Богослужіння святкове

Зміст Загальні поняття про святкове богослужіння Бесіда № 1. Про необхідність і рятівність шанування свят Православної Церкви Бесіда № 2. Про гідне стрітення святкових днів Бесіда № 3. Про свята взагалі Бесіда № 4. Про таємниче значення християнських свят 1. Свята богослужіння I. напередодні свята Різдва Христового Додаток до бесіди № 1. А. Для чого в навечір'я Різдва Христового засновано святвечір? Б. Віфлеєм В. Вертеп та ясла (З подорожі А. О. Норова) Г. Духовна бесіда з Богомнемовлям Ісусом блаж. Ієроніма, у Віфлеємській печері Бесіда № 2. Про богослужіння у свято Різдва Христового Додаток до бесіди № 2. Дещо з оповідей древніх християнських письменників про знаки та події, що передували і супроводжували Різдво Христове Бесіда № 3. Про значення свята Різдва Христового моральні думки, взяті зі служби свята Різдва Христового Бесіда №4. Про спогад визволення Церкви і держави Російської від навали галів і з ними двонадесяти азик Додаток до бесіди № 4. А. З піснеспівів у день Різдва Христового з короткими пояснювальними примітками Б. Чи дозволяється брати участь у святках? Бесіда № 5. На слова церковної пісні «Христос народжується, славіть; Христос із небес, сряжіть; Христос на землі, підносіться» Бесіда № 6. На слова кондака свята Різдва Христового Додаток до бесіди № 6. Історія походження церковної пісні «Діва днесь Преважного народжує...» II. Обрізання Господнє Бесіда № 1. Про свято Обрізання Господа нашого Ісуса Христа ІІІ. Богоявлення Господнє Бесіда №1, в якій викладається історія свята Богоявлення Господнього з моральними та догматичними уроками Додаток до бесіди №1. тому, як відбувалося водоосвячення за старих часів на Русі Б. Вхід Господній до Єрусалиму Бесіда № 1, в якій викладається історія свята входу Господа до Єрусалиму з догматичними та моральними уроками з історії свята та богослужіння його Додаток до бесіди № 1 А. З церковних піснеспівів у день Входу Господа до Єрусалиму Б. Догма входження Господа Ісуса Христа до Єрусалиму В. Єрусалим Г. Суд Божий над Єрусалимом VIII. Світле Христове воскресіння (Великдень) Синаксар Св. Пасхи, що викладає історію свята Бесіда № 1. Про богослужіння в перший день Св. Пасхи Додаток бесіді № 1 А. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята Пасхи Б. Історична довідка про походження і св. Великдень опівночі Бесіда № 2. Слово на ранку на свято Св. Великодня Бесіда № 3. Про те, для чого у свято Великодня царська брама у святих храмах буває постійно відкрита Додаток до бесід № 1–3. Бесіда № 3, яка пояснює тропар П'ятидесятниці Додаток до розмов № 2–3. Чому в П'ятидесятницю і всі недільні дні молитви звершуються в Церкві без уклінності? XI. Свято походження Чесних Древ Чесного та Животворного Хреста Розмова № 1. Про свято походження Чесних Древ Чесного та Животворчого Хреста (1 серпня) Додаток до бесіди № 1. Історична основа свята походження Древ Чесного та Животворчого Хреста XII. Свято нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа Бесіда № 1. Про свято нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа Додаток до бесіди № 1. Думки про важливість і значення свята на честь Нерукотвореного образу Христа Спасителя 2. Свята Богородичне свято Різдво Богородиці Додаток до бесіди № 1 А. Повчальність свята Різдва Богородиці з церковних піснеспівів Б. З церковних піснеспівів у день Різдва Богородиці II. Свято благовіщення Пресвятої Богородиці Бесіда №1. З десяти заповідей, даних Богом при Синаї і які містять у собі весь моральний закон, четверта зобов'язує людину шість днів працювати, а в сьомій припиняти свої справи і служити Богу (Вих.20:8–10). Усвідомлюючи важливість цієї заповіді, євреї з усією суворістю виконували її. Як же євреї присвячували суботу на служіння Богу, в чому полягало їхнє служіння? Служіння Богу полягало в тому, що народ збирався в скинію або в храм, де звершувалися молитви, були принесені жертви, читання і пояснення Св. Письма. Крім суботи, у старозавітній Церкві були й інші дні, присвячені спогаду найважливіших подій у житті народу єврейського, які: Пасха, свято Опрісноків, П'ятидесятниця, День Очищення, Кущів, Пурим та ін. Сам Господь наш Ісус Христос освятив юдейські свята: дванадцятилітнім відроком; у суботу Він приходив до храму, коли бував у Єрусалимі, або до синагоги, якщо перебував поза Єрусалимом; молився там, читав і пояснював закон і навчав людей, а також чинив справи милосердя. б) Святковий спокій, затверджений заповіддю Божою, освячений прикладом стародавніх християн, огороджений церковними законами, непорушна основа має в устрої людської природи, як тілесної, так і духовної. Праця, хоча б і помірна, стомлює душу і тіло людини, і останній для відновлення сил потребує відпочинку, зміни праці спокоєм; ще потрібніший більш-менш тривалий відпочинок людям, які несуть працю важкий і постійний: без відпочинку вони, як би не були сильні і загартовані, наражаються на небезпеку засмутити своє здоров'я, передчасно втратити здатність до праці і скоротити саме життя. Якщо святковий спокій необхідний підтримки здоров'я трудящої людини, він становить одне з важливих умов економічного добробуту людини, сім'ї, народу та людства, наскільки цей добробут ґрунтується на праці: нездорова людина – поганий працівник. У всіх упорядкованих державах правителі та законодавці, усвідомлюючи важливе значення свят для економічного стану народу та для морального виховання та освіти його, здебільшого підтримували вимоги релігії щодо свят та огороджували належне дотримання їхніх законів. Такі закони існують у християнських державах, у юдеїв, магометан і навіть у язичників. Зі сказаного можна бачити, що посвячення відомих днів у році на служіння Богу і ближнім, а частиною на відпочинок, є наполегливою вимогою людської природи, – моральний обов'язок людини: воно викликане, поширене, затверджено та освячено заповіддю Божою та огороджено законами. в) Тепер скажемо про те, якими шкідливими наслідками супроводжується неповага та недотримання святкових днів. Виховання народу у повазі закону є першою запорукою його морального вдосконалення та першою підставою розвитку його духовних сил, могутності та добробуту. Якщо це додається до всякого закону, то тим більше докладно до заповідей Господніх, які незмінні і на віки перебувають (1Пет.1:25). Серед цих заповідей знаходиться і та, яка вказує всім нам, християнам, як ми повинні проводити святкові дні, призначені виключно на служіння Богові та на справи любові до ближнього; тим часом ми нерідко бачимо, що уявні дбайливці про благо народу, встановлюючи ярмарки, торжки і базари в дні двонадесятих свят начебто бажають щоб простий російський поселянин присвячував ці великі в Православній Церкві дні не на служіння Богу - не на з'єднання собі, а на справи собі, а на. Якщо вже заповідь Самого Бога, Творця і Промислителя залишається в нас у такому зневазі, то що змусить нас істинно шанувати закони влади земної? Мало того, у встановленні торжків і базарів у свята є інша сторона вкрай несприятлива для моральності народної: дні торжищ у нас зазвичай супроводжуються клятвами і божбами, пияцтвом, лихослів'ям, лайкою, бійками і тому подібними неблагочинними діями, що ще значення тих днів, які мають бути присвячені на служіння Богові та на творення добрих справ. Словом, встановлення торжищ у святкові дні виховує та посилює в народі гріховність, помножуючи спокуси та послаблюючи рятівний вплив Св. Церкви як великого училища моральності. У вільний від богослужіння час американці відвідують засідання різних товариств та корпорацій, релігійні мітинги, на яких обговорюють всі заходи щодо підтримки релігійно-морального характеру в членах тієї чи іншої громади чи корпорації. Суворе дотримання законів щодо неділі є чудовою моральною дисципліною» (Лопухін, «Життя за океаном», с. 98–107). Таким чином, англійці та американці – народ найдіяльніший і працьовитий, дуже практичний, – не вважають недільний спокій часом загубленим і не ставлять його в ряд причин занепаду промисловості, застою в торгівлі та бідності народу. Не можна ніяк погодитися з думкою тих дбайливців народного блага, які з корисливих видів стверджують, що після припинення у святкові дні торгівлі та звичайних занять, що беруть участь у них, замість відвідин храму Божого будуть вдаватися грубим порокам, і зокрема, пияцтву і розгулу, чим ще більше затьмарюватимуться на святість днів. Люди, що проживають у нашій вітчизні, люди інославних сповідань та іновірці зазвичай у святкові дні припиняють свої торгові справи, а російські люди, що називають себе православними, навіть посилюють їх у ці дні, роблячи їх базарними чи ярмарковими. У Петербурзі найбагатші і так звані модні найкращі магазини іноземців: англійців, католиків і лютеран, у недільні та святкові дні бувають зачинені з раннього ранку на цілу добу, і на дверях деяких з них вивішуються оголошення, що «неділями та святковими днями». А хто знайомий із життям міст та містечок нашого південного заходу, де торгівля зосереджена переважно у руках євреїв, той добре знає, що у суботу там нічого не можна купити. І єврей не робить навіть подорожі в суботу; тільки крайня потреба може змусити єврея порушити суботній спокій. Самі іновірці або ті, хто ухилився від православної віри, нерідко висловлюють докори православним за відкрите порушення заповіді Божої про святковий спокій – за те, що дні, призначені на служіння Богу, ми перетворюємо на дні найтяжчої життєвої суєти. (Див. «Вятські єпархіальні відомості» за 1890 р.) ІІІ. Добрі російські люди! Якщо свята мають непорушну основу в заповіді Самого Господа Вседержителя, якщо вони суть встановлення Св. Церкви, якщо вони мають важливе значення у справі релігійно-морального виховання народу, то шанування та освячення їх є обов'язковим для кожного, хто шанує заповіді Божі і вважає себе членом Св. Православної Церкви. Заповідь про шанування святих свят є зручною, оскільки це заповідь Самого Бога, а закон божественний пристосований до сил людських. Невиконання Божих заповідей, легковажне ставлення і холодність до Св. Церкви зазвичай супроводжуються в житті народів найсумнішими наслідками, від яких нехай збереже Господь нашу дорогу вітчизну! Бесіда № 2. Про гідне зустрінення святкових днів I. Вдарили до Всеношної. Не полінуймося ж, достойні браття, – до Господнього дому підемо, поспішимо на молитву! «Як лань хоче до потоків води, так хоче душа моя до Тебе, Боже!» (Пс.41:2), вигукує псалмоспівець. Викличемо й ми з ним: «Жаде душа моя до Бога міцного, живого: коли прийду і з'явлюся перед лицем Божим!» (Пс.41: 3); «Одного просив я у Господа, того тільки шукаю, щоб перебувати мені в домі Господньому за всі дні мого життя, споглядати красу Господню і відвідувати (святий) храм Його» (Пс.26:4). Так, браття, треба налаштуватися, такими бажаннями необхідно перейнятися, з такими почуттями ми повинні прагнути «поклонитися Господу в благолепному святилищі Його» (Пс.28:2)! Св. Церква на початку Всеношного чування, після великої ектенії, не даремно оспівує: «Блаженний чоловік, який не ходить на пораду безбожних». Цим ніби вказується, що добре надходять ті, які, попри суєту мирську, воліють провести вечір у Божому храмі, «Духом полум'яніть; Господеві служите» (Рим.12.11), «У молитві постійні» (Рим.12:12); з іншого боку, цим самим від імені св. Церкви, докоряють усі миролюбці, всі сумлінні сини цього віку – всі, хто за лінощами і недбалістю рідко чи зовсім не відвідують молитовних зборів. ІІ. а) У не такі далекі часи вважалося великим гріхом не піти до Всеношної напередодні святкового дня. Нині якось на це стали легше дивитися. "Досить, - кажуть, - якщо я піду до обідні". А то ще й так: відстоять Всеношну, а потім на бал чи вечірку. Що ж? Я зробив своє, був у Всеношної, буду і в обідні; це не заважає мені повеселитися». Ні, заважає! Четверта заповідь вчить: «Пам'ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і роби (в них) всякі діла твої, а день сьомий – субота Господеві, Богові твоєму» . За правилами церковним свято починається з вечора і триває до наступного вечора. Іоанн Златоуст, – не слід відразу після приходу додому прийматися за справи, віддалені від духу цих зборів, але слід взяти в руки Біблію, покликати до себе дружину і дітей і розмовляти з ними про те, що було сказано в храмі. Якщо ніхто після виходу з лазні не захоче прямо йти на торжище, щоб не зашкодити корисній дії лазні торжищними заняттями, тим більше тим, хто виходить з церковних зборів, не слід чинити подібним чином» (з 5 бесіди на Євангеліє від Матвія). Якщо не повинно відразу братися за звичайні справи житейські, то тим більше не слід витрачати час на суєтні розваги! Отже, Всеношне чування і за ним наступний час служать приготуванням до Божественної літургії, цього найсвятішого Таїнства, під час якого Сам «Цар царюючих і Господь панівних приходить заклатися і датися в їжу вірним». Сам Господь сходить до нас, Господь - Владика миру, Йому ж зі страхом чекають «обличчя ангельські з усяким початком і владою, розмаїття херувими і шестокрилатії серафімі, обличчя закривающе і кричуще пісню: алілуя». Що ж ми порівняно з цими небесними жителями? Як нам не тремтіти за свою долю, якщо у гріхах та беззаконнях проводимо святкові дні? Браття! Не будемо ліниві, не ухилятимемося від відвідування Всенощних чуйностей, подбаємо завжди бути приготованими до зустрічі Христа Бога, що приходить до нас у Таїнстві Св. Євхаристії! У свята Господні, Богородичні та святих Божих не образимо ніколи святість цих днів недбалістю, лінощами та розпустою; не дамо ворогові порятунку нашого випадку тріумфувати перемогу; вечір і ніч передсвяткові проводитимемо по-християнськи – свято, мирно та безгрішно! А ось як починалися та тривали свята у давній Русі. Варлаам, митрополит Ростовський і Ярославський, у грамоті, писаній у 1647 році до Антонія, ігумена Кирило-Білозерського монастиря, говорив: «У суботу переставати від всякої справи, як почнуть благовістити в соборній церкві до вечірні, за три години до ночі, і торгувати покинути, і ряди наранці в недільний день до п'ятої години пополудні рядів не відмикати, а як 4 години дня мине, і в той час всякими товарами і харчем торгувати і ряди відчинити »... І далі: «А в Господні свята те ж творіть, як у недільні дні» (Дебольський, «Дні б. 21 та 22). Ще нещодавно, на нашій пам'яті, з першим ударом дзвона до Всенощного чування вулиці наповнювалися народом, що поспішав до храмів Божих: потім настав затишок: на вулицях майже не чути було шуму міського, в будинках – тиша; видно було, що напередодні свята. Нині ж часто доводиться разом із дзвоном чути музику в якомусь саду, шум і гуляння на вулицях, спів та звуки рояли в будинках. Раніше, бувало, в ніч передсвяткову урочиста тиша на стогнах граду ясно говорила: люди спочили від трудів бідних, щоб уранці знову єдиними устами і єдиним серцем старанно піднести славу Богу. Нині, дивишся, цілу ніч протанцюють, або в карти програють, або в театрі просидять, або, нарешті, просто в суєтних розмовах проводять, - і все це вважають нізащо, зовсім в порядку речей, тому, мовляв, що вранці у свято можна виспатися, не треба йти на службу, а про Літургії і про дош! ІІІ. Браття! Довготерплячий і багатомилостивий Господь, але не спокушатимемо Його божественну доброту. Будемо пам'ятати, що «бо відкривається гнів Божий з неба на всяке безбожність і неправду людей, що пригнічують істину неправдою» (Рим.1:18), що «звернуться нечестиві в пекло, - всі народи, що забувають Бога» (Пс.9:18), що «шлях безбожних. О, браття! Помолимося, нехай не до кінця гнівається на нас Господь, нехай навчить і навчить свято шанувати та проводити святкові дні! Так поживемо, та очистимось від усіх гріхів наших, так попрацюємо Господеві, та шуяго стояння позбудемося, так тецем, та досягнемо гірського Єрусалима, де з усіма святими сподобимося оспівувати Богові: алілуя». (Витяг. з «Душекорисне читання» за 1891, жовтень). Бесіда №3. Про свята взагалі I. Створена жити на землі і після падіння почувши вирок є хліб свій у поті чола людина потребує праці, щоб здобувати собі їжу і підтримувати своє існування. Всеблагий Господь благословив призначити йому шість днів тижня. «Шість днів працюй і роби (в них) всякі діла твої» (Вих.20:8,9). ІІ. Але щоб людина зовсім не прив'язалася до земного і не забула про свого Творця, Бог визначив день сьомий присвячувати Йому: «День сьомий – субота Господу, Богу твоєму» . а) У встановленні свята суботи лежить початок наших свят. Субота – єврейське слово і в перекладі на нашу мову означає: спокій, тобто припинення тижневої праці. Добре це значення суботи передається у російському слові – свято. Це день, коли ми повинні бути святі, вільні від звичайних справ і занять. Таким чином, перша особливість святкового дня є відпочинок, свобода від справ, якими людина займалася протягом шести днів тижня. Але разом зі свободою від життєвих справ потрібно святити святковий день, тобто присвячувати Господу Богу. Сам Господь Ісус Христос прикладом Своїм освятив святкові дні. На свята єврейські великі Він ходив до Єрусалиму, у суботу відвідував синагоги, куди збиралися євреї для повчань та релігійних бесід. Але найголовніше, Спаситель показав нам, як слід проводити святкові дні. Допускаючи учнів зривати колосся для задоволення голоду, Він тим дав знати, що задоволення природних потреб дозволяється у святковий день. Зцілюючи в суботу хворих, Він освятив справи милосердя. Ці справи мають навіть простягатися на тварин. Спаситель не заборонив у суботу витягувати вівці, вола чи осла, що впали в яму (Мф.12:11; Лк.14:5) і взагалі наказав робити добро у свята, коли сказав: «Чи має в суботу добро робити?» (Мк.3:4) З часу воскресіння Христового замість суботи стали святкувати перший день тижня, тобто неділю. Своєю смертю і воскресінням Спаситель здійснив наше відкуплення. Немає для християнина більш радісної звістки, як звістка про воскресіння Спасителя, перемогу над смертю і спокутування роду людського. Тому і згадка про воскресіння Ісуса Христа, що в тижневому колі днів падала на перший день, стала святковим днем. Християни першої Церкви збиралися в неділі на громадські богослужіння «для переломлення хліба», тобто для здійснення Таїнства Причастя (Дії 20:7) Св. ап. Павло, вселяючи християнам ознаменовувати неділю справами милосердя, писав у Коринф: «При зборі ж для святих чиніть так, як я встановив у церквах Галатійських. У перший день тижня кожен з вас нехай відкладає в себе і зберігає, скільки дозволить йому стан, щоб не робити зборів, коли я прийду» (1Кор.16:1–2). Перший християнський государ, рівноапостольний Костянтин Великий, узаконив у всій своїй державі святкування недільного дня. Він ухвалив: «Наскільки недостойно в день сонця (недільний), усіма шанований, займатися позовами і суперечками, настільки приємно і втішно цього дня виконувати особливо те, що має бути присвячене Богу», тобто справи християнської любові. Святкування недільного дня, що встановилося з давніх часів, перейшло і до нас на Русь, з прийняттям віри християнської. Окрім неділі, у християн є й інші святкові дні. Ще у Старому Завіті Господь Бог благоволив встановити деякі натхненні святкові дні, як-то: свято Великодня, на згадку про звільнення євреїв від рабства єгипетського, свято П'ятидесятниці – на згадку про Синайське законодавство і свято Кущів – на згадку про подорож євреїв пустелею. Новий Завіт має свої великі події, в яких найвищою мірою виявилася Божа милість до грішних людей. Такі події з життя Ісуса Христа, Пречистої Богородиці та святих. З перших років існування Церкви християнської в ній стало урочисто згадуватися про воскресіння Спасителя, або свято Великодня. У зв'язку з ним і в залежності від нього стали святкувати день вознесіння на небо Ісуса Христа (через 40 днів) та зішестя Святого Духа на апостолів (через 50 днів після Великодня). Потім стали святкуватися дні народження і хрещення Спасителя, зустрічі Його в храмі Симеоном. Поряд із цими святами згадувалися події з життя Пречистої Богородиці: введення Її до храму, Благовіщення та ін. Оскільки Церква християнська з перших років свого існування на землі була вороже зустрінута іудеями та язичниками, то скоро в ній з'явилися і мученики. Віра їх і життя, змальовані кров'ю, були повчальні для живих членів Церкви, а тому свято шанувалися останніми. Дні смерті мучеників називалися днями народження їх у нове блаженне життя. На честь їх складалися церковні співи. Багато з великих отців і вчителів Церкви, які прославилися творами своїми і благочестям, були зараховані Церквою до лику святих, на честь їх складені піснеспіви, і дні смерті їх також стали днями святковими. Так склалося річне коло пам'яті святих. З'явився місяцьослів. Складено були служби, що містяться у книзі, що називається Мінеєю – місячною. Дев'ятсот років тому, за рівноапостольного князя Володимира, хрестилася рідна наша Русь і всі порядки церковного життя були перенесені до нас із Греції. Звідти ми взяли і місяцеслів, і богослужбові книги у слов'янському перекладі. Ті свята, які тріумфували у греків, стали святкуватись і в нас. Але з часом на святій Русі відбувалися важливі церковні події та з'являлися свої святі мужі. На згадку про них встановлені були особливі свята. Так, наприклад, стали на Русі святкові «Походження Чесних Древ Животворчого Хреста» разом із грецькою Церквою: знамення Пресвятої Богородиці (1170); явище чудотворної ікони Божої Матері, іменованої Тихвінською (1383), Володимирської (1395), Смоленської (1524) і Казанської (1579); на честь святих: рівноапостольних Ольги та Володимира, Антонія та Феодосія Печерських, Сергія Радонезького, святителів: Петра, Алексія, Іони та Пилипа Московських та всієї Русі чудотворців, Митрофана та Тихона Воронезьких та інших святих подвижників. б) Усі церковні свята річного кола поділяються кілька розрядів. За предметом спогадів вони поділяються на свята Господні, Богородичні та святі святих. За важливістю згадуваних подій вони поділяються на великі, середні та малі. Великі свята у свою чергу поділяються на три розряди. До першого належить найбільше зі свят – Великдень, до другого – свята, відомі під ім'ям двонадесятих, і до третього – великі не двонадесяті. До двонадесятих свят відносяться: 1) день Різдва Пресвятої Богородиці (8 вересня), 2) Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста (14 вересня); Стрітення Господнього (2 лютого); 7) Благовіщення Пресвятої Богородиці (25 березня); 8) день Входу Господнього до Єрусалиму; 9) Вознесіння Господнього; 10) день П'ятидесятниці; За час святкування вони поділяються на нерухомі та рухливі. До нерухомих належать ті, які щорічно падають на ті самі числа місяця. До рухливих відносяться: Великдень, Вхід Господній до Єрусалиму, день Вознесіння та П'ятидесятниці. Ці свята завжди припадають на ті самі дні тижня, але числа щорічно змінюються в залежності від часу свята Великодня. До великих не двонадесятих свят відносяться: день Покрови Пресвятої Богородиці (1 жовтня); 2) Обрізання Господнього (1 січня); 3) Різдва Іоанна Предтечі (24 червня); 4) день св. апостолів Петра і Павла (29 червня) та 5) Усікнення глави св. Іоанна Предтечі. Крім власне церковних свят, ми маємо ще свята церковно-громадянські, в які згадуються події цивільні, знаменні для Церкви та вітчизни, напр. день нового року, царські дні, дні встановлення відзнак (кавалерські), дні перемог та укладання миру. в) Богослужіння святкове багато в чому відрізняється від повсякденного богослужіння. Перша особливість – тривалість святкового богослужіння залежить від того, що збільшується кількість співів. Далі чим свято, тим урочистіше богослужіння. Так, у середні свята покладається Всеношна з літією. Але найтриваліше та урочисте богослужіння буває у великі свята. Ще за кілька днів Св. Церква починає готувати нас до майбутнього свята. В особливих піснеспівах вона вказує на майбутнє свято. Це приготування називається передсвятом. Як певний прообраз і пророцтво, передсвяткові піснеспіви говорять про свято. Напередодні останнього, надвечір, звучні удари дзвону звуть православних християн у Божий храм. Далі звичайного дзвонять. Помалу Божий храм наповнюється прочанами. Засвітили яскравим світлом безліч світильників: це означає духовну радість з нагоди свята і гарячу нашу вдячність Господу Богу за благодіяння, що згадується цього дня. Але починається і богослужіння. Священнослужителі одягнені у світлий дорогий одяг. Світлі одяги висловлюють славу відповідну святкуваним, святкування святкуючих і світлість життя святої, якою ми повинні прославляти Бога на землі, щоб отримати світле і вічне торжество зі святими на небі. Продовження служби рідше чується читання. Більше співають, висловлюючи, за словом апостола Якова, благодушність (Як.5:13), тобто радість і духовне торжество. Заради свят послаблюються або зовсім скасовуються пости. Пост пристойний нарікаючим про гріхи, а не тріумфуючим духовно 1 . З цієї причини, тобто духовної радості, Св. Церква дозволила вірним чадам своїм у свята при богослужінні «коліни не схиляти». Ось коротко ми сказали про особливості служби у святкові дні. Надаючи нам шість днів робити і виконувати свої справи, до яких хто покликаний, Господь Бог наказав присвячувати Йому сьомий день, тобто недільний день, а потім і інші святкові дні. г) Як має проводити свято? Ось настав святковий день. З першими ударами дзвону поспішай до Божого храму. Досить тобі було праць за тиждень. Господь дарував тобі здоров'я, сили та допомогу у праці. Віддай же подяку Йому і проси не залишати й надалі милістю. Що ми таке без Бога та без Його всесильної допомоги? «Якщо Господь не будує вдома, даремно трудяться ті, хто будує його!» – каже Слово Боже (Пс.126:1). Не успішна праця без Божого благословення. Ось чому і треба звертатися до Господа з ревною молитвою. І як зручно і добре робити це у храмі! Тут усі єдиними вустами та єдиним серцем підносять свої прохання до Подавця всіх благ. Тут від імені Господа проголошується мир і благословення всім, тут забувається все земне, не кажу вже гріховне, і всі трудящі та обтяжені життєвими справами отримують заспокоєння та відпочинок. Але закінчилося богослужіння. Зі світом йди додому. Не поспішай на життєву роботу. Попрацюй ще для душі. Якщо грамотний, шануй божественну та душерятувальну книжку, а неписьменний – послухай читача. Дуже корисно для душі і Господу приємно зробити у свято будь-яку справу милосердя. Правда, що християнин православний і в буденні дні не повинен забувати про справи милості, бо він знає, що такими справами благоугоджується Бог, але на свято це робити зручніше. Вільний від справ, ти можеш відвідати хворого і послужити йому, сумного втішити бесідою, що потребує пораду дати і потрібну допомогу надати й ін. Насамперед, ми догоджали б Господу виконанням Його заповіді про відзначення навмисних днів. А кому ж чекати милостей від Бога, як тим, хто не боїться Його і виконує заповіді? А для душі як важливий справжній святковий спокій! Нехай вона від земних уподобань, від вражень тимчасових і земних, піднесеться до небесної, до тієї батьківщини, де на неї чекає вічне життя. Але й для тіла хіба не потрібен спокій після праці? Шість днів ти робив свої справи в поті чола. Втомилися всі члени тіла. Дай їм спокій, а не втомлюй їх нестримністю і розгулом. Якщо маєш слуг, людей, які працюють для тебе, дай їм святковий спокій. Нехай вони сходять до Божого храму до богослужіння, відпочивають від праць, але й не дозволяй їм ображати святість святкового дня пороками. Що ж ми матимемо від цього! У сім'ях стане мир, радість і Божа благодать. Тоді не почуєш ні шуму, ні лайки і не побачиш бійок. Чи це не дороге благо? Уяви, що всі православні християни навчилися проводити свята по-Божому. Усюди оселилися б бажана тиша та мир. Справді й дорога батьківщина наша щасливішою стала б, та й збоку повчилися б у нас. ІІІ. Молю вас, браття, ходите гідно звання православних християн, не будьте християнами лише на ім'я. (Уклад. за «Позабогослужбовими бесідами пастиря з пасомими», ч. 2-а, вип. 6-й, СПб., Братство в ім'я Пресв. Богородиці, 1889 р.). Розмова № 4. Про таємниче значення християнських свят I. Нині, браття, я маю намір сказати вам про таємниче значення християнських свят. ІІ. Що означає християнське свято? Чи це один спогад священної події, наприклад, Різдва, Хрещення, Преображення, Воскресіння Христового? Чи одне хвалебне молитвослів'я і вдячне прославлення милосердя Божого до роду людського, що ознаменувався в тій чи іншій рятівній події? Більше, браття, більше. Що таке християнське свято? Прояв на землі небесного святкування, передсвято того великого, всесвітнього свята, яке відкриється в Царстві Божому після смерті. Не можна ж не втішати бідних жителів землі, не можна хоча часом не відкривати їм, що чекає їх у майбутньому, до чого призначені вони після смерті. Не можна ж не підбадьорити воїнів Христових, що трудяться серед спокус і бід, що борються проти ворогів імені Христового, – не можна не підбадьорити їх надією і як би передчуттям того блаженства і тієї слави, які визначені їм у насолоду в Церкві торжествуючої. І ось Церква Христова на землі, Церква войовнича встановила та здійснює свята, в урочистості яких зображує майбутню урочистість віруючих, ще нині на землі, у смертному тілі життя своє та служіння Богові продовжуючих. Так, християнське свято є знаменням вічного свята в Царстві Божому, прообразом майбутнього славного торжества обраних Божих. а) Ось, християни, за законом Божим і правилом Церкви, у свято залишають усі заняття та праці, усі життєві справи. Що це означає? Те, що при наступі Царства Божого настане кінець усьому тимчасовому, земному; з кінця світу, за визначенням Божим, закінчаться всі праці, на які засуджена людина, всі лиха і напасті, всі справи і подвиги, за які людина спроможеться отримати від Бога вінець живота вічного. б) У свято, на заклик Церкви, всі християни збираються до храму. Це що означає? Цим зображується те, що по кончині світу і після воскресіння з мертвих, обрані Божі зійдуть до храму слави, в небесний палац селища Божого. Що ми нині бачимо у церкві у свято? Бачимо служіння Богу, служіння урочисте, при безлічі світильників, бачимо різні священнодійства, чуємо приємне, що захоплює серця наші божественні співи, взагалі бачимо у свято торжество, благолепие, чин, благоговіння службовців і молящихся. Подібне, але незрівнянно надзвичайно торжество буде в Царстві Божому. Благоговійне служіння і поклоніння Богу, спів і хвалебне прославлення ангельське, неприступне божественне світло, незбагненна краса і слава Божого дому будуть захоплювати і радувати мешканців Божого дому. в) І завжди, а особливо у свята, Свята Церква пропонує віруючим таємничу трапезу і закликає їх до прийняття тіла Христового і до смакування безсмертного джерела божественної крові Його. Це – в запоруку живота вічного і в знамення тієї божественної вечері та тієї пренебесної трапези, якою будуть причащатися обрані Божі у невечірньому дні Царства Христового. г) У свята і священнослужачі, і народ у церкві бувають у дорогих, блискучих шатах. Цим що знаменується? Знаменується той одяг нетління і безсмертя, в який зодягнуться обрані Божі після воскресіння з мертвих, те божественне світло і слава, якими вони будуть сяяти в Царстві Божому. У свята ми зазвичай буваємо від клопоту, вільні від праць, спокійні, веселі і задоволені. Подібним, але безмірно досконалим і найкращим спокоєм, веселістю, задоволенням, взагалі блаженством насолоджуватимуться обрані Божі у вічному, небесному святі, «до торжествуючого собору і церкви первістків, написаних на небесах» (Євр.12:23). ІІІ. Ось що знаменують і уявляють у собі християнські свята! Отже, святкуючий християнин, коли настає церковне свято, залишай усі справи життєві! Пам'ятай при цьому, що ти так залишиш усе земне, коли підеш на той світ, до майбутнього всесвітнього свята. Коли Свята Церква кличе тебе до храму, на службу Божу, уявляй, що тебе Господь кличе до Себе, у Царство Своє Небесне. Бійся за недбалістю і лінощами залишитися вдома і не з'явитися до Божого дому, щоб тобі в майбутньому житті не залишитися поза небесним Божим домом. Коли в свято будеш у церкві, побачиш служіння, почуєш урочистий спів, уявляй, як чудово буде на небі, і ти вже начебто справді смакуєш блаженство і славу небесну. Коли на свято побачиш на службовців і на собі красу одягу, згадуй красу і славу того вбрання, в яке одягнені будуть твої душа і тіло в майбутньому житті. Коли на свято будеш насолоджуватися відпочинком від праць, спокоєм і достатком, уявляй блаженство, спокій і насолоду майбутнього Царства, то суботу, яке залишено Божим людям (Євр.4:9), той вічний спокій, в якому вибрані Божі «заспокояться від трудів своїх» (Одкр.14). Бійся тільки затьмарювати світле божественне свято чуттєвими, богопротивними, гріховними справами. Бережися, щоб у свято не стали святкувати твої пристрасті. Якщо завжди, то особливо на свято ти маєш бути як «сини світла і сини дня» (1Фес.5:5). (Упоряд. за «Сіячем благочестя» прот. Ст Нордова, т. 2, вид. 1891 р.). Бесіда № 1. Про богослужіння напередодні свята Різдва Христового I. Чим більше наближається свято Різдва Христового, тим частіше чуються в церковних піснеспівах дорогі серцю християнському імена Діви Марії та Йосипа, тим частіше Церква переносить наш спогад у священний вертеп Віфлеємський, вказує нам на зірку волхвів, закликає поклонитися повитому пелену. ІІ. а) За п'ять днів до свята починається його передсвято. Служби з Октоїха залишаються, натомість їх співаються стихири та канони передсвята. «Незахідне Сонце гряде засяяти з цнотливої ​​хмари і просвітити всю соняшникову, – оспівує Церква, – намагаємось зустріти Його чистими очима і чистими діяннями... Бог Слово, що носиться на херувимських раменах, зодягнувшись тілом, гряде народитися від племені І. Готуйся, Віфлеєм! відчиніть ворота Едема! Красуй дім Давидів – Єфрато! Ось дерево життя процвіло у вертепі від Діви; Її утроба стала для нас уявним раєм; вкушаючи від його насадження, ми не помремо, подібно до Адама, але живі будемо: Христос народжується раніше занепалий відновити образ!. б) Нарешті настає переддень свята – день, присвячений посту і молитві. Згадуючи зірку, що привела до Христа волхвів, віруючі не їдять їжі до появи вечірньої зірки. Літургія в цей день відбувається Василя Великого і зазвичай поєднується з великою Вечірнею. аа) Між ранком та обідньою цього дня співається особливий годинник, складений патріархом єрусалимським Софронієм. Цей годинник називається царським, тому що древні грецькі імператори, а згодом і наші російські самодержці, приходили з особливою урочистістю слухати їх; тому наприкінці годин і належить виголошувати багатоліття царям зі своїми повним титулом. У цьому годиннику звичайні псалми і стихири замінені псалмами, тропарями і стихирами, пристойними святкуванню. І за змістом, і за священною важливістю відправлення, годинник у навечір'я Різдва Христового заслуговує на всю благочестиву увагу християн і цілком гідні найменування царських. Бачить, як іноземні царі вітають дарами новонародженого Царя царів і народи поспішають сховатися під покровом благодатного Царства його: «Царі Фарсису та островів піднесуть йому данину; царі Аравії та Сави принесуть дари; і вклоняться йому всі царі; всі народи будуть служити йому» (Пс.71:10–11). Оспівує, нарешті, мир і благоденство цього славного Царства: «Хай принесуть гори мир людям і пагорби правду; нехай судить жебраків народу, нехай врятує синів убогого і впокорить утискувача; у дні його процвітає праведник, і буде велика кількість світу... буде ім'я його (благословенно) навіки; доки перебуває сонце, передаватиметься ім'я його; і благословляться в ньому (всі племена земні), всі народи ублажать його» (Пс.71:3–4,7,17). Слідом за натхненними псалмами Давида лунають голоси стародавніх пророків: Міхея, який сповістив народження у Віфлеємі великого вождя Ізраїля; Єремії, що передбачив схід, що надійшов осяяти всесвіт новим світлом, і особливо дивне пророцтво Ісаї, що за сім століть застерігло безнасінне зачаття Боголюдини: «Чуєте дім Давидів…», вигукує цей, як називають його отці Церкви, євангеліст Старого: Діва в утробі прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому: Еммануїле... з нами Бог! (Іс.7: 14; 8: 10). «Розумійте, язи́ки, і покаряйтесь, почуйте навіть до останніх землі: могутні, покаряйтесь (Іс.8:9). «Отрок народися нам, Сину, і дасться нам, його начальство бути на рамі Його: і нарікається ім'я Його: велика поради Ангел, Чуден, Радник, Бог міцний, Володар, Князь миру, Батько майбутнього віку ...» (Іс.9:6). Світлі видіння стародавніх пророків змінюються зворушливим оповіданням євангелістів про перші хвилини земного життя Господа Немовляти і словами Боговдохновенного Павла, які розкривають догматичну і моральну думку свята. У проміжках цих читань пісня церковна, жива і урочиста більше, ніж у звичайних службах, то у вигляді гімну, дивується, славить, закликає небо і землю до хвали Всевишнього, то як молитва, виливається в святих почуттях подяки і покірності Творцю всесвіту, то представляє. Більшість цих пісень належить, як сказано вище, славному витію християнському, єрусалимському патріарху Софронію. Саме відправлення царського годинника висловлюється особливою урочистістю. Воно починається зносом через царську браму Св. Євангелія з вівтаря, поза якою вона лежить на все продовження годин, як би на знак того, що Спаситель, що народжується, тепер уже не таїться, як колись у темряві вертепа, але лежить у світ усім мовам. Перед Св. Євангелієм закохується фіміам на спогад смирни і лівану, принесених мудрецями Сходу в дар божественному Немовляті. У давній константинопольській Церкві государ, який увійшов до церкви, передусім схилявся перед Св. Євангелієм. Обличчя його в ці хвилини чудово нагадувало собою тих східних царів, або мудреців, які, відклавши земну свою велич, смиренно впали колись перед убогою колискою Господа Немовляти. (Див. «Душ. соцзабез.», Вид. Афонського Пантелеимонова монастиря, 1894, вип. XII). Переносячи таким чином думку віруючих у перші хвилини явлення Сина Божого на землі і живописуючи перед очима їх події, що оточували колиску Спасителя світу, царський годинник найкраще сприяє душі до найжвавішого відчування благодій Господа Ісуса Христа і підготовляє її до святкування, гідного і християнина. бб) На Великій Вечірні, у глибоко повчальних стихирах на Господі покликах, складених патріархами Германом і Анатолієм, велично зображується таємниця Різдва Христового: «Прийдіть, зрадіємо перед Господом, сповіщаючи справжню таємницю: середостіння ворожнечі зруйнується, полум'яна зброя причащаюся райської їжі, від якої був вигнаний за послух, бо незмінний образ Отця, образ Його Вічної Істоти, набуває вигляду раба... Бог істинний, Він залишається яким був, і те, чим не був, на Себе приймає, по людинолюбству ставши людиною... Світло від Світла, Сяйво Отця! Ти просвітив усе творіння, – всяке дихання славить Тебе! Що Тобі принесемо, Христе, за те, що Ти явився заради нас на землі людиною! Кожна з створених Тобою створінь подяка Тобі приносить: ангели – спів, небеса – зірку, волхви – дари, пастирі – здивування, земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми приносимо Матір Діву!..» Після входу починається ряд паремій, числом до восьми: Бут.1:1–13); у 2-й Дух Божий мовить устами Валаама про Христа Спасителя: «Підходить зірка від Якова і повстає жезло від Ізраїлю» (Числ.24:5–9,17–18); у третій чуємо пророк пророка Міхея про те, що з Віфлеєму виходить Старійшина, Якого походження споконвічне (Мих.4:6–7;5:24). Тут читання переривається і лики співають: «Таємно народився Ти, Спасе, у вертепі, але небо всім проповідувало Тебе, ніби устами, зірку являючи, і волхвів привело до Тебе, що поклоняються вірою, з ними ж помилуй нас!» Останні слова повторюються кілька разів під час читання псалма 86-го. Потім продовжується читання паремій: у 4-й пророк Ісая сповіщає про Христа, під образом жезла від кореня Єссеєва, який буде зодягнений усіма дарами Духа Божого і дарує пізнання Господа всієї землі (Іс.11:1–10); в 5-й Єремія сповіщає про явлення Бога на землі і про Його життя серед людей (Вар.3:36–4:4); у 6-ій Даниїл пояснює сон Навуходоносорові про майбутнє вічне Царство Боже (Дан.3:31–36,44,45). І знову читання переривається співом: «Восяяв Ти від Діви, Христе, духовне сонце правди, і зірка показала Тебе несумісного, що вміщається у вертепі...» А читець вимовляє за віршами псалом 92. Нарешті читаються паремії 7-я і 8-я, обидві з книги. «Бо немовля народилося нам – Син дано нам», «Се, Діва в утробі прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому: Еммануїл» (Іс.9:6–7, 7:10–16, 8:1–4, 8–10). Остання паремія закінчується урочистим словом пророка: “З нами Бог” . Після закінчення Літургії серед Церкви спалюється світильник, що зображає зірку, і священнослужителі вперше співають тропар та кондак свята. (Див. «Троїцький листок», № 298). ІІІ. Таке, браття, зворушливо-зворушливе та високоповчальне служіння напередодні свята Різдва Христового. А. Для чого у навечір'я Різдва Христового засновано святвечір? На запитання одного з численних кореспондентів покійного митрополита Московського Філарета: «Для чого в навечір'я Різдва Христового засновано так звану святвечір? - Владика письмово відповідав: «На запитання ваш статут церковний не дасть особливої ​​відповіді; але вашому цікавості корисного можуть задовольнити міркування. Зразок посту перед Різдвом Христовим є пост перед Великоднем. Зразок святвечора Різдвяного є Велика Субота. Протяжний піст Великої Суботи, купно з Великим П'ятком, є точне виконання слів Господніх: коли відбереться від синів шлюбних наречених, тоді постяться в ті дні. До того ж протяжний пост передсвяткового дня корисний для того, щоб вступити в духовну урочистість свята у відкритті духу, а не в тягарі плоті. З цієї останньої причини, день перед Різдвом Христовим влаштований по дню Великої Суботи, тим більше до речі, що в обидва дні, в давні часи, багато хто був хрещений, і для них була потрібна старанна молитва і пост Церкви спільний; та й богослужіння, поширене Таїнством Хрещення, так поповнювало дні, що час їди тому припадав у вечір. Наші пращури, щоб продовжити пост святвечора і тоді, коли богослужіння закінчилося досить рано, благочестиво згадали зірку, благовісницю Різдва Христового, і прорекли правило: не їсти до появи зірки». А ось і руїни тієї Рами, про яку згадує пророк, пророкуючи побиття невинних немовлят віфлеємських: «Так говорить Господь: голос чути в Рамі, крик і гірке ридання; Рахіль плаче про дітей своїх і не хоче втішитися про своїх дітей, бо їх немає! (Мт.2:18) Ось ниви, на яких бідна Рут збирала позаду женців колосся, щоб прогодувати свою стару свекруху, яку вона любила, як рідну матір, за що і нагородив її Господь великим щастям: вона стала дружиною почесного та багатого мешканця віфлеємського Вооза. А там унизу, на долинах віфлеємських і по навколишніх плодоносних пагорбах, багатих на джерела солодкої води, пас стада батька свого прекрасний правнук Рут - юнак Давид; там він вступав у бій з левом і ведмедем, захищаючи свою череду, і там же грав на арфі і співав свої чудові псалми; багато псалмів його співають у цих горах, у яких він знав кожну ущелину, кожну печеру, кожне джерело прохолодної води. У цих горах неодноразово ховався він від Саула, коли той усюди ганявся за ним, як за рабом-втікачем або якимсь лиходієм. Далі, на південь, за горами, знаходяться знамениті ставки Соломонові, звідки цей премудрий цар влаштував водогін до Єрусалиму, і досі постачає водою мечеть Омарову. А ось на схід, видно прекрасну долину пастирів, що поросла плідними деревами; там вони пасли стада свої тієї священної ночі, коли з'явився їм ангел небесний і сказав: Не бійтеся; я проголошую вам велику радість, яка буде всім людям: бо нині народиться вам у місті Давидовому Спаситель, що Христос Господь» (Лк.2:10–11). І раптом з'явилося з тим ангелом безліч воинств небесних, і оспівали вони Господеві дивовижну пісню: «Слава у вишніх Богові, і на землі мир, у людях благовоління!» Скільки великих, зворушливих спогадів! Храм над печерою, де народився Господь наш Ісус Христос, височіє окремо від селища, на самому краю гори, зі східного її боку, і величезні стіни стародавнього монастиря здалеку схожі на фортецю. Величний храм збудований царицею Оленою у вигляді хреста. У задній кінцівці хреста розташовано 4 ряди 48 мармурових колон; стелі над ними немає, а прямо на стінах покладено кедрові балки та крокви, прикрашені різьбленням, а на них олов'яний дах. Головний вівтар стоїть над печерою Різдва Христового. Під усім храмом йдуть печери, у яких влаштовано кілька вівтарів; там же гробниця блаженного Єроніма, який багато років трудився в цих печерах; неподалік нього лежать дві його блаженні учениці, Павла і дочка єп. Євстихія; вони походили з благородного римського прізвища, але проміняли розкішний Рим з його багатими палатами на ці печери, заснували у Віфлеємі кілька жіночих монастирів, і, закінчивши своє трудівницьке життя біля ясел Христових, обидві поховані в одній могилі. Головний вівтар Віфлеємського храму заснований над вертепом Різдва Христа Спасителя. По обидва боки вівтаря сходять по 15-ти мармурових сходах до підземної церкви. Чи можна пояснити солодке почуття захоплення і благоговіння, яким сповнюється серце при вступі до таємничого сутінку цього святилища? Перш ніж я міг щось розгледіти, я впав ниць на мармуровий поміст, там, де срібна зірка, освітлена лампадами, означає місце народження нашого Викупителя! Виливши почуття зворушливої ​​подяки Спасителеві за спасіння всього людства і моєї душі, я прочитав латинську напис навколо сяючої зірки: «Тут народився Ісус Христос від Діви Марії». Що можна сказати більше? Це місце знаходиться у півкружному заглибленні. Поміст вертепу Різдва, утворюючи також півколо, обвішаний 16 багатими лампадами, над якими мармурова дошка служить престолом, де звершується Літургія. Відступаючи наскільки кроків від місця Різдва Спасителя, ви бачите на правій стороні особливу печеру, куди ходять двома і трьома щаблями; там були ясла, де спочивав Той Немовля, Кому небо престол, земля ж підніжжя ніг Його (Іс.66:1), і де вперше вклонилися Йому волхви та пастирі: мудрість і простота. Ясла висічені в природному камені (бо в Юдеї ліс досить дорогий). Вони мають вигляд довгастого ящика та обкладені білим мармуром. Це святе місце, освітлене так само, як вертеп Різдва, дорогоцінними лампадами, служить престолом для здійснення Літургії. Престольний образ зображує поклоніння пастирів. Проти колискових ясел Спасителя влаштований у тому ж вертепі інший престол на тому місці, де Пресвята Богородиця приймала, з Немовлям Ісусом на Її лоні, поклоніння трьох волхвів. Всі стіни вертепу, як тут, так і біля святилища Різдва, одягнені багатими тканинами, і безліч срібних і позолочених лампад висять вздовж головного склепіння та на всі боки. Весь вертеп має взагалі сажнів 5 в довжину і сажні півтори завширшки. За два кроки від цього поглиблення знаходиться інше, з висіченими в скелі яслами, в які Богоматір поклала Немовля Христа. Стіни та підлога печери викладені мармуром; сама печера обтягнута шовковою червоною, золотом сяючою матерією; тридцять дві золоті та срібні лампади висвітлюють її день і ніч. Ці лампади – подарунки різних благочестивих царів та королів. Вдячні серця так чудово прибрали місце народження Спасителя. Є звичай на свято Різдва Христового дітям дарувати подарунки. Коли ви, діти, отримаєте свої подарунки, згадайте при цьому про дорогоцінні, неоцінені дари Отця небесного, які Він дав нам у народженому Немовляті Ісусі, а разом з тим і про ті дари, які ми отримали від Ісуса Христа. Він дарує нам усе і не вимагає від нас нічого більше, окрім нашої любові та наших гріхів, які ми повинні принести Йому в щиросердному покаянні. Перенесіться своїми думками до Віфлеєму. Уявіть, що ви стоїте у вертепі над яслами, де лежало сповите Немовля Господь Ісус. Які б почуття наповнювали тоді вашу душу? Ми передамо вам одну прекрасну бесіду, яку вів у душі своїй з Немовлям Ісусом блаженний Ієронім, коли він жив у Віфлеємі і стояв біля Господніх ясел. «Коли б я не подивився, – каже Ієронім, – на місце, де народився мій Спаситель, завжди маю з Ним солодку в душі розмову. "Господи Ісусе! – кажу я. – Як твердо було Тобі лежати там, у яслах Твоїх, заради мого спасіння! Що я маю віддати Тобі за це?" І мені здавалося, ніби Немовля відповідало мені: "Нічого Я не бажаю; співай тільки: слава у вишніх Богу... Ще гірше буде Мені в Гефсиманському саду і на хресті". А я кажу: "Ах, кохане Немовля! Що ж я дам Тобі? Я віддав би Тобі все, що маю"... Але Він відповів: “І небо Моє, і земля Моя: Я не потребую ні чого: віддай краще все це бідним людям, і Я прийму, як би це було зроблено для Мене”. Я продовжував: "Охоче ​​зроблю я це; але що я дав би Тобі власне?" Тоді Немовля відповідало мені: “Якщо ти такий щедрий, то Я скажу тобі, що ти мусиш дати Мені: дай Мені твої гріхи, твою зіпсовану совість і твою осуд”. "Що ж хочеш Ти з ними зробити" - спитав я. "Я візьму їх на Свої рамена: це буде Моїм надбанням і тією великою справою, про яку пророкував Ісая: Той гріхи наші носить і про нас болить ». Тоді я почав плакати і сказав: "Божественне Немовля! Візьми, що є мого, і дай мені Твоє! Тобою я виправданий від гріхів і вірую в життя вічне!” (Витяг. з “Недільного читання” за 1867 р.). Бесіда № 2. Про богослужіння у свято Різдва Христового I. Урочистий дзвін дзвонів нині раніше звичайного пробуджує тебе, християнин, і закликає до храму Божого на ранкове славослів'я. Не заледи повстати і йти туди разом з твоїм сімейством. Подія, яку ми нині урочисто згадуємо, трапилася дуже рано – у глибокій нічній тиші; Господь наш народився в той час, коли вифлеємські пастирі були на сторожі нічній при стаді своєму (Лк.2: 8). Пастирі удостоїлися чути благовістя ангела і славослів'я небесне: іди і ти до стада Христового – і з уст Церкви почуєш те ж благовістя і те славослів'я. Перед самою ранковою читається нині Велика вечеря. Ось свідчення того, що давні брати і батьки наші всю ніч, на це велике свято, продовжували свої молитви та співи. Вечір зазвичай з'єднується з вечірньою; але вечірня і вечеря в давнину на це свято були настільки тривалі, що вечеря сходилася з утренею, і всі три богослужіння становили у своєму сенсі Всеношну. в) На Літургії замість трисвятого співається нині: «Єлиці у Христа хрестіться, у Христа убрані». Це нагадує нам те, що в давнину напередодні справжнього свята (так само, як і напередодні інших великих свят) хрещалися оголошені, а на свято вперше слухали всю Літургію і причащалися, разом з іншими вірними, Святих Таїн. Пісня Хрещення Церква вітала тоді новонароджених дітей своїх... Апостол (Гал.4:4 і дал.) вказує нам на мету втілення Сина Божого: «Але коли прийшла повнота часу, Бог послав Сина Свого (Єдинородного), Який народився від дружини, підкорився закону» . А Євангеліє (Мф.2 і дал.), оповідаючи про пришестя в Єрусалим і в Віфлеєм волхвів і про поклоніння їх новонародженому Царю Немовляті, навчає і нас поклонятися Йому. Замість «Годно є» лик співає ірмос 9-ї пісні «Любити убо нам». 1 . Існує переказ, занесений на сторінки історії Никифором Каллістом 2 , що імператор Август під кінець свого тривалого царювання захотів дізнатися через оракула подальшу долю ним заснованої всесвітньої Римської імперії. І ось, з цією метою він вирушає до Дельфійського оракула Аполлона приносити там найбільшу і урочисту з тодішніх язичницьких жертв, гекатомбу (зі ста волів чи інших тварин), потім запитує оракула, хто керуватиме Римською імперією після нього, Августа (відомо, що Август не мав). Незважаючи на щойно отриману велику жертву, Аполлон мовчав. Август приносить нову жертву, висловлює природне в цьому випадку здивування, що завжди плідний, а часом і багатомовний оракул тепер раптом не видає жодного звуку, - і через кілька часу отримує наступну, загадкову для нього відповідь: Мені отрок єврейський, Сам Бог, повелитель богів усіх, Трон поступитися наказав і повернутися до підземного царства. Покірно і ти уникай вівтарів наших тутешніх. Отримавши таку відповідь, Август повернувся до Риму, і тут, у самому Капітолії, в самому почесному та центральному місці міста, влаштовує жертовник великий, з латинським написом: «Жертовник первородного Бога». Потім, коли той самий імператор Август входив до Риму, після повернення з міста Аполлонії, приблизно години третього дня, на світлому і ясному горизонті неба, навколо сонця утворилося раптом коло, що нагадувало собою веселку, і це сталося, кажуть, того самого дня, коли народився Ісус Христос, ніж як би не було. монарха є на землю Той, Хто тільки міг створити і тримати у Своїй владі і саме сонце, і світ весь 3 . Нарешті, коли римляни, в ознаменування своїх незліченних перемог і в пам'ять того світу, яким насолоджувалися потім, вирішили побудувати чудовий храм, присвячений богині світу, то звернулися до всього численного сонму богів своїх із запитом, чи довго може проіснувати задуманий чудовий храм, і отримали до свого здивування відповідь. Витлумачивши собі цю відповідь у сенсі неможливості такого роду події, римляни назвали цю величну будівлю «вічним храмом» 5 . 4 . За словами Фоми Аквіната 9 , у якихось оповіданнях про римлян передається, що за днів імператора Костянтина Великого і матері його Олени знайдено була гробниця, у якій лежало тіло невідомої людини, на грудях у нього лежала золота дощечка, де було написано: «Христос народиться від Деву. Сонце знову побачить мене за часів Олени та Костянтина». Хома Аквінат додає, що так вірувати і писати міг тільки той, хто був обдарований безперечно духом пророцтва, хоч і жив серед язичників. 5 . Восьмого дня після народження Божественне Немовля, згідно з вимогою закону Мойсея, було обрізано, і, як каже Єпифаній Кіпрський 10 , у тій самій печері, в якій і народився, і до того ж, на думку деяких, руками Самої Богородительки. Ось тут і дано було Двічному Немовля ім'я, «назване Ангелам перш зачаття Його в утробі» (Лк.2: 21). 6 . У тринадцятий день від Різдва Христового, на поклоніння Спасителеві світу, що народився, прийшли з далеких країн Сходу, як оповідає євангеліст Матвій, волхви, або як каже древнє переказ, царі аравійські, згідно з пророцтвом царя Давида, що оспівував їхній прихід у псалмі 71. верблюдах, шлях їм вказувала та зірка, яку вони вперше побачили на сході (Мт.2:2), ще в межах своїх володінь. Переказ каже, що всіх прибульців було троє: Мельхіор, Гаспар та Валтасар. У дар, що народився, вони принесли золото, ліван і смирну. Волхви ці спромоглися, за переказами, хрещення від апостола Хоми і були потім єпископами на Сході 11 . Бесіда №3. Про значення свята Різдва Христового Оце благовістку вам радість велику, що буде всім людом: бо народишся вам сьогодні Спас, що вам Христос Господь у місті Давидовому (Лк.2:10–11) I. Так благовістив ангел Господній віфлеємським пастирям тієї благословенної ночі, коли Ісус Христос народився у Віфлеємі. «Оголошую вам велику радість, – говорив небесний вісник, – яка буде всім людям: бо нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, що Христос Господь». ІІ. Велика радість, яку сповіщає ангел Господній; велика радість, до якої нині Церква Христова закликає всіх своїх дітей. Ще пророк Ісая, сказавши: «Бо немовля народилося нам – Син дано нам» , та ін., додав пояснення, як це може статися, кажучи: «Ревність Господа Саваофа зробить це» (Іс.9: 7). Це те саме означає, що сказати: «Любов Господа Бога, яка не хоче смерті грішників, зробить те, що Син Божий народиться на землі». І Сам Спаситель пояснив цю таємницю, сказавши: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). Тому радість про Різдво є всесвітня радість про спасіння від гріха і вічного осуду за гріх, є радість про вічне життя, яке Ісус Христос дарує всім віруючим у Нього. ІІІ. «Слава у вишніх Богові!» – і ми будемо повторювати цю ангельську пісню устами і серцями, дякуючи і прославляючи Бога Отця, що стільки полюбив світ, «бо так полюбив Бог світ, що відданий Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» . Братіє! Будемо благати Господа Бога, нехай утвердиться, нехай піднесеться, нехай пошириться Його мир по всій землі. Не знаючі істинного Бога нехай пізнають Його, нехай пізнають Його безмежну любов до людей, явлену в Ісусі Христі. Хто не дбає про своє спасіння, нехай осяяться світлом благодаті Його і пізнають єдине на потребу, і полюблять шлях спасіння. Амінь. (Упоряд. по «Проповіді» Євсевія, архієп. Могилевського, т. II, вид. 1870). Додаток до бесіди № 3. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята Різдва Христового 1) Спогад бідного вертепа і убогих ясел, у яких покладено був народжувався від Діви Немовля - Предвічний Бог, вселяє смиренність кожному земнородному. Будь-яка гора і пагорб упокориться, всякого роду гординя житейська нехай припадає до цієї убогої обителі, до цього жалюгідного вмістилища, – «у них же лежать не місткий Христос Бог», – і змириться. «Цей, будучи сяйво слави і образ Його іпостасі» (Євр.1:3). «Він, будучи образом Божим, не вважав розкраданням бути рівним Богові; але зневажив Себе Самого, прийнявши образ раба, ставши подібним до людей і з вигляду став як людина» (Фил.2:6–7). Так упокорив Себе Викупитель наш, нехай осоромить нашу людську гордість. «Бо у вас мають бути ті самі почуття, які й у Христі Ісусі» (Фил.2:5). Упокоримо себе під міцну руку Божу. «Боже великий, Царю невидимий, бо бачу Тебе і розуміти таїнства не можу безмірним злиднів Твоїх; бо вертеп найменший і цей чужий усередину вміщає Тя, що народився» 12 . «Повний виснажується, споконвічний починається, Слово одебеліває, Содетель тримається, не місткий вміщується, в утробі Твоїм втілюємо, Богоблагодатна» 13 . Так оспівує Церква божественне виснаження на Різдво Христовому! 2) Благоговійною радістю, серцевим розчуленням і подякою нехай виповниться віруюча душа, згадуючи божественне виснаження, в Різдві Христовому явлене для спасіння нашого. Всі обітниці, всі пророцтва про наше спасіння справдилися, коли прийшов на землю від Діви Бог, що втілився, Який врятував усе людство. Цю радість Св. Церква різноманітно виражає у піснеспівах святкових: «Чуй небо, навіші землі, бо Бог і Творець у тілесне вбрання будівля...» 14 . «Почуйте гори й пагорби, бо Христос прийде, і врятує його створіння людини, як людинолюбець» 15 . «Гори й пагорби, дерева дібровна, річки й моря, і всяке подих у веселощі виграйте: нині наближається спасіння...» 16 . 3) «Плесніть руками всі народи, вигукніть Богу голосом радості» (Пс.46:2). «Бог запанував над народами» (Пс.46:9). Жадане сподівання мов сповнюється, зірка, що від Якова засяяла, осяює всі кінці землі, в одкровення всіх мов. Язичницька, що не плодить насамперед церква, тобто не приносить добрих плодів благочестя, нині процвітає. Східні волхви, або мудреці, керовані зіркою, як певною розумною силою, приходять вклонитися від Діви, що народився Христа, Бога нашого, і тим вважають початок звернення до істинного Бога блудних чад язичницького світу. «Жезлом залізним будеш упасений Юдеї, бо не скоришся і пророком не віруй: Бо Сину, що народився, Спадщина дає язик і здобуття всієї землі, тобі ж відригне сквернобійственне» 17 . О! глибина багатства милосердя Божого до грішного і заблуканого язичницького світу! 4) «Дивноподібний Христос у Свою проходить, усунем собі гріхів і Цього приймаємо в лагідних душах того, хто живе» 18 . Перша благодатна звістка про Різдво Бога Слова від Пресвятої Діви Марії відкрита ангелами не знатним і сильним землі, не первосвященикам і вельможам юдейським, не фарисеям і книжникам, які спочивають на законі, а простим і бідним пастирям, що стереже стадо безсловесних на полі. Простота і незлобність серця привернули цю милість на пастирів. Так благодать Божа завжди виливається в серця лагідні та смиренні. «Але Бог вибрав, немудре миру, щоб осоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб осоромити сильне; і незнане світу і принижене і нічого не значуще вибрав Бог, щоб скасувати значуще» (1Кор.1:27–28). 5) «Закону любові що тримається, братолюбства визволення і сприймемо, один з одним, і єдино мудро. Бо Миродавець приходить Христос, умиряй усіляка і рятуючи кличучі: Господа співайте…» 19 . «Бог у Христі примирив із Собою мир» (2Кор.5:19). А примирені з Богом, приведені в дитинство Боже та усиновлені Йому, повинні жити між собою в однодумності віри та любові як чада одного Бога та браття у Христі. Тому стягнемо любов один до одного «І нехай панує в серцях ваших мир Божий» (Кол.3:14,15) 20 . Бесіда № 4. Про спогад порятунку Церкви і держави Російської від навали галів і з ними двонадесяти азик I. Жодному народові, якщо виключимо народ Божий, не явлена ​​була настільки всесильна допомога в боротьбі з темрявами ворогів, яку завгодно було благодійному промислу в тяжкий час нашестя галлів (французів) явити нашій православній вітчизні. Не ми самі видихом, але, говорячи словами Церкви, «бачивши всі мови в нас, бо Вишній є Бог і хіба Його нема. Він вб'є й жити створить, вразить і зцілить, і той, хто витягне з руку Його». Тим самим, вигукує Св. Церква, «Утвердися серце наше в Господі нашому, вознесешся ріг наш у Бозі нашому», і тим урочистіше, після цього, вона виголошує радісну переможну пісню: «З нами Бог, розумійте язи́ки і покарайтесь, як Бог! Почуйте до останніх землі, бо з нами Бог!» ІІ. Так! Господь виразно був з нами у велику годину вітчизняної лайки, коли Росія могла у всій обширності прикласти до себе слова пророка: «Усі народи оточили мене, але ім'ям Господнім я їх понищив... Сильно штовхнули мене, щоб я впав, але Господь підтримав мене» (Пс.117:10,10. Справді, то не була звичайна лайка, – не народ ополчався на народ і не царство на царство, але цілі царства та народи, – майже вся Європа, здавалося, зрушила з місця свого, щоб висохнути і розтрощити Росію. У чолі страшного воїнства, що розтрощило вже не одне царство, йшов велетень лайки – людина дратує землю, потрясає царі, поклавши всесвіт порожню і гради її розсипаний (Парем. мол. пен. Вих.14:16–17). Широко і раптово захопив він великий простір російської землі. Даремно доблесті вожді та воїни виснажували і хоробрість, і мистецтво своє, даремно вважали душі свої за віру й вітчизну, зухвалий і численний ворог йшов далі, розоряючи гради і весі вогнем і мечем; нарешті, і царський град впав у руки його. О! Чи не Бог, у руці Якого серце царево, навіяв Царю на самому початку лайки, це рішуче, навіть віщуне почуття - не думати зброї, доки жодного ворога не залишиться в межах Росії, - почуття, яке всьому народу вдихнуло таку ж непохитну рішучість? , «Бачи ходу Твою, Боже, ходу Бога мого, Царя мого у святині» (Пс.67:25). Бачив їх і благословенний помазаник російський, що був великим знаряддям Промислу у визволенні батьківщини від ворогів, бачив і не звеличився своєю величчю своєю, не помріяв у славі своїй, але в смиренності вдячного серця, відносячи всі перемоги своя до Того, Їм же царі царюють, заповідав росіян в визволення Церкви і держави Російської від навали галів і з ними двонадесяти мов. (Див. «Недільна читання», т. V). ІІІ. «Дажи жінкам, Господи, пам'ять цього славного Твого відвідування тверду і невпинну мати в собі, бо так у Тобі затверджені синівським страхом і вірою, і любов'ю, і твоєю фортецею огороджені, вийму, як сьогодні, співаємо і славословимо ім'я святе! (Слова мол. на мол. Пін.). А. З піснеспівів у день Різдва Христового з короткими пояснювальними примітками а) На Господи взиваю. Глас 2. «Прийдіть радіємо Господеві, справжню таємницю сказуще 21 : середостіння градежу (перешкода між Богом і людиною) зруйнуйся, полум'яна зброя (що загороджувала вхід до раю) плещі дає (зникає), і херувим відступає від дерева життя. Бут.3:24 ), і аз (я) райські їжі причащаюсь, від нього ж (раю) вигнаний бих послуху заради: бо незмінний образ Отч (Бога Отця), образ привласнення Його, зря (образ) раба сприймає, від немискусні Матері прошед, не преложение стерпев, еже бе прият, людина бувши (став) людинолюбства заради, Тому закриємо: народжся від Діви Боже, помилуй нас». в) На віршівні. Голос 2. «Велика і преславне чудо здійснившись сьогодні: Діва народжує й утроба не зотліває: Слово втілюється і Отця не відлучається. Ангели з пастирями славлять: і ми з ними кричемо: слава у вишних Богові та на землі мир». «Різдво Твоє, Христе Боже наш, осяя світові світло розуму: бо в ньому зіркам служать зіркою учню, Тобі кланятися сонцю правди, і Тобі вести з висоти сходу: Господи, слава Тобі». Народження Твоє, Христе Боже наш, осяяло світ світлом богопізнання; бо тоді – зіркам, як Богові, що служили – зіркою навчені поклонятися Тобі, Сонцю правди, і знати Тебе, Схід з висоти. Господи, слава Тобі! д) Величання: «Величимо Тебе, Живодавче Христе, нас заради нині тілом, що народжується від безневестні і пречисті Діви Марії». е) Прокимен: «З утроби раніше денниці (зарі) родих Тебе, кляться Господь і не покається» (Пс.109: 3, 4). 1 . «Христос народжується, славте: Христос із небес, сряжіть. Христос на землі, підносіться, співайте Господеві вся земля, і весело заспійте люди, бо прославися». 2 . Христос народжується, – славте! Христос із небес, – ходіть! Христос на землі, - підносіться! Співай Господеві, вся земля, і з радістю співайте, люди; бо Він прославився. 3 . «Перш за вік від Батька народженому нетлінно Сину, і в останню від Діви втіленому безнасінно, Христу Богу заволаємо: вознеси ріг наш, святий Господи». Перед віками від Отця нетлінно народженому Сину і в останні (часи) безнасінно втіленому від Діви, Христу Богу вигукнемо: Ти, Господи, возвеличив гідність наше святий. 4 . «Жезло з корені Єссея, і колір від нього Христі від Діви прозяблеш, з гори хвальний приосенені гущавини, прийшов Ти втілився від невигадливих неречевий і Боже, слава силі Твоєї, Господи». Христе – галузь від кореня Єссеєвого і колір від нього – народився Ти від Діви, від гори, осінньої частіше 22 , прийшов Ти, Всехвальний, втілившись від безмужного, неречевого і Божого. Слава силі Твоєї, Господи! 5 . «Бог цей світу, Батьку щедрот, великої поради Твого ангела, світ подаєш послав Ти нам: тим богорозумність до світла наставшися, від ночі ранішньо, славословимо Тебе Чоловіколюбче». Бог миру, Отче милосердя, Ти послав нам ангела (вісника) великої поради Твоєї, що дарує мир. Тому ми, бувши приведені до світла богопізнання, вночі починаючи ранок, славословимо Тебе, Людинолюбче. 6 . «З утроби Йону немовляти виблискує морський звір, який прийняв, а в Діву ж всеселе Слово і тіло, що приймало, пройде збережене нетлінну, його ж не постраждає в'язнення, що народжу збережи неушкоджену». Йону, як немовля з утроби, морський звір зригнув, яким прийняв; і Слово, вселившись у Діву і прийнявши плоть, народилося, зберігши (Її) неушкоджену; бо тлінню, якому Само не зазнало, недоторканною залишило й народила. «Діва сьогодні Пресущого народжує, і земля вертеп неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, а вовсви з зіркою мандрують: бо заради нас народиться Отроча молодий споконвічний Бог». Нині Діва народжує Того, Хто понад усе створене, і земля представляє печеру Неприступному. Ангели з пастирями славословлять; мудреці із зіркою подорожують; бо для нас народилося Немовля, споконвічне Бог. Бачу надзвичайне та незбагненне таїнство: печера – небо, Діва – престол херувимський; ясла – це містечко, в якому лежить невмісний Христос Бог. Його ми, оспівуючи, величаємо. «Любити бо нам, як безбідне страхом, зручніше мовчання, любов'ю ж Діво пісні ткати спротяжно складені незручно їсти: але й Мати силу, еліко є волю, даж». Нам зручніше було б зберігати мовчання, як чуже страху; за любові ж до Тебе, Діва, складати пісні, складно складені, важко. Однак, Мати, даруй нам стільки сили, скільки маємо старанності. Б. Чи дозволено виряджатися у святки? У святі дні свята Різдва Христового Церква закликає нас: «Христос народжується, славіть! Христос із небес, – зустрічайте! Христос на землі, - підносьтеся!» А ми замість особливого прославлення Господа в ці дні ще більше прославляємо Його. Замість радісної зустрічі і проведення цих днів з Христом, ще більше, ніж в інший час, віддаляємося від Нього, віддаючись бісівським іграм, святковим потіхам, часто з'єднаним з глумом над священними предметами, непоміркованості в їжі та пиття, доводячи це останнє до згубного пияцтва. Замість піднесення всіх наших помислів в обителі Отця Небесного, напружуємо свій розум на знущання, на те, як би більше спотворити покладений у нас образ Божий. Бо що інше являє собою святкова втіха - ряження, як не спотворення в людині створеного Богом людського єства на радість ворога нашого диявола? Господь заборонив навіть чоловікові одягатися в одяг жінок, а жінці носити чоловічий одяг (Втор.22:5). А у нас кого-кого не бажають тільки уявити собою? - І звіра, і гада, і самого сатану! св. Церква суворо забороняє всі такі бісівські втіхи. Ось що вона поклала про які дозволяють собі рядитися християнах: «Аще християнські діти ця творять і чоловіки в одяг жіночий одягаються, і дружини в чоловічу, і в лиштву (тобто маски) різні особи себе втілюють, сицевого відлученню зраджувати» (61 правило Тульського прим. е. Та. . Подумайте про це, любителі святкових втіх!... «Веселись, юначе, – говорить премудрий Соломон, – тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд» (Екк.11:9). Ось що має пам'ятати під час святкового веселощів. Бог суворо судить ту людину, яка допустить душевні потіхи і забуде справи, якими святиться святковий день. Дні святкові – це дні Божі, які ми переважно повинні присвячувати Господу, вправлятися у молитві та добрих справах. В ці дні Божі сатана найбільше намагається схилити людей до гріха. Отже, пильнуй, християнине, щоб не піддатися навіюванню і підступам ворога нашого спасіння. Бесіда № 5. На слова церковної пісні «Христос народжується, славіть; Христос із небес, сряжіть; Христос на землі, підноситеся» I. Нині – у день святкового спогаду Різдва Христа Спасителя – поговоримо, браття, про ту церковну пісню, якою Св. Церква почала оголошувати слух наш ще за кілька тижнів до самого свята, ніби готуючи нас до нього, – з якою священноцерковнослужителі з'являться до вас і ангелів ваших. народження Спасителя і разом з тим повчаючи, як має проводити цей славетний день. Заглибимося ж у кожне мудре слово чудової церковної пісні – високої за духом, глибокої за почуттям і повчальною за своїм змістом. ІІ. а) «Христос народжується, славіть!» І цілком природно при думці про Різдво Христове ми закликаємося до прославлення Народженого. Якби стало торжество на честь будь-якого земного нашого благодійника, який визволив нас від величезного нещастя або завдав нам найвищого благополуччя, ми, безсумнівно, звернулися б до нього всіма своїми думками: розповідали б про нього всюди і з усіма величали б його серце: хотілося б доставити так! Але чи можна порівнювати земного благодійника з Ісусом Христом? Єдинородний Син Божий Господь Ісус Христос залишає небо і престол Свій, втілюється від Пресвятої Діви Марії, вселяється на бідній землі нашій, зазнає все і саме через те, щоб позбавити нас вічної смерті і звести на перший ступінь честі та блаженства. Такий невимовний Благодійник роду людського народжується, тож славіть, зверніть до Нього і до Його прославлення всі свої думки! Хоча Він, як Господь слави, не потребує жодних наших прославлень, Сам «Сам даючи всьому життя і дихання і все»; хоча Він Сам по Собі нескінченно славний і вищий за всяку славу, однак ми, слабкі й недостойні, повинні прославляти Його завжди, і особливо в наступні святі дні. Св. Церква всім нам заповідає: славіть. Проголошуйте на славу Божу, хто і як може; переважно думайте і один з одним розмовляйте про Нього у своїх будинках і зборах; величайте Його всіма іменами, в яких тільки може виражатись Його слава і наша до Нього вдячність; навчіть тих, яким невідома любов Спасителя, що народився, до людства. Славте і вустами, а найбільше життям, намагаючись узгодити його з тим законом, який подав Сам народився Спаситель. б) «Христос із небес, сряжіть». Проповідуючи, що Христос прийде з небес, Св. Церква всіх нас закликає до зустрічі Його. І хто ж із нас, браття, відмовився б від такого щастя – зустрічати народився Господа? Якщо ми вважаємо щасливими тих людей, яким доводилося бачити царя земного, а ще більше приймати його в дім свій, то яка радість, яке блаженство піти на зустріч Царю царюючих і Господу пануючих! Але як нам зустріти Його, Царя Небесного, Господа та Спасителя нашого? «Близький Господь до всіх, хто Його закликає, до всіх, хто Його закликає в істині» (Пс.144:18), – говорить псалмоспівець. Таким чином, старанна істинна молитва наша, як домашня, так приноситься переважно у святому храмі Божому, особливо наближає до нас Господа. І тому чи хоче хто зустріти Христа, що народився, – нехай приходить у святий храм. Тут Ісус Христос, за благодатною Своєю обіцянкою, завжди таємниче присутній серед нас у молитовних зборах наших; тут під час Божественної літургії через найсвятіше Таїнство Євхаристії Він бажає «полясти в яслах безсловесні наші душі і в осквернене наше тіло вниз» (2 мол. св. причащ.); тут «у читаному слові Божому Він є, – за зауваженням св. Амвросія Медіоланського , – ходячим, присутнім та глаголючим; тут Він скрізь притаманний і близький до тих, котрі Його шукають». Зустрімо ми Христа Спасителя і в будинках плачу в особі мандрівних, бідних і страждаючих братів наших: чи нагодуємо зажерливих, чи одягнемо нагих, чи відвідаємо хворих, чи втішимо скорботних, – все це прийме від нас і засвоїть Собі Сам Христос Спаситель за словом. в) «Христос на землі, підноситеся». Цими словами Св. Церква ніби так каже: «Оскільки Христос на землі, ви підноситеся на небо. Навіщо ж нам відокремлюватися від Нього Спасителя нашого, коли й ангели навіть злетіли з небес на землю і оспівують: «слава у вишних Богові». Христос Спаситель не для того зійшов на землю, щоб залишитися на ній і зробити її Своїм житлом, а для того, щоб Своїм явищем на землі вказати нам шлях до неба – істинної вітчизні нашої – і дарувати кошти підніматися туди із землі – чужої країни. Для того саме в народженні Своїм і є Господь смиренною людиною, без усякої земної слави, щоб не зупинити нашої уваги на цій славі і щоб ми, усунувшись світу, ум свій піднесли в горня і в народі пізнавали Владику світу. І якщо колись, то саме в дні народження Спасителя нашого найпристойніше розпочати нам свій шлях на небо; якщо колись, то саме тепер маємо нам залишити будь-яку прихильність до земного і тлінного і думати про духовне і небесне, тепер пристойно залишити нам гріховні звичаї світла і вчиняти спасіння душі своєї». Найулюбленіша мати наша Св. Церква на спасіння наше і наказує нам у майбутні великі і святі дні найбільшого з урочистостей християнських розумом і серцем підноситись від землі на небо, бо Ісус Христос прийшов вести нас туди. (Див. проповіді, додаток до «Посібника для сільських пастирів» за 1892 р. Груд.). ІІІ. Так, браття, у небагатьох словах священної повчальної пісні Св. Церква повідомила нам багато чого – і причину цьогорічного святкування, урочисто радісного прославлення Христа Спасителя, який прославився відтворенням людини не менше, ніж і створенням її, – і правила, як треба гідно проводити справжні святкові дні. Будемо частіше і вустами, і серцем оспівуватимемо цю священну пісню для власного навчання і повчання: «Співайте Господеві вся земля, і весело заспійте люди, що прославися» . Амінь. Бесіда № 6. На слова кондака свята Різдва Христового Діва днесь Преважного народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, а вовсви з зіркою подорожують: бо заради нас народиться Отроча младо, превічний Бог Від кого Він народжується? Від Діви. Діва сьогодення Пріістеннаго народжує. Як Діва народжує? Вона народжує всупереч статутам єства. Так, не ми перші дивуємося, чуючи цю таємницю. Ще до нас виявляв подібне подив праведний Симеон, один із 70-ти тлумачів. Він при перекладенні книги пророка Ісаї з єврейської мови на грецьку, дійшовши до слів: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому: Еммануїл» засумнівався було і хотів їх згладити в своєму рукописі, але Ангел Господній, яви написано; ти сам побачиш подію найбільшого таїнства, бо не побачиш смерті, доки не побачиш того, хто має народитися від Пресвятої Діви Христа Господнього». Симеон послухався ангела і чекав на час виконання пророцтва. Справді, через 277 років Симеон сподобився прийняти на свої руки народженого від Пресвятої Діви Марії Господа і, подякувавши Богові, що дав порятунок Ізраїлю, мирно віддав дух свій. Де народжує Діва Богонемовля? У вертепі. Земля вертеп неприступному приносить. Що то за вертеп? Печера гори, на якій стояв Віфлеєм, куди заганяли пастирі худобу в негоду. У Віфлеємі, місті Давидовому, куди прийшли з Назарета Пресвята Діва Марія і праведний Йосип, як нащадки Давида, з нагоди народного перепису, призначеного тоді римським кесарем Августом, був такий величезний збіг народу, що для бідної породіллі не знайшлося зручного приміщення. Богородиця з обручником змушені були шукати собі місця поза містом. Поблизу міста був вертеп худоби, і вони в ньому притулилися. Тут Діва народила Немовля, Сама сповивала і поклала Його в яслах. О крайнього Божого до нас поблажливості та безмірної людинолюбства! Той, Кого не вміщає небо і небо небес ( 3Цар.8:27 ), Хто живе у світлі неприступному, Який є сяйво слави Отчей, Який покриває небо хмарами, - є на землю у вигляді слабкого Немовля, ховається у вертепі, лягає в скотських яслях. Навіщо Господь слави, Цар неба і землі, образ Отчої іпостасі, Син Божий підійме таке приниження? Заради нас людей – для того, щоб з одного боку – відновити в нас занепалий образ Божий, розірвати плениці наших гріхів, звести нас із глибини скотоподібності на висоту богоподібності, піднести з земної юдолі плачу в гірські та світлі обителі Отця Небесного, а з іншого боку, – щоб навчити нас бути наслідниками дитячими. не гребувати бідності, уникати розкоші, щоб навіяти нам постачати велич у смиренності, висоту в приниженні. Як зустріли новонародженого Немовля небо та земля, ангели та люди? Ангели з пастирями славословлять, волви ж із зіркою подорожують. У час народження Христа Спасителя ангел небесний у божественному світлі постає віфлеємським пастирям, які стерегли череди вночі в полі і каже їм: «Не бійтеся. Я сповіщаю вам про велику всесвітню радість: тепер народився вам у місті Давидові Спаситель, саме Христос Господь». І ось як пізнати Його: ви знайдете сповите Немовля, що лежить в яслах. З ангелом раптом з'явилося численне небесне воїнство, що хвалить Бога і волає: «Слава у вишних Богові і на землі мир, в людей благовоління!». Пастирі, за словами ангела, поспішають до Віфлеєму, і прийшовши туди, знаходять Марію, і Йосипа, і Немовля, що лежить в яслах, розповідають про те, що сповіщено їм від ангела, і всі, хто чув, дивуються їхнім промовам. Після цього пастирі повертаються до своїх стад, славлячи і хваливши Бога за все те, що чули і бачили. А що це за волхви та зірка, з якою вони подорожують? Волхви були головними начальниками окремих областей, зазвичай у Святому Письмі іменовані царями, знайомі з астрономією – наукою зоречества. Одного разу вони, розглядаючи світила небесних, побачили на сході нову надзвичайну зірку; зупинившись на ній всією своєю увагою, почали порівнювати її з іншими зірками і порівнювати з кометами, і по довгому дослідженні знайшли, що вона на них несхожа. Вражені новиною і надзвичайністю зірки, волхви зробили висновок, що вона знаменує щось незвичайне. У той час по світу ходила чутка, що з Юдеї вийде колись Володар всесвіту. У відповідність до цієї чутки, особливо на навіювання Божому, як вчить святий Лев, папа Римський, волхви позитивно вирішили, що зірка, що з'явилася, є зірка новонародженого Царя юдейського. Запасшись на дорогу всім необхідним, вони пішли, кожен зі своєї країни, Мелхіор з Персії, Гаспар з Аравії, Валтасар з Ефіопії, за напрямом і вказівкою зірки і через дев'ять місяців від часу її появи досягли Єрусалима. В Єрусалимі дізнавшись від царя Ірода Ідумеянина, де Христос народжується, вирушили до Віфлеєму. Зірка, що була при вході волхвів до Єрусалиму, знову з'явилася, як тільки вони вийшли з Єрусалиму, і, довівши їх до Віфлеєму, спустилася з висоти донизу - до землі над тим самим місцем, де знаходився новонароджений цар. Волхви входять у дім, бачать Немовля з Матір'ю Його Марією, падають і поклоняються Йому. Потім, відкривши свої скарби, підносять Йому дари: золото, ливан і смирну. Золото – як цареві, ладан – як Богу, смирну – як людині, яка має померти за гріхи світу (бо смирною на Сході намазували тіла померлих). Після поклоніння Богом немовляті волхви повернулися до своїх країн і були початком християнства серед язичництва. (Див. Проповіді, додаток до «Настанови для сільських пастирів» за 1889 р. Груд.). Св. Роман Солодкопівець був сином бідних, але шляхетних батьків у Сирії. Ще з дитинства він вирізнявся лагідністю і благонністю, але не був освічений, так що навіть не вмів читати. Проходячи посаду паламаря при одній із Сирійських церков, Роман своєю особливою старанністю та послужливістю придбав собі особливу увагу у добрих людей. Але крайня простота робила його предметом сміху людей вітряних і зухвалих. Ці глузування і зухвалість ще більше посилювалися, коли Роман перейшов (залишившись у колишньому своєму званні) до соборної церкви св. Софії. Там було більше таких осіб, яким подобалося сміятися з простоти паламаря. Тим часом Роман і тут служив з повною старанністю. І ось патріарх Євфимій, бачачи старанність Романа, поклав йому частину, рівну з іншими, що складали соборний клір. Це порушило у всього кліру заздрість і ненависть до Романа. Бідолашний і жалюгідний паламар відчував насмішки на кожному кроці – і все твердо переносив. Нахабні заздрісники та недоброзичливці Романа наважилися нарешті посміяти його публічно. З нагоди навечір'я Різдва Христового в Софійському храмі був дуже численний збіг народу. Роман за звичаєм запалював свічки перед святими іконами. Клірики, взявши його, нахабно потягли на клірос і казали йому: оскільки ти отримуєш частину, рівну з нами, то ти маєш сьогодні один співати на амвоні (за звичаєм того часу) кондак, або хвалебну пісню на честь свята. Роман зніяковів. Виходячи з церкви, він з гіркими сльозами впав перед іконою Божої Матері і старанно просив її клопотання перед Наставником премудрості та сенсу Подателем. Гіркота глибоко запала в душу Романа. Прийшовши з церкви, він не скуштував їжі і заснув зі скорботним молитовним духом. Але ось у сні є йому Небесна Цариця – Божа Матір, подає йому свиток і каже: «Відкинь уста і з'їж цей свиток». Роман виконав наказ Богоматері. Прокинувшись, він відчув у душі незвичайну радість і незвичайну освіту розуму. Достойно і старанно віддячивши Богоматір, Роман зі спокійною душею пішов у церкву до Всеношної. Настав звичайний час співу кондаку (на амвоні). Роман сміливо зійшов на амвон і почав найприємнішим голосом співати не колишню, а нову, навіювану йому Духом Божим, пісню: «Діва днесь Преважного народжує, і земля вертеп неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, волсви родом з зіркою споконвічний Бог» (кондак Різдва Христового). Уся церква здивувалася від солодкого (звідси і прізвисько – солодкопівець) та зворушливого співу; всі стали прославляти Господа. Клірики впали до ніг угодника Божого, просячи у нього прощення за завдані йому образи. Патріарх висвятив його у диякона. З того часу з вуст Романа Сладкопєвця рясою річкою потекли пісні церковні. Він, без сумніву, за тієї ж божественної допомоги, склав понад тисячу кондаків на свята Господні, Богородичні та на честь святих. Бесіда № 1. Про свято Обрізання Господа нашого Ісуса Христа I. Закінчується свято Різдва Христового, а разом разом настає нове свято – Обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Свято змінюється святом. А пророки отримували освіту від Духа Святого, що також називається духовним помазанням. Але всі ці найменування найвищою мірою належать і Господу Ісусу: Він – цар наш, цар – переможець ворогів наших; Він – первосвященик, що Самого Себе приніс у жертву на хресті за наші гріхи; Він пророк, Він учитель наш, що сповістив нам волю Божу. Таким чином, свято Обрізання встановлено на спогад скоєного над Спасителем нашим, восьмого дня народження, цього обряду, і, з нареченням Всесвятого імені Господу, завершує святкування Різдва Христового. ІІ. а) Встановлення свята Обрізання відноситься до перших століть християнства, і Св. Церква, засновуючи це свято, окрім збереження в пам'яті події, мала на увазі приклад Самого Господа навчити нас постійному виконанню заповідей Божих та беззаперечній покорі святим її уставам. «Господь, – каже вона, – дасть Самого Собі образ і накреслення всім на спасіння: бо закону творець законна виконує» (на великій вечірні стихира 2). Зауважимо це настанову Св. Церкви і намагатимемося виконувати її справою. (Див. «Недільна читання», 1864 р.). Витягнемо для себе, улюблені браття, з нині святкуваної Св. Церквою події та інші уроки. б) При обрізанні втіленого для нашого спасіння Божого Сина дано Йому ім'я Ісус. Що означає ім'я Ісуса? Порятунок. Яке? Будь-яке, духовне і тілесне, тимчасове і вічне, видиме і невидиме. Від яких лих не страждає занепалий рід людський! Страждає від темряви в умі, від злості у волі, від нечистоти та стомлення в серці, від хвороб і смерті в тілі. Усі ці види зла будуть знищені Сином Божим; від усіх їх Він врятує людей досконало та назавжди. Для цього саме називається Йому ім'я Ісуса, або Спасителя; бо Він його приймає не так, як нерідко приймаються імена у нас, щоб носити тільки ім'я, а для того, щоб здійснити його насправді. Тому і дано це ім'я не випадково, за бажанням, наприклад, Матері або св. Йосипа, а згори, від ангела, ще до зачаття Його в утробі. І ангел, без сумніву, не сам змислив його, а прийняв з благоговінням від Самого Владики ангелів, «від якого, як зауважує апостол, називається всяка батьківщина на небесах і на землі» (Еф.3:15). Тому «немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б нам спастися» (Дії 4:12), крім імені Господа Ісуса; тому перед цим шанованим ім'ям і має схилятися «будь-яке коліно небесних, земних і пекла, і кожну мову сповідав, що Господь Ісус Христос на славу Бога Отця» (Фил.2:10–11). Ми добре робимо, браття мої, що через почуття благоговіння не даємо цього імені нікому. Хто з християн наважиться носити ім'я Ісуса? Але вкрай погано те, що це всесвяте і найсолодше ім'я з області благоговіння переходить у багатьох в область неуваги та забуття. Що ж означають усі великі імена у світі перед єдиним ім'ям Ісуса? Бо, ще повторимо – вірно і всякого прийняття гідне слово апостола: «Бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало всім нам спастися» , крім цього божественного імені. А коли в ньому наш порятунок, то як нам не любити його та не благоговіти перед ним? Люблячи, як не повторювати його часто і з насолодою? Благоговіючи перед ним, як не дорожити їм і не вселяти до нього пошани кожному, на кого тільки нам можна діяти? Стародавні християни так уміли засвоювати собі найсолодше ім'я Спасителя, що після мученицької смерті св. Ігнатія воно знайшлося мабуть відбитим у його серці. Якщо така досконалість перевищує нашу слабкість: то принаймні не будемо схожим на язичників, які не ведуть імені Ісуса. ІІІ. Увійдемо ж у дух і мету Нового року; зрозуміємо справжню і єдину користь, яку ми можемо отримати з часу, не лише на час, а на цілу вічність; перестанемо шукати спасіння там, де ніколи не можна знайти його, і звернемося до Того, Хто потім і посланий, для того і прийшов у плоті, для того пролив уже нині кров Свою, щоб урятувати всіх нас. Неодноразово вже, а багаторазово зараз поставав Він нам із цією спокутною кров'ю, зі Своїм зворушливим прикладом і спасінням для нас. Це паки постав, і нині постав для деяких, ймовірно, востаннє. Не закриємо ж паки очей, не відвернемо слуху як і раніше; Візьмемо і ми ніж самовідданості християнського, і в дусі віри про всесильне ім'я Ісуса почнемо обрізувати все, що в нас здається плотським і противним закону Божому. (Див. «Проповіді», Інокентія, архієп. Херсонського, т. I, стор 198-208). ІІІ. Богоявлення Господнє Бесіда № 1, в якій викладається історія свята Богоявлення Господнього з моральними та догматичними уроками I. Нині Ісус Христос, за людським єством досягши віку років тридцяти (Лк.3:23), прийшов на річку Йордан, – при якій св. Іоанн Предтеча проповідував покаяння, готуючи юдеїв до прийняття обітованого Викупителя, і прийняв від Іоанна хрещення у водах Йордану. Коли Ісус, охристившись, вийшов із води, відкрилися Йому небеса, і Іван побачив Духа Божого, Який сходив, як голуб, і спускався на Нього. І ось голос з небес, що промовляє: «Це Син Мій улюблений, у Якому Моє милосердя» (Мф.3:15–17). ІІ. а) Ісус Христос хрещенням, тобто зануренням у водах Йордану, починає Своє служіння спасінню роду людського відкрито, перед очима людей. Своїм хрещенням Він підносить у рятівне Таїнство хрещення Івана і Своїм прикладом встановлює, щоб усі віруючі в Нього хрестилися і хрещенням запечатували свою обітницю – у подальший час усіма силами своїми служити єдиному Богові, у трьох особах, що прославляються. Свято Богоявлення нагадує нам великі благодіяння Божі, отримані кожним із нас. За прикладом і за заповіддю Христа Спасителя, і всі ми охристилися в ім'я Святої Трійці, яка благоволила з'явитися на Йордані в день Хрещення Господнього. У Таїнстві Хрещення і нас невидимо осінив Дух Божий і відродив нас у життя благодатне. У цьому великому Таїнстві і нам даровано велике право бути Божими чадами, за благодаттю Господа Спасителя, так навчає благовісник Христів: «Тим, які прийняли Його (Христа, Сина Божого), віруючим в Його ім'я, дав владу бути чадами Божими» (Ів.1:12). Згадуючи про своє хрищення в ім'я Святої Трійці, ми повинні пам'ятати і те, які обітниці давали ми тоді перед Богом і Св. Церквою. Відкинувшись диявола і всіх діл його, ми обіцяли в усі дні свого життя всіма силами служити єдиному Богові, в трьох Особах поклоняється, і завжди виконувати святу волю Його, яку розкрив нам Ісус Христос у Євангелії та святі апостоли Його у своїх Посланнях. 1) «Так говорить Господь до Іоанна: пророче прийди, хрести Мене тобі створившого і просвічуючого благодаттю, і не засумнівайся. Інше залиши нині, бо виконати прийшли правду всяку» (Вірш. на 6 годині). Господь Ісус Христос, зодягнувшись у людське єство, «по виду ставши як людина», у всьому подібний до нас грішним, крім гріха, природженого нам ще з утроби матір, і тому Він не мав потреби омивати цей гріх у водах хрещення, але Господу, як Засновнику нашої віри, треба було виконати. Іоанна, у йорданських водах, Своїм прикладом встановлює святе Таїнство Хрещення і освячує їм усіх, хто вступає в суспільство віруючих; потім, у розмові з Никодимом заповідає: «Істинно, істинно говорю тобі, якщо хто не народиться від води та Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ів.3:5). Хрещення є дверима, якими ми входимо до Церкви Божої, створеної Ісусом Христом на землі. 1) Просвітлені світлом Хрещення, як чада світла ходите, «випробовуйте, що завгодно Богові» – вчить апостол Павло (Еф.5: 10). Хрещені, занурюючись у водах, ховають у них свою стару людину і виходять із води для нового духовного життя. «Усі ми, що христилися в Христа Ісуса, на смерть Його хрестилися. Тож ми поховалися з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і нам ходити в оновленому житті. Так і ви вважаєте себе мертвими для гріха, а живими для Бога в Христі Ісусі, Господі нашому. Тож нехай панує гріх у вашому смертному тілі, щоб вам коритися йому в похотях його» (Рим.6:3–4,11–12). Необхідно нам відкласти стару людину з колишнім способом життя, а оновитися духом розуму «і зодягнутися в нову людину, створену за Богом, у праведності і святості істини» (Еф.4:23–24). 3 . «Не ображайте Святого Духа Божого, Яким ви відбиті в день викуплення» (Еф.4:30), тобто Хрещення. Після Хрещення віруючі отримували дари Святого Духа через покладання на них рук апостольських. Покладання рук замінило нині Св. Таїнство Миропомазання, яким ми знімаємося безпосередньо після Хрещення і отримуємо дари Святого Духа, Якого не треба ображати порочними думками та справами. Бесіда № 2. Про богослужіння у свято Богоявлення Господнього I. Січня 6-го Св. Церква святкує Хрещення Господа нашого Ісуса Христа. День Хрещення Господнього є одним із великих двонадесятих свят і святкується так само урочисто, як і день Різдва Христового, Весь час від Різдва до Хрещення називається святками. Їх, за вказівкою Церкви, ми повинні проводити у духовному урочистості, розмірковуючи про події у Віфлеємі та Йордані. Свято Хрещення називається ще святом Богоявлення, Просвітництва та святом Світлів. Богоявленням Він називається тому, що при хрещенні Спасителя з'явилися світові всі три Особи Пресвятої Трійці. Із відкритих небес «і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб» (тобто на Сина Божого, що хрестився, – друга Обличчя Трійці), і був голос (Бога Отця) з небес, що говорить: Ти Син Мій Улюблений; у Тобі Моє благовоління» . Називається Богоявленням і тому ще, що при хрещенні Ісус був явлений Своєму Предтечі і потім уже всьому світу як істинний Месія. Святий Іоанн Златоуст каже: «Не той день, коли народився Спаситель, має назвати явищем, але той, коли Він охристився. Не через народження Своє Він усім став відомим, але через хрещення, чому Богоявленням називається не той день, коли народився, а той, коли хрестився». Просвітництвом і святом світла день цей називається тому, що через хрещення Спаситель явився світові як істинний Месія, Бог, Який прийшов на землю просвітити «народ, що сидить у пітьмі», з явленням Його «побачив світло велике, і тим, хто сидить у країні і тіні смертній, засяяло світло» (Мф.4:16). У стародавній Церкві на вечір свята просвітлювалися, тобто приймали Хрещення, оголошені. При скоєнні Таїнства горіло багато світильників, та й під час водоосвячення стояли зі свічками в руках. Звідси й походять найменування свята «Освіти», «Світлова». ІІ. Богослужіння на свято Водохреща схоже на службу в день Різдва. а) Скажімо спочатку про богослужіння напередодні свята Богоявлення Господнього. Напередодні свята (чечевник) покладено сувору посаду. аа) Після ранку співається царський годинник. На першій годині, за молитвою Господньою, читач читає три псалми: 5-й, 22-й і 26-й, і по тропарях проголошує прокимен: «І загримає з небес Господь, і Вишній дасть голос Свій» . Потім слідує читання паремій із пророцтв Ісаї (гл.35). Пророк провидить час великого виливу благодаті Святого Духа, час відновлення і відродження людей за вірою в Господа Ісуса Христа. Про що говорив пророк з часів далеких, до того близько стояв Іван, Хреститель Господній, який розповів людям про Господа, що з'явився в тілі. Про Хрестителя благовіститься в апостольському та євангельському читаннях (Дії 13:25–32 і Мт.3:1–11). На третій годині в псалмах (28, 41 і 50) прославляється Господь, який має владу над водами. Після тропарів виголошується прокимен: «Виглядаючи Тебе води Боже, бачачи Тебе води і побоявшись» і читається пророцтво Ісаї про благодатне Царство Боже, в якому люди отримують очищення та оновлення. У читанні з Апостола вказується різниця між хрещенням Івана і хрещенням християнським (Дії 19:1–8). бб) Літургія відбувається з Вечірньою, якщо навечір'я Хрещення не припадає на суботу чи неділю. За великою ектенією, після стихир на Господі покликання і на вході з Євангелієм читаються паремії. Перша з книги Буття (Бут.1–13) – про створення світу, друга – про чудесний перехід євреїв дном Чорного моря (Вих.14:15–28) і третя – про перетворення гірких вод Мерри на солодкі (Вих.15:22–27, 16:1). За третьою паремією читець виголошує тропарі: «З'явився у світі, що світ сотворивий, нехай просвітиш у темряві люди, що сидять, людинолюбні, слава Тобі» та інші, в яких оспівується Боже благовоління до людей, що сидять у темряві та сіни смертній. У четвертій паремії оповідається про чудесний перехід євреїв через Йордан ( Нав.3:7–17 ), у п'ятій – про такий перехід через нього пророків Іллі та Єлисея ( 4Цар.2:6–15 ) і в шостий – про чудесне очищення від прокази Неемана Іріяна Єлисея (4Цар. 5). Читання знову переривається короткими тропарями, в яких оспівується світло Христове, що засяяло на тих, що сидять у темряві. У наступних семи пареміях згадуються чудеса, здійснені на водах для обраного Богом народу. За пареміями читається Апостол про виконання старозавітних пророцтв на обличчі Ісуса Христа (1Кор.10:1–4). Св. Євангеліє викладає проповідь Івана Хрестителя про наближення Божого Царства (Лк.3:1–18). Далі триває Літургія Василя Великого чи Золотоустого, якщо навечір'я Хрещення припадає у суботу чи в неділю. вв) Наприкінці Літургії відбувається освячення води. Воно називається великим, на відміну від малого, що чиниться дуже часто в храмах, в будинках і на джерелах. Встановлено велике освячення вод на згадку про Хрещення Господня. Воно вказує також і на події з давніх часів Християнської Церкви. У перші століття християнства напередодні Богоявлення зазвичай хрестили нових членів, що вступають до Церкви; поки вони готувалися до Хрещення, вони називалися оголошеними, тому що їх оголошували, тобто навчали істин віри та правил життя християнського. Як нині при Хрещенні даються сприймачам запалені свічки, так у давнину самі хрещені тримали свічки в руках. За любов до них і присутні стояли зі свічками. На згадку про це у статуті церковному і тепер наказується православним християнам при освяченні води тримати в руках запалені свічки. На початку великого водоосвячення урочисто співаються тропарі: «Голос Господній на водах кричить дієслова: прийдіть, прийміть усі Духа премудрості, Духа розуму, Духа страху Божого, що з'явився Христа», та ін; потім читаються три паремії, в яких описується радість людей, які пізнали Бога істинного та відроджені Божою благодаттю (Іс.гл.35,55 і 12). Читання з Апостола сповіщає про прообрази Старого Завіту, які вказували на обличчя Господа Нашого Ісуса Христа, що хрестився (1Кор.10:1–4), а Св. Євангеліє – про хрещення Спасителя і Богоявлення (Мк.1:9–11). У великій ектенії Св. Церква молиться «Про що освятитися водам цим, силою і дією, і натхненням Св. Духа… Про що даруватися їм благодаті спасіння... Про що сокрушитися сатані під ногами нашими незабаром і розоритися всякій пораді лукавої, що рухається на нас… визволенню, на зцілення душі і тіла, і на всяку користь неабияку. Про що бути воді цій приводить у життя вічне. Про черплюючі та ємні в освячення будинків» та ін. Здійснилося освячення води. Почерпни її з благоговінням, православний християнин, і неси до себе додому. Бережи її на цілий рік, бо вона дуже корисна в різних випадках життя. З найдавніших часів християни мали до неї глибоке благоговіння. Її вживали, коли заклинали біснуватих. Її п'ють і пили ті, які не можуть або недостойні приступити до Таїнства Причастя: божевільні та відлучені від Причастя за гріхи. Хворі користуються нею і за вірою отримують лікування. Їй окроплюють ниви, худобу та бджіл; її вживають і при освяченні судин чимось опоганених. Бачиш, яку благодать дарує воді Господь Бог. Тому вона і називається агіасмою, тобто святинею. З освяченою водою ходять священнослужителі по домівках православних християн славити Господа, що хрестився. Прийми їх з честю: несуть вони тобі в ім'я Боже благословення та освячення. б) У день Хрещення Господнього, як і Різдва, богослужіння починається Великою вечерею, на якій співають пророчі вірші: «З нами Бог». Вечір закінчується читанням піснеспіву «Слава у вишніх Богу». За цим слідує літія та утреня. Ранкова Євангеліє благовістить про хрещення Спасителя і явлення Пресвятої Трійці. Літургія у свято Хрещення, як і Різдва Христового, буває «пораном, праці заради бденного». На Літургії співаються антифони з псалмів 113-го, 114-го та 117-го. У них міститься пророча вказівка ​​на Господа, що хрещується, і вказується на тяжкий стан людей до явлення Христа. Замість Трисвятого співається: «Єлиці в Христа хреститеся, у Христа убрані». Апостол з Послання до Тита (Тит.2:11–15; 3:5–7 ) сповіщає про послання нам через Христа божественної благодаті, спасительної для всіх людей і вимагає, щоб «цнотливо, праведно і благочестиво жили ми в нинішньому віці» і були «спадкоємцями вічного життя». Євангеліє благовістить про хрищення Спасителя (Мт.3:13–17). Після Літургії відбувається урочиста хресна хода на джерела, на воду. Священик і диякон йдуть у повному церковному одязі. Священик на голові несе хрест, а диякон іде з кадилом. Попереду несуть запалені свічки, корогви, запрестольний хрест, Св. Євангеліє, ікону Божої Матері та свята. Під час ходи співають стихири, покладені на освячення води, і буває дзвін. Чин освячення води той самий, що і на святвечір після вечірні. Однакове значення і святість має і вода, освячена на вечір у храмі, і на річках або колодязях у свято. Святкування триває до 14 січня. (Див. «Позабогослужбові бесіди про богослужіння», ч. 2-а, вип. VI, Спб., 1889). ІІІ. Ось, браття християни, короткий нарис того високо повчального богослужіння, яке відбувається напередодні й у день свята Хрещення Господнього. Запам'ятайте ті рятівні уроки, які викладає воно всім нам. А. Історична довідка про те, як відбувалося водоосвячення за старих часів на Русі З дня прийняття християнства і досі свято Хрещення Господнього не святкується з такою урочистістю, як у нас в Росії. Особливої ​​ж урочистості та церемоніальності досягло святкування цього дня у XVI та XVII століттях, у період патріархів. У той час святкова урочистість починалася зазвичай напередодні, в Хрещенський святвечір, або ж у навечір'я Богоявлення Господнього. Урочистість починалося зазвичай з відправлення Царського годинника, який особливо урочисто служився в Успенському соборі, в присутності самого царя. Після годинника в тому ж соборі служилася Літургія з вечірньою, з якою нерозривно пов'язаний був чин освячення води. Як вечірня, так і освячення води відбувалося в присутності государя. Ключарі, отримавши благословення патріарха «вбрання до води ставити», серед церкви постачали два столи: один для миски з водою та інших священних предметів, інший аспідний, для святих мощей. На одному столі ставили «ошат срібною, та чашу срібну, три волошки, або кропила». За благословенням патріарха чаша наповнювалась водою, а біля чаші на столі ставилися «чотири шандали (свічники) срібні карбовані, а на них наліпки засвічені, а вище за стол на налой свято (ікону) постачають». Після занурення хреста у воду, сам патріарх наливав святу воду в миску, з якою ходив у вівтар для кроплення, потім наливав у гуртки і «кратири», сам пив воду тричі з кратиру, а потім подавав стільки ж раз скуштувати государеві, при чому кропив його святою водою і так. Після цього протодиякон виголошував багатоліття государеві та государеву сімейству поіменно, після виконання якого співочими слідувало знову привітання царя патріархом, боярами та іншими особами, чим і закінчувалося торжество Богоявленського навечір'я. Хрещенський святвечір проводився за старих часів дуже свято. Так, багато благочестивих людей у ​​навечір'я Богоявлення не їли їжі до освячення води. Сама ж їжа була дуже скромна, тож їсти рибу в цей день вважалося найбільшим гріхом. У самого государя на столі, від якого, за звичаєм, що існував тоді, посилалися страви патріарху і боярам, ​​мало бути «нічого ж, крім білого хліба – один коровай, капуста сира і грета, грузді, рижики солоні, сирі та гріті, кутя і ягід. Цього ж дня, за прикладом государя та бояр, було прийнято роздавати милостиню бідним людям їжею, одягом та грошима. У самий день Богоявлення в Москві в цей час відбувалося урочистість, яка за своєю величчю і пишнотою перевершувала всі інші урочистості. Цар цього дня був народу у повному блиску своєї царської величі. О дванадцятій годині дня цар у звичайній вихідній сукні здійснював ходу в Успенський собор при дзвоні на Івані Великому. У соборі государ покладав він «царський сан» (тобто велике царське вбрання з усіма регаліями), після чого починалася Літургія. Після закінчення Літургії із собору виходили: цар південними дверима, а патріарх – західними на «Ердань». Сама «Йордань» вирубувалася в льоду на Москві річці у вигляді хреста, вкритого гарною покровом, що підтримується чотирма колонами з карнизами, розписаними фарбами, сріблом і золотом, і прикрашеною золоченим хрестом нагорі. По кутках ставилися зображення чотирьох євангелістів, а всередині – апостолів та інших святих, і нарешті образ Хрещення Господнього. Все це було прикрашене шовковими та вирізаними з жерсті розфарбованими квітами та листям. Саме «чин освячення води» здійснювався таким чином. Спочатку духовенство підійшло до патріарха і государя по два в ряд і низько вклонилося, а потім патріарх роздав свічки всім, починаючи з государя. Поки хрест занурювали у воду, стріляли з гармат і дзвонили дзвони всіх московських церков. Зануривши хрест, патріарх срібним відром набрав води з Йордану і дав клірику для окроплення війська і народу. Сам патріарх тричі перехрестив государя, окропив його святою водою та привітав зі святом. Того дня святкування закінчилося занадто пізно, тому вечірня цього дня зазвичай відбувалася «без витрат». З не меншою урочистістю і нині, на згадку про Хрещення Господнє, як у навечір'я, так і в саме свято, відбувається освячення води, яке в стародавніх російських літописах називається «водокрестієм». У навечір'я воно відбувається в храмах, а на свято – на річках, ставках і колодязях, що у нас називається ходінням на Йордан. Особливо урочисто відбувається тепер освячення води у Санкт-Петербурзі (а й у інших губернських містах). Тут, проти Зимового палацу, на річці Неві, влаштовується чудова Йордань. По закінченні Літургії в Зимовому палаці урочиста процесія, в якій беруть участь їх імператорські величності і члени найяснішого дому, присутні в святішому синоді архієреї і численне духовенство, прямують до Йордану, і в ту хвилину, коли Животворящий Хрест занурюється митрохом. гарматні постріли. (Див. «Місіонерський огляд» 1897). Б. Історична довідка про те, чому у свято Водохреща вода освячується двічі У свято Водохреща вода освячується двічі. Хтось із вас запитає: чому ж це двічі освячується вода на свято Хрещення Господнього? Відомо, що на тому місці, де народився, жив і хрестився Христос Спаситель освячення на Йордані води відбувалося з давніх-давен і донині відбувається опівночі або на світанку, оскільки за переказами, в цей час хрестився Ісус Христос. Але після часу, коли християнські богослужіння почали здійснювати в різних місцях не вночі, а вдень, потрібно було освячення води перенести на день, але на який день? Чи на день свята, чи напередодні його, тобто на день перед святом, бо кожне свято у нас починається з вечора? Але тут сталося ось що. У перші століття зверталося до християнства багато язичників і євреїв; вони називалися оголошеними (оголошені – це ті, що вже навчені християнській вірі, але ще не хрестились). Для хрещення їх було призначено особливі дні року (напр., Великдень, Трійця); до цих днів віднесли день перед Хрещенням Христовим. А оскільки для хрещення оголошених потрібна була освячена вода, то й ухвалено було здійснювати в день перед святом Христового Хрещення освячення води, - і не мале освячення, яке здійснюється за потребами християн у всі дні року, а велике, заради переддень свята. Таким чином, було ухвалено здійснювати двічі освячення води: перед святом – для хрещення оголошених, і в саме свято – на спогад Хрещення Христового. У наш час майже немає між нами оголошених, і тому, мабуть, немає потреби освячення води перед святом. Але Св. Церква утримала це освячення тому, що подвійне освячення води, тобто напередодні і в саме свято, збільшує свято і наше освячення і просвітництво. Ми повинні радіти й тріумфувати, що у нас не один тільки, а двічі освячується вода у свято Хрещення Господнього. Можна, втім, сказати, що нинішнє освячення води та завтрашнє мають і дещо різне значення. Саме: перед святом освячуватиметься вода власне для наших потреб і для потреб власне нинішнього лише дня, тобто вона освячуватиметься для того, щоб ми могли окропити і освятити цією водою наші будинки, все наше майно і насамперед себе самих. Вона освячуватиметься для того, щоб ми, що постили нині до вечора, спромоглися за це долучитися святій воді, освятитися, приготуватися, а з тим разом і передбачити радість наступного великого свята. У день свята освячуватиметься вода вже власне на згадку про хрещення Христа Спасителя. Тоді ми вже не готуватимемося святою водою до свята, а вже святкуватимемо освяченням води саме свято. В. Деякі піснеспіви в день Богоявлення з коротким поясненням а) На освячення води. «Голос Господній на водах кричить дієслова: прийдіть, прийміть усі духа премудрості, духу розуму, духу страху Божого, (духа) явльшого Христа». «Десь (сьогодні) вод освячується природа, і розділяється Йордан, і своїх вод повертає струмені, Владику даремно хрещується». «Як людина на річку прийшла ти, Христе Царю, і рабське хрещення прийняти стараючись (сильно бажаєш) Блажче, від Предтечеву руку, гріх заради наших, Людинолюбний». «До голосу (Предтечі) волаючого в пустелі: приготуйте дорогу Господню, прийшов Ти, Господи, зря рабий прийм, хрещення просячи, невідомий гріха: бачачи Тебе води, і побоявшись; тремтливий буде Предтеча, і закричи дієслова: як просвітить світильник світла 23 ; як руку покладе раб на Владику; освяти мене і води, Спасе, вземляй світу гріх». б) Тропар. «В Йордані хрещуюсь Тобі, Господи, Троїцьке з'явися поклоніння: Бо батьків голос свідчив Тобі, коханого Тя Сина іменуючи: і Дух, у вигляді голубині, повідомило словесі твердження: явися Христе Боже, і світ просвітиш». Коли Ти, Господи, хрестився в Йордані, відкрилося поклоніння Пресвятій Трійці, бо голос Отця свідчив про Тебе, називаючи Тебе коханим Сином, і Дух у вигляді голуба запевняв істинність слова (Отчого); Христе Боже, що з'явився і просвітив світ, слава Тобі! в) на літії. «Одягайся світлом як ризою, нас заради нас буде сподобився їсти, в струмені одягається сьогодні Йорданська, не Сам цих до очищення вимагаючи, але нам Собою влаштовуй породження. Про чудо! без вогню виварює, і назидає без сокрушення, і рятує в Нього просвітлювані, Христос Бог і Спас душ наших». Той, що одягається світлом, як одягом, благоволив для нас стати подібним до нас, і нині покривається струменями Йордану, не Сам потребуючи їх для очищення, але в Своєму обличчі влаштовуючи нам відродження. О диво! переплавляє без вогню, і відтворює без руйнування, і рятує Христос, що хреститься в ім'я Його, Бог і Спаситель душ наших. г) На віршівні. «На Йорданстій реці бачивши Тебе Іван до себе прийдешнє, говорячи: “Христе Боже, що до раба прийшов Ти, скверни не имий Господи; в ім'я ж чиє Тебе хрищу; Батька; але Того носиш у собі. Сина; вірним усти (устами) (Ін.20:22) явись Боже, помилуй нас"". 1 . «Глибині відкрив їсти дно, і сушею Своя (люди) тягне, у ній (глибині) покривши противні, міцний у лайках Господь як прославися». 3 . «Фортеця дай Царем нашим Господь, і ріг (гідність) помазаних Своїх підноси, від Діви народжується, прийде до хрещення: тому вірення закриємо: немає святий, бо Бог наш». 4 . «Почуй Господи голос Твій, а його говориш голос голосу, що волає в пустині, бо загримів Ти над багатьма водами Твоєму свідкуй Сину, весь був Духа, що зійшов, і кричи: Ти Христос, Божа мудрість і сила». Я почув, Господи, (Предтечу) – голос Твій, який Ти назвав голосом того, хто кричить у пустелі; коли Ти загримів над багатьма водами (Йордана), свідчивши про Твого Сина, Він (Предтеча), наповнившись Духом, що виявився, вигукнув: «Ти – Христос, Божа премудрість і сила». 5 . «Ісус, живота Начальник, дозволити засудження прийде Адама первозданного, а очищень як Бог не вимагаючи, занепалого очищають в Йордані: в якому ворожнечу вбивши, переможний всякий розум світ дарує». 6 . «Голос словесі, світильник світла, денниця сонця, Предтече, в пустелі покайтеся всім кричить людем, і очистіться: бо належить Христос, від попели світ визволяй». Голос Слова, світильник Світла, зоря – предтеча Сонця вигукує в пустелі всім людям: «Покайтеся, і заздалегідь очистіться; бо ось чекає Христос, що рятує світ від смерті». е) Кондак. «З'явився Ти всесвітніше, і світло Твоє Господи знаменувалося (відкрилося) на нас, в розумі (свідомо) співаючих Тебе: “прийшов Ти і з'явився Ти світло неприступне"". 7 . «Юнаки благочестиві, печі вогняно прилучилися, шумить дух росний неушкоджені збережи, і Божого ангела поблажливість: тим же в полум'ї зрошувані подяки співаху: препетий отців Господи і Боже благословен Ти». 8 . «Таємницю преславну Вавилонська показа піща, що виточила росу, як струменями імаше нематеріальний вогонь сприйняти Йордан, і обійняти плоттю хрещеного Творця: його ж благословлять люди і звеличують на всі віки». Вавилонська піч, виточивши росу, зобразила ту дивовижну таємницю, але Йордан мав прийняти в струмені (свої) нематеріальний вогонь (Божества) і охопити Творця, що хрещується тілом, Якого люди благословляють і звеличують на всі віки. «Величай, душе моя, найчеснішу гірських воїнств, Діву пречисту Богородицю». 9 . “Every tongue is perplexed to praise the blessings of our inheritance, but the mind and the worldly praise of Thee to the Mother of God are astounded: You are a good being, accept faith, for our divine love weighs: For Thou art the intercessor of Christians, We magnify Thee.” No language is able to praise you at your true worth, and even the angelic mind is perplexed (how) to sing You, Mother of God, but as good as You, accept faith, for You know our living love; You are a representative of Christians; We magnify you. “Oh, more wonderful than the mind of Your Nativity, O all-pure Bride, blessed Mother! Having received all-perfect salvation, we worthily praise him as a benefactor, bearing the gift of a song of thanksgiving.” Oh, how mind-boggling are the miracles of Your birth, most pure Bride, blessed Mother! Having received through You an all-perfect salvation, we worthily praise (You) as a benefactor, offering a gift of a song of gratitude. Існує землі найглибша долина – це долина Йорданська; глибше цієї долини немає землі. Будучи такою глибокою долиною земної кулі, ця місцевість не знала і не знає нашої російської зими, наших снігів, наших тріскучих морозів... Глибока долина Йорданська є природне і природне ложе священних струменів священної річки Йордану. Ніколи ще ці струмені не сковувалися льодом і не бачили крижаного покриву річок півночі. Теплота йорданських вод не буває менше 15 градусів теплоти. А бере Йордан свій початок від танення вікових снігів висот Ліванських гір. Витоки річки Йордану утворюються таким чином: у дні жнив пшениці у Св. Землі починають танути сніги та льоди сусідніх зі Святою Землею Ліванських гір. У стародавніх меж «коліна Данова», з Лівану, бере свій початок перший невеликий струмок Йордану. (Ім'я Дана, безсумнівно, відобразилося тут і в найменуванні – Йор-Дана). Другий, вже набагато більший струмок бере свій початок біля міста Кесарії Пилипової (Мф.16: 13). Тут ніколи не в'яне зелень трав, квітів, олеандрів, пальм прибережних та інших ласкавих погляд тінистих дерев і злаків. Але про це йдеться попереду. Пройшовши на всю довжину Св. Землі, Йордан остаточно ховається в нерухомих водах Мертвого моря. У мертвих обіймах цього моря ніби завмирає повний життя, що завжди дзюрчить Йордан. Якщо маленька йорданська риба швидкоплинними струменями річки заноситься в асфальтові (смоляні) безодні Мертвого, Содомського моря, вона негайно засинає. Так часто обійми смерті несподівано викрадають і того, хто надто стрімко пливе потоком життєвої суєти! Йорданська долина прямому своєму протязі від Тиверіадського моря до Мертвого простягається не більше 100 верст. Але, звиваючись серед сусідніх гір, за їх вигинами та ухилами, долина ця простягається до 300 верст. Це простір і проходив Господь наш Ісус Христос, коли з Галілеї прямував Свій шлях до Єрусалиму не прямою дорогою, через ворожу Самарію, а кружною дорогою, по зайорданській країні. Цим шляхом йшов Христос Господь і в третю пасху на вільні Свої страждання на вершині Голгофи. І для нас шлях до хреста та порятунку не завжди буває близьким. Ширина священного Йордану не скрізь, звісно, ​​однакова. В інших місцях юдейські та Моавітські гори, що зійшли праворуч і ліворуч, стискають води річки в найвужчий пробіг. Тут ширина річки лише кілька сажнів. Вище вже було помічено, що священний Йордан, як річка гірська, тече дуже швидко, несучи при своїй течії все, що трапляється на дорозі. Скільки «гілок Палестини» забрано швидкоплинною річкою в нерухомі води Мертвого моря! З дна і боків Йордан забирає у своїй течії велику кількість мулу та піску. Тому вода йорданська при своїй течії каламутна та мулиста, як і всі річки гірського Кавказу. Але якщо вода ця відстоюється в чистій посудині, вона прозора і чиста, як чистий кристал. У добре закупореній посудині ця вода ніколи не піддається псуванню. І скільки взагалі на святу Русь принесено Йорданську воду нашими вітчизняними паломниками! Урочисто-велична та природна рама, серед якої протікає Йордан: це Йорданська долина. Чудова ця долина! Вона сповнена невгамовного життя. Тут підноситься Всеблагому Творцеві невгамовний хвалебний гімн. Хвалять Господа тут високі пріорданські гори і всі пагорби, дерева плодоносна (на березі Йордану удосталь росте ріжкове дерево, плоди якого російський паломник Барський називав акридами), - звірі і всі худоби (і до теперішнього часу в Йорданській долині водяться шакали та ін дикі звірі); хвалять Господа тут і птахи пернати: піснею солов'я, воркуванням дикої горлиці, що нагадує то плач, то сміх дитини, криком ластівок вдень і вночі наповнюється Йорданська долина. А це невгамовне дзюрчання вод багатьох священної річки!... Не забути ніколи цієї величної картини тому, хто хоч раз визрів її... На Йордані мали місце багато священних подій як з історії Старого Завіту, так з історії Нового Завіту і ще з історії Вселенської Церкви Христової. Річку Йордан переходив родоначальник 12 колін єврейського народу – патріарх Яків. Через Йордан чудово переклав весь сонм єврейського народу Ісус Навин (Нав.3:15). За Йорданом сховався цар Давид, уникаючи переслідувань свого улюбленого сина Авесалома (2Цар.17:22). За словами пророка Божого Єлисея, Нееман сиріанин, омившись у Йордані 7 разів, отримав зцілення від тяжкої прокази (4Цар.5:10). За Йорданом був тимчасовий табір Юди Маккавея (1Мак.5:52). Часто переходили через Йордан та св. апостоли, супроводжуючи свого Божественного Вчителя. І тепер дорогою від Йордану до Єрусалиму вказують «колодязі апостолів». Скінчимо з чого й почали. Найголовніша священна подія на Йордані – Хрещення Господнє та Богоявлення Пресвятої Трійці. Але, може, хтось скаже: як я нещасливий, що не був на річці Йордані. Безпідставне нарікання! Всі ми, християни, спромоглися великого і святого Таїнства Хрещення. Купіль Хрещення, омивши наш первородний гріх, була для кожного з нас священним Йорданом. Бесіда №3. Про значення святої води Богоявленської I. Що є особливого у свято Богоявлення, так це те, що у нинішнє свято освячується вода. Св. Церква здавна вживала святу воду, і можна вважати, що освячення води почалося ще з апостольського часу. Отже, освячена вода шанована і внаслідок глибокої давнини, давності своєї. Коли ми окроплюємо себе святою водою і вживаємо її для різних благочестивих справ, то робимо те, що робили благочестиві християни всіх часів. ІІ. Але в той же час цілком вірно, що свята вода приносить різноманітну користь тим, які належним чином вживають її. а) Через святу воду ми отримуємо благодать Божу: вона збуджує в нас каяття у своїх гріхах, вона справляє в нас справжнє благоговіння. А якщо ви окроплюєте себе святою водою і при цьому маєте покаянне почуття, то отримуєте прощення гріхів; Свята вода є також дійсним засобом проти всіх спокус, особливо тих, що походять від диявола. Отже, коли на вас знайде спокуса, і ви з благоговінням і надією скуштуєте кілька крапель святої води, знаменуючи себе хресним знаменням, то ви можете бути впевнені, що Бог дасть вам благодать перемогти спокусу і зберегти своє сумління чистим. Диявол бояться святої води і тікає від неї. Усі місця, які окроплюються з вірою, надією та благоговінням святою водою, недоступні для злого духу: він не наважується наблизитися до цих місць. б) Свята вода може послужити і до зцілення від хвороб і до звільнення від багатьох інших лих і бід. І ми не повинні дивуватися цій чудовій дії святої води. Ця вода отримує силу свою від молитов Церкви, а Церква молиться при освяченні води, щоб Бог дарував їй силу Свого благословення, щоб усе, що окроплятиметься їй, було вільне від усякої шкоди. в) Сила святої води простягається і за труну. Вона приносить і померлим втіху, допомогу та зміцнення. Цю силу вона набуває молитвами Церкви; коли Церква окроплює святою водою тіла померлих або їхні труни та могили, то вона молиться Богу, щоб Бог очистив душу померлих та пом'якшив їх скорботи небесною росою втіхи. Тому ви робите добре, коли за прикладом Церкви окроплюєте труни та могили померлих святою водою. Як дощ освіжає квіти, що зблизили від сонячної спеки, так свята вода підкріплює душі померлих силою молитов Церкви та ваших молитов. ІІІ. Таким чином, ви бачите, браття, що свята вода є дійсним засобом для віддалення від нас багатьох лих і доставлення нам різноманітних благ і милостей. Тому зберігайте святу воду в честі і користуйтеся нею, за прикладом стародавньої християнської Церкви, для пробудження в собі рятівних думок і почуттів і для досягнення різних благ душевних і тілесних. Черпайте святу воду, приносите її в свої будинки і зберігайте її в чистій посудині для благочестивого вживання. Найчастіше окроплюйте себе їй, особливо вранці та ввечері і при входах та виходах з дому. Але робіть це не за простою тільки звичкою і без будь-якої думки, а з благоговінням, з покаянним почуттям і з надією. Найчастіше окроплюйте їй усе, що знаходиться у вашому домі та у вашому дворі, щоб злий дух не міг мати доступу до вас, щоб усе зло відхилялося від вас і щоб Бог жив у вас з ангелами. Якщо ви будете з покаянням, благоговінням і надією вживати святу воду, то здійсниться те, про що молиться св. Церква при освяченні води словами: «Великий і Всесильний Боже, створивши небо і землю і встановивши всі порядки у світі, перед яким тремтять ангели, архангели та всі сили небесні! Поглянь з небесної висоти на цю воду і освяти її Духом Твоїм Святим. Хай буде вона всім, хто їсть від неї і мажуть нею на всяку користь неабияку. Нехай вона послужить до очищення душ і тілес, до відганяння всякого супротивного ворога, до залучення благодаті і милостей Твоїх. Хай пом'якшить вона наші серця і нехай зігріє нас любов'ю до Тебе. Нехай освятить вона всі житла наші та всі шляхи наші земні. І так, удостоївшись тут причастя води святої Твоєї, нехай удостоїмося колись і причастя вічної слави і вічних радостей Твоїх». (Див. «Чин великого освячення води»). Амінь. Додаток до бесіди № 3. Про святу богоявленську воду «Десь вод освячується єство» (Тропар на освячення води) Як щасливі, слухачі, ті християни, які під нинішнє свято опівночі робили спогад хрещення Господнього в Палестині, на тому самому місці, де Спаситель хрестився. Хто з нас не побажав би бути на їхньому місці, щоб напитися зі святої річки і викупатися в ній? Кому з нас не дороге порятунок своєї душі та освячення свого тіла йорданською водою! «І дай їй благодать визволення, благословення Йорданово, – молиться Свята Церква, – сотворю нетління джерело, освячення дар, гріхів дозвіл, недуг зцілення, демонів згубну, супротивним силам неприступну, ангельські фортеці сповнені: нехай усі почерпаю тілес, на лікування пристрастей, по освяченню будинків, і на всяку користь неабияк» . І далі: «І даси всім, хто доторкається до неї і причащається і мажеться нею здоров'я, очищення і благословення» . При триразовому зануренні у воду Чесного і Животворного Хреста Господнього – на честь і славу Пресвятої Трійці, при співі тропаря «В Йордані хрещаюсь Тобі, Господи» , розп'ятий на цьому Хресті Господь наш Ісус Христос освячує цю воду і повідомляє її. Звичайна вода, за своєю природою, для тіла тільки здорова, а через освячення природа її змінюється, покращується, підноситься, так що вона стає рятівною для тіла і душі. Коли ми з благоговінням смакуємо освячену воду, вона очищує, оживляє і оновлює нашу душу і тіло. Окроплення цією освяченою водою не тільки ми очищуємося і просвічуємося, але і все, що оточує нас. Їй освячуються будинки наші, худобу та всі речі, що належать нам. Свята Церква хоче, щоб освячені були благодаттю Божою не лише ми, а й усе, що маємо. Вона навчає нас вірити, що освячена нині вода має велику чудодійну силу. Ця свята вода, за силою віри в цілющу її силу, проганяє від нас злих духів, вона очищає будь-яку скверну, зцілює недуги, як душевні, так і тілесні, особливо ті, що бувають від шкідливого впливу на душу і тіло наше диявола. Богоявленська вода така важлива і така необхідна для всіх християн, що саме смакування цієї води в церковних книгах називається «причастям». Це не означає, щоб вода ця мала таку ж божественну силу, як і саме Причастя Св. Тіла і Крові Спасителя. Ні. Важливою є і свята богоявленська вода; але вона не може замінити Св. Прилучення Великих, Святих, Божественних Христових Таїн. Вона повинна бути вживана в тій впевненості, що служить до визволення гріхів, зцілення душі і тіла, і на всяку користь неабияку, і до відганяння всякого наклепу видимих ​​і невидимих ​​ворогів. Знаючи присутність всеосвячуючої сили Божої у богоявленській воді, сама Св. Церква користується цією святою водою як багатоцінним та нетлінним даром. Їй освячує вона святі ікони та всі вживані при богослужінні священні судини та одяг. Її наказує Св. Церква вживати під час очищення різних речей, чимось осквернених. Чудо всеосвячуючої сили та благодаті Божої у цій святій воді кожен може бачити та перевірити власним досвідом. Проста неосвячена вода, що зберігається в теплому місці, скоро псується, отримує поганий смак та запах. З богоявленською водою того не буває: вона зберігається нетлінною протягом цілого року і більше. Хіба це не диво? Диво найочевидніше, всім відкрите. св. Іоанн Златоуст каже, що вода богоявленська протягом багатьох років залишається нетлінною, буває свіжа, чиста і приємна, начебто цю хвилину була почерпнута з джерела. Тому ця свята вода, звана грецькою «агіасмою», тобто святинею, Св. Церквою призначається для деяких осіб, за тяжкі гріхи відлучені від Св. Причастя. Отже: чи освятити потрібно нам своє житло, чи зцілити хвороби і пристрасті, чи відігнати від себе злих духів – ось для нас лікування багатоцінне та чудодійне – богоявленська свята вода. (Див. "Пастирський співрозмовник", № 17-18,1888, грудень). Розмова № 1, у якій пояснюється історія свята Стрітення Господнього з моральними висновками I. Передаємо історію свята Стрітення Господнього священними словами євангельської розповіді про цю подію. «А коли сповнились дні очищення їх за законом Мойсеєвим, принесли Його до Єрусалиму, щоб представити перед Господа, як наказано в законі Господньому, щоб всяке немовля чоловічої статі, що розкриває несправжня, було присвячене Господеві, і щоб принести в жертву, за промовленим у законі Господньому, дві горлі. Тоді був у Єрусалимі чоловік, на ім'я Симеон. Він був чоловік праведний і благочестивий, що сподівається на втіху Ізраїлеву; і Святий Дух був на ньому. Йому було передбачено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов він на натхнення до храму. І, коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб здійснити над Ним законний обряд, він узяв Його на руки, благословить Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, Твого Ізраїлю. Йосип же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось, лежить Цей на падіння та на повстання багатьох в Ізраїлі та на предмет суперечок, – і Тобі Самої зброя пройде душу, – щоб відкрилися думки багатьох сердець. Тут була також Ганна пророчиця, дочка Фануїлова, від коліна Асирова, що досягла глибокої старості, проживши з чоловіком від девства свого сім років, вдова років вісімдесяти чотирьох, яка не відходила від храму, постом та молитвою служачи Богові день і ніч. І вона в той час, підійшовши, славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав на спасіння в Єрусалимі. І коли вони вчинили все за законом Господнім, вернулися до Галілеї, до міста свого Назарету. Немовля ж зростало і зміцнювалося духом, сповнюючись мудрістю, і благодать Божа була на Ньому» (Лк.2:22–40). Ось євангельська розповідь про Стрітення Господнє. Пояснимо цю розповідь своїми словами. У юдеїв ще за Мойсея було встановлено закон, за яким жінка, яка народила немовля чоловічої статі, протягом сорока днів вважалася нечистою. У ці дні, які називалися днями очищення, породілля не могла приходити до храму для участі в богослужінні, торкатися чогось священного. Після закінчення цього терміну будь-яка мати приходила до храму і приносила там очисну жертву. Жінка заможна приносила в жертву однорічного ягня на цілопалення і молодого голуба або горлицю в жертву за гріх. Для бідних, яким дорого було приносити ягня, закон дозволяв приносити на жертву двох горлиць чи двох молодих голубів – одного на цілопалення замість ягня, а іншого на жертву за гріх. Крім цього, якщо немовля було первонароджене, то над ним відбувалося того ж сорокового дня разом з очисною жертвою обряд посвяти його Богу. Господь Ісус Христос, що прийшов на землю «виконати будь-яку правду», як первородний і єдинородний, благоволив виконати над Собою в чотиридесятий день після Свого народження і закон посвячення Богові. Для виконання того й іншого обряду Йосип і Пресвята Діва Марія як вірні ізраїльтяни в сороковий день після народження Спасителя з'явилися до Єрусалимського храму, де відбувалися всі обряди закону Мойсея. Будучи бідною, Богоматір принесла в очисну жертву двох горлиць. У цей час у Єрусалимі проживав благочестивий старець на ім'я Симеон. Подібно до всіх інших старозавітних праведників, праведний старець Симеон мав живу віру в майбутнього Месію, явище Якого мало принести радісну втіху (втіху) ізраїльтянам. За своє благочестя старець Симеон став обраним посудом Св. Духа: «Дух Святий був на ньому» . Йому було відкрито Духом Святим, що Він не помре, доки не побачить Христа. Тут ми повинні дещо відступити убік, щоб зрозуміти цю обітницю старцеві Симеону. За кілька років до Різдва Христового єгипетський цар Птоломей Філадельф побажав мати у своїй царській бібліотеці священні книги єврейського народу у перекладі грецькою мовою. Згідно з волею та бажанням царя, послані були з Єрусалиму вчені мужі, які добре знали мови грецьку та єврейську, щоб ці мужі переклали священні книги з єврейської мови на грецьку. Серед цих перекладачів був праведний і благочестивий чоловік на ім'я Симеон. Займаючись перекладом священних книг з єврейської на грецьку мову, він здивовано зупинився на наступних словах пророка Ісаї: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому: Еммануїл» (Іс.7:14). Не осягаючи таємниці народження від Діви, благочестивий старець уже взяв ножа, щоб вискребити це місце зі священних книг, вважаючи, що це помилка; але ангел Господній, що з'явився йому, зупинив його і сказав: «За те, що ти не повірив слову Божому, доти не помреш, доки на власні очі не побачиш виконання того пророкування. Вір, що справді Діва народить Спасителя світу». І що? Воістину «у Бога не залишиться безсилим жодне слово» (Лк.1: 37). Вже тоді старий був Симеон, але з волі Божої довелося йому жити ще довгі роки в очікуванні втіхи Ізраїлю. Симеон досяг глибокої старості: за переказами Він прожив до 300 років. І ось Симеон, за особливим осяянням Св. Духа, є в храм в той самий час, коли Йосип і Марія звершували тут над Богонемовлям обряд посвячення Богу або постачання перед Господом. Дізнавшись у принесеному немовляті обітованого Месію, святий старець взяв Ісуса Христа до себе на руки і вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико»... «Тепер я помру спокійно, – як би так говорив Симеон, – бо мої очі побачили спасіння, і мої очі побачили спасіння, Помру за словом Твоїм, тобто за пророкуванням даним мені через Тебе Святим Духом, – «не бачити смерті, доки не побачу Христа Господнього...» Спаситель є світлом для освіти язичників і всіх людей. Він розвіє на землі морок забобонів та ідолослужіння, навчить усіх істинному богопізнання та благошани. У той же час Месія є і слава і прославлення ізраїльтян, оскільки з-поміж цього, а не іншого якогось народу засяяло світло всесвіту – серед юдеїв втілився, жив, навчав і творив чудеса Спаситель. Праведний Симеон, що просвітлюється Духом Святим, передбачає всю подальшу долю Спасителя на землі: Його хресні страждання і смерть. І покликавши Боже благословення на святе сімейство, він, звертаючись до Богоматері, сказав: «Ось, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет суперечок, – і Тобі Самої зброя пройде душу, – щоб відкрилися думки багатьох сердець» . Не всі люди увірують у Христа і скористаються спасінням, яке Він приніс на землю. Спаситель буде предметом протиріч і суперечок людей: одні намагатимуться знищити і затьмарити Його Божественну гідність, а інші, навпаки, твердо стоятимуть під знаком віри в Христа. Злість і зневіра перших дійдуть до того, що вони зрадять Спасителя на ганебну і болісну смерть; і тоді страждання і скорботи Спасителя, як меч, пронизають матючіше серце Пресвятої Богородиці. Побачивши страждання і смерть Ісуса Христа виявиться гаряча віра, щиросердість і віддана любов одних, – злість, хибне благочестя і сатанинське марнославство інших. Разом із Симеоном проповідницею наступу Спасителя з'явилася до храму свята стариця Анна. Дізнавшись так само, як і Симеон, за навіюванням Духа Святого, в Немовляті Ісуса обіцяного Месію, свята Анна підійшла до Спасителя, прославила Бога і проповідала про Нього всім, що з вірою чекали на пришестя Спасителя. Здійснивши все за законом у храмі, Йосип і Марія залишили Єрусалим. ІІ. На згадку цієї події у 2-й день лютого (тобто в 40-й день від народження, 25 грудня) встановлено Св. Церквою свято Стрітення Господнього. Свято це дуже давнє. Про нього згадують у своїх творах батьки та вчителі III і IV століть за Р. X., як то: Амфілохій, єпископ Іконійський, Григорій Ніський, Іоанн Золотоуст і Мефодій Тирський. Свято Стрітення Господнього, яке було у загальній повазі як на Сході, так і на Заході в перші століття християнства, особливо урочисто стало святкуватися з VI століття з наступного приводу. Наприкінці 541 року в Константинополі та навколишніх країнах з'явилася страшна морова виразка, яка щодня вражала смертю 5–10 тисяч людей. До цього жахливого лиха, яке тривало три місяці, приєднався новий – землетрус, що зруйнував багато будівель і навіть ціле місто. У цей час гніву небесного Бог відкрив одному благочестивому чоловікові, що лиха, що спіткали Грецію, припиняться, коли встановлено буде урочисте святкування Стрітення Господнього. Слово Божого одкровення всіма було прийнято з вірою і радістю, і в другий день лютого 542 року відбулося урочисте свято. Того ж дня припинилися і лиха, що спіткали Константинополь, Літіохію та інші міста Греції. Грецький імператор Юстиніан наказав у всій своїй імперії зарахувати цей день до великих свят Церкви Христової. Таким чином Церква, згадуючи обставини Стрітення Господнього, описані у Св. Євангелії, благає також Господа зміцнити імператора (вірш. на літ. 2 лют.). Встановивши урочисте святкування дня Стрітення Господнього, Св. Церква мала на увазі наше повчання. У подіях та обставинах встановлення цього свята все знаменно та все для нас повчально. а) Перший приклад подає нам божественне Немовля Ісус, – приклад суворого виконання вимоги закону, за яким усі немовлята чоловічої статі в 40-й день після народження повинні бути принесені до храму для воцерковлення, і первістки – для посвячення Богу. Як Син Божий, безпочатковий за Батьком, Він був вільний від закону для синів людських. І, однак, як Син людський, 40-денний по матері, народжений від підзаконної, виконує законне. Закону Творець законна виконує. Навіщо? Щоб власним прикладом навчити нас підкорятися всім статутам Церкви. Як після цього ми наважимося ухилятися від зобов'язань виконання вимоги закону і за себе, і за дітей своїх (як роблять сектанти)? б) А Пресвята Діва Марія? Зробившись матір'ю Господа, вона освятилася в самому народженні Його і, не перестаючи бути Дівою, не мала потреби в очищенні «як нескверна, неблазна, нетлінна і пречиста», але, не відрізняючись від інших підзаконних дружин, Вона смиренно підкорилася припису закону. І незважаючи на дальність шляху, Божа Матір, супроводжувана праведним Йосипом, несе Немовля Ісуса до храму Єрусалимського – і не тільки Немовля, але й жертви, покладеної на цей випадок – двох пташенят голубиних. Як після цього наші дружини породіллі можуть ухилиться від виконання закону, що наказує їм з новонародженими немовлятами приходити в 40-й день після пологів до храму Божого для прийняття собі очисної молитви, що звичайно називається сороковою і для воцерковлення немовляти? Вимагає Господь спокутної жертви під час воцерковлення немовляти і має робити посильну жертву на храм Божий. Нехай ніхто не каже, що він бідний, - бідність не виправдає перед Богом порушника закону: Йосип і Марія теж були люди бідні, але з почуттям необхідності покори закону, виконують його в міру засобів своїх. У Старому Завіті люди багаті приносили в жертву Богу ягня, а бідні два горличища чи пташеня голубини. І та, і інша жертва була однаково угодна Богу. Так і наші жертви на богоугодні справи повинні виражатися не в цінності їх. Святий намір ваш, браття, є вже приємною жертвою Господу, Який благих наших не вимагає і дивиться не на дари, а на серце наше. Вся справа полягає в постійній готовності до виконання статуту обрядів і законоположень Церкви. Цілковита покірність закону, всім статутам і велінням Церкви є найприємніша і найвгодніша жертва Богу, в чому і подає нам приклад Сам Господь наш Ісус Христос і Його Пречиста Мати. в) Що можна сказати про Ганну пророчицю, дочку Фануїлеву, і праведного Симеона, який сприйняв у свої обійми Того, Якого і весь світ обійняти не може? Життя і діяння цих осіб представляють для нас, браття, також багато навчального і повчального. Праведний старець Симеон був чудово зрозумілий за те, що, можливо, один раз у житті засумнівався у справжньому значенні слів Св. Письма, що розповідає про народження Спасителя від Діви. А чи між нами всі і завжди схильні вірити всьому тому, що полягає в Божественному Одкровенні. Чи не буває так, що одні за свавіллям, а інші за недомислом чи сумніваються, чи перекручують справжній зміст ясних слів Св. Письма? На жаль і скорботі, трапляється це часто. Але послухаємо, що говорить про це один доблесний пастир і ревний проповідник Божого слова: «Учення нашої віри містить у собі багато таємничого і незбагненного для нашого розуму. Але бійтеся сумніватися в чомусь: як віра вчить, так і віруйте. Незбагненного не можна осягнути і немає потреби осягати. Не будемо чекати і чудесного явища якогось ангела, який навчив би нас і витлумачив нам те, чого не розуміємо; у вас є ангел, вірний наставник і тлумач – Св. Церква. Її слухатимемо, їй віритимемо у всьому. Праведний Симеон перед смертю бачив виконання незбагненного таїнства, в якому одного разу зухвало було сумніватися. Перед смертю, браття, і у нас відкриються очі, і ми дізнаємося про те, в чому тепер сумніваємося. Так, перед смертю ясно дізнаємося і цілком переконаємось тоді в усьому, чого вчить нас Св. Церква, якою ми так мало слухаємось; але – на жаль! - Можливо, не на радість нам відкриються тоді наші очі »(Див. «Повчання» прот. Р. Путятина). Можливо, не один буде покараний за сумніви, довільне тлумачення і розуміння Божого Слова за своїм крайнім розумінням, а не так, як вчить нас розуміти Св. Церква. Але буде пізно, бо після смерті немає покаяння. Як же після цього деякі самовільники наважуються тлумачити Слово Боже за своїм розумінням? Хай не буде цього! св. Церква відкрила нам все, що потрібно для нашого спасіння, а тому слухатимемо голоси її, бо, як каже св. Кіпріан Карфагенський, “кому церква не мати, тому Бог не Батько”» (Див. «Місіонерський огляд», 1897, лютий). ІІІ. Отже, браття, ось чому навчають нас події, на честь і спогад яких встановлено свято Стрітення Господнього. Вчать точному виконанню закону Господнього, всіх постанов і обрядів Православної Церкви, вчать утримувати віру православну у всій неушкодженій чистоті, вірити безумовно всьому тому, що полягає в слові Божому, і розуміти його так, як дали нам це святі богонатхненні отці і вчителі Церкви; спонукають уникати довільних тлумачень, щоб не згрішити смертно і не підпасти вічному осуду за хулу на Святого Духа; нарешті, самий привід до урочистого святкування цього дня вчить нас шанувати цей день за перевагами справами благочестя, якими: старанна громадська молитва в храмі Божому і справи християнської любові, милосердя і благотворення нужденним ближнім, щоб тим викупити свої провини вільні і мимовільні і передбачити. мешканці Греції. Тяжко грішать ті, які залишають свята Божі зовсім у недбалості, продовжуючи свої житейські заняття, а ті, хто вживає їх на справи, недостойні християнина, – накликають на себе великий гнів Божий, бо Бог зневажаємо не буває. А. Повчальні думки, взяті зі служби свята Стрітення Господнього 1) «Старий денмі, Що закон древле в Синаї давши Мойсею, сьогодні Немовля бачиться, і за законом, як закону Творець, закон виконуючи, до храму приноситься і старцеві дається» 25 . За прикладом Творця Закону, Господа Ісуса Христа, приносяться християнські немовлята до храму, по виконанні сорока днів від народження їхнього. Цей священний обряд називається воцерковленням, яким вони, ставши членами Царства Христового, повинні підкорятися статутам Церкви і виконувати її заповіді. «Юнацтуючи духам, перестарівши ж тілом Симеоне, обіцяння прийняв не бачити смерті, коли побачиш Дитину юна, перш вік сущого Творця і Бога всіляких, тілом зубоживши, бачивши ж розіграли Ти і плоті дозволу просився, 26 2) Передсмертна молитва святого старця Богоприймця завжди повторюється у храмі на вечірньому богослужінні, щоб вечір кожного дня нагадував кожному віруючому про вечір його життя, тобто того, хто має осягнути його смерть. Ось ця молитва: «Нині відпускаєш раба твого, Владико, за дієсловом Твоїм зі світом, бо бачиш очі мої спасіння Твоє» та ін. Святий старець Симеон, дозволяючись від зв'язків плоті, з радістю переходив в інший світ, коли прийняв у старечі обійми свої Божественне Немовля, Спасителя світу. Так всякий віруючий у передсмертні хвилини не в обіймах прийнявши Господа, а щиро причастившись у Св. Дарах Тілу і Крові Христової, з радістю залишає цей багатобунтівний і суєтний світ. З цим божественним напуттям Він безстрашно пройде смерть смерть. Ми віримо, що воскресле тіло Христове, як насіння безсмертя, збудує з трун і наші тлінні залишки в день загального воскресіння. Б. Деякі піснеспіви у день Стрітення Господнього з короткими пояснювальними примітками а) На літії. «Старий денмі (давній день, вічний), що закон дав у Сінаї давши Мойсею, сьогодні немовля бачиться, і за законом, як закон Творець, закон виконуючи, до храму приноситься, і старцеві дається. Прийом же цього Симеон праведний, і обіцяний збут (виконання) бачивши скоєне, радісно кричав: бачачи очі мої що від віку таїнство потаємне, на останній день цих з'явилося: світло розоряю невірних мов затьмарення і славу даючи новообрану Ізраїлю. Відпусти ж раба Твого від соуз сієї плоті до нестаріючого і дивного нескінченного живота, подаючи світові велику милість». б) На віршівні. «Прикраси твій палац Сіоне, і підніми (прийми) Царя Христа: цілуй (вітай) Марію небесні двері: бо престол херувамський з'явись. Та носить Царя слави: хмар світла є Діва, що носить на руках Сина перед денницею, його ж прийом Симеон на руки свої, проповідуючи людом Владику цього життя (життя) і смерті, і Спаса світу». в) Тропар. «Радуйся благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяла сонце правди Христос Бог наш, просвітляй ті, що існують у темряві: веселися і Ти старіше за праведний, що приймаєшся в обійми свободи наших душ, що дарує нам воскресіння». 1 . «Сушу глибокородливу землю сонце нашестова іноді, бо стіна бо в густій ​​обаполі вода, людом піше море ходящим, і богоугодно співають: співаємо Господеві, славно бо прославися». Колись сонце йшло над сухою землею, що народилася з глибини; Бо вода затверділа, як стіна, з обох боків, коли народ Ізраїльський йшов через море піший і богоугодно співав: заспіваймо Господеві; бо Він велично прославився. 3 . «Твердження на Тебе надію, утверди Господи Церкву, що здобув Ти (яку Ти придбав) чесною Твоєю кров'ю». 4 . «Покрила небеса чеснота Твоя, Христе, бо з кивота бо прошед святині Твоя, нетлінні Матері, в храмі слави Твоєї явився Ти, бо Дитина руконосима: і сповнилася вся Твого хвалення». Слава Твоя, Христе, накрила небеса; бо, вийшовши з освяченого кивота Твого, з Твоєї нетлінної Матері, Ти з'явився в храмі слави Твоєї, як носити на руках Немовля; і все наповнилося хвалою Тобі. 5 . «Як образі Ісая образно на престолі звеличена Бога, від ангел слави доріносима, о окаянный 27 , воопію, аз: бо провидех втілювана Бога, світла невечірня і світом панує». Коли Ісая побачив у знаменному образі Бога, на престолі піднесеного, оточеного ангелами слави, тоді вигукнув: «О, я нещасний! я вже побачив Бога, Який втілиться і пануватиме незахідним світлом і світом». 6 . «Закричи до тебе, бачивши старець очима спасіння, що людом прийде від Бога, Христе, Ти Бог мій». д) Кондак. «Утробудевичу освятив Різдвом Твоїм і руці Симеоні благословливий, як личить, попередивши (поспішивши) і нині врятував нас Христе Боже: але помири в лайках проживання (подай світ суспільству серед війн) і зміцни імператора, якого любив. 7. «Тобі в огні оросила юнаки, що благословили, і в Діву нетлінну всесвіту Бога Слова співаємо, благочесно співаюче: благословенний Бог отець наших». 8. «Нестерпному вогню, що з'єдналося, благочестя, майбутнє юнаки, полум'ям же неушкоджені, божественну пісню паяху: благословіть усі діла Господнього Господа, і звеличуйте на всі віки». Юнаки, вожді благочестя, перебуваючи у вогні нестерпному, але не зазнавши шкоди від полум'я, оспівували божественну пісню: «Всі творіння Господні благословіть Господа і звеличуйте на всі віки». 9. «Богородице Діво, надія християнам, покрий, дотримайся і спаси на Тебе тих, хто надіється». «У законі сіни і писань образ бачимо вірні: всяка чоловіча стать, несправжня розверзаючи, святий Богу: тим первонароджене Слово Отця безпочаткова, Сина первородиться Матерію невигадливо величаємо». В обряді та постанові Мойсеєва закону побачимо, вірні, прообразування (святкуваної події): всяке немовля чоловічої статі, що розкриває утробу, присвячується Богу: тому первонароджене Слово безпочаткового Батька, Сина, без чоловіка первороджуваного Матір'ю, величаємо. Бесіда № 1. Про богослужіння у день Преображення Господнього I. Незадовго до страждань Своїх Ісус Христос, перебуваючи Свою в Галілеї, взяв із учнів Своїх трьох свідків воскресіння дочки Яірової: Петра та двох братів: Якова та Івана, і тільки з ними одними пішов на найвищу там гору Фавор, щоб там помолитися. Зійшовши на гору, Він став на молитву, а учні Його, сіли відпочити, заснули від стомлення. Під час цієї молитви відбулося дивне перетворення Ісуса Христа, і відчутно учням Його відкрилася слава Його як Єдинородного від Отця. Обличчя Його змінилося: воно засяяло, як сонце. Одяг його став таким білим, як на землі білильник вибілити не може: вони побіліли, як сніг, - заблищали, як світло. І з іншого світу постали сюди два найвидатніші пророки: законодавець Мойсей і ревнитель за Богом Ілля. Вони з'явилися у уславленому вигляді; але розмовляли з Ісусом Христом про останні дні земного Його життя, які Він має закінчити в Єрусалимі. Прокинулися і апостоли, і побачили славу Його та двох чоловіків, що стояли з Ним. Серця їх сповнились невимовним захопленням: втім, вони спостерігали і слухали в глибокому мовчанні. Але коли пророки відходили від Ісуса Христа, Петро не втримав пориву захопленої душі; Він вигукнув: «Наставнику! Учителю! Господи! Як добре нам тут! якщо хочеш, поставимо тут три сіни, одну Тобі, одну Мойсею та одну Іллі». Чого власне хотів Петро, ​​Він і сам не міг усвідомити: у такому збентеженому стані духу вони були! Але коли Він це говорив, раптом з'явилася світла хмара і осяяла їх. Вони відчули страх, коли воно оточило їх. І вийшов із хмари голос: «Це Син Мій Улюблений, у якому все Моє благовоління; Його слухайте». Почувши цей голос, учні ще більше злякалися і впали на свої обличчя. Але Ісус Христос, приступивши, доторкнувся до них і сказав: Устаньте і не бійтеся. І відразу подивившись, вони вже нікого не бачили з собою, крім одного Ісуса Христа. Коли вони сходили з гори, Ісус Христос наказав їм нікому не казати, що вони бачили, доки Син людський не воскресне з мертвих. Так Господь Ісус показав учням Своїм славу Свого Божества, готуючи їх до того, щоб побачивши Його страждаючого і зганьбленого, вони не завагалися у вірі і зрозуміли, що Його страждання – вільні, що Він є воістину Отче сяйво (Служба Преображення). (Див. «Священна історія Нового Завіту» прот. Богословського). ІІ. Така урочиста подія в земному житті Боголюдини Церква, ще з давніх-давен, вшанувала особливим святом, початок якого сягає перших століть християнства. Св. Златоуст, Єфрем Сирін, Амвросій, Кирило Олександрійський та інші залишили нам бесіди на це свято, а Косма Маюмський та Іоанн Дамаскін – стихири та канони. а) Вірші Великої вечірні зображують славу і велич перетвореного Господа і в солодких звуках своїх зводять увагу вірних до гори, «який іноді похмура і димна, нині ж чесна і свята є, на ній же стоясті нозі Господа, і явлено споконвічне та потаємне таїнство; оспівують славу Господа, що перетворився, над яким «хмара як покров простяглася, і перед якою земля затремтіла, небеса злякалася, ангели зі страхом і трепетом служникові, і Фаворська гора світлом покривалося»; нарешті, описують захоплення уражених величчю видовища апостолів, «що таке сяйво Господнього лиця не терпляче й світлості риз Його, ниць на обличчі землі покривуся, що й жахом одержимий дивуся, бачачи Мойсея та Іллю, говорячи з Ним хочучи пригодитися Йому, Син Мій коханий, про Нього добровільний, Того послухайте». Паремії Великої вечірні представляють нам три великі Богоявлення у Старому Завіті, які були на Синаї та Хориві тим же великим пророкам, які спромоглися бути свідками Фаворського Богоявлення, і бачити тепер віч-на-віч Того, Якого колись вони бачили тільки образи, серед бур, громів і блискавки. У стихирах літії та стихівні Церква закликає вірних духовно зійти на гору Господню і приникнути в таємницю слави Господа, що перетворився: «Прийдіть, підемо на гору Господню і в дім Бога нашого, і побачимо славу преображення Його, славу як єдинородного від Отця, світлом приймемо світло заспіваємо на віки». б) Утреня свята має ще більше урочистості, особливо під час полієлею, коли Церква при запалених усюди світильниках, що ніби нагадують світло Фаворський, урочисто славить «Пречисті плоті Христові преславне перетворення» і потім слухає розповідь євангеліста про цю подію. Серед загальної молитовної безмовності чуємо слова богоглаголивого Луки: «І коли малився, відміна Його зміниться, і одяг Його зробився білим, блискучим. І ось два чоловіки розмовляли з Ним, які були Мойсей та Ілля; явишся у славі, вони говорити про результат Його, який Йому належало зробити в Єрусалимі» та ін. Слідом за цим Церква славословить Господа, що перетворився, двома канонами, або віршами, що виражають дух святкування. «Мойсей Боговидець, бачивши древні славу Твою в хмарі та стовпі вогненному, пророчо взивав: Збавителю і Богові нашому напоїмо». «Зодягнувшись у всього Адама, Христе, Ти просвітив природу нашу, що очорніла колись гріхом, і обожнив її зміною зору обличчя Твого на Фаворі». «Мойсей, що колись бачив Тебе у вогні та купині на Синаї, і Ілля, що піднявся на вогненній колісниці на небо, зійшлися до Тебе і на Фаворі, провіщаючи славу хреста Твого». «Ти, найпрекрасніший із царів і володарів земних, Господи! Єдиний сильний і блаженний і живий у світлі неприступному! Здивовані учні дивувалися Тобі на Фаворі, а Мойсей та Ілля волали: отроки, благословіть» та інше. «Прийдіть, зберіться, люди, і піднявшись на гору святу, пренебесну, неречевно станемо в граді живого Бога і побачимо подумки Божество нематеріальне, Отця і Духа в єдинородному Сині, що виблискувало». в) На Літургії в антифонах ми чуємо пророчі дієслова древніх провидців, які закликають весь всесвіт до славослов'я Господа Месії, що зодягнувся світлом як ризою: «Воскликніть Господеві вся земля, співайте ж імені Нею, дайте славу хвалі Його! У сповідання й у велепотіння одягнешся, одягайся світлом як ризою» . Вони оспівують таємничу гору Божу, - «гору Сіон, юже возлюби» , і на якій «створи святилище Своє» , і нарешті виливаються у святій молитві, щоб Господь осяяв з цієї гори вірних світлом Своїм: «Господи! посли світло Твоє і правду Твою, та мене настависта і введоста мене в гору святу Твою! Апостол Петро, ​​свідок славетної Фаворської події, переконує осяяних світлом Христового вчення стверджувати себе всякими чеснотами у високому званні та обранні своєму і твердо стояти у поданій істині: «не хитросплетеним байкам наслідуючи, – каже він, – але був очевидцями Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли від чудесної слави принісся до Нього такий голос: Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління. І цей голос, що принісся з небес, ми чули, будучи з Ним на святій горі» (2 Петр. 1:16–18). Та сама славна подія розкривається потім повніше в Євангелії. З трепетною радістю, подібно до Петра на Фаворі, закликає Церква наприкінці Літургії причетний вірш: «Господи у світлі обличчя Твого підемо, і про ім'я Твоє зрадіємо на віки» . г) Богослужіння в день Преображення Господнього має ту особливість, що в цей день після закінчення Літургії благословляються у притворі храму деревні плоди. «Передання це, – йдеться у статуті, – імами від святих отець». Звичай освячувати все Словом Божим і молитвою є, дійсно, найдавніший звичай християн, що перейшов до нас ще з старозавітної Церкви, а свято Преображення Господнього обрано для благословення плодів, звичайно, тому, що до цього часу вони здебільшого дозрівають. Церква, благословляючи плоди, що приносяться, від речових плодів підносить наші думки до духовних і молить Бога, щоб Він зробив нас причасниками Свого істинного винограду і прикрасив життя наше Своїми вічними і невід'ємними даруваннями. (Див. «Троїцький Листок» № 279). ІІІ. Приносячи в дар Господеві плоди полів і вертоградів наших, не забудемо, що ми всі маємо бути найплодоноснішими деревами у вертограді Господньому, який є Церква Божа. Святий цар Давид не дарма благочестивої людини уподібнює дерева, насадженого «при потоках вод, яке приносить плід свій під час свого» (Пс.1:3). Недаремно і Сам Спаситель істинних учнів Своїх порівнює з гронами чи гілками виноградними, котрі, запозичення від Нього, божественної лози, сік життя, повинні приносити плід багато. Інакше, тобто у разі непринесення належних плодів, кожній грішній душі загрожує виверженням з вертограда і поваленням у вогонь, подібно до того, що роблять і вертоградарі з безплідними деревами. Так і повинно бути неодмінно, бо якщо для вертоградаря земного вкрай неприємно, коли його малолітні праці над деревом не приносять йому плоду належного, то стократ гірше для Вертоградаря Небесного, коли душа людська, що коштувала Йому клопоту, залишається безплідною. Бо що роблять земні вертоградарі для своїх вертоградів? На них чекають тільки своє майно і витрачають свої опіки, а Небесний Вертоградар поклав за вертоград саму Свою душу. Після цього як дорого для Нього має бути всяке дерево, тобто кожна душа віруюча! Який приємний плід від вертограду! і як гірко безпліддя дерев худих! Який же плід принесемо ми нині, браття, Господеві від вертограду душ і сердець наших? Плід цей є наше духовне перетворення. Не думайте, щоб я вживав цей вислів за одним пристосуванням до теперішнього дня: ні, того вимагає сама справа. Розігніть книги Святого Письма, і ви побачите, що падіння людського роду полягало в тому, що Він через гріх втратив образ Божий; побачите також, що спасіння наше, чинене силою заслуг Христових і благодаттю Святого Духа, полягає у відновленні в нас первісного образу Божого, тобто, кажучи іншими словами, у нашому перетворенні з чад гріха, прокляття та гніву, у чада святині, любові та благословення. Таке перетворення має бути першим і останнім від нас плодом Небесному Вертоградарю, який набув. (Див. «Проповіді» Інокентія, архієп. Херсонського). Отже, браття християни, дивлячись нині з благоговінням на лице Господа, що сяє на Фаворі як сонце, помислимо, що подібна слава має бути і нам: бо праведниці, сказано, просвітяться як сонце в Царстві Батька Небесного, і подумавши про це, щоб подумати про це, звернемо увагу початки тієї чистоти і тієї досконалості, які потрібні для цього славного перетворення Ті, котрі знайдуть у собі певну запоруку цього майбутнього блаженства, нехай поспішають принести його в дар Господу і Спасителеві своєму як плід не стільки власних зусиль, скільки Його всемогутньої благодаті. А ті, які знайдуть образ душі своєї темним і не благолепним, нехай не сповільнять просвітитися світлом від лиця Господа, що перетворився. Амінь. А. Історична довідка про те, чому Преображення Господнє святкується у нас 6 серпня Преображення Господнє було явленням слави Божої, що відкрило в особі нашого Спасителя улюбленого Сина Божого. Але разом із явленням слави Божої тут поєднано і уявлення про Хрест Господній. Небесні свідки Преображення Христового, за оповіданням євангелістів, розмовляли з Господом Ісусом Христом про те, що Йому треба було перетерпіти за нас. І деякі церковні письменники (напр., Євсевій Кесарійський, Іоанн Дамаскін) вважають, на підставі слів євангелістів (Мф.16:21), що воно було незадовго до пречистих страждань Господніх, саме за 40 днів. Зважаючи на ці страждання, які могли спокусити учнів, які ще не зміцнилися у вірі, Господь благоволив відкрити перед ними, Хто Він і Чий Він, щоб вони зрозуміли вільне Його страждання, коли побачать Його розпинається. Отже, Преображення Господнє було у лютому, а не у серпні, як святкується у нас. Від чого Церква перенесла його з лютого на серпень? Причина цього та, що без перенесення на інший місяць це урочисте свято припадало б завжди в дні святої Чотиридесятниці, а це було б несумісно з великопосним служінням і сумним часом Чотиридесятниці, що є справжнім багатобідним життям, тоді як свято Преображення передбачає майбутнє століття. У 6-те число серпня, а не в інший час, святкується Преображення Господнє з наступної причини: 14 вересня святкується Воздвиження Чесного і Животворящего Хреста Господнього, в яке вдруге відбувається святкування і спогад пристрастей Господніх; а оскільки Преображення Господа було за 40 днів до Його розп'яття, то святі отці, відрахувавши від 14 вересня до 6 серпня рівно 40 днів, встановили святкувати Преображення 6 серпня. Б. З церковних співів у день Преображення з пояснювальними примітками а) На Господи взиваю. «Перш хреста Твого, Господи, гора небеса подобаючись, і хмара як шана (як намет) простяглася, Тобі перетворююсь, від Отця ж свідчу: там Петро з Яковом і Іоанном, так як хотіли (як мали) бути з Тобою, і не в часі Твоїх, і під час Твого, нехай у Твоїх часах, нехай у Твоєму часі нехай не буде. лякаються страждань Твоїх. Їм же поклонитися нам у світі сподоби, великі заради Твоєї милості». б) на літії. «Що світлом Твоїм освятив увесь всесвіт, на горі високі перетворився Блаже, показавши учням Твоїм силу Твою: як (що) світ визволяєш (можеш викупити) від злочину. Тим же волаємо Ти: милосердний Господи, спаси душі наша». в) На віршівні. «Як давнину з Мойсеом глаголавий на горі Синайстей образи (в образах): Я, кажучи, сьогодні на горі Фаворстей перетворишся перед учнями, показавши 28 початкову доброту зрака, в Собі сприймемо людську істоту, і такі благодаті свідки поставили. веселощі, що провіщають славне хреста заради, і рятівне воскресіння». г) Тропар. «Перетворився Ти на горі, Христе Боже, що показував учнем Твоїм славу Твою, як могу (на скільки вони могли бачити), нехай засяє і нам грішним світло Твоє присносуше (вічне) молитвами Богородиці, Світлодавче, Слава Тобі». д) Величання: «Величаємо Тебе Живодавче Христе, і шануємо пречисті плоті Твоєї преславне перетворення». е) Прокімен. «Фавор і Єрмон про Твоє ім'я (про Твою славу) зрадіють». 1 . «Обличчя ізраїльтестії невологіми стопами понт Чермний і вологу глибину прогнавши вершники тристати вороги бачить у ній занурені з веселістю поява: співаємо Богу нашому, що прославися». Сонми ізраїльтян, що перейшли невологіми стопами вологу глибину Чермного моря, а ворожих воїнів і вершників, бачачи в ній потопленими, у радості оспівували: «Заспіваємо нашому Богові, бо Він прославився». 3 . «Цибуля сильних знеможе, і ті, хто неміщується, підперезаючись силою, задля цього утвердися в Господі моє серце». 4 . «Почуй славне диво (домобудування) Твоє, Христе Боже, бо (що) народився Ти від Діви, і відлести (помилу) визволи кличучі: слава силі Твоєї, Господи». 5 . «Від світла присікає первородне світло, бо у світлі діла співають Тебе Христе творця, у світлі Твоєму шляху наша направи». Розпростерші первісне сяйво світла, щоб у світлі оспівували Тебе – Творця, Христе, творіння Твої, – у твоєму світлі попрямуй шляхи наші. 6 . «Завжди скорботи мені, коли я сумував, закричав до Господа і почув мене Бог спасіння мого». з) Кондак. «На горі перетворився Ти, і як вміщую учениці Твої, славу Твою, Христе Боже, бачачи: нехай Тебе побачать розпинається, страждання бо зрозуміють вільне (добровільне), світові ж проповідають: бо Ти воістину Отче сяйво». 7 . «Авраамстії іноді (колись) у Вавилоні юнаки піщаний полум'я попрошуючи, піснями кричуще: отець наших Боже благословенний». 8 . «У Вавилоні юнаки Божественними розпалюються ревнощами, мучителі та полум'я зневажання мужньо попрошуючи, і посеред вогню ввержені зрошувані появі: благословіть всі діла Господнього Господа». «Величай, душе моя, на Фаворі Господа, що перетворився». 3-й антифон: «Сподівається на Господа, як гора Сіон: не рухається вічно. Гори навколо його (Єрусалима), і Господь навколо людей Своїх відтепер і до віку» (Пс.124:1–2). «Господи, хто живе у житлі Твоєму, чи хто вселиться у святу гору Твою?» (Пс.14: 1). Бесіда № 2. Про те, чого вчить нас Христове Преображення I. Спаситель наш, сказавши апостолам, що Йому слід в Єрусалимі постраждати й померти за спасіння наше, за кілька часу перед стражданням узяв із Собою трьох апостолів, Петра, Якова та Іоанна, і звів їх на високу гору, де перед ними перетворився: і просвітилося лице Його, як сонце; ризи Його були білі, як світло; тут з'явилися їм у славі два пророки, Мойсей та Ілля, які з Господом розмовляють. Потім почувся голос із хмари світла, який осяяв їх: «Це Син Мій Улюблений, в Якому Моє милосердя; Його слухайте» (Мф.17: 5). Апостоли, почувши цей голос, впали ниць, і злякалися зело. ІІ. Цією рятівною дією Господь показав апостолам: 1) Що Він є Отче сяйво, Бог і Господь, і Цар слави, хоч і покрився смиренним людству образом: видимим чином є, як людина, подібна до інших, але всередину – Бог є. Апостоли спочатку бачили славу Його від чудесних діл, але тут побачили славу Його вже очима своїми, коли здалося їм обличчя Його, як сонце, і ризи, як світло, як свідчать: «І ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ів.1:14). Показувалася слава Христова від діл Його, яких ніхто, крім Бога, не може творити. Але тут з'явилася слава Його Божественна видимим чином, коли просвітилося обличчя Його Божественне, як сонце, і ризи блищали, як світло, про що і голос Отчий свідчив. 2) Сім показав, що Він волею йде на страждання, про яке передбачав. Хто знає, що Він є Бог, якому все можливо, зручно можна пізнати, що й страждання Його є вільним. Бо хто може переконати Бога до страждання, Бога, Який над усіма є і Якого слову і помаху все кориться? Єдина любов і милосердя Його до нас, бідних, спонукало Його до того. А тим самим умовляв апостолів, щоб вони, бачивши Господа і Учителя свого стражденника, не спокусилися і не злякалися, і не відстали від Нього, знаючи, що Він волею страждатиме, що міг би Він усю злісну дію ворогів Своїх зупинити, але не хоче; але все хоче страждати і терпіти, щоб від цього людина загибла спасіння отримала. 3) Апостоли, як Спасителя побачили у славі, так і пророків, що з'явилися, причасників тієї слави, бачили. Звідси бачимо, що у вічному житті слава святих буде подібна до слави Христової; будуть «подібні до Нього, бо побачимо Його, як Він є» (1Ів.3:2). Тут просвітилося обличчя Христове, як сонце: «Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф.13: 43), «Який принижене тіло наше перетворить так, що воно буде за славним тілом Його» (Флп.3:21). Бачимо ще, колико радість і солодощі там буде. Петро таку радість і насолоду відчув у собі, бачивши славу Божу, що й з гори сходити не хотів, але хотів там і бути: «Сказав Петро Ісусу: Наставник! добре нам тут бути» (Лк.9: 33). Тільки частину якусь слави Божої, і скільки могли бачити, бачили, але в таку радість і насолоду прийшли: яка ж радість і веселість буде там, де вся з'явиться слава Божа, «віч-на-віч» (1Кор.13:12). Але хто хоче радості й слави цим учасником бути, тому треба скорботи і зневажання Христового тут повідомлятись. «З Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися» (Рим.8:17). «Багато скорбот нам належить увійти в Царство Боже» (Дії 14:22). Бачиш, що не тільки скорботами, а й багатьма скорботами до неї туди належить. 4) Голос той Отчий: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайте» – не тільки апостолів, але й нас усіх стосується. Тоді Бог виголошував з хмари апостолам, але через них і до нас цей голос дійшов; і до нас говорить Бог: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайте» . Скільки разів читаємо або чуємо Євангеліє Його святе, стільки разів чуємо голос Сина Божого, що промовляє до нас, який не про що інше повчає нас, як про рятівний шлях, яким до слави цієї Божої, на горі святої частково показаної, має кожному йти, хто хоче отримати її. І хто не слухає Слова Божого, той не людині не слухає, але Самого Бога; і хто Слово Боже не слухає, і за Словом Божим не живе, той Бога не слухає, Який через Слово Своє каже. ІІІ. Послухаємо ж Сина Божого, як умовляє нас Небесний Батько, і, мирські забаганки залишивши, візьмемо всякий хрест свій, який від нього буде накладено, і підемо за Ним, нехай приведе нас до Небесного Свого Батька; тако потечемо, та досягнемо; потерпімо з Ним, та й із Ним прославимося; Не посоромимося ганьбу Його носити, та й Він не посоромиться нас, коли прийде у славі Своїй. Нехай згадає нас Господь у Царстві Своїм. (З Творінь св. Тихона, єпископа Задонського). А. Повчальність свята Преображення Господнього за церковними піснеспівами та читаннями а) Святкуванням перетворення Господнього Церква урочисто сповідує і прославляє з'єднання Божества та людства в особі Ісуса Христа та Його добровільні та істинні страждання нас заради та нашого спасіння. Св. Єфрем Сирин у бесіді своїй на день Преображення говорить: «Господь звів апостолів на гору для того, щоб відкрити їм, Хто Він і Чий Син (Мф.17:5), щоб явити їм славу Свого Божества і показати, що Він є Той Самий рятівник Ізраїля», Який. Так само Мойсей та Ілля своїм явищем на горі свідчили про Божество Перетвореного, що Він є Той, Який древньо говорив Мойсею та Іллі (канон свята пісня 5), і разом бачили, за словами Церкви, в особі Господа на горі дві єства. (Канон свята пісня 5). б) Сповідуючи і проголошуючи Божество Спасителя, свято Преображення вселяє, що страждання і смерть Сина Божого добровільні та рятівні. «Та коли (апостоли) побачать Тебе розпинає, – Церква виголошує, – страждання зрозуміють вільне, світові ж проповідають, бо Ти є воістину Отче сяйво». в) Преображенням Своїм Господь благоволив колись захистити учнів Своїх від зневіри і звести до вищої надії серед лих, котрі мали осягнути їх у світі (Мф.16:22,28): так Церква святкуванням Преображення Господа в небесну славу, уготовану нам мандрівки, сповненої поневірянь і скорбот, навіюючи, що за короткочасними печалями засяє слава вічного блаженства, в якій братиме участь і наше тіло. г) свято Преображення Господнього, що йде шляхом хреста, вселяє, що для благодатного перетворення нашого з темряви гріха на світло істини і чесноти, що відчиняє двері раю, потрібні безпристрасність до принад миру і молитва, бо Господь для перетворення Свого не без причини зійшов на висоту, у Своє на гору, звідси молитовно й духом піднісся на небо і перетворився на славу, яка внизу була сокровенна. «Сяйво чеснот просвічене, зійдемо на гору святу, і побачимо божественне Господнє перетворення. Гору перевищу – серце очищене від пристрастей заможної, побачимо Христове преображення, що просвітлює наш розум». (5 серпня на стихівні стихири, і трипісня пісня 1). (Оповідання мандрівника Святою Землею) З останнього спуску Назаретських гір відкривається чарівний вид священної гори Фаворської і всієї долини Ездрилонської. Гора Фавор є величезним конусом, чудово округленим від підошви до вершини. Цілком відокремлена від усього ланцюга гір, вона ніби призначена для великої події. Ми досягли її підошви за півтори години їзди від Назарета. У правій стороні, на нижньому схилі гори, малюється в тіні дерев селище, що носить ім'я Девори. Вся територія битви Варака і Сисари розгортається звідси. Варак, супроводжуваний пророчицею Деворою, зійшов із десятьма тисячами війська з гори Фавора до потоку Кисону, на зустріч Сісари, що мав дев'ятсот колісниць, озброєних косами. Тут натхненна Девора оспівала після перемоги високий гімн Всевишньому (Суд.4–5). Тут загинули брати Гедеона (Суд.8). Підйом на гору з половини колії робиться надзвичайно важким. Не можна було не дивуватися здібності сирійських коней на таких стрімких крутизнах. Більша частина гори одягнена дубовими гаями, наповненими дикими птахами; рідко тривожні, вони безперестанку спалахували з-під ніг наших коней. Ароматичний пахощі трав і квітів розливався довкола. Наближаючись до вершини, ліс стає густішим і мальовничішим. Ми використали майже годину часу для досягнення кінцевої вершини. Я здивувався, побачивши там великі галявини, з яких інші були засіяні; вони належать мешканцям селища Девори. Крізь густу траву і тісно сплетені гілки дерев я досяг, нарешті, руїн, які досить великі. Я поспішав туди для притулку, я поспішав зібрати розважені розмаїттям предметів думки мої, щоб відчути в глибині душі моєї всю святість урочистого місця, де прийшов голос Бога Отця до Його Улюбленого Сина: «Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф.17: 5). Тут, піднесений над землею, я прочитав Євангеліє просто неба, при сліпучому промені сонця, менш світлого, ніж божественне обличчя Ісуса, що перетворилося тут, перед яким впали ниць залякані апостоли. Тут невтомна сподвижниця віри Христової, благочестива цариця Олена спорудила храм про трьох престолів в ім'я святих апостолів Петра, Якова та Іоанна, а за іншими свідченнями – Ісуса, Мойсея та Іллі, згідно з євангельськими словами св. Петра: «Господи! добре нам тут бути; якщо хочеш, зробимо тут три кущі: Тобі одну, і Мойсею одну, і одну Іллі» (Мф.17: 4). Деякі духовні письменники вважали, що за звичаєм давніх приносити жертви на місцях високих, Фавор був колись приречений ідольським жертвопринесенням і що на ньому проливалася навіть кров людська, але що Спаситель світу, зневажаючи силудемонську, вибрав це місце для Свого Преображення, щоб освятити його навіки. Хоча гора Фавор не названа в Євангелії, але святий співач Давид проголосив святість її імені і як би вказав на велику подію Преображення: «Фавор і Єрмон про ім'я Твоє радіють» (Пс.88:13), і найдавніші християнські перекази називають Фавор горою Преображення; блаженний Ієронім і святий Кирило Єрусалимський були в цьому певні. Залишки храму, спорудженого святою Оленою, ще є; під його нижніми склепіннями християни назаретські служать один раз на рік обідню, в день Преображення Господнього. У VIII столітті ще існував тут монастир, споруджений угорськими царями та населений угорськими ж ченцями ордена св. Павла, першого пустельника, але головні руїни належать часу нашестя римлян. Фавор, названий у грецькому перекладі Біблії, а потім у Полібія та Йосипа Флавія, Іфавіріон, був укріплений самим Йосипом Флавієм та іудеями протягом сорока днів проти Веспасіана Руїни стін, що оточували вершини, існують ще місцями, а на східному краю можна ще розрізняти; навіть дощові сховища, про які говорить Йосип, збереглися досі. Вид з вершини Фавора чарівний. Звідти вперше відкрилася мені на півночі снігова вершина Анті-Лівана, що розстилалася величезним наметом; це Єрмон, згадуваний у Біблії. Повітря на горі Фаворській не має тієї гостроти, яка така відчутна на високих горах. Лише наприкінці січня сніг з'являється на короткий час у Фаворі. Тінисті гаї та вкриті квітами луки роблять це святе місце дуже мальовничим. Я провів декілька часу на самому пагорбі; там, сидячи на величезному камені фортечної брами, яку араби поетично називають «ворітами вітряними», я повіряв на карті по простору всієї Галілеї, що розстилалася піді мною, вказівки місць біблійної історії. Крутизна Фавора швидко звела нас додолу. Ніхто нам не зустрічався на цьому відокремленому шляху крім зграй птахів, що мешкають у густих кущах. При підошві Фавора показували колись церкву, побудовану на тому місці, де, за переказами, Спаситель наказав учням Своїм нікому не говорити про бачене ними на святій горі до Його воскресіння з мертвих. (Див. «Подорож А. С. Норова», 1854, ч 2, т. 4, стор 204). В. Про принесення до храму для благословення початків від плодів та овочів, що буває 6 серпня, у день Преображення Господнього «Даєш їм, – каже псалмоспівець, – приймають, відкриваєш руку Твою – насичуються благом» (Пс.103:28). Людина, головний предмет піклування Божих між ними, найбільше їх трудиться для здобуття собі їжі; але праці його увінчуються успіхом лише тоді, коли благословляються Богом. Людина сіє, насаджує, поливає, але й «насаджуючий і поливаюча є ніщо, а все Бог возращающий» (1Кор.3:7). Він посилає дощі вчасні та сонячну теплоту, і через них збуджує і підтримує життя рослинне. Але Він іноді карає нас бездоганним дощовим литтям і посухою і робить безплідними всі праці людини, які піднімаються їм для підтримки свого життя. Отже, якщо їжа і пиття є даром Божої благості, то, очевидно, людина не інакше повинна приймати їжу і пиття, як з вдячністю до Даруючого; кожен шматок їжі, кожен ковток пиття повинен спонукати нас до сповідання невимовної до нас милості Господньої, але, завдяки дарує нам їжу і пиття, ми повинні разом просити Його, нехай благословить Він нам прийняти її на користь душевну та тілесну. Слухняний син Церкви завжди побажає, щоб саму трапезу його освячувала своїм благословенням і молитвою Св. Церква Він справедливо вірить у особливу святість цього благословення; бо роздавальниками його є Самим же Богом поставлені й освячені служителі благодаті та будівники Святих Таїнств. Отже, невже служителі Церкви повинні щоразу благословляти нашу їжу та пиття? Ні, Церква не вимагає, щоб ми постійно зверталися до її служителів за благословенням. Вона вимагає, щоб ми, принаймні, пропонували на їх благословення початки від плодів та овочів, які ми вживаємо в їжу. Благословення Церкви через служителів її, що промовляється над цими початками, повідомляється одного разу назавжди всім тим видам їжі та пиття, початки яких благословенні і хто з слухняних чад Церкви не подорожчить цим благословенням? Кожен плід або овоч, сам по собі смачний і приємний, повинен зробитися ще приємнішим і смачнішим, коли Він подається рукою матері Церкви, і коли над ним чується давнє дієслово Боже, що благословляє їжу райських плодів: «Від всякого дерева в саду ти їстимеш» (Бут.2:16). Приносити до храму початки плодів заповідано було на Старому Завіті. Ізраїлеві сини, що володіли полями, за законом повинні були приносити перший сніп жнив у свято Великодня і два перші хліби на свято П'ятидесятниці. Над хлібом священик чинив обряд підношення перед Господом (Лев.23:10–17). Крім того, кожен ізраїльтянин усі твори землі своєї - деревні плоди, олія, мед, хліб та ін. не раніше міг вживати в їжу, як присвятивши наперед початки їх своєму Господу (Вих.23 і слід., Числ.18 і сл., Втор.26 і сл., Прип.3:9). Цим посвяченням висловлювалась подяка всеблагому Богу, від якого «всяке давання добре і всякий дар досконалий» (Як.1:17), і освячувалося право користування Його дарами. Ті, що приносили початки, віддавали їх священикові на поставу перед жертівником, і при цьому мали сповідати перед лицем свого Господа велику милість Його, за якою Він рукою сильною і м'язом високим привів народ Свій у землю обітовану, що тече медом і ссавцем, і від цієї землі сподобив принести Йому початки плодів2. Початки від плодів та овочів належить освячувати тоді, коли настане час їхньої зрілості. На цьому підставі церковним уставом заповідається виноградні плоди приносити до церкви для молитви та благословення на свято Преображення Господнього 31 Постанова ця має силу, очевидно, тільки для тих країн, де народиться виноград. Але у Великоросії, за зауваженням Требника, за нестачею виноградних плодів, приносяться до храму у згадане свято яблука, які дозрівають на той час. Також у Требнику дозволяється приносити до храму для благословення початки овочів, коли настане час їхньої зрілості 32 , і як над яблуками, так над усіма овочами в Требнику належить читати одну спільну молитву – молитву за овочі, що приносять початки 33 . У багатьох місцях нашої вітчизни приносять у храм для благословення також початки хлібних плодів у день святого пророка Іллі та початки меду 1 серпня. У чині освячення овочів і плодів Церква словами 66 псалма запрошує християн подякувати і прославити Господа за Його милість, явлену в плодоношенні землі. «Хай сповідаються Тобі люди, Боже, нехай сповідаються Тобі (прославлять Тебе) люди всі; (за що?) бо земля дасть свій плід» (ст. 6). У наступній молитві Церква просить Господа, щоб Він прийняв початки з таким же благоволенням; як прийняв приношення вдовиці, нехай благословить і помножить багато плодів землі, початки яких принесені, і тим, хто їсть від них, нехай дарує душевне і тілесне благословення зі здоров'ям. Після цього початки благословляються і освячуються найсвятішим ім'ям Бога, у Трійці славного, і кропленням святої води. «Благословлюється і освячується, – говорить при цьому священнослужитель, – це овочі окропленням води сея священні, в ім'я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь » 34 . VI. Воздвиження чесного та життєдайного хреста Господнього Бесіда № 1, в якій викладається історія свята Воздвиження Чесного та Животворчого Хреста Господнього з моральними висновками I. 14-го числа вересня Св. Церква святкує, браття, Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста Господнього. Церква зображати знак Хреста Христового – на чолі та на всьому: на хлібі, що їстим, на чашах, з яких п'ємо, зображати його на собі при входах, при виходах, коли лягаємо спати і встаємо, коли знаходимося в дорозі та відпочиваємо; і все це тому, що в Хресті Христовому полягає спасіння наше, сила наша і разом страшна зброя для прогнання злих духів (Кирилл Єрусалимський «Оприлюдне повчання» 13; див. «Недільне читання» за 1864–65 р., кн. 1, с. 42). Для вираження своєї особливої поваги до Хреста Христового Св. Церква, з найдавніших часів, призначила середу і п'ят для спогаду страждань Господа і прославлення Животворящого Хреста Його, а також і інші навмисні дні, і встановила в ці дні пост, тому що непристойно нам, християнам, вдаватися не Спасителя. Але головне урочисте святкування Хреста Господнього Св. Церква здійснює 14 вересня, і святкування це встановлено за двома обставинами, в яких особливо виявилася чудодійна сила Животворчого Хреста Христового. Хоча християни і з часів апостольських шанували Хрест свого Спасителя, поклонялися йому і лобизували його, але все це віддавали лише зображенням Хреста Христового; того самого Хреста, на якому був розіп'ятий Господь наш, у них довго не було. Цей дорогоцінний Хрест, одразу після поховання Господнього, був заритий євреями христоненависниками в землю, і християни не знали місця, де був прихований цей їхній скарб. Так минуло триста надто років. Нарешті Сам Господь захотів, щоб чесний Хрест Його був явлений усьому світу. У грецькій землі, де тепер, за Божим припущенням, панує султан турецький, царював Костянтин Великий. Цей цар спочатку був язичник, тобто не вірував у Христа, але Бог захотів, щоб Костянтин звернувся до Христа, і для розуміння його явив через Хрест Господній такі знамення. Одного разу, коли Костянтин йшов війною проти суперника свого (його звали Максентієм), то раптом серед дня побачив на небі складений із зірок хрест, який сяяв світліше за сонце, і – навколо хреста напис: «цьим (хрестом) перемагай». Костянтин і бачили з ним це злякалися такого бачення, тому що хрест у язичників був ознакою неблагополуччя, бо на ньому вішали лиходіїв. У пізнішу ніч з'явився Костянтину уві сні Сам Ісус Христос і, вказуючи на знамення хреста, наказав цареві влаштувати прапор і на ньому зобразити хрест, також зобразити хрест на зброї, на шоломах і військових щитах. Костянтин зробив так і наказав носити корогву з хрестом серед своїх полків. Коли потім сталася у нього битва з суперником, то противник був розбитий, і Костянтин урочисто, як переможець, зійшов до столиці імперії. Переможцю не можна було не вірити, що Він в ім'я Хреста Христового здолав свого супротивника. Іншого разу, коли Костянтин воював з іншим своїм суперником (Лікінієм), а потім зі скіфами, то Хрест Господній знову з'являвся на небі, і один раз також з написом навколо: «Приклич Мене в день скорботи і врятую тебе і прослави мене». Костянтин, натхненний цим знаменням, переміг ворогів своїх і разом з цим отримав велику любов до християн, яких він і до того часу і поважав, і милував, і разом пошану і благоговіння до знаряддя страждань і смерті Господа. Не оголошуючи ще себе християнином, Він став відтоді відкрито опікуватися християнською вірою, а потім і відкрито став християнином. Після прийняття християнства Костянтин прийняв благочестиве намір знайти той самий Хрест, на якому розіп'ятий був Господь наш, і під прапором якого здобув він славні свої перемоги. За бажанням Костянтина, мати його, цариця Олена, яка також прийняла християнство, вирушила до Єрусалиму для поклоніння святим місцям, де страждав Господь, і водночас для того, щоб знайти бажаний скарб. Спочатку всі зусилля, всі пошуки цариці Олени були марні; скільки не шукали Хреста Господнього, скільки не розкопували місць, ніде не знаходили його; питали жителів Єрусалиму – старих із євреїв: чи не вкаже хто за розповідями, де прихований чи заритий був Хрест розп'ятого Христа, – ніхто не вказав місця. Нарешті вказали на одного старого єврея, на ім'я Юду, як на людину, яка знає, де прихований був Хрест. Довго і цей старий не хотів нічого казати; але коли посадили його в глибоку порожню криницю, то він обіцяв вказати місце заритого Хреста і вказав гору, на якій було збудовано храм язичницької богині. Храм негайно був зруйнований, почали розкопувати гору і справді знайшли не один, а три хрести, тобто Хрест Христів та хрести двох розбійників, які з Ним були розіп'яті. Який із трьох хрестів – Христів Хрест? Як це дізнатися? За Божим поглядом сталося так, що коли знайдені були хрести, проносили тут мерця для поховання. Блаженний Єрусалимський патріарх Макарій, на навіювання Боже, наказав зупинити мертве тіло і наказав покладати на нього знайдені хрести. І сталося дивне діло: хрести, на яких висіли розбійники, не вчинили на мерця ніякої дії; коли ж був покладений на нього Хрест Спасителя, мертвий одразу ожив. Така чудодійна сила хреста вказала в ньому Хрест Господній. Патріарх, цариця і всі присутні тут, вражені дивом, з радістю вклонилися Животворчому Древу Хреста і лобизували його. Але як охочих бачити і лобизати Чесний Хрест було надзвичайно багато і не можна було раптом задовольнити цього бажання, то благочестивий патріарх Макарій зійшов на високе місце і показував народу Св. Хрест, «порушуючи», тобто піднімаючи його над головою своєю, а християни, бачачи Крест. «Господи, помилуй!» На згадку про це чудесне здобуття Хреста Господнього, що сталося 6 березня 326 року після Різдва Христового, було встановлене Святою Церквою свято на честь Св. Хреста, і саме свято, як тому, що Чесний Хрест був вийнятий, «воздвигнутий» із землі, так і тому, що патріарх показував Св., під патріарх показував Св. Церкву. названий був «воздвиженням» Чесного і Життєдайного Хреста Господнього. Отже, тепер знаєте, браття, коли і чому встановлено свято воздвиження Животворящого Хреста Господнього. Втім, це свято, по початковому встановленню, відбувалося не тепер, а на другий день свята Великодня, тому що здобуття Чесного Хреста, як сказав я, відбулося в березні місяці, в якому здебільшого буває Великдень. Перенесення справжнього свята на 14 вересня і остаточне встановлення свята у всій його урочистості, як Він відбувається тепер, відноситься до VII століття, тобто через триста майже років після першого здобуття Животворчого Древа, і відбулося за наступною подією, в якій також засяяла чудодійна сила Хреста Господня. Подію цю можна назвати другим здобуттям Спасительного Древа Хресного. У 614 році Хозрой, перський цар, мав війну з грецьким імператором Фокою. Війна ця була дуже нещасна для греків: Хозрой, окрім інших міст, заволодів і святим градом Єрусалимом, повів безліч християн у полон і разом з іншими скарбами Єрусалимського храму захопив і Хрест Господній. Чотирнадцять років перебував Животворячий Хрест у руках язичників, і християни були позбавлені щастя – віддавати поклоніння та вшанування своєї дорогоцінної святині. Але коли Хозрой був убитий своїм сином Сироєм, а Греції замість Фоки став царем Іраклій, то Господу завгодно було повернути Святий Хрест із Персії до Єрусалиму. Іраклій за допомогою Божої почав здобувати перемогу за перемогою над персами та забирати під свою владу перські міста. Тоді Сірий, перський цар, благав Іраклія не воювати більше, просив миру і в числі багатих дарів прислав Іраклію дерево Животворного Хреста Господнього. І зрадів цар Іраклій, і дякував Богові за послану християнам милість. Цар з великою честю зустрів і проводив до Єрусалиму Животворячий Хрест, а прийшовши до міської брами, поклав його на свої рамена, щоб нести на Лобне місце. Але тут сталося нове диво: невидима сила не дозволяла цареві рушити з місця. Тоді патріарх Єрусалимський, зрозумілий Богом, сказав цареві: «Господь наш Ісус Христос ніс Хрест Свій на Голгофу не в порфірі, не в багатому одязі, не з величчю і пишністю, а в образі смиренного й приниженого раба, засудженого до страти; якщо і ти захотів понести Святий Хрест, то відклади своє царське вбрання». Цар послухався слів патріарха, зняв з себе весь царський одяг, одягнув найпростіший і босий поніс Животворячий Хрест у храм, з якого Він був викрадений. Всі християни з невимовною радістю дивилися на урочисте повернення своєї дорогоцінної святині; патріарх наказав християнам піст у цей день і, за давнім звичаєм, знову споруджував Хрест Господній, і народ знову вигукував в розчуленні: «Господи, помилуй!» Це вторинне здобуття і повернення Хреста Господнього відбулося 14 вересня, в день храмового свята церкви, яку збудував в Єрусалимі ще Костянтин Великий власне для зберігання в ній Хреста Господнього, і з цього часу - і перше здобуття Животворящого Древа, і друге, т. е. торжество та встановила святкувати його 14 вересня. ІІ. Такою є історія свята – спорудження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Пам'ятайте її, а щоб краще пам'ятати, послухайте ще, як Св. Церква здійснює це свято і що заповідає нам робити цього святого дня. а) Перш за все, уважно прислухайтеся, що Св. Церква оспівує у своїх святих піснях. Прославляючи чудодійну силу Хреста Христового, явлену в різних ознаках і чудесах, Св. Церква переносить наші думки і спрямовує погляд наш на страшну картину голгофської події – на самі страждання та хресну смерть Христа Спасителя. «Десь Владика тварі й Господь слави на хресті пригноджується і в ребра прободається, жовчі і уксу куштує, вінцем від терня обкладається, одягом одягнеться наруги, по плещема бієн буває, заплювання і рани приймає, ганьбу і смерть Спасителя...» богослужіння свята, Св. Церква показує нам, що Животворячий Хрест дорогоцінний, святий для нас тому, що на ньому постраждав Господь наш, що на ньому пролив Він для нашого спасіння пречесну кров Свою. Внаслідок цього, закликаючи нас до поклоніння Животворчому Дереву і лобизування його, св. Церква навчає нас поклонятися не образу лише Хреста, а, головним чином, розп'ятому на ньому Спасителеві нашому, навчає нас уявляти, що з лобзанням Хреста ми цілуємо разом із ним пречисті виразки Господа, найсвятішу кров Його. А без цих думок наше поклоніння Св. Хресту і лобизування не матимуть для нас рятівної дії. б) Для того, щоб міцніше зафіксувати в нашій пам'яті ті священні події, на згадку яких встановлено справжнє свято і про які розповів уже я вам, Св. Церква з зворушливим співом ангельської пісні «Святий Боже» зносить прихований від поглядів наших Св. Хрест з вівтаря і руками священика, як приклад того, св. зводить його чотири рази на чотири сторони для поклоніння йому всіх майбутніх у храмі християн; при цьому клір зворушливо волає: «Господи, помилуй!» Після здійснення цього обряду і заспівуванням вірша: «Врятуй, Господи, люди Твоя» в знак того, що Св. Хрест є непереможною зброєю на всіх супостатів наших, всі ми закликаємося до благоговійного поклоніння Животворячому Дереву і лобизування його. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо», поклала зворушливо оспівувати в цей час Св. Церква і тим самим збуджує в нас живу свідомість усієї величі благодіяння, дарованого нам через Хрест Господній. Священні, зворушливі та повчальні мають бути для нас ці хвилини! Ми споглядаємо Спасителя, що розпинається за нас, споглядаємо нестерпні Його страждання, за нас підняті. З розчуленням же припадемо до Нього, з скорботою серця про гріхи свої доторкнемося до пречистих Його виразок і з глибини душі покличемо до Нього: «Постраждалий за нас, Господи, помилуй нас». в) Нарешті, щоб святкування наше Животворчому Хресту було угодне Господу і щоб ми самою поведінкою своєю в цей день нагадували той день, коли єрусалимські християни постили, щоб вклонитися Хресту і лобизати його, а разом з тим і свідчили, що ми дійсно пройняті думками про страждання і смерть Свого Церка. зберігати у свято Воздвиження Животворчого Хреста суворий піст і заборонила всі розваги. Ми повинні свято виконувати цей устав Св. Церкви і особливо зберігати душу свою від усякої пороку. «Нині день Хреста, і ми всі радіємо і постимось від зла, очищаємо все всередину та поза. Всі заради Христа постяться, силою Його розпинаючи свої пристрасті». Так, за словами св. Золотоуста, святкували цей день давні християни; так маємо святкувати його і ми (Див. «Воскр. чт.» за 1864–65 р., кн. I, стор. 542–555). ІІІ. Ось усе, браття мої, що я вважав за потрібне розповісти вам про свято Воздвиження Хреста Христового. Знаючи високоповчальну історію цього свята, переймемося, браття, тими почуттями та думками, які збуджуються у нас зворушливою службою Св. Церкви у день цього свята. Тоді ми не лише зовнішнім чином святкуватимемо, що зовсім не до вподоби Господу, але розумом і серцем, що дуже цінно в очах Божих і для нас душерятівне. Додаток до бесіди № 1. Чудеса, що були і бувають від Хреста та Хрестом Господнім 1 . У життєписі св. євангеліста Іоанна Богослова св. Прохор – учень його – повідомляє, що св. Іоанн зцілив колись хресним знаменням хвору людину, що лежала при дорозі («Четьї-Мінеї» 26 вересня). У цьому ж житії пише він: «Був деякий християнин, який у таку прийшов злидні, що, не маючи чим заплатити своїх боргів, задумав позбавити себе життя і просив одного єврея дати йому отруту. Єврей приготував смертне пиття. Християнин, перехрестивши смертну отруту, випив і залишився неушкодженим. Дивуючись цьому, християнин просив у єврея найсильнішої отрути. Той здивувався, що християнин залишився живим, і дав йому сильну отруту; але християнин, знову створивши хресне знамення над чашею отрути, випив її, і знову залишився живий, докоряючи єврею в незнанні своєї справи. Єврей здивовано спитав християнина, що він робив, коли пив. Християнин відповів: більше нічого, як перехрестив чашу. Тоді єврей пізнав силу Хреста Христа, увірував і хрестився у християнську віру від апостола Іоанна Богослова. Християнину ж апостол велів принести тягар сіна, зробив над ним хресне знамення, від якого сіно звернулося в золото, яким чудотворець велів бідному християнину сплатити борг, а на решту утримувати свій дім». 2 . У житії св. євангеліста Матвія пишеться таке: «Князь, який хотів взяти апостола на муку, раптово осліп і шукав провідника. Коли ж звернувся до апостола з благанням - пробачити йому гріх і повернути зір, апостол, створивши хресне знамення на очах князя, дарував йому прозріння» («Четі-Мінеї» 16 листопада). 3 . У життєписі св. апостола Пилипа пишеться, що він наказав якомусь християнинові, на ім'я Іру, накреслити образ хреста на хворих членах Аристарха. Коли Ір зробив це, то раптом висохла рука Аристарха зцілилася, і око прозріло, і вуха почули, і все стало здоровим («Четі-Мінеї» 14 листопада). 7 . Св. мученики – Зінон, Олександр, Феодор та ін., що мучать від Фортунатіана поблизу ідольського храму, коли створили Христове хресне знамення на чолах своїх і дунули проти капища, – всі ідоли його з великим громом впали і розсипалися в порох («Четі-Мінеї»). 8 . Св. великомученик Прокопій самих ангелів, що з'явилися йому в в'язниці, змусив перехреститися і тоді тільки переконався, що вони ангели («Четі-Мінеї» 8 липня). 9 . Коли св. Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський, з нагоди зайшов ночувати в ідольський храм, в якому жило безліч бісів, – нечиста сила, злякавшись хресного знамення та молитов святого, втекла з капища («Четі-Мінеї» 12 листопада). 10 . У житії св. мучеників Кіпріана та Іустини пишеться, що Іустина хресним знаменням прогнала від себе демона-спокусника, і сам Кіпріан позбувся його тим самим знаряддям («Четьі-Мінеї» 2 жовтня). 14 . Один християнин, на ім'я Клеовій триразовим зображенням Хреста Господнього зцілив Єпифанія Кіпрського, ще в дитинстві розбитого лютим ослом (Чет. Мін. 12 травня). Св. Єпіфаній, коли в Єгипті сперечався з якимсь філософом Євдемоном, побачив сина цього філософа сліпим на одне око. Зобразивши на сліпому оці тричі хресне знамення, святий зовсім зцілив юнака. 15 . Преподобна Макріна, сестра св. Василя Великого, мала якусь виразку на грудях і, не бажаючи відкрити її лікарям, просила свою мати знаменувати її хресним знаменням. Після цього, цілком зцілилася («Четі-Мінеї» 19 липня). 16 . Преподобний Зосима, побачивши преподобну Марію Єгипетську в пустелі, вважав її за привид і жахнувся; але створивши у собі знак хреста, заспокоївся. Преподобна Марія Єгипетська, щоб запевнити Зосиму, що вона людина, а не привид, осяяла хресним знаком чоло своє, і очі, і уста, і персі. Вона ж, осяявши хресним знаменням Йордан, перейшла по воді його, як по сухому шляху («Четі-Мінеї» 1 квітня). 17 . У «Лимонарі» св. Софронія, патріарха Єрусалимського, пишеться, що з монастиря св. Іоанна Предтечі пресвітер Конон, якому доручено було хрестити чоловіків і жінок, які зверталися з язичництва, так спокусився останніми, що хотів тікати від цієї дорученої йому справи. Але св. Іоанн Хреститель, явившись йому, Хрестом Господнім зовсім послабив у нього плотську хіть (гл.3). У цьому ж «Лимонарі» (гл.94) розповідається, що єпископ Вострський Іуліан, осінивши тричі хресним знаменням, зі словами: «В ім'я Отця, і Сина, і Св. Духа», подану йому чашу з отрутою, перед усіма випив її і залишився неушкодженим. Подібно до цього і преподобний ігумен Венедикт, коли осінив хрестом подану йому скляну посудину з отрутою, – посуд цей розбився від сили святого Хреста («Четьї-Мінеї» 12 березня). 18 . Преподобного отця нашого Симеона Стовпника хотів одного разу спокусити диявол. І ось представив йому вогняну колісницю нібито для взяття його на небо, подібно до Іллі пророка, за його подвиг. Преподобний хотів уже ступити на колісницю; але при цьому обгородив себе хресним знаменням – і диявольське наслання зникло («Четі-Мінеї» 1 вересня). Ось, браття християни, скільки свідчень про хресне знамення і про чудесну силу хресного знамення! Але крім зазначених свідчень, можна було б навести ще багато інших, якби дозволило місце у справжній книзі. Бесіда № 2. Про те, як слід проводити свято Воздвиження Чесного та Животворчого Хреста Господнього I. У день свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього згадаємо і поміркуємо, браття християни, про ту скорботну подію з життя Христа, яка завжди згадується побачивши Хреста. ІІ. Після засудження Ісуса Христа воїни Його пов'язали і повели на Лобне місце, поклавши на Його рамена той самий Хрест, здобуття якого ми нині згадуємо. Шлях до Голгофи, місця розп'яття Христа, був нерівний та гористий. Погляньте, християни, своїми внутрішніми очима цей шлях! Кого ви бачите? По ньому йде Божественний Страждалець, змучений, виснажений, з запеклою кров'ю на чолі від уколів тернового вінця і на тілі - від бичування. Нерівність шляху, тяжкість Хреста, а головне – тяжкість гріхів усього світу, яку Він добровільно підняв на Себе, знесилює Його людство, і Він неодноразово падає під цією ношею, обігруючи краплями крові місця Свого падіння. Ось і міська брама. Дорога піднімається вгору. Тут Господь наш Ісус Христос, ні в чому неповинний, страждаючи за нас, знову знеможений падає на землю; великими краплями виступає кров на Його Божественному обличчі та обігріває землю. Чиє серце не здригнеться, побачивши муки неповинного Страдальця? Воїни, що звикли до подібних видовищ, і ті рушили і не примушували Христа нести Хрест: вони взяли у Нього Хрест і дали його нести Симону Киринейському. Ось і Голгофа (вершина)! Воїни беруть хрест у Симона і вривають його в землю для розп'яття на ньому Христа, але не за Його провину, а за наші гріхи, бо Пилат, вмивши руки, сказав: «Не винен я в крові цього праведника» (Мф.27:24). Готовий Хрест – і відбувається жахливе злодіяння: розповсюджують на Хресті пречисте тіло Христа і прибивають до нього руки та ноги Спасителя. З цвяхових виразок струмує кров і обігріє Хрест, освячує його, а водночас омиває гріхи всього світу. Погляньте, християни, на Голгофський Хрест, облійтеся, якщо не зовнішніми, то внутрішніми сльозами, здригніться всією своєю істотою, розіпніть тіло своє з її пристрастями та пожадливістю. Адже наша провина – за наші гріхи піднесений на Хрест Христос, нам належало страждати, і страждати вічно, але милосердний Бог Отець так полюбив світ, що не пощадив для спасіння нашого Єдинородного Сина Свого, Який і закінчив його на Хресті, сказавши: «Здійснилося!», а перед самою смертю! в руки Твої віддаю дух Мій »(Лк.23: 46) і випустив дух. Тут уже й сама природа не встояла у своєму природному порядку і здригнулася. «Земля, – сказано в Євангелії, – потряслася; і каміння розсілося; і труни відкрилися; і багато тіла покійних святих воскресли» (Мф.27:51–52). Уважайте, християни! Земля вражається, камені розпадаються по смерті Христа, а сотник і тремтячі з ним волають: «Воістину Він був Син Божий» (Мф.27: 54). Невже ми, викуплені і врятовані Сином Божим, залишимося холодні, байдужі, байдужі своїм тілом у Його стражданнях, побачивши Хреста із зображенням на ньому нашого Спасителя? Невже ми, побачивши змучене, виснажене тіло Його, дозволимо собі в цей день пересичення різними наїдками і питтями і взагалі догоду своєму утробі? Невже ми в цей день, при спогаді тієї скорботної події, коли і сонце померкло: «Було ж близько шостої години дня, і стала темрява по всій землі до години дев'ятої» (Лк.23:44), дозволимо собі веселитися і шукати задоволень і розваг на вулицях і різних збори? Невже хтось дозволить собі упиватися цього дня, коли згадується, як жадав Христос, висить на Хресті? Невже хтось у цей день наважиться вчинити злочин своїми руками і йти на беззаконну справу, побачивши пригводжених до Хреста рук і ніг ні в чому неповинного Божественного Страждалця за наші беззаконні справи? Ні, не буде цього. Нехай у цей день кожен із вас утримає себе від усякого гріха. Якщо і завжди ми повинні наслідувати Христа, то тим більше сьогодні ми повинні взяти участь у стражданнях Його, розпинаючи тіло своє зі пристрастями і пожадливістю, повинні бути поміркованими в їжі та пиття, повинні спостерігати обережність у словах, скромність у погляді, пристойність у всіх діях, несоромність у думках і почуттях. Нехай буде піст і помірність у всьому. Так має бути, але, на жаль, не так усі роблять. Помічалося, що й у цей святковий день діється те, чого легко можна утриматися. Важко людині, яка не звикла до помірності, нічого в цей день не їсти, але можливо і зручно для кожного не пити вина, а тим більше не впиватись. А тим часом і в цей день – одноденний піст – інші вдаються до розгулу і, що найбільше сумно, інші, побувавши в храмі, вважають ніби обов'язком побувати і в будинку продажу вина. Не можна не дивуватися і не дивуватися, а в той же час не хворіти на душу і серце, як цей, що називається християнином, вислухавши на Літургії Євангеліє про страждання за гріхи наші Ісуса Христа, через годину-дві йде туди, де швидше за все можна згрішити і, отже, знову невидимо розпинати. Не можна без скорботи і бачити, і чути, як це християнин, за годину-дві раніше чуючи, як проливалася за нього кров Христова, безбоязно вливає в себе той напій, від якого розум затьмарюється, серце розбещується і виходить потяг до тих гріхів, які і звели Христа на Хрест! А що сказати про тих, які не бувають цього дня у храмі, а з раннього ранку чи ще напередодні вирушають на торжище, на ярмарок? Більшість таких і не думає про ту голгофську подію, яка спонукає нас до посту та молитви. Тому деякі з них ще вранці рано пересичуються, упиваються; з їхніх вуст ллються марнослів'я й ганьби, через те вони уподібнюються тим, котрі знущалися з Розп'ятого на Хресті, і хоча вони вимовляють і не ті слова, які вимовляли хулителі Христа, але й вони не менш зневажають ім'я Христа і принижують своє звання християнина. Господь наш Ісус Христос все життя нам служив і поклав Своє життя для нашого спасіння, а такі не хочуть і одного дня поститись і провести благопристойно. Якщо вони і в нинішній суворий піст не можуть утриматися від гріха, то чи можуть бути вільними від нього в інші дні? Не спасіння вони собі вдягають, а борошно готують. (Див. «Недільний день», 1893, № 36). ІІІ. Згадуючи здобуття Чесного і Животворчого Хреста і страждання Господа нашого Ісуса Христа, про які і читалося в Євангелії, постарайтеся, браття мої, провести цей день у молитві, пості і якомога благопристойнішому. Почніть ви його молитвою, тим же і закінчите, а протягом дня займіться розповіддю про здобуття Хреста і страждання Христа, подумайте про нескінченно велику милість, явлену нам Господом через Хрест, вшануйте цей день, хто може, і благодійністю бідним на славу Бога Отця і Сина і Св. Бесіда №3. Про значення обряду Воздвиження Хреста Господнього ІІ. Що ж означає наше наслідувальне зображення тієї дії, яка відбулася за багато століть перед нами, яка була свого часу як би випадково викликана тимчасовою потребою показати численному зібранню народу набутий скарб Хреста Христового? Для чого нині ми продовжуємо порушувати Хрест Христів, коли йому давно вже поклоняються у всьому світі всі племена та мови? а) Хрест Христов, браття мої, є знаряддям і разом символом нашого спасіння, є священна хоругва нашої віри, є знамення християнина і християнства; тому й здійснене нині зведення його зображує нам весь образ нашого спасіння, всю сутність нашої святої віри, всю минулу і справжню долю нашу і всю майбутню нашу долю. ІІІ. Отож, браття мої, духовне значення священного обряду Воздвиження Хреста Христового. Для того, хто розуміє і вірує в цьому священнодійстві, невичерпне джерело духовної втіхи, сильне спонукання до зворушеної молитви і благоговійного виливу серця свого перед Богом, найвище заохочення до справ благочестя і любові християнської, предмет богодумного роздуму і подяки Богу на всю вічність. Для розвіяного і легковажного це – просте видовище, яке служить йому предмет злочинного розваги, тому у найтяжчий гріх і смерть душі. «Господи, помилуй!» – вигукує багато разів Св. Церква, бачачи хрест Господній, що підвозиться. Так треба молитися і кожному з нас, бачачи низводимий долу і хрест Христів, що підноситься горе. Бо чи не був і кожен із нас у раю невинності, вийшовши з купелі Св. Хрещення виправданим, очищеним Кров'ю Христовою, освяченим благодаттю Господа Ісуса Христа і Духом Бога нашого? Чи не бував кожен із нас і ще в раю духовному, коли з сокрушенням серця сповідав свої гріхи перед Богом і з благоговінням причащався Божественного Тіла та Крові Христової на залишення гріхів? Але як перший дар оновлення і відродження в нове життя ми втратили злочином заповідей Господніх, так і другий дар виправдання і причастя в вічне життя чи не продаємо відразу за всяку гріха насолоду? Чи не занурюємося ще глибше в гріховній гріні? Чи не стаємо посміховиськом ворогові Божому – дияволові? Це приниження в нас небесної честі і слави чад Божих гріхами нашими, це гріховне безчестя наше, це спадання з висоти богоподібності до уподібнення худобам безглуздим нехай уявляється в умі нашому побачивши низводимого долу Хреста Христового. І нехай сокрушиться серце наше, нехай заволає дух і душа наша від усієї істоти своєї: «Господи, помилуй!» Пощади, Милостиво, занепале творіння Твоє, споруди з глибини гріховної і не загуби з беззаконнями моїми, відчини і мені заблукавому двері покаяння і введи ними до всеблаженного Царства Отця Твого! Амінь. (Упоряд. «Прийдіть усі язи́ки, благословенному древу поклонимося, щоб була (яким задоволена) вічна правда: праотця бо Адама принадний деревом, хрестом спокушається: і падає скинутий падінням дивним (надзвичайним) мукою одержавар царя зміїв (гріх) відмивається, і клятва зруйнуйся засудження праведного, неправедним судом Праведникові засуджено колишню: бо древом подобало дерево зцілити і пристрасті безпристрасного яже на дереві дозволити пристрасті засудженого. Але слава, Христе Царю, що про нас Твоєму мудрому погляду, яким спас ти всіх, бо добрий і людолюбець». «Десь як воістину святомовлене дієслово Давидів кінець прийнятий (сповнився Пс.98: 5): се бо яву пречистих ніг Твоїх поклоняємося підніжжю (т. е. Хресту), і на покров (покрив) крилу Твою сподівається, всещедрий, волає нас світло! православних людей Твоїх ріг (гідність) вознеси, Чесного Хреста Твого воздвиженням, Христе багатомилостивим». «Радуйся Живоносний Хресте, благочестя непереможна перемога: двері райські, вірних твердження, Церкві огородження, яким тля зруйнуйся і скасуйся, і попросишся смертна держава і вознесохомся від землі до небесних: зброя непереможна, бісів протиборчий як слава (прикраса): притулок спасіння, даруй світові велику милість». г) Величення: «Величамо Тебе, Живодавче Христе, і шануємо Хрест Твій святий, яким нас спас спас від роботи (рабства) ворожості». д) Прокимен: «Видаючи всі кінці землі спасіння Бога нашого». 1 . «Хрест накреслив Мойсей прямо жезлом Чермне припиняє, Ізраїлю пішоходячому, теж назад фараоновим колісницям ударивши сукупно всупереч написавши непереможну зброю: тим Христу співаємо, Богу нашому як прослави». Мойсей, жезлом накресливши хрест у прямоту, розділив Чорне море для Ізраїля, що пішоходив, а вдаривши їм проти фараонових колісниць у широту і тим цілком зобразивши непереможну зброю (Хрест), з'єднав води, - заспіваймо Христу Богу нашому, бо Він прославився. 6 . «Водного звіра в утробі, долоні Йона хрестоподібно розтягнув, спасительну пристрасть прообразивш яві: тим (звідти) триденний вийшов, премірне (чудесне) воскресіння прописаше (передобразив) плоттю пригвоженого Христа Бога, і триденним воскресінням». «Піднісся на хрест волею (добровільно), тезоіменитому Твоєму (що носить Твоє ім'я) новому проживання (суспільству) щедроти Твоя даруй, Христе Боже: звесели силою Твоєю Благовірного Імператора нашого Миколи Олександровича, перемоги даючи йому на супоста непереможну перемогу (нехай Він має Твою допомогу, як огорожу миру і прапор непереможності!)». 7 . «Боже безумне веління мучителя злочестивого люди похитнення, дихаюче зневажання і злохулення богомерзке: обоє три юнаки не застраши лють звіряча, ні вогонь завтракай, але протидихаю росоносному духу, з вогнем суще появі: препетий отців і нас Боже. Божевільний наказ нечестивого володаря, що дихає загрозою і богопротивним нечестям, похитнуло народ; але трьох юнаків не налякали ні звірячий гнів, ні винищувальний вогонь; перебуваючи серед полум'я, проти якого віяв росоносний дух, вони співали: «Благословенний Ти, преславний отець і наш Боже». 8 . «Благословіть отроці, Тройці рівночисленні, Сидителя Отця Бога, співайте Слово, що понизило, і вогонь в росу втілене, і возвеличуєте всім життя що подає Духа всесвятого на віки». "Величай, душе моя, Пречесний Хрест Господній". 9 . «Таїн єси Богородиці рай, що неопрацьовано зростив Христа, Яким хресне живоносне на землі насадися дерево: тим, що нині возносимо, поклоняється йому, Тя величаємо» Ти – таємничий рай, Богородиця, що невинно зростив Христа, Яким насаджено на землі Живоносне Древо Хреста; тому, при воздвиженні його, нині поклоняючись йому, Тебе ми величаємо. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо». «Прийдіть вірні, Животворячому Древу поклонимося: на ньому Христос Цар слави волею (добровільно) руці простягнув, вознесе нас на перше блаженство, що їх (яких) перед ласощами (уявною насолодою забороненого плоду) вкрали вороги, вигнані. Прийдіть вірні, Дереву вклонимося, їм сподобимся невидимих ​​ворог потрощити голови. Прийдіть всі вітчизни язик (всі народи), Хрест Господній піснями шануємо: радуйся Хресте, що падав Адама досконале спасіння, про тебе найвірніші царі наші хваляться, бо твоєю силою ісмаїльтеські люди державно покараюче. Тя нині зі страхом християни цілуюче, на тобі цвяхового Бога славимо, говорячи: Господи, на тому цвяхливий, помилуй нас, бо добрий і Людинолюбець». «Десь недоторканний істотою доторкнений мені буває, (нині Неприступний – по суті Своєму – для грішної людини стає мені доступним), і страждає пристрасті звільняє мене від пристрастей, світло подавай сліпим від беззаконних уст обпльовується, і дає плещі за полонені на рани диявола). Цього Чиста Діва і Мати на хресті зрячи, болісно мовило: на жаль Мені, Чадо Моє, що це створив. червоний добротою більше за всіх чоловік, бездиханий, беззорий, не маючи виду, нижчий за доброту: на жаль Мені, Мій світлі, не можу сплячого зріти Тебе, утробою уражуюсь, і люта зброя серце Моє минає. Оспівую Твої пристрасті, поклоняюся благоугодству Твоєму: довготерпелива Господи, слава Тобі». 1-й антиф. (Пс.21: 2-4). 2-й антиф. (Пс.73: 1-2, 12). «Вську Боже відкинув Ти (народ Твій) до кінця» . «Згадай сонм Твій, його ж здобув Ти спочатку (який Ти придбав з давніх-давен визволенням з рабства єгипетського), гора Сіон ця, в ній же вселився Ти, (залишена Тобою, нехай буде знову Твоїм житлом). Бог же Цар наш перш за вік зробила спасіння посеред землі» . 3-й антиф. (Пс.98: 1-2,9). «Господь воцариться, нехай гніваються (нехай собі повстають проти Нього народи) люди, (Він) сидячи на Херувимех, нехай рухається (нехай собі вагається) земля (Церква Христова буде непохитною). Господь у Сіоні великий і високий над усіма людьми. Поклоняйтесь Господеві в горі святих Його» . Причетний: «Знаменився (відкрився) на нас світло обличчя Твого Господи» (Пс.4: 7). Б. Доля Животворного Древа Хреста Господнього Рівноапостольний цар Костянтин Великий після здобуття в 326 р. Животворчого Хреста Господнього на Голгофі думав про те, який би найбільший храм побудувати на місці хресних страждань, смерті, поховання та воскресіння Христа. «Твоя прозорливість повинна так розпорядитися і про все мати таке піклування, – писав Єрусалимському архієпископу Макарію Костянтин, – щоб не тільки самий храм був чудовішим за всі храми, де-небудь існуючі, але й інші при ньому будівлі були б набагато кращі за найпрекрасніші по містах споруди» («Церковна 2, 2. 31). Храм вийшов справді величним. Імператор забезпечив його багатим начинням і весь прикрасив невимовно витонченими скарбами численних приношень, як золотом, сріблом і коштовностями. «Для опису кожної з цих художньо оброблених утворів, щодо їх величини, безлічі та різноманітності, не вистачило б у нас часу», – додає церковний історик Євсевій. Але найдорожчою святинею цього храму був знайдений Животворящий Хрест Господній. трапилося тяжке випробування для християнського світу: перський цар Хозрой заволодів Єрусалимом і захопив у полон з патріархом Захарією та Животворячий Хрест. Цілих 14 років християнська святиня залишалася в полоні в Персії, хоча зберігалася в пошані, в царській скарбниці, і навіть була приводом для звернення до Христа деяких язичників персів (Анастасія Персіаніна та ін.). У 628 р., завдяки перемогам Іраклія над персами, Животворяче Древо було повернуто до Єрусалиму. Зустрівши в Царгороді повернутий персами Животворячий Хрест, імператор з патріархом, кліром і народом супроводжував його до Єрусалиму. Поблизу гори Олеонської імператор у пишному царському одязі підняв на свої рамена Животворяче Древо і ніс його до Голгофи; але у воротах голгофських було зупинено якоюсь невидимою силою; і вже тільки другого дня, за порадою патріарха, босий, у скромному одязі, цар вніс Животворячий Хрест у храм Воскресіння. За свідченням паломників, більш значні частини Хреста перебувають у таких місцях: у Єрусалимі у церкві Хреста (близько чверті аршина довжини); на Афоні, в обителях Ватопедської, Євсігменської та Хіландарської; в останній Святе Древо більше піваршинної довжини і товщиною в палець. У невеликих частинках Животворяче Древо зберігається і в багатьох містах нашої вітчизни: частка Животворчого Древа є і в Санкт-Петербурзі, перенесена сюди в 1799 р. з острова Мальти, - і в Москві, в Успенському соборі, і в Києві, в Києво-Печерській лаврі. Полоцьку в жіночому монастирі пр. Єфросинії, і пр. Взагалі ж, про частинки Животворного Древа треба сказати, що якщо вже в половині IV ст., через 20 років після здобуття Хреста, «ними наповнена була вся земля» - за словами Кирила Єрусалимського, то немає нічого дивного, то немає нічого дивного, дорогоцінна святиня християнська поширена у всьому християнському світі для його освячення. (Упоряд. по «Недільна читання» за 1880 рік). В. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята Воздвиження Чесного та Животворчого Хреста Господнього 1) Так як на Хресті Господь наш Ісус Христос зазнав погану смерть і тим створив спасіння наше серед всієї землі, тому що на Хресті вбита ворожнеча, що існувала між Богом і людиною (Еф.2:16), і середовище огорожі, що відокремлювало нас від Бога, Хрестом зруйновано, так Хрестом зруйновано, так гріхів усього світу, примирено все – «і земне і небесне» (Кол.1:20), «Бо Він (Ісус Христос) є мир наш» (Еф.2:14), то християни завжди з благоговінням поклонялися Чесному Животворячому Древу Хреста Господнього як спасительному знаряддю, яким досконале. «Сьогодні владика тварюки, і Господь слави на хресті пригвожується, і в ребра прободається, жовчі й оцта їсть, солодощі церковні вінцем від терню обкладаються, покривай небо хмари, і одягом одягнеться наруги; і завушається тлінною рукою, рукою створюючу людину. По плещему бієн буває, одягай небо хмари. Заплювання і рани приймає, ганьблення і задушення. І вся терпляче заради засудженого Визволитель мій і Бог, нехай врятує світ від краси. Голос пророка Твого Мойсея Боже сповнися глаголяй: побачите живіт ваш, що висить перед вашими очесами. Сьогодні хрест зводиться і мир з лестощів звільняється» 35 . «Хрест підноситься сьогодні, і світ освячується: Бо з Отцем сидиш і Духом Святим на цьому руці поширить: світ весь приверне, до Твого Христа пізнання » 36 . 2) Кожен віруючий у Христа має свій внутрішній хрест, який має нести за Христом. «Якщо хто хоче йти за Мною, відкинься себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною», – заповідає Спаситель Своїм послідовникам (Мт.16: 24). Зводь, віруюча душа, і ти свій хрест, який Господеві Богові завгодно було покласти на тебе! Якщо тебе засмучують неправди людські, від яких ти терпиш різного роду образи і утиски, - не сумуй, а дивись з повною вірою на Хрест твого Предтечі Хрестоносця, Господа Ісуса Христа, і зітхай до Нього. Спокушений стражданнями, Спаситель твій не залишить тебе спокушатися в твоїх прикростях більше, ніж скільки можеш понести. І тоді ти не зариєш у землі, а спорудиш свій хрест. Якщо ти терпиш недоліки в життєвих потребах, якщо ти терпиш від втрат, поневірянь або інших лих житейських і не впадаєш духом, а підносячись думкою до розп'ятого на Хресті Господа Ісуса Христа, зміцнюєш себе вірою і надією, що «Той, Який Син Його не завдасть нам, але не подав нас, як не Син Його Своїх нам і все?» (Рим.8:32), то ти не приховуєш, а споруджуєш хрест своїх лих. Якщо бентежать тебе твої гріхи, якщо тяжкий тягар беззаконь тяжіє на твоїй душі, і ти, зі сльозами і розчуленням дивлячись на Хрест Христів, віриш, що і за тебе, і за твої гріхи принесена Хресна жертва Богові, то хрест твоїх збентежений а не ховається. Якщо ти благодушно, з вірою та сподіванням на допомогу розп'ятого на Хресті Господа Ісуса Христа, несеш хрест твоїх обов'язків і домашніх, і громадських, то хрест твій споруджується, а не ховається. «А я, – каже апостол, – не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал.6:14), «На ньому ж страждав уби пристрасті. Отож, і ми знаємо, хрест Господній, хвалу всі: бо є нам спасенне дерево зброя світу, непереможна перемога» 37 . Свята гора Голгофа займає південно-східну частину храму Гробу Господнього. Ця священна скеля за часів Спасителя перебувала за міською стіною, про що говорить і апостол: «Постраждав поза брамою» Господь( Євр.13:12 ). Біля скелі Голгофської розташований був і сад Йосипа Аримафейського: «На тому місці, де Він розп'ятий, – як сказано в Євангелії від Івана, – був сад, і в саду труна нова» (Ів.19: 41), тому тепер і труна Господня, і скеля Голгофська знаходяться в одному і тому ж храм. Скеля обкладена каменем, на неї сходять по 28 щаблях. Нагорі Голгофи - церква, розділена на дві половини, як дві церкви. Перша від входу половина, північна, покриває місце, де був встановлений Хрест Господній; світло проникає сюди із заходу, зсередини храму; ця частина належить грекам. Інша половина, південна, є місцем, де Господь наш Ісус Христос був прикріплений до Хреста. Тут служать латини. Престол грецький із білого мармуру; Він стоїть відкрито; в передній стороні зроблено виїмку, так що людина, ставши на коліна, може легко нахилитися під престол, де і знаходиться той самий отвір, в який затверджений був Животворящий Хрест Господній. При співі священних пісень: «Прийдіть, вірні, Животворчому Древу поклонимося, на ньому ж Христос, Цар слави, волею руці простягнув... припадають до цього священного отвору і з гарячими сльозами сокрушення серцевого лобизують краї священної скелі, обкладені сріблом, з карбованим зображенням пристрастей Господніх... І скільки цих солодких, рятівних сліз покаяння пролилося тут, біля підніжжя Хреста Господнього, багато століть! Скільки грішних сердець полегшилося, скільки серцевих ран зцілилося, скільки разів у глибині грішної совісті повторилося таємниче, всепрощаюче слово Любові небесної: «Прощаються тобі гріхи...», «будеш зі Мною в раю!...» І як щасливі ми, православні, що маємо велику втіху Господню, поклонятися, хоч і велике втішення, серцем і душею припадати до священного місця пристрастей Його рятівних! Ні, не можуть мати цієї втіхи всі ті, хто своїм мудрістю відокремився від Церкви Божої, які не хочуть почитати Хреста Христового; не знають вони, бідні, що за щастя, що за радість – плакати за гріхи свої на тому самому місці, де пролита була безцінна Кров нашого Спасителя за ці самі гріхи! За престолом, на піднесеному мармуровому помості, стоїть величне, на весь зріст, розп'яття Господнє; життєдайна Кров як би струмує з пречистих виразок Господа на Голгофу; Хреста чекають вражені глибокою скорботою Пречиста Мати Його і улюблений учень Іван... За Хрестом, до стіни притулено іконостас із зображенням пристрастей Господніх, а зверху висить безліч незгасимих лампад, запалених від старанності благочестивих християн і всіх країн і народів земних... на мармурі видно два чорні кола: це місця, де були поставлені хрести розп'ятих з Христом розбійників. За переказами, розіп'ятий Спаситель був звернений обличчям на захід, так що хрест розп'ятого праворуч Його розсудливого розбійника на північній стороні, а між ним і Хрестом Господнім стояла наша заступниця і клопотання за всіх грішників, Пресвята Богородиця. «Ось, – каже святий Димитрій Ростовський, – причина раптової зміни у серці розбійника! Вона, Мати Божа, що стоять між Господом і цим грішником, таємно випливала у Господа для грішника особливу благодать виправлення. Розбійник не покаявся, поки не стала між ним і Господом Матір Господня». Воістину багато може Її молитва матюка до благосердя Владики! У правій стороні від Голгофського престолу видно глибоку тріщину, що утворилася під час землетрусу, коли Господь випустив дух Свій на Хресті. Ця тріщина проходить крізь усю Голгофську скелю і чудова тим, що камінь розсівся не по шарах скелі, а впоперек їх, чого ніколи не буває при звичайному землетрусі. Зрозуміло, що землетрус під час смерті Спасителя не був звичайною дією природи, але особливим дивом Божим для розуміння жорстоких юдеїв. Але й сонце померкло, і земля здригнулася, і каміння розпалося, і труни відкрилися, і мерці прокинулися від віковічного сну, а серця гордих юдейських начальників не пом'якшилися, не рушили, а, здавалося, ще більше запеклись до зла!... До такого жахливого стану! Під Голгофою є невеликий печерний храм; тут, за переказами, був похований єрусалимський цар Мельхиседек, старозавітний священик Бога Вишнього. У глибині цієї печери стоїть престол в ім'я Предтечі Господнього та нашого праотця Адама; за престолом, крізь залізні ґрати, при світлі незгасимої лампади, видно все те саме розселення скелі; Тут, за давнім переказом, що зберігся в писаннях багатьох святих отців, була похована глава Адамова, чому й сама скеля отримала назву Голгофа, що означає Лобне місце. «І ось, – каже переказ, – коли воїн вдарив списом у пречисте ребро другого Адама – Господа нашого, то свята кров і вода, що з ребра, пройшли крізь тріщину Голгофської скелі і омили голову первозданного Адама». Згідно з цим переказом у нашій Православній Церкві, при зображенні розп'яття Господнього, завжди під Хрестом зображується і людський череп, що лежить на двох хрестоподібно складених кістках. Це зображення каже нам: «Якоже про Адама всі вмирають, так і про Христа всі оживуть» (1Кор.15:22). Господь Ісус Христос є життям і воскресінням самого Адама і всього роду людського. З Його пречистого ребра не для Адама тільки, але й для всіх людей струмує джерело життя: прийдіть, всі грішні сини Адамові, прийдіть, цього джерела безсмертного скуштуйте! Господь наш для того і постраждав, для того й помер на Хресті, щоб наситити нас Тілом Своїм, напоїти нас Кров'ю Своєю, щоб ми були кістку від кісток Його і тіло від плоті Його, щоб, з'єднуючись з Ним у Таїнстві Святого Причастя, удостоїлися царювати Йому в невечірньому дні. «Троїцького листка», № 415). VII. Вхід Господній до Єрусалиму Бесіда № 1, в якій викладається історія свята входу Господа до Єрусалиму з догматичними та моральними уроками з історії свята та богослужіння його 1 . Настали останні дні земного життя Спасителя. Щоб підтримати віру Своїх учнів і щоб запевнити всіх у майбутньому загальному воскресінні, Господь створив у ці дні величезне з чудес, воскресивши з мертвих вже чотириденного мерця Лазаря. Одного дня звістка про небувале диво, що відбулося у Віфанії, облетіла все єрусалимське околиця. Всім хотілося бачити великого Чудотворця і кожному поглянути на воскреслого Лазаря. Як би відповідаючи на бажання народу, Спаситель Сам хотів іти до Єрусалиму. Дізнавшись про це, весь народ прийшов тоді в рух; багато хто з нетерпіння швидше бачити галілейського пророка і воскресителя Лазаря вийшли з міста назустріч Спасителю. Зібравшись у дорогу, Господь покликав до Себе двох учнів і сказав їм: «Ідіть у протилежне селище; увійшовши до нього, ви знайдете молодого віслюка, на якого ніхто з людей ніколи не сідав; відв'язавши його, приведіть. І якщо хтось запитає вас: навіщо відв'язуєте? скажіть йому так: він потрібний Господу» (Лк.19: 30, 31). Послані учні пішли і виконали наказ свого Вчителя. Привівши молодого осля, вони накинули на нього свій одяг і посадили Ісуса. Коли незліченні натовпи народу, що так палко хотіли подивитися на Ісуса, побачили Його, то з темрявого народу почувся радісний крик; «Осанно, - тобто спаси нас, - Син Давидів, благословенний грядий в Ім'я Господнє, Цар Ізраїлів! Осанна у вишніх!» Багато хто знімав з себе одяг і послав їх під ноги Спасителеві, інші різали фінікові гілки і ними встеляли шлях або потрясали в повітрі. Але незважаючи на всю радість і тріумф народу, глибока скорбота була в душі Господа. Він сумував, що народ іудейський не впізнав години відвідування Божого і незабаром замість «осанна» волатиме: «Роспни Його!» Він передбачив швидку загибель Єрусалима і його жителів, Його святому погляду ясно здалося тепер, коли руйнуються стіни цього міста, як сотні тисяч тріумфуючих тепер юдеїв загинуть від меча ворогів, і весь Ізраїль, як від вітру пилюка, розсіється по всьому всесвіту. Скорбота Спасителя про прийдешні лиха Єрусалима, а з ним і всього обраного народу, була така велика, що, не вміщаючись у Його велелюбному серці, вилилася в рясних сльозах. Урочистий шлях Господа закінчився біля храму. При вході до Єрусалимського храму Він, як Владика неба та землі, вигнав з нього торгуючих і суворо помітив, що непристойно дім молитви звертати до дому торгівлі. У храмі зараз же приступили до Нього сліпі й кульгаві; Спаситель усім їм дав зцілення. Бачачи такі чудеса, навіть немовлята, за прикладом своїх батьків і матерів, славили Господа і голосно кричали: «Осанна Сину Давидову!» Ось яка подія відбулася в Єрусалимі за шість днів до свята юдейської пасхи і за п'ять днів до спокутної смерті Спасителя нашого Ісуса Христа. На ранковій церковній службі цього дня християни стоять із освяченими вербами та запаленими свічками, через що й саме свято називається у нас «вербним воскресінням». ІІ. Повчальна історія входу Господа до Єрусалиму та повчальне богослужіння у це свято. а) Через історію свята Ісус Христос повчає всіх смиренності і лагідності, які не тільки простолюдинів, а й тих, хто займає високі звання. Господь лагідно і смиренно на молодому віслюку входить до Єрусалиму, а не як цар – на пишних колісницях та чудових конях. Не бажай, тож і не шукай мирських почестей, достоїнств та слави. А якщо кому і без шукання дав це Бог, то не звеличуйся і не вважай цього вічним, але швидше зміни і після щастя на нещастя чекай. Повчаючи ж смиренності і приймаючи честь від народу, Господь показує й непостійність людську, о, люди! нині з воїми віддаєте Мені честь, а трохи згодом як знечестите Мене! Нині осанна волаєте, а тоді волатимете: розіпни, розіпни! Ось яка непостійність людська! Ось як непостійна слава і честь цього світу! (Чи потрібно, тому, браття, домагатися мирської слави? Чи слід у всьому пристосовуватися до суспільної думки?) (Вилуч. в скор. з творів св. Димитрія Ростовського). б) Богослужіння цього свята за допомогою верб та запалених свічок дає два уроки. аа) Запалена свічка, що горить, означає, звичайно, насамперед радість нашу, як і в інших випадках, наприклад, у Світлу Христову Неділю, при одруженні, при хрещенні. Чому ж ми радіємо при цьому? Радіємо за Господа Спасителя нашого, що Йому сьогоднішній день народ ізраїльський приносить день хвали та подяки – так публічно, урочисто, так одностайно віддає належне за всі Його незліченні благодіяння, надані цьому народові. Приємно було Господу бачити цей вираз любові до Нього, приємно, отже, і нам. Але головним чином, ми радіємо нашому власному порятунку. Навіщо Спаситель іде до Єрусалиму? Постраждати за нас, щоб цими стражданнями і смертю вимолити нам у Батька Небесного прощення гріхів. Він іде тепер як Агнець, призначений на заклання за гріхи людського роду від складання світу. Його зображував пасхальне ягня, що їсть євреями у свято Великодня. Його зображували і всі старозавітні жертви. Але з іншого боку, Він ішов як Цар, через страждання, хресну смерть і воскресіння підкорити всіх наших ворогів під ноги Свої, щоб зруйнувати пекло, знищити владу диявола, зробити щоб віруючих у Нього безперешкодно приводити до вічного спокою в влаштованому Ним Царстві Його. Він є той Цар лагідний, рятуючий, що весь на жребя під'яремного, якого бачив за кілька сотень років пророк Захарія: «Лікуй від радості, дочко Сіону, торжествуй, дочка Єрусалима» , – говорив Він тоді( Зах.9:9 ). Ось ми, тримаючи свічку, і радіємо, бачачи в Христі нашого Владику Визволителя, нашу втіху, нашу надію при смерті та по смерті. Але чи справжньою радістю сповнене, християнине, твоє серце? Істинно радіє про Христа той, хто дорожить спасінням, влаштованим Христом, хто думає про це спасіння, живе для нього, всю свою діяльність спрямовує до придбання Його. Чи так у тебе? Але що якщо земне благополуччя ти ставиш вище за вічний порятунок? Що якщо здобуття цього добробуту займає весь твій розум, увесь час твій, всі сили твої? Що якщо ти тимчасовим, земним зайнятий так, що ніколи тобі й подумати про душу, про Бога, про вічність? Що якщо при цьому гріхи, гріхи тяжкі лежать на твоїй душі? О, ні, тоді тобі нема чого радіти, спочатку обтруси з себе суєту мирську, спочатку розірви дружбу з гріхом, припливи до покаяння, з'єднайся зі Спасителем, - і тільки тоді зрадієш істинною радістю. А до того радість твоя буде хибною, видимою, здається. Свічка, що горить, ще означає полум'яну любов нашу до Спасителя. І чи можна не любити Його? Він іде за нас душу Свою покласти, - Він, безгрішний, іде страждати за нас - грішників, і хто ж залишиться холодним і байдужим до Нього? І яке серце не торкнеться при думці про ті наруги та биття, про ті хресні нестерпно тяжкі муки, які Він іде зазнати за нас? І яка душа залишиться невдячною при уявленні тих благ, які Він подає через ці страждання? «Не бачило того очей, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто любить Його» , – говорить апостол ( 1Кор.2:9 ). Але християнин, тримаючи свічку, чи подумав ти про те: чи є в тобі насправді ця любов до Христа? Що якщо вона на словах більше, ніж насправді? Що, якщо ти для Христа не залишив ще жодної гріховної звички, не розлучився ні з яким задоволенням, не приніс Йому жодної жертви? Що якщо для догодження іншим, коханим тобою, для самого себе ти робиш усе, а для Нього нічого? Хто кого любить, той із тим каже – не наговориться. А що якщо для тебе розмова з Христом чи молитва до Нього – найнудніша і найважча справа? Хто кого любить, той бажає знати його думки, бажання, жадібно ловить кожне слово його, виконує всі накази його; але що якщо слово, вчення Христове тобі досі ще як слід не відоме, і ти не бажаєш і пізнати його, біжиш, ухиляєшся, коли інші за любов до тебе сповіщають це слово, Його вчення, волю? Що, якщо не ця воля, не заповіді євангельські служать у житті правилом і законом для тебе, а приклад інших, правила світла, звичаї мирські? Хто кого любить, той ближче й ближче хоче бути, той шукає найтіснішого союзу з ним. А що коли ти біжиш цього тісного союзу з Христом? Чи не хочеш приступити до Таїнства Причастя? Завзято відмовляєшся від з'єднання з Ним через прийняття Тіла та Крові Його? О, якщо так, то ще немає в тобі любові до Христа – твоя любов на словах, даремно ти тримав свічку в руках: ця гаряча свічка була в очах Божих викриттям твоєї холодності, знаком відсутності в тобі любові до Нього! бб) Крім свічки ми ще тримаємо вербу – дерев'яні гілки. Це робимо, перш за все, звичайно, у наслідування юдеїв, які зустрічали Христа з фініковими та пальмовими гілками. Але крім того, і тут ховається особлива думка. Дерево християнинові вказує на те Древо Хресне, на якому розіп'ятись іде Христос, – повинно, отже, нагадувати нам про Хрест і страждання за нас Спасителя. Колір кори цього дерева червоний: це говорить нам про кров Христову, яку Він пролив за нас на Хресті. Отже, тримавши гілку, ти, християнин, можна сказати, тримав у руках Хреста Христового. Це показувало в тобі готовність розділяти зі Спасителем його страждання, з радістю нести хрест, посланий тобі від Нього. Але чи справді з радістю ти його несеш? Але, швидше, чи не обтяжуєшся їм? Чи не бажаєш, чи не домагаєшся лише одних радостей, щоб тільки жити і насолоджуватися тут, а коли прийде скорбота, втрата здоров'я, стану, позбавлення близьких, ти сумуєш, падаєш духом? Але чому б тоді не сказати, як Христос, молячись Небесному Батькові, говорив перед Своїми стражданнями і як ми всі молимо в молитві Господній: «Отче наш! нехай буде воля Твоя! . Ця відданість Божій волі тебе заспокоїла б набагато більше, ніж всі земні втіхи. Тобі боляче терпіти? Але чим болючіше, тим ти зі своєю скорботою ближче до Спасителя, а чим терпляче, смиренніше переносиш, тим люб'язніше Йому. Але ми тримаємо деревну гілку не суху, а оживаючу і розпускається. Це, звісно, ​​нашу думку зводить ще далі – до того, що буде за стражданнями і смертю Христа, – до Його воскресіння і до нашого власного загального воскресіння. Що було з цим деревом протягом зими? Воно з усією природою було мертве. А тепер? Тепер воно починає жити як і раніше – ось і ознаки життя – це нирки, що з'явилися на дереві. На дереві життя – після омертвіння – пожвавлення. Так і Христос, що помер на дереві, оживе, воскресне; те саме буде і з нами. І ми помремо, будемо поховані в землі, яка взимку поховається під снігом, але це не назавжди. Минуть літа, десятки, сотні, можливо, тисячі років – і в призначений Богом час, за голосом труби архангела, дією всемогутності Божої всі мертві оживуть, воскреснуть, їхні душі з'єднаються з тілами, які вже будуть нетлінними та неруйнівними. Ось яка думка полягає в цій дерев'яній гілці, яку ми тримали нині разом зі свічкою. Ми сказали, що оживаюча гілка говорить нам про воскресіння Спасителя і про наше загальне воскресіння. Радо думати і бути впевненим у цьому! Але щоб те й інше було на користь нам, для цього ще тут на землі, живучи в плоті, намагатимемося духом ожити. Мертва душа наша, коли вона, як би землею, вкрита гріховним шаром – нечистими думками, бажаннями і справами, коли вона не видає плодів віри, любові, помірності, лагідності, терпіння. Але вона жива буде, коли гріх зненавидить, а чеснота полюбить. Ось про це пожвавлення омертвілої душі нашої і треба нам дбати все своє життя. О, коли б вона воскресла з гробу безбожності, тоді радісно б ми почали думати про воскресіння нашого Спасителя, з справжньою радістю духу і зустрічали б це свято. На радість буде тоді пробудження після довгого сну у могилі; бо ми воскреснемо не для суду, а для вічного життя з Христом, для блаженства з Ним, з ангелами та всіма святими. Але горе грішникам нерозкаяним! ІІІ. Господи! Воскресивши четвероденного Лазаря, воскрес і нас у день загального воскресіння для вічних радощів з Тобою, але ще тут тут воскрес душі наші, умертвлені гріхами, та славимо Тебе Єдиного, як тут, і там у нескінченні віки. Амінь. А. З церковних співів у день Входу Господа до Єрусалиму а) Тропар. «Спільне воскресіння перед Твоїм пристрастю запевняючи, з мертвих спорудив Ти Лазаря, Христе Боже. Тим же і ми, як юнаки, перемоги знамення носить, Тобі переможцю смерті кричемо: осанна у вишніх, благословен грядий в Господнє ім'я». У спільному воскресінні, перед Твоїм стражданням, засвідчуючи, воскресив Ти з мертвих, Христе Боже, Лазаря. Тому і ми, як діти, носячи знамення перемоги, вигукуємо Тобі – Переможцю смерті: осанна у вишніх, благословенний Той, Хто прийде в ім'я Господа. б) Велич : «Великаємо Тебе, Живодавче Христе, осанна у вишніх і ми Тебе кричемо, благословен грядий в Господнє ім'я». в) Прокімен : «З вуст немовля і сущих здійснив хвалу». (В устах юних і немовлят Ти приготував хвалебну пісню. Пс.8:3). 1 «Як виявилася джерела безодні вологи непричетні, і відкрилася моря хвилююча підстави бурею: бо манією заборонив йому, а добрі люди спас Ти, що співають переможну пісню Тобі, Господи». Джерела прірви з'явилися не мають вологи, і відкрилося дно хвилюваного бурею моря; бо Ти помахом заборонив його хвилюванням і врятував вибраний народ, який співає переможну пісню Тобі, Господи. 3 . «Той, що краєсекомий, повелінням Твоїм, твердий саша камінь Ізраїльтестії люди: камінь же Ти є Христе і життя, на ньому ж утвердися Церква кличуча: осанна, благословенний грядий ». Народ ізраїльський пив із розсіченого краю твердого каменю, що водоточить за Твоїм наказом; цей камінь і життя – Ти, Христе, на якому затверджена Церква, що закликає: осанна, благословенний Ти прийдешній. 4 . «Христос, грядий виразно, Бог наш прийде і не закоснить від гори приосенені гущавини, юнаки, що народжують немискумужні, пророк древно каже: тим усі кричемо: слава силі Твоєї, Господи». Христос, що урочисто прийде, (є) Бог наш. Про нього в давнину сказав пророк, що не вгамований Він прийде від гори, осіненної частіше - від Діви, яка не знає чоловіка; Тому все вигукнемо: слава силі Твоєї, Господи. 5 . «На гору Сіон зійди благовісти, і Єрусалиму проповідуй, у фортеці піднеси голос: преславна глаголашася про тебе, град Божий: мир на Ізраїля і спасіння мовою». Зійди на гору, що благовістиш Сіонові, і здійми міцно свій голос, що проповідуєш Єрусалиму: Преславне про тебе сповіщено, град Божий (від тебе) – мир Ізраїлю і спасіння язичникам. 6 . «Закричавши з веселістю праведних духів: нині світові заповіт новий заповідається, і кропленням нехай оновляться люди Божого крові». У радості душі праведних вигукнули: нині новий завіт належить миру і нехай оновляться люди через окроплення Божественною кров'ю. Кондак. «На престолі на небесах, на жеребку на землі, що носить Христе Боже, ангелів хвалення і дітей оспівування прийняв Ти тих, хто кличе: благословенний Ти грядий Адама покликати». 7 . «Врятував у вогні Авраамські твоя юнаки, і халдеї вбивши, що правда праведно уловляш, препетий Господи Боже отець наших, благословен Ти». Який рятував серед вогню Авраамських отроків Твоїх і винищив халдеїв, яких божественне Твоє правосуддя покарало праведно 38 , благословенний Ти, преславний Господи, Боже отців. 8 . «Веселися Єрусалиме, тріумфуйте люблячі Сіону: бо царюй на віки Господь сил прийде, нехай благоговіє вся земля від лиця (перед лицем) Його, і нехай кричить: благословіть всі діла Господнього Господа». 9 . «Бог Господь, і з'явися нам, складіть свято, і веселіться прийдіть, возвеличимо Христа, з ваями та гілками, піснями кличе: благословен грядий в ім'я Господа Спаса нашого». Господь є Бог, і Він явився нам; складіть свято й у захваті прийдіть з воїми та гілками, возвеличимо Христа, у співах вигукуючи: благословен Той, Хто прийде в ім'я Господа, Спасителя нашого. Б. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята урочистого входження Господа Ісуса Христа до Єрусалиму 1) «Вихвалите згідно з людиною і мовою : Цар бо ангельський нині нині на жеребя, і, прийде, хоч на хресті вразити вороги, як сильний. Для цього і діти з виттям закликають пісню: слава Тобі переможцю, що прийшов, слава Тобі Спасу Христу, слава Тобі благословенному, єдиному Богові нашому» 39 . «На херувимех носимий, і співаний вони Серафим, сів Ти на, жеребуючи Давидськи Блаже, і діти Тя оспівуючи боголіпно» 40 . «Лікуй від радості, дочко Сіону, – каже пророк Захарія, – торжествуй, дочко Єрусалиму: ось Цар твій прийде до тебе, праведний і рятуючий, лагідний, що сидить на ослиці та на молодому ослі, сину під'яремному» (Зах.9:9). На виконання беззаперечних дієслів Божих раділа дочка Сіона і дочка Єрусалимля під час останнього урочистого входження Господа Ісуса Христа до Єрусалиму. Багато хто з народу юдейського, спонукані баченням божественного дива воскресіння від мертвих четвероденного Лазаря, інші спонукувані іншими благотворними чудесами і милістю Господа Ісуса Христа, а діти за простотою і незлобою серця і за співчуттям до велелюбного і солодкого Ісуса Христа. переможну пісню: «Осанна Сину Давидову! благословен Той, Хто прийде в Ім'я Господнє! осанна у вишніх!» (Мф.21: 9). При цьому святкуванні і радісному хвилюванні народу «все місто почало рухатися» (Мф.21:10) від здивування урочистої зустрічі. Так, за словами пророка, зраділа дочка Єрусалимля! Тим часом Господь, побачивши святого граду, серед радісного шуму святкуючих, плаче... ніби не для Нього влаштована урочиста зустріч, ніби не до Нього ставляться подібні вигуки: «осанна!» Чому ж Господь плаче, коли інші радіють, коли і Йому треба було радіти з славою, що тішиться Його? Тому, що Єрусалим «не дізнався часу відвідування твого» (Лк.19: 44). Тому, що народ невігла не знає, що творить; за забобонними поняттями своїми про Месію, Він думає бачити в особі зустрічаного Господа царя земного, всесвітнього завойовника, який підкорить під владу свою весь всесвіт. Тому, що гордовиті первосвященики і книжники, і марнославні фарисеї, лицеміри, і того не хотіли в Ньому бачити, а навпаки, із заздрощів і ненависті до Нього, в цей же час вже готові були занапастити Його як обурювача суспільного спокою. Так помилявся давній Ізраїль! Одні тільки невмілими юнацькими юнаками, за натхненням Духа Святого, передвіщаючи воскресіння Христове і перемогу над ворогами нашого спасіння, співали з істинною радістю божественне «Осанна». Подібно до незлобивих дітей єврейських, радіє істинною радістю новий Ізраїль – справжні сини Церкви Христової, – згадуючи цю священну подію; бо Він вірить, що Господь прийде в Єрусалим на вільну пристрасть і смерть, яку зазнав на нашому Хресті заради спасіння. Християнин вірує і сповідує, що Ісус Христос є Царом Небесним, сидячи праворуч Бога Отця, Який на землі благоволив обрати престолом Своїм Хрест, на якому, простягши пречисті руки Свої, збирає під Свою державу всі народи, «щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесне» Флп.2: 10). Християнин вірить, що Ісусу Христу як Царю Небесному, як Переможцю пекла та смерті Господь «Все підкорив під ноги Його, і поставив Його найвище, головою Церкви» (Еф.1:22). «Прийдіть ними сьогодні весь новий Ізраїль, що від язика церква, з пророком Захарією заволаємо: радуйся дочці Сіонова, проповідуй дощі Єрусалимова: бо ось Цар твій прийде до тебе лагідний і рятуй» 41 , «хоч на хресті поразити». Така різниця між радістю стародавнього Ізраїлю та нового при спогаді урочистого входження Господа Ісуса Христа до Єрусалиму! Така причина скорботи та плачу Господа, побачивши Єрусалим! На другий день (Мф.21:17–18), входячи знову з Віфанії до Єрусалиму, Ісус Христос відкрив причину Своєї скорботи про Єрусалим у таких зворушливих словах: «Єрусалиме, Єрусалиме, що побиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! Ось вам дам ваш порожній» (Мт.23:37–38). 2) «З вітами оспівавши раніше, з дерева послід яша Христа Бога, невдячності юдеї. Ми ж вірою незмінною вважаю за благодійника, вину кричимо Йому: благословенний Ти грядий Адама покликати» 43 . «Боговбивць собор, юдейська мова. беззаконний до Пилата шалений, і говорив: розіпни Христа неповинного, а Варавву більше відпусти нам» 44 . Які почуття хвилювали святу душу Божественного Вчителя, коли Він, приголомшений захопленими кликами хвалебного «осанна», спускався з гори Олеонської, з якої відкрито був Божественному Його погляду на протилежному боці святого граду, невеликий пагорб? На цей пагорб невдовзі зведуть Його, під тягарем незримого Ним хреста, з докорами і зневажаннями, і всіма знаками несамовитої злості ті самі чи подібні до них клевери, які тепер з таким торжеством і з такою радістю зустрічають Господа. Який хрест для вселюбної душі Його, коли Він передбачав, що не далі як через п'ять днів ті самі, які так старанно оспівують хвалебну осанну, зібравшись натовпом біля дому Пілата, з шаленством волають: «Розіпни, розіпни Його!» «Кров Його на нас і на наших дітях» (Мф.27:25). Тепер з воїми як царя зустрічають, а за п'ять днів зі зброєю та дрекольми прийдуть взяти під варту Господа слави, наче лиходія. Цей один із безлічі прикладів невдячності народу єврейського до Божественного Вчителя нехай буде нам уроком не покладатися на хвалебні судження та прославлення людські, які як дим розсіюються і як пара зникають. Нас одночасно одні хвалять, а інші гудять; одні й ті самі люди в один час хвалять, а в інше осуджують. Ганяючись за цими привидами чутки людської, душа страшенно втомлюється, знемагає та страждає. Але думки людей, іноді з гріхом ласкаві нам, а іноді без права глибоко уразливі нас, ці слабкі опори, на яких тримається іноді вся чеснота деяких людей і від яких іноді дуже боляче страждає серце чутливе, але слабке, що не зміцніло в подвигах християнського терпіння і самовідданості, не можуть мати свого шкідливого впливу на душі тих людей свою, і говорять із св. пророком Давидом: «У Богові спасіння моє і слава моя» (Пс.61:8). Не наша справа розвідувати і розпитувати, як, де, і що про нас говорили, як судили і дбали про нашу поведінку. Наша справа жити і чинити, як вимагає Бог і совість, а що скажуть інші про наші вчинки, про це нема чого дбати. Усяк сам за себе відповідатиме перед лицем Праведного Художника. І ті, які свавільно бешкетували в промовах про нашу поведінку, із лихослів'ям відгукувалися про наші вчинки, звичайно, віддадуть відповідь перед Богом. Гоніння за славою людською та її шукання перешкоджають збереженню віри нашої. «Як ви можете вірити, коли один від одного приймаєте славу, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?» (Ін.5: 44). Святе місто Єрусалим, колись багатолюдне і кипуче, тепер – похмуре, безмовне і зовсім мертве місто. Тепер він належить туркам, народу не християнському. Місцевість навколо нього обпалена, пустельна, сумна; зелені не видно. Ні за містом, ні в місті не помітно руху народу, не чути шуму, який зазвичай буває в містах. Єрусалим стоїть на чотирьох високих пагорбах і обнесений довкола старою зубчастою стіною з безліччю веж. У стіні зроблено чотири брами, і при заході сонця всі вони замикаються; хто ж не встиг потрапити до міста, той ночуй просто неба. Відпираються вони при сході сонця, а в турецьке свято – після полудня, бо турки йдуть тоді у свої мечеті на молитву. Тут одного тижня припадає три свята: у турків – п'ятниця, у євреїв – субота, а у християн – неділя. Мешканців у Єрусалимі тисяч двадцять. Є тут турки, євреї, араби, греки, вірмени, хто живе постійно, а хто буває тільки тимчасово, наїздом. Будинки в Єрусалимі такі ж, як і скрізь у тій стороні, – кам'яні, з плоскими чи круглими дахами. Вулиці вузькі, криві, неохайні; вночі він зовсім не висвітлюється, - хто вночі виходить з дому, той бере свій ліхтар. Російські прочани зупиняються або в місті по грецьких монастирях, або за містом у російських подвір'ях, які збудовані нещодавно, за наказом государя імператора. Тут жодної плати не беруть, а в місті доводиться платити за приміщення. Прибувши до святого міста, наші прочан вважають першим обов'язком відвідати храм Воскресіння Христового і вклонитися найголовнішій у ньому святині. Для цього вони зазвичай збираються перед вечірнями, коли турки відчиняють для них двері. Обійшовши святі місця з проводженими з тамтешніх православних ченців, багато хто з прочан залишаються в храмі на ніч. Хто хоче помолитися старанніше і відстояти заутреню та обідню при Господній труні, тому треба переночувати в самому храмі, тому що православні служби відбуваються вночі. Бажаючим відпочити відводять місця на хорах. Цей храм має лише один вхід з півдня, великий, прикрашений зверху різними мармуровими зображеннями. Негайно ж праворуч від входу дві мармурові сходи ведуть нагору, в боковий вівтар, який влаштований над самою Голгофою. По-єврейськи Голгофа означає лобове місце, місце страти. Святе Письмо говорить, що тут, на цьому місці, Спаситель переніс найстрашніші страждання, будучи розіп'ятим на хресті. Скеля гори Голгофи обкладена вся мармуровими плитами. Над тим самим місцем, де був поставлений Хрест Спасителя, стоїть мармуровий хрест, відкритий спереду. Під ним видно в скелі круглий отвір, або пробоїна, в яку був вставлений Хрест Спасителя; пробоїна обкладена срібним позолоченим окладом. Праворуч від хреста видно у скелі широка і глибока тріщина, також обкладена зверху позолоченим окладом. Вона сталася в той час, коли Спаситель помер і вся земля вразилася. Місця, де стояли хрести двох розбійників, позначені на мармурі, що покриває скелю, чорними колами. Церква прикрашена безліччю дорогих лампад різної величини, що висять над престолом і по всій стелі; вони пожертвовані різними старанними християнами та християнськими царями. Між ними є й надіслані із Росії. Під ганками, що ведуть на Голгофу, біля підніжжя голгофської скелі зроблено нижній боковий вівтар в ім'я св. Іоанна Предтечі та в ім'я праотця всіх людей, першу людину, Адама, череп якого, кажуть, похований тут. За престолом цього вівтаря крізь залізні ґрати можна бачити саму скелю Голгофу та її тріщину, що йде вниз сажні на чотири. Якщо ж не підніматися сходами, а йти від церковних дверей прямо, то на шляху зустрінеться камінь. На цьому камені було покладено тіло Спасителя, коли зняли Його з Хреста і помазували, за єврейським звичаєм, запашними мазями; Він таки зветься «Камінням помазання». Цей камінь покритий зверху мармуровою плитою, і це тому, що колись прочан псували його, відколюючи потихеньку частинки, щоб забрати їх із собою. Попереду каменю, на стіні, велика картина зображує зняття з хреста тіла Спасителя. Печера Господньої труни знаходиться в середині кола, під куполом церкви. Над нею збудована невелика мармурова каплиця, дуже гарна, наче балдахін, з напівкруглим дахом. З боків каплиця прикрашена чотирма різьбленими стовпами, ніби крученими, і великими свічниками. Над дверима поставлено образ Воскресіння Христового. Поверх даху, над каплицею протягнуте полотно; це зроблено у тому, щоб уберегти святе місце від дощу. Двері в каплицю вузькі та невисокі. Усередині каплиця має дві частини: перша частина від входу зроблена як печера і називається приділом ангела. Тут ангел Господній, відкинувши камінь від гробу Христового, сидів на ньому. Уламок від цього каменя вроблений у мармурову підставку і служить престолом для служіння обідній. Над ним, по стелі печери, висять ряди дорогих лампад. У стіні, що на схід сонця, є спуск у підземеллі, сходами сходів у 30 занадто. У цьому підземеллі знаходиться велика церква в ім'я святої цариці Олени, з болю в ім'я розбійника, що покаявся на хресті. Вона належить неправославним. Церква вся під землею; тільки її круглий дах виходить назовні. На тому місці, де вона збудована, сиділа свята цариця Олена, коли за її наказом відкопували з землі Хрест Господній. Тут зберігається і кам'яний стілець, де сиділа св. Олена. З цієї церкви, в кутку її, є спуск в інше мале підземелля, ще глибше – щаблів на 13; тут і було знайдено Св. Хреста Господнього. (Упоряд. по «Читання про Св. землі» св. Певницького). Г. Суд Божий над Єрусалимом Воскресіння ж Господа сталося так: тоді як воїни стерегли труну, близько півночі, відбувається землетрус; бо ангел, що зійшов, відставляє камінь від входу в труну. Вражені цим явищем, сторожі тікають, і з цього часу - з пізньої пори суботи, приблизно близько півночі суботи - відбувається явище дружинам. І насамперед воскресіння стає відомим Божій Матері, Яка, як каже св. Матвій сиділа проти труни, яку підтримувала Магдалина. Але щоб природна близькість Матері (до Воскреслого) не давала сумніву у воскресінні, євангелісти кажуть: спочатку є Магдалині Марії. Вона побачила й ангела, що сидів на камені, а потім нахилившись (до отвору труни) бачить тих, що були всередині (ангелів), які і сповіщають про воскресіння Господа: «Він повстав, – кажуть вони, – Його немає тут; ось місце, де Його поклали». Почувши це, вона поспішає до полум'яних учнів Петра та Івана і благовістить їм про воскресіння. Біля світанку Магдалина знову прийшла з іншими дружинами, щоб точніше впевнитись у видінні. Зупинившись біля труни, вона продовжувала плакати; потім, нахилившись усередину його, бачить двох ангелів, блискучих світлістю, які ніби з докором звертаються до неї: «Дружина! що ти плачеш, кого шукаєш? Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого; Він повстав, Його немає тут». І одразу вони з трепетом встали, побачивши Господа. Внаслідок цього дружина мимоволі звернулася назад і бачить того, хто стоїть – Христа; але прийнявши Його за садівника (бо труна була в саду), каже: «Пане, якщо ти виніс Його, то скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його» (Ів.20:15). Коли ж вона знову нахилилася у бік ангелів, Спаситель каже Магдалині: Марія! Почувши цей солодкий, знайомий голос Христа, вона хотіла припасти до Нього; але Він каже: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не піднявся до Отця Мого, як сама ти визнаєш, приймаючи Мене ще за людину. Іди до братів Моїх і скажи їм про все, що ти бачила та чула». І Магдалина виконує це. Як воскресіння Господа виявляється триденним, про це розумій так: вечір четверга, і день п'ятниці (бо так євреї вимірюють добу) – один день; потім ніч і вся субота – друга доба; ніч суботи та воскресіння (на початку частини приймається ціле) ще добу: Ось і третій день. Або навіть і так: о третій годині п'ятниці Христос розіп'ятий, потім від шостої години до дев'ятої була темрява, – це вважай уночі, – і ось від третьої години до дев'ятої одну добу (нощадство); потім, після пітьми, знову день, і ніч п'ятниці – дві доби; день суботи та ніч її – ось три доби. Якщо в третій день, як обіцяв, Спаситель благословив нас, то Він якнайшвидше вчинив Своє благодіяння. Йому слава і держава на віки віків. Амінь. Бесіда № 1. Про богослужіння першого дня Св. Великодня аа) Тут, у притворі, власне починається ранок Великодня. Предстоятель після славослів'я Св. Трійці три рази сповіщає нам життєдайну радість, співаючи тропар: «Христос воскрес із мертвих», збуджує і нас до багаторазового повторення тієї ж всерадісної пісні; потім, на знак того, що хресна смерть Господа відчинила нам двері благодаті, хрестом відчиняє двері храму, і тоді та ж радісна пісня оголошує весь храм і є головною основою всього богослужіння, основним тоном усіх великодніх пісень. Вже це початок пасхального богослужіння, настільки незвичайне і величне, показує, наскільки добре це богослужіння з інших. Ще більше відмінностей бачимо у продовженні. Яка висока урочистість у всьому! Як високі, солодкі, виразні та радісні піснеспіви, якими прикрасив справжнє свято Давид новозавітний – св. Іоанн Дамаскін, і які разом зворушливі та благолепні священнодійства! Усі молитвослів'я, усі читання ранкові зливаються і перетворюються на один, майже безперервний спів священної радості. вв) Хто не знає прекрасного канону Великодня? Багато хто його знає і співає на згадку: так Він солодкий і легко намальовується в пам'яті! Які високі вислови священного захоплення! Святий співак закликає всі тварі святкувати день воскресіння: «Нехай святкує весь світ, видимий і невидимий!» (Пісня 1). «Все виконане нині світла, а тому вся тварюка хай тріумфує повстання Христове, яким вона утверджується!» (пісня 3). З чим порівняти справжню нашу радість? «Давид у захваті грав перед ковчегом – однією покровом Христа; але ми бачимо саму подію, прообразовану славою ковчега, – звеселимося радістю Божественною!» (пісня 4). «Цього дня є цар субот, свято свят та урочистість урочистостей!» (пісня 8). «Світись, світися, новий Єрусалим, осяяний славою воскреслого Господа!» (Пісня 9). Але за такої височини висловлювань захоплення щонайменше і глибина думок і почуттів. «Нині Великдень, нині проходження від смерті до життя!» (Пісня 1). «Прийдіть, п'ємо нове пиття, яке чудодійно витікає не від каменя неплідного, а від Самого Христа, з труни, що звела нам джерело безсмертя!» (пісня 3). «Ці в'язні пекла йдуть до світла, вихваляючи Пасху вічну» (пісня 5). «Бо Ти, Христе, зійшовши в пекло землі, розтрощив вереї пекла і відчинив двері раю» (пісня 6). «Нині святкуємо умертвіння смерті, руйнування пекла і початок нового життя, вічного» (пісня 7). (Чи не те ж сьогодні торжество на землі, як і на небі?) «Це від усіх країн світу приходять до тебе, святий Сіоне, чада твої і славословлять Христа на віки!» (пісня 8). Але при цьому може з'явитися інша думка: однак Воскреслого Господа нині немає з нами! Святий Дамаскін випереджає цю думку. Він чує і розповість нам божественний і найсолодший голос Воскреслого, Який обіцявся бути з нами до кінця віку, і разом молить співак, щоб Господь дав нам причащатися Йому в невечірньому дні Його Царства (пісня 9). рр) Після канону лик співає хвалітний псалом, в якому закликаються Ангели і всі Небесні Сили, сонце і місяць, всі стихії та всі люди хвалити Господа, «яке піднесеться ім'я Того єдиного, сповідання Його на небесах і на землі» (Пс.148:13). Потім – стихири недільні та стихири Великодня, в яких описується наш новий таємничий Великдень, і, нарешті, коли у захваті священної радості пісняр запрошує вірних обійняти один одного і самим ворогам пробачити все для воскресіння, вся церква представляє зворушливе та чудове видовище. І священнослужителі, і миряни стають ніби одним радісним сімейством і, цілуючи хрест та ікони, цілують і один одного взаємно, вигукуючи: «Христос воскрес! – Воістину воскрес!» Святе, незрівнянне видовище! Так колись найдавніші християни, сповідники, обіймали один одного над трунами мучеників, перед чашею Животворячих Таїн Христових, даючи обітницю жити та померти для слави Господа. І так ще зустрінуться вірні на новому небі та на новій землі, вітаючи один одного з новим життям нескінченним! дд) Але час дати певне заспокоєння захопленим почуттям. І ось, одразу після радісних привітань, ми зупиняємося в мовчанні слухати коротке, але сповнене духовної солодощі слово Златоуста, яке так дихає пастирською любов'ю і так пристойно справжньому високому торжеству віри, що Церква зробила його одним з невідкладних речей пасхальної біля пасхальної. Святий вчитель закликає до торжества благочестивих: «Коли хто благочестив і Боголюбів, нехай насолодиться цього доброго і світлого торжества!» Не відкидає від загальної радості навіть лінивих і тих, що не постили: «Утримувачі і ліниві, день вшануйте; ті, що постили і не постили, звеселяйтеся сьогодні!» Втішає всіх грішників: «Ніхто плаче гріхів, бо прощення від гробу возсія». Відіб'є сам страх смерті: «Ніхто нехай боїться смерті, бо волі нас Спасова смерть. Воскрес Христос, і життя живе, воскрес Христос, і мертвий ні один у труні! б) З великоднім ранком у деяких церквах у нас поєднується і Літургія; принаймні скрізь вона відбувається в перший день Великодня раніше звичайного. Так Св. Церква, як мати дітей своїх, поспішає нагородити нас за малі подвиги посту і як би раптом відкриває нам усі свої скарбниці духовної радості! Літургія менш допускає змін. Але свято Великодня і тут вважає свій особливий друк майже на всі священнодійства. Усе таємнодіяння здійснюється при відкритій брамі вівтаря, і ми бачимо саме причастя священнослужителів. Видовище піднесене та зворушливе! Що ж було ще в давнину, коли після причастя священнослужителів причащалися і всі віруючі? На жаль, цей святий звичай припинився, хоча він ніколи не заборонявся. Нині залишається пам'ятником його один причетний, співаний у всі дні Великодня: “Тіло Христове прийміть” . (Свідчуючи про благочестиву старанність давніх братів наших, чи не викриває Він нас у збіднінні благочестя?...) аа) Початок Літургії відрізняється від звичайного початку тим, що після великодніх годинників (які складаються з недільних ж пісень) і звичайного вигуку початківця предстоятель, тримаючи в руках хрест, запалену свічку і кадило, з усіма священнослужителями співає тричі пісню воскресіння і ту ж; потім, роблячи кадіння навколо престолу, по всьому вівтарю і до народу, поширює воню пахощів, як благодать, що всюди поширюється від живоносної труни, нині отвореної і сяючого світлом воскресіння. бб) Висока урочистість виявляється у пасхальних антифонах, запозичених з псалмів (65,66 і 67-го). Вся земля та всі народи порушуються славити та шанувати Господа Спасителя. «Воскликніть Господеві вся земля! Нехай земля вклониться і співає Тобі! Нехай сповідаються Тобі люди, Боже, нехай сповідаються Тобі люди всі! Тут же чуємо і пісню перемоги над ворогами спасіння нашого: «Нехай воскресне Бог, і розтечуться вороги Його!» Обличчя до пророчого співу славослів'я дуже пристойно додає молитовні пісні новозавітні: «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас. Врятуй нас, Сину Божий, воскрес з мертвих, що співають Ти: алілуя! А до переможної пісні пророчої – переможну пісню воскресіння: «Христос воскрес із мертвих!» вв) Апостол читається нині з книги Дій. Церква припустила з першого дня Великодня починати коло читань апостольських, а тому перше зачало (початок книги Дій апостольських) і належало засвоїти 1-го дня Великодня. Але не важко бачити, що оповідання, яке дісталося справжньому святу, відповідає його величі. Це опис останнього явища воскреслого Господа учням, коли Він обіцяв їм дарувати силу для проголошення Його воскресіння по всій Юдеї та Самарії і навіть до останніх землі. Що інше є справжнє торжество наше, як не витвір цієї Божественної сили, що поширила віру у Воскреслого до останніх землі? рр) Ще пристойніше торжеству читане нині Євангеліє, - початкове благовістя сина громова, Іоанна Богослова: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Ін.1: 1). Де ясніше і піднесеніше зображено Божество Спасителя нашого? Іван вказує на славу Його, яку Він мав раніше світ не бути: «Все через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути» (Ів.1:3). Він бачив і повідає нам і славу Його воскресіння: «І ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ів.1:14). Читання такої високої євангелії в соборних церквах буває різними мовами, щоб означити, що слава Господа нашого пройшла в усі народи і розповідається всіма мовами світу. У всіх церквах читання супроводжується дзвоном, який після кожного відокремлення Євангелія лунає, ніби проголошуючи всій тварі те саме високе благовістя. дд) В останній частині Літургії особливість свята та, що замість «Годно» співається пасхальний ірмос 9-ї пісні («Ангел вопиючі благодатні» і «Світись, світися, новий Єрусалимі»), а після причастя священнодійних у вівтарі на всі вигуки настоятеля з мертвих», і ту ж пісню багато разів повторює замість відпустливого псалма «Благословлю Господа на всякий час». Нарешті, і останній вигук священика (замість: «Слава Тобі, Христе Боже») є знову та сама пісня, що ніколи для християнина не втрачає своєї приємності та благотворної сили. Відпуст священик здійснює з хрестом у руках, осіняючи їм народ і виголошуючи: Христос воскрес! . Таким чином, ще більше намальовується в серцях християн, що відходять додому, образ Господа, який страждав за нас і воскрес. ІІІ. Тепер і ми, благочестивий слухач, з любов'ю вітаємо тебе тим самим радісним словом: Христос воскрес! , - і ми нічого стільки не бажаємо, як надрукувати в душі нашій і твоїй образ Того, «Який відданий за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого» (Рим.4:25). Ми впевнені, любий брате, що ти, провівши в благочестивій радості весь ранок дня цього в храмі, не зледащуєшся вислухати і вечірній урочистий спів Великодня. Тоді проголосять нам нове явище Воскреслого – до вечора 1-го дня. Не впустимо і цього настільки повчального богослужіння, щоб нам потім не шкодувати, як шкодував колись апостол Хома, що ми не побачимо Господа, що з'явився іншим. Обов'язок наш, нарешті, помітити, що стародавній святий звичай, що зберігається й нині благочестивими, є той, щоб на весь Світлий тиждень не залишати жодного церковного богослужіння. (Упоряд. за «Недільним читанням», 1839-1840 р.). А. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята Великодня 1) «Воскресіння Христове побачивши поклонимося святому Господу Ісусу, єдиному безгрішному. Хресту Твоєму поклоняємось Христе, і святе воскресіння Твоє співаємо та славам: Ти бо Бог наш хіба Тобі іншого не знаємо» 45 . «У труні тілесно, в пеклі ж з душею як Бог, а в раю з розбійникам, і на престолі був, Христе, з Отцем і Духом, вся робиш неописаний» 46 . Преславне воскресіння Христове є печаткою всього божественного домобудівництва про наше спасіння, є вінець і слава всіх рятівних дій Спасителя про рід людський. Воскресіння Ісуса Христа є, по-перше, доказом того, що Він є обітницею Месія. Віруючий через воскресіння Христове вигукне перед воскреслим Господом, подібно до св. апостолу Хомі: «Господь мій і Бог мій» (Ін.20:28), подібно до св. апостолу Петру, сповідає Його Сина Божого: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф.16: 16). По-друге, воскресіння стверджує істину пророцтв, протворів і всіх Божих обітниць, що стосуються викуплення нашого. «Христос воскрес триденний від труни» . Значить, усе те істинно, що Він Сам і що раніше Його святі пророки пророкували про Його служіння роду людському – про Його страждання, хресну смерть і триденне воскресіння, і все те збулося у всій подробиці та точності. «Не спокушайтеся юдеї, навикніть пророчим пророкам і зрозумійте, що Той є воістину Спаситель світу і всесильний» 47 . Ісус Христос «відданий на муку і хресну смерть за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого» (Рим.4:25). Отже, без воскресіння Христового не було б виправдання нашого перед Богом; але Христос повстав з труни – і рукопис гріх наших роздратований: грішники отримали прощення та виправдання перед Богом і всі отримали усиновлення Богові. Христос воскрес: отже, перед воскресінням помирав і страждав як людина. Отже, Він мав істинне, а не примарне чи уявне тіло людське, як деякі лжевчителі хибно думали і хибно вчили; бо в істинній тільки, чи справжній людській плоті могла бути принесена істинна, а не уявна жертва Богу за гріхи світу; бо Божество безпристрасне, а в примарному тілі не могло бути страждання, не могло бути хресної смерті, не могло бути і воскресіння, бо в примарному тілі нема чого страждати, нема чому вмирати, нема чого воскресати; отже, не була б принесена всесвітня жертва Богові, отже, не відбулося б виправдання наше перед Богом і не було б викуплення. Але Христос воскрес – і з Ним воскресила наша віра у викуплення і виправдання наше перед Богом. Христос воскрес, - і з тим припинився принижений стан Його на землі і настало славне володарювання Його на небесах і на землі: «Тому і Бог підніс Його і дав Йому ім'я вище за всяке ім'я, щоб перед ім'ям Ісуса схилилося всяке калена небесних, земних і пеклославних, і кожен Батька» (Флп.2: 9-11). Христос воскрес; отже, все виконає, що обіцяв віруючим в ім'я Його Божественної благодаттю, що священнотаємно повідомляється нам Церквою у Святих Таїнствах. Цар Небесний тягне всіх віруючих у Своє благодатне Царство і слухняних потягу Божої благодаті, істинних синів Церкви Христової, приверне до блаженного Царства слави. «Увійдіть у радість Господа свого... Ніхто ж ридає убогості, бо з'явись спільне царство. Ніхто ж нехай плаче гріхів, бо прощення від гробу возсія» 48 . 2) Ті, що існують в пеклі, зійшли Христос благовісті: «Дерзайте дієслова: нині переможе Я воскресіння, Я зведу, розруїш смертна брама» 49 . «Знизив Ти в пекла землі, і розтрощиш Ти вереї вічні, що містять пов'язані, Христе, і триденний як від кита Йона, воскрес Ти від труни» 50 . Принісши хресною смертю Своєю всесвітню велику жертву і чесною кров'ю Своєю, що викупив нас від ворогів нашого спасіння, Господь наш Ісус Христос шукає дітей Своїх викуплених у Своє Небесне Царство, і для цього, перш за все, за обітницею, даною всеродному Адаму, вражаючи всіх що прийшли за гріхом на рід людський, що має державу смерті і панування своє в тартарі та пеклі, диявол утримував душі всіх братів наших, що відходять у потойбічний світ, у пекельній темряві. Цар Небесний сходить у пекло землі, руйнує царство сатани, проповідує порятунок і викуплення душам, що томилися в полоні того, хто володіє пеклом, і зводить з нього душі, що живуть вірою в майбутнього, і оселяє їх у країні світу світла і спокою. «Отверзоишся Тобі, Господи, страхом смертна брама, а вратниці адові, що бачила Тебе, злякавшись, і вивів нас з темряви та сеї смертні, і юзи наша розтерзаєш» 51 . Так переможна сила Хреста Христового силою розп'ятого на ньому Господа слави вражає насамперед князя світу цього, і він виганяється з благодатного Царства Христового. «Нині вся сповнена світла, небо ж і земля і пекло» 52 . «Пекло! Де твоя перемога? (Ос.13:14). «До Христа та Авраам в пеклі, після Христа і розбійник у раю» 53 . «Радійте ж люди і веселіться: Христос воскрес із мертвих, Спас світу» 54 . 3) Брама адова зруйнував Ти Господи, і Твою смертю смертне царство зруйнував Ти: «Рід же людський від тління свободив Ти, живіт і нетління світу дарувавши» 55 . «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив, і тим, що живуть у трунах живіт дарувавши» 56 . «Нині святкуємо смерті умертвіння, пекло руйнування, іншого життя вічного початок» 57 . Господь наш Ісус Христос викупив нас чесною Своєю кров'ю цілковито – і по душі і по тілу, «врятував всього мене» людину, і тому треба було «тлінному цьому», тобто смертному тілу нашому «належить зодягнутися в нетління, і смертному цьому зодягтися в безсмертя». Зруйнувавши темне царство того, хто має державу смерті, Господь знищить і саму смерть воскресінням тіл усіх від віку померлих. Він здійснить всесвітнє воскресіння, тіл померлих для вічного, не старіючого і ніколи не припиняється життя – подібно до того, як «Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть вже не має над Ним влади» (Рим.6:9), наші мертві тіла, піднявшись від смерті і смерті зодягнуться в образ небесної людини (1Кор.15:49), тобто воскреслого Христа, і будуть нетлінні і безсмертні, не схильні до руйнування. «Сіється тіло душевне, повстає тіло духовне. Сіється в тління, повстане в нетлінні: сіється в приниженні, повстає у славі; сіється в немочі, повстає силою» (1Кор.15:44,42,43). Але кожне тіло буде відповідно до морального стану душі своєї, з якою воно має знову з'єднатися для нового життя безсмертного. «Не всяка плоть така сама плоть; але інше тіло у людей, інше тіло у худоби, інше у риб, інше у птахів. Є тіла небесні та тіла земні; але інша слава небесна, інша земна. Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні» (1Кор.15:39–42). Так буде різноманітним стан воскреслих тіл і грішних, і праведних людей: «Щоб кожному отримати відповідно до того, що він робив, живучи в тілі, добре чи худе» (2Кор.5:10). Це всесвітнє чудодійне воскресіння тіл відбудеться силою воскреслого Переможця пекла та смерті. Сам Він – воскресіння наше і живіт – запевняє: «Мертві почує голос Сина Божого, – сповіщений в останній день сурмою архангела, – і, почувши, оживуть. І вийдуть ті, що творили добро на воскресіння життя, а чинили зло – на воскресіння осуду» (Ів.5:25,29). «Як у Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім Христові» (1Кор.15:22–23). «Воскрес Христос, і життя живе. Воскрес Христос, і мертвий ні один у труні. Бо Христос повстав від мертвих, початок померлих був» 58 . Яка відрада, яке заспокоєння виливається в душу віруючого християнина від цього благодатного християнського вміння, яке так світозарно висвітлює морок гробу нашого! Осяяний цим світлом євангельським, дивися, віруючий побратим, на могили батьків, що відійшли, і братів наших, на священні цвинтарі християнські як на ниви Божі, на яких посіяні тіла померлих і яких прах там, у трунах, зберігається для майбутнього славного всесвітнього воскресіння. Хрест, що передує священному проводу тіла до могили, який свого часу понесуть перед моїм і перед твоїм, зібрат, труною, - хрести, поставлені на могилах братів наших, що відійшли, які старанна рука, можливо, і над нашим прахом поставить, служать пам'ятниками славної перемоги воскрес; ці могильні пам'ятники ніби стережуть і дотримуються залишків своїх мерців на день славного всесвітнього воскресіння. Зберігатимемо ж у святості та непорочності як душу, так і тіло своє, яке є храмина Святого Тіла і Пречистої Крові Христової і якому призначено воскресіння для вічного життя. Тіло як невідступний супутник і нерозлучний співробітник душі землі має розділяти з душею чи вічне блаженство, чи вічне мука у потойбічному житті: «Щоб кожному отримати відповідно тому, що він робив, живучи у тілі, добре чи худе» ( 2Кор.5:10 ). «Уявіть тіла ваші на жертву живу, святу, угодну Богові» (Рим.12:1). «Прославляйте Бога і в ваших тілах, і в ваших душах, які є Божими» (1Кор.6:20). 4) «Воскресіння день, і просвітимося торжествам, і один одного обіймемо. Рцем браття, і тим, хто ненавидить нас, простим вся воскресінням, і так закричиш: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив, і тим, що живуть у гробах живіт дарувавши» 59 . Свято Воскресіння Христового називається світлим не тільки через славну перемогу воскреслого Господа над пеклом і смертю, але й тому, що Воскреслим даровано всепрощення і виправдання всіх перед Отцем Небесним, бо «з гробу червоної правди нам піднялося сонце» 60 . Плоди воскресіння Христового, як благодатні струмені, еліються на всеродного Адама, тобто на живих і померлих братів наших: на багатих і убогих, на знатних і сильних світу, так само як і на безславних і невідомих світу, на доброчесних і порочних – всіх закликає воскреслий Господь нас. «Аще хто благочестивий і боголюбний, – виголошує у своєму приснопамятному слові св. Золотоуст, - нехай насолодиться цього доброго і світлого торжества. Якщо хтось точніше досягне й о десятій годині, хай не залякається уповільнення: любощів босий Владика, приймає останнього як і першого. І останнього милує, і першому догоджає, і йому дає, і цьому дарує. І справи приймає, і намір цілує, і діяння шанує, і пропозицію хвалить »61. За такої великої кількості благодаті Христового воскресіння, що виливається всепрощенням на всіх віруючих, віруючі взаємно повинні оголосити один одному всепрощення. Після воскресіння Христового не повинно бути ворогів у Царстві Христовому. Ті, хто отримав прощення і самі повинні прощати взаємно образи один одному. Все, що розділяє нас із ближніми нашими і що збуджує заздрість і ненависть їх до нас, дуже мізерно порівняно з тими благами, які даровані нам воскреслим Господом. І тому любов і одностайність повинні надихати всіх віруючих через воскресіння Христове. Втішай себе, менша браття Христова, благодатною силою воскресіння, якщо старша братія не надає вам братньої любові та належної уваги. Вас любить воскреслий Господь; заради воскреслого Господа пробачимо всі, хто не любить нас. Не скорботи, любий сорате, про втрату любові тих, які скоро зійдуть із земної ниви, а втішайся тим, що й тебе любить воскреслий і вічно живий у світлі неприступному Господь Ісус Христос. Він знайшов і в твоїй душі, так само як і тих, що нас не люблять, не заслугу нашу, а старий, зітлілий пристрастями образ Свій, і полюбив нас, і викупив нас. За тебе, за мене, як і за тих, які нас не люблять, Господь страждав, помер на хресті і воскрес. Недарма серце наше горить незвичайним і невимовним захопленням радості, коли ми вперше чуємо, в день Великодня, на ранку благодатний спів недільного тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив, і тим, хто живе в трунах живіт дарував» . 5) «Господи, дружини текоша на труну бачити Тя, Христа, нас заради постраждалого. І, прийшовши, знайшовши ангела на сідячому камені, страхом відвалився, і до них закричав: воскрес Господь, рцить учням: бо воскрес від мертвих, рятуй душі наша» 62 . Св. дружини мироносиці, найвідданіші учениці улюбленого Вчителя, не злякалися ні мороку ночі, ні воїнів, що стрігають пречисте тіло Його, і «коли було ще темно» (Ін.20:1) прийшли до гробу, щоб здійснити священний обряд помазання тіла померлого. Ангел, що сидить на гробному камені, сповіщає їм радісну звістку, що Христос воскрес. Воскреслий Господь того ж ранку спершу є однією мироносицею – Марією Магдалиною, а потім усім разом, що йде назад від труни у святий град. Так перша жінка, зваблена змієм, впала в гріх, переступивши заповідь Божу, і за те накликала осуд на весь рід людський, заражений первородним прабатьківським гріхом; і першій дружині проголошено всерадісне воскресіння Господа, силою якого здійснено примирення та виправдання наше з Богом і даровано від Нього прощення та живіт вічний. Причому перше, передусім, явище воскреслого Господа святим дружинам мироносицям показує, що таємниці віри Господь відкриває доброму почуттю віруючого серця, а не холодному роздуму допитливого розуму 63 . Б. Історична довідка про походження та значення церковного звичаю розпочинати богослужіння в день Св. Великодня опівночі Свято Великодня у нашій Російській Православній Церкві має дуже багато особливостей, порівняно з іншими святами, встановленими в ім'я Господа нашого Ісуса Христа. Особливості стосуються як богослужіння, що виділяє це свято з-поміж усіх інших свят, так і деяких благочестивих звичаїв, властивих лише цьому святу. Всім цим особливостям, що надають Св. Великодню характеру високої урочистості, наша Церква завдячує своїй духовній матері – Церкві Грецькій. На чолі пасхальних церковних особливостей варто звичай розпочинати богослужіння цього дня опівночі. Питання, з якого саме моменту християни повинні починати святкування Великодня, виникло ще в III столітті. Причиною порушення подібного питання була та обставина, що в самому Євангелії немає точної вказівки на годину воскресіння Христового як дійсного часу настання Великодня. Євангелісти по-різному описали відвідування гробу Спасителя, тому що й самі учні та віруючі жінки приходили до нього в різний час, і всі вони знайшли труну Господню вже пустою і почули від ангелів звістку про воскресіння Господа. Так, євангеліст Матвій каже, що це було «по закінченні суботи», «світаючі», тобто на світанку в перший день після суботи (Мф.28:1), «рано, коли було ще темно» – за зауваженням Іоанна Богослова (Ін.20:1), «дуже рано Лк.24:1) і «дуже рано ... при сході сонця» - за висловом євангеліста Марка (Мк.16:2). Оскільки воскресіння Христа, за Його власним передріканням, мало бути триденне, то воно насправді відбулося не раніше опівночі, але в перші після опівночі години. Чому ж євангелісти не вказали точно часу воскресіння Господа? У відповідь на це запитання ми наведемо слова Філарета, митрополита Московського, який глибокодумно пояснив, чому воскресіння Господа відбулося не мабуть ні для кого, а піднесення Його було мабуть для багатьох. «Ніхто з тих, хто живе в тілі, – каже Філарет, – не бачив воскресіння Христового в ту таємну мить ночі, або глибокого ранку, коли вона відбулася. Так було, можливо, за властивістю цієї дії, в якій видиме тіло Христове, перетворюючись на духовне і прославлене, виступало за межі світу видимого. Але так було влаштовано, мабуть, і тому, що ще не дозріла віра для цього високого споглядання; бо явление небесне і Божественне для приготовленого до нього вірою є світло просвітливе і життєдайне, а для неприготовленого і неочищеного є блискавка, що вражає. Так влаштовано було, мабуть, і для того, щоб дати місце піднесеному подвигу віри і вищій за нього відплаті, за судом Христовим: «блаженні не бачили і вірували» (Бесіда на Вознесіння). Оскільки в євангельських оповіданнях немає точної вказівки на годину самого воскресіння Христового, то й у перші століття християнства не у всіх церквах одночасно розпочинали свято Великодня. Одні з християн, саме римські, припиняли піст і починали свято Великодня в саму північ наступаючого Великодня; деякі зі східних християн починали свято в середні години ночі перед Великоднем, не раніше, втім, першої години опівночі, а інші – з четвертої варти, тобто з світанку. З приводу такого розмаїття у звичаях, ще о пів на III століття Пентапольський єпископ Василид навмисне пропонував питання св. Діонісію Олександрійському про те, котра година має припиняти пост перед настанням дня Св. Пасхи. У відповідь св. Діонісій написав правило, в якому не схвалює надмірно скорочують піст і закінчують його до півночі, як це робили християни в Африці, але схвалює утримання тих, які продовжують піст до кінця ночі, точніше, до четвертої варти. Потім, не визначаючи самої години настання свята Великодня, тільки вважає загальним правилом не припиняти посту і не починати урочистості воскресіння раніше опівночі (1-е прав. Діонісія Олександрійського. «Досвід курсу церковного законознавства» Іоанна Смоленського, т. 1-й, стор. 229–40). Розбіжність з цього питання ще довго тривала, поки, нарешті, VI Вселенський собор не визначив припиняти пост і розпочинати свято в середні ночі по Великій Суботі (69 прав.). З цього часу утвердився повсюдно одноманітний звичай починати свято Великодня відразу після опівночі. «У цю урочисту і знаменну опівночі, – як каже Філарет Московський у слові на Великдень, – Церква поспішає зібрати нас для започаткування урочистості, висловлюючи тим наше бажання вловити надзвичайно високу і чудову хвилину воскресіння, приховану в цих годинах, щоб свято, з нагоди, складало закликаються бути єдиними з Творцем свята». (Див. Слово Філарета, митрополита Московського, у день Великодня). Бесіда № 2. Слово на ранку на свято св. Великодня I. «Хто благочестивий і боголюбний, – каже св. Златоуст, – хто істинно шанує Бога і любить Його щиро, «нехай насолодиться цього доброго і світлого торжества», тобто преславного воскресіння Христового, яке ми нині святкуємо і в якому Господь так дивно показав і добрість Свою до роду людського, і премудрість у спасінні Його, і премудрість у викупленні. ІІ. а) «Хто раб розсудливий», хто дані йому від Бога таланти – час, сили та здібності – не приховує даремно в землю, не чекає на земні тільки справи та насолоди, але мудро вживає на служіння Господу та набуття вічного блаженства, «нехай прийде радіючи в радість Господа свого», нехай буде учасник. викупленим кров'ю Спасителя (Мф.25:21). б) «Хто постарався поститися», - хто під час минулого посту не залишався в ледарстві, але старанно працював над справою спасіння свого, «а прийме нині динарій», - отримає в благодатних плодах воскресіння Христового ту нагороду, яку обіцяв Бог добрим творцям (Мф.2:10:10:1:10:1). в) «Хто працював з першої години», – виконував волю Божу з дитинства або з того часу, як Господь покликав його до вертограду Свого, тобто до Церкви Христової, «нехай отримає нині плату, яка йтиме йому за справедливістю». г) «Хто прийшов після третьої години», приступив до Божої справи не раптом, але опустив кілька часу, «нехай святкує, завдяки» Богу за поблажливість до нього. д) «Хто встиг прийти за шостою годиною», прийшов на поклик Божий ще пізніше, коли протікала вже половина його життя, «нехай нітрохи не турбується, бо Він нічого не позбудеться» з тих благ, які воскреслий Господь дарує всім, хто бажає їсти. е) «Хто пропустив і дев'яту годину», сповільнив ще більше і почав працювати над Божим ділом тоді, як день життя його схилився вже надвечір, «нехай приступить без жодного сумніву і страху», бо нині «явилася благодать Божа, спасительна для всіх людей» (Тит.2:11). ж) «Якщо хто встиг прийти тільки в одинадцяту годину», - навіть і той, хто вийшов на діло Боже дуже пізно, став дбати про спасіння душі своєї вже в старості - «і той нехай не бояться уповільнення, бо домоволодаря, люблячи честь» і будучи щедрий, «прийме і останнього як першого, заспокоюється години», віддаючи всім належне. «І першому задовольняє», нагороджуючи його за справедливістю, «і останнього милує» за поблажливістю, «і йому дає» заслужене, «і тому дарує» за своєю добротою; "і добрі справи приймає" з радістю, і добрий "намір лобизує" з любов'ю; «і діяння шанує» як слід, «і добре розташування хвалить». Трудящі і ліниві у справі спасіння свого, «вшануйте справжній день» всесвітньої урочистості! «Ті, що постили й не постили, веселіться тепер», коли небо й земля радіють, і святкує все творіння! - "Трапеза багата" насичуйтеся їй все. "Телець", закланий заради нас, "великий і вгодований": ніхто не йди голодний! «Всі насолодіться бенкетом віри» все користуйтеся багатством Божої благості! «Ніхто не скаржся на бідність», бо для всіх відкрилося Царство Небесне, в якому віруючим уготовано багату спадщину. «Ніхто не плач за гріхи свої, бо з гробу Спасителя «засяяло прощення всім грішникам», що бажають отримати його. «Ніхто не лякайся смерті», бо від неї звільнила нас Спасова смерть, якщо тільки ми знову не попрацюємо їй гріхами. «Її винищив обійнятий нею» Життєдавець – «Седе в пекло» Син Божий «зачарував пекло і засмутив його». «Давно передвівши це, пророк Ісая вигукнув: «Пекло пекло прийшов у рух заради тебе, щоб зустріти тебе при вході твоєму» (Іс.14:9). Засмутився, бо скасувався», – спорожнів; «засмутився: бо осоромлений» результатом боротьби своєї зі Спасителем; «засмутився, бо умертвлений», втратив те, що становило його життя і силу; «засмутився, бо скинутий» з престолу свого і позбавлений влади над людським родом; «засмутився, бо пов'язаний» і не може тепер діяти з тією свободою та силою, як і раніше. Він узяв плоть, а прийняв у ній Бога; взяв землю, а знайшов у ній небо; взяв те, що бачив, а зазнав того, чого не чекав. Так Бог уловив його Своєю премудрістю! і) «Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? (1Кор.15:55). Де гріх, яким ти, смерть, уразила людей? Де, пекло, торжество твоє над людським родом? «Воскрес Христос, і впали демони» – твої слуги, через яких ти ловив людей. «Воскрес Христос, і радіють ангели», дивлячись на дивне торжество Божого Сина і спасіння людей. «Воскрес Христос, і ти скинувся» як безсилий ворог. «Воскрес Христос, і життя оселяється» усюди, навіть і там, де раніше була область смерті і тління. «Воскрес Христос, і немає жодного мертвого в труні, бо Христос, що воскрес із мертвих, «первісток із померлих» (1Кор.15:20)». Він перший воскрес, як голова, а потім повстануть і всі члени Його, які вірять у Нього і мають життєдайний Дух Його (1Кор. 15:21–23; Рим. 8:11). ІІІ. Хай буде «Йому слава і держава, на віки віків!» Амінь. (Зі слів високопреосвященного Платона, митрополита Київського). Розмова № 3. Про те, для чого у свято Великодня царські врата у святих храмах бувають постійно відкриті I. Одна з особливостей свята Великодня, це та, що свята брама, що веде до вівтаря, що зазвичай називається царськими, протягом усього Світлого тижня день і ніч бувають відкриті, і святилище християнське відкрито погляду всього православного народу. Це дуже незвичайно, велично, і, мабуть, знаменно. Зійшовши до храму, зараз дивуєшся цим явищем і хочеш знати, що це означає. ІІ. Що це означає? Навіщо царські двері бувають постійно отвори? Відповідає на це Св. Церква у своїй пісні: «Зберігши ціла знамення, Христе, воскрес Ти від труни і відкрий нам райські двері» (6 пісня канону стеж. 1). Ось, браття, що означає отвір царських дверей на свято Великодня. Значить те, що Христос Спаситель, постраждавши за нас, відкрив нам паки ворота раю, і з самої хвилини славного воскресіння Його відкритий для нас вхід на небо, в Царство Боже. На ознаменування цього отвору воскреслим Спасителем нашим райських дверей Св. Церква і в храмах відкриває царські двері у свято Світлого Воскресіння Христового, щоб кожен віруючий, бачачи відкриту браму у святий вівтар, відав, що Царство Боже нині доступне нам і вхід до нас. а) Святкуючи Святий Великдень і дивлячись на відкриті святі двері, чи не повинні ми, браття, зрадіти, що рай Божий знову відкриє для нас? Адже знаєте, що Він був ув'язнений гріхами нашими, і ми повинні були вмирати, не бачачи світла і слави Божої. Одне милосердя Боже спасло нас. Тільки Син Божий, Ходатай і Спаситель наш, відкрив нам вхід до Царства Небесного. «Відтепер бачитимете небо відкритим» (Ів.1:51), – сказав Сам Він, – відтепер тільки, тобто з часу приходу Його на землю, страждання та воскресіння Його. Так, Ісус Христос – Він єдиний відкрив нам вхід у Царство Небесне, – і який вільний, можна сказати – просторий вхід! Туди входять уже не тільки праведники, а й митарі, і блудниці, розбійники, що каються. Так великий Господь у милості Своєї до роду людського! Знаємо ж, браття, що як у церкві в дні свята Воскресіння Христового отвори бувають царські двері, так у весь час благодаті Божої, з самої хвилини воскресіння Христа з гробу, відкриті нам двері славного Царства Божого, відкритий для нас вхід у саме небо, – знаємо, і дякуємо Благодійникові нашому. Уважаємо, кажу. Сила воскресіння Господнього, як свідчить Євангеліє, відкрилася мабуть у перший день воскресіння, так що «багато тіла померлих святих воскресли і, вийшовши з гробу після воскресіння Його (Боголюдини), увійшли до святого граду і з'явилися багатьом» (Мт.27:52). Потім та ж сила надихнула апостолів та інших благовісників Христових, через них творила нові чудеса, виявляла нове життя та нові воскресіння; тоді цілком діяли ті надзвичайні обдарування, які повідомив вибраним Своїм Той, Який рік: «Хворих зцілюйте, прокажених очищайте, мертвих воскресайте, бісів виганяйте; даром отримали, даром давайте» (Мф.10: 8). Слово Боже свідчить про апостолів, що вони, творячи багато чудес, воскрешали і мертвих. Так, апостол Петро в Йоппії воскресив благодійну Тавіфу і цим дивом вчинив віру в Господа в багатьох (Дії 9:42), а апостол Павло в Троаді спорудив до життя Євтиха, що впав з вікна, і тим підбадьорив безліч віруючих (Дії 20:9,11). Чи маємо обмежитися одними цими прикладами? Ні! А. 1. Є переказ (у Егезіппа), що апостол Петро, ​​бувши в Римі, справжнім дивом осоромив хибного чудотворця, волхва Симона. Вся демонська сила, що була з волхвом, не могла порушити до життя одного померлого юнака; але апостол своєю молитвою воскресив мерця і зробив його сповідником Христовим: воскресший перед усіма свідчив, що Він бачив Самого Владику живих і мертвих Ісуса Христа, як Він наказував ангелам повернути душу його на землю («Четі-Мінеї», червень 29). 2 . Про апостола Павла також є оповідь, що він у Криті воскресив померлого сина у проконсула Рустила, родича Титова. Рустил раніше не вірив проповіді апостольської і навіть глузував з неї; але коли побачив силу Христову над своїм померлим сином, то негайно з усім своїм домом прийняв Св. Хрещення. З тим разом були звернені і багато інших на тому ж острові (Жит. ап. Тита, серп. 25). 3 . Ап. Іоанн багатьма чудесами виконав острів Патмос, який був засланий Доміціаном. Розповідають, що тут же св. Іоанн воскресив одного юнака, задушеного в лазні злим духом. Цей юнак був сином жерця ідольського і, оживши тілом, а потім і духом, порушив віру як у батькові своєму, так і в багатьох інших (Жит. ап. Іоанна, вер. 26). 4 . Ап. Філіп (з 12-ти), коли був ще в Галілеї, воскресив мертву дитину на руках матері, що плакала, а потім її і його відродив у купелі Хрещення. Після того, як цей апостол проповідував Євангеліє в Ієраполі Сирійському, і з нагоди поховання одного мерця народ кричав: «Нехай учитель воскресить померлого, і ми всі віруватимемо», богонатхненний чоловік справді зробив це диво. Мертвий повстав, розповів народові, в якій небезпеці була душа його, яку, говорив, тягли вже два ефіопи в тартар, і був початком Церкви Христової в Ієраполі, який звернувся до віри, яку проповідує св. Пилипом (житіє ап. Пилипа, листопад 14). 5 . Є чудова повість про ап. Хомі, проповіднику індійському, в якій, крім інших чудес, знаходимо і диво воскресіння, найповчальніше. Апостол, назвавшись будівельником царських палат і всі отримані від царя гроші розточивши на користь бідних, підпав за те його гніву; але Сам Господь, повернувши до життя померлого брата царя, через нього відкрив цареві, що архітектор духовний, св. Хома, справді приготував прекрасні чертоги на небі, і була потрібна тільки віра, щоб увійти до них. Після цього обидва брати від того ж апостола прийняли (у Св. Хрещенні) і запоруку Св. Духа для отримання небесної спадщини. Про цього ж апостола в його житії (окт. 6) ще пишеться, що в одному місті, коли апостола Фому звинувачували у вбивстві сина жерця, Він воскресив убитого, і воскрес вказав убивцю в самому батькові своєму. Тепер вкажемо кілька чудес воскресіння, здійснених найближчими учнями апостолів. 6 . Святі Ясон та Сосипатр, учні ап. Павла, на острові Керкірі (на Іоніч. море) утвердили віру багатьох, воскресивши померлого сина царева (апр. 28). 7 . Св. мученик Аполлінарій, учень ап. Петра, єпископ у Равенні, тут воскресив дочку князя Руфіна. Воскресла закликала: «Великий Бог, який проповідує Аполлінарій, немає іншого Бога, крім Нього!» І це диво звернуло до віри понад 300 людей у ​​будинку Руфіна та безліч інших мешканців міста (липень 23). 8 . Св. Іуліан, єпископ Кеноманійський (у Галлії), учень також ап. Петра, зробив не одне воскресіння у країнах. Особливо разюче було для язичників воскресіння сина в одного вельможі (Іованіана). Коли юнак молитвою св. Іуліана збуджений був до життя, то відразу став викривати безбожність язичників, свідчивши перед ними, що боги, яким вони кланяються, не хто інші, як демони і що він бачив їх у пеклі (липень 13). 9 . До апостольських часів можна відносити великомученицю Ірину, дочку Лікінія, що володів містом Магедоном (сумежним Македонії), що прийняла хрещення від св. Тимофія, учня Павлова. Оповідають, що ця свята діва воскресила батька свого, вбитого розлюченим конем, і тим навернула до Христа весь дім свій і з народу до трьох тисяч (травня 5). Ось ще приклади з наступних часів – мучеництва. 10. Преподобномучениця Євдокія одним подихом убила зухвалого, розпусного юнака, потім своєю молитвою повернула його до життя, а разом з тим навела на шлях віри і чесноти (1 березня). 11. Мучениця Христина, дочка тирського ігемона Урвана, постраждала спочатку від свого батька, потім від іншого ігемона (при імператорі Севері). Під час своїх страждань, крім інших чудес, вона воскрешала мертвих - саме той чаклун, який приносив отруйних плазунів, щоб убити її, і сам постраждав від них. Тоді воскреслий волхв пізнав силу Христову, а разом з ним багато інших звернулися до віри (24 липня). 12. Священномученик Харалампій, єпископ Магнезійський (постраждав і при Севері), вчинив багато чудес в Антіохії і, між іншим, воскресив одного мертвого (пам'ять 10 лютого). 13 . Великомученик Пантелеїмон (страждав при Максиміані в Нікомідії), коли ще був язичником і вчився мистецтву лікарському, але від християнського пресвітера Єрмолая почув про істинного Лікаря Небесного, що може життєдайно мертвих, випробував силу імені Христового над догризеним єхидним. Це диво воскресіння почало нове життя Пантелеимона: з цього часу він став безплатним лікарем з віри (липня 27). 14 . Відомі славні подвиги великомученика Георгія, який дивував Діоклітіана і терпінням страждань, і своїми чудесами. Відомо також і те, що цей великий воїн Христовий, сам неушкоджений смертоносною отрутою, на доказ ще більшої сили Христової воскресив перед усіма мертвого, уже похованого (квітень 23). 15 . Укладемо цю низку життєдайних явищ сили Господньої прикладом воскресіння, здійсненого у країнах до нас близьких. Священномученик Василь, єпископ Херсонський (за Діоклітіана засланий у Скіфію), проповідуючи Євангеліє в Тавриді, воскресив померлого сина в одного херсонського князя. Оповідають, що сам померлий, з'явившись уві сні батькам, що плачуть, вказав їм утішника у святому єпископі, а святитель знизав життя на мертвого виливом на нього священної води, потім у воді ж (Хрещення) показав нове життя благодатне як воскресшому, так і всім, що пізнали тоді силу 7). Б. Воскресіння мертвих, мабуть, потрібні були для одних невірних, для тих похмурих змістом язичників, яким вчення про воскресіння, що перевищує всі поняття їхнього розуму, здавалося безглуздим. Для таких людей чуттєвих чудес ці були і чуттєвими, і духовними доказами найголовнішої християнської істини. Але навіщо, спитають, подібні надприродні явища між вірними? Для віруючих надзвичайні запевнення, кажуть, не потрібні. А чи знаємо ми, що саме, як і коли для кого потрібно? Чи не буває між найвірнішими такої слабкої віри, що для підкріплення її іноді потрібно не менше сили, як і для спонукання невіри? Чи не можуть бути багато інших цілей чудес, дуже важливих у порядку Божого промислу? Ми не можемо і не повинні визначати ці цілі самі від себе, за одними нашими правилами; а всього краще зробимо, якщо уважно вдивлятимемося в самі явища чудесної сили Божої, і в них пізнаємо цілі Промислу, завжди благотворні для нас і повчальні. З таким наміром розкриваємо оповіді про святих Божих і з них витягуємо такі приклади чудес воскресіння, здійснених між вірними. Які найчастіше, за свідченням давніх, були воскресіння мертвих між віруючими? Воскресіння дітей. Чому так? Можемо бачити тут найвищу людинолюбство і милосердя Господа до батьків, які оплакуючи дітей своїх, нерідко близькі бувають до відчаю. Можемо бачити і божественну добрість до самих дітей: бо Господь бачить майбутнє їх на землі, і якщо повертає в тутешнє життя, то, звісно, ​​тому, що провидить тут благо для них і від них, благо, яке приготує їм ще кращі вінці на небі, аніж колись у віці незрілому, немовля. Про милосердя Боже до батьків не можемо сумніватися, коли розглянемо випадки, в яких вони «одержували померлих своїх воскреслими» (Євр.2:35). Любов Божа, що завжди перебуває у святих угодниках, спонукала серця їх побачивши батьків, що плачуть, і спонукала іноді ніби мимоволі. 3 . Ще дивніше благість Божа спонукала серце преп. Сісоя. Батько приніс до нього свого сина, що помер на дорозі, і поклав до ніг великого старця наче для поклоніння йому, а сам, прийнявши благословення святого, відійшов. Тоді преподобний зі звичайною добротою сказав мертвому, як живому: «Повстань, дитино, йди звідси»; і мертвий повстав (Житіє пр. Сісоя, 6 липня). Наведені приклади показують, що не так воля святих, як сама воля Божа, що через них діяла, робила справи такі дивні. Тому й у тих випадках, де бачимо більш діяльну волю чудотворців, пам'ятатимемо, що все робила в них та сама всеблага і всемогутня воля Господня. 4 . Так, ця воля спонукала св. Амвросія, який колись жив у Флоренції в одного благочестивого подружжя, віддати їм за гостинність дивом подібним до Єлисєєва (4Цар.4 і дав.), коли померлу дитину свою поклали вони в світлиці, де спочив великий святитель. (Див. у Житії його грудень 7). 5 . Та ж, звісно, ​​божественна добрість схилила і друга Амвросієва, св. Вассіана, єпископа Лаодикійського, воскресити юнака, який помер від докору змії. (Житіє його 10 червня). 6 . Ця ж божественна добрість преп. Симеону Дивногорцю дала таку сміливість, що Він, не сходячи зі стовпа свого, і не бачачи померлого юнака (залишеного батьком у домі), створив чудо воскресіння, сказавши батькові: «Іди в Господнє ім'я, син твій живий». (Житіє його травня 24). Подібні дивні справи милосердя Божого були і в нашій вітчизні. 7 . У житії преп. Варлаама Хутинського (листопада 6) пишеться про воскресіння ним одного потонулого, а іншого померлого на шляху до монастиря і про те, що він молитвою своєю воскресив юнака, якого батько віз до нього хворого, а привіз мертвого. 8 . Точно таке ж диво зробив і преп. Сергій Радонезький, як оповідається у житії його (вересень 25). 9 . Є приклади, що померлі діти воскресали за мощів святих і навіть за деяких чудотворних ікон. Хто не повірить освіченому пастирю, блаженному Августину? (Див. De civ. Dei, LXXII з 8). Він свідчить, що його час в Африці було кілька чудес воскресіння при мощах св. архідіакона Стефана і що між іншим одна дитина воскресла, коли помазали її оливою від святих мощей, а іншу, коли поклали її на руку першомученика. 10 . Про чудеса при іконах маємо достовірні оповіді вітчизняні. Так, в обителі, де зберігається ікона Богоматері Толгської, чотирирічний син одного московського сановника Микити, привезений сюди мертвим, ожив при самому співі похоронних пісень (див. оповідь в «Четьї-Мінеї» серпень 8), а Іоанн, син царя казанського; що жив у Твері (за царя Іоанна Васильовича), воскрес, коли поклали на нього список ікони Тихвінської (Сказання про чудеса цієї ікони, 26 червня). Не знаємо про всіх дітей, яких воскресіння бачили ми у наведених прикладах, які саме були вони після. Але цілком переконані, що повернення їх від сфери життя небесного до земної землі завжди приносило і множило благо на землі. 11 . Що ж до воскресіння померлих у повному віці, то в цьому видно святе бажання великих чудотворців (а тому і воля Божа), – продовжити померлим життя для покаяння їх самих і для спонукання до того ж інших. Ця мета особливо видно у воскресінні тих померлих, яких смерть осягала ненавмисно, наприклад, того корабельника, який вбився від падіння з щогли і воскрешений св. Миколою чудотворцем (див. у житії його грудня 6) та працівника, що потонув у колодязі, воскрешеного преп. Дієм. (Див. у Житії його липня 19). До цього ж розряду можна віднести і пожвавлення того нещасного лицеміра, який вдаваною своєю смертю думав обдурити св. Якова Низівійського, щоб отримати від нього більше милостині, і тим часом покараний був за обман справжньою смертю. (У Житії св. Якова 15 січня). Але найбільш очевидна ця благотворна мета у таких прикладах. По оповіді св. Григорія Великого, був в Італії пресвітер Північ, який, коли не застав у живих хворого, що вимагав сповіді, подвигнув був до такої сильної, слізної молитви, що Господь у той же час повернув душу померлого, і воскреслий, приніс покаяння, жив потім цілий тиждень. (Сказання про це див. в «Четті-Мінеї» січня 27). У житії преп. Маркелла, ігумена обителі неусипаючих, читаємо, що і цей великий угодник Божий, покликаний до хворого брата і знайшовши його вже померлим, своєю молитвою воскресив його. (Див. в Житії пр. Маркелла 29 грудня). Подібний приклад знаходимо у житті нашого вітчизняного святого, преп. Кирила Білоозерського (червень 9). Оповідають, що коли один інок, на ім'я Далмат, помер у обителі без причастя Св. Таїн (священик, званий до хворого, не міг залишити Літургії), преподобний випросив йому життя, і воскресший, причастившись, знову спочив смертним. 12 . Близько чудес воскресіння і те, що деякі святі запитували мертвих і вони відповідали їм. Так, викл. Макарій Єгипетський запитував померлого чоловіка однієї бідної жінки про приховану їм заставу, за втрату якого загрожувала їй з дітьми рабство, запитав і одного вбитого, хто його вбивця, - і отримав бажані відповіді (див. в жит. його січня 19). Св. Спіридон Триміфунтський змусив померлу дочку сказати, де приховала одну коштовність, що належала іншій жінці (грудня 12). 13 . Для спасіння благочестивих від марної смерті Господь іноді вживає також чудо воскресіння. Так, коли преп. Паладію загрожувала страта за підозрою у вбивстві одного купця, підкинутого в його келію, Господь прислухався до молитви праведника і для свідчення істини воскресив убитого (січня 28). Про преп. Донате пишуть, що він воскресив померлого, якого позикодавець не дозволяв ховати за несплату боргу, – воскресив також для свідчення істини (квітень 30). Всі ці приклади самі по собі є очевидним свідченням безсмертя душі і воскресіння мертвих. 14 . Але були випадки, в яких диво воскресіння відбувалося прямо на підтвердження вчення про воскресіння. Єретик Єракит обурював багатьох братів у єгипетській пустелі, відкидаючи воскресіння мертвих; але викл. Макарій повів лжевчителя і братію на цвинтарі і в посоромлення єресі покликав до життя одного мертвого. За імператора Феодосії II поширювалася та сама єресь на Сході; тоді, як кажуть стародавні дієписачі, сам Господь у свідчення істини спорудив сім юнаків у печері Ефесській, які почили там ще за язичницьких гонінь (Див. оповідь про це серпня 4). Вважаємо, що для затвердження братії в надії на майбутнє життя і преп. Патермуфій воскресив померлого брата, який тільки відповів на запитання святого: «Чи краще тобі бути там, з Христом, чи тут з нами?». і знову відійшов до Господа (Сказання про це Патермуфії, що був раніше розбійника, 9 липня). (Упоряд. по «Четі-Мінеї»), Бесіда № 4. Про пасхальне вітання, про взаємне лобзання та про звичай дарувати один одному червоні яйця I. Ось уже дев'ятнадцяте століття минає з часу воскресіння Христового; але радість про цю преславну подію відчувається і нині в усьому християнському світі з такою ж живістю, якою відчули перші свідки воскресіння Христового. «Учні зраділи, побачивши Господа» (Ів.20:20), і збулося над ними те, що обіцяв їм Спаситель перед настанням Своїх страждань: «Я побачу вас знову, і зрадіє ваше серце, і радості вашої ніхто не забере у вас» (Ів.16:22). Тепер ми не бачимо тілесними очима воскреслого Христа, але й не бачачи Його, «радієте радістю невимовною і преславною» (1 Петр.1: 8). І як не радіти такій радості! З одного боку, у воскресінні Господа нашого Ісуса Христа відкрилася слава Його. Перемігши над смертю силою Своєї могутності, Він показав усьому світові, що Він Син Божий, «Я віддаю життя Моє, щоб знову прийняти його». (Ін.10: 17). Багато чудес здійснив Він упродовж земного життя Свого; але чудо воскресіння Його є вінцем усіх чудес, головною опорою нашої віри в божественну гідність Його обличчя у вчення. «А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще в гріхах ваших» (1Кор.15:17). Через воскресіння Він відкрився у всій силі Божим Сином (Рим.1:4). З іншого боку, торжество воскреслого Господа є і власним нашим торжеством. Бо, за апостолом, «Христос воскрес із мертвих, первісток з померлих... Як у Адамі всі вмирають, так у Христі все оживуть» (1Кор.15:20,22). За такою надзвичайною важливістю воскресіння Христового, свято на славу Воскреслого переважає гідністю своїм усі інші свята. Він є «Цар і Господь у ряді недільних днів, – свято свят та урочистість урочистостей» (Ірмос 8-ї пісні пасхального канону). Тому, якщо кожне свято має нас на радість, то свято Великодня має в своєму розпорядженні переважно – відповідно до цієї переваги, і вітання зі святом Великодня відрізняються від привітань з іншими святами особливостями, властивими тільки цьому святу. ІІ. а) Привітання зі святом Великодня прийнято висловлювати так: «Христос воскрес», каже один; «Воістину воскрес», – відповідає інший. У Великодню седмицю це вітання буває особливо урочисто: святі храми цього тижня багаторазово оголошуються вигуком священнослужителя: «Христос воскрес!» і одностайною і одностайною відповіддю всіх присутніх у храмі: «Воістину воскрес!» Освячене вживанням у церкві, це радісне вітання повторюється в гуртожитку, при побаченнях зі знайомими та незнайомими, протягом усіх сорока днів святкового спогаду про Христове воскресіння. Вперше вітав радісними словами «Христос воскрес» ангел жінок мироносиць... Коли мироносиці прийшли до гробу Спасителя з ароматами, щоб помазати тіло Його, то побачили там ангела, якого блищав погляд, як блискавка, і одяг був білий, як сніг. Вони жахнулися, але небожитель сказав їм: «Не лякайтесь! ви шукаєте Ісуса розп'ятого; Його тут немає, Він воскрес» (Мк.16: 6). Коли ми вітаємо одне одного словами: «Христос воскрес», ми наслідуємо цього ангела. А відповідаючи на це привітання: «Воістину воскрес», ми уподібнюємося першим учням і ученицям Господа, коли, по воскресінні Його, вони, розмовляючи між собою про цю подію, говорили: «Господь істинно воскрес» (Лк.24:34). Воістину воста! Для апостолів та інших учнів Господа посвідченням у істині воскресіння Його служили явлення їм Самого воскреслого Господа, що супроводжувалися багатьма ознаками (Дії 1:3). Це посвідчення апостолів має силу для всіх нас; але Господь, що з'явився учням після воскресіння Його, готовий і нас потішити таким же щастям Він «вчора і сьогодні, і на віки Той самий» (Євр.13:8). Він незримо дає відчувати свою присутність. Свою близькість кожній віруючій душі, що любить Його. Бо Він Сам сказав: Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той буде любити Отця Мого; і Я полюблю його і з'явлюсь йому Сам» (Ів.14:21). б) Привітання пасхальне віруючі зводять лобзанням один одного в уста, висловлюючи через те радість про свято і братню любов. Почуття радості завжди схиляє до дружелюбності, до комунікабельності. Хто радий чомусь, хто перебуває у веселому настрої, той зазвичай на всіх дивиться з любов'ю, кожному готовий зробити добро, пробачити образу, всякого притиснути до серця. Св. Церква має на увазі це саме властивість радості, коли у свято Пасхи всіх нас закликає обійняти, один одного, сказати ближньому, хто б Він не був: «ти мій брате», – і тим, хто ненавидить нас пробачити все заради воскресіння, – коли запрошує нас на свідчення радості та любові лобзати один одного. Радість завжди доброзичлива, але переважно вона має бути такою у свято Воскресіння. Бо Сам Спаситель у день воскресіння Свого не посоромився назвати учнів братією Своєю на знак того, що незважаючи на прославлене воскресінням Його людство, союз Його з ними, обкладеними ще грубим тілом, став ще більш близьким, ніж раніше, – спорідненим, ніби кровним. «Іди до братів Моїх», – сказав Він Марії Магдалині (Ін.20:17). «Ідіть, сповіщайте братам Моїм, щоб ішли до Галілеї, і там вони побачать Мене» (Мт.28:10), – сказав Він іншим мироносицям. Отож, якщо Господь Ісус, коли саме людство Його стало прославленим через воскресіння, не зневажався назвати людей братією Своєю, чи ми можемо, згадуючи Воскреслого, забути, що всі ми брати? Чи можемо ми радіти з воскресіння і не розділити нашої радості з усіма ближніми, як нашими братами і друзями? Ось чому Св. Церква, яка завжди нагадує нам про братерство, у свято Великодня переважно нагадує нам про нього через лобзання, яке, за її статутом, ми повинні давати один одному. Зрозуміло, звісно, ​​що як ознака братства, це лобзання має бути суто братським, святим. «Вітайте один одного з цілуванням святим» (Рим.16:16). У тих, хто цілується, має бути одна думка – про Христа. Хто під приводом христосування приступає до лобзання з нечистим помислом, той винен у гріху блюзнірства. в) З великоднім вітанням поєднується також звичай дарувати одне одному яйця, забарвлені у червоний колір. Звичай цей існує з найдавніших часів християнства, судячи з того, що він зберігається у всіх країнах, де тільки є Православна Церква, у всіх православних народів, розділених один від одного місцем проживання, мовою, чином правління і не завжди згодних між собою в деяких частках самого християнського богослужіння. Чудово, що той самий звичай зберігся тих церковних суспільствах, які дуже рано, у V і VI століттях, відокремилися від єдності Православної Церкви, наприклад, у вірмен, маронітів та інших. Немає сумніву, що він успадкований цими громадами від Православної Церкви, до відокремлення їх від неї, разом з багатьма іншими благочестивими звичаями. За свідченням переказу, звичай дарувати в Великдень яйця походить від рівноапостольної Марії Магдалини. Після піднесення Господнього, – каже переказ, – Марія Магдалина подорожувала різними країнами з проповіддю Євангелія і приходила до Риму. Тут постала вона імператору Тіверію і, піднісши йому червоне яйце, сказала: Христос воскрес! І потім почала свою проповідь. Приклад Марії спонукав інших християн дарувати одне одному червоні яйця у свято Великодня. Слід зазначити, однак, що звичай дарувати червоні яйця увійшов у загальне вживання не лише по наслідуванню, а й з особливої, внутрішньої знаменності. По-перше, пасхальне яйце має нагадувати кожному з нас про воскресіння Спасителя і про майбутнє наше воскресіння; бо як із яйця, з-під мертвої його шкаралупи, народжується життя, яке було зовсім приховано їй, так із труни – оселі смерті та тління – повстав Житодівець, і колись повстануть у вічне життя і всі померлі. Таким чином, даруючи один одному яйця, ми сповідуємо нашу віру в догмат воскресіння Христового та майбутнього загального воскресіння, запоруку якого ми маємо у Христовому воскресінні. По-друге, яйце служить чуттєвим знаком духовного нашого відродження, або воскресіння в духовне життя. Всі люди в стані природному, чужому благодаті, поки не відроджені благодаттю Христовою, схожі на неживе яйце. Але як з яйця, насидженого птахом народжується жива істота, так і мертва гріхами єство наше Христос, Сам Себе порівнює з кокошею (Мф.23:37), духовно оживотворює Своєю благодаттю, зігріваючи його теплом її, як кокош зігріває яйцем. По-третє, знаменний колір пасхального яйця. Червоним кольором своїм воно нагадує нам про пролияну за нас на хресті кров Непорочного і Пречистого Агнця – Христа, якою Він омив наші гріхи і тим визволив нас від вічної смерті. (Див. «Воронезькі єпархіальні відомості», 1889, № 7). ІІІ. Такі, браття мої, високоповчальні та разом глибоко радісні уроки, які викладає нам свята мати наша Церква, встановивши священний обряд великоднього христосування. Надрукуємо їх не тільки в умі своєму, а й у серці своєму та в усій душі нашій. Додаток до розмови № .4 Пояснення деяких символічних дій перед початком великодньої ранку 1 . В глибокій півночі ми приходимо в храм Божий. Тут стоїть ще труна Христова і чути ті ж надгробні пісні, які співалися в суботу вранці: Хвильною морською... Але ось змовкає цей надгробний спів, що нагадує нам нарікання мироносиць, коли вони «зело ранку» йшли до труни свого божественного Вчителя, щоб помазати пахощами. Усюди запалюються свічки та лампади, що розливають у церкві яскраве світло. 2 . З вівтаря, як з далекого неба, чується спів ангельської пісні: «Твоє воскресіння, Христе Спасе, ангели співають на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тобі славити» . Воскресіння Спасителя насамперед стало відомим на небі, і з неба принесено до нас цю радісну звістку: ангели з'явилися першими вісниками воскресіння Христового на землі. Коли дружини мироносиці після суботи на світанку першого дня прийшли до гробу Спасителя, то були вражені тим, що камінь відвалений від труни і в самій труні вони вже не знайшли Господа. Раптом з'явилися їм ангели і сповістили: Що шукаєте живого з мертвими? Його немає тут: Він воскрес». 3 . Чи не ці ангели, вісники Воскресіння Христового, згадуються нам, коли ми бачимо священиків, що виходять з вівтаря, одягнених у білий блискучий одяг? 4 . Зі співом ангельської пісні священнослужителі виходять із храму і разом з усім народом обходять навколо церкви. Чи не нагадує це обходження – рання, ще суща пітьма, хода дружин мироносиць до гробу Господа? Але мироносиці не знайшли вже Господа в труні: «Він воскрес», сказали їм ангели, і Сам Господь явився мироносицям, коли вони поверталися від труни, і сказав їм: «Радійте!» Зупиняючись перед зачиненими дверима храму, ми й самі чекаємо на щось надзвичайне, ми ніби відчуваємо явище воскреслого Господа. 5 . «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив і живим у гробах живіт дарувавши» – співає священик. У цій переможній пісні воскресіння нам чується голос Самого Господа, який віщає нам, як колись дружинам мироносицям – «радійте!» Зі співом цієї радісної пісні ми входимо в яскраво освячений храм. Від повноти почуттів ця радісна пісня «Христос воскрес» повторюється кілька разів. Бесіда № 5, у якій висловлюється пасхальний тропар «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив і сущим у трунах живіт дарувавши». I. Чи не приходило комусь на думку запитати: чому Свята Церква так часто і багаторазово повторює цю пісню? Немає сумніву, що, уважно вникнувши зміст пісні, кожен зрозуміє причину цього – зрозуміє, що ця пісня так ясно розкриває причину нашої справжньої радості, причину всесвітньої радості та світлої урочистості. ІІ. а) «Христос воскрес із мертвих». Небагато слів, але як багато говорять нам! Як багато у них змісту для думки та для почуття! Вони нагадують про ту велику подію, яка передувала Воскресінню Христову і яка в минулі дні Страсної седмиці Св. Церква так зворушливо і повчально нагадувала і розкривала нам і так дбайливо стверджувала в нашій думці та пам'яті. Христос, Син Божий, сприйняв людське єство, таке ж немічне, яке й наше, крім тільки того, що воно було чуже гріху. Христос, Син Божий, для нашого спасіння зодягнувшись у наше єство, жив на землі серед людей, як людина терпіла людські потреби, алкав, жадав, знемагав від подвигів, терпів образи і гоніння від ворогів, нарешті, постраждав і помер на хресті. Подумай, що все це сталося для нас, для нашого спасіння. Для нашого спасіння Син Божий став людиною; для умилостивлення праведного Бога, прогніваного гріхами людей, Ісус Христос у нашому єстві поніс труди, скорботи, страждання та смерть. Але смерть не могла довго тримати у своїй області Начальника життя, від якого все сталося і що все містить у бутті, «тримаючи все словом сили Своєї» (Євр.1:3). Тому Христос третій день воскрес із мертвих. Але для чого необхідно було Христу, єдинородному Сину Божому, зазнати смерті поряд із мертвими? Прислухайся, коханий, пісні. б) «Смертю смерть поправив». Христос постраждав і помер для того, щоб Своєю смертю знехтувати нашу смерть, яка з часу злочину Адамова панувала над усіма нащадками Адама, як вчить апостол: «Однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, так і смерть перейшла у всіх людей, тому що в ньому всі згрішили» (5). Христос помер, щоб забрати силу у смерті, яка до смерті Христової була страшною і жахливою, бо всіх зводила в пекло. Христос, у той час як Його людська душа відокремилася від тіла і тіло, зняте з хреста, покладено було в труні, душею Своєю зійшов в пекло і сповістив там Свою перемогу над пеклом, тобто цю радісну і жадану звістку про те, що Він Своїми стражданнями і хресною смертю задовольнив, всім, які по вірі сподівалися визволення від Нього, обітованого Спасителя світу, дарує свободу від смерті і вічне життя. Це означають слова: «Смертю смерть поправив». в) «І сущим у трунах живіт дарувавши». Це велике благодіяння Боже належить не тільки померлим, які чекали спасіння по вірі в обітованого Спасителя, але й усім нам, живим, віруючим у Ісуса Христа. "Як це може бути?" - Запитає хто. Чи ми живі – у трунах? Так, так. У цьому немає сумніву, що хто не вірує в Христа, той не має істинного життя в собі, той мертвий, тобто той позбавлений спасенної благодаті Божої, без якої душа мертва і не може мати істинного миру та радості, той під гнівом Божим і підлягає вічному осуду. Цю велику істину навчає нас Христос Спаситель, кажучи: «Віруючий у Сина, – тобто в Нього, Єдинородного Сина Божого, Спасителя світу, – має життя вічне, а не віруючий у Сина не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін.3:36). Адама переходить на всіх нащадків його те праведне засудження, яке всіх невіруючих в Ісуса Христа містить у сфері смерті. Також Господь каже: «Істинно, істинно кажу вам: той, хто слухає Моє слово і вірує в Того, Хто послав Мене, має життя вічне» (Ів.5:24). Що означає «має життя вічне?» Ісус Христос пояснює це в молитві до Бога Отця: «Це ж є вічне життя, нехай знають Тебе, єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа» (Ін.17:3). ІІІ. Отже, браття, бачите, як історична церковна пісня: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправив, і сущим у гробах живіт дарувавши». Вона коротко нагадує нам все євангельське вчення. Вона підносить наш розум і серце до Ісуса Христа Сина Божого для нашого спасіння, що сприйняв людське єство; нагадує Його найбільші і неймовірні благодіяння, Його подвиги в тілі, Його страждання і смерть на хресті як умилостивну жертву за гріхи світу. Його перебування в області мертвих – тілом у труні, а душею в пеклі, – Його перемогу над смертю і пеклом, скруха панування смерті воскресінням Його з мертвих, дарування життя померлим – «сущим у трунах», дарування вічного життя всім віруючим у Нього, а тому й нам. (Упоряд. по «Проповіді» Євсевія, архієп. Могилевського). А. Пояснення великодньої пісні Воскресіння день, просвітимося люди, Пасха, Господня Пасха! бо від смерті до життя і від землі до небес Христос Бог нас переведе переможну співаючі. У цьому піснеспіві священний піснописець Іоанн Дамаскін закликає віруючих до радості воскресіння. «Просвітимося люди», – каже він, тобто зрадіємо та звеселимося. Веселість називається світлом тому, що відбиваючись на обличчі, робить його світлим, сяючим, – на противагу смутку, який як похмурий настрій душі покриває сутінком обличчя, дається взнаки похмурим виразом в очах. І коли ж нам більше радіти, як не на свято Воскресіння Христового? Це справді світле свято, найсвітліше з усіх християнських свят, це Великдень, Великдень Господній, так само велике в новозавітній Церкві свято, як велике було в Церкві старозавітної свято пасхи. Останній був встановлений на згадку про чудове звільнення ізраїльтян від єгипетського рабства. Тяжко було це рабство, або невільництво. Єгиптяни покладали на ізраїльтян непосильні роботи, польові та будівельні, жорстоко карали їх за невиконання урочних робіт, вбивали новонароджених немовлят чоловічої статі, – все це для того, щоб скоротити їхню чисельність, убити в них мрії про свободу, схильність до повстання. Господь змилосердився над пригнобленими ізраїльтянами і зажадав від фараона відпустити їх хоч на короткий час у пустелю для служіння Господу. Фараон не слухався. Господь послав на Єгипет десять чудових страт і останньої з них – побиттям через ангела-згубника в одну ніч єгипетських первістків від людини до худоби – змусив фараона відпустити їх із Єгипту. У ніч цієї події євреї повинні були принести в жертву непорочного ягня, кров'ю його намазати двері своїх жител і потім вжити його в їжу. Цю жертву і вечерю Господь наказав назвати пасхою Господньою. Великдень означає проходження повз. Так названо це встановлення тому, що в ніч вчинення цієї жертви і вечері ангел-згубник, що вражав первістків єгипетських, проходив повз оселі єврейські, помічені кров'ю ягня і залишав недоторканними первістків, що живуть у них (Вих.12:12–13). З того часу обряд великодньої жертви і вечері, за наказом Господа, мав відбуватися щорічно, і час його здійснення став найголовнішим старозавітним святом як свято рятування євреїв від єгипетського рабства. Господь наказав святкувати його вічно, у всі пологи (Вих.12:14), - не до кінця століття, а протягом всього часу існування старозавітного закону, тобто до пришестя Христового, бо «кінець закону (старозавітного) - Христос» (Рим.10:4). Закон про старозавітну пасху втратив обов'язкову силу з того часу, як в особі Христа з'явився новий Пасха, нова пасхальна жертва, яка була утворена старозавітною пасхальною жертвою. На це указує св. Іоанн Богослов, коли, говорячи про те, що воїни не перебили гомілок розіп'ятому Ісусу, зауважує, що «Це сталося, нехай збудеться Писання: кість Його нехай не зламається» (Ів.19:36). Свідчення про це Писання міститься у старозавітній, даній Господом і записаній Мойсеєм заповіді, щоб при вживанні в їжу пасхального ягня, кістки його не були руйновані, тобто не виділялися з тулуба (Вих.12:10). Отже, пасхальний ягня в цьому відношенні був образом Христа, Який є Агнець Божий, вземляй гріхи світу, призначений до заклання за нас перед складання світу (Одкр.13:8) і дійсно закланий на хресті за нас, як жертва, подібна до старозавітної пасхальної жертви, про що говорить і св. апостол Павло: «Великдень наш, Христе, закланий за нас» (1Кор.5: 7). Великдень названий тут Христос у сенсі новозавітного пасхального ягня, як оспівує Церква: «Христос нова пасха, жертва жива, Агнець Божий, вземляй гріхи світу» (приспів до 9-ї пісні пасхального канону). У цьому ж сенсі має розуміти вигуки пасхальної пісні, що розглядається нами: «Великдень, Господній Пасха!», тобто день воскресіння, що збуджує духовну веселість (просвітимося), є день святкування на згадку про нову пасхальну жертву в особі Христа, Агнця Божого. Ця священна пам'ять із зворушливою урочистістю відбувається саме в дні Страсної седмиці, яка тому в давній християнській Церкві і називалася «Великоднем хрещеним», як присвячена прославленню хрещеної пасхальної жертви. Але якщо і день Світлого Воскресіння називається також Великоднем, це пояснюється тим, що славою воскресіння з мертвих і честю Христос увінчаний, за словом апостола, за прийняття смерті (Євр.2:9), тобто за принесення хрещеної жертви, передзображеної жертвою старозавітного пас. Тому святкування воскресіння Христового невіддільне від святкування Хресту. І якщо на службі кожного недільного дня Церква заповідає нам славословити воскресіння Христове разом з Хрестом: «слава, Господи, Хресту Твоєму чесному і воскресенню» , то чи не найбільше личить прославляти Христа у світлий день воскресіння, що є першим у ряді всіх померлого на хресті та воскреслого? Воскресіння Христове гідне прославлення і саме собою, як вражаюче диво, як надзвичайна дія божественного всемогутності; бо нечувана справа, щоб хтось сам себе воскресив, як воскресив Себе Христос, згідно з Своїм пророцтвом (Ін.10:18). Але про велич цього дива має судити головним чином не за його разючою, а за його рятівністю для нас. І в цьому відношенні новозавітний Великдень, або пасхальна жертва, незмірно перевершує старозавітну. Спасительна була старозавітна пасхальна жертва тому, що кров'ю її врятовано від смерті первістки єврейські і що за цим пішов порятунок всього єврейського народу від єгипетської неволі. Але Христос, Агнець Божий, закланий за нас і воскресший, дарував людям незрівнянно великі блага, і якщо раділи євреї спасіння своїх первістків і негайно виходу з землі Єгипетської в землю Ханаанську, то незрівнянно більше спонукань маємо ми, християни, радий. Які ж це блага, за які ми у свято Великодня з великою радістю маємо прославляти Христа? «Від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас переведе переможну співаючі»: ось ті блага, які дарував нам Христос, наша Пасха, і на радість про які так захоплено запрошує нас Свята Церква устами піснеспіва: «Просвітимося люди», раділи євреї, що кров'ю пахли. Але кров новозавітного Агнця Христа рятує від смерті всіх людей. 1) Христос не тільки в особі Своїм переміг над смертю, воскресши з мертвих, але Своїм воскресінням започаткував загальне воскресіння. «Христос воскрес із мертвих, первісток із померлих. Як у Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1Кор.15:20,22). 2) Перемігши смерть, Христос разом з тим переміг диявола, який має державу смерті, який був винуватцем смерті в роді людському, навівши нашим прабатькам знехтувати загрозу смерті, промовлену Господом для попередження їх від послуху Його заповіді. Своєю смертю і воскресінням Христос дарував нам запоруку звільнення від смерті не тільки тілесної, а й духовної, яка полягає в тому, що душа позбавляється благодаті Божої і водночас духовного світла, радості та блаженства. Ця благодать дарується у Таїнстві Хрещення. Людина, яка померла гріхом для духовного життя, оживає в Таїнстві Хрещення, яке є духовним народженням (Ін.3:5). Відроджувальна сила Таїнства Хрещення залежить від смерті та воскресіння Христового. «Невже не знаєте, – каже апостол, – що всі ми, що христилися у Христа Ісуса, на смерть Його хрестилися? Тож ми поховали з Ним хрещенням на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і нам ходити в оновленому житті» (Рим.6:3–4). Тому і заповідь про здійснення хрещення Христос дав за воскресінням Своїм, сказавши апостолам, яким явився після воскресіння: «Тож ідіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мф.28:19). 4) Нова перевага перед старозавітним новозаповітним Великоднем Пасхальна пісня, що розглядається, вказує на те, що Христос перевів нас від землі до небес. Святкуючи свою пасху, ізраїльтяни святкували свій перехід з однієї землі в іншу, з Єгипетської в Ханаанську, в землю, що кипить медом і ссавцем, і взагалі великою кількістю земних благ. Але Христос перевів нас не з однієї землі в іншу, але від землі до небес: «Своєю воскресінням Він оновив нам схід на небеса», як виражено в одній з недільних стихир (4-го голосу). Як Він Сам, після воскресіння, піднісся на небеса і прославив у Своєму Особі людське єство сидінням праворуч Бога Отця, так і нам приготував оселю на небесах, згідно з Своєю обітницею. Розмовляючи з учнями про відпустку Свою до Батька, Він сказав їм обітницю; «Іду приготувати вам місце. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були, де Я» (Ів.14:2–3), Він Своїм сходом на небеса став для нас предтечею (Євр. 6:20), проклав нам шлях від землі до небес. До загального воскресіння блаженством на небесах насолоджуються душі, а після воскресіння братимуть участь у цьому блаженстві і тілі. Ось які великі блага дарував нам Своєю смертю та воскресінням Христос – наша пасха. Нам залишається приймати від Нього ці дари не тільки з вдячністю, але й з турботою про те, щоб стати гідними їх, аби інакше не втратити їх. Христос, наша пасха, «переклав нас від смерті до життя»; – Своїм воскресінням Він дарував нам надію на воскресіння. Справді, колись воскреснуть, але все для блаженства. «Істинно, істинно кажу вам, – сказав Господь, – настає час, і настав уже, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть... І вийдуть, що чинили добро на воскресіння життя, а чинили зло – на воскресіння осуду» (Ів.5:25,29). Отже, щоб сподобитися блаженному життю після воскресіння, слід приготуватися до нього доброчинством, а з успіхом вправлятися в доброчинстві можна не інакше як за допомогою благодаті Божої, що повідомляється в Таїнствах. Про одне з цих Таїнств як про необхідну умову для досягнення блаженного воскресіння Господь Ісус сказав: «Той, Хто їсть Мою Плоть і пив Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ів.6:54). Христос «перевів нас до життя від смерті» не тільки тілесного, а й духовного, відродивши нас у Таїнстві Хрещення. Але горе тим, хто не зберіг благодаті Хрещення і опоганив себе гріхами і нерозкаянням по Хрещенні! «Вони, – скажімо словами православного Катехизму (про Хрещення), – винні у гріхах своїх, ніж нехрещені, бо мали від Бога особливу допомогу до добра і відкинули її». «Бо якщо уникнувши скверн світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, знову заплутуються в них і перемагаються ними, то останнє буває для них гірше першого» (2Петр.2:20). Але як не шкода становище таких людей, воно не безнадійне. Ті, хто опоганив себе гріхами після Хрещення, можуть очиститися через покаяння і знову відродитися до духовного життя, – перейти від смерті до життя. Христос – наша пасха – визволив нас від вічної смерті в пекельних муках, або від вічної смерті. Щоб уникнути смерті, нам залишається уникати шляхів, які ведуть неї. Шляхи ці, за словами Спасителя, широкі і багато хто йде ними, віддаляючись від тісної і сумної дороги, що веде в життя (Мф.7: 13–14), тобто в Царство Небесне. «Христос привів нас від землі до небес», – відкрив Своїм воскресінням вхід на небеса всім, хто бажає спасіння. Що потрібно, щоб увійти в Небесне Царство за Христом? Потрібно виконувати настанову апостола: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про гірське думайте, а не про земне» (Кол.3:1–2); треба пам'ятати, що всі ми, поки живемо на землі, мандрівники і прибульці, що батьківщину нашу на небесах, що не маємо на землі граду, що перебуває, але повинні шукати прийдешнього ( 1Петр.2:11 ; Євр.13:14 ), що, отже, всіляко повинні утримуватися від пристрасті до них побоюванням позбутися скарбів на небесах, уготованих тільки тим, які, живучи на землі, найбільше дорожать ними і ревно трудяться для досягнення їх. (Вилуч. у скороченні з «Душекорисне читання» за 1893, квітень). Б. Пояснення великодньої стихири: «Великодень священний нам сьогодні показався, Великдень новий святий, Великдень таємничий, Великдень всечесний, Великдень Христос Визволитель, Великдень непорочний, Великдень великий, Великдень вірних, Великдень двері райські нам відкриває, Π асха всіх освячує вірних». Цієї стихири рідкісний із християн не знає на згадку. Не тільки вікові, навіть багато хто з малолітніх вміє «проспівати Великдень». Але від уміння заспівати до розуміння того, що співається, дуже далеко. Від малолітніх ясного розуміння, за їхнім раннім віком, не можна ще вимагати, - похвально і те, що вони хоч вустами тільки славлять воскреслого Господа і тим уподібнюються до немовлят, що оспівували славу Господа при урочистому вході Його в Єрусалим і викрили своєю піснею моїх гордих Мт.21:15–16). На жаль, багато хто з вікових, у відношенні до розуміння стихир великодніх, небагатьом, а інші навіть нічим не відрізняються від безглуздих немовлят. Тим часом у стихирах цих, за всієї їхньої стислості, найбільш величними рисами зображуються подія, що святкується, і плоди спокути. Наведена нами стихира Великодня обілює глибиною і історичною думкою, що містяться в ній. В ній що ні слово, то нова думка. А тому, на славу воскреслого Господа, ми пропонуємо посильне пояснення її уваги благодумних читачів. Великдень. Єврейське слово «паска» у Святому Письмі вживається не в одному значенні. То воно означає «перехід» 64 ангела-губителя, що пройшов єврейські доми в Єгипті без погублення живих (Вих.12:11–13,26–27 ); то взагалі словом «паска» означає продовження всього свята пасхи юдейської (Лев.23:4–5; Лк.2:41;22:1; Ін.2:23); то цим словом означає ягня пасхальне, наприклад: «І скликав Мойсей усіх старших (синів) Ізраїлевих і сказав їм: виберіть і візьміть собі ягнят за вашими родинами і заколіть пасху» (Вих.12:21). Про пасху перед стражданнями Ісуса Христа сказано в Євангелії: «В перший день опрісноків, коли закопали пасхальне ягня» (Мт.26:17–19; Мк.14:12,14–16; Лк.22:7–15). У висловлюваній нами стихирі слово «паска», судячи з якостей, що додаються до неї, наприклад, «паска непорочна», треба розуміти в останньому з показаних нами сенсі, тобто - в сенсі пасхального ягня. Тільки тут йдеться не про старозавітне пасхальне ягня, а про новозавітне, Божественне Агнце, закланене на хресті за гріхи світу, Господа нашого Ісуса Христа. У сенсі пасхального ягня найменування пасхи додає до Господа Ісуса Христа та св. апостол Павло. «Великдень наш, – говорить Він, – Христос, закланий за нас» (1Кор.5: 7). У тому ж сенсі додається до Ісуса Христа найменування пасхи і в каноні великодньому, наприклад: «Христос нова пасха, жертва жива, Агнець Божий, вземляй гріхи світу» (Пісні 9-й приспів). Священна. Поняття священний у додатку до предмета чи речі знаменує їх відокремлення чи вилучення від подібних чи від звичайного вживання та визначення на діло святе, божественне. У цьому знаменуванні називаються священними особи, які присвячуються служінню Богу, храми Божі, книги Слова Божого, судини церковні. У тому ж сенсі це ім'я властиве було старозавітному пасхальному агнцю, який призначений був на діло особливе, святе, божественне, - на збереження в роді єврейській пам'яті про чудесне визволення його від рабства єгипетського (Вих.12:26-27), а головне - на прообразування собою Господа і тому заколення обираємо і відокремлюємо від стада (Вих.12:3–6). Але незрівнянно переважно ім'я священного належить новозавітному Агнцю, Господу нашому Ісусу. Він від вічності був обраний у раді Божій на заклання (Євр.10:5–7), тому й називається в слові Божим Агнцем, призначеним ще до створення світу (1Пет.1:19–20), також закланим від створення світу (Об'явл.13:8). Він є не тільки жертвою Богу, але й Сам Бог; Він не тільки принесений у жертву за гріхи світу, але й Сам є жрець, або первосвященик, який приніс Себе на хресті і досі приносить Себе у Таїнстві Євхаристії. Він є така жертва, від якої отримували свою силу всі жертви старозавітні і без якої вони не мали б значення. Нам сьогодні здалося. «День показався» – це означає те, що пасхальний новозавітний Агнець, який помер на хресті і покладений у труну, у славі воскресіння з'явився перед нами нині з гробу, як наречений з чертога, і цим дав зрозуміти нам спасительну для нас силу Його страждань і смерті. Вони стали рятівними для людського роду саме внаслідок воскресіння Його з труни. Якби не було воскресіння Його, тоді хресна смерть Його не мала б жодної ціни та гідності (Лк.24:19–24), тоді б і самої віри в Нього не існувало (1Кор. 15:14,17). Нова свята. Це поняття додається до Божественного Агнца головним чином у показання Його переваги перед ягняком старозавітним. І останній міг бути названий святим у сенсі священного, освяченого, призначеного на діло святе. Але старозавітний Агнець великодній, як проста тварина, не був святим морально. Зовсім не такий новозавітний пасхальний Агнець. Як не людина тільки, а разом істинний Бог, Він Сам по Собі є святим і праведним і водночас є джерелом освячення для людей. Великдень таємничий. Ісус Христос іменується пасхальним Агнцем таємничим у тому сенсі, що справа спасіння нашого кров'ю Його є «таємниця, прихована від віків та пологів, нині ж (і тільки нині) відкриту святим Його» (Кол.1:26). Жодному мудрецю не могло прийти на думку, що для нашого примирення з Богом належало Самому Сину Божому постраждати і померти сприйнятим їм тілом, – що знаряддям нашого спасіння може стати знаряддя ганебної смертної кари. Цей засіб нашого спасіння могла вигадати одна премудрість Божа, – воно не може бути вміщене тілесними умами: слово хрещене «для юдеїв спокуса, для еллінів безумство» (1Кор.1: 23). Крім того, новозавітний Агнець і тому називається таємничим, що в Таїнстві Євхаристії, що отримав початок від Нього Самого, Він таємниче, під видами хліба і вина, куштує і буде їсти до кінця віку віруючими (1Кор.11:26). Великдень всечесний. Велике було приниження Ісуса Христа, Сина Божого, але велика і честь, заслужена Ним. Новозавітний Агнець великодній став предметом повсюдного вшанування, прославлення та поклоніння як неба, так і землі. Він «упокорив Себе, бувши слухняним навіть до смерті, і смерті хресної. Тому і Бог підніс Його, і дав Йому ім'я вище за всяке ім'я, щоб перед ім'ям Ісуса схилилося кожне коліно небесних, земних і пекла» (Флп.2:8–10). Святий таємноглядач Іоанн Богослов бачив чотирьох таємничих тварин, що віддають славу і честь і подяку сидячому на престолі, що живе на віки віків Агнцеві, а також бачив, як двадцять чотири старці падають перед тими, що сидять на престолі, поклоняються Йому і, вважаючи Господа, передають прийняти славу і честь і силу» (Об'явл.4:7–11). Великдень Христос рятівник. Як ізраїльтяни були врятовані від ангела-губителя, окропивши кров'ю ягня двері своїх будинків: так і християни кров'ю новозавітного Агнця, за нас потерпілого і померлого, позбавлені вічної смерті. Отці Церкви говорять про це так: «Кроплення дверей кров'ю врятувало ізраїльтян; так і кров істинного Агнця Христа визволила нас від прокляття ворожості та вічної смерті. Для нас рятівна кров, стерта Христом на хресті, послужила до живота і викуплення, а єгипетським демонам вона завдала скорботи і смерті. Двері будинків означають наші почуття, через які в душу проходить безліч гріховних пожадань. Тому пророк Йоіль каже: «Входять у вікна, як злодій» (Йоил.2:9), тобто гріхи в таких людей, котрі не запечатані кров'ю Христовою. Отже, Христос загородив шлях смерті, і ми, помазані чесною Його кров'ю, станемо переможцями смерті і звільнимось від страху всегубителя» (див. «Перезображення Ісуса Христа у Старому Завіті», с. 181, 182). За чудесним порятунком від смерті, що вразила первородних у Єгипті, було чудесне порятунок євреїв від рабства єгипетського і виведення їх з Єгипту на волю. Подібно до цього Господь Ісус Христос визволив нас з-під довготривалого володарювання диявола (Євр.2:15–16) і через те став для людства «переходом від смерті до життя і від землі на небо» (Канон на Великдень, пісня 1 ірмос), «початком»2. ). У Таїнстві Євхаристії, де під виглядом хліба і вина віруючі причащаються Божественного Ягнята, полягає найвірніша запорука, справжнє запорука порятунку Ним людства від жала смерті. Чи може боятися смерті той, хто у Святійшому Таїнстві причащається Істинного Життя (Ін.6:54)? Чи може той не бути впевненим у визволенні його Господом з-під панування сатани, хто перебуває в Господі і в той же час Господь у ньому (Ін.6:56)? Великдень непорочний. Як старозавітний ягня мав бути без пороку, тобто без тілесної якоїсь нестачі, так і новозавітний Агнець Господь Ісус Христос, хоч прийняв на Себе гріхи наші і поніс хвороби наші, але Сам не мав нічого вимагаючого лікування, – через причастя людства гріха з людства свого Іс.53:9; Євр.9:14), був Агнець непорочний, пречистий, відлучений від грішників (1Пет. 1:19; Євр. 7:26). Його спокутні за нас страждання і смерть тому й угодні Богові Отцю і для нас рятівні, що Він Сам непричетний до гріха, не заслужив їх і прийняв їх єдино за наші провини. Великдень великий. Переможним торжеством Своїм над гріхом і смертю Господь Ісус Христос придбав Собі, за Своєму людству, царську владу над усім, що на небі і що на землі (Мф.28:18; Об'явл. суворо караючим негідно, без благоговіння і належного приготування тих, хто приступає до його Божественного Причастя. «Нехай відчуває себе людина, – пише св. апостол Павло до коринфських християн, і таким чином нехай їсть від цього хліба і п'є з чаші цієї. Бо, хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є осуд собі, не розмірковуючи про тіло Господнє» (1Кор.11:28–29). Великдень двері райські нам відкриває. Новозавітний Агнець Господь Ісус Христос, коли тілом перебував у труні, душею сходив у пекло і звідси вивів у райське блаженне житло всіх старозавітних праведників, які чекали з вірою Його пришестя ( 1Петр.3:18–19 ). А Сходом Своїм у прославленому тілі на небеса Він відкрив для всіх людей вільний вхід у Царство Небесне, ставши таким чином для всіх, за висловом апостола, предтечею на небесі (Євр.6:20). Великдень усіх освячує вірних. Одноразовим принесенням Себе в жертву за гріхи світу Господь Ісус Христос доставив освячення, очищення від гріхів, оновлення всім, істинно віруючим в Нього ( Євр.10:10,14 ; Кл.1:21,23 ), так що, гідно причащаючись Його в Таїнстві Євха життя...», бути «мертвими для гріха, а живими для Бога в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим.6:4,11). «О Великдень великий і священний Христе! О Премудрість, Слово Боже та Сила! Удостой нас досконаліше долучатися Тебе у безвечірній день Твого царства» (Канон на Великдень пісня 9, тропар 2). (Упоряд. за «Душекорисним читанням» 1867, квітень). В. Сенс приспіву «Ангел кричав благодатніше» Ангол кричав благодатніше: чиста Діво радуйся, і поки річ радуйся; Твій Син воскрес триденний від труни і мертві спорудив, люди веселіться! Хто з православних напам'ять не знає приспіву до дев'ятої пісні пасхального канону «Ангел кричав благодатніше?» Хто з нас слідом за священнослужителями не співає його якщо не вустами впівголоса 65, то серцем? А чи кожен у змозі зрозуміти і правильно витлумачити потаємний зміст його? Ніхто, без сумніву, не може сказати, що в першій половині приспіву піснотворець веде мову про Благовіщення і має на увазі саме слова: «Радуйся, Благодатна! Господь із Тобою; благословенна Ти між дружинами» (Лк.1:28), якими вітав Пресвяту Діву Марію небесний вісник, посланий сповістити їй таємницю втілення від Неї Сина Божого. Але про що йдеться далі в пісні, що нас цікавить? Зважаючи на граматичний зв'язок другої половини приспіву з першої (і ще річку – καὶ πάλιν ἐρῶ ) дуже легко подумати, що й надалі відтворюється вітання того ж таки Архангела Гавриїла, але тільки звернене до Богоматері вже вранці дня воскресіння Христового. Так і думають, не кажучи про людей простих – не книжкових, багато вчених і навіть авторитетних осіб. Розкриваючи думку про те, що ангелу, а не комусь іншому наказано було повідомити Богоматері першу радісну звістку про повстання Сина Її з труни, останні посилаються саме на слова приспіву дев'ятої пісні пасхального канону, що розбирається нами. Посилання це нам є справою непорозуміння, але думка, що їй підтверджується, згодна з благочестивим, освяченим віками Переданням. Ніде у Святому Письмі не йдеться про явлення ангела Пресвятої Богородиці з звісткою про Воскресіння Христове; немає в ньому згадки і про те, щоб Богоматір перш за все бачила воскреслого Сина Свого. А тим часом, кому іншому могла належати переважна радість про воскресіння Господа, як не Той, Яка найгідніше могла прийняти її? Мати Божа ближча за всіх із земнородних була до Ісуса Христа, і серце Її більше за інших уражене було невимовною скорботою, побачивши страждання і смерть Господа. Останній бачив з хреста муки Своєї Матері і в ніжній синівській турботі про неї, в передсмертні хвилини, доручив її піклуванням свого коханого учня. Чи можливо припустити, щоб цей незвичайний Син незвичайної Матері забув про неї в той час, коли настав час слави Його, коли Він з'явився на землі переможцем смерті та пекла? Чи можливо подумати, щоб Йому завгодно було продовжити страждання Тієї, від Якої Він прийняв плоть Свою, Яка Ним жила і серце Яке, пронизане зброєю при розп'ятті Сина і Господа, найбільше потребувало втіхи? Ось чому, за всієї мовчанки євангелістів, охоче погоджуєшся зі св. Григорієм Паламою , що Богоматір перш за все, як і належало тому бути, дізналася від архангела Гавриїла про воскресіння Свого Сина 66 , що Вона першою з земнородних удостоїлася не тільки бачити воскреслого Спасителя і розмовляти з Ним, але і доторкнутися до пречистим. У Єрусалимському храмі Воскресіння, неподалік гробу Господнього, досі показують місце явлення Воскреслого Своєї Матері 68 , а Св. Церква неодноразово повертається до останньої події, у своїх великодніх піснеспівах. «Воскреслого бачиш Сина Твого і Бога, радуйся з апостоли, Богоблагодатна чиста, і що радуйся першою, бо всіх радощів вина, сприйняла, Богомати всенепорочная… Бога, що його тягнула плоттю, з мертвих, як мовила, вставши! 69 – у цих і подібних виразах згадує вона явище воскреслого Спасителя Богоматері. Все це безсумнівно так, переказ про явлення Ангела з благовістю про воскресіння і Самого Воскреслого Богоматері, освячене віками, повинно мати в основі своїй безперечну подію, але не цю подію розумів пісняр у другій половині приспіву до дев'ятої пісні пасхального канону. Не до ангела, що благовістив Богородиці про воскресіння Христове, відносив Він слова: «І поки річку, радуйся: Твій Син воскрес триденний від труни, і мертві спорудив, люди веселіться» ; він говорив їх від свого обличчя. Складачеві і співаку цих слів цілком природно було закликати Богоматір, а слідом за Нею і всіх людей – усю Церкву до духовної радості та веселощів, але в Ангела, що сповіщав Богоматері про повстання Сина Її з труни, глибокої ночі або рано вранці, при труні Воскресіння, не було видимого: веселіться» , бо не було кого запрошувати до веселощів при скорботній Богоматері. Отже, внутрішній зміст розглянутого приспіву, як він викладається в слов'янських богослужбових книгах і співається нами тепер, має бути наступним: «Ангел (в хвилини Благовіщення) взивав благодатніше: чиста Діво, радуйся! і я (творець пісні) знову скажу радуйся: Твій Син воскрес, триденний з труни, воскресивши і мертвих, веселіться, люди! Що таке справжній зміст, за це говорять частково інші приспіви до тієї ж дев'ятої пісні пасхального канону. Наприклад: «Радуйся Діво, радуйся, радуйся благословенна, радуйся прославлена: Твій Син воскрес триденний від труни» . Як у цих словах піснотворець веде мову до Богоматері від свого обличчя, так він вчинив і в другій половині приспіву: «Ангел кричав благодатніше…» (Див. «Радість християнина при читанні Біблії як слова життя», 1894, V.). I. Харчувавши нас з усім достатком у продовження справжньої седмиці нематеріальним хлібом Слова Божого і солодких піснеспівів, Св. Церква, з поблажливості до слабкості нашої, зібрала нас нині для переломлення нам і хліба речового. Недаремно на роздроблюваному хлібі видно зображення священних предметів; це найбільш короткозорим у духовному розумінні вказує на його духовне значення та важливість. ІІ. Навіщо ж він подрібнюється нині? Роздроблення св. хліба, за ясною вказаною самої Церкви в молитві, яку читають при його освяченні, відбувається нині на згадку про воскресіння Христове. Чому з пам'яттю воскресіння з'єдналося поняття про хліб, коли при воскресінні не було і не могло бути ніякого хліба, – на це є багато причин. І, по-перше, старозавітна паска юдейська, заснована під кінець ізраїльтян з Єгипту і що служила прообразом нашого Великодня, з'єднана була з семиденним куштуванням особливого, священного хліба, званого опрісноками. Належало нагадати і християнам серед Великодня про цей смак, який в ізраїльтян складав багато повчального. Найбільше ж благословляється нині хліб на згадку про воскресіння Христове тому, що в оповідях євангелістів неодноразово бачимо воскреслого Господа або тим, хто смакує, або благословляє смак. Так, надвечір того самого дня, коли Він воскрес, Він переломлює хліб в Еммаусі, і пізнається в цьому заломленні двома учнями Своїми, які не впізнали Його на всі продовження шляху з Ним. Увечері цього ж дня, в Єрусалимі, серед учнів Своїх, Господь Сам благоволіє їсти рибу та мед на доказ того, що вони бачать перед собою не привид, а істинного свого Вчителя, що дійсно воскрес із мертвих. Потім у Галілеї, при Тиверіадському морі, воскреслий Господь готує чудово цілу трапезу для утруднених всенощним, марним ловом риби учнів Своїх, і за цією трапезою три рази дружньо катує любов Петра запитанням: «Чи любиш Мя? Ось скільки подій нагадується святим хлібом, що нині роздроблюється. І так, християнине, роздуми, для чого і як був їсти, або благословляємо воскреслим Господом хліб, і навчися сам їсти його таким чином. а) Двоє з учнів Ісусових не пізнають свого Господа протягом усього шляху з Ним. Чи не відбувається того ж таки, улюблений слухач, і з нами, на шляху нашого життя? Не може бути, щоб на цьому шляху не було з кожним із нас Ісуса, бо Він обіцяв бути з віруючими в Нього у всі дні. Але чи пізнався Він кожному з нас, як має бути? Чи пізнали ми в Ньому Спасителя і Господа? Чи переконалися зовсім, що немає ні на землі, ні на небі, «іншого імені... яким би нам треба врятуватися», крім імені Ісуса (Дії 4:12)? Що без Нього будь-яка людина є ворог Божий, є мертва різка, придатна тільки на спалення? І твій день життя, коханий брате, або вже схилився, або схилиться: погано досягатиме заходу життя без небесного Супутника; жахливо проходити покров смертну одному – без Спасителя! Поспішай же пізнати Його, хоч у переломленні хліба, – за тими чуттєвими ознаками, в яких Він благоволив виявляти Свою присутність у Церкві Своєї; - намагайся частіше причащатися трапези Господньої, яка пропонується всім віруючим: надлишок любові Христової, що в ній відкривається, зігріє твоє холодне серце, і ти почнеш помалу, їдучи, пізнавати, як добрий Господь (Пс.33:9) і наскільки близький усім, б) Перед учнями, в Єрусалимі, їсть Господь їжу в посвідчення, що вони бачать перед собою не привид, а справжнє тіло свого Вчителя. Дивись, коханий, і ти, чи не привид вся віра твоя, чи не складається вона з одних пустих понять, що не мають впливу на твоє життя; Чи не обмежуєшся ти одним чином благочестя, недбаючи про силу його, про те, щоб не здаватися тільки чесним перед людьми, а й бути насправді таким перед Богом у своїй совісті? Ознака і доказ істинного християнства, - не споглядання і розмаїття пізнань, не багатоглаголання і совопросництво, не очищення зовнішніх склянок і страв, а залучення стару людину з її пристрастями і пожадливістю, відродження в дусі, ходіння на образ Христа і внутрішній хрест. Якщо в тобі є все це, то Христос воскрес у тобі справді, і ти можеш віддатися всієї радості про воскресіння Його: інакше, тобі й тепер ще потрібні сльози Петрові і митареве скруха. в) Є чому повчитися і на вечері, що була на березі Тиверіадського моря. Верховні з апостолів всю ніч трудяться без успіху в лові риб, доки Сам Спаситель, раптом з'явившись, не наказав їм знову кинути мряки. аа) Не думай і ти, хто б ти не був, без благословення Божого встигнути у справі духовної досконалості. Ти можеш здобути всі блага світу, але без Нього не можеш придбати тієї дорогоцінної перлини (Мф.13:46), яка дорожча за весь світ. Можеш прикрасити себе кількома чеснотами, якими й прикрашалося багато язичників, але не можеш, ніяк не можеш змінити свого злого серця, вирвати з нього корінь гріха. Це вище твоїх сил, вище сил усіх ангелів; це справа Його, Його єдиного. До Нього звертайся за цим, Йому молись за це. Коли Він зачинить у тобі джерела безодні (Бут.8:2), хляби природного зла, тоді ніщо не розкриє їх. Коли Він відкриє в тобі джерело добра – любові до Бога і ближнього, то вже ніяка сила пекла не укласти його: Він тектиме в живіт вічний. бб) Але чи чуєш, коханий брате, яке питання пропонується на Богоустановленій вечорі Тиверіадській? «Чи любиш мене? Чи любиш мене?» – говорить Господь. Якщо Петро, ​​котрий змінив, тричі чув це питання, то скільки разів він повинен оголошувати наш з тобою слух? Не поспішатимемо, однак, відповідати на нього язиком Петровим; Візьмемо насамперед серце Петрове: потрібні не слова, а справа. Якщо хто любить Мене, – говорить Сам запитувач, – слово Моє дотримається (Ін.14:23). Ось ознака кохання! Чи маєш його? – Благо тобі, якщо маєш: бо в такому разі ти можеш ще до смерті бачити Господа та вечеряти з Ним. «Ісус сказав йому у відповідь: Хто любить Мене, – говорить Він, – той дотримається слова Мого; і Отець Мій полюбити його, і Ми прийдемо до нього і обитель у нього створимо» (Ів.14:23). вв) Згадуючи таким чином, при теперішньому куштуванні святого хліба всі ці євангельські вечері, чи можна, нарешті, забути і ту блаженну вечерю, яка, хоча не була заснована воскреслим Спасителем, так як і не могла бути заснована на землі, але тим не менш Їм обіцяна всім послідовникам Його2 (2). А згадуючи про вечерю, яка чекає нас у цьому Царстві, чи можемо не привести собі на згадку і той шлюбний одяг, який там буде потрібно від усякого? Жахлива доля раба, виверженого через брак цього одягу в темряву непроглядну! Поспішаємо ж, браття, заздалегідь придбати дорогоцінний одяг благих справ і заздалегідь покрити і прикрасити його Христовими заслугами, щоб при першому поклику бути готовими на шлюб Агнчий. Поспішаємо; бо як на землі, так і на небі, царські двері не завжди відчинені: буде час, коли вони зачиняться назавжди, і товстим у них позначиться: "Не знаю вас!" (Мф.25: 12). (Див. «Проповіді» Інокентія, архієп. Херсонського та Таврійського, т. IV). ІІІ. Ось, браття християни, скільки думок і почуттів виникає у християн побачивши святого хліба (артоса), нині роздробленого для смакування вірних. А. Навіщо свято Великодня покладається у храмах святий хліб, чи артос? Господь наш, приготуючись до вільного страждання і смерті, прощався зі Своїми учнями за таємничої вечері, на якій встановив Таїнство Причастя Плоти і Крові Своєї, і після воскресіння Свого, будучи учням, Він або Сам їв перед ними їжу, або благословляв для них. Так, перед вечором дня воскресіння Свого, Він, пізнаний двома учнями Своїми, благословив їм вечірню трапезу в Еммаусі, і пізнаний ними у переломленні хліба. Увечері того ж дня, Він явився зібраним учням Своїм у Сіонській світлиці, і для посвідчення їх у правді воскресіння Своєго, їв рибу і мед. Або в Тиверіадському морі Він Сам потім приготував для учнів Своїх, стомлених безуспішним ловом, хліб і рибу. На згадку про ці явища, св. апостоли, як каже благочестиве передання (див. «Четі-Мінеї» серп. 15), коли їли, мали звичай залишати пустим середнє місце за столом і ставити перед ним частину хліба, ніби Сам Господь невидимо був серед них. Наслідуючи їх, богоносні отці Церкви встановили у свято Воскресіння Христового рахувати в храмі хліб (якого і назва разом з вірою і богослужінням, ми зайняли у греків) на згадку про багаторазове явище Воскреслого Господа учням Своїм, так само як пам'ять про те, що постраждав за нас Господь. Св. Церква, щоб допомогти нам зрозуміти її намір у встановленні цього обряду, з давніх-давен прияла зображує на цьому хлібі або хрест, на якому видно тільки терновий вінець, але немає Розіп'ятого – як знак перемоги Христової над смертю або образ Воскресіння Христового. В монастирях чернечих цей св. хліб, протягом Світлої седмиці, щодня приноситься в трапезу і покладається серед неї на особливому столі за прикладом апостолів; а в суботу урочисто благословляється з молитвою і лунає віруючим. Б. Пасхальний канон на утрені 1 . «Воскресіння день, просвітимося люди, Пасха, Господня Пасха: бо від смерті до життя, і від землі до небес, Христос Бог нас переведе, переможну співають». День воскресіння! Осяймося радістю, люди! Великдень! Господній Великдень! Бо від смерті до життя і від землі на небо Христос Бог переклав нас, що співають (пісню) переможну. 3 . «Прийдіть, пиво п'ємо нове, не від кам'яна неплідна чудодійне, але нетління джерело з труни, що ождожила Христа, в Ньому ж утверджуємося». Прийдіть, станемо пити питво нове, що чудово виводиться не з каменя безплідного, але з джерела нетління труни Христа, що зробила джерело, на якому ми стверджуємося. Іпакої. «Попередивши ранок яже про Марію, і камінь, що знайшов, відвалений від труни, чутку від ангела у світлі притаманному Сущого, з мертвими що шукаєте як людину; бачите гробні пелени: теціть, і світу проповідуйте, бо воста Господь, умертвивий смерть, так як Син Бога, що рятує рід людський». Мироносиці, що були з Марією, попередивши ранок і знайшовши, що камінь відвалений від труни, почули від ангела: що ви шукаєте між мертвими – як простої людини – Того, Хто живе у світлі вічному, подивіться на похоронні шати, ідіть і проповідуйте світові, що воскрес Христос, у людський. 4 . «На Божественній варті, Богословний Авакум нехай стане з нами, і покаже світлоносна ангела, ясно говорячи: дни спасіння світу, як воскрес Христос, як всесильний». Богонатхненний Авакум нехай стане з нами на Божественній варті (службі) і покаже світлоносного ангела, що ясно вигукує: нині спасіння світу; бо Христос воскрес, як всесильний. 5 . «Ранкову ранкову глибоку, і замість світу пісню принесемо Владиці, і Христа побачимо, правди Сонце, всім життя сяюче». Встанемо в глибокий ранок, і замість миру принесемо пісню Владиці, а побачимо Христа - Сонце правди, що всіх життям просвічує. 6 . «Знизив Ти в пекло землі, і розтрощиш Ти вереї вічні, що містять пов'язані, Христе, і триденьвен як від кита Йона, воскрес з кита, воскрес Ти від труни». Ти, Христе, зійшов у шеол землі, і розтрощив вічні затвори, що містять в'язнів, і третього дня, як Йона з кита, воскрес із труни. Кондак. «Якщо (хоча) і в труну спустився Ти, безсмертно, але адову зруйнував Ти силу, і воскрес Ти як переможець, Христе Боже, дружинам мироносицям речовий: радійте, і Твоїм апостолам світ даруй, що падали воскресіння». Ікос. «Що раніше сонця Сонце зайшло іноді в труну, попередивши до ранку, що шукають як дні мироносиці діви, і один до друзів крику: о другині, прийдіть, геть помажемо тіло живоносне і поховане, плоть воскресившого павшего Адама, що лежить. Йдемо, потчимося як волсви, і поклонимося, і принесемо світу як дари, не в пеленах, а в плащаниці обвитому, і плачемо, і заволемо: о Владико, встань, що падеш подай воскресіння». Колись, то Сонце, яке раніше сонячного заходу зайшло в труну, ще до ранку шукали, як світла денного, мироносиці, і говорили одна одній: подруги! ходімо, помажемо пахощами тіло, що виснажує життя і поховане, що лежить у труні плоть Того, Який воскресив Адама. Ходімо, поспішимо, як волхви вклонимося, і принесемо миро, як дари, не пеленами, а плащаницею обвитому; проллємо сльози і виголосимо: о Владико! повстань, даруй занепалим воскресіння. 7 . «Отроки від печі рятівний, бувши людина, страждає як смертний, і пристрасті смертне в нетління вдягне благолепие, єдиний благословенний отців Бог і прославлений». Той, хто визволив юнаків з печі, ставши людиною, страждає як смертний, і стражданням (Своїм) вдягає смертне в красу безсмертя, єдиний Бог отців, благословенний і прославлений. 8 . «Цей наречений і святий день, єдиний субот цар і Господь, свят свято, і торжество є урочистостей: в той же благословимо Христа на віки». Цей вибраний і святий день, єдиний, Цар і Господь субот – свято зі свят та торжество з урочистостей; в такий день благословлятимемо Христа на віки. 9 . «Світись, світися новий Єрусалимі, бо слава Господня на тобі возсія, радуйся тепер і веселись Сіоні. Ти ж чиста красуйся Богородиці, про повстання Різдва Твого». Освітися, освітлися (радістю) новий Єрусалим; бо слава Господня засяяла над тобою; тріумфуй тепер і веселися Сіон; і Ти, чиста Богородиця, радуйся за воскресіння народженого Тобою. «Плотію заснувши як мертвий, Царю і Господи, триденний воскрес Ти. Адама спорудив від попелиці і скасувавши смерть: пасха нетління, миру спасіння». Цар та Господь! Заснувши тілом, як мертвий, Ти воскрес триденний, збудувавши від смерті Адама і знищивши смерть; Ти Великдень безсмертя, спасіння світу! В. Історична замітка про походження великоднього канону Пасхальний канон, який нас захоплює, складений св. Іоанном Дамаскіним, який для складання свого чудового канону запозичив образи та вирази з прекрасного пасхального слова св. Григорія Богослова, яке починається так: «На варти мого стану», яке за церковним статутом належить читати по 3-й пісні канону. Це слово послужило насінням, від якого зросло і вдосконалилося велике творіння пасхального канону; ті образи, якими красується пісня Дамаскіна, починаючи з «Божественної варти», зустрічаються вперше у слові святого Григорія, і вони, без сумніву, надихали св. Іоанна Дамаскіна в його чудовому творінні. Бесіда № 7. Про те, як святкувати Великдень Христовий I. Коли хочуть святкувати на честь якогось високого і важливого обличчя, зазвичай намагаються дізнатися, що йому особливо подобається і що йому противно. Ми, браття, святкуємо на честь Господа і Спасителя нашого, який за нас постраждав і для нас воскрес. Тому потрібніше для нас знати вірно, що Йому в нашому святкуванні може бути завгодно і що гидко. Хто ж нам це відкриє? Про звички і нахили великих людей дізнаються від їх наближених. До нашого Господа ближчі всі ті, котрі завжди творять волю Отця Його. Один із таких був св. Павло, який користувався за це ще на землі такою постійною та великою близькістю до Воскреслого, що міг сказати про себе: «І вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал.2:20). Скажи нам, божественний апостол: як краще святкувати Великдень – святкувати так, щоб цим святкуванням догодити воскреслому Господу? Він так багато страждав за нас, що для нас було б величезним нещастям, якби ще й наше святкування послужило для Нього прикро. Коли дійсно хочете, відповідає апостол, святкувати гідним чином Пасху, то святкуйте її «не зі старою закваскою, не з закваскою пороку та лукавства, але з опрісноками чистоти та істини... бо Пасха наша, Христос, заклана за нас» ( 1Кор.5:7–8 ). Отже, ось чого не любить Господь наш, і чого за тим самим ні в якому разі не повинно бути у нас серед справжнього святкування на честь Його: це старий квас, це закваска злості та лукавства! Ось що Йому приємно і чим по тому якнайбільше має запастися кожному з святкуючих: - це безквасіє чистоти та істини! Даючи пораду, як святкувати християнам свій Великдень, апостол мав при тому на увазі юдейську пасху. Іудеям, під час святкування їх пасхи під побоюванням смерті наказав Господь берегтися всього квасного (Вих.12:15). Маючи на увазі такий звичай і таку суворість Церкви старозавітної, апостол радить те саме робити і християнам, під час святкування свого Великодня, тобто спостерігати безквасність. Але юдей берегвся квасу речового, а християнин повинен берегтися квасу духовного - тобто, злості та лукавства. Іудей їв продовження Великодня опрісноки, що були лише символом чистоти, а християнин повинен мати найчистішу духовну. Ось чому апостол, розмірковуючи про те, як християнам святкувати Великдень, згадує про закваску і велить її берегтися. ІІ. а) Отже, апостол вимагає, щоб у святкуючих Великдень не було, по-перше, злості. І навіщо їй тут бути? Нехай вона залишиться в серці ворогів Ісусових, у серці Юди, Пілата та йому подібних (о, якби не було її й там!), а в серці християнина навіщо бути злі? На кого злитися? Чи не за всіх Христос помер, і чи не для всіх воскрес? Він помер і воскрес для всіх, а ми не можемо заради Нього перенести будь-які образи, якесь слово? Що ж ми за Його послідовники? Якби хто образив нас і найжорстокішою образою, то ми маємо пробачити йому нині, заради Воскреслого. Бо за такої радості не час вважатися образами. Ніхто більше за нас самих не прогнівав Царя Небесного; але воскреслий Господь усім вибачав прощення. Чи нам, помилуваним, продовжувати злість? Чи прощеним рахувати борги? Навпаки, якби хто мав ворога найжорстокішого, то навмисне вживай усіх зусиль примиритися з ним у справжні дні: перетворивши злість його на любов, ти премного догодиш Воскреслому, складеш для Нього свято найсвітліше. б) Друга вимога св. Павла полягає в тому, щоб у святкуючих Великдень не було лукавства. Лукавство ніколи не пристойне християнам; бо навіщо лукавити тим, котрі всі повинні бути братами, всі створені для істини, котрі борються з одними ворогами, користуються одними засобами спасіння, для яких усіх істина така ж потрібна, як повітря? Але тим більше зараз непристойно християнину мати і найменший вид лукавства. Бо що він говорить тепер іншим і що чує від інших, зустрічаючись з ними? Каже: Христос воскрес! Чує – «воістину воскрес!» Тобто ми всі, християни, робимося нині свідками і благовісниками істини воскресіння Христового, і тому повторюємо її все сто разів, всупереч юдеям, які наклепували і тепер ще обмовляли апостолів Христових, ніби вони викрали тіло свого Учителя, коли воїни спали. Але в свідку всього потрібніша любов до істини: хто часто говорив неправду, тому не вірять, коли говорить і правду. Тому, вдаючись до лукавства і брехні в справжні дні, ми тим самим позбавимо себе всякої довіри не тільки ворогів нашої віри, юдеїв, магометан та інших, а й найближчих наших; – бо «від помилкового, – скаже кожен, – що може бути істинного?» (Сир.34: 4). У такому разі краще не казати: «Христос воскрес!» і не відповідати: воістину воскрес! , а мовчати, знаючи свою негідність. Але як мовчати, коли всі говорять і свідчать про воскресіння? Така мовчанка була б важчою за смерть. Отже, треба полюбити істину і видалити від себе всякий вид двоєдушності, нещирості, хитрощів і лукавства, щоб стати гідним свідком істини воскресіння Христового. в) Нарешті апостол вимагає для гідного святкування Великодня – чистоти та істини. Ми очищаємо до свята будинки наші та одяг, змиваємо самих себе. Але для Воскреслого потрібна не ця чистота. Він готовий прийняти нас у рубищах, готовий голих посадити за трапезу з Собою, якщо душа в нас чиста. Тому, святкуючи Великдень, треба дбати не про одну чистоту будинків та одягу, а більше про чистоту душі та серця. Без цієї чистоти як ми наважимося приходити до церкви? Бо в ці дні в церкві безліч ангелів: як стати серед цих найчистіших духів з нечистою душею? Крім цього, треба часто в ці дні цілувати хрест, ікону воскресіння і священний хліб; Як приступити до цієї святині з очорненою совістю, зі смердю гріха? Якби ти навіть не захотів підходити до хреста та хліба через свою нечистоту, а задовольнився одним стоянням у церкві, то все ти не можеш спокійно дивитися на святилище. Бо, дивись, царські двері відчинені цілий тиждень! Це означає, що Сам Цар слави невпинно на тебе дивиться зі свого престолу. Чи сховається від Його очей, якщо в тобі є якась нечистота гріховна? І яка зухвалість стояти перед Царя в рубищах гріха, з виразками совісті! Магдалина йшла з запашним світом на труну Воскреслого, але й тут сказано їй: «Не торкайся Мені!» Що ж нам скажуть, якщо ми будемо виконані поганих думок, беззаконних задумів? ІІІ. Ах, браття, як далеко відстоять наші святкування Великодня від справжнього святкування, якого вимагає апостол! Вам відомі звичаї мирські в ці дні, скажіть самі: коли менше чистоти та святості між людьми, як не в ці дні? Коли найбільше лихословлять, брешуть, блюзнірствують, як не зараз? Із закінченням посту начебто закінчується у багатьох усе добре; Христос воскресає, а вони вмирають духом! І для людей з почуттям християнським важко дивитися в ці дні на божевільні ігрища, на забуття багатьма всякої стриманості, на явне торжество нечистих пристрастей: яке ж має бути при цьому воскреслому Господу - Тому, Який для того і помер за нас, щоб зробити нас усіма людьми чистими і святими? Тому, браття, чи помітили ви, яке прохання запропоноване було нам від імені Воскреслого? – «Потерпи Мене, говорить Господь, – читалося минулої суботи на Літургії, – потерпи Мене в день воскресіння Мого, на свідчення» (Соф.3:8). Зізнаюся, браття, що я, коли чую ці слова, завжди виконуюсь сорому й руйнування. Інакше юдей за тебе буде знущатися з Мене; інакше магометанин за твоє життя буде ганьбити Хрест Мій; сам диявол насміється над урочистістю Моїм: Я показуватиму виразки, за тебе понесені, а він виставлятиме виразки, що тобою за нього носять; Я зводитиму душі з пекла, а він твою душу потягне до пекла; Я поширюватиму життя і воскресіння, а Він через тебе розливатиме смерть і тління. Потерпи Мене в день воскресіння Мого! Треба, браття, мати кам'яне серце, щоб не рушити від цього голосу воскреслого Господа. Тому й не вважаю за потрібне додавати щось до нього, крім поради та моління, щоб ви роздумали про нього самі, на волі, вдома. Хто зробить це, той, напевно, стільки зворушиться серцем, що намагатиметься провести справжнє свято як радить апостол, а не як вимагає плоть і кров, тобто «не зі старою закваскою, не з закваскою пороку і лукавства, але з опрісноками чистоти та істини» . - Амінь. (Упоряд. по «Проповіді» Інокентія, архієп. Херсонського). А. Історична довідка про те, як святкувався Великдень у давній християнській Церкві Як святкувалося велике свято Великодня у давнину у побуті сімейному, громадському та цивільному, і як його має святкувати, – це видно із чудового за силою одухотворення слова св. Григорія Ніського, сказаного ним у це свято. «Сьогодні, – говорив св. Григорій, - весь всесвіт, як одне сімейство, що зібралося для одного заняття, залишивши справи звичайні, як би за цим знаком, звертається до молитви. Немає сьогодні мандрівників на дорогах; не видно мореплавців на морі; землероб, залишивши плуг і заступ, прикрасився святковим одягом; корчемниці стоять порожніми; зникли галасливі збіговиська, як зникає зима з появою весни; занепокоєння, сум'яття та бурі житейські змінилися тишею свята. Бідний прикрашається, як багатий; багатий одягається чудовіше звичайного; старець, подібно до юнака, поспішає взяти участь у радості, - і хворий перемагає хворобу свою; – дитина, змінивши одяг, святкує чуттєво, бо ще може святкувати духовно; незаймана веселиться душею, тому що бачить світлу урочисту запоруку своєї надії; мати родини, тріумфуючи, радіє з усіма своїми домашніми, і сама вона, і чоловік її, і діти, і слуги, і домочадці, всі веселяться. Як новий рій бджіл, що тільки-но утворився, вперше вилітає з пасічника на світло і повітря, весь разом сідає на одній гілки дерева, так і в справжнє свято всі члени сімейств звідусіль збираються у свої будинки. І справді справедливо порівнюють справжній день з днем ​​майбутнього воскресіння, тому тут і інший збирає людей; тільки тоді зберуться всі разом, а тепер збираються частинами. Що ж до радості та веселощів, то по всій справедливості можна сказати, що справжній день радісніше за майбутнє: тоді за потребою будуть плакати ті, яких гріхи викривляться; нині, навпаки, немає між нами сумних. Нині й праведник радіє, і той, хто не очистив своє сумління, сподівається виправитися покаянням. Справжнього дня полегшує всяку скорботу, і немає людини такої сумної, яка не знаходила б втіхи в урочистості свята. Нині звільняється в'язень; боржнику прощається борг; раб отримує свободу, за добрим і людинолюбним зверненням Церкви, не з безчестям і заушеннями, не ранами звільняється від ран, як це буває під час народних свят, на яких раби, що виставляються на піднесеному місці, соромом і посоромленням викупають свою свободу, але відпускається з честю, як це буває з честю, втіху. Якби навіть раб зробив багато важливих провин, яких не можна ні пробачити, ні вибачити, і тоді пан його з поваги до дня, що сприяє радості і людинолюбству, приймає знедоленого і осоромленого, подібно до фараона, що виводить із в'язниці виночерпія; бо знає, що в день майбутнього воскресіння, на образ якого ми вшановуємо теперішнього дня, Він і сам матиме потребу в довготерпінні і доброті Господа і тому, виявляючи милість нині, чекає відплати того дня. Ви чули, панове, не посоромите мене перед рабами, ніби я помилково вихваляю день цей; заберіть печаль у душ, пригнічених скорботою, як Господь забрав умертвіння від нашого тіла, поверніть честь посоромленим, порадуйте засмучених, підбадьоріть тих, що впали духом, виведіть на світ ув'язнених, як у гробі, у темних кутах ваших будинків; нехай для всіх цвіте, як квітка, краса свята. Якщо день народження земного царя відкриває в'язниці, то невже переможний день воскресіння Христа не втішить скорботних! Бідні, прийміть з любов'ю цей день, що живить вас! Розслаблені та каліки, вітайте день цей, що лікує ваші хвороби! У ньому прихована надія вашого воскресіння, яка спонукає ревнувати за чесноти і ненавидіти порок; бо зі знищенням думки про воскресіння у всіх буде одна панівна думка: «Станемо їсти та пити, бо завтра помремо!» (1Кор.15: 32). Б. Світле Христове Воскресіння в Єрусалимі Вже задовго до опівночі Єрусалим набуває урочистого, святкового вигляду. По всіх його вулицях, що ведуть до храму Воскресіння, стоять палаючі смолоскипи і обливають своїм багряним світлом усі навколишні предмети. За їхнього блиску богомольці, що рухаються в храм, у різноманітних святкових вбраннях здаються якимись фантастичними істотами. Сам храм чудово ілюмінований і всередині, і зовні він залитий світлом тисяч різнокольорових лампад, ліхтарів, плошок. Маса яскраво палаючих свічок у руках прочан ще більше збільшує ефект. Все сяє, все блищить. Храм представляється справжнім храмом світла та сяйва. Усі з нетерпінням чекають на початок радісної великодньої служби. Але ось постріли, що їх робили араби з рушниць і пістолетів навколо храму, сповіщають про настання свят свята, і в той же час маса духовенства в блискучих білих одязі, залитих золотом і сріблом, з величним патріархом на чолі, з цілим лісом хоругвей, починає з цілим лісом хоругвей, починає цілий ліс хоругви. Починається пасхальна заутреня; вона служить грецькою мовою, але багато вигуків блаженніший патріарх здійснює по-слов'янськи; слов'янською вимовляються також ектенії і співаються деякі великодні пісні. Рідні звуки глибоко чіпають і без того вже зворушену душу паломника. Після закінчення ранку урочисто вдаряє дзвін, і радісні слова «Христос воскрес» облітають увесь храм. Почуття безмежної радості охоплює тих, хто молиться. Всім весело, все радісно посміхаються, всі христосуються один з одним, без різниці національностей. Патріарх, сидячи на багатому сідниці, приймає вітання і христосується з духовенством. Це видовище братніх лобзань між росіянами та греками, арабами та східними слов'янами, багатими та бідними – глибоко зворушливо; видається, що настало царство любові, що всі люди, за заповіддю Христа, стали братами. Незабаром потім починається великодня Літургія, під час якої кожен паломник поспішає долучитися до Св. Таїна. Почесні паломники приймають Св. Дари з рук самого патріарха перед Кувуклією, а решта – у храмі Воскресіння, з рук одного з архієреїв. Після закінчення Літургії всі прочани розходяться по домівках і починають говорити, що кому Бог послав. Розговівшись і відпочивши після нічного чування, паломники в перший день Великодня відправляються знову до храму бути при недільній вечірні. У нас вона проходить майже непомітно, а на Сході ця «девтера анастасис», тобто друга неділя, як її називають, користується особливою повагою і приваблює маси народу. Годині до одинадцятої в патріархію зазвичай збирається все духовенство та почесні прочани. Тут патріарх христосується з усіма та пригощає присутніх. Рівно о дванадцятій годині духовенство одягається в чудові ризи і в урочистій процесії, з хоругвами і свічками, що горять, маючи на чолі патріарха, прямує до храму Воскресіння. До процесії примикають маси народу. Після прибуття до храму тут починається вечірня. Спочатку вона служить грецькою мовою і не представляє нічого особливого. Але ось диякон вимовляє: «І про сподобитися нам слухання Святої Євангелії, Господа Бога молимо... Від Іоанна Святого Євангелія читання...» «Вонмем!» виголошує з глибини вівтаря патріарх, і серед мертвої тиші, що настала, ясно і чітко починають лунати слова Євангелія слов'янською мовою. З розчуленням і напруженою увагою слухають наші прочани ці святі дієслова рідною мовою. Після закінчення Євангелія гучний і різкий удар дзвону перериває тишу. «І про сподобитися нам», знову починає диякон, і читається те саме Євангеліє грецькою мовою. Щойно воно закінчиться, дзвін ударяє двічі і починається читання Євангелія іншою мовою. Один за одним з різних боків храму читають ченці Слово Боже більш ніж десятьма мовами. Прислівники слов'янське, грецьке, арабське, латинське, єврейське, турецьке, французьке, італійське та інші поперемінно звучать у величезному храмі, і їм безмовно слухають довкола майбутні люди всіх мов і племен. Кожне читання супроводжується гучними ударами дзвона. Враження робиться сильне; Тому народ так і любить цю вечірню. Євангеліє, читане на ній різними мовами, розповідає про друге явище воскреслого Господа Своїм учням, чому і сама служба називається «другим воскресінням». Після закінчення вечірні патріарх виходить із вівтаря, сідає на велике золочене сідло і христосується з усім народом. Разом з тим паломники отримують від блаженнішого благословення на зворотний шлях, тому що багато хто з них виїжджає з Єрусалиму вже в перший день Великодня. Під час свята Світлого Христового Воскресіння Єрусалим буває переважно християнським містом. Мусульмани хоч і становлять більшість його населення, але в ці дні якось згасають. Розряджені натовпи православних тубільців із радісними, світлими обличчями наповнюють усі вулиці міста; там і там їхні групи видніються і навколо стін Єрусалиму. Скрізь чути привітання «Христос воскрес», всюди видно братські обійми. Не говоримо вже про російські будівлі, де все так урочисто, так радісно, ​​що мимоволі переносишся думкою в далеку Росію. («Російський паломник», 1885, № 15). В. Великдень у Московському Кремлі Першопрестольна столиця готувалася зустріти Воскреслого всередині своїх храмів; там тільки було видно якийсь рух: церковнослужителі читали книгу «Дій апостольських» над плащаницею; благочестиві стояли навколо і безмовно слухали. Ось наблизився заповітний опівночі! Я бажав насолодитися їй у всій її величі, зовнішній та духовній, і поспішав до Кремля. Разом з колишнім володарем князем сербським Михайлом, який відвідав давню столицю нашу з тією ж церковною метою і втішався в ній урочистістю Православ'я, ми зійшли на балкон малого палацу, щоб звідти окинути все Замоскворіччя. Картина ця була гідна подиву. Багряний місяць, що тільки-но піднявся з-за небосхилу, висів як хмара на південно-східній вежі Кремля, слабо освітлюючи велику панораму, що розвивалася перед нами; у сутінках не можна було ясно розрізнити предметів, але темні бійниці позначали Кремлівську огорожу. На незліченних дзвіницях Замоскворіччя починали помалу спалахувати вогні, що знаменували світле торжество; на кожній з них, навіть до далекої дзвіниці Симонова, сяяли ці великодні віночки, норовливо розсіяні в повітрі по різноманітній висоті веж. З того піднесення, де ми стояли, наші очі розбігалися на всі боки, і не можна було визначити, яка власне стихія коливалася перед нами в сутінках, вся пройнята яскравими вогнями. Здавалося, ще тисячі зірок спалахнули в повітрі, і тільки багряний вогонь відрізняв їх від небесного світла справжніх світил. Але час було поспішати до Успенського собору для божественної служби. Вже внесено було мертву плащаницю до вівтаря під час співу похоронного канону Великої Суботи, і ось виходить із вівтаря святитель у світлих ризах із сонмом священнослужителів, які співають: «Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели співають на небесах, і нас на землі сподобаються». Ангели вже співають воскресіння, а земля ще мовчить, бо до нас пізніше прийшла ця радісна звістка від ангелів. Як би виконані їх баченням, у вівтарі, де покладена плащаниця замість нової труни на престол, виходять у чині ранніх мироносиць священнослужителі; поза храмом розв'яжеться устами їхня велика таємниця: бо тепер ще знаменується в темряві таємниче зходження в пекло Господнє для виведення душ праотців. Коли ж на знак Світлого Воскресіння владика роздав свічки своїм товаришам по службі у західних воріт і, осінивши ворота знаменням хреста, вперше виголосив: «Христос воскрес!» і при гучному співі цього урочистого гімну відкрилися ув'язнені ворота, здавалося, Схід зверху осяяв усіх зсередини яскраво освяченого храму, всі кинулися всередину його, як би в тісні ворота Небесного Царства, вже відкритого для нас на землі; німий захват промовив сльозами, і два тільки божественні слова: «Христос воскрес!» могли висловити таємницю неба та землі. Хто не бачив пасхальної утрені в Кремлівському соборі, не може уявити всієї величі цієї церковної служби, хоч як вона піднесена сама по собі і при найменшому благолепии. Кремль для неї створений, і вона для Кремля, бо тут сприяє і місцевість, і святиня, і голос Івана Великого, що звучить неземним. Урочисті були кадіння митрополита і після нього дванадцятьох архімандритів і пресвітерів при кожній пісні пасхального канону з невпинним привітанням: «Христос воскрес»; зворушливе цілування їх з владою і народом, і повчальне слово Золотоуста, що запрошував до спільної радості, яке вимовив владика замість самого Іоанна: «Аще хто благочестивий і боголюбний, нехай насолодиться цього доброго і світлого торжества; коли хто раб розсудливий, нехай прийде, радіючи, на радість Господа свого». Де, в якій Церкві, є щось подібне до торжества цієї, цілком гідної дивної події? Блідий Рим з його зовнішньою картинністю папських служінь, з-поміж яких виключена пасхальна утреня. І протестанти, які цураються всього зовнішнього в Церкві, відчувають своє сирітство цієї великої ночі Великодня і притікають до наших храмів шукати тієї втіхи, яку самі себе позбавили. Через три години після ранку почалася Літургія, не менш урочиста з благолепності церковного начиння і священнослужителів і старанності народу, що наповнював храм. При звукі дзвону Євангеліє виголошувалося у вівтарі всіма архімандритами і пресвітерами та чотирма дияконами в церкві по чотирьох країнах світу, як би на почутті всієї Русі з її первопрестольного собору; воно читалося мовою грецькою та слов'янською у знак родинного союзу Церков. До вечірні знову зібралися в Успенському храмі, і служба була ще урочистішою за кількістю архімандритів, бо всі, що перебувають у Москві, з'єдналися, щоб брати участь у спільній радості Великого дня. Чудово було видовище цього митроносного сонму, коли обступив він амвон, з якого святитель обличчям до народу читав Євангеліє від Івана про явлення воскреслого Господа учням Своїм. Зворушливо було бачити і всенародне його христосування з усією паствою, бо незважаючи на слабкість та втому від потрійної служби, утрені, Літургії та вечірні, владика не позбавив братського цілування жодного з майбутніх у храмі, і всі прагнули лобзати свого архіпастиря. Знову запитаю де, в якій Церкві можна знайти такий зворушливий звичай, що поєднує в Христі пастиря з пасомими істинним братерством, заснованим на благоговійній любові? Чи може з цим зрівнятися холодне уклінність римлян перед їхнім первосвящеником, який несе на троні над головами народу, якому Він недоступний? (З творів А. Муравйова). Бесіда № 1, в якій викладається історія свята Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа з догматичними та моральними висновками I. Піднесення Господа нашого на небо відбулося сорокового дня після Його преславного воскресіння. Протягом часу від воскресіння Свого до вознесіння на небо Господь не перебував, як і раніше, постійно з учнями Своїми, а тільки часом був ним. Під час цих явищ Своїх Він насамперед запевняв учнів у Своєму воскресінні, для чого неодноразово їв з ними їжу, – «отруту з ними і пією і тим найвідоміше воскресіння Своє уявляючи» (Сінакс.); а потім викладав їм настанову про майбутній устрій на землі Церкви Своєї, яка мала утворитися з тих, хто ввірував у Нього (Дії 1:3). При одному з таких явищ на Галілейській горі перебувало понад п'ятсот чоловік – апостоли і з віруючих. Побачивши Господа, вони вклонилися Йому, а дехто ще й тепер засумнівався, чи це справді Він. Господь, наблизившись, сказав: «Дана Мені всяка влада на небі та на землі. Тож ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що Я наказав вам; і ось Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф.28:17–20). У сороковий день Господь з'явився Своїм учням, коли всі вони з Пречистою Його Матір'ю та іншими дружинами перебували, без сумніву, за Його ж попередньою настановою, в Єрусалимі. Тут востаннє Господь розмовляв із улюбленими учнями Своїми, – востаннє знову наказав їм іти на весь світ для євангельської проповіді; і, наказавши не відлучатися нікуди з Єрусалиму, доки не отримають обіцяного Утішителя – Св. Духа, вийшов з ними з Єрусалиму до Віфанії. За останніх слів св. апостоли, які ще не вільні від думки про земне царювання Ісуса Христа, запитали Його: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлю? Він же сказав їм: не ваша справа знати часи чи терміни, які Отець поклав у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та в усій Юдеї та Самарії, і навіть до краю землі» (Дії 1:6–8). Піднявшись на вершину гори Олеонської, Господь підняв (підняв догори) руки Свої і почав благословляти учнів і, ось – у цей самий час, коли благословляв їх, почав вище і вище підніматися від землі і підніматися до неба, доки світла хмара не приховала абсолютно Божественного Учителя від поглядів Його улюблених. Господь піднісся на небо... і осів праворуч Бога Отця. Св. апостоли в подиві і страху все ще шукали поглядами своїми, що сховався від них у небесній висоті свого Учителя і Господа, як раптом з'явилися перед ними двоє чоловіків у світлих шатах і сказали їм: «Чоловіки Галілейські! що ви стоїте та дивитесь на небо? Цей Ісус, що піднісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, що сходить на небо». Св. апостоли, втішені словами небесних вісників (це були ангели), повернулися до Єрусалиму з великою радістю і перебували безперестанку в молитві та славослов'я Бога, чекаючи обіцяного Утішителя, Святого Духа (Дії 1:8–14). ІІ. Вознесіння Господа на небо Св. Церква називає виконанням перегляду про нас, тобто останньою дією Його у скоєнні нашого спасіння, через яке земне з'єднане з небесним (Конд.). Це означає ось що. Своїми стражданнями і хресною смертю Господь задовольнив правді Божій за гріхи наші, Своїм воскресінням зруйнував царство смерті і диявола і воскресив нас з Собою, - Своїм вознесінням на небо відчинив усім нам вхід до раю, Сам поставив предтечею про нас лице Батька Небесного і представив Євр.6:20;9:24 ), сподобив прославлене єство наше честі понад Херувимів і Серафимів - перебуває з ним праворуч Свого Отця. «Цього дня, – каже блаженний Августин у слові на Вознесіння Господнє, – засяяв для нас святий та урочистий день вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Зрадіємо і звеселимося в той. Христос зійшов у труну, відкрилася пекла; Христос піднявся на небо, прославилася гірська. Воскресіння Господа є наша надія. Його піднесення є наше прославлення. Земне тіло взяте на небеса, кістки, нещодавно ув'язнені в тісній труні, піднесені сонмом ангелів. Смертна природа пересаджена в надра безсмертя. Отже, Господь і Спаситель наш Ісус Христос спершу висів на хресті, а нині сидить праворуч Отця. Коли був на хресті, дав за нас ціну спокутування; коли піднісся, привабив Собі те, що придбав» (Слово 177). «Нині – у день Вознесіння, – за словами св. Золотоуста, – рід людський примирений зовсім з Богом, давня лайка і ворожнеча спожиті, і ми, які не гідні жити і на землі, піднесені на небо. Нині успадковуємо Царство Небесне ми, які не стоїмо і земного, сходимо на небо, успадковуємо престол Царя і Владики, і єство людське, якому Херувим забороняв вхід до раю, піднесено тепер понад всякого Херувима» (Бесід. 35 на Вознесіння). «Я йду приготувати вам місце, – говорив Сам Господь учням Своїм, пророкуючи їм про Своє сходження на небо, – і коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, що б і ви були, де Я» (Ів.14:2,3). З цих найбільших наслідків вознесіння Господа на небо в божественному домобудівництві спасіння людей день вознесіння Господнього від самих часів св. апостолів є для всіх християн предметом благоговійного, урочистого святкування, і тим є для всіх нас невичерпним джерелом радості і втіхи. Для нас відкрито вознесінням небо і уготовані там Господом райські обителі; Сам Він Спаситель наш, сидячи на престолі з Отцем Своїм, завжди клопочеться за нас, щоб «завжди рятувати тих, хто через Нього приходить до Бога» (Євр.7:25). Нам залишається тільки пам'ятати завжди, що справжнє життя наше є на небесах з Христом (Флп.3:20), що справжнє земне життя є лише приготування до того майбутнього небесного життя і що, тому, вся наша турбота повинна полягати в тому, як би хорошим життям і добрими часами разом зі своїми вчинками зробити з своїми вчинками своїми зробити себе в царстві зробити себе в царстві своїми разом з своїми добром і добрими, богоугодними справами. небо. ІІІ. Вслухайтеся в ці молитви Церкви, коли молитиметеся на святі в храмі і помоліться від глибини душі з розчуленням: «Величаємо Тебе, Живодавче Христе, і шануємо що на небеса з пречистою Твою плоттю Божественне вознесіння». «Сходиш на небеса, від нудуже зійшов Ти, не залиши нас сирих, Господи: нехай прийде Твій Дух, носячи світ світові» (вірші в день Вознесіння, вечірня). «Вознесися у славі, Христе Боже, помилуй нас» (Сінакс.). (Витяг. з «Недільного читання» за 1865–66 р., кн. 1, стор. 139–143). Додаток до бесіди №1. Гора Олеонська Ми часто принаймні подумки відвідуємо місце, улюблене другом, благодійником, батьком, на якому ми востаннє попрощалися з ними, прийняли заповіт друга, благословення батька. Найсумніше при цьому відвідуванні буває радісна, прикро втішна. Відвідаємо ж у думках гору Оливну, яку любив Господь Спаситель наш; на якій востаннє Він попрощався з нами в особі Своїх учнів і, благословивши їх, піднявся на небо. Писання, Передання і свідчення очевидців зобразять нам гору Божу. приведуть на згадку події, що відбулися на ній, вкажуть багато місць, що служать пам'ятниками події. «Тоді вийде Господь... і стануть ноги Його того дня на горі Оливній, що навпроти Єрусалиму на схід» (Зах. 14:3-4), «І повернулися до Єрусалиму з гори, що зветься Оливна, що поблизу Єрусалиму, на відстані суботньої дороги» (Дії 1:12). Це місцевість Олеонська, за словами очевидців св.: пророка та євангелістів. Відокремлена одна миля від Єрусалиму Кедровим потоком і Йосафатовою долиною, гора Божа височіє над святим містом – як його охоронець і глядач. Сюди з колись галасливої ​​єврейської столиці для молитов і усамітнених розмов відходили люди, які шукали чогось потрібного; тут наш Господь виніс Свої милостиві і страшні суди. У стародавні часи Старого Завіту серед богонатхненних письменників згадувалась Оливна гора, і в таких випадках, які мали вплив на Церкву Божу. Згубний син Давидів, Авесалом, повстає проти батька, і - святий цар Ізраїлів віддаляється на середній пагорб Елеона, з невеликою кількістю прихильних до нього переходить долину Йосафатову і потік Кедрський, з гіркими сльозами, з непокровною головою та босими ногами. Сумна подія передбачала, що цим же шляхом пройде колись Божественний нащадок Давида, з душею сумною навіть до смерті, – з невеликою кількістю апостолів, перед настанням страждань від Божого первістка – Ізраїлю. Околиці Єлеона досі виявляють сліди двох плачевних проходжень: від швидкого потоку Кедрського, що струмував чисту воду, вціліло одне глибоке русло; на розкішній долині Йосафатової можна бачити тільки плач безуспішний і скорбота: вона перетворилася на похмуре, велике кладовище. Південний пагорб Олеона – гора спокуси, осквернений нечестям язичницьким, перетворився зі своїми околицями на вічне запустіння. Середній пагорб, що охороняється небесним Провидінням, призначається для діл благочестивих, для великих подій. Пробачивши у своїх спогляданнях, що Олеон буде улюбленим місцем Спасителя, пророки, біля самого сходу на гору, з південного заходу від яру Кедрського обирали місця для святих своїх останків, – ніби бажаючи хоч ними зустріти надію та втіху Ізраїлю: у глибоких печерах побожних. З настанням Спасителя гора Олеонська зодяглася нев'янучою славою. Господь вшанував її частими Своїми відвідинами; її глибокій безмовності та самоті довіряв Свої таємничі з Отцем бесіди; там відкривав небесні таємниці Своїм учням; там говорив споконвічні небесні визначення. У прямому напрямку на північ від трун пророчих видно скелю, з якої Спаситель, дивлячись на Єрусалим, плакав про майбутню загибель: «Єрусалиме, Єрусалиме, що б'є пророків і камінням побиває посланих до тебе! скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! Ось вам залишиться ваш дім порожній» (Мф.23:37–38). Вище, до вершини вознесіння, від тих самих трун, вказують руїни будівлі, розділеної на кілька келій, яких, кажуть, було дванадцять. Тут, за переказами, апостоли склали Символ віри в керівництво Церкви, що утворюється. Ще вище, за тим самим напрямом, уламок колони, що стоїть на землі, означає те місце, де Господь подав молитву Отче наш... Дещо вище і правіше Ісус Христос, розмовляючи востаннє зі Своїми учнями, передбачив смерть і Своє друге пришестя. Звідси на північ на схил святої гори, на увазі знаходиться Гефсиманський сад і місце, де було селище Гефсиманія, з якого Пресвята Богородиця любила усамітнюватися на гору Олеонську, кохану Її Божественним Сином, – особливо відвідувати те місце, з якого Він піднісся на небо. На шляху від Гефсиманії на гору вознесіння вказують скелю, де відпочивала Пресвята Діва, а за святим співом Своїм спромоглася втішити явленням Своїм апостола Фому. Поблизу самої вершини вознесіння, під час молитви Своєї, одержала Вона від архангела Гавриїла повідомлення про швидке вчинення Своїм і гілку райську на знак блаженної кончини, безсмертя та слави. Заступниці роду християнського. Пам'ятниками Гефсиманського саду залишаються вісім широкогіллячних вікових олійних дерев - відростків тих дерев, які приховували Спасителя, коли Він тут, перед настанням страждань, тужив і молився до кривавого поту, під який зійшов ангел підкріплювати людське єство Сина Божого, і серед яких Він. Печера, де Спаситель молився перед настанням страждань, відокремлюється однією стіною від похоронного вертепа Пречистої Його Матері. Місце, де спочивали апостоли під час духовної передсмертної боротьби Господа, вказується від молитовного вертепа Спасителя на відстані відвернення каменю (Лк.22:41). Біля самої вершини середнього пагорба був останній шлях Спасителя на землі; звідси піднісся на славу Свою Христос, Бог наш. У 4-му столітті рівноапостольна Олена, прикрашаючи храмами святі палестинські місця, спорудила чудову церкву на місці вознесіння. Коли Господь віддав у владу агарян землю святу, забобони магометанські простяглися і на гору Олеонську: на місці храму Вознесіння з'явилася мечеть; серед двору, у невеликій будівлі, показують священну пам'ятку співжиття з людьми Сина Божого – слід лівої стопи, надрукований на твердій природній скелі в хвилини вознесіння. Північний пагорб Олеона називається горою мужів Галілейських. Тут, коли в очах апостолів піднявся Господь і хмара взяла Його з виду їхнього, з'явились їм два ангели і сказали: «Чоловіки Галілейські! що ви стоїте та дивитесь на небо? Цей Ісус, що піднісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, що сходить на небо» (Дії 1:11). На цьому місці явлення небожителів колись стояла велика церква; але нині там одні руїни, з двома всередині колодязями; а на відстані півверсти – мечеть замінила стародавній монастир Вознесіння. I. Світли, урочисті у християнській Церкві чотиридесяти днів Св. Пасхи, присвячені спогаду чотиридесятиденного перебування на землі воскреслого Господа. Серце християнина не без скорботи розлучається з урочистими обрядами та піснями, якими в ці дні Церква оточувала скасовану труну Спасителя, і хотіло б продовжити їх ще на багато днів! Але як сам Сам Господь, що відходить на небо, виконав серця апостолів високими обітницями, і світлі ангели сповістили вторинне славне пришестя Його, так тепер Церква поспішає повторити перед нами ті самі обітниці Господа, що піднісся, втішити і нас тією ж славою Його. Після входу пропонуються три читання з книг пророків Ісаї та Захарії: перше з них, під образом гори Господньої та дому Божого на ній, представляє новозавітну Церкву, в якій Сам Засновник і Глава її повчає народи, що стікаються до Нього, з того шляху, яким вони повинні сходити вслід Його на небо (2); друге, з книги того ж пророка, - про приготування шляху для Господа, Який топтав один точило і тепер прийде в ризах, що тупцював у точилі (Іс.62:10;63:1,3 і далі), - алегоричне зображення Спасителя, Який, один задовольнивши насправді виразками Своїми, як якоюсь червленицею, – як Бог Всемогутній усуває Херувима та полум'яну зброю його, що забороняла досі людині вхід у небеса, – як предтеча про нас, наказує силам небесним приготувати шлях для людей Своїх: «Шлях чиніть для людей моїх і каміння; – розчиняє ворота Едема, укладені гріхом для людини і вказує вірним Своїм шлях, яким вони можуть зійти до Бога: «Ідіть і введіть мої ворота» . б) На ранку, після Євангелія, в якому розповідається про останнє явище учням воскреслого Господа і про вознесіння Його на небо, Церква славословить того, що вознесся Господа двома канонами, або віршами. Перший з них належить Іоанну Дамаскіну, який приховав славне своє ім'я під скромним ім'ям Іоанна ченця, другий – Йосипу Студиту. «Пійте всі люди переможну пісню Христу, що зійшов зі славою на небо і спосадив нас праворуч Бога Отця, що прославися» (Пісня 1). «Далекі говорили горнім: візьміть браму небесну, ось пройде через Ісус Христос Господь всієї тварі, зодягнений у людське єство» (Пісня 3). «Святкує нині весь світ видимий і невидимий, ангели і люди радіють і славословлять Того, Який, за доброю Своєю, з'єднався з нами плоттю» (Пісня 4). «Дивно Твоє різдво, Житнодавець, дивне воскресіння, дивне і страшне божественне піднесення Твоє з Олеона! Його якось утворив колись вогнеколесничний Ілля, що піднісся з хвалою Тобі, Людинолюбець» (Пісня 5). «Та краплють нам хмари над веселістю вічними! Нині Христос сходить до Батька, що носить на хмарах, як на херувимах» (Пісня 6). «Тебе, о Господи, світло святе, хмара світла підняла від землі і собори небесні вихвалили Тебе, разом з апостолами волаючи: благословенний Ти, Господи Боже, на віки» (Пісня 7). «Дамо Богові велич, вигукнемо переможну пісню Йому, радіємо, співаємо, аплодуємо Йому! Бог наш сходить від землі на небо, ангели та архангели вітають Його там як свого Творця та Владику» (Пісня 8). «Величаємо Тебе, що зійшов навіть до останніх землі і врятував людину і підніс її в божественному піднесенні Твоїм» (Пісня 9). Ранкове богослужіння свята полягає особливим відпусткою, в якому Церква благословляє всіх майбутніх іменем, що піднісся на небеса і сидить праворуч Бога Отця. Після цього богонатхненний євангеліст Лука розповідає нам про останні хвилини земної мандрівки Сина Божого, про той час, коли апостоли оточили Його і запитували: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлю? Він же сказав їм: не ваша справа знати часи чи терміни, які Отець поклав у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та в усій Юдеї та Самарії, і навіть до краю землі» (Дії 1:6–8). «І вивів їх з міста до Віфанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли благословляв їх, став віддалятися від них і підноситись на небо» (Лк.24:50–51). «І коли вони дивилися на небо, під час сходження Його, раптом постали їм двоє чоловіків у білому одязі та й сказали: Мужі Галілейські! що ви стоїте та дивитесь на небо? Цей Ісус, що піднісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, що сходить на небо» (Дії 1:10–11). Наприкінці Літургії співається пристойний дню причетний: «Зійде Бог у вигуку, і Господь у голосі трубному», і коли потім, по отворі царських дверей, св. Дари переносяться з престолу на жертовник (ця дія в Літургії знаменує піднесення Ісуса Христа на небо), лик вигукує псаломський вірш, засвоєний тільки справжньому святу: «Піднесись на небеса Боже, і по всій землі слава Твоя!» Церковна урочистість свята Вознесіння Господнього триває вісім днів і закінчується о четвертій перед П'ятидесятницею. ІІІ. Так, браття, з любов'ю та вдячністю, з піснями та хвалами Церква супроводжує свого Господа від землі на небо! Вона не зраджує ні скорботи, ні смутку від того, що Господь зник від чуттєвого погляду її: бо знає, що Він з нею по всі дні до кінця віку» і що Він піднявся на висоту для того, щоб клопотатися про вірних Своїх перед Отцем Небесним і виливати від Духа Свого на всяку. (Уклад. за «Листами про Богослужіння» А. Муравйова). А. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята Вознесіння Господнього Господь Ісус Христос, як Дух найчистіший, зійшов з небес в утробу таємниче і незримо, при наїті Святого Духа на Пресвяту Діву Марію; але прийнявши від Неї тіло людське і в ньому здійснивши на землі велику справу спокути роду людського, Він сходить на небеса виразно і урочисто з пречистою плоттю Своєю у славі до початківця Своєму Батькові 73 . О, як звеличено наше тлінне людське єство у піднесенні Господа на небеса! Наше людське єство, що віддалилося від Бога в нетрі пороків, Господь, за милосердям Своїм, знайшов як заблудлу вівцю горохищну, прийняв її на Свої пречисті рамена і приніс до Бога-Отця. Це означає, що Господь у преславному піднесенні Своїм обожнював наше людське єство, сприйняте Ним, і вшанував його сидінням праворуч Бога Отця. На цьому пречистому тілі Христовому, прославленому воскресінням, залишилися, однак, незабутні виразки цвяхові на пречистих руках і ногах Його як свідчення хресної смерті Господа і як вічні, непорушні пам'ятники викуплення і виправдання нашого перед Богом. З цими виразками цвяховими на пречистому тілі Викупитель наш піднісся на небо, з ними сидить праворуч Бога Отця і з ними ж явиться в друге славне пришестя Своє на землю судити живих і мертвих. Пречисте тіло Ісуса Христа з рятівними знаками Хресної жертви Його, принесеної за гріхи всього світу, святий пророк у своєму таємнозорі бачив під образом червленого одягу. «Хто це йде від Едама, в червлених ризах від Восора, такий величний у Своїй одязі, що у повноті сили Своєї? Я – той, хто говорить правду, сильний, щоб рятувати. Чому ж одежа Твоя червона, і ризи у Тебе, як у того, що тупцював у точилі? Я топтав один точило, і з народів нікого не було зі Мною; і Я топтав їх у гніві Моїм, і зневажав їх у люті Моїй; їхня кров бризкала на ризи Мої, і Я заплямував усю одежу Свою» (Іс.63:3). Святий піснописець у церковній службі, додаючи слова пророчі до вознесіння Господа на небеса, зображує ликів ангельських, що здивувалися побачивши червлений одяг, в який зодягнений був Спаситель наш. Під символом червленого одягу розуміється пречисте тіло Господа, обігріте найсвятішою спокутною кров'ю Його, виливається на хресті за живіт світу і спасіння. Збудься, бо грішна душа, від смутку і дрімоти гріховної, підбадьорися і зведи свій погляд, пониклий додолу, горе – до Господа, що піднісся, сидить праворуч Бога Отця. Це твій Божественний Клопот, це Первосвященик, Який «не в рукотворене святилище, на образ істинного влаштоване, але в саме небо, щоб стати нині за нас перед лицем Божим» (Євр.9:24), щоб клопотати про спасіння наше. «Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди осів праворуч Бога» (Євр.10:12), «Ісус Христос вчора і сьогодні і на віки Той самий» (Євр.13:8), і тому завжди, до кінця віку, може «рятувати тих, що приходять через Нього до Бога»2. Впевнена в цих святих обітницях, не впадай у відчай, грішна душа, про свій порятунок під тягарем своїх беззаконь. З розчуленням і сльозами зведи думку свою до престолу Божого. Там, оточений сонмом ангелів, у славі Божества сидить праворуч Бога Отця Спаситель твій, друг грішників, що прийшов у світ грішні врятувати. Будучи обкладений неміччю нашого тіла, крім гріха, Він співчуває душевним і тілесним слабкостям нашим і завжди сильний позбавити нас від усіх бід наших. Зітхай у скорботах серця твого до найсолодшого Спасителя твого, і Він завжди помилує тебе. «Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може співчувати нам у немощах наших, але Який, подібно до нас, досвідчений у всьому, крім гріха» (Євр.4:15). Святіша «Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богу, очистить совість нашу від мертвих діл, для служіння Богові живому та істинному!» (Євр.9:14). 2) «День на небесах горні сили наше єство зряче, дивуся дивного образу сходу, дивуючись один до одного глаголюще: Хто є цей прийдеш» 74 . «І промовляє до них: Це державний і сильний: Цей сильний у боротьбі: Цей є воістину Цар слави, і чому Йому червлені ризи? З Восора приходить, що є плоті» 75 . «Обличчя ангельське раділо з веселощами, найгірші сили покликали глаголючим: візьміть ворота князі ваша і ввійде Цар слави» 76 . Царю Небесному, Якого Царство не від світу цього (Ін.18:36), Якого Царство є Царство вічне, «і володарювання Його - в пологи і пологи» (Дан.3:100), непристойно було і недостойно божественної слави Його залишатися на землі і видимим чином керувати. І Він силою божества Свого піднявся на небеса, «туди, де був раніше» (Ів.6:62), і звідти, з небес, керує Своїм Царством на землі і невидимим на небі, членами Церкви войовничої на землі і Церкви, що тріумфує на небесі. Світ бачив і літописи церковні передають віддаленим нащадкам державну силу Царя царюючих, з якою Він дотримується і зберігає Свою Церкву непохитною та неруйнівною серед безлічі ворогів, що нападають на неї, та лих, що її обурюють. Благословенне царство Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків, затверджене «на підставі Апостолів і пророків, маючи Самого Ісуса Христа наріжним каменем» (Еф.2:20). Воно, благословенне, закінчує дев'ятнадцяте століття свого земного існування, стоїть непорушно серед безлічі переворотів і падінь царств земних і твердо стоятиме до кінця віку, як дерево, насаджене при потоках вод, вічно зеленіє, шириться і далеко розповсюджує благосеннолисті гілки свої. «Брама пекла не здолають її» (Мф.16: 18), за непорушною обітницею Царя царюючих, Господа нашого Ісуса Христа. Дякую, віруюча душа, милосердного Господа, що і ти належиш до членів благословенного Царства Христового. Під державним пануванням Царя Небесного ти безпечно пройдеш тернистий шлях земної своєї подорожі. Якщо ти терпиш біди і напасти і всякого роду гоніння від неправд людських, то підносись духом твоїм до Господа, Царя Небесного, що піднісся: Він, Всеправедний і Всеблагий, не допустить тобі спокуситися в бідах більше, що можеш понести. Він пускає злим людям – клевретам веліара – завдавати зло ближнім своїм і терпить, і довго терпить їхніх злочинів, очікуючи звернення їх на шлях спасіння. Він і всім, хто терпить біди і напасти від неправд людських, дає силу і міцність духу переносити спокуси, що на них знаходяться. Цар Небесний, як Премудрий Архітектор, допускає лиха у Своїм благодатному Царстві для того, щоб «неправедний нехай ще робить неправду; нечистий нехай ще скверниться; праведний нехай творить правду ще, і святий нехай ще освячується» (Об'явл.22:11). Святий Домовладика дозволяє кукількам рости разом з пшеницею до жнив. Тяжко, звичайно, буває дивитись на неправди людські, на образи та утиски слабких від сильних; ще важче самому терпіти від неправд людських різного роду напасти; але в таких важких обставинах втішай себе, віруюча душа, тим, що Цар Небесний з висоти святої слави Своєї все бачить – і кривдників і кривдих, образи одних і терпіння інших; заспокоюй себе тим, що подвиг випробування земного недовго продовжиться, незадовго наше покоління перейде до батьків і праотців наших, а там випробуваючи серця і утроби Цар Небесний «віддасть кожному у справах його» (Мф.16: 27), і за твоє терпіння вселить тебе в країні. 3) «Прийдіть, звернімося до віри на високу гору Олеонську як стостоли схожі: і на висоту вземніше серця і думки, побачимо Господа нині носимо» 77 . «Якщо землі на землі покинули, що попелясті пальці поступаються, прийдіть піднесемося і на висоту зведемо очі думки, вперемо види, разом і почуття, на небесну браму смертні, не терпимо бути в олійній горі, і дивитись на того, хто рятує на хмарах». Св. Церква у світле свято Вознесіння Господнього вчить віруючих підноситися розумом і серцем за Господом, що піднісся на небеса, «Про горне думайте, а не про земне» (Кол.3:2). оскільки віруючі в Христа є членами того Царства Христового, яке «не від цього світу» (Ін.18:36); оскільки все у світі піддається зміні, проходженню і тлінню, крім душі нашої безсмертної як образу Божого, і оскільки прагнень і бажань серця нашого не може задовольнити весь світ з усіма його минущими благами, то віруючі не повинні прив'язуватися своєю душею до благам земним – минущим, а повинні, з вчення з вчення небесі, «де ні моль, ні жита не винищують і де злодії не підкопують і крадуть» (Мф.6:20). «Наше ж проживання – на небесах – каже апостол Павло, – звідки ми очікуємо і на Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа», тобто віруючі призначені для життя небесного (Фил.3:20). Справжнє життя є місце пресельництва, місце мандрування нашого до небес. Але мандрівництво це не повинно бути пустим хитанням по роздоріжжях світу, а має бути разом з тим подвижництвом, боротьбою мандрівників з ворогами нашого порятунку. У цьому світі є багато привабливих предметів, на яких зупиняються недбалі мандрівники і забувають про свою небесну батьківщину; деякі мандрівники – миролюбці – обтяжують себе зайвими турботами мирськими; але вся червона світу цього не варта душі людської: «Яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душі своїй зашкодить? чи який викуп дасть людина за душу свою? (Мф.16: 26). У застереженні від пристрасті до земних предметів Господь наказав Своїм послідовникам мати самовідданість; для тієї ж мети Він відібрав будь-яку ціну у мирських честей, у слави і багатства світу цього, так що ті блага світу, що мають, нічого не набувають для Царства Божого і не мають їх нічого не втрачають, крім того, що перші зустрічають більше перешкод і більше труднощів на шляху в Царство Небесне. Предмети бажань і шукань людських Господь вказав у пошуках передусім і найчастіше Царства Божого: «Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його» (Мф.6: 33). І тому скажемо словами апостола, «не любите світу, ні того, що у світі» (1Ів.2:15). «Шукайте гірського, де Христос сидить праворуч Бога» (Кол.3:1). «Бо не маємо тут постійного граду, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). «Підійди на небеса, звідси й зійшов Ти, не залиши нас сирих Господи: нехай прийде Твій Дух носячи світ світові» 79 . Б. З церковних піснеспівів у день Вознесіння а) На Господи взиваю. «Господь вознесешся на небеса, та після Утішителя світу, небеса приготоваша (уклали) престол Його, хмари - сходження Його, ангели дивуються, людину зряче вище себе. Батько чекає, якого ж у надрах мати соприсносущна (совічна), Дух же Святий велить усім ангелом Його: візьміть браму князі (верхи) ваша, усі язи́ки сплетніть руками, як зійде Христос, де (де) бе перші (перш)». б) на літії. «Підійши на небеса, звідси дуже (звідки) і зійшов Ти, не залиши нас сирих (сиріт), Господи: нехай прийде Твій Дух, носячи (приносячи) світ світові, покажи сином людським діла сили Твоєї, Господи Чоловіколюбний». в) На віршівні. «Народився ти, як Сам захотів, явився, бо Сам зволив ти: постраждав ти тілом Боже наш, з мертвих воскрес ти, поправивши смерть, піднісся славою, всіляка виконуй (всі наповнюючи), послав нам Духа Боже. славити Твоє Божество». г) Тропар. «Вознісся в славі, Христе Боже наш, радість створений учнем обітницею Святого Духа, повідомленим ним колишнім благословенням, як Ти є Син Божий, Спаситель світу». Христе, Боже наш! Ти піднісся в славі, виконавши радістю Своїх учнів через обіцяння їм Духа Святого, в якому запевнив їх Своїм благословенням, бо Ти Син Божий, Викупитель світу. д) Велич. «Величаємо Тебе, Живодавче Христе, і шануємо що на небеса з пречистою Твою плоттю Божественне вознесіння». Прокимен: «Війде Бог у вигуку, Господь у голосі трубні». Піднісся Бог при вигуку, Господь за урочистого славослов'я ангелів (Пс.46:6). 1 . «Спасителеві Богу, в морі люди немокрими ногами наставлипему (провів), і фараона з всевоинством потоплі, Тому Єдиному співаємо: як прославися». Спасителю Богові, що провів народ морем немокрими ногами і потопив фараона з усім військом, – Йому єдиному заспіваймо: бо Він прославився. 3 . «Силою Хреста Твого, Христе, утверди мою думку, у що (спів) співати і славити спасенне Твоє вознесіння». Силою Хреста Твого, Христе, утверди мою думку, щоб співати і прославляти Твоє спасенне піднесення. 4 . «Почувши слух сили Хреста, як рай відкинеться їм, і зойк: слава силі Твоєї, Господи». Почув я чутку про силу Хреста (Твого), що їм відкрив рай, і вигукнув: слава силі Твоєї, Господи. 5 . «Так, Господи, ти спасися нині: Ти бо є Бог наш, хіба Тобі іншого не знаємо». Вранці вставши, ми закликаємо Тебе, Господи: спаси нас; бо ти Бог наш: іншого, крім Тебе, ми не знаємо. 6 . «Обійде мене безодня, труну мені кит бути, я ж зойк до Тебе Людинолюбця, і спасе мене правиця Твоя, Господи». Безодня обійняла мене, кит став для мене труною; але я покликав до Тебе, Чоловеколюбця, і спасла мене правиця Твоя, Господи. ж) Кондак. Голос 5. «Що про нас виконавши диво (здійснивши домобудівництво нашого спасіння), і що на землі з'єднавши небесним (і земнородних з'єднавши з небожниками), піднісся в славі Христе Боже наш, ніяко відлучаючись (не залишаючи землі), але перебуваючи невідступний Свого) і кричить тим, хто любить Тебе: Я з вами, і ніхто на вас». 7 . «У піщі вогняної піснослівці спаси юнаки, благословенний Бог отець наших». У печі вогненної спаслих співаючих юнаків, благословенний Бог отців наших. 8 . «З Батька перш за вік народженого Сина і Бога, і в останні літа втіленого від Діви Матері, священиці співайте, люди звеличуйте на всі віки». Від Батька перш за віки народженого Сина і Бога і в останні часи втіленого від Діви Матері, священики, оспівуйте, люди, звеличуйте на всі віки. 9 . «Тя більше розуму і словесі Мати Божу, в літо безлітного невимовно порожню, вірні велично величаємо». Тебе, незбагненно і невимовно зробленою Матір'ю Бога, яка невимовно народила в часі Вічного, ми, вірні, однозначно величаємо. з) На Літургії. 1-й антифон: Пс.46:2-6. «Усі язи́ки плекайте руками, вигукніть Богові голосом радості, бо Господь вищий страшний, Цар великий по всій землі. Підкори люди нам і язики під ноги наша. Зійде Бог у вигуку, Господь у голосі трубному» . 2-й антифон: Пс.47:2-5. «Великий Господь і хвалений зело, у граді Бога нашого, у горі святих Його. Сіонські гори, ребра північна, град Царя великого. Бог у тяжах (в чертогах) Його знаємо їсти, коли заступає і. Бо всі царі земстії зібралися, скинулися разом. 3-й антифон: Пс.48: 2-5. «Це почуєте всі язи́ки, вселяйте всі, хто живе по всесвіті, а земнородні і синові людства, разом багатий і убогий. Уста моя виголошують мудрість, і повчання серця мого розум. Прихилю в притчу вухо моє, відкрию (викладу) у псалтирі ворожіння (загадку) моє”. Прокимен: «Вознесися на небеса Боже, і по всій землі слава Твоя. (Будь піднесений вище небес, Боже, по всій землі нехай буде слава Твоя). Пс.56: 6,12; 107:5. Причетний: «Вийшов Бог у вигуку, Господь у голосі трубні». X. Свято П'ятидесятниці Бесіда № 1, у якій викладається історія свята П'ятидесятниці, або Трійцина дня, з догматичними та моральними висновками I. Час від першого дня Світлого тижня після Великодня називається в Церкві П'ятидесятницею. Останній, п'ятдесятий день цього кола називається святом П'ятидесятниці. Свято це, нагадуючи собою подібне ж торжество старозавітної Церкви, полягає в числі найважливіших новозавітних свят поряд зі священними днями Великодня і Христового Різдва. Тут також згадується одна з найбільших таїн нашого спасіння: послання Святого Духа віруючим. За десять днів до дня юдейського свята П'ятидесятниці, у самий день піднесення Свого, Ісус Христос наказав апостолам, щоб вони не відлучалися з Єрусалиму і чекали на зходження на них Св. Духа. Апостоли, повернувшись з місця вознесіння Господа на небо, зібралися в одному домі в Єрусалимі і перебували в молитві протягом усіх десяти днів, чекаючи на виконання великої обітниці Господньої... Минуло десять днів від дня вознесіння. Настало велике юдейське свято П'ятидесятниця, тобто п'ятдесятий день від юдейського Великодня. Свято юдейської Пасхи встановлено було на згадку про визволення ізраїльтян від рабства єгипетського, а п'ятдесятий день від дня виходу ізраїльтян з Єгипту був той день, коли євреї отримали через Мойсея від Бога закон у пустелі при горі Синаї. День цей євреї згадували та святкували з великою урочистістю. Цього дня євреї сходилися до Єрусалиму – до храму не тільки з Юдейської землі, але й з усіх країн, де жили в розсіянні, і приносили при храмі жертви Богові. Тому до свята П'ятидесятниці в Єрусалимі завжди був великий збіг народу. Господу Богу завгодно було дарувати новозавітній Церкві Своєї Животворчого Духа в той самий день, в якому дано Закон Церкви старозавітної. Цим здавалося, що старий закон скасовується і дається новий, що за старим завітом вже не можна врятуватися, а треба рятуватися за новим завітом, дарованим Церкві Спасителем нашим Ісусом Христом, – що Дух Святий висловить цей закон устами апостолів і наступників їх і буде зберігати його в Церкві Христовій до кінця. При наступі дня П'ятидесятниці всі одинадцять апостолів і пов'язаний з ними місце Юди ап. Матфій були одностайно разом. Було ще рано, тільки третя година від початку дня (на наш дев'ятий ранку). «І раптом став шум з неба, як би від сильного вітру, що мчить, і наповнив увесь будинок, де вони знаходилися. І з'явилися їм мови, що розділялися, немов заспівані, і спочивали по одному на кожному з них. І сповнились усі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Дії 2:1–4). Перед самим піднесенням Своїм Господь говорив апостолам: ви через кілька днів після цього будете хрещені Духом Святим (Дії 1:5). І ось у цю урочисту хвилину, коли на них зійшли вогняні мови, над ними звершилося таїнство хрещення Духом Святим: вони відродилися і просвітилися. Невчені, прості рибалки, які досі не всі здатні були збагнути в Христовому вченні про таємниці віри і спасіння нашого, тепер, наповнившись Духом Святим, стали зовсім іншими людьми. Першим плодом Святого Духа в апостолах була здатність говорити різними мовами, якими вони ніколи не навчалися. Потім, як ми побачимо зараз, вони є людьми, які знають усі таємниці Христового вчення, богонатхненними проповідниками Його, і до того ж такими проповідниками, які готові пожертвувати за істину Христову самим життям. Так за хвилину хрещення, або відродження від Духа Святого, апостоли миттєво стали іншими людьми. Коли став шум від бурхливого руху повітря над домом, де знаходилися апостоли, і коли вони заговорили мовами різних народів, – безліч людей зібралося тоді біля дому того, і ті, які уважно вслухалися в проповідь апостолів, дивувалися і не могли пояснити собі того, що тепер бачать і чують. Їх дивувало і те, що апостоли, ці прості галілейські рибалки, говорять мовами різних народів, яким вони не тільки не вчилися, але про які й не чули, і те, що говорять вони про великі справи Божі, тобто про ті великі шляхи Божі, за якими влаштовувалося і влаштувалося спасіння людини через втілення Едино, Святого Письма і не вчившись у школах, де пояснювалося і тлумачилося Писання і викладалася різна мудрість. Ці люди, слухаючи різномовну проповідь апостольську, дивувалися і дивувалися один одному: що це означає? Були між ними й такі, що збираються тільки подивитися туди, де бачать багато народу: ці, не вслухаючись у те, що проповідували апостоли, глузували з них і казали: «Вони напилися вина і не знають самі, що кажуть». Коли апостоли почули подив одних і глузування інших, тоді ап. Петро, ​​підступивши з іншими апостолами ближче до народу, підніс голос свій і почав говорити до народу: «Чоловіки юдейські та всі, хто живе в Єрусалимі! Це нехай буде вам відомо, і слухайте мої слова. Вони (апостоли) – не п'яні, як ви думаєте, бо тепер лише третя година дня. Але те, що ви бачите і чуєте, – це передбачено було пророком Іоїлем, так і буде в останні дні, говорить Бог, виливаю від Духа Мого на всяке тіло... Це пророцтво про послання Святого Духа тепер і виповнилося за силою заслуг і клопотання Сина Божого, Ісуса Христа, Якого, Якого Бог воскресив, чому ми всі свідки». Ті, які уважно слухали цю проповідь апостольську, зрозуміли тепер значення чудесної події, що відбулася. Вислухавши пояснення ап. Петра, «вони зворушилися серцем і сказали Петру та іншим апостолам: Що нам робити, мужі браття?» Петро ж сказав їм: Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас в ім'я Ісуса Христа на прощення гріхів; і отримайте дар Святого Духа. Бо вам належить обітниця і дітям вашим і всім далеким, кого не покличе Господь, Бог наш. І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: рятуйтеся від цього роду розбещеного. Отже, ті, хто охоче прийняв слово його, охрестилися, і приєдналося в той день душ близько трьох тисяч» (Дії 2:14–42). ІІ. Ось що сталося того великого дня в Церкві апостольської, який ми щорічно згадуємо і святкуємо, і який називається П'ятидесятницею. Цього дня завершилося все таїнство нашого спокути. Зі спаданням на апостолів Духа Святого почалося нове благодатне життя в Церкві Христовій, з якої лунають віруючим у Христа всі дари виправдання та спасіння. Від апостолів, через наступників служіння їх у Церкві, отримали ми дари Духа Святого, що виправдав нас перед Богом у Таїнстві Хрещення і збагатив нас благодатними силами для служіння Богу в Таїнстві Миропомазання. І цього Духа Святого Животного на Св. Церкву Христову і кожного з нас послав Бог Отець за клопотанням Господа нашим Ісуса Христа , після страждань і смерті за нас піднесеного на небо і удостоєного в нашому людському єстві сісти праворуч Бога Отця. (Див. «Недільна читання», 1884 р.). Брати! Утішитель Святий Дух замінив людям на землі Ісуса Христа. Прийшовши на землю через заслуги Христові, Він, за Його словами, повинен перебувати з апостолами, а через них і з усіма віруючими навіки. А ми віруємо в Святого Духа, Господа, життєдайного, Який від Батька виходить, Який поклоняємося і прославляємо разом з Отцем і Сином, і Який говорив через пророків. І через цю віру на все життя своє користуємося ми Його благодатними дарами. У Хрещенні ми народимося від води і Духа, і, занурившись в ім'я Отця і, Сина і Святого Духа, у світопомазанні отримуємо печатку дару Духа Святого. Сльозами каяття омиваючи свої гріхопадіння, ми в покаянні даної священнослужителю владою Духа Святого дозволяємося від кайданів гріховних. У найсвятішому Таїнстві Євхаристії хліб і вино перетворюються на істинні Тіло і Кров Христові Святим Духам. У священстві божественна благодать Святого Духа здійснює єпископів, пресвітерів і дияконів і повідомляє їм необхідну силу для здійснення всіх Таїнств і молитвослів'я, які допомагають людям досягти спасіння. Коротше сказати, ми, члени Тіла Христового, кожен порізно і вся Його Церква разом живемо і живемо Духом Святим. Дух підкріплює нас у немощах наших, але ми не знаємо, про що молитися, як треба; але Сам Дух клопочеться за нас невимовними зітханнями. ІІІ. Братіє! ап. Павло писав: «Не ображайте Духа Святого Божого, Яким ви знаменувалися у день визволення. Духа не гасіть» (Еф.4: 30). Тому частіше молитимемося: «Господи, о третій годині послав Твоїм апостолам Пресвятого Духа! Того, благий, не відійми від нас, але віднови ним нас, що Тобі моляться». Додаток до бесіди №1. Церковно-історична довідка про те, чому встановлено на другий день П'ятдесятниці свято Духу Святому У Православній Церкві є підстави так чинити, тобто святкувати другого дня Духу Святому. При урочистих спогадах великих подій Церква має звичай – другого дня свята шанувати особливим спогадом осіб, які мали найближче відношення до тих подій: так, 2-й день Різдва Христового називається «Собор Пресвятої Богородиці», на ранок Хрещення відбувається пам'ять св. Іоанна Хрестителя, після Благовіщення правиться служба архангелу Гавриїлу. Божественне Обличчя Св. Духа, очевидно, не було якимось службовим знаряддям події, але саме «честі заради до Святого Духа», як помічено в синаксарі понеділка, - належить тут і окремо святкувати Йому, тобто при повторенні святкової служби протягом двох днів цих, - перший з них посвячується. (Див. «Недільна читання», 1884 р.). Бесіда № 2. Про богослужіння у день П'ятидесятниці I. День П'ятидесятниці вінчає коло всіх великих християнських свят, бо цього дня ми славимо третю Особу Пресвятої Трійці, Св. Духа, що зійшов на св. апостолів і вилив рясні дарування на всю Церкву. Тому в богослужінні на цей день ми переважно звертаємося до всієї Пресвятої Трійці та Їй приносимо урочисті подяки, славослів'я та прохання. Найвища божественна благодать ниспослана нині людському роду; але при такому багатстві, туні нам дарованому, чи можна без шкоди душі забувати нам свою негідність, нашу нікчемність перед Богом? Тому-то Церква з піснеспівами урочистості та радості дуже мудро поєднує нині почуття смирення та покаяння. ІІ. а) На великій вечірні у стихирах, що йдуть за співом Господи, Церква, описуючи подію свята, підносить разом уми наші до пізнання найвищого небесного Відвідувача. «Все подає Дух Святий, вичерпує пророцтва, здійснює священиків, некнижних навчає мудрості, рибалок виявляє богословами і збирає церковний собор». При цьому Церква закликає нас славити всю Святу Трійцю: так, «прийнявши Духа небесного, неподільну Трійцю поклоняємось. Яка врятувала нас»; навчає із схилянням душевних і тілесних колін «оспівувати безпочаткового Отця, созначального Сина і співприсносущого і Пресвятого Духа, що просвічує і освячує душі наші». Увесь піснеспів закінчується поширеною трисвятою піснею: «Святий Боже, що все створив Сином, за сприяння Св. Духа, Святий Міцний, Яким ми Отця пізнали, Яким і Дух Святий прийшов у світ, Святий Безсмертний, втішний Дух, що виходить від Отця і спочиває». У пареміях Церква від великої події новозавітного звертається до давніх великих протворів та обітниць, вказуючи таким чином на внутрішній зв'язок завітів нового та давнього. У першій паремії (Числ.11:16,17,24–29 ) описується найдавніше явлення Духа Божого на 70-ти чоловіків, обраних на допомогу Мойсею, – явище, у якому видно схожість із справжнім явленням Пресвятого Духа на апостолах. У другій паремії чуємо ті самі слова божественного пророцтва, якими ап. Петро в день зішестя Св. Духа пояснював здивованому народу таїнство цієї великої події: це обітниця про виливання Духа на всяке тіло, на синів і дочок, на старців і юнаків (Йол.2:23–32, пор. Дії 2:14–21). Нарешті, в третій, взятій з пророка Єзекіїля (Єз.36:24–28), передвіщаються віруючим очисні духовні води, дарування нового духу замість старого і серця плотяного замість кам'яного і обіцяється Дух Божий. У стихирах на стихівні славослів'я з'єднуються вже з молитвами: «Духа Твого Святого не відійми від нас, сяйва Його і нас сподоби», і підноситься моління до Самого Пресвятого Духа: «Царю Небесний, Утішителю, Душі істини – прийди і всілися в нас і очистися. Нарешті, оспівуємо і подячну пісню Господу Ісусу Христу, Винуватцеві таких високих милостей Божих до людей: «Благословенний Ти, Христе Боже наш, що явив премудрих ловців, що послав їм Св. Духа і тими вловив всесвіт, – Людинолюбець! (Тропар свята). б) Перший канон, що співається на утрені, складений пр. Космою Єрусалимським. Ось деякі тропарі цього канону: «Нині обітниця Господа і те, що проповідується законом і пророками, виконується (пісня 1). Нині глаголав у пророках пізнається служителів слова, поділяється їм у вогні і є ним іноземними мовами (п.4). Це Дух Божий, Дух премудрості, Дух від Отця, що виходить, і Син, що нам подається (п.5). Він виливається на всяке тіло, і всі виконуються істинного Богознавства (п.6). Прийдіть, станемо на горі Сіонській, у граді Бога живого, і будемо співучасниками учнів духоносних (п.8), через яких народам виголошені величі Божі та подано пізнання Св. Трійці (п.9)». Другий канон, св. Дамаскіна, ще ясніше розкриває Божественне Таїнство. «Священні уста сказали: Я не розлучаюся з вами, про друзів, – і справжнє слово звесело друзів посланням на них Святого Духа (π. 1) Ця Богоначальна Істота невчених апостолів зробила мудрецями, що загороджують словом уста премудрих (п.3) Нині вийшов із Сіону закон благодаті, апостолам даровано ведення мов і надруковано в них живоносне та рівносильне Отцю Слово (п.5). Віднови, Господи, – співає святий співак, – у серцях наших Духа, що все виконує і палить наші погані (п.6), – нехай волаємо все: благословенний Ти відновник всесвіту! (П.7). Даруй, о Душі Святий, Себе нам, рабам Твоїм, нехай будеш у нас безперестанним диханням (п.8)». Слідують хвалітні псалми з хвалебними піснями, в яких знову прославляється Сам Великий Відвідувач Церкви, «Дух Святий, вічно сущий з Отцем і Сином, життя і життєдайний, світло і подавач світла, джерело доброти, Той, Ким пізнається Батько і прославляється Син, Бог і що діє і діє, розділяє обдарування, вінчає пророків, апостолів і мучеників». Тут ще чуємо ту молитву до Пресвятого Духа: «Царю Небесний, Утішителю» , – якою Церква починає всяке своє богослужіння, бо без благодаті Св. Духа не може бути гідного служіння Богу. в) На Літургії антифони запозичуються з тих псалмів, в яких зображується небесна проповідь, що виходить на весь світ (Пс.18) – ясний образ проповіді євангельської, на яку присвячені апостоли вогненними мовами Духа; – обіцяється допомога від Святого і заступ від Сіону (Пс.19) – найдосконаліше виконання чого бачимо нині в Сіонській світлиці, – і оспівується Божа сила і благословення благостинне, вінчає вірного помазаника Божого (Пс. 20) – Самого Ісуса Христа, Якого Бог не має. позбавив – у посланні апостолам Св. Духа. Обличчя додає до віршів псаломських моління до Спасителя і до Св. Духа: «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас! Врятуй нас, Утішитель благий, що співає Ти: алілуя! Апостол представляє величний опис згадуваної події: «І раптом став шум з неба, як би від сильного вітру, що мчить, і наповнив увесь будинок, де вони знаходилися. І з'явилися їм мови, що розділялися, немов вогняні, і спочивали по одному на кожному з них. І сповнились усі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати... Коли зробився цей шум, зібрався народ, і прийшов у сум'яття, бо кожен чув їх. У Євангелії (Ін.7:37–52) Господь проголошує до народу: «Хто прагне, йди до Мене та пий. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби потечуть ріки живої води. Це сказав Він про Духа, – говорить євангеліст Богослов, – Якого мали прийняти віруючі в Нього» . Остання, таємнича частина Літургії, найбільш священнодійством нагадує нам зішестя Св. Духа. Зауважимо при цьому, що при освяченні Дарів священик завжди молитовно згадує послання Св. Духа на апостолів, і закликаючи того ж Духа, каже: «Що Пресвятого Твого Духа в третю годину апостолом Твоїм послав, Того, Благий, не відійми від нас, але віднови нас молящих г) Вечірня безпосередньо слідує цього дня за Літургією. Молитви, що читаються на Вечірні з уклінністю, підносять душу до самого престолу всесвятої Трійці і разом змушують глибоко відчувати всю нашу бідність і винність перед Богом, збуджують і стверджують віру, любов і сподівання, і настільки сповнені, що охоплюють усіх, не тільки живих, а й померлих, отець і брат. ІІІ. Все богослужіння цього великого свята полягає особливим відпустою в якому високими рисами описується все Божественне будівництво спасіння нашого в Христі: «Що від Отчих і Божественних надр вичерпний Собі і з небес на землю зошитий, і наше все сприйняте єство і обожнює я, після ж на небеса паси Божественного ж і Святого, і єдиносущного, і єдиносильного, і єдинославного, і соприсносущного Духа послав на святі Свої учні і апостоли, і цим просвітливий бо їх, тими ж всесвіт, Христос, істинний Бог наш - помилує і врятує нас, як благо. читання», за 1839 р.). А. Догматичні та моральні думки, взяті зі служби свята П'ятидесятниці, або зішестя Святого Духа на апостолів 1) «Преславна сьогодні побачивши всі мови в місті Давидові, коли Дух знижує Святий в вогненних язицехах, виконай дам десь бісицю сивою: і всі почала говорити дивними дієсловами, дивними вченнями, дивними наказам Святі Трійці» 80 «Коли зійшов язики злиття, поділяючи мови Вишній: коли ж вогняні мови роздай, у поєднання вся покликання, і згідно славимо Всесвятого Духа» 81 . «Небеса одухотворена повідають сьогодні Спасової величі, і весь світ пройшов ясно проповідати Утішителеву Божественну силу, і просвітивши все створіння вченими» 82 . Божественне походження віри Христової з небес, всемогутня сила її на уми і серця всіх земнородних, чудесне та таємниче духовне виховання їй усіх людей для Царства Божого – все це виразно та урочисто відкрилося після зходження Святого Духа на апостолів. св. апостоли, нерозлучні супутники свого Божественного Учителя і Господа, перед стражданням Його всі залишають Його і розбігаються, і найвірніший Петро тричі зрікається Нього; але коли Дух Святий зігрів їхні душі Своїм божественним вогнем, тоді вони готові були покласти, як і поклали, душі свої за ім'я Христове, - тоді їм не страшні стали ні загрози з боку великих і сильних землі, ні ганьби, ні гоніння, ні муки, ні сама смерть, яку вони з радістю зазнали від. Натхненні Духом Святим, вони, як крилаті орли 83 , полетіли на всі кінці світу і світлом божественного вчення Христового осяяли їх. «Прекрасні ноги благовісників добре!» (Рим.10:15), обійшли весь всесвіт і всюди пронесли ім'я Христове. Поки Дух Святий не осяяв Своїм божественним світлом апостолів, вони вірили, як і всі одноплемінники їх вірили, що Ісус Христос буде на землі царем земним, буде всесвітнім завойовником і володарем усіх народів, і тому деякі з них просили перших місць у царстві Його земному, і навіть перед самим піднесенням Його, піднявшись з Його піднесенням, не піднялися з Його піднесенням. Чи час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлю? (Дії 1:6). Питання, ймовірно, запропоновано було з бажання розділяти славу свого Божественного Вчителя в Ізраїлевому царстві; але після зходження на апостолів Святого Духа вони цілком змінили образ своїх думок. Вони не думали більше ні про славу, ні про багатство, а лише дбали про поширення віри Христової на землі та про приготування віруючих на землі для Царства Небесного. І тому вони прирекли себе на труди, скорботи й ганьби всякого роду, зовсім забули себе для служіння Божому слову. Так Божественна благодать Святого Духа перетворила, душі св. апостолів! Такою непереможною мужністю і такою високою самовідданістю і терпінням надихнула їх. Вона ж осяяла їхні душі світлом благодатного вчення Христового, навчила їх знати таємниці Царства Божого і «не книжні мудрості навчи, рибалки богословці показу» 84 , «І віти вияви безкнижні» 85 . Чи можна було думати, чи можна було очікувати, щоб прості, бідні рибалки, не відомі світу, не вчені, навіть не книжкові (багато з них), без усяких людських способів і засобів, приймуть сміливість йти до сильних землі і знатних, до мудрих і вчених, як і до невігласів, і про невігласів, і про невігласів, Він помиляється, що всі вірування язичницького світу хибні і тому треба залишити їх і навіть зовсім викорінити, а замість хибного язичницького віровчення прийняти справжнє благодатне євангельське вчення Христове. Притому свята проповідь апостольська не потурала і не ласкавала нашій тілесній і душевній людині, а навпаки, викликала його на боротьбу з самим собою, наказувала йому самовідданість і розп'яття плоті з пристрастями і пожадливістю, викривала перед очима кожного віруючого бідність і крайню бідність і крайню бідність нашої бідність і крайню бідність нашому смиренність. Хто б подумав, що такі проповідники і така проповідь можуть мати успіх, можуть бути прийняті неприборканим, зануреним у чуттєвість і світом язичницьким, що лежить у злі? Тим часом воно прийнято, і прийнято всюди, де тільки чути було могутнє мовлення дієслів апостольських. Так могутньо діяв у душах апостолів і всіх віруючих християн перших віків Дух Святий, що осяяв їх Своїм божественним світлом! «Бог вибрав немудре миру, щоб осоромити мудрих, і немічний світ вибрав Бог, щоб осоромити сильне; і незнане світу і принижене, і нічого не значуще, вибрав Бог, щоб скасувати значуще, для того, щоб ніяке тіло не хвалилося перед Богом» (1Кор.1:27–29). 2) «Дух Святий, світло і живе джерело розумне: Дух розуму: благий, правий, розумний, володій, очищай гріхи: Бог і обожнюй, вогонь від вогню походь: глаголяй, діяй, поділяй дарування: Їм же пророки всі, і божественні . «Вся подає Дух Святий, точить пророцтва, священики здійснює, не книжні мудрості навчи рибарі богословці показу, весь збирає церковний собор» 87 . «Святим Духам всяка душа живеться і чистотою підноситься: світлішається трійчастою єдністю священнотаємниці» 88 . Не одних апостолів Святий Дух просвітив божественним світлом і не для одного апостольського служіння приготував і надихнув їх; Він як Всеблагий джерело благостині, як Божественний наставник, священнотаємно навчає весь світ християнський, тобто всяку душу, що вірує в Ісуса Христа, на будь-яку істину і на всяке діло добре. Як колись, у перші дні світу, Дух Божий ношашся верху безодні над світом хаотичним, і Своєю незбагненною дією повідомляв йому освітню і живоносну силу, за якою у відомий день світобудови були відомі частини світу, так у світі моральному – християнському – Він, Всесвятий, відновлює її. людину, що зітліла в пристрастях, творить людину нову, «створену за Богом, у праведності і святості істини» (Еф.4:24). На ниві безплідного серця людського, що вирощує одні тернини і дзиги, Всесвятий Дух, очистивши його від усякої скверни пороків, вирощує прекрасні плоди райських чеснот: «любов, радість, мир, довготерпіння, благо, милосердя, віра» (Гал.5:2) Весь собор церковний, або, інакше, всі лики святих угодників Божих, що складають Церкву первородних братів наших, написаних на небесах, – все від відродження духовного у водах Св. Хрещення до досконалого «повного віку Христового» (Еф.4: 13) освячувалися під час земного поприща свого і відбувалися в подвигах самовідданості християнського – терпіння, великодушності, смирення та приниження, і процвітали у всіх чеснотах християнських під безпосереднім керівництвом і за сприяння Духа Божого. Він таємниче спершу закликає душу віруючого на шлях спасіння, потім очищає її, наполягає, застерігає і повністю освячує її то у Святих Таїнствах, що викладаються Церквою, то за допомогою Слова Божого, то безпосереднім натхненням і дією на душу віруючого. Таким чином, Дух Святий завжди влаштовує душу горе, тобто виховує для Царства Небесного. «Святим Духом прозріє всяка святиня і премудрість» 89 . І грішних людей, що занурилися в беззаконнях і в безтурботності, що не дбають про своє спасіння, Святий Дух не перестає збуджувати до покаяння і багато разів намагається закликати їх від помилки на шлях спасіння. І нерідко легковажна і розсіяна людина благодать Духа Святого робить постійним і уважним до шляхів свого спасіння; людину горду, нетовариську і жорстоку робить м'якою, людинолюбною і милостивою; дратівливого та гнівливого – лагідним та поблажливим; нестримного та сластолюбного – цнотливим та поміркованим. Благодатні струмені Святого Духа інколи так пом'якшують огрубілу й запеклу душу грішника, що вона вся утихає в сльозах розчулення, покаяння і скорботи серцевого про гріхи свої, будучи оживлюваною і зміцнюваною Святим Духом у безперечній надії спасіння. «Святим Духом точаться благодатні струмені, що напоюють всяку тварюку до пожвавлення» 90 . «Святому Духу будь-яка всерятівна вина, аще якому Сей на надбання дхне, скоро вземліть від земних: заперечує, вертає, влаштовує горе. Святим Духом є обожнення всім, благовоління, розум, мир і благословення. Сподіваючись на Господа ворогом страшні і всім дивні: бо горе дарують» 91 . Преподобні отці, які багато трудилися в подвигах суворого християнського життя, з власного досвіду знають і кажуть, що благодать Духа Святого така необхідна для духовного життя душі нашої, як для фізичного життя необхідне перебування душі у своєму тілі. Як тіло без душі мертве є, «як усякий дім, – каже Макарій Великий, – має потребу у світлі і без цього світла він був би темний і до проживання незручний, так і людське єство, будучи не в змозі само по собі виробляти плоди чесноти, має потребу в духовному робителі душ наших». «Без благодаті Божої людина нічого не може робити щодо свого спасіння» 93 , – каже преподобний Кассіан Римлянин. «Щодня і кожної миті нашої волі потрібні божественна сприяння і божественна благодать» 94 . Без благодаті Духа Святого людина сама по собі не може виправити свою пошкоджену природу і досягати успіху в подвигах чесноти. «Душа людська, залишена сама собі, – вчить преподобний Антоній Великий, – така слабка, що коли або дух злості нападає на неї, або чуттєві бажання вимагають задоволення собі, вона рідко може противитися їм і здебільшого поневолюється ними. Тому, очевидно, сама собою вона не може відновити себе в первісному стані»95. Бідолашний і жалюгідний стан душі, неосяжної світлом благодаті Святого Духа, дуже вражає в бесідах своїх св. Макарій Великий. «Якщо душа, – каже він, – не буде осолена Святим Духом і не матиме в собі небесної солі, тобто благодаті Божої, то приходить ніби в гниття і наповнюється тяжким смородом злих помислів, так що Бог через тяжке смороду суєтних і розпусних помислів і пристрастей, що перебувають у Своїх, що перебувають у твоїх почуттях, що перебувають у твоїх почуттях. Злі і люті черв'яки – духи злості та сили темряви – ходять до неї і там харчуються, гніздяться, плазуть, їдять її і гублять» 96 . «Горе шляху, – каже преподобний Макарій в іншій бесіді, – якщо ніхто не ходить по ньому і не чується в ньому голос людини, бо цей шлях стає виталищем звірів. Горе і душі, коли не мешкає в ній Господь і голосом Своїм не виганяє з неї духовної злості. Горе дому, якщо не живе в ньому пан його: Він забувається, морок і темрява царюють у ньому, і Він сповнюється нечистотою та смородом. Γο і душі, в якій не живе Господь: вона сповнюється мороку гріховного, поганих пристрастей і всякого нечестя» 97, та ін. 3) «Царю Небесний, Утішителю, Душі істини, що скрізь Сій, і вся випалюй, скарб благих і життя подачеві, прийди і всілися в нас, і очисти ни від всякої скверни, і спаси Блаже душі наша» 98 . «Прийди до нас Душі Святий, причасники Твоя, вдягаючи святості, і світла невечірнього, і божественні життя» 99 . «Зверху до нас Утішитель прийшов, як перший до апостолом, освяти і спаси Тобі Бога проповідників» 100 . Якщо благодать Святого Духа така необхідна для людини, що без сприяння її вона не може ні очистити себе від гріхів, ні процвітати в подвигах християнського життя, то обов'язок кожного християнина вимагає постійно і щиро бажати дарів Святого Духа, невідступно просити у Господа, щоб послав нам Духа Свого Святого. оскільки ж дії Духа Святого, за вченням святого Василя Великого, відображаються тільки в тих душах, які не мають у собі нічого скрупульозного і розбещеного 101 , то треба намагатися упокорити себе перед Богом пізнанням своєї немочі та бідності гріховної. «Повинно бути вилито те, що було раніше, – навчає Василь Великий, – щоб могло вміститися знову вливається» 102 благодаттю Святого Духа. «Житло і спокій Святого Духа, – каже св. Макарій Великий – це смирення, любов, лагідність та інші заповіді Христові» 103 . Сподобившись отримати дари Святого Духа, повідомлені в Таїнстві Св. Миропомазання, «не гасіть» ( 1Фес.5:19 ) цього божественного вогню, навчає апостол Павло. «І не ображайте Святого Духа Божого, Яким ви відбиті в день викуплення». І безпосередньо за цим застерігає віруючих від зла, яким ображається Дух Святий. «Всяке роздратування і лють, і гнів, і крик, і лихослів'я з кожною злобою нехай будуть віддалені від вас; але будьте один до одного добрими, співчутливими, прощайте один одного, як і Бог у Христі пробачив вас» (Еф.4:30–32), щоб зберегти в собі присутність Святого Духа 104 . Б. Чому ми прикрашаємо священні храми та будинки свої зеленню та деревними гілками у свято П'ятидесятниці? Звичай прикрашати у день П'ятидесятниці святі храми та житла християнські зеленню та деревними гілками пробуджує троякого спогаду: явище Бога Аврааму, Синайське законодавство та Сіонську світлицю з віруючими, на яких зійшов Дух Святий у день П'ятидесятниці. 1) Бачачи свої будинки і храми прикрашеними у священний день П'ятидесятниці зеленню та деревними гілками, ми мимоволі переносимося думкою під кущ Авраама в Мамврійській діброві і зупиняємося тут на першому прикровеному явленні людині Бога Троїчного в Особах Своїх. «Явився Авраамові Господь у діброви Мамре, коли Він сидів при вході до намету свого під час спеки денної. Він звів очі свої, і глянув, і ось три чоловіки стоять проти нього. Побачивши, Він побіг на зустріч їм від входу до намету свого і вклонився до землі. І сказав: Владико! Якщо я знайшов милість перед очима Твоїми, не пройди повз раба Твого» (Бут.18:1–3). Одне найменування Господа вважає священний побутописач трьом Божественним Мандрівникам, одним поклонінням сам Авраам, прозріваючи таємницю, віддає честь єдиному Богові, що з'явився в трьох Особах Своїх, і зверненням до одного сповідує єдиний початок троїчного в обличчях Божества. Тоді дано було Авраамові обітницю, що від нього походить народ великий і сильний і благословляться в ньому всі народи землі (18 ст.). Повірив Авраам Богові, і Бог виконав усе, що сказав про нього (див. 19 ст.): Він навів найближче і віддалене потомство отця віруючих до Синаю Старого та Нового Завітів. 2) «У третій місяць, по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, у день молодого місяця прийшли вони в пустиню Синайську... І розташувалися там табором проти гори» (Вих.19:1–2 ). Гора Синай була вкрита в цей час зеленню (див. Вих.34:3), і сам Ізраїль отримав наказ від Бога омити одяг свій, очиститися і приготувати себе до гідного зустрічі Єгови, Який побажав говорити тепер з народом Своїм (Вих.19:9–11). І не дивно, що, виконуючи цей наказ Божий (14 і 15 ст.), що перебував у далекій мандрівці і, можливо, навіть жив у деревних кущах (див. Лк.9: 33) бідний народ рабів єгипетських для надання виду зовнішньої чистоти своїм житлом користувався зеленою їжею. Принаймні, у наступних євреїв свято дотримувався не приписаний законом, але звичай, що майже звернувся до закону від постійного вживання, прикрашати свої будинки і синагоги квітами, травою та гілками дерев у священний день спогади про Синайське законодавство. Синагога, застелена зеленню, і особливо кафедра в ній, задрапірована деревними гілками, стали зображувати для пізніших родів вершину Синаю, на якій Мойсей отримав від Бога закон для передачі народу. Голос рабина, який читав з такої кафедри слова закону, ясно нагадував голос Божий, що віщав з гори Десятослів'я у хмарі, громі та блискавці. Сам народ оздобленням своїх жител у цей свящ. день сповідував благоговіння до закону та Законодавця і від турботи про зовнішню чистоту зводився до досягнення чистоти внутрішньої зберіганням заповіданого. 3) У Новому Завіті цей благочестивий звичай, що супроводжував святкування іудейської П'ятидесятниці, був утриманий. Св. апостоли у вдячності Мойсеєву закону, який привів людей до Ісуса Христа, мали неабияке спонукання вшанувати святкуванням священний день Синайського законодавства і, за давнім звичаєм, прикрасити місце свого постійного перебування – Сіонську світлицю – зеленню та деревними гілками. Але Господу завгодно було, щоб ця старозавітна П'ятидесятниця була останньою і замінилася на П'ятидесятницю новозавітну. При наступі дня П'ятидесятниці, – читаємо у священній книзі Дій, – усі апостоли та віруючі в Господа Ісуса Христа були одностайно разом у Сіонській світлиці. «І раптом став шум із неба, ніби від сильного вітру, що мчить… І сповнилися всі Духа Святого» (Дії 2:2–4). Того ж дня звернулося до віри в Ісуса Христа через проповідь про Нього св. ап. Петра, близько трьох тисяч душ з юдеїв і прозелітів, що були в Єрусалимі з нагоди іудейської П'ятидесятниці (Дії 2 та ін.) і утворили першу християнську паству під проводом перших пастирів. Пришестю обітованого Спасителем Утішителя (Ін.14:16–17,26) у більшому світлі, ніж раніше відкрита людям таємниця Божества єдиного в трьох Особах, накреслений на серцях віруючих, а не на кам'яних скрижалях закон Духа Животворящого, а не букви вбиваючої Церкви і покладено з непохитною вірою і невичерпною любов'ю, з її пастирями і паствою, з її благодатними Таїнствами та іншими рятівними настановами. У кожному з цих чесних подій дня християнської П'ятидесятниці стародавній юдейський звичай знайшов ще більший внутрішній зміст, ніж який мав раніше. Тепер усякий наш храм є і кучею Авраама, де сповідується віра в Пресвяту Трійцю, і Синаєм, де Господь сповіщає нам досконалий закон Свій, і Сіонською світлицею, де всі перебувають у молитві та братерському спілкуванні. І кожен християнський дім покликаний бути кучею Авраама, в якій твердо зберігається шанування істинного Бога, і Сінаєм, де суворо дотримуються законів, і Сіонською світлицею, де любов, однодумність і постійна молитва творять новий завіт. Такий храм і такий благочестивий християнський дім не уповільнює Господь своїм відвідуванням. (Див. «Посібник для сільських пастирів», № 20, 1893). Бесіда № 3, яка пояснює тропар П'ятидесятниці «Благословенний Христе Боже премудрі ловці явлею, пославши їм Духа Святого і тими уловлюй всесвіт. Людинолюбний, слава Тобі». I. Нині запропонуємо вашій любові, браття, пояснення глибоко повчального тропаря П'ятидесятниці, слова якого ми щойно прочитали вище. ІІ. а) Ловці, яких Христос Бог виявив премудрими, пославши їм Духа Святого, суть апостоли, від рибальського промислу покликані до уловлення людей до Церкви Христової. «Проходячи ж біля моря Галілейського, Він побачив двох братів: Симона, званого Петром, і Андрія, брата його, що закидають сіті в море, бо вони були рибалки, і каже до них: Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» (Мф.4:18–19). Ясно, що Він назвав їх ловцями людей стосовно їхнього житейського промислу. б) Чому ловці-апостоли названі у церковній пісні премудрими? Тому що вони й самі були мудрими у розумінні євангельського вчення, і з мудрістю викладали його іншим. Мудрість свою в розумінні євангельської істини, вони, здебільшого некнижні люди, засвідчили тим, що після зходу на них Святого Духа стали сповіщати вчення про Бога і людину, піднесеніше якої не уявляла людська мудрість, розкривати поняття про Месію і Його Царство, які по духовності своїй не мали нічого спільного з пануванням. а, проповідувати правила моральності, які нескінченно перевищували всі колись колишні моралі людські. Не даремно схилився перед їхньою мудрістю весь всесвіт, – на них збулися слова Христа Спасителя: «Я дам вам уста і премудрість, якою не можуть суперечити, ні протистояти всі, хто противиться вам» (Лк.21:15). Таким чином, апостоли досконало і в розумінні євангельської істини, і в проповідуванні її воістину були «премудрі» ловці, і такими Господь Ісус явив їх, пославши їм Духа Святого. До послання на них Святого Духа вони хоч відвертим розумом і серцем приймали вчення Христове, але багато чого не розуміли в ньому і взагалі туго засвоювали його, так що Божественний Учитель неодноразово мав докоряти їх за це. З тієї ж причини Він не всі повідомляв їм, що вони повинні були знати, кажучи, що вони багато вмістити не можуть (Ін.16:12), і хоча ще протягом свого земного служіння посилав їх проповідувати Євангеліє, але посилав тільки до одних юдеїв і до того ж з найкоротшою проповіддю (0). Але зійшов на них Дух Святий – і поповнив у них те, чого їм не вистачало: Він наставив їх на всяку істину, нагадав їм і запам'ятав у їхніх умах і серцях все, що говорив їм Ісус Христос і що вони не досить вміщали (Ін. 14:26), і зробив їх досвідченими та досвідченими. в) Через премудрих ловців – апостолів Христос Бог наш «вловив всесвіт». Це означає, що євангельське вчення через них поширилося по всьому світу, так що ще за життя апостолів «по всій землі пройшов їхній голос, і до меж всесвіту слова їх» (Рим.10:18). І на це була воля Христа Спасителя. Він сказав апостолам: «Ідіть по всьому світу і проведіть Євангеліє всієї тварі» (Мк.16:15). «Ідіть, навчіть всі народи» (Мф.28:19). Тому і Церква Христова іменується вселенською: на противагу Церкві старозавітної, що складала в собі один обраний народ, вона має у своєму складі віруючих усіх місць і часів з юдеїв та язичників. Це не означає, однак, щоб усі члени Христової Церкви врятувалися тільки тому, що вони члени її. Христос Спаситель в одній із притч Своїх Царство Небесне, тобто Церкву Свою – це Царство Небесне на землі – уподібнює «неводу, закинутому в морі і захопив риб всякого роду, який, коли наповнився, витягли на берег і, сівши, добре зібрали в сору. Так буде, – додає Спаситель, – наприкінці віку: вийдуть Ангели, і відокремлять злих з-поміж праведних, і вкинуть їх у піч вогненну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф.13:47–50). Отже, не всі члени Церкви земної, войовничої, увійдуть до Царства Небесного, до Церкви торжествуючої, бо не з одних праведних складається Церква земна. Християнин! Чи розмірковував ти про страшне відлучення злих від праведних, що має бути наприкінці віку? І при цьому роздуми чи приводила тебе в страх можливість не потрапити до числа виправданих? Адже багато званих, мало обраних (Мт.22:14). Багато риб трапляється в невід, закинутий у море, але не всі придатні для харчування, не всі відбираються в посудину. Всі ми, як православні християни, належимо до одного церковного суспільства, і всі, як члени його, користуємося однаковими правами, всі – і праведники, і великі грішники – приступаємо до Таїнства Тіла і Крові Христової та до інших Таїнств, все беремо участь у одних і тих же молитвах церковних; але чи можемо бути впевнені, що при кончині століття, на Страшному Суді ангели не відокремлять одних з нас від інших, що всі ми разом поставлені будемо праворуч слави, як всі разом стоїмо в храмі перед престолом благодаті? Адже справа не в тому, щоб належати до Православної Христової Церкви, а в тому, щоб бути її справжніми синами. Що користі, якщо я, будучи членом Вселенської Церкви, чужий їй за духом і наскрізь проймуться духом ворожого їй світу, – якщо перебуваючи в надрах Церкви, яку сповідую апостольській і святій, не зберігаю апостольського вчення і переказів, не дбаю про духовне освячення? На тому світі судитимуть про наше християнство, про нашу церковність не за церковними записами, в яких нас пишуть хрещеними і бувають на сповіді і причащаються святих Христових Таїн, а за книгами совісті, за плодами покаяння, за життям! Нехай кожен з нас частіше роздумуватиме про це і страхом того, що має бути при кончині віку відлучення злих від праведних, нехай, за допомогою благодаті Божої, утримує себе від усього, що може зробити нас гідними цього страшного відлучення. (Див. «Збірка для любителів навчального читання» Віссаріона, єпископа Костромського). ІІІ. Ось, браття християни, ті думки та почуття, які пробуджує у нас тропар П'ятидесятниці. Переймемося ними і будемо в страху вчиняти свій порятунок. Додаток до розмов № 2–3. Чому в П'ятидесятницю і всі недільні дні молитви звершуються в Церкві без уклінності? Світла урочистість спогадів, що здійснюються Церквою на всю П'ятидесятницю і в недільні дні усуває сама собою будь-яке зовнішнє вираження смутку і нарікання про гріхи: бо відтоді як Ісус Христос, «винищивши вченням колишній про нас рукопис, що був проти нас, і Він узяв його від середовища; відібравши сили у начальств і влади, владно піддав їх ганьбі, перемігши над ними Собою» (Кол.2:14–15), – відтоді «немає нині ніякого засудження тим, що живуть у Христі Ісусі» (Рим.8:1). З цієї причини з самих перших часів дотримувалося в Церкві віддане, ймовірно, від апостолів звичай, за яким у всі ці дні, як присвячені спогаду славної перемоги Ісуса Христа над гріхом і смертю, громадське богослужіння належало здійснювати світло і урочисто, і особливо без уклінних знань як знань. Давність звичаю засвідчена св. Іустином і Тертуліаном, що жили у другому та третьому століттях. після семи днів тижня), означає той істотно єдиний і істинний восьмий день, про який згадує і псалмоспівець у деяких написах псалмів, і знаменує собою по цьому столітті майбутній стан, або той безперервний, невечірній, безнаступний, нескінченний і нестаріючий вік. Тому ґрунтовно Церква навчає чад своїх чинити молитвослів'я, що стоять у цей день, аби тобто при приватному нагадуванні про нескінченне життя, ми не залишали в недбалості напутності до такого преставлення. Втім, і вся П'ятидесятниця є нагадуванням про воскресіння, що очікується в майбутньому столітті. Бо той єдиний і перший день, будучи семиразово помножений, становить сім тижнів Св. П'ятидесятниці: починаючись першим днем ​​тижня, ним же й закінчується... Церковні устави навчають нас віддавати перевагу у ці дні прямому становищу тіла під час молитви, ясним нагадуванням ніби зводячи нашу думку від сьогодення до майбутнього. При всякому ж уклінності і повстанні, ми цією дією показуємо і те, що гріхом спали на землю, і те, що людинолюбством Того, Хто Створив нас, знову покликані на небо» (Василь Великий прав. 91). XI. Свято походження Чесних Древ Чесного і Животворного Хреста Бесіда № 1. Про свято походження Чесних Древ Чесного та Животворчого Хреста (1 серпня) I. 1-го серпня Св. Церква святкує на честь Животворящого Хреста Господнього. По церковному свято це називається походження Чесних Древ Чесного і Животворчого Хреста, а за простонародним – Спасом, або першим Спасом (другий Спас – Преображення Господнє, третій – Нерукотвореного образу). Цього ж дня Св. Церква згадує блаженну кончину старозавітних мучеників – семи братів Макавеїв, матері їхньої Соломонії та вчителя їхнього Єлеазара. Тому свято 1 серпня називається ще у народу Маккавеями. ІІ. Поговоримо спершу про свято Хреста Господнього, а потім про св. мучеників Маккавеїв. а) Святкування Чесного і Життєдайного Хреста Христового в перший день місяця серпня встановлено як у нас в Росії, так і в Грецькій Церкві, в 11б4 році з наступного випадку: Великий князь Андрій Георгійович Боголюбський вів війну із болгарами. За благочестивим звичаєм усіх російських князів, Андрій Боголюбський мав при війську своєму Животворящий Хрест Господній, ікону Богоматері та інші святі ікони, щоб святиня ця, що передавалася перед полками, вселяла воїнам надія на небесну допомогу і підкріплювала власну мужність. З твердою вірою в Божу допомогу Андрій Боголюбський йшов проти ворогів своїх, болгар, і в самий день битви 1 серпня, коли російські полки тіснили болгарські полки, бачив осініння воїнів своїх світлом, що виходив від Хреста Господнього і від св. ікон. «Прогнавши ворогів і повернувшись на місце битви, де військо стояло навколо святих ікон, св. князь Андрій, за словами літописця, впав перед ними і сльозами виявляв подяку Господу за перемогу». До більшої слави Хреста Господнього і до більшої втіхи всіх православних християн у цей самий час і в той самий день і грецький імператор Мануїл здобув за допомогою Божої перемогу над сарацинами (турками). І він, так само як Андрій Боголюбський, бачив під час битви світло, що виходить на воїнів від Животворящого Хреста Господнього і від святих ікон, що перед полками. Великий князь Андрій Боголюбський негайно після здобутої перемоги послав про це повідомлення грецькому імператору, а той, зі свого боку, повідомив усікому князю про свою перемогу, і обидва християнські государя, які перемогли над своїми ворогами силою Хреста Господнього, з благословення грецького єпископа Ростовського Нестора (Андрій Боголюбський був тоді ще ростовським князем), для збереження в пам'яті цієї важливої перемоги встановили святкувати в 1 день серпня «про милість і людинолюбство Боже Чесному Хресту» («Пролог», 1 серпня). Нововстановлене таким чином свято Чесному і Животворчому Хресту Господньому полягає, по-перше, у тому, що цього дня, як і у свято Воздвиження, на утрені Св. Хрест урочисто зноситься з вівтаря для поклоніння віруючим, при чому співається: «Хресту Твоєму поклоняємось Владико...». статут) здійснюється урочисте, з переднесенням Чесного Хреста та святих ікон, хода на джерела, озера та колодязі для освячення води. Від останнього встановлення і саме свято отримало назву походження, або, за більш точним слововираженням, зносіння, проголошення Чесних Древ Чесного і Животворного Хреста Господнього для здійснення водоосвячення. Такою є коротка історія святкування Чесного Хреста 1 серпня. Як бачите, вона дуже проста і помітити її дуже легко, тим більше, що з того ж дня Св. Церква починає піст для приготування християн до свята Успіння Божої Матері, і з того ж дня на кожній ранку до свята Воздвиження Чесного хреста співається катавасія з канону хреста «Хрест накреслив Мойсей...» Свято 1 серпня, за порадою Св. Церкви, ми повинні святкувати благочестиво і богоугодно, зберігаючи мир і любов між собою, благотворячи бідним, зі страхом Божим і віддаляючись усякої злої справи, щоб догодити Богу, сподобитися нам і вічного святкування з усіма святими, після того, як з'явиться на небі. Чесний Хрест Господній передуватиме Судді живих і мертвих, світлом своїм звеселив праведних і, по вчиненні суду, піде перед ними до Царства Небесного («Пролог», 1 серпня). б) Тепер про св. мучеників Маккавеїв. Св. мученики Маккавеї постраждали за 173 роки ще до Різдва Христового. У цей час увесь єврейський народ за гріхи свої знаходився під владою сирійського царя Антіоха Єпіфана. Приставники царські жорстоко утискали народ Божий; неодноразово військо Антіоха віддавало вогню та мечу Єрусалим і всю Юдею, самий храм Єрусалимський неодноразово зазнавав осквернення, а скарби його – розграбування. На довершення лиха нечестивому цареві прийшла думка – обернути всіх юдеїв у язичницьку віру, а святий храм Єрусалимський в ідольське капище. Почалися страшні гоніння за віру та наруги над святинею. Пощади не було нікому. Дітей, обрізаних за юдейським законом, кидали з високої міської стіни, - кілька юдеїв, що зібралися в таємну печеру для святкування суботи, спалили живих... Дійшла, нарешті, черга і до семи братів Маккавеїв, і всі вони зазнали мученицької смерті разом з матір'ю своєю Соломоні. Насамперед постраждав вчитель Елеазар. Мучители язичники вимагали в нього, щоб Він публічно їв заборонене законом свиняче м'ясо, принесене насамперед у жертву язичницьким богам. Єлеазар плюнув на жертву ідольську, і коли йому погрозили за це смертю, Він відповідав, що за збереження Божого закону готовий на все. Втім, самим мучителям було шкода поважного літнього чоловіка; вони пропонували йому під виглядом свинячого з'їсти якогось іншого м'яса і лише показати вигляд, що виконує волю царя. Єлеазар не погодився лицемірити і з твердістю зазнав приготовленої йому муки. За вчителем пішли учні його – сім братів Маккавеїв, а за ними і їхня мати. Від них вимагали того ж, що і від старця Елеазара, тобто змушували їсти свиняче ідоложертвенне м'ясо; але ніякими загрозами було неможливо змусити виконати царського наказу. Їх били воловими жилами; але це не похитнуло їхньої твердості. Нарешті, розгніваний цар наказав розпалити сковороди і казани, що вживаються для мук, - і коли це сталося, наказав відрізати старшому з братів мову, відрубати руки й ноги, здерти шкіру з усього тіла і кинути його ледве живого на розпечену сковороду. Страждалець помер у страшних муках, а мати і брати, дивлячись на його муки, заохочували один одного страждати за віру в істинного Бога. Вивели на наругу другого брата і, знявши з голови його шкіру, питали: чи їсти що наказують? Він відповів: Ні, і постраждав як старший брат. За другим постраждав третій, четвертий, п'ятий та шостий. Усі вони вмирали з однаковою мужністю, з викриттям царя, з вірою в Бога і надією на воскресіння для блаженного життя. Залишилася мати та найменший син. Цар умовляв його відступити від віри батьків і обіцяв зробити його багатим. Хлопець відмовився. Тоді цар покликав до себе матір і вимагав, щоб вона вмовила сина і тим визволила його від вірної смерті. Мати обіцяла і, нахилившись до сина, ось що сказала йому: «Сину мій! пощади мене; я носила тебе у своєму утробі, вигодувала тебе молоком моїм. Подивися, дитино моя, на небо і землю і на все, що в них. Один Бог зробив усе це. Він Владика всієї тварюки. Не вбийся ж мучителя, будь гідний братів твоїх! Прийми смерть, щоб бути так милим і приємним для мене, як і твої брати». «Чого чекаєте від мене? - Заговорив після вислуханого настанови матері юнак. – Не виконую наказу царського, не зміню закону батьків моїх. А ти, мучитель юдеїв, – сказав Він, звернувшись до царя, – не уникнеш рук Божих і понесеш достойну кару». Після цих слів Він був замучений подібно до братів своїх, а за ним замучена була й мати семи мучеників. Так постраждали св. славні мученики – сім братів Маккавеїв, мати їхній Соломонія та вчитель Елеазар. Св. Церквою ранніх часів почала святкувати пам'ять св. мучеників Маккавеїв; вона, хоч ті належали до Старого Завіту, не відрізняла їх від мучеників новозавітних, тому що вони терпіли свої муки за вірою в того ж Господа Спасителя, тільки ще обіцяного й очікуваного, а новозавітні – у того, хто прийшов. Св. Церква торжеством на згадку про мучеників і читанням про подвиги їх бажає утвердити дітей своїх у вірі та благочестя. Тому свято на честь св. мучеників Маккавеїв, за свідченням св. отців Кіпріана, Золотоуста та ін, веде свій початок від перших часів християнства. «Премудрості Божі стовпи седмочисленні і божественного світла світильника седомосвічення, Маккавеї всемудрості, колись мучеників перевели мучениці: з ними ж усіх Богу моліться спастися тим, хто вас шанує» (тропар). (Витяг. з «Недільна читання», за 1865–66 р., кн. 1, стор. 410–415). Додаток до бесіди № 1. Історична основа свята походження Древ Чесного та Животворчого Хреста Святкування перемоги в 1-й день серпня названо походженням, або походженням, і з'єднане з водосвяттям, без сумніву, від стародавнього в цей день в Константинополі звичаю обносити Чесний Хрест по міських вулицях і площах протягом першої половини серпня для освячення міста і запобігання хворобам, часто запобігання хворобам. Для цього ввечері 1 серпня готували Хрест на святому престолі Софійської церкви, звідки потім зносили його для поклоніння народу і обносили містом, до дня Успіння Богородиці. Цей звичай у поєднанні з іншим звичаєм Грецької Церкви - освячувати в придворному Константинопольському храмі воду в 1-й день кожного місяця, крім січня, коли водоосвячення відбувається 6-го числа, і вересня, в якому воно буває 14-го числа 105 , і послужив основою на це. XII. Свято нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа Бесіда № 1. Про свято нерукотворного образу Господа нашого Ісуса Христа I. Наступного дня після свята Успіння Пресвятої Богородиці, 16 серпня, Православна Церква святкує нерукотворений образ Господа нашого Ісуса Христа. Що це за образ і звідки Він узявся, якщо Він не створений людськими руками, як робляться всі священні ікони наші? ІІ. Слухайте, браття, історію походження цього образу. Під час земного життя Ісуса Христа, коли Він проповідував і навчав у землі юдейській, в Едесі, сирійському місті, був цар на ім'я Авгар. Цар цей страждав на тяжку хворобу, і ніякі лікарі не могли вилікувати його від цієї хвороби. У цей час з юдейської землі поширилася чутка і по містах сирійських про те, що в Юдеї є Чудотворець, Ісус Христос, Який зцілює людей одним словом від усіляких хвороб і навіть воскресає померлих, і що юдеї Його не люблять і переслідують. Авгар вірив, що цей Чудотворець зцілив би його хворобу, якби можна було попросити Його про те. Але хворий цар не міг сам вирушити до Юдеї, і тому наважився послати туди листа і просити Чудотворця, щоб він прийшов до нього в Едесу. Цар послав з листом до Ісуса Христа живописця з метою, щоб живописець зняв з великого Чудотворця портрет, якщо Він не прийде до нього чи скоро прийде до Едесу. Лист цей такий: «Авгар, князь Едеський, вітає Ісуса, благого Спасителя, що з'явився в Єрусалимських країнах. Я чув про Тебе і про чудеса Твої; чув, що Ти зцілюєш хвороби без жодних ліків і трав, повертаєш сліпим зір і кульгавим ходіння, очищаєш прокажених і відганяєш від людини злих духів; чув я, що Ти одним словом Своїм даєш сили розслабленим і воскресаєш померлих, і поклав у своєму розумі, що Ти або Бог, що зійшов з небес, або Син Божий. Тому я смиренно благаю Тебе, попрацюй прийти до мене і зціли невиліковну хворобу, на яку я страждаю вже кілька років. Я ще чув, що юдеї ненавидять Тебе і хочуть зробити Тобі зло. Моє місто хоч і невелике, але прекрасне і рясніє всім. Прийди до мене і живи у моєму місті». Коли живописець (його ім'я Ананія) віддав листа Ісусу Христу, то Господь при цьому, без сумніву, сказав йому, що Він не може залишити Юдеї, тому що посланий Богом Отцем зробити справу спасіння серед юдеїв. Тоді живописець почав шукати нагоди, як би списати портрет з лиця Господа. Але від багатьох людей, які постійно оточували Ісуса Христа, важко було йому виконати це доручення Авгаря. І ось він одного разу, коли Ісус Христос навчав народ, став поблизу на високе місце і звідти, вдивляючись у риси Спасителя, хотів накреслити образ Його. Довго Він працював над цим, але успіху не було: риси обличчя виходили під пензлем живописця, але не були схожі на живе обличчя Спасителя, сяюче небесною благодаттю. Серцезнавець знав бажання Ананії, бачив і неуспішну працю його і вподобав його до Себе. При ньому зажадав Господь води та рушника, умив лице Своє і втер його рушником, що його було складено вчетверо. На рушник зобразилося обличчя Спасителя. Господь віддав цей образ Свій Ананії, щоб Він відніс його до Авгаря. Бачите, що цей образ – нерукотворений образ, тому що не руками людськими зроблено, а створено чудовим чином за волею всемогутнього Господа. Відпускаючи з цим нерукотворним чином Ананію, Господь вручив йому ще й листа до хворого царя Авгаря таке «Блаженний ти, Авгаре, що не бачивши Мене, увірував, бо писано, що ті, що бачили Мене, не увірують, а не бачили увірують і успадковують життя вічне. Ти просиш Мене прийти до тебе; але Мені належить здійснити те, для чого Я посланий, і по скоєнні повернутися до Отця, що послав Мене. Коли ж підіймуся до Нього, то пошлю до тебе одного з учнів моїх, який зцілить тебе досконало і дарує життя тобі та іншим з тобою». Коли Ананія повернувся до Авгаря, цей з величезною радістю прийняв лист і нерукотворений образ Спасителя; Він зараз і відчув велике полегшення від своєї хвороби. Але хвороба його зовсім не проходила, і Авгар з вірою і сподіванням чекав, коли учень Христовий прийде до нього і зцілить його. Після піднесення Господа на небо, дійсно, апостол Фаддей прибув до Едеси з проповіддю євангельської, зцілив його зовсім від хвороби, навчив віри в Господа Ісуса Христа і хрестив його разом з багатьма його підданими. Авгар, ставши християнином, надавав разом з іншими віруючими найбільше благоговіння до нерукотворного образу Ісуса Христа. Він написав над образом золотими словами такий напис: «Христе Ісусе, кожен, хто сподівається на Тебе, не посоромиться!» Потім прикріпив рушник з нерукотворним чином до дошки з дерева, що не гниє, і поставив над воротами міста. Усі віруючі, коли проходили брамою тими, поклонялися образу. У такій пошані була ця святиня не тільки за самого Авгара, а й за сина та онука його. Від благоговіння до дорогоцінної святині в едеському народі, переважно між християнами, склалося вірування, що місто Едеса ніколи не може бути взяте ворогами під час війни. Але один із правнуків Авгаря відступив від християнської віри і став почитати ідолів. Нерукотворений образ, що стояв над брамою міста, став йому ненависний і він задумав зняти цей образ, а на місце його поставити ідола. Але Господь не допустив його до такого наруги святині: єдесському єпископу було одкровення від Бога про намір царя, і цей служитель Христовий таємно вночі пішов до воріт міста, запалив перед образом лампаду, заклав його кам'яною дошкою і закрив місце вапном, так що місце нічим не позначалося на мурі воріт. Цар думав, що християни зняли зі стіни образ свого Спасителя і не ставив там ідола. З часом все менше і менше ставало християн в Едесі, а які й залишалися, ті забули про нерукотворний образ, бо ніхто, крім єпископа, не знав, куди подівся він. Через багато років після того, саме в 515 році, на Едессу напали перси і почали воювати це місто численним військом. Жителі, замкнувшись у стінах, і не думали своїми малими силами захищати місто, прийшли у розпач і не знали, що робити. Було ще небагато християн в Едесі, був у них і єпископ, Євлавій; вони став і молитися Господу і волати до Нього про допомогу і заступництво. Молитва праведних була почута: єпископу Євлавію було від Господа явище: жінка, що сяє небесною славою, вказувала йому на місце, де прихований був нерукотворений образ, і наказувала відкрити там чудову святиню. Єпископ вчинив за вказівкою, і коли відкрили кам'яну дошку, якою закрито був нерукотворений образ, то знайшли святий образ неушкодженим та лампаду палаючої. Взявши чудесну святиню, єпископ із християнським народом у почутті благоговіння та подяки до Господа здійснили хресну ходу біля стін усередині міста. Після цього, на подив усіх мешканців міста, ворог несподівано перестав воювати місто. Імператори погодилися на необхідний викуп, і в 944 році, 16 серпня, нерукотворений образ було внесено до Царгорода з великою урочистістю. З того часу день 16 серпня почали святкувати у Грецькій Церкві на честь нерукотвореного образу Христа Спасителя. ІІІ. Я думаю, що ви всі, браття, бачили, як тепер пишеться у нас на іконі нерукотворений образ. На дошці пишеться згорнутий у чотирикутну хустку рушник, а на цьому рушник малюються голова і пречисте обличчя Христа Спасителя. Так це пишеться з давнини, на зразок самого оригіналу. Приходьте все на ранок свята нерукотвореному образу і побачите цю ікону, коли лобизуватимете її серед церкви. а) Якби хтось запитав вас, – а тепер багато у нас таких людей, які готові питати і сперечатися, – чому ви поклоняєтеся перед священними іконами, коли потрібно, скажуть, кланятися тільки Богу Небесному, то ви перекажете йому про походження нерукотвореного образу і скажіть: ось перша ікона, чудесно дана нам, і вірте безсумнівно, що поклонятися перед образом Ісуса Христа, Божої Матері та святих угодників справа свята та богоугодна. б) Ще питання: як слід поклонятися святим іконам? Відповідь на нього можна знаходити в тропарі свята нерукотвореному образу: «Пречистому Твоєму образу поклоняємося, Благий, просячи прощення гріхів наших, Христе Боже: бо волею ти благоволив плоттю здобути на хрест, та позбавиш, що створив Ти, від роботи ворожості. Тим же вдячно кричимо Ти: радості виконав вся, Спасе наш, прийдений врятувати світ». Цей вірш добре читатиме і завжди, коли ми кланяємося перед будь-якою іконою Христа Спасителя. Але особливо добре для нас тут те, що з цього вірша ви ясно бачите, як ми, за вченням Св. Церкви, повинні поклонятися перед іконами: ви поклоняєтеся пречистому образу Христа, але всі слова вашої молитви, так само як думки і почуття ваші повинні бути звернені не до образу, а до Того, Хто представлений на цьому образі, тобто і до живого, до живого. Так ми повинні поклонятися і перед кожною священною іконою. Пречистому образу поклоняємося, а молимося і просимо не образ, а Господа нашого Ісуса Христа за прощення гріхів наших, прославляючи Його невимовну любов і страждання за нас на хресті. Образ лише нагадує нам Того, Кого він зображує. (Упоряд. по «Недільна читання») за 1865-66 р., кн. 1,стор. 469-476). Додаток до бесіди № 1. Думки про важливість та значення свята на честь Нерукотвореного образу Христа Спасителя Явлення нерукотвореного образу Христового є великою справою Божої милості, що служить для роду християнського безперечним твердженням віри до благочесного іконопочитання. Якщо Сам Господь благоволив дати християнам Свій пречистий образ для належного поклоніння, якщо з давніх-давен образ Спасителя, Божої Матері та ікони інших святих були предметом благоговійного шанування віруючих і служили видимим за допомогою до повідомлення людям чудодійної сили і допомоги, то чи зважить хтось із християн заперечувати? Тим часом і в колишній час були й донині у світі християнському існують іконоборці, які відвертаються від поклоніння святим іконам і навіть блюзнірно поводяться з ними. Так, на Заході послідовники Лютера відновили у себе давню іконоборчу брехню, засуджену сьомим Вселенським собором. Із Заходу це лжевчення переходить і до нас, в Росію, і особливо проявляється на півдні в секті, що там утворилася, так званих штундистів, що явно лаються над святими іконами. Яке згубне засліплення, що призводить до явної образи Самого Бога і до опір Церкви Православної, яка на сьомому Вселенському оборі прорекла анафему на ікони, що не шанують! Керуючи нас до гідного шанування святих ікон, отці Церкви так міркують: «Честь, що віддається образу, переходить до первісного, і іконі, що поклоняється, поклоняється істоті зображеного на ній» (догмат сьомого Вселенського собору). Привели одного разу до іконоборця царя Лева Ісавра св. Стефана, твердого сповідника віри про шанування святих ікон. Цар наказує йому попрати ногами ікону Христа Спасителя. Св. Стефан зажадав монету із зображенням самого царя і запитав: «Чий це образ та написання?» Йому відповідали: царський. Тоді св. Стефан плюнув на зображення, кинув його на землю і почав топтати ногами. Цар розлютився, і всі оточуючі царя обурилися. Але святий чоловік сказав їм: «Ось яке судження ваше, божевільні! Ви гніваєтесь на мене за те, що я зневажив образ земного царя вашого, який є порох і попіл; Як же не гніватись на вас Царю царюючих і Господу пануючих, коли ви зневажаєте святий образ Його та Його Пречистої Матері? Чого собі не хочете, того та іншим не робіть». Чи не природно нам, браття, обкладеним тілом, шукати молитовного спілкування з коханим Господом через Його видиме зображення? Чи не повинно це саме зображення Христа Спасителя складати для нас таку ж величезну святиню, наскільки велике, святе і шанобливе саме ім'я Спасителя? За такими ж священними спонуканнями ми повинні шанувати ікони Пречистої Богородиці і всіх святих, близьких до Бога і до нас безупинно благодійників. 2. Свята Богородичні I. Різдво Пресвятої Богородиці Бесіда №1. У день свята Різдва Богородиці (Історія свята з догматичними та моральними висновками). I. В той час, коли юдейський народ по гріхах своїх починав втрачати своє правління і приходити в залежність від всесвітнього панування римлян, у Галілеї, в бідному юдейському містечку Назареті, жила благочестива пара, що походила від царського роду Давидового: Йоаким і Анна. Маючи досить багатства зовнішнього, вони, як вірні виконавці Божого Закону, ще більше багатіли чеснотами; частину придбань своїх жертвували храму Божому, іншу поділяли бідним і дивним і лише одну – третину витримували на свої домашні потреби. Здавалося, ніщо не мало обурювати їх мирне і благословенне подружнє життя. Але праведники не можуть бути без спокус. Крім спільного всім старозавітним праведним незадоволеного бажання – бачити скоріше обітованого Спасителя світу, на серці Іоакима та Анни лежало інше сильне бажання, яке також не задовольнялося: доброчесне подружжя жило до похилого віку і залишалося бездітним. Сильна спокуса для подружжя і в наш час є неплідність; але ще сильніше воно було за часів старозавітних, коли нещастя вважалося безчестям перед людьми і покаранням від Бога. Тому можна уявити, з якою старанністю молилися безчадні Іоаким і Анна Богу, просячи у Нього благословенного плоду своєму подружжю. Вони молилися палко і молитви супроводжували щедрими милостинями. Господь довгий час не відповідав на такі ревні молитви. Наслідки показують, що ця повільність була для кращого добра праведників, що Господь, спокушаючи їхню віру і терпіння, продовжував очищати їхні серця, щоб зробити їх здатними народити таку дитину, якій належало бути живим храмом вічного Сина Божого, благодатною судиною божественного втілення. Нещадне подружжя, думаючи, що Бог не дає їм чада за їхніми гріхами, тим з більшою увагою спостерігали за собою і з більшою ревнощами намагалися виконувати заповіді Божі. Нарешті, відданість їхній волі Божій стільки полегшила серцеву скорботу їхню, що вони почали забувати й саме бажання чада. Але Промислу завгодно було ще раз і з новою силою порушити в праведному подружжю і цю скорботу, і це бажання. В одне велике свято св. Іоаким, бувши з рабами своїми в Єрусалимському храмі, зазвичай хотів принести багату жертву Богу і представив її священикові. Священик, ймовірно, обтяжений приготуванням багатьох інших жертв, відкинув його приношення, сказавши, що жертва бездітного не може бути приємна Богу. Якою лютою скорботою цей закид вразив смиренного праведника! Іоаким з новою силою відчув свою негідність перед людьми і перед Богом; обливаючись гіркими сльозами, він вийшов із Єрусалиму, не хотів повернутися додому, а відпустивши туди рабів своїх, пішов у пустелю, де паслися стада його, і тут сорок днів провів у пості та в молитвах. На той час і св. Анна, дізнавшись від рабів про сумну пригоду з чоловіком у Єрусалимі, подібним чином відчула всю скорботу нещастя. У цьому нещастя вона звинувачувала одну себе, як безплідну дружину; від скорботи не могла їсти їжі і тільки плакала за гріхи свої і молилася Богу. Ще більше розкрилася серцева скорбота її, коли вона, виходячи в сад, побачила на лавровому дереві пташине гніздо з пташенятами. Ось, думала Ганна, і птахи щасливіші за мене: вони мають і годують дітей своїх, а я бездітна! І з гучним криком почала просити у Господа помилування собі і того дару, якого Він не позбавляє і безглуздих створінь Своїх. Така смирення і така молитва праведників не могли залишатися без відповіді від Господа. Саме час молитви св. Анні явився ангел Господній і сказав: «Не бійся, Анно! молитва твоя почута; ти зачнеш і народиш дочку, найблагословеннішу з усіх людських дочок». Тоді скорбота її миттєво звернулася до радості. Анна впала перед Богом із почуттями вдячності за таку радісну звістку, тієї ж години дала обітницю присвятити дитину свою Господу і пішла до Єрусалиму подякувати Йому в храмі. Незабаром ангел, що з'явився св. Ганні, з'явився і св. Йоакиму, сповістив йому ту ж радість, призначив саме ім'я його дочки, а для більшого посвідчення його передбачив, що коли Єгояким буде входити до Єрусалиму, то біля воріт міста з найбільшою радістю зустрінеться з ним його дружина. Все це здійснилося, як було передбачено, і подружжя разом подякували Богові у храмі. Виконалося, нарешті, і обітниця ангела про немовля. Бог дарував їм благодатну дочку, яку вони, виконуючи наказ ангела, назвали Марією. ІІІ. Нехай Господь допоможе нам наслідувати благочестиве життя св. Йоакима та Ганни. А. Повчальність свята Різдва Богородиці з церковних піснеспівів а) Святкуючи Різдво Богородиці, Церква і святі отці прославляють вищий ступінь наближення Божества до благодатного єднання з людством в особі передобраної Діви, народженої за обітницею Божою «помахом усіх Творця» (вірша на хвалитех 8 вер.); таким чином, тут ми бачимо найбільшу Божу поблажливість і милосердя до людства. «Сьогодні плід народження благодать починає, являючи світові Божу Матір», – оспівує Церква при богослужінні. «Іоаким і Ганна ганьбу безчадства звільнилася у святому різдві пречистої дочки своєї» (кондак свята). «Народжується Мати живота, що дозволяють, – Адамове оновлення, і Єввине звернення, і нетління джерело Її ж заради ми обожнюємося, і від смерті позбавлені бихом. Народжується Мати Божа, і мир з Нею оновлюється, Церква у свою красу прикрашається». (Вірші на літії у свято Різдва Богородиці). в) Велика милість Божа подається людині не одразу, а після тривалого випробування та очищення її скорботами, подібно до того як св. Іоаким і Анна тільки в старості після довгих років нещастя і поєднаних з ними скорбот отримали радість η народженні Св. Діви Марії. Б. З церковних піснеспівів у день Різдва Богородиці а) На Господи взиваю. «Сьогодні (нині) що на розумних престолах (вищих ангелах) відпочивай Бог, престол святий (Св. Діву) на землі Собі започаткована, утвердив мудрістю небеса, небо одухотворене (Св. Діву) людинолюбством зробила: від неплідного корені (старої, безлюдної, бездітної) Свою, що чудес Бог, і не сподіваються надія, Господи слава Тобі». б) на літії. «Прийдіть любодавні (люблячі незаймане життя) всі, і чистоти дбайливість, прийдіть, піднесіть (піднесіть) любов'ю дівства похвалу, від каміння твердого (тобто старої Анни) поточне джерело життя, і від безчадствуючі купину невещественногогоня просвітить душу нашу». Отримав я, Господи, одкровення про Твоє домобудівництво і прославив Тебе, єдиний Чоловіколюбець. 5 . «Сінковописаний морок ворожінь розорив, і вірних прибуттям істини Богоотроковицею осяявши серця, і нас світлом Твоїм, Христе, навчи». Розсіявши неясні та загадкові прообрази Св. Письма і осяявши серця вірних явищем істини через Богоотроковицю, керуй і нас, Христе, світлом Твоїм. 6 . «До Господа від кита Йона кричи: Ти мене зведи з глибини пекла, молюся, так як рятівнику, в голосі хвалення, істини ж духом пожеру Тобі». До Господа покликав Йона з кита: виведи мене, благаю, з глибини пекла, щоб я, з гучною хвалою і від щирого серця, приніс жертву Тобі як Визволителю. Кондак. «Іоаким і Анна ганьби безчадства, і Адам і Єва від попелиці смерті свободистася, Пречиста, у святому різдві Твоїм: то святкують і люди Твої, провини (винності) гріхів позбулися, завчасно звати Ти (співаючи Тобі): неплоди. 7 . Купина в гір огнеопальна, і росоносна піш халдейська, яви наказу Тя, Богоневесто: бо божественний бо нематеріальний в речовому череві вогонь неопально прийняла ти: тим самим з Тебе народженому співаємо: благословенний Боже батько наших». Купина, що палала вогнем на гір, і халдейська піч, що источала росу, ясно прообразили тебе, Богоневеста: бо Ти неопалимо прийняла божественний нематеріальний вогонь у речовинне черево, тому до того, що від Тебе народився, ми закликаємо: благословенний Ти, Бог батьків наших. 8 . У печі юнаків прообразив Ти іноді Твою Матір Господи, образ же Сія з вогню ізмаші, що неопально входять: Південно співаємо, що явилася Тобою наприкінці сьогодення, і возвеличуємо на всі віки». У печі юнаків Ти прообразував колись Мати Свою, Господи, і це прообразування від вогню рятувало їх, що ходили (серед нього) неушкоджено; Її, що явилася через Тебе кінцям (всесвіту), ми нині оспівуємо і звеличуємо на всі віки. Величай, душе моя, преславне Різдво Боже Матері. 9 . «Як раніше сонця світильника Бога, що засіяв, тілесно до нас прийшов, з боку дівоча невимовно втілила благословенна Всечиста, Тебе, Богородиці, величаємо». Бога, Світильника, що засяяв (від Батька) раніше сонця, і до нас у плоті прийшов, втілила невимовно з невинного утроби, благословенна Пречиста Богородиця, Тебе ми величаємо. 9 . «Чужче матеремо дівоцтво і дивно дівам дітородіння: на Тобі Богородиці обидва влаштувалися: тим Тя вся земна племена невпинно величаємо». Чуже матерям дівоцтво, і невластиво дівам дітонародження; на Тобі ж, Богородице, сталося те й інше: тому всі ми, земні племена, невпинно величаємо Тебе. ІІ. Свято благовіщення Пресвятої Богородиці Бесіда № 1. Про те, які релігійно-моральні уроки пропонуються нам історією свята Благовіщення I. Пресвята Діва Марія, присвячена Своїми праведними батьками на службу Богу, проживала при Єрусалимському храмі до чотирнадцятирічного Свого віку. Коли ж Пресвятій Діві Марії виповнилося чотирнадцять років, тоді їй вже неможливо було залишатися при Єрусалимському храмі, бо настав час для Неї, коли, за законом юдейським, слід було видавати її заміж. Але Пресвята Діва Марія, пам'ятаючи обітницю Своїх батьків, які присвятили Її на постійне служіння Богові, і Сама бажаючи повністю служити Богу, не забажала бути заміжньою жінкою; тому заручив і Її праведному старцеві Йосипу, що походив, як і Св. Діва Марія, з царського роду, – жителю міста Назарета, щоб цей праведний старець був хранителем Її дівства. Переселившись на проживання в Назарет, до дому праведного Йосипа, Пресвята Діва Марія любила ті ж благочестиві вправи, до яких звикла під час перебування Свого при храмі. Перебуваючи здебільшого на самоті і безмовності, Вона займалася молитвою, читанням книг Св. Письма і рукоділлям. Тут, як і при храмі, Вона проводила найлагідніше, працьовите, смиренне і мовчазне життя. Таким чином, минали дні життя Пресвятої Діви Марії у домі Йосипа. І ось одного з таких днів з'явився до Неї архангел Гавриїл і сказав: Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між дружинами! Побачивши архангела Гаврила, Пресвята Діва Марія зніяковіла і думала: що означало б надзвичайне архангельське привітання до Неї? Але архангел сказав їй: «Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш у утробі, і народиш Сина, і даси Йому ім'я Ісус. Він буде великий і буде називатися Сином Всевишнього, і дасть Йому Бог престол батька Його, Давида, і буде царювати над домом Якова на віки і царству Його не буде кінця». Марія запитала архангела: «Як буде це, коли Я чоловіка не знаю?» Архангел сказав їй у відповідь: «Дух Святий знайде на Тебе і сила Вишнього осінить Тебе, тому й народжуване буде Святе і наречеться Сином Божим». Марія сказала: «Я раба Господнього, нехай буде Мені за твоїм словом». Тоді відійшов від неї архангел (Лк.1: 28–35). а) Пресвята Діва Марія, живучи в домі праведного Йосипа, часто проводила час за читанням Св. Письма, до якого заняття вона звикла ще під час перебування Свого при храмі Єрусалимському. І ось одного разу, читаючи книгу пророка Ісаї, Вона зупинилася на словах: «Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому Еммануїл» (тобто з нами Бог), і подумала: якою щасливою буде та Діва, яка удостоїться бути матір'ю Несподіваною, і як би була матір'ю Несподіваною, і як би хотіла бути Мати Нею. У цей час і з'явився Їй архангел Гавриїл, щоб сповістити про народження від Спасителя. Наслідуючи приклад Богоматері, і ми, брати, повинні з неослабною старанністю якнайчастіше читати священні книги. «Читання Святого Письма, – за словами св. Іоанна Золотоустого, - зміцнює розум, очищає совість, пригнічує нечисті пристрасті, насаджує чесноту, підносить розум, не допускає губитися в несподіваних обставинах, постачає вище стріл диявола, переселяє на саме небо, звільняє душу від кайданів тіла, св. Іоанна Золотоуста. «Розмови на різні місця Св. Письма», т. 3, стор 382, ​​вид. 1863 р.). «Тому вправляйся, брате, у читанні, – каже інший отець Церкви, св. Єфреме Сирине, щоб просвітився твій розум і щоб стати тобі досконалим і цілковитим, ні в чому ж позбавленим (Як.1:4); намагайся читати божественні Писання, бо кожного разу, як через них розмовляєш з Богом, освячуються в тебе тіло і душа» (Творіння Єфрема Сиріна ч. 3, стор. 158, вид. 1859 р.). б) Пресвята Діва Марія прийняла від архангела Гавриїла звістку про зачаття Їй безпорочного Сина з найбільшою смиренністю. «Я раба Господня, буди Мені за словом твоїм», – сказала Вона провісти архангела. Наслідуючи цю чесноту Пресвятої Діви Марії, і ми, брати християни, повинні в своєму житті відрізнятися смиренністю. Ніколи не повинні хвалитися ні своєю красою, ні своїм багатством, ні своїм розумом і начитаністю, ні своїми чеснотами. Св. Єфрем Сирін каже: «Твердо зберігай у душі твоїй смиренність – це джерело всіх благ. Упокорення Авраама зробило другом Божим і першим і головним з тих, що лежали на небесній вечері. Ісака врятувало смирення від жертовного заклання, Якова зробило спадкоємцем благословень, Йосипу дарувало царство, Мойсея увінчало сяйвом, Аарону дало первосвященство, Давиду – царство, Гедеону – перемогу, Іллю захопило на небо, в) Преблагословенна Діва Марія до часу явлення Їй архангела Гавриїла і після цього явища – в Назареті, в домі старця Йосипа – проводила життя в безмовності, мовчазне. Наслідуючи цю чесноту Богоматері, і ми повинні утримувати мову свою від зла, по-пустому багато не говорити про інших, особливо поганого, не засуджувати. Св. Василь Великий про вживання дару слова говорить наступне: «Не підставляй вух кожному, хто розмовляє, і не відповідай кожному говоруну в бесідах. Будь слухачем добрих повчань і в роздумах про них бережи твоє серце. Бережи твій слух від мирських оповідань, щоб не забруднити душі бризками бруду. Не намагайся прислухатися, що кажуть інші, щоб їх не зробити лихослівними. Не будь цікавий і не все бажай бачити, щоб не втримати тобі в серці своїм гною пристрастей. З користю слухай, з користю говори, з користю відповідай» (Творіння св. Василя Великого, ч. 5, стор. 58, вид. 1849 р.). «Придбати ж, брате, безмовність, каже інший святий, преп. Єфрем Сирін, як міцну стіну, тому що безмовність поставить тебе вище за пристрасті. б) на літії. «У шостий місяць архістратиг посланий бути до Тебе, Діви і чистіше, сповістити Тобі слово спасіння, разом і кликати Тобі: Радуйся, втішена, Господь з Тобою, родиш Сина превічного з Отця, і спасе люди Своя від гріх їх». в) На віршівні. «У шостий місяць посланий бути архангел до Діви чистіший і радіти Їй прирік, благовісти з Неї Визволителеві проити, тим самим приймаючи цілування, зачатий Тебе споконвічного Бога, що невимовно благоволило влюдитися, на спасіння душ наших». г) Тропар. «День спасіння нашого главизна, і що від віку таїнства явище: Син Божий син Діви буває, і Гавриїл благодать благовістить. Тим самим і ми з ним Богородиці заволемо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою». Нині початок нашого спасіння і прояв колишньої від віку таємниці: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благовістить благодать. Тому й ми з ним вигукнемо Богородицю: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. д) Велич: «Архангельський голос кричимо Ти, чиста: радуйся, Благодатна, Господь з Тобою». с) Прокимен: «Благовістуйте день від дня (благовістуйте з дня на день) спасіння Бога нашого». (Пс.95:2; Лк.1:39–49,56). 1 . «Отверзу уста моя, і наповняться Духа, і слово відригну Цариці Матері, і з'явлюся світло тріумфуючи, і заспіваю радіючи Ті чудеса» 106 . Відчиню уста мої (для співу), і вони сповняться Святого Духа; і вимовлю слово Цариці Матері; і бачу буду торжествуючим світло, і радіючи оспівуватиму чудеса Її. 3 . «Твоя пісняки, Богородице, живий і незаздрісний джерело, лик собі сукупність духовно утверди, у божественній Твоєї славі 107 вінців слави сподоби». Богородиця, живе та відповідальне джерело! Зміцни співаків Твоїх, що склали духовне торжество, і в божественній Твоєї славі удостої вінців слави. 4 . «Сідай у славі на престолі Божества в хмарі легше прийде Ісус пребожний, нетлінною долонею, і спасе кличучі: слава, Христе, силі Твоєї». Який сидить у славі на престолі Божества, пребожний Ісус прийшов на легкій хмарі – на нетлінній долоні (Богоматері) і врятував тих, що волають: слава, Христе, силі Твоєї. 8 . «Чуй Отроковиці Діво чиста, нехай каже Гавриїл пораду Вишнього давню правдиву, буди до прийняття готова Божому: Тобою бо несумісний з людиною поживою, тим і радіючи крику: благословіть усі діла Господнього Господа». Послухай, Отроковице, Діво чиста! Гаврило сповістить (Тобі) початкову справжню волю Всевишнього; будь готова до сприйняття Бога, бо через Тебе невмісний звертатиметься між смертними; Тому, радіючи, вигукую: всі творіння Господні, благословіть Господа. Благочестивих юнаків у печі зберегло народження Богородицею Спасителя, – тоді прообразоване, а нині дійсне, воно весь всесвіт спонукає співати Тобі: творіння оспівуйте Господа і звеличуйте на всі віки. «Отроки благочестиві в печі різдво Богородичо врятувало їсти: тоді утворюване, що нині діє, всесвіт весь ставить співати Тобі: Господа співайте справи, і вознесіть на всі віки». Богомудрі (отроки) не послужили тварю замість Творця, але мужньо знехтувавши загрозу вогнем, радіючи оспівували: благословенний Ти, преславлений Господь і Бог батьків! «Благовіствуй землі велику радість, хвалите небеса Божу славу». 9 . «Як одухотвореному Божу кивоту, нехай торкнеться рука поганих, усні ж вірних Богородиці немовко голос ангела оспівуючи, з радістю та кричать: радуйся, благодатна, Господь з Тобою». Рука неосвячених аж ніяк не стосується одухотвореного Божого ківота: уста ж вірних, оспівуючи невблаганно голос ангела до Богородиці, радощами нехай вигукують: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. «Всяк земнородний нехай підіймається Духом просвітляємо, нехай тріумфує безтілесних розумів єство, що шанує священне торжество Богоматері, і нехай кричить: радуйся всеблаженна, Богородице чиста, Приснодіва». з) Причетний до Літургії: «Вибра Господь Сіону, і звільни його в оселі Собі». (Господь обрав Сіон і благоволив поселитися на Сіоні у скинії і потім у храмі. Сіон – наша земля; скинія, або храм – Мати Божа). У першому з них, за переказами, Богородиця воскресила Немовля Господа Ісуса: заглиблення в стіні, де зараз знаходиться престол, слугувало Йому колискою. Благоговійно вклонившись цьому святому місцю, вони заходять до другої кімнати, також з натурального граніту; тут жив святий праведний Йосиф, опікун Божої Матері та Її Божественного Сина. У цій жалюгідній оселі мирно пройшло життя нашого Господа до 30 років; тут Він провів Своє дитинство та юність, тут Він виріс і духом, і тілом, у послуху Своїй Пресвятій Матері та уявному батькові Йосипу-деревнику. І не слухаючись його, вона відзначилася мудрістю, і зростом, і благодаттю в Бога та людей. Трохи далі від Благовіщенського монастиря вказано місце столярної майстерні святого Йосипа; тут Спаситель Юності допомагав Своєму вчителеві в теслярській роботі; Тут Він Сам продовжував працювати після смерті Свого уявного батька, щоб годувати Свою Божественну Матір. Тому, звичайно, євреї називали Його теслею (Марка 6:3). Бесіда № 1, в якій викладається історія свята Введення у храм Пресвятої Богородиці з моральними висновками 1 . Батьками Пресвятої Діви Богородиці були святі і праведні Іоаким і Анна, молитовному заступленню яких Св. Церква доручає нас щодня, в кожному відпусті богослужінь, та Христос, істинний Бог наш, помилує і врятує нас, як благий і Людинолюбець, молитвами Пречистої Йоакима та Ганни. Пречесне ім'я Богоотець тому їм і засвоєно, що вони народили від себе Пречисту Матір Божу, Богоотроковицю Марію, а через неї спромоглися найвищої честі: Яким честі бути дідом, а Анна - бабкою за тілом Господа нашого Ісуса Христа, споконвічного Сина Божого. За церковним переказом, святий праведний Іоаким був від Юдового племени, ведучи плем'я своє від Давида царя. Жив Він у Назареті Галілейській у тому самому місті, в якому і Господь наш Ісус Христос провів 30 перших років земного життя, від повернення Свого з єгипетського втечі до славного хрещення Свого в річці Йордані і до явлення на проповідь Євангелія. У шлюбі Йоаким мав праведну Анну від племени Левіїна, від роду Ааронового, дочку ієрея Матфана. Ці великого роду подружжя, живучи за законом, були праведні перед Богом; рясніючи в багатстві речовому, вони не бідні були багатством і духовним, прикрашаючись всякою чеснотою, ходячи в усіх заповідях Господніх беззаперечно. Святим своїм життям вони стільки Богові догодили, що Бог сподобив їх бути батьками беззастережної Діви, передібраної в Божу Матір. Вже звідси пізнавати можна життя їхнє святе, богоугодне і чесне, що їм дарована Дочка, всіх святих найсвятіша і більше за всіх найугодніша, найхерувимівша чесна. Хоч і багато хто міг знайтися тоді праведно живуть і догоджаючі Богові; але ця пара всіх своїми чеснотами перевершувала і стала достойною перед Богом, щоб народити Мати Божу. Такий дар не був би ним дарований, якби не сходила правда і святиня їх вища за інших. Як Сам Господь мав втілитись від Пречистої та Пресвятої Матері, так слід і Матері Господньої походити від святих та чистих батьків. Подається була пречистою Діві, як і іншим дівчатам, від храму звичайна їжа, але ту з'їдали жебраки та мандрівники. Сама ж вона харчувалася більше хлібом небесним – ангельським, вправляючись у богомислі та молитві. Коли вона прийшла у більший вік, і навчилася писання та рукоділля, то більше вправлялася в молитві, ніж у рукоділлі; Цілі ночі та більшу частину дня проводити в молитві було Їй звичайно. Отже, вона постійно зростала більше і більше в Божу любов. Таке було життя її в дитинстві та підлітковому віці: з кожним днем ​​зростала Вона і міцніла духом; разом з цим зростала і подвижництво Її, з працьовитістю множилась і молитва; від сили в силу йшла Богоотроковиця, доки сила Вишнього осяяла до Божественного зачаття шлюбомискусну, і зробила Її Матір'ю Бога Слова, Царицею неба і землі, заступницею роду християнського. Так зростала і виховувалась у покаранні та вченні Господньому Преблагословенна Діва Марія, явивши в Собі прототип виховання істинно християнського, прототип богоугодного розвитку християнського юнацтва. (Див. «Повчання» архієп. Ніканора, т. 4, стор 460). ІІ. а) Згадуючи вхід Богоотроковиці до храму Божого, і ми повинні намагатися якнайчастіше з благоговінням відвідувати церкву, оскільки присутність у ній при божественних службах є одним із головних засобів для нашого освячення. Молитва, принесена в храмі, має особливу силу і благодатні наслідки, і якщо хто молиться іноді і не так старанно підносить свої благання до Господа, то молитвою священнослужителів і віруючих вони підкріплюються. У церкві душа наша навчається слуханням читання Євангелія та Апостола та повчанням пастирів. Тут, за допомогою Святих Таїн, викладається зцілення від душевних хвороб, і якими б великими не були наші гріхи, але щире каяття і сердечне сповідання досконалого нами дає нам можливість очистити себе і дарувати здоров'я душі. Нарешті, в церкві ж, перед Богом, Якого немає мертвих, молячись за покійних рідних і близьких, ми через ці молитви наближаємося до них духом і полегшуємо свою смуток про розлуку з ними. У церкві і просвітництво душі, і милість, і прощення, і радість, і втіха для серця. Потрібно пам'ятати, що в церкві перебуває величезною Своєю благодаттю Господь, а тому й варто стояти при богослужіннях з увагою та благоговінням, ніби стоячи на небі перед Божим престолом. б) Приклад праведних Йоакима та Анни вчить нас твердо виконувати обітниці, дані Богові. Дорого їм була єдина дитина, дарована після багатьох молитов, на старості років, але вона була обіцяна ними Господу, і вони, анітрохи не вагаючись, не думаючи, хто буде їхньою підпорою в старості, привели дочку в храм і тим явили дивовижний приклад відданості волі Божій і вірності вірності. в) Крім того, приклад праведних угодників Божих навчає батьків змалку водити дітей до церкви, змалку привчати їх до молитви та слухання Слова Божого. Те, що діти бачать і чують у дитинстві та підлітковому віці, як добре, так і погане, залишається в їхній пам’яті на все життя, а тому нехай батьки намагаються своїм життям подавати лише добрий приклад. На жаль, часто буває так, що багато батьків своєю поведінкою, самі того не помічаючи, вважають початок розпусти у своїх дітей. Забувається, що деякі діти навіть не знають молитов, а вимовляють лайливі слова, і все це тому, що батько чи мати не соромляться перед неповнолітніми лаяти і сваритися, і хвалити суєтні і пусті утіхи світу, дозволяти собі несправедливі вчинки і т. д., і зовсім не дбають про те, щоб уберегти їх від зла, забуваючи, що за них вони повинні дати сувору відповідь Богу. Треба твердо усвідомити істину, що ніжні дитячі душі надзвичайно сприйнятливі до всього, а тому потрібно оточувати дітей лише добрими та світлими прикладами. б) Приклад Богоотець Іоакима та Анни, які присвятили Богові свою дочку з юних Її років, вселяє християнським батькам починати виховання дітей вченням благочестя з ранніх років. Раннє зближення дітей з божественними і священними дієсловами Церкви і Слова Божого робить ці дієслова особливо рідними безпорочному серцю на все життя; а рідний голос завжди для нас є обов'язковим, приємним, втішним і повчальним. в) Св. Діва Марія отримала релігійне та моральне виховання при храмі Божому: і християнські діти якомога частіше і старанніше повинні відвідувати храм Божий, щоб навчатися тут вірі та благочестю за сприяння благодаті Божої та керівництву пастирів Церкви, поставлених на свою велику справу Святим Духом. Б. З церковних піснеспівів на день Введення в храм Божої Матері а) На Господи взиваю. «Десь (нині) вірності тріумфуємо, в псалмех і піснях Господеві співаюче, і шануючи Того священну покров (освячену скинію), одухотворений кивот, несумісне Слово вмістила: приводиться до Господа більше природи, надзвичайно, з плоттю мла Цю, як Боже житло». б) на літії. «Нехай радіє сьогодні небо згори, і хмари веселощі нехай кроплять від зело преславних величі Бога нашого: оце бо (бо) двері, що на сході зряча, народившись від неплодів безплідні за обітницею, і Богу освячена бувши в житло, днесь в храм брязкаючи (ударячи) в гуслі, приведуться, рече (Пс.44: 15), Царю діви в слід Ея, ближня Її приведуться всередину скинії Божої, всередину очистилища (в святе святих) Його, виховуватися в житло перш вік від Отця нетлінно Народженого в спасіння. Бесіда № 1, в якій викладаються історія свята Успіння Божої Матері з моральними та догматичними уроками I. Готова віддалитися тілесно з цього світу, Мати Божа побажала бачити при Своїм уявленні апостолів, що розвіялися по всіх кінцях світу для проповіді Євангелія, – і Господь виконав її бажання. Раптом поза храминою почувся незвичайний шум, і безліч хмар оточило будинок, – то були хмари, на яких, за Божим наказом, св. апостоли, з різних меж всесвіту, раптово були перенесені до Єрусалиму і поставлені на Сіоні перед дверима дому Богородиці. Їх зустрів св. Іоанн Богослов і зі сльозами скорботи сповістив їм про швидке вчинення Богоматері від землі на небо. Тоді благовісники Христові зрозуміли, що Господь зібрав їх сюди так чудово для того, щоб бути при блаженному успінні Пречистої Його Матері і з честю віддати землі її святе тіло. З цими словами, піднявшись з одра, Діва Марія вклонилася Господеві й рекла Йому: «Хай буде на віки благословенне преславне твоє ім'я, Господи Боже Мій, що благоволив обрати Мене, смиренну рабу Твою, на послужіння таїнству Твоєму. Згадай Мене, Царю слави, у нескінченному Царстві Твоєму! І Ти, Сину і Боже Мій, прийми дух Мій з миром і покрий Мене від темної темряви, нехай не доторкнеться ніяка зла сатанинська!..» Господь втішав її солодкими словами, щоб не боялася Вона сили сатанинської, вже зневаженої святішими стопами Її, і перейшла б з сміливістю. Пресвята відповіла радісно: «Готове серце Моє, Боже, готове серце Моє!» і, повторивши давнє Своє слово: «Буди Мені за дієсловом Твоїм», знову лягла на уготоване Своє ложе. Насолоджуючись невимовним зором пресвітлого обличчя Господа, у захваті найсолодшої любові до Нього і в духовній веселості зрадила душу Свою в пречисті руці Його, тихо, безболісно, ​​– як заснула солодким сном. «Той бо, Його ж Вона зачала без винищення і народила без хвороби, приймуть найпречеснішу її душу безболісно і тілу її вчистому не дасть бачити винищення. У Синівній руці сьогодні всесвяту зраджує душу; Сьогодні Творцеві і Богові Богоматір зраджує Свою душу, в пречисті долоні з Неї втіленого без насіння. Абі розпочався прерадісний і пресолодкий ангельський спів, у ньому чуюся ця часто від ангелів повторювані Гавриїлова цілування (вітання) дієслова: радуйся, благодаті виконана, Господь з Тобою, благословенна Ти в дружинах. І так урочисто від усіх небесних чинів провадиться безпресвята душа її в горні обителі, руками Господніми несома. Херувімі під'яша Тебе, Пречиста, з радістю, Серафімі ж славлять радісно. Дивлюся ангельські сили, що в Сіоні дивлячись Свого Владику, жіночу душу руками носить: бо народжена синоліпно проголошувала: прийди, чиста, з Сином і Богом прославлена ​​буди! Найстаріші ангельські сили чудеса дивувалися, приникши один до одного, глаголаху: візьміть вашу браму і сприйміть Народну небеса і землі Творця. Двері небесні, візьміться, зряче двері Вишнього, що йдуть зі славою до Сина і Бога» (канон і стихири). Апостоли, що спромоглися дивитись на це преславне видіння, «зворушеними проводячи очеси і стоячи жахни, як забули, надовзі»; потім, прийшовши до тями, вклонилися Господу, преславно на небо душу Матері Своєї піднісши, і наблизилися до пречистого тіла Владичиці, і зі сльозами розчулення побачили, що обличчя Її сяяло, як сонце, і від пречистого тіла Її розливалося навколо пахощів, з яким не може порівняти пахощі, з якими не може порівнятися людське. Цілуючи з благоговінням пречисте тіло Богоматері, всі відчували в серцях своїх духовну приголомшливу радість. Один дотик до одра, на якому лежало пречисте тіло Божої Матері, подавав хворим зцілення: сліпі прозрівали, глухим відкривався слух, кульгавим дарувалася сила ходити; духи нечисті «бяху проженемо» і припинялися всякого роду хвороби... «Апостолі, спільне одр, з трепетом даремно Пречисту: ове бо дивлячись на тіло жахом одержимий бяху, Петро ж зі сльозами кричав: о Діво, бачу Тебе ясно простягну, просту, живота всіх і дивуюся: в ній же всілися майбутні життя насолоду. Але, о Пречисті, молись старанно Сину і Богу Твоєму спастися стаду Твоєму неушкодженому. Вихідну виголошую пісню духом: радуйся, нетлінний джереле Божого живоначального і спасительного всім втілення!» «Ті, що говорили послідовці божественному священному ківоту, всі велику кількість богословив у Сіоні, кличе: камо ідеш нині, скинія Бога живого? не престай приглядати вірою співаючі. Охована лик апостольський приємне тіло Твоє, Владичице, зі страхом зряче і голосом великим, що промовляє: у небесні доми до Сина висхідні, рятуйши по суті, Богородиці, спадщину Твою». Научені зловмисники люто попрямували на скоєння лиходійства. Але тільки-но наблизилися вони, світлозоре коло, що мчало над тілом Божої Матері, схилилося до землі і, як стіною, огородило собор св. апостолів і тих, що були з ними, і злісні ненависники вражені були сліпотою, а інші були приведені в таке сум'яття, що не знаючи куди тікати, бродили навпомацки біля міської стіни і шукали для себе провідників. Перешкодивши злому підприємству слуг архієрейських і народу, чудова хмара піднялася догори, і один із юдейських священиків, на ім'я Авфоній, побачивши св. апостолів і безліч вірних, які супроводжували тіло Богоматері, загорівся злобою та заздрістю. «Ось, – сказав він, – яку пошану віддають тілу, що народила підлабузника, який розорив закон батьків наших!» І з цими словами Він кинувся до одра, щоб кинути на землю пречисте тіло Владичиці. Але ледве зухвалі руки його торкнулися одру, частини їх були відкинуті і, пригорнувшись до одру, повисли на ньому. Св. апостоли, досягши Гефсиманії, поставили одр із пресвятим тілом Пречистої Діви Богородиці біля місця поховання і, віддавши їй останнє цілування з плачем і риданням, поклали в печеру і вхід до неї загородили великим каменем. Прив'язані святою любов'ю до Божої Матері, святі апостоли пробули три дні в тому селищі, не відходячи від труни Пречистої Діви; тут день і ніч проводили вони в молитві та псалмоспенні. «На безсмертне Твоє успіння, Богородице, Мати живота, – співає Св. Церква, – апостолі в єдиному обличчі постаючи пресвятому Твоєму тілу, що й погребше чесно, голос Тобі Гавриїлів співає крику: Радуйся, благодатна Діво, Мати. Увесь цей час чули були на повітрі «пресладкі воїнств небесних голоси, які співають і хвалять Бога і Богоматір ублажають». Усі апостоли бачили смерть і перебували під час поховання Пресвятої Діви Марії; тільки апостол Хома не був при цьому. З'явившись уже на третій день, Він невтішно плакав, що не удостоївся отримати останнє благословення Богородиці і поцілувати її найсвятіше тіло. Щоб угамувати скорботу Хоми, св. апостоли загальною радою поклали відкрити труну Богоматері і всім разом з нею вклонитися живоносному тілу Її і поцілувати боговмісні останки. Відкрили труну – і здобули її пустим: у ній не було тіла Богоматері, а лежала одна похоронна плащаниця, від якої розносилося чудове пахощі. Св. апостолы, стоя у гроба, дивились и недоумевали, что это значит? Облобизавши зі сльозами і благоговінням плащаницю, що залишилася в труні, вони вдалися до єдиного засобу дізнатися таємницю – до молитви. І блаженна надія не осоромила їх: у годину вечірньої трапези апостоли осіли зміцнити себе їжею і ні про що більше не розмовляли, як про те, що одухотвореному Божому Ківоту подобалося бути вищим за всяке тління і силою триденно Воскреслого воскреснути у вічний спокій. Закінчивши трапезу, вони встали і, за священним звичаєм, піднявши частину хліба, відкладену на честь Господа, стали славити Пресвяту Трійцю; в цей час раптом почули вони над собою ангельський спів. Піднявши погляд, вони побачили у повітрі Пречисту Діву Богородицю. Вона стояла з безліччю ангелів, блищачи невимовною славою. «Радійте, – говорила Вона апостолам, – Я з вами у всі дні». І св. апостоли, у захваті духовної радості від чудесного бачення, замість звичайного звернення – «Господи Ісусе Христі» – вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам». Це чудове одкровення переконало св. апостолів, які запевнили всю Церкву Христову, що Пресвята Діва Богородиця у третій день воскреслена Сином і Богом Своїм і захоплена з пречистим тілом у гірське селище. «Перевищні небесні сили, що зі Своїм Владикою прийшли, богоприємне і пречисте тіло передсилаюче, жахом одержиме: прекрасно ж попереду, і невидимому вопію перевищенням чиноначалієм: се, Всецарице, Богоотроковиця прийде. Візьміть браму, і цю премирно підніміть, притаманну Мати Світла: Бо заради всеродне людиною спасіння бути; на Нюже дивитись не можемо, і Той гідну честь віддати немічно: Тоя презирливе переходить всякий розум »(Вірші). «Про це і божественний Давид передрікає, кажучи: воскресни, Господи, у спокій Твій, Ти і Кивот святині Твоєї; і збулася пророча того словеса» у воскресінні Господньому і в воскресінні Пречистої Матері Його. Свята Церква так про це сповідує: «У різдві зачаття безнасінне, – співає вона, – в успінні мертвість нетлінна, диво в чудеса суто стечеться». «Якщо і незбагненний Сея плід, Яким небеса бувши, поховання приймуть волею: як поховання відкинеться немискусно народжує? Життя бувши храмом, життя присносущне улучило ти, Богородице: бо смертю до живота проминула ти, що життя народивши воістину». «Дає Тобі, Діво, що понад єство, Царю всіх Бог: у різдві бо діву яко збережи, тако в труні тіло дотримано нетлінно і спитав божественним уявленням, честь Тобі, як Син Матері, даруючи». І цьому навчає нас Сам Господь, Сам Він вимагає від кожного християнина, «Відкинься себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною» (Мф.16:24). Хто ж любить Господа, той і заповіді Його дотримається (Ін.14:15) і залишить всі приємності землі, всі скарби тлінні, всі задоволення, пристрасті, пожадливості тілесні, зречеться своїх слабкостей і гріховних звичок і навіть від самого життя земного і всього себе присвятить Богу, як присвятила Йому! Та чи таке приємне наше життя, чи таке дороге воно, як ми його цінуємо? Чи так багато приносить вона нам задоволень, благ і скарбів, як ми звикли думати? Вдивіться в неї, придивіться - і ви побачите, наскільки оманливе наше земне життя, наскільки мізерні його блага і задоволення, наскільки, навпаки, вона порожня, бідна, важка: «Суєта суєт, - все суєта!» (Ек.1:2) – так говорить про життя премудрий цар Соломон: «Бо всі дні його (людини) – скорботи, і його праці – неспокій; навіть і вночі його серце не знає спокою. І це – суєта!» (Ек.2:23). Задоволення життя пересичують людину і наражають її на болючі хвороби; слава - непостійна і так само скоро йде, як приходить; багатства землі ще менш міцні, і людина постійно в страху втратити їх, так що воістину і вночі не спить його серце. Життя – суєта, світ – море печалі та скорбот. Що ж так тягне нас у це море, що занурює нас у його солодкі, але грізні хвилі? Що ж, як не наші гріхи? Що, як не пристрасті наші? Що, як не наші людські слабкості? Що ж робити людині; у кого вчитися безбоязно і мужньо переплисти це житейське море? Де знайти йому тихий притулок? Молитва – ось той благодатний засіб, яким Пресвята Діва намагалася досягти Своєї мети; ось ті слова, якими вона розмовляла з Богом; ось ті промови, в яких вона виливала Свою душу перед Ним і сповіщала Йому «печали Своя». Коли Господь почув молитву раби Своєї і вчинив їй за її молитвою, що зробила Богоматір? А вона знову молитвою дякувала Богові і молитвою ж почала готувати Себе до смерті. Отже, завжди, у будь-який час і перед кожною справою, Пресвята Діва освячувала Себе молитвою до Бога. Чи так робимо ми? Сумно зізнатися, але ми... чи знаємо ми навіть те, що таке молитва? Ми щодня читаємо молитви, стаємо навколішки, осіняємо себе хрестом, цілуємо ікони, кажемо: «Господи, Господи!» (Мф.7: 21). Але чи молимося ми? Ми відвідуємо храм Божий, слухаємо божественні служби, а чи вміємо молитися – Бог знає... Чи це молитва, коли ми тільки устами закликаємо Господа, а душа наша витає по землі? Чи це молитва, коли очі наші піднімаються до неба, а серце опоганюється гріхом і плазуне в безодні беззаконня? Що ж нам робити? Мушу повчитися, як належить молитися. А молитися годиться щогодини і не тілом тільки, а й духом. «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Мф.26:41), – повчає Спаситель, «Безперестанно моліться» (1Фес. 5:17), – заповідає апостол; молитися ж належить Богові, як і поклонятися Йому, духом і істиною, бо «Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині» (Ів.4:24). Має молитися так, як завжди молилася Пресвята Богородиця. Молитву Богородиці Господь почув і за молитвою її створив. Якщо і ми молитимемося, як годиться і як молилася Пресвята Богородиця, то й наші молитви не залишаться марними, а дійдуть Бога, будуть почуті, і ми отримаємо те, чого просили у Бога. Сам Господь сказав: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мф.7: 7). в) Отримавши за молитвою Своєю виконання бажання, Богоматір почала збиратися в далекий потойбічний світ. Чи не слід і нам все своє життя збиратися в цей далекий, маловідомий нам шлях? Безперечно; але в чому ж мають бути ці приготування? Жити треба так, щоб завжди з чистою совістю ми могли сказати: «Готове моє серце, Боже, готове» («Четі-Мінеї», стор. 68; Пс.107:2). Жити треба так, щоб подібно до Богоматері, по кончині почути і нам на страшному суді Христовому Його божественні слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу» (Мф.35:34). Треба дбати про праведність, «бо Господь знає шлях праведних», і уникати всякого зла, тому що «шлях безбожних загине» (Пс.1:6). г) Поховання Богоматері Бог прославив чудовими чудесами. Чому ми можемо повчитися з цього? Насамперед тому, що «дивний Бог у святих Своїх», тобто Бог дивним чином виявляє Себе в житті святих: допомагає їм, зберігає їх і, нарешті, прославляє їх так незбагненно і велично, але так очевидно, що не залишається жодного місця сумніву. При похованні Св. Діви Бог прославив Її нетлінні мощі, а ворогів віри і Христа – безбожних юдеїв та зухвалого Авфонія – посоромив гідним чином. Чому нас навчають ці приклади? Ось іудеї безстрашно кинулися на християн, які супроводжували одр Богоматері, і були вражені сліпотою; ось Авфоній зухвало простягнув руки до труни, щоб наругатися над урочистою та преславною ходою, і був жорстоко покараний. Чи не так само безстрашно і зухвало повстаємо і ми часто на Пресвяту Богородицю і на Самого Бога нашими тяжкими гріхами, нашим ганебним зневірою? Чи не так і ми ображаємо Пресвяту Діву та Її Сина, Господа Ісуса Христа? Чи не так і ми заслуговуємо на гнів Божий і страту? Що ж нам робити, як уникнути праведного Божого гніву? Найчастіше слід вдаватися з молитвою до Бога, частіше просити заступництва та Його Пречистої Матері; треба каятися у гріхах і просити прощення у Бога. Ось ці благодатні засоби і врятують нас і позбавлять праведного гніву Божого. «Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас в ім'я Ісуса Христа для прощення гріхів» (Дії 2:38). Покаємось і піднесемо теплі молитви до Цариці Небесної, щоб Вона не залишила нас, але осяяла покровом Своєї милості, як колись юдеїв, що очистили себе сльозами покаяння. д) "Стань, Господи, на місце спокою Твого, - Ти і ковчег могутності Твого" (Пс.131: 8). Так колись пророчим голосом сповістив про Пресвяту Діву Марію пророк Давид. Дійсно, через три дні після поховання тіло Богоматері повстало і поєдналося з душею для життя вічного. Усі ми приходимо на землю на короткий час. Наша батьківщина – небо. А на землі ми тільки мандрівники, які не мають «тут постійного граду» (Євр.13:14). Прийде час – і всі ми воскреснемо, як воскресла Богоматір. Але навіщо ж, приходить на думку, ми й умираємо? Чому б не жити вічно? Землероб, коли сіє, кидає в землю зерно, зариває його і залишає до часу, спостерігаючи час жнив. Минає зима. Зерно виростає в траву - воскресає і приносить плід. Тоді й землероб поспішає на свої ниви, збирає плоди, розділяє пшеницю від полови, збирає пшеницю в житницю і знищує кукіль. Додаток до бесіди № 1. Гробниця Пресвятої Діви Богоматері «Друзі і учениці Мого Сина і Бога, – говорила Преблагословенна Діва апостолам перед Своїм успінням, – не нарікайте на радість Моя Моя, але Моє тіло, як Я прикрашу на одрі, поховайте» («Пролог», авг. 15). Чому на одрі, а не в труні? Тому що євреї не мали спільного звичаю будувати труни, подібні до наших. Тіло покійника зазвичай сповивали, як тіло дитини, завертаючи його в плащаницю, або синдон, і перев'язуючи повивальниками, а голову покриваючи хусткою (Ін.11: 44); змащували ароматами, особливо смирною та алое, що вивозяться з Аравії; умащене і повите покладали на одр чи похоронні ноші, і несли за місто, за село, взагалі за житлові місця, на цвинтар. Кладовища у євреїв були двох пологів: одні спільні і називалися трунами синів людських (Єр.26:23); інші - приватні, що належали знаменитим прізвищам (Бут.23: 4-20,50; Суд.8: 32; 16:31; 2Цар.2: 32; Ін.19: 38-41). Простий народ ховав своїх небіжчиків на загальних цвинтарях, у звичайних могилах; у людей знатних були родові крипти, які у Св. Письмі називають то печерами, то труною взагалі. Так, Авраам поховав Сарру, дружину свою, у печері поля (Бут.23:19). Так, і патріарх Яків похований у тій самій печері. Про Гедеона сказано, що він похований у гробі Йоаса, батька свого (Суд.8:32); Сампсон, Асаїл та інші також поховані в гробі батьків своїх (Суд.16:31; 2Цар.2:32). Ці труни, або похоронні печери, іноді копались у землі, іноді висікалися в камінні, при підошвах і на уступах гір, дивлячись по місцевості. Спускалися в печеру східцями, як це бачимо в наших святих печерах Київської Лаври; за сходами була кімната, або опочивальня; таких опочивальні в одній печері бувало від двох до семи. У стінах опочивальні робилися ніші, або поглиблення, на зразок ложа; на цих ложах покладалися тіла покійників. Коли перша опочивальня наповнювалася тілами, тоді єврей поглиблювався далі і будував нове покої себе і майбутнім небіжчикам свого роду. Вхід у похоронну печеру іноді зачинявся кам'яними дверима, іноді примушувався каменем. Всечесне тіло Пресвятої Діви Богоматері було поховано апостолами не на спільному цвинтарі і не у звичайній могилі, а в особливій печері, що належала Її святому прізвищу. Ця печера існує дотепер. Багато великих і славних міст упали, багато народів змінилися з часу блаженного успіння Пренепорочної Матері Господа, а смиренний вертеп, який на короткий час прийняв всечесне тіло Владичиці нашої, досі зберігається Промислом Божим і благоговійно відвідується благочестивими шанувальниками. Ось як описав святу печеру і гробницю Богоматері, що знаходиться в ній, наш благочестивий мандрівник Василь Григорович Барський, який бачив її в 1826 році. «Знижком до Гефсиманії, що стоїть при потоці Кедрському, де іноді весь бяше, як чтется в Писанні божественному, і люди житла в ній; нині ж тільки сади знаходяться, і труна Матері Божої, що стоїть у землі глибоко в церкві, від неї ж будівлі поза нікчемно бачиться, тільки вхід, що має вниз ступенів п'ятдесят, де серед ступенів від обох країн суть труни св. Іоакима та Анни; А серед вівтаря є каплиця кам'яна, а в ній усередину труну Матері Божої; каплиця ж і труна від мармуру біла складена, де висять 18 склянок кандилів: грецьких 6, римських 4, вірменських 4, два ж кандила коптів і два сиріани. Церква ця в подобу печери є створена в землі від благочестивої цариці Олени; розташована є хрестоподібно, і є в довготу і широту задоволена; престоли в ній до літургізанія різні секти імут. Греки ж на початковому престолі служать Літургію, і то не завжди, тільки в якісь свята та недільні дні. Церква ж та, або більше печери, стоїть порожня; коли ж літургійні, тоді від труни ченці приносять вся з собою облачення та посуди церковні» (Василя Барського «Подорож до святих місць»). Барський підходив до похоронної печери, спустившись із гори Олеонської та повертаючись до Єрусалиму; навпаки, інший наш російський благочестивий шанувальник (Норов), що у 1835 році відвідував святі місця Палестини, йшов до неї з Єрусалиму через ворота Гефсиманські, або Овчі. Це та сама брама, через яку Пресвята Діва, ще за життя Свого, по піднесенні Господа, дуже часто виходила з міста на гору Олеонську молитися і через яку, за успінням, святе тіло Її було несено апостолами в похоронну печеру, чому араби і називають їх брамою святої Марії. На відстані від цих воріт йде стрімкий спуск у долину Йосафатову, на якій праворуч загальний цвинтар іудеїв. За долиною Йосафатової височить гора Олеонська, і біля самої підошви цієї гори – вхід у похоронний вертеп Пресвятої Діви. «Коли перед нами, – каже благочестивий мандрівник, – відчинилися двері вертепу, я був вражений його мальовничістю. Милосердя дверей відкрий нам, благословенна Богородице! Від самого входу крутий спуск, більше ніж по п'ятдесят мармурових сходах, веде, під склепінням широкої галереї, в таємничий морок земних надр; світло денний збігає туди димною ароматичною смугою, яка утворена безперервно розвівається з каділ ладаном і з'єднується на самій глибині з мерехтливим світлом лампад. Зійшовши сходів на п'ятнадцять, показують в одному заглибленні праворуч дві гробниці; у ній спочивали святі та праведні батьки Пресвятої Діви, Іоаким та Анна. З іншого боку, у такому ж заглибленні, видно гробницю святого обручника Матері Спасителя. Щасливий той, кому вдалося черпати дух благочестя і сподівання життя вічного в таких місцях, де пам'ятники життя служать живим доказом безсмертя та воскресіння нашого тіла. Багато хто з нас не може насолоджуватися таким святим щастям; втім, у нас, у нашій православній вітчизні, є інша, можна сказати, своя домашня втіха благодатна, послана нам від Благодатної. Це – святі чудотворні ікони, що зображують Успіння Преблагословенної Владичиці нашої; найдавніша з них є ікона, яка мешкає у великому храмі святої Києво-Печерської Лаври. Бесіда № 2. Про богослужіння у день Успіння Богоматері I. Св. Церква прославляє блаженну кончину і всякого праведника, тому що ця кончина є кінець його земних праць і подвигів і початок безсмертного життя та слави небесної; але переважно ублагає вона всечесне подання чесної Херувимів, Пресвятої Матері Господа. Успіння Богоматері є одним з найбільших урочистостей Церкви, до якого і готуємося особливим постом. Ця подія, після Вознесіння Господнього, є найславетнішою для самої Церкви небесної, яка сприйняла Душу, у всьому людському роді найсвятішу і блаженнішу, і всерадіснішу для Церкви земної, тому що Мати Божа, піднесена на славу небесну, звідси стала могутнішою і наймогутнішою на всіх землі. ІІ. а) Тому, згадуючи Успіння Богоматері, Св. Церква прославляє його урочистими та солодкими співами. «О диво! - Вигукує Церква (на стихирах вечірніх), - Джерело життя покладається в труні і стає лествицею до неба! Звертаючись до самої Винуватці торжества, співає: «Дивні таємниці Твої, Богородице! Ти з'явилася престолом Всевишнього, і нині стала від землі до неба; Успіння Твоє славлять владу і престоли, початку та панування, сили, Херувими та Серафими; земнородні ж радіють про божественну славу Твою». Згадує і чудове зібрання апостолів до святого одра великої Усопшої, як «за помахом Божим захоплені на висоту на хмарах, богоносні апостоли від усіх країн досягли пречистого і живого тіла». Три паремії, засвоєні святам Богородичним, читаються й у справжнє свято; перша (Бут.28:9–17) представляє лествицю Яковлеву, що з'єднує небо з землею, зображуючи тим самим одухотворену лествицю, якою зійшов на землю Сам Син Божий. Друга (Єз.43:27;44:1–4) говорить про таємничу браму храму, баченого Єзекіїлем. Брама ця, що бачить на схід, зачинена, і Дух Святий сповіщає, що вони завжди зачинені будуть, і ніхто ж не пройде крізь них, бо Господь Ізраїлів пройде ними, і будуть зачинені: Ось освіта цнотливої ​​Матері Господа, Яка й перед Різдвою, і в різдві, і по річці! Третя паремія (Прем.9:1–11) зображує Премудрість, що створила Собі дім і приготувала для нас трапезу. По розумі Св. Церкви, Премудрість є Син Божий, а дім Його, перш за все, є Пресвята Діва, що вмістила в Собі Несумісного. На літії та віршів знову урочисті пісні, але вже з'єднані з моліннями. Вони славлять найвищу небесу і найславетнішу Херувимів Всенепорочну Наречену і Матір Того, в Ком благовоління Отця, віщу неприступного світла, спасіння вірних і надія душ наших. «Сьогодні небо простягає надра, приймаючи Народжену всіма Немісткого, і земля джерело життя, що дає благословення, прикрашається благолепством. Всі поклонимося Їй, що молиться: спорідненого присвоєння не забудь, Владичице, що вірно святкують Твоє успіння! Врятуй нас, що визнають Тебе Богородицю, від усякого обстояння, - Мати Творця всіх Христа Бога, Того благаючи не престай за нас, - християнський рід вознеси і спаси душі наші!» б) На утрені ще більше чуємо хвалебних і молитовних пісень піднесеної Богоматері. Під час полієлея, при світлі багатьох світильників, храм оголошується урочистим величанням: «Величаємо Тебе, Пресвята Мати Христа Бога, і всеславне славимо Твоє співання». Обличчя, повторюючи цей вірш, супроводжує його словами святого псалмоспівця, які личать одухотвореному селищу і Божому кивоті – Богоматері. «Воскликніть Господеві вся земля! – Бути у світі місце Його та оселя Його в Сіоні. - Освятив є селище Своє Вишнє. – Воскресни, Господи, у спокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї!» Євангеліє – спільне святам Богородичним. Це – оповідь про побачення Богоотроковиці з праведною Єлисаветою, коли Пресв. Діва, вустами родички Своєї, за навіюванням Св. Духа, названа Матір'ю Господа, і Сама, сповнена того ж Духа, пророкувала: «Відтепер ублагатимуть Мене всі пологи; що створив Мені велич Сильний, і святе ім'я Його» (Лк.1:39–49,56). Після цього, як би на виконання пророчих слів Богоматері, два канони, один – Косми Маїумського, другий – Іоанна Дамаскіна, ублажають пречесне Успіння і оспівують славу та велич Її. Перший співак оспівує, як нематеріальні чини та апостоли супроводжують тіло небесне (пісня 1); як апостоли зі страхом торкаються сприятливого селища, а руки одного сміливого (єврея) засуджує на відвідання Сам Бог, що зберігає честь ківота одухотвореного (п.3); як небо земне вселяється в небесне та нетлінне селище (п.4). Ось «хмара, що носиться, апостольське обличчя від кінців збирається послужити Тобі, хмарі легкої, від якої Всевишній засяяв - Сонце правди, що знаходиться в темряві і сіни (п.5). Цар усіх Бог дарує Тобі, Мати Божої, те, що понад єство: зберігши Тебе Дівою в різдві, у труні тіло Твоє дотримується нетлінного, віддаючи Тобі честь, як Син Матері (п.6). Закони єства перемагаються в Тобі, чисте Діво: різдво дівоче і смерть обручає життя; по різдві Діва і по смерті жива, Ти завжди рятуєш, Богородице, Твоя спадщина!» (П.9). Подібним чином й інший пісняр зображує таїнство та славу Успіння Пренепорочної. У святому захваті він закликає всі земні і небесні істоти, нехай славлять Препрославлену. «Діви юнаки, з пророчицею Маріамією вигукніть нині вихідну пісню: бо Діва і Богоматір переставляється до небесного селища (п.1). І острублять нині труби богословів, і оголоситься повітря, сяючи безмірним світлом, і співають ангели Успіння Пречистої Діви (п.5). Нехай затрублять трубою духовною небесні гори, нехай радіють пагорби і нехай грають божественні апостоли: Цариця до Сина переставляється, з Ним царює» (п.7). Весь канон полягає молитовною піснею: «Прийми від нас пісню вихідну, Мати живого Бога, і світлоносною Твоєю та божественною осені благодаттю; імператору переможна, христолюбним людом світ, залишення гріхів співаючим і душам спасіння подаючі». У стихирах хвалітних описується чудесне зібрання апостолів, які «в єдиному лику постали пресвятому тілу і, погрібші його чесно, голос Гавриїлів оспівували: радуйся, благодатна, Діво Мати невідома, Господь з Тобою!» в) Деякі пісні, які ми чули на утрені, повторюються в пристойних місцях і на Літургії. Так, частина канону (пісня 3-я з першого, пісня 6-я з другого канону) читається на блаженних (тобто разом із відомими віршами про блаженства євангельські: Мт.5:3–12). На вході співаються тропар та кондак свята. Замість «Годно» співаємо ірмос 9-ї пісні: «Перемагаються єства статуту». (Див. «Троїцький листок», № 280). ІІІ. Таке, браття мої, високоурочисте і скрізь глибокоповчальне богослужіння у свято Успіння Божої Матері. Додаток до бесіди № 2. З церковних співів у день Успіння Божої Матері а) На Господи взиваю. «О дивне диво! джерело життя у труні покладається, і лествиця до небес труну буває: веселись Гефсіманіє, Богородичний святий домі. Закриємо вірні, Гавриїла заможно чиноначальника (керівника): благодатна радуйся, з Тобою Господь, подай світові Тобою велику (велику) милість». б) на літії. «Подобавши самовидцем Слова і слуг, і що за тілом Матері Його встиг бачити, звісно, ​​еліко (останнє колишнє) на ній таїнство, бо не тільки що від землі Спасове сходження побачать, але й народжуючи Його преставленню свідчать. Тим самим звідусіль божественною силою зібравшись, Сіона досягла і на небо ідучу передсилу (супроводжували) вищу Херувим, Їйже і ми з ними поклоняємося, що молиться за душі наші ». в) На віршівні. «Прийдіть, заспіваймо люди, пресвяту Діву чисту, з Неї ж невимовно пройде втілився Слово Отче, кличе й промовляє: благословенна Ти в дружинах: блаженне лоно вмістило Христа: Того святим рукам душу зрадивши, молись, Пречиста, спастися душ. г) Тропар. «У різдві дівоцтво зберегла Ти, в успінні миру не залишила Ти Богородиці, преставилася Ти до живота (життя) Мати суті живота: і молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наша». д) Велич. «Величаємо Тебе, свята Мати Христа Бога нашого, і всеславне славимо Твоє співання». 1 . «Прикрашена божественною славою, священна і славна, Діво, пам'ять Твоя вся зібрана до веселощів вірних, що починає Маріамі з лиця і тимпани, Твоєму співаючи Єдинородному: славно як прославися». Прикрашена божественним прославленням, священна і славна пам'ять Твоя, Діва, зібрала всіх вірних до веселощів, щоб при початку Маріями з ликами та тимпанами оспівувати Твоєму Єдинородному: бо Він урочисто прославився. 3 . «Соцільна і змістовна всіх Божа мудрості й силі, непохитну нерухому Церкву утверди, Христе, бо єдиний святий, у святих спочивай». Творча і всезберігаюча Божа Премудрість і Сила, Христе, утверди Церкву непохитно і непорушно: бо Ти єдиний святий, що в святих спочиваєш. 4 . «Промови пророків і ворожіння втілення прояви від Діви Твоє, Христе, сяйво сяйва блиску Твого бо світло язика вийде, і проголосить Тобі безодня з веселістю: силі Твоєї слава, Чоловіколюбче». Вислови і ворожіння пророків показали втілення Твоє від Діви, Христі: «Світло сяйва Твого прийде на просвіту язичників, і безодня з радістю вигукне Тобі: слава силі Твоєї, Людинолюбний». 5 . «Божию і невимовну доброту чеснот Твоїх, Христе, сповемо: від присносущні бо слави соприсносуще й іпостасне сяйво сяйво, з незаймані утроби сущим у темряві і сіни втілився, засяяв сонце». Божественну і невимовну красу досконалостей Твоїх, Христе я сповідаю: бо Ти, що засяяв від вічної Слави, як совєчне та особисте сяйво, втілившись від невинного утроби, засяяв, як сонце, що знаходилося в темряві та тіні (гріху). 6 . «Морський пучинородний китів внутрішній вогонь, триденного Твого поховання образ, якого ж пророк Іона здався: бо врятований як і передпослася, неушкоджений кричав: пожеру Ти з голосом хвалення, Господи». Той вогонь усередині морського кита, що живе в безодні, в якому опинився пророк Йона, є зображення Твого триденного поховання; бо, залишившись неушкодженим, як був раніше поглинання, пророк взивав: з гучною хвалою: принесу жертву Тобі, Господи. ж) Кондак. «У молитвах неусипаючу Богородину, і в заступництвах (в клопотанні за нас перед Богом) незмінна надія (незмінну надію) труна і умертвіння (смерть) не утримаста, бо бо Живота Мати до живота перестави в утробу (Єя) Вселенний дів 7 . «Безстудній люті ж і вогню божественне бажання чинити опір, вогонь бо зрошуй, люті ж сміявся, богодухновенною словесною преподобних тривіщаною цівницею протиречуючи мусикійським органом посеред полум'я: благословенний отців і наше Боже, Любов до Бога, опираючись безсоромної люті й вогню, вогонь зрошувала, а люті посміювалася, всупереч музичним знаряддям волаючи на натхненній словесній тризвучній цівниці проведених посеред полум'я: благословенний Ти, отців і наш Боже препрославлений». Розмова №1, в якій викладається історія свята Покрови Божої Матері з моральними висновками I. Закінчуючи Своє земне життя, Пресвята Діва втішала апостолів та інших віруючих, які плакали за Нею, обіцянням не залишати їх у сирітстві за співом Своїм, але відвідувати і допомагати їм і всім християнам у потребах і скорботах. Ця обіцянка Божої Матері підтвердилася згодом багаторазовими прикладами Її заступлення, допомоги і заступництва людству, що бідує. Ось один пам'ятний випадок Її чудового заступництва за православних християн. У десятому столітті на греків напали сарацини та загрожували самій столиці – Царгороду. Сарацини були мусульмани і страшенно ненавиділи християн. Завойовані вже держави і міста вони зазвичай розоряли вщент, а жителів звертали в рабство. Чисельністю своєю вони значно перевершували греків. Останні обійми були страхом та жахом, коли побачили під стінами столиці дикого ворога. Бідні військовими силами, але не бідні вірою і надією на Бога, греки зібралися тоді у знаменитий Влахернський храм, де зберігалася риза Божої Матері, до Всенощного чування і тут палко молили Царя неба і землі та Його Пречисту Матір про своє звільнення від страшних ворогів. У храмі були цар Лев Мудрий, цариця Зоя і безліч народу. Тут же знаходилися блаженний Андрій, заради Христа юродивий, російський родом, узятий греками в полон і учень Андрія, блаженний Єпіфаній. Перед кінцем Всенощного чування, о четвертій годині ранку, блаженний Андрій у молитовному настрої зводить очі свої горе і бачить: Божа Мати стоїть у повітрі серед сонму ангелів, пророків, апостолів і всіх святих і молиться за спасіння всього світу, осіняючи його Своїм покровом (омофором). Св. Андрія в благоговійному подиві вказав на своє бачення учневі своєму Єпіфанію і запитав його: «Чи бачиш, брате, Царицю і Пані всіх, що молиться за спасіння цього світу?». – «Бачу, отче, – відповів св. Єпіфаній, – бачу і лякаюся». Вранці чутка про цю подію рознеслася по всьому місту. Всі надихнулися, дізнавшись, що Сама Мати Божа молиться за них; невдовзі, дійсно, вороги були прогнані від стін грецької столиці. ІІ. Здійснюємо ми нині, браття, свято на честь Покрови світу Пресвятої Богородиці. Щоб живіше відчути подяку до нашої теплої Заступниці, пригадаємо щось про її благодіяння людям – мале з багато чого. а) Покриває Пресвята Богородиця Своїм чесним покровом всяку душу християнську, скорботну та озлоблену. Знаючи з власного досвіду, як важко переносити страждання, Пресвята Богородиця усіляко намагається полегшити долю страждаючих. Так, сильно сумував св. Іоан Дамаскін, коли, за наказом каліфа дамаського, йому відсікли праву руку. У прикрощі душі своєї Він молився перед образом Богоматері і поринув у глибокий сон; тоді, за заступництвом Богоматері, звершилося над страждальцем велике диво; відтята рука знову зрослася зі своїм складом. б) Покриває Пресвята Богородиця Своїм чесним покровом усяку християнську душу, що добре трудиться в подвигах віри та чесноти. Сама сповнена чеснотою та святістю, Пресвята Богородиця, за спорідненістю душ, з любов'ю приглядає на чесноти, що ховаються в душі віруючої, співчуває її подвигам, і різними знаками виражає їй Своє благовоління та співчуття. Прикладів цього багато у життєписах святих. Так, колись один афонський старець читав акафіст Богоматері перед Її іконою і в розчуленні серця виголошував: «Радуйся, втішена! Радуйся, невідомо наречена! Тоді й від ікони почув відрадне вітання: «Радуйся і ти, старче Божий!» Вкажемо на інший приклад, ближчий. Кому невідомо відвідування Божої Матері преподобного Сергія, її підбадьорливе привітання та милостиві обіцянки про майбутню долю його обителі? в) Покриває Пресвята Богородиця чесним Своїм покровом всяку душу християнську, багатогрішну і що стоїть край вічної смерті. Будучи свідком приниження і страждань Спасителя, Мати Божа знає, як дорога перед очима Божими всяка християнська душа, куплена безцінною кров'ю Сина Божого і які невимовні муки чекають тих, хто зневажає невимовну Божу благоустрою, – і тому всіляко намагається врятувати греш. У Четьїх-Мінеях знаходиться наступна цікава і зворушлива розповідь. У Кілікійському місті Адані жив такий собі Феофіл, економ соборної церкви. За святість життя мешканці обрали його в сан єпископа, але він відмовився від цієї честі і залишився при скромному званні економа; але незабаром новий єпископ відставив його з посади. Тоді Феофіл прийшов у смуток і в припадку безсилого гніву і любощів, хулив Господа і Богоматір і зобов'язався віддати сатані свою душу, аби тільки повернути колишнє місце. Незабаром після укладання цього нещасного зобов'язання, місце економа було йому повернено, «Божим, як гадається, дивленням, а не диявольською будовою», як зазначає письменник цього оповіді. Тоді Феофіл став приходити до тями, усвідомив тяжкість свого злочину і, не сміючись приступити до Господа, звернувся з ревною благанням до Богоматері. Після сорокаденної відокремленої молитви з'явилася йому старанна Заступниця роду християнського, пробачила йому хулу проти Неї, обіцяла заступатися за нього перед Господом і виконала душу його солодкою надією. Через три дні Богоматір знову з'явилася Феофілу з радісним обличчям і сказала: «Твоє покаяння до вподоби милосердному Богу; Він прийняв молитви твої і сльози твої заради Мене» (Див. «Недільне читання» за 1869–70 р. кн. 1, с. 555–7). ІІІ. Ніхто ж, притікаючи до Тебе, посоромлений від Тебе буває, Пресвята Владичице Богородиці! Покрий нас чесним Своїм Покровом і позбав нас від всякого зла! VI. Про свято на честь Казанської ікони Божої матері, 22 жовтня Бесіда №1. Про свято на честь Казанської Божої Матері I. Коли розповідав я вам, браття, історію свята Покрови Пресвятої Богородиці, то зауважив, що у нашій люб'язній вітчизні Пресвята Владичиця явила особливо багато дослідів Свого заступлення. Немає жодної землі на світі, де б, як у нашій вітчизні, було стільки чудотворних ікон Владичиці Небесної, від яких, як із невичерпних джерел, отримують віруючі клопотанням Богородиці допомогу та захист у різноманітних скорботах та напастях. Ікони ці здебільшого відомі вам, і я не перераховуватиму всіх найменувань їх, а розповім про те заступництво Божої Матері нашій вітчизні, яку Св. Церква святкує 22 числа цього місяця і яка відома у нас під ім'ям свята Казанської ікони Божої Матері. Думаю, що насамперед потрібно розповісти вам історію явлення чудотворного образу Божої Матері в місті Казані, від чого і сама ікона називається казанською, хоча ця подія згадується не тепер, а 8 липня. Історія ця така. Понад триста років тому, 1579 року, царем у Росії був Іван Васильович Грозний; він завоював Казанське (татарське) царство і утвердив християнську віру у місті Казані. Через деякий час Пресвята Богородиця з'явилася уві сні одній благочестивій дівчині і наказала сповістити казанському архієпископу Єремії та світським начальникам міста, щоб вони взяли з землі ікону Її, і вказала саме місце, де ця ікона знаходиться. Дівчина спочатку думала нікому не говорити про це, але потім розповіла про своє бачення матері. Мати цього разу не повірила дочці, не вірила і після того, як бачення повторилося кілька разів. Нарешті, Мати Божа з'явилася дівчині в грізному вигляді, від чесної ікони Її виходило вогняне проміння, яке готове було попалити дівчину, і чула вона голос, що якщо не скаже про своє видіння архієпископу і начальникам міста і не візьмуть з землі ікону, то дівчина помре. Після цього страшного видіння, дівчина зі сльозами благала мати йти розповісти про бачення, кому наказано було, і вказати на землі місце. Мати, взявши з собою дочку, пішла до начальників міста та архієпископа; дочка докладно розповіла про своє бачення та про загрозу від Божої Матері, але ні воєвода, ні архієпископ не повірили розповіді. Тоді мати і дочка самі вирушили на вказане Богоматір'ю місце, і мати почала копати землю; але зусилля її були марні, копали також інші, але все марно; коли ж почала копати землю дівчина, то незабаром відкрила ікону Богоматері, дивну світлість, ніби вона щойно була написана і ніби земля зовсім не торкалася її. Всі, хто бачив чудову ікону, вигукнули з радістю і сльозами: «Пресвята Владичице, спаси нас!» Звістка про дорогоцінне відкриття скоро рознеслася по всьому місту, – негайно скликалася до ікони безліч народу, всі з благоговійним подивом дивилися на святиню і молилися. Архієпископ Єремія, сповіщений про чудесне здобуття ікони Богоматері, з хрестами і корогвами і всім священним собором поспішив до новоявленої святині і, зі сльозами звершивши моління Божої Матері про невимовну Її милість і свою недовіру, поставив святу ікону з місця Богородиці, де Цариця Небесна не сповільнила явити чудодійну Свою допомогу, відкривши очі двом сліпим. Потім архієпископ і начальники міста, описав історію явлення і здобуття чудотворної ікони і знявши з неї копію, послали все це до царя в Москву, і цар Іван Васильович, принісши подяку Богові за новоявлену святиню, наказав на місці явлення чудотворної ікони збудувати монас. З тих пір і досі Пресвята Владичиця виливає Свої милості на всіх, хто припливає з вірою і молитвою до чудотворної Її ікони (див. «Пролог»; див. «Недільне читання» за 1864–65 р. кн. II). Потім, через кілька років (у 1610–1612 рр.), настав у Росії важкий час: в нас зовсім було царя і багато було заворушень у царстві. У цей тяжкий час одноплемінні нам поляки, і перш за кілька разів вторгалися в нашу батьківщину з самозванцями, користуючись шаленством у нас, взяли саму столицю нашу, Москву, і міцно засіли в стінах її. Гірко було російському народові бачити таке поневолення та приниження своє і особливо бачити святиню свою в руках латинян. І ось всі воїни і вожді росіяни, за закликом патріарха Гермогена і потім - ченців Сергієвої Лаври Діонісія і Авраамія, одушевившись однією думкою - викинути царський град свій з рук поляків і скинути з себе ярмо їх, дружно зібралися до Москви. Але перш ніж розпочали свій великий подвиг, вони заснували триденний піст і звернулися з теплими благаннями про допомогу до Господа і Пречистої Його Матері – постійної Заступниці православних, і Цариця Небесна не сповільнила прислухатися до скорботного голосу благочестивих предків наших. У полоні поляків містився в Москві благочестивий архієпископ Арсеній; йому уві сні з'явився преподобний молитовник наш Сергій Радонезький і сказав, що молитви вірних синів росіян почуті, що Господь благословляє їхнє підприємство і що вони, заступом Цариці Небесної, наступного ж дня переможуть ворогів своїх і відберуть у них першопрестольний град свій. Звістка про це бачення скоро дійшла до слуху захисників вітчизни, надихнула їх мужністю і підбадьорила безперечною надією на успіх у майбутньому подвигу. З цією надією в серці і покликавши на допомогу Царицю Небесну, воїни і вожді росіяни наступного дня дружно пішли на своїх ворогів, і поляки не встояли проти натхненної мужності руських; частина міста була взята силою, та якщо з інших частин поляки, не бачили вже ніякої можливості чинити опір мужності нападників, негайно забралися самі. Втішивши таку швидку поразку ворогів, всі захисники вітчизни з хресною ходою попрямували всередину міста, до храму Божого, щоб там принести подяку Господу і Пречистій Його Матері за порятунок вітчизни. Назустріч цьому урочистому ходу вийшов з іконою Казанської Божої Матері та з іншими іконами, що тримався в полоні у поляків, архієпископ Арсен, і – звільнені бранці та переможці переможці єдиним серцем і єдиними устами оспівали подяку пісню Цариці Небесній, допомігшій у царині Небесній радості лобизували Її святе зображення. На згадку про це визволення Москви від поляків заступленням Владичиці нашої Богородиці, вдячні предки наші встановили щорічно здійснювати 22-го жовтня особливе свято на честь Казанської ікони Божої Матері. ІІ. І треба пояснити вам, браття, що це свято має велику для нас важливість тому, що велика загрожувала тоді небезпека нашій вітчизні. а) І за старих часів батьківщина наша бувала під чужоземним ярмом: татари панували з нас цілих двісті років. Але, хоч як важко було татарське ярмо, татари не торкалися найдорожчої святині нашої – православної віри, у якій однієї предки наші знаходили собі втіху. Інша справа – якби поляки заволоділи абсолютно нашим царством, – тоді й православна віра наша неминуче зазнала б гоніння. Так, історія каже, що куди не приходили поляки, якою землею нашою вони не заволодівали, скрізь намагалися запровадити свою латинську, папську віру, а тих, хто не слухався їх у цьому, хто не хотів зраджувати своє православ'я, жорстоко переслідували та мучили. Я думаю, що хоч деякі з вас чули, як поляки за віру мучили бідних малоросів за часів недавніх, як вони насильством литовський народ звертали з православ'я до католицтва. Прискоримо на молитву і помстимося на покаяння: бо виснажує нам неоскудні милости Пречиста Богородиця, попереджає на допомогу і позбавляє від великих бід і злий доброзичливі і богобоязливі раби Своя» (тропар і кондак). Вивчимо ці святі пісні і будемо повторювати їх у молитвах своїх до Цариці Небесної, причому звернемо особливу увагу на останні слова церковної пісні: Пресвята Владичиця рятує від всяких лих і бід благонравні і богобоязливі раби Своя, тобто каються, виправляють своє життя, живуть. що мають страх Божий, любов до Бога і ближніх, що віддаляються від пороків та пристрастей. Людей же нерозкаяних і безбожних, що ходять по пожадливості своїх пристрастей, жорстокосердних, немилосердних, невіруючих, Вона для їхнього власного блага, для розуміння їх власними нещастями, залишає без Свого рятівного покриву і допомоги поки не покаються. (Упоряд. по «Недільне читання» 18б4г.). 3. Свята на честь святих Бесіда № 1. Про відзначення на честь архістратига Михайла та інших безтілесних сил, 8 листопада I. 8-го числа листопада Св. Церква святкує на честь архістратига Божого Михаїла та інших безтілесних сил. Свято це по церковному називається «собором», тобто навмисним зібранням віруючих до храму для урочистого славослів'я на честь архістратига Божого Михаїла та всіх безтілесних сил; За звичайним же нашим виразом називається просто Михайловим днем. Св. Церква шанує святих ангелів як вірних Божих слуг, як наших захисників, зберігачів і провідників. З перших часів християнства, як тільки богослужіння наше почало приймати одноманітний для всіх місць порядок, понеділок кожного тижня присвячений Церкві прославлення святих ангелів; але власне урочисте свято на честь святих ангелів і на честь вождя їх, архістратига Михаїла, встановлено в 4-му столітті після Різдва Христового. ІІ. Прославляючи на справжнє свято всіх святих ангелів, Св. Церква віддає особливу честь святому архістратигу Михаїлу, так що й саме свято на честь ангелів вона називає насамперед собором архістратига Михаїла, а потім уже додає – інших безтілесних сил. Чому так? а) Ось чому: св. архістратиг Михайло, як і найменування його показує (архістратиг означає – воєвода, начальник небесного воїнства начальник небесних сил – ангелів), є найвищим між усіма святими ангелами. Роз'ясню це, браття. Хоча всі святі ангели – найсвітліші і найчистіші духи, хоча всі вони невпинно служать Господу Богу, прославляючи Його невимовну велич, але й між ними, за вченням Св. Церкви, є відмінність: одні з ангелів ближчі чекають Господа, навчаються і просвічуються Самим Богом, інші отримують своє прощення Божий. На цій підставі весь незліченний сонм святих ангелів святі отці (св. Діонісій Ареопагіт) поділяють на дев'ять ступенів, чи чинів, а дев'ять чинів на три лики, чи класи. Порядок ступенів святих ангелів наступний: найближчі до Бога – серафими, за ними херувими та престоли; це – перше обличчя; друге обличчя становлять панування, влади та сили; третій – початку, архангели та ангели. св. архістратиг Божий Михайло є перший у найпершому і найближчому до престолу Божому ступені, тобто перший не тільки з усіх, але й з перших ангелів; він безпосередньо належить Богу і від Нього отримує своє просвітництво. Внаслідок цього Св. Церква в богослужбових піснях свята називає архістратига Михаїла особливими преславними іменами, - називає його початком вождем, начальником, предначальником, тобто першим начальником ликів ангельських, першим в сонмі безтілесних сил, першоначальником, найстарішим божественних посередників, найстарішим посередників, найстарішим посередників, найстарішим посередників, найстарішим посередників. небесних чинів, що стоять перед престолом трисонячного Божества, осіє божественними світлостями, другим світлом після світла Св. Трійці та іншими іменами. Ми бачили, що сталося з сатаною і з його однодумцями: колись і вони були світлими духами, причасниками божественного світла, а тепер раптом стали темрявою і скинуті в пекло», – і всі святі ангели за голосом архістратига Михаїла почали славити Пресвяту, Єдину і Недіносну і Недіносну. «Святий, святий, святий Господь Саваот, сповни небо та земля слави Твоєї». («Четі-Мінеї» 8 листопада; див. «Недільне читання» за 1864–65 р., кн. II, стор. 707–708). ІІІ. За такої високої переваги і великого служіння святого архістратига Михаїла серед усіх безтілесних, небесних сил, торжество чи свято на честь святих ангелів, природно, браття, насамперед і головним чином має бути святом на честь початківця, начальника і наставника їх, тобто на честь архістратига Михайла. Св. Церква, як сказано раніше, так і зробила, і в усіх піснях її, як почуєте у храмі, найперше прославляється св. архістратиг Михайло, потім та інші небесні лики. Крім великого і високого служіння Богові – Творцеві своєму, усі святі ангели є наставниками і провідниками нашими, зберігачами душ і тілес наших, клопотаннями, заступниками і молитовниками нашими перед Богом: усі вони «суть службові духи, що посилаються на служіння для тих, які мають наслідувати спасіння»1 (Євр. 4). але особливо близьке ставлення до нас мають даровані від Бога кожному з нас ангели-охоронці. Знаючи слабкість нашої природи, вірність нашому гріху і особливо злість і хитрощі ворога нашого спасіння – диявола, Св. Церква щодня молить Господа і нас навчає молитися про дарування кожному з нас «Ангела мирна, вірна наставника, зберігача душ і тілес»; у свято всіх святих ангелів вона навчає звертатися з молитвою переважно до початківців святих ангелів, щоб вони захистили нас «кровом крил своїх» і позбавили нас від бід. Закінчимо свою бесіду цим молитовним зверненням Церкви до святих ангелів: «Небесних воїнств архістратизі, молимо вас по суті ми недостойні, нехай вашими молитвами обгородіть нас притулком крил нематеріальні ваші слави, що зберігають нас, припадають старанно і кричать: від бід визвольте нас. А. Чому святий архангел Михайло зображується на іконі у войовничому ополченні? Хто з благоговійною увагою поклонявся св. іконі архістратига Михайла, на честь якого ми нині святкуємо, той не міг не помітити, що цей архангел зображується у войовничому ополченні: на чолі архангела шолом, у руці його спис, під ногами дракон. Що це означає? Вже без меча не можна безпечно ходити і на небі – у царстві миру та любові? Чи престол Царя Небесного потребує охорони? Або безтільні сили небесні створені для бою? Не без боротьби була здобута перемога Люцифера, один із найперших ангелів, який мав великі досконалості, а з ним усі духи злості були повалені з неба; Михайло ж і його ангели залишилися назавжди переможними слугами Царя Небесного. З тих пір (це було до створення людини) в руках святого архангела Михаїла, небесних чинів архістратига, – меч і під ногами його дракон, змій древній, «який є диявол і сатана» (Об'явл. Сатана зі своїми клевретами скинутий з неба, але не зовсім переможений: він і на землі утворив ополчення проти неба, незламне, можна сказати, ніяким ангелом і тільки зруйноване Боголюдиною Ісусом Христом через хресну смерть Його. З того часу це воинство небесне, під прапором Переможця пекла і смерті, бореться проти диявола, який «ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» ( 1Петр.5:8 ), і захищає Церкву Христову і кожного порізно члена її, не живить в собі схильність до себе схильності. Особливо святий архангел Михаїл допомагатиме Церкві Христової при смерті світу, коли споконвічний людиногубець, «знаючи, що трохи йому залишається часу» (Об'явл.12:12), вживе всю силу і хитрість проти царства світла і з'явиться в особі антихриста в такому могутньому і захоплюючому вигляді, що якби можливо Мт.24:24). При такій небезпеці для синів царства світла чи можуть залишатися в бездіяльності меч архангела, - той меч, який від початку світу ніколи не залишався без дії і за найменших небезпек (Дан.12:1; Нав.5:13–14; 2Мак.15:6–34; Юд.1:9). Ні, в цей час святий архангел Михайло з усіма небесними силами міцно стоятиме за Божих людей і за Церкву вірних. На знак споконвічної боротьби з духом злості святий архістратиг Михайло і зображується на іконі з вогненним мечем, яким він вражає князя темряви як обурювача проти Бога і губителя людства. Войовничий вигляд архістратига небесних сил має жахати ворога Божого, а нас – слуг Христових – повинен радувати і збуджувати вдячні почуття до нашого сильного заступника і охоронця. Войовничий вид святого архангела Михаїла, який бореться за славою Божою за Церкву Христову, вселяє і нам вірність по Бозі та Його Святій Церкві, готовність стати в ополченні проти нападів духу злоби і під час цих нападів молитися за допомогу до небесного ратоборця, міцного заступника напаконців на землі. архангел Михайло зображується з списом, верх якого прикрашається білою хоругвою з хрестом. Біла хоругва вгорі списа (складаючи особливу відмінність святого архангела і всього його воїнства) позначає непохитну вірність воїнств безтілесних Владиці світла, істини і добра. Якщо ж самі ангельські воїнства здійснюють перемогу над давнім ворогом Бога, ангелів і людей, під прапором Божественного Хрестоносця, то нам, недужим і обтяженим гріхами багатьма, слід всіляко намагатися про те, щоб ніколи не виходити з-під спасительного осініння цього прапора – Хреста Христа. Ми, воїни Господа Ісуса Христа (2Тим.2:3), повинні бути підперезані не якоюсь іншою зброєю, як Його власною. Хрест - скрізь непереборний щит, що скидає духовних ворогів наших: коли при нас Хрест, вже демони не страшні і не небезпечні для нас, бо вони не можуть наблизитися до нас, бачачи ту зброю, вістрям якого диявол отримав смертельну рану. Ось що, браття, знаменує іконне зображення святого архангела Михаїла у войовничому ополченні! Ось які думки вселяє нам святий образ Божого архістратига! З огляду на благоговійну увагу на цей святий образ, будемо самих себе перетворити на подобу воїнств небесних, щоб через співдружність з перетворюваним придбати в ньому захисника, помічника і поборника проти всіх видимих ​​і невидимих ​​ворогів нашого спасіння. (Див. «Місіонерський огляд», 1897) Святий архістратиж Божий Михайло з усім воїнством безтілесних! Молимо тебе, рятуй нас від ворогів наших і від будь-якого злого становища. Як тільки людина народиться і буде охрещена, зараз дається від Бога їй особливий ангел у хранителі, наставники. І з цього часу ангел-охоронець залишається назавжди з людиною; з ним людина живе, з нею і вмирає, з нею на той світ вступає, з нею і на страшний суд з'явиться. Як же ангели-охоронці можуть допомагати нам, навчати, зберігати нас? Тому можуть, що вони вищі за нас за розумом, міцніші за нас під силу; хоча вони не всезнаючі, не всемогутні, але своїми духовними очима далі нашого бачать, більше нашого знають і своєю могутністю більше нашого можуть. Як саме ангели нам допомагають? Невидимо, нечутно. Мабуть зберігати, чути наставляти ангели-охоронці можуть лише за особливим Божим наказом, у випадках надзвичайних, коли Боже доручення інакше виконатися не може, як чутно, мабуть. Наприклад, чути Йосипу уві сні ангел говорив: «Устань, візьми Немовля та Мати Його, і біжи до Єгипту». Мабуть – жінкам мироносицям, при воскресінні Ісуса Христа, ангели з'являлися і чути казали: «Не лякайтесь. Ісуса шукаєте Назарянина, розіп'ятого; Він воскрес, Його немає тут» . Мабуть, з'являвся і чутно говорив ангел Пресвятій Діві Марії, що Вона зачне і народить Сина. Такі явища – чудесні явища, а чудеса творить один Бог. Отже, завжди ангели своїм невидимим з нами присутністю нам допомагають. Так, ангел-охоронець завжди зі мною; зі мною він, що коли я не роблю; зі мною він, коли я розмірковую, бажаю, наважуюсь; зі мною він, коли я говорю, співаю, читаю, пишу; зі мною він, коли я служу, молюся; зі мною він, коли я вчуся, дізнаюся, працюю, працюю, п'ю, їм, та інше коли що роблю на славу Божу, він завжди зі мною; зі мною він, коли бережу себе від усього, від гріхів, від бід, від всяких ворогів, від усіляких небезпек. Діючи таким чином, усе з ангелом-охоронцем, я й зрозумію, висвітлююсь його розумом, вищим, світлим мого розуму; я охороняюся, зміцнююсь його могутністю, найсильнішим, наймогутнішим моїх сил. Якби не ангел мій хранитель був зі мною, я б не знав, не розумів так ясно істини, і не бажав, не робив так старанно добра, і не служив, не молився так полум'яно Богу, якби не ангел мій хранитель був зі мною, я б так не зберігся від гріха, від помилок, і так легко не і ворожого, шкідливого, безрозсудного. Так, ангел наш охоронець тим самим і допомагає нам, що він, хоч і не мабуть, але з нами завжди, скрізь, у будь-який час, у будь-якому місці. Як він буває з нами, коли ми грішимо у чому? Вдалині він тоді буває. Так, не буває зі мною мого ангела-охоронця, коли я погане роблю, задумую, говорю, читаю, пишу; віддаляється від мене мій ангел-охоронець, коли я сумую, нарікаю, докучу, серджуся, лаюся, брешу, обманюю, ображаю, засуджую, заздрю, паплюжу, словом - далеко від мене добрий ангел, мій хранитель, коли я недобре, погане роблю. Так, якщо я не збережу себе від гріховного, шкідливого, ворожого мені, і ангел-охоронець не збереже мене; без мого бажання собі порятунку, визволення, без мого про себе старання, зусилля, діяння, і ангел-охоронець нічого зі мною для мене не робить, тому що він віддаляється тоді від мене. Зберігають ангели дітей невинних без їхньої участі, так би мовити, без їхнього відома; і не дітей, а й усіх невинних людей зберігають ангели, і теж без відома, без участі їх зберігають; але тому невинних і зберігають, що вони такі безгрішні, невинні, що за своєю ангельською невинністю і не знають, і не вірять, щоб їм могла загрожувати колись лихо яке. Що ж ангел наш, нас грішних хранитель, що робить, коли ми грішимо? Добрі знають що робити, коли самі особисто комусь допомогти не можуть, за віддаленістю: вони Богу моляться. І мій хранитель, добрий ангел, віддаляючись від мене, молиться за мене, щоб Господь мене навчив, від гріха утримав, зупинив; щоб я одумався, відчувся; щоб я скоріше розкаявся, і якщо хоч трохи почну каятись, він відразу зі мною, я заплачу, а він зрадіє. І, як ангел-охоронець наш радіє, коли ми плачемо про гріхи! І не він один, за ним усі ангели святі на небі радіють, коли ми каємося, коли плачемо! От того так і солодкі нам сльози наші про наші гріхи; сльози про гріхи радістю ангельською відгукуються. Отже, ангели-охоронці зберігають, наставляють нас своїм світлом, своєю могутністю і своєю молитвою за нас. А що таке ці особливі охоронці областей, держав, міст, сіл, монастирів, церков та інших громад людських, коли кожна людина має свого ангела-охоронця? 1 . Один прозорливий чоловік, сирійський стовпник, розповідав блаженному Феодору, єпископу Едесському, що він дізнається праведника і грішника з того, що світлі ангели йдуть із праведником по обидва боки, а біси йдуть здалеку, не сміючи наблизитися до нього; а навколо грішної людини він бачить ціле полчище тріумфальних бісів, а ангел-охоронець іде за ним на відстані плаче... Але коли демони хочуть остаточно занапастити цю людину, тоді ангел є з вогненною зброєю і проганяє їх («Четі-Мінеї», липня 9). 2 . До пр. Паїсія прийшов один інок, щоб поговорити з ним про спасіння душі, але побачив його сплячим, а перед ним стояв ангел-охоронець в образі прекрасного юнака. Інок не став турбувати преподобного старця і відійшов від нього, сказавши: «Воістину Бог зберігає тих, хто любить Його через святих Своїх ангелів»... 6 . У житії пр. Георгія Святогорця, родом грузина, читаємо, що коли він був ще десяти років і жив при своїй сестрі черниці Фекле, то вийшов одного разу за монастирську огорожу подихати чистим повітрям; час був літній, погода прекрасна, сусідні ліси та луки поширювали аромат квітів. Біля обителі протікала глибока річка Кція, за якою зеленів розкішний луг. Раптом на іншому березі з'явився хлопчик одного з Георгієм віку в одязі полум'яного кольору; він почав ласкаво запрошувати до себе Георгія: «Іди сюди: річка дрібна, тут так добре, гратимемо разом». Недовго думаючи, Георгій хотів було йти через річку, як раптом біля нього став інший юнак, одягнений у все біле, і втримав його, кажучи: «Не ходи туди, він дурить тебе, тут краще; я тебе люблю більше, ніж він». Що ж виявилось? Юнак на тому березі був злий дух, який хотів занапастити Георгія в хвилях бурхливої ​​річки Кції, а світлий юнак був його ангел-охоронець. 7 . Іншим часом у монастирі, де жив юний Георгій, вночі сталася пожежа. Всі тікали, хто куди міг, а Георгій спокійно спав у своїй келії. Одна хвилина, і він став жертвою вогню; але раптом з'явився ангел Господній в образі прекрасного юнака, який розбудив Георгія, захопив його, як колись апостола Пилипа (Дії 8:39), і переніс у безпечне місце на відстані 115 кроків, а потім став невидимий. Так заповідає Господь ангелам Своїм зберігати всіх, хто любить Його на всіх шляхах їх, за словом псалмоспівця (Пс.90: 11) ... (Стан. за «Житіями святих»). Бесіда № 2. Яка пояснює історію свята Різдва Іоанна Предтечі з моральними уроками I. Коли Незахідне Сонце – Христос Спаситель наш благоволив засяяти світові і, прихиливши небеса, зійшов у найсвятіше неба дівоче черево, належало явитися перед Ним денниці – від неплідної стариці – св. Предтече Іоанну, щоб Він провіщав людям пришестя Господнє. І ось, коли виповнилося час чревоношення св. Єлисавете, дружині священика Захарії, вона народила сина на старості своїй, подібно до того, як колись Сарра народила Ісаака. Так чудо передувало диву: перш ніж Пресвята Діва Марія народила Христа, престаріла Єлисавета народила Предтечу Христову, щоб бачили незвичайне за законами природи народження від неплідної стариці увірували потім надприродному народженню від безмужної Діви, бо всемогутня сила Божа, бо всемогутня сила Божа, могла і нетлінну юначку Марію зробити Матер'ю, бо Творцеві слухняне всяке єство. Коли ж Єлисавета народила сина й довідалися про те її сусіди та родичі, то всі раділи милості Божій, яку явив їй Господь, знявши з неї ганьбу беззаконня. І виповнилися тоді слова благовісника Гавриїла, який говорив Захарії: «Жінка твоя народить тобі сина, і багато хто про різдво його зрадіє». На восьмий день після народження зібралися в дім Захарії священики та інші родичі, щоб обрізати немовля, і хотіли назвати його на ім'я батька - Захарією, але мати не погоджувалася на це. Будучи дружиною пророка і матір'ю найбільшого з пророків, Єлисавета і сама була сповнена дару пророчого і як пророчиця бажала, щоб її сина назвали Іоанном. Тоді звернулися до батька немовляти і знаками стали питати його: як би Він хотів назвати сина? Нехарактер Захарія попросив дощечку і написав: «Іоанн буде ім'я йому» . І відразу відкрилися уста Захарії, і розв'язався язик його, і він почав говорити, прославляючи Бога. І дивувалися всі таким чудесам: дивувалися з того, що стариця неплідна народила сина, і що батько та мати обрали для сина незвичайне ім'я, і ​​що по написанні цього імені німий батько почав говорити. І був страх на всіх, хто живе навколо них; і розповідали про все це по всій гірській країні юдейській. І всі, хто чув про це, говорили: «Що буде немовля це?» І рука Господня була з немовлям, помножуючи в ньому благодать Божу та охороняючи життя його. Дійшла чутка про чудове народження Івана і до царя Ірода. І ось, коли народився Господь наш Ісус Христос і Ірод послав до Віфлеєму воїнів, щоб побити там усіх дітей, він згадав тоді і про Йоана, сина Захарії, і подумав: чи не він буде царем юдейським? І послав він воїнів до дому Захарія; але послані не знайшли там Іоанна, бо тільки-но свята Єлисавета почула, що у Віфлеємі почалося побиття немовлят, одразу ж взяла свою дитину і втекла з нею в гори сусідньої пустелі, а святий Захарія в той час знаходився в Єрусалимі, виконуючи служіння в храмі. Тим часом Єлисавета, ховаючись у горах, старанно благала Господа захистити її з немовлям. Якось вона побачила здалеку воїнів, які шукали її, і вигукнула вона до гори кам'яної, що була перед нею: «Горе Боже! Сховай мати та дитину!» І розступилася перед нею гора, і зникла там св. Єлисавета зі своїм сином. А воїни повернулися до Ірода ні з чим. Тоді Ірод послав до Захарії до церкви сказати: "Віддай мені твого сина Івана!" Св. Захарія відповів: «Я тепер служу Господу Богу Ізраїлеву, а де мій син не знаю». І розгнівався Ірод, і послав до Захарії вдруге з наказом, якщо не віддасть він свого сина, – убити його самого. І прийшли люті вбивці, як звірі люті, і з гнівом говорили священикові Божому: «Де ти приховав свого сина? Віддай нам його – так цар наказує! А якщо не віддаси, то сам зараз же помреш! І відповідав їм св. Захарія: Ви вб'єте тіло моє, а Господь прийме душу мою! І кинулися на нього беззаконні, і вбили його між вівтарем та храмом. І застигла його свята кров на мармуровому помості подібно до каменя, на вічне викриття Іроду. А Єлисавета перебувала в печері гори тієї, що покривається Богом разом із Іваном; і з'явилося там для них наказом Божим джерело ключової води, і виросла пальма фінікова з плодами, яким і харчувалися вони. Через 40 днів після вбивства Захарії, померла і свята мати Предтечі. А св. Іоанн, що їсть ангел, зростав і, що зберігається Богом, перебував у пустелі тієї до дня явлення свого Ізраїлю. («Четі-Мінеї»). ІІ. Що ж повчального представляє ця розповідь (заснована на церковному переказі та євангельській розповіді) про зачаття і народження Предтечі? Хто не погодиться з тим, що при всьому бажанні мати дітей, при запопадливій молитві до Бога про дарування їх, не отримувати бажаного і проханого до глибокої старості, при цьому терпіти ще за нещастя ганьбу і докор від людей без усякої провини – велике нещастя, тяжке горе для всіх батьків? І ось з євангельської оповіді ми бачимо, що Захарія та Єлисавета, батьки Предтечі, не маючи дітей до глибокої старості, несли це довготривале і тяжке горе без нарікання, зі смиренністю та покірністю волі Божій, анітрохи не слабшаючи в благочестя та виконанні заповідей Господніх, у всьому чинить праведність і праведність, як у всіх чинах архангела, за молитвою своєю отримали бажане хоч у глибокій старості, і за терпіння своє були втішені від Бога народженням сина, великого перед Богом. Це поведінка батьків Предтечі під час неплідства їх представляє повчальний урок і гідний уваги і наслідування прикладу, перш за все, усім подружжям, які або зовсім залишаються бездітними, або позбавляються дітей після їхнього народження, а потім і всім нам у наших нещастях і скорботах. Щоправда, нині зустрічаються навіть і між християнами такі, які часто вважають важким тягарем, нещастям для себе, а нещастя приймають за щастя; але таких нерозумних навряд чи багато. Більшість християн вважають шлюб заснуванням Творця, освяченим Христом Спасителем нашим і тим, хто отримує благословення від Святої Церкви Його, для законного народження дітей і християнського виховання їх і для взаємного допомоги поєднаних осіб один одному; одружуються з бажанням і надією мати дітей, у народженні дітей бачать знак благовоління Божого до себе; на дітей дивляться, як на втіху для себе серед тривоги негараздів житейських, підпору для своєї старості і як на увічнення пам'яті про себе в пологах. Але і в наш час відвідує інших благодумних подружжя таке ж нещастя, яке тривалий час терпіли батьки Предтечі, і вони, не отримуючи зовсім дітей або позбавляючись їх, починають нудьгувати, сумувати, нарікати на Бога і, нарешті, втративши надію мати дітей, нерідко віддаються різним життєвим задоволенням. горе. Подібно до нещасливого подружжя і батьків, багато хто з нас і в інших нещасних випадках життя, замість того, щоб зі смиренністю і покірністю промислу Божому переносити горе, з терпінням чекати знову на милість Божу, впадає в зневіру й ремствування, озлобляються серцем і віддаються порочному життю. Але Бог все бачить і знає і часто нещастями або звертає нашу увагу на непомічені наші пороки, або попереджає та оберігає нас від них. Зокрема, неплідне подружжя та батьки, які втрачають дітей, у своїй неплідності та позбавленні дітей бачать знаки неблаговоління Божого. Але такий погляд на своє становище показує одне нерозумність і маловірство. Хіба хто з нас може знати, якими будуть наші діти, чи принесуть вони нам горе чи радість? Один Бог це знає – і, як Він відкрив нам через святих людей, Він не дає дітей подружжю чи позбавляє їх дітей, чи за Своєю правдою – за гріхи батьків, чи за Своєю добротою, щоб позбавити батьків від горя, яке могли б принести їм діти, і звернути їхнє серце до єдиного на потребу – безперешкодно. ІІІ. Отже, браття, будемо за всіх обставин життя нашого непохитно вірити в промисел і піклування Боже про нас, при нещастях не сумувати і не нарікати, але зі смиренням і покірністю переносити горе, намагаючись розуміти в цих обставинах одну премудру і благу волю Божу про нас. Додаток до бесіди № 2. Гірський град Іудів На південний захід від Єрусалима, на одну годину з чвертю їзди, у великій гірській лощині, між садами і обробленими полями, красиво розташоване селище Айн-Карим, в давнину Гірня, або Гірський град Іудів: це батьківщина Предтечі Христового Іоанна. На тому місці, де народився найбільший із народжених подружжям пророк, знаходиться тепер францисканський монастир. Церква тут трипрестольна; лівий престол стоїть над місцем народження Іоанна Предтечі. З храму по 8 мармурових сходах спускаються в печеру, де під мармуровою дошкою престолу горить 6 невгасимих лампад, а під ними – вирізана з мармуру ж зірка з латинським написом: «Тут народився Предтеча Господня». Склепіння та стіни печери обкладені мармуром і вкриті багатою матерією, а підлога прикрашена мозаїкою. Головний престол храму стоїть на тому місці, де щасливий старець Захарія оспівав свою пісню подяки: «Благословенний Господь Бог Ізраїлів…» (Лк.1 і далі). За монастирем, наприкінці селища, видно під тінню смоківниць водойму, що називається Джерелом Марії; переказ каже, що сюди ходила черпати воду Мати Божа, коли гостювала у Своєї родички Єлисавети. Недалеко від цього водоймища знаходилися руїни будинку св. Захарії та Єлисавети. Нині у Горній влаштований російською місією притулок для православних шанувальників та жіноча обитель православних із церквою. Бесіда № 3, яка пояснює історію свята усічення голови Іоанна Предтечі з моральними висновками Але Іван і в темниці продовжував свої викриття на нечестивого царя, продовжував свою проповідь покаяння учням, що збиралися до нього, продовжував свідчити про Спасителя, що вже прийшов у світ, і посилав навіть учнів своїх до Господа запитати Його: «Він Месія, чи слави, щоб бачити, щоб я дивився, Ним проповідуваного вчителем їхнього Спасителя (Лк.7: 20). Переказ додає, що коли було принесено чесну главу Предтечі, то на жаху всіх присутніх на бенкеті вона вимовила колишні викривальні слова: «Не повинно тобі мати дружину брата твого». Нечестива ж Іродіада, отримавши бажане, зі свого боку не засоромилася ще більше поглумитися над головою праведника; вона голкою колола язик, що викривав її, і боячись, щоб викривач її не воскрес, коли б приклали голову до трупа, закопала її в палаці в поганому місці. Обезголовлене тіло Предтечі тієї ж ночі було взято учнями його з в'язниці і поховано в самарійському місті Севатії. («Четі-Мінеї»; див. «Недільна читання» за 1865–66 р., кн. 1, стор. 521). Такою мученицькою смертю закінчив праведне життя своє Предтеча та Хреститель Христовий Іван! Переказ розповідає, що помста Божа не сповільнила покарати беззаконних убивць. Ірод незабаром був позбавлений своєї влади і засланий на ув'язнення зі своєю беззаконною дружиною Іродіадою та її дочкою. Там у ув'язненні насамперед загинула танцю. Переходячи взимку через річку, вона проламалася і поринула у воду по шию так, що крига стиснула її і вона повисла у воді, висячи головою на льоду. І вийшло, що танець, через який загинув праведник, тепер при смерті своїй, не досягаючи дна річки, мала ніби танцювати у воді. Нарешті гострим льодом зовсім перерізало їй шию: обезголовлений труп занесений був водою, а до Ірода та Іродіади принесена була тільки голова загиблої. Про Ірода та Іродіада розповідають, що обидва вони були пожерті землею живі (Сінакс.). «Краще бе, – скажімо словами Св. Церкви, – не клятися, Іроде беззаконний, якщо ж і клявся, але не про добро клявся. Краще було б одумавшись відмовитися від божевільної клятви і життя отримати, ніж через сорому порушити погану клятву голову Предтечеву усікнути» (Вірші на Господі покликання 29 серпня). ІІ. На згадку про розказану кончину пророка і Предтечу Христову Іоанна Св. Церква встановила особливе свято, яке за родом мученицької смерті праведника називається Усікненням глави св. Іоанна Предтечі і святкується з найдавніших часів 29 серпня. Свято це за величчю обличчя та служіння Предтечі Господнього зараховано Церквою до великих свят. Хреститель Христов був Предтечею свого Спасителя і Господа не лише народженням та проповіддю, а й смертю. «Предтечево славетне усічення, – співає Св. Церква, – погляд був певне божественне, та й сущим в пеклі Спасово проповісти наступ» (Кондак свята). «Попередивши сходження Господа в пекло, він благовістив там Бога, що з'явився в тілі, і потішив душі, що там були. Після з ними, коли зруйновано пекло на воскресіння Христове, він вийшов з Христом звідти, і сподобився багатьох вінців на небі як незайман, як пустельник, як учитель і проповідник покаяння, як пророк, Предтеча, Хреститель і, нарешті, як мученик» (Сінакс.). в) Св. Церква у своїх піснеспівах і читаннях урочисто прославляє Іоанна Предтечу в день усічення його чесного розділу, щоб цим показати, як високо цінує вона мучеників за істину. Через правду він постраждав, через правду відсічено йому голову; а істина всім дорога, бо в ній спасіння всіх. «Що було б на землі, якби між людьми правди не спостерігалося, якби істина не була така збережена, шановна? – питає один відомий наш проповідник. - Тоді й жити нікому не можна було б на землі. Суспільство людей неправедних і брехливих довго існувати не може: винищуться вони самі собою, або винищуть один одного. Де правда не дотримується, там близький до всього кінець і неправедне придбання – завжди порох. Де істина не зберігається, там скоро все гине, – і беззаконне життя – близька смерть. Що була б земля без сонця? Похмура, холодна, мертва пустеля. А без правди ще гірше було б на землі. Щоправда потрібніше сонця для людей. І тому величезне благодіяння робить родові людському той, хто правду землі чинить. Ось чому поважно, важливо, дорого всім усікнення глави Іоанна Предтечі: він, навчаючи людей правді, навчаючи істині, довів своєю главою, що істина гідна будь-якої поваги і щоправда має бути всього дорожче всім; своїми стражданнями змусив інших любити правду і шанувати істину. Якби він перестав говорити Іродові, що не варто йому мати дружиною дружину брата свого, то багато хто міг подумати, що і їм можна подібним чином жити. Мученицькою смертю його всі переконалися, що беззаконне життя Ірода є справді беззаконня; отже, правда і тоді тріумфує, коли праведник помирає через правду. Вона тоді особливо й тріумфує, коли за неї праведник помре: кров, пролита за істину, красномовна проповідь про істину. Святі страждають, помирають, аби навчити всіх правду любити і правду зберігати; а ми, браття, принаймні житимемо правдою та істиною, щоб змусити інших правду любити і істину почитати». (Див. «Проповіді», прот. Р. Путятіна). ІІІ. Будемо, браття, і для себе, і для інших любити правду і зберігати правду. Неправда ні для кого не корисна, і беззаконня всім згубне. Вшановуючи Розсічення глави Іоанна Предтечі, вшануємо істину, яку він так хотів оселити; вшануємо цей день суворою помірністю в їжі та пиття, щоб не уподібнитися по життю вбивцям святого великого праведника, що віддавалися в цей день об'їденню та пияцтву, – згадаємо у своїх молитвах усіх страждальців за істину і на чолі їхніх наших христолюбних воїнів, що поклали живота, що поклали живота, що поклали живіт. Бесіда №4. У день св. апостолів Петра та Павла I. Якось св. апостол Петро запитав Господа: «Ось ми залишили все і пішли за Тобою; що ж буде нам? Ісус Христос відповів йому: «Істинно кажу вам, що ви, що поспедували за Мною, у пакибуті, коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцятьох престолах судитеш дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф.19:27–28). Отже, якщо Сам Господь не відокремлює слави Своєї від слави учнів Своїх, то чи могла Св. Церква Його не прославляти їх, не покликати їх у молитвах своїх? Поклоняючись єдиному у Св. Трійці Богові, задовольняючи Пречисту Матір Христа Бога нашого, ми, чада Православної Церкви, прославляємо і закликаємо в молитвах наших також і вірних рабів Божих, наших старших братів, по-перше, св. пророків, по-друге – св. апостолів. Як між пророками Церква переважно прославляє св. Іоанна Хрестителя, так між апостолами – святих Петра і Павла: першого «як апостолів предначальника» , другого «що більше за всіх трудилася» 109 . Св. Петро народився у Віфсаїді і називався колись Симоном, був син Іонін і мав брата Андрія, названого Первозванним. Заняттям їх був риболовля. Одного дня Господь, ідучи берегом Тиверіадського озера, побачив Симона і брата його Андрія, що закидали сіті у воду. Господь сказав їм: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей» (Мт.4:19). І обидва брати, залишивши човен, сіті та дім пішли слідом за Божественним Учителем. Коли Господь запитав одного разу Своїх учнів: «А ви за кого почитаєте Мене?», Симон від імені всіх апостолів сказав: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф.16:16). За цей вислів, навіяний Самим Богом, Господь назвав Симона блаженним, назвав Петром (тобто каменем, на знак твердості його віри) і обіцяв дати йому ключі Царства Небесного, тобто владу в'язати та вирішити гріхи людей. Побачивши Господа, що йде по воді, як по суші, Петро випросив у Нього дозволу прийти до Нього і пішов, але злякався високих хвиль, бо на озері була сильна буря, і почав тонути. Тоді Господь подав йому руку і сказав: Маловірний! навіщо ти засумнівався? (Мф.14: 31). Разом з Іваном і Яковом Петро удостоївся бачити на Фаворі славу Господа, що перетворився, і за своєю полум'яною любов'ю до Нього благав Його залишитися тут назавжди. Перед стражданнями Господа Петро обіцяє йти з Ним навіть на смерть, але чує від Нього пророкування про триразове зречення. У Гефсиманському саду він, справді, ніби готовий був померти за Ісуса Христа, бо через численний і збройний натовп хотів захищати свого Божественного Вчителя і ножем відсік вухо одному з архієрейських рабів; але Господь сказав йому: «Поверни меч твій у його місце, бо всі, хто взяв меч, загинуть мечем» (Мф.26:52). Але коли Ісуса Христа пов'язаного привели на судилище озлоблених ворогів Його, виявилося, наскільки немічна людина сама по собі. Петро, ​​який обіцяв померти за Ісуса Христа, тричі зрікся Нього: «Не знаю, – говорив він, – людину цю» . Але це зречення він загладив гіркими сльозами, триразовим запевненням Господа в любові своїй, усім подальшим життям і мученицькою смертю. Господь і не згадав Петра про його малодушність; Першого ж дня після воскресіння Свого Він з'явився йому і потім, на Тиверіадському морі, триразовим висловом: «Паси вівці Моя» відновив його в апостольському званні. Після піднесення Ісуса Христа та зійшовши на апостолів Святого Духа Петро своєю проповіддю одного дня звернув до віри Христової три тисячі народу, а потім, за зціленням кульгавого, – п'ять тисяч. Він безбоязно проповідував про Ісуса Христа як Сина Божого і обітованого Месії і в синедріоні перед юдейськими старійшинами, і в храмі – перед зборами народу. Безчестя та рани, які він терпів за це, він приймав з радістю. Св. Петро, ​​за особливим Божим одкровенням, перший почав хрестити язичників, хрестивши в Кесарії римського сотника Корнилія. В Антіохії він заснував Церкву, члени якої перші почали називатись християнами. Зі світильником віри християнської св. Петро пройшов майже всю Малу Азію, Понт, Галатію, Каппадокію, Віфінію, проповідуючи переважно юдеям, тоді як св. Павло навертав язичників. Зрештою, св. Петро прибув Рим. Тут він викрив Симона волхва, який колись хотів купити у нього владу повідомляти дари Святого Духа і тепер у Римі намагався звабити язичників хибними чудесами. Своєю молитвою св. Петро скинув волхва з висоти, яку той піднявся силою своїх волхвований. Первоверховний апостол мав дар чудотворень настільки, що одним словом зцілив розслабленого Єнея і воскресив померлу Тавіфу, також від однієї тіні його тіла зцілювалися хворі. Коли Нерон спорудив жорстоке цькування християн, св. Петро був засуджений на хресну смерть. Але він не тільки не боявся мук, але просив розпиначів своїх розіп'яти його вниз головою, тому що вважав себе негідним зазнати того самого образу муки, який зазнав Сам Божественний Вчитель. У тому самому місті і того ж дня постраждав і св. апостол Павло, але як громадянин римський він був не розіп'ятий, а усічений мечем. Він був родом юдей із міста Тарса і називався раніше Савлом; ще предки його мали право римських громадян. Виховання своє він здобув у Єрусалимі, при ногах знаменитого рабина Гамаліїла. Маючи щиру, але нерозумну ревнощі до закону Мойсеєву, він спочатку ненавидів християн і гнав Церкву Божу. Савл хотів вбити св. Стефана першомученика, вторгався в будинки християн, пов'язував чоловіків, дружин і дітей і, нарешті, випросив собі дозволу йти в Дамаск, щоб і там шукати і в'язати християн. Але на нього чекало інше призначення. Господь побачив у ньому вибрану посудину благодаті та великого апостола. Коли Савл уже наближався до Дамаска, раптом обгортало його чудове світло з неба; він упав на землю і почув голос: Савле, Савле! що ти женеш Мене? Савл сказав: Хто Ти, Господи? Господь відповів: “Я Ісус, Якого ти женеш” . У тремтінні та жаху Савл запитав: «Господи! що накажеш мені робити?» Господь послав його в Дамаск, де апостол Ананія навчив його вірі християнській і через Св. Хрещення просвітив його очі душевні та тілесні, тому що Савл після видіння був три дні сліпий (Дії 9:3–20). З цього часу колишній гонитель християнської віри став ревним проповідником її. Хоча він був, за його словами, найменший з апостолів, але, укріплений благодаттю Божою, найбільше попрацював. Важко обчислити всі подвиги, страждання та чудеса його. Він обійшов Азію та Європу, проповідував юдеям та язичникам, царям та підданим, мудрим та невігласам. Він заснував багато Церков і залишив вселенській Церкві чотирнадцять богонатхненних послань. Саме тому Св. Церква називає його, як і св. Петра, апостолом першоверховним, учителем всесвіту. Прославляючи пам'ять святих апостолів, ми повинні наслідувати їхню тверду, живу віру в Господа, їхню полум'яну любов до Нього, їхню неослабну ревність про поширення та утвердження між людьми християнської віри, їхню постійну турботу про вічне спасіння ближніх і всього роду людського. б) У житті іншого апостола, Павла, чудова інша риса, саме та, що Він до обрання свого в апостольство був одним із найревніших гонителів християн як послідовників Розіп'ятого. Коли ж настала хвилина, в яку Господеві Богові завгодно стала посудина нечиста і сморідна обернути в обрану, чисту й пахучу, гонителя Свого в ревного послідовника і проповідника, Павле, або, краще, Савле, – бо це носив Він тоді ім'я, – почув голос із неба: «Сав! що ти женеш Мене? (Дії 9:4). Ми згадали про ці дві обставини в житті першоверховних апостолів тому, що й самі, на нещастя, звикли робити те саме, що Господь попустив зробити апостолам Петру і Павлу, – і самі так само, подібно до Петра, часто зрікаємося Ісуса Христа, – а подібно до Павла, часто гонимо Його і переслідуємо. І це ми говоримо без перебільшення. Насправді ми часто зрікаємося Ісуса Христа. Так – при хрещенні своєму ми дали обітницю Богові поєднуватися з Христом Спасителем, тобто цілком з'єднатися з Ним духом своїм і, отже, жити так, як Він наказує, жити за волею Його. А чи так ми завжди живемо? Чи в такому тісному союзі духовному перебуваємо з Ісусом Христом? Ні, часто падаємо, грішаємо, порушуємо Його волю своїми гріховними справами, словами та думками, і тим самим розриваємо союз із Ним і порушуємо обітницю свою, – а це і означає, що ми зрікаємося Ісуса Христа. Бувають інші випадки приватні. Так, наприклад, Ісус Христос вимагає, щоб кожен послідовник Його, тобто християнин, не тільки вірував у Нього всім серцем, але й сповідував свою віру вустами на спасіння інших, тобто при нагоді викладав би чи сповідував свою віру та іншим. Чи ця вимога завжди нами виконується? Чи не трапляється навпаки, що вимоги і умови так званої світської пристойності чи інші якісь світські причини, як, наприклад, хибний сором, уявний чи марний страх, користолюбство та інше, накладають на уста наші печатки мовчання навіть і тоді, коли вони необхідно мали б розкритися у всякого істинного християнина, щоб, наприклад, про світ або інше яке зло, що плямує віру християнську! І це наше мовчання як зречення своїх обов'язків чи не є разом і зречення від Того, Який зобов'язав нас, тобто від Господа Ісуса Христа? Подібно до Савла, і ми нерідко женемо Ісуса Христа – і ось як: Савл гнав, переслідував і зраджував мукам не Самого Ісуса Христа, Який на той час був уже на небі, – а Його учнів і послідовників; однак Ісус Христос відніс це гоніння до Себе, бо казав йому: «Савле, Савле! що ти женеш Мене? І ми женемо, очевидно, не Самого Ісуса Христа, Який сидить праворуч Бога Отця, а Його учнів, слуг та послідовників. Хто ж ці учні, слуги та послідовники? Звичайно, і ми всі, як християни, належимо до них; але особливо цими іменами можуть бути деякі з нас. Це – всі, хто намагається вести життя більш-менш благочестиве і суворе, отже, бути істинними послідовниками Христовими. Далі це жебраки, бідні, хворі й усі взагалі мученики, яких Ісус Христос назвав меншою Своєю братією. Цих справді учнів, слуг і послідовників Христових ми нерідко зневажаємо і навіть переслідуємо. На них звертаються наші закиди, викриття, глузування, лайки, іноді навіть прямі гоніння – ми називаємо їх лицемірами, ханжами та іншими іменами. Що вони будуть гнані, це передбачено в Слові Божому: «Та й усі, хто бажає жити благочестиво в Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим.3:12), і за таке життя обіцяно їм блаженство: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і всіляко неправедно злословити за Мене» (Мф.5: 10–11). Але чи слід їх гнати? Звісно ні, – вже тому, що вони такі самі люди, як і ми, і до того ж деякі з них істинні, а не уявні, як ми, учні Христові. Щоправда, деякі з них, можливо, лицемірять, інші обманюють і бродяжничають. Але, по-перше, як відрізнити справжнє бажання жити благочестиво від марнославного наміру здатися благочестивим перед людьми? Дуже важко, тому що: «Хто з людей знає, що в людині, окрім духа людського, що у ньому живе?». (1Кор.2: 11). Серце людське – схованка, яку бачити наскрізь нікому неможливо, крім Серцезнавця всезнаючого. По-друге, важко також відрізнити і справжню бідність від уявної, справжнє страждання від удаваного, справжнє жебрання від жебрацтва такого, яке є ганебне ремесло, при маєтку засобів до життя. Важко, кажемо, відрізнити це. А без розбору гнати всіх не тільки нерозсудливо, а й нечестиво; тому що гоніння це на справжніх бідняків і мучеників Ісус Христос відносить до Себе: «Якщо, – каже Він, – створіть ви що або не створите одному з цих братів Моїх менших, то Мені створіть або не створіть» (Мф.25: 40, 45). Отже, краще і безгрішніше ми зробимо, якщо залишимо кожного при своєму. Чи істинно хто благочестивий, чи істинно хто любить правду, – суд про це дамо Богові, Який відає всі таємниці серця нашого і віддасть кожному з нас у справах (Рим.2:6). Так само, і жебраки взагалі не будуть без розбору зневажені від нас і переслідувані. Краще будемо у всіх їх бачити меншу братію Христову. Набагато безпечніше помилитися в цьому, - якщо, тобто, всіх жебраків порахуємо братами Христовими, ніж помилитися в тому, коли істинних братів Христових визнаємо ошуканцями і зазнаємо утисків. Вони вимагають допомоги заради Христа: отже, нема чого нам допитуватися, чи потрібна їм наша допомога. Подамо її сміливо, бо подамо не їм власне, а Ісусу Христу. Якби не Ісус Христос приймав цю допомогу, вона не мала б такої високої ціни. Але обережемося у відмові допомоги, обережемося, бо можемо помилитися. Та якби й не помилилися, то взагалі відмова просяче заради Христа буде відмовою Самому Христу. (Див. «Недільна читання», 1888 р.). ІІІ. Отже, якщо ми наслідуємо, звичайно, не навмисно апостолам Петру і Павлу в темних рисах їхнього життя, - наслідуємо зречення першого і гоніння другого, то станемо з наміром наслідувати їх і в світлих рисах їхнього життя - наслідуватимемо покаяння Петра, який, як каже переказ, ввесь життя оплакував свій гріх: станемо наслідувати твердість його у вірі, якою він після прославився. Станемо наслідувати і св. ап. Павлу, який став апостолом, став ревним проповідником Ісуса Христа і захисником Його послідовників, бо поширив Його Євангеліє і словом, і ділом, і устами, і письменами і на Сході, і на Заході, і в свідчення всієї своєї любові до Ісуса Христа сам був гонимий. Бесіда № 5. Про перенесення мощей святителя та чудотворця Миколи (9-го травня) I. «Настав день світлого торжества, град Барський радіє, і з ним всесвіт весь радує піснями і пеньками духовними: бо сьогодні священне торжество». Так оспівує Свята Церква в день, присвячений спогаду урочистого перенесення «чесних і багатоцілющих мощей святителя і чудотворця Миколая» з Миру Лікійських (у Малій Азії), де святитель закінчив дні свого життя, в Апулійське місто Бар (у південній Італії). Ця священно-урочиста подія відбувалася 9 травня 1087 року за наступних пам'ятних обставин. Наприкінці одинадцятого століття, за царювання грецького імператора Олексія Комніна, у межі Малої Азії вторглися невірні сарацини, оволоділи Дикійською областю і зруйнували головне її місто Мири. У Світах спочивали тоді нетлінні останки угодника Божого, святителя Миколая, які зберігалися під спудом недоторканно протягом 744 років. Через кілька років після руйнування варварами міста Мир святитель Миколай у нічному баченні з'явився одному пресвітерові, який проживав у місті Барі, і навіїв йому перенести свої мощі зі Світ Лікійських у це місто. Вставши вранці, пресвітер повідомив про колишнє бачення кліру і всього народу. Всі з радістю прийняли навіювання шанованого святителя і відразу вирішили і вибрати кілька найзнатніших громадян і разом із священнослужителями відправити їх до міста Мири для перенесення звідти мощів святого чудотворця. Послані сіли на корабель і благополучно прибули до Лікійських Світів. Тут, за вказівкою деяких ченців, вони справді в одній церкві знайшли в землі неушкоджену раку святителя, наповнену запашним світом, що пройшов від нетлінних останків угодника. Священики з благоговінням підняли на свої руки раку зі святими мощами і, перенісши їх на корабель, відпливли на батьківщину. Назустріч дорогоцінній святині вийшли майже всі жителі міста Бара напередодні священнослужителів зі світильниками в руках та духовними піснеспівами. Спочатку чесні мощі святителя були покладені в церкві св. Іоанна Предтечі. Через недовгий час, зазнавши чудодійної сили святих мощей у численних зціленнях, вдячні жителі міста Бара спорудили в ім'я святителя Миколая чудовий кам'яний храм і в ньому влаштували срібну полащену раку. І ось у третій рік після перенесення їх із Мир, святі мощі чудотворця собором архієреїв та священиків урочисто були перенесені з церкви Іоанна Предтечі до нововпорядкованого храму на честь великого угодника та святителя Миколая. За волею самого святителя, сповіщеною одному ченцю у видінні, чесні мощі його були покладені під престолом у вівтарі цього храму, де вони спочивають і досі, вичерпуючи чудодійну силу в зціленні хвороб з вірою і благоговінням молитовно закликають ім'я великого святителя Христового, чудотворця. (Див. «Недільна читання»). Не тільки град Барський радіє нині перенесенню святих і багатоцільних мощів чудотворця Миколи, ні, з ним тріумфує і весь всесвіт. Згадана нині подія найвищою мірою втішною і повчальною для всякого православно віруючого християнина. ІІ. а) Чому св. Микола своїми мощами не побажав залишитися у Мирах із заволодіння цим містом сарацинами? Тому, що там в особі сарацин оселилося безбожність, всяка порок і нечистота. А в місці нечистому як залишатись чистому та святому? Яке спілкування світла до темряви? і Христу, і всьому Христовому спілкування з веліаром? Тому ні дух його не міг витати біля того місця, ні найчистіше і запашне тіло його не могло там залишитися. Часто грішник упивається гріхом, як вином, жадібно творить гріх, не знає собі ситості в гріховних чуттєвих задоволеннях. Він ні до храму не ходить, ні вдома як слід не молиться, – не кажучи вже про те, що в його себелюбному серці немає місця християнської любові до ближніх; він з ранку до вечора весь у метушні, весь у гріху. Але чи він знає, чого позбавляє себе через це? Благодать Духа Святого в ньому погашається і не діє, ангел-охоронець відступає і плаче, святий, ім'я якого він носить, перестає бути клопотаним за нього. «Що ти стоїш тут і плачеш?» – казав колись святитель Христів Ніфонт юнакові, який стояв при брамі одного дому і плакав. «Я, – відповів юнак, – ангел, посланий Господом на збереження людини, яка перебуває вже кілька днів у цьому безбожному домі, стою тут тому, що не можу наблизитися до грішника, плачу тому, що втрачаю надію привести його на шлях покаяння». Така сила гріха! Він із людини облагодатованого робить якийсь смердючий труп, від якого біжить усе святе. Так воно так і є. «Хто через своє погане життя, – казав колись ангел Божий великому старцю св. Пахомію, – став мертвим для Бога і чесноти, той смердить у тисячу разів гірше за мертве тіло, так що ми ні стояти, ні пройти навколо не можемо». Ось що робить із християнина гріх. Браття! Чи комусь із нас не страшно бути в такому роз'єднанні з Богом і святими? І чи будемо ще залишатися в гріхах, нами коханих? Чи не подбаємо, чи не вживемо всіх зусиль звільнитися від них? Хай цього не буде з нами. б) Але св. Микола, залишивши і духом, і тілом своїм м. Мири, тим навіює нам бігати не тільки гріха, навіть самих місць беззаконня, самих людей безбожних і розпусних. Скільки християнинові може бути шкоди від необачних знайомств, від відвідування місць спокусливих! Подібні суспільства і особи - це отрута, що губить душу, це мережі, що ловлять її на гріх. І скільки від них загинуло людей, що навіть твердо стояли на шляху чесноти. А тим часом багато хто тільки і шукає цього. Бувати там, де ледарство, шум і веселощі – це їхня їжа, найперша втіха для них. Подивіться, з якою радістю, поспішністю інший йде на видовище, нехай воно буде найнехристиянське, найморальніше образливе; нехай це буде навіть у Великий піст або під свято, коли всі справжні сини Св. Церкви йдуть до Божого храму для участі в молитвах Церкви. Що ж він не запитає себе: що він звідти винесе, що набуде душі своєї, для спасіння якої він живе? Але він про це і не думає, йому б тільки вбити час, насолодити зір, слух. А гріховно чи ні, шкідливо для душі чи ні, цих питань він не стосується. Де ж тут віра? Чи може бути при цьому справжнє благочестя? Вчиняти так чи не означає робити схоже на те, як якби хтось під час пожежі, замість того щоб рятувати себе і своє сімейство від вогню, став би, навпаки, кидатися у вогонь? Говоримо це тому, що нині прагнення світських різного роду розваг посилюється більше і більше. Нині шукають задоволення не серед свого сімейства, але неодмінно поза ним. І ось, можливо, де одна з причин неустроїв сімейного життя розбратів між чоловіком і дружиною, нехристиянського виховання дітей, розтрати стану, розлади матеріального та морального, передчасної втрати здоров'я. Насамперед не знали стільки розваг і жили благочестиво. Але, так чи інакше, тільки всі повинні пам'ятати одне: «З беззаконними беззаконний будеш і з нечестивим розпустишся». Якби цими шкідливими для нашої душі виявилися найближчі рідні, то й таких треба віддалятися. в) Ми сказали: віддалятися, а до кого ж пристати? З ким зближуватись? А ось звернемося знову до св. Миколі. Святитель Микола знайшов місце, де будуть опочувати його мощі, – з м. Мир, де оселилися беззаконні сарацини, він наказав перенести їх у м. Бар – чому? Бо там панувала християнська віра. Отже, у колі людей, які сповідують Христову віру, знайшов святитель спокій своєму нетлінному тілу. Будемо, браття, і ми шукатимемо спілкування з людьми благочестивими. Чи відчували ви насолоду цього спілкування? Людина благочестива, релігійно налаштована - це аромат, від якого віє пахощами Св. Духа, - з такою людиною не нудно бути цілий годинник, - все б слухав і насолоджувався бесідою його, від неї не хочеться піти, з нею хотілося б жити і не розлучатися. Мало нині таких людей, тим дорожчі вони, якщо кому доведеться знайти їх. А є і нині є вони. Не треба їх шукати на висотах, - вони іноді ховаються і в невідомості, займають найнижчу частку - найпростішого звання. Так, інша квітка росте в долині, ніким не помічена, багатьма зневажається, а яке від неї пахощі! Не на брак таких людей треба скаржитися, а на небажання зближуватися з ними, на явне неприхильність до них. Любіть, браття, благочестя, поважайте подвижників благочестя, шукайте їхні бесіди, просіть їхніх порад – і ви отримаєте велику користь для своєї душі. (Див. «Збірник загальнозрозумілих повчань» св. П. Шумова). ІІІ. Православний християнин, частіше звертайся з теплою молитвою до прославленого всього всесвіту святителю Миколі, закликай до нього разом з матір'ю нашою Церквою: «Рятуй нас, як наш предстоятель, великий Миколо, розганяючи від нас темряву спокус і бід». Бесіда №6. Про святкування на честь святого пророка Божого Іллі I. З старозавітних пророків особливо прославляє Православна Церква пророка Божого Іллю. Сам Господь, взявши його живим на небо, відрізнив цього славного пророка від інших старозавітних праведників. Чим же заслужив пророк Ілля таку милість і вподобання Господа? Безприкладною ревнощами своєю про славу Божу, своєю самовідданістю і працями для збереження на землі істинної віри. Стародавнє оповідання передає, що коли народився Ілля, батькові його було видіння, ніби світлі ангели замість пелен повивають його полум'ям і замість молока живлять вогнем. Справді, за своїм характером пророк Ілля був ніби вогненна людина. У його душі постійно кипів гнів проти безбожності, що поширився між ізраїльтянами. Після грізних викривлень пророк, ревнуючи про святість імені Божого, кілька разів закликав на жорстокий народ гнів Божий. Він вимолив у Господа посуху та голод, від якого сам мало не загинув. Посоромивши на одній горі язичницьких священиків, що розбещували народ, він усіх їх заколов, як наказував це закон Мойсеїв, хоча знав, що йому загрожувала за це чимала небезпека від цариці Єзавелі. Вона поклялася помститися за це пророку, але Ілля втік у пустелю. Змучений тяжкою боротьбою з нечестям, пророк почав просити собі у Бога смерті. Впавши духом, він відчайдушно пішов на пустельну гору Хорив. В цей час у серці пророка кипів такий гнів на своїх одноплемінників, що забули істинного Бога, що йому хотілося, щоб громи небесні вибухнули над нечестивцями, щоб їх попалив небесний вогонь або поглинула земля. Але почулося тихе віяння вітру, і в ньому з'явився Господь, даючи тим розуміти пророку, що Він є Бог більш милосердя, ніж помста. «Навіщо ти тут, Іллю?» спитав Господь. Пророк закрив лице своє плащем і сказав: «Я сильно ревнував за Тобою, Господи, коли побачив, що Ізраїлеві сини залишили Твій заповіт, зруйнували Твої жертовники, пророків Твоїх побили; лишився я один, і моєї вже смерті шукають». Ахав без жодної тривоги скористався після цього виноградником, пішов у сад Навутея і спокійно гуляв. Раптом з'явився до нього пророк Ілля і грізно, без будь-якої остраху, оголосив Ахаву покладене від Бога покарання: «Твою кров лизатимуть пси так само, як вони лизали кров Навутея, а твою жінку зовсім з'їдять». Такий був пророк Ілля, полум'яний ревнитель за Богом, грізний викривач безбожності та пороків. ІІ. Ми з благоговінням схиляємось перед цим великим пророком. Але щоб уникнути грізних покарань від Бога, які посилалися через пророка Іллю, усім нам слід наслідувати пророка, полюбити всім серцем Бога і ближніх і старанно зберігати святу віру християнську. а) Будь-який християнин зобов'язаний любити Бога і ближніх - і не просто любити, але ревно. Так, православний християнин, любов без ревнощів – любов неповна. Що за син, що спокійно, не обурюючись, слухає, як ображають його батьків? Що за громадянин, який не турбується, коли бачить, що грабують чи вбивають його співвітчизника? Чи не повинен син заступитися за честь свого батька та матері і загородити уста злословлячому? Чи не повинен кожен вилучити свого ближнього з рук того, хто його ображає? б) Так само кожен віруючий зобов'язаний зберігати і захищати православну віру; кожен істинний християнин при нагоді повинен викрити неправду. Якщо ж ти спокійно слухаєш, як безбожник знущається з твоєї віри, то чи не означає це, що ти не любиш своєї віри? Якщо ти залишаєшся байдужим, коли легковажний нечестивець нешанобливо відгукується чи жартує над Св. Таїнствами чи над святими предметами, несправедливо ганьбить служителів вівтаря Господнього, то чи не показуєш тим самим, що ти негідний син Матері-Церкви? Або якщо ти не обурюєшся душею, коли утискають ближнього твого, то чи не в праві кожен подумати про тебе, що ти не щиро любиш свого побратима? Але, можливо, хтось скаже, що заступництвом за утискуваного наживеш сильного ворога і собі завдаси шкоди. Ось це й означає, що ми не маємо ревнощів у своїй любові до Бога та ближніх. Коли ти бачиш у небезпеці кохану людину, тоді ти не роздумуєш, які будуть наслідки від твого заступництва, але негайно поспішаєш на захист. Та й що міркувати про небезпеки, коли сказано: «Блаженні вигнані правди заради, що є Царство Небесне?». Для досягнення такої нагороди варто зазнати і неприємностей. Втім, у звичайному нашому житті чимало буває і таких випадків, де заступництво за правду не становить жодної небезпеки. Не будемо упускати, православний християнин, таких випадків. Не будемо й самі озлоблятися і гніватися, якщо хтось за обов'язком свого звання або просто за обов'язком християнським висловить нам гірке слово правди та викриття. Повір, коханий, що смиренність ніколи не принизить християнина, а слово правдивого викриття іноді може застерегти і виправити заблудлого. ІІІ. Нехай нагадує нам завжди святий і славний угодник Божий пророк Ілля про наш обов'язок палко любити Бога і зберігати і захищати святу віру. Додаток до бесіди №6 Вірування, що з'єднуються з ім'ям святого пророка Іллі Щодо святого пророка Іллі в народі ходять два вірування: одне – ніби Він під час грози їздить небом на вогняній колісниці, і ніби від того чується грім; друге, що Він перед другим пришестям Христовим разом з Енохом з'явиться на землю і проллє свою кров від руки антихристової, і ніби від крові цих святих спалахне земля і настане смерть світу. Подивимося, наскільки справедливі ці вірування. На користь першого вірування не можна сказати нічого. Це – чиста вигадка. У житті цього великого пророка є, звичайно, одна обставина, – саме взяття його на небо на вогняній колісниці, запряженій вогняними кіньми, – яке може навести простий народ на подібне вірування. Але не ця обставина живить у простому народі такий грубий забобон; Він підтримується власне розповідями старих, які, у своєму дитинстві вислухавши від старших цю байку, передають її і своїм дітям – і передають не як байку, а як правду. Так ведеться між простолюдинами, хоча треба погодитися, що подібні чутки у них походять не від злої прихильності підносити хулу на пророка Божого, а від їхньої духовної сліпоти і незнання, внаслідок чого вони, замість святої істини, живлять уми своїх дітей бабиними казками, тоді як від них застерігає нас і саме Слово Боже. Ілля пророк справді був узятий від землі на небо на вогняній колісниці, яка була везена і вогняними кіньми (4Цар.2:11). Правда і те, що під час грому ми чуємо щось схоже на гуркіт. Кому ж найлегше приписати таке явище, як не Іллі пророку? Ось це зближення таких різнорідних явищ було, мабуть, початком безглуздого вірування про походження грому. Але як би хто не був легковірним, навряд чи погодиться думати, ніби дивовижний пророк Ілля – ангел у плоті – для того був узятий чудесним чином від землі на небо, щоб там роз'їжджати на вогняній колісниці та вогняних конях. Для чого, скажіть, він робитиме подібне? Для втіхи чи для того, щоб наводити страх на тих, що живуть під небом? Адже така думка не лише недостойна думки нашої про Бога, а й про великого Божого пророка. Наче у Бога для праведників не стало радощів і насолод неземних? Адже їздити на якому б не було колясці, на яких би не було конях є доля власне земнородних. Чи стане займатися цим перед Самим Богом той, який і на землі був ангелом? Ось до яких богопротивних думок веде розглянуте вірування. До того ж, якщо грім буває, припустимо, тому, що в цей час їздить Ілля пророк по небу, то чому ж він відбувався раніше, коли Іллі пророка ще не було ні на небі, ні на землі? Адже Ілля пророк жив на землі і потім узятий на небо, вже через багато років від початку світу, тоді як грім і блискавка вибухали над землею і були відомі світу від самого початку його буття. Чи не ясно, що думка про походження грому, що існує в народі, невірна і її зовсім слід залишити і забути, як якусь байку? Грім буває від причин зовсім інших і зовсім природних, а не від таких дивних, як думають простолюдини. Грім - явище природи, що не виходить із звичайних її законів. Він, правда, теж дивовижне явище; але хіба Той, Який «все зробив Ти премудро» (Пс.103:24), не може будувати між іншим і цього? Що воно незрозуміле для інших, так мало на світі такого, що для людей темних є загадкою, а для освічених, навпаки, ясно і ясно? Судіть самі: якщо грім відбувається через те, що в цей час Ілля пророк їздить небом, то навіщо б останньому, тобто небу, перед грозою покриватися хмарами? Ми зазвичай бачимо блиск блискавки, чуємо гуркіт грому тільки тоді, коли є кілька чорних хмар і ці хмари збираються в одну хмару. Ось тут те, в цих хмарах і хмарах - початок і причини грому. Люди, які займаються цим, знайшли і відкрили, що в природі є сила (відома під ім'ям електрики), здатна виробляти подібні явища, як грім; і подібне блиск, як блискавка. Це визнали істинним всі знаючі. Із цим залишається погодитись і всім нам. Втім, можна вказати і на дійсне ставлення пророка Іллі до явищ під час грози, – на таке явище, яке, за клопотанням Св. Церкви, і нині можливе. З історії життя пророка Іллі відомо, що за молитвою його полягало небо і зводився на землю дощ. І тому ми анітрохи не погрішимо, якщо віритимемо, що й нині може він допомогти нам у такому разі. Будемо просити цього славетного пророка під час посухи, щоб він вимолив нам у Бога дощ, а під час безвідра – відро. Він ще за життя Свого творив подібні дива; тим більше тепер Господь Бог спонукається на милосердя до нас негідним за клопотанням такого угодника Свого. Допустимо й те, що Бог може помилувати і врятувати нас від вбивства громом і відбити від нас як громові стріли, так і інші згубні звинувачення у молитвах святого славного пророка. При цьому не можна не похвалити в наших простолюдинах того благочестивого настрою, що в явленні грому вони бачать велич Божу і своє благоговіння перед Богом висловлюють хресним знаменням. У другому віруванні щодо пророка Іллі набагато більше справедливих сторін. Хоча у Св. Писанні немає прямої вказівки, що перед другим Христовим приходом зійдуть на землю Ілля та Енох, проте Св. Церква не відкидає цього, коли у своїй пісні на честь пророка Іллі називає його другим предтечею пришестя Христового. Ісус Христос вкотре приходив на землю, і тоді передвісником був Іван. Прийде Ісус Христос і ще раз, і тоді, за змістом церковної пісні (тропар пророку Іллі), передвісником буде Ілля. Вірування, що Ілля та Енох знову з'являться на землю і на ній приймуть смерть, можна звести на ступінь непорушності. Визначення Боже: «смертю помреш» (Бут.2:17) неминуче простягається на весь рід людський: з нього не виключено жодного смертного; навіть Сам Син Божий, ставши подібною до нас людиною, не уникнув цього долі земнородних і перебував у серці землі три дні і три ночі. Отже, і ці дві великі особи – Ілля та Енох, хоч за святість життя і уникли свого часу вістря меча, але, як ті, що походять із роду смертних, повинні будуть колись виконати Боже визначення. Але як вони на лайці приймуть смерть від руки антихристової (Одкр.11: 7-8) - це у владі Бога і від нас приховано. Що від їхньої крові загориться земля і від цього станеться смерть світу, – про це ніде не йдеться. А що Ілля та Енох будуть предтечами та провісниками другого пришестя Христового, це дуже правдоподібно. Бо якщо Господь свого часу благословив вилучити їх з-поміж живих, не давши їм скуштувати смерті, то, мабуть, пошле їх знову на землю – у цю юдоль плачу – і не змусить довго блукати в країні вигнання, чекаючи загального прославлення. І, отже, явище на землю Іллі та Еноха буде безперечною ознакою, що поблизу є кончина, наближається друге славне пришестя Христове. (Упоряд. по «Недільне читання», 1888 р.). Бесіда № 7. У день ув'язнення св. апостола та євангеліста Іоанна Богослова (26 вересня) (Про спонукання до взаємної любові християнської) I. Св. апостол і євангеліст Іоанн Богослов, нині задоволений, був найближчим і найулюбленішим учнем Господа нашого Ісуса Христа, – за висловом церковної пісні, він був другом і наперсником Христовим. Чим же особливо відрізнявся цей апостол від інших учнів Господа, і чим він заслужив на особливе благовоління і прихильність Ісуса Христа? Будучи зразком цнотливості і лагідності і маючи м'яке і ніжне серце, яке любить Бога і ближніх, св. апостол і євангеліст Іоанн Богослов усією душею приліпився до Господа, Вчителя свого, і полюбив Його з ніжністю дитячого серця, за що і був ближчим за інших апостолів і доступнішим до Спасителя. Ця любов до Божественного Вчителя виражалася не тільки на словах, а й на ділі. Так, коли Ісус Христос був розіп'ятий на хресті і коли всі учні Його, «страха заради юдейська», розбіглися, – стояли при хресті тільки Божа Матір та учень Іван. Ось тут, у хвилини величезного приниження Божественного Вчителя, в хвилини загального побоювання за саме життя, апостол Іван і довів на ділі свою любов і глибоку прихильність до Господа Ісуса Христа. Бачивши таку велику любов і повну відданість до Себе Івана, Ісус Христос тут же відрізняє його від інших Своїх учнів. Він усиновлює Івана Своєї Матері, і з того часу Пресвята Богородиця перебувала в його домі до славного Успіння Свого. Але крім любові до Бога – цього першого і найголовнішого обов'язку кожної людини, св. апостол та євангеліст Іван Богослов любив також і ближніх своїх. Так, він постійно умовляв людей жити у світі та любові, повторюючи до останніх днів свого життя всі одні й ті самі слова: «Браття, кохайте одне одного». Умовляючи любити ближніх, апостол Іоанн водночас повчав, що треба любити не словом, нижче мовою, а ділом і істиною (1Ів.3:18). Це він довів прикладом зі свого життя. Якось, коли св. апостол Іоанн Богослов проходив міста Малої Азії для проповіді Євангелія, в одному з них побачив юнака, здатного на діло добре, повчав його багато і потім сподобив його Св. Хрещення. Залишаючи це місто, щоб вирушити далі на проповідь Євангелія, апостол Іоанн у присутності всієї Церкви доручив юнака єпископу того міста, щоб навчити новонаверненого всьому доброму. Єпископ навчив юнака Святого Письма, але не спостерігав за ним, а залишив його жити на своїй волі, і незабаром юнак став вести погане життя: почав вдаватися до пияцтва, займатися крадіжкою, потім звів дружбу з розбійниками, які захопили його в гори і пустелі, вибравши його. Через деякий час апостол Іван повернувся до того міста і почувши, що юнак розвернувся і почав розбійнювати, сказав єпископу: «Поверни мені скарб, який я дав тобі на зберігання, як у вірні руки: поверни мені юнака, якого я доручив тобі, щоб ти навчив його! – «Загинув юнак, – відповідав зі сльозами єпископ, – помер душею, а тілом розбійничає дорогами». - «Чи так слід дотримуватися душі брата? – сказав апостол Іван. – Але дай мені провідника, я знайду того, якого ти занапастив». Апостол Іван прийшов до розбійників і просив їх, щоб вони провели його до старшини свого. Розбійники підкорялися. Побачивши святого, юнак від сорому втік у пустелю; апостол же Іван, забувши старість свою, погнався за ним, говорячи: «Звернися, сину мій, до батька свого! Не впадай у відчай: я гріхи твої прийму на себе, тільки зупинись і почекай мене, бо Господь послав мене до тебе!» Юнак з трепетом і соромом упав до ніг святого, не сміючи поглянути на його обличчя; апостол же Іван, як ніжно люблячий батько, обійняв, обласкав його, привів у місто з великою радістю, що знайшов заблудлу вівцю, багато повчав, наставляючи на покаяння. Юнак, здійснюючи важкі подвиги покаяння, догодив Господу і отримав прощення гріхів, зі світом перейшов у життя вічне. ІІ. За прикладом св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова нам має любити ближніх своїх, – любити не тільки на словах, а насправді, від щирого серця, надавати їм у житті потрібні послуги, а при нагоді навіть не щадити і життя свого для порятунку ближніх. «Немає більше тієї любові, як якщо хто покладе душу свою за друзів своїх» (Ів.15:13), – каже святий нині св. апостол. Намірів любити одне одного дуже багато: і природа, усім нам спільна, і наше духовне ставлення один до одного, і заповідь Спасителя нашого, і приклад Його, і моральна гідність любові, і велика користь, яка від неї походить, – все спонукає нас любити один одного. а) Справді, хто ми один одному за нашою природою? Братія. У всіх нас на землі один прабатько Адам, а на небі один спільний батько – Бог. Отже, всі ми складаємо одне велике сімейство і тому маємо любити один одного як єдинокровні. б) Складаючи одне сімейство як люди, всі ми, за званням християн, перебуваємо ще в найближчому спорідненості між собою – складаємо, за вченням апостола, одне духовне тіло, у якого голова – Христос, а ми члени (Еф.5:23,30). Але в якому відношенні є члени одного природного тіла? Чи ворогують вони між собою? Чи озброюється, наприклад, рука проти ноги, око проти вуха? Ні, вони діють згідно між собою, взаємно сприяють один одному і перебувають у такому співтоваристві, що якщо страждає один член, то з ним страждають інші (1Кор.12:26). Якщо ж так діють тілесні, нерозумні члени, то чи не більше повинні чинити так ми, розумні члени духовного тіла, якого голова – Христос – бажає, щоб ми жили у світі та любові між собою? в) Ісус Христос найбільше і заповідає нам, щоб ми любили одне одного. Згадайте, про що Він благав і що вселяв апостолам перед стражданням Своїм? «Отче Святий! – закликав Він Отця Небесного, – дотримуйся їх... щоб вони були єдині, як і Ми. Не благаю, щоб Ти їх узяв зі світу, але щоб зберіг їх від зла» . Другі Мої, говорив Він апостолам: «Це заповідаю вам, щоб любили один одного» (Ів.17:11,15;15:17). Бачите, як сильно хотів Ісус Христос, щоб ми жили у взаємній любові! Ми точно виконуємо передсмертні заповіти наших батьків, родичів та інших людей: невже ж знехтуємо заповіт Господа Спасителя нашого, зроблений тоді, як Він ішов на страждання за нас, готувався померти заради нашого спасіння? О, якщо ми не будемо виконувати цього священного завіту, то явно покажемо, що не любимо Ісуса Христа і не гідні називатися Його учнями. г) Ісус Христос не тільки наказав нам любити інших людей, але й представив у Собі Самому зразок любові до нас. Навіщо Він, будучи Богом, зійшов з небес на землю і прийняв на Себе тлінну плоть нашу? За любов до нас, людей. Чому Він, невинний, зазнав тяжких страждань і розіп'явся на хресті, як беззаконник? З тієї ж любові до нас, людей. Чому Він довго терпить нашим гріхам і не тільки милує нас, але й посилає нам різні дари благодаті? За любов до нас. Якщо ж Він, істота найвища, так любить людей Ним створених, то чи не більше повинні любити їх ми, подібні до них творіння? Бо ми в усьому зобов'язані наслідувати свого Творця і Викупителя. Це вселяє і апостол, говорячи нам: «Улюблені! якщо так полюбив нас Бог, то й ми повинні любити один одного» (1Ів.4: 11). д) Ми повинні любити одне одного тому, що любов до ближніх має високу моральну гідність, становить велику досконалість християнина. Вона уподібнює нас до Бога, тому що «Бог є любов» (1Ів.4: 8) і в усьому діє через любов до Своїх творінь, особливо до нас людей, яких Він так любить, що «Послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми отримали життя через Нього» (1Ів.4:9). Вона є джерелом і сукупністю всього доброго; а тому вище за всіх інших чеснот: «А тепер, – каже апостол, – перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов їх більше» , без якої всі наші знання, подвиги і віра немає моральної ціни. Бачите, що означає любов і яка необхідна вона для моральної досконалості нашої! Тому апостоли, вселяючи всі християнські чесноти, найбільше заповідають нам любити одне одного. Найчастіше, кажуть вони, «надайте любов, яка є сукупністю досконалості» . Насамперед, «майте старанну любов одне до одного, тому що любов покриває безліч гріхів» (Кол.3:14; 1Петр.4:8). е) І як добре було б, якби всі люди точно виконували цю апостольську заповідь і жили в щирій любові між собою! Тоді не було б тих лих, які походять від неприязні людської, – не було б сварок та лайок, обманів та наклепів, розкрадань та таємних доносів та інших шкідливих дій, які так багато заподіюють нещастя людям. Навпаки, тоді й ті скорботи, які неминучі в цьому світі за природними законами природи вельми полегшилися б, тоді бідні й жебраки знаходили б щедру допомогу у багатих, слабкі й немічні – підтримку та заступництво сильних, сирі та вдовиці – необхідне їм піклування. Коротше, тоді любов усунула б багато нещасть, що бувають нині у світі, – насолодила б багато прикрощів, що гніють нині людство, пролила б багато радощів і втіхи між людьми: бо, за словами апостола, «любов довго терпить, милосердить, любов не заздрить, любов не заздрить, любов не заздрить, любов шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а тішиться істиною; все покриває, усьому вірить, всього сподівається, все переносить» і не тільки нікому не робить нічого поганого, але ще вселяє добро творити тих, хто нас ненавидить, благословляти нас і молитися за тих, що творять нам образи ( 1Кор.13:4,7 ; Лк.6:27–28 ). ІІІ. Полюбимо ж, браття, один одного і будемо любити щиро, не словом чи мовою, а ділом і істиною (1Ів.3:18). (Складено з доповненнями за кн. «Вибрані слова та бесіди» Платона, митр. Київського, Κ., 1892 р., та інших джерел). Бесіда № 8. У день славного великомученика Георгія Побідоносця, 23 квітня I. 23 квітня святкуємо пам'ять святого славного великомученика та Побєдоносця Георгія. Хто був святий Георгій? Чому в Православній Східній Церкві, особливо на святій Русі, утвердився звичай особливого вшанування цього святого великомученика? Він був римським воїном кінця III століття. Був прекрасний душею та тілом. Був багатий і знаний, належав до вищого кола. Його достоїнства внутрішні і зовнішні, особливо ж надзвичайна прихильність до нього римського імператора Діоклетіана швидко не тільки провели його по всіх щаблях військових і державних почестей перших рядів, але поставили його і поза рядом - вище за всіх, тому що імператор Діоклетіан намірився зробити його своїм співправителем, а в його смертю і в намір був зробити його своїм співправителем. І все це втрачено, все це було відкинуто, все зневажено юним Георгієм. Юним його називаємо тому, що й помер він мученицькою кончиною, не маючи 30 років. Георгій був християнином. Велике було здивування, велика була скорбота імператора, коли йому почали спочатку шепотіти, а потім і голосно говорити, що віра в розіп'ятого Христа проникає не тільки до палацу, не лише до вищих лав війська і вельможності, а й у саму родину грізного цезаря. Відомо, що Діоклетіан був із найлютіших якщо тільки не найзлішим гонителем християнства. Він бачив усю небезпеку від християнства, що розповсюджується, для всього римсько-язичницького ладу. Тому він і підняв проти християнства всією необмеженістю влади римського цезаря всю величезну тоді ще силу римсько-язичницької держави. Всі розуми витончувалися у винаході та додатку до християн найрізноманітніших, найтяжчих, найповільніших мук. Яке ж було здивування, яке горе цезаря, коли він дізнався, що його наречений син, прекрасний безстрашний Георгій, цього мало, власна дружина імператора цариця Олександра, сповідують християнську віру? Звичайно, біля засмученого владики все прийшло в рух, все попрямувало до Георгія і цариці, щоб переконувати їх залишити віру в Ісуса Христа, вклонитися рідним богам і не засмучувати чоловіка, не засмучувати батька благодійника, не засмучувати, не ганьбити владику світу тим, що у своїй його сім'ї наші законів, його богів. Горе і лють імператора зросли вдвічі, коли виявилося, що Георгій і цариця Олександра непохитні... Георгія били ремінними бичами, розривали тіло клаптями, повертаючи його на колесі над загостреними зубцями, варили в негашеному вапні... Великомученик залишився непохитним. Знаючи про його муки, цариця Олександра залишилася непохитною. Нарешті, висловлено смертний вирок: тому й інші відрубали голови. ІІ. а) Св. великомученик Георгій називається Побєдоносцем тому, що Він двічі з'явився звитяжцем, оскільки він не знав поразки в багатьох боях з ворогами імператора; нарешті переміг і самого імператора, - переміг спочатку свою вдячність йому, свою прихильність, свою любов до свого благодійника, другого батька, джерела надзвичайного щастя, свою надію зайняти з часом римський трон, а з ним і єдиновладдя над всесвітом. Це була найважча перемога. А за нею перенести всі пекельні муки – коштувало вже небагато. Зустріти ж мученицьку за Ісуса Христа смерть було навіть відрадою. б) Після смерті його любов християнського світу до цієї великої прикраси прекрасного мученицького сонму зростала, можна сказати, у міру того, як смерть його йшла назад у глибину століть. Усі скорботні, особливо у грізних військових сутичках, зверталися до Побідоносця Георгія. Розповідають про багато видінь, що великомученик, серед битв, з'являвся на білому коні, поборюючи братів своїх християн. Тому наші великі князі, стародавні великі князі, прийняли в герб свій великокнязівський, державний герб, зображення святого великомученика і Побідоносця Георгія, вершника на коні, який вражає списом, з хрестом на вершині, дракона. Дракон – символ (знак) язичництва, а дракон із встромленим у нього вістрям, який увінчаний хрестом, – це давнє – IV – V століть – символ перемоги християнства над язичництвом, – тільки, не більше. Зображення Георгія прийнято потім і царський державний герб, яким став герб древніх римських імператорів – двоголовий орел. Це поєднання гербів давньоримського з давньоруським великокнязівським залишається і досі гербом імператорської Росії. Тому мудра і велика Катерина II, коли засновувала орден на нагороду самовідданої військової доблесті, - заснувала знак хреста із зображенням саме великомученика Георгія, заснувала славетний у Росії Георгіївський хрест. ІІІ. Кожен із російських воїнів, звичайно, горить бажанням стати до лав соратників св. Побідоносця Георгія. А всі, без сумніву, повинні горіти бажанням наслідувати його в мужності серед битв, у самовідданому виконанні військового обов'язку, у християнській любові до Христа та братії до готовності покласти за них свою душу. (Вилуч. у скороченні з «Повчань» Ніканора, архієп. Херсонського та Одеського, т. II, стор 435). IV. Свята цивільні. Бесіда №1. Про святкування Нового року I. З першого числа січня місяця ми починаємо новий рік. Що таке щороку? Це звичайний рахунок часу, - нехай так скажемо поки що. Ми вважаємо час годинами, днями, тижнями, місяцями, роками, сторіччями, тисячоліттями. Годинники, дні, тижні та місяці – це, так би мовити, дрібний рахунок часу; століття і тисячоліття – великий, а роки – середній рахунок часу, рахунок загальноприйнятий і найбільше згоден із порядком часу у самій природі. Як день позначається сходом і заходом сонця, і рік позначається поверненнями до нас літа і зими; через кожні 12 місяців, або через 365 днів, повертається до нас той самий час, з якого ми почнемо рахувати рік; якщо з весни, то весна, якщо із зими, то зима. І ось, як минає 12 місяців, отже, один рік закінчується, за ним настає інший – новий; пройде цей, за ним ще інший новий і т. д. Той день, з якого починається рік, зазвичай називається початком нового року, або прямо «новим роком»; цей день і настає у нас. Звідки почався і ведеться рахунок років? Рахунок років, само собою зрозуміло, почався з того часу, як почався час, тобто з створення світу. Це перший рахунок років. Але цей рахунок років зберігся тільки в священних книгах єврейських, а по пам'яті різні народи вважали в себе роки від різних чудових і пам'ятних, обставин свого життя, напр., римляни вважали роки від заснування свого першого міста - Риму, магометани вважають від втечі свого (на нашому - брехливого) пророка; кожен із нас – від дня свого народження. У всіх християн є спільна найбільша подія, яка стала початком відновлення всього світу, ця подія – Різдво Христа Спасителя нашого; тому у всіх християн, крім загального початку обчислення часу від створення світу, ведеться новий рахунок років від Різдва Христового. Який місяць служив і служить початком нових років? У різних народів, браття, починали рахунок років із різних місяців. Так, у євреїв громадянський рік починався з вересня, а священний, після їхнього виходу з Єгипту, почав починатися з березня, тому що цього місяця вони отримали свободу від рабства єгипетського. Римляни древні розпочинали свій новий рік із січня. Від них цей рахунок перейняли й інші народи. Після Різдва Христового у християнських народів вважали новий рік то з Великодня або з березня місяця, то з січня, то з вересня. З вересня довго починалося коло церковного року; тому ви і тепер ще побачите, що в наших церковних книгах під 1-м числом вересня друкується так «початок нового літа» або «новоліття», і церковна служба на 1 вересня вся присвячена святкуванню новоліття. Так було в Грецькій Церкві, так перейшло до нас, і так довго залишалося в нас. Тим часом у 15 столітті у всіх західних державах Європи прийнято було вважати новий рік з 1 січня. Імператор наш Петро Великий, вводячи в нас європейські звичаї, ввів і літочислення європейське: за його указом (1700) у всій російській землі стали вести рахунок років з 1-го січня. З того часу так воно і йде досі. 11 . Після цього я знову повторюю перше запитання: що для нас новий рік? Чому ми святкуємо цей день і як маємо святкувати його? Що означає в нашому житті наступ нового року? Значить те, що з закінченням кожного року нитка нашого життя стає коротшою і коротшою, що з настанням кожного нового року ми все більше і більше наближаємося до труни, зовсім не знаючи того, що наступний рік, можливо, останній у нашому житті... Думаю, що кожен, хто піклується про душу свою, кожен, що зберігає в душі своїй пам'ять про загробне іншим. Як я провів минулий рік, що я зробив у цей час для душі своєї, для її потойбіччя? І що якщо цей рік буде останній у моєму житті?... Такі й подібні питання природно повинні народитися в душі людини, християнина, який дбає про своє спасіння, повинні порушити в душі кожного з пас важкий роздум про своє минуле і майбутнє. Припускаючи той самий настрій у душах наших, і св. Церква при переведенні нас з одного літа в інше, невідоме і закрите від нас, допомагає нам і в молитвах своїх просить для нас благословення у Того, Хто у Своїй владі поклав часи і літа і Хто є єдиним Володарем нашого майбутнього. подати дощі тимчасові, ранні ж і пізні, росу плодоносну, вітри мірні і благотворні, теплоту сонячну засяяти... визволити ж нас у це майбутнє літо і в усі дні живота нашого від гладу, згуби, трусу, потопу, граду, граду, лайки і від усякі смертоносні рани, скорботи ж і потреби». Але ще особливий предмет моління Св. Церкви в цей день становить добробут православної віри нашої та її високого захисника і покровителя, благочестивого Государя нашого... Тут Св. Церква закликає Вседержителя: «Про що пом'янути Церкву святу Свою, зміцнити, утвердити ж, розширити і помирити і помирити і помирити непереборному на віки дотриматися... викорінити ж і згасити все богохульне агарянське безбожність і царство їх скоро зруйнувати і правовірним зрадити... благопоспішити ж благочестивому Імператору в усьому і підкорити під ноги його вся христоненависні мови і всякого ворога. Коротко це молебний спів Церкви у новий рік, але багатозначний у житті християнина. Це перший гімн душі Творцеві і Промислителю своєму, перший дар Йому вдячного серця, перша молитва в новому році. І якщо від руки Господньої ми маємо живіт, дихання і вся, то кому ж і повинні належати перші години нового року та перші рухи наших душ, як не Йому – Щедродавцю? ІІІ. Ось вам і настанова, як ви повинні зустріти і провести перший день нового року! Бажаю вам зустріти цей день у духовній радості, у роздумах про минулий рік і неодмінно у храмі під час богослужіння. (Витяг. з «Недільне читання» за 1864–5 р., кн. 2, стор. 860–867). «Всьому свій час, і час всякої речі під небом» (Еккл.3: 1) Ні про що так не дбають у світлі, як про ведення часу, і нічим так не зловживають, як проведенням часу. А тим часом всього часу нашого життя – багато «сімдесят років, а ще в силах – вісімдесят років», за словами пророка. Але і за цієї стислі часу, за правильне вживання його можна купити цілу вічність блаженства, як і за зловживання – цілу вічність мук. Який же дорогий для нас час і як жахливо зловживання ним! "Всьому свій час, і час всякої речі під небом", - говорить древній мудрець. Отже, часу абсолютно пустого і порожнього немає і бути не повинно. У світі, що оточує нас, немає пустого часу, тобто немає досконалої бездіяльності, бо загальна бездіяльність була б загальною смертю. І справді, чи подивимося на власне тіло – у ньому і під час неспання, і під час сну безперервний рух і безперервна діяльність. Зупинити цей рух означає забрати життя. Чи прислухаємося до своєї душі – у ній невпинно є різні уявлення та образи, рухаються думки, хвилюються почуття. Зупинити цей рух не можна на одну мить без того, щоб не припинити життя душі. Значить, бездіяльності немає і в людини; кожну мить часу наповнюється неодмінно будь-якою діяльністю – корисною чи некорисною, правильною чи неправильною, законною чи незаконною. Отже, що ж таке так зване пусте час у людини? Це час, пусте тільки від добрих і корисних справ, але повне справ порожніх і марних. Добре, говоримо ми, проводить час дитини, коли вона займається іграшками; але так само безглуздо проводить час і дорослий, коли проводить його в порожніх мріях, у пустих словах, марних справах, - з тією лише відмінністю, що іграшки дитині не шкодять нікому, а іграшки дорослих завжди супроводжуються неминучою шкодою як для них самих, так і для інших. Бо між добром, яке одне справді корисно, і злом, яке завжди шкідливе, немає середини. Тому ледарство вже сама по собі є порок, який засуджується і судом Божим, і судом людським, - гріх, за який очікує гідна кара в майбутньому житті. Отже, перше і головне правило щодо вживання часу те, щоб воно не відлітало бездіяльно – без добрих і корисних справ, що має проводити його так, як наказує закон Божий. "Всьому свій час, і час всякої речі під небом". Отже, для кожного часу є і має бути своя справа, і для всякої справи є і має бути свій час. Не можна, воістину, вірити тим, які скаржаться на надмір часу, шукають і не знаходять, як провести, або, як кажуть, вбити час. Ця скарга не від нестачі справи, а від нестачі старанності до справді корисних справ. Чи може бути справи у християнина, який повинен знати «що тільки істинно, що чесно, що справедливо, що чисто, що люб'язно, що достославно, що тільки чеснота і похвала, про те думайте» (Флп.4:8). Ми не знаходимо справи? Але перед нами книги св. пророків, про які багато хто і поняття не мають; писання св. апостолів, з яких ми щось чули іноді лише у храмі. А тим часом ці Писання є дієсловами Господа Вседержителя, які «суть дух і життя» (Ін.6:63), заповіт найсолодшого Викупителя нашого, який нам має не тільки знати, а й виконувати. Чи може бути неувага винна за це? Нехтування гідніше страти? Ми не знаємо, як провести час, і, однак, залишаємося вдома, коли Церква закликає на молитву, розкошуємо і веселимося, коли вона наказує постити і плакати за свої гріхи! Чи може бути зловживання часом гірше за це? Так само, чи може скаржитися на нестачу справи і добрий громадянин, який сам живе працями інших і який по тому самому зобов'язаний постійно працювати для блага інших? «Не трудящийся, – каже апостол, – нижче та їсть» . І справді, чи справедливо людині, яка не робить нічого на користь ближніх, харчуватися хлібом, що вартий кривавого поту бідному хліборобу; прикрашатися одягом, для приготування якого подібні нам жертвують працями та здоров'ям; жити у домі, творення якого коштувало поту багатьом? Чи може, нарешті, не бути справи у доброго сім'янина, який зобов'язаний дати відповідь за дітей та домочадців своїх і перед суспільством, і перед Церквою, і перед судом Божим? З іншого боку, не можна вірити і тим, котрі називають себе до того обтяженими справами суспільними та життєвими, що не знаходять часу для справ благочестя, для виконання найважливіших обов'язків християнських. Немає посади в суспільстві, яка поглинала б, так би мовити, весь час життя: стародавні християни, перебуваючи і в римському язичницькому війську і при дворі кесарів язичницьких, вміли бути вірними виконавцями і християнських обов'язків. І немає справи сімейної, яка б не дозволяла доброму сім'янину бути разом і істинним християнином. Інакше слід було б розірвати всі громадські та сімейні узи, щоб не позбутися єдиного на потребу – спасіння душі, – ті узи, які освячуються і словом Божим, і Св. Церквою, і які, вже по тому самому, не можуть і не повинні суперечити священним обов'язкам християнина. Запитайте самі таких багатодітних чоловіків: скільки часу – за всіх своїх занять – проводять вони в порожніх забавах, які називають відпочинком від праць? Невже ж старанна молитва, читання Слова Божого та участь у Таїнствах християнських не могли б доставити справжньої насолоди їх серцю, заспокоєння духу, зміцнення сил? Значить, скарга їх походить не від нестачі часу, а від нестачі християнської прихильності. "Всьому свій час, і час всякої речі під небом". Потрібно лише вміти добре користуватися часом. Як користуватись? За тим самим правилом: «Всьому свій час, і час всякої речі під небом». Отже, кожному часу має бути визначена своя справа, і кожній справі свій час. Немає більшої та найважливішої справи, як спасіння душі та набуття життя вічного; тому справа і має бути єдиною метою нашого життя. Не то хочемо сказати ми, щоб для цього повинно було залишити абсолютно всі справи громадські і домашні, але те, щоб усяка справа освячувалась молитвою, робилося не за потягом розтлінного серця, а за чистою свідомістю обов'язку, передбаченого законом Божим, здійснювалося не для задоволення примх і пристрастей, а в славі. Чи їсте, чи п'єте, чи що робите, все робіть на славу Божу» (1Кор.10:31). Справи служіння Богу і прославлення Його імені за обов'язком займуть перше місце, і час, присвячений їм, не повинен забирати у них без особливої ​​потреби. Нехай дні святі святяться молитвою, благоговійним читанням та роздумом, ділами людинолюбства та благотворення ближнім. Нехай дні нарікання і покаяння будуть присвячені негайно наріканню про гріхи свої, покаяння та зітхання про небесну Вітчизну. Нехай початок, середина і закінчення і кожного робітного дня висвітляться відокремленою молитвою до Отця Небесного. Нехай частина нічного спокою буде присвячена для щоденного випробування совісті, огляду денних справ та гріхів. Якщо у всьому і завжди ми користуємося працями інших, то справедливість вимагає заслужити право користуватися чужими працями: «У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними» (Мф.7: 12), «Якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти» (Мф.7: 2). Словом, нехай у всіх наших справах буде весь час, і час всякої речі. Наука проста для всіх і завжди зручна! Потрібно тільки пам'ятати те саме правило мудрого: «Всьому свій час, і час всякої речі під небом». Смерть здебільшого осягає нас тоді, коли найменше очікуємо її; змушені буваємо розлучатися зі світом тоді, коли менше хотілося б того. Якби нам сказали, що справжній день є останнім днем ​​нашого життя, ми, без сумніву, вжили б його на найкраще приготування до смерті, забули б про все навколишнє нас. Що ж заважає нам уявляти собі останнім і кожен день життя? Чому ж і справді не бути йому останнім? Хто поклав заповіт зі смертю? Який ангел прийде заздалегідь сповісти нам день смерті, коли Сам Господь сказав нам: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський» (Мф.25:13). «Отже, дивіться, чиніть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, дорожить часом, бо дні лукаві» (Еф.5:15–16). (З «Повних зборів проповідей» Димитрія, архієп. Херсонського). Б. Новорічні побажання пастиря своїм пасом Новий рік дається нам Богом для нашого покаяння, очищення старих гріхів, виправлення нашого життя. Тому в день Нового року нічого кращого ми побажати не можемо, крім того, щоб кожен із нас жив і чинив відповідно до закону Христового. Хто опускав обов'язок молитви, той нехай починає з Нового року старанно молитися. Хто не ходив або ходив рідко до храму Божого, той нехай відвідує храм Божий кожного недільного та святкового дня. Хто не шанував свят Божих добрим життям та християнською поведінкою, займаючись пияцтвом, розгулом, грошовою грою тощо, – той нехай перестане. Хто за кілька років не прилучався до Тіла і Крові Христових, той нехай покладе собі за правило виконувати обов'язок сповіді і Св. Причастя щороку, якщо не чотири рази, за встановленням Св. Церкви, то принаймні один раз на рік. Хто не дбав про добробут своєї сім'ї, вдаючись до розгулу, той нехай почне піклуватися про свою сім'ю, даючи їй кошти до життя, пам'ятаючи апостольське слово, що хто не дбає про своїх рідних, а особливо про домашніх, той зрікся віри й гірше за невірного (1Тим.5:8). Хто жив брехнею, обманом, крадіжкою та подібними пороками, той нехай живе чесно та правдиво. Хто мав зло в серці, злословив інших, мстився за образи, наклепував, не шанував батьків, той нехай відстане від цих гріхів, а натомість їх прикраситься відповідними чеснотами. Коротше сказати, намагайся кожен, у міру сил своїх, про виконання заповідей Господніх – і ти будеш щасливий, і Новий рік буде для тебе справді початком нового життя – богоугодним та доброчесним. Не відкладай свого виправлення до наступного року. Адже Бог звістка, можливо, наступаючий Новий рік буде й останнім у нашому житті. Як ми станемо неготовими до суду Божого? Яка застосовна до нас у цьому випадку притча Спасителя про смоковницю! «Дехто, – каже Ісус Христос, – мав у себе в саду смоковницю. Минає рік, другий, а від смоковниці немає користі: листям красується, а плодів не приносить. Господар засмутився на неї і сказав садівнику: «Ось я третій рік приходжу шукати плодів на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її: на що вона і землю займає». Але він сказав йому у відповідь: «Пане, залиши її і на цей рік, поки я обкопаю її і обкладу гноєм: чи не дасть плоду? Якщо ж ні, то наступного року зрубаєш її” (Лк.13:6–9). Як нам у цій притчі не впізнати самих себе? Всі ми називаємося православними християнами: через Святе Хрещення вступили ми в огорожу Христової Церкви. Листя ми маємо, віру православну тримаємо, але плодів віри – добрих діл, на жаль! - Не знайдемо в собі. Так красуються у нас храми Божі; але подивіться, чи сповнені вони прочанами? Свята Господні ми, мабуть, шануємо: працювати в них собі не дозволяємо, - але чи молимося в ці дні Богу, чи займаємося богомисленням, чи милосердя виявляємо ближнім?! Слухаємо ми охоче і божественне вчення, – але у своїх справах мало з ним узгоджуємося. Живемо ми більше для себе, нерідко ображаючи інших, хоча, за євангелією, ми зобов'язані: «і так у всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними» (Мф.7: 12). Де ж плоди нашої віри? Та їх зовсім нема чи дуже мало. І якби не ходатай у Бога людей, Господь наш Ісус Христос, то ми давно були б посічені, як дерева, що не приносять плоду, і вкинуті були б у вогонь вічний. Він, Милосердний, завжди клопочеться перед Отцем Небесним за кожного грішника: «Потерпи Отче, – ніби Він так говорить, – почекай ще й нинішній рік, можливо, грішник покається, виправиться і змінить спосіб життя свого». Але всьому є міра: так і довготерпінню Божому. Тихо тече вода в річці й нині, і завтра, доки тримається на берегах, хоч і прибуває; але коли вийде з берегів, швидко і галасливо розливається, потоплює поля, забирає дерева, худобу, руйнує житла. Так і довготерпіння Боже: нині утримується, завтра й післязавтра теж чекаючи нашого каяття. Але й міра довготерпіння Господнього може переповнитися, якщо не відстанемо від наших гріхів. І «страшно впасти до рук Бога живого!» (Євр.10:31). Християни! Не знаємо ми, скільки часу Господь зберігатимуть нас на землі; але якщо Він дарував нам ще нове літо, то чи не з тим, щоб дати нам можливість виправитися і приготуватися до спадщини обітованих ним «нового неба та нової землі» (2 Петр.3: 13)? Не будемо ж зловживати такою милістю Божою! Не будемо, «за впертістю своїм і нерозкаяним серцем, самі собі збирати гнів на день гніву та одкровення праведного суду від Бога» (Рим.2:5). В. Не повинно вірити прикметам і ворожити (З приводу ворожінь під Новий рік) Багатьом із християн здається справою нешкідливою схиляти до волхвування слух, збирати прикмети, слухати тлумачних прикмет. Чихнув хтось на слові, кажуть: і це має значення. Хтось ззаду назвав мене на ім'я, нога послизнулася по виході, зачепився одяг - все це перешкода. І люди вельми знамениті, які чекають Суддю з небес, холоднокровно впадають у цю шкідливу ваду. Але слухай: знехтуваний народ, що віддався цьому. Ще давніші, за законом Мойсеєвим, чарування, чарівництво, ворожба, птахогадування відкинуті, як винаходи демонів. Сказано: «Не ворожіть і не гадайте» (Лев.19:26); «Бо ці народи, яких ти виганяєш, слухають ворожбитів і віщунів, а тобі не то дав Господь Бог твій» (Втор.18:14). Хто може радитися з виправданнями Божими, тому при міркуванні, чого не повинно робити, непристойно брати собі в радники, навіть не в радники, але в учителів і законодавців нерозумні істоти. Птах не знає своєї небезпеки, яка вже перед очима; а тобі віщує вона майбутнє. Вилетівши з гнізда, щоб принести пташенятам їжу, нерідко поверталася вона ні з чим; а для тебе стала вона неправдивим віщуванням, і марний рух птаха обернувся на одкровення майбутнього! Якщо, по дії демонів, птахи літають для твого спокуси, то не сиди і не дивися з ротом на демонські чарівності і не віддавай себе під вплив дій диявола. Він, якщо одного разу вловить душу, що легко захоплюється смертю, не випустить її з рук, а вживе її на всяку злу справу. Але і каркаючий ворон, і орел, що кружляє, за браком лову, приводять у страх забобонне серце. Ворог до того знущається з людини, що коли здалася кішка, виглянув собака або вранці зустрівся чоловік, хоча найприхильніший, але з пошкодженим правим оком чи стегном, він відскочить, відвернеться, не раз заплющить очі. Що бідніше за таке життя – все підозрювати, у всьому бачити перешкоду, коли все має зводити душу його до Бога? Коли бачиш птахів, що летять повітрям, не політ їх помічай, чи описують вони кола над нашою главою, чи летять назустріч, чи налітають ззаду, чи впоперек перетинають шлях, – залишивши це, дивись у них премудрості і розпорядженням Творця, яким чином такий тягар носиться повітрям; як ніжне єство повітря стало колісницею для крил; як через простягання крил плавають повітрям, а хвостом, як годівником, спрямовують свій політ, як у птахів, не здатних ходити, крила замінюють ноги; птахи нічні та хижі мають влаштування тіла, пристойне їхнього способу життя; в одних знаряддя хижацтва - пазурі, в інших, як весла, перетинки на ногах, щоб при русі широтою ступні зручніше відштовхувати воду. Все сповнене премудрості Божої, тому що «все робив Ти премудро» (Пс.103:24). Але людина дріб'язкова, зайнята низькими думками, в рухах безсловесних тварюків посилюється знайти відповідність із власною метою і, залишивши Бога, зраджує себе владі злокозненным демонам, які, володарюючи в повітрі, хитрують спрямовувати політ птахів туди і сюди і божевільних людей тримати в невиліковному обольщенні. (З «Творінь» св. Василя Великого). Г. До тих, що надягають маски і переряджаються 1) Достойні глибокого жалю ті християни, які ще тримаються звичаю одягати на себе маски на святках (які захоплюють і час Нового року), тому що вони чинять безглуздо, нерозумно. Звичай одягання масок веде своє походження з язичництва. Так, у Єгипті жерці, святкуючи своє свято, повстання Озіріса, або Новий рік, одягнувши на себе маски та одяг, що відповідають своїм хибним божествам, ходили в них вулицями міста 110 . Різні язичницькі свята, що збігалися за часом із християнським святом Різдва Христового і «дванадцятиденним» – святками (що перейшли до Росії під назвою коляди), також супроводжувалися надяганням личин. У язичництві цей звичай мав свій сенс, тому що був зовнішнім виразом тих чи інших (хоч і хибних, звісно) вірувань. Язичники не так грішили цим самим звичаєм, скільки тими хибними віруваннями, які висловлювалися зовні. Тепер же спитаємо християн, які одягають маски, – чи є якийсь сенс у цьому звичаї? Ви, дяка Господу, не вірите в те, у що вірували темні погани. Багато хто з вас навіть і не знає, які саме вірування виражалися вдяганням масок. І, однак, дуже дивно, ви ще зберігаєте цей звичай. А тим часом, як християни, як «чада світла» (Еф.5:8), як освічені Христовою істиною, ви всі повинні робити з певною основою, розумно. І коли ж ви робите вказаний нерозумний звичай? У ті самі дні, коли згадується Різдво Христове, що сяяло нам, як світло розуму! Чи не зневажайте ви цим звичаєм одне з найбільших свят християнських і ті дні, які називаються святими ("святки")? Звичай одягати маски ще непристойний, тому що масками християнин потворить свою зовнішність. Маски – це потворні, потворні маси людей, яких немає насправді, чи маски звірів, і навіть – демонські. Їхня людина надягає на своє власне обличчя! А ця особа, дарована тому, хто називається «вінцем творіння», відбиває на собі риси премудрості Божої, є дивовижним твором Високого Художника. Все в ньому влаштовано не лише доцільно, а й надзвичайно красиво, художньо. І ось це прекрасне створіння Боже закривається якоюсь потворною, страшною, лякаючою малих дітей личиною! Той образ, який сприйняв Сам Син Божий, змінюється на образ будь-якої худоби безглуздої чи навіть – страшно сказати, духа злого! Подумайте про це, що носять маски, і уникайте цього непристойного звичаю. 1 Скажуть: "це тільки одна гра, забава". Але в християнстві і самі ігри повинні відрізнятися скромністю та благородною витонченістю. Потворні маски обурюють властиве людині почуття витонченого і тому нетерпимі в хороших будинках, де уникають всього грубого і потворного. Безглуздий і непристойний звичай надягання масок спокушає іноді дітей, які за нерозумно захоплюються прикладом інших. Батьки повинні міцно стояти на варті своїх дітей, оберігати їх від цього звичаю, роз'яснювати їм безглуздість і непристойність його і тим самим внутрішньо відштовхувати їх від нього. 2) З надяганням масок тісно пов'язане переряджання чоловіків на жіночий одяг і жінок на чоловічі, – звичай, який також веде своє походження з язичництва. Це перерядження, так само як і вдягання масок, безглуздо і непристойно. Безглуздо – тому що християни не вірять у те, що язичники зовні позначали переряджанням (що відбувається під час, що відповідає «святкам», зміну в природі, обожнювану язичниками). Непристойно – тому що у будь-якої статі свій одяг, що відповідає його тілесній природі. Тому Мойсей від імені Божого так застерігав євреїв: «На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен одягатися в жіночу сукню, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм кожен, хто робить це» (Втор.22:5). На закінчення нашої замітки до тих, хто надягає маски і нагадуємо їм, що закони – і церковні, і згодні з ними цивільні, – забороняють надягання масок і переряджання. Так, у 62-му правилі VI Вселенського собору читаємо: «Визначаємо: ніякому чоловікові не одягатися в жіночий одяг, ні дружині в одяг, чоловікові властивому, – не носити личин»... Тих мирян, які «відтепер, знаючи це, відважаться робити що-небудь з вищесказаного», церковного». У нашому «Зборі законів» також читаємо заборону «в навечір'я Різдва Христового і в продовження свят наряджатися в кумирські шати» (Т. 14, ч. 4, ст. 33–34). Слід зазначити, що законодавці свого часу побоювалися, як християни разом із язичницькими звичаями не сприйняли і язичницьких вірувань. Але хоча б нині й не було такої небезпеки, принаймні звичаї одягання масок і переряджання залишаються забороненими Церквою та цивільним законом, як нерозумні та непристойні. Нехай же остерігаються християни порушувати зазначені закони та невиконанням їх ображати святість великих днів свята Різдва Христового! Бесіда №2. З нагоди днів високоурочистих (царських) (Про молитву за царя та вітчизну) I. Дні народжень і тезоіменитств Високих Особ, а також день сходження на престол Государя Імператора християни святкують, збираючись на молитву до храму, де як справжні діти свого спільного Отця-Государя, як істинні вірнопіддані, підносять свої молитви про здоров'я і благоденство Господа Іуда. Цим вони виконують заповідь апостола: «Отже, перш за все прошу молитися, прохання, моління, подяку за всіх людей, за царів і за всіх начальствуючих» (1Тим.2:1–2). Чимало в нас, браття, обов'язків цивільних: обов'язків безпосередньо до благочестивого Государя, щодо іншої влади, від нього поставляється, до того звання або служіння, яке ми проходимо, до того суспільства, серед якого живемо, і, нарешті, до всієї нашої батьківщини. Є серед цих обов'язків важливіші і менш важливі; є загальні, що сягають більш-менш всіх членів нашого суспільства та приватні, що лежать лише з деяких. Але найважливіший і перший, найзагальніший наш громадянський обов'язок, чи знаєте який? Та сама, що за днів царських – високоурочистих – приводить нас у святий храм... Так, молитва за царя і все царство, молитва за батьківщину, – ось найперший і найзагальніший обов'язок для всіх синів Росії. ІІ. а) І чи важко нам переконатися у цій істині? Чи важко переконатися, що молитва за царя і вітчизну дуже важлива і необхідна? аа) Перші блага як для кожної людини, так для царя і всіх його підданих, без жодного сумніву, життя і здоров'я. Але хто ж не знає, що одне виключно, а інше переважно залежить від Бога? Продовження життя і приватних осіб і цілих народів передусім обумовлюється ставленням до них зовнішньої природи. Для нашого життя та здоров'я потрібні плодоносіння землі, благорозчинення повітря та взагалі вплив на нас зовнішніх стихій благодійний, а не руйнівний. Що ж зробимо ми, якщо природа, за волею Вседержителя, не дасть нам дощу в свій час, не дасть рік, два, три роки, і загальний голод пошириться між нами? Що зробимо, якщо морова пошесть охопить цілі наші області і почне умертвлювати сотні тисяч людей та тварин? Чим запобігтимемо ми страшні бурі та урагани, які на морі спроможні винищувати цілі зграї кораблів, а на суші все, що живе, що зустрічається на шляху? Як убережемо себе від раптових коливань землі, від яких не раз гинули не лише села, а й цілі багатолюдні міста? Ми намагаємося вивчати сили та закони природи, намагаємось підкорити їх своїй владі та вживати їх на служіння собі. Але як ще малі наші пізнання, як мізерна наша влада над світом фізичним? Найсильніші і горді уми усвідомлюють все своє безсилля і упокорюються в порох перед грізними явищами природи, що несуть смерть і смерть. Тільки Він один – наш Творець і Владика, містить природу в повній Своїй владі і може спрямовувати її сили та стихії, за премудрими планами Своїми, чи на шкоду, чи на користь як окремим особам, так і цілим царствам та народам. бб) Наймудріший цар і могутній при всьому бажанні добра своїм підданим не все ж таки може робити сам. Йому потрібні надійні помічники, гідні радники, безпосередні виконавці його настанов. Потрібні на всіх теренах державної служби здібні діячі, обдаровані високими силами розуму до різноманітних талантів. Хто ж посилає народам мудрих законодавців, прозорливих політиків, великих художників та науковців, геніальних полководців? Хто споруджує часом незвичайних людей, які силою своєї творчої думки і діяльності дають напрям і новий хід всього державного життя або окремим його галузям і швидко спонукають свою батьківщину до величі, процвітання і слави? Хто як не Бог? вв) Не один, втім, цар зі своїми підручниками та іншими особами, наділеними ним довірою і владою, творить щастя своїх підданих: воно стільки ж залежить і від самих підданих, - від їх співчуття і покори влади, від їх любові до праці, ревності до боргу, вза, безкорисливості та готовності жертвувати собою та надбанням цареві та вітчизні. Все це, щоправда, моральні якості, що мають основу в нашій вільній волі. Але щоб вони могли очиститися в нас грішних від усякого самолюбства і своєкорисливості, що затьмарюють найкращі наші наміри і дії, могли з'явитися такими, якими повинні бути в істинних християнах, могли досягти вищої моральної досконалості і героїзму, – для цього необхідно, щоб Той самий Бог, Який фізично діє в наших діях Своєю духовною силою – благодаттю – і освячував, і збуджував, підкріплював нас у благородній діяльності для добра нашої батьківщини. рр) Успіх усіх підприємств царя і взагалі влади, громадських державних, так само як і приватних, дуже багато залежить від перебігу обставин, які передбачати, з усіма їхніми випадковостями, часто не в змозі ніяка мудрість людська, а змінити – ніяка людська могутність. Хто ж, крім верховного Мироправителя, може спрямовувати ці обставини і мати таке, щоб вони були сприятливі нам, а чи не ворожі? Але досить... Ми не беремося провести різкої риси між усім тим, що ми можемо робити самі як сини батьківщини для його благоденства і щастя, і тим, що сильний робити для нього один Бог. Безсумнівно тільки, по-перше, що є багато бід, які може запобігати або видаляти від нас, є багато благ речових і духовних, які може послати кожному царству і народу один Всевишній, – і, по-друге, що наші власні зусилля і дії на користь вітчизни тоді тільки можуть бути цілком успішними, коли будуть цілком успішними, коли будуть цілком успішними. Отже – працюй і молись: таке головне правило для кожного громадянина. Працюйте самі, скільки є сил, для виконання свого суспільного обов'язку, служіть вірою і правдою Царю і Батьківщині: але ще раніше, ще більше моліться Богові за Царя і Батьківщину, нехай зберігає їх від усякого зла і нехай ущерює їх усіма благами; моліться, щоб Він благословляв і ваші труди, які піднімаються на користь Батьківщини. б) Будучи стільки важливим обов'язок молитися за царя і вітчизну є разом і найзручніший для всіх, найдоступніший. Посади в громадянському суспільстві такі численні й різноманітні й вимагають таких різних умов, що, виконуючи одну з них чи деякі, ми не можемо виконувати всі інші. Не всі ми можемо бути воїнами, щоб там, на полі битви, вважати за царя та батьківщину живіт свій. Не всі можемо бути правителями та суддями, щоб влаштовувати та охороняти внутрішній порядок та благоденство градів та весей. Не всі можемо бути пастирями Церкви, щоб, керуючи співгромадян до вічного блаженства, сприяти своїм моральним впливом та їхньому тимчасовому благополуччю. Але все, – всі ми можемо і маємо бути молитовниками за царя і вітчизну, все – хоч би в якому званні і стані перебували. аа) Діти та юнаки – вони ще не перебувають на громадській службі, а лише готуються до неї, але й вони можуть уже й повинні духовно служити цареві та вітчизні своїми молитвами про них. І немає сумніву, що дитячі чисті, щирі молитви будуть завжди найугоднішими молитвами перед престолом Вседержителя. бб) Дружини і діви, що становлять цілу половину населення батьківщини, хоча за самою природою і влаштуванням людських суспільств не беруть участь безпосередньо у проходженні громадських посад, не несуть тягарів цивільної служби, але також можуть і повинні служити царю і вітчизні своїми молитвами про них. І молитви ці, природно, тим будуть завжди стараннішими і полум'янішими, чим здатніше жіноче серце любити і співчувати всякій радості і всякому горю співгромадян. вв) Є багато і чоловіків зрілих, здатних працювати для блага суспільного, яких однак тяжкі хвороби або інші тяжкі обставини назавжди віддалили від цих праць. Ще більше є старців, які вже здійснили свою службову ниву і тепер слабкі та старі, можливо, доживають залишок свого життя. Ті та інші не мають більше сил чи коштів, як не палко бажали б, служити цареві та вітчизні своєю діяльністю; але вони можуть ще щиро та плідно служити їм своїми теплими молитвами. Коротше: хто б ми не були, чоловіки і дружини, малі і дорослі, вельможа і простолюдин, багатий і бідний, знатний і незнатний, інок і мирянин, усі ми маємо повну можливість виконати найперший і найважливіший наш громадянський обов'язок – молитви за царя та вітчизну. ІІІ. Сини Росії, сини Церкви Православної! Чи бачите, наша духовна мати і провідниця, як у всьому доброму, так і тут, перша подає нам приклад? Вона встановила навмисні урочисті дні, коли скликає всіх своїх чад для сукупних молитов за царя і батьківщину. Але вона ж молиться за них і щодня, кожну свою службу, навіть кілька разів. Так маємо діяти і ми. Не тільки в урочисті дні, який є справжнім, не тільки у святих храмах Божих, але й у всі дні життя нашого і в самих наших оселях, завжди і скрізь ми повинні молитися за царя і вітчизну. І навіть щоразу, коли ви здійснюєте свою вечірню і ранкову або іншу молитву і при цьому згадуєте дорогі вам імена батька, матері, братів і сестер, не забувайте згадувати від глибини серця і священне ім'я вітчизни, і ще священне ім'я помазанця Божого, батька вітчизни, коханого. Амінь. (Упоряд. за «Слова і мови» Макарія, митр. Московського). Пости дозволяються у свята Різдва Христового та Хрещення, на який би день тижня вони не приходилися. Ecclesiastica historia Nicephori Callisti tom. I, lib. I, cap. 17, на початку. С. Baronii, Annales ecclesiastici. t. 1, p. 3, cap IX. Aloysius Lipom. tom. 8 у Баронія. Venerabihs Bedea presbyteri Anglosaxonis opera De locis sanctis. Tomus terius, pag. 366, cap. 8. Magnum theatrum vitae humanae. Laurentii Beverhunck. Tomus secundus, pag. 188. Divi Thomae Aquinatoris doctoris Angelici quaestiones duodecim. qu. 2, art. 7, ad. 3. Творіння святого Єпифанія Кіпрського, в російському перекладі. 4. 1, стор. 95. Magnum theatrum vitae humanae. Laurentii Beverhunck. tom. ІІ. pag. 188. 24 грудня, стихира друга на «Господи покликання». 3 Лютого, тропар канону, пісня перша. 24 грудня, тропар другий на шостій годині. Вірші на стиховні 20 грудня. 20 грудня канон тропар пісні четвертої. 22 грудня, стихира на хвалитех. 24 грудня, тропар канону шостої пісні. Передсвяткування Різдва Христового. 22 грудня, тропар канону, пісня восьма. Див «Літургіку», прот. Д. Смолодовича. Прийдіть, зрадіємо перед Господом, прославляючи піснеспівами таїну втілення Сина Божого, що святкується нині. Порівн. 1Тим.3:16. Від гори таємничої – від Діви. Як я – світильник, що сяє Твоїм божественним світлом, можу просвітити (хрестити) Тебе, Джерело світла? Ця стаття належить члену Київського товариства поширення релігійно-морального просвітництва в дусі Православної Церкви, ο . прот. К. Фоменко. 2 лютого, стихира перша на літії. 3 лютого, стихира п'ята на Господи покликання . Показав у Собі людську природу, що сприйняла первісну красу образу (Божа). Трульського собору пр. 25; Гангрського собору пр. 7, 8; Карфагенського собору пр. 46. Інші ж початки наказується соборними та апостольськими правилами відносити до будинку єпископа та пресвітерів. – Там же. 53 лист до Аерію та Аліпію. Див Церковний Статут під 6 серпня. Раніше 6 серпня статутом суворо забороняється їсти виноград: «Уважай: якщо хто від братів знесе грону до синього свята, то послух заборону прийме, і нехай не скуштує грону через весь серпень, бо заповіданий статут незважаючи на те, що від цього батько». Малий Требник, гол. 26. Чин освячення викладений по Требнику Петра Могили. У Требнику малому і великому читається лише молитва, а псалом і слова благословення опущені. Вірші самоголосні Чесного Хреста. Ікос за шостою піснею, див. «Літургіку» прот. Д. Смолодовича. Це сенс слов'янського тексту, з грецького ж тексту: «які несправедливо зловмишляли на праведних». По другому поезії іншим седален. Третя стихира на Господи покликання. По другій кафізм інший седален. Іпак по третій пісні канону святкового. Утреня у Великий П'яток, на шостому Євангелії, тропар на блаженні. Тропар воскресіння на годиннику. Вірші на Господі покликали в середу Світлого тижня. Оголосне слово св. Іоанна Золотоуста у день Великодня, на ранку. Стихира на Господи покликав у понеділок Світлого тижня. Шоста пісня великоднього канону. Вірші на Господі покликали на тиждень пасхи, вечір. Тропар третьої пісні великоднього канону. Лист блаженного Ієроніма до єпископа Іліодора. «Християнське читання» 1830 Вірші на хвалитех, понеділок Світлого тижня. Стихира на Господи взиваю, у вівторок Світлого тижня. Тропар воскресіння Христового. Тропар пасхального канону сьомої пісні. Огласне олово св. Іоанна Золотоуста у день Великодня, на ранку. Після хвалитех, стихира слава і нині. Тропар четвертої пісні великоднього канону. У четвер світлого тижня стихира на хвалитех. «Літургіку» прот. Д. Смолодовича, стор 197 та ін. Великдень, з єврейської, означає: повз йти, пройти, перейти. Так потрібно душею, щоб загальновідомий пасхальний канон «Воскресіння день, просвітимося люди» пет був у храмі всіма без винятку – чоловіками, жінками та дітьми. Свято Воскресіння Христового такого роду торжество, до славослів'я якого творець канону – св. Іоанн Дамаскін закликає все створене – «світ видимий весь і невидимий» . Св. Димитрій Ростовський, обчислюючи у своїй «Четі-Міні» під 13 числом липня явища арх. Гаврило у Старому та Новому Завіті, не згадує про явлення його Божої Матері з звісткою про воскресіння Сина Її. Немає натяку на це явище, скільки нам відомо, і в богослужбових піснеспівах, якщо не вважати цікавого для нас приспіву. Синаксар у св. тиждень Великодня та Оповіді про земне життя Пр. Богородиці, вид. 5, стор. 167–168. Москва 1888 року. Див Певницького, «Кому перш за все з'явився Господь Ісус Христос після воскресіння?» у Збірнику статей з тлумачного і повчального читання четвероевангелия, складеному Барсовим, (Симбірськ 1890 р., стор. 533) і статтю про це Іванова в «Рад хр.» 1892 р. кн. 8. Див. Богородичні – творіння Феофана та Йосипа, – що приєднуються з другого дня Великодня до пасхального канону. Вірші на Господі покликання, слава і нині. У середу перед Вознесінням, тропар канону сьомої пісні. Тропар третьої пісні на передсвято Вознесіння Христового. Вірші під каноном самоголосний. Стихира на стиховне самоголосний. Стихира третя на стиховнех у п'ятник по Вознесенні. Ікос за шостою піснею, в каноні на Вознесіння. Вірші на Господі покликали в день Вознесіння, вечір. Див «Літургіку», прот. Д. Смолодовича. Стихира на хвалитех на тиждень П'ятидесятниці. У середу П'ятидесятниці, стихира на Господі покликання. Четвертого голосу стихира на віршах, слава. Вірші на Господі покликали на тиждень П'ятидесятниці. Тропарь третьої пісні канону на тиждень П'ятидесятниці. Вірша на хвалитех у день П'ятидесятниці. Стихира на Господи взиваю. Ступінь, перший антифон четвертого голосу. Ступінь, антифон третього голосу. Ступінь, перший і другий антифони шостого голосу. Розмова Макарія Великого 1, § 10 та 11. Бесіда з аввою Херемонія. Бесіда з аввою Пафнутієм. Розмова Макарія Великого 1, § 5. Бесіда Макарія Великого 28, $ 1 та 2. Вірша на хвалитех, слава і нині. Тропар шостий пісні канону Святого Духа. Вірші на стиховнех у середу. Передмова до тлумачення прор. Ісаї. Бесіда Василя Великого на 61 псалом. Бесіди Макарія Великого 9 та 10. «Літургіку» прот. Д. Смолодовича. Codin. Curopal. de offeciis Constantinopol. с. XIV, 26. 96 Успіння (на 15 серпня); Входження (на 21 листопада). На Успіння: у «Божественній пам'яті Твоїй», на Вступ: «У чесному входженні Твоїм». Деякі благочестиві християни пост у день Усікнення голови Предтечі простягають до того, що не вживають у цей день в їжу ні круглих овочів, напр., картопля, головок капусти і т. п., тому що вони своєю формою ніби нагадують главу Предтечі, ні овочів з червоним соком, напр., свек. У церковному уставі немає такої заборони; старанність постити Св. Церква не вважає кордонів, аби лише з суворою утриманням від їжі поєднувалося святе бажання посту, а не забобони, на які ми вказали. На великій вечірні на Господі покликання стихира 1. М. Забєлін. "Російський народ". М., 1880, стор 4.