Листування з ігуменом Іларієм

Зміст Передмова. Угреша Лист №1 Лист №2 Лист №3 Лист №4 Лист №5 Лист №6 Лист №7 Лист №8 Лист №9 Люди, подібні до отця Пімена, велика рідкість: це самородки золота. 8 вересня 1847 р. архімандрит Ігнатій Брянчанінов писав з Миколо-Бабаєвського монастиря, де знаходився на лікуванні, наміснику Сергієвої пустелі: «У двох монастирях на шляху моєму прийнятий я був як рідний: в Угреській та Бородінській. Угреський батько Ігумен думає про спокій. Його скарбник та інший ієромонах, друг скарбника – точно наші Сергіївські; скарбник знайомий був зі мною в Лопотовому монастирі, запозичив від мене напрям у чернечому житті і зберіг його досі» 1 . І отець Ігумен, і отець скарбник, про які йдеться у листі, були давніми знайомими святителя Ігнатія. Батько ігумен Іларій (у миру Ілля) народився 1796 р. у місті Молога Ярославської губернії, 1817 р., побажавши присвятити себе чернечому життю, вступив до Білобережної пустелі, потім перейшов у Коневський, ав1821г. – до Соловецького монастиря, де 1823-го пострижений архімандритом Макарієм. У 1824 р. перейшов до Олександро-Свірського монастиря, 5 березня посвячений в ієродиякона, 20 листопада 1829 р. висвячений в ієромонаха. У 1832 р. переведений в Оптію Пустинь. В Олександро-Свірському монастирі отець Іларій познайомився з старцем батьком Леонідом і його учнем Дмитром Олександровичем Брянчаніновим, який прибув туди в 1828 р., з яким дуже подружився. Отця скарбника Пимена (у світі Петра Дмитровича М'ясникова) можна назвати ще однією 2 чудовою особистістю, притягнутою в ранній молодості в орбіту майбутнього святителя Ігнатія. Він народився у Вологді 10 серпня 1810 р. у батьків із торговельного стану. Його сприймачем був відомий вологодський купець і благодійник Скулябін, чий богадельний будинок («Скулябінська богадельня») у напівзруйнованому стані досі стоїть на березі річки Вологди. Батьки виховували дітей у релігійному настрої. Про це, зокрема, свідчить той факт, що, окрім Петра, монахинею стала одна з його сестер. У Петра Дмитровича бажання піти до монастиря виявилося дуже рано, і батьки йому не перешкоджали. До 22-х років він із усіх відомих йому монастирів Вологодської єпархії вибрав Новоєзерський Кирилів і вступив туди в червні 1832 р., коли ще був живий знаменитий старець Феофан Новоєзерський. Про Дмитра Олександровича Брянчанінова Петро Дмитрович М'ясников вперше почув у 1820 р. від вологодського парафіяльного священика отця Олександра Юшкова, який хрестив немовля Димитрія в селі Покровському і дружив з його батьками. «Вперше, – пише отець Пімен у своїх «Спогадах» 3 , – довелося мені побачити Брянчанінова на набережній річки Золотухи: я був на лівому березі, а він ішов праворуч. Як зараз бачу його: високого зросту, стрункий і статний, русявий, кучерявий, з прекрасними темно-карими очима; на ньому був овчинний той місяць, критий нанкою горохового кольору, на голові послушницька шапочка. Це було під час зими 1830». Невдовзі вони познайомились. Сталося це під час одного з приїздів Дмитра Олександровича з Глушицького монастиря до Семигородної пустелі: «У прощальну неділю я був біля обідні. Коли я прийшов до церкви, Брянчанінов був уже там і стояв у справжній церкві за правим клиросом, а я став ліворуч за стовпом, під аркою. Під час обідні Брянчанінов жодного разу не обернувся і, отже, не міг бачити, що хтось стоїть за ним. Йому піднесли просфору, і, коли після закінчення обідні службовці і братія пішли в боковий вівтаря здійснювати встановлене молебництво, яке буває після літургії, Брянчанінов озирнувся і, дійшовши прямо до мене, дав мені просфору і, запитавши, де я зупинився, сказав мені: «Я до вас прийду». Ми зовсім один одного не знали і до цього ніколи не розмовляли. Я був здивований». Здавалося б, чим міг зацікавити Дмитра Олександровича, який здобув чудову світську освіту вдома і в Інженерному училищі і з юності проникся вченням Отців, Петро Дмитрович М'ясников, єдиною вчителькою якого була «кравця Пелагея Єгорівна», яка навчила його грамоти? Звичайно, тим самим, чим і його освічені товариші, М. В. Чихачов і П. П. Яковлєв, – духовною спорідненістю, що притягнула їх один до одного з першої зустрічі. Коли Петро Дмитрович прийшов у готель, Брянчанінов був уже там, а після трапези він надіслав за Петром Дмитровичем келійника Ігумена та запросив його до себе. Цілий день і цілу ніч провели вони в духовній бесіді, яка справила на Петра Дмитровича сильне враження і ще більше утвердила його бажання піти в монастир. 28 червня 1831 р. Дмитро Олександрович був пострижений Преосвященним Стефаном у мантію з нареченням його Ігнатієм. Так як батьки не хотіли приймати новопостриженого ченця, Петро Дмитрович запросив його до себе (потім він знайшов притулок у свого дядька та хрещеного батька Дмитра Івановича Самаріна). 5 липня Преосвященний Стефан висвятив отця Ігнатія на ієродиякона, 20 липня – на ієромонаха, б січня 1832 р. призначив його будівельником Пельшемського Лопотова монастиря. У тому ж 1832 р. Петро Дмитрович відвідав будівельника Ігнатія у його монастирі. «У той час, – пише він, – монастир був дуже бідний, опущений і в усіх відношеннях у великому занепаді. Окрім кам'яної церкви, вся інша будова була дерев'яна і старе, а настоятельська келія, яка й зовсім руйнувалася, була в такому стані, що новий будівельник змушений був розібрати її, і тимчасово, доки будувалася інша келія, він помістився у сторожці біля святих воріт. Відвідавши його в Лоптовому монастирі на першому тижні Великого посту, я застав його тим, хто живе в цій сторожці, вона була по один бік святих воріт, збудованих на зразок вежі з тесовим гострокінцевим дахом, дуже застарілим, а по другий бік воріт була дерев'яна братська трапеза і кухар. Увійшовши до о. Ігнатію, я знайшов його сидячим біля великого столу за самоваром, перед ним лежали прості чорні сухарі і якийсь початий вірш, який він, мабуть, писав під час чаю, щоб і цей час не пропадав даремно; келія була не простора, і стіни від часу зовсім потемніли». При від'їзді Петра Дмитровича отець Ігнатій забезпечив його листами в Оптіну Пустинь – до старця свого батька Леоніда і до отця Іларія, який у цей час був в Оптині ризничим і якого Петро Дмитрович через деякий час вчинив послушником. Ставши будівельником, а потім ігуменом Лопотова монастиря, отець Ігнатій неодноразово запрошував отця Іларія перейти до нього. Той вагався, та й старець отець Леонід йому не радив, але врешті-решт зважився на переміщення. Однак на той час, коли він і його послушник прибули до Вологди, відбулися події, що направили їхній шлях зовсім в інший бік. Поки отець Іларій вагався, Митрополит Московський Філарет запропонував ігумену Ігнатію настоятельство в Миколо-Угрешском монастирі та викликав його до Москви. Указ Святішого Синоду про це переміщення відбувся 4 , і отець Ігнатій офіційно став 82-м настоятелем Угреського монастиря, але не потрапив туди, а за Високим наказом прибув до Санкт-Петербурга і був призначений настоятелем Троїце-Сергієвої Пустелі зі зведенням у сан. Батько Іларій і Петро Дмитрович, які прибули до Вологди, не заставши того, хто їх викликав, залишилися не при ділі. До цього періоду належить їхнє знайомство з Павлом Петровичем Яковлєвим: «У половині лютого 1834 року на проїзд мій з Кирило-Новоозерського монастиря через місто Вологду в Ярославський і Костромський мої маєтки мав задоволення зустрітися з о. Іларієм та Петром Дмитровичем М'ясніковим у пана Риндіна Стефана Дмитровича; приємно поговорили; разом пообідали і після вторинної розмови розпрощалися у припущенні зустрітися у Петербурзі. Але на них, як згодом виявилося, чекала Москва з Угрешською обителем» 5 . Однак поки становище їх було відчайдушним, про що вони й повідомляли архімандриту Ігнатію в листі від 14 січня 1834 р. Отець Іларій писав: «Цими рядками, по-перше, доношу Вашій Високопреподобності про мою нікчемність, я, Слава Господу Богу, при всіх моїх немо вітчизна у м. Вологду благополучно з братом Петром Дмитровичем 23 минулого грудня. З'явився до Його Преосвященства 24-го числа, був владикою вкрай лагідно прийнятий. Але, на крайню мою негідність за мої тяжкі гріхи і гордість, вас, мого батька, не удостоївся особисто бачити, нижче за Лопотову обитель. А натомість потрапив у місце відкрите і словне за важливістю міста, у Свято-Духову обитель під заступництвом до відомого Вам, мого теперішнього настоятеля отця пана Амвросія. У цьому святому місці благоволив Господь за мою негідність коротувати мої дні при всіх моїх недугах Д. і Т.(Душевних і тілесних – ред. golden-ship.ru) замість бажаного спокою. Цього нового року в місяці 12 числа прочитаний мені указ щодо резолюції Його Преосвященства у вищезгадане місце вічного братства аж до розсуду зі спостереженням моєї поведінки... Здригаюсь серцем, як мені, бідолашному, горюну буде продовжувати час і обгодовувати своє життя, знедолене і зніжене і безпеці. У цьому-то, Любе Батюшко, положенні знаходжуся, до присутності Духа тільки й живлюсь надією милості Божої і Вашого Високопреподобності почути на мою гірку долю вичитати мені у Преосвященного Владики своїм листом колишню свободу квитка, якщо зволите, у вашу Єпархію і також вашу Єпархію. приїзді сюди здивований, куди себе подіти за стислим часом до ревізії, і його доля за прихильністю до Вашої Високопреподобності залишається нерозв'язною. А якщо у вас, батюшку, місця зайняті, то благословіть нам визначитися в іншій Єпархії, я сподіваюся, що вас Преосвященний поважає, а мене вже й на очі не пускають до нього» . А Петро Дмитрович приписав: «Вибачте, батюшка, що я дерзаю вас турбувати семи рядками слів: прибули до Вологди з отцем Іларієм благополучно, на наше нещастя вас уже не застали і перебуваємо обидва в чималій збентеженні про нашу долю гірку. А як ми дізналися вірно про вашу долю, то я нині припадаю до стоп Вашого Високопреподобності і прошу зробити зі мною милість: своєму найближчому співвітчизнику, і пам'ятаючи ваші батьківські милості і любов, то і не виступаю з вашої волі і ніде не розташувався за своєю волею залишитися, крім вашого десь голову прихилити, то й прошу вас як справжнього батька мого, дайте мені якесь рішення; якщо я не гідний бути вашим рабом, то благословіть, куди мені визначитися». З іншого боку, Митрополит Філарет, після призначення отця Ігнатія настоятелем Сергієвої пустелі, питав його, чи не знає він когось замість себе для наполягання в Угреському монастирі. І архімандрит Ігнатій розповів Митрополиту про отця Іларію. Рада виявилася вдалою: отець Іларій сподобався Митрополиту Філарету і, незважаючи на деякі свої особливості та постійне бажання відмовитися від посади, прийнявши монастир 15 березня 1834, наполягав у ньому 18 років. Монастир йому дістався не в кращому стані. Митрополит Філарет, який відвідав його в жовтні 1837 р., сказав: «У всій єпархії немає в мене бідніших і гірших за ваші церкви». Про свої труднощі щодо відновлення монастиря та переживання отець Іларій докладно повідомляв архімандриту Ігнатію у мальовничих листах. Архімандрит і сам переживав у цей час не менші труднощі щодо відтворення Сергієвої Пустелі, але йому хотілося дізнатися і про монастир, який призначався йому Митрополитом Філаретом. І отець Іларій дуже докладно описав його у листі від 15 листопада 1836 р. Також, довіряючи смаку отця Іларія, архімандрит Ігнатій доручав йому іноді придбання церковного начиння та ікон у московських майстрів, яких цінував, мабуть, більше петербурзьких. Знову зустрілися вони через 18 років, коли архімандрит Ігнатій відвідав Угрешу на шляху до Миколо-Бабаєвського монастиря. Монастир йому дуже сподобався: «Милий, самотній – монастир Угреський», – писав він. Сподобалася і тамтешня братія: «У четвірок був в Угреській обителі, яка, незважаючи на свою близькість до Москви, відвідується Богомольцями мало і тому дуже відокремлена. З душевною втіхою я побачив там деяких монашествуючих, які проводжають уважне життя, в страху Божому. Вони дуже зберігаються від чернечих міст Москви, не зневажаючи їх, але уникаючи розладу душевного, якого ніхто так скоро повідомити не може, як брат, що живе недбайливо. У п'ятницю я був у Кремлі для поклоніння святиням. О. Ігумен Угреський був моїм путівником» 6 . Петро Дмитрович М'ясников прибув до Миколо-Угреського монастиря разом з отцем Іларієм. У своїх «Спогадах» він пише: «Келейницький послух при отці Іларії я виправляв протягом п'яти з половиною років; келлії особливої ​​в мене не було, і я жив у передній за ширмами, якими відгороджувався кут та вікно. За нестачею людей я мав кілька послухів: я був 1) келійником настоятеля, 2) трапезним, 3) погребницьким, а через брак – келарем і 4) свічником. Березня 26 1838 в Лазарєву Суботу я прийняв постриг і з Петра перейменований на Пимена. Восени мене змінили на посаді келійника, а мене перевели в одну із братських келій. 23 лютого 1839 року висвятили в ієродиякона. У березні вступив у виправлення казначейської посади, у 1840 році – до Ієромонаха». На посаді скарбника, в якому отець Пімен був затверджений в 1844 р., і застав його архімандрит Ігнатій під час відвідин У гріші. Отець Пімен справив на архімандрита найсприятливіше враження. У разі звільнення отця Іларія на спокій, – писав він, – «я погодився з Піменом та іншим ієромонахом, які цілком утворилися за моїми грішними порадами і справжніми Сергієвськими» 7 , про їхній перехід до Сергіїв пустелі. Батько Пімен, колишній свідком всіх подій під час перебування архімандрита Ігнатія в Москві, писав пізніше: «Митрополит Філарет обійшовся з ним чудово привітно, зробив йому найпочесніший і привітний прийом, неодноразово приймав його в себе і відвідував у домі І. А. Мальцева, де зібрав вище московське духовенство, щоб його з ним познайомити». Побачення з отцем Ігнатієм пробудило у отця Пимена юнацькі спогади, і він відпросився у настоятеля, щоб побувати на батьківщині у Вологді. Він вирушив у 1848 р. на третьому тижні Великого посту і по дорозі заїхав відвідати в Миколо-Бабаєвському монастирі архімандрита Ігнатія, у якого пробув дві доби. Минуло чотири роки. Батько ігумен Іларій кілька разів уже просив Митрополита Філарета відпустити його на спокій, і в листопаді 1852 р. Владика не став його більше утримувати. Після відходу на спокій отець Іларій провів 11 років у Гефсиманському скиті, кілька разів приїжджав на У грішу погостювати; постригся в схиму з колишнім ім'ям Іллі; 9 липня 1863 р. він помер і похований у Тарбеївській пустелі. Відспівував його батько Пімен. На його місце Митрополит Філарет уже 16 листопада 1852 р. призначив отця Пімена, який давно привернув його увагу своєю невтомною діяльністю. Перше, що зробив отець Пімен на своїй новій посаді, це запровадив у монастирі гуртожиток, якого довго домагався Митрополит, але якому всі роки чинив опір отець Іларій. З цього моменту і до кінця життя Митрополит Філарет ставився до отця Пимена з винятковою довірою та вподобанням. 6 жовтня 1853 р. він вручив йому ігуменський палицю, а в серпні 1858 р. присвятив його в архімандрита. Таким чином, у наступному побаченні – у листопаді-грудні 1857 р. – зустрілися вже настоятель Миколо-Угреського монастиря ігумен Пімен (М'ясників) та єпископ Кавказький та Чорноморський Ігнатій (Брянчанінов). Про це побачено відомо з записок П. П. Яковлєва, який писав, що отець Пімен супроводжував єпископа Ігнатія в його поїздці в Трійцю-Сергієву Лавру. Був він присутнім і під час зустрічей єпископа Ігнатія з митрополитом Філаретом. У 1859–1861 роках послушником у Миколо-Угреському монастирі був племінник Преосвященного Ігнатія Олексій Петрович Брянчанінов. Після повернення дядька зі Ставрополя він перейшов до нього в Миколо-Бабаєвський монастир. У 1861 р. Преосвященний Ігнатій на шляху до Миколо-Бабаєвський монастир заїжджав у Москву і в Миколо-Угреський монастир. Це було його останнє побачення з архімандритом Піменом. Сумніву немає, що у тривалі перерви між побаченнями вони переписувалися, але, на жаль, ці листи не збереглися. Втім, листи отця Пімена, що збереглися, до інших осіб показують, що він не дуже любив їх писати: їх зміст зводиться лише до привітань зі святами або днем ​​Ангела. Все ж таки про один з його листів єпископ Ігнатій писав 8 листопада 1862 р. брату Петру Олександровичу: «Вчора отримав листа від Угреського архімандрита Пимена; пише, що його покровитель Пр Леонід розмовляє з митрополитом про надання мені єпархії, що до них дійшли чутки про впадання моєму в зневіру та ін. Я відповів, що справжнім моїм становищем я цілком задоволений і що моя болючість унеможливлює виправлення службового обов'язку» 8 . А єдиний відомий лист єпископа Ігнатія до архімандрита Пимена, крім свого змісту, цікавий і тим, що отець Пімен залишався серед дуже небагатьох осіб (рідних братів і сестер і Михайла Чихачова), до яких він до кінця своїх днів звертався на «ти». Зі згаданим у листі від 8 листопада 1862 р. Преосвященним Леонідом (Червонопівковим) єпископ Ігнатій був знайомий із самого початку свого наполягання в Сергієвій пустелі. Від нього він отримував іноді звістку про життя та діяльність архімандрита Пімена. Так, 22 червня 1859 р. він писав Преосвященному Леоніду: «Порадували мене відомості, написані в вашому листі про Угреський монастир. Спаси Господи отця Пимена, який ужив і вживає свої здібності на Славу Божу! Нині важко знайти упорядкований монастир! » Познайомився отець Пімен з отцем Леонідом, який був на той час ректором Московської Духовної семінарії, в 1855 р. і з того часу вважав його своїм найкращим, навіть «єдиним» другом. А отець Леонід, будучи вже Преосвященним єпископом Димитровським, писав про нього: «Люди, подібні до отця Пимена, велика рідкість: це самородки золота». У травні 1873 р., коли архімандрит Пімен, оглядаючи чергову будову в монастирі, впав зі драбини і зламав ребро, Преосвященний Леонід написав йому листа, в якому яскраво характеризував його діяльність: «Коли Ви з руїн відновлювали Угреську обитель і, з тугою душу роки, із забуттям про себе, проводили на будівлях, і виникали з-під рук Ваших ці чудові храми, гарні будинки, витончені стіни, розквітали сади, хто тоді міг повстати на Вас за те, що виснажує свої сили? Ваша осіння хвороба була, звичайно, наслідком багаторічних надмірних праць та самозабуття для служби Церкви та чернецтва; але хто ж міг Вас докорити за неї? Всі співчували Вам, благали про Вас Бога і з трепетом чекали на результат незвичайної хвороби. На жаль! Теперішні Ваші страждання від переламаних ребер хоча не можуть не порушити до Вас жалю, але те ж на всіх вустах роблять усмішку, яку не хочеться бачити. <...> Чесна для десятника теслярів і рана, і смерть від падіння зі драбини, але для Архімандрита Пимена якщо не ганьба, то докор від усіх, хто любить і поважає його. Є у Вас, Воз найлюбіший, є у Вас будівельна справа вище теслярської та кам'яникова – будова душ». Настав 1867 рік. Торішнього серпня намічалося святкування п'ятдесятиріччя святительського служіння Митрополита Московського Філарета. Комісією з підготовки святкування керував Преосвященний Леонід. За нарадою з ним архімандрит Пімен надіслав листа єпископу Ігнатію з питанням, чи не забажає він взяти участь у роботі Комісії. У відповідь єпископ Ігнатій писав 24 квітня 1867: «Улюблений про Господа отець Архімандрит Пімен! Приношу тобі щиру подяку за спогад про мене, грішне, і за вітання зі Святом Свят, з яким взаємно вітаю тебе, бажаючи тобі всіх істинних благ і вітаючи всерадісним привітанням: Христе Воскрес! Також дуже вдячний тобі за повідомлення, що 5 серпня цього року відбудеться п'ятдесят років служіння Його Високопреосвященства, Митрополита Філарета, в сані єпископа. Дуже бажано, щоб адресу Його Високопреосвященству від гуртожиткових монастирів було виконано задовільно. Саме справа свідчить, що складання адреси має бути доручено особі: Про знає чернече життя; 2) знає дії Митрополита на користь взагалі чернецтва за Синодом; 3) знає дії Митрополита з Московської Єпархії; 4) тому, хто знає Його приватні дії. Адреса може бути сильний тільки за кількістю і гідністю фактів. Очевидно тут нічого робити письменникові, цілком чужому відомостей за останніми трьома пунктами, хоча б він і морокував що-небудь по першому. Лист твій полежав на пошті в Ярославлі, бо бездоріжжя знищило на цей час повідомлення монастиря з містами. Отримав я листа 23-го. Цього дня я так ослаб, що зліг у ліжко, що ледве дихав. Коли я проїжджав через Москву на Бабайки, то був незрівнянно міцніший, ніж тепер, хоч і тоді був уже вкрай поганий. Служити зовсім не можу: немає грудей, немає дихання, немає ніг, спина ніби зламана. І келійною справою майже не займаюся, хоча взимку рішуче не виходжу з келії. Прошу твоїх святих молитов. Тобі найвідданіший слуга Е Ігнатій» 9 . Через шість днів після цього листа святитель Ігнатій відійшов у вічність. А через шість із половиною місяців у вічність перейшов Митрополит Філарет: «13 листопада, – писав архімандрит Пімен, – я був у Владики у двох справах. Чи я думав, що більше не судилося мені бачити його живим. Сумна звістка про його смерть досягла нашого монастиря 19-го до вечора». Пізніше він згадував: «Небіжчик Владика [Філарет] надавав мені приємну для мене довіру, в якій я цілком міг переконатися. Чи ще хтось із настоятелів, крім Лаврського Намісника 10 , користувався такою відмінністю». До призначення нового митрополита тимчасове управління Московською Мйтрополією Височайше було доручено Преосвященному Леоніду, тоді єпископу Димитровському, вікарію Московському. 5 січня 1868 р. на Московську митрополію було призначено Високопреосвященніший Інокентій, Архієпископ Амурський і Камчатський 11 . У долі архімандрита Пімена із цим призначенням нічого не змінилося. У березні 1869 р. він вирушив до Санкт-Петербурга вклонитися тамтешнім святиням. Під час перебування він відвідав і колишніх знайомих святителя Ігнатія: Тетяну Борисівну Потьомкіну, вдову графа Михайла Миколайовича Муравйова, Пелагію Василівну, сенатора П. І. Соломона, намісника Олександро-Невської Лаври архімандрита Ювеналія (Половцова). 26 березня він поїхав до Сергієва пустель, познайомився з її настоятелем батьком архімандритом Ігнатієм (Малишевим) 12 , який справив на нього сильне враження своїми художніми талантами: отець Ігнатій, писав він, дуже вправний у живопису: у нього багато прекрасних ікон і картин. Після розмови отець Ігнатій поводив його монастирем. «Поки що ми ходили вже стемніло. Увечері був у архімандрита в гостях князь Суворов, а після того прийшов схимонах отець Михайло Чихачов, з яким разом ми були деякий час послушниками в Новоезерському монастирі в 1833 р. Ночував я у Архімандрита і наступного дня повернувся до Петербурга, ще схожий на нього і подякнув. запропоновану хліб-сіль перед моїм від'їздом». У 1871 р. доля звела архімандрита Пимена з ще одним учнем святителя Ігнатія, із знаменитим ігуменом Череменецького Іоанно-Богословського монастиря, поетом та письменником отцем Антонієм (Бочковим), який, пішовши на спокій, оселився в Угреському монастирі. Було йому в цей час 68 років. Цього ж 1871 р. Московське єпархіальне начальство доручило загальножительним монастирям посилати по черзі по одному ієромонаху для відправлення потреб у відділенні Московської Чорноробочої лікарні. «Наш монастир, як монастир Благочинного, – писав архімандрит Пімен, – мав показати приклад і перший почати основу на цій новій ниві. Перший, який заревнував виступити на це нове поле духовного діяння, був один з найдостойніших старців нашої обителі, колишній Ігумен Череменецького Богословського монастиря о. Антоній Бочков, який жив у нас на спокої. Як перший робітник, він встановив належний порядок при відправленні треб і як добрий пастир поклав душу свою за ближніх». Архімандрит Пімен, знаючи про схильність старого отця Антонія до захворювань, відмовляв його, запевняючи, що йти до лікарні означає «йти майже на смерть». Так і сталося. Отець Антоній заразився тифом і помер у лікарні 5 квітня 1872 р., пожертвувавши собою «на благо страждала і вмирала меншої братії своєї». Здоров'я самого архімандрита Пімена похитнулося. У 1873 р. він переніс важку хворобу, одужання після якої він вважав «дивом». Тим не менш, коли в 1875 р. 20 травня його друг, Преосвященний Леонід, був призначений архієпископом Ярославським і Ростовським, отець Пімен здійснив велику подорож до Ростова, Ярославля, Рибінська, Югської Дорофєєвої пустель, Кострому і Бабаєвський монастир. «Виїхавши з Костроми о 10 годині ранку, – писав він, – ми прибули до Бабаєвського монастиря о 2 годині пополудні. Від пристані до монастиря трохи більше 100 сажнів. Під час зупинки пароплава біля пристані у каплиці співають молебень. Батько архімандрит Іустин 13 прийняв мене дуже привітно, як давнього і старого знайомого: неодноразово траплялося йому бувати на Угріші. Потім прийшов П. А. Брянчанінов (брат покійного Преосвященного Ігнатія, який прожив і помер у Бабаївському монастирі); він займає келії, в яких жив Преосвященний, і веде життя найтишніше, відокремлене, зовсім чернече. Після обіду отець Іустин повів мене монастирем, в якому я не був майже 30 років, з 1848 року. Ми оглядали новий собор, розпочатий ще до 1867 року за життя Преосвященного Ігнатія. За своєрідністю архітектури і за величиною будівлі навряд чи десь є подібне; верх і глава мають вигляд царського вінця. Будова хоч і повільна, проте рухається і наближається вже до кінця. Вечір провів я втрьох із Петром Олександровичем та з батьком архімандритом, і розійшлися досить пізно. Вранці, 30 вересня, я просив, щоб мені відслужили молебень перед чудотворною іконою Святителя Миколая, а панахиду біля труни Преосвященного Ігнатія в теплій церкві я побажав відслужити сам і служив її удвох із ієродияконом. Спів за пізньою обідньою був стовповий. Після обіду я попрощався з батьком архімандритом і з Петром Олександровичем і поспішив на пароплав, що відходив до Ярославля». 21 жовтня отець Пімен повернувся до Москви; 22-го – до монастиря. 23 листопада 1876 р. Преосвященний Леонід прибув до Москви для наради в Комітеті з побудови Храму Христа Спасителя; 2 грудня він повертався до Ярославля. Батько Пімен проводжав його: «Я все ще стояв біля під'їзду – ніби серце таємно мені говорило, що вже більше на землі не судилося нам бачитися». 13 грудня Преосвященний Леонід при огляді Єпархії на запрошення архімандрита Іустина прибув на Бабайки. Цього дня у лікарняній церкві він слухав панахиду по Преосвященному Ігнатії, потім розповів присутнім про свої зустрічі з Преосвященним. А 15 грудня несподівано помер. Архімандрит Пімен отримав звістку про смерть Преосвященного Леоніда 16 грудня, 18-го – він прибув Ярославль і Бабайки. Він дуже хотів, щоб покійний був похований на Угріші. Але Московський Владика повідомив, що ухвала Синоду вже відбулася: «Де паства, хай буде там і пастир». 22 грудня отець Пімен повернувся до Москви, він був у вікарія, у Преосвященного Никодима і у градоначальника князя Долгорукова, «якому подав думку випросити Високу ласку використати на пам'ятник Преосвященного з матеріалів, що залишилися від побудови Храму Христа Спасителя. Що і сталося». У 1880 р. Миколо-Угрешський монастир святкував своє п'ятисотліття. Архімандрит Пімен віддав цьому монастирю 45 років свого життя – майже десяту частину його існування. Але віддав чи одержав? Чи не повинен він бути вдячний долі, яка направила його сюди? У 1830 р. Божий Промисл звів майбутнього архімандрита, тоді ще нікому не відомого купецького сина, із Дмитром Олександровичем Брянчаніновим. Завдяки цій зустрічі отець Пімен не залишився в провінційній Вологді, а потрапив до монастиря, що знаходиться поблизу Москви і користується великою увагою Митрополита Московського Філарета. До того ж «чарівне, – за словами отця Іларія, – місце розташування» монастиря робило його ще більш привабливим і для його мешканців, і для прочан. Завдяки дружнім відносинам з отцем Іларієм, а також особливостям його характеру отець Пімен майже відразу ж після прибуття був включений у діловодство монастиря, пов'язане з керуванням ним. Ця обставина дуже скоро зробила його відомим Митрополиту Філарету, що позначилося на його майбутній кар'єрі. Самозабутня працьовитість була сутністю отця Пімена. Це видно, зокрема, і з наведеного вище листа Преосвященного Леоніда. Але безперечно, що самозабутня праця надихалася особливою любов'ю архімандрита Пімена до свого монастиря. Це видно навіть зараз, коли, незважаючи на всі втрати після 1917 р., монастир набуває такого прекрасного, такого чудового вигляду. Працьовитість, привабливі риси характеру отця Пімена притягували до нього багатьох чудових людей його часу. Про виняткове ставлення до нього Митрополита Філарета він сам розповів у своїх «Спогадах», розповів і про дружбу з Преосвященним Леонідом (Краснопєв-ковим). Спілкування з цими видатними людьми, постійне читання творів святих Отців, інтерес до яких пробудив святитель Ігнатій, сприяли інтелектуальному розвитку самого архімандрита Пимена. Завдяки чому цей «учень кравчини Пелагеї Єгорівни» зміг зайнятися ще й літературною працею і дуже яскраво написати свої великі «Спогади». Причому для написання історичної частини йому потрібно було залучити матеріали із різних джерел. Про це свідчить листування, що збереглося в архіві, зокрема наведений нижче його лист до відомого археографа Павла Михайловича Строєва. Божий Промисл довів земне життя архімандрита Пімена до ювілею його улюбленого дітища. На честь п'ятисотліття монастиря здійснилася остання мрія архімандрита Пимена: 9 серпня 1880 р. відбулося закладання нового собору, який згодом стане другим за величиною після Храму Христа Спасителя у Московській єпархії. На свято приїжджав архімандрит Іустін із Миколо-Бабаєвського монастиря. Архімандрит Пімен був хворий, 17 серпня він помер. Нині архімандрит Пімен прославлений у лику святих. Пам'ять його 17 серпня (ст. ст.). Найулюбленіший про Господа о. Ігумен Іларій! Лист ваш від 2 жовтня отримав, – і щиро пожалкував про Вас, – тим більше, що Ви випиваєте ту чашу, яку довелося б мені пити, якби Промисл Божий не відхилив мене від Угреської обителі. Але, Ви самі знаєте, де не жити на землі, а спокуси зносити треба. Очевидно, спокушають нас люди, але вони без помаху Промислителя і торкнутися нас не могли. Отже, будемо в скорботах наших зраджувати волю Творця нашого і себе шанувати гідними скорбот – і спокоєм. Виходження зі спокус не є зміною місць, але передання себе волі Божій і самодокорення і від цього терпіння. Коли дуже сумуватимемо від спокус і нарікатимемо на них, то небезпека та має бути, щоб не стати богоборцями, сказав один Святий Отець, який явно озброюється проти попущень Промислу Божого, до нашої великої користі й лікуванню Того, Хто дає нам спокуси. Вибачте, Батюшко! Я вам як собі говорю, бо я дуже часто сумую, від своїх пожадливостей і пристрастей тягарем і спокушаємо, і за гріх нарікання і малодушності і гніву, - і тоді тільки знаходжу спокій, коли віддам себе цілком - волі Божій. Коли ж забуду славословити Господа за всі благодіяння Його і зраджувати себе Його святій волі і Промислу, тоді поки піднімається буря і душа знову перебуває в небезпеці потоплення в хвилях малодушності і страху. Якщо Ви журитеся, то недалеко стежка Ваша від стежки Угодників Божих, котрі, йдучи серед багатьох скорбот і окривовлюючи ноги свої, досягли Града Небесного Єрусалиму, в якому не чують зітхань скорботних, але лунає голос безперестанної радості Спадкоємців Спадкоємців багатьма. Відкладемо, відкладемо, Батюшко, бажання передчасного спокою на землі, щоб отримати його вчасно, тобто після смерті. Приготуємо серце все прийняти як від руки Божої, з подякою та славослів'ям. І ще потерпіть у Вашій настоятельській посаді, доки буде можна. У Вашій совісті Ви відчуваєте, що монастир не Ви розорили, а навпаки, скільки було сил Ваших і вміння поправили. Владиці, можливо, здалося точно важко дивитися на руїни монастиря, але він, як людина розумна, може зрозуміти, що Ви влаштовували подвір'я, як джерело доходу, а з цього джерела вже будете поправляти монастир. І Москва не відразу вишикувалася! кажуть, ніби таке прислів'я. - Якщо ж побачите по самій речі, що неможливо Вам залишатися Начальником Угреської обителі, то ворота до Сергієвої Пустелі Вам відкриті і о. Петру, якщо Господь потерпить гріхам моїм і буду ще Сергієвським Настоятелем. Але краще моя порада та ще потерпіти, доки можна, – і оновленням та улаштуванням Монастиря виправдати Ваше обрання. Знаю малим своїм досвідом, яке розорені монастирі виправляти. І тут у Сергієвій з першого року тисячу зі свого гуртка відклав у Монастир, а останні два роки і зовсім майже гуртки не беру, а всаджую в Монастир. І при всьому тому, куди не подивишся, скрізь гнило та валиться. Вибачте, Любий Батюшко, попрацюйте, дайте мені відповідь на лист це, як Ви наважитеся. Просячи Ваших молитов Святих, маю честь бути Ваш покірний послушник Архімандрит Ігнатій 6 жовтня 1837. Ваша Високопреподобність Милостивий Батько Архімандрит Ігнатій По-перше, вітаю Вас, Батюшко, як Отця, з всерадісним святом Різдва Христового, так само як і з сприйняттям Вами Сана Отця нові пастви з волі Божої та Монаршів. Бажаю Вам про Господа радіти та багато років вітати. Цими рядками, по-перше, доношу Вашій Високопреподобності про мою нікчемність, я, Слава Господу Богу, за всіх моїх недуг по ходу мого прохання прибув у вашу батьківщину в м. Вологду благополучно з братом Петром Дмитровичем 23 минулого грудня. З'явився до Його Преосвященства 24-го числа, був владикою вкрай лагідно прийнятий. Але, на крайню мою негідність за мої тяжкі гріхи і гордість, вас, мого батька, не удостоївся особисто бачити, нижче за Лопотову обитель. А натомість потрапив у місце відкрите і словне за важливістю міста, у Свято-Духову обитель під заступництвом до відомого Вам, мого теперішнього настоятеля отця пана Амвросія. У цьому святому місці благоволив Господь за негідність мою коротувати мої дні при всіх моїх недугах Д. і Т. (Душевних і тілесних) замість бажаного спокою. Цього нового року Генварі місяці 12 числа прочитано мені указ щодо резолюції Його Преосвященства у вищезгадане місце вічного братства аж до розсуду зі спостереженням моєї поведінки. Господи Боже і Творцю мій, скільки Людина бореться проти Твоєї долі своїм прагненням, звідси грішний раб Твій на собі досвідом дізнався. Але вже запізнився шукати, щоб Воля Твоя. У такому моєму становищі я більше надії знаходжуся. Мало часу маю покійного, крім гірких дум і сліз кривавих до знемоги та пошкодження та решти здоров'я душевного та тілесного. Багато людей тут Духовні і Світські шкодують про мою таку долю. Ще я розглянув тутешньої Єпархії гіркі долі тутешніх монастирів, і правосуддя Єпархіального начальства. Здригаюсь серцем, як мені, бідному горюну, продовжуватиме час і огодовуватиме своє життя, зніженому і без душевних приладів, за таким хаосом і юдолею. У цьому-то, Любе Батюшко, положенні знаходжуся, до присутності Духа тільки й живлюсь надією милості Божої і Вашого Високопреподобності почути на мою гірку долю вичитати мені у Преосвященного Владики своїм листом колишню свободу, квитка, якщо ласкаво, разом з вашим Єпархом. приїзді сюди здивований, куди себе подіти за коротким часом до ревізії і його доля за прихильністю до Вашої Преподобності залишається нерозв'язною. А якщо у Вас, батюшка, місця зайняті, то благословіть нам визначитися в іншій Єпархії, я сподіваюся, що Вас Преосвященний поважає, а мене вже й на очі не пускають до нього. У Петра Д. гостював я достатній час і вкрай їхньою дивовижністю залишився задоволений, та й тільки тут і благодійників Дивний знайшов, а особливо при теперішньому моєму становищі. Петро Д. люб'язний друг і брат за Духом і тілом, і якби не він, то Господь знає, що зі мною сталося. Повідомлення про мене надійшло з Калуги незабаром за мною. Старці оптинські, батюшка, всі живі та здорові, крім о. Серапіона, який визначається та знаходиться в Сергієвій М Лаврі. Йому там буде спокійно. А інші всі вам кланяються і просять ваших святих молитов. Батюшка, я тут багато просив видимих ​​благодійників сотворити зі мною милість, але марно, то хоч ви виявите свою Вітчизняну Християнську любов і милість виступати мені від Владики свободу до випуску звідси з Єпархії, чого прошу і благаю Господа заради і чолом б'ю. Ще мене, грішного, порадуйте, як і побратима мого Петра, своїм писанням по отриманні цього нашого писання на ім'я батька його м. М'ясникова. Чого чекатимемо з нетерпінням. Повірте, Батьку мій, щойно рука водила при кресленні цих рядків від туги сердечні, подайте бідному міцну руку допомоги. Потім залишаюся до Вашої Преподобності, милостивого мого батька і покровителя, синівської відданості найнижчий послушник Грішний Ієромонах Іларій. Його преподобству отцю Михайлу Васильовичу вклоняюсь і прошу святих його молитов. Ваше Високопреподобне всечесний батюшка отець Ігнатій, вітаю Вас зі святом Різдва Христового та зі сприйняттям нового сану отця нові пастви та бажаю Вам про Господа радіти зі всією про Христа братією. Вибачте, батюшку, що я дерзаю вас турбувати семи рядками слів: прибули до Вологди з отцем Іларієм благополучно, але, наше нещастя, вас уже не застали і перебуваємо обидва в неабиякому збентеженні про нашу долю гірку. А як ми дізналися вірно про вашу долю, то я нині припадаю до стоп Вашого Високопреподобності і прошу зробити зі мною милість: своєму найближчому співвітчизнику, і пам'ятаючи ваші батьківські милості і любов, то і не виступаю з вашої волі і ніде не розташувався за своєю волею залишитися, крім вашого десь голову прихилити, то й прошу вас як справжнього батька мого, дайте мені якесь рішення; якщо я не гідний бути вашим рабом, то благословіть, куди мені визначитися. Хоча я й не очікував того, але треба слухатися волі Божої та Вашої прихильності. Потім залишаюся до Вашої Високопреподобності та милостивого батька та покровителя всенижчий послушник багатогрішний богомолець Петро М'ясников. 1834 року Генваря 14-го дня Свято Духів Вологодський монастир. Живу в обителі в келії з чотирма людьми в одній, а всіх 13 у дерев'яних старих келіях. Ще просимо вас, батюшко, чи не можна нас повідомити з першою поштою. Вітчизняними Вашими молитвами і благотвореннями до користі ближнього і я, непотрібний, милістю Господа Бога, Промислителя нашого, удостоївся моїй мандрівці отримати тихий притулок обителі Чудотворця Миколи, Ієрарха Мірлікійського Угрішського. Святіший отець і Архіпастир мій, Високопреосвященніший Митрополит Філарет удостоїв мене, непотрібного, Своєю милостивою резолюцією вступити мені до вищезазначеної Обителі у вигляді Настоятеля Управителем, прийняти мені Обитель з монастирським і церковним майном. З цієї нагоди за розпорядженням Єпархіального Начальства визначено ввести мене в монастир і бути свідком при прийнятті монастирського майна Отцю Архімандриту Даниїлова Монастиря Платону. Ухвалення було в обителі з церемонією і приведенням мене до присяги. Після цього свідчили ризницю, парафіяльні книги та інше монастирське приладдя. Введення в монастир число було березня 14-го дня. Різниця з наявним колишнім описом була повірена, але з нагоди розкрадань і крадіжки складається за готівкою тепер не подібна, а знову складається тільки зошит, які речі є по різниці і книжкової, грошей від прибутково-витратних книг залишилося від минулого року 7837 сер 58 к . В Опікунській раді квитків, за якими виходять відсотки з 34-х із лишком тисяч; братії 11 осіб. У Москві є кам'яне подвір'я, у двох флігелях займаються торговими закладами, збору всього на рік 6 тисяч із лишком. Розташування обителі чудове. Мирські селища з усіх боків віддалені. Будова кам'яна, навколо огорожі обнесена на версту. Прекрасний сад та інші біля монастиря угіддя. Москва-річка протікає поблизу монастиря. Келлії Настоятельські веселі та розлогі. Дві церкви, ризниця за місцем багата, братські келії досить достатні та спокійні. Але з різних змін начальників у братстві розлад, і багато потрібно по обителі та обійсті поправок. Господа ради прошу, Батюшко, допомагайте мені, немічному, батьківськими вашими настановами, у теперішньому становищі вся надія по Бозі на ваше заступництво. Брат Петро Д. розташовується з Божою допомогою тут жити назавжди. Цими днями посилаю я його прохання на ім'я Архипастиря. У випадку, Батюшко, закладіть за нього Високопреосвященнішому слово – а за надіслане від нас із Москви після приїзду до Вашої Високопреподобності лист від нашої малодушності, скорботний батьківському вашому серцю, просимо простити нас, Господа заради. За поясненням цього короткого і недостатнього по новині пояснення залишаюся до Вашої Високопреподобності, милостивого мого Батька, синівської відданості з проханням батьківських ваших молитов і благовоління, недостойний Ваш послушник, Керуючий Миколаївською Угрешською обителі, недостойний ієромон. Ваша Високопреподобність, якщо є резон хоч через вашу особу випросити особисто Благословення мені, убогому, у великого Архипастиря мого, Високопреосвященнішого Митрополита Філарета, то попрацюйте Господа заради виступати мені, непотрібному, його Святе Архипастирське Благословення. Отцю Михайлу Васильовичу з глибоким пошаною кланяюся з випрошенням Святих його молитов. При цьому я прошу батьківського благословення і святих ваших молитов, низько кланяюся, залишаюся негідний послушник Петро М'ясников. 1834 року Березня 19 дня Миколаївський Угреський монастир. Вітчизняні писання Ваші від 14 та 25 чисел минулого місяця з душевним задоволенням одержав та багаторазово читав як приємну звістку. Дякував Господу, що спокуса моя відкрилася надміром, батьківською вашою поблажливістю і піклуванням про нас, убогих, впливало єдиним засобом до клопотання примирення Святішої Архипастирської душі. За такі Ваші милості і християнське прихильність, як невідповідні немовлята, простим привітанням старанно вам, батюшка, дякуємо і просимо, щоб ви і на попередній час знижувалися в наших недоліках. За що вас Господь Творець та Промислитель наш не залишить Своєю милістю. Тепер молитвами Архипастиря і вашими залишаємося спокійні, задня забуваюча. При цьому, батюшка, доношу вам до відома про влаштування Миколо-Угреської обителі. За колишніми записами видно, що початкова основа і відновлення обителі та нагоди явлення ікони Святого Чудотворця Миколи – в літо від створення світу 6879-го року великому князю Димитрію Іоанновичу Донському, що йшов з воїнами на Мамая Татарського хана, – в общину. З'явилася йому чесна ікона Святителя Миколая на дереві сосні, оточена зірками, яка, сходивши до нього з дерева рук, була ним прийнята і відвезена на місце битви. Коли ж він, великий князь, повернувся з перемогою з побоїща, то на знак подяки Чудотворцеві Миколі побудована ним раніше знаменита ченцем обитель, названа Угреша, тому що в нього на виході з Москви від страху Мамая вгрілося серце надією явищем ікони Св. Миколая. Огорожа з вежами та будова всередині була величезна кам'яна, яка згодом більша частина з двома церквами зламана. А нині існуюче решта, стара огорожа з 7-ма вежами та 2-ма бійницями в Готичному смаку, в колі 380 сажнів, місцями до падіння близька. Соборна церква Святителя Миколая невеликого розміру стара, з прибудованим колом критим переходом з малою ризницею. Два корпуси двоповерхових дієсловом. Служать тепер для тих, хто живе необхідним приладдям як місцем молитвослів'я, так і проживання. За зломкою величезних колишніх церковних та інших обителі службових будівель теперішнього часу освічені начальники стягнули але нового смаку в одну масу: 1-шу теплу церкву влаштували в колишніх Настоятельських покоях, яка тепер 2-а і остання. Йод нею ж трапезу малу з кухонкою, до цієї церкви прибудували знову і дзвіницю. Тим тепер вся будівля у монастирі і полягає. А саме дві церкви, в яких по одному справжньому престолу без меж, два корпуси дієсловом - в першому міститься настоятель у верхньому поверсі, по ряду в одному зв'язку тепла церква - окремо і дзвіниця. Навпаки корпус братських келій, і соборна церква Св. Миколи стоїть особливо. У братському корпусі у верхньому та нижньому поверсі є два спокою, ще не влаштовані для проживання. Інші всередині монастиря будівлі незначні і старі розкидані в різних місцях. 1-е стародавній великий двоповерховий кам'яний готель нині служить стайнею і сараєм для екіпажів, а вгорі поклажею сіна; 2-а велика комора, що була Монастирською кузнею, служить дров'яним сараєм, кам'яний. У нижньому поверсі Настоятельських покоїв влаштований братський великий льодовик та спокій для зберігання провізії, спокій із ямником для городніх овочів та іншого. Сходи до Настоятеля всередині та прибудований ганок для входу до теплої церкви. А для неподобства всередині обителі залишилося від розламування колишньої будови сміття, каміння та цегла великими купами, що вимагає за часом витратити на очищення неабияке утримання. Прикраса у двох церквах найбідніша. Різниця малої кількості бідна і стара, а була колись і багата, яка в 1825-му році при колишньому Ігумені Ізраїлі злодіями викрадена. Якось ризи, священні Стіхарі, Епітрахілі, поручі, повітрі, орарі, всі були перлами та дорогоцінним камінням прикрашені. Також срібні ковчеги і все начиння найкраща церковна викрадена і так очищено, що на наявні речі церковні начиння та описи після крадіжки 12 років немає, адже всі консисторії досі вирішують. Предместник мій колишній ігумен Аарон має, кажуть, до 60000 грн. своїх грошей в Опікунській раді у відсотках, то коли зламав на 12 сажнів двоповерхової дорогої будівлі у 1828 р. за резолюцією Його Високопреосвященства Філарета Митрополита, так захопився здобиччю заліза та іншого, що хвалився Угрешську обитель влаштувати повіт. Але обитель, що зберігається Богом, і після цього заможного лихоїмця в існуванні своєму знаходиться. Братства є, крім Ігумена, 15 чоловік, з яких 5 Ієромонахів, 2 ієродиякона, 3 рясофорних ченця і 5 послушників. Дохід монастирю щороку від оброчних статей збирається досить достатній. З яких найголовніший з обійстя монастирського в Москві, що складається в двох корпусах двоповерхових, ходячою тут монетою 17 коп. [Нрзб.] на 1 рубль - 6560 рублів на рік. У них же існуюча каплиця – 700 рублів, з яких вільнонайманому каплицевому 120 рублів на рік. Борошномельний млин у Бронницькому повіті – 900 рублів. З монастирських лук за траву і сіно до 1000 рублів. Питний будинок на березі Москви річки 500 рублів. Заїжджий двір тут же на березі 550 рублів. Кузня 100 рублів. Монастирський ставок за одну воду платять 250 рублів. За городню та орну землю 80 рублів. Два гуртки, 1-а біля монастирських воріт, 2-а - на березі Москви річки 285 рублів. Свічковий продаж на 646 рублів ходячою монетою. За штатом окладної платні третього класу на рік 1610 рублів асигнаціями. А всього приходу виправленому 1835-го року: окладного за штатом 1610 рублів, неокладного монастирського з зазначених оброчних статей ходячою монетою І 571 рубль, всіх 13181 рубль щороку. Понад цей постійний прихід буває ще більш-менш непередбачуваний. З 30000 рублів, що зберігаються в Опікунській раді, асигнаціями, покладеними монастирем на безстроковий час, відсотки не входять до складу вищезазначеного приходу, які ще ніколи не виходили. У зазначене 30000 рублів кількість – 10000 рублів асигнаціями належить 1834-го та 1836-го роках. Зазначена сума почала накопичуватися чудово з 1832-го року в постійне влаштування обителі. А предмет на майбутній час корисного її звернення в дохід передбачається на цю - перебудувати двоповерховий корпус подвір'я, що знову прийшов у старість, в два ж поверхи кам'яний, довжиною по вулицях і на двір на 2172 ю сажнів погонних, а в ширину 4-х сажнів, і можна сподіватися, що по приведении Угреська обитель зручно може справжні свої руїни поправити. На прохання моєму Архипастир зволив дозволити на перебудову, яка неодмінно і почало матиме в майбутньому 1837-му році. План, фасад та кошторис виведено на будівництво зазначеного корпусу з виправкою та іншого – 58000 рублів. Але ми сподіваємося, що до своєї зазначеної суми мало що за кошторисом заборгуємо. А витрата в обителі, введений мною в 1834 році, було 13326 рублів на рік, а в 1835-му - 10581 рубль, та і в цьому 1836-му році дійде не більше як до 11 000 рублів. З цієї трирічної суми вжито у великій кількості, по-перше, на покриття чотирьох веж тесом і однією залізом, що належить настоятельським келліям, з роботою 1473 рубля, на забарвлення церковних всіх у монастирі будівель на олії вдвічі мідянка і мумія 1298 рублів. 3000 рублів на перебудову з перенесенням на інше місце монастирських дерев'яних двох будівель з нагоди руйнування берега монастирської землі. Ці вищезгадані будівлі перебувають у оброчних статтях заїжджого двору і питного будинку на відстані від обителі в 300 сажнях вниз по річці. Заввишки 10000 рублів на асигнації 1400 рублів. А інші витрати використані на братську трапезу, щороку виходить близько 2000 рублів, на дрова на рік 1000 рублів асигнаціями і більше. Ще на влаштування нового палісаду в монастирі біля саду. На влаштування нової у вежі над воротами з ганком келії. На заклад усіх взагалі приладдя службовців по настоятельській келії, стайні, трапези, кухні, обійстя в Москві. У братських келіях тепер трохи залишилося старих печей, підлог та іншого. Але ще в нутрощі і зовнішності всіх монастирських споруд багато ветхостей, які постійно чекають свого часу поправки. Високовикладний Батюшка! Угреський монастир прийнятий мною був засмучений з усіх відносин, перший мій предмет був зібрати і влаштувати Братство. Цей пункт звести на ступінь чимало праці та хвороби вимагав. 1-а незручність тут до зборів – вороги та суперники Угреші – московські прибуткові монастирі. 2-а – Обитель була зганьблена так, що гребував і устам своїм добрий чоловік згадати про неї, та хто ж погодився б раніше за новиною, незнатністю і юністю Настоятеля доброї оселитися на цей хаос. Але що будує Промисл Божий? З 12-ти колишніх братів у 2,5 роки мого правління тільки залишилося 3-тє, а скільки ще вибуло мною чи урядом певних негідників, не треба й поминати. Потім нині про мене в Москві розуміють ченці як про кляузного Настоятеля і найбезсовісніший гачок і не заслуговують, хто б доброї міг з ним жити. Але слава Богу, нині в Угріші, здається, відверто можна похвалитися, живуть вартовіші за московських міських ченців, та й церковне служіння йде у нас чинніше багатьох московських обителів. При цьому ще вам, Батюшко, можна донести, що в 1835-му році з колишнього братства білий диякон, Микола Іванов, подав на мене прохання Государю Імператору, з'ясував нашій обителі якісь непорядки та інше. Матерію його прохання знає наш Владика, яка заступництвом Господнім залишилася поза увагою та слідством. У тому ж році на місці було два кляузні слідства про колишнього скарбника і священика, які багато вразили невинних душ присягою, в тому числі й брата Петра. Нудно було бути в такій обителі Начальником, але дякувати Богові про все. Після закінчення цих справ можна приписати Архіпастирю батьківську велику поблажливість і милість. Скрізь мене як він, так і консисторія своїм судом вигородили від винного, а ці кляузники тепер страждають у різних місцях під суворим початком. Землі в монастирі за межовими планами видно, що є зручної і незручної 34 десятини, з цієї кількості зручної 17 десятин лугової і 8 городній і орної, а інша складається з числа незручної, як-то під монастирем, під ставками, під дорогою біля монастиря, бічів і бічів Минулому, 1796-му році, з нагоди руйнування берега в порожню воду зазнала великої зміни віднесенням шлунка до ходу барок на зазначену лугову статтю. Особливо протягом минулих трьох років щорічно січовик віднесено на монастирську землю на 200 погонних сажнів уздовж і 10 завширшки узаконеної відстані січовика. Братський прибуток з настоятелем виходить на рік: по-перше, державної окладної платні настоятелю 200 рублів і на стіл 130 рублів асигнаціями; всього 330 рублів. Ієромонахам та ієродияконам: а) казначею 35, б) а іншим але 24 руб., в) на чернечій ваканції по 20 рублів. До цього докласти одержувані тут за нечисленністю кружечних доходів, з монастирської неокладної суми узаконених на видачу резолюціями Архіпастирів ходячою монетою на рік: Настоятелю 100 рублів, скарбнику 130 рублів, Ієромонаху кожному 80 рублів, ієродіакону карбованців. Мереживних, молебневих, халтурних та славних на рік – 845 рублів. Ця сума не завжди буває постійною. Ще до них додається в дохід з суми, що зберігається в Опікунській раді, покладеної вкладниками на вічний час в поминання батьків в різні роки 12 300 рублів. По 5 і 4 копійки відсотки асигнаціями - 625 рублів на рік. Разом Настоятелю з братією кружечних і процентних поділити чинам. Щодо відвідування обителі богомольцями з Москви чи з інших сторонніх місць, то рішуче рекомендувати можна: їх ні влітку, ні взимку не буває, крім що в неділю приходять до церкви невеликою кількістю з найближчих сіл селяни, а в інші дні нікого в церкві не прості. Тільки й царює в нас за місцем безмовність і порожнеча, особливо взимку глибока безмовність, влітку ще почуєш кричачих коноводів, що тягнуться по річці барки, яка від обителі на південь у 150 сажнях і більше. Плану у нас обителі гравірованого немає, а за часом постараюсь Вашій Високопреподобності доставити. При цьому батюшка наважився додати креслення обителі простий своєручний. Принаймні скільки-небудь вам можна буде збагнути теперішнє її розташування. Знайомих вам, Батюшка, з тих, що живуть тут перебувають: по-перше, Ієромонах Серафим з Вологди, який при вас живав у Лопотові, тепер він за визначенням у 1835-му році виправляє в обителі посаду скарбника; по-друге, старець Афонський, хрестоносець, Ієромонах Серафим; по-третє, о. Петро Дмитрович та Іван Іванович Хохол, здається, Вам знайомі. Втім, усі вас за доброту, з одного чутка, не тільки тут у мене деякі з братії знають, а й усі московські старці. Вибачте, що по слабкості грудей набіло полінувався написати. За цим залишаюся з найнижчою відданістю, кланяюся низько і прошу святих ваших молитов. Вашого Преподобності Батька і покровителя найнижчий Ваша Високопреподобність Милостивий Батько Архімандрит Ігнатій Великі Ваші Вітчизняні милості, що виливаються по всьому, мені, недостойному, сміливо відновили привітати вас, нашого Батька та благодійника, з Високоурочистим днем Христового Різдва. З глибини сердечні душевно бажаємо і молимо Вседаровитого Господа, нехай продовжить Він життя ваше на славу Свою, і просвітництво, і користь тим, хто іноче. З багаторічним здоров'ям у світі. При цьому доношу Вашій Преподобності, що подяка Господу, при всіх моїх обуреннях Душевних, скільки можна по силах моїх, надію маю на Волю і Промисл Божий. І від цього отримую чималу нагороду. Чим більше серце лікувати, як не цими ліками? Не хочу вас, мого батька, образити і не бажаю, щоб за своєю волею, без вашої що вчинити, навіть до смерті я стараюся послух до вас мати. І нехай я в проходженні Настоятельства, у своїх справах бесчествуюсь. За цим прошу Вітчизняного вашого мені, грішному, прощення та благословення. Кланяюся вам низько з піклуванням, з проханням ваших святих молитов. Вашого Преподобності наймилостивішого мого Батька і покровителя негідний послушник убогий Угреський Ігумен Іларій 21 грудня 1837 року. Довго вважав Вам, мого Батька, донести про себе, відвідуванням Божим я з 6 Генваря цього року став від застуди вкрай хворий, хвороба внутрішнє запалення, чому втратив їжу і сну днів дванадцять, така слабкість змусила мене виїхати в Москву на найняту квартиру і лікаря в чотирнадцять днів отримав від лікарів від хвороби моєї полегшення, тепер блукаю хоч по кімнаті на ногах, тільки вкрай слабкий, ліки приймаю тепер одну проносну американську олію. Нині з Москви виїхав я в обитель і перебуваю тепер у своїх кімнатах, користуюся свіжим повітрям та доброю прислугою. В Уряду я, коли приїхав до Москви, просив звільнення до лікарні, яке мене звільнило, забезпечивши пачпорт. Монастир доручила Консисторія скарбнику під наглядом благочинного монастиря. Повторюючи Вашому Преподобності ще, що я почав одужувати у своєму здоров'ї і, слава Богу, пишу вживаю пристойну один раз на день, і сном підкріплююся досить. Покірніше Вас прошу мені, хворому, восписати втішну хоч одну сходинку. Мені тепер буде у велику втіху. Вибачте, що не своєю рукою писав, весь слабкий від прикладання гірчиці. Щойно можу тільки своє ім'я підписати. За цим залишаюся з шануванням Вашого Високопреподобності наймилостивішого Отця найнижчий послушник Угреського монастиря убогий і хворий Ігумен Іларій, просячи вашого Вітчизняного благословення і святих молитов, низько заочно кланяюся вам. Великий день Воскресіння Христа Господа Спасителя нашого відновив і мене, убогого, душевно привітати вас як нашого Батька з Пресвітлим і всерадісним торжеством Христового Воскресіння. Церковним голосом радісно підношу та вітаю Вашу Високопреподобність – Христос Воскрес! З глибини сердечної бажаємо і молимо Вседаровитого Господа, нехай він продовжить ваше життя для слави Своєї Святі, на просвіту і користь іноземцям, з багаторічним здоров'ям у світі. При цьому Вашому Преподобності доношу, що вашими святими молитвами, дяка Господу, живу благополучно і спокійно. Завжди душевно пам'ятаючи невимовні Вітчизняні ваші милості, з поваленням себе до Вітчизняних ваших стоп прошу всепрощення і благословення. Вашого Високопреподобності милостивого Отця та покровителя найнижчий послушник Ніколо-Угреський убогий Ігумен Іларій Марта 23 дні 1839 року. Поважне писання ваше від 3 Квітня цього року мав насолоду отримати. Але дуже шкодую, що отримав 16 числа того ж місяця. Вибачте, Батюшко, вина з нагоди худої від нас із Монастиря дороги, а оказії не було. Про що багато я жалкую, розуміючи, що вам скоро у зробленому від вас дорученні потрібна потреба. Після отримання листа негайно по поганому шляху відправився я для виконання і дізнання цін до Москви. Про які при цьому доношу вам наступне: на Деках іконам ціна починаючи мірою вгору від 7 вершків, а ширина пристойна, на Кіпарисній Деці кращої роботи іконного листа у вигляді явлення Святого Сергія Богоматері і двох Апостолів. На ньому ж у невеликому вигляді і образ Святої Трійці – 18-ть ходячою тут монетою по 25 копійок на кожний рубль Лажа; у 6 вершків ціна 15-ть, 5 вершків 12-ть, 4 вершка - 10-ть. Такого обсягу ікони писані може бути на Деці кипарисної. Зазначеного розміру та доброти ікони, писані на деці липової, ціни співвідносять 7-ми по 13-ть, 6-ти – 10-ть, 5-ти – 7, 4-х – 5-ть. Зазначеного такого різного розміру та написання в одній особі у великому вигляді в пояс Христа Спасителя, Божої Матері та всіх Святих дешевше 2 з ікони та розміру. Лист або пензель, якщо Вашій Високопреподобності буде завгодно, мальовничий, найкращий, то ціни за розмірами рівні з іконописним найкращим. Середнє писання ікон також низьке 2 та більше ціни складаються нижче. Цим ікон і за розміром ціни означивши, приступаю до дорогих. На фініфть Московської роботи в Срібній оправі ціни вам пояснюю першу майстерність пензля [нрзб.] кращої роботи у зазначеній оправі з позолотою навколо образу за рантом в овальному вигляді 1,5 в колі вершка - в такому розмірі зображено явище Свт. Сергія Божої Матері з двома майбутніми Апостолами і вгорі образу цього зображено буде в малому вигляді Свята Трійця. Такому прекрасному виду ціна ходячою монетою, як вище оголошено, 50-т рублів за штуку, а в одному вигляді зображення Святі Трійці доброти письма і розміру I,5 40 рублів ходячою монетою. Нащет, Батюшка, листи на фініфть зображення будьте покійні, також і в інших. Я в такому мистецтві хоч не знавець, але вибачте за допомогою досвідчених людей, думаю, Вам послужу. І здається, Москва вам довіру зробить більше за Петербург. Між іншим Вашому Преподобності відверто доношу, що 10-ть на фініфті ікон, як ви хотіли написати, вимагають на час виготовити їх майстру не менше місяця тому, що готових листи такого і розміру в лавках ніде немає, особливо пензля Бара. Вище Високопреподобність, якщо потрібні вам на фініфті Святий Сергій у пояс зазначеного розміру та в оправі срібною, також і понад 1,5 вершка за розміром, тут поясненим, то висловіть мені все докладно, також, чи не потрібен вид Святої Трійці однієї, без зображення явлення Богоматері Святого Сергія. Образ на фініфті Святого Сергія в пояс, здається, буде дешевшим за 50-ть. За цим чекаю на Вашу Високопреподобність рішучої згоди замовити та приготувати зазначене вами доручення. Вашої Преподобності негідний послушник Ігумен Іларій 18 квітня 1839 року. Вітчизняні ваші милості, що виливаються мені, по всьому, що не заслуговує на вашу прихильність, сміливо відновили привітати вас, нашого Батька і благодійника, з високосвятковим днем ​​свята Христового Різдва; з глибини сердечні душевно бажаємо і молимо Вседаровитого Господа Бога, нехай продовжить Він ваше життя для слави Своєї Святі на просвіту і користь іноземцям з багаторічним здоров'ям у світі. При цьому Вашій Преподобності честь маю донести, що вашими Вітчизняними Святими молитвами, дяка Господу, живу, як і раніше, благополучно і спокійно. Завжди душевно пам'ятаючи невимовні вилиті вами милості, з поваленням себе до батьківських стоп прошу вашого всепрощення і благословення Вашого Преподобності наймилостивішого Отця і покровителя негідний послушник убогий Ігумен Іларій Грудень 22 дні 1841 року. Святитель Ігнатій Брянчанінов. Твори. Т. 7. Листи. М., 1993. С. 237 Тобто поряд з М. В. Чихачовим та П. П. Яковлєвим, статті про які збожеволіють у т. VII цього видання Тут і далі: "Спогади архімандрита Пімена, настоятеля Миколаївського монастиря, що на Угріші" в Читаннях в Імп. о-ве історії та старожитностей Російських при Московському університеті. М., 1876, кн. 3 та 4, 1877, кн. 1 РДБ ОР. Ф. 425. К. 2. № 4 Святитель Ігнатій Брянчанінов. Твори. Т. 7. Листи. М., 1993. С. 226, 227 Святитель Ігнатій Брянчанієв. Твори. Т. 7. Листи. М., 1993. С. 410 Святитель Ігнатій Брянчанінов. Твори. Т. 7. Листи. М, 1993. С. 371 Намісник Троїце-Сергієвої Лаври Антоній (у світі Андрій Гаврилович Медведєв; 1792–1877) – про нього див. 699 Про нього див. прямуючи., с. 721 Архімандрит Ігнатій (у світі Іван Васильович Малишев; 1811–1897) – перший келійник та улюблений учень святителя Ігнатія; з 1857 р. – настоятель Сергієвої пустелі Архімандрит Юстин (у світі Іван Григорович Татарінов; 1827-1890) - духовний учень святителя Ігнатія; разом з ним поїхав на Кавказ, а потім до Миколо-Бабаєвського монастиря, де був призначений настоятелем РДБ ОР. Ф. 425. К. 3. № 17 РГБІР. Ф. 425. До. 3. .N» 41 Тут і далі номери листів надано в оригінальній нумерації. ред. порталу Азбука віри Вам може бути цікаво: