Листи протоієрея Арсенія Лебединцева, б. благочинного церков Південного берега Криму, до преосвященного Інокентія, архієпископа Херсонського та Таврійського

Зміст Передмова 1853 р. Лист 1-й Лист 2-й Лист 3-й Лист 4-й Лист 5-й 1854 рік Лист 1-й Лист 2-й Лист 3-й Лист 4-й Лист 5-й Лист 6-й 9-й Лист 10-й Лист 11-й Лист 12-й Лист 13-й Лист 14-й Лист 15-й Лист 16-й Лист 17-й Лист 18-й Лист 19-й Лист 22-й Лист 23-й 1855 рік Лист 1-й Лист 2-й Лист 3-й Лист 4-й Лист 5-й Лист 6-й Лист 7-й Лист 8-й Лист 9-й Лист 10-й Лист 11-й Лист 11-й 15-й Лист 16-й Лист 16-й Лист 17-й Лист 18-й Лист 19-й Лист 20-й Лист 21-й Лист 22-й Лист 23-й Лист 24-й Лист 25-й Лист 2 Лист 29-й Лист 30-й Лист 31-й Лист 32-й Лист 33-й Лист 34-й Лист 35-й Лист 36-й Лист 37-й Лист 38-й Лист 39-й Лист 40-й Лист 43-й Лист 44-й Лист 45-й Лист 46-й Лист 47-й Лист 48-й Лист 49-й Лист 50-й Лист 51-й Лист 52-й Лист 53-й Лист 55-й Лист 57-й Лист 58-й Лист 59-й Лист 60-й Лист 61-й Лист 62-й Лист 63-й Лист 64-й Лист 65-й Лист 66-й Лист 1856 Лист 1-й 4-й Лист 5-й Лист 6-й Післямова Преосвященний Інокентій, знаменитий ієрарх російської церкви, ознайомився з Кримом ще під час перебування, ректором Київської духовної академії, відвідавши цю прекрасну околицю Російської імперії восени 1835 року для виправлення свого здоров'я, ослабленого вченими працями, і навіть сходив на Чатирдаг разом з б. ректором Київського університету М.О. Максимовичем. У захваті від величі природи, що відкрилася з висоти цієї гори, він мимоволі вигукнув: Боже, які дивні діла твої! Вступивши потім у 1848 р. в управління з'єднаними тоді Херсонською та Таврійською єпархіями, преосвященний Інокентій майже щорічно відвідував Крим, подорожуючи горами і верхами, і виявляв особливу ревнощі про відновлення давніх християнських святинь, зруйнованих протягом 6-ти століть тут. приєднання Криму до Росії у 1787 році. З тією ж метою підняття тут православ'я, цей високопреосвященний Архипастир намагався підняти місцеве духовенство призначенням у середу його вихованців духовних академій на священичі місця м. Сімферополі, Севастополі та Ялті, розраховуючи мати в них корисних співробітників для виконання цієї припущення щодо підняття. Найближчими своїми органами в цій справі він обрав би. настоятеля церкви при нашому посольстві в Афінах архімандрита Полікарпа 1 , згодом єпископа Орловського. Призначивши його настоятелем Бахчисарайського скиту, і автора листів, що містяться тут, магістра Київ. дух. академії, колишнього викладачем Одеської д. семінарії та священиком кафедрального собору, призначивши його настоятелем Севастопольської Петропавлівської церкви та благочинним церков Південного берега Криму. За безпосередньої участі цих осіб і було покладено преосвященним Інокентієм, ще до війни 1853–1856 року, початок відновлення стародавніх чернечих обителів у Бахчисарайській ущелині гір, в Інкермані, Херсонесі та на Чатирдазі установою тут, вперше, кінові та скити. Заручившись обіцянкою сприяння з боку жителів Сімферополя, Севастополя, Алушти та інших, а також співчуттям головного на Кавказі та в Новоросійському краї, князя М.С. Воронцова, преосвященний Інокентій, уже думав створити в Криму Російський Афон; але війна, що виникла в цей час, з об'єднаними силами Англії, Франції, Сардинії та Туреччини призупинила широкі плани цього мудрого Архипастиря. З відкриттям військових дій він є натхненником мужності у серця російської армії, благословляючи христолюбне воїнство і підбадьорюючи його на боротьбу із захисниками мусульманства 2 . А будучи таким гарячим патріотом, природно, і вдалині природно, і далеко від Севастополя він хотів мати вірні, хоча приватні, відомості про хід Севастопольської облоги і успіхи нашої зброї, повідомлення ж йому таких відомостей поклав на того ж протоієрея, який був досі старанним виконавцем його розпоряджень щодо благоустроїв єдиним представником єпархіального управління та духовником Хреста-Воздвиженської громади сестер милосердя, заснованої на той час її Імперат.-високістю, вел. княгинею Оленою Павлівною на власний рахунок. Наслідком цього доручення і були листи, які поміщаються тут, які покійним редактором і засновником «Київської Старини» Ф.Г. Лебединцевим списані з оригіналів, що зберігаються нині в Імператорській публічній бібліотеці; разом із іншими паперами преосвященного Інокентія, придбаними від С.-Петерб. Книгопродавця М.О. Вольфа, а Вольфом від р. Палаузова, якому дісталися віне від спадкоємців преосвященного після його смерті, що відбулася в Одесі в 1857 році. Листам із часу Севастопольської облоги передаємо 5 листів того ж о. протоієрея до преосвященного Інокентія щодо відновлення стародавніх Кримських святинь. Петропавлівська церква, якою настоятелем складався, автор листів, знаходиться в центрі міста, над південною бухтою, на височині, з якої видно всю головну частину міста до графської пристані і відкривається вид на рейд і Малахов курган, а також на північний бік Севастополя з Константинопольською батареєю та Братилом. При ній він і залишався, весь час облоги, як офіцер на своїй батареї, незважаючи на постійну і щоденну небезпеку від бомб і ракет, що пролітали, молячись у ній про перемогу на супостати, доки бомби в серпні 1855 р. не зруйнували покрівлю і склепіння храму, а також колишній при ній церковний будинок. Тоді тільки припинилося богослужіння у цьому храмі. Ваше Високопреосвященство, милостивий Архипастир та отець! Для зручного і безпомилкового плану на каплицю над колодязем в Інкермані, смиренно прошу, забезпечте нас найдокладнішим вашим наказом: якою вона має бути місткості, чи передбачається в ній бути і престолу, в якому стилі і приблизно на яку суму? Сусід-трактирщик, знаходячи і свою користь у тому, взявся розчистити та виправити Інкерманський ключ. За кроки в 20-ти вище за колодязь виявився чудово виштукатурений басейн, повний води, яка з нього вже тече в колодязь, що під деревом. Я вважав би бути каплиці над басейном, а колодязь залишиться для загального вживання. Не ходити ж кожному з цебром у каплицю. Про військові церкви, про які, як ви хотіли дати мені знати, йде не мала у вас міркування 3 , думка моя така: у всьому, крім письмової звітності з військового відомства, необхідно підпорядкувати їх нагляду єпархіального начальства, яке б могло спостерігати за військовими священиками у всьому і скрізь; у кожному місті, де їх досить, мав би бути від єпархіального начальства інспектор над ними подібно до того, як у військовому відомстві комендантові підпорядкована будь-яка військова людина під час навіть тимчасового перебування його в тому місті. Можливо, я сказав багато: але так гадаю, знаючи військових священиків з досвіду. Вибачте, милостивий архіпастире, мені, якщо міркую нездорово. З благословення Вашої церкви Інкерманська та Херсонська 24 та 28 лют. освячено о. архім. Полікарпом 4 , про що, так само як і про цінність церков, він доносить вашому високопреосвященству докладними рапортами. І боргом вважаю, на ваше доручення, тепер відповідати про Красильникових 5 бо нещодавно отримав я їхню відповідь з Одеси. Вони згодні виправити й іншу церкву в Інкермані. А досі їх витрати по Інкерман були не менше 2900 р. сірий. Докладного рахунку з Одеси вони не могли надіслати. До Великодня будуть самі до Севастополя, а про виправлення церкви вже зроблено розпорядження. Крім того, і о. Василеві 6 вони сприяли чимало. Звання піклувальників приймають із задоволенням, і, судячи з їхньої благонамірності та статечності, кращих піклувальників у подібній справі в нашому Криму і не знайдеться. Тому дуже варто подякувати їм за працю по Інкерману, скільки за працю, стільки і в прикладі іншим, які так неохоче викликаються на св. справа. Старший Красильников – 1-ї гільдії купець та потомствений громадянин; тому 2000 пожертва на думку св. Синоду, можливо, буде не важливо. А найменший брат Олексій Максимович – 2-ї гільдії новоросійський купець; тому йому нагорода св. напр. золота медаль, була б гіднішою і приємнішою. А брати ці одностайні так, що обидва вважатимуть себе нагородженими. Письмову згоду на звання піклувальників я випрошу у них після прибуття їх з Одеси: тепер не надіслали; можливо, важко нам написати; та й не були вони обидва в Одесі, один був у Миколаєві. План на інкерманську каплицю сподіваюся вислати з наступною поштою. Чи не дізнається N чого від тамтешніх греків? Що він повідомить, не вгамую передати до комітету і довести до відома вашого високопреосвященства. В архівах грецьких таких церков нічого немає, навіть у Балаклаві. В адміралтейському соборі також немає. Вчора м. Аркас 7 оголосив, що у Херсонесі відкрито сліди нової церкви, якій довжина 13 1/2 сажнів, а ширина 6 1/2 саж. Лейтенант Шемякін, знайшовши кілька шматочків мозаїки, почав рити і знайшов частину стіни гарної роботи, мармур, кістяки кісток у порядку, як лежали померлі. Про все це з минулою поштою Аркас докладно написав Г. Мурзакевичу 8 , який, ймовірно, повідомить ваше високопреосвященство. А що дізнаюся сам, писатиму. Архів свій послав з ієродияконом Єремією. Ваше преосвященство вимагали від мене репорту, щоб вимагати архів. Репорт я подав, і не отримуючи вимог, не надсилав. Градський голова Севастопольський, купець Красильников, який, сподіваюся, посприяє у відновленні інкерманської церкви, досі не повернувся з Миколаєва, а тепер в Одесі. Тому про Інкермана я не маю чого оголосити більше, ніж писав. Преосвященний митрополит Агафангел здоровий по старечому, іноді буває в церкві, збирається в Єрусалим. Рідко можна скористатися хвилиною, щоб не застати в нього аудитора Попова, який, кажуть, своїм листівництвом засмучує і владику, і монастирську братію. Але владика зовсім йому відданий 9 . Про ризницю писав я о. Полікарпу. Якщо надішлють, то з пароплавом, що відходить, вона буде відправлена. Смиренніше уявляю при цьому плані каплиці над криницею в Інкермані. Ми намагалися, щоб каплиця була гарна та недорога. Чи знайдете її пристойною місцю? З усіх виданих креслень для каплиць та невеликих церков цей здався нам пристойним. Це – вибір наш спільний – Аркаса, Рульова та мій. Рульов приблизно вважає цю каплицю в 1000 руб. сірий. Але як камінь під рукою, то його з каменоломнів кількох господарів, вроздріб, можна зібрати і задарма. Вапно також під рукою, і так само може бути придбано. Вода і надворі, й у річці. Хіба тільки придбати для цієї роботи віслюка з візком. Щоб разів зо два привезти піску з Бельбека, не відмовлять у казенному боті. Потрібні тільки гроші на майстрових, на ліс і на деякий паркан з лавок, наприклад. - Цвяхів та ін. Тому легко може обійтися Інкерманська каплиця 500 руб., або навіть 300 руб. сірий. Довго вважав прописати всі ці подробиці Вашому Високопреосвященству, можливо, необхідні для міркування. У новоосвячених церквах херсонеської та інкерманської не без прочан завжди, а в неділі буває їх і досить, особливо в Херсонесі. Радіє о. Василь 10, не тужить і о. Арсеній Інкерманський, більш розташований до усамітнення та безмовності. Все в нас благополучно. Цього року зими ми не мали зовсім, снігу й не бачили. Дерева почали розвиватися у січні, і тепер справжня весна. До того ж часті дощі. Але флот наш, що вже озброївся, здається, відчуває якусь особливу зиму. Корнілов на пароплаві; „Бессарабія” повернулася з Константинополя і, простоявши, по спуску карантинного прапора, на рейді не більше 5 годин, учора пішла до Константинополя до князя Меньшикова. Преосв. митрополит 11 живе. Гірський тиждень посту пробув у монастирі. 17 березня 1863 р. м. Севастополь. Каплиця в Херсонесі вже поставлена ​​на пагорб, що насипаний під час розчищення руїн храму і знаходиться в тій же огорожі, якою обнесено залишки храму. Залишається пофарбувати каплицю: дах буде зелений, а стіни – білі. Хрест на ній поставлено. Щось зволікав майстер із рамою для образу; вона тепер золотиться і зроблена з різьбленням. Петро Маркович у своїй економії знайшов і скло, яке стоїть 10 гр. сірий. До 1 липня буде, все влаштовано. Будиночок буде збудований хіба до 15 липня. Карантинний інспектор додав роботи на стіні, яку ще треба вести на кілька сажнів від берега і вперти до урвища так, щоб Кіновія не мала на своїй землі пристані. Можна і від моря в стіні поставити ворота або хвіртку, але берег повинен бути відкритий для кордону у разі хвороби. При каплиці поки збудований будиночок, ночуватиме сторож. Благословіть Ваше Виство 15-го липня, в день пам'яті Св. Володимира, відслужити там молебень 12 . Гадаю, що відвідувачів тепер буде досить. А Петро Маркович – каже – вже оголосив про те своїм офіцерам. Папір Ваш про офіційну передачу Херсонеса та Інкермана до єпархіального відомства передано до портової контори, в якій головує Петро Маркович. Контора повинна відвести необхідну землю і приготувати плани. Припис на те князя Меньшикова давно є тут. У садок, що знаходиться при Інкерманській скелі і буде відведений для Кіновії, є будиночок, в якому тепер живе сімейний матрос. По відводі землі, будиночок буде готовим притулком для ченця, призначенням якого трохи почекайте. Чи не потрібна буде для Кіновії земля на горі вище за зміцнення? І скільки всієї потрібно? Щодо цього покірно прошу докладного настанови, якщо мене призначите приймачем 13 . Красильников надасть Вам приготовлені креслення Інкерманської церкви, як вона є, і як можуть бути відновлені її залишки. При огляді цієї церкви синодальним архітектором він був сам і про це з ним розмовляв. Якщо благословите, Красильников у серпні розпочне роботу. Від поїздки до Одеси його затримали на кілька днів. 28 червня 1857 року, м. Севастополь. Перед Севастополем ворогів ще немає. Вони з усім флотом там – біля Євпаторійських берегів. Ймовірно, очікують на успіхи від свого десанту і потім уже кинуться на Севастополь. Сили ворога вважають у 70 тисяч при 60 гарматах. Вчора, кажуть, була авангардна справа. Князь має намір прискорити нападом, бо вороги окопуються. Першого ж дня козаки захопили 11 полонених. Захищався тільки офіцер і вбитий, інші ж кинули зброю і стали просити хліба. Два алжирці, інші – французи. Вкрай скаржаться на худе продовольство. Про Євпаторію чути, що зайнята ворогами та залишена мешканцями, незважаючи на прокламацію, яка обіцяє спокій та безпеку. Про духовенство наше нічого не знаю, бо не пишуть. Від священика Манжелея я отримав репорт від 30 серпня, яким повідомляє, що трьох дітей його спіткала жорстока хвороба, і тому він не може ще виїхати в Бахчисарай. Втім, я сподіваюся, що о. протоієрей Шкуропатський у всякому разі вчинить, як вимагає священний сан. Головна квартира наша на Алмі у Бурлюку. Хомутов, отаман козачий, поспівав уже на допомогу. В інших берегів кримських ворогів немає. Отже, східному питанню судилося вирішитись на Євпаторійських полях. Сиземського 14 ще немає з Херсона. Якщо прийде, куди йому подітися? Бо невідомо ще, коли буде вільна Євпаторія, і чим вона вийде з рук ворожих. 2 вересня дружина його вирішилася від тягаря: знову перешкода до переходу. 1 вересня 1854 р. м. Севастополь. І поки Ви звертаєтеся до нас зі словами втіхи. Ця третя втіха отримана мною 10 жовтня, вже в 6-й день бомбардування Севастополя. Цілком розумію, що вести від нас дороги тепер для Вас; але страшний вогонь першого дня (5-е Жовтень) привів усе і всіх у таке сум'яття і безладдя, що я не був упевнений у прийомі того дня пошти, яка знайшлася в найнебезпечнішому місці. Тому просив написати Вам про цей день ігумена Миколи 15 , який, бувши поблизу Севастополя, побажав бути свідком безприкладного жаху. Не знаю, чи встиг він благополучно переправитися на Північну; бо потім я чув, що бомбами з моря потопило два катери. Іншого поштового дня людина не знайшла пошти, яка опинилась у Миколаївській батареї. До 5 числа вороги продовжували під нашими пострілами рити проти наших батарей вали (вони не вищі за звичайні рови), які здавалися не важливими, а якщо десь значно височіли, їх намагалися розбивати. У цих ровах встановлювали вони свої знаряддя і оточили ними всю сухопутну лінію Севастополя. Жовтня 5-го, о 6-й годині ранку, відкритий вогонь, який у півгодини перетворився на страх, що перевищує всякий опис: грім пострілів, тріск бомб, що лопаються, свист ядер, блиск ніби безлічі блискавок, залпів, невгамовний гуркіт, що страшно вторив серед нас і бухнув, страшно вторив серед нас і бачити далі ту лінію, звідки лунали громи оглушливі, все це мимоволі змушувало людей говорити: «страшний суд! страшний суд! Чуючи сам ці слова від багатьох, хто зібрався біля церкви, я не знаходив у них перебільшення, але тільки зніяковів душею при думці, що, можливо, він раптово збагнув нас без покаяння. Години через півтори від втоми артилеристів чи іншої причини удари стали рідшими і слабшими; разом із цим і душам нашим була якась слабка. Літургію служив о. Олександр Дем'янович 16 (його була седмиця); потім служили молебень про дарування перемоги на супостати, що й щодня здійснюємо з часу облоги Севастополя. Церква залишалася, як і тепер, щодня відкритою до вечора. О 12-й годині бій страшенно посилився з видимим запеклістю. Жах з кожною хвилиною височів. Люди, які не відходили від церкви (здебільшого жінки), танули від страху і плакали. Я знайшов найкращим вдруге запросити їх на молитву до церкви, де й застав мене о. Микола 17; провівши його, я пішов до бібліотеки (морської), щоб подивитися за рухом ворожого флоту, який досі тільки готувався до бомбардування. Але за димом, що валився з 5 та 6 бастіонів, і тут нічого не можна було бачити; навіть треба було якнайшвидше відійти, бо кораблі відкрили вогонь, який, змішавшись із громом наших морських батарей, покрив усе, що досі ми з ранку чули. Одна північна сторона залишалася вільною від бомбардування і тому була вільною від диму. Ця обставина дозволила нам бачити, як багато ворожих бомб, що кидаються з кораблів, замість міста, падало в бухту і на північний бік. Наші морські батареї залишилися цілими і в людях з мізерною втратою. За димом, що простягався до хмар і покривав до задухи все місто, не можна було помітити й втрати ворожого флоту. На підставі колишнього вибуху вважається, що один пароплав піднявся в повітря, а з криків людей, що вони когось відправили на дно. На берег викинуло одну корму та чимало внутрішніх аксесуарів корабля. І найкращим доказом невдачі флоту є те, що відтоді він нічого проти нас не вчинив. Першого дня наші втрати по всіх бастіонах і батареях в убитих і поранених досягли 400 чоловік. Але найважча втрата цього дня – смерть Влада. Ал. Корнілов. На Малаховому кургані, об'їжджаючи батареї, йому відірвало стегно ногу; Від такого тяжкого поранення він незабаром помер. Самі його недоброзичливці (а їх у нього було чимало) шкодують цього боса, який тепер незамінний. По-справжньому зміцнювати Севастополь почали після Бурлюкської битви. Викидається все, що було зроблено минулої осені. Все робили заново і за новим планом. Через тиждень сам 18-річний князь, який перебував на позиції під Бахчисараєм, здивувався роботі Корнілова (йому допомагав інженер-полковник Тотлебен) і зовсім заспокоївся щодо долі Севастополя. Вже нема чого говорити про те, що його всяк боявся більше, ніж ворожої бомби, і стояв на своєму місці. І раптом у такий час позбутися такого начальника. Внаслідок отриманого від князя (він при армії на Бахчисарайській дорозі) розпорядження – поховати, як дозволяють обставини, тіло покійника, 6 числа, об 11 годині дня, внесено до Михайлівської церкви, а о 6 годині вечора відспівали поховання 19 . З начальників під час поховання були, хто міг, і просто в стройових шинелях. Втім, була музика і по батальйону від морських та армійських солдатів. Хоча о 6 год, стрілянина припинилася, але часом ворожі бомби літали в місто і гасали над головами сумної процесії. Могилою для Корнілова послужив склеп його ж начальника, адмірала Лазарєва, з яким він і покладений поряд. Чудово, що в склепі виявилося багато води, тому необхідно було відливати її, щоб внести туди нову труну, яка також поставлена ​​у воду. Служили на воді, довелося спочивати у воді. Так пройшов і другий день, як перший: у безперервному вогні з 6 год. ранку до 6 год. вечора; так третій і далі до сьогодення. Таким чином, можемо сказати, що ми були в печі, розпаленою седмерицею; і якщо вогонь той стосується не всіх нас, то саме це має приписати милості Божій і росі ангельській. Правда, у наступні 6 днів спад у війську незначний, але смерть літає по всьому місту. Моя квартира здавалася зовсім віддаленою від пострілів, але й мене вони досягають. Бомби розривалися по один і інший бік церкви на вулиці. Ядра свистять біля вікон нашого церковного дому; одним вибило карниз над самими дверима, іншим вирвало кілька стовпців у кам'яній церковній огорожі. Відома тріщина на моїй церкві значно збільшилася, особливо із західного боку, де вона майже непомітна. Багато вже постраждала артилерійська частина міста, що до Херсонесу, та корабельна 20 зі шпиталем. Не пошанували на шпиталях і прапорів, які були поставлені за бажанням, здається, самих ворогів. Навпаки, ці місця й були їхньою метою. Бо коли було, загорівся один флігель у шпиталі, то саме полум'я пожежі продовжували кидати бомби. Хворих та поранених, хапаючи, можна сказати, з вогню, відправили на Північну до бараків, інших до Сімферополя. Велике спасибі покійному Сент-Арно 21 , що він не залишався на Бельбеку, і залишив нам єдиний шлях до порятунку, що не виїжджає тільки, а переважно і залишається в Севастополі. Бо ми в такому становищі залишилися б у кілька днів без шматка хліба та без жодної допомоги. Не можна приписати цієї щасливої ​​обставини маневру князя, який став у тилу: бо він був дуже слабкий. Ні, це було чудо милості Божої. Про південні висоти наші, про які так чудово міркують вороги, і якими тепер заволоділи, у нас, мабуть, забули, не припускаючи нападу з сухого шляху. А це все бути, щоб ми не приписали успіху собі самим, а Богові. Ось і восьмий день розпалюється наша піща. Вороги наші порушують таємниче число, але Господь не залишає своєю допомогою, і, мабуть, не залишить. Князь досі нічого не робить, окрім того, що завів загін на Комарські висоти. Все чекає на війська, проте всі незадоволені його мовчанням. Навіть із міста не роблять вилазок, крім невеликих мисливців, які в одну ніч заклепали, було у ворога 18 гармат, в іншу 7-м. Можливо, у ньому і помиляються, як колись незадоволені кн. Кутузовим. М. б. він розрахував на супротивників удар вірний, але зберігає в таємниці. У нас чекають на Великих Князів, про що оголошено навіть військам. Місто спорожніло; останньої неділі мало було в церкві, по буднях і того менше. Все рятується на Північну; звідти далі і далі куди очі, або блукають у лісах та горах. У місті досить було разючих прикладів нещастя, але все це я зберу воєдино, і потім повідомлю Вас. Преосвященний Агафангел у Бахчисараї, як я чув від о. Миколи ігумена. Що робиться в Георгіївському монастирі та що з о. Геронтієм 22 , нізвідки не можу досягти відомостей. Чув від прот. Балаклавського 23 ніби французи забрали в монастирі всю худобу, а обіцяли дати гроші і не дали, що помер економ, через що – невідомо. Ще чув, ніби на північному боці розповідали якісь жінки, захоплені на хуторах ворогами та котрі займалися в монастирі пранням білизни для ворогів, що богослужіння буває і в церкві бувають вороги. Жінок цих годував монастир, але коли вичерпалося продовольство, то на прохання о. архімандрита їх відпустили. Тільки Сиземського 24 сімейство, для безпеки, 11 числа вирушило до Сімферополя, також і сімейство Топузових 25; посібник я дав із церковної суми. Комарського священика я відрядив до Бакчисарайського собору, доки священик Манжелей 26 отримає волю. Зараз чув неприємну звістку, ніби князь оголосив наказом триматися до 18 числа, доки з'єднаються з ним усі війська, що йдуть до Криму. О Господи! пішли нам терпіння, збери страх у покаяння. Паки та паки благословляйте нас і допомагайте молитвами. Втім, великої зневіри та розпачу у нас немає. Лише страх один. Гарнізон рветься за стіни, але не пускають. Арештантам дано свободу, і вони вживають її чудово. Багато хто вже отримав Георгіївські хрести. 12 жовт. 1854 р. 11 година ранку, м. Севастополь. 14 жовтня. Ось і 10 днів ми провели серед вогню і смерті. Пишу звечора, не знаючи, що породить ранок. Втім, якщо день дні відригає дієслово і ніч ночі сповіщає розум, то, судячи з останнього дня і ночі, можна очікувати і сподіватися днів кращих. Тепер зовсім тихо. Бомбардування було сьогодні набагато слабше, ніж звичайно, а бомби і ракети літали рідше. Вороги мабуть відсуваються вже назад; бо князь уже почав наступати. 13 жовт. біля Кадиківки 27 у англійців взято 11 гармат і 4 редути, в яких тепер генерал Ліпранді; багнетами кололи його дивізію, близько 500 англійських кавалеристів лягло на місці, поскакало людина10, взято в полон 60. Це справа улан наших. Наші тепер над Кадиківкою. Також перейшли Чорну річку, де англійці змушені були поступитися своєю позицією і дві гармати кинули у воду. Сьогодні сам був очевидцем однієї справи; колишнього за Малаховим курганом, на дорозі до Інкермана. (Від церкви своєї в трубу можна бачити більшу половину всієї облогової лінії ворожої). З криком ура наших дві колони піднялися від порохових льохів на висоти, маючи напрямок до позиції ворожої. За них було кілька знарядь кінної артилерії. Вже перша колона спускалася з висоти розсипним строєм, вже артилерія була в дії. Але наші натрапили на ворожу приховану батарею, яка вдарила нашим у фланг. Тому раптом почали відступати в розсипному строю з перестрілкою. По всьому було видно, що ця ваша спроба була невдала. Увечері я чув, ніби втрата складається із 250 осіб. Дуже боляче. Загальний рух наших військ проти ворога все-таки відкладають на 18-е число. Тим часом у нашому гарнізоні, кажуть, чути велике ремствування на жах тривалої облоги. Багато в нас убитих і поранених, проте, за достовірне не знаю. Можна вважати 2000. Захист Севастополя впав на одних моряків воюють, як справжні артилеристи. Армійські полиці становлять лише прикриття батарей і використовуються вночі на виправлення батарей і прибирання вбитих і поранених. Ось слова Государя Імператора до наших моряків, оголошені наказом князя Меншикова: «Дякую всім за старанність. Скажи нашим молодцям морякам, що я на них сподіваюся на суші, як на морі; нікому не сумувати, сподіватися на милосердя Боже; пам'ятати, що ми росіяни захищаємо рідний край і віру нашу і вдамося до волі Божої. Хай береже вас усіх Господь, і наше праворуч; душа моя та всі думки з вами. 12 числа, о 4 годині, коли вже дзвонили до вечірні, впала бомба біля самої церкви нашої, вибухом вибила на південній стороні шибки, два вікна навіть з рамами, і пошкодила трохи дах. Обійшлося без нещастя, хоч у церкві були люди, і я сам там був. Забравши з церкви сміття і шибки і зачинивши в побитих вікнах віконниці, я відслужив вечірню; 13-го обідню та утреню також служив благополучно. Вже після закінчення обідні осколком бомби, що розірвалася над церквою в повітря, вирвало шматок заліза і кам'яного карниза. Протягом дня ще розірвалося 3 бомби над церквою, але дві також у повітря; осколки падали садом і на вулиці, не шкодячи ні церкви, ні будинку, одна ж упала, мабуть, у яму, вириту бомбою, яка 12-го побила шибки і впала також о 4 годині, коли ледве я благословив вечірню. 14-го цілий день було благополучно на церковному дворі. Хоча бомби літали в тому ж напрямку, але розривалися далі за нас. Сьогодні, тобто 15-го, бомбардування почалося о 7-й годині. Досі благополучно. Службу будемо продовжувати, доки де служитиме. До літургії приєднуємо щоденно і молебень про дарування перемоги на супостати, які перебувають на нас. Втім, крім двох-трьох і небагатьох, здається безпритульних, останніми днями в церкві ніхто не буває. Чоловіча стать у нас на службі, а жіноча, страху заради смертного, або виїхала, або ховається в таємних місцях. Молимо і просимо днів найкращих. Ваші молитви та милість Господня втішають нас. Вороги наші – освічені народи, з людинолюбства пустили до міста фонтанну воду, але отруєну. 5 осіб. померло, поставили варту, а воду велено розкласти на складові. 16 жовтня. 1854 р. м. Севастополь. Помагаємо про Господа вашими молитвами і словом пастирської вашої втіхи, яким, як росою, охолоджуєте полум'я печі, що нас осягнув. І справді, 16 і 17 числа нас майже не стосувалося полум'я її; пальба між батареями ворожими і нашими відбувалася, але не спекотна, ніби втомлена, неохоче, без енергії, ніби для форми лише облоги, особливо з боку ворогів. Чи не вітер із дощем і чутливий холод охолодив жар ворогів? З ночі проти 16 числа дме сильний то північно-східний, то північно-західний вітер і багато турбує ворожий флот. Можливо, вороги починають відчувати наближення наших сил і мимоволі відволікаються увагою від Севастополя, на якому досі було воно зосереджено. Принаймні, 16, 17 і сьогодні (зараз) ми не чуємо польоту бомб і ракет над головами нашими. У місті стало спокійніше, або якщо порушується спокій, то ніби випадково. 15-го числа, від якого я писав вам, безліч стріл смертних було кидане в місто. Одна бомба впала біля самої церкви, вибила великий камінь на сходах, пошкодила трохи колону, і більше нічого. Інші бомби падали правіше і лівіше церкви, але поза церковним двором. Я запропонував одному офіцеру запитання: чи не цілять вороги в церкві навмисне? Він відповідав мені, що чув від одного офіцера, ніби хтось передав ворогам, що в церквах наших складний порох та снаряди, а тому ніби постріли ворожі мають такий напрямок. Правда цьому чи ні, але істинно, що Господь, мабуть, зберігає святий храм. Служіння продовжується. Справжнього тижня служить о. Микола Сиземський. У заупокійній ектенії завжди згадуємо і воїнів, що загинули на лайці. Причетники бувають у церкві неопустимо. Північна сторона служить тепер притулком для здорових та хворих (там госпіталь), для живих та померлих (там тепер для всіх цвинтар). В даний час і померти - нова біда: ні дошки (лісові попалили), ні майстри для труни, ні людей понести тіло немає, не кажучи вже про відсутність друзів та знайомих. А поховання відбувається ніби потай, або після заходу сонця, або на світанку, до початку бомбардування. 13 жовт. хотіли підвести до ворожого флоту брандер. За це взялися і самі зголосилися греки-мисливці. Скористалися темної ночі та свіжим західним вітром (флот у Бельбека). На жаль, брандер притиснуло на мілину біля Костянтинівської батареї, з якої, за відсутності від начальства про такий брандер ніякої інформації, відкрили вогонь. (Немає Корнілова). Вже не знаю, яким дивом брандер уцілів, чи як благав батарею припинити вогонь. Тільки вночі він повернуто до порту. Чи здогадалися вороги; яких два пароплави проти фарватеру стояли в чаті? Втім, і здогадатися: навіщо стріляти по своєму судну, що виходив з порту? Якщо брандер: навіщо знову стріляти зі своєї батареї? Термін нашому терпінню було призначено по 18 жовтня. Тепер відкладають на 20 жовтня. Потерпимо і до кінця, аби побачити порятунок. Князь при армії. У місті старший за чином – генерал Моллер. Над морськими батальйонами та командами на батареях – адмірал Нахімов. Після смерті Корнілова, кажуть, відбувся якийсь гофкрігсгерат із Моллера, Станюковича 28 , коменданта – генерала Кізмера та ще двох. Про становище Георгіївського монастиря та о. архімандрита Геронтія, скільки не намагаюся дізнатися, не можу: немає жодного повідомлення. Боячись відсутності від церкви, ні з ким майже не бачусь і мало маю тому відомостей. Журнал я веду з 1 вересня, і внаслідок ради вашої долучу до того більше уваги 29 . 19 жовтня. 1854 р. м. Севастополь. Вже бригада 10-ї дивізії у місті. Сьогодні приєднується до князя Меншикова та останній полк 11-ї дивізії. Головна квартира його вже кілька днів у д. Чоргун. Вчора був у всеношної адмірал Станюкович, який повідомив мені, що сьогодні, тобто 21 жовтня, князь робить сильне рекогносцировку, що якщо не завтра, то принаймні не далі неділі, він піде всіма силами на ворога. При виході з церкви, офіцер, що приїхав, доповів Станюковичу, що адмірал Новосільський (завідувач лінії 4 бастіону), просить про призначення йому офіцерів, яких вибило у нього сьогодні 7 (1 вбито і 6 поранено), що нижніх чинів у нього одного вбитого і поранених 161. Таких днів, крім 5 числа, не було. Ймовірно, вороги наші передчують своє падіння, і з духом злості, який вони мають, вживають останні зусилля. Постійно чекають на їх штурм, але навряд чи це буде. Вони дуже добре знають, що в місті багнетів багато. А ось цю хвилину пролунала сильна канонада: чи не штурм? 5 год. ранку. Іду до ранку; що дізнаюся, допишу. Мати Божа! у день Твого свята, пам'ятного для Росії Твоїм заступом від ворогів, спаси і нас від ворогів наших. Пишу після ранку. Через півгодини канонада затихла. О 5 год. місяць зник за обрій. Стало темно. Чи не хотіли вороги отримати користь із цієї темряви, а наші батареї загриміли; так гадаю, але справжньої причини ще не знаю. Але о 7 год. знову громи. Початок нагадує 5 жовт. Війська вулицями кудись пересуваються. Кажуть, що сьогодні буде генеральна битва. Але вчора адм. Станюкович цього не знав; хіба ввечері, чи не отримано таке розпорядження від князя. Чи не стане це відомим після обіду, до відходу принаймні пошти? А поки додам і це, що дійсно, за свідченням і полонених, 5 жовтня. два ворожі великі пароплави злетіли в повітря; що вода фонтанна, як виявилося, після розкладання її, отруєна ворогами, про що оголошено, для застереження, і наказами; що й у Севастополі є досліди холери. Государ Імператор шанує матросів по 2 p., а офіцерам річну платню. Але багато постраждав і ще страждає флот: бо одні моряки прийняли на груди свій захист міста, і ось уже 18-й день мужньо відбивають ворогів. Цей захист буде вартий багатьох морських битв, яких, окрім Синопського, не довелося мати Чорноморського флоту. Обідню відслужили благополучно; о 10 год. пальба стала помірнішою. Нічого особливого і сьогодні, окрім бомбардування. У цей день вшановується пам'ять свята. церква була сповнена народу, а тепер десятка півтора простих жінок та кілька жебраків. Адмірал Станюкович був і в обідню: купував свічки, слухав усю обідню і ще залишився слухати і молебень із акафістом. Я відповідав йому бажанням бути живим і здоровим для нашого захисту. Цвинтарна церква поки що мало постраждала. Трохи зірвали залізо; та два вікна вилетіли з рамами. Мені передав о. Йов 30 , що чув від утримувача в Георгіївському монастирі корчми, який відпущений звідти 5 жовт. службі не перешкоджають, і вона відбувається своїм порядком. Жодних особливих образ братії також не завдають. Але хліб та будь-яку іншу економію забрали. По 5 жовтня. у братії залишалося ще 4 чверті борошна. Чув я, що одного шпигуна французи спіймали у чернечій сукні. Точно так, не знаю. День світлий та тихий. Пішли, Господи, тишу та втіху душам нашим. 22 жовтня. 1854 р. Севастополь. 22 жовтня. пройшло для нас у лютій канонаді, але й у втішній надії, що м. б. завтра війська, що вже з'єдналися, наші рушать з усіх боків на ворогів. Тим часом і 23 жовт. був цього руху: м. б. тому причиною був дощ, який протягом усього цього дня стримував жар облягаючих і давав деякий відпочинок обложеним. 22 жовт. головні вулиці наші та прилеглі до них провулки вкрилися барикадами. У вікнах будинків, і в стінах вулиці влаштовані рушничні амбразури, від чого місто набуло вигляду, яке саме наочно переконує в загрозливій нам небезпеці. Втім, війська й самі краще бажають штурму ворожого, ніж напади на ворожі позиції. Бо в останньому випадку треба йти під вогонь батарей, а в першому одна робота багнету, яким росіяни вміють володіти. Нема на що полонені так не скаржаться, як на ура наше; яке супроводжується страшною дією багнетів і прикладів. Вночі на 24 число прибули великі князі і зупинилися на Північній. Разом з цією радісною звісткою вранці ми почули і про наступальний рух військ наших, чи краще почули саме їхній рух. Це було під час утрені, по закінченні якої, крізь туман і дим, ми бачили тільки блискучі вогні на висотах, що лежали до Інкермана. Хто не бажав успіху? Хто в таємниці серця не молився за дарування перемоги? Коли вітром трохи очищало атмосферу, ми раділи, бачачи рух наших уперед і вперед. Але з півдня вже помітна була і ретирада, хоча на полі битви відбувалася рушнична і гарматна стрілянина майже до вечора. З міста в той же час було надіслано 7 батальйонів проти французів, які займають Херсонську землю. І тут, як і там, блискуче було, але плодів не вміли потиснути ні в англійців, ні у французів. І там, і тут не надіслано під час підкріплення. Так принаймні я чув від багатьох офіцерів, для яких це не могло бути таємницею. У французів заклепали гармати, і багато поклали їх нещасних у балці перед цвинтарною церквою, коли вони надумали кинутися на 6-й наш батальйон, що над карантинною бухтою. Англійцям дві відібрані на висотах позиції мали поступитися з великою шкодою. Втрату нашу у цей день вважають до 3000 убитих та поранених. Особливо ця втрата чутлива в офіцерах, а ще більше в начальниках – полкових та батальйонних. Генерал Соймонов поранений і вже помер. Але втрата ворогів набагато значніша. Багато вчора я бачив французів на перев'язувальному пункті, і багато померлих уночі відправили при мені на барках на північний бік Севастополя. Боляче дивитись і на ворога спотвореного та поваленого, як труп непотрібний. Більше князь Меншиков нічого не робив до прибуття ще 2-х дивізій 3 корпуси, що у Перекопі. Вороги також нічого більше не робили, крім бомбардування, яке триває 25 числа і сьогодні невимовно люто. 25 числа весь день вороги працювали над очищенням своїх позицій та поля битви від мертвих трупів. Надія наша була і є більше на Бога, аніж на сили людські. Багато й у всьому звинувачують князя. Воно правдоподібне; але Бог звістка, можливо, і помиляються. Все в захваті від генерала Ліпранді, від якого багато очікують. Хоробрий – він дивується хоробрості матросів: «я бачив хоробрих, але таких солдатів не бачив». На 18 день надумали було, для полегшення, змінити людей на 4 батальйони, які найбільше терплять. Матроси відмовилися. Хіба ми погано діяли 17 днів? відповідали вони і залишилися при гарматі. – Одному боцманові, коли він наводив зброю, відірвало ногу; він упав, але просив підняти, щоб навести і випалити. Коли його прохання не могли виконати, то він, уже з насильством, кричить матросу: «Дивися ж, Кузька (Кузьма), правіше трошки, правіше, а то дивись, я тебе відкочу». І чимало таких прикладів! Інший на ворожій батареї, коли кругом вирує бій, лагодить линьком матросу розправу за те, що не дістало заклепок. Таку дисципліну можна знайти лише у флоті. Мабуть, сильні на морі вороги наші не підозрюють, що вони мають справу з тим самим флотом, який, за їхніми словами, ганебно ховається в гаванях; а кораблі: Егудиїл і Гавриїл навіть дійсно беруть участь у відображенні облоги, один у південній бухті, а інший проти Ушакової балки. У ворогів часто буває зупинка, за свідченням полонених, за нестачею зарядів. Тепер через Севастополь лише 17 лінійних кораблів, більша частина, ймовірно, пішла за різними запасами. Великі князі були на місці битви, але в справі нібито не брали участі. Про о. Геронтії та монастирі не мав більше жодних відомостей. І те, що писав, знаю на слух. Можливо, щось і не так. Вода в могилі Лазарєва, вважають, виявилася від дощу: бо місце це, вирите для фундаменту церкви, було років зо три відкрите. А також від поливання квітника, який був улаштований на самій могилі. Тим часом сама могила, яка за допомогою пороху вибита в плитному камені, який і затримує воду. Зараз із Північної прийшли з вісткою, що число втрати нашої 24 жовт. простягається до 5600 чоловік, і що пораненим немає, нарешті, у нашому шпиталі та місця. Все, що можу з цією поштою написати. Залишається випросити Вашого благословення і молитов – єдиних молитов на втіху. 26 жовт. 1854, м. Севастополь. Вже послав я на пошту папери, як потім дізнався, що великі князі 24 числа справді брали участь у справі, тому з цією ж поштою поспішаю виправити невірну звістку про їхні високі, ніби вони не були в справі. Під одним із них навіть поранено коня. Потім вони були на Малаховому кургані, і тільки-но встигли передати зорову трубу кондукторові і трохи відступити, як ядро ​​позбавило цього кондуктора ноги. З цих останніх вуст чув, як у війську – від малого до великого – незадоволені розпорядженнями князя Меншикова. Голос народу – голос Божий. І не можна в цьому голосі не визнати істини; Ліпранді ж у своїй небезпечній позиції, здається, надано самому собі. Багато різних толків, але жодного на користь нашого головнокомандувача. Поки стоять біля гармат безстрашні матроси, наш захист благонадійний. Але ще тижнів зо два, і їх усіх можна винищити. Або Господеві явити силу свою вже в нашій немочі?! Приходять усілякі думки та похибні думки, коли прислухаєшся до толку людського. Ще згадав добре слово про наших моряків полоненого капітана англійського: «якби в нас були такі артилеристи, ми давно зрили б ваші укріплення». О. Микола Сиземський священик уже вирушив сьогодні до Сімферополя відвідати свою родину. У будинку, де воно там зупинилося, був холерний випадок, що його стурбувало. Чи нема де для нього місця? Бо навряд чи в Євпаторії незабаром буде для духовенства шматок хліба, хоч би й вигнали звідти турків. Натуральніше чекати тепер у Криму будь-якої потреби. Зараз приїхав зі скиту о. Василь ієромонах, і пакет від нього надсилаю за своєю книгою. Церква його поки що стоїть (у Херсонесі). 26 жовтня 1854 р. м. Севастополь. Від 26 жовтня, від якого я мав честь писати вам, до теперішнього дня становище наше не змінилося ні на краще, ні (і за це Богові подяку) на гірше. Бомбардування триває з колишньою шкодою для міста, втратою людей і жахом, що не пристає. Князь Меншиков нічого не робить, і свої думки приховує навіть від свого кашкета, який спалив би, якби вона впізнала їх. Ця незрозуміла таємничість і колишні досліди невдачі обтяжують впливають на всіх, а головне на армію, яка вкрай не розташована до свого головнокомандувача. Одна присутність великих князів підбадьорює і втішає військо: вони, як ангели для хворих і поранених, яких докладають всіляке піклування. 27 жовтня ввечері надіслано нам втіху і від цариці матері, з флігель-ад'ютантом князем Голіциним вона надіслала ікону Христа Спасителя, щоб поставити її у Миколаївській батареї. Будучи запрошений губернатором, я прийняв її і передав до Михайлівської церкви, звідти, 28 жовтня о 7-й годині ранку, з церковною процесією та військовим парадом віднесена найвища пожалована ікона до Миколаївської батареї, на площі якої було соборно відслужено молебень про дарування перемоги на супостати. Усі потім прикладалися до ікони під час окроплення св. водою. Ікона поставлена ​​на зовнішній стороні батареї обличчям до міста. Після закінчення молебства флігель-ад'ютант передав мені, що великим князям завгодно, щоб увечері о 6-й годині, коли змовкне бомбардування, ікона ця була одним із священиків обнесена по всіх бастіонах, що губернатором покладено на одного зі священиків військового собору та чергового штаб-офіцера. Остання молитва наша була, очевидно, одностайною і теплою молитвою: досить було поглянути на становище і обличчя всіх присутніх на великій площі. Я вважав за обов'язок уявити вам сказану мною при цьому разі не тому, щоб я знаходив у ній щось гідне вашої уваги (я навіть зі страхом посилаю), а єдине тому, щоб дати поняття про богобоязливий і істинно християнський настрій душ у темному Севастополі 32 . Ця промова, яку я зважився говорити тільки на вимогу теперішнього часу, вирвала сльози у багатьох, починаючи з губернатора та коменданта. Серце, пом'якшене страшним млатом Божим, стає чутливим до найслабшого дотику. Через годину, не знаю, для якої потреби, губернатор запискою просив у мене цієї промови, і я віддав.27 числа ударом бомби вибило в моїй церкві колону із західного боку проти входу до церкви, але церква ще ціла, і служіння триває, без зміни навіть години богослужіння. Увечері 28 жовтня прибув до Севастополя преосвященний Полікарп. Він у мене ночував, і сьогодні має намір вирушити назад у Бахчисарай, звідки сам писатиме вашому високопреосвященству. У нас дощі і, мабуть, вони заважають новим наступальним діям головнокомандувача. 29 жовтня 1854 р, м. Севастополь. Дяка Богу, Севастополь стоїть. Вже виповнилося 28 днів безприкладного бомбардування. Мужнім захисникам, які залишилися живими вже без уявлень, за ясним статутом слідують Георгіївські хрести. Але не про нагороди тепер гадають самі гідні нагороди. У всіх одне почуття, що нас захищає Господь, і одне бажання – продовження цієї великої ласки. Дивне в цьому плані тепер однодумність. Дяка Богу, вона веде всіх до старанної молитви і твердої надії; що Бог нас не залишить. Князь Меншиков (не знаю яким чином) дізнався, що у ворогів була вже порада, чи не залишити Севастополь і забиратися додому, що весь флот тієї думки, що настав час забиратися додому; але що сухопутні у цій думці розділилися. У разі відступу ворогів, наші війська не втратять завдати їм великої поразки, а всі редути, ними влаштовані, залишаться в наших руках і будуть готовими кращими укріпленнями (вороги так зміцнилися і так розташували свої редути, що їх так само важко звідти вибити, як і взяти їм Севастополь). Втім, оскільки не можна їм повернутися додому, не спробувавши, принаймні, на штурм (інакше будуть нерозділені), то ми ще чекаємо штурму. І ось 31 жовтня, о 5 год. вечора, тільки-но смеркло, ми вже було подумали, що на нас йдуть штурмом. Раптом з наших батарей від південної бухти до останнього бастіону проти Херсонеса відкрилася сильна канонада. При темряві ночі блискучі вогні з громом пострілів представляли жахливу картину і страшно збільшували дійсний страх, вогняними кулями і зміями помчали по місту ворожі бомби і ракети. Наші ракети і барабанний бій, що всюди лунав, сповістив тривогу. Рух військ по вулицях і брязкіт зброї ще більше засвідчили в загрозливій небезпеці. Тим часом зі стрільбою гарматною злилася рушнична – штуцерна, що свідчила вже про більшу близькість ворогів. На втіху, жах, що раптово спіткав нас, поступово почав стихати і тривав не більше години. Вранці дізналися, що ми були тільки в небезпеці штурму, якби вороги, що кинулися на 4-й та 6-й бастіони, не помітили. Декілька їхніх людей, які проникли в батареї, схоплено, і один капітан контужений. 1-го листопада захоплені полонені і кілька людей, що передалися, показали, що у ворогів велика смертність і нестача продовольства як для людей, так і для коней, які спали з тіла і майже не здатні до служби. Англійський офіцер показує, що у них, тобто англійців, кожна людина втратила вже 28 фунтів ваги. У нас постійно дощ, то сильний вітер. Але сьогодні, після тихої ночі, з раннього ранку така зчинилася негода, в якій не можна вже не бачити гніву Божого на безбожність ворогів наших. Вітер західний – найнебезпечніший для ворожого флоту у його стоянці. Вже дано знати, що кілька купецьких суден на мілині. З кораблями страшно подивитися, що з ними робиться. Морські офіцери вважають, що цей вітер має перейти у північно-східний, що ще згубніше. Тим часом, і нам самим багато шкоди приносить цей вітер. На казармах та магазинах мало де залишилося заліза. Теж і на приватних будинках, що стоять на височини. Черепиця з будинків так летить, що небезпечно вулицею проходити. З церкви нашої зірвало хрест із п'єдесталом та половину заліза покрівельного. Я не знаю, що мені робити з дахом. А стеля не надійна – ліпна; піде дощ; і він обвалиться. Грошей у гаманці немає. Та й з грошима тепер важко зробити що-небудь. Сподіваємося, що якщо Господь не пошле на нас спокус великих, то, може, горю нашому з настанням зими буде й полегшення. Грецький календар в останній чверті цього місяця вважає вилучення флоту, перемогу над заходом і смерть одного Государя, яка буде радісною звісткою. У неділю Великі Князі з князем Меньшиковим були в місті для слухання літургії в Михайлівській церкві, без будь-якого про те попередження, навіть наказано було сказати, що один генерал-ад'ютант хоче бути в обідню о 9 годині. Пролунала чутка, що до нас їде Государ Імператор і ніби вже в Києві. 2 листопада 1854 р., м. Севастополь. Я писав вам від 2 листопада, сповіщаючи, що цього дня у нас була сильна буря. Вона майже не вщухала і вночі, а море схвильоване ледве вщухло через два дні. На другий день вранці дізналися, що 10 ворогів судна викинуто до Бельбека і 4 до Херсонесу. Все це судна транспортні, але є й великі два фрегати. На одному був десант гусар. Полонені показують, що вони знову привезені, а м. б. і поверталися додому. Бо судів, що знову приходять, не було помічено. Але які б вони не були, не існують. З берега було подано їм канат, яким можна було рятуватися. Вільні матроси (судна купецькі) рятувалися, а гусари вважали за краще кинутися на катери, спущені з їхніх кораблів. Катери розбилися об фрегат і гусари загинули. Інший раз завести канат не було жодної можливості. Врятованих матросів до 60 чоловік: усі вони у північному нашому укріпленні. На Бельбек багато викинуто всякого вантажу. Наші війська, що там перебувають, гріються ворожим ромом. У Євпаторії, кажуть, викинуто 28 суден. Хоча це цілком можливо (бо там ні звідки не могло бути захисту), але ще не зовсім достовірно. Сьогодні о 7 год. ранку в Михайлівській 33 церкві, і присутності війська (по 1 людині від взводу), за бажанням Великих Князів та розпорядження начальства, було відслужено подячне молебство з нагоди благоуспішного відображення місячної облоги. Про це розпорядження я дізнався випадково, коли вже молебня було відслужено, за якого, втім, Великі Князі та князь Меншиков не були. Після обіду і ми відслужили з цієї нагоди подячний молебень. Полонені, які кожен день самі вдаються, свідчать, що вороги наші мають намір йти на штурм Севастополя. Це дуже ймовірно: бо нічого більше не залишається крім спроби на штурм і ганебного повернення додому. Генералу Ліпранді надіслано гармати і мортири для бомбардування Балаклави, щоб, якщо можливо, запалити ворожий флот, що там стоїть. - Сьогодні немає у ворогів поради: бо море затихло, і адмірали можуть з'їхати для наради із сухопутними. З нашого боку, крім готовності до відображення штурму, нічого не робитимуть. Бо ворог сильно зміцнився і на тих двох пунктах, які були зручніші до нашого нападу і які ми відкрили безуспішним замахом. Звинувачують князя (та в чому його не звинувачують?), що він не рушив на ворога одночасно з генералом Ліпранді, який відібрав 4 редути. Для посилення гарнізону сьогодні з Північного боку переходять до міста ще два полки. Штурму чекають на 4-й бастіон, що проти монастирської дороги. Про монастир та про о. Геронтія нічого нового не знаю. 3 листопада за посиленого бомбардування, спрямованого в місто, одна бомба потрапила і в саму церкву мою. Це сталося о 2 годині. Я стояв під колонадою 34 і сам був свідком удару та вибуху. На щастя, пробивши дах, вона вдарилася не в стелю, яка легко могла весь обрушитися, а в стіну, по її ребру; вирішилася хвилини через дві слабо так, що від вибуху ще менше пошкодження. У двох місцях відскочила штукатурка та ліпні прикраси стелі, уламки ж бомби залишилися на горищі. Тієї ж хвилини я послав людей з водою (бо піднявся великий дим), але гасити не було чого, дим був тільки від пороху. Уламки бомби, як і всі гостинці, що залітають на церковний двір, я бережу на згадку. Промову, якою ви наказували війська, що йшли до нас, я передав (у надісланих вами примірниках) особам, через які вона може послужити і для інших таким же одухотворенням на св. лайка. 5 листопада 1854 р. м. Севастополь. Ваше батьківське послання від 2 листопада я отримав лише 8 листопад. і цим тепер звичайним уповільненням майже я пояснюю мою уявну мовчанку. Бо я вам пишу кожну пошту, напр. від 19, 22, 26, 29 жовтня, 2 і 5 листопада, і пишу завжди в казенному пакеті. Про 24 число, справді страшне, я вже писав вам; і досі чутки про цю вельми безуспішну справу йдуть. Усі звинувачують одноголосно князя Меншикова, який оголошує свого плану і тоді, коли веде війська у справу. Князь невдоволений ніби генералом Даненбергом, всі генерали - штабом головнокомандувача. Нарешті, проти волі князя, дали йому в начальники штабу генерала Семякіна 35 замість полковника Вунша, який не має жодних відомостей для такої важливої ​​посади. Наприклад. генерал Баумгартен отримав лише 25-го вранці папір про призначення його на підкріплення батальйонам, які робили 24-го ч. вилазку на Херсонську землю. Взагалі дії головнокомандувача підлягають справедливим наріканням від генерала до солдатів, навіть від ворогів, які дивуються, в російському війську вбачають нову тактику - відступ. Даненберг стоїть на Бальбеку, генерал Жабокрицький над Інкерманом, а Ліпранді у Комарах 36 . Рухів наперед ніяких. Очікують, що покаже час; і справді останнім часом чи справедливіше сам Господь останнім часом дарував нам більше успіху над ворогами, ніж ми могли завдати їм і за всього зусилля. Це буря 2 листопада, про яку я вже писав вам. В Євпаторії викинуто, крім купецьких суден, 2 кораблі, на яких був великий запас пороху та грошей. Намагаються тим і інші користуватися. Помічено аварію в самій Балаклавській бухті, що походить від самої тісноти бухти. У Феодосії один шкіпер під присягою показав, що у Босфору різних суден із ворожим вантажем та десантом до 60. Мабуть, Господь нам змагається. 6 вже днів, як ми вільні від бомбардування. Буває часто стрілянина, але більше з нашого боку, ще через 8 днів, тобто 14-го або 15 листопада. Вороги перевозять великі гармати в Балаклаву і ставлять менше, інші закопують у землю. Це помічено за англійцями; що роблять французи, незручно бачити. Серед тих, що передавались, є один патер, також спонуканий до втечі убогістю забезпечення. Великі князі мають перебування на Північній, в одній хатці при зміцненні №4. У місто бувають лише у недільні дні до літургії до Михайлова. церкви, більш або зовсім безпечна від пострілів. На бастіони князь Меншиков їх не пускає. За відвідування Малахова Кургана ними багато стурбувався. Смиренніше дякую від себе та інших священиків за милостиву вашу увагу до наших в даний час праць. Найбільше просимо ваших св. молитов і можемо добре покінчити сумне наше поприще. Церкву я встиг знову покрити. 9 листопада 1854 р., м. Севастополь. У нас дощ і сльота – вдень та вночі, за південного вітру. Можливо, і тому проти ворогів нічого не роблять. Проти тих пунктів, де йдуть у ворога роботи, батареї діють, не витрачаючи, втім, марно. Ворожі батареї більше мовчать. Сьогодні вранці дуже вдало відкрито вогонь з 4 бастіону по франц. траншеї. Стогін і крик поранених навіть чути були на нашому бастіоні. У цьому вся пункті франц. траншея лише у 60 саж. від нашого бастіону. Все змушує чекати на штурм. Чутки про це у нас різні. Думають, що цей штурм повинен бути зроблений тільки для прикладу, щоб сказати потім, що ними все зроблено, що треба було зробити для взяття Севастополя; насправді ж думки ворогів на зворотному шляху додому. Втім, для цього мало пароплавів, яких більша частина у розброді. Кораблів же 9 відведено до Константинополя після 5 жовтня, і 8 відведено туди ж після 2 лист. Взагалі ж, судячи з пори року, зворотне плавання ворожої кримської експедиції вважають стільки ж для неї небезпечним і смертельним, як і відчайдушний штурм, на який вони зважилися б. Ще вважають, що вороги очікують лише дозвільних депеш від свого уряду, щоб швидше пуститися додому. - Морозів ще немає, але від самої вогкості дуже холодно. Вороги спожили на паливо всю рослинність, і нарешті нічим зігрітися. Тепер рідко помітний вогник у таборі, тоді як у перші дні бувало сильне освітлення. До нас ще йде 16 запасних батальйонів, які будуть до 20 листопада, і 24 гренадерських батальйону. У харчуванні великої бідності не відчуваємо. А малі потреби не чутливі при одному представленні великого часу, коли Господь поставив нас. Про о. Геронтії та монастирі немає і немає жодних відомостей. Не знаємо, що й думати про їхнє становище. Вчора повернувся додому преосв. митрополит Агафангел. Він здоровий. На запитання моє: чому не їхали, наприклад, до Корсуні? він відповідав, що старий, можу захворіти; а де взяти медика? Притому глухий, не чутиму, що робиться. 5 лист. козаки принесли з Херсонеса хрест запрестольний та південні двері, що лежали на полатях. У церкві не знайшли навіть статей, все розорено нечестивими на паливо. Будь там хтось із братії, мож. бути цього не сталося. О. Сергій 37 хотів залишитися, але о. Василь 38 не дозволив. Цвинтарна церква, подяка Богу, ще цілковито. Більше нічого особливого немає. Вичікують, спостерігають, припускають – тільки в останні дні бачимо і чуємо. Підсилюють батареї та беруть інші заходи проти очікуваного штурму. Інакше думки всіх зосереджені у надії на Бога. - Смиренно дякую; але мої праці, відчуваю, далеко менші за Вашу милість і клопотання. Хіба за словом: де примножись гріх, там надмірна благодать? Кажуть, що на нашій пошті письмова кореспонденція – приходить і відходить проглядається. 12 листопада 1854, Севастополь. 13 листопада весь день було мокро; Сильний дощ з полудня. В результаті за весь день жоден постріл не порушив наш рідкісний спокій. 14 листопада весь день був яскравим: наші вороги, здається, намагалися надолужити упущення попереднього дня. Але зараз вони більше зайняті роботою, ніж бомбардуванням, яке можна назвати не інакше як захистом від наших батарей. 15 та 16 листопада хмарно з дощем; і знову вороги поводяться тихіше. Поранених за день дуже мало: часом лише двоє. Сьогодні похмурий день, вітер північний, але ще не сильний; Чекаємо снігу, а з ним і зими. Прибуття ворожих кораблів, крім пароплава і транспорту, помічено не було. Вони віддаляються або, можливо, переїжджають частіше. Сьогодні з якірної стоянки Бельбек відійшли два великих судна, тож зараз там видно 7 кораблів. Вони планують повернутися? Можна подумати, що проти Севастополя завтра чи післязавтра нічого не зроблять. 18 листопада — день синопської перемоги; Про важливість цього дня для нас знають і вороги. На Північній стороні нашої влаштовані батареї, звернені на місто, у разі він міг би взяти ворогом. Хоча одна думка про таку можливість страшна, але все ж таки цей захід необхідний. В Інкермані, вище за кіновію; і у північних маяків теж влаштовані батареї. Кажуть, що о. Інокентій 39 вибрався зі скелі до будинку генеральші. Повідомлення важко; не можу знати цього. 14-го листопада, у неділю, Великі Князі були в обідні дні в Михайлівській церкві вже з Георгіївськими хрестами, отриманими за 24 жовтня. Про інші нагороди ще не чути. О. Микола Сиземський знову вирушає через Бахчисарай до Сімферополя до сімейства. Він має намір просити в Бахчисараї преосвященного Полікарпа командувати його до Сімферопольського собору, де є місце. У нас гурток майже порожній; служимо щодня, але хіба солдати або офіцери, що проходять, забіжать до церкви на якийсь час; наш же власний прихід виїхав. Тому, хоча великої дорожнечі й немає, але ми змушені, з дозволу Вашого, вдаватися до церковної допомоги. Втім, все змушує думати, що нашому горю скоро настане кінець, і кінець добрий. Ми і сьогодні (середа) не отримали пошти, яка зазвичай приходить у суботу. Війська на колишніх позиціях. Князь Меншиков на пароплаві "Громоносець". Вчора посилав якийсь папір Лорду Реглану. Великі Князі квартиру мають, як і раніше, на Північній стороні. Більше нічого особливого не знаю для цієї пошти. Зраджуємо себе у волю Божу. Багато можуть про нас Ваші святі молитви, яких просимо та на які сподіваємось. Про о. Геронтія й досі нічого не знаю. 17 листопада 1854 р., м. Севастополь 18 листопада пройшло для нас тихо і мирно, якнайкраще. Про Синопську битву обмежилися лише спогадом, і хто міг обмінявся дружніми привітаннями; але веселощів чи святкування ніде ніякого, тому звичайно, що ворог під стінами. Невесело і ворогам від такої тривалої безуспішності й негод. Вже переходять до нас і англійці від крайньої потреби, терпимої ними. Вони, забувши сором, м. б. раді і кинути своїх друзів. Але два франці. дивізії, кажуть, відсунулися до Балаклави саме для того, щоб спостерігати за діями щирих союзників. Французи відсунули свої іноземні легіони також тому, що з них почали часто переходити до нас. У ворожому таборі, за свідченнями полонених, дуже багато хворих і помирають від холери та цинги. На питання: чому вони тепер мало палять? відповідали: «Тільки встигнемо відкрити вогонь, як знаряддя буває підбите». Начальство обіцяє повести їх на штурм 10 грудня. (По-нашому 26 лист.); але ми, кажуть, не віримо, бо вже багато разів обіцяли. Взагалі ремствування у війську та незгода між начальством. Врятувалися з полону два солдати Бутирського полку. За їхніми словами, вороги сильно окопуються тому, що щохвилини очікують на наш напад. – Але з боку нашого цього не буде. Здається, очікують, що говорить про ворогів Господь, і тоді вдарять на них. Досить вже вони вбиті дощами та брудом, у якому валяються, особливо в траншеях, де їх б'ють дуже вдало. Що ж буде, коли подуть північні вітри, хоч на кілька днів. Вчора та сьогодні дощ; вночі також. Протягом усієї ночі на 19 число була сильна стрілянина з 4 та 5 бастіонів. Роботи ворожі не можуть йти вперед. Взагалі сподіваємося, що наша допомога від Господа скоро прийде. Чудові у воєнний час гри хлопчиків. Ідемо, кричать, на батарею. На вулиці будують з камінчиків бруствер, і потім починають кидати один в одного брудом, трапляється, і камінчиком. Уявно вбитий чи поранений хтось, кричать: «носилки». Оригінальнішою була вистава Синопської битви, невдовзі після того, як флот повернувся з Синопу. Зібралося хлопчиків 50, обрали місце за корабельною слободою, розділилися на росіян і турків, обрали начальників – Нахімова та Османа-Пашу, і вступили у бій. Турки були розбиті, і їх увігнали до міста. Вони зникли до найближчого подвір'я, де не сталося нікого в хаті. Нахімовці хотіли цілком уявити Синопську картину і вже готували пожежу. Лише перебили шибки та спалили на 70 гр. книг, що належали медику, який там квартирував. Більше не встигли; зупинила поліція, в якій про це відбувалися суд та розправа. Нахимку, який розбив Османці голову, і його хоробріших сподвижників боляче висікли. Ще іншим чином життя воєнного часу проявляється: о. Лазар 40 5 цього листопада дізнається, що в прихід його з'явилася ікона, що там натовп народу та ієромонах служить молебні. Приходить і застає там навіть вартового з рушницею. На запитання: звідки взялася ця ікона? матроська відповіла: не знаю; я стала вранці, а ікона тут стоїть. О. Лазар взяв ікону та грошей при ній 36 р. с. Ще не встиг він звідти піти, як приходить старий – робочого екіпажу офіцер подивитися ікону, про яку вже чув, як явлену, і уявіть, чи дізнається в ній свою ікону, яку залишив у своєму напівзруйнованому від бомбардування будинку. – Зрозуміло, що її вкрали та видали за явлену. 19 листопада 1854 р. м. Севастополь. Наше становище не змінилося. 20 лист. ознаменовано принаймні невеликою успішною справою: 80 осіб. мисливців на світанку напали на англ. траншею, де було 200 англійців; закололи з них 30 та принесли 12 штуцерів. Втратили лише одного вбитого, якого тіло принесли додому. Наступного ранку мисливці поклали ще 20 осіб. на англійській батареї та принесли 2 штуцери. На франц. траншею напад був неуспішний, але без жодної втрати. У полон продовжують перебігати як англійці, і французи. Вони говорять і безглуздя, напр., що очікують на підкріплення в 500.000. Інші показують, що мають намір зимувати, а інші, що тільки спалять наш флот і підуть. 21 лист. прибув до нас генерал Дм. Єрофеїч Сакен, що всіх потішило. Кажуть; що він присланий на місце Даненберга, якого звинувачують за 24 жовтня. Не зовсім задоволені князем Горчаковим, командиром 6-го корпусу. Вчора й сьогодні не було дощу. Чи не встановиться погода і чи не зроблять чогось проти ворогів? Траншеї їх уже скрізь близько. Місто перестали турбувати. Мешканці потроху повертаються у свої житла. Навіть краснорядці відкривають свої лавки. Все показує час найкращий, хоча, здається, не обминути нам штурму, якому, без сумніву, передуватиме бомбардування тим згубнішим, чим ближче тепер посунуті траншеї. Господь великий визволить нас і від цієї напасті, як визволив від першої. Їхні Високості продовжують у свята відвідувати ту ж адміралтейську Михайлов. церква, в якій втім велика негаразди. 20 числа говорив проповідь свящ. Еланський, який перебуває у забороні богослужіння. Ніхто цього не схвалює. В. Князі, втім, завітали вже після цієї проповіді. 21 числа служили без диякона. Двічі у присутності В. Князів служив там – хто ж? диякон Недужковський. Коли я дізнався про це, заборонив. – І це не потребує диякона, а тому, що диякон служив з настоятелем у соборі, що міститься в тому будинку, який ви бажали відвідувати. Якби він попросив мого диякона Василя Подільського, я б завжди послав. Але мішатись туди не можу і боюся. Ми завжди служили, перш і тепер, у табельні дні молебні у своїй церкві. Преосв. митрополит здоровий і Михайлов. церкви бачився з Вел. Князями, які питали між іншим, чи не знає чого про становище Георгіївського монастиря, бо й вони нічого про нього не знають. У Бахчисарайському соборі преосв. Полікарп помітив велике безладдя, про що писав і мені. Поки сам не можу туди поїхати, нічого не можу вдіяти. Бо на о. Спіранда не можна діяти листом. Він напрочуд хитро відписується. Він нічого не знає, нічого не бачить; його всі дурять, не слухають, він нізащо не відповідає, він старий. 23 лист. 1854 р. Севастополь. 24 лист. в ніч на це число мисливці, вигнавши англійців, заволоділи їх траншеєю, в якій з наміром трималися і вдень, щоб знеоружити їх. О 2 год. пополудні пароплави «Володимир» і «Крим» несподівано для ворогів вийшли за фарватер і відкрили вогонь по ворожій брандвахті і пароплавах, що стояли в Стрілецькій бухті. Стріляли і в табір і справили в ньому велику тривогу, якою скористався один француз і перебіг до нас. Наші пароплави не раніше пішли на рейд свій, як коли проти них вийшло п'ять ворогів. Вважають, що пароплаву, що стоїть на брандвахті, завдали великої шкоди. Не без пошкоджень та іншого пароплава. У нас на одному «Володимирі» збита стінка. 25 листопада. Вночі вирізали із англ. ланцюги 6 дужих великобританців і привели неушкоджених у місто. Вдень приходив ворожий пароплав під переговорним прапором. На ньому доставлено нашого артилерійського капітана в обмін на англ. офіцера знатного прізвища та якісь папери. При цьому адмірал Лейнос надіслав коробку сигар адміралу Істоміну, своєму старому і доброму знайомому. Чи не тому з цією мамоною вдаються до старих друзів, що передчують своє збіднення і гадають про кров? 25-го ж я отримав із Сімферополя пакет від преосв. Полікарпа, з вимогою повідомлення про преосв. Агафангеле, про який пронісся там слух, ніби він помер. Відповідь, як вимагав преосвященний, надіслана естафетою, що митрополит живий, здоровий і не хворів. Дивно, як безпідставні іноді розносяться чутки. Тим часом ця чутка затримала преосвящ. Полікарпа, який у разі правди, вважав за потрібне прибути для поховання. 25-го числа я отримав від вас папери про Хрестовоздвиженську громаду і призначення мене до цієї духовника. Можу обіцяти старанність, а не здібності, які вам відомі і якими ніколи не похвалюся. Лікар Пирогов 41 , як чую, на Північній стороні. Я буду в нього негайно. Батько Інокентій, як я сьогодні дізнався, вже в Бахчисараї. Побачившись з Пироговим, тоді вже вимагатиму його. Про ієромонах Іоанніке і Пахомія я не писав вам перше тому, що не хотів водночас образити вас звісткою про них; 2-е бачивши сам як того, так і іншого в тій непристойній дії їх, про яку дійшла слух до вас, я побачив, що ця непристойність більше походить від їх невігластва, ніж від нетверезості, яку можна було тільки помітити, не спокушаючись нею. Іоаннікій 14 жовтня, в епітрахілі та з хрестом у руці ходив по батареях запрошувати мисливців на вилазку, з відома та згоди на те, за його словами, адмірала Істоміна. Я бачив його тим, хто вже повертався до свого посту, і коли помітив йому, що по місту ходити так не повинно, він відразу ж зняв епітрахіль, у яку поклав і хрест. Потім чув про нього, що він дуже любимо командою, з якою завжди навіть біля гармат, і ходив нещодавно на вилазку, рекомендується адміралом Істоміном і представлений до нагороди, здається, до ордена. Це Іоаннік старий. Після цього, гадаю, незручно висилати його до Одеси. Про Іоанніка молодшого (що зі скиту) чув, що він надумав піднести на батареї просфору Вел. Князі. Знову недоречний вчинок від невігластва, і все подібне не можна передбачити. Пахомія привів до мене о. Йов. Він був у ризі, епітрахілі та поручах; в одній руці хрест, в іншій кропило. Звідки? З бастіону, на який було запрошено для молебня. 0. Йов свідчив, що він ходив будинками, а той пояснювався, що його запросили з дороги. Чому ви не роздяглися на бастіоні? Тому що я одягнувся на фрегаті, з якого так ішов і на бастіон. Чому так робите? Я вважав, що досі так пристойніше. Викрийте тут же, і надалі так не робіть! Слухаю, – і зараз роздягся. – Це Пахомій, який був насамперед у скиті. Від офіцерів чув я, що це якийсь ідіот. А я в його прописаному вчинку бачу одне невігластво. Можливо, він був у цей час і нетверезий, як свідчив Йов; принаймні, своїм виглядом він не міг нікого обдурити. Його можна вислати, і я оголошу йому наказ Ваше. Благочинному їхньому ієромонаху Михайлу (він на кораблі «12-ти Апостолів») напишу, щоб він іменем Вашим підтвердив усім поводитися скрізь пристойно. 26 лист. Сьогодні день Вашого ангела, що було для нас суто спонуканням до старанної молитви про Ваше здоров'я. Сьогодні і кавалерський день св. Георгія. Усі кавалери цього ордену від генерала до нижнього чину були на літургії та молебні до Михайлова. церкви. Були Вел. Князі. Приїжджав Сакен і навіть Ліпранді. За два дні перед цим роздано штаб і обер-офіцерам, захисникам Севастополя, 22 знаки цього ордену. Усіх орденів з флоту та армії князь підписав 70, але більше, кажуть, припадає на флот. Вчора і сьогодні день тихий та ясний. Більше не турбують нас постріли, тільки найближчі, і то зрідка. Від бомб ми покійні. За розташуванням 4-го бастіону, маю денний притулок офіцери, з них один близький родич Станюковичу, а інший генералу Філософову. Через їхнє посередництво і часте побачення з цими старшинами я намагаюся дізнаватися, що де нині робиться, а тим часом відомості дуже малі і листи мої мимоволі порожні. Часто минає кілька днів без жодних особливих фактів: що вчора, те й сьогодні. 26 листопада 1864 р.,г. Вінниця. 27 лист. Похмурий день. У бомбардуванні нічого особливого. Чути час від часу одні наші постріли, вночі дуже часто. Був на Північній стороні з наміром побачитись з доктором Пироговим, але не знайшов його там. Сказали, що днів 5, як він поїхав до Сімферополя, де, ймовірно, чекатиме на приїзд сестер. Отже, він першим виїхав, ніж я отримав від Вас папір про це. Не можу не сказати про пригоду зі мною під час переправи на Північну сторону. Вже я вийшов зі шлюпки і йшов цим вузьким дерев'яним мостом, як віл, що був у возі, раптом повертається і зіштовхнув мене у воду. На щастя, було неглибоко, тільки в пояс. Дяка Богу, не впустив і Св. Дарів, бо разом я запрошений був на батарею N4 для прилучення хворого офіцера і для служіння в цій невеликій офіцерській лікарні молебню. Справа я виконав, але поки в мокрій білизні я повернувся додому, чутливо застудився. 28-го лист. Неділя. День хмарний, але теплий. У бомбардуванні нічого особливого. Взятий у полон англієць пояснив, що на новій траншеї мають намір поставити 50 гармат для дії по рейду, щоб спалити флот, чим обмежуються всі їхні зусилля. Вів. Князі обідню слухали у Михайлівській церкві. Потім сходили на будівлю бібліотеки для розгляду околиць та табору ворожого, потім відвідували могилу адмірала Корнілова, разом і Лазарєва. Генералу Сакену довірено начальство над військами, що у місті перебувають, отже, і захист міста. Усі надзвичайно раді цьому. 29 лист. День теплий, літній. Про близькість ворогів повідомляють тільки наші постріли гарматні. Вороги обмежуються штуцерним вогнем. Сьогодні з вуст в уста переходила радісна звістка про справу, що була на Тихому океані біля Петропавлівського форту, в якій брали участь два наші фрегати «Діана» та «Аврора». Ця звістка надіслана від Нессельроді до князя Меншикова в справжньому донесенні. Ворогів суду було у справі 6, і всі сильно постраждали. Насамперед ними захоплено наше одне судно, яке йшло проти шести. На Північній стороні Севастополя немає жодного ворожого корабля, всі перейшли до Херсонесу або на південну сторону. 29 лист. Був у мене благочинний флотський ченець, ігумен Георгій. Я бачив його вперше. Це шановний старець, який одним видом своїм вселяє повагу. Він передав мені, що добра їхня братія вкрай засмучена слухом, що дійшов до Вас, про двох непорядних. Про Іоанніку він тієї ж думки, що висилати його тепер незручно, як я вже писав. Пахомія обіцяв надіслати для відсилання, але він ще не був. Багато він скаржився на бідне становище багатьох із братії. Я дав йому пораду: писати Вам щотижня як про потреби свої, так і про поведінку та дії братії, оскільки він, за відсутністю настоятеля, є представником своєї братії. 30 лист. Сьогодні день також теплий. Вночі, о 12 год., зроблено вдалу вилазку з 4-го бастіону. Мисливців було близько 300 осіб. козаків, матросів та армійських. Напали на франц. траншею, з якої взяли 3 мортири, 11 полонених, у тому числі 2 офіцерів, перекололи до 100, своїх втратили 4, і до 30 поранено. Це вже початок розпоряджень Сакена. Ви отримаєте від генерала Станюковича уявлення про мене та Демяновича. Він надсилав до мене довіреного штаб-офіцера дізнатися про форму стосунків до вищої духовної особи, і наказав оголосити мені, що має писати. Форму я сказав і просив дякувати адміралу за увагу. Пролунала чутка про монастир (Георгіївський) та його братію: служіння припинене за потребою, всіх звели в одну кімнату і годують одними галетами, погрожуючи у разі невдоволення відправити на Афон. Це ніби розповідав якийсь мужик, що звідти втік. 30 листопада 1854 р., м. Севастополь. 1 грудня. Вороги, мабуть, роздратовані нашою вдалою вилазкою 13 листопада, кидали бомби в місто вдень та вночі. Видно було помста, бо протягом майже місяця ми бомбардування значного не зазнавали, хоча й цей феномен у нашому житті не можна назвати важливим. День був сухий та теплий. 2 грудня. Від учорашнього дня поранених і вбитих було більше, ніж звичайно. Вороги знову замовкли. День уранці похмурий; після обіду дощ та вночі теж. По секрету говорять про припущений на 5 грудня, за планом генерала Сакена, великий напад на ворогів. Генерал Ліпранді залишив редути їм відібрані, але вороги бояться, і підходити до них, мабуть, з побоювання злетіти в повітря. Він перейшов із бригадою Чорну річку, - мабуть, для посилення військ, на північ Севастополя розташованих. Сьогодні прибув о.архімандрит Митрофан і поки що розташувався у мене. Головні госпіталі на Північній горі, і йому доведеться там оселитися. Був він у адмірала Станюковича, який просив чекати на приїзд самих сестер і Пирогова, тоді вже може бути належне розпорядження. Сестри – перший їхній поїзд, – як чути, у Сімферополі вже. Якщо о. архімандрит буде на Північній, то мені краще залишатися і служити при хворих у місті, якщо мені призначення не скасовується призначенням о. архімандрита, про якого Ви не дозволили нічого написати мені, і йому про мене. Обставина це стає для мене питанням, тому що в папері м. Обер-прокурора, якому копію Ви хотіли надіслати, просять про призначення лише однієї особи до Громади. 3 грудня. Дощ, з боку ворогів досить спокійно. Великі Князі вже зволили відслухати про подорож молебень і сьогодні вирушають до Петербурга, обіцяючи до нового року повернутися. Кажуть, що їх забажала бачити Государиня Імператриця, нібито нездорова. Були для прощання у шпиталях та на бастіонах. За честер та сигари послали англійському адміралу дику козу з додаванням, що вчора були на полюванні і ось вам гостинець. В. Князі залишили своїх ад'ютантів та багаж, слід. повернуться. Імператриця ніби дуже хвора, чому й побажала бачити дітей. Третього дня, при зустрічі зі мною, адмірал Станюкович деяким чином вибачався, що він не запрошує В. Князів до Петропавлівської церкви, тому саме, що вона схильна до ворожих пострілів. Михайлівську церкву 29 листопада обікрали. Крадіжка грошей трапилася о 6-й годині вечора. Двері та вікна цілі, крім одного скла, куди не може пролізти людина. Злодій має бути свій. Ще продовжується дощ, 3 години пополудні. 0 . архімандрит представлявся графу Сакену, який при цьому просив його про призначення ієромонахом на перев'язувальні пункти, де вони хоч і були, але непостійно. З грудня 1864 р., м. Севастополь. 4 Грудня. Всю ніч йшов дощ. При північному вітрі вранці дощ звернувся до снігової крупи. Опівдні прояснилося, потім знову дощ. Постріли чути було зрідка, крім ночі, коли зазвичай вони частіше як з гармат, так і штуцерів. Генерал Сакен закликав до себе всіх полкових священиків і просив їх про старанне виконання обов'язків, що лежали на них. 5-те Грудня. На 4-му бастіоні вбито лейтенанта штуцерною кулею в лоб. – З телеграфу помітили, що з піщаної бухти пройшло до французького табору 500 в'ючних коней та 300 кавалеристів. Гвинтовий корабель привів на буксирі трищоглове судно, ймовірно, з частиною десанту. День весь похмурий. У ніч на 6 грудня не замовкала посилена стрілянина. 6-те Грудня. Великої вилазки, про яку за кілька днів були чутки, не було. День був тихий і від супротивників досить спокійний. Начальство слухало літургію та молебень у Михайлівській церкві. У своїй Петропавлівській ми служили соборно з о. архімандритом. Вранці всі священики та ієромонахи були зайняті служінням молебнів на бастіонах, батареях та казармах, у шпиталях та скрізь закликали на допомогу великого угодника Божого Миколая. Я служив молебень на 10-й батареї, що над карантинною бухтою проти Херсонеса, і бачив церкву Херсонеську, якою будівля ще здається цілою. Ворожі чотири пароплави стояли поза гарматним пострілом. Командирові цієї батареї, капітан-лейтенанту Андрєєву, який уже був нагороджений Георгіївським хрестом від головнокомандувача, в. кн. Костянтин Миколайович надіслав цей орден зі своїх грудей, при власноручному листі. Здивувала всіх нагорода, найвищо надана віце-адміралу Новосільському, начальнику дистанції між 3 і 5-м бастіоном. Він був представлений до Володимира 2-го ступеня, тим часом як він не мав ще жодного ордену 1-го ступеня. Ні, знають, як і розуміти цю нечувану нагороду. Контр-адмірали Панфілов та Істомін отримали Георгія 3-го ступеня. Нахімову, як гадають, буде адміральський чин. 7 Грудня. Після дощу вночі, день світлий та теплий. Дивно, що досі до нас не приходить зима дуже потрібна. З боку ворогів нічого особливого. З Євпаторійських полів теж нічого особливого не чути. Усі, хто проїжджає, скаржаться на теперішню Кримську дорогу, від чого пошти на диво запізнюються. На одній станції є коні, але немає ямщиків, на іншій ямщики без коней. Але особливо важка дорога від Сімферополя до Севастополя. Загиблими кіньми та покинутими екіпажами весь шлях завалено. У терпінні не збіднюємося і продовжуємо молитися щодня. Нехай ми й недостойні молитовники. Чи не помститься Господь нас від наших суперників принаймні за нашу невідступність? – Звертаємось до Ваших св. молитвам, якими Ви не залишите нас. 8 Грудня. З боку ворога нічого особливого. Раділи ми вести, що Австрія і Пруссія оголосили, нарешті, формальний свій нейтралітет у справжній війні, і що внаслідок цього цілий корпус від князя Горчакова призначається в Крим, щоб швидше вирішити питання тут, а потім з весною йти через Дунай, що армія кн. Горчакова поповнюється військами, які стояли на західному кордоні, тепер безпечно. 9-те Гру. О другій годині ночі на це число виготовлена ​​була з бастіону успішна вилазка на англійців. Мисливці наші, яких було близько 300 осіб, вибивши ворогів з першої траншеї, гнали їх до третьої і привели 26 нижніх чинів і 4 офіцери, принесли 26 штуцерів, кожен майже мисливець повернувся з англійською обновкою. Вбитих ворогів не рахували. Наших втрат убитими та пораненими незначна – 23 чол., але вбито одного морського офіцера. Стоячи біля церкви, ми з о. Митрофаном 42 були свідками вогню, суто сильного від темряви ночі. Одночасно було зроблено вилазку і з 5 бастіону, про яку дізналися вже вранці. Звідти привели в полон 31 французів. Там вилазкою, за свідченням полонених, навели жах і вони, тремтячи, йдуть на ніч у траншею. Після кожної вилазки, що буває зазвичай опівночі, всі війська ворожі до світанку перебувають під рушницею. У ніч – на 6 грудня, вважаючи, що ми захочемо чимось ознаменувати цей день, вся армія протягом всієї ночі була під рушницею. Отже, вилазки корисні. До півдня знову ясно і стало вже дуже сухо. Але з півдня та всю ніч не переставав дощ. Вітер невеликий, то південний, то західний. Мстячи за вилазку, сьогодні досить кинули бомб у місто. 10-те груд. Весь день дощ, увечері вітер свіжий – західний. Батареї стріляли дуже рідко, а вночі, можна сказати, мовчали. Турок, що попався в полон, скаржиться на англійців, у яких вони давно працівники тільки, а не військо. За його словами досить і татар є в ворожому таборі. Вони також використовуються на чорну роботу. Ченці ремствують на мене, ніби за доноси на них. Іоаннік (що зі скиту) навіть скаржився контр-адміралу Істоміну, представляючи мене ябедником. Бог із ними! Але боляче, коли даремно чорнять. Чи не позбавить мене від наклепу присутність отця Митрофана? 11 грудня. Пирогова та сестер немає в Севастополі досі. О. архімандрит поки що трудиться, як начальник флотських ієромонахів, відвідуючи госпіталі і спостерігаючи за діями ієромонахів, які там перебувають. У нас приймалася пошта у п'ятницю та в суботу вранці. Бажаючи мати більше написати, я відклав цього листа до ранку суботи. Тим часом цього разу пошта вже була надіслана й так. обр. мною без наміру пропущено. 12 грудня. Неділя. Увесь день йшов дощ. Перед вечором падав сніг, але раптом і танув. Пострілів майже не чули, як завжди буває за таких погод. За свідченням полонених англійців, у їхніх таборах було вже два бунти. Солдати вимагають, щоб їх вели на штурм, або додому. Їм обіцяють штурм, коли французи доставлять обіцяне підкріплення. Але перше – ніхто не вірить цій обіцянці; 2-ге – ще менше вірять у успіх штурму. Показують, що англійців тепер не більше ніж 10,000. Відносини союзників дуже неприязні. Чути, що франц. генерал Форе хотів розстріляти полковника 42 полку, якого солдати не вміли відбити нашій вилазки 9 грудня. і дозволили навіть узяти мортир. 13 грудня. Свято Різдво. Христова у ворогів. Коли полоненому франц. офіцеру нагадали, що у них сьогодні свято, він, посміхнувшись, відповідав, що в них це нікого не бавить. Уночі перший мороз. День ясний. Пальби нема. До нас йде 56 батальйонів і будуть до нового року. Що і коли буде знову зроблено проти ворога, не чути. Генерал Ліпранді з двома полками пішов на Качу. Висоти Комарська та шлях до Байдарів, кажуть, вільні для ворогів. Не розуміють такої диверсії, але після похвал в іноземних газетах князю Меньшикову ніхто вже не ганьбить головнокомандувача. Залишається допустити тут якусь високу хитрість. 14 грудня. Сьогодні тільки я отримав Ваш лист від 3 груд. Старець митрополит живий і здоровий по старечому. Не було в нас і слуху про його смерть. Дяка Богу, ще не гинемо гладом; мож. б. доведеться потерпіти від холоду. Найважче дістати дров. Грошей церковних у мене достатньо для запобігання потребам духовенства, якому й допомагаю мірою, всіляко ощадливою. Смиренно дякую на Вашу батьківську участь до нашого становища. Версти 43 залишалися у муляра і повинні бути цілими. Впораюся, чи не взяті на влаштування барикад, у які клали всі, навіть оброблений мармур. Втім, скель Інкерманських не понесуть вороги. Версти рано чи пізно будуть до Одеси. Про парламентера я з о. Митрофаном думав уже й радився декому, але нам радили прямо звернутися до кн. Меншикову, що нелегко; його важко застати в себе. Завтра відвідаю Комовського, секретаря його. Бо посилка парламентерів залежить безпосередньо від одного князя. Відповідаю на запропоновані вами питання. Одне з питань полягало в тому, чому і чому вороги рухалися з північного боку Севастополя на південний бік і, перебуваючи в цей час між Севастополем і князем. Меншиков, стоячи на Бельбеку з чисельністю не більше 15 тисяч, не зробив двох таких легких речей: повернув праворуч, узяв тоді майже беззахисний з півдня Севастополь, повернув ліворуч і спустився з лівого берега — розгромив зовсім зневіреного на той час князя! Відповідаю: ці дні з 11 по 18 вересня були для нас найвідчайдушнішими, і Господь видимо і невидимо спас нас, про що за межами Севастополя майже ніхто не знає; Я був тоді в Бахчисараї і добре бачив і знав небезпеку; Поки що можу відповісти наступне щодо руху ворога на Балаклаву. (Я напишу те, що дізнаюся більше). Перш за все, обдурила ворогів захоплена ними з уявним секретарем депеша князя Меншикова, в якій головнокомандувач доносить Государю, що він мав на Алмі авангардну справу, що 80000-я армія наша бадьора духом, що він відступає до північної сторони, але боїться за південну, але боїться за південну, там, а поблизу Євпаторії. Там же згадано і про безпеку Перекопа. Секретар був простий писар, одягнений у фрак. Для повідомлення більшої важливості цій особі, йому дано і грошей 10000 руб., І велено з зазначеною депешею їхати до Петербурга. Шлях зазначений саме такий, щоб диліжанс не міг обминути ворожих рук. Це була татарська качка, приготовлена ​​на смак ворогів. Внаслідок цього вони і морем і берегом поспішили на південну сторону Севастополя, про беззбройність якої могли знати і від татар. Після Алмінського бою наші війська займали висоти лівого берега Бельбека. Головна квартира князя була на Мікензієвій дачі трохи вище за Інкерманську кіновію. Після Альмінської битви наші війська рушили тим самим лівим берегом Бельбека до Бахчисараю, стежками дуже важкими і небезпечними; а вороги, ліворуч поштової дороги і вище Інкерманської кіновії; біля д. Чоргуна перейшли річку, спаливши казенні казарми на Мікензієвій дачі. Наш міст в Інкермані був зламаний, і тут стояли наші пароплави, які могли зробити переправу неможливою. Тому кінові залишалася безпечною, поки вороги не стали на протилежному боці. Після такого авангардного справи, як Альмінське, вороги було неможливо кинутися на 80000 армію, і м. б. були раді відступу. Північ.сторона тим більше для них була важка, що наша армія знаходилася в тилу. Перейти на східний бік вони могли лише з південного. Тим часом у Балаклаві чують, хоча м. б. і не рятують, що в Севастополі великий гарнізон, що місто укріплено навколо. Тим часом передсмертний годинник у Балаклаві або, як мені казав Балаклавський протоієрей Аргіріді, і сама смерть Сент-Арно, якого заповзятливості та відваги не поділяв старший за ним Канробер. Все відлуння, а м. б. і багато чого, нам невідоме, і прирекло ворогів на якусь бездіяльність у найнебезпечніші для нас дні. Окрім морських команд, з яких тільки формувалися батальйони та які від ранку до вечора були зайняті саперними роботами, у нас тільки було два-три резервні батальйони. Про місце перебування кн. Меншикова кілька днів не знав сам Корнілов. Князь дав про себе знати через татарина, переодягненого в турка (який отримав у Севастополі обіцяну суму, і коли і тут отримав папір до князя, то відправився з нею прямо в ворожий табір, але був нашими захоплений. Справді, ми були в видимій небезпеці, але на щастя, але на щастя, але на щастя, але на щастя, але на щастя, але на щастя, але на щастя, але на щастя. вороги не посміють кинутися на Севастополь, не оберігаючи себе від нападу кн. Про сестер чути, ніби вони всі будуть із Сімферополя, через брак у нас приміщень. Але Пирогов ще не приїжджав із Сімферополя. 14 грудня. 1854, м. Севастополь. 15, 16 та 17 грудня. Весь цей час, особливо вночі, з боку ворожого (саме від французів) на 4 і 5 бастіон виробляли посилений вогонь. Дуже багато бомб кидали і до міста. Їм відповідали тим самим, і з видимим успіхом. Бо вороги по годині мовчали. Ймовірно, вороги отримали підкріплення і снарядами: інакше вони не були б так марнотратні. Кораблі приходили і раніше вказаних чисел. Отриманий ворогом секурс показують в 11 тисяч. Війська наші, як кажуть, підійдуть до 22 числа. Якби Господь допоміг ознаменувати 25 грудня, – день, коли згадується вигнання ворогів із Росії 1812 р., новим, подібним вигнанням їх. Але не чути ні про які плани та наміри. Діяльними розпорядженнями Дмитра Єрофа. Остен-Сакена всі задоволені, і скрізь говорять про нього з глибокою повагою. Він живе у вашій квартирі, у будинку Ал. Мак. Красильникова. Французи з турками у великій кількості напали на нашу штуцерну траншею, де було лише 30 людей, які відступили, втративши одного пораненого. Ворогів зараз же вибили залпами з мортир. Знову неприємна чутка про політику Австрії, яка нібито вимагає зменшення Чорноморського флоту до 6-ти кораблів. Зараз повернувся я з Північної і доставив секретареві кн. Меньшикова, Дейст. ст. сов. Комовському, лист на ім'я о. Геронтія. Ось слово в слово, що я написав: «Христинський зітхаємо вам, свободи чающе вам, братії і св. обителі. Відповідайте принаймні: 1) чи всі ви живі та здорові? 2) чи не маєте якихось крайніх потреб, яким, якщо буде це можливо, я маю від преосвященного доручення допомогти? і 3) чи відбувається у вас Богослужіння? – Втішай нас з вами Бог!» Секретар сказав мені, що, за доповіддю його світлості, лист неодмінно буде надіслано за приналежністю, і відповідь, коли буде отримано, буде мені доставлено. Він додав, що це завжди можна було зробити. Після цього я пожалкував, що не робив цього раніше Вашого наказу. Бо можна було щось дізнатися про становище страждальців. Про церкви: Херсонеська бачиться будівлею цілого. Але я вже писав, що в ній не тільки все розкрадено, а й навіть підлогу та двері виламані. Цвинтарна, можна сказати, досі ціла: бо тільки одним ядром пошкоджено залізну покрівлю, і вибито два вікна ядром, що пронеслося в проліт. Будинок новий абсолютно неушкоджений. У старому будиночку дещо виламали, здається, наші ж солдати на пальне. Біля цвинтарного муру, що з боку міста, стоять наші штуцерні стрілки. Стіна служила їм замість бруствера, через який вони стріляють по ворогам, якщо вони показуються по той бік цвинтаря. І ось чому цвинтарна церква досі недоступна ворогові! Моя Петропавлівська має такі ушкодження: біля входу до церкви вибито колону; залишилася тільки нижня її половина, а верхня з капітелю лежить у шматках землі. Від струсу розійшлося каміння і у фронт; дивно, як не повалилися два великі, величезні камені, що лежали своїми кінцями на вибитій колоні; тоді міг би повалитися і весь фронтон. Я зробив підставку з товстої корабельної устілки. З південного боку пошкоджено цоколь (вибито один великий камінь, що не важливо), пошкоджено дві колони, але можуть служити. У 8-ми вікнах побиті шибки (кожне в 12 бемських шибок); у трьох вікнах зламані рами: у західній – біля входу до церкви також розбиті шибки в обох вікнах і в одному поламана рама. У цоколі у двох місцях відбиті ліпні прикраси та штукатурка. Головне ж у тому, що пошкодження в колонаді, вже колись помічене і яке було предметом занепокоєння і розслідування, тепер таке значне, що може вимагати капітального виправлення церкви. Лікар Пирогов тепер у Севастополі. О. архімандрит бачився з ним, але не міг від нього нічого впізнати до приїзду сестер, яких очікують до 20 числа. Ймовірно, обер-прокурор св. Синода не повідомив ще його про зроблене Вами розпорядження, і начальниця сестер також про це нічого не знає, інакше ця остання не зробила б о. Михайлу Родіонову 44 грубої відповіді, що «ми не маємо у вас потреби, у нас є свій ієромонах». З медиком, який приїхав із Києва, митрополит Київський Філарет надіслав посудину св. олії від труни Господньої на користь хворим. Воно передано о. архімандриту, який має роздати його ієромонахам, які перебувають при госпіталях. І сьогодні день ясний та теплий, як улітку. Преосв. митрополит живе; але цієї ночі було з ним дуже погано. У будинку причту Петропавлівської церкви пошкодження не має значення; ударом ядра спотворено лише карниз, відбитий орнамент його. У кам'яній огорожі біля будинку вибило бомбами огорожу на 3 сажні. 17 грудня 1854 р., м. Севастополь. 25 грудня. Велике свято християнське ми – більше сподівання – зустріли й провели цілком мирно, не будучи стурбовані жодним пострілом ворожим, і це – тако Господу, що благоволив: вже з півдня напередодні свята був чутливий мороз при північ. вітрі, який вночі дув дуже сильно і холод розвів справжній різдвяний. Не до нас було ворогам, коченіли від холоду. У перший же день перейшло 9 англо-французів, що спонукали до того холодом. За свідченням англійського втікача, його побратим в Інкерманській долині замерзло до 400. Втім, здається, багато сказав. Сказують також, що англійський адмірал Реглан пішов до Константинополя для важливих нарад. 26 та 27 груд. була відлига, але вночі міцний мороз, що обернув шлях мокрий у слизький. Сьогодні (28 грудня), за південного вітру, вже дуже почало танути. Теплі дні можуть ще більше ускладнити наше повідомлення. Сьогодні лише ми отримали Одеську газету від 9 груд. Прибув із Сімферополя о. Василь, ієромонах Херсонеський, розповідає, що станції між Севастополем спорожніли, їзда можлива лише далекими путівцями, велика ж дорога звернулася в прірву, в якій безвихідно пов'язують багато недосвідчених мандрівників. Сьогодні ж о. Василь вирушив у зворотний шлях, маючи подорожувати на Дон, згідно з вашим на те благословенням. У справжнє свято ми не славили Христа в будинках, які або зруйновані, або скасувалися від хуртовин. Навіть глави сімейств, які залишилися поки що на варті своїх будинків чи крамниць, і не вирушили до своїх сімейств до Сімферополя. Храм був сповнений тих, хто молився, але виключно солдатів усіх родів служби. Для мене власне свято справжнє було якось невдале від моєї необережності. Зігрівшись біля залізної печі і на хвилину тільки вибігши на поріг, я так сильно застудився напередодні свята, що першого дня ледве міг служити від головного болю; того ж дня від непримітної скалки, не знаю, коли і де отриманої мною, мені обірвало ногу, так що другого дня служив насилу, кульгаючи. Третього дня не служив, і став лікувати ногу, якою по кімнаті ходжу тепер твердо. Почувши, що я нездоровий, губернатор Станюкович учора відвідав мене. Ні пароплавів, ні веселощів святкових не було. Головнокомандувач, через сильну погоду, не приїжджав із Північної до міста навіть у перший день. Сакена ж не було обидва дні в церкві, кажуть через хворобу. Втім, на вулицях веселощі російські чути, навіть видно були деякі, як древія ходячі. Зараз розповідали про нового маніфесту Государя Імператора до Росії та неодмінної волі його, щоб до лютого місяця не було в Криму жодного ворога. Відповіді немає від о. Геронтія. 28 груд. 1854, м. Севастополь. 29, 30 та 31 грудня. Перші дні відлига, навіть з дощем останній день міцний мороз з північних. вітром та невеликим снігом. З боку ворогів і нашої нічого примітного не було. Втікачі з ворожого табору продовжують з'являтися та скаржитися на все. Деякі й тепер у черевиках, між іншим, і в кожушках, від яких холод змусив відрізати рукави і натягти на ноги. Зима добра, якби постояла з тиждень, багато принесла б нам користі. Так думають і сподіваються, що в січні місяці буде з нашого боку вжито всіх заходів до вирішення Кримського питання. Але позитивно про розпорядження з цього предмета дізнатися важко і неможливо. Розповідають полонені, що Реглан знову не погоджується на пропозицію Канробера йти на штурм. Своїм ніби оголосив, що є надія на світ; але якщо до 14 січня (стар. ст. 2) нічого очікувати звісток про світ, він згоден на штурм. Подання від Станюковича надіслано і ймовірно вже отримано вами. Якої нагороди удостоїте мене недостойного, та й буде для мене краще, нехай буде кориснішим і для нащадків моїх. Не знаю навіть, чого представляв губернатор. Хоч він і казав мені про хрест на Георгіївській стрічці, але мені соромно було самому це написати. Бо сповідую перед вами мимовільну провину свою. Після того, як Станюкович надсилав до мене штаб-офіцера дізнатися про форму ставлення до духовного начальства (про що вже писав я), зустрічається мені сам він і просить переконливо, щоб я попрацював написати весь цей папір чи уявлення. Скільки я не відмовлявся від такої делікатної пропозиції, мав виконати прохання, знаючи досвідчено, як вони (особливо старі моряки) мало знайомі з нашою частиною. Я був задоволений тим, що він дозволив мені писати і про товариша мого. Олександрі: уявляючи двох, я як би не помітив, що пишу уявлення про себе. У цьому чорновому, замість самої нагороди, я вжив наступну фразу: «повною впевненістю, що ви не залишите їх уявленням до нагород, яких цілком заслуговують». Писав же тільки те, що ми виконували, без жодного додатку; який про що не міг написати саме тому, що мені випало на частку самому писати уявлення. Вибачте, якщо в чомусь винен. Вчора увечері прибув доброволець, архім. Герасим 45 , ізяб, змучився, витратився: живий шкода! Багато шкодує він, що знявся з місця, а ще більше, що поїхав із Одеси. Справді, за справжніх обставин морської служби, яка викинута на берег і страждає як риба на суші, служба для старого кволого – і до того ж архімандрита, є річ неможлива, я всіляко раджу йому відійти від нас; він охоче погоджується, але може заспокоїтися від марних витрат. Сьогодні він відпочиває, а завтра піде, щоб з'явитися і попрощатися, тому візника не відпускає. З новим літом маю щастя вітати Вас, вашими св. молитвами нехай подасть нам Господь нове літо приємне і збереже від лих минулого літа. Нема відповіді від о.Геронтія. А у Сакена не міг ще бути, бо не можу вдягнути чоботи. Митрополит живе. О. Герасим увечері йде до нього. У Бахчисараї помер староста мій Теллахов. 31 грудня. 1854, м. Севастополь. 1-е січня 1855 р. опівночі нового року була з 3-го бастіону вилазка у числі 300 мисливців. Вороги бігли не лише з перших двох траншів, а й навіть із третьої. Багато їх перекололи та 18 людей взяли в полон. Наших 2 вбито, 2 впало в криницю і понад 10 поранено. Після цього відкрилася з обох боків канонада. Таким чином, новий рік ми зустріли громом та блискавкою. З ночі був міцний мороз із північним вітром, удень сніжило при невеликій відлизі. 2 січня. Вночі вилазка із 4 бастіону. Вона виконана тихо, навіть без рушничного пострілу. Справа робили багнетами і мовчки, навіть без звичайного ура. Привели 8 полонених, взяли 27 рушниць та 6 штуцерів; про число вбитих ворогів не чув, наша втрата у 5 убитих. Вночі випав великий сніг та продовжував йти протягом дня. 3-тє січ. Мороз поступово зростає; вітер завжди північний. З ранку була хуртовина; з півдня – тихо та ясно. – Архімандрит Герасим виїхав назад до Одеси. 4-е січ. З півночі велика хуртовина при північному вітрі та великому морозі. Дуже холодно. З усього зима у нас повна. Мабуть, вороги плачуть; втім, ще терпіння мають, якому, безперечно, скоро буде кінець. Щодня є кілька втікачів із ворожого табору. До 6-го січня очікують повернення Вел. Князів, які у дорозі і, м. б., вже далеко від нас. Чи не знову з їхнім приїздом розпочнуться наші наступальні дії? Дай Господи, щоб тільки були щасливіші за колишні! Генерал Ліпранді стоїть на Бельбеку, на Чоргунській позиції – генерали Кір'яков та Жабокрицький. Всі висоти Інкерманські, що протилежать супротивнику, там саме, де наш скит Інкерманський, покриті батареями з гарматами великого калібру. Безрозсудно буде зусилля ворогів перейти на Північну сторону та загладити стару помилку. Їм залишається або в морі, або в наші руки. Надвечір стає сьогодні ще холодніше. Як би не змерз у дорозі о.Герасим! І прийшла йому на старість спокуса послужити ще у флоті... Я ще не чув, як він комусь здався, але думаю, що на нього подивилися або з усмішкою, або з жалем. Та він нікому й не був, окрім Сакена, якого прийомом дуже задоволений, і від якого отримав подорожню навіть до Києва. Був також і в адмірала Нахімова – товариша по службі, у якого, здається, випросив грошей на молитви. Здається, старий зовсім виснажив у дорозі свою скарбницю, бо, не маючи грошей для зворотного шляху, пропонував мені срібний молочник. Чи міг я допомогти йому тепер, коли думаємо не про срібло, а про насущний хліб, який з дня на день важчий і важчий? франзоля-булка коштує 10 к. сір., фунт яловичини 7 к., цебро горілки 10 руб., цукру фунт 60 к., і немає його в місті; все це від крайньої складності шляхів кримських. Скільки я не переконував архімандрита зупинитися в Бахчисарайському скиті до кращого принаймні часу слухати старий не хоче. «Там уже ліг один архімандрит, і мені цього бажаєте, не хочу. Я хочу жити у Київській лаврі». До кращих днів я не можу подати звітності за минулий рік. Церкви: Євпаторійська, Кадиківська, Каранська та Севастопольська – цвинтарна не у владі нашій; розорено Комарське і саме село не існує. З Бахчисараєм і Мангумами, за теперішніх шляхів і потреб, майже не маю повідомлення; до того ж тюків з книгами і взагалі з тяжкою кореспонденцією на пошті не приймають. У мене є сума тільки своєї церкви, та й та мені потрібна на забезпечення невідомого нашого майбутнього. І як цифра на моє власне відомство буде непомітна в загальній цифрі річний по всій єпархії, то я не можу послужити консисторії великою перешкодою в річній звітності. Та це й не секрет, що, м. б., обумовлено. Втім, і в цьому нехай буде свята воля ваша наді мною. 4 січня 1855 р., м. Севастополь. Перш ніж вступлю в прийняту форму листа, зауважу обставину, що мною ненароком пропущена. Під час освячення води, 6-го січня, над самим, влаштованим на Катерининській пристані, Йордан злетів орел і тримався до виконання вірша: «в Йордані хрещуюсь тобі, Господи». Орел помічений усіма, навіть начальницькими особами. 8 січня. Пальба лунає вдень, як і вночі, коли була вилазка з 5 і 6 бастіонів. Вилазка була значнішою за колишні – з 600 осіб, у якій брали участь і полкові командири. Але зустрілися з великою кількістю ворогів: тому справа вийшла спекотна; втрата наша сягала до 70 осіб; вбитих, втім, 4, інші поранені. Французів (бо на них власне була вилазка) привели 8 та 1 офіцера. Від Комовського, секретаря кн. Меншикова, принесли мені відповідь, що лист о. Геронтія надіслано, але відповіді не було. Думають, що відповідати не дозволяють вороги. 9 січня. Вночі та вдень вогонь тихіше. Вороги втомилися, помстячи за вилазку. Хмарно, туманно, температура дуже тепла. Особливого нічого не чути. 10 січня. Тихо, але похмуро сніг зник; випаровування піднімаються від землі хмарами. Вогонь ворожий і наш слабкий. Наші стріляють лише по роботах ворожих. Корнілова бастіон місяці два мовчить, з невеликим винятком, але укріплений так, що як казав мені слушний артилерійський офіцер, для одного цього бастіону потрібно було б ворогів 50 тисяч. Головне: місцевість висока та оточена глибокими балками. Був я на перев'язувальному пункті для сповіді та причастя офіцера флотського, який для цього зажадав саме мене, хоча там ієромонахи містять чергування. Він в останній вилазці поранений у груди на виліт, а був насамперед у 3-х вилазках. Лікарі дають надію на одужання, але Бог звістка. Біля того лежить рідний брат, тяжко контужений. Зустріч братів на перев'язувальному пункті – не рідкість. На Алмі два брати попадали від одного ядра. Ще один, хворий (без руки) офіцер, якого б я й не помітив, сам кличе «батюшка, дайте поцілувати хрест і яка втіха – віра!» 11 січня. Мороз. День тихий та ясний. Батареї не мовчали. Сьогодні я був у генерала Сакена. Коли я пояснив йому, що на лист мій від 17 грудня досі немає з монастиря відповіді, то він з усмішкою помітив, що, можливо, він не надісланий, і порадив мені написати інше, яке він сам пошле. Я зробив це негайно і подав. Чекаю на відповідь з великою надією. Декілька резервних батальйонів вже прийшли; 10-а дивізія повністю укомплектована. 12 січня. День ясний із самого сходу сонця та тихий. Від випаровувань горизонт далеко чистий. Вогонь чутний лише з наших батарей, і то мортирний, яким зазвичай заважають роботам ворожим. Користуючись погодою, знову риються і обкопують свою позицію. Потроху перебігають. Принесли на ношах турка, що перебіг. Він жорстоко покараний по п'ятах, і тому втік. Втім, як він після цього міг бігти. Розповідали дві приємні звістки: 1, що наші війська пішли в Байдари, щоб рухом звідти, коли знадобиться, відрізати ворога від Балаклави; 2, що через 8 днів повинен бути або мир, або рішучі події. 13 січня. День, подібно до вчорашнього, ясний і тихий після нічного морозу. Пальби мало чути було. Тепер найчастіше вогонь штуцерний, який не порушує загального спокою. Після кількох днів хорошої погоди ціни на продукти харчування трохи зменшилися. 14 січня. Великих князів очікують з години на годину. Думають втім, що, м. б., вони виїхали зі столиці 2 січня, як було писано. Представлений мною староста – церковна – людина відмінна для цієї посади. 14 січня 1856 р., м. Севастополь. 14 січня. Після нічного морозу в 4 градуси, день тихий і ясний. Казали, що вчора з французького табору був парламентер із пропозицією про перемир'я тому нібито вони скоро чекають пароплава з депешами про сам світ. Йому відмовлено. Сьогодні літали бомби до міста, чи не тому, що відмовлено у перемир'ї? Одна бомба луснула недалеко від моєї церкви, і уламок провіщав над самою церквою після закінчення літургії. Учора у 4-х критих підводах прибули сестри милосердя. Вчора ж привезено із Сімферополя дияконом Строгановим Касперівську ікону Божої Матері, за бажанням полковника Бутирського полку. Побажали помолитися перед нею та в інших полицях, і ікона залишилася на кілька днів. Перебігають полонені множаться. Через Інкерманську річку бредуть зі зброєю в руках. 15 січня. День подібний до вчорашнього або ще тепліше. Пострілів небагато чути. Знову чуються невдоволення на князя Меншикова за його бездіяльність та дуже погані відгуки про його здібності до справи, яка йому доручена. О 4-й годині ночі прибули до Севастополя Великі князі. 16 січня. Неділя. Ранок дуже хмарний. У літургії було людей чимало. Читанний маніфест. Їхні Високості зволили слухати літургію в Михайлівській церкві і потім відвідали генерала Сакена. Увечері, коли смеркло, було пересування полків для з'єднання зі своїми дивізіями. Помітно приготування до справи, але нічого про те не знаємо. 8-а дивізія пішла до Євпаторії, 9-а вступить до складу Севастопольських військ. 17 січня. Вночі мороз, ранок та день досить зрозумілі. Від випаровувань погода сира. Чув про новини, що стали відомими із прибуттям Великих Князів. 1. Хоча справа заведена про світ, але він сумнівний. Безсумнівно, лише те, що Австрія входить із Росією у тісний союз. 2. Государю Імператору бажано, щоб перш ніж буде мир, князь Меншиков провчив непроханих наших гостей. Сьогодні вороги багато кидали бомб та ракет у місто. Кидають разом із багатьох гармат, і вночі бомби здаються вогненним роєм. Увечері о 6-й годині ракета величезної величини, висвітливши польотом мої кімнати, пробила дах на виліт і, втративши на горищі весь свій корпус, голову, з пекельним у ній мозком, понесла далі. 18 січня. Похмурий день. Постріли чутні і бомби часом змушують здригнутися, як зараз. Нічого особливого ще сьогодні не чув і поспішаю на пошту. Відповіді та іншого листа немає з монастиря. Лист о. архімандрита Геронтія, вчора ввечері мною отримане, поспішаю послати Вам оригінал. Сумнівно, втім, щоб становище братії справді було так нешкідливе, як пишуть. Сьогодні я буду у генерала Сакена, і сьогодні ж відправлю чай і свічки, якщо він знайде це зручним. Кілька днів тому помер у Північному укріпленні ієромонах Паладій, брат ігумена Георгія, помер від тифозної гарячки. Говорять, що ці брати мали невеликі гроші. Валіза їх на митрополичому подвір'ї, і коли деякі ієромонахи із затоплених суден поспішили до монастиря, хтось із старанності та їх валізу взяв у монастир, без відома та згоди на те господарів. Тепер, за позбавленням набуття, позбавлення спорідненості. Смуткує старець дуже поважний. У місті досить тихо. Нічого особливого і не чув. Встиг побувати у Сакена. Будь-яку посилку, якою б вона не була вагою, обіцяв послати. Там же я бачив французів, взятих на вилазці колишньої ночі з 3-го бастіону. Справи дуже вдалі. Полонені з новоприбулого незначного секурсу. 20 січня 1855, м. Севастополь. Лист Ваш від 14 січня розтрощив мене малодушного не менше бомби, що промайнула над головою. Відчуваю; що Ваше невдоволення та зауваження робляться батьківсько і милостиво, але журюся, що не можу чи не вмію в даний час бути для Вас хорошим слугою, при всій моїй старанності до того. Запитання: що нового? У Севастополі самому, про який тепер весь світ цікавить, на устах усіх і кожного, і, на жаль, відповідь на нього майже завжди одна: нічого, нічого особливого. От була, відповідають, вилазка, ось перебігло стільки ворогів; ось, кажуть, прийшли наші підкріплення; але що тут особливого? Це робиться і говориться з самого початку, а толку досі ніякого. Та й не буде ніякого (це чув на власні вуха), поки буде головнокомандувачем цей кн. Меньшиков, який настільки секретний, що й діючі, за його наказами, як у темряві ходять. Дистанційний, напр., начальник, віце-адмірал Новосільський з нетерпінням чекає на бастіоні екіпажного командира з рапортом, щоби запитати у нього, що нового? Що чути у місті? Міські переїжджають на Північну, де квартира головнокомандувача та Їх Висок, щоб там зробити якесь відкриття, і звідти повертаються не більше як із припущеннями та надіями. Кажуть, ніби головнокомандувач перебуває у повній впевненості, що незабаром буде мир, і тим пояснюють його бездіяльність. Потім на власні очі ми бачимо лише такі предмети та явища: лінію ворожих батарей та траншей від Херсонеської кіновії навколо міста до порохової балки; на половині морського шляху в Інкерман, що протилежить їм паралель наших батарей і бастіонів, з яких тільки з 4 (що за театром, біля монастирської дороги) вогонь ніколи не замовкає; на вулицях візки з турами, фашинами та снарядами, що підвозяться до батарей; солдатів, що снують туди-сюди з хлібом або кашкою в манерках і котлах; дві частини будинків у місті, скасованих від мешканців та зайнятих солдатами (не виключаючи багато оброблених будинків Волохова та Ів. Мак. Красильникова), та одну частину міста, що представляє руїни Херсонеса. Втім, цей останній вид стався не все від бомб і ядер ворожих, а частиною від рук солдатів, яким у порожніх будинках можна видобувати дрова на паливо. Тим же паливом користуються частково і жителі: бо арештанти носять по дворах в'язки, заготовлені з дверей, рам, підвіконь і всього, що буває в спалюваному будинку. Не змінила свого вигляду (крім барикад на вулиці) тільки частина міста від моєї церкви до Катерининської пристані, і узгір'я до Бібліотеки. І ось все, що на власні очі бачимо, і руки наші відчувають, то й можу вам розповісти про Севастополь. Ще: гора, по якій розташоване місто і яка відокремлюється від інших частин нашого міста великою вулицею, також коронована батареями, на випадок би передова лінія була збита. Батареї влаштовані у дворах і двох майданчиках також біля пам'ятника Казарського. Звіт у свічковий комітет посилаю завтра ж, і в консисторію не далі цього місяця. Бог із ними! скажу, щоб не говорити про причини свого уповільнення. - Вашу думку про церкву на місці і на згадку про Інкерманську битву передам кому потрібно, і про подальше сповіщу. Але тіла вбитих там і померлих від ран, і навіть генерала Соймонова, поховані на Північній, де загальний тепер цвинтар всіх полеглих при захисті Севастополя; тому тут особливо, на місці упокою, потрібна буде церква, яка необхідна і для мешканців, що там живуть, і для тих, хто приїжджає (справжній привіз у нас на Північній). У монастир просимо посилку надіслано при листі. Сакен писав від себе генералу Канроберу і дякував йому за прихильність до обителі та піклування про неї. 20-го січня від офіцера, який, як знавець нашої місцевості, був запрошений до Сакена цього ж числа для пояснення на плані, дізнався я; що з Петербурга отримано план всього ворожого табору, складений самими ворогами, що докладно представляє всі зміцнення їхнього табору від Херсонеса до Балаклави та Інкермана. План із французьким текстом, і ймовірно надісланий із самого Парижа. «Про продажне місто», можна сказати про цей Рим. Чи не зроблять чогось тепер за готовим планом? Здається, бо коли цей офіцер зголосився виліпити всю околицю з воску, то Сакен помітив, що час не дозволяє чекати. Найгрізніше укріплені Сапун-гора та Балаклава, взагалі тил табору. Каракські висоти також сильно укріплені. 22-го січня, о 9 годині вечора, підірвали ворожу міну, яку вели до 4-го бастіону; таким чином, тримісячна їхня робота знищена. Жодної тривоги з цієї нагоди не сталося, хоча з нашого боку були підготовлені для відображення. Між морськими і сухопутними військами є заздрість і запопадливість, які збуджені особливо Високим маніфестом Чорноморського флоту; князь за флоту, а Сакен – армії. 23 січня. Митрополиту виповнилося 84 роки. До ста легко доживе старець. Їхні Високості слухали літургію в Михайлівській церкві. Крім і тепер сильної пальби, що триває, з 4-го бастіону, нічого особливого не чую і не маю повідомити. 25 січня 1855 р., м. Севастополь. 25 січня. Сьогодні, як я дізнався вже після обіду, в Михайлівській церкві, внаслідок розпорядження генерала Сакена, служили подячний молебень з нагоди 46 успішного відбиття бомбардування та облоги ворожої. Даний був наказ, щоб для цього від кожної роти з'явилося по одній людині з генералів та офіцерів, хто може. Молебень служив лише ієромонах, який тоді літургував. Більше духовенства був у церкві; можливо, не було повідомлено про те. – Сказують, що обер-священик для теперішнього часу призначив для всього свого духовенства, – морського та сухопутного, старшого священика Володимирського полку, протоієрея Петра Мацкевича. 26 січня. Все стривожилося чуткою нової бомбардування, що має відкритися з боку ворогів, так що сімейні офіцери деякі, отримавши, було на кілька днів відпустку до Сімферополя, відмовилися від своїх відпусток, щоб не втратити дорогого часу. Мені не могли пояснити причини цієї тривоги самі офіцери, яких вона зупинила від поїздки. Одна відповідь: „по всьому видно!” 26-го ж січня ненавмисно, але приємно здивовані були вибухом іншого рукава ворожої міни, яку вели на 4-й бастіон наш. мабуть, з неабиякою шкодою. 27 січня. Дізнавшись, що сестри милосердя оселилися і отримали від придворної контори ЇЇ Високості, в. кн. Олени Павлівни повідомлення про призначених до громади Вашим Високопреосвященством духовників, я увійшов з ними у зносини та відвідую хворих. У госпіталях все тепер покращено до грандіозного ступеня, і немає опущень по жодній частині. Духовників є всяких з чернечих, армійських священиків – призначених, і від своєї старанності шукають участі. Сподіваюся бути у цій службі корисною, якщо не постійною там присутністю, що для мене й неможливо, то спостереженням за духовниками. Преміло звертаються сестри зі своїми пацієнтами. Я сам був учора свідком, як одна з них, тріплячи матроса по щоці, називала його голубчиком та іншими люб'язними іменами, як іншого заохочувала йти на вилазку. Хворі, забуваючи біль, радісно посміхаються за таких люб'язностей. Не без сестер було в нас поки що прибули і справжні сестри. Три суто світські дами, у яких дістало геройства не тікати з Севастополя, були часом для послуг пораненим на перев'язувальному пункті. Але яка історія трапилася з їх патріотизмом. За нестачею рук поранені чекали для перев'язки черги. Один матрос уже був близький до цієї щасливої ​​хвилини, як раптом вносять пораненого француза. Наші сестри всі три рази кидаються з французьким меканням до француза, залишивши свого. Матрос вибухнув гнівом і посипав уголос усіх найкрасивішою російською лайкою; наші названі сестри покинули тоді і француза, з яким, мабуть, хотілося побалакати, і більше не з'являлися до шпиталю, залишивши і Севастополь. За розглянутою потребою, я відіслав сестрам кілька ікон для кімнат влаштованого в Миколаївській батареї шпиталю. Дбання про поранених безприкладні. Велика княгиня Олена Павлівна, дізнавшись, що солдати люблять збитень, замовила харківському купцю доставити для цього все необхідне до Севастополя, якось: казанок, мед, лавровий лист та ін., навіть відшукати хорошого майстра цієї справи. Велика княгиня Марія Павлівна пожертвувала великий запас сигар покійного її чоловіка. Государ Імператор надіслав у дар Севастопольській бібліотеці 7-м картин колишніх у Криму військових дій: 1-а Алмінська битва, 2-а Інкерманська битва, 3-я Балаклівінська битва (справа Ліпранді), інші представляють з різних боків бомбардування Севастополя. Чудова робота та види; але на них вороги виставили, можна сказати, самих себе, навіть, напр., у справі з Ліпранді. 29 січня. Я подав генералу Сакену доповідну записку про священика Манжелея, про якого в Сімферополі поширилася чутка, що він зазнав від євпаторійських ворогів тяжких образ і небезпек життя, про що доносив вам о. Михайло Родіонов. Генерал обіцяв, тож зробити, що можна буде, та дізнатися про євпаторійське духовенство. При мені він зробив про це розпорядження. У Херсонеській церкві засіли було французькі стрілки. Необхідність змусила стріляти по церкві, від якої тепер лишилася лише частина стін. Цвинтарну Господь зберігав. На дім церковний напали були наші солдати, але я просив заборонити руйнування. Бог знає, чи допоможе це. Адмірал Нахімов, який досі, можна сказати за своєю примхою, залишався без призначення, призначений товаришем Сакену. Художник Тім, який тепер працює у Севастополі, зняв із Нахімова портрет у церкві, під час обідні. Щоб переконатися в успіху, він показав одну голову Нахімова, огорнувши її в полотно, і коли впізнали в ній персону, яка не давалася на портреті, то й сам переконався в успіху. Невідомо, як здасться ця витівка адміралу. Говорять, втім, що він буде дуже задоволений. Про нього багато думок – і неприємних. На половину у флоті він має і противників та прихильників. Вчора, проходячи повз Михайлівську церкву, помітив у ній біля самого амвона великий на високому підніжжі хрест. У церкві я міг тільки дізнатися, що таких два хрести надіслано з Москви, для чого це мені сказав сам хрест. На передній стороні внизу напис: "Цим перемагай". На інший: подоба хреста, принесеного князем Володимиром із Херсонесу. На самому перехресті, на обідку, зображення розп'яття Господнього. По чотирьох кінцях, у менших обідках, лики 12 апостолів, чотири на кожному кінці. На краях кожного з 4-х кінців більшої обідки, в яких на верхньому - Господь на троні, на нижньому - зішестя в пекло, на правій і лівій сторонах - ще два апостоли: Матвій і Юда Алфьоров. На зворотному боці хреста в самому перехресті: Успіння Божої Матері, 12 апостолів, з лицьового боку їм відповідають 12 срібних зірок; на краях 4-х кінців хреста: 4-е свята Господніх, в обідках. Перед хрестом поставлені два свічники. Явище подібного прапора, хоч не на небі, сильно надихне воїнство, якби тільки йому розтлумачили це; втім, для грамотного хрест зрозумілий, варто лише підійти до нього. Всі ці дні погода стоїть переважно негоду. Хмарно, сиро; або сніг, який відразу звертається у воду, або дощ. Чи не це утримує ворога від нового бомбардування та штурму? А що утримує наших, один Бог про це розповідає. Втікачі з ворожого табору є, навіть цілком здорові та одягнені. 30 січня 1855 р., м. Севастополь. Я наважився покласти в казенний пакет прохання священика Дем'яновича, щоб звільнити його від подорожі до Північного укріплення, де приймається тепер подібна та грошова кореспонденція. Бахчисарай і Лакі досі затримують мене в річній звітності, звідти не отримав ще нічого, хоча писав двічі. Ось і ще кілька нотаток за два дні після листа від 31 січня. Пролунала чутка, що в Євпаторії була справа з загоном Омера-Паші, яке зважилося на нашу користь, хоча, за відсутністю піхоти, кавалерії нашої було важко і вона втратила до 200 осіб. І інша чутка, що поблизу Євпаторії ж викинуто 2 ворожих транспорту. Один баркас із 60 англійцями пристав до берега і здався військовоплеєним; інший тримався до Євпаторії і мав загинути. Підтвердження цього ще немає, принаймні я не міг дізнатися, але на чомусь слух тримається. 1-го лютого нашими пострілами на французькій батареї підірвано пороховий льох, що одразу сповіщено криком „ура” з 5-го бастіону, з якого палили цією батареєю. Того ж числа чути були з ворожих судів біля Камишевої бухти салютні постріли, мабуть, новоприбулому десанту або начальнику онаго. Бо сьогодні і вчора помічено в прихід 3 кораблі та 4 фрегати. Однак нові підкріплення мало надають бадьорості старим нашим гостям. Втікачі з їхнього табору є щодня, особливо щасливий лов на них на позиціях Ліпранді та Кіріакова. У шпиталях духовні вимоги для поранених виконуються ретельно, зокрема й мною. Я вже бував у всіх лікарнях нашої міської сторони, і зараз тільки з перев'язувального пункту, де сповідував і долучав 6-ть і лише сповідав 2-х. Вкрай важких чи безнадійних кладуть у спеціальному відділенні, і дуже важко дихати їх повітрям. По місту вороги стали стріляти частіше, особливо вночі, що втім, для тих, хто пильнує, безпечніше, ніж вдень. Великий князь Микола Миколайович призначений начальником усіх фортів та батарей на Північній стороні. Про ієромонах флотських і запасних, про яких за наказом вашого високопреосвященства, запитує мене архімандрит Діонісій 47 , дізнався і негайно уявляю таку інформацію. За травневу третину платню, хоча отримано економом, але він не встиг записати його в книгу і роздати ієромонахам, оскільки монастир залишився в полоні і платню там. За вересневу третину отримано через віце-адмірала Нахімова, за запискою про те, подану ігуменом Георгієм. Але це платня одних флотських ієромонахів, яке виходить із Севастопольської Кріґс – Комісаріатської частини. Запасні ж ієромонахи, яким платня видається з Херсонської Комісаріатської комісії і потрібна консисторією, нічим не задоволені з часу перебування монастиря в полоні. Ще відпускається на Балаклаві. Георгієв монастир, за кількістю 24 ієромонахів, сума з Ялтинського повітового казначейства (на опалення, освітлення та ін.), яка також, з нагоди знаходження монастиря в полоні, не була потрібна. Від флотських команд, за яких складаються ієромонахи, що знаходяться тепер у Севастополі, вони користуються порційними по 19 руб. на місяць, крім ієромонаха Лаврентія, який надійшов до комплекту таких лише до смерті ієромонаха Паладія, якого заступив місце. Я давно говорив о. ігумену Георгію, щоб він про потреби ієромонахів і взагалі про їхнє становище та служб, яку хтось, де несе, писав нашому високопреосвященному, але він, не маючи паперу на звання благочинного, яким іменується за старшинством, не сміє і вважає це не дозволеною відвагою. Тим часом людина він у всіх відношеннях найдостойніша. Ось і ще лист із Георгіївського монастиря з повідомленням про отримання посилки. Їх Високості, дізнавшись тільки від ієромонаха Нікандра про листування, що виникло з монастирем і чого саме там потребують, виявили бажання послати ще 5 фунтів чаю і також через мене, Я відповідав отцю Нікандру, що пряміше буде відправити чай прямо до Сакена; щоб мені не турбувати його частим відвідуванням, що, здається, і зроблено. Великі князі на першому тижні говіли і слухали служіння у своїй квартирі, для чого, за власним їхнім вибором, витребуваний був ієромонах Нікандр, який у перші дні прибуття до Севастополя Їх Висок звернув на себе увагу на перев'язувальному пункті Синопським відзнакою. Так, принаймні, говорив мені його товариш, ієромонах Веніамін, який також стояв, але без цього знаку, бо поспішив разом із речами відправити його до монастиря. Про цей Святогірський ієромонах писала княгиня Тетяна Борисівна Потьомкіна, якою він є клієнт. Втім, і без цього о. Нікандр – ієромонах прекрасний. У Північному укріпленні для Їх Висок влаштовано церкву, де у п'ятницю вони слухали передосвячену, а в суботу долучалися. Обидва ці дні я відпускав туди свого диякона Подільського, яким, як і о. Нікандром, В. князі залишилися дуже задоволені. Не можу замовчати при цьому, що їхні Високості, слухавши в середу літургію передосвячених у Михайлівській церкві, залишилися незадоволені служінням, що там було, чого не приховали від о. Нікандра, від якого я чув про це. Генерал же Філософів, відразу ж, у церкві після служіння помітив протоієрею, як багато вони відступають від статуту церкви. Служив полковий священик, бо солдати говели, а відомо, що з армійських священиків мало хто знайомий з цією літургією. Все ж таки винен господар церкви. - Всі церкви наші (а їх всього три) наповнені солдатами, що говіють. Крім того відбуваються богослужіння для цієї мети на кораблях, у казармах та в Красильниковому будинку, де скрізь прилучають дарами передосвяченими. Зі своєї церкви я видав ієромонахам 5 чаш. На другому тижні всі мають звільнитися. 13 лютого 1855 р., м. Севастополь. Про Хрестовоздвиженську громаду сестер має сказати, що вона несе добровільно піднятий хрест із безмежною старанністю та християнською самопожертвою. Не можна не пошкодувати, що деяким з них починають змінювати сили їх, чому причина сама тяжкість хреста, в інший день і в міру важкого. Одна з них учора лягла, інша – сьогодні. Сама начальниця Катерина Михайлівна Бакуніна (генеральська дочка, онука Кутузова, літня дівчина), крім нагляду за іншими, бере на себе обов'язок чергової сестри по два дні поряд, і тільки третього дня залишається при одних загальних обов'язках своїх. Вся громада досі складається з 3-х відділень, які природно утворилися від триразового відправлення їх зі столиці; бо при кожному відправленні експедиції призначалася начальниця над сестрами; медики при них, помічниця начальниці та ін., що все залишилося окремою корпорацією та на місці. У Севастополі сестри 2 та 3 відділення. При цьому останньому і я служу офіційно за милостивим вашим призначенням, з тих пір, як Бакуніна отримала від великої княгині Олени Павлівни повідомлення про моє і про. Інокентія призначенням, яке і тепер трудиться, як і раніше, на Північній стороні. Про стіл та інше задоволення кожного відділення сестер дбає старший медик відділення. Усю громаду очолює доктор Пирогов, шановний та улюблений сестрами та медиками своїми. Останнє слово я вжив тому, що медиків для громади Пирогов сам обрав і всі вони переважно вихованки московського університету. Тому їм одним довірив головний перев'язувальний пункт і на них тепер винятково лежить вся праця операцій, - труд до того важкий, що медики, хоч як старанні до свого обов'язку і багаті на почуття християнські (це останнє робить велику честь вибору Пирогова), але помітно впадають у фізичних силах, хоча всі люди молоді. Один уже важко хворий, інші починають скаржитися на слабкість здоров'я. Щодня (іноді два і три рази), перебуваючи на перев'язувальному пункті, я очевидець праць медиків та сестер громади. Страждання і крики поранених, коли тільки вносять їх в операційну, промовистіше за всяке слово говорять серцю християнському, і всі роблять своє діяння багатометливе в мовчанні. Якщо доводиться іноді обмінятися якимось словом, і до того ж словом християнської втіхи, то це в небагатьох проміжках. Але на це потрібен дар слова та особлива вміння, а я не можу похвалитися ні тим, ні іншим. Що ж я роблю, запитаєте, як духовник Хрестовоздвиженської громади? Забезпечивши палати хворих на ікони, великі з них забезпечив і лампадками, для яких олію охоче купують самі хворі, у кого тільки є якась копійка. Сповідую та залучаю хворих, – траплялося і по 15 осіб одного разу. Щодня відвідуючи хворих, намагаюся поговорити з кожним із них, причому з великою користю для себе і для них, знайомлюся з їхніми думками і почуттями, а тим часом непомітно маю до себе самих хворих, що знаходжу в моєму служінні найважливіше. Іноді вони не оголошують бажання розпочати св. таїнствам з самої наївної причини, про яку ще дивніше чути від людини, яку всі оточують живою та безоплатною участю. Що ж батюшка, каже хворий тихо і як би по секрету грошей немає. Інший хоче ще пожити і боїться св. причастя, як напуття до смерті. Дивно перемішане невігластво з недугами людськими! З настанням Великого посту була потреба багатьох відкрито, у присутності сестер і медиків, переконувати, щоб не гребували скоромною їжею, необхідною для хворого стільки ж, як і самі ліки, і яка одна для деяких складає ліки. В одному необхідно дико виражене почуття патріотизму виправити. Наприклад, сьогодні питає мене поранений, що лежить біля пораненого француза: «батюшко! француз - яка то віра? Відповідаю: французи християни, католики. - Які ж вони християни? Я б його підвищивши». Як можна так казати, коли він не має зброї в руках, і він, як і ти, без ноги. "Їй Богу, підвищивши б". В іншому потрібно дивуватися, як воно виражається чудово. Київській губернії однопалац, і до того ж католик, якому щойно зроблено операцію, каже до мене: «ось руки немає, але піду, неодмінно піду з однією рукою. Я старий солдат, маю показувати приклад молодим». І залився бідний сльозами не так від болю, як від досади, що не скоро вже буде в траншеях. Потім продовжує: «в Угорщині заслужив медаль, на Дунаї заслужив і тут від Імператриці отримав», і вказує при цьому на іконку у себе на шиї. При цьому я дізнався, що від імені Імператриці були роздані солдатам іконки для носіння на шиї, яких багато продається в Києві на кшталт шийних хрестиків. Тим часом солдати, як бачу з цього прикладу, цінують це, як відзнаку. Як легко заохотити просту душу нашого солдата! Чи можна подібним чином заохотити француза чи англійця? Взагалі служінням на цій ниві я дуже задоволений: відчуваю, що воно наповнює порожнечу моєї душі. Щоб скоріше увійти до духовного союзу з сестрами, я попросив список їхніх імен і згадую, де слід. Сестра Травіна з розчуленням згадує про милостиву до неї вашу увагу і розмови, які мала щастя чути в Харкові. Вона помічниця Бакуніної. Кожна сестра має у себе клятву обіцянку та обов'язки друковані. Якщо вони вам невідомі, я доставлю. Я списав собі. 8-го лютого, у вівторок першого тижня, чекали від ворогів давно очікуваного нового бомбардування. Якщо вони справді були готові, то Господь зайняв їх. Ранок нас зустрів не бомбардуванням, а сильним холодом і снігом, з північним вітром, який рвучко дув і цілу ніч, тим часом як перед цим були справжні літні дні. Мабуть, пильнує над нами Промисел Божий, напр., і в цьому: 10-го лютого бомба впала перед самими воротами церковними і вирила велику яму, тим часом як церква була сповнена солдатів, що говіли, які стали виходити від обідні вже після минулої цієї смерті марною. Вночі на 10 лютого, не бувши помічені ворогами, ми побудували за Кіленбалкою що на Інкермані, попереду нашого бастіону N 2, нову батарею, яка повинна діяти у фланг ворожих батарей і прикривати від них кораблі наші, що стоять у Північній бухті. Ця обставина була дуже важливою для нас і для ворогів. Не встигли порадіти успіху, як уночі на 12 лютого вороги кинулися на цю батарею штурмом. На щастя, секретний ланцюг відкрив їхній рух. Командир волинського полку, генерал Хрущов збудував своїх солдатів, що становили прикриття батареї, і, надихнувши їх короткою промовою, почекав ворогів на найближчий постріл і прийняв таким жахливим вогнем, що полонені досі дивуються цьому жаху. Втім, встигли було зійти і на батарею, на якій залишили 63 тіла. Так само, як зустріли, і проводили ворогів до їхніх траншів. У справі, крім Волинського полку, брали участь ще два батальйони Коливанського, які були на роботі, які тому діяли – і чудово – не зброєю, а кирками, лопатами та ломами. Втрату ворогів вважають у 500 чи 600 чоловік, а весь загін складався з 6 тисяч, під начальством генерала Тома. У полон взято 21 та 7 офіцерів, у тому числі один штаб-офіцер, нашу втрату вважають убитими та пораненими у 120 або 150 осіб, офіцерів убитих немає, поранених 5-ть. Взагалі цей ділок вважають славним. Як же ж йтиме штурмом на весь Севастополь, якщо батарея, що тільки що виникла, обійшлася ворогові дорого і в руки не далася! Всіляко загороджують шлях ворогам на рейд. Ось і ще 12 цього лютого затопили проти Миколаївської батареї 2 кораблі та 1 фрегат, і за ними поставили в лінію три озброєні кораблі проти Павлівської батареї. Таким чином, вхід на рейд загороджений тепер трьома перешкодами: 1) раніше затопленими суднами проти Константинопольської батареї, 2) боном подвійним проти Михайлівської батареї і 3) знову затопленими суднами проти Миколаївської батареї, за якими стоять озброєні і приготовлені до бою кораблі, яких втім, всього. Ймовірно, вбачають небезпеку, що використовують такі крайні кошти. Мимохідь я чув про це очікування матросів: "це нічого, кажуть, тільки встояв би Севастополь", а він (тобто ворог) повинен тоді неодмінно кораблі за кораблі нам привести і поставити. Щось знову почали спонукати жіночий полк виїзду. Про Євпаторійську справу у нас розповідають речі досить приємні, тим часом о. Михайло Родіонов (протоієрей) із Сімферополя пише про це жахи. Дивно! Про о. Ананії Меяжеле ще нічим не повідомлено я від генерала Сакена, до якого звертався про нього. Зараз чув, що й Пирогов занедужав. Втім, хто тепер не знемагає? Чуємо й віруємо, що ви безперестанку возносите теплі ваші молитви про град наш, якими нехай зміцнить милосердний Господь кожного, хто знемагає. Їхні Високості обидва в дійсній службі в Севастополі. Микола Миколайович – начальник Північних укріплень з інженерної частини, а Михайло Миколайович – з артилерійської. Успішна справа 12-го лютого, відданою по армії наказом, приписується переважно мужності та хоробрості генерала Хрущова, який був сам попереду свого полку. Ворожий загін складався з мисливців, наснажених спиртом, від якого вже в полоні деякі нешвидко протверезилися. Вище і лівіше відстояного Хрущовим редута, генерал Сакен зводить новий редут, на який вороги ще не робили замах. Обидва вони знаходяться по той бік Кіленбалки і діятимуть у фланг ворожих батарей, і можуть дати можливість відтіснити ворогів із висот північної бухти. Гідна зауваження благочестива тактика Сакена при всіх подібних підприємствах. Віддавши, напр., наказ на такому пункті поставити батарею, зараз служить молебень і просить Божого благословення. Після успішного закінчення, не зволікаючи, посилає за священиком і Богові дякує. Це я знаю від полкового священика, який, квартируючи через дорогу від Сакена, постійно займається служінням. Вчора проводив на Північну одну сестру Хрестовоздвиженської громади, яка померла від тифозної гарячки. Там чув, що кн. Меншикова приготували коня і що він їде до Сімферополя. Навіщо і чи надовго? це залишалося питанням. Там же чув, що ракети ворожі 15-го лютого досягали квартири як головнокомандувача, так, що ще далі, і великокнязівської, і ніби квартира для Їх Высочеств буде на Бельбеку. Для запобігання кораблям від цих запальних стріл, палуби настелені мішками із землею в два ряди, і, незважаючи на те, на корабель «Костянтин» ракета, що впала, пробила першу палубу. Страшна різниця останніх ракет проти колишніх та, що бувають видимі тільки до останньої висоти, потім, раптом згасаючи, прагнуть так швидко, що навіть по шуму не можна помітити їх напрями і остерегтися, як можна було від колишніх; 14 і 15 числа кидали їх увечері протягом години, але пожежі ніде не справили, і смертних випадків було тільки три. 16-го числа грецькі волонтери вступили до міста та поставлені на позицію. Матроси і солдати не можуть надивитись їх поряд, називаючи просто «маскарадом». Вони ж, греки, стверджують, що Омер-Паша розійшовся із союзними начальниками в Євпаторії і пішов до Константинополя, щоб представити султану, якому приниженню союзники зазнають турецької армії в Криму, і звідси очікують важливих наслідків. Могильники північного цвинтаря (вояки) хвалилися мені, що великі князі, колись відвідавши могили, наказали копати їх якомога ближче одна до одної і не розширювати кладовища, бо ці могили згодом усі зрівняють і насипуть над ними спільний курган, на якому поставить спільний пам’ятник. Найзручніше отримати імена загиблих 24 жовтня через генерала Сакева, який може запросити їх у командирів полків. Ідея храму пам’яті загиблих до душі кожному. Свої втрати під Євпаторією греки оцінюють у 39 поранених і 9 убитих. Помер від ран Хрисовери - в Сімферополі. 19 лютого 1855 р. Севастополь. У ніч на 22 лютого їх високості зволили знову поїхати до Петербурга з приводу хвороби імператриці. Звістка про це надійшла ввечері 21 лютого, а через кілька годин великі князі вже покинули Севастополь, про що ми дізналися наступного дня. Кн.Меньшиков виїхав до Сімферополя власне для виправлення свого засмученого здоров'я. Посаду головнокомандувача займає генерал Сакен, якого квартиру 20 лютого знайшла ворожа ракета, яка впала в залу, де й була загашена. 20 і 21 лютого, ще вдалося завдати шкоди ворожим мінам, які в двох місцях підірвані. 22 лют. вороги, влаштувавши батарею вище порохової балки, відкрили вогонь пароплавом «Xepcoнecy», що стояв у північній бухті до Інкермана. Хоча пароплав та наші батареї з іншого боку бухти змусили французьку батарею замовкнути, але пароплав отримав 6 пробоїн, 2 вбито та 3 поранено. Інкерманська кінові досі неушкоджена, Херсонська у руїнах. Цвинтарна церква ціла. Але будинок цвинтарний – новий і старий – не можна було зберегти від хижацтва наших солдатів (ворожа нога там ще не була). Тому я нарешті погодився на пропозицію начальника штабу, князя Васильчикова, щоб ці будівлі були розібрані за розпорядженням військового начальства, в чому мені буде видано квитанцію. Принаймні буде надія на винагороду від скарбниці. Всі три тижні посту говіють у нас солдати, для яких служать армійські священики, і тому ми в цей час, для духовенства не бездоходне, ще більше збідніємо, при дорожнечі; тому знову необхідність змусила допомогти причту із церковної суми. Діакон Подільський 22 лютого відправив своє сімейство до Одеси, до чого тепер усіх спонукає начальство. І в цьому треба було допомогти йому від церкви. 23 лютого несподівана спокуса спіткала мене. Опускаючи в ящик виручені свічепродавцем гроші, я помітив, що шнурок надрукований був перерізаний. Виявилося, що ящик був висунутий за допомогою долота, але так, що внутрішній замок цілий. З міркувань обставин, злодійство зроблено цього числа перед ранком, коли сторож у пономарні розводив вогонь, і ймовірно солдатами, якими від ранку до вечора наповнена церква. На щастя, сума в ящику була не така значна, лише за 8 днів, і тому, щоб не оголошувати, що в Севастополі в теперішньому його становищі є люди стільки небогобоязливі, я, за згодою з причтом, розсудив без суду потроху не поповнювати цю втрату, до якої з нашої з жодної з нас. 25 лютого. Ранок. Зараз приїжджав до церкви м.Станюкевич відслужити подячний та напутній молебень. Що означає – питаю. Майже зі сльозами оч. засмучений старий) він розповів про неприємності з Сакеном та Нахімовим, внаслідок чого він просить кн. Меншикова про звільнення, і отримав наказ їхати до Миколаєва до особливого про нього розпорядження, передавши владу свою Нахімову. Про кн. Меншикове сказав мені Станюкович, що він із м. Сімферополя їде до Миколаєва і що він серйозно хворий. 24 лют. 1855, м. Севастополь. Прохання від імені православних жителів Кримського півострова «Святійший Урядовий Синод» я отримав 25 лютого 49 . Розмірковуючи високу можливість цього паперу, яким влаштовуєте високе благо цієї країни, і перш за прохання батьківсько передує потреби, я знайшов найкращим попередньо випросити вашого настанови, як саме вчинити з цим папером, хоча зрозуміло, що він надісланий для підпису. Глибокі міркування, думки і почуття, які вкладаєте в уста православних жителів Криму, такого роду, що перш за все вони повинні бути підписані такими особами, які здатні, за своєю освітою, робити подібні міркування і приходити до таких думок і почуттів, або, за своїм покликом, навіть зобов'язані, напр. підручних. Чи бути тут підписи духовенства? Якщо бути, то де? Чи не запропонувати першому підписатися преосв. митрополиту Агафангелу, який, мешкаючи тут близько 35 років, справедливо може назватися кримським жителем? Чи слід запросити до підпису осіб військових, яким тепер є все тимчасове наше начальство, в тому числі і віце-адмірал Нахімов, який виправляє посаду губернатора? За винятком військових, нині у Севастополі православних можна знайти у стані купців і міщан. Потім цей підпис у моєму відомстві можна продовжити у Бахчисараї та інших селах. Як приблизно вона має бути чисельною? і коли прохання має бути повернуто до вас? У надісланому проханні у формі підпису слово «найнижчі» послушники закреслено вами: чи не потрібно тому прохання переписати знову, чи воно буде лише чорнове та приватне? Бо, мабуть, не мені доручаєте зробити підпис жителів всього півострова. Вибачте, якщо знайдете між цими питаннями питання порожні. За обставин наших військових нічого особливого не трапилося, очікують кн. Горчакова і гадають, що кн. Меньшиков уже не повернеться до командування кримською армією. Попереду Корнілова бастіону нами зміцнюється ще одна висота, не зайнята ворогом, які цим, помітно, дуже стурбовані. Вже добу не припиняється вогонь, під яким наші роботи вже закінчуються. Французькі начальники метушливо роз'їжджають біля цієї місцевості. Служіння сестер і наше духовне йде справно. На перев'язувальний пункт, на якому я буваю щодня, з 25 січня до 25 лютого надійшло поранених 450 осіб, хоча важливої ​​справи в цей час ніякої не було. Вдові - протоієрейше Гаврилової вашу пропозицію мною передано; вона просила часу подумати про це. З наступною поштою відповідатиму, пояснивши докладно і її справжнє становище. 1-го березня вранці дізналися ми напрочуд сумну звістку про смерть Государя Імператора. Зараз проходячи додому з перев'язувального пункту, де всі мовчали чи не вірили, я побачив, що проходили війська до Михайлівської церкви, але ще про жодне розпорядження з цієї сумної нагоди не знаю при відправленні цього листа на пошту. Тепер, без сумніву, коли все буде обкладено морокою сумною, слід очікувати у світі справжньому пальця Божого. Будь воля Господня! 1 березня, 9 годині ранку 1855 р., м. Севастополь. Звістку про кончину Государя Імператора привезено до Севастополя сином фельдмаршала, князя Паскевича. Привід до присяги військ і жителів відбувався на площі Михайлівської церкви та за інших церков, і скрізь, де зручніше було збирати війська. На Михайлівській площі був присутній і преосвященний митрополит, який другого дня брав участь у скоєнні соборної панахиди за покійним Імператором. – Чудово, що за три дні до отримання з С.-Петербурга сумної звістки, в таборі ворожому вже знали про смерть Імператора, і через парламент дали про це знати в місто, але Сакен зберігав це в таємниці. Досить здивував мене поліцейський чиновник, який прийшов сказати, що з'являться люди для присяги на вірність новому Імператору. Про померлого він з досконалим спокоєм помітив, що так належало бути по пророцтвах, і тепер має чекати торжества правої справи. На запитання: за якими? він відповів: грецьким. Він із греків, і я зрозумів тоді, які розуміє пророцтва. Кн. Меншиков десь у Перекопі; він найвищо звільнений, що дано знати наказом по армії. Кн. Горчаков ще не прибув. З ночі на 2 березня майже досі йде спекотна справа у Корнілова бастіону про новобудований попереду його редуті нашому, дуже небезпечному для ворогів. Щодня буває багато поранених, сьогодні ж, 7 березня, вбито контр-адмірала Істоміна (йому зірвало голову, якої не могли знайти). Місце для нього, – вихованця Лазарєва, – готується там біля адмірала. Вороги помітно посилюються на Інкерманській стороні, готуючись до поєднання Євпаторійських ворогів. Полонені, навіть офіцери, цілком упевнені, що ми вже відрізані турками. Так запевняють їх у таборі. Сестри, що прибули знову з Сімферополя, залишаються на Північній стороні. Там же начальниця громади Стахович та ієромонах общинський. З колишніх сестер я поховав двох; з інших, дякувати Богу, інші одужують, інші здорові і подвизаються. Наш католицький ксьондз заарештований і відправлений за навіювання на сповіді солдатам зрадницьких думок. Чи не тому часто бігали поляки? Ніч на 7 березня була одна з найжахливіших. Вважають, що ворогами кинуто бомб та ядер до 4-х тисяч. Ідучи до ранку, я ледве не підвернувся під уламки бомби, що лопнула біля самих воріт церковних. Дяка Богу, нещасні випадки дуже рідкісні. Милість Господня і ваші молитви будуть захистом нашим і до кінця горя. 7 березня 1855 р., м. Севастополь. Насамперед, відповідатиму Вашому Високопреосвященству про надісланих вами ієромонах для служіння у флоті. Внаслідок затоплення ще 4-х кораблів, про що вже писав я, виявилися ієромонахи готівкові без місць і притулку: так, на кораблі «Чесмі» складається три ієромонахи, а на «Костянтині» два, власне тому тільки, щоб їм отримувати звідти постачання або місця для суду, раз люди на них раз, на люди ж їх. або корабля, на якому складався ієромонах до існування корабля та утворення з матросів батальйонів та батарейних команд. І тому ієромонахи: деяких затоплених судів служать тепер не так штатно і на місцях, скільки номінально і задовольняються від командирів за стару службу. Тому, коли я офіційно передав волю Вашого Високопреосвященства військово-морському декану ігумену Георгію замінити новими ієромонахами тих, яких ви визнали неблагонадійними: він мені також офіційно відповів, що є ієромонахи для заміни таких неблагонадійних, і що він, однак, ні в якому разі не може давати розпоряджень без наказу і вказівки старшого декана над духовенством сухопутних і військово-морських сил у Криму, Протоієрей Петро Мацкевич, до якого звернувся з цього приводу. Бажаючи прискорити цю справу і будучи вже знайомим з цим протоієреєм, я сам поїхав до нього в Північну, але на свій подив дізнався, що він готує доповідь первосвященикові, якому він представляв ваш наказ для його дозволу, якого новоприбулі ієромонахи повинні чекати в Севастополі, без допомоги і притулку. Даремно я тлумачив йому, що архієпископу Херсонському завжди належало і належить право комплектувати флот ієромонахами, яких тому і св. вам, казав я, залишається виконати розпорядження Його Високопреосвященства і донести про те обер-священика до відома. Затятий старий залишився при своїх думках. Розмірковуючи, що такий хід справи був би образливим для влади та імені Вашого Високопреосвященства і що ієромонахи нескоро дочекалися б рішення обер-священика, я запропонував потім протоієреєві Мацкевичу цю справу залишити зовсім, і що я сам напишу Вам рапорт про перешкоди, що зустрілися до заміщення. Між перешкодами є й це: на видалення неблагонадійного Іоанікія; в ніч з 2-го на 3-е березня він знову був героєм у справі, ходив з хрестом попереду солдатів і змусив кинутися в багнети, коли вони не наважувалися на те, коли потрібно; разом з ними потрапив і в темряві між ворожими трупами відкрив одного ворога – офіцера живого, а лише вдавав, за що військовим начальством рекомендується з відмінного боку і представляється до нагороди. - Вашому Високопреосвященству приємно буде почути про іншого Іоанніка (що був ієродияконом у скиту): у справі вночі з 10 на 11 березня він був посланий вивести з ворожих траншей солдатів наших, котрі не хотіли вірити і тому слідувати сигналу відступу, і він також ієромонах. Третій Іоаннік 50 відмінний Синопським хрестом. Ця трійця імен, чи не клопочеться на користь одного з них, який житієм іноді розрізняв? Говорячи це, я анітрохи не захищаю нетверезості в кому б і де б не було, а насмілююся тільки зв'язати свою думку, що надані ієромонахом Іоанніком відзнаки нині викуповують його провину в ту ж епоху. Ієромонаха Пахомія благочинний, ігумен Георгій, не схвалює і до видалення його не знаходить жодної перешкоди, крім влади протоієрея Мацкевича, який, як я вже пояснив, не наважився зробити того без дозволу обер-священика. Пахомій без судна і відряджений до корабля «Чесма», від якого задовольняються три ієромонахи. Спочатку я хотів було звинувачувати ігумена Георгія у свавільному ухиленні під нову владу протоієрея Мацкевича, без вашого відома. Але потім дізнався, що внаслідок наказу від головнокомандувача, адмірал давав флотом знати наказом про підпорядкування флотських ієромонахів цьому старшому благочинному. Новоприбулі ієромонахи, за моєю порадою, вирушили до Скиту до нового Вашого про них розпорядження. З них Іліодор мав намір вирушити до Кизил-ташу. Послушник також вирушив до Скита, бо місця для нього не було. До головних лазаретів призначені тепер армійські священики, які, на жаль, нехтують про свій обов'язок. Представляю потрібний Вами список флотських ієромонахів у такому вигляді, як складений він для мене самими ієромонахами. У ньому не складається ієромонах Інокентій, який вступив до Севастополя на службу за особливим призначенням. Він прибув разом із о. архімандритом Митрофаном, і з того часу трудиться на Північній у госпіталі, не маючи іншого задоволення, крім власної запасної платні, яку, втім, він, як і ігумен Георгій, з 1-го травня не отримував - (відомість про платню мною вже надіслано Вам). При сестрах є Петербурзький ієромонах, який і складається при першому їхньому відділенні на Північній стороні; де й головна начальниця О. П. Стахович. Тому о. Інокеній як до прибуття сестер служив власне при хворих, так і тепер у тому одному подвигу трудиться. На мою частину припали сестри 2-го та З-го відділення, які мають проживання власне у місті; тому і хворих я відвідую, і служу їм, як у першому перев'язному пункті, так і в усіх зайнятих під госпіталі будинках, де перебувають сестри та медики Хрестовоздвиженської громади. 12 березня ієромонах Веніамін 51 отримав з монастиря свій Синопський хрест, при листі о. архімандрита Геронтія, якому він писав про це. З цього слід зробити висновок, що деяка власність монастирська справді залишилася недоторканною для ворожої руки. Водночас о. Геронтій повідомляє про отримання 10 фунтів чаю, який Великими князями для братії пожертвований, також, що всі живі та здорові. Лист цей від 24 лютого. Невідомо, від чого так не скоро отримано. Про священика Манжелея досі не дано мені жодної відомості від Сакена, м. б. тому, що такого він ще не має: бо лист від о. Геронтія генерал Сакен прислав до мене відразу після отримання. Тому я вважаю зайвим, без особливих нагод, турбувати про це генерала, у якого постійно багато справ і осіб. Так як указом консисторії про переведення священика Манжелея з Євпаторійського в Бахчисарайський собор наказано йому отримувати платню, я наказав Бахчисарайському причту вручати той дружині Манжелея, яка перебуває з дітьми в Сімферополі. Указ про утримання від пустих місць суми на користь консисторії, без сумніву, має силу аж до майбутнього часу. Комарський священик Олександр Демішев, по зайнятті ворогами села Комара мною відряджений до Бахчисарайського собору, про що тоді ж писав я Вашому Високопр-ву, може безбідно задовольнятися одними доходами від собору, прихід якого значно збільшився тепер як прибульцями з Севастополя в Комі, Бахчисараї немає іншої церкви. Комарі та Кадиківка давно вже не існують, і житла та церкви розібрані ворогом на паливо. Мешканці цих двох сіл і Балаклави (власне жіноча стать), через три дні, за зайняттям Балаклави, за наказом Реглана вийшли з Балаклавським протоієреєм Аргіриді в Бахчисарай (і те хто встиг), про що також я сповіщав Вас свого часу. Вціліла, як чути, одна Карань, де ніби перебуває і Кадиківський священик із частиною жителів. Про нього чекаю відомості від о. архімандрита Геронтія, якому вже писав про це. Качинський священик Феодор Кузьменко, після руйнування Качинської церкви (будівля та іконостас цілі, розкрадені начиння та інша рухомість), довго не приходив до мене, потім за згодою Мангутського причту та Біасальських парафіян, я відрядив його до приписної Біасальської церкви. Старий, здається, приберіг копійку для чорного дня; йому необхідне служіння для спасіння душі. Він має і свій сад на Бельбеку. Про розорені церкви мого відомства я досі не представляв формального рапорту, тому що відомостей про це повних і вірних не маю. Якщо Господь дарує нам досконалу свободу, чого сподіваємось незабаром, я маю намір по живих слідах ворожим оглянути своє відомство, і тоді зобов'язуюсь уявити про зруйновані церкви і духовенства повну історичну записку, яка могла б послужити і для донесення Св. Синоду. Уявлення про ієромонах, які за жовтневу третину надійшли до кн. Меньшикову, кажуть, залишилися в його канцелярії недописаними, так само як і уявлення про медиків, з яких, незважаючи на тяжку їхню службу, ще жоден не отримав нагороди. І тепер, гадаю, уявлення про ченців підуть тим самим шляхом через канцелярію головнокомандувача і вже в Петербурзі буде передано в Синод. Бо від головнокомандувача, внаслідок попередньої його згоди на розпорядження обер-священика, був наказ про підпорядкування флотського духовенства загальному веденню військовому в особі протоієрея Мацкевича, який ордером 10-го січня за № 93 призначений старшим благочинним духовенства сухопутних і морських. Потрібно тепер звернути увагу на ці уявлення в Синоді. Суд військовий завжди є зовнішній, і легко може присудити нагороду, яка не зовсім належить тій духовній особі, якої немочі йому невідомі. Я чув, що послужні списки до цих уявлень складалися з усних свідчень самих ієромонахів: легко може статися, що там виявиться в іншого таємниця худорлявості і недуги, в іншого - збільшення розуму і заслуг. Справедливо, що всі вони мають бути нагороджені, бо все більш-менш несли вар і тягар сьогодення. Але Бог знає, чи всі вони будуть здатні носити свої відзнаки? Чи не послужать вони для деяких на шкоду та тяжкість? Із ієромонахами я отримав 50 примірників Касперівської ікони Божої Матері, які продаю і роздаю за Вашим призначенням. Також отримав картину священномучеників херсонських в одному екземплярі. У ній так чудово виражений характер древнього іконописання, що сама ідея її та її виконання здаються давніми. У більшому розмірі і в олійних фарбах це буде єдина окраса храмів, особливо нашого краю, присного священномученикам. Я негайно поставив це зображення в раму і під скло і теплю перед ним лампаду і як за рідкісний дар приношу Вашому Високопреосвященству величезну подяку. Хтось у Карасу-базарі чудово пише Касперівські ікони Божі. Матері та дешево по 6 р. сірий. Я замовив зробити для себе та для церкви. Преосвященний митрополит мав і передав йому уклін від Вас. Старець прийняв уклін зі сльозами радості і подяки, і наказав, якщо писатиму, і від нього засвідчити Вашому Високопр-ву уклін і пошану. Про гроші він не згадував, тому я про це промовчати розсудив. У владики притулилася стариця протоієрейша Гаврилова, яка турбувала листом про своє бідне становище. Чого саме вона просить у Вас, ясно досі не пояснила мені. Залишити Севастополь і слідувати хоч би в Одесу під Ваш батьківський притулок вона ніколи не наважиться за прихильністю до свого житла та бажання до смерті бути пані у своєму будинку. У неї ще є 4 душі кріпаків жіночої статі. Будинок її багато пошкоджений ударом двох бомб, що лопнули всередині. Думати про виправлення його тепер марно, якби вона мала на те й кошти. Після закінчення війни, без сумніву, перше задоволення від скарбниці належатиме вдовам. Мені здається, що вона чекає від Вас грошової допомоги на продовольство своє. Що стосується потреб наших, тобто моїх і моїх шанування, про які вже не вперше батьківськи запитуєте, то завдяки Вас і Богу про такого милостивого архіпастиря нашого, нам зручніше в існуючих потребах запозичуватися (як це дозволено Вами) від церкви, ніж просити грошей у вас з Одеси. Перш ніж ми зазнали потреб і перед проханням нашого, ви вже випередили їх. Але нелегко особливо переносити тягар теперішнього часу моєму товаришу по службі, священику Демяновичу. Окрім потреб, він терпить від страху не за себе одного, але за п'ятьох дітей та матір, яких не мав, куди відправити із Севастополя. Ще недавно бомба залетіла надвір його квартири, яка неподалік церкви. Нарешті – про хід війни під Севастополем, скільки це доступно моєму оку, слуху та розумінню. Театр війни з південного боку та з пункту 4-го бастіону перейшов на південно-східну чи Інкерманську, можна сказати, з 12 лютого. Але з березня місяця у Корнілова бастіону і проти всієї лінії діється теж, що раніше кипіло біля 4 бастіону. Прибуття нового головнокомандувача, кн. Горчакова (він прибув увечері 8-го березня) надало нашим діям більш рішучого характеру. 9-го він оглядав наші укріплення і місцевість, причому надихав солдат ласкавим словом (чого ніколи не чули від кн. Меншикова) і звісткою, що йдуть до нас війська, снаряди і постачання у величезній кількості, що потім оголосив і наказом, додавши запевнення, що, за допомогою Боже. 10-го на 11-е зроблено вилазку у великому розмірі, саме там, де тепер посилюються вороги. Нею командував генерал Хрульов і своїм чудовим прихильністю привів її до щасливого кінця. Чи були вороги попереджені про цей напад, чи ні, невідомо; Вони самі готувалися до наступу на наш новий редут, тільки вони трохи випередили нас і до того ж спочатку з більшою масою проти нас. Залишивши обидва батальйони проти них для прийому ворогів, він один з барабанщиками обійшов і шумом 12 барабанів змусив їх подумати, що сюди йде великий загін і втік. Більший опір чинили в окопах, які, оскільки були заповнені ворогами, були заповнені їхніми трупами. Справа затягнулася надовго, в яку було втягнуто ще кілька батальйонів. На ворожій батареї було підбито кілька гармат і зметено окопи. Було захоплено до сотні ворогів; їхні загальні втрати оцінюють щонайменше у три тисячі. Чудова картина була, коли другого дня, на всій лінії були підняті переговорні прапори і почали прибирати тіла. Усі узгір'я раптом вкрилися почервонінням і строкатою ворожою. З траншей сипалися вони, мов мурахи. Одні метушилися, носячи тіла, інші були лише глядачами, по жестах рук та інших рухів тіла небайдужими. Деякі стояли у великих купах, і, як видно, дивилися на видовище, слухали й якихось ораторів. На самому місці побоїща наші носії та парламентарі своєю сірою, одноманітною та солідною формою різко відрізнялися від маскарадної строкатості ворожої. За свідченням ворогів, жоден солдат не потрапив до них у полон із цієї справи. Англійський підполковник питання кн. Горчакова: як він міг потрапити до полону? невже на початок справи? відповідав, що він узятий під кінець справи, коли всі 12 офіцерів його було вбито. На питання про штурм, чи буде він? всі полонені тепер відповідають сміхом. Так мало вони вірять у успіх своєї справи. Числа вбитих з нашого боку не знаю; поранених було 950. З них понад 300 так легко поранені, що через кілька днів можуть бути знову в строю. Після цієї справи, на перев'язувальних пунктах неймовірні праці були для медиків протягом двох днів. Чути, що 18 березня буде вилазка спільна – з усіх пунктів та проти всієї позиції ворожої. Страх нам не новина; тільки дай Господи встигнути. Тієї ж ночі, як у Корнілова бастіону лилася кров, на місто через 4 бастіони мчало найжахливіше бомбардування. Бомби змінювалися ракетами і змагалися у своїх жахах. Коли вдалося зробити три пожежі, то саме на них були спрямовані нові вогні. Одна пожежа спалахнула неподалік нашої бібліотеки. Спрямовані туди бомби та ракети мчали прямо через мою церкву. Декілька бомб лопнуло в повітрі над самою церквою; одна вдарила в стіну церкви, минувши колону і, хоч пошкодила стіну, але не пробила наскрізь, бо удар пішов у саму нижню частину стіни, тим часом такий був сильний, що запор віконниці вискочив з пробками, а в церкві місцеві великі свічники впали. Одна бомба впала в саду на доріжці до моєї квартири, але, луснувши глибоко в землі, бризнула не осколками, а землею, що налітала на дах будинку. З 9-ї години вечора майже до ранку я простояв з причтом біля церкви, спостерігаючи за смертю і ховаючись від неї за колонами та церквою. Але сам Господь, мабуть, зберігає всіх. Понад 5 тисяч бомб кинуто в місто, а тим часом із жителів всього поранено 2 жінки, і на лінії власне міської не більше 30 осіб; тим часом на одному 4-му бастіоні лягло 2 тисячі бомб, як мені казав штаб-офіцер, який ту ніч там команду мав. Вважають, що війська, що йдуть на посилення Кримської армії, будуть на місці не раніше половини квітня, але що, втім, кн. Горчаков може відкрити свої дії з 1 квітня. Кн. Меншиков просив про звільнення покійного Імператора, і звільнений наказом нового від 9-го березня. Можна подумати, що це звільнення є справа власне імператора, що царює, але цього у нас не допускають. Звільнення ж від міністерства, що князь не просив, приписують бажанню генерал-адмірала. Зрадник ксьондз виданий коменданту 20 солдатами – католиками, яким він вселяв на сповіді, що присяга не така важлива, як послуга, яку вони можуть тепер надати своїй загиблій вітчизні, що треба дорожить часом і діяти та інше. Тепер зрозуміло, чому вороги завжди майже знали про наші вилазки, чому багато бігало поляків. Це його диявольське сіяння. Ви відвідували Севастопольський костел і можете пригадати цього поляка. Зі святом світлим вітаю Вас, Милостивий Архипастир і Отець. Хай буде він світлий у Вас, а у нас, з 5 год. ранку, страшно вже затьмарений димом і жахами відкритого бомбардування, яким так довго лякали вороги наші. Під час утрені, стоячи біля престолу, кілька разів відчував я такий струс від пострілів на саму будівлю церкви, що під ногами вагалася. Бог знає, що буде, але поспішаю повідомити вас, що настала, нарешті, година, здається, рішуча. Не знаю, втім, хто перший відкрив вогонь – ми чи вороги. Можливо, що й ми. Бо чути про план кн. Горчакова, який мав незабаром справдитися. Він припускав привернути увагу ворогів до Севастополя і раптом кинутися на них усіма силами від Чоргуна, де все до того готове і куди перевів він свою квартиру. Вчора ввечері він був з нагоди першого дня свята до міста і слухав літургію в Михайлівській церкві. Темна ніч, в яку пильнували і чекали першої святкової години, хоч і була освітлена блискавками гарматного вогню, але цей вогонь був звичайний і не порушував у храмах Божих спокою та солодких хвилин пасхальної служби. Вони переповнені були православними воїнами, яким, утім, оголошено було щохвилини бути готовими до іншої служби. Тому й на світлий день начальники були в тих же сірих шинелях, як і солдати. Т. е. ми святкували Великдень, подібно до Ізраїлю, стоячи, переперезавшись, і з жезлами в руках, будучи готові на все від ворогів, знайомих по Великдень Одеській. Розповідали, ніби вони навіть надсилали парламентарю з пропозицією на три дні свята перемир'я, на що кн. Горчаков, пославшись на їхні торішні дії в Одеси, не дав віри їхньому слову, ніби й відповідав. Хоча зовнішнього освітлення на храмах тепер не було в нас, але їх чудово висвітлював народ, який не вміщався у храмах і зі свічками стояв на дворі та по вулиці, де стояли ряди з пасками, приготованими для освячення. На бастіонах великодня служба була здійснена ієромонахами, звідти нікому не велено було відлучатися ні на мить. Для великого п'ята та суботи я дав на бастіони три плащаниці, що були у моїй церкві на зберіганні. Страсну Седмицу ми провели, дякуючи Богу, не відчуваючи особливих страхів; хоча останнім часом вороги невгамовно і з особливою люттю киплять за корабельною слобідкою, але страхи звідти до міста майже не досягають. При слуханні пристрастей Христових спокій тих, хто молиться, більше порушено було виблиском у вікнах вогню, ніж звуками пострілів, до яких звикли давно; офіцери часом виходили з храму, прислухаючись, чи не б'є тривога. Як у свято Рож. Христового, так і тепер, звичайного по місту христославлення ми не робили. Бо ось до кого йти: два-три купці, та й ті виїхали заради свята до родин у Сімферополь. Були втім у митрополита; мав намір я бути у губернатора, Нахімова і у Сакена, але дізнавшись, що вони приймали святкові візити о четвертій годині, коли повернулися від літургії, я не міг турбувати їх о 9-й годині. Відвідав із співом церковним поранених і також сестер у їхній квартирі, а потім повернувся додому. Досі стояла хороша погода. Вночі і тепер, під шум гармат, шумить і дощ. Якщо наші війська зроблять, який рух, то шлях буде суто стомлюючим і слизьким. Час на обід, але грім бомбардування ще ні на хвилину не вщухав. Якщо що після обідні впізнаю і встигну до сьогоднішньої пошти, вдруге пошлю на пошту. Що до вечора буде відомо, завтра неодмінно писатиму, якщо живий. Іду на молитву під страхом... Вже в Бога не знайшлося кращих молитовників, що й мені грішному довелося підносити громадську молитву в такому місці? О, помоліться за нас! Ви, без сумніву, молитеся навіть у цей час, але ще не знаєте. Щоб у свято не робити непристойного святу, лукаві англофранцузи вчора посадили замість себе в траншеї турків, які, радіючи, нагоді та честі, непомірно ярилися штуцерним вогнем, навіть залпами. 28 березня 1855 р., м. Севастополь. Дякуючи Богу, Севастополь витримав і відбивав щасливо вчорашнє бомбардування, що тривало до глибокої ночі. Вночі вороги кидали бомби з мортир, яким не можна було діяти вдень через дощ. До вечора надійшло на перев'язувальний перший пункт до 200 осіб. та одна жінка. На іншому пункті, що в корабельній слобідці, мабуть менше надійшло поранених, бо на тому боці вогонь був слабшим, а з півдня вороги там майже мовчали. Про шкоду ворогів можна судити з їх батарей, по багатьох місцях зритим; деякі з них рано замовкли. Інші результати та мета вчорашніх дій поки що невідомі, принаймні – нам, приватним особам. Сьогодні з 5 ч. т громи і також по всій оборонній лінії, на якій у нас до 500 гармат. Зараз я повернувся з перев'язувального пункту; вже до 7 год. надійшло досить поранених. Проходячи звідти і глянувши на море, з жахом помітив, що вороги підводять свої кораблі та пароплави. Чи не бомбардуватимуть сьогодні з моря, на що після 5 жовтня вони не наважувалися. Збережи Господи! – Але печі для жару ядер на наших батареях димилися. Похмуро, туманно і безвітряно: жах від диму і мороку буде сугубий. Чи не підуть вороги на штурм тепер? Бажання кінця тяжкої війни у ​​всіх таке, що готові прийняти і штурм із радістю. І чим швидше, тим було б краще. Вчора один морський офіцер повідомив мені чудовий щодо цього слух, що з тиждень ходить між матросами та солдатами. При переправі через бухту з Північної у місті сів на катер, наповнений різними нижніми чинами, і якийсь старий з великою бородою та в чернечому платті. Мова у солдатів була своя, про свої нинішні справи, в яку втрутився і невідомий старець, підбадьорюючи їх у священній лайці допомогою небесної, з якою в третій день свята Великодня переможуть ворогів, і перш ніж пристали до берега, став невидимий. Того ж дня цей же, за розповідями, старець переправлявся з корабельної на Північну, також підбадьорював солдатів, що пливли з ним, і також, не доїхавши до пристані, став невидимий. Його потім помітили, що нібито ходили по горі на Північній, побігли до нього, але він також зник невидимо. Я просив офіцера знайти хоч одного очевидця, але сьогодні це третій день і чутка надвечір має виявитися істиною чи брехнею. Вашу звістку від 28 лют. про кончину Государя Імператора та указ консисторії від 2 березня про той самий предмет і про присягу новому Імператору я отримав лише 22 березня; ми більше трьох тижнів на той час не отримували пошти. Я вже писав, що ми присягали нового Імператора 1 березня і як це було; лист про присягу духовенства мені підвідомого представлю після отримання такого з Бахчисараю, куди посланий мною лист і припис, щоб і лакські священноцерковнослужителі з'явилися для присяги в Бахчисарай до прот. Спіранда. Приношу глибоку мою подяку Вашому ви-ству за надісланий вами розбір богослов'я преосв. Макарія. Я тим більше радий був навчитися в цьому богослов'ї вашим високонауковим судом, що поважний автор богослов'я мені знайомий ще у студентах Київської духовної академії, жив зі мною два роки в одній кімнаті і був мені, молодшому тоді студенту, – старшим компаньйоном. Він і тоді далеко відрізнявся від усіх товаришів, ніж тепер далеко випередив не тільки товаришів, а й старших. О. Геронтію та братії його до свята Великодня (за три дні) послав я артос; Великдень і червоні яйця. Французь. парламентар передавав нашому, що ваш архієрей (так він називає о. Геронтія) користується великою схильністю генерала Канробера, який запрошує його до себе і в нього буває. 9 ½ години ранку. Пальба, поступово роблячись все рідше і рідше, тепер уже ніби не схожа на бомбардування. З моря пальби не чути було. Йде дощ. Чи не змінилися плани? Пишу поки що одне те, що підлягає зору і слуху. Що дізнаюсь, доповню. В Інкермані не можна було триматися; послушник висланий, церква замкнена, майно давно відіслано у скит. Необхідні рапорти про Херсонську та Інкерманську кіновію представлю. Ієромонаху Нікандру, що був духівником Вел.князів, присланий золотий хрест, прикрашений діамантами, на золотому ланцюжку, здається, не як відзнака, а як царський дар, бо грошима за труди вони не дякували йому. На самому хресті маленькі діаманти складають маленький хрестик. Змісту паперу, при якому він надісланий до штабу, не знаю. 29 березня 1855 р., м. Севастополь. Ось і п'ятий день бомбардування продовжується і, здається, з днями посилюється. Що за нею буде, досі невідомо. Вчора Сакен заходив до митрополита взяти благословення і нічого не сказав про намір принаймні з нашого боку. Взяті в полон французи показують, що Наполеона ще немає. Французь, що перебіг, стверджує, що його чекають скоро, для чого і кораблі витяглися в море, щоб до приходу його пофарбуватися, а не для бомбардування, як ми припускали. Якщо прийде Наполеон, то неодмінно пошле на штурм, але війська ніби чути про це не хочуть і невдоволені своїм імператором. Значна частина наших військ прибула та поставлена ​​по місцях. Про план дій нічого не знаємо. Артилерійська слобідка зазнала тепер великої руйнації, але бастіони та батареї стоять і діють у всій силі. Жаль матросів наших, багато їх вибуває і їх не ким замінити. Лікарі та сестри не сплять ні вдень, ні вночі. Тяжке видовище в будинках сліз, стогонів і смерті. Духовні вимоги духовними виконуються з приблизною старанністю та акуратністю. Все покладене усіма виконується. Богослужіння в моїй церкві йде неопустимо; Проте церква з 2-го дня свята стала абсолютно порожньою. Вчора лягло одне ядро ​​перед порогом. 31 березня 1855 р., м. Севастополь. Всі очікували ми, що після бомбардування буде якийсь кінець, бо настав час, і природно тому було очікувати цього кінця. Я тому саме пропустив одну пошту, що сподівався написати вести остаточні та приємні. Тим часом ми знову в тому ж положенні; ні кроку назад, а й уперед ні кроку. Власне бомбардування було 7 або 8 днів, рахуючи з 2-го дня свята; дія ворогів в інші дні вже нижче цього страшного слова. У гарнізоні нашому вбито і поранено не менше 5000 (бувало поранених по 300 і 400 осіб на добу). Ушкодження незначні, і одужували вночі. Були вибухи пороху на 5 та 6 бастіонах, але незначні та без важливих наслідків. У ніч на 4 число вороги підірвали 4 міни своїх проти 4 бастіону, якому, втім, не завдали ніякої шкоди. Люди, які були в наших колодязях, притиснуті землею, і 60 людей поранено камінням. Але вороги нічого не витягли з цього вибуху; коли вони кинулися до воронок, їх зустріли таким картечним вогнем, що втрату ворогів вважають набагато більше за нашу. Потім на тому ж місці вони встигли поставити тури та дві гармати. Вчорашню ніч зроблено вилазку, батарею розмітали, а траншею наповнили ворожими трупами. Матрос, який був у цій справі, розповідаючи про успіх, прикро докоряв начальству, яке скоро б'є відбій; людина щойно розігріється, а тут б'ють назад. 4-го числа підірвали також льох у ворогів на їхній батареї, що проти нового камчатського редуту. Під час бомбардування чимало було нещасних випадків із жінками та дітьми. З одного будинку принесли мати напівживу, двох хлопчиків обпалених, дитину вбиту, і тільки дочка, прибита камінням, могла розповісти про нещастя цього бідного сімейства. Шкода дивитися на стару 60 років, якій забирають ногу, але ще болючіше дивитися на поранену немовля, яка ще живе і якій нема чим допомогти, – мати її вбита. Вчора я був свідком цієї сцени. Дивуватися слід, як іноді смерть шукає своєї жертви. Бомба пробиває в Олександрівських казармах, де містився шпиталь, дах і стеля, не шкодячи хворих, і залишаючи два наступні поверхи будівлі, вилітає у вікно, впавши на камінь, і, зробивши рикошет, влітає у вікно підвалу цієї ж будівлі, і там знаходить нещасну матір, яку знаходить нещасну матір. Доглядач шпиталю розповідав мені про цей випадок зі сльозами на очах. Там же другого дня контужена сестра, і медику відірвало руку. Тепер перевели 3-й перев'язувальний пункт та хворих тієї будівлі до морських магазинів, що у Доковій бухті. Флот ворожий у бомбардуванні не брав участі. Іноді вночі пароплав наближався до берега, щоб зробити один чи два залпи і потім бігти. На перев'язувальних пунктах та в госпіталях з духовного боку немає опущень, – навпаки, ченці та бельці навіть змагаються один одному на цьому служінні. Ієромонах Йосип Хмельницький, який прибув вдруге до Севастополя, за розпорядженням адм. Нахімова, визначений на корабель „Хоробрий”, змінивши Германа, який перебуває в Михайлівській батареї і при хворих, які там перебувають. Сестри перестали хворіти і все тепер на службі. З прибуттям 4-го відділення їх кількість достатньо. Між ними є кілька католичок, які якось косо дивляться на православного священика і, здається, до хворих не тим горять старанністю. Німки – прекрасні сестри. Щось не полюбився громаді Афонський чернець, що прибув із ними, Веніамін. За словами старшого лікаря при громаді Тарасова, який від її високості уповноважений до всіх розпоряджень по громаді, єром. більше покладе в сестрах незгоди, ніж мир та любов. Щоб він менше мав на них вплив, Пирогов відрядив його беззмінно до палат найважчих хворих, куди змусили переселятися на проживання. Замість його рекомендують її високості мене, про що 5 квіт. доктор Тарасов надіслав рапорт вів. княгині. Коли питали на те моєї згоди, я тим менше міг відмовлятися, що вже вашим в-ством милостиво вказано на це служіння, хоча досі проходив його тільки при відділенні громади. Ієромонах поки що нічого не знає про це. Він добра людина, але, кажуть, із солдатів, і тому не має багатьох якостей для служіння у суспільстві людей освічених. Притому дивиться на речі афонською, - це вже занадто багато для громади, її знайомої з чернецтвом. 7 квітня 1855 р., м. Севастополь. Ось ще лист від архім. Геронтія. Воно, здається, залежало у штабі з нагоди святкового бомбардування. У ньому є відомості про священика Кадиковського, який зник безвісти. Досі не було штурму, не буває й особливого вогню. Дві останні ночі били надто мирні. Говорять, що кн. Горчаков своєму братові - головнокомандувачу писав з Відня і просив швидше порадувати доброю звісткою, необхідною для кращого переговорів. Чи виконає він це прохання і коли не знаємо. Думаємо, що ми перші не вийдемо з оборонного стану. Ще одне ядро ​​потрапило до церкви; вдарившись у карниз, воно відскочило, залишивши тільки виразку на ньому. Сьогодні секретним чином дійшло до мене відомості, що ваше уявлення про нагородження мене і товариша мого хрестами на пристрасному тижні було в Севастополі і, після засвідчення кн. Горчаковим, знову пішло за призначенням, без жодної зміни. Це, кажуть, тому, що нагороди, які милостиво присудили нам, підлягають суду вищого начальства; і це форма так. обр. дотримано. У цьому ході справи ми бачимо нову милість Божу до нас: бо якби воно прийшло до кн. Меньшикову, то разом із уявленням про все військове духовенство та лікарів, залишилося б нерухомо в його канцелярії. Про духовних та лікарів він сказав: Нехай їх нагородить Господь. Нещодавно мені довелося дізнатися його судження про Сакена. Залишаючи Крим і складаючи причину малих успіхів на посередність генералів, які його оточували. Він сказав: «і Єрофеїч (Дмитро Єрофеїч) мені не допоміг». Прохання Св. Синоду в Севастополі підписано і надіслано до Бахчисараю для того, щоб негайно, за підписанням, було доставлено до Сімферополя о. Родіонову. О. ігумену Миколі я надіслав усі папери, потрібні для викорінення в Бахчисарайському соборі безладдя та введення там порядку, який завжди буде сумнівним при о. Спіранда. 11 квітня 1855 р., м. Севастополь. Від останнього листа мого до 20-го числа квіт. не трапилося в Севастополі і біля нього нічого чудового, хоча поранених з батарей та бастіонів прибувало на перев'язувальні пункти чимало. Театр війни або посилених дій ворога знову біля 4 та 5 бастіонів, тобто на дорозі монастирської. Тут ми захищаємось тільки через батарею; ворожі траншеї в 10 сажнях, для ока і тієї відстані немає. У ніч на 20 квітня французи відібрали у нас і останню траншею у 5-го бастіону. Вони напали серед незрівнянно більшого нашого прикриття. Втім, нашу невдачу приписують просто боягузтво Углицького полку. Втрата вбитими та пораненими була до 1000 осіб. Останнім часом багато впало офіцерів. 22 квітня ховали їх разом 8 осіб, прийнятих 21 числа під час прибирання тіл із французів. траншів. Випадково я був свідком – на дуже близькій відстані – цього сумного видовища; французи самі виносили наші тіла на половину тієї відстані, яка ще перебуває між нами та ворогами. Тут стояли два наші офіцери, які розпоряджалися своїми носіями. Глядачів з боку ворогів було дуже багато. По червоних головах, що стирчали з ровів, можна було судити про близькість до нас ворогів і жахатися цієї близькості. Немає жодного сумніву, що штурм настане тут і дуже скоро. Можна про це укласти і з того; що гарнізон наш посилений новими полицями. Пройти по якійсь вулиці все одно, що по табору; все сповнене солдатами. Віденські конференції не мають на наші справи жодного впливу. Помічено, що 21 взято до Херсона значну частину десанту на судна і відправлено до Євпаторії. 8 батальйонів наших з Північного боку послано туди ж у підкріплення наших військ. Адмірал Нахімов, з нагоди виробництва свого в цей чин, наказав по флоту дякувати сім'ю моряків свідомістю, що незаслужену монаршу милість він отримав за доблесті своїх товаришів. Словесно ж він висловлювався, що у разі вторгнення ворогів у місто, він перший повинен впасти при захисті його. Так він розуміє ту славу, яку набули чорноморці останнім часом, і не хотів би її пережити. Що нам робити, якщо б Господь попустив, хоча тимчасово піддати нас такому відвідуванню. Думаю, що ми не повинні залишати церкви, доки не будемо відкликані від неї начальством або прогнані ворогом. Так, принаймні, я розумію обов'язок священика і святість Божого храму і так готовий вчинити в надії на милість Божу. Брат мій, законоучитель гімназії у Білій Церкві, пише, що маніфест про народне ополчення справив велике хвилювання у Київській губ.; селяни, обтяжені ярмом польських поміщиків, раді нагоди і хочуть більше знати своїх поміщиків. Усі бажають служити Богу та Государю та бути вільним козацтвом. Зловмисні люди навіяли невігласам, що такий саме сенс маніфесту, і що священики мають і указ «не робити поміщикам панщини». Вимагаючи від них таких указів, примушуючи до писання прохань і адрес, парафіяни в селах нерідко зазнавали священиків тяжких образ і насильства. Особливо поспішала їх до того чутка, що після Великого четверга пізно вже записуватись у вільні козаки. Брат із Вел. суботи не повертався додому, і постійно в роз'їзді з чиновниками від генерал-губернатора. У маєтку Браницьких втішили хвилювання; в одному місці за потребою вжито силу зброї: селян убито 30 і поранено 30. Тепер теж піднялися в маєтку кн. Лопухіна у Корсунському окрузі. Вирушив туди і сам кн. Васильків. Сумне явище. 22 квітня 1856 р., м. Севастополь. Неприємна для нас справа, що сталася в ніч на 20 квітня, незабаром загладжена нашим успіхом: 23 квіт. ми підірвали у ворогів 2 порохові погреби, і в ніч на 24-е ще один льох там же проти 4-го бастіону. Тієї ж ночі від 3-го бастіону зроблено зі 100 осіб. мисливців вдала вилазка, метою якої було власне дістати мови, щоб дізнатися, куди пішов флот із десантом. Взяли в полон одного офіцера та 6 рядових; але, здається, від них нічого не впізнали. Припускають по-різному: одні – що вороги пішли з Євпаторії до Одеси. З Ялти дали знати, що помітили їхній напрямок до Анапи. Ще думають, що м. б. це ніщо інше, як один вид диверсії, щоб змусити нас розважити свої сили. 23 квіт. була військова рада, на якій, кажуть, лише адм. Нахімов та генер. Хрульов палко говорили, що час наступально діяти. Втім, на чому вирішено, невідомо. До відображення штурму всі розпорядження зроблено, бо його тепер можна чекати з години на годину. Справа на 20 квіт. надто погано для нас і справило неприємне враження на всіх. У нас у відібраній ворогами траншеї 7 мортир і 2 гармати. Углицький полк, який тоді був у траншеї і в прикритті, просто біг ганебно! Ця справа була нагодою для начальника правого флангу оборонної лінії, віце-адмірала Новосільського, начальника 4 бастіону капітана 1-го рангу Кутрова та ще кількох морських офіцерів позначитися хворими та залишити свої місця. Моряки майже 8 місяць. захищаючи Севастополь своїми грудьми, не можуть без обурення говорити про бездіяльність армії та якусь холодну байдужість її генералів. Зрештою, майже немає флоту; перевелися і матроси, і офіцери. Від екіпажу залишилося лише 36 осіб. Сакен учора відвідав хворого Новосільського і чи переконав його бути здоровим – невідомо. Кому Севастополь – не рідний, той не зрозуміє хвороб моряків; тим часом усі говорять про моряків з благоговінням, і журяться, що їх так мало. Нахімов важко знаходить і своїх хворих, про яких він дбав більше, ніж батько: вони стали рідкісними на перев'язувальних пунктах і в госпіталях. Багато є прекрасних сторін у цьому адміралі, між іншим, пам'ять про моряків – небіжчиків. Цього місяця я служив для нього три панахиди: 5 числа за Корниловим, 11-го за Лазарєвим і 15 за Істоміном, з нагоди 40 днів від смерті цього останнього. Він не забуває днів смерті їх. «Дуже мала тепер сім'я наша», казав він мені на могилі, «і незручно тепер збиратися сюди, але має виконати св. наш борг». Володимирський храм буде тепер ніби на трунах мучеників. Два адмірали впали за віру, і третій скінчився стражденним, якщо небіжчик дивився на свої страждання, як треба. Вчора я прочитав у листі Станюковича з Миколаєва до свого зятя таке: «кн. Меншиков, з нагоди виробництва Нахімова до адміралів, сказав: «його зробили марним. Його було справа зрівняти кораблі, тягнути мотузки, змочити снасті і з усіма лаятись». Здається, генерал-адмірал краще розуміє Нахімова, аніж колишній морський міністр. Дві сестри громади вирушили до Петербурга через хворобу. Одна з них від нервової чутливості не могла зносити колись гарматних пострілів, а потім і стогонів хворих. Інша теж від подібної чутливості не могла перенести суворого зауваження начальниці. Правду сказати, що М. Стахович має більш прийоми крутого ротного командира, ніж начальниці жінок шляхетних і усвідомлюють свої особисті переваги. Вона обмежує свободу сестер до того, що забороняє сходити до церкви, хоча сестра мала на те дозвілля. Навіщо там виставлятись? Можна й удома помолитися. Так вона думає, і дуже вперта, щоб послухати чиєї поради. Сестри не зовсім задоволені нею і, дякуючи Богу, старанно проходять своє служіння, відкриваючи свої почуття лише тому, через кого вони не можуть бути голосними. Намагаюся говорити їм те, що на користь загальну, для якої можна забувати трохи. Діти мого товариша о. Демяновича прийнято до Воронезького кадетського корпусу з тим, щоб старший син був представлений нині ж, коли йому буде 9 1/2 років. 25 квіт. 1855, м. Севастополь. 26 квіт. з поспішністю очистили від поранених та хворих усі ті місця у місті, де вони знаходилися. Можна було здогадуватися, як і казали, що готують місця для поранених від великої битви. (Хворих із міста відправили на Північну до наметів, звідки відправляють їх далі). Тим часом 27 число пройшло тихіше звичайного. Вночі пішов дощ, який продовжував іти і вдень: тому тиша оселилася навколо нас від ворогів. Вночі на 29 квіт. о 10 год. закипіла жарка стрілянина біля 3 бастіону, але тривала лише з півгодини. По штуцерних вогнях (місцевість, де це відбувалося, від церкви цілком видно) можна було судити, що або вороги напали на ложементи наші, або наші хотіли побувати в ворожих траншеях. Пишу вранці та подробиць про те ще ніяких не чув. Без сумніву, вони не можуть бути важливими. Сьогодні знову дощ, що почався ще до світанку. Зазвичай за такої погоди з обох воюючих сторін буває мовчання. І якби дощі продовжувалися, ми благополучно дочекалися б кінця Віденських конференцій. На військовій раді, яка була у нас 21 квіт., нібито вирішено, що нам вигідніше залишатися в оборонному становищі. Є чутка, не знаю, яким шляхом досяг Севастополя, що Пруссія оголошує війну Франції і просить у Росії допоміжного корпусу. Якщо і правда цьому, то безсумнівно, що, за Божою манією зберуться нові політичні хмари і в громах протиставляться громам і громові відводи. Доктор Пирогов, якого присутність та невтомна діяльність надзвичайно важливі для Севастопольських госпіталів, просився, через хворобу, додому, а також прибули з ним на утриманні ст. кн. Олени Павлівни медики просили про відпустку через крайню знемогу від непомірної 6-тимісячної праці. Вів. княгиня, виявляючи деякий. образ. згоду на відпустку Пирогова, його ж просить переконати інших медиків, як найкращих хірургів, залишитися ще у Севастополі. Але офіційного дозволу і Пирогов поки що її має, і без сумніву без того не поїде. Сестри та духовники у шпиталях виконують свою справу. Цвинтарна церква бачиться ціла і невідкрита. З Великодня переговори проводяться на морі з катерами, і не було випадків оглянути їх близько, як це було зручно під час переговорів на сухому шляху. Така зміна була внаслідок замаху ворогів заглянути в наші рови, які настелені дошками з набитими на них цвяхами. Свідчення на цвинтарний будинок, що він розбитий ворожими ядрами (чого, втім, ще не було) і розібраний на військові потреби, я отримав зі штабу. По ньому можна буде отримати винагороду від скарбниці. 27 квіт. о. Інокентій, який був у місті, передав мені, що на Північній стороні в шпиталях був послушник Василь Райза з вихрестів, який займався там служінням пораненим-хворим, і що він за якусь розмову запідозрений і кудись відправлений. О. Інокентій про нього відгукнувся мені, що він цього послушника хоч і бачив, але він при ньому не перебував, і не знає, звідки і навіщо він був присланий туди. За листом о. Мих. Радіонова, за якого він передає ще два листи до цього послушника з Києва, видно, що він добре і з доброго боку відомий о. Михайлу і служив насамперед у Сімферополі при госпіталі. Про Георгіївський монастир нового нічого не знаю, ні листа про отримання артосу та паски не маю. Преосв. митрополит живе по старечому і, хоч ядра і ракети з моря літали через його квартиру (вороги перепробували свої снаряди з усіх боків по місту, і все марно: не горить місто), сидить удома нерухомо. Незрозуміло, чому старець не погодився на вашу пропозицію їхати до Одеси чи Корсуні, де знайшов би притулок, спокій та задоволення. Втім, «насіння святе стояння всякого граду», а його сан та старість непорочне самі говорять на користь цього стояння. Багато більше може ваш архіп. молитва, як ангела пастви, ворогами обкладеної. Не позбавляйте нас і вашого архіпастирського благословення. Рапорти надісланими листами мною вже представлені. Вважав за потрібне повернути й самі листи. 29 квітня 1855 р., м. Севастополь. Залишаючись у тому ж безвихідному становищі, останніми днями Севастополь був втішений новим успіхом мужніх і невтомних захисників його. 29 квіт. вночі зроблена малою кількістю мисливців вдала вилазка від 3 бастіону. Хотіли для головнокомандувача дістати лише мови, захопивши кілька людей з передового ланцюга ворожого; але, через велику темряву не помітивши цього ланцюга і самі не помічені, мисливці опинилися біля самої траншеї і з криком ура, розлякавши англійців, заклепали кілька знарядь і представили п'ять мов - живих і здорових англійців. 30 квіт. підірвали у ворогів два льохи: один уночі, другий вдень. У ніч на 2 травня була також вдала вилазка від 5 бастіону, якою загладжена вина Углицького полку. Обидві наші траншеї проти 5 бастіону, відібрані французами 20 квіт., очищені від них поспішно і тури розкидані, а вороги тут знову в більш шанобливому віддаленні від нас. Тим часом облогові роботи у ворогів продовжуються, хоча з тиждень настала значна тиша. У нас також фури та машини у великій кількості щодня вирушають на оборонну лінію. Загальна поголоска (так кажуть, вирішили і в колишній військовій раді), що, незважаючи на чудову кількість військ наших, ми її вийдемо перші з оборонного становища. 1 травня промайнула звістка (ніби з достовірного джерела), що французи вирушають кудись відкривати інший театр війни, залишаючи укріплені пункти – Балаклаву та Камишеву бухту під прикриттям флоту. Три останні дні квітня був дощ і вдень, і вночі; з 1 травня стали дні ясні; земля навіть під ногами ворогів зеленіє. Києво-видубецького монастиря послушник Василь Рейза запідозрений, як потім я дізнався, за наступною обставиною. До шпиталю на Північній стороні вступив з нагоди війни, з відставних, штаб-лікар – поляк. Він, наповнивши скляні баночки тютюном, доручив послушнику передати їх якомусь циганові; цей циган затриманий козаками на позиції генерала Ліпранді. У баночках під тютюном опинилися на папері малюнки наших укріплень. Внаслідок цього заарештовані штаб-лікар, послушник та циган. Вони, здається у Сімферополі. Зустрівши потім у місті колишнього херсонського послушника Йовина і дізнавшись, що він залишається тепер без діла, я того ж дня дав йому на руки папір і вислав його в скит, щоб і він кудись не ув'язнив. Сьогодні чутно вогонь штуцерний, і гарматні постріли лунають не рідко. 4 травня 1855 р., м. Севастополь. Вчора тільки отримані мною вислані за розпорядженням вашого високопр-ства гроші на допомогу скитам і духовенству, про що дізнався поштою випадково, посилаючи гроші в свічковий комітет. Перше оголошення не доходило до мене. У моєму відомстві залишаються без місць два священики: Комарський, який досі перебував, за відсутності готівкового священика, при Бахчисарайському соборі, і Качівський Кузьменко, який, за моїм розпорядженням за згодою Мальчумського причту, під час чотиридесятниці та свята Світлого служив у Біазалі. Тепер особливої ​​потреби у служінні у приписній церкві немає, і на це вже немає згоди причту та парафіян. Я запропонував їм просити помсту собі, якщо є пусті. Качинська церква може бути скоро впорядкована, навіть тепер, якби були там жителі в розорених садах, але Комарська не існує, як і саме село. В останні дні нічого в нас не сталося чудового, окрім вибуху ворогом двох мін проти 4-го бастіону, який не зазнав жодної шкоди. Минулої ночі закладено нами і в останню закінчено ложементи проти цвинтаря (церква бачиться цілою, а огорожа в багатьох місцях розорена). В останню ніч тому був сильний вогонь, і багато бомб кинуто. Одна в саду церковному так глибоко увійшла в землю, що не можна докопатися, інша в сусідньому домі проти дзвіниці поранила людину не собою, а шибками вікон. У флоті ворожому, який – як ліс у Херсонських бухтах, великий рух постійно. Вчора рухалося 23 пароплави. У таборі, чути, холера та загальне невдоволення зуавів, які бігають часто й компаніями. Є вже втікачі з п'ємонтців. Дні у нас дуже спекотні. Тому вдень вороги мовчать; з нашого боку стрілянина буває лише у відповідь ворогові. Пролунала чутка, що у Євпаторії турки боляче програлися перед нами; але, здається, це не так, про це не мовчало б начальство. Про приїзд Наполеона ще не видно з табору. Там постійно видно навчання. У громаді Хрестовоздвиженської важкий світ, поки начальниця так діятиме: її дії не в дусі кохання. Хотіла перемістити деяких сестер у Бахчисарай. Ті не погодилися, бачачи в тому образу для себе. Вона поспішила донести про послух, коли ті другого дня виявили послух. Генеральша Ширман, через руки якої йде до вів. княгині все листування, не доводить надто неприємного до слуху її високості, але, здається, сама не схвалює тону Стаховича. 11 травня 1855 р., м. Севастополь. У ніч із 10 на 11 травня багато пролито крові під севастопольським цвинтарем. 11-го числа я писав до вашого високопр-ства вранці, не маючи ще відомостей як про справу саму, так і про втрату, в ній колишньої. Не легко втім, збирати їх раптом після справи: тут буває стільки суперечливих, приємних і неприємних оповідань, що за ними не можна скласти й поняття про справу. Остання справа була така: вночі на 10 травня ми відкрили роботи, щоб з'єднати ложементи для якого послужила цвинтарна стіна, з 5-м нашим бастіоном, і від кута цвинтарної огорожі провести лінію ложементу на Карантинній бухті, і, без особливої ​​втрати, майже закінчили ці роботи. У ніч на 11 травня вороги напали на цю лінію набагато більше, ніж у нас було поставлено для відбиття нападу, на який чекали. За словами полоненого, їх було 18 000, у тому числі 3000 гвардійців. Вжито було в справу і частину кавалерії. Наші ложементи протягом ночі три рази переходили з рук в руки, і нарешті, лінія від цвинтаря до бухти залишилася за ворогом. До значущості числа вбитих приєдналася смерть бригадного генерала, графа Адлерберга. На перев'язному пункті видовище було одне з найжахливіших. Хоча зажадали медиків і з інших пунктів, проте бракувало рук. Багатьом із страждальців доводилося цілий день чекати на операцію. Почувши, що опівдні буде піднятий перемирний прапор для прибирання тіл, я пішов на 6 бастіон, щоб при цьому подивитися цвинтарну церкву та Херсонес у теперішньому його вигляді. Прапор, втім, був піднятий лише о 6 годині, а французи не відповідали йому, і тому в цей день тіл не прибирали. Проте, користуючись опівдні колишньою тишею, я встиг з 6 бастіону поглянути на місце битви. Незважаючи на те, що вранці було відправлено на Північну вночі піднятих тіл – наших 2 боти та 1 бот французьких, ще багато лежало тут по лінії ложементів. Мені вказано два тіла на середині відстані: мученики посилювалися доповзти до нас, і відпустили дух. Ще кілька людей було помічено живих, двоє були в сидячому становищі, інших можна було дізнатися лише з деяких рухів і підняття голови, яку звертали до своїх, чекаючи на допомогу. Постріл, що пішов по бастіону, змусив мене поспішно піти з небезпечного місця. 12 травня, тобто другого дня, помітивши о 10 год. перемирний прапор на тому ж бастіоні, я знову поспішив туди з трубою. Люди та носилки для тіл були готові, але вороги не піднімали свого прапора, хоча втім не стріляли і навіть зникли. Тому й нам можна було дивитися безпечно. Від останньої ночі, коли ми також зазнали невдачі, трупів побільшало. Цвинтарна стіна міської сторони, що була разом із нашим ложементом, залишилася також у руках ворогів, які цієї ночі встигли з'єднати її і зі своєю траншеєю, що йде в напрямку гори, що відокремлює цвинтар від міста. Таким чином, цвинтар тепер у руках ворогів. Говорять, що кн. Горчаков, внаслідок великої втрати людей минулої ночі, не дозволить на цю ніч поставити більше двох батальйонів, які за потребою поступилися численному ворогові, втративши з ладу 4 офіцерів поранених. Сьогодні о 1 годині була спільна згода на прибирання тел. Французи вийшли цього сумне видовище дуже розрядженими. Втім, опівдні вони мали салюти з кораблів: чи немає в них урочистостей? Тут же переконалися, що в них місце Канробера заступив Пелісьє, який втратив руку в Алжирі. Прийнято тіл наших 500; число тіл французів вважають у 1500; серед тих останніх було тіло одного полковника, над яким брат його плакав, як жінка. Рани у наших убитих здебільшого від куль і багнетів, тіла ворожі найбільш понівечені картеччю та ядрами наших батарей. При цьому випадку я посилаю церковного сторожа оглянути цвинтарну церкву, давши йому в декількох рядках, з додатком друку, вигляд, яким прошу, від кого це залежатиме, дозволити йому це. Штаб-офіцер наш не відмовив запропонувати про це французькому представнику перемир'я, але той не погодився пропустити навіть зі своїм конвойним, оголосивши, що це гидко законам, і запевнивши, що церква ціла і буде недоторканною. Щоправда, з 6 бастіону вона бачить вся і справді ціла, тільки без хреста, який, ймовірно збитий, цілі навіть дерев'яні хрести на могилах, а висока трава по всьому цвинтарі свідчить, що там і стопи ворожої досі не було. Останньою лінією вороги опанували, обійшовши цвинтар. Ворота його і хвіртка замкнені, втім, у верхній частині стіну знято. Але якщо на цій лінії, як і слід очікувати, вороги поставлять гармати, на які нам потрібно буде відповідати, то церква цвинтарна не вціліє, як не вціліла херсонеська, спочатку розорена французами, а потім, коли з неї почали стріляти, нашими пострілами. У Херсонесі від колишніх будов, крім каменів, нічого немає; навіть ворота не існують. Піч вапняний розбитий, без сумніву, нашими пострілами, бо від неї по всьому цьому стародавньому валу або насипу йдуть 9 амбразур ворожої батареї. Ще одна мортирна батарея знаходиться за самим насипом. Від будівель карантинних та слобідки цього імені також одні купи каменю видно. Після приведення в належну популярність, вся втрата наших біля цвинтаря становить: нижніх чинів – 700 убитих, 1860 поранених, всього 2560 осіб, офіцерів 11 убитих та 66 поранених та одного генерала вбитого. Бог знає, чого нам чекати після подібних втрат у справі, мабуть незначній. Жахи штурму ближче та ближче до нас. У спасінні від них одна надія на Бога. 13 травня 1855 р., м. Севастополь Після справи у цвинтаря, про що я вже писав вашому високопр-ству, у становищі Севастополя нічого особливого до теперішнього числа (19 травня) не сталося. Вороги продовжують облогові роботи вночі, бо вночі лише вогнем ворожим і нашим порушується тепер спокій міста. Денний жар значно вплинув на охолодження спека войовничого. Число холерних хворих у нас збільшується: вже існують палати холерних. Втім, великих побоювань тут ще немає. Після невдачі біля цвинтаря, ми почули про наш відступ на Чоргун перед ворогом, що настав 12 числа. Говорять, що це зроблено кн. Горчаковим з наміром: відвести ворога від укріпленого табору, і змусить битву. Головна квартира наша, тож перейшла з Північної на хутір Міккензія. На Дуванці влаштовується шпиталь на 2000 осіб. Тому відкриття військових дій має чекати тут десь між Бахчисараєм і Севастополем, так як і вороги спрямовують свої сили більше в обхід Севастополя, ніж на Севастополь. Слух про заняття ворогом Керчі справив у нас тривожне враження. Втім, зневіра ні в чому не помітна. Навпаки, це пояснюють якимось особливим міркуванням нашого головнокомандувача. Кажуть, що для нас вигідніше залучити на Крим усі сили ворогуючого Заходу, аніж вести з ними війну на західному нашому кордоні. Наставляння сестрам Хрестовоздвиженської громади, сказане вашим високопр-ством в Одесі і надіслане для роздачі сестрам тутешнім, я роздав так, щоб у кожному пункті їх перебування було за екземпляром оного. Воно прийнято ними з непритворною щирою вдячністю наставникові-архіпастиреві на зворушливе повчання. Довго вважаю довести до відома вашого високопр-ства, що ця громада, приблизно дружна в прагненні до мети, їй зазначеної, зазнала спокуси незгоди в самій собі. Поділ громади на відділення та окреме перебування цих невеликих загонів сестер затвердив у начальницях відділень, яка суть не більше, як помічниці головної начальниці, думка про їх самостійність. Коли ж головна начальниця, за цією їй владою, почала входити в розпорядження самими відділеннями, і, на жаль, не вміла приховати переважаючого в ній почуття самовладдя, то ці помічниці воліли краще скласти з себе звання начальниць відділень, ніж бачити розпорядження Стаховича над сестрами, їх погляду. княгині. Це була їхня помилка і відкрилася з останніх розпоряджень її високості, бо ними назва відділень знищується. Тим часом і сестри колишніх відділень 2-го та 3-го, залишаючись однодумними зі своїми начальницями, стали відмовлятися від розпоряджень Стаховича чи підкорятися із невдоволенням. Троє зважилися навіть залишити громаду. Все це вже знає вів. княгиня, але, з нагоди від'їзду Пирогова, вручаючи піклування про Хрестовоздвиженську громаду графу Сакену, сподівається, що дух слухняності і любові, за його впливу, незабаром знову утвердиться у ній. Ті ж сподівання її високість благоволила висловити і мені листом гофмейстера Хрущова, яким дано мені знати призначення мене до громади духовником. Представляю вашому високопр-ству копію цього листа. Ієромонаху Веніямину надано за цим виконувати в громаді лише богослужіння та треби християнські. 19 травня 1855 р., м. Севастополь. Незважаючи на заняття ворогом Керчі та їх плавання Азовським морем, у нас існує впевненість, що справи наші ще не в поганому становищі, і скоро приймуть прекрасний оборот. 21 травня мені розповідали про звістки, привезені ад'ютантом генерала Лідерса; Англія ніби просить посередництва в Пруссії до примирення з Росією. Тому Пруссія і Німецький союз порадили Австрії суворий нейтралітет, погрожуючи інакше вступить зі своїми військами в межі Австрії. Тому ми маємо досконалу можливість відокремити із західного кордону та з Дунаю до Криму стільки військ, скільки потрібно для переваги над ворогами, яких усі сили залучені тепер до Криму. Ці війська вже поспішають сюди і будуть до 5 чи 8 червня. Потім обов'язково розпочнуться з нашого боку рішучі дії. Якщо вороги до того часу не відкриють третього бомбардування, воно буде відкрито з нашого боку. Багато заготовлено фашин, щоб наповнюючи ними траншеї, можна було вести артилерію. Втім, уже чується незадоволення і на дії нового головнокомандувача: навіть у самому штабі його незадоволені його бездіяльністю, говорячи: «кн. Меньшиков, хоч щось, принаймні, робив». Вчора розповідали про кн. Меньшикова, що його призначено військовим міністром замість кн. Далюрднова (?). Цю важливу зміну пояснюють слід. обставиною: кн. Меншиков, залишаючи Крим, сказав слід. слова: «я знаю, що прапорщики мене засудять, а історія та потомство виправдають». Завдяки спеці, дуже, втім, важкому для поранених хворих, удень ми користуємося досконалою тишею, але вночі немає спокою та безпеки ніде. В останню ніч одним уламком бомби на фронтон зі східного боку церкви розбито всевидюче око, і фронтон пошкоджений; другий уламок пробив кам'яне склепіння у вівтарі, саме між престолом і царськими дверима, і потім розбив ікону на стіні вівтаря, два осколки досягли моєї квартири, але в стіну, хоча близько вікон; ще два розпушили землю в саду. Щоразу більше переконуюсь у зберіганні Божому і поки буде воно над храмом Божим, не наважусь залишити його, ані квартири своєї. Я писав до Комітету і просив свічок, а тепер не знаю, чи безпечно матиме їх у Севастополі. Чи не краще б залишити в Сімферополі? Власне для моєї церкви свічок ще дістане місяця на два або навіть на три. У разі великого ушкодження церкви чи якогось у ній нещастя, м. б. заборонять служити: тоді і продаж якийсь... 21 травня померла одна сестра від холери. Хвороба ця зростає. 24 травня 1855 р., м. Севастополь. 25 травня, о 3 год. пополудні, у Севастополі вороги відкрили третє бомбардування, втім, не по всій оборонній лінії, а лише від Інкермана до південної бухти з 3 бастіоном включно. Ця обставина змушувала цього разу припустити особливу мету у ворогу. На цій місцевості вогонь і тепер жахливий, що не перестав з 25 травня. Але мета ворога вчора відкрилася. Знаючи, що наші прикриття збільшуються власне вночі, і припускаючи, що при такому вогні ми не станемо тримати людей на бастіонах і редутах, вони не помилилися в тому, і о 6 год. до вечора, коли ще було зовсім ясно, вони кинулися на редути Селенгінський, Волинський і Камчатський і заволоділи ними, перш ніж встигли. Редути були спочатку відібрані, але потім залишилися, як зранку стало відомо, за ворогами. Говорять, що вони сьогодні ж будуть взяті назад. Здається, начальство наше тут невибачливо винне. Принаймні, так уже каже поголос. Коли треба було діяти, раптом бракувало на деяких батареях пороху та снарядів. Відважний Нахімов мало не потрапив у полон, але подробиць про це не знаю. Ще вся справа поки що темно. Дай Господи, щоб воно просвітліло. Церква і будинок у ці два дні або краще за добу зазнають пострілів. Постраждав сад, а в хаті вже усі вікна побиті. Від вибуху в саду бомби у мене в кімнаті відчинилися двері, що були на замку, який відірвало імпетом; у церкві, втім, служимо. Сьогодні сильний південно-східний вітер: від пилу світла не видно. Чув я одне благочестиве зауваження про останнє бомбардування. Як вона розпочата 25 травня – у день третього здобуття глави Іоанна Хрестителя, а четвертого здобуття не було, то вважають, що і третє бомбардування неодмінно буде останнє. Але остання м. б. гірше перших за наслідками. Милість Божа та молитви Ваші захистять нас. Вашому Високопреосвященству писав я про справу 26 травня, що вона поки що темно, хоча сумно. Таке воно і насправді, коли прийшло достовірну популярність у наступних подробицях: Вороги забрали у нас три редути: Волинський, Селенгінський та Камчатський. Коли встигли наші резерви з міста, редути повернули, Волинський і Селенгінський – генералом Хрульовим, а Камчатський особисто адміралом Нахімовим, який, за незнанням сухопутної справи, тут ледь не потрапив у полон, але був виручений і винесений на руках матросами. Коли Нахімов і Хрульов на Корніловому бастіоні хвалилися один одному (вони – колишні друзі) про свій успіх, їм дали знати, що вороги знову кинулися на редути, які й цього разу залишилися за нами. Але коли втретє вже вночі вороги знову заволоділи ними, то велено було залишити їх поки що в руках ворогів. Вранці у раді, до якої прибув з Інкермана та кн. Горчаков, належить було о 2 год. пополудні відібрати, тим часом і до вечора нічого не було вжито. Головнокомандувач, будучи тих думок, що вороги після такого успіху повинні піти на штурм цієї частини міста, зібрав 30.000 гарнізону в Корабельну слобідку і вважав за краще чекати з боку їхнього нападу, якого оскільки не було, то 28 травня запропоновано було з боку нашої перемир'я для прибирання. З цієї нагоди бомбардування, яке не замовкало з 25 травня ні вдень, ні вночі, припинилося. Для перемир'я призначено було дві години часу, а тіл не могли прибрати і о четвертій годині. Незважаючи на те, що справжні місця битви залишилися за ворогами, які через це могли прибрати вночі свої тіла, ми з нашої позиції передали 3000 тіл. Від них прийняли своїх тіл 1500, до 700 тіл у себе прибрали, разом нашої втрати вбитими 2200, поранених виявилося 2300, до 500 чоловік потрапило в полон і 15 офіцерів, всю втрату можна вважати в 5000. поранених, яке завжди проти числа вбитих буває більше, втрата ворогів має бути вдвічі більшою за нашу. І тому не думають, щоб ця справа, як вона, мабуть, не блискуче має бути для ворогів (зброї трьох редутів і снаряди залишилися в їхніх руках, не кажучи вже про важливість зайнятих пунктів), могло надати їм багато мужності. Навпаки, воно повинно залякати їх щодо передбачуваного штурму. До 200 полонених трапилося й нам. Але яким би не було враження ворогів, наше власне дуже болюче. Всі в один голос говорять, що надія тільки на Бога. Засуджуючи нинішніх вождів, вони з жалем почали згадувати про князя. Меншикова, у якого справи йшли порівняно краще. Дійсно, ми маємо факти, які цілком варті комісії Rebun. напр. в останньому випадку: місто не спочатку дізналося про загрозливу небезпеку, коли ті, хто перебував у небезпеці, самі дали знати: били на сполох, і довго-довго ніхто не збирався під барабанний звук; нарешті батальйони зібралися і блукають вулицями, питаючи тих, хто до них підходить, де саме потрібно підкріплення; солдати прибувають на місце події з порожніми мішками і повинні були забирати мішки у вбитих і поранених; на північних батареях, які могли завдати перш за все шкоди ворогу, снаряди раптово не з'являються під час бомбардування міста, а тим більше вдень, коли всі не сплять. Бомбардування, яке припинилося на 4 години з нагоди збирання тіл, потім негайно відновилося і лише 30 травня вранці затихло. Флоту майже немає тепер. Він розташований біля Бона між Миколаївською та Михайлівською батареями. Госпіталь та сестер мають перевести до Дуванки. У Севастополі залишиться лише перев'язувальний пункт, і той на Північній. Хто може, забирається з міста: диліжанси раптом піднялися від 8 р. вище 20 грн. лише до Сімферополя. Митрополит учора мав вирушити туди. В останні бомбардування вже не було місця охороняючого, а зберігав мабуть один Бог, на якого і тепер вся надія. У моїй квартирі чи церковному будинку не вціліло жодного вікна від бомб, які тільки в самий будинок та церкву не потрапляли. Цінні речі як своєї церкви, так і цвинтарної та Херсонеської вкладаю в ящики, щоб відправити до Сімферополя. Туди ж надішлю і гроші, надіслані з консисторії. Обіцяють наступальних дій, коли прийдуть ще три дивізії, з яких одна лише на місці. Але якщо вороги попередять? Не залиште вашим архіпастирським благословенням, якого давно не отримував, хоч в останню годину. 31 травня 1855 р., м. Севастополь. А нам просіть у Нього спасіння. Погано, дуже погано нам. В останні дні похитнулася наша впевненість у непереборності Севастополя. 25 травня ворог відкрив третє пекельне бомбардування, 26 близько 6 години вечора кинувся на наші редути Волинський, Селенгінський та Камчатський і зайняв їх: бо на редутах, крім артилерійської прислуги, майже нікого не було; прикриття були заховані від бомб у місто і пізно встигли допомогти. Втрата наша вбитими та пораненими не менше 5000, до 100 гармат залишилося у ворогів та до 1000 зарядів. У полон потрапило 15 офіцерів і дві роти солдатів. Причиною цього, як кажуть усі, наш крайній помилок і брак розпорядливості. Сьогодні зранку стало тихіше. Але ця тиша не поверне військам і нам колишнього духу. Я бачу в нашому нещасті Боже припущення, яке, коли треба покарати, забирає і розум у начальників. Всяк дбає тепер про безпеку свою, якої немає більше і на тому шматку міста, яке досі вважалося притулком. Митрополит сьогодні виїжджає до Сімферополя. Госпіталь та сестер переводять до Дуванки. У Севастополі буде лише перев'язувальний пункт на Північній – у Михайлівській батареї. Флот нашому майже немає місця. У будинку в мене вже жодного вікна немає: тільки в самому будинку ще не було бомби, а навколо його буквально все збито. Осколком бомби пробило вівтар між престолом та царськими дверима. Сховатися ніде, і щохвилини боїшся за життя, яке якщо хотів би зберегти, то єдине для сімейства 52 , яке .... Боже мій, яка доля його чекає, при жалюгідних засобах духовного піклування? Думаю якнайшвидше сповідатися у гріхах і, віддавшись волі Божій, чекати штурму. Сьогодні тихіше, м. б. саме Господь дає ці хвилини на покаяння. Вибачте. Якщо не знайду вірної руки, то завтра поштою надішлю вам гроші, надіслані з консисторії на допомогу – скитам та духовенству, бо боюся тримати їх у себе. 30 травня 1855 р., м. Севастополь. Нехай благословить Господь і по дорозі назад входи і наслідки ваші! Скільки відвідування ваше для всіх у Севастополі було ненавмисне 53 , і тому ще більш радісно, ​​стільки ненавмисне для мене відбулося ваше відшестя і тому було сумно. Я навіть не встиг прийняти вашого благословення при вашому виході з Севастополя. Мені природно було очікувати, що ваше високопреосвященство запитайте мене про приставлення домогосподарки, про яке мені легше було відповідати тепер словесно, ніж на папері. Я не бачив у вашого високопреосвященства дозвілля, щоб самому було постати вам зі своєю службою та опущеннями по ній. Якби навіть ви не знайшли тут нічого, окрім моєї провини та безвідповідальності, то й у такому разі мені легше було б швидше почути ваш суд, завжди праведний, ніж залишитися пов'язаному здивуванням, побоюванням, стомленням, як би довго не чекати цього. Не за своєю волею, а за вашою, завжди для мене священною, я опинився в Севастополі, де застигли мене обставини, які вищі за мої сили. Милостивий архіпастир мій та батько! Явіть мені хоч мале знамення, що я можу сподіватися на продовження милостей ваших до мене. Для цього буде для мене одного благословення вашого, якого не мав я щастя отримати при від'їзді Вашому із Севастополя. 24 червня 1855 р., м. Севастополь. На превелику мою скорботу, Ваше втішне благословення та дозвіл приїхати до Сімферополя я отримав лише 6 липня. На пояснення цієї повільності на пошті мені сказали, що пошту, на яку очікували в суботу, отримано у вівторок увечері. Незважаючи на те, я негайно зібрався в дорогу, припускаючи, що, м. б., Ви відвідаєте ще Карасубазар та Феодосію, і тому сподіваючись Вас зустріти ще у Сімферополі. Але в Бахчисараї від о. Архімандрита дізнався, що даремно там шукатиму Вас. Подорожню повертаю із глибокою подякою. В даний час і подорожня погано прискорює шлях: від Дуванки до Бахчисараю я доїхав на зворотного. Хворому о. протоієрею Спіранді було краще при моєму візиті. Вороги проти нас досі не роблять нічого важливого. По часом трапляється і спекотна стрілянина, зі значною втратою. З робіт видно, що вони готуються до нового бомбардування та штурму. Втікачі показують, що це буде незабаром, але що війська не хочуть більше чути про штурм. У церкві служимо в неділю, середу і п'ят, але майже без будь-якого, нарешті, допомоги від вівтаря. Я вживаю гроші, які є, маючи після цього дати звіт. Сухопутний шпиталь уже розташовано на Бельбеку, туди ж переводять і морський. Там же більшість і сестер із головною начальницею. Вчора я був там. Є багато незручностей, головне: вдень дуже спекотно, а вночі дуже сиро та свіжо. Адмірала Нахімова поховали також у майбутньому храмі Володимирському, з честю, чину його належну. На ворожому флоті приспущено прапори. Посаду губернаторську поки що виправляє контр-адмірал Панфілов. Північна сторона перебуває у веденні військового начальства Північної сторони. Тому, якщо буде потреба; про каплицю потрібно поставитися до самого головнокомандувача або чергового генерала. Кажуть, що графа Сакена буде замінено Лідерсом з тієї нагоди, що його призначено головнокомандувачем гренадерським і гвардійським корпусами. Графом багато хто незадоволений навіть зі старших осіб. 12 липня 1855 р., м. Севастополь. Дяка Богу, становище наше досі тверде і надія на чудовий успіх зростає з кожним днем. Прислухаючись до говірки офіцерів і солдатів, бачиш у всіх лише бажання, як би швидше відкрилася дія. За нинішнього числа військ (Севастопольський гарнізон простягається до 60000), і при теперішньому дусі їх ніхто не сумнівається в перемозі. Вороги, мабуть, охололи у своїй запопадливості, з якою досі стужали місту. Чути (бо про це ніколи не оголошують), що якщо останніх числа цього місяця вороги не зважаться на нове бомбардування та штурм, до чого вже очевидно готові, то на початку серпня з боку нашої будуть вжиті рішучі дії до вигнання ворогів із Криму. Як благочинний, наважуюсь сказати слово за священика Качинської церкви Федора Кузьменкова, який, за поданням о. Михайла Родіонова, звільнений Вами за штат. За цим старим нічого поганого я не знаю. Поміщиця М. Мейєр завжди їм була задоволена. Старий на Бельбеку має клаптик саду, який складає все його надбання, придбане під час служби у відомстві обер-священика, тому віддалення його від місця в даний час буде для нього тяжким позбавленням. Він має дружину та дочку-вдову: у монастирі не може бути для нього притулку. Слідувати в Херсоні, як наказано, за отриманням там рішення, не має нині коштів. Близько року він залишається без жодної майже допомоги до свого змісту. Той, хто святкується, як представлений, він не був: бо залишив місце не по своїй волі. Під час чотиридесятниці, з мого відома, він служив у Біасальській церкві. Останнім часом, надіславши вільного дяка (штатного там давно немає і не був надсилаємо на моє про це донесення), він мав перебування на Качі і здійснював у церкві (без антимінсу) деякі служби, як робить це тепер священик Демішев. Я їздив на Качу: церква та іконостас у ній неушкоджені. Перешкодою до служіння є лише те, що з престолу викрадено срачицю. Мешканців там немає; набереться зо два десятки дворових людей у ​​садах поміщиків. Протягом Качі стоять два ескадрони гусар та сотня козаків. Служіння в тамтешній церкві потрібне лише тому, що вона тепер на дорозі. Принаймні Демішев навряд чи може бути чесним готелем. Зменшення в Адміралтейському Соборі заповнено новими священиками. Як чути, вони висувають свої права і на майбутню каплицю на північній стороні. Я мовчу в очікуванні Вашого Архипастирського наказу, на мою про це предмет рапорту. Якби швидше Господь дарував нам перемогу, то втішніше було б о. Кузьменкову жити на наших руїнах та попелищах. Вашими молитвами сподіваємося здобути цю милість у Бога. Не залишіть архипастирським благословенням. О. Михайло Радіонов особисто представив сина в Азовський полк. Вчора й сьогодні він тут. 28 липня 1855 р., м. Севастополь. Вчора ввечері я отримав листа Вашого від 17 липня. Одеські пошти приходять до нас іноді в такому порядку, що остання з Одеси пошта виходить тижнем раніше, що раніше звідти вийшов. Дякую Богові, що я не втрачаю милостивої уваги Вашої, і зі сльозами прочитав слова: «Чи живий я принаймні»? Причину неявки моєї до Сімферополя я вже пояснив Вашому Високопреосвященству в колишньому листі: це було надто пізнє отримання Вашого дозволу на те. Сподіваюся, що Ви, рухаючись Архіпастирським обов'язком, поки з'явитесь серед нас, коли почуєте про поразку і втечу ворогів наших, час чого, сподіваємося, вже наблизився, — з'явитесь, щоб навчити нас, як належить у такому разі радіти і дякувати Богові. Усі війська зібралися. На військовій раді, що була 29 і 30 липня, належить розпочати наступальні дії. Вони будуть відкриті завтра, тобто 2 серпня. Благослови тільки, Господи! Генерал Ліпранді має зайняти Комарські висоти, а князь Горчаков д. Чоргун. Подальший рух залежатиме від успішного початку. У місті гарнізон понад 60 тисяч. На позиції у полі 74 тисячі одних багнетів, крім артилерії та кавалерії. Переметники, що вчора прибігли, передбачали, що сьогодні буде відкрито сильне бомбардування міста, проте досі (8 год. ранку) воно не було. Вчора, втім, розпочавши з півночі, вороги так багато стріляли містом, що неможливо було пройти до ранку в Петропавлівську церкву, бо ця частина міста переважно була піддана пострілам. В одному дворі бібліотеки впало 7 бомб. Ймовірно, намагалися зруйнувати цю будівлю, але завдали шкоди лише саду та стінам будівлі, пораненої осколками. Вчора о 7 годині вечора у великій масі пронеслася через місто саранча, маючи напрямок на південь, тобто в ворожий табір, де, можливо, Господь вказав їй їжу. У Хрестовоздвиженській громаді був неприємний казус: 29-го липня одна молода сестра, не знісши незаслуженого ніби грубого поводження з нею начальниці, бігла в місто і з'явилася на 4-й бастіон, шукаючи там служби чи краще за смерть. За належним успокоєнням і заспокоєнням малодушною, я особисто представив її на Бельбек до начальниці, яку важко було переконати дати прощення розкаяній сестрі. Хрест, втім, знятий на тиждень, наприклад, у штраф. У общині характери різні, її без немочі в деяких особах; а начальниця не хоче чути про цю різницю і не хоче з немічними звертатися в дух лагідності. Від того в громаді ніколи немає повного світу, тим більше – любові, яка має бути її союзом. Хоча тихо, але завжди бурчать. Якщо завтра буде те, що припущено, то завтра вранці писатиму, що побачу. Коли ви були в дорозі, мої листи не скоро могли прийти до вас. В Одесу я вже адресував два листи. Тим часом досі ми не мали нічого чудового. І ось причина мого мовчання, яке припиняю при всякому разі послати якусь звістку з Севастополя. Зараз вирушаю на Північну, щоб засвідчити від імені вашої пошани ц.р. Тетеревникову та Ползікову 54 . 1 серпня 1856, м. Севастополь. Вчора я навмисне був на Північній, щоб засвідчити від вашого високопреосвященства повагу генералові Тетеревникову та полковнику Ползікову і подякувати їм від вашого імені. Генерал Тетерівніков приїжджав дякувати вам за пам'ять про нього і свідчить душевну повагу про прекрасну палату, яку ви займали, я помітив генералу, що преосвященний після повернення додому хотів у себе влаштувати таку. Він відповів: Навіщо? Здається, до його високопреосвященства буде відправлено намет звідси. Я зрозумів, що цей подарунок має вам зробити полковник Ползіков, якого я не застав удома, він перебирався на позицію. Однак я передав йому уклін від вас. Про хрести, надіслані московським купцем, обіцяли сьогодні зробити довідку з паперів. Припущеної проти ворога дії сьогодні, невідомо чому, не було. Тим часом вороги поступово продовжують громити місто. В адміралтейській Михайлівській церкві, в якій 26 червня ви мали служіння, сьогодні бомба зазнала великої руйнації. Хоч вона прорвалася серед церкви, але не вцілів ні іконостас, ні св. престол, який перекинутий зі свого місця. Особливо боляче те, що при цьому розсипані святі дари. У моїй церкві, завдяки Богу, святі святі ще не зворушені, і сьогодні була в ній літургія. До Михайлівської церкви потрапила бомба не під час служіння, і поранено лише двох людей. 11-та година ранку. Щось тихо стало. Можливо, щось у Чоргун і відбувається, а може й ні. Ще нічого не знаємо. Вчора генерала (молодого) князя Воронцова поранено біля 5-го бастіону кулею в голову. Не чув, мабуть, смертельна рана чи ні. 2 серпня 1855 р., м. Севастополь. Вчора ворожий флот був прикрашений прапорами з нагоди тезоіменитства Людовіка Наполеона. Опівдні та ввечері при спуску прапорів був із флоту салют. По місту цього дня салютували помірно. Очевидно, вороги були зайняті святом. Увечері за достовірне стало відомо, що вночі війська наші залишають свою позицію, щоб надвечір зайняти, щоб надвечір зайняти Чоргун та Комарські висоти. За успіхом там мали йти далі і разом з тим зробити наступ з міста. О другій годині ночі вже чути було стрілянина за Інкерманом. Тим часом досі (11-та година дня) ще нічого невідомо про рух та успіх наших військ. Телеграф діє, але значення сигнальних номерів відомо одним начальницьким особам. Поклав би Господь вороги під ноги наші! Про що я зараз і молюся в церкві своїй, нікому ж маю бути. Мені казали, що Государ Імператор писав головнокомандувачу так: «Для Мене і для Росії нестерпно тяжке справжнє становище наших військ», і що внаслідок того князь Горчаков, досі сонливий, говорив у військовій раді енергійно на користь наступальних дій, які тепер і вжиті з твердим наміром. Зранку у місті дуже тихо. До міста вступили, нарешті, і наші ратники. Цей день, якщо він буде днем ​​радісним, з ранку туманний, з 8-ї години ясний; з 10-ти здійнявся вітер, тепер похмуро і крапле дощ. Михайлівську церкву влаштовують у Миколаївській батареї, хоча антимінс її нерухомо дано. 4 серпня 1855 р., м. Севастополь. Скільки сподівалися на успіх і з нетерпінням чекали вести про нього, стільки ввечері засмутилися звісткою про невдачу на Чоргуні. Наші війська відступили із значною втратою. Яка велика вона і що було причиною того, невідомо ще, як і всі подробиці вчорашнього дня. Про успіх якби був якийсь, заговорили б усе й раптом; а тут важко дістати мови. Втрату вважають до 7-ми та 8-ми тисяч. Серед убитих називають корпусного командира, генерала Реада та інших двох генералів. Вночі обійшлося без особливої ​​тривоги. З 4-ї години ранку йде жахлива бомбардування досі (11 год. ранку). Має чекати штурму. У Бахчисараї на хресному ході постараюся бути. А може, до того часу дарує Господь принести переможна вбраній воєводі. Вчорашня невдача ще не забирає надії на успіх. 5 серпня 1855 р., м. Севастополь. Дяка Богу, Севастополь ще стоїть. Після невдачі на Чоргуні, 5, 6 і 7 серпня ми витримали тяжке бомбардування, яке, меншою мірою, продовжується і тепер. Чекають на штурм, але його не було. Останню частинку міста розбито остаточно. У самій Миколаївській батареї не досить безпечно: стекла вже досить побиті в ній осколками. Про 4 серпня можу повідомити наступні подробиці. Убиті генерали Реад, Вревський, Веймарн та Граневський. Штаб і обер-офіцерів втратили 87. Неуспіх нашого підприємства залежав нібито від того, що вороги за 8 днів знали про напад. 12-а дивізія, яка страшенно постраждала, потрапила можна сказати прямо в засідку, тож 1500 осіб мали здатися військовополоненими. Втім, гірко скаржаться на поганий план та нестачу енергії у головнокомандувачі. Війська йшли двома окремими загонами, коли обставини вимагали неприємного. Резерв був далеко, коли нападникам, після зайняття ними двох ворожих батарей, потрібно було підкріплення. Артилерія та кавалерія зовсім не були у справі. Розповідають дивну річ: ніби начальник штабу Коцебу втратив чи забув удома книгу секретних сигналів. Бачили номери та не знали їх значення. Коротко: немає у нас головнокомандувача. У такій нужді жалкують за кн. Меншикове. На військовій раді, що була до 4-го серпня, граф Сакен ніби подав думку залишити Севастополь. З ним був однієї думки ще якийсь генерал. Страшно подумати, якщо така важка думка прокрадується, в яких би видах вона не пропонувалася. Кажуть, що думки всіх членів ради відібрано на папері та надіслано до Государя Імператора. Втім, кажуть, можуть бути тут і байки. Насправді плану наступальних дій не залишають, навіщо очікують 2-х драгунських дивізій. На Бога вся надія, коли люди погано обнадіюють. Міст через бухту від Миколаївської до Михайлівської батареї завтра, здається, буде закінчено. Це важлива обставина у цьому становищі Севастополя. Церкву для Північної сторони поспішаємо влаштувати. Всі від малого до великого, дякують вам за дозвіл. Папір до вас від військового начальства про цю справу, постараюся, піде. Раніше 135 грн. сірий. мною отримані та вжиті за призначенням, саме туди, де найбільше трапляється потреба. З наступною поштою я представлю розписку. Хрестів ми ще не отримували, хоча з вашого питання в останньому листі помічено ніби вони вислані сюди 55 . Вчора на панахиді питав мене про це й граф. Вчора о 7-й годині вечора я служив панахиду за адміралом Нахімовим у присутності графа Сакена, адм. Новосільського, шанувальників та підлеглих покійника. Ядра і гранати так частішали над місцем покоїща адміралів, що просили відступити, як можливо, від статуту великої панахиди. Про хрести московських у штабі губернатора не виявилося жодного паперу. Запитав довідки в канцелярії Мансурова, і чекаю звідти на відповідь. 9 серпня 1855 р., м. Севастополь. Пишу з Бахчисараю, де з 11-го числа, з нагоди свята Успіння. У Севастополі, коли я залишав його, нічого особливого не сталося: бомбардування міста було звичайне. Жителів і ринок з Північного боку переводять на Бельбек, де вказано місце на узгір'ї, поблизу колишньої Бельбекиної станції. Там вже буде влаштована і церква, на яку пішов ваш дозвіл. Про це я увійшов папером до чергового генерала Ушакова, який обіцяв зробити залежне розпорядження і мене повідомити. Того ж дня було розпорядження про переведення жителів та ринку на Бельбек. Туди ж переводять із міста та всі присутні місця. На заспокоєння купцям, яким руйнівно нове пересування, начальник штабу відповідав тільки, що того вимагають військові обставини. Укріплення північні розширюють і необхідно місце для табору військ, що постійно прибувають. У Бахчисарайському соборі знайшов я чистоту і порядок у служінні, яких не було за старого настоятеля. Отець Паксимаде дбає про влаштування грецького училища і взагалі видно в ньому старанність до добра церкви та парафіян, які їм задоволені. Втім, про призначення його Бахчисарайським настоятелем досі немає жодного паперу ні в мене, ні в нього самого. Батька протоієрея Спіранді застав я майже бездиханим. Увечері він на короткий час прийшов до тями, але слова його були невиразні. Повільно вмираючи, вранці 16-го числа, здавалося, зневірився; вже була прочитана над ним і відхідна молитва. Але потім старець знову ожив. З цієї обставини я впрошений його дітьми залишитися до цього дня, щоб послужити похованню на випадок смерті. Вчора офіцери, які прибули з Севастополя, розповідають, що 15-го числа вороги ніби робили спробу на штурм, але були відображені, що штурму, втім, очікують. Від тих же осіб чув, ніби телеграфом дано знати про виїзд Государя Імператора до Севастополя, де тепер дбають про те єдине, як би утримати Його Величність від відвідування самого міста, в якому небезпека на кожному кроці. Два рази я відвідав хворих і бахчисарайських сестер і служив у них молебень. Начальниця дуже хвалить старанність і працю скитських ієромонахів, які відвідують тутешні шпиталі. Сповіщаючи вас про отримання 9-го серпня хрестів, я з моїм товаришем по службі Демяновичем маємо випадок паки і паки дякувати вашому високопреосвященству за безмірну вашу милість до нас і повторити обітницю вічної пам'яті незаслуженої нами відплати. 17 серпня 1855 р, м. Севастополь. 17-го повернувся я з Бахчисараю, не дочекавшись смерті о. протоієрея Спіранде. У Севастополі я знайшов досить нового: присутні місця та всі канцелярії вийшли або виведені з міста або краще з Миколаївської батареї, в якій все це містилося. Вилучено звідти і торговці, які задовольняли останні потреби Севастополя. Гармати, що дивилися на бухту і в море, звертаються через вікна на місто; у нижньому поверсі цієї міцної будівлі робляться міни. Все місто знову покрите барикадами; ті, які були колись у багатьох місцях, зняті. Остання рухомість, як приватна, і казенна, вивозиться із міста, за наказом начальства. Дізнавшись, що поліція передувала про те й церкву Петропавлівську, я вчора особисто прийшов до графа Сакена запитати, чого нам триматися. Він дав пораду (наказ – церкви не торкався) винести святиню та церковне начиння: «можуть вороги прорватися до міста; підриватимуть міни; може саме місто стати місцем битви. Тоді пізно рятуватиме святиню». Ось думки його сіятельства, внаслідок яких він дав пораду закрити церкву. Я застав графа слухаючим всеношну вдома. Він нездоровий і побажав говіти. Думаю, що він християнсько готується до рішучої хвилини, яка чекає на нас. Повідомили, ніби у ворогів готовий план відчайдушного нападу на Севастополь усіма силами. Бажають перш заволодіти корабельною слобідкою, і звідти, також з моря, громити місто. У нас ніби є міра поступитися ворогу 4-й бастіон, і потім, висадивши його в повітря, відкрити шлях ворогові в місто, де померти або перемогти. Втім, шляхи людські та думки далекі від думок Божих. Мешканці та базар прямують сьогодні на Бельбек. Зараз вирушаю служити напутній молебень і разом з ними на Бельбек, щоб бачити місце церкви і потім приступити до влаштування. Благословіть! З наступною поштою сповіщу про перебіг справ. 19 серпня 1855 р., м. Севастополь. 20 серпня ядро ​​зробило великий пролом у стелі Петропавлівської церкви. Начиння і вся церковна рухомість відправлена ​​мною на Північну сторону. Інше залишаю для церкви на базарі, інше маю відправити до Бахчисараю. Знімати іконостас знайшов я незручним, а знято лише ікони, які живопису академічного. Не всі погодилися селитися на нововідведеному місці у Бельбека. Багато хто, відмовляючись від будь-якого інтересу та ризику, а більше побоюючись зими, йдуть далі. Не знаю, чи матимемо змогу триматися при жмені розорених поселенців. Зверніть, ваше високопреосвященство, батьківську увагу на наше становище, яке з кожним днем ​​стає безрадісним. 21 числа освячували місце, відведене для ринку. Місце для церкви відведено у центрі торгового кварталу. Того дня лише займали місця. Для нашої церкви пропонують намет Білостоцького полку, що на Кавказі. Нехай населяється базар і колонія: намет церковний можна поставити в один день. Ні вороги нам, ні ми їм в останні дні не зробили нічого особливого. Місто продовжують бити, і в гарнізоні спад завжди значний. З міста продовжують вивозити будь-яку рухомість; між іншим, думка про досконале залишення міста не підтверджується. Все це, кажуть, робиться з обережності тільки. Чутка про подорож до нас Государя Імператора затихла. Це здається трохи більше, як бажання і голос краю, що у крайніх обставинах. Усі флотські ієромонахи отримали золоті хрести на георгіївській стрічці; тим же, які мали ці хрести за Синоп, надано орден 3-го ступеня Анни. Соборним 4-м священикам надано ордени 2-го ступеня св. Анни. Нічого не отримали ієромонахи Пахомій (за гідністю) та Інокентій Інкерманський, який тому обійдений, що не перебував по флоту. З грудня місяця минулого року він постійно працює при морському госпіталі, де трудяться і сестри, і його праці добре відомі начальниці Хресто-воздвиженської громади. Чую, що протоієрей Спіранде помер 18 серпня. У присутності там о. архімандрита, без мене могли обійтися під час поховання. Тому я не звелів давати мені про це знати. 23 серпня 1855 р., м. Севастополь. (Уривок листа без позначення місяця та року та без підпису). Севастополь, здається, більше не існує на папері. Бо всі управління, як губернаторське, і комендантське, закриті; Міські присутні місця, а також поліція скасовані. Службовці оголошені вільними з посад. У військових діях, окрім пересування полків, нічого не помітно. Війська зосереджуються на Чорній річці і розташовані так: центром на Мікензієвій горі командує Ліпранді, правим флангом і північним укріпленням - Сакен, а лівим Сухозанет. Священик Демянович хотів би вступити до Сімферопольського собору, де кажуть, є священицька вакансія. Прохання Демішова, перепрошую, пропало на пристані, з нагоди вибуху баркасу з порохом, причому розбита була скриня моя. На світанку можна очікувати і штурму. Я встав раніше, вважаючи, що тоді буде не до листа. 24-го серпня на світанку відкрито ворогами нове бомбардування. Про жахіття вона не говоритиму. Чим довше вороги до цього варварства готуються, тим стають кращими у цій справі. Останнє бомбардування відрізняється від інших особливими прийомами. Починають залпами з гармат по всій лінії. О 10-й годині знову залпами, перед тим як затихли. О 5-й годині, після помірного на годину відпочинку, знову жах залпів. 26 серпня – день Бородінської битви. Вже й тут відступимо, як не славно билися за Севастополь? Збережи Господи! Втім, вчора не помітно ніяких розпоряджень, за якими можна було б цього боятися. Вчора я з Бахчисараю, куди їздив на кілька годин, щоб знайти місце для церковного майна та архіву, що все майже на північній. Тож не був свідком пожежі транспорту «Березина». Він запалений ворогами. Транспорт був великого рангу і пожежа була, кажуть, велична. Від нього велику небезпеку наражався корабель «Марія» і сам міст; на щастя з великими зусиллями це запобігло. Я вже писав, що в Петропавлівській церкві розбита стеля. Вчора розбито два дзвони, з пошкодженням самої дзвіниці. Для церкви на базарі Північному відпущена палатка церкви Білостоцького полку. До неділі церква буде готова. Я представляв до цієї церкви тільки священика Демяновича, маючи в своєму розпорядженні сам залишатися, поки Господь терпить гріхи, при Петропавлівській. Тепер куди мені подітися? Туди ж? Сьогодні я маю намір вийти з міста, де нарешті важко знайти і сухий шматок хліба. Усі вийшли на Північну та всі на Північній. Після Миколаївської батареї, яку я залишив за крайнього там сором'язливості, останні два місяці я жив у міні, в одному дворі, неподалік церкви, звідки й пишу, не звертаючи уваги на грім нічного бомбардування 56 . Подробиці 4-го серпня, про яке я вже писав і про якого знову питаєте, такі, що про них соромно розповідати. Міркували начебто добре, а зробили інакше. Один тільки Ліпранді зробив свою справу, а потім з прикрощами дивився на поразку колишньої його 12-ї дивізії, яка сталася внаслідок нових розпоряджень головнокомандувача на місці. Рух наших військ найбільш утруднений поганими мостами. Кажуть, що генерал Вревський вражений саме в той момент, коли прискакав до головнокомандувача з звісткою про поганий оборот справи і звернувся до нього з докором. Всю провину, звичайно, складають на покійника, тобто Реаду. Убито генералів 3, поранено 7. Усього втрату вважають у 8 тисяч. Полки Азовська, Одеська та Українська майже не існують. Чути, ніби відповідь Государя Імператора на питання про труднощі захисту міста, була така: «ні кроку від Севастополя». - Наш лівий фланг сильно ослаблений; 2-й бастіон розбитий і мовчить. Корнілов бастіон також сильно пошкоджений. Як валяться люди та офіцери, нема чого й говорити. На Бога одного надія, всі твердять одне. Я дякую Богові, що ця думка нікого не залишає. Діти протоієрея Спіранде утримують у спадок хрест, наданий батькові. Що з ними робити 57? Під час запечатування листа було 9 годин ранку. Штурму не було; бомбардування не слабшає. З пораненими ледве можуть впоратися. Число вбитих далеко заходить на добу(?) 26 серпня 1855 р., м. Севастополь, 2-а година пополудні. Мені здається, що зручніше оплакувати, ніж описувати цю тяжку сумну подію. Обмитий кров'ю, уславлений мужністю, що звернув на себе погляд усього світу, затьмарив славою всі міста, які коли-небудь були обложені, він – це знамените і разом злощасне місто, нарешті, залишене нами. Ми не могли чекати на це; навряд чи могли чекати самі вороги, які бажали. 27-го серпня, на світанку, бомбардування міста відкрилося також залпами, як і в попередні дні. День был ясный, но чувствительно холодный. Вітер північний дул сильно й розповсюджував у місті пожежу, зроблену ворожими снарядами. Екатерининская улица горела справа и слева. До вечора пожежа досягла Петропавлівської церкви і зупинилася на церковному будинку, не торкнувшись самої церкви. Никто не тушил пожара и не обращал на него внимания. Вся діяльність була звернена на порятунок не стін, а те, що було у стінах – казенного та приватного. На мосту не було проходу від возів, що прямували з багажем найманим, меблями та іншою приватною власністю. Кто вез, кто сносил ношу на своих плечах. Графська пристань була завалена подібним вантажем для відправлення його на гребних судах на Північну. Тут я склав учора іконостас Петропавлівської церкви, і при ньому в скриню те, що з речей, за важливістю чи потребою, мало мати при собі, під своєю рукою та наглядом. Мені треба було поспішити на Північну, щоб знайти людей для прийняття речей з берега, і тому, чекаючи обіцяного баркасу, я пішов на Північну мостом, залишивши при складі людини. Не дочекавшись речей на Північній і до ночі, яку вперше ночував тут, я на світанку побіг у місто, щоб дізнатися причину такого уповільнення. Але на Графській пристані я знайшов лише шматки позолочених рам від місцевих ікон, а ікони розкидані та пошкоджені; підібравши кілька паперів і книг, яких не спалило полум'ям або не занесло імпетом, також підняв частину білизни та одягу, кимось складеного в уцілілу частину скрині, м. б. зі співчуття; сторожа я не знайшов: він був поранений чи вбитий. До жалю не знайшов його ні на перев'язувальному пункті, ні в палатах, ні навіть у списках поранених 58 . Причиною загибелі майна, що я залишив, був вибух двох баркасів з порохом, що пристали до пристані, в один з яких потрапила ворожа ракета. Зруйнувалися не тільки пристань і парадні кам'яні сходи з тріумфальною аркою і двома будиночками, що до них належали, але навіть важкі, знаряддя, що лежали на пристані, з яких одне розірвано на частини, а інше закинуто на другу терасу. Одна з мармурових статуй, що служили прикрасою, припала зі свого місця і розбилася. Вцілілі колони були оббризкані кров'ю людей, які загинули при цьому вибуху, причому вбито і штаб-офіцер, який завідував переправою. У величезній будівлі Миколаївської батареї від цього вибуху не вціліло жодного вікна. Одна з сестер Хрестовоздвиженської громади, що там живуть, поранена склом. Не було чого плакати мені про своє нещастя, коли воно було не моє одне і спіткало багатьох. Як би переконання, що від нещастя, якому належало зазнати, не можна піти, на Північній мені розповіли інший випадок, з купцем Носовим. Він уже встиг переправити і скласти свої товари на Північній пристані. Ворожа бомба і там наздогнала його, і все розкидала чи пустила в повітря. Отже, повертаюся до спільного горя, яке спіткало нас 27 серпня. О десятій годині повторилися залпи, і ще через дві години бомбардування посиленої, рівно опівдні пройшов штурм. З Північного боку можна було спостерігати лінію тільки від першого бастіону до 3-ї включно. Місто покрите страшним димом пожежі, і перешкоджало бачити, що робилося на міській лінії. Вже о 5-й годині пополудні, коли пригнали з міста до Північного зміцнення понад сто чоловік французів, взятих у полон біля 5-го бастіону, ми дізналися, що штурм Севастополя був загальний, і що від міста вороги на всіх пунктах були щасливо відбиті. Навіть у Корабельній Слобідці, на яку переважно він був спрямований, вороги мали успіх неважливий. Від 1 і 2 бастіонів вони були відбиті, 3-й бастіон, страшенно знесилений тривалим бомбардуванням, також з успіхом відбив англійців, які тричі прямували на штурм його. Між бастіонами 2-м та Корніловським, між цим та 3-м у нас були дві паралельні лінії з батареями; першою з них вороги заволоділи при першому натиску, але з другої ми захищалися успішно, і до заходу сонця вони не посунулися ні на крок. До того ж, на лінії між 2-м і Корнілівським бастіонами вони зазнали вибуху нашої міни, теж і на самому Корнілівському бастіоні, яким встигли заволодіти і поставити на ньому свій прапор вже о першій, здається, годині. Але частина того ж бастіону була в наших руках до вечора, де й відбувалася сильна боротьба. З ранку війська проходили з Північної до міста, і здавалося, їх там було досить, щоб протиставити силу силі. Боляче було бачити супротивник на тому бастіоні 59 , які самі вороги прославили неприступним, який коштував життя кращим захисникам Севастополя з Корнілова до Нахімова. Ми не зводили очей з цього пункту, щоб не пропустити, як кинуться туди свіжі війська і перекинуть ворожий прапор. Але й до вечора наша надія та наше бажання не справдилися. Ми повернулися по своїх норах, а більша частина під дах небесний, який один тепер місткий для тих, хто не має даху над головою, повернулися сумними, але ще з деякою надією на краще. О 10-й годині ночі на 28 число пішов наказ про відступ із Севастополя. Можливо, таке рішення відбулося і раніше, але тільки цієї ночі воно стало загальновідомо. Я ночував у бліндажі на одному з Північних редутів, і ми вже спали, як до командира редута з'явився ад'ютант коменданта з цією сумною звісткою і разом із наказом розжарювати ядра і бути в готовності до відбиття бомбардування з ворожого флоту, який, за достовірними звістками, мав відкрити її ніч. Відразу на редуті пробито тривогу і кожен був на своєму місці. Тут було не до сну і мені, який не має жодного призначення на редуті. Через півгодини входить у бліндаж офіцер з 9-го бастіону (брат командира редута). Перш ніж привітався з братом своїм, він зупинив сльозливий погляд перед іконою, і поклав три земні поклони, голосно завдяки Богові за спасіння життя. Тут я зрозумів, що для багатьох відступ із Севастополя, як звільнення від щелеп смерті, був невимовною радістю. Він сказав нам, що війська відступають із настанням темряви, що на мосту страшна тіснота, що він – військовий офіцер ледве випросив місце на баркасі, що йшов із вантажем речей якогось начальника. Я вийшов до дороги і, можна сказати, не спостерігав, а прислухався до цього відступу: так було на дворі темно. Справді, в говірці людей чулося більше радості, ніж смутку, чулися й слова жалю про пролиту кров, про загиблих товаришів. Метушилися і кричали про людей, що відстали, або забуті, потрібні речі. Але мабуть прискорював кроки від колишньої біди і йшов на вірний відпочинок. Містом носилися бомби, незважаючи на те, що воно майже було в полум'ї, яке поширювали наші мисливці, до того від начальства уповноважені. Запалювалися будинки, переважно казенні та приватні багаті; від них силою вітру полум'я передавалося й іншим будинкам. З наших батарей також видно і чути були постріли, хоча на батареї було залишено для цього по одному і по два знаряддя. Інші велено було при відступі заклепати, поки піде сигнал заклепати решту знарядь і відступити всій команді. Опівночі почалися вибухи мін на бастіонах та батареях. Вони проводилися з значними проміжками часу, і ймовірно залишали ворога у великому здивуванні. Тільки при вибуху батарей приморських, 10-ї та Олександрівської (це було вже на світанку), міг здогадатися ворог, у чому справа. Втім, до 10-ї години, коли розлучено був міст, у місті непомітна була присутність ворогів. Останнім залишив його начальник гарнізону, граф Сакен, який виїхав верхи у супроводі свого штабу. Потім помітили гостей, які бродили містом, але його були, здається, мисливці і мародери. Справжнього вступу в залишене нами місто вороги не робили навіть другого дня. Увечері, мабуть, п'яні волоцюги дзвонили до дзвонів Петропавлівської церкви, яких уціліло лише два. Багато було днів сумних для Севастополя в останньому році, але не було дня сумнішого, ніж той, коли похований Севастополь під руїнами своїми. Військового покійника наказують у могилу залпами гармат та рушниць. Севастополь наказував себе в свою могилу власними залпами, яких голосніше і страшніше від віку ніхто не чув. Тут був і свій кадильний дим, якого не уявити жодному живописцю, якщо він не був свідком тих страшних хмар, які новим, якимось грізним небом висіли над Севастополем. Тут були й свої сльози – це хвилі моря, яке саме тремтіло під час вибуху берегових укріплень і обливало рідні береги хвилями, що були наслідком страшного струсу. Якщо згадувати і про глядачів його останнього результату, то і в числі численних ворогів, що тут були, можливо, багато хто повертався від страшного видовища, що б'ють у персі свої. Втрата ваша була невідома, як невідомі причини відступу та план майбутніх дій. Кораблі та всі вітрильні судна були потоплені в ніч відступу; але пароплави, як батареї, що рухаються, ще залишалися і стояли біля пристані Північної сторони. Деяким морським екіпажам велено слідувати до Миколаєва. Ієромонахи, як чув, при екіпажах зізнаються зайвими і будуть розпущені. Втім, формального розпорядження про них не було. Всі юрмилися в Північному укріпленні, і ніхто не знаходив притулку. Не маючи покійного кута, щоб сповістити Вас про своє становище і сказати вся колишня, я вирішив поїхати до Бахчисараю, звідти, з першою поштою, після Севастополя, пишу про це. Флот ворожий розташувався проти Бельбека з Північного боку, але нічого не робив ще. (Не зазначено місяця та року). Не судіть і милуйте мене. Про себе, втім, і промовчу, доки не встигну дати у всьому можливий звіт. Я перш за все прошу про мій причет, який давно майже без шматка хліба. Військові священики, отримуючи звичайну їхню платню, за воєнним часом отримували і доповнення, рівносильне платню. Ми, протягом року, несучи весь тягар військового часу, протягом усього року поступово зазнавали лише позбавлення, поки, нарешті, не втратили всього. Я повторюю думки причту, який виставляв мені своє становище саме в цьому порівнянні. Церква на базарі, при всьому моєму старанні про це, досі не влаштована – то за перекладом, звідти базару на інше місце, то за повільним переселенням туди мешканців, то, нарешті, за листуванням про видачу церковного намету. Вчора вона мала бути видана, і я, їдучи, доручив клопотати про це, о. Олександру Демяновичу, якому, і призначено бути за цієї церкви. Але Бог знає, чи не розійдеться тепер ця колонія. Насамперед жили і в полі, сподіваючись рано чи пізно повернутися до Севастополя. Тепер немає цієї надії. Бог знає, що спричинить залишення самого Севастополя. Осінь настає холодна, далі може бути і зима буде за гріхи сувора. Нічого не передбачається втішного. Як же нам на може триматися в степу, після річного випробування у вогні? Священика Демяновича особливо ускладнює те, що при ньому малолітні діти, для яких потрібна прислуга, якої за кочового побуту не можна мати 60 . Він радий би, як каже, місцю і в якомусь селі. Диякон дуже слабкий здоров'ям, щоб продовжувати подібне життя. Про диякона і дячок братів Топузових насмілююся просити ваше високопреосвященство, щоб вони були нагороджені за Севастополь. Менший Топузов, як добре знає спів, міг би бути дияконом нам, де потрібен разом і регент; голосу дияконського він не має. Місця для них тим більше необхідні, що ці брати підтримують матір із чотирма іншими дітьми. Я приїхав до Бахчисараю на 3 дні, щоб зайнятися деякою звітністю. За казенну втрату на графській пристані не з власної вини, не гнівайтесь. Я намагатимусь усіляко про винагороду, якщо мені Господь допоможе. 31 серпня 1855, м. Бахчисарай. Я зараз з-під Севастополя, звідки переведений і польовий поштамт у Бахчисарай. Я провів там близько доби, і жодного пострілу ні з того, ні з іншого боку не було. Кажуть, що вороги під час останнього штурму, в який запровадили 97 тисяч, втратили до 50 тисяч. Вони самі вже відступили, але ми своїм відступом поспішили порозуміти їх і зупинитися. Флот ворожий від північного укріплення знову потягнувся до Камишевої бухти. Казали, ніби вороги надсилали за ключем Севастополя та прапором, і що ми ще матимемо з ними справу. І після пожежі та після страшних вибухів Севастополь здалеку здається цілим містом. У будинках згоріло дерево, впали дахи, а кам'яні стіни становлять вигляд міста. Миколаївська батарея, здається, анітрохи не постраждала; вороги дуже можуть скористатися нею проти нас. Втім, робіт у них не видно. На графській пристані вони поставили кілька мортир, з яких стріляли, здається, для проби тільки. У Олександрівських казарм, що над новим адміралтейством, поставлені польові знаряддя. На Малаховому кургані крутиться телеграф. Дій з нашого боку ніяких поки що, про їх план також ніхто нічого не знає. У північному укріпленні залишено невеликий гарнізон із моряків 2 дивізії, що знаходиться на Інкерманських висотах. Значна частина військ посунута до Євпаторії. Намети для церков нам не встигли видати, вони згоріли у місті. Більше немає у запасі. Вчора я був у головній квартирі, щоб дізнатися, чи буде й узимку існуватиме це тимчасове місто в полі і чи є потреба тепер у церкві. Черговому генералові важко було відповідати мені, і радив краще не починати цієї справи. Можливо, завтра піде світ, додав він, і потреба мине. Принаймні вірного, позитивного я нічого не можу сказати. Що сказати вам про цей ринок, на якому раніше була потреба в церкві? Внаслідок переведення його на нове місце, багато хто вважав за краще піти в місто. Внаслідок відправлення морських команд до Миколаєва, туди ж йдуть і сімейства їх. Зрештою, близькість зими жене звідси і тих, які терпляче переносили спеку літа, сподіваючись повернутися до Севастополя. Тепер лише небагатьох утримує одна надія на прибуток, поки розташовані тут війська. Кажуть, втім, що головну квартиру на зиму буде переведено до Бахчисараю. І так, хоч і є там потреба у священика, але пройшла потреба у церкві. Можна мати там каплицю і бути священикові, потроху уявити його положення, якщо там залишатися без особливої ​​грошової допомоги. Я був на самому базарі там, який і відкритий, як я вже писав, зі священним молитвослів'ям і питав: чи потрібен тепер священик? Мені відповідали словами: «Гріх вам буде, якщо ви залишите нас». Я обіцяв через день повернутися, чекаючи, втім, вашого архіпастирського розпорядження. Священик Демянович із малолітніми дітьми не може там залишатися на зиму. Духовенство адміралтейського собору відряджено до того ж у Миколаїв. Флотським ієромонахам, за їхнім бажанням (якого не розумію), дано квитки до Києва, де чекатимуть розпорядження від обер-священика. Усьому цьому духовенству дати прогони та подорожні за казенною потребою. Батько архімандрит Геронтій вислав ігумену Георгію своїх грошей, що залишилися з речами в монастирі, 500 крб. Більше нічого особливого не знаю. Не позбавте вашого архіпастирського благословення. 3 вересня 1855 р., Бахчисарай. Нічого нового цього разу не маю повідомити ваше високопреосвященство. На всьому друк похмурої осені, ніби й у військових діях минув час жнив та робіт. Дощ та град затримали мене від другої поїздки під Севастополь. Водночас піднялася високо та ціна диліжансам. Скільки б не було пасажирів, візник намагається взяти 20 руб. на один кінець. Це внаслідок того, що багато хто зараз пускається в дорогу з Криму. Тим часом 7-го числа купець Сребренников, що приїхав з-під Севастополя, який особливо клопотав про церкву на базарі, привіз мені повідомлення, що тепер рішуче немає там потреби в церкві. Я вже писав, що з Севастополем втратили надію повернутися в своє житло, багато хто не побажав селитися на нововідведеному для ринку місці. Тепер же, з нагоди переходу головної квартири до Бахчисарая або в самий Бахчисарай, усі, що навіть мають торговий інтерес, повагалися в намірі залишатися на зиму і шукають більш постійного притулку. Коротко: ця колонія розбігається. У Бахчисараї наказано заготовити багато квартир для осіб, які становлять штаб головнокомандувача. Самому князю призначається квартира в будинку генеральші Бухаріної, що за 10 кроків від собору. З двох причетників – паламар Березовський, нещодавно туди призначений, – не може бути на клиросі, бо не вміє ще ні читати, ні співати. Тим часом доходи за собором, з надходженням туди о. Паксимаде, коли почали їх вносити в книгу, мабуть, бувають на місяць понад 200 руб. сер., у серпні ж місяці було у гуртку 300 р. сірий. Так змінилося від множення населення та близькості армії значення Бахчисарайського собору. Тому, якщо справді головна квартира буде в Бахчисараї, то в соборі можна і справедливо додати одного причетника або двох, вилучивши безграмотного. Я наважуюсь рекомендувати моїх тепер безмісних причетників – братів Топузових. Втім, Бог знає, що породить завтрашній день. Інші, після падіння Севастополя, не вірять безпеці у Бахчисараї чи взагалі в Криму, і виїжджають далі. За таким ніби побоювання відправили родини свої з Бахчисараю тутешній городничий, поштмейстер та інші. Звісно, ​​у війні випадковостей багато. Після обурення севастопольського, ми знайшли для себе не бурхливий і тихий притулок у насадженому правицею вашим Успенським скитом, де, з милості о. архімандрита, що нас назрів, маємо притулок і стіл. Довго вважаємо дякувати за це переважно вам, милостивий архіпастир і отець! Тут, крім мене, живуть священик Демянович із дітьми та диякон. Причетники пішли до матері до Балтачакрана. Зараз священик Демянович, що повернувся з міста, засвідчує, що справді головна квартира переводиться в Бахчисарай і що на воротах дворів є написи, де яка канцелярія та ін. 10 вересня 1855, м. Бахчисарай. 13-го вересня я був під Севастополем, куди їздив для того, щоб з'явитися пану Пирогову, який хотів мене бачити у справах громади Хрестовоздвиженської. Йому і пані Хитрово велика княгиня доручила вникнути у стан громади і уявити, що потрібно зробити для її поліпшення. Приводом для цього було те, що до її високості доходили й невигідні чутки про громаду. Пані Хитрово вбачає, що мета громади була досягнута, але що якщо в громаді іноді виявлялася внутрішня незгода і небудування, що подали привід до невигідних чуток, то першою виною тому була сама начальниця пані Стахович, яка всіляко усуваючи вплив на громаду інших осіб (духовника і доктора). також вкрай несправедлива в оцінці праць їх. Здається, що вона не залишиться в громаді, і ймовірно, місце її заступить пані Хитрово. Усі госпіталі, які були на Бельбеку, від хворих очищені та зняті. 13 вересня останні сестри вирушили звідти в Бахчисарай, де, по-моєму, поверненні, я застав їх у числі 50-ти, і в день спорудження хреста Господнього, після літургії, служив у квартирі молебень подяки. Головна квартира громади буде, здається, у Сімферополі. Під Севастополем не чути колишніх громів, не видно і колишньої діяльності. Однак нічого втішного там немає. Миколаївська батарея, на превеликий жаль, не послухалася слабких мін і стала тепер грозою нашою. За нею на площі вороги поставили мортирну батарею і з навісу безкарно стріляють північною стороною. Амбразура нижнього поверху закладена камінням, що змушує думати, що вони ставлять там гармати. Я зупинявся на 14 редуті у знайомого моряка капітана, який на запитання моє: чому б принаймні не розбити батареї? відповідав: на це потрібно тисяч п'ять ядер такого калібру, якого ми маємо не більше сотні. Ось проста та ясна причина. Північне зміцнення, в якому ви хотіли зупинятися і служити, знайшов я порожнім від колишнього населення і всю площу його, як поле оране бомбами. Церкву звідти прибрали, і, крім гарнізону, ніхто не живе в зміцненні. Я навіть не зупинявся тут: в одну браму в'їхав, в другу виїхав верхи. Одну тільки бомбу при мені підірвало у зміцненні. Флот ворожий стояв на колишньому місці і, судячи з великої кількості вимпелів, не можна було думати, щоб значна частина його відокремилася в експедицію. Тому чутки, що вороги вже три дні бомбардують Одесу, вважали неймовірним. На адміральському французькому кораблі були перехрещені рейки і на всіх суднах приспущені кормові прапори, з чого робили висновок, що адмірал Брюа, нещодавно вироблений в цей чин, помер. Будучи на Бельбеку біля Пирогова, чув там, що вороги висадилися біля Євпаторії в числі 25 тисяч і захопили наші аванпости. На базарі, де передбачалося бути церкви, мешканців залишилося небагато. Я навмисне проїхав між землянками їх і питав: чи маю намір залишатися тут? Це найбідніші люди морського відомства, які, не маючи коштів слідувати далі, вичікують на той випадок. Жаль дивитися на їхнє життя. Неймовірні чутки про подальший відступ; але їм дають віру, вважаючи, що знайдуть за потрібне відступати, щоб витягнути ворога на полі і віддалити від берега. Допускаючи цієї можливості, наважуюсь запитати ваше високопреосвященство, що робити з церковним майном та архівом, який мною складений у Бахчисарайському соборі, а також з цінним майном цього собору? Чи не передати в скит? До монастирських обителів вороги завжди бувають шанобливішими. (Без визначення числа, місяця та року). Ми залишили Севастополь, можу сказати останні, і ніхто не може подумати, що ми втікачі. Адміралтейське духовенство і флотські ієромонахи вже відпустили військовим начальством, якому вони підлягали. Міська Севастопольська влада була також скасована. Нарешті, як справа про церкву на ринку почалася через головну квартиру, то я, як уже писав, запитав чергового генерала, який відповідав, що краще тепер залишити це. оскільки ж залишалося ще невирішеним питання необхідність священика для базарної колонії, то я дав слово мешканцям, що сам буду при них, повернувшись із Бахчисараю, і був там до 13 вересня три рази. Час показав, що ця потреба, як я вже писав, пройшла. Там залишаються тепер, можна сказати, одні маркітанти. Навіть заборонено нарешті там селитися та будуватися. Що нам потрібне? питаєте. Смиренніше завдяки батьківській участі, насмілюємося просити, принаймні, одноразової грошової допомоги. Священик Демянович, за його словами, був би задоволений і 100 рублів. Проти нього за чином справедливо дати допомогу диякону та причетникам. Є приклад, що таке посібник нещодавно від Синоду. Балаклавський протоієрей Аргіриді, який продовжував отримувати свою платню, гроші квартирні, їдальні, та раційних 50р. сірий. на місяць, отримав із св. Синода посібник 300 грн. сірий. Про себе самого я маю мовчати. Я повинен говорити про інших. Священик Демянович завтра вирушить до Сімферополя на пусте при Соборі місце, Вами вказане. Воно йому потрібне; я потерплю. Причетника одного беру туди, іншого залишаю при Бахчисарайському Соборі. Але у цих братів Топузових є мати, три сестри та брат малолітній. В даний час це тягар і для достатньої людини. Цю вдову з дітьми треба відправити з Криму, як тепер таке виїжджає. Але на це потрібні гроші. Завтра буду у Сімферополі та пораджуся про те з о. Михайлом. Дізнаюся, чи там немає місця для диякона, який плаче і проситься з Криму. Лист Ваш від 3 вересня отримав я тільки вчора. Пані Хитрово каже, що мені потрібно залишатися при громаді, якою головна квартира у Сімферополі. Як же мені залишатися, не маючи місця священика? Втім, завтра ще бачитимуся з Пироговим і звідти відповідатиму Вам. Високих гостей з Петербурга ще немає: вони, як чути, зупинилися в Миколаєві і навряд чи будуть сюди. Втім, є слух (і якби він був справедливий), що головнокомандувачем призначено ст. кн. Костянтин Миколайович із помічником кн. Долгорукова, якого в міністерстві змінить кн. Гірчаків. До генія кн. Горчакова впала всяка довіра. Він сам поки що в Карамеї і весь штаб у Бахчисараї, в якому, мабуть, думають прожити довго, бо робитимуть шосе. На влаштування квартир і печей витрачаються великі суми. Страшно чути, як багато витрачається грошей, мабуть, на нікчемні речі. Вороги, мабуть, нічого не роблять важливого, м. б., від виснаження сил, але чудово користуються нашою безтурботністю, де виражається геній головнокомандувача. Він спить і нічого не бачить і все по ньому. На початку вересня в Євпаторії нас на аванпостах захопили сплячими; Днями перед наступаючим ворогом ми запалили Саки, які ворог, зайнявши, почав окопуватися. Ми заспокоїлися, і через ворогів повели напувати коней, залишивши артилерію без прикриття. Таким чином, з дрібниць втратили 7 гармат. Так учора розповідали про достовірне. 21 вересня 1855, м. Бахчисарай. Про Сакена відомо, що він на Інкерманських висотах. Але чи буде він щасливішим, ніж у Севастополі, Бог знає. І в ньому нічого особливого, окрім благочестя, не бачать. Захистом Корабельної Слобідки був особисто Хрульов, і коли він 27 серпня був поранений, не було кому замінити його: тому і Малахов Курган залишився за ворогами до вечора. Він тепер у Бахчисараї; йому вилучено великий палець на руці, рана йде не зовсім добре. В інших генералах не бачать енергії через відсутність її в головнокомандувачі; погано і нескладно діє машина тому, що не має хорошого двигуна. Ось чим можна пояснювати відсутність хороших генералів і хороших успіхів справжньої війни. Дякую Богу, я удостоївся бути у Кузьми і Дем'яна 62 , до чого досі не мав нагоди. Тим вражаючим для мене це було високе в природі після крайнощів жахів людських. Ось до речі б відпочити тут і оком і слухом після баченого і почутого протягом року, якби не дружина і діти, які зі сльозами давно звуть мене, і куди, втім, проситися не смію, хіба Господь влаштує це через милостивого мого Архипастиря. Нині прибули до Бахчисараю жителі гречки. села Керменчин (в 4-х верстах від Лак і в 7-ми від Анастасії), що відступили разом з аванпостами перед ворогом, що з'явився там. Це крок досить зухвалий та разом для нас небезпечний. Я вже писав Вашому Високопреосвященству, як поступово розбігалася колонія, що утворилася було на північній стороні Севастополя, де передбачалася для неї церква і священик. Нарешті забираються звідти навіть самі торговці зі своїми товарами, на застереження начальства. Таким чином, немає мені місця й у полі. Хоча місце при Сімферопольському соборі пропонувалося не прямо священикові Демяновичу, а одному комусь із нас; але як йому з дітьми важче залишатися безмісним, то я охоче поступився йому, тим більше, що від нього вже подано і прохання на це місце. Де ж мені подітися? Мені здається, що я тепер зайвий у Криму. Наважуюсь нагадати Вашому Високопреосвященству, що вже минув рік; як у розлуці з сімейством, що я після 11-ти років служби і 9-ти років священства, зовсім злиденний і не маю свого кута, щоб прихилити голову, і що близька пора подумати про виховання дітей. Не маю сміливості просити про задоволення моїх потреб чи про місце, де б якось задовольняти їм, і тільки наважуюсь сказати, що я весь у потребах, цілком вдаючись до волі та розсуду Вашого Високопреосвященства. Якщо ж чомусь мене залишите в Криму, то при призначенні мені місця, хоча б тимчасового, ласкаво мати на увазі те, що я буду духовником при Хрестовоздвиженській громаді, якою головна квартира тепер у Сімферополі. Вчора я був у Пирогова і, пояснюючи йому, що тепер без місця і невідомо, де отримаю його, спитав: чи міг я залишити громаду? Він відповів, що не можу, бо призначений Великою Княгинею (копію цього паперу я представив Вашому Високопреосвященству), і радив написати про це Вашому Високопреосвященству. Я мушу зізнатися, що досі я майже не мав жодного впливу на громаду внаслідок системи пані Стахович, яка хотіла одна діяти. Тепер буде інакше, і пані Стахович, здається, скоро буде звільнено. Втім, це служба не для мене, і звільнення від неї було б для мене милістю, особливо якщо ця одна служба буде перешкодою для відпустки з Криму. З церков мого відомства залишилися: Бахчисарайська, Менгумська та Біасальська (Лакська може бути досі залишена; Качинській також нічого рахувати). Що за благочиння із двох причтів? Нині краще зосередити владу та долучити ці церкви до відомства о. Михайла. Протоієрей Паксимаде малообізнаний у російському листі, щоб бути йому благочинним, і взагалі в ньому переважає грецький елемент. Діакону немає місця у Сімферополі, і тому я маю намір відпустити його до Одеси, якщо не отримаю про нього особливого розпорядження. Причетників Топузових можна було б обох залишити в Бахчисараї, але одного необхідно відпустити проводити, кудись за Перекоп сімейство, що складається з матері, 3 сестер і малолітнього брата. Після падіння Севастополя почалося нове переселення з Криму, і важко врізати, щоб не втекли від ймовірної лише небезпеки. З Бахчисараю відправили свої родини протоієрей, диякон та дячок. Новосвященик Рафаїл, хоча приїхав з дружиною, також відпускає її. Про воєнні дії нічого нового повідомити не маю. Вчора в Сімферополі розповідали, як новина, ніби вороги запалили Балаклаву та Комишеве місто, і відступають, щоб відкрити в іншому місці театр війни. Якби це було правильно; то ґрунтовніше знали б і офіційно. Зараз повертаюся до Бахчисараю, де чекаю на подальше Ваше розпорядження. 24 вересня 1855 року, м. Сімферополь. 26 вересня отримав я від о. архімандрита лист Ваш, і за батьківську Вашу дбайливість про становище моє і причту приношу найглибшу подяку. Не тільки з Північного боку всі жителі вилучені (село Кучкусівка спалено), а й з Бельбека змушують усіх віддалятися. Севастопольців там давно нема; хто ж було збудував там лаву, товари перевозять до Сімферополя і там відкривають балагани. Смію запевнити Ваше Високопреосвященство, що ні на Північній, ні на Бельбеку немає потреби в парафіяльному Севастопольському священику. Я сам хотів послужити з Севастополем і в полі, але, на жаль, його немає ніде. Залишивши священика Демяновича у Сімферополі, рештою причту я розпорядився так. Найменшого Топузова залишив при Бахчисарайському Соборі на місці хворого паламаря Березовського, якого відпустив до рідних у Карасубазарі. Старшого Топузова відпустив проводити за перекоп матір із сімейством для того, щоб потім повернувся до Бахчисарайського Собору. Диякона я не наважувався без Вашого дозволу відпускати до Одеси, але він уже втратив терпіння, і шкода було дивитися на нього. Я послухався поради о. архімандрита і вчора відпустив заради сімейних обставин. Ви питаєте: скільки кому потрібно щомісяця? На мою думку, поточний зміст тим не потрібний, хто з нас має вже місце, напр. священик Демянович та причетник Топузов. Але ми всі потребуємо одноразової допомоги, що вийшла з Севастополя як з пожежі. З 1 серпня ми в Севастополі вже рішуче не мали ніяких доходів, хоча до 20 продовжували служити у своїй церкві. Від о. Михайла Родіонова отримали на утримання: священик Демянович 25 p., причетник Феод. Топузів 10р. і Петро Топузов 10 p., Діакону я наказав також звернутися до Сімферополя до о. Михайлу. На свої потреби, хоч живу в Скиті, я також отримав 25 р. Говорячи про необхідність одноразової допомоги, не смію ні для себе, ні для інших визначати її. Вам відомі наші потреби, як і обставини життя у Севастополі. Бувши в Сімферополі, а не міг, на подив, не помітити, що від тих же військових обставин, від яких в одному місці протягом року ми позбавлялися і позбавлялися, в іншому більше щасливі нас купували і купують. Наводжу цю обставину власне для пояснення, а не заздрості жеребу інших. Бо жереб лунає від Бога. Ваше Високопреосвященство удостоїло мене запитати про сімейство моє: де воно і що для нього? Цим істинно батьківською участю Ви зворушили мене до сліз. Скажу про його становище з усією відвертістю. Сімейство моє з вересня місяця минулого року у мого батька перебувало до січня, а з січня цього року у м. Білій Церкві – київ. губернії в мого брата. Відправка з Криму при спільній втечі мешканців та русі військ мені коштувала 200 р. сер., коли я мав їх не більше 50. Моя дружина плаче і просить одного: місця постійного, куди могла б прибути до мене з дітьми. Якщо, нарешті, і отримаю таке місце, я не маю грошей, щоби взяти сімейство назад. Чи можу сподіватися на відпустку, щоб самому поїхати за родиною? З останньою поштою отримав листа, що мій батько, можна сказати, в останніх годинах життя: тому я хотів би прийняти від нього останнє благословення і поклонитися в Києві святим місцям. Якщо мені вкрай потрібна допомога, то саме для цієї потреби, тобто щоб поєднатися з сімейством. Інші потреби заповняться самі собою, якщо дасть Бог, матиму місце. Не прийміть, Милостивий Архипастир, моїх бажань за наполегливе прохання. Я абсолютно в усьому віддаюся на розсуд і вашу волю. Про військові дії мало знаю, мало про них говорять, майже вони затихли і полягають лише у приготуванні. Заняття ворогом Керменчука виявилося хибним. Втім, мешканці вийшли з цього села до Лаків та інших місць. Вчора пішла саперна рота до Керменчука для побудови там укріплення. Сімейство священика Лакського я відпустив за Перекоп, але самому йому велів залишатися при своєму місці, поки (у разі) не буде наказу від начальства виходити з села. Дійсно рознеслися, були чутки про намір відступити далі, щоб вивести ворога в поле. Навіть говорили про переведення головної квартири до Сімферополя. Але третього дня я чув від офіцера, що прибув з позиції, що приїжджав генерал-ад'ютант кн. Лівен підтвердити, щоб будь-які ідеї про відступ були залишені. Генерал барон Корф за непробачну помилку у Євпаторії віддано суду. На повагу лише колишніх заслуг, він виключений зі служби із забороною в'їзду до столиці та надходження кудись на службу. Що роблять вороги? Посилюються на Чорній і десь через гори прокладають собі шлях до Бахчисараю. Адмірал Лейнос взяв, ніби на себе, щоб опанувати Костянтинівський форт. Вчора і третього дня було чутно посилену стрілянину: чи не бомбардували північною? Втім, звісток ніяких звідти. Завтра сподіваюся бути ближче до позиції і розвідати що-небудь. Головнокомандувач сам ще не приїжджав до Бахчисараю. 28-е вересня 1855 р., м. Бахчисарай. Увечері зараз від морських офіцерів, що повертаються до Миколаєва, отримав наступні відомості. 25-го вересня флот ворожий з десантом, приблизно 40 тисяч, знявся і пішов у напрямку до Одеси. Помічено також, що брали із собою тури та фашини. Найімовірнішим вважають, що флот пішов до Акмечетської бухти, можливо з метою відрізати нас від Перекопу. Те й інше лише припущення, а де опинився ворожий флот, ще невідомо. На Чорній річці, гадають, вороги залишатимуться лише в оборонному становищі. Тим часом там у села Шюлі 26 вересня була і невелика справа. Вороги рухалися вперед і мали відступити. Північне зміцнення сильно страждає від ворожих бомб, що кидаються з Аполконової балки та Миколаївської площі. З моря не було бомбардування; але наші берегові батареї, дивлячись обличчям у море, страждають з тилу від ворожих снарядів, що туди дістають. У Миколаївській батареї усі амбразури закриті. Думають, що її озброюють для дії щодо Костянтинівської та Михайлівської. Наші сили зосереджені по дорозі від Чорної річки. Головнокомандувач – у Каралеві. 28 вересня 1855 р., м. Бахчисарай. Про військові дії нічого особливого не маю повідомити, окрім сумної звістки, що ворожий флот, який 25 вересня залишив Севастополь, опинився в Одесі і, можливо, як уже кажуть, бомбардує її. Збережи вас Господи. В останні дні було посилене бомбардування Північною, але про результат ще невідомо. Постріли перестали бути чутні. Про дячку Пирогову вважаю за потрібне сказати, що це злий корінь колишнього порядку в Бахчисарайському Соборі. Користуючись довіреністю покійного настоятеля і як його листовод, він не раз пропонував до підпису його те, про що той і не думав. Крім того, як двоєженець, не маючи вже на увазі звання вищого, – він, при найменшому зауваженні; з зухвалістю завжди оголошує, що він готовий залишити духовне звання. Тому корисно його видалити від Собору. Вийму очі мої до Господа і до вас, милостивий Архипастире мій! З кожною поштою чекаю певного собі призначення, і не смію набриднути про це, цілком вдаючись до волі Вашого Високопреосвященства. 30 вересня 1855 р., м. Бахчисарай. Головний мій притулок – Успенський Скит, звідти, коли знаходжу випадок, відлучаюся на рекогносцировку. 2-го жовтня з о. архімандритом, якому треба було побувати в Анастасії, я був у Лаках і Керменчуку, до якого через гори пробирався ворог. Там уже досить було стягнуто війська нашого; Однак у ніч на 1-е жовтня ворог, як вважають, попереджений татарами, раптово відступив і зник. Штаб 3-го корпусу, який зайняв, мав квартиру в будинку Жецького, знову повернувся на свою позицію. Керменчук, зовсім залишений жителями, продовжують зміцнювати; власне захищають дорогу, що тут проходить. Втім, село це, в якому було всього 4 двори християнських жителів, тепер стало веселішим від багатолюдства військового. Церква Керменчукська (вона приписна до Лакської), з якої, через її ветхість, уже три роки як знято антимінс, руйнується і навряд чи знайде відновників. Бідолашне начиння її перенесено до Лакської церкви. У Лаках мешканці залишаються, не побоюючись близькості ворога, якого поява тут була, здається, спробою. Ущелина, і тіснини гірські скрізь зайняті військами, шляхи ж припинені запалами і прикриті місцями батареями. Інженери, де можна, користуються укріпленнями природи, ставлячи знаряддя просто на скелі. Прямо Анастасії Кача перетнута засікою, і на протилежному боці влаштована батарея в 5 знарядь, якими обстрілюється протягом Качі. 3-го жовтня був у Анастасії з сестрами Хрестовоздвиженської громади. Поранених тепер, дякувати Богові, мало; тому сестри скористалися дозвіллям для подорожі до св. місцю, яке здійснили пішки. Усіх мандрівниць було 18; з ними була і начальниця сестер Стахович. Знайшлося 7, і серед них сама начальниця, які побажали зійти до джерела. Я був їх провідником туди, і як не важко було підійматися на гору, працю їх винагородили душевним задоволенням. Сестра Леді, дуже слабка здоров'ям, зробила цю працю тільки для того, щоб промити св. водою слабкі очі свої. Вогню ворожому по Північній стороні з нашого боку успішно відповідають. Вчора від офіцера, що приїхав з-під Севастополя, чув я, ніби кн. Горчаков виїхав звідси. На запитання моє: коли і з якої нагоди? він відповідав: я знаю з наказу по армії головнокомандувача, яким дає знати, що він, у справах служби відлучаючись, передає начальство графу Сакену, і що цей наказ був 25-го вересня. Чи залишає він головне начальство, невідомо. Про наші небезпеки перестали говорити. Головна квартира, можна сказати, лише вважається у Бахчисараї. Старші ж особи досі у Казамі і не переходили до призначених їм квартир. Вже двох пошт немає з Одеси. Це є предметом нашого здивування та занепокоєння. Бо про ворожий флот, що він робить, чутки суперечать носяться. Будь воля Божа. 6 жовтня 1855 р., Успенський Скит. Зараз повернувся я з північного Севастополя, і поспішаю з поштою, що відходить нині, дати звіт у тому, що бачив і чув там. Північна сторона стоїть і може твердо стояти. Кількість батарей її збільшено до 60 нумерів. Вони діють по ворогові дуже успішно. У місті нашими пострілами було кілька пожеж. Вороги бояться жити в місті, і гарнізон їх, як вважають, не перевищує 1½ тисяч людей. У Корабельній вулиці перекопано трьома паралельними ровами. Вороги влаштували мортирні батареї у балках: Ушаковій та Аполлоновій, на графській пристані, на Олександрівській та № 8 батареях. З моря по північному укріпленню досі не стріляли. З нашого боку пальба завжди частіше. Що роблять у Миколаївській батареї, в якій закриті амбразури, досі невідомо, але там чути стукіт майстрових. У Камишевій бухті судів достатньо. На північному боці мешканців жодних немає. На колишньому ринку всього три балаганчики. У двох дечим торгують мисливці; у третьому міститься перев'язувальний пункт. На протилежному пагорбі, неподалік того місця, де було свято Брянського, нині кн. Горчакова полку, я знайшов кілька землянок та наметів, і там ієромонаха о. Лаврентія, який раніше служив у північному зміцненні. Церкву він здав у дивізію, з якої вона була видана, а складається при 31 флотському екіпажі, який, можна сказати, один складає гарнізон північного зміцнення і всієї північної сторони. Він збільшений командами інших служб та доведено до 3 тисяч осіб; на кожну зброю три матроси, інші – з інших. Комендант усієї північної сторони контр-адмірал Бартенєв. Він затримав о. Лаврентія, який лише один залишився з флотських ієромонахів, і тепер перебуває також при перев'язувальному пункті. За його словами, з часу залишення Севастополя, на північній стороні вбитих і поранених було лише 15 людей. Справді, у шпиталі на Бельбеку я бачив хворих просто, а не поранених. Сестер тут лише чотири. Цей шпиталь незабаром має скасуватись: бо він у наметах. Хворих постійно відправляють далі. У Дуванці – слабкі. У Бахчисараї тепер дуже просторо у палаці. Рани та хвороби, таким чином, вивезені з театру війни. На новому ринку у Бельбека, де саме хотіли мати церкву, знайшов я близько десятка балаганчиків, і ті порожні. Торговці скаржаться, що немає жодної торгівлі, і вони один за одним забираються звідти. Двічі були примушені в тому й начальством. Наразі знову оголошено, що можуть залишатися. Мешканців тут жодних. Війська постійно пересуваються з місця на місце: тому і ринок можливий лише пересувний. Думки, що ми повернемось до Севастополя, ніде не чути, хоча про подальший відступ немає більше слова. О. Лаврентій казав мені, що провізію для північного гарнізону велено заготовити по лютий місяць, тим часом як нещодавно передувало розпорядження про заготівля по 1 листопада. Як мені залишатися? Ще наважуюсь спитати. До Севастополя я їхав Качинською долиною з прямим наміром бачити тамтешню церкву. Старанністю гусар зроблено на престолі два пристойні шати, також і на аналої. У недільні дні і свята буває не без тих, що моляться: але крім військ, що пересуваються, жителів тут – майже ніяких. Людина 10 набереться людей дворових. Священика я не застав: він подався проводити до Сімферополя сімейство, яке їде за Перекоп. Якщо обставини обіцятимуть можливий спокій, то можна освятити Качинську церкву (з престолу викрали й срачицю). В іншому випадку, що й святити, якщо покидати? Під Севастополем чув ще про взяття ворогом Кінбурна. Про Одесу, окрім того, що там ворожий флот, ще нічого не знаємо. Сподіваємося на милість Господню. Повертаючись із Бельбека, бачив війська наші, що прямували з позиції під Євпаторію. Ішли з обозами та артилерією три дивізії – 7, 9 та 14. Також – ратники та греки волонтери. 8 жовтня 1855, м. Бахчисарай. О другій годині пополудні, цього 15 жовтня, отримано мною пакет зі словами батьківської втіхи і милостивим вашим уявленням св. Синоду про севастопольський причет. Приношу глибоку подяку від себе і за інших вашому високопреосвященству за істинно батьківське ваше піклування про нас. Відправлення пакету з кур'єром свідчить про ваше бажання швидше втішити нас. Сумно, що не вмію, як слід, висловити все те, що відчуває моє серце, зворушене вашою Архипастирською увагою. Тільки любов начальника могла в неключних рабах знайти те, що свідчите за нас перед св. Синодом. Ми повинні виправдати таке свідчення, і негайно заповнити те, чого не вистачало на терезах суворої правди. Отже, се раб ваш як раніше, так і звідси – буди мені на ваше слово. Якщо маю залишатися в Криму до кінця війни, я цілком підкоряюся вашому розпорядженню, як не тяжка тривала розлука з сімейством. Післязавтра я їду до Сімферополя з наміром; якщо можна, пробути тиждень при громаді. Чи не можу я жити в Сімферополі, а звідти, при нагоді, а іноді й навмисне, відвідувати своє відомство. Я не знаю, як мене там зустрінуть після довгої відсутності. Там тепер інший порядок і суворіше вимагають служби. Пані Стахович їде. Театр воєнних дій, здається, переноситься до Євпаторії, куди стягуються війська. Третього дня там дали добрий урок ворогам, що рухалися вперед за нашим відступом. Ми вдало обійшли їх і змусили втекти з великою шкодою. Кажуть, що внаслідок цього успіху ми знову тісно обклали Євпаторію. Сьогодні вирушив туди головнокомандувач, і, здається, туди посуне свою квартиру. Штаб графа Сакена тепер у Бахчисараї. На висотах – один Сухозанет. Пишу, що чую, всього знати не можна. Іноді й питати ніяково. 15 жовтня 1855, м. Бахчисарай. Я терпляче зношу своє беззаконня, як справа потреби. Згідно з волею вашою буваю там і там, і на севастопольському узгір'ї, де, як я вже писав, немає ні мешканців, ні потреби в парафіяльному священику. Залишаючись за одного звання благочинного, я можу до часу перебувати в Сімферополі. Там, принаймні, я матиму службу при громаді сестер, при якій тільки рахуюсь. Я не знаю, як мене там приймуть після тривалої відсутності; проте наважуюся вирушити до Сімферополя з наміром, якщо можна, залишитись там. Наважуюсь зробити це, не дочекавшись вашого дозволу, в тому припущенні, що оподаткування ворожим флотом Одеси, можливо, змусило вас на якийсь час надати нас самим собі. Вчора, втім, граф Сакен, бувши у скиті, сказав приємну звістку, що ворожий флот залишив Одесу, не бомбардувавши її. У військових діях нічого особливого немає, крім пересування. Хоча головнокомандувач і перейшов до Бахчисараю, але, здається, його квартира буде десь ближче до євпаторійської позиції. У Бахчисараї буде штаб гр. Сакена. На висотах залишено один ген. Сухозанет. Нерідко проносяться чутки і чутки про воєнні дії, але такі, яких не слід прикладати вуха. З кожною поштою чекаю милостивого про мене розпорядження вашого високопреосвященства. Co сльозами благаю: «іміж ваги долями влаштуйте мене зовсім засмученого». Мені потрібне місце; я не хотів би оголювати своїх потреб, вдаючись до церковної допомоги, хоча вона дозволена св. Синодом і вами можна. Не кожному, хто потребує, легко простягнути руку до милостині. Втім, будь воля ваша! Своєї волі я не хочу мати в обставинах, що перевищують, можу сказати, моє розуміння. Цілком віддаюся волі вашого високопреосвященства. 30-го жовтня, минулої неділі, Його Імператорська Величність Государ Імператор Олександр Миколайович, з Їх Імператорськими Високами, Великими Князями Миколою і Михайлом Миколайовичами, звільнив у Бахчисарайському Миколаївському Соборі слухати літургію, яка була здійснена мною. По закінченні літургії, Государ Імператор зволив питати мене, де я отримав хрест на георгіївській стрічці, і весь час облоги перебував у Севастополі. За служіння Всемилостивій подарував мені золотий перстень з діамантами, а диякону Грабенці - золотий годинник. Смію тому думати, що Його Імператорська Величність як служінням, так і порядком, що був у церкві, залишився задоволений. Про що Вашому Високопреосвященству борг маю смиренніше довести. 1 листопада 1855 р., м. Сімферополь. Доносячи Вашому Високопреосвященству про перебування Государя Імператора в Бахчисараї та отриманої мною нової Монаршої милості, відчуваю, що всім я зобов'язаний Вашому Архипастирському про мене дивитись, і смиренно приношу подяку душі та серця мого. Ублажаю і ублажатиму послух начальству, яке є кращим шляхом служби, ніж власний вибір місця чи посади. Бідний я й не маю ніякої власності, як би зараз зі школи, але сподіваюсь на милосердого Бога, що колись та інше, мені потрібне, додасться з Його милості. Слідом за Государем я поспішав до Сімферополя, маючи від Г. Пирогова повідомлення, що одна з сестер, яка була на випробуванні, за наказом Її Високості, має бути приведена до присяги, і вважаючи, чи не потрібна буде моя присутність в Общині, якщо Государю Імператору. Община не представлялася у своєму складі, і небагатьом із сестер вдалося бачити Государя в тих шпиталях, які Його Величності завгодно було відвідати у Сімферополі. Про стан Громади довідувався лише принц Мекленбурзький, який відвідав квартиру сестер ненароком, де, крім начальниці Хитрової та ще 4-х сестер, нікого не було. Усі були по службі. Сьогодні ж я повертаюся до Бахчисараю. У всі дні перебування в Бахчисараї, Государ Імператор їздив до різних позицій військ і під Севастополь, де дякував і підбадьорив усіх. Жителям Севастопольським, які представлялися в Бахчисараї, говорив, що, Бог дасть, скоро повернемось знову до Севастополя. Про план подальших військових дій нічого не чути. Не чути тепер і пострілів. Вчора чулися тут про такі політичні новини, ніби Швеція на нас, Наполеон убитий та інше. Так і говорили про це, як про слух. (Кількість місяця не зазначено). У церкві, при відвідуванні Государя Імператора, здавалося, все було гаразд. Зустріч робили ми соборно з Обер-священиком Кримської Армії, який перебуває при головній квартирі. У церкві ж чекало приїзду Государя Імператора і все військове начальство, крім м. головнокомандувача, який супроводжував Його Величність. Після багатоліття Його Імператорська Величність та Їх Імператорські Високості зволили прикластися, до образу Преподобного Сергія, який, з переходом головної квартири в Бахчисарай, передано до церкви. Завітавши до головнокомандувача, якого квартира проти церкви, Високі відвідувачі вирушили до своєї квартири в будинку Сігаранде, де були зустрінуті громадою міською. Після того Государ Імператор їздив дивитися війська, що на Качі розташовані. Ймовірно, вони розташовані або зібрані біля мосту: бо Його Величність незабаром повернувся. Увечері місто було ілюміноване. Сьогодні у скиті оновлення храму з нагоди перенесення престолу на середину вівтаря. Побажав бути у своїй головнокомандувач; мабуть, будуть з ним та інші. Вважав за потрібне згадати про це, вважаючи, що о. архімандриту сьогодні нема часу писати. Звуку лайки не чути; або плани чи наміри змінюються. Учора чув, що 3-го цього листопада вороги підірвали Миколаївську батарею та доки. Укладають, що вони забираються від нас. Сьогодні, у свято архістратига Михаїла, служив у Бахчисарайському Микільському соборі старший благочинний військового духовенства в Криму, званий також обер-священиком. Служили б соборно, та нестача велика у ризниці, яку, дасть Бог, скоро збудуємо. При головній квартирі церкви немає, і не влаштовуватимуть її в Бахчисараї, тим більше, що квартира головнокомандувача біля самої міської церкви. Обер-священик паперу не має, щоб служити йому тут, крім словесної вказівки на цю церкву від чергового генерала. Протоієрей цей – людина дуже добра і шляхетна; претензій чи невдоволень якихось від нього очікувати не можна. Будемо служити за згодою – іноді соборно. Недоношу рапортом про цю нову особу в Бахчисарайському соборі тому, що не було про неї від військового начальства жодного паперу. Вчора з'явився у головну квартиру та диякон, викликаний з Катеринославської єпархії. Скупився преосвященний Леонід, чи кращого не знайшлося: надісланий диякон з невеликим голосом і анітрохи не полірований, – ні такту, ні манери дияконської. Платні йому 250 руб. сірий. Це місце було б, до речі, моєму колишньому диякону Подільському. Я дуже шкодував, що не було його тут під час відвідин Государя Імператора. Обер-священикові Кутневичу, здається, ближче було просити диякона з Херсонської, а не до Катеринославської єпархії. Військових дій немає. Про Миколаївську батарею, ніби вона підірвана ворогами, пронесли хибно. Насправді ж був у ворогів на так званій Канроберової батареї вибух порохового льоху, де було і безліч снарядів: бомб, ракет та ін. Вчора з'явився до мене Кадиковський псалт Іван Політіс, нещодавно випущений із полону і висаджений у Феодосії. Як очевидець, він дав мені слід. відомості про Кадиківського священика Георії Ментиліна. 14 вересня відслуживши в Кадиківській церкві літургію, від страху він утік у Харань, звідки більше не повертався до Кадиківки. Листопада 8 або 10 він невідомо куди втік слідом. обставини; якийсь іноземець, за посадою перекладач, з'явившись до священика з дівчиною Катериною Ханджошу, погрозами змусив його повінчати їх уночі і до того ж не в церкві, а в будинку. Коли наречені на другий же день зазнали покарання начальства і в кайданах відправлені були до Константинополя, священик, боячись наслідків своєї провини, зник безвісти. За листом, отриманим одним із родичів, виявляється, що він опинився в Константинополі, а звідти пробрався до Афін, де й тепер перебуває. Про Кадиківську церкву: увечері, 14 вересня, вороги були вже в Кадиківці і входили до церкви з крайнім безчинством. Перекидаючи папери та книги, всі рвали та кидали на підлогу. Над речами священними він, Псалта Політіс її попустив посваритися, поки поставлена ​​була варта до церкви, з якої він, через тиждень, з відома французького начальства, св. антимінс, церковні посудини та інші священні речі, а також ікони з іконостасу представив у монастир і здав о. Архімандриту з опису. Потім Кадиківська церква звернена спочатку до шпиталю, а потім до якоїсь крамниці. Про монастир: служать у Димитрієвській церкві. Все задоволення отримують та користуються абсолютно вільно. Ієромонахи бувають і в таборі ворожому, якщо трапляється потреба наказувати або поховати когось із росіян. Про мешканців взагалі: жили безбідно, виробляючи плату за перенесення вантажів та інші роботи у іноземних купців. Дружина померлого священика Рафаїла Янакова вчора, при нагоді, вирушила до Корсуні до свого дядька, митрополита Йосипа. 8 листопада 1855, м. Бахчисарай. Від імені вашого високопреосвященства о. архімандрит Діонісій вручив мені 100 руб. сірий. У той же час я отримав від вашого високопреосвященства призначення перебувати при Бахчисарайському скиті. За ту й іншу милість приношу вам, милостивий архіпастир, найглибшу подяку. Гроші надіслав я сімейству, яке потребує їх; сам сподіваюся просочитися від місця. 13 листопада з о. архімандритом Діонісієм був я під Севастополем. Під час нашого перебування там була тиша, порушена лише одним пострілом для о. Діонісія. Гарнізон північної сторони нудьгував бездіяльністю ворогів, які тижнів зо три зовсім не стріляли на північну. З нашого боку стріляють лише на розсуд у місто цілі для пострілу. Петропавлівська церква згоріла тижнів зо три тому, оголені стіни і колони являють сумний вид храму Божого. Государ Імператор, бувши на північній, не зупинявся там довго, лише проїхав до північного зміцнення. З ночі на 15 листопада знову чути часті постріли в Севастополі. З інших пунктів ні в самому Бахчисараї нічого особливого не чути. Зрештою настає кримська зима. Учора падав мокрий сніг, сьогодні дощ. Головнокомандувачу завгодно, щоб у недільні та святкові дні всеношна була з вечора, і так робиться. 16 листопада 1855 р., м. Бахчисарай Вчора повернувся я із Сімферополя, куди їздив до сестер. 20 числа пані Хитрово вступила на посаду сестри – настоятельки громади, мною приведена до присяги і мною покладено на її хрест цієї громади. Приводом моєї поїздки туди була, між іншим, вимога від мене відгуку, на яких умовах я можу присвячувати час для громади, про що запитує велика княгиня. Я відповідав, які умови завгодно буде поставити її Високості, на те я буду згоден. Тим часом мені оголосили, що моя присутність і тепер необхідна при громаді, тобто в Сімферополі. Я поставлений у скруту, з якої можу бути виведений лише дозволом вашого високопреосвященства. Якщо і буду дозволений, то знову буду у скруті, якщо в Сімферополі не матиму жодної опори своєї. Я потребуватиму, можливо; іноді в церкві, якщо забажають сестри говіти. Велика княгиня просить вас тільки про дозвіл залишатися мені при громаді, але як мені при ній залишатися, це буде цілком залежати від милостивого розсуду вашого високопреосвященства. Я б не хотів бути, хоч на якийсь час, виключеним зі служби єпархіальної. У війні нічого нового у нас; 6 та 2-й корпуси залишають Крим. 23 листопада 1855, м. Бахчисарай. По горі – з того й іншого боку міста – горіли бочки. Сьогодні, кажуть, Пан Імператор поїде до Севастополя. Ймовірно, завтра у Скиті слухатиме літургію. І краще б: у бахчисарайській церкві немає різниці для такого випадку. У колишньому листі я забув згадати про одну обставину перебування Государова в Бахчисараї. 31 жовтня Государ Імператор мав виїхати. Прийшла думка, і хотілося знати, чи не зайде Його Величність до церкви перед виїздом; думали, можливо, забажає прикластися до образу Преподобного Сергія, що тепер перебуває у тутешній церкві. Відповідали, що в інших місцях Государ цього не робив, але що, втім, дадуть знати, якщо Його Величності це завгодно. Тим часом Государ Імператор вранці поїхав на позицію і звідти, повертаючись о другій годині пополудні, завітав прямо до церкви, і тому несподівано. Царя не змусили чекати: церкву було відкрито. Приклавшись до образу Преподобного Сергія, Його Величність одразу й вийшов. Протоієрей Паксимаде не встиг застати Його в церкві, хоча був тут же у церковному домі. Я на той час був у монастирі і вже на шляху звідти; відлучався, знаючи, що Государя немає в місті, і повернеться надвечір. Чи припишіть це опущення моєї вини, коли це відвідування Государем церкви було несподіваним для самої почету Його? Можливо, Його Величності завгодно було помолитися без свідків. Бахчисарайський комендант передав мені, що Государ у неділю, виходячи з церкви, сказав, що в таких церквах з якоюсь особливою прихильністю молишся, і що Його Величність був дуже задоволений служінням. Повертаю листа Великої Княгині, і не вмію Вашому Високопреосвященству висловити моїй подяки за чудовий і милостивий відгук про мене. Відчуваю, і щиро сповідаюсь, що я не маю здібності, цілком виправдати його. Працюватиму підбадьорений Вашим благословенням. Обов'язки мої в Громаді письмовим статутом ще не визначені. Все в ній ще визначається лише, змінюючись за вказівкою досвіду. За відповіддю директора Громади Пирогова, (так він наказав відповідати і Вам) ці посади полягають в участі в комітеті, яким звідси керується Община, у навчанні сестер - і переважно в навчанні і взагалі в духовному піклуванні про сестер. Виконання християнських вимог, які трапляться в Громаді, або богослужіння, також стосуються мого обов'язку; але головне, що потрібно від мене – це моральний вплив на сестер. Тому моє перебування визнається необхідним у Сімферополі, де найбільше їх, де їх управління. За бажанням Пирогова, я вирушаю туди через два дні, маючи повернутися в Бахчисарай, якщо не буде особливої ​​потреби, до нового року для виконання звітності благочинницької. Хоча я не отримав ще Вашого дозволу на це, але, думаю, в даному Вами наказі перебувати при Громаді він сам собою полягає. Пані Хитрово скаржиться на якийсь дух апатії до своєї справи, помічений у сімферопольських сестрах, проти якої потрібні духовні заходи. Отже, я мушу їхати. Пирогов залишає нас сьогодні. Здається, від застуди у мене зуби болять і головою страждаю, з кожним днем ​​гірше. Можливо, тому пробуду кілька днів у Бахчисараї. На допомогу о. Паксимаді я відряджу Лакського священика, якому, крім святкових днів, нема чого робити у своєму приході. Диякон, надісланий з Катеринослава до головної квартири, видаляється за нетверезість і взагалі за погані його якості. Честь запропонована Бахчисарайському диякону Грабенці, який умів привернути до себе увагу своїми скромними, але справжніми перевагами. Обер-священик Кримський, отримавши його згоду, доносить Обер-священика в Петербурзі, про що, звичайно, піде до Вас ставлення. Грабенко – добрий служитель і відрізняється зразковим благоговінням у служінні. При освяченні Дарів завжди можна побачити на очах його сльози. З нього очікується доброго священика. Привезли до Бахчисараю 37 людей поранених та 20 полонених з невеликої справи, що була два дні тому в Орнусті. 30-листопада 1855, м. Бахчисарай. З 5 грудня йшов у нас сніг, який нарешті сьогодні скріплений великим морозом. Зима з'явилася у Криму у справжньому вигляді. 5 грудня досягла нас радісна звістка про взяття Карса. Але ще урочистої подяки Богу не робили. 27 листопада при виборі церковного старости до Бахчисарайського собору, я не опустив нагоди нагадати суспільству парафіян, що їхня церква належить тепер не одним їм, а й воїнству православному, якого головна тут квартира, що тут схиляють коліна і моляться про успіх зброї нашої не тільки вожді військ. Імператор молився про те в храмі цьому, що все це має бути важливо в їхніх очах, і спонукає вжити і докласти всіляке піклування про пишноту вбогої їхньої церкви, до чого тепер сам воєнний час, через множення населення в місті і пожвавлення торгівлі, подає найкращі кошти і тому просив скористатися цим часом. Я вказав їм на досконалу нестачу різниці, на бідний вигляд церкви, на якій хрест залізний і дах черепичний, як і на останній будові в місті, на двір тісний і завалений камінням тощо. Результат був наступний: мале суспільство, що було тут від імені 12 представників, відразу підписало цієї мети 280 крб. сер., обіцявши запропонувати і відсутнім і всім торгуючим тепер у Бахчисараї православним. Церковний староста, за пропозицією о. настоятеля Паксимаде, виявив згоду на свій рахунок провести воду і зробити фонтан у церковній огорожі, яка від каменю вже очищена, і ямки для дерев готові. Договір з монастирем про фонтан також зроблено, і якщо не завадить холод, до Великого посту вода буде проведена. Про позлащений хрест і заготівлю заліза для даху подбає, щоб до весни те й інше було готове. Я чекаю успіху переважно від піклування настоятеля, який з теперішнього часу може витягти до того кошти, а також церковного старости, який, у разі чого не діставатиме, може сам допомогти. Старості обраний той же Ергопуло, який і для скита зобов'язався щось поставити. На гроші, також зібрані пожертвуванням, замовлена ​​настоятелем нова плащаниця, яка до Великого посту буде надіслана з Києва. Багато чи майже нічого немає в церкві, що існує з 1798 року. Тому я дорожу справжнім часом і намагаюся навіяти іншим цю думку, щоб, якщо Господь допоможе, до літа подати вам посильне оновлення. Думка о. Паксимаде замовити мідну визолочену дошку, на якій зробити напис про відвідання церкви Государем Імператором у такому році і в той час. Я цілком поділяю цю думку, але попередньо прошу вашого архіпастирського благословення і настанови, в яких саме словах пристойніше висловити цю важливу для церкви подію. Поїздку до Сімферополя я відклав з причини хвороби, що трапилася мені, від якої вчора лише оговтався; але завтра з'їздити до Мангуші, де помер вдовий диякон, залишивши сиріт і майно, якому належить дома зробити опис. Зараз із церкви, де принесено подячу молебню про взяття Карса. Сьогодні о 9 годині було про те розпорядження головнокомандувача, який і сам зволив бути в церкві. 7 грудня 1855, м. Бахчисарай. З минулою поштою нічого не писав вашому високопреосвященству за хворобою. 7 грудня того ж дня, коли рапортував вам здоровим, я передчасним виходом на холод повернув свою хворобу і завдяки участі о. архімандрита Миколи, який запросив мене під свій дах, я знову почуваюся здоровим та повертаюся до міста. Але лікар, утримуючи ще на дієті, не радить чи краще забороняє до часу досконалого одужання їхати до Сімферополя. Боюся знову захворіти й хотілося б з'явитися в громаду: вагаюся і журюся. Духівник громади, що прибув з Петербурга, ієромонах Веніамін виявився малообізнаним (він з простих), щоб мати в громаді той вплив, якого потрібно; а тому, внаслідок уявлення м. Пирогова, йому наказано ще у травні місяці залишатися при одному відправленні богослужіння і потреб у громаді, мати духовне піклування про сестер доручено мені. (Копію листа, який про це писав мені від імені великої княгині гоф-маршал Хрущов, я представив вашому високопреосвященству). У такому значенні о. Веніамін перебував у громаді до від'їзду пані Стахович, яка, як здавалося, і не хотіла мати іншого духовника. За переходом великої кількості сестер до Сімферополя, він залишився на Бельбеку при тій частині госпіталю, де влітку була головна резиденція сестер, і де тепер їх лише три, за малим числом хворих там. Сам він не проситься про звільнення; видаляти, можливо, не хочуть, бо самі пошукали його на цій посаді. Таким чином він залишався при громаді до останнього часу. Не знаю, чи не зробив йому Пирогов, якої пропозиції перед своїм від'їздом, бувши на Бельбеку. Ваше високопреосвященство доручили мені секретно вникнути у стан Успенського скиту (що і як у ньому – особи, речі та ін.?), яким ви незадоволені. Після Севастополя я прожив у скиті досить часу, і мешкаючи в Бахчисараї, відвідую його нерідко. І тому можу тепер дати свій відгук, якщо моє судження, як мирянина і людину малодосвідчену про предмети, що стосуються св. обителі, не буде погрішно. Пишу послух заради, а не суджу. На мій суд в Успенському скиті все - від малого до великого, від осіб до речей - порядок, служба, самий побут братії зовнішній і внутрішній в даний час у чудовому вигляді, і має радувати, а не засмучувати вас. Богослужіння здійснюється чинно і благогласно. Всяк на своєму місці за здібностями. Між братією мир та злагода. Ні від кого невдоволення чи ремствування на що-небудь. Збоку не чув нарікання: навпроти похвала обителі – на щастя багатьох. А тепер не без значних суддів у Бахчисараї. Трапеза без забаганки, ситна і рясна; в економії є все необхідне. У зовнішньому від двору до келій, скрізь чистота, порядок та пристойність. 5-го листопада, з нагоди освячення престолу перенесеного на середину вівтаря, на приготованій для важливих відвідувачів закусці, не можна було не помітити, як і тут все було благообразно і по чину, без надмірності та розкоші, але багато, смачно, пристойно, чисто, як вимагав випадок і присутність таких гостей. Військові тепер часто відвідують скит, і тому на зовнішню пристойність чимала вимога, яку втім знаходять тут виконуваним. Поводження настоятеля з братією більш братерське, ніж начальницьке, але без фамільярності. Молоді послушники під його наглядом, крім співу, вправляються у листі, катехизі, російській граматиці та арифметиці, а також у різних послухах на кухні та на подвір'ї, щоб зробити з них людей, на все в обителі благопотребних. Ви особисто знаєте цього будівельника, якому це ім'я цілком личить. 14 грудня 1855, м. Бахчисарай. Сьогодні чекають сюди на генерала Лідерса. Князя Горчакова Государ Імператор запрошує для чогось у С.-Петербург; кажуть, начебто з нагоди безнадійності здоров'я кн. Паскевича, якого він має зайняти місце. Втім, він їде, не залишаючи зовсім тутешнього посту. Війни ми не маємо. Зима тримається, снігу побільшало. Пані Хитрова приїжджала в Бахчисарай і зволила мені залишатися в Бахчисараї до одужання. Дуже сумно мені, що завтра – першого дня свята – не можу прослужити. Здається, для соборного служіння завітає о. архімандрит, як це завгодно Його Сиянню. При Бахчисарайській церкві я складався лише два тижні по 1 грудня, і отримав з частки другого священика 15 р. сірий. З отриманням наказу про призначення духовником Громади я мав (як уже писав про це) їхати до Сімферополя і тому залишив службу при Бахчисарайській церкві, до якої на допомогу Паксимаді відрядив Лакського священика. Тим часом захворів і знову ні до чого. Велика Княгиня, як чую, дуже економна, і досі збирає відомості, які я маю і мав задоволення. Моя доля така: мандрую тут, але ні звідки не отримую платні і не маю ніякої фундаментальної служби. Терпучи, потерплю Господа, і коли-небудь слухає мої зітхання. 24 грудня 1855, м. Бахчисарай. Генерал-ад'ютант Лідерс прибув до Бахчисараю на другий день свята. Сьогодні із кн. Горчаковим, кажуть, поїхав до Севастополя. Кн. Горчаков їде до С.-Петербурга 31-го грудня. Чи буде Лідерс головнокомандувачем або лише тимчасовим начальником, невідомо. У першому випадку очікують змін у штабі та також переведення головної квартири до Сімферополя. Поголос призначає Графа Сакена Генерал-Губернатором до Москви. Дій жодних. Вже два дні сніг тане і незабаром, здається, зима сховається від нас. 28 грудня 1855 р., м. Бахчисарай. 1 січня весь день йшов дощ. З ночі на друге число посипав сніг, задув північний вітер, настав сильний мороз, і зима раптом повернулася в найгрізнішому вигляді. Тепер вітер із хуртовиною. Ось єдина новина після виїзду кн. Горчакова, який виїхав звідси 1 січня. У церкві вже був на чолі Лідерс. Пролунала зміна в днях відходу пошти. Дізнавшись, що сьогодні вона відходить, представляю запізнілий папір із цими кількома рядками. 2 січня 1856 р., м. Бахчисарай. Зараз чув, що вчора передалося з нашого боку ворогам 6 осіб, у тому числі два унтер-офіцери, і нібито тому головнокомандувач зупинився з навмисними на завтра діями. Одного офіцера, який утік, схопили з втратою двох людей. Ще розповідають, що вчорашнім вогнем багато дуже пошкоджено будівель у місті та чимало людей. Біда від ворогів, горе та від домашніх негідників. Про хрести, надіслані з Москви, сьогодні отримаю справжню інформацію, і завтра відповідатиму. Своїх хрестів чекаємо з терпінням, тим паче, що право наше на них невелике. Це милість Ваша, яка завжди буде на часі. Маючи випадок, ще приношу вашому високопреосвященству глибоку подяку за Севастопольську платню, на отримання якогось прошу благословення. Важке становище виправляє посаду настоятельки Громади. Не дозволено мені бути в Бахчисараї, як гадав. Велика Княгиня дуже дбає про свою громаду, вимагаючи повідомлення про стан цієї та депешами. Ще шле нам 10 сестер. Командувач запасною армією просить у її високості сестер для госпіталів в Ізмаїлі, Одесі, Вознесенську, Перекопі та інших пунктах. Прохання це Велика Княгиня бажає виконати: таким чином, дерево Живоносного Хреста ще ширше розкине свої гілки. У госпіталях Сімферопольських із 12,500 хворих на добу помирає 140 людей. Слід зазначити, що у Сімферополі хворих від ран лише тепер 400 людей. Отже, не меч, а хвороби зменшують тепер армію та зменшують страшно. Староста Ергопуло, якщо трохи заохотити його, буде корисним не для однієї Бахчисарайської церкви, а й для скиту, в якому вже обіцяв влаштувати Силоамську купіль. 16 лютого 1866 р., м. Сімферополь. З постом святим маю відвагу вітати ваше високопреосвященство. І в цей рятівний час, як і в будь-яке інше, сподіваємося у Ваших Архипастирських молитвах знайти всяку потрібну нам допомогу. Не турбую тепер частими листами, не маючи нічого особливого, щоб довести до відома Вашого. 23 лютого повернувся я з Бахчисараю, куди, так само і на Бельбек їздив у справах громади. Будучи на Бельбеку, вважав непробачним не поглянути на Севастополь, і бачив його таким, що зовсім змінився після знищення Миколаївської батареї, яка представляє довгу гряду одного щебеню. Безпечно було дивитися тепер на місто і ходити берегом Північної (бо вже був час перемир'я), але за дуже похмурої погоди мало що можна було розглянути в його сумній картині. Пам'ятник Казарському бачиться цілий. Неушкодженим також стоїть новозбудований Миколаївський Собор. Звісно, ​​це буде у майбутньому Севастополі перша церква, в якій незабаром можна відкрити богослужіння. Наша Петропавлівська навряд чи зручна буде для відновлення, особливо за тим стилем, за яким вона була побудована. Це вимагатиме коштів, які були у Лазарєва 64 . Чи не вивезені апостоли (мармурові) до Парижа, де опинилися сфінкси, що лежали на парадних сходах бібліотеки? Вивезти їх останнім часом я не мав коштів, а колись не міг передбачити того, що трапилося із Севастополем. У цю ж поїздку я дізнався, (і не хочеться вірити, доки не побачу на власні очі), що Інкерманська церква рукою ворожнею приведена в первісний сумний її стан. 1 березня 1856 р., м. Севастополь. Вчора пізно повернувся зі шляху. З першою поштою представляю рапорту, а найдокладніший опис мною баченого у ворожій області представлю з наступною поштою. О. Архімандрит Геронтій (Балаклавський) з братією живе та просить Вашого Архипастирського благословення. Після храмового у монастирі свята він буде у Скиті, звідки писатиме Вам про все. Писати через руки або через Штаб він вважає незручним. На його думку, піддавати монастир очищенню нема для чого. У монастирських верхніх будівлях були хворі лише напівздорові для остаточного виправлення здоров'я, і ​​то в невеликій кількості. Небезпеки болючої він ніякої не бачить, а важко і небезпечно залишати обитель до рук невідомих жителів. Вороги або гості починають збиратися в дорогу, але тільки починають. У Севастополі на руїнах скрізь варти. У Камиші та Балаклаві мало метушаться про виступ із Криму. Бачив татар приїжджих до Балаклави з пожитками і чув, що багато сімейств з сіл Байдарських йдуть до своїх одновірців на Схід. У Бахчисарайському церковному дворі, при віднесенні неправильно понівеченої стіни та знятті наносної землі, обкопався залишок стародавньої будівлі; мабуть, це вівтарна частина. Я наказав залишити його до вашого приїзду. О. Накротін має великі недоліки і не на місці він у Бахчисараї, де зломовні греки за всім стежать. Але Паксимаде, здається, дещо перебільшує за своїми видами. Вчора головний штаб прибув до Сімферополя і прямує до Одеси. Коли громада наша залишить Крим, ще немає від Великої Княгині звістки. Ймовірно, його привезе нова сестра-настоятелька Бакуніна, про призначення якої зараз одержав рескрипт Її Високості. Вона – сестра нашої громади. Хворих ще до 9-ти тисяч, і виводяться вони в поле – до наметів, де, можливо, і мені доведеться жити. У Севастополі нескоро можна буде відкрити богослужіння. Куди ж приставити диякона Подільського, якщо вже слід сюди? 22 квітня 1856 р., м. Сімферополь. З цією ж поштою до Вас слідує папір, яким просять для мене відпустки до С.-Петербурга. Цілком віддаюся в цьому випадку, як і завжди архіпастирській волі Вашій, яка, не за моїми заслугами, завжди була про мене блага. Не смію й думати, щоб я, з моїми недугами, опинився там, на щось потрібне. Здається, вся потреба в мені та, що я перебував при громаді під час перебування в Криму, і можу бути свідком колишніх досвідів її. Після повернення сестер до С.-Петербурга, як частково відомо, великої княгині бажано зайнятися і остаточною організацією (з кращих сестер) своєї громади, яка існуватиме і в мирний час або завжди. За отриманням квитка, якщо ласкаво відпустити мене, маю через тиждень сам з'явитися в Одесу... Їду з лікарем громади Тарасовим, який має бути в штабі головнокомандувача і також повертається до Петербурга, і наш шлях обраний через Київ. Якщо благословіть і мене в цей шлях. Маю нагоду втішитися і швидким побаченням із сімейством. 9 червня був на північному боці Севастополя, куди проводжали тіло покійної Хитрово для відправлення на пароплав до Одеси. Знову звертався до м. коменданта контр-адмірала Бартенєва, просячи його згоди та розпорядження на освоєння там нашого духовенства. Він відповідав, що поки немає ніякого розпорядження про освоєння самих жителів, що громадянської влади тут ніякої немає, що для гарнізону є ієромонах Лаврентій, який виконує треби, які трапляться, що поки не буде чогось фундаментального, позитивного розпорядження від уряду про освоєння севастопольців, доти було б зайве. Ми самі, каже він, не знаємо, що ми тут господарі чи ні. І я згоден з думкою м. коменданта. Нова колонія складається з низки балаганів, у яких торгують дрібні торгаші (більша частина караїмів). Зі справжніх громадян севастопольських ніхто не повертається ще. По той і інший бік балаганів у землянках оселяються сімейства нижніх чинів морського відомства, які у свою чергу ведуть і торгівлю. Це не наші прихожани; принаймні ми не можемо оголосити на них права, без розпорядження від начальства. Занять для священика є й достатньо, бо досить буває й потреб, які потребують метричного акту, але необхідно спершу видалити, можливо, ієромонаха, щоб не вийшло будь-якого суперництва і, можливо, спокуси. Діакон Подільський живе у Бахчисараї; там же дячки, чекаючи подальшого розпорядження. Але в севастопольському заліку, здається, немає священика. Отець Михайло хвалився мені, що синові його дозволено залишатись у Сімферополі. Будучи на Північній, я побував у Балаклавському монастирі. Батько Геронтій із братією живе. При мені пригнали 20 коней, подарованих монастирю французами. Вже трохи залишилося французів і англійців на нашій землі, але досить складів, з якими не так скоро можна забратися. У готелі монастирського та в самому монастирі є ще чужі мешканці. У Карані вже оселилися наші греки. Виправлення моєї посади ближче доручити о. Родіонову, але можна і о. Пансімадзе. Я не писав вам із пароплавом, що відходив із Севастополя, вважаючи, що ви вже на шляху до нас. Але приїхавши до Сімферополя, дізнався, що хвороба втримала вас від подорожі, яку ми давно очікували. 17 червня 1856 р., м. Севастополь. Незважаючи на небезпеку становища від накопичення безлічі хворих у госпіталях та розвитку тифу, автору листів довелося залишатися в Сімферополі ще два місяці, і лише о пів на серпень міг він виїхати, разом із громадою, до Петербурга через Київ і Москву; куди призивався вага складу Хрестовоздвиженської громади з начальницею її Бакуніною, духівником і старшим лікарем Тарасовим. Подорож дала йому можливість побачитися зі своїм сімейством після трирічної розлуки. У Москві милостиво прийнятий Її Високістю, великою княгинею Оленою Павлівною, і преосвященним архієпископом Інокентієм, що був тут з нагоди коронації Імператора Олександра II, автор листів мав щастя бути представленим вів. княгинею, 28 серпня, Государю Імператору, який відвідав її цього дня з нагоди річниці смерті її чоловіка, в. князя Михайла Павловича. При цьому, Його І. Величності завгодно було звернутися до о. протоієрею зі словами: «ви із Севастополя; ви були там весь час облоги до кінця. Це було вчора. Останні слова виголошені Його Величністю із сумом та нахилом голови. Після прибуття Общини в С.-Петербург велика княгиня висловила її духовнику бажання своє сприяти визначенню його до однієї з московських церков; наслідуючи пораду високопреосвященного Інокентія, він просив Її Високість надати йому повернутися у відомство свого архіпастиря. Дозволивши на це, вів. княгиня висловила йому благовоління своїм Високим рескриптом з його ім'я, з висловом «подяки за гідне і зразкове виконання обов'язків духовника Общини»; при цьому подарувала йому велику срібну медаль, встановлену «на згадку про милосердне служіння стражденній братії» і наказала відпускати щорічно зі своєї придворної контори по 250 руб. на приготування двох старших його синів до навчальних закладів та видати грошову допомогу на повернення з Петербурга. Після прибуття в Одесу з сімейством наприкінці вересня 1856 р., автор листів полягав спочатку на священицькій вакансії при Одеській Стрітенській церкві, через рік визначений законовчителем Рішельєвської гімназії та ключником кафедрального собору, а з 1873 року є кафедральним протоієреєм у тому ж соборі. До дня коронації Їх Імператорських Величностей; 14 минулого травня, удостоєний нагородження орденом 1-го ступеня св. Анни. З вихованців 2-го Кірки Київськ. дух. академії; з 1853 по 1858 р. був вікарним єпископом в Одесі, а з 1858 no 1861 р. єпископом єпархіальним у м. Орлі, де й помер у 1861р. Ще при закладці в Севастополі храму в ім'я Св. Володимира, 15 липня 1854 р., зважаючи на перші судна англо-французького флоту, що з'явилися напередодні, преосвященний Інокентій у прекрасній промові своїй говорив: Не журися, богоспасаний град Севастополь, від множини і злоби, спадкоємець не Ахтіара мусульманського, а православного Херсонеса Таврійського. Що дано і належить вище, того не може змінити ніхто і ніщо. Дізнавшись потім у Сімферополі про висадку ворожого флоту, що послідувала 4–5 вересня, преосвященний Інокентій поспішив до Бахчисарая, щоб молитвою своєю і словом своїм підбадьорити наше воїнство, що похмурілося після невдалої битви на Алмі, але князь Меньшиков, відступив тоді Меньшиков, Архипастиря, який, повернувшись до Сімферополя, сказав у загальну науку слово про дівчат, що проспали прибуття нареченого. Це міркування стосувалося дійшли до Преосвященнішого Інокентія чутки про непристойну поведінку деяких священиків військового відомства, які тоді не перебували під наглядом місцевих єпархій. начальство. Архімандрит Полікарп Радкевич, настоятель відновленого Бахчисарайського монастиря Купці Красильникові мали гарний будинок у Севастополі, де вони жили до Кримської війни, здійснюючи великі торгові операції. Засновник 1-го монастиря в Херсонесі до війни. Генерал-майор морської служби Захарій Аркас, який склав «Історію півострова Іраклій», з картами і планами, вміщеними в «Одеських записках». Товариство історії та старожитностей, кн. II і опубліковано окремо в 1879 році. Мурзакевич - голова Одеського товариства історії та старожитностей, колишній професор Одеського Рішельєвського ліцею. Мова йде про грецького митрополита Агафангела, який після грецького повстання знайшов притулок у Росії і залишився ігуменом Балаклавського монастиря, але більше жив у Севастополі. Ієромонах Василь Юдіц, що прибув з Афона, колишній офіцер Донського війська. За сприяння навколишніх мешканців він улаштував у Херсонесі невеликий храм в ім'я св. Ольги, на згадку померлої своєї дочки, і три келії. Агафангел – 80-річний старець. Першу молитву на руїнах Херсонесу св. князю Володимиру відслужив сам преосвященний Інокентій у 1852 р. серед фундаментів церкви, яка, на його пропозицію, могла бути місцем хрещення Св. Володимира і в якій виявилася могила небіжчика, викладена товстими плитами сірого каменю (ймовірно могила храмодавця). Після Севастопольської війни та відновлення кіновії хтось оголосив цю могилу купеллю св. Володимира, у цьому було багато хто повірив, за відсутності будь-якої ймовірності, хоча відомо з літопису, що Св. Володимир, їдучи з Херсонеса, взяв із собою до Києва дві мідні купелі, з яких одна, мабуть, послужила його хрещенню. Херсонес із військово-морського відомства приймав і його стіни, за допомогою морських чинів, відправив автор цих листів. Диякон Севастоп. Петропавлівської церкви, якого преосвященний надіслав сюди 1848 р. з Харкова, куди він прибув із владикою з Вологди і де був псаломником. Він був чудовим читцем і співаком, за що користувався особливою схильністю архіпастиря. Настоятеля Бахчисарайського Успенського скиту, потім архімандрита. Молодший священик Севастопольської Петропавлівської церкви, що стоїть на горі над південною бухтою. Згаданий вище настоятель Бахчисарайського скиту. Меньшиков, головнокомандувач військ у Севастополі. Автор листів був духовником В. А. Корнілова та його сім'ї. На протилежному місту боці, на покатостях від Малахова кургану. Сент-Аріо – головнокомандувач французів. Настоятель Балаклавського Георгіївського монастиря, кандидат Київ. дух. Академії X. курсу, згодом настоятель Новгородського Юр'єва монастиря, в якому помер. Петропавлівської церкви причетником, рідних братів. Село поблизу м. Балаклави. Командир Севаст. порт або губернатор. На жаль, цей журнал чи щоденник облоги Севастополя випадково загинув нещодавно в Одесі. Лінок - шматок досить товстої мотузки. Матросів карали лінками, а не ціпками, як солдатів. Мова преосвященним Інокентієм віддана до друку та надрукована в „Одеському Віснику '' Петропавлівська церква, що має вигляд грецького храму Тезея, обставлена з усіх чотирьох сторін колонами. Після війни К. Р. Семякіна був помічником командувача Києва. військового округу, помер у званні командувача казанським військовим округом. Греч. село, недалеко від Балаклави. Теж Ієромонах Херсонес скита, його влаштовувач Ієромонах Інкерманського скиту. Священик Володимирської церкви Н. І. Пирогов – знаменитий хірург і педагог, який був потім піклувальником спочатку Одеського, а потім Київського. навч. округи. Архімандритом – настоятелем Корсунського монастиря. Зрозуміло кам'яні версти, бачені на поштових дорогах у Криму. Ці кам'яні версти преосвященний Інокентій хотів мати для архієрейської дачі в Одесі. Настоятелю Сімферопольського собору. Старий архімандрит, який служив насамперед у флоті і брав участь у Наваринській битві. Із Севастололя він поїхав до Києво-Печера. Лавру і тут помер. Раніше був настоятелем якогось монастиря в одній із великоросів. єпархії. Виконання 120 днів захисту Севастополя. Економ Одеського архієрейського будинку, згодом настоятель Борівського монастиря Калузьк. Губернії. Балаклавський, до якого приписані флотські ієромонахи. Прохання це про відновлення стародавніх святинь Криму редаговано самим преосвященним Інокентієм, який знаходив зручніше, щоб ініціатива справи виходила від місцевих мешканців. Згодом настоятель монастиря „Новий Єрусалим”, московський губ., архімандрит та ордени 1-го ступеня святої Анни кавалер. Сімейство автора листів, що складається з дружини та 4-х малолітніх дітей, знаходилося тоді у його рідних у Київській губернії, куди відправлено на третій день після Аямської битви, на початку вересня; насилу пробралося воно серед військ, що прямували від Дунаю. 25–26 червня преосвященний Інокентій несподівано прибув, вранці, на північний бік Севастополя, де служив літургію в похідній церкві північного зміцнення, а ввечері на запрошення генерала Д. Єроф. Сакена через рейд вирушив до нього в Миколаївську батарею, де нині приморський бульвар. Другого дня він служив літургію в адміралтейської церкви, якої ще не торкнулася жодна бомба, особливо її території. Після закінчення літургії преосвященний звершив молебня перед церквою, сказав промову до війська і благословив привезеними з собою іконами. З цієї церкви його відвезли прямо до головної квартири – на Інкерманські висоти, де він знову говорив промову до військ і благословляв. Звідти, не повертаючись до Севастополя, вирушив до Сімферополя; із Сімферополя вже надіслав подорожню до протоієрея А. Л-ву, який не встиг з ним попрощатися, але той не міг нею скористатися. ) Командир 6-го саперного батальйону, згодом генерал і георгіївський кавалер. За угодою військово-морського начальства з єпархіальним, автору листів надано золотий хрест на георгіївськ. стрічці з кабінету Його Імперат. Величності, прикрашений дорогоцінним камінням, та священикові Демяновичу золотий хрест на георгіївську. стрічці, без прикрас. До Миколаївської батареї автор листів перейшов, врятувавшись чудовим чином від смерті у своїй церковній квартирі, зруйнованій бомбою о 12 годині ночі. Прокинувшись перед цим від сильної спраги, він вийшов зі своєї кімнати, в якій спав, для безпеки, на підлозі, біля стіни, нижче за підвіконня, але тільки-но перейшов через сіни в кухню, бомба влетіла в його спальню і, урвавшись тут, зруйнувала, половину будинку, причому осколком поранила в ногу спала в сусідній квартирі. Співмешканцями протоієрея А. Л-ва в міні, були два мічмани, з яких один, нині віце-адмірал Вейс, був нещодавно Севастопольським містом. головою. Так звані Синодальні хрести, які скаржаться духовним особам, тоді, після смерті цих осіб, посилалися у св. Синод через консисторію. Між розкиданими залишками колишнього в скрині мізерного мого майна вціліли, на щастя, дві дорогі для мене ікони: ікона Божої Матері (благословення моїх батьків, пошкоджена шматком міді, який і залишився в її руці, що тримає немовляти Ісуса; інша ікона Божої) неушкодженою, хоча кіот і рама розбиті. Зберігаю ці св. Що на Малаховому кургані. Особливо ускладнює го- ранений син, який і багато коштує йому. Понамаря Березовського краще б послати в монастир, де б він приготувався скільки-небудь до причетницької посади, а платнею штатним і кухлем нехай би користувався гідний. У Космо-Дем'янівського джерела на схилі Чегтирдага, де влаштовувався скит. Зрозуміло бронзові хрести на Володимирській стрічці, надані на згадку про війну 1853–1856 р. всьому православному духовенству на той час. Відновлена ​​в первісний вигляд у 1891 році будівельником броненосця «Синоп» Володиним на власні кошти, за бажанням Государині Імператриці Марії Федорівни.