Листи Філарета, архієпископа Чернігівського до О.В. Гірському

Лист 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 3 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 78 7 7 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 11 11 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 Нині вирушаю в дорогу. Книжок ще немає. Не знаю, коли надішлють. О. казначею 2 віддано доручення надіслати їх до Вас до Академії, коли сюди вони привезені будуть. Постарайтеся сказати о. економу 3 , щоб він приставив до нашої квартири 4 служителя вірного і справного у справі своїй, і також щоб уберегли квіти, а для того поливали б їх щодня потроху, але неодмінно. Жар – надзвичайний. Не знаю яким доїду до Володимира. Тепер не досить справний буваю вранці. Пробач, любий мій. Христове благословення нехай буде з тобою в усіх ділах твоїх. Напиши мені у Володимир у понеділок; без сумніву, я ще пробуду вівторок там. Р. S. На дорозі екіпаж наш затримував нас, а нарешті я мав піти пішки від Стрітенського монастиря до своєї обителі. Тепер полагодили 5 . Люб'язний Олександре Васильовичу! Ось я й у Своїй келії. Приїхали сюди о півночі. Дорога була худа, особливо на початку 6 . Нині (в понеділок) уранці був у митрополита. Він спокій. Радив не займатися справами, щоб відпочити та порадитися з лікарем. Не знаю, що робитиму. Але не робити не можу. Так звик до книжок та паперів, що без них нудно. Вчора взяв я в руки Аммона і змушений був незабаром кинути, як гидоту запустіння. Здається, проведу його в грубку. 7 Надішліть мені biblische Theologie von Cölln; хочеться подивитися 8 . Міркування досі не готове. Залишається зробити ось що: поспішайте надіслати сюди твори, і я, коли принесений буде один екземпляр, вкладу в тюк. Можна навіть відокремити для перекладу сюди твори перших семи осіб, а інші надіслати прямо з Академії 9 . Хоча Митрополиту не говорив я про поїздку до Йосипа монастиря, але немає причин сумніватися в тому, щоб він не дозволив їхати. З іншого боку, мені хочеться скоріше звідси виїхати, тим часом, як в Академії справ немає. Отже, зберіться, як тільки отримаєте листа і приїжджайте сюди. Митрополиту нині ж говоритиму про від'їзд, якщо що-небудь не завадить. Візьміть будь ласка: а) зошит, в якому з синодального рукопису записані церковні письменники, яких твори є слов'янською; б) опис рукописів Графа Толстого; в) Калайдовичеві пам'ятники XII ст. та Екзарха Болгарського. У Йосипів Волоколамський монастир Філарет їздив у 1840 році з А.В. Гірським для ознайомлення з тамтешніми рукописами. Настоятелем цього монастиря був ректор Віфанської Семінарії, Архімандрит Агапіт. Лист Ваш і з паперами отримав. Христос нехай спасе і помилує вас. Записку Вашу про давнє становище Лаври віддав Митрополиту; при мені він не читав її, був зайнятий справами, і я у нього пробув не більше 10 хвилин. Записка залишена ним 10 . Запитував його про Симбірську Семінарію. Щодо списування паперів він сказав те саме, що Ви писали, тобто щоб приписати Казанському Семінарському Правлінню, щоб воно виготовило копії для нового правління, для якої праці може використати учнів, які користуються вакантним відпочинком, або закінчили курс. Пункт припущень з цього предмета назвав безглуздим і ще згадав, що Академічному Правлінню і тому не треба приймати на себе цієї роботи, що у разі опущення якогось паперу, мабуть, звинуватить у разі Правління. Про складання каталогу книг для нової Семінарії сказав, що Навчальне Управління звалює праці на чужі плечі, тоді як в Академії і так всі зайняті дорученнями. Запитав, у якій бібліотеці семінарської найкращі зібрані. Я вказав на Віфанську та Казанську, і він сказав: приписати семінарському Віфанському Правлінню, щоб доручило скласти каталог потрібних книг бібліотекарю під наглядом ректора 11 . Надішліть мені сюди екземплярів 6 міркування Поспєлова на веленевий бум. у палітурці французького папірця, – просив Митрополит, – і ще екземплярів 10 у простому папірці. Веліть розіслати повідомлення про продаж нових міркувань; ціна міркування про світопомазання 28 коп. сріб., іншому 45 к. сріб. 12 . Про наглядача забув говорити. Надішліть сюди уявлення, не показуючи в ньому імені того, хто призначається. Думаю, що можна призначити ієромонаха Йону. Але чи так покладе Митрополит, невідомо 13 . Андрій Іванович 14 пише про затвердження Синоду видавати журнал за нашої Академії; вид журналу ще затверджений. Дуже дякую тобі за лист. Мені так хотілося бачитися з тобою на листі. Воно отримано мною через чотири дні після приїзду до Тамбова; і що більше було очікувань, то приємніше було читати. Не знаю, що за обставини справи не важливої ​​(про учнів), які здалися Митрополитові важливими? Мені хотілося б їх дізнатися, щоб пояснити саму справу Митрополиту. Але ось інший лист твій. Дивно, як воно встигло з відповіддю на мої сумніви. Господеві так завгодно. Пишучи ці рядки, я не зовсім спокій. І тепер навіть став дещо спокійнішим, ніж усю ніч і ранок. З о. Адріаном у нас відбувалося змагання. Дивна людина. Я не думав, щоб він був настільки дивний. При відомої слабкості розуму він настільки затятий у своїх думках, що немає сил долати завзятість його 15 . Але Господь милостивий і до грішників. Нині після служіння має намір виїхати із Тамбова. Скучився і змучився. Семінарія – прелюдна. Не знаю і я разом із Вами, чому Високопреосвященному завгодно передати справу про учнів калузької конференції? Але гадаю, що це буде на користь учнів і нас грішних. Добре було б, якби ця справа швидше закінчилася 16 . У Тамбові знайшов багато новин. Деякі дивні. Але що ж робити? Господь усіма володіє. Нехай буде свята воля Його і з нами грішними! Ти, звичайно, зрозумієш, що мені дуже хочеться повернутися з можливою поспішністю до Академії та книг. Тут нічого нема. Що взяв із собою, тим і користуюся. Втім, треба сказати і те, що вільного часу в мене досі майже не було. Був у рідних, які є у Тамбові, – замість відпочинку від тяжких засідань. Не можу не укласти тим, що обтяжуюсь перебуванням в о. Адріана і жалкую, що переїхав до нього, тоді як раніше приїхав до о. інспектору і пробув у нього понад добу. Ось я готовий і з Москви 18 . Щось нудно. Досі був спокій і байдужий, не бачив і не відчував тяжкого; а тепер сумую, не хочеться так далеко їхати і надовго розлучатися зі своїми. Що робити? Митрополит зустрів мене тим: чи не відмовитись тобі за хворобу? Але я промовчав у тій думці, що про неможливе нічого говорити. Він багато дав порад, розповів про хід справи, звернувши увагу на важкі пункти справи. Господь спасе його! За тим надії мало, щоб скоро я міг повернутися під тепле крило Преподобного. Так, поки живеш на одному місці, не відчуваєш, що можна нудьгувати за місцем. Не те трапляється, коли доводиться відчувати насправді різницю місць. Тут я тільки в Митрополита і був, хоча часу досить минуло. Та вчора ввечері був у мене о. Євстафій 19 , і захоплений його розповіддю я ввечері ж був у нього і дивився знайдений ним пергаменний рукопис, на який досі не звертали уваги. Це вибір із тлумачень Златоуста, частину ж із Пелусіота на тижневі Євангелія, зроблений «Костянтином Пресвитером». О. Євстафій думає, що це Костянтин учень св. Кирила. Лист древній, принаймні пізніше, як XIII в. На першому аркуші зображено св. Борис. О. Євстафію хочеться бачити у цьому Борисі Бориса – Михайла Болгарського. Але навряд чи правду бачить він. Приступ та укладання кожного слова належать Костянтину. Найбільші розмови у скороченому вигляді. Мені щось видається, ніби був якийсь інший Костянтин перекладач. – Зробіть виписку з Синодального переліку письменників, або в переліку Строєва і напишіть мені що знайдете 20 . Вибачте Христос Господь нехай благословить Вас. Р. S. Михайла 21 каже, що у нас залишилися, яблука їжте їх, щоб інакше не пропали без ужитку. Заради любові скажіть Феодору Олександровичу, що після повернення – Бог дасть – маю намір запитати Митрополита, чи представлена ​​йому ревізія Віфанська 22 . Благословить Господь справи та починання Ваші! Від душі дякую Вам за лист; До Симбірська доїхав і безбідно; приїхав сюди вранці на день Преп. Сергія; коли Ви тріумфували свято Божого Угодника, мені залишалося тільки здалеку дивитися на Вашу урочистість, як відчуженому грішнику. Так треба на мою негідність! Хай буде воля Господня і над грішником! Справи йдуть тут неквапливо. Ректору запропоновані питання, але відповідей ще не скоро дочекаюсь; хіба числа 5-го чи не надішле? Вчора весь день відбирали відповіді від колишнього економа, який викликаний сюди. Від інших поки що трохи отримано відповідей, бо насамперед отримання відповідей від архімандрита Гавриїла нема про що запитувати. Відповіді економа видаються щирими; він на все відповідає майже одне, тобто, що сам майже нічого не робив, нічого не мав у руках, а все залишалося в руках ректора. Вчора, отримавши деякі несприятливі відомості про богословський клас, був на випробуванні і майже отримав підтвердження слуху. Не знаю, що відкриється далі 23 . Тут тепер велика складність у тому, ким замінювати на час змінюваних начальників. Преосвященний викликав одного Архімандрита, але той за хворобу відмовився. Доручити стороннім, які не належать до Семінарії, – небезпечно. Думаю, переконувати Владику, щоб посада ректора була доручена старшому наставнику Г. Смирнову, колишньому інспектору. Симбірськ - місто не багате, щоб не сказати бідне, хоча населення простягається за 12 тисяч. Все ще не влаштовано. Я тепер витаю то в Семінарії, то в будинку Владики: але в останнього і для самого приміщення мізерне, - будинок дерев'яний, одноповерховий. Інженерного офіцера, мабуть, ще не скоро дочекаюся. Він призначений, мабуть, збоку, тому що тут досі не знайшли його 25 . Архітектор, відряджений до свідчення, – людина хвора; сам себе називає не тільки глухим, але навіть не завжди міцним у думці. Хвороба засмутила його і тіло, і душу. Не знаю, що з цього вийде? Довелося окремо оглянути головний корпус. Здається, доведеться сказати, що хоча стін розбирати немає потреби, але нову стіну або дві всередині доведеться поставити; Дерев'яні ж перебірки, підлоги і стелі треба виламати і поставити нові. Втім, це поки що ворожіння. Владика, дізнавшись про такі думки мої, засмутився: але що ж робити? Коли б Господь допоміг зробити справи без шуму! Лист, про який Ви пишете, що був він, мабуть, роздруковуваний, здивував мене. О. Іоанн, Інспектор Костромський 26 пише, що посилає 70 рублів для сплати боргу, але в листі не знайшлося нічого. Постарайтеся повідомити його про те; мені звідси писати до нього незручно з багатьох причин. Ви нині святкуєте Покрова Владичиці; і мені грішному надумалося відслужити разом з Преосвященним у його монастирі. Вибачте. Вклоніться від мене о. наміснику, о. інспектору, Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу 27 . Пишіть до мене, будь ласка, частіше, кожну пошту. Дивне в мене почуття душі. Інший лист Ваш приніс мені ось яку звістку: Матінка моя померла 28 ! Якщо о. Арсеній 29 ще в Лаврі: вклоніться йому. Від душі дякую Вам за Ваш лист. Воно – втіха та відпочинок для мене тепер. Тут справ так багато і вони такі цікаві, що для малодушності моєї потрібно відпочинок. Лист Ваш так багатий змістом. Ось, наприклад, одна звістка про журнал 30 . Тут є про що подумати. Готуйте друзі Христові, готуйте їжу для викуплених Христових. О Боже мій, - Боже мій! як ми грішні перед Тобою! І як немічні! Треба чинити те, що завгодно перед Тобою, для себе та інших. А що ж у нас? куди справи наші? Чи скажуть вони щось на захист наш? Чи знайдеться що корисне братам? Господи, Господи! Ти серцезнавець. Ти керуєш серцями людей; Ти знаєш корисне для душ! Ти й порошинкою рухаєш гори. А що ж ми? О! грішно і згадати про себе, коли думаєш про Твою велич, про Твою святість. І тоді, як постачаєш себе поблизу інших, і тоді сором покриває обличчя за свою нікчемність перед іншими; і тоді відчуваєш смуток і зневіру душі, що пригнічується силою справ інших, за моєї порожнечі. Невідповідальний я, Господи, перед Тобою. Я невідповідний перед моїми братами. Без відповіді я перед самою землею, яку топчу ногами, сам гідний зневажання всіма. Мабуть, не скоро ще дочекаєтесь ви мене, хоча Ваша любов і чекає на участь безсилля мого. І справи не скоро відпустять мене звідси. Та й нема чого чекати мене чи від мене. Порожнеча, порожнеча! Ні, друзі, попрацюйте самі. Між справами пошуку гріхів чужих (дуже пристойне це заняття для грішника!) переглядаю і виправляю зошити, що були у Митрополита 31 . Дещо переглянув і дещо переписали. Але щось не подобається; і те не добре та інше недостатньо; і з того боку видно гріхи, і з іншого на виду лахміття. Що з того вийде, не знаю. Про здоров'я моє Ви питаєте? Воно колишнє. Іншими днями дуже слабке, в інші дістає його для справ. Вчора ввечері закінчено допити після письмових та усні, принаймні головним діячам та принаймні вчорні. Нині ще будуть допити за однією і найважливішою статтею – щодо вживання суми, виданої самовільно. Дай Боже, щоб справа ця закінчилася без неприємностей для слідчого. Щоправда – коле очі. А тут вона така гірка, така черства, що до біди доводить. Будь воля Господня! Вам відомі безглузді мої правила, тобто робити справи до упаду. Майже теж і тут діється зі мною. Не сваріть мене грішного, а помоліться за мене Преп. Сергію. І я прошу Вас грішним моїм проханням, поспішайте закінчити опис Лаври. Викл. Сергій віддасть Вам за працю Вашу нагороду вічності. Пишіть і поправляйте, маючи на увазі вічну користь, користь своєї душі, користь тих, які читатимуть написане Вами. Що робити, коли іноді й зустрічають нас дуже неласково? Можливо, що згодом визнають щось добре в праці немочі, у праці грішника, але праці щирім. А якщо побачать люди, Він – Серцеведець побачить. А якщо й того не буде: що дивного, що в грішника все погано? Ось уже два тижні, як я витаю в Симбірську. А співробітник мій, інженер, ще не приходив сюди. Ви надсилаєте нових справ і обіцяєте ще того ж: з ким же робитиму? Подумайте та пошкодуйте про моє становище. Тепер, звісно, ​​поки що є ще справи інші: але, здається, вони скоро покінчені будуть. І тоді заняття у мене буде одне – чекати. Обіймаю та благословляю Вас за бажанням Вашим, що шукає благословення від грішника. Не знаю, що сказати про проповіді Преосвященного Саратовського 32 . Що самі знайдете за потрібне зробити, те й зробіть. Ще прошу Вас: готуйте потрібне для журналу. Заради Господа попрацюйте. Ви втішаєте мене своїми листами. Тут живу я в такій глушині, що голос із рідної Лаври та Академії для мене дуже дорогий. Живу тут, здається, але мало часу – три тижні; але не видно ще кінця перебування у Симбірську. Колись приїде мій інженер? Я дуже вдячний Вам і за те, що Ви, принаймні, яке-небудь повідомили про нього. Нехай це зведення не зовсім таке, якого б вимагали обставини справи; але воно заспокійливе для мене тим, що тепер я хоч щось знаю про Г. інженера: інакше – погодьтеся – три тижні чекати, і нічого не знати, що попереду чекає, досить незручно душі. Але так треба по гріхах моїх. Так треба по моїх гріхах, щоб і в Академії трапилися речі, про які Ви пишете. Гріх мій викритий; здається, про це інакше не треба думати. Нехай це так! Воля Господня нехай буде! Він – Серцезнавець. Правда, від грішника чого чекати, як тільки гріхів. Господи! не прийди до суду з рабом Твоїм. Покарай, але й помилуй. Покарай тут, але помилуй там – у вічності. Потрібне покарання, потрібно; я багато забувся, багато розгубився, багато залишив, чого не належало б залишати, до чого звик, до чого не треба звикати. Помножилися мої гріхи, як вода при таненні снігів. Помножилися беззаконня серця, як волосся на дикій волі. Помилуй мене, помилуй мене, Господи. Навчи мене творити волю Твою. Не знаю, що б про себе сказати. Життя моє тут одноманітне. Вчора вперше я був у тутешньому міському соборі; він нещодавно закінчений та освячений; улаштований на утримання Губернського дворянства. Собор у новітньому смаку, чудовий! Живопис – Академіка, але – зізнаюся – і не я один – поганий. Собор на вигляд – величний! Його хотіли, як можна помічати, або сам він дає знати, зробити витонченим у новому смаку: але відповідно до розмірів його для нього багато що треба було зробити, багато вжити капіталів, – а цих речей і не стало. Вчора ж був у тутешній жіночій обителі, де храм також вважається соборним за його поважною давниною; але обитель бідна, по бідності, як сказали мені, старанності тутешніх жителів. Звичайне життя моє таке: за бажанням Преосвященного живу я постійно в Семінарії, а обідаю часто – у Владики, іноді у своїй кімнаті; з суботи на неділю вночі у Преосвященного – для слухання служби. Митрополит давав мені пораду – просити при прибутті сюди дозволу зупинитися десь у Преосвященного. Так і було зроблено, але виявилося, що він сам живе у мізерних дерев'яних та тісних покоях. І ось я тепер витаю в будинку, де іноді спадає на думку побоювання, не бути б задавлену, або забити чимось. Втім, побоювання це можна назвати зайвим. Мій спокій – спокій. Про справи Семінарії і досі не можу сказати нічого певного: це – тогу біду 33 . Вклоніться від мене найшановнішим о. наметнику, о. інспектору, Феодору Олександровичу, Петру Спіридоновичу, о. Платону, о. Агафангелу та о. Євгену, так само Василю Сергійовичу та Олександру Сергійовичу, і всієї учнівської братії 34 ; всім бажаю любові Господньої і для себе прошу того самого. Р. S. Додаю рахунок, надісланий для о. Платона Преосв. Арсенієм; долучаю тільки те, що розсиланням книг завідував волею покійного протоієрей, який обіцяв і сам писати. Господь нехай винагородить тебе за любов твою до мене грішного. Дивна річ! Звістка твоя багато порушила в мені думок та скорбот. Але – воля Господня нехай буде. Багато хотів писати: але – обставини і цього разу не наказують робити так, як я думав раніше зробити. Дивна річ! Одне можу сказати. Ти пам'ятаєш, друже мій, як часто казав я тобі востаннє про нудьгу душевну, якої не міг пояснити. Кілька разів я починав говорити тобі про одне почуття чи передчуття: але щоразу зупинявся при думці, що почуття чи передчуття бувають іноді теж, що вітри – рухи повітря. Тепер видно, що моє почуття чи передчуття не було порожнім рухом душі. Ось у чому річ. Останнім часом постійно душа відчувала, що я начебто чужий в Академії. І почуття це було так сильно так пригнічувало мене, що ніяк не міг прогнати його. Багато мені треба робити зусилля над собою, щоб скільки-небудь на якийсь час заглушити його. Порожнеча, відчуження від усього, що оточує мене, відчуження від мене постійно залишалися в душі. Потрібно було боротися з собою, щоб воскресати в собі відоме тобі полум'я любові до своєї Академії, до її справ, до її становища. Смутку, прикрощі, які останнім часом так дружно йшли мені одна за одною, залишали одне тільки почуття в мені: я чужий тут; все каже мені, що я чужий. Щойно на годинник міг із насильством порушити в собі теплоту любові до студентів, як до своїх рідних, до справ Академії, як до моїх власних, як знову в душі теж почуття: ти чужий і все тутешнє для тебе чуже. І товариші праць академічних, яких усіх колись так близько до душі тримав я, здавалося, казали мені: ти чужий. Ось, друже мій, яке почуття обтяжувало грішну душу мою. Тепер тобі зрозуміло, чому й щире твоє слово, щирий твій закид у моїх помилках і слабкостях, те слово любові, яке колись потрясало всю душу мою, останнім часом, як помічав ти мені й сам, мало будили мене. Що робити з собою? Видно в душі є свої статути, яких важко переінакшити. Останні мої листи могли показати тобі, як тяжко мені було останнім часом. Сум і зневіра духу, або ж досконала порожнеча душевна – давила мене. Але – Господня воля нехай буде! Зараз приїхав офіцер інженерний, а Митрополит писав, щоб після отримання звістки (звичайно формального) про зміну я не зволікав у Симбірську і залишив справи в тому становищі, в якому застане звістку. Звістка, звичайно, не забариться. Що ж робити? Прошу тебе, друже мій, від щирої душі – постарайся влаштувати мої справи в Академії; робіть усе, що потрібно робити для мене в теперішньому положенні. Мені тепер спало на думку тільки таке: а) підготувати звіт у витратах; б) приготувати до здавання бібліотеку; в) приготувати та влаштувати справи про купівлю книг, ще не виданих до бібліотеки; г) відібрати в мене казенні книги на одне місце. Попрацюй, друже мій, зробити послугу любові, якою так багато, дуже багато наділяв ти мене і яку грішний Філарет намагатиметься дотримуватися в душі перед Господом. Лист писаний після отримання від Митрополита Філарета та А.В. Гірського звістки про призначення Філарета Єпископом Ризьким, інкарієм Псковським. От я й зібрався в дорогу! Залишаю нарешті Симбірськ. Досить досить пожив. П'ять тижнів тут пробув 35 років. Якось я доїду до Лаври. Допоможи Господи. Шлях ні зимовий, ні літній. Зробили сани на допомогу, але покинули. Вирішилися їхати на колесах, а снігу досить. Вчора була зі мною незначна непритомність після лазні, - наслідок звичайної моєї хвороби. Тепер не зовсім ще оговтався. Зважився побувати на батьківщині, вклонитися труні матінки. Хай буде воля Божа. Начальству послух, а рідним кохання! Те й інше – обов'язок! Господь бачить серця. Про свій намір пишу тільки до тебе, Митрополита не писав. Христос врятує тебе, що працюєш і поспішаєш відправити мене в дорогу. Заради любові подбай про це. Нехай буде все підготовлено. Нехай будуть виявлені і мої гріхи, щоб потім не потрібно було принаймні відшукувати їх. Потрібно було б очистити книгу успіхів. Чи не можна її приготувати, записавши по 10 осіб за головні предмети, по 8 за другорядні, по 4 за мови 36? Проводжу справи прямо звідси. Читайте поки що, щоб після приїзду можна було разом дещо подумати і поговорити. Можливо, щось зроблено негаразд, як слід. Потрібно ще мені скріпити підписом дещо; чи здається досить і без того написано? Ну, любий мій! Якось ми з тобою попрощаємось. Мені все ще не віриться, щоб я мав так скоро залишити Академію. Мені все здається сном і маренням. Якщо ж це дійсність: воля Божа нехай буде! Махну рукою і поїду. Будь ласка, вклонися від мене о. інспектору (перед яким винен у мовчанні, але тепер не радість), о. наміснику, о. ректору, Феодору Олександровичу, Петру Спіридоновичу, Василю Сергійовичу, Олександру Сергійовичу, Петру Козмичу 37 та іншим усім люб'язним товаришам. Пробач, любий мій. Вибач, друже любий. Помолися за мене грішного Преп. Сергію, щоб він не відкинув мене. Нарешті я доїхав до Петербурга. 3 грудня вранці були ми вже в чудовому місті. Прямо заїхав я до свого Митрополита. Він прийняв дуже ласкаво, з любов'ю батька, - залишив у себе в тісному своєму домі, - проте до розсуду. Після того їздив до Владики Серафима 38 : він прийняв із старечою любов'ю, викладав добрі старечі поради щодо того, як треба поводитися з людьми, розповів дещо зі своїх дослідів. Був у Прокурора, але його вже не застав – він поїхав до Синоду. Решту дня і вечір провів частину в розмовах з Владикою, частину у своїй кімнаті. Нині треба їздити до різних осіб Синоду, починаючи з Прокурора. Вам уже відомо, коли і як ми виїхали з Москви, але невідомо, як їхали за Москвою. Ось який був наш шлях: навпроти Петровського палацу коні стали в глухий кут від тяжкості їзди на зимовому ходу. Билися довго і нарешті ямщик мав їхати назад до Москви, щоб найняти ще кількох коней за подвійні прогони. Припрягли пару: але й шість коней ледь-ледь могли дотягнути до Всесвятського, за 5 верст від Москви. Залишалося знімати карету із зимового ходу та ставити на колеса. Ніч пройшла в клопотах за цією роботою; сани прив'язані були ззаду частиною в надії на кращий зимовий шлях. Але надії продовження шляху жодної не показувало. Ледве могли довезти їх до Твері; що далі від Москви, тим менше снігу, а за Твер'ю до Петербурга зовсім його немає. Сани кинуті до Твері, де ночували ми біля о. Макарія 39 і був я у Преосвященного Григорія. Високоповажний Архипастир дивує нині лагідністю навернення, якого раніше, року за три, не було в ньому. За Твер'ю, крім зупинок на перевозах, три рази зупинялися для ремонту екіпажу. У Новгороді гостював я у Преосвященного Феодотія 40 , який прийняв мене надзвичайно привітно; їздив зі мною в Юр'єв монастир і там сам усе показував; там мали ми та трапезу 2-го Грудня. Шкода, дуже шкода, що я не мав достатнього часу для гарного огляду Софійської Бібліотеки. При найшвидшому огляді мені траплялися дуже рідкісні та цікаві рукописи; напр., я бачив там список повчань Фотія; ледве мав я часу для того, щоб абияк записати зміст їх. У цьому ж списку вміщено послання Митрополита Данила та два послання – чиї б Ви думали? Знаменитий священик Сільвестр до Казанського намісника. Мені не було часу читати їхній зміст, але для мене це – новина. Думаю, що і Г. Погодин невідомі ці послання. Постараюся дістати собі щось із цього рукопису у списку. Число рукописів простягається до 1500: але найбільша частина їх складається зі службових книг; багато взято до експедиції, багато – до Синодальної Бібліотеки. Бачив відоме Євангеліє св. Архієпископа Мойсея: але воно здається мені списком з іншого Софійського Євангелія 12-го чи 13-го століття і не зовсім справним списком. Бачив знаменитий білий клобук П. Сильвестра: прикраси у ньому безсумнівно пізні; про матерію судити важко, - це щось особливе і небачене мною, не вовняне і не лляне, і не паперове, але річ ця для грішного міна здалася священною, а не простою. Хрещаті ризи не зробили на мене особливого враження. Чудові священицькі ризи Святителів Новгородських. У Софійському соборі мощі седми уславлених Угодників Божих: Ніфонта, 5-го Єпископа Новгородського, князя Володимира, який збудував Софійський собор у 12 столітті, князя Феодора – брата св. Олександра Невського, Іоанна, знаменитого особливостями Єпископа Новгородського, князя Мстислава, княгині Анни. Софійський Новгородський собор багато в чому схожий на Константинопольський Софійський собор, але у ньому лише одні хори. На хорах чудові таємні льохи; призначення їх зрозуміле. Що сказати про Юр'єва? Багатство дивовижне. П'ять престолів із кованого срібла. Алмазів так багато, так багато на іконах, що їхня ціна простягнеться за мільйон; перлів мало; інших дорогих каменів дуже багато. І все це від одного та через одного. Спів, – стовповий і він мені дуже сподобався. Нова дзвіниця у стародавньому смаку. Образ все іконописного мистецтва і писані добре. 4-те та 5-те числа – у роз'їздах тут з візитами. Що було зі мною у різних осіб – це досить некоротка історія. Колись розповім. Тепер тільки про те згадаю, що мені тут ще довго житиме: свято буде проведено тут. Така – доля. Спершу наказують поспішати, потім наказують чекати. Але що? Наказують інші, а не сам бажаю - і того досить. Що менше простору, то краще. З Риги трьох священиків та архієрейського економа привезли сюди. Троє перших виправдано та визначено тут. Економ ще не закінчив своєї справи. Їх ще не бачив і не знаю Риги. Посвячення призначають о 14 грудня. Вибачте. Христос із Вами нехай буде. Надсилається нині папір про о. ректору Євсевіє 41 . Прошу Вас засвідчити йому від мене щире привітання та бажання успішності. Дякувати Богові, що справи так влаштувалися. Напишіть мені про все академічне, пишіть більше – більше. Тут тяжко, сиро, душно; холодно. Завтра буде відправлено академічні справи. Митрополит не схотів дивитися Симбірських. Книги не погодився підписати 42 . Залишається продовжити розпочату. Щодо помилки, здається, можна скласти або журнал з визначенням вважати помилкою переписувача або просто надписати, що це помилка переписувача. Перше – здається вірніше. Треба ще мати на увазі те, щоб писати книгу якнайчастіше: це для того, щоб довелося записати матеріал лише цього року в новій книзі. Продовження книги затвердить Митрополит, але не інакше згоден, як тим числом, коли йому буде представлено. Що робити? Порядок, порядок, порядок. Такий час! Час форм! А зміст? Ще раз вибачте. Ще й ще обіймаю Вас. Нині був у зразковій Академії: але точну правду скажу, що у коридорі – сморід. На дворах – чистота. Солдат на годиннику. Про інше щось не хочеться говорити. Нині послав до тебе листа і нині ж посилаю інше. Митрополит дещо подивився про Симбірськ. І він сказав: Обер-Прокурор бажає, щоб справа була представлена ​​сюди раніше, ніж поїду звідси, і сказав, щоб академічне правління поспішило. Ось і робота Вам важка і навіть більш важка в чомусь, ніж вона була для мене. Постарайтеся виконати волю вищих. Як це зробити, – думайте та вирішуйте. А я поспішаю зі свого боку передати Вам те, що сказано. Вибачте. Господь-помічник вам. Він – надія. Ось і ще кілька рядків тобі, любий Олександре Васильовичу. Андрій Миколайович Муравйов просить виписати йому з його хронографа у тому явище собору Святителів Московських і Преп. Сергія, коли перші з'явилися тими, хто залишає Москву за її гріхи, а Преп. Сергій, здається, з преп. Варлаамом Хутинським благали їх повернутися. Пам'ятається, що це явище описано у Тимчасовику, надрукованому в Синодальній друкарні. Принаймні в якомусь друкованому літописі я читав про це. Накажіть списати опис та надіслати сюди без зволікання часу. Минулого разу згадав я про своє місцеве життя і обіцяв сказати ще щось. Найпрекрасніше для мене, що надовго залишиться в пам'яті, було відвідування графа Протасова 43 . Більше години протримав він мене в себе і весь час пройшов у розмовах: але це було випробування, чи краще, тортури. Питання запропоновані були найважчі душі: напр. який такий Архієрей, такий секретар Консисторії? Зрозумієте самі, що про ректорів та семінарій ще більше було допитів. Зізнаюся, я вийшов від нього у великому збентеженні та великому тяжкості на душі. Він сам потім сказав іншим, що катував мене. Так, легко катувати, але як бути в тортурах? Хай буде воля Божа! Я й тепер не вмію нічого сказати про цю розмову, чи точніше про її наслідки. Чи на добро, чи на погане поведе вона, не знаю. Одне мені тепер відомо, що з цими людьми розмовляє не легко, дуже не легко. Ти спитаєш, що я тепер роблю? Сказати важко, бо нема на що вказати. Втім, і не помічаю, як іде день за днем. Події дріб'язкові, але їх досить. Багато часу минуло у візитах. Потім той прийде, то інший. Тут досить галасу наробив о. Афанасій 44 тим, що заборонив Карпову 45 читати філософію за його записками, а дав до рук Вінклера 46 . Чи ця історія ще її продовжиться. Київський захищає київського 47 . Збираюсь побивати в Імператорській бібліотеці. Митрополит обіцяв говорити Оленіну про вільний огляд її. Братську любов і серцеву пам'ять засвідчіть о. наміснику, о. ректору Євсевію, о. ректору Агапіту, о. Платону, о. о. протоієреям Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, о. Агафангелу, о. Євгену, Василю Сергійовичу, Олександру Сергійовичу та всім іншим братам. Стариці Феодосьє Степанівні вклонися від мене. Про Феодора Олександровича справді було міркувано в Синоді, і перший запропонував про нього Митрополиту Граф. Митрополит розмовляв з Кутневичем, не забуваючи обставин Феодора Олександровича, і обставини зупинили перебіг пропозиції 48 . Вибачте; Будьте з Христом Господом, і Він нехай буде з Вами. P. S. Про посвяту ще не вирішено; принаймні воно не буде 14-го, а хіба 21-го. Я шукаю тебе і в Костромі 49! Хочеться поговорити з тобою, бо сподіваюся, що ти готовий слухати без нудьги хоч кілька слів. Дяка Господу! вчора здійснено посвяту. Здійснював посвячення Київський митрополит, брали участь у посвяченні два митрополити (наш та Іона), Архієпископи Гавриїл, Йосип та Венедикт 50 . Дяка Господу, що посвячення довелося в день Московського святителя Петра: це для мене знак, що Московські святителі ще пам'ятають про мене грішного і не відкидають мене в молитвах своїх. Порушив сторічний статут: не давав обіду після посвяти. Це, як зрозумієте, зробило гучну гомінку. Але Господь влаштує все, на Нього надія. Де мені взяти грошей на такі витрати? треба було кидати тисячу рублів, а для цього треба було зайняти її. Борги, борги, борги – довга історія та важка. На мені й без того тяжкості багато. А тепер ще побільшало тяжкості досить, дуже досить. Був я в Імператорській Публічній Бібліотеці, був і у Рум'янцівському музеї. Слів Серапіона не знайшов. В одному рукописі Румянцевської бачив одне слово (найперше з наших) 51 Серапіона з ім'ям Золотоустого: але саме слово показує, що писар не розумів що писав, називаючи Златоустовим те слово, яке говорить про Золотоуста. Слова чи рядки, які передавав Михайло Петрович 52 , читаються в рукописі: але імені Серапіона немає над ними, і я не знаю, чому Погодін вважав чи хотів уявити за слова Серапіона. Опис рукописів Румянцева читав понад дві доби: дуже цікаво і дуже добре складено. Залишається надрукувати лише покажчик. Друкування зупинялося за обставинами друкарні. Востоков сказав, що в березні вийде у світ. Намагайтеся дістати: багатий запас відомостей! Чутне про філософію в петербурзькій академії, на жаль, правда, точна правда. Ви знаєте відвагу о. Афанасія. До того приєдналося, очевидно, сильне полювання зробити угодне людям століття. Господь нехай простить нас грішних. Жаль, дуже шкода. Потрібно ще додати, що ця відвага багатьом не сподобалася. Та й як сподобатися? Чи не правда, що не спитаючи броду, не кидаються у воду. О. Опанас представив у свою конференцію, а конференція до Синоду – герменевтику. Вона дуже коротка. Нашому Митрополиту вона не одужала 53 . Не знаю, чим це скінчиться: але тепер, звісно, ​​не наказують надрукувати її, а хіба дадуть виправити. Це, звичайно, було б ще милістю. Благословить Вас Бог на рішучість залишити справи секретарські; 54 Вони багато часу забирають, а їжі для духу небагато. Чи не думаєш, друже мій, що я тепер у Ризі? Ні, не думай. І досі у Петербурзі. Що робити? Так Господеві завгодно! Чому це так? Не можу тобі пояснити. Це справа вище очей. Що я роблю в Петербурзі? Теж, що у Лаврі. Пишу, пишу, пишу. Поки що залишаюся з колишньою звичкою, з колишніми справами. То пишу, то читаю; то читаю, то пишу. Хотілося б закінчити історію Отців. 55 Наближаюся до кінця. Імен залишається небагато, до яких би ще не торкався. Але зрозуміло саме по собі, що багато про що ще потрібно зробити довідки, яких тут не можна зробити. Тобі відомо, що я з собою трохи взяв книжкового запасу. У тутешній Академії брав книг 8; про Філофей, 56 врятує його Господь, подав допомогу. Але тут все чуже. О. ректор 57 щось так здається зайнятим! Так наповнений чимось, що не знаєш, чи є куди покласти щось із мого. Так, не на своєму місці все якось ніяково. І чи можна тут робити те, що в Академії? Бувало роздягнений – у бібліотеці на всьому привілля. А якщо свої ноги не зовсім слухняні: готовий до всього люб'язний мій Олександре Васильовичу. А тут і з людьми в усьому чужими: на що чекати? Чого сподіватись? Нудно? Прошу тебе з любов'ю і для кохання не відмовся надати допомогу. Додаю тепер нотатки, що мені треба було б знати і підвчити до відома з нашої бібліотеки! Постарайся як і раніше створити любов. Напиши більше у відповідь на кожне запитання. 1 . Про патріарха Миколу Містику щось говориться в Deliciae eruditorum Т. 9р. 156. Що таке? Помітити коротко. 2 . Про Нікона Чорної гори: списати життя його з 4 Тома Coll. vet Auct. Maii p. 155-160. 3 . Про Фотія патріарха. У Травня про твори його – зробити виписку, оскільки це новина; і якщо дістане терпіння, краще помітити in quaest. Amphilochianis. 4 . Про Феодора Едеського: шани сказано у Ассемана Т. 3. С. 1. н. 143. Р. 2. н. 325. 231. 370. Чи не знаєш сам щось про його життя, про його писання? У мене тут про нього нічого. 5 . Про Єремію, патріарха Константинопольського, (ⴕ 1578): а) що пишуть Deliciae eruditorum T. 9 p. 171-182. 191, 299-301. б) що Лекен - Oriens christ. Або ж в) чи немає чогось свого про нього. 6 . Про Йоакима патріарха Олександрійського: що Лекен про життя його? Or. christ. Маї соlléс. vet. auct. 1. XXXI. б) чи немає своїх будь-яких відомостей? 7 . Про Феодосія Печерського: у статті Коркунова (Кубарєва?) про Патерика (в журн. Міністерства), звичайно, показано, які навчання преп. Феодосія зійшла до складу Патерика? Чи нема в Несторовому рукописному життєписі преп. Феодосія про те, які повчання до братії, які послання до Святополку та до Ізяслава писав Феодосій? Добре було б записати початкові слова повчань Феодосія. Списати початкові слова його повчання, надрукованого в 1-му томі Временника, вид. 1820 в Москві стор 170. 8 . Про Симона, Єпископа Володимирського. У статті Коркунова, звісно, ​​сказано, які статті у Патериці належать Преп. Симону? Або описати їх з рукопису, що зберігається в академічній бібліотеці. Що зайвого про Самого Симона проти словника Євгена та словника святих? 9 . Були б вдячні, якби помітили академічні рукописи, в яких є оповідання Нестора а) про Бориса та Гліба; б) початок Печерського монастиря; в) про життя Викл. Феодосія; г) про перенесення мощів Викл. Феодосія. У першій розповіді помітити коротко початок і кінець. Про Серапіона Володимирського впоратися, чи немає в рукописному переліку Святих Російської церкви, що в академічній Бібліотеці? Чи немає також імені Кирила ІІІ митрополита? Про Неофіта Затворника Критського (Кіпрського) є щось у Котельєра Mon. Graec. Т. 2р. 457. 680. Також у П. Нектарія у відповідях Латинянам. Багато чекаю; вибач занадто великим надіям. Сподіваючись на кохання, чекаю. Втім, буду вдячний коханню і за небагато, що зробить кохання. Владика готує до друку всі Московські проповіді. І на мою частку дісталося читати справи велетня. Просив вимірювати кроки велетня? Смішна справа! Чи з моїми кроками поспішати його слідами? Так, друже мій! Як у нього скоро ходять ноги! Всі проповіді писані за один раз, за ​​кілька годин. Це видно з оригіналів. Погодін зголосився йому надрукувати їх. І з цього отримав він думку друкувати. Але чи встигне виконати? У нього такі купи справ, такі громади паперів! Боже борони! Ти хочеш знати, навіщо я виписував зошити? Будь ласка, слухати: Граф неодмінно хотів, щоб я виписав їх і зайнявся приготуванням Догматики. Про це останнє були пропозиції, тільки-но потрапив я в Петербург. Але зрозуміло, що ці пропозиції лестиві для самолюбства, але не лестиві для розсудливості, уважної до стану справ. Я й тепер ще не торкаюся цієї справи; нехай відкриє Господь, що грішному починати, куди схилити вию. Так, годі, майже наситився мріями. І то правда, хто ж винен, що ганявся за мріями? Кожному треба знати свій шлях. Мари по тому, що вказано. Підеш чужим? Не розгнівайся, якщо наштовхають у шию. Будь ласка, пиши до мене частіше. Мені нудно. Треба згадати і про те, друже мій, що й Митрополит і Карасевський запитували мене не раз про Симбірську справу. Попрацюй швидше надіслати. Ти писав, що хочеш залишити секретарську посаду. Мені грішному здається, що для духу трохи в ній їжі. Чи не зайве отримувати допомогу для житейського побуту? Щоправда. І чи знаєш? Мені здається, що місяці два можна б тобі втримати її за собою, аби розправитися з книжковими нашими боргами. А потім попросив би і я тебе залишити цю купу клопоту. Досить, – попрацював, і за працю подяка Господу! Хай Господь Бог допоможе твоєму братикові нести тяжке ярмо, яке лежить тепер на ньому. Тяжко жити на чужині. 59 Ти знаєш скорботу мого нещасного брата; Вони до того збільшилися, що двох дітей його хотіли віддати в солдати. Кілька годин, не більше двох, і вони були б з голеними лобами; Владика наш прийняв на себе турботи про це, просив тут тестя Наришкіна і той писав про визволення. Тепер справа з грішми. Чотири тисячі внесено, а чотири ще треба внести; брат тепер тут. Потрібно допомагати. Так, – і татарин не відмовився б від допомоги у такому разі. Будь Свята воля Його! Вибач, любий мій друже, пробач. Обіймаю тебе дуже міцно в моїй душі. Так, – забув. Лише це секрет. Сюди надіслано таємний донос (у трьох примірниках) на літографований переклад Біблії. Почалися рухи. Справа йде до Государя. До Вас Владика хотів писати, щоб добровільно надіслали до нього екземпляри, які є в Академії. Справа в тому, що тут уже розголошують про те, ніби з нашої Академії багато хто підписувався на отримання екземплярів. Мені грішному здається ось що! Якщо справді вести тутешніх доброзичливців справедливі, якщо справді хтось із перебувають тепер при Академії виписував сам: краще не приховувати справи, щоб згодом не вийшло чогось гіршого. Нехай бачать, що худого не хочуть тримати в руках, а готові кинути в грубку. В інших випадках, здається, розсудливість християнська вимагала б не смітити пилом очі інших. Скажіть про це о. ректору, щоб секретно і без зволікання наведено справи в ясність; треба зібратися з духом, щоб відповідати без помилок. Sat sapienti. 60 Ще одне прохання іншого роду. Для нової шкіри потрібні нові аксесуари. Потрібна печатка. Додаю бланк печатки Високопреосвященнішого Віталія 61. За винятком чужого імені та включення мого, хотів би мати таку ж печатку. Думаю, що – якщо о. ректор не візьметься писати про допомогу в цій справі, а ви можете попросити якогось тульського студента наказати зробити це ефективніше. Останній здається більш простим і тому надійнішим. Однак, чого б ви не хотіли, просто потрудіться організувати речі так, щоб вони не сповільнювалися. Ви знаєте, що я розпусна людина; Я буду спокійний, коли це необхідно. Кілька слів, але я хотів би сказати дорогому другу. Обіймаю і цілую вас у Господі. Як би я хотів сидіти у твоїй кімнаті! А тим більше лежати! Минуле не повернути. Хай буде так! Я сказав кілька слів о. ректору про Симбірськ, щоб нагадати про старі часи. Наполегливо працювати. Я сиджу тут і читаю історію. Я нікуди не їжджу, а поїздки дорогі. Я, здається, не писав тобі про собор навчальних закладів: чудовий Храм! Яка пишність! яка краса! яка легкість! Чудова людина Растреллі. Незвичайна людина! Усередині відступили від його плану. І навряд чи вийшло краще? Точніше – в половину зменшено велич у іконостасу, який тепер не досягає висоти, призначеної для нього у плані Растреллі. Бачив малюнки іконостасу, призначеного для Ісакієвського собору. Зовнішність не раз очима бачив у натурі. Буде дуже добре: але того, що Растреллі, не буде. Щоправда, того й неможливо зробити за певних умов. Тому Монферран у своєму роді великий архітектор. За багатством цей храм буде чудо! Стільки колон величезних на повітрі? Стільки барельєфів найкращої роботи з дорогого матеріалу! Той, хто взявся поставити в такому становищі такі громади, без сумніву, не з ряду звичайних людей! Заговорився про архітектуру. А про справи вчених? Залишається сказати, що чекаю від тебе допомоги. Як хочеш, але допомагай у моїх крайніх обставинах. Якби ти міг зробити мені ще іншу послугу – надіслати догматику Клея 62 і Аммона, також знайти у когось мої записки по Догматиці (я скоро повернув би їх): це була б така послуга, за яку тебе поцілував би. Повір, становище моє дуже дивне! Благословляю і цілую тебе, друже мій. Господь Ісус нехай віддасть тобі своєю благодаттю за любов твою до мене грішного. Як я зрадів твого листа! Добрий друже мій! Ти любиш мене грішного, як і раніше, і, як і раніше, виконуєш докучливі мої бажання. Врятує тебе Господь. Як стомлений жагою та голодом, напав я на твої зауваження і все прийняв до серця, скористався всім. Так я тут скупий, так потребую душевної їжі, або краще їжі для розуму. О. Філофей не відмовлявся мені служити: але я і сам брав каталог і посилав до нього вимоги і виявилося, що дуже – дуже багато у них немає, щоб не сказати більше. Принаймні для мене надто багато немає. Чи знаєте, чого немає у бібліотеці академічної? Чи не вгадаєте. Пам'ятників, Російській Словесності 12 століття. Тому розумійте і про інше. Старе і старе - в достатньому достатку; а нового не питайте. Вони бояться єресі. Звичайно це побоювання справа свята, але в якому разі? Христос із ними. Зошити мої, на яких я робив нотатки, – у Ризі. Російська Історія при такому положенні моєму може так бути описана, як думалося описати? Воля Господня; Що міг написати – написав. Залишається зробити доповнення та закінчення. Багато чекаю я від твоєї допомоги. Вгамуй спрагу душі, допоможи в нужді. Ще додаю нового. Зроби милість, подивися у нашому академічному списку творів преп. Ніла Сорського – твори його, які є зайві проти друкованих. Там є, пам'ятаю, листи його. Чи не можна з них отримати якісь відомості про його життя, про його характер? У Євгена дуже мізерні відомості. Ти пишеш, друже мій, щоб поговорити з Владикою про помірність різких відгуків щодо неправослав'я. Не знаю як це зробити. Якщо Господеві що-небудь зробити, готовий, грішний. Ти згадуєш про відкликання щодо затвердження Синоду. Але в цьому випадку не слід забувати нинішніх обставин. Чи розумієте, що іноді б'ють по оглоблях, не встигаючи дістати батогом коня? Яка користь із того? Є користь і є досить значною. Кінь почує удар і додасть кроку. Інакше вона, мабуть, зовсім стане в пень, або надто запустить. Так, це правило вигідне. Що робити з обставинами? Краще було б хлистати саму дурість, матір дурниць. Але бачите, вона високо мчить і ще занадто вперта. Тому й хочуть, та й необхідно ставити їй страх часом здалеку, так, щоб вона й не мала причин бунтувати, та й могла розуміти, що батіг готовий. Ви скажете, що є закон, затверджений закон, яким йдуть справжні діда. Словами його відповідатиму: Церква страждала і за старих часів, страждає і тепер; Церква в колишні часи страждання залишала до часу тяжіти несправедливим волям, якщо вони ще не порушували основних правил Церкви; теж і тепер робить вона; як раніше, так і нині, при випадках вона дає відчувати, що тільки через любов до хреста сходять людські слабкості. Чи досить? Для істини треба й терпіти. Владиці дуже сподобався життєпис св. Григорія 63 . Я хотів би, щоб перебування і справи в Константинополі показані були ясніше, тобто що коли було зроблено або терпів Григорій. Але подяка Богові і за зроблену для Його слави. Мене особливо втішило зведення о. книзі Фотія про Святого Духа. Це скарб, дорогий скарб. Чи не сказано, як починається твір і де він зберігається, крім Ватикану? І чи один твір про Святого Духа приписується Фотію, йди Майо знає й інші про той самий предмет? Пригадується, при грецькому перекладі tratatus de processione Spiritus s. Zernicav, за виданням Булгара надруковані й інші твори. Скажіть, будь ласка, які саме? Ви знаєте, що твори Марка Ефеського та інших захисників істини показуються у Фабриція лише за рукописами. Скажіть, який Германів твір в Амфілохіях Фотія? Господа ради прошу любов твою не нудь моїми докуками; мені платити тобі нема чим; я жебрак. Господь милосердний. Продовжу ще писання, але про інше. І так багато згрішив. Про Фотія мені б бажано дізнатися, чи немає у Майо в якомусь томі його collectionis veterum auctorum чи classicorum auctorum якихось виданих творів Фотія, крім Амфілохій? Мені щось пам'ятається схоже на те, що десь надруковано уривок тлумачень його на писання, або в передмовах десь говорено ще про твори: Фотій такий великий, що звертає душу до себе, сповнену благоговіння. І тому хотілося б дізнатися про нього ще щось. Про Миколу Містику. Про які листи його йдеться у Баронія ad. an. 813. II. 20? Т. е. до кого і про що писані вони? Їх, як пишете Ви, 200. Це дуже багато: переглядати їх не вистачає часу, та й зовсім немає потреби в тому: принаймні сказати б кілька слів втікачів про зміст тих, які трапляться на очі. П. Іоакімом, мабуть, я обдурився: не знаю з чого раніше я написав у конспекті, що він писав сповідання віри. Не можу ні пригадати того, чи бачив я десь сповідання, ні знайти вказівки. У Фабриція нічого не знаходжу. П. Єремія – пастир, що заслуговує на повагу. Здається, він зробив якісь установи у Києві. За Феодора Едесського дуже вдячний. Чекаю на закінчення. Про Симеона нового Богослова: У 22. т. М. Biblioth. Patrum. Lugdun. видано його твори: чи не визначите точніший час життя його та якісь обставини його життя? Написав листа і думав, що давно відправив; зібрався писати інше і побачив гріх забудькуватості. Вибач, друже мій! Ти так багато для мене робиш, що не знаю, як дякувати тобі. Звістки твої вчені жадібно читаю. Так багато у них продовольства для мене. Ти пишеш, друже мій, про Платона і за своєю добротою сумуєш за нього. Не вмію, що сказати чи що зробити за бажанням доброї душі твоєї. Справа про нього давно вирішена? І я навіть думав, що давно отриманий Вами папір. У тій впевненості, що папір отриманий Вами, я щось і писав до о. ректору. Зізнаюся тобі душевно, що, як здається, о. Платону тужити нема про що. Відомо, що Казанська семінарія була між семінаріями перша, а чи не остання. В неї посилалися в ректора – ректора, які служили в інших семінаріях. Звичайно обставини вимагають, щоб там була людина з обдаруванням та досвідченістю. Але на цю думку і посилають туди о. Платона, як довго служив 64 . Виправдати довіреність залежить від щирої старанності службовця. Сил буде потрібно багато для того, щоб виконати те, чого очікують. Але Господа Бога треба просити про допомогу. Смиренність отримує її. Віддамо Господу душі та діла наші грішні. Владика переймається тепер тим, кого обрати в бакалаври. Тепер в Академії немає двох наставників. Він говорив, щоб написати о. ректору про це, і про те, чи не годиться інспектор Тамбовської семінарії 65 ? Але я став не зовсім здоровим; я пишу до тебе тільки для того, щоб полегшити душу в розмові з душею твоєю. Постарайся повідомити думки, написані о. ректору. Час точно вимагає, щоб подбати про обрання бакалаврів, між іншим і тому вимагає, що інакше надішлють до Вас таких, яким і дуже будете не раді. До того ж справ у Вас тепер багато. Справа про літографований переклад прийняла оборот дуже неприємний. Правильно так треба по наших гріхах. В Академіях: і нашій, і тутешній, і київській прибрані будуть комісії слідчі для розшуку, хто, чому, коли виписував екземпляри та від кого отримав? Здавалося б, не про те треба було питати. Але надамо все Господу. Дивовижні наші немочі! Господи! пробач мій гріх засудження. Скажу тобі і тобі. Тут Карасевський розшукав допитами на папері, що до нашої Академії витребовано до 70 екземплярів. І до Казанської виписали, за свідченнями, 20 екземплярів. У донесенні Карасьєвського сказано про примірники, витребувані в нашу Академію; не промовчено навіть про те, що якийсь співач Московського Митрополита взяв для себе екземпляр, а замовчено про кількість екземплярів, витребуваних до Казанської Академії. Справи йдуть дивним чином. Наш Митрополит очікував, що Київський після отримання порадиться з ним, що треба зробити в такій важливій церковній справі? Поїхав до нього для порад і отримав у відповідь, що він уже надіслав екземпляр свій до Прокурора. Далі, коли почалися справи, від Владики прихований був весь хід справи доти, доки не запропонували справу зробленою в Синоді. На запитання щодо перебігу справи Київський відповідав щоразу: не знаю. А справи тепер показали, що перебіг справи відбувався під його веденням. Господи! прости мене грішного і зрозумій сліпоту мою. Сходіть до о. наміснику і засвідчіть йому щире душевне моє шанування і пристойну пам'ять перед Господом; попросіть у нього молитов за мене грішного. Йому можете прочитати про хід справ, щоб він по любові своїй помолився за мир святої Церкви; бо світу дуже мало, а щирості ще менше. Душа щось ослабла і писати не хочеться, а треба написати до нього, рясні любові до мене грішного. Бідному о. Філофею чи не доведеться потерпіти неприємностей не меншою мірою. Давно хотів написати, але забував написати досі про ревізію Феодора Олександровича. З самого початку, як тільки я приїхав сюди, Митрополит говорив мені про цю справу, виявляючи скорботу про повільність; я дивувався з того, що Митрополит дуже пам'ятає сам по собі про цю справу; а ще більше здивувався, коли почув, що й інші дуже пам'ятають про це діло. Тепер новий випадок, подібний до ревізії, нагадав про ревізію? Митрополит стосовно Графа про звіти Дмитрівського училища захищає з батьківською любов'ю Федора Олександровича: але знову з великою скорботою згадав про ревізію. Заради Господа просіть і просіть Федора Олександровича, щоб якнайшвидше подав звіт. Справа в тому, що подібні гріхи наші шкодять не лише особам, а й самому ходу справ духовних. Ви бачите, що нині вишукують наші гріхи, щоб заради їх забирати справи правління в свої руки і Церква зробити ареною честолюбних подвигів. Повірте, заради Господа, що пишу правду, хоча правда ця занадто гірка. Потрібно ж пощадити свою душу і Церкву, викуплену Господом. Тяжко відповідати за свою душу. Як же відповідати за страждання церкви Христової. Багато, міг би говорити Вам про ці справи: але зрозумійте самі з небагато багато й гіркого. Прошу Вас від щирого серця, - просіть Федора Олександровича, щоб жодного дня не зволікав зробити те, що так давно належало зробити. Не давайте відпочинку ні собі, ні йому, висловлюся просто, поки справа не стане. Не можу приховати й того, що Федір Олександрович доведе себе до того, що й захищати його не матимуть змоги 66 . Ви не можете уявити собі течію справ, якою вона є тепер. Будемо благати Господа, щоб Він управив Сам ділами нашими, коли гріхи наші привели справи Церкви в таке становище. Повертаю догматику Клея. А іншу прислали Ви звичайно для того, щоб піддати її долі, яку давно хотілося її піддати, тобто кинути в грубку; більше нікуди годиться вона. Навіщо сіяти спокуси? І так багато у нас гріхів. Мені надіслали з Риги книжок шість потрібних. Чи не знаю, що буде зі мною тут? Моє положення таке, що я не вмію, як назвати його. Боюся судити про нього, тому що короткозорому важко судити про те, що робиться за розпорядженням Влади, поставленої Господом. Правильно тому треба бути по гріхах моїх. Коли б тільки вміти скільки-небудь скористатися уроками на спасіння. Інакше дивися, що повторювати про мене недостойному і байдужому і це слово: бив їх і не хворіючи. Вибачте. Моліться за мене грішного. Як, друже мій, важко тут жити! Дай Боже сили і допомоги тим, які за боргом живуть тут так довго! Не знаю, що вам написав Владика про журнал. Він читав разом зі мною деякі статті та деякими був задоволений. 67 Потерпіть, заради Господа, якщо Він вимагає багато чого. Такі обставини, що інакше діяти не можна. І сам я грішний раніше багато грішив нетерплячістю безрозсудною. Тепер не можна не зізнатися, що я тяжко грішив. Господи! вибач мені сліпого і безрозсудного. Господь нехай врятує тебе за любов твою до мене грішного. Я читаю та перечитую твої листи. І користуюсь ними для своєї справи. Твоя інформація багато, дуже багато допомогли мені. Поспішаю до берега, але все ще не бачу берега. І там острів замість берега, і тут мілину замість пристані. І те не закінчено, й інше необроблене, або навіть не зворушене. Щось нудно. Господи, спаси мене грішного. Здається, я не сказав вам, що я подав відгук про книги. Відповіді досі ніякої не чую. Мабуть, шукають, за що б зачепити гачок. Відгуки короткі; але, – здавалося, відповіді дано питання. Господь нехай влаштує і нехай заповнить мої недоліки: щось ви відповідатимете про витрати по бібліотеці 68 . Ви писали, що Гетшель надіслав Вам ще книжок. Мені здається, що Вам не погано або прямо сказати Гетшелю, щоб більше не надсилав книг, або, принаймні, утриматися на досить час від зносин з ним. До тутешньої Академії рішуче жодної книги не виписують ось уже цілі шість чи сім років. Звичайно це крайність, але з одного боку так наказують наступати обставини, а з іншого потрібно доглядати і за своєю душею, щоб не було в ній чогось схожого на пристрасть. Принаймні, себе грішного не можу виправдати, бо не виправдали слідства. Вчора мені довелося бути на іспиті в Смольному інституті. Між наставниками найкращий – професор історії Ахматов 69; це людина, яка знає свою справу майже якнайкраще; спритний, здатний змусити слухати себе і з великими відомостями. Дівчата відповідали дуже добре з історії. Мені було навіть весело дивитись, що так уміють вчити. Втім, про нього відгукуються, що за чудовим умінням його викладати, він прийнятий у багатьох навчальних закладах. В очі впадає особливо те, що відповідають дуже вільно, і він міркує з ними ніби у звичайній розмові. Помилився б я, якби сказав, що це вертлявий франт. Ні, нічого схожого на те немає в ньому. Навпаки, вона людина досить сувора або принаймні не весела. Напр. він не подумав про образу правил світської ввічливості, коли раптом зупиняє одну і каже: «Послухайте, порядок – душа справи; а ви перемішали події і багато чого випустили. Дай Бог, щоб добре було між усіма нами! Потрібно молитися. Такий час! Певно, наші гріхи покликали на себе покарання. Бажаю. Дам вступити в святий піст зі святими прихильностями серця. PS Я не читав паперів Симбірських частину і тому, як думав, тепер уже пізно виправляти, частину ж тому, що коли запитав їх у Владики, більша частина їх була відіслана, і мені довелося побачити тільки якусь частину. Господь нехай виправить наші гріхи! Жалкую душевно про твою хворобу. Христос Ісусе Спаситель душ і тілес нехай зцілить неміч твою. Молитимемо Його, щоб здійснилася над нами воля Його. Мені прийшли дві думки при цьому; не знаю, як вони здадуться душі твоїй. Перша та, щоб душа твоя більше й частіше розмовляла в молитві з Господом. Інакше, – з одного боку зайва наша з тобою книжкова працьовитість, – не можна не зізнатися, – є пристрасть, а пристрасть, яка б вона не була, не може не шкодити душі. З іншого, молитва полегшувала б стомлену книжковими працями душу твою і, пожвавлюючи душу, відновлювала б вільний розвиток життя органічного, і, отже, молитва, як мені здається, була б прекрасними ліками для здоров'я твого тілесного, що виснажується. Чи правду кажу я грішний, маєш розум випробувати і волю – повірити досвідом мою думку. А мені здається, що правду пишу я, хоч і погано, дуже погано виконую її. Інша думка та, чи не прийняти тобі посаду по бібліотеці 70 . Мені здається, що заняття в ній не будучи тяжкими, були б корисною вправою для того ж ослабленого фізичного життя твого; вони змушували б часом робити порядні рух тілесні, а це потрібно і цілюще було б для тіла, не роблячи шкоди душі. Втім, за цю думку менш ніж за першу стою. Христос Господь Сам нехай покладе в твоєму серці корисне і потрібне. Прости мене грішного, в чому колись згрішив перед твоєю душею. Попроси за мене і для мене прощення від усіх братів наших – від о. ректора, від Федора Олександровича, від Петра Спіридоновича, від Олександра Сергійовича та Василя Сергійовича та від усіх інших. Тут тепер поки що мовчання за офіціями. А моя справа – довго чекати. Беккендорф, повернувшись із Риги, доповів, що треба залишатися військам у Ризі 71 . Вибач. Додаю ще бажання: 1) Феодор Едеський. У Волок. Збірн. 1563 р. ігумена Євфимія зроблено виписку «від книги Феодора Едесського: «Інші вже інакше судять. Зайни ж тригубе алілуя, а четверте слава тобі Боже виявляє триіпостасного Божества і Єдиносущного, а суто алілуя виявляє в дві єстві єдине Божество. Іно як не говорить людина тою думкою, тако добро. Цікаво б дізнатися: а) чи такі слова є у Феодора Едесського? б) у якому зв'язку й промови вони стоять, якщо вони є у книзі про Феодор? 2) Про Миколу Мефонійського: які твори його показуються в Маттєєвому описі Синод, бібл. нар. 30, 166, 231. § 237, 252. Cod. 13, 160, 260, 353, 355, 394? І чи не можна надіслати мені на час журналу: Studien und Kritiken, де стаття про цього Миколу та Зігабена? Постарайтеся записати і початкові слова кожного твору Миколаєва, який є в Синодальній бібліотеці. Запишіть також, що пише Бандіні in Catal. Bibl. Laurentii нар. 407, s. і ще в каталозі РКП. св. Марка cod. 150, 575, нар. 83, 106. Можна було б ці рукописи мати на увазі при розгляді московських списків, щоб тільки цитувати іноземні, хіба що є у Бандіні свідчення змісту, або історичні зауваження про Миколая. 3) Про Неофіта, Затворника Кіпрського: що таке є з його творів in catalogo cod. S. Marci, Venet. p. 304 (крім твору про взяття Кіпру), cod. 576 in catal. cod. Taurinensis reg. Bib. p. 353, 503, cod. 166. 4) Про Григорія Сінаїта: які твори його вказує Маттей in cod. Synod. 332 p. 210 in cod typog. 46 p. 324 notitiae? Лямбез lib. 5 p. 156. Монфокон in Biblioth. Coisliana p. 584. Чи ж ті, що надруковані в Добротолюбії? Здається, ні. Потрібні заголовки та початкові слова. 5) Ніл Кавасила: пам'ятає якісь твори його видав Маттей в одному зі зборів, нещодавно куплених. І чи немає чогось історичного? 6) Про Григорія Палама: які твори його у Маттея in cod. 278 p. 179. Cod. 302 p. 197 in cod. 71 p. 61. Маттей in Lectionibus Mosquens vol. 2 p. 7. видав одну розмову проти Палами. Чи не постараєтеся коротко показати зміст його? 7) Так навчите мене а) у чому полягали думки Варлаама? б) чим спростовував їхня Палама? в) як ви думаєте про цю суперечку? Я досі не знаю, що це означає? У Петавія (de theolog, dogmatibus T. 1. lib. 1 c. 12, 13) є про це міркування (зрозуміло латинського манера): але мені й того не доводилося бачити. Думаю, що про цей предмет щось говорять два нові письменники: Гейнрот та інший, якого імені не пам'ятаю; пам'ятаю лише, що він Мюнхенський професор і мало не Баадер. Останній твір у 2 томах нещодавно нами отримано. Якщо праця надто буде клопіткою для вас, а знайдете в одній книжці гарні судження: то чи не краще надіслати книжку? Але скажіть щось від себе. Тепер головним чином залишається написати думки про епохи та періоди вчення отців. Та будь ласка надішліть листочки мої із загальними думками про отців церкви; якщо вони підходять для журналу, залиште копію Р. S. І ще повторю грішне бажання молитви. Ось вам той мій нещасний брат, про якого знаєте. Прийміть його з любов'ю. Нехай він і син його помоляться угоднику Божому. Їм прихилити голови там, звісно, ​​ніде, як хіба у твоєму коханні. Пригрій їх із любов'ю. Вони жили тут досить довго, але мало чи не все потрібне для своїх потреб отримували. Треба терпіти. Поговоріть з ними та покажіть збиту Лавру. А ще одне прохання в тому: позичіть їм на дорогу 25 рублів. У мене тепер немає; живу якось, що мав, віддав їм. Надія на Господа Бога. Постараюсь віддати, любові твоїй любові. У цьому листі не пишу тобі про свої справи, тому що за довгим шляхом моїх мандрівників ти, звичайно, не скоро отримаєш його і може бути перш того отримаєш інше. Хіба ось про що повідомити. Завзятість моя до о. Євгенові мало не послужило до скорботи о. Євгенія. Говорив я про нього спочатку Митрополиту, потім досить говорив Графу. Останній прийняв мої слова, але думав, що дуже добре буде зроблено, якщо таку гідну і здібну людину пошлють у місію до Константинополя, куди вимагають настійно доброї і освіченої людини. Він взявся був із жаром за цю думку. Коли Владика передав мені це, – ледве встигли відстояти о. Євгенія. Цікаві такі думки Графа: на слова Митрополита, що о. Євген потрібен для Академії, яка нещодавно втратила кілька, він відповідав: Академія бажає його утримати в себе тому тільки, що він свій. Митрополит відповідав: «Ні, з милості Божої, Академія береже тільки свій добробут, а не так, як у Вас робиться нині, на прохання визначають людей. «Багато ченців вчених 72 . Багато, але не багато здібних. Але в кожному курсі йдуть у чернецтво люди з однаковими обдаруваннями, а тому не кожного ченця можна рекомендувати для Академії». «Висновок: «Ну, тепер бачу і вірю, що Академія» справедлива». Прийміть цікаве, щоб зробити з нього корисне. Після Вашого листа я залишаюся мовчанкою щодо Тамбовського інспектора 73 ; зі свого боку не знаю подібних думок про нього: але чи мало невідомого для кожного з нас? І чи не безглуздо стояти за своє? У цьому стані мовчазного пробув я і тоді, як Владика говорив про лист О. ректора; говорив тільки, що точно він непрямий і в наступному курсі можуть бути здатні для бакалаврської посади. Господь Ісус нехай береже всіх нас. За подарунок кохання з любов'ю дякую. Друк – багатий 74 . Коли Ви писали, що вирушаєте до Савина монастиря, то приходила думка, чи не знайде добрий мій Олександр чогось і на мою частку? Але – надія не збулася, бо й нерідко наші надії бувають мріями. Такі справи людські! Радію тому, що Ви почуваєтеся дещо краще у здоров'ї. Подорож для вченого – найкращий рецепт. Твори про Святого Духа виписують в Синод. Шкода, що мені не спало на думку запитати Вас чи немає двох екземплярів цього твору? Але одному розбирати буде важко, хто б не став розбирати. Тепер більше переконуюсь у потребі попросити Вас надіслати мені Маттеєв каталог. Хоч і був він дивився, але Удіна, де були роблені позначки, зі мною немає 75 . Коли я писав про Аммона, то мав на увазі латинську догматику його. Помилка від мене залежала і полягала, очевидно, у тому, що не написано, яка саме потрібна догматика. Тепер уже пройшло бажання бачити Аммона 76 . Я все ще не впораюся з історією. Думаєш, що ось близький берег, а він все ще далекий. Тому змушуюсь ще запропонувати кілька питань любові твоєї. 1) Про Стефана Пермського. Чи не відомо Вам щось зайвого про його переклади проти сказаного М. Євгеном? Подивіться у Строєва в Софійському Временнике і в Арцибишева у склепіння літописів. Чи немає чого в продовженні Новгородського Літопису? 2) Про Іларіона Митрополита Р. Постарайтеся прочитати послання Іларіона в посланні царя Іоанна Грозного до ігумена Козьми і скажіть, чи можете Ви погодитися з Царем, що це послання точно належить Іларіону великому 4-го століття або ж не належить відомий Іонірі Іларіону Меглінському? Якщо ні того, ні іншого, ні третього не можна прийняти: залишиться зробити висновок, що воно вигадане у нас у той час, як відбувалися суперечки про майна монастирські. Перешкодою цієї останньої думки буде хіба що зміст розумний і склад досить чистий. 3) Про Патріарха Єремії. Тут не міг дістати ні опису Софійського храму, ні опису Лаври. Тому прощу Вас виписати, що Ви хотіли виписати, про дії патр. Єремії у Росії. 4) Надішліть мені останню частину Неандрової історії про 9-11 століттях. Ви пишете з жалем про мовчання наших генералів. Ох! друже мій! якби Ви подивилися тут на становище наших генералів, Ви пролили б сльози про них. Таке становище їх! Справи в такому положенні, що ледве можна буває часом робити відображення натисків. Інакше - доводиться тільки зустрічати кулі в бік і лоб і стояти не морщачись. Так, - такі справи. Про вилазки, або наступальні дії і думати не можна. Вам відомі мої колишні думки та почуття; відомо, як іноді мучилась душа нерозважлива думками про бездіяльність генералів. Тепер бачу, що треба молити Господа, щоб дав їм твердість і рішучість витримувати облогу. Сили виснажені, засоби відібрано; залишилося одне, – надія на Господа Ісуса. Коли б Господь, який благоволив, постраждав за нас, не позбавив за наші гріхи і тієї милості, щоб зберігалася твердість залишатися в оборонному становищі, не шкодуючи останніх крапель крові. А слід зізнатися, що багато, дуже багато потрібно твердості залишатися і в цьому становищі, коли напади стільки жорстокі і стільки часті, а коштів немає. 77 Господи Ісусе, Спасителю грішників! спаси нас не заради наших гріхів, а заради хресної любові Твоєї до нас грішних. Скільки бився я для того, щоб не турбувати Вас через Гізелера і Неандера, але, нарешті, став у глухий кут. І тому прошу покірніше, якнайшвидше, надіслати мені ту й іншу історію, за винятком тих частин, які говорять про перші чотири століття. Прошу також, як хочете, скласти мені відомості про Ісіхія, пресвітера Єрусалимського 5-го століття. Про нього можна знайти in Actis ss. ad 28 Martii. Щодо китайських місіонерів я забув тоді сказати вам, що тільки один о. архімандрит поспішив приїхати з Кяхти; інші ж залишилися там чекати кращого шляху. Вітаю тебе зі світлим святом любий мій Олександре Васильовичу! Воскресший Спаситель нехай зрадує душу твою святою, чистою, світлою своєю радістю. Побажайте і грішному мандрівнику того ж. Минулого року ми разом з тобою вночі чекали світлого ранку. А тепер, де я? З ким? Навіщо? І звідки? Тяжко, друже мій! Але велів Він терпіти. Так треба за моїми гріхами. Насолоджуйся тихою безтурботною радістю, ангел Божий! Нехай благословляє тебе Господь від Сіону більше і більше своїм миром та тихою радістю! Не забувай і про мене грішного, в хвилини молитви тихої та тихої втіхи. Привітайте від мене всю нашу братію, починаючи з о. ректора. Його вітаю ще й з наполяганням над обителі Богоявленською 78 . Дай Бог, щоб явища Христової любові не переставали виливатися на душу його. Богоявленська обитель тиха; у ній мирно і приємно бувати часом. О. намісника привітайте від мене. Листом його я багато втішився. Ти мені нічого не написав, що казали, що привезли тобі про братика з Китаю. Напиши, будь ласка, про все. Мені хочеться знати про братика. Як не важко жити мені тут, але відчуваю, що не такі скорботи чекають на мене попереду. Нещодавно надіслали мені сюди журнали Ризького Правління. Тоді я побачив частково, що обіцяє мені Рига. Якими турботами, якими душевними стражданнями хоче наділити вона мене. Але будь у всьому воля Божа! Давно хотів просити тебе, але за безпам'яті забував просити, щоб ти випросив для мене в о. ректора два екземпляри історії єресей росіян, 3 екземпляри міркувань про світопомазання та подорожі. Перше треба надіслати на подяку Олександру Христофоровичу Востокову, якому я багато позичений за доставлення деяких книг і навіть рукописів. Про світопомазання міркування просила в мене одна Англічанка, досить дивна, але бажаючи приєднання до православ'я. І тому що мені соромно турбувати тебе пересиланням: то будь ласка для полегшення душі моєї пішли до Катерини Іванівни Муханової з Пилипом 79, щоб вона доставила до мене поштою; я пишу до неї про те. Обіймаю тебе, друже мій, любов'ю душевною. Скажіть мені, чому про ваш журнал нічого не чути і не видно? Митрополит мене питав, а я не знаю, чому так довго немає руху. Звичайно, тепер зайняті Ви приготуванням до іспитів. Нехай допоможе Вам Господь Бог! З любов'ю душевного до тебе Та за тією ж забудькуватістю своєю забуваю досі запитати Вас, що надіслав Вам Гетшель? Ви писали давно про його надсилання. Живучи тут, я дійшов до якоїсь дивної безтурботності. Шум і Тріск, крик і гам пристрастей людських ніби довів мене до непритомності. День іде за днем, і я живу без турбот про себе. Давно треба було написати до тебе і отримати від тебе кілька слів про справу з перекладу. Не знаю, чи знаєте Ви, що Єпископу Агапіту та Архімандриту Донському 80 доручено зробити дослідження в нашій Академії щодо перекладу 81 . У чому повинне це дослідження, вгадати важко, а дізнатися набагато складніше. Ймовірно, питатимуть: у кого є екземпляри, від кого вони отримані, а насамперед чи знало начальство Академії про витребування екземплярів. Останній пункт, якщо десь, то в нашій Академії особливо переслідуватимуть з усією суворістю. Такий порядок справ сьогодення. Дивна річ! Я щиро говорив Митрополиту, коли ще щойно було надіслано таємне повідомлення, що я у своїй Академії у студентів не бачив екземплярів. І по совісті говоритиму, що я зовсім не чув про те, що студенти виписали екземпляри. Треба ж знайти на душу мою такий стан останнім часом, що мені нізащо Академічне не хотілося прийматися. Навіть не пам'ятаю, щоб останній чи передостанній рік був я десять разів у студентів у кімнатах. Але що ж робити? Все, що відомо мені було і про що говорив я Митрополиту, полягало в тому, що колись казали Ви мені, що братик пропонував Вам, чи не завгодно Вам і комусь іншому виписати екземпляри, на що ні Ви, ні будь-хто інший, скільки відомо, тоді не виявили бажання. Без сумніву, дійдуть і до мене із запитаннями і, без сумніву, не повірять відповідям. Але нехай буде те, що завгодно Господу. Хоча цілком упевнений я, що таємні повідомлення писані кимось із тих, хто навчався в нашій Академії, навіть майже не сумніваюся і в особі того, хто їх писав, хоча ім'я в донесенні не поставлене, а відомо тільки, що надіслано з Володимира: проте грішному Філарету доведеться поплатитися скорботами за справи ці. У цьому сумніватися важко за справжніх обставин. Господи! Тобі тільки, Господи, відомі помисли та прихильності сердечні! Я грішний і вартий усякого покарання. Нехай буде свята воля Твоя! Господу нашому Государ доручає переконати Павського визнати й відкрити ради душевні; вони хочуть, щоб він не був таким винним в очах інших, яким виявився вперше. Завдання дивне і важке! Дай Бог, щоб ця справа привела до миру інші справи. Але вони думають, що все закінчиться тим, що люди майже невинні, але не важливі і не подобаються, будуть піддані суворому покаранню, а головні дійові особи залишаться осторонь. Так зазвичай буває в світі! Це не перший приклад! Давайте хоча б потішимося тим, що є інший Суд! Будь ласка, поспішіть розповісти мені, що сталося і відбувається, або що вони планують зробити щодо цього питання та дослідження. Мені потрібно знати. Одне тільки лежить у мене на душі, про що я згадав нещодавно, перебираючи життя академічне: це те, що перед від'їздом до Симбірського о. Агафангел 83 надсилав мені друкований екземпляр, тоді як я просив у нього тільки письмового. Коли я говорив кілька разів з Митрополитом, мені зовсім не приходив на згадку цей екземпляр, і тому я щоразу відповідав, що не бачив у бакалаврів нещасного перекладу літографованого. Тепер не знаю, як справлятися з цією справою. Щодо студентів, і досі пам'ять мені нічого не викликає з минулого, що не було б відповідно до колишньої моєї впевненості. А це обійдене, викликане так пізно, зізнаюся, бентежить мене і постачає мене тепер у велику скруту. Скажіть мені будь ласка душевну пораду Вашу. Зізнаюся, натерпівшись горя, душа не хотіла б викликати нових скорбот; і без того вона в мене вже отупіла, – так, саме отупіла. Господи! не залиши мене запеклого! Давно я не писав до тебе. Принаймні, так відчуваю в душі. Тепер взявся за перо, сидячи на ліжку хворого. Петербург дарує мене нарешті і лихоманкою; він наділив мене по любові своїй багатьом, дуже багатьом; але діставало ще хвороби; ось і її послав. Але подяка Господу за все. Тепер усі роз'їжджаються з Петербурга, а я ще залишаюся. Дивно; але правда так Господеві завгодно! Треба терпіти мовчання. Втім, обіцяють відпустити і мене наприкінці травня. Чи виконають обіцянку – це інше питання. За твоєю порадою два тижні тому відправив я до графа історію дев'яти століть 84 . Щось із нею буде? Не чекаю гарного. Решта хоч і готова, але лишається у спокої, і мені не хочеться брати його в руці. Так все набридло! Якийсь сум і оніміння в душі! Хоча й зі стиснутим серцем, але хочу стурбувати любов твою – поглянути: чи немає в надісланих журналах чогось, що стосується учителів церкви? Пам'ятається, коли записував їх до реєстру, мав я на увазі між іншим інтерес для історії вчення та вчителів. Багато я шукав тут, але даремно, Schaffarick Serbische Lesekörner, де видано щось із писань св. Сави Сербського. Богемських пам'яток не пам'ятаю; хотів би бачити хоча б один список їх. Чи не надіслано історію Солунської Церкви? Ви писали про намір щодо Константинополя. Друг мій! Облиш і думку про це. Тобі ця справа здалася зовсім не в тому вигляді, в якому вона є насправді. Ти думаєш знайти там їжу для благочестивої допитливості або благочестивих подвигів у викладанні істини Христової. Ні, не очікують від того, кого хочуть туди послати. Там треба жити при посольстві, в одному вугіллі, часто замкнувшись. Там хочуть мати знаряддя політики для переговорів, бачити людину, яка мала б на увазі розрахунки земної влади, а після того, якщо завгодно, і розрахунки по життю духовному. Мають потребу в спритній світській людині, яка б уміла під чорним одягом приховувати наміри земної мудрості. Ми з тобою не народжені для такого життя; вона вб'є нас. Якби тобі довелося тут лише тиждень пожити, то ти зрозумів би, що не тільки для такого місця, як місце при посольстві Туреччина, а й місце тутешнього парафіяльного священика обплутують мережами інтриг земних. На вигляд здається, що дбають про справу віри, справу православ'я; навіть тільки слів з людиною незнайомою, чужою, що православ'я і віра; а все це мовою серця означає: наша справа політика, вся інша справа стороння. Боже мій, Боже мій! як важко дивитися на такий стан справ! Як дивно жити серед таких людей! Боїшся і лякаєшся за свою душу, не понесли б і її бурі помислів у погибельну прірву земної суєти. Нині й завтра, зараз і наступної години про одне змушують думати; то думати про те, як би не заплутали тебе в якусь інтригу, то судити і навіть засуджувати інтриганів, які ставлять віру та святиню на якусь стрічку, а часто й на посмішку вищої знаті. Життя таке – мука. Господа ради прошу тебе, лиши всяку думку про Константинополь. Не приховую від тебе, що й мені приходила подібна думка за одного випадку. Коли тут стало відомо, що Англійці відправили до Єрусалиму Єпископа з грошима короля Прусського, і тут голосно заговорили, що і нам треба зробити щось подібне в огорожу православ'я, тим більше, що зі сходу вимагали навіть будь-якої допомоги: то й мені прийшла думка викликатися на місію. Думка ця кілька днів була в моїй душі; Митрополиту хотілося, щоб хтось знайшовся, хто наважився б на тяжкий подвиг. Але Митрополит зізнавався, що такий подвиг вимагає незвичайних зусиль. Мені також прийшла думка, як і тобі, чи буде дано якусь допомогу. Згодом я побачив, що крім душевних посібників, які від Господа і від праці можна отримати, від людей наших не можна чекати нічого подібного. Для Константинопольської місії, звичайно, відпускаються суми і особі духовній дається досить значна платня: але це тільки як особі політичній, яка, повторюю знову, має бути знаряддям політики. Для себе я вирішив сумніви тим: безпечніше йти шляхом, який Господь призначив, ніж обирати самому шлях, хоча б він здавався ближчим до спасіння; Чи можу я бути впевнений, що моїх сил дістане для такого великого подвигу, коли бачу, що так мало роблю і на шляху тепер призначеному? Так, друже мій! Працюватимемо на шляху, яким йдемо. Справді, як не думаю я, а знаходжу, що не для тебе ця дорога; ти помреш на ній і душею і тілом. І як я зрадів би, як подякував би Господу, коли б почув, що ти нарешті зважився вдягнутися в святе чернече вбрання під дахом Преп. Сергію! Господа заради послухайся, залиши даремні твої сумніви, ти будеш корисний для церкви святої; вона чекає на тебе давно, дуже давно. Навіщо так довго залишаєш її лише з очікуваннями? Твої сумніви марні. У цьому немає сумніву, що без Господа Ісуса, без благодаті Його святої, нічого істинно доброго ніхто ще не робив і не може робити. Але твій сумнів не в тому і полягає, а стосується тільки того, що ти боїшся небезпек, проти яких Господом дано тобі кошти в душевних силах. Як би ти втішив мене грішного, коли б, незважаючи на мою гріховність, усім відому, послухався мене і з молитвою до Господа вступив на шлях спасительний, на шлях, призначений для тебе і народженням і освітою. Благодать Господа Ісуса нехай буде з тобою. Дякую за свідчення змісту статей у журналах; мені цікаві й короткі свідчення статей. Жаль, дуже шкода, що Тафеля про Солуна немає; а він мені, як бачу з Вашого опису, дуже потрібний. Біда моя та, що не можу ніде побачити точної назви твору; так я тут мізерний! Інакше можна було поспішити написати до Гетшеля, щоб неодмінно дістав твір. Неандер і Гізелер у моєму стані мені багато допомогли. Якби я хотів щось прочитати з особливим задоволенням у журналах, Вами оглянутих: то це стаття Studien und Kritiken 1831 р. 4. 734–776 über Andreas u. Arephas. Це особи найтемніші в історії. Коли вони мешкали? Що робили? З ким мали справу? Питання, на які я досі ніде не бачив відповідей. Якщо у статті, Вами вказаній, є відповіді хоча б на одне з цих питань, постарайтеся виписати для мене з дипломатичною точністю. Я буду радий, як знахідці цікавою. Ви питаєте про дві речі: як тут дивляться на справу про переклад? Як дивиться Митрополит? І чи треба, щоб сказав Митрополиту про ім'я своє, що доносив? Тут історія наробила багато галасу і спричинила багато, дуже багато бід. Тепер стало тихіше, принаймні досі з кінця посту не було рухів. Цього тижня знову почалося дещо. Граф ставленням питав безпосередньо Директора Пажевського корпусу (літографування відбувалося тут): чи з дозволу утримувач літографії проводив літографування? І хто саме віддавав у літографію зошити? Директор ще раніше на словах говорив графу, що за літографію відповідає утримувач її через укладений з ним договір. Мені показували записку, писану Платоном у тому, що зошити: вступ до Богослов'я і Theologia fundamentalis дозволяється літографувати. Утримувач представляє її у відповіді, як доказ, що йому дозволено було літографувати уроки Академії, і якщо йому представили разом із зазначеними зошитами ще інші, то він за незнанням змісту приймав їх за ті ж і у відповіді мають бути обдурені його; Чи приймуть у повагу відповідь ця, це справа іншого роду. Чи знає власник імена тих, хто віддавав тетрати, ще не знаю я: Митрополит наш прийняв справу це, зрозуміло, не в дусі розкольницькому. Спершу він хотів, щоб з цієї нагоди розпочати справу про видання російського перекладу. Але так як крик розкольників піднявся такий шалений проти російського перекладу, що думати про перекладі не було й можливості, притому його самого став оголошувати граф начальником і сіячем думок, що полягають у перекладі: то прийнята була інша думка дуже помірна: надрукувати заголовки главам із зауваженнями або хоча б одні. Ця пропозиція зрадливо взята була в нього і звернена в голосне безчестя особі його і всьому Синоду, за винятком старого, що втратив сенс 85! Ось Вам перебіг історії дуже похмурої та важкої. Подробиць було дуже багато. Але Бог із ними. Інше питання досить важке. Але мені грішному здається, що Пастир і Батько і треба відкритися, і потрібно відкритися; можна було б почати з того, щоб щиро вибачитися, що справа, зроблена не з злим наміром, наробила стільки скорбот і бід у цілій церкві. Потім попросити батьківського повчання: чи потрібно відкривати своє ім'я у формальних відповідях. Останнього, ймовірно, не порадить він. Але перше потрібне. Нехай принаймні Владика знає, що в Академії, яка існує під його веденням, ніколи не любили думок, неприємних вірі, а навпаки бажали, щоб їх ніде не мали. Не думаю, щоб ця відвертість, добра за своєю внутрішньою властивістю, могла заплутати в якісь неприємні положення зовнішні. Зрозуміло, що Митрополит питатиме, звідки йому став відомий літографований переклад? Хто доставив? Чи ходив переклад по руках? Чи був загальновідомим? Взагалі за властивим його розташуванням не зупинятися на поверхні справ, а проникати в глибину предмета, він забажає дізнаватися багато про що. І, проте, покликавши на допомогу молитви Преп. Сергія і доручивши справу Господу, можна зважитися на справу святе саме собою. Проте мені здається, що потрібна велика обережність. І особливо треба відхилитися від того, щоб визнання совісті не вводити у справи зовнішнього права. Остання, забувши про совісті, Бог знає, до чого поведеться справа. Можуть довести до таких спокус, які не може душа виносити. А смиренність вимагає не брати на себе справ, надто важких, але робити справи ті, які трапляться на очі, або точніше, які Промисл Божий, що піклується про спасіння душевне, представляє Сам за щоденних обставин. Господь нехай владнає серцями нашими! Повторюю, що Владика не таких думок, щоб став гніватися на викриття неправих думок перекладу або дивився б на ці думки так, як дивляться розкольники в штанах. Мета – при відкритті про донощика має бути одна – каяття у необачній ревнощі. Вибачте. Грішний Філарет з любов'ю до Вас Р. S. Будьте заради Господа обережнішими у веденні справи перед комісією. Ви знаєте думки її членів; знаєте, що в одному не багато розсудливості та частини чистоти намірів, а в іншому – майже зовсім немає здорового глузду. Зрозумійте, що таких членів обрав граф з особливими видами, щоб якось, але знечестити Академію для своєї слави. Заради Бога майте обережність і обмірковуйте кожне слово. Зійдіть у тісне зносини зі студентами, але у зносини таємне, і давайте їм настанови. Тут студенти вже каються в тому, що захоплені були навіюваннями Афанасія і відкрили брудну справу у всій його наготі. Боже мій – Боже мій! Буди захисників тих, хто надіється на Тебе Єдиного. Господь Ісус, що володіє серцями, нехай владнає шляхами життя нашого. Кийждо нехай відомий своїй совісті: ось думка і вірна, і корисна, і втішна! У важких, сумнівних випадках життя краще, найнадійніше втішатися нею. Ти засмутився, що я сказав на твої думки: так! Але – друже мій! бувають обставини, бувають настрої душевні, про які все найкраще, що тільки можна сказати, полягає в наступному: не знаю. Це стільки ж щиро, стільки ж вірно душевному стану, скільки і заспокійливо і для мене, і для іншого. Якщо ж візьмуся в цьому випадку вимовляти рішучий суд: то візьмуся за справу і не розумну, і не корисну. Чи не так? Кийждо та відомий своїй совісті. Нехай так буде до часу. Не забудемо тільки про одне: молитимемося один про одного; будемо просити Господа один за одного, щоб благодать велелюбного Спасителя нашого вела нас шляхом, їм же сама звістка, рятувала нас ними ж звістку долями, очищала і виправляла слабкості наші, зцілювала рани наші, як сама мудро знає. Що людина? Сліпий, готовий спіткнутися на кожному кроці. Там, де думає бачити добро, зустрічає небезпеку душі. Аж не Господь збудує дім душевний, марно трудиться ґрунтовний. Істинно, істинно так. Скажи мені, Господи, шлях Твій, в той же час піду. Ми недостойні Твоєї милості. Те, що Ви пишете про щирість відповідей, наданих деякими студентами, не зовсім порадувало мене. Але Господня воля. Сказавши про наставників, вони не розв'язали вузла, а затягли його та міцно затягнули. Дай Бог, щоб мої думки були несправедливі і побоювання марні. На жаль хід справи нині такий, що змушує багато чого побоюватися. Так, чудова справа відвертість дитяча. Але і для неї є випадки, коли вона може бути непрекрасною, тому що велено вам бути не тільки простими простотою голубиною, а й мудрими подібно до змії. Студенти, добрі мої студенти, помилилися; вони ще не знають життя. Якщо питає мене суддя благонамірний, суддя з християнським сумлінням, суддя такий, що щиро хоче дбати і про гріх мій, і про душу мою; я готовий, я маю відкрити йому душу. Але якщо бачу, що судді моєму потрібна не моя душа. а потрібен тільки гріх, якщо бачу, що суддя мій сам сильно хворий на пристрасті, шукає їжі для пристрастей, готовий словами давати значення, якого вони не мають, залишати поза увагою значення, яке належить їм у душі моїй: скажіть, чи не зобов'язує мене сама любов до хворого судді моєму не говорити йому того, що може роздратувати, подробиці правди? Тим більше не говорити про те, що для мене самого є сумнівним, чи було це чи ні? Але залишимо справи ці. Жаль, дуже шкода. Ось Вам і приклад того, як готові тлумачити щирості! – розмова, колишня дні за три перед цим: Граф: Митрополит пише до мене, що став відомий тим, хто живив безіменне доношення; це інспектор Агафангел. – Та я здогадувався, що це так. - По-перше, за змістом доношення; думка та дух тих, хто в Академії, мені відомі; по-друге, за місцем, звідки надіслано донесення. Граф: Митрополит пише, що ця обставина показує, яких думок Академія. Але я ще не знаю, як думати про донощика. Мені доведеться викликати його сюди для особистих допитів. Належало або сказати про ім'я, або не говорити тепер. Безіменний донос не схвалюється. Це налякало мене. Я сказав: мені здається, що це так сталося. Коли побачив він, що необачний вчинок його спричинив стільки збентежень і тривог: совість його обтяжилася, і він наважився сказати про ім'я, щоб, якщо так буде; піддати себе добровільно каральним відвідуванням. Граф. Що зроблено повідомлення про безлад, це добре. Але навіщо безіменний донос? - Він чернець, не шукає нічого, як тільки душевного порятунку (було поширення тієї ж думки). Судіть тепер, які будуть виведені висновки з відвертості студентів. Так, залишається благати Господа, щоб не в гніві Своїм карав нас. Можливо, я бачу страх, де немає страху; любов твій нехай покриє мою недугу. Чи сказати о. Агафангелу про розмову, надаю твоєму міркуванню розсудливому. Мені здається, що загроза залишиться лише загрозою. Якби я отримав лист твій днем ​​раніше, то, може, багато про що інакше говорив би я з Графом. Від душі дякую за повідомлені відомості про собор Мануїла. Він дуже цікавий. Дивна річ! Як у грецькій Церкві справи йшли заплутано перед падінням імперії. Бралися судити і рядити про віру люди, яких справа – тесак та рушниця. Щодо Іларіона винен я; не сказав, що не розумію, про який вірний суд повідомлено Вами раніше. Я розумів те послання Іларіона Митрополита, яке знайшли ми з Вами, здається, у Волоколамському рукописі, або у Лаврській Златій Чепі. Але залишимо і це. Мені залишається збиратися до Риги, нещасної Риги, але гідної мене. Близько 12 числа Червня сподіваюся виїхати звідси. У понеділок представлятися до Государя, а там у дорогу. Пробач, любий друже; обіймаю та благословляю тебе. Прошу тебе, пиши до мене в Ригу частіше; мені там буде дуже тяжко і дуже нудно; це вже мені відомо: Моя хвороба ще не зовсім розлучилася зі мною; не знаю, що буде далі, а тепер почуваюся досить несправним. Книги звідси будуть відправлені до тебе. Христос нехай буде з Вами! Якщо Митрополит надіслав вимогу про переклад Біблії 86 , треба сказати, що тепер уже не час приховувати його. Тут знайшли список всіх осіб, які вимагали або бажали отримати літографований переклад. Робити більше нема чого, як віддати худе туди, звідки воно взято. Жаль, що і наша Академія очорнилася. Зізнаюся, я досі не знав, що студенти виписували собі екземпляри. Що робити? Та тепер я дізнався, що точно Митрополит писав уже до Вас. Будь ласка, не зробіть тієї необережності, щоб приховувати погане. Зберіть усе, що є, та віддайте. Бакалавр грецької мови 87 вимагав два екземпляри. Нехай віддасть на жертву. Халколіванов 88 був справді головним. Шкода! Поспішаю Вам писати про це. І тому не можу зібрати думок, щоби писати про інші предмети. Ось про що ще обов'язково сказати треба. Надішліть до мене сюди скоріше одну зі статей, які готувалися до давнього нашого журналу 89 , статтю про останні глави пророчої книги Ісаї. Митрополит бажає її бачити і велів надіслати швидше. Скажіть про це о. Ректору. Господь нехай покриє тебе Своєю правицею, любий мій друже. Я тут ув'язнив. Не знаю, коли звільнюсь. Вимагають, щоб я неодмінно зайнявся упорядкуванням догматики саме тут. Подумайте, як це зручно. У мене тут немає навіть моїх зошитів. Надіслали лише трактату три. Інше не знаю і сам, де тепер. З Москви книги відправлені до Риги. А як тепер дістати з Риги? що сказати про посібники, необхідні для цієї справи? Я не маю навіть Нового Завіту. Бог знає, як бути з цією справою! Ще й ще прошу тебе, друже мій, дай мені ті відомості про Отців, про які я просив тебе. І ця справа тепер у дивному становищі. Погодьтеся, якщо потрібно чимось зайнятися, то, звичайно, наперед закінченням давно розпочатого і в половину зробленого. Тим більше що половина зошитів і всі книги знову в Ризі. Як накажете вчинити в такому положенні? Господь карає мене за мої гріхи. Достойний, Господи, гідний набагато більше, ніж терплю. Так багато гріхів, так багато беззаконь, так багато нечистоти, лінощів, самозабуття, запеклості, неуваги до себе і до волі Твоєї святої, Господи. Пробач, пробач і помилуй великою Твоєю милістю. Обіймаю тебе, друже мій, і благословляю з душевною любов'ю. Р. S. Якщо Митрополит не поспішає рухом журналу, то тісний час вимагає того - час, який змушує пильно стежити за кожним кроком. Господи, помилуй нас грішних! Заради Господа подвизайтеся з ревнощами для слави імені Христового. Праця ваша там буде оцінена. З якою насолодою читаю я кожен лист твій! Ти, живучи в колишній блаженній тиші, не можеш уявити собі тутешнього стану справ, а разом і мого стану. Кинутому в найтемнішу атмосферу, де, здається, блукають і кружляють тіні, звичайно втішно отримати голос з улюбленого місця душ живих і дихаючих про Господа. Так, це правда і така правда дуже тяжка для душі. Ви пишете про о. Євстафія 90 . Зізнаюся, те, що ви пишете, досить здивувало мене. Або вірно нині такі часи, що нічого не треба дивуватися. Про часи-часи! Про рукопис я говорив Владиці в перші дні свого приїзду; читав він і опис рукопису. І недовго після того пропонував Святий. Синоду, щоб витребувати її сюди. Тому, повторюю, слова Ваші не гаразд, як здається, речей: але знову повторюю, що нині всі справи йдуть маршем раку, тобто таким, з якого іноді доводиться посміятися, а іноді й поплакати. Ви звичайно не зрозумієте тут нічого і дай Боже, щоб спокій Ваш не був порушуваний знайомством з тими справами, які каламутять душу, не приносячи жодної користі. Мені хотілося б сказати Вам кілька слів про нещодавні тутешні події: але вони такі чорні, такі брудні, що краще мовчати про них. Ймовірно, Ви дізнаєтесь про них від Владики. Багато може грішив я, засуджуючи нинішній перебіг справ. Але нещодавні справи голених розкольників до того брудні, що про них важко було б і гадати, перш ніж з'явилися. Тепер однією тільки думкою заспокоюється душа, тою думкою, що справи самі відкрили людей, які здавались доти схожими на ревнителів добра; тепер безперечно для кожного, що з бездонної брудної ями виходять їхні справи. І тому залишається з твердістю дотримуватися тих правил, яких вони не схвалюють; а ще з більшою любов'ю молити Господа, щоб не залишив своєю допомогою грішних. Їхню ж справу залишається зрадити суду Правосудного і Всевидця. Тепер для мене безсумнівно стало і те, що Владика наш мученик. Дай Бог, щоб він не знемігся – під тяжкістю своїх страждань. Стільки років боротьби та стільки років прикрощів найтяжчих! Насамперед міркуваннями належало доходити до тієї сумної впевненості, що йому важко жити і діяти. А тепер це перед очима. Недавні справи показали те саме, навіть багатьом з тих, які самі часом додавали гіркоти до життя його. І вони побачили, що потрібна одностайність, потрібна згода з ним, щоб інакше не занапастити і себе, і добробуту останньої церкви. Що сказати тобі про Опанаса? 92 Перш за все скажу про люб'язне о. Євген, 93 що нехай він заспокоїться. У тутешню Академію викликають на посаду бакалавра догматики з Києва братика нашого Амфітеатрова 94 . А о. Опанас? О! великий Опанас! Але нехай простить мені Господь, великий на такі справи, про які не хотілося б ніколи й чути. Зізнаюся, що хоч і раніше не були світлі справи його, але тепер? Боже мій! Боже мій! до чого доводять нас пристрасті? До чого доводити може ображена дика гордість? Людина палитиме людей на багатті, віддаватиме святиню на наругу і, однак, залишатиметься в напіввпевненості, що вона робить все це на користь людства. Нещасна людина! Як шкода, що такий тепер Опанас. Вибач мені, друже мій, що я назву його Юдою. Занадто жорстоко? Але якщо згрішив я, Господи, пробач мені. Друг мій! я відчуваю, що пишу тобі лише про свої почуття та не показую справ. Але що мені робити зі своєю душею? Вона так обурена, що інакше не може говорити, не може не називати речей їхнім ім'ям, обтяжена чорнотою імен. Опанас, так, Опанас, а не інший хто, проповідує: для мене сповідання Могили та Кормча все – і більше нічого. Опанас, а не хто інший, знаряддя і діяч відчайдушний за видами та волею голених розкольників єзуїтів. Що їм треба робити, все готове робити і робить. Боже мій! врятуй нас. Так, наші гріхи довели нас до такого становища. Господи! дай мені бачити мої гріхи. Нещасна людина! Виразка для своєї душі, виразка спустошлива для цілої церкви. Але Ви незабаром самі побачите деякі з його діл, а мене звільните від тяжкості говорити про його справи. Урятуй Бог всякого жити нині в Петербурзі. Сибір холодний, але для тіла, і там вільно роблять для Господа. Ви питаєте про мою працю. Не знаю, що сказати про нього. Мені щось стало страшно жити зараз. Душі так важко, що не знаєш, як і що робити. Я продовжую доводити до кінця: але боюся закінчувати, а показувати вищим ще й не думав. Владика помалу читає те, що написано. Половина чи навіть більше половини прочитана, чи точніше він вислухав: але що потім буде, не знаю. Господи! не залиши мене. Пробач гріхи мої. Їх так багато, так багато, що кожен крок гріх. Дай мені сльози сокрушення про мої гріхи! Пішли світло та правду Твою, щоб бачити гріхи свої та плакати за них. А робити право не знаю що. Та й сил немає, зовсім нема. Все валиться з рук. Усе гнило, з'їдено пристрастями. Душа спорожніла, спустошена турботами й помислами. Єдиного на потребу немає на увазі, немає душі. Як хочеш сердись на мене, але не можу не сказати тобі щирої душевної подяки за твою участь у докучливих моїх справах. Твої праці вжито все, чи майже все, у справу. Без них дуже багато не міг би зробити. Решта у волі Божій! Вибач друг мій. Помолися за мене грішного. Що Федір Олександрович 95? Чудова річ! Як не важко обтяжувати стільки людей, ціле суспільство своїми гріхами? Вже немає Бога, на Якого можна було б покласти надію, зважуючись на справу, що здається небезпечним (хоча на ділі тільки одній уяві). O. Ректору та о. Наміснику засвідчіть мою любов про Господа. Владика казав, щоб Ви всі з обережністю та особливою увагою готували твори студентів. Скажіть про це о. Ректору. Мною дано було пропозицію про пророчі місця з перекладу 70. Не знаю, кому дістанеться читати цю міркування. Але якби воно було добре оброблене, воно тепер було б дуже корисне. PS Постарайтеся доставити лист за адресою; думаю, що Муханова там же, де небіжчик їх заспокоюється. Інакше попросіть о. Саватія, щоб він негайно відіслав куди знає. Лист потрібний 96 . Вчора я отримав лист твій. Не знаю, що сказати тобі про твої наміри на щет життя твого. Радий лише тому, що ти залишив намір щодо Константинополя. 97 Так, - цю думку належало залишити. Можна було б погодитися на якби відкрився нагоду бути у Відні, у Римі, у Венеції, тільки не в Парижі. На мою грішну міркування в Константинополі нема чого робити, а в Парижі стільки може бути справ, що навряд чи дістане сил, щоб берегти душу при добрих розташуваннях щирого християнина. Ти вказуєш, мій друже, на мій власний досвід того, як важко жити вченому ченцю. Якщо справа стосується мого досвіду: то, покликавши Господа на допомогу, щиро скажу тобі, що досі, за сприяння невимовної милості Господа Ісуса, мені не приходило й на думку шкодувати про моє чернече становище. Гріхів моїх безодня, беззаконь моїх неосяжна безодня, а чернецтво чи не в одному імені: проте дякую Господу моєму, що Він, не дивлячись на нечистоти душі моєї і минулі й сьогодення, не відкинув прийняти мене під дах чернецтва. Дякую за те, що Він убезпечив мене від хвиль світу і його згубних правил, пристойностей, звичаїв. Живучи тут, ще більше можу бачити, що означає життя світу, що означають його правила та приклади; можу бачити, як він освячує, часто несвідомо, найзгубніші справи, найнеспроможніші з християнським життям правила. Спробуйте поговорити зі світом про подібні справи: він вам представить тему вибачень і виправдань їм, і ви залишитеся тільки з тією впевненістю, що нещасний світ, що заплутав сам себе у язичницькі справи, у правила, противні християнській совісті. Так, інакше не можна закінчити роздумів про багато чого, що відбувається у світі. Як же не дякувати Господу, що Він визволив душу від тяжких і непотрібних праць – розраховуватись зі звичаями світу, що Він дав душі свободу – вживати час і сили на діла, що наближають душу до Нього Єдиного, Якому всі мої кістки повинні служити і сповіщати. Господи! Господи! Хто подібний до Тебе? Про скорботи життя чернечо-вченого ні слова: вони можуть бути тяжкі, але Він спрямовує їх на славу Свою. Подумайте! Ось Вам кілька запитань на вирішення! 1) Хто був головним діячем на Соборі, що міркував при Мануїлі Комніна про слова: Батько мій болій Мене є, виданому у Травня in nova collectione auctorum? Чи не згадує Майо про Миколу Мефонійського? І в чому полягали дії Собору? 2) Скажіть зміст зносин із Вірменами при Мануїлі, про які йдеться у того ж Майо. 3) Які твори Євстафія Солунського нещодавно видано та куплено для нашої бібліотеки? Ким та в якому році? 4) Постарайтеся зробити для мене виписку з Георгія Амартола про Оскольда і Діру, тобто про напад на Візантію, за нашим Академічним списком. Кажуть, що є різниця у цьому місці за списками Амартола. Строєв друкував виписки у працях суспільства історії та старожитностей. 5) Чи не залишився у Вас список послання митрополита Іларіона? Якщо є, надішліть. 6) Скажіть мені ваші думки, чи потрібно мені в історії Отців поміщати митрополитів Леонтія, Іоанна, який писав правила, Іларіона, Єпископа Ніфонта Новгородського, Зіновія Отевського? Мені хотілося б помістити перших тому, що вони були першими організаторами нашої церкви; останнього тому, що має багато проти лютеранських думок. Ніфонта не хочеться з іншого боку поміщати тому, що багато правил досить брудні на предмет, та й записані не Ніфонтом. До речі, чи не впізнали Ви, хто такий Сава, чиї глави поміщені серед правил Ніфонта? Принаймні надішліть мені на час Ваші зауваження на правила Іоанна Митрополита. Пишіть Ваші думки, як справа здасться спокійному роздуму. Потрібно додати Вам, що хід історії та частину становище пам'яток грецької церкви, досі не розібраних, змусив мене не надто бути суворим у виборі імен для історії Отців середніх часів. Ще одна думка та сумнів про наших вчителів: з половини 16 століття і до кінця історії у мене досі вміщено лише три імені – Петро Могила, св. Димитрій та Тихін. Зізнаюся щиро, що Могила мені дуже не подобався за образом думок та деяких справ; та й майже нічого не має в нього свого власного, а все, що названо його ім'ям, належить не йому. Тому мені дуже не хотілося б, щоб йому було дано почесне місце між вчителями і просвітителями Церкви. Папістичний ентузіазм чи фанатизм не дає права на таке звання. Втім, обміркуйте та скажіть мені Вашу думку. Взагалі мені хотілося б, якщо Господе завгодно, справу мою закінчити так, щоб принаймні совість моя була покійна і могла б сказати про Господа: здається, ти робив усе, що було потрібно. Якщо люди (чого і сподіваюся по справжньому ходу справ), якщо люди будуть незадоволені працею і відкинуть її: нехай вони самі усвідомлять Господа. Митрополит вкотре сказав мені: всього б краще тобі надрукувати на свій рахунок історію і потім уявити їм, якби тільки були в тебе кошти надрукувати. Як тобі це здається? Чи не доведеться виконати цю думку з часом. Вибач, друже мій. Обіймаю та благословляю тебе. Р. S. Я забув сказати тобі про мою хворобу. Лихоманка була в мене жорстока: два пароксизму стільки були сильні, що побоювався за розлад голови та розумових сил. Тепер, подяка Господу, здається вона зовсім залишила мене, хоча тепер я почуваюся досить погано. Р. S. Про себе нічого ще не можу сказати рішучого: справи в положенні нерозв'язності 98 . Як ідуть справи та праці твої? У нас нового лише те, що нині отримано список книг, що подавалися на суд. Ви пам'ятаєте, що їх рахували 177 номерів; а насправді виявилося тепер лише 53 твори. Як це так? скажете ви. - Відгадайте самі; або, мабуть, скажу Вам: зволили вважати не тільки число екземплярів, а й число книжок журнальних частинок, і ось утворилося число грізне 177. Господи! дай мені зріти мої гріхи і не засуджувати мого брата 99 . Ти мене забув у далині німецької. Так давно нічого не чую про тебе! Так давно жодного слова від тебе! Мабуть, ти був у рідних у минулий час. Проте мені хотілося б, щоб і для мене ти відокремив годину для письма. Чи не так, що я не багато чого бажаю? А з любові до того, хто любить тебе, ти поспішаєш виконати моє бажання. Напиши мені все, що відбувалося з тобою в Академії? Мені хочеться знати про все ваше, про всіх ваших. Хотів би сказати: про моє, про мої. Але ви скажете: ти вже не наш. Що робити? Потрібно мовчати і слухатися. У Ризі я другий місяць і майже два. Прибув сюди 19 червня. Бачив, дивився Ригу та Ризьке. Рига – багатолюдне місто та наповнене іноземцями різних сортів. Тут усіх можна бачити: і Англійця, і Іспанця, і Француза, і Португальця, і Італійця, і Угорця; про Німців ні слова; вони осілі мешканці. У числі 100 тисяч головні – купці та торговці; Двіна привозить та відвозить багато творів і природи, і мистецтва. Дивно, що тут така дорожнеча на все, якої немає не тільки в Москві, а й у Петербурзі Німці, що зіпсувалися, підняли ціну химерним життям; якийсь коваль не живе без кави та чаю жодного дня. При всьому на всі цехи: є цех Ковалів, є цех коновалів і т. д. Від того також збільшення дорожнечі. Ти забажаєш дізнатися про способи книжкових? Тут не набагато легше можу я отримати нову книгу німецьку, як і Ви в Москві. Німці – розважливі; вони виписують тільки те, що накажете, або що сподіваються збути з рук. Бібліотеки читання відкриті: але так як і в Москві, тільки романи і подібна погань, що зазвичай читає пуста бальна челядь. Особлива ж убогість у російських книгах: їх треба виписувати з Москви, або з Петербурга. А тут щодо них пустеля. Німці досі не читають і не хочуть читати російську; для них російське – чуже і не варте уваги. Грішно було б скаржитися, якби я став скаржитися на брак любові тутешньої пастви до пастиря. Ні, паства зраділа, побачивши давно чеканого пастиря, зраділа тим більше, що нещасні обставини, схвильовані Німцями, змушували думати про неможливість бути тут пастирю. Між купецтвом є дуже добрі душі. На нещастя розкольники тутешні дуже злі; це щось на кшталт виродків. Ви не можете уявити собі їх стану. До надзвичайності завзяті у тому, щоб вважатися розкольниками. І надзвичайно наполегливі в тому, щоб бути людьми розпусними. Тутешні розкольники теж, як мусульмани, і відрізняються від них тільки тим, що не мають раптом по сімох дружин, тим часом беруть одну за одною до семи наложниць; з однієї поживе роки чотири і бере іншу, а там третю і таке інше. Покинуті дівки віддаються в розпусту, а діти їх відомі тут під ім'ям кишенькових злодіїв, тому що єдиний спосіб їхнього харчування - подорожі по кишенях; їх ходять вулицями натовпу. Можете уявити, що вийде з таких хлопчаків? Ви скажете: що ж дивиться поліція та цивільний уряд? Воно дивиться на те, як отримати тисячу рублів від одного й іншого від іншого розкольника, а нічого йому не потрібно. Вибачте. Господь нехай благословить вас у ваших працях. З любов'ю благословляю та обіймаю тебе. Як я радий твоєму листу. Дуже радий був читати звістки про люб'язних студентів, про християнський іспит. Багато треба писати до Вас, але почекайте. Я тепер у тяжкому випробуванні. Господа заради пробачу всіх, хто любить і пам'ятає мене помолитися о. мені грішному. Ви не можете зрозуміти, яке тяжке для мене тепер випробування. Господа заради моліться Пр. Сергію, відслужіть молебень за мене грішного. Писати про сутність справи поки що не можу. Мир Тобі про Господа Ісуса. Листа твого довго чекав я, і тим більше зраділо воно мене; я тут пустельник, пустельник у натовпі людей. Все чуже, а своє, таке близьке до душі, далеко, дуже далеко від мене. Тому так приємно мені почути знайомий голос і так приємний. Дяка Господу, що праці Ваші закінчилися мирно, Студенти здійснили течію так спокійно! Господь нехай благословить Вас йти по колишньому благословенному шляху, а їх по новому, а також спасительному. О! коли б Господь Бог, не дивлячись на наші гріхи, удостоїв нас бачитися там, перед радісним обличчям Його. Ви дивуєтесь призначення люб'язних наших Івана Олексійовича та Федора Васильовича! 101 Призначення досить особливе, проте природне! Нехай Московська Академія для виховання дітей дає вихованців своїх, які так довго жили під її крилами. Мене просив і Граф, просив і Карасевський подумати про цей предмет; останній приходив досить пізно і від того вийшло утруднення. Карасевський насамперед вказав на Федора Васильовича та Платона Івановича Капустіна 102 . Я зі свого боку, хоч і з жалем про свою люб'язну Академію, вказав на Г. Смирнова, показавши гідності та обдарування його такими, якими вони є; цьому дуже зраділи. Іншим при побаченні покладено Федір Васильович; але на дорозі за 6 верст від Петербурга я згадав про становище Федора Васильовича і тієї ж хвилини надіслав лист Карасьовському, пояснивши йому подружній зв'язок Федора Васильовича і відрекомендував наших Симбірських вихованців 103 ; але - вірно на це вже не погодилися і вчинили, як і раніше. Ось пояснення нагоди, що здивувала Вас! Якщо винен я: вибачте мені. Втім, якби Федір Васильович захотів запитати моєї думки: я б грішний сказав: небезпечно відмовлятися від покликання Влад, призначених Господом! Я готовий вибирати для вас книги і не зважатиму на недостатність коштів ваших, відомих для мене. При всьому тому, що німці за борг вважають шукати комісій, вони виписують книги і за своїми надіями. Напр. сподіваюся, що і ти, і Федір Олександрович 104 зрадієте такому твору, який новий твір Іделера про Єгипетську літературу: тут є багато для історії; пояснені ієрогліфи, зрозуміло ex parte. Надішліть мені будь-ласка міркування Покровського та Ундольського про хресний знак; для вас вони, звичайно, не дуже потрібні, але тут вони з користю можуть бути прочитані для розкольників, яких тут дуже багато: більше 10,000. Я їх накажу списати та поверну Вам. Надішліть також, але на час для списання, міркування Петра Кузмича про переклад Слов'янської Біблії 106 . 1) Які твори Ісіхія Єрусалимського видав Майо, і що говорить він про нього у своїх виданнях 1,34. 4,238? 2) Що Вам відомо про премудрому Єпіфанія 107 щодо життя, освіти, занять подвижницьких та вчених? Ви писали історію Лаври та знайомі з її чоловіками; збагатіть мене своїми запасами. 3) Мені дуже прикро, що не знаю, як трапилося, але не знаходяться у мене Ваші історичні записки про Російську церкву та про 4 століття Християнське. Будь ласка запитайте про них о. Ректора, якому засвідчіть мою душевну пам'ять перед Господом і любов про Господа. Як хочете, але скоріше надішліть, особливо записки про Російську церкву. 4) Чекаю з нетерпінням нових плодів занять Ваших та студентських – міркувань. 5) Хто такий пр. Никифор, що святкується Квітня 19? Коли та чим відомий був? Подивіться in Actis Sanctorum. У Добротолюбії є стаття Никифора; чи не того ж? Нічого не пишу Вам про свої скорботи, бо ще не скінчилися; справа стосується Латишів; воно почалося надто невигідно, а чим скінчиться – не знаю; Господня воля нехай буде! На якийсь час – у забудькуватості, поки далеко від мене справу досліджують і переслідують. Вклоніться від мене всієї у Христі братії: о. Ректорам, о. Інспектору Агафангелу, о. Євгену, о. Протоієреям Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу та всім іншим. Так довго я нічого не отримував від тебе! Я вже починав думати, чи не маєш щось на мене за якусь мою дурість? (А дурниць і гріхів так багато в мене, що не знаю, куди подітися з ними.) Нарешті ось і лист! Воно писано 5 сент., а одержано 17 сент. Це, звичайно, через те, що посилка не могла прийти сюди раніше. Дякую тобі за все твоє. Я посилав до Вас і не раз, а дві книги, частину старі, тобто які надсилали або давали мені з милості в посібник, частину нові, взяті тут у Ризі. Нещодавно надіслана Іделерова історія гієрогліфіки. Ця книга надзвичайно зайняла мене; я її так старанно читав, що вибачте розтріпав і пом'яв досить, але ви вибачте і переплетете. І новина предмета, і вченість автора привертають увагу так далеко, що все забував я за цією книгою; залишив у себе кілька виписок, хоча й досі не був мисливцем до подібних занять. Дотримуюся вашого зауваження. Гетшель багато надсилав мені книжок, але дуже небагато відібрав я для вас. Ви питаєте мене щодо зручностей, які можуть бути для призначених Синодом у Ригу вихованців ваших, і пишете з душевною скорботою. Звичайно, ви не сумніваєтеся, що і я грішний стурбований цією справою з любові до вихованців Пр. Сергія. Але не думайте, прошу вас, так невигідно про тутешні місця, як ви думаєте. Ви вважаєте, що тутешні священики нічого не отримують від парафіян (крім платні). Ні, тутешні парафіяни дуже люблять священиків; Досить сказати, що вони складаються з купців та міщан; а ви знаєте, що купецтво наше, дяка Господеві, набожне; тутешнє таке саме, і навіть більш прихильне до церкви, ніж у деяких інших місцях; це залежить і від того, що, живучи серед іновірних, воно самим іновірством і особливо його ворожнечею проти православ'я розташовується любити православ'я та православних. Про розкольників жодного слова; вони тут хіба тому мають бути взяті до уваги, що чекають на благочестивих і розумних священиків. Дохід священика за кращої тутешньої церкви (крім платні) простягається до 1200 рублів: а хто придбає любов істинно-пастирською поведінкою, яку з жагою відшукують тут у священику, той без сумніву отримуватиме більше. Ось вам очевидний приклад любові тутешньої пастви до духовника: одного священика, який довго тут жив скромно, призначив Синод вивести з Риги. До 500 купців надіслали прохання до Синоду на Найвище ім'я, просячи залишити його в Ризі. Він був духовником дуже багатьох тут, хоча, треба сказати, особливого в ньому, крім скромності та старості нічого немає, а є навіть слабкості досить значні. Щоб ще сказати щось про зручності, нагадаю про відоме і для вас: тепер призначається збільшення платні. Жаловання додається не стільки через бідність тутешніх парафій (і особливо Ризьких), скільки з бажання поставити тутешнє духовенство на визначні місця, щоб іновірство не могло вказувати на недоліки життя в докор православ'ю. Преосвященний Псковський прямо писав у Синод, що Ризьке духовенство більше має зручностей, ніж будь-який прихід у Псковській єпархії, і відмовлявся додавати платню. Але грішний раб ваш знову повторив прохання, і прохання не відкинуте. Ще слово: магістри та кандидати Псковської семінарії, залишаючи службу, зазвичай шукають місць у Ризькій єпархії. Але досі їх тут лише двоє; від чого це – не знаю. Господа заради прошу Вас, прошу всю братію, прошу о. ректора – надішліть вихованців ваших; істинно кажу, що це буде безперечним благом для церкви. Я вже писав про це о. ректору і пояснював місцеві положення тутешнє. Зізнаюся вам щиро, що я дуже зрадів, почувши про розпорядження Синоду, хоча – повторюю – розумію і відчуваю, що для студентів здасться диким і неприємним це призначення. Досвід покаже, що вони задоволені призначенням. Від душі прошу тих, яких ви виберете, не обтяжуватись жеребом; скільки дістане сил і коштів постараюсь за допомогою Божої заспокоїти їхнє становище. Так, забув згадати: квартири для духовенства тут казенні, тобто придбані парафіянами для церкви. Це, звичайно, не трохи, особливо на перший раз. Шкода, що я давно не писав докладніше про становище тутешнього духовенства; мені дуже буде тяжко, якщо ви не приділите від своїх вихованців трьох юнаків пр. Сергія. Ви, звісно, ​​розумієте, чому мені хочеться саме із нашої Академії бачити тут пастирів. Чи бачив я грішний вихованців Пітера? Христос із ними! Господом прошу – не відмовте у милості. Вибачте мене і любіть мене грішного. PS Повторюю покірливе прохання списати для мене ваші лекції а) про четверте століття; б) про російську церковну історію. Я не розумію, де вони залишилися: їм нема де бути, окрім як у кімнатах, де жив я. Тут я вже кілька разів перерив усі папери та ніде не бачу. Надішліть також опис стародруків Ширяєва, що залишився там же; подібні книги мені тепер потрібні для спілкування з розкольниками. Чи читали ви статті у Москвітянині про облогу Лаври? Боляче, що так принижений Паліцин, боляче тим більше, що багато не більше, ніж недоведені нічим образи. Чи не писав їх Голохвастів, що стільки посилюється обілити Голохвастова? 110 Треба, однак, сказати, що зауваження його про хронологію повинні бути взяті до уваги в історії Лаври. Хіба вже не надруковано її? Інакше там припустилися помилок між іншим і мною грішним, коли дещо марав я під час перегляду історії вашої. Про Голіцина чи правильно? Він 40 років був у в'язниці у Поляків: навіщо ж так зневажати страждальця, родоначальника великого роду Голіциних (див. Збірник Долгорукого)? Бог не благословляє людей поганих. Будь ласка, якщо можна, зрозумійте ці статті з вашою історією, щоб нам не було соромно. Благодать Христова нехай буде з тобою. Посилаю продовження Орігена. Тут стільки тепер праць та скорбот! Німці з усім запеклим повстали проти справи православ'я. І підступи, і наклепи – все в ходу. Бідолашних селян хвилюють і мучать. Хвилюють і вище керівництво сумнівами, чиновники літають із Петербурга до Риги для перевірок. Наслідки за слідствами. Помолися Господу Богу за грішного Ф. Помоліться Божій Матері та Пр. Сергію про захист невинних та св. Православ'я. Радий би писати. Але нема часу. Той, хто любить Вас щирою душею Є. Ф. Із задоволенням, з великим задоволенням прочитав твою статтю про св. Кирило та Мефодія 112 . Зробив деякі зауваження. Мені здається, що часом статті потрібно покласти край X ст. Це так і за повідомленням про Адальберта, і за виписками Нестора. Що стосується думки, що ніби слова про російське Євангелії вставлені російською, то вона мені не зовсім представляється близькою до правди. У нас вставок не робили, та й не було кому робити. Щоправда, у літописах це траплялося. Але про життя святих навряд чи можна стверджувати ту саму думку. Мені здається, що думка про російське Євангелія та зауваження про початок російської грамоти просто думка не далекоглядного життєписця. У цьому немає сумніву, що життєописувач точний у своїй розповіді, виставляє обставини, яких історичну вірність спростовувати не можна; він мав і засоби говорити істину. Але погодьтеся і з тим, що він не великий філософ і не глибокий богослов; він не багатьом стоїть вище за сучасних йому письменників легенд темного заходу. Додайте до того й ту ймовірну думку, що він мав на увазі захищати гідність слов'янського листа від нападів злих псів німців. Принаймні думка про надприродне походження російської грамоти висловлюється цим недалекоглядним благочестям. До того йому немає справи, що в іншому місці сам же промовляється він, що у Слов'ян п'ять листи. Це річ стороння, необхідна для дня іншої розмови. Інша думка, не висловлена ​​в зауваженнях, відноситься до того, щоб якнайчастіше і точніше говорити словами життєописувачів. Та й ніде не опускати вказівки на життєпис. Мені здається, що Ви дуже багато дбали про стислість і стислість. Фрази легенд – зайва прибудова; їх геть. Але будь ласка не опускайте жодної найменшої обставини, хоч би скільки вона була приватна. Ви знаєте, що ентузіасти старовини надто дорожать кожною щіпочкою старовини. Та й не можна іноді звинувачувати їх у тому. Не важливе для нас важливим може бути для інших. Здається, не погано було б, якби життя було поділено на епохи чи відділення, щоб ясніше вийшов виклад предмета. Додайте ще, що можна пояснення хронології життя. Не знаю, яку тобі подати думку про місце, де надрукувати дослідження. Звичайно, для Вашого журналу це дуже пристойна стаття. Як не сказати про слов'янських просвітителів у журналі слов'янського просвітництва духовного? Але критика Митрополита надто прив'язлива. Добре, якби можна було наперед дізнатися його думки про цей предмет. Інакше можна поставити себе у скруту. Щодо Москвитянина, то немає сумніву, що він прийме статтю із захопленням. Подумайте, як вчинити. А шкода позбавляти і Ваш журнал такої пристойної статті. Будь ласка, надрукуйте статтю про Авраамія. Не думаю, щоб Погодін відмовився 113 . Він благородний і для обличчя не пожертвує правдою. Напишіть йому від мене, що amicus Plato, sed magis amica veritas. Дякую тобі любий мій за записки про історію. Як я втратив багато при своїх переїздах і вигнанні з люб'язної Академії. Того немає, інше забуто, третє залишено за поспішністю та не обдуманістю. Дуже шкода, що наші студенти відмовляються від Риги. Тепер ще бачу, що їм було б дуже вигідно жити тут. За зібраними нещодавно відомостями тут жоден священик не отримує менше 2000 рублів. Тепер ще призначається по 200 руб. срібло. на рік. Та й життя для них покійне. Інша річ життя грішного Філарета. Але воля Господня нехай буде. Якби Ви списали для мене у Ваших німецьких книгах православний чин сповіді, Ви велику послугу надали б мені. Чи ви повірите, що німецький катихізис Митрополита тут винищують? Які німці! Що буде з моїми записками про отців церкви? Чую, що віддано до Петербурзької конференції Vade liber, fortasse pereas. Ви мені так мало писали про Академію, що я з подивом читав звістку Андрія Івановича про визначення о. Агафангела у Харків 115, о. Філофея у Віфанію 116, о. Євгенія в інспекторі Академії. Привітайте від мене з любов'ю моєю о. Філофея та о. Євгенія. Бажаю їм здобути спокій і здійснювати службу з вічними користями. Р. S. Надсилаю Вам листа преосвященного Сітхінського 117 . Не відмовте будь ласка у проханні. Надсилаю кілька книжок. Давно чекаю від тебе, любий мій друже, листа твого. Тобі, звичайно, не помітно, як багато відрізняється нинішнє життя моє від минулого. Ти залишаєшся під тим самим покровом пр. Сергія. Ти оселяєшся в тій же обителі повчання заповідям Христовим. А бідолашний Філарет далеко, дуже далеко від місця колишнього; він далеко від тих людей і занять, з якими більше пів життя, а можливо майже все життя провів. Так, різниця дуже відчутна для мене. Щоб не прогнівати Господа невдячністю, маю сказати, що багато благ для грішної душі і тут готове від правиці Отця Небесного. Але багато чого, дуже багато чого, що було раніше зі мною, тепер уже немає. Прошу кохання твоє зробити мені послугу. Купи мені будь ласка більше фініфтових зразків пр. Сергія, який відвідує Матерія Божа, Спаситель, Свят. Миколи, Предтечі Господнього, зображення Матері Божої, що зветься: втіха сумних. Якщо не зустрінуться Ростовські продавці, купи у доброго знайомого Конькова 118 . Потім неодмінно поклади на мощі пр. Сергія і прийшли з поштою з Канцелярії до Канцелярії; не думаю, щоб останнім був вчинений гріх. Купи ж, будь ласка, і більше, – зразків до 20 або 25, – ціною від 1 р. до 4 р. та 6 р. ас. На заміну пришлю Вам книг. напр. Thenius Comment, uber Bücher Samuelis, Zachariae anecdota (Theodore breviarum novellarum Iustiniani). Але побоююся, чи сподобаються. Thenius для мене дорогий особливо тому, що захищає текст 70 на книги Самуїла і багато в чому віддає перевагу тексту Мазоретів, хоч і не в усьому. Видання Захарії є дуже важливим для юристів і багато цікавого укладає для церковного історика. З дня на день я тут більше і більше збагачуюсь книгами; майже кожен місяць книгопродавець надсилає мені нових, і я вже так багато накупив, що не тільки винагородив усе, що залишилося в Академії, але багато отримав нового. Якщо по каталогах знайдете щось для себе цікавого, надішліть мені записку, і я, переглянувши її, випишу корисне і скасую не корисне, бо майже все нове по богословській літературі надсилають до мене то книгопродавці, то тутешні вчені, яких тут багато, і таким чином, мабуть, я буду для Вас. Про себе можу сказати хіба те, що ось уже тиждень, як я не виходжу з кімнати по нездоров'ю. Тепер став одужувати. Якийсь дивний напав кашель. Погода тутешня надзвичайно мінлива за місцем при морі. Ти знаєш, що в цей час я й раніше не бував здоровим. Справа надіслана до Петербурга до міністра внутрішнього і у вигляді поганому для мене. Хай буде воля Господня! Чи чути, що наш Владика зважився видати свої проповіді, чи знову він відклав до часу свій намір добрий? Я чекаю на Ваш опис Лаври 119 . Якщо Ви читали твір Григор'єва про ярлики ханські на користь Російського духовенства, скажете мені, який це твір, і що в ньому міститься цікавого для церковної історії? Сподіваюся доставити Вам деякі відомості про твори, що стосуються китайської імперії. Принаймні мені обіцяли доставити зручність. Що Ви знаєте про становище нової Казанської Академії? У якому вона вигляді відкрита? У якому стані тепер після пожежі? Нещодавно отримано мною відповідь про відкриття тут повітового духовного училища. Дяка Господу! Вчителі ще не приїхали. Але учні майже все тут – залишилися після вакації у сподіваннях. Ох! якби Господь був стільки милостивий, що дав би полегшення справам тих, хто шукає православ'я! Тепер розкольники та німці за одне проти цього; звідси і щодо розкольників немає коштів діяти з користю. Справи такі скрутні, що залишається тільки від Господа чекати на допомогу. Вибач, любий мій друже, Дуже радий я, що отримав один за одним два листи твої. Так довго чекав. Про життєописувача Кирила та Мефодія залишається надати часу сказати рішуче та вірне. Тепер, коли бракує фактів на захист моєї чи твоєї думки, не можна вирішити, хто з нас з тобою правий і хто винен. Теорія міцна (в історії), коли заснована вона на безперечних та багатьох випадках; інакше буде хвилювання думок, не більше. Тут же поки що не стільки у нас випадків, щоб вийти могла міцна побудова. Зауважу ще про наших древніх оповідачів, що додаток та вставки в життєписі поки не викрито; не розумію того, щоб у нас після одного життєописувача не було іншого: але інший життєописувач наш є звичайно в іншому каптані і найчастіше розрядженому за прикладом пізніх грецьких зшивачів чудово порожніх фраз. Чи не так? Втім, і знову скажу, що я не тримаюся за свою думку. Тим менш близький до тієї думки, щоб прекрасна твоя праця залишилася в тебе на скільки-небудь часу під подушкою. Поспішай будь ласка відправити до Погодину. Нехай займуться інші тим, чим із задоволенням та користю можна зайнятися. Книги, послані тобою, одержав і спершу дуже здивувався, не знаючи і не думавши, щоб вони були моїми. Особливо здивований був Розенмюллер. Щойно пригадав, що це надіслано з Лейпцига і саме у неповному вигляді. Нещодавно я виписав екземпляр того ж видання замість залишеного в Академії; і той також не сповнений саме в листах. Проте інший екземпляр залишається передати будь-кому. Tholuck von, d. Sunde, Schott de reditu ad iudicium. Bretschneiders Dogmatik також отримані, та їм я дуже радий, особливо останньому. Ви пишете ще про інші книги; поспішаю сказати, що деякі не належать мені. Слова Іліодора надіслані для Академічної бібліотеки; історія Інокентія у мене є; Mayeri historia diaboli, якщо вам сподобається, нехай у вас лишиться; Tholuck, commentar. an d. Hebraeer у мене є; Hänlein Einleitung, Athanasia 1835-1837, Nickel heil Zeiten, Baumgarten Altertbumer призначалися для бібліотеки Академічної. Якщо вони можуть бути прийняті за гроші (а за скільки, не знаю), нехай перейдуть до бібліотеки Академічної. Якщо ж ні, то нехай, мій друже, залишаться в тебе на згадку про мене. Ось тобі звіт! Не думай багато про те, що не встиг здати колишніх книг у бібліотеку; Бог дасть, виправимося у цих справах. Від душі бажаю успіху праці за журналом 120 . Не думаю, щоб заборона друкувати життєпис окремими книжками ґрунтувалася на економічних розрахунках. Чи не в тому причина, що вони росіяни? Незважаючи на цю причину, не обурююся, - надивився на дії та справи. Молімося Господу Богу, щоб Він послав свою допомогу на створення спасіння. Не знаю, чи ви чули про заборону друкувати в журналах вилучення з Синодального звіту. Мені здається причина цього – уніатські справи. Мені довелося досить читати лайливих статей у журналах за уніатську справу. Навіть вийшла особлива книжка: «акти папської конференції» з цього предмета, де описала вся історія зносин із Двором, додані публічні папери, виведено свідчення, на скільки сотень тисяч відібрано маєтків, скільки сотень тисяч залишається в скарбниці за призначенням платні. У Франції сварять сильно, але що дивніше, у протестантській Німеччині ще сильніше. Біда з людськими гріхами. Скрізь юрби їх. Із задоволенням прочитав я знову опис Лаври. Врятує тебе пр. Сергій своєю молитвою від кількох спокус! Коротко, але сильно є про що подумати. Можливо ті, яким думати єгипетська робота, і невдоволені будуть стислою: але про інше не можна говорити просторіше, інше не варте багатьох слів і тому скарга – дрібниці. Тут у мене давно питали описи Лаври; навіть Німці хочуть читати. Я послав до росіян, і книжка подорожує. Дякую за лист Серапіона 121 . Воно дуже добре. Що стосується долі історії 122 і досі нічого не знаю про неї. Рішення долі залежить від Петербурзької конференції. Я був би вдячний, якби вони мені вказали на помилки і оголосили вимогу виправлення. Але сумнівно, щоб це могло статися; чи точніше не станеться; якщо тільки знайдуть незгодне зі своїми думками (а таке є): поспішають сказати: під сукно! Ти вкотре писав про Максима 123 . Що з ним сталося? Будь ласка, напиши мені. Я написав стосовно Графа думку Митрополита нашого, тобто щоб дозволено було надрукувати на свій рахунок, втім, тоді, як знайдуть книгу незручною для класичного вживання. Що вийде? Не знаю. Хай буде воля Господня! Тут тепер настає лише зима; досі була осінь. Зі зміною – зміна і в здоров'ї. Але одужаю. Справа сумна ще не скінчилась. Ще наслідок: так принаймні чути. Він знає, чим це скінчиться. У Дерпті неприємності. Відомий нам з тобою Улльманн о 24 годині за Високим наказом залишив Дерпт для того, щоб не міг більше повертатися туди. Ректора Фолькмана позбавлено ректорства. Бунге – професор прав остзейських – посланий у Казань вчитися російському праву. Справа ось у чому: студенти піднесли Ульманну багату золоту склянку (у 1500 р. сер.) І прокричали: Віват. Улльманн віддячив промовою, де тішився з того, що вони, німецькі бурші, і відчувають і мислять, як німці, і не хочуть! бути чимось іншим. Бунге подав голос, що подарунок може бути прийнятий (без відання та дозволу уряду). Фоллькманн винен, як ректор. Склянку наказано відібрати, розтопити і метал віддати до наказу громадського піклування. Піклувальнику Крафтштрему - догана. З тим разом професор Мадай, і Фоллькманн просять звільнення з Росії. І неймовірно, щоб не було дозволу. Те, що написано, секрет, а ще більше те, що Улльман давно вже відомий, як жорстокий ворог і православ'я і православних установ цивільних. Жаліти навряд чи варто. Я писав два листи до о. Ректору Євсевію, і він не відповідає мені жодним рядком; видно скорботить на мене грішного за мої гріхи. Подякуйте мені Петра Кузмича за пам'ять любові його про мене і скажіть, що радію разом з ним про влаштування обставин його. Зараз отримав ще лист твій, а також лист о. Ректори. Душевно дякую тобі та о. Ректора, що пам'ятаєте мене грішного у своїй любові. Послав до Гетшеля за Вашим реєстром. Справа про Латиш по відношенню до мене полягає в тому, що вони бажають православ'я, а німці душать їх за це бажання і наполягають на тому, що вони бунтівники, а разом з тим і кожен, хто тільки торкнеться справи. Ось зміст нещасної історії! Кожен крок мій дізнаються, кожне бажання проникають; шпигуни ходять навіть у кімнати і іноді з проханнями про допомогу проти них; домагаються всіма засобами вплутати мене в якусь брудну історію. Наклепи сиплються з обох рук. Якщо Господь не захистить, звичайно, надій немає на додавання від ків. Відомо мені, що велено зробити нове слідство. Але хто і як вироблятиме – це справа особлива і не відома. Мене частину вже причепили до справи Латишів, які приходили до мене. Після того, що зі мною було, мені вже не можна робити ні кроку в цій справі і про це вже сказано, кому слід. Хай буде воля Господа! Засвідчіть від мене душевну повагу всім братам нашим; о. Наміснику скажіть душевну мою подяку за його любов до мене грішного. Скажіть о. Наміснику, що я твердо пам'ятаю його заповіт і всіма силами намагаюся виконати. Деякі надії є, що якось заведуть черниці. Нехай помолить він пр. Сергія про це. У будинку, де живу, немає жодної можливості бути монастирю; тут навіть дров нема де покласти; два будинки і близько одного три вулиці, а другий потонув у будовах сусідніх та величезних. Поспішаю шукати тебе не в Лаврі, а в батьківському домі 124 . Зараз отримав список книг корисних для Китайської історії. Не наважуюсь вимагати, не наважуюсь виписувати їх без зносини з тобою; оскільки деякі ймовірно, дорогі, а тим часом може бути, що він вже є у люб'язного нашого пустельника Пекінського 125 . 1) De la Chine, ou description générale de cet Empire, rédigée d'après les memoires de la mission de Pékin par l' Abbé Grorrer. 7 vol. Париж. 1818-1820. 2) Mémoires concernant l'histoire, les sciences, les arts, les mœurs et c. de Chine, pour le Missionaire de Pékin. Париж. 1776-1791. 4. 15 vol. 3) Davis, The Chinese. 2 vol. London. 1836. 4) Guzlaff. History of China 2 vol. Lond. 1835, deutsche Ubersetzung v. Baurs 213. 1836. 5) Histoire générale de la Chine, traduite du Ton-Kien-Kang-mon par Mounac de Maille, publié par Grefier et de Hauterages. 6) Description geograph, hist, chronol, politique et physique de l’empire de la Chine et de la Tartarie chinoise, par du Halde. 7) Gatterer Handbuch d. Universal Historie in II B. d. Geschichte d. China mit besonderer Vorliebe und Ausfurlichkeit beschrieben. 8) Histoire de Gengischan et de toute la dynastie d. Monguos, par Gaubel. Ось поки що все! Обіцяли ще надіслати, але не надіслали. Хотів надіслати листа в Кострому, але сталася перешкода, і я відклав намір. Зараз отримав лист Ваш (від 22 Грудня) з Лаври і тепер залишаюся здивований, чи в Костромі Ви, чи в Лаврі? Так, Московські Святителі відкинули мене як недостойного. Так треба з моїх гріхів! Щодо подяк Обер-Прокурора від імені Государя: то тут є і правда, є і зайве. Наприкінці серпня був папір, в якому сказано, що Государ схвалив мою дію і тільки. У листопаді сказано, що Государ зволив наказати провести нове дослідження, щоб духовне начальство могло бачити винність чи невинність обвинувачуваного (одного місцевого священика). Дяка Господу! Не писав я тому, що не міг писати – це секретні папери, – тут про них відомо тільки мені, – і тепер пишу не без побоювань. Не розумію, як дізналися про все у Москві, але так прикрасили дійсність. Повторюю грішний, що подяка Господу і за ці милості, яких не вартий. Милість для мене тим більше відчутна, що чекав я не того, а вже шукав, сильно шукав думкою куточок, де б сховатися для досконалої усамітнення. Якби знали тутешні друзі мої про те, що знають у Москві, то задали б мені дзвони. Ти не можеш, друже мій, уявити, як багато тут треба мати обережності і побоювань! Кожен крок помічають, слова записують, записують і те, коли і як був у когось із тутешніх іменитостей. Так і треба, друже мій. Коли сам я так недбало, так безтурботно живу, так витрачаю час, не думаючи, на що витрачаю, і для чого дано воно, необхідно, щоб інші помічали і давали мені знати мою безтурботність. О! Як милостивий Господь і щедрий до такого мерзотника, як я! Чуток багато про місцеві зміни. Але невідомо, що буде. Військовий Губернатор 126 їде до Петербурга. Після цього треба чекати одного з двох. Хай буде воля Господа Ісуса з нами грішними! Дивно! О. Опанас 127 думає, мабуть, що наслідує він великого Опанаса. Дай Боже, щоб це було в душі! Не завжди однак думки наші не обманюють нас. На нещастя в неочищеному серці бродить часто замість вина брага. За Вашим словом я став готувати для Вашого журналу дещо, але тепер треба залишити праці до часу, щоб замість користі не завдати шкоди не собі тільки, але й іншим. Що робити? Молитися. Лихо лише в тому, що лінивий я молитися. Господи Ісусе! Ти один весі серця наші. Врятуй нас. Не бачив я ще Москвитянина 128 . За думки кохання дякую коханню. Якщо приймете статтю про Златоуста, то я надіслав би Вам її. Вона велика – це гріх мій. Мені надіслали всі твори Золотоуста. Якщо приймете статтю про Златоуста, то я надіслав би Вам її. Вона велика – це мій гріх. Реєстр Ваш я дивився, але Гетшель ще раніше послав уже за книгами. Жаль і мені, що так сталося. Надсилайте до мене, коли потрібно щось. Поспішаю надіслати до тебе ще список книг, що належать до Китаю. Читай та вибирай. Це доставляє мені мій доктор Льові, добрий і розумний чоловік, який охрестився з Євреїв ще в дитинстві, з особливим характером. Він у деяких випадках схожий на тебе; живе як чернець; нічого в нього немає, крім книг і ні про що не дбає, крім справ своєї посади; він – інспектор округу лікарського. Дуже рідкісна людина: з нею зрідка приємно поговорити. Він уже багато жив і багато бачив. Від видних місць бігає і любить спокійну самоту, де чини не можуть турбувати її. Жаль тільки, що протестант: втім, він неупереджено судить про грецьку церкву і усвідомлює переваги її. Днями читав я статтю про Максима 129 . Вона якось не сподобалася мені і залишила сумне враження, – невдоволення собою. Нічого не чую я про історію Отців, крім того, що вона є у навчальному Комітеті. Писав до о. Афанасію: але він не удостоює моє нікчемне відповіддю своєю. Нехай Господь спасе всіх нас! Друг мій! я все ще живу начебто в Академії; пишу та читаю, читаю та пишу. Тільки бурі затихнуть, знову – весь у книгах: і ніч, і день за книгами. Але коли буря настане, то вже не до книг; не знаєш, куди й душу подіти. Вибирайте книги китайські: я зі свого боку куплю для братика на згадку про мене грішного; сукупно зможемо окупитись. Вибач, друже мій. Обіймаю тебе, Р. S. Будь ласка, дайте від мене старенькій 130 5р. ас. - У залік мій. Спасіння про Господа бажаю душі твоєї. Давно я не писав до тебе. Але я довго і дуже хворий був. Тепер піст вилікував. Надсилаю тобі список книг про Китай, списаний з однієї друкованої книги. У ньому є і колишні і, як здається, небагато для потрібного предмета. Але нехай знаючий сам вибирає потрібне та корисне для нього. Із душевною радістю отримав учора від о. Ректора першу частину Вашої праці 131 . Я з нетерпінням чекав на нього і тому прихильність душі відправив з Канцелярії гроші (не все, що помилково відправляв). Але тут я передав один грошовий екземпляр іншому. Дяка Господу Богу за початок. Воно добре. Нехай він допоможе Вам продовжувати розпочате на користь св. Церкви! Прекрасна думка друкувати Слова Серапіона з перекладом. Ця думка часто турбувала мене, і я хотів писати до Вас пораду: але добре відомо Вам і без поради. Я пробіг перше слово та його переклад і, чи знаєте, що? Переклад – чистий, але одне місце впало у вічі; слова: «схищені биша» перекладені «загинули». Це далеко від точності. Чому ж не сказати: раптово взято? Причіпка? Вибачте: Вибачте і те, що скажу. Слово: Юліан, повторене до 10 разів у зауваженнях 132 і здебільшого сряду – трохи дивно. Якщо не зустрілося нічого, що треба було б додати, хоча б щоб уникнути однозвучності; краще було б не повторювати цього слова. Майже також – Гал. Гріх перекладача чи видавців – не пам'ятаю! Але видавцям у всякому разі – не легше. Зауваження до перекладу падають на перекладача чи видавця нелегкою тяжкістю. Око критика перш за все пробігає їх. Зі свого боку хотів би, щоб Ви були щедріші на зауваження. Це потрібно. Читач скаже Вам спасибі, якщо Ви не тільки допомогли йому в розумінні автора, але й подарували його двома трьома новими думками. Мова – чиста; ферула Петра Спиридоновича справно робить свою справу. Vivat! Коли встигну прочитати все та з увагою: хочете чи не хочете напишу Вам, що зауважу приємного чи неприємного. Надсилаю дві статті про Златоустого Святителя. Намагався бути коротким. Але предмет такий цікавий, такий великий, що душа рветься і до того, і до іншого, – не втримаєш. Неандер написав дві книжки, а мені здається, що можна написати принаймні два фоліанти і – вибачте – більш цікавих, ніж книжки Неандера, який нерідко плямав чисте небесне обличчя Золотоустого. Чим більше читаєш Золотоустого, тим більше захоплюєшся ним, тим більше виконуєшся повагою та любов'ю до нього. Тривожуся думкою, що не зовсім зручно помістити статті у Вашому виданні та особливо підряд із життям Богослова. Останнє – неприємно: журнал потребує різноманітності. Я думав і думаю надіслати Вам статтю: Золотоустий – засновник Богослужіння; у ній багато про літургію. Але знову завада. Про літургію говориться в ній так, як можливо не захочуть говорити інші, розумію розкольників у штанах. Втім, подумаю. Послав би одну-дві проповідки: але у Вас багато проповідників, а один такий, якого одного треба слухати. Душа горить і радістю, і бажаннями. Дай Бог, щоб усе було на Його славу. Працюйте, друзі мої, робіть. Нагороди на небі. Оголошення про Ваш журнал буде надіслано по Ліфляндії. Нехай ковбасники не чваняться. Ох! вибачте за жорстоке слово. Тут щось незвичайне готується. А що саме, а не можу розповісти. Справи киплять там – у Петербурзі. О! Господи! зроби потрібне для слави святого імені Твого. Думаю, що чули про виклик Преосвященного Іринарха в Петербург. Його обсипали благоволінням. Втім, відомий лише початок справи. Буде очна ставка з військовим Губернатором 135 перед Государем. Час – найкритичніший! Вклоніться від мене о. Наміснику та всім нашим. До о. Наміснику писав два листи; не знаю, чи дійшли? Нехай спасе його Господь. Чим закінчилася Ваша подорож до Волоколамська? Які придбання у Вас? Я не надсилаю списку послань Святителя Петра, тому що Ви були на місці рукопису. Мені здається, що у Вас готового матеріалу дістане на довго. Праця буде потрібна для обробки Описав би вам два дивні сни. Але час закінчити листа. Люблячий Вас грішний Філарет PS Перегляньте Ви самі наперед посилані зошити. Мир і радість Христова нехай будуть у серці Твоєму, особливо у велике свято християнства. Довгою мовчанкою своєю навів я сумнів про себе. Я писав про те, чому було мовчання. А про якусь образу й говорити нема чого. Чим же ображати мене? Ні, вперед ця грішна думка нехай не є в твоїй душі. Милостивий Господь! Поспішаю писати, а перо так погано, що відмовляється писати. Теж буває із грішним тілом. Втім, тепер здоровий. Посилаю тобі закордонний гостинець на згадку про те, що живе на межі Росії, а точніше сказати не в Росії. Згадай про мене грішного перед великим батьком нашим пр. Сергієм; помолися у Великдень. Дякую за звістку про Академію. Радію про. Євген 136 і, оскільки люблю душу його, то не бажаю, щоб він скільки-небудь думав про те, що інший отримав уже й настоятельство. Подібні радості, а точніше нещастя для душі, йдуть чергою; не нині, то завтра прийдуть. А перетворення душі в житті Христовому – ось це не так легко відбувається; тут низки немає; якщо сам не дбаю, то справа зупиняється або навіть повертається назад. Батько Ректор, нехай врятує його Господь, уважний до найменших випадків до душевного смутку інших. А я грішний був так недбайливий про подібні речі. Тепер бачу свій гріх. Щодо місцевих справ залишаюся в очікуваннях. В. Губернатор ще там, не звільняється до Риги. Що буде? Нічого невідомо. Але я такий дбайливий про те, що поза мною, і не думаю про те, що всередині мене! Мені писали, щоб тутешнє духовенство прагнуло приєднання, а громадянському для голосів Європи важко. Але зрозумійте: якщо це відносять до священиків, їх зобов'язали підписками не приймати латишів; якщо відносять до мене, то за кожним кроком моїм стереже тисячі очей, та й тут знайшлися для того, щоб обмежити мене волею самого Імператора. Ось становище! Тільки допомога преподобного великого Угодника може зробити щось. А я грішний зовсім без сил для того і без грошей. Знову до Академії. Жаль мені буде, якщо Ви дуже багато віддасте книг з нашої бібліотеки 137 . (Вибачте, все ще називаю нашою). 360 назв лише з давніх мов. Це дуже багато, дуже велика буде втрата. Дуплети в науковій бібліотеці, де багато хто потребує однієї і тієї ж книги, необхідні. Але треба і собою жертвувати іншим. Поспішаю послати повчання Святителя Петра. Бачу, що Ви не були у Волоколамській обителі 138 . До часу посилаю? Надсилаю свої дві статейки. Воістину Христос воскрес! Твоїми бажаннями бажаю і твоїй душі радості про Воскреслого. Хай спочиває світло Воскреслого в твоїй душі і досвітить і прожене морок згубного гріха. Дякую за уважний перегляд листів про Златоустом 139 . Зауваження, що здаються неспроможними зі змістом журналу, без сумніву, можете виключити; виправи і перемари, як і що тобі завгодно. Одне зауваження вважав би не зайвим, – це щодо чудес. Мені самому довелося чути від одного ченця – доброго та розважливого: чому Християнське Читання нічого не сказало про чудеса Золотоуста, про які йдеться у Четті-Мінеї? Таке питання, як здається, робить не зайвим і зауваження про Георгія. Ось усе, що маю сказати після твоїх зауважень. Але й після того надаю справу розсуду Твоєму. Питання, запропоноване мені ченцем, як здається, може дещо змінити і думку Вашу про читачів Вашого журналу. Ви думаєте, що Ваш журнал читають тільки люди, які шукають одного навчання, а не предметів розуму, тому що купують священики. Даремно так думаєте. Ви знаєте, що нинішні священики наші можуть багато чого вимагати і для розуму. Якщо пустельний чернець запропонував питання цікавості: що ж про інших? Читачі житія святих, після Четьї Мінеї, насамперед вимагатимуть, чому так, а не інакше, говорять про святе? Недовірливість до Четьи-Минеи з боку вченої досить загальна, майже стільки ж, як і довірливість до повчальності. Нехай так, нехай повчальність залишиться переважною метою Вашого журналу; по з'єднанні його з читанням святих Отців так і має бути: але не будьте надто холодні і до вимог розуму, щоб не впасти в крайність. Настанови шукає Недільного Читання, настанови православного домагається Християнське Читання, але погодьтеся, що те й інше часткою бувають карикатурними: дітей нині немає на Русі, байками солодкими нікого не нагодуєш, а вимагають міцної їжі. Св. Батьки, і особливо такі, як Богослов, пропонували так багато і для філософа, і для поета, і для історика, і для філолога, що право не так легко поставити під ряд їх таку вченість, яка, хоча б на один дюйм, стала вищою за їхню вченість. А вам особливо зручно слідувати їхньому напрямку. Це додаю і до філологічних зауважень на твори св. Григорія Богослова; не говорю про проповіді і статтях повчальних, де деякі бояться говорити мовою вченим, тоді як зовсім не боявся того Богослов. Вчений скривиться на Вас, прочитавши вчену історичну статтю без доказів, а невчений читач не залишиться незадоволеним, якщо поставлені будуть і докази – у зауваженні або inter caetera. Згодом, як завгодно Вам, надіслав би я статтю про твори св. Григорія Богослова; здається, це не було б зайвим після Вашої статті, а склало б необхідне доповнення. Скажіть мені Вашу думку про це. Не знаю, чи Ви отримали інші мої посилки, надіслані після надсилання статті про Золотоустом. Два реєстри книжок та самі книжки надсилав мені Гетшель; я переглянув і дозволив собі дещо виключити як непотрібне для Академії. Посилаю Гуцлава. Подорож Робінсона багато зайняла мене. Ось як мандрують Палестиною. Ось і ще Ваш лист від 27 квіт. А я не встиг надіслати мого; не надсилаю поки й книг до пошти. Декілька слів про хрест. Якщо хочете бачити в словах Варнави грецьке тав: навіщо ж неодмінно хочете бачити нинішній образ написання його. Справа йде про стародавнє тав, про те, що перейшов до Греків від Фінікіян, а у цих останніх він писаний був і у вигляді чотирикутного хреста; якщо не помиляюся, навіть у Палеографії Монфокона можете побачити, що грецька фіта писалася у вигляді хреста чотирикутного. Постарайтеся впоратися; мені не було чого шукати; у мене була окрім відомих книг тільки Гоффманова Сірська граматика. Якщо ж припустити, що Варнава мав на увазі єгипетський лист, що мені здається більш вірогідним за змістом листа та його популярності в Олександрії, то чотирикутний хрест неминучий; що стосується значення єгипетського хреста, то мені не здається, щоб воно було не благопристойним; значення життя чому і приписати, як не хресту Викупителя? 140 Не скоро, дуже не скоро дійдете Ви до Золотоустого. Перед ним стоять на шляху Василь ст., Єфрем Сірін, Григорій Ніський, Амфілохій, Іларій та ін. Моєї душі грішної, здавалося б, взятися треба після Григорія за Єфрема. Якщо говорити сувору правду: пустельний Єфрем, незважаючи на те, що пустельник, чи не в усіх відношеннях вищий за Василя: з якого боку не подивіться на нього, чи візьмете його як проповідника, він не поступається Каппадокійському вчителю, навіть по серцевій жвавості слова ближче він говорить серцю, ніж Василь; у останнього є мистецтво, та й строгість його трохи лякає душу грішну, тоді як сльози Єфрема Сиріна солодощі серцеві. Не порівнюю Єфрема тлумача з Василем: тут немає між ними й порівняння. Не знаю, чи дасть мені Господь стільки сили і терпіння, скільки потрібно для тяжкої справи, а я почав перекладати сирського Єфрема, стукаю в двері сирської вченості, починаючи з абетки. Хочеться дуже хочеться познайомитися з тлумаченнями пр. Єфрема. Коли б молитви пророка допомогли грішній душі! Так, якщо чекати будете зі статтею про Златоустому вчителеві до перекладу творів: мабуть, дочекаєтеся цього тоді, коли мої кістки гнитимуть в утробі загальної матері-землі. Ні, не чекайте. І без того не без втіхи подивляться на Золотоустого. Так принаймні мені здається, тим більше, що Золотоустий представлений не тільки як пишучий і розмовляючий, а й як діючий, чи точніше – вся дія жива та невтомна. Але це лише мої думки. Добре один розум, а у вас не два. Бажаєте знати думки мої про листи та вірші Григорія? Ви майже їх знаєте. Про перших теж скажу, що Ви кажете, тобто не багато з них мають догматичне чи християнсько-моральне значення; вони зразки письмової мови; здається, вони з тим переважно й писані, щоб християнське юнацтво бачило в них, а не в листах язичників, зразки листів. Втім, можна було б попрацювати над тим, щоб обрати краще і не залишити поза увагою праці великого чоловіка. Між ними деякі принаймні так само важливі, як і листи Василя великого. Постарайтеся переглянути. Між віршами Григорія є чудові, хто як не думай про них. Ви знаєте, що на мою думку непереборна скрута – перекладати вірші Григорія. Але крапля пробиває камінь. Щоб сказати Вам про краще, надсилаю нещодавно видані вірші Григорія, визнані Греками за найкращі. Щоправда, смак Грека шукає лише грецької язичницької краси: ця справа давно відома; для пізнього Грека немає філософа вище за Аристотеля, і немає поета вище за Гомера або Софокла; для пізнього Грека скарб, багатство всіх пологів у тому пізньому творі, де, як бачимо, розмовляє з ним або діалектика Арістотелєва, або співучий сліпець міфологічного віку. Тому, наслідуючи свій смак, відзначив я олівцем те, що мені здалося найкращим, і не можу не сказати, що вірші, поставлені Греком на останньому місці, в російському перекладі повинні посісти перше місце. До цього треба додати особливо дві молитви до Бога, одну ту, що у Галанда; вірші: життя, перекладені і в Християнському Читанні, два вірші про себе і життя своє. Останні два пристойно могли б скласти висновок творам, хоча за своєю гідністю вони повинні слідувати після Біллієвих: τὰ ἀπόρρητα. Посилаю ще перекладені вірші Григорія, які, як здається, можуть бути передані печатці принаймні з уваги до праці, праці такої, як переклад віршів. – Ось переглянув зміст усіх перекладених статей (але не переклад) і наголосив на тому, що здалося найкращим. Дуже не зайва справа видати їх. У них каже душа. Інші відрізняються висотою та глибиною думки. Треба сказати, що переклад мій взятий не з Академії; до її власності не торкалися мої пальці. Два зошити, що також відсилаються, не знаю, як потрапили до мене. Ось Вам усе, відоме мені з пам'яті про вірші Григорія! Нещодавно наш Владико (я не перестаю кликати його своїм, кажучи душею) згадав про мою історію батьків. Але що я скажу про неї йому? Сам нічого не знаю, крім того, що вона має Комітет вченості нашої. Хай буде воля Божа! Двічі писав до о. Опанасу і у відповідь жодного слова. Час – мовчання. Те, що вважають призначити для класів по півтори години, і мені здається корисним. Скасування щорічних випробувань – чи велике придбання для вченості, сумніваюся. Справа не в тому, чи є випробування, а в тому, яке випробування. Головне питання під час освіти – рух освіченості вперед. Чи більше придбають студенти, навчаючи за прикладом червоноголового птаха слова інших, ніж готуючись до живого звіту у своєму, дуже сумніваюся. Нарешті мій сумнів сягає чи не крайнього ступеня, коли подумаю про те, що хочуть досвідом над одним твором зробити письменника. Крайність – змушувати за два тижні готувати один твір. А дати волю займатися одним два роки, - майже теж, що дати волю нічого не робити і не залишати собі надії побачити скільки-небудь досвідченого самомислителя. Академія не школа для вивчення азів та бук. Горе з тими, у яких сил дістає тільки те, щоб перейняти помічене в інших і наслідувати поміченого, хоча б над власною лапкою. Ні, канцелярист – не автор і солдат не богослов. Високоповажний о. Ректору, о. протоієреям Феодору Олександровичу, Петру Спірід., о. Ректору Віфанському та о. Інспектору Євгену свідчу душевну мою повагу. Давно я не писав до Вас і давно не отримував від Вас листа. У Вас тепер багато турбот та праць. Час збору плодів близький. Багато про що потрібні турботи. Останній лист написав я дуже поспішно, у деякому нетерпінні; відповіді про статті мої писані не в дусі спокійному, і це турбувало мене після листа. На все потрібна присутність духу, а в тривозі душевної, якою б вона не була, думки більш менш м'ята і більш-менш можуть отримувати неправильний напрямок. Щоправда, наприкінці казав я, що надаю все спільній Вашій нараді, – і це трохи полегшило мене. Проте не добре писати листи не в дусі спокійному, або, скільки-небудь неспокійному. За це треба лаяти себе. Від цього треба оберігати себе. У таких випадках найчастіше і найбільше діє самолюбство. Так було зі мною і тепер. Мені нетерпляче захотілося, щоб статтю було надруковано. Але навіщо ця нетерплячість? Навіщо ця нетерплячість? Від чого вона у душі? Плід та їжа самолюбства. Господи! вибач мені грішного! Згрішив і щохвилини грішу перед Тобою. Із задоволенням читав я у Москвітянині Ваші дві статті: одну про Лавру, а іншу про Бібліотеку Рум'янцева 141 . Про першу Ви самі вже говорили мені; остання впізнана без слів. Ви звичайно читали у Москвітянині відгук про опис Лаври. У ньому найбільш пам'ятна для мене і найбільше залишається в душі думка: автор ніде не зраджує свого покійного тону. - Цілком не впевнений, чи хотів автор висловити схвалення або разом із схваленням висловлював і бажання бачити по місцях більш теплоти відчуття, більше вогню любові до предмета. Щодо мене, говорячи з Вами звичайною мовою, бажаю, щоб останню вимогу у зазначеній мірі Ви не залишили поза увагою. Щоправда, у вчених міркуваннях найбільше потрібен спокій душі, природний хід думки, наданої управлінню розумного розуму. Але, як мені здається, і в наукових міркуваннях, якщо міркувати треба про предмет дорогий не для одного розуму, але і для всієї душі, неприродно залишати в бездіяльності почуття; Неприродно тому бути, щоб любов до предмета не висловилася в міркуванні властивим їй чином у словах, в тоні виразів, образах, що дихають життям і рухом. Мені здається, що інакше читачеві не можна не образитись холодністю, яку бачить він у вигадувачі; оскільки холодність ця відноситься до предмета гідного кохання, поваги, діяльності цілої душі. Правда, в такому судженні моєму бере участь і моя налаштованість духу, організація грішної душі моєї, так часто тривожною і палкою і там, де не потрібно гарячкувати почуття і уяву, а потрібна одна міркування. Але ось я дивлюся на німців. Народ міркує, народ вчений. Але як хочете, тільки переважання в ньому думки висушило його душу. Скажіть щиро, після спокійного роздуму про предмет, чи добре це, що німці тепер з такою холоднокровністю пишуть хули на Господа Ісуса, а інші німці з такою холоднокровністю слухають і читають хули? Останні, прочитавши хули язичницької душі, кажуть: ми не можемо не віддати поваги до багатства відомостей автора, глибокого його дослідження предмета та ін. Як? Поважати те, що Божий дар вживає християнин так, як вжив його сатана? О! помилуй нас Бог від такого стану! Не хочу спростовувати тих виправдань, які німецька холоднокровність звикла говорити собі самому. Всі ці виправдання стільки ж мають рацію, як і холоднокровність, тому що вони – плід тієї ж холодності до предметів найвищим і найдорожчим для душі, без яких життя душі – не життя, а згуба. Як мені здається, нинішнє становище німецької вченості спотворило становище душі. Бо як назвати стан живої істоти, коли в ньому живе і діє одна тільки частина щодо всіх інших частин? Уявіть, що в цілому тілесному організмі жива і здорова одна голова, а руки, ноги, шлунок, нерви – омертвіли! Що таке? Виродок! Навіщо ж не зізнатися, що точно теж означає і душа, в якій живе і діє один розум, без відпочинку, що невгамовно будує і руйнує вигадливі постаті? Але – я надто захопився спільним предметом. Дорога улюбленою душею, душевно прошу Вас – остерігайтеся німецької холодності до предметів високих. Навіщо постачати себе в неприродний стан? Душа Ваша любить Господа, скільки встигла полюбити Його за допомогою Його благодаті. Говоріть же про Господа так, щоб всі ваші кістки говорили про Нього. Нехай все славить Господа, бо все в нас має славити святе Його ім'я. Ваша душа шанує і любить святих угодників Його. Говоріть же про святих угодників Його так, щоб уся душа Ваша говорила про них належне! Не вбивайте почуттів Ваших святих грішними сумнівами, застереженнями, поступленнями, умовами холодної свідомості. Ми й без того стільки любимо Господа і все, що Йому до вподоби, скільки маємо любити? Чи стільки душа наша горить старанністю та ревнощами до святого закону Його, скільки має горіти? Чи стільки зросла у нас любов до благочестя про Христа, щоб воно могло бути життєдайним початком життя нашого на цілу вічність? О! вічність – вічність! як грозна думка про тебе грішної, немічної, лінивої, гордої, пихатої душі моєї! Господи-Господи! змилосердися над нами грішними! Навчи нас творити святу волю Твою! Займи нас вогнем любові Твоєї, нехай не загинемо бездихані на цілу вічність! Вибачте мені, що нагадую про вашу нестачу, тоді як у мене натовпи гріхів, яких зовсім не бачу. Натомість прошу згадати про мене грішного, коли молитимете Господа про виправлення недоліку Вашого. Я знову до Німців. Пройдіть думку історію протестантизму до теперішнього часу. З чого розпочався він? І на чому тепер зупинився? Лютер вимагав, щоб кожен був суддею і під час читання Писання, і під час огляду становища душі своєї. Він зажадав, щоби жила думка. І разом з тим виявилася вимога, щоб довірливість почуття іншим, смиренна покірність досвідченості блаженствуючих на небі були кинуті. Його послухали. Послухалися, бо вимога лестила самолюбство. Чого ж краще для самолюбства, як колись кажуть: живи на свій розсуд. Його послухали. І що потім? Що ж нарешті нині? Спочатку ще було у русі почуття; не можна раптом убити його у собі; життя бореться сама по собі зі смертю, на що не звернулася б смерть. Спочатку було багато вогню і в словах, і в справах, хоча більше це був вогонь уяви, збудженої самолюбством, ніж щирого, благочестивого почуття. Потім почуття ставало слабшим і слабшим. Від чого? Від того, що сильніше та сильніше почала діяти думка. Пройшло три століття після Лютера. І чим стало його християнське суспільство? Рухаюча думка, але з померлим для Господа почуттям! Чи не різко висловлююсь у теперішньому? Поживіть у Ризі і дізнаєтесь правду. Хотів би продовжувати листа. Але вчора перервано обставинами. А нині збираюся в дорогу, - мандрувати німецькою Ліфляндією, щоб відшукувати бідне православ'я, що криється в її кутах, як пташку в грізну бурю. Давно збирався оглянути церкви. Але й тепер ледве можу вирватися і до того ж, щоб якнайшвидше повернутися у свій куточок. Весна пройшла у мене в клопотах про будинкову церкву; була і тісна і низька. Тепер усе перероблено; залишилося дещо докінчити. Батько Вікентій віддаляється від мене до Єрусалиму. Щаслива дорога! Відомий Вам, Арсеній 142 Христом Господом благає взяти його до Риги. Ім'я Господа – велика справа. Боюся прийняти, але доведеться прийняти. Хай буде воля Божа! Поговорив би про обставини свої: але багато хто з них не зовсім приємний грішникові, який звик до спокою. Залишається мовчати. Потрібно ж вчитися і терпінню, хоч і мимоволі. Так, багато і довго терпіти Філарет! Помоліться за нього. Тут із місяць, як стоїть чудова погода. І тепло, і сухо. Але життя дороге. Засвідчіть душевну мою повагу Боголюбезному отцеві Наміснику, а також о. ректору Євсевію, о. протоієреїв, о. ректору Віфанському, о. інспектору та іншим. Всім бажаю миру про Христа. Будьте Господом збережені. Не забувайте чужинця, а колись одноземця, але завжди однаково близького до вас душею. Р. S. Чи не був у Вас Владика? Що у вас нового у вченому світі? Приділяйте ваші новини. Я тут нічого не знаю. Андрій Іванович (і лише він) нещодавно писав мені, що о. Опанас починає шкодувати, що погарячив за православ'я. Що це означає? Не знаю. Ви тепер на батьківщині з милими рідними. Так, тепер, коли так давно немає на світі мого батька, якому дуже, дуже багато зобов'язаний до душі, як мені часом хочеться глянути на нього хоча б на чверть години. До смерті його я не відчував такої душевної потреби. Днями читав я Вашу статтю про Кирила та Мефодія. Вона мені дуже сподобалася. Грунтовне та обачне дослідження. Мені ніколи не написати таку статтю. Це відчуваю цілком. Кожна частина оглянута з різних сторін і для кожної цільної думки знайдено потрібне пояснення чи підтвердження. Особливо важливо те, що немає зайвого, такого, що показувало б тільки полювання говорити вченим чином і не додавало б нічого для вчених, як давно знають подібні речі. Ось ця остання властивість для мене недоступна і не під силу, тому що мало сам дізнавався, а тільки збираю написане іншими. Що робити? Коли немає сил, залишається тільки зізнаватись у нестачі їх. Бідність навколо мене; куди не подивлюся на свій скарб, – ганчір'я. Почасти і прикрою на себе: але так і бути. Справа закінчена, шлях пройшов. Послав я тижнів за п'ять перед цим Μ.П. Погодину невелику статтю, вирішення питання: зі сходу чи із заходу спочатку зійшло Християнство до Ліфляндії? Не знаю, як вона здалася і що буде? Потім я побачив, що в ній є дві помилки. Одна про Крейцбург, інша у висновках про східну Ліфляндії. Перша поєднує у собі ще помилку на ім'я німецького автора. Ви б легко могли побачити і виправити ці помилки: у Вас є німецькі хроніки. Я дуже швидко писав цю статтю. Попалося спочатку одна звістка про те, що Православ'я російське в Ліфляндії давніше за будь-яке інше сповідання Християнського, і душа спалахнула, і я схопив літопис Генріха Летта - і давай писати і бруднити. Тепер бачу, що краще було б трохи озирнутися. Втім, цілком імовірно, що Михайло Петрович не наважиться помістити її у Москвітянині за нинішнім станом справ. Якщо ж він і зважився б: хотів би я ще раз переглянути її. У всякому разі, нехай буде воля Божа! Моє марання про вченість дещо обурило душевний спокій Ваш, і ви питаєте: що ж робити для того, щоб поєднувати вченість із лівим духом любові до істини та святості? Перше безсумнівно сталося в вашій душі від того, що про інше сказано дуже різко. Чи не так? Повторю і тепер з більшою, ніж раніше впевненістю, що вимога живого духу в мене більш плід власної непомірно гарячої і часто безглуздої якості душі. Так, це досконала правда. Цілком святе те, що треба говорити правду, треба показувати і доводити істину всупереч тим, хто говорить неправду, а не виявляти себе самого, свій неспокійний стан. В останньому випадку дуже часто буває зі мною, що з огляду виявляється ряд питань і ділового – майже нічого. Проте не згоден я хвалити Вас за статтю про св. Лаврі, що вміщена у Москвітянині. Згоден, що потрібний спокій у дослідженні істини, але не думаю, щоб добре було дивитися спокійно на зухвалу образу істини і святості. А Голохвастів, якщо не часто, то місцями, не без нахабства до св. Лаврі. Ці люди уявляють себе дивовижно як вченими та чудовими політиками. Якби в душі було бажання тільки дізнатися істину, не зовсім зрозумілу для багатьох і навіть представлену в іншому вигляді: скажи свої думки з обережністю; бажаючого дізнатися істину, а не виставляй із себе людину, яка сама тільки і може знати істину, а всі інші говорили і говорять нісенітницю. Інакше виходить на ділі, говорячи простою мовою, порожній хвалько. Якщо ж доведеться мати справу з хвалько: то для ділового дослідження у нього мідний лоб, від якого все слушне летить геть; його треба не розуміти, а карати сатирою. Нехай лежить тавро на ньому, гідне його. Воно зупинить інших хвалько. Інакше слідом за одним з'явиться ціла низка подібних людей, і тоді прощайся з правдою принаймні на 50 років. А разом з тим тисячі ляжуть у труну зі шкідливими думками, що потрапили до них лише з милості мідного чола. Але я вже заговорився; у багатоглаголанні трохи добра. Упевнений, що і без мене краще за мене знаєте все це. Що стосується другого пункту: то не легко вирішити його, а ще не легше виконувати те, що хотів би сказати. Мені здається, що молитва найкраще може підтримувати в душі теплоту та життя духу. Нелегко молитися так, як слід молитися. Іноді грішний стою як дерево, як бовдур, або ж блукаю думками з різних боків. Що то за молитва? Але ж треба молитися. Як же бути? Як досягати того, щоб і молитися, і молитися так, як має бути? Примушувати себе до молитви, лаяти без пощади за погану молитву, вживати або той, чи інший спосіб збудження молитви, такий спосіб, який кому корисніше, змінювати способи, обираючи більш зручний і корисний. Не знаю, як за твоєю душею молитва з поклонами? Траплялося чути, що це лише вираз душі і важливий лише як вираз. А мені видається, що це разом і спосіб. Здається, за мене й великі молитовники. Вони молилися цілими ночами, творячи то малі, то великі поклони. До чого вони вважали це за потрібне? Не означало це лише вилив душі. Немає сумніву, що молитва може бути молитвою однієї душі. Такою є молитва споглядальна. Втім, і та, як бачимо за творами про неї, була без участі зовнішніх дій; і в ній була потрібна напруга тілесному організму і навіть можливо більш тяжке, ніж у звичайній молитві. Усього раніше не треба забувати, що якщо я візьмуся за споглядальну молитву, то замість споглядань вийдуть одні мріяння, одне бродіння думок, без скорботи, без глибокої свідомості нечистот душі. А молитва без відчуття винності і негідності – худа молитва, навіть може, звертатися на шкоду душі, може призводити до спрямування думок і волі – гордому. Цього боронь Боже. Так краще молитися просто, так, як завжди моляться, і як Бог улаштував нас. Найчастіше відвідуватимемо храм Божий, – точніше слідувати чину Церкви, повторюватимемо серцем прості молитви Церкви. У молитвах церковних трохи високих думок, але багато життя та теплоти; Вони прості, але ті з них і сильніше діють на душу, плідніші, які простіші. Попалися дві три молитви, що сильно вражають бездушну душу: повторюй їх із поклонами. Зігрієтесь. Ви згадали: «багато тепер мені не так здається, і те, що раніше вражало душу, тепер не сильно діє на неї». Не знаю, які предмети маєте Ви при цьому на увазі. Але якщо взагалі говорити про зміну, яка буває в душі при переході одного віку в інший, не треба опускати з виду, що дитяче почуття - почуття прекрасне. Дитяча душа така близька до того стану, в якому душа вийшла з рук Творця природи, як не близька інша, принаймні по відношенню до невинності та чистоти почуттів. Душа дитяча така близька до Бога і до всього знятого, як не буває близька душа чоловіка, розваженого різноманітністю і безліччю предметів. Душа дитяча досить близько йде до думки про єдине на потребу. Розсудливість чоловіка найбільше міркує про потреби і незручності земного життя. Палкість юнака найбільше розважається і захоплюється уявою, що наповнюється червоними світу і запалюваним запалом пристрастей. Тому треба навіть з примусом звертати душу до дитинства. Треба мати навіть недовірливість до розважливості зрілого віку, дозріває землі непомітно для розсудливості, як уяви. Все помремо, і все минеться. Земна розважливість корисна землі. Але з чим же прийдемо в те життя? Біда, якщо будемо обдурені холодною розважливістю, яка непомітно для нас розраховує тільки на спокій земний. Самолюбство, так мало видно в перших літах наших, як сильно і як розумно має в нас зрілі віки: але воно ж і готує безрадісну вічність. Даруйте мені Господа заради того, що пишу те, що трапиться на душу, без обачності. Худне, непотрібне відкиньте; хороше вживіть у діло і тим виявіть мені благодіяння, мені бідному й убогому душею. Радий був би я подивитися на милий мій Олександр Васильович, якого так давно не бачив, дуже був би радий. Та вже скоро два роки, як не бачу Вас. Посидів би з вами, поговорив би віч-на-віч. Заочна розмова не все дає душі, що дає особиста. Провів би годину хворого здоров'я і полегшив би тягар душі. Але нехай буде воля Господа! Під вікнами сяк-так із зусиллям розведений у мене садок: це – у церковній огорожі. Навколо громади каміння, стисненого так, що повітря буває і задушливе, і брудне. Садок хоч трохи, але дає свіжість. Як хотів би побачити Вас у садочку. Потрібно сказати, що повітря місцевого краю навесні і влітку набагато тепліше, ніжніше і приємніше, ніж повітря Московське. Інші вечори бувають такі гарні, що не вийшов би з садка. Жаль, що тепер уже не час кликати Вас до себе. Інакше на свій рахунок привіз би Вас сюди. Так мені хочеться бачити Вас. Вибачте. Чи не сказати наприкінці про скорботну історію? Але річ у тому, що вона ще не скінчилася. Помоліться за бідолашного Філарета, який любить Вас щиро. Обіймаю та благословляю Вас та Вашу душу. Давно дуже давно не писав я до Вас. Вибачте. Душа якось була порожня; не хотілося брати пера, щоб поговорити з другом. Був у Вільні і думав писати звідси, але відклав, а потім надумав мовчати. У Вільні пробув два тижні; розділяв торжество православ'я над владою папізму. Так – треба дивуватися як тому, що колись у Вільні, так і тому, що відбувається тепер. Чи знаєте у якому становищі було православ'я у Вільні у 17 столітті? І в якому на початку 19-го? Збереглася стара карта Вільни 17 чи початку 18 століття. Нею видно, що у Вільні було 15 православних церков. А що застав 19 століття? На його початку залишався один Духів монастир і в ньому настоятель без братії. Дивно, надзвичайно дивно! В даний час справи прийняли зворотний шлях. Православ'я поширюється, а папство соромиться в межах, Дай Боже, щоб почате не залишили. Лист мій засмутив душу Вашу. Разом з Вами благаю Господа, щоб було на користь душі. Чого ж більше бажати, як не здоров'я душі? Все інше залишиться на землі. О! коли б були збережені душі наші для Господа! Лист мій про статтю: Ліфляндія – звичайно, запізнився. Нехай буде так, як сталося. Скажіть мені щиро і правду, як я грішний писав Вам про Вас. Поплатіться. Хто писав статтю про Церкву 143 ? Вона ґрунтовна – це не те, що французький кисіль. Одне місце трохи дивне. Це рішення 261 сторінки на стор. 260-й. Це теж, що сказати церква скрізь та ніде. Щось подібне і на 262 сторінці. Але хто ж без гріха? Щоправда, я б сказав ще й те, що мені не подобається, коли проводять думку одкровення за категоріями церковної схоластики, як душу з поневірянь. Але – de gustibus non est disputandum. Інакше один любить форми катихізис, а іншому здається, що інша справа катихізіс, інше - систематичний роздум; одному здається, що верх досконалості, коли висвітлять відмінювання віри логікою віри, а іншому думається, що для віри, що міркує суха і мізерна подібна їжа. Єдина, Апостольська, Вселенська Церква: ці речі корисно пам'ятати простого християнина; це форми, які в малому говорять йому багато про що. Але почніть розмірковувати за цими формами, думки Ваші заплутаються, і ви з досадою в душі кинете і форми, і зміст. Вибачте, що непроханий взявся судити. Ви запитаєте, що я роблю? Не знаю, як вам сказати. Звик бути книжковим черв'яком і не відстаю від звички. Але чи добре? Багато написав: але чого годилося? Про Петербурзі нічого не чую. Чи не чули Ви чогось? Хотілося б дізнатися про патристику: але Петербург мені чужа сторона; нема кому писати до мене. Ви вкотре згадали, що записки мої у митрополита; за ними досить було справи й у Ризі; після того здавалося, що вони не були б марними. Але чи судять інші? Так, іноді й нудно отримувати у всьому відмову. Хай буде воля Господня! Не все те добре, що мені здається добрим. Господь знає, що на користь душі. Про тутешні справи нічого не можу сказати. Вони ще залишаються у волі та долі Господа. Залишається одне – молитися. Ви знаєте, яким бував я восени. Той самий і тут. То блукаю, то лежу. Та й вік життя наблизився до осені. Лише пристрасті не перестають зеленіти. Обіймаю тебе від повноти моєї любові до тебе. Благословення Господа Ісуса нехай буде над тобою та ділами твоїми. Вклоніться від мене, що завжди зберігається в душі о. Ректору Євсевію, о. Ректору Філофею, о. Інспекторам, Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу. При побаченні вклонися стариці Феодосії Степанівні. Перед о. Намісником винен. Треба писати: але – окаянна лінь! Я був би радий, якби Ви повідомили мені, як було Владику нашому в перебування Государя в Москві. І що взагалі було особливого. Не поберіть мене за слово. Мені здається, що Академія у боргу, не маючи в залі свого портрета Владики; вона, звісно, ​​не дочекається такого покровителя мудрого. Вас покірно прошу замовити і надіслати мені портрет його; гроші надішлю. Від щирої душі дякую всім, хто пам'ятає про мене грішному. Господь нехай віддасть любов'ю за кохання. З душевною участю бажаєте знати про мене, про моє життя-буття? Коротко і з точністю можна висловити так: живу очікуваннями. Чи здійсняться до як здійсняться сподівання? Відомо Господу. Але до часу треба залишити, тобто поки все це у владі Божій. Не одними ж сподіваннями живу. Те, що в моїх руках часто буває, це книги. Як і раніше, книжковий хробак. Нових книжок багато, дуже багато. У весняні, літні та осінні місяці новини надсилаються часто, іноді в місяць стоси два папери німецьких, інше залишаю у себе, інше пробігу абияк, а інше пропускаю повз очі. Що за нове видання робить Майо? Не можу дати вам звіту. Я записав собі екземпляр, хоч і дорого коштуватиме отримання. Але мені здалося цікавим зміст. Головне знову в тому ж, у чому полягало і collectio veterum auctorum, тобто так само будуть видані стародавні твори: але щоб це були ті самі, які видані були раніше, цього не видно було; навпаки прямо говорилося, що це новина. Досить дивно, що довго не виходить видання. Крузів Некро-Лівоніка досить цікаві. Крузе об'їжджав Ліфляндію, розкопував бугри, що мали вигляд фортець, відшукував і знаходив у них медалі, речі домашнього життя і військового життя, описав усе, що бачив, з найточнішою точністю визначив географічне положення фортець, накидав ескіз історії ліфляндської до прибуття німців. німецьких берегів до Чорного моря. Останні невдалі. Опис старовин докладно і точно до останнього ступеня. Але інтересу для загальної російської історії мало. Якщо в цьому останньому відношенні що важливо, то це те, що Крузе визначив досить відмінну розбудову фортець західними і візантійцями. Це, без сумніву, поведе до подальших результатів по відношенню до російських старовинних фортець, якщо зроблять подібні розшуки в Росії. Ось вам список книг, залишених для себе: Leiden d. Kathol. Kirche in Russland (повернення унії до православ'я, за описом шпигуна). Nielsen, Brief Pauli an. d. Romer, (твір доброго Англійця). Ritter, Erdkünde, 10 Band (Вірменія та околиці Євфрату). Gehringer, Zusammenstellung der Evangelien (у справжньому тексті). Tischendorf, codex Ephraemi rescriptus (Новий Заповіт, писаний в 5 столітті; рідкість дорогоцінна!). Hävernik, Prophet Ezechiel 1843 (ще не встиг добре бачити, але надії на добре не безпідставно). Hävernik, Buch Daniels (відома раніше). Permanderi, Bibliotheca Patristica. P. 1. 2. Hitzig, exegetische Handbuch (неологізм. Передам іншим). Prungi, Systema theologiae dogmaticae 1-4 (дуже порядна). Danz, universal Wörterbuch (решта частинок з доповненнями). Gorgii, Chöroboschii (для загальної філології корисно і тому мені мало потрібне твір). Hahn, Bibliothek der Symbolen (дуже хороше видання стародавніх символів). Allzog, Universalgeschichte der Kirche (більше про захід, ніж про схід і особливо в середні часи). Allioli, Alterthümer d. Bibel (у доброму дусі і з вченістю задовольн.). Ebrard, Kritik d. Evangel. Geschichte (критика на Страуса та подібних). De-Wette, Lehrbuch Archaeologie (оч. порядна). Dressel, Epiphanii edita atque inedita (життя Богоматері та про Ап. Андрія, цікаво). Lomb, comm. in divi Pauli Epist. ad Hebraeos. Windischmann, Brief Pauli та d. Галатен (у доброму дусі). Hesychii, Glossarium cum notis Russicis (відоме вам). Umbreit, pract. comm. ub. Ieremias (теж). Codex Syriaco-hexaplaris ed. Middendorf (оч. важливе видання старозавітних книг, але повна користь для тих, хто знає сирську мову: втім латинські зауваження; де звіряється Монфокон, доступні і пояснюють справу). Hengstenberg, Geschicte d. Bileams. Menologium Graecorum (Basilianum). Wiesemann, Zusammenhang d. Bibel u. Geschichte (дуже корисний та вчений твір, особливо для догматики), Kymmel, Libri Symbolici Ecclesiae Graecae (православного сповідання: розмова Геннадія, відповіді (безглузді) Єрусалим. собору в оригіналі.) Böhme r, christl. Glaubenslehre (дуже порядний твір). Kirchhofer, Quellensammlung Geschicte d. heil. Kanons (справжні слова батьків, які стосуються історії новозавітного канону). Wilstsch, kirchl. Altas (корисний для церковної історії). Evangelische Kirchen Zeitung 1842, 1843. (Якщо завгодно можу поступитися Академії - 9 сер.) S. Iustini opera ed. Отто. T. 1. 2. Psalmorum Syriaco-hexaplaris textus, latino versus. Bugati 7 p. 50. Catena in Evangelia, Epistolas, Acta, Apocalypsin ed. Crameri (шість частин; дуже добре придбання, хоч і не дешеве). Anecdota Graeca 3. 4. ed. Crameri (тлумачення на Гомера, лексикони грецьк.; дуже корисні для філолога. 10 р.). S. Chrysostomi opera omnia 26 volumina (дуже радий). Wiggers, kirchliche Statistik (необхідне для ц. іст.). Perrone, Praelectiones theologiae (черства схоластика з галасливою лайкою, втім, з вантажем корисного). Залишаю те, що давно відомо, або що не потрапило на очі. Чи поберете мене за таку витрату грошей? Треба сварити. Чекаю з Петербурга священиків; з чуток, вони готові. Якщо скажу, що говорю проповіді і не рідко: це не новина. Хто нині не каже проповідей? Втім, німці досі казали, що російські попи – мужики. Радію праці Вашій бібліотеці. Ви робите і добре, і корисне. Мені свого часу дуже хотілося зробити те саме: але час минув. Описуйте точніше та докладніше. Тут точність та подробиця необхідні. Я попросив би Вас поділитися зі мною новинами, що стосуються Російських батьків, напр. до Йосипа, Нілу та ін. Також не збожеволіє Іларіон; Чи не побачите історичних нотаток у останнього? Ви колись радили мені подивитися у Рум'янцівській бібліотеці. Але мені не було часу; до того ж у нашій бібліотеці набагато більше настанов Іларіона, ніж у Румянцевській, і списки давніші, якщо не помиляюся. Тепер я близький до того, щоб віднести його до 8 століття. Але тоді справа була зовсім залишена. Дивно, що початок повчання у царя Івана Васильовича теж, що в рукописах, але продовження не бачив я по рукописах. Р. S. Помоліться; тепер тут велике для мене діло робиться; слідчий з Петербурга за Високим наказом провадить слідство. Коли б пр. Сергій не залишив мене грішного! Вибачте; буду писати і, мабуть, скоро. Як Ви порадували мене Вашим листом. Я отримав його сьогодні після обіду. Дякую Вам, душевно, дякую за любов Вашу. Ось сиджу я один. Після обідні мав досить тутешніх росіян і кілька німців. Тепер спокійний, – у тихому кабінеті. Ви, як бачу за останнім вашим листом, не здогадалися, що лист мій надісланий незакінченим або не все укладало, що мало б ще укладати. Воно було перервано обставинами. Ось бачите, друже мій, як я живу тут. За годину пишу і говорю вільно, а наступної не можу ні говорити, ні писати. Вранці встаю наче без видів на скорботі, а трапляється, що з півдня починаючи ледве доживаю до вечора від душевних тягарів. Що робити? Наприкінці листа згадав я про слідство. Це давно було призначено, ще наприкінці минулого року і за Високим наказом. Тепер виконано. Не вмію точно написати, чим скінчилося справа. Або краще, закінчення його має бути у Петербурзі. Що тут зроблено, досить добре; принаймні з моїх гріхів і цього досить. Але як там дивитимуться на справу, невідомо. Помолимося до Господа Бога. Скажу тільки те, що й для мене досі не було відомо, щоб ненависть німців настільки тяглася до мене, до якої вона справді тяглася. Тільки молитви пр. Сергія захистили мене грішного. Інакше, надто, надто погано хотіли вчинити зі мною німці. Господь нехай пробачить їх. Дякую за ваші зауваження на статтю про Ліфляндії 145 . Не встиг ще повірити із надрукованим. Але для мене безперечно, що в статті, написаній надто поспішно, могло бути досить помилок. Дехто був і мною помічений; але виправляти вже не можна було. Це плід душевного вогню. Але ось вам і ще на додаток. Нещодавно був я у Вендені і там бачив копію зі старовинного плану, складеного не пізніше, як у 17 ст. Там біля стіни замку у місті показано: Grund d. Russischen Kirche і накреслено план самої церкви. Тепер це місце забудоване обивательськими будинками. Після того побачив, що в одній пізній німецькій книжці німець пише: «передання (Sage) говорить, що в Бендені була церква російська в 14 столітті». З усією ймовірністю чи точніше з безперечністю має покласти, що при Магнусі чи при Іоанні Грозному була тут церква для дружини Магнуса та племінниці, якщо не помиляюся, Грозного. Не знаю чи вдасться мені зустріти ще щось більш визначене про цей предмет. Ось я знову заговорився з вами і ще не говорив про те, про що найбільше хотів говорити в листі. Отримавши оголошення про гроші, зізнаюся, я подякував Господу, бо мав дійсну потребу в них; у мене перед тим нічого не було. Але коли прочитав ваші слова про гроші, то зніяковів. Ви пишете, що це гроші за книги за якоюсь залишеною мною запискою. Щоправда, я пам'ятаю, що залишено записку про книги. Але пам'ятаю і те, що гроші слід отримувати не мені, тому що мною вони отримані з приватних сум. Прошу вас вашою любов'ю, заспокойте мене, скажіть щиро, що це за гроші. Дуже відчуваю, що я і без того багато наробив клопоту Академії нерозсудливою марнотратством у придбанні нових книг. А отримувати ще те, що не маю отримувати, ще важче для душі. Скажіть мені правду у вирішенні здивування мого тяжкого. На самоті я маю розмови тільки з відсутніми: тобто крім тебе, з тими, що перейшли в ту далеку країну, в яку і нам треба йти. Читаю і переглядаю праці наших отців, відкриті поважним і досвідченим Сходовим 146 . Часто, дуже часто хотілося б мені бачити спостереження його з рукописами нашої Академії. Сходів багато, багато відкрив нам нового, іноді такого, на що мені доводилося не раз дивитися, але чого не розумів я. Новий світ відкрито. І який світ? Світ батьків наших, батьків благочестивих, тямущих, іноді помилялися, але любили Господа Ісуса полум'яною душею. У положенні, в якому знаходиться грішний Філарет ваш, ви багато, дуже багато принесли б йому і задоволення, і користі, якби по любові, властивій вам, не відмовилися часом розділяти бесіди його з батьками, іноді зупиняються у нього за нерозумом або недоліком матеріалів. Пропоную цього разу кілька питань, яких не можу чи не вмію вирішити. а) На стор. 33. Сходів (в описі Музею) говорить, що мова книги Естер дуже стародавня і однак з ознаками Російського. Чи не знайдете в нашому Академічному рукописі докази давньої давнини, подібні до показаних: тивун тощо? Пам'ятаю, що бачив у рукописі ознаки того, що книгу перекладено не прямо з Єврейського, а з Грецького, зробленого за Єврейським текстом. Чи не випишете місць де саме, як пам'ятаю, виставлені місяці? б) На стор. 30 сказано, що в П'ятокнижії власні імена писані по Єврейській вимові! Чи так у наших списках? Подивіться, принаймні, на зазначені місця Востокова. в) Чи не випишете Ви у Лекеня того, що пише він про Єпископів Скіфських, Херсонських, і, якщо є у нього, Sugdai (Сурожа)? Зрозуміло, що не Вас самих насмілююся турбувати; у Вас дуже багато праць не такого порожнього роду: найміть на мій рахунок писаря Віфанського, але створіть любов. О. Ректора прошу я покірніше надіслати на якийсь час деякі рукописи. Подивіться будь ласка самі в бібліотеку і на моє прохання і, що можна повідомити мою убогу, повідомте. Пам'ятається мені, що у житії пр. Олександра Свірського чи Ошевенського не пам'ятаю, написано щось про хресне знамення; пам'ятається і те, що ми разом з Вами дивилися на цю звістку, і комусь із студентів вона рекомендована для міркування. Чи не постараєтеся знайти це повідомлення і виписати його оригіналом? Загалом відчуваю велику потребу в рукописних житіях Святих Руських. Відоме за друкованими виданнями часто наводить сумніви або багато в чому залишає без вісті. Не знаю, як допомогти собі в цьому. Багато чого вимагати чи то від Вас, чи то від когось не смію. До того ж іноді може статися, що чекаєш від іншого рукопису багато чого, а не знайдеш нічого. Отже, іншим завдаси невдоволення і працю, а собі не придбаєш нічого. Був би я дуже вдячний, якби за своєю досвідченістю порекомендували мені ті з рукописів, які містять звістки або про події, що стосуються цілої Церкви, або про обряди, що належать якомусь часу, і про початок їх. Дуже вдячний Вам за надісланий конспект: він мені багато допоміг, відкривши пункти, на які потрібно дивитися в тому чи іншому часі. Це дуже багато важить для мене. Господь нехай віддасть Вам за любов! Нове доручення змушує мене виписувати багато книг, про які за інших обставин не думав би я зовсім. Але чи вийде щось із цього? Чи не поведе це за собою той самий малоплідний клопіт і прикрощі, яких досить дісталося на грішну мою частку за колишніми дорученнями. Напр. досвід. Обер-прокурор відповідав мені (на мою пропозицію – надрукувати від себе історію батьків), що рукопис у Синоді, і Синод дасть своє рішення. У відповідь на лист мій до преосвященного Іліодору 147 , писаний після тієї відповіді, преосвященний писав, що в Синоді не видно рукопису і не чути про це діло. Чого після цього чекати не знаю. Хотів було попросити з Вашої бібліотеки житія до. Петра та Февронії Муромських чудотворців та князя Костянтина Муромського; але боюся утруднити. Мені хотілося б подивитися, що йдеться там про сучасний стан вдач яєїчних і християнських. Якщо не обтяжливо буде, а для мене не марно, будь ласка надішліть. За цілість скарбу ручаюся. Ви мені скажете, чому я не звертаюся з проханням до прокурора? Не хочеться, не хочеться; робити шум для малих речей – нерозсудливо. Ближче до душі Владика наш: але й того не хочеться турбувати: він і так багатостраждальний подвижник Церкви Господньої. Тут ми отримали новину. Синод затвердив нові оклади Ліфляндського та Курляндського духовенства. Священикам по 288 і 250 рублів сер. Кафедральним – протопопу 600 р., ключарю 400 р. сірий. і т. д. Дуже шкода мені, що наші 148 відмовилися від Риги. При цьому окладі у Ризі такі вигідні місця, яких трохи у Москві; напр. у благовіщенській церкві, де два священики та протопоп, тепер кожен священик отримуватиме понад 1000 гр. сірий. на рік понад квартиру готової. Коли б Ризьке духовенство згадало мене за труною! Вибачте. Благодать Господа Ісуса нехай буде з Вами! P. S. Дивно! Мені пишуть, що на о. Платона 149 знайдено у Казані налік у 3000 р. ас. і наказано стягнути, і що Преосвященний Євлампій їм також незадоволений. Нехай спасе його Бог! Шкода, що страждав на нетерпіння, яке ніде не корисне. А звісткою про о. Агафангелі 151 Ви дуже засмутили. Чи не знаєте, що за обставини його? Він ще в Петербург писав до мене і пропонував своє бажання відійти від посад. Я грішний нічого не відповідав досі, але й тепер скорблю, якщо з того ж почуття віддаляється він. Правильно так треба за наші гріхи. Воістину Христос воскрес, любий мій друже. Нехай зрадує Він душу твою своєю радістю. Давно я не писав до тебе, з першого тижня посту не писав. Щось не хотілося взятися за перо; душа занедужала нудьгою. Тепер більше свободи у ній. Насамперед душевно, щиро, з глибини серцевої дякую тобі за всі турботи твої про мене, за турботи про стан душі моєї, за турботи про зовнішні мої обставини. Хоча не говорив і не писав я тобі, але ти, звичайно, впевнений, скільки дорога мені допомога любові твоєї, готової ділити все. Твої зауваження і в листах, і з лекцій для мене потрібні. Останні поспішаю повернути до тебе, як потрібні для служіння твого святому місцю; мені списали їх скільки могли. Повертаю Временник і один із рукописів. Перший тепер уже маю свій. Рукописи мені дуже послужили на користь. Бився багато, щоб вгадати за Вашими зауваженнями про час св. Костянтина Муромського. Але досі не зупинився на певності. Мені здається, що ця особа зі своїми обставинами не належить до кінця 12 та початку 13 століття. Ні, неймовірно, зовсім неймовірно, щоб стільки Чернігівських князів-християн, починаючи з Мономаха, завідували Муромом і залишали Муром у такому язичництві! Це особі, здається, має бути одне з тих Чернігівських князів, які вперше простягли владу з Чернігова на Муром. Але хто це такий? У Востокова, як здається, інший життєпис, та й у Карамзіна сказано про мощі, чого у Вашій виписці не видно. Про рік хрещення 1223 р. чого також немає у Вас. (Карам. 3. пр. 153). Чи читали Ви нову історію Малоросії? 152 Вона дуже добре написана. Але для мене зустрілася в ній ось яка дивина. Козаки ще під час перших своїх спроб з'єднатися з Росією, навіть раніше цих спроб і слід. далеко раніше Никона, говорять у ній невигідно про розколи в Московській Церкві. Що це означає? Звідки цей відгук? Чи це слова тільки промовистого Кониського, який трошки додав від себе до історичної правди, чи щось відомо насправді? Мені при цьому перш за все трапляється на думку Вірменин 153 , без сумніву хибний по папері соборної, але чи хибний на ділі? Схимник Іоан після доповнення про давність перстосложения вид. М. 1839 – надсилав ще до цензурного комітету свій твір, який, якщо не помиляюся, було схвалено до друку. Якщо в когось із братів знайдеться екземпляр: то хоча б на якийсь час надішліть його до мене. Ще раз дякую Вам за Ваші лекції та виписки. Дістав собі пам'ятники 12 ст, хоч і дорого, дуже дорого. Рукописні життєписи Святих для мене корисніші за літописи: у них церковне життя, іноді правда невигадливо виставлена, але є, дихає, хоч абияк. А літописи? Списки бійок та ще й хіба списки храмів. Четь-мінею поки що залишається в мене, втім, ненадовго. Кажуть, що Рига так змінила мою пику, так постаріла й постаріла, що дивуються. Дивно! Вибачте. З любов'ю до Вас щирою Попросив би ще якийсь рукопис. Але не знаю, яку взяти. Безперечно, рукописи потрібні особливо для перших чотирьох століть Російського Християнства 154 . Посилаю тобі на міркування визначення праці моєї 155 . Скажи мені щире слово, що робити? Додаю і листа Андрія Івановича 156 . Не знаю, чи можу так розуміти рішення Синоду, що не схвалюється лише справжній вид твору? Чи воно – безумовно? Подумай та розглянь. Що робити з гріхами? Вони у мене скрізь. Боляче було читати рішення. Але так треба за гріхи. Якщо рішення не безумовно: то думав би виправити щось і надіслати частинами до Вашого Комітету. Але – повторюю – не знаю, як зрозуміти рішення. Не забудьте і того взяти на розгляд, що частину засуджують за те, що самі ж змусили мене зробити, тобто внести про Орігена і Климента і доповнити число батьків. Не кажу про те, що в іншому збрехали напр. про Фотія, інше не щиро говорили, напр. про Іринею: про Іринею говориться в огляді, а стаття або мною за забудькуватістю і Петербурзькою розкиданістю тривожною не вкладена, або випала десь в іншому місці. Як би там не було, погодьтеся – не добре було говорити: про Іринею немає нічого, коли при цьому легко було й самим бачити справу випадку, а не наміри, якщо вже важко здавалося запитати мене. Прошу тебе, мій друже, сказати щире слово. Кілька разів писав, я в Петербург, що не вважаю своєї праці досконалою, тим більше такою, щоб Синод видав його від свого імені. Не хочу турбувати душу свою. І тому нічого більше не говорю про цю справу. Дивіться та судіть самі. Колишнє визначення Синоду у Вас перед очима. Звертаюся до інших предметів. Копаюся тепер за історією 157 . Можливо, наважуся надіслати перший період до Вашого Комітету окремо, щоб і видати, якщо дозволено буде, окремо. А що? послати на вимогу вищих, про це згодом подумаю. Гадаю, що буде, – не знаю. а) Дуже треба мати справжні слова Германа Патріарха про хресному перстосложении і пояснення, яке дано їм, якщо не помиляюся, у Фабрица. Розумію те, що число 6500 виражається у благословенні рукою, як каже Герман. У Котельєра (Patr. Apost. Τ. 1. р. 44) сказано, що Микола Смирнський і Біда говорять щось на підтвердження пояснення. Але пам'ятається, крім Котельєра в якійсь особливій книзі de Graeca Ecclesia наведено та пояснено слова Германа. Будь ласка, випишіть мені точніше, що знайдете. б) Праці суспільства історії та древн. Російська. т. 3-5. в) Список російських пам'ятників. Кеппена. г) Ви розумієте, що статті, що становлять догмат наших розкольників найважливіше для мене. Тим часом не зовсім переконуюсь, щоб у першому періоді нашому не було змішання думок про персони, різниці звичаїв. Не шукаю підстав для безперечної впевненості в чомусь постійному. Дивним для мене здається, як вибухнула ця буря за Никоном? Стільки, різниць у звичаях та оні з'явилися так скоро? - Вже ніяких думок, жодного слова, жодного натяку, жодного пам'ятника не було про все те до Стоглавого собору? І як Стоглавий собор не увійшов до розгляду різниць та їхнього початку? Г. Востоков нині надіслав мені доповнення до відповіді питання Нифонта. Але і в доповненнях, і в тому, що раніше було відомо, і взагалі у відомих писемних пам'ятниках, ні натяку не бачу на предмети суперечок нинішніх. Дивно! Ваші зауваження про стародавні мозаїчні ікони дуже корисні для мене. Бажав би бачити ще щось подібне про давні звичаї. Благодать Божа нехай буде з Вами! Послав я зошити до Комітету 158 . Не знаю що буде? Перш я хотів турбувати вас проханням, щоб ви внесли від вашого імені. Але потім подумав: навіщо обтяжувати друга? Нехай на моїх плечах буде гріх мій. Однак я й тепер прошу любов твою, в чому треба буде взяти участь. Впевнений, що добрий Комітет наш не так і стільки читатиме, як і скільки потрібно для того, щоб записати помилки. Якби не мої зошити були читані, багато сказав би вам, як читалися віне. Скажу одне – не чекав я такої легковажності і... але що казати про чужі гріхи? У мене своїх безодня. Зошити послані переписані були набагато перш, ніж отримано відповідь. Дурно думав я, що мені самому не по суду, а по любові повідомляти про те, що треба виправити; бо сам говорив і писав я, що послав лише за бажанням прискорити справу, яку очікують інші. Ну, треба менше мріяти про дурниці і щиро судити свої недоліки. Інакше гордість б'є сама себе. Щиро дякую і вам, і комітету за надсилання винагороди за працю 159 . Бажаю від душі, щоб Господь допомагав вам у вашій праці. Моя душа – похмура. Видно, час прийшов знати тільки себе і свої гріхи і залишити порожню турботу бути корисним іншому. Куди? Чого Бог не дав, навіщо захоплювати собі мрію? Владиці не писав і знову тому, що в душі тупість. Якщо не зайве, скажу, що він уже давно питав про вихід, а читав майже все, саме все про шість століть. Господь врятує вас і ще повторюю. Коли б тільки не без дії! З любов'ю сердечною Надсилаю до вас частину праці відомого вам 160 . Якщо не обтяжитеся, прочитайте і що виправте, за тим, якщо годиться, запропонуйте Цензурному Комітету для його цензування. Якщо вам буде справа надто худою, напишіть мені; краще, звичайно, виправити, ніж навертати на себе неприємність, а інших вводити у спокусу. Треба й у тому зізнатися, що завдання, яке дали мені, було трохи в мене і на увазі. Та й як її мати на увазі? Преосвященний Євлампій запропонував собі та іншим щось хитромудре, що важко й зрозуміти. Мені грішному здається, що корисне всім може бути корисним і розкольникові; а уявно корисне розкольникові не годиться нікому. З цієї останньої причини нічого не говорю про Вірменську єресь. Не можу запевнити себе, щоб це не було фальсифікацією київських школярів – учнів папізму. Нехай, принаймні, залишаться в мовчанні гріхи інших, якщо вони були. Якщо знайдете вільний час: накажіть списати мені правила митрополита Максима. На мені тепер лежать справи важкі. Моліться за мене преп. Сергію. Примушують робити справу (з Латишами), якого, скільки бився, ніяк не можу зрушити з місця. І тяжко, і небезпечно. Хай буде воля Господа Бога! Помоліться вашою любов'ю. Коханими та шановним мною о. ректору Євсевію, Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, о. Філофею та о. Євгену, Івану Михайловичу та іншим побратимам моїм – душевна пам'ять моя перед. Господом та повага. Учора я отримав Ваш лист. Дякую вам душею щирою за вашу участь у всьому моєму. Молімося. Ви пишете про нові думки добрих і розважливих членів Комітету щодо історії батьків. Зізнаюся вам, що я сам був і залишаюся тих думок, що справи не можна зробити так, як ви раніше писали. Не прийму на свою душу такого гріха, щоб інші залишалися в сорому чи піддавалися під відповідь за мене. Ні, навіщо обтяжувати інших своїм? Кожен має свій тягар життя. Мої думки й раніше були ті, що коли Комітет схвалить рукопис, я від себе представлю його до Святішого Синоду, щоб справа, що почалася з Синоду, Синодом і закінчено. Якщо ж Комітет не знайде незручним подати рукопис від себе, і з тим згоден. Скільки тепер думаю про справу, тоді писатиму про справу митрополиту Антонію і поясню йому справу з християнського розташування, а не для того, щоб ворогувати з людьми, втім, не приховую і правди, хоч і гіркої для деяких. Про Господа впевнений, що митрополит не залишить справи без уваги та захисту. Отже, зі свого боку я не вважав би за потрібне уникати косих поглядів людей деяких та зупиняти справи. Істина не боїться світла. «Начальство підтримує книгу?» – Дай Боже щастя начальству! Я не бажав і не бажаю бути тягарем начальству, а бажав і бажаю не бути лінивим рабом перед церквою Господа мого, говорити і робити бажаю те, що по совісті вважав за корисне. Боже мій! ми думаємо підтримувати істину Твою гнилими клітинами підмосток Римських! У соромі залишимося. Може, і я серед таких самих робителів божевілля? Але Господи! Просвіти мене грішного. "Критика на батьків?" Але коли сказали, що є християнське почуття, то не зайве подумати, чи не поєднує істина того й іншого розташування? Звідки розкол? Мені дуже потрібний Стихірар 1310-го року, який є в бібліотеці Лаври і між пергаменними рукописами стоїть сьомим. Все старання вжив би зберегти і повернути його цілістю, якби ви мені доставили його. Якщо не обтяжу вас проханнями, спишіть мені зміст псалтирі Кипріянової, тобто зміст статей її. Чи не зрозумійте мене, що означають слова митрополита Кіпріана в посланні до ігумена Афанасія: «Проскури ж хрести чи дори, нема в цьому різниця дещо: якщо будуть хрести на дорі, проскура дорная, варто бути заради ягня». Не розумію нічого у цих словах. Що то за дори? Що за хрести на дорі? У чому взагалі тут річ? (Акт. Іст. т. 1, стор. 478). Чи не довелося вам записати зміст Феогностова требника? Повторюю моє прохання до поважних членів Комітету – не затримувати справи заради παρεισάκτων. 161 Справа і без того не так скоро закінчиться. Багато поневірянь належить йому. Повторюю і моє переконання: без Синоду не можна обійтися. Улюбленим душі та шанованим о. Ректору Євсевію, о. Ректору Філофею, о. Інспекторам, о. протоієрею Феодору Олександровичу о. протоієрею Петру Спиридоновичу, Івану Михайловичу, всім іншим знаним, прошу передати душевну пам'ять та повагу мою. Р. S. Ви просите мене не обтяжитися душею. Друг мій! легко сказати, але не легко виконати. І радий би перенестись до раю: але багато гріхів. Погані гріхи, між ними і несвідома скорбота про земні речі, про тимчасові випадки: але гріхи також моя власність, а чи зі своїм легко розлучитися? Господи! пробач і зціли мене пораненого, що впав у розбійники. Іноді забуваю з книгами про все; а в інший час і тяжкість минулого, і небезпека майбутнього на серці. Не забудьте і про те, що один я тут. Нещодавно був і сидів у мене Клейнміхель, і не раз повторював: «Ви тут справжній чернець, одні, без людей». Так, не за думками людей, але за планом Господа всеблагого – це добре, треба, рятівно... Вибачте мою малодушність; грішний, грішний я, Господи! Ви тепер у клопотах. Господь нехай допоможе Вам. Чим Ви подаруєте публіку? Міркування Левицького 162 було дуже добре. Але вибачте, що скажу свою грішну думку про хресні ходи 163 : твір написаний надто холодно, обдає душу холодним; священні дії – плід почуттів сильних і живих, тому принаймні для їх походження і значення можна пожертвувати суворістю копітких думок і дати простір почуттю. Скажете: стара пісня! Правда, але вибачте біднякові, мізерному в думках. Ось одна з найприємніших новин, хоч і не зовсім нових. Симон Архієп. Псковський відкривається світові за святістю життя та славою перед Господом. 164 Минулого року пішло кілька зцілень на його труні, і він був, запрошуючи зробити панахиду на його труні. Старанні виконують волю його. Для нас з тобою ось що тут особливе. Симон був друг Міхаеліса, людина з великою вченістю та відомостями в Єврейській та Арабській мовах; з ним були у листуванні знаменитості Німецькі. О, коли б небо напоумило цим чоловіком жалюгідних старовірів нашого часу, старовірів фрачних! Історія Костянтина Муромського багато принесла мені труднощів. Втретє змушую змінити її і залишити в тому вигляді, в якому вигляді і раніше написав було її, але скасував. Одне тільки те, що у Симона Микола Святоша перший інок із князів, змушувало мене відступатись від своєї думки. Але потім побачив, що ще Судислав князь був чернець, хоч мимовільний, і сестра Ярослава Святославича була чернеча, і сам Ярославль міг прийняти чернецтво після того, як Святоша вступив до обителі. Звідси з докукою до Вас: якщо не вважаєте за потрібне повернути рукопис з інших несправностей, прошу доручити змінити статтю про князя Костянтина зі зміною порядку сусідньої з нею статті про В'ятичі. Додаю статтю у новому вигляді. Ні, не хочу турбувати Вас нічим. У вас тепер багато праць дуже важких і дуже важливих. Залишаю нову у себе статтю до часу. Старанно прошу виконати тільки два прохання, які, як гадаю, не відвернуть і від термінових праць: 1) Надішліть мені будь ласка Російську Історію Польового. Тут ніде не знайшов її, а у Вас, якщо не помиляюся, є власна. 2) Купуйте для мене два екземпляри Вашого Опису Лаври. У мене було два, але хтось, як завжди, зачитав. Потрібні знову два, – один собі берегтиму, а інший, мабуть, скоро зачитають. Не давати такої книжки гріх, а даси? - Спокуса! Додаю тільки для пам'яті, вільної від праць: а) Насамперед писав Вам про правила митрополита Максима і не сказав, що мені особливо потрібні цікаві відповіді на питання Феогноста, відомі у митрополита Євгена з ім'ям правил митрополита Максима. У Карамзіна багато немає, а мені потрібний кожен рядок. Втім, буду радий і правилу самого митрополита Максима. б) Строєву відомі «послання та повчання» митрополита Олексія, «два послання» митрополита Феогноста; в Актах Експедиції надруковано одну грамоту митрополита Феогноста та одну митрополита Олексія. Чи не відомо Вам інше? Що за служник митрополита Кіпріана? Що таке його «різні чини» і «молитви»? (Строєва, хронол. Указ, в Ж. М. Нар. Пр. 1834 ч. 1. § 34, 38, 46). Вибачте, що не вчасно займаю увагу. І знову повторюю щире бажання Божої допомоги у Ваших працях. Посилаю те, що раніше писав Вам. Не обтяжуйтеся любові заради Господа. Щодо історії Отців, думаю писати до Московського Владики нашого. Не пишу тепер тільки тому, що, як пишете Ви, він нездоровий. Справа ця вірна повинна ще довго залишатися під покровом смиренного мовчання. Так показують обставини, а що вони показують, то показує Бог. Мені пишуть із Петербурга, ніби Граф, від'їжджаючи до Москви, взяв із собою конспекти Опанаса на догматику та Йосипа на моральне Богослов'я, щоб віддати на розгляд нашому Владиці. Чи це правда? І якщо правда, то чи не знаєте, що з того вийшло? Чи не для одного виду? Вибачте. Не забувайте люблячого Вас пустельника Ф . Чи відомий тобі новий твір про Зирянську мову, якою ти так цікавився. За оголошенням газети Allgem. Literat. Zeitung – твір носить таку назву: Gründzuge der Syrianischen Grammatik, von. ІІ. C. Gabelenz; Рецензент висловлюється з надзвичайною похвалою о. Г. Габеленце, як чудовому знавцю мов Манджурської, Монгольської та Готфської, що став уже відомим за творами своїми щодо цих мов. Потт каже, що початковою працею Габеленца для фінсько-чудських мов були Aufsätze uber d. Sprache d. Mordwinen d. Tscheremisen n. Permier in d. Zeitschrift fur Kunde d. Morgenlandes. За спостереженнями Габеленця, каже Потт, Зирянська мова разом з Пермською та Вотякською складає особливий клас Фінської родової мови і поділяється на 4 галузі: Усть Сисольська, верхньо-Вичегодська, Яренська і Удорська (Udorschen – чи не Обдорську)? Для вивчення першої галузі головним посібником визнає переклад Євангелія Матвія, що вийшов у Петербурзі 1823 р. і дослідження Г. Шегрена, знавця фінських мов, поміщене в Петербурзьких Мемоірах sixième serie Т. 1. 1832 р. Для вивчення Удорської мови посібник – . 1813 р. у Петербурзі. Передаю тобі цю звістку за впевненістю в інтересі її тобі. Якщо й не нове: повториш колишнє. Рядки із звісткою про Зирянську літературу давно писані. Але вони якось загубилися між паперами. Багато клопоту мені грішному в Ризі. Багато дбав, їздив, дізнавався, судив: але чи послужить на користь, не знаю. Досі залишаюся в напівтемряві. Біди – попереду; побоювань та небезпек на пройденій дорозі – темрява. Хто проведе? Не знаю. Той, хто сподівається на Господа, не загине. Але де в моїй душі надія? Вона здобувається довгими, слізними молитвами і дослідами, що йдуть за молитвою. Усього того немає в окаянного Філарета. P.S. Знайдіть будь ласка і надішліть мені зошит про творення ченця Зіновія проти Феодосія Косого. Це праця одного зі студентів, де, скільки пам'ятається, дещо приєднано було й мого. Зошит залишився між студентськими творами у ректорській шафі. Тоді вона не здавалася мені настільки необхідною, щоб принаймні на якийсь час взяти її з собою: але тепер інші обставини. Мабуть, чимось образив я Вас або принаймні залишив у душі Вашій враження не легке. Так довго не пишете Ви до мене. Ось уже половина вересня. Якщо, справді, щось погане зроблено мною (а чого поганого не роблю я?), вибачте мене по-братськи. Я буваю безглуздим у вимогах. Вибач заради Господа. Напиши мені хоч кілька рядків про себе, про Академію, про братів наших. Як Ви маєте? Як закінчилися роботи курсу? Скільки магістрів призначено? Скільки прийнято нових? Як йдуть заняття Ваші за журналом, класами? Мені так хочеться знати про люб'язну Академію, про Лавру святу. Втішіть морського пустельника. Він такий самотній, такий покинутий, такий забутий. Йому тільки й радощів, що пам'ять про колишнє. Якби про мене захотіли знати, не знаю що сказати? Живу як рослину на піщаному морі. Але нехай буде благословенне ім'я Господа Вишнього. Шляхи Його премудрі, шляхи Його благи. Тільки людина і сліпий, і грішний. О, гріх – недобра власність моя? Ти не відмовляєшся від прав над моєю душею бідною. Ти більше й більше стаєш сильним над нею. Хресті всечесний! Огороди мене силою твоєю. Не завгодно було Пр. Сергію послати сюди вихованців своїх. Як мені буває це часом скорботно! Петербурзькі - гарні: але мені було б втіхою бути зі своїми. Тепер немає сумніву, що становище тих, які прибули б сюди, було б дуже щасливим. Про прибулих начальство піклується. Ось надіслано кожному до 150 руб. сірий. на придбання. Не кажу про платню та місця. Але знову повторю: нехай буде благословенне ім'я Господа Вишнього! Поколоніться від мене всім нашим: о. наміснику, о. Ректору Академії о. Євсевію, о. Філофею, отцям протоієреям Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, Івану Михайловичу. Р. S. Повертаю кілька книжок. Якщо не обтяжу тебе, друже мій, прийшли мені Стоглав; цей Стоглав тяжкий для мене; писали про нього багато і проте загадка не близька до рішення. Щетинний звір! Будь ласка, вибач мене Хто знає межу життя? Можливо, через день з'являться черви на мені. Зараз одержав ваш лист. Дуже радий. Так довго чекав. Так нарешті похмуро чекав. Христос спасе тебе. Нинішнього літа і весни нікуди не їздив я. Сидів у своїх келіях. Були потреби їхати. Але не було зручності їздити. На все воля Господня. Нехай молитва угодника Господнього не залишить мене грішного! Ви виявили сумніви щодо мого зауваження щодо слова Іларіонова. Одному сумніву готовий поступитися, якби не було у зв'язку з іншим. А це інше, зізнаюся, не в змозі прийняти. Пролог і митрополит Євген приймають насолоду в сенсі побудови єпископської кафедри. І ви кажете про читання стародавнього рукопису: «воно очевидно зіпсоване». Ні, друже мій, цього разу рукопис правий, а не правий тлумач його пізні. а) Насамперед відомо, що посвячували єпископів у Софійському соборі, а чи не в Георгіївському храмі: там, а чи не тут була кафедра Митрополита. Якби представилася та думка, чи не відбувалося посвячення єпископів у Георгіївському храмі, перш, ніж побудований Софійський, то той Георгіївський храм, про який йдеться тут справа, освячений вже при митрополиті Іларіоні, тобто через близько 20 років після Софійського. б) Настанова буквальний переклад грецької ἐνθρονίασις, ἐνθρονιασμός. А це слово ніколи не означало постачання нової єпископської кафедри (хоча θρόνος і означало іноді цю останню), а завжди означало поставлення нового престолу Божого, освячення церкви. І καθιέρωσις γίνεται μετὰ τὸν ἀπαρθισμὸν τοῦ ναοῦ, ὅτε τελοῦνται τὰ ἐγκαίνι, ἐνθρονιασμός, каже Вальсамон у поясненні 7-го правила 7-го собору. Дозвольте інші місця подивитись у Дюканжа. Ось вам і історичне, і філологічне виправдання моєму розумінню слова: насолода. Чи задоволені ви? Якщо задоволені, будь ласка додайте це виправдання до зауважень історії. Зізнаюся вам, мені не хотілося кидати полеміку в моїх зошитах у жодному разі. Стосовно цієї нагоди мені навіть було прикро і на митрополита Євгена, і на м. Погодіна, на першого за смішне тлумачення, на останнього за помешкання поганих читань. Зійдіть до прикрості моєї. Ви не повірите, як багато дурість самовпевнених людей часу Стоглава псувала у священній старовині своїми дитячими тлумаченнями! Не можна досить надивитися, які відважні, які самовпевнені, як навіть нахабні були ці люди, будучи вульгарними невігласами! Прикрість на них іноді виводить мене з терпіння. Цей страшний дух, це чудовисько, а не людина, Іван Грозний стільки наробив бід і для держави, і для церкви, що остання й досі не звільниться від його мук. З його милості Росія облилася кров'ю не лише за його життя, але його ж темному духу позичена вона самозванцями, що змучили її. Подумайте та погодьтеся. Гордість – справжній сатана для людського роду. Вибачте за нестачу терплячості. Ледве звільнилися з-під монгольських арапників, як уже гордість і підняла їх так високо, що трохи видно стало їх на землі; «ми - православні, Греки-бусурмани, ми одні вчителі і господарі православ'я» - кричали ці дивні люди і давай судити і рядити в книгах церкви, а насправді до того були низькі, грубі, вульгарні і по життю, і за освітою, що боляче дивитися на цей вульгарний зброд невігласів. Ця неосвічена гордість була тою чумою для святої церкви, яка настільки століть заразила темні натовпи. Знову перепрошую. Я думав, що ви давно віддали мої зошити до Комітету. Будь ласка, віддайте. Про те, що буде з історією батьків, подумаю тоді, як скаже свою думку Комітет. А історію Російської церкви від мене вимагають наполегливо. А ви знаєте мене грішного, що я не можу тримати на собі тяжкості, покладені начальством. Чи справедливо буде начальство до праці моєї, це його справа; там розсудимося, а тут і того не можна забувати; тим, що іноді не бачиш предмета у його справі за крок. «Якщо в животі цьому все сподівання наше, – найокаянніші єси всіх людей». Я такий нетерплячий у продовженні праці, що, мабуть, незабаром надішлю вам і історію монгольського періоду. А потім не забариться і історія періоду темних ста розділів. Відповіді собору Феогносту незабаром поверну. У мене ще залишаються Волоколамські витяги Вашої руки; я ними дорожу; але гріх користуватися не своїм; потерпіть, після закінчення копіткої праці поверну. Тому не списуйте довгого послання Йосипа. Повертаю п'ять частин польового, а одну залишаю. Філіппіку читав; читав і вищі погляди Петербурзькі; останні по одній сповіді курйозні; автор каже, що він ні рукописів російських, ні іноземних відомостей про облогу не читав і проте з диктаторською важливістю говорить, що було і чого не було при облогу. Голохвастів поступився вже Вам насправді надто багато 166 . Нехай ведуть інші бій петушин, але не Ви. Звинувачення у спотворенні сенсу слів можуть приймати лише люди з вищими поглядами, а ці люди, право рідко варті того, щоб звертати на них увагу. Приклад перед очима – Польовий. Скільки було галасу під час воно! А нині зневажають Польового. Зміст філіппіки: всі приватні думки справедливо спростовані, а загальна думка все ж таки залишається вірною! Ось логіка! Лаврський Вірш 1310 р. мені потрібний був для історії Богослужіння. Якщо вже не можна надіслати його сюди: нехай ваша любов не обтяжиться зробити звірення з друкованими службами і помітити відмінності (не в мові, а в змісті). Бачите мою вимогу не легка; тому соромно мені було, та й тепер при вашому виклику нелегко просити Вас про працю. А Стоглавник Бога заради надішліть. Дуже потрібний він мені. За виписки про Кіпріанові книги дуже вдячний. Дивно. Я не думав, щоб алілуя і таке заходили так далеко. Видно доведеться сказати з Курбським: Болгарські байки. Благословення Боже найпотрібніше на світі. З ним треба жити і за труною. Без нього погано і землі. Люди з сильним розумом височіють над часом. Звертають він погляд потомства. Багато говорять про них, розмовляють з ентузіазмом, наділяють їх безліччю гучних імен. Але якщо це тільки справа людини, якщо сильний розум живе тільки з собою і собою: якою сумною є велич його! Сарказм, їдкий сарказм над бідною душею – велич його. Чим там він тепер – великий землі? Про нього тут голосно говорять 167 . Але гучна слава землі не для нього тяжких ударів? Чи вірите Ви тому, що за тисячу верст душа може відчувати, що її чіпають, її штовхають рухи почуттів людських? Так, буває, з якого зв'язку - не знаю, буває, що в душі віддається голос людський, що видається за тисячу верст від мене. Що ж? Якщо тут є зв'язок між душами: чому ж не бути там? А це не втіха для душі, що користується незаконною земною славою. Правда Божа сувора. Кожному віддає своє, віддає до останньої мортки. Страшно згадати про правду Божу грішнику. Що буде з душею, без благословення Божого, проти визначень Вічного, що викрадає собі якусь славу, якесь здобуття? Ви запитаєте: з чого я про це заговорив? Я читав історію. І мені стало нудно. Нудно, гірко, якщо все життя наше, всі діла наші – не з Божої волі, не благословляються Господом. Куди я тоді? І тут глузування для розуму. І там – насмішка для пекла. Господи Ісусе, спаси мене грішного. Жебрак і убог я, як ніхто інший. Сорок років на землі. А що готове для вічності? Що вдячного Тобі? Немає сил, немає бажання служити Тобі. Все витрачено. Все висохло. Все спустошено. Нерозділений кидаюся перед Тобою. Твори, що хочеш. У Вас зараз свято. Як Ви проводили його? Що читали та слухали на акті? 168 Було й інше свято нещодавно 169 . Чи був на ньому у Вас Владика? Якщо був, то, без сумніву, залишив таке, про що варто поговорити. У нього щодня, щогодини можна бути учнем. Писав я до нього про виснажений папір. Не знаю, що він думає. Я писав Вам, що хотів би, щоб давно були віддані до Комітету зошита історії 170 . Але ймовірно, лист не скоро дійде до Вас. Отже, знову пробачу Вас, віддайте без зволікання. Причина в тому, що вимагають, щоб робота була закінчена вчасно. Мені треба буде писати до Синоду відповідь про успіх доручення. Комітет наш не має звички пропускати справи повз очі і задовольнятися тим, щоб вимовляти суд про те, чого не бачив оком уважним. А тому, без сумніву, не скоро повернуться з нього зошити. А тим часом мене смикатимуть: що зробив? що закінчив? Погодьтеся – це неприємно, а для мене за моєї нетерплячості – борошно. Пишіть мені. Повірте, не говорю червоного слова – листи Ваші дороги мені. Чи сказати вам? Всі Ваші листи, з від'їзду з Лаври, у мене цілі, пошиті у зв'язку; небагатьох бракує. Вибачте того, хто любить Вас щиро Давно хотів сказати, але досі забував. Мене має Російський переклад Несторову житію Пр. Феодосія. Якщо Комітет не знайде невідповідним з додатками до видання батьків: то я наказав би переписати по виправленню і надіслав би. Напишіть мені відповідь. Про книги Китайських віддано записку за отриманням Вашого листа. Нинішній рік Німці щось послабшали. Щоправда, папери згаяно не менше за колишнє. Але ділового мало. Я отримав для себе Коптську псалтир із критичними дослідженнями. Це чи не найкраще з цього року. Тишендорф стільки щасливий, що знайшов найрідкісніші коштовності: – кілька книг Старого Завіту з критичними поправками Св. Памфіла, в рукописі 7 століття, списаного з іншого, найближчого до самого Памфіла. У ній навіть збереглася післямовна позначка Памфіла. Це рідкість, якої ще не було бачено. Дай Бог, щоб морок скільки-небудь розрідився, - той морок, який лежить над грецьким перекладом Біблії. Тишендорф обіцяє після повернення приступити до обробки своїх знахідок. Чи не ви отримали Майєва Spicilegium Romanum? Чекаю з нетерпінням і досі не дочекаюся. Навіть досі не можу скласти точного уявлення про видання. Бачив, що тут вміщено і грецькі давнини святі. Але бачив і те, що досить латиною нещасною. Зізнаюся: якщо тут буде латинська схоластика: кину в піч. Цей скелет і без того набрид гірше за чуму. Навіщо б його витягати з помийної ями, чи Ватикану? Останні слова однозначні. Уявіть, чого там нема? Або що там є? Хай би гріхи батьків лежали вкриті пилюкою! Щодо Майєва: Spicilegium не залишаюся принаймні у сумніві, що це зовсім нове видання – третє за щетою видань давнини. Чи правда, що Владика наважився видати свої слова? Москвитянин порушив очікування, і мене питають навіть німці. Вони глибоко шанують його. А росіяни? Кидають у нього брудом. Буде час, коли сильно каятимуться, але без користі для Церкви. Достойним кохання та поваги братам о. Ректору Євсевію. О. Ректору Філофею, о. Інспектору Євгену о. Протоієреям Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, Івану Михайловичу свідчу братню любов мою про Господа. Благодать Господа Ісуса нехай буде з твоїм духом. Давно треба було б написати щось у відповідь на Ваш лист. Але спершу відклав з тим, щоб подумати в спокої про Ваші думки. Однак і тепер у душі головна думка та, що зарозуміла моя гордість, як і завжди, вводять мене в сором. Так, здебільшого буває зі мною так, що коли думаю і говорю про що з рішучою впевненістю, тоді виявляюсь або зовсім неправим, або далеко не стільки правим, скільки здавалося раніше. Чому це? Правильно від того, що оскільки в душі нашій істина змішана з брехнею, світло з пітьмою, то вірна впевненість може бути лише смиренною впевненістю. Коли ж воює в душі горда впевненість, то бути не може, щоб тут не було брехні – брехні або повної, або приватної, або в одному предметі, або з домішкою предмета до образу уявлення. Пробач, Господи, нечистот мого серця. Щодо предмета листа: то Ви мені точно дали нову думку, вказавши і акти. Більше, ніж ймовірно, що обряд, що відбувався в 15 і 16 століттях, відбувався в нас і в 11 столітті. Втім, якщо й так було тоді: питання ще для мене залишається невирішеним через брак прямого голосу. Особливо ж не вмію примирити себе з думкою, чому потрібно було робити посаду на кафедрі в іншій церкві, а не в тій же, де відбувалося посвячення. У такому розташуванні я вдячним залишаюся Вам, друже мій, що Ви не поспішно виконали мого бажання про внесення зауважень до рукопису 171 . Інакше, мабуть, став би я смішним в очах знаючих людей. Нехай, доки не буде ясного голосу, справа залишається у вигляді думки. Господь врятує Вас за добре розуміння. Мені дивна спала на думку; прийшло бажання сказати другові про предмет, про який розумні не говорять, а хіба дурні. Але – нехай за обрядом дурня говоритиму з другом. Натура у всіх йде однаковим шляхом. У всіх прагнення її вступають у свої права то рано, то пізно, - то вдень, то вночі. Потрібно багато праці і пильності над собою, щоб таємне прагнення поганої натури, почавши діяти, не довело обманом до положення занадто поганого. І якщо до чого це докласти потрібно: то всього більше до статевого прагнення. Не ображайся, друже мій, заради Господа. Не знаю, чи не бачу тебе тепер. Але коли бачив, то ще не бачив пробудження прагнень тіла грішного. Однак, якщо навіть і досі немає пробудження: заради Господа не вір собі, – не думай, щоб вони не прокинулися. Важко, друже мій, дати тобі пораду: як вчинити з собою, коли це лихо натури з'явиться в душі? Плакати, плакати треба: але - не скажу того, щоб і це відразу позбавило лиха. Краще, далеко краще, якщо плакатимеш до настання лиха. Так, друже мій, готуйся наперед, готуйся сльозами і пам'яттю про смерть і гнилість тіла, про пекло, готове для розтлінного тіла. Жодна пристрасть так не потайлива, як ця пристрасть. Десятки років минають і її начебто немає. А коли з'явиться, то багато років може пройти, доки її побачать. Пильнуйте і моліться. Прекрасна квітка – чистота тілесна. Але – як він рідкісний! як він дорого дістається! Друг мій! бережи душу твою. Дивись за нею пильно. Ох! може бути, що красива квітка раптово загине від вітру пекучого. Тисячі вибачень, тисячі виправдань з'являться, коли з'явиться в душі ця зла рослина – любов до іншої статі. Називаю злим і в порівнянні з чистотою, і за тими тисячами гріхів, які тягне за собою ця пристрасть. Так, ми не в раю. Пробач, друже мій, дурниці друга душі твоєї. Якщо він бреше не вчасно: скажи – Бог простить йому. Обіймаю душу твою, як дорогу для Господа Ісуса. Так давно я нічого не бачу від Вас! Що з вами? Бувало, хоч і не часто, Ви втішали мене своїми листами. Я писав до Вас і за Вашою порадою у к о. Ректору Філофею. Але ні від Вас, ні від нього немає відповіді, ні привіту. Господь врятує вас. Моє життя йде колишнім шляхом. Грішному не можна без скорбот: інакше він зовсім загубиться. Думаю, Ви чули, що наприкінці минулого року Государю Імператору завгодно було оголосити, що між оголошенням бажання православ'я та миропомазанням має проходити для селян шестимісячний термін, щоб у цей час вони могли одуматися. Це спершу, і не на короткий час, зробило зупинку у справі православ'я: селяни здивувалися. А водночас переслідування жорстокі ще більше охолодили прагнення православ'я. Однак потім знову помалу справа почала рухатися. Навіть на місцях був надзвичайно сильний рух. За ту протидію продовжується, не легка. А ця протидія, зрозуміло, насамперед нападає на грішного Філарета. Якщо не Господь спасе: то ні до чого труди. Скільки не напружуй сили, скільки не вживай обережності: що означають 20 одиниць проти 200 тисяч. У вас, як чую, досить змін. Між іншим, нещодавно дізнався, що о. Іоанн вже у Петербурзі і там у пошані. 172 Дай Бог йому шляхи для користі своєї та церкви. Як ваші останні вихованці? Чи встигли знайти собі місця? Мені писали із Симбірська, що для вихованців Казанських готували місця в училищах. Звичайно краще, якщо хоча б в училищі приготується місце для вихованця Академії: проте доля не завидна! «Не шукав я великих і дивних більше», – говорив св. Давиде. Коли б це розташування постійно залишалося в глибині нашого серця. Тоді і освічений, і неосвічений був задоволений своєю долею. Інакше трохи торкнуться мене, трохи торкнуться ран моїх, весь приходжу в трепет; тремтіння і хвороба пробігають по всьому складу. Від чого? Назаревський і Варницький тут не нудьгують. Той та інший досить тепло живуть. А мені зі своїми якось вільніше та легше. Не можна скаржитися і на Петербурзьких. Усі троє – смирні. Але зі своїми душі вільніше, знову повторюю. Весною знову хотів був просити одного з наших. Але зупинився через обставини. Вибачте, любий друже мій. Миру та благодаті бажаю душі твоєї. О. Ректорам доповісти про мою любов до них про Господа. Так, забув про прохання, яке повинен запропонувати любові твоїй. «Луг» Іоанна Мосха 174 давно схвалений до друку. Але справа зупинилася за друком. Я просив було взяти на себе турботу Ундольського: але не отримую від нього жодної відповіді. Не знаю, що думає. Погодін неодноразово писав, виявляючи бажання друкувати «вчення про Батьків». Це згадував я у листі до Ундольського. Але кілька тижнів минуло і відповіді немає. Чи не видумаєте ви допомогти мені в цьому? Тепер вірю, як ці справи складні. Звісно, ​​міг би я й у Ризі друкувати. Але російську книгу не читають Німці. Потрібно, щоб надруковане було прочитано і розкуплено. Я чекатиму на Вашу відповідь. Любий друже мій! Давно я не писав до тебе. Ти, я думаю, і чув, що грішний Філарет був хворий і дуже хворий. Так, доводилося згадувати і про ноші. Господь поставив на покаяння. Тільки погано приношу покаяння. Теж нечуття, як і раніше; також суєтність мирська в задумах, також безтурботність про вічність. Господи Ісусе! врятуй грішну душу, що гине. Коли буде виправлення? Його не видно, зовсім не видно. А видно лише зусилля у гріхах. О, Боже мій! іміж важиш долями, спаси мене грішного. Лист Ваш вельми порадував мене грішного. О! Нехай Господь утвердить душу твою, друже мій, у чистому святому житті! Хай врятує її від нападів лукавого. Дякую тобі душевно, що не погорджував моїми словами і написав мені відповідь, на яку чекав я. Безтурботний про себе, думаю про спасіння іншого. Тут є чутка, що один і Ваших вихованців призначений в Ригу в Смотрителя. Покладаю надію на Господа, що Він буде якоюсь втіхою для мене грішного. Повертаю до Вас Стоглав та Праці товариства з 6-ю частиною, Історії Польового, дякую, щиро дякую Вам та о. Ректори за постачання мене такими рідкостями. Наважуюсь та ще турбувати Вас проханням. Надішліть мені, якщо можна: а) інші частини праць історичного суспільства; б) Терещенко про канцлерів; в) Бантиш-Каменського Історію Малоросії. Попросив би щось із рукописного для розколу, напр., хоча б Никодимові зауваження: але боюся турбувати. Щось каже Комітет про мої зошити? Чи милостивий він до мене? Або так само строгий він буде до гріхів моїх, як і інший? Повідомте мене, чи скоро наблизиться огляд до закінчення? Від Вашої відповіді залежатиме і Доля подальшої праці, тобто чи потрібно буде лише помножити суворість до себе, чи покласти всю справу під сукно? Тепер я весь зайнятий однією історією Русі. Дивно, що Москвитянин не є. Я послав нині гроші для виписування його. Чи й цього разу я так само буду, нещасливий, як і в інших подібних? Мені писали, що його редактором уже інший. Засвідчіть від мене глибоку, повагу о. Ректору Академії та о. Ректору Семінарії, о. Протоієреям: Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, Івану Михайловичу та іншим. Вітаю Вас із закінченням св. Григорія 175 . Дякуючи Господу, Великий Батько буде відомий не у Молдовському перекладі Словенецького. Нехай Господь Бог допоможе вам йти далі. Любий мій друже! Залишаюся я в невідомості, чим закінчилося підприємство Ваше і М. П. 176 вирушити на схід? В останньому Вашому листі Ви натяк дали, що це підприємство не наближається до виконання зі Сторони Μ.П. Але що було далі? Підприємство – справді добре! Особливо хотілося б, щоб Вам дано кошти бути корисним своїми працями бідуючої Єрусалимської церкви. Протестантство пускає там коріння. Щоправда, краще недостатня віра, ніж безвір'я чи скотське мусульманство. Але боляче те, що чиста віра соромиться у межах. Ви не бачите досвіду того, як важко буває повертати до православ'я людей через два, три покоління. Тяжко, дуже важко. Бачать, що перебувають у становищі небезпечному, але чи відкладають справу самопокращення, чи лякаються думки змінити, як то кажуть, віру. Остання особливо сильно діє навіть на душі благочестиві, або думаючи про благочестя. Повертаю вам із душевною подякою: а) Ваші записки про правила Феогносту; б) Кеппен пам'ятники. Історію Ієрархії та інші книжки нетерплячі боргом мені. Вони ще потрібні. Ви, звичайно, там знайдете їх, а тут їх немає. Часом, коли кілька годин, коли дві доби, живу на новій мизі пожертвуваній Архієрейському дому. Розташування прекрасне! У лісі, на березі озера: пустеля, цілюща пустеля. Шкода, що справи не дають свободи проводити в ній час, принаймні, весняний. Потреби змушують приїжджати до міста, а іноді й не залишати міста. Сюди прибув новий господар губернії – Головін. Господь знає, як він вестиме справи. Дяка Господу і за те, що посланий Російський господар. Інакше тут все російське у тяжкому єгипетському рабстві, а найбільше православ'я. Німці розумні для того, щоб бачити, до чого поведе і в цивільному побуті поширення православ'я. Але воля Господня нехай буде! Радий душевно, що у Вас і видання Отців йде вперед, і вийшла в перекладі чудова книжка про стародавнє пустельництво 177 . Давно думав і збирався відправити у цензуру Луг Іоанна Мосха. Але й те, що надіслано, залишається під гнітом пилу. Видно кожному своє ближче, ніж чуже. Господь нехай охороняє Своєю благодаттю душу Вашу. З любов'ю душевною обіймаю Вас PS Тут давно Май, але мало тепла. У вас багато хліба, а тут голод. Люб'язний Олександре Васильовичу! Після довгого мовчання можна сказати кілька слів. Мене багато-багато терплять справи Латишів і Чухон. Німці що далі, то більше на мене гніваються. Господь нехай спасе їх. Зрозуміло, що їм шкода й лютеранства. А ще більше бояться за свої земні вигоди. Так, усі ми люди грішні. Якби описувати все, що говорили і кажуть, що робили й роблять проти мене: багато треба було б списати папери. Господь нехай влаштує все за своєю волею. Обман, підробки, наклеп, все пущено в хід. З 21 липня мною наказано зупинити прийом Латишів і Чухон до 1 вересня, саме з нагоди робочої пори, коли відлучка селян з миз може завдавати шкоди поміщикам. Що буде за тим не знаю. Пастори вільними вустами у кирках сурмлять проти православ'я. Поміщики не упускають випадків наділяти ударами палиць бажаючих православ'я. Тобі, Господи, все можливо: але – не людині слабкій боротися з таким безліччю сильних осіб. Мільйон осіб за протестантство, а скільки за православ'я? Нещасний кожен, кого запросив я в посібник православ'ю. Залишається справа на своїй спині. Нехай буде так. Не без розрад і в країні німців. 6-го числа, у день Преображення Господнього, освячено у Вендені церкву православну. Це там, де й досі залишається в землі фундамент православної церкви, побудованої за Іоанна 4, для дружини Магнуса. Скоро освячено храм у Віндафі, замість колишньої кирки, що змінила Римський костел. Це буде пам'ятник трьох сповідань та трьох володарів над Курляндією. Від Німців тікаю я до книг. О. Ректор надіслав мені Котельєра, і Луг духовний майже вже виправлений. Прошу Вас покірно надіслати мені обидві книги Кеппенових бібліографічних аркушів, тобто ту частину, де розміщені статистичні відомості про освіту. Також не залиште мене посібником потрібним – Білоруським архівом та Муханівською збіркою Білоруських актів. Те й інше зібрання мені дуже потрібне. Вдячний був би, якби мені надіслали якийсь звіт Біблійного товариства, де б я міг бачити, які книги і якими мовами були їм видані? Пам'ятаю, що в нашій бібліотеці є звіти. Відомо і те, що суспільство видавало Біблію та інші книги на татарському, мордівському та інших яаиках. Але що саме видано, не маю засобів знати. З душевною подякою повернуто до Вас Історія Малоросії Терещенка, Історія Ієрархії та Печерської Лаври. Незабаром поверну рукопис та інше, що є Вашого. Вчора отримав, вчора і тепер прочитав Вашу статтю про школи 17 століття 178. Вона гарна. Пишіть, пишіть більше таких статей. Так, у вас багато готового, готового давно. Будь ласка, здайте марки. Навіщо доброму лежати без користі? Мені було так приємно, так радісно читати вашу статтю. Вона така багата на нову інформацію. Майже кожен рядок – новина. Дякую, дякую, добра душа. Нехай Господь осінить її Своєю благодаттю. Знаєш що? Чи можете ви знайти щось додатково? Ви самі кажете, що тут і там щось залишається незрозумілим і невідомим. Роздрукуйте додаток як додаток. Це було б чудово. Повір, багато хто буде вдячний тобі за кожен рядок, як і я, грішна. Ти ніби думаєш, що обидва відомі, обидва вже відомі; навіщо говорити про відомих? Даремно! Скільки у нас людей зі знаннями? Скільки з тими засобами, які ви маєте, а точніше, тим, що ви придбали своєю любов’ю до духовної просвіти та дарами, даними вам від Господа? трохи. Ви отримаєте три. Пишіть же, пишіть, що знаєте, не дозволяючи лоскотати себе самолюбству думці про відоме, минуле. Самолюбство, мій друже, скрізь бере з нас подати? Навіщо ж поступатися гріхом? Краще упокорюватися і упокорювати самолюбство. Все-таки люблячим братам: о. Ректору Академії, о. Ректору Семінарії, о. Інспекторам, Феодору Олександровичу та Петру Спіридоновичу, Івану Михайловичу моя душевна пошана та пам'ять про Господа. Чи не скажете що про історію Російської? Подвоюю прохання мої Федору Олександровичу, кланяючись чернечою. У мене був О.М. Муравйову, і я дуже радий був йому: так милий тут росіянин. А Андрій Миколайович ще більший, як добрий християнин. Він багато розповідав мені цікавого про Рим і Римлян! З яким захопленням летів він до матінки Росії! То й твердив: на смерть набридла Європа. Чи я радий був би так, якби побачив тебе тут, друже мій? Не справджуються мрії мої, такі солодкі навіть у мрії! Божа воля! Поділіться вашими придбаннями, зборами в останній поїздці. Р. S. Якщо маєте, покірно прошу надіслати: 1) Наїзди Гайдамака Скальковського, також і колишні його твори, 2) Фукс, Записки про Черемісів і Чувашів. Ось я й отримав від Вас листа, на який давно чекав. Я не писав до вас частину тому, що ви були у подорожі, частині тому, що був обтяжений турботами про Латишів. Радію Вашим придбанням бібліотекою. Їх, як видно за листом, не дуже багато: але вони дуже дорогі. Висновок Ваше про потребу описів рукописів цілком справедливо. Справді, багато залишається невідомим. При одному описі дуже багато пояснилося б у нашій стародавній Церковній Історії. Тепер залишаються або ворожіння, або морок, непроникний і здогад. Примушуйте Семінарські Правління. Надсилаю Вам друге відділення Китайської Граматики. Це продовження колишнього, за що нову ціну не показано. У мене лежить на столі Bunsen Aegyptonsstehe in Weltgeschichte Ст 1–3. 11 p. 25 к. Твір дуже цікавий. Тут зібрані і давні звістки, і нові відкриття. Жаль, що дорого. А навряд чи не наважуся залишити в себе. Чекаю книг, гілки виправили Ви. Справа моя наближається до кінця. А де початок? Я чекаю від Вас надійного священика, про якого писав до Академії Володимир Григорович 179 . Виберіть кращого, добрішого, такого ж, як Володимир Григорович, якого дуже люблю і як доброго, і як розумного. Про нього подано як надійного кандидата священства для того, щоб залишений був доглядачем. Не знаю що буде. Той, про який писали Ви, за Вашими словами, не дуже схвальний. А в Ризі життя – мудре. Німці - народ розумний, місто торговельний, де багатство псує людей легко, і псуючи, губить щастя. Вибачте. З любов'ю дружньою благословляю добру душу твою. Благодать Господа Ісуса Христа і любов Бога і Отця, і спілкування Св. Духа нехай буде з нами грішними. Давно вже нічого не чую про Вас від Вас. Повернулися Ви з подорожі і нічого не скажете: якою була ваша дорога? Як тепер, маєте? Правда, життя на світі однакова: гріхи та скорботи, скорботи та гріхи; помилки та настанови чергуються. І коли б після кожної помилки примудрялися зрозумілим! Святі Божі мали на те мудрість, щоб тільки набувати мудрості для спасіння. Про те думали, про те дбали, для того працювали, як би позбавиться пристрастей, як би послабити стару людину, як би дати свободу і відпочинок диханням душі для неба. Нас покривають хмари турбот похмурих, земляних, важких, але безплідних. Працюємо, трудимося: а не видно, не відчутно, скільки з того плоду для вічного блаженного життя. Господи – Господи! Просвіти очі наші, та не коли заснемо в грісі в смерть. В останній книжці Маяка (дев'ятої) добрі думки про маленькі книжки, про суспільство з ревнощами про користь малої братії. Але якось у нас мало робиться для таких цілей. Писемність наших батьків вся була зайнята зітханнями про небо. Нині ж багато, дуже багато роблять для землі і книгами, і всім. Торкнися ж вічного? Не піднімаються ні в кого руки. Ось плід перетворення Єкатерин та Петрів Великих! Душа виснажена працями землі. Дорогий друже! Скажи мені, для Господа, у простоті серця: від чого це так зі мною грішним, що моя письмова праця не звертається на користь? Скільки я починав і те, й інше? Але все якось не сходить зі столу мого чи чужого. Ось і Історій Російська: рік минув, а про неї, або точніше, малої частинки її немає слуху, що тішить. Чому справи інших так йдуть успішно? Чи насправді я бсплодма смоковниця, від якої не дочекатися плодів? Думаю і так, і інакше, повіряю себе та діл свої – і не знаю, що думати! Якщо це віднести до того, що може не так часто турбую людей проханнями за мої папери, то знову не знаю, чи мало, принаймні за Історію, просив я. Щоправда, озирнувшись на минуле, бачу, ніби багато чого залежало від моєї сором'язливості, може бути не завжди доречною. Так думаю, коли звіряю своє минуле з деякими випадками інших. Господи! навми мене на спасіння. Змасти грішному шлях Твій. Друг мій! Дружбу твою прошу, якщо треба просити: попроси за мене Федора Олександровича та інших. Я писав (давно вже) до Федора Олександровича, просив його, але від нього не отримав жодного слова і насправді також ще немає відповіді. Рік минув і якихось двох аркушів не переглянуто. Якщо зустрілися сумніви, якщо знайшлися грубі помилки, мені здається, що можна сказати про них прямо мені: ось це не так, я прийняв би з подякою; не знаю, чому б не надіслати мені напр., через Вас самий зошит чи аркуш, якщо потрібно виправити помилки? Кохання, яким дорожив я в Академії, яку намагався всіма силами мати до всіх братів, – мені думалося, подасть цю допомогу мені. Але щось гірко та боляче на душі. Вже й любов моя безплідна, як безплідна вчені праці? Не знаю, як вирішити подібні подиви, а їх так багато тісниться в душі, тільки звертаюсь думці до цього предмета. Рятуюсь тим, що намагаюся не думати. Але як не думати? Вибач, друже мій! Повторюю найсерйозніше моє прохання до тебе, зі смиренністю ченця та друга прошу тебе, – займися будь ласка тим, що обтяжує мене. Любий, друже мій, Олександре Васильовичу! дякую тобі за щирі бажання твої для мене грішного. Дай Бог, щоб вона справдилась, і немочі мої не завадили їхньому виконанню. Літи додаються, літа наближають до труни. А душа – не краща, незважаючи на наближення гробового звіту. Досвідченість багато чого навчає для житейського побуту, а для душевного порятунку і вона не додає нічого. Чоловік бував грішником, – грішник і тепер. Пристрасті володіють усім, як і раніше. Одне засинають, інші прокидаються, одне слабшають, інші стають сильнішими. Що це за страшна сцена – людина? Не відкинь мене, Господи, під час старості моєї, коли збіднюватиметься фортеця моя. Сили тілесні занепадають, а що придбано для вічності? Говорячи про православ'я, ти згадав, мій друже: «Тим краще, ніж краще свобода». Тут так багато шуму, так багато лайки у цій справі, що мені здалося, чи немає й у тебе думки про якусь не свободу. Справи тут – у вигляді жахливому. Мені бракує духу описувати становище православ'я. Не думав, щоб лютеранство могло повертати часи язичницьких гонінь. Але вони повернулися тут. Пристрасті – боротьба за німецьку народність, за переваги лицарські – піддають бідних селян тих, хто приєднався і приєднується до жахливих випробувань. На превелике нещастя – селяни страждають від голоду. Дворянство мститься на ображену гордість. Воно й тепер, хотіло б жити так, – як жило у потворні часи лицарства, коли селянин був домашньою річчю, річчю для побуту. Дивніше ж те, що в Петербурзі такі далекі в думках від дійсного, що не віриться, щоби так було. Загадка дозволяється силою німецькою у Петербурзі. Бог знає, що буде далі. Тільки з усього видно, що справи йдуть на краще. Хай буде в усьому воля Господа. Якщо також будете нині з єпископом, що було з колишнім: і за те подяка Господеві. Зошити мої видно, як і раніше, за купою азбук. Доповідайте Федору Олександровичу, що за всієї поваги моєї до Комітету, я скоро змушений буду скаржитися або Владиці Митрополиту, або Святішому Синоду. У справі, що робиться внаслідок найвищої волі, вчинити інакше не можна. Зрозуміло, що з однією історією доведеться поєднати іншу. Нехай не гніваються, але – я буду точний у слові моєму. Зачекаю місяць, але на все – час. Досить. Вибач, любий друже мій. Помолися за мене перед труною Пр. Сергія. Час – тяжкий для мене. Божа благодать нехай буде з тобою, любий, вірний друже мій! У мене на душі лежить обов'язок. Виконати його треба, а як виконати? Досі не зберуся із грошима. Від'їжджаючи е. Академії, я залишив судини з тією думкою, щоб вони залишалися завжди для академічного богослужіння. Думки цієї не сказав я тобі: але вона була настільки в душі, що коли просили у мене судини на батьківщину, на згадку про батьків, я відповідав, що вже віддані. Минулого року. Ви мені передавали бажання преосв. Євсевія купити посуд і я готовий був продати; з одного боку, думав, що вони не прийняті у Вас, з іншого – хотілося сплатити інший борг, борг до батьків. Тепер знову я в ваганні. На що наважитись, не вмію сказати. Покликавши ім'я Господа Ісуса, ось що скажу: якщо ти, вірний друже мій, відчуєш у душі, що нехай судини залишаються на згадку при Академії, залиш їх. якщо ж знайдеш найкращим виконати інший обов'язок мій стосовно батьків: відійшли їх у м. Шацьк на ім'я Конобєєвського протоієрея Дмитра Опанасовича. Ось тобі доручення совісті моєї. Преподобдий Сергій скаже тобі, як вчинити. А мені вибач Господа заради, що може бути обтяжую тебе цим дорученням совісті. Звести мене, як вчиниш, щоб полегшився тягар, що турбує душу. Тепер до поточного. Тут зміни: Є.А. Головін призначений членом Держсуд. Поради, а Генерал-Губернатором визначено сюди князя Суворова. Дивно: не більше чи навіть менше півроку минуло, як Євген Алек-ч став щиро діяти за православ'я і бути близьким до мене грішного, як його віддаляють і призначають нового. Яким буде новий? Який би він не був, але без сумніву потрібні праці та неприємності, щоб зблизився він з точним станом справ і став поблажливим до гріхів Філарета на користь св. церкви. Хай буде у всьому воля Божа. Про видимі причини зміни згадав я у листі до о. Наміснику. Св. Синод надсилає сюди тред вихованців Петербурзької Академії, – вчора отримано указ у тому; потім потрібно ще двох. Та де їх узяти? Успіхи православ'я стали слабкими протягом останніх місяців. Що робити? Відгуки від усіх священиків отримано одного здобуття: причин у невтомному переслідуванні та утиску православних. Надсилаю до Вас екземпляр надрукованої естської граматики. Кода закінчиться друкуванням латиська, надішлю і її. Господь не залишає мене за допомогою сприяння ревнителів православ'я. Естську граматику склав сам православ'я, який нещодавно отримав ступінь доктора прав у Дерптському університеті. Пробач друже мій! Обіймаю тебе щирою любов'ю і прошу молитв твоїх перед труною преп. Сергія. Благодать Божа нехай буде з тобою. Ви пишете про бажання о. ректора купити судини. За довідкою виявилося, що за золотник їх заплачено 27 1/2 к. сір. А скільки в них золотників, цього вже не можу сказати, а дуже легко можете дізнатися Ви. Якщо о. ректору буде завгодно купити їх за замовленою ціною (яка, звичайно, не висока): у такому разі про вживання грошей буде до Вас наступне прохання: Гроші будь ласка відправити поштою в конверті з такою адресою: «Його Віокоблатословення о. протоієрею Димитрію Опанасовичу Конобєєвському у Шацьку». Для пересилання використайте гроші з тієї ж суми. У записочці згадайте тільки, що гроші надсилаються за бажанням єпископа Філарета, а на що? - Про це буде сказано особливо. Якби о. ректор купив судини: це означало б, що його добрі бажання з'єдналися з моїми не худими. Три книжки, які побажали Ви мати для себе, надсилаються до канцелярії до канцелярії Академії. Ви сподіваєтеся бачити звістку про тутешні справи у Німецьких газетах? Щоправда, там багато писали про тутешні справи. Але все, що друковано про це там, написано не там, а тут тутешніми Німцями. Тому, якщо Ви впевнені, що тутешнім Німцям надто не до душі місцеве православ'я, то даремно стали б Ви шукати в закордонних газетах вірні звістки про перебіг православ'я. Крім втручання пристрастей у їх звістках неминучий брак точних відомостей, оскільки це відбувається у колі православного відомства, з яким тутешні Німці не хочуть мати зносин. Завтра вирушаю до м. Феллін освячувати храм для Естів. Побачуся з деякими своїми священиками, які досі ще ведуть життя напівавраамське, що напівкочує. Ось уже чотири роки, як я, скільки не хотів, ніяк не міг виїхати з Риги для огляду церков. Тепер справи дещо стали спокійнішими. Коли б Господь утвердив свій світ! Зрозуміло, що це можливо тільки тоді, коли Росія, яка називається панівною вірою, буде панівною на ділі. Інакше елементи несхожих між собою національностей – не перестануть вести боротьбу між собою. Р. S. Про патріаршество віддав до друку. Божа благодать нехай буде з Вами добрий мій Друг! Поспішаю відповідати на Ваш лист від 20 січня. Насамперед треба сказати, що Св. Синод вже визначив до мене трьох вихованців Академії Петербурзької. Днями чекаю прибуття їх до Риги, оскільки указ отримано тижнів зо два тому. Потім зараз мені потрібні ще двоє. Один має поміститися на мисі барона Вольфа, одруженого з православною. Він просив і прокурора, і мене, щоб прислати до нього вихованця Академії, між іншим, для навчання його дітей. Це місце на межі Вітебської губернії, слід. у сусідстві з Руссю. Іншому також довелося б бути на мизі, а не в місті: так вважав я перед тим, як отримати ваш лист. Втім, мається на увазі міське місце на о. Езелі. І якби я впевнений був, що надішлете мені свого чи нашого академіка, я залишив би це місце незаміщеним. Поспішайте повідомити мене. Інакше, мабуть, заберуть Петербурзькі, які зазвичай не дуже ввічливі. Якщо дивитися на місцеві обставини, то між міським та мизним місцем священицьким різниці майже немає. Платня для тих та інших однакова. Доходів від парафіян там і тут немає, за винятком хіба доходу від російських обивателів, котрі живуть тут по містах. Богослужіння принаймні має відбуватися для латишів латиською, для естів естською мовою. Але нехай не лякаються незнаної мови. Тут легко вивчаться. Це я говорю з досвіду: 60 священиків присвячених мною, яких початкові пізнання в народній мові були або слабкі, або навіть і нікчемні, тепер всі і кажуть, і пишуть народною мовою. Швидше зі свого боку бажаю того, щоб ті, які забажають тут бути священиками, приїжджали сюди неодруженими, а обрали собі помічниць тут. Це корисно у багатьох відношеннях, уперше і для розмови із народом. До того ж, нудно і дружині бути на чужій стороні, нудно і чоловікові не мати поблизу себе ланки, що сполучає з місцевістю тутешньою. Здається, тепер дано відповідь на всі запитання. Якщо у Вас є чи будуть гроші, то рублів до 50 відішліть до Гаврила Івановича Нектарова 180 для розплати з друкарнею. Про інші ще буде час поговорити. Преосвященний Інокентій іншим разом спонукає мене швидше закінчити друкування інших частин історії. Тому я наважився відправити до Гаврила Івановича останній період, хоча вичерпався в засобах друку. З тієї ж причини прошу о. ректора Євгена докласти старання про приведення до кінця цензорування другого періоду. Про статтю 4-ї книжки поговорю після. Тепер же поспішаю закінчити листа за безліччю інших справ. Зауважу ще хіба тільки те, що з Петербурга сюди вирушають охоче. Один між іншим їде такий, якому вже призначено було професорське місце при семінарії, і від якого він відмовився, щоб бути лише священиком Ліфляндським. Чи не так, що недалекі від Ліфляндії не нехтують Ліфляндією? Владика наш справедливо писав, що наші надто приростають у своїй землі. Час би звільнитися від сидячого життя у домі. Повірте, потім сильно проситимуть місць у Ліфляндії, та вже буде пізно. Божа благодать нехай буде з Вами добрий друже мій! Бажаю Вам особливої ​​благодаті за днів особливої ​​благодаті св. посту. Дякую Вам за дар, який називаєте винагородою у працю за журналом, додатковим до колишнього. Тільки останнє повідомлення Ваше вивело мене нарешті з подиву про гроші, які Ви раніше прислали до мене. Здивований, я вагався тієї думки, чи не складають ті гроші плату за якимись книжковими розрахунками. І тому не раз збирався писати та просив дозволу. Тепер у мене залишається подив інше. Пам'ятається Вам відправлені були книги біля Різдва Христового – Origenis opera і, якщо не помиляюся, ще щось. Ви знаєте мене як поганого економа. У мене не ведуться рахунки та розрахунки. Тому не вмію вирішити: чи були надіслані гроші за ці книги? Ви легко можете вирішити це за рахунками Правленським. Повідомте мене. Це подив збуджений у мені і Вашим листом, і нещодавно поданими рахунками книгопродавця, якому я порядком заборгував. Про тутешні справи можна сказати лише те, що німці стали спокійнішими, коли Государ, що набрид їх криком, призначив шестимісячний термін для приєднання, або точніше між припискою з бажанням православ'я і між світопомазанням. Душевно дякую Вам за добрі думки Ваші. Ви не можете собі уявити, в якому дивному становищі поставлений був милостивими німцями. Не дай Бог іншому бути в такому становищі: воно надто важке, надто складно, надто заплутане інтригами різних пристрастей. Небезпеки ще не скінчилися. Навпаки, багато чого, дуже багато чого чекати треба. Але молитимемо Господа Бога, щоб не залишив своєї милості і не вражав гріхів правдою. Дуже багатьом позичив був колишньому Московському губернатору, а теперішньому товаришу м. міністра внутрішніх справ, Івану Григоровичу Синявіну. Добра, російська, розумна душа! Він мешкав тут близько двох місяців. Хай віддасть йому Господь за доброю Своєю! Нехай згадає його пр. Сергій у молитвах своїх, стільки сильних перед Господом. Пробач, любий друже мій. Обіймаю тебе з любов'ю. P.S. Нині піст – час прощення гріхам. Тому треба терпіти ще й ще гріхи Федора Олександровича. Любий мій Олександре Васильовичу! Нарешті дізнаюся, що історія Отців ускладнює цензуру. Якщо би за рік раніше сказали мені: давно б були відхилені труднощі. Заради любові прийміть на себе працю виконати замість мене бажання цензури, чого б вона не зажадала. Напр., про брехні вимаряйте всі подробиці, тобто не тільки сказане про вчення кожної і цитати, але навіть імена, залишивши найкоротшу загальну згадку, якщо вважатимуть за потрібне залишити. Зі сказаного про неправдиві євангелії залиште лише вказівки на Никодимове та Яковлеве євангелії. Виключіть зауваження про Папія, яке, здається, також засмучує деяких. Кажуть, ніби, на мою думку, Батьки соборів, які нічого не писали – не Батьки Церкви. Не пам'ятаю, щоб я говорив про Батьків соборів. Якщо ж визначення виражене словами дає привід робити такий висновок про мою думку: додайте в тексті або в зауваженні застереження проти такого висновку. Яке ж застереження? Батьки соборів належать до найвищого, особливого розряду осіб св. Церкви: вони на соборі, власне, не вчителі, а судді. Саме їхня назва відрізняє їх від тих осіб, які називаються Отцями Церкви. Вони ім'я Отця вказує на любов християнського суду. Про Орігена і Тертуліана, право вже не вмію, що придумати. Щиро кажу, що в моєму початковому плані зовсім не передбачалося говорити про них, як про Батьків. Мене змусили говорити. Тепер же засуджують за те, що говорю. Ви якось подавали свою думку про цей предмет. Щиро прошу Вас, виконайте Вашу думку. Скільки можу зрозуміти, тепер хочуть, щоб і не відкидати їх, і не ставити в один розряд із Симеоном новим Богословом і Тихоном Воронезьким. Нехай же будуть поставлені Оріген і Тертуліан у нижчий, розряд, – у розряд людей, значних у Церкві з ревнощів та здібностей, з якими викладали вони вчення Церкви і мали великий вплив на освіту інших. Або робіть як самі знаєте, чи як забажає цензура. Не задоволені ще надлишком вченості. Відсікайте нещадно зайве. У приклад вказують: «Дрей несправедливий стосовно деяких із правил (Апостольських). За цим, кажуть, слідує ряд чисел, що означають, ймовірно, сторінки Дрея». Числа означають не сторінки Дрея, а числа правил, що відносяться Дреєм до пізнього часу, тоді як за своїм змістом ці правила належать першому християнському часу. Я винен у тому, що не сказав при числах слова: правило. Якщо задоволені будуть цією добавкою, постарайтеся написати її. Якщо ж бажають чогось іншого, виконайте, чого забажають. Здається, моя думка про правила Апостольських, помірніша навіть за ту, думку, яку висловлено в Біблійній історії. Недолік мій, про який давно говорять мені, і якого досі не можу виправити, хоч і бажаю, полягає в тому, що іноді не домовляю щось або неясно говорю. Так, це біда моя! Пишу це за першою звісткою, що дійшла до мене. Я ще не знаю точно, що хоче робити з рукописом цензура. Ви погодитеся – нелегко вислуховувати в інший раз формальне осуд. Відчуваю і те, що Ви обтяжитеся проханням, з яким звертаюся до Вас. Але якщо можна, що зробити, попрацюйте. Чи можу повторити найсерйозніше прохання моє – передати мені приватно зауваження на недогляди та помилки мої для приватного виправлення? Як здається, виконанням цього прохання чомусь важко. Видно так треба з гріхів моїх. Друг мій! і я грішна людина. Ти знаєш, як легко та сильно вражають мене неприємності. Щоправда, скорботи і тривоги життя досить виснажили і спека, і вологи: але змінює людину тільки благодать, - а грішний Філарет не кращим, а гіршим стає з кожним днем. Заради любові поспішайте відвідати мене, що знаєте чи дізнаєтеся про це. У тому не сумніваюся, що хтось із цензорів (між нами – грішу на Федора Олександровича) говорив із митрополитом чи багато, чи мало, але не на користь. Митрополит написав кілька рядків, з яких і зроблено мої вилучення. І, однак, точно не знаю, що хоче робити цензура. Найбільше бажаю і найбільше прошу, щоб не засуджували, не вислухавши будь-якого виправдання чи відповіді. Про це здебільшого прошу Вас. Можливо інший не так прийняв би людський суд. Але з мене досить і німецьких толків, звинувачень та лайки, які Вам невідомі і сотою частиною, якщо не більше. З нетерпінням чекаю повідомлення Вашого. Любий мій друже, Олександре Васильовичу! Дякую, дякую тобі за заспокоєння. Згрішив, тяжко згрішив я від малодушності. Згрішив перед Господом недоліком смирення та тривожною гордістю. Згрішив перед братом, який зовсім невинний, і якого я засудив. Поспішаю скористатися твоєю порадою. Листом прошу о. ректора Філофея 181 прийняти на себе одну працю цензорування рукописів. Дивно, що давно не спала мені на думку ця добра думка. Добрий о. Філофей, звичайно, не відмовиться попрацювати для Господа. І скільки мук це врятувало б мене! Так, друже мій; якщо Господь наказав нам молитися про звільнення від спокус: то тяжко грішать ті, які обтяжують нас спокусами. Тому суд правди такий потрібен на лінивих самолюбців. Ну – Бог із ними. Якби Ви могли надіслати мені «Настанови о. Серафима з життєписом о. Марка», то я був би вдячний Вам. Де тут знайти? Якщо й виписувати з Петербурга, то й там навряд чи знайдуть цю особливість. Тим часом книжка мені потрібна. Ви хочете знати про місцеві справи. Бог знає, як і що про них сказати. Їх курс такий мінливий. Все з волі Господа. Сьогодні - спокій, завтра - тривога. Не можна гарантувати жодного дня. Нещодавно ми двічі відправляли ад’ютанта на флігель. Досить переживань. Спочатку оголосили: у Пернові бунт. Був спокій. Слідом за цим оголосили: в Аренсбурзі стався бунт. І знову не було повстання. Уявіть собі, що про кожен такий випадок пишуть усім міністрам і імператору. Ви зрозумієте, що потрібна велика твердість, щоб не обурюватися в цій розбурханій безодні. Принаймні я, грішний, не маю такої сили, щоб зберігати спокій. Хай буде воля Господня! Мабуть, у кожного свій шлях. Небесний Отець веде кожного своїм шляхом. У грудні минулого року — тепер я скажу, ніби це було в минулому — я повністю готувався до подорожі, яку звідси вирушив мій попередник. Так призначили, так оголосили, так написали. Але воно все ще тут, на радість добрих німців. Що буде далі, що буде завтра? Я не знаю, я справді не знаю. Справ тепер багато, дуже багато. Стільки бруднюю папери, що не дістає коштів і на покупку 6умаги. Пісців у мене так мало! Залишається самому і чорнити, і писати біло. Господня благодать нехай буде з тобою. Любий друже мій! Допомагай про Господа! Скорбота, що зустрілася з тобою, послана Господом. Дякуємо Його Вітчизняній милості. На досвід переконаний, що слова владики дуже благотворні. Потрібно дорожити ними. Таких слів, які він каже, від іншого не можна почути. Це така правда свята, що в ній не маю сумніву, як у тому, що переді мною горить тепер свічка. Потрібно немає, що слова його бувають черстві. Але вони завжди корисні. Помолимося Господу Ісусу, та Він, пославши нам скорботу, подасть немочі нашої і силу для перенесення скорботи з користю душі. Ось і я минулого разу стривожився рядками його. Тепер бачу, що зовсім не було чим і тривожитися. Декілька нотаток, що викривають у помилці чи неточності: що ж із того? Дякувати Богу, що вказують на гріхи. Та й справа була зовсім не про те, про що мені здалося спочатку. Після Вашого пояснення виявилося так звичайним, що зовсім не варто було б мені писати до Вас про те, а ще менше обурювати Ваш спокій. Ви пишете, що члени поклали взяти до рук Російську Історію та залишили Історію Отців. Коли б нарешті скінчили хоч одну справу! З Петербурга о. Іоанн пише, що тамтешній Комітет розглянув і не знайшов нічого неприємного у Патріаршому періоді. А ця частина була надіслана до Петербурга у квітні нинішнього року. Чи не соромно після того нашим батькам? Право більш ніж соромно. За грошовими обставинами дуже хотів би здати з рук частину книг, куплених мною. Додаю перелік деяких. Чи не виявиться потреба в деяких для Академічної бібліотеки, а в інших для когось із панів наставників? Подбайте, будь ласка, про убогість. Що робити? З іншими й шкода розлучитися: але робити нема чого. Треба зняти з шиї борги. Tischendorf, Fragmenta utriusqve Testamenti (quinti, ut videtur, saeculi). Lipsiae, 1845. 37 p. 50 к. Tischendorf, Fragmenta Novi Testamenti (ex eodem codice) Lips. 1843. 13 p. Middendorf, codex Syriaco-hexaplaris, cum commentario (s. Origenis hexaplorum quaedam syriace). Berol. 1835. 9 р. Psalmi sec. ed. LXX syriaсe, ed. a Bugato. Medil. 1820. 7 р. 50 к. Ang. Maii Specilegium Romanum. Riegler, Christ-katholische Dogmatik, 1. 2. В. Hamb. 1846. 3 p. 50 к. Riegler, Evcharistie 1845. 1 p. 30 a. Wiesemann Lusammenhang d. Wissenschaften mit. d. Religion 1. 2. B. 2 p. 50 к. Rosenmülleri Scholia in compendium redaeta Stickel d. Buch Hiob erclärt. Leip. 1842. 1ρ.40 κ. Hoffmann. Weissagung und Erfüllung Leipz. 1842. 1 p. 60 к. Umbreit praet. Commentar üb. Proph. Esaias, Hamb. 1841. B. 1. 2. 2 p. 60 к. Brandt d. Offenbarung Iohannis erklärt, Leip. 1845. 1 p. 20 до. Fritz Predigten. 1. 2. B. 1845. 1 p. 40 к. Fallmerayer: welchen Influss hattc d. Besetzung d. Griechenlands durch Slawen in Kultur u. s. w? Georgi Europaeische Russland, od. Scythien 1845. 50 к. Kaulfuss d. Slawen alt. Zeit. 1842. 40 к. Periplus Ponti Evxini Arriani variorumque incertorum ed. Hoffmann 1842. 2 p. Rixner Geschichte d. Філософія. 1. 2. 3. B. 1829. 3 p. 40 к. Вибачте. Всім, хто любить, о. Ректору Євсевію, о. Ректору Філофею, о. Федорові Алеку. і Петру Спиридоновичу, Івану Михайловичу – любов та повага душевна. Любий мій Олександре Васильовичу! Після того, як я надіслав до Вас листа, я втішний листом Митрополита і Отця нашого. Він поділяє душею важке становище моє, підбадьорює надією на Господа і збуджує до бадьорості. Між іншим згадує і про книгу про Батьків. Сказавши, що з слуху у мене багато праць і занять, додає: «Але бажаю, щоб у Вас був час дати остаточний вигляд Вашій книзі про Святих Отців. Мені здається, це не повинно бути важко: бо праця вже подолана; вона рясна. Застригти деякі гілки не так важко, як виростити дерево». Щоправда, іноді вільний час, кілька годин, кілька чвертей години, вживаю я на поліпшення праці, що коштувала мені стільки напружень і скорбот. Іноді ж кладу У скриню забуття, як нудну річ. Головне ж у ці два роки рідко маю вільну хвилину для занять книжкових. Точно, друже мій; багато в мене скорбот. Бажав би передати тобі докладний звіт про місцеві справи. Але, з одного боку, дуже багато потрібне для того часу. З іншого – справи тутешні такі мудрі, що християнська почуття робити краще покривати їх мовчанням, ніж необережному серцю давати простір висловлювання думок чи самолюбства, чи приниження інших. Бажав би я краще поговорити з тобою або в тебе на ліжку, або в себе на ліжку, як це було в минулому. Тоді твоє око багато побачило б, чого не сказав би язик мій. Тоді слух твоєї дружби зрозумів би живий голос оерца, що передається тепер у мертвій літері. Але нехай буде, що завгодно Господу! Господь Бог нехай покриє тебе Своєю благодаттю. Обіймаю тебе глибоким, дружнім, як і раніше, щирою любов'ю про Господа. Р. S. Нарешті до Вас відправлений рукопис, який ви давно очікували. Вибачте та вибачте. Я все хотів закінчити перегляд перекладу Житія Феодосієва. І проте скінчив: ніколи! Ви, звичайно, в душі нудьгували від очікування. За слабкістю набагато сумую я в очікуванні Комітетського суду. добрий і вірний друже мій! Дякую тобі щирою душею за добре розуміння. Вік живи, вік навчайся. І раніше я несправний був у відгуках про інших. А тісний стан мій, як мені здається, збільшив мою дратівливість. Втім, мені здається, що критична стаття за своїм змістом не могла обійтися без шорсткостей для тих, яких стосувалася. Якщо я згрішив, Господи, спротививши ближнього за пристрастю: прости мені негідного. Вчора отримав і вчора ж із задоволенням прочитав про Флорентійський собор. Стаття дуже гарна. Предмет розібраний слушно і чітко. З цією статтею не соромно з'явитися в люди. Чи помиляюся я, думаючи, що це робота друга мого, який такий скромний навіть перед другом? Якщо треба говорити не про одне приємне, то вкажу на тлумачення слів Кирила Олександрійського на стор. 84 і 85. Вибачте мені, але тлумачення з ув'язненням. Скільки мені відомо і як я переконаний грішний: Кирило Олександрійський до великої розмови з Феодорітом був невірний істині щодо сходження Св. Духа. У творах, писаних до цього часу можна зазначити до 100 місць, де мудра Латинь знаходить собі тверде підкріплення. За те, після зрозуміння Феодоритова Кирило говорив і писав, як велить говорити настанови Спасителя. Ось єдина помилка в твоїй книжці. Нічого більше, крім хорошого, не можу сказати про те, що на переконання визнано добрим. Друг мій! не нарікай на мене за мої шорсткі слова. Іншому Бог дав здатність жити під лад людським бажанням. У собі, грішний, я не бачу цієї здібності. Невірний звук дратує мої нерви, вражає душу. Що мені робити? повторю, - гірке життя моє в Ризі зробило мене ще більш дратівливим. Особливо перші враження, перш ніж маю я час оглянути їх і утихомирити почуття, тяжкі мені бувають. У цьому випадку о. Макарій потрапив на очі так недавно. Тепер я й сам каюсь, що один рядок (латинський) зовсім не потрібний і деже не розумний. Пробач мені, Господи, мій гріх. Не прийди до суду з рабом Твоїм. О. протоієрею, який переглядав дві частини Історії, я дуже вдячний. В одному місці він зробив дуже слушне зауваження. Ваші – Ваші що роблять? Правильно так треба за мої гріхи. Бажав би писати багато: але справді ніколи. Любий друже мій! благодать Господа Ісуса нехай буде з Вами! з указу Синоду бачу, що Синод погодився, щоб знайдений був між вихованцями нашої Академії бажаючий вступити на священицьке місце та посаду благочинного у Феллін. Приступаю до тебе з ревним проханням знайти такого. У мене тепер двоє наших. Вони зовсім не нудьгують Ригою. Дяка Господу, займають гарні місця. Назаревський - ключарем собору. Платні Феллінське священицьке місце дає 400 руб. сірий. Благочинницька посада 150 руб. На квартиру 80 руб. На нинішній рік є й інші вигоди, які заміняться згодом іншими. Бог дасть, – не скаржитиметься той, хто погодиться приїхати сюди. Будь ласка, попрацюй із цього предмета. Мене хочеться мати вихованця пр. Сергія. Хай не лякаються, як колись злякалися. Тепер уже багато чого змінилося на краще. Наречена готова, – дочка доброго і заможного протоієрея, якого я люблю, бо цілком варта кохання. Бути сином такого батька, скажу щирість, – Божа благодать. Дозволь, друже травень, нарікати тобі: ти нині рідко, дуже рідко пишеш до мене. Якщо я не так часто пишу: повір – мало маю часу щодо повеней тутешнього життя. Обіймаю тебе щирою любов'ю. Давно збирався сказати тобі кілька слів про ваш журнал: але залишаю, тим більше, що діяч змінився 183 . Втім, душевно бажаю, щоб не було продовження Бесід. Бог нехай береже Вас від Бесід 184 . Надсилаю Вам нову брошуру. 185 Федору Олександровичу писав я, що найбільше посилав я цю статтю до Товариства для того, щоб судженням інших полегшити для недовірливої ​​совісті судження про той самий предмет. І це досконала правда. Чи допоможе? Не знаю. Як би там не було, зі свого боку, здається, все вжив я в цій справі – і благання, і посібники. Господу віддаю справу на суд. Нехай не залишить благодать Його мою душу, щоб впасти в якусь тяжку спокусу, на яку, однак, так сильно викликають люди. Я чекаю на Вас листа. Ви давно не писали до мене. Чи вирішено справу про ректора Академії? І хто ректор Московської семінарії? Стаття про Кирила дала привід до спокус. Мені писав о. Макарій. Здається закінчилася сварка: а я право не хотів ні з ким сваритися. Якби я знав, що Християнське Читання нині під особливою редакцією людей великих, до яких стосуватиметься не моя справа, то, звичайно, не торкнувся б о. Макарія. Так, вік живи, вік навчайся, а все дурнем помру. Благодать Господа Ісуса нехай буде з Вами! Обіймаю Вас любов до Господа. Р. S. прошу передати екземпляри брошури о. ректору Академії, о. ректору Семінарії, о. інспектору, о. протоієрею Петру та Івану Михайловичу. Ви починаєте забувати мене грішного. А я люблю Вас, як і раніше. Так довго не пишете Ви до мене. Чекав, чекав від Вас ваших рядків і очікування ослабло. Звичайно, по доброті своєї душі Ви не хотіли відповідати мені на одну строну. Але якби так, нехай на цей рядок не було б відповіді. А тим часом Ви не додаєте голосу ні про що. Зізнайтеся, що згрішили, хоч і перед грішником. Яким було перебування у Вас графа 186? Це мене займає. Все, що стосується Академії, близько душі моєї. Сюди дійшла чутка про якийсь нещасний випадок, що був в Академії; кажуть, ніби якийсь студент помер нечуваною в Академії смертю. Напишіть мені, в чому річ 187 . У Ризі нещодавно був Сербінович. У розмові про місії та місії на схід говорив я про свого друга 188 . Не гнівайся на мене, що я виявляв сильне бажання, щоб мій друг вирушив на схід служити Церкві Христовій; не гнівайся і на те, що я виявляв найкращі надії на таке служіння мого друга. Може, я грішу, але мені боляче, що знову послали туди Порфирія. Як би зрадів я, якби мій друг зважився вирушити туди. Я став би грішний молитися за нього гарячою молитвою, хода і тепер не холодним до нього. Мені на мої бажання сказали: він не інок, а там необхідний інок. Друг мій, подолай себе і йди з Господом тим шляхом, де йшов Спаситель наш. Там дуже потрібний мій друг; у цьому я цілком переконаний. Пишу до тебе не з Риги, а з Вольмара, куди прибув, щоб освятити храм. Завтра, в день пр. Сергія, якщо Бог благословить, освячено буде він в ім'я пр. Сергія. Молитвами великого угодника Твого, Господи, спаси грішну душу мою, спаси старанних бачити і відвідувати цей храм. Вчора, остаточно вирушаючи в дорогу, отримав я книжку – вірші св. Григорія. Вчора й нині читав її з утіхою. Висока душа! Вона всім служила Господу, чим могла служити. Читав про пр. Йосипа 189 . Нехай благословить тебе Господь за добрий труд. Незабаром надішлю Вам період патріаршества і попередній йому. Останній багато в чому недостатньо оглянутий. Не спробуйте, а вибачте. Дві думки в мене, які пропоную на твій суд: а) мені хотілося б приватно від тебе отримати на час для перегляду монгольський період, як надсилали мені з Петербурга останній період; б) мені нерідко приходить думка попросити форменим папером комітет, щоб монгольський період розглянутий був о. ректором Євгеном, оскільки член о. протоієрей Голубинський зайнятий іншими справами; мені ця думка тому здається пристойною, що цим шляхом позбавився б неприємного становища і о. ректор Євген. Звичайно для мене власне спокійніше було б, якби о. Євген сам прийняв на себе цю працю. Напишіть мені про це і заради Господа не засмучуйте, що турбую Вас однією і тією ж неприємністю. Вибачте. Любов про Господа обіймаю Вас. Е. Ф. Дякую Вам, друже мій щирий! Лист Ваш, якого так давно чекав я, був мені великою втіхою, хоча зміст його не в усьому втішний. Дуже шкода мені доброго, коханого душею Володимира Васильовича 190 . Мало я знав його особисто; але не знаю, чому тільки душа моя завжди була близькою до нього і вважала його якоюсь ріднею своєю. Чи не тому, що й мені треба вирушити за ним? Так, навіщо мені тут бути? Коптити небо і навозити землю. Якщо ті, кому слід було б жити, і які могли б жити з користю для багатьох, йдуть туди: для чого я ще тут? Хай буде воля Твоя свята, Господи! Шляхи Твої несповідні. Нехай Господь упокоїть душу твою, що не був другом моїм на ім'я, але був найближчим до душі моєї. Нехай простить Він Всемилостивий скоєні тобою, як людиною, гріхи. Звістка твоя, мій друже, про доброго милого Володимира сильно відгукнулося в моїй душі. Давно я не отримував від тебе таких листів, як останнє. Пробач моїй мрійливості, але мені здається не дарма мені пройде лист твій. Мені бачився нині досить дивний сон, який стривожив мене. Про Костромське лихо читав у публічних листках. Читав і приватний лист. Останнє говорить про деякі чудові дії ікони Богоматері. Хотілося б мені чути від Вас точну звістку про цю обставину. Читаний лист писаний із Костроми, тільки не очевидцем пожежі. Попрацюй написати, що знаєш чи дізнаєшся точного. Ваша звістка про причину пожежі новина. Тут такого не чути. Якщо отримаю рукописи за обіцянкою, багато в чому боржником Вашим залишусь. І перш за все в тому, що Ваше мовчання на лист мій утримало мене від такого вчинку, в якому довелося б мені каятися. Не знаю, чи траплялося Вам випробувати на собі, – а мені грішному багато разів довелося випробувати, хоч і досі ще не зрозумів випробуваним: після кожного випадку, коли сильно був роздратований проти когось, Бог посилає важкі неприємності. Не вмію вирішити собі, чи Господь милостивий до мене грішного, що Він благоволить саме на покарання і настанову надсилати мені такі обставини і саме при такому стані душі моєї. Тільки це траплялося зі мною багато разів. Одне безперечно, що гнів і роздратування мої точно погані. За опис перебування графа в Академії дуже вдячний Вам. Це так близько до душі моєї грішної. Розділяю з Вами спокій Ваш, з яким залишилися Ви після відвідин, від якого можна було очікувати і не спокою. З Вами і тільки з Вами кажучи, говоритиму дещо, що належить не мені одному. Про стан Академії виявляють велике побоювання: кажуть: слабкі були з Євсевієм, а ще гірше з Олексієм. Шкода, що погані набрані Євсевієм наставники, засуджують його за педантство, тим більше, що це педантство вважають причиною великих гріхів в управлінні. Між іншим, вказують, як на особливу слабкість, на вчених Ваших ченців, які вчителюють в Академії. Жаль, якщо це правда. Каже, що залишені в Академії педанти, а люди з обдаруваннями вилучені; кажуть, що дбали не про те, щоб були добрі учні, а щоб здавались добрими. Наскільки це справедливо, – маєте способи повірити. Вас прошу, по-перше, не засудити мене; якщо грішу, розділяючи певну впевненість у сказаному, судячи з деяких дослідів вихованців, а по-друге, Господом прошу, робіть і заповнюйте, чим можете, недоліки немічних. Пробачте мене за те, що навіть після відкликання графа я залишаюся з такою ж впевненістю щодо розмов про таємниці 191. А точніше, цей відгук підтверджує мою впевненість. Як це можливо? Ось анекдот у відповідь. Сербінович був тут недавно. Безперечно, ти, мій друже, при всій своїй скромності, або розсердився б, або розреготався, якби почув, що Катехизм Митрополита доручають замінити іншим твором — кому? до мене. Чи не правда, що це або дратує, або смішно? І це було все. З якої причини? «Митрополичий лютеранський катехизм», точні слова Сербіновича. Ці люди справді майже божевільні. Зайве говорити, що відповіддю на тривалу дискусію на ту саму тему була глибока тиша. Або ні, на жаль, не витримав обітниці мовчання і сказав кілька слів, які їм не до вподоби. Але така моя доля: мене давно зарахували до списку впертих лютеран. Я не нарікаю на це, хоча й не радію. Молю Господа, щоб прийняв мою душу з тією вірою, якою я жив досі, вихованою молитвами святителя Його, преподобного Сергія. Звертаюся до секретів. Не думайте, щоб я був до того проти розпушування, щоб не бачив хорошого. У них є і хороше: вони можуть бути корисні простим людям за своєю доброю частиною. Але скажіть Господа заради, до чого почали проповідувати так відкрито непорозуміння папізму, давно залишені? Якщо вже треба було говорити про Євхаристію, як жертву, то слід говорити слушне, а не безладні слова, майже позбавлені думки і сенсу. Після стількох суперечок про цей предмет були способи сказати про нього слушне; її ж не знайшли способів, навіщо було й писати таке, що ображає совість і обурює душу? Може, я від того думаю так невигідно про статтю, що вона до глибини душі замутила мене. У такому разі вибачте мені заради Господа. Про стан справ Ліфляндії напишу до доброго о. Наміснику, перед яким почуваюся винним за довгим мовчанням. Книгу Феофілакту сподіваюся скоро повернути. Вона мені мала користь. Отримав я і останню частину історії зі схваленням до друку. Але, здається, справа зупиниться через брак коштів до друкування. Звичайно, якби надруковане розійшлося по руках хоч у половину, тоді відкрилася б зручність показати людям і продовження. Але досі трохи сподівань на успіх. Мені казали, що якби Ви якось додали при Вашому виданні оголошення про книжки: це мало б значні наслідки. Але думка, як здається, нездійсненна. Вибачте за багатослівність. З любов'ю про Господа, P. S. Щоб сказати Вам приємне, додам: друкуються російською граматика естська та граматика латиська. Буквар латиський з російською та слов'янською надруковано; такий же естський готується. Для цього потрібні кошти. На Господа надія. А скільки ще треба готувати книжки! Потрібно відкривати сільські училища. Подекуди потроху відкриті. Але ця справа також вимагає не лише клопоту, але й скорбот багатьох. Любий мій друже Олександре Васильовичу! Дякую тобі за повідомлення про Московські звістки. Вони потурбували мене. Але нехай буде воля Господа Ісуса. Дивно і гідно сліз, що ми грішні готові бачити в інших погане, ніж добре, – іноді й у таких випадках, коли інші не мали в думках поганого. По одній і тій пошті з Вашим листом отримав я лист Владики Митрополита. Він гнівається 192 . Скільки міг, писав я про діло, як воно було у совісті моїй. Якщо не приймуть справи, як воно було, то це вже не моя вина. Суд перед Господом. Православ'я не вимагає для своєї твердості гнилих підпор, які ні на чому не засновані слова про Апостольське походження троєперстія. Бояться крику невігласів? Їх не змусиш мовчати тим, що кричатимеш неправду. Правда сам собі захист, а підмости людські лише придатні на те, щоб зламав їхній час. Звертаюся до тебе з проханням, найстарішим. В Академічній бібліотеці є відповідь Неофіта, надісланого до Поморців, або точніше Синоду. Зробіть милість, надішліть мені їх на короткий час, і якщо зважитеся надати мені цю милість, надішліть мені з першою ж поштою. Якщо я помиляюся в назві твору, писаного у відповідь розкольникам, то, виправивши помилку, таки надішліть рукопис, що знаходиться в бібліотеці. Пам'ятаю, ми разом з Вами та у Вас у кімнаті якось починали читати її, і вона здалася нам розумною. Велику також потребу Викриття Феофілакту неправді розкольницької. М. 1745 чи іншого видання. Якщо можете купити її в Москві, поспішіть купити будь-що і надішліть. Я заплачу Вам її ціну. А якщо є в Академічній бібліотеці, то поспішайте надіслати до мене на якийсь час. Р. S. Забув було потрібне. Ніколи не хотів я турбувати нічий спокій. Скажіть шановному Феодору Олександровичу, що якщо його зупиняла страх за перстоскладання, то він давно міг виморяти і тепер може вимарити всю статтю про хресне знамення. Так само, як уже давно писав, може він вчинити і з іншим, що лякає його, хоча там судитимуть нас не тому, що кажуть тут люди. Винен, любий друже мій. Забув, що ще не посилав до Вас історії патріаршества. Надсилаю для Вас, для о. ректора Олексія; для о. ректора Євгена, для Феодора Олександровича, для Петра Спіридоновича та для Івана Михайловича, та й для бібліотеки Академічної, якій так багато винен. Переглядаю одержаний перший період. Якщо Богові завгодно зберегти життя і не покласти будь-яких перешкод, пошлю до Гаврила Івановича. Вибачте. Втомився і не зовсім здоровий. Любий друже мій! дякую Вам за пам'ять любові Вашої, яка бажає доброго на нову течію життя. Дуже добре діло зробили для мене, що нагадали про нестачу введення. Я на початку справи мав на увазі щодо розгляду частин справи зробити огляд загальному. Але потім забув і опустив зовсім з поля зору, за давністю. Надсилаю написане; перечитайте і, якщо немає тяжких помилок, передайте прямо о. ректору Євгену. Коли ж він закінчить свою справу, постарайтеся прямо відіслати до Гаврила Івановича Нектарова для передачі на друкарню, оскільки перша частина вже друкується, а введення має бути додане до неї, то треба, щоб справу якнайшвидше закінчити. Тому й я за сполученням Вашого нагадування сів і почав писати і, що здавалося потрібним, написав. Справа зроблена за казенним, за формою звичайною. На початку взагалі про історію Християнської церкви, де сказано щось проти думки, нещодавно висловленої з нагоди книги о. Макарія, т. е. проти те, що ніби неможлива історія церкви, а можлива лише історія церковних осіб. Тут була потрібна обережність; не знаю, чи я її дотримався? Втім, дивно, що в нас папізм уводять у такому вигляді, в якому нині не захищають його навіть папісти; – і папісти нині не захисники нерухомості, зрозумілі гірким минулим. Господи! дай мені бачити мої гріхи. Портрет, якщо нині не встигнуть прикласти, буде скоро. Мені хотілося б надіслати для Вас писаний фарбою: але чи знайдуть? 193 Заради Господа не думайте, що писане про Академію було писане не від кохання; навпаки, здається, любов за зайвою гарячістю своєю наговорила зайве, – це дуже можливо. Ні, люблю і любитиму нашу Академію, якій так багато винен; вірю і віритиму в її переваги перед іншими. Нині ж посилаю до Митрополита, Отця нашого, листа, а колись послав ставлення про те, що чи не побажає хтось із Московських вихованців у священики Ліфляндії. Це робиться за Найвищою Волею. Платня ще додасться, на що маю запевнення з Синоду, поки що приватна. Заради Господа – попрацюйте, що можете, зробити допомогу цій справі з Вашого боку. Потрібно 5 людей. Вакансії залишаються незайнятими саме для Академіків. Тим часом це очікування обтяжливе для тутешньої справи. Немає сумніву, що святу справу зробили б, якщо наважаться сюди приїхати. Тепер обставини тут уже не колишні; Русь починає мати простір; тепер в одній Ліфляндії до 70 православних священиків, а колись не було й 7. Воістину Христос воскрес любий мій друг! Хай воскресне Він у серцях наших грішних! Мовчання залежало не від волі, а від обставин. Ви справедливо зауважуєте, що хвилювання свавілля західного, так близькі до місця мого мандрівки, не можуть залишатися без впливу на місцеві справи. Багато, дуже багато довелося мені зазнати різних скорбот. Новий начальник краю привіз із собою багато нових німецьких гостинців. Німці люблять гроші: але щедрі бувають, якщо грошові види схильні до щедрості. Тоді вони на славу пригощають усіх друзів своїх усякою всячиною, не питаючись внутрішнього лютерова християнства. Господь нехай їх судить. Помоліться за мене грішного Угодника Божого Пр. Сергію: тяжко. Що стосується судин: Ви розпорядилися так, що в мене й на думку не було про апеляцію. Навпаки, на батьківщині моєї дуже зраділи дарунку, надісланому Вами. І я дякую Господу, що справа влаштувалася так, як улаштувалася. Доброго душоприкащика мого залишається мені тільки дякувати, що прийняв на себе вирішити сумнів моєї совісті. Від о. Євгенія отримано листи. І в хвилину, як хотів було запечатувати відповідь, отримав я ваш лист. Я писав до нього передати вам рукопис для передачі Гаврилі Івановичу. У великій труднощі від безгрошів'я. Потрібно посилати гроші Гав. Іване, для друкування цієї останньої частини. А грошей? - Грошей немає як немає. У мене вже бродить у душі бажання попросити твоєї допомоги. Якщо маєш змогу допомогти, допоможи Філарету. Постараюся не довго тримати тебе у скруті, яка, як знаю, має статися з тобою від надання цієї допомоги. Не відмов, друже мій, у допомозі, якщо можливо. Треба надіслати до 100 грн. сірий. Портрет для К.І. Муханова буде відправлено з першою важкою поштою. Давно не писав до неї. Так заговорили мене німці. Обіймаю Вас щирою душею. P. S. Посилаю про Великомученика Димитрія, мого ангела по хрещенню 194 . Для курйозу – Kyrill. та Method. Господня благодать нехай буде з тобою, добрий друже мій. Писав до тебе прохання про допомогу у грошах. Тепер можу сказати, що маю надію скоро повернути тобі обов'язок, яким позичиш чи позичив. Обіцяли допомогу. Мої місцеві обставини з кожним днем ​​не легше. Видно така воля Божа. Князь Суворов, незважаючи на те, що онук знаменитого кохання до всієї російської справи, і крайності дивний у своїй старанності до німців. Чи назвати його лютеранським Генерал Супер-інтендентом чи тільки людиною, для якої важливі одна зірка, – не знаю. Постійно твердить, що він російський з ніг до голови, а глузує з усього російського і принижує росіян відкрито. Твердить, що має глибоке почуття правди, а протегує лютеранізм і переслідує православ'я при всіх зручних і незручних випадках. Вірно і ясно тільки те, що треба молитися, щоб Господь позбавив спокуси. Моліться перед Преп. Сергієм за мене грішного і за справу св. Православ'я. Лист, що додається, передайте за адресою Марії Петрівні, яка, ймовірно, не забариться в Лаврі. Лист – потрібний. Шкода мені Івана Олексійовича 195 . Не знають ціни людині. Чи не можна Вам попросити його знову до себе? Таких людей небагато. Холмогоров – інша річ. Холмогорових багато. Дуже радий, що портрет Владики так буде поставлений на місці 196 . Історію Київської Академії читав я ще в рукописі: вона точно задовільна 197 . Нині від прибулого з Петербурга наглядача тутешнього училища дізнався, що Петербузький Митрополит 198 готує Костромського Нафанаїла 199 ректора Академії. Дивно! Автор передмови до Актів Віленських – не великий історик і літератор, хоча він і губернатор. Чи не спробуйте! Ось про що подбайте: напишіть історію Віленських мучеників. Пам'ятається була стаття у Маяку про Вільню. Там щось схоже на дивина. Мені довелося бачити мощі св. мучеників. Досі-нога – свідок, як ламана нога. Християнське Читання отримую, але зізнаюся майже не читаю, побоюючись спокуси. Чудова книга Geschichte des Kirchenrechts. Дуже багато нового. Сюди призначено трьох Академіків Петербурзьких у священики, як зараз дізнався. Дай Боже побачити людей потрібних. Радію за Краснопєвкова 200; скажіть йому про мою радість за нього. Люб'язному і доброму Анічкову благословення Господнє на новий шлях життя. Якщо, як пишете Ви, у Казанській Академії незадоволені професорами від того, що немає бібліотеки, то Ви, звичайно, не сильно сваріть мене, що стільки всякої всячини вивезено мною для нашої Академії. Так, любий мій, нерідко соромлюся я, що багато-багато витратив я грошей Академічних на книги. Але не сваріть мене багато, а трохи сприйміть, - стерплю. Господь без гріха! Пробач любий мій. Втішай мене своїми листами; а часто сумую. Любий друже мій! пишу ці рядки для того, щоб рекомендувати тобі доброго і розумного Юрія Федоровича Самаріна. З ним я провів багато днів найприємніших. Він дуже гідна та рідкісна людина. Будьте з ним привітні і прості, і відверті. Він вартий душевного кохання. Від нього дізнаєтеся і про моє життя-буття, особливо він дуже добре знає тутешній край, вивчений російською його душею. Дякую, щиро дякую тобі, друже мій, за дружній лист твій. У гіркому земному житті, яке і для всіх гірке, але від того не легше тому, кому більше воно гірке, ніж іншим, – у гіркій земній жіні любов друга – дар Божий, за який треба дякувати Господу. Так і я дякую Господу за дружню любов твою, яка дарує мене втіхами. Не знаю, від чого здалося тобі, ніби колишній лист Твій міг трохи бути неприємним мені. Всі листи твої писав і читаю із сердечним задоволенням. Якби й зустрілася в них гірка для мене правда: знаю, що пише мій друг, який бажає мені одного добра. Але це й не треба пояснювати. Я не писав довго від того, що тут обіймала всіх холера. У мене в будинку майже всі хворіли, померло двоє з прислуги. Тепер подяка Господу, хвороба майже зупинилася. Помирає людину по 2, по 3 та по 4 на добу. Дивно. І о. Агафангел змінився 202 . Це дуже сумно. Нещодавно клопотав я за нього у преосвященного Інокентія, і виявилося, що о. Агафангел дивно вчинив. До мене писав гірку скаргу на те, що переводять його до Києва. А Синод зробив цю зміну саме внаслідок просіби о. Агафангела. Добре ще, що не я один попався з цією справою. Ну, Господь із ним. Ваше повідомлення ще більше змушує мене обережно спостерігати вперед. Правда, я вже багато зазнав неприємностей у житті єдино від того, що за захопленням гарячого почуття брався клопотати за інших, тоді як ці інші згодом платили мені лебідною настоянкою, яка куди як не смачна. Бувають, однак, випадки, коли важко поєднати вимоги розсудливої ​​обережності з вимогами християнської любові. Наприклад, коли мені міркувати у справі о. Агафангела, коли він писав, що якщо не написано буде з першою ж поштою, справи вже не можна буде поправити? Подібне буває дуже часто особливо по моїх тутешніх справах. Хай буде воля Держрода! Він бачить наші серця. Радію щасливому закінченню Ваших курсових справ. З-поміж 52 студентів 22 магістра – це дуже добре. Благословить Господь Бог трудящих і тих, хто вступає на нову територію праць. Чекаю на себе Ваших вихованців. Вже півроку місця залишаються незайнятими. За указом Синоду бачу, що вихованці Ваші повинні наперед побувати в Петербурзі. Це витівки одного і того ж Суворова. Але до цього людину не хочу торкатися думок, щоб не турбувати душі своєї. Ви згадали, що були у Костромі й слід. були у Ярославлі. Це викликає у мене кілька прохань до Вас. У Ярославлі був знаменитий Арсеній Мацеєвич. Мені дуже хотілося б мати відомості про нього. У Ярославській бібліотеці зберігаються його проповіді. Що це за проповіді? Чи не можна Вам хоча б через тамтешніх отримати список їх з відмітками про зміст деяких чудових особливо в історичному відношенні? Пам'ятається, у Вас був у руках його протест. Чи не поділіться зі мною копією? Або надішліть для списання. Пам'ятається, у нашій Бібліотеці (тобто академічній) є проповіді Димитрія Січеного та інших. Постарайтеся доставити мені список всіх, які є. Хотілося б мати відомості, що не полягають у Словнику про всі твори та творці духовного Синодального періоду. Якщо чим можете допомогти виконанню цього бажання, не відмовтеся допомогти. Історія Синодального періоду блискуча особливо місіями за доброї Єлисавети, які на нещастя зупинені були Катериною. Я намагався пояснити цей пункт: але багато чого не мав у руках для повного пояснення справ місій. Думаю, що з Казані за допомогою наших Ви можете отримати багато додаткових до моїх відомостей. Те саме з Тобольська очікується. Мені тамтешні місця стали вже мало знайомими щодо припинення навчальної служби. Історія Синодальна надрукована: але це не перешкоджає тому, щоб ми йшли вперед. Петербурзькі рецензенти незадоволені мною особливо зображення бояр Никонова часу; це відомо мені і за приватними відомостями. Нехай о. Макарій забавляє їх водянистими оповіданнями без думки і сили та порожніми здогадками про проповідь апостола Андрія Слов'янам. Нещодавно читав його Вступ до Богослов'я. Що це дурна плутанина? Ні логічного порядку, ні сили у доказах немає. Якби мені грішному довелося читати і студентський подібний твір, не залишив би четвертої частини не змураною. Соколов (нині о. Іоанн) представляв мені свого часу записки з того ж предмета: щиро кажу: вони втричі були діловішими. Не сильна книжка о. Євсевія, але в ній принаймні є слушний порядок спільного та приватного. Повертаю Вам, любий мій, книгу Феофілакту, яку давно треба було б повернути. Я все чекаю на Ваших вихованців. Так вони мені потрібні. Парафії залишаються без священиків. Розміщення їх пов'язане для мене з деякими труднощами. Доводиться перекладати колишніх на інші місця, а це, як розумієте, засмучує перекладаних, молитвами пр. Отця нашого Сергія нехай влаштується ця справа на благо! Досить давно просив я, щоб моє місце зайняли преосвященним Євсевієм. Але не можуть. Щоправда, сюди потрібна людина особливого роду. Тут треба мати багато терпіння. Необхідна воля також гнучка, як сталь, і не крихка, як сталь. Це головна потреба. Але Господь є Правителем Церкви. Небесні слуги його – наглядачі. Холера в нас скінчилась. Вона взяла для труни до 2400 чоловік із 65 т. У сусідній Мітаві з 10 т взяла 1500 осіб. В останньому місті вона навела жах, - з міста бігли хто куди міг; рідні кидали рідних без жодної допомоги. З двох священиків один помер, і другий був близький до смерті, чому я відправляв туди свого ієромонаха, щоб подав останні втіхи віри. У тутешніх губерніях хліб народився дуже добрий. Але за те п'ять чи всі вісім років поряд був голод. Дяка Господу, що охороняє Росію від західної холери! Яка жахлива тамошня холера. Тепер і тутешні німці не нахваляться Росією. Кожен француз, кожен німець, який приїжджає сюди, тепер повторює: щаслива Росія. А що кричали перед тим? Я писав Вам про потребу деяких відомостей. Зберіть та збирайте. Не можу розлучитися з думкою, що якщо духовні відстануть у пізнаннях від світських, це буде надзвичайно шкідливим для Св. Віри. Нещодавно довелося мені почути слова, сказані государем про наших, приємні слова: «ось із хрестиками священики мені подобаються, – скільки бачив їх, вони люди добрі, освічені, – їх призначати до Мене в гвардію». Так, мій друже, це багато значить, багато значить для св. віри, багато значить для отця нашого Митрополита, якому всім цим позичена наша церква. Р. S. написавши Вам листа, згадав про зошит, приготовлений для Вас. Посилаю про справжність останніх розділів книги Ісаї. Це не те, що колишня стаття, взята з Генгстенберга. Це – моя праця. Я хотів представити в такому вигляді статтю, щоб без нудьги могли читати її в Ваших додатках. Якщо я колишню статтю схвалював Владика, то впевнений, що теперішня обробка є задовільною і для вчених, і для простих. Друг мій щирий і добрий! Вірю радості, з якою прийняли Ви та інші звістка з Вами про призначення мене до Харкова. Дяка Господу! - звістка, стільки втішна, справедлива. Зовсім готовий я в дорогу. Черев день чи два виїду з Риги. На моє місце надходить Ковенський Платон, той самий, що був недовго ректором Костромським, і якого мені грішному довелося в 1843 р. присвячувати з Високопр. Йосипом у єпископа Ковенського. Боляче йому переїжджати з Ковно до Риги, а ще важче буде справлятися з місцевими справами. Мати справу з німцями теж, що носити каміння на гору. Нехай Господь Бог управить ділами церкви Своєї за Своєю доброю волею! З тією ж вдячною любов'ю, з якою Ви писали зауваження про статтю і дух видання, читав я Ваші зауваження. Здалеку мені важко вгадувати розташування, що керує виданням Академії. Втім, мені здавалося, що якщо містяться цілі догматичні трактати, написані в дусі школи, – чому не помістити дослідження про приватний предмет, але предмет дуже важливий? Зошити отримав від Кареліна. Дякую Вам за них. У Харкові перегляну з великою увагою. При судженні про справи Місії треба, на мою думку, мати на увазі час, коли виголошено вирок про них, і особи, ким вимовлено? Платон Любарський – вихованець часів Катерини, тієї Катерини, милості якої язичництво панує досі у багатьох губерніях, і багато тисяч хрещених до часів государя Миколи I жили і вірили знову по-язичницьки. Пале-рояльська філософія її наробила стільки зла Росії, що ще довго страждатиме Росія з її милості, а багато навряд чи вже можна виправити за вкоренився образ дій. Так, залишила по собі пам'ять Катерина. Не дай Боже, щоб щось подібне повторилося в Росії. Може, я тому надто невигідно думаю, що багато ще не знаю. Але за нинішніх відомостей сумую і обурююся. Втім, попросіть від мене Г. Казанського доставити мені копію із записок про Казанську ієрархію. Мені дуже хотілося б бачити їх, принаймні, для того, щоб хоча б трохи змінити в собі неприємні думки. Вихованцям нашої Академії 204 призначені вже мною місця: Карелін на о. Езель благочинним і священиком, Поспєлов у м. Вольмар, Троїцький на мизу Карален у готовий церковний дім і церкву, Бєліков у Рятному, дуже багате на прибутки. Я просив за них наступника. Щось чекає на мене у Харкові? Хочеться заїхати до богорятуваного Києва. Спершу думав був побувати в Москві: але – з одного боку, дальність шляху Московського, з іншого – давнє бажання вклонитися святиням Київським, яке в інший час навряд чи станеться, вирішили їхати через Київ. Р. S. Російські ризькі з багатьма знаками кохання прощалися зі мною. Господь нехай віддасть їм за їхню любов до мене. Спаситель, що народився, грішників нехай врятує душу твою, добрий друже мій. Буди з Господом душею твоєю, і Господь буде з тобою. Потроху, але йтимемо вперед шляхом спасіння; багато чого чекати нам від себе? Але спонукатимемо себе до небагатьох. Нині й завтра говоритимемо собі: треба з'явитися на суд, треба давати звіт у житті, треба відповідати за все, навіть за слово пусте, навіть за думку блукаючу. Гріх спокусливий: але тяжко відповідати за нього, так тяжко, так страшно, що куди годяться всі принади часу перед стратою за одну погану справу? Трудіться для Господа. Вчора я отримав останню книжку Вашого видання. Читав Вашу статтю про Кирила, читав із задоволенням 205 . Ось яка думка в мене лишається! Чи можуть списки Кормчів бути свідками справжності чи несправжності твору? Бажано було б ще бачити списки із зазначенням на автора сповіщення. Умовляння – прекрасне, істинно пастирське. Справедливо вчинили Ви і в тому, що прийняли текст Ланцюгу 206 за основний. У ній менше, ніж у Кормчих, могло бути змін. І, проте, помітні й у ній зміни від нерозумних писарів. Ще домовитись треба було, що Київська область перед навалою і під час нашестя Татар була під веденням князя Галицького, чому й зміни по духовному відомству відбувалися під його веденням. Також залишилося невирішеним – чи грек, чи природний російський був Кирило? Чи не був він із Болгарії? Чому заманулося йому звернутися за Кормчею до Болгарії? Що особливого було тоді в Болгарії? Чи знаєте, чим змусили мене займатися? Історією Російської Церкви, як навчальною книжкою для училищ Єкатеринбурзьких розкольників. Справа почалася дуже давно. Преосвященний Євлампій 207 представляв свою думку про те, представляв і план складання керівництва, представляв нарешті і керівництво. Але останнє не схвалено: і виконання плану доручається і наступнику його, а потім, коли останній через три роки відмовився, дісталися мене. За призначенням книжки, книжка повинна укладати все більше те, що потрібно і корисно знати для дізнання оман розкольницьких. Так принаймні видається мені ця справа. Але легко скласти теорію і легко виконати її. Напр. мені зовсім невідомо, що у Російській Церкві від часу Петра 1-го. А треба говорити і про цей час. Тут, як можете зрозуміти, нема чого шукати та отримати для історії Руської Церкви. Тутешні розкольники не мають зовсім рукописних книг, мало й друкованих, шанованих розкольниками; тому що все тутешнє скупчення більше нічого, як скупчення людей розпусних і втікачів. Допоможіть мені вашу любов. Я був би вдячний і за те, якби Ви надіслали мені огляд історії Руської Церкви із вказівкою на джерела, особливо для останніх часів Церкви. Де б не були джерела, прийму заходи діставати їх. Через півроку наказано відповідати про зроблене. Чи читали Ви історію Малоросії Маркевича? Написана добре та чітко. Шкода, що автор зовсім ухилився від викладу подій церковних, тоді як вони не мали значного впливу на Малоросію. Для мене дивно здалося, що у автора місцях у двох відмовляються від з'єднання з Росією, тому що в Росії дуже багато толків і розколів, і це ще тоді, як не відкрилися у нас розкольники, тобто частину раніше за Нікона, частину на початку його правління. Чи не дозволите мені цього подиву? Повторюю моє душевне прохання про допомогу. З любов'ю до Вас про Господа Р. S. Відправив тобі – Біккельову історію церковного права. У ньому багато нового. Дуже хотілося б бачити продовження праці. За любов твою дякую тобі зі щирою любов'ю. Зошити ще не отримував. Коли прочитаю, скажу, чи згоден буду з Вами про характер і думки Любарського? Здається не в усьому зійдусь з Вами. Про історію 208 писав мені Преосв. Інокентій ще в Ригу схоже на Вашу звістку. Тепер пише, що неприязні чутки вже затихли. Зі свого боку щиро говорю, не розумію, про що говорили. Добре не знаю і того, на що саме нападали. Мені писали, що ніби воюю я з німцями, і це іншим не до смаку. Перевіряв і неодноразово перевіряв написане про німців і по совісті не знаходжу несправедливого в сказаному. Навіть наступні довідки мої ще більше затвердили мене в колишніх переконаннях щодо Лопатинського 209 . Різання виразу? І цього не усвідомлюю. Так, друже мій! якби іншому довелося терпіти теж від німців і так само близько бачити їхні діла, як довелося мені терпіти і бачити, не так би заговорив він про німців. У цьому переконаний сумління. Німці в книгах розумні та тихі люди. Але хай би пожили з ними в Ліфляндії навіть на моєму місці. Ні, мій друже, не засуджуйте мене за різкість. Душа моя грішна надто постраждала, – у ній все болить до найменшої фібри. Не думайте і про те, що я не утримував поривів душі, коли доводилося говорити про них. Краще розберіть моє становище, і справи історії. Я намагався говорити кожне слово по совісті, справляючись із документами. Під час Єлисавети не так говорили і думали про німців. Нині інші добрі стали до німців. Не дай Бог нікому з таких випробувати на собі подяку німців. Вона була б надто черства. Ох, ці універсальні люди! Взяв би мітлу, та й вимів їх із св. Русі, яка така тісна і погана для них. І навіщо вони не поспішають переїхати до Франкфурта на тамтешній сейм? Адже їм там місце! Чи знаєте хто Віце-президенти сейму? Два жиди. Хто засновник сейму? Булочник і адвокат. Честь та слава німцям! Як шкода, що Ліфляндські негідники відступилися від своєї рішучості вступити в союз Франкфуртський! Але що ж робити? Завжди встигають обманювати, точнісінько, як жиди. Вся їхня історія – торгівля кров'ю інших. Ви запитуєте про мої стосунки до університетських? Не встиг ознайомитись з усіма. Але з іншими ознайомився і іноді поділяю час у приємних розмовах. Беру в них книжки. Тут мій товариш по академії Іван Васильович Платонов, з яким особливо приємно мені розмовляти. Ви знаєте, як дорогі душі спогади про союзи молодості. Що ще? Та ось нині сказали мені, що університетські дивуються, чому автор історії не нагороджений докторством? Ну дякую і за цей відгук. Не все ж таки неприємне. Тут нема ректора. Говорять, що він їде до Петербурга. Це колишній ректор Калузький Ізраїль. Щось не хвалять його, особливо за стосунки до архієреїв, з якими скрізь він свариться. Яким буде тут? З семінарією трохи познайомився. Був у класах. Без архієрея дещо розлінилися було, оскільки Преосв. Інокентій жив у Петербурзі, а Елпідіфор або не встиг, або не хотів подивитися за ними. Йдуть клопоти про закінчення будівництва та влаштування нового семінарського корпусу, досить чудового. Скрізь слід давати рух справам. Багато турбот і клопоту про розподіл осіб, які залишилися поза штатом з нагоди запровадження нового штату. Біда і та ще, що тут нинішнього року жахливий голод і падіж на худобу. Злидні в духовенстві позаштатному збільшилася. Дбаю про влаштування притулку. Дбаю про збільшення способів до видачі допомоги вдовам та сиротам. Моліться за мене Пр. Сергію. Вибачте. Р. S. Писав багато, а не написав про найістотніше. Зробіть милість, – зробіть Ваші зауваження на друкованому примірнику Синодального періоду історії та надішліть мені. Ви знаєте, як я дорожу кожним словом, кожною відміткою доброго і щирого друга мого. Якщо помилився я, корюся і постараюсь виправитися. Так, Ви прикрашаєте від імені інших, чи погоджуся я, щоб були зроблені зміни у статті про пророцтва Ісаї? Хай роблять! Не сперечаюся за своє, не сперечаюся і проти рішучості чужих. Друг мій, треба мені пам'ятати, що кожен відповідає за своє і кожен не повинен стояти sa своє. Хай що і як хочуть змінюють! Дякую Вам за справи любові Вашої. Друків ще не отримав, але впевнений, що вони хороші. Показувана Вами ціна за роботу звичайна. Тут і за вирізку печатки на сталі беруть 15 руб. сірий. А на камінні важче вирізувати, чому тут не знайшлося й майстрів. Я не писав Вам досі відповіді про книжки, і гроші від того, що чекав з Риги 1-ї частини історії. Чекав, чекав, але й досі не дочекався. Переїзд із Риги сильно пошкодив, пошкодив і здоров'ю моєму, пошкодив домашньому господарству. Досить речей розгубилося, зокрема й книжок. Про першу частину історії не знаю, що й думати. Досі жодного слова не пишуть. Щодо патріаршого періоду: то екземпляри його всі вийшли. Тому й продавати нема чого. Гроші надішліть сюди. З величезним задоволенням читав відомості о. Серафима про Казанську новохрещенську Контору. На мою думку, справи зібрані в Губернське Правління внаслідок бажань Археографічної Комісії: але забуті залишилися без вживання. Чому б о. Серафиму не зробити труднощів закінчити пошуки про Контор у прийнятих на вагу паперах. Щоправда, праця така страшна, що не легко подолати страх – приступити до нього. З іншого боку, боятися вовків означає, що не ходити в ліс, Ви, як здається, не розлучаєтесь з переконанням, що за Єлизавети звертали до святої віри батогом і палицями. А я, зізнаюся, продовжую не мати цього переконання. Скаржилися на утиски та примуси? Та якби мені вважати вірним усе те, що говорили про мене та мою справу щодо Ліфляндії: право належало б мені засудити себе до Сибіру. Чого чого не говорили? Напр. раптом бувало і на словах, і на паперах доносять Головіну, що в такому місці і тоді дружина лютеранка повісилася від розпачу, що чоловік її приєднався до православ'я. Головін негайно посилає свого чиновника на місце події. Той приїжджає із запитанням: де повісилася? Відповідають: у нас, дякувати Богу, ніхто не повісився. Як же донесено Генерал-Губернатору, що повісилася тут дружина православного? Відповідь: не знаємо. Дехто ж бував догадливішим і казав: це не в нас, а чути ось там, у такому повіті. Чиновник мчить у той повіт. Але й там нічого не знаходить просто: нічого не було. І скільки разів відновлювалися подібні історії! Про них навіть доводили до Петербурга, де також повторювали: такий утопився, така повісилася. Так, друже мій, треба побувати самому на місці подібних подій і бути діючим чи точніше страждаючим, щоб вийти з суворою логічною критикою для подібних історій. Фанатизм буває рівних видів. Фанатизм німецький – це фанатизм земних вигод та розрахунків. Не знаю якого виду є фанатизм Казанських татар. Але що він був дуже сильний і гарячий, це видно з друкованих указів. Якщо ж де діє фанатизм чи грошовий, чи релігійний, там правді дуже тісно, ​​навіть ледве, ледве залишається місце, щоб стояти на ногах, але зробити ніяк не можна. напр. на розгляд повість Любарського 212 . В одному місці він звинувачує Преосвященного Луку в примусі до віри, а досвідом примусу виставляє потім те, що Преосвященний Лука робив хресну ходу вулицями, де жили самі Татари. Ну скажіть милості заради, чи не звинувачують його голого повторення фанатичних безглуздих скарг? Називаю безглуздими тому, що в них присудок не в'яжеться з суб'єктом. Утискувач у вірі той, хто ходить вулицями з хресною ходою? – Тому, прочитавши повість Любарського, я не тільки не зраджую переконання мого в його захопленні духом часу енциклопедистів, але ще більше залишаюсь переконаним у тому. Дивний був час! Нині, звичайно, не дозволять вголос ні сміятися, ні шкодувати про спосіб мислення та вчинків того часу. Але настане час, коли одні говоритимуть, інші реготатимуть. Усьому час! Тепер, якщо якийсь простак у простоті скаже кілька слів суворої правди про ту чи іншу особу недавнього часу: його готові засудити та відправити на поштових до Сибіру. А після чого будуть говорити та писати? О, правда-правда людська! Насамкінець залишається мені додати, що не писав я до Вас так довго і тому, що довго був хворий, а тим часом справи нового місця вимагали турбот. Кожне місце має особливості. Дяка Господу, - тут мені досі спокійно. Відпочиваю. Що робиться у Ліфляндії? Мало маю відомостей. Втім, Ви знаєте наступника мого. Господи! дай мені бачити мої гріхи. Обіймаю тебе, друже мій, християнською любов'ю. Р. S. Забув було. Замість того, щоб надсилати до мене, а мені знову відсилати гроші, надішліть скільки потрібно, грошей до редакції Християнського Читання, щоб вислали до мене Хр. Чт. за 1848 та 1849 роки. Мені хочеться мати Євсевія та Золотоуста. Цього разу не багато писатиму. Додаю листа М. Петровича – поважного друга Росії. Лист цей досить потривожив мене. Воно говорить або натякає на щось недобре на рахунок історії. Я нічого не знаю про цю справу, крім відомої Вам глухої відповіді. Прошу твою любов написати мені, що знаєш про цей предмет. Яка б не була неприємність, чекаю і прошу передусім написати прямо і щиро. Мені потрібна точна звістка. Прошу Вас заради Бога. Подумайте також і про пропозицію М.П. і напишіть щиру пораду кохання. За натяками листа не знаю, що думати і про свою працю, і про пропозицію М.П. Будь ласка, не сповільніть і відповіддю. Р. S. Не бійтеся за мою малодушність: даю Вам слово – не буду малодушний; Треба сказати і те, що вже з'явилося і сиве волосся. Час трохи мати і твердості. Вибачте. Ще раз обіймаю Вас. Господь нехай береже добру душу твою у світі благодаті. З великою насолодою читав я життя Святителя Димитрія 213 . Цілком переконаний, що Святитель Димитрій багато разів благословив Вас за прекрасну працю Вашу, вжиту для нього. Ви сумніваєтеся, чи сподобається вченим праця Ваша? Якщо їм сподобається, чи сподобається невченим? Скільки мені видно, у вченому відношенні ми ще не мали жодного подібного життєпису. Слід. вчені мають бути цілком задоволені. І не вчені з користю душевною прочитають це життя. Принаймні я зі свого боку сто разів цілую Вас і, до землі кланяючись, дякую. Огляд джерел Четьох Міней – справа чудова. Це так було потрібно для Церкви якнайбільше. Не лише легковажні голови, а й люди ділові, як напр. сам Владика наш, не маючи змоги точно знати справу, висловлювали сильні сумніви проти вірності відомостей, розміщених у Четьих Мінеях. Тепер вони можуть бачити, що їх сумніви були марні, або що принаймні Святитель зі свого боку зробив занадто багато для першого досвіду, щоб не мали права не довіряти йому. Огляд зроблений досить короткий. Але по-моєму вони були б задоволені і тоді, якби він був удвічі просторішим. Помітно, Ви побоювалися не набриднути подробиці. Принаймні я зі свого боку хотів би, щоб і інші життєписи, про які сказано, що вона взята з історій Євсевія та інших книг, не були пройдені з одним загальним застереженням. Можна було б для стислості у зауваженні перерахувати їх із показанням самих джерел. Якби навіть ці вказівки складалися лише з одного переліку, зайнятого з полів Четьих Міней: і тоді це була б потрібна справа, як потрібна властивість предмета. Інакше недовірлива допитливість готова повторити стару свою пісню: «так, звичайно, багато в чому вірно, але в іншому? В іншому мовчання автора не говорить, що зі скромності мовчать про гріхи малоросійської вченості?» Втім, впевнений, що подібна недовірливість відвідає не багатьох після прекрасних ліків, які дано їй. Господь благословить, Господь підкріпить, Господь втішить Вас своєю благодаттю за святу працю Вашу. Те, що Ви пишете про доручення Синоду щодо Синодальної Бібліотеки 214 , для мене новина і новина дуже втішна, дуже приємна. Подвизайтесь, подвизайтесь старанно. Справа, як очевидно для всіх, дуже потрібна, справа така, яку давно слід було зробити. Скільки докорів проковтнуто? Право неприємні це речі. – Будь ласка, не наслідуйте попередників: будьте наполегливими у праці та терпінні. Будуть перешкоди та зупинки то від толків кривих, то просто від самолюбства. Переносите терпляче і йдіть, не зупиняючись, по внутрішньому голосу. Додам і те: не захоплюйтеся і своїми припущеннями, і бажаннями зробити зразкову працю. Інакше і своя недовірливість може робити багато перешкод та зупинок. Заговорився я з Вами про Вас. Ви, звичайно, чекаєте на кілька слів і про мене. Що ж вам сказати? Дяка Господу, тут я спокій. Близько двох місяців ужив на огляд Єпархії. Однією з перших справ моїх по приїзді до Харкова було те, що я наказав окружно всім священикам завести тетради для записування та опису справ та випадків місцевої церкви. Зошити вже були представлені до мене, розглянуті та повернуті назад із зауваженнями для доповнення. Деякі вже виправлені надіслані до мене та переглядаються. У душі є бажання написати опис Харківської Єпархії. Думаю, що це буде досить цікава картина, не без інтересу для всіх і особливо для друзів російської церкви. Шкода, що досі рішуче в жодному місці не було записано жодного рядка. Що робити? Залишається задовольнятися тим, що буде зібрано нині. Тутешній край має свою історію, зі своїми фарбами та штрихами. Росія не те, що якась країна ковбас. Південь та Північ, Схід та Захід вміщує вона в собі. Смуги клімату різні та смуги побуту життєвого неоднакові. Друкується друге видання Історії Російської Церкви. Перший період майже надруковано. На жаль, друкування йде дуже повільно. Хотілося б доручити друкування другого і третього періоду в Москві, щоб четвертий надрукувати тут же. Але, на жаль, не знаю кого попросити про прийняття такого доручення. Синодальний період навряд чи видаватиметься знову: Бог із ним. Так само треба друкувати Слова ризькі. Лежать на столі після виходу з цензури. А тут не скоро дійде до них черга в друкарні, небагатій друкарськими засобами. Четвертий період багато, дуже багато змінено. Дісталося дещо й першому. Але другого немає способів; для третього майже. Намагався доповнити та покращити. Але наскільки встиг, – судіть самі. – Це ваша справа. Доброї стариці Феодосії Потапіївні благословення Господнє і прохання не забувати мене в молитвах. Якщо побачите найдобрішу Катерину Іванівну Муханову: скажіть їй, що я дуже пам'ятаю її добру душу. Якщо ж не пишу: то нехай не засуджує мене грішного і нехай не бентежиться. Господь Ісус, Благий і Милостивий, нехай буде з усіма нами. Ще раз обіймаю тебе, незмінний друже мій. Скажіть поклін мій земно-земний душевно шанованого о. Наміснику, вклоніться о. Ректору, о. Інспектору, Петру Спіридоновичу та Федору Олександровичу. Тут був проїздом до Петербурга Преосвященний Інокентій, який досить сказав новин, а частину і дивно. Про це згодом. Дякую тобі за писання кохання. І історію, і проповіді відіслав я до Москви, перш ніж дійшов до мене лист твій. Про проповіді скажу, що а) друкую їх лише у 600 екз. не для продажу, а для знайомих, які просили мене надрукувати їх. б) Я переглядав їх після отримання з цензури і здається до 6 зі схвалених не допустив до друку, інші, скільки міг, виправив. Ось тобі моя апологія! Нині отримав із друкарні закінчений друкуванням 1-й том історії 215 . І тепер мені довелося прочитати книжки Христа. Чт., де надруковано твори Якова, ймовірно о. Макарієм. Я вже не міг користуватися цією працею. Нехай скористаються інші. Точно чимало нового кажуть ці три давні оповіді. Не можу, проте, замовчати, що Макарій, швидкий у справах, але мало ґрунтовний, видно й у цій справі. Навіщо було друкувати дорогоцінну давнину зі зіпсованих пізніх списків? Хіба в Петербурзі далеко від нього музей Рум'янцева та Публічна Бібліотека? Житіє Володимира у списку Сахарова досить справне. Але оповідь про Бориса і Гліба, особливо ж про чудеса, безглуздим переписувачем писано. Що ж за радість друкувати марання безмозкої голови? Редактор каже, що житіє Володимира, яке видається їм, теж, що в Описі музею на стор. 444. А насправді виявляється, що між ними немає подібності, крім тотожності предмета. Що це за філолог? Втім, залишимо вироби легкої зарозумілості. Прохання моє до тебе покірне. Попрацюйте разом із Капітоном Івановичем видати ці пам'ятки давнини з найкращих рукописів. У Вас тепер в руках різного роду багатства. Видайте також Несторову оповідь про Бориса і Гліба. Воно далеко ділніше за Яковлєва. В останньому багато слів, але справи мало. Ви не можете сумніватися, що Вам і світські, і духовні скажуть щиру подяку. Ви не вчините як «юні школярі». Так, моторошно було вислуховувати чи читати вироки працям чи задумам від великого Владики нашого. За те, як це багато принесло користі! Ні, як не багатьом хочеться записати себе в розряд великих талантів чи геніїв, але досі тільки один є в Росії і великий богослов, і великий критик, і великий філософ! Не скоро дочекається Росія подібної людини. Так, є в мене листи Владики нашого. Є й листи іншого, що називається знаменитим оратором 216 . Дуже багато я слухав розмови Владики нашого. Слухав нещодавно і розмови, що називається знаменитим. Як останній далеко нижче стоїть перший! Так далеко, так далеко, що стоячи біля останнього не видно першого. А, на жаль, видно полювання у останнього критикувати першого. Навіщо б, здавалося, ці витівки? Як не зрозуміти, що це не підносить, а принижує його самого? Але таке самолюбство наше! Вибачте, пішов від предмета, втім, не без користі для предмета. Це показує те саме, що треба мені показати, тобто ви, мої милі, вивчені під ферулою великого критика-філолога-історика-філософа-богослова, ви саме повинні не залишати без вживання даних вам тепер способів – знайомити з пам'ятниками давнини, на які з такою жагою чекають тепер усі. Видавайте, видавайте дорогоцінну давнину. Дозволяю собі бути впевненим, що не далі як у 2 книжці Творінь Св. Отців 1850 р. з насолодою читатиму слушне, а не юнацьке видання творів Нестора та Якова. Звістки Ваші про результати розшуків Ваших про слов'янський переклад Біблії дуже цікаві. Допомагай Вам Бог у святій праці Вашій! Такі праці знайдуть нагороду на небі. З великою насолодою читав я звістку вашого листа. Яка ж насолода читатиме друкований виклад думок! Лист Геннадія до Паїсія підтверджує здогад Вашу про те, що повна Біблія написана з нагоди суперечок з жидівством. Бажано було б, щоб повірили результати досліджень Ваших за рукописами Румянцева і Толстого. Чи не можна через когось досягти цього? напр. Г. Ундольському побувати у Петербурзі І я мав думку видати всі чотири частини історії в одній книзі. Але наразі зустрілися труднощі, які не дозволили виконати бажання. Нехай поки що залишається справа в колишньому вигляді. Обіймаю Вас душею, а як би хотілося обійняти й руками! P. S. Чи не можна Вам у наступну ваканцію побувати у Харкові? Як би я був радий бачити Вас! Я поклав неодмінний намір весною побувати в Москві, щоб вклонитися Преподобному Сергію і святому Владику нашому. Але за словесної розмови про те отримав відмову у відпустці. Хай буде воля Божа! Видно вже не бачити мені Москви! Гірко! Високоповажному Авві о. Наступнику сходіть, вклоніться від мене до землі. Любий мій Олександре Васильовичу! Благодаті та милості бажаю тобі. Смуткую, що ти відмовляєшся побачитися зі мною. Потрібно побувати у своїх? У них – гадаю – був ти минулого року. А скільки років я не бачив тебе! Вже до труни не побачу? Певно ти не відчуваєш, як мені хочеться, хоч раз до труни, бачитися з тобою! Чи не можна відвідати грішного, але любить тебе Філарета? Пропозиція твоя про перегляд того, що розбирається і друкується, – пропозиція любові. Як не прийняти його? Я писав при посилці оригіналу, що мені потрібно самому переглядати надруковане і тому просив пересилати до мене аркушів по 8 для перегляду. Не отримуючи жодної звістки про справу, я знову писав про те саме перед отриманням листа твого. І ще не отримав жодної відповіді. Ваша звістка дозволяє мої сумніви. А Ваша пропозиція полегшує мене та перебіг справи. Прошу ретельно виконати Ваше бажання. Втім, і після Вашого перегляду, думаю, треба мені бачити надруковане перш, ніж відішлеться воно в цензуру. Це треба було б і в будь-який інший час, тим більше в нинішній, коли так пильно виглядають помилки самої друку, не лише недогляди автора. Розум – добре, два – краще. Тому за участь кохання має тільки дякувати. Дай Боже, щоб стаття послужила на користь! Уклін чернечий від мене грішного о. Наміснику, шановному моєму Авві. Він забув мене грішного, не пише. Я все клопочуся тут із переробками будинків та церков архієрейських. І то треба виправити, і то знову влаштувати. А грошей небагато. Чи повірите, що підлоги в архієрейському будинку не фарбовані були 15 років? Бог знає і судить тих, хто тут розпоряджається. Люди розумні, мабуть, у інших справах: а навіщо розумні? Господеві суд. Дай мені, Господи, бачити мої гріхи! Помремо, і все залишиться тут, крім наших справ. Обіймаю тебе обіймом друга Жаль, що наші москвичі відмовляються від Харкова. Це не те, що Рига. Тут життя добре. Місто багате, веселе, хоч куди. Не думаю, щоб якесь інше губернське місто могло зрівнятися з Харковом, якщо судити за звичаями світу. Може, навіть, він надто веселий. Перший період історії російської церкви вийшов нарешті з лещат різнорідних та різновидних. Не чую, чи скоро вийдуть у Москві такі. Принаймні надсилали до мене для остаточного перегляду 1-у частину слів. Про історію прошу надрукувати звістку у виданні творінь батьківських, як і раніше. Любов Ваша, гадаю, не відмовиться прийняти на себе роздачу книжок. Я накажу відправити до Вас до 150 екземплярів. З них роздайте по екземпляру моєму другу Олександру Васильовичу, о. Ректорам, Петру Спіридоновичу та Федору Олександровичу, також о. Інспектору Академії. Допоможи Вам Господь подолати іспити. Від Владики отримав я наздоганяння, та й у справах. Врятує його Господь за любов. Тут був Г. Позняк 217 проїздом до Одеси для лікування. Він у захваті від московської академії. З любов'ю до Вас щирою Р. S. Вирушаю служити до Інститутської Церкви – і на акт нагород закінчили вчення. Мені подобається дух тутешнього Інституту, - начальниця його пильно стежить за суттєвим і небагато за малопотрібним, і виходять добрі дівчата. Шановний Олександре Васильовичу! Я до Вас із покірним і старанним проханням. З нагоди нового встановлення про викладання Логіки та Психології Професором Богослов'я в університетах маю потребу вказати Синоду на здатного поєднати ці посади в Харківському Університеті. Подумайте і пошукайте, будь ласка, – хто б із Бакалаврів нашої Академії міг я захотів взяти на себе ці обов'язки у тутешньому університеті? Мені здається, що Г. Капустін міг би з честю проходити ці посади. Теж Смирнов-Платонов, теж Руднєв 219 . Але а) про інших не знаю, де вони і перебувають; б) від кожного ж потрібно мати на увазі згоду чи незгоду. Вам, без сумніву, відомі й інші здібні магістри, які мені вже невідомі або надто мало відомі. Подумайте та дізнайтеся про бажання. Про те ж пишу я і до Федора Алека. Справа надто важлива. Мені не хотілося б виконати його абияк, не за сумлінням і незгодно з надіями вищих. Тому й прошу допомоги, щоби інакше не помилитися. Професор Богослов'я в Університеті, як відомо, має обійняти і посаду священика університетської церкви. Прошу Вас написати мені відповідь не пізніше 1 липня, тому що необхідно в недовго писати відповідь Свят. Синод. Знаю, що тепер у Вас багато справ: але заради кохання не відмовтеся виконати доручення кохання. P. S. Жаловання професору Богослов'я 2500 р. ас. Квартирних……………………………………………. 500 грн. ас. Особлива винагорода настоятелю церкви 1000р. ас. В указі Синоду сказано, що за викладання Психології та Логіки Міністерство має призначити платню. Шановний мій Олександре Васильовичу! Божа благодать нехай буде зі смиренною душею твоєю. Точно давно я чекав від Вас рядків дружби, яким щоразу радий, як дорогому подарунку. Даремно Ви називаєте дрібницями те, про що пишете. Ні, повторюю, рядки стільки дивного, стільки чистого – християнської дружби не можуть бути для дружби дрібними. Обіймаю Тебе за все твоє. Жаль, що загубилися матеріали Бецького. Вони, мабуть, були б корисні мені у моїй праці. Записки мої про Харківську Україну посуваються вперед. Деякі частини майже зовсім оброблені, інші наближаються до обробки. На жаль, багато стародавніх матеріалів то загинуло у вогні, то загублено недбалістю. Напр. як Вам з'явиться таке розпорядження Преосвященного Володимира (після Казанського, а перед тим Курського)? У Бєлгороді зібрані були Святителем Іоасафом старовинні богослужбові книги, друковані в польсько-литовських друкарнях, за підозрою в їх неправослав'ї та помилках. Книги зберігалися недоторканно у главі соборної (колишньої кафедральної) церкви. Преосвященний Володимир наказав звезти їх у річку Донець, і волю владну сповнено. Зізнаюся, мені боляче було дізнатися про це, коли дошукувався я паперами про долю відібраних із України книг. Якщо так розпорядився Єпископ: що думати лишається про священиків? По багатьох тутешніх церквах були царські жаловані грамоти, як видно у справах. Але тепер їх уже нема. З ними, звісно, ​​надійшли за прикладом владики Володимира. Було ж час незрозумілої пристрасті до європейського та ненависті чи зневаги до Російського. Все, писане французькою мовою, здавалося зразком розуму і мало не святим, а все, що писано було російською, було предметом або глузувань, або холодності крайньої. Бог нехай допоможе Вам у працях по Синодальній Бібліотеці. Капітон Іванович писав мені, що Ви знайшли твір Отенського про Максима Грека. Будь ласка, надрукуйте. Отенський інок був дуже розумний інок, яких у російській Церкві XV і XVI ст. був між російськими письменниками. Як було б корисно надрукувати твір його проти Башкіна та Косого! Щодо послання з ім'ям Стефана Пермського, воно також стоїть видання, хоча й бажано, щоб список був ще з іншими для великого переконання в імені автора. Твір про передсвяту Літургію – надзвичайно слушний 220 . Воно й у тутешньому університеті дуже сподобалося і навіть здивувало відомостями, стільки рідкісними. Щодо статті про Феодосія Печерського – між нами будь сказано – вона могла б полежати в паперах автора до часу, поки розум його буде ґрунтовнішим 221 . І я очікував, що слушна стаття Білярського змусить письменника зібратися з думками, які в нього мандрують там і тут, як Ірокези, що кочують. Набагато більше було б користі надрукувати Несторове життя Феодосія або в першотворі з варіантами по рукописах, або в російському перекладі. То був би дорогий матеріал. А стаття автора крім невдоволення на порожні здогади, на невиразне багатослівність, чим дарує читача? Статут – Студита – річ важлива: але без доказів не вірять авторові, ніби статут, виписаний ним, є статутом Феодора Студита. Вигадувач не заглянув навіть у каталоги грецьких рукописів, щоб точніше дізнатися, що там називається статутом Студіта? Чи так чинять слушні вчені люди? Мабуть, і Москвитянин написав життя Феодосія. Для кого? для чухонців? росіяни, знаєш, не говорять так, як він каже. З любов'ю про Господа Єп. Ф. PS Сто раз дякую тобі за Літургію первосвященних. Щиро і без перебільшення говорю – чудовий твір. Я читав із задоволенням найживішим. Любий друже мій! Вчора я отримав лист твій. Перша звістка твоя вкрай здивувала мене. – Мене звинувачують, ніби я не відповідав на лист Владики про історію! Із цього складають висновки! Пам'ятаю, дуже пам'ятаю і без довідок, що мною написано було у відповідь на лист Владики в самий день і навіть у саму годину отримання його листа. Але я впорався на виправдання пам'яті з поштовою книжкою і виявилося, що листа віддано на пошту 7 лютого цього року. Тепер питання: як сталося, що листа не отримано Владикою? Істинно не розумію. Негайно написав я і вчора відправив на пошту новий лист до Владики, де пояснив постійні прихильності мої до нього і те, як прийняв зауваження його на історію. Проте Ваша звістка не перестає турбувати мене дивністю справи. Неприємно, що незалежно від волі моєї лист не отримано і тим наведено занепокоєння душі великого Святителя. – Лист його не був мені неприємний, хоча зміст зауважень, звичайно, несприятливий для справи історії. Але якби й у сто разів воно було неприємніше, і тоді в мене є ще настільки сенсу й совісті, щоб зрозуміти та оцінити прихильність Владики. У мене навіть виникають сумніви: чи змістом отриманого листа не зовсім задоволений Владика? Я в ньому із жаром синівської любові дякував йому за настанови. А він, можливо, очікував, щоб я ввійшов до якогось розгляду його зауважень? Не знаю, на чому і зупинитися. Повертаюся до зауважень і відгуку: вони написані в такому помірному тоні, з такою поблажливістю, яких раніше не доводилося мені ні разу бачити ні в листах, ні в офіційних відповідях його. Щоправда, є кілька нотаток, які могли б бути і не виставлені, то за їхньою неважливістю, а то й за історичною неточністю, що виявляється. Але це проти колишніх його досвідів критики вже трохи, ледь помітна. Ні в першому, ні в другому листі жодного слова не сказав про зміст зауважень. Навіщо це? Справі своїй тим не допоможу, а тим часом можу стурбувати душу Святителя. Ось чому утримався від будь-якої відповіді на зауваження. Поспішайте повідомити мене, якщо ще щось зустрінеться Вам у цій справі. Гроші 100 руб. постарайтеся відправити до друкаря, який друкує інші частини Історії, хоча до нього і відправлено було, здається, 300 р. сірий. З любов'ю до Вас вдячною. Любий Друг мій Олександре Васильовичу! Спасіння Христового бажаю Вам. Бог миру і любові нехай збереже наші серця. Я тільки-но одужую від сильної лихоманки. Нинішній рік я так багато подорожував, як ніколи раніше. Всю єпархію свою об'їхав і притому так, що іншою дорогою трапилося по два і по три рази проїхати. Це доставило мені чимало нових відомостей про край. Роблю досвід: частину історико-статистичного опису єпархії надсилаю до Вас. Постарайтеся передусім перечитати її самі і якщо знайдете, що можна передати її до цензурного комітету, то додається і папір формений. Здається, предмет твору не такий, щоб міг порушувати питання та сумніви, а опис – піддаватися забороні. Але нині мудрий час – до того, що не скоро іноді зрозумієш, чого бажають. Тому прошу Вас, не полінуйтеся приділити увагу любові до перегляду нещадного для самолюбства мого. Нарешті патріарший період пройшов усі поневіряння і незабаром з'явиться на світ. Про те, що друкувалося чи друкується у Москві, не маю жодних відомостей. Зерчанінов 222 ні слова не пише. Здається, він обтяжується дорученням, і я вже шкодую, що доручив йому. Якби Ви знайшли когось із наших, що живуть у Москві, хто б з любов'ю прийняв на себе закінчити справу: Ви б дуже полегшили совість мою і позбавили б мене багатьох труднощів і сумнівів. У Вас були Високі – Гості 223 : але ви скупі і не поділилися Вашою радістю. Обіймаю Вас любов щирою. Недостойний Єпископ Філарет Люб'язний Олександре Васильовичу! Мир Божий нехай буде з нашими серцями! Я до Вас переклав частину опису харківської єпархії. Це лише перша частина. Потім слідує опис парафіяльних церков єпархії по повітах. Опис цікавіший для місцевих жителів єпархії, ніж для всієї Росії. Це – незаперечно. Втім, я намагався по мірі сил і способів говорити і цікаве не для одних місцевих жителів. Кривава картина татарських спустошень вартує уваги не одних місцевих жителів. Я зображував ці спустошення словами древніх актів. Відомості про стародавні книги – так само не позбавлені спільного інтересу. Відкриття слідів життя російської до-татарського часу – як і зайве дело. Я забув сказати вам про одне. Видання опису призначається на користь притулку бідних дівчат духовного звання. Не знаю чи благословить мене Бог милістю Своєю відкрити цей притулок. Але вже третій рік б'юся над тим, щоб зібрати достатні способи для міцного існування цього закладу. За допомогою Божої досить зібрано способів. Проте мені не хочеться будувати будівлі на піску, або починати будувати будівлю, не приготувавши наперед усіх способів для будівництва та існування будівлі. Ось чому не можна було відкривати притулку! Ось чому так багато працював над описом харківської єпархії. Маю вірні причини думати, що цей опис скоро розійдеться єпархією, – його очікують. І тому цілком сподіваюся, що воно доставить притулку не малі способи існування його. Тому прошу Вас на самому рукописі написати в пристойному місці: видання на користь притулку бідних дівчат духовного звання. Благодать Господа Ісуса нехай буде з нами, дорогий друже мій! Від душі дякую Вам за працю кохання за рукописом моїм. Ваша правда, що зайве кохання в старовині вводило дещо і зайве. Нещодавно одержано тут папери колишнього білогородського консисторського архіву, що належать до церков тутешньої єпархії. Чекав на них близько двох років. З огляду на ці папери знайшлися в них відомості про деякі монастирі такі, яких раніше не міг я мати, і замість яких допущені здогади. За цими двома обставинами прошу тебе старанно, друже мій, повернути мені приватно зошит мій, після прочитання його цензором. Я виправлю та доповню її, а інше виключу з неї; з подякою прийму та зауваження цензора. Для того, щоб не обтяжувати його зайвою працею вторинного перегляду всього зошита, при поверненні я з усією щирістю поважу на місця, які будуть змінені, і тоді для цензора мало буде труднощів. Це вигідно буде і для твору, і для автора, і для цензора. Інакше біда і з самолюбством автора, не легко буває мати справу і з цензором, коли доведеться мати справу за формальним порядку. Домашня розмова інша справа. Постарайтеся ж будь ласка переслати зошит без уповільнення, але для вірності пересилки за казенною потребою, тому що мені принаймні довелося багато разів зазнати втрати приватних листів і посилок. Любий друже мій! ось я поправив опис за замітками, які зроблено на рукописі, під керівництвом Ваших зауважень. Зробив і свої поправки, і доповнення щодо нових джерел. Додаю вказівку поправок та доповнень. (Рахунок сторінок зроблено новий через незручність колишнього). Якщо не скрізь вгадав я значення зауважень, зроблених олівцем: то виправте або Ви, або цензор, як знайдете за правилами цензури. Так як Ви обнадіяли мене в можливості бути рукопису схваленим для друку без клопітливих зносин з Петербургом: то на радість заклопочуся і друкуванням. Тільки знову до Вас із проханням. Минулого разу писали Ви про Г. професора, відомого для Вас, який не проти буде від того, щоб прийняти на себе клопіт із видання рукопису. Прошу – Вас братерською любов'ю – влаштуйте це справу з ним на умовах, які вважаєте справедливими. Я – зі свого боку – виконаю їх із радістю. Після отримання рукопису з цензури передайте його йому. Шрифт той самий, що в історії церкви за виданням Готьє. Тільки бажано, щоб формат паперу був більшим і довшим. Папір може бути добра простіше того, який обраний для історії. Книга купуватиметься переважно для церков та священиків тутешньої єпархії. Тому витонченість видання – справа не першої уваги, а у першій увазі буде ціна книги. Здається, у цьому й полягає, що мав би сказати про видання. Скоро надсилатиму наступні відділення: але в них, без жодного сумніву, не будуть зустрічатися сумніви важливого значення, крім хіба зауважень щодо виразів. Так, забув. У рукописі не раз бачив я нотатки над словом гробниця. Ця назва місцева, але що робити? Дороохоронця тут невідома, – її не зрозуміють. У хохла своя мова. А з вовком жити – по вовчу вити. Інакше або насміються, або поб'ють. Я ж полюбив хохлів, народ добрий і розумний. На знак любові до них вніс тепер до рукопису два вірші хохлацько-шкільні. Епітафіон (стор. 32–33) та напис на зображенні (стор. 105). Люб'язний Олександре Васильовичу! Поспішаю вирішити невирішені питання. Огляд нехай надрукується у числі 1200 екземплярів. Надсилаю 150 руб. сірий. задоволення перших потреб. Жаль преосвященного Євсевія 224 . Спокуса за спокусою. Хай підкріпить його Господь Бог серед гірких випробувань. Допомагай Вам Бог у продовженні та закінченні праці Вашої по Бібліотеці. Праця ця, звичайно, дозволить чи поведе до вирішення багатьох питань. Помоліться за мене грішного у Святителів Московських Алексія, Петра, Іони та Пилипа. Бог благодаті та милості нехай буде з нами грішними, любий мій Олександре Васильовичу! Надсилаю до Вас друге відділення Огляду Харківської єпархії. Якщо дістане Вам терпіння: перегляньте його і, як і раніше, вчините. Це – огляд міст та поселень двох повітів. Продовження готові. На землі – скорботи. Я радів у сподіваннях, що історія патріаршого періоду скоро звільниться від уз. А виявилося, що й досі не звільняють. Воля Господня нехай буде! Боляче! Але лишається молитися. Після повернення з подорожі поспішаю відповідати на ваш лист від 25 квіт., отриманий, перед тим, як сідав я в екіпаж. З надрукованих екземплярів Огляди Харківської єпархії надішліть 800 екземплярів у Харків транспортом, якщо не можна інакше. Інші екземпляри постарайтеся віддати книгопродавцям московським на Ваш розсуд, за винятком, як зрозуміло, тих, які йдуть у цензуру та різним особам, гідним поваги та шановного. Що стосується другої частини: то перш за все повинен попросити Вас написати на ній, що видається вона на користь гуртожитку Хорошева дівочого монастиря. Щодо того, що в Огляді 2-ї частини єпархії увійшло досить такого, що стосується громадянської історії, я писав Вам і власне визнання моє. Набіги ворожі, на мою думку, ще мають необхідне відношення до положення церкви. Але ці набіги викликали за собою дещо інше. Залишається сказати, що допущена неправильність, але допущена з багатьох, частин місцевих, частин і загальних, причин. Найбільше спонукала утримувати і дещо громадянське – новизна матеріалів, а потім упевненість, що тутешні жителі дуже раді будуть важливій новій вісті про своїх предків. У Вас тепер почалися турботи про іспити. Нехай допоможе Вам Господь Бог здійснити Ваше діяння зі світом совісті та зі спокоєм для душі, у сподіваннях на вічну славу! P. S. Забув згадати про ціну за екземпляр 1-ї частини. Якщо вийшло 14 1/2 аркушів, то достатньо буде призначити 75 к. сірий. за екземпляр. Боголюбний друже мій! У відповідь на лист твій від 24 травня насамперед радію щасливому ходу праці Вашої по Синодальній Бібліотеці. Дяка Господу, який допомагає добрим трудам. Хоча я у відповідь на колишній лист писав дещо про доставку екземплярів до Харкова: але новий лист Ваше містить у собі дещо, про що не казав я. Про відправлення екземплярів через Ферапонтова скажу: Бог допоможе. Скільки екземплярів залишити у Москві сказано: але де залишити? не сказано. Та й тепер, правду сказати, не знаю де залишити. Де ви залишите, там нехай і будуть. Ви краще знаєте, що і як зробити з цього предмета. Ще менш потрібно, друже мій, питати мене, чи не залишити для когось екземпляри? Заради Бога прошу Вас, розпоряджуйтесь у цій справі, як у Вашому власному. Вже Ви сумніваєтеся, що давно, дуже давно совість Ваша – моя совість, душа Ваша – моя душа? До того ж не для грошей я клопочуся, чим показати любов немічну перед Господом? Те саме має сказати про нагородження коректора, тим більше, що я зовсім не мав випадків оцінювати подібні праці, а Вам ця справа з досвіду відома. Що зробите, те й буде для мене святим. Чекаю на екземпляри з нетерпінням, бо давно вже питають їх у мене, а тим часом тепер у Харкові ярмарок. Звертаюся до іншого предмета важливішого. Ректор тутешній сказав мені днями, що до правління надіслано запитання: скільки екземплярів Бесід Митрополита Філарета є в Бібліотеці? Це питання засмутило мене. Чи не дозволите Ви, щоб це означало? будь ласка, напишіть, хоча тепер, звичайно, у Вас мало вільного часу: але – будь ласка напишіть, що знаєте чи дізнаєтесь. Стурбований різними справами я не писав до Вас, друже мій, у відповідь на останній лист. То мандрував я єпархією, то був у тривогах з нагоди очікування Государя, то займали інші справи. Втім, писав я в Петербург і не без користі у справі про твори. Щиро болю душею, що о. Інспектор отримав неприємність за «Огляд Харківської єпархії» 225 . Але такі нинішні обставини, як пояснив мені нещодавно тут Войцехович 226 . - Втім, це не повинно зупиняти добрих справ: так пишуть мені з Петербурга. Не знаю чи послана частина 2-а до Петербурга чи вона ще у Вас? Я все чекав, що надішлете її до мене для поправок за зауваженнями. Тоді було б безпечніше послати її до Синоду. Прошу Вашу любов докласти піклування про цю справу і якщо можна перешліть рукопис до мене. Давно вже надіслав до Комітету Ваш Луг Мосха для другого перегляду. Не раз хотів нагадати про те: але все забував. Від нього так довго залежав духовний Луг? Мені хотілося б надрукувати його знову для себе, як і Огляд. Повідомте мене і про цю справу. Одеський Інокентій поїхав до Петербурга і здається знову для перебудов навчальної частини. Не знаю, як в інших місцях, а Курський Владика сильно скаржився мені на зроблені перебудови: зустрілися труднощі непереборні та замішання справ, що нічим не розплутується. – Здається головне лихо в тому, що справа розпочата і не закінчена пущена в хід, а про наслідки не мали бажання подумати. Бог благодаті та милості нехай буде з Вами. Р. S. Створіть справу кохання: побувайте в о. Намісника власне для того, щоб сказати від мене про постійну, хоч і грішну, молитву любові моєї за нього перед Господом і про душевне прохання моєї про його молитву за мене недостойного. Христос нехай буде серед нас, вірний друже мій. Без Христа Господа, що життя земне? Що всі наші справи? Що праці та турботи? Куди ми прийдемо? О, Господи Ісусе! не кинь нас грішних, шалено грішних. Днями був у мене проїздом до Полтави на посаду радника Андрій Іванович Смеловський 227 . Я радий був бачити його: він сам собою викликав так багато приємного із забутої були. Він у розмовах між іншим говорив про перебування Федора Олександровича Голубинського в Петербурзі і розповів про одну неприємну сцену, яка змусила глибоко пошкодувати шановного нашого наставника. Що з ним діється? Друге видання Історії так нещадно, що в мене переплуталися і думки про нього. Чи не пам'ятаю і не можу пригадати, що тепер друкується в Москві? Що надруковано? Що залишається у друкаря? Особливо залишаюся у сумніві, чи в друкарні знаходиться третій період Історії? Постарайтеся повідомити мені відоме для Вас. Дивно, як усе на землі і велике й мале, йде туго, з зупинками, з псуванням, із зачепами! І хотілося б іноді провести час у забутті веселому: а раптом зачепа на дорозі і мимоволі кажеш собі: кайся. PS Після закінчення цього листа отримав Ваш московський лист, де пишете Ви за Кременецького 228 . Намагатимусь, скільки можу, влаштувати його. Вихованців Академії люблю. Тепер по всіх містах розміщені Академіки Протоієреями. Але далі не знаю, де поміщатиму їх. Кременецькому відкривається місце у училищі. Так, час признатися, що немає потреби в казанській академії. Але - суєтність людська! Душевно дякую Вам, друже мій, за душевну, дружню, участь Вашу у перегляді рукописів Харківської єпархії. Кожне слово, кожне Ваше зауваження і цензора приймаю з вдячною любов'ю. Утримуючи у себе Харківський та Валківський повіти, перепроваджую до Комітету решту відділень, у тих думках, щоб Комітет міг усі частини за один раз, по розгляду, подати до Святішого Синоду. Це, як гадаю, прискорить рішення Синоду про них. Для швидкого закінчення справи в Синоді багато могло б означати, якби справа була представлена ​​туди, у лютому, поки там преосвященний Інокентій, який не відмовився б на моє прохання допомогти швидкому і безупинному вирішенню справи. Інакше справа заляже там і триватиме рік і більше. Це відомо мені з досвіду. Тому старанно прошу о. Інспектора і Вас зайнятися розглядом доданих частин, що можуть дозволити заняття з інших предметів посади, з переважним наданням часу для мене. Не засмучуйте на мене за докучливе прохання, якщо воно здасться таким. Якби о. Інспектору не вистачило часу й зручності одному переглянути всі три відділення, що супроводжуються: то на полегшення своє він міг би розділити тяжкість з кимось із братів. Кременецького визначено в училищі вчителем. Прохання його про чернецтво ще не переведено до Синоду з тієї причини, що ще не доставлені відомості про його вчене життя. Ваше академічне видання ретельно поширюється мною по єпархії. Воно корисне і для монастирів, і для церков парафіяльних. Отці Церкви, особливо пр. Єфрем Сірін, – вірні путівники. До речі, питання: чи будуть перекладені тлумачення пр. Єфрема на св. Письмо? Як хотілося б бачити їх у російському перекладі! Засвідчіть від мене душевну вдячну пам'ять о. Наміснику шановному мною Авві та о. Ректору із Петром Спіридоновичем. З любов'ю про Господа до Вас негідний Єпископ Філарет Люб'язний Олександре Васильовичу! Любов Божа нехай буде з нами грішними. Дякую Вам за відгуки Ваші слова. Приймаю їх, як і все, за справу любові щирої. У такому дусі повідомляю свої думки. «Можна було б сказати ще багато чого про вплив Християнства на суспільство». Але ви самі зізнаєтеся, що в проповіді не можна помістити все, що говорить міркування. «Нині немає видимого захоплення на користь давніх вірувань... нового часу люди хочуть вважати християнство ступенем до вищого та кращого стану». За книгами це так, друже мій: але не так у житті суспільному. На жаль, є багато людей, худих і не від книг; багато є і людей – залишків 18 століття, які тим більше завдають шкоди у суспільстві, що займають високі місця у суспільстві, мають у руках своїх владу та голос їх сильний. Говорю це з досвіду. Говорю це з досвіду навіть із тим словом, яке Вам здається не сучасним, але за яке дякувала мені із захопленням душі, як за дорогі ліки душевних хвороб існуючих. Видно, що погані думки залежать не від одних книг, а вони живуть у серцях. «Без доказів стверджується, що корисних членів держави дає лише християнство». По-перше, якщо сказано: тільки, то це слово зайве. По-друге, саме християнство ніколи не може виховувати шкідливих представників держави. Доказом є ідея християнства. Прояви ідей — це прояви християнина на різних рівнях держави. На мій погляд, тут немає чого сумніватися. Немає потреби згадувати про поганство, яке за своєю ідеєю є гниллю хворого людства. Тепер я нічого не кажу про ваші інші два коментарі, тому що, не маючи в руках слів, я не знаю, як точно застосувати їх до слова. Після цього залишається просити Вас надіслати мені слово для перегляду. Зізнаюся, я дуже сподівався на похвали, які марнували мені за слово, і – наказав переписати його, не переглянувши слова не тільки з пером критики, а й з увагою обережності. Додам до сказаного тільки те, що надруковане слово Преосвященного Григорія Казанського про той самий предмет не здається мені ні більш діловим, ні красномовнішим, ні більш висвітлюючим предмет свій, проте воно надруковане. Подивіться і Ви погодитеся, що не говорю самолюбством. Забув сказати відповідь: «До чого в слові про університети та навчальні заклади?» Ви вірно забули, друже, що у Харкові Університет. Серед тих, хто слухав, були всі місцеві професори та начальства. Згадавши про це, ви згадаєте і зміст Високих наказів, розісланих по університетах, про важливість та потребу християнської освіти. Вони й мали на увазі, коли говорилося слово. Останньої книжки видання Отців, де тлумачення Єфрема Сиріна, я ще не отримував і чекаю з нетерпінням. Творіння пр. Єфрема – улюблені мої пісні, тлумачення його – дорогоцінне каміння. Важко було незгодою сирського тексту зі слов'янською? Хотілося бачити згоду? Шкода, якщо змінювали сирський текст для того, щоб лише погодити його із неподобством друкованої слов'янщини. Краще було б передавати сирський текст у точному вигляді: а для того, щоб не шаленіли пересуди, виставляти у вигляді цитата з творів стародавнього батька російською мовою, а не слов'янською. Тоді слов'янський текст залишався б сам собою, а сирський з'явився б сам собою. Але легко говорити поради, та не легко виконувати їх. Щодо Лугу допущено злочин Канцелярією. Виправляю його. Біда з оточуючими! Скільки гріхів, скільки ганьби кладуть вони на бідну голову свого керуючого! Щодо Луга неважлива провина допущена; а скільки інших мають на увазі! Вибачте. Видобую Вас любов'ю. Ви тепер у працях, добрий мій Олександре Васильовичу! Бог нехай допоможе Вам! Боголюбський пише, що вже рік тому, як 2 год. Історії готова до випуску з друкарні та залишається в друкарні лише тому, що О. Зерчанінов не повідомляв жодних розпоряджень про неї. Що робити – з такими справами? Вони вже стали? 600 екземплярів виписуються до Харкова; 300 доручаю Боголюбському залишити в Москві у книгопродавця. А 300 чи не зволите Ви по доброті любові взяти на продаж при виданні Отців? Зрозуміло, це виконайте, коли знайдете вільний час. Потім подаруйте по екземпляру, кого самі знайдете пристойним, напр. О. Ректорів академії та семінарії, О. Намісника, О. Петра Спіридоновича, О. Феодора Олександровича, не минаючи й себе, якого Ви не завжди скаржите. Не хочу розважати Вашу увагу іншими питаннями та предметами. Для Вас тепер дорогий час. Писатиму скоро. Спасіння про Господа бажаю Вам, любий і вірний друже мій! Давно написав був до Вас листа: але втримався послати його до Вас на побоювання, не завадити б Вашим заняттям навчальним. Просив і прошу Вас старанно прийняти від Ферапонтова 2-у частину Історії для продажу при виданні Св. Отців за попереднім прикладом та за колишньою ціною. До цього змушуюся і тим, що, як нещодавно отримав звістку, Ферапонтов нудьгує тим, що він лежить у крамниці до 600 примірників до стиснення іншого його книжкового матеріалу. – Якщо не вважаєте за зручне залишити всі 600 примірників частину при академії, частину у Ферапонтова, то прошу поклопотатися про надсилання зайвого до Харкова до мене через контору транспортів. Надсилаю до Вас на попереднє Ваше с. Інспектором розгляд Бесіди про страждання Спасителя. Що прийде Вам на серце при прочитанні їх і який остаточний суд Ваш буде про них, прошу зі всією щирістю сказати мені. Нині час суворості для книжкових справ, хоча, за новими відомостями, із Петербурга почали вже тепер бути м'якшими у суді. Тому, коли колись, то тепер особливо потрібна порада у справах цього роду. Не відмовтеся по любові дати пораду досвідченості. Після довгих і нелегких турбот Бог допоміг нарешті поставити себе у можливість відкривати у Харкові училище для бідних дівчат духовного звання. З цією ж поштою посилаю Святійшому Синоду донесення з питанням благословення його на відкриття училища і з найпокірнішим проханням прийняти це училище під заступництво Його Святості; додаються у своїй і правила Статуту. Боюся, що іншим не сподобається, що училище доручається покрову Св. Синоду! Але нехай буде воля Всеблагого Господа. Кам'яний триповерховий училищний корпус побудований на цвинтарі міському, а не при якому-небудь монастирі. Це знову особливість. Але совість моя каже, що це згідно з духом закладу і далеко ближче до духу православ'я, ніж те, коли утісняють училища дівиць світських у дівочі монастирі за західним звичаєм. Згадайте про це моє починання перед мощами Угодника Божого пр. Сергія, нехай буде благословення його на цій справі, стільки сильне перед Господом. Обіймаю Вас любов до Христа. Негідний Єписк. Харків. Філарет Люб'язний Олександре Васильовичу! Бог допоможе Вам у Ваших працях. Несподівано зустрілася потреба писати до Вас, тоді як нещодавно писав я два листи. З Петербурга отримано звістку, що мене хочуть турбувати питаннями з надрукованої 20 років тому книжки Сковороди: боротьба Архангела з сатаною. Не розумію, з чого і як піднімають чи порушили справу давно минулих часів? При цьому дуже пам'ятаю, що хоча один або два твори Сковороди були дозволені мною до друку з багатьма поправками, зате інші заарештовані з утриманням рукописів у цензурі. Звістка, що дійшла до мене, дуже коротка. Бажано, та й потрібно, знати точне стан справи. Ймовірно, московський цензурний комітет отримав чи отримає папери у цій справі. Як би там не було, зробіть ласку, поспішайте повідомити мені відомості, які тільки можете мати про цю справу. Звичайно мені приходить на думку, чи не є звістка Петербурзьке плід балакучості, що змінила якусь неважливу обставину з Опису єпархії. Але час нині дивний. Поспішайте сказати мені щось. Боголюбний Олександре Васильовичу! Порятунку про Господа бажаю тобі. В останньому листі писав я тобі про слух щодо твору Сковороди. Тепер довелося одержати й указ про цю справу. Вимагають від мене пояснення, чому дозволена до друку книжка: лайка Михайла з сатаною, незгодна зі Св. Письмом і переказом? Ви розумієте, як мені зручно доставляти пояснення про книжку, що переглядалася в 1836 р., не маючи під руками жодного аркуша про справу, що давно минула. Якщо відповідати Синоду, що книжка надрукована за журналом цензурного Комітету, то чому тільки Комітет маючи в архіві своєму журнали свої та відгуки членів його і може доставити необхідне пояснення: то, мабуть, Синод визнає таку відповідь грубістю. А писати пояснення без усіляких довідок зі справою дуже не розумно та не безпечно. Що лишається робити? Прикладаю при цьому формальне ставлення до Комітету з проханням про повідомлення мені копії зі справи про твори Сковороди. Думаю, що Комітету не важко повідомити мені необхідні для мене копії, тому що прошу їх не за своєю сваволею, а внаслідок указу Св. Синоду. Подбайте про цю справу, щоб якомога поспішніше Комітет вшанував мене відповіддю. Інакше повільність також визнають за провину мою. Становище – неприємне! Але – нехай буде воля Божа! Подбайте про те, щоб якомога більше повідомлено було копій зі справ про твори Сковороди. Краще в моєму положенні мати на увазі зайві відомості, ніж не мати будь-яких потрібних для справи. До речі, вже додаю інше прохання. Минулого разу надіслано до мене 700 екземплярів історико-статистичного опису харківської єпархії, а 500 екземплярів залишилося в Москві на продаж. Тутешні екземпляри всі розійшлися. У Москві ж, гадаю, ще залишається їх достатньо. Чи не можна Вам зробити розпорядження про доставку до мене по транспортному пересиланню екземплярів 200 або менше? Тут вимагають їх за місцевим інтересом книжки. Для друку Лугу духовного потрібні гроші? Але, мабуть, за екземпляри Історії та описи єпархії Ви отримали від комісіонерів скільки-небудь грошей. Повідомте мені, скільки можливо заспокійливі. Якщо виявиться потреба, поспішу вислати гроші. Не нудьгуйте, заради Бога, що обтяжую Вас моїми проханнями. Що зробите через любов до Господа, то не пропаде для Вас, для кого б не було виявлено Вами любов. Холера жне у нас. Досить вмираючих. Любов Христова нехай буде між нами до слави Троїчного. Радію змінам, що відбулися у Вас. Привітайте мене з новими званнями о. Ректора Євгена, о. Ректорів Натанаїла і Леоніда, яких усіх, як знаєте, любив я і яких люблю, як і раніше. Дай Бог їм височіти на користь св. церкви. Отримано 1400 прим. книг історії. За перевезення їх заплачено тут. Отримано опис Харківської єпархії. Щодо рукописного опису єпархії: то мені пишуть з Петербурга, що без преосвященного Григорія читати його нікому і тому лежить воно у спокої. Про книгу: лайка Архангела з сатаною надіслана відповідь, згодна з журналами Комітету. Надсилали друковану книжку; але чи цілий рукопис, – невідомо. Сюди до Курязького монастиря прибули на спокій преосв. Інокентій 230, колишній Катеринославський, а насамперед Харківський. Він людина хвора і лагідна, яка дійсно потребує спокою. Загальна увага зайнята тепер війною з Турками. Тому у справах мирного розгляду помітний застій. Ім'я Господа Ісуса нехай буде помічником і фортецею Государеві нашому, який має особливу потребу в допомозі. Одеський Інокентій своїми фантазіями підняв було переворот у справах розкольницьких на догоду відомим особам: але здається мрії пристрастей людських зникнуть без помітних слідів. Думаю, благовидні сторони справи відомі і Вам: але це лише зовнішня сторона, яка також важлива, як лушпиння. Хай простить їх Господь! Ви писали, що краще було б, якби всі частини історії видані були разом. Так, Ви кажете справу. Та що робити з обставинами, які не дозволяють виконуватись нашим бажанням? Не можу не повторити тут глибокої подяки о. Боголюбському за працю любові його. Як добре добре виконано їм справу! Тут друковані частини сповнені помилок, скільки не стежив я за виправленням їх. Нещасний Директор тутешньої друкарні знає свою справу, але людина вкрай нетвереза, а замінити її нікому тут. Продавати Ферапонтову Лугу духовного не вважаю за потрібне. Якщо для розплати з друкарнею не дістане грошей, що виручаються від продажу історії та огляду Харківської єпархії: напишіть мені і я надішлю гроші. Бог любові і миру нехай буде з нами! Ρ. S. Від преосвященного Леоніда 231 дізнався я дуже приємну новину. Вітаю тебе добрий, любий мій кавалер 232 . Будь же хоробрий і чесний у захисті св. віри та церкви. Божа благодать нехай буде з Вами, дорогий мій Олександре Васильовичу! Владика писав, що Вам дозволено друкувати описи біблійних рукописів 233 . Вітаю Вас із радістю. Це радість і для всіх, хто розуміє значення розумного служіння Господу. З нетерпінням чекатиму на друкований опис. Хто писав статтю про московську Академію? 234 Вона дуже цікава. Особливо зайняла мене частина про лекції Академії. І нове і слушно. Хотілося б бачити більше подробиць щодо впливу Академії на навчальну цивільну частину та на державну службу. Про економічне управління треба поговорити докладно навіть і для того, щоб накласти мовчання на галасливу легковажність, яка й нині часом кричить: церковні маєтки не приносили користі ні державі, ні церкві. Давно не отримую від Вас звісток. До Вас надіслані Бесіди про страждання Спасителя. Це було на початку вакації. Але про них від Вас жодного слова. Що з ними діється? Останнім часом я вживав на поправлення Синодального періоду Історії російської церкви. Два роки я не стосувався зауважень цензора о. Іоанна, щоб дати час заспокоїтись почуттям, схвильованим при першому прочитанні зауважень. Думав, що тепер можу спокійно бачити справи у їхньому справжньому вигляді. Але виявляється, що робота дана дуже важка. Вислуховувати і приймати зауваження зарозумілості, яка місцями зовсім не знає справи, - дуже важко. Не можу пояснити собі, як молодий чернець, мало, дуже мало знайомий з історією російської церкви, дозволяє собі бути стільки зарозумілим, зухвалим і безглуздо-наказовим? Він, мабуть, не допускає й думки тієї, що інші можуть і більше його знати і слушніше його міркувати про справи. Незрозумілий для мене стан ченця! Навіщо це поведе його? І таких людей не розуміють суворими навіюваннями! Господи, помилуй нас грішних! У мене є бажання вклонитися мощам Пр. Сергія. Про це писано до Петербурга. Чекаю на відповідь. Одного побоююся, що завадять військові обставини. На випадок бажаного мною побачення з Вами прошу Вас приготувати мені вчені Ваші відкриття як Синодальною Бібліотекою так і Лаврською. Хоча остання і була перебирана мною з Вами; але багато в чому залишається ще невідомою. Чи вдасться чи не вдасться мені побувати у Вас, прошу ще знайти справу про складання Патристики за дорученням Синоду. Мені особливо потрібна копія плану Патристики, який був надісланий у Петербург і схвалений Синодом. Будь ласка, доставте її мені. Якщо дозволено мені здійснити подорож: то моя подорож почнеться близько 8 січня. Так вимагають місцеві обставини. Божа милість нехай буде з тобою, добрий мій Олександре Васильовичу! Поспішаю відповідати на лист від 4 груд. на ім'я Волхонського 235 відправляю 280 рублів для сплати в друкарню за друкування Луга. За працю м. Волхонського надаю Вам дати винагороду на Ваш розсуд. Повірте, чи не винен я в тому, що коректуру 2 і 3 год. історії прийняли за безгрошову. У мене не було в думках бути невдячним. Але - недоречна делікатність мовчала, а тягарем справи завдала мені тільки неприємності. Бог із ними! Для Харкова було б надіслати 800 примірників Лугу духовного. А інші 400 екземплярів потрібно залишити в Москві для продажу. Але де й у кого лишити? Справді, не знаю. Будь ласка, розпорядіться самі, як можете, аби тільки не пропали без сліду книги. Постарайтеся надіслати мені звістку, у кого скільки залишено буде екземплярів? Ціна за екземпляр із пересилкою 1 р. 50 к. с. Чи не приймете Ви на себе труднощів відшукати і повідомити мене, у кого з книгопродавців московських і скільки екземплярів залишається як Історії Церкви, так описи Харківської єпархії? І чи не можна отримати від них скільки-небудь грошей за продані екземпляри? Якщо що отримаєте від них із грошей: прошу розплатитися з трудящимися над коректурою і тим полегшити моє сумління. Здається, головним комісіонером був Ферапонтов. Раніше він бував акуратний. Але по теперішніх комісіях не отримую від нього жодної звістки. Це іноді накидає на душу сумніви. Чути, у духовних журналах наших наказано поміщати статті про розкол. Будь ласка, не допускайте таких безглуздих статей, які містяться в Листопадовій книжці Християнського Читання 236 . Такі статті можуть лише збивати з пантелику нетямущих наших бородачів. Ви питаєте мене: чи я займаюся історією розколу? Відповідаю запереченням. Ця справа доручена московському Владиці, хоча з чуток і хотіли доручити його мені. У мене тепер на руках інша, давня справа, - Коротка Історія Руської Церкви. Ця справа давно дана мені. Але я вже думав, що про нього і забули, як нещодавно отримав указ із вимогою відповіді про стан справи. Днями надішлю відповідь, що віддав переписувати роботу. Зізнаюся, мій друже, що мені неприємна ця робота з її головного змісту: написати коротку історію для розкольницьких училищ. Погано розумію цю спеціальність праці і ще менше бачу її користь. Але наказують і треба слухатися. Майже впевнений, що ця робота буде кинута поза увагою. Мені було б приємно працювати для задоволення, якщо не для великої користі всієї російської церкви і особливо для її духовних училищ. Але воля Божа найвища! Стаття «про єдність людського роду» – чудова стаття 237 . Я читав її з насолодою. Чув чудові відгуки про неї лікарів місцевого університету. Дай Бог молодому письменнику сили і старанність працювати і вперед з такою ж користю для св. церкви! грішний Філарет Eп. X. та А. Божа милість нехай буде з Вами. Дякую Вам за доручення корекції решти історії м. Боголюбського 238 . Впевнений, що якби К.І. Невоструєв міг, не відмовився б від прийняття на себе тієї ж справи. Надсилаю 2-у книгу опису Харківської Єпархії. Досі не посилалася вона тому, що я чекав для перегляду наступних частин. Але нехай буде так, як сталося. Тільки прошу старанно і Вас та о. Інспектора: а) поправки, які визнані за належні, зробити прямо на самих зошитах, а не вносити у відгук про твори: інакше мабуть прив'яжуться і почнеться довге-довге листування, - скажуть: "Поправити і потім уявити цензурі, а потім знову Синоду." б) Якщо щось зустрілося б різке, - просто виключити, також не вносячи у відкликання. Це знову з сказаної причини, в) Взагалі ж не відмовити у поблажливій любові. У другій книзі виправив я все, на що тільки було вказано в листі та нотатках олівця на зошитах. Щодо Сковороди спершу думав обмежитися тим, що виключив усе, що запинало, але потім і зовсім статтю про нього. Натомість її між 6 та 8 стор. помістив статтю: кафедра проповіді слова Божого з трьома словами. На інших місцях там, де самі думки збуджували проти себе здивування, напр. звістки про чудові зцілення тощо, зовсім виключив, – інше виправив. Втім, щодо чудес Охтирської ікони Божої Матері треба сказати, що їхній опис знаходиться в самому Синоді і Синод визнав ці чудеса внаслідок трьох наслідків, зроблених у посвідчення про їхню дійсність. Про ікону також відомо Синоду не лише за колишніми єпархіальними повідомленнями, а й по недавньому моєму репорту, при якому були доставлені відомості про її явище та перебування з Петром у Полтавському поході. Звертаюся знову до зошитів, які у Вас. Не без побоювання за них саме від того, що якщо не виконане буде прописане моє прохання, нароблять він мені клопоту. Натерпівся я різних різниць за історію. Тому, повторюю, виконайте прохання моє старанне, щоб мені ще не терпіти гіркоти. Треба ще сказати, що нещодавно зустрівся я з новими документами та відомостями, за якими треба було б дещо поправити в зошитах. Але може о. Інспектор дозволить мені зробити ці поправки і після повернення зошитів з цензури. Вони прості в історичному творі і не такого роду, щоб змістом своїм могли збуджувати проти себе якесь здивування. Тепер нехай поки що вирушають усі зошити до Синоду! Зі свого боку писатиму до Преосвященнішого Інокентія наступною поштою. Повторюю, що писав раніше: треба послати зошити швидше, щоб до Великодня могли бути в розгляді Синоду. - Якщо не встигнуть вони потрапити до Синоду до Великодня, то довго-довго пролежать вони там у спокої; Інокентій їде звідти 1 травня і Преосвященніший Григорій також. Тоді хто читатиме їх? Якщо читатимуть, то люди малообізнані і вони скажуть рішення, яке потрапить під руку. Це відомо мені з досвіду. Ось я й у теплому кутку своєму! У суботу ми прибули до свого Миколаївського монастиря, де в неділю помолилися; надвечір того ж дня, 7 березня, були у Харкові. Дяка Господу за все! Дорога була дуже важка, побила нам усі кістки. Тяжко було їхати до Москви, а вдвічі важче було повертатися до Харкова. Від самої Тули і до Харкова вибоїн за вибоїном. Поспішаю виконати прохання Ваше, – посилаю 1 та 4 частини Історії – для Вас, для о. Ректорів (Академії та Віфанської Семінарії), для о. Інспектора, Петра Спиридоновича та Фед. Олександровича. Нині служитиму передосвященну літургію, щоб присвятити диякона. Багато ставлеників. Все ще брежу Лаврою, Академією, Москвою. Дорогі душі мого місця. Господь миру і любові нехай буде з нами, добрий мій Друг! Зараз я отримав листа Вашого. І зараз же відповідаю. Надсилаються два екземпляри Історії (1 і 4 год.) для доброго Петра Симоновича та для о. Платонова 240 . 2 та 3 год. екземпляри будьте ласкаві передати їм з Вашого запасу. Зовсім забув про те, що у Вашій цензурі три століття Патрології. Добре, що Ваша пам'ять допомогла мені, а кохання поставило справу на повну популярність. Що тепер робити? Нехай буде на Вашу думку! Надішліть мені зошити для перегляду, але для того, щоб і зауваження, якщо якісь визнані за потрібні з боку цензора, були повідомлені мені приватно. Я поспішу поправити чи доповнити новими відомостями. Шкода, що в каталозі академічної бібліотеки не знайшов я нових творів про твори св. Ігнатія Богоносця, знайдених нещодавно в коптському чи сирському перекладі. Якщо у Вас знайдеться щось про це: надішліть мені на якийсь час. Молитиму Господа, щоб Він поспішив Вам виконати бажання Ваше побувати в Харкові. І чекайте на себе примусів до того. Не далі, як два дні тому, послав я до Вас листа, любий друже мій. А тепер ось отримав Вашого листа. Шкода, що мій лист не застав Вас у Лаврі. Залишається повторити сказане та відповідати на новий лист. Моє прохання належало, по-перше, до 2 год. історії. За Вашим листом Ви залишили при собі 150 екз. Чи не обтяжать решту 450 прим. Ферапонтова? Якщо для нього буде це число занадто великим, то можете або віддати відоме число комусь іншому на комісію або надішліть транспортом до Харкова. Про ціну ви зробили, що мало зробити. Другий предмет відноситься до Бесідів про страждання Спасителя. Це поки що відкладемо: побачите справу і зробите з любові. Не поспіхом. Луг духовний може бути надрукований тим же шрифтом, у тому ж форматі і на такому самому папері, як надруковано було перше видання. Число екземплярів 1200. У кого друкувати? Нехай розпорядиться Г. Боголюбський на свій розсуд, з більшою зручністю для коректурних справ. Втім, не хотілося б, щоби друкування було в Синодальній друкарні та в Університетській. Там і тут погані шрифти. В останній вигода та, що дешевше обходиться друкування, а це не важлива обставина для безгрошових. Втім і знову повторюю: робіть, як Вам завгодно. Якщо потрібні гроші, – напишіть, надішлю негайно. Про зошити і я не маю жодної інформації. Пр. Інокентій був у Харкові, але, на жаль, тоді, як я був у Охтирці. Втім, люди всюди люди. Не дуже шкодую, що не бачився. Чим більше знайомлюся з Пастирями, тим більше шкодую, що більше не можу бачити і слухати великого Пастиря Церкви, якого Ви бачите та слухаєте. Один професор, який нещодавно приїхав з Петербурга, розповів мені багато дивно про справи цензури; багато навіть смішного. Втім, він і додав, що нещодавно ригоризм пом'якшав навіть з волі Вищої, яка одному цензору наказала сказати: скажіть йому, що він дурень. Якби Ви знали, що творила зі мною петербурзька цензура і навіть один із учнів: Ви обурилися б і обуренням і скорботою. Але Господь із ними! Залишається повторювати: нехай буде воля Божа! Преосвященному Інокентію надано дозвіл їхати до Єрусалиму на поклоніння, але тоді, як влаштуються справи Сходу. Це давня його думка. Пошкодуйте мене, що у Харківській семінарії тепер і ректор, і інспектор – люди не дуже грамотні. Писав, писав, але не на користь. Обіймаю Вас дружньою душею. Коханий Олександре Васильовичу! Винен я перед вашою любов'ю: так довго не писав до вас. Вибачте мене заради Господа. Потрібно сповідати гріх. Часом засмучувала мене думка, що тоді, коли я приїжджав до Москви, між іншим і для того, щоб бачитися з другом мого серця, друг відмовився їхати зі мною в Лавру. Але це справа самолюбної любові, що ображається тим, що не зробили їй приємного. Вибачте мені. Не забувайте того, хто живе в степовій глушині. Давно не отримував від Вас вести ні про Вас, ні про Ваші заняття. По газетах видно, що з Академії подано Государеві в рукописі твір про царському вінчанні. Чи надрукується воно? 241 Хотілося б бачити слушне особливо про значення світопомазання царського. Щось люб'язний о. Інспектор довго не дає вести про Харківську єпархію. Хотілося б мені бачити наявний у бібліотеці Московської академії рукопис: «Опис про російських святих», № 209. Створіть любов – надішліть мені цей рукопис, і якщо знайдете, то й інший подібний зміст. Мені потрібні такі рукописи. Не проти я і від того, щоб купувати рукопис такого змісту. На жаль, у тутешньому степу не можна бачити нічого подібного. У бібліотеці Харківського університету немає рукописів, хоча бібліотека досить багата на іноземні твори. Божа милість нехай буде з Вами, добрий мій друже Олександре Васильовичу! Вашими звістками про біографія здивували Ви мене. Дивуюсь і досі, з чого взяли думку, ніби я звинувачував Муравйова в єресі. Для справи моєї треба було сказати мимохідь про нові житія, і саме треба було згадати, що недавні житія не роблять зайвим бажання представити інші нові житія. І мною сказано це. На жаль, образилися тим, що інший сказав замість похвали легке несхвалення житіям, яких, якщо говорити щиро, нема за що й хвалити. - Ви пишете апологію своїм намірам! Але інша справа – наміри, інша – виконання їх. Зізнайтеся краще, що справа не обійшлася без людиноугодництва. - Інакше Ви дозволяєте очікувати, що схвалите «пригоди Іллі Муромця» у вигляді житія Преп. Іллі Муромця. Видно всякому своя частка. Мені частка - гіркота і гіркота, і гіркота. Нехай буде благословенне ім'я Господа Спасителя грішників, з яких я найнегідніший. Про «історію Академії 242 Г. Смирнова» надіслано мною відгук у Академію. Дай Бог, щоб виконали моє бажання про нагороду автору (повної премії). До Вас, як отримав я звістка, надіслано кілька екземплярів Розмов про страждання Спасителя. Постарайтеся вручити по екземпляру собі, о. Наміснику, о. Ректору Євгену, о. Інспектору Сергію, о. Ректору віфанському, о. Ректору Леоніду та Капітону Івановичу. Чи не можна оголосити у продажу при Вашому журналі? За святці – глибока подяка. Повідомте мене, хто автор книги: про кінцеві цілі світу? 243 Добра книга: її починають читати навіть у купецькому стані. Мати Божа нехай буде вашим покровом. Минулого листа просив Вас про продаж Бесід. Але не сказав про ціну. Щоправда, тоді я ще не знав про витрати. Як би там не було, опущення зроблено. Виправляється перепустка: ціна за обидві частини 2 руб. з пересиланням. Доброго нашого брата, преосвященного Євсевія, випало жереб пожити в полярній стороні 244 . Господь, який видно Його любить зовнішнім холодом, бажає зібрати в глибині душі його більше теплоти. Допоможи йому Господи! І ще згадав про перепустку – передайте по екземпляру Бесід Петру Спіридоновичу та Петру Симоновичу. Благовістять: іду грішний служити літургію. О! коли б і там не бути позбавлена ​​частини службовців Йому! Боголюбний та люб'язний мені Олександр Васильович! Душевно дякую Вам за продовження любові до мене грішного. Невдоволення Владики Бесідами приймаю із визнанням моїх недоліків. Не обурююся проти невдоволення. – Благаю Господа, щоб відкрив мені зір на гріхи душі моєї більш тяжкі та важливіші, ніж помилка у слові. Видно, нещасна історія житій Муравйова не скоро скінчиться. Дай Боже, щоб тільки я один грішний помилявся щодо цієї людини, ніж багато людей і особливо великі в церкві. Як дивно розпочалася ця історія! Початки – малі та випадкові. Давно дратувалась грішна душа моя проти цієї людини різночасними відомостями про те, яке дике обличчя розігрує він перед молодими людьми Петербурга; давно і разночасно спалахувала і зростала невдоволення на нього та за його витівки проти різних духовних справ та осіб; давно вболівала душа і за Владику, якого він у дивній чарівності тримає щодо свого обличчя і якому він робив і робить набагато більше шкоди, ніж найлютіший ворог. Преосвященний Інокентій Одеський підсипав мені спеку під вогонь, що ховався під попелом. Збудивши в мені бажання взятися за житія (що було в поїздку до Москви), він на зворотному шляху з Москви розлютив мене проти Муравйова, передавши такі думки, що Муравйов піднімає проти мене всіх ... Ось Вам сповідь про життя! До цього треба додати, що Московському Владику написав я грішний найжорстокіший лист проти Муравйова, з бажанням тим, щоб показати несправедливість любові його до Муравйова. Останній лист, як думаю, довго будуть нагадувати мені. І у справах тобі, поганий Філарете! Навіщо тобі дивитись на чужі гріхи? Дивись на свої. Сказавши про невдоволення Бесідами, Ви кажете, що передаєте це для того, щоб переконався я, як треба мати поблажливість до цензури. Друг мій! У мене не було нічого на душі на московську цензуру за мої твори. Але - як я писав, - засуджував я її за дивні поблажки до дичини Муравйова. Владика прийняв за дивність мої слова: Муравйов терзає терпіння інших своїми житіями. Ти знаєш мене, як обходяться душі моєї безглуздості людські, коли душа займеться ними. - Спокійний, поки заплющую від них очі. Що робити з собою? Багато міг би ще писати про життя. Але для мене краще мовчати. Дякую за відгуки кохання про Огляд 246 . Про автора послання патріарха Антонія Ви повідомляєте те, чого не знав і не міг я знати, як мало знайомий зі слов'янськими рукописами Синодальної бібліотеки. Думка в Огляді та сама, що вже висловлена ​​була ще Історії Російської Церкви. Щодо Розенкампфа мав я на увазі Вас, коли ще писав рядки про нього, - тобто тоді ще ніби дивився на Вас, як Ви сварите мене. Це змусило мене багато пом'якшити свій відгук про нього: але зовсім відмовитися від нього не міг і не можу. Ви кажете, що і Вам належало бути лютеранином і німцем, щоб правильно говорити про німців. Думка – не зовсім вірна, тому що не зовсім вірно зрозумілі слова мої. Розенкампф безглуздий від того, що взявся писати російською про слов'янську Кормчу, тоді як не знав ні російської, ні слов'янської мови. Безглуздий він і від того, що будучи лютеранином уявив себе вчителем православ'я. В останньому відношенні неминуче – одне з двох – чи він не лютеранин чи православний. Так, принаймні, розумів би я і Вас, якби Ви взялися бути вчителем лютеранства. Бездушний німецький геллерт – безглузда істота: так я думаю по совості. Це – ні тепла, ні студена людина-предмет обурення Божого. Чи утворило Лютеранство такого геллерта, чи геллерт народив гідне себе лютеранство, – цього не беруся вирішувати. Тільки боронь Бог і мене і тебе від становища бездушного геллерта. Щодо здогадів моїх про безіменні твори: то інші хотіли, щоб я виставив ще більше здогадів про подібні твори, приурочив й інші твори до відомих імен. Я не прийняв на себе того, не маючи можливості у Харкові знайти якісь дані для нових припущень. Як би там не було, гіпотеза залишається гіпотезою і я радий буду, якщо інші знайдуть дані, які змусять замінити гіпотези аподиктичними думками. Щодо о. Василя зовсім не можу бути згодним з Вами. Його не можна ставити на одну дошку з простодушними біографами, які помилялися простодушністю. Це – людина горда, яка прийняла на себе роль вчителя церковного і з зарозумілістю розголошувала про обличчя і справи, хоча і була водночас невігласом і безглуздою людиною. Владиці писав я, що Муравйов - майже теж, що о. Василь. Люди подібного розряду завжди завдавали страшної шкоди святій церкві. Так думаю по совісті, а не за пристрастю. Судитиме нас усіх Господь. Мир Господа Ісуса, Спасителя грішників, нехай буде з нами. Грішний Філарет, який любить Вас Бог благодаті та милості нехай буде з тобою, любий трудівник Божий! Давно від тебе немає жодного слова. Після того, як писав я до тебе, доволі різниць сталося зі мною. Два рази я був хворий і вперше так сильно, що близький був до труни. Тепер ще не зовсім видужав, – уперше збираюся вийти з кімнати. Тому й дивись, що покличуть туди. Худо те, що погано готуюся до того життя. Напишіть мені щось про себе та про те, що біля Вас. Здається, має бути зміна у Вас. Та ось Вам і предмет! Чи не бачили Ви житія Кирила Челмського? Чи не знаєте що-небудь про нього, крім сказаного в Ієрархії 4, 345, 346. Це чудове обличчя, - проповідник віри в Каргопольській стороні. Напишіть, що можете знайти щодо нього. Я чекав від Вас дружнього відгуку і на мій лист – сповідь мою. Болить ще голова. Не можу більше писати. При побаченні передайте земний чернечий уклін мій о. Наміснику. Господь нехай береже його! Попросіть його молитов за мене. PS Забув було сказати, про що повинен просити. Якщо не зустрінеться перешкод з будь-якої сторони, не відмовтеся від попереднього розпорядження про продаж при Творіннях Вітчизняних: а) нового видання Історії Руської Церкви; б) опис харківської єпархії. Петербург, 10 червня, 1858 р. За Вашу любов, якою втішали мою малодушність при особистому побаченні, приношу душевну подяку. Про багато чого залишалося мені говорити з Вами і приймати думки вашої любові для користі хворої душі. Але й для мене був час коротко, і у Вас час скорочувався справами на посаді. О. Ректору прошу, повідомити запевнення щиріше, що шкодую про те, що не міг бути у нього на запрошення його любові; на душі лежала думка, не завадити б своєю ледарством зайнятим справами святого звання. Звідси їде навіть Митрополит, – їде до Новгорода. Вчора говорив він мені, що бажає використати час новгородського спокою для перегляду і доповнення свого твору про Церкву. Він стурбований і переглядом правил про духовні училища, – до чого змушують ті, хто пише про те ж навіть не за покликанням і з незнанням. Про Інокентіївський план, за дорученням Владики, говорив йому: він відгукнувся, що, хоча немає в нього екземпляра, але ходу йому не буде дано, з різних причин. За його словами, складено в Синоді деякі припущення про зміни щодо Семінарій; тільки де вони ховаються, не знає. 248 Довелося мені бути на іспиті Академії. Читани були міркування: одне чудове з предмета, про християнську мову, спотворену відновниками наук. Мені сподобалося, що німецькою мовою наставник вільно розмовляє зі студентами, або точніше студенти вільно розмовляли з ним німецькою. Наставник син священика, який народився і вихований у Німеччині. Але успіхи в грецькій слабкі, хоча вчить грек. Про останнє сказали мені, що його треба боятися, як майбутнього патріарха. Це той, що проводив преосвященного Кирила 249 до Константинополя і який був у мене у Харкові. Відгук про нього і на мою зауваження вірний: ще не знаючи про його надії, душа моя якось боялася його, як чогось дикого і колючого. Тут я дізнався дещо й про себе, чого раніше зовсім не знав, і що змушує звертатися до молитви та скорботи. Але коли б не пропустити без користі уроків, що викладаються благостю небесною, що закликає до спасіння! Уроки суворі: але без сумніву вони потрібні грішній душі моїй, що засмучується пристрастями. Тепер мені достатньо свободи займатися своїми приватними справами. Думаю, переглянути Бесіди про страждання Спасителя. Шкода, що не мав часу дізнатися від Владики московського про недоліки Бесід. Він якось у листі згадав, що має щось проти них: але що таке, не сказав. Ви маєте нагоди говорити з ним. Чи не знайдете можливості дізнатися, у чому похибки Бесід щодо його далекоглядного зору. Повідомте, прошу Вашу любов, і Ваші власні зауваження. Думаю, передати тутешній цензурі Вчення про Батьків, до якого так охолодили мене судження і чутки колишнього часу. Чи надісланий до Синоду відгук про життя, – не встиг ще дізнатися. Для совісті, не тільки для розуму, – скрута. Вчення про Батьків не тільки написано було за планом, схваленим членом Синоду, але й усе написане їм було переглянуто: і, однак, його освистали. Додайте, що за цією працею я ледве не втратив зору. Тепер вимагали плану для Житій Святих, після того, як усі житія вже були написані і вимагали лише моїх перевірок. Знову іспит учнівський. Чим скінчиться він? Тим самим, чим і іспит у тій справі? Друг мій! святе діло бути учнем; але сказано: батьки не дратуйте чад своїх, - тим більше, коли виявляється, що одному батькові щось подобається, іншому інше, а третьому третє, іноді навіть так, що собі самим не дають звіту. Вибачте, Господа ради, за нетерпіння і помоліться за скорботи, що утискуються багатьма. Для Вас додаю, що всі житія у мене вже переписані біло і багато в чому не в тому вигляді, в якому представлялися за зразками. Р. S. Надсилаю Вам друкований екземпляр критики на знамениту історію. Здається, Ви чули про неї. Можете дати прочитати й іншим. Але після прочитання обов'язково поверніть. Це – рідкість, якої добувати більше ніде не можу. Давно не отримуючи від тебе вести, сумую. Напиши про себе та Академію те, про що знайдеш потрібним. Як тривають Ваші заняття з перекладу Нового Завіту? Тутешня Академія вже доставила до Митрополита 10 глав. З нетерпінням очікуємо швидкого надсилання праць Ваших. Очікування загальне. Треба задовольняти йому, щоб хоч чимось втишити скарги, що почали лунати проти духовних… Боже мій! заступися за спадок Твій. Ми грішні, винні: але хотіли робити у Твоєму саду. Не дай лаятись нахабному невігластву і безбожності над Твоїм надбанням. Страшно чути наруги над святинею. Нічого немає пощади. Не розуміючи ні себе, ні справ, про які говорять, кричать, як п'яні невігласи мужики. І це люди, які вважають себе освіченими. Видно, погано ми живемо. Тут питали мене: чому Московська Академія обійшла у перекладі твори св. Григорія Ніського? 250 Я відповідав як міг відповідати за здогадами, сприятливими для смаку Академії. Повідомте мені, як насправді у Вас було. Дяка Господу за все, що відбувалося досі з моєю гнилістю. Владика на моє прохання надіслав мені кілька зауважень своїх на Бесіди, і я скористався ними. У листі своєму мав написати, що фізіологічними відомостями про організм людський і болісний стан його позичений я професору і оператору знаменитому Нароновичу, який за екземпляром людини, складеною з пап'є-маше, докладно пояснив мені пристрій організму і давав відповіді на мої питання, взяті з історії страждань Спас. Про життя Владика написав мені щось суворо, чого, втім, досі не розумію. Видно якесь стійке небажання, але на чому воно ґрунтується, не видно. Хай буде воля Божа! Гірко, але треба потерпіти. А. Муравйов казав мені, що Олександр Васильович хотів писати мені про його праці quasi вчених. Але я нічого не отримував. І до того треба змиритися, щоб підписати визначення про видачу 500 грн. на видання грецького перекладу житій! І добрий мій Олександр Васильович стоїть за благочестя Муравйова. Господи! вибач мені грішного. Дай мені бачити мої гріхи. - Щоб сказати все, що було, треба зізнатися і в тому, що, погарячившись, сказав я про вимогу грошей: це безсовісно. Ймовірно, не забудуть довести це до відома Муравйова. І тоді дістанеться мені на горіхи! Ох! чого вже не лили на сиву мою бороду? Що буде далі? Обіймаю тебе незмінною любов'ю. Так, до мене доходить чутка, що Граф запрошує Олександра Васильовича на службу до Канцелярії Синоду, і Олександр Васильович відмовився. Скажіть мені, як це було? Звичайно, ти не сумніваєшся, що все, що стосується Олександра Васильовича, близько і дорого для Філарета. Боголюбезний Олександре Васильовичу! знову пишу Вам про прискорення надсилання переведення Євангелія до Синоду. Його прискорення необхідне з особливих обставин. Дивний зараз час! Хоч би що робили духовні, за все звинувачують їх, у всьому вказують погане. Нині читано було лист у Св. Синоді, де пишуть, що Москва сильно обурюється на те, ніби Вікарія московського визначено без відання і волі митрополита Московського, і ніби новий переклад св. Писання призначено не зовсім за його бажанням. Перше звинувачення – зовсім несправедливо. Назад тому ще місяць, як тутешній Митрополит казав мені, що московський Святитель бажає, щоб преосвященний Євгеній був визначений у Симбірськ, а на його місце був визначений ректор Порфирій. Те саме повторено було у Св. Синоді, коли йшлося про призначення єпископа до Симбірська і про призначення Вікарія московського. Що означає шум Москви? Пояснення йому в сильному бажанні дворян, щоб дворянин ректор московський був, якнайшвидше, єпископом. Це бажання висловлювали мені тому два місяці і висловлювали з обуренням на уявну несправедливість Синоду щодо дворянину-архімандриту. Шкода притому одного, що дворянам такого роду не говорять прямої правди про дворянина архімандриті в Москві. Так я думаю, але чи справедливо? Не знаю. Час складний і важкий! Що ж до другого пункту, до перекладу М. Завіту: визначення тому відбулося до мого прибуття до Петербурга. Як воно відбувалося, – знаю лише з чуток. Зізнаюся щиро, що робити новий переклад російська мені здається диким. Висловлював я це переконання Митрополиту тутешньому і, не отримавши ніякого ні так, ні ні, я залишався в переконанні, що ту саму просту думку тримають інші. Нині лише частково висловилася думка, що діяли при складанні визначення про переклад. Можу Вам сказати з радістю те, що частково побачили свою помилку про призначення одного й того ж двох академій. Ось і другий ваш лист. Воно про те саме говорить, про що говорив я з Вами – про переклад. Воно не робить зайвим прохання моє прискорити переклад. Потім зустрічаю ту саму думку Святителя великого, яку частково висловив я, тобто, що не потрібно робити нового перекладу, а треба виправити. Щодо грецького тексту, тут неодноразово висловлював я Митрополиту ту думку, що найбільше треба триматися видання Маттеєва, оскільки у цьому виданні вміщено текст афонських рукописів, і з афонськими схожий древній слов'янський текст. Чи поділяєте Ви це моє переконання? Напишіть мені, – прошу Вас про те запопадливе прохання, – напишіть докладно і щиро: справа стосується найбільшого предмета. Про переклад залишається і ще дещо сказати. Але – поки що досить. Проти Андрія Миколайовича (Муравйова) найсильніше моє невдоволення за те, що він дуже багато шкодить стільки улюбленому мною Святителю московському, – до того ж часто не такий щодо нього на ділі, яким є перед ним. Але нехай буде воля Божа! Постараюся слідувати пораді вашої дружби. Так, православ'я на устах – справа дуже небезпечна. Не говорю про нього більше нічого, бо з одного боку досить терпів від нього скорбот, з іншого, бо здається йому, лицемірному фарисею, минув уже час. Дуже треба було б надрукувати статтю проти байдужості у вірі. Просив про це тутешнього митрополита: але не чекаю на виконання прохання. Заради Господа, друкуйте статті прямо чи опосередковано спрямовані проти згубного духу часу. Мені вже не раз висловлювали загрозу, що готові провести реформацію Лютерову. Я відповів ось що: «Наш народ, подяка Господу, досить благочестивий і не послухає вас». - Чи справедлива відповідь моя? Не подумайте, що загроза висловлювалася мені людьми без сили та значення. Ні, і ті, хто висловлював із значенням, і вони ж висловлювали свою загрозу не особисто від себе, а від якогось великого суспільства. Повідомте це о. наміснику і попросіть його молитов. Перед Вами ж повторюю знову прохання друкувати статті проти злого духу часу. Скажіть про це о. Ректору та о. Петру Спиридоновичу. Якщо не помиляюся, зла суспільство думає з'єднатися з розколом і діяти з ним за одне. На нещастя багато хто з білого духовенства стає в ряди ворогів св. Церкви. Вибачте. Рятуйтеся про Господа. Боголюбний Олександре Васильовичу! З благодаттю священства, давно бажаним Вами, вітаю Вас. Зростайте про Господа. Зміцнюйтесь працями Богоугодними. На ім'я о. Ректора надіслано щось і для Вас. Прошу надіслати мені 3–6 частини Єфрема Сиріна, лествицю Іоанна Ліствичника та творіння великого Макарія. Все було в мене, і все розгубилося. Чого варті книги, сплатіть або з моїх, якщо є, або зі своїх, але в тому й іншому випадку сповістіть мене. Ви тепер, без сумніву, у працях з нагоди закінчення курсу. Дай Боже Вам успіху. За оголошеннями видно, що сталося і третє відділення Опису Синодальних рукописів. Зробіть милість, – поспішайте надіслати мені це відділення. Мені й хочеться з цікавості, і треба з нагоди бачити скоріше це відділення. У чернігівському степу глухому важко діставати книги з Москви чи Петербурга. Вже три місяці, як надіслано гроші Смірдіну з реєстром потрібних книг: але й досі у відповідь жодного слова. Вибачте. Прошу кохання твоє ім'ям Господа Ісуса згадувати мене грішного при піднесенні безкровної жертви. Люблячий тебе грішник Філарет Надсилаю до Вас екземпляри знайомої для Академії Догматики: один для Вас, інший для академічної Бібліотеки, третій для о. Намісника та четвертий для о. Інспектора Михайла. Прийміть із любов'ю, з якою посилаю. Філарет Архієпископ чернігівський Р. S. Дозвольте чекати швидкого початку видання лексикону богословського. Зі свого боку повторюю обіцянку допомоги у справі, що цілком схвалюється моєю совісті, тим більше, що вона послужила б до честі Академії нашої. Дякую Вам за прийом кохання 255 . Шкода, що мало було часу поговорити з Вами з колишньою братерською простотою. – Дай Бог нам усім готуватися в дорогу належним чином. Високопреподобний отець Ректор Олександр Васильович! В надії на вашу любов звертаюся до Вас з проханням. За академічним журналом видно, що у Вас, або в академічній Бібліотеці, є Nέoν Μαρτυρολόγιον. Звичайно, є і недавній російський переклад цього опису Святих. За православним оглядом видно, що нещодавно видано єзуїтом Мартіновим «Святці православної церкви». У чернігівській моїй глушині важко, дуже важко, діставати і за гроші всі подібні твори. Тому старанно прошу Вас надіслати мені на якийсь час згадані потрібні для мене книги. Для вірності та швидкості перешліть мені їх по казенній пошті. І з тих же причин постараюся незабаром тим самим шляхом і повернути їх. Поминайте мене перед Божим престолом, як я згадую Вас. Вклоніться коханому Авві о. Наміснику. Я радий листа твоєму, як листа душі боголюбної, і радий, що можу говорити від душі. Бог свідок, – я нітрохи не змінився в душі до вас від слів ваших, які ви мені передавали. З милості Божої до мене грішного відчуваю, що йде до мене від душі твоєї та для душі моєї. Навпаки, радий тепер сказати, що недавно думав. Мені нудно було, що так далеко від мене все, що коло мене. Насамперед більше чув я і від Вас, і від інших. Тепер же залишаюся наче самотній. Правда, й раніше не любив я розмовляти з багатьма, не любив слухати й довідуватися чуток про те й інше. Але колись і без мого зусилля доходило до мене багато чого. Насамперед розмови інших, які зустрічалися зі мною, були вільні. А тепер і там, де самому доведеться щось помітити, приховують помічене від мене. Нині й те, що саме собою зовсім не важливо і про що легко було б сказати, не говорять, а вкривають навмисно; якщо ж трапиться щось почути, то це напівслова, напівдумки, з яких важко виводиш висновок. Становище невтішне! Не додай, однак, Друг мій, всього до себе, хоч і те здавалося мені, що і ти невільно, не з відкритою душею завжди буваєш у стосунках до мене. Не знаю, чому віднести все це. Чи тому що занадто худий і гордий став я, або чомусь іншому. Принаймні радіти такому становищу немає полювання. Ти пропонуєш мені обрати замість тебе когось, хто б почав говорити мені про все? Ні, якщо ти відмовляєшся від мене, який так багато знаєш мене, кому прийде бажання бути замість тебе біля мене? Усього ж треба сказати, що в мене не лежить душа до когось іншого. Що ж робити зі своєю душею? Потрібно ламати себе? Але й тоді навряд чи вийде щось на користь для мене та для справ! Якщо інші не розташовані так, як би мені хотілося для душі моєї: до чого близькість до них? Ні, друже мій! для Господа не залишай мене. Говори про потрібне і корисне. За допомогою Божої відповідатиму на слова душі словами душі, а не однієї мови. Господь не залишить тебе за твої добрі бажання; і якщо від худоби моєї тобі буває іноді боляче, Він втішить тебе там, а ти вибач мені. Я намагатимуся, щоб не бути худобою своєю тобі в тяжкість і в скорботі. Господь не без милості і грішника. Він подає фортецю не захоплюватися рухами ображеного самолюбства, гордості і всієї подібної погані. Від душі та для Господа прошу тебе, не кидай негідного Філарета. Щиро скажу тобі про те, що право не маю бажання і не дозволяю собі приймати чутки збоку. Будь-якій справі є своє місце. Кожному почуттю є правило. Кожному знайомству є своє коло. Навіщо мені заважати стосунки, які не підходять одна до одної? Повторю, що не тільки не люблю, але ненавиджу людей і тих, які за видами своїми домагаються низькими вчинками (які плітки) щось виграти для себе, так і тих, які наближають до себе подібних людей. Не приховую і того, що під останніми розумію одного відомого тобі та мені. Здається, перед Божим судом можу сказати не докірливо, що не приймав до себе навушників. На мою думку, вони низькі принаймні. Чи чия совість дозволить вважати таких людей доброзичливими? Не вірю. Китайське прислів'я говорить розумно: «правду чи неправду говорить низька людина, не слухай її». Обіймаю тебе, друже мій, і бажаю тобі благословення Божого. До когось близький, не можу бути близьким навіть і за добрими розрахунками. Звикли жити просто, рухами душі, не можу одягати маску близькості за видами, нехай вони будуть добрі. Добро можу робити і один за допомогою Божої; милість Божа, якщо є близька до душі, яка жила б з душею до душі: але з ним душа моя живе, а наміру, хитрощі, немає місця. Коли говорив і говорю з тобою про щось, каже душа моя з простотою почуттів. З іншим не можу бути таким і для іншого не був близьким ні на словах, ні на чому. Навіщо хитрувати у священному житті християнського дитинства? Христос благословить твою працю. Я втомився і хочу відпочивати. Не до зошит. Вчора ти, мій любий, писав про свої почуття. Я і перед тим, і тепер тієї думки, що треба володіти собою. Навіщо ображати свою душу? Як гріх нас ображає! Про яке жахливе зло гріх. Боже мій, Боже мій! коли ми позбудемося самих себе? Гріх ми самі, наше самолюбство. Куди подітися від нього? Друг мій! просячи тебе тримати свою душу в руках, не давати волі самолюбству, своїм думкам, з такою самою докучливою любов'ю прошу не приховувати ніколи правди. Щоправда, дорога, їй не віддавати належного – низько і небезпечно. Навіщо щадити дурну пиху нашу і не берегти правди? Ні, заради Бога говори і захищай правду, в будь-якому випадку; так само, як у всякому разі, не забувай і того, як лукаво і сильно самолюбство наше. Вибач. Христос із нами і серед нас нехай буде. Господь світу нехай буде з нами сьогодні і завжди! Друг мій! тобі хотілося дізнатися правду і ти припустився до душі занепокоєння. У такому разі треба багато мати уваги до своєї душі, щоб не дозволяти їй приходити в тривогу, не давати їй зазіхати на якусь несправедливість. Слід говорити на користь неправої сторони, але душею залишатися на правій стороні; берегтися того, щоб ображатися чимось у тих, з ким цього разу маєш справу. Важко в бійці дотриматися байдужості і правди: але треба спостерігати; тоді тільки можемо зі спокійним сумлінням залишати місце лайки і суперечки, коли внутрішньо не відступили ні в чому від правди. Слова – не важлива справа. Вони тільки хіба в такому разі повинні привернути до себе увагу, коли, не обурюючи мене, обурюють сусіда. А душа? душа повинна бути охороняється. Щодо мене, то про мене не турбуйся; я залишив тебе і був у тебе таким самим, яким прийшов до тебе; ще милість Господня є і до грішника. Вибач, друже мій. Хай заспокоїть тебе Господь. Шихов нехай знайде чого шукав Лист цей писаний із Москви, коли Філарет був ректором Московської Духовної Академії та вирушав ревізором до Володимирської Семінарії. Казначею Московського Богоявленського монастиря, якого Філарет був Архімандритом. Книги розуміються, що виписуються для Академії з Риги від Гетшеля. Академічному, ієромонаху Геронтію. До квартири ректора в Академії. Під екіпажем розуміється академічна, старого фасону, ревізорська коляска. У ній Філарет їхав з Академії до Москви і потім до Володимира. Лист писаний із Москви, із Богоявленського монастиря, куди Філарет приїхав на вакацію. Дорога до Москви була худа, особливо на початку, без сумніву внаслідок бруду після дощу, який утруднював шлях особливо на глинистих горах за Посадом. Шосейної дороги тоді ще не було. Аммон, відомий протестантський богослов-неолог першої половини цього століття († 1850 року в Дрездені). Філарет говорить про твір його під назвою: Fortbildung des Christenthums zur Weltreligion 1840 Biblische Theologie ven Cölln, професора Богослов'я в Бреславському Університеті († 1833); вийшла у Лейпцигу у 1836 році. Під міркуванням розуміється магістерська дисертація студента Академії Семена Поспелова, що закінчив у 1840 році, «про світопомазання», яка тоді друкувалася. Твори на ступінь магістра надсилалися на розгляд до Синоду. Записка про стародавнє становище Лаври означає початок вийшов у світ 1842 року твори А.В. Горського під назвою: історичний опис Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. Йдеться про копії з указів та розпоряджень духовно-навчального управління, що належать до семінарій взагалі. Ці укази та розпорядження були потрібні для призначеної для відкриття з вересні 1840 року духовної семінарії в Симбірську. Для неї ж були потрібні і каталоги книг, необхідних для семінарії. Крім міркування Поспєлова про світопомазання в тому ж 1840 надруковано ще міркування студента того ж курсу Олексія Зерчанінова «про важливість християнських подорожей до святих місць». Говориться про вакантне місце наглядача Вельського духовного училища (Вологодської Єпархії), на яке і був призначений курс іеромонах Іона Оболенський, який закінчив у 1840 році, недовго, втім, прослужив там і звільнений з посади. Андрій Іванович Смеловський, колишній професором Московської Академії і в 1839 вступив на службу в Св. Синод. Філарету наказано було указом Св. Синоду від 18 червня 1841 зробити огляд семінарій Пензенської та Тамбовської. У липні, за оглядом Пензенської семінарії, він прибув до своєї рідної семінарії Тамбовської, в якій ректором був тоді архімандрит Адріан Тяжелов, який закінчив курс у Московській Академії старшим кандидатом у 1828 році, а інспектором був ієромонах Макарій Малонівський магії. Адріані один із сучасників, який добре знав його, пише, що «простий душею, лагідний, незлобивий, він був простий і розумом. Управительських здібностей для такого великого навчального закладу (учнів було до 700 осіб) у ньому не було й тіні» (Тамбовськ. Єпарх. Ведом. 1880 № 18 стор. 506). Адріана того ж року перевели на посаду ректора до Чернігівської Семінарії. Калузькі учні Дмитро Воскресенський та Павло Казанський (нині Архімандрит Московського Данилова монастиря Амфілохій). У 1840 році вони не витримали прийомних іспитів для вступу до Академії і просили Митрополита дозволити їм слухати Академічні лекції. Лавра, по бідності їх, дала їм приміщення та стіл. Через рік вони подали Митрополиту прохання, в якому писали, що вони «протягом року з можливим старанням займалися тими самими предметами, які викладали студенти нижчого відділення Академії, і писали твори на пропозиції, що даються від наставників студентам цього відділення». Вони просили «наказати піддати їхньому випробуванню і, якщо виявляться гідними, включити їх до казеннокоштовних студентів. На цьому проханні Митрополит дав резолюцію: «Академічна конференція, на відміну від інших, звернути увагу на особливу ревність прохачів до вчення, якою вони, долаючи труднощі, терпляче і постійно йшли, і взявши про них відомості від наставників і випробувавши їх, дивлячись з того, що виявиться, ухвалити належне визначення». На усному випробуванні Воскресенський і Казанський відповідали досить добре, з чотирьох семестрових творів їх деякі визнані досить хорошими, інші порядними і вони як «що подають добру надію до продовження Академічної освіти» прийняті до казеннокоштних студентів (Справи Акад. конференції 1841 № 9). З Тамбова Філарет заїжджав до Воронежа для поклоніння мощам Святителя Митрофана. Незабаром після повернення ректора Філарета до Академії після вакації 1841 року, зі Св. Синоду отримано в Академії указ (від 3-го вересня), яким наказувалося Філарету вирушити до Симбірська для провадження дослідження у справі про заворушення в Симбірській Семінарії. Він виїхав із Москви 18 вересня. Єромонах Євстафій Романовський, кандидат Московської Академії 1834 року. Згодом був Архімандритом Московського Симонова монастиря. З недавнього часу там же на спокої. Рукопис цей після Описана А.В. Горським (опис рукоп. синод. Бібліотеки відділ 2 № 133). Це повчання на неділі, складені Костянтином пресвітером Болгарським з Бесід Золотоуста, творінь Кирила Олександрійського та Ісідора Пелусіота. Рукопис пергаменний XIII Століття. У ньому зображення Бориса Михайла, князя Болгарського, у якому Болгарія прийняла Християнську віру. Келейник ректора Філарета. О.А. Голубинський ревізував Віфанську Семінарію 1840 року. Ректором Симбірської Семінарії був Архімандрит Гавриїл Воскресенський, магістр другого курсу Московської Академії, відомий автор історії філософії. Інспектором був Благовидов, секретарем правління Халколіванов, магістр Московської Академії 1840 року. В указі Св. Синоду перераховані заворушення в Симбірській Семінарії та з навчальної та економічної частини. По першій намічено, що зараховані до дійсних учнів середнього відділення двоє, які ще раніше вибули з Семінарії; одному учневі можна навчатися у середньому відділенні, як і раніше, що він був удостоєний Казанським Семінарським Правлінням до переведення з нижчого у наступне відділення. Двох учнів, виключених із середнього відділення Казанської Семінарії, допущено ректором до слухання уроків у Симбірській Семінарії, внесено їм у списки та допущено до річного іспиту. До списку наставників Семінарії включено кандидатів Любимов та Панінського, ніким не визначених у службу. Щодо господарської частини: суми видавалися ректором без дозволу Правління та вписувалися до книги його рукою. Суми на матеріали видавалися до доставки матеріалів до Семінарії, книга витрат не прошнурована і не затверджена печаткою Правління. Хліба для учнів у Семінарії не пекли, а купували печений. Їжа в них була мізерна; квасу не видавалося. Підряду на влаштування взуття та миття білизни зроблено не було і т. п. Внаслідок таких несправностей Св. Синод ще до проведення дослідження Філаретом ухвалив: ректора Архімандріта Гавриїла звільнити з посади і з тим разом зовсім з духовно-училищного відомства, залишивши йому в керування Казанським Зилантом; на місце його визначити інспектора Чернігівської Семінарії Архімандрита Іоаннікія. Інспектора Благовидова також звільнити з посади та перевести його на наставницьку вакансію до іншої Семінарії (Дел. Моск. Акад. Правд. 1841. № 6). Інженерний офіцер, спрямований на огляд семінарських будівель. Ігумен Іоан Преображенський, кандидат Московської Академії 1834 року. Феодор Олександрович Голубинський та Петро Спиридонович Деліцин – професори Московської Академії. Існує переказ, що мати Філарета, Настасія Василівна, померла від горя через те, що син не прийшов до неї під час перебування в Тамбовській семінарії на перевірку (Черніг. Єпарх. Вісті 1870 № 21). Архімандрит Арсеній, економ Троїцької Лаври. Про журнал: «Твори святих отців», який був уповноважений Священним Синодом видавати Московської Академії і видання якого почалося в 1643 році. Статті до журналу: Творчість св. отців. Слова і промови єпископа Саратовського Якова були передані в цензурний комітет. Вони виїхали в 1847 році. Тогу вабог. Це єврейські слова з 2-го вірша 1-го розділу книги Буття, які вживаються щодо первісного стану землі: земля була невидимою і неспокійною (згідно з перекладом LXX). Акила, Симмах і Феодотіон переклали їх по-різному: митрополит Філарет («Записки до книги Буття») надає їм значення: дивовижна порожнеча. У листі Філарета ці слова означають щось складне для розуміння. Оо. Платон, Агафангел та Євген – ієромонахи, бакалаври Академії. Перший – згодом Архієпископ Костромський, другий – Волинський; третій Єпископ Симбірський; Василь Сергійович Соколов, бакалавр грецької мови та секретар Правління, Олександр Сергійович Терновський – бакалавр математики. Філарет повернувся до Академії 16 листопада. Щомісяця в Академії складали список учнів, які надали особливі успіхи з того чи іншого предмета. Петро Козмич Славолюбов, бакалавр Академії. Митрополиту Петербурзькому. Макарій Зімін, ректор Тверської Семінарії, магістр Московської Академії 1824 року. Феодотій Озеров, Єпископ Староросійський з 1837, а з 1842 Симбірський. Наступником Філарета за посадою ректора Московської Академії визначено інспектора цієї Архімандрит Євсевій, згодом Архієпископа Могилевського. Книги витрати з Академії. Обер-прокурор Св. Синоду. Опанас Дроздов, ректор Петербурзької Академії, згодом Архієпископ Астраханський († 1876). В.М. Карпов, професор філософії у Петербурзькій Академії. Це підручник з філософії: Winkleri institutiones philosophiae universae. Київський Митрополит Філарет Амфітеатрів захищає професора Карпова як вихованця і потім бакалавра Київської Академії. Ф.А. Голубинський, що ревізував у 1840 році Віфанську Семінарію, довго не представляв звіту з ревізії. (Сі. лист 18). В.І. Кутневич, обер-священик армії та флоту, швагер Голубинського. А.В. Горський на канікулярний час їхав до своїх батьків у Кострому. Київський Митрополит – Філарет; Іона – колишній екзарх Грузії; Гавриїл – Рязанський; Йосип – Литовський; Венедикт - вікарій С.-Петербурзький. Своє дослідження про Серапіона, Єпископа Володимирського, проповідника ХIII століття, Філарет надрукував у 1844 році в додатках до Творінь Св. Отців. У Герменевтиці Афанасій висловив осуд єврейському тексту Біблії, вимагав канонізації перекладу LXX, говорив про недостатність Св. Письма для вказівки істин віри. Митрополит Філарет суворо розібрав герменевтику Афанасія, і їй не дано ходу. А.В. Горський був секретарем зовнішнього правління Академії. Історичне вчення про отців церкви. Вийшло у трьох томах у С.-Пб. 1859 року. Філофей згодом Митрополит Київський був тоді інспектором Петербурзької Академії. Директор духовно-навчального управління при Св. Синоді. Брат О.В. Горського Володимир Васильович був на службі у Пекінській місії. Йдеться про літографований переклад Старозавітних книг Павського. Весь хід справи про цей переклад, так само як думки Митрополита Московського Філарета щодо цієї справи викладено докладно у статті П.С. Казанського у Правосл. Огляд 1878 січень. Див. листи 17, 25, 27, 28. Klee Katolische Dogmatik. 2 Theile. Mainz. 1835. Життя св. Григорія Богослова, написана Бакалавром Московської Академії М.І. Салмін, і надрукована в 1-й книзі творінь Св. Отців за 1843 рік. Платон Фівейський (згодом Архієпископ Костромський) бакалавр Московської Академії з 1834 року. У січні 1842 року призначений ректором Казанської семінарії. Ієромонах Макарій Малиновський. Федір Олександрович Голубинський ревізував Віфанську Семінарію 1840 року, але звіт про ревізії подав Св. Синод вже у квітні 1842 року. Про ставлення Митрополита Філарета до перших робіт Московської Академії з видання Творінь Св. Отців див. в Історії Московської Духовної Академії стор. При прийомі Московської Академії новим ректором Євсевієм виявилося, що й по бібліотеці зроблено за Філаретом значну перетримку в сумах. І. Ахматов, відомий автор історичного та хронологічного атласу в історії Карамзіна. Спб. 1845. А.В. Горський прийняв раду Філарета і вступив на посаду бібліотекаря Академії у 1842 році. У сороковому році, внаслідок голоду в Ліфляндії, селяни тамтешні у великій кількості виявили згоду переселитися в південний край. Поміщики та орендарі, побоюючись, що внаслідок виселення селян робітнича праця сильно подорожчає, насильно утримували селян від переселення. Коли і це не допомогло і ворожі відносини селян до поміщиків та фермерів посилилися, тоді знадобилася військова команда. Ієромонах Євсевій Сахаров, бакалавр Московської Академії, згодом єпископ Симбірський. Ієромонах Макарій Малиновський. лист 17. Casim. Oudini commentarius de scriptoribus ecclesiae antiquis. Tom. 1–3. Francofurti 1722 року. Summa Theologiae Christianae. Scripsit de Ammon, theologus. Drezdensis 1830 року. Під генералами розуміються члени Синоду, яких становище при Обер-Прокурорі, графі Протасові, було дуже смішно. Ректор Московської Академії архімандрит Євсевій отримав в управління Московський Богоявленський монастир, яким до нього керував Філарет. Слуга О.В. Гірського. Муханова, – чотири сестри, поміщиці, які жили неподалік Троїцької Лаври. Агапіт, колишній єпископ Томський, який жив у Москві на спокої і в 1843 році отримав до управління Воскресенський монастир. Архімандритом Донського монастиря був Феофан. Щодо літографованого перекладу Біблії Павської. Брат О.В. Горського, Володимир, студент Петербурзької Академії, який у 1839 році вирушив з архімандритом Полікарпом у місію до Пекіна і там помер. Інспектор Московської Академії. Йому належить посланий з Володимира секретний донос про переклад Біблії. Вочевидь історичне вчення про отців церкви. Зрозуміло літографований переклад Старозавітних книг, Павського. Див. Листи 27 і 28. Халколіванов, магістр Московської Академії 1840 року. Помер у 1882 році у сані Самарського кафедрального Протоієрея. Журнал: Творіння Св. Отців, проект видання якого складений був Філаретом ще під час перебування його ректором Академії. Синодальний ризничий та бібліотекар Синодальної бібліотеки у Москві. Зрозуміло Сербіновича та інших чиновників, які служили за Графа Протасова. Ректор Петербурзької духовної Академії. Євген Сахаров, ієромонах, бакалавр Московської Академії. Бакалавра Моск. дух. Академії Є. В. Амфітеатрова. Але виклик Я.К. Амфітеатрова із Києва не відбувся. Голубинський, професор Московської Академії. лист 18. Про Муханових див. прямуючи. до листа 24. - Савватій, ієромонах Троїцької Лаври, згодом ризничий. Зрозуміла невідомість часу, коли вирушить до Риги. Філарет говорить про гоніння, підняте ще внаслідок указу Св. Синоду від 14 травня 1825 року, на книги містичного змісту, до яких належали твори Якова Бема, Юнга Штіллінга, Еккартсгаузена, пані Гіон, Сіонський Вісник та інші. За Петербурзької духовної Академії складено Комітет для розгляду шкідливих книг. Водночас наказано єпархіальним Преосвященним донести Св. Синоду зі своєю думкою про шкідливі книги, які в Синодському указі. Справа переслідування цих книг тривала довго: у книгопродавців книги були відібрані поліцією. Члени Комітету вибували, на їх місце обирали нові. Преосвященні повільно виконували указ Синоду та отримували підтвердження про прискорення справи. 1843 року Митрополит Антоній, затвердивши думку Комітету щодо переслідуваних книг, визначив винищити їх за допомогою спалення. У грудні 1846 року був складений проект визначення Св. Синоду, щоб усі книги, що значаться в реєстрі, витребувати з єпархій у Св. Синод. (Див. Історію перекладу Біблії російською мовою, І.А. Чистовича в 1-й Частині Христ. Чт. за 1872 р. країн. 690 і наст.). Потрібні були наставники у нововідкриту в 1842 році Казанську Духовну Академію. І. А. Смирнов, магістр М. Д. Академії 1840, з бакалаврів по кафедрі громадянської історії в М. Академії, переведений в Казанську Академію в 1842 на клас філософських наук зі званням ординарного професора. Помер у 1860 році священиком Петербурзької, Хрестовоздвиженської, Ямської вулиці, Церкви. Федір Васильович Флоринський магістр М. Д. Академії 1838, Бакалавр Єврейської мови в М. Академії. П.І. Капустін, магістр М. Академії 1840 З наставників Тобольської Семінарії, бакалавр філософії в М. Академії з 1842 року. Нині Протоієрей Московського Архангельського собору. Флоринський не вступив до Казанської Академії, але в тому ж 1842 визначений священиком до Московської Казанської Церкви в колишньому Новинському Монастирі і помер у 1868 році. У Казанську Академію призначено наставниками, які закінчили в 1842 році курс у М. Академії: Н.В. Мінервін, Π.І. Палімпсест, Η.П. Соколов та Є.В. Зубків. Василь Покровський, магістр М. Академії 1840 В.М. Ундольський, кандидат того ж курсу, відомий бібліограф та археолог. П.К. Славолюбов, бакалавр М. Академії. Письменник житія Преп. Сергія. Воєводу; діяв проти Поляків під час облоги Троїцької Лаври, предка Д.П. Голохвастова. Останній надрукував у VI та VII книжках Москвитянина за 1842 рік зауваження на опис Лаври А.В. Горського, у яких захищав свого предка від підозри у зраді. Статтю свою про Кирила та Мефодію А.В. Горський посилав Філарету на перегляд у рукописи. Статтю надруковано у Москвітянині 1843, червень. Зрозуміло заперечення проти зауважень про облогу Троїцької Лаври – стаття А.В. Гірського. Надрукована у грудневій книжці Москвитянина за 1842 рік. Писається проти статті Д.П. Голохвастова, який надрукував у червневій та липневій книжках Москвитянина за 1842 критику на історичний опис Троїцької Сергієвої Лаври А.В. Гірського. З ректорів Харківської Семінарії переведено на ту саму посаду до Віфанської Семінарії. С.І. Коньков, купець Сергієвського посада. Просить іншого екземпляра. Див. наступний лист. Твори Св. Отців, які почали виходити з 1843 року. «Дослідження про проповідника ХIII століття, Володимирського Єпископа Серапіона» – стаття Філарета, надрукована в додатках до Творінь Св. Отців за 1843 год. Історичне вчення про Отців Церкви, Філарета. лист 38. Максим Грек, стаття Філарета, надрукована у листопадовій книжці Москвитянина за 1842 рік. А.В. Горський на свято Різдва Христового і на літні канікули зазвичай їхав у Кострому до свого батька, соборного Протоієрея. Зрозуміло, брат О.В. Горського Володимир, який служив при місії в Пекіні. Ректор Петербурзької Академії. Листопадової книжки, де вміщено статтю Філарета про Максима Грека. Бабуся в Лаврській богадільні, якій допомагав Філарет, будучи ректором Академії. Першу книжку Творінь Св. Отців. У біографії Григорія Богослова, надрукованої в першій книжці Додатків до Творінь Св. Отців. Деліцина, який редагував переклад Григорія Богослова у виданні Творінь Св. Отців. До Філарета був Єпископом Ризьким, вікарієм Псковським, а в 1841 переведений у Вороніж на посаду Вікарія. Інспектор М. Духовної Академії. На початку 1843 року зроблено в сан Архімандрита, без управління монастирем, тоді як товариш його по Академії Алексій (згодом Архієпископ Тверський) у тому ж 1843 році, будучи призначений Ректором Московської Семінарії та Архімандритом, отримав в управління Заїконоспасський монастир. У нововідкриту Казанську духовну Академію. Міркування про хрест Філарет веде з приводу зауважень А.В. Горського на надіслану їм у редакцію Творень Св. Отців статтю: «Свідчення часів апостольських про те, як має писати ім'я: Ісус і зображати хрест». Надрукована у Додатках до Творінь Св. Отців за 1843 рік. Розуміє розбір «опису рукописів Румянцевського музеуму, складеного Сходовим». Надрукований у 2-му томі Москвитянина 1843 року. Колишній скарбник Троїцької Сергієвої Лаври. Стаття про православну Христову Церкву належить Ректору М. Д. Академії Архім. Євсевію і надрукована в 1-му томі Додатків до Творінь Св. Отців за 1843 рік. Говорить про Іларіона, якого слова наводить Грозний у своєму посланні до Білозерського ігумена Козла. Зрозуміло, стаття: «звідки корінні жителі Ліфляндії отримали Християнство – зі Сходу чи Заходу»? Надрукована у Москвітянині за липень 1843 року. Розуміє опис рукописів Румянцевського музеуму. Архієпископ Курський, який був присутній у Синоді. Студенти Московської Академії випуску 1842 року. Платон Фівейський, колишній бакалавр Московської Академії, в 1842 визначений ректором Казанської Семінарії, а в 1843 переведений на ту ж посаду в Орел. Був тим часом ректором Харківської Семінарії. Георгія Кониського. Надрукована у Читаннях товариства історій та старожитностей. Філарет говорить про матеріали для історії Російської Церкви. Історичне вчення про Отців церкви. Історичне вчення про Отців церкви. Попередній лист. За статтю про Серапіона, Єпископа Володимирського, надруковану в Додатках до Творінь Св. Отців. Перший том історії Російської церкви. Заради недоліків, що вкралися. Про поведінку перших християн щодо язичників. Д.Г. Левицького, магістра. М. Д. Академії 1842 року. Про хресні ходи православної церкви – міркування І.М. Анічкова, магістра М. Д. Академії 1842 року. Симон Тодорський, Архієпископ Псковський, помер. 1754 року. Голоохвастов у Москвітянині 1844 (червень і липень) надрукував антикритику на критику А.В. Гррського проти його зауважень про облогу Троїцької Лаври. Очевидно, що наближений до Імператора Миколи, Генерал-Ад'ютант, Шеф Корпусу Жандармов, Граф А.X. Бенкендорф, який помер 11 вересня 1844 року, на шляху з Німеччини до Росії. Вочевидь святкування дня відкриття М. Д. Академії 1-го жовтня. День преп. Сергія, 25 вересня. Філарет говорить про перший том своєї історії Російської церкви, який він попередньо переслав для перегляду А.В. Гірському. Жовтня 9-го 1844 року Горський здав рукопис до духовно-цензурного комітету при власноручно написаному ним проханні, і вона надійшла на розгляд до Ф.А. Голубінському. При багатьох своїх заняттях, Голубинський повільно вів справу розгляду історії Філарета, і цей, як видно з наступних листів до Горського, невпинно скаржився Горському на повільність цензора. Минув рік – і рукопис ще не був розглянутий. Філарет просив Горського, щоб рукопис передано був іншому цензору, ректору Віфанської семінарії, Архімандриту Філофею. У 1846 році Філарет писав про свій рукопис Митрополиту Філарету, який внаслідок цього в резолюції від 29 квітня писав до цензурного комітету: «клопотаю про поспішання розглянути твори, представлені, скільки мені відомо, від Преосвященного Єпископа Ризького». Ця резолюція порушила справу. Рукопис був розділений між усіма трьома членами цензурного комітету. Філофей розглядав §§ 1–15 та 45–58 і схвалив їх до друку, але за умови, «якщо змінено буде початок § 1-го, в якому відкидається переказ про проповідь Апостола Андрія на горах Київських». Схвалення Філофея було 14 квітня 1847 року. Інший цензор, Протоієрей П.С. Деліцин розглядав з рукопису дві статті: про церковне управління і життя християнської, й у Жовтні 1847 року дав схвалення, зауваживши, втім, що «в мові автора, від бажання висловитися коротко і, зустрічаються висловлювання і мовні звороти дещо неприродні, але вони не перешкоджають зрозумілості промови. Ф.А. Голубинський розглянув інші частини рукопису і підписав його до друку 9 жовтня 4847 року. Книга побачила світ 1848 року, слід. через 4 роки, за поданням рукопису в цензуру. (Див. діл. моск. дух. цензурн. Комітету 1847 р. №. 52). Іоан Соколов (згодом Єпископ Смоленський) з бакалаврів Московської Академії в грудні 1844 року переведений на посаду бакалавра Петербурзької Академії. Володимир Григорович Назаревський і Хома Іванович Варвицький, які закінчили курс у Московській духовній Академії у 1844 році, на запрошення Філарета, виявили згоду вступити на службу до Риги. Перший було визначено ректором училища. Помер у 1881 році у сані Протоієрея Московської Трифонівської церкви. Останній є ключником Ризького Собору. Переведений Філаретом з грецької і побачив світ 1848 року. Григорія Богослова, якого творіння у російському перекладі закінчено 1845 року. «Додаткові сказання про подвижництво святих і блаженних Отців». Видані Ректором Євсевієм у 1845 році. Надрукована у додатках до Творінь Св. Отців за 1845 рік Професор Московської семінарії, який завідував друком творів Філарета. Ректор Віфанської семінарії, згодом митрополит Київський. Історія Флорентійського Собору – магістерський твір І. Остроумова, який закінчив курс у Московській Академії 1846 року. Але з праці, який ужив під час виправлення цього твору А.В. Горський – воно справедливо може вважатися його твором. Розуміє нового ректора Академії Алексія після архієпископа Тверського. Розуміє Бесіди ректора Євсевія про рятівні обряди, що друкувалися в додатках до творінь Св. Отців. Статтю про Кирила та Мефодію, надруковано. у читаннях Москов. історич. товариства за 1846 та 1847 роки. Протасова, обер-прокурора Св. Синоду. Студент Академії Сергій Кунаєв у нападі іпохондрії позбавив себе життя пострілом із пістолета. Стаття про преп. Йосипа Волоколамського надруковано у Додатках до «Творіння Св. Отців» за 1847 рік. Вона належить не А.В. Горського, а П.С. Казанському. Брат О.В. Горського, який помер на службі у Пекінській місії. Цей лист Митрополита надруковано у 1-й книзі Додатків до Твору. Св. Отців за 1884, № 24. Портрет Філарета, який зараз знаходиться в актовому залі Академії. Стаття Філарета про св. Димитрію Солунському та Солунських слов'янах надруковано в Чтені. Суспільства Історії за 1848 рік. Смирнова, магістра Московського Духа. Академії, потім простого професора Казанської Академії. У 1847 році він залишив службу при Академії і в 1848 вступив до священика в одну з московських парафій. А.В. Горський отримав дар від Макарія, колишнього тоді інспектором Петербурзької Академії, його Історію Київської Академії, що він сповіщав Філарета. Нафанаїл Савченко, згодом Архієпископ Чернігівський † 1875 року. Леоніда Краснопєвкова (згодом Архієпископа Ярославського) у квітні 1848 року з викладачів Віфанської Семінарії переведено в Моск. Академію на посаду бакалавра. І.М. Анічков, екстраординарний професор Моск. Академія зголосилася прийняти сан священства. Агафангел на той час ректор Костромської семінарії, згодом архієпископ Волинський. Професора М. Д. Академії. Закінчили курс, в 1848 році. Кирило ІІ, митрополит Київський. Колишній єпископ Єкатеринбурзький, а тим часом Вологодський. Йдеться про останній, синодальний період історії російської церкви Філарета, що вийшов в 1848 році. Феофілакта, Архієпископа Тверського, який видав Камінь віри. § 15 Синод, періоду історії Р. церкви: Боротьба з реформацією. Ізраїль Лукін переведений із ректорів Херсонської Семінарії до Харківської 1848 року. Був потім ректором Київської Академії та єпископом Вінницьким, 1864 року. Єпископ Харківський з березня до листопада 1848 року, потім Подільський, Вятський, Таврійський. Зрозуміло твір єпископа Астраханського Платона Любарського († 1811) про ієрархію Вятську та Астраханську, надруковане П.С. Казанським у читаннях Московського товариства істор. та давн. 1848 року. Магістерський твір Василя Нечаєва, який закінчив курс у Московській Академії 1848 року. Нині Протоієрей та редактор Душекорисного читання. Т. е. щодо опису її рукописів, що доручено було А.В. Гірському. Вийшов другим виданням у Харкові 1849 року. Я.А. Позняку, Віце-директор канцелярії Св. Синоду. Нині протоієрей Московського Архангельського Собору. Смирнов Іван Олексійович, колишній професор Казанської Академії і на той час священик у Москві. Руднєв – автор твори про єресі та розколи в російській церкві. Магістерський твір Г. П. Смирнова-Платонова, який закінчив курс в М. Д. Академії, в 1850 нині він - протоієрей московської церкви Успіння на Остоженці. Очевидно стаття Ректора Петербурзької Академії Макарія, надрукована в Християнському читанні 1849 року під назвою «три пам'ятки російської духовної літератури XI століття». Магістр М. Д. Академії 1840 року. 2 вересня 1851 року була у Лаврі Імператриця Олександра Феодорівна з Цесарівною, з деякими Великими князями та княгинями. Преосв. Євсевій, у грудні 1850 року призначений у нововідкриту Самарську єпархію, писав (від 19 жовтня 1851 р.) до А.В. Горському, що при призначенні до Самари йому на заміну угідь до Архієрейського будинку обіцяно видавати щороку по 1150 р. асс., але це обіцянка був виконано. Сергій Ляпідевський, як цензор, нині Архієпископ Кишиневський. Директор канцелярії Св. Синоду. Колишній 1838–9 р. професор М. Д. Академії. Порфирій (після у чернецтві Прокл) кандидат М. Д. Академії 1850 року. Вступив до Академії з Харківської семінарії. Євгена з ректорів Московської Семінарії визначено ректором Московської Академії; Нафанаїла Нектарова з інспектора Віфанської Семінарії визначено в ній ректором на місце Леоніда Краснопєвкова, якого переведено в Московську Семінарію. Єпископа Катеринославського. А.В. Торський навчив орден св. Володимира 2-го ступеня. Зрозуміло, історія Московської Слов'яно-греко-латинської Академії С. Смирнова, що друкувалася в Додатках до Творінь св. Батьків. Π.М. Волхонський, помічник інспектора Московської Семінарії, був коректором журналу Творіння св. Батьків; коригував і твори Філарета. Стаття преосв. Макарія: нарис історії російського розколу. Стаття професора М. Д. Академії В. Д. Кудрявцева, надрукована у Додатках до Творінь св. Батьків за 1852 рік. М. С. Боголюбський, магістр Моск. Дух. Академії 1848 року. Капітон Іван. Невоструєв, співробітник А.В. Горського за описом Синодальної бібліотеки. І.М. Анічкова-Платонова, професора Моск. Духовні. Академії. Надруковано у Додатках до Творіння св. Батьків за 1882 рік. Про кінцеві причини – твір професора М. Д. Академії Д. Г. Левицького. Євсевій, єпископ Самарський, 1856 року переведений до Іркутська. Житія Російських святих О.М. Муравйова. «Огляд російської духовної літератури» Філарета, єпископа Харківського, надрукований у 1857 році у записках Академії наук. Автор житія Єфросіна Псковського. Філарет був викликаний до Петербурга для присутності в Синоді. Єпископа Мелітопольського. Творіння св. Григорія Ніського розпочато друкуванням з 1861 року. "Російські святі" Філарета. Порфирій Соколовський. Наступного року переведений до Уфи. Філарет приїжджав до Академії з нагоди відзначення 50-річного її ювілею.