби Бога того, хто питає тебе» (Втор.32:18); залишили Бога, і – старалися дотримуватися свят? Хто б міг це сказати? І Христос святкував з (іудеями) пасху не для того, щоб ми святкували її з ними, а щоб за допомогою тіні ввести істину. Він піддався обрізанню, і спостерігав суботи, і святкував їхні свята, і смакував опрісноки, і все це робив у Єрусалимі; але ми нічого цього зобов'язані; навпаки, Павло волає до нас: «Якщо обрізаєтесь, Христос вас нікчемно користує» (Гал.5:2). І знову про опрісноків: «Тим же святкуємо, не в квасі ветсі, ні в квасі злоби і лукавства, а в безквасих чистоти та істини» (1Кор.5: 8). Наші опрісноки перебувають не в замішаній муці, а в бездоганній поведінці та доброчесному житті. 4. Для чого ж Христос здійснив тоді (паску)? Так як давня пасха була образом майбутньої, а за образом слід було слідувати істині; то Христос, наперед показавши тінь, потім запропонував на Трапезі та правду. А з появою істини, тінь вже ховається і стає недоречною. Отже, не уявляй мені цього заперечення, а доведи, що Христос наказав це робити і нам. Я, навпаки, доведу, що Він не тільки не звелів нам спостерігати днів (Мойсеєва закону), але й звільнив нас від цієї потреби. Послухай, що каже Павло; а коли назву Павла, розумію Христа, бо Він рухає душею Павла. То що каже він? «Дні дивитеся і місяці, і часи, і літа. Боюсь від вас, їжа як усі трудяться в вас» (Гал.4:10,11). І знову: "Якщо бо їсте хліб цей, і чашу цю п'єте, смерть Господню сповіщаєте» (1Кор.11:26). А словом: "коли раз" (кожен) апостол віддав на волю (християнину), коли приступати (до Таїнства Євхаристії), і таким чином все про спостереження про Господа. не одне й теж; але інше – пасха, інше – Чотиридесятниця. Чотиридесятниця щороку буває одного разу, а пасха (Євхаристія) тричі на тиждень, а іноді й чотири рази, і навіть стільки разів, скільки ми захочемо; тому що (наша) пасха – не піст, а приношення та жертва, що відбувається щоразу, як буває збори (літургія). А що (наша) пасха в цьому і полягає, послухай слів Павла: «Пасха наша за нас пожертий бути, Христос» (1Кор.5: 7); і: "Якщо бо їсте хліб цей, і чашу цю п'єте, смерть Господню сповіщаєте» ( 1Кор.11:26 ). Значить, щоразу, як ти приступаєш (до приєднання Святих Таємниць) з чистою совістю, ти чиниш пасху, - не тоді, тобто коли ти постиш, але коли постишся, але. їсте хліб цей, і чашу цю п'єте, смерть Господню сповіщаєте» ; а сповіщення смерті Господньої і є пасха. І сьогоднішнє приношення, і те, що вчинено вчора, і відбувається щодня, однаково з тим, яке відбулося тоді суботнього дня; і те анітрохи не священніше за це, і це не нижче за те, але й те й інше – однаково, так само страшно і рятівно. Навіщо ж, скажете, ми постимо в ці сорок днів? У давнину багато хто приступав до Святих Тайн, без розбору і як трапилося, особливо в той час, коли Христос викладав їх. Помітивши шкоду, яка походить від недбалого причастя, батьки, зібравшись разом, призначили сорок днів посту для молитов, слухання (Слова Божого), і церковних зборів, щоб усі ми, ретельно очистивши себе в ці дні молитвами, милостиною, постом, всенощними чуваннями, сльозами, сступами совістю скільки нам це можливо. І що вони зробили велику справу, коли за такою поблажливістю встановили у нас звичай постити, це видно з наступного. Ось, ми протягом усього року не перестаємо волати і проповідувати про піст, і – ніхто не слухає наших слів; але лише настане час Чотиридесятниці, тоді, хоча б ніхто не переконував і не радив, і найледачіший прокидається, тому що отримує пораду і переконання від самого часу. Отже, якщо юдей та еллін запитають тебе: для чого постуєшся? Не кажи, що для Великодня чи Хреста: цим ти даси йому сильну зброю проти тебе. Ні, ми постимо не для Великодня і не для Хреста, але заради своїх гріхів, тому що маємо намір приступити до Тайн; Великдень є предмет не посту і плачу, але веселощів і радості. Бо Хрест згладив гріх, став очищенням усього бенкету, примиренням довготривалої ворожнечі; відчинив браму небесну, людей ненависних (Богу) зробив друзями, звів наше єство на Небо, і посадив праворуч Престолу, доставив нам і інші незліченні блага. Отже, через все це має не плакати та журитися, а веселитися та радіти. Тому й Павло каже: «Мені ж нехай не буде хвалитися, тільки про хрест Господа нашого Ісуса Христа» (Гал.6:14). І знову: «Складає свою любов до нас Бог, бо ще грішником сущим нам, Христос за нас помре» (Рим.5:8). І Іван ось що каже: «Так бо Бог полюбив світ» (Ів. 3:16). Як скажи? Умовчавши про все інше, він вказав на Хрест. Бо сказавши: «Бо Бог полюбив світ» , додав: «Як і Сина Свого Єдинородного дав їсти» на розп'яття, «та кожний віруй в Онь, не загине, але мати живіт вічний» . Отже, якщо Хрест є предметом любові і похвали, то не будемо говорити, що ми через нього плачемо: ні, ми плачемо не через нього, але через свої гріхи. Ось чому ми постимося. 5. Тільки оголошений ніколи не здійснює пасхи, хоч і поститься щороку, тому що він не бере участі у приношенні (Євхаристії); тим часом як і той, хто не постить, але приступає з чистою совістю, здійснює Великдень, чи сьогодні, чи завтра, або взагалі щоразу, коли він бере участь у долученні. Бо гідне причастя залежить не від спостереження часу, а від чистого сумління. А ми робимо навпроти: серця не очищаємо, але якщо тільки приступимо в (суботній) день, то вже й думаємо, що чинимо пасху, хоча б і обтяжені були незліченними гріхами. Але це не так, ні; навпаки, якщо ти приступиш і в суботу з лукавою совістю, то все ж таки не отримаєш прилучення, і підеш, не здійснивши пасхи; і навпаки, якщо й сьогодні долучишся, загладивши свої гріхи, то в точності здійсниш пасху. Отже, цю точність і ретельність ви повинні б показувати не в спостереженні часів, а в приступі (до Причастя). І, як ви тепер готові краще перенести все, ніж змінити звичай, так належало б вам знехтувати цим звичаєм і зважитися все зазнати і зробити, аби не приступати (до прилучення) у гріхах. А що Бог не звертає уваги на таке спостереження часів, послухай, як Він судить: «Взалкахся бо, – каже Він, – і дасте Мі їсти: пожадайся і напоїсте Мене, … наг і одежі Мене» (Мф.25: 35–36); а тих, що стоять ошуюю, докоряє за неприємне цьому. І знову, коли був приведений інший раб, (Бог) карає його за злом пам'яті: «рабе лукавий, весь обов'язок він відпустить тобі... чи не личить і тобі помилувати клеврета твого, як і Аз помиловах» (Мф.18:32–33)? Він не впустив також юродивих дів у палац Жениха за те, що в них не було оливи у світильниках; а одного засудив за те, що він увійшов не в шлюбному одязі, а в нечистому одязі, тобто осквернений перелюбом і нечистотою; навпаки, ніхто ніколи не був покараний і засуджений за те, що чинив Великдень у такий і такий місяць. І що говорити про нас, які звільнені від усякої такої потреби, і живемо горе – на небесах, де немає ні місяців, ні сонця, ні місяця, ні річного кругообігу? Хто захоче ретельно вникнути у справу, той побачить, що самі юдеї небагато звертають увагу на якийсь час, але вище за нього ставлять місце – Єрусалим. Бо коли люди, що прийшли до Мойсея, говорили: «Ми нечисти єси про душу людську: їжа бо позбудемося принести дар Господеві» (Числ.9:7), – «Станьте ту, – сказав їм Мойсей, – нехай почую, що накаже Господь про вас» (9). Потім, піднісши жертву, дав їм закон, що наказує, що "ще якщо буде нечистий про душу людські, або на шляху далекі, ... і не може сотворити в перший місяць пасху, нехай сотворить в другий» (Числ.9:10 ). Таким чином, навіть у юдеїв допускається порушення певного часу, а б у пасху допускалася порушення в певного часу; єднання з Церквою, але, щоб наблизити дні, ображаєш спільну нашу матір і розсікаєш святе зібрання? І що говорити про юдеїв? Адже й ми, хоч би скільки хотіли, ні намагалися, ніяк не можемо дотримати того дня, коли Христос розіп'ятий: це видно з наступного. Якби юдеї і не згрішили, і не стали б невдячними, байдужими, недбалими та презирниками; якби вони й не втратили вітчизняного устрою, але цілком зберігали б його досі: і тоді неможливо було б нам, наслідуючи їх, дотримати того дня, коли Христос був розіп'ятий і звершив пасху. А як це, я й скажу тепер. Коли Христос був розіп'ятий, тоді був перший день опрісноків та п'ят; але п'ят і перший день опрісноків не завжди можуть збігатися. Ось наприклад, цього року перший день опрісноків збігається з Неділею: тому слід постити весь тиждень, і нам, коли вже пройдуть і Страсті, і настане Хрест (розп'яття Христове) і воскресіння, довелося б все ще постувати. І часто траплялося, що піст (юдейський) тривав після Хреста, після Воскресіння, доки не скінчиться тиждень. Таким чином, ніяк не можна спостерігати час. 6. Не будемо сперечатися і говорити: я стільки років спостерігав (юдейський) піст, і тепер змінити мені звичай? Тому самому й зміни: стільки часу ти відокремлювався від Церкви, повернися нарешті до матері. Адже ніхто не каже: оскільки я стільки часу був у ворожнечі, то тепер мені соромно помиритися. Соромно торкнутися нерозумної наполегливості, а не змінюватися на краще. Отож і занапастило юдеїв, що вони, намагаючись завжди дотримуватися стародавнього звичаю, дійшли до безбожності. І що говорити про піст та спостереження днів? Павло суворо дотримувався Закону, багато підняв трудів, багато зробив подорожей, багато переніс і інших лих, і точністю у виконанні юдейських обрядів перевершував усіх своїх однолітків; однак, і після досягнення вищої досконалості в (юдейському) житті, як тільки дізнався, що все це він робив на шкоду і на смерть (собі), відразу змінився. Він не питав себе: що це таке? Чи даремно я вживав стільки старанності, втратив стільки праці? Ні, для того-то він і змінився швидше, щоб знову не зазнати тієї ж втрати, для того і знехтував праведність законну, щоб отримати праведність від віри: «Якщо мені гріх придбання, – волає він, – ця звинувачення Христа заради марності» (Флп.3:7). «Якщо принесеш дар твій, – каже Ісус Христос, – до вівтаря, і ту помяниш, бо брат твій мати щось на тебе: залиши той дар твій перед вівтарем, і йди перш смирись з братом твоїм, і тоді прийшов принеси дар твій» (Мф.4:23–2). Що скажеш на це? Коли просто твій брат має щось проти тебе, Христос не дозволяє тобі принести жертву, доки не помиришся з братом; а коли має (щось) проти тебе вся Церква і стільки батьків, ти наважуєшся і дозволяєш собі приступати до Божественних Тайн, не припинивши цієї нерозумної ворожнечі? І як же можеш ти, в такому настрої, здійснити паску? Кажу це не до тих тільки, а й до вас – здорових, щоб ви, скільки не побачите таких, усіх їх з великою обережністю та лагідністю взяли та зібрали та привели до матері. Якщо навіть вони чинитимуть опір, будуть ухилятися, або інше що робити, не відчепимося, доки не переконаємо їх; бо ніщо не може зрівнятися з миром та злагодою. Тому й отець наш (єпископ), увійшовши (до церкви), не сходить на цю кафедру, як випросивши всім вам світ; і вставши, не раніше починає вчити вас, як виклавши всім світ. І священики, коли хочуть благословляти, передусім випросять мир для вас, а потім уже починають благословляти; також і диякон, запрошуючи молитися, разом з іншими проханнями наказує в молитві просити Ангела мирна; та й усі молитви, що підносяться їм, сповнені миру, і нарешті, відпускаючи вас із цього зібрання, він бажає вам цього ж, кажучи: «із миром вийдіть». Взагалі без світу нічого не можна ні сказати, ні зробити. Він є наш живильник і батько, який плекає нас з великою турботливістю. Світ же я розумію не той, що полягає в порожньому привітанні та спілкуванні трапез, а світ за Богом, що походить від духовного єднання. Це єднання багато хто тепер розриває, коли, за нерозумною ревнощами, принижуючи наші постанови і надаючи великої важливості юдейським, вважають їх (іудеїв) вчителями, які заслуговують на більшу довіру, ніж наші батьки, і христовбивцям вірять (у тому, що стосується) страждання (Христова). Що може бути безглуздішим за це? Хіба не знаєш, що юдейська пасха є образ, а християнська – істина? Дивись, яка між ними різниця: та позбавляла тілесної смерті, а ця припинила гнів (Божий), якому підпав весь всесвіт; та позбавила колись від Єгипту, ця звільнила від ідолослужіння; та погубила фараона, ця диявола; після тієї – Палестина, після цієї – Небо. Що ж ти сидиш зі свічкою, коли вже зійшло сонце? Навіщо хочеш харчуватись молоком, коли дається тобі тверда їжа? Для того тебе й годували молоком, щоб не залишався на молоці; для того й світила тобі свічка, щоб ти прийшов до сонця. Отже, коли настав досконалий стан, не повертатимемося до колишнього, не спостерігатимемо днів, часів і років, але в усьому неухильно наслідуємо Церкву, воліючи любов і світ. Якби навіть і помилялася Церква, і в такому разі не так було б похвально точне спостереження часів, скільки засудження гідні поділу і розколу. Ось я анітрохи не дбаю про час, тому що і Бог не (піклується), що ми вже й показали (бо і про це я вже багато говорив); одного лише домагаюся, щоб нам робити все у світі та однодумності, щоб, коли ми постимо з усім народом, і священики звершують громадські молитви за всесвіт, у цей час ти не залишався вдома пиячити. Подумай, адже це – диявольська місія, і становить не один, не два, не три гріхи, але набагато більше: відокремлює тебе від стада (Христова), змушує звинувачувати багатьох батьків, вкидає в завзятість, захоплює до юдеїв і виставляє тебе на спокусу і домашнім, і чужим. Бо як ми дорікатимемо їм за те, що вони сидять удома, коли і ти біжиш до них? А крім цих важливих гріхів може статися більша шкода, коли ти під час постів тих (з іудеями) не користуватимешся ні Писанням, ні зборами, ні благословенням, ні спільними молитвами, але весь цей час проведеш з нечистою совістю, в страху і тремтінні, щоб не викрили тебе, як якогось і якось, б, разом з Церквою, робити все з відвагою, задоволенням, радістю і досконалою свободою. Церква не знала суворого спостереження часів; але коли потім усім отцям (Церкві) завгодно було зібратися разом з різних країн і призначити певний день (Великодня), то Церква, яка у всьому шанує згоду і любить однодумність, прийняла їх визначення. А що ні вам, ні нам і нікому іншому (з християн) неможливо так обмежувати наш недільний день, це доведено вище. Не будемо ж боротися з тінню, і, сперечаючись через випадкове, не зашкодимо себе у найважливішому. Поститися в той чи інший час – не погано, але розділяти Церкву, жити в розбраті, робити розколи і постійно ухилятися від (церковних) зборів, це не можна пробачити, гідно засудити і тягне за собою тяжке покарання. Можна сказати і більше цього, але для уважних достатньо і сказаного; а для не уважних не було б користі, якби сказано було й більше. Тому, закінчуючи тут слово, всі разом попросимо наших братів повернутися до нас, полюбити світ, відстати від нерозумної завзятості, і, залишивши поза увагою маловажне, перейнятися піднесеними і важливими думками, і звільнитися від спостереження днів, щоб усім нам одностайно, єдиними устами прославляти Бога і Отця Господа, нині і завжди, і на віки віків. Амінь. Слово 4. Його ж (Златоуста) проти юдеїв слово четверте, на труби їхні пасхи Говорено в Антіохії, у Великій Церкві. Саме початок цієї розмови показує, що вона вимовлена, через досить довго після перших трьох слів проти юдеїв. 1. Знову, жалюгідні та найнещасніші з усіх людей, юдеї хочуть постити, і знову треба захистити стадо Христове. І пастухи, поки не турбує їх ніякий звір, розташувавшись під дубом чи сосною, грають на сопілці, залишаючи овець пастись на всій волі; а як помітять наближення вовків, кинувши сопілку, беруть у руки пращу, і, залишивши ріжок, озброюються палицями та камінням, і, ставши попереду стада і здійнявши великий і сильний крик, часто одним цим криком, не роблячи ще нападу на звіра, проганяють його. Так і ми, у минулі дні насолоджуючись, як би на лузі якимось поясненням Писання, не вживали жодного спірного слова, бо ніхто не турбував нас; а як сьогодні, найлютіші всіх вовків, юдеї хочуть оточити наших овець, то необхідно боротися і ратувати, щоб жодна вівця не була викрадена у нас звірами. І не дивуйтеся, що ми, ще за десять і більше днів до настання посту (юдейського), вже озброюємося і огороджуємо ваші душі: адже й працьовиті землероби, якщо є поблизу швидкий потік, що спустошує ниви, не під час дощової погоди, але ще до цього часу, огороджують і канави і всіляко зміцнюються проти нього. Поки він ще тихий і маловодний, легко втримати його; але коли збільшиться і дуже швидко понесе свої води, тоді вже не так легко зупиняти його: ось чому (землероби) задовго попереджають його натиски, вигадуючи всі можливі перепони. Так само роблять, як правило, і воїни, і корабельники, і женці. Ті, ще до бою, вичищають і лати, і оглядають щити, і заготовляють вудила, і годують коней з великим старанням, і все інше старанно влаштовують. І корабельники, перш ніж спустити корабель у пристань, виправляють і кіль, і підновлюють боки (корабля), і обтесують весла, і зшивають вітрила, і впорядковують все інше приладдя корабля. Подібно і женці, за багато днів відточують і серпи, і готують гумно, і волів, і віз, і все інше, що потрібно для жнив. Та й усі люди, звісно, ​​заздалегідь роблять приготування до своїх занять, щоб, коли настане час занять, легко їм зробити справу. Їм наслідуючи, і ми за багато днів наперед захищаємо ваші душі, і умовляємо вас бігати від цього безбожного і беззаконного посту (юдейського). Не кажи мені, що (іудеї) постяться; але доведи те, чи згідно з волею Божою вони це роблять; якщо ж ні, то пост їхній - беззаконніший за всяке пияцтво. Має не на діла їх тільки дивитися, але дослідити і причину справ. Що буває з волі Божої, те, хоч би здавалося і худим, найкраще; а що гидко і не до вподоби Богові, то, хоча б і здавалося найкращим, гірше і беззаконніше. Якщо хтось навіть вчинить вбивство з волі Божої, це вбивство краще за всяку людинолюбство; але якщо хто змилосердиться і виявить людинолюбство всупереч волі Божій, ця пощада буде злочиннішою за всяке вбивство. Справи бувають хорошими і худими не власними силами, але за Божим визначенням. 2. І щоб упевнитись тобі в справедливості цього, вислухай ось що. Колись Ахав, узявши в полон одного сирійського царя, всупереч Божій волі зберіг йому життя, посадив його разом із собою (на колісницю) і відпустив з великою честю. Потім один пророк, що прийшли до свого ближнього, сказав: «За словом Господнім бий мене. І не захоче людина бити його. І промовив до нього: Ти не послухався голосу Господнього, ось ти відійдеш від Мене, і поб'є лев. І відійде від нього; і знайдіть його лев і поб'єш його. І знайдіть людину іншу й мову: бий мене. І б його людина, і вбий його, і розбий обличчя його (3Цар.20:35–37). Що може бути дивніше за це? Той, хто вразив пророка, залишився цілим, а пощадливий – покараний: знай же, що, коли Бог наказує, тоді не слід міркувати про властивість самої справи, але тільки слухатися. І ось, щоб перший (ближній) не пощадив пророка з поваги до нього, пророк не просто сказав йому "бий мене", але: «за словом Господнім», тобто, Бог наказав, ні про що більше не питай; Цар наказав закон, пошануй гідність наказавшого, і корися з усією готовністю. Але той не послухався, за що й зазнав тяжкого покарання, і своїм нещастям наводить нащадків коритися і підкорятися всьому, що не накаже Бог. Потім, коли другий вразив і поранив пророка, той обв'язав голову свою полотном, заплющив очі й зробив так, щоб його не впізнали. А навіщо він зробив це? Він хотів викрити царя і виголосити над ним суд за спасіння сирійського царя. Бо цар був безбожний і ненавидів пророків, щоб, побачивши його, не прогнав з очей, а прогнавши, не залишився без виправлення; пророк прикриває і своє обличчя, і розповідь про справі, щоб мати можливість говорити (з царем) і отримати від нього свідомість у тому, в чому хотілося (пророку). І ось, коли цар проходив повз нього, пророк закричав до нього і сказав: «Раб твій вийде на війну лайки, і ось, чоловік приведе до мене чоловіка, і сказав до мене: Збережи цього чоловіка: якщо ж відмовився, відскочить, і буде душа твоя замість душі його, або талант віддаси срібла. І сталося, бо озріб твій раб і ове, і цього не буде. І сказав до нього цар Ізраїлів: Ось суд твій при мені, сам собі вбив. І прискори й забрало покривало від своїх очей. І пізно його цар Ізраїлів, бо від цього пророк є. І промовив до нього: Так говорить Господь: «Нехай випустив ти чоловіка згубного з руки твоєї, і буде душа твоя замість душі його, і люди твої замість людей його» (3Цар.20:39–42). Дивись, як не тільки Бог, а й люди судять однаково, – звертаючи увагу не на властивість справ, а на їхню мету та причини. Ось і цар каже пророкові: Ти сам собі суддя переді мною, ти скоїв убивство. Ти, каже, людиногубець, бо відпустив ворога. Ось навіщо пророк і покрив себе покривалом і зажадав суду ніби у чужій справі, щоб цар промовив правильне рішення; що й сталося. Бо коли цар промовив над ним суд, пророк знявши покривало, сказав: «Нехай випустив ти мужа згубного з руки твоєї, і буде душа твоя замість душі його, і люди твоя замість людей його» . Бачиш, як (Ахав) засуджений за людинолюбство, і яке покарання за пощаду? Він зберіг життя (ворога), і – покараний; а інший скоїв вбивство, і – заслужив похвалу. Ось Фінеєс в одну мить вчинив два вбивства, убив чоловіка й дружину, і шанований священством: так він руку свою не тільки не осквернив кров'ю, але ще зробив чистішою. Отож, бачачи, що той, хто бив пророка, залишається цілий, а не той, хто бив гине, що той, хто пожалів карається, а не той, що пощадить, похваляється, у всіх випадках намагайся дізнатися насамперед волю Божу, а не властивість самої справи, і що знайдеш згодним з нею, то тільки й сховай. 3. Цим правилом керуючись, будемо судити і про цей (іудейський) пост. Якщо ми не будемо так робити, але виставлятимемо і розглядатимемо лише голі справи, як вони є, то відбудеться велике замішання, великий безлад. Наприклад, терплять побої і розбійники, і гробівники, і обманщики, але те терплять і мученики; справи однакові, але настрій і причина, через яку вони бувають, неоднакові, тому між (мучениками) і тими людьми велика різниця. І як у цьому випадку ми звертаємо увагу не на одні муки, але, ще перед тим, на прихильність душі і на причину, через яку бувають муки, а тому і мучеників любимо не за те, що вони мучаться, а за те, що мучаться за Христа, і розбійників зневажаємо не за те, що вони караються, але за те, що вони караються; так само суди і про те, що робиться у юдеїв. І якщо побачиш, що вони постять для Бога, то похвали це; Якщо ж побачиш, що роблять це всупереч волі Божій, відвернися і зненавидь їх більше, ніж п'яних і непоміркованих у їжі та напої. Але в цьому пості має дивитися не тільки на причину, але і на місце, і на час. Втім, перш ніж боротися з юдеями, краще поговоримо з тими з наших членів, які, мабуть, стоять разом з нами, але насправді дотримуються юдейських звичаїв, і всіляко захищають їх, і яких тому я вважаю гіднішими за осудження, ніж самих юдеїв. У цьому погодяться з нами не тільки мудрі та розумні люди, але й усі, хто тільки має скільки розуму і сенсу. Щоб довести це, не потрібно розумів, досліджень та довгих мовних зворотів; ні, досить тільки запитати їх і – вловити на відповіді їх. Що ж? Запитаю я у кожного з тих, хто страждає цією недугою: ти християнин? Навіщо ж дотримуєшся звичаїв юдеїв? Чи ти юдей? То навіщо турбуєш Церкву? Перс чи не дотримується того, що у звичаї персів? Варвар не слід звичаям варварів? Той, хто живе в римській державі, чи не підкоряється нашому статуту? І якщо хтось із тих, хто живе між нами, буде викритий у тому, що чинить як варвар, такий, скажи мені, чи не відразу піддається покаранню без суду і дослідження, хоча б і представляв тисячу виправдань? Так само, якщо хтось із варварів виявиться таким, що дотримується римських законів, чи не потерпить і він того ж самого? Як же ти думаєш врятуватися, ухиляючись до юдейських беззаконних звичаїв? Хіба мізерна різниця між нами та іудеями? Хіба суперечка у нас про порожні речі, тож можна вважати за одне й те саме (і християнство, і юдейство)? Що ти поєднуєш непоєднуване? Вони розіп'яли Христа, Якому ти поклоняєшся: бачиш, яка різниця! Як же біжиш до них, убивць, ти, що кажеш про себе, що поклоняєшся Розіп'ятому? Чи вигадаю цей спосіб звинувачення і цей рід викриття? Чи не цей спосіб вживає проти них і Писання? Послухай, що каже саме проти них Єремія: «Ідіть у Кідар, і бачите; злийте в острови Хеттім, і пізнайте, коли створена була така» . Що це таке? «Якщо змінила язи́ци боги своя, і ті не бозі... ви ж преміните славу свою на те, а від нього не користуєтеся» (Єр.2:10–11). А це означає ось що: ті (язичники), каже, поклоняючись ідолам і служачи демонам, такі тверді були у своїй помилці, що не захотіли залишити ідолів і звернутися до істини; а ви, шанувальники істинного Бога, залишивши батьківську благочестя, перейшли до чужих звичаїв; ви навіть не показали і тієї сталості в істині, яку мають ті в омані. Ось чому каже: «Якщо створена була така? А коли язицьки переміниш боги свої, то ти не є бозою: ви ж преміните славу свою на те, а від нього не користуєтеся» . Не сказав: «пременіст Бога свого» , тому що Бог незмінюємо ( Мал.3:6 ), але: «пременіст славу свою» . Не Мене, каже, образили ви; бо Мені не можна зробити шкоди; ви знечестили самі себе, применшили не славу Мою, а свою власну. Дозвольте ж і мені сказати це і до наших, якщо тільки треба називати нашими тих, що мислять по-юдейському: ідіть у синагоги і подивіться, чи змінили юдеї свою посаду, чи постили в Великдень з нами, чи їли колись цього дня? Їхній піст не є піст, але беззаконня, гріх і злочин; і проте вони не змінили його; а ви змінили славу свою на те, від чого не отримаєте жодної користі, і перейшли на їхній бік. Коли постили вони у Великдень? Коли робили з нами свято мучеників? Коли повідомляли нас у день Богоявлення? Вони не біжать до істини, а ви біжіть до безбожності: називаю (свята їх) нечестям тому, що відбуваються не свого часу. Був час, коли належало дотримуватися цих свят, але тепер – не час. Ось чому те, що колись було законним, тепер беззаконним. 4. Дозвольте мені сказати до цих людей словами Іллі. Він, бачачи, як юдеї роблять нечестиво, і то коряться Богові, то служать ідолам, так каже до них: «Доки ви храмлете на обидві цвілі? Якщо є Господь Бог наш з вами, прийдіть і йдіть за Ним: якщо ж Ваал, то йдіть за ним» (3Цар.18:21). Це ж і я тепер скажу до них: якщо ви вважаєте істинним юдейство, то навіщо обтяжуєте собою Церкву? Якщо ж істинне християнство, яке воно і є, то неухильно дотримуйтесь його. Скажи мені, ти береш участь у Таїнствах, поклоняєшся Христу, як християнин, у Нього просиш благ, і святкуєш з Його ворогами? З якою ж нарешті совістю приходиш ти до церкви? Але досить сказали ми проти тих, які говорять про себе, що мислять по-нашому, і тим часом наслідують іудейські звичаї. А як я хочу битися з юдеями, то дозвольте мені запропонувати більш широке повчання і показати, як юдеї принижують Закон, постячи тепер, і зневажають заповіді Божі, роблячи завжди тільки неприємне Йому. Ось, коли Він хотів, щоб юдеї постили, вони зміцнювали себе і розширювалися; коли ж хоче, щоб не постили, вони наполягають постити. Коли хотів, щоб жертву приносили, вони бігли до ідолів; а коли не хоче, щоб вони робили свої свята, тоді стараються святкувати. Тому Стефан говорив до них: «Ви повсякчас Духу Святому опираєтесь» (Дії 7:51). Ви, каже, про те тільки й намагалися, як зробити противне тому, що Бог заповідав. Так роблять вони і тепер. Звідки це видно? Із самого Закону, бо у відношенні до свят юдейських Закон наказав спостерігати не лише час, а й місце (святкування). Так, заповідаючи їм і про цю пасху, він каже ось що: «Не можи жерти пасхи ні в одному від градів твоїх, що Господь Бог твій дає тобі» (Втор.16: 5). Навпаки, постановивши вчинити паску в чотирнадцятий день першого місяця, Закон також наказав святкувати її тільки в Єрусалимі; і для святкування П'ятидесятниці призначив певне місце і час, наказавши здійснювати її через сім тижнів, і знову додавши: «у місці, що вибере Господь Бог твій» (Втор.12:11). Так само (постановлено) і про свято кущів. Але подивимося, що з цих двох потрібніший – час чи місце: тобто, якщо коли не можна дотриматись того й іншого разом, чи має знехтувати місцем і дотриматись часу, чи, знехтувавши часом, дотриматись місця? Я хочу сказати ось що: Господь наказав чинити пасху першого місяця, в Єрусалимі, тобто. у певний час та у певному місці. Тепер припустимо, що роблять пасху двоє: один нехай порушує місце, а дотримується часу; інший нехай спостерігає місце, а порушує час, до того ж, що спостерігає час, але порушує місце, нехай здійснює пасху в перший місяць і поза Єрусалимом, десь вдалині, а спостерігає місце, але час, що переступає, здійснює пасху в Єрусалимі, не в перший місяць, а в другий. Потім подивимося, хто з двох цих гідний засудження, і хто схвалення, чи порушив час і зробив пасху в певному місці, чи залишив місце і спостерігав час? Якщо той, хто настав час для того, щоб здійснити паску в місті, виявиться гідним схвалення, а той, хто спостерігав час, але знехтував місцем, – засудження та звинувачення, як нечестивець; то очевидно, що й юдеї чинять нечестиво, коли не роблять пасхи у своєму місці, хоча б і тисячу разів говорили про себе, що спостерігають час. Звідки ж це видно? Від самого Мойсея. Коли (євреї) здійснили пасху поза (Єрусалимом), то прийшли вони до Мойсея, кажучи: «Ми нечисти єси про душу людську: коли позбудемося принести дар Господеві під час свого серед синів Ізраїлевих? І сказав Мойсей до них: Станьте ту, і почую, що Господь накаже про вас. І промовив Господь до Мойсея, говорячи: риці Ізраїлевим синам, говорячи: Чоловік, що ще буде нечистий про душу людську, що на шляху далекі, або в вас, у ваших родах, нехай учинить пасху на другий місяць» (Числ.9:7–11 ). Це означає: хто в перший місяць буде на дорозі, той нехай не робить (паски) поза містом, але нехай зробить другого місяця, коли прийде до Єрусалиму; нехай переступить час, аби не бути поза містом. Це показує, що дотримання місця є більш необхідним, ніж дотримання часу. Що ж можуть сказати на це ті, хто чинить (паску) поза Єрусалимом? Адже коли вони опускають необхідне, їх не може виправдати дотримання менш необхідного. Значить, вони, хоча б тисячу разів запевняли себе, що не порушують часу, чинять надто беззаконно. І це видно не лише звідси, а й з прикладу пророків. Відомо, що пророки і не приносили жертв, і не оспівували піснею, і не дотримувалися жодного такого посту на чужій землі: яке ж ці (нинішні юдеї) можуть вибачитися? Ті, хоч і чекали повернення колишнього устрою, проте залишалися в покорі Закону, і виконували його приписи, як Закон того вимагав; а ці, не маючи жодної надії на повернення колишнього пристрою (бо яким місцем із пророків можуть довести це?), не хочуть заспокоїтись. Тим часом, якби вони навіть очікували, що порядок той повернеться, і в такому разі їм слід би наслідувати святих тем і не постити, і не робити щось інше, тощо. 5. А для посвідчення, що ті (святі) нічого такого не робили, послухай, що вони відповідали тим, хто їх запитував. Коли іноплемінники наполегливо і з примусом примушували їх вжити в дію свої органи, кажучи: «співайте нам пісню Господню» , вони, добре знаючи, що Закон не дозволяє їм робити це поза Єрусалимом, відповідали: «Як заспіваймо пісню Господню на землі чужій» (Пс.136:3–4). І знову, три юнаки, що жили у Вавилоні, говорили: «Нема під час це князя і пророка, ні місця... щоб пожерти перед Тобою і здобути милість» (Дан.3:38–39). Місця, звичайно, там було багато, але, оскільки не було храму, то вони залишалися без жертвоприношень. Та й до інших Бог (каже) через Захарію: «Сі сімдесят років постом постите Мі» (Зах.7:5), розуміючи тут літа (вавилонського) полону. Як же ти нині постиш, скажи мені, коли батьки твої і не приносили жертв, і не постили, і не святкували? Вже й звідси видно, що вони не чинили й пасхи: бо де не було жертви, там не було й свята, бо все (свята) належало здійснювати з жертвопринесеннями. Але щоб подати тобі і доказ на це, послухай, що каже Даниїл: «У ті дні я, Даниїле, бех ридаючи три тижні, хліба жаданого не отрута, і м'ясо і вино не прийде в уста моя, і мастію не помазався в ті тижні. У день двадцять четвертий першого місяця побачив видіння» (Дан.10:2–4). Тут слухайте мене з увагою; бо з цих слів видно, що юдеї (у Вавилоні) не чинили пасхи. Як це, я й скажу тепер. У дні опрісноків юдеям не дозволялося постити; а Даниїл протягом двадцяти одного дня не їв нічого. Але з чого, скажеш, видно, що ці двадцять один день були дні опрісноків? З того, що він сказав: «в день двадцять четвертий першого місяця»; а пасха закінчується в двадцять перший день; бо, розпочавши чотирнадцятий день першого місяця, а потім святкуючи сім днів, юдеї таким чином доходять до двадцять першого дня. Але Даниїл, і після пасхи, продовжував ще не їсти; тому що, почавши з третього дня першого місяця, потім продовживши (пост) двадцять один день, він таким чином провів чотирнадцятий день, а за ним ще сім і три дні. Отже, чи не беззаконно і чи не безбожно чинять юдеї, що, тоді як ті святі жодних обрядів не чинили на чужій землі, вони за впертістю та суперечливістю роблять неприємне? Адже, якби говорили і робили це якісь безтурботні та неблагочестиві люди, то недотримання ними (свят) можна було б приписати їх безтурботності; але якщо це були люди благочестиві і боголюбні, такі, які й душу свою віддали за заповіді Божі, то явно, що вони не дотримувалися закону (про свята) не через безтурботність, але на переконання із самого закону в тому, що жодного з цих обрядів не повинно дотримуватися поза Єрусалимом. З цього відкривається й інша найважливіша істина, - саме, що дотримання жертв, субот, новомісяць, і всього того подібного вимагало тодішній (іудейський) пристрій не необхідно, і що ні дотримання їх не могло надати нічого особливої ​​чесноти, ні опущення - зробити доброї (людини) худим, або відібрати що-небудь. Так ці (святі мужі), котрі проводжали на землі життя рівне ангельській любомудрості, хоч і не робили нічого цього, – не приносили жертв, не звершували свята, не дотримувалися такого посту, проте так догодили Богу, що стали вищими й самої природи, і тим, що сталося з ними, звернули весь всесвіт до Богопознання. Що може зрівнятися з Данилом? Що з трьома юнаками, які так задовго виконали вже насправді найбільшу євангельську заповідь, – голову всіх благ? Бо (в Євангелії) сказано: «більше сея любові ніхто не має, та хто душу свою покладе за друга своя» (Ів.15:13); а вони поклали душу свою за Бога. Втім, вони варті подиву не тому тільки, і тому ще, що робили це не за якусь нагороду. Тому й казали, що «є Бог на небесах, сильний вилучити нас... Чи не будеш, відомо нехай буде тобі, царю, бо твоїм богом не служимо» ( Дан.3:17–18 ). Досить нам, кажуть, і тієї нагороди, що вмираємо за Бога. І це вони робили, таку являли доблесть, не дотримуючись нічого в законі (обрядовому). 6. Для чого ж, скажете, Бог установив ці (обряди), якщо не хотів їх виконання? А якби хотів виконання, то навіщо зруйнувало ваше місто? Якби Він хотів, щоб ці обряди дотримувалися постійно, то належало б зробити Йому одне з двох: або не наказувати приносити жертви на одному тільки місці, якщо вже Він хотів розвіяти вас по всьому всесвіту, або, якщо хотів, щоб ви приносили жертви тільки там (в Єрусалимі), не розсіяти вас по всесвіту і не робити для вас недоступним того. Що ж? Бог, скажеш, суперечить Самому Собі: наказавши приносити жертви в одному тільки місці, Сам же потім замкнув це місце? Зовсім ні; навпаки, Він вірний Собі. Спочатку Він і не хотів дозволити вам жертви; свідком цього приведу самого пророка, який каже так: «почуєте слово Господнє, князі Содомстії: прислухайтеся до закону Бога вашого, люди Гоморстії» (Іс.1:10). А це говорить він не до содомлян і не до мешканців Гоморри, а до юдеїв. Називає їх так за те, що вони, наслідуючи безбожність тих, вступили в спорідненість з ними. Так само він називає їх і псами (Іс.56:11), і конями женонеїстими (Єр.5:8), не тому, щоб вони прийняли природу цих тварин, але тому, що висловлювали їхню хтивість. «Що Мі безліч жертв ваших, говорить Господь» (Іс.1:11). А ми не бачимо, щоб жителі Содому колись приносили жертви: значить, слово це звернене до юдеїв, і називає їх ім'ям тих із зазначеної причини. «Що Мі безліч жертв ваших, каже Господь, виконано сьом цілопалень овних і огняного туку, і крові молодиків і козлів не хочу. Нижче приходьте явитися Мі: хто бо вишук ця з рук ваших »? Чи чув ти голос (Божий), який дуже ясно говорив, що спочатку Він не вимагав від вас цих жертв? Бо якби вимагав їх, то цим встановленням першими підкорив би всіх давніх, які ще до них прославилися. Навіщо ж, скажеш, Він дозволив після? Снижуючи до вашої немочі. Як лікар, бачачи, що хвора гарячка людина, норовлива і нетерпляча, хоче напитися холодної води і погрожує, якщо їй не дадуть, накинути на себе петлю, або кинутися зі стремнини, для запобігання більшому злу допускає менше, аби відхилити хворого від насильницької смерті; так само вчинив і Бог. Як побачив Він, що (євреї) біснуються, нудьгують, хочуть жертв, готові, якщо їм не дозволять цього, звернутися до ідолів, або навіть не тільки готові звернутися, а вже й звернулися, то дозволив їм жертви. І що це було причиною, можна бачити із самого часу (дозволення). Бог дозволив їм жертви вже після того, як вони вчинили свято на честь злих демонів, ніби так говорячи їм: ви біснуєтеся і хочете приносити жертви; так приносите їх принаймні Мені. Втім, і дозволивши це, Він не назавжди дав таке дозвіл, але, премудрим способом знову відібрав його. Як лікар (ніщо не заважає мені знову вжити той самий приклад), поступаючись забаганки хворого, приносить зі свого будинку посудину і наказує йому пити з нього одного, а потім, коли хворий погодиться на це, таємно велить тим, хто подає пиття, розбити цей посуд, щоб непомітно і не подаючи виду відхилити хворого від його забаганки. Дозволивши юдеям приносити жертви, Він не дозволив робити це ні в якому іншому місці, окрім Єрусалиму; потім, коли вони кілька часу приносили жертви, зруйнував це місто, щоб, як лікар розбиттям судини, так і Бог руйнуванням міста – відвернути їх, і з неволі від цієї справи. Якби Він прямо сказав: перестаньте; вони не легко б погодилися залишити пристрасть до жертв; але тепер за потребою їхнього місця перебування Він непомітно відвів їх від цієї пристрасті. Так нехай буде лікар – Бог, посудина – місто, хворий – завзятий народ іудейський, холодне питво – дозволу та свобода приносити жертви. І ось, як лікар відводить хворого від його нерозумної вимоги, розбиваючи судину; так і Бог відхилив юдеїв від жертв, зруйнувавши саме місто і зробивши його для всіх недоступним. Якби Він не це мав на увазі, то навіщо уклав усе богослужіння в одному місці, будучи всюдисущим і все наповнюючи? Навіщо ж Він, поєднавши богослужіння з жертвами, жертви з місцем, місце з часом, час з одним містом, потім зруйнував це місто? І ось що дивно і дивно: весь всесвіт відкритий юдеям, і ніде на ньому не дозволено приносити жертв; один Єрусалим недоступний, а в ньому тільки дозволялося їм приносити жертви. Отже, чи не ясна і чи не очевидна, навіть для найнерозумніших, причина руйнування Єрусалиму? Якщо домобудівник, поклавши вже основу, вивівши стіни, влаштувавши склепіння і прикріпивши його до одного, покладеного в середині каменю, забере цей камінь, то зруйнує весь склад будівлі; так і Бог, зробивши місто як би зв'язком (іудейського) богослужіння, і потім зруйнувавши його, цим зруйнував і решту будинку того богослужіння. 7. Але перестанемо поки що боротися з юдеями. Сьогодні ми тільки почали бій, сказавши стільки, скільки потрібно було для застереження наших братів, або навіть набагато більше. Потрібно нарешті переконати вас, присутніх тут, щоб ви старанно подбали про наших членів, і не говорили: «Яка мені потреба? Навіщо мені клопотатись і турбуватися?» Господь наш помер за нас: а ти не хочеш і слова сказати? Яке ж матимеш вибачення? Яке отримаєш виправдання? Як, скажи мені, станеш з відвагою перед судилищем Христовим, показавши байдужість до смерті стільки душ? Якби я міг знати всіх, хто тільки бігає туди (в синагоги), то не потребував би вас, але сам дуже скоро виправив би їх. Коли треба виправити брата, то хоча б знадобилося віддати і душу, не відмовся; поревнуй своєму Владику; є в тебе слуга, або дружина, утримуй їх удома з великою строгістю. Якщо ти не дозволяєш їм ходити до театру, то більше не дозволяй ходити в синагогу, бо це злочин більше того: там – гріх, а тут – безбожність. Говоримо це не про те, щоб ви дозволяли їм ходити в театр, бо і це погано; але щоб набагато більше забороняли їм ходити до синагоги. Що ти біжиш бачити в синагозі богопротивних юдеїв, скажи мені? Людей, що трубять у труби? Але належало б тобі, сидячи вдома, журитися за них і плакати за те, що вони противяться заповіді Божій, радіють разом з дияволом. Бо, як я сказав раніше, що робиться всупереч волі Божій, хоча б і було коли дозволено, потім стає беззаконням і тягне за собою безліч покарань. Трубили колись юдеї, коли в них були жертви; а тепер їм не дозволяється це робити. Послухай, навіщо вони отримали труби? "Створи собі, - говорить Бог, - труби ковані срібні" (Числ.10: 2); потім, говорячи про їхнє вживання, додає: «затрубайте в них на цілопалення ваше і на жертви ваших порятунок» (Числ.10:10). Де ж тепер жертовник? Де кивот? Де скинія та Святе Святих? Де священик? Де херувими слави? Де золота кадильниця? Де очищення? Де чаша? Де судини поливання? Де вогонь, понад посланий? Все залишив ти, і тримаєш тільки труби? Чи бачиш, що юдеї швидше грають, ніж служать (Богу)? Але якщо їх ми дорікаємо за те, що вони беззаконні, тим більше вас за те, що сходитеся з беззаконниками; (дорікаємо) не лише тих, що тікають туди, а й тих, які могли б утримати їх, і не хочуть. Не кажи мені: Що у мене спільного з ним? Він мені чужий та незнайомий». Поки він вірний, долучається одних з тобою Тайн, і ходить до тієї ж церкви, доти він ближче до тебе і братів, і знайомих, і родичів, і всіх взагалі. Отже, як зазнають однакового покарання як крадучі, а й ті, які могли їм завадити і перешкодили; так однаково караються не тільки самі нечестивці, але й ті, які могли відхилити їх від нечестя, але не хотіли через недбальство або безтурботність. І закопаний талант повернув його пану в цілості; але бо не помножив його, то й покараний. І ти, якщо навіть сам залишишся чистим і непорочним, але не помножиш свого таланту, і брата, що гине, не звернеш до спасіння, то потерпиш однакову з (рабом) тим долю. Чи багато вимагаю від вас, кохані? Нехай кожен із вас поверне до спасіння одного з братів, нехай подбає про це, нехай потрудиться, щоб у наступні збори нам прийти з великою відвагою, несучи дари Богові, дари найкоштовніші, повертаючи (до Нього) душі заблукалих. Нехай навіть доведеться зазнати образ, отримати удари, потерпіти щось інше, – усе зробимо, аби повернути їх. Адже ми зносимо ж упертість, образи та лайку від хворих, не засмучуємося образами, але бажаємо тільки одного, щоб здоровий був той, хто так безрозсудно чинить. І в лікаря хворий часто розриває одяг, але той не перестає через це лікувати його. Якщо ж ті, хто дбає про тіла, показують стільки старанності, то як недоречно вдаватися до безтурботності, коли гине стільки душ, і не наважуватися перенести якусь неприємність, коли гниють наші члени? Не так робив Павло, а як? Хто, - говорив він, - знемагає, і не знемагаю? Запали і ти в собі цей вогонь; і, якщо побачиш брата, що гине, нехай він тебе сварить, нехай ображає, нехай б'є, нехай погрожує стати твоїм ворогом, нехай робить що-небудь інше: все перенеси благодушно, аби тобі придбати його спасіння. Нехай він стане тобі ворогом, за те Бог буде твоїм другом і нагородить тебе великими благами того дня (Суда). Дай Бог, щоб молитвами святих, і заблукаючі звернулися до спасіння, і ви мали успіх у цьому лові, і самі ті богохульники (юдеї), залишивши безбожність, пізнали Христа, за них розп'ятого, та всі ми єдиним серцем і єдиними устами прославимо Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа повіки століть. Амінь. 1. Чому це у нас сьогодні збори стали чисельнішими? Звичайно, ви зібралися для винищення обіцяного, прийшли отримати очищене вогнем срібло, яке я обіцяв вам віддати. «Словоги Господні, – сказано, – словеса чисте, срібло розпалене, спокушене землі» (Пс.11: 7). Благословенний Бог, який вклав у вас таку старанність до слухання духовної настанови! Як упереджені до вина та напоїв, щодня, тільки-но вставши, розвідують і поінформуються, де напої, бенкети та вечері, свята та збори питущих, посудини, чаші та склянки: так і ви щодня, тільки встанете, поінформуєтеся, де вмовляння та порада, повчання та настанову. Тому й ми тим охочіше беремося за цю справу, і з усією готовністю пропонуємо, що обіцяли. Отже, наша боротьба з юдеями закінчилася, як слід: поставлений і трофей, сплетений нам і вінець, здобули ми нагороду вже й за попередню розмову. Нашою метою було довести, що тепер юдеї є беззаконня і безбожність, лайка і війна людей проти Бога: це і доведено, за допомогою Божої, з усією точністю. Бо, якби вони й мали надію знову отримати своє місто, повернутися до колишнього влаштування та бачити свій храм відновленим, чого, втім, ніколи не буде, то й у такому разі не могли б нічим виправдати те, що тепер роблять. Ось і три юнаки, і Данило, і всі інші, що жили в полоні (вавилонському), сподівалися знову отримати своє місто, через сімдесят років побачити вітчизняну землю і жити за колишніми законами; однак і маючи ясну і безсумнівну обітницю, вони, до виконання цієї обітниці і до повернення (в Єрусалим), не могли робити щось із постановленого (про свята), як це роблять нинішні юдеї. Так можеш і ти загородити уста юдею. Справді, спитай його: чому ти постиш, не маючи міста? І якщо він скаже: бо сподіваюся знову отримати місто; скажи йому: Так залишайся в спокої, доки не отримаєш; бо ті святі, доки не повернулися до своєї батьківщини, не наважувалися робити те, що ти робиш тепер. Звідси видно, що ти тепер, якщо й сподіваєшся, як ти говориш, знову отримати місто, чиниш беззаконно, порушуєш завіти з Богом, і не поважаєш саму установу юдейства. Отже, для приборкання нахабства юдеїв і викриття їх у тому, що вони надходять беззаконно, достатньо і сказаного вашого кохання в попередній бесіді. Але оскільки ми поставили собі за мету не тільки, щоб загородити уста юдеям, а й те, щоб більше навчити Церкву власним догматам; то ось тепер доведемо докладно і те ще, що і храм (ієрусалимський) вже не буде відновлено, і юдеї не отримають знову колишнього влаштування. Таким чином, і ви вірніше дізнаєтеся про апостольські догмати, і вони більше будуть викриті в безбожності. А свідком цього представимо не Ангела, не Архангела, а самого Владику всього Всесвіту, Господа нашого Ісуса Христа. Увійшовши до Єрусалиму і побачивши храм, Він сказав, що «Єрусалим буде зневажати язики багатьма, доки померли часи язик багатьох» (Лк.21:24), тобто, час до кінця світу. Цю ж загрозу Він сказав і про храм, сказавши учням, що «не мати залишити камінь на камені на цьому місці, що не зруйнується» (Мф.24:2); і таким чином провістив досконалу руйнацію і кінцеве запустіння храму. Але юдей, звісно, ​​відкидає це свідчення і приймає сказаного (Ісусом Христом). Це сказав, каже він, мій ворог; я розіп'яв Його, як же прийму Його свідчення? Оце й дивно, юдей, що Той, Кого ти розіп'яв, уже після розп'яття Свого, зруйнував твоє місто, розсіяв твій народ і розкидав по всьому лицю землі твоє плем'я; а цим і показав, що Він воскрес і живий, і тепер на небі. Так як ти не захотів пізнати Його могутність у благодіяннях, то Він дав тобі зрозуміти Свою непереможну та непереборну силу в карах та покараннях. Але ти і після цього не віриш, і не визнаєш Його Богом і Владикою всесвіту, але вважаєш звичайною людиною. Але поміркуй (про Нього), навіть як про (просту) людину. А як ми розглядаємо людей? Коли побачимо, що відомі люди завжди говорять правду, і ні в чому ніколи не брешуть, то хоча б вони були нам і вороги, ми, якщо тільки ми маємо розум, приймаємо їхні слова; навпаки, як побачимо, що вони брешуть, то хоча б вони про що-небудь сказали і правду, ми не легко приймаємо слова їх. 2. Тепер подивимося, який звичай Христа, який вдачу Його. Він передбачив і сповістив не те одне, але багато й іншого, чому належало відбутися через довгий час. Уявімо ж ці пророцтва, і, якщо побачиш, що в них Він говорить брехню, не приймай і не вважай вірним і цього (пророцтва про руйнування храму); але якщо побачиш, що Він завжди говорить правду, що і це пророцтво виповнилося, і що незмірний час свідчить про істину пророкованого, то перестань безсоромитися, не сперечайся проти таких справ, які – ясніше сонця. Подивімося, що і ще Він пророкував. Приступила до Нього жінка, з алавастровою посудиною дорогоцінного світу, і вилила (на Нього) миро. Обурювалися на це учні, кажучи: «заради миру це не продано бути на трьох стех пенязь і дано жебракам» (Ів.12:5). Але (Ісус) докорив їм і сказав так: «Що трудите дружину? Бо діло добро зробила... Кажу вам: де ще буде проповідане Євангеліє це по всій землі, йдеться і що зроби ця, на пам'ять її» (Мф.26:10–13). Що ж, збрехав Він, чи сказав правду? Здійснилося пророцтво, чи ні? Запитай іудея; і, хай буде він безмірно нахабний, не може однак сперечатися проти цього пророцтва. Ми чуємо, як про ту жінку читається у всіх церквах, і слухачами у всіх містах стоять консули, полководці, чоловіки, жінки, шляхетні, знатні, славні; куди б ти не прийшов, скрізь знайдеш, що всі в глибокому мовчанні слухають (розповідь) про вчинок тієї жінки і немає місця у всесвіті, в якому він не був би відомий. Скільки було царів, які надали багато великих благодіянь містам, успішно воювали, звели собі трофеї, врятували народи, збудували міста, і зібрали собі незліченні скарби; однак про них і про їхні справи не говориться ні слова. Багато було і цариць, і великих дружин, які надали незліченні благодіяння підлеглим; але й вони нікому не відомі і на ім'я. А ця бідолашна жінка полила тільки миро, і прославляється по всесвіту; стільки вже минуло часу, але пам'ять про неї не згладилася і не згладиться ніколи. Тим часом і справа її не важлива: бо що таке розлити миро? І особистість вона не знана: бо вона була жінка знедолена; і свідків небагато: бо вона зробила це за одних учнів; і місце не відкрите, бо зробила це не на видовище, а в домі, де було тільки десять чоловік. Однак ні незначність обличчя, ні нечисленність свідків, ні невідомість місця, ні інше що не могло винищити пам'яті про неї: ні, ця жінка тепер славніша за всіх цариць і всіх царів, і такий тривалий час не забула вчинку її. Чому скажи мені? Хто це зробив? Чи не Бог, Якому вона тоді послужила, поширив цей слух (про неї) всюди? Отже, скажи мені, чи людська здатність властиво передбачити таку подію? Яка ж розумна людина скаже це? Дивно і надзвичайно, коли (Христос) пророкує про щось таке, що сам Він зробить; але набагато важливіше і дивовижніше, коли Він передбачає ще й те, що зроблять інші, і влаштовує так, що це стає для всіх достовірним і очевидним. Знову Він пророкував Петрові: «На цьому камені будую Церкву Мою, і брама пекло не здолає їй» (Мф.16:18). Що ж, скажи мені, юдею, можеш ти заперечити проти цих слів і довести, що це пророцтво хибне? Але цього не дозволить тобі свідчення самих справ, хоч би як ти посилювався. Скільки лайок споруджувалося на Церкву! Готувалися великі полчища, вигадувалися зброї, винайдені були всі види страт і мук, сковороди, зброї розстріляння, казани, печі, ями, стремнини, зуби звірів, моря, заслання та інші незліченні катування, яких не можна ні зобразити словом; і такі катування не тільки від чужих, а й від своїх. Все охопила тоді якась міжусобна війна, або навіть така, яка лютіша за всяку міжусобну лайку; бо боролися не лише громадяни з громадянами, а й рідні з рідними, свої зі своїми, друзі з друзями. Однак ніщо не зруйнувало Церкви, не знесилило її; і що особливо дивно і надзвичайно, все це відбувалося спочатку (існування Церкви). Якби ці лиха спіткали її тоді, коли проповідь була вже насаджена і вкорінена у всьому всесвіті, не так було б дивно те, що Церква не зруйнувалася. Але якщо стільки лайок загорялося на самому початку (християнського) вчення, коли насіння віри щойно було кинуто, і уми слухачів були ще дуже слабкі, а тим часом наші справи не тільки не зазнали жодної шкоди, але ще більше посилилися: це вже вище за всяке диво. Щоб ти не казав, ніби тепер Церква стоїть твердо через мир з царями, Бог попустив їй терпіти гоніння тоді, коли вона була меншою і здавалася слабшою, щоб ти переконався з того, що й теперішня твердість її залежить не від миру з царями, а від сили Божої. 3. А що це правда, подумай, як багато хто хотів ввести між еллінами (нове) вчення, і встановити новий спосіб життя, як то: Зенон, Платон, Сократ, Діагор, Піфагор, і багато інших; однак вони так мало мали успіху, що невідомі народу навіть на ім'я. А Христос не тільки наказав (новий) спосіб життя, а й насадив його у всьому всесвіті. Скільки говорять про справи Аполлонія Тіанського? Але щоб ти знав, що все брехня і вигадка, і немає тут нічого істинного, (справа Аполлонія) руйнувалося і скінчилося. Нехай ніхто не вважає образою для Христа, що, говорячи про Нього, ми згадали про Піфагора і Платона, Зенона і (Аполлонія) Тіанського; це ми робимо не з власного свавілля, але сходячи до немочі юдеїв, які шанують (Христа) простою людиною. Так зробив і Павло: Прийшовши до Афін, він говорив афінянам не з пророків і не з євангелій, але почав умовляння з жертовника; не тому, щоб жертовник вважав гіднішим від вірогідності, аніж Євангеліє, і не тому, щоб зроблений на тому жертовнику напис був важливішим за Писання пророчих, але тому, що він говорив з язичниками, які не вірували нічому нашому; так він уловив їх їхнім же вченням (Дії 17:23). Ось чому, каже він, «був юдеєм, як юдей... беззаконним, бо беззаконний, не цей беззаконник Богові, а законник Христу» (1Кор.9:20–21). Так чинить і Старий Заповіт, коли, розмовляючи про Бога до юдеїв, каже: «хто подібний до Тебе в бозех, Господи» (Вих.15:11)? Що кажеш, Мойсею? Чи може бути якесь порівняння між Богом істинним і хибними богами? Я сказав це, каже він, не тому, щоб робив порівняння, а тому, що розмовляю з юдеями, які мають високе уявлення про демонів; зійшовши до їхньої немочі, ужив я такий спосіб вчення. Так як і в нас мова до юдеїв, які Христа вважають простою людиною, і до того ж порушником закону, то тому ми і навели приклад тих, які особливо поважаються еллінами. Якщо ж хочете (бачити приклади) і таких людей, які між самими іудеями робили замах на те саме, збирали собі учнів, проголошували себе начальниками і ватажками, і – відразу зникли: уявімо й такі приклади. Так загородив (юдеям) уста та Гамаліїл. Коли він побачив, що юдеї біснуються і прагнуть пролити кров учнів (Христових); те, щоб приборкати їхню неприборкану лють, він, наказавши «поза мало що апостолом поступитися» , так говорив до них: «уважайте собі про цих людей, що хочете сотворити. Перед цими бо денми вста Февда, говорячи бути великого собі собі, і приліпишся до нього чоловіків чотириста: що вбієн був, і всі, еліці підкоряючись йому, розійшлися. Потому вста Юда Галілеанин,... і відволікають люди задоволені: і тій загибелі, і учні його загинули. «І тепер говорю вам: слухайте себе, що, коли буде від чоловік це діло, розориться: якщо ж від Бога є, не можете розорити те, та не як і богоборці обернетесь» (Дії 5:35–39). Звідки ж можемо бачити, що якщо «справа від чоловіка», то зруйнується? Маєте, каже, приклад у Юді та Февді. Так, якщо і цей (Христос), що проповідується цими (апостолами), такий самий, як і ті (Юда та Февда); якщо і тут все робиться не божественною силою; то потерпіть небагато, і самий результат справи запевнить вас, по кінцю побачите ясно, чи він брехун (Христос) і беззаконник, як кажете ви, або Бог, Вседержний і невимовною силою, що влаштовує наші справи. Так було; зачекали вони, і Божественна і непереборна сила відкрилася в самих справах; а та хитрість, вигадана для спокуси людей, звернулася до глави диявола. Коли диявол побачив, що Христос прийшов, то, намагаючись затьмарити Його пришестя і справжнє домобудівництво, вислав кілька обманщиків, про яких ми вище сказали з тим, щоб і Христа відносили до них. Що він зробив по відношенню до Хреста, підготувавши двох розбійників до розп'яття з Христом, те саме зробив і по відношенню до Його пришестя, – намагався домішкою брехні потьмарити істину: однак анітрохи не встиг ні там, ні тут, навпаки, це саме особливо і показало силу Христову. Чому, скажи мені, з трьох розп'ятих в тому самому місці, в один і той же час, і за визначенням тих самих суддів, про тих (двох розбійників) усі мовчать, а одному (Христу) поклоняються? Чому знову, хоча багато хто намагався ввести новий спосіб життя і мати учнів, вони невідомі досі і на ім'я, а цьому служать по всьому всесвіту? Справи пояснюються особливо порівняння. Порівняй же, юдею, і пізнай перевагу істини. Який обманщик влаштував собі стільки церков по всьому всесвіту, поширив свою релігію від кінців до кінців землі, всіх підкорив собі, і до того ж незважаючи на безліч перешкод? Немає жодного такого. Отже, очевидно, що Христос не обманщик, а Спаситель, Благодійник, Промислитель і Начальник життя нашого. Наведу ще одне пророцтво (Христове), а потім повернуся до свого предмета. «Не прийдеш, – сказав Христос, – втягни мир на землю, але меч» (Мф.10: 34), розуміючи не те, щоб Він хотів цього, але те, що таким буде результат самих подій. «Прийде бо, – говорить Він, – розлучити людину на батька свого, і невістку на свекруху свою, і дочку на матір свою» (Мф.10: 35). Як би Він міг передбачити це, скажи мені, якби була проста, звичайна людина? Слова Його мають такий зміст: оскільки траплялося, що в одному домі був один вірний, а інший невірний, і батько захоплював свого сина до безбожності, то, пророкуючи це, Христос каже: сила проповіді матиме таку владу, що діти знехтують батьків, і дочки – матерів, і батьки – дітей; вірні наважаться не лише залишити рідних, а й віддати свою душу, потерпіти і перенести все, аби не зречися благочестя. Як міг Він і дізнатися, і влаштувати це, якби була звичайна людина? Звідки прийшло Йому на думку, що Він буде і для дітей шановнішим за батьків, і для батьків приємнішими за дітей, і для жінок люб'язніших за чоловіків? І це не в одному домі, не в двох чи трьох, не в десяти чи двадцяти, або в сотні, але в усьому всесвіті, у всіх містах і країнах, на суші та на морі, у місцях заселених і безлюдних. Не можна сказати і того, що Він тільки сказав це, але не виконаний. Бо на початку і в перші часи (Церкви) було багато таких, та й тепер ще є такі, яких ненавидять за благочестя, виганяють із батьківських домів; однак вони не звертають на це уваги, знаходячи собі достатню втіху в тому, що терплять це за Христа. Яка людина могла колись зробити це, скажи мені? Отже, Христос, який пророкував усе це, і про ту дружину, і про Церкву, і про цю боротьбу, передбачив також і те, що храм зруйнується, Єрусалим буде взятий, і місто це не буде більше містом юдеїв, як раніше. Якщо Він у цьому збрехав, якщо ті пророцтва не справдилися, то не вір і цьому; але якщо бачиш, що ті блискуче сповнилися, і з кожним днем набувають нової сили, – що брама пекло не здолала Церкви, про вчинок дружини через стільки часу проповідується у всьому всесвіті, і люди, які увірували в Нього, віддали перевагу Його і батькам, і жінкам, і дітям своїм, то для чого скажи. загрожує вуста твого нахабства? Коли б після взяття (Єрусалима) пройшло якихось десять, або двадцять, або тридцять, або п'ятдесят років; то й тоді не варто було б упиратися, хоча мисливцям сперечатися і залишався б ще деякий привід до цього. Але ось, не п'ятдесят, але сто, двічі і тричі стільки, і навіть набагато більше років минуло після руйнування (Єрусалима), а досі не видно ні сліду, ні тіні очікуваної вами зміни: навіщо ж завзято марно і без будь-яких підстав? 4. Досить і сказаного нами докази, що (ієрусалимський) храм ніколи не відновиться. Але як у істини дуже багаті кошти, то, залишивши Євангеліє, звернуся до пророків, яким юдеї, мабуть, особливо вірять, і на них доведу, що юдеї ніколи не отримають ні храму, ні міста. Для мене власне і не було потреби доводити, що (храм) не відновиться; і не моє, а їх було б діло довести неприємне, тобто. що буде відновлено. У мене є доказ, який свідчить і стоїть за мене; але вони, яких спростовують самі події і які не в змозі підтвердити слова своїми справами, а тільки хваляються марно і безпідставно, вони саме й мають уявити це свідчення. Те, що я говорю, підтверджується самими справами; і те, наприклад, що місто впало, і те, що воно не відновлено через стільки часу; а що вони кажуть, все те полягає у пустих словах. Їм слід було б довести, що місто знову буде відновлено: і в судових місцях, як бачимо, докази провадяться так само. Коли люди сперечаються між собою про що-небудь, і один з них представляє письмові докази слів своїх, а інший відкидає свідчення (суперника), то цей саме і повинен вже подати свідків та інші спростування на те, що справа не так була, як свідчать письмові свідчення (противника), а не той, хто представляє ці свідчення. Так треба було зробити тепер і юдеям: уявити нам пророка, який казав би, що місто їх неодмінно буде відновлено; тому що, якби справжньому їхньому полону належало скінчитися, пророки неодмінно пророкували б про це. Це очевидно для кожного, хто хоч скільки-небудь вникав у книги пророчі. У юдеїв з давніх-давен пророки зазвичай заздалегідь пророкували про все, чого тільки належало статися з ними доброго, або поганого. Навіщо це і чому? За великим віроломством і безсоромністю (юдеїв). Вони постійно забували про Бога, який надавав їм благодіяння, а всі події приписували демонам, і їх вважали за винуватців добра. Так, по виході з Єгипту, коли розділилося море і чинилися інші чудеса, вони, забувши Бога, що сотворив ці чудеса, приписали їх тим, що не є боги, і кажуть Аарону: «Створи нам боги, що підуть перед нами» (Вих.32:1). А до Єремії є з такими словами: «Слово, що говорив Ти до нас в Господнє Ім'я, не послухаємо тобі, бо творяче створимо всяке слово, що вийде з уст наших, кадити цариці небесній і виливати їй виливи, як сотворихом ми і оти на... наситимось хлібів, і добре нам бути, і зла не видихом. І коли престахом кадиті цариці небесній і поливати поливання, убогім хліби всі ми, і мечем і гладом померли» (Єр.44:16–18). Отже, щоб іудеї жодної події не приписували ідолам, але вірили, що і покарання, і благодіяння завжди насилаються на них від Бога, – ті за їхні гріхи, а ці за людинолюбством (Божим), пророки заздалегідь пророкували їм про майбутнє. А щоб тобі переконатися, що це було причиною передбачення, послухай, що говорить велегласний Ісая до народу юдейського: «Вем, як ти жорстокий, і жила залізниця» , тобто. непохитна, «ви твоя, і твоє чоло мідяно», тобто. безсоромно (Іс.48: 4). Так і ми часто маємо звичай безсоромних людей називати міднолобими. «І звісти ти, – каже пророк, – що мають прийти на тебе, перш ніж бути їм, і почута тобі сотворих» (Іс.48:5). Потім, пояснюючи причину пророкування, додав: «Та не коли говориш, бо ідоли мені ця сотвориша, і зроблена і злита заповідаша мені» . До того ж, оскільки були люди, які за своєю завзятістю та брехливістю, навіть після самого виконання (пророцтв) нахабно суперечили, начебто й не чули (передбачення); то пророки не тільки пророкували про майбутнє, але ще брали на це свідків. Так той же Ісая говорить: «І свідки мені створи вірні люди, Урію ієрея та Захарію сина Варахіїна» (Іс.8:2). Мало цього: (Ісая) записав ще своє пророцтво в нову книгу, щоб, по виконанні його, найписьменніші свідчили проти юдеїв, що це наперед і заздалегідь передбачено їм. Тому пророк і пише не просто в книзі, але в новій книзі, яка могла б зберегтися довго, не так легко пошкодилася б, але залишилася б цілою до виконання того, що в ній написано. І що це правда, що Бог пророкував юдеям про все майбутнє, доведу не тільки звідси, а й із самих подій юдейських, як тяжких, так і щасливих. 5. Три рабства, найтяжчі, випробували юдеї, і жодного Бог не навів на них без передбачення, навпроти всіх провіщав їм, передбачивши з точністю і місце, і час, і обличчя, і вид лиха, і визволення від нього, і все інше. Насамперед скажу про єгипетське рабство. Розмовляючи з Авраамом, (Господь) так каже: «Ведеш, що нехай буде насіння твоє в землі не своїй. Мова ж, яку попрацюють, суджу Аз, – сказав Бог, – у четвертому роді повернуться семо з маєтком багатьом» (Бут.15:13–14,16). Бачиш, як Бог сказав і про кількість років – «чотириста років», і про якість рабства, тому що не просто «поневоляться», а й «озлоблять». Послухай же, як згодом Мойсей розповідає про це озлоблення: «Плів не дають рабом твоїм, і плінфи нам промовляють творити» (Вих.5:16). До того ж, кожен день бичували їх. Ось що означає «поневолять і озлоблять». «Мовою ж, йому попрацюють, суджу Аз» , – (каже Бог) і цим вказує на потоплення єгиптян у Чорному морі. А Мойсей, описуючи це в піснях, так каже: «коня та вершника вверже в море» (Вих.15:1). Потім сказано і про спосіб повернення (іудеїв з Єгипту), - що вони повернуться з безліччю судин: «нехай випросить кожний від сусіди та подруги свої судини срібні та золоті» (Вих.3:22). Оскільки юдеї пропрацювали довго і не отримали плати, то Бог змусив єгиптян та заплатити їм. І вигукує пророк: «І вийде я сріблом з золотом, і не буде в колінах їхніх болю» (Пс.104:37). Так ось одне рабство передбачено з усією подробиною! Тепер звернемо мову і до іншого. До якого? До вавилонського. І про нього з точністю передбачив Єремія, говорячи: «Як так сказав Господь: Коли виповниться в Вавилоні сімдесят років, відвідаю вас, і вставлю словеса моя на вас добра, щоб повернути на місце це. І оберну полон ваш, і зберу вас від усіх мову та від усіх країн, у яких вигнав вас, каже Господь: і поверну вас на місце, звідки сповісти вас повеліх» (Єр.29:10,14). Бачиш, як Бог і тут знову вказав і місто, і число років, і те, звідки хотів зібрати їх і куди зібрати? Тому Данило не раніше став і молитися за них, як коли побачив, що сімдесят років уже виповнилося. Хто ж про це каже? Сам Даниїл так: «Аз, Даниїле,... твори діла царева, і здайся видінням, і не бяше розуміє» (Дан.8:27). «І розумієш у книгах число років, як було слово Господнє до Єремії пророку, на закінчення опустіння Єрусалимля сімдесят років. І дах лице моє до Господа Бога, щоб стягнути молитви і прохання в пості і в брехні та попіл» (Дан.9:2–3). Чув ти, як і це рабство передбачено, і як пророк не наважився раніше певного часу піднести молитву і прохання до Бога, щоб не молитися даремно і без користі, щоб не почути того ж, що почув Єремія: «Не молись за цих людей, і не проси про них, бо не почув? Але коли (Данило) побачив, що (Боже) визначення виповнилося, і вже настав час повернення (з полону); тоді починає молитися, і не просто, але «в пості і в брехні і в попелі» . Стосовно Бога він вчинив так, як зазвичай буває між людьми. І ми, коли побачимо, що якісь (пани), за великі і часті провини, посадили своїх слуг у в'язницю, не зараз, не одразу, не на самому початку покарання просимо (за винних), але, давши їм протягом кількох днів опритомніти, потім уже приступаємо до панів із проханням, маючи підмогу собі. Так зробив і пророк: коли юдеї вже зазнали покарання, хоч і не співмірне з їхніми злочинами, але зазнали цілком, тоді він і приходить до Бога помолитися за них. Якщо бажаєте, вислухаємо і саму молитву. «Сповідайся, – каже пророк, – і рех: Господи, Боже великий і чудесний, бережи заповіт Твій і милість Твою люблячим Тебе, і береже заповіді Твоя» (Дан.9: 4). Що ти робиш, Даниїле? Клопотаючи за людей, які згрішили і образили (Бога), згадуєш про тих, які зберігають Його закони? Чи заслуговує на прощення злочинці Його заповіді? Не заради цих говорю це, відповідає пророк, але заради стародавніх предків, заради Авраама, заради Ісака, заради Якова. Їм, каже, Бог обіцяв (милість Свою), їм, які зберегли Його заповіді. Так як ці (нащадки) не мають жодного права на порятунок, тому я згадав про предків. І щоб ти не подумав, що пророк це говорить про ці (нащадки), він, після слів: «Хороняй заповіт Твій і милість Твою тим, хто любить Тебе і зберігає заповіді Твоя» , одразу додав: «грішному, беззаконноваху, нечестивому, відступив, відхилився від заповідей і відклонився від заповідей Твоїх пророків» (Дан.9:5–6). Грішникам, після гріхів, залишається одне виправдання – сповідання своїх гріхів. А ти зверни тут увагу і на чесноту праведника, і на безбожність юдеїв. Той, не знаючи за собою нічого поганого, дуже суворо засуджує себе, говорячи: «грішний, беззаконний, безумство»; а ці, винні в незліченних гріхах, чинили навпроти, кажучи: «Збережемося зберігання його... і нині ми блажимо чужих, і творяться всі, хто чинить беззаконний» (Мал.3:14–15). Бо, як праведним зазвичай упокорюватися і після добрих діл, так злим – марнославитися після гріхів. Той, хто нічого не знав за собою, говорив: «Марством і ухилимся від заповідей Твоїх»; а ті, у яких було на совісті безліч гріхів, говорили: «Зберігся заповідь Твоя»! Це кажу для того, щоб ми цього (марнославства) уникали, а того (покірно) наслідували. 6. Викривши беззаконня юдеїв, пророк говорить потім і про покарання, яке вони потерпіли, намагаючись і цим схилити Бога на милість: «і прийде на нас, – каже, – клятва, вписана в законі Мойсея раба Божого, що грішить» (Дан.9:11). Яка ця клятва? Бажаєте, прочитаємо її? «Якщо не послужите, – каже Мойсей, – Господеві Богові вашому, і наведе Господь на вас мову безстудний, його не почувши голосу..., і залишитеся в числі малому» (Втор.28:15,49–50,62). На це вказували і три юнаки; і вони, показуючи, що таке покарання спіткало їх за їхні діла, і сповідавшись перед Богом у спільних гріхах (народу), говорили: «зрадив нас у руки ворогів беззаконних, мерзенних відступників, і цареві неправедну і найлютішу над усею землі» (Дан.3:32). Бачиш, як виповнилася та клятва, що говорила: «залишаєтеся в числі малому»; і ще: «наведу на вас мову безстудний» . На це ж саме вказує Данило і тут, кажучи: «І прийшовши на нас зла, яких не бути під усім небесем, за тими, що були в Ізраїлі» (Дан.9:12). Яке ж це зло? Матері їли своїх дітей. Мойсей пророкує про це, а Єремія говорить, як уже про те, що сталося. Той каже, що «юна в вас і молода зело, що не звичайно нога її ходити по землі юності заради і молодості, приступить до безбожної трапези і знесе своя чада» (Втор.28: 56–57). А Єремія, показуючи, що це сталося, говорив: «Руці дружин милосердих зваріш діти своя» (Плач.4:10). Але й сказавши про гріхи, які юдеї зробили, і представивши покарання, яке вони зазнали, (Данило) ще не вважає їх тому гідними помилування. Дивись, який це сумлінний раб! Показавши, що юдеї ще не потерпіли стільки, скільки заслужили гріхами, і своїми стражданнями не загладили беззаконня, він вдається нарешті до благоустрою та людинолюбства Божого, кажучи: «І нині, Господи Боже наш, що вивів люди твоє від землі єгипетські, як цей, грішний, беззаконновах» (Дан.9:15). Як їх Ти врятував не за добрі діла їхні, але тому, що побачив їхню скорботу й тісноту і почув їхній крик, так і нас звільни від справжніх лих за єдиною Твоєю людиною. іншого права на порятунок немає. Сказавши це, і поплакавши досить, Даниїл представляє нарешті місто, як якусь полонену жінку, і каже: «яви лице Твоє на святилище Твоє,... прихили вухо Твоє, Боже мій, і почуй, відкрий очі Твої, і бач споживання наше, і града Твого» (7). ). Тому що, переглянувши людей, він не побачив між ними жодного, який міг би умилостивити Бога; то звертається до будівель, виставляє на вигляд саме місто, вказує на його запустіння, і уклавши цим слово (молитви), змилосердив Бога, як це видно з наступного. Але про що я говорив? Потрібно знову повернутися до самого предмета слова; втім, і це ввів я не даремно і не без наміру, але щоб дати трохи відпочити вашому розуму, стомленому безперервними дебатами. Отже, повернемося до того, з чого почався цей відступ, і покажемо, що лиха, що мали осягнути юдеїв, заздалегідь були передбачені з усією точністю. Міркування про два рабства довело, що вони спіткали юдеїв після пророцтв, а не раптово і несподівано. Залишається, нарешті, уявити і третє рабство, а потім уже сказати і про сьогодення, в якому вони перебувають тепер, і ясно показати, як жоден пророк не обіцяв, що вони отримають порятунок і звільнення від нинішніх своїх лих. Яке ж третє рабство? Те, що було за Антіоха Єпіфана. Коли Олександр, цар македонський, скинувши Дарія, царя перського, і підкоривши собі володіння його, помер, йому перейшли чотири царі. Від одного з них стався, через багато часу, Антіох: він спалив храм, спустошив Святе Святих, винищив жертви, поневолив іудеїв і повалив усю їхню громаду. 7. І все це, з усією точністю, навіть до одного дня, передбачене Данилом: передбачено, і коли буде, і як, і від кого, і яким чином, і де скінчиться, і на що зміниться. Але ви ясніше побачите це, коли вислухаєте про видіння, яке пророк виклав нам у притчі, назвавши перського царя Дарія овном, грецького царя, тобто. Олександра Македонського, козлом, що повстали після нього царів чотирма рогами, а самого Антіоха останнім рогом. Втім, краще вислухати бачення. «Вигляд у видінні, – каже пророк, – і бех на увалі, – так він називає перською мовою одне місце, – і спорудив очі мої і видих: і се овен єдиний стоячи перед увалом, йому ж роги, роги ж високі: один же вище іншого і вищий сходиш. І побачив барана, що бадьорить на морі, «...і на північ, і на південь, і всі звірі не стануть перед ним, і не буде визволяючи з руки його, і сотвори з волі своєї і звеличися; а бех розмірковуючи» (Дан.8:2–5). Це він говорить про перську могутність і панування, яке тяглося на всю землю. Потім, розповідаючи про Олександра Македонського, говорить: «І ось козел від кіз, що йшов від Ліва (від заходу) на обличчі всієї землі: і не торкаючись землі, і козлу тому ріг бачимо між очима його» (Дан.8:5). Далі говорить про напад Олександра на Дарія і про рішучу перемогу його над ним: «і прийде козел до барана, що має роги, і розлючений, і врази барана, - можна скоротити розповідь, - і розтрощи обидва роги його, ... і не рятуй барана від руки його»6 (7). Потім, згадавши про смерть Олександра, говорить про появу після нього чотирьох царів: «І позазавжди зміцнися, зламавшись ріг його великий, і здійнявши друзі чотири троянди під ним, за чотирма вітрами небесними» (Дан.8:8). Нарешті, звідси перейшли до царювання Антіоха, і показуючи, що цей Антіох походить від одного з тих чотирьох царів, так каже: «і від єдиного їх вийшов рід єдиний міцний, і звеличися дуже на південь і схід» (Дан.8:9). Далі показує, що й Антіох зруйнував юдейське царство, кажучи: «і заради його жертва зім'ятеся гріхом, і поспішши йому, і святе спорожніє, і дасться на жертву гріх» . Справді, після повалення вівтаря та зневажання святині, Антіох поставив усередині храму ідола, і загартовував беззаконні жертви демонам. «І поверніться правда на землю: і створи, і поспіш» (Дан.8:11–12). Потім говорячи в інший раз про це царювання Антіоха, про полон і взяття (Єрусалима) і спустошення храму, пророк визначає і саме час. Саме, почавши з царювання Олександра і до кінця книги розповівши про все, що трапилося протягом цього часу, що зробили, у взаємній боротьбі, Птоломеї і Селевкіди та їх полководці, про підступи і перемоги, про походи і війни на морі і на суші, і дійшли до Антіоут, пророк про: осквернять святиню і переставлять повсякденне» (Дан.11:31), розуміючи під «завжди» постійні щоденні жертвопринесення; «і дадуть гидоту запустіння, і ті, хто беззаконний заповіт» , тобто юдеїв, що порушують Закон, «наведуть з красою» , візьмуть з собою і переселять; «А люди ведучі Бога свого переможуть» , розуміючи тут подвиги Маккавеїв, скоєні Юдою Симоном та Іоанном. «І тямущі люди зрозуміють багато, і знеможуть у мечі, і в полум'ї», – це йдеться знову про спалення міста, – «і в полон, і в пограбуванні днів. І коли знеможуть, допоможе їм малою допомогою» : цими словами пророк дає розуміти, що серед самих тих лих (іудеї) отримають можливість відпочити і звільнитися від зла, що їх спіткали. «І додадуться до них багато з принад і від тих, хто тямить, знеможуть» : цими словами пророк показує, що багато хто з тих, що стояли, впадуть. Потім висловлює і причину, через яку Бог попустив юдеям впасти у такі лиха. Яка ж це причина? «Що розпалив я, – каже, – і вибрати, і що відчинити навіть до кінця часу» (Дан.11:33–35). Тобто Бог припустив це, щоб очистити їх і показати вірних між ними. Потім, розповідаючи про могутність того самого царя (Антиоха), пророк каже: «І створить за волею своєю, і звеличиться і звеличиться» . А вказуючи на блюзнерські задуми його, пророк додає, що він «на Бога богів виголошує тяжка, і вправить докінче гнів» , і цим дає розуміти, що Антіох так посилився не з власної волі, але з гніву Божого на юдеїв. Нарешті, ще з більшою подробиною сказавши про те, скільки зла завдасть (Антиох) Єгипту і Палестині, як повернеться, і по чиєму поклику, і з якоїсь спонукальної причини, Данило говорить і про зміну обставин, - про те, що іудеї, переживши все це, отримає допомога, саме до них на допомогу посланий послався. великий, стояй про синів людей твоїх: і буде час скорботи, скорбота, яка не бути, звідти створиться язик на землі, навіть до того часу: і в той час спасуться люди твої всі, хто вписався в книжці» (Дан.12:1), тобто. гідні порятунку. 8. Однак питання наше досі ще не вирішене. У чому він полягає? У тому, що Бог визначив, скільки юдеям провести часу і в цьому рабстві, як у першому – чотириста, а у другому – сімдесят років. І так подивимося, чи не значиться і тут якийсь час. Але де це можна знайти? Надалі розповіді (пророка Даниїла). Коли він почув про багато і тяжкі лиха, про спалення (Єрусалима), повалення держави (юдейського), полон своїх одноплемінників, то захотів дізнатися, чи буде кінець цим лихам. І сказав він, запитуючи про це: «Господи, що остання ця? І рече: прийди Даниїле, бо загороджена словеса і запечатана, , - вказуючи цим на неясність слів, - навіть до кінця часу ». Потім відкриває причину недопущення лих: «Доки не обрані будуть, і не вибіляться, і вогнем спокушаються багато: і беззаконні безбожні, і не зрозуміють усі безбожності, але розумні зрозуміють» (Дан.12:8–10). Потім, передбачаючи і самий час, протягом якого тяжітимуть над ними ці лиха, каже: «від часу переміни жертви повсякчасні» . Завжди називалася щоденна жертва, бо була постійна і безперервна. У юдеїв був звичай приносити жертву Богу ввечері та вранці кожного дня: чому і жертву пророк назвав постійною. І оскільки Антіох, прийшли, знищив цей звичай і припинив його, то Ангел і говорив, що «від часу зміни» повсякденної " жертви " , тобто. з часу припинення цієї жертви, «днів тисяч двісті дев'ятдесят», тобто, три роки з половиною, і трохи більше. Потім, відкриваючи, що буде кінець і припинення цих лих, він додав: «блаженний терпляй і досягнувши до днів тисячі трьох сотень тридцяти п'яти», доклавши тобто. до тисячі двохсот і дев'ятдесяти сорока п'яти днів; тому що один місяць з половиною тривала війна, яка скінчилася (для іудеїв) блискучою перемогою, і разом досконалим звільненням від лих, що тяжіли (над юдеями). Отже, словами: «блаженний терпляй і досягнувши до днів тисяч трьохсот тридесяти п'яти» , Ангел передрік звільнення (від лих); втім, сказав він не просто: «досягнув», але «терплячи і досягнув». Багато хто з нечестивих побачив зміну обставин, але не ублажує Ангел без розбору, а тільки тих, що постраждали під час лих, не зрадили благочестя і потім уже досягли спокою. Ось чому він не просто сказав: «досягнув», але «терплячи і досягнув». Що може бути ясніше цього? Бачиш, як пророк передбачив і про полон, і про звільнення від полону з усією точністю, не лише до останнього року та місяця, а й до останнього дня. А на підтвердження, що я говорю це не за своєю тільки здогадкою, наведу вам і іншого свідка, якого юдеї вважають заслуговуючим на особливе ймовірність, – розумію Йосипа, який і описав зворушливо лиха їх, і докладно виклав увесь Старий Завіт. Живучи вже після пришестя Христа і поговоривши про передбачене Ним полон (юдеїв римлянами), Йосип розповів і про це, колишнє (при Антіоху Епіфану) полон, причому і витлумачив видіння пророка про барана, козела, чотирьох рогів і про останнє, явивши. І щоб не став хтось підозрювати слів наших, ось ми запропонуємо справжні його слова. Вихваляючи Даниїла до надмірності і поставивши його вище за всіх інших пророків, Йосип звертається і до цього видіння і говорить так 11 : «Він (Данило) залишив писання, в яких запропонував нам точний і достовірний опис свого пророцтва. Він каже, що в Сузах, столиці Персії, вийшов він у поле з деякими зі своїх, і, як стався раптовий землетрус, друзі його втекли, і він залишився сам. Тоді він упав на обличчя, спершись на обидві руки; і, як хтось доторкнувся до нього і звелів встати і подивитися, чому належало, після багатьох поколінь, трапитися з його співвітчизниками, він підвівся, і йому здався великий овен, у якого виросло багато рогів, але останній з них був вище за інших. Потім, глянувши на захід, побачив козла, що мчав у повітрі, який бився з бараном, двічі вдарив його рогами, повалив на землю і витоптав. Після цього побачив, що козел став вищим, і на лобі у нього виріс великий ріг; коли цей ріг був зламаний, виросли інші чотири, звернені до кожного з (чотирьох) вітрів; а з них вийшов інший менший (ріг), який згодом виріс. Показавши це (Данилові), Бог сказав, що народ його буде переможений, місто взято силою, храм розграбовано, жертву припинено; і це триватиме до тисячі двохсот дев'яносто днів. Ось що бачив Даниїл, як сам він написав, на полі в Сузах, а пояснення видіння, каже він, дав йому Бог, Який сказав, що овен означає царство перське та мідійське, а роги – майбутніх царів; останній ріг означає останнього царя, який перевершить усіх багатством та славою. Козел означає, що від греків походить цар, який, двічі напавши на перського царя, переможе його на війні і зовсім позбавить влади. Великий (перший) ріг на лобі козла означає першого царя; а чотири інші, що виросли по його нищів та звернені до чотирьох країн світу, вказують на наступників першого царя і на поділ між ними царства; бо ні діти, ні родичі його не будуть багато років панувати над всесвітом. Від цих (наступників) походить один цар, який завоює (юдеїв), скасує і закони, і постанови їх, пограбує храм, і заборонить на три роки жертвопринесення. І все це довелося зазнати нашого народу від Антіоха Єпіфана, як передбачив і записав Даниїл за багато років до події». 9. Що може бути ясніше цього? Час тепер, втім, якщо ми не втомили вас, звернутися до головного предмета, тобто. до справжнього полону, до теперішнього рабства (юдеїв), через яке ми й сказали це все. Будьте ж уважні, бо в нас справа йде не про незначні предмети. Ті, хто сидить на олімпійських іграх з півночі до полудня, чекають побачити, кому дістанеться вінок; приймають на оголену главу розпечені промені сонця і залишають видовище не раніше, як коли буде проголошено суд про подвиги борців; так недоречно тепер і нам і скаржитися на втому, коли боротьба йде навіть не за подібний вінок, а за нетлінний вінець. Отже, ми досить вже довели, що було передбачено про три полони, з яких одне тривало чотириста років, інше сімдесят, а третє три з половиною роки. Скажімо тепер і про сьогодення. А що і про нього провіщав пророк, свідком представлю знову того самого Йосипа, їх (юдеїв) однодумця. Після того, як він сказав про вищеписане, послухай, що каже далі: «Так само Данило написав і про володарювання римлян, і про те, що Єрусалим буде ними взятий і храм спустошений». Тут прийми до уваги те, що написав це, хоча був і юдей, однак не наважився наслідувати вас у пристрасті до суперечок. Бо сказавши, що Єрусалим буде взятий, він не наважився додати, що (це місто) знову буде відновлено, і вказати певний для цього час; але оскільки знав, що пророк не призначив часу, то хоча вище щодо перемоги Антіоха і зробленого ним спустошення сказав, скільки днів і років триватиме полон, проте щодо панування римлян нічого цього не додав; написав тільки, що Єрусалим і храм будуть спустошені, а чи буде коли кінець спустошенню, що вони зробили, цього не додав, тому що бачив, що і пророк не додав цього. «Коли ж усе це, – каже (Йосиф), – Бог показав Данилові, він записав і залишив нам, щоб ми, читаючи пророцтва його та бачачи їхнє виконання, дивувалися тій честі, яку Бог удостоїв Данила». Тож подивимося, де Даниїл сказав, що храм буде спустошений? Після того, як він створив вищесказану молитву в брехню і в попелі, прийшов до нього Гавриїл і сказав: «Сімдесятдесят тижнів скоротившись» про народ твій, «і про град святий» (Дан.9:24). Ось тут, скажете, вказано й час? Так, час, тільки не (закінчення) полону, а час, після якого має статися полон. Бо інша справа сказати, скільки часу триватиме полон, інше – через скільки часу він має наслідувати і настати. «Сімдесятдесят тижнів, – каже, – скоротившись про народ твій»; не сказав: Про народ мій, хоч пророк і говорив: «Яви лице твоє народові твоїм»; ні, Бог уже цурається (народу юдейського) за майбутній його гріх. Потім свідчить і про причину: «як нехай обіцяє гріх і помер гріх» . Що означає: «як помер гріх»? Багато, каже, грішать вони (юдеї), але верх їхніх беззаконь буде тоді, коли вони умертвлять свого Владику. Про це говорить і Христос: «І ви виконаєте міру отець ваших» (Мт.23:32). Ви, каже, вбили рабів: додайте вже й кров Владики. Дивись, яка згода у думках. Христос сказав: «виконайте»; пророк каже: «Помер гріх, і запечатаються гріси» . Що означає: «запечатаються»? Те, що вже не залишиться нічого (зробити юдеям настільки беззаконного). «І буде правда вічна» . Яка ж це вічна правда, якщо не та, що дарована Христом? «І запечатається видіння і пророк, і помаже святий святих», тобто. припиниться нарешті пророцтво, – бо це означає запечатати, – припиниться помазання, припиниться видіння. Тому Христос сказав: «Закон і пророки до Івана» (Мф.11: 13). Бачиш, як Бог загрожує тут юдеям досконалим спустошенням та відплатою за гріхи та безбожності? Не (обіцяє) пробачити, але загрожує покарати їх за гріхи! 10. Коли ж це сталося? Коли пророцтва зовсім припинилися? Коли знищилося помазання так, що ніколи не відновиться? Якщо ми замовчемо, то камені заволають: так ясно говорити події! Та й не можемо ми вказати на якийсь інший час, коли б це виповнилося, крім сьогодення, яке стільки вже триває і ще більше триватиме. Далі Бог, ще точніше, каже: «І зважиш і зрозумієш, від результату словесі, що відповісти, і що загородити Єрусалим навіть до Христа старійшини седмін сьом і седмин шістдесят дві» (Дан.9:25). Тепер слухайте мене з увагою: бо тут усе питання. Сім тижнів і шістдесят два тижні складають чотириста вісімдесят три роки: тижні тут розуміються не днів або місяців, але років. Але від Кіра до Антіоха Єпіфана і (що був при ньому) полону пройшло (лише) триста дев'яносто чотири роки. Отже, (Бог) дає розуміти, що Він говорить не про те спустошення храму (від Антіоха Епіфана), а про те, що було після нього від Помпея, Веспасіана і Тита; і в такий спосіб проводить час далі. Потім, щоб показати нам, звідки має вести перерахування, каже, що (рахувати треба) не з дня повернення, а звідки? «Від результату словесі, що відповісти, і що загородити Єрусалим» ; але він був збудований не за Кіра, а за Артаксеркса Лонгімана. Бо після смерті (Кіра) зійшов на престол Камбіз, за ​​ним Маги, після них Дарій Істасп, потім Ксеркс, син Дарія, після нього Артабан; після Артабану царював у Персії Артаксеркс Лонгіман, і в його царювання, в двадцятий рік його правління, Неемія, повернувшись (з полону), відновив місто. Про це докладно розповів нам Ездра. Отже, якщо ми звідси почнемо рахувати чотириста вісімдесят три роки, то вірно дійдемо до цього (останнього) руйнування (храму). Тому каже (Бог): «Згородиться стогна і забрала» . Так з того часу, каже, як (місто) повстане (з руїн) і набуде свого вигляду, вважай сімдесят тижнів, і побачиш, що ще не закінчується справжнє полон. І щоб ще ясніше показати це, тобто, що лиха, які тяжіють над юдеями, не будуть мати кінця, Він каже так: «і по тижнях шістдесяти двох знадобиться помазання, і суд не буде в ньому: град же і святе розсиплеться зі старійшиною прийдешнім, і будуть потрібні як у потопі, ні хоч, ні кор, ні хоч, ні кор, ні хоч не буде, ні потопу», паросток; «і остаточно раті скорочені чином смертями» . І знову про цей же полон каже: «відійдеться жертва і вилив, і, крім того, в святилище мерзота запустіння і навіть до кінця часу кінець дасться на опустіння» (Дан.9:26–27). А коли ти чуєш, юдею, «про кінець», то чого тобі ще чекати? «І понад те»: що означає це «понад те»? Значить, що до цього, про що сказано, до відібрання жертви та лиття приєднається ще нове більше зло. Яке ж? «У святилищі гидота запустіння»; святилищем називається тут храм, а гидотою запустіння – статуя, яку руйнівник міста поставив у храмі. "І навіть до кінця, - говорить він, - запустіння". Тому і Христос, що в тілі прийшов уже після Антіоха Єпіфана, пророкуючи про майбутнє полон (юдеїв) і показуючи, що про це полон пророкував Данило, каже: «коли побачите гидоту запустіння, промовлену Даниїлом пророком, що стоїть на місці святе4. ). Бо в юдеїв всякий ідол і всяка статуя людська вважалася гидотою; то Христос, таємниче вказавши на ту статую, передбачив раптом і коли, і від кого полониться. А що це сказано про римлян, засвідчив і Йосип, як ми показали вище. Отже, що нам залишається ще сказати, коли пророки про інші полони передбачили з призначенням часу (продовження їх), а для нинішнього не тільки не призначили жодного часу, але ще додали неприємне, що «навіть до кінця буде запустіння»? І що сказане – не брехня, на це ми представимо свідчення самого досвіду. Якби (іудеї) не робили замах побудувати храм, то могли б говорити, що коли б ми захотіли приступити і взятися за будівництво, то напевно встигли б у цьому. Але я покажу, що вони не раз, не два, але навіть три рази робили замах і були відображені як це (буває з бійцями) на олімпійських іграх, так що вінець (перемоги) безперечно належить Церкві. 11. Коли ж вони робили замах, ті, хто завжди чинить опір Святому Духу, вигадливі і бунтівні юдеї? Після спустошення, зробленого за Веспасіана і Тіти, обурившись за Адріана, вони посилювалися відновити в себе колишню державу, а того не знали, що йдуть проти визначення Божого, що поклало, щоб місто їх назавжди залишалося в запустінні, і що, воюючи проти Бога, неможливо перемогти. Отже, повставши проти (римського) царя, вони тільки змусили його спустошити (місто) наприкінці. Бо він, вразивши і упокоривши їх, і знищивши все, що ще залишалося (в Єрусалимі), щоб вони вперед не могли вже робити зухвало, поставив там свою статую; потім подумавши, що вона від часу може коли-небудь зруйнуватися, і бажаючи накласти на юдеїв незабутню пляму поразки і викривальний знак їхнього заколоту, залишкам міста (Єрусалима) дав своє ім'я. Так як сам він називався Елієм-Адріаном, то так само наказав іменуватися і місту: від цього (Єрусалим) і досі називається Елією, на ім'я того, хто взяв його і зруйнував. Бачиш перший замах безсоромних юдеїв? Подивися і на колишнє після нього. При Костянтині вони знову робили замах на те ж; але цар (на покарання їм) обрізав їм вуха, і поклавши на їхньому тілі знак їхнього обурення, водив їх усюди, як утікачів і негідників, таким спотворенням тіла роблячи їх помітними для всіх і навчивши тих, хто жив усюди (юдеїв) не наважуватись на подібні справи. Але все це (скажете) старе й було давно; однак і про нього знають ще ваші старі; а ось, що я скажу зараз, то відомо і наймолодшим; бо трапилося не за Адріана і Костянтина, а за царя, який жив тільки за двадцять років, на нашому віці. Коли Юліан, який перевершив безбожністю всіх царів, спершу запрошував (іудеїв) до ідолослужіння і схиляв до власного безбожності, потім пропонував (відновити) древнє (іудейське) богослужіння, кажучи, що й предки ваші так служили Богу; тоді вони і з неволі сповідали те, що ми доводили тепер, тобто. що їм не дозволено приносити жертви поза містом, і що ті чинять беззаконно, які здійснюють (священні) обряди на чужій землі. Отже, говорили вони (Юліану), якщо хочеш, щоб ми приносили жертви, поверни нам місто, віднови храм, відкрий нам Свята Святих, віднови вівтар, і ми приноситимемо жертви і тепер так само, як і раніше. І не соромилися, негідні й безсоромні, просити про це царя нечестивого та язичника, і запрошувати погані руки його до творення святині; не відчували, що вони роблять замах на неможливе, і не осягали, що якби людина зруйнувала цю святиню, то людина ж могла б і відновити її, але коли Бог зруйнував їхнє місто, людська сила ніколи не може змінити належного визначенням Божим. «Як Бог святий нараду, хто розорить? і руку Його високу хто відверне» (Іс.14:27)? Що Він поставить і захоче, щоб було твердо, того людям неможливо зруйнувати; однаково, що Він розорить і хоче, щоб назавжди залишалося розореним, того також відновити неможливо. Допустимо ж юдеї, що цар повернув би вам храм і відновив вівтар, чого ви даремно очікуєте: але чи міг би він звести вам згори і вогонь Небесний? А без нього ваша жертва була б і нечиста, і безбожна. Діти Ааронові за те загинули, що внесли чужий вогонь. Але, сліпі для цього, вони впросили і благали його з'єднатися з ними і приступити до творення храму. А він призначив і гроші на витрати, послав і доглядачів за роботами, викликав звідусіль і художників, все робив, все приводив у рух, щоб поступово й помалу довести їх до принесення жертв, думаючи, що від цього вони легко перейдуть і до ідолослужіння, і разом сподіваючись, що умилостивий і нерозумний храм. Але «запинай премудрим у їхній підступності» ( 1Кор.3:19 ) одразу показав на ділі, що Божі визначення найсильніші і наймогутніші дії словес Божих. Бо, як тільки юдеї взялися за цю беззаконну справу і почали розчищати основу, і витягли не мало землі, і вже хотіли приступити до споруди, раптом вийшов з землі вогонь спалив багатьох людей, і навіть каміння, що були на тому місці, і зупинив цю неблагочасну зухвалість, так що не тільки прийняли, приведені були в подив і сором. Почувши про це, цар Юліан, хоч і мав таке божевільне ревнощі до цієї справи, однак побоявся, щоб, продовживши його далі, не привернути вогню на свою голову, і припинив роботу, переможений таким чином з усім язичництвом. І ось, якби ти пішов до Єрусалиму, то побачиш лише одні підстави; а якби спитав про причину, то не почуєш жодної іншої, крім цієї (про яку ми сказали). Свідки цього ми всі, бо це сталося при нас, не так давно. Дивись, як знаменита перемога. Сталося це не за благочестивих царів, щоб не сказав хто, що християни напали і завадили юдеям; ні, коли віра наша була гнана, коли всі ми побоювалися за своє життя і позбавлені всякої свободи, а язичництво процвітало; коли одні з вірних ховалися в будинках, інші переселялися в пустелі і втекли з міст, тоді й сталося це, щоб юдеям не залишилося жодного приводу для безсоромної завзятості. 12. Отже, чи ще ти впертий, юдею, коли бачиш, що проти тебе свідчать і пророцтво Христове, і доказ, запозичений з пророків і з самих подій? Але й не дивно: такий уже ваш народ, споконвіку безсоромний, сварливий, який завжди звикли сперечатися проти очевидного. Чи хочеш, озброю проти тебе та інших пророків, які ясно говорять те саме, що ваше (юдейське) припиниться, а наше (християнство) буде процвітати, що проповідь Христова пошириться по всьому всесвіту, і буде введена інша жертва, зі знищенням ваших жертв? Послухай же Малахію, що прийшов уже після інших пророків: не наводжу поки що свідчення ні з Ісаї, ні з Єремії, ні з інших пророків, що жили до полону, щоб ти не сказав, що ці лиха, про які вони пророкували, трапилися під час полону (вавилонського); ні, наводжу пророка, який жив уже після повернення вашого з Вавилону і після відновлення міста, і ясно пророкував про вашу долю. Справді, після того, як юдеї вже повернулися (з полону) і знову побудували місто, створили храм, і почали приносити жертви, Малахія, пророкуючи про справжнє полон і знищення жертв, так говорить від імені Божого: «Якщо прийму від вас ваше обличчя? глаголет Господь Вседержитель. Зане від схід і до захід ім'я Моє прославися в язицех , і на кожному місці фіміам приноситься імені Мого, і жертва чиста: ви ж скверністе е » (Мал.1: 9-12). Коли це сталося, юдею? Коли став приноситися на кожному місці фіміам Богу? Коли жертва чиста? Не можеш вказати ні на який інший час, окрім того, що настав після Христового пришестя; тому що якщо пророк передбачає не про цей час, не про нашу жертву, а про іудейську, то його пророцтво буде протизаконним. Бо Мойсей не дозволив приносити жертв ні в якому іншому місці, але тільки в тому, що вибере Сам Господь Бог, і тому що Він прив'язав юдейські жертви до одного місця; то пророк, говорячи, що фіміам і жертва чиста приноситимуться на кожному місці, повстав і пішов би проти Мойсея. Але суперечності та розбіжності немає: тому що про іншу жертву говорив Мойсей, і про іншу після нього пророкував Малахія. Із чого це видно? І з того, що вже сказано, і з інших дуже багатьох ознак. І по-перше – з місця: бо Малахія передбачив, що богослужіння відбуватиметься не в одному місті, як у юдеїв, але «від схід сонця до заходу»; потім із самої жертви: бо назвав її "чистою"; цим показав він, про яку жертву він говорить; нарешті – з осіб, які її приносять; бо не сказав: в Ізраїлі, але "в язицех". І щоб ти не подумав, що це богослужіння буде започатковане в одному, чи двох, чи трьох містах, він не просто сказав: «на всякому місці», але «від схід сонця до захід», показуючи, що всю землю, яку тільки освітлює сонце, обійме і проповідь (Христова). А жертву називає "чистою" тому, що колишня була нечиста, не за своєю природою, але від розташування тих, хто приносить. Тому й сказав: «Кадило Мі гидоту є» (Іс.1:13). Втім, якщо порівняти й саму жертву (старозавітну з новозавітною), то знайдемо між ними велику і незмірну відстань, так що, за такого порівняння, одну тільки цю жертву (новозавітну) переважно має назвати чистою. І що сказав Павло про закон і благодать, що «не прославися прославлене за славу, що перевершує» (2Кор.3:10); те саме і ми можемо сміливо сказати тут, що ця жертва в порівнянні з тією (давньою) одна тільки може бути названа чистою: бо приноситься не з димом і випарами, не з кров'ю і викупом, а з благодаттю Духа. Послухай, як і інший пророк пророкує про те саме і каже, що служіння Богу не буде укладено в одному місці, але всі люди нарешті пізнають Його. Ось що каже Софонія: «з'явиться Господь на всі мови, і зажадає всі боги мов... і поклоняться Йому кожен від місця свого» (Соф.2:11); тим часом Мойсей не дозволив цього, але наказав служити (Богу) в одному місці. Отже, коли чуєш, як пророки пророкують і провіщають, що люди вже не будуть змушені збиратися звідусіль в одне місто та в одне місце, але кожен служитиме Богові, сидячи вдома; то до якого іншого часу можеш віднести це, як не до теперішнього? Послухай, як і Євангеліє, і Апостол згодні з цим пророком (Софонією). Пророк сказав: «явиться Господь»; Апостол каже: «явися благодать Божа, яка спасенна всім чоловіком, що кара нас» (Тит.2:11). Той сказав: "на мови"; цей каже: «всею людиною» . Той сказав: «споживе боги їхні»; цей: «Ти, що нас карають, нехай відкинеться безбожності і мирських пожадливостей, цнотливо і праведно поживемо» . Знову, Христос каже дружині самарянці: «Жінко, віру Ми ними, бо прийде година, коли ні в горі цій, ні в Єрусалимі поклоніться Отцеві... Дух є Бог: і що кланяється Йому духом і істиною гідно кланятися» (Ів.4:21,24). Цими словами Він знищує необхідність спостереження місця, і вводить Богослужіння найвище і духовніше. Можна б, разом з цим, довести ще й те, що в юдеїв уже не буде ні жертви, ні священства, ні царя. Звичайно, все це ясно доведено руйнуванням міста; але можна привести пророків, які прямо говорять про це ж. Але я бачу, що ви стомилися тривалістю розмови, і боюся, щоб мені даремно і без користі не обтяжити вас. Тому, обіцяючи сказати вам про це іншим часом, тепер прошу вас ось про що: врятуйте ваших братів, позбавте помилки, поверніть до істини. Бо немає користі від слухання повчань, коли слова не доводяться справами. Та й те, що сказано, сказано не для вас, а для тих немічних, щоб вони, дізнавшись це від вас, і залишивши погану звичку, виявили в собі чисте і істинне християнство, і уникали шкідливих зборів та синагог юдейських, як у місті, так і в передмісті колишніх, цих вертепів розбійників. Отже, не знехтуйте їх спасінням, але, розвідавши і знайшовши хворих, приведіть їх знову до Христа, щоб нам і в теперішньому, і в майбутньому житті, отримати нагороду понад заслуги, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з яким слава Отцю, зі Святим і Живі, століть. Амінь. Промовивши раніше довгу бесіду проти юдеїв і отримавши горлову хворобу від тривалості мови, (Златоуст) сказав тепер це (слово) 1. Звірі, поки живуть у лісах і не вступають у боротьбу з людьми, бувають досить смирні та лагідні. Але коли мисливці, спіймавши їх, приведуть у місто, і, замкнувши в клітку, порушать до бою з людьми, і вони, напавши (на людей), скуштують м'яса та вип'ють крові людської; то вже не так легко можуть відстати від цих ласощів, але з великою жадібністю кидаються на таку видобуток. Це ж трапилося і з нами. І ми, як вступили в боротьбу і, напавши на безсоромні їхні заперечення, повалили їхні задуми і «будь-яке піднесення, що стягується на розум Божий» , і розумування полонили «в послух Христове» (2Кор.10:5), то здобули ще більше полювання. Але що робити? Бачите, що голос у мене ослаб і не може витримати ще такої ж тривалої бесіди, і мені здається, що зі мною трапилося тепер те саме, що з воїном, який, порубавши кілька ворогів, і з великою люттю напавши на ворожий загін і кинувши багатьох ворогів, переломив свій меч і з жалем. Наше горе навіть ще важче. Воїнові, що переламав меч, можна вихопити інший у когось із тих, що стоять, і скориставшись (військовим) жаром, виявити велику хоробрість; але коли спав голос, в іншого не можна взяти голосу. Що ж? Повернутись і нам? Але не дозволяє сила вашого кохання. Соромлюсь і присутності нашого батька, соромлюся і вашої старанності. Тому, доручивши себе цілком його молитвам і вашому коханню, спробую взятися і за те, що вище за мої мої сили. І ніхто з вас нехай докоряє слово наше в неблагочасності за те, що сьогодні, коли скликали нас мученики, ми, залишивши оповідь про їхні подвиги, виступаємо проти юдеїв: і для них (мучеників) це слово приємніше. Від наших похвал вони анітрохи не стануть славнішими. Справді, яка потреба в наших словах тим, яких і подвиги вищі за смертну природу, і нагороди вищі за силу і поняття (людське)? Вони знехтували справжнім життям, знехтували тортурами і муками, зневажили смерть, здійнялися до неба, звільнилися від хвилювання життєвих турбот, досягли тихої пристані, несучи з собою не золото і срібло і дорогоцінні шати, але скарби некраді – терпіння, мужність і любов. Вони стикаються тепер у спілкування з Павлом, окриляючись, ще до (отримання) вінців, очікуванням вінців, і уникаючи нарешті невідомості майбутнього. Яка їм потреба в наших словах? І ось чому їм приємніше справжній предмет. Від наших похвал, як я сказав вище, нічого не прибуде до їхньої слави; а від наших ратувань проти юдеїв їм буде велике задоволення, і вони охоче вислухають особливо слова, що висловлюються на захист слави Божої. Мученики особливо не люблять юдеїв, бо сильно полюбили Того, Якого вони розіп'яли. Ті говорили: «Кров Його на нас і на чаді наших» (Мф.27:25); а ці пролили і свою кров за Того, Кого вони вбили. Так вони із задоволенням вислухають ці слова. 2. Отже, ми досить довели, що, якби справжнє рабство юдеїв мало б закінчитися, то пророки і про це передбачили б і не промовчали; (Ми довели це), показавши, що всі полоніння - єгипетське, вавилонське і колишнє при Антіохе Епіфані, спіткали іудеїв за пророкуванням. Ми довели Божественне Писання, що для кожного з цих полонень передбачено і місце, і час, а теперішньому жоден пророк не призначив часу (продовження). Що воно настане, все приведе в запустіння, змінить суспільний устрій (юдеїв), також через скільки часу після повернення з Вавилону трапиться, – про це передбачив Данило; але що воно буде мати кінець, і що ці лиха колись припиняться, цього ні цей, ні інший пророк не відкрив: навпаки, Даниїл передбачив ще, що це рабство буде тяжіти над ними до кінця віку. Саме час підтверджує слова наші: стільки протікло його з тих пір, а досі не видно ні сліду, ні початку корисної для них зміни, хоча вони й багато разів робили замах на відновлення храму. Так, вони робили замах і раз, і два, і три, за Адріана, Костянтина і Юліана, але щоразу були зупинялися, - спочатку воїнами, а потім вогнем, що вийшли з підстав і припинили їх невчасну спробу. А мені хотілося б нарешті спитати їх: чому це, скажи мені, проживши стільки часу в Єгипті, ви знову отримали свою батьківщину; потім, відведені до Вавилону, також повернулися до Єрусалиму; знову, зазнавши стільки лих при Антіоху, знову прийшли в колишнє становище, знов отримали з колишньою гідністю і жертви, і жертовник, і Святе Святих, і все інше? А тепер нічого цього не сталося; ні, ось уже минуло сто років, двічі, тричі, чотири рази стільки, і навіть набагато більше: бо з того часу (від Антіоха) до нашого минуло вже п'ятсот років; а ми не бачимо, щоб десь з'явився хоч натяк на таку зміну, навпроти справи їх засмутилися аж до кінця, і навіть уві сні не уявляють такої надії, яку раніше. Якщо вони вкажуть на свої гріхи і скажуть: так ми згрішили перед Богом і образили Його, за це не отримуємо рідної землі; якщо ці люди, які без сорому чули постійні викриття пророків, і не зізнавались, коли ті сильно дорікали їм у вбивствах, якщо вони тепер сповідують і усвідомлюють гріхи свої, то я ще запитаю кожного з них: так за гріхи свої, юдею, ти живеш стільки часу поза Єрусалимом? Що ж тут нового та надзвичайного? Хіба ви тепер тільки живете у гріхах, а колись жили праведно і доброчесно? Хіба ви не споконвіку і не виходила в незліченних беззаконнях? Хіба не викривав вас у незліченних (злих справах) пророк Єзекіїль, коли представив двох блудниць – Олу та Оліву і сказав, що ви вчинили розпусту в Єгипті, божеволіли з чужинцями, і служили чужим богам (Єз.23)? Що ж? Коли поділялося море, розривалося каміння, і стільки чудес відбувалося в пустелі, хіба тоді ви не поклонялися тільцю? Хіба ви не часто робили замах убити Мойсея, то кидаючи в нього каміння, то виганяючи його, то завдаючи йому інших незліченних образ? Хіба не часто вимовляли хулу на Бога? Хіба не служили Веєльфегору? Хіба не приносили синів своїх та дочок своїх у жертву демонам? Хіба не чинили всякого роду безбожність і гріхи? Хіба не говорив вам пророк від лиця Божого: «чотиридесять років невдоволення роду того, і рех: повсякчас помиляються серцем» (Пс.94: 10)? Як же Бог тоді не відвернувся від вас, але й після дітовбивств, після ідолослужіння, після великого нечестя, після невимовної невдячності, дозволив ще бути у вас пророку – великому Мойсеєві, і чинив чудові та надзвичайні знамення? І чого не було ні з ким із людей, те трапилося з вами, – хмара простяглася над вами замість покриву, стовп керував вас замість світильника, вороги добровільно підкорялися вам, міста здавались майже від одного лише звуку голосу. Вам не було потреби у зброї, ні у війську, ні у битві: ви тільки протрубили, і стіни руйнувалися самі собою. У вас була нова й незвичайна їжа, так що пророк вигукує: «Хліб небесний дасть їм, хліб ангельський отруті людина: брешно посла їм до ситості» (Пс.77:24–25). Чому ж, скажи мені, ви тоді, хоч і жили нечестиво, служили ідолам, убивали дітей, побивали камінням пророків, вчиняли незліченні злочини, проте користувалися таким благоволінням, таким заступництвом Божим; а тепер, хоч і не служите ідолам, не вбиваєте дітей, не побиваєте камінням пророків, але живете все в рабстві? Хіба ж тоді був один Бог, а тепер інший? Хіба не один і той самий (Бог) і тодішні справи влаштовував, і теперішні робить? Чому ж, скажи мені, коли більше були гріхи (ваші), тоді велика була честь вам у Бога, а коли тепер менше беззаконня, Він зовсім відвернувся від вас і зрадив вас постійному безчестю? Адже якщо тепер Він відвертається від вас за гріхи, то більше належало (Йому відвертатися) тоді; якщо ж Він тоді скидався до вас, хоч і жили ви нечестиво, тим більше слід було б зійти тепер, коли ви не чините таких злочинів. За що ж Він не вчинив поблажливості? Якщо ви соромитеся сказати причину, скажу прямо я, чи вірніше – не я, а сама дійсна істина: за те, що ви вбили Христа; через те, що підняли руки на Владику; за те, що пролили дорогоцінну кров; ось за що вам немає полегшення, немає нарешті прощення, немає вибачення. Тоді ви ображали рабів, Мойсея, Ісаю та Єремію; тоді, хоч і відбувалося безбожність, але ще не було зроблено головне зло. А тепер ви затьмарили всі колишні (беззаконня), і після лиходійства проти Христа вам не залишається вже ніякого більшого беззаконня. Ось чому ви і караєтесь тепер більше. Інакше якщо не в цьому причина вашого справжнього приниження, чому Бог терпів вас тоді, коли ви вбивали дітей, а тепер, коли нічого такого не робите, відвертається? Зрозуміло, що, вбивши Христа, ви вчинили більший і тяжкий злочин, ніж дітовбивство та всяке інше беззаконня. 3. Отже, хіба ви, скажіть мені, наважитеся після цього називати Його брехуном і беззаконником? Чи не втечете, навпаки, і чи не сховаєтеся, замість того, щоб суперечити такій ясній істині подій? Якби Ісус був, як ви кажете, ошуканець і беззаконник, то вам слід ще прославитися тим, що ви вбили Його. Якщо Фінеес, умертвівши одного когось, зовсім припинив цим гнів (Божий) на (юдейський) народ: "ста, - сказано, - Фінеес, і змилосердний, і преста січ" (Пс.105: 30); якщо він поразкою одного беззаконника в тому винності з такої множини з таких людей не визволив би з гніву Божого так багато; вами, якби розп'ятий вами був беззаконник. Чи не очевидно для самих малоумних, що ви терпите таке покарання за те, що вчинили беззаконно зі Спасителем і Владикою Всесвіту? Тепер ви утримуєтеся і від злочинного кровопролиття (дітей), і дотримуєтеся субот, а тоді порушували і цей день. І Бог обіцяв через Єремію пощадити ваше місто, якщо перестанете носити тяжкості в суботу (Єр.17:21); але ось тепер ви так і робите, не носите тягарів у суботу, і однак Він не примиряється з вами, тому що цей ваш гріх (проти Христа) найбільше гріхів. Отже, ви даремно вказуєте на нинішні гріхи свої (як на причину справжніх лих ваших). Ні, не за інші справи ваші, але за те саме (найбільше) беззаконня ви зазнаєте таких лих, так що, якби його не було, Бог не відвертався б так довго від вас, хоча б ви зробили безліч гріхів. Це видно як із усього сказаного, так і з того, про що я маю намір тепер сказати. Що це таке? Ми чули, як Бог часто говорив через пророків вашим батькам, що ви гідні були незліченних лих, «але Я, – каже, – творю (милість) заради імені Мого, щоб воно не знеславилося у язичників». І знову: «Не вас ради Я творю, домі Ізраїля, але заради мого імені» (Єз.36:22,32). Це означає: ви заслуговували ще більш тяжкого покарання і муки, але щоб хтось не сказав, що Бог, по слабкості і відсутності сил врятувати, віддав юдеїв в руки ворогів, Я заступаюсь і допомагаю вам. Отже, якби Христос, Якого ви розіп'яли, був беззаконником, то, хоча б ви зробили безліч гріхів, навіть тяжчих за колишні, Бог напевно врятував би вас для того, щоб ім'я Його не знеславилося, щоб Того (Христа) не шанували великим, і не сказали, що ви це потерпіли за Нього. Бо, якщо Бог заради Своєї слави, мабуть, нехтує вашими гріхами; тим більше Він зробив би так тепер, схвалив би це вбивство і згладив би безліч ваших гріхів. Але коли Він показує досконалу відразу до вас, то, очевидно, цим своїм гнівом і досконалим залишенням вас, зрозуміє і найзавзятіших, що вбитий вами був не беззаконник, а сам Законодавець і винуватець незліченних благ. Ось чому ви, що вчинили з Ним нечестиво, перебуваєте у пригніченні та безчесті, а ми, що поклоняються Йому, колись були безчеснішими за вас, тепер за благодаттю Божою, славнішими і шановнішими за всіх вас. - Але звідки, скажете, видно, що Бог відвернувся від нас? Чи ще треба словами доводити це, скажи мені? Коли самі справи кричать і видають звук голосніше труби, – руйнуванням міста, спустошенням храму та всім іншим, що тільки трапилося з вами, – невже ще потрібний вам словесний доказ? – Але на нас, скажете, навели ці лиха люди, а не Бог. Навпаки, це зробив саме Бог. Якщо ж ти приписуєш свої нещастя людям, то візьми на розгляд те, що люди, скільки б не робили замах на це, не могли б виконати свого підприємства, якби воно було неугодне Богові. Коли варвар напав (на Юдею), ведучи за собою всю Персію, сподівався цим набігом захопити всіх, і замкнув усіх у місті, як у мережах та сетях; тоді, як Бог був милостивіший до вас, (ворог) і без війни, без бою, без бою, утік від вас, залишивши сто вісімдесят п'ять тисяч убитих воїнів, і вважаючи за щастя, що хоч сам урятувався. І багато інших воєн часто так само вирішував Бог. Значить, і тепер якби Він не залишив вас зовсім, люди не могли б зруйнувати ваше місто і спустошити храм, запустіння не тривало б досі, і такі численні ваші спроби (відновити його) не залишилися б безуспішними. 4. Але, крім цього, постараюся й інакше довести вам, що римські царі зробили вам усе це не своєю силою, а тому, що Бог розгнівався на вас і залишив вас. Якби це була справа людська, то належало б вашим лихам обмежитися лише полоненням і вашому приниженню не простягатися далі. Нехай буде на вашу думку, що люди розорили стіни, зруйнували місто і повалили жертівника: але ж люди ж припинили і (ряд) пророків? Чи відняли вони (у вас) благодать Духа? Вже вони зруйнували й інші святині ваші, як то: голос від очистилища, силу помазання і "явище" (Вих.28: 30) на камінні (одягу) священика? Початки устрою юдейського не всі були земні, але більшість і найважливіші з них були з неба. Наприклад, Бог дозволив приносити жертви; жертовник, звичайно, був на землі, також дрова, і ніж, і священик; але вогонь, що мав сходити до того святилища і поїдати жертви, мав початок згори. Бо не людина вносила вогонь у храм, але згори сходило полум'я і виконувало службу при жертві. Також, коли коли треба було щось дізнатися, то виходив голос зсередини Херувимів від очистилища, і передвіщав майбутнє. Знову на камінні, яке було на грудях первосвященика, було деяке сяйво, або так зване "явище", і через нього відкривалося майбутнє. Окрім цього, коли треба було чинити над кимось помазання, посилалася благодать Духа і сходила на ялинку: пророки робили ці дії, і часто хмара та дим покривали святилище. Отже, щоб іудеї не упиралися і не приписували свого поневолення людям, Бог попустив не тільки пащу місту і зруйнуватися храму, але припинитися і тому, що мало свій початок з Неба, як то: вогню, голосу, сяйві каменів тощо. Тому, коли юдей говоритиме тобі: Люди повстали на нас, люди зробили зло, скажи йому, що люди не повстали б, якби Бог не попустив цього. Нехай люди зруйнували твою стіну: але чи людина заборонила сходити вогню згори? Чи людина заборонила голосу, який постійно чувся від очистилища? Чи одкровення на камені, і священне помазання, і все інше знищила людина? Чи не Бог винищив це? Будь-кому зрозуміло. Чому ж Він знищив? Чи не очевидно, що за гнівом і досконалою відразою до вас? - Ні, скажете, але, оскільки у нас немає столиці, то немає цього. А чому у вас немає столиці? Чи не через те, що Бог залишив вас? Втім, щоб повністю загородити безсоромні уста юдеїв, доведемо з самого Писання і те, що причиною припинення пророцтва було не руйнування храму, а гнів Божий, і що вони тепер дратують Його ворожнечею на Христа набагато більше, ніж тоді, коли поклонялися тільцю. Коли пророкував Мойсей, тоді не було ні храму, ні жертовника, та проте, хоч вони робили безліч безбожних діл, помазання пророче не відбиралося в них; навпаки були тоді як цей великий і доблесний чоловік, так і інші, крім нього, сімдесят пророків. Та не тільки тоді (були у них пророки), а й після, коли був дано храм і весь чин богослужіння. Потім, коли (храм) був спалений і всі юдеї відведені були до Вавилону, і тоді Єзекіїль і Даниїл, хоч і не бачили Святого Святих, не стояли перед жертовником, а знаходилися в землі іноплемінницькій, серед беззаконних і нечистих людей, проте ж виконувалися Духа, пророкували більше колишні (пророки), і бачили Божественне видіння, наскільки їм можна було бачити його. Чому ж, скажи мені, тепер немає у вас пророків? Чи не тому, мабуть, що Бог відвернувся від вас? За що ж Він відвернувся від вас? Очевидно також, що за Розп'ятого та за (досконале над Ним) беззаконну справу. З чого це видно, скажеш? З того, що ви раніше, хоч і жили нечестиво, однак мали всі; а тепер, після Хреста, хоч живете, мабуть, краще, терпіть однак більше покарання і нічого колишнього не маєте. 5. Але, щоб вам дізнатися причину справжніх лих і від самих пророків, які ясно і докладно сповіщали про це, послухайте, що говорить Ісая, як передбачає і про майбутні всі благодіяння Христові, і про вашу невдячність. “Виразкою Його ми є зціленням”,—каже Він, передбачаючи спасіння всіх Хрестом. Потім, пояснюючи, хто такі ми, додав: «Всі як вівці заблудихом, людина в дорозі своїй заблуді» . А висловлюючи хресні страждання, так каже: «Як овеча овець на заколення ведеться, і як ягня перед тим, хто стриже його, безгласний, так не відкриває уст своїх: у смиренності Його суд Його взявся» (Іс.53:5–8). А де можна бачити це здійсненим? У беззаконному судилищі Пілата. Бо після того, як було стільки свідків проти Ісуса, Він, каже (Євангеліє), нічого не відповідав їм. І коли правитель сказав йому: «Чи не чуєш, коли на Тебе свідчать» (Мф.27:13) - Він нічого не відповідав, але стояв мовчки. Про це й сказав пророк задовго до того: «Як овча на заколення ведеться, і як ягня перед тим, хто стриже його, безгласний» . Потім, показуючи, яке беззаконня відбулося тоді в судилищі, він каже: «У смиренні Його суд Його взявся» . Бо тоді ніхто не виголошував праведного суду над Ним, але прийняли помилкові свідчення проти Нього. Причиною було те, що Він не хотів захищатися: бо, якби захотів, то все б похитнув і потряс. Якщо вже, будучи на Хресті, Він розірвав каміння, затьмарив всесвіт, відвернув сонячне проміння, з дня зробив ніч по всій землі; то, звичайно, міг зробити те саме і в судилищі. Але Він не схотів цього, щоб показати Свою лагідність і смирення. Тому й каже пророк: «У смиренні Його суд Його взявся» . Потім, показуючи, що Він не був з числа звичайних людей, пророк додав: «рід же Його хто сповісти " ? Насправді, про Ком це говорить пророк, що «вземліться від землі живіт Його» ? 3:3–4 ). Але оскільки я припустив сказати і довести, що за Нього саме юдеї зазнають справжніх лих, то час уже привести слова Ісаї. Де він говорить про це? Сказавши про судилище, про вбивство, про прийняття ним на Себе (наших гріхів), сказавши, «яко вземліться від землі живіт Його» , пророк додав: «і дам лукаві замість поховання Його, і багаті замість смерті Його» (Іс.53:9). Не просто сказав: іудеїв, але "цибулинних". Бо хто може бути лукавіший за тих, які після стільки благодіянь убили свого Благодійника? Якби не сталося цього, якби ви не зганьбили себе тепер і не втратили всього батьківського; якби храм ваш не обернувся на руїни, і ваша доля не була плачевною над усяким описом, ти міг би ще не вірити, юдею; але, якщо волають справи і пророцтво збулося, то навіщо даремно й марно упираєшся? Бо де тепер ваша святиня? Де первосвященик? Де одяг, і слово судне (Вих.28: 15), і явище (Вих.28: 30)? Не говори мені про (нинішніх ваших) патріархів, корчемників, торгашів, сповнених всякого беззаконня. Який тут священик, скажи мені, коли немає того стародавнього помазання, жодної іншої святині? Який священик, скажи мені, коли нема ні жертви, ні вівтаря, ні богослужіння? Хочеш, розповім тобі закони про священство, за якими в давнину були поставлені (першосвященики), щоб ти знав, що нинішні, так звані вами патріархи, не священики, але тільки носять масу священиків, і грають як би на сцені, або навіть, не можуть витримати і личини, але так. Отже, згадай, як тоді Аарон був поставлений священиком, скільки Мойсей приніс про нього жертв, скільки заклав тварин, як омив його, як помазав у нього край вуха, праву руку, праву ногу, потім наказав йому пробути всередині (скинії) призначену кількість днів. Але краще вислухати і слова Писання. "Це, - сказано, - помазання Аароне, і помазання синів його» (Лев.7:35). «І сказав Господь до Мойсея, говорячи: зрозумій Аарона і сини його, і ризи їх, і оливи помазання, і теля за гріх, і барана. Мойсей до сонму: це слово, що Господь заповів» . І потім "приведе" їх - викладемо скорочено - «Ізми я водою, одягнувши в срачицу, і опояса поясом, одягнені в нижню ризу, возтягніть верхню ризу, опояса його і стисне, і поклади слово, і на слово явище і істину, і обв'ясло на главу; потім «взявши від оливи,... викрий від нього на вівтар, і освяти його і судини, і умивальницю, і стояло, і освяти я, і виливши від нього на голову Аароню»; те саме зробив і з синами його, і приведе теля. І як заклав його, то по покладанні рук Аарона та синів його, взяв «від крові, і поклади на роги вівтаря... і очисти вівтар: і кров пролила на стояло вівтаря, і освяти його, щоб молитися в нього» . Потім, спалив деякі частини тільця, одні всередині, інші поза скинією, привів ще барана і приніс його на цілопалення. Далі привів іншого «овна - скоєння», і, покладаючи на нього руки Аарона та синів його, заклав його, і взявши «від крові його, поклади на край вуха Аароня правого, і на край руки його правиці, і на край ноги його правиці»; те саме зробив і з синами його. Потім, узявши деякі частини жертви, поклав на руки Аарона та синів його, і так приніс (Богу). І знову взяв «крові і від оливи, розкропи на Аарона, і на ризи його, і на сини його, і на ризи синів його» . І освятив їх, і наказав зварити м'ясо на подвір'ї скинії, і там з'їсти його. «І з дверей скинії побачення нехай не вийдіть, – сказав він, – сьомь днів, доки день помере, день скоєння вашого. О сьомій день зверніть руки ваші» (Лев.8:1 і сл.). Отже, коли (Писання) каже, що Аарон таким чином поставлений, таким чином очищений, таким чином освячений, таким чином змилосердив Бога, а тепер нічого цього не буває, – ні жертви, ні цілопалення, ні виливу крові, ні помазання оливою; коли немає і скинії побачення, і теперішній юдейський священик не перебуває певної кількості днів у святині; то очевидно, що він і не досконалий, і не чистий, і беззаконний, і поганий, і прогнівляє Бога. Бо якщо священик не інакше міг бути поставлений, як таким чином, то очевидно, що вони не мають священства, коли немає цих обрядів. Бачиш, я справедливо сказав, що вони далеко ухилилися не тільки від істини, а й від її подібності. 6. Втім, не тільки з цього, але й з іншого можна дізнатися, як гідно священства було поважно. Так, коли деякі нечестиві й шкідливі люди повстали проти Аарона, замахуючись позбавити його начальства, і заперечуючи в нього честь, найкоротший Мойсей, бажаючи навчити їх самим ділом, що він не тому звів Аарона в його гідність, що він йому брат, рідний і свій чоловік, але що вручив його. наказав принести по жезлу кожному коліну, а також і Аарону. Коли принесли, він, узявши всі жезли, поклав їх у скинії, і, поклавши там, наказав чекати на Боже рішення через ці жезли. І ось, коли всі жезли залишилися в тому ж вигляді, один Ааронов раптом прозяб, вкрився листям і плодами, щоб пізнали, що Владика природи знову висвятив (Аарона), вживши листя замість писем. Бо, хто сказав на початку: «нехай виростить земля колишнє травне» , і збудив силу її до плодоношення, Той змусив мерзнути і це дерево, сухе і безплідне, без землі та кореня. І був уже той жезл викриттям і свідченням як злості тих людей, так і суду Божого, не видаючи голосу, але самим виглядом сильнішим за трубу наставляючи всіх, щоб надалі не робили замах на подібні справи. І не тільки цим, але й іншим чином Бог висвятив Аарона. Коли багато хто, обурившись, захотів Ааронової честі (влада, якось домагаються і бажають багато), – Мойсей знову наказав їм принести кадильниці, покласти в них фіміама, і чекати на рішення згори. І коли вони закурили фіміам, земля розкрилася, поглинула всіх їх співучасників, а тих, що взяли кадильниці, спалив Небесний вогонь. А щоб це з часом не забулося, і нащадки знали про дивне Боже рішення, Мойсей наказав кадильниці ті повісити біля жертовника, щоб як жезл і без голосу говорив своїм виглядом, так і ці дочки всім нащадкам говорили, навіяли і радили не наслідувати в божевілля предків, щоб не подумати про предків. Бачиш, як у давнину висвячувалися священики? А тепер у юдеїв все дитячі іграшки, все сміх і сором, і корчемництво, все сповнене незліченного беззаконня. То невже їм підеш ти, скажи мені, їм, які завжди посилюються і робити, і говорити тільки противне законам Божим? У їхні синагоги біжиш? І не боїшся, що впаде з неба блискавка і спалить твою голову? Хіба не знаєш, що, хоч би хто і не розбійничав, але тільки опинився у вертепі розбійників, зазнає однакового з ними покарання? І що говорити про розбійників? Ви всі, звичайно, знаєте і пам'ятаєте, що коли деякі негідники й ошуканці скинули в нас (царські) статуї, то не тільки ці злочинці, а й усі, хто тільки виявився при цьому, були схоплені разом з ними, відведені в судилище і зазнали жорстокого покарання? А ти поспішаєш, скажи мені, тікати туди, де ображається Батько, хулиться і Син, де принижується Святий і Животворящий Дух? І не боїшся, не тремтиш, входячи в ці мерзенні й нечисті місця? Яке ж матимеш виправдання, скажи мені, яке вибачення, коли сам добровільно штовхаєш себе в прірву і кидаєшся в прірву? Не кажи мені, що там лежить Закон і книги пророків: цього не вистачає для освячення місця. Що важливіше, чи коли (священні) книги лежать у (відомому) місці, чи, коли (люди) говорять про те, що міститься в цих книгах? Очевидно те, коли і говорять, і розмірковують про те, що міститься в книгах? Що ж, скажи мені, коли диявол говорив від Писання, невже освятились уста його? Не можна сказати цього: він залишився тим, чим був, дияволом. А демони? І вони проповідували і говорили: «Ці люди раби Бога Вишнього суть, що сповіщають вам шлях спасіння» (Дії 16:17). Вже тому поставимо їх у низці апостолів? Ніяк; навпаки, ми так само (як і раніше) відвертаємось їх і ненавидимо. Так навіть вимова (священних) слів не освячує; а книги тим, що лежать, освячують? Як це можливо? За те особливо і ненавиджу синагогу, що в ній лежать Закон і Пророки, і ненавиджу тепер більше, ніж коли б у ній не було їх. Чому? Тому що це є сильною принадою, великою спокусою для простих душ. Тому й Павло скоріше вигнав демона, коли він заговорив, аніж коли б він мовчав: «Стуживши ж си, – сказано, – духові мови: вийди з неї» (Дії 16:18). За що? За те, що кричав: «ці люди раби Бога Вишнього суть» . Зберігаючи мовчання, (демони) не так би спокушали; але, говорячи, вони захоплювали б багатьох слабких людей, і змушували слухати себе та інших випадках. Щоб відчинити двері своїм обманам і надати брехні більше пристойності, демони домішали до неї кілька і істини, подібно до того, як готують отруйні склади, обмазуючи краї судини медом, досягають того, що шкідливе зілля легко приймається. Ось чому особливо Павло не стерпів і поспішив загородити їм уста, що вони привласнили собі гідність, що їм не належала. І я за те ненавиджу юдеїв, що вони мають Закон, але порушують його, і тим намагаються звабити простодушних. Вони не були б такі винні, якби відкидали Христа тому, що не вірили б пророкам. А тепер вони позбавили себе будь-якого вибачення, говорячи про себе, що вірять пророкам, і однак поносячи Того, про Кого пророкували. 7. Нарешті, якщо ти вважаєш місце святим від того, що там лежать Закон і книги пророчі, то тобі вже доведеться вважати святими і ідолів, і ідольські храми. Сталася колись у юдеїв війна; азотяни, перемігши їх, взяли ковчег і внесли їх у своє святилище (1Цар.5). То чи вже їхній храм став святим від того, що в ньому був ковчег? Ні, він залишився мерзенним і нечистим, і це відразу виявилося на ділі. Щоб вороги довідалися, що їхня перемога відбулася не від слабкості Бога, а від нечестя тих, що служили Йому, ковчег, і взятий у полон, у чужій землі показав свою силу, двічі зваливши ідола на землю так, що він розбився. Ковчег не тільки не освятив місця, але ще й протистоїв цьому місцю. До того ж, який тепер ковчег у юдеїв, коли в них немає ні очистилища, ні помазання, ні скрижалів Завіту, ні Святого Святих, ні завіси, ні архієрея, ні фіміама, ні цілопалення та жертви, ні всього іншого, що робило тоді ковчег найшанованішим? Мені здається, цей (нинішній) ковчег їх нічим не кращий, і навіть набагато гірший за ті скрині, які продаються на площі: ці анітрохи не можуть шкодити відповідним, а той щодня завдає великої шкоди тим, хто наближається до нього. «Браття, не діти будьте розумом, але злобою немовляти» (1Кор.14:20); і тих, хто живить страх до цих речей, звільняйте від цього недоречного страху, і зрозумійте, що має боятися і боятися, – не ковчега цього, але того, щоб не зруйнувати храм Божий ходінням у синагогу, прихильністю до юдейства, цим невчасним дотриманням (юдейських обрядів). Бо сказано: «що законом виправдаєтесь, від благодаті відпадете» (Гал.5:4). Ось чого треба боятися, як би вам у той день не почути від Того, Хто судитиме вас: «відступіть, не в'ємо вас» (Лк.13:27); тому що ви повідомлялися з тими, що Мене розп'яли, попри Мою волю відновлювали свята, які Я скасував, і бігали в синагоги юдеїв, які беззаконно вчинили зі Мною. Я зруйнував їхній храм, перетворив на руїни це святилище, що містило у собі страшні речі; а ви шанували таких храминів, які нічим не кращі за корчемниць і розбійницьких вертепів. Якщо вже тоді, коли були Херувими, коли був ковчег ще, коли мешкала (в храмі юдейському) благодать Духа, Господь говорив, в одному місці: «ви сотворите і вертеп розбійником» (Мф.21:13), в іншому: "дім купівлі" (Ін.2:16), (і назвав його і); то тепер, коли залишила їхня благодать Духа і знищена вся їхня святиня, а вони тим часом, всупереч волі Божій, здійснюють своє беззаконне служіння, ніж назвати їх синагоги, як знайти гідне їхнє ім'я? Якщо (храм) був вертепом розбійників вже тоді, коли утримував свій статут; то тепер, чи назвеш його любодійним будинком, чи місцем беззаконня, чи житлом демонів, чи фортецею диявола, чи губителем душ, чи прірвою і ровом досконалої смерті, чи як би там не було – все не назвеш так, як він заслуговує. Бажаєш бачити храм? Не біжи до синагоги, але будь сам храмом. Бог зруйнував один храм в Єрусалимі, і спорудив тисячі храмів, які набагато гідніші за те: «Ви є храм Бога Живаго» , – сказано ( 2Кор.6:16 ). Прикрась цей дім, вижени (з себе) всякий злий помисл, щоб тобі стати почесним членом Христовим, щоб бути храмом Духа; зроби й інших такими самими. Бачачи бідних, ви не хочете пройти повз них; так, і бачачи того, що біжить до синагоги, не пропускай його, але втримай словом, як би вуздеш, і приведи до церкви. Ця милостиня більша за ту, і прибуток від неї більше десяти тисяч талантів. І що говорю – десяти тисяч талантів? (Більше) всього видимого світу, так як і людина дорожча за весь світ: для неї створені і небо, і земля, і море, і сонце, і зірки. Подумай же про гідність того, кого можеш врятувати, і не залиши піклування про нього. Хоч би хто роздав тисячі грошей, він зробить не стільки, скільки той, хто рятує душу, відводить від омани та керує до благочестя. Той, хто подав убогому, вгамує голод, а той, хто виправив юдеї, припинить безбожність; той полегшить бідність, цей зупинить беззаконня; той позбавить тіло від муки, цей виверне і душу з геєни. Я показав скарб, не втратите прибутку. Тут не можна скаржитися на бідність, не можна посилатися на злидні: вся витрата в словах, вся витрата в промовах. Так не полінуймося, але з усією старанністю і ревнощами будемо ловити наших братів, і, залучивши їх - навіть проти волі - у свої будинки, запропонуємо їм обід і сьогодні ж розділимо з ними трапезу, щоб, вони, у нас же на виду дозволивши піст, і давши нам достатнє свідчення і посвідчення для своїх змін на своїй зміні нас, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, нині і завжди, і на віки віків. Амінь. 1. Чи не пересидилися ви вже боротьбою з юдеями? Чи хочете, щоб і сьогодні зайнялися ми тим самим предметом? Хоча багато вже сказано й раніше, проте ви, здається мені, бажаєте ще чути про той самий предмет; бо, хто не пересичується любов'ю до Христа, той ніколи не пересититься і війною з ворогами Його. Крім того, це (проти юдеїв) слово необхідне для нас і з іншої причини: є ще залишки їхніх свят. Як труби їхні були беззаконніші за позоришні, і пости безчесніші за пияцтво і всяке бенкетування, так і кущі, які вони тепер будують, анітрохи не кращі за корчемниць, у яких водяться жінки розпусні й граючі на флейті. І нехай ніхто не вважає цих слів за зухвалість: навпаки, було б крайньою зухвалістю і нечестям інакше думати про це. Справді, як не вимовити (про юдеїв) такого вироку, коли вони наполягають на Богові і противяться Святому Духу? Свято це було колись гідним, коли відбувалося за законом і за Божим наказом, а тепер уже не те: вся гідність його знищена тим, що він відбувається всупереч волі Божій. І проте ті, які найбільше порушують і Закон, і стародавні свята, ті думають про себе, що вони тепер найкраще дотримуються їх; тоді як найбільше шануємо Закон ми, які даємо йому спокій, як старця, не вабимо його на старості на полі битви і не примушуємо боротися не вчасно. А як ми достатньо вже довели і раніше, що тепер не час закону та стародавнього порядку речей, то сьогодні розглянемо й інше. Досить вже на підставі всіх пророків доведено, що здійснювати такі свята поза Єрусалимом є беззаконня і безбожність; бо, якби й справедливо було те, про що завжди з хвастощами тлумачать (іудеї), тобто, що вони знову отримають місто, і тоді вони не могли б бути вільними від звинувачення у порушенні закону. Але ми цілком довели і те, що місто їх ніколи не буде відновлено, і вони вже не отримають знову свого (стародавнього) устрою. А коли це доведено, то очевидно стало і все інше, тобто, що не може стояти жодного виду жертви, ні цілопалення, ні сила закону, ні будь-що інше з того (давнього) установи. По-перше, Закон наказував будь-якій людині чоловічої статі приходити до храму тричі на рік; але це вже неможливо, коли храм зруйновано. Потім, він наказував, щоб насіннєвий, прокажений, дружина в місячній (хвороби) і породілля приносили жертви: і це також неможливо, коли немає місця і не існує жертовника. Звелів він співати священні пісні; але ми раніше вже довели, що це обмежено місцем і що пророки засуджують (юдеїв) через те, що вони читали Закон і вимовляли сповідання поза (Єрусалима). Отже, якщо не можна було навіть читати Закон поза містом, то як же можна виконувати його поза містом? Тому Господь і говорив у загрозу їм: «І не присіщу на дочки ваші, коли зблудять, і на нареченої ваші, коли полюбляють» (Ос.4:14). Що це означає? Постараюся пояснити, прочитавши вам давній закон. Який це закон? "Чоловік, коли порушить дружина його, і зневажаючи зневажить його, і буде хто з нею ложем насінні, і приховується від очей чоловіка її, і свідка не буде на ній, і ця нема ята, і прийде на нього дух ревнощів... вона ж опоганена їсти» (24:5). Ці слова (закону) ось що означають: якщо дружина зробить перелюб і чоловік стане підозрювати її в перелюбстві, або якщо вона і не здійснить перелюб, але він підозрюватиме її в тому, тим часом не буде ні свідка, ні вагітності, яка б викривала її; тоді «нехай приведе її до жерця, – сказано, – і нехай принесе дар за ню... муки ячні» (Числ.5:15). Чому ж не крупчастою і не пшеничною, а ячмінною? Оскільки йдеться про неприємності, звинувачення та підозру в поганому вчинку, то і зовнішній вигляд жертви погодився з домашнім нещастям. Тому (Закон) каже: «нехай не вилиє на ню елеа, нижче нехай покладе на ню лівана» . Потім (скажімо коротше) «приведе ю жрець... і візьме воду чисту в посудині глиняні, і від пальця на землі сущі взем, нехай всипле у воду: і нехай поставить дружину... і заклене ю, і каже: якщо неси переступила осквернитися під чоловіком твоїм, невинна здоров. Коли ж ти переступила й осквернена, і дасть хто тобі ложе своє, окрім чоловіка твого... нехай дасть тебе Господь у клятву і прокляття серед людей твоїх» . Що означає: «у клятву та прокляття»? Те, що говоритимуть: «О, якби зі мною не сталося того, що сталося з цією дружиною!» «Завжди дати Господеві... утробі твоєму розсістись: і ввійде вода клятвена, щоб розірвати утробу твою... і каже дружина: буди, буди. І буде, коли їсти осквернена,... і прийде вода викривлення, і накине черево її,... і буде дружина в прокляття в людях своїх. Якщо ж не буде осквернена дружина, ... невинна буде і плодуватиме насіння» (Числ.5:15–28). Отже, оскільки з того часу, як (іудеї) відведені були в полон, нічого цього бути не могло, тому що не було ні храму, ні жертовника, ні скинії, ні жертвопринесення, то Господь і погрожував їм такими словами: «Не присіщу на дочки ваші, коли дотримаються, і на наречену вашу». 2. Чи бачиш, що закон запозичує силу від місця? А звідси видно вже й те, що не може бути священика, коли немає міста. Як не можна бути цареві, коли немає ні війська, ні діадеми, ні порфіри, ні іншого приладдя царської влади; так неможливо бути і священикові, коли скасовано жертву, заборонено приношення, зруйновано святилище, знищено весь чин (богослужіння); бо священство у всьому цьому й полягало. Таким чином, як я сказав вище, для доказу, що не відновляться ні жертви взагалі, ні цілопалення, ні інші (жертви) очищення, ні інше щось із юдейського устрою, достатньо вже було показати, що храм (ієрусалимський) не буде відновлено. Бо, як тепер, коли його немає, все знищено, і якщо що, мабуть, буває, то робиться беззаконно; так, коли словом доведено, що (храм) ніколи не буде відновлено у (колишній) свій вигляд, разом з цим доведено і те, що й інше служіння не прийде знову в колишнє положення, не буде (у юдеїв) ні священика, ні царя. Якщо вже нікому з їхнього племені, навіть приватній людині, не дозволялося служити іноземцям, тим більше самому цареві не можна підкорятися чужим. Але оскільки мета нашої праці і турботи полягає не тільки в тому, щоб загородити уста юдеям, а й навчити вашу любов; то ми ще інакше доведемо те саме, тобто. що їхні жертви та священство припинилися, і вже не будуть відновлені в колишній стан. Хто каже про це? Чудовий і великий пророк Давид. Бажаючи показати, що одна жертва має бути скасована, а введеться інша, він сказав так: «Багато створив Ти Ти, Господи Боже мій, чудеса Твоя, і помислом Твоїм нема хто уподібниться до Тебе. Звістих і дієсловах” (Пс.39:6). Зауважуй мудрість пророка. Сказавши: «Багато створив Ти Ти Господи, Боже мій, чудеса Твоя», і здивувавшись чудесним ділам Божим, він нічого не говорить нам ні про видиме творіння, – про небо і землю, про море, воду, про море, воду Єгипту, ні про інші подібні знамення, але що називає дивним? Ніяк, каже. Освічений згори, він пророчими очима бачив не це одне, а й звернення (до віри Христової) язичників, - як вони, віддані (неправдивим) богам, що поклонялися каменям і були гірші за безсловесних, раптом прозріли і пізнали Владику всіх, і, залишивши погане служіння й залишивши погане служіння. Богу; бачив ще, що не тільки язичники, а й юдеї, з більш простодушних, залишивши жертви та цілопалення та інші чуттєві обряди, звернулися до нашої любомудрості; і роздумавши про невимовну людинолюбство Боже, що перевершує всякий розум, і здивувавшись тому, яка відбулася зміна у справах і як Бог перетворив все, як людей з демонів зробив ангелами і ввів (між ними) спосіб життя гідний Неба (а все це збулося тоді, коли була скасована давня жертва, здивувавшись і здивувавшись цьому, пророк сказав: «Багато створив Ти Ти, Господи Боже мій, чудеса Твоя» . А (щоб показати), що він вимовив усе це пророцтво від імені Христового, Давид до слів: «жертви і приношення не схотів ти» , додав: «тіло ж здійснив мені ти» , розуміючи Тіло Владычее, загальну за всесвіт жертву, яка очистила наші душі, дозволила я, дозволила нам багато і великі надії та все інше влаштувала. Бачачи це, і Павло вигукнув так: «О, глибина багатства та премудрості та розуму Божого! бо не випробувані судові Його і не досліджені шлях Його» (Рим.11:33). Провидячи все це, (Давид) і сказав: «Багато створив Ти, Господи Боже мій, чудеса Твоя» . Потім, сказавши від імені Христового: «Всеспалення (і жертви) про грес не стягнув ти» , він додав: «Тоді рех: оце прийду» (Пс.39: 7-8). "Тоді" – коли ж? Коли настане час досконалого вчення; бо менш досконалому (люди) мали навчитися від рабів Його, а найвищому і перевищує природу людську – від Самого Законодавця. Тому й Павло сказав: «Багаточастинний і різноманітний древній Бог дієсловий батьком у пророцех, в останні дні цих глагола нам у Сині, якого поклади спадкоємця всім, яким і віки сотвори» (Євр.1:1–2). І Іван також: «Закон Мойсеєм дано бути, благодать і істина Ісус Христом бути» (Ів.1:17). Значить, найбільша заслуга закону і в тому, що він приготував людську природу для цього Вчителя. Потім, щоб ти не подумав, ніби (Христос) є новий Бог і вводить якесь нововведення, ось що каже: «в голові книжці писано є про Мене» (Пс.39: 8). Тобто пророки споконвікували Моє пришестя, і на початку священних книг відкрили людям пізнання про Моє Божество. 3. Так, коли Бог говорить на початку творіння: «Створімо людину за образом нашим і за подобою» (Бут.1:26), то вороже відкриває нам Божество Сина, до якого він звертає мову. Потім, бажаючи показати, що нове не противно колишньому установі, але що була воля Божа і на те, щоб та жертва припинилася і на місце її введена була ця (тут було справді прагнення до поліпшення, а не суперечність і не боротьба), Давид до слів: «в главизні книжне писано є про Мене», мій, захотів і закон Твій серед утроби моєї» . Потім, щоб з'ясувати, в чому полягає воля Божа, він, не згадуючи про жертви, цілопалення та приношення, про труди і тяжкі подвиги, говорить: «благовістих правду в Церкві великою» (Пс.39:9–10). Що означає: «благовістих правду»? Не сказав він просто: я дав, але: «благовістих». Що це означає? Те, що (Христос) виправдав рід наш, не за добрі справи, не за труди, не за задоволення (правосуддя Боже), але єдиною благодаттю. Це пояснюючи, і Павло сказав: «нині ж окрім закону правда Божа з'явись» (Рим.3:21): правда ж Божа (досягається) вірою в Ісуса Христа, а не якими-небудь працями та зусиллями. Ці ж слова (Давида) наводить він у свідоцтво, коли говорить, «бо це божевільний закон прийдешніх благ, а не сам образ речей, про всяке літо тими ж жертвами, яких приносять вину, ніколи ж може приступати вчинити. Тим самим входячи в світ, каже: жертви і приношення не схотів Ти, тіло ж здійснив мені Ти» (Євр.10:1,5), розуміючи тут пришестя Єдинородного у світ, домобудівництво втілення. Бо Він прийшов до нас не так, щоб змінив одне місце на інше (як сказати це про всюдисуще і всенаповнююче?), але так, що з'явився нам у тілі. Але так як у нас боротьба не з іудеями тільки, а й з язичниками, і багатьма єретиками, то розкриємо вам глибше, який тут сенс, і досліджуємо, чому Павло, маючи темряви свідчень, що доводять скасування закону і стародавньої установи, згадав саме про це. Не просто ж і не випадково він зробив це, але з якоїсь невимовної мудрості та підстави. А що він міг, якби захотів, навести й інші більш великі і разючі свідчення про той самий предмет, у цьому всі будуть згодні. Ось і Ісая каже: Нема воля Моя у вас; наповнено цілопаленням баранячих, і огняного туку й крові молодиків та козлів не хочу. Нижче приходьте з'явитися до Мі: Хто ж це вишукування з рук ваших? І коли принесете Ми семидал марно: кадило, гидоту Мі є» (Іс.1:11–13). Він же в іншому місці: «Не нині покликай тобі, Якове, нижче трудитися сотворих тя, Ізраїлю. Ні в жертвах твоїх прославив Мене єси» , і не послужив Мені в дарах твоїх, «нижче утруднена сотворих тя в Лівані: не купив Ти Мені на срібло фіміаму» (Іс.43:22–23). І Єремія: «Вну Мені кадило від Савви приносите і кінамон від землі дальньої? Всеспалення ваша не суть приємна» (Єр.6: 20); він же: «Всеспалення ваше зберіть з вашими жертвами, і поїдайте м'яса» (Єр.7:21). Інший пророк так сказав: «Відкинь від Мене голос пісні твої, і пісні органів твоїх не послухаю» (Ам.5:23). І ще в іншому місці, коли юдеї говорили: «їда прийме Господь у цілопаленнях,... Чи дам первістки моя про безбожність мою, плід утроби моєї, за гріхи душі моєї» (Мих.6:7), пророк докоряючи їм, сказав: «Звестися тобі, чоловіче, що добро, або чогось Господь шукає від тебе, хіба що чиниш суд, і ти правду! ходити з Господом Богом твоїм» (Мих.6: 8). І Давид так говорив: «Не прийму від дому твого телиць, нижче від отари твоїх козлів» (Пс.49:9). Чому ж, маючи нагоду вказати на так багато свідчень, у яких Бог мабуть відкидає ці (юдейські) жертви, новомісяччя, суботи, свята, (апостол), залишивши всі ті свідчення, згадав про це одне? Не без причини і не випадково, але чому. Багато хто з невірних, і навіть із самих юдеїв, ратуючи проти нас, кажуть, що давня релігія скасована не через недосконалість свою, і не тому, що запроваджено найкращу нашу (християнську) релігію, а через розбещення тих, які приносили тоді жертви. Так Ісая каже: «Коли простягнете руки ваші, відверну очі Мої від вас: і коли помножите моління, не почую вас» (Іс.1:15). Потім уявляючи причину, додає: «Бо руки ваші сповнені крові» . Тут не жертви звинувачуються, але викривається безбожність тих, що приносять; і Бог тому не приймав жертви, що (юдеї) приносили їх нечистими руками. І сказав Давид: Не прийму від дому твого телиць, нижчий від отари твоїх козлів, додав: А грішникові промовив Бог: Вську ти повідаєш виправдання Моя, і сприйми заповіт Мій усти твоїми? Ти ж зненавидів Ти покарання, і відкинув Ти слова Моя назад. Коли бачив Ти татка, тек Ти з ним, і з перелюбом твою участь думав. Уста твоя помножиш злобу, і язик твій сплеташе підлещування: сидячи на брата твого наклепав, і на сина матері твоєї ставив спокусу» (Пс.49:16–20). Звідси видно, що Бог тут відкинув жертви не без причини, але тому, що юдеї чинили перелюб, крали, будували кови братам. Та й кожен, кажуть, із пророків, звинувачуючи жертв, дає знати, що за це Бог і відкинув оні. 4. Так кажуть наші противники, але Павло завдав їм сильного удару, і досить загородив безсоромні уста їх цим свідченням. Бажаючи довести, що Бог відкинув і скасував іудейську релігію, як недосконалу, він скористався цим саме свідченням, в якому немає звинувачення на жертв, а відкривається в наготі недосконалість самої релігії. Бо пророк, не звинувативши юдеїв ні в чому, просто каже: «жертви і приношення не схотів Ти, а тіло вчинив для мене, всеспалень і про грес не вподобав Ти». А Павло, говорячи це, сказав: «відбере перше, та друге поставить» (Євр.10:9). Якби він, сказавши: «жертви і приношення не схотів ти», замовк, така мова давала б (противникам) деяку можливість до виправдання; але тепер він, сказавши: «Тіло ж зробив мені», і вказавши на введення іншої жертви, не подав уже ніякої надії на відновлення колишньої. Це саме пояснюючи, Павло сказав: «Цим принесенням освячення єси, про волю Христову» (Євр.10:10). «Якщо ж кров козляча і тілча, і попіл юнчий кропивий осквернені освячує до плотств чистоті: коли більше кров Христова, що Духом Святим собі принесе непорочна, очистить совість нашу від мертвих справ» (Євр.9:13–14). Отже, цим достатньо доведено, що юдейські жертви припинені і ніколи вже не відновляться, а на їх місце введена інша жертва. Тепер, нарешті, прямо і ясно покажемо з самого Писання те, що давно ми намагалися довести, (тобто), що колишнього священства вже немає, і не буде знову. Спочатку пришлемо деяку передмову, щоб зробити зрозумілішим пояснення того, про що буде мова. Авраам, повернувшись із Персії, народив Ісака, потім цей – Якова; Яків – дванадцять патріархів, від яких походять дванадцять, чи вірніше тринадцять колін, бо замість Йосипа стали начальниками колін діти його, Єфрем та Манасія. І як на ім'я кожного з синів Якова називалися коліна: Рувимовим, Симеоновим, Левіїним, Юдовим, Нефталимовим, Ґадовим, Асіровим, Веніяминовим; так і за іменами дітей Йосипових, Єфрема та Манасії, названі були два коліна, одне Єфремовим, а інше – Манасіїним. З цих тринадцяти колін всі інші володіли полями та великими доходами, всі обробляють землю, і виправляли інші життєві роботи; одне коліно Левіїне, поважне священством, було звільнене від житейських справ, і не обробляло землі, не займалося ремеслами і нічим подібним, але лежало одному священству і отримувало від усього народу десятину і вина, і пшениці, і ячменю, і всіх інших плодів; всі давали (левітам) десятину, і в цьому полягав їхній дохід. Не дозволялося священикові бути з будь-якого іншого коліна. Бо з цього коліна, тобто з Левіїна, був Аарон, і нащадки його за спадкоємством приймали священство, а з інших колін ніколи не було жодного священика. Отже, ці Левити отримували від тих (інших колін) десятини і цим харчувалися. Але ще до Якова та Ісаака, при Авраамі, коли не було ні Мойсея, ні писаного закону, коли не з'явилося ще левитського священства, не було ні скинії, ні храму, ні окремих колін, коли не видно було Єрусалиму, і ніхто ще не отримав влади правити юдейськими справами, був хтось Мелхі. Цей Мелхиседек був разом і цар, і священик: йому належало бути образом Христа, і Писання ясно згадує про нього. Коли Авраам, напавши на персів, і відібравши з їхніх рук племінника свого Лота, і взявши з собою всю здобич, повертався після досконалої над ними перемоги, то (з цієї нагоди) Писання так говорить про Мелхиседека: «І Мелхиседек, цар салимський, виніс хліби та вино. І благослови Авраама і промови: благословенний Авраам Богом Вишнім, що створить небо та землю. І благословенний Бог вищий, що зрадить вороги твоя під руки тобі: і дасть йому десятину Авраам від усього» (Бут.14:18–20). Отже, якщо з'явиться якийсь пророк і скаже, що після Аарона та його священства, після цих (юдейських) жертв та приношень, повстане інший священик, не з того (Левіїна) коліна, але з іншого, з якого ніколи не бувало священика, не за чином Аароновим, а за чином Мелхисед; то буде очевидно, що давнє священство припинилося, а на місце його запроваджено інше нове; тому що, якби давнє священство мало залишатися в силі, йому слід було б іменуватися не за чином Мелхиседековим, а за чином Аароновим. Хто ж про це каже? Той самий, хто говорив про жертви; він же в іншому місці, розмовляючи про Христа, ось що говорить: «Промови Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене" (Пс.109: 1). 5. Щоб не подумав хто, ніби це говориться про якусь звичайну людину, говорить це не Ісая, не Єремія, і не інший якийсь пророк із приватних людей, а сам цар; а цар (ти знаєш) нікого не може назвати своїм Господом, як тільки Бога. Якби це була приватна людина, то інша безсоромна могла б сказати, що (Давид) говорить про людину; але тепер, будучи царем, він, звичайно, не назвав би своїм Господом людину. Якби Давид говорив це про якусь просту людину, то як би він сказав що (ця людина) сів праворуч великої та невимовної слави (Господа)? Це неможливо. А він про це (лице) каже: «Промовляє Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, аж покладу вороги Твоя підніжжя ніг Твоїх» . Потім, щоб ти не подумав, що ніби (це обличчя) слабке й безсиле, Давид додав: «з Тобою почало в день сили Твоєї» (Пс.109:3). А щоб показати це ще ясніше, сказав: «з утроби раніше денниці рідних Тебе» . Але раніше денниці не народилася жодна людина. «Ти Єрей на вік Мелхиседекового чину» (Пс.109:4). Не сказав: за чином Аароновим. Запитай же юдея: якщо давнє священство не повинно було знищитись, то чому (Бог) ввів іншого Священика – по чину Мелхиседекову? До цього місця дійшли Павло, дивись, як пояснив його. Сказавши про Христа, що «якоже і інде глаголет: Ти ієрей вічно за чином Мелхиседекову» , він приєднав: «про небагато багато нам слово і не зручно сказане глаголати» (Євр.5,10–11); потім, докоривши учням, – скажімо скорочено, – він каже, хто такий Мелхиседек, і наводить ось яку історію про нього: «що стріть Авраама, що вернулася від січа царів, і благослови його, йому ж і десятину від усіх відділи Авраам». Потім, розкриваючи значення цього образу, каже: «Бачите ж, елик цей, йому й десятину дав Авраам, патріарх від обраних» (Євр.7:1–2,4). Це сказав він не просто, але з тим, щоб показати, що наше священство набагато важливіше за юдейське. І ця перевага наперед вже відкривається із самих образів речей. Авраам був батько Ісака, дід Якова та прадід Левія; Бо Яків мав син Левій. Від Левія набуло свого початку юдейське священство. Але цей Авраам, прабатько Левитів і юдейських священиків, перед Мелхиседеком, який був образом нашого священства, став на місці мирянина, і показав це двояким чином: тим, що дав йому десятину, бо миряни давали священикам десятину; і тим, що отримав від нього благословення, бо ж миряни отримують благословення від священиків. Так дивися, наскільки велика перевага нашого священства, коли Авраам, патріарх юдеїв, прабатько Левитів, благословляється Мелхиседеком і дає йому десятину. Про те та інше розповідає Старий Завіт, тобто. і про те, що Мелхиседек благословив Авраама, і про те, що Авраам дав йому десятину (Бут.14: 19, 20). Це саме поставивши на вигляд, Павло сказав: «Ви бачите, елик цей» . Хто? «Мелхиседек, – каже, – йому й десятину дав є Авраам патріарх від обраних» (Євр.7,4). «І ті, хто приймає священство від синів левиїн, заповідь імуть, одесятствовати люди за законом, як братію свою, якщо й від стегон Авраамових вийшла» (Євр.7:5). Це означає: Левити, юдейські священики, мали право за законом отримувати десятину від інших юдеїв. Хоча всі походять від Авраама, як Левити, так і решта народу, але, незважаючи на те, Левити отримують десятину від братів своїх. А Мелхиседек, «не належний родом до них» (бо стався немає від Авраама, і від коліна левитського, але з іншого роду), «одесятствова Авраама» , тобто. взяв від нього десятину. Але крім цього він зробив ще щось інше. Що таке? «І заможної обітниці» Авраама «благослови» (Євр.7:6). Що ж, скажеш, це означає? Те, що Авраам набагато менше Мелхиседека. Як це? «Без всякої перемовини менше від більшого благословляється» (Євр.7:7). Отже, якби Авраам, прабатько Левитів, не був меншим за Мелхиседека, то цей не благословив би того, і той не дав би йому десятину. Потім, бажаючи показати, що з Мелхиседеком так і було, Павло додав: «і нехай річку, Авраамом і Левій, приймай десятини, десятини дав їсти» (Євр.7:9). Що це означає? Те, що сам Левій, ще не народившись, дав десятину Мелхиседеку в особі батька свого. "Ще бо, - каже, - в чреслех вітчиїх бяше, коли стріть його Мелхиседек »(Євр.7: 10). Тому-то Павло і сказав наперед: «да сите річку». І щоб показати, для чого він говорив про це, робить він якийсь висновок: «але бо досконалість Левитським священством було: люди бо на ньому узаконені була: яка ще потреба, по чину Мелхиседекову іншому стати священикові, а не за чином Аароновим глаголатися» (Євр.7:11). Що це означає? Якщо іудейські обряди були досконалі і Закон був тінню майбутніх благ, але сам усьому давав досконалість і повинен був поступитися (свого місця) іншому; якщо колишнє священство не повинно припинитись і на його місце бути введене нове; то чому пророк сказав: «Ти ієрей на вік за чином Мелхиседековим» (Пс.109: 4)? Належало б сказати: «за чином Аароновим» . Ось чому Павло каже: «Але бо досконалість Левитським священством було: яка потреба за чином Мелхиседекову іншому стати священикові, а не за чином Аароновим глаголатися?» З цього видно, що священство скінчилося і на його місце введено нове, набагато краще і найвище. Якщо ж це справедливо, то справедливо і те, що введеться й інший спосіб життя, відповідний (новому) священству, і законодавство краще, саме наше. Це доводячи, Павло й каже: «Бо священству, що потребує і закону, пременення буває, а осетель цих є єдиний» (Євр.7:12; 2:11). Оскільки більшість постанов закону стосувалася обов'язків священства, а колишнє священство було скасовано; то очевидно, що з введенням іншого священства слід було запровадити й найкраще законодавство. Далі, пояснюючи, про кого це говориться, апостол продовжує: «Про нього бо глаголяться ця, коліну іншому причащатися, від нього ніхто не приступи до вівтаря. Яві ж, бо від Юдиного племени Господь наш засіяв, про кожне Мойсеєве коліно про священство нічого не говорив» (Євр.7:13–14). Отже, коли показано, що Христос походить від коліна, тобто. Юда, і є священик за чином Мелхиседекову, а Мелхиседек набагато вищий за Авраама, разом з цим уже цілком доведено і те, що й інше священство, що вводиться знову, набагато вище за перше. Бо, якщо образ (Мелхіседек) був такий великий і набагато славніший за іудейське священство, тим більше сама істина. Це доводячи, Павло і сказав: "І лише коли є, що за подобою Мелхиседекову встає Священик ін, що не за законом заповіді тілесні були, але по силі живота неруйнівного" (Євр.7:15-16). не руйнується»? Те, що жодна з (Христових) заповідей не була плотською: Він наказав не овець і бичок заколоти, але служити Богу душевною чеснотою, і в нагороду за це запропонував нам життя, що ніколи не перестає. смерть плоті Так, оскільки Він приніс нам такі великі блага, тому Павло каже: «не за законом заповіді тілесні, а за силою живота, що не руйнується» . 6. Отже, цим доведено вже й те, що зі зміною священства необхідно бути зміною і Законом. Втім, можна б це саме довести і прямо, і привести ще до свідків пророків, які кажуть, що Закон зміниться, громадський устрій набуде кращого вигляду, і що в юдеїв ніколи вже не буде царя. Але так як треба говорити стільки, скільки може прийняти слухач, а не всі за один раз і раптом; то, відклавши це до іншого часу, тут тепер закінчимо слово, з порадою вашої любові пам'ятати, що (тепер) сказано, і приєднати це до сказаного раніше. І тепер знову попросимо про те, про що й раніше просили ми вас: зверніть ваших братів на спасіння, і старанно подбайте про зневажених членів. Ми не для того піднімаємо таку працю, щоб тільки говорити або чути аплодування і шум, але для того, щоб тих, хто ухилився, повернути на шлях істини. І ніхто не кажи мені: «У мене немає нічого спільного з ним; дай Боже мені виправити свої власні справи». Ніхто не може виправити своїх справ, не люблячи ближнього і не піклуючись про його спасіння. Тому і Павло каже: «Ніхто свого шукає, але ж ближнього кожний» (1Кор.10:24), знаючи, що власна користь кожного з'єднана з користю ближнього. Ти здоровий, але твій брат хворий. Отже, якщо в тебе добре серце, ти сильно потурбуєшся про страждаючого і станеш наслідувати цього блаженного (Павла), який говорив: «Хто знемагає, і не знемагаю? Хто спокушається, і я не розжизаюсь» (2Кор.11: 29)? Якщо ми радіємо, коли подамо комусь дві дрібні монети і витратимо на бідних кілька срібла; то яке отримаємо задоволення, якщо встигнемо врятувати душі ближніх? Який удостоїмося нагороди у майбутньому столітті? Бо й тут ми, скільки разів не зустрічатимемося з ними, завжди відчуватимемо від цієї зустрічі велике задоволення, пригадуючи про надане їм добро; і там – на Страшному Судилищі, побачивши їх, отримаємо велику сміливість. Як люди несправедливі і люб'язні, що викрадають чуже і роблять своїм ближнім безліч зла, коли відійдуть туди (у вічне життя) і побачать скривджених ними (а побачать їх неодмінно, як показує історія про багатого і Лазаря), то не в змозі будуть ні вуста відкрити, ні сказати що-небудь. особи тих (ображених) відведені будуть у річки вогню; так, навпаки, ті, які в тутешньому житті навчають і наставляють (ближніх), коли побачать там, що врятовані ними клопотають за них, сповняться великої сміливості. Пояснюючи це, Павло сказав: «Вихваляння вам єси, як і ви нам» (2Кор.1:14). Коли? Скажи: «У день нашого Господа Ісуса Христа» . І Христос переконує до цього, кажучи: «Створіть собі друзі від мамони неправди, так, коли збіднієте, приймуть ви у вічні крові» (Лк.16: 9). Бачиш, яка велика відвага буде нам від облагодійлених нами тепер? Якщо ж такі вінці, така нагорода, така нагорода лише за витрати грошей; то чи не великі й не найважливіші блага будуть (дані) нам за допомогу, надану душі? Якщо Тавіфа повернена від смерті до життя за те, що вдягала вдів і допомагала бідним; якщо сльози облагодієних нею знову ввели в тіло її душу, що відійшла, коли ще не настало Воскресіння; то чого не зроблять сльози тих, що врятовані тобою? Як цю, вдовиці, оточивши, повернули від смерті до життя, так і тебе тоді оточать врятовані тобою, винні тобі велике людинолюбство (Судді), і викрадуть тебе з геєнського вогню. Знаючи це, будемо полум'яними і старанними не до сьогодення тільки години, але, вийшовши звідси, запаліть вогонь, що тепер у вас, і влаштуйте спасіння всього міста; а якщо не знаєте, хто хворий, постарайтеся знайти таких. Тоді і ми розмовлятимемо з вами охочіше, дізнавшись з самого досвіду, що посіяли не на камінь; і ви самі будете стараннішими до чесноти. Як у грошових справах, який отримав прибутки дві златниці, спалахує великим бажанням зібрати і зібрати ще десять і двадцять; так буває і з чеснотою: хто зробить одну добру справу і подвиг, той від цього подвигу отримує спонукання і заохочення до підприємства інших (подвигів). Отже, щоб нам і братів врятувати, і собі приготувати прощення у гріхах, а особливо велику відвагу (до Бога), і, насамперед, сприяти прославленню імені Божого; вийдемо разом з дружинами, дітьми та домочадцями на цей лов, викрадемо з мереж диявола полонених ним у його волю і не відчепимося, поки не зробимо все можливе для нас, чи слухатимуться вони нас чи ні. Втім, неможливо, щоб вони християни не послухалися. А щоб не було у вас і цієї відмовки, скажу ось що: коли ти, виснаживши багато слів і виконавши все, що залежить від тебе, побачиш, що ближній упирається, відведи його до священиків; вони, звичайно, за допомогою Божої благодаті зловлять видобуток; а успіх весь належатиме тобі, як той, хто його привів. Про це говорите чоловіки з дружинами, дружини з чоловіками, батьки з дітьми та друзі з друзями. Нехай юдеї і ті, які здаються однодумними нам, але (насправді) тримаються їхнього образу думок, нехай дізнаються, що ми намагаємося, піклуємося і невсипуще піклуємося про наших братів, які тікають до них. І, мабуть, перед нами вони проженуть від себе тих, які від нас тікають до них. А скоріше – ніхто вже й не насмілиться від нас перебігати до них, навпаки, тіло Церкви буде чисте. Бог же, «що хоче всім людиною спастися і в розум істини прийти» (1Тим.2:4), і вас нехай зміцнить на цей лов, і їх нехай виведе з цієї помилки і, врятувавши всіх взагалі, нехай зробить гідними Царства Небесного, - на славу Свою, бо Йому личить. Амінь. 1. Пройшов піст юдейський, а точніше сказати - пияцтво юдейське. Адже можна і без вина впиватись, можна і в тверезому стані бути п'яним і шаленіти від захоплення. Якби не можна було впиватись без вина, то пророк не сказав би: «Горе не вином, що п'ється» (Іс.29:9). Якби не можна було впиватись без вина, Павло не сказав би: «не впивайтеся вином» (Еф.5:18). упиватися і гнівом, і нечистою пожадливістю, і сріблолюбством, і марнославством, і незліченною безліччю інших пристрастей. П'яний, наприклад, той, хто любить чужу дружину і живе з блудницями. Як той, що випив багато вина і знесилений їм вимовляє непристойні слова і бачить одне замість іншого; так і обійнятий нечистою пожадливістю, ніби вином яким, не вимовляє жодного здорового слова, а (каже) тільки соромні, розпусні, низькі і сміху гідні (слова) і бачить одне замість іншого; сліпий до всього, що перед очима, а скрізь тільки й бачить ту, до якої живить пристрасть, і, подібно до божевільного і божевільного, у зборах і на бенкетах, у будь-який час і на кожному місці, про що хто б не говорив йому, не чує, здається, нічого, але про неї тільки й думає, про гріх тільки й гріх; все підозрює, всього боїться, і нічим не краще за якусь тварину, вражену стрілою. П'яний так само і одержимий гнівом, у нього і обличчя роздмухується, і голос стає хрипким, і очі наповнюються кров'ю, і розум затьмарюється, і сенс губиться, і язик трясеться, і погляд блукає, і вуха чують одне замість іншого, бо гнів сильніший за всяке вино вдаряє в мозок. Якщо ж п'яний всякий одержимий пожадливістю і гнівом, тим більше п'яний і божевільний людина безбожна, що ображає Бога, чинить опір Його законам і ніяк не хоче залишити цю нерозумну завзятість; він гірший і шалених, і умилостивлених, хоча сам, здається, і не відчуває цього. Сп'янінням особливо і властиво те, що людина, чинячи безчинно, анітрохи не відчуває цього, так як і нещастя божевілля полягає особливо в тому, що хворі не усвідомлюють навіть того, що вони хворі. Так і юдеї, пиячивши тепер, не відчувають цього. Отже, їхній піст, ганебний за всяке пияцтво, пройшов; але ми, однак, не припинимо піклування про наших братів, і не будемо думати, ніби не час уже піклуватися про них, але вчинимо, як роблять воїни. По закінченні бою звернувши ворогів у втечу, вони, повертаючись від переслідування, не відразу біжать до наметів, але наперед йдуть на місце битви, відбирають загиблих своїх товаришів, і - померлих закопують у землю; а якщо кого знайдуть між трупами, що ще дихають і не вбитим до смерті, того, піднявши, відносять у намети з усією ощадливістю, витягують із нього стріли, і, покликавши лікарів і обтерши кров, дають йому ліки, і, вживши всі інші посібники, повертають йому здоров'я. Так і ми, як уже прогнали, з милості Божої, юдеїв, озброївши проти них пророків, тепер, повертаючись, подивимося на всі боки, чи не впав хтось із наших братів, чи не захопився хтось цим постом, чи не брав участь хто у святі юдейському; поховання не зрадимо нікого, а всіх піднімемо і вилікуємо. На зовнішніх битвах воїн, який упав і віддав душу, не може вже повстати і повернутися до життя; а на цій війні та лайці, хоч хтось і отримає смертельну рану, ми можемо, якщо захочемо, за сприяння благодаті Божої, повернути його до життя. Тут смерть не за природою, як там, але за свободою та сваволею; а померлу волю можна воскресити, мертву душу можна змусити повернутися до свого життя і пізнати свого Господа. 2. Не полінуємося ж, браття, не ослабнемо, не втратимо бадьорості. Ніхто не говори мені таких слів, що треба було застерегти і зробити все ще до посту (юдейського), а тепер, як піст уже скінчився, як гріх зроблено, як беззаконня здійснено, яка буде користь (від наміру)? Хто знає, що таке піклування про братів, той знає і те, що тепер особливо і має подбати і показати всю старанність. Повинне не тільки застерігати перед гріхом, але після падіння подати руку. Якби і Бог із початку чинив так, якби тобто. застерігав тільки раніше гріха, а після гріха відкидав (людини) і залишав назавжди лежати в падінні, у такому разі ніхто з нас не врятувався б ніколи. Але Він, людинолюбний і милостивий, і найбільше бажаючий нашого спасіння, не робить цього, але й після гріхів (наших) показує (про нас) велике піклування. Так Він і Адама застеріг ще до гріха, і сказав йому: «Від всякого дерева, що в раю, знедію знеси: від дерева ж, що розуміє добре і лукаве, не знесете від нього: а коли він день знесете, смертю помрете» (Бут.2:16–17). Ось (Бог) застерігав і легкістю закону, і безліччю дозволених (плодів), і строгістю загрозливого покарання, і швидкістю його наслідування (бо не сказав: через один або два, або три дні, але: того дня, «у віньже знесете, смертю помрете»), і всяким способом, яким тільки. Однак, коли людина, і після такої опіки, навчання, розуміння і облагодіювання, впала і не послухалася наказу, Бог не сказав: «Чого ще чекати більше добра? Якої користі? (Людина) скуштував, упав, порушив закон, повірив дияволу, не вшанував Моїй заповіді, отримав удар, став мертвим, вдався до смерті, підпав засудженню; до чого ще говорити з ним? Нічого такого не сказав Він; навпаки, одразу прийшов до нього, розмовляв з ним, втішав його, і дав йому ще ліки - працю і піт, і доти не переставав вживати всіх заходів і засобів, поки відновив занепалу природу, звільнив від смерті, звів на Небо, і дав їй блага великі втрачених, насправді показ; навпаки, вигнавши людей з Раю, побачить їх, трохи згодом, на Небі разом з Ангелами. Так само (Бог) вчинив і з Каїном. І його остерігав і доводив ще до гріха, кажучи: «Згрішив ти, замовкни: до тебе звернення його, і ти тим» (Авелем) «володіти будеш» (Бут. 4:7). Дивись, скільки премудрості та розуму! Ти боїшся, каже Бог, щоб брат твій, Мною поважний, не відібрав у тебе переваги, що належить первородним, щоб не викрав належної тобі першості (бо первородним належало користуватися більшою честю, аніж народженим після них). Будь благонадійний, не бійся, і не турбуйся про це: «До тебе звернення його, і ти тим володіти будеш» . Тобто, залишайся за честі первородного, будь братові притулком, покровом і захистом, і володій та пануй над ним; тільки не вдайся вбивство, не дійди до законної поразки (брата). Однак, Каїн і після цього не послухався і не заспокоївся, але вчинив мерзенне те вбивство, і занурив праву руку свою в братню шею. Що ж? Чи сказав Бог: «Залишимо його нарешті, на яке ще чекати добра? Він скоїв вбивство, умертвив брата, знехтував Моїм розумінням, наважився на невиправне і непробачне смертовбивство після того, як стільки користувався такою опікою, повчанням і умовлянням; все це викинув з розуму, ні на що не звернув уваги. Так нехай же буде він нарешті залишений і кинутий, і не удостоїться ніякого піклування з Мого боку». Нічого такого Бог не сказав, не зробив; навпаки, ще приходить до нього вдруге, виправляє цю людину, і каже: Де є Авель, брат твій? (Бут.4: 9). Не залишає його і тоді, коли він зрікається; навпаки, доводить його і проти волі до свідомості у злочині; і коли (Каїн) відповів: "Не знаю", - "Голос, - сказав (Бог), - кров брата твого кричить до Мене» (Бут.4: 10); сама справа, говорить, сповіщає про смертовбивство. Що ж Каїн? Бут.4:13–14 ) Це означає: я згрішив так тяжко, що не заслуговую вибачення, ні залишення провини; (Бут.4:15). Не бійся цього, каже; Так як Каїн приречений був багатьом покаранням, - занепокоєнню, трусу, стогнанням, зневірі та розслабленню тіла; то хто вбив тебе (Каїна), говорить Бог, і звільнив від цих покарань, сам накликає на себе страту. Слова ці здаються тяжкими і нестерпними, проте показують велику піклування. Бажаючи навчити нащадків, Бог винайшов такий спосіб покарання, який міг і самого Каїна очистити від гріха. Якби Він зараз умертвив Каїна, цей помер би, приховавши свій гріх, і не був би відомий нащадкам. Але тепер, залишений жити довгий час у трусі тому, він став учителем для всіх, з ким не зустрічався, самим виглядом своїм і трясінням тіла переконував усіх не робити замах на подібні справи, щоб не зазнати таких же покарань. З іншого боку, і сам він робився кращим: бо трепет і страх, постійне занепокоєння і розслаблення тіла утримували його, як би якийсь чорт, і не дозволяли йому знову впасти в інший такий же злочин, безперестанку нагадували про колишній гріх, і таким чином душу його робили більш смиренною. 3. Але, як я говорив це, мені прийшло на думку запропонувати питання: чому Каїн, хоч сповідав свій гріх, засудив свій вчинок, і сказав про себе, що згрішив непробачливо і зовсім не заслуговує на вибачення, однак не міг очиститися від гріха (тоді як пророк каже: «Ти кажеш беззаконня»2). ), Навпаки - ще засуджений?Тому що не сказав, як наказав пророк промовив: «Вимовляй ти беззаконня твоя» , але як? викривав його, заперечувався, і нарешті зізнався в гріху вже тоді, коли справа рішуче виявилася, а це вже не сповідь. ділом, але плодом стороннього викриття. Ось чому й інший хтось говорить: «праведний собі самого дієслово в першому слові» (Припов.18:17). Значить, головна справа не в тому, щоб звинувачувати себе, а в тому, щоб звинувачувати себе першому, а не вичікувати викриття від інших. Ось і Петро, ​​тому що після тяжкого свого зречення (від Христа) сам відразу згадав про свій гріх і сповідав свою провину без будь-якого викривача, - і «гірко плакаться» (Мф.26: 75); то омив своє зречення так, що став навіть першим між апостолами, і йому довірений був весь всесвіт. Але треба повернутися до предмета. Сказане досить показало нам, що падають братів не повинно залишати без піклування і недбало; що треба і застерігати їх від гріха, і багато піклуватися про них після гріха. Так роблять і лікарі: і здоровим людям кажуть, що може зберегти їхнє здоров'я і відігнати будь-яку хворобу, і не кидають знехтуваних їхніми наказами і впалих у хворобу, але тоді особливо і показують велику турботу про те, щоб звільнити їх від хвороби. Так вчинив і Павло: не кинув блудника після того тяжкого беззаконня, якого не знаходить і між язичниками, але й тоді, як він відкидав узду, не хотів прийняти лікарства, скакав і відбивався, довів його до лікування, і довів так, що знову поєднав із тілом Церкви. І не сказав сам собі: якого чекати на успіх, якого добра? Він заблукав, зробив гріх, і не хоче відстати від розпусти, але ще надмається, пишається і робить рану невиліковною; так залишимо його і кинемо. Нічого такого не сказав; Навпаки, тому й показав особливу дбайливість, що бачив його в страшному розпусті, і не переставав лякати, загрожувати і карати, вживати всіх заходів і засобів, і сам, і через багатьох інших, поки не привів його до свідомості гріха, до відчуття беззаконня, і не очистив. Так зроби і ти: порівнюй тому євангельському самарянину, який показав стільки дбайливості про пораненого. Там ішов повз і Левит, ішов і фарисей; і ні той, ні другий не нахилився до лежачого, але обидва без жалю та співчуття залишили його та пішли. Якийсь самарянин, анітрохи не близький до нього, не пройшов повз, але, зупинившись над ним, зглянувся, і вилив на нього олію та вино; посадив його на осла, привіз до готелю, і одну частину грошей віддав, а іншу обіцяв за вилікування зовсім чужої йому людини (Лк.10:30–35). І не сказав сам собі: Яка мені потреба піклуватися про нього? Я самарянин, у мене немає нічого спільного з ним; ми далеко від міста, а воно не може йти. Що, якщо він не зможе винести дальності шляху? Мені доведеться привести його мертвим, чи можуть запідозрити мене у вбивстві, звинувачувати в смерті його? Адже багато хто, коли, йдучи дорогою, побачить поранених і тих, що ледве дихають людей, проходять повз не тому, щоб їм важко було підняти (лежачих), або шкода було грошей, але через страх, щоб самих їх не спричинили до суду, як винних у вбивстві. Але той добрий і людинолюбний (самарянин) нічого цього не побоявся, але, знехтувавши всім, посадив (пораненого) на осла і привіз до готелю; не боявся він нічого: ні небезпеки, ні витрати грошей, ні іншого. Якщо ж самарянин був такий співчутливий і добрий до незнайомої людини, то ми чим вибачимо своє недбалість про наших братів, які зазнали набагато більшого лиха? Адже і ці (християни), що постили нині, впали в руки розбійників – іудеїв, які навіть лютіші за всіх розбійників, і роблять більше зла тим, хто їм попався. Не одяг вони роздерли в них, не тіло поранили, як ті (розбійники), але вразили душу, і, завдавши їй тисячу ран, пішли, а їх залишили лежати в рові безбожності. 4. Не залишимо без уваги таке лихо, не пройдемо без жалості повз таке жалюгідне видовище, але хоча б інші так зробили, ти не роби так; не скажи сам собі: я людина мирська, маю дружину та дітей, це справа священиків, справа ченців. Бо самарянин той не сказав: де тепер священики? Де тепер фарисеї? Де вчителі юдейські? - Ні, він, наче знайшовши найбільшу ловитву, так і схопився за здобич. І ти, коли побачиш, що хтось потребує лікування для тіла або для душі, не кажи собі: чому не допоміг йому такий і такий? Ні, визволи (стражденного) від хвороби і не звинувачуй інших у безтурботності. Якби ти, скажи мені, знайшов лежаче золото, то невже сказав би собі: чому такий і такий не підняли його? Навпаки, чи не поспішаєш віднести його насамперед? Так міркуй і щодо павших братів, і піклування про них почитай знахідкою скарбу. Бо якщо ти на пашого вилиєш, мов масло, слово вчительне, якщо обв'яжеш його лагідністю, якщо зцілиш терпінням; він збагатить тебе більше за всякий скарб. «Якщо зведи, – говорить Господь, – чесне від недостойного, бо будеш уста Моя» (Єр.15:19). Що може зрівнятися із цим? Чого не може зробити ні піст, ні лежання на землі, ні всенішні чування, ні інше що-небудь, те робить спасіння брата. Подумай, скільки разів грішили уста твої, скільки промовили соромних слів, скільки викинули богохульств, скільки лайок; і все це ти можеш відшкодувати піклуванням про занепале, тому що однією цією доброю справою можеш очистити всю цю скверну. І що я кажу очистити? Ти зробиш свої уста устами Божими. Що може зрівнятися з цією честю? Не я обіцяю це; Сам Бог сказав, що якщо хоч одного кого виведеш, уста твої будуть, як уста Його, чисті, святі. Отже, не зненавидимо братів і не будемо, хоча скрізь, говорити про те, наскільки багато постили, наскільки багато хто зваблений; але краще подбаємо про них. Хоч би багато хто і постив, ти, коханий, не розголошуй і не виставляй на показ це нещастя Церкви, але постарайся виправити його. І, якщо хтось скаже, що постили багато, загороди йому уста, щоб ця чутка не поширилася; і скажи йому: я ж нікого не знаю - ти, друже, обдурився і кажеш неправду; побачив ти двох чи трьох зваблених, і кажеш, що їх багато. Так і розголошувачу загороди уста, та й спокушених не залиши без уваги, щоб Церкві була велика користь і від того, що не поширюється ця чутка, і від того, що й самі захоплені (у синагоги) знову приходять до священного стада. Не будемо ж, ходячи повсюди, розголошувати, хто згрішив; але постараємося у тому, як тільки нам виправити грішників. Погана, істинно погана звичка – лише ганьбити братів, але не дбати про них; тільки розголошувати про страждання хворих, але не лікувати їх. Викоріним же, кохані, цю погану звичку; тому що вона завдає не малої шкоди, і ось саме як. Хтось почув від тебе, що багато хто постив із юдеями і, нічого не розвідавши, передав цю звістку іншому; той, знову не розвідавши нічого, переказав про це іншому: таким чином, ця худа поголос помалу поширюється, і з тим разом більше і більше безславиться Церква, а загиблим не буває ніякої користі, навпаки - ще буває шкода і їм, і багатьом іншим. Хоч би їх було й небагато, але ми, безліччю оповідань, множимо їх, і тих, що ще стоять, послаблюємо, а близьких до падіння штовхаємо. Брат, почувши, що багато постили, і сам буде безпечнішим; так само і слабкий, почувши про те ж, побіжить до безлічі занепалих. Отож, хоча б було багато грішників, не будемо зловтішатися цим нещастям так, щоб розголошувати про них і говорити, що їх багато; але утримуватимемо від цього (та інших) і загороджуватимемо їм уста. Не кажи мені, що багато постили, але виправи цих багатьох. Я не для того витратив стільки слів, щоб ти ганьбив багатьох, але щоб багатьох зробив небагатьма або навіть цих небагатьох врятував. Отже, не розголошуй про гріхи, але лікуй їх. Ті, що розголошують, і тільки цим одним зайняті, роблять те, що, хоч грішили і небагато, проте вважається багато: навпаки, які забороняють і загороджують уста розголошувачам, і до того ж дбають про занепалих, хоча б цих було і багато, легко виправляють і їх самих, і нікому іншому не дають потерпіти в. Чи не чув ти, що говорив Давид, оплакуючи Саула? «Яко падоша сильніші? Не звіщайте в Ґаті, нижче повідайте на вихідних Аскалоніх, хай не звеселяться дочки чужинці, ні зрадіють дочки необрізаних» (2Цар.1:19–20). Якщо ж Давид не хотів, щоб розголошувалося явне діло, щоб не раділи вороги; тим більше не повинно доводити про це (гріх християн) до слуху не тільки чужих, а й навіть наших, щоб і вороги, чуючи про те, не раділи, і свої, впізнаючи, не падали; навпаки, слід забороняти і всіляко утримувати (від розголошення). Не кажи мені: я сказав лише такому; утримай слово в себе, бо як ти не витерпів мовчати, так і він не стримає себе. 5. Говорю це не тільки про справжній піст, а й про інші незліченні гріхи. Не на те тільки дивитися, чи багато хто захопився (до гріха), але на те подивимося, як би відвести їх (від гріха). Не підніматимемо справи ворогів і принижуватимемо наші; не будемо виявляти ворогів сильними, а свої справи слабкими: але зробимо зовсім навпаки. Поголос часто і пригнічує, і збуджує душу; вселяє ревнощі, якої доти не було, і погашає ту, що була. Тому переконую поширювати ту чутку, яка підносить наші справи і надає їм важливості, а не ті, що покриває безслав'ям суспільство братів. Таким чином, якщо почуємо що добре, повідомимо про нього всім; а якщо що погане і погане - приховаємо це в себе і всіляко постараємося викорінити. І тепер ось обійдемо скрізь, розвідаємо, подивимося, хто впав; і хоча б треба було ввійти в дім, не полінуймося. Якщо ж занепалий буде тобі незнайома і зовсім чужа людина, розвідай і розпізнай, хто йому друг і приятель, кому він найбільше довіряє, і, взявши цю людину, увійди до дому; не соромся, не червоніший. Якби ти прийшов просити грошей і отримати від нього якийсь подарунок, тоді слід соромитися; але якщо ти йдеш на його спасіння, ця причина твого приходу звільняє тебе від усіх нарікань. Сядь же і поговори з ним, почавши, втім, з іншого чогось, щоб не раптом було помітне твоє бажання виправити його. Хвалиш ти, скажи мені, юдеїв за те, що вони розіп'яли Христа, і тепер зневажають Його, і називають беззаконником? Звичайно, він не наважиться, якщо тільки він християнин, хоч би й тисячу разів і діяв, не зважиться сказати: «хвалю»; навпаки, затисне вуха і скаже тобі: «Ні, друже, говори про щось інше». Потім, як отримаєш його згоду, знову почни і скажи: Як же ти спілкуєшся з ними? Навіщо береш участь у їхньому святі? Навіщо постуєш разом із ними?» Потім, осуди їхнє безбожність, вкажи все беззаконня, яке я виклав вашій любові в минулі дні, і яке викривається і місцем, і часом, і храмом, і пророкуваннями пророків; покажи, що вони даремно і даремно все роблять, ніколи не отримають колишнього (громадського) устрою, і що їм не дозволено робити поза Єрусалимом нічого такого. А понад це, нагадай про геєну, про Страшне Судилище Господнє, про тамтешні катування, і про те, що за все це ми дамо відповідь, і тих, хто наважується на це, чекає чимале покарання. Нагадай і про Павла, який каже: «що законом виправдаєтеся, від благодаті відпадете» (Гал.5:4), і знову загрожує: "якщо обрізаєтесь, Христос вас нікчемно користує» (Гал.5:2). діл. Скажи, що ми для того і називаємося християнами, щоб нам слухатися Христа, а не для того, щоб бігати до цих ворогів. Якщо ж він вкаже на якісь лікування, і скаже тобі, що (юдеї) обіцяють виліковувати, і тому він і бігає до них: розкрий їх хитрощі, чари, ваги, зілля. Вони не інакше і виліковують як цим способом; втім, тільки здається, що виліковують, а насправді й не виліковують – зовсім ні. Я піду ще далі, і скажу ось що: якщо юдеї і точно виліковують, то краще померти, аніж вдатися до ворогів Божих, і через них отримати зцілення. Яка насправді користь виліковувати тіло, коли гине душа? Яка вигода тут (на землі) отримати деяке полегшення, а там бути відісланим у вогонь не згасаючий? А щоб не вказували на ці зцілення, послухай, що говорить Бог: «Якщо встане в тобі пророк, або бачи сонне, і дасть знамення і чудо, і прийде знамення і диво, що каже» , і скаже: «Йдемо і послужимо богом іншим: нехай послухаєте вас пророка того, бо ви спокушаєте Господа, і Господь ваш всією душею вашою» (Втор.13:1–3). Це означає: якщо якийсь пророк скаже: можу воскресити мерця, або вилікувати сліпого, тільки послухайте мене, і поклонимося демонам, чи послужимо ідолам; потім, якби навіть той, хто говорить, це зцілив сліпого, або воскресив мертвого, не слухай його і після цього. Чому? Тому що Бог, спокушуючи тебе, попустив йому зробити це, не від того, щоб сам Він не знав прихильності душі твоєї, але для того, щоб дати тобі нагоду довести, чи точно ти любиш Бога. А люблячому властиво не залишати коханого, хоча б ті, хто намагається відволікти нас від нього, воскрешали і мертвих. Якщо ж Бог так говорив юдеям, то більше – нам, яких Він привів до найвищої любомудрості, яким відчинив двері Воскресіння, яким наказує не прив'язуватися до сьогодення, але всі надії спрямовувати до життя майбутнього. 6. Але що ти кажеш? Що тебе мучить і мучить тілесна хвороба? Але ти ще не зазнав стільки, скільки блаженний Йов, (не зазнав) навіть найменшої частини (страждань) його. У нього після того, як раптом загинули стада овець і волів і все інше (майно), були викрадені всі діти; і все це трапилося в один день, щоб не тільки властивістю спокус, а й безперервним наслідуванням їх придушити подвижника. А після всіх цих втрат, він, отримавши невиліковні виразки на тілі, бачив, як з тіла його виповзали черв'яки, голий сидів на купі гною, і представляв для всіх видовище тяжкості - він, «людина праведна, істинна, богочестива, віддаляйся від всяких лукавих речей» (Іов. Але лиха не зупинилися і на цьому немає; долучилися хвороби денні та нічні, і мучив його якийсь дивний і незвичайний голод. «Смород бо зрю, – говорив він, – моя брашня» (Йов.6:7). Далі щоденні ганьби, лайки, лайка, сміх. Слуги мої, говорив він, і «сини моїх підложниць» повстали на мене (Йов.19:16–18); потім страхи в сонних видіннях, якесь безперервне хвилювання в думках (Іов.7: 14). І від усіх цих лих дружина обіцяла йому спасіння, говорячи так: «Рці якийсь дієслово до Господа, і помри» (Йов.2:9), промов, тобто, хулу на Бога, і звільнишся від лих, що тяжіють над тобою. Що ж? Чи ця порада похитнула чи святого чоловіка? Навпаки, тільки зміцнив його, так що він ще докорив дружині своїй. Він хотів краще сумувати, бідувати і терпіти незліченні нещастя, ніж богохульством придбати порятунок від багатьох лих. Так і тридцять вісім років (розслаблений), що знаходився в хворобі, щороку приходив до купелі, і щоразу йшов, не отримавши зцілення; бачив щороку, що інші, маючи багато прислужників, зцілювалися, а він постійно залишався в розслабленні, через брак того, хто б допоміг йому. І незважаючи на це, він не вдався до чарівників, не пішов до чарівників, не нав'язав на себе перев'язок, але чекав на допомогу від Бога; тому й отримав нарешті чудове та надзвичайне зцілення (Ін.5:5–9). А Лазар постійно нудився голодом, хворобою і самотністю, не тридцять вісім тільки років, але ціле життя: так він помер, лежачи біля воріт багатого, терпляючи зневагу і глузування, що мучить голодом, кинутий як би на з'їдання псам, тому що тіло його так розслабилося, що він не міг від нього, і на собак не міг, що він не міг від нього, що він не міг від нього, і що він не міг від нього, і що не міг від нього, і він не міг від нього, і він не міг від нього, і що він не міг від нього, і що собак не міг. І проте, він не шукав волхвователя, не обвішував себе вагою, не вдавався до чарівництва, не запрошував до себе чарівників і не робив взагалі чогось забороненого, але наважився краще померти в цих лихах, ніж хоч трохи змінити благочестя (Лк.16:20–2). Чим же вибачимося ми, якщо в той час, як ці люди терпляче перенесли стільки нещасть, ми або через лихоманку, або через рани, біжимо в синагоги і запрошуємо в свої будинки чарівників і чарівників? Чи ти не чув, що говорить Писання? «Чадо, коли приступаєш до роботи Господеві, приготуй душу твою на спокусу: поправи серце твоє, і потерпи: у хворобі й бідності на нього сподіваючись буди. Якщо ти поб'єш свого слугу, а він, отримавши тридцять чи п'ятдесят ударів, відразу з криком вимагатиме звільнення, чи залишить тебе, свого пана, і піде до іншого комусь із твоїх недругів, і цим роздратує (тебе): чи може він, скажи мені, отримати прощення? Чи може хтось заступитися за нього? Ніяк. Чому ж? Бо пан має право карати слугу; та й не тому тільки, але й тому, що, коли вже треба було (слугі) вдатися (до когось), то не до ворогів, не до ненависників, а до щирих друзів (пани). І ти, як побачиш, що Бог карає тебе, вдайся не до ворогів Його – юдеїв, щоб не дратувати Його ще більше, але до друзів Його – мучеників, святих угодників Його, які мають до Нього велику відвагу. Але що говорити про слуг і панів? Син не може зробити цього через побої від батька і відмовитися від спорідненості з ним. І природні, і самими людьми встановлені закони наказують (синові) благодушно переносити все: чи б'є його (батько), чи позбавляє столу, чи виганяє з дому, чи карає будь-яким чином; і якщо (син) не підкоряється і не зносить (покарання), його ніхто не прощає. Ні, хоч би скільки побитий син скаржився, всі кажуть йому такі слова: «Тебе побив батько і пан, який має в силі зробити все, що йому завгодно; і має (тобі) все переносити з лагідністю». Так слуги переносять від панів, і сини – від батьків часто навіть тоді, як вони карають їх несправедливо; а ти не зазнаєш покарання від Бога, Який і вище (всіх) панів, і любить тебе більше (всіх) батьків, Який все робить і робить не по гніву, але для (твоїй) користі? Навпаки, тільки станеться якась легка хвороба, одразу ухиляєшся від Його володарювання, біжиш до демонів, і поспішаєш у синагоги?! Чи можеш отримати нарешті прощення? Як зможеш знову покликати Його? Чи може хтось і інший, хоча б мав сміливість Мойсея, попросити за тебе? Ніхто. Хіба не чуєш, що Бог говорить Єремії про юдеїв? «Не молись за цих людей, як, коли стануть Мойсей і Самуїл, не почую їх» (Єр.7:16,15:1). Так є гріхи, які вищі за всяке прощення і не можуть бути залишені. Не будемо накликати на себе такого великого гніву (Божия). Притому юдеї, хоча б, мабуть, і припиняли гарячку (в тілі) своїми чарами, - насправді вони не припиняють, - за те вводять у совість іншу жорстоку гарячку, так як думка щодня буде уражати тебе, совість - мучити і казати: «Ти вчинив нече, Христом, через легку недугу зрадив благочестя. Хіба ти один зазнав цього? Чи не набагато більше за тебе потерпіли інші? Однак ніхто з них не наважився на подібну справу: а ти, слабкий і зніжений, згубив душу свою. Як відповиш Христові? Як покличеш Його у молитвах? З якою совістю нарешті увійдеш до церкви? Якими очима дивитимешся на священика? Якою рукою торкнешся Священної Трапези? Якими вухами слухатимеш читане там Писання?» 7. Ось що буде щодня говорити тобі мучить думка і мучить совість. Яке ж це здоров'я, коли в нас у нас стільки обвинувачів? Але якщо трохи потерпиш, якщо відкинеш і з великою безчестю виведеш зі свого дому тих, хто захотів би або наговорити тобі якесь чарування, або обв'язати тіло якоюсь перев'язкою: зараз отримаєш росу (заспокоєння) від совісті. Хай гарячка палить, скільки завгодно: твоя душа доставить тобі прохолоду краще і рятівніше за будь-яку росу, всяку вологу. Як після прийняття чарівного зілля ти, якщо й одужаєш, почуватимешся гірше за хворих гарячкою, від думки про гріх; так і тепер, відкинувши тих нечестивців, хоч і страждатимеш лихоманкою і терпіти безліч лих, відчуєш себе краще за всяке здорове, від того, що думка твоя буде світла, душа весела і радісна, совість стане тебе хвалити, схвалювати, і говорити: «Добре, добре, друже мій, рабе Христе, рабе Христе! тяжко, ніж змінити довіреному (тобі) благочестю; того дня (Суда) ти станеш із мучениками». Вони вирішили терпіти бичування і тортури, щоб отримати честь (від Бога): і ти сьогодні вирішив терпіти удари і муки від гарячки та ран, аби не прийняти безбожних чарів та перев'язок; і ти не будеш і відчувати тяжких хвороб. Якщо не понесе тебе ця лихоманка, то понесе, звичайно, інша; якщо не помремо тепер - помремо після. Тлінне отримали ми тіло не для того, щоб через його хвороби захоплюватися до безбожності, а для того, щоб його хворобами утверджуватись у благочестя. Сама тлінність і смертність тіла послужить нам, якщо тільки будемо розсудливі, основою слави і принесе в день (Судний) велику відвагу, і не тільки того дня, а й у справжньому житті. Бо, коли ти виженеш чарівників з дому з великою безчестю, всі, почувши про це, похвалять тебе, подивляться, і скажуть один одному: такий-то, у хворобі та недузі, хоча деякі просили його, переконували і вмовляли скористатися якимись чарівними зіллями, але не прийняли їх. Потім підуть багато оплесків від слухачів, які всі будуть дивуватися, прославляти Бога. А це скільки статуй буде для тебе почесніше, скільки картин славніше, якої честі знаменитіше? Усі (і тебе) похвалять, ублажають і увінчають; і самі будуть кращі, поревнують і стануть наслідувати твою мужність. Якщо й інший зробить те саме (що ти), нагороду отримаєш саме ти, як той, що зробив почин до цієї ревнощів. Втім, наслідком твоєї доброї справи будуть не тільки похвали, а й найшвидше припинення хвороби, бо й найдоблесніша рішучість твоя спонукає Бога до більшого благовоління, і всі святі будуть тішитися твоєю старанністю і з глибини серця молитися за тебе. Якщо ж тут такі нагороди за цю мужність, то подумай, скільки вінців отримаєш там, коли Христос, у присутності всіх Ангелів і Архангелів, прийде і, взявши тебе за руку, виведе на середину того видовища, і в слух усім скаже: «Ця людина, обійнята колись від йоги Моєї страху, щоб не образити Мене якось, відкинув і знехтував тих, що обіцяли вилікувати його (чарівними) засобами, і вирішив краще померти від хвороби, ніж змінити любов до Мене». Справді, якщо (Христос) виводить на середовище (прославляє) тих, що напоїли Його, одягли і наситили, тим більше тих, які ради Його вирішили зазнати мук вогневиці. Не все одно, чи дати хліб і одяг, чи терпіти тривалу хворобу; ні - останнє набагато важче першого. А чим більше праця, тим блискучішим буде і вінець. Про це будемо і самі міркувати, і здорові і хворі, і з іншими говорити; і як побачимо себе коли-небудь у тяжкій гарячці, скажемо собі ось що: «А що, якби хтось звів на нас звинувачення, потім потягнули б нас до суду, а там схопили б і почали бити з боків, чи не довелося б нам, і з неволі, витерпіти все, і до того ж без жодної користі та нагороди?» Так міркуватимемо і тепер; будемо при цьому уявляти собі і нагороду за терпіння, яка може підбадьорити душу, що впала (зажурена). Але якщо гарячка жорстока? Так порівняй із цією гарячкою вогонь геєнський, якого ти, мабуть, уникнеш, якщо вирішиш терпляче винести цю хворобу. Згадай про апостолів, скільки вони страждали; згадай праведників, як вони постійно були в скорботах. Згадай про блаженного Тимофія, – він ніколи не мав спокою від хвороби, але жив у постійній недузі. На це вказуючи, Павло говорив: «Мало вина приймали стомаха заради твого і частих твоїх недуг» (1Тим.5:23). Якщо ж такий праведник і святий, якому довірено було управління всесвіту, що воскресив мертвих, виганяв демонів і зцілював інших від незліченних хвороб, якщо він страждав так тяжко; то яке вибачення матимеш ти, який і в короткочасних хворобах бентежишся і нарікаєш? Чи не чув ти, як Писання каже, що «що любить Господь, карає, биє ж усякого сина, якого ж приймає» ( Євр.12:6 )? Як багато і скільки разів хотіли отримати мученицький вінець? (поганським богам), вирішив краще померти, ніж принести цю жертву; 8. А щоб переконатися тобі, що це так, згадай, як помер Іван (Хреститель), чому і чому, і як – Авель. Ні той, ні інший з них не бачив ні палаючого жертовника (ідольського), ні кудись ідола, і не був примушуємо принести жертву демонам; але один усічений на чолі за те, що викрив Ірода, а інший убитий за те, що приніс Богові кращу жертву, ніж брат його. Чи ж вони не отримали мученицьких вінців? Хто наважиться сказати це? Найрідніший смерть їх може засвідчити всіх, що вони стоять у лику перших мучеників. Якщо ж ти хочеш бачити і Боже про те визначення, послухай, що каже Павло; а що мовить він, то, очевидно, є (мовлення) Духа: «Мнюся бо і я, – говорить він про себе, – Духа Божого мати» (1Кор.7: 40). Що ж каже Павло? - Почавши з Авеля, і сказавши, що він «найбільшу жертву понад Каїна принесе Богу,... і той помер ще глаголет» (Євр.11:4), потім перейшли до пророків, дійшли до Іоанна, і сказавши: «вбивством меча помроша, друзі ж спокуси биша» (Євр.11:37), і згадавши про безліч різних смертей, і ми лежали так: ми лежали так, і ми лежали так, і ми лежали так, і ми лежали так, як ми лежали, і лежав так: нас хмара свідків (мучеників), гордість всякому відкладення, терпінням і течією» (Євр.12:1). Бачиш, що він назвав мучениками і Авеля, і Ноя, і Авраама, і Ісаака, і Якова. Бо і вони так само померли заради Бога, як і Павло говорить про себе: "По всі дні вмираю" (1Кор.15:31), хоча він не вмирав насправді, але тільки готовністю (померти) терпів смерть. Так і ти, якщо відкинеш волхвування, чари і ворожби, і помреш обіцяли тобі одужання через нечестя, ти вирішив краще померти з благочестям. біжиш, як до лікаря? Яка ж, скажи мені, даси відповідь на звинувачення в тому, що обманам цих людей віриш більше, ніж висловленню Христа? Якщо Бог каже, що (диявол) людиногубець, а ці люди, попри Боже рішення, кажуть, що він може лікувати хвороби, і ти приймаєш їхні чари та чарівні ліки, то таким вчинком своїм ти показуєш, що їм віриш більше, ніж Христові, хоч і не висловлюєш цього словами. А якщо диявол – людиногубець, то, очевидно, такими ж і служителі його – демони. Це Христос показав тобі насправді: коли Він дозволив їм увійти до свинячого стада, вони все це стадо потопили в морі (Лк.8:33), щоб ти знав, що вони те саме зробили б і з людьми, і одразу занапастили б їх, якби Бог дозволив їм. Але ось Він утримав і приборкав їх, і не дозволив їм щось робити: це й довели вони, коли отримали владу над свинями. Бо якби вони не пощадили свиней, то більше не пощадили б нас. Отже, коханий, не захоплюйся їхніми спокусами, але будь твердий у страху Божому. Як увійдеш ти до синагоги? Якщо відобразиш своє обличчя (хресним знаменням), одразу втече вся ворожа сила, що живе в синагозі; а якщо не закарбуєш, то вже при самому вході ти кинеш свою зброю, і тоді диявол, який знайшов тебе беззахисним і беззбройним, завдасть тобі безліч зла. Але чого нам говорити про це? Що й сам ти вважаєш найбільшим гріхом іти в нечисте місце (синагогу), це видно з того, як ти вирушаєш туди. Ти намагаєшся піти туди таємно: і слугам, і друзям, і сусідам забороняєш доносити до тебе священикам; а якщо хтось донесе – сердишся. Як же шалено – від людей намагатися сховатися, а перед очима Бога всюдисущого робити без сорому таке беззаконня? Але ти не боїшся Бога? Так соромся хоч самих юдеїв. Якими очима дивитися на них? Якою мовою будеш говорити з ними, коли, сповідуючи себе християнином, біжиш у їхні синагоги і просиш у них допомоги? Чи не думаєш, який вони піднімають над тобою сміх, які лайки, яка ганьба, яка ганьба, яка ганьба, якщо й не явно, так у совісті своїй? 9. Чи можна, скажи мені, терпіти, чи можна терпіти це? Якби належало тисячу разів померти, якби належало терпіти найтяжчі страждання: чи не краще було б перенести всі ці страждання, ніж стати предметом глузувань і наруг для цих нечестивців і жити з нечистою совістю? Кажу це не для того, щоб ви тільки слухали, але щоб лікували хворих на цю недугу. Як їх докоряємо ми в тому, що вони немічні у вірі, так докоряємо і вам, що не хочете виправляти немічних. Хіба в тому діло, коханий, щоб ти, вийшовши сюди, вислухав повчання? Це й служить до осуду, коли зі слуханням повчань не поєднується сама справа. Ти християнин для того, щоб наслідував Христа і слухався Його законів. Що ж Він робив? Не сидів у Єрусалимі і не закликав хворих до Себе, але ходив містами та селищами, лікуючи хвороби – і тілесні та душевні. Міг, звичайно, Він, перебуваючи в одному місці, залучити до себе всіх: однак не робив цього, подаючи нам приклад, як (слід) ходити скрізь і шукати тих, хто гине. На це саме вказав Він і притчею про пастиря. І цей не сів при дев'яносто дев'яти вівцях, і не став вичікувати, аж поки заблудла прийде до нього; ні, він сам пішов, знайшов її, і знайшовши, поклав на плечі свої та й приніс (Лк.15:4–6). Чи не бачиш, що і лікарі роблять так само? Вони не вимагають, щоб хворі, що лежали на ліжках, були принесені до їхніх будинків, але самі приходять до них. Так зроби і ти, коханий, знаючи, що справжнє життя коротке, і що, якщо ми (тут) не зберемо таких здобутків, там ніяк не отримаємо порятунку. Часто придбання й однієї душі може знищити тягар незліченних гріхів і стати для нас викупом на день (Судний). Подумай, навіщо посилалися так часто пророки, навіщо – апостоли, навіщо – праведники, навіщо – Ангели? Навіщо прийшов Сам Єдинородний Син Божий? Чи не для того, щоб урятувати людей? Чи не для того, щоб повернути на шлях? Це зроби і ти за силою своєю, покажи всі старання та дбайливість про повернення тих, хто заблукав на шлях (істини). До цього постійно переконую вас у кожні збори, і чи будете ви слухати чи не будете, я не перестану говорити. Нам ухвалено від Бога, законом виконувати це служіння, чи хтось слухатиме чи не буде. Тільки, якщо ви будете слухати і виконувати слова наші, ми робитимемо це з великим задоволенням; якщо ж будете недбалі й безтурботні, – з великою скорботою. Бо нам, звичайно, не буде ніякої шкоди від вашої непослуху, бо ми виконали свій обов'язок; однак, хоч ми самі і безпечні, виконавши свій обов'язок, але сумуємо, що ви будете звинувачені того дня. Так, слухання (повчань) буде небезпечним для вас, якщо воно не супроводжуватиметься справами. Послухай, як Христос, засуджуючи вчителів за приховування слова, водночас загрожує і тим, хто навчається. Сказавши: «Добрий тобі срібло Моє торжником» , і додавши: «і прийшов я взяв би своє з лишком» (Мф.25:27), цим Він показав, що ті, хто прийняв повчання, по вислуханні його (це і є віддача срібла), повинні приносити прибуток. А прибуток навчання полягає не в іншому, ніж у справах. Отже, оскільки і ми передали срібло (вчення) вашому слуху, то необхідно вже, щоб ви представили Господу прибуток, тобто спасіння ваших братів. Тому, якщо ви тільки утримаєте в собі ці слова мої, і не зробите нічого самі, я боюся, щоб вам не бути засудженими подібно до таланту, що закопав. Бо й він пов'язаний був по руках і ногах, і викинутий у темряву непроглядну (Мт.25:30) за те, що не передав іншим, що сам чув. Отже, щоб і нам не піддатися тієї ж долі, наслідуватимемо тим, хто отримав п'ять і два таланти; і чи потрібно буде для спасіння ближнього вжити слово або гроші, або тілесну працю, або інше що-небудь, не полінуйся, щоб, всіляко помноживши даний нам від Бога талант, кожен у своїй мірі, могли ми почути цей блаженний голос: «добре, рабе добрий і вірний, про мале був Ти вірний в мене. твого» (Мф.25: 21). Нехай ми сподобимося, за благодаттю та людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава і держава Отця, разом зі Святим Духом, на віки віків. Амінь. Тобто. Ісая, Давид та Павло. Ангели, херувими та серафими. Тут вказується на остан. до Гал. IV, 22–26 , де Христова церква чи «високий Єрусалим» уподібнюється до вільної Сарри, а юдейська церква або «нижній» , земний Єрусалим – рабині Агарі. Επιγινωσκιτε αλληλους рівносильно дияконському проголошенню в літургії вірних: «полюбимо один одного», за вживанням у Св. Писанні, 1Кор. XVI, 18 . Тут бракує закінчення, а наступному відділенні початку. тобто. схильним до юдейства. Християнам, які тримаються юдейства. Тут та в інших місцях цього слова св. Золотоуст під паскою християнською розуміє Таїнство Євхаристії. тобто. разом з іудеями, до визначення Нікейського собору про святкування християнського Великодня не в один час з іудейським. тобто. щодо святкування християнського Великодня не в один час з іудейським. Зрозуміло перший вселенський собор у 325 р. за Р. Х. Josephi Flavii Antiqu. Jud. lib. X, cap. XI, 7. Вам може бути цікаво: