Часть 3. Исаак, Иаков, Иосиф

Вірою про майбутніх благословив Ісаак... вірою Яків... вірою Йосип (Євр.11:20–22) Народження та властивості двох синів Ісаака 19. Ось род Ісака, сина Авраама. Авраам народив Ісака. 20. Ісаку було сорок років від народження, коли він узяв собі за дружину Ревеку, дочку Вафуїла Арамлянина з Подан Арама, сестру Лавана Арамлянина. 21. І молився Ісаак Господеві за жінку свою, бо вона була неплідна; І почув його Господь, і зачала Ревека, його жінка. 22. Але як немовлята в утробі її почали штовхатися, то вона сказала: якщо так, то навіщо я цього й хотіла? І пішла запитати Господа. 23. Господь сказав їй: Два племені в утробі твоїй, і два різні народи походять із нутра твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде в поневоленні у меншого. 24. Коли настав час народити їй, виявилося, що в утробі її були близнюки. 25. Перший вийшов смаглявий, увесь як волосяний одяг; І назвали йому ім'я Ісав. 26. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п'яту Ісава; і назване йому ім'я Яків. А Ісакові було шістдесят років, коли вони народилися. 27. Діти виросли. Ісав був чоловік, вправний у звіроловстві, що любить бути в полі; а Яків людина лагідна, що живе в наметах. 28. Ісаак полюбив Ісава, бо їв уловлене ним; а Ревека любила Якова. 29 . Якось зварив Яків страву, а Ісав прийшов з поля і втомився. 30. І сказав Ісав Якову: нагодуй мене червоним, червоним цим; бо я втомився. Від цього дано йому назву: Едом. 31. Але Яків сказав: Продай мені тепер своє первородство. 32. Ісав сказав: Ось, я скоро помру; що мені в цьому первородстві? 33. Яків сказав: Присягни мені тепер. Він присягнув, і таким чином продав первородство своє Якову. 34. Тоді Яків дав йому хліба та страви з сочевиці: і він їв, і пив, і встав, і пішов; і за ніщо вважав Ісав первородство. Бог кілька разів поділяв насіння патріархів на краще і гірше, щоб, відкидаючи одне, дати більшу чистоту іншому; подібно як подвоюють і потроюють віяння пшениці, щоб отримати чистіше зерно. Так успадкований Ісаак, а сини Агарі та Хеттури видалені; так обраний Яків, а Ісав знехтуваний. У цьому оповіді про двох останніх письменник пояснює хід цього поділу і показує його приречення і перетворення до їх народження і в народженні (Бут.25:19–26), його причину і походження в їхніх властивостях (Бут.25:27–28), його дійсний початок у їхніх діях (Бт.2:4). Ось род Ісака, сина Авраамового. Це є вступ, або напис, що починається тепер історії Ісака. Авраам, народив Ісаака. Це повторюється зазвичай, яким історія осіб починається від батьків. Вона була неплідна. Найблагословенніші народження часто передувалися неплідністю: наприклад, народження Ісаака, Якова, Йосипа, Самсона, Самуїла, Іоанна. Звичайно, це не без Промислу. Підставою такого Божого погляду можна вважати: намір очистити і утвердити віру і сподівання тих, яким дарується благословенний плід утроби; загальна властивість Благодати – найбільше діяти там, де найменш природи; і нарешті, відчутне зображення тієї істини, що як у особливих членах Церкви, так і в цілому Бог творить неплідну в домі радісною матір'ю дітей (Пс.112:9). Почув його Господь. Ось приклад того, що й обіцяне вже Богом може і має бути прохаченим молитвою. І пішла запитати Господа. Якщо висловлювання письменників повинні бути висловлювані за їхнім духом і часом, то запитувати Бога означає шукати одкровення волі Божої або від самого Бога, на що право мали пророки, або через пророків, які були посередниками між Ним і іншими людьми. Ревекка, оскільки не представлена ​​ясно пророчицею, мабуть, повинна була запитувати Бога через посередника. У цьому точно знаменуванні вживається вислів іти запитувати Бога (Вих.18:15; 4Цар.22:13; 1Цар.9:9). Тому пророком Ревеки шанують інші Сіма, інші патріархів, інші Мелхиседека. Думка про це останнє наводить Блаженний Феодорит (Quaest. LXXVI), але його не стверджує і вважає, що Ревекка молилася за одного зі створених патріархами вівтарів і дізналася про майбутнє. Краще зізнатися, що образ даного їй одкровення прихований від нас, чому і в Новому Завіті про це одкровення згадується без пояснення обставин: сказано їй (Рим.9: 12). Два народи. Ізраїльтяни та Ідумеї, що утворюються у своїх родоначальниках: бо те, що тут пророкується, не збулося остаточно з Яковом та Ісавом, але з їхніми нащадками. І більший буде в поневоленні у меншого. Дім Ісава був сильнішим і багатолюднішим, ніж Якова, коли цей повертався з Месопотамії (Бут.32:11, 33:15), і потомство першого, помножившись, мало старійшин і царів перед Ізраїлем (Бут.36). Але потім Давид поневолив Ідумеїв (2Цар.8:14; 3Цар.11:15–16). Йорам (4Цар.8:21) і Амесія (4Цар.14:7) покарали тих, що відклалися; Іоанн Гіркан ще раз підкорив своєму народові, і навіть закону Мойсеєву (Jos. Antiq. L. XIII, с. 17). Яків. Слово עקב означає запинати, скидати ударом у п'яту. Саме ім'я Якова означає запне. Прознаменування цього імені останнього часу дізнається і пояснює сам Ісав (Бут.27:36). Ісаку ж було шістдесят років. Отже, Авраамові – сто шістдесят; отже, близнюки народилися за п'ятнадцять років до його смерті. Мойсей відступив тут у своїй розповіді від порядку часу, щоб відокремити від історії Авраама історію Ісаака і дати цей власний наслідок. Хто любить бути в полі. До цього мав Ісава пристрасть до звероловства. Людина лагідна, яка живе в наметах. Слово תם взагалі означає досконалого, але тут, у протилежності з дикою вдачею, має знаменувати особливо лагідного. Мойсей, хоч небагатьма рисами, описує тут не стільки зовнішній спосіб життя, скільки моральні властивості синів Ісаакових; і це як для того, щоб приготувати читача до розуміння того, що сталося після, під час їхнього благословення, так і для того, щоб виправдати Боже приречення, висловлене про них ще до їхнього народження. Ісаак полюбив Ісава та ін. Це зображення батьківського кохання здається недостойним будинку патріархів. Втім, ймовірно, що Ісаак любив не стільки смачну їжу з рук Ісава, скільки знаки його синівського послуху та любові та вирізняв його як первородного. Тим часом Ревекка слідувала Божому приреченню про своїх синів, яке було їй, і може бути їй однією, відкрито. Нагодуй мене червоним, червоним цим. Ісав не називає страви властивим йому ім'ям тому, можливо, що не знав, з чого вона зроблена (див. нижче 34). Повторення ж у промові його висловлює квапливість і жадібність. Продай мені тепер своє первородство. Права первородних полягали в певній перевагі честі і влади перед іншими братами, в особливому благословенні від батька, в суто частині спадщини (Втор.21:17) і, на думку деяких, у переважному праві священнодіяти, чому і належало так бути, під час спільного з іншими братами богослужіння. Чи могли ці права первістка бути перенесені на іншого? Могли, як видно з прикладу Рувима, з якого переваги поваги та благословення покладені на Юду, суто частина на Йосипа, священство на Левія. Але чи могли вони законно перейти від одного до іншого через покупку? Що належить до продажу Ісава, вона засуджується тим самим, що пов'язана з нехтуванням природних і священних прав і ще більше тим, що здійснена з однієї нетерплячості та нестриманості, чому слово Боже і називає його сквернителем (Євр.12:16). З іншого боку, і купівля Якова здається наслідком нестачі братерської любові і навіть людинолюбства і не може бути пояснена без застереження для нього, хіба якимось темним передчуттям свого призначення. Що мені в цьому первородстві? Це почуття Ісава є образа, що чиниться разом і батькові, якого благословення він зневажає, і потомству, яке позбавляє плодів цього благословення. І він їв, і пив, і встав, і пішов. Зображення недбалої розсіяності. І нізащо вважав Ісав первородство. Тут відкривається мета оповіді. Мойсей ще пояснює і виправдовує приречення. Призначення Якова та Ісава описується в пророцтві Малахії (Мал.1:2) і в Посланні до Римлян (Рим.9:10–13) як дія всевільної волі Божої. На цьому, у вченні про приречення, деякі ґрунтуються на думці, ніби приречення людини відбувається поза провидінням. Проти цього скільки хибного, стільки і шкідливого висновку слід зауважити, що і історик, і пророк, і апостол говорять про приречення не осіб, а племен і народів, представлених у своїх родоначальниках; чому цього прикладу не повинно додавати до визначення осіб. Що апостол, відкидаючи приречення у справах (Рим.9: 12), поставляє на місце його приречення по вірі (Рим.9: 32), яким передбачення необхідно передбачається. Що сказане при цьому апостолом: невже Бог несправедливий? аж ніяк немає (Рим.9:14) відноситься точно до передбачення, і що цю саму думку Мойсей виклав історично в справжньому сказанні. Спокуси Ісаака, розчинені втіхами 1. Трапився на землі голод (не той колишній голод, що був за днів Авраама); І пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару. 2. Тоді Господь явився йому і сказав: Не ходи до Єгипту, живи в землі, в якій скажу тобі, 3. мандруй цією землею; і Я буду з тобою, і благословлю тебе: бо тобі та нащадкам твоїм дам усі ці землі. Я підтверджую клятву, якою Я присягався Авраамові, батькові твоєму. 4. Помножу потомство твоє, як зорі небесні, і дам нащадку твого всі ці землі. і благословляться в насінні твоїм всі народи земні. 5. За те, що Авраам, батько твій, послухався Мого голосу і дотримався, що доручив Я дотримуватися: накази Мої, устави Мої та закони Мої. 6. Отже, Ісаак жив у Герарі. 7. І коли мешканці місця того спитали про жінку його, то він сказав: це сестра моя, бо боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, мешканці цього місця за Ревекку, бо вона прекрасна виглядом. 8. І сталося, коли час його перебування там тривав, то сталося, що Авімелех, цар филистимський, подивившись у вікно, побачив Ісаака, що грався з Ревекою, жінкою своєю. 9. Тоді Авімелех покликав Ісаака і сказав: Ось це твоя жінка; Як же ти сказав, сестро моя? І відповів Ісаак: Тому що я сказав сам у собі: щоб не вбили мене за неї. 10. Авімелех же сказав: Що це ти зробив над нами? трохи не трапилося одному з народу скупитися з твоєю дружиною, і ти ввів би нас у гріх. 11. І дав Авімелех наказ всьому народові, сказавши: Якщо хто доторкнеться до цього чоловіка і до його жінки, смертю помре. 12. І сіяв Ісаак у тій землі, і отримав того року ячменю стократно: так благословив його Господь. 13. І розбагатів цей чоловік; і багатів більше і більше, так що, нарешті, став дуже багатим. 14. У нього були отари дрібної та отари великої худоби та безліч рабів, так що филистимляни стали заздрити йому. 15. І всі криниці, що викопали раби батька його за життя батька його, Авраама, филистимляни завалили та засипали землею. 16. І сказав Авімелех до Ісаака: Віддалися від нас, бо ти став набагато сильнішим за нас. 17. Отож Ісаак пішов звідти, і розташувався наметами в долині Герарській, і жив там. 18. І знову викопав Ісаак колодязя вод, що викопали (раби Авраама) за днів Авраама, батька його, і які завалили филистимляни по смерті Авраама; і назвав їх тими самими іменами, якими назвав їх батько його. 19. Якось копали раби Ісаакові в долині і знайшли там джерело живої води.20. І сперечалися пастухи Герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода; тому він назвав джерело ім'я Есек; тому що споглядали з ним. 21. Потім викопали інший коло, дезь; сперечалися також і про це; і він дав йому ім'я Сітна. 22. Рушивши звідти, він викотив, упав ще інший колодязь, про який уже не сперечалися; Тому він дав йому ім'я Реховот, бо, сказав він, тепер Бог дав нам велике місце, щоб ми зросли на землі. 23. Звідти перейшов він до Беер-Шава. 24. І тієї ночі явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого, не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе, і помножу потомство твоє заради Авраама, Мого раба. 25. Тоді він створив там вівтар та покликав ім'я Господа. І поставив там намет свій, і викопали там раби Ісакові криницю. 26. І прийшов до нього з Герара Авімелех, і Ахузат, один із друзів його, і Фіхол, начальник його війська. 27. І сказав до них Ісаак: Нащо ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вигнали мене від себе? 28. Вони відповіли: Ми побачили ясно, що Господь з тобою, і тому ми сказали: Обяжемося взаємною клятвою ми і ти, і укладемо з тобою союз, 29. щоб ти не робив нам зла, як і ми не торкнулися тебе, а робили тобі одне добре, і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний від Господа. 30. Тоді він зробив їм бенкет, і вони їли та пили. 31. І вставши вранці, присягалися один одному; І відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром. 32. І сталося того дня, що раби Ісакові, що прийшли, донесли йому про криницю, яку вони копали, і сказали: Ми знайшли воду, 33 то Ісаак назвав його Шива. Звідси ім'я міста, Беер-Шіва, до цього дня. 34. Коли ж Ісаву було сорок років від народження, тоді він узяв собі за дружину Єгудиту, дочку Беери Хеттея, і Васемаху, дочку Елону Хеттея; 35. І вони були в тягар Ісаку та Ревеці. Щоб дати уявлення про життя Ісаака, Мойсей об'єднує в одну коротку оповідь кілька різнорідних спокус, якими Бог відчував і очищав його віру; і кілька втіх, якими підкріплював його надія: спокуса від причин природних – гладом (Бут.26:1), втіха через одкровення (Бут.26:2–5), спокуса від причин моральних – побоюванням з боку розбещених людей (Бут.26:6–7) Бут.26:8–11 ), втіха зовнішнім благословенням розмаїття і могутності ( Бут.26:12–14 ), спокуса в житті суспільному – образами мешканців герарських ( Бут.26:14–22 ), втіха через одкровення ( Бут.26:23–2 Бут.26:26–33), спокуса в сімейному житті – чварами домашніми (Бут.26:34–35). Таким чином, у прикладі Ісаака пропонується розрада всім, хто спокушується. Трапився на землі голод та ін. Дехто думає, що цей голод трапився ще до народження Ісава та Якова; тому що цього часу краще, мабуть, личить те, що йдеться тут про приховування подружжя за красою Ревекки (Бут.26: 7). Але в такому разі письменник не міг би, на відміну від цього глада від згаданого раніше, сказати, що той був за днів Авраама, бо дні Авраама, або життя його, тривало ще п'ятнадцять років після народження синів Ісаакових. Найбільш події, що тут описуються, показують, що вони трапилися після смерті Авраама, чому слід визнати, що Мойсей в їх зображенні точно слідує порядку часу. І пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару. Не менш як через сімдесят п'ять років після того, як вперше відвідав цю землю Авраам, приходить до неї Ісаак, мешкає кілька років, і все це за царя одного імені. Чи справді цар іменем Авімелех царював від 80 до 90 років? Чи Авімелех був спільним ім'ям царів филистимських, як Фараон єгипетських? Можливо й те, інше; а що з двох вірогідніше, для справжньої історії не має значення. Не ходи до Єгипту. З цих слів одкровення видно, що Ісаак мав намір іти до Єгипту; але Бог, від такої віддаленої подорожі, утримавши його, призначив місцем його перебування землю Герарську. Бог, який не допускає людині бути спокушеній більше, ніж вона може знести (1Кор.10:13), зберіг Ісаака від Єгипту, який був небезпечніший за Герара, як можна бачити з історії Авраама. Тобі й нащадкам твоїм дам землі ці. Ісаак перебував у цей час у південному краї Палестини, зумовленої потомству Якова, маючи з іншого боку Ідумею, спадщину Ісава. За те, що Авраам, твій батько, та ін. Сам Бог стверджує тут ту істину, що благословення отця утверджує доми дітей (Сир.3:9). Коли благословення Боже до Ісака ґрунтується лише на послуху батька його, це певним чином дає розуміти, що син не досяг ще в цей час безпосереднього з Богом з'єднання. Втім, Бог вказує Ісааку на батька, звичайно, не в викриття, як би негідного сина, а в навчання, як наслідує віру батьківську. Накази Мої, устави Мої та закони Мої . За тлумаченням рабинів: накази, пророковані через розум; статути, які визначаються єдиним звільненням Божим з причин, для нас недовідомим; закони, що визначають та забезпечують спосіб виконання Божественних статутів. Це сестра моя. Зрозуміло, що разом з ім'ям дружини мало Ісааку також приховати імена синів. Гравця. За властивою стародавнім скромності, найменша свобода у зверненні могла виявити дружину. Доторкнеться. Цим виражається образа або образа (Нав.9:19; Рут.2:9). Ячменю стократ. Цей переклад слідує текстам сімдесяти тлумачів, Сірському, Сіммаха і Феодотіона, які, звичайно, читали в єврейському тексті שערים (Сеорим) замість того, що нині читається Шеарим. За нинішнім читанням єврейського слова означають лише: сто заходів, роду насіння не показують. І розбагатів та ін. З опису зростаючого багатства і могутності Ісаакова виявляється, що перед смертю Авраама воно було дуже зменшене дарами, що дали іншим його синам. Цим пояснюється як побоювання Ісаака при вступі на землю Герарську, так і те, що він не був у ній спочатку шанований як союзник. Філистимляни стали заздрити йому. З самого благословення Божого народжується спокуса: такі ненадійні зовнішні і земні втіхи! Вдалися від нас; бо ти став набагато сильнішим за нас. Це гидко і союзу Авімелеха з Авраамом, і всякої справедливості. Авімелех боїться сили прибульця, який утиснений його підданими! І знову викопав Ісаак колодязі вод та ін. Колишні колодязі відновлює Ісаак і за зручністю, і на згадку про батька свого, і за правом його союзу. Джерело води живої. Тобто ключ. Есек. Значить суперечка. Сімдесят тлумачів читали Єшек і тому переклали образи. Реховоф. Значить просторе місце. Я Бог Авраама, батька твого. Цим нагадуються Ісакові всі небезпеки, через які Бог нешкідливо провів Авраама; і потім вже вселяється йому така ж добродушність, якою навіяно було Аврааму: не бійся (Бут.15:1). Ми не торкнулися тебе. Але чвари про криниці показують, що мова Авімелеха не зовсім щира. Повчальна великодушність Ісаака, який, за любовю до світу, не тільки забуває зазнає ним образ, але й дозволяє самим образителям хвалитися праводушністю. Шива. Значить клятва. До вторинного назва цього імені від Ісаака ненароком стіклися обставини, зовсім подібні до тих, за якими воно дано було місце вперше Авраамом (Бут.21: 31). Ось те, що мовою світу називається справою випадку, а мовою віри – справою Промислу. Різниця важлива. Бо, як справа випадку, ця подія була б цікавою або дивною; як справа Промислу, без сумніву, вона була для Ісаака втішною і повчальною. Єгудіфу, дочка Беери Хеттея. Цьому тексту повинен відповідати наступний: Оголиваму, дочка Ани, дочка Цивона Євеї (Бут.36: 2). Цю різноіменність осіб, що нерідко зустрічається у священних книгах, можна пояснювати: перейменуванням за властивостями, або пригодами, чого приклад представляє ім'я Едома; або перекладом імен з однієї мови або прислівника на інше. Так, онук Якова Йов (Бут.46: 13) інакше називається Яшув (Числ.26: 24). В обох цих іменах полягає одне значення повернення. Васемафу, дочка Елона Хеттея. Нижче в родослові Ісава Аду, дочка Елону Хеттея (Бут.36: 2). Благословення синів Ісака та наслідки від цього Благословення, дане Ісаком синам своїм, Якову та Ісаву, мало мати місце в історії священної як тому, що їм продовжує виправдовуватися і пояснюватися проречене про них Богом приречення, так тому, що в ньому міститься нове пророцтво про долю єврейського народу. З цього воно і є предметом останнього оповіді в життєписі Ісаака. У цьому оповіданні викладаються по порядку: випадок або попередня обставина даного благословення – старість і сліпота Ісаака і приготування до благословення – ловитва (Бут.27:1–4), хитрість Ревекки (Бут.27:5–23), благословення Якову (Бут.27:24–2) Бут.27:30–40), найближчі наслідки цього благословення: ворожнеча Ісава на Якова (Бут.27:41), видалення Якова з дому батьківського (Бут.27:42–28:5), нове подружжя Ісава (Бут.28:6–9). Випадок та приготування до благословення XXVII. 1. Коли Ісаак постарів, і притупився зір його очей, тоді він покликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: сину мій! Цей відповів: Ось я. 2. Він продовжував: Ось я постарівся, не знаю дня смерті моєї; 3. Візьми тепер знаряддя твої, сагайдак твій і лук твій, іди в поле, дістань мені дичини. Коли Ісаак постарів. Ісаакові було в цей час близько 137 років від народження, бо Якову близько 77 років, що можна побачити, коли з 130 років життя цього останнього до переселення до Єгипту (Бут.47: 9) виключити 39 років життя Йосипа до цього часу (див. Бут.41: 46-47, ) до народження Йосипа (див. Бут.30:25–31:41). Отже, більше ніж за 40 років до смерті (Бут.35: 28). Ісаак відчув свою старість і почав готуватися до смерті. Можливо, його привернула до цього особливо слабкість зору і ще те, що старший брат його помер 137 років (Бут.25:17). Принеси мені їсти, щоб благословила тебе душа моя. Намір Ісаака, без сумніву, був не те, щоб продати Ісаву своє благословення за страву, подібно як це зробив сам Ісав, але спонуканням до благословення його було право первородства, як можна помічати зі слів Якова, що прийшов до батька свого в особі Ісава: я Ісав, первісток твій (9). Ловитва і їжа повинні були бути не причиною благословення, але тільки підготовчим до нього обрядом, що видно в повторенні слів Ісаака, де замість винослів'я (вина - причина, привід; ц.-слав. - Прим. ред.) Відзначено тільки поєднання дій: і я буду їсти і благословлю тебе (Бут.27). Чому ж ловитва і їжа повинні були бути приготуванням до проголошення благословення? Тому відповідають деякі, що Ісаак хотів підбадьорити і збудити дух їжею та питтям. З цією приміткою узгоджується відоме у юдеїв правило, що дух пророцтва не властивий людині сумній. Хоча дух пророцтва, взагалі, вимагає чистоти і поміркованості, але що їсти не заспівує його, це видно з прикладу Бет-Ельського пророка (3Цар.13:20). Тому, думають інші, що традиція вимагала перед впливом благословення, певного впливу досягнення (Бут.22:16–17). Більш щаслива здогадка є та, що Ісаак, бачивши Ісава, за нестачею лови продав свою першість, за допомогою лови ж хотів дізнатися, чи завгодно Богу повернути йому втрачене. Отже, вимога лови від Ісава була вимога знамення від Бога; і Бог відповів Ісааку, тільки не точно тим знаменням, якого цей бажав; відповідав повільністю лову Ісава і таємним Ревекке навіюванням про Якова. 5. Ревека чула, як Ісаак говорив це до сина свого Ісава. І сталося, коли Ісав пішов у поле дістати та принести дичини, 6. тоді Ревека сказала синові своєму Якову таке: ось, я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісаву: 7. Принеси мені дичини та приготуй мені страву; я буду їсти і благословлю тебе перед Господнім лицем, перед смертю моєю. 8. Тепер, сьш мій, послухайся слів моїх у тому, що я накажу тобі. 9. Іди в череду, візьми мені звідти два цапи молодих, гарних; і я приготую з них батькові твоїй страві, як він любить; 10. А ти понеси батькові своєму, щоб він їв, щоб він благословив тебе перед смертю своєю. І. Яків же сказав Ревеці, матері своїй: Ісав, брате мій, весь у волоссі, а в мене тіло гладке; 12. може статися, обмацає мене мій батько; тоді я буду в очах його ошуканцем і накликаю на себе прокляття замість благословення. 13. На це мати відповіла йому: я беру на себе прокляття твоє, сину мій, тільки послухайся слів моїх і піди принеси мені. 14. Тоді він пішов і взяв, і приніс матері своїй. і його мати зробила страву, як любив його батько. 15. І взяла Ревека багату одежу старшого сина свого Ісава, що була в неї в домі, і одягла в неї молодшого сина свого Якова; 16. а руки його та гладку шию його обклала шкірою молодих козлів; 17. І дала приготовлену нею страву та хліб у руки Якову, синові своєму. 18. Він увійшов до батька свого та й сказав: Батюшку! А батько сказав: Я, хто ти, сину мій? 19. І сказав Яків до свого батька: Я Ісав, твій первісток. я зробив, як ти сказав мені; Устань, сядь та їж, що я зловив, щоб благословила мене душа твоя. 20. Ісаак спитав свого сина: Як це ти незабаром знайшов ти, сину мій? Він відповів: Бо Господь, Бог твій, послав мені назустріч. 21. І сказав Ісаак до Якова: Підійди, я обмацую тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні? 22. Яків підійшов до Ісака, батька свого; а цей обмацав його, та й сказав: Голос, голос Якова, а руки, руки Ісавові. 23. І не впізнав його, бо руки його були, як руки Ісава, брата його, у волоссі; і благословив його так. Перед лицем Господа. Тобто в присутності Його, Його ім'ям та від Нього цією владою. Знаменне це слово вище опущено було за простотою, властивою давнім письменникам. Я беру на себе твоє прокляття. Замість цих слів Онкелос вкладає в уста Ревеки такі: мені сказано в одкровенні, що не прийде на тебе прокляття, сину мій. Справді, приймаючи він провину і небезпечні наслідки запропонованого Якову дії, Ревекка через це дає зрозуміти, що і безневинно, і безпечно. Підставою такої впевненості її повинно вважати Боже про Якове приречення, його особисту гідність і негідність брата його і таємне при цьому випадку від Бога навіювання. Багатий одяг. Буквально з єврейської жаданої. Ієронім (Quaest. Hebr.) у рабинів зайняв думку, що то був одяг священнодійний. Я Ісав, первісток твій та ін. У цьому мовленні тлумачі знаходять троячу брехню і засуджують Якова. Сам Яків називає свій вчинок обманом (Бут.27:12), так само як і Ісаак (Бут.27:35). Однак Ісаак не засудив Якова, бо не відібрав хитрістю викраденого благословення. Деякі намагаються дати цьому випадку кращий вигляд через відкриття в ньому перетворювального знамення; але перетворення не змінює історії, і характер осіб чи діянь проосвітній, який залежить від устрою Божого, не виключає судження про характер моральний, який від свободи людської. Фараон не тому гідний осуду, що був чином знедоленого князя темряви; Яків не тому правий, що був образом обраних і зумовлених благодаттю. Якщо що може пояснити і виправдати його вчинок, то хіба примітка нерозв'язності в Ісааку, який для благословення Ісава бажав мати знамення від Бога, впевненість у одкровенні Божої волі через Ревеку і, нарешті, те, що Ісав, правим чи неправим чином, втім, добровільно, з клятвою зрікся. Як це так швидко та інше. Ісаак дивується швидкості лову, а Яків, застосовуючись до наміру лову, представляє швидкість її сприятливим від Бога знаменням. 24. Запитав знову: Чи ти син мій Ісав? Він відповів: Я. 25. І сказав Ісаак: Подай мені, я буду їсти, що ти, сину мій зловив, щоб благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому й вина, і він пив. 26. А Ісаак, його батько, сказав йому: Підійди, поцілуй мене, сину мій! 27. Він підійшов і поцілував його. І нюхнув Ісаак запах від одягу його, і благословив його, говорячи: Ось запах від сина мого, як запах від повної ниви, яку благословив Господь. 28. Отже, нехай дасть тобі Бог від роси небесної та від земної огрядності, і безліч пшениці та вина. 29. Нехай покорять тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; Будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; прокляті тебе прокляті; благословляючі тебе благословенні. Поцілуй мене, сину мій. Богодухні мужі використовують цю дію не як простий обряд ласки, але як видиму дію благодатного спілкування душ (1Цар.10: 1). І благословив його. Благословення Ісаака розглядати має не як бажання лише, але як пророцтво. Бо він, за словами Апостола, благословив вірою про майбутнє (Євр.11:20). Через це його благословення виповнилося, хоча він і не знав, над ким вимовляв його. Ось запах від сина мого, як запах від ниви (повної), яку благословив Господь. Слово повне втрачено в тексті єврейському, але читається в самаритянському, грецькому та латинському Св. Ієроніма. Повною стає нива сіянням та зростанням постійним; благословляється дощем, благорозчиненням повітря та великою кількістю плодів. Порівняння запаху від одягу із запахом від ниви відноситься до особливого відомого в давнину роду пахощів, який уподібнювався до пахощів землі, освіженої дощем 31 . Образ благословень нерідко був запозичений від речей видимих ​​і, мабуть, випадкових, як, наприклад, імен благословляемых. Так і Ісаак починає благословення своє від пахощів риз свого сина. Можливо, це пахощі цього разу справило в ньому надзвичайно сильне і приємне враження, яке послужило йому збудженням і розумінням. Від роси небесної. У країнах спекотних, де дощі рідкісні, недолік цей поповнюється рясною росою вечірньою та ранковою 32 . Чому в благословеннях і прокльонах росою означає вплив повітряних змін на велику кількість або убогість плодів земних (Втор.33:13, 28; Аг.1:10–11). І від огрядності земної. Як ступінь земної родючості залежить частиною від розчинення повітря, частиною ж від властивості землі, то Ісаак із дарами від роси небесної з'єднує дари від туку землі; тобто бажає нащадкам свого сина проживання на землі, за своєю властивістю плодоносною. Хай покорять тобі народи та інше. Тут можна розуміти народи різноплемінні, як Хананеев і филистимлян. Будь пан над братами твоїми та ін. Тут розуміються народи одноплемінні, як нащадки Ісава. Ті, що проклинають тебе, прокляті; благословляючі тебе благословенні. Це благословення, оскільки в простому своєму знаменуванні надмірно велике і несумісне з подією, повинно мати найвище і глибше значення. Ті, що благословлять Якова вірою в благословенне насіння, благословляться благодаттю; проклинаючі зневірою проклянуться відкиданням. 30. Як скоро зробив Ісаак благословення над Яковом, і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, зараз Ісав, брат його, прийшов з лову свого. 31 І приготував він він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: Устань, батечку! їж, що виловив син твій, щоб благословила мене душа твоя. 32. І сказав Ісаак, батько його, йому: Хто ти? Він відповів: Я син твій, первісток твій Ісав. 33. Тоді Ісаак затремтів трепетом великим до крайності й сказав: Хто ж це, що дістав дичини і приніс мені, і я їв усе, перш ніж ти прийшов, і я благословив його? Він і буде благословенний! 34. Ісав, вислухавши слова батька свого, підняв гучний і дуже жалібний зойк і сказав батькові своєму: Батьку мій! Благослови і мене, 35. Але він сказав: брат твій прийшов з хитрістю і взяв благословення твоє. 36. І сказав Ісав: Недарма дали йому ім'я Яків; він заткнув мене вже двічі: він узяв первородство моє, і ось тепер узяв благословення моє. І сказав Ісав до батька: Невже ти не залишив мені благословення? 37. І сказав Ісаак у відповідь до Ісава: Ось я поставив його володарем над тобою, і всіх братів його віддав йому в раби. обіцяв йому і велику кількість пшениці та вина; Що ж я зроблю тобі, сину мій? 38. І сказав Ісав своєму батькові: Невже, батечку, це тобі благословення? благослови і мене, батюшка! І підняв Ісав крик і почав плакати. 39. Тоді відповів йому Ісаак, батько його, і сказав йому: Ось буде в місцях проживання твого огрядність землі і роса небесна згори; 40. Але ти будеш жити мечем твоїм, і будеш рабом братові твоєму, буде, однак, час, що ти, чинячи опір, скинеш ярмо його з шеї твоєї. Тоді Ісаак затремтів і ін. І сум'яття при відкритті ненавмисності, і твердість Ісаака в даному благословенні пояснюються тим, що, вимовляючи його, він почував себе в стані натхнення. Чому перша думка його була: яким чином до дії натхнення могла додатися помилка? І вона обурила його. За нею слідувала інша: що навіюване Богом слово не може бути погрішним, і він підтвердив сказане раніше благословення. Така непохитність серед дещиця замішання є вірною ознакою душі, яка все дивиться в Богу і в Богу затвердженою. Підняв голосний і дуже жалібний крик. Ісав кричить і плаче про благословення, але вже пізно; і без віри, а з заздрістю та відчаєм, тому, як каже Апостол, не знаходить місця покаяння (Євр.12:17). Шукайте Господа, поки можна знайти Його, і закликайте Його, поки він близький (Іс.55:6). Невже ти не залишив мені благословення? Цими словами визнає і Ісав, що благословення Ісака було не просте доброзичливість, але кероване Богом і зодягнене силою і дійством, чому він і не просить додатка оного на себе, але тільки запитує батька свого: невже благодатна в ньому сила збідніла? Ось, я поставив його паном та інше. Пророцтво тут представлене подією на знак достовірності (Єр.1:10). Що ж я зроблю тобі, сину мій? Благословення, дане Якову, Ісаак вважає перешкодою благословенню Ісава: за змістом першого благословення, у якому вже включалося приниження Ісава; тому що в ненавмисному благословенні Якова він бачить руку Божу, що карає Ісава; чи не тому ще, що сила благословення, яка як залишок первісного благословення Божого, що зодягнула людину владою і могутністю над усім світом, мешкала в патріархах і за допомогою духовних спілкувань переходила від предків до нащадків, що ця сила, одного разу була збуджена вірою і преліяна всією повнотою своєю, зазвичай образі та ступені? Буде в місцях проживання твого огрядність землі і роса небесна згори. Деякі переводять це місце в знаменні негативному: житла твого чужі будуть огрядності землі і роси небесної згори. Але й за першим перекладом видно, що це благословення менш подібного до благословення Яковлєва. Ти житимеш мечем твоїм. Такими були Ідумеї, за описом Флавія 33 . Скинеш ярмо його з шиї твоєї. Це сталося за Йорама (4Цар.8:20). 41. І зненавидів Ісав Якова за благословення, яким благословив його батько його. І сказав Ісав у серці своєму: Незабаром прийдуть дні плачу по моєму батькові. тоді я вб'ю Якова, мого брата. 42. Коли Ревеці переказали слова Ісава, старшого сина її, то вона послала і покликала молодшого сина свого Якова і сказала йому: Ось, Ісав, брат твій, загрожує вбити тебе. 43. Отже, сину мій, послухайся слів моїх, устань, біжи до Лавана, брата мого, до Харрану, 44. і поживи в нього кілька днів, поки вгамується лють брата твого, 45. поки пройде гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому. Тоді я пошлю та візьму тебе звідти. Бо навіщо мені одного дня позбутися обох вас? 46. ​​І сказала Ревека Ісакові: Я не рада життям від дочок Хетейських; якщо Яків візьме жінку з дочок Хетейських, які ці, з дочок цієї землі, то що мені й у житті? XXVIII. 1. Тому покликав Ісаак Якова, благословив його і наказав йому, кажучи: Не бери собі жінки з дочок Хананейських. 2. Устань, іди в Падан-Арам, до дому Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі жінку звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї. 3. А Бог всемогутній нехай благословить тебе, і нехай зросте тебе, і нехай помножить тебе, і нехай проведе від тебе безліч народів; 4. І нехай дасть тобі благословення Авраамове, тобі та нащадкам твоїм з тобою, нехай успадкуєш ти землю мандрівки твоєї, яку Бог дав Авраамові. 5. Таким чином, Ісаак відпустив Якова, і він пішов у Падан-Арам до Лавану, сина Вафуїла Арамлянина, брата Ревеки, матері Якова та Ісава. 6. І побачив Ісав, що Ісаак благословив Якова і послав його до Падан-Араму взяти собі дружину звідти, наказавши йому при благословенні і сказавши: Не бери дружини з дочок Хананейських; 7. І що Яків послухався батька свого та матері своєї, і пішов у Падан-Арам; 8. І побачив Ісав, що дочки Хананейські не до вподоби Ісакові, батькові його. 9. Тоді Ісав пішов до Ізмаїла і взяв собі за жінку Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Неваїотову, крім інших жінок своїх. Дні плачу по батькові моєму. Тобто смерть. Щадячи старість батька, Ісав відстрочує навмисне братовбивство. Ні слова про матір: він недбає про неї, як про винуватку свого приниження. Тоді я пошлю і візьму тебе звідти. Це не сталося. Звичайно, життя Ревекі припинилося швидше, ніж ворожнеча Ісава. Навіщо мені в один день позбутися обох вас? Бо син вбитий і син-вбивця однаково втрачені для серця матері. Я життю не рада від дочок Хеттейських. Ревекка приховує від Ісаака найважливішу причину, з якої треба було видалити Якова. Так любов покриває найтяжчі гріхи і намагається відвернути зло, не обурюючи невинних і не дратуючи винних. Сонм народів. Інакше можна перекласти з єврейської: церква народів. У цьому перекладі сама помітна знаменність цієї частини благословення. До Ізмаїла. Тобто до дому чи племені Ізмаїла, бо Ізмаїл помер за 14 років до цього. Якова вибрав собі Бог, Ізраїля на надбання собі, говорить Псалмоспівець (Пс.134:4). Обрання це відноситься, по-перше, до обличчя Якова, потім до його роду і, нарешті, найбільше до його духу віри: бо не всі, що походять від Ізраїлю, суть Ізраїль (Рим.9: 6). Два останні обрання, тобто обрання роду Ізраїля та обрання Ізраїлю духовного, полягають у першому, тобто особистому обранні Якова: одне пророцтвом, а інше проосвітнім чином. Дійсність цього перетворення у Св. Письмі відкривається з того, що апостол Павло, розмірковуючи про відкидання тілесного і про обрання духовного Ізраїлю, призводить до пояснення приклад Якова та Ісава (Рим.9), і також з того, що той самий апостол, застерігаючи євреїв, що увірували, відвернув євреїв. Євр.12:16–17). Отже, Яків є образ, по-перше, духовного Ізраїлю, або Церкви християнської взагалі, і отже Ісав, на противагу, образ плотського Ізраїлю. Ісав та Яків є близнюками, з яких менший перемагає більшого; так, духовний Ізраїль породжений разом із плотським, але, зростаючи в таємниці, нарешті відкритий і піднесений над ним. Ісаак призначає своє благословення спершу Ісаву, але потім дає його Якову; так тілесному Ізраїлю дано обітниці від Небесного Батька, але на духовному вони виконуються. Тим часом як Ісав шукає лови, щоб заслужити отче благословення, Яків, за настановою матері, якою Бог відкрив долі свої, одягнений в одяг первородного, передбачає воно. Тим часом, як тілесний Ізраїль вважає зовнішніми справами закону придбати земне благословення Боже, Ізраїль духовний, що провадиться Благодаттю, одягнений в одяг заслуг і правди Першонародженого всієї тварі, благословляється благословенням духовним, понад небо, у Христі (Еф.1:3). Меч лайки і тривале рабство дістається у спадок знедоленому Ісаву. І тілесному Ізраїлю, з його відкидання, залишався лише меч крамоли, внутрішнє рабство і зовнішнє приниження. Знехтуваний Ісав шукає смерті Якова; але цей видаляється і рятується. Знехтуваний старий Ізраїль повстає на винищення нового; але Бог приховує цього в таємниці свого селища і потім підносить у силі та славі. По-друге, як апостол додає образ Ісава, зокрема, до кожної людини, яка служить тілу, так само Яків є образ кожної духовної та внутрішньої людини. Задоволення плоті є їжею, за яку ми віддаємо нашу першість і благословення Небесного Батька. Плотські хочуть бути ловцями свого блаженства, і, риста поза, втрачають його всередині. Духовні зраджують себе водінню благодаті і, не виходячи з дому, таємничим і незбагненним, але коротким і вірним шляхом досягають непорушного і вічного благословення Отчего. Часто духовні не пізнаються по руках чи справах та зовнішньому способу життя, які можуть мати зовнішність рук Ісавових. Але голос Яківлєв, єдиний загальний дух і мова обожених душ, ніколи не змінюється. Можливо, Бог часто бачить і благословляє Якова під зовнішністю Ісава. Ворожнеча і помста - їжа плотських; мовчання та втеча – зброя духовних. Подорож Якова до Месопотамії Розповідь про подорож Якова до Месопотамії включає такі приватні предмети: напутнє одкровення (Бут.28:10–19); обітниця Якова (Бут.28:20–22); ненавмисне, але приготоване Промислом вступ до дому Лавана (Бут.29:1–14); два подружжя Якова (Бут.29:15–30); плоди цих подружжя (Бут.29:31 - Бут.30:24); заснування Яковом власного домоводства за сприяння Промислу (Бут.30:25–43); відступ Якова з Месопотамії (Бут.31: 1-21); переслідування Лавана, розбрат за ідоли і заповіт світу (Бут.31:22–55); одкровення підбадьорливе (Бут.32:1–2); побоювання Якова з боку Ісава (Бут.32:3–23); одкровення – боротьба з Богом (Бут.32:24–32); побачення з Ісавом (Бут.33:1–16); вступ Якова в землю Ханаанську (Бут.33: 17-20). Стосовно цієї розповіді до попередніх і наступних, в ньому відкривається те, яким чином Бог крізь перешкоди і небезпеки благополучно вів Якова до події даного йому від Ісака благословення і одкровення небесного (Бут.28:15) і яким чином покладено початок дванадцяти племен. У Лавані видно чуттєву подію цього благословення, даного Якову: благословляючі тебе благословенні. 10. Яків же, що вийшли з Беер-Шави, щоб іти до Харрану, 11. прийшов на одне місце і залишився там ночувати, бо зайшло сонце. Він узяв один із каменів, що були на тому місці, і поклав собі в голови, і ліг на тому місці. 12. І бачить уві сні: ось драбина стоїть на землі, а верх її стосується небес; і ось Ангели Божі сходять і сходять за нею. 13. І ось, Господь стоїть на ній, і каже: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака. (Не бійся). Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі та нащадкам твоїм. 14. І буде потомство твоє як порох земний; і пошириться на захід, і на схід, і на північ, і на південь; і благословляться в тобі та в насінні твоїм всі племена земні. 15. І ось, Я з тобою і збережу тебе скрізь, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю; бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі. 16. Тут Яків прокинувся від сну свого та й сказав: Як Господь на цьому місці! А я не знав! 17. І злякався він і сказав: Як страшне це місце! Це не інше що, як дім Божий, це брама небесна. 18. Вставши ранком, Яків узяв камінь, що був у нього в головах, і поставив його пам'ятником; і вилив оливу на верх його. 19. І назвав ім'я того місця Бет-Ел. а колишнє ім'я прилеглого міста було Луза. Прийшов на одне місце та ін. Це місце було біля міста Лузи; що називався потім від цього самого місця Вефілем (Бут.28:19), що лежав на такій відстані від Беер-Шава, яке людина, не обтяжений багато, може перейти в один день. Отже, Яків, здійснивши першу денну подорож, проводить ніч на тому місці, де вона його застала; і тут Бог його наказує одкровенням. Дивовижний подвиг Якова, який має батька багатого, в далеку і небезпечну дорогу вступає один (Бут.32:10), несучи на собі дорожній запас (Бут.28:18), і проводить ніч у порожньому місці. Щоб приховатись від Ісава, він виходить із батьківського дому без супутників; будучи без супутників, не сміє доручити себе дивовижності Хананеїв, але цілком довіряє себе єдиному Богу. Ось сходи та ін. У цьому Божественному явленні треба спочатку пізнати Того , хто з'явився , щоб потім зрозуміти образ явища . Деякі тлумачі (Grot. Calm. Ιο; Cler.) думають, що один з Ангелів вищого чину представляв тут обличчя Господа між іншими Ангелами, але священна розповідь нітрохи не сприяє цьому здогаду; бо в ньому Господь зовсім відокремлюється від Ангелів. Ісус Христос, розмовляючи з істинним ізраїльтянином Натанаїлом і обіцяючи йому безперервне Божественне видіння, подібне до Якова сновидіння, відчутно постачає Себе самого початком і того, і іншого: відтепер бачитимете небо відкритим і Ангелів Божих, що сходять і Людському (Ін.1: 51). Але якщо Яков, що з'явився, був Син Божий, який є разом і Син людський, весь образ явища повинен представляти якусь Йому належну властивість або дію. Отже, сходи, що стоять на землі і стосуються небес, можуть означати Його втілення або Божественне людство, за допомогою якого земля з'єднується з небом, творіння з Творцем, людина з Богом; і яка після відпадання Адамова від первісного з'єднання з Богом є єдиним поворотним, новим і живим шляхом до Престолу Благодати (Євр.10:20, 4:16). Сходження і сходження Ангелів сходами утворює або власне дію Ангелів, що посилаються в служіння для тих, які повинні успадковувати спасіння (Євр.1:14), висхідних до Господа для прийняття від Нього наказів і сходять на землю для виконання їх; або, за загальним поняттям сходів, загальну поступовість створінь, які в Сині Божому, як на своєму початку, від якого все (Євр.2:10), знаходячи і свій кінець, для якого всі сходять у любові Його, щоб простягати її благотворні впливи від вищих на нижчі ступеня, і сягають свого досконалості; або, нарешті, по відношенню до таємниці втілення, служіння цій таємниці всіх богоносних патріархів, з яких деякі, як, наприклад, Сиф, Ной, Авраам, Ісаак, під час відкриття цієї таємниці Якову, вже повернулися або поверталися з земної ниви до Бога, а деякі, як ні, або Юда, з'явитися на землі, передуючи Сину людському, який, за приреченням, з небесної висоти Своєї, також повинен був за ступенями їхніх народжень зняти до власного земного народження. Таким чином, видіння сходів раніше слів одкровення вселяло вже Якову, що він, будучи в небезпечному відлученні від суспільства людського, вступає тим часом у рятівне спілкування з вишними силами і знаходиться під безпосереднім охороною Господа Боголюдини, Якого таємниці збереженням і продовженням обітниць послужити повинен. Те саме викладається згодом і словами одкровення. І ось, Господь стоїть на ній. З єврейської можна інакше перекласти: і ось, Господь стоїть над ним, тобто над Яковом, що лежить на землі, або проти нього (див. той же вислів Бут.18:2). І говорить та ін. Зміст слів одкровення є обнадія Якова піклуванням, безпекою і допомогою (Бут.28:15) на підставі обітниць, даних Аврааму та Ісааку (Бут.28:3) і непорушного приречення про благословення самого Якова з його потомством (Бут.28:13–14). Не можна не визнати, що в обнадії цьому мав потребу Яків, у сімдесят сім років від народження безчадний, безшлюбний і вигнанець. Точно Господь на цьому місці! А я не знав! Сюди належить зауваження Кирила Олександрійського 35 , що патріархи не мали чистого уявлення про всю присутність Божу. Але виклик Якова можна відносити замість незнання до його смиренності. Не сміючи відносити одкровення до гідності свого обличчя, він відносить його до переваги місця, обраного Богом 36 ; і з приниженням сповідує свою простоту і неуважність у тому, що раніше не подумав про дещицю близькості Божества. І злякався. Новий знак смирення, яке й приймає дари від Бога і навіть радіє Йому з трепетом. Це не інше що, як дім Божий, це брама небесна. Найменування ці як відбулися, так і пояснюються порівнянням володарювання Божого з царством або градом. За звичаєм стародавніх, два місця в місті могли називатися власне царственими: будинок, де цар мешкає, і міська брама, де він своєму народу є з сильними своїми для справ правління. Застосовуючись до цього образу, Яків називає місце одкровення будинком Божим, за істинною і близькою присутністю Господа, що явився, і брамою небес, по явленому з'єднанню вишніх і нижніх сил і царству Провидіння. І вилив оливу на гору його. Обряд цей дехто пояснює з наслідування звичаю язичницькому присвячувати божествам і шанувати стовпи 37 , але не можна довести давнину звичаю цього у язичників таку, щоб він міг подати зразок Якову. Найпростіше пояснюється вчинок Якова з нестачі потреб для звичайної жертви. Замість вівтаря споруджує він камінь, а замість жертовної крові виливає на нього ялин, який мав із собою в дорозі для їжі. Втім, цей новий обряд міг мати особливе знамення – те, що справжнє богослужіння відбувається і освячується помазанням Духа Божого. У законі Мойсеєвому посвячення стовпів заборонено (Втор.16:22). Звичайно, тому, що їм уже почали віддавати Божу честь. І назвав ім'я того місця Бет-Ел. Тобто дім Божий. Ім'ям βαιτυλια, яке, очевидно, є те саме, що Бет-Ель, називали язичники помазанням присвячені божествам камені 38 . Тому здогадуватися можна, що не Яків дотримувався їхнього звичаю, але їхній звичай походить від Якова. А колишнє ім'я міста було Луза. Яків знаходився не в самому місті, але становище Бет-Елу означене ім'ям ближнього міста тому, що інакше не могло бути означено (див. Нав.16:2). 20. І поклав Яків обітницю, кажучи: Якщо Бог буде зі мною і збереже мене в цьому шляху, в який я йду, і дасть мені хліб їсти, і одяг одягнутися, 21. і я благополучно повернуся до дому батька мого, і буде Господь моїм Богом, 22. то цей камінь, що я; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину. Обітниця Якова не є угодою з Богом про Його благодіяння чи корисливе прохання без відданості волі Його; але вдячна відповідність Божій обітниці, чому обітне прохання і зображено майже всі словами одкровення. «Якщо Бог, – каже праведник, – за Своєю добротою дарує мені Свої обітниці, то нехай прийме і обітницю моєї подяки та любові; якщо Він дає мені ще прийдешні блага на випробування віри, принесу Йому в жертву майбутні мої здобування на свідчення віри». Тому питання, що було б, якби обітне прохання не виповнилося, зовсім не повинно тут мати місця. І дасть мені хліб їсти і одяг одягатися. Такі обмежені і завжди однакові бажання праведних. І перед приходом Господа вони молилися молитвою Господньою: хліб наш насущний дай нам цього дня. І буде Господь моїм Богом. Слова ці одні відносять до умови чи прохання, інші – до висновку обітниці. Перше, здається, правильніше, бо відповідно до обітниці (Бут.17: 7, 19, 28:13). Камінь цей, що я поставив пам'ятником, нехай буде Божим домом. Тобто я збережу завжди до цього місця те благоговіння, яким проникнуть нині (див. Бут.35:7). Дам тобі десяту частину. Ймовірно, через жертвопринесення. Вступ Якова до будинку Лавана XXIX. 1. Потім Яків продовжував свій шлях і прийшов у землю синів сходу. 2. Ненароком побачив він на полі криницю й три отари дрібної худоби, що лежали біля неї, бо з тієї криниці напували стада. Над гирлом криниці був великий камінь. 3. По зборах туди всіх стад, знімали камінь із криниці і напували худобу; Потім знову клали камінь на своє місце, на гирлі криниці, 4. Яків сказав пастухам: брати мої! звідки ви? Вони відповіли: Ми з Харрану. 5. Тоді він спитав їх: Чи знаєте Лавана, сина Нахорова? Вони відповіли: знаємо. 6. Він ще запитав: чи він живе? Вони відповідали: живе; І ось, Рахіль, дочка його, іде зі стадом. 7. Він сказав: Ось дня ще багато; не час збирати стада: напийте худобу і йдіть пасіть. 8. Вони відповіли: Не можемо, доки не зберуться всі череди і не знімуть каменя з гирла криниці; тоді ми будемо напувати худобу. 9. Ще як він розмовляв з ними, прийшла Рахіль зі стадом батька свого, що вона пасла. 10. Яків Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, і стадо Лавана, брата матері своєї, зараз підійшов Яків, зняв камінь із гирла криниці і дав пити худобі Лавана, брата матері своєї. 11. Потім Яків поцілував Рахіль і підняв зойк, заплакав. 12. І сказав Яків Рахілі, що він родич її батька, і що він син Ревекіна. А вона побігла і сказала своєму батькові. 13. Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його, і поцілував його, і ввів його до дому свого; і він розповів Лаванові все це. 14. А Лаван сказав; справді ти кість моя і тіло моє. І жив у нього Яків місяць днів. На землю синів сходу. Ім'я це належить мешканцям Месопотамії за її становищем до Палестини, хоча, втім, своє дається воно жителям Аравії. Над гирлом криниці був великий камінь. Це робилося внаслідок убогості води, на її збереження від впливу сонця і від довільного недбалого вживання жителів. Братія. Звичайне в давнину вітальне найменування навіть для незнайомих (Бут.19: 7). Але коли в дусі народу чи народів загальне почуття братолюбства і людинолюбства переважає самолюбство і честолюбство, тоді кожного починають величати паном і государем. Не можемо. Здається, це означає не маємо права. Вона пасла. Можливо, через бідність Лавана (Бут.30:30). Підійшов Яків, зняв камінь та інше. Як прибульцеві, йому можна було пробачити порушення звичаю, чи, краще, взаємної умови тубільців. Заплакав. Сльози ненавмисної радості та любові спорідненої (Бут.43:30, 45:2, 14–15). Розповів Лавану все це. Тобто свій рід, свої пригоди і ненавмисне, за влаштуванням Промислу, здобуття будинку Лаванова. Справді ти кість моя і тіло моє. Тобто справді ти мій родич; чому я і прийму тебе, і піклуюсь про тебе. 15. І сказав Лаван до Якова: Невже ти даремно працюватимеш на мене, бо ти родич? Скажи мені, що я маю сплатити тобі? 16. У Лавана було дві дочки: ім'я старшої Лія, ім'я молодшої Рахіль. 17. Лія мала очі, а Рахіль була прекрасна обличчям і прекрасна поглядом. 18. Яків полюбив Рахіль і тому сказав: Я буду тобі служити сім років за Рахіль, молодшу дочку твою. 19. На це Лаван сказав: Для мене краще віддати її за тебе, аніж віддати її за іншого чоловіка; залишся у мене. 20. Таким чином, Яків служив за Рахіль сім років; і вони здалися йому за стільки ж днів, бо він любив її. 21. І сказав Яків до Лавану: Дай жінку мою; тому що мені вже настав час, щоб мені увійти до неї. 22. Тоді Лаван скликав усіх людей того місця і зробив бенкет. 23. А ввечері взяв дочку свою Лію, і ввів її до нього, і він увійшов до неї. 24. І дав Лаван служницю свою Зелфу дочці своєї Лії, щоб вона була в неї служницею. 25. Настав ранок, і виявилося, що це Лія. Тоді Яків сказав до Лавана: Що це ти зробив наді мною? Чи не за Рахіль я служив тобі? Навіщо ти обдурив мене? 26. Але Лаван сказав: У нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу; 27. закінчи цей тиждень; потім дамо тобі і ту за роботу, яку ти працюватимеш у мене ще сім років інших. 28. Яків так і зробив, і закінчив цей тиждень. Потім Лаван дав йому Рахіль, свою дочку, йому за дружину. 29. І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, служницю свою Балу, щоб вона була в неї служницею. 30. Яків увійшов і до Рахили, і полюбив Рахіль більше, ніж Лію, і служив йому ще сім років інших. Невже ти задарма працюватимеш на мене? Договір цей, звичайно, був наслідком того, що Яків у перший місяць свого перебування у Лавана виявився вже працьовитим і корисним для його будинку. Я служитиму тобі сім років за Рахіль, молодшу дочку твою. У стародавніх шлюбні дари були потрібні не від нареченої, а від нареченого (Бут.24:53, 34:12; 1Цар.18:23, 25, 27). Тому Яків, не маючи жодної власності, пропонує Лавану свою працю замість вена. Щоправда, він міг би потрібне отримати з дому батьківського; бо, не торкаючись навіть первородства, мав право на третину спадщини, але він позбавляв сам себе всього, щоб не плекати ворожнечу брата. Мені вже виповнилося час. Час найму або час віку вже досить зрілого. За останнім викладом, можна вважати, що шлюб відбувся насамперед здійснення семи років роботи. Усіх людей того місця. Здається, слід розуміти: одного племені з Лаваном. Настав ранок, і виявилося, що це Лія. Так, за таємними судами Божими, за хитрість віддається хитрістю. Яків погодився поставити себе на місце старшого брата, щоб передбачити благословення батька свого; Лаван доставляє старшу дочку свою на місце молодшої і перетворює таке бажане Яковом подружжя. У нашому місці так не роблять і таке інше. Якби Лаван хотів істинно дотриматися порядку і прийнятого звичаю, то мав би відкрити свій намір Якову ще раніше умови про сім років роботи. Вжита ж ним хитрість показує, що він хотів не так віддати справедливість старшій дочці своїй, як придбати в зяті своєму дешевого працівника на інші сім років. Закінчи цей тиждень . Хоча склад слів цього місця в єврейському тексті взаємний, втім, безсумнівно, що цього тижня не є тиждень Рахілі, тобто другі сім років роботи; але седмиця Лії, тобто сім днів, які, за давнім звичаєм, складали свято шлюбу (Суд.14:12). Це пояснення виправдовують такі слова: Яків так і зробив і інше. (Бут.29:28), бо другі сім років роботи не передували, але наслідували друге одруження (Бут.29:30). У Лавані видно досвід того примітки, що охочі збагатитися впадають у спокусу і в мережу (1Тим.6: 9). Для корисливості він вдається до обману; вводить свого зятя в багатоженство і кровозмішення і робить своїх дочок одну за одною наложницею. Яків так і зробив. Те, що Лаван пропонує, Яків виконує, проте останній переконливіший за перше. Бо, по-перше, шлюб із Лією був незаконний, бо укладений без волі чоловіка, і міг вважатися недійсним; навпаки, законно вимагав Яків подружжя з Рахіллю, про який давно домовився; що ж шлюб з Лією не був розірваний, цього не можна відносити до його нестримності, але до терпіння та великодушності. По-друге, Яків був у необхідності підкорятися Лавану, який мав єдиний притулок. Втім, не можна не помітити, що замішання Якова множила і власна пристрасть - любов до Рахілі (Бут.29: 30). Плоди двох подружжя Якова 31. Господь побачив, що Лія ненавидима, і відкрив її нутро, а Рахіль була неплідна. 32. Лія зачала й породила сина, і назвала йому ім'я Рувим, бо, говорила вона, Господь приглянувся на мене бідну, тепер любитиме мене чоловік мій. 33. І зачала вона знову, і породила сина, та й сказала: Господь почув, що я ненавидима, і дарував мені й тому. Тому назвала йому ім'я Симеон. 34. І зачала ще й породила сина, і сказала: Тепер приліпиться до мене чоловік мій, бо я народила йому трьох синів. Від цього названо йому ім'я Левій. 35. Нарешті ще зачала і породила сина, і сказала: Тепер я буду хвалити Господа. Тому назвала йому ім'я Юда. І перестала народжувати. XXX. 1. Рахіль побачила, що вона не родить Якову; І порівнювала Рахіль сестрі своїй, і сказала Якову: Дай мені дітей. а якщо не так, то я помру. 2. Тоді Яків розсердився на Рахіль і сказав: Невже я замість Бога, який не дав тобі плоду утроби? 3. Але вона сказала: Ось служниця моя Валла, увійди до неї; нехай вона народить у мене на колінах, і я дістану дітей від неї. 4. І так вона дала йому Баллу, служницю свою, за жінку; І ввійшов до неї Яків. 5 . Валла зачала і народила Якову сина. 6. І сказала Рахіль: Бог судив мене, і почув голос мій, і дав мені сина, і тому назвала йому ім'я Дан. 7 . Зачала і знову Валла, служниця Рахіліна, і народила Якову іншого сина. 8. Тут Рахіль сказала: боротьбою Божественною боролася я з сестрою моєю і перемогла; тому назвала йому ім'я Неффалім. 9. Лія побачила, що перестала народжувати, і взявши служницю свою Зелфу, дала її Якову за жінку. 10. І Зелфа, служниця Ліїна, народила Якову сьша. 11. І сказала Лія: Пощастило! І назвала йому ім'я Гад. 12. Народила Зелфа, служниця Ліїна, та іншого сина Якову. 13. Тоді Лія сказала: Це блаженство для мене, бо блаженною будуть шанувати мене жінки. І назвала йому ім'я Ашір. 14. Одного разу під час жнив пшениці Рувим вийшов у поле, і знайшов мандрагори, і приніс їх Лії, матері своєї. Тут Рахіль сказала Лії: Дай мені мандрагор сина твого. 15. Та ця сказала їй: Невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагор сина мого? Рахіль відповіла: Добре, нехай він спить з тобою цієї ночі, за мандрагори сина твого. 16. Отож, увечері, коли Яків прийшов із поля, Лія вийшла йому назустріч і сказала: Увійди до мене, бо я відкупила тебе за мандрагори сина мого. Тому він і спав з нею тієї ночі. 17. І почув Бог Лію, і вона зачала, і породила Якову п'ятого сина. 18. І сказала Лія: Бог дав мені винагороду мою, тоді як я вже служницю мою віддала чоловікові моєму. І назвала йому ім'я Іссахар. 19. І ще зачала Лія, і породила Якову шостого сина. 20. Тоді сказала Лія: Бог дав мені чудовий дар; тепер житиме зі мною чоловік мій, бо я народила йому шістьох синів. І назвала йому ім'я Завулон. 21. Потім народила дочку і назвала їй ім'я Діна. 22. Нарешті Бог згадав про Рахілі, і почув її Бог, і відкрив нутро її. 23. Вона зачала, і породила сина, і сказала; визволив мене Бог від нарікання. 24. І назвала йому ім'я Йосип, сказавши: Господь дасть мені й іншого сина. Ненавидима. Тобто менш кохана (Лк.14: 26). Рахіль була неплідна. Рахіль невинна і отримає дітей свого часу, але спочатку треба було вилікувати Якова від його пристрасті. Рувим. Значить син піклування. Симеон. Значить почуття. Левій. Значить приліплення. Юда. Значить Богохвальний. І порівнювала Рахіль сестрі своїй. Очевидно, з похибок народжується для Якова покарання: з багатоженства та пристрасті до Рахілі – незгода сімейна. Дай мені дітей; а якщо не так, то я помру. Рахіль, каже Златоуст (Hom. I. in Genes), у несамовитості ревнощів вимовила слова, сповнені безумства. Але деякі знаходять у словах цих дещо здоровий глузд, викладаючи їх так: «Дай мені дітей, як Ісаак дав їх неплідній Ревеці молитвою, або хоча так, як Авраам дав неплідній Саррі за допомогою Агарі, інакше я побоююся, що боротьба з сумом скоротить дні мої». Невже я замість Бога, який не дав тобі плоду утроби? Євреї (див. Paraph. Hieros. in Genes. Бут.30:2) помічають, що Бог зберігає три ключі, яких не зрадить ні Ангелу, нижче Серафима: а) життя або народження (1Цар.2:5–6 ; Пс.112:9, 126:3), б) дощу або 2:2) або воскресіння (Єз.37:12–13). Дехто додає четвертий ключ живлення (Пс.144:15–16). Вчення благоговійне та втішне, яке кладе в руці самого Бога і початку, і продовження, і вчинення буття людського. Нехай вона народить у мене на колінах. Здається, це означає обряд усиновлення. Бог судив мене. Тобто Бог справою виправдав скаргу Рахілі на бесчадство. Дан. Значить суд або суддя. Боротьбою Божественною боролася я з сестрою моєю і перемогла. Рід тлумачення цих слів представляє у своєму дорученні Онкелос: прийняв Бог моління моє, коли я молилася в молитві моїй, щоб у мене був син, так само, як і у сестри моєї. Можна також боротьбу сестер вважати у тому, що Лія сильно зійшла на ложі Якова, а Рахіль сильно отримала від нього дітей через усиновлення. Боротьба Божественна є боротьба Божою. Неффалім. Значить боротьба моя. Пощастило! Це поняття в слові בגד знаходили сімдесят тлумачів, тлумач Сирський, Онкелос, Йонатан, Флавій. Найновіші знаходять у імені Гад значення щастя , арабською мовою. Втім, Яків в останньому благословенні синів своїх (Бут.49:19) робить до імені Гада пристосування ім'ям גדוד, яке означає сонм. Тому вигук Лії בגד може означатись в сонмі, або גד בא прийшов сонм, чим зображується радість про безліч дітей. Асір. Значить блаженство. Мандрагори. У цьому значенні приймали слово דודאים всі давні. Варто зауважити думку Аристотеля (De generat. anim. L. II), що мандрагор сприяє до родючості жінок. Це дає випадок до здогадки: чи не ця сама думка спонукала Рахіль домагатися мандрагор? Невже мало тобі заволодіти моїм чоловіком, що ти домагаєшся і мандрагор сина мого? Ревнощі вводять Лію в безладдя почуттів. Вона засмучується за нікчемну річ і тим часом не досить пристойним чином виявляє причину прикрості, що давно таїлася. Бог дав мені відплату мою, тоді як я служницю мою віддала чоловікові моєму. Тобто «за те, що я платою набула права на чоловіка, Бог заплатив мені сином; і ця Божа милість тим очевидніша, що я, не сподіваючись більше народжувати, вже віддала чоловікові моєму служницю мою, щоб помножити дітей і через неї». Іссахар. Значить є відплата. Чудовий дар. Як би нове вено в оновлення подружнього союзу, що послаблюється незгодами. З цього часу житиме зі мною чоловік мій. Тобто частіше звертатиметься, ніж з Рахілью (Бут.30:20). Завулон. Значить співжиття. Діна. Можливо, і не одна ця була дочка у Якова, але про цю одну згадується тому, що про неї слідує особлива оповідь (Бут.34). Бог визволив мене від нарікання. Наріканням було неплідство (Іс.4:1; Лк.1:25), тому що чадородие вважалося очевидним благословенням Божим (Втор.7:14) і тому, що в часи Старого Завіту в кожній благочестивій і благочедній дружині обраного Богом племені можна було припускати обітницю; а в безплідній не можна. Йосип. Значить додати. XXX. 25. Після того як Рахіль народила Йосипа, Яків сказав Лаванові: Відпусти мене, я піду в своє місце та в свою землю; 26. Віддай мені жінок моїх та дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду. бо ти знаєш, скільки я служив тобі. 27. А Лаван сказав йому: Якби я знайшов благодать перед очима твоїми! Я відчув, що через тебе Господь благословив мене. 28. І сказав: Признач сам собі нагороду від мене, і я дам тобі. 29. На це сказав йому: Ти знаєш, скільки я служив тобі і скільки зробилось у тебе худоби при мені. 30. Мало було в тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з мого вступу; коли ж і я зроблю щось для мого дому? 31. І сказав Лаван: Що я дам тобі? Яків відповів: Не давай мені нічого, якщо тільки зробиш мені, що я скажу; то я залишусь і буду пасти і берегти худобу твою. 32. А тепер я обійду всю худобу твою, і відділю з неї всяку худобу з цятками та з плямами, всяку худобу чорну з овець, також з плямами та з цятками з кіз. Після цього така худоба нехай піде в нагороду мені. 33. Таким чином справедливість моя сама буде говорити за мене наступного часу перед лицем твоїм, бо ти можеш прийти і бачити мою нагороду. Все, що в мене з кіз не буде з цятками і з плямами, а з овець не буде чорне, нехай вважається краденим. 34. На це Лаван сказав: Добре, я радий, щоб так і було, як ти сказав. 35. І відділив того ж дня козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз з цятками та з плямами, усіх, що мали кілька білих, і всіх чорних овець, і віддав на руки синам своїм; 36. І розташувався за три дні шляху від Якова. Яків же став пасти іншу худобу Лаванів. 37. І взяв Яків свіжих прутів стираксових, мигдальних та яворових, і зробив білу нарізку на їхній корі, знявши її до білого дерева. 38. І поклав лозини з нарізкою перед худобою в поїльних колодах, куди худоба приходила пити і де, приходячи пити, зачинала. 39. І зачиняв худобу біля лозин, і народжувалося худобу строкату, і з цятками, і з плямами. 40. Таких баранів Яків відокремлював, і мав худобу отже строкатий і весь чорний був у очах білого худоби, свої ж стада тримав особливо і ставив їх разом із худобою Лавана. 41. Щоразу, коли зачиняла худоба сильна, Яків думав прути в колодах, перед очима худоби, щоб вона зачинала біля прутів; 42. А коли худоба була слабка, тоді вона не вважала. Таким чином, слабка худоба діставалася Лавану, а сильна Якову. 43. І зробився він дуже, дуже багатий, так що в нього було безліч худоби, і рабині, і раби, і верблюди, і віслюки. Ти знаєш, скільки я служив тобі. Яків нагадує Лаванові, що договірний час виповнилося; а може, скромним чином хоче подати йому і ту думку, що заслужив від нього і деякий посібник на шлях. Коли і я зроблю щось для мого дому? Тобто «коли і я придбаю власність, потрібну для такого численного сімейства?». Дбайливість необхідна, бо Яків мав уже 90 років від народження, одинадцять синів і нічого не мав. Я обійду нині ж всю худобу та інше. З цієї пропозиції Якова не досить видно, в чому повинна була полягати необхідна їм нагорода, але ця вимога пояснюється в продовженні розповіді про його виконання, де говориться, що спочатку всі стада розібрані за кольором, і в руках Якова залишено тільки білу худобу (Бут.30:35–36). був на нагороду Якову (Бут.31: 8). З цього видно, що вимагана Яковом уперше нагорода складатись мала в козлах строкатих і з плямами, у козах з цятками та плямами, в вівцях чорних; але не в тих, що були вже в стадах Лавана, а тільки в тих, що могли народитись від білих. Вся худоба біла і кози чорні, яких хвиля була найбільш шанована і цінується (Єз.27:18; Пес.1:4), наданий був Лавану. Яків хотів мати те, що Бог благоволить дарувати власне йому. Таким чином справедливість моя та ін. Тобто «розбір худоби за кольором не залишить місця сумнівам та підозрам. Тут не можна буде взяти зайве, ні вибрати краще замість гіршого. Поглянувши на колір моєї худоби, ти побачиш, що я нічого не викрав у тебе; і якщо худоба ця збільшиться, побачиш заступництво Промислу до моєї справедливості. На цей кінець я погоджуюсь все, що знайдеться в моїй худобі не призначеного мені кольору, хоча б народилося точно від моєї худоби, віддавати ніби крадене». Таким чином, Яків призначає собі худобу різнокольорову, яка народиться від білого, але якби потім паки від різнокольорового народилася біла, ця зобов'язується повертати Лавану. Добре, я радий та інше. Лаван не просто погоджується на пропозицію Якова, але з особливим висловленням бажання бачити воно в дії; його користолюбству приємно, що Яків обрав собі спосіб нагороди, настільки мало, мабуть, обіцяє. Худоба сильна. Тобто слово המקשרות, на найбільш прийняту думку Кімхія, від слова קשר пов'язувати . Сильніше буває худобу восени, а навесні слабше. І став він дуже, дуже багатий та інше. У способі, яким Яків набуває і множить свою нагороду і стає багатим, св. оповідання розрізняє чотири основні події. По-перше, за допомогою спотворених лозин він отримує від білої худоби різнокольоровий (Бут.30:39). По-друге, отримана таким чином різнокольорова худоба розлучає від білого, так щоб у часи зачаття різнобарвна, по можливості, була в очах білого, але біла не була в очах різнокольорового, щоб тим більше від білого могла народжуватися різнокольорова, але не назад (Бут.30:40). По-третє, перетворення білої худоби на різнокольорову вона намагається робити в міцній і кращій частині стад (Бут.30:41–42). Нарешті, без сумніву, продажем надлишкової худоби чи хвилі набуває рабинь і рабів, верблюдів та ослів. Ці звороти без перемов показують велике мистецтво в Якові, але чи всі вони відповідають правилам чесності та вірності найманця до домоволодарки? До вирішення цього питання може сприяти інший: чи було перетворення білої худоби на різнобарвний винаходом Якова і справою природи чи наслідком навіювання та дару від Бога? Батьки грецької Церкви, як Златоуст (In Genes. Hom. LVII) і Феодорит (In Genes. Quaest. LXXXIX), переродження стад Лаванових вважають дією чудовою, але західні, як Августин (In Genes. Quaest. XCIII), намагаються з'ясувати його із законів природи. Насправді, є тварини, яких колір буває різний за різницею пануючого кольору в природі, відповідно до пори року або клімату: ті, що живуть в місцях менш світлих, мають яскравих кольорів; ті, що віддаляються від людей, слідуючи одноманітності навколишньої природи, постійно зберігають колір роду свого, а ті, що перебувають між людьми, часто змінюють його, так як і все навколишнє людей часто змінює свій вигляд. З цього видно, що предмети, що найжвавіше вражають уяву тварин, мають вплив на їх зовнішній вигляд, який вплив відкривається особливо в їх народженні. Давні не тільки помітили цю гру природи, але й вміли керувати нею 39 . Втім, щодо Якова, чи відомо йому було це мистецтво природним чином чи ні, але безсумнівно, що він отримав навіювання до вживання його в сновидінні, про яке згадується в його історії нижче (Бут.31:11–13). У Самаритянській біблії воно описується також перед самим переказом про переродження стад (Бут.30:36–37). Як скоро прийняти те, що поведінка Якова як найманця Лаванова було наслідком не своєї хитрощі, а навіювання від Бога, якого заступництву довірив він свою справедливість, то все, що в його вчинках могло б здаватися поганим, набуває беззаперечний вигляд. Бог наставляє його або, принаймні, дозволяє йому за браком іншого суду власним мистецтвом віддати собі справедливість і карає через нього користолюбство Лавана. Бо цей змусив Якова сім років працювати зовсім безплідно, тому що Лія не була обумовленою нагородою; привласнив увесь плід чотирнадцятирічної його роботи, який приватно належав його дочкам як їхня вена і спадщина; і, нарешті, погодився на такий рід нагороди Якову, яку, за природним перебігом речей, сам знаходив нездійсненним (Бут.30:34). XXXI. 1. І почув він слова синів Лаванових, що казали: Яків заволодів усім, що було в нашого батька, і з маєтку батька нашого склав усе це багатство. 2. Яків побачив, що Лаван уже не так дивився на нього, як учора і третього дня. 3. І сказав Господь Якову: Вернися до краю батьків твоїх та на батьківщину твою. і Я буду з тобою. 4. Тоді Яків, пославши, покликав Рахіль та Лію в полі до стада свого 5. І сказав їм: Я бачу, що ваш батько дивиться на мене не так, як учора і третього дня. Але Бог мого батька зі мною. 6. Ви самі знаєте, що я всіма силами служив вашому батькові. 7. А ваш батько обдурив мене і разів десять змінював мою нагороду. Але Бог не дозволив йому зробити мені зло. 8. Чи скаже він: худоба, що з цятками, буде тобі в нагороду; худоба народжується все з цятками. Чи скаже: строкатий буде тобі в нагороду; худоба народжується все строкатий. 9. І відібрав Бог стада у вашого батька, і віддав мені. 10. Одного разу, коли худоба зачиняє, я уві сні підняв очі й побачив цапів строкатих, з цятками та з плямами, що сходили на худобу. 11. Тут ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: Ось я. 12. Він сказав: Зведи очі твої й дивись: усі козли, що сходять на худобі, є строкаті, з цятками та з плями, бо я бачу все, що Лаван робить над тобою. 13. Я Бог Бет-Елу, де ти поставив пам'ятник і де ти дав Мені обітницю. Тепер устань, іди з цієї землі, і вернися в землю народження твого (і Я буду з тобою). 14. Рахіль та Лія сказали йому у відповідь: Чи є нам частка або спадщина в домі батька нашого? 15. Чи не за чужих він нас шанує? Бо він продав нас і ціну нашу собі привласнив. 16. Все багатство, яке Бог забрав у нашого батька, по праву належить нам і дітям нашим. Отже, роби все, що Бог наказав тобі. 17. Тоді Яків устав і посадив дітей своїх та жінок своїх на верблюдів; 18. І взяв із собою всю худобу свою та все багатство своє, яке придбав, худобу власну її, яку він придбав у Падан-Арамі; І рушив до Ісака, батька свого, до краю ханаанського. 19. І як Лаван пішов стригти худобу свою, то Рахіль украла ідоли, які були у батька її. 20. І Яків сховався від проникнення Лавана Сирійця, оскільки не дав йому знати, що віддаляється, 21. Таким чином він втік з усім, що в нього було, і, вставши, перейшов річку і спрямував свій шлях прямо до гори Ґілеад. Три обставини зауважує дієписатель, які розмістили Якова безвідкладно повернутися в свою батьківщину: заздрість синів Лавана, холодність його самого та наказ Божий. Вчора і третього дня. Тобто колись. Бог батька мого. Цим найменуванням або пристосовується Яків до образу думок Лії та Рахілі, які звичаї бачити богів батьківських у батьківському домі; або, що найімовірніше, вказує на родову обітницю. Зі мною. Попереджає смуток і побоювання слабких жінок після того, як відкрив їм, що позбавляється останньої людської допомоги. І яке справді заспокоєння, яка безпека не просто вірити в Бога і сподіватися на Нього, але мати Його з собою, в чому Яків після обітниці (Бут.28:15, 31:3), звичайно, був переконаний відчуттям! Чи скаже він: худоба, яка з цятками та ін. Видно, що Лаван, побачивши різнокольорову худобу в дуже великій кількості, надавав Якову з цього розділу один тільки відомий рід строкатості. Зважаючи на те, як змінювався рід нагороди, що призначалася Якову, треба, щоб змінювалося і мистецтво, яким він досягав її і множив її. Але св. Дієписання, показавши нам один у цьому роді приклад і участь у цій справі Божого Промислу, про що мовчить. Ангел Божий. Або Ангел створений, в особі якого глаголав Сам Бог, або, вірогідніше, Ангел несотворений, тобто Син Божий, Той самий, Який у сказанні про видіння сходів називається Господь, а в благословенні Єфрема і Манасії Ангелом визволителем; бо і тут Він називає Себе Богом (Бут.31: 13). Зведи очі твої і дивись та ін. За попередніми словами, Яків це вже бачив. Отже, тут чи порядок оповіді відступає від порядку часу; або голос Божий вселяє Якову, щоб він з увагою побачив те, що бачить. Ймовірно, що бачення представляло картину всього того, що потім Яків справив на дійство для перетворення кольору стад. Бо бачу, що Лаван робить над тобою. По всьому помітно, що мова не сповнена і що опущена думка: скористайся тим, що ти бачиш, і, вчинивши це в дійство, достав собі нагороду, що утримується в тебе 40 . Так тлумачив сновидіння сам Яків (Бут.31:8–9). Я Бог Бефіля. Цим найменуванням Бог повторює і підтверджує обітницю, дану Якову у Вефілі. Тепер встань та ін. Цей наказ, як здається, дано і до виконання його приступили ще раніше договору з Лаваном про нагороду (Бут.30:25). Але цей договір утримав Якова від повернення на батьківщину до нового наказу Божого (Бут.31:3). Ціну нашу собі привласнив. Ціна, якою коштувала б чотирнадцятирічна робота Якова, за умовою, служачи замість вена, якщо не вся, то здебільшого мала бути звернена на користь Лії та Рахілі. Рахіль вкрала ідоли. На єврейській תרפים терафім. Сімдесят тлумачів перекладають це слово дуже по-різному: як то ϰενοταφια ( 1Цар.19:13 ), δηλοι ( Ос.3:4 ), αποφϑεγγομενοι ( Зах.10:2 ), а іноді утримують єврейське ( 1 Суд ). Два з цих пропозицій відповідають виробництву слова терафим від сирського תרף запитувати і вживанню терафімів для пророцтва (Єз.21:21). У суті ж речі, терафими, скільки відомо зі Св. Письма, є образи людські, іноді неповні або зменшені, які, ймовірно, з домашніх пам'яток стали домашніми богами. Викрадення Рахілі не може бути пояснено ні її власними забобонами, оскільки вона викрадених ідолів не поважала (Бут.31:34), нижче однією протидією забобонів Лавана, бо для цього Рахіль могла б їх винищити або приховати в порожньому місці, не наражаючи себе на небезпеку обшуку. Можна приписувати їй суто намір: потрясти мужність і всі надії Лавана в їх підставі, щоб, позбавлений своїх богів, тим більше боявся він дратувати Бога Яковлєва; і скористатися під праведним захистом цього Бога (Бут.31:16) на свідчення вірності чоловікові і натомість вена (Бут.31:14–15) тим, що було найважливішого і, можливо, найдорожчого в батьківському домі. Яків сховався від проникнення Лавана Сирійця. Знаменно, до імені Лавана додано ім'я Сирійця, бо Сирійці з давніх-давен вважалися найхитрішим народом 41 . Отже, Мойсей хотів дати помітити, що Яків ще раз виправдав своє ім'я, перехитрувавши хитрого. До гори Галаад. Ім'я гори вжито тут наперед. Його походження здасться нижче. 22. Третього дня сказали Лаванові, що Яків утік. 23. Тому він узяв із собою родичів своїх і переслідував його за сім днів, і наздогнав його на горі Ґілеад. 24. Але Бог прийшов до Лавану Сирійця в нічному сні і сказав йому: Стережися, не говори всупереч Якову ні поганого, ні доброго. 25. Отож, коли Лаван наздогнав Якова, і коли Яків поставив намет свій на горі, а також і Лаван на горі Ґілеад, 26. тоді Лаван сказав Якову: Що ти зробив? Навіщо ти приховався від мене і повів дочок моїх, ніби взятих у полон зброєю? 27. Нащо ти втік таємно, і сховався від мене, і не сказав мені? Я б відпустив тебе з веселістю і піснями, з тимпаном і з гуслями. 28. Ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх та дочок моїх. Це нерозсудливо ти зробив. 29. Є в моїй руці фортеця, зробити тобі зло; Але Бог батька вашого вчора говорив до мене і сказав: Стережися, не говори всупереч Якову ні поганого, ні доброго. 30. Але вже нехай би пішов ти, бо ти нетерпляче захотів бути в домі батька твого, навіщо ти вкрав моїх богів? 31. Яків сказав у відповідь Лаванові: Я пішов тому, що боявся; бо я сказав сам у собі: не забрав би ти в мене дочок своїх. 32. А богів твоїх, якщо в кого знайдеш, нехай не буде живий. При родичах наших пізнай своє в тому, що маю, і бери собі. А того не знав Яків, що Рахіль украла їх. 33. Отже, Лаван ходив до намету Якова, до намету Лії та до намету двох рабинь; але нічого не знайшов. І вийшовши з намету Лі, і ввійшов до намету Рахілі. 34. І взяла Рахіль ідоли, і поклала їх під верблюже сідло, і сіла на них. І обшукав Лаван весь намет, але не знайшов. 35. А вона сказала батькові своєму: Нехай не гнівається мій пан, бачачи, що я не можу встати перед тобою; бо в мене звичайне жіноче. Таким чином він шукав, але не знайшов ідолів. 36. Тоді Яків розсердився й суперечив Лаванові. І почав Яків говорити і сказав до Лавана: Яка вина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене? 37. Ти оглянув у мене всі речі; Що ти знайшов із усіх речей твого дому? Поклади тут перед твоїми родичами, і перед моїми родичами, нехай вони розсудять обох нас. 38. I have been with you for twenty years: your sheep and your goats have not thrown out; Я не їв баранів твоєї отари. 39. I did not bring you what was torn to pieces by a beast; that was my problem; You exacted from me whether something was lost during the day or at night. 40. I languished with heat during the day, and with cold at night; і сон утік з моїх очей. 41. Це мої двадцять років у вашому домі. I served you fourteen years for your two daughters and six years for your livestock; і ти змінив мою нагороду десять разів. 42. If the God of my father, the God of Abraham and the Fear of Isaac had not been with me, you would now have sent me away empty-handed. God has seen my trouble and the labor of my hands; і вчора заступився за мене. 43. Лаван відповів Якову: «Дочки, дочки мої, діти, діти мої; худоба, худоба моя, і все, що ви бачите, моє; що я зроблю тепер з дочками моїми та з дітьми, які в них народяться? 44. Тож тепер укладемо умову, ти та я, і це буде свідченням між тобою та мною. (На це Яків сказав йому: ось, немає нікого з 45. І Яків взяв камінь, як стовп, 46. І сказав Яків своїм братам. Вони зібрали каміння, і зробили пагорб; і їли там на пагорбі. 47. І назвав його Лаван Єгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Ґілеадом. 48. Бо Лаван сказав: Цей горб свідок між мною та між тобою цього дня; тому й Яків назвав ім'я йому Ґілеад. 49. Також Міцфа, тому що Лаван сказав: Нехай Господь наглядає наді мною і над тобою; бо ми сховаємось один від одного. 50. Якщо ти будеш погано чинити з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин понад дочок моїх – людини немає між нами – дивись, Бог свідок між мною та між тобою. 51. І сказав Лаван до Якова: Ось пагорб і ось стовп, що я поставив між мною та тобою! 52. Цей пагорб свідок, і цей стовп свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей стовп зі злим наміром. 53. Бог Авраамів і Бог Нахоров нехай судять нас; Бог їхнього батька. Тоді Яків присягнув Страхом батька свого Ісака; 54. І заклав Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліба; і вони їли хліб та ночували на горі. 55. Вставши ранком, Лаван поцілував онуків своїх та дочок своїх, і благословив їх, потім пішов і повернувся у своє місце. Бог прийшов до Лавану Сирійцю в нічному сновидінні. Зроблене Лавану одкровення, взяте стосовно Якова, подає доказ того, що Бог завжди знаходить засоби до безпеки праведних і не гребує Сам клопотати за них навіть у недостойних. Розглядається ж у ставленні до самого Лавану, який з пізнанням істинного Бога поєднував ідолослужіння, служить уроком, щоб ті, хто має бачення, не шанували їх вірним знаком духовної чистоти своєї, але з смиренністю приймали вони як дар, який має бути звернений у служіння Богу. Не говори всупереч Якову ні худого, ні доброго. Тобто ні пестощами, ні погрозами не намагайся повернути його. Що ти зробив? та ін. Безлад і напруженість цієї мови висловлюють запальність. З піснями. Звичайно, так відбувалися церемоніальні прощання, як і урочисті зустрічі (1Цар.18:7). Із тимпаном. По-єврейськи תוף тоф, ім'я, що наслідує звук тимпану. Жінки вживали цей інструмент, супроводжуючи звуки тріумфуванням або пляскою (Вих.15:20; 1Пар.18:6; Єр.31:4). З гуслями כנור. Цей інструмент описує Флавій (Antiq. L. VII. с. 10). η ϰιννυϱα δεϰα χοϱδαις εξημμενη τυπτεται πληϰτϱω. Навіщо ти вкрав моїх богів? Цією скаргою Лаван ніби з наміром зображує безглуздість ідолопоклонства; бо які це боги, які можуть бути вкрадені і за зазнане насильства, повинні чекати справедливості від свого читача, замість того, щоб охороняти його самого? Щоб зрозуміти, як ця безглуздість не помічалася, слід зауважити, що тонкі шанувальники ідолів приписували їм божество не за єством, а за причастям невидимого Божества, яке, як думали, з'єднувалося з ними через посвячення 42 . Яків сказав у відповідь Лавану та ін. Не обурюючись гнівом Лавана і що сталося від цього безладом промови, Яків знаходить у ній два звинувачення – у втечі і татьбе, і відповідає на перше відкриттям причини своєї втечі ( Бут.31:31 ), але в друге пропозицією обшуку ( Быт.31:32 ). Хай не буде живий. Яків виголошує це визначення по праву глави сімейства (Бут.38: 24). Або, можливо, як думають рабини, слова нехай живий містять у собі не визначення смерті, а тільки закляття. Бог батька мого, Бог Авраама та Страх Ісаака. Страх Ісака є Бог, якому служить Ісаак і який, за словами Ісаї, має бути нашим страхом і трепетом (Іс.8:12–13). Різниця двох найменувань Бог Авраама і Страх Ісаака може пояснюватися тим, що Авраам вже невід'ємно набув свого Бога, з'єднавшись з Ним у вічності; а Ісаак, перебуваючи ще у світі, повинен був, як і інші, зі страхом і трепетом своє спасіння робити (Флп.2:12). І це буде свідченням між мною та тобою. Тобто нехай будуть обряди цього заповіту незаперечним знаменням нашого світу. Бо, за якістю єврейської мови, свідченням називається не лише посереднє, а й пряме виявлення істини. Так, одкровення і закони Божі означаються іменем свідчень чи свідчень Божих (Пс.49:7, 118:14). Єгар-Сагадуфа. Сірсько-халдейське ім'я. Значить пагорб свідоцтва. Ґілеад або Галед. Єврейське ім'я. Значить горб свідок. Міцфа походить від єврейського слова צפה цафа, яке означає дію вартового, поставленого на висоті для спостережень того, що відбувається в околицях і попередження ненавмисностей (Іс.21:6, 11). За подобою цього, ім'я наглядачів або варти приписується пророкам (Іс.56:10; Єз.3:17) і дія спостереження Богу, як всевидячому Промислителю і Судді (Пс.65:7; Прип.15:3). Ім'я Міцфа, за вимовою сімдесят, Массіфа або Масфа, дісталося по місту коліна Гадова (Нав.11:3, 8, 13:26; Суд.11:11, 29), а ім'я Галаад - цілій країні (Суд.10:17). Якщо ти будеш погано чинити з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин дочок моїх. Перервана, за якістю мови, мова применшення чи заклинання (Бут.21:23). Бог Авраамів і Бог Нахоров нехай судять нас; Бог батька їхнього. Помітно, що Лаван від Бога Авраамового відрізняє Бога Нахорова; бо Яків не присягається тією ж клятвою, але своєю особливістю. Відомо також з іншого місця Св. Письма ( Нав.24:2 ), що в домі фарри та Нахора було служіння богам іншим. Чи не розумів Лаван під іменами Бога Авраамового та Бога Нахорова два особливі божества або ангелів двох будинків, а під ім'ям Бога батька їхнього єдиного Бога верховного? Важко уявити, щоб грубий язичник мав одкровення від істинного Бога, а Лаван мав це. Жертву. Жертва ця була вдячна за порятунок від небезпеки та придбання світу. Така жертва супроводжувалася священним бенкетом, якого запрошувалися родичі і друзі ( 1Цар.9:12 ). XXXII. 1. А Яків продовжував свій шлях. І зустріли його ангели Божі. 2. Яків, побачивши їх, сказав: Це Боже ополчення; І назвав ім'я того місця: Маханаїм. Єврейський тлумач (Salomon Larchi) говорить, що бачені Яковом Ангели були Ангели-охоронці Халдейської країни, які неушкоджено супроводили його до меж своєї області, і Ангели-охоронці землі Ханаанської, які ніби приймали його від них у свою охорону. Тлумачники християнські, не входячи в дослідження про чин Ангелів, говорять про намір посольства їх і вважають, що їхнє явище передбачало Якову безпечне повернення в землю Ханаанську, подібно як раніше баченням сходів і Ангелів передвіщене Богом мандрівка, що охороняється. Справді, наближаючись до землі Ханаанської, він починав побоюватися Ісава, що так давно шукає смерті його і, за самим передріканням батька, мечем жити засудженого. Отже, дуже сприятливим було явище Ангелів у вигляді ополчення супутнього чи розташованого табором воїнства, на знак того, що беззбройний на землі огорожується небесними силами. Здається, це явище описав і пояснив Давид (Пс.33:8). Маханаїм, за найточнішим пропозицією, означає два ополчення або суто ополчення. Ополченням (מחנה) євреї називають як сонм подорожуючих з усім, хто належить до нього, так і сонм войовничий, що розташувався на місці (Бут.33:7–8; Вих.14:20). Що належить до Ангелів, ймовірно, що їхнє ополчення мало образ охоронного для Якова воїнства. Що ж до найменування двох ополчень, деякі відносять його лише до Ангелів, оскільки вони з'явилися у двох розділених сонмах; а деякі думають, що два ополчення означають ополчення Ангелів і ополчення Якова. Ім'я Маханаїм, або Манаїм, пізніше стало ім'ям міста (Нав.21:38; 2Цар.2:8). 3. І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в Едом. 5. і є в мене воли та осли, і дрібна худоба, і раби та рабині; і я послав повідомити про себе мого пана, щоб здобути милість перед очима твоїми. 6. Вісники, повернувшись до Якова, сказали: Ми ходили до брата свого Ісава; він іде назустріч до тебе та з ним чотириста чоловік. 7. Тоді Яків дуже злякався і був у скруті; І тому поділив людей, що були з ним, і худобу дрібну і велику, і верблюдів на два ополчення, 8. сказавши: Якщо Ісав нападе на одне ополчення і поб'є його, то решта ополчення може врятуватися. 9. І сказав Яків: Бог батька мого Авраама і Бог батька мого Ісаака, Господь, що сказав мені: Вернися до землі твоєї, на батьківщину твою, і Я благодійствую тобі. 10. Молю перед усіма милостями Твоїми та перед усією істиною, яку Ти створив рабу твоєму; бо я з палицею мою перейшов цей Йордан, а тепер у мене два ополчення. 11. Визволи мене від руки мого брата, від руки Ісава; бо боюся, щоб він, прийшовши, не вбив і матері після дітей. 12. Бо Ти сказав: Благословляючи тебе, то дам тобі потомство, як пісок морський, якого не вважаєш від безлічі. 13. І ночував тут Яків наступної ночі. 14. Двісті кіз, двадцять цапів, двісті овець, двадцять баранів, 15. верблюдів дійних з молодими тридцять, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, і десять віслюків, і десять ослів 16. Ідіть переді мною і залишайте відстань від череди до череди. 17. І дав наказ першому, говорячи: Коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і спитає тебе, говорячи: Чий ти? і куди йдеш? і чиє це перед тобою? 18. Тоді ти скажи: Це раба твого Якова, це дар, посланий пану моєму Ісаву, ось він і сам за нами. 19. Це ж наказав він і другому, і третьому, і всім, що йшли за стадами, говорячи: Такі слова скажіть Ісаву, коли побачите його. 20. І скажіть: Ось і раб твій Яків за нами. Бо він сказав сам у собі: Умилостивлю обличчя його дарами, які підуть переді мною, і потім побачу обличчя його; можливо, і прийме він обличчя моє. 21. Таким чином дари пішли перед ним; а він ту ніч ночував у таборі своєму. 22. І встав тієї ночі, і взяв двох своїх жінок, і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, переправився через брід на Явоці; 23. І коли, взявши їх, переправив через потік, переправив також і все, що в нього було. Яків послав перед собою вісників. Послів посилає, не перейшли ще Йордану, щоб тим більше показати повагу Ісаву і щоб, вчасно дізнавшись про його прихильність, попередити ненавмисну ​​небезпеку. Є в мене воли та інше. Проголошуючи Ісаву про своє багатство, Яків дає йому розуміти, що не прийшов сперечатися з ним про спадщину. І був у скруті. Тобто небезпека здавалася неминучою: оскільки небезпечно було як ввіритися Ісаву, якого зустріч мала грізний вигляд по багатолюдству, так само і показати йому недовіру, яка могла знову дратувати його. Решта ополчення може врятуватися. Порятунок або порятунок другого ополчення сподівається Яків або тому, що висіченням першого може вгамувати помсту Ісава; або тому, що у разі ненавмисного нападу на перше друге матиме час врятуватися втечею. Бог батька мого Авраама та ін. Молитва Якова починається такими словами, які є вказівкою на колишні одкровення і обітниці, йому дані (Бут.28:13, 31:3, 13). Тому в молитовному покликанні його полягає і це почуття надії: «Ти, Господи, який обіцяв мені під дахом твоїм безпечне і мандрівку, і повернення в землю народження, Ти Сам даруєш мені право поєднати волю мою з Твоєю волею і просити Тебе про те, що Ти мені надав». Душі, віддані Богу, просять собі не того, чого бажають самі, а що дізнаються угодним Богу. Малий я перед усіма милостями та ін. За теперішнім образом пояснення: «Ти стільки великий милістю в обітницях і вірністю в їхньому виконанні, що я знаходжу себе перед Тобою негідним, малим, нікчемним, ледве помічаю себе, гублюся в величі Твоєму». Щоб він, прийшовши, не вбив матері після дітей, Рід прислів'я, яким зображується жорстоке кровопролиття (Ос.10:14). Бо той, хто вбиває батьків, змусив їх перш бачити страждання своїх дітей, по-перше, ображає священне почуття любові, що з'єднує батьків і дітей, по-друге, винищує цілий рід. Приклад такого нелюдства можна побачити історія Маккавеев (2Макк.7). Закон Мойсеїв забороняє подібну жорстокість навіть у відношенні до безсловесних (Втор.22:6–7). З цього міркування можна судити, як думав Яків про Ісава і в якому був побоювання. Умилостивлю обличчя його дарами та ін. Яків знав, що збуджений гнів приборкується смиренністю, дарами та повільністю, і всі ці засоби вжив, щоб придбати серце Ісава (Припов.21:14). Іавок. Потік, який був північною межею землі Аммонітської (Числ.21:24; Втор.2:37, Втор.3). XXXII. 24. І залишився Яків один. Тоді хтось боровся з ним, доки не зійшла зоря; 25. І коли побачив, що не долає його, торкнувся його стегна, так що пошкодився склад стегна у Якова під час боротьби з ним. 26. І він сказав: Пусти мене, бо зійшла зоря. Яків відповів: Не пущу тебе, якщо не благословиш мене. 27. Тоді він спитав його: Як тобі ім'я? Цей відповів: Яків. 28 . Він сказав: Відтепер ім'я тобі буде не Яків, а Ізраїль; бо ти боровся з Богом; тому, як і з людьми боротимешся, здолаєш. 29. І запитав Яків, говорячи: Скажи ім'я Твоє. Але він сказав: Нащо ти питаєш про ім'я Моє? І благословив його там, 30. І назвав Яків ім'я тому місце Пенуел; бо, говорив він, я бачив Бога віч-на-віч, і спаслася душа моя, 31. Вийшовши з Пенуела, він побачив сонце, що сходить; і він кульгав стегном своїм. 32. Від цього й донині Ізраїлеві сини не їдять жили, що біля складу стегна, бо той, хто боровся, торкнувся жили при складі стегна у Якова. І залишився Яків один. Або для того, щоб останньому з'явитися перед лицем Ісава, або для молитви. Тоді хтось боровся з ним та ін. Це дію боротьби деякі вважають лише сновидінням Якова, оскільки неймовірним здається те, що він, будучи один, вночі, невідомого прийняв м'язами, а не мечем чи луком; оскільки він не був уже у віці тілесної фортеці, мав близько ста років від народження; оскільки Мойсей не показує, чому б служила боротьба; і, нарешті, оскільки боротьба людини з Ангелом здається дивним, особливо тоді, як Ангели послані були охороняти цю людину, а не нападати на неї. Але ці подиви або мізерні в собі самих, або можуть бути протилежні сновидінню так само, як і дійсної події. Мойсей описує не сновидіння, а подію; і роблене деякими порівняння цієї розповіді з оповіданням про шлюб (Ос.1:2) ні до чого не служить, тому що і в цьому останньому випадку не з більшою ґрунтовністю перетворюють подію на сновидіння. Особі, яка боролася з Яковом, даються імена: чоловік (хто), Бог, Ангел (Бут.32:24, 28, 30; Ос.12:3–4). Під цими найменуваннями знаходять чи думають знаходити деякі з древніх (Ргос. in h. I) злого духа, наділеного зренням Ісава, - безглуздість, яка легко викривається з найменувань протиборця, і прохання від нього благословення; Р. Саломон - Ангела-хранителя Ісава; Ориген - Ангела, який допоміг Якову до боротьби проти злого духу (L. III). Письменник деякої стародавньої єврейської книги, наведений Орігеном (Tom. I. in hom. II. in Num.), - Ангела Уріїла, який з Ангелом Ізраїлем, що увійшов до Якова, сперечався, щоб самому з'єднатися з обличчям цього патріарха; Августин (De civ. Dei, L XVI, с. 39. et Quaest. in Gen. CIV) – Ангела, як і взагалі у видіннях Старого Завіту; Іустин (Dial. cum Triph.), Климент (Paedag. L. I), Тертуліан (Contra Praxeam), Афанасій (De Trin. L. IV, et V), Золотоуст (rat. Cont. Arian. III), Іларій (in Act. Apost, с. VII), Феодор (С. VII), Феодор. Ця остання думка підтверджується тим, що обличчя Божого Сина є єдине, в якому з ім'ям Бога найпристойніше з'єднується ім'я Ангела (Мал.3:1). Даремно протиставляють, що прийняття образу людського для боротьби з людиною принизливо для Божества: Премудрість Божа не принижується ж, коли сповідує сама, що вона колись грала на земному колі, і забави її були із синами людськими (Прип.8:31). Поняття про стан приниження в людстві Сина Божого (Флп.2:7) також не виключає попередніх явищ Його в образі людини, які і відносяться до людяності в визначенні. Як могло статися те, що Бог в образі людини вступив у боротьбу з людиною, це можна пояснити з давніх східних звичаїв, оскільки Бог, щоб зрозуміліше розмовляти з людиною, сходить до застосування до звичаїв його. Помітно, що боротьба на сході, подібно як пізніше у греків, була у використанні як дружня вправа для випробування і вправи тілесних сил (Бут.43:18). У звичаї також були образотворчі (символічні) дії, які для вираження думок і почуттів з'єднувалися були зі словами, так що дії повідомляли силу слів, а слова - ясність діям (3Цар.22:11; 4Цар.13:18; Єр.27:2, 3, 7; Єз.4::4). Таким чином, дія боротьби вжита для того, щоб дати більшу вагу та силу словами обіцянки: якщо і з людьми боротися будеш здолати. Боротьба Божа, мабуть, мала відбуватися в дусі, але боротьба Якова, що супроводжувалася кульганням, здається дією тілесною. Щоб взаємно погодити ці поняття, має визнати початок дії на кшталт, а тілі – слідство. Побачив, що не долає його. Ці слова описують стан протиборця так, як воно було представлено для Якова. Той, хто з'явився, показав, що не може подолати Якова, щоб через це дати боротьбі те значення, яке в ній було навмисно. Торкнув склад стегна його та ін. Це для того: щоб Яків визнав боротьбу за мріяння і привид, але справжнє явище і дію; щоб дізнався у своєму протиборці Всемогутнього; щоб непереможність приписав не своїй силі, але вищій допомозі; щоб у кульгання залишити пам'ятник цій благосердій лайці. Пусти мене, бо зійшла зоря. Слова ці допускають різні виклади: «Залиш мене: хочу бути відчутним, але невидимий»; «Залиш мене, бо зоря закликає тебе до твого ополчення і до продовження подорожі»; «Залиш мене, щоб з настанням дня не виявити негідним чи слабким видіння, для них не місткого». Не пущу Тебе, якщо не благословиш мене. Можливо, за звичаєм боротьби, нагородою переможця було благословення, чи, ймовірно, Яків почав просити благословення тому, що дізнався вже частково свого протиборця і взявся за нього всією силою віри. Чому Осія каже, що Яків, після того, як у фортеці своїй боровся з Богом, і боровся проти Ангела, і здолав, плакав і благав його (Ос.12:3–4). Ізраїль. Ім'я це означає Богоборця. Ти боровся з Богом та ін. Тепер відкривається і намір і знамення Божественної боротьби. Вона повинна була навіяти Якову, що як він боровся з Богом, то здолає людей. Боротися з Богом є те ж, що, за висловом Апостола, подвизатися з Богом ( αγωνιζεσϑαι πϱος τον Θεον ) у молитвах ( Рим.15:30 ), обіймати Його вірою і любов'ю і з'єднанням своєї волі до Його волі благословити Його волею з Його волею. Переборювати людей є перебувати непохитним ворожнечею або наклепами і перемагати благим зле (Рим.12:21). Отже, таємнича боротьба Якова щодо нього особливо є втішне пророцтво безпеки з боку Ісава; взагалі є зображення молитви в її силі. Скажи ім'я Твоє. Звичайно, Яків досі думав, що Божество явилося йому в особі Ангела; і запитав про ім'я його або для того, щоб потім вживати це ім'я в покликанні Бога, або для того, щоб відповідати на благословення, або для того, щоб ім'я того, хто з'явився, дати місцю явища. На що ти питаєш про ім'я Моє? Ти не можеш благословити Мене новим ім'ям, як Я тебе. І благословив його там. Можливо, тут випливало нове благословення, з якого Яків ясніше дізнався того, хто з'явився, але оповідач його не відкрив відповідно до того, що і той, хто з'явився, не хотів відкрити свого імені. Одкровення Старого Завіту тривали до зорі тільки; ще був час сіней та ворожінь; треба було тільки крізь туман і хмари приймати світло Сонця правди, що наближалося, в очікуванні дня освітлюючого. Пенуел або Фануїл. Значить Боже обличчя. Згодом Фануїл було укріплене місто (Суд.8:8, 17). Бо я бачив Бога віч-на-віч. За східним звичаєм, деякі наближені і дуже рідкісні крім них могли бачити царя близько і дивитись йому в особі (3Цар.10: 8). З нього повинні бути пояснені вирази: Ангел Божого обличчя (Іс.63:9); Ангели, що завжди бачать обличчя Небесного Батька (Мф.18:10), і сьогодення: бачити Бога віч-на-віч . Яків навряд чи міг власне бачити особу того, хто з'явився, який пішов із зорі. Він прославляє ту милість, що Бог поводився з ним, як із ближнім, другом і ніби рівним. І спаслася душа моя. Від небезпеки бути пожертву (пожерти (ц.-слав.) – принести в жертву, поглинути, погубити. – Прим. ред.) величчю Божої присутності або від небезпеки з боку Ісава. Не їдять. Не за законом, а за звичаєм (Суд.11:39–40). Обряди цього роду особливо потрібні були тоді, коли не були у вжитку найвірніші кошти зраджувати потомству події – лист та друкування. XXXIII. 1. І звів Яків свої очі, і побачив, що йде Ісав і з ним чотириста чоловік. Тоді він розділив дітей між Лією, Рахілью та двома служницями. 2. І поставив служниць та їхніх дітей попереду, Лію та дітей її за ними, а Рахіль та Йосипа позаду 3. А сам пішов перед ними та вклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого. 4. Ісав побіг до нього назустріч, обійняв його, упав йому на шию і поцілував його, тим часом як обидва плакали. 5. І звівши очі свої, побачив жінок і дітей і спитав: Хто це в тебе? Яків відповів: Діти, яких Бог дарував твоєму рабові. 6. І підійшли служниці, самі й їхні діти, і вклонилися. 7. Потім підійшла Лія та діти її, і вклонилися. Нарешті підійшли Йосип та Рахіль і вклонилися. 8. Ще спитав: Що означає у тебе все це безліч, з яким я зустрівся? Яків відповів: Щоб мені здобути милість в очах мого пана. 9. На це Ісав сказав: У мене багато, брате мій, нехай твоє залишиться у тебе. 10. Але Яків сказав: Ні, зроби милість, якщо я знайшов милість в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, бо я побачив обличчя твоє, як би хто побачив обличчя Боже, і ти прийняв мене милостиво. 11. Прийми благословення моє, яке тобі надано, бо Бог дарував мені, і є в мене багато. І змусив його; і він узяв. 12. І сказав Ісав: Підемо й підемо, і я піду перед тобою. 18. Яків відповів йому: Пан мій бачить, що діти в мене юні, а худоба дрібна й велика, з молоком: якщо погнати день, то помре все худобу. 14. Хай мій пан піде особливо попереду раба свого; а я піду потихеньку, як худоба піде, і як підуть діти, і прийду до мого пана до Сеїру. 15. Ісав сказав: Так я залишу з тобою кілька людей, які зі мною. Яків відповів: На що це? тільки б я знайшов милість в очах мого пана. 16. Таким чином, Ісав повернувся того ж дня шляхом своїм до Сеїру. І поставив служниць та ін. Найбільше Рахіль дотримується від небезпеки, не тільки як кохана, але і як перша, за наміром Якова, дружина. І вклонився до землі сім разів. Багаторазовим поклонінням Яків виявляє своє приниження перед Ісавом (1Цар.20:41) і тим запевняє, що не домагається переваг первородного (Бут.25:33). Запитують: чи щиро надавав Яків пошану Ісаву, у якого раніше так сильно намагався захопити першість? Відповідь: він хотів отримати сильне і дієве благословення батьківське, і коли отримав той, як скарб духовний і внутрішній, щиро міг жертвувати всіма вигодами та зовнішніми перевагами. Бо я побачив обличчя твоє, як хто побачив обличчя Боже: і ти прийняв мене милостиво. Образ Божества або Ангела в описі осіб може означати або добру і благодійну властивість (2Цар.19:27), або щось таке, що збуджує благоговіння і страх (Суд.13:6). Тому словами Якова можна давати подвійний розум: «Ти зустрів мене таким світлим поглядом, ніби якась вища благодійна істота; ти милостиво прийняв мене; доверши це прийняттям моїх дарів». Інакше: «Я так боявся постати перед тобою, як боявся б побачити обличчя Владики, Ангела чи Бога; але ти підбадьорив мене твоїм милосердям: нехай світ відобразиться наш дарами моїми». Прийми благословення моє. Благословення іноді означає дари (1Цар.25:27, 30:26). Прийду до мого пана до Сеїру. Звичайно, Ісав запрошував Якова до своєї країни, і цей, певним чином, зобов'язаний був відповідати на його зустріч відвідуванням. Але чи виконав Яків свою обіцянку будь-коли або був утриманий від цього якими-небудь перешкодами, Мойсей замовчує. Вступ у землю Ханаанську 17. А Яків пішов до Сюкофа, і збудував собі оселю, і належав до дому його, і поставив намети. Від цього дано ім'я місцю Сюкоф. 18. Нарешті, Яків, повертаючись із Падан-Араму, у світі прийшов до міста Сихему, що знаходився в ханаанській землі, і розташувався проти міста. 19. Частину ж землі, на якій він поставив намет свій, він купив із рук Еммора, батька Сихемова, за сто монет. 20. І поставив там жертівника, і назвав його: Бог міцний, Бог Ізраїлів. Житло. Буквально з єврейської – будинок. Але за станом, в якому знаходився Яків, неймовірно, щоб це була тверда і нерухома будівля, яку нині зазвичай розуміють під ім'ям будинку. Що належить до його дому. Тобто сімейству, пастухам та іншим рабам. Це означає тут слово מקנה, а не худобу, яку на сході завжди тримають просто неба. Сюкоф. Значить намети. Місто (Нав.13:27). З імені Сюкоф став згодом Скіфополь. У світі שלם (Бут.34:21) прийшов у місто Сихем. Тобто прибув благополучно, не потурбований сонмищем Ісава; або здоров'я від хвороби, отриманої під час боротьби з Богом; або взагалі здоровий і неушкоджений повернувся в землю Ханаанську так, як просив Бога, відходячи з неї. Сімдесят перевели: прийшов до Саліму, Сікімського міста. Але місто, в яке тепер приходить Яків, скрізь називається Сихемом і ніде Салімом (Бут.35:4, 37:12). Салім, згадуваний у Івана (Ін.3:23), лежав далеко від Сихема. За сто монет. Слово קשיטה кеситу вжито, крім цього, лише у двох місцях св. книг (Нав.24:32; Іов.42:11). У текстах сімдесяти, халдейському, сирському, арабському, Акіли, Сіммаха, Феодотіона та Вульгати йому відповідають слова ягня або ягня. Нові протиставляють цьому, що у багатьох місць св. книг, де, без сумніву, йдеться про вівці, слово кеситу ніколи не вживається; що письменники Талмуда і всі майже єврейські тлумачі приймають її за назву монети; що в часи Якова купівля здійснювалася вже не міною, а деяким родом хоча недосконало обробленої монети (Бут.23: 16, XIII. 25, 47: 16); що дар Йову від братії по одній агні був би дуже мізерний і без чоловічої статі не повний; що на Сірському קוסטרא вогнища і на арабському קסטארן кастарон означає монетчика, і відповідають слову кеситу, або ж це може бути від єврейського קשט істина. І назвав його: Бог міцний, Бог Ізраїлів. Тобто вівтар, присвячений Богові всемогутньому, Богові, що зробив Якова Ізраїлем і від Ізраїлю поклоняється (див. подібне ім'я Вих.17:15). Розглядаючи деякі пригоди Якова в Месопотамії, Блаженний Августин 43 зауважує, що Св. Писання не входило б у такі дрібні, мабуть, подробиці, якби не полягало в них щось велике і таємниче, відповідно до загального правила віри, відкритого апостолом Павлом, за яким усі історії 1Кор.10: 6, 11). До розуміння таїнства, що полягає в історії подорожі Яковлєва, прокладає шлях той самий апостол, коли трьома мандрівками Патріархів Авраама, Ісака та Якова сукупно дає одне знамення – мандрівки до вітчизни небесної (Євр.11:9–16). Головна різниця між мандрівкою Авраама та мандрівкою Якова полягає в тому, що перше починається від землі Халдейської та Месопотамії, а закінчується в землі обітованій; навпаки, останнє починається від землі обітованої, продовжується в Месопотамії, але також має на меті обітовану землю. Отже, якщо мандрівка Авраама знаменує ходу від стану природи до стану благодаті, від роду земного до народження небесного, від плотського союзу зі світом до духовного спілкування з Богом, то мандрівці Якова відповідає ходіння сина благодаті між синами природи, людини духовної і внутрішньої в області світу і плоті втім, з виду Вітчизни небесної. Яків, погрожуваний Ісавом, відокремлений і жебрак виходить із землі обітованої, щоб поза нею невтомною працею набувати і плоди обітниці, і безпеку від роздратованого брата; подібно до цього оновлювана у Христі людина, у нутрі борима людиною старим, що бажає утримати свою першість, нехай виходить у зовнішнє життя трудницьке; переданням своєї плоті постійному подвигу він приведе себе в безпеку від пристрастей і пожадливостей, що воюють на душу і загрожують їй духовною смертю, і терпінням знайде скарб надії. Яків виходить із землі обітниці в стару батьківщину предків своїх для минущого подвигу, але не повертається в той для перебування; так щиро одного разу зрікся світу, виходить у нього своєю діяльністю, але з повертається пристрастю. Сон Якова у Вефілі, за поясненням Григорія Великого (Moral. L. V, с. 22), є образ дарованого Богом світу, в якому душа, скасувавшись від сум'яття пристрастей, спочиває так, що може сказати з оною нареченою: «Я сплю, а серце моє бдить (Песн.5:2). Я сплю назовні, і все земне, мене навколишнє, ставлю за привид і мрію; але пильную всередину і бережуся, щоб не подрімати перед лицем Божим». Покласти камінь на чолі, продовжує той самий вчитель, значить утвердитися у Христі. Тим часом, як ті, хто очолює землю, блукають у темних і суєтних мріях, затверджений у Христі вважає, як каже Пророк, у серці своєму сходження (Пс.83:6) або ступеня чеснот, за якими його помисли і відчування невпинно сягають у любові Божественної і невпинно сходять у смиренні. Яків зустрівся з Рахіллю на тому самому місці, де раніше раб Авраамів з Ревекою, але Ревека подала рабові воду, а Рахіль отримала її від Якова. Різниця ця відповідає тому, що Ревекка та Яків мали в собі дар Божий, воду живу (Ів.4:10), бо мали в собі Христа, що мав народитися від них, і тому могли відкривати джерело благодаті та іншим, хто прагне правди та спасіння. У Лії, болісної очима, що страждає серед самих благословень подружжя, якою саме ім'я означає працю чи утруднення тілесне чи душевне, представлені проблеми духовного життя, чи, словом, хрест; в Рахілі, доброзичливій і коханій, зображені солодощі внутрішнього стану, як-от: тепла молитва, споглядання, захоплення, видіння. І це можна розглядати частиною в самих особах Лії та Рахілі, частиною щодо них до Якова. Заручини і шлюб іноді зображує союз духовної людини з духовними якостями, наприклад, премудрістю (Прип.6:4; Прем.8:2). Тому Лія і Рахіль у шлюбі Якова зображують собою хрест і насолоди духовні, оскільки вони сукупно чи чергою відвідують людину духовну у світі і з нею поєднуються в серці та любові її. Яків віддає перевагу Лії Рахіль і за неї погоджується бути рабом у домі Лавана; так, людина, яка ще не спокусилася, віддає перевагу хресту солодощів духовних і тоді тільки знаходить легкими подвиги і самоприниження, коли має на увазі цю нагороду. Але Лія є стара сестра Рахілі, і хрест у духовному віці вищий за насолоди споглядання. Замість Рахілі, упереджено жаданої, Яків отримує Лію: так благодатне Провидіння піддає спокушеної людини сумної, але рятівної ненавмисності. Коли він надмірно приліплюється до внутрішніх насолод, шукаючи в них не Бога, а себе, вони вземлються непомітно, і хрест є на їхньому місці. Яків думав, що поєднувався з Рахіллю, але настав ранок, і виявилося, що це Лія. Так, у день осяяння розуму здебільшого люблять Рахіль – шукають духовних втіх; у ноші відданої Богу віри не відкидають хреста, заспокоюються з ним і навіть не впізнають його. Лія не червона, але багаточарова; Рахіль доброзичлива, але неплідна. Хрест гіркий, але живить душу і збагачує її духовними плодами; насолода приходить і переходить, залишаючи лише відчуття позбавлення. Щоб мати плід, Рахіль вдається по допомогу рабині. Так душа безплідна в насолодах споглядання звертається до зовнішніх службових справ любові, щоб наповнити своє почуття позбавлення. Але нарешті Рахіль народжує Йосипа. І ніжні душі наприкінці своєї течії приносять плід у святиню, солодкий, але не настільки багатий, як ті, що ведуться хресним шляхом. Втім, Рахіль не раніше плодоносна, як відчувши потребу в Лії, примирившись з нею і пожертвувавши їй своєю перевагою. Так і споглядальне життя приносить плід не інакше, як пізнавши ціну хреста і вступивши з ним у союз, у готовності пожертвувати йому своїми солодощами. Чим більше Яків служить Лавану, тим більше страждає від його користолюбства та заздрощів. Так і людина Божа, яка благодійничає світові. Десять разів Лаван зраджує і викрадає нагороду Якова, але стільки ж разів Бог Сам віддає йому. Так видимі втрати у світі невидимо повертаються у Богові, якщо Йому єдиному, як Яків, доручаємо ми правду нашу. Але єдиний рішучий засіб безпеки Якова від Лавана є втечею. Так і від світу. Однак Яків не раніше зовсім залишає Лавана, як на навіювання від Бога. Так і ті, що не суть від світу, суть у світі, доки не побачать помаху Божого, що наказує зовсім розірвати всі пута його. Рахіль і Лія підуть Якову у втечі від Лавана і повернення до країни обітниці. Так і діючи у світі, і віддаляючись від нього, і виходячи в зовнішнє, і повертаючись у внутрішнє, людина завжди має біля себе і скорботи хреста, і солодощі споглядання; або ще ближче під час втечі та видалення. Бо треба побоюватися, щоб Лаван не розлучив Якова і від Лії, і від Рахілі, тобто світ перешкоджає і плодам хреста, і втіхам споглядання. Лаван переслідує Якова і дратується на нього за викрадення своїх ідолів. Так і світ жене своїх втікачів за викрадення своїх ідолів, за обожнювані в ньому пристрасті, які вони скидають і зневажають. Яків обеззброює Лавана тим, що цей не знаходить у нього своїх ідолів. Так, той, хто біжить від світу, безпечний від підступів його своєю безпристрастю. Прощаючись із Лаваном, Яків бачить Ангелів. Той, хто залишив світ вступає в союз зі світом вишнім. Наближаючись до батьківщини, Яків бояться, як найнебезпечнішого ворога, свого брата, але своєю обережністю, молитвою, пожертвуваннями, смиренням і прозорливим від спілкування його ухиленням без лайки залишається його переможцем. Такими ж зброями, особливо міцною, до знемоги плоті, молитвою духу, внутрішньо допомагає людина нова над старим і непохитно утверджується у благодаті та обітниці. Нещастя Діни та помста 1. Коли Діна, дочка Лії, яку вона народила Якову, вийшла подивитися дочок землі тієї. 2. Побачив її Сихем, син Еммора Хіввея, князя землі тієї, і взявши її, був із нею, і зробив їй насильство. 3. І приліпилася душа його до Діни, дочки Яківової, і він полюбив юначку, і говорив по серцю юнака. 4. І просив Сихем Еммора, батька свого, говорячи: Візьми мені цю дівчину за жінку. 5. І почув Яків, що він осквернив Діну, дочку його; але як сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, доки вони не прийшли. 6. І прийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, говорити з ним. 7. А сини Яківові, почувши, прийшли з поля. і вони засмутилися й сильно запалилися гнівом, бо він шалено вчинив проти Ізраїля, бувши з дочкою Якова, і не роблять так. 8. Еммор почав їм говорити і сказав: Сихем, сину мій, приліпився душею до вашої дочки; дайте її за жінку йому. 9. Породніться з нами, віддавайте за нас дочок ваших, і наших дочок беріть за себе, 10. З нами і живіть, земля буде відкрита вам; селіться на ній, переходьте з місця на місце, купуйте її у володіння. 11. Сихем також сказав батькові її та братам її: Нехай знайду милість в очах ваших, і я дам, чого не потребуєте від мене. 12. Призначте найбільше вено і дари, я дам, що покладіть на мене: тільки дайте мені дівчину за жінку. 13. Тоді сини Якова відповіли Сихемові та Емору, батькові його, з хитрістю і зробили на них намір за те, що осквернили Діну, їхню сестру; 14. І сказали їм: Не можемо того зробити, щоб видати нашу сестру за людину, яка не обрізана; бо це в нас нечесно. 15. Втім, ми погодимося з вами на цій умові, якщо ви станете подібними до нас у тому, щоб і у вас вся чоловіча стать була обрізана. 16. Тоді віддаватимемо за вас дочок наших, і братимемо за себе ваших дочок, і житимемо з вами, і складемо один народ. 17. А якщо не послухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо свою сестру і відійдемо. 18. Емор був задоволений їхніми словами, і Сихем, син його, був задоволений. 19. Юнак не відкладав виконання цієї справи, бо полюбив дочку Яковліву. До того ж він найбільше поважався в домі батька свого. 20. І так прийшли Еммор та син його Сихем до брами міста свого, і почали говорити мешканцям міста свого та й сказали: 21. Ці люди миролюбно прихильні до нас, нехай вони живуть на цій землі та виробляють на ній промисли; земля ж, бачите, широка на всі боки перед ними. Станемо брати дочок їх собі за дружину і наших дочок видавати за них. 22. Тільки ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом на тій умові, щоб і в нас обрізано було всю чоловічу стать, як вони обрізані. 23. Чи не нам дістануться їхні череди, і маєток їхній, і всю худобу їхню? Тільки погодимось із ними, щоб вони жили у нас. 24. І послухалися Еммора та сина його Сихема всі, що виходили з брами міста його; і кожен, хто виходив із брами міста його, чоловічої статі, був обрізаний. 25. А на третій день, коли вони були в хворобі, два сини Яковлеві, Симеон та Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, напали ненароком на місто і перебили всю чоловічу стать. 26. І самого Еммора та Сихема, сина його, убили вістрям меча і, взявши Діну з дому Сихемового, вийшли. 27. Сини Якова прийшли на вбитих і пограбували місто, за те, що осквернили їхню сестру. 28. Вони взяли їхню дрібну й велику худобу, і їхніх ослів, і що не було в місті, і що не було в полі, 29. і все їхнє багатство, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок взяли в полон, і пограбували також і все, що було в будинках. 30. І сказав Яків до Симеона та Левія: Ви засмутили мене, зробивши мене ненависним між мешканцями цієї землі, між Хананеями та Ферезеями. Зі мною небагато людей, зберуться проти мене і вразять мене, і я буду знищений і мій дім. Але вони сказали: Невже залишити було, щоб чинили з сестрою нашою, як із блудницею? Пригода Діни в Сихемі і помста за неї, яку вчинили Симеон і Левій, суть такі події, яких, можливо, деякі хотіли б зовсім не бачити у Священній історії. Але Дух Божий, який керував її письменником, не судив цих оповідань негідними себе. У зв'язку з історією вони є необхідним поясненням лише важливого в ній останнього пророцтва Яковлєва, в якому полягає доля всього обраного племені (Бут.49:5–7). Вони навчають нас терпінню у найтяжчих зовнішніх спокусах і лихах, від яких і живі під особливим покровом Провидіння, як Яків, небезпечні. І говорив по серцю юнаки . Слід думати, що втішав обіцянкою правильного подружжя. Яків мовчав, доки вони не прийшли. Старець не міг нічого зробити один, і, здається, звичай часу покладав на братів піклування про сестер. Переходьте з місця на місце. Це було потрібно для великого скотарства. Зробили на них намір. Це значення слова דבר єдино пристойне на цьому місці, підтверджується прикладом (2Пар.22:10). Земля ж, бачите, широка на всі боки. З єврейської буквально: широка обома руками (Пс.103:25). І послухалися Емора та ін. Таке швидке прийняття іноплемінного звичаю, щоб не здавалося неймовірним, треба взяти на розгляд малолюдства Сихемлян, їхню прихильність до свого князя і надію сили і багатства, що представлялася їм. На третій день. Абен-Езра зауважує, що хвороба обрізання зазвичай найсильніше відчувається на третій день. Два сини Яківлеві, Симеон та Левій та ін. Два сини Якова, переважно перед іншими, входять у справи Діни як єдиноутробні і частково як старші, але цим не виключається допомога рабів, необхідна в їхньому підприємстві. Невже залишити було, щоб чинили з сестрою нашою, як із блудницею? Незважаючи на це виправдання, Яків найсуворішим чином засудив вчинок Симеона та Левія в останні хвилини свого життя. Для повного судження має поставити образників проти месників і розглянути як провини, так вибачення. Злочин Сихема суто тяжкий як по суті своїй, так ще й тому, що, будучи образою сусіднього незалежного народу, наражало Сихемлян на небезпеку війни. Діна, безневинна у злочині Сихема, покарана цим за цікавість і легковажність. Еммор і Сихемляни, які замість того, щоб старанно зберігати святість гостинності, думали скористатися його порушенням для множення свого багатства і на злочині заснувати союз двох народів, не варті цього союзу. Симеон і Левій, праведно роздратовані за злочин, мали на своєму боці право війни проти Сихемлян, але не прийняли до уваги такі обставини: 1) що великодушність і людинолюбство вимагало утриматися від кровопролиття, коли покірність винних, дари і шлюб досить могли загладити безчестя, завдане Діні; 2) що вони суть обурювачі, якщо вжили право війни без волі голови племені; 3) що порушення цього слова не може входити до дій правосуддя; 4) що, вживши священний обряд обрізання знаряддям вбивства, вони роблять образу заповіту Божому; 5) що у спустошенні цілого міста поєднувалися з винними невинні. З цього замішання людських справ Промисл, якого справи ніколи не замішають, витягнув той наслідок, що всі винні покарані, а обране плем'я збережене від змішання з язичниками. Богослужіння та Богоявлення у Вефілі 1. Тоді Бог сказав Якову: Устань, іди до Бет-Елу і живи там; І поставиш там жертівника Богові, що явився тобі, коли ти втік від лиця Ісава, брата твого. там поставлю я жертівника Богові, Який почув мене в день скорботи моєї і був зі мною в дорозі, якою я ходив. 4. І віддали Якову всіх богів чужих, що були в їхніх руках, і сережки, що були у вухах у них; і закопав їх Яків під теревінфом, що біля Сихему. [І залишив їх невідомими навіть до сьогодення]. 5. Потім вони вирушили. І був страх Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яківових. 6. Таким чином, Яків прийшов у Лузу, інакше Бет-Ел, у землі Ханаанській, сам і всі люди, що були з ним; 7. І створив там жертівник, і назвав це місце Ел-Бет-Ель, бо тут з'явився йому Бог, коли він утік від імені брата свого. 8. У цей час померла Девора, годувальниця Ревекіна, і похована нижче Бет-Елу під дубом, який і назвав Яків Дубом плачу. 9. Потім з'явився Бог Якову до повернення його з Падан-Араму; і благословив його, 10. і сказав йому Бог: Ти називаєшся Яковом. Відтепер ти не називатимешся Яковом, але буде ім'я тобі Ізраїль. Таким чином назвав ім'я Ізраїль. 11. А Бог сказав йому: Я Бог Всемогутній. Зростай і множайся. Народ і безліч народів походить від тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх. 12. Землю, яку Я дав Авраамові та Ісакові, Я дав тобі, і нащадкам твоїм по тобі дам землю цю. 13. І ввійшов від нього Бог, від місця, на якому говорив до нього. 14. І поставив Яків стовп на місці, на якому говорив йому Бог, стовп кам'яний, і вилив на нього вилив, і лив на нього оливи. 15. І назвав Яків ім'я місцем, на якому Бог говорив йому, Бет-Ел. Дослідження цієї оповіді за попереднім у порядку предметів і часу відкривається з вірша 5. Устань, йди до Бет-Елу . За попередніми і наступними подіями три були причини, з яких Яків покликаний до цієї подорожі: засмучення і небезпека, в яких він був за кровопролиттям сихемським; виконання обітниці, даної Богові при відході в Месопотамію, і відновлення обітниці Божої в нагороду за витримані спокуси та у зміцнення проти нових. Постав там жертовник Богові. Вперше, якщо виключити жертвопринесення Ісака, Бог є у Св. історії, що вимагає жертовника. Чи не тому вимагає, що Яків, обіцявши десятину, чекав будь-якого навіювання чи настанови про те, як виконати цю обітницю? Богів чужих. Зрозуміло тут, по-перше, ідоли, викрадені у Лавана Рахілью (Бут.31:19), по-друге, тому що мова Якова звернена до всього дому його і всім, хто був з ним, ідоли рабів, придбаних у Месопотамії. Інші тлумачі додають ще ідолів, взятих у Сихемі. Приклад Якова може бути очищення поняття прославлюваної за часів терпимості вер. Правда, що кохання довготерпить, не дратується (1Кор.13:4). Але вона не виключає і ревнощів, що знедають, по дому Божому (Ів.2:17). Терпимість неправдивих богослужінь не повинна бути пов'язана з образою та шкодою істинного. Слова Христові: всякого, хто сповідає мене перед людьми, сповідаю і Я перед Моїм Батьком, що існує на небесах (Мт.10:32), відносяться не до мучеників тільки віри, а й до її покровителів. І очиститеся. Єврейське слово טהר означає очищення, особливо вірою (Числ.31:23–24). Деякі тлумачі запитують: чи не від язичників євреї запозичили обряди зовнішньої чистоти у богослужінні? Їх можна запитати взаємно: чи не від язичників також євреї запозичили дії зовнішньої чистоти у домашньому житті? Припущення (Grot, in Mat, с. III), що вживання в богослужінні омивання особливо встановлено на згадку про потоп як очисної дії всесвітнього, має у собі щось відповідне з духом священної давнини. Сережки. Тут повинна розуміти не просту прикрасу, що вживається жіночою статтю, але така, яка служила деяким родом талісмана 44 і яку Блажений Августин називає idolorum phylacteria, сховищами ідолів. Під теревінфом. Терпентинне дерево по довговічності здатне прикмети місць. Місце це поважало Ізраїльтян ( Нав.24:26 ; Суд.9:6 ). І залишив їх безвісними навіть до сьогодні. Цих слів немає ні в єврейському, ні в самаритянському тексті. Страх Божий. Не страх благоговіння і підкорення, що віддається веденому Богу, але страх, насланий від Бога (Вих.23:27). Яків за кровопролиття Сихемське міг побоюватися проти себе повстання племен Хананейских; Промисл, що зберігав Якова, зробив те, що відчування обурення на нього переможено в них було думкою про його правоту і силу (1Цар.14:15). Ел-Вефіль. Отже Бог Вефіля. Так назвав себе передусім сам Бог, явившись Якову (Бут.31:13). Здається, це нове ім'я не повинно бути поєднується з колишнім ім'ям Вефіля. Одним відзначено невизначене місце Богоявлення, іншим – вівтар на місці Богоявлення. Померла Девора. Чи з дому Ісаака прийшла вона до Якова, чи пішла за ним із дому Лавана – пошук марний. Під дубом. Труни під лісом, здається, були обрані труни: перевагу їх становили тиша місця, безпека від непостійності нащадків та природна пам'ятка (1Пар.10:12). Дубом плачучи. Ім'я це доводить, що Яків за повагою до своєї батьківки, або особисто до Девори, або за звичаєм 45 , поховання зробив чудове. Відомість цього імені за часів Мойсея може бути причиною того, що він написав про смерть Девори. Потім знову з'явився Бог та інше. Це одкровення даремно вважають деякі раніше проживання Якова при Сихемі. Слова знову і після повернення відрізняють тільки воно від першого одкровення у Вефілі, майже подібного до другого за змістом. Час цього останнього само собою видно з порядку розповіді Мойсеєва. Ім'я твоє та інше. Бог повторює перейменування Якова, можливо тому, що цей, по смиренності, досі не вживав і не відкривав нового свого імені. Народ і сонм народів. Тобто народ єврейський, поділений на багато коліна. Землю, яку Я дав Авраамові та Ісакові, Я дам тобі. Це нове пояснення обітниці, бо Ісав зі своїми потомством з нього вже виключається. І вилив на нього вилив. За часів закону для цього вживалося вино (Числ.15:5), знак радості духовної. Бетір . Повторення назви місця відповідає повторенню одкровення. В обрядовому богослужінні Якова деякі уявляють собі образ служіння Богу духом. Ідоли пристрастей повинні бути знехтувані та поховані назавжди; побажання старої людини відкладені, як нечистий одяг, і дух скрушений принесений у жертву Богові. Тоді Він Сам з'явиться благословити Свого раба і зробить його здатним служити Собі в непохитній твердості віри, у помазанні миру і радості духовної. Деякі події сімейні та рід Якова 16. Потім вирушили з Бет-Елу, і коли залишалася хаврафа шляху до Ефрати, Рахіль народила, мав тяжкі пологи. 17. Коли ж вона страждала в пологах своїх, баба-повитуха сказала їй: Не бійся, бо це ще в тебе син. 18. Тоді вона, знехтувавши (бо вмирала), назвала йому ім'я Бен-вони. Але його батько назвав його Веніямином. 19. Таким чином, Рахіль померла, і похована на дорозі до Єфрата, що є Віфлеєм. 20. Яків поставив над труною пам'ятник її. Це є відомий досі пам'ятник труни Рахіліна. 21. Потім Яків пішов далі і поставив намет свій за вежею Едер. 22. Під час перебування Ізраїля в цій країні сталося, що Рувим пішов і спав із Валлою, наложницею свого батька. Ізраїль почув про це (і прийняв те з жалем). А синів Якова було дванадцять. 23. Сини Лії: первісток Яковів Рувим, за ним Симеон, Левій, Юда, Іссахар та Завулон. 24. Сини Рахілі: Йосип і Веніамін, 25. Сини Бали, служниці Рахіліної: Дан і Неффалім. 26. Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Ашір. Це сини Якова, що народилися йому в Падан-Арамі. 27. І прийшов Яків до Ісака, батька свого, у Мамрі, у Кіріаарбу, інакше Хеврон, де приходили Авраам та Ісаак. 28. І було днів життя Ісаакової сто вісімдесят літ. 29. Тоді Ісаак віддав дух і помер, приєднався до народу свого, будучи старий і насичений життям; і поховали його сини його Ісав та Яків. Хаврафа. כברה ім'я заходу відстані невідомої (Бут.48:7; 4Цар.5:19). Якщо в першому з цих місць у сімдесяти тлумачів ϰατα τον ιπποδϱομον є пояснення слова хаврафа, то можна здогадуватися: чи це не є відомий в Аравії міра кінський біг, який близько підходить до французької милі. Бен-вони. Значить син скорботи моєї. Веніамін. Значить або син правиці, тобто фортеці, або син полудня, тобто народжений у країні полуденної, або син днів, тобто старості (Бут.44:20). Едер. Ім'я це означає стадо. Башта стада є башта, з висоти якої стежать за стадом, що пасуться в околиці. Місце цього імені знаходилося біля Єрусалиму (Мих.4: 8). Але, за Йонатаном, інше було біля Віфлеєму. Рувим пішов та ін. Це оповідається напередодні того, що Яків позбавив Рувима переважного благословення, що мав належати первістку (Бут.49:3–4). І прийняв це з жалем. Слова перекладу сімдесяти, яких немає в єврейському та самаритянському текстах. Але й Мазорети визнають єврейський текст у цьому місці неповним. А синів у Якова було дванадцять. Сукупне числення синів Якова є рід висновку до розповіді про його пригоди, якого історична мета є вказати на походження дванадцяти колін Ізраїльського народу. Це сини Якова, що народилися йому в Падан-Арамі. Говорячи точніше, письменник повинен був виключити з цього Веніямина, який народився в ханаанській землі. Але він допустив недбалість таку, яка нікого не могла ввести в оману. Так постійне число дванадцяти додається до апостолів тоді, як уже не було Юди і ще не було Матвія (1Кор.15:5) 46 . І було днів життя Ісаакової та ін. Відстань між роком благословення синів (137) та роком смерті Ісаака (180) становить близько 43 років. Але через 31 рік або трохи більше, після отримання благословення Яковом, починаються пригоди Йосипа (Бут.30:25, 31:41, 37:2). З цього видно, що оповідач відступає від порядку часу, коли говорить про смерть Ісаака раніше, ніж вступив у розповідь про Йосипа. Він поєднує тут у кількох уривках те, що потрібно було до повноти оповідань про Ісака та Якова, щоб у решті книги дати чільне місце та можливу безперервність історії Йосипа. Як у одкровенні, посланому від Бога Ревеці, і в благословенні, даному від Ісака Якову, передбачена між іншим доля Ісава (Бут.25, 27:29–40), то, щоб полегшити спостереження за подією цього пророкування, Мойсей до історії Якова додає коротке родоначальників, правителів та місце перебування. Оповідь може бути поділена на три частини: обчислення синів Ісава та начальників колін у його потомстві (Бут.36:1–19); родовід Сеїра, що жив у землі Ідумейській перш за Ісава, приєднане для показу відмінності та взаємних відносин пологів (Бут.36:20–30); обчислення царів і ще кількох старійшин ідумейських, про якого сумніваються, чи Мойсеєм воно писане або внесене в його книгу кимось іншим, що увійшли до його наміру (Бут.36:31–43). 1. Ось рід Ісава, інакше Едома. 2. І взяв Ісав за дружину з дочок Хананейських: Аду, дочку Елона Хеттея, Аоліваму, дочку Анни, сина Цивеона Хіввея, 3. і Васемату, дочку Ізмаїла, сестру Неваїота. 4. Ада народила Ісаву Еліфаза, Васемафа народила Реуела, 5. Аолівама народила Єуша, Ялама та Кораха. Оце сини Ісава, що народилися йому в ханаанській землі. 6. І взяв Ісав жінок своїх, і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, і стада свої, і всю велику худобу свою, і весь маєток свій, який він придбав у землі Ханаанській, і пішов до іншої землі від лиця Якова, свого брата. 7. Бо маєток їхній був такий великий, що вони не могли жити разом, і земля їхньої мандрівки не вміщала їх через отари їхні. 8. І оселився Ісав на горі Сеїр; Ісав, він же й Едом. 9. І ось рід Ісава, батька Ідумеїв, на горі Сеїр. 10. Ось імена синів Ісавових: Еліфаз, сьш Ади, жінки Ісавової, Реуел, син Васемафи, жінки Ісавової. 11. У Еліфаза були сини: Теман, Омар, Цефо, Готам та Кеназ. 12. А Фімна була наложниця Еліфаза, Ісавового сина, і породила Еліфазу Амалика. Ось сьші Ади, дружини Ісавової. 13. Сини Реуела суть: Нахат і Зерах, Шамма та Міза. Це були сини Васемафи, жінки Ісавової. 14. І це були сини Аолівами, дочки Анни, дочки Цивеона, жінки Ісавової: вона породила Ісаву Єуша, Ялама та Кораха. 15. Ось старійшини, синів Ісавових. Сини Еліфаза, первістка Ісава: старійшина Теман, старійшина Омар, старійшина Цефо, старійшина Кеназ, 16. старійшина Корах, старійшина Готам, старійшина Амалік. Ці старійшини Еліфазові в землі Едом; ці сини Ади. 17. Наступні сини Реуела, сина Ісава: старійшина Яхат, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Міза. Ці старійшини Реуелові в землі Едом; ці сини Вісемати, жінки Ісавової. 18. Наступні сини Аолівами, жінки Ісавової: старійшина Єуш, старійшина Налам, старійшина Корах. Ці старійшини Аолівами, дочки Анни, дружини Ісава. 19. Оце сини Ісава, і ось старші їх. Це Едом. І пішов він у іншу землю від імені Якова брата свого. Це оповідь про переселення Ісава може здатися сумнівним, тому що він ще до пришестя Яковлєва в землю Ханаанську жив уже в Сеїрі (Бут.22:3). Але здивування припиняється тим, що хоча Ісав, для спокою дому батьківського і за вигодами скотарства, рано вийшов за межі ханаанської землі і обрав Сеїр головним місцем свого перебування, проте це перебування він міг почитати випадковим тільки і тимчасовим доти, доки живий був Ісаак; але після смерті батька, разом із остаточним поділом спадщини повинен був між братами піти і рішучий розбір місць проживання. Слід гадати, що заповіт Ісака затвердив Якова на землі Ханаанській, а Ісав тільки не протиставав цьому. І оселився Ісав на горі Сеїр. Це було з вигнанням колишніх жителів ( Втор.2:12 ). Ісав вже починає жити мечем своїм (Бут.27: 40). Фівма. У єврейському тексті першої книги Паралипоменон ( 1Пар.1:36 ) це ім'я здається ім'ям сина Еліфазова, але текст той має бути доповнений відповідно до справжнього місця книги Буття і перекладу грецькому. Старійшини. За тлумаченням Р. Саломона глави племен. אלופי від אלף означає тисячу і іноді плем'я (Суд.6:15; Мих.5:2). Це Едом. Тобто ось походження народу Ідумейського. 20. Це сини Сеїра, Хоррея колишнього мешканця землі тієї: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, 21. Дішон, Ецер і Дішан. Ці старійшини Хоррейські, сини Сеїру, у землі Едом. 22. Сини Лотана були Хорі та Темам; а сестра у Лотана Фімна. 23. Це сини Шовала: Алван, Монахів та Евал, Шефо та Оном. 24. Ці сини Цивеона: Ая та Ана. Це той Ана, що знайшов теплі води в пустелі, коли пас ослів Цивеона, свого батька. 25. Ці сьші Ани: Дішон і Аолівама, дочка Ани. 26. Ці сини Дішона: Хемдан, Ешбан, Іфран та Херан. 27. Ці сини Ецера: Білган, Зааван та Акан. 28. Ці сьші Дішана: Уц і Аран. 29. Це суть старійшини Хорреїв: старійшина Лотан, старійшина Шовал, старійшина Цивеон, старійшина Ана, 30. старійшина Дішон, старійшина Ецер, старійшина Дішан. Ось старійшини Хорреїв, за начальством племен їх у землі Сеїр. Фімна. Можливо, та сама, що була наложницею Еліфаза (Бут.36:12). Теплі води את־הימם У перекладах сімдесяти, Акіли, Сіммаха, Феодотіона, це слово єврейське утримано без перекладу. Ієронім (Trad. Hebr.), за різними своїми думками часу, дає йому три значення: а) мскі або мули, б) моря або озера і в) теплі води. Останнє значення набули тлумач Сирський і Вульгата. Ієронім підтверджує це з фінікійської мови, Феодорит (Quaest. in Gen. XCII) з сирської, а між новітніми Міхаеліс з арабської (in Supplem). Найзнатніші в цій країні теплі води є Каллірройські на східній стороні Мертвого моря. Ці сини Ани: Дішон. Не слід вважати пошкодженням тексту, що після слів ці сини знаходиться одне тільки ім'я сина. Це є простота мови. Письменник, багато разів писавши ці сини, написав так і тут і не подбав, що наступне не відповідає цьому граматично. 31. Це царі, що царювали в землі Едом перед царювання царів у Ізраїлевих синів. 32. Бела царював над Едомом у місті, якому ім'я Дінгава. 33. Біла помер, і царював по ньому Йов, син Зераха, з Боцри. 34. Помер Йовав, і царював по ньому Хюшам із землі Теманітян. 35. Помер Хюшам, і царював по ньому Tagag, син Бедадів, що вразив Мадіанітян на полі Моава; ім'я місту його Авіф. 36. Помер Гадад, і царював по ньому Самла з Масріки. 37. Помер Самла, і царював по ньому Шаул із Реховота, що при річці. 38. Помер Шаул, і царював по ньому Баал-Ханан, син Ахборів. 39. Помер Баал-Ханан, сн Ахборов, і царював по ньому Годар (син Варадов); ім'я міста його Пау; ім'я дружині його Мегетавеель, дочка Матреди, дочка Ме-Загава. 40. Ось імена старійшин Ісавових за племенами їхніми, по місцях, що носять імена їх: старійшина Тимна, старійшина Алва, старійшина Єтеф, 41. старійшина Аолівама, старійшина Ела, старійшина Пінон, 42. старійшина Кеназ, старійшина4. старійшина Маздіел, старійшина Ірам. Ось старійшини Ідумейські, за їхніми поселеннями, у землі їхнього володіння. Ось Ісав, батько Ідумеїв. Деякі стверджують, що цей список ідумейських правителів не міг бути написаний у цій книзі рукою Мойсея. Думка ця ґрунтується на двох причинах: Мойсей не міг говорити про царів у Ізраїлевих синів, які почалися через кілька століть після нього. Неймовірно, щоб народ Ідумейський, який походженням сучасний Ізраїльському, до часів Мойсея встиг, перейшли від стану патріархального до правління старійшин і від цього до єдиновласництва, мати вже вісім царів і потім знову кілька старійшин. Але перша причина, по міркуванню інших, послаблюється тим, що Мойсей міг говорити про майбутніх царів у Ізраїлевих синів за попереднім веденням з одкровення, даного Ізраїлю (Бут.35:11), і за цим відношенням слова його можуть мати наступний сенс: «Ці суть царі Ідумейські, які почалися і продовжилися Ізраїлю, як йому було обіцяно». І друга причина виявляється не досить твердою, якщо прийняти на думку, що царі Ідумейські, як показує список, усі були різних поколінь, і царювали в різних місцях, і, отже, вибиралися були з старійшин різних племен Ідумейського народу, а тому не могло бути жодного з них, який би зійшов на престол у молодих. Таким чином, усе спадкоємство, що представляється в Мойсеєвому списку, могло відбутися менше, ніж протягом цілого його життя, що тривало сто двадцять років. Варто зауважити, що про царя, останнього в списку, повідомлено дещо більше подробиць, ніж про попередні, а про смерть його не сказано, хоча сказано про всі інші. Це подає думку: чи не він царював у той час, коли Мойсей посилав послів із Кадету до царя Едомського? (Числ.20:14). Зовсім не погано для цілості й чистоти писань Мойсеєвих припускати і те, що його оповідь про потомство Ісава поповнена після нього, подібно до книги Второзаконня поповнена описом його смерті, але з попереднього видно, що в цьому випадку немає ще необхідної потреби в цьому здогаді. Дінгава. За вимовою сімдесяти: Деннава. Місце цього імені було ще за часів Ієроніма. З Боцри. Славне місто ідумейське (Іс.34: 6). З Реховофа, що за річці . Так називалося це місто на відміну від Реховофіра (Бут.10: 11). Лежав при Євфраті. Годар. За книгою Параліпоменон Гадад. Подібні різниці зустрічаються і у вимові деяких інших імен цього списку. Домашнє нещастя Йосипа 1. А Яків жив у землі мандрування батька свого, у землі Ханаанській. 2. Ось пригоди роду Яковлєва. Йосип, син сімнадцяти років, пас разом із братами своїми худобу. Він був, як отрок, при синах Бали та при синах Зелфи, дружин свого батька. І довів Йосип худий про них слух до їхнього батька. 3. Ізраїль любив Йосипа переважно перед усіма своїми синами, тому що він був у нього син старості; і зробив йому різнокольоровий одяг. 4. Коли брати його побачили, що батько його любить його переважно перед усіма братами його, то вони зненавиділи його і не могли говорити з ним мирно. 5. Якось бачив Йосип сон і розповів братам своїм; і вони зненавиділи його ще більше. 6. Бо він сказав їм: Послухайте, що я бачив сон. 7. Мені бачилося, що ми в'язали снопи посеред поля, і ось, мій сніп устав і став прямо; і ось ваші снопи оточили його і вклонилися моєму снопу. 8. На це брати його сказали йому: Невже справді ти царюватимеш над нами? невже справді володітимеш нами? І зненавиділи його ще більше за сни його та за слова його. 9. Але він ще бачив інший сон і розповів його братам своїм, говорячи: Ось я бачив ще сон; мені бачилося, що сонце та місяць і одинадцять зірок вклонилися мені. 10. Коли він розповів це батькові своєму та братам своїм, тоді батько його докорив йому та й сказав йому: Що це за сон, який ти бачив? невже справді я, і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі? 11. А брати його заздрили йому, а батько зберіг це слово. 12. Коли брати його пішли в Сихем пасти худобу свого батька. 13. Тоді Ізраїль сказав Йосипові: Ти знаєш, що брати твої пасуть у Сихемі? Іди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: Ось я. 14. Яків сказав йому: Іди ж подивися, чи здорові брати твої і чи здоровий худобу, і принеси мені звістку. Таким чином послав його з Хевронської долини, і він прийшов до Сихему. 15. Тут знайшов його хтось, що ходить полем, і спитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш? 16. Він сказав: Я шукаю братів моїх, скажи мені, де вони пасуть? 17. І сказав той чоловік: Вони пішли звідси; бо я чув, як вони казали: Ходімо до Дотану. І пішов Йосип за братами своїми, і знайшов їх у Дофані. 18. Вони, побачивши його здалеку, перш ніж він підійшов до них, стали думати проти нього, щоб убити його. 19. І сказали один до одного: Ось іде цей сновидець. 20. Ходімо тепер, вб'ємо його і кинемо в якийсь порожній колодязь, і скажемо, що лютий звір з'їв його; тоді побачимо, що буде з його снів. 21. Але Рувим, почувши це, визволив його від їхніх рук, сказавши: Не будемо вбивати його до смерті. 22. І сказав їм Рувим: Не проливайте крові, опустіть його в цей порожній колодязь, що в пустелі, а рук не накладайте на нього. Це говорив він для того, щоб визволити його від їхніх рук і повернути його до батька його. 23. І сталося, коли Йосип прийшов до братів своїх, то вони зняли з Йосипа одяг, різнокольоровий одяг, що був на ньому. 25. Потім вони сіли їсти хліб. І звівши очі свої, бачать, що йде з Ґілеаду караван Ізмаїльтян, у яких верблюди нав'ючені стираксою, бальзамом та ладаном і які везуть це до Єгипту. 26. Тоді Юда сказав братам своїм: Що нам користі вбивати брата нашого і приховувати кров його? 27. Let's go, let's sell it to the Ishmaelites; але ми не накладемо на нього рук, бо він наш зведений брат. His brothers obeyed 28. And as the Midianite merchants passed by, they took and pulled Joseph out of the well and sold Joseph to the Ishmaelites for twenty shekels of silver; and they took Joseph to Egypt. 29 І прийшов Рувим знову до криниці, аж ось Йосипа в криниці немає. Then he tore his clothes, 30. and returned to his brothers, and said, “The lad is gone; and me, where will I go? 31. And they took Joseph's robe, and having killed the goat, they stained the robe with blood, 32. And they sent the robe of many colors, and brought it to their father, and said, We have found this; find out whether this robe is your son or not. 33. He recognized it and said: This is my son’s clothing, a fierce beast has eaten it, as if Joseph had been torn to pieces. 34. And Jacob tore his clothes, and put sackcloth on his loins; and he mourned for his son many days. 35. All his sons and all his daughters gathered together to console him; but he rejected the consolation and said: I will go sadly to my son in Sheol. Thus his father mourned him. 36. Тим часом Мідіаніти продали його в Єгипті Фотіфару, євнуху Фараонову, начальнику охоронців. З дванадцяти синів Яківових Йосип посідає у розповіді Мойсея чільне місце. Пригоди його важливі як особливо тому, що ними пояснюється переселення євреїв до Єгипту, так взагалі тому, що в них відкривається безперервна дія Промислу на долю людини, серед найважчих збентежень завжди премудрий і точний, серед найтяжчих нещасть благодійний і рятівний. Входячи тепер в історію цього Патріарха і починаючи її від пригоди, яка містить у собі вузол, що тягне за собою багато інших пригод цілого дому Яковлєва, оповідач насамперед вважає загальний вступ в історію синів Яковлевих (Бут.37:1–2). Потім з'являються часи, коли починаються пригоди Йосипа (Бут.37:2), причини ненависті, яку мали до нього його брати (Бут.37:2–11), обставини першого його нещастя (Бут.37:12–28), погрішна думка Якова і нарікання про його смерть3. Йосипа в Єгипет (Бут.37: 36). Ось пригоди роду Яковлєва. Слова ці деякі пристойним знаходять з'єднати зі зробленим вище численним синів Яківових (Бут.35:26). Але немає потреби займатися настільки довільною здогадкою, коли вони можуть бути прийняті за загальний вступ до наступних сказань в такому розумі: «Тепер говоритимемо про род або синів Якова і про їх пригоди і почнемо з Йосипа». Син сімнадцяти років. Тобто, будучи сімнадцяти років від народження. З синами Бали та з синами Зелфи. Синам Лії, можливо, Йосип був уже неприємний по тому одному, що був первісток дружини коханої. І довів Йосип худий про них слух до батька їхнього. Можливо, Йосип зробив це за простотою юнацької; а може, Яків і доручав йому деяке спостереження за синами рабинь. Син старості. У перекладах арабською та халдейською син мудрий і розсудливий. Але єврейський вислів, без сумніву, означає сина, народженого на старість батькові. Різнокольоровий одяг. Східні поважали поцяткований одяг (Суд.5:30; 2Цар.13:18). І не могли говорити з ним мирно. оскільки слово світ вживається у євреїв у всіх звичайних привітаннях (Бут.29:6; 1Цар.25:6), то слова ці можуть мати такий розум, що брати Йосипа не хотіли навіть вітати його при побаченнях. Не могли сказано тому, що володіючі пристрастю дійсно відчувають себе ніби не в змозі робити те, чого довго і вперто не хотіли. Сонце і місяць і одинадцять зірок поклонилися мені. Поклоніння сонця та зірок важко уявити. Можливо, це було сходження їх із висоти до ніг Йосипа. Мати. оскільки Рахілі в цей час уже не було в живих, то це слово деякі відносять до Лії, як старшої дружини Якова, а деякі до Балли, вважаючи її поживницею Йосипа. Але можна також відносити вони і до Рахілі; і тоді мова Якова зображуватиме неможливість того, щоб сон Йосипів сповнився. «Невже я й померла вже мати твоя тобі вклонимося?». Подія снів Йосипа у переселенні євреїв до Єгипту під час його там володарювання відома. Сумнівно тут тільки те, яку з його матерів означає Місяць? Бо і Лія померла в землі Ханаанській (Бут.49:31), а про інше подружжя Якова оповідь про переселення не згадує (Бут.46:26). Але якщо Лія померла незадовго до переселення, то вона разом з Яковом поклонилася вже Йосипові через синів своїх, коли вони просили у нього хліба (Бут.43:28). Батько його зберіг слово це. Тобто хоча Яків і докорив Йосипу за його сон для заспокоєння братів його, але сам ретельно спостерігав, чи не Бог відкриває через нього майбутнє (Дан.7: 28; Лк.2: 19, 51). Іди ж подивися, чи здорові й інші. Деякі тлумачі думають, що Яків досі дбав про безпеку своїх синів, тому що кровопролиття сихемське зробило їх ненависними Хананеям. У Дофан. Місце, за сказанням Ієроніма (in L. Η), що лежало не в дальній відстані від Сихема на північ. Сновидець. Єврейський вираз владика снів знаменніший і докірливіший для Йосипа. У ньому, як думає Абарбенел, полягає думка братів, що Йосип вигадав свої сни. Стираксою. Єврейське נכאת Акіла перекладає συϱαϰα. Бохарт (Hieroz, p. II. L. IV, с. 12.) довів, що Сирія стіраксою рясніла. Бальсамом. Сік із дерева цього ж імені. Так צרי пояснює Р. Симеон. Мідіанітські. Ті, що вище названі Ізмаїльтянами, тепер називаються Мідіанітянами. Це змішання імен пояснюється тим, що перше є більш відоме і спільне ім'я народу, а інше – приватна назва племені підлеглого (Суд.8: 22, 24, 26). За двадцять сиклів срібла. У законі Мойсеєвому за вбитого ненароком раба наказано було шукати по 30 срібняків, а Йосип проданий тільки за 20. Так мало колись коштував рятівник Ізраїльтян та Єгиптян! Куди я подінусь? Рувим більше інших журиться про Йосипа, як старший з братів і тому зобов'язаний дбати про всіх інших. Але скорбота його ще чисте каяття, лише страх гніву батьківського; чому й супроводжується не визнанням перед Яковом, а обманом. З сумом піду до сина мого в шеол שאל знаменує глибоке підземне і похмуре місце (Втор.32:22; Йов.26:6; Іс.14:11; Іон.2:2–3), труна (Пс.140:7; від. 14:15) קבר кебер та קבורה кебура – стан померлих. Це значення за потребою повинно мати місце в пророцтві Ісаї про царя Вавилонського, який є низхідним у шеол (Іс.14:9) і водночас позбавленим труни (Іс.14:18–19). У словах Якова сходженням до сина в шеол, подібно як в історії Авраама приєднанням до народу свого (Бут.25: 8), вказується загальний стан по смерті. Подібні вирази в тому самому розумі злягаються у Єзекіїля (Єз.26:20). Євнуху. Тут це ім'я означає царедворця або вельможу, якими на сході часто були євнухи. Начальнику охоронців. По Єроніму, начальнику воїнів. У пригодах Йосипа є такі подібності зі станом приниження та прославлення Ісуса Христа, що багато хто вважає їх за образ цих станів. Йосип – первісток Рахілі коханий: Ісус, первісток Марії благодатний (Лк.1:28). Йосип – син, коханий Яковом більше за всіх синів його (Бут.37:3). Ісус – Син Божий улюблений, у якому все благовоління Бога Отця (Мф.3: 17). Йосип посилається до братів своїх та вівців Якова (Бут.37:14). Ісус – до вівців загиблих дому Ізраїля (Мт.15:24). Йосип приходить до своїх братів і знаходить у них ворогів своїх, Ісус прийшов до своїх, але свої Його не прийняли (Ів.1:11). Від заздрощів зазнає лиха Йосип; із заздрості віддається Ісус (Мт.27:18). Йосип продається іноплемінникам; Ісус також продається за тридцять срібняків (Матв.26:15) і віддається язичниками (Мф.20:19). Окрім цього, у пригодах Йосипа можна знаходити взагалі образ душі, обраної Богом і за встановленням веденої до великого призначення. Як Йосип, душі, представлені від юності, носять на собі ознаки особливої ​​любові Божої, мають якісь передвістя та передчуття свого призначення і не приховують їх; через це збуджують заздрість у побратимах і таким чином впадають у вогняне випробування, яке має їх очистити і утвердити. Пригода Юди та Фамарі 1. Тоді сталося, що Юда, відійшовши від братів своїх, поставив намет свій у сусідстві одного Одоламітянина, якому ім'я Хіра. 2. І побачив Юда дочку одного Хананея, що ім'я Шуа, і взяв її за себе, і ввійшов до неї. 3. Вона зачала та народила сина; і він назвав ім'я Ір. 4. І знову зачала вона, і породила сина, і назвала йому ім'я Авнан. 5. Потім і ще народила сина, і назвала йому ім'я Силом. Юда був у Хезіві, коли вона народила цього. 6. І взяв Юда за Іра, первістка свого, жінку на ім'я Тамар. 7. Але як Ір, первісток Юдин, був злий перед очима Господа, то Господь убив його. 8. Тоді Юда сказав Авнанові: Увійди до жінки брата твого, заступи в неї місце чоловіка і віднови потомство братові твоєму. 9. Авнан знав, що потомство буде не йому; і тому, коли входив до дружини брата свого, загубив насіння пролиттям на землю, щоб не дати потомства братові своєму. 10. Але те, що він робив, було зло перед Господніми очима, чому Він убив і цього. 11. Тоді Юда сказав фамарі, невістці своїй: залишайся вдовою в домі батька твого, доки підросте син мій Силом. Бо він сказав (в умі своєму): не помер би і цей подібно до братів його. Таким чином, Тамар пішла і залишилася в домі батька свого. 12. Через багато часу померла дочка Шуї, дружина Юдина. Юда, утішившись, пішов у Фімну до стригучих його худобу, сам і Хіра, друг його, Одолламітянин. 13. І дали Тамарі звістку, кажучи: Ось, твій свекор іде до Фімни, стригти худобу свою. 14. Тоді вона зняла з себе одежу вдовства свого, поклала на себе покривало і, зачинившись, сіла біля брами Енаїма, на дорозі до Фімни. Бо бачила, що Силом виріс, але вона не дана йому за дружину. 15. Юда, побачивши її, вважав її за блудницю, бо вона затулила своє обличчя. 16. Він повернув до неї з дороги та й сказав: Увійду я до тебе. Бо не знав, що це його невістка. Вона сказала: Що ти даси мені за те, що ввійдеш до мене? 17. Він відповів: Я пришлю тобі козла зі стада. Вона сказала: Чи даси ти мені заставу, доки пришлеш? 18. Він сказав: Який дати тобі заставу? Вона відповіла: печатку твою, і перевязь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. Він дав їй це, і зайшов до неї, і вона зачала від нього. 19. І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє, і одяглася в одежу вдовства свого. 20. Юда ж послав козла рукою друга свого Одоламітянина, щоб повернути заставу з руки жінки, але він не знайшов її. 21. І спитав мешканців того місця, говорячи: Де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони відповідали: тут не було розпусниці. 22. І вернувся він до Юди й сказав: Я не знайшов її, і навіть мешканці того місця сказали: Тут не було блудниці. 23. На це Юда сказав: Нехай вона візьме собі, щоб не стали з нас сміятися; ось, я посилав цього цапа, але ти не знайшов його. 24. Пройшло близько трьох місяців, і дали звістку Юді, кажучи: Тамар, невістка твоя, спокусила, і ось вона вагітна від розпусти. Юда сказав: Виведіть її, і нехай спалять її. 25. Але коли повели її, тоді вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: Дізнайся, чия це печатка, і перев'язок, і тростина 26. Юда впізнав і сказав: вона правіша за мене, бо я не дав її Силому, сину моєму. Потім він не пізнав її більше. 27. Коли настав час народити їй, виявилося, що в утробі її були близнюки. 28. І сталося під час пологів її, що здалася рука одного; тоді повитуха, взявши, нав'язала йому на руку червлену нитку, сказавши: цей вийшов перший. 29. Але сталося, що він повернув свою руку. І ось вийшов брат його. Тоді вона сказала: як ти вирвався? на тобі вина, що ти вирвався. Від цього названо йому ім'я: Фарес. 30. Потім вийшов його брат із червленою ниткою на руці. І названо йому ім'я Зара. Оповідь про подружжя і кровозмішення Юди необхідне в історії патріархів, тому що пригоди подружжя пояснюють походження кровозмішення, плід же кровозмішення, Фарес, має місце в родовіді обітованого насіння (Мф.1: 3). А щоб з чистотою і святістю, якими має відрізнятися народження Месії, не здавалося невідповідним те, що в продовження роду його входять явні грішники і навіть самі гріхопадіння, слід зауважити, що народження від грішників становить не чужу, але природну рису в тому вигляді раба, в тому подобі і образі. Себе Спаситель світу; і що тому, хто поніс на Собі гріхи всього світу і не похвалювався народитися від Адамабоговідступника, не тяжко було народитися і від Юди-кровосмішника. На той час трапилося й інше. Цей час, з яким оповідач хоче об'єднати шлюб Юди, за течією розповіді, є час почалося полону Йосипова. Ця думка підтверджується також віком Юди, який, народившись четвертим у друге семиріччя Якова в Месопотамії (Бут.29:34–35) і, отже, менше ніж чотирма роками до народження Йосипа (Бут.30:25), на початку нещастя2:2. років від народження. Судячи з прикладів Ісака, Якова, Ісава не можна думати, щоб Іуда міг одружитися раніше цього часу. Але оскільки час від початку нещастя Йосипа до переселення євреїв до Єгипту становить не більше 23 років (Бут.37:2, 36, 41:46, 47, 45:6), то яким чином вмістити в цей простір часу все оповідане тут про Юду та його дому, навіть до народження Ес, навіть до народження Ес. списку що входять до Єгипту (Бут.46: 12)? На це здивування можна відповісти тим, що або Есром і Ємуїл внесені до списку переселення не за часом народження їх, але як відновники насіння Іра та Авнана; або що цей список і сама дія, або ще нерішучий стан переселення простягається, за розумом оповідача, до смерті Якова, що послідувала через 17 років від початку переселення (Бут.46: 7, 50:22). Пригоди ж Юди протягом 23 років, до вступу до Єгипту, повинні закінчуватися, як і справді у сказанні Мойсея закінчуються, народженням Фареса та Зори. Одоламітянина. Місто Одоллам пізніше належало до коліна Юдиного (Нав.15:1, 35). Одного Хананея. Деякі здогадуються, що Мойсей згадує про племені, з якого Юда взяв собі дружину, щоб засудити його подружжя. У чому б не вина цього подружжя, його нещастя показують, що воно не було благословенне. У Хезіві. Ймовірно, що Хезів є те, що Ахзив ( Нав.15:44 ). Зла перед очима Господа. Але чому люди так думали? Мабуть, з міркувань явних його беззаконь з нещасною в квітучі літа кончиною, в якій ясно здався суд Божий. Господь убив його. Рід смерті не показується. І це дає розуміти, що смерть безчасна і смерть бездітного взагалі шанувалася стратою від Бога. Віднови потомство братові твоєму. Цей звичай, якого початок губиться в давнину, затверджений і обмежений законом через Мойсея (Втор.25: 5, 10). Поки підросте син мій Силом. Або це є один привід відмови, або насправді Юда краще сподівався зберегти третього сина свого, якщо він вступить у шлюб у віці зрілішим. Перше здається справедливіше, за визнанням самого Юди (Бут.38: 26). Пішов у Фімну до стригучих та ін. Час стриження овець був у давніх часів веселощів і дружніх бенкетів (2Цар.13:23). Місто Фімна знаходилося в межах Юдиного коліна ( Нав.15:57 ). Біля воріт Єнаїма. Це, можливо, те саме місце, що й Енам (Нав.15:34). Примітно, що всі місця, згадані в цих пригодах Юди, за жеребом дісталися пізніше за коліно, що від нього сталося. Бо бачила, що Силом виріс, однак вона не дана йому за дружину. У цих словах Мойсей зовсім не виправдовує Фамарі, а тільки пояснює, який був її перший намір, оскільки їй важко було передбачити подію. Можливо, воно стосувалося більше силома; але ненавмисна зустріч Юди перетворила його і розмістила її скористатися нагодою повернутися в його будинок. Друк. Звичай носити при собі печатку Геродот (L. I, с. 195) знаходив у Вавилонян, і знаходять ще у східних народів мандрівники. Перев'язь. Те, на чому носили друк. Де блудниця. Єврейською поставлено тут особливе ім'я קדשה. За його походженням та вживанням (Ос.4:14) воно має означати присвячену Астарті чи іншому подібному божеству. Це була найнебезпечніша хитрість батька брехні, що він умів не лише уявити гріх дозволеним, а й освятити його. Нехай вона візьме собі та інше. Іуда бажає краще позбутися своєї застави, ніж подальшим його шуканням піддати себе осміянню народу. Але замість того, щоб намагатися не бути смішним в очах народу, чи не краще було ще подбати Іуді про те, щоб не бути нечистим перед очима Бога та Ангелів? Судячи з благословення, яке понад сподівання виникло зі злочину Юди, ми можемо думати, що він очистив свій гріх покаянням, хоча слово Боже більше показує тут зовнішні події, ніж відкриває таємниці сердець. І нехай спалять її. У законі Мойсеєвому звичайною карою перелюбу було побиття камінням (Втор.22:21–24), а найсуворішою – спалення (Лев.21:9). Так і филистимляни спалили дружину Самсона за вступ до іншого подружжя (Суд.15:6). Злочини цього роду тяжче каралися в жіночому, ніж у чоловічому полі. Цей звичай виправдовувати можна тим, що перелюбна дружина вносить у рід і спадщину вдома чуже насіння, затьмарює чистоту походження племен, що є дуже важливою під час очікування обітованого насіння. Влада, якою засуджує Юда невістку свою, є влада начальника дому (еміра), повноважна доти, доки деякі права її не були перенесені на владу цивільну. Вона правіша за мене. За якістю єврейської мови (див. приклад Єз.16: 51, 52), не те це означає, щоб Юда визнавав Тамар абсолютно безневинною, але що себе самого знаходить він більш винним, ніж вона. Вина Юди очевидна в тому, що він підступно позбавив Тамар чоловіка, що належить їй за законом або силу закону, що має звичай, і таким чином став виною всіх наслідків цього позбавлення; і в тому, що зважився на явне і жодними обставинами не перепрошує перелюб. Тамар також не може бути виправданий, тому що, усвідомлюючи себе прив'язаною законом до сина Юди, вона повинна була бачити в поєднанні з самим Юдою перелюб і кровозмішення; і тому, що краще було їй за несправедливість, що зазнавалася, чекати відплати від Промислу, ніж підступність протиставляти підступність і беззаконня беззаконня. З іншого боку, якщо злочин любодійства полягає в нечистому хотінні (Мф.5:28), яке за всіма ознаками ніякого в поведінці Тамарі не мало участі; якщо вона не мала іншого бажання, як виконати свої обов'язки за своїм, хоча не досить чистим розумінням, і на цей єдиний кінець з небезпекою самого життя наважилася: залишивши дім батьківський, шукати повернення в іноплемінний рід, в сімейство свекра, до неї несправедливий - чи можна зробити про неї несправедливий? приведеної до нього перелюбниці: хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь осуду (Ів.8: 7, 11). Потім він не пізнав її більше. Юда сповідає через це закон, який засуджує кровозмішення. Червону нитку. Вона мала бути прикметою первістка. Як ти вирвався? на тобі та ін. Запитом бабця виявляє подив, поєднане з невдоволенням про те, що другий син попередив у народженні першого, а відповіддю заспокоює себе, складаючи з себе провину цього замішання, за яке пізніше первісток міг обурюватися на неї. Фарес. Значить викидання. Зоря. Значить схід. Причина імені може бути та, що як сонце не раптом піднімається, але передасть від себе зорю, так Зара у своєму народженні спершу показав руку і дав нав'язати на неї червону нитку, але сам вийшов на світ уже після свого брата. Іриней (L. IV, с. 43), Золотоуст (In Gen. LXII), Августин (Contra Faust L. XXII, с. 84, 85, 86. de Lit. rud. 19), Феодорит (Quaes. XCVI) знаходять у народженні Фареса і Зари зображення. Дехто зауважує, що по відношенню до цієї таємниці ім'я Зари поставлене у Матвія і в родовіді Ісуса Христа, до якого воно не належить власне (Мф.1:3). Рука та червень Зари можуть означати попереднє явище обітниці Нового Завіту в патріархах, тоді ж зображених заповітною кров'ю Ісуса Христа (Гал.3:16–17). Фарес є образ Старого Завіту, який поклав відстань між благодатними обітницями та їх подією. Народженням Зари прообразовано відвідування Сходу згори (Лк.1:78), що йшлося згідно із Законом, дозвіл ворожінь, виконання обітниць благодаті. Вступ Фамарі, Раави, Рут в рід Месії є ознакою і деяке приватне попередження звернення до Нього язичницької церкви. Спокуса і піднесення Йосипа в Єгипті У промові першомученика Стефана історія полону Йосипова скорочена так: Патріархи, позаздривши Йосипу, продали його до Єгипту; але Бог був з ним (Дії 7:9). Бог був з Йосипом спершу провидінням про нього, потім провидінням через нього. Провидіння про Йосипа відкривається у різноманітних спокусах, якими він був випробуваний, очищений і навчений, і у піднесенні, яким уготований на знаряддя благодійного Промислу: провидіння через Йосипа – у збереженні за допомогою його Єгиптян та Ізраїльтян. Доклавши це припис до справжнього оповіді Мойсея, відкриваємо в цьому оповіді наступне креслення порядку. Спокуси, що супроводжуються втіхами: рабство ( Бут.39:1 ) і полегшення цього стану ( Бут.39:2 ), спокуса цнотливості і перемога над цією спокусою ( Бут.39:6–13 ), спокуса наклепом та невинним стражданням ( Бут.39:14–2 Бут.39:21–23). Міцна спокуса невдячністю і відібранням самої надії визволення (Бут.40). Ненавмисне піднесення (Бут.41:1–46). Провидіння через Йосипа про Єгипет і благословення Йосипового дому (Бут.41:46–57). Спокуси, що супроводжуються втіхами XXXIX. 1. А Йосипа відвели до Єгипту, і купив його з рук Ізмаїльтян, що привели його туди, Єгиптянин Фотіфар, євнух Фараонів, начальник охоронців. 2. І був Господь із Йосипом: він був щасливий у справах і був у домі пана свого єгиптянина. 3. Господь його побачив, що Господь із ним і що в усьому, що він робить, Господь поспішає рукою його; 4. І знайшов Йосип уподобання в очах його, і служив йому. Він поставив його над усім своїм домом, і все, що мав, віддав у руки його. 5. І з того часу, як він поставив Йосипа в домі своєму над усім, що мав, Господь благословив дім Єгиптянина заради Йосипа, і було благословення Господа на всьому, що в нього було в домі та в полі. 6. Тому він усе, що мав, залишив у руках Йосипа; і не знав при ньому нічого, крім хліба, що їв. Йосип же був прекрасний обличчям і прекрасний поглядом. 7. І сталося після цих подій, що звернула погляди на Йосипа дружина пана його та й сказала: Спи зі мною. 8. Але він зрікся й сказав до жінки пана свого: Ось, пан мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки; 9. немає більше мене в цьому домі; і він не заборонив мені нічого, окрім тебе, бо ти дружина йому; Як же я зроблю це велике зло і згрішу перед Богом? 10. Коли так вона щодня говорила Йосипові, а він не слухався її, щоб спати з нею і бути з нею, 11. сталося того дня, що він увійшов до дому робити справу свою, тоді як нікого з домашніх тут у домі не було. 12. Тоді вона взяла його за одежу і сказала: лягай зі мною. Але він, залишивши свою одежу в руках її, побіг і вийшов геть. 13. А вона, побачивши, що він залишив свою одежу в руках її, і побіг геть, 14. кликнула домашніх і сказала їм так: Подивіться, чоловік увів до нас Єврея, щоб він бешкетував над нами. Він прийшов до мене, щоб спати зі мною; але я закричала голосним голосом; 15. І він, почувши, що я здійняла крик і кричала, залишив у мене одежу свою, і побіг, і вийшов геть, 16. по тому вона поклала одежу його в себе до того часу, як пан його прийшов до дому свого, 17. і переказала йому ті самі слова, говорячи: раб єврей, раб мій! 18. Та коли я підняла крик і почала кричати, залишив у мене свій одяг і втік геть. 19. Коли пан його почув слова своєї дружини, в яких вона розповідала йому, говорячи: Таким чином вчинив зі мною раб твій, тоді він запалився гнівом; 20. І взяв Йосипа пан його, і віддав його до темничного дому, де утримуються царські в'язні. І був він там у темничному будинку. 21. Але Господь був з Йосипом і простяг йому милість, і дарував йому вподобу в очах начальника в'язничного дому. 22. І дав начальник в'язничного дому в руки Йосипу всіх в'язнів, що були в в'язничному домі; і що там не робилося, все робилося через нього. 23. Начальник в'язничного дому і не дивився ні за чим, що було в його руках; тому що Господь був з ним, і сприяв йому в тому, що він робив. І був Господь із Йосипом. Бог і з кожною людиною, за своєю присутністю, але з Йосипом був Він очевидно, виявляючи перст Свій у чудовому веденні його до високого призначення; безпосередньо, зрозумілим і зміцненням допомагаючи Сам залишеному всякою земною допомогою; благодатно, внутрішнім благодатним помазанням, лікуючи рани зовнішнього страждання. І служив йому. Тобто служив особисто Фотіфару в його очах, під безпосередніми його наказами. Господь благословив дім Єгиптянина заради Йосипа. Йосипа можна почитати разом і початком, і кінцем благословення, посланого до дому єгиптянина. Благодать, якою він був виконаний, виливалася в його справи, повідомляла їм благоспішну течію і рясний плід, торкалася своїми зовнішніми дарами серця Фотіфарова і все це звертала до втіхи і зміцнення Йосипа в його приниженні. Так багатовихідні та таємничі шляхи Провидіння! Так важко знаходити справжнє джерело зовнішніх благословень Божих і судити за ними про Боже до нас благовоління! Так добре бути і мандрівка на книгу Буття Ісаак, Яків, Йосип ноприймцем обраних Божих! Так, нарешті, ще краще і вище бути обраним знаряддям, ніж видимим лише предметом Божого провидіння та благословення! Крім хліба, що їв. Це, як вважає Абен-Езра, не було доручено Йосипу тому, що єгиптяни з євреями в їжі не повідомляються. І сказав дружині пана свого та інше. Коротка наступна промова Йосипа сповнена мудрості. Знаючи, що порок швидше дратується, ніж зрозумілий відкритим викриттям, він приховує викриття перелюбу в простоті зречення від нього. Знаючи, що пристрасть зручніше сприймає враження інших пристрастей, ніж чисті навіювання істини, він намагається поступово звести засліплену жінку від низьких до високих відчувань і відволікти її від злочину, по-перше, думці про невдячність: ось, пан мій не знає при мені нічого в домі та ін., потім відчуттям честі. Далі, нагадуванням обов'язків подружніх: бо ти дружина йому; нарешті, страхом закону та святістю присутності Божої: як же я зроблю це велике зло і згрішу перед Богом? Залишивши одежу свою в руках її, побіг. Щоб врятуватися від дії злочину, Йосип не дбав про те, що дає нагоду звинуватити себе у злочині. Важка та велика перемога! Коли має обрати одне з двох: або здаватися винним, щоб не бути таким, або бути, щоб не здаватися; можливо, мало хто вибере, але кожен має обрати перше. Клікнула домашніх та ін. Чи мститься тільки шалена жінка за себе чи попереджає викриття себе від Йосипа? Віддав його в будинок темничний. Як життя раба недорого цінувалася в давнину, то рід покарання Йосипа показує, що його пан навряд чи був переконаний насправді його злочину; але, мабуть, жертвував їм забаганки своєї дружини та честі свого дому. Чи не обтяжувало хреста Йосипова і це, що він мав страждати не тільки без вини, а й від того, кому відома була його невинність і вірність. Невдячність та відібрання надії XL. 1. Після цих подій сталося, що виночерпій царя єгипетського та хлібодар проступили перед своїм паном, царем єгипетським. 2. Фараон прогнівався на двох євнухів своїх, на головного виночерпія та на головного хліборобу; 3. І віддав їх під варту до дому начальника охоронців, до дому темничного, до того самого місця, де був ув'язнений Йосип. 4. Начальник охоронців визначив до них Йосипа, і він служив їм. Вони пробули під вартою рік. 5. Одного разу виночерпію та хлібодару царя Єгипетського, ув'язненим у домі темничному, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення. 6. Вранці Йосип, увійшовши до них, подивився на них, і ось, вони збентежені. 7. Отже, він спитав євнухів Фараонових, що були з ним у домі пана його під вартою, говорячи: Чому у вас сьогодні такі похмурі обличчя? 8. Вони сказали йому: Нам бачилися сни, а витлумачити їх нікому. Тоді Йосип сказав їм: Чи не від Бога тлумачення? Розкажіть мені. 9. І став головний виночерпій розповідати Йосипові сон свій, і сказав йому: Мені бачилося, ніби виноградна лоза передо мною. 10. На лозі було три гілки. Вона розвинулася, з'явився на ній колір, виросли і дозріли на ній ягоди. 11. У мене в руці була чаша Фараонова. Я взяв ягід, вичавив їх у чашу Фараонову, і подав чашу в руку Фараонові. 12. Тоді Йосип сказав йому: Ось тлумачення: три гілки означають три дні. 13. Через три дні Фараон піднесе голову твою і знову поставить тебе на місце твоє, і ти подаш чашу Фараонову в руку його, як і раніше, як ти був у нього виночерпієм. 14. Згадай же мене, коли добре тобі буде, і скажи про мене до Фараона, і виведи мене з цього дому. 15. Бо я вкрадений із землі Єврейської, а також і тут нічого не зробив, за що кинути мене в прірву. 16. Головний хлібодар побачив, що тлумачення добре, і сказав Йосипові: А мені бачилося, ніби на голові маю три кошики гратчастих. 17. У верхньому кошику була всяка їжа Фараонова хлібної справи, і птахи клювали її з корзини, що була на голові моїй. 18. Йосип відповів і сказав: Ось тлумачення: три корзини означають три дні. 19. Через три дні Фараон зніме з тебе голову та повісить тебе на дереві; і птахи будуть клювати тіло твоє поверх тебе. 20. На третій день, що був день народження Фараонова, зробив він бенкет для всіх службовців у нього, і підніс голову головного виночерпія, і голову головного хліборобу серед його службовців; 21. І поставив головного виночерпа на колишнє місце, і він подав чашу в руку Фараонові; 22. А головного хліборобу повісив, як тлумачив їм Йосип. 23. Однак головний виночерп не згадав Йосипа, але забув його. Начальник охоронців визначив до них Йосипа. Запитують, чи тут Фотифара має розуміти під ім'ям начальника охоронців. І деякі відповідають негативно, тому що Йосип був під гнівом Фотіфара; а цей начальник охоронців довіряє йому. Але Йосип міг мати довіреність Фотіфара і в в'язниці, якщо не сильна підозра, чи краще, честь свого будинку змушувала Фотіфара тримати його в ув'язненні. Рік. Єврейське ימים (дні) нерідко означає рік (1Цар.1:3, 7; Вих.13:10; Лев.25:29; Суд.17:10). Чи не від Бога тлумачення? За сказанням Геродота (L. II. с. 83), єгиптяни самі думали, що мистецтво волхвування чи ворожіння не належить жодній людині, але деяким божествам. Ця думка видно за словами Фараона (Бут.41:38). Халдеї також шанували цей дар натхненням (Дан.4:6). Йосип, використовуючи думку співрозмовників, в той же час користується нагодою прославити істинного Бога, роздавача дарувань (1Кор.12: 4). Фараон піднесе голову твою. Тобто піднесе твій стан. Або: ти увійдеш у Фараона до поголовного перегляду. Див. Приклади того ж виразу в цьому значенні (Вих.30:12; Числ.1:49). Можливо, Фараон мав звичай перед днем ​​народження робити перегляд службовців йому, щоб нагородити вірних і пробачити деяких винних. Згадай же мене та інше. В одному слові, що знаходиться між творами Августина (De temp. Serm. 82.), говориться, що Йосип знемагав вірою, коли замість очікування допомоги від Бога, йому властивого, вдався для позбавлення себе від лиха до посібника людського, і що в покарання за цю невірність Бог попустив царедворця. Але, можливо, Йосип просив його допомоги не стільки з власної нетерплячості, скільки з нагоди, даної Провидінням; і може бути, дворічне після того продовження ув'язнення було не покарання похибки, а тільки виконання седмеричного спокуси і очищення праведника, як золота в горнилі. При цьому слід зауважити, що слова Йосипа справдилися, хоча виночерпій про те й не думав. Вкрадений. Пригода Йосипа з братами більше могла б торкнутися серця царедворця, але великодушний мученик не хоче виявити їхні злочини, хоча це й могло бути йому корисним. З землі Єврейської. Землею Єврейською називається тут не ціла Палестина, яка не могла так називатися колись Ісуса Навина; але частина її, у якій мешкали патріархи. Вони перебували більше біля Хеврона і кочували звідти до Сихема. У прірву. Щоб зобразити тяжкий стан ув'язнення, Йосип дає ім'я в'язниці від найгіршої частини її – житла підземного. Тлумачення добре. Здається, головний хлібодар не те думав, що тлумачення сну вірне, бо це могло відкритися тільки з події; але приємним віщуванням головному виночерпію спонуканий був відкрити Йосипу і своє сновидіння. На голові. Геродот (L. II, з. 35) каже, що з єгиптян чоловічої стать зазвичай тяжкості носить на голові. Зніме з тебе голову і повісить. Єгиптяни засуджених спершу вбивали, а потім вішали для наруги. XLI. 1. Через два роки сталося, що Фараон бачив уві сні, ніби він стояв біля річки. 2. І ось, виходять із річки сім корів гарних виглядом і опасистих плоттю, і пасуться травою. 3. Але ось, після них виходять із річки сім корів інших, худих виглядом і худих тілом, і стають біля тих корів, що на березі річки. 4. Нарешті, худі корови виглядом і худі плоттю з'їли сім корів гарних виглядом і гладких. Тут Фараон прокинувся. 5. Заснув знову, і вдруге бачилося йому, ніби з одного стебла вийшло сім колосків огрядних і добрих. 6. Але ось, після них виросло сім колосків худих і погорілих від вітру. 7. Нарешті, худі колоски пожерли сім колосків огрядних і повних. Фараон прокинувся і бачить, що то сон. 8. Уранці, збентежені, послав він і покликав усіх єгипетських тлумачів священних писем та всіх тамтешніх мудреців, і розповів їм Фараон сон свій, але не було нікого, хто б витлумачив його Фараонові. 9. Тоді головний виночерпій почав говорити до Фараона і сказав: гріх мій згадую я нині. 10. Фараон розгнівався на рабів своїх і віддав мене та головного хліборобу під варту до дому начальника охоронців. 11. Там бачилися нам сни однієї ночі, кожному бачився сон особливого значення. 12. Там був із нами молодий Єврей, раб начальника охоронців. Ми розповіли йому сни наші, і він тлумачив нам, тлумачив кожному відповідно до його сновидіння. 13. І як він витлумачив нам, так і сталося: я поставлений на колишнє місце, а той повішений. 14. Тому Фараон послав покликати Йосипа, і зараз же взяли його з в'язниці. Він остригся і змінив одежу свою й постав Фараонові. 15. Фараон сказав Йосипові: Мені бачився сон, і немає нікого, хто б тлумачив його; а про тебе я чув, кажуть, що ти, вислухавши сон, витлумачиш його. 16. Йосип сказав у відповідь до Фараона: Це не моє; Бог дасть Фараонові рятівну відповідь. 17. І сказав Фараон Йосипові: Мені бачилося, ніби я стояв на березі річки. 18. І ось, виходять із річки сім корів опасистих тілом і гарним виглядом і пасуться травою. 19. Але ось, після них виходять сім корів інших, дуже худих на вигляд і худих плоттю, я не бачив у всій єгипетській землі таких худих, як ті. 20. І з'їли худі й худі корови сім колишніх корів огрядних. 21. Ці увійшли до тих в утробу; але й непомітно було, що вони ввійшли в утробу їхню. Вони були також погані виглядом як і спочатку. Тут я прокинувся. 22. Потім бачилось мені в моєму сновидінні, ніби з одного стебла вийшло сім колосків повних і добрих. 23. А ось після них виросло сім колосків тонких, худих і погорілих від вітру. 24. Нарешті худі колоски пожерли сім колосків добрих. Я розповів це знаючим це цінні письмена; але ніхто не витлумачив мені. 25. І сказав Йосип до Фараона: Сон фараонів один. Бог показав Фараонові, що хоче творити. 26. Сім корів добрих значать сім літ, і сім колосків добрих значать сім років: це один сон. 27. І сім корів худих та худих, що вийшли після тих, означають сім років, також і сім колосків худих та погорілих від вітру. Буде сім років голодних. 28. Ось для чого я сказав Фараонові, що Бог показав Фараонові, що хоче творити. 29. Ось приходять сім років, у які буде велика родючість у всій єгипетській землі. 30. Після них настануть сім літ голоду, і забудеться всяке достаток у єгипетській землі, і вигубить голод землю, 31. так що колишнє достаток після і непомітне буде, через голод цього; бо він буде дуже великий. 32. Що ж сон повторився Фараонові двічі, це означає, що подія ця зумовлена ​​Богом, і незабаром Бог виконає її. 33. Отож, нехай же побачить фараон чоловіка розумного та мудрого, і нехай поставить його над єгипетською землею. 34. Хай накаже Фараон поставити над землею наглядачів і збирати в сім років достатку п'яту частину хліба в єгипетській землі. 35. Нехай вони зберуть всяку їжу наступних добрих років і складуть хліб під рукою Фараона, в їжу містами, і нехай бережуть. 36. І буде ця їжа в запас для землі на сім років голодних, які будуть у єгипетській землі, щоб земля не була спустошена голодом. 37. Ця мова сподобалася Фараонові та всім рабам його. 38. І сказав Фараон до рабів своїх: Чи знайдемо ми таку, як він, людину, в якій був би Дух Божий? 39. Тоді Фараон сказав Йосипові: Коли Бог відкрив тобі все це, то немає розумнішого і мудрішого за тебе. 40. Ти будеш над домом моїм, і твого слова буде триматися весь народ мій; тільки престолом я буду більше за тебе. 41. І сказав Фараон до Йосипа: Ось я поставлю тебе над усім єгипетським краєм. 42. І зняв Фараон перстень свій із своєї руки і надів його на руку Йосипові; одягнув його в вісонний одяг; поклав на шию йому золотий ланцюг; 43. Звелів везти його на другий у себе колісниці і проголошувати перед ним: схиліть коліна! Таким чином поставив його над всією єгипетською землею. 44. Нарешті Фараон сказав Йосипові: Я Фараон; без тебе ніхто не повинен рушити ні рукою, ні ногою по всій єгипетській землі. 45. І назвав Фараон Йосипові ім'я: Цафнат-панеах; І дав йому за жінку Асенату, дочку Потіфера, жерця Іліопольського. І пішов Йосип землею єгипетською. 46. ​​А Йосипові було тридцять років від народження, коли він став Фараонові, царю єгипетському. Погорілих від вітру. Вочевидь вітр спекотний, що висушує (Єз.17:10; Іон.4:8). Через два роки. Від ув'язнення Йосипа чи звільнення виночерпія? Останнє вірогідніше за найближчим цим словом по відношенню до попередніх. З річки. Корови, що знаменують літа родючості і голоду, виходять із річки тому, що родючість Єгипту залежало від Нілу. По траві. єврейською באתו. У сімдесяти εν τω αχι або αχει. Думають, що це є єврейське слово, за єгипетською вимовою, означає воно траву, що росте при берегах і в місцях вологих (Іов.8: 11). Іншим разом бачилося йому. Сон другий посилається для запевнення в божественності першого сну (Бут.41: 32) та участі для пояснення його. Бо значення колосків простіше, ніж корів. Тлумачів священних писем та ін. Єврейське חרטמים, за імовірним виробництвом від сирського חור бачив , витлумачив і טים уклав, закрив , значить таємновидців або тлумачів таємниць . Так, Акіла ϰϱυφιαστας. Не без причини розуміють під цим середній розряд жерців єгипетських, ιεϱογϱαμματεις, тлумачів священних писем, одним словом, ієрогліфів. Тобто за тлумаченням Ісіхія і вжите сімдесятьма тлумачами слово εξηγητаς. Фараон мав особливу причину звернутися до тлумачів ієрогліфів, бо в сновидінні його з першого погляду помітний був ієрогліфічний характер. Під ім'ям мудреців розуміються, можливо, жерці вищого ступеня, πϱοφηται. У чому полягала їхня мудрість, визначити важко тому, між іншим, що взагалі Єгиптяни у своєму навчанні любили скритність та таємницю. Сон свій. Один за значенням, хоча подвійний за образом і часом. Не було нікого, хто б витлумачив. Сон здається ясним; але або наука тлумачення не була досконала, доки приклад Йосипа до цього не порушив мудрих єгипетських, або Бог засліпив їх для більшого розуміння Фараона, для прославлення свого Промислу, для осоромлення марної мудрості людської (Іс.19:11–12). Гріх мій згадую я нині. Або гріх невдячності перед Йосипом, або гріх перед Фараоном. Фараон розгнівався. Євреї говорять до присутніх так, начебто про відсутніх, на пошану. Остригся. У Єгиптян було звичай стригти і голову, і бороду, крім сумних випадків (Herod. L. Π, с. 36). Це не моє; Бог дасть Фараонові рятівну відповідь. У тексті самаритянському, сирському і сімдесят мова ця має вигляд негативний, а розум той самий: без Бога не дасться Фараонові мирної відповіді. Те, що говорить тут Йосип Фараонові, дещо докладніше Данило викладає Навуходоносорові (Дан.2:27, 28, 29). Вони викривають язичницьку мудрість, стверджуючи беззаперечну самими язичниками істину, що таємновидці бувають не з науки людської, але з натхнення і одкровення від Бога: Бог дасть відповідь; є Бог на небі, що відкриває таємниці. Вони проповідують Провидіння, яке робить явні та таємні, ясні та темні, природні та чудесні навіювання великим і сильним землі для настанови та блага не тільки їх, а й народів та потомства: Бог дасть Фараонові рятівну відповідь; Він сповістив цареві, що буде. І непомітно було. Обставина необхідна у тлумаченні сну, опущене у першому оповіданні Фараона. Його значення те, що надлишок семи років родючих ледь буде достатнім для семи років голодних. Складуть хліб під рукою Фараона. Тобто до сховищ, які йому належать. Перстень свій з руки своєї. Так, Артаксеркс дав перстень Мардохею (Есф.8: 2). Перстень у стародавніх був ознакою як деякого начальства, а іноді й верховної влади. Так, Олександр перед смертю подав свій перстень Пердикке, і це було за знак успадкування (Curt. L X, с. 5, 6). Вісонний одяг. За описом Плінія (Н. N. L. XIX, с. 1) і Поллукса (Onomast. L. VII, с. 17.), вони робилися з м'якої волокнистої речовини, що дісталася з горіхів однієї рослини. І нині на Сході государ дарує одягом на знак особливого вподобання або за доручення важливої ​​посади. На другій у себе колісниці. Тобто другою після власної. Схиліть коліна. Так тлумачать слово אברך Акіла, за свідченням Ієроніма (in Trad. Hebr.), та Вульгата. Деякі нові думають, що воно означає від царя підперезаний , або зодягнений . Я Фараон: без тебе ніхто не повинен рушити ні рукою, ні ногою. Тобто я — самодержавний цар, але тобі довіряю мою державу. Або самодержавною владою царя наказую, щоб усе було під твоїми наказами. Цафнав-панеах. Ієронім (in Trad. Hebr.) перекладає з єгипетського Спасителя світу, зізнаваючись, що з єврейського можна перекласти і як Знайдатель сокровенностей. Це останнє значення приписують імені פענח צפנת Золотоуст, Феодорит та багато новітніх (від слів צפן приховувати і дотепер у арабів уживаного מען відкривати). Інші розкладають його на слова Сахпну – типу нег-их, що означає Книжник Божественний Духа вічного. Нове ім'я дано Йосипу або тому, що його колишнє іноземне ім'я могло бути неприємним для слуху народу; або для того, щоб вживання Йосипом між Єгиптянами нового імені було ознакою його підпорядкування Фараону. На цей останній кінець єгипетські царі змінювали імена царям підкорених народів (2Пар.36:4). Жерця Іліопольського. Замість єврейського імені Він у сімдесяти і у Вульгаті поставлено ім'я Іліополя. Кирило у тлумаченні на Осію говорить, що єгипетське Він є те ж, що грецьке абоос, тобто сонце. Страбон (L. XVII) пише, що в давнину це місто було особливим місцем перебування жерців, філософів і зоресловів. А Йосипові було тридцять років від народження . Розповідь про спокуси Йосипа полягає вказівкою часу відповідно до того, що й розпочато було подібною вказівкою (Бут.37:2). Зі звірення того й іншого видно, що спокуси Йосипа тривали 13 або близько 14 років. Провидіння через Йосипа про Єгипет 46. ​​І вийшов Йосип від лиця Фараонового, і пройшов по всій єгипетській землі. 47. Земля ж у сім років родючості приносила цілими снопами. 48. І так він зібрав кожну їжу семи літ, що були в Єгипетській землі, і поклав їжу в містах; у кожному місті поклав їжу полів, що оточують його. 49. Таким чином, Йосип зібрав хліб у великій кількості, як пісок морський, так що перестав і рахувати, бо рахунки не було. 50. Тим часом ще до наступу голодного року в Йосипа народилися два сини, яких народила йому Асената, дочка Потіфера, жерця Іліопольського. 51. І назвав Йосип ім'я первісткові Манасія, бо, говорив він, Бог привів у мене в забуття всі нещастя мої та самий дім батька мого. 52. А другому назвав ім'я Ефраїм, бо, говорив він, Бог зробив мене плідним у землі мого страждання. 53. І минули сім років родючості, що була в єгипетській землі, 54. і настали сім років голоду, як сказав Йосип. І був голод у всіх землях; а по всій єгипетській землі був хліб. 55. Потім і вся Єгипетська земля почала терпіти голод, і народ кричати до Фараона про хліб. Тоді Фараон сказав усьому Єгипту: Ідіть до Йосипа і робіть, що він вам скаже. 56. І як був голод по всій землі, то Йосип відчинив усі сховища і став продавати хліба Єгипту. Голод же посилювався по всій єгипетській землі. 57. І з усіх країн приходили до Єгипту купувати хліб у Йосипа, бо голод посилився по всій землі. І приносила земля в сім років достатку снопами. Цьому подібні, за якістю єврейської мови складені, вирази у Матвія (Мф.13: 23) і Марка (Мк.4: 8, 20). За цими прикладами справжні слова Мойсея витлумачити можна так, що протягом семи років достатку земля приносила від одного зерна таку безліч стебел і колосків, що здавалося цілим снопом. Це не здасться неймовірним для того, хто знає родючість стародавнього Єгипту. Манасія. Значить той, хто приводить у забуття. Ефраїм. Значить рясний плід, або велика кількість дітей. У всій єгипетській землі був хліб. Потім і вся Єгипетська земля почала терпіти голод. Тобто голод спершу став відчутним у оточуючих Єгипет країнах; тим часом як Єгиптяни задовольнялися ще останками семи родючих літ, що збереглися в їхніх будинках; але потім нестача хліба виявилася і в Єгиптян по всій їхній землі. По всій землі. Тобто в землях, прилеглих та найбільш відомих Єгипту. Подібно до цього весь всесвіт у євангеліста Луки (Лк.2:1) означає Римську імперію. За перетворенням, поміченим в історії Йосипа отцями Церкви, страждання його в Єгипті відповідають стражданням Ісуса Христа в руках язичників, а визволення та піднесення Йосипа – дії та стану піднесення Ісуса Христа. Йосип засуджується як невірний раб, хоча Фотіфар відчував несправедливість принесеної на нього скарги; Ісус також засуджується як обурливий раб кесаря, хоча Пилат ніякої вини не знайшов у Ньому (Ін.18:38). Хоча час перебування Йосипова у в'язниці точно не визначено у Св. Письмі, проте ясно вказані три роки цього часу (Бут.40:4, 41:1). У цьому є деяка подоба перебування Ісуса Христа в серці землі (Мф.12:40), або в стані смерті, яка не в суворій повноті числа називається триденною. Йосип, ув'язнений у в'язниці, сповіщає в'язням, одному помилування, а іншому осуд. Ісус, ще на хресті сповістивши одному з двох розбійників порятунок, потім зійшовши проповідує і духам, що існують у в'язниці (1Пет.3:19). Вийшовши з в'язниці, Йосип поставляється над домом і цілим царством Фараона; приймає від нього новий одяг, царську колісницю, вшанувати уклінність, ім'я тайноистолкователя і, увійшовши в дані йому права, стає рятівником Єгиптян і Євреїв. Ісусу після повстання від гробу дається всяка влада на небесах і на землі (Мф.28:18), смиренний одяг плоті його змінюється на прославлену; покірна йому Церква швидко проносить Його ім'я від країни до країни, уподібнюючись коням у фараонових колісницях (Песн.1:8). Схиляється перед ім'ям Його всяке коліно небесних, земних та пекла (Флп.2:10). У Ньому відкривається світло, у Ньому утверджується взаємний союз, Ним відбувається спасіння юдеїв та язичників. Йосип, харчуючи хлібом, поневолив Фараонові весь Єгипет (Бут.47:21). Ісус, живлячи словом живота, підкорить усе Отцеві (1Кор.15:28). Переселення євреїв до Єгипту Переселення Євреїв до Єгипту визначне для історії народу Божого як саме по собі, так ще більше в міркуванні з спокусами і чудесним поверненням у землю обітовану. На запитання, яким чином народ Божий допущений переселитися в таку країну, де він так багато повинен постраждати й відколи так важко було його викрасти, Мойсей відповідає у цьому сказанні з такими подробицями, які всюди показують і у всьому виправдовують Провидіння. Частини оповіді, втім, керованого простим порядком часу та природним союзом речей, можуть бути ці. Перша подорож синів Яківових до Єгипту (Бут.42). Тут відкривається перша причина переселення – голод, і розпочинається суд над братопродавцями. Друга подорож (Бут.43-45). Суд над братами Йосипа триває і полягає; він є обраним від Бога рятівником Євреїв; показується друга причина переселення, Яківове бажання бачити Йосипа. Саме переселення (Бут.46: 1-7). Тут вказується третя причина переселення – визволення та обітниця Божа. Список тих, що ввійшли до Єгипту (Бут.46: 8-27). Він повинен служити до пояснення Божої обітниці, зростити Якова в Єгипті у великий народ (Бут.46: 3) - в додатку до події. Подробиці пришестя Євреїв до Єгипту (Бут.46: 28-47: 12). Відступ оповідача про дії голоду в Єгипті (Бут.47:13–26). Сею, мабуть, сторонньою частиною розповіді знову є необхідність переселення: підтверджується, досить необхідне достовірності цієї історії, уявлення про могутність Йосипа; підготовляється поняття про невдячність Єгиптян до роду Йосипового. Загальний висновок оповіді (Бут.47: 27). XLII. 1. Коли Яків дізнався, що в Єгипті продають хліб, то сказав Яків до синів своїх: Що ви дивитеся один на одного? 2. І сказав: Ось я чув, що в Єгипті продають хліб; Ідіть туди і купіть нам звідти, щоб нам просочитися і не померти. 3. Тому десять братів Йосипових пішли до Єгипту купити хліба. 4. А Веніямина, Йосипового брата, не послав Яків з братами його, бо сказав: Не сталося б з ним біди. 5. Таким чином, сини Ізраїлеві прийшли купувати в числі інших. Бо в ханаанській землі був голод. 6. А Йосип був начальником над єгипетською землею, він продавав хліб усьому народові землі тієї. Тож брати Йосипові прийшли і вклонилися йому лицем до землі. 7. Йосип, побачивши братів своїх, впізнав їх; але показав себе не знаючим їх, і обійшовся з ними суворо, і спитав їх: Звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу. 8. Хоч Йосип впізнав братів своїх, але вони його не впізнали. 9. І згадав Йосип сни, які він бачив про них, та й сказав їм: Ви виявились, ви прийшли дивитися наготу цієї землі. 10. Вони відповіли йому: Ні, пане мій, раби твої прийшли купити їжу. 11. Ми є діти однієї людини; ми без хитрощів, раби твої ніколи не були доглядачами. 12. Але він сказав їм: Ні, ви прийшли дивитися наготу цієї землі. 13. Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини однієї людини в ханаанській землі; і ось, менший тепер із батьком, а одного не стало. 14. Тоді Йосип сказав їм; точно так, як я сказав вам: Ви шпигуни. 15. Ось як ви будете випробувані: присягаю здоров'ям Фараона, що ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший ваш брат. 16. Надішліть одного з вас, який би привів брата вашого; тим часом ви будете затримані. Так відкриється, чи правду ви кажете; і якщо ні, то присягаюся здоров'ям Фараона, що ви шпигуни. 17. І віддав їх під варту на три дні. 18. А третього дня Йосип сказав їм: Ось що зробіть, і живете ви. (бо) я боюся Бога. 19. Якщо ви люди не підозрілі, то один брат із вас нехай утримується в домі ув'язнення вашого; А решту підіть, відвезіть хліб на збереження від голоду ваших будинків. 20. Брате ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдати ваші слова; тоді ви залишитеся живими. Так вони й зробили. 21. Тим часом вони говорили один одному: точно ми караємось за гріх проти нашого брата; ми бачили скорботу душі його, коли він благав нас, але не послухали; за те спіткала нас скорбота ця. 22. Рувимо ж, відповідаючи їм, сказав: Чи не вмовляв я вас, кажучи: Не грішіть проти юнака? але ви не послухалися. Ось тепер кров його стягується. 23. А того не знали вони, що Йосип розуміє, бо був перекладач між ними. 24. І відійшов від них Йосип і заплакав. Потім, повернувшись до них, говорив із ними, взяв із них Симеона і зв'язав його перед їхніми очима. 25. Нарешті Йосип наказав наповнити мішки їхніми хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його та дати їм запасів на дорогу. Так зробив він із ними. 26. Вони поклали хліб свій на ослів своїх і пішли звідти. 27. На ночівлі один із них відкрив мішок свій, щоб дати корму ослу своєму, і побачив срібло своє; ось, воно в самому отворі його мішка. 28. Отже, він сказав іншим братам: Срібло моє повернуто; ось, воно в мішку у мене. Тоді затремтіло їхнє серце, і вони здивовано казали один одному: Що це Бог нам створив? 29. Коли ж прийшли до Якова, батька свого, в землю Ханаанську, то розповіли йому все, що сталося з ними, кажучи: 80. начальствуючої над тою землею обійшовся з нами суворо і взяв нас за шпигунів землі тієї. 31. Ми сказали йому, що ми без хитрощів; що ми не були шпигунами, 32. що ми брати; що нас дванадцять синів у нашого батька; що одного не стало, а менший тепер із батьком нашим у землі Ханаанській. 33. На це начальник того краю сказав нам: Ось як дізнаюся я, чи не підозрілі ви люди. Залишіть у мене одного з вас брата; а ви візьміть на прожиток ваших будинків і підіть; 34. І приведіть до мене меншого брата вашого. Тоді я впевнюся, що ви не доглядачі, але люди добрі, віддам вам брата вашого, і ви можете торгувати в цій землі. 35. Коли ж вони стали випорожнювати свої мішки, виявилося, що в кожного вузол срібла його був у мішку його. Побачивши вузли срібла свого, і вони, і їхній батько жахнулися. 36. А Яків, їхній батько, сказав їм: Ви позбавили мене дітей. Йосипа немає, Симеона немає, і Веніямина взяти хочете! Все це на мою біду! 37. На це Рувим відповів батькові своєму, кажучи: Вбий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе, віддай його на мої руки, я поверну його до тебе. 38. Але Яків сказав: Не йти синові моєму з вами; тому що брат його помер, і він один лишився. Якби сталося з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то ви звели б мою старість із сумом у шеол. Що ви дивитеся один на одного? Тобто для чого ви залишаєтеся в марному здивуванні та бездіяльності? Начальник. По-єврейськи שליט шаліт. Єврейське ім'я має один корінь з арабським ім'ям Султан і показує повновладного володаря (Еккл.2:19). Він продавав хліб. Хліб продавався, без сумніву, у різних місцях та різними начальниками; лише під головним управлінням Йосипа. Але чому ж брати Йосипові змушені були доходити до самої столиці та самого Йосипа? Тому, звісно, ​​що він собі одному надав розглядати вимоги іноземців, щоб задовольняти їх лише в міру крайньої потреби зі своїх надлишків. Показав себе не знаючим їх і обійшовся з ними суворо. Вчинок Йосипа, при першому погляді, має вигляд поганого удавання і помсти. Але чистоту його серця і братерську любов відкривають сльози, що проливаються над сокрушенням своїх братів (Бут.42:24). Отже, вжита ним хитрість, без сумніву, мала добрі спонукання, як то: порушити загрозливим нещастям совість винних братів до визнання зробленого ними злочину і, отже, до згладжування оного; отримати як нетерпляче бажане, так само швидке і безпритульне повідомлення про долю батька і брата єдиноутробного; перш відкриття таємниці привести в безпеку Веніямина, проти якого заздрість і злість, обдурені в Йосипі, могли звернути свою зброю. Тут згадав Йосип сни. Тобто відчув внутрішньо, що вони тепер збуваються, і визнав у цьому Божу справу. Ви бачите. Зі спогадом попередніх снів зв'язується тут звинувачення зовсім стороннє. Зв'язок цей не в тому полягає, ніби Йосип, згадуючи, як колись брати посварилися снам його, бажає, по їхній події, взаємно посваритися заздрісникам, але в тому, що, визнавши тепер свої колишні спокуси благодіянням Промислу, він отримав у той же час таємне навіювання виправлення. Ви прийшли дивитись наготу цієї землі . Тобто місця, які не укріплені ні природою, ні мистецтвом і відкриті для нападу ворожого. Підозра гарна, бо найнебезпечніша межа Єгипту була з боку Палестини; і необхідне в Йосипі для Єгиптян, бо раптове вподобання до невідомих прибульця, його самого могло б привести до підозри у Єгиптян. Ми без хитрощів. Тобто ми люди, які не мають жодних прихованих видів та ворожих намірів. Нас, твоїх рабів, дванадцять братів та ін. Тобто «ми не посланці якогось царства чи народу; ми належимо до одного нечисленного племені. Як же ми можемо бути небезпечними для Єгипту?» А одного не стало. Вираз взаємний, що, як здається, від збентеженої совісті. Сини Якова не хочуть зізнатися, що брат постраждав від них, і не сміють збрехати, що він помер. Точно так, як я сказав вам та інше. Тобто «я сказав вам, що маю на вас підозру; тепер це ясно відкриється». Клянуся здоров'ям Фараона. У клятві ім'ям Фараона деякі знаходять рід ідолопоклонства. Але й євреї, навіть найкращі з євреїв, не цуралися вживання в клятвах імен людських (1Цар.17:55, 20:3, 25:26; 4Цар.2:2, 4, 6). Розум клятви Ісифової такий: «Як вірно те, що Фараон здоровий, або, що я бажаю, нехай живе Фараон, так само вірно і те, що ви не вийдете звідси, хіба коли менший брат ваш прийде сюди» 47 . І віддав їх під варту на три дні. Для того, можливо, щоб дати час обрати одного, який повернувся б до батька і привів би останнього брата; бо спочатку ніхто не зголосився на це сумне доручення. Я боюся Бога. Цими словами Йосип довершує торжество істини над совістю своїх братів, яке незабаром і стає видимим (Бут.42:21). Бачачи іноплемінного володаря, зі страху Божого, що утримується від жорстокості проти прибульців невідомих і шанованих шпигунами, з якими докорами повинні були вони згадати: чи боялися Бога тоді, коли запеклими проти свого брата, шануючи його доглядачем своїх вчинків! Один брат із вас нехай міститься в домі ув'язнення вашого. Давши відчути братам силу суворого суду, для досягнення свого наміру Йосип пом'якшує своє визначення, мабуть, для того, щоб не заподіяти тяжкого смутку батькові своєму. За те спіткала нас скорбота ця. Брати Йосипа щасливі тим, що й у гріховному стані зберегли запевнення про премудрому і праведному Провидінні. Це запевнення стає тепер джерелом їхнього покаяння, очищення та спасіння. Щасливий, хто вміє на їхній приклад пояснювати свої нещастя. Бо між ними був перекладач. Хоча єврейська та єгипетська мови суть галузі одного кореня, проте не дивно, що єгиптяни потребували перекладача для євреїв, подібно як за часів царів простий народ Юдейський не міг розуміти Халдеїв (4Цар.18:26). З цього випадку деякі виводять, що в домі Якова вживалася мова ханаанська, а не єврейська; бо кажуть: Звідки єврейський перекладач у Єгипті? Але чи це дивно, тоді як єврейською мовою недалеко від Єгипту говорили вже багато й багатолюдні племена, крім Яковлєва, як то: племена Ізмаїла, Хеттури, Ісава? Якщо ж і справді ханаанською говорили сини Якова в Єгипті, чи можна укласти з цього, що в їхньому домі не було власної, єврейської мови? І взяв із них Симеона, і зв'язав його перед їхніми очима. Йосип не стосується Рувима, як менш винного; на Симеона ж складає всю тяжкість лиха, звичайно, як на винного більше за інших. Будучи старшим після первістка, Симеон міг би, поєднавшись із цим, утримати й інших від злочину; він цього не зробив. Судячи з його властивостей, які відкриваються з його вчинку з Сихемлянами і з рішучого відкликання самого Якова (Бут.49:5–7), можна здогадуватися, чи не він був першою причиною нещастя Йосипа. А срібло їх повернути. Можливо, Йосип побоювався, щоб брак грошей не утруднив другої подорожі братів своїх до Єгипту. Ослу своєму. Якщо кожен із братів мав із собою не більше як по одному ослу, який мав нести і хліб, і дорожній запас, і воду, то кількість привезеного до дому хліба не могла бути великою. Отже, чи єгиптяни не допускали продажу хліба у великій кількості, чи Яків ще не крайній мав у ньому недолік? Чи брати, крім ослів своїх власне для себе, мали ще ослів, на яких везли хліб у хату? Що це Бог нам створив? Це показує, що й у той же час знайшли срібло своє (Бут.43:21). Побачивши вузли срібла свого, і вони, і їхній батько жахнулися. Сини Якова поділяють подив і неспокій із батьком, не відкриваючи йому, що помітили срібло ще на шляху, щоб він не сказав: для чого не повернулися до Єгипту і не віддали його. Все це на мою біду. Визнаючи себе одного нещасним, Яків через це дорікає своїм дітям або за деякою підозрою, або за передчуттям того, що вони не просто нещасні, а винні. Убий двох моїх синів. Запорука запевнення неправильна, проте свідчить про старанність Рувима до свого батька. З сумом. Зрозуміло: безперервною від часу втрати Йосипа і безрадною до кінця. XLIII. 1. Тим часом голод посилився землі. 2. Отож, коли вони з'їли весь хліб, привезений із Єгипту, тоді їхній батько сказав їм: Ідіть знову, купіть нам скільки-небудь їжі. 3. Юда сказав йому у відповідь: та людина, що керує тією землею, рішуче сказав нам: Не побачите обличчя мого, якщо брата вашого не буде з вами. 4. Якщо ти пошлеш з нами брата нашого, то ми підемо та купимо тобі їжі. 5. А як не пошлеш, то не підемо; Бо той чоловік сказав нам: Не побачите обличчя мого, якщо вашого брата не буде з вами. 6. Ізраїль сказав: Для чого ви мені зробили це зло, сказали тій людині, що у вас є ще брат? 7. Вони відповіли: Він запитував нас про нас і про наш род, говорячи: Чи живий у вас батько, чи є у вас брат? І ми розповіли йому з нагоди цих питань. Чи могли ми передбачити, що він скаже: Приведіть вашого брата? 8. А Юда сказав Ізраїлеві, батькові своєму: Відпусти хлопця зі мною. ми зберемося і підемо, і тим збережемо життя наше, і не помремо ми, і ти, і малі діти наші. 9. Я беру його на поруку. Вимагай його з моїх рук. Якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, нехай я залишусь винним у гріху проти тебе на все життя. 10. Якби ми не відкладали, то вже сходили б двічі. 11. Нарешті Ізраїль, їхній батько, сказав їм: Якщо вже так, то ось що зробіть: візьміть найкращих творів цієї землі в посудину вашу і віднесіть у дарунок тій людині кілька бальзамів, кілька меду, стиракси, ладану, фісташок та мигдалевих горіхів. 12. Візьміть та інше срібло до рук ваших; а срібло, назад покладене в отвори ваших мішків, поверніть руками вашими: може, це помилка. 13. Візьміть і брата вашого і, вставши, ідіть знову до того чоловіка. 14. Бог же Всемогутній нехай дасть вам милосердя в тій людині, щоб він відпустив вас, і брата вашого, що залишився, і Веніямина. А мені якщо вже залишитись бездітним, то нехай залишусь. 15. Тоді вони взяли дари ті, та інше срібло взяли в руки свої, також і Веніямина, встали, прийшли до Єгипту і постали перед лицем Йосипа. 16. Йосип, побачивши між ними Веніямина, сказав керуючому домом своїм: Введи цих людей до дому, заколи з худоби та приготуй; бо вони обідатимуть у мене опівдні. 17. Він зробив, як сказав Йосип, і ввів їх у дім Йосипів. 18. Але вони злякалися того, що ввели їх до дому Йосипів, і сказали: Це за срібло, повернуте раніше в мішки наші, ведуть нас, щоб причепитися до нас, і напасти на нас, і взяти нас у рабство та ослів наших. 19. Отже, вони приступили до керуючого Йосиповим домом, і почали говорити йому біля дверей дому. 21. І сталося, що, прийшовши на нічліг і відкривши мішки наші, ми побачили срібло в отворі мішка у кожного з нас, срібло наше та стільки ж вагою; ми повертаємо його нашими руками. 22. А для придбання їжі ми принесли інше срібло в наших руках. Ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші. 23. Він відповів: Будьте спокійні, не бійтеся. Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб у ваших мішках, ваше срібло дійшло до мене. Потім привів до них Симеона, 24. І впровадив їх до дому Йосипа, і дав води, і вони омили ноги свої, і дав корму їхнім ослам. 25. До того часу, як прийшли Йосипові опівдні, вони приготували дари, бо чули, що тут обідатимуть. 26. І як прийшов Йосип до дому, вони принесли до нього в дім дари, що були в їхніх руках, і вклонилися йому до землі. 27. Він спитав їх про добробут і сказав: Чи живе ваш батько, старець, про якого ви розповідали? чи він ще живий? 28. Вони відповідали: живе раб твій батько наш; він ще живий [Він сказав: Благословенний цей чоловік від Бога]. Вони вклонилися йому. 29. І, підвівши очі свої, побачив Веніямина, брата свого, сина матері своєї, і сказав: Це брат ваш менший, про якого ви мені розповідали? І сказав: Милість Божа з тобою, сину мій. 30. Тут Йосип поспішно відійшов, бо закипіла любов його до брата його; він шукав місця плакати і, увійшовши до внутрішньої кімнати, плакав там. 31. Потім умив обличчя своє, вийшов і, утримавшись, сказав: Запропонуйте їжу. 32. І запропонували йому особливо, їм особливо, єгиптянам, що обідали з ним, також особливо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, бо єгиптяни відвертаються від цього. 33. І були вони посаджені перед ним, старший за старшинством своїм, і молодші за пристойністю для молодшого, так що вони дивувалися один одному. 34. І послав їм частини з того, що було перед ним, а Веніямину дав частину вп'ятеро більшу частину їхню. І пили в нього досить. XLIV. 1. І дав він керувальникові домом його наказ, говорячи: Наповни мішки їх хлібом, скільки вони можуть нести, а срібло кожного поклади в отвір мішка його. 2. Притому чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка у молодшого разом із його сріблом за хліб. Він зробив це так, як Йосип наказував. 3. Вранці, коли розвиднілося, вони відпущені, самі й їхні осли. 4. Ще недалеко відійшли вони від міста, як Йосип сказав до керуючого домом своїм: Іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: Нащо ви віддали злом за добро? 5. Чи не та це, з якої п'є мій пан? і, звісно, ​​здогадається про неї. Погано це ви зробили. 6. Тому він наздогнав їх і сказав їм ті самі слова. 7. Вони відповіли йому: Нащо пан наш говорить такі слова? Збережи рабів твоїх від такої справи, про яку ти говориш. 8. Ось срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми принесли назад тобі з землі Ханаанської; Як же нам вкрасти з дому пана твого срібло чи золото? 9. У кого з твоїх рабів знайдеться, тому смерть; і решту нехай будемо рабами пану нашому. 10. Він сказав: Добре, як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться, той буде мені раб, а інші будете праві. 11. Тоді вони поспіхом опустили свої мішки на землю і відчинили кожен свій мішок. 12. Він обшукав, почавши зі старшого, і закінчив молодшим. Чаша знайшлась у мішку Веніяминовому. 13. Тут вони роздерли одежу свою і, поклавши на ослів своїх тягарі, повернулися до міста. 14. І прийшли Юда та брати його до дому Йосипа, що був ще вдома, і впали перед ним на землю. 15. Йосип сказав їм: Як це ви зробили таке діло? Невже ви не знали, що така людина, як я, звісно, ​​вгадає? 16. Юда відповів: Що скажемо ми пану нашому? Що відповідатимемо? Чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду твоїх рабів; ось, ми раби пану нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша. 17. Але він сказав: Збережи Бог, щоб я це зробив; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені раб, а ви йдіть благополучно до батька вашого. 18. Тоді Юда наблизився до нього і сказав: Зроби милість, пане мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха мого пана, і не прогнивайся на раба твого; бо ти те саме, що Фараон. 19. Ти, мій пане, питав нас, рабів твоїх, говорячи: Чи є у вас батько чи брат? 20. Ми сказали пану нашому, що в нас є батько літній і молодший брат, син старості, якого брат помер, який залишився один від матері своєї і якого батько любить. 21. На це ти сказав рабам твоїм: Приведіть його до мене, я подивлюся на нього. 22. Ми відповіли пану нашому, що юнак не може залишити батька свого і що якщо він залишить батька свого, то цей помре. 23. Але ти сказав рабам твоїм: Якщо не прийде з вами менший брат ваш, то більше не побачите обличчя мого. 24. Отож, коли ми прийшли до свого раба, нашого батька, то переказали йому слова мого пана. 25. А коли батько наш сказав: Ідіть знову, купіть нам трохи їжі. 26. то ми відповіли: Не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то ходімо; бо не можна нам бачити обличчя тієї людини, якщо не буде з нами меншого брата нашого. 27. На це раб твій, батько мій, сказав нам: Ви знаєте, що дружина моя породила мені двох синів. 28. Один пішов від мене, і я зробив висновок, що, мабуть, він роздертий і не бачу його дотепер. 29. Якщо й цього візьмете від очей моїх, і станеться з ним лихо, то ви зведете старість мою з горесті в шеол. 30. Тепер, коли я піду до твого раба, мого батька, і якщо не буде з нами юнака, з душею якого пов'язана душа його, 31. то він, як побачить, що немає юнака, помре; і таким чином, раби твої зведуть старість раба твого, нашого батька, з сумом у шеол. 32. До того ж я, раб твій, узяв хлопця на поруку від батька мого, сказавши: Якщо я не приведу його до тебе, нехай я залишуся винним у гріху проти батька мого на все життя. 33. Отже, дозволь мені, рабу твоєму, замість хлопця залишитися в рабстві в мого пана; а хлопець нехай іде з братами своїми. 34. Бо як я піду до мого батька, якщо хлопця не буде зі мною? не хочу бачити лиха, яке спіткає батька мого. XLV. 1. Тоді Йосип не міг більше утримуватися при всіх, хто стояли біля нього, і вигукнув: "Видаліть від мене всіх". І не мав бути ніхто, коли Йосип відкривав себе братам своїм. 2. Він випустив крик із плачем, так що почули єгиптяни, і почув дім Фараонів. 3. І сказав Йосип братам своїм: Я Йосип. Чи живий ще мій батько? Але брати його не могли відповісти йому, бо були збентежені від його присутності. 4. Тому Йосип сказав братам своїм: Наблизьтесь до мене. Вони наблизились. Він продовжував: Я Йосип, ваш брат, якого ви продали до Єгипту. 5. Але вже не засмучуйтесь і не нарікайте на те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя. 6. Бо тепер два роки, як триває голод на землі; залишається ще п'ять років, у які ні орати, ні жати не будуть. 7. Бог послав мене перед вами, щоб покласти вам залишок на землі і зберегти ваше життя спасінням великим. 8. Таким чином, не ви послали мене сюди, але Бог, який і поставив мене батьком Фараонові, паном у всьому домі його та володарем у всій єгипетській землі. 9. Поспішайте, ідіть до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосип: Бог поставив мене паном над усім Єгиптом; прийди до мене, не зволікай. 10. Ти житимеш у землі Гесем (Аравійській); і будеш недалеко від мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, і все твоє. 11. Там, оскільки буде ще п'ять років голоду, я прогодую тебе, щоб не вичерпався ти, і твій дім, і все твоє. 12. І ось, очі ваші та очі брата мого Веніямина бачать, що це я говорю з вами. 13. Скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і поспішайте привести мого батька сюди. 14. І впав він на шию Веніямину, братові своєму, і плакав; також і Веніамін плакав на шиї його. 15. І цілував усіх братів своїх, і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним його брати. 16. Дійшла до дому Фараона чутка, що прийшли Йосипові брати, і це приємно було Фараонові та рабам його. 17. І сказав Фараон Йосипові: Скажи братам твоїм: Ось що зробіть: Нав'ючте ослів ваших і йдіть, і верніться до Краю ханаанського. 18. І візьміть батька вашого та ваші родини, і приходьте до мене, я дам вам найкращі пажі в єгипетській землі, і ви будете куштувати тук землі. 19. І наказується вам зробити це: візьміть собі з єгипетського краю колесниць для ваших дітей, і для ваших жінок, і вашого батька привезіть, і приходьте. 20. І нехай не змилосердиться око ваше судин ваших. Бо найкращі пажі землі Єгипетської вам дістануться. 21. Так і зробили Ізраїлеві сини. Йосип дав їм колісниці. як сказав Фараон, і дорожній запас. 22. Він дав кожному з них зміну одягу; а Веніямину дав триста сиклів срібла та п'ять змін одягу. 23. Також і батькові своєму послав десять ослів, нав'ючених найкращими творами Єгипетськими, і десять ослиць, нав'ючених пшеницею, хлібом та їжею батькові своєму на дорогу. 24. І відпустив він братів своїх, і вони пішли. При цьому він сказав їм: Не турбуйтесь на дорозі, 25. Отож, вони вийшли з Єгипту і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого. 26. І розповіли йому, кажучи: Йосип живий, і тепер він панує над усією землею єгипетською. Але серце його було холодне, бо він їм не вірив. 27. Але коли вони переказали йому всі слова Йосипа, які він говорив до них, і коли побачив колесниці, які прислав Йосип, щоб везти його, тоді ожило серце Якова, батька їхнього. 28. І сказав Ізраїль: Досить! ще живий син мій Йосип! Піду і побачу його, доки я не помер. Відпустив юнака. Веніамін мав у цей час близько 20 років. Але мова єврейська дає ім'я юнака цьому віку (3Цар.3:7). Нехай я залишуся винним у гріху проти тебе на все життя. Тобто зазнаю твого гніву без надії прощення. Якщо це відчуття порівняти з тим, яке раніше на той самий випадок виявив Рувим (Бут.42:37), то серце Юди більше, ніж Рувима, стане гідним первістка Ізраїлевого. Бо Рувим за відважну свою обіцянку ставить у небезпеку життя двох синів своїх невинних і непричетних до його справи; а Юда себе самого приносить у жертву синівської любові та добробуту будинку батьківського; і в безперечну заставу синівської вірності вважає замість життя батьківське благовоління, і отже, цінує це благовоління дорожче самого життя. Декілька меду . оскільки бджолиним медом ряснів і Єгипет, то думають, що тут зрозуміло рід меду, що виварюється з виноградних ягід. Фісташків. Як показує самаритянський тлумач і як довів Бохарт (Geogr. S. Р. II. L. Ε I, с. 10 48). А мені якщо залишитись бездітним, то залишусь. Тобто: «Богу доручаю себе і нащадки мої; якщо завгодно Йому відвідати мене новим нещастям і позбавити дітей, нехай буде за долею Його» (див. подібний вислів: Есф.4: 16). Лихо та небезпека приводять Якова до досконалої відданості Богові, а ця відданість призведе до доброго кінця його лиха. Він сказав: Благословенний чоловік цей від Бога. Слова ці читаються нині тільки в самаритянському та грецькому тексті, а не в єврейському. Але достовірність самаритянського та грецького читання підтверджує і єврейський текст у наступних словах Йосипа до Веніямина (Бут.43:29). Бо єгиптяни не можуть їсти з євреями. Не одних євреїв, але, за свідченням Геродота (L. II, с. 41), і греків подібним чином цуралися єгиптяни, так що не їли навіть м'яса, тільки грецьким ножем відрізаного, боячись, чи не осквернений цей ніж різанням корови, яку вони шанували тварин священний. Старший за старшинством своїм та ін. Коротше, за порядком народження. А Веніямину дав частину вп'ятеро більше від усіх їх. Відрізняючи Веніямина, Йосип і задовольняє своєї любові до нього, і віддає справедливість його непорочності, і в той же час відчуває, чи не порушить це заздрощі в братах. І пили в нього досить. Не пияцтво цим описується, але досить вживання вина за обрядом бенкету. Пияцтво нетерпимо було у стародавньому Єгипті. Він, звичайно, здогадається про неї. Сімдесят тлумачів переклали: він же і волхвуванням волхвує над нею. У пояснення цього вважали, що Йосип говорить тут про себе за поняттям народу, щоб тим більше закрити до часу своє обличчя від своїх братів; або що він дійсно вживав чашу при жертвоприношеннях і виливах, коли приступав до тлумачення снів. Але за прикладом вживання слова נחש (3Цар.20:33) має виправити переклад цього місця так: він, звичайно, здогадається про неї. Тобто за звичкою вживати цю чашу згадає про неї, дізнається, що її немає, і, за своїм проникненням, вірно вгадає, де вона має бути. Це пояснення якнайкраще узгоджується з наступними словами Йосипа до братів: невже ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає? Чи волхвує він, вони знати не могли, але його проникливість мали нагоду помітити. Що скажемо ми та ін. Могли б відповідати, що мішки не ними наповнені і не ними зав'язані. Але як доказ був дуже зрозумілий, поведінка Йосипа грізно, захист від домагань неможливий, то Іуда, щоб більше не дратувати владику Єгипту своїм виправданням і скаргою на підступність, звертається до його милосердя. Бог знайшов неправду твоїх рабів. Знайти неправду означає виявити, засудити і покарати її (Ос.12:8). Розум визнання Юдина такий: «Становище наше настільки важко, що ми не знаходимо достатнього засобу відвернути від себе підозру; отже, замовчуючи про справедливість чи несправедливість справжнього звинувачення нас у татьбі, визнаємо, що, звісно, ​​Бог судив покарати нас за якийсь таємний гріх, і тому готові вдатися до своєї долі». Не можна не помітити, що Юда в цей час думав про відому неправді братів проти Йосипа; але, боячись подати своєму судді новий випадок до суворості, він закриває від нього своє визнання взаємними словами (див. Бут.42:20, 28). Бо ти те саме, що Фараон. Тобто ти маєш владу і вимовити рішучий незаперечний вирок суду, і надати царську милість. Дружина моя. Яків переважно означає цим ім'ям Рахіль, єдину його дружину, за його наміром. Я зробив висновок, що, мабуть, він роздертий. Юда зізнається, що Яків втратив сина незвичайною смертю, але пом'якшує його слова і закриває його підозру (Бут.42:36). І тут щирість бореться із побоюванням нових бід. З душею якого пов'язана душа його. Цим описується найсильніша любов (1Цар.18:1). Видаліть від мене всіх. Йосип усамітнюється зі своїми братами не тільки за звичайним правилом пристойності, щоб, давши свободу своїм серцевим відчуттям, не уявити з себе ганьби для іноплемінників і підлеглих, але й для того, щоб не принизити в очах Єгиптян своїх братів відкриттям їхнього злочину. Були збентежені від присутності його. Радість, страх, подив, каяття мали скласти це змішане почуття. Наблизьтеся до мене. Або збентеження не дозволило братам при перших словах наблизитися до Йосипа і, можливо, кинуло їх перед ним на землю; або він не хотів вголос вимовити сумну таємницю їхнього злочину. Я Йосип, ваш брат. Повторює, поспішаючи припинити подив: додає ім'я брата, передуючи розпачу. Але вже не сумуйте та ін. Тепер суд над братами Йосипа закінчується, і покаянню подається втіха. Щоб полегшити скорботу каяття і одного разу назавжди припинити взаємні звинувачення та скарги братів, Йосип намагається звернути їхню увагу від їхньої злої справи до добрих наслідків, які витяг з нього Промисл. Але слова Йосипа не повинні здаватися приводом до такого висновку, ніби Бог приводить людину до гріха для досягнення своїх намірів, чи ніби кожен грішник може заспокоювати себе добрими наслідками своїх злих справ. Іншим разом Йосип викладає свою думку довше (Бут.50:20). Потрібно ретельно розрізняти: дію гріха у його джерелі, яке є вільною рішучістю волі. З цього боку воно цілком залежить від людини і становить її провину; та ж дія в його явищі, у спілці подій, у наслідках природних та випадкових. Все це в руках Промислу, і Його премудрістю може бути навернене на благо. Також: стан нерозкаяності у гріху. У ньому людина, будучи внутрішньо рабом гріха, звичайно, не може втішатися тим, що наслідки його справ поза його Промислом звертаються на благо; стан покаяння. Тут, оскільки вільний початок гріха в людині винищується і залишаються не залежать від нього наслідки, то й може він втішати себе тим, що Бог рано чи пізно, через нього самого чи через інших направить їх на добро і таким чином цілком згладить скоєне зло. Ні орати. За нестачею насіння і, можливо, в Єгипті через заборону від Йосипа, щоб не загубили марно. Бог послав мене перед вами. Повторюючи це, Йосип, на заспокоєння, показує братам, що не хоче і пам'ятати, як був ними проданий, а знає лише те, що посланий Богом. Покладе вам залишок на землі і збереже ваше життя спасінням великим. Тобто покладе вас у числі тих, що залишаються від гладу на землі і збереже вас в живих у великій кількості, тим часом як інші сусідні племена або зовсім, або здебільшого гинуть. Таким чином, ви не послали мене сюди. Це має розуміти не як самостійну істину, а як почуття Йосипа. Ясніше: «Дивлячись на мій стан як на очевидну справу Провидіння і тим радіючи, я зовсім не примічаю вашої справи і тому не можу ні гніватися на вас, ні скаржитися». Батьком Фараонові. Ім'я батька зображує тут повноважного радника та наставника. Як добрий син нічого не робить без поради та ласки батька, так Фараон нічого не робив без Йосипа (Суд.17:10). Влада свою описує Йосип для того, щоб переконати братів і батька у зручності та вигодах переселення їх до Єгипту (Бут.45:9, 13). У землі Гесем (Аравійській). Останнє ім'я додано проти єврейського тексту сімдесятьма тлумачами, мабуть тому, що вони вважали землю Гесем у так званій Аравійській (суміжній Аравії) області Єгипту. Зі Священної історії становище цієї землі визначається тим, що вона лежала недалеко від столиці, де перебував Йосип (Бут.45:10), тобто Таніса (Пс.77:12), і притому на шляху до цієї столиці з землі Ханаанської (Бут.46:28–29). Вибрана Йосипом для євреїв ця земля за близькістю до місця перебування його самого (Бут.47:10), за великою кількістю пажитей (Бут.47:6), для відлучення євреїв від єгиптян, які ненавиділи пастухів (Бит.46:34), для зручності пришестя з приходу з пришестя в пришестя з приходу. Ім'я землі Гесем, тому що вимовляють його сімдесят, може означати землю дощу, тобто землю, в якій буває дощ; бо у верхньому Єгипті він або не буває, або дуже рідко. Ім'я Гашен, яке читається нині в єврейському тексті, те ж, можливо, означало з єгипетського. І ось, очі ваші та очі Веніямина та ін. «Ви могли б не вірити, коли б вам про мене розповідали; але ви самі мене бачите, і якби мій батько не повірив вам, нехай повірить Веніямину». Потім говорили з ним брати його. Тобто тепер тільки, вийшовши зі свого подиву, були в змозі розмовляти з ним по-братському. І це приємно було Фараонові та рабам його. За природною праводушністю могло статися, що єгиптянам приємний був випадок, що відкрився, подякувати Йосипу за порятунок Єгипту порятунком його роду. Я дам вам найкращі пащі. Це певне значення слова טוב виводиться від кореня יטב за допомогою арабської говірки. Тяжче й припускати обіцянку Фараона. Тук землі. Значить: найкращі твори родючої землі (Втор.32: 14). І нехай не змилосердиться око ваше судин ваших. «Не вагайтеся в переселенні вашими зборами і перенесенням усіх приналежностей дому: нехтуйте їх, щоб поспішати туди, де чекає вас у всьому достаток і радість». Він дав кожному з них зміну одягу. Одяги вживані були давніми в дарах, оскільки, за їх звичаєм, будучи збирані і зберігаються у великій кількості, становили частину багатств (Як.5:2). Не турбуйтеся на дорозі. Вислів це може мати два значення. Або не бійтеся. Тобто тепер уже не бійтеся подібного колишнього занепокоєння, погоні та обшуку. Або не дратуйте. Тобто, не впадіть у нові незгоди при спогаді минулого. Досить! Так слово רב витлумачили сімдесят тлумачів (Числ.16: 3, 7). Розум слів Якова, здається, цей: «Я не втішаюся, і не займаюся величчю і багатством мого сина: досить, що він живий». XLVI. 1. І рушив Ізраїль з усім своїм, і прийшов до Беер-Шава, і приніс жертви Богові батька свого Ісаака. 2. Бог говорив Ізраїлю у видінні нічному і сказав: Якове! Яків! Він відповів: Ось я. 3. Тоді Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти до Єгипту, бо там Я повертаю тебе в великий народ. 4. Я піду з тобою до Єгипту; Я виведу тебе звідти назад. Йосип своєю рукою заплющить очі твої. 5. Потім Яків вирушив із Беер-Шава; І повезли Ізраїлеві сини Якова, батька свого, та дітей своїх, і жінок своїх на колісницях, які послав Фараон, щоб привезти його. 6. Вони взяли також худобу свою, і майно своє, яке придбали в ханаанській землі, і прийшли до Єгипту, Яків та всі потомства його з ним. 7. З ним прийшли до Єгипту сини його та сини синів його; дочки його та дочки синів його, і все потомство його. І вирушив Ізраїль. Певно, з Хеврона. І прийшов до Беер-Шава. Не тому тільки, що через це місце лежав шлях до Єгипту, але тому, що це місце Авраам освятив вівтарем і богослужінням (Бут.21:33), а Ісааку з'явився тут Бог і обітною втішив його під час спокуси (Бут.26:23–24). І приніс жертви Богові батька свого Ісаака. Бог від імені Якова іменується тут так, як Сам назвав Себе в урочистому явищі своєму Якову у Вефілі (Бут.28: 13). Намір особливого цього богослужіння можна вважати трояким: випросити молитвою допомогу і благословення Боже на підприємливу подорож; оновити жертвопринесенням на вівтарі Авраама, Богу Ісаака, спадковий заповіт з Богом і мабуть відобразити віру в обітницю в той час, коли з необхідним видаленням Якова з землі обітниці всі сліди оного, мабуть, згладжувалися; приготувати себе очищенням і благоговінням, і випробувати, чи не вподобає Сам Бог, як раніше в подібних випадках (Бут.28:10, 31:3, 11, 32:1, 35:1), з'явитися і відкрити волю Свою в справі важливому. Це передчуття Якова виправдане подією. Яків! Яків! Суто звернення, що пробуджує або від сну, або від поглиблення думки. Не бійся: нещастя або смерті на шляху, віддалення від землі обітниці, небезпек від ідолопоклонства та пороків єгиптян. Я піду з тобою до Єгипту. Прив'язавши патріархів обітницею до землі Ханаанської, Бог є тепер і Сам як би переважно в ній живе і, щоб при віддаленні від неї Якова відвернути всі здивування про продовження свого благовоління та допомоги, постачає Себе його супутником. Я й виведу тебе звідти. Тобто: «Поверну твоє потомство з Єгипту, так само Сам керуючи ним». Йосип своєю рукою заплющить очі твої. Цим пояснюються попередні слова одкровення і показується, що повернення з Єгипту буде вже після смерті Якова; тим часом пропонуються йому два втіхи: що коханий син насолодить останні хвилини життя його і в благоденстві залишиться після його смерті. Дочки. У списку тих, що переселилися, названо одну дочку Якова, Діну. Отже, дочками тут називаються, можливо, також і дружини синів Яковлєвих, проте тут йдеться, здається, про потомство тільки Якова, так само як і нижче (Бут.46:15). Краще пояснюється цей вид невідповідності недбалістю, властивою мовою (23, Бут.36:25; Число. XXVI. 43). 8. Ось імена Ізраїлевих синів, що перейшли до Єгипту: Яків та сини його. Первенец Яковлєв Рувім. 9. Сини Рувима: Ханох, Фаллу, Хецрон та Хармі. 10. Сини. Симеона: Ємуел, Ямін, Огад, Яхін, Цохар та Шоул, син Хананеянки. 11. Сини Левія: Гершон, Кегаф та Мерарі. 12. Сини Юди: Ір, Авнан, Силом, Фарес та Зара; але Ір та Авнан померли в землі Ханаанській. Сини Фареса були: Есром та Хамул. 13. Сини Іссахараїла Тола, Фюа, Йод і Шимрон. 14. Сини. Завулона: Серед, Елон та Іахлеел. 15. Cuu - це сини Лії, яких вона народила Якову в Падан Арамі, і Діна, дочка його. Усіх душ, синів його та дочок його, тридцять три. 16. Сини Гада: Цифіон, Хаґґі, Шуні, Ецбон, Ері, Ароді та Арелі. 17. Сини Асира: Імна, Ішва, Ішві, Веріа та Сірах, сестра їхня. Сини Верії: Хевер та Малкіел. 18. Це сини Зелфи, яку Лаван дав Лії, дочки своєї. Вона народила Якову цих шістнадцять душ. 19. Сини Рахілі, жінки Яковлєвої: Йосип та Веніамін. 20. У Йосипа в єгипетській землі народилися Манасія та Ефраїм, яких породила йому Асенаша, дочка Потіфера, жерця Іліопольського. [І були сини Манасії, яких народила йому наложниця Сира: Махір, а від Махіра народився Ґілеад. Сини Ефраїма, брата Манасії: Суталаам та Таам. Сини Суталаама: Едом. 21. Сини Веніямина: Бела, Вехер, Ашбел; (Сини Біли були Гера та Нааман, Ехі та Рош, Мюпім, Хюпім. Від Гери народився Ард. 22. Це сини Рахілі, що народилися Якову, всіх чотирнадцять (18) душ. 23. Сини Дана: Хюшім. 24. Сини Іцел. Оце сини Бали, що дав Лаван дочки своєї Рахілі. Усіх душ дому Яковлєва, що перейшли до Єгипту, сімдесят (75). Перейшли до Єгипту. Щоб запобігти сумніву достовірності списку які у Єгипет, має визначити, що розуміє письменник під словом проходження. Отже, під ім'ям проходження синів Ізраїлевих до Єгипту не розуміється переїзд Якова зі своїм сімейством із землі Ханаанської в землю Гесем на 130-му році його життя, бо серед тих, що перейшли до Єгипту, покладаються між іншими Йосип і його діти (Бит.46:27), не участво Бут.46:12) і онуки Веніямина (Бут.46:21; Числ.26:38–40), які не могли народитися перед переїздом. Блаженний Августин проходженням до Єгипту шанує весь час життя і володарювання в ньому Йосипа. Це припущення дозволяє всі подиви про список, тільки розширює значення слова перехід далі, ніж необхідно і без явної підстави. Проходженню Ізраїлевих синів до Єгипту протилежне, з одного боку, постійне перебування їх у землі Ханаанській, з іншого – постійне ж перебування в Єгипті. Тому перша межа переходження є пришестя Йосипа, останній – смерть Якова; бо, коли Мойсей помічає, що по кончині Якова Йосип залишився в Єгипті сам і весь дім батька його (Бут.50:22), то цим передбачається, що євреї досі вважали себе короткочасними тільки прибульцями Єгипту і думали про швидке переселення назад. За цим поняттям переходу до Єгипту список перейшли до нього представляє стан племені Якова з його смерті; з цього і стає зрозумілим те, як увійшли до нього народжені Єгипті. Син Хананеянки. Це помічається, звісно, ​​у тому, що зазвичай сини Якова брали у шлюб із потомства Авраамового чи Фарріна. Сини Симеона та ін. Тут відзначається несхожість імен зі списком книги Параліпоменон (1Пар.4: 24). У вирішення цього і подібних труднощів досить уявити взагалі, що в книзі пізнішого часу можуть бути опущені деякі імена родоводів, що стали непотрібними через збіднення або незнатність якогось племені; що час може змінювати вимову імен; що ті ж особи можуть бути під новими іменами, тому що євреї, крім імені народження, часто мали ще ім'я будь-якої властивості, діяння, пригоди, наприклад: Яків – Ізраїль; Ісав - Едом; Гедеон - Єроваал; що євреї під загальним ім'ям синів змішують іноді синів та онуків, за відомою невизначеністю їхньої мови та за законом усиновлення (21). Це сини Лії, яких вона народила Якову в Падан-Арамі. За простотою мови, тут у письменника опущено: і ці є діти їхні, народжені в землі Ханаанській. Тридцять три. Крім померлих і з включенням Якова. Бо письменник уважав імена з початку списку. І були сини Манасії та інші. Цього уривка про дітей Манасії та Ефраїма немає ні в єврейському, ні в самаритянському тексті. Вибрано цей додаток із книги Чисел (Чис.26:29 і сл.) та першої книги Паралипоменон (1Пар.7:14 та сл.). Чотирнадцять (Бут.46:18) душ. Число 18, поставлене в грецькому тексті, не відповідає самому цьому тексту. Шістдесят шість. Тут Яків не рахується, бо йдеться не просто про тих, що перейшли до Єгипту, але точніше про події з стегон Якова. Дві. За грецьким текстом: дев'ять. Тобто дві, крім самого Йосипа. Число дев'ять несумісне з жодним текстом. Сімдесят душ. Тобто з включенням, після чисел 66 та 2, Якова та Йосипа. Число сімдесят постійно читається в єврейському тексті книг Виходу (Вих.1:5) і Повторення Закону (Втор.10:22). У цьому останньому місці з єврейським узгоджується і грецький список Римський, так само як і той, який був у руках св. Ієроніма. По розгляду справжнього тексту, звичайне число грецького тексту – сімдесят п'ять виявляється погрішним. Однак цьому надає важливість текст книги Дій (Дії 7:24). Здогадуються, чи не повинно в цьому останньому місці, замість πεντε п'ять, читати παντα всіх, втім, жоден давній список не сприяє цьому виправленню. Інша здогадка, яка наповнює число сімдесят п'ять включенням двох померлих синів Юди та чотирьох чоловіків Якова, за винятком його самого, вимушеніша за першу. Але що може бути поганого і в тому, якщо св. Стефан слідував у цьому випадку загальноприйнятому в його час тексту сімдесяти тлумачів, дивлячись не стільки на букву, скільки на дух і намір списку і числа переселених і вважаючи, за переказами, Махіра, Ґілеада, Суталаама, Таама та Едома між першими племенами, що перейшли в Єгипет? Йому і треба було триматися тексту грецького, тому що суперечка його була з елліністами (Дії 6:9). Подробиці наступу до Єгипту 28. Юду послав він перед собою до Йосипа, щоб він вийшов йому назустріч у Гесем. І прийшли до землі Гесем. 29. Йосип запряг колесницю свою і виїхав назустріч Ізраїлеві, батькові своєму, до Гесему, і, побачившись з ним, упав на шию його і довго плакав на шиї його. 30. І сказав Ізраїль до Йосипа: Нехай помру я тепер, коли я бачив обличчя твоє, і коли ти ще живий. 31. І сказав Йосип до братів своїх та до дому батька свого: Я піду, сповіщу Фараона, і скажу йому: Мої брати та родина батька мого, що були в ханаанському краї, прийшли до мене. 32. Вони є пастухи овець, тому що вони займаються скотарством. Тому вони привели також дрібну і велику худобу свою і все, що в них є. 33. Отже, якщо Фараон покличе вас і спитає: Яка ваша вправа? 34. То ви скажете: ми, раби твої, займалися скотарством від юності нашої аж донині, як ми, так і наші батьки. Таким чином, ви отримаєте помешкання в землі Гесем. Бо єгиптяни мають відразу від усіх овець, що пасуть. XLVII. 1. І прийшов Йосип до Фараона, і повідомив його, і сказав: Батько мій та брати мої з дрібною та великою худобою своєю та з усім, що в них є, прийшли з землі Ханаанської; і ось вони в землі Гесем. 2. Він взяв також із братів своїх п'ятьох людей і подав їх Фараонові. 3. Фараон запитав братів його: Яка ваша вправа? Вони відповіли Фараонові: Пастухи овець як ми, раби твої, так і наші батьки. 4. І сказали вони до Фараона: Ми прийшли пожити в цій землі, бо нема пажі для отари рабів твоїх, бо в ханаанській землі тяжкий голод. Отже, дозволь твоїм рабам жити в землі Гесем. 5. І звернувся Фараон до Йосипа та й сказав: Батько твій та брати твої прийшли до тебе. 6. Земля єгипетська перед тобою. На найкращому місці землі посіли батька твого та братів твоїх. Нехай вони живуть у землі Гесем. І якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою. 7. І привів Йосип Якова, батька свого, і подав його Фараонові, і благословив Яків Фараона. 8. Фараон запитав Якова: Скільки років твого життя? 9. Яків відповів Фараонові: дні мандрування мого становлять сто тридцять років, короткі та нещасні дні життя мого; вони не досягли до числа років, до яких доживали мої батьки за днів мандрування їх. 10. І благословив Фараона Яків, і вийшов від Фараона. 11. Потім Йосип поселив батька свого та братів своїх у єгипетському краї, давши їм на власність найкраще місце землі, у землі Рамесес, як наказав Фараон. 12. І доставляв Йосип хліб батькові своєму, і братам своїм, і всьому дому батька свого за кількістю осіб. Щоб він вийшов йому назустріч. Переклад цей, незгодний з нинішнім читанням єврейського тексту, ґрунтується на самритянському та грецькому текстах і узгоджується зі змістом наступного вірша. Скажіть: ми, раби твої, займалися скотарством та інше. Звичайно, ще до цього земля Гесем призначена була для тих, хто займається скотарством, які жили в ній окремо від Єгиптян. Бо Єгиптяни мають відразу від усіх овець, що пасуть. Огида, яку мали єгиптяни від пастухів овець і кіз, пояснюється тим, що в Єгипті, крім небагатьох місць, загартовувати овець не дозволялося, як свідчать Геродот (L. XLII), Страбон (L. XVII), Плутарх (L. de Iside et Osiride) та Діодор (L. de Iside et Osiride). Земля єгипетська перед тобою. Тобто я даю тобі владу зробити вибір із усіх земель, що належать короні (Бут.13:9, 20:15). Наглядачами над моєю худобою. Єгипетські, як і взагалі східні царі становили собі частину доходів, містить стада на землях, що належать короні (1Цар.21:7; 1Пар.27:29). І благословив Яків Фараона. Тобто вітав за звичаєм часів (4Пар.4: 29; Дан.2: 4). Скільки років днів життя твого? Можливо, тому запитує, що, на образ Якова, старість його здавалася глибокою. Дні мандрування мого . Мандруванням Яків називає життя або своє особливо, як мандрівне, або людське взагалі, як шлях через час до вічності. Короткі . Через гірку старість Яків уявляє себе на краю труни і тому порівнює своє стотридцятилітнє життя, зі стосімдесятип'ятиричним життям Авраама та стовісімдесятилітнім Ісааком. І нещасні. Тут згадує він ненависть Ісава, утиски Лавана та уявну смерть Йосипа. Якщо пригадати, що Авраам та Ісаак також перенесли тяжкі спокуси і що цей останній майже в таких же літах, в яких тепер перебуває Яків, уже втратив зір, то скарга Якова на стислість і лиха життя може здатися малодушною і невідповідною з властивою цьому патріархові довірою до Провидіння. Але здивування це знищиться, якщо промова Якова до Фараона вирішиться так: «Ти, на мою думку, шануєш старість мою глибокою, але вона не така багаторічна, як життя моїх предків. Причиною старого мого вигляду не стільки літа, скільки нещастя і печалі». За кількістю осіб. З єврейського буквально по вустах дітища. 13. Тим часом не стало хліба по всій землі, бо голод дуже посилився; І з голоду були виснажені земля єгипетська та земля ханаанська. 14. Йосип зібрав усе срібло, яке знайшлося в землі Єгипетській та в землі Ханаанській, за хліб, який жителі купували; І вніс Йосип срібло до дому фараонового. 15. Нарешті срібло вичерпалося і в єгипетській землі, і в землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосипа й казали: Дай нам хліба! Навіщо нам помирати в очах твоїх? Бо більше срібла немає. 16. Йосип відповів: Приведіть худобу вашу, і я дам вам за худобу вашу, якщо срібла немає більше. 17. І так вони привели до Йосипа худобу свою; і він дав їм хліба за коней, і за отари овець, і за отари волів, і за віслюків; і годував їх того року хлібом за всю худобу їхню. 18. І сталося, як минув цей рік, то наступного року вони прийшли до нього й сказали: Не приховуємо від пана нашого, що, як вичерпалося срібло, і стада худоби вже у пана нашого, то нічого не залишається для пана нашого, крім тіла нашого та землі нашої. 19. Навіщо гинути в очах нашого пана і нам, і землі нашій? Купи нас та землю нашу за хліб; і ми будемо з землею нашою раби фараонові, а ти дай нам насіння, щоб нам зберегти життя, і не померти, і щоб не спорожніла наша земля. 20. Таким чином, Йосип купив усю землю Єгипетську Фараону, тому що Єгиптяни продали все своє поле, бо голод здолав їх. І дісталася земля Фараонові. 21. Так само й народ зробив він рабами, від кінця Єгипту до другого. 22. Тільки землі жрецької він не купив. Бо жерцям було милосердя від Фараона, і вони харчувалися милостиною, яку давав їм Фараон, чому й не продали землі своєї. 23. І сказав Йосип до народу: Ось я купив тепер Фараонові вас і вашу землю. ось вам насіння, засівайте поля. 24. А з творів давайте п'яту частину Фараонові, а чотири частини залишаться вам на насіння для полів, на їжу вашу та тих, що знаходяться в ваших будинках, і на їжу дітей ваших. 25. На це відповідали: Ти врятував нам життя; хай знайдемо милість в очах нашого пана, і нехай будемо раби Фараонові. 26. І наклав Йосип цю подати п'ятій частині для Фараона на землю Єгипетську. Одна тільки земля жрецька не дісталася Фараонові. Нарешті срібло вичерпалося в землі Єгипетській та в землі Ханаанській. Сказання про Єгиптян продовжиться і буде доведено, що і без срібла знайшли вони допомогу в Йосипі, але навіщо згадується тут про убогість Хананеїв, а про її наслідки замовчується? І коротке це нагадування про них дає розуміти, що їхня доля була важчою, ніж єгиптян, а цим пояснюється знову багаторазовий і поступовий (Бут.13:10, 14:10–11, 19:13, 26:1) суд Божий на племена Хананейські до скоєння його. Усі Єгиптяни прийшли до Йосипа та ін. Дивно, що народ не захотів вкрай насильно опанувати сховища хліба. Або вони були укріплені, або народ ще не був заражений виразкою свавілля, що лютує в новітні часи; або в Йосипі дуже ясно всі бачили руку Божу і тому не наважувалися повставати на нього. І я дам вам хліба за худобу вашу. Це визначення Йосипа, з міркувань обставин, має витлумачити так: всі єгиптяни, що мають худобу, повинні віддавати його до рук уряду; за те весь народ (бо ті, що не мають худоби, звичайно, не були засуджені померти з голоду) отримуватиме потрібну кількість хліба цілий рік (Бут.47:17–18). Це визначення разом із вигодою царя має на увазі майбутню користь народу; бо худоба, що винищується в приватних руках і пов'язана з неродючістю мізерністю пажитів, і необхідним вживанням в їжу, незрівнянно краще могла зберегтися через розпорядження уряду. І дісталася земля Фараонові. Слід цього права видно у Геродота (L. І, с. 468) та Діодора (L. I). Крім жерців, безодно володіли полями воїни, але що поля ці не були володінням їх, цього ознака той, що власники змінювалися щороку. Народ наймав землю для обробітку у царя, жерців та воїнів. Тільки землі жрецької не купив та ін. За свідченням Діодора, жерцям належала в Єгипті третина земель, оскільки третя ж цареві і третя воїнам. Доходи цих земель використовувалися як у витрати священнодійств, і утримання жерців, гідне їх сану; оскільки вони користувалися за царя найвищими перевагами честі та влади. Царі хотіли, щоб богослужіння завжди мало один образ і одних служителів, і щоб ні чого не потребували ті, які у найважливіших царських справах були співробітниками, радниками і наставниками. Хай знайдемо милість та ін. Тобто за щастя поштою спокутувати наше життя, ставши рабами Фараонові. І нехай будемо раби Фараонові. Слово раб у Євреїв означає часто служителів взагалі і також підданого; але тут має бути прийнято у всій строгості свого значення. Подати п'ятій частині для Фараона. Не тяжка данина в такій плодоносній землі, де п'ятою частиною річного збирання хліба можна харчуватися цілий рік, як показав час голоду. Користь постанови Йосипа видно в наступні часи Єгипту. Діодор зауважує, що доходи із земель звільняли царів Єгипетських від необхідності обтяжувати народ податями іншими. 27. Таким чином, Ізраїльтяни оселилися в єгипетській землі, в землі Гесем, придбали в ній власність, і зросли, і помножилися дуже. Цим висновком письменник доводить оповідь про переселення до Єгипту до своїх часів, як би так кажучи: «Ось події, через які предки наші затвердили своє перебування в Єгипті, де наше плем'я зросло в цілий народ». 28. І жив Яків у єгипетському краї сімнадцять літ, а всього часу життя Яківового було сто сорок сім років. 29. А коли Ізраїлеві дні наближались до смерті, тоді він покликав сина свого Йосипа і сказав йому: Якщо я знайшов благодать в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянися, що ти зробиш зі мною милість та істину, не поховаєш мене в Єгипті. 30. Я хочу лягти з моїми батьками; Тому винеси мене з Єгипту і поховай мене в їхньому гробі. Йосип відповів: Я виконаю за твоїм словом. 31. Він продовжував: Присягайся мені. І присягався йому. І вклонився Ізраїль на чолі одра. Переселення Якова до Єгипту та довготривале у ньому перебування представляє увазі спостерігача питання: що було тоді в думках патріарха з обітницею про землю Ханаанську? Це дозволяє дієписатель у цьому оповіді, показуючи, що Божа обітниця ніколи не виходила з думок і благочестивих бажань Якова; і що, отже, до Єгипту він був прив'язаний тільки через Йосипа необхідністю, але для залишення його терпляче чекав помаху згори. Поклади руку твою під стегно моє (див. прямуючи. на Бут.24:2). Зробиш зі мною милість та істину. Я прошу від тебе як благодіяння, і вимагаю як синівського обов'язку до батька заповідаючого. Не поховаєш мене в Єгипті. На підставі цього бажання різні тлумачі вважають: звичайну любов нащадків до предків і повагу до місця їх поховання; намір діяльно показати своєму дому, що його думки та бажання не повинні бути прив'язані до Єгипту, але безперестанку спрямовані до землі обітованої; залишити свідчення свого запевнення про неодмінне повернення до неї та пам'ятник віри в Бога для віддалених нащадків; заспокійливу думку спочивати смертними останками у святій землі, де процвітатиме істинне Богу служіння і де в Христі відкриється початок воскресіння мертвих. Перша з цих здогадів не пояснює бажання Яковлєва, тому що втіха поєднати труну свою з трунами предків тоді тільки може бути дійсно, коли земля цих трун є вірним і безпечним місцем нащадків. До того ж, щоб спочивати з предками, всі патріархи мали б нести свої труни в землю Халдейську. Останній здогад передбачає в патріарху дуже велике і докладне ведення майбутнього. З цього міркування з поясненням почуттів патріарха у апостола (Євр.11:21) друга здогад отримує якість достовірності. Присягайся мені. Не синові не довіряє Яків, але подає йому засіб переконати Фараона до виконання свого бажання. І вклонився Ізраїль на чолі одра (מטה). За грецьким текстом: І вклонився Ізраїль на верх його жезла. Читання сімдесяти отримує свою важливість від свідчення апостола в Посланні до Євреїв (Євр.11:21). Воно може мати двоякий зміст: Вклонився Ізраїль на верх його жезла, тобто Йосипа. оскільки він просив у Йосипа бажаного поховання як милості, то приймаючи і клятву його як милість, відповідає йому поклонінням, яке, втім, або за саном батька, або з немочі, або, нарешті, за повагою до знамення влади, простягає тільки до верху царського чи володарського жезла, з яким стояв. Тлумачі помічають, що тепер якось відбувається обіцяне Йосипу сновидінням поклоніння сонця (Бут.37: 9). На думку Блаженного Августина, вклонився Ізраїль на верх жезла свого, тобто жезла, яким він підтримував тіло, що схиляється неміччю, щоб сидіти на одрі. Таке поклоніння могло ставитися до Бога, як висловлення подяки. Єврейське читання слідують Акіла, Сіммах і Вульгата. Воно також може мати два сенси: Схилився Ізраїль на чолі одра. Тобто після закінчення співбесіди з Йосипом, під час якого сидів на ложі своєму, поступився немочею своєю і ліг. Вклонився Ізраїль на чолі одра Богові. Тобто будучи обнадієним у виконанні благочестивого свого бажання, він хотів принести подяку Богу; але оскільки не мав сил повстати й поклонитися до землі, то вклонився йому на одрі в той самий час, коли хотів лягти. Так і Давид, за царювання Соломона, вклонився на одрі своєму і благословив Бога (3Цар.1: 46, 48). Останнє пояснення, будучи підкріплюваним ясним і безсумнівним прикладом, має разом і ту перевагу, що погоджує два різні читання тексту в один спільний розум і, таким чином, робить незначними здивування, що відбуваються від цього відмінності. Апостол поклоніння Якова на одрі своєму, на верх жезла свого з'єднує з почуттям віри (Євр.11:2). Особливим предметом цього відчування, на думку деяких, був царюючий Месія, образ якого бачив Яків перед собою в царському особі Йосипа. Втім, слово апостольське може пояснено бути і цій простішій і спільнішій думці: віра в обітницю майбутнього втішала і радувала Якова тоді, коли він за надію бути похованим у землі Ханаанській від усієї сили своєї дякував Богові, як за якийсь дар. Усиновлення Яковом та благословення синів Йосипових. 1. Після цих подій сталося, що Йосипові сказали: Ось, батько твій хворий. Тоді він узяв із собою двох синів своїх, Манасію та Ефраїма. 2. Якова випередили і сказали; ось, син твій Йосип іде до тебе. Ізраїль зміцнився і сів на ліжку. 3. І сказав Яків до Йосипа: Бог Всемогутній з'явився мені в Лузі, у землі Ханаанській, і благословив мене. 4. І сказав він до мене: Ось Я повертаю тебе, і помножу тебе, і вчиню від тебе безліч народів, і дам землю цю на вічне володіння нащадкам твоїм після тебе. 5. Отже, два сини твої, що народилися тобі в єгипетській землі, перш ніж я прийшов до тебе до Єгипту, нехай будуть мої; Нехай будуть Ефраїм і Манасія мої, як Рувим і Симеон. 6. А діти твої, народжені від тебе після цього, будуть твої. Вони під ім'ям братів своїх прикликаються до їхньої спадщини. 7. Бо Рахіль, після мого повернення з Подану, померла в мене в ханаанській землі, на дорозі, не доходячи до хафру землі до Ефрати, і я поховав її там, на дорозі до Ефрати, інакше Віфлеєм. 8. І побачив Ізраїль двох Йосипових синів і спитав: Хто це? 9. Йосип відповів батькові своєму: Це мої сини, яких Бог дарував мені тут. Тоді він сказав: Підведи їх до мене, я благословлю їх. 10. [Очі ж Ізраїля важкі були від старості: він не міг бачити ясно]. Йосип підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх. 11. І сказав Ізраїль до Йосипа: Я не сподівався бачити обличчя твоє; але ось Бог показав мені та дітей твоїх. 12. І відвів їх Йосип від племен його, і вони вклонилися перед лицем його аж до землі. 13. І взяв Йосип обох: Ефраїма в праву руку, проти Ізраїлевої лівої, а Манасію в ліву, проти правої Ізраїля, і таким чином підвів їх до нього. 14. І простяг Ізраїль праву руку свою і поклав на голову Ефраїму, хоч цей був менший, а ліву на голову Манасії. Так поклав він свої руки з наміром, незважаючи на те, що Манасія первісток. 15. І благословив Йосипа, і сказав: Бог, перед яким ходили батьки мої, Авраам та Ісаак, Бог, що пасуть мене з тих пір, як я існую аж до цього дня. 16. Ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них ім'я моє та ім'я батьків моїх, і нехай зростуть вони в середині землі. 17. Коли Йосип побачив, що батько його поклав праву руку свою на голову Ефраїма, то це здалося йому неправильним. Він узяв руку батька свого, щоб перекласти її з голови Ефраїма на голову Манасії; 18. І сказав Йосип до батька свого: Не так, батьку мій, бо цей первісток; поклади праву руку твою на голову цьому. 19. Але батько його не погодився і сказав: Знаю, сину мій, знаю; і цей зробить народ, і той буде великий; але менший його брат буде більшим за нього, і потомство його буде повнотою народів. 20. І благословив їх, говорячи: Тобою буде благословляти Ізраїль, і каже: Бог нехай зробить тобі, як Ефраїму та Манасії. Таким чином, поставив Ефраїма вище Манасії. 21. І нарешті Ізраїль сказав Йосипові: Ось я вмираю. Але Бог буде з вами і поверне вас у землю ваших батьків. 22. Отже, я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв із рук Емореїв мечем моїм та луком моїм. Цим оповіданням доповнюється розпочатий в історії подружжя Яковлевих виклад про походження колін народу Ізраїльського. Бог всемогутній явився мені. Має намір взяти собі і тим за необхідності долучити до свого племені двох синів Йосипа, які багато чого могли б сподіватися в Єгипті від Фараона; Яків представляє на це високе повноваження від Бога всемогутнього і обітницею його переконує Йосипа відкинути спокусу видимих ​​вигод. Нехай будуть мої. Тобто Ефраїм і Манасія отримають право синів Якова, за яким замість того, щоб при наслідуванні землі обітованої отримати їм одну частку під ім'ям Йосипа, кожен з них, нарівні з природними синами Якова, отримає цілу частку. Ефраїм і Манасія будуть мої, як Рувим і Симеон . Або до спадщини або до старшинства. Перша думка ясно видно з наступних слів, а друга, мабуть, з наміром залишається на здогад. Здається, що Яків бажає Йосипу дати суто спадщину, як первістку від своєї першої і єдиної, за вільним обранням, дружини; але щоб не засмутити його братів, дає цій справі інший вигляд, усиновлюючи собі синів Йосипа (1Пар.5: 1-2). Вони під ім'ям братів своїх прикликаються до їхньої спадщини. Тобто не складуть особливого коліна і в спадщині обітованої землі не отримають особливої ​​частки під ім'ям Йосипа (що становило б три частки на його плем'я); але отримають свою ділянку в одній із двох часток Ефраїма та Манасії, під їх іменами. Бо Рахіль, після мого повернення з Подана, померла в мене й ін. Важко вгадати, до чого тут Яків згадує про смерть Рахілі. Думають, що він мимохідь згадує про місце поховання Рахілі, щоб знав Йосип, де можна знайти її кістки, на випадок, якщо він забажає їх перенести в Хеврон. Але кому з братів, крім Веніямина, це могло бути невідомо? Притому цей здогад пов'язує слова Якова з його заповітом про поховання, яке дано було зовсім в інше відвідування Йосипа і в інший час (Бут.48: 1). Здається, Яків нагадує Йосипу про ранню смерть Рахілі, щоб дати йому розуміти одне з спонукань, за якими усиновлює собі Ефраїма і Манасію. Рахіль померла, тоді як вона, як молодша сестра Лії і довго неплідна, могла б мати дітей; але залишила тільки двох синів, а ця шість, і вона в цьому не перевершила рабинь Яківлєва; отже, він хоче поширити її спадщину, роблячи з двох синів трьох, через усиновлення онуків. Хто це? За слабкістю зору Яків досі або зовсім не помічав Йосипових синів, або думав, чи не царедворці деякі супроводжують Йосипа. Але як згодні відчування і наміри благочестивих душ, не бувши ніким погоджуються! Яків бажає благословенням усиновити синів Йосипа; Йосип, не знаючи цього, бажає прийняти від нього благословення синам своїм; Якову належало б вимагати Йосипа з синами до себе; Йосип, за одним повідомленням про хворобу Якова, постає перед ним точно за його наміром, хоча досі не знав цього наміру. І вони вклонилися. Так читається в текстах самаритянському, грецькому та сирському. Нинішнє читання тексту єврейського, і він вклонився, не так відповідно до порядку описуваної дії. Ефраїма в праву руку, проти лівої Ізраїлю та ін. Йосип готує синів своїх до висвячення Якова так, щоб на старшого покладена була права, а на меншого ліва рука. Обряд висвячення, як знак благословення і викладання благодатних дарів, що вперше з'являється в давнину над синами Йосипа, завжди з цього часу зберігався у Євреїв і перейшов до церкви християнської. Приклади його вживання бачити можна в посвяті Левитів (Числ.8:10), в постанові Ісуса Навина наступником Мойсею (Числ.27:18, 23; Втор.34:9), в благословенні немовлят Ісусом Христом (Мф.19:13, 65). у відділенні Павла і Варнави на проповідь (Дії 13:3), у посвяті Тимофія (1 Тим. 4:14). Перевага правиці також дотримувалося в давнину (3Цар.11:19; Пс.14:10). І благословив Йосипа. Тобто в особі двох синів Йосипа Яків благословив його з усіма його потомствами. Бог, перед яким ходили батьки мої (див. прим. на Бут.5:24). Ангел рятує (גאל гоел) мене від усіх лих. Можна подумати, що Ангелом рятівником Яків називає Ангела зберігача або свого власне яйця, або свого роду. Але слова нехай благословить, що стосуються разом і до Бога і до Ангела, не тільки дають цьому Ангелу рівне з Богом право, а й досконале з ним єдність. Ісая неодноразово дає ім'я Спасителя, як відмінне, Богу (Іс.43:14, 47:4). Тому небезпідставно деякі під ім'ям Ангела рятівника розуміють Сина Божого, який є Ангел заповіту (Мал.3: 1) і Клопот Бога і людей (1Тим.2: 5). Разом з цим поясненням відкривається в словах Якова трояке звернення до Бога, в якому не важко помітити деяке відношення до трьох осіб Св. Трійці. Бог, перед яким ходили отці в дусі шляхом освячення, є Бог Святий Дух. Бог пащий, Датель і Зберігач буття і сил є Бог Отець. Хай буде на них ім'я моє та інше. Нехай вони належать до того племені, яке разом з іменами Авраама, Ісака та Якова успадковує дані їм від Бога обітниці: і нехай не відсічуться від цього племені найменуванням та участю подібно до Ісава. Не так, батьку мій. Йосип і сам пророк, як Яків, але ось випадок, який показує, що пророк не завжди може бути пророком, коли забажає. Але менший його брат буде більшим за нього. Подія цього передбачення вже можна було бачити незабаром після євреїв з Єгипту (Числ.1:30–33). Після розтину Ізраїлевого царства на два коліна Ефраїмова було головою в царстві десяти колін (3Цар.12:25). Завжди відрізнялося воно найбільше військовою силою (Суд.8:2, 12:1; Пс.77:9). Повнота народів. Тобто народ найчисленніший і найвідоміший за інших. Тобою благословлятиме Ізраїль. Яків з'єднує самого Йосипа з його синами. Ділянка. По-єврейськи שכם шехем. Сімдесят тлумачів думали, що то Сихем. Справді, йдеться про землю, що належала Якову при Сихемі (Нав.24:32; Ін.4:5). Який я взяв із рук Емореїв мечем моїм і луком моїм. Придбати її мечем і цибулею означає отримати з права війни (4Цар.6:22). Коли Яків завоював землю Сихемську? Дехто вважає, що він завоював її через своїх нащадків, але в свідчення достовірності, як звичайно пророків, говорить про майбутнє як про минуле. Цьому поясненню можна протиставити те, що так само Яків завоював і всю землю Ханаанську, чому ж привласнює собі особливо і дарує Йосипу землю Сихемську? Деякі думають, що Яків хоч засудив Симеона і Левія за зухвалу і свавільну поразку Сихемлян, однак, оскільки ці подали причину до війни, набуте завоюванням право на їхню землю утримало за собою. Але в цьому випадку Сихем завойований не від Емореїв і не Яковом. Деякі здогадуються, чи не про таку подію мимохідь згадується тут, яка в попередніх оповідях зовсім опущена. Може статися, що після відступу Якова від Сихема куплена ним земля зайнята була Емореями, і він змушений був повернення своєї власності вжити силу. В обрядовому благословенні Якова з ознакою хреста дехто помічає образ благословення духовного вище небес у Христі (Мф.1:9, можливо, Еф.1:3). Останнє пророцтво та смерть Якова Останнє пророцтво Якова є однією з таких частин Св. Письма, в яких найбільше відкривається загальна його цілість і єдність. Це пророцтво, укладаючи історію патріархів, служить разом приготуванням до подальшої історії єврейського народу і показує союз Церкви патріархальної та підзаконної з новозавітною, у сподіванні Месії. Оповідь складається з вступу (Бут.49:1–2); одинадцяти пророцтв, за кількістю синів Якова, крім Левія, що з'єднується з Симеоном (Бут.49:3–27), і висновки, з долученням обставин Яківової смерті (Бут.49:28–33). XLIX. 1. І покликав Яків синів своїх і сказав: Зберіться, і я сповіщу вам, що спіткає вас у наступні дні. 2. Зійдіть і слухайте, сини Якова, слухайте Ізраїля, батька вашого. У цьому вступі видно намір порушити особливу увагу до наступного мовлення. Тим часом воно також показує незвичайний стан духу, що дає незвичайний вигляд та промови. 3. Рувимо! Ти мій первісток, міцність моя і початок сили моєї, гора гідності і гора могутності. 4. Але ти вирував, як вода. Не втримаєшся вгорі. Бо ти зійшов на ложі твого батька; тоді осквернив ти ліжко моє [на яке] зійшов. Фортеця моя і початок сили моєї. Тобто ти народжений мною у всій міцності моїх сил по першому вступі в шлюб. Бо єврейське כוח означає іноді силу народження або плодотворення (Бут.4: 12). Те саме і און (Пс.77:51). Верх гідності та верх могутності. Тобто ти син, якому по праву народження належить між братами найвищий ступінь поваги і найвищий ступінь могутності, через подвійну частину спадщини (1Пар.5:1). Ти вирував. Переклад у цьому слові слідує не нинішньому єврейському читанню, але читанню, яке репрезентують: текст самаритянський, сімдесят тлумачів, Онкелос, Аквіла, Вульгата, Ієронім. Не втримаєшся вгорі. Тобто не користуватимешся перевагами первородного. Бо ти зійшов на ложі твого батька. Йдеться про відоме кровозмішення Рувіма (Бут.35:22). На яку зійшов. І тут переклад слід читання сімдесяти, Онкелоса та Сірського тлумачу. Єврейське עלה (див. Вих.16:14; Пс.101:25) деякі перекладають: зникло, причому розуміють з попередніх виразів слово יתר зверхність. 5. Симеон і Левій, як брати, судини жорстокості в хитрощах своїх. 6. У таємницю їхню нехай не входить душа моя, і до їхнього сонму нехай не долучиться слава моя. Бо вони в гніві своєму побили чоловіків і в пожадливості своїй перерізали жили молодиків. 7. Проклятий гнів їхній, бо жорстокий, і їхня лють, бо неприборкана. Розділю їх у Якові та розпорошу їх в Ізраїлі. Симеон і Левій брати. Тобто не лише за народженням, а й за властивостями, за діяннями та часткою за долею майбутньої. Судини жорстокості в хитрощах своїх. מכרה слово одноразове у священних книгах. По суті звуку з грецькою μαχαιϱα перекладається деякими тлумачами - мечі, за арабською - хитрощі або обману, по сирському - заручини. Йдеться про підступне заручення Діни з Сихемом (Бут.34: 13 і сл.). Хай не входить до таємниці їхня душа моя, і до сонми їх нехай не долучиться слава моя. Слова душа моя і слава моя, за вживанням євреїв, є однозначними (Пс.7:6). Тому розум цілої мови, в міркуванні з історією, на яку тут вказує Яків, повинен бути цей: «Досить з огидою згадую я про таємну і хитрому нараді вашій проти Сихемлян і не можу не засуджувати всього сонміща, яке ви зібрали і спонукали з собою на них. Деякі здогадки відносять ще ці слова Якова до таємної наради Симеона і Левія проти Йосипа, яку вважають початком спільного сонміща, або змови десяти братів. Бо вони в гніві своєму побили чоловіків і в пожадливості своїй перерізали жили молодиків. Уся ця мова є припливною; в рисах пастуського життя вона зображує нахабство, яка для забаганки перерізує жили сусідніх худоб, і жорстокість, яка в разі чвари не шкодує життя самих пастухів. Перерізання жил було у давніх у звичаї, для вчинення худоби нездатним до роботи або для повного винищення (Нав.11:9). Особливо вираз у гніві своєму побили чоловіків відноситься, без сумніву, до побиття Сихемлян. Інший вираз: у хтивості своїй перерізали жили молодиків, можна приймати просто за вторинне уподібнне зображення колишньої думки. Деякі ж висловлюють певне про нахабне і зневажливе перетворення обрізання в засіб кровопролиття, або про винищення худоби Сихемського. Поділю їх у Якові, і розпорошу їх в Ізраїлі. Щоб шкідливій однодумності двох братів не стали наслідувати їхні нащадки, Яків присуджує їх до поділу, тобто до того, щоб коліно Симеонове та Левіїне не були суміжними між собою; і до розсіяння, тобто до того, щоб і одне з цих колін не мешкало в одному місці, але розпорошено було між іншими колінами Ізраїлевих синів. Суд цей відбувся над коліном Симеона спочатку тим, що воно, отримавши свою спадщину серед спадщини синів Юдиних (Нав.19:1), відокремлено було через це від усіх інших колін; і після того, що це коліно, через брак пажитів у першій своїй спадщині, змушене було посилати свої поселення в Гедор і в Сеїр (1Пар.4:38–43); а над коліном Левія тим, що йому призначені для проживання міста в кожному з дванадцяти інших колін. Тертуліан (Contra Iud., с. 10. Contra Marcion L. Ill, с. 18.) і Амвросій (De benedict. Patriar., с. 3.), згідно з іудейським переказом (Targ. Hierosoi. Kimchi et al.), долучають до цього, що як Леоніо провіковують до цього, що як Леоніо, так як Левіо провіковують до цього, що як Лео, як книжників та законників, які також мали потребу розсіятися по інших колінах. Питається, як погодити осуд Левитів від Якова, який позбавляє їх сукупної спадщини, з їхнім благословенням від Бога, який Сам вподобав бути їхньою частиною і спадщиною? (Числ.18:20). Відповідь: Яків не в кінець засуджує Симеона і Левія, але тільки до старшинства, яке, відібравши у Рувима, бажає дати гідному; в порівнянні з Юдою, якому дає перевагу перед усіма. Левити розсіюються в покарання їхнього родоначальника і для попередження шкідливих між ними спілок; але й благословляються Богом за виявлену неодноразово ревнощі до віри (Вих.32:26; Числ.25:10–13). 8. Юда! тебе вихвалять брати твої. Рука твоя на хребті твоїх ворогів. Поклоняться тобі сини твого батька. 9. Юда молодий лев. Ти йдеш з лови, сину мій. Він схиляється на коліна, лягає, як лев і як левиця. Хто розбудить його? 10. Не відбереться скіпетр від Юди і законодавець від стегон його, доки не прийде Шилог, і Йому покірність народів. 11. Він прив'язує до виноградної лози осля свого і до лози чудового винограду сина ослиці своєї. Омиває вином одежу свою і кров'ю грон одежу свою. 12. Очі його червоніють від вина, і зуби його біліють від ссавця. Юдо! тебе вихвалять брати твої. Ця мова пристосована до імені Юди, в якому полягає значення хвали. Чому Юда гідний хвали, Яків пояснить у продовженні промови. Рука твоя на хребті твоїх ворогів. Вклоняться тобі сини батька твого. Подію цього пророцтва переважно відчув і сповідав Давид (2Цар.5:1–2; Пс.17:41). Юда юний лев. Тобто Юда, або, що те саме, плем'я Юди, фортецю уподібниться юному, зростаючому леву. Ти йдеш з лови, сину мій. Тобто ти уподібнюєшся леву не розлюченому і терзаючому, але насиченому і спокійному в переможній величі. Він схиляється на коліна, лягає. Живе зображення сили заспокійливої. Як лев і як левиця. Яків зображує зростаючу могутність Юди, перетворюючи його зі скімна на лева і, нарешті, на левицю, яка і в гніві страшніша, і в спокої недоторканніша зі своїми скімнами. Хто розбудить його? Аристотель (Hist. anim. L. VIII, с. 3) пише, що лев по насиченні від двох до трьох днів спочиває. І хоча, за описом того ж таки випробувача природи (L. IX, с. 44), він стає в цей час лагідніше, проте не може бути стурбований некарно. Зображення народної могутності найсильніше, і тому сталося припливним, як видно з повторення цього опису Валаамом (Числ.24:9). Скимен в Юді видно було найбільше під час завоювання їм землі Ханаанської після смерті Навина, перед іншими колінами; лев, що повертається зі здобичі, – за часів Давида; левиця, що спочиває, - у дні Соломона. Скіпетр. שבט шевет іноді означає жезл (Пс.88:33). Законодавець. У цьому значенні слова מחקק мехокек переконатися можна прикладами (Пс.107:9; Іс.33:22). Від стегон його. Тобто від його потомства. Теж єврейський вираз (Втор.28: 57). Поки не прийде Шилог. За відмінністю читання і твори цього останнього слова тлумачі дають йому багато значення. Сімдесят тлумачів і багато хто з древніх, ймовірно, читали שלה шелло . Ієронім, ймовірно, читав שלוח шалуах або подібним до цього чином, і переклав qui mittendus est, що має бути посланий . За нинішнім звичайним єврейським читанням, שילה шило - від שיל може означати син його . Від шалу благоденствував, мирний був - Умирітель, Спаситель 49 . І йому покірність народів. Переклад сімдесяти і Він сподівання народів не зрозумілий з нинішнім єврейським читанням, в якому немає причини сумніватися. Пояснення цього пророцтва найбільше залежить від слова Шилог. Абенезра один, попри всі євреї, вважає, що Шилог є Давид. Щоб бачити невідповідність цього пояснення з текстом, варто лише поставити в словах пророцтва дома імені Шилог ім'я Давида. Тлумачники халдейські Онкелос, Йонатан та Єрусалимський, взагалі юдеї, отці Церкви та новітніх різних християнських сповідань тлумачі при різних словотвореннях імені Шилог погоджуються в тому, що їм означає Месію. Поставивши це ім'я на місце імені Шилог, можемо дозволити пророцтво Якова в такі положення, що зручно додаються до події: тим часом як Юда зростатиме зі скімна у лева і охоронятиме своїх чад, як левиця, він отримає скіпетр і законоположників, тобто царів і правителів, зі свого власного коліна. Скіпетр і законодавець будуть належати Юді, тобто особам, місцеперебування, імені коліна Юда доти, доки не прийде Шилог, тобто Месія. Після настання Месії піде покірність Йому народів. Шилог, або Месія, подібно як і Йому попередні законодавці, прийде від стегон Юди, тобто станеться з його потомства; бо інакше й не стосувалося б Юди справжньої обітниці про Месію. Після приходу Месії скіпетр і законодавці від Юди відберуться і царство Юдине замінено буде царством покірних Месії народів. Подія цих передбачень досягла своєї межі, коли Юдея, втративши своїх царів, перетворена на Римську область і потім Єрусалим, глава Юди, зруйнований; і це нині є незаперечним свідченням проти юдеїв, що Месія вже прийшов. Він прив'язує до виноградної лози та ін. Зобразивши майбутню долю Юди в продовженні часів, або історично, Яків, нарешті, вписує її щодо його місцеперебування, або географічно, і віщує йому проживання на землі, настільки багатої виноградом і млеком, що до виноградної лози і навіть до лози чудового винограду не шкодуючи пошкодити лозу чи плід; що під час збирання винограду одяг його здаватиметься обмитим поточним із зрілих ягід соком; що очі його будуть сяяти від вина, що веселить серце, і вуста будуть сповнені ссавця, подібно як у немовлят, у яких воно за смаком ще біліє в устах. 13. Завулон при березі моря буде жити і при березі, де кораблі. Межа його до Сидона. Подію цього передбачення можна побачити у книзі Ісуса Навина ( Нав.19:10–16 ). 14. Іссахар осел міцний, що лежить між протоками вод. 15. Він бачить, що спокій добре і що земля приємна, і схиляє свої рамена для внесення тягарів, і стає рабом водоносу. Іссахар осел міцний та ін. Осел, каже Філон (De sacrif. Abelis et Cainis), є символом праці. Землю коліна Іссахарова, що належала за поділом пізніших часів до нижньої Галілеї, під цим останнім ім'ям описує Флавій (De bel. Jud. L. Ill, с. 4). Вся, каже він, огрядна, сповнена пажитів і всякого роду деревами усаджена. Стає рабом водоносу. Тобто невпинно ходить із водоносом, щоб поливати насадження. 16. Дан буде судити людей своїх, як одне із племен Ізраїлевих. 17. Даний буде змій на дорозі, цераст на дорозі, що догризає в п'яту коня, так що і вершник упаде назад. 18. Твого спасіння чекаю я, о Господи! Дан буде судити людей своїх, повніше: «Дан не отче найменований від суду. Він матиме, як і інші Ізраїлеві племена, своїх старійшин і суддів». Деякі відносять це пророцтво переважно до Самсона. Як одне із племен Ізраїлевих. Тобто хоч він син рабині, проте плем'я його буде рівне з іншими племенами. Змій на шляху та ін. Цією подобою зображується хитрість нащадків Данових. Прикладом служать діяння Самсона, викрадення ідолів з дому Михи і завоювання Лаїса (Суд.14-18). Твого спасіння чекаю я, о Господи! Це уривчасте вигук вирвалося у Якова, мабуть, при помислі про невдоволено щасливі зусилля коліна Данова заснувати собі спокійне місцеперебування з допомогою хибного богослужіння. Я, каже патріарх Дану, не обіцяю тобі бажаного благоденства через силу твою чи підступність; я чекаю на тебе спасіння від Бога. Дехто відносить це до спасіння особливо у Христі (Лк.2:30). 19. На Гада нападе лайка, але й він нападе в тил. Після заняття землі обітованої на Гада нападали суміжні аммонітяни та інші народи Аравійські, але й Гад напав на них з суддею Єффаєм, що від нього відбувся (Суд.10:17–18, Суд.11). 20. У Асира хмарний хліб, і він поставить страви царські. До жереба Асира в ханаанській землі належала плодоносна земля при Кармілі ( Нав.19:24 ). 21. Неффалім - теревінф гіллястий, що розпускає гілки краси. За звичайним єврейським читанням, це місце перекладається так: Неффалім серна випущена; він вимовляє вислови витончені. Бохарт (Hieroz. P. I. L. III, с. 18), не змінюючи букв, знайшов у єврейському тексті інше читання, на якому заснований представлений вище переклад і якому відповідає переклад сімдесяти. Наведене вище свідчення Флавія про родючість Галілеї є поясненням і справжнього зображення племені Неффалімова. 22. Йосип - галузь плодоносного дерева, галузь плодоносного дерева над джерелом, гілки його простягаються над стіною. 23. Засмучують його, стріляють у нього, ворогують на нього стрільці. Звідти він пастир, камінь Ізраїля. 25. Це від Бога, Батька твого, який і допомагає тобі, і від Всемогутнього, який і благословляє тебе благословеннями небес згори, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків та утроби. 26. Благословення тобі від батька твого перевищують благословення давніх гір і солодощі пагорбів вічних. Хай прийдуть вони на голову Йосипа і на чоло вибраного між братами своїми! Йосип – галузь та ін. Тобто Йосип, син матері, спочатку неплідний, але яким потомство буде родючим, подібний до галузі при джерелі, що зростає в дерево, яке, нарешті, простягає свої гілки над огорожею саду. З галузі Якова, відторгненої від кореня, ставши корінням двох гілок – Ефраїма та Манасії, він простягне свої галузі від східної до західної межі землі обітованої. Засмучують його, стріляють у нього та ін. Говорячи це, Яків бачить у минулому напади братів на Йосипа, а в майбутньому - військовий дух нащадків його, особливо племені Ефраїмова. Але твердою залишається цибуля її та ін. Представивши ворогів Йосипа в образі стрільців, Яків зображує і його стрільцем, що зміцнюється від Бога, і потім пастирем, який живить, каменем, який зміцнює весь дім Ізраїлів. Благословеннями небес згори. Тобто сприятливим дощем. Благословеннями безодні, що лежить долу. Тобто землю, що зрошується водами і тому плодоносною. Благословеннями сосців та утроби. Тобто великою кількістю млека і родючістю худоби. Цими благословеннями благословенні були Йосип в Єгипті, а потомство його в Палестині. Флавій про землю його, під ім'ям Самарії, пише, що вона здебільшого зрошується дощем, що всі потоки в ній чудово приємні, що через безліч гарної трави худобу більше дає молока, ніж в інших місцях (De bell. Jud. L. III, с. 4). Благословення гір. Переклад слідує текстам самаритянському та сімдесяти, і деяким спискам. За вірність цього читання ручається відповідне вираження солодощі пагорбів, що означає приємні твори землі гористої. Флавій у наведеному вище місці, між іншим, говорить про Самарію, що вона обілює гірськими плодами. 27. Веніамін, як вовк, викрадатиме: вранці їстиме ловитву і ввечері терзатиме здобич. Подібністю вовка, що з вечора роздробляє і до ранку їсть ловитву, зображується у Веніаміні лайливий дух і багатство, що набуває війною. Дійсно, коліно його протистояло колись одне всім іншим (Суд.20). А за часів Саула, без сумніву, було першим і у війні, і у видобутку. 28. Ось є дванадцять Ізраїлевих племен; І ось що сказав їм їхній батько, і благословив їх, і дав їм кожному благословення. 29. Потім дав їм наказ і сказав їм: Я відходжу до народу свого, поховайте мене з батьками моїми в печері, що на полі Ефрона Хеттея, 30. у печері, що на полі Махпельському, що проти Мамри, у ханаанській землі, що поле Авраам купив у Ефрона. 31. Там поховали Авраама та дружину його Сарру, там поховали Ісаака та дружину його Ревеку; там я поховав Лію. 32. Це поле з печерою, що на ньому, куплене у синів Хетових. 33. Закінчивши цей заповіт синам своїм, Яків поклав ноги свої на одр свій, і випустив дух, і приєднався до народу свого. Я відходжу до народу свого (див. прим. на Бут.15:15). У печеру та ін. (Бут.26: 9). У видінні Іоанна Ісус Христос називається Левом з племені Юдиного (Об'явл.5:5). Найменування це, очевидно, пристосоване до слів пророцтва Яковлєва про Юду, де він представлений на зразок лева. Звідси видно, що це пророцтво, окрім буквального пояснення, частиною про коліно Юдиним, частиною про пришестя Месії, – на думку апостола, має мати ще перетворювальне тлумачення, в якому б те, що сказано власне про лева – Юда, віднесено до Ісуса Христа. Походження цього двоякого виду в одному пророцтві розуміти можна так, що Якову, при отворі майбутнього Духом Святим, одночасно показана була взагалі доля Юди в його потомстві і, особливо, представлені були деякі риси ховається в стегнах Юди Месії, стільки ясні, скільки дозволяло часів; і що це суто осяяння духу Яковлєва відбилося в одній і тій же промові, бо чуттєва мова могла йти за швидкістю духовного видіння і хоч би могла обіймати широкість оного. Тому не слід дивуватися, якщо проосвітній зміст цієї мови не покаже в собі стільки порядку і безперервності, як буквальний. Щоб ясніше розкрити риси перетворення, треба піти знову за пророцтвом Якова від слова до слова. «Юдо! тебе вихвалять брати твої». У тобі, Юдо, говорить Яків, знаходжу я отче шуканого між братами твоїми Первенця найвищого благословення та слави; у твоєму імені - початок похвали, яку принесуть твої брати всьому твоєму коліну; у твоїх стегнах – початок благословення, яке обійме твоїх нащадків, твоїх братів та весь рід людський. «Твоя рука на хребті ворогів твоїх». Твоє плем'я перемагатиме ворогів твого народу; а великий Глава племени твого та всіх племен земних – Лев із племені Юдиного переможе ворогів великої долі людської. «Вклоняться тобі сини батька твого». Цьому великому переможцю не тільки поклоняться природні твої чада, а й усиновлені за благодаттю сини батька твого, і всяке коліно небесних, земних та пекла (Флп.2:10). «Юда молодий лев». Іуда у своєму потомстві взагалі подібний буде юному леву, що зростає тілом і силою, але між сильними його я бачу єдиного, який за перевагою і разом з нестаче кращих людських імен повинен назватися скимном лева, сином могутності. «Ти йдеш зі здобичі, сину мій». Ти син могутності і разом син мій – син Божий, і потім син людський, – як скімен, ідеш і ловиш і сам, і ловцями, що обираються тобою, не звірів, а людей; не для погублення, але для спасіння; не для того, щоб зробити їх твоєю їжею, але щоб дати їм себе в їжу і через це поєднати їх із міцним складом тіла твого; потім підніматися паки на висоту подібно до скімну, що повертається після лови на гору свого існування. Він схиляється на коліна, лягає як лев і як левиця. Хто розбудить його? » Але, сходячи на висоту, син могутності схиляється і спочиває сном смерті, проте так, що в цей самий час скімен є міцним левом, величним і недоторканним уві сні своєму, і левицею, що в самому спокої ходить про скімни своїх. Син Божий у самій смерті є Богом, рівносильним Батькові Своєму, і Спасителем, що вважає душу свою за дітей Божих. Вказавши після цього пришестя Ісуса Христа під ім'ям Шилог, Яків продовжує своє пророцтво про Юду так, що в ньому продовжують розкриватися і риси образу Ісуса. Він прив'язує до виноградної лози осля свого, і до лози чудового винограду сина ослиці своєї. Я бачу ослицю і жребя прив'язані (Мт.21:2) і приготовані для входження Месії в царствений град його, бачу ці дві робітничі тварини, як живі утворення двоякого роду рабів, що повинні схилитися і послужити цьому цареві, з яких один - упокорений, спокушений і спів. закону; інший - не пізнав ярма Господнього, не приборканий, відданий дорогам серця свого. Цей пастир і вертоградар прив'яже обидва ці роди до своєї живої та живоносної лози (Ін.15:1) вертограда, їм насадженого (Пс.79:9; Іс.5:1), і не змилосердиться для них плоду його. «Омиваєш вином одежу свою, і кров'ю грон одежу свою». Як збирач винограду зрошує й ніби знущає гродненим соком свій одяг, так він окропить вином істинної лози своєї, обмує кров'ю свого Божественного людства і свій одяг - Тіло Іпостасі Своєї і Своє вбрання - тіло Церкви своєї (Об'явл.7:14). «Очі його червоніють від вина, і зуби його біліють від ссавця». У дні благодаті і спасіння очі його будуть сяяти вином духовної радості, вуста - виливати млеко, що живить немовлят його, в день гніву і суду він повстане як від сну, так як сильний і шумний від вина (Пс.87: 65). І очі його, як полум'я вогню (Об'явл.1:14). 1. Йосип упав на обличчя свого батька, і плакав над ним, і поцілував його. 2. Потім Йосип наказав рабам своїм, лікарям, приготувати його батька до поховання; І лікарі приготували Ізраїля. 3. Це зроблено над ним у сорок днів. Бо стільки днів вживається для приготування тіл. Єгиптяни оплакували його сімдесят днів. 4. Коли скінчилися дні оплакування його, тоді Йосип звернувся до наближених до Фараона і сказав: Якщо я знайшов милість в очах ваших, то доведіть до слуху Фараонова ці слова. 5. Батько мій зобов'язав мене присягою, сказавши: Ось я вмираю; поховай мене в могилі, яку я викопав собі в ханаанській землі. Тож нехай мені дозволено йти поховати батька мого і повернутися. 6. Фараон відповів: Іди, поховай батька твого, як ти зобов'язався клятвою. 7. І пішов Йосип ховати свого батька. З ним пішли всі раби Фараонові, що керували в домі його, і все, хто керує в єгипетській землі. 8. Також увесь дім Йосипів, і брати його, і дім його батька. Тільки малих дітей своїх і овець своїх, і волів своїх залишили в землі Гесем. 9. З ним вирушили також колісниці та вершники, так що склався сонм дуже великий. 10. Вони дійшли до гумна Атадового за Йорданом, і зробили тут великий і дуже гіркий плач, і оплакував Йосип батька свого сім днів. 11. Жителі землі тієї, Хананеї, бачачи плач на гумні Атадовому, говорили: Який великий плач у єгиптян! Від цього дано ім'я тому місце за Йорданом: Єгипетський плач. 12. Отже, сини Якова виконали над ним те, що він наказував. 13. Сини його віднесли його в землю Ханаанську і поховали його в печері, на полі Махпельському, яку Авраам разом із полем купив у власність на цвинтар у Ефрона Хеттея, проти Мамре. 14. Потім Йосип, і брати його, і всі, хто ходив з ним ховати батька його, повернулися до Єгипту, по вчиненні поховання батька його. Лікарям. Ймовірно, що мистецтво лікування та бальзамування тіл звичай у стародавніх єгиптян поєднував в одному роді людей. Приготувати до поховання. Тобто бальзамувати. Йосип слідує тут звичаєм єгиптян. За описом Геродота (L. І, с. 86), бальзамування полягало в добуванні мозку через ніздрі і нутрощів черева через отвір в лівому боці, в заповненні очищеної нутрощів запашними речовинами, в осолені всього тіла зануренням в селітру і, нарешті, в обвиті. У сорок днів. Те саме число вважає і Діодор (L I, с. 92). Єгиптяни оплакували його сімдесят днів. Таке точно число днів власне на бальзамування і разом на соложення вважає Геродот. І все це було часом оплакування, обряд якого полягав у покладанні пальці на голову та особі, у ходженні вулицями з биттям на оголені перси, на відстані від лазень, вина, м'яса, прекрасних одягів і всякого виду млості (Diod. L. I, с. 72). Йосип звернувся до наближених Фараона. Сам не став цареві, бо ще не склав із себе образу печалі. Усі раби Фараонові. Все означає тут безліч, або від усіх станів, обраних для почесті. 15. Брати Йосипові, бачачи, що батько їхній помер, сказали: Що, коли Йосип зненавидить нас і захоче помститися нам за все зло, яке ми йому вчинили? 16. Отож вони послали сказати Йосипу: Батько твій перед смертю своєю заповів, кажучи: 17. Скажіть Йосипу: прости братам твоїм образу та гріх їхній; бо вони зробили тобі зло. Отже, вибач же рабам Бога батька твого вину їхню. Йосип плакав, коли йому це говорили. 18. Прийшли й самі брати його, і впали перед лицем його, і сказали: Ось ми віддаємось тобі в раби. 19. Йосип відповів їм: Не бійтеся! бо боюся Бога. 20. Ви думали проти мене зло; але Бог втілив це в добро, щоб зробити те, що тепер є, і зберегти життя великому числу людей. 21. Отже, не бійтеся. Я живитиму вас і ваших дітей. Таким чином він заспокоїв їх, і говорив до серця їх. 22. І залишився Йосип у Єгипті сам та дім батька його; І жив Йосип сто десять літ. 23. І бачив Йосип дітей у Ефраїма до третього роду; також і сини Махіра, сина Манасії, народилися на колінах у Йосипа. 24. І сказав Йосип до братів своїх: Я вмираю. але Бог вірно відвідає вас, і виведе вас у землю, яку він присягнув обіцяв Авраамові, Ісакові та Якові. 25. І зобов'язав Йосип клятвою Ізраїлевих синів, говорячи: Правильно Бог відвідає вас; тоді винесіть звідси мої кістки. 26. І помер Йосип сто десять років від народження. Його приготували до поховання і поклали до раку в Єгипті. Послали сказати Йосипові. Брати спершу використали посередника, щоб бачити, чи не зробить в Йосипі гніву найбільше побоювання, яке вони виявляють. Прости ж рабам Бога батька твого. Скромне, але найсильніше переконання милосердя! «Ми створили неправду; ми недостойні називатися твоїми братами; але ми служимо Богові батька твого і на нього уповаємо; якщо Бог милує досі нас заради нашого батька, помилуй і ти заради Бога твого». Прийшли й самі брати його. Були підбадьорені успіхом посольства, брати з'являються вже самі. Бо я боюся Бога. Так читається це місце в тексті самаритянському у Онкелоса та Йонатана, і в Ексаплах. Сенс цього читання переважає перед сучасним єврейським читанням ясністю і представляє почуття, яке і раніше в Йосипі представлялося (Бут.42:18). Cic. De orat. L. Ill, с. 25. Ungventis minus dice delectamur, summa et acerrima suavitate conditis, quam his moderatis, et magis laudatur, quod terram, quam quod, crocum olere videotur. Plin. Lib. XVIII. C. 41. In Bactris, Africa, Cyrene – siccitas coercet herbas, fruges nocturno tactas rore nutriens. De Bell. Jud. L. IV. c. 15. Що привід επι має це, пристойне тут значення, на це є приклади. Мк.5: 21; Лк.23: 1; Ін.19:33. Іноді сам Бог сповіщав про таку святість місць. Вих.3:5; Нав.5:15. Санхоніатон у Євсевія (кн. I гл. 10), говорить про Узою, стародавнього Тирської країни жителі: ανιεϱωσαι δυω στηλαs πυϱι τε ϰαι πνευματι, Παι σπενδειν αυταις εξ ων ηγϱευε ϑηϱιων. Арновій, кн. I. Si quando conspexeram lubricatum lapidem et ex olivi unguine sordidatum, tanquam inesset vis praesens, adulabar, affabar. Санхоніатон у Євсевія: επενοησε ϑεος Ουϱανος βαιτυλια, λιϑους εμψυχους μηχανησαμενος . Me docet ipsa Pales cultum gregis, at niger albae // Terga maritus ovis nascenti mutet in agna. T. Calpurnii Siculi Eclog. ІІ. V. Bochar. Hieroz, p. I. L. II c. 49. Аристотель і Пліній із сили уяви пояснюють і різноманітність виду в людях. Ideoque plures in homine, quam in caeteris omnibus animalibus differentiae, quoniam velocitas cogitationum, animique celeritas, et ingenii varietas multiformes notas imprimit; cum caeteris animalibus immobiles sint animi, et similes omnibus, singulisque в suo cuique genere. Hist. Nat. L. VII. 12. Що належить до квітів, ними нерозумне дивується ще більше, ніж розумне. Оппіан, De venatione (L. I), говорить, що можна зробити коня бажаного кольору за допомогою мальовничого коня. Подібне до цього випробувано і на птахах. Подібного відчуття є приклад. 2Цар.5:8, Див. 1Пар.11:6. Овиди: Συϱοι πϱος Φοινιϰας . Прислів'я, рівносильне латинському: Cretensis cum Cretensi rem agit. У Арнобія, Lib. VI. adv. Gen. На викриття в служінні бездушним речам язичники християнам відповідають: Erras et laberis, nam neque nos aera, neque auri argentique materias, neque alias, quibus signa confiunt, eas esse per se deos, et religiosa decernimus numina. Seed eos in his colimus, eosque veneramus, quos dedicatio infert sacra, et fabrilibus efficit inhabitare simulacris. Contra Faust. L. ХХП, с. 52. 56. Scriptura Sacra не їдять мадридом муліаркуляром nobis для magno insinuare curaret, nisi aliquid в її magnum quaerere commoneret. Aug. Ep. CCXLV. Execranda autom superstitio ligaturarum, in quibus etiam in aures in summis ex una part auriculis suspensae deputantur, no ad placendum hominibus, sed ad serviendum daemonibus adhibetur. Августин (contra lovin.) між неприємностями подружнього життя вважає і цю: honoranda nutrix ejus (uxoris) et gerula. Так читається це місце в тексті грецькому і так читав свого часу Блаженний Августин, Quaest. In Gen, CXVII, та багато. Подібно до цього і давні християни присягалися язичницькими кесарями. Tert. Apol, с. XXXII. iuramus, sicut non per genios Caesarum, ita per salutem eorum, quae est augustior omnibus geniis. Dioscorides. L. I, c. 17. Πισταϰια τα μεν γεινομενα εν Συϱια, ομοια στϱοβιλοις, ευστομαχα. εσϑιομενα δε ϰαι πινομενα εν οινω λεια, εϱπετοδηϰτοις βοηϑει. Нова думка, що שילה є שלה місто Силом (Вих.18:1), не може бути поставлено поряд з попередніми, бо засноване не на достовірному читанні, але на змішанні всіх читань, не виключаючи найнедостовірніших. І в долі Юди, чи племені Юдиного, місто Силом не становить жодної епохи. Вам може бути цікаво: