IV. Праздник Благовещения Пресвятой Богородицы в Назарете

Головизна християнських свят Благовіщення Пресвятої Богородиці шанується настільки свято російським народом, що в цей день, за народною приказкою, навіть «птах не в'є собі гнізда». „Яка погода на Благовіщення, такою буде вона і в світле Христове Воскресіння“, каже російська людина, святкуючи цей навмисний день і своєю думкою переносячись до ще більш радісного «свят свята» – св. Великдень. Думка всякого сина православної Церкви в цей день мимоволі зупиняється на тому убогому і колись безславному містечку Галілеї – Назареті, про яке склалася невтішна народна чутка у давніх євреїв: від Назарета чи може що добро бути (Івана 1:46), але який був для віри і віри. зворушливим спогадам, які впроваджує в уми всіх Св. Євангеліє. Тут відбулася «главизна нашого спасіння» – зачаття з наїття Духа Свята від немискуженої Діви Марії Спасителя світу (Матф. 1:18), після чудесного явлення їй архангела Гавриїла (Лук. 1:26–35). Тут пережив праведний Йосип Обручник, хранитель незайманої чистоти Богоматері, «бурю сумнівних помислів», коли побачив Св. Діву «несвяту сущу» або, за висловом церковної пісні, «бракоокрадовану» і хотів її «maй пустити від себе» (Матф. 1:19), але в сказав не, але у сказав: але у сказав: бійся прийняти Маріам дружини твоєї, що народилося в ній від Духа є Свята (ст. 20). Тут провів Господь наш Ісус Христос свої дитячі й підліткові роки під убогим дахом праведного Йосипа і Пресвятої Діви Марії, „не підкоряючись імаї (Лук. 11:51), і звідси на всяке літо з 12-річного віку Він чинив зі своїми батьками. 41) У цьому Назареті в синагозі Він виступав із проповіддю по суботах, і після однієї з них озлоблені юдеї ледь не скинули Його зі скелі (4:28–29) Не дивно тому, що ті з благочестивих російських людей, на долю яких випадає, не відвідуєш. Назаре і особливо до Дня свята Благовіщення. Лише хвороба і найбільш непереборні причини можуть утримати паломника від подорожі до Галілеї. Але подорож в Назарет і взагалі Галілеєю і до того ж у березні місяці до свята Благовіщення, за віддаленістю і труднощами шляху, протягом майже двох тижнів (12–15 днів), а головне за станом надзвичайно примхливої та мінливої весняної погоди, повної найнеймовірніших несподіванок, до найнеймовірніших несподіванок найнебезпечніших паломницьких подорожей Св. Земле. Як би все говорить проти цієї ризикованої та небезпечної подорожі до Назарета в цю пору року. У більшості випадків, як відомо, свято Благовіщення припадає наприкінці великого посту, на недалекій порівняно відстані від дня св. Великдень. Благочестиві наші паломники, з'явившись з далекої батьківщини більшою частиною «за обітницею», охоплені хвилями нових несподіваних вражень, що наринули на них, зачіпають їх за найчутливіші струни душі і серця і приводять багатьох позитивно в релігійний ентузіазм, з перших днів перебування нерідко лише хлібом і чаєм, неопустимо в той же час вистоюючи і вдень і вночі всі богослужіння на святих місцях і здійснюючи належні каравані подорожі для огляду шанованих місць Єрусалима і його околиць переважно пішки. До кінця великого посту ці паломники настільки встигають «отощати», що нерідко ледве волочать свої ноги, а деякі хоч і з великим небажанням, але змушені бувають зрештою злягти до російської лікарні Імператорського Православного Палестинського Товариства. Голос здорового глузду і живого багаторічного досвіду для таких паломників-ентузіастів не зрозумілий, і переконати таких фізично виснажених паломників, що навіть іноді мають при собі й небідні кошти, – найняти для себе верхового коня або ослика на весь час подорожі Галілеєю, рішуче немає жодної можливості. Такі подвижники-прочани навіть на казенного ослика, найнятого коштом Імператорського Православного Палестинського Товариства, за найгіршої погоди, ні за що не погодяться сісти. «Ми прийшли у Святу Землю, щоб постраждати заради Христа», заявляли деякі паломники у 1893 році начальнику каравану, коли він у злощасну подорож цього року переконував їх доїхати до найближчого села разом із хворими паломниками. «Ми нізащо не поїдемо дорогою, якою пройшов Господь», наполегливо твердили ці подвижники, плетучись, ледве пересуваючи ноги, за найнятими для них осликами по липкому бруді по коліна... Зубожіння та збіднення матеріальних засобів у паломників – друга не менш важлива перешкода для цієї подорожі. Відвідуючи святі місця, храми і монастирі Палестини, і глибоко зворушені їх крайнім убожеством і разючим приниженням, до якого очей російської благочестивої людини не звик у себе в благословенній Росії, до того ж отримуючи нерідко тут від ченців чарівне привітність і самий лагідний прийом, під вплив є сюди «попрацювати», помолитися за себе і своїх дорогих і милих родичів живих і померлих, щедрою рукою, без розрахунку і без думки про завтрашній день, – при «записах» роздають по монастирях не лише надлишки, а й часто останні гроші, прирікаючи себе на харчування «Христовим ім'ям». Само собою зрозуміло, що такі прочани, коли настає час складання паломницького каравану в Назарет, навіть при бажанні, бувають рішуче не в змозі найняти для себе коня чи віслюка і волею-неволею прияжені здійснювати цю подорож на своїх слабких ногах. Лише передбачливе Палестинське Товариство, довгим і гірким досвідом навчене, може надати їм у разі потреби послугу найнятими осликами, які посилаються з караваном для паломників, з розрахунком по одному ослу на 25 паломників. Весна палестинська, повна контрастів та несподіванок у природі – нова і чи не найбільша скрута для паломництва по Галілеї. Поживні теплі промені березневого палестинського сонця, після зимових майже безперервних злив, як би за помахом чарівного жезла, пробуджують зазвичай сумну природу Палестини від мертвого сну, і неживі, голі, випалені літнім спекотним сонцем, смарагдової зелені, поцяткованої найрізноманітніших і химерних фарб квітами. Ясно-блакитне небо і чисте прозоре повітря, напоєне сильним ароматом розкішної природи, що прокидається, манять засидівшихся і нудьгуючих на подвір'ях наших паломників за місто, у полі, в степ, на природу, на простір... Досвідчені не раз у Палестині паломники за зимові холодні та дощові місяці встигли вже розповісти паломникові – первачку про буйну рослинність Ездрилонської долини, про чарівні чудові види Назарета, Фавора, Тіверіади та Генісаретського озера, про невідомих невідомих розпалити вогонь непереборного і непереможного полум'яного бажання в кожному з них самому особисто бачити всі ці місця, а й мужню тверду готовність перенести всі негаразди на цьому тяжкому святому шляху. Тому тепер, тільки-но оголошено на подвір'ї Палестинського Товариства про запис у назаретський караван і внесення встановленого рубля грошей для найму варти та запасних осликів і мулів, як мисливців йти в Назарет є з них майже стільки, скільки є в наявності паломників на російських подвір'ях. Залишаються в Єрусалимі лише бували багато разів у Галілеї, та хворі та немічні паломники, не здатні рухатися. Але й ці останні зі своїх лікарняних ліжок посилають своїм односельцям не без заздрощів найвищої якості від щирого серця побажання їм «щасливого шляху»... Каравани в Назарет, однак, відбуваються далеко не завжди за сприятливих обставин у стані погоди. Нерідко палестинський березень, подарувавши кількома теплими сонячними днями і заманивши довірливого мандрівника в обійми покритих багатою весняною рослинністю гір і рівнин, в яких проходить дорога з Єрусалиму до Назарета, несподівано для всіх знову повертає примхливу і сувору зиму. Іноді в цей час ллють нескінченні зливи, що утворюють у долинах, оточених високими горами, скажені, що з ніг збивають не тільки людей, а й в'ючних тварин, потоки, які роблять дороги рішуче непрохідними. У топких болотах, що існують тут, і засмоктують трясовині гинуть колісниці, тварини і навіть захоплені в дорозі люди, змушені брести через потоки нерідко по коліна або навіть по пояс у воді. До проливних дощів часом приєднується сніговий ураган з великим градом, що знижує температуру до рідко низького в Палестині падіння, 4 градусів нижче нуля. Навряд чи слід говорити, що паломники в Галілеї, що потрапили під такі жахи природи, сильно страждають від холоду, вітру та дощу, і навіть замерзають на шляху... У переказах Палестини, серед обивателів Єрусалима і досі ще живі спогади про ті страшні жахіття, які переніс російський паломницький караван до Галілеї в 1893 році, коли на зворотному шляху з Назарета за Наблусом, потрапивши під жахливу погоду, караван був розсіяний, досяг Єрусалиму з багатьма хворими, які закінчили життя в російській лікарні. Оскільки подробиці цього лиха російського паломницького каравану далеко ще не все ще стали надбанням нашого друку, ми, для ілюстрації проблеми подорожі до Галілеї у березні місяці, повідомимо їх тут, за офіційними даними, у порядку. Караван виступив з Єрусалиму 4 березня «за теплої та ясної погоди». До складу каравану входили 531 жінка і 223 чоловіки, "велика частина яких були люди похилого віку, виснажені строгим постом і, не дивлячись на свою слабкість, за звичаєм, що встановився між шанувальниками, що йшли пішки протягом всього двотижневої подорожі в Назарет, в Тіарус". Караван, за прийнятим у Товаристві звичаєм, супроводжували фельдшер А. І. Іванов, виконував і обов'язки його начальника, ієромонах місії (Нікандрової пустелі о. Геннадій), доглядальниця лікарні, кавас-чорногорець (Микола Байкович), негр Дмитро, добре говорячи відставний турецький жандарм негр Джогар та два жандарми, відряджені для супроводу каравану єрусалимським губернатором. При каравані було 38 в'ючних ослів для перевезення слабких наломників. Караван здійснив шлях до Назарету цілком благополучно. Погода стояла настільки тепла, що в Наблусі в огорожі колодязя, біля якого розмовляв Христос із Самарянкою, „усі спали просто неба”. 10 березня караван вийшов з Назарету на Фавор, «при сильному тумані та свіжому вітрі», що змінилися на дрібний дощ, який потім не переставав день і ніч. Під дощем прочани прибули на Фавор, де було вирішено, дочекавшись хорошої погоди, повернутися назад у Назарет. Але голос розсудливості прислухалися лише до 100 осіб, які дійсно пішли звідси назад до Назарета з монастирським провідником, інші ж наполегливо вимагали продовжувати шлях далі до Теверіади. 11 березня під дрібним дощем при холодному вітрі караван рушив у дорогу. Як би зі співчуття до нещасних мандрівників на короткий час проглянуло сонечко, що подарувало змучених і мерзлих мандрівників життєдайним теплом, але потім швидко сховалося за хмарами, з яких плив безперервно протягом двох годин сильний дощ із градом. У липкій багнюці, що утворилася від дощу, по дорогах грузли навіть осли, і провідники їх відмовлялися йти за караваном. З великими зусиллями до знемоги близько 6 години вечора караван дістався Тіверіади і розмістився в тісних подвір'ях російській та грецькій, позбавлених найнеобхідніших життєвих зручностей. Тут начальник каравану оголосив паломникам, що він чекатиме на зміну погоди. Але дощ лив без перерви майже всю ніч, наступний день та другу ніч. Температура у повітрі стояла прохолодна весь час. Однак відсутність природних зручностей на подвір'ях, надмірна тіснота їх і необхідність неминучих витрат на продовольство в пункті, ніякого інтересу для паломників не представляє, - все це хвилювало і турбувало паломників і змусило їх наполегливо вимагати від начальника каравану на 13 березня зворотного виступу в Назад. Волею-неволею довелося поступитися бажанням незадоволених і здійснити зворотний шлях невилазним майже брудом. Каваси та турецькі жандарми лише „побоями” змушували погоничів саджати та везти на осликах втомлених та знесилених паломників. Але й за всіх цих вкрай несприятливих умов караван все ж таки здійснив шлях до Назарета не тільки благополучно, але навіть із заходом на гору Блаженств і в Кану Галілейську і досяг мети своїх прагнень близько шостої години вечора. Пережиті важкі негаразди під час шляху з Назарету в Тіверіаду і назад здавалося дали хороший урок неспокійним і наполегливим паломникам, і можна було припускати, що подальше негайне повернення до Єрусалиму буде на якийсь час відстрочено. І справді, начальник каравану висловив намір перечекати в Назареті погану погоду і просушування доріг, але його розсудливому наміру чинив опір караван, який виступив з Назарету 15 березня самовільно. Потрібно, втім, сказати, що всупереч очікуванням дороги були хоч і брудні, але тварини досить добре йшли вперед, дощ йшов лише зрідка, і погода стояла загалом «досить тепла». Ночівлі в Буркіні та Наблусі пройшли благополучно, хоча 16 березня весь час стояла мінлива погода, і ночувати на відкритому повітрі ніхто з прочан не наважився. Розміщено прочан па приватних будинках. Вранці 17 березня караван виступив у подальший шлях у повному безладді. Поблизу села Хувара піднявся сильний вітер, і небо обклалося зловісними свинцевими хмарами, з яких щохвилини блищала сліпуча блискавка, що супроводжувалась страшними гуркотом грому. Віддаючись у горах безперервною зловісною луною, грім наводив трепет і жах на нещасних паломників. На довершення всього полилася тропічна злива з великим градом. З гір загомоніли бурхливі потоки, що утворили по дорогах цілі річки. Беззахисні паломники змушені були брести по коліна і навіть по пояс у холодній воді, марно сподіваючись десь сховатися від дощу. Виснажені від посту і тривалих праць люди похилого віку і особливо бабусі кочніли від холоду і в знеможенні і безсиллі падали на шляху без почуттів. Коньяк і горілка, які були в запасі у начальника каравану, лунали всім ослаблим і змерзлим паломникам для підкріплення та зігрівання їх. Цілком знесилених приводили до тями, садили на запасних ослів і направляли до найближчого села ел-Луббан. Для деяких паломників всяка допомога вже виявилася зайвою, бо вони представляли задубілі трупи, які доводилося підбирати і на ослах відправляти туди ж. По прибутті в ел-Луббан, фельдшер усіх задубілих і підібраних на шляху зі слабкими ознаками життя паломників намагався привести до тями: розтирав їх сукном, обігрівав біля багать, складених із нарочито для цього куплених у місцевих обивателів дров, напував коньяком і гарячим молоком, але напував коньяком і гарячим молоком, Зміни, при страшному холоді і їдкому димі від вогнищ у сараях і загонах, де знайшли притулок наші паломники, досягти цілком сприятливих результатів йому не завжди вдавалося, і багато хто тут же на руках у нього віддавали Богові свою душу... Коли вжитими заходами після зусиль вдалося, нарешті, 13 паломників слабих і хворих на обіг забезпечивши їх дровами та їжею, фельдшер Іванов залишив ел-Луббан і зі здоровими паломниками попрямував до сусіднього села Сінджіль, щоб також надати необхідну медичну допомогу і тим російським паломникам, які у більшій кількості знайшли тут собі притулок від негоди. Перевезти туди негайно хворих паломників та мертвих не було жодної можливості, бо погоничі навідріз відмовлялися дати своїх тварин. Оскільки дорогу до згаданого села ніхто не знав, а день уже схилявся надвечір, то тому довелося фельдшеру зі своїми супутниками довго блукати даремно. На дорозі їм між іншим вдалося зустріти одну стару-богомолку, що відстала від каравану і безпорадно бродила з метою відшукати для ночівлі десь притулок. Тільки гавкаючи собак і пізно ввечері мандрівники дісталися абияк до названого села, де знайшли 44 паломники, які були вже розміщені в двох будинках, обігріті і напоєні коньяком і гарячим молоком. Фельдшер Іванов звідси через турецького жандарма, що супроводжував караван, зважився дати звістку про долю нещасного назаретського каравану в Єрусалим керуючому російськими подвір'ями Імператорського Православного Палестинського Товариства в такому лаконічному листі: «По дорозі від Наблусастала. Декілька людей замерзло. Що робиться з передніми – не знаємо, чому прошу надіслати допомогу для збору людей». Але перш ніж ця звістка досягла Єрусалиму, тут почали вже сильно турбуватися за долю назаретського каравану, який, за припущеннями, мав перебувати в дорозі. З 11 березня в Єрусалимі піднялася незвичайна для цього часу снігова хуртовина, що змінилася зливою, яка не переставала до 18 березня. Розуміючи цілком правильно, що погода на шляху з Назарета до Єрусалиму не могла бути кращою, керуючий російськими подвір'ями, російський генеральний консул і всі росіяни стали висловлювати тривожні побоювання за долю каравану. 17 березня близько полудня в Єрусалимі рознеслися невизначені чутки, привезені якимись шанувальниками-болгарами, про те, що «російський караван розсіяний сніговою бурею». Під впливом природної тривоги і цих чуток керуючий подвір'ями негайно відправив на зустріч каравану двох ковасів-чорногірців Лазаря Бана та Івана Княжевича з наказом вручити начальнику каравану 500 франків на потреби паломників і дати повноваження йому «не соромитися у видатках, при якому під час виплати, за умови, що він не піде під час видатків, при цьому він не повинен соромитися у видатках, при цьому він не повинен соромитися в витратах. повернутися до Єрусалиму та повідомити докладні відомості про положення каравану. Послані чорногорці-каваси до вечора 17 березня досягли Рамали і знайшли тут більшу частину каравану, але в дуже жалюгідному становищі: багато хто з шанувальників був хворий після жахливих потрясінь, знайшлися з відмороженими ногами і навіть кілька задубілих трупів. Дізнавшись, що начальник каравану з хворими та відсталими паломниками перебуває ще в дорозі, послані каваси негайно вирушили до нього на зустріч. У дорозі вони зустріли ще кілька паломників, які з великими зусиллями прямували до Рамалли, і натрапили на п'ять замерзлих трупів старих паломниць. Близько 10 год. вечора послані з'явилися до Синджиля і відшукали тут хворих паломників та фельдшера А.І. Іванова вже, як ми знаємо, відправив звістку до Єрусалиму про сумне становище каравану. Переночувавши в цьому селі чорногорець Лазар Бан, як було йому наказано, рано-вранці виїхав назад до Єрусалиму з донесенням, маючи в той же час від начальника каравану доручення будь-що-будь найняти до 40 мулів для перевезення в Єрусалим хворих і слабосильних паломників, так як у селі Синдж. Сам же м. Іванов з прибулим чорногорцем Іваном Княжевичем і двома провідниками каравану вирушив знову в ел-Луббан, щоб нагодувати, оглянути паломників, що залишилися там, і перевезти їх до Синджиля, захопивши з собою і трупи замерзлих у дорозі. Остання задача виявилася, однак, не з легких, тому що погоничі ослів бралися везти лише хворих і слабосильних паломпиків, але вперто знову відмовлялися доставити на ослах трупи померлих, наполегливо до того ж вимагаючи йти в Рамаллу, але не в Сінджолі, де начальнику коровапа паломників. Нарешті волею-неволею довелося їм зробити поступку, і 13 паломників, у супроводі каваса Івана Княжевича, з ел-Луббана прямо попрямували до Рамалли. Фельдшер Іванов виїхав до Сінджіля з наміром до цього каравану приєднати найбільш здорових паломників і з Сінджиля. Але виявилося, що і тут слабосильні і хворі прочани, а головним чином погоничі ослів залишатися більше в Сінджілі не побажали і наполегливо зажадали продовжувати шлях до Рамалли. Довелося знову поступитися наполегливістю. Залишивши найбільш хворих паломників під опікою шейха села і доручивши кавасу Миколі Байковичу разом із місцевими жителями зібрати дорогами трупи померлих паломників і доставити їх у Рамаллу, м. Іванов з рештою паломників поїхав туди ж, щоб приєднатися до більшості. У Єрусалимі, після отримання від каваса Лазаря Бана точної звістки про тяжке становище каравану, вирішено було негайно вжити всіх зусиль до полегшення його долі. Так як для перевезення слабосильних і хворих паломників необхідної кількості ослів і мулів не виявилося в Єрусалимі, то наказано було роздобути їх в навколишніх селах у феллахів, а поки зараз же відправити наявного на російських будівлях осла, навантаживши його хлібом, вином і медикаментами, і виїхати лікарні та керуючого подвір'ями. До цих осіб приєднався, на свій виклик, і російський генеральний консул C.В. Арсеньєв, який отримав відомості про тяжке становище каравану з патріархії, з драгоманом консульства Хомсі та кавасом. Погода стояла вітряна, холодна, з невеликим дощем. На дорозі між Єрусалимом та Рамаллою мандрівники зустріли до 500 паломників, що повертаються до Єрусалиму, у найжахливішому стані здоров'я та у жалюгідному вигляді щодо одягу та взуття. Керуючий подвір'ями та лікар лікарні, підкріпивши зустрічених паломників їжею та коньяком, продовжували шлях далі до Рамалли та прибули туди близько 5 год. вечора. Тут вони знайшли картину лиха розсіяного каравану в такому стані. 100 жінок і 10 чоловіків напівзамерзлих поміщалися в досить пристойному і теплому притулку, а три паломники з найбільш постраждалих були навіть взяті в будинки жалісливих тубільців і оточені найдбайливішими турботливими піклуваннями: їх одягли в суху білизну, вкрили теплими ковдрами і годували гарячою їжею. У більш важкому становищі опинилися лише 40 жінок паломниць у грецькому обійсті, будучи поміщені в темній сирій кімнатці з мокрою підлогою, серед якої горіло багаття сирих гілок, облитих гасом і наповнювали кімнату задушливим їдким димом. Керуючий російськими подвір'ями і лікар негайно перевели цих нещасних жінок з брудного приміщення в чистіше і зручніше, що знаходиться в тому ж обійсті, обігріли і нагодували гарячою їжею коченілих від холоду. Одна з жінок виявилася на стільки ослаблою, що на руках лікаря, що обігрівала її, і керуючого подвір'ями тут же і випустила дух, приєднавшись до тих 12 трупів померлих (10 жінок і 2 чоловіків), які вже лежали в місцевій церкві, чекаючи виконання над ними останнього християнського обов'язку. Єрусалим, щоб для паломників, що знаходяться в Рамаллі, привезли звідти 5 пудів хліба, мішок круп, 12 пляшок коньяку, гірчишники, хіни, бинтів, теплих халатів, ковдр, на 100 чоловік білизни і будь-що перестали в'юнкових тварин. Доручивши в Рамаллі хворих прочан турботливому піклуванням міського лікаря Фотія, якого вислав на зустріч бідного каравану гуманний губернатор Єрусалима, російський лікар Северин з кавасом і драгоманом консульства вирушив до села Сінджіль до залишених тут хворих російських паломників. Близько 10 год. вечора туди прибув і керуючий російськими подвір'ями. Тут становище хворих було знайдено у задовільному стані, ніж у Рамалле. На ранок, найнявши в навколишніх селах до 40 ослів і посадивши хворих і слабосильних паломників, за винятком 2 чоловіків і однієї жінки, які рішуче відмовилися їхати на тварин по тому шляху, яким сам Господь ходив пішки, і захопивши 10 жіночих трупів, підібраних в околицях лікарів по дорогах, 37 прочан виїхали назад до Рамалли. Увечері того ж дня в місцевій грецькій церкві, у присутності консула, керуючого подвір'ями, лікаря лікарні та деяких небагатьох обивателів села відбулося відспівування всіх загиблих у дорозі паломників у кількості 25 душ 31 : 23 жінки та 2 чоловіки. Церква Рамали представила живим свідкам цієї трагічної катастрофи чудову картину. Сльози позитивно душили тих, хто з'явився віддати останній обов'язок нещасним страждальцям, які знайшли несподівано для себе смерть далеко від батьківщини і навіть бажаного земного Сіону. Поховання російських паломників скоєно на місцевому сільському кладовищі у спільній братській могилі, яку й досі прикрашає безмовний свідок цієї жахливої ​​катастрофи – пам'ятник, споруджений 27 квітня 1893 року, в сороковий день після описаної сумної події, коштом Імператорського Православного Палести. Безперечно, він на довго нагадуватиме нашим паломникам про тягарі та негаразди їхніх подорожей до Галілеї... 19 і 20 березня, за розпорядженням консула, наші прочани були перевезені на мулах та ослах з Рамали до Єрусалиму. Багато хто з найбільш постраждалих прочан, з відмороженими частинами тіла, що застудилися і з дисентерією прямо надійшли до лікарні. Одинадцять людей померлих у лікарні Єрусалиму доповнили сумну картину цієї жахливої ​​та майже незапам'ятної у літописах нашого паломництва у Св. Землю катастрофи. Сучасники описаної сумної події, єрусалимські жителі, і досі ще без тремтіння не можуть згадувати про повернення до Єрусалиму перших 500 осіб з потерпілого каравану. Оскільки тривожні чутки про нещастя в каравані циркулювали по місту протягом кількох днів і прийняли фантастичне в східному смаку забарвлення, то тільки-но почули різномовні мешканці Єрусалиму про наближення до міста каравану, що повертається, як у величезній кількості висипали на зустріч йому. Жахливе, гідне сліз, видовище представляло цей передовий загін потерпілого назаретського каравану в 500 чоловік. Не в бадьорому радісному настрої духу після щасливо закінченої довгої подорожі, не з натхненними піснеспівами і церковними гімнами на вустах, і не в розкішних вінках з різноманітних польових квітів, якими прибирають паломки свої голови, задоволені і щасливі своєю близькістю до кіш подорожі повертаються наші паломники до св. Град, а в повній знемозі сил, втомлені, промоклі до кісток, тремтячі від холоду, ледве пересуваючи розбитими хворими ногами, які були обгорнуті онучами, мішковими ганчірками, головними хустками, бо взуття в дорозі зносилося і від вогкості з гарячістю розповзлося... щастя знову споглядають Св. Сіон, побачивши земляків, знайомих, що залишалися в Єрусалимі і що вийшли тепер до них на зустріч, багато хто з каравану від хвилювання і радості падали в непритомність і позбавлялися почуттів, а деякі, впавши на коліна і піднімаючи руки до небес, уперши повні сліз очі Тебе, Господи, що сподобив ще раз бачити Святий Твій Град і не допустив, щоб дикі звірі та птахи небесні рознесли мої кістки по полях“. Описане нами нещастя з галілейським караваном в 1893 р., як результат надзвичайно примхливої і мінливої палестинської погоди в березні місяці і крайньої необережності і самовпевненості наших паломників, які уявляють собі Св. Землю країною спекотного сонця і безперервного тепла. їм рідній природі далекої півночі, в літописах нашого паломництва, безперечно, виняткове, але не таке, однак, повторення якого не можна очікувати і в інший паломницький сезон, звичайно, якщо наші паломники не будуть дотримуватися вказівок людей досвіду, добре знайомих з умовами побуту та життя тієї країни, в якій самі вони є лише випадковими. Березневий караван російських паломників, що вирушив у Назарет до свята Благовіщення у складі 1700 чоловік, минулого 1907 року потрапив майже в таку ж погану погоду, як і караван 1893 року, і якщо уникнув нещасть, то лише завдяки щасливому випадку і прийнятим цього разу. І в березні минулого року назаретський караван виступив з Єрусалиму також за сприятливої погоди і благополучно досяг Наблуса, але тут ледве більша частина каравану знайшла собі притулок у нашвидкуруч збитому бараку патріархії біля колодязя, біля якого, за переказами, розмовляв Ісус Христос з Самарянкою, а частина його до міста, як у пастухах. вибухнула «рідкісна за жорстокістю та тривалістю буря зі снігом, градом та дощем». Караван протягом трьох днів залишався на місці і перечікував зміни погоди, користуючись гостинністю грецького ігумена Артемія, який давав паломникам щодня борщ, хліб і вино без жодної плати. Не обійшовся цілком благополучно для каравану і цей примх палестинської природи, але принаймні смертних випадків у каравані цього разу не було. Від тривалих проливних дощів покрівля швидко збитого барака дала зрештою текти. За розповідями очевидців, крім того, в одному місці вода пробила собі шлях у середину барака внаслідок того, що рівень поверхні ґрунту зовні стін був вищий за рівень підлоги. Вода, що хлинула потоком, змусила всіх паломників, що помістилися тут, збитися в один бік, не підмочену водою, і всю останню ніч перебування в Наблусі простояти тому на ногах без сну. Через ці дощі від Наблуса до Назарету караван змушений був йти липким брудом, а тому в ньому опинилися відсталі й хворі, які, після приходу каравану в Назарет, злягли відразу ж у приймальний спокій місцевої амбулаторії Імператорської Православної Палестинського Товариства і зажадали медичної допомоги. Погана погода переслідувала потім благовіщенський караван цього року та під час подальшої його подорожі Галілеєю. Сильний дощ наздогнав караван на шляху з Тіверіади на Фавор, і провіднику каравану насилу вдалося переконати паломників повернутися в Тіверіаду». Однак і тепер «частина паломників наполегливо наполягала на продовженні шляху, незважаючи на дощ». Тіверіадський ігумен о. Авраамій, щоб притулити великий караван російських паломників, що повернувся, віддав у їхнє розпорядження не тільки всі житлові приміщення, але навіть і всі стайні з земляною підлогою. І попри цю широку гостинність о. Авраамія, зрештою все ж таки 50 паломникам довелося ніч провести просто неба, через брак місця під покрівлею Фаворський ігумен Пахомій, коли в нього з'явився численний караван паломників, щоб захистити його від дощу, віддав йому всі житлові приміщення, церкву та навіси, і коли все ж таки частина залишалася без даху над головою, то просив для них притулку у сусіднього католицького монастиря 32 ... Не можна не відзначити тут, що благополучному палюдникові повернено Єрусалим немало сприяв і згаданий вище благосердий о. ігумен Артемій у Наблусі, який за час дев'ятиденної відсутності паломницького каравану встиг не лише виправити вищеописаний барак поблизу самого Самарянки, а й надбудувати над ним другий поверх, так що паломники на зворотному шляху вже з зручністю могли розміститися в ньому. Втім, при поверненні каравану до Єрусалиму, і погода стояла сприятлива. Ми не без мети зупинилися порівняно довго на описі лих російських паломницьких караванів у березні місяці в Назареті і взагалі в Галілеї в 1893 і 1907 роках, щоб цим описом застерегти майбутніх учасників назаретських караванів від зайвої довірливості та необачної метушливості в дорозі його, добре знайомих з особливостями клімату, топографією місцевості та побутом країни. Тепер для контрасту постараємося подати докладний опис назаретського каравану до свята Благовіщення, що подорожує за щасливо сприятливої ​​весняної погоди і бере участь у святкуванні його на місці. Приготування до подорожі в Назарет починаються задовго до дня виступу каравану з Єрусалиму. Так як подорож це вважається важкою і небезпечною, то бажаючі брати участь у ньому не рідко перед відправленням говіють цілий тиждень щоб у Назареті мати можливість сповідатися і долучитися до Святих Тайн, а деякі навіть роблять це тут в Єрусалимі з добрим наміром, якщо Бог допоможе побачити Назарет, то на свято Благ. На подвір'ях, в конторі управління, йде запис паломників, які бажають брати участь у каравані, зі внеском одного рубля, який призначається на винагороду варти каравану і на найм для слабосильних і старих паломників запасних в'ючних тварин: коней, мулів та ослів. Багато паломників із засобами наймають тварин самостійно, входячи в угоду з провідниками або утримувачами їх 33 . Але було б великою помилкою про кількість паломників у каравані судити з зазначених записів у конторі управління подвір'ями, оскільки серед паломників завжди є, особливо з «бувалих» паломників, особи, які в караван не записуються, а чіпляються до нього десь у дорозі. Такі паломники - зайці свого роду - відомі як пристані, виходять з Єрусалиму днем ​​раніше призначеного часу для виступу каравану і непомітно на дорозі десь пристають до нього 34 . Паломники цього двотижневого походу Галілеєю забирають із собою теплий одяг, повсті, подушки, самовари, чайники з посудом, ложки і чашки, сухарі та іншу необхідну в дорозі провізію: маслини, цибулю, редиску, хліб, апельсини, лимони і навіть вино. Караван, через величезну чисельність складу свого і зазначеної громіздкості багажу паломників, представляє нерідко вельми значну картину народного пересування з одного пункту до іншого. В силу цього, зрозуміло, що справжній караван вимагає і складної організації, і посиленої охорони в дорозі, який до останнього часу не вважався в деяких місцях безпечним і гостинним з боку місцевих жителів, особливо напр., в Самарії, де жителі, під впливом релігійної ненависті і фанатизму, зустрічали наших паломників досить часто зі зло. У каравані тому завжди призначається начальник, в більшості випадків фельдшер російської лікарні Імператорського Православного Палестинського Товариства, щоб мати в дорозі завжди медичну допомогу для хворих учасників каравану, духівник, ієромонах російської Духовної Місії в Єрусалимі, з запасними Св. Дарами, кава-чорногореця, чи кілька службі Товариства, наймані охоронці та провідники 35 із шейхів (начальник племені) тієї місцевості, по якій йде каравав, та два жандарма, за призначенням єрусалимського губернатора. Молебень у дворі російських подвір'їв перед відправленням каравану до Назарета Благовіщенський караван виступає з Єрусалиму близько полудня, після звичайного напутнього молебню, відслуженого 21 березня біля перцевого дерева, біля чоловічого подвір'я III класу. Виступ це з російських будівель, після криків і суперечок з погоничами ослів, які завжди неохоче навантажують багаж на своїх тварин і прагнуть хитрістю уникнути зайвого обтяження їх, відбувається чинно і в стрункому порядку, при співі церковних піснеспівів. Караван виходить за місто і шосованою дамаською дорогою прямує на північ місцевістю нудною і пустельною, на яку лише зрідка очей мандрівника зустрічає оброблені і засіяні хлібом ділянки землі, невеликі виноградники і чахлі розкидані олійні дерева. Караван спочатку йде бадьоро і в захопленому настрої, не перериваючи церковних піснеспівів і священних гімнів, але, в міру віддалення від Єрусалиму, коли буває змушений пробиратися кам'янистими і дуже важкими для ходьби стежками, палимий іноді спекотним сонцем, починає мало по малу втомлюватися. досить довгу стрічку кілька верст. У каравані замовкають пожвавлення та співи, і всі зайняті однією думкою скоріше дістатися на нічліг. Через чотири години, по виході з Єрусалиму, залишивши осторонь ліворуч гробниці суддів і гробницю пророка Самуїла, що перебуває нині в турецькій мечеті з високим мінаретом, з якого видно два моря, Єрусалим і Віфлеєм, а праворуч Гаваон, над яким Ісус Навін зупинив сол. Нав. 10:12, 13), караван приходить на нічліг до села Рамаллу і зупиняється на обійсті існуючого тут грецького Аврааміївського монастиря 36 . Втомлені пережитими враженнями першого дня і нелегким переходом прочани, напившись чаю і підкріпившись чим Бог послав, розташовуються на нічліг на циновках у місцевій досить великій, благообразній і затишній церкві та в будинках подвір'я, а більшість на дворі в огорожі монастиря, просто просто неба. Заможні з паломників іноді шукають собі ночівлю за плату у будинках мирних християн обивателів. Але приємним безтурботним спокоєм не вдається скористатися стомленим мандрівникам належним чином, тому що місцеві ченці та священики, без жодного сорому, розштовхують сонних паломників, підсовуючи їм церковні страви для пожертв і пропонуючи записати імена батьків на помин... Виступ Назаретського каравану з Єрусалиму Наступний другий день шляху - важкий і довгий, тому караван з Рамали виступає в Наблус рано вранці, ще до сходу сонця, вислухавши, втім, передосвященну літургію, яка починається для каравану о 12 год. місці, де Богоматір разом з пр. Йосипом, повертаючись після Пасхи з Єрусалиму до Назарета, до вечора першого дня шляху помітили відсутність у каравані дванадцятирічного юнака Ісуса (Лук. 11:43–45) і звідки повернулися назад до Єрусалиму, щоб розшукати Його. Напившись вельми чистої та холодної води з джерела, що знаходиться під склепінням зруйнованої старовинної церкви, караван вирушає далі і через півтори години сягає Бейтіна, біблійного Бет-Елу, де праотець Яків на шляху до Месопотамії бачив уві сні сходи, що затверджені на землі і доходять до небес і ангелів. 28:11–19). Тут біля руїн поблизу джерела караван зупиняється на тривалий відпочинок, п'є чай та підкріплює себе їжею. Місцеві жителі, що вже але колишнім рокам знають, що паломницький караван саме тут має тривалу зупинку, виходять сюди заздалегідь і готують у бляшанках досить сумнівної чистоти окропу для чаю, який продають паломникам по 2 перуки за чайник. Мисливців купувати окріп є дуже багато, а тому тиснява, шум і суєта стоять неймовірні під час зупинки каравану. Гортанні верескливі вигуки продавців: «Матушка карош, два перуки, кипить!!» або «Два перуки давай, - кипить!» панують над усією метушнею і неймовірним гамом. На жаль, слід додати, що справжній окріп дістається лише передовим паломникам в каравані, а далі продається вода заради бакшиша тільки зігріта пара, що починає пускати. Звідси так часто в караванах шлункові захворювання. Томлива спрага і нетривалість зупинки не дозволяють паломникам бути гидливими, обережними та терплячими 37 . Назаретський караван на привалі Після відпочинку караван прямує далі до Наблуса. Тепер дорога, що була досі похмурою і одноманітною, набуває вигляду мальовничий і навіть чарівний. Пройшовши ущелину айн-Харамія - розбійницьке джерело 38 і вступивши в Єфремові гори, караван то рухається між химерних стрімнистих скель і ущелин, то спускається в долини, вкриті цілими гаями дерев тутових, оливкових і фігових і розкішними вії. Скелі та гірські ущелини суцільно усіяні соковитою смарагдовою зеленню, поцяткованою найрізноманітнішими кольорами всіляких кольорів. Аромат природи, що прокинулася, пахощі квітучих дерев і зелені і чисте прозоре повітря доповнюють, при помірній порівняно сонячній спеці, принадність тієї дивної картини, яка оточує мандрівників, доставляючи їх погляду високу естетичну насолоду. Як би за контрастом, на тлі цієї дивовижної картини весни, що прокинулася, вимальовується у всій красі величний Єрмон зі своєю кристальною білосніжною вершиною, нагадуючи мандрівникам добре знайому картину рідної природи і справляючи на душу їх незабутнє глибоке враження. Від Джифни природа змінює свій розкішний вигляд на колишній дещо суворий і нудний і зберігає його майже до самого Наблуса чи стародавнього Сихема, куди караван досягає лише пізно ввечері сильно втомленим фізично тривалим переходом і душевно від пережитих різноманітних сильних вражень кінченого дня. Колодязь, біля якого розмовляв Христос із Самарянкою, у Сихемі (Наблус) У Сихемі чи Наблусі караван знаходить собі притулок у великому бараку, побудованому патріархією за містом біля криниці Якова 39 , біля якого Ісус Христос розмовляв із Самарянкою (Івана 4:5–42). На цьому місці св. Олена спорудила величний хрестоподібний храм, що нині лежить у руїнах. Так як мандрівники бувають сильно втомлені, то більшість з них, навіть не закушуючи і без чаю, до якого наш паломник завжди великий мисливець, розташовуються на відкритому повітрі просто на спокій, і тільки не всі з них шукають собі ночівлі в бараку. Зважаючи на те, що мешканці Наблуса вважаються здавна ворожими християнам і здатними завдати нашим паломникам неприємностей, то стомлений караван всю ніч відпочиває під пильною охороною турецьких жандармів. Із зорі караван прокидається. Багато паломників йдуть у місто Наблус, що лежить у глибокій долині між двох високих гір Гевала і Гаризина і оточений рясною рослинністю і безліччю джерел чистої та приємної на смак води, що зрошує зелені навколишні сади та городи. Одні вистоюють тут літургію передосвячених дарів у місцевій грецькій церкві св. Димитрія Солунського, а інші вирушають на базар, щоб закупити хліба та необхідну для дороги провізію. Під час цієї подорожі містом наші паломники переконуються на гіркому досвіді, що жителі Наблуса недаремно здавна користуються поганою славою. Від настирливих хлопчиків паломникам зовсім немає проходу. З верескливим криком: „Бакшиш!“ вони невідступно лізуть до паломників, у яких потім, на подяку, кидають каміннями, називаючи їх ганебним словом «гяур». Тільки батоги кофейників, які супроводжують паломників, допомагають звільнитися їм від цієї злісної настирливості. Непривітно і вороже дивляться на наших паломників та дорослі жителі Наблуса. Третій день шляху назаретського каравану не менш тривалий (близько 10 годин) і не менш важкий, як і попередній. І якщо він загалом відбувається караваном з більшою енергією і з значним піднесенням духу, то причина цього полягає в тому, що цей шлях, що йде по горах і пагорбах через купи каменів, обілює красою природи і різноманітністю видів. Скрізь видно сади та цілі гаї фігових, лимонних, мигдальних, олійних та інших дерев. Поля та рівнини вкриті розкішною зеленою муравою, повною усіляких кольорів. Численні струмки свіжої студеної води дзюрчать під ногами мандрівників. Через 2 1/2 години шляху від Наблуса караван досягає жалюгідного села Севастії біблійна Самарія, колись столиця Ізраїльського царства, заснована безбожним царем Амврієм (3 Царств. 16:24), і розташовується на відпочинок. Тут прочани відвідують руїни стародавньої християнської церкви в ім'я св. Іоанна Хрестителя, що стоїть на краю села і перетвореної нині на мусульманську мечеть. У підземеллі, по вузьких кам'яних сходах в 21 сходинку, паломники сходять поодинці і оглядають місце, де був похований Хреститель Господній, після того, як, за наказом нечестивого Ірода, на танець Іродіаде, він був усічений спекулатором (Мар. 6:21; 2:28). ). Спустившись у це підземелля, освітлюване зверху 6 невеликими вікнами, що знаходяться в бічних стінах будівлі, і зібравшись у невеликій кількості (не більше 20 осіб), прочани оголошують склепіння цього підземелля співом тропаря: «Пам'ять праведного з похвалою, моче місце, помзане моче, помзане моче, помзане моче, пом'яне, і пом'яне місце з похвалами». Тут же, праворуч від місця усічення глави Хрестителя, вважають, перебували у двох квадратних нішах і гробниці пророків Єлисея та Авдія. Руїни церкви в Севастії на місці в'язниці Св. Іоанна Хрестителя Перехід від Севастії стомливий і нудний, оскільки дорога скрізь кам'яниста і однакова. Але, втім, така дорога лише до Дженіна, древній Дофаїм, пам'ятний в історії старозавітним продажем братами прекрасного Йосипа ізмаїльським купцям (Бут.37:17–28) і проживання тут пророка Єлисея (4 Царств. 6:13), а в Новому десятиці Іс. 17:11–19). Вже під Дженіном перед поглядами паломників відкривається долина з розкішними пасовищами для худоби, і взагалі місцевість з похмурої та одноманітної стає приємною і навіть мальовничою. Караван, дещо ухилившись убік від дороги, йде до Буркіна, де є убога православна церква в ім'я св. великомученика Георгія Побідоносця, і серед олійних дерев і пальм, під покровом теплої південної ночі, в церковній огорожі розташовується на нічліг. Місцеві жителі до приходу каравану збираються біля огорожі церковної і готують окріп для прочан, варять сочевицю, квасолю, продають цибулю, маслини та салат та інші продукти харчування. Все це охоче розкуповується зголоднілими і втомленими паломниками. На жаль, і тут духовенство не дає спокою подорожніх, але порушує їх сон випрошуванням милостинь і пропозицією записати на помин батьків. Вранці караван, знявшись з ночівлі, спускається в велику Ездрилонську або Ізреельську долину, в середині якої знаходиться ложе багаторазово прославленого в історії єврейського народу потоку Кісонського, оточеного болотами і трясовиною, в яких колись загинула частина кінноти воєначальника Сисари. Смарагдове море хвилюючих трав і квітів, що наповнюють повітря чарівним ароматом, поля, вкрита хлібними злаками - ячменю і пшениці, рівними, густими, соковитими висотою більше аршина 40, широта простору - все це нагадує нашим паломникам далеку, милу степову родину. Охоплені почуттям непідробної радості і трепетної подяки до Творця за закінчену дорогу і за ту високу естетичну насолоду, яку тепер відчував кожен, при спогляданні дивовижних і вражаючих краси природи, розсипаних у цьому куточку Землі Обіцяної невимовною ласкою всемогутнього Творця захоплення в дивовижному каноні Богоматері: «Відкину уста моя і сповняться духу, і слово відригну Цариці Матері, і з'явлюся світло торжествуючи, і заспіваю, радіючи Ті чудеса». В екстазі і в захопленні, деякі з паломників кидаються в море зелені, що хвилюється, ніжляться на м'яких дивних килимах природи, гріючись на сонці, рвуть величезні букети квітів, плетуть вінки і прикрашають ними свої розпалені голови. Від надлишку почуттів захоплений спів не припиняється майже всю дорогу до Назарету, змінюючи один знайомий спів іншим. Так, непомітно для себе, все ближче і ближче паломники підходять до мети своїх прагнень, милуючись Гелвуйськими горами, на яких цар Саул, внаслідок невдалої битви з филистимлянами, колись упав на свій меч і пронизав себе (1 Парал. 10:4), і малим Ерменом, і Зерен, проживання нечестивого Царя Ахава з дружиною Єзавеліо (3 Цар. 18:45–46; 4 Царств. 9:10, 30–37), село Наїн, де Ісус Христос воскресив сина вдовиці (Лк. 7:11–16 ), Аен. бажанню Саула, мертву тінь пророка Самуїла (1 Самуїла 28:7–26) та інші пам'ятні місця. Назаретські торговці з хлібом, солодощами та фруктами та учні шкіл Палестинського Товариства, розпущені по будинках перед святом, почувши про наближення каравану, поспішають за місто на зустріч його, щоб завести знайомство з російськими паломниками або випросити у них ласий «бактиш». Зробивши ще кілька зусиль над собою і з напругою, можна сказати, останніх сил, що послабшали від довгого шляху, паломники по крутій мальовничій звивистій стежці підіймаються на стрімку височину, і перед їхнім поглядом відкривається чудова панорама чистенького містечка Назарета 42 , розкиданого в по Сине в по-синій в по Сине в сітку з Сине меону в кілька ярусів і потопає в яскравій зелені фруктових садів та виноградників 43 . Зачаровані чудовим видовищем прочани, забувши втому і труднощі шляху, у захваті падають на коліна і зі сльозами на очах підносять гарячу молитву Господу і Пречистій Діві Маріїг, що вони спромоглися побачити їхнє земне мирне житло. Головники, особи духовні, що перебувають у каравані, швидко збирають біля себе співаків, і мирні околиці Назарета сотнями голосів їх оголошуються натхненним співом тропаря свята: «День спасіння нашого главизна». Тропарь змінюється співом величення свята: «Архангельський голос кричить Ти чиста: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою», за яким слідує звичайне величення Богоматері: «Годно є величати Тебе, Богородиці, Найчеснішу Херувим і найславнішу без порівняння сера. честь Богоматері. У такому захопленому настрої 44 , з невгамовним піснеспівам канонів і велич, паломники спускаються вниз і по шосованій дорозі, при дзвоні соборного храму і при захоплених вигуках обивателів, що проділяють на очах паломниць. прямо прямують до очікуваного вже їхнього гостинного російського подвір'я Імераторського Православного Палестинського Товариства. Паломницький караван в останній день шляху перед Назаретом Особи, завідувачі їм, привітно зустрічають втомлених мандрівників і приймають усі старання та зусилля, щоб розмістити їх якомога зручніше на обійсті, яке збудовано лише на 1.000 чоловік, але змушується нерідко в цей час року давати притулок до 1700 паломникам і навіть більшій кількості. Чоловіки та жінки розміщуються зазвичай окремо, але для сімейних, близьких родичів та односельців, які мають спільні мішки та посуд, робляться винятки. Останні розміщуються групами за окремими номерами. Заможні прочани, які виявили бажання зупинитися в окремих номерах за плату в 1 р. (за додаткове ліжко по 30 к. на добу), розміщуються доглядачем подвір'я у кімнатах з ліжками та пристойною обстановкою. Зважаючи на величезний наплив паломників у Назарет до цього свята, школярі Палестинського Товариства зазвичай розпускаються, і паломники поміщаються не тільки в дивовижних кімнатах, а й у будівлі жіночої школи, на горищах північного, західного і навіть південного корпусів, в амбулаторній кімнаті, в інспекторській коридорах та на сходах. Само собою зрозуміло, що в цей час не доводиться і думати про нічліг для більшості з таких численних караванів на ліжках і навіть нарах в будівлі подвір'я, а тому багато паломників у цьому випадку навіть віддають перевагу задушливим кімнатам і горищам веранді і двору і сплять на циновках за східним звичаєм під яскравою зіркою. Нічліг на повітрі та на циновці до того ж позбавляє паломника від зобов'язання платити при караванах, що перевищують 150–200 осіб, за кожне ліжко та нари по одній або по дві перуки, що для бідняка паломника теж становить розрахунок. Так як караван приходить в Назарет у більшості випадків близько полудня, то паломники є сюди досить зголодніли 45 . І раніше й нині до приходу каравану біля обійстя місцеві купці відкривають тимчасовий базар, де продаються паломникам хліб, вино, маслини, цибулю, консерви, солодощі, чай, цукор, дрібнички та вироби місцевих жителів на згадку про Назарет. В колишній час тут же готувався арабами для паломників і рисовий суп, охоче ними і навіть на розхват розкуповувався, але через те, що зазвичай лише перші порції супу бували задовільні і добре зварені, а далі, коли котли вичерпувалися, то в них без сорому продавалася навіть не перекип, навіть не перекидався і не перекидався бурда, що нерідко виробляла у паломників шлункові розлади різного роду, до того ж і продавалося це за надмірно підвищену плату, то російська колонія Назарета з інспектором шкіл Палестинського Товариства на чолі взяла на себе добровільно важку обов'язок у складчину або по телеграмі з Єрусалиму. наявних на обійсті, а в двох інших – окріп для чаю. Варить їжу паломникам куховарка обійстя з підручними, а роздачу порці борщу або супу беруть вже на себе за бажанням особи російського педагогічного персоналу в Назареті. За кожну тарілку борщу або супу, яку паломники отримують здебільшого у власний посуд і без хліба, який вони купують біля воріт на базарі, платиться одна перука. Охочих вгамувати голод і саме гарячою, смачно звареною їжею, якою більшість паломників не бачить протягом усього шляху від Єрусалима до Назарету, є безліч, а тому швидке і рівномірне задоволення всіх з боку тих, хто прийняв на себе безоплатну працю з людинолюбства і співчуття – є по істини високим подвигом, величезним подвигом, істини високим подвигом ангельського терпіння... У котла з боку нетерплячих, нервових і перевтомлених паломників можна зустріти чимало грубих і навіть образливих витівок. Російське подвір'я в Назареті Підкріпившись гарячою їжею і напившись чайку вдосталь, перевтручені і старі прочани віддаються приємному відпочинку, щоб освіжитися і підкріпитися до святкових вечірніх богослужінь. Прочани молоді і найбільш екзальтовані, під напливом нових сильних вражень, ніяк не можуть всидіти на подвір'ї і тим більше заснути, а тому виходять на вулицю, щоб оглянути нове незнайоме їм місто, що прийняло з нагоди наступного свята дуже жвавий і навіть галасливий вигляд, і поштовхатися по базару. І ледве вийдуть з притулку наші паломники, як їх, наче мухи, обліплюють хлопчики-школяри, пропонуючи їм або їстівне, або дрібнички у вигляді різнокольорових скляних і кам'яних кульок, якими, за переказами, нібито грав Ісус-отрок, маленьких глечиків, маленьких глечиків, зроблених воду Пресвята Діва Марія, або навіть звичайний простий камінь, вигукуючи при цьому: «Бери, матінко, це – камінь, яким Сам Спаситель ходив!»... Багато з цих хлопчаків пропонують свої послуги бути провідниками по місту до місцевих шанобливих святинь, а інші просто нестерпно настирливо клянчуть у них милостиню. «Бакшиш, бакшиш, бакшиш!» Цілий натовп маленьких жебраків, без різниці їхньої віри, з ранку до вечора через увесь час перебування паломницького каравану, на найрізноманітніші голоси вигукує на вулицях Назарета це добре знайоме всім паломникам слово, щойно побачить десь російських поклонників. Але й батьки цих жебраків, що тимчасово перетворилися на торговців якими-небудь предметами паломницького споживання, сидячи у своїх нашвидкуруч зліплених наметах і у брудних лотків не менш набридливо ламаною арабсько-російською мовою пристають до паломників з різними пропозиціями і розхвалюючи в найвишуканіших... Соборна церква Благовіщення. Близько 4 годин наполовину з дзвіниці місцевої досить місткої соборної церкви Благовіщення, що стоїть над стародавнім джерелом, яке носить ім'я Марії на честь Богоматері, яка безперечно нерідко приходила до цього єдиного джерела, що обслуговує і досі всі потреби міста, лунає дзвін до вечірні. Паломники упорядковуються і поспішають у храм по першому удару дзвона, щоб зайняти зручне місце і бачити всі особливості служби цього свята. І треба віддати повну справедливість християнам – обивателям Назарета: вони своїм бажаним гостям – російським паломникам охоче поступаються першістю на цьому святі і зовсім згасають, скромно тулячись або в куточках храму, або в гінеконі за ґратами на хорах і в західній частині його, або навіть залишаючись священних предметів паломницького попиту Місцеве духовенство, зібравшись до собору, одягає на себе священне вбрання і, у переднесенні хоругв, хреста, євангелія та ікони свята, виходить з храму на церковний двір, оточений високим муром, і стає тут у два ряди в очікуванні митрополита. Богомольці та місцеві обивателі тісним кільцем оточують духовенство, з напруженою увагою стежачи за всіма подробицями святкової духовної церемонії. Митрополит назаретський у святковому одязі і прикрашений орденами, з палицею в руці, йде до храму, маючи перед собою кофеїнів у парадному національному одязі з булавами, а позаду архімандрита чи ієромонаха, ієродиякона та спостерігача грецьких церковних шкіл. Після приходу на подвір'я соборного храму, він одягається в мантію з джерелами, лобизує хрест і ікону свята, бере в одну руку хрест, яким благословляє народ, що стоїть по сторонах, а в іншу жезл і, при співі тропаря свята по-арабськи: «День спасіння нашого главизна», в день спасіння нашого главизна», в день спасіння нашого главизна, з лівого боку храму веде спуск широкими кам'яними шістьма сходами. Тут у глибокій порівняно ніші, облицьованій мармуром, на підлозі є круглий невеликий отвір, обкладений по краях сріблом і закривається срібною кришкою з рельєфним зображенням свята Благовіщення. Це отвір складає гирло тієї криниці 47 , що за переказом, і відбулося перше привітання Пресвятій Діві Марії архангелом Гавриїлом у такому вигуку: «Радуйся, зраді, Господи з Тобою». До цього джерела в правій стороні печери є і давні кам'яні сходи, якими сходили всі жінки Назарета, а разом з ними і Пресвята Діва Марія. Над колодязем, одним щаблем вище порівняно з підлогою печери, стоїть відкрита мармурова плита, що підтримується чотирма стовпами і служить престолом для цієї церкви. Під престолом над джерелом, над престолом перед іконою Благовіщення, що висить тут, і біля арки, що відокремлює печеру від храму, висить безліч срібних лампад, – плід старанності благочестивих паломників, – денно-нічно незгасимо морок цієї печери. Печера Благовіщення над джерелом. Сюди до цього джерела і спускається тепер назаретський митрополит, здійснює тут кадіння престолу і джерела, лобизує зображення свята і виходить із печери до храму, прямуючи у трон (θρόνος) або стасидію біля стовпа за правим клиросом. При співі співаками: „З полла ці, деспота“, митрополит із трону благословляє хрестом, що тримається в руці, зібрався народ. Зараз сюди йдуть ефімерії, тобто. чергові ієромонах та ієродиякон, що здійснюють статутне метання (поклін у землю) перед митрополитом, цілують його руку, знову повторюють метання та отримавши благословення, повертаються у вівтар, щоб починати велику вечірню. Храм Благовіщенський, у якому звершується богослужіння, вельми недавньої споруди (1780 р.). Внутрішнє його оздоблення нічим не відрізняється від сучасних храмів на православному Сході. Цікава тут лише деяка особливість у влаштуванні його головного вівтаря. Звичайний грецький невисокий іконостас відокремлює від храму вівтар, в якому влаштовано три престоли, розташовані в одному абсиді на певній відстані один від одного. Так як царські, північні та південні двері в іконостасі одні, то тому на якому б із трьох зазначених престолів не відбувалася літургія, виходи з вівтаря і на вівтар завжди відбуваються через ті самі двері. Живопис в іконостасі і на іконах по стінах здебільшого російського листа і становить частиною щедрий дар Августійшого в Бозі покійного голови великого князя Сергія Олександровича та Імператорського Православного Палестинського Товариства 48, а частиною рурських прочан, шанувальників. Чин великої вечірні напередодні Благовіщення відбувається з усіма особливостями, передбаченими особливим розділом сучасного Типікона Великої Церкви та прийнятими звичаями православному Сході для урочистих святкових служб, тобто. всі священнослужителі виходять на середину храму з вівтаря для співу «Світло тихий», співають у вівтарі прокимен і на середині храму стоять вчасно співу стихир на вірші і благословення хлібів, яке здійснює митрополит, не виходячи з трону. Хліби ці із зображенням свята Благовіщення, у кількості набагато більшій проти належного за статутом, по освяченні, посилаються всім почесним мешканцям міста і лунають, будучи розрізані на дрібні шматочки, замочені в благословенному вині, російським прочанам. Вівтар в ім'я Благовіщення на колодязі. Вівтар каволікону. Православна церква Благовіщення у Назареті Так як за цією вечірньою дуже нерідко втомлені російські прочани, що з'являються в Назареті після полудня, ще відсутні, то все богослужіння зазвичай відбувається мовами арабською та грецькою, маючи на увазі головним чином прочан з місцевих жителів. Митрополит, по закінченні вечірні, урочисто, у супроводі всього духовенства, що йому послужив, повертається в митрополію, що знаходиться недалеко від собору, і пропонує звичайне східне частування. Годині о 7 або 8 вечора починається для паломників всеношне чування, яке здійснює або ієромонах Місії, що прибув з караваном, або ж духовні особи з числа паломників. Місцем богослужіння здебільшого, а то й перешкоджає тому погода, обирається двір російського подвір'я, куди виносяться наявні у ньому ікони і куди приносять з Благовіщенського храму свічники до них. У разі дощу і коли каравани чисельно не великі, богослужіння це відбувається у великій залі обійстя, призначеному для малолітнього відділення жіночої школи. Співають за богослужінням паломники та паломниці каравану, які за час тривалого шляху встигають організуватися та заспівати досить добре. Цей же хор під керівництвом священика чи паломника, який знає церковні співи, співає потім і літургію у Благовіщенському соборі у день свята. Спів буває настільки стрункий, що приваблює на цю всеношну службу російських прочан не тільки всіх російських службовців у Назареті та місцевих православних обивателів арабів, а й іновірців – протестантів та католиків. Благоговійний зворушливий спів натхненних співаків – чоловіків і жінок, що дивною луною розноситься серед тиші теплої південної ночі по околицях мирного містечка, мимоволі приковує до себе увагу навіть і тих обивателів, які, зважаючи на передсвяткову суєту, не могли чомусь з'явитися на богом. Весь двір залитий вогнями свічок, що запалюються перед іконами цілими пуками. За цим пильнуванням іноді прочитується і звернення про пожертвування на потреби Св. Землі, яке зазвичай читається в тиждень Ваій, але зі зміною його редакції стосовно справжнього свята і тих безпосередніх вражень, які винесли паломники з тільки-но закінченої подорожі в Назарет. Проголошення це справляє на душу тих, хто молиться, глибоке враження. У кухоль, який одразу обноситься серед прочан, пожертвування кладуться дуже небагато. Кружка з написом: „на Св. Землю“ пропонується до уваги паломників і на елеопомазанні після євангелії і знову з однаковим успіхом. О 4–5 год. ранку паломники вирушають до Благовіщенського собору до заутрені, що здійснюється в присутності назаретського митрополита, соборним духовенством, за чином Типікона. У церкві, завдяки присутності безлічі прочан і безладдя, провину якого слід покласти у великій частині та на місцеве православне духовенство, богослужіння йде не благочинно. Справа в тому, що, за звичаєм, що здавна встановився тут, всередині церкви, біля вхідних дверей, ставиться кілька столів, за якими на стільцях сидять місцеві священики - по два за кожним столом - і записують у своїх товстих кодексах (поминаннях) за здоров'я і за упокій імена богомольців, що виражають у себе літургією, а також імена їхніх батьків та родичів. Суєта, тиснява, нескінченні розмови з записувачами, що погано розуміють російську мову, з непристойним торгом і переторжкою і навіть непристойні місця крики – все це, перемішуючись із брязканням на церковні тарілки турецьких парубок і російських гривеньників, чується за цими столами не лише під час ранку, а й уранці. У самій печері Благовіщення біля колодязя не менш жваво продаються єпітропами (старостами) храму свічки, олія в маленьких бульбашках, брошури, хрестики, картинки, листочки з віршами, подібність до іконок з асфальту і хліби, схожі на наші просфори, що подаються на проскомідію. Хліби ці – круглі коржики – з пшеничного борошна в 20–25 сантиметрів у діаметрі та в 11/2 –2 сантиметри товщини, із зображенням звичайного просфорного друку або Благовіщення, або хреста нагорі. Оскільки багато паломників готуються до прийняття св. Таїн за цією літургією, то звідси у прочан новий привід до переміщень до ходіння храмом, з метою розшукати собі необхідного духовника і якнайшвидше очистити своє сумління. Дещо стриманіше і чинніше стає в храмі до початку літургії, яких під час приходу великих паломницьких караванів, відбувається в Благовіщенському храмі навіть дві – рання та пізня, чого на Сході, крім Єрусалиму, ніде не можна спостерігати. Рання літургія служить головним чином для причасників паломників і не в печері Благовіщення, що було б дуже вчасно, але в головному храмі, на бічному престолі, щоб паломники вільніше могли вистояти це богослужіння і без тісноти і тисняви ​​могли б підходити до прийняття св. Таїн. Митрополит стоїть у своєму троні і за цією літургією, яку здійснюють головним чином російські священики та зі співом російських співаків. Богомольці, після прийняття святих Таїн і за куштуванням антидору і теплоти, прямують до колодязя Богоматері, срібним кухлем, прикріпленим до колодязя на ланцюжку, дістають з нього води, з благоговінням п'ють її, омивають нею уста, руки і обличчя, наповнюють нею пляшку і пляшку. Пізня літургія починається безпосередньо після ранньої і служить митрополитом, російським духовенством і тими місцевими священиками, які вільні від записів паломницьких імен, і вже на головному престолі. У це свято митрополит одягається на середині храму, на проголошення дияконами: „Єреї, вийдіть”, причому останні, за прийнятим тут звичаєм, на стравах виносять якусь частину з архієрейського вбрання. Хмари на митрополиті та священнослужителях – найдорожчі і переважно дари щедролюбної Росії. Богослужіння здійснюється мовами грецькою, арабською та слов'янською, але перевага віддається останній мові, через велику кількість російських священнослужителів і безлічі прочан з Росії. Правий хор греко-арабський майже мовчить і співає на літургії тільки те, що невідомо російським співакам, а саме: "Господи, спаси благочестиві", багатоліття патріарху і митрополиту і удостойник, а все інше без винятку падає на частку російських співаків і співається ними чи нотно, чи ними. Апостол і євангеліє читаються трьома мовами, причому митрополит читає євангеліє грецькою або слов'янською, стоячи в царських дверях, звернувшись обличчям до народу; друге євангеліє читається священиком з архієрейського трону, а третє євангеліє виголошується дияконом з піднесеної кафедри (амвону) біля одного із західних стовпів храму. Після євангелії вимовляється, з поваги до російського духовенства, і ектення за оголошених, яка зазвичай завжди опускається в богослужінні православного Сходу: за євангелієм тут прямують безпосередньо вигуки: „Яко так під державою Твоєю“ та спів херувимської пісні. Усі покладені в чині ектеньї та вигуки між євангелією та херувимською піснею вичитуються священнослужителями таємно біля престолу, вчасно співу самої херувимської пісні. Великий вихід відбувається напередодні митрополичих кофеасів, що очищають дорогу від народу для священнослужителів (Так само відбувається і малий вихід з євангелієм). На виході згадуються російський Царствующий Дім, патріарх, св. Синод російський та митрополит. Зустрічає св. Дарунки митрополит, який по-іменно і по-слов'янськи поминає російських Государя з Государинею та Спадкоємцем, Мати Государя, по-грецьки короля, королеву, спадкоємця та його дружину – грецьких, єрусалимського патріарха та східних грецьких патріархів та св. Синод російської церкви і знову по-слов'янському священство, чернецтво та всіх православних християн. „Вірую“ та „Отче наш“ співають по-слов'янськи, а не читають, як це прийнято на Сході. Літургія завдяки присутності причасників затягується іноді до полудня, що зовсім не в звичаї сучасного православного Сходу, де літургії закінчуються завжди рано. Безпосередньо після літургії буває хресна хода навколо храму Благовіщення. Він відбувається зазвичай у такому порядку: після відпустки з царської брами виходять по два в ряд усі священики і за ними митрополит і прямують спочатку в печеру Благовіщення, в якій звершується короткий молебень. За вигуком митрополита: „Благословенний Бог“, співають тропар свята, після якого митрополит вимовляє суто ектіння про російський Царствуючий Дім, про грецьке королівське прізвище, про патріарха єрусалимського і про всіх православних християн. Співаки відповідають багаторазовим співом „Господи помилуй“. Звідси, під час співу канону свята, митрополит і священнослужителі виходять у західну частину храму і, у переднесенні хоругв, хреста, євангелія та ікони свята, через південні ворота виходять на церковний двір і тричі обходять навколо храму. Хресному ходу завжди передують митрополичі каваси з булавами, а підуть за ним у величезній кількості прочан. При кожному обходженні біля західних воріт храму хресна хода зупиняється, і диякон вимовляє суто ектіння за митрополита, православних шанувальників граду Назарета та всіх православних християн. Востаннє ту саму ектенію говорить сам митрополит, який приєднує до цього і благання про турецького Султана. Зупинившись потім у західній брамі храму, митрополит роздає антидор, вітаючи всіх прочан із святом. Молящі дякують владиці, покладаючи на тарілку посильний внесок. З храму митрополит з усіма священиками, які брали участь у богослужінні і в хресному ході, у повному церковному одязі, при дзвоні, у супроводі народу, повз російське подвір'я вирушає в митрополію. У домовій церкві митрополії, куди йде весь освячений собор, диякон вимовляє коротку суто ектенію за патріарха, митрополита і всіх християн, клір співає багатоліття (поліхронію) патріарху і митрополиту, і церковна церемонія тут закінчується. Митрополит знімає священні вбрання, отримує вітання від священнослужителів, найбільш почесних городян та паломників, та пригощає всіх по-східному цигарками, водою з солодощами, ромом, коньяком, лікером та кавою. По закінченні літургії, особливо якщо це буває ще до полудня, російські паломники, під керівництвом службовців у назаретському подвір'ї Імператорського Православного Палестинського Товариства, або у супроводі старших учнів місцевої учительської семінарії імені незабутнього покійного секретаря Товариства В.М. Хитрово (каваси-провідники каравану в Назарет зазвичай відпочивають), невеликими партіями в 100–200 чоловік, відправляються негайно в саму протилежну частину міста, при в'їзді до нього, в існуючий тут католицький францисканський монастир, що стоїть на місці будинку праведного Обручника, церковної пісні: "З небесних кіл, злетівши Гавриїл, в Назарет прийде до Діви Марії, кричачи їй: Радуйся. Зачнеш Адама найдавнішого Творця віків і Визволителя тих, що кричать тобі: Радуйся, Чиста" (Вірші в службі на Благовіщення). Монастир цей заснований у XII столітті францисканськими ченцями дома стародавнього грецького храму, побудованого тут св. царицею Оленою, і представляє великий чотирикутник, оточений високим кам'яним муром. Церква його (Ecclesia Annunciationis), побудована за типом базилічному в 1730 році, з трьома кораблями і з куполом на чотирьох масивних стовпах, що підтримують його, з прекрасною мармуровою підлогою з різнокольорових шматків, блищить багатством прикрас і безліччю світла і відмінною. грецьким соборним храмом того ж імені, чарівне враження. Головний вівтар (хорос) в ім'я архангела Гавриїла поставлено на піднесенні, і до нього по сторонах ведуть мармурові сходи з 17-ма сходами. За престолом вміщено художню картину Благовіщення, написану пензлем іспанського живописця Антонія Тералья. У базиліці великою увагою прочан користується й інша прекрасна картина, що зображає урок пр. Анни отроку Христу. У вівтарі храму за перегородкою нині знаходиться прекрасна ікона Нерукотвореного образу Спасителя, з латинським написом: „Істинне зображення Спасителя Господа нашого Ісуса Христа Царю Авгарю“, що зберігалася насамперед у католицькій церкві, яка називалася „трапезою Христа“. За переказами, це копія нібито з справжнього зображення, але принаймні ікона з художнього наповнення дуже прекрасна. Заповітну святиню цього храму, предмет жаданих прагнень кожного шанувальника Назарета, складає підземна печера, в яку ведуть мармурові сходи 15 сходинок з лівого боку головного вівтаря. Переддень печери складає невелика кімнатка св. архангела Гавриїла, що містить у собі два престоли - на східній стороні на честь праведного богоотця Іоакима і на західній - на честь архангела Гавриїла. Звідси сходи двома сходинками ведуть нижче до невеликої кімнати (7 метрів довжини та 4 метри ширини) неправильної квадратної форми, стіни якої обкладені мармуром. Ця кімната називається капелою Благовіщення або будинком Пресвятої Діви Марії. Біля стіни печери, протилежної до входу, є під розкішним білим мармуровим балдахіном престол у вигляді ківота, що осіняє мармурову зірку на підлозі з написом: „Verbum caro hic facfum est“ – Тут Слово плоть бути. Над цим місцем під престолом горять незгасні лампади. Престол прикрашають кришталеві вази, наповнені білими ліліями, що ростуть удосталь як на околицях Наварета, так і в саду монастиря. Крім того, і місце Благовіщення на помості засипане тими ж квітами, які охоче розбираються благочестивими паломниками на згадку, а тому ченці постійно замінюють їх свіжими. Над престолом висить картина Благовіщення дуже майстерного пензля, і тому вона справляє на всіх глибоке враження. Печера Благовіщення у католицькому монастирі У цій кімнаті, за переказами, відбулося явище архангела Гавриїла Пресвятій Діві Марії з благовістю про зачаття Нею від Духа Свята Спасителя світу. У західній стороні печери, ліворуч від престолу, тому і вказують місце явища Архангела і стояння Божої Матері, позначені двома мармуровими колонами 50 близько 1 1/2 аршина висоти, на відстані одна від одної близько піваршина (45 сантиметрів). Колона ближче до входу - цілісна і називається колоною Ангела, а інша - з випиляною серединою - "колонною Марії" і складається з капітелі і підставки, що звисає зверху, а тому здається ніби повішеною в повітрі. Колона ця, зіпсована маврами, що шукали тут скарбів, користується великим шануванням і в місцевих мусульман, які вважають її ціленосною. З описаної кімнати вправо трьома сходинками піднімаються паломники в сусідню темну печеру, залишену у своєму природному вигляді і носить назву капели св. праведного Йосипа Обручника. Тут біля стіни є вівтар із написом: „Ніс erat subditus illis“ – Тут не підкоряючись іма. У престолу в стіні вказують і нішу з заглибленням унизу, що служила Йому колискою. „У тій кельці жила свята Богородиця з Христом, пише наш ігумен Даниїл, ту вигодований був Христос у святій тій храминці, і ту ложицю Його, де лежав Ісус, ту в кельйці тою ложицею так низько на землі створено“ 51 . По десяти сходах далі паломники йдуть у таку ж природну третю вапняну печеру (15 аршин довжини і 9 ширини), звану будинком Йосипа Обручника або кухнею Богоматері, в якій вказується і відповідне їй оздоблення. Щодо описаних печер професор – природник Н.Ю. Зограф робить наступне цікаве зауваження. "У скелях, що оточують Назарет, пише він, багато печер. Одні з них виконані або вибиті в камінні святими пустельниками, інші уявляють сліди таких стародавніх будинків, які були прибудовані впритул до скель і з'єднувалися з печерами. Таким храмом був, як вважають, і той дім, в якому жила Пріт, в якому жила Пріс Йосипом, таким будинком був і той скромний будинок трудівника-тесляра, в якому провів Своє дитинство і юнацтво наш Божественний Вчитель. становитимуть предмет поклоніння всіх християн, хоч би якій церкві вони не належали” 52 . І справді, якщо ми простежимо історичну долю взагалі найголовніших назаретських християнських святинь, їх справжність навряд чи можна заперечувати з позитивним успіхом. Існування в Назареті двох храмів на тих самих місцях, на яких ми їх знаходимо і зараз, стає відомим дуже рано. «Спустившись з гори (Фавор) на сході, йдеться про святу Єлену, матір царя Костянтина, в житії XI ст., вона вирушила в Назарет і, відшукавши дім (τόν оіхоѵ), в якому всепета Богородиця почула від архангела Гавриїла: «Радуйся» 53 У цьому оповіданні, правда, говориться про одному храмі, побудованому св. свідченням св. Єпіфанія (Adv. Haeres. XXX, 4, 11) про спорудження св. Справа в тому, що Блаженний Ієронім, який жив у Палестині довго, свідчить, що в його час Назарет представляв село (viculus), і що в ньому було два храми, один на місці, в якому відбулося благовіщення Діві Марії архангелом Гавриїлом (in loco, quo був вихований (ubi Dominus est nutritus) 54 . Західний паломник Apкульф у своєму оповіданні „Про святі місця” (De locis sanctis), записаний Адамнаном (близько 670 р.), дослівно повторюючи Блаженного ієроніма, також свідчить про існування в Назареті двох храмів – над домом, у якому виховався Господь Ісус Христос, або що також на джерелі, на джерелі, що над Господом Ісусом Христом, або що теж на джерелі. „Місто Назарет, як розповідає Аркульф, що гостював у ньому і сам, пише Адамнан, подібно до Капернауму, не має обнесення стінами і розташований на горі; колись було збудовано той дім, у якому виховався Господь наш Спаситель. Ця церква, як сказано вище, стоїть на двох піднесеннях і арках, що лежать між ними, і внизу, між цими піднесеннями, має дуже чисте джерело, яке відвідується всіма жителями, що черпають звідти воду, і з того ж джерела за посередництвом коліс піднімається в судинах вгору вода. Інша ж церква збудована на тому місці, де був споруджений той дім, в який архангел Гавриїл увійшов до блаженної Марії і звернувся до неї, знайшовши її там у цей час одну“ 55. Біда Високоповажний у творі під тією ж назвою дослівно повторює (близько 72). св. Але те, що залишалося в цілості та безпеці у VIII і навіть IX століттях, зазнало руйнування Сарацин у XI столітті і зажадало відновлення вже з боку нових розпорядників святинями православного Сходу – католиків, коли було започатковано латинське королівство в Єрусалимі. «То було місце святе спорожніло першим, каже наш паломник кінця XII століття про храм на місці будинку пр. Йосипа Обручника і Пресвятої Діви Марії, нині ж Фрязі відновили місце те суть і влаштували добре» 58 . «Назарет же градок малий є в горах на місцях, оппсує в своєму ходженні наш ігумен Данило, та коли надшед над він теж побачити. І посередині того храму створена велика вгору про трьох вівтарів, і, влізши в церкву, на лівій руці є печерка мала глибока перед малим вівтарем; мати ж двері малі дві печери та, єдині двері від заходу, а інші дверцята на схід лиць; злісти за ступенем у печеру ту і в обох дверцятах тих; влізши в печеру ту західними дверима на правій руці є келія створена, дверцята малі імущі, і в тій келійці жила свята Богородиця з Христом, ту вигодований був Христос у святій тій храміні; і ту ложицю його, де лежав ІІсус, ту в келійці ложицею так низько на землі створено. «У тій же печері, західними дверима влізочі, на лівій руці є труна святого Йосипа, заручника Маріїна; ту його Христос сам поховав своїми руками пречистими. Виходить біля труни його від стіни, як миро, вода свята біла і стягують на лікування недужим. "То є місце в тій же печері біля дверей західних поблизу, на тому місці сидяче свята Богородища при дверях тих поблизу і скаші (ткаші) кокнит, що є черв'янка, і ту прийде Гаврил Архапгел, посланий від Бога до дівчини Марії. Пречиста Девиця, бо 3-й стовп вдалині є від дверей печерних, де стояв Гавриїл; «І той був дім Йосипів, і де то є печера та свята, все те діло в домі Йосипові, обручника Маріїна, і ту є церкви створена над печерою тою святою в ім'я святого Благовіщення. латинський багатий зело, і те володіє місцем тим святим. «І з граду того, і з видохом мало в літній схід обличчя, і знайдено кладезь чюден, і глибокий, і холодець зело, і стеліться по ступеню до води тієї глибоко. Дострелити добре до кладу того святого, бо в того кладучи бути першим Благовіщення святої Богородиці від архангела. Озирнувшись, Марія сюди й сюди, ні виді нікого ж, але тільки голос чуючи і, вземше водонос свій, що йшов дивляться в умі своєму, рекучи: Що це буде голос, що чуєш, нікого ж не бачиш? І прийде в Назарет, і прийде до дому свого, і сивий на місці, що пожертвує, і початий скати кокнить. і тоді з'явися архангел Гавриїл явно, стоячи на зав'яженому місці, тоді їй благовістити різдво Христове“ 60 . У грецького паломника кінця ХІІ ст. священика Іоанна Фокі ми бачимо і ґрунтовний опис назаретських святинь, які вже реставрували францисканці. „Серед різних пагорбів у глибині утвореної ними лощини, пише священик І. Фока, розташоване місто Назарет, в якому було проголошено велике таїнство архангелом Гавриїлом Діві Богородиці за великою і багатою милістю втіленого заради нашого спасіння Христа Бога нашого. При вході в перші ворота цього передмістя знаходиться храм архангела Гавргіла; і біля лівого боку вівтаря, що знаходиться в храмі, вбачається невелика печера, в якій б'є ключем джерело, в якому всенепорочна Богоматір, ходячи щодня, почерпала воду ввесь час, коли, будучи віддана ієреями праведному Йосипові, була охороняється; а в шостий місяць після зачаття Предтечі, маючи намір за звичаєм почерпнути воду, отримала перше привітання від Гавриїла (τον πρώτον ασπασμόν οπό τοΰ Γαβριήλ), і спустившись, в трепеті повернулася в вертому віці: «Радуйся, благодатна», і відповіла йому: «Це раба Господнього, буди мені на власне слово» (Лк. 1:28, 38), і звідси сприйняла Боже Слово в пречисті свої несправедливість. Цей будинок Йосипа потім був перетворений на прекрасний храм (Αότη ή τού Ιωσήφ οΐχία μετά ταδτα εις ναόν μετεσχεοάσθη περιχαλλή), на лівій стороні якого знаходиться в глибині якого знаходиться в глибині якого поблизу глибина якого поблизу землі, а що є її поверхні. Отвір її прикрашений білим мармуром; над нею рукою живописця (зображений) крилатий янгол, (який), що зійшли до невигадливої ​​Матері вітав її благовістям, до Чесної чесно приступивши. Він зображується ніби розмовляючим з нею; у неї ж, враженої несподіваним видовищем і раптом від тривоги, що змінилася в особі, ледве з рук не випала порфіра (пурпурові нитки). Зі страхом вийшли з кімнати. Вона пішла провідати рідну і дорогу собі жінку і удостоїла її лобзань кохання. Увійшовши через отвір усередину печери, ти спустишся в кілька щаблів і там побачиш той давній дім Йосипа (τήν πάλαι ταύτην έχείνην οίχιαν τοδ Ίωοήφ), в якому, повернув, це благовістя Діві. На тому місці, на кототом відбулося благовіщення, знаходиться хрест із чорного каменю (ςαορός έχ λίθου μέλανος), оправлений у білий мармур, і над ним вівтар; на правій стороні цього вівтаря є маленька кімнатка, в якій Приснодіва Богородиця перебувала. Ліворуч сповіщення видно іншу кімнатку темну. У ній, кажуть, Владика наш Христос жив після повернення з Єгипту до усічення Предтечі“ 61 . Достойно повної уваги, що обидва православні паломники XII століття, розділені часом близько 80 років, дивно згідно ведуть свою розповідь про святих місцях, що займають нас, у Назареті і зокрема про печери, пов'язані з будинком праведного Йосипа Обручника і місцем перебування Пресвятої Діви Марії в момент благовістя. Ігумен Данило згадує у своєму „ходженні“ „про труну Йосипа Обручника“ і про те, що „Христос Сам поховав своїми руками пречистими“ праведного Йосипа, свідчення більш ніж сумнівне і в інших паломників абсолютно незаписане, а також про те, що монастир на місці дому“ латинський єпископ „багатий зело“, в усьому іншому він згоден з пресвітером І. Фокою. Обидва паломники розрізняють два моменти Благовіщення - на колодязі і в будинку, вчасно прядіння пурпурової пряжі, чим дають нам зрозуміти, що вже в XII столітті започатковано було початок тому антагонізму з питання про місце Благовіщення, з яким доводиться мати справу і сучасним нам паломникам в Назареті, на кожному кроці. назаретських подій діаметрально протилежні 62 . І ігумен Данило, і священик грецький Іоанн Фока легко примиряють обидві думки, приурочуючи перше благовістя до колодязя, над яким була побудована православна грецька церква, а друга – до будинку пр. Йосипа Обручника, над яким колись стояла грецька цер. цариці Олени, зруйнована згодом Сарацинами і відновлена ​​францисканами, і з права сильного і багатого, що стала надбанням місцевого латинського єпскопа. Не підлягає сумніву, що, потрапивши у надійні та міцні руки, храм Благовіщення над будинком пр. Йосипа Обручника, відтоді, тобто. з' XII століття, залишається невід'ємною власності ченців францисканського ордену і надбанням католицької церкви, які оберігали цю святиню при всіх мінливості і потрясіння. Інакше склалася доля іншої назаретської святині – церкви Архангела Гавриїла над криницею Благовісті, яка належала завжди православній грецькій церкві. Бідність назаретського грецького духовенства, відсутність сильної підтримки з боку Єрусалимської патріархії, зайнятої завжди внутрішніми інтригами та позбавленої пильного нагляду з боку свого глави, який проживав зазвичай у Константинополі, зробили те, що ця православна святиня – грецький храм прийшов у ветхість і ветхість. «Назаре град від Єрусалиму на північ, село велике. Церква розвалилася, де святе Благовіщення було, пише наш паломник XIV ст. архімандрит Агрефеній. Видихом кладезь, де Пречиста прийде почерпнути води, і тому з'явився ангел рече: «Радуйся, радію, Господь з Тобою». Комара над кладовцем чотирикутного, має чотири стовпи. Є ж під ним, від полудня полце мало, на ньому ж олії. Від Єрусалиму два дні їсть добрі до Назарету»63. Відновлено грецьку церкву на колодязі або, вірніше, заново створено лише наприкінці XVIII століття і вже на честь свята Благовіщення, але не архангела Гавриїла, як це було раніше, щоб для православних покласти, так би мовити, всяку межу їхнім прагненням і тяжінню у святинях, пов'язаних з святинями. Слід, однак, віддати повну справедливість, що грецька церква досі розділяла думку про важливість печер у францисканському Назаретському монастирі й у історії християнської церкви взагалі. «Назарет, за словами ченця Анфима (1838 р.), секретаря блаженнішого єрусалимського патріарха Афанасія (1827–1845), користується благорозчиненим повітрям, жодної іншої води не має, крім тієї чистої прозорої та священної, яка витікає з-під святої трапи; вона проведена в долину, де її черпають мешканці. Храм із трьома хорами великий і прекрасний; він знаходиться в північній і найвищій частині міста, де є два священики. Православних жигелів до 1000 чоловік. Наступних західного віросповідання до ста. Вони служать у монастирі своєму, що знаходиться в найнижчій та південній частині селища. Храм цей спорудила свята Олена в тому самому місці, де був дім праведного Йосипа, в якому мешкала Богородиця з єдинородним Сином Своїм Ісусом Христом Спасителем Нашим. Колись він був зруйнований аравлянами і відновлений візантійськими государями(?). Його відновили і втретє після руйнування Саладіном разом з містом. У цьому місці постав Діві Марії ангел Гавриїл і привітав її: «Радуйся» 64 . Під «третім» відновленням католицького монастиря, очевидно, треба думати, будівництво його в 1620 р. Фомою де-Новарием і відновлення його в 1730 65 . З представленого нами огляду короткої історії священних місць граду Назарета, пов'язаних з євангельським благовістям архангелом Гавриїлом Пресвятій Діві Марії про зачаття Нею за наїттям від Духа Свята Христа Спасителя, питання про те, «яке з двох традиційних місць Благовіщення має вважати справжнім, як доль Назарета і святинь його 66 , вирішується, на нашу думку, без особливих труднощів - на користь прийнятності обох переказів, але з поділом факту явища архангела Гавриїла на два моменти - біля колодязя і в будинку пр. Йосипа Обручннка 67 , переказів і з дуже раннього. Крім цілого ряду свідчень паломників західних і східних найдавніших часів, не можна не звернути увагу на те, що і наші благочестиві російські паломники – письменники XIX ст. A.М. Муравйов і А. Норов категорично заперечують проти грецьких домагань виняткову приналежність їм святинь Назаретських, що з святом Благовіщення. "Греки володіють тільки однією (церквою в пам'ять перших років Христових або лагідних його подвигів) дуже давньою, і показують усередині неї ключ, з якого черпала свята Діва, безпідставно запевняючи, зауважує А. Н. Муравйов, що на тому місці було Благовіщення. вертепу Марії. Інші церкви належать латинянам та з'єднаним з ними маронітам“ 68 . "У Назареті, пише А. Норов, два перекази про місцевості, що займаються церквами латинською і греко-арабською. Дехто вважає велику подію Благовіщення на тому місці, де тепер греко-арабська церква, але загальноприйнята і достовірна думка на користь латинян "69. Покійний палестинознавець проф. А.А. Олесницький, який визнав „неможливим“ вирішення питання щодо справжності місць Благовіщення в Назареті, про крипт Благовіщення францисканського монастиря повідомляє відомості на користь достовірності пов'язаного з нею стародавнього переказу. „Що стосується значення описаного крипта, каже він, то він, без сумніву, вказує саме те місце, на якому знаходили дім Богоматері перші християни і на якому, через 100 років, по піднесенні Ісуса Христа, ще жили родичі пресвятої Діви Марії, згадувані в історії гоніння Доміціана, двоє в тому, що саме в гоніння Доміціана, двоє. Назаретська базиліка Благовіщення, побудована царицею Оленою, і потім базиліка середньовічна, залишки якої, у вигляді окремих фризів і капітелей романського стилю, можна бачити за нині існуючим тут храмом. Заперечення вченого ірофесора єрусалимської богословської школи арх. Веніаміна Іоаннідіса, що монастир латинський хоч і стояв на місці дому праведного Йосипа Обручника і Богоматері, але нині він уже не володіє цією святинею, оскільки 10 грудня 1294 року цей самий будинок святого сімейства ангелами нібито перенесений до італійського міста Лорретто і там визнати тому лише за дотепний жарт, позбавлений будь-якого наукового значення. І зазначені перекази, що губляться в темряві століть і наступно, за природним історичним ходом подій, що перейшли від греків до латинян, і самий вид крипт, в більшості представляє звичайну природну вапняну печеру, і їх до крайності простота і убожество в обстановці, що цілком відповідають уявленню навіюваного. Назарете, і таємничий напівтемрява їх, - осяяний мерехтінням лампад - плід благочестя і старанності паломників і, нарешті, благолепие, оздоблення і відмінна чистота головного храму над цими гротами - все це мимоволі вабить російського паломника під склепіння цього монастиря і всередині дивних святих. Тут наші паломники, наводячи собі на згадку цілий рій спогадів про дні земного життя Богоматері і Христа Спасителя з Його отроцтва і дитинства, шляхом зіставлень з тим, що оточує їх у повсякденному житті у себе на батьківщині, отримують незабутні на все життя повчальні уроки і проливають стін цих печер. Такими хвилинами високої естетичної і духовної насолоди не пропустить нагоди скористатися жоден з російських паломників, скільки б сучасне грецьке духовенство не намагалося підірвати історичну достовірність переказу, що пов'язується з цими таємничими печерами, і скільки б воно не приймало даремних зусиль. склепіння їх. Навпаки, там, де тиск, там і опір. І наші паломники бувають завжди вкрай засмучені і незадоволені, і навіть прямо нарікають, якщо чомусь їм не можна буває відвідати францисканський монастир і помолитися в його названих печерах, наприклад, з нагоди збігу католицьких служб пристрасної седмиці і приготувань до пасхальної служби. Ми впевнені, що, замість утруднень доступу паломникам у ці бажані таємничі печери, було б набагато доцільніше і набагато корисніше для них домогтися у начальника францисканського монастиря дозволу, особливо в день свята Благовіщення, служити для наших паломників тут, під склепіннями цих чудесних печер її честь. Яке незабутнє – сильне враження на душу тих, хто молиться, справляли б слова акафіста: „Ангел предстатель з небес посланий бисть річі Богородиці: „Радуйся“ і „О, всепета Мати, що народила всіх святих найсвятіше Слово“, і як би тоді було цілісне і багатомістесте Назаре! У нашому гарячому побажанні і в можливому його, при наполегливості та посиленому проханні францисканців, сприятливому дозволі, на наше крайнє переконання, не може бути сумніву. Приклади таких дозволів минулої історії нам відомі; відомо разом з тим і яке вони доставляли нашим благочестивим паломникам високу насолоду і невимовну словами розчулення. 28 квітня 1862 р. відомий російський паломник, автор книги "Спогади шанувальника Св. Гробу" (Спб. 1859 r.), В. Камінський опинився в Назареті разом з 11 російськими паломниками, з яких було троє чернечих осіб. „Всі, за словами В. Камінського, бажали відслужити акафіст Божої Матері на місці її Благовіщення (тобто в католицькому монастирі). бути відкритим для молитви кожного, аби це не перешкоджало громадському богослужінню. Покладено було після латинської літургії дозволити нам відслужити акафіст. надпрестольний, відсмикнув завісу, що закривала колону Архангела, і відійшов. Ми приступили до священного місця, і ось один із духовних, ієромонах Августин, благословив вголос початок служіння. Двоє інші заспівали: „Христос воскрес”, потім „День спасіння нашого головизна“... далі „Збраною воєводі переможна“, і почався акафіст Пресвятої Діви з приспівом: „Радуйся, Наречена невідома”... Ах, як пояснити всі почуття, що наповнювалися на груди молящихся, що наповнювали груди молящихся, що наповнювали груди молящихся! важливому місці наші солодкі наспіви, дякував Богові та батькам латинським, що удостоїли нас такої радості“. А вірш: „О, всеспівана Мати“ торкнувся до глибини душі. При закінченні служитель Божий взяв із ваз майже всі квіти (лілії білі) і роздав усім нам кілька. Потім ми приклалися до місця Благовіщення, до колони Архангела і пішли в два інші спокою будиночка Пресвятої Діви. Там поцілили престол у середньому і стіну цих покоїв і вийшли з храму зі світом» 72 . Отже, якщо один раз могли домогтися дозволу 12 російських паломників, за допомогою драгомана, то швидше й легше будуть улагоджені всі суперечки між російськими паломниками і францисканцями, якщо за це візьмуться російський генеральний консул або користуються довірою Імператорського Православного Палестинського Товариства і особи, . Моляться ж католики і православні разом біля Живоносного Гробу в Єрусалимі та у Вертепі Віфлеємському, через що їм не молитися разом і в Назареті, в печерах св. благовістя арх. Гавриїла Пресвятій Діві Марії, звичайно, при дотриманні правила, щоб молитва православних тут „не перешкоджала громадському богослужінню“ католиків – власників цього священного місця. З францисканського монастиря деякі паломники повертаються додому, але більш старанні і цікаві піднімаються вгору міста, в мусульманську його частину, і заходять в інший католицький храм, побудований в 1859 р. на руїнах великого католицького храму часів хрестоносців, який споруджений був на місці нібито знаходив. Храм цей стоїть посеред високої огорожі і має два відділення: власне храм чи майстерню, де над престолом висить велика художня картина, що зображає юнака Ісуса, що допомагає у роботі своєму прийомному батькові пр. Йосипу, і ризницю, яка нібито служила складом виробів пр. Йосипа. На шляху до подвір'я деякі паломники, міцніші на ноги, підіймаються на найвище місце Назарета і заходять у греко-уніатську церкву, збудовану нібито на місці тієї синагоги юдейської, в якій проповідував Христос Спаситель і зустрів з боку своїх співвітчизників таку недовіру і озлоблення проти себе, що вони хотіли, щоб вони хотіли здобути його з ближчою горою. латинську церкву Mensa Christi – трапеза Христова, що знаходиться на схилі гори на північному заході від місця Благовіщення, де є великий овальної форми камінь, який нібито неодноразово служив трапезою Христу та його апостолам після воскресіння і до воскресіння. Латинська церква Mensa Christi. Ці три останні католицькі святині безсумнівно пізнішого та апокрифічного походження. Про них не згадують ні найдавніші західні мандрівники, ні навіть такі ґрунтовні східні письменники-прочани, як наш ігумен Данило і грецький священик Іоанн Фока, які приділили взагалі багато місця у своїх описах католицьким святиням. Зокрема з питання про стол Христовий, на якому Він нібито їв їжу зі своїми учнями (Mensa Christi), покійний проф. A.А. Олесницький прямо говорить, що це «передання суперечить звичаям давніх євреїв, які при своїх возлежаннях не вживали наших столів, хоча б і кам'яних» 73 . Втомлені і голодні прочани, після цих оглядів Назарета, поспішно повертаються на обійстя. Трапеза для паломників пропонується здебільшого дарова, так як серед паломників завжди є багаті жертводавці, які і приймають на свій рахунок усі витрати з приготування гарячої їжі для прочан. Їжа вариться на обійсті в наявних тут котлах прислугою обійстя, а розпоряджаються, при роздачі їжі, як і напередодні, особи російського навчального персоналу, які добровільно приймають на себе цю нелегку працю з людинолюбства. Місцеві багаті християни, за звичаєм, що здавна встановилося у них, надсилають на подвір'я в цей день рисовий суп і кашу з маслом, які розділяються між паломниками, викликаючи з боку останніх щире почуття вдячності. По обіді всім паломникам дається деякий час для відпочинку. Близько полудня, години на 2 чи 3 дні, караван виступає з обійстя для огляду визначних православних місць Назарета. Ще в не так порівняно віддалений від нас час, напр., під час перебування назаретським митрополитом нинішнього патріарха олександрійського Фотія (Пероглу), коли російського, імені великого князя Сергія Олександровича, великого подвір'я ще не було в Назареті, і коли багато російських паломників змушені були шукати собі. Огляд караваном пам'яток міста зазвичай починався з домашньої церкви митрополії, побудованої нібито на місці давньо-іудейської синагоги, в якій навчав Христос Спаситель по суботах і стоїть на так званій «малій горі повалення». Тут зазвичай призначався збірний пункт усіх паломників, які, за дзвоном дзвона митрополії, наводилися сюди для отримання благословення митрополита, у вигляді іконки Благовіщення, бульбашки з оливи, чоток і т.п. Всі паломники тут віддавали митрополиту гроші, принесені з батьківщини на поминання, і самі в свою чергу записували імена своїх родичів з внесенням пристойної посильної жертви на користь митрополії, а потім, взявши в митрополії хрест і ікони, зі своїми вже священиками відправлялися хресною ходою на грецьку. 74 російською благодійницею M.М. Кисельову, і далі за місто. Нині, коли всі паломники, навіть у кількості до 2000 чоловік, знаходять собі достатній притулок на подвір'ї Імператорського Православного Палестинського Товариства, вже минула необхідність у приміщенні для них у митрополії, і збірним пунктом паломницького каравану для огляду міста Назарета перестала служити церква і митрополит почти, які втратили деяку частину своїх доходів. Відвідування митрополита та його будинкового храму нині надається волі бажаючих паломників, і завідувач подвір'ям охоче дає туди в їхнє розпорядження провідника і перекладача, але вже нікому з паломників не ставить його в зобов'язання, всупереч гарячому прохання митрополита. Необхідні для ходу хрест, євангеліє та ікони доставляються нині з митрополії прямо на російське обійстя, і хресний хід звідси вирушає вже на так звану грецьку «велику гору повалення» за місто, маючи на чолі російського священика чи ієромонаха. Керівництво паломниками тим часом приймає він хто, чи з службовців у російської шкільної інспекції Імператорського Православного Палестинського Товариства. Паломники з церковними піснеспівами йдуть за хресною ходою, у супроводі кофе- сов для порядку. З вершини гори відкривається гарний краєвид на околиці Назарета, повні біблійних спогадів: звідси добре від підошви до вершини видно горезвісний, вічно зелений Фавор, Карміл з місцем жертвопринесення пророка Божого Іллі Фесвитянина, гора Малий Ермон, міста: Наїн, Аен. На вершині гори, але без заходу в церкву, побудовану M.М. Кисельової, що в колишній час було також обов'язково в інтересах митрополії, для збирання милости з паломників, звершується молебень на честь Богоматері, читається священиком євангелія про проповідь Ісуса Христа в Назаретській синагозі, а потім будь-ким з наставників семінарії або з персоналу біблійних місцях, видно з цієї гори. Бажаючі паломники на короткий час заходять безповоротно і в храм, але вже без будь-якого запису імен на поминання. Хресний хід сюди, однак, відбувається паломницьким караваном лише в хорошу погоду і коли в розпорядженні його є досить вільного часу для огляду всіх пам'яток Назарета, але відвідування з хресним ходом загальновизнаної «великої гори повалення» вже неодмінно входить у програму. Гора ця знаходиться на південний схід від Назарета і представляє високу скелю з крутим урвищем у прірву, сажнів 20 глибини. Тут загальнопоширене переказ і вказує на ту гору, з якої озлоблені назаретяни хотіли повалити в прірву Ісуса Христа, що пройшов спокійно серед них і сховався. У самого урвища є і руїни печери, можливо колись служила церквою, у якій (тобто. печері) і зник Ісус Христос. Шлях на цю гору скрутний і триває не менше трьох годин часу, зате подолали ці труднощі винагороджуються чудовим видом на околиці міста. Звідси видно ті ж біблійні місця, що і з "малої гори повалення", але в більш ясних контурах. На «великій горі повалення» служить вдруге молебень і прочитується євангеліє про проповідь Ісуса Христа в Назаретській синагозі. Після молебню теж євангеліє прочитується російською кимось із супроводжуючих караван, і пояснюється місце розташування Галілейської країни, майбутній шлях до Кану Галілейську і Тиверіаду, і взагалі відновлюються в пам'яті знайомих з Біблією ті спогади, які пов'язуються з місцями, що знаходяться перед зачарованим. Всі паломники із завмиранням сердда, боячись промовити якесь слово, слухають оповідача, для великого впливу своєї невигадливої ​​бесіди, що підбирається зазвичай на який-небудь, що знаходиться тут, високий камінь. Коли замовкає просте одухотворене слово, паломники зі сльозами на очах дякують оповідачеві за настанову і повчальну душерятувальну бесіду і позитивно закидають його незліченною кількістю питань і не здивувань, що гніздяться в душі і серці кожного з них, на всьому довгому шляху зворотного повернення в місто... Під чарівністю випробуваної духовної втіхи, щасливий і задоволений усім пережитим і баченим протягом закінченого нелегкого дня, напившись чайку і закусивши чим Бог послав, з молитвою на устах засинає другу ніч російський паломник під гостинним привітним дахом двору Імператорського Православного. „Найголовнішою і суттєвішою особливістю свята Благовіщення в місті Благовістія – в Назареті, писав нам про святкування його П. І. Рязький, служить його напівросійський характер, прибуття такої маси російських паломників, в якій прямо тонуть звичайні прихожани православної церкви Благовіщення, і перед якою вони повністю вивчаються. біля церкви для продажу різних предметів паломницького попиту. У цей день Росія - назаретський гість, а заради гостя багато в звичайних церковних порядках змінюється стосовно його потреб і звичок Митрополит, церковні старости, місцеві купці, що становлять назаретський «аристократичний» коло, навіть солдати Традиційно, а порядок і час церковних служб часто узгоджується з часом приходу і бажаннями паломницького каравану“. Але було б з нашого боку односторонністю, якби ми, говорячи про свято Благовіщення в Назареті, зовсім промовчали про те, в чому виражається участь у цьому святкуванні та місцевого тубільного елемента. Назарет до великого дня свята приваблює не лише російських паломників, а й християн-арабів навколишніх сіл і навіть арабів-мусульман, які з глибоким повагою ставляться до християнських святинь Назарета. Араби-християни до цього дня приурочують хрещення своїх немовлят, чим і пояснюється вельми поширене серед тубільців ім'я Бешера або Бшара - Влаговіщення, абсолютно невідоме в нашому церковному календарі. У цьому звичаї можна вбачати відлуння давньохристиянської церковної практики, за якою хрещення дітей здебільшого відкладалося на передодні і самі дні панських свят, до яких безперечно, як це можна укласти з бесіди на це свято св. Афанасія Олександрійського, належало і свято Благовіщення. Але не можна заперечувати у дотриманні цього звичаю галілейськими християнами та іншого мотиву, на який їм вказали в описі урочистостей з нагоди свята Різдва Христового у Віфлеємі – це бажання серед російських паломників знайти таруватих кума і куму, які можуть добре віддячити за вчинення таїнства місцевих кліриків. хрещеникам. Поряд із цим звичаєм у галілейських християн до цього ж свята приурочується й інший – «перший постриг» над первістками. Здійснюється він у царських дверях митрополитом на урочистій святковій літургії, після євангелія, і складається з прочитання молитви на постриг волосся, що запозичується з чину хрещення, і з самого акта хрестоподібного постригу волосся на голові дитини, які потім зберігаються в скриньці при церкві. Постриганих саджають після літургії на коня та урочисто, у супроводі родичів та батьків, зі співом церковних піснеспівів та святкових народних пісень, обвозять навколо огорожі собору, після чого влаштовуються сімейні святкові урочистості до самого вечора. І цей звичай, як і перший, веде свій початок також із глибокої християнської давнини і тримався у всіх народів 77 . Зі сказаного нами ясно видно, що й серед тубільних християн, мешканців міста і прийшли з навколишніх сіл, що нерідко розташовуються за містом у наметах, панують весь день жвавий спів з пальбою з рушниць, танці, захоплені тріумфування і сімейні бенкети. Свої захоплення ці діти пустелі, хоч і живуть нині по містах і селах, висловлюють і в бурхливих привітаннях місцевого митрополита, коли з'являються в нього в митрополії для привітання зі святом, і побачивши наших паломників, що здійснюють свої хресні ходи в цей день по місту та його околицях. Тільки пізній вечір і темна ніч, що настала, кладуть межу цим урочистостям, після яких багато хто з приїжджих покидає місто і роз'їжджається по домівках, щоб на ранок взятися за звичайну буденну роботу. У рідкісних випадках паломницький караван залишається в Назареті і наступного дня – 26 березня. Це буває лише тоді, коли караван напередодні свята Благовіщення приходить в Назарет дуже пізно, і паломники за один день не встигають оглянути пам'яток міста і досить відпочити після стомливого шляху. Якщо ж караван прибуває, як це зазвичай, близько полудня 24 березня, то на ранок 26 березня він уже виступає з Назарету в Тіверіаду через село Кефр-Кенну, євангельську Кану Галілейську, де Христос на шлюбі здійснив перше диво, перетворивши воду на вино (Івана 2:1). У Кефр-Кенні або в Кані коштом Імператорського Православного Палестинського Товариства влаштовано церкву і дві школи. Храм цей користувався нерідко і милостинею від щедрот у Бозі Великого Князя, що спочив, Сергія Олександровича, першого голови Палестинського Товариства. Тут у цьому храмі показують кам'яні судини на кшталт тих, у яких Спаситель перетворив воду на вино. У нещодавній ще порівняно час ці самі посудини видавалися нашим простодушним паломникам за справжні судини, які нібито були вжиті Спасителем на шлюбі в Кані Галілейській для дива, яке мало місце в цьому селі. Місцеві священики не тільки підтримували цю легенду, але, почувши про прохід каравану через їхнє село, нанолили до його приходу ці кам'яні водоноси вином і поплили їм усіх паломників, збираючи при цьому рясні пожертвування на церковне блюдо. Тільки за посиленими наполяганнями Імператорського Православного Палестинського Товариства вдалося припинити цей звабливий звичай Кефр-Кенського духовенства та обмежити перебування тут наших паличників лише відвідуванням храму та спогляданням водоносів. Дві з половиною години шляху далі, і паломники наближаються до гори, на якій, за переказами, була проголошена Спасителем проповідь про блаженства (Матв. 5:1–12), а тому і гора ця називається горою Блаженств. На вершині її є тринадцять чорних каменів, з якими благочестива фантазія паломників пов'язує місця сидіння Спасителя та його апостолів під час виголошення цієї зворушливої ​​розмови. Тут іноді служить молебень із прочитанням зачатку з євангелії, що належить до цього місця. Під цією горою в недалекій відстані є невелика галявина, усіяна великим камінням. До цієї поляни приурочується місце насичення Спасителем 5.000 чоловік, крім жінок і дітей, п'ятьма хлібами та двома рибами (Івана 6:9–12). В пам'ять цієї євангельської події караван тут робить зупинку, і священик, який перебуває при ньому, здійснює, за чином великої вечірні, зворушливий обряд благословення хлібів, з додатком нерідко і риб, які потім, за кроплення св. водою і поділяються серед паломників. На цій галявині караван підкріплює себе їжею, п'є чай та відпочиває достатньо часу. Про тривалу зупинку на цьому місці паломницького каравану з року в рік добре обізнані навколишні жителі, а тому до приходу каравану виходять сюди одні з них для приготування гарячої їжі та окропу для наших паломників, а інші, щоб у фельдшера каравану отримати для себе і особливо для своїх дітей корисну медичну пораду. Звідси паломницький бівуак в цьому місці і сповнений б'ючим ключем життя, і тут можна спостерігати найцікавіші жанрові картинки благодатного півдня: в той час як фельдшер російської лікарні або перев'язує рани на стертих ногах наших паломників, дає їм ліки від різних шлункових болів, або промиває очі напів грудних немовлят-арабчат, а сестра милосердя або лікарняна доглядальниця розтирає (робить масаж) поперек, рук, ніг і т.п., що скаржаться на біль, в цей час притулився назаретський шевець-араб, що притулився осторонь, голосно пропонує паломникам свої воістину благодійні послуги. До нього позитивно немає нападу: мисливців виправити взуття за довгий важкий шлях є серед паломників безліч. Спритний араб-чоботар поспішає не прогаяти привабливий гарний «бакшиш», і через його руки швидко проходять паломницькі чоботи, черевики, ноги і поршні, які він для міцності зазвичай підшиває шкірою. Місце насичення 5000 осіб Так як шлях від Назарета до Генісаретського озера йде по пагорбах, суцільно майже вкритих густими лісами маслин, кипариса і дуба, жвавими чудесними співами всіляких пернатих, серед полів і долин, прибраних смарагдовою зеленню з безліччю яскравих квітів, то він відбувається більшою частиною. Прочани без особливої ​​втоми до вечора того ж дня досягають напівзруйнованого приморського містечка Тіверіади, населеного мусульманами, євреями у величезній кількості (до 2.000 жителів) та християнами у невеликій кількості, близько 200 жителів. Тут вони зупиняються на нічліг у грецькому обійсті, дуже тісному і позбавленому найнеобхідніших життєвих зручностей. З огляду на це багато хто з паломників, коли стан погоди не перешкоджає тому, вважають за краще проводити ніч просто неба. Жителі Тіверіади – мирні рибалки, і тому до приходу карававу влаштовують торг рибою, яку охоче купують паломники. З риби вони варять увечері юшку 78 , нагадуючи, що з цього чудового озера харчувалися рибою сам Спаситель і Його св. апостоли. Милуючись вечірнім краєвидом на тихе озеро, мирно розмовляючи один з одним і поділяючись враженнями пережитого прекрасного дня, довго караван не може заспокоїтися. Вранці паломники присутні за богослужінням у убогій за обстановкою, напівтемною, в ім'я св. апостола Петра, грецької церкви, побудованої, за переказами, дома лову риб св. Апостолом, причому самі співають і всю літургію по-слов'янськи. Потім, напившись чаю, вони блукають по березі Генісаретського озера, наповнюючи свої сумки його камінчиками і мушлями, на човнах відпливають від берега, щоб вдивитись краще в глибини прозорого моря і відобразити у своїй пам'яті його таємниче, ясно видиме, дно і плаваючих у його водах всіляких для сушіння, на показ своїм односельчанам 80 на батьківщині, і ходять до теплих ключів, що віддаляються від міста верст за два, де влаштовані турецькі лазні. Тут багато паломників, які не милися в лазні давно і запилені в дорозі, купаються. Повернувшись на обійстя, п'ють чай, відпочивають і поспішають якнайшвидше покинути негостинну Тіверіаду. Мало є мисливців заглянути до найближчого села Мжедель, стародавньої Магдали, батьківщини, за переказами, св. мироносиці Марії Магдалини. Близько полудня караван виступає з Тіверіади, щоб на ніч потрапити на гору Фавор у грецький Преображенський монастир, що існує тут. «Гора Фавор, пише професор Н. Ю. Зограф, якщо дивитися на неї з боку Назарета, має вигляд конуса з притупленою вершиною, якщо ж на неї дивитися з рівнини Ездрилонської, або з тих пагорбів, які відокремлюють Фавор від цієї рівнини, то свята гора здається абсолютно правильним півкулястим купом. ється внаслідок її правильних красивих обрисів більше, ніж вона насправді. Точні виміри показали, що вершина Фавора височить на 562 метри або на 262 сажні над Середземним морем. Сама вершина гори Фавора досить плоска і представляє такі пологи скати, що на них нині розорані поля та розведені сади мешканцями села Дебурія. «Схили гори Фавора покриті суцільною зеленою. На них ростуть вічно зелені дуби, ті дуби, листя яких, грубі й шкірясті, не відпадає на зиму, тримаються на дереві цілий рік, а молоді пагони часто бувають покриті наростами, що збираються з дубів населенням і приїжджим купцям, що продаються під ім'ям чорнильних горішків. Крім дубів, ліси, що покривають гору Фавор, містять у собі дуже багато жестерів, з їх жорстким, строкатим листям, покритими гострими, як голки колючками, і фісташкових дерев... Дерева, що покривають схили і вершину Фавора, не ростуть такими суцільними, непрохідними і непролазними і непролазними. рукою людини. На святій горі дерева відстоять один від одного на таку значну відстань, що вони не тіснять один одного і можуть з повною свободою розкинути свої кучеряві вершини. На проміжках між деревами ростуть чагарники, і серед них незвичний до розкоші рослинності Фавора житель півночі зустріне і красеня олеандра, з його білими або рожевими квітами, і скромну мирту, і якийсь південний ялівець, своєю темною зеленню і своїм виглядом нагадує стрункий моря. «Між деревами та чагарниками зеленіє трава, і навесні ця трава рясніє всіма кольорами веселки і пахне всіма східними пахощами. У цей час трава схилів Фавора перетворюється на суцільний килим. Розкішні анемони, тюльпани та скіли приваблюють своїми яскравими квітами тисячі строкатих метеликів, невгамовних джмелів, працьовитих бджіл. За ними йдуть і численні птахи, яких на схилах святої гори однаково шкодують і християни, і владики країни – мусульмани. Завдяки цьому, птахів на Фаворі більше, ніж будь-де в інших місцях Сирії та Палестини. Тут гніздиться в кущах східний соловей-буль-буль; тут же таяться у гілках дерев численні горлиці і дикі голуби, а травах і чагарниках – чудові сирійські куріпки; тут же перелітають з місця на місце зграї крихітних блакитних дроздів, настільки легких, що під їх важкість навіть не згинаються численні злаки, що ростуть по луках і лісах. «По галявинах серед лісу зрідка пробігають зайці. До вечора між деревами пурхають численні неторопи та інші кажани, які на день ховаються в печерах сусідніх стрімчаків. На луках і полях, що розстилаються біля підошви Фавора, можна побачити цілі десятки крихітних тушканчиків, мешканців степів, що перестрибують значні простори на своїх довгих, тонких, як сірник, ніжках. «Життя на Фаворі багато: тут усе цвіте, тут усе співає, знаходить собі притулок та їжу. Але це населення Фавору різко відрізняється від населення околиць. Подібно до того, як квітучі схили Фавора не мають ні найменшої подібності з похмурими, голими скелями навколишніх гір, або з випаленою літнім сонцем жовтою, безлюдною рівниною, так і тварина населення Фавора не має нічого спільного ні з ширяючими над вершинами гір Палестини орл ними грифами, які чекають смерті змученої довгим шляхом в'ючної тварини, ні з нічними хижими шакалами і гієнами, спраглими падали і не гребують розривати могили для задоволення своєї жадібності. На Фаворі розлито мир і спокій, і цим свята гора різко відрізняється від навколишніх гір, стрімчаків і пагорбів» 81 . Оскільки монастирок Преображенський хоч і вельми благоустроєний і гарний, але невеликий за розмірами, а каравани бувають іноді численні, приміщення для паломників тут відводяться і в церкві, і в надвірних спорудах монастиря 82 . У разі ж сильних пронизливих вітрів, вельми чутливих на вершині, і погоди, притулком для них іноді служить і сусідній католицький монастир. Прийом нашим паломникам з боку о. ігумена та братії влаштовується тут найпривітніший, і паломники, як бажані гості, вітаються дзвоном. Всеношне чування і літургія наступного дня відбуваються російськими священиками, за чином свята Преображення, співають же все богослужіння по-слов'янськи російські паломники. Після літургії братія пригощає паломників чаєм із хлібом та рисовим супом. Преображенський храм тепер стоїть, за грецьким переказом, на руїнах стародавнього храму, спорудженого тут св. царицею Оленою, матір'ю св, царя Костянтина. Престол храму знаходиться нібито на місці, де відбулося саме Преображення Господнє. Дійсно, руїни стародавньої церкви тут – в наявності, і навіть є залишки живопису, а також кілька стародавніх цистерн та печер. Три ніші цього храму зайняті трьома престолами: на честь Спасителя, св. Мойсея, пророка Божого, і пророка Іллі. З вершини гори Фавора відкривається глядачеві чудовий, чудовий краєвид. Перед поглядом його, на самому горизонті на північ, із загірського кряжу Сафед, з градом того ж імені, за Євангелією, «які стоять верхи гори» (Матф. 5:14), видно великий Ермон і ланцюги Ліванських гір, вкриті білосніжною пеленою, на південь синіють гори кам'янистої чарівна пріорданська долина, і видно дзеркальну поверхню тихого спокійного Генісаретського озера, на якому й поблизу якого пройшло майже все земне життя нашого Спасителя, на заході вершини Самарійських і Кармільських гір, і майже біля самого підніжжя гори розстилається квітуча Ездрилонська долина. При ясному повітрі та тілій сухій погоді, горизонт неосяжний. Нічого тому немає дивного в тому захваті, яке вразливий апостол Петро висловив до Господа, що тут перетворився, в таких словах: Учителю, добре ми маємо тут бути, і створимо криви три: Тобі єдиний і Мойсеєвий один і Іллі один (Марк. 9:5; Лук. 9:33). Найбільш рухливі і невтомні паломники вузькою звивистою стежкою спускаються до печери, що знаходиться недалеко від монастиря і служила, за переказами, житлом Мельхиседека, таємничого біблійного царя Саліма і священика Бога Вишнього, що вийшов на зустріч з хлібом. 14:18; З гори Фавор опівдні караван повертається до Назарета. Вечір і ранок наступного дня паломники присутні за богослужінням у Благовіщенському грецькому храмі, на колодязі Богоматері п'ють воду і набирають її у свої дорожні сулії, відвідують ті визначні місця міста, які їм не вдалося бачити в перші дні свого перебування в Назареті, і купують відпочинку, близько полудня, зі співом церковних піснеспівів, залишають російське подвір'я Палестинського Товариства і виходять із міста, прямуючи назад до Єрусалиму з таким розрахунком, щоб мати перший ночівля в Буркіні. Оскільки зворотний шлях назаретського паломницького каравану відбувається по тому ж шляху, яким він йшов у Назарет, і з зупинками в тих самих пунктах, про які ми говорили вище, то тому в описі цього поворотного руху паломників не видається ніякої потреби. Тут заслуговують бути відзначеними лише останній день каравану в дорозі та благополучне його повернення до Єрусалиму. Останню ніч перед поверненням паломники проводять у селі Рамаллі 83 . Піднімається караван досить рано, щоб ще до полудня потрапити до Св. Града. Настрій у всіх паломників піднесений і захоплений: всі вони метушаться і поспішають виступом з останнього ночівлі, але, як на біду, каваси-провідники сьогодні, очевидно, менш енергійні і не терпимо повільні. Насправді ж у провідників приховане бажання дати можливість всьому каравану одночасно рушити в дорогу і в Єрусалим на російські будівлі з'явитися картиною величезною і справляє враження як на самих паломників, так і на обивателів Св. Града. Збори, нарешті, закінчені, ворота грецького обійстя відкриті, і караван, хрестячись на храм, виступає в подальший шлях. Декілька часу всі йдуть мовчки, зосереджено, впераючи свої стомлені погляди в далечінь, що манить їх, з одним затаєним бажанням скоріше побачити хоча б слабкі обриси бажаного Єрусалима. Але відкрився перед поглядами паломників Олеон з величною у ньому дзвіницею російського храму Спасителя, побудованого працями пам'ятного арх. Антоніна, а потім постав перед ними відразу у всій красі і Єрусалим зі своїми церквами, вежами, мінаретами та іншими будинками. Щасливі паломники в захваті і від надлишку вдячних почуттів, забувши про всі негаразди і тягар довгого шляху, падають на коліна. По засмаглому їхньому обличчю течуть гарячі сльози радості, а уста, що запеклися, шепочуть хвали подяки Спасителеві і Пресвятій Богоматері за випробувані духовні втіхи і благополучне повернення. Молоді паломники й паломниці, що спокусилися вже в співі, прикрасивши свої голови вінками з польових квітів, зібраних на шляху, негайно складають хор і з глибини їх захопленого серця мчить до блакитних небес хвалебна пісня на честь Богоматері: «Не мама інші допомоги, не маю! нам поможи, на Тебе сподіваємось і Тобою хвалимося, Твої бо есми раби, нехай не посоромимося». Пісня ця змінюється іншими співами і молитвами, які замовкають до приходу паломників на російські будівлі Імператорського Православного Палестинського Товариства. Тут їх привітно зустрічають керуючий російськими подвір'ями, службовці і паломники, що залишалися на російських подвір'ях, радісно вітаючи: «З благополучним прибуттям!». Склавши з себе заплечні суми і вмившись, прочани назаретського каравану поспішають до храму місії, щоб вислухати там подяку за благополучно закінчену подорож молебень, після якого запрошуються до їдальні Сергієвського подвір'я до так званої «зустрічної» трапези, що складається з піснішого кашу. подвір'ями безкоштовно від імені Імператорського Православного Палестинського Товариства. Сердечним словом подяки за адресою дбайливого Товариства, службовців його на російських будівлях в Єрусалимі та Назареті та провідників-супутників всі учасники назаретського каравану закінчують свою подорож, мирно розходячись по гостинних подвір'ях на бажаний і заслужений ними цілком відпочинок. По телеграмі консула від 21 березня 1893 до посла в Константинополі А.І. Нелідову можна укладати, що замерзаючі та відсталі паломники зазнавали пограбування та побоїв з боку арабів, оскільки на трупах знайдені колоті рани. Про те ж заявляли потім і паломки, що залишилися живими. Невелика одноповерхова будівля з прекрасною церквою, побудованою, за переказами, на місці стародавнього храму, спорудженого тут св. царицею Оленою. Про місце перетворення на Фаворі та про латинський монастир на ньому цікаві дані повідомляє наш ігумен Данило. «І є на самому версі гори те місце високо на схід лиць до зимового, як гірка кам'яна мала, острівця; і на тому місці перетворився є Христос, Бог наш; і ту є церкви добра створена на місці тому в ім'я Преображення, а інша в ім'я святих пророк Мойсія та Іллі, подаль того місця є створена церкви на північ облич від Преображення. А місце святого Преображення зроблено під градом кам'яним твердо, ворота ж мати залізна градот; і тобто першим було єпископія, нині ж є монастир латинський (Життя і ходіння Данила, російські землі ігумена 1106-1107 рр. стор. 111-112 СПБ. 1885). «Три монастирі, збудовані на її вершині в давнину, за словами Зевульфа (1102–1103), стоять досі: один в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, інший в ім'я Мойсея, третій дещо віддалік в ім'я Іллі» (там же, с. 28). Верховий кінь на день коштує від 1 р. 50 к. до 1р. 90 κ., мул від 1 р. 12 к. До 2 р. 25 к. на день та віслючок від 6 р. до 10 грн. за весь шлях. Начальник каравану стежить за «присталими», при перевірці каравану на місцях ночівлі. Тут нерідко вдається йому не лише встановити кількість пристали, а й змусити сплатити встановлений караванний збір. Шейхи з власним конем отримують за добу від 3 р. 75 к. до 5 р., а ковані жавдарми, за призначенням губернатора, по 1 р. 60 к. на добу. З цим місцем пов'язуються біблійні спогади, а перебування тут праотця Авраама, після приходу його з Харрану в Ханаанську землю (Бут. 12:6–8; 13:3–4). Із задоволенням можемо помітити тут, що всім цим незручностям і тяжким їхнім наслідкам у паломницьких караванах по Галілеї та Самарії, треба думати, у недалекому часі буде покладено, дякувати Богу, кінець. Є у нас позитивні відомості, що одна боголюбна добра душа, можливо навіть на досвіді дізналася всі негаразди і позбавлення наших паломницьких караванів по Галілеї, через якусь паломницю Д.Я. Бичкову, 18 лютого 1908 р. доставила з Москви до Одеси «три двоколки на ходу, з мідними кип'ятильниками і двома ящиками з приладдям до них» (цінністю в 1.275 р.) для відтруння їх в Єрусалим у розпорядження керуючого російськими. Михайлова. Якщо цю благодійну пожертву вчасно буде доставлено до Єрусалиму, то згадані двоколки з мідними кип'ятильниками від 5 до 7 відер безсумнівно увійдуть до складу назаретського каравану нинішнього ж паломницького сезону (1908 р.) і обслуговуватимуть наш караван4 з успіхом всіх його зупинках, доставляючи паломникам у дорозі справжній окріп для чаю та у достатній кількості навіть для таких багатолюдних караванів, як торішній у 1700 чоловік. При кип'ятильнику є фільтр, яким, за допомогою кинутого рукава в річку, колодязь і навіть калюжу, пропускається в нього знешкоджена, стерелізована і цілком чиста, придатна для пиття, вода в кількості 16 відер за 1 ч. часу. Караван, таким чином, не може ніколи відчувати нестачі в хорошій питній воді за будь-яких обставин. У зв'язку з цим ми думаємо, що нині значно покращиться і харчування наших паломників у дорозі під час їхньої галілейської подорожі. Рада Імператорського Православного Палського Товариства у своїх постійних турботах про поліпшення побуту паломників в Єрусалимі прийшла до думки послати на пробу 30,000 плиток «народних супових консервів» фабрики «Живитель» за ціною 2 перуки або близько 5 к. юшка з грибами, горохового супу і т. п. При великій кількості окропу, варіння цих консервів протягом 20 хвилин в розфарбованому вигляді, з постійним помішуванням, не представить великих труднощів навіть і для втомленого мандрівника, а надія підкріпити свої виснажені сили смачним, недорогим і недорогим. роздобути необхідне паливо та довести нескладне приготування його до благополучного кінця навіть на мінімальних привалах у дорозі. Залишається, таким чином, побажати, щоб знайшлася ще одна добра душа, яка б пожертвувала «паланкін», вкрай необхідний для перевезення паломників, або тяжко захворілих у дорозі, як це було, напр., в 1893 році, або, по нещастю, що зламали собі ногу і розбилися, як падіння з тварини, при падінні з тварини 1907 року. Таких хворих у паланкіні (на ньому можна навіть зобразити і червоний хрест) можна було б зручно перевозити до місця лікарень і амбулаторій, і не доводилося б мучити їх доставкою по горах верхи на мулах і ослах, як це робиться нині. При описаній обстановці, назаретські каравани втратили б значну частку своїх нинішніх труднощів і небезпек і могли б вважатися навіть багато в чому приємними для російських паломників. Тут у колишній час у вузькій ущелині розбійники грабували купецькі каравани, що йдуть з Юдеї до Самарії. Якщо караван приходить до Сихему порівняно не пізно і є охочі, то ієромонах місії на цьому колодязі здійснює чин водоосвячення. Робиться це іноді і вранці в той час, коли деякі паломники йдуть у місто до передосвяченої літургії або за покупками провізії. «Ґрунт Ездрилонської раваїни, пише пp. H.А. Олеонський відрізняється багатством та різноманітністю рослинності. Особливо багатою і розкішною є рослинність рівнини навесні. Але як не багата водами, як не родюча Ездрилонська рівнина, її природними багатствами, як і багатствами Сарона і Сефели, майже ніхто не користується принаймні малочисельності її народонаселення. Зі ста родючих частин рівниви не обробляється і десяти; її густі високі трави здебільшого в'януть, ніким недоторкані; її хлібні злаки, дозрівши обсипаються, удобрюючи рік у рік грунт, де виростають» (Опис Св. Землі, читання 4, стор. 7 Спб. 1901). Щоб здобути собі розташування наших паломників, школярі хваляться перед ними знанням російської мови, співаючи по-слов'янськи молитви або по-російському «Боже, Царямін бережи», або якусь російську пісеньку і т.д. Жителів у місті вважається до 10,000, з яких православних лише одна третина. Займаються вони хліборобством, городництвом, садівництвом, скотарством і лише небагато ручним виробленням вовняних і бавовняних тканин і торгівлею. Євреїв у місті немає. Іноземців – католиків та протестантів близько 3 т. осіб. Араби називають Назарет ен-Насира – квітка «Навесні, коли сухе тривале літо Галілеї ще не встигне засушити рослинність, коли зі скель зважуються товсті соковиті листи мезембріантема з його розкішними рожевими квітами, коли навіть на непривабливих величезних колючих стовбурах їхню батьківщину і поселену ними в Палестині, з'являються гарні квіти, в цей час Назарет, каже проф. Н.Ю. Зограф, особливо гарний і мальовничий». (Генісаретське озеро і шлях до нього, стор. 10 М. 1898). У паралель вважаємо не зайвим відзначити, що католицькі, так звані «покаяні», каравани в Назарет, що здійснюють весь шлях від Єрусалиму на конях і мулах, з усілякими зручностями, яких привчив розпещений європеєць, вступають у місто св. Діви Mapии і під гостинний дах францисканського монастиря дома Ея убогого житла, як з урочистими релігійними процесіями і співом гімну «Magnificat», а й рідко й з оркестром музики, які привертають до себе увагу всіх мешканців мирного містечка. (Jerusalem, 1907 № 42, pag. 622). Багато побутових подробиць святкування Благовіщення в Назареті люб'язно повідомлені інспектором галілейських шкіл Імператорського Православного Палестинського Товариства Π.І. Рязьким, якому ми й вважаємо за обов'язок принести нашу глибоку сердечну подяку. Π.І. Рязький мав можливість спостерігати життя Назарета у це свято вже кілька років, а тому його повідомлення відрізняються правдивістю та рідкісною ґрунтовністю. Існування базару біля подвір'я викликає з неминучою необхідністю і поява тут змінювала для обміну великої монети на дрібну та російську на турецьку. Обирання та експлоатація паломників відбувалася тут найбезсоромніша (наш рубль тут втрачав на промені від 9–13 к.). Кінець цьому готовий тепер покласти турботливий завідувач подвір'ям П.І. Рязький, який має намір обмін грошей для паломників влаштувати в інспекції. Від цієї криниці з-під церкви проведено воду каналом до зовнішнього міського резервуару, що знаходиться під кам'яним навісом, що стоїть біля галілейської дороги і має кілька водорозбірних кранів. Резервуар цей, що носить ім'я також «Джерела Марії», і служить місцем, куди назаретські жінки і дівчата, одягнені в нанкові сині сорочки з розрізними рукавами, що спускаються майже до землі, в шаровари та сукняні грійки, підперезані шкіряним поясом, у круглій шасі. спускаються по плечах, приходять за водою зі своїми важкими високими з вузьким горлом глечиками. Одяг святковий їх пов'язують на грудях і на лобі золотими і срібними монетами. У 1887 р. на лампади до церкви Благовіщення Товариство асигнувало 200 р.; 1895 р. пожертвовано архієрейську мантію та жезло, і 1896 р., після колишньої крадіжки у храмі Благовіщення, відпущено на благоприкрасу храму 4.500 р. Про прикраси назаретського храму російськими приношеннями взагалі та іконами російського іконопису зокрема див. докладніше у ο. Є. Капралова: Свята Земля у святах православної церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, с. 105–107. СПб. 1907. Святкові хліби для благословення в храмі готуються здебільшого іменитими громадянами Назарета, особі, які носять ім'я Бешара або Бшара – Благовіщення і святкують свої іменини. З благословення, один хліб зазвичай посилається тому, хто прислав, а інші надходять у власність духовенства. Іменинники такі ж хліби напередодні свята розсилають своїм рідним та добрим знайомим. Чи не можна вважати обидві ці колони за залишки стародавнього дистилону чи вівтарної перешкоди? Київські печерні храми щодо цього можуть бути досить переконливою, на нашу думку, аналогією. Життя та ходіння Даниїла, руські землі ігумена, с. 118–119. Спб. 1885. Н.Ю. Зограф. Генісаретське озеро та шлях до нього. стор 12, М. 1898 «Євреї для уникнення спеки, пише А.Н. Муравйов про цікавлять нас назаретських печерах, користувалися скелястою перепоною і майже четвертою стіною нижнього ярусу їхніх будинків служила сама скеля, яку спиралося все житло». (Путеш. по свят. місцях 1830 р., ч. II, стор. 207, вид. 5, Спб. 1848). Правосл. Палест. Збірн. в. XI, стор 256, 261. Migne. Патолог. (ser. lat.) curs. complet, t. XXIII, col. 1302. Тобег Т. et. A. Molinier. Itinera Hierosolymitana et descript Terrae Sanctae t. 1, p. 184. Genev. 1879; Прав. Палест. Збірн. в. 49, стор. 98 Прав. Пал. Збірн. в. III та IX, стор. 120. ) Не зайве тут відзначити, що сучасник нашого ігумена Данила, англосаксонський паломник Зевульф, який відвідав Св Землю між 1102-1103 р.р., про православний храм на колодязі в Назареті не говорить ні єдиним словом, і дає деякі підстави вважати цей найдавніший храм. «Місто Назарет, пише цей прочанин, абсолютно розорений і спустошений Сарацинами; проте дуже прекрасний монастир вказує на місце Благовіщення Господнього. А поруч із містом б'є найчистіший ключ, з усіх боків оточений досі, як і раніше, мармуровими колонами та плитами; звідти хлопчик Ісус з іншими хлопчиками мав звичай черпати воду для Своєї Матері» (Прав. Пал. Збірн. Там в. а III і IX, стор. 117–122. Прав. Пал. Сборп. в. XXIII, стор. 7–8, 36–37. Цікавий факт, що навіть між католиками йде досить жвава суперечка через честь мати справжнє місце будинку, в якому Христос провів свої дитячі роки (l'eglise dite de la nutrition). У францисканців Назарета, які володіють цим будинком з XII століття, зараз дуже енергійно заперечують цю честь католицькі черниці (Dames de Nazaret), що живуть у цьому місті, і, звичайно, даремно. Втім, благочестиві католицькі мандрівники в Назарет вважають вирішення цього питання спірним, що сам премудрий Соломон (Solomon Iui meme resterait indecis) залишився б у нерішучості щодо того, де істина (Jerusalem 1907, № 42, pag. 6). Прав. Пал. Збірн. в. 48, стор. 19. А. Муравйов. Подорожі. до св. місцям 1830 р. вид. 5 ч. 11, стор 332, дод. СПБ. 1848. А. Норов Путеш. за св. землі 1835 р. вид. 3, ч. II, стор 189, СПБ. 1854 Ак. Олесницький, Свята Земля т. II, с. 421, Київ 1878 р. В апокрифічному євангелії про народження Пресвятої Марії і про дитинство Спасителя, про два моменти Благовіщення ми читаємо наступне: «На другий день, коли Вона (тобто Діва Марія) стояла біля джерела, з'явився Їй ангел Господній, говорячи: «Блаженна Ти єси для Господа! коли пальці її були зайняті тканиною червлениці, з'явився перед нею юнак, якого краса була невимовна. Марія побачивши його, зніяковіла, і він сказав їй: «Не бійся, Маріє, Ти знайшла благодать у Господа». Подорожі. до св. місцям 1830 р. год. II, стор. 209. Подорожі. за св. Землі 1835 р. ч. II, стор. 200–201. Свята Земля Т. II, стор. 420 Ст Ίωαννίδης. Ή άγά πόλις Ίερουααληυ. ν.α\ τά περίχωρα αύτής. α. 344, Έν Ίεροαολ. 1877 З рукопису, що належить бібл. Імпр. Прав. Палестин. Товариства та містить у собі другу частину «Спогадів» за роки з 1 липня 1861 року по 17 квіт. 1864 року, невидану ще у світ. Свята Земля т. II, с. 423. Авторка цього храму в 1884 р. пожертвувала на його потреби 5000 р. у вигляді вічного вкладу, але з умовою, щоб капітал цей недоторкано зберігався в Імператорському Православному Палестинському Товаристві, яке й зобов'язане щорічно видавати відсотки від нього (205 р. 20 к.) назаретському митрополиту. Воля жертвувальниці виконується свято. Слід зазначити, що католики вказують свою гору повалення на відстані двох англійських миль на південь від міста Назарета (О. Олесницький. Свята Земля, т. II, с. 424). Достойно зауваження, що й араби-мусульмани в це свято приносять у храм Благовіщення своїх дітей для триразового занурення у воді джерела Марії та для запобігання волоссю його на голові, але, звичайно, без християнських молитов і без виголошення формули таїнства. Здійснення над дітьми цих обрядів у день справжнього свята, на переконання батьків мусульман, дає тілесне здоров'я. Про «перший постриг» і посадження при цьому постриганих на коня у нас росіян у допетровській Русі ми говоримо докладно у своїй дисертації «Богослужіння в російській церкві в XVI столітті» Каз. 1884 р. стор. 313–316. Зважаючи на те, що перебування на Генісаретському озері падає на великий піст, коли смакування риби, за Статутом, забороняється, то багато благочестивих паломників, щоб не позбавити себе задоволення їсти тієї рибки, якою харчувалися Христос Спаситель, Богоматір і святі апостоли наперед. патріарха єрусалимського. Не зайве, втім, помітити, що риба Тиверіадського озера на шлунки російських прочан діє несприятливо, і багато хто потім страждає на шлункові болі (Душеп. Чтен. 1900, IV, 258). Риби Генісаретського озера (див. їх зображення у І.П. Ювачова. «Паломництво в Палестину до Гробу Господнього», стор. 131, СПБ. 1904) не схожі на риб наших річок і озер. (Capoeta Damasci) або маринки (так вона називається в Закавказзі), тут водиться цікава риба хроміс, яка називається іноді «священним хромісом» (Hemichromis sacra), або хромісом святого ап. Андрія (Chromis Andreae), або хромісом святого ап. Симона Петра (Chromis Simoni), на честь святих апостолів, які, за припущенням вчених, найчастіше у свої мерзотники ловили цю рибу. Одна риба з цієї породи, звана батьком сімейства (Chromis pater-familias), своїми характерними рисами виділяється з інших риб. Більшість риб, як відомо, поїдає свою ікру і маленьких риб, що вийшли з неї, але хроміси-батьки сімейства збирають цю ікру і маленьких рибок у свій рот і не ковтають їх, але носять з собою всюди, охороняючи таким чином від небезпек до тих пір, поки рибки не виростуть на стільки, що самі отримають. Є ще риба звана - сом-ворон, або барбур - арабською, або сом більше-шип (Clarias macracanthus). У цього сома повітряний плавальний міхур з'єднується за допомогою неширокої трубочки з горлянкою, і через цю трубочку риба може видувати з міхура повітря, причому чується звук, що нагадує каркання ворона, чому римляни і назвали цю рибу сомом-вороном (Проф. Н.Ю. Зотр, Зограф, Генісар. 31-35). На народне переконання, риба Генісаретського озера допомагає при лікуванні запоєм, що страждають. На цій рибі наполягають горілку і запоєм, що страждає, дають її пити, після чого він ніби отримує огиду до неї. Проф. Н.Ю. Зограф. Генісаретське озеро та шлях до нього. стор. 22–27. Під час приходу сюди великих караванів іноді відчувається недолік і в печеному хлібі для паломників, а тому завідувач російським подвір'ям у Назареті в таких випадках (так було, напр., в 1907 році) відправляє навмисне з Назарета на Фавор хлібопеків і продавців з печеним хлібом. Страйки хлібопекарів та спроби останніх продавати паломникам неповноважний хліб і за ціною підвищеної проти норми практикуються і в Назареті, під час приходу сюди багатолюдних паломницьких караванів, а тому і пильність пильність завідувача подвір'ям, і втручання турецької поліції в цьому випадку тут дуже не зайве. Сюди на зустріч паломницького каравану, стомленого важким переходом від Наблуса в 44 версти з невеликими зупинками для відпочинку, керуючий російськими подвір'ями Імператорського Православного Палестинського Товариства, для підкріплення сил втомлених паломників, щоразу висилає по шматку свіжого хліба. І цей привітно запропонований вчасно шматок хліба з російського подвір'я приймається нашими паломниками не лише з радістю, а й зі сльозами та сердечною гарячою вдячністю своїм незримим благодійникам… російському православному народу, який охоче несе свій трудовий внесок на покращення побуту паломників Св. Землі. Вам може бути цікаво: