Нововідкритий твір святого Іринея Ліонського "Докази апостольської проповіді"

(Ἑ πίδειξις τοῦ ἀποστολικοῦ κηρύγματος ) I. «Відродження» у вивченні давньохристиянської писемності у зв'язку з відкриттям невідомих її пам'яток. – Обставини відкриття та видання твору святого Іринея: «Доказ апостольської проповіді» ( Ἐπίδειξις τοῦ ἀποστολικοῦ κηρύγματος ). - Справжність та час походження його. - Мета написання. – Характер викладу та порядок розкриття змісту. - ІІ. Текст пам'ятника. - ІІІ. Зауваження щодо значення нововідкритого твору. Кілька років тому вельми солідний німецький дослідник давньохристиянської писемності звернув увагу на досить оригінальну думку одного відомого антикварія, який відверто заявив йому, що приватні Богословські бібліотеки, складені з книг до 1870 року, за небагатьма видатними винятками, для нього не мають жодної ціни. Звісно, ​​він докладав єдино можливу йому мірку у визначенні наукової гідності богословських творів у минулому й у теперішньому; але судження це виявляється до певної міри справедливим не тільки з комерційної точки зору, але і з наукової. Не вирішуючи питання, наскільки справедливий погляд антикварія щодо богослов'я, взятого в його цілому, зазначений учений визнає його безумовно вірним по відношенню до тієї спеціальної галузі його, в якій сам він є компетентним поціновувачем, саме до патристики, або, за термінологією новітніх протестантських учених, до історії давньохристиянської. Написане майже десять років тому ще додатніше до стану справи в даний час. Дослідження давньохристиянської писемності до-нікейської епохи за останню чверть минулого століття і перші роки настало зробило такі значні успіхи, що, навряд чи можна вказати хоча б один період її, у виклад і розуміння якого не довелося б вносити більш менш істотних змін і поправок. Чому й відносні сюди навіть капітальні праці колишнього часу багато в чому втратили значення і потребують перевірки за допомогою нових здобутих наукою даних. Як у церковно-історичній науці взагалі, так і в історії давньохристиянської писемності зокрема, тепер відбувається рішучий перегляд та переоцінка наукових висновків минулого. З'явилися численні і дуже цінні праці з видання і критики тексту і ретельного дослідження змісту першоджерел історії та вчення давньої Церкви з додатком досягнутих результатів до різних областей церковно-історичного знання, на підставі яких багато старих заплутаних і темних питань вирішуються, висвітлюються з нових сторін або наближаються до нових сторін або наближаються нові. комбінації відомого вже матеріалу тощо. Цей живий інтерес до вивчення пам'яток давньохристиянської писемності з його суттєвими для богословської та церковно-історичної науки результатами не тільки не слабшає, але з кожним роком дедалі більше посилюється та виявляється у літературі цілим потоком нових наукових творів. Дослідники, які вважають обов'язковим для себе стежити за всіма творами, що знову з'являються, в цій галузі, змушені зізнатися, що надзвичайно важко орієнтуватися в масі нових праць, здебільшого розкиданих у різних збірниках і періодичних виданнях, і знаходять безумовно необхідними спеціальні покажчики видань давньохристиян. Життєвий нерв цього нового «відродження» у вивченні давньохристиянської писемності становлять численні відкриття та знахідки відомих лише за назвами чи зовсім невідомих стародавніх пам'яток, нових списків справжнього тексту та перекладів творів, що дійшли у незадовільному вигляді. Як відомо, втрати в області давньохристиянської писемності вражаючі, і дослідникам її залишається висловлювати гіркі жалю з приводу тієї величезної різниці між до-нікейською літературою, якою вона була за наявними навіть не повними відомостями про неї, і тими мізерними залишками її, які відомі в даний час, оскільки ці відомі в даний час з повнотою та ясністю визначити життя Церкви по всіх її сторонах та поступове розкриття Її вчення у найважливішу, основоположну епоху її існування. Хоча рукописний матеріал, що зберігається в різних бібліотеках Сходу і Заходу, безперервно і невпинно вивчається протягом майже чотирьох століть, і по можливості через надрукування стає загальним надбанням все, що збереглося від давньохристиянської писемності, проте око вчених ще не всюди проникло, а той факт, що останні давньохристиянських пам'яток, відкриття яких перевершило навіть найсміливіші надії і значно розширило горизонти церковно-історичної науки, збагативши її багатьма новими, що мають суттєве значення, відомостями, ясно показав, що й надалі не виключена можливість появи в полі історичного дослідження ще багатьох з тих документів, які вважалися цілком досконалими. Надії на нові відкриття тим більше ґрунтовні, що до теперішнього часу не було правильно організовано та систематично здійснено вивчення рукописних скарбів у численних бібліотеках не лише Сходу, а й Заходу – і тут ще щаслива випадковість може надати вченому світу неоціненну послугу; а бібліотеки в різних східних монастирях і особливо на Синаї, на Афоні, в Єрусалимі, в Єгипті безсумнівно містять у собі ще багато невідомих матеріалів в галузі давньохристиянської писемності. Крім того, великі та небезпідставні надії покладають на Сирійський, Вірменський, Коптський та Слов'янський переклади тих пам'яток, грецький оригінал яких втрачено. Жодна з цих літератур систематично і планомірно ще не досліджена щодо пам'ятників давньохристиянської писемності, що входять до її складу; і взагалі більш менш ґрунтовне вивчення їх почалося лише близько половини минулого століття. Випадкові відкриття в рукописах перекладної писемності підтримують впевненість у багатих результатах для заповнення багатьох прогалин в історії давньохристиянської літератури, які можуть дати ретельне вивчення її. Не всі нововідкриті пам'ятки мають однакове значення; іноді навіть виявилося, що саме ті з них відкриття яких збуджувало особливо багато надій і очікувань, найменше виправдовували їх: поспішна і перебільшена оцінка їхнього значення викликала неприємне розчарування (наприклад, гностическое Πίστις Σοφία за змістом виявилося малоцінним). Але не слід забувати, що, за готівковим станом першоджерел з історії давньохристиянської церкви, є дуже важливим збагачення їх навіть незначним за обсягом або змістом матеріалом, так як і незначні документи все-таки проливають хоча б деяке світло на неясну в багатьох відношеннях область або, принаймні, підтверджують вже відомо. Тому не дивно, що на Заході, де наукові інтереси стоять дуже високо, навіть щоденний друк чуйно прислухається до повідомлень про відкриття десь у єгипетській гробниці кількох аркушів давньохристиянського пам'ятника і сповіщає про це своїх читачів. Тільки сукупністю всіх знахідок останнього часу – і значних і незначних – досягнуто тих безсумнівних успіхів у царині церковно-історичного знання, якими справедливо пишається сучасна наука: у яких вона знайшла і зміцнення і розширення свого фундаменту. До цілком випадкових знахідок належить і нововідкритий твір святого Іринея Ліонського, що зберігся в Вірменському перекладі і опублікований в книжці, що нещодавно вийшла «Texte und Untersuchungen zur Geschichte der altchristlichen Literatur» (herausgeb. vund Ad. Ad. Heft 1 (третя серія В. I, H. l), під назвою «Des heiliges Irenäus Schrift zum Erweise der apostolischen Verkündigung armenischen Version entdeckt, herausgeben und ins Deutsche übersetzt von Lie. Dr. Karapet Ter-Mekerttschian und Lie. Dr. Erwand Ter-Minassiantz , mit einem Nachwort und Anmer kungen von Adolf Harnack. Leipzig 1907". Між давньо-церковними письменниками, до творів яких час був особливо безжально, одне з перших місць займає Іриней Ліонський: з численних творів його, про які переважно повідомляє Євсевій (Hist. eccl., 5:20–26), дійшло до нас у повному вигляді тільки один головний його твір проти ? καὶ ἀνατροπὴ τῆς φευδονύμχου γνώσεως («Adversus haereses»), і при тому не в справжньому грецькому, а в латинському, хоч і дослівному перекладі з невеликими уривками грецького; інші відомі лише за невеликими уривками або ж за одними назвами 3 . Така сумна доля творів святого Іринея тим скоріше, що він займає видатні і впливове становище в Церкві в дуже важливий, можна сказати, критичний момент її історичного існування через яскраво виявлені протилежні тенденції в розумінні християнства. Він перший з письменників після-апостольського часу може бути названий богословом у власному розумінні слова: перевершуючи всіх попередніх письменників в яскравості і чіткості думок і в ясності викладу, він перший представив цілісну думку на відношення між Богом і світом, розкрите з власних принципів християнської віри, і встановив основні початки наступні часи. У той самий час він – останній учень безпосередніх учнів апостолів: через Полікарпа та інших пресвітерів він чує живий їхній голос і сприймає дух вчення їх; тому в його особистості та богослов'ї поєднується безліч ниток, що ведуть до розуміння попередньої історії церкви Христової. Разом з тим, він далеко кидає світло і на подальший розвиток церковного богослов'я, в якому зрозумілі сліди сильного впливу його 4 . Але внаслідок втрати власних творів святого Іринея, досі неможливо з належною повнотою, ясністю і переконливістю висвітлити особистість, вчення, діяльність і церковне значення знаменитого вчителя. Розбіжності з питань, пов'язаних з його особистістю та діяльністю, досягають найбільшої гостроти в оцінці його догматико-історичного стану. Відомо тому, що звістка про відкриття твору святого Іринея; яке вважалося цілком втраченим, викликало нетерпляче очікування якнайшвидшого появи його у друку – тим паче, що саме назва його, мабуть, вказувало на розкриття у ньому одного з найістотніших джерел богослов'я святого Іринея – апостольського переказу. Книга «Texte und Untersuchungen» містить передмову архімандрита Карапета та Адольфа Гарнака з викладом відомостей про відкриття рукопису, в якому знайдено твір Іринея, про сам рукопис, про походження Вірменського перекладу творів Іринея, про переклад нововідкритого твору на німець (1–69), Німецький переклад його (1–52), післямова та примітки Адольфа Гарнака (53–66) і перелік цитат із першоджерел (переважно з книг Старого і Нового Завітів), що зустрічаються у творі, складений Адольфом Гарнаком. У передмові архімандрит Карапет повідомляє такі відомості про відкриття пам'ятника. У грудні 1904 року він перегортав рукописи, що зберігаються в бібліотеці в храмі Богоматері в Ерівані, і був вражений відкриттям в одній з них великих книг під ім'ям святого Іринея. Перша з цих книг, якій було надіслано зміст, носила назву: «Іринея доказ апостольської проповіді». Тому він спочатку думав, що весь рукопис містить Вірменський переклад згаданого Євсевієм (H. E. V, 26) твору εἰς ἐπίδειξιν τοῦ ἀποστολικοῦ κηρύγματος, посланого ним. Однак, після ретельного огляду рукопису він переконався, що в ньому на першому місці знаходяться дві останні книги відомого протиєретичного твору Іринея, яке закінчено правильним підписом: «викриття та спростування брехливого знання». І тільки потім, після повтореного напису: «Доказ апостольської проповіді», слідує твір того ж автора, який дотепер вважали втраченим. Службові обов'язки не дозволили архімандриту Карапету тоді ж зайнятися виданням та перекладом цього твору. Але через рік представилася можливість виконати цю роботу разом із Erw. Ter-Minassiantz' ем і видати нововідкритий пам'ятник у Вірменському тексті та німецькому перекладі. Рукопис, як показують замітки на ньому (одна з них надрукована наприкінці тексту пам'ятника), написана була за розпорядженням добре відомого в Вірменській літературі архієпископа Іоанна, діяльність якого падає на другу половину XIII століття. Як учений чоловік він називається Rabbun, а як брат царя Hetum'a Кілікійського (1226-1270), він у надрукованій замітці переписувача названий братом святого царя. З наявних даних можна зробити висновок, що він був великим любителем книг і володів дуже багатою бібліотекою, так як до цього часу збереглися цінні рукописи, переписані або ним самим, або на його замовлення. У єпископа він був присвячений у 1259-му році, помер у 1289-му році. Оскільки архієпископом він називається тільки в рукописах пізнішої дати – то з цього можна зробити висновок, що рукопис, що містить твори Іринея, написаний останніми роками його життя, оскільки переписувач називає її одержувачем книги «Богоугодного і блаженного пана архієпископа Іоанна». Окрім творів Іринея, які займають майже дві третини всього рукопису, вона містить у собі ще кілька невиданих трактатів різного змісту, які, на думку архімандрита Карапета, мають значення в історико-критичному відношенні; але, на жаль, нині він не дає жодних найближчих вказівок, на підставі яких можна було б судити про їх цінність; слід, отже, чекати нових публікацій. Не можна сказати з упевненістю, коли твори Іринея перекладені були вірменською мовою. Архімандрит Карапет визнає ймовірним походження цього перекладу в період від половини VII ст. до початку VIII ст. У всякому разі, безперечно, що переписувач знайденого рукопису користувався готовим списком перекладу. Ще важче вирішити питання про те, з якої мови зроблено Вірменський переклад. Архімандрит Карапет залишає його відкритим: на його думку, деякі дані схиляють до визнання Сирійського оригіналу; але інші підстави, щонайменше важливі, можуть бути наведені і на користь перекладу безпосередньо з грецької мови. Видавці нововідкритого твору самі зробили переклад його німецькою мовою, намагаючись, за їхніми словами, можна точно і дослівно передати зміст оригіналу. Місця зі Святого Письма вони перекладали так само буквально. Але водночас самі зізнаються, що з правильного розуміння вірменського тексту представляється дуже багато труднощів. Професор Адольф Гарнак, хоч і мав повну довіру до знань та здібностей обох видавців, проте, для досконалої впевненості, просив приват-доцента Finck 'a переглянути текст та переклад; він підтвердив чудові якості та точність перекладу, – виправити довелося дуже мало. Сам Адольф Гарнак із Фінком у деяких місцях виправили стиль перекладу. Адольф Гарнак розділив весь твір на сто невеликих розділів, а у примітках (56–64 стор.) дав паралельні місця з «Adversus haereses» та інших пам'яток давньохристиянської писемності, які служать для пояснення тексту. У знайденому рукописі перед цілими зборами поставлено ім'я Іринея, хоч і не повторено потім перед нововідкритим твором. У самому творі ім'я автора не вказано; але приналежність його Іринею Ліонському не підлягає жодному сумніву. Також немає підстав запідозрити та його непошкодженість. Адольф Гарнак вважає зайвим доводити те й інше (S. 55). Історія давньохристиянської писемності показує, що Іриней, мабуть, не належав до тих письменників, іменем яких користувалися поширення підроблених творів 5 , а цьому випадку зовнішні свідчення про справжності перебувають у повній згоді з внутрішніми властивостями твори. Найменування твору в рукописі: «Доказ апостольської проповіді», із зазначенням на приналежність його святому Іриневі, автору двох останніх книг відомого твору «Adversus haereses», безсумнівно написаного Іринеєм Ліонським, і ім'я Маркіана на самому початку відкритого твору викликають у пам'яті авторитет, 26) повідомляє, що Іринеєм написано твір, присвячений їм братові, на ім'я Маркіан, на доказ апостольської проповіді 6 . Точний збіг найменування твору, адресата та автора є незаперечним доказом того, що знайдений твір тотожно із засвідченим Євсевієм твором Іринея Ліонського. Крім того, дуже важливо, що в самому творі автор посилається на раніше написане ним «Викриття та спростування лжеіменного знання» ( ἔλεγχος καὶ ἀνατροπὴ τῆς ψευδονύμου γνώσεως Зрештою, весь зміст твору, спосіб вираження думок і характер викладеного в ньому вчення носять на собі печатку походження від того ж автора, якому належить і Adversushaereses; Промовистим підтвердженням цього становища служать паралелі в обох творах, які, однак, мають такий характер, що незважаючи на їх численність, нововідкритий пам'ятник не може бути визнаний вилученням з колишнього твору, або мозаїкою взятих з нього виразів, або, нарешті, свідомим наслідуванням йому: Що стосується назви твору, то важко вирішити, як воно надписано було самим автором: Вірменський переклад свідчить на користь останнього; але Адольф Гарнак, не наважуючись висловитися з повною впевненістю, все-таки більше схиляється на користь того, що Іриней написав скромніше: ( Λόγος ) εὶς ‘ επίδειξιν , тому що в іншому випадку, на його думку, Євсевій у своєму повідомленні 5 інакше. Але, можливо, сам Іриней не дав своєму твору жодного напису, і він сформульований був тільки Євсевієм відповідно до чітко вираженої мети твору – представити доказ істинності чи достовірності апостольського благовістя на підставі Святого Письма (переважно пророцтв). Так як немає впевненості, що Євсевій виписує точну назву твору і оскільки, далі, напис його в вірменському рукописі безсумнівно ґрунтується на рукописному переказі колишнього часу, що доходить, можливо, до грецького оригіналу, то, на нашу думку, слід утримати найменування нововідкритого: ἐπίδειξιν τοῦ ἀποστολικοῦ κηρύγματος . Хто був той Маркіан, якому автором призначено твір, невідомо: у самому пам'ятнику, крім імені, не дано жодних подальших вказівок щодо його особи; не додає нічого і Євсевій, який називає його просто братом, на ім'я Маркіан. По суті не можна нічого заперечити проти припущення I. В. Lightfoot'a, що цей Маркіан - те саме обличчя, рукою якого написано "Martyrium Polycarpi", і яке теж носило ім'я Маркіана 7 ; але, з іншого боку, неможливо скільки-небудь задовільно і обґрунтувати це припущення, так як і про цей останній Маркіан і його стосунки до Іринея немає ніяких відомостей, крім природного висновку, що він був близький до святого Полікарпа і тому міг бути добре знайомим Іринею, і що він займав чільне становище серед Смирнських братів. Маркіан, як видно з передмови твору, був у дружніх стосунках з Іринеєм і в той час, коли Іриней писав свій твір, не був у Ліоні: Іриней висловлює жаль, що він не може постійно бути з Маркіаном, щоб полегшувати один одному це земне життя, проводячи її в безперервній спільній бесі; розділений тілесно, не хоче пропустити нагоди поговорити з Маркіаном письмово (1-я глава). З тону передмови та мети написання твору можна зробити висновок, що Маркіан був мирянин, але немає достатніх підстав стверджувати цього рішуче. Щодо часу походження твору можна лише сказати, що воно написано після «Проти єресей», оскільки автор уже посилається на нього. Третя книга останнього написана при Римському єпископі Єлевферії (175-189-й роки): а оскільки за нею слідували ще четверта і п'ята книги, написані безсумнівно з деякими проміжками, то нововідкритий трактат належить останньому десятиліттю Другого століття, будучи одним з останніх творів свят. Мета, яку переслідував Іриней у своєму творі, посилаючи його Маркіану, ясно вказана на самому початку його: він прагнув у коротких словах викласти проповідь істини, щоб зміцнити віру Маркіана; для цього він посилає йому «важливе письмове нагадування, щоб він у малому отримав багато і в малому пізнав усі члени тіла істини і в короткому почув доказ Божественних предметів». Тоді порятунок Маркіана стане плодоносним, і він змусить усіх хибно віруючих опустити очі, а тим, хто хоче дізнатися здорове і бездоганне вчення, він зможе викласти його з усією рішучістю (1 гл.). Так поставленою метою визначається характер викладу в усьому творі. Автор не упускає з виду сучасних умов церковного життя, що викликають на енергійну боротьбу з єретичним вченням у його різних розгалуженнях і виявленнях, як про це свідчать останні розділи (98–100), і полемічне протиставлення суттєвих пунктів істинного християнського вчення єретичному складає основу всіх його міркувань як питання беззастережних. Але сама мова ведеться в абсолютно спокійному тоні, без прямої, ясно вираженої полеміки з лжевченням і без певної вказівки на помилки єретиків (крім названих останніх розділів). В основу викладу істинно-християнського вчення покладається «канон віри», як він повідомлений при хрещенні, а на доказ достовірності його наводяться звичайні у Другому столітті аргументи і тексти Святого Письма, запозичені переважно з старозавітних пророцтв, зміст яких розкривається і ком алегоричного та містичного пояснення фактів старозавітної історії. Таким чином, у нововідкритому творі Іриней говорить не як полеміст і навіть не як вчений, а як пастир і катехет, що викладає у загальнодоступній формі правильний погляд на історію порятунку людства. Бажанням Іринея можна ясніше і ґрунтовніше розкрити суттєві пункти «канону віри» і глибше надрукувати їх у свідомості Маркіана та інших читачів твори пояснюються і ті повторення у викладі, які частково ускладнюють точне визначення його плану. Само собою зрозуміло, що Іриней не ставив за мету написати строго пропорційного в частинах твору; однак, навіть повторення не порушують планоподібну послідовність у розкритті намічених думок. Після попереднього короткого звернення до Маркіана (1 гл.) Іриней з другого розділу приступає до виконання поставленого завдання і, згадавши про необхідність для пізнання істини дотримуватися в чистоті душі і тіла, вказує, що чистота душі досягається незмінним дотриманням «Канону віри», повідомленого при хрещенні Ісуса Христа, втіленого, померлого і воскреслого Божого Сина, і в ім'я Святого Духа (5 гл.). Автор у різних поєднаннях розкриває намічені цією формулою три члени «канону нашої віри», особливо докладно зупиняючись на першому з них, викладаючи вчення про єдиного Бога, найвищого Духа, що не відбувся, незбагненний, на початку всього, Творця неба і землі і всього світу, Творця ангелів і людей, благо, мило, Судді. Немає іншого Бога ні вище Його, ні після Нього; висота і велич цього Бога невимовні. Він Словом створив усе, і Духом усе прикрасив. Другий член віри – Слово Боже, Син Божий, Христос Ісус, наш Господь, через якого все сталося; Він був пророкам і в кінці часів став людиною, щоб скасувати смерть і показати життя і поєднати людей з Богом. Третій член – Дух Святий; Їм пророки пророкували, батьки навчилися Божественному, і праведники приведені на шлях правди; наприкінці часів Він новим чином вилився на людство по всій землі, оновлюючи людей для Бога. Дух Святий приводить людей до пізнання Сина, а Син – до пізнання Отця. Ця перша частина твору закінчується 8-м розділом. У другій частині – з 9 по 42 гол. – автор викладає історію божественного одкровення у світі від створення людини, гріхопадіння, потопу, покликання Авраама до звернення до Христа язичників через посланих Ним апостолів. Вона починається промовою про сім небес, населених силами, ангелами та архангелами, які виконують служіння Богу – при чому автор знову підкреслює, що весь світ, у тому числі й ангели, створений Богом, Який дав закони всьому світу, щоб кожна істота залишалася у своїй галузі, не переступаючи встановлених Богом. Цей Бог прославляється Своїм Словом, яке є Син Його, і Святим Духом, Яким є Мудрість Отця всього. Оповіданням про створення людей та життя їх у Раю автор відкриває стислий, втім, з відтінком суттєвих подробиць виклад первісної історії людства, потім переходить до історії ізраїльського народу до завоювання їм землі Ханаанської і наприкінці згадує про царя Давида та його сина Соломона, збудувавши храм. Він не викладає подальшої історії Ізраїльського народу; для його мети досить було коротко вказати, що до цього саме народу послані були пророки, які через Святого Духа наставляли народ на дорогу і повертали до всемогутнього Бога батьків, стали провісниками Господа нашого Ісуса Христа, пророкуючи, що за тілом він станеться з дому Давидового, будучи Сином Божим; Він народжений раніше створення світу і наприкінці часів з'явився у людському образі усьому світу. Автор не викладає і подій новозавітної історії, очевидно тому, що вважав факти її загальновідомими; від старозавітних пророків він прямо переходить до вказівки на плоди здійсненого Христом спокути, стверджуючи, що тільки через пришестя Сина Божого люди могли стати причастниками нетління. Він лише наголошує на сенсі і значеннях головних подій земного життя Господа. Історія створення перших людей та їх падіння дає автору вказівки і коштом відтворення і відновлення занепалої людини: людство підпало смерті через непослух – скасування її можна було лише через послух; смерть панувала над тілом – Слово стало тілом, щоб тим самим тілом скасувати смерть; тіло першої людини створене з невинної землі – Господь народжується від Діви; через непослух діви людина стала смертною – послухом Діви він отримує життя; злочин скоєно через дерево – пригвоздженням Сина Людського на дереві знищується пізнання зла і дарується пізнання добра. Хрестом встановлено спілкування всіх розсіяних по Всесвіту та з усіх боків покликаних до пізнання Отця. Таким чином, виконані обітниці, дані батькам: Син Божий став сином Авраама та Давида; Слово Боже стало тілом, щоб зруйнувати смерть і оживити людину. Він і наше народження освятив і смерть скасував. Разом з тим Він показав воскресіння, ставши первородним із мертвих, і в Собі воскресив занепалу людину, звівши її на небо праворуч слави Отця. Між усіма фактами спокутної справи Господа на Землі найтісніший і нерозривний зв'язок: якщо Він не народився, то Він і не помер, якщо не помер, то й не воскрес із мертвих, якщо не воскрес із мертвих, то не переміг смерті і не знищив її володарювання, то як Він не переміг смерти, а якщо Він не переміг смерті, а якщо Він не переміг смерті, а якщо Він не переміг смерті? До прийняття Слова життя готував Предтеча, Іван Хреститель, сповіщаючи про Нього, що Він є Христос, на якому спочиває Дух Божий. Його учні і свідки всіх Його благих діл, вчення, страждань, смерті, воскресіння і вознесіння є апостоли, які після отримання Святого Духа послані Ним у весь світ і покликали язичників, очистивши душі і тіла їх хрещенням водою і Святим Духом; вони виконали пророками покликане язичників. Цю частину твору Іриней закінчує закликом до ходіння в істині, святості, праведності та терпінні: апостоли вчили дотримуватися тіла непорочним для воскресіння і душу чистою. З другої половини 42-го розділу починається головна та суттєва частина твору, змістом якої визначається і назва його. Мета і значення подальших міркувань Іриней визначає таким чином: «Що все це так мало відбутися, про це Дух Божий наперед сповістив через пророків, щоб міцна була віра в тих, які служать Богові істиною. Бо що для нашого єства було неможливо і тому людям мало здаватися неймовірним, це Бог наперед сповістив через пророків, щоб ми через сказане раніше, тобто за багато століть, потім виповнилося так, як раніше сказано, зрозуміли, що це був Бог; Який від початку повідомив нам про наше спасіння» (42 гл.). Відповідно до цього Іриней наводить цілу низку пророцтв, в яких йдеться про вічне буття Сина Божого і Його діяльність у Старому Заповіті (43–52 гол.), Втілення та Різдво (53–66 гл.), Його зцілення (67 гл.), страждання і смерть на хресті з ними (68–82 гл.), воскресіння з мертвих, вознесіння, сидіння праворуч Бога і пришестя на Суд (83–85 гл.). Узагальнюючи все сказане, Іриней пише: «Якщо пророки пророкували про Сина Божого, що Він з'явиться на землі, і сповістили також, де на землі і як і в якому образі Він з'явиться, і Господь прийняв на Себе всі ці пророцтва, то наша віра в Нього твердо обгрунтована і істинно переказом, які були послані, істинно переказ проповідей всьому світі проповідувати Сина Божого...» (86 гл.). Але пророки сповістили й саме посольство апостолів на проповідь і покликання ними та спасіння язичників не через закон Мойсеєвий, а вірою та насадженою Святим Духом любов'ю. Згідно з пророцтвами, Словом Божим здійснено зміну сердець язичників – чому церква така плодоносна у врятованих. Після того, як цим покликанням дано нам життя, ми не повинні повертатися до першого законодавства, бо ми сприйняли (самого) Господа закону, Сина Божого і через віру в Нього вчимося любити Бога від усього серця і ближніх, як самих себе. Для християн тому немає потреби у керівництві закону. Закликавши читачів віддати подяку Богові, що рятує нас Своєю недослідженою і незбагненною мудрістю і з Неба сповіщає нам спасіння, якого ми одні не могли досягти, автор вигукує: «це улюблена проповідь істини, і це образ нашого спасіння, і це шлях життя, який пророки передбачили і пророки передрікали і пророки пророкували довірила Своїм чадам у всьому світі. Її (тобто істину) має зберігати у всій цілості з твердою волею і богоугодно, з добрими справами та здоровим напрямом думки» (98 гл.). Як висновки до твору і висновку з усього попереднього Іриней застерігає читача від різних помилок свого часу, які класифікуються ним як єресі щодо Отця, Сина і Святого Духа: не повинно відокремлювати Бога-Отця від Творця світу, не повинно заперечувати Втілення і відкидати дари Святого Духа. Всіх, хто заблукає, треба остерігатися і утримуватися від їхніх вдач, якщо ми дійсно бажаємо бути угодними Богу і отримати від Нього спасіння. § II. «Доказ апостольської проповіді» 9 1 . Так як я дізнався, мій любий Маркіане, твою схильність до ходіння в Богошануванні – а воно одне приводить людину до вічного життя – то я як поділяю з тобою твою радість, так і прошу тебе непохитною твердістю у вірі бути угодним Богу, твоєму Творцю. О, якби ми могли постійно бути разом і взаємно приносити користь і полегшувати тутешнє життя, проводячи його в безперервній спільній бесіді про корисні предмети! Але оскільки ми нині тілесно відокремлені один від одного, то я хотів би не пропустити нагоди по моїх сил поговорити з тобою письмово і в коротких словах викласти проповідь істини, щоб зміцнити твою віру. Я посилаю тобі цей (твір) як важливе письмове нагадування, щоб ти в небагатьому отримав багато і в малому пізнав усі члени тіла істини, і в короткому почув докази Божественного. Бо таким чином і твоє спасіння стане плодоносним, і ти змусиш опустити погляди всіх хибно віруючих, а кожному, хто захоче дізнатися, ти з усією рішучістю висловиш наше здорове і бездоганне слово (пор. Тит. 2:8). Бо один є шлях, доступний усім, хто бачить, який освітлений небесним світлом; але численні, темні і протилежні шляхи тих, хто не бачить; і перший веде в небесне царство, з'єднуючи людину з Богом, ці ж зводять до смерті, відокремлюючи людину від Бога. Тому як тобі, так і всім, хто дбає про власний порятунок, необхідно неухильно і твердо і впевнено здійснювати своє ходіння у вірі, щоб, ставши безтурботними і вибившися з колії, не залишитися занурюватися в речові похоті, або навіть заблукавши не втратити правильного шляху. 2 . Так як людина - жива істота, що складається з душі і тіла, то для неї необхідно і пристойно дотримуватися те й інше в доброму стані; і оскільки з них обох відбуваються гріхи, то і чистота тіла служить запобіжним засобом, яким люди утримуються від усього шкідливого і від всяких неправедних справ, і чистота душі є засобом дотриматися віри в Бога непошкодженою, нічого не додаючи і не відсікаючи від неї. Бо благочестя через осквернення і забруднення тіла стає похмурим і сумним; воно спотворюється і осквернюється і не залишається вже неушкодженим, якщо брехня проникає в душу; навпаки, воно зберігається в красі і своєю мірою, якщо непохитно (перебувають) істина в дусі і чистота в серці. Бо яка користь на словах знати істину, а тіло оскверняти і робити справи злості? Або, з іншого боку, яку власне користь взагалі може принести чистота тіла, якщо в душі немає істини? Бо ці (тобто істина і душа) і радіють разом один з одним і з'єднуються, і є соратниками у боротьбі, щоб поставити людину перед Богом. І тому Дух Святий каже через Давида: «блаженний чоловік, що не чинить за порадою безбожних» (Пс. 1:1): це настрій тих племен, які не знають Бога. Бо ці безбожні суть ті, що не поклоняються справді сущому Богові. І тому Слово каже до Мойсея: «Я є» (Вих. 3:14). Отже, ті саме, які не поклоняються сущому Богу, є безбожними. «І на шляху грішних не ста» – грішники ж – ті, які мають пізнання про Бога, але заповідей Його не дотримуються, тобто суть презирливі, що зневажають. «І не сидить на сідниці розпусників» – і розпусники це ті, які своїм підступним і хибним вченням розбещують не себе тільки самих, а й інших, бо сідлище є символом для кафедри (учня) 10 . Такі саме всі єретики: вони сидять на сідниці розбещувачів і розбещують тих, які приймають отруту їхнього вчення. 3 . Тому, щоб не потерпіти такого, ми повинні неушкоджено дотримуватись правила віри і виконувати заповіді Божі, віруючи в Бога і боячись Його, тому що Він – Господь, і люблячи Його, тому що Він – Батько. Дія походить від віри, бо «якщо не віруєте, – говорить Ісая, – то не зрозумієте» (7: 9); а віру доставляє істина, бо віра твориться на тому, що істинно існує, щоб ми вірували в суще ( τὰ ὄντα ), як воно є; віруючи ж у те, як воно завжди є, ми твердо зберігаємо свою впевненість у ньому. А оскільки віра є постійною хранителькою нашого спасіння, то необхідно і гідно докладати до неї багато піклування, щоб досягти справжнього розуміння сущого. Саме віра робить у нас це, як передали нам пресвітери, учні апостолів. Перш за все, вона навчає нас згадувати, що ми отримали хрещення на залишення гріхів в ім'я Бога Отця і в ім'я Ісуса Христа, втіленого і померлого і воскреслого Божого Сина, і в Святого Духа Божого; і що це хрещення є печаткою вічного життя і відродження в Бога, щоб ми були чадами не померлих людей, а вічного і незмінного Бога; щоб вічне і незмінне стало Богом, і Він стояв високо над кожною з цих істот 11 , і Йому все було підпорядковане, і підлеглі Йому всі стали для Нього (власними), щоб Бог панував і був Владикою не над чимось іншим (чужим), але над Всем і Всем 12 , Бога. 4 . Бо необхідно, щоб ми події мали початок свого буття від якоїсь великої причини; і Бог є початок всього, бо Він Сам не походить від чогось, але від Нього все сталося. І тому необхідно і гідно передусім сповідати, що Він є єдиним Богом, Батьком, Яким усе створив і утворив і несе привів до буття, і в той час, як Він обіймає все, Він один не об'ємний 13 . А між усім, що сталося, знаходиться і цей наш світ 14 і в світі людина; отже, і цей світ також створений Богом. 5 . Тому справа представляється таким чином: Бог-Отець, що не відбувся, невидимий, Творець всього, над Яким немає іншого Бога і після (нижче) Якого немає іншого Бога; і оскільки Бог – розумна істота, то тому Він – Словом створив те, що сталося; і оскільки Бог – Дух, то Він Духом прикрасив усе, як і каже пророк: «Словом Господнім небеса затверджені і Його Духом уся сила їхня» (Пс. 32:6). оскільки слово стверджує, тобто є твір тіла і дає сутність еманації 15 , а дух упорядковує і утворює відмінності сил, то по всій справедливості Слово названо Сином, а Дух - Премудрістю Бога. Пристойно (до цієї нагоди) говорить також Павло, Його апостол: «Один Бог Отець, Який над усіма і з усіма і в усіх нас (Еф. IV, 6). Бо над усіма – Отець, а з усіма – Слово, тому що через Нього все походить від Отця, у всіх же нас – Дух, Який волає: «Авва Отче» (Гал. IV, 6), і готує людину до Богоподібності. Дух показує Слово, і тому пророки сповіщали про Сина Божого; але Слово дає образ Духу, і тому Воно Само є натхненником пророків і приводить людину до Отця. 6 . Таке правило нашої віри і основа будівлі і фортеця ходіння: Бог, Батько, що не відбувся, не об'ємний, невидимий, єдиний Бог, Творець всього; це – перше становище нашої віри. Друге ж становище – Слово Боже, Син Божий, Христос Ісус наш Господь, який був пророкам відповідно до образу їхнього пророцтва і дотримуючись визначення Отця – через Якого все сталося, Який також наприкінці часів, щоб привести все до досконалості 16 і з'єднати 17 , зробився людиною між життям і бачимо, бачимо людиною між людьми, зробити спілкування єднання між Богом та людиною. І третє положення – Дух Святий, Яким пророки пророкували і отці навчилися Божественному і праведники приведені були на шлях праведності, і Який наприкінці часів новим чином вилився на людство по всій землі, оновлюючи людину для Бога. 7 . І тому хрищення нашого відродження здійснюється через ці три положення, коли Бог Отець дарує нам благодать для відродження через Свого Сина через Святого Духа. Бо ті, що носять у Собі Духа Божого, приведені до Слова, тобто до Сина, а Син приводить їх до Батька, і Батько дає їм долучитися до нетління. Отже, без Духа неможливо бачити Сина, і без Сина неможливо приступити до Отця; бо пізнання Отця є Син, і пізнання Сина через Святого Духа; Духа ж повідомляє Син, згідно зі Своїм служінням, за вподобанням Отця, тим, кому хоче і як хоче Отець. 8 . Але Отець названий від Духа найвищим і вседержителем і Господом воїнств, щоб ми пізнали Бога, що цей є творець неба і землі і всього світу і творець ангелів і людей і Господь всього, через Якого все це сталося і від Якого все живиться: милосердний, милостивий, і благостний, добрий, праведний, праведний так само як і віруючих, але віруючих, як Отець, бо наприкінці часів Він відкрив Євангеліє всиновлення. А юдеїв (Бог), як Господь і законодавець, бо в середині часів, коли людство забуло Бога і відійшло від Нього і відступило, Він за допомогою закону привів їх у служіння, щоб вони дізналися, що мають (над собою) Господа, творця і засновника світу, Який дає подих життя, Якому ми повинні покласти. Язичників же Він – Бог, як Творець і Вседержитель, водночас як живильник і хлібодавець і цар і суддя; бо ніхто не уникне Його суду: ні юдей, ні язичник, ні віруючий, що згрішив, ні ангел. Але ті, які тепер не сподіваються на Його добрість, на суді пізнають Його силу, як каже блаженний апостол: «Ти не розумієш, що Божа благость тягне тебе до покаяння, ти своєю завзятістю і нерозкаяністю свого серця збираєш собі гнів на день гніву і одкровення праведного Суду Бога, який віддасть кожному». Це Той, Який у законі названий Богом Авраама і Богом Ісаака і Богом Якова, Богом живих. І незважаючи на все це, висота і велич саме цього Бога невимовні. 9 . Але світ оточений сімома небесами, на яких мешкають сили і ангели і архангели 18 , виконуючи служіння поклоніння Богу Вседержителю і Творцеві всього: не тому, що Він ніби потребує цього, але щоб вони не були пустими і марними і безблагодатними. І тому Дух Святий багатий при Своїм уселенні 19 і пророком Ісаєю обчислюється в семи образах служіння, які спочили на Сині Божому, тобто на Слові, коли Він прийшов, як Людина. Бо «Дух Божий, – говорить Він, – спочиває на Ньому: дух премудрості і розуму, дух поради та фортеці (дух ведення) 20 і благочестя, дух страху Божого виконає Його» (Іс. 11:2–3). І так, перше небо зверху, яке обіймає інші, є мудрість, і друге за ним – небо розуму, а третє – поради, і четверте, рахуючи зверху – небо фортеці, і п'яте – небо ведення і шосте – небо благочестя, і сьоме – ця твердь над нами, яка тверда над нами. Прем. Бо Мойсей звідси взяв зразок світильника з сімома гілками, що безперервно світив у святині; тому що він влаштував це Богослужіння за небесним зразком, як Слово говорить до нього: «ти маєш виготовити його точно за тим зразком, який ти бачив на горі» (Вих. 25:40). 10 . Цей Бог прославлений Своїм Словом, яке є вічний Син Божий, і Святим Духом, що є Премудрістю Отця всього; і сили цих (останніх), Слова та Премудрості, які називаються херувимами та серафимами, прославляють Бога безперестанною хвалебною піснею; і всяка істота, яка тільки є на небесах, віддає честь Богові, Батькові всього. Він увесь світ утворив Словом – і в цьому світі є також і ангели – і всьому світу Він дав закони, щоб кожна (істота) перебувала у своїй (області) і не переступала встановлених Богом меж, кожне здійснюючи покладене на нього справу. 11 . Але людину Він створив Своїми руками, взявши від землі найчистіше, найтонше і найніжніше, і Свою силу певною мірою змішав із землею; бо Він дав творінню Свої власні форми, щоб і видиме (у ньому) було Богообразно. Бо створена людина була поставлена ​​на землі, як образ Бога. І щоб він став живим, Він вдихнув у його обличчі подих життя, так що як за подихом, так і за творінням людина подібна до Бога. Він був вільний і незалежний, бо був створений Богом для того, щоб панувати над усім, що на землі. І весь цей Всесвіт, який містить у собі все – уготований Богом передусім творіння людини – переданий був людині як місце (проживання). І тут були, кожен із своїм служінням, раби того Бога, Який усе створив; і управитель, що був поставлений над со-рабами, панував над цим місцем. Слуги ж були ангели, а управитель – архангел. 12 . Бог, зробивши людину володарем землі і всього, що на ній, поставив її крім того й володарем тих, що є слугами на ній (тобто ангелів). Однак, ті мали властиву їм досконалість, а владика, тобто людина, був малий, бо він був дитиною 21 , і для нього тому необхідно було, зростаючи, досягати досконалості. А щоб його харчування і зростання відбувалося в повній радості і приємно, Він приготував йому місце краще, ніж цей світ, яке було чудовим повітрям, красою, світлом, їжею, рослинами, плодами, водами та за всіма іншими засобами до життя; і воно називається раєм. І цей рай був такий прекрасний і добрий, що Слово Боже постійно носилося в ньому, ходило і розмовляло з людиною про майбутнє, яке має відбутися, наперед закарбовуючи його; таким чином, воно жило з ними і розмовляло і було з людьми, навчаючи їхньої праведності. Але людина був дитя, оскільки він не мав досконалого розуміння, чому він і був легко спокушений брехуном. 13 . У раю, коли людина жила там, Бог привів до неї всіх тварин і наказав дати всім їм імена; і все, чим Адам назвав живу істоту, стало його ім'ям. І Він вирішив створити для людини також і помічника, бо так сказав Бог: «Не добре для людини, що вона одна; створимо йому помічника, відповідного йому» (Бут. 2:18); бо між усіма іншими живими істотами не знайшлося Адаму помічника такого ж, як він, і гідного і подібного. Бог Сам навів на Адама шаленство і приспав його; і тут одна справа випливає з іншого 22 : в той час, як раніше в Раю не було сну, він з Божої волі прийшов на Адама. І взяв Бог одне з ребер Адама, і місце його наповнив тілом. а ребро, яке взяв, Він створив за жінку і привів її до Адама. Він же, побачивши її, сказав: Це ось кістка від моєї кістки і тіло від моєї плоті; вона буде називатися дружиною, бо взята від чоловіка свого» (Бут. 2:23). 14 . І Адам і Єва, бо таке ім'я дружини, були голі і не соромилися, бо вони мали невинне і дитяче почуття і не доходили до того, щоб подумати про щось або розуміти те, що потім, у стані порочності, мало народитися в душі внаслідок чуттєвих побажань і ганебних пристрастей. Бо тоді вони дотримувалися своєї природи ще неушкодженою, тому що в них було подуте в творіння подих життя. Духу ж, поки він перебуває в належній йому гідності та силі, все порочне незрозуміло і недоступне; тому вони не соромилися, коли цілувалися, обіймали один одного чисто, як діти. 15 . Але, щоб людина не уявила про себе багато і гордовито не звеличувалася – начебто вона, внаслідок даного їй панування і свободи, не мала (над собою) владики і, таким чином, погрішила б проти Бога, свого Творця, переступаючи свою межу – і не прийшов до самовдоволеної гордої думки проти Бога, йому дана була Богом. Також і деяка межа поставила йому (Бог), щоб він, якщо дотримується заповіді Божої, постійно був таким, яким був, тобто безсмертним; якщо ж він не дотримається, то стане смертним, звернувшись до землі, від якої почалося його творіння. Заповідь була така: «від всякого дерева, яке в Раю, ти можеш їсти за бажанням, тільки від дерева, від якого пізнання добра і зла, ви не можете їсти, бо того дня, коли ви скуштуєте, смертю помрете» (Бут. 2:16–17). 16 . Цієї заповіді людина не дотрималася, не підкорялася Богові, зваблена ангелом, який, заздривши людям заради багатьох дарів, які Бог дав їм, і з ворожнечею дивлячись на це, як себе саму погубив, так і людину зробив гріховним, переконавши його не коритися заповіді Божій. Таким чином, ставши спочатку у своїй підступності головою і вождем гріха, ангел сам колись був вражений, після того як погрішив проти Бога, а потім він і людину привів до втрати раю. І оскільки він, спокушений гідністю своєї природи, обурився і відокремився від Бога, він названий єврейською мовою сатаною, тобто противником; але він названий також і наклепником. Бог прокляв змія, який носив у собі супротивника, яке прокляття простяглося як на саму тварину, так і на прихованого в ньому прихованого ангела, сатану. Людину ж Він відійшов від Своєї особи, перегородивши потім йому шлях, що веде до раю. Бо рай не приймає грішників. 17 . Коли ж Адам і його дружина Єва були поза Раєм, вони впали в багато лиха і сум'яття і ходили в цьому світі зі смутком і скорботою та зітханнями. Бо людина під променями цього Сонця обробляла землю, а вона приносила йому тернину та дзиги, на покарання за гріх. Потім також виповнилося написане: «Адам пізнав свою дружину, і вона, зачавши, народила Каїна і потім народила Авеля» (Бут. 4:1–2). Але бунтівний ангел, який привів людину до непослуху і зробив її гріховною і був причиною вигнання його з Раю, не задовольнившись першим злом, зробив друге між братами; бо, виконавши своїм духом Каїна, він зробив його братовбивцею. І так помер Авель, умертвлений своїм братом, на знак того, що відтепер дехто буде переслідуваний і утискуваний і вбиваний, і неправедні будуть убивати і переслідувати праведних. Прогнівшись на це ще більше, Бог прокляв Каїна, і це прокляття простяглося на кожного з усього його роду, у спадок від чада до чада, подібно до сіяча. Бог же поставив для Адама іншого сина на місце умертвленого Авеля. 18 . Зло ж, розливаючись і розповсюджуючись, оволоділо всім людським родом, так що надто мало було в них насіння праведності, і на землі відбулися змішання між різними стихіями; бо Ангели змішалися з дочками Синів Людських, які народили їм дітей, які за своє надзвичайне зростання названі були земнородними. Потім ангели дарували своїм дружинам зле вчення; бо вони навчили їх силам коренів і трав, так само як фарбувальному мистецтву і рум'янам і виробництву дорогих тканин, чарівним засобам для (збудження) ненависті, любові, палкої пристрасті і любовних спокус, магічним пов'язкам, всякому фокусу і богоненависному ідолослужінню, через праведності, применшуючись, слабшало. 19 . Поки не прийшов на світ суд Божий за допомогою потопу в десятому поколінні, в якому один тільки Ной після первозданних виявився праведним і за свою праведність як сам залишився живим, так і свою дружину і трьох своїх синів і трьох дружин своїх синів уклав у ковчег разом з усіма тваринами, яких Бог наказав взяти з собою. І тоді смерть спіткала всіх: як людей, і тварин, які були землі – живими залишилися лише які у ковчезі. Три сини Ноя були: Сім, Хам та Яфет, від яких рід (людський) знову розмножився; бо після потопу люди з них отримали початок. 20 . Але один із них підпав прокляттю, а два за свої справи успадковували благословення. Бо молодший з них – який називався Хамом, бо він посміявся над батьком і таким чином за образу та ганьбу батька приречений був на безбожний гріх – отримав прокляття і передав його у спадок усім, що від нього відбулися. Так сталося, що весь рід після нього був проклятий і в гріху зростав і множився. Брати ж його – Сім та Яфет – за пошану до батька отримали благословення. Прокляття Хама, яким прокляв батько його, Ной, таке: «Нехай буде проклятий син Хама; він буде рабом у своїх братів» (Бут. 9:25). Це (прокляття) перейшло народ його – оскільки він народив багатьох нащадків землі – зростаючий протягом чотирнадцяти поколінь у дикому стані, поки, нарешті, його рід, підпавши суду, був уражений Богом. Бо хананеї та хеттеї, і ферезеї, і Евеї, і амореї, і гергесеї, і сидоняни, і араби (аради?) і ті, що населяють Фінікію, усі Єгиптяни та Лівійці походять із роду Хама; вони підпали прокляттю, оскільки прокляття довго діяло над тими нечестивцями 23 . 21 . І як переходило прокляття, подібно до цього перейшло також і благословення на рід благословенного, по порядку на кожного. Між цими спочатку благословен був Сим у наступних словах: «Благословен Господь Бог Сима, і Хам буде рабом йому» (Бут. 9:26). Сила ж благословення в тому, що Бог і Господь найбільше став для Сіма особливим володінням поклоніння, коли благословення зросло і досягло до Авраама, який представляє десяте покоління в ряді пологів від сім'ї Сіма. Тому Батькові і Богові завгодно було називатися Богом Авраама і Богом Ісаака та Богом Якова, бо благословення Сима простягало свою дію до Авраама. Благословення ж Яфета таке: «нехай Бог поширить Яфета і нехай живе в домі Сіма, а Хам буде йому рабом» (Бут. 9:27); і це має означати, що в кінці часів (порятунок?) стало обраним Господа з покликання язичників, коли Бог поширив на них покликання. І далі: «по всій Землі пройшла їхня мова і до меж всесвіту їхні слова» (Пс. 18:5). «Поширити» має розуміти щодо покликання язичників, тобто про церкву, а «він мешкає в домі Сіма» має означати, що (він мешкатиме) у спадщині отців, у Христі Ісусі, одержуючи права первородства. Таким чином, у якому ряді кожен благословенний, у тому ж порядку він отримує за своїм походженням плід благословення. 22 . Після потопу Бог установив заповіт з усім світом, і з усіма тваринами і з людьми, у тому, що він не буде губити потопом усякого проростання землі. І Він дав їм такий знак: «Коли повітря покриється хмарами, з'явиться в хмарах веселка, і Я згадаю заповіт Мій і не буду знову губити водою будь-якої живої істоти на Землі» (Бут. 9:14, 15). І Він перемінив їжу людей, наказавши їм їсти м'ясо; бо від первозданного Адама і до потопу люди харчувалися тільки насінням і плодами дерев, м'ясна ж їжа не була дозволена їм. А як три сини Ноя започаткували людство, то Бог благословив їх на розмноження та плодючість, сказавши: «Растіться, розмножуйтеся, населяйте землю і володійте нею. Страх і трепет прийде від вас на всіх, хто живе (на землі) і на всіх птахів небесних, і вони будуть служити вам їжею, як зелена трава. Тільки тілу, яке ще має в собі свою кров життя, ви не повинні їсти; вашу ж власну кров Я помщу на кожному звірі та на кожній людині. Хто проллє людську кров, того кров проллється замість цієї крові. Бо на образ Божий Він створив людину» (Бут. 9:1–6). Але образ Божий є Син, за образом якого і людина сталася. Тому Він з'явився також останнім часом, щоб показати подобу людського образу із Самим Собою. На підставі цього заповіту людство множилося, що походить від насіння трьох. І у всесвіті були лише одні уста, тобто одна мова. 23 . Але ось вони піднялися зі Сходу і, коли ще йшли тою країною, вони вступили в надзвичайно велику рівнину Сеннаар, де почали будувати вежу. Бо вони шукали засоби, за допомогою якого могли б зійти на небо і щоб разом з тим залишити свій твір як пам'ятник майбутньому людству. Будівництво проводилося за допомогою цегли та асфальту, і відважна справа їхньої зухвалості процвітала, тому що всі були одностайні та однодумні і у згодній роботі прагнули поставленої мети. Щоб їхня справа не розливалася далі, Бог розділив їхні мови, так що вони не могли більше розуміти один одного. Таким чином, вони розсіялися і опанували всесвіт, кожен за своєю мовою: вони оселилися групами, плем'я біля племені. Тому у світі багато різних народностей та різних мов. Отже, три покоління людей зайняли Землю; і одне з них було під прокляттям, а два – під благословенням; але перше благословення стало долею Сіма, потомство якого жило Сході і займало землю халдеїв. 24 . І після того, як прийшли певні часи, тобто в Десятом столітті після потопу, Авраам, який шукає того, що належало йому від благословення його предка, і Бога, для нього гідного (поклоніння). І коли він за внутрішнім потягом своєї душі пройшов увесь всесвіт, розпитуючи, де Бог, і коли він виявився слабким і не досяг мети, то Бог милосердився над ним, який тільки таємно шукав Його, і явився Аврааму, даючи йому покликати Себе за допомогою слова, як за допомогою променя. Бо Він говорив з ним з Неба і сказав: «Вийди з твоєї землі, від родини твоєї та з дому батька твого, і йди в землю, яку Я вкажу тобі і оселись там» (Бут. 12:1). І він у довірі до небесного голосу, коли сам був уже в зрілих літах – бо йому було сімдесят років і він мав дружину – вирушив разом із нею з Месопотамії, взявши з собою Лота, сина померлого свого брата; і коли він прийшов у землю, що тепер називається Юдеєю і яку тоді населяли сім племен, нащадків Хама, тоді Бог явився йому у видінні і сказав: «Землю цю Я дам тобі і нащадкам твоїм після тебе у вічну спадщину» (Бут. 12:7). (Після цього його нащадки залишалися в не належала їм землі як прибульців і зазнавали там лиха, протягом 400 років терплячи скорботу і поневолення. І в четвертому столітті вони повернулися в обітовану Аврааму країну; Бог же засудив народ, який примушував його потомство до рабства). І щоб Авраам дізнався як численність, так і славу свого потомства, Бог вивів його (з намету) вночі і сказав йому: «Поглянь на небо і подивися на зірки в небі, чи ти можеш порахувати їх; такими будуть твої нащадки» (Бут. 15:5). Так як Бог бачив непохитність і твердість його духу, то Він свідчив про нього через Святого Духа, говорячи в Писанні: «і вірував Авраам, і це зараховано було йому в правду» (Бут. 15:6). Але він був не обрізаний, коли це було засвідчено про нього. А щоб перевага його віри була пізнана через знак, Він дав йому обрізання як печатку віри необрізаності того, хто був у необрізанні. Потім від Сарри, від неплідної, згідно з Божою обітницею, у нього народився син Ісаак, якого він обрізав, як Бог наказав йому. І від Ісака народився Яків; і таким чином, первісне благословення Сима дійшло до Авраама, і від Авраама до Ісака, і від Ісака до Якова; через цю спадщину Духа розділилося в них; бо Він називається Богом Авраама та Богом Ісаака та Богом Якова. І Яків породив дванадцять синів, за якими названо дванадцять племен Ізраїля. 25 . Коли ж по всьому світу поширився голод, трапилося, що тільки в Єгипті були кошти для харчування. Тоді Яків із усіма своїми синами переселився до Єгипту. Число ж тих, що виселилися, простягалося до сімдесяти п'яти душ, і протягом 400 років, як у обітниці наперед було сказано, їх стало шістсот шістдесят тисяч (?). А як їх сильно пригнічували і катували, і вони зітхали й плакали перед Богом, то Бог Авраама та Ісаака та Якова вивів їх з Єгипту за допомогою Мойсея та Аарона, після того, як побив Єгиптян десятьма стратами, і при останній страті послав він згубного ангела; від цього Він врятував синів Ізраїлю, символічно показавши страждання Христа через вбивство святого ягня, кров якого дана була як запобіжний знак для спасіння за допомогою фарбування будинків євреїв. І це таїнство називається Великоднем – основою спасіння. І розділивши Червоне море, Він з усякою турботою привів Ізраїлевих синів у пустелю, а ті, що переслідували Єгиптяни, що вступили за ними в море, всі зовсім загинули. Так збагнув суд Божий тих, що несправедливо мучили нащадків Авраама. 26 . У пустелі Мойсей отримав від Бога закон, десятослів'я, написане на кам'яних скрижалях пальцем Божим; перст Божий є те, що простягається від Отця до Святого Духа 25 ; так само і заповіді та виправдання, які Він наказав синам Ізраїлю дотримуватися. І поставив він за наказом Божим скинію одкровення, видимий образ на Землі того, що духовно і невидимо на небі, разом з тим уявлення образу церкви та пророцтво про майбутнє; подібно до цього також судини та жертовні столи та ковчег, у який він поклав скрижалі. Разом з тим він поставив у священики Аарона та його синів, надаючи священство всьому їхньому роду; вони були з коліна Левія. Також усе коліно, за наказом Божим, він покликав на служіння при храмі Божому, давши їм Левитський закон, як норму для того, як і яким чином повинні поводитися ті, які безперервно мають у своєму розпорядженні служіння у храмі Божому. 27 . Коли ж вони наблизилися до землі, яку Бог обіцяв Авраамові та його нащадкам, Мойсей вибрав по одному чоловікові від кожного коліна і послав їх зібрати відомості про землю та міста в ній та мешканців тих міст. Тоді Бог відкрив йому ім'я, яке тільки могло дати життя віруючим у нього; і Мойсей змінив ім'я Осії, сина Навина, одного з посланих, на Ісуса. І таким чином, він відправив їх із силою імені, за вірою, що отримає їх назад неушкодженими заради керівництва цього імені. Але коли вони, після своєї подорожі туди, розслідування і розвідок, повернулися, несучи з собою виноградні пензлі, деякі з тих дванадцяти посланих привели весь народ у болісний страх, розповідаючи, що там були великі й укріплені мурами міста, населені велетнями, так що вони не в змозі заволодіти землею. Тоді плакав увесь народ, впавши у сумнів, чи був із ними Бог, Який дав би їм сил і підкорив би їм усіх. І вони (розвідники) говорили погано також і про землю, ніби вона не хороша, і що не варто заради такої землі йти на небезпеку. Але два з дванадцяти - Ісус, син Навина, і Халев, син Єфонніїн - роздерли свій одяг через нещастя, що відбулося, і благали народ не сумніватися і не втрачати мужності, бо Бог віддав усіх у їхні руки, (говорячи) що і земля також надзвичайно хороша. Але коли переконання не подіяло, і народ продовжував залишатися в тому ж невірстві, Бог відвернув і змінив їхній шлях, щоб вони блукали, караючи їх у пустелі багатьма ударами. І скільки днів ті, що оглядали землю, ходили туди й назад – це тривало сорок днів – рахуючи рік за кожен день, Він тримав їх у пустелі сорок років, і нікого з тих, що були зрілими за літами та за розумом, за їхню невіру Він не вважав за гідне вступити в (обітовану) землю, крім двох, що свідчили в суспільстві, що свідчили в суспільстві, що свідчили в Ісуса, що свідчили в сина, що свідчили в, і свідчили, що свідчили, що свідчили, і свідчили, що вони свідчили про те, що свідчили про сина. сина Єфонніїна, а також і тих, що були ще малі, і не вміли відрізняти правого від лівого. Таким чином, весь маловірний народ помер у пустелі, отримавши один за одним праведну відплату за маловір'я. Діти ж, які виросли протягом сорока років, заповнили кількість померлих. 28 . Коли виповнилося сорок років, народ підійшов близько до Йордану і розбив свій табір проти Єрихону. Тут Мойсей зібрав народ і ще раз повторив усе, розповідаючи про великі справи Божі до того дня, і привів тих, хто виріс у пустелі, у покору й порядок, щоб боялися Бога і дотримувалися Його заповідей; відновивши законодавство, яке він приєднав до цього раніше, він поклав на них. І це названо було «Повторення Закону», в якому вписано багато обітниць як про нашого Господа Ісуса Христа, так і про народ, і про покликання язичників і про царство. 29 . І коли Мойсей закінчив свою життєву течію, йому було сказано Богом: зійди на цю гору і помри, бо ти не введеш Мого народу в землю. І він помер за словом Божим, і Ісус, син Навина, вступив на його місце. Він розділив Йордан і перевів народ у землю, і після того, як він вразив і винищив сім народів, що в ньому мешкали, він дав народу Єрусалим, що знаходиться по цей бік, в якому жив цар Давид і його син Соломон, що збудував на честь Бога храм на подобу скинії, яка була зроблена Мойсеєм. 30 . Сюди послані були Богом пророки, які Духом Святим наставляли народ на дорогу та повертали до всемогутнього Бога батьків; вони з'явилися провісниками нашого Господа Ісуса Христа, Сина Божого, сповіщаючи, що плоть Його виросте з дому Давида, внаслідок чого після довгого ряду поколінь Він за тілом буде сином Давида, який є сином Авраама – але за Духом Він – Син Божий (пор. Рим. 1, 3 сл.), так, як Він був, так, як Він був, так і був, так як Він був, так як Отець був, так як Він був, так як Отець, і як Він був народжений. наприкінці часів з'явився всьому світу у людському образі; через це Слово Боже в Собі зробило все, що є на небі та на землі. 31 . Він з'єднав людей з Богом і встановив мир та згоду між людиною та Богом; бо не в наших силах було інакше стати причастниками нетління, якби Він не прийшов до нас. Бо доки нетління було невидиме і не з'явилося, воно анітрохи не було корисне нам; тепер же воно стало видимим, щоб ми в усіх відношеннях могли отримати участь у нетлінні. оскільки всі ми в первозданні Адама через його непослух були міцно прив'язані до смерті, то належало, щоб смерть була зруйнована слухняністю Того, Хто став для нас людиною. Але оскільки смерть панувала над тілом, то належало, щоб вона звільнила людину від свого гноблення, скасована за допомогою тіла. Слово стало тілом, щоб за допомогою того ж тіла, через яке гріх утвердився і панував, він був скасований і більше не був у нас (пор. Рим. 8сл.). Тому Господь прийняв цей тілесний образ первозданного, щоб вступити в боротьбу за батьків і через Адама здобути перемогу над тим, хто вразив нас в Адамі. 32 . Звідки ж істота первозданної? Від волі та від мудрості Божої та від незайманої Землі. «Бо Бог, – каже Писання, – до створення людини ще не посилав дощу, і не було на ній людини, щоб обробляти землю» (Бут. 1:5). Від цієї землі, коли вона була ще незайманою, Бог узяв порох і створив людину як початок нашого людства. Для вторинного вчинення цієї людини Господь підкорив Себе порядку того ж втілення, народившись від Діви згідно з волею і мудрістю Божою, щоб показати подобу Свого втілення з втіленням Адама, і щоб здійснилося написане на початку: «людина за подобою та образом Божим» (Бут. 1:26). 33 . І як через неслухняну діву людина була вражена і смертю померла, так і тут вона також через Діву, яка корилася Слову Божому, отримала життя за допомогою новоствореного в людині життя. Бо Господь прийшов, щоб знову знайти втрачену вівцю (пор. Мт. 18:12), а втраченою була людина. Тому не сталося нового творіння, але Він прийняв подобу творіння від Тієї, що була з роду Адамова. Бо потрібне було нове вчинення Адама в Христі, щоб смертне поглинуте було безсмертям (пор. 1Кор. 15:53); так само і стосовно Єви і Марії, щоб Діва, клопотаючи за діву, незайманим послухом зруйнувала і знищила незайманість. 34 . Також і злочин, який скоїв за допомогою дерева, зруйнований був слухняністю дерева. Коли Бог почув (таке клопотання), Син Людський прибитий був на дереві, чим скасував пізнання зла, ввів і дав засвоїти пізнання добра. І зло є не коритися Богу, як добро – коритися Богу. Тому Слово говорить через пророка Ісаю, коли він передбачає майбутню муку – бо вони тому називаються пророками, що повідомляють майбутнє – так ось Слово говорить через нього таким чином: «Я не противлюся і не суперечу; хребет Мій Я віддав для ударів і ланити Мої для завушень, і обличчя Мого Я не закривав від наруги та обплювання» (Іс. 50:6). Послухом, у якому Він був твердий до смерті, повішений на дереві, Він зруйнував давнє, пов'язане з деревом непослух. Бо Він Сам – Слово Всемогутнього Бога, яке невидимим чином поширилося в нас і взагалі в усьому цьому світі і проходить його довготу і ширину і висоту і глибину, бо через Слово Боже підтримується міцність буття всього Всесвіту, і в ньому Син Божий розіп'ятий, хрестоподібно зображений на всьому. Бо належало Йому, після того, як Він став видимим, відкрити хресне спілкування з Ним усіх, щоб показати свою дію у видимому через видимий образ. Бо Він є Той, Який поставив світ висоту, і продовжив глибину, що лежить далеко під землею, і довжину простяг від Сходу до Заходу, і пройшов Північ і Південь і розсіяних з усіх боків скликав до пізнання Отця 26 . 35 . Він виконав також колишню Авраамові обітницю, якою Бог обіцяв йому зробити його потомство, як зірки небесні. Бо це зробив Христос, народившись від тієї Діви, яка мала своє походження від Авраама. І таким чином, Він зробив віруючих у Нього світилами у світі (пор. Флп. 2:15) і тією ж вірою разом з Авраамом виправдав поган, «Бо Авраам вірував Богові, і це залучилося йому в праведність» (Гал. 3:6; Бут. 15:6). Так само і ми виправдані вірою в Бога, бо праведний вірою живий буде (Гал. 3:11; Авв. 11:4). Таким чином, обітниця Авраама здійснена не через закон, а через віру (пор. 5:13). Бо Авраам виправданий вірою, а для праведних немає закону (1Тим. 1:9). Так само і ми виправдовуємося не законом, а вірою, засвідченою Законом і пророками, і яку пропонує нам Слово Боже. 36 . Він виконав також і обітницю Давида; бо Бог обіцяв йому від плоду його утроби поставити вічного Царя, володарю Якого не буде кінця. Цар цей є Христос – Син Божий, Який став Син Людський, тобто походить від тієї Діви, яка мала своє походження від Давида. Тому обітниця і говорить про плод утроби, який є особливим породженням плодоношення жінки, але не від плода стегон і не від плоду утроби, що також є особливий вид народження; таким чином відкрилося те особливе, відмінне і власне, що властиве плоду незайманого черева з роду Давидового. Він панує над домом Давида вічно; царство Його не матиме кінця. 37 . Отже, Він славно здійснив наш порятунок і виконав обітниці батьків і давню непослух зруйнував. Син Божий став сином Давида та сином Авраама; бо Він зробив це і в Собі Самому знову зробив, щоб зробити можливим для нас отримання життя. Слово Боже стало тілом згідно з визначенням щодо Діви, щоб зруйнувати смерть і оживити людину; бо ми полонені були гріхом і були серед тих, що в гріхах народжені і живуть зі смертю. 38 . Отже, Бог Отець був сповнений милосердя; Він послав творче Слово, яке, прийшовши для нашого порятунку, перебувало в тому ж місці і в тому ж середовищі, в якому ми втратили життя, зруйнувавши кайдани тих кайданів. І Його світло з'явилося і розсіяло темряву темниці, і наше народження освятив і смерть скасував, розбивши ті кайдани, в яких ми сиділи в полонені. Разом з тим Він показав воскресіння, Сам ставши первородним з мертвих, і в Собі воскресив занепалу людину, звівши його горе, на найвищу частину неба праворуч слави Отця, як Бог дав обітницю через пророка, кажучи: «Я відновлю скинію Давидову занепалу» (тобто від Давида, що померла), тобто. І наш Господь Ісус Христос істинно виконав це, славно роблячи наше спасіння, щоб дати нам істинно воскреснути до життя в Отці. І якщо хтось не хоче визнати Його народження від Діви, то як він може допустити Його воскресіння з мертвих. Бо воно ніяким чином не було б дивним чи надзвичайним чи дивним; бо якби ненароджений воскрес із мертвих, то власне не можна було б і говорити про якесь воскресіння ненародженого. Бо ненароджений і безсмертний і той, хто прийшов не через народження, не може і підпасти смерті. Бо якщо хтось не прийняв людського початку, як може він прийняти на себе його кінець? 39 . Тому якщо Він не народився, то Він і не помер; якщо Він не помер, то й не воскрес із мертвих, і якщо не воскрес із мертвих, то й не переміг смерті, і панування її не було б скасовано; і якби Він не переміг смерті, як могли б повстати до життя, ми, що підпали смерті від початку. Тому ті, які забирають у людей спасіння і не вірують Богові – що Він воскресить їх з мертвих – відкидають також і народження нашого Господа, яке Він для нас прийняв на Себе, коли Слово Боже стало тілом, щоб показати воскресіння плоті та йти попереду всіх на Небо. Як первонароджене 27 Слово поради Отця, Він зробив усе, коли Сам пройшов мир і в ньому створив порядок. Бо Він був первородний від Діви, праведний, святий чоловік, благоговійний, добрий, богоугодний у всьому досконалий – Він врятував з пекла всіх, хто пішов за Ним, Він Сам був первонароджений з мертвих – голова і вождь Божественного життя. 40 . Цим способом Слово Боже проникає у все, щоб утвердити спільне спілкування, оскільки Воно є справжньою людиною і чудовим радником і могутнім Богом . Так Бог знову закликав людину, щоб через спілкування з Ним ми мали участь у нетлінні. Той, Хто провіщений через Мойсея Законом і пророками найвищого і всемогутнього Бога, як Син Отця всілякого, і від Якого все відбувається, Який говорив з Мойсеєм – Цей прийшов до Юдеї, зачатий від Бога через Святого Духа і народжений від Діви Марії: і від Той, Котрий Помазаник Божий, показавши Себе, як провіщеного пророками. 41 . Предтеча Його, Іван Хреститель, наперед готував народ до прийняття Слова життя, сповіщаючи про Нього, що Він є Христос, на якому спочиває Дух Божий (пор. Ів. 1:33), з'єднуючись з Його тілом. Його учні і свідки всіх добрих діл Його і вчення і страждань і смерті і воскресіння і піднесення після тілесного воскресіння, є апостоли, які, після отримання сили Святого Духа (пор. Дії 1:8), послані були Ним на весь світ і покликали язичників, показавши людям лихварства, і очищаючи душі їх і тіла хрещенням водою та Святим Духом. Святого Духа, Якого вони отримали від Господа, вони повідомили і виклали віруючим і таким чином заснували церкву в будь-якому порядку. Вірою і любов'ю і надією вони звершили провіщене пророками покликання язичників, в якому участь дана їм за благодаттю Божою, здійснюючи його своїм служінням, і тих язичників, які вірували в Господа і полюбили Його, приймаючи в обітницю батьків, що саме Бог всього через воскресіння з мертвих замість святих обіцяв через Того, Хто помер і воскрес: через Ісуса Христа, Якому Він дав царство і панування над усім сущим, живим і мертвим, так само, як і Суд; потім (апостоли) також через істинне слово вчили дотримуватися тіла непорочним для воскресіння і душу чистою. 42 . Отже, віруючі повинні поводитися, тому що в них постійно перебуває Дух Святий, Який дано їм при хрещенні, і після отримання твердо збережений, чому вірний християнин і ходить у істинності, святості, праведності та терпінні. Бо також і душа матиме участь у воскресінні, коли тіла віруючих знову набудуть певного вигляду і разом з нею пробуджені будуть силою Святого Духа і будуть введені в Царство Боже. Це – плід благословення Яфета, який виявляється у покликанні язичників через церкву, і він готується оселитися, згідно з Божою обітницею, у домі Сіма. Що все це так має статися, про це Дух Божий наперед сповістив через пророків, щоб міцна була віра в тих, які служать Богові істиною. Бо що для нашого єства було неможливо і тому людям мало здаватися неймовірним, про це Бог наперед сповістив через пророків, щоб ми – через те, що сказане раніше, тобто за багато століть, потім виповнилося так, як було сказано раніше – зрозуміли, що це був Бог, Який від початку повідомив нам про наше спасіння. 43 . Богові ж треба вірити в усьому, бо Бог правдивий у всьому, також і в тому, що стосується буття Божого Сина; і Він був не тільки раніше Свого явища у світі, але також і перш за все походження світу, про що перш за все пророкував Мойсей; він говорить по-єврейськи: «Barešit bara elohim bašan benuam šamentareš», що в перекладі нашою мовою 28 означає: Син на початку – потім створив Бог Небо та Землю (Бут. 1:1) 29 . Про це свідчить також і пророк Єремія таким чином: «Перш за денницю Я породив Тебе і раніше Сонця Твоє ім'я» (Пс. 109 і 71з перекладу LXX) 30 . А це означає насамперед складання світу, тому що разом зі світом відбулися також і зірки. І знову він каже: «Благословен Той, Який був раніше походження людини». Бо для Бога Син мав початок перед тим, як скласти світ, а для нас – тепер, коли з'явився. Насамперед цього Він не був для нас, тому що ми не знали Його. Тому, учень Його Іван, маючи намір оповідати нам, хто є Син Божий, Який раніше походження світу був у Отця, і що все, що сталося, отримало своє буття саме через Нього, говорить так: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог; Воно було на початку Бога. Все через Нього сталося, і без Нього не сталося нічого» (Ів. 1:1–3). Цим він твердо встановлює, що Слово, (яке) на початку (було) у Бога (і) через яке все сталося, є також Його Син. 44 . І знову говорить Мойсей, як Син Божий прийшов для бесіди з Авраамом: «Тоді явився йому Бог у діброви Мамре опівдні, і коли він глянув, ось, три чоловіки стояли перед ним, і він вклонився до землі і сказав: «о, Господи, коли я знайшов благовоління перед Тобою". ще слід, він говорив із Господом і Господь говорив із ним. Два з цих трьох були ангели, а один був Син Божий, з яким Авраам і розмовляв, коли клопотав за Содомлян, щоб вони не були знищені, якщо там знайдеться навіть десять праведників. І коли вони ще говорили, два ангели пішли до Содома, де взяли Лота. А потім Писання каже: «І пролив Господь на Содом та на Гоморру дощем сірку та вогонь від Господа з неба» (Бут. 19:24). Той, хто розмовляв з Авраамом, був Син; оскільки Він був Господь, то від Господа Небес, від Отця, Який панує над усім, отримав Він владу для покарання Содомлян. Таким чином, Авраам був пророком і бачив майбутнє, яке мало статися людським чином, (бачив) Сина Божого, як Він розмовляв з людьми і їв з ними і потім мав здійснити над ними суд Отця, як Він отримав владу для покарання Содомлян від Того, Хто панує над усіма. 45 . І коли Яків ішов Месопотамією, він бачив у видінні, що Він стояв вгорі на сходах, тобто на дереві, що простягалося до самого неба, бо по ній сходять на небо віруючі в Нього. Бо Його страждання є наше піднесення горе. І всі подібні видіння вказують на Божого Сина, як Він розмовляв з людьми і жив з ними. Бо з Авраамом розмовляв, перебуваючи на малому місці, не Батько всього – Який не міг бути бачити світом – і не Творець усього, Який каже: «Небо – престол Мій та Земля – підніжжя ніг Моїх; який дім творите Мені і яке місце – спокій Мій» (Іс. 66:1; Дії 7:49)? і Який обіймає землю Своєю жменею і простягає небо рукою Своєю? – але Слово Боже, яке завжди було з людством і наперед сповіщало майбутнє, що має відбутися, і навчало людину Божественному. 46 . Він є Той, Який говорив з Мойсеєм у кущі терну і сказав: «Я досить бачив пригнічення Мого народу, що в Єгипті, і зійшов врятувати його» (Вих. 3:7 сл.). Він є Той, Який сходив і сходив на спасіння пригноблених, вивівши нас від панування Єгиптян, тобто від усякого ідолослужіння і від усякого безбожжя, врятувавши нас з Червоного моря, тобто звільнивши нас від смертоносного сум'яття язичників, від гіркої досади їхньої ганьби. Бо Слово Боже приготувало в них наші (що стосуються нас) обітниці про спасіння, тоді в образі, наперед показавши майбутнє, а тепер справді позбавивши нас жорстокого служіння язичників; так і в пустелі Він виточив багатий потік води з каменю, а камінь Сам Він; Він також дав дванадцять джерел води, тобто вчення дванадцяти апостолів. Також затятих маловірів Він умертвив у пустелі, віруючих же в Нього і що стали немовлятами у злості (пор. 1Кор. 14:20) Він ввів у спадщину батьків, що розподіляє у спадок не Мойсей, а Ісус, Який і нас звільнив з Амал, Батька. 47 . Таким чином, Отець є Господь; і Син – Господь; і Отець є Бог, і Син є Богом, бо від Бога народжений є Бог. І разом з тим за Його буттям і за силою Його істоти має визнавати єдиного Бога, але за домобудуванням нашого спасіння цілком справедливо як Сина, так і Отця. Бо, оскільки Батько всього невидимий і неприступний для сотворених, то ті, котрі зумовлені наближатися до Бога, залучені та полонені для Отця Сином. Ще більш очевидно і ясно Давид говорить про Отця і Сина таким чином: «Твій престол, Боже, завжди і на віки; Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня; тож Бог помазав тебе оливою радості, як нікого з твоїх співучасників». (Пс. 44:7–8). Бо Син, оскільки Він є Богом, отримує від Отця, тобто від Бога, Престол вічного царства і помазання, як ніхто з Його співучасників. Помазання є Духом, Яким Він помазаний, а учасники Його – пророки, праведники, апостоли і всі, хто має частину в спілкуванні Його царства, тобто Його учні. 48 . І знову говорить Давид: «Господь говорить Господеві моєму: Сиву праворуч Мене, аж поки покладу ворогів твоїх у підніжжя ніг твоїх. Жезл сили пошле Господь від Сіону, і пануєш серед ворогів твоїх. З тобою на початку дня сили твоєї при сяйві святих із утроби перед денницею Я породив тебе. Клявся Господь і не кається: ти священик на віки за чином Мелхиседековим, і Господь правий тебе. У день гніву він розтрощив царів; здійснити суд над народами, наповнить полеглими, розтрощити голови багатьох на Землі; з потоку на дорозі питиме, тому піднесе голову» (Пс. 109). Ось цим він сповістив про Нього, як про те, що від початку, і що Він пануватиме над народами і буде судити всіх людей і царів, які тепер ненавидять Його і переслідують Його ім'я 31 ; отже, Його вороги. І коли він назвав Його священиком Божим на віки, він хотів вказати на Його безсмертя; і тому він сказав: «з потоку на дорозі питиме, і тому піднесе голову». Цим він сповістив славне піднесення у Ньому людського, низького та безславного. 49 . І далі пророк Ісая каже: «Так говорить Господь Бог моєму помазанику, Господу, Якого я взяв за праву руку, щоб підкорити йому народи» (Іс. 45:1). Але що означає, що Христос Син Божий водночас названий царем народів, тобто всіх людей, і що Він названий – і є – як Сина Божого, так і царя всіх? Про це Давид говорить так: «Господь сказав мені: Ти – Син Мій; Я нині народив тебе; проси в Мене, і Я дам тобі народи в спадщину і кінці землі на володіння» (Пс. 2:7-8). Ці слова сказані не про Давида, бо він не панував ні над народами, ні над всією Землею, а лише над юдеями. Таким чином очевидно, що обітниця помазаникові панувати над кінцями Землі відноситься до Сина Божого, Якого сам Давид сповідує своїм Господом, говорячи: «Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене» (Пс. 109:1), і що потім ще слід, як ми раніше сказали. Бо він вважає, що Отець говорить із Сином, як ми трохи раніше вказали на Ісаю, який каже так: «Бог говорить моєму Господеві, Помазанику, щоб підкорити йому народи» (45:1). Це та сама обітниця через обох пророків, що Він є цар; отже, слово Боже відноситься до одного й того самого – я думаю, саме до Христа, Сина Божого. Бо коли Давид каже: «Бог говорив мені», то треба сказати, що власне ні Давид і ніхто з пророків не говорить від себе самого, бо, адже, не людина та, хто пророкує пророцтва, але Дух Божий; Він приймає вигляд і образ у пророках, щоразу за подобою особи, до якої належить, і говорить іноді, як Христос, а іноді ведеться мову, як Отець. 50 . Так, згідно з цим, Сам Христос говорить через Давида, що Господь розмовляє з Ним, і вельми пристойним чином Сам Він говорить і інше про Себе через пророків, між іншими також через Ісаю наступним чином: «І нині, так говорить Господь, що утворив мене від утроби матері в свого раба, щоб я зібрав і я зібрав. буду прославлений Господом, і Бог мій буде моя фортеця. І Він сказав: Тобі має бути важливим, що ти названий Моїм рабом, щоб відновити коліна Якова і повернути розпорошених Ізраїля. І Я зробив тебе світлом народів, щоб ти був на спасіння до кінця Землі» (Іс. 49:5–6). 51 . Тут саме перш за все необхідно звернути увагу на те, що передіснування Божого Сина випливає з того, що Отець розмовляв з Ним і, перш ніж Він народився (на Землі), зробив Його відомим людям; потім же Він був визначений для того, щоб, народившись між людьми, з'явитися людиною; і що Сам Бог чинить Його від матірного утроби, тобто що Він має народитися від Духа Божого, і що Він є Господь усіх людей і Викупитель віруючих у Нього юдеїв та інших. Бо єврейською мовою народ юдейський названий Ізраїлем, по батькові Якову, який також раніше названий був Ізраїлем; язичниками ж (Письмо) називає всіх людей. Себе Самого Син називає рабом Отця заради Свого послуху Батькові; бо в людей кожен син є раб батька свого. 52 . Що Син Божий, Христос, який був насамперед світу, є у Батька і, будучи у Батька, разом з тим знаходиться близько і в дотику до людей і є цар всього – оскільки Батько підкорив Йому всі – і Викупитель віруючих у Нього, про це розповідають Писання. Але оскільки неможливо окремо кожне свідчення Писання робити предметом пояснення, то ти маєш з цим розуміти також і інші (свідчення), які кажуть так, віруючи в Христа і просячи від Бога мудрості і розуму, щоб осягнути сказане пророками. 53 . І що цей Христос, Який був у Батька – так як Він є Слово Боже – визначений був стати тілом і людиною, і прийняти на Себе народження і народитися від Діви і жити між людьми, коли Батько всього Сам здійснює Його втілення – про це Ісая говорить таким чином: «Тому Господь Сам дасть тобі знамення: оце, Діва на Дева! Його Еммануїл; Він буде їсти олію та мед; перш ніж Він зможе дізнатися і розрізнити зло, Він вибере добре; бо перш, ніж Отрок пізнає зло і добре, Він відкине зло, щоб вибрати добре» (Іс. 7:14–16). Так він сповістив Його народження від Діви; а що Він стане справжньою людиною, він передбачив це через Його отруту, також і тим, що називає Його отроком, але також і даним Йому ім'ям – бо в цьому саме полягає помилка щодо народженого 32 – і Він носить подвійне ім'я: єврейською мовою – Месія Христос і нашою мовою. І ці імена є позначенням певних справ, вчинених Ним. Саме Він названий Христом, тому що Отець через Нього все помазав і прикрасив і тому, що Він при Своєму Приході як людина, помазаний був Духом Бога та Його Батька. Як Він і Сам говорить про Себе через Ісаю: «Дух Господній спочиває на Мені, бо Він помазав Мене благовістити жебракам» (Іс. 61:1). А Викупителем Він названий тому, що став причиною спасіння для тих, які тоді звільнені були ним від усіляких хвороб та від смерті; для тих, що потім увірували в Нього, Він став посередником майбутнього і вічного спасіння. 54 . Тому саме Він є Викупителем. Еммануїл же в перекладі означає: «Бог з вами», або як виконана обітниця вислів пророка подібно до цього говорити в іншому місці: «з нами Бог» (Іс. 7:10). Цьому відповідає також пояснення та одкровення обітованого. Бо “це,—каже він,— Діва зачне і народить Сина”, і цей, хоч Бог, буде з нами. І сповіщаючи про майбутнє, що Бог буде з нами, він разом з тим дивується цьому. Також і про народження Його той самий пророк говорить в іншому місці: «Перш ніж мучитися пологами, Вона народила; перш, ніж настали болі, Вона народила сина» (65:7); цим він сповістив несподіване і недомислене народження Його від Діви. Знову той самий пророк каже: «Немовля народилося нам, син дано нам, і Він названий: чудовий радник, Бог міцний» (Іс. 9:6). 55 . І він називає Його дивовижним радником – найближчим чином, радником Отця, ніж вказується, що Батько здійснює все разом з Ним, як сказано в першій книзі Мойсея, напис якої говорить «Буття»: «І сказав Бог: створимо. людину за образом нашим і подібним до нас» (Бут. 1:26). Таким чином, з цього видно, що Отець звертається з промовою до Сина, що, отже, цей (Син) є чудовим радником Отця. Однак, Він разом з тим також і наш радник, коли Він пропонує нам пораду і дає вказівку, тобто не примушуючи, як Бог, хоча Він – Бог міцний, але Він дає нам вказівки, щоб усунути незнання і набути пізнання і відійти від помилки, прийти до істини, і відкинути тління, сприйняти ж нетління. 56 . І знову каже Ісая: «І вони захочуть бути спаленими вогнем, бо немовля народилося нам і син дано нам, володарювання на раменах Його, та ім'я Йому: Виконавець великої поради». Бо приведу мир на князів, мир та здоров'я йому. Велике його панування і миру його немає межі на престолі Давида і на царстві його відновить і зміцнить праведним судом відтепер і до віку» (9:5–6). 33 Таким чином, ці слова показують Сина Божого в той самий час і як народженого і як вічного Царя. Слова ж: «вони захочуть бути спаленими вогнем» відносяться до тих, які не вірують у Нього і які зробили по відношенню до Нього те, що зробили; (у цьому сенсі) сказано, що на Суді вони будуть говорити: «Наскільки краще було б нам бути спаленими вогнем, перш ніж Син Божий народився замість того, щоб не вірити в Нього, коли Він народився». Бо для померлих насамперед явлення Христа є надія, що на суді Воскреслого отримувати спасіння ті саме, які боялися Бога і померли в праведності і носили в собі Духа Божого, як патріархи, пророки та благочестиві. Для тих, хто після явлення Христа не повірив у Нього, покарання на суді буде неминуче. А слова: «панування на раменах Його», що розуміються алегорично, означають хрест, на якому була прибита Його спина. Бо той хрест, який для Нього був і є ганьбою, так само як заради Нього і для нас, означає Його володарювання, тобто знак Його царства. І він був виконавцем великої Ради, тобто поради Батька, яку Він відкрив. 57 . І що Він має народитися, і як Він має народитися, і що Він буде явлений як Христос, це ясно з вищесказаного, як це було сказано раніше через пророків. Але потім також було сказано, в якій країні і серед яких людей Він має народитися. Між іншим Мойсей у Бутті говорить таким чином: «Не збідніє князь від Юди і вождь від стегон його, доки не прийде Той, Якому це визначено, і він буде надією народів; у вині Він миє одежу свою і в крові грона одежу свою» (49:10–11). Юда ж – патріарх юдеїв, син Якова, від якого вони отримали ім'я. І в них не збіднювався ні князь, ні вождь до пришестя Христа. Але з часу Його приходу сили лука його ослабли, і земля юдеїв була підпорядкована Римлянам, так що вони не мали більше власних князів чи царя. Бо прийшов Той, Кому приготоване Царство на небі, Який також у вині омив Свою одежу і в крові грон одежу Свою. А одежа Його, так само як і вбрання Його є ті, що вірують у Нього, яких Він і очистив, викупивши нас Своєю кров'ю. А кров Його названа кров'ю грон. Бо як кров грона не людина робить, а творить Бог і веселить тих, хто п'є його, так і втілення Його і кров Його чинить не людина, а Бог. Господь Сам дав знамення Діві: тобто Еммануїла, Який (повинен народитися) від Діви, Який також радувати тих, хто п'є Його, тобто тих, які отримують Його Духа у вічну радість. Тому Він є також надія народів, тобто тих, які на Нього сподіваються, бо ми сподіваємося, що Він відновить царство. 58 . І знову Мойсей каже: «зійде зірка від Якова і повстане вождь від Ізраїля» (Числ. 24:17). Цим він ясно звіщає, що домобудівництво Його щодо втілення має відбутися серед юдеїв. І той, що зійшов з небес, народився і прийняв на Себе таке домобудування, був із роду Якова та Юди. Бо зірка є на небі, а вождь подібний до царя, бо Він є цар усіх спасених. Коли ж Він народився, зірка з'явилася волхвам, які жили на сході, чому вони й довідалися, що народився Христос – і прийшли до Юдеї, наведені зіркою, поки зірка у Віфлеємі, де народився Христос, засяючи в домі, в якому лежало Немовля, повите пелюшками, стало над Його головою і показало Його. 2:1–9). 59 . І до цього Ісая говорить ще таким чином: «І станеться галузь від кореня Єсеєвого, і колір виросте від його кореня. І спочиває на ньому Дух Божий, дух премудрості та розуму, дух поради та фортеці, дух знання та благочестя. Дух страху Божого виконає його. Не на підставі думок він судитиме і не на підставі слів викриватиме, але дасть смиренному правий суд і змилосердиться над страждальцями Землі. І словом уст своїх вразить Землю і духом уст своїх вб'є безбожних. І буде перепоясуванням стегон Його правда і перепоясуванням стегон Його – істина. І вовк буде їсти (траву) разом з агнцем, і пантера поряд з козеням, і віл із левом разом пастимуться. І дитина покладе руку на нори аспідів і на гніздо породжень аспіда, і вони не завдадуть йому жодної шкоди. І буде того дня син кореня Єссея і повсталий панувати над народами – народи сподіватимуться на Нього; і повстання 34 його буде славним» (11:1–10). Цими (словами) він позначає Його як народженого від тих, що походять від Давида та Авраама. Бо Єссей був нащадок Авраама та батько Давида. Що належить до його потомству Діва, Яка стала матір'ю Христа, є (названий) син (жезл). Тому також і Мойсей жезлом показує фараонові чудові знамення. Також і в інших випадках у людей жезло є знаком панування. А цвітом він називає Його тіло, бо Він від Духа виріс, як ми раніше сказали. 60 . Словами ж: «він не на підставі думок судитиме і не на підставі слів викриватиме, але дасть смиреному правий суд і змилосердиться над страждальцями землі», він більше вказує на Його божественність. Бо винести суд без лицеприйняття, без честі знатному, скоріше ж віддати смиренному належне і рівне – це відповідно до найвищої праведності Божої. Бо Бог ні від кого не зазнав (впливу) і не мав (хибного) співчуття, і милосердний тільки до праведного. Милість же цілком особливим чином властива Богу - Тому саме Богу, Який благодаттю може врятувати і Який словом вражає Землю і одним словом умертвляє безбожників; все це належить Богові, Який робить усе словом. А слова: «і буде підперезанням стегон його правда і підперезанням стегон його істина» показують з одного боку вигляд Його людського образу, а з іншого боку Його власну сувору праведність. 61 . Що стосується єднання, злагоди та миру між різнорідними і за своєю природою протилежними та ворожими тваринами, то пресвітери кажуть, що це дійсно буде при другому приході Христа, коли Він пануватиме над усіма; Бо цим він вказує у символічному образі на збори у мирі та злагоді, в ім'я Христа, однаково налаштованих людей різного неподібного походження. У цьому поєднанні праведні порівнюються з волами, з ягнятами, з козлами і з дітьми, коли їм не завдають ніякої шкоди ті, які раніше вели себе за своїми насильствами подібно до диких звірів, як чоловіки, так і жінки, так що деякі з них стали подібними до вовків і левів, тому що вони подібні до жінок, подібних до подібних до жінок. пантерам і єхиднам, які своєю смертоносною отрутою або своєю жадібністю здатні були умертвляти навіть дорогих їм 35 . (Всі такі), зійшовшись в ім'я Моє (тобто Христа), благодаттю Божою отримають праві звичаї, змінивши свою дику та неприборкану природу. Це й тепер сталося; бо ті, що колись були лиходіями – так що не могли пропустити жодної злочинної справи – після того, як навчилися знати Христа і увірували в Нього, стали зовсім віруючими і змінилися, так що не відступали від найсуворішої моральності. Така велика зміна робить віра в Христа, Сина Божого, у віруючих у Нього. І якщо він каже: «Він повстає панувати над народами», то це означає, що Він має померти і воскреснути, щоб сповідали та увірували в Нього, як Сина Божого, як Царя. Тому він також говорить: «і повстання Його буде славне», тому що Він прославлений як Бог, коли воскрес. 62 . Тому пророк знову каже: «Того дня я відновлю скинію Давидову занепалу» (Амос 9:11). Цим він ясним чином позначає – як ми раніше вказували (гл. 38) – тіло Христа, що народилося від Давида, яке після смерті повстало з мертвих. Бо скинія названа плоть. Бо як походження Христа за тілом від Давида – про Якого (те саме Писання) каже, що Він буде Син Божий – так і те, що Він помре і воскресне, і що Він – з вигляду людина, а по силі Бог, і таким чином з'явиться як Суддя всього світу, і що Він один творить правду і є Спасителем. 63 . І знову пророк Міхей вказує місце, де Христос має народитися, тобто Віфлеєм Юдейський, говорячи: «І ти, Віфлеєме Юдейський, не малий між вождями Юди; бо з тебе станеться Вождь, що врятує народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2:6; Мих. 5:2). Віфлеєм же є область Давида, так що Він нащадок Давида не тільки заради Діви, яка народила Його, але також і тому, що Він народився у Віфлеємі – області Давида. 64 . І знову про те, що Христос повинен народитися з його потомства, Давид каже таким чином: «Заради раба Мого не відверни помазанця Твого. Господь присягався Давидові істинною клятвою, від якої Він не зречеться: від плоду утроби твоєї посаджу на троні твоєму. Якщо сини твої будуть зберігати заповіт Мій і мої одкровення, які я уклав з ними, то і їхні сини на віки (сидітимуть на твоєму престолі)» Пс. 131:10–12. Але ніхто з синів Давида не панував вічно, також і царство його не тривало вічно, бо воно знищилося, а тільки цар, що народився від Давида, тобто Христос (панує на віки). Всі ці свідчення стосуються походження Його за тілом і позначають також у ясній промові Його рід і місце, де Він повинен народитися, так що не було потреби шукати Сина Божого, що народилися серед язичників або де-небудь в іншому місці, але у Віфлеємі юдейському з роду Авраама та Давида. 65 . Також вказуючи на Його вхід до Єрусалиму, яке було головним містом Юдеї, де знаходився царський престол і храм Божий, пророк Ісая каже: «Скажіть дочки Сіону: ось, цар твій прийде до тебе, лагідний, що сидить на ослята, на жеребку, сина ослиці» (9:9:9:9). Бо Він прийшов до Єрусалиму, сидячи на жеребку ослиному, коли натовп поклав (на жереба) свій одяг і Його посадив на нього. Під дочкою ж Сіону розуміється Єрусалим. 66 . Таким чином, пророки сповістили про те, що Син Божий має народитися, і яким чином і де визначено Йому народитися, і що Христос є єдиним вічним Царем. Так само вони передбачили, як Він, походить від людей, зцілить тих, яких Він зцілив, і воскресить мертвих, яких Він воскресив, і як Він буде ненавидимий і зганьблений і постраждає і буде умертвлений і розп'ятий, як Він (дійсно) був ненавидимий, зневажений і умертвлений. 67 . Тепер ми скажемо про зцілення Його. Про це Ісая говорить так: «Він поніс наші немочі і наші хвороби поклав на Себе» (53:4), тобто понесе їх і покладе на Себе. Бо є такі місця, де Дух Божий повідомляє через пророків те, що має відбутися, як те, що відбулося; бо що у Бога зважено і зумовлено, щоб напевно відбутися, то розглядається як те, що сталося. І Дух, наперед споглядаючи і провидячи той час, коли пророцтво має здійснитися, (відповідно до цього) робить Свої вислови. І для позначення образу зцілення він говорить наступне: «Того дня глухі почують написані слова і прозріть у темряві та в темряві очі сліпих» (Іс. 29:18); і знову він каже: «Зміцніться, ослаблі руки й тремтячі та спотикаються коліна; утіштеся, боязкі й малодушні розумом; будьте тверді, не бійтеся; ось Бог наш – Він віддасть судом; Він Сам прийде та врятує нас. Тоді розплющуться очі сліпих і почуть вуха глухих; тоді кульгавий схопиться, як олень, і язик заїкаючих буде вільний (ясний)». Про мертвих, що вони повстануть, він каже таким чином: «воскреснуть мертві і ті, що в трунах, повстануть» (26:19). Коли Він здійснює це, слід вірити в Нього, як Сина Божого. 68 . Про те, що Він буде зганьблений і мучений і, нарешті, навіть умертвлений, Ісая говорить так: «Син Мій визнаний, піднесений і піднесений. Наскільки багато хто дивувався щодо Тебе – таке безславне обличчя Його серед людей – так багато язи́ків будуть дивуватися і царі загородять уста свої; бо побачать Його ті, котрим не було сповіщено про Нього, і зрозуміють ті, що не чули. Господи, хто повірив тому, що нам сповіщено, і м'яз Господній – кому він відкрився? Звісткою, бо юнака перед Ним, як син від кореня на сухій землі; Він не мав ані виду, ані слави, ані краси, і ми бачили Його; але вид Його зневажений і зменшений більше за інших людей; Чоловік у виразках і звикли терпіти страждання, бо огидне лице Його; Він був зневажений і ні в що ставили Його. І Він гріхи наші носить і заради нас терпить хвороби; а ми думали, що Він у хворобах, у виразках і в стражданнях (від Бога), тоді як Він виразний за наші гріхи і мучимо за беззаконня наші; покарання нашого світу на Ньому, і виразками Його ми зцілилися» (52:13–53:5). Цими словами, отже, сповіщено, що Він постраждав, як і Давид каже: «і постраждав я» (Пс. 37:7). А Давид ніколи не страждав, але Христос, коли дано наказ про розп'яття Його на хресті. І знову Його слово каже через Ісаю: «Хребет Мій Я віддав для ударів і ланіти Моя для завушень, і не відвернув обличчя Мого від наруг та обплювань» (Іс. 50:6). Те саме говорить і пророк Єремія в наступних словах: «він підставляє ланити б'є Його, переситівся ганьбою» (Плач. Єрем. 3:30). Все це Христос зазнав. 69 . Далі в Ісаї слідує: «виразками Його ми зцілилися; ми всі заблукали, як вівці, кожен спокусився на свою дорогу, а Господь поклав на нього наші гріхи» (Іс. 53:5–6). Отже, ясно, що це сталося з Ним згідно з волею Отця заради нашого спасіння. Потім він говорить і про страждання Його: «Він не відкриває уст своїх, як вівця він був ведений на заклання, як ягня перед стригом безгласний» (53:7). Ось, дивись, так він сповіщає добровільну ходу його на смерть. Слово пророка: «У смиренні Його суд Його взято (від Нього)» – Іс. 53 – вказує на Його смиренне явище. Відібрання суду відбулося згідно з Його безслав'ям. Відібрання ж суду одним служить на спасіння, а іншим приносить смертоносну муку. Бо воно одним принесене, а від інших віднесене. Так і суд; ті, яким він принесений, мають його для своєї смертоносної муки; ті ж, від яких він віднесений, через це врятовано. Таким чином ті, що розіп'яли Його, накликали на себе суд, і коли вони чинили це над Ним, вони не вірували в Нього, що через суд, який вони накликали на себе, вони загинуть у муках. Але у віруючих у Нього суд відібрано, і вони більше не підлягають йому. І суд, який вогнем умертвить маловірних, відбудеться наприкінці цього світу. 70 . Потім він каже: «рід його хто пояснить?» (Іс. 53:8). Щоб ми заради Його ворогів і заради перенесених Ним страждань не зневажали Його, як безславну і маловажну людину, сказано це для нашої науки. Бо Той, Хто перетерпів усе це, має незліченний рід, тому що він під родом розуміє Його походження, тобто Його Батька, Який незліченний і невимовний. Зрозумій же, що істота такого походження перенесла такі страждання, і не терпи Його за страждання, які Він переніс з наміром заради тебе, але вбийся перед Ним заради Його походження. 71 . І в іншому місці Єремія каже: «Дух обличчя нашого Господь Христос, і як Він спійманий був у їхній мережі, про яку ми думали: в тіні його будемо жити серед народів (Плач. Єрем. 4:20) 36 . І що Христос, будучи Духом Божим, стане людиною, схильною до страждання, на це вказує Писання; і воно ніби дивується і дивується Його стражданням, бо так має переносити страждання Той, під тінню Якого ми думали жити; а під тінню він розуміє Його тіло, Бо як тінь походить від тіла, так і тіло Христа походить від Його Духа. Але словом «тінь» він позначає водночас непоказність і легку доступність Його тіла для приниження. Бо як тінь навіть тіл, що прямо стоять, лягає на землю і зневажається ногами, так і тіло Христа, скинуте на землю стражданнями, як би зневажене. І він назвав тіло Христа тінню у тому сенсі, що Дух осяяв і покрив Його славою. Таким чином, дуже часто при проходженні Господа вважали на шляху тих, що впали в різноманітні хвороби, і ті, до кого досягала Його тінь, зцілювалися. 72 . І знову той самий пророк про страждання Христа (каже) так: «як праведник вмирає, і ніхто не приймає цього до серця, і праведні захоплюються (від Землі), і ніхто не подумає про те, що праведні захоплені від зла. У світі йде Він у Свою труну; сповіщає, як Він помер для нашої Спокути; бо у світі означає Спокуту. Бо ті, що були ворогами і противниками, через Його смерть віруючи в Нього дотримуються взаємного світу, тому що через загальну віру в Нього вони воістину стали друзями та коханими. Якщо ж він каже: «Він узятий із середовища», то цим він мислить Його воскресіння з мертвих. Бо після Свого поховання Він був уже не як мертвий, бо, вмираючи і повставаючи, Він повинен бути безсмертним, (про що) пророк каже так: «він просив у Тебе життя, і Ти дав йому довговічність на вік і вік» (Пс. 20:5). Але чому він каже: «він просив життя», коли таки Він мав померти? Цим він сповіщає саме Його воскресіння з мертвих, і що Він, будучи воскресений із мертвих, безсмертний. Бо Він одержав життя саме для того; щоб воскреснути, і довге життя назавжди і вічно, щоб бути нетлінним. 73 . І знову Давид про смерть і воскресіння Христа говорить так: «я ліг, заснув і повстав, бо Господь захистив мене» (Пс. 3:6). Давид сказав це не про себе, тому що він не повстав після того, як помер; але це Дух Христа, Який і через інших пророків, а в даному випадку через Давида говорить про Нього: «Я ліг, заснув і повстав, бо Господь захистив мене». Під сном він розуміє смерть, бо Він воскрес. 74 . І знову про страждання Христа Давид говорить так: «Навіщо м'ята народи і племена замишляють марне. Повстають царі землі і князі радяться разом проти Господа і проти Його помазаника» (Пс. 2:1–2). Бо Ірод, цар юдеїв, і Понтій Пілат, прокуратор Імператора Клавдія 37 , зійшовшись засудили Його на розп'яття (пор. Лк. 23сл.). Бо Ірод боявся, що Він буде земним царем, Яким він може бути скинутий зі свого царства. Пилат змушений був Іродом і оточуючими його юдеями віддати Його на смерть проти своєї волі, коли він вважав за краще зробити це, ніж діяти проти Імператора порятунком людини, яка носила ім'я «цар». 75 . І ще про страждання Христа говорить той же пророк: Ти відкинув і знехтував нас, прогнівався на помазанця Твого; Ти розорив заповіт мого раба; Ти кинув на землю святиню його; Ти зруйнував його огорожу, і тремтів фортецю його. Розкрадають його всі, хто проходить шляхом, він став посміховиськом для сусідів своїх. Ти підняв десницю гнобителів його; Ти допустив його ворогів радіти за нього. Ти звернув назад допомогу меча його і не зміцнив його на бою. Ти поклав край чистоті його, і престол його звалив на землю. Ти скоротив його дні і покрив його соромом» (Пс. 88:39–46). І що Він перетерпів усе це і що це мало статися з волі Батька, про це Він сповістив відкрито; бо Він мав, згідно з волею Отця, терпіти страждання. 76 . І Захарія каже так: «меч, піднімися на пастиря мого та на чоловіка, співучасника мого; врази пастиря, нехай розсіються вівці» (Зах. 13:7). І це сталося, коли Він був схоплений юдеями; бо всі учні залишили Його зі страху, щоб не вмерти. Бо вони ще не вірували в Нього твердо, доки не побачили Його воскреслим з мертвих. 77 . Знову Він говорить у книзі дванадцяти пророків: «І вони пов'язали його, і привели його в дар цареві». Бо Понтій Пілат був намісником юдеї, і ворогував тоді до Ірода, царя юдеїв. Але потім, коли Христос, пов'язаний, був приведений до нього, Пилат послав його до Ірода, надаючи йому допитати Його, щоб точно дізнатися, чого він хотів щодо нього, скориставшись Христом як привід, щоб примиритися з царем (пор. Лк. XXIII, 7 сл.). 78 . І в (книзі) Єремії Він сповіщає Свою смерть і Своє зішестя в пекло таким чином: «І Господь, Святий Ізраїлів, згадав Своїх мерців, перш за покійних на Землі, і зійшов до них, щоб сповістити їм спасіння Своє, щоб врятувати їх» 39 . Тут Він пояснює і причини своєї смерті, бо Його зішестя в пекло було спасінням померлих. 79 . І знову про хрест Його Ісая говорить так: «Цілий день Я простягав руки Мої до нерозумного і непокірного народу» (Іс. LXV, 2). Бо це знамення хреста. І ще ясніше каже Давид: пси оточили мене, скупчення злих обступило мене; пронизали мої руки та ноги» (Пс. 21:17). І знову він каже: «Серце моє, як віск, розтануло в нутрощі моїй і розсипалися кістки мої» (Пс. 21:15). І знову він каже: «Врятуй мене від меча і цвяхи мою плоть 40, бо сонм злих виступив проти мене» (Пс. 21:21, 17). У цих словах він ясно вказує на Його розп'яття. Також і Мойсей говорить також до народу в такий спосіб: «і життя твоє висітиме перед твоїми очима, і будеш тремтіти вдень і вночі, і не будеш впевнений у житті твоїм» (Втор. 28:66). 80 . Знову Давид каже: «вони дивилися на Мене, вони розділили між собою Мої ризи і про одежу Мою кидали жереб» (Пс. 21:19). Бо в Його розп'ятті воїни розділили Його ризи, як у них було в звичаї, і розірвали одежу Його, і таким чином розділили. Але про хітона, оскільки він був зверху зітканий і не пошитий, вони кинули жереб, щоб той, на кого він впаде, і отримав би його (пор. 19сл.). 81 . І знову пророк Єремія каже: «І взяли тридцять срібняків, ціну оціненого, якого оцінили від Ізраїлевих синів, і дали їх за землю горщика, як наказав мені Господь» (Єрем. 32сл.; пор. Мт. 26:9–10). Бо Юда, який був з учнів Христа, дав обіцянку юдеям і домовився з ними, коли побачив, що вони хотіли умертвити Його, і оскільки він був наставлений Ним (пор. Ін. 12сл., Мф. 26:8–16 ), він взяв тоді тридцять срібняків, а потім зробив у місцеву монету І повернув срібло начальникам юдеїв, а сам повісився. Вони ж не визнали пристойним вкласти їх у скарбницю, бо це була ціна крові, і купили на них поле, що належало горщику, для поховання мандрівників (Мт. 26, 27:3). 82 . І після того, як Його розіп'яли, коли Він просив пити, Йому дали для пиття оцет із жовчю (пор. Мт. 27:34), і це саме сказано було Давидом: «І дали Мені в їжу жовч, і в спразі моїй напоїли Мене оцтом» (Пс. 68:2). 83 . А що Він, воскреснувши з мертвих, піднесеться на Небо, про це Давид говорить так: «Колісниць Божих темряви тим, тисячі керуючих ними, серед них Господь, на Синаї, у святині. Він піднявся на висоту, полонив полон; Він прийняв, обдарував людей дарами» (Пс. 67:18–19). Під полоненими він розуміє знищення панування ангелів, що обурилися. Він вказує також і на місце, де Він повинен зійти від Землі на Небо. Бо він говорив: Господь піднявся від Сіону. Бо після Свого воскресіння з мертвих Він зібрав Своїх учнів на Оливній горі проти Єрусалиму і підтвердив їм те, що належить до Царства Небесного; і тут вони бачили, як Він піднявся на Небо і як відкрилися Небеса і прийняли Його (пор. Дн. 1:4–12). 84 . Те саме знову каже Давид: «Підніміть, князі, браму вашу; підніміться, брама вічна, нехай увійде Цар слави» (Пс. 23:7). Бо вічна брама є небесами. Але оскільки Слово зійшло невидимим для творіння образом, то їм нічого не було відомо про це. Тепер, Слово стало тілом і мабуть зійшло на Небо. І коли сили побачили Його, то нижні ангели покликали до тих, що були на тверді: «Підніміть вашу браму; підніміться, брама вічна, нехай увійде Цар слави». І коли вони здивувалися і запитали: «Хто ж це?», то ті, котрі (перш) бачили Його, а тепер вдруге, засвідчили: «Господь міцний і сильний, Він Цар слави» (Пс. 23:8–10). 85 . Так, воскреснувши й піднявшись, Він перебуває правничим Отцем, доки у встановлений Батьком час усі вороги будуть підкорені Йому. Вороги ж є всі ті, що повстали – ангели і архангели і сили та престоли, які відкинули істину. І про це пророк Давид каже таким чином: «Так говорить Господь Господеві моєму: Сиву праворуч Мене, доки покладу ворогів твоїх під ноги твоя» (Пс. 104:1). А що Він зійшов туди, звідки й зійшов, про це говорить Давид: «від краю небес кінець Його та повернення Його до (іншого) краю небес» (Пс. 18:7). Потім він вказує на Його Суд такими словами: «і ніщо не залишається прихованим від жару Його» (Пс. 18:7). 86 . Якщо пророки пророкували про Сина Божого – що Він з'явиться на Землі, також сповістили де саме на Землі, і як, і в якому образі Він з'явиться; і Господь прийняв на Себе всі ці пророцтва - то наша віра в Нього твердо обгрунтована і істинно переказ проповіді, тобто свідчення Апостолів, які послані були в усьому світі проповідувати Сина Божого: як Він, прийшовши на страждання, постраждав для скасування смерті і для оживлення плоті, щоб ми відклали мир, і ми відклали на нас, щоб ми відклали на нас, щоб ми відклали на нас, Ним, творячи богоугодне перед Ним. І це сповіщено було пророками: «як блаженні ноги благовіствують світ і благовістить добре» (Іс. 52:7). І що вони повинні вийти з Юдеї та з Єрусалиму, щоб сповістити нам слово Боже, яке для нас також і Закон і слово Господнє з Єрусалиму» (Іс. 2:3). І що вони будуть проповідувати в усьому світі, про це Давид говорить: «по всій Землі проходить їхнє мовлення і до меж Всесвіту їхні слова» (Пс. 18:5). 87 . І що люди будуть жити не в багатоглаголанні закону, а в стислості віри і любові, про це Ісая говорить так: «Коротке і точне слово в праведності; бо Бог зробить коротке слово по всій землі» (Іс. 10:22–23). І тому апостол Павло каже: «любов є виконання Закону» (Рим. 13:10); бо хто любить Бога, той здійснив закон. І Господь, коли Його запитали, яка головна заповідь, відповів: «Полюби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією міцністю твоєю, і всією душею твоєю; і друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки» (Мк. 12сл., Мф. 22сл.). Він через віру в Нього розвиває нашу любов до Бога і ближнього, внаслідок чого ми стаємо благочестивими і праведними та добрими; і тому (сказано): «коротке слово Він здійснив на Землі, у Всесвіті». 88 . І що Він після Свого Вознесіння буде піднесений над усіма, і що ніхто не може зрівнятися з Ним, про це Ісая каже так: «хто судиться? Хай почне! І хто виправданий? Нехай наблизиться до Сина Божого! Горе вам, бо всі ви, як одяг занепадете, і моль поїсть вас, і всяка плоть упокориться, і Господь один піднесеться між усіма піднесеними» (Іс. 2:17; 50:8). І що в кінці ті, які служать Богу, Його іменем врятуються, про це Ісая говорить: «і тим, які Мені служать, буде дано нове ім'я, яке благословенне на Землі; і прославлять Бога істинного» (Іс. 65). І що Він Сам зробить це благословення і Сам врятує нас Своєю кров'ю, про це Ісая сповістив у таких словах: «Не ходи, не ангел, а Сам Господь спас їх; за Своєю любов'ю до них і поблажливістю Він викупив їх» (Іс. 63:9). 89 . Що Він не хоче повертати викуплених до законодавства Мойсея – бо закон виконаний Христом – але що має жити вірою та любов'ю Ред. > від Сина Божого, за новою суттю цього слова, про це Ісая сповіщає так: «не згадуйте колишнього і не думайте про те, що колись сталося. Воістину я роблю щось нове, що вже є, і ви впізнаєте його. І я створю річки в пустелі та в безводному степу, щоб напувати вибраний народ Мій, народ, який я придбав для Себе, щоб він провіщав славу Мою» (Іс. 43:19–21). А пустелею і степом раніше було покликання язичників, бо ні Слово не проходило через нього і не напував його Святий Дух, Який проклав новий шлях благочестя і праведності і виточив рясні потоки, тобто поширив на Землі Святого Духа, як Він обіцяв через пророків на Дух в останні дні. 90 . Таким чином, наше покликання через оновлення духу і не в нашому старенькому 41 , як пророкував Єремія: «Ось настають дні, говорить Господь, коли Я виконаю для дому Ізраїля і для дому Юди заповіт, який Я уклав з батьками їхніми, в той день, коли Я взяв їх; бо вони не були в заповіті тверді, і Я знехтував ними, говорить Господь. - Але заповіт, який Я ув'язню з домом Ізраїлевим у ті дні, полягатиме в наступному: Я вкладу закон Мій у їхні думки та на серце їх напишу його. І Я буду їм Богом, і вони будуть Моїм народом. Надалі вони не навчатимуть один одного або брата брата: пізнай Господа, бо всі пізнають Мене від найменшого до найбільшого. Бо Я прощу їм беззаконня і більше не згадаю їх гріхів» (Єр. 31:31–34). 91 . І що ці обітниці мають наслідувати через покликання і язичники, серед яких і відкрився новий завіт, про це Ісая говорить таким чином: «Так говорить Бог Ізраїлів: того дня зверне людина свій погляд до Творця, і очі його будуть спрямовані до Святого Ізраїля; і вони не поглянути на храм ідольський і на діло рук своїх, що створили їхні пальці» (Іс. 17:7–8). Ці слова, очевидно, сказані про тих, що залишили ідолів і через Святого Ізраїлевого увірували в Бога, нашого Владику. А Святий Ізраїлів – Христос, і до Нього, що став видимим для людей, а не до ідольських храмів і не до діла наших рук, ми звертаємо свої погляди. 92 . І що Він стане видимим серед нас – оскільки Син Божий зробився Сином Людським – і пізнаний буде нами, які не мали раніше пізнання (про Нього), про це саме Слово в Ісаї говорить так: «Я відкрився не запитуючим про Мене, Мене знайшли не шукали Мене. Я говорив: Ось Я, до народу, що не покликав імені Мого» (Іс. 65:1). 93 . І що цей народ буде святим, про це в книзі дванадцяти пророків сповіщено так: «І скажу не народові Моєму: ти Мій народ, і не кохана буде кохана. І на місці, де говорили про них: ви не Мій народ, там назвуть їх синами Бога живого» (Ос. 2:23; 1:10). Те саме сказано і Іоанном Хрестителем: «Бог може з каменів цих спорудити дітей Аврааму» (Мф. 3:9). Бо після того, як наші серця вирвані і звільнені від кам'яного служіння, ми вірою споглядаємо Бога і робимося чадами Авраама, який виправданий вірою. І тому Бог каже через пророка Єзекіїля: «І дам їм інше серце і дух новий вкладу в них; І вирву з плоті їхнє кам'яне серце, і видалю, і дам їм серце плотяне, щоб вони ходили в Моїх заповідях, і дотримувалися виправдання Мої, і виконували їх. І таким чином вони будуть Моїм народом, і Я буду їхнім Богом» (Єз. 11:19–20). 94 . Так здійснено зміну серця у народів новим покликанням через Слово Боже, коли воно стало тілом і оселилося серед людей, як говорить також і учень Його Іван: «І Слово стало тілом і мешкало серед нас» (Ів. 1:14). Тому церква так і плодоносна у врятованих. Бо ні Мойсей, ні пророк Ілля не більш клопотання, але Господь Сам врятував нас, дарувавши багатьох чад церкви, зборам первісток, як сповістив Ісая в таких словах: «Звеселилася неплідна, що не народжує»! Неплідна є церква, яка ніколи в колишні часи не дозволяла виявлятися чадам Божим. «Воскликни й вигукни, що не страждала пологами, тому що у залишеної більше синів, ніж у чоловіка, що має» (Іс. 54:1). Перші збори (тобто церква) мали своїм чоловіком саме закон. 95 . Також і Мойсей говорить у Повторенні Закону, що язичники будуть першими, а непокірний народ останнім, і знову він каже: «ви дратували Мене не Богом, і засмутили Мене своїми суєтними ідолами; і Я роздратую вас не народом, народом нерозумним засмучу вас» (Втор. 32:21). 42 Бо вони залишили Бога сущого, і служили не сущим богам, і вбили пророків Божих і пророкували для Ваала, що був Хананеєвим ідолом. Вони також зневажили Сина Божого, сущого, обрали розбійника Варавву, який був узятий у вбивстві (пор. Мк. 15:7); вони зреклися вічного Царя і сповідали своїм царем тимчасового кесаря ​​(Ін. 19:15). Таким чином, Богові завгодно було дарувати Свою спадщину нерозумним язичникам і тим, які не ходили в Божих шляхах і не знали, що є Бог. Після того, як цим покликанням дано нам життя, і після того, як Бог віру Авраама в Нього знову привів до досконалості в нас, я думаю, ми не повинні більше повертатися до першого законодавства. Бо ми отримали Господа Закону, Сина Божого. І через віру в Нього ми навчаємося любити Бога від щирого серця, і ближніх як самих себе. Любов до Бога далека від всякого гріха і любов до ближнього не завдає ближньому зла (пор. Рим. 13:10). 96 . Тому, ми не маємо потреби в жодному законі як вихователь; ось, ми говоримо з Отцем і стоїмо перед Ним віч-на-віч, ставши немовлятами в злості і зміцнившись у праведності та пристойності 43 . Бо закон не буде більше говорити: «не чини перелюбу» тому, кому ніколи більше не приходять (на думку) хтиві побажання щодо чужої дружини; і закон не буде більше говорити: «Не вбивай» тому, хто відійшов від себе всякий гнів і всяку ворожнечу; не буде говорити: «Не побажай дому ближнього твого, ні вола його, ні осла його» тим, що зовсім не дбають про земні речі, але збирають небесні плоди; і не буде говорити: "око за око і зуб за зуб" (Вих. 21:24) тому, хто нікого не вважає своїм ворогом, але всіх своїми ближніми; тому він ніколи не може простягати свої руки для помсти. Не можна вимагати десятини від того, хто весь свій маєток приносить Богу і залишає батька, матір і всю свою спорідненість, і наслідує Слово Боже. І не заповідано проводити день у спокої та дозвіллі тому, хто щодня дотримується Суботи, тобто в храмі Божому, який є тіло людини, здійснює гідне служіння Богу і щогодини творить правду. Бо Я «милості хочу, а не жертви, – каже Він, – і Богознавства, а не цілопалення» (Ос. 6:6). «Якщо безбожний заколоє Мені вола, то це те саме, якби він убив пса; і той, хто приносить у жертву хліб, те, що приносить свинячу кров» (Іс. 66:3). Але кожен, хто покличе ім'я Господнє, спасеться (Йоїл. 2:32; пор. Рим. 10:13). «Немає також іншого імені Господнього під небом, яким люди спаслися б» (Дії 4:12), крім імені Божого, тобто Ісуса Христа, Сина Божого, Якому підкорені також демони і злі духи і всі бунтівні сили. 97 . Коли ім'я Ісуса Христа, розп'ятого при Понтійському Пілаті, було покликане, в людстві стався поділ. І де віруючі в Нього завжди будуть закликати Його і творити Його волю, там Він близький і присутній і виконує прохання тих, які закликають Його від щирого серця. Отримуючи, таким чином, відкуплення, будемо постійно дякувати Богові, який рятує нас Своєю нерозслідуваною і незбагненною мудрістю і з Неба сповіщає нам спасіння – тобто видиме Пришестя нашого Господа, тобто людське життя – якого ми самі не могли досягти. Бо, що в людей неможливо, то можливо в Бога (Лк. 18:27). Тому також і Єремія говорить про Нього: «Хто зійшов на Небо і взяв її (мудрість) і зніс із хмар? Хто перейшов море, знайшов її і приніс її, найдорожчу золота? Немає нікого, хто знайшов би шлях до неї і хто знав би стежки до неї. Але Той, Хто все знає і знає її своїм розумом; Той, Який створив Землю на вічні часи і наповнив її чотирилапими худобами; Який посилає світло і, якщо Він знову покликає його, він повинен слухатися Його. Зірки засяяли в своєму порядку з радістю і, коли Він закликає їх, вони відповідають: ось ми, і засяяли з радістю заради Того, Хто їх створив. Це – Бог наш, ніхто не зрівняється з Ним. Він знайшов усі шляхи премудрості і дарував її рабові Своєму Якову та коханому Своєму Ізраїлю. Після того Він з'явився на Землі і поводився між людьми. Ось Книга заповідей та закону, який вічний. Усі, хто тримає її, будуть жити, а ті, що залишають її, помруть» (Вар. 3:29–4:1 ). Але Яковом та Ізраїлем він називає Сина Божого, Який отримав від Батька панування над нашим життям; і після того, як Він отримав його, Він приніс його до нас, далеких від Нього, коли Він з'явився на Землі і звертався між людьми. Таким чином, Він змішує і з'єднує Духа Бога Отця з Божим творінням, щоб людина була за образом і за подобою Божою. 98 . Це дорогоцінна проповідь істини, і це образ нашого спасіння, і це шлях життя, який пророки передбачили і Христос виконав і апостоли передали, а церква довірила Своїм чадам у всьому світі. Її (тобто істину) має зберігати у всій цілості з твердою волею і богоугодно, з добрими справами та здоровим напрямом думки. 99 . Не повинно представляти Бога Отця відмінним від нашого Творця; вони зневажають Бога сущого і роблять собі божеством несуче. Вони створюють собі Отця, що далеко перевершує нашого Творця, вони думають, що таким чином вони знайшли щось більше, ніж істина. Всі такі суть нечестивці і хулять свого Творця і Батька, як ми показали в спростуванні та викритті неправдиво званого гносису. Інші не надають жодного значення поблажливості Сина Божого і домобудівництву Його Втілення, яке апостоли сповістили і пророки передбачили, що через це має здійснитися досконалість нашого людського єства, як ми показали тобі в небагатьох положеннях. І такі мають бути зараховані до маловірів. Інші знову не приймають дарів Духа і відкидають пророчі дарування, через сприйняття яких людина робить своє життя плодоносним у Богові 44 . Це ті, на яких вказав Ісая: «Бо вони будуть, – каже він, – як дуб, якого лист опав, і як сад, у якому немає води» (1:30). Такі зовсім не придатні для Бога, тому що вони не можуть давати жодного плоду. 100 . Такі лжевчення щодо трьох положень нашого друку (Сповідання віри при хрещенні, пор. гл. 7), що далеко ухилилися від істини. Бо вони (лжевчителі) або зневажають Батька або відкидають Сина, оскільки вчать проти домобудування Його Втілення, або не приймають Духа, тобто зневажають пророцтва. Всіх таких ми повинні остерігатися і уникати їхніх вдач, якщо ми дійсно бажаємо бути угодними Богу і отримати від Нього спасіння. Нововідкритий твір святого Іринея не викликав досі і, безсумнівно, не викличе такого наукового руху, яким супроводжувалося опублікування багатьох знахідок останнього часу: воно не виправдало цілком ні тих жалю, які висловлювалися з приводу втрати його, ні тих надій, що пробудилися в учених колах при першому. перспективною назвою, на підставі якого природно було очікувати нових цінних даних для історії догматів. Минуло вже кілька місяців з часу оприлюднення тексту пам'ятника, але й досі друк відгукнувся майже короткими повідомленнями, в яких зовсім не помітно звичайного при оцінці нових документів підвищеного тону; навпаки, відчувається дещо поблажливе ставлення до несподіваного відкритого твору видатного отця церкви, коли заявляють, що знахідка його є «принаймні подією» 45 , що відкриття в галузі літератури Другого століття може бути тільки цікавим 46 , що твір представляє багато цікавого, і що в цій знахідці буде наділено надія інші, які вважалися загубленими творами 47 . При цьому прямо зізнаються, що перше читання книги викликає деяке почуття розчарування 48 . Причина такого враження від нововідкритого твору та обумовленого цим ставлення до нього полягає в тому, що у своєму змісті воно не дає майже нічого нового порівняно з тими даними, які були відомі з раніше написаного Іринеєм протигностичного твору: у ньому ретельно потрібно шукати нових думок та нових повідомлень 49 . На початку Іриней каже, що хоче викласти своєму другу «всі члени тіла істини», але насправді зосереджує свою увагу на основних положеннях віри і викладає вчення про єдиного найвищого Бога та Його ставлення до світу, про Трійцю, про творіння світу і людини, про падіння, історію одкровення за часів патріархів, про втілення, про втілення спокутною справою, прообразованою у Старому Завіті і провіщеною пророками і здійсненій у Його обличчі та в Його церкві, про загальне воскресіння і, нарешті, про суд, який буде для всіх людей. У всіх цих пунктах Іриней розкриває ті ж основні думки, які в полемічній формі з'ясовані в «Adversus haereses», особливо в 3–5-й книгах: і тут ми знаходимо на першому місці твердження тежства Бога Отця і Творця і особливо наполегливе розкриття вчення про найвищого Бога і творення Ним всього, що сталося; те ж вчення про походження людини, її природу, гріхопадіння і причини її; те ж вчення про Божественне Слово, Сина Божого, і Його ставлення до світу, про діяльність Його у Старому Завіті, про втілення Сина Божого і досконале Ним відкуплення людства, яке розуміється в сенсі відновлення первісного стану, возз'єднання людини з Богом, відновлення в ньому образу і подоби Божої; ті ж зіставлення втіленого Слова і Адама, Діви Марії та Єви тощо 50 . Немає нічого нового і визначного і в самому методі розкриття предмета: Іриней користується тими ж аргументами і текстами, які зазвичай вживалися в той час і які вже використані були самим Іринеєм в «Adversus haereses», при чому докази групуються навколо різних питань у такій формі, яка не може задовольнити людей, які звикли до строго мабуть, було розкрито і вичерпано, через кілька сторінок з'являється знову, з однієї й тієї тексту у вигляді своєрідного тлумачення витягуються різні ідеї. Щоправда, текстуальний апарат у нововідкритому творі не має того обсягу та різноманітності, як у «Adversus haereses»; але важливі тексти перебувають у обох творах, пояснені у тому сенсі і використані тих самих цілей; деякі різниці в тлумаченні пояснюються цілком природно різницею точок зору завдань обох творів. До цього необхідно ще приєднати зазначену вже залежність Іринея від «Книги свідчень проти юдеїв», якою, мабуть, певною мірою визначався і вибір текстів та їх поєднання і навіть, можливо, самий спосіб пояснення. Цей недолік недолік оригінальності як і змісті, і у способі розкриття поставлених питань, як і істотні недоліки у викладі предмета, позбавляють ново-відкритий твір живої захоплюючості і сили є причиною кілька холодного прийому, який надано йому у Богословській літературі. Але, з іншого боку, ці особливості твору, в такій мірі знизили інтерес до нього, знаходять достатнє пояснення в його загальному характері і призначенні: в той час, як «Adverses haereses» являє собою полемічний, догматичний і науковий трактат і звернений до друга, який, очевидно, володів широким освітою і здатністю глибокого розуміння сказано було, є до певної міри катехизисом, повчальною книгою, яка для свого розуміння вимагає дуже мало зусиль від читача: в ній коротко і ясно викладені суттєві елементи віри, які повинен знати кожен член Християнської церкви настільки твердо і чітко, щоб бути в змозі і захистити своє сповідання від еретиків, і не викласти з єретиків, і не викласти. З огляду на зазначене відношення змісту нововідкритого твору Іринея до змісту відомого вже «Adversus haereses», ми не вважаємо за необхідне приєднувати до перекладу його докладний аналіз догматичного вчення, що полягає в ньому 51 ; відзначимо лише наступне: а) Іриней наполегливо вказує Маркіану на «правило віри», яке повинно дотримуватись неушкоджено (глави 3–6), нічого не додаючи та не відсікаючи (2); викладену їм істину передали апостоли і церква довірила Своїм чадам, причому ясно зазначається, що для Іринея джерелом цього апостольського переказу служили «пресвітери, учні Господа» (3 і 61 глави). Таким чином, Іриней не вводить жодного нового вчення, розкриваючи віддане загальноцерковне вчення в його недоторканності, і це вчення є цілком певним цілим, «правилом віри», яке служить нормою християнського визнання і життя. б) Особливо звертає на себе увагу виразний виклад у нововідкритому творі вчення про Святу Трійцю, а початок 47 розділу: «Отець є Господь і Син-Господь, і Отець є Бог, і Син – Бог, бо від Бога народжений є Бог» – змушує Адольфа Гарнака визнати в ньому таке певне». Можливе припущення інтерполяції він рішуче відхиляє і звертає увагу на те, що це вчення про Батька і Сина обґрунтовується лише з домобудівництва порятунку, що є донікейським, дооригенівським, іринеєвським 52 . в) Дуже важливий відділ у нововідкритому творі представляють 87–96 розділів, які містять одухотворене розкриття вчення щодо свободи звернених язичників від закону Мойсеєва. Окремі думки цих розділів мають паралелі в Adversushaereses, але в останньому вони ніде не викладені в такому повному виразності поєднанні. У нововідкритому творі Іриней рішуче і навіть різко відтіняє, що Господь «не хоче повертати до законодавства Мойсея викуплених, бо закон виконаний Христом» – але має жити вірою і любов'ю (89): «після того, як наші серця вирвані і звільнені від кам'яного служіння, ми вірою озера вірою» (93). «Ми отримали Господа закону, Сина Божого, і через віру в Нього навчаємося любити Бога від щирого серця і ближніх, як самих себе» (95 гл.). «Ми не маємо потреби в жодному законі як вихователь: ми говоримо. з Отцем і стоїмо перед Ним віч-на-віч» (96 гл.). У міркуваннях цього відділу ясно виступають «благочестя Іринея, його глибокий досвід щодо найпростішого і найважливішого в релігії, його оцінка відмінності релігії Мойсея і Христа, його високе благоговіння до любові» 53 . Все ж таки твір переконує дослідників, що головні пункти релігійного вчення, розкриті в «Adversus haereses», були для Іринея «не богослов'ям, але самою релігією», що він опанував своє богослов'я в напрочуд твердій формі. Він усією своєю істотою, розумом і серцем проник у віру церкви, як вона віддана йому і як він розумів її. Він прагне згрупувати найважливіші її положення і зробити їх доступними для загального розуміння. Але, обґрунтовуючи для віруючих зміст її можливими при цьому доказами, він виявляє у своєму творі разючу напруженість віри та релігійного життя, зберігаючи вірі її простоту та силу, її практичну тенденцію та теплоту. Він весь час залишається в галузі духовного життя, релігійного почуття і настрою та моральної діяльності, не торкаючись навіть питань про ієрархію, культ і обряди. Читачі отримували у творі Іринея справді «важливе письмове нагадування», що дає в трохи багато (1 гол.); воно було для них дорогоцінним manuale biblicum, з'єднанням доцільно вибраних зі Старозавітних священних книг текстів, і певною мірою могло замінити для простих віруючих читання самих цих книг. Узагальнюючи отримане від нововідкритого твору враження, Адольф Гарнак каже: «навіть і ми тепер читаємо всю цю книжечку з повагою, а окремі уривки її з подивом та внутрішнім хвилюванням» 54 . Таким чином, інтерес нововідкритого твору Іринея виявився не в тому, в чому очікували: не доповнюючи новими даними наявних відомостей про богослов'я його автора, цей твір має безперечно важливе значення для точного і всебічного розкриття вчення знаменитого отця церкви, вносячи в нього деякі нові штрихи, краще з'ясовуючи його і з'ясовуючи його. По всьому цьому, і не викликавши своїм опублікуванням наукового збудження, «Доказ апостольської проповіді» по праву має зайняти місце поряд з «Adversus haereses» як суттєве доповнення до нього. Krüger Gust., Prof., Die Neue Funde auf dem Gebiete der Altesten Kirchengeschichte (Vortage der theologischen Konferenz zu Giessen. 14 Folge), Giessen 1898, S. 5–6. Ehrhard Alb., Prof., Die altchristliche Littteratur und ihre Erforschung von 1884-1900. Erste Abteilung: Die vornicänische Littteratur. Freiburg im Breisgau, 1900, S. 31-32. Зробивши огляд видань давньохристиянської писемності лише перших трьох століть і досліджень, що з'явилися з 1884 до 1900-х років, у передмові до своєї праці (написаній 1 серпня 1900 року), Ehrhard Alb. каже, що для цього він повинен був прочитати близько 2700 великих і малих творів, трактатів і статей (S. VII-VIII), і проте в іншому місці він заявляє, що при тому роздробленні матеріалу, яке обумовлюється величезною в даний час кількістю Zeitschriften, Berichten von Academien і тому подібне, одному особі майже; порівн. Bardenhewer О., Prof. Geschichte der altkirchliechen Litteratur 1 Bd. Krüger і змушений був звернутися до любителів історії давньохристиянської писемності з проханням не друкувати відразу всього, що написано, і писати можливо коротше (Zeitschrift für Wissenschaftliche Theologie Bd. 39 (1896), S. 169-174). Повний перелік творів святого Іринея надано Ad. Harnack'a в Geschichte der altchristlichen Litteratur bis Eusebius. Ст 1. 1, Leipzig 1893, S. 263-264. Порівн. Th. Zahn у Realencyklopedie für protestantische Theologie und Kirche, 3 Aufl., Ст IX, S. 401–406; Bardenhewer O., Geschichte der altkirchlichen Litteratur in den ersten drei Jahrhunderten, Freiburg im Breisgau 1898, S. 91–94. СР: Проф. А. Спаський. Історія догматичних рухів за доби Вселенських соборів (у зв'язку з філософськими вченнями того часу). Том I. Сергіїв Посад 1906, с. 18. 31. Сам Іриней висловлює побоювання спотворень лише від неправильного листування і заклинає переписувача переглянути список і ретельно виправити його за оригіналом (у Євсевія, H. E. V, 20). Αλλὰ γὰρ πρὸς τοῖς ἀποδοθεῖσις Σἰρηναίου συγγράμμασιν καὶ ταῖς ἐπιστολαῖς-φ αὐτοῦ πρὸςἆ Ελληναλ λογος συντομώτατος καὶ τὰ μάλλιστα ἀναγκαιότατος, περὶ ἐς ἐπιγεγραμμένος, καὶ ἄλλος, ὃνἀνατέθεικεν ἀδελφῷ Μαρκιανῷ τοῦνομα, εἰι επί ἀποστολικσῦν κηρύγματος, καὶ βιβλίον τι διαλέ διαλέξρωνδιαφόρων, ἐν ᾦ τῆς πρὸς ἐπιστολῆς καὶ τῆς λεγομένης Σολομώνος Σοφίας μνημονρύει, ῤητά τινα ἐξ αὐτῸ μεν εἰς ῆμετέραν ἐλθόντα γνῶσις τῶν Εἰρηναίου τοσαῦτα. The Apostolic Fathers, Part. II, Vol. I, p. 455, Vol. ІІІ, p. 455, Vol. ІІІ, p. 398. Березень. Polyc, c. XX: ἡμεῖς δὲ κατὰτὸ παρόν ὡς ἐν κεφαλαίῳ μεμηνύκαριεν διὰ τοῦ ἀδελφοῦ ρ Порівн.: Prof J. Rendel Harris в The Expositor March 1907: Irenaeus on the Apostolical Preaching, p. 248. Пропонований текст представляє можливо точну передачу Німецького перекладу (без перевірки вірменським). Якщо завдання будь-якого перекладу у тому, щоб відтворити думки оригіналу з усіма відтінками у виразі їх, то цьому випадку необхідно зважати на те, що, при втраті оригіналу, перекладач мав собі другий чи, можливо, навіть третій переклад (якщо вірменський переклад зроблено з грецького, і з сирійського). Природно, що з кожному новому перекладі поступово губилися і згладжувалися особливості початкової мови, і з ними, мабуть, зникали деякі тонкощі початкового тексту. Перекладачі з Вірменського, безсумнівно зберіг у собі багато особливостей оригіналу, намагалися, за їхніми словами, передати сенс вірменського перекладу можна точно буквально, але за видання стиль перекладу було виправлено, звісно, ​​відповідно до вимогою Німецької мови, ніж лад мови твори ще віддалений від початкового. Крім того, повинно мати на увазі, що вже для перекладачів з вірменської правильне розуміння вірменського тексту в деяких місцях мало великі труднощі. За таких умов, важко визначити з можливою точністю, як те чи інше неясне місце читалося в оригіналі. Порівн. Hermae Pastor. Mand. XI, 1. – «Пастир показав мені людей, що сидять на лавці ( ἐπὶ συμψελλίου ), і одну людину, яка сидить на кафедрі ( ἐπὶ καθέδραν ). І каже мені: Чи бачиш тих, що сидять на лавці? Бачу, пане, – кажу я. – Це, – каже він, – вірні, а лжепророк, що сидить на кафедрі, згубить сенс рабів Божих». Damit das Ewige und Beständige (у uns?) Gott werde und hoch über einem jedem der Gewordenen stehe. In uns із знаком питання, укладене в дужки, належить Адольфу Гарнаку. У примітці до цього розділу він пише: «не можна точно зрозуміти довгого заключного речення цього розділу (викладення наслідків богосинівства). Навряд чи тут мова йде θεοποίησνς , але зображується абсолютне панування Боже. Звичайно, не можна думати також і про пантеїзм. У самому кінці знаходиться полемічний оборот проти гнотичного і маркіонітського вчення, за яким творіння чуже найвищому Богові (S. 56–57). На нашу думку, вставка in uns – зайва: полемічний напрямок проти гнотичного і маркіонітського вчення мова приймає не в самому кінці глави, але майже з початку її, а в реченні: damit das Ewige і так далі воно цілком ясно; у такому разі in uns усувається само собою, і не виявляється місця для припущення ні θεοποίησις, ні пантеїзму. Порівн. Adv. haer. V, 2,1: «Безрозсудні також і ті, які кажуть, що Бог, як би жадібний до чужого, прийшов у чуже (надбання), щоб ту людину, яка створена іншим, уявити Тому Богу, Який не творив і не творив і Який з початку позбавлений був власного творення людей». СР: III, 11, 2. Порівн. Hermae Pastor, Mand. I: πρῶτον πάντων πίστευσον, ὅτι εἰς ἐστὶν ὁ τὰ πάντα κτίσας καὶ καταρτίσας, καὶ μή ὅντος εἰς τὸ εἶναι τὰ πάντα, καὶ πάντα χωρῶν, μόνος δε ἀχώρητος ὤν. . Іриней наводить ці слова Єрми, не називаючи джерела, але в Adv. haer. IV, 20, 2 він наводить те саме місце, вводячи його такою формулою: καλῶς ο ὖ ν ε ἶ πεν ἡ γραφή . У цьому місці він вставляє «Батько», як у Adv. Haer. I, 10, 1: ἡ πίστις εἰς ἔνα θεὸνπατέρα παντοκράτορα . На підставі зіставлення тексту нововідкритого твору Іринея та наведених слів з «Пастиря», якими Іриней безперечно користувався, Joh. Kunze вносить у Німецький переклад поправку, справедливо стверджуючи, що замість надрукованого: er Alles trägt, allein untragbar ist, слід поставити: der Alles fasst, allein aber unfassbar ist (Theolog. Literaturblatt. 1907. № 3, S. 29). Те саме і в VI-му розділі, де також замість untragbar має поставити unfassbar. Diese uns gemässe Welt = secundum nos mundus Adv. haer. II, 2, 5 (пор. IV. 20, 1) і відповідає грецькому ὁ καθἡμ ᾶ ς κόσμος . Текст у цьому місці, мабуть, зіпсований. Буквально написано: "Des Leibes Werk ist und die Wesenheit der Emanation verleiht". Адольф Гарнак вираз: das Leibes Werk ist замінює Fleisch werden lässt, хоча знаходить, що і в такому вигляді вся пропозиція не може бути визнана правильною; але не наважується сказати, як стояло у початковому тексті. Ми переклали буквальний вираз Вірменського тексту, не приймаючи поправки Адольфа Гарнака в тому припущенні, що тут думка та висловлювання Іринея визначаються за аналогією до походження людського слова. Порівн. Adv. haer. I, 21, 2: τὴν δὲ ἀπολύτρωσιν ῦπο Ἰ ησοῦ κεκομ ἱσθαι ε ί ς τελείωσιν . Порівн. Еф. I, 10: «щоб все небесне і земне з'єднати під головою Христом ( ἀνακεφαλαιώσασθαι τὰ πάντα ἐν τῷ Χριστῷ ). Adv. haer. I, 10, 1: ἐπὶ το ἀνακεφαλαιώσασθαι τὰ πάνται . V, 20, 2. У Adv. haer. I, 5, 2 (пор. IV, 1, 1) Іриней говорить, що за вченням валентиніан, «деміург приготував сім небес... про сім же небес кажуть, що вони розумні, і вважають, що вони ангели». Але сам Іриней в Adv. haer., не викладає свого вчення про сім небес. Тобто багато різних у Своїх дарах. Слова «дух ведення» укладені у скоби, бо в німецькому тексті їх немає; але далі Іриней говорить про дух ведення (п'яте небо). Adv. haer. IV, 38, 1: ἄνθρωπος νήπιος ἦ ν . Und da eine Tat aus der anderen folgt. Вираз темний, і важко зрозуміти його дійсний зміст. Сповідник і отець Церкви, який жив у IV столітті, Євстафій Антіохійський залишив твір «Про Мелхиседек», уривки з якого дійшли до нашого часу. З цього трактату можна зрозуміти, що основна думка цього твору була така: у Святому Письмі немає родоводу Мелхиседека тому, що Мелхиседек був Хананеянином, а «не слід було складати Родовід і до роду Ханаана зводити того, хто перебуває на вершині праведності, бо зовсім не схожий на праведність, бо зовсім не схожий досягли крайнього безбожності». розділ «Антиохійська Богословська Школа» в курсі проф. А.І. Сагарда у цьому томі – Ред. Ув'язнене у скоби Адольф Гарнак вважає інтерполяцією (пор. 25 гол.); але у такому припущенні немає необхідності, у вигляді Побут. XV, 13 . Безперечно, Слово Боже – це Син, посередник усіх старозавітних об’явлень. ср. Adv. haer. V, 17, 4: «Слово Боже, яке через недбалість ми загубили через дерево і не знайшли, ми знову приймемо через будівництво дерева... Бо оскільки ми втратили Його через дерево, через дерево воно знову стало ясним для всіх, показуючи в Собі висоту, довжину, ширину і глибину... через простягнення рук, збираючи два народи до одного Бога». Німецький текст звучить так: erstgeborenes, erstgezeugtes Wort (грец. πρωτόγονος і πρωτότοκος). У тексті насправді сказано: «перекладено вірменською мовою». У Quaest. hebr. in libro Genes. (P. de Lagarde 1868), нар. 3, до слів Побут. I, 1 : «В принципі fecit Deus caelum et terram», Ієронім робить таке зауваження: plerique aestimant, sicut в Altercatione quoque Jasonis et Papisci scriptum est, et Tertullianus in libro contra Praxeam disputat, nec non Hilarius in expositione cuioda fecit Deus caelum et terram. Quod falsum esse rei ipsius veritas comprobat. Пояснення in principi у сенсі in filio безсумнівно ґрунтується на Прітч. VIII, 22 (по LXX), де Премудрість говорить про Себе: κύριος ἔκτισέ με ἀρχὴνὁδῶν ε ἶ ναι . Іларій (Comment. In Ps. 2) стверджує, що єврейське слово «bresith» має три значення: in principi, in capite, in filio (пор. Text u. Untersuch. I, 1–2. S. 117–119). Переказ, який разом із єврейським текстом дійшов до Іринея, бачив вказівку на «Сина» у «bara». Але подробиці наведеного Іринеєм тексту не зрозумілі ні для Адольфа Гарнака, ні для «знаючих друзів» його, до яких він звертався. Prof. J. Rendel Harris у статті: Jrenaeus on the Apostolical Preaching («The Expositor», 1907, March, pp.253-257) у способі приведення цитат зі старозавітних книг у нововідкритому творі Іринея і зокрема в комбінації, місць з 109 і 73 раніше доводилося їм становища, що у стародавньої церкви було у зверненні письмове зібрання пророчих місць, застосовуваних у полеміці з юдеями, яке мало назву: «Свідчення проти юдеїв», а й свідчення про те, що ця книга «свідчень», крім полемічного вживання проти юдеїв зробила навчальною церковною Євангеліям; згодом вона була замінена самими Євангеліями і скоро зникла. З користування цими зборами пояснюється і те, що Іриней помилково приписує Єремії наведені їм місця з псалмів: або в самому збірнику була допущена помилка, або свідчення з Єремії стояли поруч із текстами з псалмів, і Іриней недогляд приписав останні Єремії. Очевидно, вказівка ​​на сучасне ставлення до церкви з боку римського уряду. За зауваженням перекладачів з вірменської, дуже важко зрозуміти дійсний зміст тексту в цьому місці; на їхню думку, цей переклад є єдино зручним. Цитата відповідає канонічному тексту і передає закладеного сенсу, втім, як і Синодальний (1876 року) і Єлизаветинський (1751 року) переклади. Найбільш зрозумілим є текст Острозької Біблії, а також сучасний переклад (на жаль, не супроводжуваний передмовою і поясненнями, але в якому простежуються його запозичення з перекладів наших Російських дореволюційних дослідників): «Будь-яке взуття, в якому пройшли війну, і одяг, обагрітий кров'ю, будуть кинуті у вогонь. Це все буде, коли народиться дитина, Богом даний нам Син, Який стане вождем, і назвуть Його: Чудотворний Радник, Бог Всемогутній, Вічний Батько, Князь світу. Сила влади Його та світ помножаться для царя з родини Давида, Який керуватиме завжди і вічно, у справедливості та доброті. Велика любов Господа Всемогутнього до людей Його, і Він все зробить цією великою любов'ю» Іс 9:5–6 (Біблія. M., Всесвітній Біблійний перекладацький центр, 1997) – Ред. Іриней, очевидно, читаний ἀνάστασις замість ἀνάπαυσις; пор. гол. 61. У Adv. haer. V, 33. 4 Іриней більш рішуче висловлюється за буквальне розуміння пророцтва в Іс. XI, 6–9 і заперечує проти виняткового застосування символічного пояснення: «Знаю, – каже він, – що деякі намагаються відносити це до дикунів, які увірували, з різних народів і з різних родів занять і повіривши, стали однодумними з праведними; але хоч і нині це (справедливо) по відношенню до деяких людей, які з різних племен приходять у однодумність віри, проте у воскресіння праведних здійсниться і над тими тваринами»... У Синодальному перекладі зрозуміліше: «Дихання життя нашого, Помазаник Господній спійманий у ями їх, Той, про Якого ми говорили: “під тінню Його житимемо серед народів”» – Ред. Неправильна вказівка ​​Іринея, що Понтій Пілат був прокуратором Імператора Клавдія, стоїть у зв'язку із затвердженням його, на підставі Ін. VIII, 57 і перекази пресвітерів, що Господь Ісус Христос на час хресних страждань мав близько п'ятдесяти років; тому природно, що кінець земного життя Його вважав. за царювання Імператора Клавдія, тобто не раніше 41 року. У Adv. haer. II, 22, 5–6 Іриней пише: «Кожен погодиться, що тридцятирічний вік є початок чоловічого віку, який триває до сорокового року; з сорокових і п'ятдесятого починається вже похилий вік, у якому навчав і наш Господь, як свідчить Євангеліє і всі пресвітери, що збиралися в Асії, біля Івана, учня Господнього, що їм передав це саме Іван... Крім того, навіть юдеї, які в той час сперечалися з Господом Ісусом Христом. Бо коли Господь сказав їм: «Авраам, отче ваш, радий був бачити день Мій, і побачив і зрадів», то вони відповіли Йому: «Тобі ще немає п'ятдесяти років, і Ти бачив Авраама (Ін. 8:57)? Ці слова могли бути сказані тому, хто прожив уже сорок років, але ще не досяг п'ятдесятого року і, однак, не далекий від п'ятдесятого року. А тому, хто тридцяти років, вони сказали б так: тобі ще немає сорока років. Бо ті, які бажали виставити Його брехуном, звичайно, не стали б збільшувати Його літа більше того віку, який вони бачили Його маючим, і позначили літа найближчі до Його віку, бачачи, що Йому понад сорок, а не тридцять років... Отже, Він був не далекий від п'ятдесяти років». Свідоцтво Лк. III, 1–2 , що Ісус Христос хрестився в 15-й рік Тиверія і мав тоді близько 30 років (III, 23), Іриней примиряє зі своєю думкою тим припущенням, що Він навчав багато років і пройшов і освятив усі віки, від дитинства і до старчості, щоб по всьому з'явитися, досконалим. 6; порівн.: 4). Але Понтій Пілат був відкликаний з Юдеї в 37 р. за Р. Х. і прокуратором Імператора Клавдія не був. Адольф Гарнак у примітці до цього розділу пише, що такого вислову у книзі дванадцяти пророків, наскільки йому відомо, не знаходиться, і вважає вражаючим, що Іриней не називає імені пророка, що в інших місцях завжди робить. Проф. Rendel Harris («The Expositor» 1907, March, p. 252–253) вказав, що цей вислів взято з книги пророка Осії, X, 6, за перекладом LXX, де воно читається так: καὶ αὐτὸν εἰς Ἀσ ἀπήνεγκαν ξέναα τῷ βασνλεν Ἰ αρείμ (і зв'язавши його в Ассирію покуштувавши в дар цареві Яріму). Подібне ж застосування вислову Осії, як пророцтва про Христа і Його страждання, знаходимо у Юстина (Dial. З Tryph. с. 103: «Коли Ірод, що успадкував Архелаю, отримав надану йому владу, то Пилат з догоди йому послав до нього пов'язаного Ісуса; А передбачивши це в дар, передбачивши це, цареві»), у Тертуліана (Adv. Marcion., IV, 42: «бо, будучи посланий Пилатом Іроду як дар, доставив віру словам Осії, бо він пророкував про Христа: «і пов'язаного відвели Його в дар цареві»), у Кирила Єрусалимського (Cat., 13:13). У Adv. haer. III, 20. 45 Іриней приписує ці слова пророку Ісаї, а IV, 22. 1 – Єремії. Святий Юстин також стверджує належність їх пророку Єремії, звинувачуючи юдеїв у тому, що у своїх списках священних книг вони, серед інших місць, випустили й ці слова (Dial. С. Tryph. с. 72). На підставі свідчення Юстина можна думати, що в руках Юстина та Іринея були такі списки старозавітних книг або зборів пророчих місць, в яких ці слова приписані були пророку Єремії, хоча в книзі пророка Єремії їх немає. У німецькому перекладі після слів: "errette mich vom Schwert" зроблено перепустку, відзначену трьома крапками, а в примітці сказано, що далі йде кілька слів, очевидно зіпсованих, які можуть означати: "Und meinen Leib von Nageln", oder etwas verändert: "Nagle an meinen Leib". Адольф Гарнак у своїй примітці робить висновок, що слова Пс. 22 (21), 21, складові crux interpretum, в Вірменському, мабуть, отримали особливе розуміння (зрозуміло вираз: і з руки песії мою однорідну). Але Eberh. Nestle справедливо вказав (в "Berliner philologische Wochenschrift", 1907, № 8, 230), що Адольф Гарнак забув видане їм послання Варнави, яке в V, 14 з'єднує цитати з Пс. XXI, 21 і XXIX, 120: φεῖσαί μου τῆς ψυχῆς ἀπὸ ῥομφαίας πονηρευομένων συναγωγαὶ ἐπανέστησάν μοι. Перекладачі з Вірменського припускають тут помилку переписувача, який написав: «у нашому», замість: «в букві» (внаслідок подібності Вірменського накреслення цих слів); у такому разі замість «не в нашому старому (суттєвому)» («nicht in unserem altem ["Wesen"]), слід читати: «не в старій літері» («nicht im altenBuchstaben»). У Синодальному виданні: «Ви дратували Мене не богом, суєтними своїми засмутили Мене: і Я роздратую їх не народом, народом безглуздим засмучу їх» – Ред. У німецькому тексті стоїть так: «siehe, wir sprechen mit dem Vater und stehen ihm von Angesicht zu Angesicht gegenüber, (einst) Kinder geworden durch Bosheit und (nun) erstarkt durch Gerechtigkeit und Wohlanständig При перекладі на Російську мову ми відступили від Німецького тексту, тому що за вказівкою H. Koch'a (в Zeitschrift für dieneutestamentliche Wissenschaft und die Kunde des Urchristentums», 1907, H. 1, S. 69) укладені в скоби einst і nun дієсловах; отже, ці слова є вставкою з метою роз'яснення незручного місця. Але в такому поясненні висловлювання Іринея не потрібно: очевидно, воно грунтується на 1Кор. XIV, 20: «не будьте діти розумом: на зле будьте немовлята, а розумом будьте повнолітні», (μὴ παιδία γίνεσθε ταῖς φρεσίν ἀλλὰ τῇ κακίᾳτ δέφρεςὶν τέλειοι γίνεσθε) Порівн. гол. 26 нововідкритого твору Іринея. Паралель цього виразу представляє Adv. haer. IV, 28. 3: рятуються і отримують вічне життя ті, «які люблять Бога і вірять Його обітницям і злобою стали немовлятами (et malitia parvuli effecti sunt). Порівн. ще Prof. Joh. Кунзе в Theolog. Literaturbl. 1907, 3, 30. Порівн. Adv. haer. III, 11. 9: «Інші, відкидаючи дар Духа, в останні часи за волею Отця вилитий на рід людський, не приймають того виду, який євангелія від Івана, в якому Господь обіцяє послати Утішителя; але вони водночас відкидають і Євангеліє, і пророчий Дух. Істинно нещасні, які, звісно, ​​не бажають бути лжепророками, але відкидають дар пророцтва у церкви». Prof. N. Bonwetsch в «Theologische Literaturzeitung» 1907 № 6, 174. Prof. Rendel Harris в "The Expositor" 1907, March, p. 246. Prof. Joh. Kunze в «Theologische Literaturblatt» 1907 № 3, 29. Prof. Rendel Harris в "The Expositor" 1907, March, p. 247. Prof. Ad. Harnack у післямові до видання тексту, S. 55. Докладніше див. у Ant. Degert в "Bulletin de littérature ecclésiastique" 1907 № 3: Une oeuvre nouvelle de S. Irénée, P. 72-75. Про богослов'я Іринея див. Göttingen 1843; Ziegler Heim., Irenäus der Bischof von Lyon. Ein Beitrag zur Entstehungsgeschichte der altkatholischen Kirche. Berlin 1871; Kunze Joh., Die Gotteslehre des Irenäus. Leipzig 1891; Klebba Ern., Die Anthropologie des hl. Irenäus. Munster 1894. Werner Joh., Der Paulinismus des Irenäus (Text. U. Unters. 6:2) Leipzig 1889. Dufourcq Alb., Saint Irénée. Paris 1904; Harnack Ad., Lehrbuch der Dogmengeschichte, 3 Aufl. 1894, I, S. 507-590; Loofs Friedr., Leitfaden zum Studium der Dogmengeschichte, 4 Aufl., Halle 1906, S. 139-150; Спаський А., Історія догматичних рухів у період Вселенських Соборів (у зв'язку з філософськими вченнями того часу), т. I, Сергієв Посад, 1906, с. 18–34. У післямові та примітках до видання тексту, с. 61. Ad. Harnack у післямові та примітках до видання тексту, с. 63.