Том IV

Глава 1: Про те, що ченці сповідують безкорисливість і відмовляються від будь-якої власності і як батьки досягали цього Як розповідала мені блаженна Меланія, про чесноти авви Памво вона вперше почула під час своєї подорожі з Риму до Олександрії від готелю блаженного Ісідора, який і відвів її до цього аскету. - Я принесла авві скриню з трьомастами фунтами срібла, почала вона свою розповідь, і запропонувала йому цю частину мого майна. Авва в цей час сидів і плів кошик. Він навіть голови не повернув і не глянув на скриню зі сріблом. Тільки голосно промовив: – Хай нагородить тебе Господь. Потім покликав економа Орігена і сказав: – Візьми та відправ монастирям у Лівії, Пентаполі та на островах, де брати потребують більше інших. Незабаром, передбачивши свою близьку кончину, авва послав за мною і сказав, закінчивши плести корзину з лози: – Ось, прийми цей кошик із моїх рук, щоб згадувати про мене, бо в мене більше нічого не залишилося. Авва мирно спочив, ніби розтанув, навіть не зазнавши спеки передсмертної агонії. Але раб Божий відмовився прийняти будь-що і залишив місто. Неподалік міських стін він знайшов пусте місце і побудував маленьку келійку. Багато хто приходив до нього, і його приклад запалював у їхній душі полум'яне прагнення до вічного життя, і під дією його повчань вони віддавали себе у рабське служіння всемогутньому Богові. Його учні смиренно благали старця брати гроші, які дають йому на монастирські потреби. Але він твердо зберігав жереб злиднів і казав: – Монах, який шукає майна на землі, зовсім не чернець. Він боявся втратити помисел своєї злиднів так само, як начальники, які перебувають в омані, бояться втратити своє тлінне багатство, ховаючи його за сімома замками. Так він і жив у пустелі, прикрашений духом пророцтва, а світло його святості було розпізнане всіма, хто жив поблизу і вдалині, завдяки безлічі сотворених їм чудес. 3. З житія преподобного Маркіана Великий Маркіан спорудив від заснування (до купола) славні і ні з чим не порівняні за красою храми святих мучениць Ірини та Анастасії та багато інших, перебудувавши одні та відновивши інші, за що він був призначений економом Великої Церкви і удостоївся великої почесті та поваги від усіх: народу, поради і поради. Преподобний Єфрем нагромадив блага нестяжання. Найкраще він сказав про це сам і повторював до останнього подиху: «Не було в Єфрема ніколи ні гаманця, ні палиці, ні торби, ні срібла, ні золота. Жодного майна я на землі не нажив. Я почув, що добрий Цар Небесний в Євангеліях наказав Своїм учням не набувати жодного майна на землі! Тому в мене ніколи не було пристрасті ні до чого речового». 6. З житія преподобної Сіїклітики Блаженна Синклітикія говорила сестрам, що необтяження є досконалим благом для тих, хто може його досягти. Хто терплячий у біді, той виснажує тіло, але душі дає облягання. Як задубілий одяг потрібно довго топтати і м'яти, щоб випрати, так і з затверділою душею можна впоратися тільки завдяки добровільному обмеженню себе в їжі. А в кого помисел нетвердий, ті терплять протилежне, їх пригнічує будь-яка дрібниця. Вони рвуться, як тонкий одяг, не виносячи прання чеснотою. Хоча мистецтво відмивання одягу залишається тим самим, і відмивач той самий, але з одягом буває інакше: тонка рветься і годиться тільки на викид, а груба відбілюється і стає, як нова. Воістину, невтішність добрий надбання для того, хто зміцнюється помислом. Воно приборкує людину, не даючи їй грішити на ділі. Спочатку потрібно застосовувати найперші засоби: піст і сон на землі, а всі інші помірковано, і тільки тоді можна придбати чесноту нестяжання. Хто поводиться інакше, той відразу зовсім відмовляється від грошей, потім часто зривається і потрапляє в полон до користолюбства. Адже гроші — засіб, з яким пов'язане будь-яке житейське задоволення. Нездобування - добра справа для тих, хто випестили у себе звичку до добра. Це люди, які відмовилися від усіх надмірностей і постійно дивляться на Господа, вимовляючи слова Псалмоспівця: Очі всіх сподіваються на Тебе, і Ти даєш їм їхню їжу свого часу (Пс 144,15). Такі люди започаткували віру. Звертаючись до них, Господь сказав: Не дбайте про завтрашній день (Мт 6, 34). Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, і наш Небесний Батько живить їх (Мт 6,26). Таким людям ворог ніде не зможе зашкодити, бо більша частина людських скорбот і бід походить від нестачі грошей. А з нещасливими людьми ворог нічого не може вдіяти. Навести пожежу на їх маєток? Але вони їх немає. Вразити чумою худобу? Вони не мають стад. Занапастити найулюбленіших людей. Але і від них лихвар відрікся. Отже, невтішність – найбільша перемога над ворогом і багатоцінний скарб у душі. 7. З житія преподобного Іларіона Свята Меланія разом зі своїм чоловіком Апелліаном зреклася світу і багатства, якого в них було не порахувати, роздала чи не всім на світі. Після цього вони удвох вирушили до Єгипту, щоб познайомитися зі святими чоловіками і від надлишку своєї щедрості роздати милостиню і святим та жебракам. У пустелі благодійники заходили до різних аскетів. І ось одного разу вони помітили хатину, де, як виявилося, жив Іфестіон, чоловік дуже вправний у чернечій любомудрості. Вони помолилися разом із ним і попросили його прийняти милостиню. Він відмовився, і Меланія не могла переконати його взяти бодай трохи грошей. Тоді вона почала вигадувати, як можна залишити йому гроші, щоб він цього не помітив. Адже щоразу, коли вона хотіла допомогти йому грошима, він завзято відповідав, що ніколи не візьме нічого мирського. Вона почала оглядати хатину, шукаючи, куди можна було б непомітно покласти гроші, і знайшла лише невеликий кошик та плетену сільничку. У сіль вона і сховала кілька золотих монет, розрівняла її, щоб було непомітно, і, попросивши благословення, поспіхом пішла разом із чоловіком. 2 . Старець зі Скиту жив на горі Паїсія. До нього привели якогось одержимого з палацу, і він зцілив його. (Незабаром) йому принесли мошну, повну золота. Але він не захотів узяти її, але, побачивши, що дарувальник засмутився, взяв тільки мошну і сказав: Старець зробив з мошни пояс, бо вона була власяна і тверда, і довго носив його, виснажуючи плоть. Нездобування з усією ясністю показує, який спосіб життя ченця. Нелагідний чернець як високо ширяючий орел. Некоротливий монах довів, що він тільки мандрівник на землі. Він зовсім не захоплюється тимчасовими речами, очевидно тому, що прямує до вічного. Нескоролюб наслідує Іллю та Івана Хрестителя, а також учнів Господа. Він разом з ними може сказати: Ось ми залишили все і пішли за Тобою; що буде нам? (Мт 19, 27–30) Господь же сказав їм: Ви, що йшли за Мною, у пакибуття... успадкуєте життя вічне (Мт 19, 2730). І це тільки здається, що лихо живе на землі (насправді) він весь час проводить на небесах. Завдяки нестяжанню він змагається з ангелами і радіє з праведниками. Така людина стає спадкоємцем Божим і співспадкоємцем Христу (Рим 8,16–17). Він з радістю все продав і придбав поле, на якому знайшов заритий скарб життя і набув багатоцінної перлини. Якщо ти живеш у монастирі, а тримаєш раба і не відпускаєш його на волю, то ганьбиш чернечу мантію. А якщо даруєш брата брата, то грішить перед Богом. Або зовсім не тримай раба і відпусти його або дай йому вільну. Якщо ж він захоче стати ченцем, то це на його розсуд. Навіть якщо він прийме чернецтво, не залишай його у себе, це не буде корисно твоїй душі. 2 . Коли ти зрікся світу, не залишай у себе нічого з твого колишнього майна. А якщо помисел буде вселяти тобі піти жебракувати, тому що в тебе нічого немає, не слухайся його працюй на повну руку і тоді будеш мовчати у своїй келії і їсти свій хліб з вдячністю. Немає жодної користі в тому, що ти зречешся світу і при цьому пристрастишся до задоволень. Праця, здійснена за гроші, все одно, що незроблена. Поміркована людина, що бере гроші за доручену роботу, брат тому, хто загруз у мирському, а мати його ті ж внутрішні насолоди і батько інший, тому що тут і інші пристрасті. 2 . Буває, що людина виганяє одну пристрасть ще більшою хтивістю. Ось так і насельники міських монастирів – вони думають, що зреклися світу і радіють, що невігласи прославляють їх, а, можливо, вони навіть не підозрюють, що трудяться даремно. Нетяжкий той, хто зрікся всього свого майна і ніякого майна не має вже на землі, крім власного тіла. Та й із тілом розірвавши стосунки, він довіряє промисел про себе лише Богові та благочестивим людям. Одного разу авва Арсен зі Скиту захворів, і йому знадобився масляний світильник, але було нема на що його купити, і він прийняв від когось милостиню зі словами: «Дякую Тебе, Господи, що Ти удостоїв мене прийняти милостиню заради твого імені». 2 . Авва Марк запитав авву Арсенія: – Чи не тримати взагалі у своїй келії втіхи? Я знав старця, який вирощував на своєму городі зелень і харчувався вершками та корінцями. - Все це добре, - сказав авва Арсеній, якщо це відповідає внутрішньому становищу людини (тобто стану душі та успіху в чесноті). Якщо в нього немає фортеці для такого способу життя, тобто досконалого розташування, то знову він буде садити те саме. 3 . Про авву Агафон розповідали, що він довго і старанно будував келію разом із учнями. І коли келія була готова, вони оселилися в ній і почали жити. Але першого ж тижня авва зрозумів, що їм це не корисно, і сказав учням: - Збирайтеся, ідемо звідси. Учні дуже засмутилися і сказали: - Якщо ти збираєшся йти геть звідси, то навіщо ми стільки працювали, будуючи цю келію, та ще інших введемо в спокусу, і про нас говоритимуть: «Ось, мовляв, не можуть всидіти на одному місці». Побачивши їхню малодушність, авва сказав: – Навіть якщо деякі будуть введені в спокусу, інші впевнено скажуть: «Блаженні ці брати, бо вони перейшли в інше місце і всім знехтували заради Бога. Хто хоче залишатися, нехай залишається, а я йду». Тоді учні впали ниць, покаялися і попросили дозволити їм піти разом із ним. 5 . Про того самого старця Агафона говорили, що він багато разів переходив з одного місця на інше, нічого не беручи з собою, крім кочедика (інструмент) у сумі, яким плів рукоділля. 6 . Про авву Геласії говорили, що він від юності вів нестерпне і самотнє життя. У цей час у цій місцевості було багато ченців, які вели такий самий спосіб життя. Серед них був і якийсь старець, надзвичайно простодушний і нещасливий. Він жив у окремій келії аж до смерті, хоча на старості в нього з'явилися учні. І подвиг його та учнів до самої смерті був у тому, щоб не мати двох одягів і не думати про завтрашній день. І коли трапилося, що за сприяння Божого авва Геласій заснував Кіновію, йому подарували великі поля, і він купив для потреб монастиря ослів та корів. Бо Той, Хто показав божественному Пахомію образ спільножительного чернецтва, сприяв йому в усьому устрої монастиря. Коли названий старець побачив його, то, зберігаючи справжню любов до нього, сказав: – Боюсь, авво Геласію, що твій помисел тепер буде тільки про поля та інше майно монастиря. - Швидше твій помисел прив'яжеться до пошитого одягу, в якому ти працюєш, ніж помисел Геласія до майна чернечої громади, - відповів авва. 7 . Деякі старці розповідали про авву Георгія, анахорету, що він тридцять п'ять років ходив по пустелях голою. Кажуть, що це вдалося зробити і багатьом іншим святим. 8 . Брат спитав авву Євтропія: – Як слід ставитися до тілесних потреб? – Траву їж, одяг із трави носи, на траві спи, – відповів авва. Але серце в тебе має бути залізне, яке зневажає будь-які труднощі. 9 . Він радив братові ставитись до будь-якого майна, як до сіна, і, якщо можливо, ходити голим і їсти рослинну їжу. 10 . Той самий старець сказав: «Тілесні речі їжа пристрастей і помислів. Хто їх любить, той любить перепони. Якщо тобі доведеться втратити щось речове, то треба прославляти Господа і радіти з того, що звільнився від турбот». Лицеміри, користолюбці і любителі насолод подібні до троянд, які незабаром перетворяться на сіно, що топче ногами. 2 . Потрібно зневажати все, що перетворює людину на худобу. Якщо твоє життя погане, то й душа у тебе, зрозуміло, худоба. Потрібно сумувати про те, що ти, пошкодивши розумну частину душі, заслужив собі вічне борошно. (Пояснення Павла Благолюбивого: Бачиш, яке добровільне нестяжання і добровільне терпіння у старця? Хоча він міг легко добути собі все необхідне, але не хотів цього, вважаючи за краще задовольняти тілесні потреби протухлою водою і, ймовірно, дикорослими травами) 3 . Як розповідали про авву Мегефії, якщо він ходив десь поза келією, і у нього виникав задум піти кудись, він відразу прямував туди і більше не повертався до себе. Бо він не мав ніяких речей цього світу, крім ножа для різання лози: він плював по три кошики щодня. 4 . Про авву Силуану ​​говорили, що його учень Захарія пішов у поле без попиту і разом із братами переставив огорожу саду, щоб захопити більше землі. Старець, дізнавшись про це, одягнув овечу шкуру, вийшов надвір і сказав братам: Вони впали до його ніг і спитали: - Скажи, що ти задумав, отче? - Я не ввійду в келію і не зніму з себе шкуру, поки ви не повернете огорожу на колишнє місце. Вони взяли огорожу та відновили її на колишньому місці. Тільки після цього старець повернувся до себе в келію. 5 . Брат попросив авву Серапіона: – Що сказати тобі? Що ти взяв майно вдів та сиріт і поклав до себе на полицю? Подивися, скільки там у тебе книжок. Якщо ти живеш сам, навіщо тобі так багато? 6 . Авва Іперехій говорив: «Скарб ченця добровільне невтішення. Збирай скарб, брате, на небі. Бо нескінченна кількість століть спокою». 7 . Знатна людина з далекої країни прийшла до Скита, принесла багато золота і попросила пресвітера роздати братам. Але той сказав: – Брати не потребують золота. Почесний чоловік довго переконував пресвітера і, зрештою, залишив суму біля дверей церкви. Пресвітер сказав: Але ніхто не підійшов до торби і ніхто навіть не глянув на неї. Тоді пресвітер сказав: – Бог прийняв твою милостиню. Піди і роздай золото жебракам. І знатна людина пішла, здобувши велику душевну користь. - Чи не накажеш мені відкласти дві монети на випадок тілесної недуги? – Погано тримати у себе більше за необхідне. Якщо залишиш гроші, то на них покладеш усі свої надії. А раптом втратиш, але Бог уже не піклуватиметься про тебе. Ось чому покладемо всяку нашу думку на Бога, бо Він піклується про нас. 9 . Якось кілька язичників прийшли до Остракіні роздавати милостиню. Вони взяли з собою своїх рабів-економів, щоб ті показали їм, хто найбільше міста потребує. Ті привели їх до якогось прокаженого, і вони дали йому милостиню. Але хворий відмовився від неї, сказавши: - Бачите, ось у мене тонка лоза. Я працюю, плету з неї щось і тим заробляю собі на хліб. 10 . Потім їх привели до тісної комірчини, де тулилася вдова з дітьми. Коли вони постукали у двері, її дочка не вийшла відчиняти, а відповідала з кімнати, бо їй не було в що одягтися. А мати пішла на роботу і заробляла пранням білизни. Жертвувальники принесли дівчинці одяг та гроші, але вона не захотіла прийняти, сказавши: – Коли мама приходить, вона каже, щоб ми не сумували, бо Бог вирішив: нехай у мене буде сьогодні робота і в хаті їжа. Коли мати повернулася, благодійники просили її взяти одяг та гроші, але вона відмовлялася зі словами: – Про мене піклується Бог, а ви хочете замінити Його. Язичники, побачивши таку віру у її словах, прославили Бога. 11 . Старець сказав: «Людина, яка скуштувала насолоду необтяження, обтяжується навіть плащем, що носить, і чашею води. Адже його розум зайнятий зовсім іншим». 12 . Він же сказав: Хто любить душу свою, загубить її; а той, хто ненавидить душу свою в цьому світі, збереже її в життя вічне (Ін 12, 25), за заповіддю нашого Владики». 13 . Сказав старець: «Не тримай у себе в келії плащ, що висить даремно, бо це загибель для тебе. Тому що в цей час багато людей, напевно, праведніше за тебе, тремтять від холоду, а ти грішиш, зберігаючи у себе надмірності?» 14 . Він же казав: «Не треба, щоб у тебе була посудина без діла, бо тоді Бог не потурбується про тебе. Якщо виявиться золота монета, то якщо ти потребуєш чогось, їжі або одягу, відразу вживи її на покупки. А якщо ні чого не потребуєш, то не залишай монету в себе. Не подумай заснути із золотом у руці, краще віддай його нужденному до настання вечора». 15 . Він же сказав: «Якщо в тебе келія така, що ти ледве втискаєшся в неї з головою, не думай будувати іншу в тій буде занадто просторо». 16 . Він же сказав: «Нехай твої руки в келії не торкаються ні срібної, ні золотої речі, навіть найдрібнішої. Тобто, не те, що не бажай мати таку річ, але навіть якщо хтось надішле її тобі для якоїсь потреби, не торкайся до неї, навіть якщо це натільний хрест чи щось ще, зроблене із золота чи срібла». 17 . Він же сказав: «Не тримай за поясом хустку, бо це віджене від тебе плач та скорботу. Взагалі, нехай твої речі: і ложе, і посуд, і взуття, і пояс усе буде таким, що якби хтось захотів би їх вкрасти, то не посоромився б на них, бо вони не сподобалися б йому. Як він зайде до тебе з порожніми руками, так з порожніми й піде». 18 . Брат спитав старця: - Скажи, авво, як мені врятуватися? Старець зняв свій плащ, обмотав його навколо стегон, простяг руки і сказав: – Ось таким має бути чернець: оголеним від мирської матерії та прибитим до Хреста духовної битви. 19 . Старець сказав: «Всю душу полюби злидні і не тримай витончені речі в келії. Коли душа хоче чогось і не знаходить у келії, вона журиться й упокорюється, а Бог втішає її і дає скруху. А коли скуштує душа Божої солодощі, вона зовсім зненавидить своє тіло. Якщо людина не зненавидить власне тіло, вважаючи його ворогом і злочинцем, і не перестане догоджати йому, крім необхідних потреб, то не зможе звільнитися від хитрощів диявола. Залюбний чернець як безплідна фінікова пальма, а нещасливий чернець як плідна фінікова пальма, що рветься до самого неба. Монаха, що любить матеріальне, можна уподібнити до сокола, що летить зі зв'язаними ногами: якщо він сяде десь, то відразу заплутається, а монах, який не знає матеріального, як мандрівник, що йде без нічого. Розділ 2: Про те, що мирянам, яким недоступна неуважливість, слід неодмінно подавати милостиню, бо за це вони самі в багато разів більше отримають благодіянь, причому подавати її щедро, включаючи в милостиню найкращі речі Якось ми з софістом Софронієм прийшли до авви Йосипа до Енатонського монастиря. Старець, дуже освічений і прикрашений усіма чеснотами, привітно прийняв нас і почав охоче розмовляти з нами. Коли ми так сиділи і розмовляли про корисні речі, до старця зайшов христолюбний гість з Аїли. Він дав авві три монети і сказав: - Прийми, чесний отче, і помолися за мій корабель я відправив його в Ефіопію, наповнивши доверху товаром. Авва Йосип не звернув жодної уваги на його жест. Тоді пан Софроній сказав йому: - Візьми гроші і роздай нужденним братам. - Це буде подвійний сором, чадо, помітив авва, якщо я візьму те, чого не потребую, і якщо своїми руками вириватиму чужі терни. Виривай терни з власної душі. Як сказано в Писанні, якщо ти сієш, то цей свій, бо чуже гірше за терня. Тим більше, якщо просять помолитися не за душу. – Якщо людина дає милостиню, запитав Софроній, – невже Бог не зараховує йому цього? – Чадо, – відповів авва, цілі милостині різноманітні, один творить милостиню, щоб благословився його дім, і Бог благословляє. Інший заради свого корабля, і Бог спасає його корабель. Третій заради своїх чад, і Бог береже їх. Четвертий – заради того, щоб бути уславленим, і Бог прославляє його. Бог нікого не відкидає і подає те, чого кожен хоче, інакше людська душа може зазнати шкоди. Всі ці люди відмовилися від духовної нагороди, бо ніхто з них не виявив милостиню заради Бога, і метою їхньої милостині була не користь душі. Ти виявив милостиню, щоб благословився твій дім? І Бог благословив твій дім. Ти вчинив милостиню заради корабля? І Бог врятував твій корабель. Ти вчинив милостиню заради чад? І Бог врятував їх. Ти виявив милостиню, щоб прославитись? І Бог прославив тебе. Чого ще ти чекаєш? Сотвори милостиню, щоб спаслася твоя душа. Бо написано: Дасть тобі [Господь] за серцем твоїм (Пс. 19, 5). Є багато багатих, які, думаючи, що творять милостиню, (насправді) гнівають Бога. — Поясни нам це, отче, попросили ми. – Бог наказав, – сказав старець – щоб початки плодів, пшениці, ячменю, вівса, вина, овочів, оливи, вовни та первістки людей та чистих тварин, що не мають жодних вад, тобто пошкоджених вух, куцьких хвостів, приносилися Богу заради відпущення гріхів (1). 3 12–13; Лев 23, 10–14). Багаті ж роблять навпаки: добре їдять самі, а негідне віддають жебракам; п'ють дорогі вина, а прокисле несуть вдовам та сиротам; жебракам віддають худий і латаний-перелатаний одяг і зіпсовані і навіть гнилі плоди. Вони поводяться, як Каїн, і тому Бог не приймає їх. Якщо багатий має не лише синів, а й гарних дочок, то він думає про посаг і весілля, про юних прекрасних наречених, яких виглядає всюди, і це стає його головною турботою. А якщо в нього син чи дочка без ока, каліка чи тілом квола, то хлопчика він готує до монастиря, а дівчинку до кіновії для дів. Такі люди повинні знати і тверезо усвідомлювати, що, шануючи людей смертних і тлінних, вони цінують у світі лише першість, надають їй виняткового значення і відводять найпочесніше місце. Але хіба не потрібно жертвувати Богові найпочесніші та виняткові речі? Бо Бог вимагає від нас просто нашого духовного настрою, вдячності хоча б на словах, але не тому, що Йому потрібні слова, а для того, щоб навчити нас бути вдячними. Він не відкидає те, що виходить з наших уст, бо те, що ми вирішили або погодилися віддати Богові з великою турботою та старанністю, має бути віддано одразу зі страхом перед Богом і поспішаючи до Нього. Так жертва Ноя, яка була сажею та димом, виявилася пахощами перед лицем Божим. У Святому Письмі сказано: І випустив Господь пахощі любі (Буття 8:21). А первоплоди, жертви і дари, принесені злими людьми, виявляються огидними перед Господом. Послухайте пророка, який сказав юдеям, які тоді ще були Його народом: Куріння Мені огидно (Іс. 1:13). Адже лукавство тих, хто приносить жертву, перетворювало пахощі фіміаму на явну гидоту. Потрібно, щоб кожна людина, яка бажає врятуватися, удосконалювалася не тільки молитвами і милостинею в простоті серця і цілковитому прагненні до Бога, але й приносила Богові найцінніше і найславетніше. Тоді молитва не буде з ганьбою повернута в надро наше (Ср.: Пс 34,13) і не виявиться відкинутою. Принесені нами плоди не повинні виявитися гнилими і непридатними, як дари Каїна. – Чи завдає спілкування з помислом шкоди нашій душі? – Якби душі не завдавали шкоди ганебні та нечисті помисли, то й чисті, благочестиві та христолюбні помисли не приносили б користі. Оскільки останні приносить користь, то перші завдають шкоди. Навіть якщо нас ззовні оточують тисячі мирних обставин і зцілень, а всередині нас народжується сум'яття, божевілля та шум від помислів, то ніякої користі не буде від того, що ми живемо у світі з усіма. Так само, навіть якщо місто оточене тисячами стін і валів, усередині можуть виявитися зрадники, які відчинять ворота ворогові. Якщо ми збережемо себе від поєднання з ганебними помислами, Владика дарує нам те велике і чудове, що було ним проголошено і що перевершує наш помисел: вкушення Царства Небесного, долучення невимовних благ, життя з ангелами. Ці й подібні та близькі їм Божі справи не знають меж, не мають кінця, не знають змін і залишаються непорушними. Коли старець побачив, що ми засумнівалися в сказаному ним, він став перед нами і звівши очі до неба, голосно промовив: - Ісусе Боже наш, що створив небо і землю, море і все, що в ньому, Спокутник душ наших, якщо є якась брехня в тому, що я сказав братам, нехай ця брила залишиться недоторканою. А якщо все сказане істинно, то хай розколеться. І брила розкололася на п'ять частин. А була вона частиною колони заввишки чотири лікті. Ми, здивувавшись цьому і здобувши духовну користь, вирушили в дорогу. І старець на прощання сказав: – Чада, наступної суботи приходьте до мене, це буде для вашої духовної користі. Коли ми прийшли в суботу о третій годині, то побачили, що він помер. Поховавши його, ми пішли, подякувавши Богові за те, що Він удостоїв нас віддати землі такого великого святого. 2 . Сказав старець: «Бує, людина робить щось добре, а ворог вкладає в нього дріб'язковість у нікчемних речах, щоб позбавити його нагороди за добрі справи, які вона робить. Якось я жив в Оксиринху в одного пресвітера, який творив милостиню. Прийшла вдова і почала просити в нього трохи борошна. Він сказав їй: - Давай плащ, і я насиплю тобі муки. Вона дала плащ. Він виміряв його рукою. - Ні, він занадто великий, - сказав він і присоромив удову. - Авва, спитав я, ти хіба торгуєш мукою? - Ні, звичайно, я подаю милостиню. - Якщо ти вирішив подати милостиню, спитав я, навіщо ж ти тоді вимірюєш плащ з такою точністю та ще й соромиш удову? 3 . Пресвітер авва Тимофій розповів авві Піменові, що одна блудниця в Єгипті свій заробіток за блуд роздає як милостиню. - Вона не перебуває в розпусті, - сказав авва. У ній явно видно плоди віри. Коли до пресвітера Тимофія прийшла його мати, він спитав її: - Та жінка, все ще живе розпустою? - Так, - відповіла мати, і кількість коханців у неї збільшилася, і вона ще більше роздає милостині. Авва Тимофій розповів про це авві Піменові, і той повторив: - Вона не перебуває в розпусті. Наступного разу мати прийшла до авви Тимофія і сказала: – Знаєш, ця блудниця хоче прийти до тебе разом зі мною та попросити помолитися за неї? Пресвітер сказав про це авві Піменові, і той наказав йому: – Краще ти піди та зустрінь її. Авва Тимофій вчинив за словом старця. Блудниця, побачивши його і почувши від нього слово Боже, зворушилась і розплакалася. - Відтепер я вірна Богу і чужа всякому розпусті, вигукнула, пішла до монастиря, покаялася і догодила Богу. 4 . Хтось із батьків розповів, як (колись) імператор направив свого наближеного з важливим дорученням. Дорогою той побачив тіло жебрака, роздягненого догола. Він зглянувся на покійного, зліз із коня і наказав слугі: – Візьми коня та йди вперед. Він зняв із себе один із своїх лляних одягів, накрив труп і продовжив свій шлях. А за кілька днів цей знатний придворний отримав нове доручення. Так сталося, що при виїзді з міста він упав із коня і зламав ногу. Слуга доставив його додому. За ним почали спостерігати лікарі. Через п'ять днів зламана нога почорніла. Бачачи таке становище, лікарі зібрали консиліум і вирішили, що ногу треба відібрати, інакше все тіло загниє, і людина помре. А хворому сказали: – Ми прийдемо завтра вранці і вилікуємо тебе. Хворий зробив знак слузі, щоб він дізнався у них, що вони вирішили. А слугі лікарі прямо сказали: - Нога у твого пана почорніла, і якщо її не відібрати, то він може померти. Ми прийдемо завтра вранці і вчинимо, як буде Божа воля. Слуга пішов до пана і зі сльозами розповів йому про рішення лікарів. Почувши це, придворний засмутився, а потім засмутився і втратив сон, і свічку на своєму столі не гасив усю ніч. І ось опівночі він побачив, як через вікно входить якась людина, підходить близько до нього і питає: – Чому ти плачеш? Що тебе так засмутило? - Як мені не плакати і не журитися, мій пане, якщо я зламав ногу, і лікарі вирішили відібрати її. - Покажи мені ногу, - сказав гість. Він помазав її олією і сказав: - Ну, а тепер вставай і пройдися. - У мене нога зламана я не можу ступити на неї, - сказав хворий. - А ти обіприся на мене, - сказав незнайомець. І хворий пішов, кульгаючи. Гість глянув на нього і спитав: - Як, ти ще шкутильгаєш? Ану, сідай знову. Він знову помазав його, вирівняв ноги і сказав: - А тепер вставай і ходи. Придворний підвівся і пішов, як ні в чому не було. – А тепер лягай і засни, – сказав гість і нагадав йому слова про милосердя, які сказав Господь. Блаженні милостиві, бо вони помиловані будуть (Мф. 5, 7), і суд без милості не виявив милості (Як 2, 13) та інші слова Спасителя. – Ну, а тепер будь здоровий, попрощався незнайомець. - Як, з жалем вигукнув придворний, ти вже йдеш? – Так. Ти ж зцілений. Хіба тобі потрібне ще щось? - Запитав відвідувач. – Заради Бога, що послав тебе, скажи мені, хто ти? - Подивися на мене (уважно). Дізнаєшся цей одяг? - Так, пане, це моя сукня. - Я той, - відповів незнайомець, кого ти знайшов мертвим на дорозі і вкрив своїм лляним одягом. Бог послав мене зцілити тебе. Дякую Богові за все, – і з цими словами він вийшов у те саме вікно, через яке увійшов. З того часу придворний не переставав дякувати Богові і щедро роздавати милостиню нужденним. 5 . Хтось із христолюбців сказав, що людина має давати милостиню так само охоче, як і приймати. Тільки така милостиня наближає людину до Бога. 6 . Якийсь христолюбний чоловік, вирушивши у справі, побачив на дорозі голого жебрака, зглянувся на нього і віддав йому свій плащ. Але той пішов і продав плащ. Дарувальник, дізнавшись, як жебрак вчинив з його пожертвою, засмутився. Вночі йому з'явився Христос, одягнений у його плащ, і, вказавши на подарунок, сказав: «Не засмучуйся, Я ношу те, що ти дав Мені». Якщо ти твориш милостиню, і до тебе під'їхав вершник на коні, простягнув руку і теж попросив, не відпускай його без грошей, але подай йому з радістю (скільки можеш). Бо в будь-якої людини бувають моменти, коли вона сильно потребує. І якщо якийсь жебрак попросить дати йому ще, то не шкодуй. Як кажуть, поклади хліб на воду – згодом він повернеться відплатою. 2 . Не дивись, хто бідний, а хто багатий, і не допитуйся, хто гідний, а хто ні. Нехай тобі всі будуть рівні і отримають однакове благо. Господь спілкувався за трапезою з митарями та блудницями і не відлучав недостойних, щоб таким чином усіх залучити до Себе і зробити їх не тілесними людьми, а духовними. 3. Зі святого Максима Сповідника Хто творить милостиню в наслідування Богу, не робить відмінності між лукавим і добрим, між праведним і неправедним, якщо йдеться про тілесні потреби, але всім роздає Рівно по нужді, навіть якщо в душі віддає перевагу чеснотній людині, яка порочна за її добрий намір. Глава 3: Про те, що сріблолюбство – найгубніша з усіх пристрастей Грошолюбство - найстрашніша і згубна хвороба. Ласун і грошолюб не здатний жити за Божою волею. Ця важка хвороба, вразивши холодну і невірну душу, звісно, ​​відразу ж починає вигадувати собі всілякі виправдання, посилаючись на наближення довгої старості, тілесні немочі тощо. Але як море не розливається, хоча в нього впадає багато річок, так і жадібність грошолюба не може бути задоволена жодними грошима. Грошолюбний монах працює, як може, а не жадібний монах віддає себе молитві та читанню. Грошолюб накопичує скарби, а не жадібний — чесноти. Як сказано в Писанні: Проклятий, хто зробить різьбленого чи литого ідола... і покладе його в таємне місце! (Повторення Закону 27.15). Грошолюб подібний до ідолопоклонника, який поклоняється безмозкому дурню, а той силою своєї уяви перетворює багатство на ідола. Як для рабів черева власне черево стає богом, так і грошолюби обожнюють золото. На цю пристрасть хворіють, як я вже казав, люди, які позбавили себе віри та надії, тому їх з повним правом можна назвати ідолопоклонниками. Вони не сподіваються на Бога, але тільки на портрети імператорів. Не можна придумати нічого беззаконнішого від сріблолюбця, про що говорить Писання. Сріблолюб і власну душу виставляє на продаж. Багато хто дозволив собі впасти через золото, як сріблолюбний Юда, який не тільки перестав перебувати в лику апостолів, але й пішов на зраду свого Владики і занапастив себе в петлі. Сріблолюбство проказа душі, як показує випадок із Гієзієм, якого вразила проказа за пристрасть до грошей. Воно, як гнилизна в кістках, безперервно роз'їдає людину зсередини, тому що вона постійно занурений у турботи і не спить ночами. Якщо людина хоче, то вона легко впорається із сріблолюбством. Адже ця пристрасть не в людській природі, а лише в самій його волі. Тому хто має віру в Бога і непохитну надію, той з легкістю починає зневажати сріблолюбство, позбавивши себе найбільшої небезпеки. Щасливий багатій, який виявився бездоганним і який не ганявся за золотом (Сир 31,8), як сказано в Писанні. Яків, погрожуючи сріблолюбцям, каже: Золото ваше і срібло поіржавіло, і іржа їх буде свідченням проти вас і з'їсть ваше тіло, як вогонь (Як 5, 3) Про те саме говорить і пророк Авакум, оплакуючи сріблолюбців: Горе тому, хто без міри збагачує себе не своїм, і обтяжує себе заставами (Авв 2, 6). Воістину, хто збирає гроші, береже те, чого незабаром не буде. У згоді з ними Давид каже: Ось людина, яка не в Богові вважала свою міцність, а сподівалася на безліч багатства свого, зміцнювалась у своїй злодії (Пс 51,9). Біжимо, браття, від цієї лютої пристрасті. Вона безжальна, людиноненависна і позбавлена ​​надії і несе лише зло. Послухаємо, як апостол каже: Корінь усіх лих є сріблолюбство (1Тим 6,10). Тому полюбимо невтішність, підкоряючись попередженню Спасителя: Не беріть із собою ні золота, ні срібла, ні міді в пояси свої (Мт 10,9). Нездобування благодушне і тихе, і воно зводить свого господаря до самого неба. Тому будемо довіряти Богові будь-яку турботу про тіло, і тоді ясно побачимо, що і турботу про наш дух ми Йому довірили, що Йому є справа до нас і яка б потреба нас не спіткала, ми завжди звернемося до Нього по допомогу. Бог, будучи простий, радіє простоті і рятує тих, хто полюбив простоту. Він для них найщедріший подавач. Як каже премудрий Соломон, хто ходить у непорочності, той ходить безпечно. У вірного цілий світ багатства, а невірного ні обола. Благословення на голові праведника. Благодійна душа буде насичена. Насіння ж праведних спасеться. Не допустить Господь терпіти голод душі праведного. Той, хто сподівається на багатство своє впаде (Приповістей 10,9; 17, 6; 10, 6; 11, 25 і 21; 10, 3; 11, 28). Також говорить і Псалмоспівець: Ось, око Господа над тими, що бояться Його. Він їхню душу врятує від смерті і під час голоду просочить їх. Багаті зубожіння і зволікання. Ті, хто шукає Господа, не позбудуться всякого блага. І ще: Не бачив праведника залишеного і нащадків його тими, хто просить хліба (Пс 32,18–19; 33,11; 36,25). І сам наш людинолюбний Господь звертає нашу увагу: Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, ні жнуть, ні збирають у житниці; і Отець ваш небесний живить їх. Ви не набагато краще за них? І додає: Не турбуйтесь і не кажіть: Що нам їсти? чи що пити? або в що одягнутися?...Бо ваш небесний Батько знає, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж найперше Царства Божого та правди його, і це все додасться вам (Мт 6, 26 і 31–33). Кожен сріблолюбець, який прикидається доброчесним, вважаючи бути благоговійним, як тільки знайде спосіб добути собі матеріальні блага, відразу ж зрікається колишнього способу життя, хоча до цього і вважав себе учнем Бога Слова. – Сріблолюбство – це підрив віри в Бога, який думає про тебе, відчайдушне заперечення Божих обітниць і пристрасть до насолод. Глава 4: Про те, як виникає любов до Бога, якими є її ознаки і дії, які вона виконує. Хто полюбив Бога, той щодня вмирає, тобто перевершує розумом всякий помисел і ні про що інше не думає, окрім як про досягнення досконалої Христової любові, яка є глибоке одкровення серця, яким увійшов передусім заради нас Ісус через святе Хрещення. Прагнучи до такого стану з самого початку своєї проповіді, святий апостол Павло сказав: Прагну, чи не досягну я, як досягнув мене Христос (Флп 3, 12). Ці слова означають: я прагну любити так, як любить мене Христос. Людина, яка досягла такого кохання, вже ні про що більше не хоче і думати. Він не пам'ятає ні про тілесні скорботи, ні про дивовижні творіння, але відтинає від себе майже будь-які помисли, бо ніяк не хоче втратити дію Духа. Апостол оголосив, як далека від усього духовна любов: «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? І ще: Я впевнений, що ні смерть ні життя, ні ангели, ні Початку, ні Сили, ні сьогодення, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні інше якесь створіння не можуть відлучити нас від любові Божої в Христі Ісусі, Господі нашому (Рим 8, 35; 8, 38–39 ). Ми бачимо: апостол не допускав жодних помислів ні про що, крім тих, що стосуються перебування в Христовій любові. Будь-яке слово Христове показує милість, правду і премудрість Божу і через слух вкладає їхню силу в тих, хто слухає з насолодою. Тому немилостиві і неправедні без задоволення слухають Писання і ніколи не зможуть зрозуміти премудрість Божу, але тільки розпинають Бога, який до них звертається. Ми самі розуміємо, коли ми слухаємо Господа із задоволенням. Він сам сказав: Хто має Мої заповіді і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той буде любити Отця Мого; і Я полюблю його і з'явлюся йому Сам (Ін 14, 21). Ось бачиш, Господь приховав у заповідях явище Самого Себе? Хто обрав успіх у волі Божій, має започаткувати це незабутнє і пам'ятне. Належить у невпинному роздумі зіставляти промисли і благодіяння людинолюбного Бога, що збулися на тобі, від самого початку до теперішнього часу, як тілесні, так і духовні, і поставивши їх все перед очима, ними займати розум і добре про все це подумати. Як сказано в Писанні: не забувай усіх благодіянь Його (Пс 102, 2). Не забувай, і не будь легковажний, а то невдячно забудеш про всі Його премногі і великі благодіяння і тоді почнеш без користі тягти жалюгідне існування все життя. Постійні спогади, наче жало, уражують серце і завжди спонукають його до сповідання, смиренності, вдячності зі скрушенням душі, до будь-якої доброї старанності, до відповідного вдосконалення твоєї вдачі і способу життя, щоб людина завжди осмислювала свідомою думкою всяку рідну Богу чесноту. Як каже пророче слово: Віддам Господеві за всі благодіяння Його до мене? (Пс 115,3) Нехай твоя душа згадає про всі благодіяння людинолюбного Бога від самого початку. Скільки разів Бог рятував тебе від таких великих небезпек! Нехай вона також згадає, в яке зло вона сама впадала, в які надмірності часто добровільно вплутувалась, і що Бог не зрадив її по справедливому суду духам злості на смерть і смерть, але великодушно прощав гріхи і зберігав і сподівався її навернення. Бог виховав душу, яка добровільно, через пристрасті зрадила себе в рабство лукавим ворогам. Він простягав над нею покрив і всіляко дбав про неї і, зрештою, благим звільненням направив її на шлях спасіння, вклавши в серце потяг до подвижницького життя. Він дав їй сили з радістю залишити мир з усім його божевіллям тілесних насолод. Він прикрасив її ангельським чином подвижницького чину, по-батьківськи прийняту святими наставниками, і підготував до життя в братній співдружності. Яка благомисляча людина, зіставивши все це, надалі не вестиме життя в сокрушенні серця, оточивши себе захисним ровом правильно зрозумілих благодіянь згори і ясно усвідомлюючи, що сама вона ще не вчинила нічого доброго? Така людина назавжди сприйме тверду надію, виходячи з того, що вона сама поки що ніякого блага не зробила, але багато разів перед Богом грішала і впадала в нечистоту плоті і безліч інших лих, але не з гріхів і не за беззаконнями Бог йому віддавала, але, навпаки, (з милосердя) спасала дар! Тому, якщо ти зараз повністю візьмеш на себе всі труди заради Нього у всякій чесноті та чистоті, то скільки благ і духовних обдарувань удостоїть тебе Бог, який заохочує і спрямовує всяку добру справу! Ось чому той, хто завжди зберігає такий помисел і ніколи не забуває про великі благодіяння, легко посувається серцем у любові до Бога в єдиному пориві, щоб віддячити Йому, наскільки можливо, своїм доброчесним життям, усяким добрим подвигом і творенням правди. Така людина завжди готова охоче виконувати Божу волю, збентежена пам'яттю про такі великі блага, сприйняті від доброго і людинолюбного Владики. І тоді, ніби само собою, а точніше за сприянням вишньої благодаті, його серце запалюється ще палкішим прагненням до Божої любові. Ніхто не може полюбити Бога серцевим почуттям, якщо раніше не боїться Його всім серцем. Душа, очистившись і розм'якшившись під впливом страху, зможе сприйняти діяльне кохання. Але для людини неможливо досягти страху Божого названим чином, якщо він заздалегідь не поставить себе поза всякими життєвими помислами. Коли розум досягає великої безмовності та безтурботності, тоді його хвилює лише страх Божий, очищаючи його з великим почуттям від усякого земного тяжіння, щоб звести його з великою любов'ю до Божої благості. Страх властивий таким, що очищається як засіб, що призводить до любові, а досконала любов належить вже очистившимся, у яких вже ніколи не буде страху. Як сказано в Писанні, досконала любов виганяє страх (1Ів 4,18). І страх Божий, і любов до Бога доступні лише праведникам, які творять чесноти дією Святого Духа. Тому каже Писання: Бійтеся Господа, [всі] святі Його (Пс 33,10). І ще. Любіть Господа, всі праведні Його (Пс 30, 24). Ми повинні ясно усвідомлювати, що страх за посередництвом любові є властивістю праведних, що духовно очищаються, а духовно очистилися, як уже було сказано, мають досконалу любов. У них вже немає жодного помислу страху, але лише безперервне запалення любові та пристрасне прагнення душі до Бога дією Святого Духа. Як сказано в Писанні: До Тебе приліпилася моя душа; десница Твоя Одержує мене (Пс 62, 9). 2 . Як старі незалічені тілесні рани не сприймають ліки, які застосовують лікарі, але після того як їх очистять, відчувають цілющу дію ліків і швидко гояться, так і душа, поки вона залишена без піклування і вся покрита проказою любові до насолод, то не може відчувати страху Божого, навіть якщо її невпинно упереджено. Але в міру свого ретельного очищення вона починає відчувати страх Божий як якесь зілля для життя, що припікає його викриттями та вогнем безпристрасності. Так поступово очищаючись, вона досягає досконалості. І що більше вона переймається любов'ю, то менше в ній стає страху. Таким чином, вона може досягти досконалої любові, в якій немає страху, але лише безпристрасність, яка діє на славу Божу. Нехай буде нам на похвалу похвал спочатку страх Божий, а потім любов як виконання закону (Рим 13, 10) і сукупність досконалості у Христі. (Кільк 3,14). 3 . Хто любить себе, той не може любити Бога. А хто не любить себе через надмірне багатство любові до Бога, той любить Бога. Бо така людина любить не власну славу, шукає не своєї слави, а Божої. А хто любить себе, той шукає власної слави. Людина, яка любить Бога, шукає та любить славу свого Творця. Властивість душі, яка відчуває і любить Бога, постійне стягнення слави Божої. Таку людину творить усі заповіді і її тішить смиренність своєї душі. Бо слава Богу личить у величі, а людині личить смирення. Завдяки смиренню ми можемо поріднитися з Богом. Якщо ми будемо чинити так, слідом за святим Іоанном Хрестителем, радіючи славі Христовій, то без кінця повторюватимемо: Йому має рости, а мені применшуватися (Ів 3, 30). 4 . Я знав людину, яка так полюбив Бога і так засмучувалась, що не полюбив Бога, як треба, що невпинно молився Богові з таким гарячим прагненням, що Бог у ньому самому був прославлений, хоча він про себе навіть не замислювався, чи існує він насправді і хто вимовляє ці похвали Богові. Адже він так прагнув смирення, що навіть перестав усвідомлювати за собою якісь заслуги. Він звершував літургію перед Богом, оскільки був священиком, але через сильну боголюбну схильність не допускав навіть думки про свою гідність. Він так глибоко поринув у Божу любов, що не міг нічим похвалитися, одухотворений смиренністю. Він здавався собі в думці якимось негідним слугою, зовсім чужим до того, що в нього було. Ось що таке спрага упокорювання. Так і ми повинні чинити, ухиляючись від усякої почесті і слави, завдяки надмірному достатку любові воістину Господа, що нас полюбив. 5 . Хто з серцем любить Бога, той і приймається Ним. І хто з душевним почуттям сприймає Божу любов, той і вступає в область Божої любові. Просвітивши своє знання, ця людина з такою силою любить Бога, що навіть самі кістки її переймаються цим почуттям, і вона вже не усвідомлює себе як себе, але повністю змінюється під впливом Божої любові до неї. Така людина, хоч ще й перебуває у нинішньому житті, але духом вже далека від неї. Хоча він ще й перебуває у своєму тілі, але через кохання вже живе в постійному єдиному душевному русі до Бога. Любов безперестанку обпалює його серце, і він не може не приліплюватися до Бога. Він уже порвав із любов'ю до самого себе, бо, як сказано в Писанні, якщо ми виходимо з себе, то для Бога... Бо любов Христова обіймає нас (2Кор 5,13–14). 6 . Якщо людину переповнює Божа любов, то в духовному пориві вона починає любити свого ближнього, причому тієї любов'ю, про яку говорить все Писання, бо звичайна плотська любов легко руйнується, від найменшої причини, тому що вона не скріплена духовним почуттям. Тому навіть якщо душа, в якій діє Бог, чимось буде схвильована, скріпи любові не будуть зруйновані Адже така душа спалахує від жару любові до Бога, і в такому разі найкоротшим шляхом прямує до Бога і з великою радістю полюбить ближнього, навіть якщо він знущається з тебе і шкодить тобі. У солодощі Божій винищується всяка гіркота сварки та суперечки. 7 . Що здається нам благим, то ніби сила притягує до себе тілесні почуття. Так само почуття розуму проводиться до незримих для нас благ, коли скуштує від божественної доброти. Бо все тягнеться до подібного до себе. Душа, безтілесна, тягнеться до небесних благ, а тіло, будучи перстю, до земного. Тому якщо ми піддамо тягарам матерію, яка в нас, то наш досвід нематеріального буде безпомилковим. 8 . У душі від природи є тільки одне почуття, як вчить нас святе знання, що діє в нас. Але це почуття після переслуху Адама розділилося на дві частини. Святий Дух робить почуття єдиним та простим. Ніхто не може його пізнати, крім тих, хто з радістю звільнився від усіх життєвих речей, сподіваючись на майбутні блага і помірковано погасив у собі всяке розпадання тілесних почуттів. Коли розум, підбадьорившись після відмови від турбот, прямує лише до таких речей, він може несказанним чином відчути божественну добрість. Тоді він у міру свого успіху передає і тілу засвоєну їм радість, сам безмежно радіючи в любові та сповіданні Бога. На нього, сказано в Писанні, надіялося моє серце, і Він допоміг мені, і зраділо серце моє; (Пс 27, 7) і розквітло тіло моє, і я від щирого серця сповідався Йому. Воістину, радість, що виникає тоді, і в душі, і тілі це безобманне нагадування про нетлінне життя. 9 . Хто любить Бога і вірує в Нього без лукавства, щиро робить і діла віри. А хто лише вірує, але в любові не перебуває, той не має й віри, про яку тільки уявляє, що має. Він вірить легковажно, а величезна у своїй славі любов до Бога не діє у ньому. Найбільша серед усіх чеснот віра, що приводиться в дію любов'ю. 10 . Ніхто не може ні по-справжньому полюбити, ні по-справжньому повірити, поки йому є за що засуджувати себе. Адже коли наша совість збентежена викриттям самої себе, ніяк неможливо відчути пахощі надмірних благ вона одразу починає сама із собою сперечатися. Така людина спрямовується в гарячому пориві до небес завдяки попередньому досвіду віри, але ніяк не може відновити серцевого відчуття любові через те, що його докоряє викривальниця совість. Тільки очистивши самих себе з більш пильною увагою, після багатьох зусиль ми зможемо досягти бажаного Бога. 11 . Благодать Божа в Хрещенні, що відродила нас, передала нам два блага, одне з яких нескінченно перевершує інше. Одне одразу нам було даровано: благодать оновила нас у воді Хрещення і просвітила всі куточки душі, яка «за образом», всяку нечистоту гріха з нас змив. А інше має бути зроблено за нашої участі уподібнення Богу «подібно». Коли розум починає з багатьма почуттям їсти добрість Святого Духа, тоді ми повинні знати, що благодать ніби починає накреслювати на тому, що «за образом», те, що «подібно». Як живописці спочатку одним кольором промальовують образ людини, а потім, за допомогою фарб, поступово розцвічують зображення, і роблять його зовсім подібним до людини, аж до подібності в найдрібнішому штриху - так і благодать Божа. Спочатку вона в Хрещенні наводить порядок «за образом», роблячи людину такою, якою вона була на початку. А коли вона побачить, що ми від щирого серця бажаємо краси подоби і стоїмо в її майстерні бездоганними, але ще не мають жодної чесноти, тоді вона, накладаючи на нас чесноту за чеснотою, зводить вигляд душі від слави до слави і надає душі всі риси подоби. Почуття показує, наскільки ми утворилися «подібно», а ознакою досконалої подоби стає просвітництво душі. 12 . Розум сприймає будь-які чесноти через почуття і процвітає в їх сприйнятті поступово за незрозумілим статутом. А духовну любов ніхто не може набути, якщо спочатку не буде, у будь-якому повідомленні, освічений Святим Духом. Якщо розум ще не скуштував досконало «подібно» у баченні божественного світла, то хоч усіма іншими чеснотами людина володіє, вона ще не причетна до досконалої любові. А коли він уподібниться Богу в чесноті, тобто стане богоподібним настільки, наскільки можливо людині, тоді він і нестиме на собі подобу божественної любові. 13 . Як при малюванні найяскравіший із квітів, нанесений на зображення, наділяє зображення подобою настільки, що робить його живим і усміхненим, так і при уподібненні Богу достатньо покласти на зображення світло любові, так і буде досягнуто повної подоби і «за образом» буде завершено. Жодна інша чеснота не може встановити в душі безпристрасність, крім любові, і виконання закону досягається лише любов'ю. Смак любові з кожним днем ​​все більше оновлюватиме нашу внутрішню людину. Досконалого оновлення можна досягти лише в повному причасті кохання. 14 . На початку подвигу, коли ми гаряче чинимо завгодно, душа куштує благодать Святого Духа з повним почуттям у її повному виливі, щоб розум точно впізнав досконалу нагороду за боголюбиву працю. Але потім надовго ховається з нашого погляду безцінність цього життєвого дару, щоб ми зрозуміли, що навіть якщо всі чесноти зробимо, то все одно залишимося нічим, поки божественне кохання не ввійде в нас у звичку. Тоді безненависник починає ще більше бентежити душі подвижників наклепом на тих, хто їх любить, і згубна дія ненависті може довести людей до розриву. Тоді душа дуже хворіє, бо згадує духовне кохання, але не може відновити в собі це почуття, і їй доводиться брати на себе ще більш тяжкі подвиги. Слід примушувати себе до кохання, щоб потім скуштувати її з повним почуттям та повним сповіщенням. А досконалу любов ніхто, будучи в тілі, не може придбати, хіба що святі, що дійшли до мучеництва і досконалого сповідання. Той, хто піднявся до такої висоти, зовсім змінився і навіть їсти не хоче, якщо йому не нагадають. Адже якщо людина постійно годує божественне кохання, хіба чи захоче вона якихось мирських речей? Тому премудрий Павло, велика посудина ведення, так говорить про майбутню насолоду праведників, благовістячи нам про те, про що сам був сповіщений:» Царство Боже не їжа і пиття, а праведність і мир і радість у Святому Дусі (Рим 14, 17) все назване є плід досконалої любові. Їсти таке кохання, отже, можуть ті, хто досяг досконалості. А досконалості не можна досягти, якщо не вигнати все смертне із життя. 15 . Розповідав мені один чоловік, який нескінченно полюбив Бога, що коли він жадав твердо пізнати Божу любов, то зміг осягнути це благо почуттям та сповіщенням. Він відчув, за його словами, таку велич її впливу на себе, що душа рвалася і хотіла вийти з тіла від невимовної радості та любові і попрямувати до Господа, зрікаючись цього тимчасового життя. Хто на досвіді впізнав таке кохання, навіть якщо його тисячі разів ображатимуть або утискуватимуть, ніколи не гніватиметься, але поведеться так, ніби він заодно з душею образника і кривдника. Він може обуритися лише тими, хто кривдить жебраків або, як говориться в Писанні, говорить неправду на Бога або живе лукаво. Хто полюбив Бога більше, ніж самого себе, а краще сказати, вже не любить самого себе, але тільки Бога, не своєї честі шукає, але тільки честі вшанував його Бога і хоче удостоїтися долі праведника у вічному житті. І це не якесь його слабке бажання, ні, воно вже увійшло до його звички завдяки чималому досвіду любові до Бога. Крім того, слід знати: кого Бог ввів у таку велику любов, той під час цього Божого діяння стає навіть вищим за віру. Бо через велику любов він у сердечному почутті утримує Бога, Якого вважав вірою. Це ясно позначає для нас святий апостол, коли каже: А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов їх більше ( 1Кор 13, 13 ). Тому хто, збагатившись любов'ю, утримує в серці Бога, той перевершує навіть віру. Любов є доброю прихильністю душі, яка не воліє нічого з існуючого ведення Бога. Неможливо набути звички любові, якщо зберігати пристрасть хоча б до чогось із земного. 2 . Той, хто любить Бога, віддає перевагу веденню Бога всьому, що Бог створив, тобто обирає освічене знання, яке оживляє розум і невпинно стійко перебуває в цьому бажанні. 3 . Хто прибив свій розум до любові до Бога, той зневажає навіть власне тіло як щось чуже. 4 . Як душа краща за тіло, так і Бог, який створив світ, незрівнянно кращий за мир. Тому той, хто віддає перевагу тілу, і Богові – створений ним світ, нічим не відрізняється від язичника. 5 . Хто розумом відлучається від любові і прихильності до Бога і прив'язується до чуттєвого, той віддає перевагу тілу душі і створенню Самого Бога Творця. 6 . Хто вірує Господу, той бояться пекельних мук, а хто боїться геєнських мук, той утримується від пристрастей. Той, хто утримується від пристрастей, терпить усі скорботи, бо покладає надію на Бога. Надія на Бога віддаляє ум від усякої пристрасті до земного, а коли ум віддаляється від цього, то здобуває любов до Бога. 7 . Всі чесноти сприяють розуму в любові до Бога і насамперед чиста молитва і завдяки їй розум здіймається до Бога. Перед Богом він уже зовсім не відчуває ні самого себе, ні чогось сущого. Бо він осіяний безмежним божественним світлом і зовсім не відчуває нічого, як і чуттєве око не бачить зірки, коли світить сонце. 8 . Коли ум освячений божественним знанням, що походить від любові, і перебуває поза сущим, то відчуває безмежність Божества. У такий момент, за божественним Ісаї, він усвідомлює власну нікчемність і душею повторює слова пророка: Горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими устами, і живу серед народу також з нечистими устами, і мої очі бачили Царя, Господа Саваота (Іс 6, 5). 9 . Як тільки спогад про вогонь не може зігріти тіло, так і ведення Бога, зрозуміло, може залучити до Себе лише чистий розум завдяки любові. Чистий розум той, що розлучився з незнанням і освічений божественним світлом. 10 . Той, хто полюбив Бога, не може не полюбити і будь-якої людини як самої себе, навіть якщо при цьому сердиться на пристрасті тих, що ще не очистилися. Тому, бачачи звернення до Бога і виправлення цих людей, він радіє безмірною та невимовною радістю. 11 . Хто бачить у своєму серці слід ненависті через яку-небудь гріху перед будь-ким, зовсім чужий любові до Бога, яка зовсім не виносить ненависті до людини. Якщо любите Мене, каже Господь, дотримуйтесь Моїх заповідей (Ін 14,15). ...Заповідь Моя, щоб любили один одного (Ін 15,12). Тому хто не любить ближнього, той не виконує заповідь, а той, хто не виконує заповіді, не може полюбити Господа. 12 . Бог, будучи від природи благим і безпристрасним, усіх любить так само, як Свої творіння, але прославляє тільки доброчесних як схожих на Себе і за наміром. 13 . Хто любить Бога живе ангельським життям на землі, постячи і пильнуючи, оспівуючи і молячись Богу і завжди добре ставлячись до кожної людини. 14 . Казай тіло своє постом і пильнуванням і віддайся без втоми псалмоспіву і молитві, і освячення цнотливості прийде до тебе і принесе любов. 15 . Хто удостоївся божественного відання і здобував по любові просвітництво ведення, ніколи вже не буде вражений бісом марнославства. А хто цього не удостоївся, той легко заплутається в марнославстві і багато думатиме про те, що він зробив з волі Божої. Перший вимовить від душі слова патріарха Авраама, який, удостоївшись божественного явища, сказав: Я, порох і попіл (Бут. 18, 27). 16 . Немає досконалої любові в того, хто покладається на думку людей одного він любить, іншого ненавидить з якоїсь причини або одну й ту саму людину то любить, то ненавидить за одні й ті самі вчинки. 17 . Хто любить Бога, той нікого не засмучує, ні на кого не ображається і за будь-які тимчасові страждання. Він засмучується і засмучує інших лише одним рятівним смутком, яким сумував блаженний Павло, коли нарікав на коринтян. 18 . У кого розум завжди звернений до Бога, у того і прагнення досягає ступеня божественного горіння, а гнів зовсім перетворюється на божественне кохання. Коли він причащається божественного сяйва, весь стає світловидним і, придушивши в собі страждальну частину душі, дивиться лише на божественне, як то кажуть, нескінченне прагнення і безмежну любов і повністю переходить від земного до божественного. 19 . Розум, який з'єднується з Богом і утримується в Ньому, завдяки молитві і любові, стає мудрим, благим, сильним, людинолюбним, милостивим і довготерплячим, словом, наділяється майже всіма божественними властивостями. А коли він відступає від Бога і поєднується з матеріальними речами, то стає або скотиною через любов до насолод, або звіроподібною і починає ворогувати з людьми через все матеріальне. 20 . Коли ти побачиш, що твій розум із задоволенням зайнятий матеріальними речами та вітає помисли про ці речі, то знай, що ти любиш ці речі, а не Бога. Де скарб ваш, говорить Господь, там буде й серце ваше (Мт 6, 21). 21 . Любов до Бога всяка насолода мине і переконує свого причасника зневажати всякий біль та скорботу. Доведуть це тобі всі святі, які з радістю зазнали так багато страждань заради Христа. 22 . Страх перед геєнною допомагає початківцям уникати зла. А бажання благ як відплати дарує успішним у духовному житті запопадливість у набутті чеснот. 23 . Таїнство любові підносить розум над усіма подіями, так що він сліпий для всього і бачить лише Бога. Тільки Господь примудряє сліпці (Пс 145,8), показавши їм божественні таємниці. Любов до Бога за природою гаряча і коли без міри впаде на когось, то зробить його несамовитим, зосередженим і залежно від міри якості любові, що в нього ввійшла, в ньому явно відбудуться незвичайні зміни. 2 . Ось відчутні ознаки таких змін: обличчя людини стає полум'яним і радісним вельми, по всьому тілу розливається тепло, на зміну страху і збентеженню приходить сила, що притягує до нього розум. 3 . Людина стає несамовитою, незвичайною, навіть страшну смерть вона вважає радісною. Його розумове споглядання є таким, що його неможливо перервати, оскільки людина постійно думає про небесне. Його розум постійно розмовляє з ним, немов із стороннім, і зовсім не відчуває чуттєвим чином його рухів серед речей. Навіть якщо людина щось сама починає робити, розум не цілком це відчуває, бо ширяє в спогляданні. 4 . У таке духовне сп'яніння поринали апостоли та мученики. Перші обійшли весь світ, терпіли багато праці і наруги. Другі переносили найстрашніші муки, їх різали на шматки, але вони не здавались і мужньо терпіли. Їх вважали безумцями, але вони були дуже мудрі. Помолимося, браття, щоб і нам удостоїтися такого божевілля. 5 . Страх веде нас до кохання. Завдяки справам, здійсненим у духовному безумстві, він вводить нас у духовно розумій рай і наближає до дерева життя, яке є любов. Коли Адам відпав від любові, він уже не міг знайти в собі радості, але працював і знемагав на землі, що заросла тернями, заробляючи хліб своєю працею в поті чола. 6 . І ми, поки не здобули любов, повинні працювати на землі, що заросла тернями, сіяти на ній і тиснути, що кожного разу роздираються їх гострими шипами. І нехай виростуть від нашого сіяння чесноти, щоб у поті чола нам потиснути хліб чеснот. 7 . Коли ми знайдемо любов, яка є їжею ангелів, тоді ми вже будемо їсти небесний хліб і отримувати силу від нього без будь-якої праці та тягаря. Хто здобув любов, той причащається Христу, тілом Христовим живим, і стає безсмертним. 8 . Я, говорить Господь, хліб живий, що зійшов з небес (Ін 6, 51), який дає життя світові (Ін 6, 33). І ще: Той, хто їсть хліб цей житиме навіки (Ін 6, 58). Отже, хто живе у коханні, успадкував вічне життя вже на землі, вже тут він відчув подих свободи, якою по неділі насолоджуються праведники. Ця свобода таємнича їжа і пиття, яке Христос обіцяв апостолами в Царстві Своїм, сказавши: Нехай їдьте та п'єте за трапезою Моєю (Лк 22, 30). 9 . Кохання здатне живити людину, замість всякої їжі та пиття. Людина не може досягти тихої і безтурботної пристані любові, якщо колись не перетне розумне море пристрастей, що відокремлює нас від цієї рятівної пристані. Цим морем ми можемо пройти тільки на кораблі покаяння, під надійним керівництвом страху Божого і за допомогою Духа Святого. 10. Коли ми прибудемо до цієї безбідної пристані любові, тоді можна буде відпустити тих, хто нас сюди привів. Любов, – сказано в Писанні, – виганяє страх (1Ів 4,18). І ми будемо вільно насолоджуватися радощами, перебуваючи в Богові завжди, і Його насолода ненаситно сприймаючи. 11 . Про птицю сиреню розповідають: хто почує її співи, той від солодощі її голосу буде настільки зачарований і прийде в такий несамовитий виступ, що нічого не помічатиме навколо і навіть власне життя, кинеться в море і загине. 12 . Те саме зазнає душа під впливом любові. Коли потрапить у неї небесна насолода, що відкриває їй таємниці Божі, то ця насолода так їй опанує, що вона все залишить позаду, не помічатиме навіть життя свого тіла і вся прагне до Бога. Тоді помруть у тілі всі властиві йому Бажання, як передбачені природою, а й ті, якими природа наділила його. Про одного старця говорили, що коли він умирав у Скиту, брати обступили його ложе і, приготувавши його до смерті, почали плакати. А він розплющив очі і засміявся. Потім, трохи почекавши, знову засміявся; вибухнув сміхом і втретє. Брати запитали: - Авва, скажи, чому ми плачемо, а ти смієшся? - Перший раз, - відповів він, я засміявся, що ви всі боїтеся смерті, вдруге - що ви до смерті не готові, а втретє, що мої праці закінчилися, і я вирушаю на спокій. З цими словами він заплющив очі і помер. 2 . Сказав авва Антоній: «Я вже не боюся Бога, але люблю Його, бо досконала любов виганяє страх» (1Ів 4,18). 3 . Авва Аммун Нітрійський прийшов до авви Антонія і запитав: - Я більше тебе працюю, і чому твоє ім'я звеличилося серед людей більше мого? – Тому що я люблю Бога більше, ніж ти, – відповів авва Антоній. 4 . Розповідали, що одного разу хтось із старців попросив Бога показати померлих батьків і побачив усіх, крім авви Антонія. Старець спитав у ангела, де ж авва, той відповів: Розділ 5: Про те, що найбільший успіх у чеснотах забезпечує ісіхія і молитва великої душі, і про те, хто осягає ісіхію і як досягти її 1. З житія святого Арсенія Великий Арсен ще у світі загорівся вельми пристрасною любов'ю до безмовності і почав гаряче просити Бога допомогти йому досягти свого наміру. Одного разу, коли він молився, пролунав голос згори: «Арсеній, уникай суєти і врятуєшся». Почувши ці слова, юнак, не роздумуючи, залишив світ і подався до Скита. Він став подвижником і незабаром перевершив усіх. Арсен зовсім не був недосвідчений у працях, він пройшов їх усі і, звичайно, був не першим, кого Скит та чернеча браття впізнали як працівника чеснот. Ще до приходу в Скит юнак стримував серце страхом Божим і був запопадливий у чесноті, звик до подвижницьких трудів і пережив таку безліч потрясінь, що міг би сміливо сказати словами божественного Давида: Падуть нечестиві в мережі, а я перейду (Пс 140,10). Тому, коли він з'явився в Скиті і ввійшов до батьків, то незабаром став першим серед них, і вони слухали його як вчителя. І з питань духовного життя кожен звертався до нього і що впізнавав у нього, охоче приймав. Якось брат спитав його, як бути на чужині. Він відповів, що якщо доведеться ченцю вирушити в іншу країну чи місто, то йому слід пам'ятати насамперед ні з ким не заводити знайомства, ні з ким не зближуватися і не звертатися по-приятельськи. Дотримання таких правил буде дуже корисним. Монах на ім'я Марк, знаменитий своєю чеснотою, знаючи любов Арсенія до усамітнення та обережність у спілкуванні з людьми, запитав: – Чому ти вирішив уникати нас? Якби ти приходив до нас і розмовляв з нами, то не отримав би жодної шкоди, а нам приніс би велику користь. - Бог знає, - відповів божественний Арсеній, що я дуже вас люблю, буквально залежу від любові до вас. Чого ж я боюсь? Я не можу поділитися між Богом і людьми. Знаєте, легше догодити Богові, ніж людям. У миріадів ангелів одна мета і одна воля оспівувати Бога і служити за Його наказами. А в кожної людини свої бажання і цілі у всіх людей різні. Тому набагато важче, як я вже сказав, догодити людям, ніж Богові. Ось чому він усією душею полюбив безмовність і був обережний у спілкуванні з людьми і постійно прагнув спілкуватися тільки з Богом. Тому його келія знаходилася на тридцять і навіть більше миль від інших. Якось до нього прийшов один із найстаріших батьків і сказав: - Отче, мене пригнічують думки, що я за своєю старістю вже не можу так постити і важко працювати, як раніше. Напевно, мені варто було б відвідувати слабких і хворих. Адже це також прояв кохання. Божественний Арсеній, відразу розпізнавши підступне лукавство бісів, сказав: - Іди до себе, їж, пий і спи, скільки тобі потрібно, тільки ніколи не покидай свою келію. Коли після варварської навали Скіт спорожнів, авва Арсен пішов разом з іншими батьками. Залишаючи Скит, він плакав, згоряючи від туги за безмовністю. Він знав, що переміщення та переходи з місця на місце вірна смерть для ченців. Адже вони розсіюють і гублять усі блага, набуті безмовністю. Брати надто часто стикаються з тим, з чим не було б, бачать не потрібне і чують неналежне. Інший раз авва Арсеній прийшов до ченців, що жили поруч із заплавою, і в ній очерети гойдалися від тихого подиху вітерця. Він (прислухався) і запитав: - Що це у вас за землетрус такий? Хто воістину полюбив безмовність, той не виносить навіть гороб'ячого цвірінькання. А чи зможемо ми, що трясеться такими землетрусами, з чистим серцем мовчати в пустелі? Якось великий Арсен почув, що якийсь брат іде до нього. Він почав кидати згори каміння на дорогу, щоб не дати йому пройти. Звичайно, у нього зовсім не було ніякої ненависті до гостя, бо він більше за інших мав любов до ближнього. Йому просто хотілося зберегти безмовність пустельного проживання, щоб ніщо не порушувало його споглядання. А цього досягти не так просто. Тому він знав, кого треба гнати, тому що вони можуть порушити безмовність, кого прийняти і наставити, а кого пустити до себе, але не починати з ними розмов і привчати їх до мовчання, про що зараз і піде розповідь. Один брат загорівся бажанням побачити Арсенія. Він пішов у церкву і попросив ченців провести його до святого, і ті послали з ним одного брата, щоб той відвів його до авви. Вони прийшли, постукали, святий відкрив їм, запросив себе і поцілував їх. Потім вони сіли й сиділи в повній тиші. Ні гості, ні Арсен не промовили ні слова. Так минуло чимало часу, але старець не порушив безмовності. - Мені час, - сказав провідник. – Я з тобою. Кому потрібна така розмова? - Незадоволено сказав брат. І вони обидва вийшли від авви Арсена і попрямували до церкви, але по дорозі брат попросив: - Проведи мене до Мойсея, який раніше був розбійником. Авва Мойсей зустрів їх з великою радістю і почастував. Він розмовляв з ними, не рахуючи часу, - відповів на всі питання, і тільки після цього вони попрощалися. Провідник спитав брата. - Як ти думаєш, хто з двох святих вищий за чесноти? - Той, хто нас дружелюбно прийняв і почастував. Коли про це почув великий старець, то здивувався, тому що він теж не знав, кому віддати перевагу і почав благати Бога відкрити йому (істину). Уві сні він побачив річку та два човни. В одній сидів божественний Арсеній у повній мовчанці і з ним був Дух Божий. В іншій авва Мойсей і з ним ангели Божі, які пригощали його сотами з медом. Старець зрозумів, що Бог обдарував обох святих. Але безмовність Арсенія вища за гостинність Мойсея, бо з ним був Божий Дух, а з Мойсеєм ангели Бога Вседержителя. Ангельське частування означало благо гостинності, а благодать Святого Духа, яка спочивала на Арсенії, показувала всю висоту його безмовності. Старець прийшов до Арсенія, щоб поговорити з ним і отримати користь, але, побачивши, що авва сидить під замком і висихає не наважився постукати в двері і турбувати його. Все ж старець нахилився, зазирнув у щілину і побачив, що преподобний весь світиться, як вогонь. Звичайно ж, він зворушився, удостоївшись побачити таку картину. Через деякий час старець все ж таки постукав у двері. Арсен вийшов і, побачивши, що гість дивиться на нього широко розплющеними очима, спитав: – Ти давно тут? Ти нічого не бачив? Старець мовчки похитав головою. Ще одна дивовижна риса в Арсенія він ніколи не обговорював питання тлумачення Писання, ніколи не писав про це в листах. Але не тому, що був нездатний, цього неможливо навіть уявити, бо він завжди абсолютно вільно і глибоко роз'яснював людям будь-які питання, а тому, що звик мовчати і нічого не робити напоказ. У цьому була головна причина. У церкві, на службі Арсен старався ні на кого не дивитися і щоб ніхто не помічав його. Для цього він ставав позаду всіх, ховався десь за колоною, за рогом, за виступом, нікого не розглядав, слухав собі, таким чином зосереджував свій розум і легко підносився до Бога. Великий Арсен звик постійно шепотіти собі: «Арсеній, чому ти пішов зі світу?» Тобто заради якої мети ти розлучився зі світом. Яка мета чернечого життя? В усьому догоджати Богу, як Бог велить, і в цьому старатися. Також він часто звик шепотіти собі: «Я часто каявся у своїх словах, але жодного разу у своєму мовчанні». Ось чому він уникав спілкування з людьми, розмовляв лише, коли був упевнений, що розмова необхідна та богоугодна. Так, наприклад, одного разу, дізнавшись, що в Скит прийшло багато гостей, він одразу наказав своїм помічникам: – Запитайте у них, навіщо вони прийшли. Ті дізнавалися, що гості йдуть до Фіваїди у своїх справах, і авва зрозумів, що можна не переривати безмовності: - Якщо вони прийшли не до мене, і я їм не потрібен, то з ними можна не зустрічатися. Тому погодуйте їх і проводьте до Доброго шляху. Авва Арсеній, коли ще служив при дворі, палко молився Богові: «Господи, направ мене, щоб я врятувався». І ось одного разу, коли він так молився, йому був голос згори: «Арсеній, тікай ​​від людей, і врятуєшся». Коли він це почув, то негайно залишив світ, вирушив у Скит і приєднався до чоловіків-подвижників. Він знову почав молитися Богу тими ж словами і знову почув голос, який сказав: «Арсеній, біжи, мовчи, мовчи це основа безгрішності». Так роблячи, Арсеній незабаром став великим, випередивши майже всіх батьків у спогляданні та веденні. Якось старці пішли до авви Арсенія і почали просити його про зустріч. Він прислухався до їх численних прохань і відчинив їм двері. Вони увійшли і попросили пояснити, чому ті, що мовчать, нікому не дають відповідей і з якої причини вони так чинять? - Коли діва сидить удома у свого батька, - відповів він, багато хто хоче на ній одружитися, але коли вийде заміж, то вона вже не всім подобається. Одні хвалять її, інші нехтують нею, і вже немає до неї тієї поваги, яка була раніше, коли її оточувала таємниця. Так і таємниці душі, Якщо їх розголосити, то вони сподобаються вже не всім, навіть якщо вони до вподоби Богові. 2 . Авва Дула сказав: «Якщо ворог змушує нас залишити безмовність, посилаючись на якісь розумні чи нерозумні прийменники, не слухатимемося. Ніщо так не допоможе нам зрозуміти всі його хитрощі і не потрапити йому в лапи, як безмовність і помірність у їжі. Ці дві чесноти більше за інших надають пильність внутрішнім очам. 3 . Він же сказав: «Припини підтримувати стосунки з багатьма людьми, інакше твій розум стане цікавим і зануриться в турботи, затьмариться від цього і вже не зможе ясно бачити у вільній атмосфері безмовності». 4 . Сказав авва Феодор Фермійський: «Якщо людина пізнала насолоду келії, завжди поспішає до неї, не тому що ненавидить ближнього або зневажає її, але тому що вже не може обійтися без насолоди, яку відчуває в ній». 5 . Про авву Ісидору говорили, що коли до нього приходив хтось із ченців, він ховався в келії. Брати питали: - Звірі теж тікають і рятуються в норах, - відповів він. Так старець говорив, бажаючи принести користь братам, щоб і вони полюбили безмовність і ганялися, щоб ні на що не відволікатися. 6 . Авва Мойсей сказав авві Макарію, що мешкав тоді в Скиті: - Хочу мовчати, але брати не дають мені вони весь час поряд. Що робити? - Бачу, що за природою ти поступливий і не можеш прогнати брата. Але якщо хочеш висихати, йди в пустелю, в далеку Петру і там знайдеш ісихію. Авва Мойсей так і вчинив і набув заспокоєння. 7 . Авва Айо спитав авву Макарія: – Скажи мені слово, як урятуватися? - Бігай від людей, сиди в келії, оплакуйте свої гріхи і не люби розмови з людьми, тоді врятуєшся. 8 . Ще авва Мойсей говорив: «Людина, що бігає від людей, подібна до сухого винограду, тобто зовсім зрілому він солодкий дуже. А хто серед людей, той як зав'язь, зовсім незрілий його неможливо їсти, бо він кислий». 9 . Якось авва Йосип захворів і послав по авву Феодором: - Прийди до мене, щоб нам побачитися до кінця душі з тіла. Якраз була середина тижня, і авва Феодор не пішов і передав хворому: - Почекай до суботи, я прийду. А якщо підеш зі світу раніше, то побачимось у майбутньому столітті. 10 . Брат спитав авву Руфа, що таке ісихія і яка користь від неї. Старець відповів: - Ісіхія в тому, щоб сидіти в келії з веденням і страхом Божим, порвавши зі злом пам'яті і зверхності. Ісихія народжує всі чесноти, рятує ченця від розпечених стріл ворога і робить його невразливим. Тому, брате, знайди ісихію, постійно пам'ятай про страх смертний, бо не знаєш, коли прийде злодій, і тверезі душею. 11 . Якось авва Аммун прийшов із Раїфа до Клісми, щоб зустрітися з аввою Сісоєм, і побачив – той дуже засмучений, що залишив пустелю. - Чого ти сумуєш, авво, - сказав Аммун. Що тобі робити у пустелі, коли ти старий? Старець глянув на нього похмуро і сказав: - Про що ти говориш, Аммуне, хіба мало того, що тільки в пустелі думка вільна? Авва Сисой провів на горі Авви Антонія (після його смерті) сімдесят два роки в Ісіхії, а до цього ще чимало років прожив у Скиті поряд з аввою Ором. Бачиш, чому після стількох років Ісіхії, він так жадав пустелі заради безмовності. 12 . Якось авва Сисой сидів у Клісмі, задумавшись, і (раптом) запитав учня: - Ти поливав фінікові пальми? - Які тут, у Клісмі пальми? перепитав учень. – А я що роблю у цій Клісмі? сказав старець. Відведи мене знову на гору. 13 . Старець сказав: «Добре перебування в келії переповнює ченця будь-якої доброти». 14 . Він же сказав, що монах повинен, навіть якщо отримає тілесну шкоду, не звертати на нього уваги і таким чином здобути свою ісихію. 15 . Брат прийшов до досвідченого старця і каже йому: - Сиди в келії, і Бог дасть тобі полегшення, - порадив старець. 15. Авва Даниїл розповідав, як одного разу до авви Арсенія прийшов придворний і передав йому заповіт родича, члена Собору, який залишив величезний спадок. Авва взяв його, прочитав і хотів був порвати, але воно впало йому до ніг зі словами: «Будь ласка, не рви, інакше ти мені голову не знесеш». «Він помер недавно, а я помер набагато раніше», — сказав авва Арсеній і відпустив придворного, повернувши йому папір. 16. Авва Феодор із Фермі купив три хороші та корисні книги. Він привів їх до авви Макарія і сказав: – Ось у мене є три хороші книжки, вони дуже корисні, мої брати теж їх читають і користуються. Порадьте, будь ласка, що краще: залишити їх на користь мені та моїм братам чи продати їх і віддати гроші бідним? «Дила добрі», — відповів старець, але нежадливість вище за все. Людина, що не користується, вже пройшла через активне життя і досягла успіху в мовчазному спогляданні. Почувши це, авва Феодор пішов, продав книги і роздав гроші бідним. 17 . Авва Кассіан розповів про ченця, який жив у печері в пустелі. Хтось із родичів за тілом повідомив йому, що його батько тяжко хворий і ось-ось помре, і йому необхідно прийти і почати спадщину. – Я ще раніше помер для миру, – відповів чернець родичу, – а хіба може мертвий стати спадкоємцем? 18 . Хтось із батьків розповідав, що був один старець, який удостоївся великої благодаті від Бога. Він був уславлений за своє доброчесне життя. Ім'я його сягнуло імператора, який послав за ним, щоб узяти благословення у старця. Коли вони зустрілися, імператор отримав велику користь від розмови з ним і запропонував йому золото. Старець узяв золото і, повернувшись до себе, почав знову орати землю і стежити за справами у господарстві. 19 . Якось до нього привели одержимого, і старець сказав демонові: - Вийди з Божого творіння. – Не буду тебе слухатись, – відповів злий дух. – То чому ж? спитав старець. - Тому що, - сказав лукавий, - ти став як один із нас: залишив піклування про Бога і поринув у земні. 20 . Кіновіарх запитав святого Кирила Олександрійського: – Чиє життя важливіше: у нас, які мають братів у підпорядкуванні та різними способами їх спрямовують до порятунку, чи у тих, хто рятуються в пустелі наодинці самі з собою? – Не треба зіставляти Іллю та Мойсея, – відповів тато, – вони обоє догодили Богові. 21 Сказав старець: «Я вірю, що не буде неправедний Господь, коли позбавляє в'язниці і коли вкидає у в'язницю». 22 . Розповідали про такий повчальний випадок із життя авви Іоанна Колова. Якось він прийшов до церкви зі Скита і, почувши суперечку братів, повернувся до себе в келію. Але перш ніж зайти до неї, він тричі обійшов довкола неї. Побачивши це, брати здивувалися, чому він так вчинив. Вони підійшли та попросили пояснити свій вчинок. - Мої вуха переповнені суперечками, і я тричі зробив коло, щоб очистити їх, і потім увійшов у келію, знайшовши безмовність розуму. - то по суті як у в'язниці сидіти в келії під замком і безперервно думати про Бога. Те саме означають і слова апостола: У темниці був, і ви прийшли до Мене (Мт 25, 36) 24 . Про нього говорили, що коли він повертався з жнив, або після відвідин старців, він вдавався до молитви, читання чи псалмоспіння, щоб відновити помисел у колишньому стані. 25 . Брат довго просив авву Сисоя сказати йому слово, і авва сказав: «Сиди у своїй келії, тверезись, з багатьма сльозами ввір себе Богові, і тоді здобудеш спокій». 26 . Сказав старець: «Воїн чи мисливець, коли вирушає зі зброєю, не думає про те, чи поранений противник чи врятувався, кожен думає тільки про себе, таким має бути і чернець». 27 . Він же сказав: «Намагайся мовчати, ні про що не турбуйся, слухай свою справу, зберігай себе, вставай зі страхом Божим і не бійся нападок нечестивців». 28 . Сказав старець: «Хоча святі і попрацювали, вони вже досягли спадщини заспокоєння і тому вже звільнилися від мирських помислів». 29 . Сказав авва Алоній: «Якщо людина не скаже в серці своєму, що в світі тільки я і Бог, не знайде спокою». 30 . Паїсій, брат авви Пімена, водив знайомство з кимось поза келією. Авва ж Пімен не схвалював його. Він пішов до авви Аммона й сказав: - Мій брат Паїс водить знайомство з якоюсь людиною, а я дуже цим стурбований. - Пімен, спитав його авва Аммон, хіба ти ще живий? Іди, сиди в келії і поклади у своєму серці, що ти вже рік як у могилі. 31 Старець сказав: «Соманітянка прийняла Єлисея, хоча ні з ким не спілкувалася» (4Цар 4, 1237). Як кажуть, Соманітянка уособлює душу, а Єлисей Святого Духа. Як тільки душа відступає від знайомства з тілесними людьми, до неї входить Дух Божий. І тоді вона зможе народити, хоч раніше і була безплідною». 32 . Коли авва Сисой сидів у келії, він завжди замикав двері, і всі стародавні батьки чинили так само. 33 . Двоє друзів пішли в ченці і завдяки своєму високому життю стали великими аскетами. Так сталося, що одного з них обрали кіновіархом, а інший залишився анахоретом, подвигами досяг досконалості, творив багато великих чудес удостоївшись дару вигнання бісів, зцілення хворих та прозорливості. Кіновіарх, почувши, що його друг удостоївся таких великих дарів, усамітнився від людей на три тижні і почав старанно молитися Богу, щоб Він відкрив: «Чому той творить чудеса і став усім відомим, а я всім цим обділений». Йому з'явився ангел Господній і сказав: «Він здійснює своє духовне діяння в келії, зі стогнанням і сльозами звертаючись до Бога вдень і вночі, не їсть і не п'є заради Господа. А ти про все дбаєш, спілкуєшся з усіма і тому тобі достатньо втіхи, яку ти отримуєш від людей». 34 . Старець радив ні про що не дбати, окрім страху Божого. «Я, – сказав він, хоч і змушений дбати про тілесні потреби, ніколи не роблю цього раніше за певний час.» 35 . Сказав авва Сисой: «Коли людина сама про тебе піклується, то тобі нема чого наказувати їй». 36 . Сказав старець: «Безтурботність, мовчання та таємне діяння породжують чистоту». 37 . Брат спитав старця: – Як повинен чернець поводитись у келії? – Утримуватися від знання багатьох речей, – відповів старець, – щоб дати помислу дозвілля та поселити у собі відання. - А якщо чернець виходить з келії, як він повинен поводитися? – Монах що горлиця, – відповів старець, вона у потрібний час злітає в небо, розправивши крила. А якщо затримається поза своїм гніздом, її роздерти хижі птахи, і вона позбудеться всієї своєї краси. Ось так і чернець. Він виходить із келії в годину богослужіння тільки для того, щоб розправити крила своїх помислів, а якщо він затримається поза келією, то біси сподіваються над ним, і помисли його стануть чорними. Яким чином, - знову запитав брат, - диявол виводить ченця з келії? - Він схожий на заклинача, який простими словами змушує звіра вилізти з нори, а спіймавши, показує тварину на міських площах на потіху публіки і губить її, змушуючи розважати людей. А коли воно постаріє, то його спалюють або топлять у воді. Те саме відбувається і з ченцем, якщо він на навіювання помислів залишає келлю. 38 . Інший брат спитав старця: - Як слід мовчати в келії? - Сидіти в келії і не згадувати ні про що людське. - Яка робота корисна серцю, так щоб їм весь час займатися? - Досконале діяння ченця, - відповів старець, завжди слухати Бога і не відволікатися. 40 . Троє святих анахоретів зустрілися і почали міркувати про те, яке розумне діяння має робити в келії. – Я, брати, як тільки почав висихати, повністю розіп'яв себе для зовнішніх речей, пам'ятаючи сказане в Писанні: «Розірвемо пута їхня, і скинемо з себе пута їх» (Пс 2, 3). Я звів стіну між своєю душею і тілесними речами і сказав у своєму розумінні, що як за стіною не можна побачити того, хто стоїть зовні, так і ти не розглядай зовнішні речі, але слухай самого себе, щодня покладаючи надію на Бога, і тоді будеш, як гість і прибулець, і надалі станеш вільним. Тримай в умі ангелів, які щодня є, сходячи за душами, і завжди чекай кінця і говори собі: Готове серце моє, Боже (Пс 56,8). І я бачу ангела. Він стоїть поруч праворуч, чекає на мене. Я завжди бачу його перед собою, бережу себе, боюся його він бачить усі шляхи мої. Я бачу, як він щоразу сходить до Бога і розповідає про мої справи, слова та думки. – Я завжди споглядаю Церкву розумних сил і Господа слави посеред неї, що сяє найяскравіше. А коли я сумую, то повернувшись, бачу дивну красу ангелів, чую їх спів, що постійно славить Бога, гармонію їхніх голосів і підношуся над землею, і все земне мені здається брудом. – Я рано-вранці вирушаю до мого Господа і, вклонившись Йому, падаю ниць, сповідую свої гріхи. Потім кланяюся Його ангелам і прошу їх помолитись Богові за мене і за всяке творіння. Виконавши все це, я сходжу в безодню і обходжу пекельні муки і бачу, яким мукам зазнають люди Церкви, оплакую їхню долю і думаю разом з ними, що й на мене чекає це. Я бачу там безперервні невимовні ридання і сльози, море, що кипить полум'ям і бризкає іскрами, вогняні хвилі, що підіймаються в ньому до гірських вершин, і безліч людей, кинутих у нього і терзаних дикими і звіроподібними демонами. І як попіл горить, але не згоряє і завжди перебуває у вогні, так і вони скрегочуть зубами, оплакуючи свої гріхи, кидаються, хоч своїми пороками та злочинами самі відвернулися від Божої милості. Я співчуваю їм, щойно стримую плач у своєму серці. Як сказано в Писанні, мої сльози були для мене хлібом день і ніч (Пс 41,4). 41 . Брат прийшов у Скит до авви Мойсея і попросив сказати йому слово. Старець сказав: «Іди, сиди у своїй келії, вона тебе всьому навчить». 42 . Він же сказав: «Хто близький Богові і хто думає завжди про Нього, правильно робить, що не пускає нікого до себе в келію». Він додав: «Дізнатися Ісуса можна тільки завдяки багатому труду і смиренності, і невпинній молитві». 43 . Говорили про якогось старця, який жив у Келліях, що він все своє життя провів у затворі, ніколи не покидав її і навіть до церкви не ходив. Він мав брат за тілом, який жив у іншій келії. Коли він захворів, послав за цим старцем, просячи, щоб він відвідав його до смерті. - Але той - відповів посланцю: "Не можу прийти, тому що він мій брат по тілу". Вмираючий знову послав за ним: «Тоді прийди вночі нам треба побачити прощання». Старець відповів: «Не можу, бо коли побачусь з тобою, моє серце вже не буде чистим перед Богом». Немічний спочив, і брати так і не побачились. 44 . Розповідали про аму Саррі, що її печера була на (високому) березі річки, і вона прожила в ній шістдесят років, жодного разу не глянувши на воду. 45 . Авва Феодор Фермійський говорив: «Якщо не відкину себе від цих жалю, то вони не дадуть мені бути ченцем». 46 . Брат прийшов до авви Феодора, щоб навчити його шити, і приніс із собою нитки. Старець підвівся, намочив нитки, і почав готувати основу. «Роби так і так», порадив йому брат і пішов до себе в келію, а старець сів за роботу. За годину він приготував собі їжі та залишив шиття. Брат прийшов наступного ранку, і старець сказав йому: – Забирай свої нитки та йди. Ти ходиш сюди, щоб вкидати мене в спокусу та життєві турботи, тому більше я тебе сюди пускати не буду. 47 . Авва Іван говорив, що якщо у людини в душі посудина Божа, то вона може жити у себе в келії і без мирських судин. І навпаки, із мирськими судинами теж можна жити у келії. А якщо людина не має ні Божих, ні мирських судин, то їй нема чого робити в келії. 48 . У кіновії був брат, який досяг великого ступеня подвигу. Коли брати зі Скита почули про нього, то прийшли подивитися на нього. Вони прийшли до нього, коли брат працював, він підвівся, привітав їх і знову сів за роботу, не звертаючи на них уваги. Брати подивилися на нього і спитали: – Іоан, той, хто постригав тебе в ченці, хіба не навчив коли приходять брати, зустрічати їх, знімати з них плащі та пропонувати: «Сідай, частуйся». - Грішному Іванові, - відповів старець, не довелося вивчати це. 49 . Брат спитав старця: - Які саме думки повинні залишитися в моєму серці? - Все, що мислить людина, від самого неба і нижче, суєта, і тільки той, хто відданий пам'яті про Ісуса, перебуває в істині. 50 . Того ж старця спитали: - Яким має бути чернець? - По-моєму, - відповів старець, - віч-на-віч з Богом, тобто повинен завжди думати про Бога. Як виноградне гроно, що лягла на землю, загниває, так і помисел висихаючого, якщо він відволікається на земне». Ісіхія дуже корисна для ченця. Вона не тільки зупиняє будь-яке зло, але й очищає молитву і в розум вкладає скорботу і розчулення, бо несе з собою чотири чесноти: великодушність, лагідність, чування і утримання і з їхньою допомогою, зберігаючи безперервну молитву, незабаром дарує йому безпристрасність. 2 . Дуже добре своєчасне мовчання, бо воно мати наймудріших помислів. Добрий дух уникає багатослівності, щоб бути поза всяким сум'яттям і мріями. Ісихія породжує чесноти завдяки постійному і непереборному пристрасті до Бога. 3 . Чоловік, який подружився з безмовністю, любий Богом, бо й сам любить Бога і тільки з Ним одним хоче спілкуватися в чистій молитві. Будучи поки що на землі, він завжди представляє небесне, і у його розуму лише одна турбота, як догодити Богові і стати храмом Святого Духа. 4 . Така людина своїм життям змагається з ангелами, завжди прямує в пустелі, щоб у великій безмовності та безтурботності спілкуватися з Богом. Свій розум він робить чистим дзеркалом Бога, за словами великого Іллі та Хрестителя Предтечі Господньої. 5 . Блаженна людина на землі і на небі, яка все шанує за сміття, щоб придбати Христа (Ср.: Флп 3, 8) і постійно перебуває в дусі лагідності та безмовності. Авва Ісайя говорив: «Хто хоче досягти спокою в келії, щоб не додавати ворожнечу до ворожнечі, повинен йти від людей у будь-якій справі, нікого не викривати і не виправдовувати, не вихваляти, не поблажувати, не закликати на ближнього суд, не засмучувати його ні в чому, не звертати уваги на його, не звертати уваги на його, не звертати уваги на його, не звертати уваги на його, не звертати увагу на уражало його серце, що непомітно губить знання і волю збожеволілого. Тільки за таких умов людина розуміє саму себе і усвідомлює, що шкодить їй, і тоді знаходить спокій». 2 . Він же сказав, що ісихаст повинен відчувати себе щогодини, чи минув він тих, хто утримував його в повітрі і чи звільнився він від них ще за життя. Адже доки людина перебуває у них у рабстві, вона ще не вільна. Тому слід йому докладати зусиль доти, доки не виправдається. 3 . Він же сказав: «Ісихальний повинен мати страх відповіді перед Богом, що передбачає навіть його дихання. Коли гріх спокусить його серце, то в ньому вже не залишиться страху, і милість відійде від нього». 4 . Він же сказав: «Ісихаст потребує трьох речей: постійного страху, безперервних молитовних прохань і вічного зберігання серця від загибелі. Йому слід берегти себе і не слухати непотрібні слова, бо вони гублять всю його працю». 5 . Як розповідав авва Ісайя, коли авву Серапіона старець попросив: - Створи кохання, скажи мені, як ти бачиш себе? - Я нагадую собі того, хто сидить у вежі і дивиться назовні, і дає знак перехожим, щоб вони не наближалися до нього. - А я бачу себе, ніби відгородився стіною і зміцнив її залізними штирями. Якщо хтось постукає, і я почую, хто він, звідки чим займається, що йому треба, то не відкрию йому, поки він не піде. Хто постійно вдивляється у своє серце, той відвертається від життєвої краси. Бо він живе в дусі, і йому не цікаві тілесні бажання. Така людина ніби перебуває в бастіоні чеснот, які для неї як охоронці міських стін чистоти. Тому всі бісівські підступи проти нього безсилі, навіть якщо стріли грубої пристрасті і долетять до воріт людської природи. Коли душа вже не прагне земних крас, то розум входить у неї, вже не знаючи зневіри, тоді як зневіра не дає душі ні служити із задоволенням «служінням слова», ні виразно бажати майбутніх благ і навіть тимчасове життя понад будь-яку міру зневажає, що нібито в ній не може бути справи, гідної доброти. Зневіра принижує навіть наше знання, яке, за його словами, звертається до безлічі предметів, але жоден з них не може розкрити нам досконало. Уникатимемо пристрасті зневіри, яка робить нас слабкими і похмурими, але поставимо нашому розуму вузькі межі спрямовувати погляд тільки до Бога і пам'ятати тільки про Нього. Лише тоді розум звернеться до самого себе і зможе позбутися колишньої байдужості до всього, подібного до чуми. Сам наш розум цього вимагає від нас: закрити всі двері, залишивши тільки пам'ять про Бога, тільки тоді ми допоможемо розуму діяти на нашу користь. Тільки має повторювати «Господи Ісусе Христі...» для досягнення мети будь-якого підприємства. У Писанні сказано, що ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки Духом Святим (1Кор. 12, 3). Тому розум повинен у своїх внутрішніх скарбницях споглядати завжди проголошення молитви, щоб не відволікатися ні на які уявні фантазії. Всі, хто в глибині свого серця невпинно повторюють святе і преславне ім'я Господа, пізніше зможуть знайти світло, що просвічує їхній розум. Бо ім'я Господа, утримуване розумом завдяки постійній старанності, з належним почуттям, неодмінно попаляє в душі будь-який осілий бруд. Бо сказано, що Бог наш є вогонь поїдає (Євр. 12, 29). Під час молитви Господь закликає душу до великої любові в Його славі. Славне і перелюбне Його ім'я, затримуючись у пам'яті розуму, від жару в серці неодмінно увійде до нашої звички любити Його благо, і вже не залишиться жодних перешкод для цієї любові. Бог багатоцінна перлина, заради якої людина продав все своє майно, щоб придбати і радіти володінням нею. Коли душа збентежена гнівом, охоплена сп'янінням або роздратована страшною малодушністю, розум не може утримати в собі пам'ять про Господа Ісуса, навіть якщо ти примушуватимеш його. Адже він уже потьмарений лютістю пристрастей і стає зовсім далеким від власного почуття, тому й бажання пропадає покласти печатку на душі, щоб розум зміг не відволікаючись вдаватися до потрібного діяння, тому що пам'ять розуму стає грубою через жорстокість пристрастей. А коли душа звільниться від пристрастей, то навіть якщо на короткий час бажання буде захоплене забуттям, розум відразу ж, скориставшись власними вміннями, палко знову вступить у довгоочікуваний і рятівний лов. Адже в умі є тепер благодать, що супроводжує душу й утримує розум: «Господи Ісусе Христі». Так мати вчить свого немовля, постійно повторюючи йому: «Тато», поки він не звикне сам говорити «тато» і замість різного белькотіння чітко вимовляти «тато» навіть уві сні. Тому апостол каже, що Дух підкріплює нас у немощах наших; бо ми не знаємо, про що молитися, як треба, але Сам Дух клопочеться за нас невимовними зітханнями (Рим 8, 26). Бо ми, будучи ще немовлятами в порівнянні з досконалістю чесноти, завжди потребуємо допомоги Духа, щоб наші помисли завжди охоплювалися і насолоджувалися Його невимовною насолодою, і тоді ми зможемо навмисно досягти пам'яті та любові до Бога, Батька нашого. Тоді ми, як знову каже апостол, вигукуватимемо: «Авво Отче!» закликаючи Бога Отця невпинно, закликані до цього Святим Духом. Навіть ті, хто творять у світі знамення, чудеса і явища сил, не йдуть у порівнянні з тими, хто мовчить у віданні. Полюби бездіяльність Ісихії більше, ніж насичення всіх голодуючих у світі і навернення безлічі язичницьких народів до пізнання Бога. Краще тобі себе позбавити пут гріха, ніж звільнити всіх рабів від рабства. Краще тобі жити в мирі зі своєю душею, в однодумності всієї трійці людського складу: тіла, душі та духу, ніж примирити повчаннями тих, що посоромилися. Краще тобі бути знавцем небагатослівним, але досвідченим, аніж дотепно виточувати повчання річкою. Краще тобі подбати про воскресіння власної душі вбитої пристрастями, нагадувати собі про прагнення до божественних істин, ніж воскресати померлих (тут, мабуть, святий Ісаак говорить про Орігена). Чимало людей показали свою силу: і мертвих воскрешали, і знемагали задля того, щоб навернути заблудлих, і творили великі чудеса, і своїми настановами направили багатьох до пізнання Бога. Але давши життя іншим, самі впали в мерзенні пристрасті і занапастили самі себе. Коли їхні справи відкрилися, вони стали спокусою для багатьох. Душа їхня була ослаблена недугою. Але вони не подбали про власне здоров'я, але кинулися в безодню мирського життя, щоб рятувати чужі душі, хоча самі ще хворіли, тому й занапастили себе, втративши надію на Бога, про що я вже говорив. Адже неміч почуттів не дозволяє протистояти полум'ю речей, від яких дичать настирливі пристрасті, і тим більше подолати спокуси. Ці люди потребують особливого зберігання себе. Вони не повинні зустрічатися з жінками, давати собі послаблень, а також накопичувати гроші та купувати речі, приймати та насолоджуватися пошаною та славою від людей. Викривай нестримних шляхетністю свого навернення, а безсоромних у своїх почуттях збереженням своїх очей. Очисти свою келію від усіляких задоволень та надмірностей. Тоді навіть без власної волі та зусиль ти досягнеш помірності. Адже поки що ми відгукуємося на наші потреби, ми не можемо себе стримувати. Хто виграв цю зовнішню війну, ті підбадьорилися і вже не бояться внутрішніх небезпек. Їх уже нічим не залякати, і вони набувають сили в битві проти пристрастей. Якщо закрити міську браму, тобто всі почуття, тоді можна подолати всіх, хто в місті і поза містом, і не потрапити в засідку. Блаженний, хто тілесні дії звернув у працю молитви, вірячи, що поки він працює поруч із Богом і думає про Нього день і ніч, Бог не залишить його у всіх його потребах, оскільки ця людина ухиляється від праці заради Бога. А якщо людина не може працювати в Ісіхії і повинна підтримувати себе рукоділлям, нехай рукоділля тільки допомагає духовному життю, але не буде засобом збагачення. Для досконалих людей будь-яка праця обурює душевний спокій, а для немічних людей, тобто недосконалих, праця підтримка у немочі. Немає нічого більшого, ніж кидати себе перед Хрестом Христовим уночі та вдень, і завжди молитися перед Хрестом. Часто трапляється так. Людина припадає до землі на колінах у молитві, а потім руки здіймає до неба і погляд на Хрест Христовий і зводить всі свої спонукання до Бога. Поки він молиться зі сльозами у сповіданні та розчуленні, раптово виникає в його серці невимовна і невимовна насолода, і від солодощі все тіло його слабшає, тьмяніє світло в очах, і він паде нічком на землю, міняються всі його устремління, так що він не може поворухнути ні рукою, ні рукою. охопили його душу. Думай про сказане вдень і вночі, і не шукай нічого іншого, крім цього. Якщо не будеш робити подвиг, не набудеш такого стану. Якщо не почнеш стукати, тобі не відчинять. Поки не помре людина: зовнішній, розлучившись із усякою мирською роботою та турботою, а внутрішній, із усіма лукавими помислами; і доки не ослабне всякий природний рух у тілі, щоб у серце не ввійшла якась гріховна насолода, насолода Святого Духа не зможе оселитися в серці людини, і вона не стане причетною до того духовного сп'яніння і божевілля, в якому невігласи звинувачували апостолів. Якщо ти поки що не можеш виконувати таку досконалу роботу Ісіхії, то подбай про зовнішню праведність, щоб не відлучити себе і від іншого шляху життя. Без благодаті Божої людина не може увійти до рятівних дверей. Запитання: У чому, коротко, сила Ісіхії? Відповідь: Ісіхія вбиває зовнішні почуття і споруджує внутрішні рухи душі і доводить їх до вищого піднесення, коли вбиває і рух думки. Питання: Якою справою має бути зайнятий ісихаст у келії, щоб його розум не захопився суєтними помислами? Відповідь: Роблення ченця в келії тільки в тому, щоб плакати, і тоді у нього вже немає часу звертати увагу на інший помисел. Самотність ченця в келії вчить його жити як у могилі: він далекий від людських радощів, і його єдине вчинення скорботи. Хто завжди бачить, що перед ним лежить мертвий, тобто власна душа, вбита гріхами, чи може він не ридати безперестанку? Від скорботи людина приходить до чистоти серця. Якщо людина досягає цієї чистоти, то знаходить безперервну втіху від Духа, і не залишається вже часу не куштувати цю насолоду. Він ллє сльози радості і серед цих сліз удостоюється споглядання одкровень від Господа на висоті своєї молитви. Не буває в нього без сліз молитви. Про це і сказав Господь: Блаженні плачуть, бо вони втішаться (Мт 5, 4) Як кажуть мудреці, журавель радіє лише тоді, коли відлетить далеко від землі, і прибувши в пусте місце, оселиться там. Так і душа ченця: тільки відійшовши від людського середовища і навчившись проводити час у безмовності, чаю часу виходу свого, вона сприйме небесну благодать. Ключ, що відкриває серцю божественні сенси, дається за любові до ближнього. І коли серце звільняється від тілесних зв'язків, тоді тільки йому відкриваються ворота знання. О, яка прекрасна і похвальна любов до ближнього! Аби турбота про неї не відволікала нас від любові до Бога. О, якою солодкою є зустріч з нашими духовними братами, якщо ми можемо зберегти любов і до Бога, і до них! Добре думати про ближніх, але треба це робити як слід стежити уважно, щоб під приводом любові до ближнього не відпасти від таємного діяння і безперервного спілкування з Богом. Потрібно дуже розважливо спілкуватися з братами, не витрачаючи на це багато сил, а решту часу присвячувати бесіді з Богом. Хто над мірою розмовляє з ближніми, той руйнує розмову з Богом. Розум не здатний утримати одразу дві розмови і з людьми, і з Богом. Навіть із духовними братами довго спілкуватися згубно, що вже говорити про спілкування з мирянами один їхній зовнішній вигляд спричиняє сум'яття душі ченця. Промови, позбавлені споглядання, обурюють серце ісихаста. Якщо він почне ще при цьому здійматися розумом у мріях, то відновить і відродить у собі пристрасті, а пристрасті, роздувшись, породять гріхи, які занапастить людину. Брати, тому ми й повинні сидіти в келії за зачиненими дверима, щоб не знати про злі справи людські, і тоді побачимо всіх людей святими та сумлінними, не знаючи про них нічого більше. А якщо почнемо викривати і засуджувати, лаяти і ганьбити, то чим наше монаше творіння відрізнятиметься від міського життя? Глава 6: Як і чому людиною опановують помисли і наскільки ми відповідальні за це Авва Ісая запитав авву Пімена про нечисті помисли і почув у відповідь: «Якщо залишити білизняний кошик закритим, то згодом весь сирий одяг у ньому зітліє. Так і помисли, якщо ми не творитимемо їх тілесно, згодом вони самі підуть». 2 . Так само він – відповів на це запитання авві Йосипу: «Якщо хтось кине змію чи скорпіона в посудину і щільно одягне кришку, згодом той неодмінно загине. Так і лукаві помисли, які вирощуються бісами, охолоніють і вичерпуються від терпіння». 3 . Інший брат прийшов до цього старця і спитав: - Чи може людина утримати при собі всі помисли, жоден із них не віддавши ворогові? – Людина, – відповів старець, коли віддає один помисел, отримує десять натомість. 4 . Інший брат запитав старця про настирливі помисли і почув у відповідь: - Праворуч від тебе вогонь, а зліва посудина з водою. Якщо вогонь розгориться, візьми воду з судини та загаси вогонь. – Вогонь це сіяння вороже, а вода кидає себе перед Богом. 5 . Брат спитав авву Сісоя: - Чому пристрасті від мене не йдуть? – Судини пристрастей, – відповів авва, – усередині тебе. Віддай їх у заставу, і вони підуть. 6 . Його ж про це спитав авва Йосип: – Скільки часу людині доведеться відтинати пристрасті? – Тобі треба знати час? – Щоразу, – відповів старець, коли пристрасть приходить, одразу відсікай її. 7 . Якось прийшли до авви Йосипа в Енат гості і запитали: - Чи шкодить душі зустріч із пристрасним помислом? – Якщо чисті та благочестиві помисли приносять душі користь, то, очевидно, що ганебні та лукаві помисли їй шкодять, якщо вона на них затримується. - Я не бачу жодної лайки в моєму серці. - Ти як місто, - зауважив йому старець, - у якому ворота відчинені на всі чотири сторони світу, і через них входить і виходить, хто хоче, а ти цього не бачиш. Якби ти замкнув ворота і не пропускав би лукавих помислів до себе, то побачив би, як вони юрмляться зовні і намагаються тебе здолати. 9 . Старці казали, що ніколи не можна дозволяти, щоб помисли розташувалися в тобі. А якщо якийсь і проникне в тебе, треба запитати його: «Ти наш чи ворожий», і потім неодмінно розповісти про нього на сповіді. 10 . Брат спитав когось із батьків: – Що мені робити, мене долає надто багато помислів, а я не знаю, як відобразити їх? - Не бійся з усіма відразу, але тільки з одним, бо у всіх помислів, які приходять до ченця, голова одна. Потрібно зрозуміти, що це за голова, і по ній завдати удару, тоді і всі інші зникнуть. 11 . Старець сказав: «Нечесно не те, що помисли входять у нас, а те, що ми зловживаємо ними. Так відбувається, коли ми починаємо керуватися чи увінчуватися ними». Святий старець навчав заперечувати їх запереченнями або ж, відштовхуючись від них, змінювати на добрі. 12 . Сказав авва Феодор зі Скита: «Приходить помисел, бентежить і займає мене, і я вже нічого не можу робити, він заважає мені творити чесноти. А тверезий чоловік струсить із себе всі помисли і стане на молитву». 13 . Сказав авва Іоанн Колов: «Я схожий на людину, що сидить під великим деревом, яка бачить, як багато звірів і зміїв наближаються до неї. Оскільки він не може всіх їх відобразити, забирається на дерево і рятується. Так і я сиджу в келії, бачу лукаві помисли навколо себе, і оскільки в мені немає фортеці їм протистояти, то вдаюсь до Бога з молитвою і рятуюсь». 14 . Старець сказав братові: «Диявол твій ворог. А ти дім. Ворог не припинить метати в твою хату всякі нечистоти, які знайде, а ти не переставай викидати їх геть. Якщо здасишся, дім наповниться нечистотами, навіть увійти не зможеш у нього, тому звільняй його від всякого бруду, щоб він навіть не встигав щось закинути тобі, і тоді твій дім стане чистим за благодаттю Христовою. 15 . Казали, що на горі авви Антонія жили сім ченців, і під час дозрівання фініків вони по черзі відганяли птахів від дерев. Один старець у своє чергування кричав: «Геть нечисті помисли всередині мене та птахи зовні!» 16 . Старець сказав: «Сатана в'є мотузку. Подаси йому клоччя, він і її вплете». Так старець сказав про помисли, що якщо помисли надати сатані, він сплете дуже міцний канат з безлічі помислів. 17 . Брат спитав старця: - Як розуму слід гнати від себе нечисті помисли? - Розум не може зробити це з власної волі, тому що не має достатньої фортеці; але якщо помисли вторгнуться в душу, відразу треба вдаватися до Творця душі з молитвою, і Він зруйнує помисли, немов віск. 18 . Авва Пімен спитав авву Йосипа: - Що мені робити, якщо до мене наближаються думки? Чи протистояти їм, щоб вони не увійшли, чи впустити їх? - Впусти, - відповів старець, - і переможи. Після цих слів він повернувся до себе в Скіт. Незабаром до Скита прийшов хтось із фівейців і розповів братам, що питав авву Йосипа про помисли: «Якщо наблизиться до мене пристрасть, то що мені робити, протистояти їй чи дозволити увійти? Він мені - відповів: "Не пускай до себе пристрасті в жодному разі, але відразу ж відсікай їх". Коли авва Пімен почув, яку відповідь авва Йосип дав фівейцеві, то одразу встав, пішов до нього в Панефо і запитав: – Я тобі довірив свої думки, а чому ти відповів мені так, а февейцю – по-іншому. - Хіба ти не знаєш, що я люблю тебе? – спитав авва Йосип. - Звісно, ​​знаю, - відповів авва Пімен. - Хіба ти не просив дати тобі ту саму пораду, яку я дав би собі? - Так, так і було, - відповів авва Пімен. - Тоді я тобі пояснив, - сказав авва Йосип, що якщо увійдуть у тебе пристрасті, і ти помітиш їх і воюєш з ними, ти станеш досвідченим. Я тобі дав ту саму пораду, якою керуюся сам. Але є люди, яким через неміч не корисно навіть здалеку бачити пристрасті, тому вони повинні відсікати їх ще на підході. Тому ми, браття, будучи немічними, давайте будь-які помисли, що наближаються до нас, гнати молитвою. І тільки хто набув сили, той може перемагати їх розумним і розважливим запереченням. Брате, знай, що поки ми живемо тут, ходимо серед безлічі пасток. Тому слід завжди бути уважними, щоб не потрапити в яму і не загинути. Пастки лукавого дуже привабливі на вигляд, і він завжди їх влаштовує на шляху нашої душі, щоб вона потрапила туди, і він потім прирік її на вічне борошно. Тому дуже шкідливо розслаблятися під час спостереження за лукавими помислами і дозволяти їм увійти до душі. Привабливість смертельних пасток не повинна обманювати нас, інакше ми розучимося відрізняти лукавий помисел від інших. Якщо він знайде лазівку в душу, то насолодить її почуття у лукавому робленні і стане смертельною пасткою для душі, якщо не вигнати його молитвою та сльозами. Ми ні на мить не повинні губитися, але завжди відзначати лукаві помисли. Будемо постійно вдаватися до Бога з молитвою, стогнаннями та сльозами, і тоді викинемо себе з усіх спокус та засід лукавого. Ніколи не здавайся, брате, перед думками, що приходять, бо битва ще тільки починається. Подивися на дощову канаву: коли пройде дощ і цілюща вода почне стікати в канаву, спочатку вода буде зовсім каламутна, але згодом уся каламут осяде. Тому, коханий, тільки не здавайся. У Писанні сказано: Потоки беззаконня налякали мене (Пс 17, 5). І ще: Бог нам притулок і сила, швидкий помічник у бідах, тому не вбоїмося, хоча б похитнулася земля (Пс 45, 23). Коли прийде в твій розум лукавий помисел, поклич до Господа зі сльозами: «Господи, будь милостивий до мене, грішного, і відведи лукавство від мене». Бог відає серця і знає думки, які виникають від зловмисного задуму, а які ззовні нав'язані бісівською злобою. Знай тільки, що чим більше ти б'єшся і терпиш, працюючи Господеві, тим більше очищається твій розум і помисли. Господь сказав: Усяку у Мене гілку, що не приносить плоду, Він відсікає; і всяку, що приносить плід, очищає, щоб більше принесла плоду (Ін 15, 2). Тільки прагну до спасіння, тому що Бог допомагає тим, хто прагне спастися. Послухай і іншу притчу про лукаві помисли. Нове вино, що стекло з давині до посудин, спочатку так вирує, наче кипить на відкритому вогні, так що навіть судини можуть луснути від сильного натиску; а потім воно відстоиться, очиститься, і всякий рух у ньому припиниться. Так і людина, коли приходить від справ цього віку до роботи Бога, підкоряє себе Господеві і терпить скорботи, то заздрісні бісів багатьма способами розбурхують його розум, домішуючи до нього зухвале обурення, щоб якщо посудина виявиться з вадою, тобто душа буде впиратися в невірстві і сумніві. А якщо душа тверда у вірі, то помисли починають поступово утихомирюватися, серце людини заспокоюється і, очистившись, з усією ясністю сприймає в собі осяяння Духа. Іншими словами, біси подібні до злих вовків, які блукають біля чернечих келій, очікуючи побачити відчинені двері, вбігти в келію і розірвати душу тих, хто потрапить їм у зуби. А якщо двері душі будуть зачинені, вони тільки лязкають зубами і підуть. Двері зачинені у тієї душі, яка затверджена у вірі і ставить охорону у всіх органів чуття. Не бійся і не лякайся їхнього лиходійства. Вони не можуть зашкодити тобі, якщо сам не зрадиш себе їм. Христос твій помічник, Він сказав: Ось, даю вам владу наступати на змії та скорпіонів і на всю силу ворожнечу, і ніщо не зашкодить вам (Лк.10, 19) Тому, коханий, мужися і будь міцний у Богові своєму, бо навіки милість Його (Пс 105,1). Три речі володіють душею, доки вона не досягне великої міри, і не дають чеснотам оселитися в умі. Це полон пристрастями, лінощі і забуття. Забуття бореться з людиною до останнього подиху, вкидаючи їх у муки. Воно сильніше за всі інші помисли і породжує будь-яке лукавство, у будь-який час руйнуючи все побудоване людиною. 2 . Він же сказав: «Якщо ти сидиш у келії і здійснюєш своє служіння в мовчанні перед Богом, а твоє серце раптом підкориться чомусь, що не Бог, і ти почнеш думати, що мовляв це не гріх, а просто помисли, тоді і твоє служіння Богові, яке ти чиниш у мовчанні, не буде. Адже якщо ти кажеш: «Бог приймає служіння серця мого, яке я створив у мовчанні», то й мовчазне підпорядкування серця твоєму злу і торкнення в злі закине твоє мовчання в гріх перед Богом». Дехто запитує: «Якщо Хрещенням скасовується гріх, то чому він знову починає діяти в серці?» Ми відповідаємо, що він діє в серці після Хрещення не тому, що він залишився там, але тому, що ми полюбили гріх через залишення заповідей. Святе Хрещення цілком звільняє людину, але вона знову може заплутатися в уподобаннях і тоді має звільнити себе шляхом чинення заповідей у ​​його самостійній волі. Якщо помисел затримується на насолоді чи гніві, це ознака гріха, що не залишився, але добровільної пристрасті. Адже ми маємо владу скидати всі думки і всяку висоту, що піднімається проти ведення Бога, за словами Писання (2Кор 10,45). Лукавий помисел, коли його викидають геть, стає знаком боголюбства, а не гріха. Гріх не в тому, що помисел у тебе вторгається, але в тому, що ти стаєш до нього упередженим. Якщо ми не любимо цей помисел, то заради чого нам на ньому затримуватися? Не можна спілкуватися серцю з тим, що йому ненависно, якщо все ж таки спілкуємося, то ми лиходії. У тебе є і сила, і зброя, щоб знищувати помисли. Ця зброя нашого ополчення не тілесна, але вручена Божою владою для охорони наших рубежів та скидання помислів. Тому якщо в тебе є всі сили, щоб відобразити помисли, але ти не протистоїш їх вторгненню, відразу видно, що ти за твоєю зневірою насолоджуєшся і входиш з ними в угоду. Тому не Адам, а ти сам винуватець їхньої дії. Питання: Але як може насолоджуватися помислами або вступати з ними в змову той, хто сам зачинив себе в келії, щодня постить і утримується, живе в злиднях, на чужині, не спить ночами, спить на голій землі, молиться і терпить безліч скорбот? Відповідь: Ти добре сказав, що подвижник, що піддався помислам, може вже раніше винести безліч скорбот. Але якщо ми без печалі, з радістю і старанністю працюємо названим чеснотам, то ми вже не ласолюбні в умі. Однак людина, яка страждає від тілесних праць, не може відповідно не вступати в спілкування з помислами і знаходити в них втіху через невтішність своєї праці. Якщо в людині немає такого бажання, вона не сумує від тягарів. Ми терпимо таке лише тому, що страждаємо не від прагнення майбутніх благ, а лише боячись спокус, які випадають нам. Тому зла дія ми вважаємо власним гріхом, а попередній помисл називаємо чужим впливом. Але так неможливо навчитися уникати цього впливу, доки не побачимо, що воно наше, а не чуже. Адже поки ми не вступили з помислом у союз, він для нас мерзенний і огидний, як злодій, який несподівано забрався до нашого дому, бо він насильно приваблює розум до себе. Але знай у точності, що помисел від наших рішень відправляється. Або після Хрещення ми доручили себе якомусь лукавому помислу, який довів нас до скоєння гріха, тому ми за це відповідальні, навіть якщо не мали наміру робити зло, або ми добровільно сприйняли в собі зле сіяння, завдяки якому лукавий зміг у нас пробратися. Якщо диявол захопив нас, навіювавши нам лукаві помисли, то не залишить нас, поки ми не викинемо все їм навіяне. А якщо він залишається в нас через наше злодіяння, то він тільки тоді втече, коли ми покажемо труди, гідні покаяння. Бог віддалить його від нас завдяки нашій милостині і молитві, покликаний до цього нашим терпінням усіх спокус, що навалилися на нас. Тому гріх помислу я називаю гріхом не Адама, але тієї людини, яка вчинила зло або сприйняла зло навіювання. Якщо ти скажеш, що помисел з'являється раніше злодіяння або злого сіяння, і спитаєш, хто винен у цьому помислі, я відповім тобі, що у твоїй владі було скинути помисел за першої ж його появи. А ти не позбувся його, але спілкувався з ним, поки він не довів тебе до гріха. Адже якщо ти не зміг до гріха знищити помисел, настільки неспроможний твій розум, то як ти обіцяєш після гріха відсікти помисел, коли він уже зміцнив позиції в тобі завдяки справам, і тримає тебе силою? А якщо ти визнаєш, що можна з Божою допомогою відсікти помисел, то знай, що й до гріха, якби ти хотів, Бог допоміг би тобі. Коли ти бачиш, як твоє серце отримало допомогу, зрозумій точно, що благодать прийшла не випадково, але була дана тобі ще в Хрещенні і таємно зробила так, що ти відсахнувся від помислу з ненавистю. Тому Христос, який звільнив нас від будь-якого диявольського насильства, не заборонив вторгатися в наше серце, щоб ненависні помисли можна було відразу винищувати, а улюблені помисли залишалися б доти, доки їх люблять. І так само з любов'ю сприймалася б і благодать Христова, і у волі людській було б любити тягар заради благодаті або помисли заради насолод. Не треба дивуватися з того, що на нас із силою впливають не лише улюблені, а й ненависні нам помисли. Як деякі лукаві родичі, помисли, що вторглися, співпрацюють один з одним і з нашими пожаданнями. Кожен помисел, збігшись з волею творця, передає його схожому помислу, і ось уже людина ведома другим помислом, всупереч своєму наміру, хоча перший помисел насильно захопив людину через звичку до неї. Наприклад, сповнена марнославства людина не зможе уникнути гордовитості, а довго сплячий і люблячий насолоди стане одержимий блудними бажаннями звиклий до марнотратства схильний до немилосердя. Ті ж, хто не відають помислів, що суперечать їхнім намірам, буває, страждають на дратівливість і гнів. Тому треба розуміти, що гріх діє в нас з нашої власної вини. Від нього ми можемо звільнитися, якщо змушуватимемо себе працювати Богові. Закон Духа життя (у Христі Ісусі), – сказано в Писанні, – звільнив мене від закону гріха та смерті (Рим 8, 2). Оскільки ми чули і знаємо заповіді Духа, то в нашій волі жити за законом плоті чи Духа. Людина не може жити за законом Духа, якщо він полюбив людську похвалу і тілесні зручності. Він також не може жити і за законом плоті, якщо в доброму стані надає перевагу майбутнім благам нинішнім. Тому нам слід не блукати подовгу, зненавидіти людську похвалу і тілесні вигоди, завдяки чому і всупереч нашій волі лукаві помисли роздуваються, і з внутрішнім прихильністю звернутися до Господа з промовою пророка: Мені не зненавидіти ненавидящих Тебе, Господи, і не згорнувши? Повною ненавистю ненавиджу їх: вороги вони мені (Пс 138, 2122). Лукаві помисли вороги Божі воістину, бо вони заважають здійснитися Його волі. Бог бажає, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини (1Тим 2, 4). А вони через уподобання вводять нас в оману і віддаляють від спасіння. Коли ми зовсім їх зненавидимо і у всіх справах станемо довіряти себе Господеві, зустрічаючи всякий помисел тільки серцевою та твердою надією на Господа. А на початку під час Хрещення тіло Христове стало їжею охрещеного, то тепер у розумній надії та зреченні від помислів твердо віруючий і чистий розум стане їжею Христовою. Як Він сказав: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене (Батька) (Ср.: Ін 4, 34). У чому полягає воля Бога Отця? У тому, щоб усім людям спастися і в пізнання істини прийти, за словами апостола Павла. Істина здобувається завдяки розумній надії дією Святого Духа, якою є дія заснування тих, хто сподівається. У пізнання цієї істини не може прийти нехрещений чи неправовірний. Пізнання істини таємно подається при Хрещенні лише вірним і живе у людині приховано. І залежно від чинення заповідей і розумної надії істина відкривається віруючим у Господа, який сказав: Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби потечуть річки води живої. Це сказав Він про Духа, якого мали прийняти віруючі в Нього (Ін 7, 38–39). Ви повинні знати, що ми не успадковуємо злочин Адама, бо він згрішив не з потреби, а з власної волі. Але ми були змушені прийняти наслідок злочину, смерть, яка є відчуженням від Бога, тому що вона неминуче оволоділа Адамом. Якщо перша людина померла, тобто відчула відчуження від Бога, то ми не могли б жити в Бозі, але смерть панувала (від Адама до Мойсея) над тими, хто не грішив, як злочин Адама. (Римлянам 5:14). Господь прийшов, щоб оживити нас у «купелі відродження» і примирити з Богом, що Він і зробив. У житті Адама сталося три події: спокуса за домостроєм Божим, порушення заповіді через власне невір’я і смерть за праведним судом Божим. Смерть не є наслідком передбачуваної спокуси, але злочину, спричиненого лише невір’ям. Ми, як уже було сказано, з цих трьох речей успадкували лише смерть, тому що ми самі не можемо ожити з мертвих. Для цього мав прийти Господь, щоб воскресити всіх віруючих у Нього. Початковий стан розуму в нас такий самий, як у Адама, і в цьому переконує нас те, що ми не грішили подібно до злочину Адама (Рим 5, 14), але помисел на нас впливає так само примусово, як і на нього, хоча ми можемо і повинні уникати спілкування з помислом і пристрасті до нього. Сатана вторгається в нас, однозначно представляючи нам порочну справу, яка, однак, може увійти в наш розум тільки за нашим маловір'ям. Ми отримали заповідь ні про що не дбати, але з усіляким старанням зберігати своє серце і шукати в собі Царство небесне. А коли розум відійде від серця і від цього пошуку, то відразу відкриє доступ вторгненню диявола і сприйме його лукаві наміри. Диявол не може збуджувати в нас помисли, які хоче, тому що в такому разі він не пощадив би нас, примусово внісши в нас усі можливі злі помисли, не дозволивши нам думати ні про що благо. У нього лише одна влада однозначно в першій реакції розуму показувати порочні речі, щоб спокушати наш попередній намір, який може схилятися або до провокації лукавого біса, або до заповіді Господа, бо одне цілком протилежне іншому. Ми спонукаємо свої думки відразу до того предмета, який полюбили, і починаємо пристрасно спілкуватися в розумі з допущеним нами предметом. А якщо ми ненавидимо лукаве, то не можемо з цим з'єднуватись і тому ненавидимо навіть саме вторгнення. А якщо в нас залишається помисел, який ми вже ненавидимо, то він залишається всупереч вираженому нами наміру, просто тому, що надто засів у нас, будучи сприйнятий уже здавна. Такий помисел стоїть наполегливо на місці, односкладно, і лише неприязне ставлення до нього серця заважає йому перейти у багато роздумів і пристрастей. Бо плоска проекція не має власної природи, і її ненавидять ті, хто дивиться на неї, тому вона може насильно захопити розум у пристрасть, якщо тільки в серці є хтивість. Якщо ми зовсім розлучилися з хтивістю, то односкладна поява сприйняттів ніяк не може зашкодити нам, навіть якщо совість нас за це викриває заради того, щоб ми напевно здобули вічні блага. Коли розум розпізнає суєтне повстання раніше сприйнятого і сповідає перед Богом давній гріх, то і ця спокуса негайно буде знищена, і розум знову набуде влади слухати серця і всіляко ретельно зберігати його молитвою, намагаючись вступити в його дорогоцінні глибини, до яких не долинають звуки. Там уже немає вітрів лукавих помислів, які насильно штовхають душу і тіло у стремнини хтивості. Немає там широкого і просторого шляху, вимощеного вислівами та образами мирської мудрості, який отруює всіх, по ньому наступних, навіть якщо вони були дуже розсудливими. Найглибші скарбниці душі чисті. Вони вже стали житлом Христовим, бо ще раніше, під час нашого хрещення, Він увійшов туди заради нашого спасіння. Вони можуть сприйняти розум голим від усіх властивостей, які не відволікаються на речі світу цього. Такий розум не розумний і нерозумний. У ньому лише три початки, про які сказав апостол: віра, надія, любов. Хто хоче полюбити істину і стати жалісливим серцем, не повинен піддаватися сприйнятому, але слухати свого серця, процвітати у внутрішньому діянні і наближатися до Бога, щоб уже не боятися тягаря, пов'язаного з увагою і сподіванням Бога. Людина, яка слухає свого серця, не може не хворіти на душу, коли розглядає щодня уявні фантазії і тілесні насолоди не тільки зовні, а й у самій душі, тому що часто не тільки в думці, а й насправді перебувала серед усього цього. Запитання: Чому я, що хрестився, до Бога закликає і благодать Його закликає, всією своєю волею бажаючий звільнитися і відійти від лукавих помислів, не можу цього зробити? Адже Господь у Євангеліях обіцяв створити помсту на тих, хто волає до Нього вдень і вночі (Лк 18, 7). Відповідь: Господь говорить цю притчу не про тих, хто добровільно вдається до хтивості, а тільки про тих, хто бореться зі сприйняттям пристрастей. За останніх він обіцяє створити помсту, як за пригноблених ворогом, а до перших, як до тих, хто відкинув заповідь, дану їм на допомогу, звертається зі словами звинувачення: «Чому ви Мене називаєте, Господи, Господи, і не чините, що Я говорю Вам?» Він порівнює таких людей з шаленою людиною, яка вирішила спорудити свій будинок на піску власних бажань. Знай точно, людина, що Господь бачить серця всіх. За тих, хто спочатку зненавидів лукаві устремління, він творить помсту, як і обіцяв, і не допускає, щоб розум і совість таких людей оскверняв рій, що повставав на них, усяких помислів. А тих, хто не відкидає з вірою і надією перші напади ворога, але вивчаючи і відчуваючи їх, насолоджується пристрастю, Господь залишає як невірних, які тільки на себе покладаються, так що в них вже вламуються наступні помисли, і Господь ці помисли не відлучить, тому що бачить, що сприймуть, тому з самого появи. Адже якщо хтось не вірить словам, то насправді неминуче дізнається істину. Тому не будь зневажливо недбалий до помислу, бо непогрішимо Бог у кожному задумі Своїм. Ворог знає, що духовний закон завжди є правосудним, тому й домагається від нас лише поблажливості розуму до помислу. Тоді він робить болю покаяння, що піддався або винним, або, якщо він не покається, завдає йому скорботу несподіваними лихами. А потім, навчивши його нарікати на лиха, він збільшує кількість страждань, щоб наприкінці вивести людину з терпіння та позбавити її віри. Бог кожному дає під силу все, у тому числі й людські помисли, хочемо ми того чи не хочемо. Тому якщо ти згрішив, звинувачуй у цьому не дію, а задум. Якби розум не виступив першим, то тіло не було б за ним. Кожен задум має міру і вагу, тому що про те саме можна мислити пристрасно або виважено. Коли ми добровільно виганяємо з розуму будь-яке зло, то можемо боротися із прийнятими пристрастями. Прийняття їх це мимовільне враження колишніх зол. Подвижник не дає йому перейти у пристрасть, а переможець не дає навіть розпочати наступ. Вторгнення це непомітний рух серця, на зразок мобілізації ворога, яку досвідчені люди можуть попередити. А там, де з'являються образи помислів, відбувається поєднання. Безпричинне вторгнення цей рух непомітний. Людина повинна тікати від цього, як клоччя від вогню, а якщо не відвернутися, то згорить у полум'ї. Не кажи, що я не хотів, але цей рух виник навіть якщо ти не любиш цей рух, любиш його причину. Хто захоплюється помислами, той виявляється ними засліплений. Він помічає дії, які причини бачити неспроможна. Коли розум опиниться поза тілесними помислами, то зможе побачити підступність ворогів. Буває зло, яке утримує серце під своєю владою через тривале його сприйняття, а буває зло, яке засуджує розум через повсякденні справи. Якщо ми не будемо жити, виконуючи бажання плоті (Еф 2,3), за словами Писання, то легко зменшуватимемо про Господа зло, що оселилося в нас. Як недосвідчене теля, скачучи по лузі, виявляється біля небезпечного урвища, так і душа, яку все більше ганяють помисли. Коли ум, що змужнів про Господа, відверне душу від того, що довго сприймається, тоді серце буде мучитися, немов від рук катів, що розтягують його між розумом і пристрастю. Коли ми любимо причини неугодних нам помислів, вони приходять через це кохання. А коли любимо їх, то вже любимо і речі, які вселяють нам ці помисли. Все неугодне нам завдається завгодним нам. Як сказано в Писанні, найлютіший ворог людини це він сам: помисел він приймає добровільно, навіть якщо наслідки йому не до вподоби Існують три умопостигаемых місця, в які розум шляхом зміни може увійти: за природою, понад природу і всупереч природі. Якщо розум вступить у місце «за природою», то зрозуміє, що він сам є причиною лукавих помислів, і сповідує Богу гріхи, визнавши причини пристрастей. Якщо впаде в місце «всупереч природі», то забуде про правосуддя Боже і почне докоряти людям, що вони його ображають. А якщо опиниться в місці «понад природи», то отримає плоди Святого Духа, про які говорить апостол: любов, радість, мир та інше (Гал. 5, 22–23). Він дізнається, що якщо воліє тілесні турботи, перебувати вже там не може, і пішовши з цього місця, наблизиться до гріха і впаде в нього, а за цим будуть найстрашніші аварії, нехай не відразу, але в той час, який відає правосуддя Господа. Коли на нас впливають лукаві помисли всупереч нашому бажанню, не треба звинувачувати іншу людину. Коріння помислів явні злодіяння, які ми віримо кожного разу руками, ногами та вустами. Розум не почне спілкуватися із пристрастю, доки ти не полюбиш причини цієї пристрасті. Наприклад, чи людина спілкуватиметься з марнославством, якщо вона не вимагає до себе поваги? Чи буде бентежитися безчестям, якщо полюбив приниження? Чи сприйме тілесне задоволення, якщо серце його скрушене і смиренне? Чи взагалі він думатиме про тимчасові речі і боротиметься за них, якщо він цілком увірував у Христа? Якщо згадувати стародавні гріхи, розбираючи їх окремо, вони можуть позбавити надії, а якщо їх уявляти, не сумуючи про них, вони можуть вкласти в тебе колишню скверну. Коли розум, зрікшись себе, просто зберігає надію, тоді ворог під приводом сповіді представляє в уяві колишні злодіяння, щоб знову розпалити вже забуті за Божою благодаттю пристрасті і непомітно принизити людину. Тоді розум, насамперед радісний і пригнічений пристрастями, неминуче померкне, розчавлений насамперед скоєними злодіяннями. Якщо в умі ще не розвіялася любов до насолод, то розум неодмінно затримається на цьому спогаді і пристрасно спілкуватиметься з цими вторгненнями, а початком став спогад та сповідання гріхів. Якщо хочеш принести Богові непосоромну сповідь, не згадуй про всі гріхи, якими вони були, але благородно терпи їх наслідки. Адже через них із нами трапляється жахливе, що відповідним чином виправляє ухвалені нами злі рішення. Хто намагається слухати свого серця, не відчуваючи огид і ганьби, помиляється в розумі і впадає в спокусу і пастки диявола. Неможливо перемогти злі помисли, не здобувши перемогу над їхніми причинами, і неможливо перемогти причини, не здолавши помисли. Якщо ми переможемо тільки одне з двох то те, що залишилося, дуже скоро вкине нас в обидва нещастя. Небажані думки виникають від сприйняття гріха, а бажані від самовладної нашої волі. Бачачи перші, ми розуміємо, що винні по-друге. Злі помисли, що суперечать нашому наміру, супроводжуються смутком, тому дуже скоро зникають, а злі помисли, що відповідають нашому наміру, супроводжуються радістю, тому від них важко звільнитися. Якщо хочеш, щоб лукаві помисли не впливали на тебе, прийми приниження душі і утиск плоті і не частково, але в будь-якому місці у будь-який час і в кожній справі. Хто добровільно віддає себе в навчання скорботам, того вже не захоплять небажані помисли, а хто не прийме цієї умови, той проти волі поневоляється помислам. Дехто вважає, що благодать і гріх, тобто дух істини і дух помилки, ховаються в умі хрещеного, і тому кажуть: одне обличчя в людині закликає розум до доброго, а інше до прямо протилежного. глибини, намагаючись перекрити всі прямі шляхи розуму до неї. А з тієї самої години, коли ми відродилися в Хрещенні, біс діє ззовні, а благодать оселяється в самій глибині душі, тобто робить розум своєю обителью. Як сказано в Писанні, вся слава дочки Царя всередині (Пс 44, 14), і вона невидима бісів. З цього ми робимо висновок, що якщо раніше, до Хрещення, у душі панували помилки, то після Хрещення істина, і ми відчуваємо в самій глибині серця, як божественне бажання з нього б'є ключем. Тому ми з усім запалом думаємо про Бога, а лукаві духи тепер тільки в тілесні почуття вламуються і починають гніздитися в них, намагаючись зробити розум грубістю тіла, щоб він насолоджувався лише безрозсудними насолодами. Тому тепер наш розум завжди, за словом апостола, перебуває у злагоді із законами Духа, а почуття плоті хочуть захопити душу в прірву насолод. Благодать через почуття розуму зводить тіло в невимовне тріумфування при успіху у віданні, а біси, діючи через почуття тіла, як тільки побачать, що ми втомилися бігти по дорозі поприща благочестя, поневолюють душу і насильно тягнуть її до небажаних речей, будучиистими. Бог для того попускає подібні речі з хрещеними, щоб людина, проходячи через бурю і полум'я випробувань, з доброю волею скуштувала блага: Ми ввійшли у вогонь і воду, і Ти вивів нас на волю (Пс 65, 12). І ще, щоб душа дізналася різницю між добром і злом і стала ще смиренніша, завдяки великому сорому перед нечистотою бісівських помислів, і очистилася. Крім того, самі не зберігши добро, будучи простими людьми, ми озброїмося зброєю правди і збережемо її в силі Божій, і тоді наша вільна воля пройде випробування. Всезнаючий розум пояснює нам, що існує два роди лукавих духів: одні тонші, інші грубіші. Які тонші, ті борються з душею, а грубі намагаються поневолити плоть різними спокусами, що тішать тіло. Хоча бісів, що діють проти душі, зовсім відмінні від бісів, що діють проти тіла, вони мають одну й ту саму мету нашкодити людині. Коли благодать не оселяється в людині, то біс, як уже було сказано, гніздяться в ній на зразок змій, не даючи душі навіть поглянути на бажане благо. А коли благодать вже присутня сокровенно в умі, то вони немов похмурі хмари проходять повз серце, зображуючи різні гріховні пристрасті та всілякі мрії, щоб, розсіявши пам'ять розуму, відвернути його від спілкування з благодаттю. 2 . Коли душу бентежать біси, тоді ми спалахуємо душевними пристрастями, особливо гордістю, матір'ю всіх лих. Тому нам треба подумати про те, як після смерті тіло наше розпадеться, а суд над нами буде страшним. Тоді ми засоромимося і збентежимося своєю марнославством і гордістю. І якщо біси, що борються з тілом, нагрянуть усім натовпом, потрібно робити те саме. Адже тільки роздуми про різні лукаві духи можуть знищити в людині пам'ять про Бога. Що сатана воює проти душі, причетної Святому Духу лише через тіло, апостол пояснює з усією ясністю: Станьте, підперезавши стегна ваші істиною. І нижче: А найчастіше візьміть щит віри, яким можете погасити всі розпечені стріли лукавого (Еф 6, 14–16). Отже, ворог стоїть ззовні, і нападає на христолюбні душі розпеченими стрілами. Адже хто не може схопити ворога руками, той направляє до нього стріли, щоб здалеку стрілою, що летить, вразити його і звалити на землю. Так і сатана, оскільки не в силах через присутність благодаті в душі подвижника оселитися в його розумі, він вламується в грубе тіло і починає закріплюватися в ньому, щоб, підкоривши тіло своїм вказівкам, отруїти душу. Тому потрібно як слід виснажувати тіло, щоб через його грубість розум не потрапив у яму насолод. Якщо людина змогла померти для гріха в тяготах і повністю умертвити плоть заради духу, то, ставши таким чином обитель Святого Духа, він воскрес до смерті. Таким був блаженний апостол Павло і всі ті, хто досконало робив і чинив подвиг, перемагаючи гріх. 3 . Насамперед, як я вже казав, благодать приховує свою присутність у хрещених, бо чекає правильного душевного наміру людини. А коли людина вся звернеться до Господа, тоді з невимовним надлишком почуття благодать покаже свою присутність у серці і знову сприйме рух душі, попустивши їй знову терпіти ворожий обстріл: доки почуття душі не стане ще глибшим, і душа не почне шукати Господа з ще палкішим наміром. Якщо людина почне зростати в дотриманні заповідей і невпинно волати до Господа, тоді і на зовнішні почуття серця пошириться вогонь святої благодаті, вщент попаляючи терни з людської землі. Тоді до цих місць доноситимуться хіба що відлуння бісівських нападів, і пристрасний початок душі навряд чи хвилюватиметься. Коли подвижник зв'яже в єдиний вузол усі чесноти, головна з яких – досконале невтішення, і всю свою природу зігріє глибшим почуттям, то природа, захоплена багатою любов'ю Божою, вже опиниться поза тілесним почуттям, і тоді всі бісівські стріли згорять. Дух Святого Духа понесе серце до мирних вітрів, а стріли вогненосного біса встигнуть згаснути ще в повітрі. Але навіть людині, яка досягла такого великого заходу, Бог допускає зазнати зло від бісів, залишивши його розум неосвіченим, щоб наша вільна воля, не будучи вже в усьому пов'язана путою благодаті, не тільки навчилася перемагати гріх подвигом, але ще й допомагала людині досягти успіху в духовному досвіді. Самому вчиться його воля вже здається досконалою, але вона недосконала в порівнянні з щедрістю Господа, який навчає нас, бажаючий, щоб ми прагнули більшого в любові, навіть якщо ми піднялися на саму верхню сходинку лествиці Якова, тому що піддавали себе різним тяготам. Якщо людина взимку встане просто неба і звернеться на початку дня на схід, то з обличчя він весь прогріється сонцем, а зі спини навіть не відчує тепла, поки сонце не стане в зеніті над його головою. Так і в людей, які тільки недавно впізнали дію Духа, серце лише частково зігріте Його благодаттю. Хоча розум уже починає приносити плоди духовних роздумів, його значна частина все ще мислить плотською, оскільки поки що не всі частини серця освячені глибоким почуттям і Святою благодаттю. Тому деякі, не зрозумівши, в чому тут причина подумали, що і благодать і гріх, тобто дух істини і дух помилки, одночасно живуть у серці подвижника. Тому душа може в ту саму мить замишляти добре і недобре, як людина в наведеному прикладі, що стоїть на сонці і відчуває водночас тепло і холод. Наш розум, який отримує обидва знання, за потребою, всупереч своїй волі в ту саму мить мислить добре і недобре. Особливо це трапляється з тими, хто досяг тонкощі розрізнень. Така людина завжди прагне мислити добре, але згадує відразу ж і зле, бо його пам'ять після переслуховування Адама розсічена на два різні способи думок. Але визнано, що диявол тільки тоді може заволодіти людиною, коли ми самі вирішимо віддати йому власний намір і поступитися дияволові. Про це говорить Еклезіаст: І не бояться серце синів людських робити зло (Еккл 8,11). Говорить і апостол Яків: Протистаньте дияволові, і втече від вас (Як 4, 7). У боротьбі з нами біси використовують і самі речі, і пристрасні схильності розуму до речей. Самі речі коли ми живемо серед речей. Схильність розуму, коли ми віддалені від речей. Оскільки набагато легше грішити розумом, ніж на ділі, то набагато важче вести війну проти нахилів розуму, ніж проти самих речей. Не слід поступатися таким помислам, інакше потім поступишся і дійсним речам. Якби людина не грішала спочатку подумки, то ніколи не грішала б і на ділі. Розум сприймає пристрасні помисли трьома шляхами: через почуття, через стан організму та через пам'ять. Почуттям він сприймає їх, коли помічає поруч із собою речі, які збуджують у нас пристрасть, і тому впадає у пристрасні помисли. Через стан організму, коли через нестримання в їжі, бісівської дії чи якоїсь хвороби змінюється співвідношення соків в організмі, і від цього людина, за Божим припущенням, впадає в пристрасні помисли. Через пам'ять, коли вона показує йому уявні образи речей, яких ми живимо пристрасть, і людина знову ж таки впадає в пристрасні помисли. Стан організму змінюють або ангели, або демони, або навколишнє повітря, або правила харчування. Тоді в думці виникають помисли, або пристрасні, або безпристрасні. Ангели зраджують словом, біси – дотиком, повітря – зміною, а правила харчування – кількістю та якістю їжі та пиття. Крім пам'яті, зору і слуху, на душу можуть впливати і радості, що випадають їй, і скорботи. Коли душа відчуває радість чи скорботу, то змінюється і стан організму, і тоді й помисли в умі стають іншими. Помисли поділяються на прості та складові. Безпристрасні помисли прості, а пристрасні – складові, тому що вони складаються із пристрасті та розумового образу. Часто буває, що за простими помислами йдуть складові, щоб змусити людину згрішити в умі. Візьмемо, наприклад, золото. На згадку людині прийшов пристрасний помисел про золото, і думки з'явилося бажання вкрасти золото - так гріх був зроблений в умі. Потім у зв'язку із золотом прийшов помисел про золоту монету, золоту скриньку або про золоту спальню і так далі. Оскільки помисел про золото був складовим, він був і пристрасним. А помисел про золоту монету чи скриньку був простим, тому що в умі не було ніякого пристрасного ставлення до цього. Так відбувається з усяким помислом: марнославство, женолюбство та інше. Отже, не завжди за пристрасним помислом неодмінно слідує пристрасне бажання, як показує цей приклад. Звідси зрозуміло, які думки ставляться до простих. Якщо хочеш подолати помисли, уважно стеж за пристрастями, і тоді легко виженеш їх геть. Наприклад, стосовно блудного помислу, постись, пильнуй, працюй, ні з ким особливо не спілкуйся. Стосовно гніву та смутку – зневажай славу та безчестя та матеріальні речі. Щодо злопамятства – постійно молись за кривдника і звільнишся від цього помислу. Велика справа – не мати пристрасті до речей, але ще більше – безпристрасно думати про них. Будь-яка лайка ченця проти бісів полягає в тому, щоб очистити свої думки від пристрастей. Інакше він не зможе дивитися на речі байдуже. Одна справа — річ, а інша — її образ в умі і зовсім інша — пристрасть. Річ – це, наприклад, чоловік, жінка, золото та інше. Розумовий образ речі – наприклад, простий спогад про щось назване. А пристрасть - це помисел, що захоплює тебе, станів з уподобання і розумового образу. Відокремили пристрасть від розумового образу-замислу, і залишиться безневинний помисел. Якщо ми захочемо, то зробимо цей поділ завдяки Духовній любові та помірності. Доброчесність відлучає розум від пристрастей, а чиста молитва надає розум самому Богу. Якщо ми довго думаємо про Бога, то докладаємо зусиль для поліпшення пристрасної частини душі і вже не здамося перед вторгненням помислів, але точно дізнавшись про їхні причини і відрізавши їх, ми станемо ще прозорливішими. Тоді на нас виповниться слово Писання: І око моє дивиться на ворогів моїх, і вуха мої чують про злодіяння, що повстають на мене (Пс 91,12). Коли ти бачиш, що твій розум благочестиво і праведно перебуває серед образних розуміння цього світу, знай, що твоє тіло стало чистим і негріховним. А коли бачиш, що твій розум зволікає у гріховному роздумі, і ти не відсічеш цього роздуму, то й тілом впадеш у гріх. Світ навколо тіла – речі, а світ навколо розуму – задуми. І як тіло може згрішити з жіночим тілом, так і розум може згрішити з розумовим чином жінки завдяки уявленню і власного тіла. Така людина бачить, як у думці образ його тіла з'єднується з виглядом тіла жінки. Також і образу кривдника людина чинить опір, відтворюючи у свідомості образ власного тіла. І в інших уявних гріхах все відбувається в такому ж дусі, якби це сталося насправді у світі речей. Деякі подвижники лише відбивають пристрасні помисли, а деякі відтинають самі пристрасті. Відобразити помисли допомагають псалмоспів, молитва та інші дії, що протистоять мріям та іншим тимчасовим відволіканням. А відсікти пристрасті допомагає зневага до речей, щоб не дати їм можливість скористатися цими речами. - Якщо вторгнеться в мене пристрасний помисел, чим я зможу його відобразити? Чи маю я заперечувати словом, лаяти його і як би гніватися на нього? Або мені потрібно вдатися до Бога і спричинити свою неміч перед Ним? - Брате, - відповів старець, - Господь не скасував страждання від скорбот, але сказав: Поклич Мене в день скорботи; Я врятую тебе, і ти прославиш Мене (Пс 49, 15). Немає іншого способу подолати якусь пристрасть, окрім як покликати ім'я Боже. А заперечувати - це справа не всякої людини, але тільки сильних у Богу, яким підкоряються біси. Якщо людина почне заперечувати помислу, не маючи залишкової влади, біси лише посміються з нього, бо, будучи у підпорядкуванні вони, він намагається лаяти нечистих. Це все одно, що лаяти великих правителів, яким ти підвладний. Кого зі святих можна згадати, які забороняли дияволові діяти? Лише Архангел Михайло і лише тому, що мав владу. А ми немічні, і тому маємо вдаватися в молитві до імені Ісуса. Біси – це пристрасті, за словами Писання, і вигнати їх можна лише закликаючи Господнє ім'я». - Отче, чому я вже вранці відчуваю помисли? І як біс може накреслити в моєму серці обличчя жінки чи когось, так що певну особу уявляєш разом із помислом, а не окремо? Що мені зробити, щоб звільнитися від цього? - Брате, - відповів старець, - якщо людина ледарює, то вона звертає увагу на думки, що приходять до неї. А якщо він працює, то не має часу розглядати їх. Вставай рано вранці, виводь мула і мели зерно на борошно. Тоді ворог не зможе підступитися до тебе і кинути тернину замість зерна. Брате, згадай про мальовниче зображення осіб. Художник бере дошку, накладає на неї фарби та отримує зображення. А якщо на дошці вже є зображення, то на ній нічого й нічого іншого вже не напишеш. Подумки створи зображення на своїй дошці, і тоді більше ніхто на ній нічого не пише. Поспішаємо застосувати наші здібності – Бог нас підтримає. Коли входять у тебе помисли, скоріше вдайся до Ісуса, і Він заспокоїть тебе. - Що мені робити, якщо я пам'ятаю, що робив, що сказав і почув? Мене бентежить це. Як у такому разі зберігати мені своє серце? І як ворог нас долає і чи потрібно йому заперечувати в такому випадку? – Спогади, – відповів старець, – можна припинити лише одним способом: молитися зі смиренністю, супроводжуючи молитву працями, плакати, а про власну волю забути. А зберігання серця в тому, щоб тверезитися розумом і очищати його і тоді розум нічого не сприйматиме. А якщо хтось легковажний, то ворог помічає це і намагається навести на людину лайку. А якщо ти хочеш дізнатися, чи діє ворог чи друг у помислі, здійсни молитву і запитай помисел: «Ти наш чи ворожий?» Він відповість тобі істину. А поєднання з помислом походить від нехтування, у таких випадках не заперечуй йому – вороги тільки цього і чекають, але звернися до Бога, щоб упоратися з помислом. Повали своє безсилля перед Богом, і Він не тільки віджене від тебе злі наслання, але й зовсім скасує їх. Брат, чи може острів, що стоїть посеред моря, не відчувати натиску хвиль? Але острів може не руйнуватись хвилями. Так і ми відсікти помисли не можемо, бо людина пристрасна. Але ми можемо протистати їм і не пускати їх у себе. А якщо впустимо, то вони, знайшовши собі затишне місце, незабаром зруйнують душу. Сказав старець: «Лицеві помисли подібні до мишей, що проникають у будинок. Якщо людина вбиватиме їх у міру їхнього приходу, по одній, то не втомиться. А якщо дозволить мишам заповнити весь будинок, то багато праць вимагатиме знищення або вигнання їх. Людина або впорається, або від зневіри дозволить їм спустошити свій будинок. 2 . Авву Геласія часто бентежили думки, що наказували йому йти в пустелю. Якось він сказав учневі: - Створи любов, брате, що б я не робив, терпи і в жодному разі не розмовляй зі мною цей тиждень. Авва взяв пальмову палицю і став ходити по кімнаті, втомившись, сідав, а потім знову вставав і ходив. Коли настав вечір, він сказав помислу: - Хто ходить пустелею, той не їсть хліб, але тільки рослини. А ти, з твоєї немочі, з'їж трохи овочів. І так зробивши, знову сказав помислу: - Хто живе в пустелі, спить не під дахом, а просто неба. І ти роби так. Він ліг і заснув у дворі. Так він робив три дні і три ночі, знемігся і заборонив помислу, що бентежив авву, викривши його: – Якщо ти не можеш чинити справи пустелі, сиди у своїй келії, терпляче оплакуйте гріхи і не обманюй сам себе. Бо всюди Боже око бачить діла людей і з кожного вимагає під силу. 3 . Одного брата здолав помисел, який казав: «Ти мусиш сходити до такого старця». Але брат щоразу відкладав рішення і щодня казав: «Піду завтра». Так три роки він воював із помислом. Потім він сказав помислу: «Ось, гадай, я пішов до старця». І сказав, ніби звертаючись до старця: - Як у тебе справи, отче, чи здоровий ти? Я стільки часу хотів побачити твою святість! І від імені старця відповів: - Добре, що ти прийшов, брате. Вибач мені, що через мене тобі довелося попрацювати. Хай нагородить тебе Господь. Він поставив балію з водою і умив себе. Потім зварив їжі та поїв удосталь. І відразу відступив від нього помисел. - Що робити, якщо помисли долають мене з усіх боків, вселяючи, що я маю сходити до старців? - Якщо ти бачиш, - відповів старець, - що помисли з усім натиском намагаються вигнати тебе з келії, приготуй сам собі частування і більше не бажай виходити з келії. А якщо заради душевної користі хочеш піти до старців, спочатку випробувай цей помисел і тільки після цього виходь. Я чув від одного старця, що коли його бентежили помисли сходити до когось, він вставав, брав милоть, зачиняв за собою двері і обходив навколо келії, потім знову входив до себе, готував частування, як для гостя, і насильство помислів одразу припинялося. Так жінка, яка хотіла погубити безпристрасну і вільну душу, навіть не зрозуміла слів Премудрості Сираха: Очі Господа в десять тисяч разів світліші за сонце і дивляться на всі шляхи людські (Сир 23, 27). Шляхетний чоловік, бачачи, що жінка не може нічого сказати, скористався цим і почав наполягати на її: - Якщо ти вважаєш, що перед поглядами людей соромно робити порочну справу, і душа твоя збентежена, то як же не соромитися і не боятися всевидячих Божих очей, що бачать усе, що ми робимо таємно і явно? Як ми можемо робити лукавство? Господь не тільки нашу совість, яка завжди в нас перебуває, збудує проти нас на осуд нам, але й попереджає нас від майбутніх мук, які не будуть мати кінця. Цих слів вистачило не тільки на те, щоб блудниця відмовилася від колишнього свого лукавого бажання, а й на те, щоб вона покаялася у своєму колишньому злі. Вона підійшла до нього, впала на землю і припала до його святих стоп, почавши просити прощення за своє шалене бажання і розпусний порив. Принісши щире покаяння, яке неодмінно вкаже людині шлях до порятунку, вона попросила стати її керівником і вчителем. Чи міг Єфрем не поступитися охоче цим святим проханням? Він дав їй настанову на майбутнє, наказавши більше не ганятися, за словом божественного Єремії, за лукавими пожаданнями свого серця і не повторювати необережно своїх помилок двічі. Виклавши їй тверду настанову, він відвів її в жіночий монастир, де всі насельниці думали тільки про чесноти. Так преподобний Єфрем жінку, яка хотіла спокусити його з прямої дороги, зумів переконати її звернути з шляху лукавства. Її навернення стало плодом його праведності. Старець сказав: «Бог вимагає від людини розуму, розуміння та діл». 2 . Хтось із батьків сказав, що людина повинна завжди мати в собі діяння. Якщо його розум зайнятий не важко заради Бога, то ворог вламується в нього, але не знаходить місця, щоб розташуватися. А якщо розум опановує вороже полонення, то Дух Божий часто приходить до такої людини, але їй не залишено місця, і через нашу злобу Він йде. 3 . Якось йшли дорогою авва Даниїл та авва Аммой. І авва Амой спитав: — Коли ж ми, нарешті, дістанемося келії, отче? – А що нас зараз відокремлює від Господа. Бог у келії та поза келією. 4 . Авва Феона говорив, що якщо ми не займемо розум спогляданням Бога, то попрацюємо тілесним пристрастям. 5 . Брат попросив авву Арсенія сказати йому слово. Старець відповів йому: – Поки в тебе є сили, роби подвиг, щоб твоє внутрішнє діяння було з волі Божої, і тоді переможеш зовнішні пристрасті. 6 . Сказав авва Іперехій: «Нехай життя ченця буде подібно до ангельського, що допалює гріх». 7 . Сказав старець: «Як ніхто не може творити несправедливість у присутності царя, так і сатана не зможе з нами нічого вдіяти, якщо наша душа чекає на Бога. Наблизьтесь до Бога,—каже Господь,—і (Він) наблизиться до вас. (СР: Як 4,8). Але оскільки ми часто мріємо, то ворог легко викрадає душу і спокушає її низькими пристрастями. 8 . Старці казали, що є три сили сатани, що передують кожному гріху: забуття, недбальство і бажання. Коли настає забуття, воно породжує недбальство, а недбальство породжує бажання. Хто не приходить у забуття, той не знає недбальства і тому позбавлений жадань, а такий ніколи не падає, за благодаттю Христовою. 9 . Хтось із старців сказав: «Якщо заплющити очі волу, то він обертатиме насос, який гойдає воду. А якщо залишити відкритими, то він не ходитиме колами. Так і диявол, якщо йому вдасться заплющити очі людині, він принизить його, змушуючи весь час впадати у всякі гріхи. А якщо в людини очі освічені, то він легко уникне диявола». 10 . Старець говорив: «У Писанні сказано, що праведний розквітне, як фінікова пальма. Цей вислів означає благо, правоту та насолоду високих справ. Серцевина біля пальми фініків проста, вся біла, і на ній тримається все дерево. Подібне можна побачити і в праведниках. Серце у них цілісне, у всьому просте і споглядає Бога. Воно світле, бо освічене світлом віри. І всяке діяння праведних у їхньому серці. А оцет проти деревних личинок – це протистояння дияволові». 11 . Коли сидиш у келії і ганебні помисли розливаються за твоїм серцем, суворо доглядай свою душу, щоб вони не взяли гору і над тобою. Намагайся пам'ятати про Бога, адже Він слухає тебе, і всі потаємні думки серця твого в Нього перед очима. Скажи своїй душі, що якщо вона боїться таких самих, як ти, грішників і не хоче, щоб вони бачили твої гріхи, то наскільки сильнішою вона повинна боятися Бога, який слухає все? Після такої поради у душі з'явиться страх Божий. 12 . І якщо ти будеш з Богом, тебе не здолають жодних пристрастей. Як сказано в Писанні: Ті, що сподіваються на Господа, як гора Сіон, не спонукається: перебуває навіки (Пс 124,1). Що б ти не робив, знай: Бог знає кожен твій помисел – і тоді не згрішиш навіки. Що ганебно робити перед людьми, хіба не набагато ганебніше творити перед Богом та Його ангелами. 13 . Брат, весь час слухай свою душу, чи не робить вона щось проти природи. Адже вона мінлива за своєю природою. Її можна порівняти із залізом: якщо не стежити за ним, воно заіржавіє, а якщо загартувати у вогні, очиститься. Коли воно у вогні, то саме розжарюється, як вогонь – навіть не можна торкнутися нього, бо палить. Ось і душа. Поки вона перебуває з Богом і слухає Його, то стає, як вогонь: палить усіх ворогів, які намагаються розкласти її, вкинувши в лінощі. А очистившись заново як залізо, вона вже не може насолоджуватися нічим мирським, але знаходить спокій у власній природі, якою удостоїлася спочатку. А якщо вона відірветься від своєї природи, то загине. Якщо сухопутних звірів кинути у воду, вони загинуть, бо їхня сутність пристосована для життя на землі. А якщо рибу витягнути на берег, то вона задихнеться, бо за своєю природою потребує води. І птахи лише у повітрі почуваються у безпеці, а коли сідають на землю, бояться мисливця. Такою є і досконала душа, яка відмовилася від усього, не властивого її природі, до якої вона тепер повернулася. І поки вона перебуває в межах свого єства, вона живе і знаходить спокій, а якщо вийде за його межі, одразу загине. Хто досягнув цього заходу, той розглядає цей світ як в'язницю і не хоче змішуватися з ним, щоб не загинути. І навіть якщо він намагатиметься полюбити цей світ, то не зможе. Адже ой пам'ятає гіркоту, яку відчував до зустрічі з Богом, і природно з неприязнью відвертається від усього мирського, прагнучи завжди, без відриву жити в найсолодшому спокої, який куштують ті, хто перебуває в Бозі. Уважай собі, брате, щоб не відлучило тебе від Божої любові щось смертельне: золото, срібло, домоволодіння, насолода, ненависть, осуд, гордість, злість, тобто всяка зміїна отрута, що отруює наше серце. 15 . Якщо ворог воює проти тебе за допомогою одного з цих гріхів, поспіши глянути на мідного змія на дереві, і тоді злість отруйного дракона вичерпається. У Писанні сказано, що Мойсей зробив мідного змія, як наказав йому Господь, і повісив його на дереві, встановивши його на вершині гори, щоб усі ужалені змією могли подивитися на нього та зцілитися. Цей мідний змій був прообразом Господа нашого Ісуса Христа. Людина, послухавши ворога, сама стала ворогом Богу; а Господь наш Ісус Христос, ставши заради нас, став рівним нам у всьому, крім гріха. Тому мідний змій – прообраз Його. Він уподібнений змію, тому що уподібнився до людини, яка до цього була ворогом Божим, але не насиченою отрутою, а викованою з міді, і в Ньому немає зла, мінливості, гордовитості і навіть натяків ворожнечі. Він не вчинив гріха, і не було лукавства у Його устах. Спаситель, втілившись у цей образ, одразу ж зупинив дію отрути, яку Адам прийняв від отруйного змія, і його природа після цього, що раніше наслідувала себе, стала ворожою для себе. Тому якщо дракон впустить свою отруту в нас, поспішаємо подивитись на розп'ятого на Хресті Господа, Який стільки зазнав нас лагідно, не відступившись, не засмутившись на мучителів і катів, не відповівши жорстоким словом, але залишившись непохитним, як мідний змій. Якщо слухатимемо Господа, зцілімося від укусів таємних змій. Як слід слухати Господа? Потрібно вірити у Його всемогутність. Коли змії жалили людей у ​​пустелі, то мідний змій не злітав до них і не зцілював їх, але потерпілий сам вдавався з вірою до змія і, глянувши на мідне зображення, зцілювався. Багато народу померло від укусів, бо вони не надійшли до слова Божого. Про це говорить апостол: Не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали і загинули від змій (1Кор 10, 9). Господь сильний нам допомогти, Він сам сказав: І як Мойсей підніс змію в пустелі, так маю піднестися Сину Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, Не загинув, але мав життя вічне (Ів 3,14–15). Він же сказав: «Людина, яка вирішила не бути з Богом, страху Божого не знає. Слухай собі, брате, з точністю щоб, знаючи про Боже всезнавство, нічого не робити без Його схвалення, навіть найменше. Якщо зібрався щось зробити сказати, поїсти, поспати чи ще щось, спочатку перевір, чи завгодно це Богу, який знає твоє серце, сповідай Йому причину твоїх дій і тільки після цього роби перед Богом те, що потрібно. Так у всіх своїх справах і словах сповідуйся Богові і тоді вступиш з Ним у спілкування і здобудеш перед Ним чималу відвагу». Він же сказав: На жаль, нам, що ми сміємо грішити перед Божим поглядом. Ми знаємо, що Його очі бачать навіть найтаємніше, але ми чинимо безбожність і грішимо і навіть не боїмося і не тремтімо». Саме собою забуття ніякої сили немає, та його підтримує наше нехтування, і що його більше, тим забуття сильніше. Як недбалість походить від любові до задоволень, так і забуття походить від нехтування. А знання всього корисного Бог дарує нам усім. 2 . Не кажи: Що мені робити, якщо я не хочу, а забуття приходить? Просто ти пам'ятав, що треба зробити, але спотворив, що знав, і зробив неналежне. Те, що пам'ятаєш, те й роби, тоді навіть якщо щось забудеш, тобі це буде відкрито. 3 . Пам'ять про Бога – це завжди серцевий біль, що відбувається заради благочестя. А кожен, хто забуває про Господа, стає хтивим і безжальним. Не кажи, що безпристрасний подвижник не сумує. Він не сумує за свої справи, але про справи ближнього він не може не сумувати. 4 . Коли ворог забуттям сховає від нас свитки, списані нашими гріхами, то й змусить людину як свого боржника грішити, скориставшись законом повторення гріха. 5 . Якщо хочеш постійно пам'ятати про Бога, то не дивися на негаразди як на щось несправедливе, але терпи їх, бо вони справедливо осягли тебе. Терпіння у всіх випадках пробуджує пам'ять, а втеча від страждань зменшує біль, що мешкає в серці, і даючи таке полегшення, неодмінно призведе до забуття. Сказав старець: «Чи спочиваєш ти, встаєш від сну або робиш щось інше, якщо Бог завжди перед твоїми очима, то ворог нічим не зможе залякати тебе. Поки помисел про Бога живий у тобі, сила Божа допомагає тобі». 2 . Сказав старець: Є два види забуття, що виключають один одного. Якщо людина забуває їсти хліб, від стогнувань, що вириваються з грудей, їм ніколи не заволодіє вороже забуття». 3 . Брат спитав авву Кронія: — Що робити, отче, якщо забуття полонить мій розум і позбавляє почуття, поки не введе мене прямо в гріх? — Коли іноплемінники захопили ковчег Завіту за злі справи Ізраїлевих синів, — відповів старець, — то вони відтягли його в будинки свого бога Дагона ( 1Цар 4, 3–22; 5,1–2 ), а їхній ідол впав нічим на землю і розсипався. – Що це означає? - Запитав брат і почув у відповідь: – Якщо поневолювачі душі захоплять розум людини через її власні нахили, то починають тягнути її вниз, доки не покладуть на жертовник невидимої пристрасті. Але навіть у цьому місці, якщо він зрозуміє, візьметься шукати Бога і згадає про вічний Суд, то пристрасть відразу впаде і зникне. Бо в Писанні сказано, що коли відвернешся і зітхатимеш, тоді спасешся і дізнаєшся, де ти перебуваєш. 4 . Сказав старець: «Це дивно, що молитвами ми молимося в присутності Бога, і Бог чує все, що ми говоримо, але гріхи ми чинимо так безсоромно, ніби Він пішов і не бачить ні нас, ні наших справ». Глава 8: Про те, що треба безперервно молитися, в чому полягає безперервна молитва і як творити її Сказав старець: «Якщо чернець молиться, тільки коли стоїть на молитві, то він взагалі не молиться». – Ми прийшли до старців і за звичаєм після молитви поцілувалися з ними і сіли. Поговоривши з ними, ми збиралися вже йти і попросили помолитися за нас на прощання. Хтось із старців із подивом запитав: – А хіба ми за вас не помолились? – Ні, – сказали ми, – авва, коли ми ввійшли, то помолилися, а досі ми тільки розмовляли. – Вибачте, браття, – сказав старець, – під час розмови з вами один із нас прочитав сто п'ятдесят молитов. Після такого пояснення старці (знову) помолились і провели нас. 3 . Старець сказав: «Людина потребує боятися суду Божого, ненавидіти гріх, любити чесноту і завжди молитися Богу». 4 . Сказав авва Ісидор: «Коли я був молодий і жив у келії, я не ставив собі заходів молитовного правила. Цілий день і вся ніч були в мене богослужінням». 5 . Про авву Арсенію говорили, що в суботу ввечері він ставав на молитву, так що захід сонця опинявся у нього за спиною, і простягав руки до неба в молитві, і так стояв, поки сонце на сході не висвітлювало його обличчя, і тільки тоді він повертався до себе в келію. 6 . Авва одного палестинського монастиря сказав блаженному Єпифанію, єпископу Кіпрському: – За твоїми молитвами, владико, ми не нехтуємо нашим правилом, але старанно здійснюємо третій, шостий та дев'ятий годинник. Єпископ викрив його, помітивши: – Я бачу, що іншими годинами дня ви нехтуєте і не чините молитви. Справжній чернець повинен невпинно молитися і співати псалми у своєму серці. Він сказав, що пророк Давид молився, не рахуючись з часом (Пс 118,147; Попереджаю світанок і закликаю): опівночі вставав (Пс. 118, 62: Опівночі вставав славословити тебе) і до ранку стояв перед Богом. Вранці молився і з полудня до вечора (Пс. 118, 62: Опівночі встав славословити тебе). Тому він вигукнув: Семиразово в день прославляю Тебе (Пс.188, 164). 7 . Авва Ісайя, пресвітер Пелусіот, коли під час трапези любові брати в церкві їли і розмовляли один з одним, зупинив їх, сказавши: - Помовчіть, браття, бо знаю брата, який їсть разом з вами і п'є стільки ж чаш, скільки і ви, але молитва його сходить перед Богом, як вогонь. 8 . Якось до авви Лукія в Енат прийшли так звані ченці-євхіти (ченці-сектанти, які вважали, що молитва важливіша за церковні Таїнства). Старець спитав їх: – Ми не торкаємося рукоділля, – відповіли вони, – але, як каже апостол, невпинно молимося (1Фес 5,17). - Хіба ви не їсте? – знову спитав він. Вони відповіли- – А коли ви їсте та спите, хто молиться за вас? Вони не знайшлися, що відповісти. Тоді старець сказав: – Тож вибачте мені, ви не робите того, про що кажете. А я покажу вам, що, займаючись рукоділлям, безперестанку молюся. Я сідаю за справу з Божою допомогою і, змочивши гілки і сплетаючи з них мотузку, кажу: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї і з безлічі щедрот Твоїх очисти моє беззаконня» (Пс.50,1). Хіба ж це не молитва? - І коли я весь день працюю і молюся, - додав він, - то заробляю шістнадцять монет; дві віддаю як милостиню, а на решту харчуюсь. Хто одержує дві монети, молиться за мене, коли я їм і сплю, і тому, за благодаттю Божою, виходить, що я молюся невпинно. (Пояснення отця Павла: Думаю, що старець відповів їм так, щоб показати, що молитва не обов'язково буває тілесною і вустою). 9 . Говорили про одного старця, що він чотири місяці заходив до одного брата в Скит, і той ніколи не мав часу поговорити з ним. Одного разу старець прийшов до його келії, став за дверима і почув, як він вимовляє в сльозах: - Господи, невже мій крик про милість не доходить до Твоїх вух? Якщо гріхи перешкоджають моїй молитві, ніколи не втомлюсь волати до Тебе. 10 . Старець говорив: «Якщо в тебе немає ні духовної смирення, ні духовної молитви, то набуди ці чесноти тілесно, а потім у тебе з'являться і духовні чесноти». Одна людина якось спитала старця: – Як завжди можна молитися? Адже тіло немічно і не може постійно стояти на молитві. - Молитва, - відповів старець, - не в тому, щоб стояти на молитві, а в тому, щоб завжди молитися. - Як це завжди? – здивувався брат. – Чи їси ти чи п'єш, чи йдеш дорогою чи працюєш, не припиняй молитву. – А якщо я розмовляю з іншою людиною, як я можу молитися в цей час? – Про це сказав апостол: Будь-якою молитвою та проханням моліться у будь-який час духом (Еф 6,18). Якщо розмовляєш з кимось і не встигаєш подумки вставляти молитву, то звертайся з молитвою до Бога в умі. – А якою молитвою треба молитися? - Запитав брат. – Отче наш, – сказав старець. – Якщо хочеш читати цю молитву, то маєш дивитися на всіх людей, як на одну людину, і утримуватись від осудів. Усьому свій час, говорив Соломон (Еккл 3, 1). А для молитви підходить кожен час і не буває непридатним. Благословлю Господа кожного разу; хвала Йому невпинно устах моїх (Пс 33, 2). Ось чому апостол радить: Постійно моліться ( 1Фес 5, 17 ), бо щогодини належить молитві. І сам Господь каже нам: Тож пильнуйте на всякий час і моліться, нехай спроможеться уникнути всіх цих майбутніх лих і постати перед Сина Людського (Лк 21, 36). Хто хоче очистити своє серце для пам'яті про Господа, який завжди запалює серце, повинен невпинно знати лише одне заняття і одну справу – молитву. Не повинно бути так: то молишся, то не молишся. Якщо хочеш позбутися власної гнилості, ти повинен постійно думати про молитву заради збереження розуму, чи ми знаходимося в храмі чи далеко від нього. Як людина, якій треба очистити золото, якщо дозволить вогню хоча б на коротку мить ослабнути в горнилі, змушена буде почати все спочатку, бо розплавлений метал затвердіє, так і той, хто пам'ятає Бога, але потім Його забуває втрачає через свою безтурботність все, що сподівався придбати в молитві. Як неможливо взяти в руки залізо, розпечене у вогні, так і ворог не в змозі викликати лайку в умі, загартованому в постійній молитві. Як залізо в полум'ї розпалюється до червона, так і розум під час молитви просвічується спалахом божественного полум'я і весь стає яскравим, як блискавка. Постійна молитва звільняє від полону у диявола, але навіть найкоротша зневага до молитви стає матір'ю забуття. 2 . Сказав авва Феодор з Єната, що якщо Бог не простить нам нашу недбалість під час молитви і полон розуму під час псалмоспіву, то ми не зможемо врятуватися. Але як може ум безперестанку молитися? Коли ми співаємо чи читаємо, зустрічаємося з людьми або служимо їм, розуму доводиться мати справу з безліччю думок і уявлень, що діють перед ним. Божественне Писання не пропонує нічого неможливого. Сам апостол співав, читав, навчав, служив і страждав від гонінь, але безперервно молився. Безперервна молитва підтримує розум у великому благоговінні, так що він старанно прагне Бога, завжди залежить від надії на Бога, в Ньому знаходить сміливість на діла і ставиться до всіх подій за словом апостола: Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи тісність, чи гоніння, чи голод? І далі: Я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початку, ні сили, ні сьогодення, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ніяка інша тварюка не може відлучити нас від любові Божої в Христі Ісусі, Господі нашому (Рим 8, 35–39). Душа за допомогою розуму може зрозуміти, що за пристрасті діють усередині неї. Розум дбає про душу і дбатиме, поки не вижене з неї всі пристрасті і не породить разом з нею нові помисли і не виховає цих чад. Тоді розум і душа стануть єдиним серцем, і душа буде так само підкорятися розуму, як дружина підкоряється чоловікові. Розум стане для неї главою, тому що чоловік є глава дружини, за словом апостола (Еф 5, 23), і, ставши єдиним про Господа цілим, вони не знатимуть розладу. Ті, хто досягли такого заходу, моляться Богові в чистоті. Вони освічені Богом, істинно поклоняються Богові, як Він цього вимагає. Вони ті, в кого Він уселився і ходить у них, за словами Писання (2Кор 6, 16). Про це говорить і Спаситель: Якщо двоє з вас погодяться на землі просити про всяку справу, то чого б не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного (Мт 18,19). Коли душа повною мірою з'єднується з розумом, вона перебуває в Господі, і Господь перебуває в розумі. Як сам Він сказав у Євангелії: Будьте в Мені, і Я в вас (Ін 15,4). Хто перебуває в Бозі своїми діяннями, у тому Бог перебуває і за спогляданням Його. Коли душа здобуде свободу і минає бісівські перешкоди в повітрі, тоді вона перебуватиме в Богові й сприйме від Духа Його, як сказав апостол, що той, хто з блудницею, з'єднується з нею. Така людина вже більше не грішить, і лукавий не наближається до неї. Бо людина народжена від Бога, а в Писанні сказано: кожен, хто народжений від Бога, не робить гріха (1Ін 3,9). Існує безліч способів молитви, які дуже відрізняються між собою. Але серед них є і шкідливі, які перетворюють молитву на сатанинську справу. Сліпий, хто кричить: Сину Давидів! помилуй мене (Мк 10,48; Лк 18,38–39). Він молиться тілесно, але духовного відання у ньому немає. Коли сліпий прозрів і побачив Господа перед собою, він сповідав Його не Давидовим сином, а Сином Божим і вклонився Йому. Згадуючи про Бога, примножуй благання, щоб якщо забудешся, Господь нагадає тобі. Молитва не може бути досконалою без розумового навернення. Господь чує тих, хто молиться, не розпорошуючись думками. Коли ум молиться, не відволікаючись, серце починає журитися, а серця скорботного і смиренного Ти не зневажиш, Боже (Пс 50,19). Молитва без ширяння розуму в хмарах – знак боголюбства, що перебуває в молитві, а недбалість і мрії свідчать про пристрасть до задоволень. Хто бадьорить і терпляче молиться, не думаючи про те, що йому важко, той явно стає причасником Святого Духа, а хто тяжіє всім цим і залишається на молитві тільки зусиллям волі, той незабаром отримує підтримку від Бога. Чистій молитві слід відводити чисте місце. Тому під час молитви не впускай у себе думки про ворожі підступи, щоб не знищити велике благо молитви. Навпаки, врази швидше ворога стрілами молитов, зачинившись на всі замки, бо все це краще, ніж розмовляти з ним (цибульним), думаючи отримати від нього хоч якусь користь. Адже всі його хитрощі тільки й спрямовані, як відволікти нас від розмови з Богом. Знати про різні справи корисно лише в годину спокуси та зневіри, а під час чистої молитви дуже шкідливо. Якщо ти намагаєшся здобути чисту молитву, віддайся від видовища світу, припини всі знайомства і ніколи не бажай приймати у себе в келії старих друзів просто під приводом хороших стосунків, але тільки тих, хто веде той самий чернечий спосіб життя, мислять про духовне і присвячені таємниці подвигу. Після того, як ти перервав зовнішні зв'язки, бійся безладу духовної бесіди. Бо душа зазвичай починає переходити від спілкування до спілкування, якщо ми не докладемо деяких зусиль для того, щоб це зупинити. Молитву треба сполучати з читанням. Читання скасує це зовнішнє безладдя, подасть їжу для молитви і навчить розум зосереджуватися. Тоді ти незабаром досягнеш бажаного. Хто любить, той готовий постраждати заради кохання і зневажає будь-які перешкоди, аби не втратити предмет любові. Хто любить Бога, той завжди старанний у чистій молитві і відкидає геть будь-яку пристрасть, що стоїть у нього на шляху. 2 . Хто щиро любить Бога, завжди молиться, не відволікаючись. А хто молиться, не відволікаючись, той щиро любить Бога. Під час молитви відволікається той, чий розум ще прилип до чогось земного. 3 . Розум, який деякий час затримується в чуттєвому світі, неодмінно знаходить якусь звернену до нього пристрасть: бажання, смуток, гнів чи мстивість, і доки він не почне зневажати чуттєвий світ, не звільниться від пристрасті. Виконання заповідей робить більш тонким розуміння речей. А читання і споглядання робить розум нематеріальним, тому він може молитися, не відволікаючись. Практичного методу недостатньо для того, щоб звільнитись від пристрастей. За ним повинні бути різні духовні споглядання. Практичний метод звільняє розум від нестримності та ненависті, а духовні споглядання – від забуття та незнання. Тільки після цього людина може молитися як слід. Як тіло, вмираючи, віддаляється від усіх мирських справ, так і розум у досконалій молитві вмирає, бо віддаляється від усіх мирських помислів. Не вмерши такою смертю, неможливо опинитися поруч із Богом і відродитися. З тими, хто моляться зовсім, воюють біси, намагаючись навіяти їм помисли про чуттєві речі. Якщо це люди, які ведуть пізнавальне життя, біси намагаються, щоб помисли в них залишалися довше, а якщо це люди, схильні до діяльного подвигу, лукаві підбивають їх на те, щоб згрішити насправді. Демони борються з усіма, щоб віддалити їх від Бога. Той, хто молиться, не повинен зупинятися у своєму прямому сходженні до Бога. Слід підніматися все вище і вище, від сили до сили в діяльному успіху в чеснотах, і від слави до слави в духовному спогляданні пізнаваного і таким чином переходити від буквального змісту Писання до духовного. Так само треба робити, коли ми перебуваємо на молитві. Тому, браття, зберігайте себе завжди і обнесіть себе стіною імені Христового. Якщо ми будемо наслідувати волю Христову, вороги нічого не зможуть зробити з нами. Вони дим і порох, немає в них жодного складу, і лукаві бігають від тих, хто боїться Господа». 2 . І ще він сказав: «Чато, поки є у вас фортеця, здійснюйте подвиг заради свого спасіння, перш за годину смерті, яка буде нещасною для нас, якщо виявимо недбалість. Нехай кожного разу ваша душа виявиться мудрішою за грубе тіло і звертається до його кожної частини: «Поки я з тобою, охоче будемо з молитвою звертатися до нашого Господа». Звертайтеся до рук, бо настане час, коли припиняться аплодування, не можна буде стиснути кулак у гніві або жадібно простягнути, щоб викрасти що-небудь. До ніг - бо настане час, коли вже не зможете ходити і творити беззаконня. Перш ніж смерть розлучить усіх нас і розпорошить, треба відмовитися від гріха. Здійснюватимемо подвиг, мужньо стоятимемо і безсторонньо виконувати поклони перед Господом, щоб Він прийшов нам на допомогу і прийняв нас ціною тимчасової муки, щоб відправити нас у безсмертне життя. Тому покажи, що твої почуття сповнені сліз, розкажи Владиці про свою безкорисливу працю, щиро підтримай мене, який сповідується Богу, і не дай мені ні сну, ні відпочинку, щоб не потрапити мені у вічне борошно. Прийде час і для твого протверезіння, коли ти отримаєш велику відплату благ, інакше - суд і муки. Якщо ми зараз відливатимемо від справ, то зі жалем скажу тобі: «Яке нещастя, що я був пов'язаний з тобою – через тебе тепер і мене звинуватили». Якщо це так, браття, то кожного разу підніматимемо себе на молитву і воістину станемо тоді Божим храмом, у нас вселиться Святий Дух, і ніякі хитрощі сатани не обдурять нас. Але святитель, котрий вирішив з твердою і непохитною вірою предстояти Богу, не сумнівався у своєму спасінні і здійнявши руки до неба, думав про те, щоб не зазнати страху від раптової появи гонителів. Диякон наслідував його приклад. Він теж підняв руки до неба і дивився, не відводячи очей, у висоту. Так вони стояли, повністю віддавшись молитві. Гонителі все оглянули, обнишпорили кожен кущик, розворушили все каміння, зазирнули за всі пагорби і в усі щілини і повернулися назад ні з чим, припустивши, що християни злякалися і бігли і тепер уже точно потрапили до рук тих, хто чатував на них унизу. Але виявилося, що нікому не вдалося спіймати святителя. Шукачі докладно описали те місце, де, як передбачалося, ховався святий, і запевняли, що там нікого не виявили – тільки бачили там два дерева на невеликій відстані один від одного. Коли переслідувачі пішли, донощик піднявся туди, де великий святитель та його учень молилися, і побачив їх – вони, як і раніше, стояли і молилися. Тут бідолаха зрозумів, що Бог зберіг їх, представивши їх переслідувачам у вигляді двох дерев. Він упав до ніг святителя і повірив у Господа. Так недавній гонитель став одним із гнаних. Авва Іоанн Колов про душу, що кається, говорив, що якщо вона в усьому буде вдаватися до Бога з молитвою, то біси і пристрасті не отримають влади над нею. І розповів таку притчу: «В одному місті жила гарна блудниця, і вона мала багато коханців. І ось якось до неї прийшов градоначальник і сказав: - Обіцяй мені, що станеш цнотливою, і я візьму тебе за дружину. Вона погодилася, і він узяв та ввів її до свого дому. А коханцям не терпілося з нею зустрітися, але вони не знали, як. Тоді їх осяяло: «Підійдемо до дому правителя, але входити не будемо, тому що якщо він дізнається, то нам не подобатися. Краще встанемо за рогом і свиснем, може вона здогадається і сама спуститься до нас, і нашої провини не буде». Вони підійшли до будинку і стали свистіти. Вона почула, але заткнула вуха, пішла в найдальшу спальню і наглухо зачинила двері. Коханці зрозуміли, що вона не вийде та пішли ні з чим». Старець пояснив, що блудниця – це душа, коханці – біси, правитель – Христос, внутрішні покої вдома – запори розуму зсередини. Якщо душу борють біси через пристрасті, вона повинна зосередитися у собі і з молитвою вдаватися до Бога, і тоді вороги нічого з нею не зможуть вдіяти. 2 . Брати спитали авву Агафона: — Отче, яка чеснота в чернечому житті потребує найбільшої праці? – Пробачте мені, гадаю, що це нечувана праця – молитися Богу, – відповів старець. – Щоразу, коли людина збирається молитися, вороги намагаються будь-яким шляхом не допустити цього. Вони розуміють, що ніщо не ставить їм таких перешкод як молитва. Коли людина виконує вимоги чернечого життя і тримається стійко, то набуває спокою, а молитва вимагає боротьби до останнього подиху». 3 . Одного брата, який стояв на молитві, вжалив скорпіон у ногу. Біль розлився широко і дійшов до самого серця, ось-ось брат випустить дух. Але брат, хоч розумів, що помре, і хоч йому було дуже боляче, не зійшов із місця, доки не закінчив молитву. 4 . Авва Євагрій говорив: «Якщо ти боєшся, молись, що велить і Писання. Молися зі страхом і трепетом, тверезо та бадьоро. Саме так треба молитися, особливо через незримих ворогів, зловмисних і зловмисних, які намагаються заморочити нам голову під час молитви». 5 . Він же сказав: «Якщо в твоєму серці виявиться ворожий помисел, проси у своїй молитві тільки одного – Меч проти ворога, заточений сльозами». 6 . Якось запитали авву Макарія: - Не треба бурмотити, - відповів він, - але слід підняти руки і просити: «Господи, як хочеш і як знаєш, помилуй мене». А якщо знаходить на тебе лайку: «Господи, помилуй». Бог знає наші потреби і посилає нам корисне. – Чому, коли я стою на молитві, мене часто бентежить помисел? - Диявол спочатку, не бажаючи вклонитися Богу всіляких, був вигнаний з небес і став далеким від Царства Божого. Тому він і нас намагається відірвати від молитви, щоб змусити нас пережити те саме, що й він. Не зневажай своїх обов'язків, щоб не потрапити до рук ворога. 2 . Примуш себе до уважного читання Псалмів, тому що це позбавить тебе від полону скверни. 3 . Люби часто молитися, щоб серце твоє просвятилося. 4 . Не ремствуй під час служби, інакше тебе зжеруть люті звірі. 5 . Дивись, не зневажай виконання своїх обов'язків, бо виконання їх принесе світло твоїй душі. Брате, знай: хто старанний у молитві та смиренномудрості, ті не падають, а хто цим нехтують, тих вражає марнославство та життєві турботи, і тому вони легко падають. Тому диявол, не заважаючи нам думати про мирське і займатися життєвими справами, робить все, щоб відвернути нас від молитви і смиренномудрості. Він знає, що без молитви і смирення, навіть якщо все інше робитимемо правильно, рано чи пізно опинимося у його владі. Молитвою я називаю не тільки ту, що відбувається тілесно, але й ту, яка приноситься Богові у ясному помислі. А якщо одне з двох (тіло чи помисел) зійде зі шляху, те й інше не зможе предстояти Богу, але піде тільки за власними бажаннями. Тому не тільки ті, хто нехтують молитвою, але й хто не молиться розумом, схильні до нападів темних сил. Хто молиться тверезо, той палить бісів, а хто віддається мріям, з того бісів сміються. Глава 10: Про те, якою є сила молитви, що через неї Бог посилає всяке благо і як людина з'єднується з Ним. 1. З житія святого Іоанна Милостивого За часів великого Івана жили два сусіди, шкіряні справи майстра. Один із них був одружений, у нього були діти, з ним жили батько та мати. Єдиний годувальник великої родини, він не пропускав жодної служби у храмі. Інший майстер, хоч і був майстерніший у ремеслі та старанніший у роботі, ледве зводив кінці з кінцями і заздрив сусідові. Не в силах винести нав'язливий помисел, бідолаха прийшов до сусіда і, залишившись з ним наодинці, запитав: - Заклинаю тебе, заради Бога, не приховуй нічого від мене, зізнайся відверто, як тобі вдається добувати таке багатство, хоча робиш усе з лінню. Я намагаюся щосили, працюю не покладаючи рук, але в мене все йде порохом, і вже докотився до злиднів. Сусід зрозумів, що все це відбувається з ним через те, що той дуже рідко ходить на службу до церкви і що йому слід старанніше молитися Богові. - Так, знаєш, - сказав він, - раніше мені теж доводилося туго. Тоді я вирішив ходити на всі служби. І сталося так, що одного разу я знайшов золото на дорозі. З того часу у мене й справи пішли добре – сам бачиш. Якщо не віриш, давай ходити до церкви разом, ти отримаєш чималу втіху. Невдалий майстер послухався поради, почав ходити разом з ним на всі служби і незабаром помітив, що в його будинку з'явився достаток. Він пішов і подякував сусідові за добру пораду. У відповідь щасливий майстер вразив його своїм визнанням, що жодного золота на дорозі не знаходив. Просто йому хотілося спонукати сусіда частіше бувати на службі в храмі, і заради цього написав про золото. Коли про це почув блаженний Іван, то оцінив добрий намір щасливого майстра і висвятив його на священика. Був один чернець, який не працював, тільки невпинно молився. Вечорами повертаючись у свою келію, він щоразу знаходив хліб і їв. Але якось до нього прийшов брат, приніс гілки фінікової пальми і навчив працювати. Коли ж увечері він, як завжди, увійшов у келію, щоб поїсти, то не знайшов нічого, і ліг спати, голодний. Уві сні йому було відкрито: «Поки ти думав про Мене, Я тебе годував. А тепер ти почав працювати і тому працею сам добовуй собі їжу». 2 . На Синайській горі жив один старець. Якось він пішов у місто, і йому зустрівся брат, який зітхнувши сказав: – Отче, нас замучила посуха. – Чому ви не молитеся і не просите, – спитав він, – щоб Бог послав вам дощ? – Та ми молимося, – відповів брат, – і молебні служимо, але дощу немає і немає. - Тоді чому ви не молитеся не перестаючи? Хочете знати, що це означає? Давай встанемо на молитву разом і здійнявши руки до неба, він почав молитися, і тут же пішов дощ. Брат злякався, упав ниць, а старець побіг від нього геть. 3 . Брати прийшли до авви Антонія і запитали його про сенс одного виразу з книги Левіт. Авва вийшов у пустелю, а авва Аммон таємно пішов за ним, бо знав звичай старця. Антоній не пішов далеко, став на молитву і вигукнув: – Боже, пішли мені Мойсея, щоб він пояснив мені зміст цього виразу. І невдовзі почувся голос, що заговорив з Антонієм. Авва Аммон додав, що він чув голос і слова авви Антонія, але не міг розібрати змісту сказаного згори. 4 . Учень авви Віссаріона авва Дула розповідав, що якось він прийшов до свого вчителя в келію і побачив, що той стоїть на молитві, вдягнувши руки до неба. Так він простояв чотирнадцять днів, а потім звернувся до учня і сказав: «Йди за мною». «Коли ми вийшли, – продовжив авва Дула, – то одразу попрямували до пустелі. Мене мучила спрага, і я сказав: "Авва, хочу пити". Він узяв мою хутряну ласку, відійшов на відстань кинутого каменю, помолився і приніс її, повну води. (Я вгамував спрагу), і ми продовжили шлях. Прийшовши в Ліко до авви Івана, поцілувалися з ним і помолились разом. А потім сіли і завели розмову про бачення, яке було авві Віссаріону під час молитви, коли йому було сказано: «Вийшов указ про закриття язичницьких капищ». Пізніше нам стало відомо, що так і сталося цього дня. 5 . Авва Лот прийшов до авви Йосипа і спитав: – Авво, я під силу роблю своє мале наслідування, малий піст і молитву, читання та безмовність. І під силу очищаю помисли. Що мені робити ще? Старець підвівся, простягнув руки до неба, і його пальці засяяли, як десять яскравих світильників. — Якщо хочеш, — сказав він, — то будь, як вогонь. 6 . Якось авва Мойсей пішов по воду і побачив, що авва Захарія молиться біля струмка, і Дух Божий спочив на ньому. 7 . Авва Яків познайомив нас із розповіддю одного старця. «Коли я був молодший і жив у пустелі, – казав старець, – то поряд зі мною оселився юнак, який чинив чернече життя на самоті. Одного разу я відвідав його і побачив, що він молиться і просить Бога удостоїти його миру зі звірами. Після молитви прийшла кабаниха разом зі своїми поросятами, прийняла його за дитинча і дозволила йому пити від неї молоко. Наступного разу я бачив, як він молиться і просить у Господа: «Господи, дай мені дружити з вогнем». Він розпалив багаття, став на нього, потім схилив коліна і почав молитися до Владики». 8 . Брат спитав авву Сісоя: - Якщо хочеш благоугодити Богу, - відповів він, - зречися земного, залиш позаду все створене і звернися до Творця, і тоді ти з молитвою і скорботою з'єднаєшся з Богом і здобудеш відпочинок у нинішньому віці і в майбутньому. 9 . Говорили про авву Тіфоя, що коли він довго тримав руки, піднесені до неба, стоячи на молитві, то розумом захоплювався на небо. Тому якщо траплялося, що він молився разом із ченцями, то намагався якнайшвидше опустити руки, щоб його розум не піднісся на небеса і він не затримав би братію надовго. 10 . Старці казали, що молитва – дзеркало ченця. 11 . Якось авві Памво довелося разом із братами вирушити до Єгипту. Зустрівши мирян, що сидять, він сказав їм: – Встаньте, привітайте ченців, тоді у вас буде їхнє благословення – адже вони постійно розмовляють з Богом, і уста їхні святі. 12 . Брат підійшов до келії авви Арсенія в Скиту, зупинився біля дверей, глянув і побачив старця, повністю охопленого вогнем. Безперечно, що й брат гідний стати очевидцем такого бачення. Коли він постукав, старець вийшов і побачивши, що брат чимось вражений, спитав: - Ти вже давно стукаєш? Ти нічого не бачив? – Нічого, – підтвердив брат. Вони поговорили і потім попрощалися. 13 . Один великий старець, який жив у нижньому Єгипті, сказав простотою, що Мелхиседек – Син Божий. Про це розповіли блаженному Кирилові, архієпископу Олександрійському, і той вирішив роз'яснити старцеві його помилку. Так як він знав, що старець був чудотворцем, і Бог являв йому все, про що б той не попросив і що він так сказав тільки з душевної простоти, то премудро до нього звернувся: – Авво, я хочу запитати тебе: один помисел мені каже, що Мелхиседек син Божий, а інший, що він не син Божий, а людина та архієрей Божий. Сам я стою в нерішучості, тому й звернувся до тебе, щоб ти помолився Богові, і Він відкрив би тобі істину. Старець одразу пожвавішав від свідомості своєї прозорливості і сміливо попросив: – Дай мені три дні. Я спитаю Бога про це і скажу тобі, хто такий Мелхиседек. Він пішов у пустелю і помолився Богові, питаючи Його про Мелхиседека. Повернувшись через три дні, він сказав блаженному архієпископу Кирилові, що Мелхиседек є людиною. Архієпископ запитав: - Звідки ти знаєш, авво? – Бог відкрив мені всіх патріархів, як вони йдуть по порядку, і були вони перед моїми очима від Адама до Мелхиседека. Сам ангел мені показав: «Ось Мелхіседек, будь впевнений, що це він». Авва пішов і з того часу говорив усім, що Мелхиседек – людина. 14 . Учень авви Силуана Захарія ввійшов одного разу в келію вчителя і побачив, що той стоїть, у несамовитості піднявши руки до неба. Тоді він зачинив двері та пішов. Він знову приходив о шостій годині і о дев'ятій – вчитель, як і раніше, стояв на молитві. Близько дев'ятої години він, постукавшись, увійшов і побачив, що авва сидить мовчки. - Що з тобою сьогодні, отче? - Запитав Захарія. – Сьогодні я погано почуваюся, чадо. Учень, припавши до його ніг, сказав: - Не відпущу тебе, якщо не скажеш, що бачив. – Я був захоплений на небо, – сказав авва Сілуан, – і бачив славу Божу. І там я стояв і досі, і тільки зараз мене відпустили. 15 . Старці сказали авві Іллю Єгипетському, що авва Агафон – «добрий брат». – А порівняно із давніми? - Запитали його. – Я вже сказав вам, що він гарний у своєму роді, а що до стародавніх, то я бачив людину в Скиті, яка могла зупинити сонце, як Ісус Навин. Почувши це, брати здивувалися і прославили Бога. 16 . Учень авви Віссаріона авва Дула казав, що якось вони пішли до старця, а сонце було вже на заході сонця. Тоді старець підвівся на молитву і сказав: – Благаю Тебе, Господи, нехай зупиниться сонце, доки я не прийду до раба Твого. 17 . Він же розповідав: «Коли ми йшли берегом моря, мене почала мучити спрага, і я сказав авві Віссаріону: – Авва, я дуже хочу пити Старець помолився та й сказав: Вода стала солодкою, і я її пив. Потім зачерпнув води в глечик, щоб і потім попити, коли заманеться. Помітивши це, старець спитав: - Вибач мені, раптом знову захочеться? – Але ж Бог тут і всюди, – сказав старець. 18 . Наступного разу, коли треба було перейти через Ніл, авва Віссаріон помолився і пішов по воді, як по суху, і опинився на іншому березі. Здивований, я вклонився йому і спитав: - Що ти відчував під своїми ногами, коли йшов водою? - Я відчував воду по щиколотку, - сказав старець, - а нижче було твердо. 19 . Якось авва Аммон йшов до авви Антонія і заблукав. Він почав молитися Богові: «Господи Боже мій, не загуби твоє створення». І відразу побачив людську руку, що звисала з неба. Вона весь час вказувала йому дорогу, доки він не прийшов і не зупинився перед печерою авви Антонія. Вони вклонилися мені та й сказали: – Ми хочемо залишитись тут. Я бачив, що вони з багатих сімей і зніжені, і сказав: - Ви не зможете тут жити. – Якщо не зможемо тут, – сказав старший, – можемо піти в інше місце. «Навіщо я їх проганяю і вводжу в спокусу? – подумав я. – Вони самі втечуть, якщо буде важко», – але вголос сказав: - Так ідіть, будуйте собі келлю, якщо зможете. – Покажи нам місце, і ми збудуємо. Я дав їм сокиру, мішок хліба, сіль і показав скелястий схил і сказав: - Тут ваша каменоломня, а ліс можете носити з Елоса. Будуйте дах над головою та селіться. Про себе я все ж таки вирішив, що гості втечуть від важких праць. - Яке тут рукоділля? - Запитали вони. Я приніс їм лози з Елоса, показав, як починати і плести корзину, і сказав: - Сплетете кошики - віддайте сторожам, а вони приноситимуть вам хліб. Я повернувся до себе, а вони терпляче почали робити все, як я сказав, і не з'являлися три роки. Тим часом мене не залишали думки про них, і я весь час запитував себе: «Чим вони там займаються, що жодного разу не прийшли хоча б сповідати свої думки? Люди приходять здалеку, а ці живуть поруч і не йдуть ні до мене, ні до інших, у церкві стоять мовчки, мовчки причащаються». Я постив тиждень і просив Бога, щоб Він показав мені їхні діла. Після тижневого посту я вийшов із келії і попрямував до них подивитися, як вони живуть. Я постукав, вони відчинили двері. Ми мовчки поцілувалися. Я помолився і сів Старший кивнув молодшому, той вийшов і сів плести корзину, нічого не кажучи. О дев'ятій годині він постукав ціпком, молодший увійшов, приготував трохи вареної їжі та накрив на стіл після того, як старший йому кивнув. Він поклав перед нами три коржики і зупинився, не кажучи жодного слова. – Ну, що, поїмо, – запропонував я, і ми взялися до трапези. Потім молодший приніс глечик, і ми попили води. Коли настав вечір, вони запитали: - Ні, я залишаюся ночувати у вас. Ідучи від них, я попросив: Вони мовчки вклонилися. Було очевидно, що старший досяг досконалості, а з молодшим ще воює ворог. За кілька днів спочив старший брат, а третього дня і молодший. Якщо біси просили Господа не посилати їх у прірву і отримали те, що просимо, то наскільки швидше почуті будемо ми, які зодягнулися в Христа, і тому ми молимося, щоб звільнитися від розуму осяжної смерті? Будемо старанні у молитві, бо сила її велика. Не треба обмежувати молитву часом і терміном, хіба що у разі невідкладної потреби, якщо ти примушуєш себе дійти до досконалості. Бо Господь узаконив молитися вдень і вночі, і апостол встановив, що треба невпинно приносити молитву всемогутньому Богові. Коли диявол побачить, що розум від щирого серця молиться, то вселяє йому багато злісних і підступних помислів. Але він не може знищити малі чесноти навіть великими бідами. Ніщо нам так сильно не допомагає, як молитва, бо вона корисна тим, що сприяє в набутті Божого благовоління. Добра справа – словами бути корисною для людей, які звертаються з питаннями, але ще краще надавати їм допомогу в духовному житті своєю чеснотою та молитвою. Хто в молитві довіряє себе Богові, той надає молитовну допомогу навіть тим, хто далеко. Якщо хочеш бути корисним початківцю подвижнику, який прагне знань, поясни йому, що таке молитва, права віра і терпіння спокус. До всіх інших благ він дійде, вирушаючи від цих трьох чеснот. Добра справа – дотримуватись найголовнішої заповіді і молитися не для виду, а лише стягуючи Царство, за словом Господнім. Якщо ми ще думаємо про різні потреби, то маємо про всі ці потреби молитися. Адже хтось без молитви щось робить чи обмірковує, ніколи не доведе свою справу до кінцевої мети. Про це Господь сказав: Без Мене не можете робити нічого (Ін 15, 5). Глава 11: Про те, що моляться, слід просити у Бога не того, що хочеться, а що Він вважає корисним Брат, що мучився лукавими помислами, сумував і від великої смирення вигукнув: – Якщо я так гадаю, то мені вже не можна сподіватися на порятунок. Він пішов до великого старця і попросив його помолитись за нього, і тоді помисли замовкнуть. Але старець сказав: - Це тобі не корисно, дитино. Але брат наполягав на своєму і не йшов. Старець помолився, і Бог забрав у нього лайку, і брат одразу впав у зверхність і гордість. Тоді він знову прийшов до старця і попросив повернути йому спокуси, аби тільки знову здобути смирення. Якщо ти молишся, щоб Бог забрав у тебе лайку, а Він не чує, не дратуйся, бо Він знає, що тобі корисно. Краще зовсім не кажи: «Прийми від мене це, даруй мені те», Але молися так: «Владико Ісусе Христе, допоможи мені, але не дай згрішити, бо я в омані, і не дай мені загинути в гріхах. Ущедри мене, творіння Твоє, не зневажи немочі моєї, не залиши мене, до Тебе прибігаючого, зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою, перед лицем Твоїм, і немає мені притулку, хіба до Тебе, Господи. Господи, спаси мене заради щедрот твоїх, нехай посоромляться всі повстаючі на мене, що шукають душу мою, щоб винищити її, бо Ти, Господи, всемогутній, і слава Тобі, Богові Отцю та Святому Духу навіки. Амінь». Коли зрозумієш це і вимовиш у таємниці серця, то хіба Бог тебе не почує? Ти тільки слухайся Його і роби, що Він велить. Бог чує людину, якщо вона слухається Його. Бог завжди поруч, і тільки наша свавілля не дає Йому почути нас. – Буває, я прошу святих про звільнення від душевної та тілесної пристрасті та вірю, що одразу отримаю зцілення. Однак побоююся, чи не станеться воно, коли це мені не корисно? - Брате, погано наполегливо просити про зцілення від пристрасті, не знаючи, чи корисне воно чи не корисно. Краще згадати слова Господа: Бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, перед вашим проханням у Нього (Мт 6, 8). Тому молися Богу так: «Владико мій, я в руках Твоїх, помилуй мене за волею Твоєю, і якщо корисно мені, поспіши зцілити мене». Так само і святих проси за себе помолитися, твердо вір і не сумнівайся, що Він усе зробить на користь тобі, і дякуй Йому за всі справи, як радив нам апостол: За все дякуйте ( 1Фес 5,18 ). Тоді буде користь і вашій душі та тілу. Один із них приніс сім з половиною фунтів золота і сказав, що ось, мовляв, усе, що в нього є, і попросив святителя помолитися про зцілення свого сина від тяжкої хвороби та благополучне повернення корабля, який він спорядив до Африки. Через місяць після молитви святителя син судновласника помер, а ще через три дні корабель по дорозі назад з Африки, проходячи повз Фарос, потрапив у страшну бурю: весь вантаж довелося викинути за борт і тільки таким чином вдалося врятувати корабель. Після смерті сина ця людина ще якось трималася, але коли йому повідомили про лихо, в яке потрапив корабель, він прийшов у повний розпач. Патріарх Іван, дізнавшись про це, дуже співчував нещасному судновласнику і почав благати, щоб Господь заспокоїв бурю в душі бідолахи і допоміг йому у справах. Наступної ночі нещасний батько побачив уві сні чоловіка, схожого на патріарха, який сказав: «Чому ти так занепав духом? Хіба ти не просив мене врятувати свого сина? Він зараз врятований благодаттю Божою і радіє у селищах праведних, уникнувши всіляких злих спокус. Якби він прожив довше, то загруз у розпусті і виявився б недостойним майбутніх обітниць. А щодо корабля, то про що тут говорити, якби ми не благали Бога, то корабель пішов би на дно і всі загинули б разом із твоїм братом. Тому тобі слід не сумувати, але з вдячністю терпіти свою частку. Бо ніщо не відбувається без Божого суду, хоча нам багато з того й невідомо». Щойно людина прокинулася, відчув у серці неабияку втіху, прийшов до патріарха, впав йому в ноги і висловив свою приголомшливу подяку. Він розповів йому про видіння, а блаженний патріарх порадив дякувати не його, смиренній людині, але Богові, що спрямовує все до найкращого. Багата і боголюбна жінка на ім'я Клеопатра після смерті мученика Уара взяла його мощі і перевезла до себе на батьківщину, до Палестини, а коли гоніння стали слабшати, збудувала храм на його честь. Вона мала єдиного сина, і вона покладала всі надії на нього, бо її чоловік помер багато років тому. Вона надсилала багато грошей володарям, щоб вони удостоїли її сина славетного титулу. Зрештою мати домоглася указу від імператора про присвоєння її сину (бажаного) титулу. Але вона вирішила не святкувати цю подію, доки не закінчить будівництво храму, чому вона віддавала всі свої сили. Коли споруда була підведена під дах, благочестива дружина зібрала єпископів і пресвітерів для освячення нового храму, запросила ченців, що просіяли доброчесним життю, і, вилучивши святі мощі мученика Уара з усипальниці, урочисто поставила їх на дорогоцінні носилки і рядила з носами отриманого сином, щоб присутні віддали славу і гідно оцінили їх. А син повинен був одягнутися в цей шляхетний одяг. Потім у присутності всіх присутніх було здійснено всенічну службу. Клеопатра та її син першими підійшли до мощей мученика, взяли ноші та урочисто перенесли до вівтаря храму. Перед нею були образи мучеників, і вона палко, зі сльозами молилася Уару та іншим святим, а її син просив у мученика допомоги у своєму житті. Після закінчення божественної Літургії були накриті столи з різними вишуканими наїдками, і сама Клеопатра із сином прислужувала гостям. Своєму хлопчику вона сказала, щоб він не торкався ні їжі, ні пиття, поки не обслужить усіх гостей. Бенкет закінчився тільки надвечір. Хлопчик дуже втомився і подався спати, але сон ніяк не йшов, йому стало погано, виявилося, у нього почалася гарячка. Мати, яка цілий день нічого не їла і не спала всю ніч, сиділа біля його ліжка і обмахувала його рушником, щоб полегшити його страждання. Близько опівночі, суди Божі, серце хлопчика раптом зупинилося – і він помер. Коли Клеопатра зрозуміла, що син мертвий, мовчки знепритомніла. Поступово вона прийшла до тями, поклала свою дитину на плечі і понесла в храм, освячений на честь мученика. Вона занесла тіло у вівтар і стала звертатися до мученика, як до живого: – У чому ж, мучениче Христове, ми такі винні, що нас спіткало таке горе? Я залишила свого чоловіка лежати в чужій землі, а твоїм мощам влаштувала урочисті почесті. Я збудувала цей храм, з самого першого каменю, і думала тільки про те, як догодити Богу, і всією душею була до тебе. Чому так було вирішено? Я сподівалася тільки на добрий – на порятунок сина. А тепер хто мене підтримає у старості? Горе мені, мої надії виявилися обдуреними. Яке (страшне) видовище! О, мучениче Христове! Воскреси мого сина, як Єлисей сина Соманітянки, або дай мені швидку смерть, щоб мені, нещасній матері, не страждати все життя. Так палко молилася і плакала Клеопатра. Нарешті вона заснула, і в тонкому сні їй з'явився син разом із мучеником. Страждалець Христовий Уар тримав хлопчика за руку, як власну дитину, а навколо них розлилося небачене сяйво. Їхні голови прикрашали божественні вінці невимовної краси. - Чому ти не радієш, дружино, - звернувся до неї Уар, - і твоє серце переповнене страшним горем? Невже ти вважаєш мене невдячною? Невже я не знаю, що в тебе сталося? Чи я не гідно оцінив твою працю? Дивись, якої великої слави здобув твій син? Благодать, як блискавка, сяє довкола нього. А ти похмура, сумна і зовсім не радієш його порятунку? Якщо хочеш, підійди до нас, поговори з ним віч-на-віч, і побачиш, як йому добре. Після цих слів мученик сказав хлопцеві: «Підійди, чадо, до матері, і розкажи все, що ти бачив тут, щоб утішити її сльози». Але її син притиснувся до мученика і не хотів відходити від нього та приєднатися до матері. Він лише глянув на матір і вигукнув: «Мамо, заспокойся, візьми себе в руки і залиш сльози! Не можу ж я проміняти своє життя на смерть, безмежну насолоду – на скорботу, а вічне життя – на тимчасове». Почувши це, мати підійшла до сина, заспокоєна його словами. і стала щиро благати мученика помолитися за її спасіння. Уар дав їй повчальні поради, які неодмінно приведуть її до порятунку, благословив її і разом хлопчиком попрямував до небесних палаців. Прокинувшись, Клеопатра стала від щирого серця дякувати Господа і Уара і веліла покласти останки сина поряд з мощами мученика. Вона здійснила разом з гостями всенічне бдіння і вдячний молебень про порятунок сина, а наступного дня після Літургії влаштувала блискучий бенкет і разом з усіма брала участь у священних співах. Клеопатра роздала все своє майно бідним, одяглася у просту сукню і стала служити при труні мученика Уара, старанно дотримуючись постів і творячи молитву. Її внутрішня людина настільки очистилася, що кожної неділі вона бачила мученика разом зі своїм сином, осяяним яскравим сяйвом, як при першому їхньому явищі уві сні, що дещо полегшувало її скорботу. Так вона прожила сім років, після чого відійшла у блаженну вічність. Розділ 13: Про те, що молитва має супроводжуватися справами, інакше вона може бути не прийнята Богом Старця запитали про тих, хто приходять, просять у всіх молитов, а самі живуть у повному недбалості і ставляться до всього абияк. Старець відповів: – Чи багато може посилена молитва праведника (Як 5, 16), якщо він сам сприяє і сприяє їй, тобто відчуває потребу в молитві і з усім старанням та серцевим болем захищає себе від лукавих помислів та діл. А якщо людина провадить своє життя в байдужості, то ніякої користі від цього не буде, навіть якщо всі святі молитимуться за неї. Бо в Писанні сказано: Коли один будує, а другий руйнує, то що вони отримають для себе, крім втоми? (Сир 34, 23). Розповім вам історію, що сталася в наш час. Один святий авва, (духовний) отець кіновії, прикрашений будь-якою чеснотою і найбільше смиренномудрістю і поблажливістю, був милостивий і співчутливий до людей і багатьох перевершував у коханні. Він молився Богові так: «Господи, я знаю, що я грішник. Але, знаючи щедрість Твою і милість Твою, надіюсь, що Ти спасеш мене. Молю ласку Твою, Владико, не відлучайся від моєї братії і в майбутньому столітті, але з милості Своєї удостої їх разом зі мною Твого Царства Небесного». Він постійно творив цю молитву, і людинолюбний Бог виконав його прохання таким чином. У монастирі, що стояв неподалік, мало відбутися свято на згадку про святих. Хоч авва не хотів іти, але уві сні він почув голос: «На свято йди, але вперед пішли своїх учнів, а потім піди сам один». Христос, що прийшов до нас грішним і став усім для всіх, щоб усіх врятувати, прийняв образ жебрака і хворого і ліг посеред дороги. Коли учні проходили повз і побачили страждущего жебрака, то запитали: – Я розбився. Їхав на коні, але він скинув мене та втік. І нема кому допомогти мені. – Ми теж нічим не можемо допомогти тобі, авво, – ми піші, – сказали вони й пішли, лишивши його на дороги. Через деякий час мимо проходив авва, побачив його, нерухомого і стогне, зрозумів, що сталося, і запитав: - Тут щойно проходили ченці, невже вони не помітили тебе? - Помітили, - відповів нещасний, - але дізнавшись, що сталося, пішли, сказавши: "Нічим не можемо допомогти тобі, авво, - ми піші?" - Ти зможеш хоч трохи ходити - так ми разом дійдемо потихеньку? – Не можу, – сказав постраждалий. – Тоді я візьму тебе на плечі, і за допомогою Божої дістанемося. - Хіба ти зможеш пройти таку відстань? Краще піди, помолись за мене. – Я тебе не залишу. Бачиш поряд камінь. Спочатку я затягну тебе на камінь, а потім звалю на плечі. Спочатку авва ледве пересувався під його вагою. Але з кожним кроком йому ставало все легше і легше, нести його стало зручно і, нарешті, дуже легко. Він дивувався, як це може бути, і раптом постраждалий став невидимим. Тут, – продовжував свою розповідь старець, – Христос звернувся до авви і сказав: «Ти завжди молився за своїх учнів, щоб вони разом з тобою удостоїлися Царства Небесного. Але один захід у тебе, а другий у них. Переконай їх досягти міри твоїх діл і отримаєш те, чого ти просиш, бо Я справедливий і віддаю кожному у Його справах». 2 . Брат прийшов до старця в Лавру Совки, що вище за Єрихон, і запитав його: – Погано, – відповів старець. - Ось уже тридцять років як я щодня стаю на молитву перед Богом, сам себе проклинаю і кажу Богу: Не пощади жодного з безбожних беззаконників (Пс 58, 6), і Ти приборкав... проклятих, що ухиляються від заповідей Твоїх (Пс 118,21) творю беззаконня. Богу кажу: Ти загубиш тих, що говорять брехню (Пс 5,7), а сам щоразу брешу. Тримаю зло на брата, Бога ж прошу: Пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим (Мт 6,12). Насправді дбаю лише про те, як би поїсти, а вустами тверджу: Я забуваю є хліб мій (Пс 101, 5). Сам сплю до ранку, а співаю в псалмі: Опівночі вставав славословити Тебе за праведні суди Твої (Пс 118, 62). Я зовсім не здобував розчулення, проте кажу: Втомлений я зітханнями моїми (Пс 6, 7) і стали сльози мої мені хлібом вдень і вночі (Пс 41 4). Сам сповнений всяких лукавств, а кажу Богові: Нехай будуть слова уст моїх і помисли серця мого приємні перед Тобою (Пс 18, 15). Зовсім не пощуся, а лицемірно хничу: Мої коліна знемогли від посту (Пс 108, 24). І весь виконаний звеличенням і поблажками плоті, я вдавано оспівую: Поглянь на страждання моє і на знемогу мою і прости всі гріхи мої (Пс. 24, 18). Цілком не готовий до зустрічі з Богом, проте стверджую: Готове серце моє, Боже (Пс 56, 8). Одним словом, всі мої дії та молитви стали моїм викриттям і ганьбою». – Думаю, отче, – сказав брат, – що Давид усе це говорив лише про самого себе. – Та що там казати, брате! - Вигукнув старець і зітхнув. - І справді, якщо ми не дотримаємося того, що співаємо перед Богом, то вирушимо в смерть. 3 . Старець розповідав: «У Скиту був брат, ревний на богослужінні, але в усьому іншому недбалий. Одного разу Сатана з'явився одному старцеві і сказав: - Як дивує мене такий чернець. Він ховає мене за пазухою, щоб я не відступив від нього, і робить все, що забажаю, але при цьому кожного разу говорить Богові: «Господи, позбав мене від лукавого». – Якщо твоє діяння не узгоджується з молитвою, то ти працюєш марно. – Що означає – узгоджувати працю з молитвою? – спитав його хтось. – Якщо ми молимося про щось, – відповів старець, – то це й треба робити. Якщо людина залишить свою волю, тоді Бог примириться з нею і прийме її молитву 5 . Сказав авва Мойсей Велійський: «Послухом віддається за послух. Коли людина слухняна Богові, і Бог її чує». 6 . Сказав авва Ісайя: «Якщо людина здійснює богослужіння із смиренністю, відчуваючи себе негідною, то отримує силу від Бога. А якщо згадує, хто зараз спить або хто нехтує своїми обов'язками, і засуджує їх, його праця марна». 7 . Він же сказав: «Якщо хто шукає Господа у веденні серця, Господь чує його. Просити Господа треба у віданні, не прив'язуючись ні до чого зі світських речей, і при цьому думати, що душа зі страхом постане перед судом Христовим, не спотикаючись на тому, що вона може подолати, бо без праці, зусиль і скорбот людина не буде почута Богом, про що говорить все Писання». – Чи може віра людини допомогти іншій людині, яка не виявляє віри, як, наприклад, розслабленій допомогла віра тих, хто її приніс? - Якби, - відповів старець, - розслаблений не мав віри, він би не дозволив його нести, завдаючи йому безліч неприємностей, так що в нього теж була віра, як і в тих, хто його приніс. Поки людина не покаже своєї віри в Бога, вона не матиме жодної користі. Тому не потрібно виправдовувати свою бездіяльність, покладаючи свій тягар іншого. Єремія вірив, що Бог помилує його народ, тому молився за нього. Але як у народі віри не було, то пророк говорив усе марно, і Бог не почув його. Звичайно, у пророка віра була не меншою, ніж у тих, хто приніс розслабленого. Те саме можна побачити і в інших таких випадках. – Отче, скажи милість, скажи: дочка хананеянки (Мт 15. 22–28) та раб сотника (Лк 7, 2–10), чим допомогли своєму зціленню? І ще: інший розслаблений просив тільки про тілесне здоров'я, але отримав прощення гріхів, чим він досяг цього? І Господь, коли говорив: Що дозволите на землі, то буде дозволено на небі (Мт 18, 18) і кому пробачте гріхи, тому проститься (Ін 20, 23), не додав, яке потрібне для цього сприяння прощати людей. Прошу, поясни мені це. - Брате, такі труднощі в розумінні можуть відчувати тільки ті, хто не знає речі, як вони є. Дочка хананеянки і раб сотника були непритомні (дочка хананеянки була одержима, а раб сотника лежав, розбитий хворобою). Тому вони не могли сприяти вірою тим, хто за них просив. А розслаблений вірив у те, що його тіло може стати здоровим, тому він удостоївся і того, на що не очікував – людинолюбства Божого. Спаситель, щоб люди повірили, що це Він, спочатку творив чудеса без сприяння віри людей і зцілював даремно, щоб здійснилося пророцтво, що Він узяв на Себе наші немочі і зазнав хвороби (Мт 8,17). З людей тоді не можна було питати віри, і тому вони зцілювалися благодаттю Христовою. Від них не вимагалося сприяння зціленню, але тільки обережності після лікування. Як сказано: Ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гіршого (Ін 5,14). Іван сказав про Нього: Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріх світу (Ін 1, 29). А ті, хто не прийняв Його, не отримали зцілення, про що ясно говорить нам апостол: Якщо невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається (1Кор 7,15). А що Господь дав Апостолам владу зцілювати і відпускати гріхи тим людям, які сприяють цьому своїми намірами, підтверджує Апостол Яків, який одержав цю владу, коли безперечно говорить: Багато може посилена молитва праведного (Як 5, 16). А коли зцілив Спаситель, всі, хто прийняв Його, зцілився і врятувався, а хто не прийняв – загинув. Так і ми будемо стверджуватись у вірі і рятуватися іменем Божим. Глава 14: Про те, що наша молитва не буде прийнята, якщо ми скривджені на когось або хтось продовжує ворогувати з нами, а ми не миримося з ним Великий Іоанн, патріарх Олександрійський, відлучив від вівтаря двох своїх кліриків за те, що вони ворогували один з одним. Один прийняв покарання з розумінням, а другий вважав, що покаранням можна скористатися і остаточно занедбати. Він перестав ходити на служби, молитися, став слідувати у всьому лише своїм бажанням. Яка хитра підступність була в його душі, якщо він звернув на користь своїх бажань просте рішення великого святителя! Коли святий дізнався про це, то подумав, що не можна допустити, щоб клірик став здобиччю диявола. Він зібрався викликати його, щоб оголосити йому прощення. Але за Божим промислом, він забув направити йому запрошення, в якому незрівнянний ступінь смирення святителя поєднувався б з великим співчуттям до занепалого. Потім він узяв його за руку і з радістю та тріумфуванням, які навіть описати не можна, ввів його у вівтар. Після душевної бадьорістю і легкістю він звернувся до Бога: І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим (Мт 6, 12). Після цієї події клірик став вельми скромним і помірним у своїх бажаннях, і незабаром удостоївся і священицького висвячення. Старці казали, що молитва – люстерко ченця. І ще казали, що як ніхто не може розгледіти свого обличчя в каламутній воді, так і душа, доки не очиститься від усього чужого, не зможе молитися. 2 . Сказав старець: «Коли людина стежить за тим, щоб не кривдити ближнього, тоді зухвало думає, що його молитва прийнята Богом. А якщо людина скривдить ближнього, його молитва стане мерзенною перед Богом і не буде прийнята. Бо стогнання скривдженого не дозволить молитві кривдника постати перед Богом». Якось одного диякона попросили допомогти в якійсь справі. А той відповів: "Мені зараз ніколи". Коли диякон піднявся у вівтар, то не зійшов орел, як завжди. Пресвітер сказав диякону: «У чому справа, що не з'явився орел, як завжди було? Чи на мені гріх, чи тобі. Відійди від мене. І якщо орел зійде, ми будемо сповіщені, що через тебе він не зійшов». Диякон відступив, і зараз орел зійшов. І коли служба закінчилася, пресвітер спитав диякона: Скажи мені, що ти зробив? Той повідомив йому: «Я не усвідомлюю, щоб я в чомусь погрішив, але тільки коли прийшов брат і попросив у мене про таку послугу, я відповів йому, що мені ніколи». Пресвітер сказав: «Отже, через тебе не зійшов орел, бо брат засмутився через тебе». Диякон пішов і покаявся перед братом». Утікаємо, браття, від страшної та згубної пристрасті злом пам'яті, щоб вона не зробила нас чужими відваги перед Богом. Жодна людина, яка хвора на цю тяжку пристрасть, не може постати Богу з чистою молитвою. Господь забороняє це в словах: Якщо ти принесеш твій дар (Мт.5, 23–24) та ін. Кожна людина сама себе зобов'язує геєнні і саму себе від неї відмовляє. Немає нічого сильнішого за людське виявлення волі: людина може в смерть себе вкинути або в життя. Блаженні ті, хто полюбили вічне життя, тому що вони не спотикаються. Глава 15: Про те, що читання Писання віруючому необхідне і яку превелику користь він отримує від цього Старець сказав: “Пророки написали книги. Потім з'явилися святі отці, які витлумачили їх. А ченці, які були після них, вивчили їх напам'ять. Нинішнє покоління переписало ці книги і залишило їх лежати на полицях без діла». – Чи добре вчити напам'ять божественні писання? - Пастир, - відповів старець, - водить овець на добре пасовище, де вони щипають траву, а в пустелі їм доводиться харчуватися, чим завгодно. Якщо терниї обпалять вівці язик, вона починає пережовувати траву, яка пестить рот і пом'якшує терпку гіркоту тернів. Те саме відбувається і з людиною, для нього дуже корисно вивчати божественні писання, щоб протистояти нападам бісів». 3 . Сказав старець: «Чиста тварина – те, у якої роздвоєно копита і яка жує жуйку. Наша віра права, тому що ми приймаємо два Завіти, але при цьому маємо пережовувати добру їжу, а брехливу – відкидати. Корисна для пережовування їжа – це добрі помисли, взяті з переказу святих вчителів і почерпнуті з Писання. Боголюбна душа повинна весь час думати про них. А лукава їжа - це нечисті помисли, які вселяють нам бісів - їх потрібно відразу ж відкидати, не затримуючись на них. 4 . Один прозорливий старець сказав: Я бачив, як брат читає в келії. У цей час біс не може навіть увійти до нього. Але як тільки він закриває книгу, лукавий входить і починає терзати його». Брате, слухай усім серцем читання Божественного Письма і всією душею вбирай нектар його слів, як немовля молоко матері. З Писання ти дізнаєшся, яка нагорода дається за чесноти, і твоє серце наповниться радістю і радістю. 2 . Якщо миряни старанно вивчають твори уявної мудрості цього світу, хоча ця мудрість є безумством перед Богом (1Кор 3,19), то наскільки важливіше для нас читати і запам'ятовувати Боже слово для спасіння своєї душі. І Дух Святий каже: Блаженні, хто зберігає одкровення Його, усім серцем шукає Його (Пс 118, 2). 3 . Немає нічого підлішого, ніж мати воду і не напоїти спрагу душу. Немає нічого огиднішого, ніж тримати в себе корисну книгу і не дати її братові для зміцнення його душі. Чи знайдеться хтось лінивіше спраглий, що сидить біля джерела і не бажає навіть руки простягнути, щоб почерпнути води і вгамувати спрагу. Чи є хтось байдужий за людину, яка має або взяв книгу, але не читає її. 4 . Брате, попрацюй навчити грамоти брата, який ніколи не вчився, щоб він прочитав про чудеса Божі і благословив прекрасне ім'я Його, і Бог нагородить тебе. Поклич Бога, щоб Він відкрив очі серця твого, і тоді побачиш користь молитви і читання. Читай часто і з жадібністю книги наших наставників, які говорять про Божий промисл, тому що вони спрямовують розум до того, щоб він бачив порядок творінь Божих, дізнався справи Господні і завдяки цьому став сильнішим, поступово засвоїв світлоносне знання і від тонкості смислів з чистим розумом перейшов до пізнання Божих творінь. 2 . Читай книги, коли нікого поблизу немає. Будь у цей час вільний від будь-яких тілесних піклуванням, не згадуй про суєтні справи, і тоді твоя душа буде їсти найсолодші страви розуміння, перейметься почуттям і буде радіти, осягаючи суть речей. 3 . Не вважай слова досвідчених чоловіків надуманими і такими, що не мають відношення до слова Божого, інакше будеш у темряві до кінця життя і втратиш будь-яку нагороду. 4 . Проводь час за читанням Писання, тому що воно показує тобі шлях найтоншого розумогляду. Нехай спочатку ти навіть не відчуєш насолоди читання, адже твій розум ще не очистився і не відійшов від усього матеріального. 5 . А коли станеш на молитву, почнеш читати правило, не думай про мирське, про те, що бачив і що чув, але поринай у роздуми про прочитане в Писанні. Тоді забудеш про мирські турботи і твій розум дізнається, що таке очищатися. Про це сказано, що душі, яка стоїть на молитві, допомагає читання Писання, і, навпаки, молитва просвітлює це читання. Адже читання, як було зазначено, витісняючи зовнішні сум'яття, стає вихідним встановлення способу молитви. 6 . Поки людина не сприйме Духа Утішителя, вона потребує читання божественного Писання, щоб пам'ять про духовні блага закарбувалася в його серці, і від безперервного читання в самій людині відновилося прагнення до добра. Писання зберігає його душу від несподіваних гріхів, бо він ще не набув тієї сили Духа, яка зовсім виганяє з розуму забуття. Поки забуття згладжує його корисні спогади і змушує розум розсіюватися і блукати. 2 . Ось так і той, хто говорив: «Боюсь Бога і знаю Писання», а коли знадобилося застосувати ці знання, у людини не виявилося страху Божого. І тому він то впадає в гнів, то в зухвалість, то вчить інших тому, чого сам не знає, то догоджає людям, то його огортає інша якась пристрасть. 3 . Якщо в такий момент він не набуває страху Божого, даремно переконувати його в необхідності знати божественне Писання. Смиренномудрий чоловік, який займається духовною працею, читаючи божественне Писання, все приміряє на себе, а не на іншого. Сказане в Писанні потрібно не тільки розуміти, а й втілювати у справи. 2 . Дехто вважає, що у Писанні «просто думки», тому купують книги, з'ясовують, що означає те чи інше висловлювання, але нічого не застосовують на ділі. Вони хизуються знанням висловів і міркують про сенс тих чи інших виразів. Нехай необізнані в божественній любові називають їх великими, але вони навіть не чули про те, що таке працьовитість і як застосувати знання у справу. 3 . Вони зневажаються і Богом і працелюбними благочестивими чоловіками, тому що, набувши початкового знання Писання, ці люди використовують його не на діло, а тільки напоказ. І тому втратили справжнє ведення Святого Духа, бо хизувалися не серцевим, а зовнішнім знанням Писання. По суті Писання їх відкинуло, сказавши їм: Надійся на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на твій розум (Припов. 3, 5). 4 . Не хизайся в серці знанням думок Писання, бо впадеш розумом у хулу на Духа (Святого). Читаючи Писання, думай про сокровенне, бо все, що написано було раніше, написано нам на повчання (Рим 15, 4). Щоб зрозуміти висловлювання Писання, потрібно застосовувати їх на ділі, а не вигадувати про них довгі промови, надміруючись розумінням сенсу слів. 5 . Хто залишає осторонь справу і спирається тільки на одне розуміння, бере рукою не гострий меч Писання, а гілку тростини, яка в годину битви, за словами Писання, увійде йому в руку і проколе її (4 Цар 19,32), отруївши кров своєю отрутою ще до зіткнень. 6 . Хто, посилаючись на свої подвиги, звеличується над недбайливими, той сподівається виправдатися хоча б Тілесними справами. А ось хто хизується порожнім знанням і принижує невіглас, той виявляється набагато нерозумнішим за перших. 7 . Знання не надійне без діл, за ним наступних, бо всяка думка підтверджується лише ділом. Часто буває, що від зневаги до справ затьмарюється і знання. У тих, хто збився зі шляху насправді, частково зникають і спогади. 8 . Премудрість не тільки в тому, щоб знати істину, як вона представлена ​​в природі, а й у тому, щоб терпіти лукавство неправедних як власне. Хто зупинився лише першому, той багато уявив себе. А хто досяг другого, набув смиренномудрості. Сказав старець: Деякі витрачають свої дні в недбалості; хоч і шукають порятунку на словах і в помислах, а на ділі нічого не виконують. Вони читають житія святих, але не наслідують їх смиренність і нехтування, утримання і чування, молитву і уклінність, сну на землі і безмовності та іншим подвигам. Своєю гордістю та недбалістю вони оббрехали житія святих – адже вони ніби сказали: «Людина не здатна нічого з цього витримати». Вони не подумали про те, що ось, ти думаєш спертися на Єгипет, на цю тростину надламану, яка, якщо хтось спирається на неї, увійде йому в руку і проколе її. (див. 4Цар. 18, 21). Якщо Бог оселяється в людині за благодаттю Хрещення і від виконання заповідей, він отримує надприродні дари і здійснює надприродні діяння. Благодать Нового Завіту таємно закладена в основу Старого Завіту. Тому апостол і каже, що закон є духовним. Закон буквою застарів і за старістю скасований, але духом він оновлюється і дійсний завжди. Бо благодать не вичерпається ніколи. Святе Письмо, можна сказати, ділиться на тіло і дух. Вислови Писання – тіло, а сенс – дух, чи душа Писання. Не згрішить перед істиною, але покаже себе мудрим той, хто залишить тлінне і віддасть всього себе нетлінному. Найсерйозніші дослідники божественного Писання казали, що слово Господа виявлено у двох іпостасях. Одна доступна кожному, спільна для всіх, багато хто, як говорилося, бачили Його, і не було в Ньому ні виду, ні величі (Іс 53,2). (Пс 44, 3). Перша належить початківцям, друга – досконалим, наскільки доступним, своїм веденням. Перша – образ першого пришестя Господа, коли і була явлена ​​Добра звістка, яка стражданнями очищає тих, хто віддався діянням. А друга – передвісниця другого славного пришестя, коли буде пізнаний Дух і мудрість здатних перетворюватися під час споглядання. Тоді явлений під час Преображення Лик Бога Слова прийде у всій Своєї Божественної слави. Отже, коли Бог Слово стане в нас світлим і блискучим, і лик Слова засяє, як сонце, тоді і одяг Його з'явиться білим, тобто вислови Святого Євангелія виявляться ясними і зрозумілими, і в них не залишиться нічого потаємного, але поряд з ними стоятимуть Мойсей та Ілля: найдужчий. Старці говорили, що Бог вимагає від християн слухатися божественного Писання і намагатися підтверджувати прочитане справами, а також підкорятися ігуменам та духовникам. 2 . Авва Аммун Раїфський сказав авві Сисою: – Коли я читаю Писання, помисел радить мені скласти вправну промову, якою я відповів би питанням цього місця Писання. — Це не потребує, — зауважив авва. – Краще роби подвиг заради того, щоб у чистоті розуму здобути для себе і дар недбалості та дар духовної поради. Брате, ти називаєш себе знавцем? Перевір себе на ділі. Як тіло без духа мертве, так і знання без діла мертве. Людина помиляється, якщо не знає Писання. Але він помиляється двічі, якщо знає і зневажає його. Не торкайся містичних слів божественного Писання без молитви і прохання до Бога про допомогу. Помолись і скажи: «Господи, даруй мені розуміння змісту, укладеного в словах Писання». Ця молитва, вважай, є ключем до справжнього змісту, укладеного в божественному Писанні. Глава 17: Про те, що не слід заради марнославства надто докопуватися до глибоких догматичних та таємних смислів Писання, як і досліджувати суди Божі До авви Зінона прийшли брати і запитали: – Що означає написане в книзі Йова: І небеса нечисті в очах Його? (Йов 15,15). – Людини, – зітхнув старець, – залишили свої гріхи і обговорюють небеса. А ці слова з Писання треба розуміти так: тільки Бог чистий, і в порівнянні з Ним (навіть) небо нечисте. 2 . Якось один брат із Єгипту вирушив на чужину і зупинився біля анахорета, котрий любив приймати мандрівників, і розповів йому про авву Пімену. Анахорету захотілося побачити авву. Брат повернувся назад, і незабаром пустельник пішов за ним до Єгипту, розшукав його, і вони разом пішли до авви Пімена. Але перш ніж відвести анахорета до авви, брат сказав, що це велика людина і що в себе на батьківщині вона користується великою любов'ю та повагою. Авва Пімен прийняв анахорета з радістю, поцілував його, і вони сіли. Гість заговорив про духовні та небесні речі з Писання, а старець дивився убік і мовчав. Так вони сиділи досить довго. Анахорет, помітивши, що авва мовчить, вийшов (з келії), засмучений, і сказав до брата: - Даремно зробив цю подорож. Я прийшов до старця, а він навіть не захотів розмовляти зі мною. Брат повернувся до авви Пімена і сказав: «Авва, я тобі казав, що це велика людина, він прийшов сюди просто познайомитися з тобою, а ти навіть не хотів з ним говорити». «Він з тих людей, які говорять про небесне, але я занадто низький порівняно з ним і можу говорити лише про земне». Якби він говорив про духовні пристрасті, я б йому відповів, а він все про душевне і душевне, а я в цьому нічого не розумію. Брат вийшов до відшельника і сказав: «Авва не може так швидко говорити зі Святого Письма, але якщо його запитують про пристрасті його душі, він обов’язково відповідає. Відлюдник відчув розкаяння, повернувся до старця і запитав: - Що мені робити, авва, якщо духовні пристрасті перемагають мене? Ава уважно подивилася на нього і відповіла: - Як добре, що ти прийшов до мене. Розкажи мені про це, і я спробую дати тобі добру пораду. Вони розмовляли досить довго, і відлюдник отримав велику користь. «Воістину, — вигукнув він, — це істинний шлях». Я дякую Богу, що Він удостоїв мене зустрічі з таким великим святим! Він повернувся до своєї пустелі, задоволений. 3 . Сказав старець: «Якщо слово Писання увійшло в серце брата, що сидить у келії, і він звернувся до цього слова, ще не досягнувши великої міри і не спонуканий до цього Богом, біси тлумачать йому це слово, як хочуть, щоб вкинути його в брехню або звеличення. 4 . Брат попросив авву Сосіпатра: - Дай мені заповідь, авво, і я виконуватиму її. - Не пускай жінку в келію і не читай апокрифів. 5 . Авва Антоній, вдивившись у глибину судів Божих, почав питати у Господа: – Боже, чому дехто вмирає, не встигнувши розпочати справжнє життя, а дехто доживає до глибокої старості? І чому одні бідують, інші збагачуються? І чому неправедні збагачуються, а праведні бідують? – Антонію, слухай собі. А це суди Божі – і тобі не корисно їх знати. 6 . Якось старці прийшли до авви Антонія. І серед них був авва Йосип. Старець, бажаючи випробувати їх, навів вислів із Писання і почав питати, почавши з наймолодших, що означають ці слова. Кожен пояснював слова Писання так, як він їх розумів, і кожному старець відповів: Нарешті він спитав авву Йосипа: – А ти як це розумієш? – Не знаю, – відповів той. - Воістину, - вигукнув Антоній, - авва Йосип набув справжнього розуміння, бо сказав, що не знає! 7 . Авва Данило розповідав, що авва Арсеній ніколи ні з ким не обговорював питання тлумачення Писання, хоча міг говорити на цю тему, якби тільки захотів. Якщо йому доводилося відповідати на листа, він досить довго обмірковував відповідь. А коли він приходив до церкви на службу, ставав за колоною, щоби ніхто не бачив його, і самому ні на кого не дивитися. 8 . Якось скитські батьки зібралися разом і почали говорити про Мелхиседек, але забули покликати авву Копрія, але через деякий час привели його і спитали, що він думає про цю справу. Той тричі вдарив себе долонею в уста і сказав: – Горе тобі, Копрію, горе тобі, Копрію, ти залишив те, що Бог наказав тобі, і досліджуєш те, що Бог від тебе не вимагає. Почувши ці слова, брати розійшлися келями. 9 . Брат прийшов до авви Феодора Фермійського і почав говорити і міркувати про речі, про які справді сам нічого не знав. Старець сказав йому: - Ти ще не знайшов корабель, не зібрав речі, не готовий у дорогу, а вже вважаєш, що приплив до столиці. Спочатку зроби справу, а вже потім можеш говорити про те, про що зараз говориш. Цікаве дослідження Писання породжує ворожнечу та сварки. А плач про гріхи встановлює світ. 2 . Гріх ченцю, що сидить у келії, залишати свої гріхи і допитуватися сенсу Писання. 3 . Хто заповнює серце своє тим, чому в Писанні сказано так і так, не встигнувши ще здобути самого себе, той цікавиться серцем і віддає себе в полон помислам. 4 . А хто не спить, щоб не потрапити в полон, той любить скидати себе перед Богом. 5 . Не шукай розуміння висот Божих, але молись і проси Його про допомогу, щоб Він прийшов до тебе і врятував тебе від гріха. А розуміння Бога приходить саме тоді, коли місце розуміння стає чистим і поганим. 6 . Хто стверджується на власному пізнанні і тримається своєї волі, накликає на себе ворожнечу і вже не може втекти від духу, що вселяє скорботу в серці. 7 . Хто дивиться на слова Писання, а робить їх у міру власного розуміння, вважаючи, що він ґрунтує свої дії на Писанні, той не знає ні слави Божої, ні багатства Його. 8 . А хто дивиться на слова Писання і каже: «Я не знаю, що це означає, я лише людина», той повертає Богові Його славу. У такій людині живе багатство Божого відання, що переходить до нього в міру його схильності та розважливості. Глава 18: Про те, що віруючому слід уникати хибних знань і зовсім не розмовляти з єретиками; і про те, що є мудрість від Бога і що деяким людям вченість не підходить Брате, зберігай себе, не розмовляй з єретиками, навіть для того, щоб повернути їх до віри, інакше отрута їхніх смертоносних слів може отруїти тебе. І ніколи не бери читати єретичні книги – вони є смертю для душі. Він говорить у Посланні до Коринтян: Христос послав мене не хрестити, а благовістити, не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового (1Кор 1, 17). І ще: Бог вибрав немудре миру, щоб осоромити мудрих, і немічний світ вибрав Бог, щоб осоромити сильне; і незнане світу і принижене і нічого не значуще вибрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилась перед Богом ( 1Кор 1, 27–29 ). І якщо Бог благоволить не до словес еллінської премудрості, а до праці молитви і смиренномудрості, як уже було доведено, то зовсім ухилятимемося від хибного знання, щоб не відпасти від божественної премудрості. 2 . Я знаю простителів, які, будучи смиренномудрими на ділі, стали мудрішими за мудреців. А був простець, що почув про них, але не наслідував їх смиренності: він став пишатися своїм невіглаством і впав у звеличення. 3 . Хто принижує розумність і хвалиться невіглаством, той неосвічений не лише на словах, а й у думках. 4 . Як премудрість у слові відрізняється від справжнього розуміння, і простота на словах відрізняється від нерозумного невігластва. Як відсутність вченості не може зашкодити благоговійній людині, так і премудрість у слові не може зашкодити смиренномудрому. 5 . Не кажи, що я не знав, що робити, і тому невинний, що цього не зробив. Якби ти добре зробив те, що знаєш, тоді і все інше було б відкрито тобі: як у селі, ти знайомишся з одним, а потім і з усіма. 6 . Не корисно тобі до виконання перших справ, починати дізнаватися про другі. Знання надмує через неробство, а любов створює завдяки терпінню будь-яких негараздів. 7 . Як зло посилюється, чіпляючись одне за одним, так і благо зміцнюється, сприяючи одне одному, і дедалі більше просуває вперед свого співучасника. 8 . Без пам'яті про Бога знання не може бути істинним. Без пізнання основних речей знайомство з наступними буде фальшею. 9 . Жорстоко корисне слово про найтонше відання тому, що, не впізнавши страху, він не прийме на себе тяготи покаяння. 10 . Кроткому належить обговорення питань віри, тому що він не спокушує довготерпіння Божого і не уражається частим злочином заповідей. Від одного Святого Духа походять різні божественні дари: премудрість, знання та інші. Кожен дар має власну дію. Одній людині дається премудрість, а іншій знання, хоча Дух один, за свідченням апостола. Ведення поєднує людину з Богом на досвіді, але не збуджує душу знанням смислів речей. Тому деякі любомудрі ченці були освічені веденням і відчули його, але не досягли божественних смислів. 2 . Мудрість дається людині разом з веденням, якщо вона має страх Божий. Дар цей дуже рідкісний. Мудрість показує самі дії ведення. Ведення просвітлює людину у дії, а премудрість – в осмисленні. Ведення людині завдає молитва і глибока безмовність у досконалому відчутті від турбот; а мудрість – невигадливе вивчення слова Божого і насамперед благодаті Самого Бога. 3 . Духовний зміст завжди застерігає душу від марнославства: він почуттям світла благодійствує всім частинам душі, і тому вона вже не потребує поваги до людей. Він же оберігає розум від уявних уявлень, щоб відірвати його від нього самого і привести до Божої любові. 4 . А слово мирської мудрості завжди вкидає людину в марнославство. Так як воно не може облагодіювати почуття людини, то і змушує його шукати втіхи у похвалах друзів. Саму цю мудрість винаходять марнославні люди. А ми, неправдиво осягаючи порядок божественного слова, будемо в мовчанні і без суєти проводити години читання, з теплотою згадуючи про Бога. Бережи себе, не читай догматичних творів єретиків, тому що вони переважно підбурюють тебе на дух хули. 2 . Той заслуговує називатися розумним, хто воістину розуміє, що життя має межу, і поспішає тому позбутися будь-яких надмірностей. Хіба може бути більше розуміння і порада, ніж примудрити іншу людину прожити життя до кінця в чистоті, не осквернивши жодну частину тіла сморід порочних пожадань і не забруднивши душу мирськими насолодами. 3 . Людина, яка витончує свою думку, пізнає таємний зміст усіх природ і збагачує себе відкриттям і розумінням явищ. А той, у кого душа вкрита шаром гріховного бруду і для кого навіть свідчення совісті нічого не означає, не сподівається на майбутні блага і не їсть їх. Він сподівається лише на мирське і думає, що пізнаючи мирське, він досягне благополучно гавані досконалої впевненості. Така людина – божевільніша за всіх людей, навіть якщо друзі вважають її розумною. 4 . А що означає «освічений у помислах своїх»? - Це людина, яка змогла зрозуміти, яка гіркота укладена в солодощі світу, і зачинила уста, щоб не пити з цієї чаші, хто весь час шукає способи для порятунку своєї душі і не припиняє йти до порятунку до самої смерті, хто зачиняє браму почуттям, щоб через них не ввійшло житейське бажання і не ввійшло життєве бажання. Брат мудрість не в хорошому знанні книг. Як сказано в Писанні: Початок премудрості – боятися Господа (Сир 1,15). Знання ж закону – ознака розсудливості. Віра породжує розсудливість, а вона – річка живої води. Хто удостоївся його, той переповнюється цією доброю водою. 2 . Не може бути ні премудрості, ні розуміння там, де немає страху Божого. Наповнення премудрості – страх перед Господом, Йому ж слава навіки. Амінь. Глава 19: Про те, що віруючим бісів нічого не можуть зробити, тому слід їх зневажати, не боятися і зовсім не звертати уваги на них, що б вони не робили; як відрізнити лукаве видіння від доброго, бо нечисті духи нерідко влаштовують уявні видіння, щоб ввести в оману простаків і підкорити собі їхню душу; а також про те, яке видіння від Бога, а яке від демонів 1. З житія святого Антонія Святий Антоній говорив своїм учням: «Не треба боятися бісів, навіть якщо вони наступають на нас і загрожують смертю, бо вони безсилі проти нас і нічого не можуть зробити нам – тільки лякати. Коли на землю прийшов Господь, ворог здався і став безсилим. Диявол ослаб і нічого не може, але, будучи тираном, навіть після падіння він не заспокоюється і на словах загрожує. А нам не треба навіть звертати на це уваги. Наша справа – зневажати їх та й годі. Якби біси мали тіло, як ми, то казали б: «Якщо люди сховаються, ми не зможемо їх знайти. Але як тільки знайдемо їх, почнемо шкодити їм». Отоді б ми ховалися з їхніх очей, ховалися б і замикалися вдома на замок. Але біси не такі. Вони можуть приходити до нас, навіть якщо всі двері зачинені. Ними кишить повітря. У них зла воля, і перший із них – диявол. Вони готові шкодити всім. Як сказав про них Спаситель: ваш батько диявол... Він був людиногубцем від початку (Ів 8,44). Вестимемо такий спосіб життя, який нестерпний для бісів. Адже вони боягузливі і не можуть протистояти нам. Якщо ми самі не дамо їм приводу для дії, то вони не можуть завдати нам зла і не поводитимуться з нами, як з підвладними їм. Демони повинні тремтіти перед нами, тому що вони не виносять добра і не в змозі виправитися. Навпаки, вони дуже лукаві, вони не мають ніякого іншого заняття, крім як шкодити доброчесним і боголюбним людям. Так як вони не в змозі зробити щось із нами, то нічого і не роблять – тільки загрожують. Адже якби вони могли, то негайно обрушили б на нас усе своє зло, бо завжди стоять напоготові, одержимі злом і ненавистю. Ось ми зараз зустрілися і (вільно) говоримо про їхнє лиходійство і бачимо, що вони навіть не можуть перешкодити нам. Якби в них була влада, то вони жодному християнину не дали б життя, адже для будь-якої гріховної істоти богошанування є гидотою. Але оскільки вони не в змозі що-небудь зробити, то швидше за все гризуться між собою через своє безсилля, виходять злістю та погрозами. Потрібно подумати і про те, щоб їх не боятися, що якби вони були сильні, їм не потрібно було б з шумом бентежити ісихастів, створювати брехливі видіння, приймати чужий вигляд для виконання своїх підступних задумів – їм було б достатньо прийти і зробити те, що можуть і що вирішили. Адже кожен, хто має владу, не вдає, не шумить, але користується своєю владою безпосередньо, так, як хоче. А біси не можуть чинити так, тому прикидаються, як на сцені, змінюють свій вигляд і намагаються злякати дітей своїм уявним шумом та обличчями. Але цим вони показують лише своє безсилля і викликає лише зневагу. Справжній ангел, коли був посланий Господом проти ассирійців, не потребував ні зброї, ні зовнішньої пишноти ні шуму, ні гуркоту, ні тріску. Він скористався своєю владою спокійно і разом убив сто вісімдесят п'ять тисяч воїнів. А біси, які не мають жодної влади, тільки лякають уявними привидами. З Іовом він нічого не міг зробити. Тільки після того, як Бог йому дозволив, він почав діяти проти багатостраждального раба Божого. А сам по собі, позбавлений усілякої сили, що б він зробив? Якби він не отримав влади від Бога, то ніколи б не виявив її. Диявол не має влади навіть над худобою, якщо не попустить Господь. Він не має влади навіть над свинями, тим більше над людьми, створеними на образ Божий. Демони просили Господа, розповідається в Євангелії, дозволити їм увійти до свиней. Тому якщо навіть у свиней вони увійти не могли без дозволу, то тим більше, що вони можуть зробити з людьми, чи можуть зазіхнути на Божий образ? Боятися треба Бога, а бісів – тільки зневажати. А якщо вони почнуть щось затівати проти нас, значить, нам слід просто посилити подвиг. Велика зброя проти нечисті – правильне життя та віра в Бога. Вони бояться подвигів: посту, чування, молитви, лагідності, безмовності, нестяжання, скромності, смиренномудрості, злидарства, милостині, безгніву і особливо благочестя у Христі. Вони діють проти нас тільки тому, що не хочуть, щоб їх зневажали. Вони знають, що Спаситель дарував віруючим благодать перемагати їх, коли сказав: ось, даю вам владу наступати на змій і скорпіонів і на всю силу ворожнечі (Лк 10,19). Якщо демони з'являться до вас уночі, зробіть хресне знамення, потім перехрестіть стіни келії, помолитеся, і ви побачите, що вони одразу зникнуть. Вони ж боягузливі й тремтять від страху перед знаменням Хреста Господнього, бо Господь на Хресті зовсім їх принижив. А якщо вони нахабно стоять, танцюють, їхні образи множаться перед вами, не лякайтеся – вони скоро зникнуть. Господь забороняв бісам говорити. І ми, навчені святими, діятимемо, як вони, і наслідуватимемо їх мужність. Коли вони бачили бісів, то говорили: Буду приборкувати уста мої, доки безбожний переді мною. Я був німий і безгласний, і мовчав навіть про добро (Пс 38, 2-3). І ще: І став я як людина, яка не чує (Пс 37,15). Тому нічого нам слухати демонів, тому що вони чужі нам, і не підкорятися їм, навіть якщо вони закликають нас до молитви і говорять про пост. Якщо ми готуємося до аскетизму, будемо слухати себе і не дозволимо лукавим вводити нас в оману, бо чинити за їхніми порадами означає чинити лукаво. І не будемо слухати їх, бо вони злі. З Божою допомогою неважко розпізнати, де добрий наказ, а де зле. Бачення святих ніколи нікого не вражає, не заволає і не піднесе голосу Свого, і не дасть почути його на вулицях (Іс 42, 2). Бачення святих проходить безмовно і коротко, і в душі відразу відчувається радість, тріумфування і бадьорість. Господь тут присутній, бо радість для нас є силою Бога Отця. А Божі помисли завжди безтурботні і умиротворені, адже коли благодать засяє, вона дозволяє душі бачити божественні явища. У душу тоді входить бажання божественних і майбутніх благ, і душа за своїм бажанням всіляко зближується з ними – о, якби вона могла піти за ними. А оскільки деякі люди бояться через благо, то особи, що з'явилися, забирають страх заради встановлення любові. Так, Гаврило сказав: не бійся, Захарія (Лк 1, 13); ангел при труні звелів жінкам-мироносицям не боятися (Мт 28, 5); і пастухам при Різдві ангел сказав: Не бійтеся (Лк 2,10). Такий трепет походить не від боязкості душі, а від відчуття присутності вищої. Саме таке бачення святих. А навала лукавих супроводжується шумом, голосами, криком – так поводиться невихована молодь чи розбійницька зграя. Від цього людина лякається, кидається душею, зовсім не може зібратися з думками, у голові хаос, починає ненавидіти подвижників, падає у зневіру, злиться на домашніх і боїться померти. Тепер він бажає зла і навіть чути не хоче ні про яку чесноту і впадає в аморальність. Якщо вам з'явилося страшне видіння, то знайте: якщо ваші помисли підуть і замість них з'явиться невимовна радість, благодушність, зухвалість, зібраність, безтурботність помислів, то, про що я вже говорив, та ще мужність і любов до Бога – дерзайте і моліться. Ця радість та стан душі показують висоту події. Так і Авраам, коли побачив ангелів, радів, і коли Єлисавет почула голос Пресвятої Богородиці, зігралося немовля в утробі її та інше. А якщо душа продовжує боятися, то це бісове явище, бо біси неспроможні перемогти страх, на це здатні лише святі. Навпаки, коли вони бачать, що людина злякалася, вони посилюють уявні уявлення, щоб ще більше її здивувати. Потім, приступивши до нього, вони знущаються, щоб він став на коліна і вклонився їм. Так було введено в оману язичники, які почали вважати бісів своїми богами. Господь, однак, велить не давати дияволу обманювати нас. Коли лукавий приступив до Ісуса Христа, збираючись створити уявні видіння, думаючи і Його збити з пантелику, Господь сказав: Відійди від Мене, сатано, бо написано: Господеві Богу твоєму поклоняйся і Йому одному служи (Мт 4, 10). Він сказав це заради нас, щоб біси, почувши це, засоромились, зрозумівши, що до них належить ця заборона. Якось до мене в келію постукали. Я вийшов і побачив незнайомця, який здався мені великим і високим. Я спитав: – Що тобі тут знадобилося? - Хочу дізнатися, - відповів він, - чому ченці і всі інші християни даремно лають мене? Чому вони проклинають мене щогодини? - Але ж ти сам їх весь час бентежить, - сказав я. - Це не я, - сказав Сатана. - Вони самі себе збентежують. А я зовсім уже немощений, адже всі знають, що у ворога скінчилися всі його запаси, всі міста він здав, немає йому місця серед людей, усюди християни, і навіть пустелі заповнені ченцями. Тому нехай вони за собою стежать, а не клянуть мене марно. Я здивувався благодаті Христовій і сказав: - Ти завжди був брехуном, а тепер неохоче сказав істину. Так, Христос прийшов і знищив твою силу, кинув тебе і все в тебе забрав. Щойно Сатана почув ім'я Спасителя, не зміг винести його вогню і зник. Отже, якщо навіть сам диявол визнає, що він нічого не може, ми маємо зовсім зневажати його та всіх бісів. Не будемо сумувати розумом, не будемо збиватися від душевної боязкості, не будемо навмисне самі себе залякувати: «Ось, прийде біс, все в мені переверне, зіб'є з пантелику і звалиться на землю, а якщо ще й з'явиться раптово, то помру з переляку». Не варто навіть думати про це чи тужити за собою, як про загиблого. Навпаки, нам треба дерзати і радіти, як врятованим. Думатимемо в душі, що Господь з нами, що Він переміг над бісами і скасував їх. Завжди пам'ятатимемо, що поки Господь із нами, вороги нічого не можуть з нами вдіяти. А якщо біси з'являться і побачать, що душа почувається в безпеці і думає тільки про майбутні блага, вони від сорому звернуться у втечу. А якщо помітять, що ми боїмося, тремтімо і приймаємо навіяні ними страхи, то вони почнуть ще сильніше лякати нас уявними видіннями та погрозами; те, що ми зі страху самі собі надумали, вони посилять ще більше. Якщо ми хочемо, як я вже не раз говорив, зневажати диявола, то почнемо думати про справи Господні, і наша душа сповниться радості та надії, а всі демонські підступи розвіються, як дим, і втечуть від нас так швидко, що ми не встигнемо навіть подумати про це. Адже біси, як я вже стільки разів казав, боягузливі, тому що їм нема на що сподіватися, окрім як на вогонь, який він приготував. Власне свідчення має назавжди знищити у нас страх. Тому якщо перед вами з'являється якийсь уявний образ, не бійтеся, і як би він не виглядав, спершу сміливо запитайте: Хто ти і звідки? Якщо це святе видіння, то ти отримаєш сповіщення, і твій страх зміниться на радість. А якщо диявольське, то твій розум, насамперед сміливий, одразу послабшає від страху. Ознака безтурботності, питати: «Хто й звідки?» Ісус Навин спитав так і впізнав; Данило теж поставив це питання, і ворог не зміг не відповісти йому на нього. 2. З житія святого Пахомія Святий Пахомій мав звичай виходити за стіни келії і вирушати в пусте місце для молитви, а після молитви повертатися. Часто, коли він повертався, лукаві біси, щоб знущатися з нього, виходили йому назустріч, немов він високопосадовець, і наказували один одному: – Дайте пройти людині Божій. А Пахомій, спираючись на віру і надію на Христа, тільки сміявся з них, ставлячись до їхніх ігор, як до гавкання диких собак. Побачивши його мужність і незворушність, вони всі разом зібралися і з криками навалилися на стіни його келії і почали ніби трусити і трощити її - святому навіть здалося, що почався сильний землетрус. Проте він продовжував зберігати незворушність. Знову натягнувши духовну струну, він став на весь голос співати Псалом: Бог нам притулок і сила (Пс 45, 2) і таке інше. Як тільки він завершив співи, духи зникли, як дим, і запанувала велика безмовність. Демони поводяться, як собаки – їх женуть, вони тікають, але незабаром знову без зазріння совісті повертаються. Нечисті знову повернулися і спробували збентежити Пахомія. Зібравшись у купку і взявши товсті канати, міцно прив'язали їх до аркуша з дерева і почали щосили тягнути його в різні боки, немов це величезний камінь. Вони розраховували розсмішити святого, і тоді вони б перемогли над ним. Але Пахомій, побачивши їхню дурість, почав нарікати на них Господу, і натовп духів одразу став невидимим. Коли він знову побачив, що вони наближаються до нього і збираються воювати, він попросив Господа відібрати від нього сон, і всю ніч і весь день провів без сну, щоб воювати над ворогами, за словом Писання: І не повернуся, доки не винищу їх; вражаю їх, і вони не можуть стати, падають під ноги мої (Пс 17, 38-39). Наступного разу, коли святий відпочивав, до нього підійшов біс, став перед ним і сказав: – Радуйся, Пахомію, я Христосе, прийшов до тебе, як друг. Святий завдяки духовній розважливості зрозумів хитрощі ворога і розсудив так: «Присутність Христової святості сповнена радості і вільно від будь-якого страху. Крім того, всі людські думки зовсім зникають перед величчю істинного бачення. А я зараз у сум'ятті і зберігаю здатність розмірковувати». Пахомій одразу встав і, сподіваючись на віру Христову, виставив руку, щоб зупинити того, хто з'явився, і, дунувши в його бік, сказав: - Відійди від мене, дияволе, проклятий ти і видіння твоє, і всі хитрощі твоїх зловмисників. І диявол розтанув, як хмара пилюки, а вся келія наповнилася сморідом. Тільки здійнявся вихор, і з нього він крикнув щосили: - Ти був майже мій. Ти був готовий уже припасти до моїх ніг, але сила Христова велика, і щоразу ти смієшся з мене. Але я не припиню воювати з тобою і доведу до кінця свою справу. Преподобний Пахомій, сприйнявши фортецю від Святого Духа, сповідався Господу і подякував за безмежні благодатні дари. Брат послухався старця і повернувся до себе в келію. Вночі, як завжди, прийшли біси і розбудили його. А він, як йому було наказано, сказав: – Коли хочу, тоді встаю, а вас слухатись не буду. - А, це тебе той злий шахрай так навчив. Невже ти не знаєш, що його і ченцем не можна назвати. Якось брат попросив позичити йому воску, а він збрехав, що його не має. Чи можна йому вірити після цього? На ранок брат прийшов до старця і розповів йому про нічну розмову. – Визнаю, – сказав старець, – що віск у мене тоді був, а прохання брата я не поступився, бо знав: це буде на шкоду його душі. Краще порушити одну заповідь, аніж десять. А ти не слухай бісів, які морочать тобі голову. Отримавши повчання старця, брат повернувся до себе в келію. 3 . Два брати були самітниками у внутрішній пустелі. Шість днів вони жили окремо один від одного, а на сьомий сходилися разом, молилися, їли і нічого не говорили. Одному з них стали біси і морочити його різними речами: передбаченнями про прихід братів і про те, що відбувається навколо. Бачачи і чуючи те, що йому показували і розповідали біси, він подумав, що це ангели, якщо вони так багато можуть передбачати. Коли настав сьомий день, біси сказали анахорету, щоб він більше не ходив до брата. Одного разу він пішов провідати хворого в монастирі і став питати так, ніби йшлося про когось іншого, чи може людина знати те, що відбувається в усьому світі. Ченці одразу зрозуміли, що демони йому заморочили голову, і сказали: - Якщо ти займаєшся такими справами, то більше не приходь до нас. Анахорет одразу покаявся і зрікся спілкування з бісами. Коли він повернувся до себе, біси, як завжди, знову прийшли до нього, щоб морочити його. Він назвав їх брехунами та заборонив їм. Вони відразу перетворилися на диких звірів і, гаркнувши на нього, зникли. 4 . Про одного старця розповідали, що коли він сидів у своїй келії і робив подвиг, то бачив бісів наяву і принижував їх. Він побачив, що старець його перемагає, з'явився йому і сказав. Але старець одразу замружився. Він запитав: – Чому ж ти заплющуєш очі, адже я Христос. – Тут мені не можна бачити Христа, – сказав старець. Як тільки біс це почув, одразу зник. 5 . Іншого старця біси запитали: - Анатема вам і всьому, що ви кажете. Я вірю моєму Христу, що сказав: Якщо хто скаже вам: ось, тут Христос чи там, – не вірте (Мт 24, 23). Почувши це, біси зникли. Коли розум починає відчувати втіху Святого Духа, тоді сатана в якомусь уявному солодкому почутті є в нічній тиші, зображуючи тонкий сон, і манить душу. Якщо будеш в думці твердо повторювати святе ім'я Господа Ісуса і називати це найславетніше ім'я, як зброя проти помилки, то підступна нарада, яка намагається роздмухати в душі лайку, відразу зникне. Як тільки розум почне розуміти лукавий обман, він далеко просунеться в досвіді розрізнення. Добра втіха отримує пильне тіло, але й у сні може частково відкритися майбутнє, коли людина, пам'ятаючи про Бога, живить полум'яну любов до Нього. Якщо душа в безперечному і ненадуманому русі спалахує любов'ю до Бога, то вона, можна сказати, захоплює за собою і тіло в глибину цього невимовного почуття: чи не спить воно або ж впадає в сон вже названим способом під дією благодаті і нічого вже більше не усвідомлює, крім руху, тобто відчуває. У такому разі душа теж повністю насолоджується невимовною насолодою і нічого більше не може усвідомлювати, а тільки радіти радістю, що не слабшає. А якщо розум відвідує якийсь сумнів або хоча б один нечистий помисел, або ж згадує святе ім'я Господа для захисту від ворога, а не тільки для вираження любові до Бога, то треба розуміти, що та уявна втіха була від лукавого отця брехні, який хоче подобою радості вкинути душу в духовний. Ця уявна радість безякісна, безвихідна та безвідносна. Коли диявол побачить, що розум уже запишався досвідом свого почуття, тоді починає тішити душу, як я вже сказав, уявними втіхами, таким собі христоподібним обманом, щоб душа, розсіявшись у цій розслабленій і сумнівній насолоді, зовсім не розпізнала домішку брехні. Тому потрібно знати, який істинний дух і який брехливий. Неможливо людині насолоджуватися почуттям божественної доброти, так само як і бути спокушеною чуттєво-бісовою гіркотою, перш ніж одержати сповіщення про те, що буде. Адже благодать поселяється в глибині розуму, а лукаві духи крутяться навколо серця, адже біси не хочуть, щоб люди їх пізнали, бо тоді розум, повністю переконавшись, що біси поряд, озброїться проти них за допомогою пам'яті про Бога. Нікому не слід довірятися відчуттям розуму і сподіватися, що він спіткає славу Божу чуттєвим чином. Ми говоримо, що душа, коли очищається, відчуває Бога в якомусь невимовному куштуванні божественного очищення, але зовсім не є їй щось із невидимого, бо зараз ми ходимо вірою, а не баченням (2Кор. 5,7), як каже блаженний Павло. Якщо комусь із подвижників з'явиться світло або вогнеподібний образ, він у жодному разі не повинен приймати це бачення. Це явно диявольський обман. Багато хто перетерпів це за своїм нерозумом і згорнув зі шляху істини. Нам відомо, поки перебуваємо в тлінному тілі, ми далекі від Бога в сенсі видіння, тому й не в змозі бачити Його, ані будь-яких Його чудес на небі. Старець зупинився в ідольському капищі. Йому з'явилися біси і сказали: - Вам ніде немає місця, - сказав він. Вони почали розкидати пальмові гілки, які він приніс до роботи. А старець терпляче збирав їх. Тоді біс схопив його за руку і потяг назовні. Як тільки старець порівнявся з дверима, він вільною рукою взявся за одвірок і закричав: І біса відразу відпустив його і зник. Старець почав плакати. Голос спитав його: - Я плачу тому, що біси дерзають хапати людину і творити з нею таке. - Ти сам винен, що не захотів одразу покликати Мене, - сказав голос. - Як тільки ти Мене покликав, Я одразу прийшов до тебе? Сповнившись подяки в душі, старець повернувся до своєї богоугодної роботи. 2 . Одного разу авва Данило йшов зі Скита до Теремуфісу. Дорогою він вирішив переночувати в капищі, а в ньому з давніх-давен зберігалися черепи язичників, і старець поклав собі один з них під голову, замість подушки. Демони, бачачи сміливість старця, вирішили його злякати. Один біс покликав на ім'я якусь жінку: - Ти сьогодні підеш з нами до лазні? Голос із черепа, що лежав у старця під головою, сказав: - Я зараз лежу з чужинцем і прийти не можу. Старець не зніяковів, підвівся, штовхнув череп ногою і сказав: - Вирушай у темряву гріха, якщо тобі так потрібно. Почувши таке, біси закричали на весь голос: – Ти нас переміг, – і пішли, осоромлені. – Чому мені страшно ходити пустелею? – Бо ти ще живий, – відповів старець. 4 . Авву Феодора Фермійського запитали: – Якщо раптом лунає звук падіння, ти лякаєшся, авво?» – Навіть якщо небо зімкнеться із землею, – відповів він, – Феодор не злякається. Старець молився Богові, щоб у нього був відібраний страх, і Бог прислухався до його молитви, тому брат про це і запитав. - Що мені робити, отче, якщо мені страшно ночами? – Міста бояться нічних набігів варварів, якщо не перебувають під імператорським захистом, – відповів він, – а як тільки жителі дізнаються, що в місті зупинився полководець чи якийсь воєначальник, то вже ні про що не думають, бо знають – війська про них подбають. Навіть якщо почують, що варвари підійшли близько, вони не переймаються, бо знають, що війська відіб'ють настання варварів. І ми, якщо віримо в Бога, не боятися бісів. Бо Бог посилає нам Свою допомогу і розпорошує всіх наших ворогів. Глава 20: Про те, що сни бувають усякі і краще їм не вірити; і про те, що біси нічого не знають про майбутнє, вони тільки вдають, що знають, і пророкують навмання Петро: Прошу тебе, поясни мені, чи варто слухати сновидінь? Григорій: Слід знати, Петре, що сновидіння виникають у душі через шість причин: то від переповненості утроби, то від порожнечі, то від наслання чи помислів разом із наваженням, то від одкровення. Про сна двох перших видів нам відомо з досвіду, а приклади решти чотирьох видів знаходимо на сторінках божественного Писання. Якби так часто не відбувалися сни за настановою таємного ворога, то мудрець ніколи не вигукнув би про це з такою гіркотою. Але якщо сни відрізняються таким різновидом, то все ж таки, можливо, швидше слід вірити їм, ніж зрозуміти, з якого джерела вони походять. Втім, святі мужі в настановах і одкровеннях самим внутрішнім почуттям розрізняють голос і образ видінь, тож дізнаються, що йде від благого духа, а що від диявольського наслання. Якщо розум не буде з обережністю підходити до снів, то через духа-спокусника впаде в численні помилки, тому що цей брехун і обманщик має звичай пророкувати багато істинного, щоб, зрештою, заморочити душу якоюсь брехнею. Так нещодавно і трапилося з одним із наших співгромадян, який надто довірився снам. Коли він спав, йому було обіцяно довге життя. Коли ж він зібрав величезне багатство для такого довгого життя, то раптово помер, залишивши весь свій маєток незайманим і не взявши з собою жодної доброї справи. 2. З житія Антонія Великого Антоній Великий сказав ченцям, що прийшли до нього, що не треба вірити бісам, навіть якщо вони обіцяють передбачити майбутнє. Наприклад, вони часто за кілька днів попереджають про прихід братів, і брати (справді) приходять. Лукаві роблять це не тому, що дбають про тих, хто їх слухає, а щоб переконати їх бути слухняними, а потім підвести їх під свою владу і занапастити. Тому не можна слухати їх. Більше того, якщо вони самі почнуть говорити, потрібно від них відвертатися, тому що нам немає жодної потреби слухати їхню балаканину. І що дивно, якщо вони побачили, що брати йдуть кудись, то є туди раніше за них і повідомляють про швидкий прихід гостей. Те саме робить будь-який вершник, який сповіщає про прибуття тих, що йдуть пішки дорогою. Тож не варто дивуватися, що вони вміють щось. Але передбачити події до їх появи їм не під силу. Це просто злодії – швидко бігають та сповіщають про те, що бачили. Те ж саме може будь-який скорохід, що бігає швидше за пішохода. Поки людина не вирушила в дорогу, демони не знають, куди вона збирається. Але коли побачать його в дорозі, то біжать і повідомляють про нього, і той за кілька днів дійсно приходить. А бувало й так, чоловік пішов, а потім повернувся чи за Божим промислом десь затримався. У таких випадках виходило, що біси збрехали та обдурили тих, хто повірив їм. На цьому трималося ворожіння у язичників, яких демони всіляко обманювали. Але тепер ця помилка припинилася. Прийшов Господь і скасував диявола з усією його підступністю. Злі духи нічого не знають самі по собі, але як злодії, які передають повідомлення один одному, займаються донесенням. Вони швидше ворожі, ніж провидці. Тому навіть коли вони говорять правду, цьому не потрібно дивуватися і навіть не звертати на це уваги. Лікарі, які мають досвід розпізнавання хвороби, коли бачать у людини ознаки хвороби, передбачають, як ця хвороба розвиватиметься. Також мореплавці та землероби за вітром пророкують, чи буде буря чи хороша погода, і роблять це не через божественне натхнення, але завдяки тривалим спостереженням. З іншого боку, навіщо нам знати за кілька днів про прибуття братів? Чим збагачує наш розум таке знання. Чи сприяє воно чесноти? Чи хоча б виявляє нашу добру вдачу? Ніхто не назве нас блаженними за цей здогад, але судитимуть про нас щодо збереження віри та щирого дотримання заповідей. Тому не треба цікавитись, не треба прагнути щось передбачати і зовсім не слід вимагати передбачення як нагороду за подвиги. Краще молитися, щоб Господь поспішав нашій перемозі над дияволом. Очищатимемо наш розум, і я вірю, що душа, очистившись у всіх відносинах і відновивши прихильність до законів природи, може, знайшовши прозорливість, бачити краще і далі бісівських хитрощів. Господь їй відкриватиме все, що потрібно, як Єлисей бачив справи Гієзія. Тоді душа розрізнятиме духовні сили, які оточили її. Сни, які є душі завдяки любові до Бога, відрізняють такі безперечні ознаки: у них немає переходів від одного обличчя до іншого, вони не викликають оніміння почуттів, сміху та зневіри; але наближаються до душі лагідно, наповнюючи її духовним тріумфом. Тому навіть коли тіло людини прокинулося, душа пристрасно продовжує жадати радості (розтанув) сновидіння. А бісівські мани мають прямо протилежні властивості. Вони ніколи не зберігають жодного вигляду. Їхнє явище не буває безтурботним, адже власним довільним обманом вони відшкодовують відсутність єдиного задуму, і собою задовольнятися вони ніяк не можуть, але брешуть вони з найбільшим розмахом, дуже часто загрожують, нерідко є в образі воїнів, а іноді починають кричати співати пісні. Коли розум побачить таке, то оскільки він чистіший за душу, щоб уникнути таких образів, велить тілу прокинутися. Навіть якщо Божа благость посилає нам видіння, а ми його не приймаємо, багатобажаний Господь наш Ісус не буде гніватися на нас. Бо Він знає, що ми не прийняли видіння лише тому, що остерігаємось бісівського обману. Названий спосіб розрізнення дуже надійний. Але трапляється, що людина забувається і, сама того не усвідомлюючи, осквернює душу (а таке, мені здається, може статися з ким завгодно), і тоді людина втрачає слід точного розпізнавання і приймає добрі видіння за недобрі. Уявіть собі, господар після багаторічної відлучки повертається вночі додому. Ось він уже стоїть на порозі і кричить рабові, щоби той відкрив. Але раб не впізнає голосу господаря і не відкриває, бо боїться, що може хтось чужий кричить голосом господаря. Раб не хоче помилитися і мимоволі віддати злодіїві все господарське майно. Коли настане день, господар не тільки не розгнівається на такого раба, але й похвалить його за хорошу службу, тому що, сумніваючись у тому, що його покликав господар, він вирішив, що в жодному разі не можна наражати на небезпеку майно патрона. Старець відповів: «Як удень диявол займає нас чужими нам помислами, щоб ми не старалися в молитві та добрих помислах, так і вночі він бентежить наш розум усякими великими видіннями, щоб повністю знищити нашу нічну молитву. Він людиноненависник, тому зовсім не повинно звертати увагу на сни». Коханий брат! Не вір оманливим снам. Вони ввели в оману багатьох, і ці люди впали, сподіваючись на них. Хіба ми досягли того заходу, щоб бачити на власні очі ангелів? Глава 21: Про те, що біси не мають уявлення про те, що на серці у людини, ні те, якими пристрастями ми переможені, але дізнаються про це з наших слів і справ Сказав авва Матой (Матонс), що сатана не знає, якою пристрастю переможена душа. Він лише сіє пристрасні помисли розпусти, засудження тощо, але що пожне, не знає, тобто приймемо ми ці помисли і чи виконаємо їх на ділі. Тільки коли побачить по тілесних вчинках, якою пристрастю захопилася душа, то й починає сприяти. Брат спитав авву Арсенія: – Прошу тебе, отче, поясни, чому духи так непомітно проникають у душу, що й спілкуються з нею так, що зовсім не відчуваєш, впливають на неї та спонукають до того, чого вона не хоче? І яким чином вони поєднуються з розумом, що розум не може розрізнити без Божої благодаті, що походить від їхньої зловмисності, а що – від нашого звільнення? - Не треба дивуватися, - відповів старець, - що дух з духом стикається невідчутно, що він не зримий і підходить близько до душі і вабить її насолодами. Адже існує певна подібність і спорідненість цих духів і людської душі в сенсі наявності розумового і словесного початку. Однакове визначення існує і для людської душі і для їхньої розумної сутності. Тому духи та душа можуть сполучатися через помисли. Звісно, ​​у своїй немає взаємопроникнення сутностей. Таке можливе тільки для Божества, яке єдине безтілесне, і є проста природа у власному розумінні, чому воно присутнє у будь-якій розумній природі, пронизуючи і сутність та іпостась, і охоплює все незриме, досліджує все це. Адже будучи єдиним воістину простим і безтілесним, Божество здатне все це зробити. Хоча ми і називаємо ангелів і бісів «духовними природами» і за їх подобою так само називаємо душу, але не припускаємо, що вони позбавлені тілесності. У них теж є тіло, хоча незрівнянно тонше, ніж наше. Як каже апостол, є тіла небесні та тіла земні (1Кор 15, 40) і ще: Сіється тіло душевне, повстає тіло духовне (1Кор 15, 44). На підставі цього ми цілком чітко уявляємо, що жодна сутність не може бути безтілесною у власному розумінні, окрім Бога. Бог тому і може досліджувати потаємне і проходити через усі розумні сутності, тому що Він один цілком присутній усюди і в усьому. Тому й людські думки бачить тільки Він один. Як говорить апостол, слово Боже живе і дієве і гостріше за всякий гострий меч: воно проникає до поділу душі і духу, суглобів і мізків і судить думки і наміри сердечні. І немає тварі, яка таємна від Нього (Євр 4,12–13). Цар і пророк Давид каже: Він створив серця всіх їх (Пс 32,15). А Йов вигукує: О, знаючий розум людей! Тільки Бог, як я вже сказав, може знати наші задуми, бо тільки Він безтілесний у власному розумінні і проходить крізь усю сутність душі. А нечисті духи не мають такої здатності – осягати наші думки, які не виходять за межі нашої душі. Вони посилаються лише на різні натяки та тілесні ознаки. Вони судять за нашим настроєм, нашими висловлюваннями, нашими уподобаннями. Вони бачать, до чого ми поблажливі і схиляємося, і здогадуються, що ми задумали. А наші думки, поки вони ще не вийшли зі схованок нашої душі, духи збагнути не можуть. Навіть коли вони вселяють нам лукаві помисли, то розуміють, чи ми їх прийняли, тільки виходячи з наших тілесних рухів, як я вже сказав, і поведінки зовнішньої людини. Наприклад, вони вселяють кому-небудь пристрасть обжерливості, а потім побачать, що людина весь час дивиться на сонце і з нетерпінням чекає на годину обіду, то розуміють: людина прийняла надмірний намір. Коли вони вкладуть блуд, то коли побачать, що людина кидає погляд туди й сюди, з цікавістю заглядається, куди не слід або примітять його тілесні рухи, то зрозуміють, що він не став мужньо боротися з навіюванням і що стріли пожадливості потрапили в ціль. Коли демони посіють смуток чи гнів, то, оселившись у серці, по рухам тіла побачать, прийняла душа цей помисел чи ні. Вони помічають, що його очі розгублено бігають, людина змінюється в обличчі: блідне від стиснення серця та відливу крові або, навпаки, червоніє від жару навколосерцевої крові, що розповсюджується по всьому тілу – все це особливо помітно на обличчі. Лукаві уважно стежать за всім і визначають, якою саме пороком людина переможена і хто якою саме пристрастю тішиться. Якщо вони бачать, що ми не заважаємо пристрасті в нас проникнути, але в мовчанні і безмовності показуємо прихильну прихильність до неї, то немає нічого дивного в тому, що біси, самі володіючи повітряними тілами, осягають настрій душі за тілесними ознаками. Досвідчені люди теж у багатьох випадках точно встановлюють стан і розташування внутрішньої людини за виразом особи, поведінкою або фізичним проявам зовнішньої людини. Слід розуміти і те, що якщо говорити про дію бісів, не треба вважати, що вони поселяються і засідають у самій суті душі і вимовляють устами людини все, що хочуть. Це ніяк неможливо – нечистий дух діє не тому, що проник у душу через якусь ваду, а тому, що скористався неміччю тіла і безпосередньо керує членами тіла. Коли здатність душі впливати на члени тіла блокується, нечистий дух приносить із собою в тіло нестерпний безмірний тягар і таким чином затьмарює і винищує всі розумні почуття тіла. Таке часто походить, як бачимо, від надмірного винопиття, високої температури тіла, від холоду в приміщенні або від тривалої хвороби. Навіть коли сатана напав на блаженного Йова і отримав владу над його плоттю, Господь не дозволив йому торкатися його душі: Ось, він у руці твоїй, тільки душу його збережи (Йов 2,6), тобто не роби його божевільним, вразивши обитель душі своїм величезним тягарем. Нехай премудрість і водійське початок розуму залишаться поза облогою, завдяки чому блаженний Йов зможе протистояти сатанинській злості. Отже, хоча нечистий дух і примішується до грубої матеріальної плоті і деяким чином проникає в неї, проте не може так само злитися з душею, тому що дух не може ототожнити себе з іншим духом. Це можливо лише Святій Трійці, про що вже йшлося. Просто біси через прихильність тіла навалюються і починають брати в облогу душу. Глава 22: Про те, яка міра безпристрасності, які його відмінні властивості і чому воно виникає в людині Старець прожив п'ятдесят літ без хліба та вина і сказав: – Я покінчив із пристрастями розпусти, сріблолюбства та марнославства. Коли авва Авраам почув, що старець так говорив, прийшов до нього і спитав: - Що ти так сказав? Тоді авва Авраам запитав його: - Уяви, ти увійшов до себе в келію і побачив на циновці жінку. Чи зможеш ти не думати про неї, як про жінку? - Ні, але я боротимуся з помислом, щоб до неї не торкатися. – Ти, – зробив висновок авва Авраам, – не вбив пристрасть, вона в тобі живе, хоч і пов'язана. І ще: ти йдеш дорогою, бачиш каміння та черепки, а посеред золото. Чи може твій розум однаково поставитися до золота та черепків? - Ні, але я боротимусь з помислом, щоб не взяти золото. – І ця пристрасть залишилася в тобі, хоч і пов'язана, – сказав Авраам. І ще спитав: - Ти почув про двох братів, що один любить тебе, а другий ненавидить і лихословить тебе. Якщо вони прийдуть, чи ти однаково дивитимешся на обох? - Ні, але я боротимусь з помислом і почну благотворити мене, що ненавидить мене. – Тож і ця пристрасть живе в тобі, хоч пов'язана, як і інші, – сказав на завершення авва Авраам. – Пристрасті залишаються жити навіть після того, як подвижники їх пов'язали. 2 . Сказав старець: «Не може людина стати гарною, навіть якщо захоче і навіть якщо дуже постарається, якщо Бог не вселиться в неї. Ніхто не добрий, як тільки один Бог (Мк 10,18). 3 . Сказав старець: «Якщо тобі приниження те саме, що й похвала, бідність – що багатство, нужда – що достаток, ти не загинеш. Не можна уявити, щоб людина, яка досягла такого ставлення до речей, впала в нечистоту пристрастей або бісівську помилку». 4 . Авва Лонгін сказав авві Акакію: «Жінка тоді розуміє, що вона зачала, коли припиняється кровотеча. Так і душа тоді розуміє, що зачала Духа Святого, коли припиняється витікання з неї низьких пристрастей. А поки вона опоганює себе пристрастями, чи може вона похвалятися своєю безпристрастю. Віддай кров і прийми Дух». 5 . Один чернець, зустрівши ченець, зійшов з дороги. Ігуменя, бачачи, як зробив брат, глянула на нього і сказала: - Правильно ти вчинив, чадо, бо ще немочений. Але якби ти був досконалим ченцем, то навіть не помітив би, що ми є жінки. Як сказав авва Ісайя, якщо ви відправляєте богослужіння, а після пристрасть все одно діє у вас у серці, всі ваші праці марні – Бог не приймає їх. 2 . Хтось із батьків спитав його: - Але хіба пристрасті не стукають ззовні, отче? – Коли йде дощ, – відповів авва, – то насіння в землі проростає, а якщо насіння немає, земля так і залишається голою. Такий і подвижник, якщо вирве протиприродне зі свого серця, пристрасті вже не діятимуть у ньому. 3 . Бог хоче, щоб людина була Йому подібна до всього. Тому Він і прийшов до нас і постраждав за нас, щоб скинути нашу непоступливу природу, припинити наші бажання і скасувати хибне знання, яке опанувало наше серце. Тільки безсловесні тварини не можуть змінити свою природу, а людина може. 4 . Коли Бог створив людину, то помістив її в Раю – і почуття людини були цілісними та обґрунтованими природою. Але коли людина послухалася брехуна, всі його почуття повернулися до протиприродного, і людина втратила свою колишню силу. 5 . Господь наш виявив Свою милість до нашого роду. Полюбивши нас, невдячних, великою любов'ю, Він став людським і змінив протиприродне на природне у Своїм святому Тілі. Коли ми причащаємося Його Тіла на літургії, то знову повертаємось до раю. Для повернення в рай Він дав нам святі заповіді, дотримуючись яких ми можемо перемогти всіх, хто намагається вибити нас із нашої слави. Виконуючи заповіді, ми повертаємося до природного стану, в якому ми перебували спочатку. 6 . Існує бажання, що відповідає вимогам природи. Це бажання вищого, без якого неможлива любов до Бога. Тому Даниїл і був названий чоловіком пожадливостей. Бог перетворив це природне пожадливість на ганебне, що прагне всякої нечистоти. 7 . Розум має природні ревнощі, без яких не можна досягти успіху в Богу. Як писав апостол: Ревнуйте про дари великі (1Кор 12, 31). Ворог перетворив цю ревнощі про Бога на протиприродні ревнощі, через які ми заздримо один одному, суперничаємо і говоримо брехню один про одного. В умі є і природне зарозумілість, що звеличується над ворожнечею, завдяки якому людина не слухає ворога і вважає для себе соромним раболепствовать перед низинними пристрастями. Але ворог перетворив цю зарозумілість у звеличення над іншими людьми, на виправдання себе перед ближнім, через що ми стали ворогами Богові і принизили себе перед нашим ворогом. Отже, всі ці властивості були спочатку у створеної людини, але коли вона скуштувала переслуховування, вони перетворилися на протиприродні - через це людина стала рабом найганебніших пристрастей. Хто хоче повернутися до природної основи свого існування, повинен відсікти всі свої тілесні бажання і чинити подвиг доти, доки не відновить себе в природному стані. Тоді людину можна буде без лукавства назвати безпристрасною. Такий чоловік уже успадкував Боже Царство. Як сказав Спаситель: І не скажуть: ось, воно тут, чи: ось, там. Бо ось, Царство Боже всередині вас є (Лк 17, 21). 8 . Буває, що люди говорять про Царство, але не працюють для нього, а деякі роблять справи Царства, але не мають ведення і не виявляють обережності. Мало людей, до яких підходить слово Спасителя: Царство Боже всередину вас є, і важко їх знайти. У цих людей вселився Святий дух Божий, і вони воістину від Бога народилися (Ін 1, 13), за словами апостола Івана. Вони відкинули свій персний образ і носять образ небесний (1Кор 15,49), перетворюючись від слави до слави, і здобули Христа в них, що живе у вірі. Їх дух, душа і тіло беззастережно прийшли до єдності завдяки дії Духа і так перебувають безневинно і незбагненно для свідомості. Мирний порядок Божий тріумфує у їхніх серцях, і тому вороги ніяк не можуть їм зашкодити. Якщо розум досягне споглядання солодощі Божества, стріли ворогів не зможуть встромитись у нього. Адже він вдягнувся в броню чеснот, тобто зберігає і захищає себе і не дозволяє собі обурюватися чимось, але лише повністю занурюється в споглядання. 9 . На шляху чеснот бувають падіння та виправлення: адже зміна вимагає боротьби, в якій бувають відступи та напади. Бажання змінюється радістю, праця – відпочинком, насильство – успіхом. Так людина просувається вперед дорогою, доки не досягне притулку. 10 . Безпристрасність віддаляє від перипетій боротьби і не потребує ні чого, бо перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому. Воно не знає ворожнечі, ні падінь, не страждає на безвір'я, не потребує праці для його збереження, не боїться пристрастей, не відчуває бажання до будь-якої матеріальної речі і не страждає від ворожнечі. Великі та незліченні славні досягнення безпристрасності. Поки людина боїться будь-якої пристрасті, вона далека від безпристрасності. Поки його серце засуджує, він далекий від пристрасті. Поки він творить щось неналежне, гріх у ньому ще не помер, і навіть працюючи чеснотами, він ще не живе у світі з ними. У Писанні сказано: Кому ви віддаєте себе в раби для послуху, того ви і раби, кому слухаєтесь, або раби гріха на смерть, або послух до праведності (Рим 6,16). 11 . Отже, ми бачимо два шляхи: шлях життя та шлях смерті. Хто йде шляхом життя, не піде дорогою смерті, а хто спробує ходити одразу двома шляхами, жодного не отримає благословення і не зможе відрізняти один шлях від іншого, щоб уникати одного і любити інший. Адже якщо людина пізнала насолоду слави Божої, вона пізнала і гіркоту від ворога. Якщо він пізнав царство, то пізнав і нечистоту смердючих гріхів. Якщо пізнав плід чесноти, то пізнав і плід зла. Пізнавши добро і зло, людина починає відрізняти одне від одного. Як можна зрозуміти, що сріблолюбство – безумство, якщо не скуштувати спокою божественної бідності? Як пізнати гіркоту гнівливості, якщо не здобути тиші лагідності? Як пізнати заколотність гніву, якщо не здобути миру довготерпіння? Як пізнати безсоромність звеличення, якщо не здобути спокійного смиренномудрості. Як пізнати занепокоєння зневіри, якщо не впорядкувати свої почуття і не розглянути Боже світло? І інші пристрасті людина може розпізнати, тільки якщо здобує чесноти, цим пристрастям ворожі та їх скасовують. Не розрізняючи ці пристрасті, багато простців думають, що вони досягли безпристрасті, хоча їхня душа ще сповнена пристрастей і тіло не очистилося від них. 12 . Він же сказав, що вся трудність у тому, що безпристрасність у нас тільки на устах, а в серці – зло і беззаконня. 13 . Він же сказав: «Якщо людина не здійснює подвиг до смерті заради того, щоб зробити своє тіло таким, як у коханого Ісуса, то він не може з радістю зустріти Його, уникнувши похмурого рабства». 14 . Він же сказав: «Той, хто не отримав допомоги в годину битви, не повірить, що буде мир». Хто хоче перетнути розумне море, той упокорюється, довготерпить, не спить і утримується. Без цих чотирьох чеснот, хоч би скільки він примушував себе, він тільки серце збентежить, але море не перетне. 2 . Ісихія корисна, коли скасовує зло. Якщо людина сприйме названі чотири чесноти в молитві, то вони стануть вирішальною допомогою їй у досягненні безпристрасності. 3 . Розум не може мовчати без тіла, ні подолати цю перешкоду без молитви та безмовності. 4 . Плоть бажає супротивного духу, а дух – супротивного плоті (Гал 5,17). Ті, хто живуть у Дусі, не виконують бажань плоті. Безпристрасність у тому, щоб не піддаватися бісам, тому належало б вам вийти зі світу цього, за словом апостола (1Кор 5, 10). І доки біси нападають, відбивайте їх нальоти. Так воїни, закуті в лати, стають мішенню ворога: постійно чують і бачать стріли, що летять на них, але не отримують ран, тому що їх лати непробивні. 2 . Ті люди завдяки залізу неосяжні під час битви. А ми, взявши всезброю світла Святого Духа, надягнувши шолом спасіння і зодягнувшись у броню праведності (Еф 6, 13–17), розгромимо злісні полиці бісів. Для чистоти душі потрібна не лише утримання від зла, а й старанність у виконанні добрих справ, щоб силою відкинути зло. Питання: Звідки людина може знати, чи досягла вона чистоти серця, і що таке чистота серця? Відповідь: Людина, істинно чиста серцем, бачить у всіх людях тільки чесноти і не помічає в них нічого вульгарного і мерзенного. За щирим почуттям і серцевим розташуванням він шанує іншого вищим за себе, за порадою апостола (Флп 2, 3). На ньому виконується слово пророка: Чистим очам Твоїм не властиво дивитися на злодіяння (Авв. 1,13). Чистота – це досконале забуття і незнання тих способів збочення природних законів, які людська природа винайшла після переслуховування (Адама та Єви), дорівнюючи світським речам. І не лише винайшла, а й розмножила. Людина повинна розлучитися з цими способами і викинути з себе все, що суперечить природі, не стикатися з ними і не бажати знати. Коли він із цим впорається, то буде очевидно, що він сприйняв колишні простоту і незлобивість природи і став, як невинне немовля, тільки без природної слабкості, властивої такому віку. 2 . Запитання: Але чи може людина досягти такого стану? Відповідь: Звісно. Авва Сісой досяг такого заходу. Він навіть питав у свого учня подумки, їв він сьогодні чи ні. Ще один отець досяг такої великої простоти і настільки відмовився від усього мирського, що забував і їв перед святим причастям, йшов на службу, не пам'ятаючи, їв він чи ні, тому учні стежили за ним і водили його на літургію, як немовля. Цей старець і був немовлям для світу, але перед Богом досконалим душею. Душа чиста, якщо вона звільнилася від пристрастей і безперервно отримує радість божественного кохання. Безпристрасність - це мирний стан душі, в якому вона не здатна на зло. Коли розум зовсім позбавиться пристрастей, тоді він незворотно попрямує до споглядання Сущого, ставши на шлях пізнання Святої Трійці. 2 . Ознака вищої безпристрасті – постійне входження до серця простих понять про речі. Адже у такої людини тіло не спить навіть уві сні, і розум, будучи чистим, сприймає сенси речей і тим самим посувається до духовного споглядання їх. А розум, який через недбалість перестав бути чистим, хоч і може уявляти собі прості поняття про речі, сприймає людські пристрасті і перетворює ці поняття на нечисті й лукаві помисли. 3 . Людина, досконала в любові і досягла вищої безпристрасті не знає відмінності між людиною своєю і чужою, вірною і невірною, рабом і вільною, взагалі між чоловіком і жінкою. Здійнявшись над тиранією пристрастей, він вдивляється тільки в природу всіх людей, і однаково дивиться на всіх людей і ставиться до всіх однаково. Немає в нього ні язичника, ні юдея, немає чоловічої статі, ні жіночої, ні раба, ні вільної, але все і в усьому Христос (пор.: Кл. 3, 11; Гал. 3, 28). 4 . Одна справа – зректися помислів, а інша – звільнитися від пристрастей. Часто буває, що людина не має помислів, тому що не бачить перед собою речей, що викликають пристрасті. Все ж таки пристрасті ховаються в його душі і виявляють себе при появі речей, що спокушають. Тому, дивлячись на речі, слід зберігати свій розум і пам'ятати, чого схиляється твоя пристрасть. 5 . Та душа досконала, чия пристрасна здатність цілком спрямована до Бога. 6 . Розум досконалий, коли завдяки істинності своєї віри він надпізнаним чином надпізнає наднепізнаного, і в сукупності оглядаючи Його створення, отримує від Нього знання, що охоплює Його промисел і суд, наскільки воно доступне людям. 7 . Коли ти не говориш і не робиш нічого ганебного в умі, коли ти без зла згадуєш свого кривдника або злословив тебе, коли в годину молитви твій розум стає зовсім нематеріальним і безвидним, тоді знай, що ти досягнув міри безпристрасності та досконалої любові. 8 . Не думай, що ти вже досяг досконалої безпристрасності, коли перед тобою немає предмета твоєї пристрасті. Ось коли він з'явиться і зовсім не чіпатиме тебе, і ти не будеш про це згадувати потім, знай: ти досяг високої межі. Але й у цьому стані не можна виявляти легковажності, бо поки чеснота з тобою, вона умертвляє пристрасті, а якщо чеснота залишити осторонь, пристрасті знову піднімуться проти тебе. 12 . Серце чисте, коли воно надає Богові свою пам'ять абсолютно безвидною, без втручання видінь, готової сфотографувати лише Його зразки. Саме так святі знаходять Божий або, як сказав апостол, ми маємо розум Христів ( 1Кор 2,16 ), який не позбавляє нас власної розумової здібності, не стає доповненням до нашого розуму і не сутнісно за іпостасі з'єднується з нашим розумом, але власною якістю просвітлює його здатність. 13 . Мати розум Христів означає мислити так само, як і Він, і завжди думати про Нього. 14 . Також ми – тіло Христове, як сказано: І ви – тіло Христове, а порізно – члени ( 1Кор 12, 27 ) не тому, що позбавляємося власного тіла, стаючи Христовим, і не тому, що тіло Христа іпостасно переходить до нас або ж зазнає поділу на члени, але тому, що за подобою тіл. 15 . Як Христос явно був безгрішним за людською природою і тілом і душею, так і ми, які увірували в Нього і духом Його зодягнені за нашим власним рішенням, можемо перебувати в Ньому, не знаючи гріха. Перш ніж ти ввійшов у град смирення, якщо побачиш, що в тебе вщухло кипіння пристрастей, не надто довіряй собі. Ворог напевно влаштував якусь засідку – після затишшя чекай великої бурі. Поки ти ще не проходиш через обителі різних чеснот, тобі рано думати про відпочинок від праць і рятування від злих помислів, поки, зрештою, не досягнеш обителі смирення. А коли смирення запанує в твоїй душі, і вона на все питатиме дозволу, то все буде підвладне тобі, бо в серці встановиться мир з Богом. А поки ти ще не підійшов до смирення, то тебе переслідуватимуть не лише пристрасті, а й обставини. Адже воістину, поки ми не упокорюємося добровільно, Бог не припиняє нас упокорювати. Справжня смиренність кується спокусами. 5 . Новонароджені діти чисті тілом та душею, бо не знають пристрастей. Але очистити розум можуть лише ті, хто досяг досконалого життя, впливом Святого Духа. Розділ 23: Коли і як потрібно приступати до занять богослов'ям, чим зміст духовної премудрості відрізняється від змісту ведення і за яких умов розум удостоюється того й іншого Духовний зміст переповнює розумне почуття: адже цей зміст походить від Бога завдяки дії любові, чому наш розум і може без труднощів перебувати у богословських роздумах. Адже такий розум вже не страждає від злиднів, які завдають клопоту, але дуже розширює свої межі для різних споглядань з волі справжнього кохання. Тому людина повинна завжди чекати з вірою освіти, яка несе лише Божу любов, тому що немає нічого нещаснішого за розум, який позбавлений Бога, але судить про Божі справи. Якщо людина не освічена, їй не слід братися до духовних споглядань. Тільки коли він щедро освятиться добрістю Святого Духа, може почати говорити про богослов'я. 4 . Щоб не дозволяти розуму занадто розмовляти або надмірно окрилятися, будемо давати місце в основному радості, молитві і піснеспіву, і будемо займатися читанням Святого Письма. Однак не зневажатимемо і спостереження вчених чоловіків, чия віра виявилася в промовах. Так роблячи, навчимо наш розум не домішувати свої міркування до слів благодаті і не піддаватися марнославству за пристрастю до захопленості та багатослівності, але в годину споглядання захистимо його від будь-яких уявних видінь і постараємося, щоб майже всі його роздуми зігрівалися сльозами. 5 . У годину ісихії, коли розум здобуде спокій і насититься насолодою молитви, тоді він долає названі небезпеки і оновиться, як ніколи раніше, і легко приступить до божественних споглядань. Оскільки споглядання супроводжуватиметься розрізненням, то розум дуже досягне успіху й у смиренності. 6 . Богослов, насолоджуючи душу Божими дієсловами і спалахуючи ними, у певний час підходить до ступеня безпристрасності. Як сказано в Писанні, слова Господні – слова чисті, срібло, очищене від землі в горнилі (Пс 11,7). Обізнана людина, що черпає знання з досвіду, отриманого від (надприродної) енергії, височить над пристрастями. Але й богослов, якщо зберігає смиренність, набуває пізнавального досвіду. Знову ж таки обізнана людина, якщо, звичайно, вона наділена здатністю розрізняти душевну чистоту і не піддається помилкам, поступово удостоюється споглядальної чесноти. Обидва ці дари не можуть одночасно існувати в одній людині. Але якщо вже дається один із них, то в усій повноті, щоб було явлено безліч дарів, і смиренномудрість множилася разом із прагненням праведності. Тому апостол сказав: Одному дається Духом слово мудрості, іншому слово знання, тим самим Духом (1Кор 12, 8). Розум, керуючий діяльним життям людини, процвітає у розрізненні, а розум, керуючий споглядальним життям, процвітає у віданні. У першому випадку він вчить подвижника відрізняти чесноту від пороку, а в другому – робить його причетним до змісту безтілесних і тілесних речей. Така людина удостоюється благодаті богословити. Коли, все назване пройшовши на крилах любові і себе знайшовши в Бозі, він розглядає слово про Бога в Дусі, наскільки це є людським розумом. Хто зібрався богословствувати, той не повинен шукати слова, що відповідають Богу, тому що таких слів людський розум не знайде, і не повинен досліджувати сутності, створені Богом, але розглядати Божі властивості, наскільки це вдасться йому: вічність, безмежність, безмежність, благість і мудрість, здатність творити. Великим богословом буде серед людей той, хто хоч би якось досліджує значення цих властивостей, а сенс Божественної сутності зовсім не пізнаний для будь-якої народженої природи. Хто зневажає насолоди, той робить це або від страху, або від надії, або від відання та любові до Бога. Той, хто удостоївся ведення Бога і тому рясно смакує насолоди зневажає всі насолоди, що виникають від пожадливостей. Хто бажає земного, бажає або наїдків, або задоволення підчерев'я, або людської слави, або грошей, або всього того, що слідує за цим. Якщо розум не знайде те, що найкраще цього, і не перенесе на це своє бажання, то не зможе знехтувати все це. Ведення Бога і божественних діл незрівнянно найкраще названого. Знання божественних речей, яке не супроводжується доброю пристрастю, не переконає розум зневажати матеріальне. Таке знання – все одно, що простий роздум про чуттєву річ. Ми знаємо багатьох людей, які дуже добре знають усі людські справи, але при цьому загрузли у бруді плотських пристрастей, як свині. Ті, хто спочатку старанно себе очистили і досягли знання, а потім впали в недбалість, уподібнилися до Саула, який удостоївся стати царем, але керував країною негідно, і тому Бог прогнівався на нього і позбавив корони. Як просте роздуми про людські речі не в змозі змусити розум зневажати божественні речі, так і просте знання божественних речей не може змусити зневажати людські справи. Адже істина поки що існує у вигляді тіней та уподібнень. Тому необхідний блаженний плач святої любові, який пов'язує розум з духовними спогляданнями і переконує його віддати перевагу матеріальному духовному і чуттєвому божественному і божевільному. Людина, яка покінчила з пристрастями, і управляється з усіма простими помислами, не обов'язково досягла божественних речей. Він може не переживати ні людське, ні божественне. Таке відбувається з людьми, схильними до діяльності, а чи не до споглядання. Вони не удостоїлися відання, але утримуються від пристрастей або бояться пекельних мук, або тому що плекають надію на Царство Небесне. Ми ходимо вірою, а не баченням (2Кор 5, 7) і бачимо ніби крізь тьмяне скло, вороже (1Кор 13,12) і набуваємо відання. Тому ми потребуємо тривалих занять, щоб згодом після багатьох вправ набути твердої звички. Якщо ми хоча б ненабагато перервемо причини пристрастей і поринемо в духовні споглядання, але при цьому не станемо в них завжди проводити життя, зробивши це своєю роботою, то дуже легко ми знову впадемо в тілесні пристрасті; і від свого споглядання нічого не пожнемо, крім порожнього знання, пов'язаного з звеличенням, за яким послідує затьмарення розуму і його досконале спотворення серед матеріальних речей. Пристрасть кохання хибна, якщо займає розум матеріальними речами. Але вона похвальна, якщо наближає його до божественних подій. Розум має звичай, у яких речах затримується, тим живить бажання і любов. Тільки це можуть бути божественні, шалені та призначені для людини речі, а можуть бути тілесні пристрасті та переживання. Бог створив світ видимий і невидимий і створив тіло. Якщо такий прекрасний видимий світ, то такий прекрасний і невидимий! Якщо невидимий світ прекрасніший, то наскільки незрівнянно прекрасніший за обох світів Бог, їхній творець! Він найпрекрасніше виник як Творець всіх благ. Так чому ж розум, залишаючи найкраще з усього, віддається найгіршому з усього – плотським пристрастям. Це можна виправдати тільки тим, що розум звик мати справу з пристрастями від самого свого народження, а щодо Бога, найкращого і найвищого, тут він не отримав достатнього досвіду. Коли завдяки тривалому подвигу, утриманню від насолод і обдумуванню божественних вчинків, ми поступово розірвемо стосунки з плотськими пристрастями, то розум, поступово процвітаючи, набуде широти в божественних областях і всі бажання направить до Божества. Мета заповідей Христових одна: звільнити розум від нерозбірливості та злості і підняти його до любові до Бога і ближнього, через що і відбувається світло дійсного святого відання. А любов знищує всі три пороки: гординю, бо вона не надмається, внутрішню заздрість, бо вона не заздрить, і зовнішню, бо довготерпить заради блага. Тому кожен, хто здобув знання, повинен приєднати до нього і любов, щоб зберегти невразливим свій розум за всіх обставин. Якщо людина удостоїлася благодатного дару ведення, але зберігатиме смуток, злом пам'яті чи ненависть до когось, то це все одно що тикати в очі колючками та шипами. Тому ведення неодмінно вимагає кохання. Якщо вірою вселитися Христові в ваші серця (Еф 3,17) – за словом апостола, то всі скарби премудрості і ведення приховані в наших серцях, в яких проявляються залежно від очищення кожного з нас виконанням заповідей. Хто правильно з благочестям підходять до сущих речей і не додають до цього ніякої поведінки напоказ, ті знаходять вітають їх пресвітлі споглядання речей. Вони вкладають у них найточніше розуміння, про яке говорить закон: увійдіть і успадкуйте міста великі і прекрасні, які ви не будували, і будинки, повні всіх благ, які ви не примножували, і рови, що перетинають землю, які ви не копали, виноградники та оливкові гаї, які ви не садили. Хто не для себе живе, але для Бога, виконується всіма божественними благодатями, які не можна було побачити через зухвалий бунт пристрастей. Душа не може піднятися до ведення Бога, якщо Сам Бог за Своєю поблажливістю не візьме її і не піднесе до Себе. Адже розум не може сам по собі так високо піднятися і прийняти бодай якесь божественне світло, якщо Сам Бог не допоможе йому, наскільки той може, здобути спокій і не просвітить його цим божественним світлом. Хто виконав попередню умову і вчинив справи праведності, той знайшов безтурботність таємничого споглядання, в якому, сприймаючи боголіпно смисли сущих речей, він позбавляється суєти думок навколо цих речей. Шостий день – це досконале виконання всіх практичних дій, що відповідають природі, спрямованих на утвердження чесноти. Сьомий день – це результат і смакування всіх споглядальних природних помислів, невимовне знання, обумовлене чеснотою. А восьмий – переміщення та перехід усіх гідних людей до обожнювання. Хто виконав шостий день, як велить Бог, вручивши Богові і діла свої та помисли, хто за допомогою Бога завершив усі свої справи, хто збагнув усе, підвладне звичайній природі, і саму іпостась часу, той вступив у таємниче споглядання віків та порядку вічності. Він незбагненно суботує в умі, сприймаючи і перевершуючи все, що існує. А поки ми не очистили розум і не вийшли з області всіх створених сутностей, неухильне чинення чеснот ще не стало звичкою. Але як тільки ми виконаємо цю вимогу любові, пізнаємо сенс божественного сповіщення. Потрібно тільки вірити, що для гідних Бог все засновує безперечно, тому розум, передбачаючи це за допомогою любові, черпає в Бозі свою силу. А хто ще не відокремився від самого себе, не залишив усе умопостигаемое і не вступив в область вище за всяке розуміння, ще не може бути вільний. Великий Мойсей поставив свою скинію поза табором, тобто збудував роздуми і думки поза видимими речами; а щоб поклонитися Богу, увійшов у морок, тобто безвидне і нематеріальне місце знання, де перебував, роблячи священні дії. Боже слово має і безмежну кількість інших здібностей (щоб їх назвати тут не вистачить місця). Хто звільнився від мирських земних бажань і удостоївся багатьох чи всіх благодатних дарів, той приймає всі або деякі з цих здібностей, тому що зміг, нехай невеликою мірою, виявити вірність Богові вже у справжньому житті. Адже і найбільша досконалість божественних дарів, що подаються вірному рабові Божому, в порівнянні з тим, що ще тільки відкриють у майбутньому житті, це лише мала і незначна частина. Будь-яке Боже слово не буває затягнутим, але в ньому одному завжди зосереджені різні поняття, що споглядаються. Якби людина, говорячи про істину, сказала б про неї так, що не прогавила б у короткому слові нічого з питання, що стосується істоти, то це було б Боже слово. Наше людське слово, що природно походить з розуму, є вісником прихованих його рухів Так само і Боже слово, знаючи сутність свого Отця, як всяке слово знає сутність ума, що породив його, відкриває Отця, який Він є. Ніхто з тих, хто виник, не може підійти до Бога, окрім як через Бога Слова. Центр кола неможливо відмежувати від радіусів, що виходять з нього, але при цьому він не ділиться на частини. Так і той, хто удостоївся бути в Бозі, у простому і неподільному повідомленні сприймає всі смисли, що відбулися у бутті від Бога. Добре діло – завжди думати про Бога і прагнути до Нього Нам це заповідано, хоча ми, перебуваючи в справжньому житті, і не можемо осягнути межі глибини Божої. Але якби нам вдалося хоч трохи зануритися в Його глибину, ми побачили б те, що святіше всього святого і духовніше всього духовного. Це проосвітньо показав архієрей, який із двору проніс Бога до святої, а звідти до святої святих, тобто те, що святіше за будь-яку можливу святиню. Апостоли через страх перед юдеями зібралися в Галілеї в кімнаті і сиділи, замкнувши двері. Тобто, через страх перед духами лукавства вони з благодаті одкровень надійно піднялися на висоту божественних споглядань і на кшталт дверей зачинили почуття, щоб потаємним чином сприйняти Бога Слова, Який явився їм крізь замкнені двері, дарував безпритульність мирну і натхненний уділ позначення своїх таємниць. Білокур і вродливий обличчям – так зображується в Писанні великий Давид (1 Цар, 17,42), який жив з радістю в Богові і сяяв світлом знання. У таких людях поєднується діяння і споглядання: діяння сяє здійсненими чеснотами, а споглядання освячене божественними помислами. Коли людина молиться за хліб насущний, то не завжди сприйме його у всій повноті, як вона є, але в міру своєї готовності. Бог, як Хліб життя, за Своєю людинолюбством пропонує Себе всім, але не всі отримують Його однаково. Хто чинить великі подвиги праведності, той отримує більше, хто поступається цим праведникам, той отримує менше – кожен отримує за заслугами свого розуму. Бог Слово називається дверима, що веде до відання тих, хто добре пройшли весь шлях чесноти, відзначившись бездоганним виконанням справ, і кому відкривається яскраве світло скарбів премудрості. Бо Бог є і шлях, і двері, і ключ, і царство. Він шлях, бо веде нас за Собою. Він ключ, тому що відкриває гідним людям божественні таємниці, і Сам відкривається людям. Він двері, бо вводить нас у божественне життя. Він Царство, яке успадковується і перебуває у всіх причасниках. Він же світло, життя, воскресіння, істина. Світло – тому що освячує душі, жене геть темряву невігластва, просвячує розум для осягнення потаємних таємниць і показує обряди, доступні погляду лише одним очистившимся. Життя – бо душам, які полюбили Господа, дає можливість перебувати в божественному світі. Воскресіння – оскільки підносить розум від мертвих пристрастей до матеріального, очищаючи його від усього тлінного та смертного. Істина – тому що дарує гідним людям незмінну прихильність до добра, так що душа переходить від сили до сили і від слави до слави, тобто все більше процвітає, переходячи від однієї чесноти до іншої, і все вище сходить від знання до знання і не зупиняється у своєму русі, за словом Писання ( 119,6). Нам ще довго йти і багато знань ще доведеться пройти, поки ми не прийдемо в дім Божий з голосом радості і славослів'я святкуючого сонму (Пс. 41, 5). Душа тріумфує, розумом осягаючи голос тріумфу, коли процвітає в божественному спогляданні, і побачивши тріумфування, радіє і дякує. Тоді, як каже божественний апостол, всі, хто спасається, прийдуть у чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового (Еф 4, 13). У цій повноті таємниче приховані всі скарби премудрості і ведення, а те, що почасти, припиниться (1Кор 13,10). Дехто запитає, що є станом досконалих у Божому Царстві. Це є рух уперед, перехід до всього кращого чи топтання на місці та тотожність самому собі? Як поводитиметься тіло і як – душа? На це питання можна відповісти лише приблизно. У тілесному світі їжа виконує два призначення – сприяє зростанню організму та підтримує його нормальний стан. Поки ми не досягли досконалого тілесного віку, ми їмо рости, а коли припиняється збільшення розмірів тіла, то їжа вже служить не зростанню, а підтримці організму. Хто за своєю волею, сластолюбною та пристрасною, намагається заглушити та заховати це знання, той позбавляє себе користі та керівництва, яке воно дає. Знищивши гідність, якою Бог вшанував нашу природу, він стає подібним до безглуздих худоб, у яких немає розуміння і розрізнення добра і зла. Тому нехай така людина почує слова пророка: Людина, яка в честі і нерозумна, подібна до тварин (Пс 48, 21). А хто зберігає це знання і старанно йому слідує, той знаходить у ньому Божий шлях і прямує їм до віри, відрізняючи добро від зла. Сама природа свідчить, що треба вірити в Бога, який створив усе, і слів Його заповідей і виконувати їх. Від цієї віри народжується страх Божий, який змушує людину покаятися і почати працювати заради Бога. Так людина удостоюється вже духовного знання, яке є почуттям таємниці. Чи не від страху народжується це духовне відання, тому що страх не має власної природи і тому не може нічого породити; але завдяки працям покаяння духовне знання подається від благодаті, запоруки якої ми прийняли в Хрещенні. Відповідь: Щоразу, коли хтось заперечує помислу, помисел стає ще більш жорстоким та агресивним. І цей зовнішній помисел отримує перевагу над тобою, поки ти б'єшся з ним. Тим більше що Святий Дух не бере всієї боротьби на Себе, бо Він бачить, що ти пишаєшся, думаючи, що власними силами можеш боротися з пристрастями. Як той, у кого є духовний отець, доручає йому все і залишається без власних турбот, і вже не відповідає ні за що перед Богом, так і той, хто абсолютно зрадив себе Богу, не повинен звертати уваги на свої помисли, ні заперечувати їм, ні взагалі дозволяти їм увійти всередину. А якщо помисел і ввійде в тебе, то піднеси його прямо до Небесного Батька і скажи: «Я не розумію, що ти говориш. Ось мій Батько, Він усе знає про це». І продовжуй підносити його до неба – він одразу втече від тебе серед дороги і зникне, бо він не в змозі увійти разом з тобою до Батька Небесного і постати перед Ним. Більшого і безпечнішого засобу немає у всій церкві. Запитання: Але як же Скитські батьки догодили Богові «протидіючим помислом»? Відповідь: Вони зробили це у простоті та страху Божому, і тому Бог допомагав їм. А після них було дано з волі Божої справу споглядання за їхні великі труди та боголюбство. Великий старець, який це пояснював, сказав: — Коли я одного разу зупинився в Скиті, то зайшов до одного святого, котрий давно там жив. Ми привітали один одного і сіли, і він більше нічого не сказав. Я сидів і був занурений у споглядання, а він плів кошики і навіть не підводив очей, щоб подивитись на мене, і не запрошував поїсти, хоча сам уже шість днів нічого не їв, і плів кошики цілий день. Наступного дня близько десятої години він запитав: - Брате, звідки в тебе це діяння? - А ти звідки про нього дізнався - адже ми з юності навчилися цьому від наших батьків? - Я цю справу прийняв не від моїх батьків, - відповів скитянин, - але яким ти бачиш мене зараз, так я живу весь свій вік: трохи рукоділля, трохи чернечого діяння і під силу очищення помислу і заперечення прийдешнім помислам. А потім уже було дано мені дух споглядання, хоча я зовсім цього не очікував, і взагалі не знав, що є в деяких таке діяння - А я навчений спогляданню з юних років. Питання: Як людина повинна слухати споглядання? Відповідь: Як вчать нас божественні писання: Даниїл бачив Бога як Старого днями (Дан 7,13–14), Єзекіїль – на колісниці херувимів (Єз 1, 2), Ісая – на престолі високому і звеличеному (Іс 6,1), Мойсей – як Невид. ). Запитання: Як може розум споглядати те, чого ніколи не бачив? Відповідь: А хіба ти ніколи не бачив царя, що сидить на портретах? Запитання: Чи повинен розум подумки представляти Божество? Відповідь: Краще, напевно, подумки уявляти і не потурати нечистим помислам. Запитання: Але чи це не буде гріхом? Відповідь: Тримайся того, що пророки бачили як історію майбутнього, чого має статися цілком. Як говорить апостол: Тепер ми бачимо ніби крізь тьмяне скло, вороже, тоді ж віч-на-віч (1Кор 13, 12). Слово «тоді» означає, що самий помисел припиниться, і можна буде сміливо бачити все. Питання: Чи не зведе це з глузду? Відповідь: У жодному разі, якщо чиниш свій подвиг істинно. Я знаю, як було: «Вже тиждень минув, а я не згадав жодної людини». Інший сказав: «Якось я йшов дорогою, і побачив, що поруч зі мною йдуть два ангели, один ліворуч, другий праворуч, а я й не звернув на них уваги». Запитання: Чому ж не звернув уваги? Відповідь: Тому що в Писанні сказано: Ні ангел, ні дух не можуть відлучити нас від Христової любові (Рим 8, 38–39). Запитання: Чи завжди може розум споглядати? Відповідь: Навіть якщо й не може, то коли пристрасті переможуть твій помисел, негайно вдатися до Бога у споглядальній молитві. Кажу тобі, що якщо помисел удосконалиться в цьому, то легше буде гору пересунути, ніж помисел зняти з тієї висоти. Ув'язнений, що міститься у темряві, коли отримує свободу і виходить на світ, вже не хоче згадувати про темряву. Таким стає і помисел, коли починає бачити власне сяйво. Сказав хтось із батьків: «Коли я хотів випробувати мій помисел, чи вийде він із підпорядкування, якщо я відпущу його у світ, і відпустив. Він залишився там, де й був раніше, не знаючи, куди далі йти, доки я знову його не поставив на висоту. Бо помисел знав, що якщо він відійде до мирських речей і стане безтурботним, його відразу приборкають». Таке діяння може виконати лише безмовність разом із смиренням та молитвою. Постійна молитва зі смиренністю незабаром наводить розум до справжнього успіху. Брати, візьмемо за зразок коханого Якова, який у всьому слухався своїх батьків заради Бога. Отримавши їхнє благословення, він вирушив до Месопотамії. Він прийшов у місце Бет-Ель, яке перекладається як «Будинок Божий», і там ліг спати. Вночі він побачив уві сні: сходи стоїть на землі, а верх її стосується неба; ...Ангели Божі сходять і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній (Бут. 28,12–13). Таке знамення дається тим, хто приходить служити рабом Богу. Їм із самого початку показується образ чеснот. Однак якщо вони не докладуть зусиль, то не досягнуть Бога. Вставши від сну, Яків поклав обітницю Богові і став Його рабом. Бог зміцнив його, сказавши: Я з тобою, і збережу тебе скрізь (Бут. 28,15). Яків пішов у Месопотамію, щоб там одружитися та завести дітей. Побачивши Рахіль, він покохав її та працював за неї сім років. Але вона не була віддана йому, спочатку йому дісталася Лія, а за Рахіль він працював ще сім років, і після цього отримав її, але вона довгий час була безплідною. Ось як тлумачиться ця історія. Месопотамія перекладається як Межиріччя, тому що вона знаходиться між двома річками - Тигром і Євфратом. Тигр перекладається як «розрізнення», а Євфрат як «покірливість». Лія може розумітися як образ тілесної праці, а Рахіль – як образ справжнього споглядання. Такі випадки трапляються з людиною, яка перебуває в Месопотамії, щоб завдяки розрізненню зробити тілесні праці, протиставши підступності ворога, а потім завдяки смиренномудрості знайти справжнє споглядання. Рахіль не народжувала Якову дітей, доки Лія не народила всіх своїх дітей. Це означає, що доки людина не виконає все, що у веденні діяння, справжнє споглядання не прийме його у свою свободу. Яків мав дві дружини, але Рахіль любив більше, ніж Лію, бо Лія була слабка очима, а Рахіль була дуже гарна. Що ж означає, що перша дружина Якова мала слабкий зір? Поки людина робить тілесні праці, вона ще може побачити слави справжнього споглядання, бо ворожнеча ще примішана до людиноугодним справам. Але не треба засмучуватися. Коли Лія перестала народжувати, вона привела чоловікові Зельфу, свою служницю, від якої народився Асір, у перекладі «багатство». Коли ж Лія перестала народжувати, тоді Бог згадав і Рахілі. Ось як це пояснюється. Коли тілесні праці привласнять собі людські почуття, які звільняться від пристрастей, так що вже не будуть рабувати перед ними, тоді справжнє споглядання відкриє розуму свою славу. Сини Лії допомагали Якову, але найбільше він любив Йосипа. Тобто: тілесні праці охороняють людину від ворога, але справжнє споглядання поєднує його з Богом. Коли Яків побачив Йосипа, він вирішив вирушити до своїх батьків, бо зрозумів – народився цар над своїми братами. У дорозі він отримав радість благословення від Бога, Який сказав: Відтепер ти не називатимешся Яковам, але буде ім'я тобі: Ізраїль (Бут. 35,10). Він називався Яковом, поки відбивав ворожнечу, до пори, коли удостоївся благословення, вирвавши свої почуття з рук ворогів. Коли ж його почуття здобули свободу, то він одразу був названий ім'ям Ізраїль, тобто «розум, що бачить Бога». Коли розум сподобається бачити славу Божества, ворожнеча його вже боїться. Ісав вийшов неохоче до нього назустріч, але смиренномудрість Якова пом'якшила його озлоблення. Яків уже не ворогував із Ісавом, але впавши ниць перед Богом, просив Його стати своїм Заступником. Злилася ворожнеча, бачачи цю людину і ту велику славу, якою він удостоївся, і нічого не могла зробити з нею, бо йому допомагав Бог. Як сказав Він йому в Писанні: Вернися в землю батьків твоїх і на батьківщину твою, і Я буду з тобою (Бут. 31, 3). Яків прийшов до Єрусалиму, назва якого перекладається як «світ», бо після будь-якої війни царює світ. Він придбав поле в Землі обітованій і поставив жертовник Богові, складений із дванадцяти каменів – адже Бог почув його в день печалі і поклав на нього труди рабства, з якими він упорався в Месопотамії. Коли розум почує такі слова, що дарують сміливість, то не стане вже боятися ніякої ворожнечі. Він запитає: Хто хоче воювати зі мною? Нехай вийде проти мене. Хто хоче помірятися зі мною? Виходь. Ось, Господь – мій помічник Хто завдасть мені зло? Ви – як старий плащ, вас зжере міль! Якщо ти молодий, але не займаєшся тілесною працею і знаючи про високі досягнення батьків, не прагнеш наслідувати їх, сподіваючись досягти того ж без зусиль, то знай: ти нічого не досягнеш, доки не докладеш зусиль. А коли займешся працями, то успіхи прийдуть самі собою. Є три чесноти, які, якщо розум побачить їх поряд, то переконається, що досяг безсмертя. Це розрізнення, тобто здатність розрізняти речі, передбачення подій до їхнього настання і неподатливість до чужих порад. Є й інші три чесноти, які постійно освячують розум: не знати лукавства іншої людини, благотворити тим, хто завдає тобі зло і безтурботне терпіння, що б не сталося з тобою. Тому, якщо хочеш стати учнем Ісуса, уникай пристрастей. Поки ти не відсічеш пристрасті, ти не зможеш стати обителью Бога і побачити насолоду Його Божества. Він сам сказав: Якщо око твоє буде чистим, то все тіло твоє буде світле; якщо ж око твоє буде погане, то все тіло твоє буде темне (Мт 6, 22-23). Подумай про те, що поки твій розум не одужає від зла, він не зможе осягати світло Божества. Зло оточує розум, як тюремний мур, і спустошує душу. Як написано в Євангелії: Ніхто, запаливши свічку, не ставить її в потаємному місці, ні під спудом, але на свічнику, щоб вхідні бачили світло (Лк 11, 33). Спуд – це неправда цього світу. Коли розум заперечує власну природу, світильник Божества не може світити в Ньому. А коли розум ставиться на високий свічник, тоді в ньому горить світло Божества; і розум бачить усіх у домі: кого треба вигнати, того виганяє, а з ким у нього світ, залишає. Тому Господь сказав Своїм учням, чий розум був освічений: Устаньте, ходімо звідси (Ін 14,31). Куди веде Господь Своїх учнів? Безсумнівно, Він відводить їхній розум від справ цього віку в покої Свого Царства, тому, підбадьорюючи їх, сказав: Я є лоза, а ви гілки. Будьте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені (Ін 15,4–5). Господь говорить це, звертаючись до тих, хто залишив цей світ і позбавився пристрастей. Він каже, що в таких людях Святий Дух, Він служить їм і піклується про них. Як сказано в Писанні: Не ви говоритимете, але Дух Отця вашого буде говорити в вас (Мт 10, 20). Апостол каже: А вам Бог відкрив це Духом Своїм, бо Дух усе проникає, і глибини Божі (1Кор. 2,10). І ще: Ми маємо розум Христів (1Кор 2,16). Важко запідозрити грішника, що в нього розум Христів. І в іншому місці апостол каже: Ми члени тіла Його, від тіла Його і від кісток Його (Еф. 5, 30). Ти бачиш, що Бог вимагає від людей у ​​всьому бути, як Він? У Писанні сказано, що Бог привів до Адама всіх тварин і показав, щоб він дав імена їм. Назвав означає подивився, чи знайдеться серед тварин так само, як він, але Адам не знайшов жодного, тому що їхня природа не збігалася з людською. Тоді Бог узяв його від ребра, і створив жінку, яку назвав Адам дружиною, бо Бог її взяв від чоловіка її. Як Єва, взята від Адама, була в усьому, як він, так і душі, що залишили мирське і послідували за святою волею Христовою, удостоїлися стати Його нареченими і перебувають у єднанні з ним, бо від сутності Його вони відродилися в Дусі, і за природою – частина Його Святого Тіла, а те каже апостол: Ми, Ми, Ми, члени (Рим 12, 5). А якщо в нас є щось від нерозумних тварин, наприклад, жадібність хижаків, непостійність птахів, отрута плазунів, то наші душі не стануть нареченими Христовими, і ми не будемо частиною тіла Його, бо ми чинимо, не як Він. Душа, удостоїлася стати нареченою Христовою, як і Він, вільна від будь-якого збочення природи і знає, що вона така за власними вчинками. Апостол каже: Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба ви не те, чим повинні бути (2Кор 13, 5). Бачиш, доки людина не досягла творіння Ісуса, значить, вона не пройшла випробування, і її душа не стала, як розумна діва, яка чекає нареченого. Розсудливі діви заздалегідь приготували (масло для) світильників, а нерозумні, які не мали чинності, залишилися за дверима шлюбного палацу (Ср.: Мт 25,1). Давайте і ми постараємося виконувати діяння – тоді Дух Божий мешкатиме в нас. Як сказав Господь, якщо любите Мене, дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я благаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами перебуватиме навіки, Духа істини (Ін 14,15–17). І зі сльозами зробимо все, що в наших силах, поступово здійснюючи подвиг, поки не зберемося справ старої людини. Бережіть себе від будь-якої смертної речі, доки Його любов не прийде до вас і не збере з вас образ персного Адама і не встановить Свій святий образ у вашому серці. За словами апостола, як ми носили образ персного (Адама), носитимемо і образ небесного (1Кор 15,48). Апостол знав, що немає людини без гріха з часу злочину Адама і що покаяння може перетворити його на безгрішного. Тому він наказав нам залишити вчинки порушника заповіді і зайнятися робленням Господа нашого Ісуса Христа, тобто виконати Його святі заповіді. Христос створив милість і зазнав рабства людини, доки не ввів її в сокровений Рай, передавши йому всі Свої святі доблесті і дарувавши йому їсти від дерева життя, яке є чистотою. Він сказав тим, що йшли до Нього в усьому, яких Він зробив братами і друзями, вилив Духа Святого на них: Сходжу до Отця Мого і Батька вашого, і до Бога Мого і Бога вашого (Ін 20, 17). Також Він промовив, звертаючись до Отця: Не про них тільки благаю, а й про віруючих у Мене за їхнім словом, нехай буде все одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдине (Ін 17, 20–21). І потім просить, щоб Ти полюбив їх, як полюбив Мене.., нехай бачать славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене (Ін 17, 23–24). Такі слова полюбили Ісуса і здобули надію на Нього. Їхні душі стали нареченими, прикрашеними всіма чеснотами. Ісус – їхнє святе люстерко, в якому вони розглядають себе, чи немає якоїсь вади в їхньому образі, через що вони не сподобаються нареченому. У них постійно відображається, як у дзеркалі, слава нареченого, за словом апостола: Ми ж всі відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, перетворюємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього (2Кор 3,18). І ще каже: Тепер ми бачимо ніби крізь тьмяне скло, вороже, тоді ж віч-на-віч (1Кор 13,12). Ти спитаєш, чому, якщо святе Хрещення звільнило нас, ми не бачимо повітря свободи, як бачать його подвижники? Я відповім тобі. Наше сприйняття затьмарює свавілля насолод і недбалість, з якою подвижники змогли впоратися. Я вже казав, що Христос звільняє людину задарма, але людина і після Хрещення буде перебувати там, де їй подобається перебувати за своєю волею, бо її вільну волю не можна примушувати. Коли ми віруємо і виконуємо Божі заповіді, тоді збираємо плоди благодаті, даровані нам Святим Духом у міру нашої старанності у виконанні заповідей. За апостолом Павлом, плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, помірність (Гал. 5, 22–23). Ти, людина, яка в Христа хрестилася, доклади здобуту силу до виконання заповідей і приготуй себе до явлення Духа, і Він з'явиться тобі, як обіцяв, у час, про який Він сам знає. Як сказано, Господь є Дух, де Дух Господній, там свобода ( 2Кор 3, 17 ). Тоді ти зрозумієш зміст слів: Царство Боже всередину вас є (Лк 17, 21). Якщо віруючий, добре виконуючи заповіді у своєму житті, здобув дію Духа, що відповідає його заслугам, він повинен знати, що отримав силу для її виконання, тому що ще в Хрещенні йому була дана благодать Духа, причина всіх благ і не тільки таємних і духовних, а й явних чеснот. Нехай ніхто з доброчесних людей не припускає, що тільки самотужки творить благо. Добра людина, – сказано у Писанні, – з доброго скарбу серця свого виносить добре. (Лк 6, 45). Скарб, що зберігається в серці, – сам Святий Дух, прихований у серці віруючих. У Писанні сказано: Подібно Царство Небесне до скарбу, прихованого на полі, який, знайшовши, людина приховала, і від радості про нього йде і продає все, що має, і купує поле те (Мт 13, 44). Потрібно в точності розуміти, що хто з часу Хрещення носить у собі сокровенного Христа, за словом апостола ( 2Кор 13, 5 ), той, відмовившись від речей світу цього, найбільше зберігається зберігає серце своє, завжди чекаючи останньої години, за словами премудрого Соломона притчника (2 Прит. Слова: без Мене ви не можете робити нічого (Ін 15, 5) і не ви Мене обрали, а Я вас вибрав (Ін 15,16) ставляться до тієї самої думки. Очевидно, що нам дарована досконала благодать Духа для виконання всіх заповідей, і нам не потрібно нічого додавати до неї, але, навпаки, вона додає сил для зростання у Христі. Вона зміцнює своїх творців до самої смерті, доки все прийдемо в єдність віри і пізнання Сина Божого, в чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового (Еф. 4,13). Ми прийняли досконалу благодать, як було сказано. Але ми працюємо по-різному, і благодатний дар відкривається нам по-різному. Так, сонце досконале, і шле досконале, просте і рівне для всіх тепло, але в кожного сприйняття сонячного світла своє, наскільки його око чисте, так і Святий Дух. Святий Дух у Хрещенні зробив усіх, хто увірував, здатними сприймати будь-які благодіяння і дари і дає всім дари з рівною честю, але кожному, скільки заслужив виконанням заповідей, щоб засвідчити добрі справи і показати міру віри в Христа. Як сказано, Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, що кричить: «Авво, Отче!» (Гал 4, 6). Цей Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі (Рим 8,16). Запитання: Хто христився Кого сприймає потаємно: Христа чи Святого Духа? Ти то казав, що мешкає в ньому Христос, то Святий Дух. Відповідь: Ми прийняли в Хрещенні Святого Духа, але Він називається Духом Божим і Духом Христовим, тому в Дусі ми прийняли і Отця, і Сина. Питання: Тобто Свята Трійця називається Духом? Відповідь: Святий Дух як іпостась не може носити ім'я Трійці. Але оскільки Він невіддільний від Отця і Сина, тому ми сповідуємо в Ньому Трійцю за тотожністю Божества. Як в Отці Син і Дух, так і в Дусі Батько і Син, не в тому сенсі, що ми змішуємо три іпостасі, але в тому сенсі, що вони єдині за волею та природою Божества. Таким чином, чи називаємо ми Отця, Сина чи Духа, кожним цим ім'ям ми називаємо Святу Трійцю, але лише у згаданому розумінні. Господь прихований у Своїх заповідях, і ті, хто шукає Його в міру виконання заповідей. Як у чуттєвому будинку відбувається зі станом повітря, так і в розумі розумі з божественною благодаттю. Коли ти виносиш з дому пожитки, дихати легшає, а коли вносиш багато пожитків, робиться душно. Пожитками я називаю меблі та припаси. Такими пожитками для розуму стає марнославство та задоволення. Простішим у серці стає, коли воно сподівається на Бога. А нудиться воно, коли сподівається на тілесні блага. Благодать Духа є єдиною і незмінною, але діє вона в кожній людині в залежності від її волі. Так дощ, наситивши землю, надає соковитість рослинам – у тих, де солодкий сік, буде насолода, а де гіркий, там її додасться. Так і благодать незворотно впливає на серця віруючих, але робить такий вплив, який відповідає чеснотам. Заради Христа голодуючим вона стає їжею, спраглим – солодким питтям, мерзнучому – одягом, трудящому – відпочинком, молячому – сердечною надією, скорботному – втіхою. Коли ти дізнаєшся з божественного Писання про Святого Духа, що Він спочив на кожному апостолі або зійшов на пророка, і той почав діяти, засмучуватися, гаснути або гніватись, а також про те, що одні прийняли тільки початок Духа Святого, інші – всю повноту Його, не думай, що в Дусі перетворюється, віруй, що Він незворотний, як уже говорилося, незмінний і всемогутній. Тому Святий Дух боголіпно дає Своєю дією кожному, що потрібно, і зберігає це, Сам залишаючись таким самим, яким був раніше. Немов сонце, Він виливається досконало на хрещених, але кожен з нас, наскільки зміг позбутися пристрастей, що затьмарюють його, їх зненавидів, настільки і освячується, а поки він любить пристрасті і розлучається з ними, він затьмарює в собі благодать. Хто ненавидить пристрасті, той знищує їхні причини, а хто прихильний до цих причин, того проти його волі долають пристрасті. Ведення речей виникає у людині залежно від виконання заповідей. А пізнання істини – у міру надії людини на Бога. Якщо хочеш спастися і досягти пізнання істини (1Тим. 2,4), постарайся всіляко перевершити все чуттєве, щоб твоя прихильність до Бога трималася тільки на надії. Якщо ти зіб'єшся з шляху чинення заповідей, то мимоволі побачиш, що начальства, влада, мироправителі темряви стали нападати на тебе і намагатися звалити тебе. Їх треба перемагати молитвами. Збережи добру надію і дій так, щоб благодать Божа позбавила тебе майбутнього гніву. Спочатку потрібно знайти в своєму серці діючу благодать Святого Духа, а потім у майбутньому увійдеш у Царство Небесне. Як вчить нас Святий і людинолюбний Дух Божий, існує одне природне почуття душі, хоча відомі п'ять тілесних почуттів для різних потреб. Природне почуття душі починає підрозділятися, як наслідок гріховного падіння розуму, за рухами самої душі. Одна його частина захоплена пристрасною стороною душі, коли ми із задоволенням сприймаємо життєві блага, а інша йде за розсудливою частиною душі і часто узгоджується з розумовими рухами, оскільки наш розум, коли ми цнотливі, прагне сходити до небесної краси. Коли ми звикнемо зневажати світські блага, то зможемо прагнути до земного душевні бажання прив'язати до розумного ставлення до речей. З цим завданням ми впораємося, коли причастимося Святого Духа, бо тільки Він розпоряджається цим. А допоки Його Божество енергійно не освятить схованки нашої душі, неможливо нероздільним почуттям, тобто в цілісному становищі, скуштувати благо. Почуття розуму - це безпомилкове розрізнення, що можна їсти, а що не можна. Як тілесний смак, якщо організм живе, легко відрізняє хороше від поганого і вимагає собі тільки хорошого, так і наш розум, коли починає рухатися, знайшовши міцне здоров'я та легкість, може відчути божественну втіху. Ворог ніколи не викраде такого розуму. Як тіло, що їсть земні насолоди, ніколи не помиляється в почутті, так і розум. Коли розум може похвалитися тим, що він завдяки своїй розважливості став вище претензій плоті, тоді він може без помилки їсти втіху Святого Духа. Як сказано в Писанні: Ви скуштували, що благий Господь (1Пет 2, 3; Пс 33, 9). Такий розум пам'ятає про цей смак, тому що любов діє в ньому невичерпно, і розум невпинно дізнається відмінність смаків, за словами святого апостола Павла, молюся про те, щоб любов ваша ще більше і більше зростала в пізнанні і усякому почутті, щоб, пізнаючи краще, ви були чисті (Флп 1). Тільки Святий Дух здатний очистити людський розум. Якщо не увійде Сильний і не забере викрадене, не набуде волі заручник. Тому потрібно всіма засобами, і перш за все зі світом у душі привертати до себе Духа Святого, щоб завжди нам передував сяючий світоч відання. Коли Святий Дух стане променитися невпинно в схованках душі, розум буде ясно бачити всі сумні та похмурі напади на нього біса. Більше того демон ослабне, викривається цим святим і преславним світлом. Тому апостол каже: Духа не гасіть (1Фес 5 19). Коли людина творить зло або задумує недобре, вона засмучує Святого Духа і позбавляє себе цього Світильника, що бореться за нього. Сам Святий Дух, вічний і життєдайний, не може почати гаснути. Але якщо засмутити Його, Він відвернеться і залишить розум у тяжкій і безпросвітній темряві невігластва. Бурхливе море може за природою бути утихомиреним, якщо його полити маслом, тому що його густота перемагає хвилювання. Так і наша душа, коли сприймає густу ялинку доброти Святого Духа, з радістю проясняється. Вона радіє, що переможена найкращим, за словом Давида, але тільки Богу корися, душа (Пс. 61,6). Адже Святий Дух осінив її своєю доброю і невимовною милістю. Тому, хоча біси і намагаються розгнівати і роздратувати душу, вона перебуває у спокої, сповнена всілякої радості. Хто цієї радості досягає і перебуває в ній, той безперестанку насолоджує власну душу страхом Божим. Страх перед Господом нашим Ісусом Христом дарує подвижникам очищення певного виду. Як сказано в Писанні: страх Господній чистий, перебуває у віки (Пс 18,10). Коли розум починає часто відчувати дію божественного світла, весь стає світлим, отже, поза всяким сумнівом, і власне світло бачить повністю. Це відбувається коли сила душі встановлює панування над пристрастями. А все, що проявляється в душі в певному вигляді: світла чи вогню – походить від підступного мистецтва ворога. Як ясно вчить нас богословний Павло: Сам сатана набуває вигляду ангела світла (2Кор 11,14). Тому не треба проводити подвижницьке життя в надії на світло, щоб сатана не знайшов душі, яка налаштована на світ і не викрала його, але ми повинні в усьому почутті і проголошенні серця полюбити Бога всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всім розумінням твоїм (Мт 22, 37). Людина, яка була зведена благодаттю Божою до досконалої любові, далека від світу, хоча й у світі перебуває. Одне – природне кохання душі, а інше – кохання, що виникає в ній від Святого Духа. Перше кохання рухається нашою власною волею і тому залежить виключно від нашого бажання. Через це лукаві духи легко можуть позбавити нас цього кохання – адже ми не будемо силою триматися за наш вибір. А любов до Бога так спалахує душу, що всі частини душі невимовно приліплюються до Божої милості, від божественного прагнення, при цьому в безмежній простоті душевної прихильності. Розум, схвильований під дією Духа, виливає потік любові та радості. Повітря, що оточує нас, коли дме північний вітер, стає чистим, тому що природа цього вітру тонка і ефірна, а коли дме південний вітер, стає густим, тому що природа цього вітру містить завись і через спорідненість жене хмари над землею з південних країв. Так і душа, коли в ній діє натхнення Святого Духа, Духа істини, то душу не покриває бісівський хмарний сутінок, а коли дух брехні починає сильно її обурювати, вона вся огортається хмарами гріха. Нам завжди слід звертати наш намір усією нашою фортецею до життєдайного і очищувального подиху Святого Духа. Так освічений світлом ведення пророк Єзекіїль бачив дух, що летів з півночі (Див.: Єз 1,4). Тоді вона дізнається, що таке світло справжнього знання. Душа, яка полюбила Бога, може здобути спокій лише у Бозі. Спочатку їй слід відмовитися від усіх зовнішніх уподобань і після цього вона серцем з'єднається з Богом. Отже, зречення матеріального передує з'єднанню з Богом. Хліб немовляті дають після того, як перестануть годувати молоком. Так і людина, Якщо він хоче розширити свій розум у божественних предметах, то спочатку має стати чужим усім мирським справам, як немовля, якого відібрали від материнських грудей. Тілесне діяння передує душевному, як Адам спершу виліпили з глини, потім Бог вдихнув душу в нього. Хто не знайшов тілесного діяння, не може утримати душевного, бо друге походить із першого, як колос із звичайного зерна. Поки ти не приступив до душевної роботи, тобі не отримати ніяких духовних дарів. Як людина, яка любить балакати мовою, може зберегти розум чистим? Або розбещена людина, у якої тремтять руки, хіба може вона стати смиренним серцем і знайти спокій? Поки розум захоплюємося почуттями, він харчується їжею лише цих хижих звірів. І, навпаки, щойно він зможе привернути себе, то почне харчуватися їжею ангелів. Питання: Яке походження видінь і одкровень? Чому деякі їх удостоюються, хоча великої праці начебто до цього не доклали, а деякі жодного бачення не бачили, хоча стільки працювали і стільки мук зазнали? Відповідь: Причини видінь численні і різні, і щоб не називати все, ми вкажемо лише три, завдяки яким видіння за Божим задумом спасіння наставляють людей. Досконалим і святим чоловікам відкривається благодать Духа, яка приносить чистоту в їхні серця. Простим і вельми незлобивим вона відкривається за їхню відвертість і відсутність удавання: вони точно не хизуватимуться тим, що вони удостоюються видінь. А тим, хто здобули полум'яну запопадливість до Бога і зовсім зреклися світу, благодать дається за те, що вони пішли за Богом голими, забувши про все мирське, і відійшли далеко від людей. Буває, що через самотність на них нападає боязкість, їх охоплює страх смертний від голоду, хвороби або з якоїсь іншої причини, і він такий сильний, що вони вже на межі розпачу. Тоді Бог нерідко посилає їм втіху, бо поряд з ними немає нікого, хто міг би втішити їх. Якщо ж його втішають люди, що знаходяться поруч або ще щось з оточення, то він не потребує втіхи. Такій людині буває бачення лише промислово, заради загальної користі. Про це розповідав хтось із батьків, який просив Бога послати йому видіння, і відразу почув: «Тобі достатньо втіхи від спілкування з людьми». А ось інша людина, коли була анахоретом, то під час самітництва постійно отримувала втіхи від Бога. Потім його поставили єпископом, і йому довелося обертатися у світі, він почав просити про втіху, до якої звик, але нічого не отримав згори. Він почав просити в молитвах, щоб Бог пояснив йому причину, через яку він позбавлений звичного втіхи. – Може, Господи, – запитав він, – через те, що я став єпископом, благодать Твоя відступила від мене? – Ні, – сказав голос згори, – просто тепер втіхою тобі служать люди, що оточують тебе, і цього з тебе досить. Тоді ти проводив час у пустелі, і не міг бачити нічого, щоб тебе втішало, і тому Я посилав тобі втіху. Бачення та одкровення – це не одне й те саме. Бачення може називатися одкровенням, тому що в ньому показується насамперед приховане. Будь-яке бачення може бути назване одкровенням, але не всяке одкровення є баченням. Об'явлення зазвичай сприймається людьми знаючими, силами їхнього розуму завдяки чистоті розуму. А бачення завжди вимагає образів і картин, як їх осягали стародавні: споглядач при цьому або пильнував, або був занурений у глибокий сон, в якому впадав у несамовитість, і тому він часто не усвідомлював він удостоївся видіння уві сні чи наяву. Іноді видіння бувають точними і ясними, віч-на-віч, а іноді досить невиразні і неясні. Останні посилаються тим, хто ще не досконалий у подвигу, але вже живе в пустелі далеко від людей. У такому положенні їм потрібна втіха, бо жодної іншої допомоги вони там не отримають. Як сонце, що зійшло, освітлює світ, і себе показало і висвітлило все навколо, так і Сонце правди, що осівало в чистому розумі, робить видимими і Себе і смисли всіх речей і подій, Їм зроблених. 2 . Ми пізнаємо Бога не в Його сутності, а в Його великих діяннях і промислі про справжні речі. У Божих діях, як у дзеркалі, ми бачимо Його нескінченну доброту, премудрість і силу. 3 . Христос сповістив нам вічні блага і дав запоруку Духа в наші серця ( 2Кор 1, 22 ), наказав бути старанними в житті: щоб внутрішня людина, звільнившись від пристрастей, почала їсти благо, удостоївшись високих божественних споглядань. 4 . Завжди докладай зусиль любові і помірності, щоб пристрасну частину душі дотриматися безтурботності. Тоді світоч твоєї душі не змеркне. 5 . Гнівливий початок душі приборкуй любов'ю, пожадливе впокорюй помірністю, а розумне окриляй молитвою, і тоді світло в тебе в умі ніколи не згасне. Любов і помірність звільняють душу від пристрастей, а читання і споглядання позбавляють розум від невігластва, а завзятість у молитві ставлять розум перед Богом. 6 . Бог є Сонце правди, як сказано в Писанні (Мал 4, 2), і Він сяє всіма променями доброти. Душа ж або, як віск, якщо вона боголюбна, або, як бріння, якщо сластолюбна. Чого вона прагне, такою вона і стає. Від сонця тління сохне, а віск природно розм'якшується. Так і всяка душа, що любить світ і матеріальне. Якщо чує Боже розуміння, будучи, як ми думаємо, голінням, то стає запеклим, як колись серце Фараона, і себе прирікає на смерть. А боголюбна душа, як віск, розм'якшується і сприймає святі образи як відбитки. Вона стає житлом Божим у Дусі і до природного добра «за образом» додає й навмисне благо «за подобою». 7 . Бога прославляє той, хто не тільки на словах шанує Його, але заради Нього зазнає страждань, робить доброчесну працю, і тоді Господь теж віддає йому славу, а слава в Богу – це нагорода за доблесть, з якою людина причащається благодаті безпристрасності. Кожен, хто прославляє Бога діяльним перенесенням страждань заради чесноти, той сам буває прославлений Богом через безпристрасне сяйво споглядання. 8 . Ісус, коли прямував на муки, сказав: Нині прославився Син людський, і Бог прославився в ньому. Якщо Бог прославився в Ньому, то Бог прославить Його в Собі, і незабаром прославить Його (Ін 13,31–32). З цього очевидно, що за стражданнями заради чесноти йдуть благодатні дари. 9 . Наблизилося Царство Небесне (Мф 3, 2; 4,17) – це, гадаю, означає не тимчасовий проміжок. Не прийде Царство Боже помітним чином і не скажуть: ось воно тут або: ось, там (Лк 17,20). Це стосується тих, хто його гідний, що показують слова: Царство Боже всередину вас є (Лк 17, 21). Царство Бога Отця потенційно у всіх віруючих, а реально у тих, хто присвятив увесь свій намір Богові і вибрав далі жити всією душею і тілом у Дусі. Вони й можуть сказати: І вже не я живу, а живе в мені Христос (Гал 2, 20). Розділ 25: Коли Бог залишає (тебе) і посилає спокусу, що треба робити, щоб повернути благодать (Святого) Духа Богозалишення, що навчає нас, ніколи не позбавляє душу божественного світла. Просто благодать приховує від розуму свою близьку присутність, щоб душа, опинившись у гіркому бісівському оточенні, стала з великим болем і приголомшенням шукати допомоги у Бога, дізнавшись через таке випробування, якою є ворожа злість. Так, якщо під час годування дитини поводиться погано, то мати залишає його на короткий час, щоб він, побачивши навколо себе чужих поганих людей або диких звірів, злякався і зі страхом і сльозами кинувся в материнські обійми. Так само по попущенню посилається залишеність, і нас, як засуджених, передають у (владу) демонів, якщо душа не хоче любити Бога. Але ж ми не якісь малодушні діти (не буде!), а справжні Божі чада, які удостоїлися за віру Божої Благодаті, смиренно просимо у неї материнського молока, щоб за допомогою її доброти прийти до чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового (Еф 4,13). Богозалишення, що навчає нас, завдає великого смутку, упокорює і викликає в душі деяке розчарування самим собою і тим самим упокорює, щоб позбавити її від марнославства, через яке вона так часто спотикається. Така залишеність відразу викликає в серці страх Божий, слізне покаяння і велике прагнення до мовчання, а краще за мовчання більше немає нічого на світі. Припущення, коли Бог відвертається від нас, сповнює душу відчаєм, зневірою, гнівом і засліпленням. Але нам потрібно знати, що й у такому разі слід звертатися до Бога. У разі залишеності ми повинні приносити Богові подяку з вибаченням за те, що нестримність наших намірів завадила Йому продовжувати нас втішати, і Він, як добрий Батько, вирішив навчити нас відрізняти чесноту від пороку. А у разі огиди ми маємо визнати, що до цього грішили не перестаючи, і тому лише сильною скорботою можемо привернути Божу увагу до нашого серця. Також повинно знати, що при залишенні, якщо душа вступає в жорстоку боротьбу з сатаною, то оскільки це потурання заради науки, то хоча благодать приховує свою присутність, все ж таки вона непомітно допомагає душі і бореться за неї, щоб та зрозуміла – тільки за допомогою Божої благодаті вона змогла перемогти. Благодать спочатку дуже відчутно присутня у душі, освячуючи її власним світлом. Коли ж відбуваються подвиги, вона здебільшого невідомо творить свої обряди в боголюбній душі, щоб, вселивши в нас радість, вивести нас на шлях божественних споглядань як покликаних від незнання до ведення. Так під час подвигу вона оберігає наше відання марнославства. Про наше залишення слід нам скорботи помірковано, тільки щоб упокоритися і підкоритися славі Господа. Але також і радіти ми повинні в міру та в належний час, окриляючись лише доброю надією. Як надто багато скорботи кидає душу в розпач і безвірство, так і надмірна радість виробляє в душі гордість. Немовлятам же в духовному житті скажу: у середині між освітою та залишенням лежить досвід. Середина між смутком та радістю – надія. Твердо надіявся я на Господа, і Він прихилився до мене і почув крик мій (Пс 39,1). Існує чотири роди залишення. Промислове, що посилається, щоб урятувати залишених через уявне залишення. Так, Господь був залишений Своїм Батьком (Мт 27,46; Мк 15, 34). Випробувальне – як у випадку з Йовом (Йов 1, 12) та Йосипом (Бут 37, 18–28), яке показало першого стовпом мужності, а другого – стовпом цнотливості. Карне батьківське залишення необхідно, щоб людина не підносилася розумом і зберегла надлишок благодаті, як апостол Павло (2Кор 12,7). Залишення заради навернення, як, наприклад, у випадку з юдеями – їм були послані муки, щоб схилити їх до покаяння (Єр 25,8–13; 2 Пар 36,6–21; Лк 19,41–44). Усі чотири способи рятівні та сповнені божественної доброти та людинолюбства. Глава 26: Про те, що споглядання наводить розум у несамовитість і змушує забути про все земне і що благодать Духа стає для досконалих усім: і їжею, і питтям, і одягом, чому деякі святі, живучи як би вище законів природи, або не користувалися ними зовсім, або лише в незначній мірі, бо їх Як розповідали про авву Іоанна Колова, одного разу він вив мотузку з двох мотків, але потім почав вити лише з одного і не помітив цього, поки мотузка не дійшла до стіни – настільки його розум був занурений у споглядання. Брат прийшов, щоб забрати кошики, які сплів авва Іван. Той вийшов до нього і спитав: Старець повернувся в келію за своїм рукоділлям, але забув і сів шити. Брат знову постукав, і, коли авва вийшов, сказав: Старець повернувся до келії і знову сів шити. Брат знову постукав. Авва вийшов і спитав: Іван узяв його за руку, увів у келію і сказав: – Якщо тобі потрібні кошики, забирай їх та йди – я не маю часу думати про це. Якось до нього прийшов погонич верблюдів забрати замовлену роботу і йти далі. Авва ввійшов у келію, щоб винести йому мотузки, але, взявши їх у руки, забув про погонича, бо його розум був нерозлучний з Богом. Стурбований погонич верблюдів знову постукав у двері. Авва знову пішов за мотузкою і знову забув. Коли погонич постукав утретє, то авва повернувся до себе, бурмотячи під ніс: - Мотузка-верблюд, мотузка-верблюд. 2 . Авва Авраам розповідав про батька, який був переписувачем. Одного разу до нього прийшов брат і попросив переписати книгу, яку приніс. А старець був занурений у споглядання і тому писав, пропускаючи рядки і не ставлячи розділові знаки. Брат отримав книгу, став розставляти розділові знаки і помітив, що деякі слова пропущені. Він сказав старцеві: - Ти, мабуть, пропускав рядки, авво? - Іди, - відповів старець, - і спочатку виконай те, що написано в книзі, потім приходь, і я тобі допишу інше. 3 . Одного разу, коли авва Ісаак був у келії у авви Пімена, пролунав крик півня, і авва Ісаак запитав: - Хіба тут є півні, авво? – Ісааку, – відповів авва, – навіщо ти змушуєш мене говорити? Тільки ти і подібні тобі чують це, а тверезому ні до чого немає діла. 4 . Часто учень говорив авві Сисою, коли наставав час. - Хіба ми ще не їли, чадо? – перепитував старець. - Ні, отче, - відповів юнак. – Якщо ми не їли, треба поїсти. Пояснення блаженного Павла: Старець, сповнений дій і благодаті Святого Духа, був вільний не тільки від чуттєвого голоду та спраги, але й взагалі не відчував, чи їв він чи ні видиму їжу. Бо Бог харчував його неминучим і невичерпною їжею, і він завжди був сповнений цієї страви тому і не відчував видимого прийняття їжі. «Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібом», – тим самим він штовхав Його до хулі на Отця: бо хто, як не Отець, що засвідчив про Нього під час Хрещення від Іоанна, подавав Йому їжу духовно сорок днів, що постив у пустелі і зголодався тільки зараз. Отже, навіть ворог розумів істину і своєю неможливою пропозицією перетворити каміння на хліб хотів повести за собою Господа до малодушності та хулі. Але Господь скинув його підступність і викрив його в незнанні належного, відповівши: - Написано: не хлібом єдиним буде жити людина. Однією цією відповіддю Він показав, що не потребував їжі, поки був живим божественним словом, і водночас довів, що Отець Його праведний, людинолюбний і правдивий у всіх обітницях. Думаю, що і цьому старцеві Дух постійно приносив пишу незримо, тому він зовсім не вдавався до видимого вживання їжі. 5 . Якось авва Макарій Городянин вирушив нарізати лози, і брати пішли разом із ним. Першого ж дня вони запропонували йому: І він поїв із ними. Наступного дня вони знову запросили його поїсти разом із ними. У відповідь він сказав: - Це ви потребуєте, щоб їсти, чада, тому що ви поки що тіло, а я зовсім не хочу зараз їсти, бо абсолютно байдужий до їжі. 6 . Старець прийшов до іншого старця і попросив його учня: – Приготуй нам трохи сочевиці. – Окропи нам хліб солоною водою. Учень так і вчинив. Старці пробули разом до шостої години наступного дня, розмовляючи про духовні речі, і жодного разу не згадали про їжу. Зрештою, гість знову попросив учня: - Приготуй нам трохи сочевиці, дитино. – Я приготував сочевицю ще вчора, – сказав учень. І старці взялися за трапезу. 7 . Інший старець відвідав одного батька. Той, зваривши трохи сочевиці, сказав: – Здійснимо коротке богослужіння. Один із них прочитав усю Псалтир, а брат його – дві книги великих пророків напам'ять. І коли настав ранок, гість пішов додому, забувши про їжу. 8 . Як розповідав учень про свого великого старця, одного разу, коли була дев'ята година, він зголоднів і захотів поїсти. Ми влаштували трапезу, стали на молитву перед їжею і заспівали два псалми. Тут старець почав читати молитви напам'ять. Настав вечір, потім ранок, дев'ята година, і тільки тоді він закінчив молитву, бо його розум весь цей час споглядав божественні таємниці в небесних далечінь. 9 . Феодор, який згодом став єпископом Рососа, розповідав нам: «Одного разу мій знайомий старець прийшов до мене в лавру Піргієва на святому Йордані, в якій я тоді постійно жив, і сказав: - Брате Феодор, створи любов, підемо разом на Синайську гору, бо я дав обітницю помолитися там. Я не міг відмовити старцеві і сказав: Коли ми переходили Йордан, старець запропонував: - Брате Феодор, давай принесемо покаяну обітницю, що до Синайської гори ніхто з нас нічого не їстиме. - Справді, отче, - відповів я, - боюся, що не зможу цього виконати. Найкращий з чоловіків Амоній, учень преподобного Памви, був дуже освічений. Тому в одному місті вирішили поставити його єпископом. Знатні чоловіки міста прийшли до блаженного єпископа Тимофія і стали просити його висвятити Амонія в єпископи. Тимофій сказав їм: – Приведіть його до мене, і я висвятлю його. Вони пішли за ним, узявши підкріплення, щоб його схопити, але він втік і сховався. Коли, нарешті, його знайшли і схопили, то втікач почав благати їх не робити цього. Але вони не хотіли його слухати. Він же присягав запевняти їх, що ніколи не стане єпископом, бо не може залишити пустелю. Але вони не відпускали Амонію. Тоді він на очах у всіх схопив ніж і відтяв собі вухо вщент і сказав: - Тепер ви вже бачите, що мені не можна бути тим, ким ви змушуєте мене стати. Адже закон забороняє зведення калек у ступінь священства. Вони були змушені його відпустити, і він пішов у пустелю. Вони пішли і розповіли єпископу про це. Той сказав: – Такий закон був у вживанні у старозавітні часи. А на мене, навіть якщо приведуть людину з видертими ніздрями, я її висвятлю, аби вона вдачею була гідна. Тоді городяни пішли в пустелю і стали знову вмовляти авву Амонія, але навіть слухати їх не схотів. Тоді отці міста спробували силою привести його до єпископа. Той почав заклинати їх: - Якщо ви мене поведете насильно, я відкушу собі язика, - тоді вони відпустили його і пішли. Тоді предстоятелем Амасійської церкви був Федим, від Бога наділений благодаттю передбачення. Він докладав усіх зусиль, щоб звести Григорія Великого на високий рівень священства. Він вважав, що людина, яка здобула настільки велике духовне благо, не повинна проводити життя без користі та сприяння всій церкві. Григорій Великий вгадав наміри єпископа і пішов у пустелю. Федим, охоплений божественним прагненням виконати добрий намір, не став слухати, яку відстань відокремлює його від пустелі Григорія, і подумав так: зараз і я, і він стоїмо перед поглядом всевидящого Бога, що дивиться на нас. Відстань між нами не може перешкодити дії Бога. Тому можна не покладати руку на главу Григорія, якщо тілом він не може прийти. Федим узяв перо і зробив запис про висвячення, потім прочитав молитви, і потім відправив Григорію документ про висвячення. Присвятивши Григорія Богу за його відсутності, він призначив його кліриком міста, яке тоді загрузло в оманах. Городян було не порахувати, не менше жителів було на околицях, але всього сімнадцять чоловік прийняли християнську віру. Так великий святий мимоволі прийняв тягар священичого служіння і потім здійснив те, що вимагалося від його сану. 3. З житія святого Амфілохія Єпископи оточили Амфілохія та повели у вівтар. Йому вручили книгу, яка виглядала як Євангеліє, і сказали: – Господь нехай буде з тобою. Один із священнослужителів, який, здається, був предстоятелем, сказав: – Помолимося все, щоб і його просвітила благодать Святого Духа. Потім здійснили службу, промовили відпустку і розійшлися, а було вже за північ. Амфілохій, здивований цими незбагненними подіями, теж вирушив у свою хатину. До ранку по дорозі йому зустрілися сім єпископів, які так само, як і він, бачили це явище і були дуже схвильовані цим. Вони впізнали Амфілохія, згадавши, як вони зверталися до нього в цьому сонному видінні, і одразу ж узяли його з собою, відвели до церкви, де вже зібралися всі єпископи та клірики сусідніх єпархій. Єпископи розповіли всім присутнім, як було діло, і Амфілохія одноголосно було обрано архієреєм і поставлено на кафедру Іконійського граду. 4. З житія святого Григорія Акрагантійського Великий Григорій, єпископ Акрагатійський, коли побачив ще здалеку єпископів, спрямованих папою на його пошуки, зрозумів, що вони мають намір зробити, і втік у чесній обителі святого Єрма, або Єразма. Ці чоловіки увійшли до монастиря і почали питати, чи в монастирі він, а Григорій втік у дальній кут саду і сховався у кущах. Настоятель монастиря вважав за потрібне на прохання чоловіків, які прийшли до нього, обшукати всі закутки монастиря. Григорія знайшли в саду, ігумен підбіг, узяв його за руку і вивів до тих, хто прийшли за ним. Він його тяг за руку з лайкою та криками, застосовуючи силу, наче тяжкого злочинця. Як тільки гості побачили втікача, то припали до його стоп, поцілували їх і повідомили йому всі справи, як батькові було одкровення від Бога, і він цілком ясно все про нього дізнався і батькові було призначено висвятити його єпископом Акрагантійським і як тато їх послав до нього, щоб покликати його на служіння. Святому Григорію не було чого заперечити, але лише слухатися промислу Божого і прийняти благодать архієрейського служіння. — Мій задум найменше хотів цього, — сказав смиренно авва, — але я сумую лише про те, що буду відокремлений від брата, який завжди був поряд зі мною. Я не зможу молитися на службі один. – Якщо ти впевнений, що він гідний, я його висвятлю, – сказав єпископ. - Достойний він чи ні, не знаю, - зауважив Матой, - знаю тільки одне: він кращий за мене. І єпископ висвятив і брата. Але за все своє життя вони жодного разу не торкнулися жертовника і не звершили жодної літургії. Старець говорив: – Я вірю Богові, що це свячення мені не буде зараховано за великий злочин, якщо я не вчиняю Літургію. Рукоположення призначене для непорочних. Розділ 28: Про священство і про те, що негідно священнодійний натягує на себе тяжку муку, тоді як священнодійний гідно і з увагою пожинає найбільші духовні плоди Якось я прийшов до авви Макарія Олександрійського і побачив сільського священика, що сидів на порозі його келії. Уся його голова була вражена виразками, наче рак, навіть оголився його череп. Але святий Макарій навіть бачити його не хотів. Тоді я звернувся до святого: - Прошу тебе, вияви милість до нещасного, хоч трохи поговори з ним. – Він недостойний зцілення, – відповів святий, – бо це покарання йому надіслано згори. А якщо хочеш, щоб він зцілився, вмов його спочатку припинити служити літургії. – Але чому? - Здивовано спитав я. – Він служить літургію, а сам живе в розпусті і за це покараний. Але якщо в нього залишилося хоч трохи страху, то нехай не входить у вівтар і не дозволяє собі такої неймовірної зневаги до святині, і Бог зцілить її. Я передав слова старця стражденному. Він прийняв ці слова і почав присягати перед Богом, що більше не буде священнодіяти. Тоді старець прийняв нещасного і спитав: - Чи віриш ти, що є Бог, від якого нічого не приховано? – Так. І прошу твоїх молитов, – відповів нещасний. – Чи Бог терпить обман? - Запитав старець. – Бога неможливо обдурити, пане мій. – Якщо ти, – сказав святий, – усвідомив свій гріх і зрозумів, за що Бог тебе покарав, то виправся і не гріши. Священик сповідував свій гріх, обіцяв більше не повторювати його і не заходити у вівтар, але стояти у храмі разом із мирянами. Тоді святий поклав на нього руки, і за кілька днів хворий одужав. Рани зовсім затяглися, і почало пробиватися волосся. Так колишній грішник вирушив додому, прославляючи Бога і завдяки святому за милість. Декого клірика акінської Церкви мучив нечистий дух. Преподобний єпископ Костянтин відправив його на лікування до мощей багатьох мучеників, але той не зцілювався. Тоді хворого привели до раба всемогутнього Бога Венедикта, який молитвою до Господа Ісуса Христа відразу вигнав із нього нечистого духа і дав йому заповідь: - Іди і з цього моменту не їж м'яса і ніколи не приймай священного сану, бо того ж дня, коли безрозсудно зухвалиш прийняти на себе священний сан, знову підпадеш під владу диявола. Клірик вийшов здоровим і подався до себе. Коли ж, через багато років, усі старші його зі списку кліриків єпархії відійшли з цього світу, то він розсудив перевершити в священних ступенях молодших себе, забувши за давністю часу настанови Божої людини і прийняв священний сан, і диявол, що раніше залишив його, одразу ж не заволодів духом, і не заволодів ним знову, і не заволодів ним. Про авву Марка Єгипетського говорили, що він тридцять років не виходив із келії. Зазвичай пресвітер приходив до нього і звершував святе Причастя. Диявол, бачачи доблесне терпіння чоловіка, думав, як би вкинути його в осуд, і штовхнув одного одержимого піти до старця і попросити помолитися за нього. Одержимий насамперед сказав старцеві: - Від твого пресвітера смердить гріхом, не дозволяй йому входити до тебе. - Чадо, - відповів йому божевільний старець, - нечистоти викидають із дому, а ти приніс їх до мене. Написано: Не судіть, не будете судимі (Мт 7,1). Якщо він грішник, Господь спасе його. Бо написано: Моліться один за одного, щоб зцілитися (Як 5,16). 2 . До анахорету приходив пресвітер із місцевого кліру і причащав його святими Тайнами, бо самітник нікуди не виходив. Хтось, відвідавши анахорета, обмовив пресвітера. І коли той як завжди прийшов зробити Анафору, самітник, введений у спокусу, не відчинив йому двері. Пресвітер постояв і пішов. І зараз же анахорет почув голос: «Забрали люди суд Мій». Путівник прийшов у шаленство і побачив золотий колодязь і золоте відерце на золотій мотузці. Вода в колодязі була напрочуд чиста і прозора. Тут він побачив прокаженого, який черпає воду з криниці. Йому теж захотілося пити, але він не міг підійти до криниці, з якої п'є прокажений. Тут знову пролунав голос: «Чому ти не п'єш воду? Що тобі до того, що її бере прокажений? Адже він бере її лише для себе». Анахорет прийшов до тями, Він зрозумів сенс бачення, покликав пресвітера і звелів йому як раніше причащати його. Розділ 29: Про те, що щоденна Літургія приносить найбільшу користь, тому святі отці так і служили її, і про те, що під час священної Жертви з'єднується небесне та земне. Єпископ міста Нарнії Касій, чоловік дуже благочестивий, за своїм звичаєм щодня приносив безкровну Жертву Богу, обливаючись гарячими сльозами. Через бачення одного свого пресвітера він отримав таку заповідь: «Роби, що робиш; роби, що робиш; нехай не втомиться нога твоя, нехай не втомиться рука твоя; а на свято апостолів прийдеш до Мене, і Я дам тобі твою нагороду». Через сім років він спочив у свято, коли звершив Божественну Літургію, долучився до Святих Тайн, і його душа дозволилася від тілесних зв'язків. Очевидно, Петре, що якщо померлим така благотворна Жертва за них, як ми вже говорили про це в іншому місці, то в скільки разів корисніша вона живим? Такий шлях кращий за всіх інших, щоб кожен приносив собі благо, на яке сподівається після смерті. Наскільки легше піти з життя вільним, ніж шукати свободи в кайданах. Ми повинні ніби не помічати справжній світ, тому що він незабаром пройде, і зі сльозами щодня приносити Богу святу Жертву Його Тіло і Кров. Тільки така Жертва рятує душу від кайданів вічної смерті. Теревона охопив страх. З тремтінням у ногах, збліднувши від страху, він залишив вівтар і надалі вже не наважувався входити в область неприступної святині Вівтаря. Так і простояв він усю службу з великим благоговінням у притворі. Про це мені пізніше розповів анахорет Кіріак, який чув це від самих очевидців Теревона і Гавриїла. Хтось із отців розповідав про авву Маркелліна з Фіваїди, що кожного разу, збираючись на недільну службу, він готувався до неї, вивчав напам'ять якийсь уривок з Писання і повторював його дорогою до храму. При цьому губи авви не рухалися, щоб ніхто не помітив нічого, і всю літургію він простоював, обливаючись сльозами. «Коли літургія відбувається, – говорив святий, – я бачу всю церкву, як у вогні. А коли богослужіння закінчується, вогонь пропадає». 2 . Про одного єпископа розповідали, що якось він потрапив до села у святий неділю і сказав своїм дияконам: - Знайдіть сільського священика, нехай він здійснить для нас Божественну Літургію і причастить Святі Тайни. Вони пішли шукати і знайшли священика, сільського жителя, простого і, як кажуть, неотесаного. Єпископ благословив служити Літургію. Вони ввійшли до вівтаря, і тут єпископ побачив, коли священик став перед божественним престолом, його з ніг до голови охопив вогонь, але він не обпалював його. Після служби єпископ зайшов разом зі священиком у дияконську та попросив його: – Благослови мене, гідний раб Божий. – Але хіба єпископ може брати благословення у священика, якого сам висвятив? - Сказав він. - Ти благослови мене, владико. – Не можу благословити Бога, що стояв у вогні і приносив святі Дари, – відповів єпископ. – У всякому разі, більший благословляє меншого. - Так, як же так! – з сільською простотою вигукнув священик, – хіба може взагалі єпископ чи пресвітер бути святим Таїнам і не перебуває у божественному вогні? Почувши це, єпископ здивувався його чистоті та простоті і, отримавши користь, пішов. Розділ 30: Про те, що не тільки живим, а й мертвим, дуже допомагає, коли про них служать Літургію Петро: Отже, чим можна допомогти душам померлих? Григорій: Якщо не дуже великі гріхи можуть бути відпущені після смерті, то велику допомогу надає душі після смерті священне приношення Спасительной Жертви. Буває так, що іноді душі померлих самі просять про це. Розповідали, що одна людина потрапила в полон до ворога і була ув'язнена. Дружина його у відомі дні мала звичай робити жертвопринесення за нього. Через багато часу він повернувся додому і розповів, що деякі дні кайдани раптом спадали з нього. Виявилося, що це відбувалося саме в дні, коли вона приносила жертви за нього. Це підтверджується й іншою подією, що сталася сім років до цього. Вірні і благочестиві чоловіки розповідали мені і підтверджують це і зараз, що коли єпископ Панормський Агафон вирушив до Риму за наказом блаженної пам'яті попередника мого, то потрапив у таку люту бурю, що втратив надію на порятунок у вирі хвиль. Його годувальник на ім'я Варак, котрий нині виконує посаду клірика в тій же церкві, плив за кораблем у човні. Мотузка раптом лопнула, і Варак зник у хвилях разом із човном, яким керував. А корабель, на якому був єпископ, після багатьох небезпек прибило хвилями до острова Устива. Голова моя раптом так обважніла, що я не розумів, сплю я чи не сплю. Коли мене жбурляло у відкритому морі, мені з'явився чоловік і простяг хліб, щоб я вгамував голод. Як тільки я з'їв його, сили повернулися до мене. Неподалік з'явився корабель, який підібрав мене і доставив на берег». Почувши це, єпископ запитав, коли це сталося, і з подивом дізнався, що його врятували того дня, коли пресвітер острова Устиви приніс за нього Безкровну Жертву всемогутньому Богові. Петро: Про те, що ти розповів, я також чув, коли був у Сицилії. Григорій: Я вірю, що так відбувається з живими, щоб явно показати тим, хто приносить Безкровну Жертву і не знає, яка в ній укладена сила і яку користь вона приносить у вирішенні гріхів (не тільки живим, але) ще й померлим, якщо ці гріхи не виявляться непробачними. Розповідь про Юста показує, яку користь приносить святе приношення померлим. Перш ніж стати архієреєм, я жив у монастирі. Іуст таємно зберігав у себе три монети, всупереч монастирському статуту. Коли він помер, то не удостоївся законного поховання, хоча перед смертю і покаявся у гріху. Його тіло кинули у відхоже місце і разом з ним, як було вирішено, і ті три монети, щоб вони послужили йому на смерть. Так я розпорядився за згодою братії, яка одноголосно підтвердила таке рішення. Через тридцять днів душа моя почала журитися про померлого брата, і я звелів тридцять днів поспіль здійснювати за нього літургію, щоб він звільнився від мук. На тридцятий день він прийшов уві сні своєму кровному братові Копіосу. Той спитав його, куди він потрапив на тому світі. Небіжчик відповів: - Досі я страждав жахливо, але тепер мені дуже добре. Копіос одразу пішов у монастир і, зустрівши братію, розповів їм про сновидіння. Ми порахували, і виявилося, що сон був саме того дня, коли за нього відслужили тридцяту літургію. З цього очевидно, що завдяки рятівній Жертві померлий звільнився від мук. Однак насправді юнак був живий. Йому теж вдалося втекти та дістатися до рідного дому. Батьки, побачивши його, вирішили, що він не з в'язниці втік, а воскрес із мертвих, і дивилися на нього з великим подивом. Вони справдилися невимовної радості, що зазнала б будь-яка душа, яка побачила живою ту людину, яку вважала померлою. Батьки сказали, що вважали, що він помер, і так згадували його і служили про нього заупокійні Літургії тричі на рік: на Богоявлення, рятівний Великдень та святу П'ятидесятницю. Щойно юнак почув це, то одразу згадав і клятвенно запевнив у істинності своїх слів, що саме в такі дні ланцюги слабшали, і він відчував полегшення від страждань, а наступного дня знову ставали важкими. Глава 31: Про те, що після смерті немає прощення гріхів, крім найменших, але й то після найбільших мук; а покараний за чарівництво не буде прощено ніколи Господь сказав у Євангелії: Ходіть, поки є світло (Ін 12,35). Також він говорив через пророка: Під час сприятливого Я почув тебе, і в день спасіння допоміг тобі (Іс 49,8). Апостол, тлумачачи ці слова, помітив: Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння (2Кор 6, 2). Соломон сказав: Все, що може рука твоя робити, під силу роби; тому що в могилі, куди ти підеш, немає ні роботи, ні міркування, ні знання, ні мудрості (Еккл 9, 10). З усіх цих свідчень ясно видно, хто в якому стані піде звідси, у тому й постане перед Судом. Однак слід знати, що померлі звільняються від малих і легких гріхів за молитвами живими, милостині і приношенню священної Жертви, що творять за них ті, хто живе на землі і самі одержують користь від своїх добрих справ і від прощення своїх незначних гріхів. Петро: Мені хотілося б знати, чи слід думати, що відправлені в геєнський вогонь горітимуть вічно? Григорій: Безперечно, і жодних інших відповідей неможливо навіть уявити собі. Як радість праведників, що сподобилися благ, не матиме кінця, так само нескінченні й муки лукавих. Сам Господь Істина сказав: І підуть ці на вічне муку, а праведники – на вічне життя (Мт 25, 46). Якщо істинна обітниця праведникам, то, очевидно, також є неправдивою і загроза грішникам. І на тих, і на інших одно чекає вічність. А якщо хтось скаже, що Бог благий від природи і людинолюбний і тому не виконає своїх погроз, то нехай знає, що тим самим він намагається виставити Бога брехуном, про що навіть думати небезпечно. Петро: Але я хочу знати, чи справедливо призначати нескінченне борошно за гріхопадіння тимчасові та незабаром що завершилися? Григорій: Якби Суддя досліджував не серця людей, а справи їх, тоді ти мав би рацію. Звичайно, неправедні перестали грішити, але тільки тому, що їхнє життя теж закінчилося. А якби їм можна було жити без кінця, то вони б і грішили без кінця. Адже вони не хочуть зрікатися гріха, поки живуть; і очевидно, що вони хотіли б жити гріховним життям вічно. Велике правосуддя Судді проявляється в тому, що він посилає на вічне і нескінченне борошно тих, хто не хоче в цьому житті навіть хоч трохи припинити грішити. Петро: Але ніхто з праведників не насолоджується жорстокістю; і коли раб грішить, то праведний пан карає його тільки для його виправлення, і тільки неправедний пан кине раба в огонь. Якщо грішники в геєнському полум'ї не виправляються, то який сенс їм невпинно горіти? Григорій: За своїх ворогів моляться в той час, коли можуть звернути їх серця до плідного покаяння і врятувати цим зверненням. Саме тому нам наказано молитися за ворогів. Толкуючи ці слова, апостол каже: (з лагідністю наставляти противників) чи не дасть їм Бог покаяння в пізнання істини, щоб вони звільнилися від мереж диявола, який уловив їх у свою волю (2Тим 2, 25–26). А якщо вони вже не можуть звернутися від справ беззаконня до праведності, то за них можна молитися. Молитися за них тоді – все одно, що зараз молитися за диявола та його ангелів, засуджених до вічного борошна. Тому і не моляться ніколи зараз святі мужі за людей померлих без віри і за тих, хто помер у безбожності, тому що знають, що ці люди навмисно визначили себе на нескінченне борошно і не хочуть знецінювати молитву перед праведним Суддею. Якщо праведники, які живуть зараз, зовсім не співчувають померлим без віри, хоч і не бачили їх у тілі мучених у пеклі, то тим більше вони не будуть співчувати беззаконникам, коли побачать їхнє мучення, яке нічим не зміниться, а себе вилученими з усякого страждання і тління і цілком приліпилися до праведності? Коли вони волею абсолютно пригорнуться помислами до рішень Праведного Судді, вони навіть не наважаться благати його про те, що не згідно з Його найточнішою і не знає помилок волею. Петро: Я нічого не можу заперечити, бо ти дав вичерпне пояснення. Але хочу знати, чому, якщо душа безсмертна, про вічне пекельне полум'я говориться як про смерть душі? Григорій: Слово "життя" вживається у двох значеннях, і слово "смерть" теж потрібно розуміти у двох сенсах. Одна справа «життя» в сенсі життя в Бозі, блаженне життя, а інша справа «життя» в сенсі існування, тобто життя, дане нам при створенні, яке ми здобули, коли народилися. Тому душа і смертна, і безсмертна. Душа стає смертною, коли відкидає блаженне життя, і стає безсмертною, коли живе духовним життям. Природного життя втратити неможливо, навіть коли людина засуджена на вічну смерть. У вічній смерті він втрачає не просте життя, але блаженне життя. Тому він увесь час зазнає смерті безсмертної, виснаження невичерпне і смерть нескінченну. Ми, полюбивши Господа, повинні молитися, щоб у час нашого результату не володів нами страх. Хто перебуває у страху, той мине швидко і вільно повітряних князів смерті. Адже боязкість видає лише зло, що залишилося в душі. Душа, що радіє від любові до Бога в час, коли вона покликана в інший світ, відразу проноситься повз всі похмурі загони у супроводі мирних ангелів. Адже вона окрилена духовною любов'ю без вади, яку несе як повноту закону. Жителі, що прожили в сміливості перед Богом, захоплюються разом з усіма святими на хмарі прямо в обитель Господа. А хто, хоча б трохи бояться в годину смерті, залишаються разом з більшістю людей під судом, щоб, будучи випробуваними вогнем, отримали заслужений своїми діями спадок від Бога і Царя нашого Ісуса Христа. 3. Зі святого Максима (Пояснення до слів св. Діадоха «щоб, будучи випробуваними вогнем суду») Коли деякі старці про це дізналися, то стали жалкувати про таку безглузду думку старця. Вони прийшли до нього і спитали, чи правда, що він так думає. Він сказав, що так, він так думає і ніяк інакше. Старці приступили до нього і почали наводити йому безліч чарівних доказів, щоб його переконати і змусити зрозуміти, що хліб Євхаристії є істинним тілом Христовим, а вино Євхаристії – життєдайна і пречиста Кров Христова. Вони говорили: «Хоча перед нами хліб і вино, але під час священнослужіння після призовних молитов дією Святого Духа вони перетворюються на справжнє Тіло і Кров Христову, і ми причащаємося Плоті і Крові Владичней. Тому що ми, будучи людьми, не змогли б, немов м'ясоїдні хижаки, куштувати закривавлену плоть, Господь, який у цьому таїнстві приймається, призначив, щоб звичний нам хліб під час Літургії незримо перекладався в саме Тіло Господа. Візьми, наприклад, Хрещення. Ми бачимо воду, але ця вода завдяки священнодійству виконується божественного Духа і тому не є простою водою. Адже вона відроджує і відтворює хрещеного і робить його вільним від будь-якого гріха». Досвідчені старці наводили простець і багато інших доводів, але він, наче оглух, і зовсім не сприймав сказане. Він не довіряв слів і вимагав доказів на ділі. Старці розуміли, що чернець говорить безглуздість за своєю простотою, тому не знехтували його, але стали посилено за нього молитися, і він сам приєднався до їхньої молитви. Старці зовсім не хотіли, щоб його праця та піт подвигу виявилися марними. Коли настав недільний день, вони всі разом пішли до церкви. Під час Літургії божественний Хліб речення (о, Твоя, Христе, сила і доброта!) був бачимо самому простудю та іншим трьом старцям, немов Немовля, покладене на Святий Престол. Потім священик простяг руку, щоб роз'яти немовля на частини, і видно було, як ангел спустився з неба, несучи в руці ніж. Священик заколов немовля, що лежало перед ним, потім вилив Його кров у чашу. Коли священик розсікав Хліб на малі частинки, то було видно, як ангел Божий відсікає частинки плоті Немовляти. Коли старець, що заблукав, підійшов до причастя, то явно відчув смак сирого закривавленого м'яса. Так було виправлено помилкове судження старця. Він приніс подяку Богові зі сльозами, а інші старці визнали його виправлення приводом для великої радості. Про авву Аполле говорили, що він мав учень на ім'я Ісаак. Він був навчений будь-якій добрій справі і отримав дар безмовної молитви завдяки постійному причастю. Коли він виходив із келії і йшов до церкви, то ні до кого не підходив і ні з ким не розмовляв. Усім він говорив: - Все добре свого часу. А коли лунала відпустка, він поспішав у свою келію, наче біг від вогню. Часто він приносив братам з богослужіння коржик і чашу з вином, а сам нічого не брав із цього, не тому, що відкидав дари братів, а тому, що намагався утримати безмовність, набуту під час служби. Якось він захворів, і брати, почувши про це, прийшли його відвідати. Вони сіли біля нього і спитали: - Авво, чому ти після богослужіння бігаєш від братів? – Я бігаю не від братів, а лише від злого бісівського спокуси. Якщо хтось довго тримає запалену свічку на вітрі, вона гасне. Так і ми, освячені святою Євхаристією, якщо зволікаємо і не повернемося відразу в келію, то наш розум затьмариться. 2 . Говорили про авву Пімену, що коли він збирався на богослужіння, то любив побути на самоті близько години, розбираючи свої думки і тільки після цього виходив із келії. 3 . Брат боровся зі своїми помислами про освячення Дарів, не вірячи й сумніваючись, як згаданий вище старець. Тоді брати покликали його на Літургію, щоб він розповів потім, що побачить, а самі наполегливо молилися, щоб Бог показав йому істину речей, і він нарешті позбувся помислів невіри. Коли служба закінчилася, брат розповів: «Отже, знай, – сказав голос, – якби людина могла їсти тіло, то й було б тіло, як ти бачив. Але оскільки людина не може їсти тіло, Господь і Бог наш заснував хліби речення. Якщо ти повірив, причасться теж». «Вірую, Господи», – сказав я. І як тільки я сказав ці слова, тіло, що лежало в руках, стало хлібом і, віддячивши, я причастився Богу. Коли священне таїнство було здійснено, я побачив, як покрівля храму знову відкрилася, і небесні божественні сили одразу піднеслися на небеса». Вислухавши розповідь брата, ченці зворушилися, дізнавшись про такий великий дар від Христа, і пішли, дякуючи і прославляючи Бога. Розділ 33: Як і коли потрібно приходити причащатися і з яким станом совісті Блаженного Мойсея Муріна долав біс розпусти. Він уже поклав на себе всілякі види болісних подвигів, але не міг звільнитися від пристрасті. Побачивши неймовірну витримку святого, великий священнослужитель Христовий Ісидор зі Скиту сказав йому: – Припини тягатися з бісами, брате Мойсею, і не так на них наступай. Адже в подвижницькому житті встановлено межу і для битви з бісами. Незламний адамант Христовий Мойсей відповів йому: – Я не припиню битися з бісами, доки не припиниться дія уяви уві сні. Тоді великий Ісидор сказав: – Відтепер в ім'я Ісуса Христа у тебе припиняться непотрібні сновидіння. Тільки тепер з божественною відвагою йди та причасться Святих Тайн. Ми були знайомі зі священиком на Фівейській горі на ім'я Євлогій. Коли він приносив Богу святі Дари, то отримував таку благодать знання, що знав думки кожного з ченців, які приходять на богослужіння. Так він часто бачив ченців, які зібралися причаститися, і утримував їх зі словами: – Як ви дерзаєте підходити до Святих Тайн, якщо розумієте поки що лише лукаве? Ось ти, наприклад, обдумував цієї ночі непотрібні помисли розпусти, а ти розмірковував про те, що Божа благодать не бачить жодної різниці між грішником і праведником, а ти думав про Дари, освятять тебе вони чи ні. Ідіть і приходьте наступного разу. А поки що кайтеся від душі, щоб вам було дано відпущення гріхів, і ви стали гідними приєднання Христу. Поки ви не очистите свої думки, ви не отримаєте права приступити до благодаті Христової. Однак, брате Петре, треба зі сльозами перед Богом щодня приносити себе в жертву заради Тіла та Крові Христових. Бо тільки Жертва Тіла і Крові позбавить нашу душу вічної смерті. Таким чином, потрібно приносити жертву Богу зі скрушеним серцем. Здійснюючи Таїнство пристрастей Господніх, ми повинні наслідувати те, що чинимо. Тоді тільки Таїнство буде істинною жертвою Богові за нас, коли самі себе зробимо жертвою. Також маємо намагатися після молитви зберігати в душі, скільки можемо з милості Бога, Його силу і фортецю, щоб потім легковажно не розгубити їх, а в серці не вкралося порожнє самообман і щоб душа не втратила користь розчулення через лінощі і самовпевненість. Так, Ганна удостоїлася отримати те, що просилося тому, що після слізних молитов у своїх думках зберегла колишній намір. Про неї в Писанні сказано: І обличчя її не було вже сумно (1Цар 1,18). Слід знати, що тільки той має право на відпущення гріхів, хто спочатку простить іншим гріхи проти себе самого. Людина не отримає дару, доки не вижене зі своєї душі злість. Про це сказав Бог Істина: Якщо ти принесеш твій дар до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе (Мт. 5, 23) і т.д. Потрібно розуміти, що як ми звільняємося від усіх гріхів принесенням дару, так само відновлюємо їх у собі злом. Тому Бог і не приймає нашого дару. З притчі про раба ми дізнаємося, що він заборгував тисячі талантів і був прощений, але з іншого раба, такого ж, як і сам, почав вимагати сто динаріїв, які той був йому винний, і одразу втратив вибачення, і за борг у тисячі талантів його віддали на муку. Нам слід жити у світі не лише з ближніми, а й з далекими від нас. Підкоряючись їм душею зі смиренністю, ми завдяки своїй добрій волі догодимо Богові. Коли Творець побачить, що ми дійсно так думаємо, то відразу ж прийме наш дар і звільнить нас від гріха. 4. З житія святого Євфимія Як казали мені батьки, Бог дарував Євфимію, крім інших благодатних дарів, ще й дар ясно, як у дзеркалі, бачити, що відбувається в душі співрозмовника, і точно знати, хто з якими помислами бореться, коли перемагає людина, а коли її долає біс. Святий Євфимій, як розповідали отці, говорив деяким братам віч-на-віч, що часто на власні очі бачить ангелів, котрі співслужать йому на Літургії і торкаються Святих Дарів і що під час причастя Тіла Володаря обличчя в одних братів світлішають, а в інших похмурнішали, очевидно, від того. Тому він не дозволяв братам виявляти легковажність, умовляючи їхніми словами апостола слухати себе і себе відчувати і тільки після випробування зі страхом причащатися Хліба та Чаші, знаючи неодмінно, що хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є осуд собі (1Кор 11, 29). Тому священик, коли приступає до принесення Жертви, застерігає присутніх, виголошуючи Горе маємо серця. Тільки отримавши обіцянку присутніх відійти від усього низького, він зухвало принесе Безкровну Жертву. Коли Таїнство здійснене, священик знову підносить руки до неба і, щоб показати промислове значення Таїнства, яке здійснюється лише заради нашого спасіння, голосно вигукує: Свята Святим. Тим самим він каже, що я така ж пристрасна людина, як і ви, і не знаю, що хтось робив у житті, тому тільки говорю вам на всі почуття, щоб кожен випробував своє сумління, чи свідчить вона про святість. Після богослужіння єпископ почав молитися, щоб Бог відкрив йому сенс та причину цього явлення. Перед ним з'явився ангел Господній і сказав: Ти дивуєшся від того, що бачив? Знай, що світлі ликом, у білому одязі живуть у цнотливості, правді та чистоті. Вони лагідні, співчутливі та милостиві. Очистивши совість, вони приймають Святі Дари, просвічуючись у Христі і стаючи зовсім світлими. А в кого обличчя чорні, ті робителі розпусти та нестримності, постійно живуть у марнотратстві та насолодах. А з кривавим поглядом, немов згоряючі, вершать несправедливість і лукавства, вивергають лайки та хули, поспішні на обман та вбивства. Коли такі люди причащаються Тіла Владичного, воно не тільки не очищає їх, але навпаки, попаляє, тому що їхнє сумління забруднене і зовсім нечисте і, не отримавши допомоги покаяння, вони наважуються приступити до Тайн. Якщо ти бажаєш їм порятунку, заради чого й було тобі відкрито, щоб по обличчях ти розпізнав гріхи пасомих тобою людей, допомагай їм своїми повчаннями та вмовляннями; постарайся навчити їх каятися, зробити їх кращими і навернути до Бога, Який заради них помер і воскрес. Коли вони від щирого серця покаяться і виправляться, тоді добрий і людинолюбний від природи наш Владика не тільки пробачить їм гріхи, а й удостоїть куштування майбутніх благ. А тобі буде велика нагорода, якщо наслідуватимеш свого Владика, Який заради спасіння людей принижив Себе Самого, прийнявши образ раба (Флп 2,7). Брати, що стоять перед земним царем, служачи тлінному престолу, ті з усією повагою та страхом виконують обов'язок перед своїм повелителем. Якщо вони роблять так, то чи не з великим страхом, трепетом і благоговінням слід нам стояти перед Царем Небесним? Уважатимемо собі, щоб не розглядати безсоромними очима Таїнство Владичного Тіла і Крові. 2 . Якщо Мойсей не зухвало відчував присутність Бога, то наскільки більше нам треба бентежитися і зі страхом чекати Йому? У Писанні сказано: Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, хто прославляє Мене, будуть посоромлені (1Цар 2, 30). Як людина ти поки мислиш, а Він як Бог відає глибини твого серця і твоїх помислів: І немає творіння, сокровенного від Нього (Євр 4,13). У годину здійснення Євхаристії відкинь свої помисли, і нехай твої почуття перебувають у страху Божому. Тільки тоді ти будеш гідний Таїнства, і Господь зцілить тебе. А якщо ти не зміг захистити себе від помислів, не підходь до Чаші, щоб не причащатися до суду та засудження. Святе Причастя – це поєднання з Богом. А якщо ми переможені пристрастю, гнівом, заздрістю, людиноугодництвом, марнославством, ненавистю чи ще якоюсь пристрастю, то відійшли від Бога. Як ми можемо говорити про з'єднання з Богом? 2 . Той самий Авва Ісайя сказав: «Горе мені, горе, якщо я причащаюся, зберігаючи спілкування з ворогами Божими, то як я долучуся до Бога? Тільки до суду собі. У п'ятисот братів, які жили разом з великим Аполлом, було правилом причащатися Святих і Непорочних Тайн щодня о дев'ятій годині, а потім під час трапези слухати повчання старця про божественні заповіді перед коротким сном. Авва казав їм, що треба подумки очищатися і готуватися щодня, щоб постійно бути гідним прийняти божественні Таємниці на згадку про рятівну Пристрасть і завдяки причастю удостоюватися відпущення гріхів. Якийсь блудник єгиптянин полюбив заміжню цнотливу жінку і, не добившись взаємності, звернувся до чаклуна зі словами: - Застосуй усе своє мистецтво, щоб вона покохала мене або щоб чоловік покинув її. За це чаклун отримав від нього чимало грошей, але його чаклунство виявилося безсилим проти її цнотливого розуму. Все ж таки йому вдалося зробити так, що всім навколо жінка стала здаватися конем. Коли чоловік прийшов додому і побачив, що дружина стала конем, дуже засмутився. Він запросив міських священиків, показав їм дружину, але вони не могли збагнути, від чого це. Минуло три дні, а дружина нічого не могла їсти. Зрештою, чоловік здогадався, що її треба відвести в пустелю до святого Макарія Єгипетського. Він узяв її під вуздечки і повів до Божої людини. Коли до святого залишилося небагато шляху, ченці запитали його: - Навіщо ти привів сюди коня? – Щоб по молитвах святого її помилували, – відповів нещасний чоловік. - А що сталося з конем? - Це вам здається, що це кінь, але це моя нещасна дружина, і я не знаю, що з нею сталося. Рабу Христову Макарію було відкрито понад причину того, що сталося, і він уже став на молитву до Бога за нещасну жінку. Чоботи йому сказали, що якась людина привела з собою коня. - Ви самі жеребці, - зауважив старець, - і тому дивіться на все очима жеребцями. Це жінка, якою вона була з самого народження. Це тільки очі ошуканих бачать її в іншому обличчі. Кінь ввели до нього в келію. Він освятив воду і вилив їй на маківку, а потім прочитав над нею молитву і зцілив. Раптом усі побачили, що вона справжня жінка за природою. Святий наказав дати їй поїсти. А потім сказав до науки: – Ніколи не забувай ходити до церкви і причащатися до Христових Тайн. Таке сталося з тобою тому, що ти п'ять тижнів не підходила до Непорочних Тайн. Так він зцілив її тіло та душу і попрощався з ними. 3. З листа святого Василя Великого кесарійському патрицію Долучатися щодня, причащаючись Святого Тіла та Крові Христової, є справа добра та корисна. Бо сам Господь ясно сказав: Той, Хто їсть Мою Плоть і пив Мою Кров, має життя вічне (Ін 6, 54). Хто засумнівається в тому, що часте причастя Життя не що інше, як примноження життя? Ми ж причащаємося чотири рази на тиждень: у неділю, четвер, п'ятницю та в суботу, а також і в інші дні, коли відбувається пам'ять якогось святого. Пояснення Павла Боголюбивого: Сам святий Василь служив Літургію лише в ці дні, а не щодня, бо мав надто багато турбот. У місті Витагаваєоні жив якийсь Роман. Його брат був благоговійним священиком у монастирі святого Євфимія, звали його Ахтавій. Роман у всьому був повною протилежністю свого брата: розбещений і розпещений. Одна людина позаздрила його багатству і стала зловмисняти, як відібрати в нього майно. Спочатку йому нічого не вдавалося, але оскільки жадібність брала своє і постійно вразила серце, зловмисник вирушив до Єлевтерополя, найняв чарівника, щоб той наслав невиліковну порчу на Романа. Чарівник пустив у хід усе своє мистецтво. Роман, нічого не підозрюючи, гуляв у полі, не замислюючись про те, що молитва могла б захистити його від всякого підступу, ліг на землю і заснув. Бог попустив піддати його спокусі, щоб позбавити юнака легковажності, пробудити його душу до старанної праці, і тому на короткий час віддав у руки підступного ворога. Поки він спав, Бог переніс його до будинку, і там сластолюбцю стало зовсім погано. Найвправніші лікарі не могли допомогти йому. До хворого прийшли слуги, зібралися друзі – усі зі сльозами на очах чекали неминучої смерті. Нещасний і сам відчував наближення кінця, страждаючи від болю. Він ледве зміг підняти погляд і знаками показати, щоб усі вийшли з кімнати. Залишившись один, юнак раптом відчув, як біль трохи вщух. Він оглянув стіни, як колись великий Єзекія ( 4Цар 20,2 ), і почав молитися зі скруха серця: «Боже сил, якщо я звернуся і буду стогнати, тоді спасусь. Поглянь, Господи, на мене, і вийми мене зі справжньої потреби і лиха». Тут йому спало на думку покликати Євфимія Великого, який може виступити заступником перед Богом і благати Його про звільнення від страждань. Страждалик прийшов у несамовитість і побачив сивого старця, що стояв перед ним, у чернечій рясі. Той подивився на нього і спитав: - Що я можу зробити для тебе? Хворий із скорботою, змішаною з радістю, запитав: – Я Євфимій, – відповів гість, – якого ти щойно покликав. Тож не бійся, я просто прийшов до тебе. Давай подивлюся, що в тебе болить, і тоді можна буде призначати лікування. Роман показав живіт. Євфимій розкрив долоню і пальцями, як ножем, розсік утробу по всій довжині, знайшов хворобу і видавив її. Це виявилася кісточка з вирізаними на ній якимись знаками і поклав її на стіл. Євфимій провів рукою по розрізу, і шов загладився, не залишивши сліду. Святий відкрив Роману, як розгорталися події. Він сказав, що якийсь чоловік позаздрив його майну, заплатив чарівнику, а чародій звернувся по допомогу до бісів. Коли ми обходили старців пустелі, то відвідали і святого чоловіка на ім'я Ор, отця багатьох монастирів, у яких було кілька тисяч ченців. Коли він нас побачив, то зрадів, поцілував усіх, помолився, своїми руками омив нам ноги і потім розмовляв з нами, навчаючи словами божественного Писання, бо він був людиною, навченою Богом. Потім святий Ор наказав нам прочитати правило перед причастям, тому що він мав звичай приступати до плотської трапези після того, як спочатку він викладе душі духовну їжу – причастя Христових Тайн. Ми всі разом причастилися, прочитали молитви подяки, а потім він покликав нас на трапезу, і сам їв разом з нами, весь час живлячи наші душі своїми повчаннями. 6. З авви Кассіана Римлянина Коли ми прийшли в Скит до авви Серина, чоловіка святого і богоносного, то багато говорили з ним про корисні речі. Між іншим запитали його і про одержимих: – Чому в нас зневажають одержимих, навіть підходити до них не хочуть, бояться їх та відвертаються від них? Чому їх ніколи не допускають до причастя? Чи правильно роблять, коли посилаються при цьому на наказ Господа: Не давайте святині псам і не кидайте перлів ваших перед свинями? (Мт 7, 6) – Якщо ми віримо, – відповів старець, – що все трапляється з волі Божої і що скорботи та спокуси призначаються нам для користі нашої душі, то ми не маємо права зневажати нікого із страждаючих. Навпаки, повинні співчувати їм як членам єдиного тіла і за них завжди палко молитися Богу. Приймати їх треба з великою любов'ю та милосердям. Апостол навчає нас: Чи страждає один член, страждають з ним усі члени (1Кор 12, 26). Я не знаю, щоб наші старці колись забороняли причащати одержимих. Навпаки, якби було можливо, вони б причащали їх щодня. А у вас неправильно зрозуміли Євангельський вислів, адже він зовсім про інше. Не давайте святині псам сказано не про святе причастя, а про передачу вчення і розкриття найвищих догматів. Коли Святі Дари дають одержимим, вони служать зовсім не для харчування бісів, а для очищення душі і тіла і запалення лукавого духа, що засів у тілі. Після причастя Святих Тайн нечистий дух біжить від людини, як від вогню, що спалює. Завдяки частому причастю за короткий час, як ми знаємо, був зцілений авва Андронік та багато інших. Якщо ми позбавляємо одержимого причастя, то даємо повну владу бісові, що мучить його, і дозволяємо йому безперервно ще зліше терзати людину, яка втратила допомогу згори, яку отримує через причастя Святих Тайн. Тому не можна тих, хто мимоволі підпав під дію бісів, позбавляти покриву таємничого причастя, але тільки тих, хто добровільно віддав себе гріху і тому одержимий злими демонами. Останні перебувають у набагато жалюгіднішому стані, тому що вони навіть не знають, що в них засіли біси. Вони навіть не помічають їх, тому й не хочуть зцілитися від зла, яке вони примушують. Їхнє серце, жорстоке і нерозкаяне, тільки збирає гнів на день гніву та одкровення праведного суду від Бога (Рим 2, 5), де черв'як їх не вмирає і вогонь не згасає (Мк 9,44). Розділ 35: Про те, що якщо ми перебуваємо під відлученням і не можемо причащатися в церковних зборах, то маємо виходити з храму разом із оголошеними. Дві благочестиві дружини почесного роду рятувалися у власному будинку. Для підтримки їхнього зовнішнього життя надавав їм послуги один благочестивий чоловік. Але як у деяких висока роду іноді справляє приниження духу, і вони тільки тому й вважають себе великими в цьому світі, що пам'ятають своє високе перед іншими походження, так і згадані черниці ще не зовсім приборкали свою мову під зовнішнім покровом благочестя. У благочестивого чоловіка, який доставляв їм засоби життя, часто викликали гнів своїми необережними промовами. Він довго терпів їхні витівки, а потім пішов до Божого чоловіка і розповів, які образи йому доводиться виносити від цих черниць. Почувши це, святий одразу дав їм таку заповідь: «Приборкайте вашу мову. А якщо не виправитеся, відлучу вас від Церкви». Свою думку про відлучення він, очевидно, вимовив не зовсім рішуче, і дружинам здалося, що він їх просто залякує. Тому черниці анітрохи не виправилися, а за кілька днів померли, і їхні труни були поставлені до церкви. Під час Божественної Євхаристії, коли диякон за звичаєм виголошував: «Хто не причащається, вийдіть», годувальниця тих дружин, яка мала звичай подавати приношення за них Господу, бачила, як вони вставали з трун і виходили за двері. Годівниця не раз бачила, як після виголошення диякона покійниці виходили з храму, бо не могли залишатися в церкві, і згадала, що заповідала їм ще за життя Божа людина. Черниці, здогадалася вона, позбавлені спілкування з Церквою через те, що не виправили свою вдачу і не стримували свою мову. Тоді з глибоким сумом вона розповіла про це рабові Божому. Святий Венедикт одразу дав їй просфору зі своїх рук, сказавши: - Іди і принеси за них Господу цю просфору, і вони не будуть у відлученні. Коли зроблено було за них це приношення, і диякон проголосив за своїм звичаєм «Відлучені вийдіть з церкви!» – покійниці не вийшли з храму. 2 . У житії преподобної Матрони, коли згадується про всепрощаюче лобзання між братами перед причастям, говориться ось що. Преподобна Матрона прийшла вступати до монастиря преподобного Вассіана, видавши себе за євнуха. Вона була прийнята в монастирі і довгий час чинила подвиг нарівні з рештою, і ніхто не здогадувався, що вона жінка. Але потім Вассіан Великий все ж таки дізнався про її таємницю завдяки божественному одкровенню. Він викликав її, і глянувши на неї суворо, сказав: - Що тебе змусило, зла дружина, зухвало так образити нас? Чим ми винні, що ти нас так спокушала і безсоромно обманювала, таячи стільки часу? Зрозуміла його словами, вона кинулася на землю і поцілила стопи настоятеля. З великою смиренністю ледве чутним голосом жінка сказала: - Владико, я вчинила до тебе не тому, що хотіла спокушати твою паству, а тому, що хотіла уникнути спокус ворога і піти подалі від життєвих мереж. - Але як, будучи жінкою, ти підходила причащатися, оголивши голову без жодного сорому? - Продовжував настоятель. - Як, втративши всяке збентеження, ти цілувалася з братами під час цілування світу? - Коли я йшла причащатися, - відповіла преподобна, - я вдавала, що в мене болить голова, і обмотувала всю голову покривалом, і так приступала до божественних Дарів. А приймати лобзання світу я ніколи не відмовлялася, але завжди вважала, що підходжу до уст не людських, а до тих, хто ревний в ангельській безпристрасті. Старець сказав: “Часто, коли диякон говорив “Полюбимо один одного”, я бачив Святого Духа на устах братів”. Глава 36: Про те, що бути похованими в церкві благочестивим корисно, а засудженим лише посилює муку Петро: Прошу пояснити мені, чи приносить якусь користь душі, якщо тіла померлих будуть поховані в церкві? Григорій: Тим померлим корисно бути похованими в церкві, за якими немає тяжких гріхів, тому що їх родичі щодня збираються в ці святі місця і, дивлячись на гробниці, згадують і моляться за них Господу. Навпаки, якщо в церкві покладаються великі грішники, то вони не тільки не отримують відпущення гріхів, але накликають на себе ще більше осуд. Щоб добре уявити це, розповімо коротку історію, що сталася в наші дні. Як я чув, єпископ Портуенський благочестивий Філікс, родом із Сабінії, розповідав про одну черницю, свою землячку. Вона віддавалася помірності плоті, але не утримувала свою мову від зухвалості і марності. Після смерті її поховали у церкві. Тієї ж ночі сторожу було видіння - померлу привели до святого вівтаря, розсікли на дві частини, одну половину спалили, а іншу залишили не зачепленою, вранці він розповів про це братії і показав місце, де її спалили. На мармурі перед вівтарем залишився слід від вогню, наче її спалили речовим вогнем. Тим самим було дано зрозуміти, що священні місця не допомагають уникнути суду після смерті тим, кому гріхи не відпустять. 2 . Те саме сталося і з добре відомим нам Валеріаном, патрицієм із міста Брікса, де він помер. Єпископ міста, прийнявши платню, відвів у церкві місце для його поховання. Валеріан до самої своєї смерті вів розсіяне і гріховне життя, не дбав про очищення від своїх пороків. Вночі його похорон блаженний мученик Фаустін, у чиїй церкві поховали Валеріана, явився паламарю і сказав: - Не співайте піснеспівів над Єфремом, не ховайте його в дорогих шатах, взагалі не копайте могилу для мого тіла. Я пообіцяв Богу, що житиму на правах чужинців. Я чужинець і прийшлий, як і всі мої батьки. А якщо якийсь відцілювий приготував багатоцінний одяг для поховання, нехай краще продасть його та роздасть гроші жебракам. Такі розпорядження святий Єфрем віддав тим, хто стояв біля його смертного одра. Один із тих, хто прощався зі святим, людина знатний, гарячий шанувальник преподобного вже приготував дорогоцінний і майстерно виготовлений одяг, дбаючи про вбрання тіла святого після смерті. Коли він почув, що наказав святий, то дуже засмутився, що його бажання та внесок у майбутнє виявилися відкинутими. Тому він вирішив не продавати одяг, щоб пожертвувати гроші жебракам, а роздати їм ціну цього одягу зі своєї золотої скарбниці. За своїм невіданням, він думав, що робить справу, угодну преподобному Єфрему, ніби забувши волю і намір преподобного – роздати жебракам гроші, виручені від продажу поховального одягу, а чи не інакше. Але свою помилку він зрозумів лише після того, як сам постраждав за це. Виявивши непослух, він негайно був підданий карі: його став бичувати лукавий біс, вселяючи в нього лукаві помисли. Адже за всяким безбожним діянням слідує тяжке покарання. На очах у всіх він звалився на ложі святого, розмахуючи руками, обертаючи очима, скрегочучи зубами і викидаючи піну, ставши, як божевільний. Так Божий промисел покарав його, щоб він зрозумів неодмінність заповіді святого отця. Як тільки вмираючий Єфрем, що бачив наскрізь приховане просвітництвом Святого Духа, зрозумів страждання учня, він усе зрозумів і запитав: – Тепер ти зрозумів, що будь-яке страждання – плід гріха? Що ти поганого зробив, що дійшов до такого страшного покарання? Учень преподобного Єфрема, отямившись від безумства, зізнався у своєму беззаконні, розповів, яку непослух він хотів створити і сам викрив себе за неміч своїх помислів. Божественний Єфрем пощадив стражденного і прийняв його сповідь. Преподобному було достатньо помолитися і покласти руку на голову мученика, щоб позбавити його біса. 2. З житія святого Іоанна Калівіта Коли дивний Іван дізнався через одкровення, що смерть його близька, то покликав господиню будинку, яка була його матір'ю. І хоча він був її улюбленим сином і стільки часу прожив поряд з нею, святий, незважаючи на безперечну любов до нього матері, приборкав свою мову та серце і не відкрив, хто він. Якось святий Пахомій, обминаючи монастирі, які заснував за Божою благодаттю, підійшов до воріт обителі і побачив похоронну процесію. Проводили в останній шлях брата, який недбало провів все своє життя. Брати вийшли на проводи і дружно та урочисто співали псалми. При похованні були присутні батьки, родичі та друзі покійного. Побачивши святого, ченці поставили носилки на землю і попросили Пахомія помолитися за них і за покійного брата. Святий прочитав належні молитви і прохання, звернувся до братів і сказав: - Припиніть співати Псалми. Потім він наказав зібрати одяг покійного, спалити його і поховати тіло без належного псалмоспіву. Батьки і родичі покійного були здивовані таким нововведенням і почали благати святого дозволити їм проспівати звичайні для такого випадку псалми. Але Пахомій відмовив їм. Усі оточили його і запитали: - Що це за небачене правило, отче? Адже тільки вороги не шкодують тіла покійного. Нас спіткало велике лихо, воно, як дикий звір, увірвалося в наш дім, залишивши за собою тільки скорботу та плач. Якось і твоєї святості не годиться так нас принижувати. Скасування псалмоспіву стає для нас ганьбою. Краще б він не ставав ченцем, тоді принаймні ти позбавив нас від непереборної скорботи. Вони говорили преподобному і багато інших речей і благали дозволити псалмоспів заради душі покійного. - Брати, - відповів їм Пахомій, - я ще більше вас сумую про покійного. Адже ви тільки видиму оболонку помічаєте і заради неї спрямовуєте всю свою турботу, а я думаю про його душу і заради душі, як його духовний отець, віддав таке розпорядження. Ви ж завдаєте душі ще більшого болю, думаючи, що віддаєте їй почесті. А я, навпаки, дбаю про те, щоб позбавити його безчестя і доставити йому хоч якесь виправдання. Тому я і вважаю, що не треба прислуговувати тілу, що помер, але тільки безсмертній душі, яка знову отримає це тіло нетлінним у Воскресінні. Якщо я дозволю урочистий похорон, мене засуджуватиму як людиноугодника, що заради того, щоб справити враження пишністю похорону, я зрадив благо цієї душі і закріпив за нею вічні муки. Бог, будучи джерелом доброти, вимагає від нас тільки дати Йому привід, щоб вилити Свою доброту на нас і відпустити нам гріхи не тільки в цьому столітті, але і в майбутньому. Господь сказав, що ті, хто зневажає Духа Святого, ні в нинішньому столітті, ні в майбутньому не сподобаються прощення. Цими словами мається на увазі, що прощення за гріхи в нинішньому столітті може відбутися після закінчення нинішнього життя. Ми удостоїлися досвідченим шляхом дізнатися про божественне лікарське мистецтво Господа нашого. Тому, якщо ми не будемо кожному надавати належну допомогу, ми заслужено почуємо про себе, що ми знехтували заповідь. До нашого слуху дуже скоро донесуться грізні слова: «Знайте, ганебні, уважно придивіться, і ви сильно здивуєтеся». Тому прошу, якщо ви хочете, щоб покійний звільнився від навислих над ним кар і удостоївся відпущення гріхів, похуйте його без псалмоспівів. Бог, як добрий і багатомилостивий, покаже на ньому благо, яке ви навіть уявити у своїх проханнях не можете. Так померлого брата віднесли на гору без псалмоспіву, як наказав преподобний Пахомій, і там поховали мовчки. Коли авва Арсеній умирав, то сказав своїм учням: – Не дбайте про трапезу кохання на згадку про мене. Якщо я сам створив кохання, то знайду кохання. Коли учні побачили, що він уже при смерті, то збентежилися. Але авва Арсен сказав їм: – Ще не прийшла моя година. Коли прийде, я вам скажу. А якщо ви віддасте мої рештки комусь, поведу вас на суд до престолу страшного Судді. – Але що ж нам робити, – запитали учні, – якщо ми не вміємо влаштовувати похорон? - Невже ви не зможете прив'язати мене за ноги і витягти вище на гору? - Запитав старець. Коли він уже був готовий заплющити очі, брати помітили, що він плаче, і запитали: - Воістину, цей страх перебуває зі мною з того часу, як я став ченцем, - відповів він і з цими словами помер. 2 . Розповідав хтось із батьків, що був один пустельник у пустелі під Нілополем, і йому служив віруючий мирянин. У місті Нілополі жила одна людина, багата і безбожна. І ось він помер, і з ним прощалося все місто на чолі з єпископами, зі смолоскипною ходою та кадінням. Прислужник пустельника як завжди пішов у місто за хлібом. Коли він повернувся, то побачив, що старця загризла гієна. Він упав ниць перед Богом і сказав: – Не встану, Господи, поки не сповістиш мене, чому нечестивого поховали з такою великою пишністю, а день, що працював Тобі, день і ніч помер таким жалюгідним чином. Йому з'явився ангел Господній і сказав: – Цей нечестивець зробив трохи добра і отримав за нього відплату на землі, а там до нього вже не буде жодної поблажливості. Подвижник був людиною, прикрашеною всякою чеснотою, і гріхи його мізерні, і за них він отримав відплату тут, щоб з'явитися чистим перед Богом. Почувши таку відповідь, мирянин пішов, прославляючи Бога за Його праведні та незбагненні суди. 3 . Поруч із одним старанним і завжди скорботним братом жив інший. Одного дня, збираючись сходити в фортецю, він попросив старанного: - Брате, зроби милість і подбай про сад, поки я не повернуся. - Не турбуйся, - відповів той, - я подбаю про нього, як зможу. Садівник пішов, а той подумав про себе: «Смиренна людина, тобі випала така можливість допомогти братові і подбати про сад». Але, вставши ввечері на правило, він зі сльозами співав і молився до самого ранку і так само провів увесь наступний день, бо то був святий недільний день. Увечері повернувся сусід і побачив – дикобрази спустошили садок. - Хай простить тебе Бог, - сказав він, - що ти не наглядав за садом. - Знає Бог, авво, - відповів той, - я зробив усе, що від мене залежить, і стежив, щоб наш маленький садок приніс плоди. - Так, так, звичайно, брат, але він весь спустошений. – Знаю, – зауважив молитовник, – але вірю Богові, і наш сад розквітне знову. – Тоді ходімо, хоч поллємо його, – запропонував садівник, а той відповів: – Ти йди поливай зараз, а я потім – уночі. А на подвір'ї стояла посуха, і садівник дуже непокоївся, тому сказав: - Повір, брате, якщо Бог не допоможе, у нас не буде води влітку. - На жаль, - сказав брат, зітхаючи, - якщо висохнуть джерела саду, воістину не буде нам порятунку. Але "джерелами" він назвав сльози молитви. Коли цей прекрасний подвижник наблизився до смерті, то покликав сусіда і сказав: - Створи кохання, нікому не кажи, що я хворію, але залишайся тут сьогодні. Коли помру, візьми моє тіло і кинь у пустелі, щоб його пожерли звірі та птахи, бо я багато нагрішив перед Богом і недостойний поховання. – Повір, авво, не погоджується моя душа вчинити так. – Ця вина на мені, – сказав хворий. - Даю тобі слово, якщо послухаєшся і зробиш так, то я, як зможу, тобі допоможу. Запопадливий брат помер того ж дня, і брат вчинив так, як він просив, і залишив померлого без поховання голим у пустелі, бо вони жили за двадцять миль від фортеці. На третій день уві сні йому прийшов той, що відійшов до Господа, і сказав: – Хай помилує тебе Бог, брате, як ти помилував мене. Повір, велику милість створив мені Господь за те, що без поховання залишилося моє тіло, сказавши: «Заради твого великого смирення Я наказав, щоб ти був разом з Антонієм Великим». Тоді я попросив і за тебе, і тобі слід піти з цього місця. Залиш чуттєвий сад і подумай про розумний і нетлінний сад душі. В той час, коли душа моя прийшла, я побачив, що мої сльози погасили вогонь, в який мене повинні були вкинути. Глава 38: Про те, що не кожен може вчителювати, але тільки той, кого поставив на те Божий промисел, як людину здатну і роблячу все те, чого вчить інших, і перемогла пристрасті; і про те, що проста людина повинна слухати себе, щоб, бажаючи зміцнити інших, не руйнувала саму себе; і про те, що це рідкість, коли людиною з самого початку керував Святий Дух і тому він ніколи не потребував людської настанови і потім зміг стати учителем інших, і що таким людям слід тільки дивуватися, але не наслідувати їх, бо треба враховувати власну неміч. Патриція Валентія мала маєток в Амнійській області. Там у одного селянина був син на ім'я Онорат, який з дитинства так захотів небесної вітчизни, що просто спалював себе постом. Коли він досяг успіху в подвигу і показав великі здібності, його пан, згаданий Валентин дав йому вільну. На землі свого пана в містечку під назвою Фруд Онорат заснував монастир, ставши батьком двохсот ченців. Якось від скелі, що нависала над монастирем, відірвався величезний шматок, і покотився схилом гори, погрожуючи зруйнувати весь монастир і занапастити братів. Святий, побачивши, що може статися, на весь голос покликав ім'я Христа і, піднявши руку, перехрестив брилу, і вона відразу зупинилася. І сьогодні можна побачити, як вона нерухомо застигла майже на стрімкому схилі, бо святий зупинив її силою Христовою. Петро: Хочу запитати тебе, чесний отче, цей славний святий, у якого було стільки учнів, у кого сам навчався? 2 . Так, відомо, що Іоанн Хреститель не мав вчителя. Сама Істина, Господь наш Ісус Христос, який навчав апостолів тілесно, не закликав його тілесно навчатися у Нього. Він навчав Івана духовно, зовні залишаючи його вільним. 3 . Так само і Мойсей, ведений ангелом по пустелі, пізнав заповіді не від людини. Однак ці приклади, як ми вже сказали, заслуговують лише на повагу більш немічних, але не служать предметом для наслідування. 4 . Таким був і преподобний отець наш Венедикт. Немов яскрава зірка, походить від Нурсійської землі, він засяяв над усією римською імперією. Будучи ще юним, у розквіті тілесних сил, він відкинув усе мирське з його насолодами, як пожухлу траву, і пішов у пустелю, яку місцеві жителі називають Лакк. Там він знайшов печеру, де й оселився. Юнак опанував усі види чеснот і тому здобув фортецю Святого Духа, Який і зробив його серце так, що воно стало приносити всім, хто приходить плоди істинного вчення. Безліч людей з навколишніх селищ стікалися до нього заради духовної настанови. Як світло не може довго ховатися під спудом забуття, але Промислом ставиться на свічницю, щоб світити всім, так і воно було явлено людям. Хоча святий жив у печері, але блискавками своїх чеснот, знаменами та великими чудесами, які Бог творив через нього, він зміг привернути до себе багатьох. Ті, хто приходили до нього, нерідко просили, щоб він став їхнім пастирем. Путівник приймав їх і за допомогою Христової заснував дванадцять монастирів у цій галузі, і в кожному з них було по двадцять ченців. А з ним жило лише кілька людей, яким виявилися під силу всі подвиги. Такими були і найголовніші з батьків: Антоній Великий і Євфимій Великий. Їхнім учителем теж була не людина, а Бог і їхнє сумління, і вони стали світовими світочами. Так само був преподобний Аполло, Данило Столпник, Аліпій і великий Симеон Столпник. 2. З житія преподобної Синклітики Блаженна Синклітикія говорила, що дуже небезпечно, коли людина, яка не зійшла завдяки ставленню до духовних висот, береться навчати інших. Як господар трухлявого будинку, який здає кімнати чужинцям, якщо стеля обвалиться, загине сама і загубить усіх своїх гостей. Так само і той, хто ще себе надійно не затвердив, але став при цьому вчити інших, наражає на страшну небезпеку себе і тих, хто до нього ходить. Словами він закликає людей до порятунку, а насправді прирікає їх на смерть. Хто просто багато говорить, той уподібнюється до людини, яка розписує стіну фарбами, які змиваються першим дощем. Такий розпис протримається до перших поривів вітру, коли на нього потраплять краплі дощу. А вчення, підтверджене справами, не зможе зруйнувати навіть довгий вік. Душевна фортеця, викута справами і загартована словом, завжди живе для вірних. Авва Пімен говорив, що вчити ближнього може лише духовно здорова та безпристрасна людина. Що толку будувати будинок іншій людині, а власний будинок руйнувати? 2 . Він же сказав: «Людина, яка вчить, але не робить того, чого вчить, подібна до джерела, яке всіх хоче напоїти і омити, а себе не може очистити, але вся нечистота і бруд залишаються в ньому». 3 . Якось авва Серін разом зі своїм учнем Ісааком прийшов до авви Пімена і запитав: – Як мені наставляти Ісаака, який із задоволенням слухає мої слова? – Якщо хочеш принести йому користь, – відповів авва, – показуй йому чесноту на ділі. Бо той, хто слухає тільки слово, залишається бездіяльним. А якщо ти йому покажеш щось на ділі, то в ньому це залишиться. 4 . Сказав авва Іперехій: «Істинно премудрий не той, хто вчить словом, а хто навчає ділом». 5 . Старець говорив: «Якщо в душі є слово, але немає діла, вона подібна до дерева, на якому є листя, але немає плодів. Якщо на дереві багато рум'яних плодів, то на ньому є листя. Так і слово підходить тільки душі, в якій є добра справа». 6 . Старець сказав: «Якщо ти бачиш, що людина впала у воду і можеш їй допомогти, простягни йому палицю і врятуй її, а їли не в змозі витягнути її, залиши йому палицю свою. Бо якщо простягнеш йому руку і не зможеш витягти, то він затягне тебе з собою, і ви обоє загинете». Старець говорив це для тих, хто вкидає себе в спокуси, допомагаючи іншим над своєю мірою. 7 . Сказав старець: «Немає більш убогого видовища, ніж розум, позбавлений Бога, але при цьому любомудрує про Бога. Людина, яка навчає в церкві або в келії, сама повинна спершу зробити те, про що говорить і чого вчить. Трудящому хліборобу першому має скуштувати від плодів (2Тим 2, 6). 8 . Один старець говорив про іншого, який був сповнений любові і давав поради ченцям і мирянам: «Світло багатьом світить, а власні уста його опалюються». 9 . Сказав авва Орсісій: «Якщо сиру цеглу покласти в основу будівлі, що стоїть біля річки, така будівля не простоїть і дня. А якщо цегла обпалена, то будівля буде міцною, як камінь. Так і людина, чий тілесний помисел і душа його не загартована, як у Йосипа, страхом Божим, якщо досягне влади, одразу зазнає краху. Багато спокус у тих, хто живе серед людей. Краще, щоб людина, знаючи свій захід, уникала тягаря влади. А ті, хто затверджено вірою, ті непохитні завжди. Якщо хтось забажає сказати слово про святого Йосипа, то скаже, що той не був звичайною людиною, яка живе на землі, бо зазнав безліч спокус у країні, де не було навіть сліду богошанування. Але Бог його батьків був з ним і рятував його з усякого лиха. І тепер він разом зі своїми отцями у Царстві Небесному. А ми, знаючи свій захід, будемо робити подвиг. Тільки так ми зможемо уникнути Божого суду». 10 . Сказав авва Пімен: «Людину, яка знає своє місце, нічим не можна збентежити». 11 . Він же сказав: Хто знає своє місце, але не дотримується його, як може вчити ближнього? – У моїй обителі живуть брати. Чи накажеш, щоб я віддавав їм розпорядження? – Ні, – відповів старець. – Спочатку роби свою працю, і якщо вони прагнуть духовного життя, то уважно дивитимуться на тебе. – Але вони вимагають, щоб я ними наказував. – Стань для них взірцем, – порадив старець, – а не законодавцем. 13 . Брат спитав старця: - Якщо брат розповідатиме про те, що відбувається зовні, чи накажеш, авво, попередити його, щоб він позбавив мене від таких звісток? – Якщо ми самі не можемо це дотриматись, то як ми можемо вимагати не робити цього від інших, якщо знаємо, що самі це робитимемо. – Якщо ми мовчатимемо, – порадив старець, – то для ближнього буде достатньо прикладу нашої поведінки. 14 . Авва Петро запитав авву Ісайю, що означає вираз «раб Божий». Він пояснив, що поки людина полонена будь-якою пристрастю, то ще не може вважатися рабом Божим, бо він раб того, що його поневолило (Ср.: 2Пет 2,19). І поки він одержимий пристрастю, він не може вчити тих, хто схильний до тих же пристрастей. Бо ганьба до звільнення від цієї пристрасті навчати людей або благати Бога про їхнє виправлення. Бо як може просити Бога за іншого той, хто сам страждає від тієї самої хвороби? 15 . Сказав авва Ісайя: «Звідки я знаю, що Бог мене прийняв, якщо говорю іншому, зроби те чи це, а сам ще не покаявся у своїх гріхах? Поки загибла людина перебуває у покаянні, то нічого не може робити з упевненістю, бо ще не знає, чи даровано їй прощення. Якщо людина не відчуває цього у своєму серці, то може почути це від когось іншого. Замість повчань, він тільки боятиметься і тремтітиме в очікуванні страшного суду Божого. Якщо хтось попросить щось пояснити і якщо ти готовий приректи свою душу на смерть, то скажи йому прямо і відкрито і візьми на себе все, що ти сказав йому. А якщо ти не досяг успіху в духовному житті, то біжи швидше від будь-якої відповіді, інакше занапастиш свою душу. Велика справа для людини – залишити свої претензії, жити з Божої волі і, зберігаючи слово Боже, вчити інших своїм прикладом. 16 . Людина Божа авва Нісфера, хоч і удостоїлася Божої слави, але ніколи нічого не наказувала синам своєї сестри, які жили з ним. Він кожному дозволяв чинити з власної волі і не дбав про те, правильно вони роблять чи ні. 17 . Він же сказав про Каїна та Авела, що коли ще не було ні Закону, ні Писання, хто навчав їх чинити так чи інакше? Тому якщо Бог не навчить людину, то всі труди марні. 18 . Він говорив: «Вчити ближнього – це падіння душі. А намагатися звести його до кращих проявів природи – велике розчарування душі. Коли збираєшся навчити ближнього чогось, спочатку подумай про себе: чи не вийде так, що ти зруйнуєш свій дім, творячи чужий. Хто забуває про свої гріхи, але думає виправити іншого, зовсім позбавлений серцевої молитви і не вміє звертатися з проханнями до Бога». 19 . Він же сказав: «Коли навчаєш, бійся відпасти від того, чого навчаєш, а якщо відпадеш, то навіщо вчити того ж когось». 20 . Він же сказав: «Горе нам, ми грішимо не перестаючи, а навчаємо і наставляємо тих, хто набагато кращий за нас. З колоди в оці ми звинувачуємо, як ні в чому не бувало, наших братів, сердимося і накладаємо на них тягарі важкі й незручні (Мт 23,4), а самі, як немічні тілом, навіть піднятися до них не хочемо. Горе нам, що залишили нашу єдину справу і поспішили вчити інших діяльних чеснот. Горе нам, що доручаємо іншим праці, а самі знімаємо з себе навіть власні обов'язки. Горе нам, що ми вирішуємо, що справедливо, що ні, судимо і повчаємо, але при цьому далекі від будь-якої доброї справи». Хто без діл вважає себе мудрим і вимовляє повчання, той збагачується неправедністю, і його праці, за словами Писання, підуть чужому дому (Припов. 5,10). Але якщо хтось відчує, що від такого способу життя, від постійного спілкування з людьми, його сумлінний розум ослаб і вже не споглядає справжні речі так само ясно, як раніше і що збентежений спокій серця, затьмарилося знання, то це означає, що йому слід зберігати свій розум і зректися чуттєвого. А інакше людина, бажаючи зцілити інших, загубить своє здоров'я і, замість вільного вживання волі, її спіткає сум'яття розуму. Нехай така людина згадає слова апостола, який сказав: Тверда ж їжа властива досконалим (Євр 5 14). Досконалі – ті, чиї почуття здорові і відкриті, і тому вони можуть сприймати будь-яку пишу, тобто будь-які обставини, що вторгаються через почуття, і не пошкоджуватися серцем ні від яких зустрічей з людьми, бо навчені досконалості, і не звертатися під час цих зустрічей до вже пройденого, щоб не почути, наприклад: зціли Самого Себе (Лк 4,23). Тому нехай кожен подумає про себе і збереже своє надбання. Краще вимовляти не чуттєві промови, але благим проживання служити людям і вчити їх прикладом своїх вчинків. Коли ти далекий від людей, то можеш набагато краще облагодіювати їх, пробуджуючи в них прагнення до благих справ. А щодо речей, ти не вмієш вимовляти їх так само, як і вони. Господь і звертається до тебе в Євангелії: Якщо сліпий веде сліпого, то обоє впадуть до ями (Мт 15,14). У монастирі, де святий Варсонофій чинив подвиг безмовності, жив один брат. Коли інший чернець сказав йому, що він терпить лайку, то в міру своїх сил дав поради, хоча сам ще не досяг духовного заходу, і лайка відразу перейшла на нього. Потерпілий зрозумів, за що спіткала його така важка кара: він не зізнався ченцю, що сам страждає на ту ж слабкість і не спрямував його до старців. Адже тільки вони самі можуть вирішити питання духовного життя. Він пішов до старця і розповів йому, як це було. - Брате, - порадив йому святий Варсонофій, - немає іншого шляху тобі позбутися лайки, окрім як осудити себе за все сказане - тоді Бог змилосердиться над тобою. Брат вчинив так, як велів старець, засудив себе за слова, щиро покаявся, лайка відразу припинилася, і він віддячував Богові. Амма Феодора сказала: «Учитель повинен цуратися любоначалля і відвертатися марнославства і піднесення, не довіряти лестощів, не сліпнути побачивши дарів, не піддаватися гніву; але бути довготерплячим, лагідним, вкрай смиренномудрим, відмінним у справах, поблажливим, дбайливим і доброзичливим». 2 . Сказав старець: «Не вчи до часу, а інакше покажеш, наскільки слабке в тебе розуміння». 3 . Він же сказав: «Хто навчає інших спасіння душі, повинен спочатку потиснути плід свого власного вчення. Бо кожен, хто сам не досяг цнотливості, як зможе навчити цього іншого? І кожен, кого душить сріблолюбство, кого палить демон сріблолюбства, як може навчити інших милосердю? І хто постійно думає тільки про збір і роздачу, купівлю і продаж, у всі дні занурений у земні турботи і на метушню вбиває цілі роки, як може навчити інших набуття майбутніх благ? У будь-якому разі учні теж більше звертають увагу на справи, ніж на слова. Якщо вчитель залишив небесне і розтратив себе на тимчасове і минуще, зрозуміло, що його учні навчаться зневажати вічне і весь свій помисел віддадуть тільки справжньому. Про таких людей Бог сказав: Що ти проповідуєш устави Мої і береш заповіт Мій в уста твої, а сам ненавидиш настанову Мою та слова Мої кидаєш за себе? (Пс 49,16-17). І ще: Щодня ім'я Моє зневажається (Іс 52, 5). Добре вчити, коли ти сам робиш, як навчаєш, і за твоїм словом йде справа, і чесноту видно без слів. І блаженний не той, хто вчить, а хто робить і вчить». 4 . Сказав старець: «Якщо ти кажеш комусь про духовне життя, говори з розчуленням і сльозами, відчувши кожне слово. А якщо не можеш, то краще не кажи нічого, інакше, маючи намір врятувати інших, чужими словами занапастиш себе». Краще старанно вчитися, ніж вчити інших на шкоду собі, роблячи неналежне. Хто себе наставляє, той і іншого наставить. Хто стежить за собою і сам постійно навчається, той навчить і ближнього. 2 . Не жени брата через свою любов. Якщо не від Бога твій задум, він не протримається довго. А якщо від Бога, то ховай його серед речей, як Саул, якого Господь потім узяв і поставив вождем Свого народу. Глава 39: Про те, що хто виносить судження з навіювання Святого Духа, навіть якщо він не священик, на його боці воля Божа, і не визнавати цього не можна; і про те, що Бог дозволяє навчати не лише священикам, а й тим, хто чистий духовно; і про те, що таке «мислене священство» і як у пустелі без священика слід причащатися Святих Тайн Святий Венедикт, не будучи священиком, під час Літургії дав просфору в жертву за двох померлих відлучених від причастя дів, які покидали храм щоразу, коли диякон говорив, щоб ті, хто не причащається, вийшли з церкви. А після жертви більше ніхто не бачив, щоб під час Літургії ці діви покидали храм. Тому, Петре, ми без жодних сумнівів віримо, що як тільки була принесена за них просфора, вони одразу ж вибачилися і звільнилися від покарання заступництвом блаженного Венедикта. Петро: Дивна річ, що цей чесний чоловік, будучи ще в тілі, міг позбавляти душі (померлих) покарання. Григорій: А хіба, Петре, не в тілі був той, кому було сказано цю обітницю: Що зв'яжеш на землі, те буде пов'язане на небесах; і що дозволиш на землі, то буде дозволено на небесах. Щодо зв'язування та дозволу його успадковують (від Господа) ті, хто за вірою та моральністю отримують священицьку владу. Але щоб персня могла здійснювати такі справи, для цього Творець неба і землі сходив з неба на землю, щоб тіло могло судити навіть духів. Такої благодаті удостоїв її Бог, ставши тілом заради людей, бо неміч наша стала вищою за себе, коли зодягнулася в неї Могутність Божа. Благородний чоловік на ім'я Філікс, дізнавшись, що незабутній Екітій не в сані священика, а тим часом ходить усюди і ревно проповідує повчальне слово, якось звернувся до нього з запитанням: – Як ти, отче, дерзаєш проповідувати, коли не маєш ні священного сану, ні дозволу проповідувати від римського папи, у віданні якого перебуваєш? – Я й сам думав, про що ти питаєш, – відповів святий. – Я відкрию тобі, як я отримав дозвіл на проповідь. Одного разу вночі уві сні мені з'явився прекрасний юнак, скальпелем торкнувся моєї мови і сказав: «Я вкладаю моє слово в твої уста – йди та проповідуй». Відколи я не намагаюся замовкнути, але не можу, тому що Бог мене змушує проповідувати». Петро: Мені хотілося б, отче, дізнатися, які подвиги проходив святий чоловік, який удостоївся такої благодаті. Григорій: Подвиг, улюблений Петро, ​​залежить від дару благодаті, а не благодать від подвигу, інакше і благодать не буде благодаттю. Бо кожному подвигу передує благодатний дар, хоча після цього дари зростають у міру того, як збільшуються подвиги. І навіщо тобі шукати в ньому ще більшого подвигу, коли знаєш, що в цьому угоднику Божому непорочне життя поєднувалось із проповідницькою старанністю? Він горів такою ревнощами, приєднуючи душі до Господа, що керував кількома монастирями і водночас ходив всюди: церквами, містами, селами, навіть будинками християн, запалюючи в серцях своїх слухачів любов до небесної вітчизни. Коли чутка про його проповіді дійшла до Риму, деякі люди, що рухаються заздрістю, стали доносити на нього Папі: «Якийсь неотесаний мужик зухвало сам призначив великим проповідником і наше пресвяте служіння, Владико, переписати на себе, привласнивши нашу невідчужувану власність. Потрібно послати за ним і привести його сюди, щоб пояснити невігласові, що в церкві можна робити, а що не можна». Вони не припиняли скаржитися на авву Акітія доти, доки не переконали Папу послати начальника варти Іуліана і вимагати від святого не виходити за межі монастиря. Сан диякона отримує той, хто готує свій розум до святих подвигів і виганяє з нього пристрасні помисли. Сан священика – той, хто просвічується веденням справжніх речей. А сан єпископа – удосконалений у віданні, який поклоняється Святій Трійці, як той, хто прийняв світовідання. 3. З житія святого Луки Нового Предстоятель Коринфської церкви, вирушивши до столиці, по дорозі зайшов у келію преподобного Луки, бажаючи побачитися з ним і отримати його благословення. Преподобний Лука прийняв його з великою радістю і, посадивши, між іншим запитав: - Скажи, Владико, як нам, що оселилися в горах і пустелях, при багатьох наших гріхах підходити до страшних божественних Таїн? Адже у нас не лише храмів немає, а й навіть священики заходять до нас рідко. Архієпископ, уважно вислухавши запитання, сказав: - Гарне питання ти поставив, отче, і питаєш про велику справу. Як то кажуть, добро – не добро, коли не з добром приходить. Насамперед у вас має бути священик. А якщо з якихось причин його немає, то треба посудину з передосвяченими дарами ставити на святий престол, якщо у вас є будинковий храм. А якщо проста келія, то на звичайну дошку, попередньо очищену і вимиту до блиску. Потім, розстеливши плат, на нього викласти частинки, і запаливши кадило, прочитати покладені за статутом Псалми, Трисвяте та Символ Віри, потім тричі здійснивши земний уклін і склавши руки на грудях, прийняти устами чесне Тіло Господа нашого Ісуса Христа і вимовити «Амінь». Пити тоді треба не воду, а чашу вина, і цю чашу більше не вживати для жодних інших потреб. А з платня потрібно зсипати частинки, що залишилися, назад у посудину з дарами, дотримуючись граничної обережності, щоб жодна дорогоцінна перлина не залишилася і не опинилася на підлозі. Преподобний Лука вислухав святителя і висловив йому велику подяку. Розділ 40: Про те, що істинний пастир повинен бути готовий винести будь-які небезпеки заради своєї пастви, і завжди старанно про паство думати 1. З житія святого Петра Олександрійського Коли святого Петра обмовили перед безбожним Діоклетіаном за те, що він багатьох відкинув від віри батьків і привернув до християнства, тиран, сповнившись гнівом, відправив до Олександрії п'ятьох трибунів, разом із підлеглими ним солдатами, віддавши їм наказ схопити і страчувати святого. – Якщо хтось із так званих християн, – крикнув тиран, – спробує повстати проти вас, то не гайте часу, віддайте їх мечу. Коли посланці Діоклетіана прибули до Олександрії, знайшли Петра читаючим повчання у церкві і передали йому наказ імператора. Той не став сперечатися, не кричати, але спокійно пішов за ними. Коли про арешт Петра дізналися жителі, все місто обурилося. Все почало вирувати, і трибуни злякалися, що ось-ось почнеться повстання, і їх пошматують на частини. Тому вони вирішили помістити святителя в найближчу від церкви темницю. Після цього мало не все місто зібралося біля вузолу, бо всі так любили свого вчителя, що позбутися його було таким же горем, як померти самим. Вранці, коли трибуни у супроводі солдатів прийшли, щоб вивести святого з в'язниці, бо поспішали виконати наказ, народ оточив їх, не даючи відвести Петра. Люди кричали, що їм краще самим померти, аніж побачити страту вчителя. Трибуни зрозуміли, що їм розумніше піти, інакше у разі повстання їх не залишать живими. Порадившись із імператорськими посланцями, як можна вирвати святого з-під захисту народу, вони вирішили, що слід зробити це силою: вивести його під конвоєм, а тих, хто спробує прийти до нього на допомогу, нещадно рубати мечами. Петро зрозумів, що затіяли трибуни. Він боявся, що через нього можуть загинути люди, і прийняв зовсім хлоп'яче, гідне його великодушності рішення, яке допоможе зберегти паству від усяких бід і самому завершити своє життя мучеником Христовим. Він попросив вірного і побожного старця сповістити трибунів, щоб вони стояли вночі біля південної стіни і чекали. Як тільки він постукає палицею по стіні, її потрібно буде розібрати і взяти його, і у них буде привід, щоб страчувати його. Коли посланцям повідомили про план Петра, вони дуже зраділи і поспішили його виконати: відпустили солдатів, привели мулярів і стали чекати. Коли блаженний чоловік, що сидів у дальній камері, почув кроки зовні, то, нічого не кажучи своїм сусідам, постукав у стіну, як було зумовлено, показуючи, де треба довбати. Каменярі на стукіт розібрали стіну, зробивши прохід, який з вулиці залишився непомітний. Ніхто не міг би побачити пролом, навіть якби захотів. Як тільки муляри приступили до роботи, повіяв сильний вітер, ринула злива. Сам Божий промисел управив, щоб задум святого здійснився. Звук дощу заглушив стукіт заліза і гуркіт каменів, що ламаються, і мешканці сусідніх будинків навіть не здогадувалися, що відбувається поруч. Коли у стіні утворився прохід, божественний Петро виліз та здався тим, хто прийшов за ним. Він наслідував і цього божественного Вчителя, який під час рятівних Страстей Сам видав Себе богогубцям і тим самим допоміг учням сховатися: Якщо Мене шукаєте, залиште їх, нехай йдуть (Ін 18, 8). Добрий душпастир поклав душу за своїх овець. Його схопили ті, кому було наказано його вбити, відвели на місце страти, і там святитель прийняв мученицьку кончину. Він сам став навколішки, підняв руки вгору і підняв погляд до неба, віддаючи хвалу Богу. Потім осінив себе хресним знаменням і, сказавши «Амінь», схилив голову під меч. Він зняв з себе омофор, оголив шию і дав знак катам, що готовий померти. Посланці імператора, бачачи, з якою мужністю він приймає смерть, були вбиті чеснотою цієї людини. У них опустилися руки, вони не могли дивитись один на одного, і один звалював на іншого, щоб той завдав смертельного удару. Всі відмовлялися виконати вирок і зволікали, вкрай захоплені чеснотою цього чоловіка. Тоді вони вигадали, як вийти зі становища. Кожен дасть п'ять золотих монет тому, хто погодиться стати катом. Але золота ні в кого із собою не було. Вони знайшлися тільки в одного, найжадібнішого з усіх, він позичив їм гроші і для того, щоб помножити свій капітал, сам відсік божественну главу мученику. 2. З житія святого Аврамія У святого Аврамія був брат за тілом. Коли той помер, то залишив по собі семирічну дочку. Тим часом померла й мати дитини. Тоді знайомі відвели сирітку до її рідного дядька, справді божественного Аврамія. Святий зглянувся на малюка і прийняв її з розкритими обіймами, виявивши до неї батьківську любов. Він збудував для неї невеликий будинок за стінами келії. Постійно грав з нею, стукав у віконце, вчив її, читав разом з нею Святе Письмо, вказуючи їй у Писанні шлях порятунку і пробуджуючи в дитині прагнення до духовного подвигу. Старець був, як орел, що простягнув крила над пташеням, якого вчив літати, розтинаючи разом з ним повітря, і здійматися високо до вершин чесноти. Хоча вона була зовсім маленькою, але віддалася подвигу і виявила дуже високу для її віку чесноту. Дивлячись на неї, Авраамій тішився душею і серцем, раділи і сусіди, що дівчинка в такому юному віці виявляла таку старанність до духовних речей. Так і жила дівчина, викликаючи загальне захоплення. Коли їй виповнилося двадцять років, то якийсь чоловік, по одязі чернець, але душею мерзенний розпусник, став ходити до блаженного Аврамія, як би по дружбі, поглядав на юну дівчину нечистим поглядом і, не знаю як, але зумів закохати дівчину в себе. Неприборкана пристрасть заволоділа нею. Вона почала висувати з вікна і розмовляти з ним. Зрештою вона побувала з ним. Після цього совість відразу стала викривати її. Вона розкаялася у своїй зухвалості і почала страшенно оплакувати себе: – Горе мені, нещасній. Горе мені, я осквернила храм Божий у собі, горе мені, жалюгідною. Я гірша за всіх інших жінок, бо відкинула обітниці, які дала Богу і віддала перевагу всім звершенням подвигу коротку насолоду. Якими очима я тепер дивитимусь на небо, якщо я засліпила їх нестримним поглядом коханця? Як я спонукаю уста на молитву, якщо я осквернила їх непристойними словами і пристрасними поцілунками? Чи підійду я сміливо до вікна і спілкуватимусь з Богом, якщо тут, порушивши Його заповіді, я, як зла, нечиста, погана, знечестила тіло і душу! Горе мені! Що робити? До кого мені звернутись? Навіщо мені жити на землі? Краще б я померла до того, як зазнала насолоду. Я принесла б у дар смерті тілесну чистоту. А тепер на що мені потоки сліз? Хіба вони зможуть змити мій бруд? Так годину за годиною вона тяжко страждала. І лукавий, скориставшись її безмірним горем, вкинув бідолаху в (повний) розпач. Вона перестала вірити у своє спасіння і втекла з пустелі до міста Аїс, що лежав за два дні шляху від келії. Вона прийшла в якусь корчму, зняла з себе чернечу одежу і одягла мирську і стала віддаватися кожному, хто шукає насолоди, за яким слідує горе. Поки з нею відбувалися ці події, святому, котрий чинив подвиг безмовності в дальній кімнаті келії, наснився дуже довгий і страшний дракон. Він виліз зі своєї нори, підповз до його оселі, проковтнув голубку, що сиділа всередині, і знову зник з головою у своїй норі. Коли Аврам прокинувся від сну, то (довго) не міг прийти до тями від жаху і розгубленості. Він не міг зрозуміти, що означає бачення, і тому почав молитися, щоб Бог відкрив йому сенс сну з усією ясністю. Наступної ночі він знову побачив уві сні дракона, який так само виліз із нори, підповз до нього, припав мордою до його стоп, розверз пащу і повернув проковтну голубку, зовсім чистого й нескверного, викинувши її з глибини свого черева. Побачивши це й розсудивши, що йому була явлена ​​загибла душа його племінниці, він наповнився страхом і сум'яттям. Він припав до дверей хатини і почав звати дівчину: – Маріє, дитино моя! Що сталося з тобою? Невже тебе здолала недбальство? Ось уже два дні, як я не чую, що твої уста підносять хвалу Богові. Ти не підходиш до вікна, щоб почути повчання, яке, як ти казала, тобі солодше за мед і сот у вустах твоїх. Він кликав племінницю, але відповіді не було. Чи міг він припустити, що вона тим часом сидить у корчмі серед коханців і блазнів? І тільки тепер він зрозумів, що сталося з його духовною дочкою. Сильний біль, що пронизав його душу до самої глибини, з тих пір не давав йому спокою. Він стогнав (і задихався), немов відчувши їдкий дим від вогню, і почав молитися, щоб Бог примудрив її і повернув до колишнього благоговіння. Він два роки молився за племінницю, бо два сновидіння означали дворічний термін. Наприкінці другого року прийшов один із його друзів, якого він відправив розшукувати племінницю, і розповів, де вона, чим займається і як почувається. Аврамій одразу вирішив не відкладати справи, попрощався зі старечістю, з подвигом і безмовністю, чернечим одягом та зверненням – аби тільки врятувати душу з мереж диявола. Він одягнув солдатську форму, поклав за пазуху золоту монету, зібрав усе, що в нього було, найняв коня і помчав просто до корчми. Так само колись мчав і Авраам, щоб звільнити Лота з полону п'яти царів. Старий прив'язав коня біля шинку, увійшов і сів до столу. Але племінниці ніде не було видно. Його цнотливі очі не бачили того, до чого звикли неприборкані хтиві. Він думав, що використає всю свою ревність і пожертвує всім заради порятунку заблудлої душі. Святий прикидався шукачем насолод, виглядав і поводився відповідно, хоча душею був подібний до ангелів і небожителів. Подвижник удавав, що тужить за Марією. Він підійшов до господаря і сказав: «Я чув, що у вас є дівчина, краса якої зводить усіх з розуму, і ви продаєте її тим, хто хоче отримати її для задоволення». Я прийшов не дивитися на неї. Хазяїн корчми, як тільки побачив сиве волосся солдата, пожалів його. «Невже можливо, — думав він, — щоб навіть у старості люди залишалися такими розпусними й хтивими, що, доживши до сивини, не могли прийти до тями? І при цьому він не хотів втратити гріховну ціну за дівчину, і почав дратувати гостя і розпалювати його хіть, оспівуючи красу Марії. Старець дістав із-за пазухи золоту монету, віддав її господареві, звелів накрити стіл і привести Марію, щоб повечеряти разом з нею. Господар поставив на стіл дуже непогану вечерю і привів дівчину. Вона була нафарбована, надушена, і її рухи були непристойні. Коли Аврамій побачив таку свою племінницю, його серце мало не розірвалося від горя, гіркі сльози душили його. Йому коштувало величезних зусиль, щоб не розплакатися і приховати, що в нього було на душі насправді, бо тоді дівчина втекла б від нього. Сльози були готові хлинути з його очей, бо він ледве впорався зі своїми душевними переживаннями. Повіки в нього набрякли. Йому доводилося постійно відвертатися, щоб приховати сльози, що текли по щоках. Він намагався щосили, щоб вона нічого не помітила, і почав загравати з нею, посміхатися хтиво, збуджуючи в ній блудні думки, словом, робив усе, щоб пробудити в ній хтиві бажання до себе. Вона підійшла до Аврамія і поцілувала його. І в ту ж мить вона ясно відчула приховане пахощі цнотливості подвижника, що навіяло смутні згадки про її колишнє життя і про небесну благодатну чистоту. Вона згадала про те, якої духовної висоти вона втратила. Її очі наповнилися гарячими сльозами жалю, в душі вона застогнала і подумала: «Горе мені, нещасній, горе, як важкі ланцюги гріха. Горе мені, що мені тепер робити! Поглини мене земля зараз же! Святий Аврам боявся розкрити себе – тоді племінниця могла б втекти. Він вирішив виключити будь-яку підозру і почав поводитися дуже розв'язно, як досвідчений спокусник. Він спитав: - Друг мій, що ти так зажурилася? Хіба ми зустрілися, щоби згадувати минуле? - І повернувшись до господаря крикнув, - Подай нам вина, та поживей, ми хочемо повеселитися. Заради цієї красуні я пройшов такий великий шлях! Старий, який п'ятдесят років не бачив жіночого обличчя, почав пити дороге вино з розпусницею. У пустелі він не їв досхочу ні хліба, ні води, а в шинку пив вино і їв м'ясо, очима вбираючи сором і вульгарність. Він наслідував блаженного Павла, який очистився і обстриг голову, ставши гідним прикладом ревності і милосердя, а також обрізав Тимофія не тому, що вважав себе залежним від іудеїв, а для того, щоб залучити душі вірних до поклоніння Богу. Так вони їли і пили, торкалися один одного, потім усамітнилися в тихій кімнаті, де на них уже чекало ліжко з м'якими перинами. Аврам сів на край ліжка. Вона запропонувала: - Давай, я роззуюся. Старший попросив її щільно зачинити двері. Марія замкнула двері, пригорнулася до святого і ніжно його обняла. Аврамій зрозумів, що тепер Марія не піде, і відразу ж скинув маску удавання й відкрився їй. Святий зняв прикрасу з голови племінниці і, глибоко вдихнувши, сказав з гіркотою: - Помилуй, Маріє, хіба ти не впізнаєш мене? Невже не бачиш – я твій рідний дядько? Що з тобою сталося, душе моя? Хто привернув тебе до смерті? Де твій ангельський образ дівоцтва? Де життя, розп'яте на Хресті? Де сльози розчулення? Чому, зійшовши на таку висоту чеснот, ти скинулась у прірву розпусти? Як ти одразу не розпізнала ворожого нападу? Чому впала так низько, а не кинула ворога до своїх ніг, тріумфуючи над ним, хоча я і друг Єфрем за тебе завжди зі сльозами клопотали і молилися за тебе? Навіщо ти пішла від нас? Невже ти так зневірилася? Невже тобі не відомо, що розпач – найжорстокіший гачок диявола? Хіба тобі було не шкода себе, і ти наважилася піти на найганебнішу справу? Встань і яви покаяння за свою зухвалість. Невже ти не знала, як Бог милостивий? Він чадолюбний Отець наш і завжди збирає нас, як квочка пташенят, під своє крило, хоча ми так часто нехтуємо Ним. Прошу тебе, повернися на колишню дорогу. Вшануй мою сивину. Я так хвилювався за тебе, мені було так важко на душі. Повернися до колишнього способу життя. Дай мені хоч трохи зітхнути. А то на старості років кинеш мене в пекло, де скорбота непереборна. Так говорив Аврамій племінниці, але це було байдуже, що співати глухому. Вона схилила голову і тільки почервоніла. Їй було соромно звести очі, і вона похмуро дивилася в підлогу. Старець здогадувався про сум'яття в її душі. - Чому, дитино, ти не відповідаєш мені? - Запитав він. - Хіба ти не знаєш, який я шлях пройшов заради тебе? Хіба не бачиш, як я вдавався заради тебе? Вдягнув солдатську форму, прикидався хтивим, їв м'ясо. Ти ж знаєш, що я ніколи не бачив нічого, крім келії, і не знав нічого, крім безмовності? Немає такого людського гріха, який би не пересилив божественне милосердя. Немає такої тяжкої рани в душі, яку не можна було б припекти добрим вогнем покаяння. На мені твоє беззаконня, чадо, я за тебе даватиму відповідь Христові. Тільки піди зі мною, ми повернемося до нашої пустельної келії. Вислухавши ці слова, дівчина зі скрученою душею впала на підлогу, як євангельська блудниця, до ніг вчителя і гірко розридалася, зрошуючи потоками сліз його стопи. Так вони сиділи деякий час. Старець запропонував племінниці відразу вирушити з ним на гору. Вона спитала, що їй робити зі своїми сукнями, золотими прикрасами, срібними накидками - усіма цими речами, без яких вона не може обходитися, тим більше коштують вони дорого, і вона прив'язалася до них. Божественний Аврамій, наслідуючи заповіді Владики, наказав усе це залишити і слідувати тільки за Богом, щоб поспішити до справжнього багатства майбутнього життя. Старець узяв її за руку, і вони непомітно всім вислизнули з корчми. Він посадив її на коня, а сам пішов пішки, тримаючи гнідого під вуздечки. Коли вони прибули на гору, то змінилися житлом. Старець почав жити у хатині, що стояла за стінами, а племінниця – у внутрішньому приміщенні келії. Адже вона хотіла тепер прожити у затворі все своє життя, згладжуючи гріховні виразки в душі постом, молитвою та сльозами. Так поступово Марія звільнялася від тілесних пристрастей і тому завжди звертала погляд у глибину своєї душі, суворо докоряючи сумлінню, хоч пізніше Бог багато разів показував їй, що гріхи прощені їй, і прикрасив її благодатним даром чудотворень. Аврамій, бачачи це, тішився серцем і підносив хвалу Богові. Преподобний Аврамій дожив до глибокої старості, дозволив жити і переселився у вічні обителі. А на п'ятий рік після його смерті померла і племінниця. Коли вона лежала вже померла, її обличчя сяяло преображене благодаттю і освітлене променем згори, як явний знак досягнутого їй просвітлення душі. 3. З житія святого Іоанна Богослова Якось Іоанн Великий, прибувши з Патмосу, побував у прилеглому місті, дарувавши душевний світ чимало братів. Там він познайомився з одним хлопцем. Той був середнього зросту, милий обличчям, у ньому явно діяв Святий Дух, що виражалося у шляхетності, а вся його поведінка видавала в ньому тонку душу. Святий Іван дав йому благословення і наставив його на подвиги чесноти. Однак Іоанну треба було йти, щоб нести добру звістку і в інші міста. Тому він довірив виховання юнака місцевому єпископу, у присутності всієї церкви оголосивши про поруку і давши єпископу численні поради, як навчати і навчати юнака. Єпископ охоче погодився і пообіцяв, що зробить все, що від нього залежить, щоб юнак виріс добрим християнином. Іоанн вирушив до Ефесу, а єпископ узяв юнака до себе в дім, де обідав разом з ним, навчав його наук, наставляв у моральних правилах і потім хрестив. Запечатавши його печаткою нового життя у Христі, він вирішив, що це надійна охорона і можна більше не піклуватися про нього. Юнак отримав свободу, ще не утвердившись у благочестя. Його одразу оточили однолітки, неприборкані та невиховані у своїх поривах. Вони стали його штовхати до зла, пригощаючи його вином і закликаючи на свої пиятики. Що ж згодом сталося? Дуже тернистий шлях зла, і хто на нього вступив, той дуже легко, даючи собі начебто мізерні послаблення, дійде до крайнього ступеня падіння. Якось уночі молоді люди вирушили красти та взяли з собою юнака. А він уже був засліплений пристрастю до крадіжки, плекаючи в собі надію на легку видобуток грошей і навіть ні на мить не згадав, що він став християнином. Незабаром їхня дружна компанія перетворилася на розбійницьку зграю, а його вони вибрали отаманом, як найкмітливішого. Якось у місто знову прибув Іван Великий і, влаштувавши все по порядку і як слід, запитав єпископа, де той спадок, який він залишив йому заради Христа в присутності всієї церкви. Єпископ спочатку не міг зрозуміти, про що говорить апостол, і подумав, що, може, Іван давав гроші, а він забув. Він був розгублений: він не пам'ятав, що брав гроші, і не повірити Іванові теж не міг. Тоді Іван сказав: – Я питаю про юнака, шукаю душу брата. Тут престарілий єпископ, важко зітхнувши, сказав, гірко розридавшись і знемагаючи духом: – Коли і як і що то була за смерть? – спитав апостол. – Він помер для Бога, – відповів єпископ. – Тепер він мешкає не в церкві, а на горі. Скільки ми не дбали про нього, скільки про нього не думали, він віддав перевагу нам лиходіїв. Іоан, почувши це, дуже засмутився. — Хорошим вартовим я тебе поставив, — сказав він. - Дайте мені коня, я сам поїду до розбійників. Він скочив на коня, рвонув за узду і погнав його на весь опор, не думаючи про те, що йому належить. Коли він, нарешті, досяг гори, то поїхав повільно, розбійники виникли в нього на шляху і наказали зупинитися. Він сказав: «Ведіть мене до вашого отамана». Отаман, дізнавшись, що бранець - Іван, від сорому втік і сховався. А Іван, забувши про свою старість і звичку до поважних рухів, погнався за ним. - Що ж, дитино, ти тікаєш від батька, - голосно крикнув він, задихаючись від бігу. - Пощади хоча б мою сивину. Помилуй і свій молодий вік. Ти ще маєш надію на повернення до справжнього життя. Я за тебе даватиму відповідь. Зупинися, чадо, Христос послав мене до тебе. При цих словах молодий отаман зупинився і став дивитися пильно в землю, тому що не міг навіть підняти погляд від сорому. Потім він склав зброю на землі, і голосно заплакав, потім підійшов і обійняв старця. Заливаючись сльозами і зітхаючи, він з надією дивився на свого духовного отця. Хіба можна, дивлячись на таку картину, не зворушитися до глибини душі і не розплакатися? Іоан, як милосердний і чадолюбивий батько оголосив про прощення юнака і пообіцяв, що доб'ється від судді повного його прощення. А потім поцілував його руку і відвів у церкву. Він залишився з розлюченим розбійником, невпинно здійснюючи молитву, тримаючись найсуворішого статуту посту і живлячи юну душу різними повчаннями, щоразу підбираючи належні ліки і відпустив його тільки після того, як переконався у повному здоров'ї свого духовного сина. Так святий апостол Іоанн залишив великий зразок покаяння в особі юнака та пам'ять у серцях людей про те, яким буває справжнє людинолюбство та співчуття. Ковалі не соромляться своїх прокопчених осіб, слухати стукіт молотка, важкої праці та терпіти жар від вогню. Вони просто беруть мідну або залізну болванку і завдяки старанності та наполегливості перетворюють її на вироби, зручні для вживання. Ми не сердитимемося на учня, але наставлятимемо, навчитимемо, умовлятимемо, надихатимемо, викриватимемо, виявлятимемо старанність і старання, щоб з Божою допомогою негідного зробити гідним. За це ми удостоїмося надмірної слави. За такий подвиг Бог обіцяв славу, сказавши в Писанні: Якщо витягнеш дорогоцінне з нікчемного, то будеш як Мої уста (Єр 15,19). В іншому місці Він сказав, що блаженний, у кого нащадки в Сіоні та родичі в Єрусалимі. Слід знати вам, що якщо хтось із вас не кориться старшому як слід, старший повинен переносити неміч початківця, щоб, завдяки такому тяганню, закріпити праці своїх минулих років. Апостол сказав: «Нам, сильним, треба носити слабкі слабкості, а не догоджати собі. Але кожен із нас має догоджати ближньому, на благо, до науки. Один старець мав учня, який бився з помислом розпусти. Старець втішав його такими словами: – Терпи, чадо, бо це нападає на тебе ворог. - Я не перенесу битви, авво, - відповів юнак, - якщо не вчиню блуд на ділі. Старець із удаванням сказав: - Я теж воюю з помислом розпусти, чадо, давай підемо, разом зробимо це діло і повернемося в нашу келію. Старець мав золоту монету, і він її захопив із собою. І коли вони прийшли на місце, старець сказав учневі: - Залишайся тут. Я піду першим, а потім ти. Він увійшов, віддав блудниці монету і попросив: - Не оскверняй брата, - і блудниця дала старцеві слово не чіпати юнака. Коли старець вийшов, сказав братові: Коли брат увійшов, блудниця сказала йому: - Стривай, брате. Хоч я і грішниця, але є закон, і ми маємо його виконувати. Вона звеліла йому встати осторонь і зробити п'ятдесят земних поклонів, а сама встала з іншого боку і теж почала робити поклони. Після двадцяти чи тридцяти земних поклонів брат покаявся. «Як це я звертаюся з молитвою до Бога, а збираюся створити таку богопротивну справу?» - подумав він і відразу пішов, не осквернившись. Бог, бачачи працю старця, визволив брата від блудної лайки, і вони повернулися в келію, прославляючи Спасителя. 2 . Старець сказав: «У наших батьків був звичай заходити в келії початківців, які побажали чинити подвиг наодинці, і дивитися, як вони проводять життя, щоб біси не спокушали і не завдавали шкоди помислам ченцям. А якщо хтось із них дуже страждав від лайки, його приводили до церкви, ставили перед ним чашу зі святою водою, і всі брати підходили і окропляли його, і він одразу очищався». 3 . Авва Міо розповів про одного старця, який був рабом від народження, жив у Скиті і удостоївся досконалого розрізнення. Щороку він ходив до Олександрії, щоб сплатити оброк своїм панам. Зустрічаючи його, вони кланялися йому. Старець наливав воду в таз і обмивав панам ноги. - Отче, навіщо ти це робиш? – казали вони. – Нам незручно приймати це від тебе. - Я не перестав бути вашим рабом, - говорив він у відповідь. – І вдячний, що ви відпустили мене на волю, щоб я служив Богу. Але я омиваю вам ноги, а ви прийміть цей мій оброк. Вони не погоджувалися і сперечалися з ним. Тоді він сказав: - Якщо ви не хочете прийняти цей дар, то я залишусь тут і служитиму вам. Вони лякалися цього і дозволяли йому робити те, що він хотів, потім проводжали з великими почестями та безліччю подарунків, щоб він творив милостиню та молився за них. І він став у Скиту знаменитим та коханим. Велику шкоду завдає собі пастир, коли ночує поза загоном. Сон пастиря – радість вовкам. Розділ 41: Про тих, кого Бог покликав бути вчителями: чим ширше вони поширюють вчення, тим більшої благодаті удостоюються; таким слід вивчати інших невпинно; а ті, хто ставиться до учнів недбало, викликають у себе страшне покарання; і ще про те, що в монастирі неодмінно має бути настоятель, і в нього - заступник, який допомагає йому і бере на себе частину його обов'язків Багато хто приходив до святого Пахомія, щоб він став їх пастирем, і коли кількість братів стала вже дуже великою, він ухвалив, що деякі повинні взяти на собі турботу про братів, що поступають, а сам батько, у всьому будучи керованим благодаттю, дав правила і зразки для всякого чернечого проживання. Одним ченцям Пахомій визначив займатися рукоділлям, щоб заробляти на їжу, іншим – послух заради всієї братії по господарству. Він поставив економа, як другу людину після себе, яка мала забезпечувати благополучне існування і братів, і чужинців. Він наказав при цьому, щоб усі ченці були готові виконати будь-яку послух, що покладається на них, щоб у них не було власної волі у своєму серці, ні в якій іншій справі, і тоді вони будуть плодоносити для Бога, а не для самих себе. Коли святий був зайнятий безліччю справ чи перебував у від'їзді, економ як його заступник брав він управління монастирем. Економ, чужий зарозумілості й самовдоволення, у великій смиренномудрості все робив і спрямовував на творення і душевну користь братів, тим більше, що і святий Пахомій сам теж стежив за тим, як брати виконують свої обов'язки. 2. З житія святого Єфрема Деякі, як вони розповідали, удостоїлися бачити сни про Єфрема. «Якось, – згадував один із них, – я побачив, як багато ангелів зійшло з неба. Вони тримали в руках сувій, списаний із зовнішнього та внутрішнього боку, і сперечалися між собою, кому вручити його. Один називав одне ім'я, інший - інше, і так вони ні до чого не могли домовитися, перебравши всіх благоговійних і цнотливих подвижників. І все-таки вони прийшли до згоди, і сонм ангелів вручив його святому Єфрему. Після цього видіння брат прокинувся і в збудженому стані поспішив до церкви і побачив там Єфрема, який вимовляв найкориснішу проповідь, насолоджуючи слух ченців медом духовних настанов. І тоді він зрозумів увесь зміст побаченого сну і гідно прославив благодать Божу. А Єфрем з того часу отримав від Бога дар вимовляти величезні і сповнені глибокого змісту проповіді. Його розум так був охоплений безперервними духовними думками, що його мова не встигала висловлювати їх. Його проповідь виливалася так вільно, і він так чітко міг висловити глибину сенсу, що слухачі розуміли і добре засвоювали його швидку промову. Якось, кажуть, святий Єфрем навіть попросив Бога: «Владико, помірь потік Своєї благодаті». Його захльостував бездонний океан повчань. Вони вдосталь лилися з його вуст, не даючи мови перепочинку, який часом навіть відмовлявся служити йому, бо не встигав за безперервним потоком його думок. Тоді він припиняв говорити, залишаючись наодинці з молитвою та сльозами. Святий Єфрем до того ж надавав великого значення людинолюбству. Він годував жебраків та щедро допомагав біднякам. Ніколи не відмовлявся виступити на захист скривджених. У нього не було ніякого майна, йому самому не вистачало найнеобхідніших речей. І раб Божий усвідомлював, що єдине, чим він може допомогти спасінню людей, – це мудре і розумне слово. Своїми проповідями він, як казали, відкривав руки, душі та скарбниці багатіїв, які, почувши слово преподобного, щедро допомагали нужденним. Не тільки слово преподобного перетворювало душі, пом'якшувало їх і спонукало до милосердя, але й вся його зовнішність, його лагідність і смирення у спілкуванні з людьми. Навіть один його погляд часом викликав у людини розчулення. Отже, у душі преподобного Єфрема виросли всі чесноти. Його можна було заслужено назвати рясним водним джерелом, луком, покритим яскравими квітами та кущами троянд або новим небом на землі, прикрашеним безліччю яскравих зірок. Ще можна порівняти його з садом, подібним до квітучого Едему, що завжди тішить око, не в'яне, з буйною рослинністю, вкритою пишними квітами і соковитими плодами. Тільки цей рай зовсім недоступний і невидимий для змія, який будує підступні злі підступи проти нашого порятунку. У Скиту жив старець, працьовитий у тілесних справах, але не суворий до своїх помислів. Він подався до авви Іоанну запитати його про те, як позбутися його від неуважності. Вислухавши його, старець повернувся до себе в келію і забув, що йому сказав авва Іван, і знову пішов до нього. Почувши від нього те саме, вирушив у зворотний шлях. Але коли дістався своєї келії, знову все з голови в нього вискочило. І так багато разів приходив і по дорозі назад втрачав усе по розсіяності. Зустрівши старця, він сказав: - Ти знаєш, авво, я знову забув те, що ти мені сказав? Але я вирішив більше не ходити, щоб не докучати тобі. - Іди і запали світильник, - порадив йому авва Іван. – Тепер принеси інші світильники та запали їх від нього. Він так і вчинив. Авва Іоанн запитав: – Чи зазнав перший світильник якихось збитків, коли ти запалив від нього інші світильники? – Ось так і Іван не зазнає шкоди. Хоча весь Скит ходить до мене за порадою, це не заважає мені досягати успіху в благодаті Христовій. Тож коли захочеш, приходь до мене, не роздумуючи. Так завдяки терпінню обох Бог визволив старця від неуважності. Таке діяння насельників Скита: підбадьорювати тих, хто знемагає і примушує себе, щоб один одного вести до порятунку. Не бажай керувати душами, а то перевищиш міру безпристрасності, пошкодиш і собі, і учням. А якщо проти твоєї волі Бог тебе поставить на це, то подбай, щоб творити волю не свою, але Божу, що довірив тобі турботу про словесних овець. Адже це велика небезпека – зневажливо і з недбалістю сприймати підлеглих. Потрібно, щоб ігумен був дуже освічений і не спав заради порятунку підлеглих. Він повинен у всьому розбиратися і правильно оцінювати і ходу, і рухи, і одяг кожного брата: викривати недостойне і спрямовувати ченців на краще, показувати їм усе, що допомагає їхньому порятунку, аж до дрібниць. А недбайливим – нагадувати про загрозливі кари – тоді ми станемо, як стіна, і не дозволимо недбальства впливати на недбайливого. Так, вовки, побачивши старанність Пастиря, йдуть далеко від череди словесних овець. Воістину ніщо так не веде душу до спасіння і не надихає молодих на працю, як вчитель, який ділом і словом вчить чесноти і радить, за словами Писання: Дивіться на мене і робіть те саме (Суд 7,17). Авва Ісайя говорив своїм ченцям: «Дивіться, браття, не нехтуйте дотриманням моїх заповідей. Інакше, вибачте мені, я не дозволю вам залишатися у мене. Адже якщо ви дотримуєтеся заповідей таємно та явно, мені відповідати за вас перед Богом. Але якщо ви їх не дотримуєтеся, то вас запитає не тільки за вашу власну недбальство, а й за зневагу до мене. Хто зберігає мої заповіді таємно і явно, того і Владика наш і Бог збереже від усякого зла і покриє від усякої спокуси, що приходить таємно і явно». 2 . Він же сказав: «Якщо живуть у тебе брати, суворо стеж за тим, чи слухаються вони тебе, знаючи, що тобі доведеться відповідати за них перед Богом». Хто говорить правильно, той сам повинен слухатись своїх слів, як сприйнятих від Бога. Адже істина належить не тому, хто її висловлює, а Богові, Який творить її. Якщо тобі доручено керувати братами, дотримуйся вимог своєї посади – ніколи не замовчуй належного з остраху, що тобі почнуть заперечувати. Почнуть тебе слухатися – отримаєш нагороду за чесноти твоїх підлеглих. А не будуть слухатися, вибач їм цей гріх і отримаєш ту ж нагороду від Бога, що сказав: Якщо ви прощатимете людям провини їхньої, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провини їхньої, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших (Мт 5,1). Глава 42: Про те, що людині не слід повчати і викривати тих, хто не перебуває в її підпорядкуванні, навіть якщо вони грішать, крім випадків, коли вони самі просять про це; і про те, що не потрібно захищати їх від кривдників Якось Паїсій побився зі своїм братом, тож вони в кров розбили обличчя один одному. При цьому був авва Пімен, але нічого їм не сказав. Прийшов авва Анув, і побачивши, до чого дійшли брати, спитав авву Пимена: - Що ж ти дозволив братам так побитися і нічого не сказав їм? – Вони брати, – відповів авва, – самі й помиряться. - Ти ж бачиш, як вони б'ють один одного, і сподіваєшся, що після цього помиряться? - Поклади у своєму серці, що мене тут не було, - сказав авва Пімен. Насправді старець споглядав Бога і не дивився на те, що відбувається перед ним, ніби його й справді не було. 2 . Амма Сарра попросила сказати авві Пафнутію: - Хіба ти робиш Божу справу, що дозволяєш своєму братові залишатися в безчесті і не заступаєшся за нього? – Я роблю Божу справу, – відповів він, – і тому в мене ні з ким більше немає жодних справ. – Чи добре втручатися у суперечку братів? – Цього треба уникати, – відповів старець. – У Писанні сказано про праведника: затикає вуха свої, щоб не чути про кровопролиття, і заплющує очі свої, щоб не бачити зла (Іс 33,15). 4 . Сказав авва Арсеній, що мандрівний чернець ніколи не повинен виступати посередником у чужій країні, і тоді він знайде спокій. 5 . Одного разу авва Макарій прийшов до авви Антонія і, поговоривши з ним, повернувся до Скита. Батьки вийшли його зустрічати. Почалася розмова, і старець сказав братам: – Я сказав авві Антонію, що тут не можу служити Літургію. Батьки одразу перевели розмову на іншу тему і не захотіли навіть дізнатися, що відповів авва Антоній, і старець теж нічого їм не сказав. 6 . Про це ж говорив один із батьків. Коли батьки бачать, що брати забувають запитати про якусь річ, яка їм потрібна, то змушують себе прямо назвати те, про що треба сказати. Але якщо брати не вимагають продовження розмови, то й не нагадують про це, щоб не виявилося, що вони говорять, коли їх не просять, і впадають у пустослів'я. – Якщо поряд зі мною живуть брати, і я бачу, що вони роблять щось неналежне, чи накажеш, щоб я їм про це сказав? – Якщо вони старші за тебе чи твої однолітки, – відповів старець, – то краще промовчати, і тобі буде спокійніше. Ти позбавиш себе від домагань та турбот. - Але що мені робити, отче, якщо мене обурюють їхні стосунки? - Якщо вже не можеш терпіти, - відповів старець, - то зроби їм навіювання один раз зі смиренномудрістю. А якщо не послухаються тебе, дай все це Богові, а про власну волю забудь. Тільки не висловлюй себе і не вважай, що твоє невдоволення неодмінно завгодно Богові. Думаю, краще тобі промовчати. Брати, якщо ви виходите разом на роботи, нехай кожен стежить за собою, а не за братом, не повчає його і не дає йому наказів. Вам сказали, що робити, то нехай кожен те й робить. Але якщо хтось попросить: «Брати мої, створіть любов і навчіть мене, як робити мою роботу, а то я це не вмію», а серед вас знайдеться той, хто добре знає цю справу, то нехай він не лукавить і не говорить, що не знає, бо це не буде смиренням Божим. Така людина (можливо) всередині не має Божої любові – раз її попросили навчити брата, а вона не захотіла, бо вражена лукавством. Про таких у Писанні сказано, що ті, хто чинить зло, винищуться (Пс 36, 9). Якщо ти підеш кудись, щоб оселитися одному чи поряд з тими, хто прийшов туди раніше за тебе, і побачиш там якесь ремесло чи справу, що завдає шкоди, шкідливої й не чернечої, не відкривай вуст і не викривай, але, якщо не здобудеш свого спокою, то йди в інше місце. тобі. Хто не в твоєму підпорядкуванні, не докоряй його за помилку, це прояв владолюбства, а не поради. Потрібно давати поради у множині – тоді вони будуть усім корисні, тому що в такому разі кожен, виходячи зі свого сумління, знайде в них корисне для себе. З тими, хто не визнає себе твоїми підлеглими, ніколи не сперечайся, навіть якщо вони йдуть проти істини, а то викличеш у них злобу і до божественного Писання. Глава 43: Про те, що не потрібно виявляти свою владу над послушниками і наказувати їм те, що не належить до їхніх обов'язків, і про те, що благодать супроводжує накази смиренномудрі та розсудливі Якщо людина зі страхом Божим і смиренністю наказує братові щось зробити, то його слово, вимовлене заради Бога, змусить брата підкоритися і зробити, що заради твердження йому сказано. А якщо людина наказує братові не зі страхом Божим, а щоб показати свою владу, то Бог, що бачить приховане в серці, не сповістить брата навіть слухати це, не те, що робити. Адже можна з усією очевидністю відрізнити те, що робиться заради Бога і що для утвердження власної влади. Останнє сповнене гніву і сум'яття і походить явно від лукавого. 2 . Один брат образився на іншого. Той про це почув, пішов і покаявся перед скривдженим братом. Але він навіть двері йому не відчинив. Тоді брат прийшов до старця і розповів йому про це. Старець пояснив йому: - У своєму серці ти не знайдеш виправдання собі: ти подумки ганив брата, вважаючи, що він у всьому винен, а себе виправдовував, і тому той не був повідомлений відчинити тобі двері. Вчини так, навіть якщо він згрішив проти тебе: іди до нього, поклавши в своєму серці, що ти згрішив проти нього, а брата свого у всьому виправдовуй, і тоді Господь повідомить його помиритися з тобою. Брат послухався і вчинив так, як старець порадив. Він підійшов до келії скривдженого і постукав. Той тільки почув кроки, сам поквапився до дверей, відчинив їх і від щирого серця поцілував невинного. З того часу між ними запанував міцний світ. 3 . Старець сказав: «Не зневажай підлеглого, бо не знаєш, у тобі Божий Дух чи в ньому. Підлеглим я називаю службовця тобі». 4 . Коли авва Роман помирав, навколо нього зібралися учні і спитали: - Як нам далі справлятися з усіма справами? - Ніколи я не починав говорити будь-кому з вас, якщо заздалегідь не примушу в думках ні на кого не гніватися, якщо слухач зробить не те, що я звелів. Таким чином, ми весь час жили у світі. Брате, тобі довірена чужа душа? Готуйся до битви, має бути чимала боротьба, яка під силу тільки досконалим чоловікам, тверезись, тому що керівництво братом вимагає великої уваги. Не зневажай його, але з повагою спілкуйтеся один з одним. Інакше через твою зверхність ворог вкладе в нього (хитрі) помисли за те, що ти поступився нечистому. 2 . Хто переступає межі чистоти та цнотливості і вимагає від послушників задоволення хтивості, накликає на себе страшенну муку, думаю, не меншу, ніж для розпиначів Господа – тому що він зухвало розбестив священний храм Божий, який Святий Дух довірив йому. 3 . Апостол сказав: Якщо хтось розорить храм Божий, того покарає Бог (1Кор 3,17). Але й той, хто слухається таку людину, теж буде покараний Богом. Що заважає йому наслідувати цнотливого Йосипа або порівнювати блаженної Сусанні? Йосип, хоч і був проданий у рабство, не поступився домаганням своєї пані, і навіть погрози смерті не могли похитнути боголюбця. Спочатку пані домагалася юнака, обіцяючи йому дарувати безліч володінь, а коли він не послухався, вона почала загрожувати тортурами та смертю. Але Йосип нізащо не поступився своєю цнотливістю, але вважав за краще смерть мерзотному падінню, хоча перебував у вкрай скрутному становищі. Йосип у всьому слухався своїх господарів, але благочестиво відступив від гріха, залишивши нам приклад (1Пет 2, 21), як чинити. Так само і блаженна Сусанна віддала перевагу смерті гріха перед Богом. 4 . Як апостол радить нам, браття, зі страхом і трепетом робіть своє спасіння (Флп 2, 12). Дуже ворог протистоїть тим, хто творить чесноти, намагаючись підловити їх на всьому. Але якщо ми будемо слухати себе і дотримуватися страху Божого, то легко зневажатимемо ворога. 5 . Потрібно, щоб старші були взірцем для молодших у всіх чеснотах. Не даватимемо приводу тим, хто шукає приводу. Господь каже: Хто створить і навчить, той великим назватиметься в Царстві Небесному (Мт 5,19). І апостол радить нам: Будь зразком для вірних (1Тим 4,12) і ще: якщо ти начальник..., начальствуй з старанністю (Рим 12, 8), і ніхто нехай нехтує юністю твоєю (1Тим 4,12). Дивись, не зловживай становищем вчителя: Не пануючи над спадщиною Божою, але подаючи приклад стаду; і коли з'явиться Пастиреначальник, ви отримаєте нев'янучий вінець слави (1Пет 5, 3–4). І ще апостол сказав: Будьте наслідувачами мені, як я Христові (1Кор 11, 1). А всяка гордість чужа вірним, як сказав апостол: Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як 4,6) 6 . Брате, тебе призначили ігуменом? Не звеличуйся, але будь серед братів, як один із них. Згадай про свої колишні праці, коли ти був у послуху, і знай, що брати зараз через це проходять, тому не відмахуйся від них, але завжди приходь їм на виручку. Хто опікується братами, навчаючи їх і навчаючи, благоугоджує Господу і шанується. До того, хто милостивий до ближнього, Господь завжди буде милостивий. Милостиня, надана чоловіком, – як печатка на ньому. 7 . Поки людина не виявляє своєї влади, здається лагідною і співчутливою. Але отримавши владу повелівати, він користується нею нерозважливо. Забери в нього владу, і він не зможе виконати своїх наказів. Ось тоді він пізнає свою безпорадність, яку раніше не помічав через відсутність мудрості, коли влада затьмарила йому розум. Ігумен повинен говорити послушникові, що він повинен робити, а якщо послушник не виконає доручення, сказати йому, яке зло станеться від цього. Якщо тебе поставили наставляти про Господа, а тебе не слухаються, засмучуйся про себе, але зовні не показуй збентеження. Завдяки цій внутрішній скорботі ти не будеш засуджений разом з тим, хто не слухається. А якщо обурюватимешся, тебе спіткає та сама спокуса. 2 . Хто зі страхом Божим навчить і наставляє грішника, той вкладає в нього чесноту, протилежну його гріху. А хто пам'ятає зло і лається з ненавистю, той за духовним законом впадає в ту саму пристрасть. 3 . Якщо людина не послухалася тебе з першого разу, не змушуй її і не намагайся переперечити. Просто спробуй сам отримати користь, яку він відкинув. Твоя незлобність буде корисніша тобі, ніж його виправлення. Авва Макарій сказав: «Якщо ти осуджуєш когось і впадаєш при цьому в гнів, значить, ти не менш схильний до пристрасті. А це неправильно – інших рятувати, а губити себе». Глава 44: Про те, що творить благо не повинен переривати своєї праці, навіть якщо не все виходить досконалим, але підбадьоритися і намагатися довести справу до кінця Брат прийшов до авви Пімена і сказав: - Я засіваю поле і творю з нього милостиню, чи правильно я роблю? – Правильно, – схвалив старець. Брат пішов, втішений, і збільшив милостиню. Коли авва Анув про це почув, то сказав авві Піменові: – Хіба ти не боїшся Бога, що кажеш такі речі братові? А за два дні авва Пімен покликав цього брата і сказав йому в присутності авви Анува: - Повтори, що ти мені сказав минулого разу, а то я тоді відволікся. - Я сказав, що засіваю поле і від його плодів творю милостиню. – А я, – сказав авва Пімен, – думав, що ти сказав про свого брата-мирянина. Якщо ти займаєшся такою справою, то вона не чернеча. Почувши це, брат засмутився і сказав: - У мене немає іншої справи, крім цього, і я не можу не засівати своє поле. Коли брат пішов, авва Анув покаявся перед старцем. Авва Пімен вибачив його і сказав: - Я з самого початку знав, що обробляти поле - не чернеча справа, але я сказав так для його помислів, щоб надихнути брата до успіху в любові. А тепер він пішов, засмучений, але робитиме те саме. – Мені ненависно бачити марнославство молодих ченців. Вони трудяться, а нагороди не здобувають, бо шукають людської слави. - А я цих ченців розумію, - заперечив йому інший, досвідченіший, - юнакові корисніше марнославитися, ніж бути лінивим. У будь-якому випадку, коли він марнославиться, то змушений утримуватися, пильнувати, терпіти холод, множити любов і виносити скорботи заради похвали. Після того, як він набуде такого способу життя, приходить до нього благодать Божа і запитує: «Чому ж ти працюєш не заради мене, а заради людей?» І благодать переконає юнака шукати слави не людської, а Божої. Почувши його слова, старець підтвердив: 3 . Брат сказав авві Піменові: – Я даю братові трохи хліба чи ще щось, а біси все це опоганюють, і виходить, що я роблю це для людиноугодництва. – Навіть якщо твоя милостиня надана для людиноугодництва, ти дав братові те, що йому потрібно, – сказав старець і навів таку притчу. – В одному селищі жили два хлібороби. Один із них посіяв трохи непровіяного зерна, а інший нічого не став сіяти і зовсім нічого не робив. І ось настав голод. Скажіть, хто з них виживе? - Звичайно, що посіяв трохи непровіяного зерна, - відповів брат. - Отак і ми, - зауважив старець, - сіємо мало зерна і те непровіяного, аби не померти з голоду. 4 . Ама Сарра сказала: «Краще творити милостиню на очах у людей, ніж не творити її зовсім. Нехай на початку милостиня звершується з людиноугодництва, але зрештою вона угодна Богу». Глава 45: Про те, що настоятель повинен найслабших братів ретельно наставляти, щоб навчити їх послуху, терпінню та іншому подвигу, і до початкових завжди бути милостивим Авва Агафон любив авву Олександра, бо він був дуже терплячим подвижником, поміркованим у помислах і дуже доброзичливим. Сталося одного разу, що його учні відмочували лозу у річці. Авва Олександр теж лагідно і тихо робив те саме, але брати поскаржилися на нього старцеві: - Брат Олександр стоїть і нічого не робить. Авва Агафон, бажаючи вилікувати їх, сказав: - Брате Олександре, відмочуй лозу краще, щоб вона стала м'якою, як льон. Той, почувши це, засмутився. Але пізніше старець потішив його: - Ти думаєш, я не знав, що ти добре працюєш? Але я сказав тобі так, брате, щоб вилікувати їхній задум про твою послух. Брати, місто не одразу будується, і війна завжди розгортається під керівництвом. Все зростає поступово, щоб дійти до досконалості. Недосвідчений у військовій справі не може володіти цибулею або битися в рукопашну так само добре, як досвідчений. І дитина не може бігати так само швидко, як дорослий. Якщо ти даси дитині тяжкість надміру, то покалічиш її. І, навпаки, якщо не привчати його до праці, він виросте ні на що не придатним. Таким чином, початківцям потрібно керувати розважливо і не покладати на нього по зарозумілості тяжкості понад силу. Але, навпаки, не дивитись на нього з зневагою та зневажати його душевні потреби. Як садівник всіляко доглядає рослину, так і ти повинен чинити. Цей брат – новачок. Тому дай йому подвиг під силу і постався з розумінням до нього, згадавши, як ти сам свого часу вчився підкорятися старшому. Якщо він немічний тілом, не проганяй його, але працюй разом з ним, терплячи його невмілість. Намагайся бачити міру можливостей кожного свого підлеглого і вимагай від нього тільки те, що він може, згадуючи слова Господа про духовне сіяння зерен, що принесли плід: одне в сто разів, а інше в шістдесят, а інше в тридцять (Мт 13,8). Кожен догоджає Богові в міру своїх сил. Якщо у тебе в підпорядкуванні молодий монах, люби його від душі, не накладай на нього тяжкість понад силу – тобі доведеться врятувати його душу заради Господа. Коли з'явиться Пастиреначальник, ви отримаєте нев'янучий вінець слави (1Пет 5,4). Будь великодушний до початківця, бо для Бога немає нічого неможливого. Але якщо він не любить смирення, то позбавляє себе зброї проти ворогів і тому незабаром зазнає аварії. Розсудливий ігумен не принизить новачка, коли почує, як він сперечається зі старшим, але спочатку досліджує справу у всій точності і зі страхом Божим виступить посередником. Глава 46: Про те, що не всім підходить той самий подвиг і для цього слід враховувати минулий життєвий досвід і тілесні особливості кожного Якось один чернець, у минулому римський багатій, оселився в Скиті неподалік церкви. Був у нього раб, який доглядав його. Коли пресвітер побачив, що цей монах ослаб здоров'ям, то зрозумів, що до цього він жив у Римі серед зручностей і, підкоряючись Божому промислу, поселив його біля скитської церкви. Римлянин прожив у Скиту двадцять п'ять років і прославився як провидець. Коли один із великих єгипетських батьків почув про нього, прийшов подивитися на нього, сподіваючись дізнатися, який він чинить тілесний подвиг. Він прийшов до нього в келію, вони поцілувалися і, помолившись, сіли. Єгиптянин помітив, що на прозорливому старці м'який одяг, і що він підкладає килимок зі шкури та невелику подушечку під себе, а його чисті ноги взуті у м'які сандалії. Побачивши це, він був введений у спокусу, тому що в Єгипті не було прийнято такого способу життя, і до всіх ставилися суворі вимоги. Прозорливий старець зрозумів, що гість введений у спокусу і сказав до слуги: - Давай влаштуємо святковий обід на честь авви, що прийшов. Слуга знайшов трохи овочів та зварив їх. Коли настав час обіду, вони взялися за трапезу. У старця виявилося і трохи вина, яке йому було прописано через його хворобу, і вони випили вина. Коли настав вечір, вони прочитали дванадцятипсалміє і лягли спати. Те саме молитовне правило вони здійснили і опівночі. Вранці єгиптянин прокинувся і, попросивши старця помолитись за нього, пішов, не отримавши жодної користі. Коли єгиптянин відійшов на невелику відстань, старець, бажаючи принести йому духовну користь, послав за ним і покликав його до себе. І коли той прийшов, він прийняв його з радістю і спитав: - Я єгиптянин, - відповів гість. – А ким ти був у селі? - Чи підкладав ти під себе підстилку? - Хіба в полі є підстилки? – А чим ти харчувався у полі та яке пив вино? - Хіба в полі знайдеш їжу та вино? - Але як же ти не помер з голоду? - Я їв сухарі, а якщо були коржики, то коржі і запивав їх водою. – Дуже важко так харчуватися, – зауважив старець. - А чи була лазня в селі, щоб помитися? – Ні, – відповів єгиптянин, – але коли треба було помитися, ми йшли на річку. Коли старець розпитав про все єгиптянина і дізнався всі тяготи його колишнього життя, то заради його духовної користі розповів йому про своє колишнє життя у світі: - Я, смиренна людина, яку ти бачиш перед собою, походжу з великого міста Риму і був знатною людиною при дворі імператора, - тільки-но єгиптянин почув це, розкаявся у своїх помислах і став уважно слухати далі, а старець продовжував. - Я залишив місто і прийшов до цієї пустелі. Я володів великими палацами і був дуже багатий, але знехтував усе це і оселився у цій маленькій келії. У мене були ліжка із чистого золота, дорогоцінні покривала. Тепер, замість них, Бог дарував мені цю підстилку та шкуру. У мене був дорогий одяг, а зараз я ношу просту накидку. На свій обід я витрачав багато золота, і натомість Бог дарував мені тільки те, що ти зараз бачиш: трохи овочів та маленьку чашку вина. Мені служило безліч слуг, і замість них, з Божої милості, мені служить лише цей старець. Замість лазні я ллю трохи води на ноги і ношу по своїй немочі сандалії. Замість струнної музики, я чую лише дванадцятипсалміє. Вночі вчиняю моє правило, замість гріхів, які творив у світі. Прокинувшись, одразу маю богослужіння. А тебе прошу, авво, нехай моя неміч не вводить тебе в спокусу. Коли єгиптянин вислухав його, то зрозумів і сказав: – Горе мені, від багатьох скорбот, які я знав у мирському житті, потрапив у місце заспокоєння і отримав тут те, чого там у мене не було. А ти від великого свого заспокоєння прийшов у місце скорботи і від великої слави та багатства звернувся до смирення та злиднів. І отримавши велику користь, єгиптянин пішов, ставши другом старця і часто приходив до нього заради духовної користі. Бо старець мав дар розрізнення і був сповнений пахощами Святого Духа. 2 . Як розповідали про авву Арсенію, якось, коли він жив у Скиті і захворів, то до нього прийшов пресвітер, відвів його до церкви, уклав на лаву і підклав подушку йому під голову. Хтось із старців прийшов відвідати його, побачив його лежачим на лавці з подушкою під головою, зніяковів і сказав: - Ну й авво Арсен, навіть тут розлігся на лаві. Тоді пресвітер зупинив його і наодинці спитав: – Ким ти був у себе на селі? – І як ти проводив час? – У багатьох тяжких працях та турботах. - А тепер як тобі живеться в келії? – Подивися на авву Арсенія, – сказав пресвітер, – у світі він був наближеним до імператора. У нього були тисячі слуг, підперезані золотими поясами, в золотих шатах із золотими орнаментами. Вони прислуговували йому, а він лежав на дорогих м'яких підстилках. А ти, пастух, знайшов тут спочинок, про який і думати не міг у світі. А він, який насолоджувався у світі, тут ніколи не набуде відпочинку. Те, що тобі легко, для нього це тягар. Почувши це, старець зворушився і приніс покаяння: - Пробач мені, авво, я згрішив. Воістину це справжній шлях чернечого життя. Бо він прийшов до смирення, а я лише до відпочинку. Не примушуйте старця до роботи, тому що він виснажив своє тіло в подвигу з юності. Достатньо від нього сумлінного страху Божого. Якщо людина постаріла, творячи волю Божу, їй вистачає для порятунку розумного діяння та виконання вимог совісті. 2 . Вшануй старців заради Господа і заради найрозважливіших братів, які, побачивши, яка шана виявляється чеснотами, ще більше посилять свою запопадливість. 3 . Врахуй, брате, міру кожного зі своїх підлеглих. Бо Господь сказав, що все приносить свій плід: одне в сто разів, а інше в шістдесят, а інше в тридцять (Мт 13,8). Глава 47: Про те, що найбільше потрібно дбати й поблажливим, якщо, звичайно, при цьому не порушується заповідь Божа, щоб не було спокуси; і про те, що про вчинення та гріхи людини слід судити в залежності від її фортеці та занять Якось три старці (про одного з них йшла погана слава) прийшли до авви Ахілла. – Авва, сплети мені мережу, – попросив один із них. – Не можу, – відмовився авва. - Створи любов, - сказав інший, - щоб ми поминали тебе в нашому монастирі, сплети нам мережу. – Не маю часу, – була відповідь. Тоді третій, за ким була погана слава, попросив: - Сплети мені мережу, щоб вона в мене була з твоїх рук, авво. - Тобі сплету, - одразу погодився він. Два перші старці запитали авву наодинці: – Чому, коли ми просили тебе, ти не захотів зробити її для нас, а йому сказав: «Спліт»? — Вам, — відповів Ахілла, — я відмовив, бо не маю часу, і ви не засмутитеся. А якщо йому не зроблю, він подумає, ось, мовляв, старець, почувши про мої гріхи, не захотів зробити її для мене – тоді мотузок обірветься, тобто він втратить останню надію. І я підбадьорив його душу, щоб він не був поглинений надмірним смутком (2Кор 2, 7). 2 . Одного разу батьки (з ними був і авва Пімен) прийшли до будинку однієї христолюбної людини. Коли вони їли, то подали м'ясо, і всі їли, окрім авви Пімена. Старці здивувалися, що він не їсть, бо знали про його дар розрізнення. Коли вони встали, то спитали його: - Пімене, чому ти так вчинив? - Вибачте мені, батьки, - відповів він. - Ви їли, і нікому це не було в спокусі. А якби я їв м'ясо, то, оскільки за трапезою було багато братів, це завдало б шкоди їхньому духовному життю. Вони сказали б: «Пімен їсть м'ясо, а чим ми гірші?» І батьки захопилися його даром розрізнення. 3 . Брат запитав одного з батьків, чи людина осквернюється, якщо обмірковує нечистий помисел. Батьки почали обговорювати це питання. Одні казали: – Ні, – заперечували інші, – інакше ми, прості люди, не зможемо врятуватися. Головне – не чинити гріх тілесно. Брат пішов до найдосвідченішого старця і спитав його про це. Старець відповів: – З кожного буде запитано у міру досягнутої. – Заради Господа, – попросив брат, – роз'ясни мені твою загадкову відповідь. – Ось лежить цінна річ, – відповів старець, – до неї підійшли два брати. Один досяг великої міри, а інший малої. Якщо помисел брата, який досяг досконалості, скаже: «Я хочу, щоб у мене була ця річ», то брат одразу відсіче його і не опоганиться. А той, хто ще не досяг великого заходу, нехай навіть продовжуватиме бажати цю річ, охоплену помислом, не оскверниться, якщо не візьме її до рук. Брате, підтримуй немічного, а міцному братові це від тебе не треба. Як сказано в Писанні, не здорові потребують лікаря, але хворі (Мт 9,12). І ще: Ми, сильні, повинні зносити недуги безсилих (Рим 15,1). Глава 48: Про те, що людину, яка впала в гріх і близька до відчаю, не слід різко таврувати і викривати, але співчувати їй і лагідно втішати, щоб зупинити її падіння, а також доброзичливо прийняти того, хто залишив, а потім знову повернувся до монастиря. Одного брата обмовили в монастирі, звинувативши в розпусті. Він покинув монастир і пішов до авви Антонія. Потім прийшли брати з монастиря, щоб, як вони казали, зцілити брата, звернувши його до покаяння. Вони стали викривати його: - Ти накоїв те й те. Брат виправдовувався, що нічого подібного не робив. Під час їхньої розмови був присутній авва Пафнутій Кефала, який розповів такий випадок: - Я бачив на березі річки людину, яка по коліно зав'язала в тині. Прийшли люди, стали допомагати йому та втопили його по шию. Авва Антоній сказав тоді про авву Пафнутію: – Ось справжня людина, здатна зцілити і врятувати душу. Брати, розчулившись словами старців, покаялися перед братом, і покликані до цього батьками, прийняли його назад до монастиря 2 . Авва Пімен сказав: «Якщо людина згрішить, але відмовлятиметься, не викривай її, бо відсічеш у неї бажання покаятися. Навпаки, скажи йому: «Не падай духом, брате, і будь обережний надалі». Тоді ти прокинеш у його душі каяття. Якщо брат піде з монастиря під якимось приводом, потім занедужає або просто покається і повернеться в монастир, не проганяйте його, навпаки, прийміть назад, як невід'ємну частину свого тіла. Нехай він згрішив, покинувши монастир, а ти будь милостивий до нього заради Господа, який сказав: Так як ви зробили це одному з цих Моїх братів менших, то зробили Мені (Мт 25,40). 2 . Дбати тільки про себе заборонено. Спаситель сказав: Не турбуйтесь для вашої душі, що вам їсти і що пити (Мт 6, 25) і т. д. І апостол радить: Не про себе тільки кожен дбати, але кожен і про інших (Флп 2,4). Тим самим він ставив любов вище всіх звершень і обдарувань (пор.: 1Кор 13,1-13). 3 . Добра справа – молитва, що супроводжується постом. Але пост виправдовує лише милостиня. Як сказано в Писанні: Милості хочу, а не жертви (Мт 9,13). 4 . Подивися, як пророк викриває немилосердних: Не думав виявляти милість, але переслідував людину бідну і злиденну і розтрощену серцем, щоб умертвити його (Пс 108,16). І ще: Кого Ти вразив, вони ще переслідують, і страждання вражених Тобою множать (Пс 68, 27). 5 . Спаситель наказує нам бути щедрими, коли каже: Будьте милосердними, як і Отець ваш милосердний (Лк 6, 36). Він називає милостивих блаженними: Блаженні милостиві, бо вони помиловані будуть (Мт 5,7). Також він наказав нам вимовляти в молитві до Бога: І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим (Мт 6,12). 6 . Прийми того, хто заблукав і покаявся, якщо він справді показав чисте і справжнє покаяння. Послухай слова апостола: Вам краще вже пробачити його і втішити, щоб він не був поглинений надмірним смутком. І тому прошу вас надати ту любов (2Кор 2,7–8). 7 . І ще він сказав: Благаємо також вас, браття, навчіть безчинних, втішайте малодушних, підтримуйте слабких, будьте довготерпеливими до всіх. Дивіться, щоб хтось кому не віддавав злом за зло; але завжди шукайте добра і одне одному і всім (1Фес 5,14–15). 8 . І Господь не позбавив слави блудного сина, але прийняв його, як воскреслого з мертвих, вдягнув у кращий одяг, взув і подарував перстень, заколов вгодоване тільце, щоб усі раділи воскресенню загиблого сина. А коли інший брат засмутився, Господь потішив його, вилікувавши духовно: Сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє, а тому треба було радіти і веселитися, що брат твій... був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся (Лк 15, 31-32). І ти, брате, сподобившись милості, не зневажай її, але наслідуй сина, що покаявся і повернувся. Припади до твого батька зі смиренням, сповідай йому свою гріх заради істини і говори без удавання: Отче! я згрішив проти неба і перед тобою і вже не гідний називатися сином твоїм, прийми мене до найманців твоїх (Лк 15,18–19). З цим розчуленням і болем припади до нього і, отримавши прощення, бережи себе надалі, зі страхом і смиренномудрістю працюй Господеві всі дні життя твого, пам'ятаючи про отримані тобою благодіяння. Не так, щоб деякий час виявляти смиренність і покірність, а потім дуже швидко нахабно і безсоромно ліниво ходити на богослужіння та на всеношну. Не можна сьогодні дякувати за трапезу, а завтра ганьбити кухарі та трапезарія. Згадай пророкові слова: Я їм попіл, як хліб (Пс 101, 10). Згадай про оцт і жовчі, які їв заради нас Владика. І з вдячністю їж усе, що дають. Говорячи коротко, не можна спочатку змиритися, виявити помірність, благоговіння і будь-яку іншу чесноту, а потім вдатися до нестримності і байдужості до всього, тому що в такому разі ти можеш викликати на себе страшний гнів за те, що, отримавши прощення, знехтував свого благодійника. Тоді ти будеш відтятий, як загнила, невиліковно хвора частина тіла, і надалі не отримаєш можливості для покаяння та виправлення. Про це нас попереджав Господь: Ось ти видужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гіршого (Ін 5,14). - Чи не ходив ти до села? - Запитав авва. - То чий же цей плащ у тебе? Коли брат зрозумів, що це плащ жінки, то кинув його додолу до ніг авви зі словами: – Пробач мені, авво, я більше не буду. Авва вибачив його і наставив: - Надалі, чадо, слухай собі. Бо яка тобі користь від цієї нечистоти, крім ганьби та ганьби від людей, а в майбутньому столітті – від вогню невгасимого, де черв'як не вмирає і вогонь не згасає? (Мк 9, 44). Прошу тебе, брате, тримайся подалі від цієї гидоти. Брат розкаявся, упав до ніг старця, обливаючись сльозами і від щирого серця просячи у Бога прощення. Так, завдяки людинолюбству Божому та великодушному терпінню святого старця брат припинив грішити і став зростати у духовному житті. Він не тільки показав гаряче покаяння, але й благословив Богу добрими справами, так що брати, бачачи його покаяння та успіх, віддали хвалу Богові. Іноді авву просили пояснити, чому він не викрив брата, хоча знав, що той грішить, але довго терпів. - Я бачив, - відповів старець, - як диявол тягне його за руку і тягне у світ, а я терпляче тримав його за іншу руку, щоб він, викривлений і зганьблений, не пішов у світ. Бог вподобав своєму творінню врятуватися, диявол відпустив його руку, і він зовсім врятувався. Пояснення Павла Благолюбного: Добра справа – довготерпіння, що супроводжується молитвою, коли ми виявляємо його стосовно брата, спокушеного нашим спільним ворогом і вже доведеного до відчаю. Часто Бог, втішаючи і милостиво приймаючи Своє творіння, виправляє того, хто грішить, і допомагає загиблому піднятися. А різкість і викриття, коли вони не на часі, можуть тільки ще більше роз'ятрити, а не зцілити рани постраждалих. 2 . З одним братом сталася спокуса, тобто він здійснив гріх. Це сталося в Кіновії авви Іллі, він був вигнаний звідти і пішов до авви Антонія на гору, і прожив у нього деякий час. Потім авва Антоній знову направив його до Кіновії, звідки прибув. Але брати не прийняли його, і він повернувся до авви Антонія і сказав: - Вони не хочуть мене приймати, отче. Той послав його разом з одним із своїх ченців і передав насельникам Кіновії: «Корабль зазнав аварії у відкритому морі, втратив керування і ледве досяг землі. А ви корабель, що врятувався, хочете потопити?» Монастирські брати зрозуміли, що брата прислав авва Антоній і одразу ж прийняли його. Глава 49: Про те, що настоятель не повинен спокійно дивитися на те, як його підлеглі грішать, але викривати їх, карати та зцілювати всіма способами Якось авва Макарій Олександрійський прийшов до авви Пахомія Тавенського. Пахомій запитав його: - У мене є безчинні брати, що з ними робити? Карати? — Потрібно карати їх і судити за справедливістю тих, хто в тебе підпорядкований, — відповів авва Макарій, — Тільки зовнішніх не суди. Адже в Писанні сказано: Чи не судите ви внутрішніх? А зовнішніх судить Бог (1Кор 5,12–13). На безчинних і недбайливих братів повинен завжди опускатися палиця настоятеля. Адже якщо вони не хочуть Божим страхом приборкати своє серце, то хай хоч завдяки палиці утримуються від того, що їм не корисно. Адже і раб стає розумнішим, коли господар у нього строгий. Хто дозволяє послушникові заперечувати, коли не слід, вводить його в оману відразу ж, навчаючи відкидати основи слухняності. 2 . Не ставай двоособливим, однією особою ставлячись до людини на словах, а іншою – по совісті. Святе Письмо проклинає таких людей. 3 . Людину, що говорить істину, нерозумні ненавидять, а лицеміра люблять. Але нагорода не змусить себе довго чекати, бо Господь одним рішенням кожному віддає за заслуги. Розділ 50: Про те, що якщо грішник ганьбить чернече братство і не виправиться після належного розуміння, його потрібно виганяти, і настоятель не повинен виявляти надмірну поблажливість, бо він може нашкодити собі та всім братам. Авва Данило розповідав, що в Скиті при авві Арсенії був чернець, який крав речі у старців. Авва Арсен поговорив з ним наодинці в келії, щоб врятувати його душу і позбавити старців неприємностей. Він сказав йому: - Якщо тобі треба щось, я дам тобі, тільки не кради. Він давав йому все, що той хотів: монети, дріб'язок, одяг та інші речі. Але він продовжував красти. Бачачи, що нещасний не залишає свого поганого звичаю, його прогнали зі словами: якщо брат має порок, який не шкодить громаді, його треба терпіти. Але якщо брат руйнує душевний спокій усіх довкола, його слід гнати, щоб разом із ним не загинули й інші. Якщо тобі довірений початковий, то не надто переймайся до нього співчуттям, крім того, що вимагає від тебе Творець, а то він почне знімати з себе добре ярмо Господнє і тебе потягне за собою. Якщо човен на цьому місці потонув, то треба потурбуватися про корабель. 2 . Нехай твої діяння ґрунтуються на веденні Господа, тоді ти не заплутаєшся в мережах диявола. Зазвичай ворог намагається захопити подвижників привабливим виглядом і під виглядом добра чинить зло. 3 . Якщо ти зібрався просити ігумена за брата, вигнаного з монастиря за те, що той розбещував звичаї в братстві, не намагайся переконати в чомусь ігумена, а просто нагадай йому про долю цього брата. А все інше – у Божих руках. Адже, можливо, брат не усвідомив свою колишню зловмисність і, якщо за твоєго посередництва його приймуть у монастир, і він знову завдасть шкоди всьому братству – ти станеш винуватцем зла. Так іскра, потрапивши до комори, може занапастити працю цілого року. Кожен має терпіти ближнього, чого вимагає від нас простий розум, але не надмірно. Блаженний той, хто терпить ближнього заради Божої любові. Але горе тому, кого терплять, а він не може збожеволіти. 4 . Якщо у тебе є учень, і його постійне недбалість і неувага рвуть твій зв'язок з благочестям, не дивуйся цьому і не дозволяй, щоб малодушність полонила твій розум, а то й собі зашкодиш, і йому не допоможеш. Згадай слугу пророка Єлисея. А якщо учень дійде до великого зла, то згадай того, хто з апостола став зрадником. Чи знайдеться ще така невдячна і безбожна людина, яка звинуватить вчителя у падінні учня, а не злий вибір самого учня? Бог створив людину самовладною. Тому тим, хто чинив добрий подвиг, уготовані почесті та вінці. А злочинцям та нечестивцям – покарання та муки. Якщо шкода, що походить від одного, перекинулася на багатьох, не можна виявляти довготерпіння. Не про своє благо треба думати, але про благо багатьох людей, які прагнуть спасіння. Чеснота багатьох містить у собі більше користі, ніж чеснота одного. Кінець, і Богові нашому слава! Амінь Вам може бути цікаво: