Книга вторая

Закінчивши першу книгу на Ісаю, продиктовану як міг, а не як хотів, швидкою промовою, з турботою більше про сенс Писань, ніж про вислови красивої мови, тепер перейду до другої книги і, скільки є в мені сил і волі, відданої Господу, принесу її Тому, Хто сказав через пророка: Я видіння помножив. ). Тому благаю тебе, діво Христове Євстохії, тоді як я ратую при поясненні Писань, підняти разом з Мойсеєм руки до Господа, щоб вийшовши з Єгипту і перейшли Чорне море мені перемогти Амалика, що означає поглинаючий і вилизуючий, і мати можливість сказати з тобою: благословенний Господь лайка (Пс. 143:1). Розділ III. ст. 1. Бо ось володар Господь воїн забере в Єрусалиму та в Юдеї сильного й міцного: все підкріплення хлібом і все підкріплення водою. Досі, вважають, йдеться про суд; а наступне – про майбутнє полон, який одні відносять до Вавилонян, інші до Римлян. Але краще, як ми вище сказали, все відносити до страждання Господнього. Бо після умертвіння Його всі милості та дари відібрані від юдеїв, за написаним у Євангелії: «Закон і пророки до Івана Хрестителя» (Мф. 11:13). Зв'язок наступний: оскільки ви не захотіли заспокоїтися на людині, дихання якої в ніздрях її, яка була визнана високою; але, навпаки, пролили кров праведного, і задумали пораду лукавий говорячи: «зв'яжемо праведного, оскільки він безкорисний для нас» (Прем. 2:12); Тому будете їсти плід ваших задумів. Після страждання Господнього у юдеїв немає нічого міцного, нічого сильного, але все нетвердо і слабо. І не може хтось сказати в них: вся можу про зміцнюючого мене Ісуса Христа (Філіп. 4:13), Господа нашого. І так як по LXX читаємо: сильного і сильну, то до сильного можемо відносити його: доки досягнемо всі в чоловіка досконала, в міру віку виконання Христового (Ефес. 4:13), а до сильної слова: бажаю всіх вас діву чисту представити Христові (2Кор. 11:2). Підкріплення ж хлібом та підкріплення водою приймається за всяку їжу та пиття. Читаємо, що Мойсей був на горі Синаї, і сорок днів не їв хліба і не пив води (Вих. 34). Подібним чином треба розуміти і те, що говориться Адаму: у поті чола твого знеси хліб твій, аж вернешся в землю, від якої візьмеш Ти (Бут. 3:19), а також і те, що говориться Спасителем: «не про хліб єдиний живий буде людина, але про всяке слово»4. ). Таким чином, відніметься від них підкріплення хлібом, - Той, Хто говорить: Я є хліб тваринний, що здобувся з небес (Ін. 6:51), і підкріплення водою, про яку Той же Господь говорив: кожен, пий від води ця, жаждеться доки, а що п'є від води, що Як я дам йому, буде в ньому джерело води, що тече в живіт вічний (Ів. 4:13, 14). Про подібні хліби читаємо і в Приповістях: відкрий очі твої і насичуйся хлібів (Припов. 20:13). Іудеї мають хліб, але не зміцнює, є в них і вода, але не має сили. Бо вони читають Писання, але не розуміють; тримають сувої, а Христа, про Якого написано у сувоях, занапастили (1Кор. 3). Вони як немовлята харчуються молоком, а не твердою їжею, і оскільки втратили міцність і слабкі, то згодом їдять овочі; у атлетів же їжа тверда, яка підтримує життя людське і доставляє фортецю тим, що живуть. Про такий хліб і воду, що вони віднімуться від Юдеїв, свідчить і інший пророк, говорячи: сьогодні прийде, говорить Господь, і послю глад на землю, не глад хліба, ні спрагу води, але глад слухання слова Господнього (Амос. 8:11). ст. 2. Міцного та чоловіка войовничого, суддю та пророка, і ворожка та старця. Замість міцного, що стоїть тільки в єврейському, Сімдесят перевели двома разом: велетня і міцного, вважаючи, що велетень є той самий, що й міцний. Про міцне вище було сказано. Про велетня ж у добрий бік, тобто про Господа Спасителя, читаємо у вісімнадцятому псалмі: «Зрадів, як велетень, щоб пробігти шлях свій: від краю неба виход його і хода його до краю його (Пс. 18:6, 7). Якщо ж ми читаємо про велетня Німрода, який був звероловим перед Господом (Бут. 10), і про велетня (Бут. 6), через які прийшов потоп на землю, то вони повинні бути розуміються в протилежний бік. Чоловіка войовничого, в історичному сенсі, ми розуміємо так, що вони були відведені в полон і досі перебувають у рабстві і не звільнилися від ярма рабства. Але вони навіть не мають власних суддів і підпорядковуються Римським суддям, отже й існуючих, очевидно, у народі начальників їх судять римські начальники. Але й то треба сказати, що у них немає жодного бійця в законі, який має судити, але все порожньо, хитко і сповнене дурниці. А про пророка, що він припинився в них, немає жодного сумніву. Питається: яким чином з єврейської ми перекладаємо ворожок (hariolum), що всі переклали віщун (divinum), за винятком Сімдесяти, які замість цього переклали ворожок? На це має відповідати те, що й віщуни часто передбачають майбутнє, як ми читаємо про віщуна Валаама і про віщуна міст Палестинських, Гази та Аскалона, Гета та Аккарона, і Азота, що дають пораду, як відпустити ковчег Господній (1Цар. 6). І сенс такий: і справжнє, і хибне однаково відніметься від юдеїв. Що й старець, – або, за перекладом LXX старійшина (presbyterus), – відібрано від Іудеїв, це зрозуміло для того, хто знає, що старійшини у священних Писаннях обираються за заслугою та мудрістю, а не за віком. Бо і в юдеїв не припинилися старці, яких часто ми бачимо такими, що досягають глибокої старості. І на початку (книги) Даниїла, за Феодотіоном 7 , ми читаємо про двох старійшин, що старіли в злих днях (Дан. 13). Також і Мойсею наказується, щоб він обрав старійшин, яких знає, як найстарших (Вих. 18). І апостол Павло дуже докладно пише до Тимофія, який має обиратися пресвітер (1Тим. 5). Тому і в Приповістях говориться: слава старим сивини (Припов. 20:29). Що це за сивина? Безсумнівно мудрість, про яку написано: сивина є мудрістю людиною (Прем. 4:8). І хоча ми читаємо, що люди від Адама до Авраама жили по дев'ять сотень років і більше (Бут. 24), проте ніхто інший раніше не був названий старійшиною, тобто старцем, крім Авраама, який виявляється прожив набагато менше років. Тому і Іван, після дітей та юнаків, пише до старців, кажучи: «Я написав вам, батьки, тому що ви пізнали Того, Хто існує від початку» (1Ів. 2:13). І Ровоам, син Соломона, тому втратив царство, що хотів слухати старців ( 3Цар. 12 ). ст. 3. Начальника над п'ятдесятьма. Синекдохічно частиною означає ціле. Як сотниками називаються начальствуючі над сотнею воїнів, і тисячниками начальствуючі над тисячею, яких ми називаємо трибунами, тому що вони начальствують над трибою: так в Ізраїльському війську п'ятдесятниками називалися ті, що стояли на чолі п'ятдесяти воїнів. Тому ж і десятниками ми називаємо начальствуючих над десятком людей. І не дивно, якщо в юдеїв зник всякий військовий чин, коли вони не мають можливості битися з мечем і носити зброю. Але оскільки п'ятдесяте число завжди відноситься до покаяння, а начальник покаяння і голова тих, хто спасається через покаяння, є Христос, то розкриємо коротко таємниці цього числа. У Бутті читаємо, що за клопотання Авраама до Господа, починаючи з п'ятдесяти праведників, Бог сказав, що місто буде врятовано, якщо в ньому знайдеться п'ятдесят праведників. І сім тижнів, за книгою Числ, тобто П'ятидесятниця, становлять урочисте свято. Також і ювілей, тобто рік відпущення, що складається із семи тижнів років, тобто із сорока дев'яти років, у який звучать труби і всім повертаються колишні володіння, містить це таїнство. Тому і Давид у п'ятдесятому числі пише псалом покаяння. У тій же книзі Числ читаємо, що з видобутку і прибули п'ятдесяту голову як з людей, так і з худоби, отримують священики і п'ятдесяту Левити, що стережуть двері скинії. До такого ж розуміння відноситься і та євангельська притча (Лк. 7), в якій йдеться про двох боржників, з яких один повинен був п'ять сотень динаріїв, а інший п'ятдесят. Тому і апостол у Ефесян, яким він розкрив усі таємниці, хоче залишитися до П'ятидесятниці, доки не звернуться цілком до Господа, говорячи: «бо для мене відчинені великі та широкі двері, але багато противників» (1Кор. 16:9). І диявол наслідує ізраїльське військо, щодо якого Йофор дав зятю своєму Мойсеєві пораду, щоб він поставив над народом трибунотників і п'ятидесятників (Вих. 18). Тому безбожний цар (4Цар. 1) посилає двох п'ятдесятників з підлеглими їм воїнами взяти Іллю; але вони були знищені божественним вогнем, третій з них, звернувшись до молитви і пізнавши таємниці покаяння, рятується. Тому і юдеї, не бажаючи визнати Господа досконалим і п'ятдесятиначальником, кажуть до Нього: п'ятдесяти років не в імаші, і чи Авраама бачив (Ін. 8:57)? Але Він, знаючи, що Він є Начальником не тільки тих, що каються, але й праведних, відповів: передусім навіть Авраам не бути, Аз єсм (там же, ст. 58). А що Господь є п'ятдесятиначальником, це ми можемо розуміти з одного свята, про яке Він говорить: Господь є суботою син людський (Мт. 12:8). Якщо ж суботи, то й новомісячний; якщо паски, то й ювілею; якщо ювілею, то й кучок; якщо кучок, то й п'ятдесятниці, що відноситься до п'ятдесятого числа. І поважного на вигляд і радника. Замість двох, тобто поважного на вигляд і радника, LXX переклали одне: чоловіка чудового радника. Між іншими милостями Господь забере у юдеїв і цю, щоб вони не мали жодного радника, але все робили без поради. І гідно похвали і здивування відомий вислів грецького поета 8 «Насамперед щасливий той, хто мудрий сам собою, потім той, хто слухає мудрого» А кому не вистачає того й іншого, той марний як для себе, так і для всіх. Тому і в наших книгах читаємо: мирні з тобою нехай будуть багато, радники ж твої один від тисяч (Сир. 6:6). І ще: «все роби з порадою, і дасть тобі мудрість чудового радника». І сенатські ухвали називаються дорадчими (consulta) і правителі римські називалися колись консулами (радниками) або від ради (consulendo) громадянам або від управління всім за допомогою ради (consilio). І ми маємо у церкві свій сенат, збори пресвітерів. Отже, коли Іудея між іншим втратила і старців, то яким чином могла мати порада, яка становить належність власне старців? І мудрого будівельника. Замість цього Акіла переклав наймудрішого художника, щоб показати, що вони мали колись багатьох художників, яким був і той Веселіїл, син Урії, сина Урова з племени Юдиного, якого Бог виконав Духа мудрості і розуміння і знання, щоб у всякій справі був найдосконалішим майстром, не тільки в золотій та срібній роботі, але й у золотій та срібній роботі, але й що влаштував скинію Божу (Вих. 18). Таким чином, коли вони втратили будівельників, то вся благодать творення була перенесена до церкви. Тому апостол Павло каже: як премудрий архітектон основа положих (1Кор. 3:10). І Єремія був будівельником, який не тільки викорінював, і підкопував, і руйнував, а й творив (Єр. 1). Тому той самий апостол каже: «ми Божа нива, Божа будівля» (1Кор. 3:9). Також і Господь наш називається будівельником стін (Ефес. 2), і в Євангелії Той, Хто створив все, називається сином тектону (Мф. 13). Також у книзі Царств читаємо, що послав цар Соломон і взяв Хірама Тирійця, сина жінки вдови, що був із племени Неффалимова, мав батьком Тирійця, медника; І прийшов він до царя, і робив усі роботи цареві Соломонові. У ньому образ творення Церкви, що народилася не тільки від племени Юдиного, а й від Неффалімова, і від отця Тирійця, який мав матір'ю вдову, тому що вона втратила першого чоловіка (3Цар. 7), і набагато більше дітей у залишеної, більш ніж у чоловіка (Іс. 54:1). Але й у книзі Паралипоменон ми читаємо про долину художників: «А Сараїя породив Йоава, батька долини художників, тому що там були художники» (1Пар. 4:14). Вони тому називаються тими, що мешкають у долині, що знання не робило їх гордовитими, але вони слідували смиренному і лагідному Ісусу, і могли сказати з апостолом: бо бо мій апостолів, що не гідний наречися апостол (1Кор. 15:9), і в іншому місці: нині як же зерцалом у ворожіння (1Кор. 13:9). І вмілого в таємничому слові. Замість цього LXX переклали розумного слухача, Феодотіон: майстерного заговорювача, Акіла: майстерного нашіптувача, Сіммах: майстерного в таємничому слові, якому і ми слідували в цьому місці. Спершу слід сказати LXX, що між іншими духовними даруваннями в Церкві також необхідний і розумний слухач. «Бо іншому дається пророцтво, іншому розрізнення духів» (1Кор. 12:10). Тому і в юдейському народі були встановлені священичі ступені, щоб вони розрізняли пророків і лжепророків, тобто розуміли, хто говорить від Духа Божого і хто від противного. Про це ми повинні читати у Єремії (Єр. 14). Вправний же в таємничому слові, або нашіптувач і, як Феодотіон вважав, заговорювач, здається мені, є чоловік вчений і досвідчений як у законі і пророках, так в Євангелії та апостолах, який своїм вченням може лікувати і призводити до розумного стану, всяке душевне хвилювання, коли б і любов колись корисливим подає милостиню. Обшар усі юдейські синагоги, і ти не знайдеш жодного вчителя, який вселяв би святе і вчив, знехтувавши багатство, слідувати бідності. Про подібного роду замовлячів проти змій і аспідів, тобто проти грішників, що залишили правду Божу, говорив Давид у псалмі: відчуживши грішниці від упадків, заблукавши від утроби, говорячи брехню. Лють їх за подобою зміїного, бо аспіда глуха і затикає вуха свої, що не почує голосу тих, що обували, найвправнішого в заклинаннях (Пс. 57:4–6). Вся мова апостола проти змій та аспідів є замовляння, якого не вислуховують грішники та єретики, бо затикають свої вуха, щоб не слухати істини. ст. 4. І дам юнаків у їхні начальники. Якщо від імені пророка говориться: бо ось володар Господь вояків відніме від Єрусалиму та від Юди сильного й сильну: все підкріплення хлібом і все підкріплення водою та інше: то яким чином тепер той самий пророк каже: дам юнаків у їхні начальники, і жінці будуть панувати над ними? Отож, за звичаєм пророцьким, коли пророк каже, раптом Бог промовляє через пророка від лиця Свого і каже: Дам юнаків у їхні начальники. бо відібравши те, що дав Я перед ними, і в гніві позбавивши їх всього цього, як доброго, тепер навпаки, Я дам їм зло. Я відібрав старця, і п'ятдесятника, і дивного радника, і мудрого будівельника, і розумного слухача та ін., замість них дам їм юнаків у начальники. Бо втративши такого старця, на якого вказала попередня промова, і яким і Авраам перший названий був старцем, вони справедливо одержують юнаків у начальники. Про них і в Еклезіасті читаємо: горе тобі граде, в якому цар твій юний, і князі твої рано їдять. Блаженна ти, землі, її ж цар твій син вільних (Еккл. 10:16, 17). Такий був цар юнак Ровоам, син Соломона, що послідував порадам молодих (3Цар. 12), юнак не тому, щоб він був молодий за віком, а за мудрістю; навпаки, розповідається, що він прийняв царство, маючи понад сорок років. І, навпаки, Соломон був дванадцяти років, коли прийняв владу, але оскільки мав мудрість, то тому не названо молодим. Бо в ньому було велике серце та велика мудрість, як пісок на берегах моря. Тому й апостол пише до Тимофія: ніхто ж про юність твою нехай не дбає (Тим. 4:12), бо і юний по літах буває старим за зрілістю. І Даниїл, за Феодотіоном, раніше суду названий отроком (Дан. 13), а після того як Бог порушив у ньому дух і він зробив суд над старійшинами, він отримав гідність старійшинства. Також і Єремії, що сказав до Господа, що його посилав: «Хто Ти, Владико, Господи: ось я не вмію говорити, тому що я молодий» (Єр. 1:6), Господь відповідав: «Не кажи: так як я молодий, бо перш ніж Я вийшов у матері, і Я пізнав тебе, Я пізнав тебе, освятив тебе і поставив тебе пророком між народами». Тому, думаю, і апостол наказує молодим вдовам ( 1Тим. 5 ), щоб вони брали шлюб і були матерями сімейства і виховували дітей своїх, тому що багато хто збрехали в слід сатани, і впадаючи в розкіш в противність Христу, бажають одружитися, підлягаючи осуду, тому що відкинули. Вдова не харчується церковним змістом, якщо їй немає шістдесяти років і якщо вона не має зрілості вдач і віку. Може, кому завгодно, думати, що сюди належить і те, що апостол ( 1Тим. 3 ) забороняє новонаверненому бути єпископом, так як він немовля у вірі, щоб запишавшись не підпало засудженню з дияволом. Засудження диявола є ніщо інше, як гордість, внаслідок якої він упав з неба. Тому і Спаситель каже: побачи сатану як блискавку з небес спаде (Лк. 10:18). І дружиноподібні пануватимуть над ними. Натомість у єврейському написано thalulim, що Сімдесят і Феодотіон переклали осміювачі, Акіла ἐναλλάκταϛ, що змінюються і поперемінно вчиняють непотреби, про які над наложницею левіта в Гаваї читаємо в книзі Суддів (гл. 19). Розміркуємо про патріархів юдейських 9 , і юнаків чи юнаків, і женоподібних і потопаючих у насолодах, і ми побачимо, що пророцтво здійснилося. Можемо назвати осміювачами і вчителів народу Ізраїльського, які пожирають народ Божий, як хлібну їжу, які перетворюють священні Писання і сміються з нерозумності учнів. ст. 5. І впаде народ чоловік на чоловіка та кожен на ближнього свого: підійме юнак проти старця і незнатний проти знатного. Коли начальниками будуть юнаки та посміювані з Господа, яких описує пророча мова, тоді не дотримуватиметься жодної поваги ні до гідності, ні до віку, ні до знання; але повстануть отроки на старців, і незнатні на знатних, і взаємно впадуть. І виповниться воно апостольське: коли один одного догризаєте, один від одного винищування будете (Гал. 5:15). Це, пише Йосип 10 , сталося з юдейським народом при Тіті, сина Веспасіана, коли при завоюванні Римлянами, бунтівники в Єрусалимі розділилися на три партії: одні зайняли фортецю і храм, інші нижню частину міста, треті верхню. ст. 6. Бо чоловік ухопився за брата свого, члена сім'ї батька свого: у тебе є одяг, будь нашим начальником, а руїни ці нехай будуть під рукою твоєю. Замість руїни Сіммах і Феодотіон перевели неміч. Сімдесят: їжа. Це означає нечисленність людей і особливо недолік у всьому, так що той, хто має їжу і одяг, вважається сильним, багатим і славним. А що говорить по єврейському: руїни ж ці (нехай будуть) під рукою твоєю, то це має такий зміст: наша бідність і лихо нехай підкріпляться і захистяться твоєю допомогою. І то треба взяти до уваги, що кожен обирає собі особливих начальників, і що при виборі начальників відбувається поділ, коли одні одних, інші вважають гідними начальства. І не кажуть їм: твоє майно, і багатство та прибутки зможуть підтримати нас; але ця неміч чи моя їжа виправиться і буде залежати від твоєї волі. ст. 7. І відповість того дня, кажучи: я не лікар, і в домі моєму немає хліба, ні одягу; не постачайте мене начальником народу. Замість лікар Сіммах і LXX перевели начальник, Феодотіон ἑπιδεσμεύων – перев'язує рани і піклується про здоров'я; у єврейському слова відповість ні, а воно додане із Сімдесяти. Бо в єврейському до того, що написано вище, приєднується: в день той скаже: я не лікар і інше. А скаже той, кого обрано начальником. Як народ бажає мати начальником того, кого порівняно з собою вважає більш багатим, так обирається, маючи на увазі свою бідність і слабкість, заявляє, що він не вартий наданої йому честі, що він не може виправити недоліків, тобто лікувати немічних, давати їжу жадібним, одягати нагих, тільки-но. Отже, не будемо зараз погоджуватися з вироком натовпу, але, будемо обрані в начальники, знатимемо свою міру і упокорюватимемося під міцну руку Божу; тому що Бог, опираючись гордим, дає благодать смиренним (1 Петр. 5:5). Наскільки багато хто, не маючи хліба та одягу, хоча самі прагнуть і наги, і не мають духовної їжі і не зберегли цілого одягу Христового, проте іншим обіцяють і їжу і одяг і, будучи сповнені ран, хваляться, що вони лікарі, і не дотримуються оного Мойсея: «Побачи іншого, щоб послати його» (4). шукай, нехай будеш суддя, коли не можиш відібрати неправди (Сир. 7:6). Всі хвороби та немочі зцілює Один Ісус, про Якого написано: зцілюй скорботні серцем і зобов'язуй руйнування їх (Пс. 146:3). ст. 8–9. Бо рушив Єрусалим і впав Юда; тому що язик їхній та їхні вигадки проти Господа, щоб викликати погляди величі Його. Вираз обличчя їх викрив їх, і про гріх свій, подібно до Содомлян, вони проголошували і не приховали його. Це говорить пророк, а не обраний у начальники, як думають здебільшого, і каже, що тому ніхто не хоче начальствувати над народом грішним, що і Юда та Єрусалим, і місто та область Юдейська, або Юдине коліно, однаково впали. І вказує причини нечестя їх, що вони хулили Господа і говорили: Візьми, Візьми, розіпни Його, не імами царя тільки Кесаря ​​(Ін. 19:15, 16) і премилосердного Господа безумством мови свого викликали на гіркоту. Вираз обличчя їх викрив їх, тобто вони отримали за гріхами своїми, або, як переклали LXX, сором обличчя їх протистомився їм, тобто свої провини завжди мали перед своїми очима. І як Содомляни, що грішили з усією неприборканістю і не мали ніякого сорому в злочині, сказали Лоту: «Виведи чоловіків геть, щоб нам лежати з ними» (Бут. 19:5); так і ці, кричачи публічно, проголошували про свій гріх і в богохульстві не мали ніякої стриманості. Бо другою дошкою після аварії корабля і втіхою в бідах служить приховування свого нечестя. Тому й називаються вони начальниками Содомлян, що мали содомські гріхи. ст. 10–11. Горе душі їхній; тому що віддано їм зло. Говоріть праведному, що добре, бо вони скуштували плід вигадок своїх. Горе нечестивому за зло: бо нагорода рук його буде йому. За єврейським та іншим тлумачам це має такий сенс: горе їм, оскільки вони отримали за своїми злочинами; тому ви, що слухаєте чи читаєте книгу пророка, вихваляєте правосуддя Боже, бо Він добре зробив, що безбожні скуштували труди рук своїх. І горе нечестивому народові за зло; бо він одержав те, чого заслуговував: що зрадив Князя свого Римської влади сам піддається рабству Римському. По Сімдесяти ж тлумачникам, що сказали: горе душі їхній, бо задумали лукавий намір проти себе самих, говорячи: зв'яжемо Праведного, тому що Він безкорисний нам, і таким чином будуть куштувати плоди діл своїх, ясно говориться про страждання Христове, що не ввійшли в лукавий душ. і тепер їдять плоди діл своїх. Бо що людина посіяла, те й пожне, і кожен нестиме свій тягар (Гал. 6:5, 8). ст. 12. Народ мій пограбували свої примусники, і жінки стали панувати над ними. Замість жінок, як переклав один тільки Сіммах, і які по-єврейськи називаються nasim, Акіла і LXX переклали ἀπαιτούντας що означає вимагаючих, Феодотіон δανειστάς, тобто лихварі. Пророча мова говорить проти книжників і фарисеїв, які заради ганебного прибутку, щоб отримувати десятини та початки, зреклися Сина Божого. І не називає їх наставниками, книжниками і вчителями, але примусниками, які вважають благочестя в прибутку і поїдають не тільки вдів, по апостолу (Лк. 20), а й увесь народ, і звинувачуючи їх у розкоші та ганебному житті, не тільки називає їх примусами, щоб показати їх вимагати, вони все роблять і віддані порочним насолодам. Отже, будемо остерігатися і ми, щоб не бути здирниками у народу, і щоб, за нечестивим Порфирієм, нашим сенатом не були матрони і жінки, що панують у церквах, так що доброзичливість жінок провадить суд над священичим саном. ст. 13. Народ Мій! Ті, що називають тебе блаженним, самі спокушають тебе, і шлях стежок твоїх розсіюють або заплутують. Книжників і фарисеїв назвав примусниками, а не вчителями, і вище осміювачами, які заради дарів, що засліплюють очі навіть мудрих, не тільки не викривали грішників, але через багатство та вигоди звеличували похвалами, називаючи блаженними, і стовпами Божого дому, та іншим, що звичайно. Отже, той є вчитель церковний, хто викликає сльози, а не сміх, хто викриває грішників, хто нікого не називає блаженним, нікого – щасливим, і не попереджає рішення судді його, як каже Святе Письмо: «Не називай блаженним жодної людини перед смертю» і як в іншому місці читаємо: відрізняється від того, що злословить» (Припов. 27:14). Тому, нехтуючи судженнями людей, не пишатися їх похвалами, ні засмучуватися осудами; але будемо йти прямою дорогою і стежками, які протерті святими пророками, і будемо слухати пророка Єремії, який каже: станьте на шляхах і бачите, і запитайте про стежки Господніх вічних, який є шлях благ, і ходіть по ньому (Єр. 6:16). Якщо ж коли-небудь будемо блукати і, як люди, йти шляхом, то будемо сподіватися обіцяного Господом через Єзекіїля: «дам їм шлях інший і серце інше» (Єз. 36). Примусники ж зіпсували і заплутали шлях Господній, щоб, маючи ключ знання, і самим не входити, і народу не дозволяти входити, але змусити їх втратити шлях тієї істини, яка говорить в Євангелії: Я дорога, і живіт і істина (Ін. 14:6). ст. 13–14. Стоїть для суду Господь і стоїть для суду над народами. Господь прийде на суд із старійшинами народу Свого та з князями його. Народ, спокушений через простоту і недосвідченість, називається ще народом Божим і судиться для того, щоб спастися. І Господь у положенні судячого не сидить, як читаємо у Данила: «Престоли поставлені і книги відкриті» (Дан. 7:9); але стоїть суду, і стоїть, щоб судити народ, бажаючи, щоб стояли ті, шлях яких зіпсований. Проти князів і старійшин народу Свого (або з князями мі ж і старійшинами) приходить на суд не для того, щоб судити, але щоб також бути судимим, даючи йому місце захисту, якщо можуть мати, що відповісти, по тому, що говориться в п'ятдесятому псалмі: «щоб перемогти Тобі в словах Твоїх. ). Також у пророка Міхея читаємо щось подібне (гл. 6), що ми пояснили у своєму місці. Таким чином, справжнє місце розуміється проти фарисеїв та книжників 11 . Між старійшинами і князями в стародавньому народі було, думаю, теж відношення, що тепер між пресвіторами та єпископами. Бо ви спустошили виноградник Мій: викрадене у бідного в вашому домі. Навіщо розоряєте народ Мій, і обличчя бідних пом'якшуєте або виснажує і, як перевели LXX, бентежите. Зберігає звичай пророків несподівано змінювати обличчя; бо вищий сам Господь сказав: народе Мій! Ті, що тебе називають блаженним, спокушають тебе, а потім каже пророк: Стоїть для суду Господь: Господь прийде на суд. Таким чином, після пророка сам Господь, що прийшов для суду зі старійшинами народу Свого та князями його, говорить до них і викриває грішників: навіщо спустошуєте виноградник Мій, про якого написано: виноград із Єгипту переніс Ти (Пс. 79:9), і в того ж самого пророка: 6 бо Господь. ). Цей виноградник і в Євангелії віддав Господь лукавим працівникам, які вбили посланого до них сина домоволодаря (Мт. 21). Викрадене у бідного, говорить (перебуває) у ваших будинках. Бідного або просто розумій як нужденного в милостині, або як бідного духом, про якого написано: блаженний розумій на жебрака і убога (Пс. 40:2). І апостол Павло каже: точку жебраків та пам'ятаємо (Гал. 2:10). А що далі слідує: навіщо розоряєте народ Мій і обличчя бідних пом'якшуєте чи бентежите, це очевидно говориться князям Юдейським. Але це може стосуватися і наших князів, якщо вони пригнічують підлеглий їм народ і бідних грішників викривають публічно і бентежать, а перед багатими більш грішниками не наважуються і заїкнутися. І викрадене у бідних перебуває в їхніх будинках, коли вони наповнюють скарбниці свої та користуються церковним майном для задоволень, і громадські милостині, дані для допомоги бідним, чи утримують для себе чи роздають родичам, і чужою потребою користуються для збагачення себе та своїх. ст. 15. І сказав Господь: За те, що гордилися дочки Сіону і походжали витягнувши шию, і ходили підморгуючи очима, і аплодували, і ходили, і виступали своїми ногами мірним кроком. Вище як пророк так Господь викривав і народ та князів; тепер пророча мова звертається до жінок, про яких раніше сказав: і жінки стали панувати над ними, щоб не вважалися чужими злочини вони, заради задоволення та розкоші яких здирники спустошили виноградник Господній, і викрадено у бідного в їхніх оселях, і розорили народ Його і збентежили обличчя Його бідних. Дехто вважає їх дійсно за жінок юдейських, інші вважають, що метафорично йдеться про міста юдейські, які називаються дочками Сіону, саме про менші міста, села та передмістя. Тому і в книзі Ісуса по окремих коліна перераховуються імена міст (Нав. гл. 15), а потім вказуються села та укріплення, які й називаються дочками. Інші вважають, що в алегоричному сенсі жінками називаються душі, які якщо ходять з витягнутою шиєю і вдаються до гордості і слідують не твердості чоловіків, а безхарактерності жінок, викриваються пророчою мовою і втрачають всі прикраси чеснот, які описуються під місяцеподібними прикрасами і ланцюгами, і оже іншим подібного роду. Потрібно користуватися цим свідченням і проти жінок церкви, які ходять з витягнутою шиєю і говорять підморгуючи очима і вдаряють як руками, так і ногами і щоб виступати мірним кроком, не слідують керівництву природи, а наймають вчителями акторів. ст. 16. Зробить Господь плішивим темрява дочок Сіону, і волосся його оголить, і замість прикраси буде ганьба. І з нами, гріхи яких приховуються, трапиться це, коли здійсниться написане: нема таємно, що не явлено буде (Лк. 8:17). Бо поки ми вкриті волоссям і одягом незнання, і поки люди вважають нас побіленими трунами (Мф. 23), то ми, всередині повні кісток померлих, здається, що мають щось гарне; коли ж сховане виявляється, то знімається вся прикраса волосся і перед усіма виявляється потворна батіг. ст. 17. Того дня забере Господь прикрасу взуття. Якого дня? Юдеї вважають, що в день вавилонського полону. Ми справедливіше стверджуємо, що це було тоді, коли вони були полонені Римлянами і втратили всі прикраси одягу, дорогоцінного каміння, золота, намистів і різного начиння. Або метафоричним порівнянням з жінками говориться, що вся прикраса міст знищена. Прикраси міст розуміють у площах та портиках, у форумі та місцях гімнастичних вправ та у громадських стінах. Якщо ми відносимо це до стану душ, то пригадаємо, що ми читали про взуті ноги ягня, що мав їсти м'ясо, і здійснювати Великдень, а також про одяг, що не зношувався, і взуття мандрівників по пустелі. Яке це взуття? Та, про яку апостол пише до Ефесян: взяв ногу на приготування Євангелії світу (Еф. 6:15). Є взуття й у душі, яка має загинути, коли жінки ходитимуть з витягнутою шиєю і тягатимуть одяг ногами, і замість властивої матронам чистоти, підмітатимуть бруд із землі. ст. 18–21. І ямочки, і ланцюги, і намисто, і зап'ястя, і пов'язки, і проборні шпильки, і підв'язки, і шийні ланцюжки, і судини для духів, і сережки, і персні, і дорогоцінні камені, що висять на лобі. Описує жіночі прикраси і через них прикраси міст або, алегорично, прикраси різних чеснот. Жінки мають вивіски, що висять на кшталт місяця, і ми відносимо до прикрас Церкви, освітленої Сонцем правди; також ланцюги, які, звисаючи до грудей, вказують на розум і сідло розуму в серці; і намисто, що позначають одним словом усі прикраси; і красиво зроблені зап'ястя, які отримала Ревекка при заручинах (Бут. 24), і пов'язки, і головні прикраси, і пробірні шпильки 12 , щоб мати судження про все, і підв'язки, що прикрашають ходу нашу, щоб ми чули: «Хай не споткнеться нога твоя»: ноги мої від падіння» (Пс. 55); і шийні ланцюжки, що сплітаються із золотих та срібних дротів, тобто із сенсу та висловів Писань; і судини для духів, щоб ми були пахощами Христовими (2Кор. 2:15), і сережки 13, щоб ми слухали не суд крові, але слова Господа, що каже: маючи вуха чути нехай чує (Лк. 8:15); і персні, якими ми зображуємося для служіння Господу, якого зобразив Бог Отець. Тому говориться князю Тира: ти є печатка уподібнення (Єз. 28:12); і блудний син разом із верхнім одягом отримав перстень і чоботи (Лк. 15). І дорогоцінні камені, що висять на лобі, якими прикрашаються наші обличчя, про яку прикрасу голови і в псалмі читаємо: як миро на чолі, що сходить на браду, браду Аароню (Пс. 132:2). Хоча все це LXX тлумачів, Акіла, Сіммах і Феодотіон переклали різними способами, ми, як могли, виклали у зв'язку з єврейським або власним перекладом, і не хочемо зупинятися на деталях, щоб пояснення не здалося дріб'язковим і щоб не набриднути розсудливому читачеві. ст. 22. І зміни, і плащі та простирадла. Замість простирадла, LXX переклали: прозорі лаконські, бажаючи позначити найтонші одяги, якими покривалися тіла Лакедемонян, які були дуже схильними до війни і відрізнялися дуже суворим життям, хоча слова лаконські не мають ні єврейського тексту, ні іншого перекладача. Зміни ж і плащі, які Сіммах виразніше переклав ἀναβόλαια, суть прикраси жіночих одягів, якими покриваються плечі та груди. Зміни, за алегоричним змістом, це ті, про які говориться: підуть від сили в силу (Пс. 83:8), і простирадла, щоб ми, омившись в Господі, насолоджувалися радощами по тому, написаному в Псалмах: потоком солодощі Твоєї напоїш я (Пс. 35:35). Але всього цього позбулися дочки Сіону, бо ходили з витягнутою шиєю і підморгуванням очей висловлювали гордість, вважаючи те, що мали, ділом своєї сили, а не благодаті Господньої. ст. 23. І шпильки, і дзеркала, і тонкі покривала (sindones), і стрічки, і літній одяг (theristra). Жінки мають шпильки, щоб утримувати ними зачіску, щоб волосся не розпадалося і не поділялося на окремі волоски. Мають і дзеркала, в які, дивляться на своє обличчя і додають прикраси, якщо побачать, що чогось бракує. Мають і тонкі покривала, які називаються amictoria 14 і стрічки, якими зв'язуються волосся і які називають ταινίας. Мають і літні одяги, які ми можемо назвати паліями, чим була вкрита Ревекка. Ними й тепер в Аравії та Месопотамії покриваються жінки; по-єврейськи вони називаються ардадім, тому що захищають тіло жінок, тобто під час літа і спеки. Отже, дочки Сіону, внаслідок своєї гордості, позбавлені шпильок, якими скріплювалася основа всіх заповідей; позбавлені всіх дзеркал, які у Виході жінки, що перебувають при дверях скинії, приносили для влаштування умивальниці Господньої (Вих. 38), про які й апостол Павло говорив: бачимо тепер нині зерцалом у гаданні (1Кор. 13:12); позбавлені тонких покривал і стрічок, якими покривали плечі і стримували дух, що схиляється то туди, то сюди, і літніх шат, якими, як найбезпечніша тінь, закривалися від пристрасних хвилювань. Це говоримо, щоб не здавалося, що ми абсолютно уникаємо алегоричного сенсу цього місця. Втім, дуже важко зупинятися на деталях і намагатися про докладне пояснення. ст. 24. І буде замість пахощів сморід, і замість пояса мотузок. Що гріхи смердять, про це каже той, хто кається: «смердючи і зігнивши рани моя від лиця безумства мого» (Пс. 37:6). Оперезувати поясом стегна заповідає апостол, говорячи: станьте бо переперезані стегна ваша істиною (Ефес. 6:14). І про грішника читаємо: бранцями своїх гріхів кожен затягується (Припов. 5:22). Отже, замість пахощів чеснот доньки Сіону матимуть сморід гріхів, і замість пояса істини опережаться мотузками брехні, які мали на головах ті, що у брехнях та брудних шатах благали царя Сирійського про життя. І замість грудної пов'язки власяниця. Замість грудної пов'язки, як переклав Сіммах, Сімдесят переклали: нижній одяг (tunicam) μεοσπορφύραν, тобто облямований пурпуром, що Акіла переклав пояс радості. Феодотіон поставив найєврейське слово phthigil (широкий одяг), що означає рід жіночої прикраси. Пов'язка покриває груди і займає місце у жінок, яке ефод (rationale) у первосвящеників. Про цю грудну пов'язку і Єремія говорив таємничою промовою: якщо може забути наречена про прикрасу свою і дівчина про грудну пов'язку свою, і Я забуду про тебе, говорить Господь (Єреєм. 2:32). Діва, якою апостол бажає представити нас Христу (2Кор. 11:2), доки не піддається розтлінню в Єгипті і не опадають груди її, пов'язані грудною пов'язкою, з'єднується з нареченим, і хоча щодня народжує синів чеснот, проте не перестає бути дівою. Якщо ж колись розкладе коліна кожному, хто мимохідь, і піде за коханцями своїми, і, за пророцтвом Осії, захистить Господь дорогу її і загородить стежки, то звернеться вона до свого чоловіка і почує: «Зніми одяг печалі і одягни одяг слави твоєї» (Ос. 2). ст. 25. І найкрасивіші мужі твої впадуть від меча, і хоробри твої на війні. Замість найкрасивіших чоловіків, LXX переклали: і син твій найкрасивіший, якого любиш, від меча впаде. Якщо це розуміємо щодо стану душі, яка після чеснот стане грішити, то під найкрасивішим сином її можемо розуміти добрі справи, що гинуть від ворожого меча, що й міцні гинуть у боротьбі, тому що правда праведника не позбавить його, в той же день втішиться (Єр. 33:12). Якщо ж будемо слідувати історичному сенсу, то з цих слів дізнаємося, що мова пророка йде не про жінок, мужі яких загинули на війні, а про міста Юдейські, які він назвав дочками Сіону і воїни яких загинули в битві. Потім, про той же Сіон говорить наступний вірш. ст. 26. І будуть журитися та засмучуватись ворота його, а місто спустошене сидітиме на землі. Це ми бачимо досі. Метафоричне пояснення легко, що хто дав місце дияволові і не дотримувався будь-якого зберігання серця свого, ворота того сумують, і за відсутності нареченого він постійно буває в смутку і, спадаючи з висоти, сидить у пороху земному. Гол. IV. ст. 1. І схопляться сім жінок за одного чоловіка на той день, говорячи: свій хліб будемо їсти і свій одяг будемо носити, тільки нехай будемо називатися твоїм ім'ям, зніми ганьбу нашу. Коли найкрасивіші з мешканців Єрусалиму впадуть від меча і міцні загинуть у битві, і скорботитимуть і засмучуватимуться ворота його і сам він, за надмірною нечисленністю мешканців, буде порожнім, то, по вбивстві воїнів, сім жінок ухопляться за одного чоловіка, бажаючи мати насіння в Сіоні і близьких в Єго. тільки їм не здаватися незаміжніми і не піддатися йому прокляття, яке написано: «Проклята неплідна і не творить насіння в Ізраїлі». Цю думку висловлює і Захарія: у дні є десять чоловіків від усіх язичницьких племен, і йдуть за ризу чоловіка Юдеанина, що говорить: підемо з тобою, за чутком, бо Бог з вами є (Зах. 8:23). Через суботу і десять заповідей закону седмеричне і десяткове число особливо близьке Юдеям, і тому вони часто вживають його, хоча за взаємністю єврейського слова, оскільки Євреї слово saba перекладають то сім, то багато, то клятва, і в цьому місці воно може означати не сім, а багато. Це в буквальному сенсі. Стосовно ж до приходу Господа Спасителя, сім жінок, тобто сім Дарів Духа Святого, про яких нижче той же пророк буде говорити: вийде жезло з корені Єссея, і колір від коріння його зійде, і спочиє на Ньому дух Божий, дух премудрості і розуму, дух поради і міцності, дух видіння і благочестя. 2, 3), схопляться за Ісуса, довгий час ними бажаного, тому що не могли знайти нікого іншого, щоб на ньому почити вічним перебуванням. Тому й Іоанн Хреститель говорить у Євангелії: і послав мене, Той мені промовив: над Нього ж побачиш Духа (Святого), що сходить і перебуває на Ньому, Той є (Ів. 1:33). І в Захарії читаємо на одному камені сім очей, і на одному золотому свічнику сім світильників та сім чашок для оливи, і дві маслини з того й іншого боку лампади, затверджені на твердому корені (Зах. 3 і 4). А що благодать Святого Духа має все, це не потребує пояснення; але оскільки в людей вона завжди терпіла ганьбу, оскільки жоден з них не живе так, як вимагали дари Святого Духа, то тому вони бажають, щоб на них було названо ім'я Ісуса, щоб те, що не відбулося в законі, виповнилося в Євангелії. ст. 2–3. Того дня галузь Господа буде в пишноті та славі, і буде плодом землі високим та предметом захоплення для тих, що врятуються з Ізраїлю. І буде кожен, хто залишиться в Сіоні, і вцілілий в Єрусалимі, буде святим, кожен, записаний у книзі життя в Єрусалимі. Коли дочки Сіону через гордість втратить будь-яку прикрасу, і ворота його будуть журитися і плакати, і сам він спустошений прийде в занепад, і всі воїни його загинуть у битві, до того, що на багато жінок ледве буде по одному чоловікові: тоді зросте галузь імені християнського, і земля дасть плід 6 . буде він предметом захоплення для тих, хто врятувався з Ізраїлю, про яких і вище сказано: якщо не б Господь Саваот залишив нам насіння, бо Содома бо були бихом, і як Гоморру уподібнилися бихом (Іс. 1:9). І зауваж, що не весь Ізраїль врятується, але залишок народу Сіонського, і вцілілий в Єрусалимі: кожен записаний у книзі життя в Єрусалимі, яким і Господь говорив: радійте, бо імена ваші написані на небесах (Лк. 10:20). Зрозуміло ж апостолів і тих, які через апостолів увірували. ст. 4. Коли Господь відмиє скверну дочок Сіону і очистить кров Єрусалиму з-поміж його духом суду і духом печіння. Тоді врятується залишок Ізраїлю, коли в хрещенні, встановленому Спасителем, будуть йому відпущені гріхи і змита з нього та кров, яку народ, що заблукав, закликав на себе: кров Його на нас і на чадах наших (Мт. 27:25). Тому вище ми читали: коли простріть руки, не почую вас: руки ваші сповнені крові (Іс. 1:15), і потім, закликаючи їх до покаяння, додає: змийтеся, чисти будіть (Іс. 1:16). І тому, що погану дочок Сіону Він відмиє духом суду, а кров Єрусалиму очистить духом печіння. Бо легеня змивається, а тяжче випалюється. Про цей дух суду і дух печіння Іоанн Хреститель в Євангелії говорив: я хрищаю ви водою; прийдеш за мною, той ви хрестите Духом Святим і вогнем (Мф. 3:11). З цього навчаємося, що людина повідомляє лише воду, а Бог – Духа Святого, яким і погані омиваються, і смертні гріхи очищаються. ст. 5. І створить Господь над кожним місцем гори Сіону, і де Він покликаний, хмара, під час дня, і дим і сяйво палаючого вогню під час ночі. Бо в Христі нова тварюка (Гал. 6:15), про яку в іншому місці читаємо: стародавня мимоідоша, се биша вся нова (2Кор. 5:17). Замість того LXX перевели: і прийде, і буде всяке місце гори Сіону і все, що в коло її, покриє хмару під час дня, і світло палаючого вогню під час ночі. Хто ж прийде, якщо не Той, про Якого написано: прийде від Сіону Визволитель (Іс. 59:20, по LXX), і про Якого інший пророк каже: ще трохи, трохи, і майбутній прийде і не вгамується (Аввак. 2:3). Коли Він прийде, повернеться народові колишнє благополуччя, яке він колись мав у пустелі, коли Господь передував йому вдень у стовпі хмарному, а вночі в стовпі вогненному, щоб ні в щасливих, ні в нещасних обставин він ніколи не був приведений у сум'яття, чому й у псалмі говориться: нощу (Пс. 120:6). Дим же в цьому місці означає не оману і незнання, а славу, як це на думку деяких, означає те, що у цього самого пророка ми читатимемо (нижче гл. 6, ст. 4): і дім наповнися диму. І в Йоїля про благодать Духа Святого, що зійшла на апостолів, говориться: виливаю від духа Мого, і прорікуть (Йоїл. 2), і: дам чудеса на небесах горе, і знамення на землі низу, кров і вогонь і куріння диму (Дії 2:19). Це саме, я думаю, означає і воно в Псалмах: торкайся гор, і димляться (Пс. 103:32). ст. 6. Над усією славою покрив. І скинія буде осіннім днем ​​від спеки, і безпекою та притулком від вихору та дощу. Це місце Юдеї відносять до часу пришестя антихриста, який, на їхню думку, позначається через вихор і негоду, коли Господь захистить їх від наймогутнішого супротивника. Ми ж все це віднесемо до першого пришестя Христового, про яке і в Псалмах читаємо: покри мя в таємниці селища Свого, на камінь вознесе мене (Пс. 26:5), на камінь, на якому заснована церква не захитається від жодної бурі, не зруйнується ні від якого вихру і. Дуже багато юдеїв і це і все те, з чим це у зв'язку, розуміють стосовно Вавилонського полона і повернення до Єрусалиму при Зоровавелі, Ездрі та Неемії. Гол. V. Ст. 1. Заспіваю нині моєму коханому пісню брата мого про виноградника його. Пророк оспівує народу Ізраїлевому плачевну пісню, складену Тим, про Яке написано в Євангелії: бачивши град (без сумніву Єрусалим), плакаючись за нього, говорячи: бо якби ти розумів і до смирення твоєго, що прийдуть твої ти, обійдуть тебе, і розб'ють тебе і чада твоя (Лк. 19:41, 42, 43 і 44), і ще: колькрати захотів зібрати чада твоя, як збирає кокош пташеня своє під крило, і не захочете! Це залишається вам дім ваш порожній (Мт. 23:37, 38), чому подібно до того, що нині в цій пісні говориться: залишу виноград Мій (Іс. 5:6). А що Христос називається коханим і найулюбленішим, якого Акіла переклав πατράδελφον – сином дядька або двоюрідним братом, цьому навчають нас надпис сорок четвертого псалма: пісня про коханого (Пс. 44:1), і голос Бога Отця в Євангелії: Мій є См. 3:17). І в шістдесят сьомому псалмі читаємо: Господь дасть дієслово благовісникам силою багатою. Цар сил коханого (Пс. 67:12, 13). Отож цей Улюблений склав плачевну пісню про виноградник Свій, що я заспіваю коханому і жалюгідному народові моєму. Або, принаймні, так має розуміти: заспіваю всемогутньому Богові Батькові пісню Христа, який є мій брат, тобто, що походить від одного зі мною народу. А що виноградником Божим називається народ Ізраїльський, це ми читаємо і наприкінці цієї пісні: «Виноградник Господа воїнств є дім Ізраїлів, і муж Юдин – славнозвісна галузь Його» (Іс. 5:7), і в сімдесят дев'ятому псалмі (вірш 9): виноград з Єгипту переніс і се. І в Євангелії майже в тих же словах, якими нині каже пророк, Господь викладає притчу: людина якась бе домовить, що насади виноград, і оплотом огорожі його та копалини в ньому точило, і створить стовп, і вдаде і творцем, і інше. (Мф. 21:33). І в Єремії читаємо: я насадив тебе виноград плодоносний, весь правдивий: як перетворився на горе, виноград чужий (Єр. 2:21)? Отже, оплакується, як ми сказали, Єрусалиме, і словом пророчим оспівується його руйнування. Але для Церкви і народу, колись колись язичниками, видано іншу пісню, про яку читаємо в Псалмах: заспійте Господеві, вся земля, благовістіть день від дня спасіння Його. Сповістіть у язицех славу Його, у всіх людях чудеса Його (Пс. 95:1, 2, 3), і ще: заспійте Господеві пісню нову, бо дивовижна сотвори Господь. Скажи Господь спасіння Своє, перед язиками відкрий правду Свою (Пс. 97: 1, 12). У мого коханого був виноградник на розі, сина оливи. Так згідно з єврейським текстом переклали Феодотіон і Акіла, Симмах же за своїм звичаєм переклав ясніше: у коханого Мого був виноградник на розі, серед оливкових дерев. Але LXX перевели більше думку, ніж слово: у мого коханого був виноградник на розі, на місці огрядному, або родючому. І справді, немає нічого товстішого за землю обітовану, якщо матимеш на увазі не деякі гористі й пустельні місця, а весь її простір від струмка Єгипетського до великої річки Євфрату на схід і на північ до гори Тавра та Зефірова мису в Кілікії, що вдається в море. Про ріг часто читаємо, що він означає царство і могутність, як це є в Євангелії: збудуй ріг спасіння нам в домі Давида Свого юнака (Лк. 1:69), і: про тебе вороги наша збодем роги (Пс. 43:6). І в Захарії чотири роги означають чотири наймогутніші царства (Зах. 1). Євреї це місце пояснюють так: виноградник насаджений Христом на розі, тобто, на місці міцному і високому, яке називається сином оливи або тому, що потребує милосердя Божого і підтримується Його допомогою, або тому, що повідомило всім народам ясне світло богознавства. Вірш 2. І Він огородив його, і очистив його від каміння, і насадив у ньому лозу Сорека, і збудував вежу серед нього, і влаштував у ньому точило. За допомогою метафори, як ми раніше сказали, виноградника, описується народ Іудейський, який Він убезпечив допомогою ангелів і очистив його від каміння, або від ідолів, або від усього того, що могло перешкоджати богошануванню. І насадив у ньому лозу Сорек, яку один Сіммах переклав обраною, передаючи, як мені здається, не слово, а зміст, що полягає у слові. Бо євреї кажуть, що Сорек є рід найкращої виноградної лози, що рясно і постійно приносить плоди. Нарешті, деякими Сореками перекладається словом καλλίκαρπος, яке ми можемо перекласти: найкрасивішими плодами. І збудував вежу серед нього, тобто храм посеред міста, і влаштував у ньому точило, яке, на думку деяких, означає жертовник. Бо як до точила зносяться і там давляться ногами всякі виноградні ягоди, щоб з них вичавлене було вино, так жертовник приймає на себе приношення всього народу і пожирає заклані жертви, тому що про Веніямина, в коліні якого знаходився храм і жертовник, читаємо: Веніамін вовк хищник. 49:27). Все, що говориться про виноградник, може бути застосоване і до такого стану душі людської, коли вона, будучи насаджена Богом на добро, принесла не добрі грона, а дикі виноградні ягоди, і після цього віддана звірам на зневажання, і не прийняла божественного дощу вчень, тому що знехтувала колишніми дарами. І чекав Я, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі виноградні ягоди. Замість перекладених нами диких виноградних ягід у єврейському написано: busim, що Акила переклав σαπρίας, тобто плоди найнегідніші, Сіммах – ἀτελῆ, тобто недосконалі, LXX і Феодотіон – терня, якими Юдеї вінчали Господа. Бо коли Він чекав, що, під час збирання винограду, вони принесуть добрі грони до точил, за якими восьмий і вісімдесят третій псалми мають написи, вони, занурившись у турботи та пороки віку цього, що в Євангелії (Мк. 4:12, 19) означає терня, принесе. Але я думаю, що краще під busim розуміти дикі виноградні ягоди, ніж тернини, щоб збереглася схожість з початою метафорою. Тому і Спаситель каже в Євангелії: їжа об'ємлюють від терну грона, або від репію смокви (Мт. 7:16). ст. 3–4. Тож тепер, мешканці Єрусалиму та мужі Юди, розсудіть між Мною та виноградником Моїм: що ще Я мусив зробити винограднику Мого і не зробив йому? Хіба Я сподівався, що він принесе добрі грони, а він приніс дикі ягоди? Я зробив, каже Він, усе, що мусив зробити, насадив виноградник на вельми родючому місці, обніс його огорожею, очистив від каміння, і гілки його підв'язав до кіл і палиць; і сама лоза була не якась із багатьох, але обрана і приносить дуже гарні плоди. Я побудував дуже міцну вежу, щоб у ній зберігати плоди, і щоб з неї спостерігати за ушкоджуючими плодами звірами. Я влаштував точило, щоб на цьому переважно місці давилися виноградні ягоди і розливалося вино. Отже, оскільки Я зробив те, що мусив зробити, то нехай відповідають Мені мешканці Єрусалиму та Юди, чи краще, нехай розсудять між Мною та виноградником Моїм: що лишилося, що Я мусив зробити, і не зробив? І оскільки вони мовчать, то Він Сам відповідає Собі: хіба Я, можливо, помилився в тому, що за працю Мою чекав, що він принесе добрі грона, а не дикі виноградні ягоди, які зазвичай приносить необроблений і занедбаний виноградник. Подібне до цього говорить і Натан пророк, посланий до Давида (2 Цар. 12), і питає його за допомогою притчі, щоб, судячи про інше, він виголосив вирок собі. Таким чином, і цей народ питається як би про виноградник для того, щоб він сам відповідав проти себе. Це місце Спаситель повніше наводить в Євангелії (Мф. 21), і, що тут опущено, запитує книжників та фарисеїв. Бо в Ісаї нічого не сказано про виноградарів, і не здається, що вони мають потерпіти; але йдеться тільки про виноградник: там же так як виноградник інший і виноградарі інші, то про народ і вчителів говорить, що Він злих зле погубить, і виноград зрадить іншим робітником (Мт. 21:41), розуміючи апостолів і тих, які мають бути наступниками апостолів. Але ні, як багато хто думає, тотослів'я в тому, що Він говорить: хіба що Я очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі виноградні ягоди? Бо вище (ст. 2) Він безмовно говорить перед Собою, тут же (ст. 4) запитує інших про те, що Він думав. ст. 5, 6. І тепер покажу вам, що Я зроблю з виноградником Моїм: заберу огорожу його, і буде він на пограбування; Зруйную стіну його, і буде він у зневаженні. І залишу його запустілим; не обріжеться він, і не вкопається, і зійдуть на ньому тернини і дзиґи. Я, каже Він, вище запрошував вас, мешканці Єрусалиму та мужі Юдиного племени, щоб ви розсудили між Мною та виноградником Моїм, і питав, щоб ви сказали, що таке Я ​​повинен був би зробити, чого б не зробив. І оскільки ви, згідно з євангельською притчею, не хочете відповідати на те, про що питаю, то замість вас Я Сам відповім Собі, оголошуючи, що Я маю намір зробити. Так як Я винограднику Моєму зробив все, що мусив зробити, а він замість добрих грон приніс дикі виноградні ягоди, то Я заберу в нього все, що дане Мною. Позбавлю його допомоги ангелів, про яких у Псалмах написано: ополчиться ангел Господній навколо тих, хто боїться Його, і визволить їх (Пс. 33:8), і він буде розкрадатися ворогами. Зруйную стіни його, і він буде поневолений ворожим народом, і буде в запустінні і не обріжеться на віки, і не вкопається, так що обернеться в тернину, і поростуть на ньому дзиги. Говориться це під метафорою виноградника про беззахисність Єрусалиму та Юдеї, що, на думку дуже багатьох з Юдеїв, трапилося при Вавилонянах. Що це тоді частково відбулося, і ми не можемо заперечувати; але оскільки далі слід: і хмар накажу, щоб вони не проливали на нього дощу (Іс. 5:6), то не можна цього розуміти у відношенні до зазначеного полона. Бо і Єремія пророкував серед народу вже після взяття міста, і про Єзекіїла, і Данила і трьох юнаків оповідається, що вони або пророкували, або робили дивні знамення вже й під час полону; і Аггей і Захарія на втіху поневоленого народу передбачали майбутнє ще пізніше. Відбирається ж Божа допомога від недостойних її, щоб вони, не пізнавши Бога через благодіяння, пізнали Його через покарання. Або загрожує їм щось страшне і жорстоке для того, щоб вони звернувшись до покаяння, уникнули загрозливих мук. Єврейське слово saith все подібно переклали на тернину. Отже якщо, за Акілом і Феодотіоном і LXX, словом saith у справжньому місці називається терня, то нехай дадуть відповідь, яким чином вони вище busim переклали не дикими виноградними ягодами, а тернієм? І накажу хмар, щоб вони не проливали на нього дощу. Це ті хмари, які Господь відводить від краю землі, про які і в псалмі читаємо: істина Твоя до хмар (Пс. 35:6). Ці хмари, оскільки за Іллі всі були ідолопоклонниками, три роки та шість місяців не проливали на землю Ізраїлеву дощу (3Цар. 18). Це по правді ми можемо розуміти щодо не тільки пророків, а й апостолів, бо Юдеї, після страждання Господа, не мали ні пророків, ні апостолів, не для того, щоб замість добрих грон вони приносили терня, але щоб через безплідність і посуху свою благали Того, Який може подавати дощ. Тому й у книзі Левіт Він каже їм: Покладу небо вам аки залізне, і землю вашу як медяну (Лев. 26:19). І в Повторенні Закону: буде небо над головою твоєю мідяне, і земля під тобою залізна ( Втор. 28:23 ) і знову: нехай дасть Господь дощ землі твоєї порох, і: перст з небес зниде на тя, аж сокрушить тя, і дінже2 погуд 2. Бо земля, що приймає дощ, що багаторазово сходить на неї, і чинить не злак, а терня і дзиги, непридатна і близька до прокляття, якого кінець спалення (Євр. 6:7 і 8). ст. 7. Виноградник же Господа воїнств є дім Ізраїлів, і мужі Юди – владна галузь Його, тобто Бога, або, як перевели LXX, улюблене новонасадження. Ізраїль та Юда розрізняються між собою тим, що весь народ раніше називався Ізраїлем, а потім, за царювання Давида над коліном Юдиним і Ровоама, сина Соломонова, над двома колінами, Юдиним та Веніяминовим, ті, що були в Самарії, тобто десять колін, стали називатися Ізраїлем, Юдою. І оскільки Ізраїлем у Дані та Бет-Елу шановані були тільці, то Самарія була взята Ассиріянами раніше, а Юда був відведений Халдеями до Вавилону через багато часу, тому що він менш згрішив. Тому й у Єзекіїля, для очищення гріхів того й іншого народу, для Ізраїля на лівому боці покладається, по сімдесят, сто дев'яносто днів, або, як вірніше стоїть в єврейському, триста дев'яносто, а для Юди - сорок днів (Єз. 4, по LXX і по єврейському). Це я кажу для того, щоб порівняти з Ізраїлем, тобто з десятьма колінами, показати гідним любові та коханим Юду, у якого в той час, коли Ісая говорив до народу, були священики та Левити, і зберігалася віра в Бога. І прекрасно Ізраїль, тобто, цілий народ, називається домом, а Юда, який, по відділенню десяти колін, потім розмножився, – насолоджувальним новонасадженням. Достойно примітки і те, що сказане насамперед метафорично чи припливно, за звичаєм пророчим, викладається потім ясніше: що виноградник та нове насадження є Ізраїль та Юда. І Я чекав, щоб він учинив суд, а ось беззаконня, і правду, а ось крик, або, як перевели LXX, Я чекав, щоб він учинив суд, а він створив беззаконня, і не правду, а крик. Ми бажаємо вкласти в латинські вуха те, чого навчилися у Євреїв. Суд у них називається mesphat, а беззаконня, або розорення, як переклав Акіла, – mesphaa, і ще: правда по-єврейськи sadaca, а крик – saaca. Отже, додавши або змінивши одну букву, Він так скористався схожістю слів, що замість mesphat поставив mesphaa, а замість sadaca – saaca, і зробив, за якістю єврейської мови, витончену гру і співзвучність слів. А Бог чекав, щоб народ Юдейський учинив суд, тобто добрі грони, а він учинив беззаконня, тобто дикі виноградні ягоди, і чекав правди, що він прийме посланого Батьком щедрого Подавача дрібних дарів, а він підняв крик, яким кричав проти Господа, і кричав, 19:15). Тому і апостол Павло пише: всякий гнів, і клич, і хула нехай візьметься від вас із усякою злобою (Ефес. 4:31). Або, оскільки вони пролили кров Праведного, то кров страждання Господнього волає до Господа. Тому замість правди вони кричали, згідно з тим, що читаємо в книзі Буття: голос крові (Авеля) брата твого кричить до Мене (Бут. 4:10). ст. 8. Горе вам, що приєднує будинок до дому і додає поле до поля навіть до краю місця. Хіба ви самі будете жити на землі? Замість сказаного нами: навіть до межі місця, LXX переклали: щоб відібрати у ближнього, Сіммах і Феодотіон: поки не вистачить або не буде місця, так що, і при нестачі землі, захват не насичується. Це, я думаю, сказано і взагалі проти всіх, хто не задовольняється нічим, і зокрема проти виноградника Господнього, який замість добрих грон приніс дикі виноградні ягоди, тобто замість суду – беззаконня, і замість правди – крик. Бо яке божевілля, коли будинки і поля нам потрібні для захисту від дощів і для сіяння хліба, бажати мати те, чого всього ти не міг би позичати, чого всього обробляти ти був би не в змозі, і необхідне для іншого робити предметом свого задоволення? Дехто думає, що це в переносному сенсі сказано проти єретиків, які, що вийшли зі сходу, приходять на поле Сеннаар (Бут. 11:2 ), що це означає скорботу зубів, і будують місто змішання та вежу гордості, і чують під іншими словами: чуєте це, старійшини дому Якова, і ті, що залишили дому Ізраїлевого, що гребують судом, і вся права розбещують, і чинили їх Сиона, 9 . 10). Вони приєднують будинки до будинків, тобто догмати до догматів. Про них говориться через Міхея: «Не будуйте в домі посміяння» (Мих. 1:10), щоб вони на підставі Христовій, яку поклав апостол Павло, і на якому мали творити золото, срібло та дорогоцінні камені, не творили, навпаки, дерево, сіно, солому, 9 . Про такі будинки Спаситель говорить у Євангелії: кожен чуй словеса Моя ця, і не творячи їх, уподібниться до чоловіка потвору, що створить храмину свою на песці. І зниде дощ, і прийде річки, і звіяючи вітри, і опитавшись храмині тієї, і впаде: і без руйнування її великі (Мт. 7:26, 27). Єретики ж доти намагаються приєднувати до стародавнього нове і це останнє замінювати на нові, поки бракує ні сенсу людського, ні слова. ст. 9. У вухах моїх це Господа воїнств: багато будинків будуть порожні, великі і красиві без мешканця. Замість перекладеного нами з єврейської: у вухах моїх це Господа воинств, тобто слова, які сказав Господь, досі лунають у вухах моїх, LXX переклали: чути у вухах Господа Саваота це. Це не означає, що пророк чув слова Господа, але що у Господніх вухах чути те, що пророк має намір говорити, хоча послідовніше було б розуміти, що пророк чув те, що Господь сказав. Господь же сказав, що великі та найкрасивіші будинки, після полону, будуть порожні, через брак мешканців. ст. 10. Бо десять ділянок у виноградниках дадуть один посуд вина, і тридцять модій посіяного зерна принесуть три модії. Замість перекладеного одними LXX: посудина вина, всі інші переклали: бат, що по-єврейськи називається beth, а замість тридцяти модіїв, які ми поставили замість кора, званого по-єврейськи omer, LXX переклали: шість артавасів, яка міра є Єгипетська і вміщує в собі двадцять. Отже, під час надзвичайного неврожаю, який слідує за полоном, десять ділянок у виноградниках дадуть бат, тобто три амфори, а тридцять модіїв насіння, тобто кор, принесуть ефі, що LXX перевели трьома заходами, тобто трьома модіями. Бат же вживається у відношенні до рідких речовин, а ефі, або ефа, тієї ж міри, - у відношенні до сухих, як ми читаємо, за єврейським текстом, у Єзекіїля: нехай будуть у вас правильна ефі та правильний бат. Ефі та бат нехай будуть рівні й однієї міри, так щоб бат містив у собі десяту частину кора, і ефі десяту частину кора: у міру кора нехай буде рівний вимір їх (Єз. 45:10, 11). Запитуємо, за змістом таємничого, яким чином великі і красиві будуть будинки єретиків, які, коли настане час суду, не матимуть жодного мешканця? Бо будь-яка пишність і штучність слів і діалектичні докази будуть ставитися ні в що. Отже, як ми, за апостолом Павлом, не тільки будова Божа, а й нива ( 1Кор. 3:9 ), що наслідують яку єретики Єремією підриваються і викорінюються ( Єр. 18:7 ): то вони на десяти ділянках у виноградниках, або там, де працюють десять пар воїв і отримають десять пар воїв, отримають десять пар вотів, зерна отримають ефі, так що від десяткового числа, яке в Святому Письмі таємниче і досконале, і від числа тридцяти, в якому пророкував Єзекіїль (Єз. 1:1) і в якому Господь хрестився (Лк. 3:22–23), вони низійдуть до ефи, яка в більшій кількості, яка в ефі. А що будова і нива мають сенс духовний, тому і в іншому місці вчить апостол Павло, свідчивши, що віруючі в любові вкорінені й засновані (Ефес. 3:17). Тому й Екклезіаст не тільки будував собі вдома, але й розводив виноградники, і заводив сади та городи, і насаджував усілякі плодові дерева, і влаштовував водоймища, щоб зрошувати дерева (Еккл. 2:4–6). Але єретики, маючи лише подібність і тінь чеснот, а не саму істину, пропонують листя слів, без плоду справ. Про їхні дерева Господь каже: кожен сад, якого не насади Отець Мій небесний, викоріниться (Мт. 15:13). Бо від виноградів Содомських виноград їх, і різка їхня від Гоморри: грона їх, грона жовчі, грона горе їх. Лють зміїв вино їх, і лють аспідів невиліковна (Втор. 32:32, 33). ст. 11–12. Горе вам, що встає рано-вранці для того, щоб шукати сп'яніння, і пити навіть до вечора, для розпалювання себе вином. Гуслі та ліра, тимпан та сопілки, і вино на бенкетах ваших; а на дію Господа не дивитеся, і про діяння рук Його не думаєте. Замість переведеного Акилою і Симмахом сп'яніння, LXX поставили саме єврейське слово sicera, яке означає будь-який напій, що може сп'яняти і помрочити розум. Викриває ж, слідуючи розпочатому поясненню, робителів виноградника, які через наступу безпліддя і близької пожежі, коли тернина і дзиги мають бути спалені, віддалися розкоші і задоволенням у їжі і пиття, а й у розваженні вух, й у різних родах музичного мистецтва. Роблячи це, вони не звертають уваги на дію Господа і не думають про те, що має наступити. Скористаємося цим свідченням проти церковних начальників, що встають рано-вранці для того, щоб шукати сікери і пити навіть до вечора, про які в іншому місці говориться: горе тобі граде, в якому цар твій юний, і князі твої рано їдять (Еккл. 10:16). Вони, зайняті розвагами, з творінь не пізнають Творця, і не думають про діла рук Його, про які читаємо: словом Господнім небеса утвердившись, і Духом уст Його вся їхня сила (Пс. 32:6). Сп'янінням, за вищим розумінням, може бути названа всяка пристрасть душі, що зароджується від вина люті зміїв і від отрути аспідів невиліковної (Втор. 32:33), який деякі п'ють від юності до старості, тобто від ранку до вечора. Інші ж встають з бенкету о третій, шостій, або дев'ятій, і одинадцятій годині (Мт. 20:1–7), і говориться їм: Утрезвіться п'яні від вина (Йоїл. 1:5). На це вино і на такі грона та виноградники дожде Господь сірку та вогонь від Господа (Бут. 19:24), і кожен, хто п'є від їхнього вина, спалахує і спалюється. Він вимагає гуслів і псалтирі 15 , винахідник яких є Ювал, що походить від племені Каїна (Бут. 4:17–21 ), і не чує Господа, що говорить Аарону: вина і сикеру не пийте, ти та сини твої з тобою, коли входите до ки Лев 10:8. Цар Вавілонський мав ці гуслі, і ліри, і тимпан, і сопілки, при звукі яких народи всіх племен впали на землю і вклонилися золотому бовванові (Дан. 3:7). А що під ранком у Писаннях зрозуміло спочатку людської мудрості, коли ми залишаємо юність і приходимо до розумного життя, цьому навчити нас можуть багато свідчень, з яких для прикладу можна навести небагато: послах пророки ранку (Єр. 44:4); і: Завтра почуй голос мій: Завтра стану, і побачи мене (Пс. 5:4); і: від ночі занепадає дух мій (Іс. 26:9); і: Боже, Боже мій, до Тебе ранку (Пс. 62:1); і: воутрія побиває всі грішні землі, що спожити від граду Господнього вся роблячи беззаконня (Пс. 100: 8); і в іншому місці: вечір опанує плач, і вранці радість (Пс. 29:6), та інші цим подібні. Встаємо ж ми з ранку, коли залишаємо пороки в юності і можемо говорити: гріх юності моєї та незнання мого не згадай (Пс. 24:7). І коли зійде для нас Сонце правди, то пітьма тікає і ми відразу вбиваємо всі помисли, що тягнуть нас до гріхів, і з граду розуму нашого винищуємо тих грішників, про яких Спаситель каже: від серця виходять помисли зла, вбивства, перелюбу, милосердя, та. 15:19), та інше. Але дуже нещасні ті, які, будучи зайняті з ранку до вечора пияцтвом, об'їданням і різними насолодами, не розуміють у собі дій Господа, і не думають про те, для чого вони створені. ст. 13. Тому народ Мій відведений у полон за те, що не мав пізнання, і знати його загинули з голоду, і чернь його знемагала від спраги. Як грецькі, так і латинські історики розповідають, що в буквальному значенні це трапилося з народом Юдейським за Римських імператорів Веспасіана і Тіта. Це воістину вони і тепер терплять і в духовному розумінні, відчуваючи не глад хліба, ні спрагу води, а глад слухання слова Господнього (Амос. 3:7). Тому й у Псалмах говориться про них: повернуться на вечір, і почують як пес, і обійдуть град (Пс. 58:15). А що всяке слово вчення називається хлібом і водою, цьому вчить це євангельське: не про хліб єдиний живий буде людина, а про всяке дієслово, що виходить з уст Божих (Мт. 4: 4); і: що п'є від води, юже Аз дам йому, не стягнеться на віки (Ін. 4:14), і в псалмі говориться: на воді покійніше виховання мене (Пс. 22:2). Тому і Господь не хотів відпустити тих, хто хотів у пустелі, щоб вони не ослабли, і не впали, і не померли від голоду (Мт. 15:32). І про праведного чоловіка говориться: юний бих, бо старий, і не бачи праведника залишена, нижче насіння його просячи хліби (Пс. 36:25). Деякі хочуть тлумачити слова: народ мій відведений у полон за те, що не мав пізнання, і знати його загинула від голоду, і чернь його виснажилася від спраги, взагалі стосовно тих, що перебувають у пекло, і до геєни, в якій буде покараний кожен, хто не має богопізнання. ст. 14–15. Тому пекло розширило свою душу й відкрило уста свої без жодної межі, і зійдуть до нього сильні його, і народ його, і високі і славні його. І схилиться чоловік, упокориться чоловік, і очі високоглядних поникнуть. Ті, що вставали рано вранці для шукання сікера і перебували в сп'янінні до вечора, і, будучи зайняті насолодами та веселощами, не хотіли дивитися на дію Господа і не споглядали справ Його рук, відведені в полон за те, що не мали пізнання Сина Божого (Ефес. 4:1). Батька Мого (Ів. 8:19), і під час самого полону загинули з голоду і втомилися від спраги. Тому пекло і смерть розширили душу свою, і розверзли уста свої, і без усякого числа й ситості поглинули тих, що мають мучитися на віки, так що начальники і народ, і високі та славні землі юдейські зійшли в той, і змирилася всяка гордість, і зникли очі вельми сповнені, що зрозумілися, що вони зрозуміли, що вони зрозуміли, що вони зрозуміли, що вони настали. сповістив через пророків. Говориться ж про пекло, що він має душу, не тому, щоб він, через оману деяких, був одухотворена істота, але тому, щоб звичайними людськими словами висловити ту властивість предметів несприйнятливих, що він не наситим і ніколи не наповнюється безліччю померлих, - подібно до того, як говориться, що смерть в руці мови (8:2). душа Його ненавидить юдейських субот і новомісячний (Іс. 1:14). Що ми сказали про народ юдейський, то в перенесеному значенні можна відносити до тих, які будучи зайняті світськими розвагами, і не звертаючи уваги на діла Божі, відводяться в полон гріха, і не мають богопізнання, і тому, гинуть від голоду і спраги добрих справ і доблестей, і будуть захоплені там, гену побачать, що могутність і гордість змінюються лихом та приниженням. ст. 16. І Господь воїнств звеличиться в суді, і Бог святий буде святитися в правді. Коли народ буде відведений у полон за те, що не мав богопізнання, і буде гинути від голоду й томитися спрагою, і коли пекло розширить душу свою, і сильні, і високі, і славні зійдуть до пекла, і схилиться чоловік, і змириться чоловік, і всі отримають за заслугами своїми, тоді піднесеться в суді Господнім, тоді вознесеться в суді Господь. всіма буде святитися в правді, на виконання сказаного в Євангелії: Отче наш, що ти на небесах, нехай святиться ім'я Твоє (Мт. 6:9), і: Отче праведний, світ Тобі не пізна (Ін. 17:25). Тому ми повинні остерігатися, щоб не попереджати суду Бога, Якого суди великі і невимовні, і про Якого апостол каже: невипробувані судові Його, і не досліджені шлях Його (Рим. 11:33), поки не висвітлить прихованого в темряві, і не відкриє помислів серце. Той, що говорить в Євангелії: не судіть, не будете судити (Мт. 7:1). Згідно з цим висловом апостол Павло вчить: ти хто є суди чужому рабові; своєму Господеві стоїть, чи падає. Стане ж: сильний бо є Бог поставити його (Рим. 14:4). ст. 17. І ягнята будуть пастися біля свого стада, і покинуте, що перетворилося на велику кількість плодів, прибульці поїдять. Замість ягнят, що пасуться біля свого стада, що приймається в добрий бік, LXX, (не знаю, чого бажаючи), переклали: будуть пастися розкрадені як воли, замість ягнят розуміючи волів, і замість прибульців знову ставлячи ягнят. Коли ж Господь піднесеться в суді, і Святий освятиться в Своїй правді, щоб злі робітники зло загинули, і щоб возвеличений кедр був підсічений сокирою Господа: тоді ті, що будуть з-поміж ягнят, а не козлів, будуть пастись на пажитях церкви і будуть говорити: Господь пасе мене, і нехай мені. закинуте Юдеями, що перетворилося на достаток, поїсть народ із язичників. Це у переносному значенні. Але для того, щоб дотриматися порядку історичного, іншими словами говориться те саме, про що ми вище читали: країну вашу перед вами чужі поїдають, і опусте скинута від людей чужих (Іс. 1:7). Бо в Юдеї мешкає зібрана з усієї земної кулі безліч язичників, і після вигнання колишніх народів, засліплення дому Ізраїлевого зроблено частково для того, що увійшло повне число язичників (Рим. 11:25). І прекрасно, по LXX вони називаються розкраденими і розореними і відведеними в полон як воли, про які Господь говорить: молодики хмари одержавши Мене (Пс. 21:13), щоб місця волів зайняли агнці. ст. 18–19. Горе вам, що тягне беззаконня вервами суєти, і гріх, як вужами колісниці; Говорячи: Нехай Він поспішить і нехай скоро прийде діло Його, щоб ми бачили, і нехай наблизиться і настане порада Святого Ізраїля, і ми знаємо його. Замість ременя колісниці, LXX переклали: ремінь ярма юнічного, або коров'яго. Але ми частіше читаємо, що гріхи називаються путами. З таких місць є те: бранцями своїх гріхів кожен затягується (Припов. 5:22). І Господь, викриваючи злочинний народ, який докладав гріхи до гріхів, зробив бич їхніх вервій, показуючи їм, як вони дім Божий зробили вертепом розбійників, і дім молитви навернули до дому торгівлі (Мф. 21:12, 13. Ін. 2:15, 16). І один з тих, хто лежить на вечері Господній, не має шлюбного одягу, будучи пов'язаний по ногах і руках, викидається в темряву непроглядну (Мт. 22:11–13). І Господь приходив для того, щоб сказати тим, хто перебував у кайданах: вийдіть (Іс. 49:9), і тим, що перебували в темряві: відкрийтеся (там же). Бо Він дозволяє в'язнів, і просвічує сліпців (Пс. 145:7, 8), яких Єремія називає в'язнями землі (Плач. Єрем. 3:34). Він тужить не за тих, що почали і скоро перестали грішити, бо нема людина праведна на землі, що створить добре, і не згрішить (Еккл. 7:21); але про тих, які довгим вужем тягнуть гріхи. Тому й у Числах (гл. 19) ми читаємо, що руда молодиця, якою попіл є очищення народу, не інакше закололася в жертву і приносилася до жертовника Господнього, як якщо вона не робила польових робіт, і не носила ярма, і не була пов'язана узами ярма Навуходоносорова. І в цього самого пророка дочки Сіонські, замість пояса істини (Ефес. 6:14), перепоясуються мотузкою (Іс. 3:23). І Ахітофел і Юда (з яких один зрадив Давида, а інший – Господа), тягнучи свої гріхи довгим вужем, повісилися, думаючи, що докори сумління справжньою смертю припиняється, і що нічого немає після смерті. Що ж до так званих по єврейському тексту і всіх інших перекладачів вервей суєти, то це означає, що гріх легко причіпляється до тих, хто творить оний, і це причеплення так суєтно і легко, як причеплення ниток павутиння, але коли ми захочемо звільнитися від нього, то виявляємося зв'язаними міцними узами. Колісницю ж, наповнену і навантажену гріхами, дуже легко розуміють ті, котрі пам'ятають написане у Захарії - що безбожність сидить на таланті свинцю (Зах. 5), і що Єгиптяни, обтяжені великим тягарем гріхів, поринули як свинець у Чорне море (Вих. 15:1). І в іншому місці грішник каже: беззаконня моя перевершила голову мою, бо тягар тяжкий обтяжуючи на мені (Пс. 37:5). Говориться ж це начальникам юдейським, які вище викриті в залюбки і розкоші, тому що вони, будучи покликані до покаяння Господом і, потім, апостолами Його, досі упираються в хуліннях, і щодня по три рази в усіх синагогах, анафематствуют під назвою Назарян. Сенс же такий: Горе вам, хто думає, що не буде дня суду, чи не піде полон, пророкований словом пророчим; пророкові, що говорять: «Доки ти загрожуватимеш нам гнівом Божим? Ми бажаємо впізнати його, нехай скоріше приходить він». Це вони говорять іронічно, бо думають, що він не прийде, а хибно пророкується пророком. ст. 20. Горе вам, що називають зло добром і добро злом, шанують тьму світлом і світло темрявою, що гірке в солодке і солодке в гірке. Називати добро, світло і солодке протилежними іменами також злочинно, як зло, темряву і гірке називати іменами чеснот. Це проти тих, які не вважають за гріх, якщо принижують добро, і не думають, що злочинно, якщо хвалять зло. Вважають же добро злом, і світло темрявою, і солодке гірким Юдеї, що взяли Варавву, винного у вбивстві та обуренні, і розіп'яли Ісуса (Лк. 23:24, 25), Який і прийшов тільки до загиблих вівців Ізраїлевого дому (Мт. 4). 18:11). Під Вараввою можемо розуміти диявола, який, хоча є ніч і темрява, набуває вигляду ангела світла (2Кор. 11:14). Тому й апостол каже: якесь причастя правді до беззаконня; або якесь спілкування світла до теми; Яка ж згода Христові з Веліаром (2Кор. 6:14, 15)? І свічку не повинно брати і ставити під посудиною, чи під ложем, а на свічнику, щоб вона світила всім (Мт. 5:15). І дерево, що приносить худі плоди, не повинно називатися ім'ям доброго дерева (Мт. 12:33). Тому й у книзі Буття таємничою промовою розповідається, що Бог розділив між світлом і темрявою (Бут. 1:4), яка на початку носилася над безоднею (ст. 2). А що Спаситель названий добрим, про це Він Сам говорить у Євангелії: Я пастир добрий: пастир добрий душу свою вважає за вівці (Ін. 10:11); Він говорить також, що Він є світло: Я є світло світові (Ін. 8:12), і щодня насичені небесним хлібом, ми говоримо: скуштуйте і бачите, як добрий Господь (Пс. 33:9). Навпаки коли ми говоримо: позбав нас від лукавого (Мт. 6:13), і: світ весь у злі лежить (1Ін. 5:19), то бажаємо позбутися підступів диявола; а що він позначається іменами пітьми та гіркоти, про це дуже часто читаємо. Втім, і то ми можемо сказати, що всі вчення, неприємні правді, гіркі, і що одна істина солодка. Тому треба остерігатися, щоб замість істини нам не слідувати брехні, і замість світла – темряві. Бо є багато шляхів, які здаються людям прямими, але кінці їх йдуть у глибину пекла (Припов. 16:25). Є також і справедливий, що гине у своїй правді (Еккл. 7:16), якому говориться: не буди правдивий вельми (ст. 17). Внаслідок цього Ізраїль обіцяє, що він ходитиме шляхом царським і не ухилиться ні на право, ні на ліво (Втор. 5:32, 33). Скажу ще, що я думаю: навряд чи хтось може бути вільний від цього прокляття, коли ми і злим часто лестимо через їхню силу, і добрих зневажаємо через їхню бідність. Тому ясніше переклав Акила: горе тому, хто говорить злому: ти добрий, і доброму: ти злий. З цим змістом узгоджується і сказане Соломоном у Приповістях: що судить праведного неправедним, неправедного ж праведним, нечистий і мерзенний у Господа (Припов. 17:8:37), але тримаючись людських переказів (Мк. 7:8) і бабиних лих і 4:1 добром. ст. 21. Горе вам, які мудрі в своїх очах і розсудливі самі перед собою. Горе, каже, вам, які самі собі здаєтеся мудрими, які дотримуєтеся розуму не Божого, а людського, і, не приймаючи Божу силу і Божу премудрість (1Кор. 1:24), вважаєте себе мудрими. Між мудрістю та розумом, за словами стоїків, відмінність у тому, що мудрість є знання речей Божих та людських, а розум – лише смертних. У зв'язку з попереднім говориться це проти книжників і фарисеїв, які, маючи ключ розуміння, і самі не приходять до Христа, і іншим не дозволяють приходити (Лк. 11:52). ст. 22. Горе вам, які сильні в пиття вина та мужі хоробри в розчиненні сікера, тобто сп'яніння. Про тих, яким вище сказав: горе вам, що рано вранці встає для шукання сп'яніння і для пиття навіть до вечора, щоб розпалювати себе вином (Іс. 5:11), і нині говорить, що вони сильні в пиття вина і мужі хоробри в розчиненні сікера. Силою Господа викривалися упоєні вином змія і отрутою аспідів невиліковним (Втор. 32:33). І будучи самі п'яні, вони сп'яняли народ, щоб він, напою до рівного з ними шаленства, кричав проти Господа (Мт. 27:20–25. Лук. 23:23). В алегоричному розумінні ми пояснювали вже раніше, що священики, маючи намір увійти до скинії Божої, не повинні пити вина і сікера (Лев. 10:9). До цього тепер долучаємо, що і назореям, що присвячують себе Господеві, наказано було, щоб вони не пили вина і сікера, і замість того, робиться з виноградних ягід, і не вживали в їжу винограду навіть в'яленого, і винного оцту (Числ. 6:3). І в Притчах наказується: сильні гнівливі суть, вина нехай не п'ють, нехай напивши не забудуть мудрості (Припов. 31:4, 5). Між вином і сикером, розуміємо в таємничому сенсі, на мою думку, та різниця, що вино є проста, звичайна пристрасть, наприклад, пожадливості, скупості, об'їдання та заздрощів; а сикер, тобто сп'яніння, містить у собі всі порочні пристрасті, які латинською мовою ми можемо правильніше назвати словом perturbationes (хвилювання), тому що вони засмучують фортецю розуму і роблять те, що впокорені ними не знають, що роблять. Тому начальствуючі мають бути найбільше вільні від пороків, і особливо від гніву, який дуже близький до люті, щоб вони тим більше не шкодили підлеглим, чим більше мають сили. Розчиняє сикер той, хто, будучи сповнений сп'яніння, для спокуси людей, набуває вигляду того, хто має певну тінь і подобу чеснот. ст. 23. Які за дари виправдовуєте безбожного, і правду правого забираєте в нього. І цей вид порок властивий винограднику, який замість добрих грон приніс дикі виноградні ягоди, і, коли Господь чекав, що він учинить суд, створив беззаконня, виправдовуючи за дари безбожного і звертаючи увагу не на діла, а на дари, що засліплюють навіть очі мудрих (Втор. 16:19). Тому нам слід остерігатися сп'яніння вином, в якому є розпуста (Ефес. 5:18 ), щоб не оголилися гомілки нашої сорому (Бут. 9:21–23 ), слід остерігати угодництва перед нечестивими через дари їхні, і презирство правди правого через. І в посланні Якова наказується, щоб ми не були суддями неправди, вшановуючи безбожних багатих і зневажаючи святих бідних (Як. 2:2–4 ). ст. 24. За те, як язик вогню пожирає і жар полум'я спалює солому, так корінь їх буде як попіл, і син їх зійде як порох. Бо вони відкинули закон Господа воїнств, і зневажали слово Святого Ізраїля. Так як вони, з вищезгаданих причин гордості, сп'яніння і любощання, замість добрих грон принесли дзиги, і сіно, дрова, солому, і мають згоріти терня (1Кор. 3:12); то корінь порочності їх звернутися в попіл, і весь колір і краса багатства і тіла уподібниться до праху. Бо вони не тільки це зробили, але цими щаблями дійшли до блюзнірства, так що не прийняли закону Господа і хулили слово Святого Ізраїлевого, про які вище читали: від Сіону виходить закон, і слово Господнє з Єрусалиму (Іс. 2:3). Корінь можна розуміти в злих помислах, а плід і син у злих ділах і словах, так що приховане в корені з'являється у синах, які обидва будуть пожерти полум'ям від Господа (Числ. 11:3). Тому і апостол говорить про корені гіркоти пороків, що пускає син нагору (Євр. 12:15). ст. 25. Тому гнів Господній розлютився на народ Його, і Він простягнув руку Свою на нього, і побив його, і здригнулися гори, і трупи їх були як послід серед вулиць. При цьому лють Його не відвернулася, і рука Його ще простягнена. Тому що вони відкинули закон Господа військ, який дати Він обіцяв через Єремію, говорячи: Сьогодні прийде, говорить Господь, і заповідаю дому Ізраїлевому та дому Юдиному заповіт новий, не за заповітом, його заповітах батьком їх, в день, в які Я їм Єр. 31:31, 32 ), і хулили Слово Святого Ізраїля, кажучи: Самарянин Ти Ти, і демона імаши (Ів. 8:42 ), і: чи не цей є тектонів син (Мт. 13:55 ): то за це розлютився гнів Господній, і Господь гнів Господь. що були мудрими у власних очах і виправдовували нечестивого за дари, і той, що пожер їх подібно до того, як язики вогню і жар полум'я винищують солому, щоб сильні потерпіли і сильні муки. І Він простягає руку Свою проти того, кого називає народом Своїм (Іс. 1:3), тому що він був спадковим спадком Його і вужем надбання Його (Втор. 32:9). Простирає ж руку для поразки, і розгнівається гнів Його, про який і в іншому місці читаємо: Господи, щоб не люттю Твою викриви мене, нижче гнівом Твоїм покарай мене (Пс. 6:2), і Єремія каже: покарай нас Господи, обоче в суді, а не в люті (2). Говориться ж, що Господь лютує, не тому, щоб Він був схильний до людських пристрастей, але тому, що ми, що грішили, не боялися б Господа, якби не чули, що Він гнівається. Тому й апостол пише, що благость і довготерпіння Боже закликають нас до покаяння, а ми, за впертістю та нерозкаяним серцем своїм, збираємо собі гнів на день гніву та одкровення праведного суду Божого (Рим. 2:4, 5). Яка ж рука, що простягається або підіймається на грішний народ, про це говорить ясніше за Йова: рука Господня торкнулась мені (Іов. 19:21). Тому і диявол, знаючи сильну руку і м'яз Господній, що відкрита всім народам (3Цар. 8:41), говорить Господеві: посли руку Твою, і доторкнися до всіх, що мати, якщо не в лиці Тебе благословить (Йов. 1:11). А що про майбутнє говориться як про минуле, то в цьому він слідує звичаю пророчому, за яким передбачуване в майбутньому представляється настільки безсумнівним, що вважається минулим, тому і в Псалмах співається: даша в мою жовч, і в спрагу Мою напоїша Мя ц8: 2: Пс. ризи Моя собі, і про одежу Мою меташа жереб (Пс. 21:19). А що стосується подальшого: і вразив його, тобто народ Свій, і здригнулися гори, то деякі вважають горами супротивні сили, або тих духів, які перебувають на служінні Богу і яким грішники віддаються для покарання. Ми ж думаємо, що гіперболічно сказано те, що від великості прийдешніх лих здригнулися б навіть гори і трупами померлих наповнилися всі вулиці міст. Ніхто не сумнівається, що це сталося з юдеями після страждання Господа, за Веспасіана та Адріана. І коли це сталося, лють Його не відвернулася, але рука Його ще простягнена, або висока, що вказує на ознаку того, що гнівається і вражає. І в усьому цьому слід помітити те, що він ганить їх не за ідолопоклонство, і не за інші гріхи, якими вони образили Бога, а за те, що вони відкинули закон євангелії і зневажали Слово Господа. ст. 26–30. І підійме прапор у народів здалеку, і свисне йому з країв землі, і ось він поспішно і незабаром прийде. І не буде в нього ні знемагаючого, ні втомленого; не задріме, ні засне, ні розв'яжеться пояс стегон його, і не розірветься ремінь його взуття. Стріли його загострені, і всі його луки натягнуті; копита коней його як кремінь, і колеса його як буря. Рикання його, як рикання лева: він зареве як скімни і заскрегоче, і схопить здобич, і обхопить її, і не буде кому вирвати її. І закричає на нього того дня, як шум моря; поглянемо ми тоді на землю, і ось темрява скорботи, і світло затьмарилося мороком її. Євреї думають, що в цьому місці пророкується про Вавилонян і Навуходоносор, тому що він волею Божою був приведений на Юдею та Єрусалим, і зруйнував храм. Ми ж, слідуючи зв'язку мови і з'єднуючи наступне з попереднім, кажемо, що прапор був піднятий у далеких народів, і Господь свистом викликав або привернув їх з країв землі, тому що Юдеї відкинули закон Євангелія і зневажали Слово Святе. Бо якби мова була про Вавилонян, то він за звичаєм пророчим сказав би: «викличу того, що з півночі», тому що Ассиріяни та Халдеї стосовно Юдеї знаходяться на північній стороні або, принаймні, ясніше описав би Вавилонян та Ассиріян. Тепер же вислів: підніме прапор у народів здалеку, і свисне йому з країв землі, він позначає народи, що далеко знаходяться і мешкають на краях землі, без сумніву, Римляни і всі народи Італії, Галлії та Іспанії, які за Веспасіана та Адріана були підвладні Римській. Тому й Італія через те, що там заходить Геспер (вечірня зірка), колись називалася Гесперією (вечірньою країною). І коли це настало, народ був такий вражений, і всі гори Юдеї були до того збентежені, як перевели Феодотіон і Сіммах, або вражені, як поставив Акіла, або засмучені, як переклали LXX, що від нападу ворогів всі вулиці наповнилися трупами померлих. Отже мова Божественна зображує швидкість прибулого війська, яке прийшло не за своєю, а за Господньою волею, або краще, залучене і спричинене свистом Його; каже, що воно не знемогло і не втомилося від такого шляху, і не дало, з бажання видобутку, сну очам своїм і що взуття його не зносилося: зображує безліч стрільців, загони кінноти, стрімкість легких та чотирикінних колісниць; каже, що військо, подібно до лева, прийшло не стільки для битви, скільки для пограбування та винищення, і крики переможного війська порівнюють із шумом морських хвиль. З цього слід звернути увагу на те, що означає шум моря в Писаннях, де б про нього в них не згадувалося. Отже, оскільки прийде Римське військо, і схопить здобич, і не буде кому вирвати її; то пророк, за почуттям жалібного, приєднується до народу і каже: Погляньмо на землю, і ось темрява скорботи. Бо не зважимо дивитися на небо, мешканця якого ми образили, і світло наше, яке ми завжди мали в Богу, затьмарилося мороком скорбот. Я читав у чиїхось тлумаченнях, що слова: підніміть прапор у народів здалеку, і свисне йому з країв землі, маю розуміти стосовно покликання язичників, бо коли прапор Хреста був піднятий, і тягарі гріхів були складені, вони скоро прийшли і увірували. Але я не знаю, як із цим змістом може узгодитися те, що далі слідує. У інших виданнях історія Сусанни, як і не що у єврейському тексті, міститься зазвичай наприкінці книги. Див Гезіода «про справи і дні» ст. 290. Зрозуміло патріархи після руйнування Єрусалима. Власне: тлумачів іудейських переказів. Discriminalia – шпильки, що служать для поділу волосся на голові. Inaures (сережки) походить від auris – вухо і схоже на audire – слухати. Хустки, що покривають груди та шию. Музичний струнний інструмент у євреїв називався nebel. Вам може бути цікаво: