Книга шестая

Я думав, що після поразки змія 40 у [самій] середині, не оживе нове породження ехідні, і після смерті Сціли, за шаленством поетів, вже не лютуватимуть проти мене пси Сцили, що не перестають гавкати, і, по поразці єретиків рукою Божою, не будуть і; [Але] сама брехня не вмирає, коли залишилися дитинчата, що успадкували ненависть їх до нас, і приймаючи наш образ, не залишають отрути старої матері та лукавого Улісса, і тільки губи обмазують медом і, за словами Писань ( Пс. 54:22 ), зробили слова свої більш м'яко ; стріли вогняні, які мають бути відбиті і гашені щитом віри. Це я сказав, дочко Євстохія, щоб мені, трудящомуся над твором пророчим і бореться з єретиками, ти допомагала молитвами і щоб Господь Своїм розумом через мої уста пояснив і шостий том тлумачень на Єзекіїля, і щоб благодаттю того ж Духа, про те, що ми прочитали в тому ж Духа, і щоб благодаттю того ж Духа Писаннях, було відкрито це також і нам, які пояснюють, щоб ми могли сказати: уста моя відкрита і привернула Духа (Пс. 118:131). Іез.XVIII:1–2. І було до мене слово Господнє, що казало: Нащо ви звертаєте між собою притчу в приказку в Ізраїлевій землі, кажучи: Батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах була оскомина? LXX: І було слово Господнє до мене, що казало: Сину людський, що це за притча у Ізраїлевих синів, що кажуть: Батьки їли кислий виноград, а в дітей на зубах була оскомина? Того, що сказали LXX: Сину людський, в єврейському немає. Учить божественне Писання тому, що сказане у Виході: Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, віддай гріхи батько на чада до третього і четвертого роду ненавидящим Мене, і твори милість у тисячах тих, що люблять Мене, і зберігають накази Моя (Вих. 20:5 Став біля Мойсея і покликав Мойсей Ім'я Господнє, і мімоїді Господь перед лицем його і закликай до нього, говори: Господь Бог щедрий, і милостивий, довготерпеливий, і багатомилостивий, і правдивий, і правду бережи, і милість у тисячі, відлучай беззаконня, і неправди і неправди. і чада чад до третього і четвертого роду (Вих. 34:5–7 ), так має розуміти, якби це була приказка і притча, так що інше виражається в словах і інше полягає в думках, про що ми також сказали вище в притчі про двох орлів. Тому і Господь у псалмі каже: відкрию в притчах уста Моя, провіщаю ганення спершу (Пс. 77:2). І в Євангелії притчу про насіння і кукіль і про гірчицю, [насіння] якої хоча найменше насіння, проте виростає великим деревом (Мф. 13:32), Він так пропонує, що вона одне представляє в словах, а інше укладає в думках. І ми дотепер думали, що два свідчення з Виходу, які ми представили вище, не складають притчі, але виражають просту думку. І хоча ми не наважилися б щось сказати і, будучи глиняною посудиною, говорити проти горщика, чому Ти так чи так зробив мене, проте ми допускали непомітно спокусу внаслідок того, що могло здатися несправедливістю Божою те, що один грішить, а інший несе покарання за гріхи. Бо якщо Він віддає за гріхи батьків дітям до третього та четвертого роду, то видається несправедливим, що один грішить, а інший карається. Але через те, що далі слідує: тим, хто ненавидить Мене, усувається спокуса щодо загрози або наказу. Бо не за те вони караються до третього і четвертого роду, що їхні батьки грішили, хоча швидше мали б бути покараними батьки, які грішили, а за те, що вони наслідували батьків і ненавиділи Бога за успадкованим злом і що нечестя перейшло з кореня також і на гілки. Зазвичай єретики, які не приймають Старого Заповіту, говорять з приводу цього місця проти Творця: як може бути благим і справедливим Бог Закону і пророків, який, залишаючись спокійним і замовчуючи щодо гріхів батьків, віддає [за них] тим, котрі не грішили, – скоріше навпроти того, яка в Ньому просить Його, і в Ньому просить Його, що в Ньому жестів, і що Він грішить до Нього. роду! Їм ми відповімо, що й у цьому проявляється благо Бога Творця. Бо це не властивість жорстокості та суворості, що Він утримує гнів до третього та четвертого роду, а ознака милосердя, що Він відкладає покарання за гріх. Бо говорячи: Господь Бог щедрий і милостивий, довготерпеливий і багатомилостивий і додаючи: віддай беззаконня батько на чада і чада чад, вказує цим на те, що Він такий милосердний, що не одразу карає, але відкладає ухвалу про покарання. Якщо ж покарання грішників відкладається до третього та четвертого роду, то що ще більше Він робить із праведними та святими? [Щодо цього] далі йде: і правду бережи, і милість у багато тисяч зберігає накази Його і дотримується заповідей Його. У Приповістях написано: як грон кисле шкода зубом і дим очима, тако законопреступ творящім (Припов. 10:26). Звідси ясно, що не в інших болять зуби і піддаються оскому, а в тих, що їли кислий виноград. Сенс же цього місця наступний: подібно до того, як якби хтось сказав: батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах була оскомина, то це було б дивно і не мало б ніякої послідовності: так несправедливо і ні з чим не відповідно те, що батьки грішать, а діти і онуки мучаться. Деякі написані у Виході: віддай гріхи батько на чада до третього і четвертого роду так пояснюють, що відносять [це] визначення до душі людської, кажучи, що батько у нас – це найменше обурення почуттів (levem рunctum sensuum) і гріховні збудження, а син – якщо в думці що зародилося виконуєш на ділі, а правнук, тобто четвертий рід - якщо не тільки зробиш те, що погано і злочинно, але й хвалитимешся своїми злодіяннями згідно з написаним: коли прийде нечестивий в глибину лих, недбає (Припов. 18:3). Отже, Бог ніколи не карає перші та другі збудження помислів, які греки називають προπαθείαι, і від яких ніхто з людей не може бути вільний; а то [карає], якщо хтось вирішив виконати задумене або не захоче через покаяння виправити зроблене. Тому написано: «ніхто з людей не безгрішний, хоч би був один день життя його. А роки життя його перелічені» (Іов. 14:4–5). І в іншому місці: хто похвалиться чисто мати серце (Припов. 20:9)? І ще: зірки також нечисті суть перед Ним, і в ангелах Своїх скрупульозно що побачили (Йов. 4:18; 25:5). Якщо ж ця висока природа не чужа гріха, то що має сказати про людей, які, одягнені тлінною плоттю, повинні говорити з апостолом: окаянен аз людина: хто мене позбавити тіла смерті сея ( Рим. 7:24 )? і які, виконавши все, повинні сказати: раби неключними есми: бо, що повинні бехом сотворити, сотворихом (Лк. 17:10), і: Аще не Господь збудує дім, всує трудячися, хто тримає: аще не Господь збереже град, всує бде стрег. На доказ же того, що не перший поштовх помислу або, краще, не слабке збудження думки карається Богом, а то, якщо, що зародилося в думці, виконаєш на ділі, слід навести те [свідчення] з Буття: Хам згрішив, насміявшись над наготою батька, але покаранню проклятий, каже, Ханаан; раб буде братам своїм (Бут. 9:25). Бо яка справедливість у тому, що батько згрішив, а над сином вимовляється вирок? Також у тому, що апостолом наводиться в протилежний бік, (саме) – що дружина рятується, якщо дочки її перебувають у вірі, і святості та цнотливості (1Тим. 2), здається несправедливим рішення, що батьки врятуються, якщо діти та онуки будуть доброчесними. Бо скільки є святих батьків, які мають худих синів, і навпаки, скільки батьків-грішників, які народжують праведних та святих дітей! Таким чином, усе, про що ми вище сказали, має розуміти в тому сенсі, що гріхи батьків і тих, хто народжує, караються в гілках, а не в корені. Щодо приказки чи притчі поки що достатньо буде сказати, що закон і пророки, тобто Вихід і Єзекіїль або, краще, Сам Бог, який тут і там говорив, аж ніяк не суперечить рішенням або виправляє в одному місці те, що неправильно сказав в іншому. Якщо ж хтось може знайти найкращий чи інший зміст, який усував би спокусливість цих свідчень, які нібито взаємно суперечать, краще погодитися з його думкою. Іез.XVIII:3–4. Живу Я, каже Господь, – не буде вам більш притча ця приказкою в Ізраїлі. Ось усі душі – Мої, як душа батька, так і душа сина – Моя. Душа, яка згрішить, та помре. LXX. Живу Я, каже Адонаї Господь, - більше не будуть говорити притчу цю в Ізраїлі; бо всі душі Мої. Як душа батька, так душа сина Моя. Душі, що згрішить, та помре. Що означає: живу Я, говорить Господь, і притча або приказка, про це докладно ми вище сказали: її не будуть говорити в Ізраїлі, а у тих, які не мають пізнання про Бога і не можуть бачити істину. Всі душі, каже, – Мої, за створенням, а не за заслугою, як називався людиною Божою Мойсей, про яку написано: «Молитва Мойсея, людини Божого» (Втор. 33), і Ілля, який сказав начальнику п'ятдесяти воїнів: якщо чоловік Божий я єси, то нехай зниде на тебе. 1:12). Але людина гріха і син беззаконня не називається людиною Божою, подібно до того, як рабом і слугою Божим називаються ті, про яких не можна сказати: кожен, чини гріх, раб є гріха (Ів. 8:34). І ще: хто ж переможений буває, тому і робітник є (2Пет. 2:19). Подібно до того, як гріхи дітей не шкодять батькам, так і гріхи батьків не звертаються на дітей, але душа, яка згрішить, та помре, – не через знищення істоти, а внаслідок [припинення] спілкування з Тим, Хто каже: Я є живіт (Ів. 14:6). І в іншому місці каже: кожен, живий і віруй у Мене, не помре на віки (Ін. 11:26), і: амінь, амінь глаголю вам, якщо хто слово Моє дотримається, смерті не мати бачити на віки (Ін. 8:51). Бо живіт наш сокровенний є з Христом у Бозі (Кол. 3:3), так як ми будемо жити, коли Христос, життя наше, з'явиться в славі, і виповниться написане: амінь, амінь глаголю вам, бо слухай словеса Мого і віруй пославшему мене від смерти, і мати живіт вічний. 5:24). А те, що говориться Валаамом: нехай помре душа моя в душах праведних (Чис. 23:10), має той сенс, що він бажає померти для миру та гріха і жити з душами праведних, яких життям служить Христос і які можуть співати: благоугоджу перед Господом у країні живих (Пс. 11:14). Бо нема Він Бог мертвих, але Бог живих (Мт. 22:32). І якщо Валаам, як це ймовірно, означає в перекладі на нашу мову суєтний народ, то очевидно, що колись метушним народ язичницький бажає мати спілкування з душами праведних, Авраамом, Ісааком та Яковом, які називаються εὐθεῖς, тобто правими та праведними. Тому і книга Буття від їхньої назви отримала назву 41 . Єз.XVIII:5–9. І якщо чоловік праведний і чинить суд і правду, на горах не їсть і очей своїх не звертає до ідолів Ізраїлевого дому, жінки ближнього свого не осквернює і до жінки під час очищення нечистот її не наближається, і людину не засмучує, боржникові повертає запоруку, нічого не викрадає силою, хліб свій. віддає і більше не одержує, від неправди відвертає руку свою, суд людині з людиною чинить правильний, чинить заповідями Моїми і постанови Мої дотримується, щоб виконувати істину: то він праведний, він житиме життям, говорить Господь Бог. LXX: Але людина, яка праведна, що чинить суд і правду, на горах не їсть, і очей своїх не звертає до помислів Ізраїлевого дому, і дружині ближнього свого не осквернює, і до жінки під час закінчення крові не наближається, і людину не утискує, боржникові повертає заставу і не викрадає. покриває одежею, і грошей своїх не віддає на зріст, і більшого не отримує, від неправди відвертає руку свою, чинить справедливий суд між людиною і між ближнім його, чинить за Моїми заповідями і дотримується виправдання Мої, щоб виконувати їх: цей праведний, він житиме життям, говорить Адонаї Господь. Якщо ви хочете знати, що сказане: буду карати за гріхи батько до третього і четвертого роду (Вих. 20:6) не означає того, що багато хто думає, і не відповідає цій думці: батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах була оскомина; який, залишивши чесноти батька, віддався порокам: чи не буде він жити життям тому, що він праведний, а той чи не помре смертю тому, що він чинив усе те, щоб уникнути чого батько став праведним? Розглянемо перелік чеснот батька, які, як на мене, поділяються на сімнадцять частин. З них перша полягає в тому, що він творить суд; друга, подібна до цієї, – з судом поєднує правду; третя: не їсть на горах; четверта: очі не звертає до ідолів або, як переклали LXX, до помислів Ізраїлевого дому; п'ята: не опоганює дружини свого ближнього; шоста: уникає обійм дружини під час очищення нечистот її; сьома: не засмучує людину або, як здалеку LXX, не утискує силою, восьма: повертає заставу боржнику; дев'ята: нічого не викрадає силою або, за сімдесят, не викрадає через розкрадання; десята: хліб свій дає голодному; одинадцята: покриває голого одягом; дванадцята: не дає грошей на зріст; тринадцята: не отримує нічого понад те, що дав; чотирнадцята: від неправди відвертає руку свою; п'ятнадцята, подібна до першої, але яка відрізняється зокрема: провадить правильний суд між людиною і людиною; шістнадцята: чинить за заповідями Господніми; сімнадцята; дотримується постанови та виправдання Його. Що кожна з них, зокрема, означає, про це скажемо далі. Якщо чоловік праведний і творить суд. У Приповістях написано: думки праведних долі (Припов. 12:5). Хто має цю доброчесність, так що нічого не робить без міркування і без обговорення, той може сказати той пророчий [вислів]: долі Господні істинні, виправдані разом (Пс. 18:10), і коли правильно все розсудить, не виявляючи лицеприйняття на суді бідному, то виконає заповідь так, як виконає заповідь так, як виконає заповідь так, як виконає заповідь так, як виконає заповідь. судити» (Притч. 18), сміливо кажучи: полюби душа моя побажати долі Твоя на всякий час (Пс. 118:20), і ще: шлях істини зволих, і долі Твоя не забих (Пс. 118:30), і в тому ж псалме (п.). 118:75 ), і досягне такого блаженства, що буде розуміти суди Господні, які становлять велику глибину, і скаже з апостолом: о глибина багатства премудрості та розуму Божого! як невипробувані судові Його і недосліджені шлях Його (Рим. 11:33), і в молитві буде говорити: бо долі Твоя благи (Пс. 118:39). За судом слідує правда, що має, безсумнівно, мати Христа, який, за апостолом, буде нам правда, і освячення і визволення (1Кор. 1:30 ), щоб чинити правду істинну і не надавати лицеприйняття на суді, але вміти за своєю правдою судити на суді інших. Третє полягає в неїденні на горах, що, на думку юдеїв, відноситься до гріха ідолослужіння. Бо часто ми читаємо в книгах Царів і Параліпоменон: тільки високих не розори: ще люди жряху і кадяху на високих (3Цар. 22:43; 2Пар. 30:14 та ін.), ніж Писання вказує на те, що на горах і в гаях куріння заколювали жертв. Ми ж скажемо, що той їсть на горах, хто говорить з фарисеєм: Боже, хвалу Тобі віддаю, бо несмо, як цей митар: пощуся два рази в суботу, десятину даю всього, я притягу (Лк. 18:11) та ін. Митар же, навпроти того, слухаючи Того, Хто сказав: Навчіться від Мене, бо лагідний єсмь і смирений серцем (Мф. 11:29), ударяв рукою в груди свої, тобто в сховище злих помислів, і не смів очей підняти до неба. Але й те, що в іншому місці говориться: вищих собі не шукай і міцніших собі не випробувай (Сир. 3:21), викриває єретиків у тому, що всі вони їдять на горах гордості, і зневажають церковну простоту і не знають написаного про них: Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як. 4:6). На четвертому місці ставиться: і очей своїх не звертає до ідолів Ізраїлевого дому, замість яких LXX перевели помисли. Ідолів, тобто кумирів, вигаданих від свого серця, роблять і звертають до них серцеві очі всі єретики, які їхню брехню та обман визнають за істину. Кумирами ж Ізраїлевого дому називаються ті, що знаходяться в Церкві і через лжеіменне знання спокушають усіх простодушних, щоб вводити вчення філософів у дім Ізраїлю, тобто тих, які розумом споглядають Бога. На п'ятому місці ставиться: і дружини ближнього свого не ганьбить або не опоганює, чим ясно забороняє саме перелюб; але в приєднанні: ближнього свого, якби не розумівся під ближнім усяка людина, то, мабуть, наказано було б нам утримуватися від дружин друзів, а дружин ворогів і не знайомих нам ми могли б вільно оскверняти. Таким чином під ближнім людину слід розуміти будь-яку людину згідно з притчею, запропонованою Спасителем, про деяку людину, яка, ідучи з Єрусалиму, була поранена розбійниками: коли фарисей запитує: хто був ближній її, то [Спаситель] навчає її, що ближня – той, хто виявив милість. Можна в таємничому розумінні розуміти під жінкою святого чоловіка мудрість, як каже Соломон: кохай її, і маєшся тобі, зажели її, і дотримається (Прем. 4:6). Її бажає оскверняти той, хто зневажає благословення інших і, що розпалюється пристрастю (fасibus) ненависті, ганьбить святе, розбещує цнотливе, оскверняє чисте. Шосте: і до жінки чи дружини під час очищення нечистот її не наближається. Щомісяця хворобливі і слабкі тіла жінок полегшуються через вилив нечистої крові. Якщо в цей час чоловік з'єднується з дружиною, то, як то кажуть, зачаті плоди приймають зіпсоване насіння, так що від цього зачаття народжуються прокажені і мають слонову хворобу (еlерhаntiaci) і внаслідок гнійної крові народжуються потворні виродки обох статей з малими (або потворними) чи не. Таким чином, наказується чоловікам, щоб вони не тільки у відношенні до чужих дружин, але й у відношенні також до своїх, з якими вони, мабуть, законно вступають у подружнє поєднання, як каже Писання: ростіться і розмножуйтеся, і наповніть землю (Бут. 1:28), знали слід один час для з'єднання, Це саме і апостол і еклезіаст виражають: час обіймати і час віддалятися від обіймання (Еккл. 3:5). Отже нехай остерігається і дружина, внаслідок бажання з'єднання, спокушати чоловіка, і чоловік ґвалтувати дружину, вважаючи, що у будь-який час вона обов'язково повинна приносити йому подружнє задоволення. Тому й Павло каже: вести свою посудину стяжавати у святині та честі (1Фес. 4:4). Прекрасно говориться у вислів піфогорейця Ксиста: «перелюбник дружини своєї той, хто любить її занадто гаряче». Хтось, перекладаючи цю книгу латинською мовою, хотів прикрасити її ім'ям мученика Ксиста, не зваживши на те, що у всій книзі, яку він розділив на дві частини, зовсім мовчить про ім'я Христа і апостолів. І не дивно, що язичницького філософа він звернув до мученика і єпископа міста Риму, коли першу книгу Євсевія Кесарійського на захист Орігена він також змішав з ім'ям мученика Памфіла, щоб через такого хвалителя легше розташувати римлян до вкрай нечестивих книг. Потім слідує на сьомому місці: і людину не засмучував або, як перевели LXX, не утискував силою. Я не знаю [нікого], хто б був далеким від цієї пороку і гріха. Бо й єгиптяни утискували євреїв силою. Тому й Авакум скаржиться, що безбожний утискає праведного (Авв. 1:4). І, якби це говорилося лише про зовнішні, а не про внутрішні! Бо і предстоятели церков зазвичай утискують народ через зарозумілість, про які написано: чи старійшину ти поставиш, не підносись, але буди в них як один від них (Сир. 32:1). І Спаситель заповідав: що коли хоче бути в вас перший нехай буде меншим (або останнім) з усіх (Мт. 20:27). А що говориться по єврейському [тексту]: і не засмучував людину, це згідно з апостольським свідченням: не ображайте Духа Святого, що живе у вас (Еф. 4:30). І в Євангелії Євреїв, яке зазвичай читали назареї, наводиться, як найбільший злочин, якщо хтось засмутить дух брата свого. Якщо ж засмучення іншого вбиває того, що засмучує, то що слід сказати про неправду і тиранічні нахили, чому відповідає той [вислів]: чому пишається земля і попіл (Сир. 10:9)? І яким чином, забувши про своє становище і повне харкотиння, жовчі й нечистот, і той, що має через кілька часу бути поїденим черв'яками, покладає на небо уста свої, а язик його проходить по землі, і говорить із істинним Навуходоносором: на небо пойду, вище зірок небесних поставлю престол мій і буду. ). Восьме: заставу віддає боржнику, не всякому боржнику, - інакше для багатьох можливість зворотного отримання застав була б засобом збагачення, але такому боржнику, про якого в законі пишеться, що він бідний і заклав свій одяг, але перед заходом сонця повинен назад отримувати одяг (Втор, 2). заволав до Господа, месника за [надану] йому несправедливість. Якщо ж, згідно з тим, що далі слід, ми повинні давати хліб голодуючому і покривати голого одягом: то скільки більше [маємо] повертати своє, якщо втім безсумнівна бідність його? Можемо також повертати заставу боржнику, коли тому, з яким нас з'єднує любов і хто нам зобов'язаний взаємною любов'ю, повертаємо заставу його, нічого більшого з обов'язку не утримуючи в себе. Десяте місце займає: нічого не викрадає силою або, по сімдесят, не викрадає через розкрадання. Про викрадачів апостол каже, що не слід, між іншими грішниками, є і з такими, бо всяке розкрадання поєднується з насильством (1Кор. 6:10). Бо якщо не вживається сила, то не має успіху та викрадення. Але є і святе зусилля і бажане викрадення, про яке пише Євангеліє: від днів Іоанна Хрестителя царство небесне нудиться, і потребниці захоплюють його (Мф. 11:12). Про це і Юда, брат Якова, каже: овех від вогню захоплююче, овех же, які судяться, милуйте (Юд. 23). І навпаки, неприємні сили на смерть тих, кого викрадають, поспішають викрасти видобуток. На це вказує і Яків, говорячи: звір лютий з'їдає його, звір лютий захопити Йосипа (Бут. 37:33). Тому й ті вівці Господа, які йдуть за Ним, не викрадають із рук Його. І Сам Він каже: Отче Мій, що дасть Мені, найбільший є, і ніхто ж може захопити від руки Отця Мого (Ів. 10:29). Звідси видно, що одна влада, сила та істота Отця та Сина. Бо якщо з руки Сина ніхто не може викрасти того, що дав Отець, і те саме знаходиться в руці Отця, що не викрадається ніким, то це ясно показує, що все у Отця і Сина спільне і що Батьком тримається в руці Сина, подібно до того, як рукою Батька тримається те, що належить Сину. Десяте: хліб свій дає голодному. Через це ми навчаємося, що милостиню має надавати не ситим, а голодним, і що має давати хліб не тим, у яких буває відрижка від пересичення, а тим, що страждають від виснаження. У хлібі ж є всяка їжа. І з особливою силою говориться свій, щоб ми не вживали на милостиню хліб, набутий через розкрадання і відсотки та іншим поганим способом; бо спасіння чоловіка душі своє йому багатство (Припов. 13:8). Ми бачимо, що багато хто робить це, – клієнти, і бідняки та землероби, не кажучи про насильство військових та суддів, які утискують силою або роблять розкрадання, щоб приділяти небагато з багатьох бідним і хвалитися своїми злочинами. І публічно в Церквах диякон проголошує імена тих, хто робить приношення: «Тільки вона жертвує, стільки він обіцяв», і вони знаходять задоволення в аплодуванні народу, хоча совість мучить їх. Ми даємо нещасним привід радіти, що вони приділяють, і засмучуватися про те, що викрали. Але краще під хлібом праведного розуміти той [хліб], який каже: Я є хліб тваринний, що пошитий з небес (Ін. 6:51) і про милостиню якого нам ми молимося в молитві: хліб наш насущний або має з'явитися дай нам (Мт. 6:11), щоб у теперішньому [хліб], який згодом постійно отримуватимемо. Цей хліб дає праведник голодним, про яких написано: блаженні жадібні і спрагли (Мт. 5:6). Бо хто праведний, той робить своїм власним спільний хліб усіх, якого не вистачало в Юдеї за словами пророка: зітру в них твердження або стебло хліба (Єз. 5:16). Те, про що ми говоримо, – якщо, втім, ми Христові, – чи, вірніше, про що пророк каже, є хліб віруючих та пожадливих. Він зовсім не буде даватися тим, котрі їли й пили, і наситилися і, утучивши, стали впертись і про яких говориться: горе вам, насиченні нині, як завчечете (Лк. 6:25), щоб вони не виблискували його, за словами Соломона: бо виб'є добро (3). Це іншими словами говорить Спаситель: не дасте свята псом, ані кидайте бісер ваших перед свинями (Мт. 7:6). Одинадцяте місце займає: і голого покривав одягом, яка мова, відповідно до тлумачення попереднього вірша, подвійно повинна бути пояснювана: щоб ми і давали одяг не маючим її, як каже Спаситель: наг бех, і одежа Мя (Мф. 25:36 ), і давали не мають віри: бо в Христа охрестіться, у Христа вдягнитесь (Гал. 3:27). Цей одяг не мав того, хто, не маючи шлюбного одягу, був видалений з бенкету. Про цю наготу і до Єрусалиму Господь говорить: але ти була нага, і сповнена ганьби (Єз. 16:7). Дванадцяте місце займає: і на зріст не віддавав або, як перевели LXX: грошей своїх на зріст не віддавав. У єврейському забороняється будь-який вид зростання, а по сімдесят лише грошовий. Тому і в 14 псалмі говориться: срібла свого не дасть в лихву (Пс. 14:5) і подібним же чином говориться: нехай не даси брату твоєму в лихву, чужому нехай даси в лихву (Втор. 23:19–20). з усіх, так каже Єзекіїль: грошей своїх не віддавав на зріст. Євангеліє представляє подальше піднесення чесноти, так як Господь заповідав: взаєм дайте, нічого чающе (Лк. 6:35) На чотирнадцятому місці слідує: і більшого не отримував. Дехто вважає, що зростання буває лише грошове. Передбачаючи це, божественне Писання скасовує всякого роду надлишок (superabundantia), щоб ти не отримував понад те, що дав. Зазвичай вимагають на полях зростання або, як називає слово Боже, надлишок (аbundantiae) від пшениці та проса, вина та олії тощо; так наприклад, якщо ми в зимовий час даємо десять модій 42 , а під час жнив отримуємо п'ятнадцять, то є на одну половину більше. Хто вважає себе найбільш справедливим, той отримує більше на одну четверту частину, і зазвичай на виправдання цього кажуть: я дав один модій, який після посіву дав десять модіїв. Чи не з справедливістю, щоб я, понад своє, ще отримав повноваження, коли той, завдяки моїй щедрості, має від цього мною дев'ять з половиною? Не леститься, каже апостол, Бог посваримо не буває. (Гал. 6:7). Нехай коротко відповість нам цей милосердний лихвар: чи дав він майновому, чи не бідному? Якщо тому, хто має, то, звичайно, він не повинен був давати, а дав, як не тому, хто має. Але чому він вимагає більшого, як від того, хто має? Інші замість грошового зростання зазвичай отримують різного роду подарунки, і не розуміють того, що зростанням і лишком називається все, що б там не було, якщо це виходить понад те, що було дано. Чотирнадцятий ступінь: від неправди, каже, відвертав руку свою, щоб у всякому ділі уникати неправди. Бо не тільки рукою, а й іншими членами чиниться неправда, як каже Соломон: неправедні усні далекі від Тебе відринь (Припов. 4:24). і в Псалмах: неправду у висоту дієслова (Пс. 72, 8). Також нога прямує до неправди і очей, якщо він з пожадливістю дивиться на чужу дружину і не наслідує того, про кого говориться: беззаконня не сотвори, нижче знайдете лестощі в устах Його (Іс. 53:9). Тому наказується нам набувати друзів багатством неправедним, щоб вони прийняли вас у вічні обителі (Лк. 16:9). П'ятнадцяте полягає в наступному: правильний суд провадив між людиною і людиною або ближнім її. Це, мабуть, має тотожне значення з першим, де написано: якщо праведний і творить суд, але з додаванням правильності суду, виробленого між людиною і людиною чи ближнім її, з чого видно, що вона має ἐπιτασιν (вищий ступінь) чеснот. Тому і на початку Приповістей, після багатьох заповідей, приєднується виправлення суду. Пізнати, говорить, премудрість і покарання, і збагнути словеса мудрості, сприйняття словес, збагнути правду правдиву і суд виправляти (Прип. 1:2–3). Тому і апостол ( 1Кор. 6 ) викриває тих, що знаходяться в Церкві, за те, що вони судяться між собою, але обирається нижчий і зневажений, який євангелією є першим, щоб судити людину з людиною, і який знищив те, що властиве немовляті, і досяг чоловіка досконалого і, однак, потребує вищого розуму. Далі йде на шістнадцятому місці: чинить за Моїми заповідями, і на сімнадцятому: постанови Мої і Мої виправдання дотримується, щоб виконувати їх і дотримуватися зробленого. Те й інше може мати різноманітне значення, якщо ми захочемо розкрити всі постанови закону, про які йдеться, що в них полягають заповіді Господні та виправдання. Повний постанов і виправдань сто вісімнадцятий псалом і частково вісімнадцятий, в якому написано: виправдання Господнього права, що веселить серця (Пс. 18: 9). При цьому постає питання: яким чином Бог у того ж самого пророка сказав: крыша їм виправдання не добрі, в яких же не будуть живі (Єз. 20:25). Відповідь легка і з більшою повнотою (буде дано) далі: іудеї не живуть, тому що слідують букві, що вбиває, а християни живуть, тому що вони розуміють дух життєдайний. Було б довго, якби ми хотіли доводити свідченнями, де йдеться про заповіді Господні, і де про виправдання і якими розбіжностями чи нерозумінням затемнюється те й інше. Тому і тепер приєднується: цей праведний, він житиме життям, говорить Господь Бог . Хто робить це і не робить того, той не каратиметься за гріхи батька, але житиме через свої чесноти. Єз.XVIII:10–13. Але якщо в нього народиться син розбійник, що проливає кров, який зробить що-небудь з того (або, як перевели LXX: і буде чинити гріхи: по дорозі праведного батька свого не буде ходити), і не робить всього цього, але на горах їсть, і дружину ближнього свого оскверняє, нужденного і бідного бідує насильство, застави не повертає і до ідолів звертає очі свої, робить гидоту, дає на зріст і отримує більше: чи буде він живий! Так як він робить всі ці гидоти, то смертю помре; кров його на ньому буде. Замість розбійника в єврейському написано рharis, що Акіла в другому виданні переклав грішник, Сіммах злочинець, LXX і Феодотіон заразитель (рestilens). Як зараза виробляє хвороби і зазвичай скрізь спустошує тих країнах, де вона перебуває, так людина заразитель все спустошує. Але спершу скажемо стосовно історичного розуміння, щоб ви знали, що беззаконня батьків не поширюються на дітей. Якщо праведний буде робити те, що по порядку викладено у попередній промові, то він житиме життям. Але якщо він народить сина, який відступає від служіння Господу і змінює чесноти батька на пороки, роблячи те, чого той не робив, і не роблячи того, що той робив: то невже він може жити? Звичайно, він не житиме, але [сам] буде винним у своїй крові. Потім, у духовному розумінні, якщо член Церкви проповідуватиме віру євангельську, і син його чи учень буде спокушений єретичною помилкою, то він буде названий заразником. Про нього і в 1 псалмі пишеться: і на сідалищі зарази не сивий (Пс. 1: 1). Також у Притчах самовпевнений, нахабний і гордий називається заразником. Він пролив кров зваблених і посилює в собі всі гріхи, ївши на горах зарозумілості і оскверняючи церкву ближнього свого, засмучуючи, утискуючи і ставлячи спотикання нужденним і бідним у знанні Писань, насильно викрадаючи тих, яких відокремив від Церкви, написане, туні приємні, туні дасте (Мт. 10:8), і звертаючи очі свої до ідолів і кумирів, вигаданих з власного серця, і роблячи всі гидоти, і даючи в зріст гроші, щоб збільшити оману вчителя через старання учнів, і вимагаючи від тих, яким він, він, може жити, але помре в своїй крові. Єз.XVIII:14–18. Але якщо в нього народиться син, який, бачачи всі гріхи батька свого, які той робив, вбоїться і не буде робити подібним чином (Вульгата: подібного до них), на горах не буде їсти, і очей своїх не буде звертати до ідолів дому Ізраїлевого, і дружини ближнього свого не опоганить, і людину не буде засмучувати, застава, буде давати голодному і голого покривати одежею, від образи бідному відвертатиме руку свою, зросту і лихви не отримуватиме, постанови Мої виконуватиме і буде чинити за Моїми заповідями: то цей не помре за беззаконня батька свого, але житиме життям. Батько його, що зводив наклеп і заподіював насильство братові і робив погане серед народу свого: цей помер за беззаконня своє. Не дивуйтесь, каже, якщо син праведної людини, ухилившись до пороків і гріхів, помирає смертю, тим часом як, навпаки, син грішника і нечестивця, побачивши розбещеність шляхів батька свого і звернувшись, щоб не робити поганого, а робити добре, не робиться винним у батьківських злодіяннях. Це можна розуміти і по відношенню до нас, яким говориться в Псалмах: чуй, дощі, і вижди, і прихили вухо твоє, і забудь люди твоя, і дім батька твого, і захоче Цар доброти твоє (Пс. 44:11–12 ), і які народилися відступів, щоб народити від покоління, від роду, суд і правду і жити нею. Таким чином, він повторює те, про що ми вище докладно сказали. Тому ми всі коротко пробігаємо, бажаючи перейти до більш темного та нового. Єз.XVIII:19–20 А ви кажете: Чому син не поніс [вини] за беззаконня батька? Саме тому, що син чинив суд і правду, дотримувався всіх Моїх заповідей і виконував їх, він житиме життям. Душа, що згрішить, та помре. Син не понесе [вини] за беззаконня батька, і батько не понесе [вини] за беззаконня сина. Правда праведного при ньому буде і безбожність безбожного буде за нього. Він вирішує питання, яке могло бути протиставлене слухачам. Ви, каже, маєте звичку говорити: Чому син праведний не поніс [вини] за беззаконня батька? На це він відповідає: саме тому, що син робив добрі справи і не робив провини батька. І справедливість вимагає, щоб, подібно до того, як грішник помирає за своє злодіяння, так праведник жив за свої чесноти, і щоб душа, що грішила, помирала, а дотримувалася заповідей Божих жила. Єз.XVIII:21–22. Але якщо безбожний розкається в усіх своїх гріхах, які він чинив, і дотримуватиметься всіх Моїх заповідей і чинитиме суд і правду; то він житиме життям і не помре. Всіх беззаконь його, які він чинив, Я не пригадуватиму. Так, каже, гріхи батьків не простягаються на дітей, і злочинність батька не має переваги над праведністю сина, і одні не караються за злочини інших, що навіть той самий, який раніше був нечестивцем і грішником, якщо згодом принесе покаяння і, виправившись, буде загладити колишні грі, стадо за нові чесноти. Але при цьому потрібно звернути увагу на те, якого нечестивця і грішника, що кається, Він приймає. Якщо, каже, звернеться він від усіх гріхів своїх, які він чинив, і буде дотримуватися всіх заповідей Господніх, з тим, звичайно, щоб залишити всі злочини і дотримуватися всіх чеснот, якщо він буде робити все добре і залишить усе погане: то і Я забуду про всі беззаконня його, які він чинив. Правдою своєю, яку він чинив, житиме він. Не стільки Моїй, скільки своєю правдою він житиме, хоча Моєму правосуддю властиво віддавати добро добрим і худе худим. Єз.XVIII:23 , Хіба Я хочу смерти безбожного, говорить Господь Бог, а не того, щоб він звернувся від шляхів своїх і був живий? Отже, Господь хоче, щоб усі врятувалися та прийшли до пізнання істини. Скрізь, де тільки помічається суворість і суворість визначення, осуд падає не так на людей, але в гріхи. Іез.XVIII:24. А якщо праведник відступить від правди своєї і буде робити беззаконня подібно до всіх гидотів, які зазвичай робить безбожний; то чи буде він жити? Усі праведні справи його, які він робив, не пригадуються. За відступництво своє, яке він здійснив, і за гріх, в якому він грішний, він помре в них. Як у праведника, що раніше був грішником, не мають переваги колишні гріхи, так грішникові, який раніше був праведним, не допомагають колишні праведні справи. Бо кожен у якому стані перебуватиме, відповідно буде судимий. Іез.XVIII:25. І сказали ви: Неправа дорога Господня. Послухайте, дім Ізраїлів: Чи дорога моя неправа? Чи не ваші шляхи більш неправі? Наводить причини, чому рішення Господа є справедливим. Ви вважаєте Мене, каже Він, неправим за те, що Я за гріхи батьків віддаю дітям і що одні їдять кислий виноград, а в інших на зубах оскомину? Ось кожен помирає через свій гріх і повертається до життя через свою правду; у тому й іншому випадку (буває судимий) не за минуле, а за сьогодення. Але ваше рішення несправедливе, тому що ви не визнаєте притчу за притчу і так її розумієте, ніби вона взята з дійсності, так що одні караються за злочини інших. Іез.XVIII:26. Бо якщо праведник відступить від правди своєї і буде чинити беззаконня, то він помре за це. За беззаконня, вчинене ним, він помре. Можна й у такий спосіб розуміти це: народ ізраїльський, що був раніше праведним, відступив від правди своєї, оскільки він залишив Винуватця правди і вчинив беззаконня, відкинувши Божого Сина. За гріх і злочин, скоєний ним, він помре, - не за багато, а за одне, за те, що вбив спадкоємця, щоб погубити спадщину. Єз.XVIII:27–28. І якщо безбожний відступить від нечестя свого, яке він чинив, і чинитиме суд і правду; то він верне свою душу до життя. Бо, побачивши, він відступив від усіх беззаконь своїх, які він робив: він житиме життям і не помре. Навпаки, каже, народ язичницький, що не має пізнання про Бога і нечестивий, якщо відступить від нечестя свого, яке він робив раніше, за ідолослужіння, і буде робити те, що Ізраїлю наказано законом; то він, що був раніше мертвим, поверне душу свою до життя, і побачивши, що він загинув через беззаконня свої, вчинені ним, увірує в Того, Хто говорить: Я дорога, істина і живіт (Ін. 14:6): він буде жити життям і не помре. Іез.XVIII:29. А Ізраїлеві сини кажуть: Неправий шлях Господній. Чи дороги мої неправі, дім Ізраїлів? Чи не ваші шляхи більш неправі? До цього часу Ізраїль зневажає Бога за те, що Він залишив Свій народ і прийняв поган. Господь викриває їх у тому, що їхні шляхи неправі, але справедливе рішення Господа послати до свого виноградника інших виноробців, коли колишні робітники загинули. Зрозумівши це в євангельській притчі, юдеї сказали: нехай не буде (Лк. 20:16). Іез.XVIII:30. Тому Я буду судити кожного, дім Ізраїлів, за дорогами його, говорить Господь Бог, - чи будуть ті, що судяться, з язичників або з народу ізраїльського: немає на обличчя зору у Бога (Рим. 2:11), але кожен увінчуватиметься за свою віру і засуджуватиметься за безбожність і невіру. Єз.XVIII:30–31. Зверніться й принесіть покаяння у всіх ваших беззаконнях, і не буде беззаконня на смерть вам. Видаліть від себе все опір ваше, з яким ви противилися. Ця мова спрямована власне до Ізраїлю, щоб вони покаялися і залишили свої беззаконня або опір, з яким вони упиралися проти Бога. Але можна розуміти це й у ставленні до того й іншого народу, у тому сенсі, що й Ізраїль і язичники, залишивши свої гріхи, звернуться до Того, Хто може вилікувати скорботних. І зробіть собі серце нове і дух новий, щоб залишивши стару букву, жити в новому дусі. Серце нове Ізраїлю означає – вірити в Того, Кого він раніше відкинув. Нове серце язичників означає – залишити ідолів і знехтувавши шанування мертвих, вірити в Того, Хто є Богом живих. І навіщо вам вмирати, дім Ізраїлів? Краще, як ми вище сказали, повідомлення це, в якому написано, зверніться і принесіть покаяння , розуміти щодо юдеїв, смерті яких Він не бажає і яким тепер говорить: навіщо помирати вам, дім Ізраїлів, які маєте отцями Авраама, Ісаака та Якова, про яких написано: Бог живих 2:2. Навіщо вмирати з вини вам, які за заслуги батьків і за Моїм милосердям повинні жити? Іез.XVIII:32. Бо Я не хочу смерті вмираючого (або грішника), говорить Господь Бог: зверніться і живіть. Я не хочу говорити, щоб ви вмирали, яких Я народив на спасіння. Бо сини рідних і піднесених, ті ж відкинувшись Мене (Іс. 1:2). Отже, зверніться та живіть. Говориться зверніться тільки тим, які раніше були з Богом, але згодом залишили спілкування з Ним. І живіть через покаяння ті, котрі стали мертвими через гріх. Таким чином, Ізраїль, який не повертається до колишнього стану, має бути визнаний мертвим. Іез.XIX:1–9. А ти підійми плач про князів Ізраїлевих і скажи: Чому твоя мати, левиця, почила між левами? Серед молодих левів вона вигодувала своїх дитинчат. І вивела вона одного з левенят своїх; він став левом і навчився ловити видобуток і є людину. І почули про нього народи, і, не без поранення себе, упіймали його і привели його в ланцюгах до єгипетського краю. Коли побачила вона, що вона слабка і загинула надія її, взяла одного зі своїх левенят і поставила його левом. Він ходив між левами і став левом, навчився ловити здобич і пожирати людей; Навчився робити вдовами та спустошувати їхні міста, і спустіла земля та все, що на ній, від звуку рикання його. І зібралися проти нього народи з усіх областей, і розкинули на нього мережу свою; він був спійманий при пораненні їх. І посадили його в клітку, у ланцюгах привели його до царя Вавилонського і відвели його до в'язниці, щоб не чути було більшого голосу його на горах Ізраїлевих. LXX: А ти підійми плач за князя Ізраїля, і скажи: Чому твоя мати стала дитинчам серед левів! Серед левів вона помножила дитинчат своїх. І вистрибнув один із дитинчат її; він став левом і навчився викрадати здобич, їв людей, і почули про нього народи. І він був узятий при заподіянні шкоди їм, і привели його до краю єгипетського краю. І побачила вона, що він узятий у неї, і загинуло все, що було в неї, і взяла іншого з дитинчат своїх, поставила його левом, і навертався він серед левів, став левом і навчився викрадати здобич, їв людей і пасся зі сміливістю своєю, і розорив їхні міста, і спустошив землю, і все. І послав на нього народи з навколишніх країн, і розкинули на нього сітки свої. З шкодою для них він був спійманий, і наклали на нього узду, і в клітці він прибув до царя Вавилонського, і відвели його до в'язниці, щоб не чути більше голосу його на горах Ізраїлевих. Мені відомо, що я читав велике пояснення цього місця, заплутане такою темрявою, що воно не стільки усвідомлювало, скільки затемнювало читання, тому що все написане воно відносить до неприємних сил і описує левів і війни в небесному Єрусалимі; як один із них був спійманий і знову був поставлений на його місце інший, і подає багато свідчень щодо того, що диявол і співучасники його зазвичай називаються левами, як воно з апостола Петра: супостат наш диявол, як лев рикаючи ходить, шукаючи кого поглинути (1Пет. 5:8). що сповідується Тобі (Пс. 73:19). Коли ж переходить до історії, то каже, що Йоанана, сина Карея, був відведений до Єгипту, але чому він названий левом, коли він утік з небагатьма, цього я не можу знати; а інший лев є Седекія, якого також відвели у Вавилон. Але ми, надаючи подібного роду тлумачення волі читачі, скажемо, що, внаслідок близькості полону, пророк не так провіщає майбутнє, скільки розповідає про минуле. Бо після шостого року Седекії (оскільки одразу потім ми читаємо: і було в сьомому році, в п'ятому місяці, в десятий день місяця, - Єз. 20:1) піднімається плач про князів або про князя Ізраїлевого і говориться: чому мати твоя, левиця, спочила між? Таким чином відбувається плач про князів, тобто про всіх, що народилися з потомства Йосії. Мати князів, Єрусалим, називається левицею, що народила і вигодувала левенят; одного з левенят своїх вона вивела і зробила левом, що вказує на Йоахаза, сина Йосипа, якого фараон Нехао відвів до Єгипту і замість нього поставив Йоакима. По смерті його Єгонія, син його, поставлений царем. був із матір'ю та найзнатнішими особами міста відведений Навуходоносором до Вавилону; від нього народився Салатіїл, батько Зоровавеля, який отримав ім'я від того, що він народився у Вавилоні. Ясно також, що під образом левиці, левенят і лева, і ще іншого лева описується те, що в той час, коли пророк писав це, було вже відбулося. Бо після того, як Єрусалим виховав із царського роду Йоахаза, сина Йосипа, і поставив царем, він незабаром виявився настільки жорстоким, що про нього алегорично говориться, що він ловив видобуток і пожирав людей. Коли до нього прийшов єгиптянин, то зловив його не без ран або в ямі, як власне говориться в єврейському [тексті], щоб утримати алегорію про лов левів, при якій завжди ловлять їх зазвичай у ямах. І привів його в вузді чи в ланцюгах до єгипетського краю, і там він помер. Коли мати його, Єрусалим, що народила, вигодувала і поставила його на царство, побачила це і те, що загинула надія її, то взяла вона з інших царів Єхонію, сина Йоакимового, і поставила царем. Також і він, що наслідував жорстокість попередника, описується під образом лютого лева, тому що він пожирав людей, багатьох робив вдовами, спустошив міста і від звуку рикання його жахнулася вся країна, так що зібралися до нього народи, і розкинули на нього мережу свою, і впіймали в ямі, і посадили його, і посадили його. Єханією, бо сам він віддався цареві вавилонському і був відправлений до Халдеї, але щоб утримати образ лева, якого ловлять у ямах, обплутують ланцюгами і тримають у клітках. Але щодо історії, то це ми читаємо про Седекію, який після Єхонії був поставлений царем Єрусалима. Оскільки читається про ланцюги, і клітини і називається темниця, то це дало привід багатьом розуміти більше Седекію, ніж Йоханію. Але він утримувався у в'язниці і не вбитий, а лише скинутий з престолу. Про Седекію історія повідомляє, що він засліплений був відведений у Вавилон і там негайно вбитий. Іез.XIX:10–14 . Мати твоя, як виноградна лоза в твоїй крові, посаджена біля води; плоди її та гілки її виросли від рясних вод. І були в неї стебла міцні для скіпетрів володарів, і стало високим зростання її у гілках. І побачила висоту свою серед багатьох галузей своїх, і була вирвана в гніві і кинута на землю, і спекотний вітер висушить плід її, зав'яли та засохли міцні стебла її, огонь пожер його. А тепер вона пересаджена в пустелю, в землі непрохідній і спраглий. І вийшов огонь із стебла гілок її, що пожер плоди її, і не залишилося на ній міцного стебла, скіпетру володарів. Оплакується вона тепер і [згодом] оплакуватиметься . У різних висловлюваннях йдеться про одне. І як вище ми читали порівняння Єрусалима з прекрасною жінкою і потім із левицею, яка в лігві своєму вигодувала левів; так тепер він порівнюється з прекрасним виноградником або виноградною лозою, яка посаджена біля рясних вод, і тому галузі її, наповнені вологою, досягли такого більшого зростання, що одна галузь, яку Писання називає дуже міцним або дуже твердим стеблом, зробилася придатною для скіпетрів володарів, замість чого були для того, щоб були для покоління. А сама виноградна лоза була така красива, що квітуча зелень її порівнюється з кольором гранатового яблука, що в єврейському виражається: як виноградна лоза в крові твоєї, причому почервоніння квітів порівнюється з кров'ю. Оскільки Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6), то виноградна лоза, що піднялася і випрямилася, була в гніві Господа вирвана і кинута на землю, щоб у відношенні до руйнування Єрусалиму утримати образ прекрасної виноградної лози. Бо хоч би й прекрасною була виноградна лоза, і хоч би вона поширювала довгі гілки, але якщо прийняти колья та тичини, то, з'єднавшись із землею, вона засихає від спеки; особливо, якщо спекотний вітер, який греки називають καύσωμα, висушить плід її, так що вона в'яне і ніби спалюється палаючим вогнем. Що ж до доданого Сімдесятьма: були покарані, замість чого в єврейському написано: зав'яли, то я не можу знати, який зв'язок це має. Але як виноградна лоза така рясна, і родюча і така гарна пересаджена була в пустелю, в землі непрохідній і спраглий? Цим вказується на землю Вавилонську, в яку були переселені, або на Єгипет, куди бігли, або на саму юдейську землю, в якій залишилися небагато бідних, над якими був начальником Годолія, щоб зібрати решту народу та керувати ним. Але проти нього повстав із роду царського та зі стебла гілок виноградної лози Ісмаїл, який убив його в Масті (або в Масефі) і поїв увесь плід виноградної лози, і після того не було в цій виноградній лозі міцного стебла та скіпетру володарів. Бо нікого не залишилося з царів, що керував би народом, але втекли з Йоананом, сином Кареї, до Єгипту. Внаслідок цього є плач і притча плачевна, щоб оплакувати царський рід, який в Юдеї припинився до тих пір, поки прийде Той, Котрому відкладено, і Той сподівання мов (Бут. 49:10). Звідси зрозуміло, що і попереднє читання, в якому говориться: чому мати твоя, левиця, почила між левами, і те, в якому написано: мати твоя, як виноградна лоза в крові твоїй, посаджена біля води, відноситься до Єрусалиму, який залишився в ньому і не було в левів і гілок. покоління чи скіпетри володарів. Бо плачемо починається і плачемо закінчується. Підійми плач про князів Ізраїлевих, тобто плач відбувається спочатку і тепер, наприкінці; і плачем і плачевною притчею має супроводжувати царський рід. Потім, що інші в таємничому розумінні відносять до небесного Єрусалиму, говорячи, що дуже багато спали з нього в цю юдоль сліз і перестали бути царями, і виноградник, що був колись прекрасним, спалений спекотним вітром, так що в ньому не залишилося жодної зеленої галузі, і що його, під містом, в ньому міста, в Церкви, у тому сенсі, що останнім часом, при множенні беззаконня, охолоне любов багатьох, так що піддадуться випробуванню, якщо буде можливо, навіть обрані Божі, і князі її будуть уловлювані мережами диявола, який не задовольняється уловленням одного царя, але щодня поспішає ловити його. 1:16). Також галузі Церкви, які раніше були подібні до кольорів і червоного кольору крові, згодом будуть висушені вітром. Таке тлумачення виражається і в притчі євангельської, за якою те, що зійшло, на сході сонця вигоріло і раптом засохло (Мк. 4:6), так що майже не залишилося жодної галузі, з якої могло б вирости стебло і бути гідним князем народу. Це висловлює Амос: послю глад і спрагу на землю, не глад хліба, ні спрагу води, але глад чуння слова Божого (Ам. 8:11). Тому ми повинні плакати і плакати про князів Ізраїлевих, з вини та гордості яких була спустошена Юдея і взято місто Єрусалим. Іез.XX:1. І було сьомого року, п'ятого місяця, десятого дня місяця: прийшли мужі з Ізраїлевих старших, щоб запитати Господа, і сіли передо мною. Через одинадцять місяців і п'ять днів після попереднього видіння знову говориться слово до пророка, коли прийшли мужі з Ізраїлевих старших, щоб запитати Господа, і сіли перед ним. А що народ ізраїльський мав такий звичай, що, бажаючи дізнатися щось від Господа, запитували через пророків, це засвідчено багатьма прикладами. Саул, шукаючи ослиць, вирушає до Самуїла і отримав пораду від слуги принести пророку чверть сикля (1Цар. 9:8). Коли захворів син Єровоама, то посилається в Силом у пророку Ахії (або Авії) дружина його, приносячи дари, хліби та коржики, виноград та глечик меду, щоб дізнатися про хворобу сина (3Цар. 14:3). Давид, будучи і сам пророком, запитує іншого пророка, Натана, чи має будувати храм Господеві (2Цар. 7:5). І Ахав запитує, чи ввійде він у Рамот Галаадський, чи ні (3Цар. 22:6). Також в Ісаї (Іс. 37:21) і в книзі Царів (4Цар. 19:20) повідомляється, що буде з Сеннахіримом. Не дивно, якщо у Старому Завіті пророки передвіщають, що з ким буде, коли ми читаємо, що Агав пророкував те, що буде з Павлом (Дії 21:11). У Повторенні Закону написано: Язиці, яких Господь погубить перед лицем твоїм, ці сновидінь 43 і волхвований послухають: тобі ж не так дасть Господь Бог твій (Втор. 18:14). Бо язичникам властиво звертатися до халдей, ворожбитів, чревомовників, волхвів, віщунів, до оракул бісів, які знущаються з їхньої помилки. Тому й тепер старійшини Ізраїлеві приходять до пророка, щоб через нього запитати Господа, і проте вони не говорять про запитання, хоча той, хто має бути запитуваний, знає, про що вони запитують, так що й те служить дивом, що він знає, навіщо вони прийшли, і відповідає на те, що складала в собі невисловлена ​​душа. Іез.XX:2–3. І було слово Господнє до мене, що казало: Сину людський! говори з Ізраїлевими старшими, і скажеш їм: Так говорить Господь Бог: Чи не запитати Мене ви прийшли? Живу Я, не відповідатиму вам. Святим і тим, хто запитує про те, про що має, дається обіцянка, що ще в той час, коли ти будеш говорити, Я скажу: Ось Я. Але грішникам, якими були старійшини Ізраїлеві, і злодіяння яких далі описує пророк, дається не відповідь, а осуд за гріхи, і Він приєднує клятву: живу, щоб було більш твердим рішення про відмову. А що LXX сказали: якщо Я відповідатиму вам, це Сіммах ясніше переклав: не відповідатиму вам. Іез.XX:4. Якщо судиш, якщо судиш їх, сину людський. LXX: Якщо помстою помщу їм, сину людський . Вони прийшли саме для запитання Мене, бажаючи знати, про що вони сумніваються, і про майбутнє; але ти, сину людський, суди їх, щоб був не відповідь пророка, а рішення судить за беззаконня, які вони вчинили і в яких вони наслідували злодіяння батьків, Або: якщо помстою помщу їм , так що сенс буде наступний: вони покрили себе такими беззаконнями, що не заслуговують навіть на виправлення і наміри, дочки ваша і на нареченої ваша, коли полюбляють (Ос 4:14). Тому й грішники, що сягають глибини гріха, допускаються виконувати думки серця свого. Іез.XX:4–5. Гидоті їхніх батьків покажи їм, і скажеш їм. LXX: Беззаконня їхніх батьків засвідчи їм, і скажеш їм . Якщо гріхи батьків не простягаються на дітей, то чому гидоти та беззаконня батьків тепер покладаються на старійшин? Звичайно, для того, щоб показати, що вони роблять подібно до батьків і, внаслідок успадкованого зла, тягнуться дуже довгу верв гріхів, і щоб вони побоялися покарання тих, пороків яких вони наслідують. Іез.XX:5–6. Так говорить Господь Бог: У той день, коли Я вибрав Ізраїля і підняв руку Мою за плем'я дому Яковлєвого, і відкрив Себе їм у землі єгипетській, і підняв руку Мою за них, говорячи: Я Господь Бог ваш: у той день Я підняв руку Мою за них, щоб вивести їх із землі єгипетської в землю, і я з меду, і Я медом, і Я зроблю їх, та й мед, і мед, і я мед, і Я мед, і Я, і Я, і Я, і Я. найвищу з усіх земель. LXX: Так говорить Господь Бог: З того дня, коли Я вибрав Ізраїлів дім, і став відомим насіння дому Яківового, і був пізнаний ними в єгипетській землі, і прийняв їх, говорячи: Я Господь, Бог ваш: У той день Я взяв їх рукою Моєю, говорячи, що виведу їх з землі єгипетської, і Я дам їх до краю єгипетського. медом: [це] сотень більше всякої [іншої] землі . Замість сказаного Сімдесятьох: це сотень більше всіх земель, замість чого ми переклали: найвищу з усіх земель, Акіла в першому виданні поставив: твердь, у другому: славна, Сіммах: країна, Феодотіон: твердиня (fоrtitudo), в тому саме сенсі, що вона служить підставою всіх країн, священнодіяння, і богопізнання, а, перебуваючи в Єгипті, народ ізраїльський настільки не знав Бога, що Мойсей, бувши посланий до них, говорити: Коли запитають мене: хто послав тебе, що річку до них? Речеши, каже: Сій посла мене (Вих. 3:13–14). Таким чином, у Єгипті Він став знаним для народу і для насіння дому Яковлєва, коли Він підняв руку Свою за них проти єгиптян і сказав: Я Господь, Бог ваш, і вибрав їх, щоб вивести з землі єгипетської в землю, що тече молоком та медом. Бо вони ще не могли приймати твердої їжі, але, подібно до дітей і немовлят, мали потребу в меді та молоці, відповідно до дитячого віку. А що, за буквальним розумінням, земля юдейська славна і родючіша за всі країни, в цьому не може сумніватися той, хто огляне всю землю від Ринокурури до гори Тавра і річки Євфрату і могутні міста і мальовничі країни, тобто Палестину і Фінікію, Аравію, Келесирію, Кілікію та інші виконувати заповіді Божі і які, якщо він не отримав, то причиною цього була його невіра. Бо й у самій Палестині та юдейській області залишилося дуже багато народів, які не були вигнані. І той, хто обіцяв, не обіцяв, якщо той, кому обіцяється, стане недостойним обіцянки, тим більше, що з боку того, хто обіцяє, пропонується на вибір: якщо хочете і послухаєте Мене, благаючи землі знесете; якщо ж не хочете, меч ви пояснює (Іс. 1:19–20). Таким чином вони обираються в даний час, і не відразу обирається може зазнати спокуси і загинути; бо й Саул, вибраний у царя, і Юда, [обраний] в апостола, упали згодом з вини своєї. А підняття чи простягання руки вказує на становище вражаючого, – те, що Він за них вразить єгиптян і звільнить Ізраїлю з Єгипту. Іез.XX:7. І сказав їм: Відкиньте кожну гидоту ваших очей і не оскверніть себе ідолами єгипетськими: Я Господь, Бог ваш. LXX: І сказав їм: кожен нехай відкине гидоти очей своїх і нехай не опоганить себе вигадками (inadinuentionibus) єгипетськими: Я Господь, Бог ваш. Замість гидотів , які по-єврейськи називаються sесusе , Симмах переклав: огидне (nauseas) 44 , Акіла у другому виданні: відторгнення (аbsсissiоnes), щоб показати, що має видаляти з очей ті нагноєння і ту як би огиду, які не тільки перешкоджають. блювання. Також gelule є єврейське слово, яке LXX переклали вигадки, Акіла в першому виданні нечистоти, у другому виданні, а також Сіммах і Феодотіон ідоли; їм і ми в цьому випадку пішли. Заповідає ж їм насамперед те, щоб вони, при виході з Єгипту, забули ідолів, яким вони довгий час служили, або щоб віддалили від очей своїх те, на що навіть не слід дивитися, і не покладалися більше на те, чим вони протягом тривалого часу осквернялися. Я, каже, Господь Бог ваш, а не чудовиська єгипетські і не потворні вигадки різного роду. Але й нам, коли ми виходимо з Єгипту, наказується видалити гидоти очей наших, тобто не захоплюватися тим, чим ми раніше захоплювалися, живучи у світі, не осквернятися бовванами єгипетськими, тобто вигадками філософів і єретиків, які справедливо називаються ідолами. Ми повинні також видаляти очі від видовищ або, краще, від гидотів єгипетських, - арени, цирку, театру, і всього того, що оскверняє чистоту душі і що через почуття проникає в душу (аd mentem) і [через що] виконується написане: сходить смерть крізь. Іез.XX:8. Але вони прогнівили Мене. LXX: Але вони відступили від Мене або, як переклав Сіммах: вони не поклалися на Мене. Покликані, вони негайно відступають від Бога, так що немає жодного проміжку між покликанням і відступом. І треба помітити, що відступає від Бога тільки той, хто раніше був з Ним. Тому і дракон у книзі Йова називається бунтівником, зрадником і відступником. І не захотіли слухати Мене. Ніхто не відкинув гидоти своїх очей і не залишив ідолів єгипетських. Негайно, як тільки Я наказав їм залишити або відкинути гидоту очей своїх і не осквернитися ідолами єгипетськими, вони прогнівили Мене і не захотіли слухати того, що Я сказав, але, навпаки, робили те, що Я наказав не робити. Тому Я вирішив вилити на них лють і обурення Моє і виконати мій гнів, який Я живив у Собі в Єгипті, бо вони ще не вийшли з Єгипту. Бо нижче (Єз. 20:10) слід: тому Я вилучив їх із землі єгипетської і вивів у пустелю. З цього видно, що вони ще не були вилучені з Єгипту, коли Він хотів вилити обурення Своє і здійснити гнів Свій над ними і вразити їх серед єгипетської землі. Іез.XX:9. Але Я вчинив заради імені Мого, щоб воно не осквернилося перед народами, серед яких вони були, і між якими Я відкрив Себе їм, щоб вивести їх із єгипетської землі. Що Я мав намір зробити задля правосуддя, цього Я не зробив через велике милосердя, щоб не осквернилося Моє ім'я і щоб не здавалося, що Я не міг виконати того, що обіцяв Ізраїлю. Таким чином, Я пожалів ім'я Своє, щоб не мали приводу до зневаги ті народи, між якими Я став знаним для них у єгипетській землі. Досі пророк описує, що Він обіцяв їм під час перебування їх у єгипетській землі, і яким чином вони негайно прогнівили Його і що мав у думці проти них Бог і, проте, не вчинив. Те, що далі, було сказано після видалення їх з Єгипту. Іез.XX:10–14. Тому Я вилучив їх із єгипетського краю, і вивів у пустиню, і дав їм заповіді Мої, і оголосив їм Мої постанови, щоб виконував їх чоловік і був живий через них. Дав їм також суботи Мої, щоб був знак між Мною та ними і щоб знали, що Я Господь, що їх освячує. Але дім Ізраїлів прогнівив Мене в пустелі: за заповідями Моїми не чинили, і постанови Мої відкинули, які людина повинна виконувати і бути живою (Вульгата: виконуючи які, людина була б живою) через них, і суботи Мої надзвичайно оскверняли. Тому Я сказав, що виллю лють Мою на них у пустині і винищу їх, але вчинив заради імені Мого, щоб воно не осквернилося перед народами, від яких Я вилучив їх перед очима їхніми. Це говориться тим, які були виведені з Єгипту в пустелю, щоб вони, звільнившись від пороків єгиптян, легше в пустелі виконували заповіді Божі і зберігали постанови Його і дотримувалися субот, які дано в знамення між тим, хто дав, і тими, яким вони дані, як говорить Писання. Заповідь сином Ізраїлевим, говорячи: дивіться і суботи Моя збережіть: бо є знамення між Мною і вами в пологи ваші, нехай уведете, як Я Господь, освячуй вас. І збережіть суботу, бо свята ця є вам: опоганений смертю помре. Кожен, хто створить справу в ній, знадобиться душа та з-поміж людей своїх (Вих. 31:12–14 ). Таким чином, субота і обрізання дано нам у знак істинної суботи та істинного обрізання, щоб ми знали, що у досконалу та вічну суботу ми повинні заспокоїтися від мирських справ і обрізувати не крайнє тіло, а серце. Тому, працюючи шість днів, в сьомий день ми залишаємося в спокої, щоб нічого іншого вдень і вночі не робити, як тільки знати, що всім, чим ми живемо, ми зобов'язані Господу, і кожного сьомого дня повністю присвячувати себе Його імені, щоб через освячення дня ми згадували про Господа, що освячує нас. Ці заповіді та виправдання та дотримання суботи Господь дав у пустелі, щоб, виконуючи їх, ми були живі через них, а не переходили від них до вищого, як обіцяно в Євангелії. Але вони осквернили їх, – неодноразово і трохи, а надзвичайно, чим виражається вищий ступінь ( ἐπίτασις ) осквернення. Отже, Він сказав і вирішив у Своїй думці вилити лють Свою на них у пустелі і винищити їх, коли сказав Мойсеєві: Остави Мене, і я лютував на нього, споживаю їх (Вих. 32:10). Але Він не схотів виконати цього, шкодуючи єгиптян та інші народи, щоб вони не спокушалися, і їх самих, яких Він помилував, чекаючи на покаяння та навернення їх. І треба помітити, що коли Він говорив тим, що перебувають у Єгипті після прогнівлення [Його], то сказав: Я вчинив заради імені Мого, щоб воно не осквернилося перед народами, від яких Я вилучив їх перед очима їхніми. Бо вони в той час були ще серед них, бо вони ще не вийшли. А тепер, після того як вони вийшли, говориться: від яких Я вилучив їх перед лицем їхнім. Іез.XX:15–17. Тому Я підняв руку Мою на них у пустині, щоб не виводити їх у землю, яку Я дав їм, течучу молоком і медом, найпрекраснішу з усіх земель, за те, що вони відкинули постанови Мої, і не чинили за постановами Моїми, і оскверняли суботи Мої, бо за ідолами слідувало їхнє серце. Але Моє око пошкодувало їх, і Я не знищив їх у пустині. LXX: І Я підняв руку Мою на них у пустині, щоб зовсім не вводити їх у землю, яку Я дав їм, у землю, що тече молоком і медом, сотень понад всякої землі, за те, що вони відкинули виправдання Мої і не чинили заповідями Моїми і оскверняли суботи Мої і йшли за моїми суботами, і йшли за моїми суботами. Але пожаліло око Моє занапастити їх, і Я не винищив їх остаточно (in соnsumptionem) у пустелі . Хоч Я вирішив вилити всю лють Мою на них і винищити та знищити їх, але вчинив заради імені Мого, щоб воно не осквернилося серед народів, тобто амалекитян та інших, що воювали з ними в пустелі, – [розв'язав] не вводити їх у землю, яку Я обіцяв їм з усіх, що лишали молоком. Причиною покарання і цього рішення є те, що вони відкинули постанови Мої і не чинили заповідей і оскверняли суботи Мої. А причиною цієї причини, – того, що вони не робили цього, є те, що їхнє серце слідувало за ідолами єгипетськими. Але пожаліло, каже, око Моє занапастити, винищити і зовсім знищити їх. При цьому постає питання: як Він пощадив тих, трупи яких загинули в пустелі і з яких ніхто, за винятком Ісуса Навина та Халева, сина Єфонового, не ввійшов у землю обітовану? Звідси ми бачимо, що вони живуть і не дотримуються вічних покарань і не згладжені з книги живих і не загинули перед Господом. Бо, якби на підставі того, що вони не були введені в землю обітовану, ми мали визнати їх загиблими, то загинув би і Мойсей, який тільки бачив землю обітовану, але не ввійшов до неї. Про нього в книзі Ісуса Господь каже: помер Мойсей раб Мій (Втор. 34:5) і в Малахії: згадайте закон Мойсея раба Мого (Мал. 4:4) і в Єремії, як про друга і дуже близького в Собі, говорить про нього Бог: коли стануть Мойсей і Самуїл перед лицем. Також слід визнати, що й молитви Мойсея були почуті, коли він, клопотаючи за народ, каже: коли залиши їм гріх, залиши; якщо ж не зглади мене з книги твоєї, в нюже вписав Ти (Вих. 32:32). А щоб ми знали, що рішення робиться не для погублення дітей і слуг, а для виправлення, ми повинні вислухати свідчення Писань. Син, не засмучуйся при покаранні Господньому, нижче слабни, від Нього викривається. Його ж любить Господь, карає, б'є всякого сина, його ж приймає (Припов. 3:11–12); і в іншому місці: коли я вбивав, тоді стягну Його (Пс. 77:34); і в пісні Повторення Закону: Я вб'ю і жити сотворю (Втор. 32:39). По буквальному розумінню ми можемо й те сказати, що Він не занапастив і не винищив їх разом з племенем і потомством, але, винищивши батьків, пощадив дітей, яких ввів у землю обітовану. Іез.XX:18–20. І сказав Я дітям їх у пустині: за заповідями (чи законоположенням) батьків ваших не ходіть і не дотримуйтесь постанов їх і не оскверняйтесь ідолами (або помислами) їх. Я Господь, Бог ваш. За Моїми заповідями чиніть і Мої постанови дотримуйтесь і виконуйте їх, і святіть суботи Мої, щоб це було знаменням між Мною і вами і щоб було відомо (або щоб ви знали), що Я Господь, Бог ваш. Після винищення батьків, що загинули в пустелі, дає заповіді дітям, через порятунок яких Він помилував батьків. І пожаліло, каже, око Моє зовсім погубити і винищити їх, але зберегло батьків через дітей, і те саме свідчить Він, що говорив і батькам, що коли вони будуть чинити заповіді Його, і зберігати постанови Його і дотримуватись освячення суботи, даної в знамення, тоді дізнаються, що Він Господь. Заповіді ж і законоположення батьків і постанови їх означають вкорінену оману: нехай вони не наслідують гріхи тих, покарання яких вони бачать. Іез.XX:21–22. Але й сини пригоршили Мене, за Моїми заповідями не чинили, і постанов Моїх не дотримувалися, щоб виконувати їх; які, якби виконувала людина, то була б жива через них; і мої суботи осквернили. І Я погрожував вилити Свою лють на них і виконати гнів Мій над ними в пустелі. Але Я відхилив Мою руку і вчинив за Ім'ям Моїм, щоб воно не осквернилося перед народами, від яких Я видалив їх перед очима їхніми. Але й сини, каже, пішли злодіянням батьків і робили все, що вони робили, чому і заслужили такого ж роду вирок: але внаслідок того ж великого милосердя Мого, як і батьки, вони були позбавлені [покарання] і але тим же причинам, як і батьків. Я помилував їх і, як один і той самий Творець тих і інших, вгамував Свій гнів внаслідок подібного ж довготерпіння. Ясне ми швидко пробігаємо, щоб перейти до темнішого. Іез.XX:23–26. Я знову підняв руку на них у пустині, щоб розсіяти їх по народах і розвіяти по землях, за те, що вони постанов Моїх не виконували, і заповіді Мої відкинули, і суботи Мої оскверняли, і вслід ідолів (або помислів) батьків їх були навернені їхні очі. Тому Я дав їм заповіді не добрі і постанови, від яких вони не могли б жити, і осквернив їх через дари їх, коли вони в жертву приносили (або проводили) все, що розкриває утробу, за гріхи свої (замість чого LXX перевели: щоб Я винищив їх і що вони опустили), і Коли у Старому Завіті Господь підняв руку Свою проти їхніх синів, які впали в пустелі, щоб розсіяти їх по народах, про це Писання не говорить, але на підставі того, що тут воно повідомляє, слід вірити, що це дійсно було. Може це означати і те, що після вступу в землю обітовану, вони, внаслідок багатьох гріхів, у різні часи були віддані різним народам і царям, і в той час заповіді Господні, які по суті своїй були добрими, і постанови, через які могли бути живими віруючі, стали для них не добрими, бо вони не могли за часів полону. словом Божим. І не сказав: Я дав їм заповіді погані, але не добрі. Бо якщо що не добро, то звідси ще не випливає, що це погано, подібно до того як і апостол вчить що добро людині дружині чи жінці не доторкатися, але заради нестриманості кожен нехай має свою посудину у святості та чистоті (1Кор. 7:5; 1Фес. 4:4). Якщо ж він не зробить цього, то це і не добро, і не погано. Таким чином Бог дав їм за розсіянням їх між народами заповіді не добрі, тобто попустив їм помисли та побажання їх, щоб вони робили те, чого не слід [робити]. І Він осквернив їх через їхні дари, подібно до священика, що відокремлює прокажених від народу і дає знати, що вони опоганені, бо вони жертвують ідолам те, що вони повинні жертвувати Богові, і проводять усе, що розкриває утробу, тобто первістків, через вогонь Ваала, щоб вони були. є Господь, Якого вони самі викликали на гнів. Це місце ясніше переклав Сіммах, поставивши замість того, що минуло майбутнє [час]: Тому і Я дам їм заповіді не добрі і постанови, через які вони не могли б жити, і оскверну їх через дари їхні, тому що вони присвячують і проводять [через вогонь] все, що розверзає Я утробу, щоб. Сенс же наступний: оскільки Я побачив, що діти рівні батькам по злодіяннях і роблять те ж, через що ті прогнівляли Бога, то Я захотів розмістити їх між народами, і розсіяти по всьому світу і дати їм заповіді не добрі і постанови, від яких вони не могли б жити, щоб осквернити їх. присвячували ідолам, і винищити їх на віки, і щоб вони довідалися, що Я Господь. Через це Він дає знати, що Він не тим дав заповіді не добрі, котрі були в пустелі, а тим, яких захотів Він розсіяти по народах і зробити мандрівними по всьому світу, Він мав намір дати те, чого не дав, щоб добрі заповіді Божі вони самі зробили там не добрими, роблячи ідолам те, що чинить ідолам. Можна й те сказати, що раніше прогнівлення вони отримали лише десятислів'я, а після ідолослужіння і богохульства [вони отримали] різноманітні обряди закону, щоб вони краще Богу приносили жертви, які приносили демонам, і щоб, порівняно зі святотатством, було більш маловажним те, що саме по собі не було добром, але не було і злом, але не було і злом, але не було і злом, вони гнівили Винуватця добра. Іез.XX:27–29. Тому говори дому Ізраїлевому, сину людський, і скажеш їм: Так говорить Господь Бог: Досі й тим зневажали Мене батьки ваші, коли принижували й зневажали Мене, і коли Я ввів їх у землю, на яку Я підняв руку Мою, щоб дати їм її, і вони побачили всяке дерево, і вони побачили всякий пагорб. жертви свої, і робили там образливі приношення свої, і ставили там запашні куріння свої, і виливали там виливи свої. І Я сказав їм: Що це за висота, на яку ви ходите? І названа вона ім'ям «висота» до сьогодні. LXX: Тому говори дому Ізраїлевому, сину людський, і скажеш їм: Так говорить Адонаї Господь: навіть до цього часу викликали Мене на гнів ваші батьки гріхами своїми, якими вони грішили проти Мене, і Я ввів їх у землю, на яку Я підняв руку Мою, щоб дати її. І побачили вони всякий пагорб високий і всяке дерево гіллясте, і стали там чинити заклання для богів своїх, і поставили там люті дари свої, і поставили там пахощі куріння свої і виливали там виливи свої. І Я сказав їм: Що це за аввана? бо ви туди ходите. І назвали це ім'ям аввана аж до цього дня. Я схотів, каже, їх, що грішили в пустелі, розсіяти по всіх народах і дати їм заповіді не добрі, щоб вони загартали для ідолів те, що мали приносити Мені, і кожного первістка свого присвячували їм через вогонь, щоб занапастити й знищити їх. Але коли каже Я схотів, то показує, що Він не зробив того, що схотів. Наступного ж потім: і дізнаються, що Я Господь, у LXX немає. Бо їм здавалося не послідовним, що після винищення вони дізнаються, що Він є Господь. Але ти, сину людський, знову говори їм, тобто старійшинам дому Ізраїля, які прийшли запитувати тебе: батьки ваші, від племені яких ви походите, ще й тим хулили й принижували Мене: після того, як Я ввів їх у землю, яку вони зайняли внаслідок Моєї сили, і яку Я дав їм у володіння. Бо, побачивши всякий пагорб високий і дерево гіллясте, вони освячували на горах, у гаях і в лісах, і загартали жертви ідолам і виливали виливи, і коли Я побачив це, то сказав їм: що це за бама, бо ви означає висота на яке, або чому це означає висота на яке? пагорбах, так що до цього дня подібного роду місця називаються bamoth і стародавня помилка утримує колишню назву? Замість bama, яке ми переклали висота, у виданні LXX, внаслідок помилки, пишеться ἀββανά 46 , якого в єврейській мові зовсім немає. Якщо обидва склади розділити на два слова, може означати: в якому , що не відповідає змісту справжнього місця. Але скрізь у книгах Царів і Параліпоменон [у виразах]: досі народ спалював куріння і робив заклання на висоті пишеться bama в однині, а в множині bаmоth означає висоти . Єз.XX:30–31. Тому скажи Ізраїлевому дому: Так говорить Господь Бог: Дорогою батьків своїх ви занечищуєтеся, і за їхніми гидотами ви чините розпусту. І приношенням своїх дарів, проводженням синів своїх через вогонь, ви оскверняєте себе всіма вашими ідолами аж до цього дня, чи справді Я відповім вам, доме Ізраїлів? Як живий Я, говорить Господь Бог, не дам тобі відповіді. Ви наслідуєте пороки своїх батьків і ходите тими самими шляхами, щоб ті самі пороки заслуговували на те саме покарання, і ви досягли такого успіху в беззаконні, що ви віддаєте своїх дітей демонам через вогонь, і не досить вам зробити це одного разу, але до цього дня ви робите те саме - не в тому сенсі, що старші робили це під час полону, а в тому, що ті, хто жив у Єрусалимі і були під загрозою полону не припиняйте робити все це. І будучи винним у таких ганебних діях, ви, каже, вимагаєте від Мене відповіді? Як живий Я, говорить Господь Бог, клянусь Собою, що не дам тобі відповіді. І що далі: Іез.XX:32–33. І не збудеться те, що спадає на думку вам, які кажете: будемо як язичники і як племена землі, щоб служити дереву та каменю. Живу Я, говорить Господь Бог, - рукою міцною і м'язом простягненим і виливом люті царюватиму над вами, - це має наступний сенс: Не думайте, що можуть справдитися думки ваші, в яких ви хулите Мене. Бо ви кажете: ми не хочемо бути під владою Господа і називатися Його народом, але подібно до всіх язичників на всій земній кулі, і подібно до того, як кожен народ живе за своєю волею, щоб шанувати дерево та каміння і служити ідолам, так і ми будемо одним із багатьох народів. На це Бог відповідає і клянеться Собою Самим і каже: Я не залишу вас і не знехтую, як пани звичайно залишають поза увагою і зневажають рабів-втікачів, але поверну вас у Своїй владі, і простягненим і вражаючим м'язом і виливом гніву знову приведу вас до колишнього служіння, і буду вашим з служінням і буду вашим, і буду вашим, і буду вашим, і буду вашим, і буду вашим, всупереч вашому бажанню, мали Мене Царем і зазнали гніву того Царя, добрість якого ви знехтували. Іез.XX:34. І виведу вас із народів, і зберу вас із країн, по яких ви розпорошені: рукою міцною і м'язом простягненим царюватиму над вами. Я, каже, не допущу вас бути серед язичників і залишатися у вічному полоні, але виведу з народів і зберу з країн, якими там і там ви були змушені ворогами розвіятись, щоб бути рабами. Зроблю ж Я це не для того, щоб занапастити і винищити вас, а для того, щоб бути вашим Царем. З цього ми бачимо, що навіть у тому, що єретики називають жорстокістю Творця, виражається доброта, тому що Він для того гнівається і виявляє суворість і виливає весь гнів Свій, щоб повернути до Своєго царства тих, що обрали тиранію демонів для служіння. Іез.XX:35–38. І приведу вас у пустиню народів і буду судитися там з вами віч-на-віч. Як Я судився з батьками в пустині єгипетської землі, так судитиму вас, говорить Господь. І підкорю вас скипетру Моєму, і введу вас у кайданах заповіту, і виділю з вас порушників і нечестивців: із землі їхнього перебування виведу їх, але в землю Ізраїлеву вони не ввійдуть, і пізнаєте, що Я Господь. Я зроблю, говорить Господь, з вами, які перебуваєте у Вавилоні і тепер служите ідолам, те, що зробив з батьками вашими в Єгипті, виведу вас у пустелю народів і буду там судитися з вами віч-на-віч, як Я судився з тими, коли вони вийшли з Єгипту. І коли Я засуджу вас, то підкорю вас скипетру та владі Моїй, і заключу заповіт з вами, і введу вас у вашу землю у кайданах любові, щоб ви, пов'язані любов'ю Моєю, не могли відступити від Мене. Порушників і нечестивців, які за жорстокосердістю упираються в злих справах, Я виділю з вас, не для володіння [ними], а для відкидання. І виведу їх із землі перебування їх, щоб, бувши виведені, вони не ввійшли в землю ізраїльську, але загинули в різних країнах і через різницю доброго й злого дізналися, що Я Господь, що чинить усе розсудливо. Мова поспішає до решти, і ми коротко все пробігаємо, щоб вказати лише сенс читачам. Іез.XX:39. А ви, дім Ізраїлів, так говорить Господь Бог, ідіть кожен услід за вашими ідолами і служіть їм. Якщо ж і в цьому не послухаєте Мене, і ім'я святе Моє ще оскверняти будете вашими дарами та вашими ідолами. LXX: А ви, дім Ізраїлів, – так говорить Адонаї Господь, – кожен нехай залишить вигадки свої, і після цього якщо ви послухаєте Мене і не будете більш оскверняти ім'я святе Моє дарами вашими та уподобаннями вашими . Ясніше переклав це місце Сіммах: ідіть кожен і служіть своїм ідолам, бо ви не хотіли слухати Мене. А Ім'я Моє святе не оскверніть більше вашими дарами та кумирами. Але на горі святої Моєї, на горі високої Ізраїлевої, говорить Господь Бог, там служитиме Мені весь дім Ізраїлів. Переклад Сіммаха має такий зміст: оскільки ви не хочете служити Мені, то йдіть і служите ідолам і йдіть за стопами за вашими бовванами. Бо ви не хочете слухати Мене, щоб ні заколоти Мені жертв, ні спалювати куріння, ні називатися Моїм народом. Бо Мені будуть служити Мої чителі не в гаях, і капищах і місцях ідольських, як ви робите, а на горі святої Моєї, на горі високої Ізраїлевої. Далі LXX розвивають особливу думку. Покиньте ваші колишні помисли, знищіть гріхи злих вигадок, і якщо після цього слухатимете Мене і не будете оскверняти ім'я Моє дарами вашими та бовванами, то ви, увесь дім Ізраїлів, будете на горі святої Моєї приносити Мені жертви і служити. Акила ж, погоджуючись частково з Сіммахом, частково розголосить: йдіть, каже, слідом за ідолами вашими і служите їм, тому що ви недостойні Мого володарювання і Мені не приємне ваше служіння. Якщо ж і в цьому не послухаєте Мене, але будете оскверняти ім'я святе Моє, тому що ви показуєте вигляд, що приносите Мені те, що приносите ідолам, і тільки хулу підносите на ім'я Моє, називаючи себе Моїми, але будучи шанувальниками ідолів; то знайте, що на горі святої Моєї, на горі високої Ізраїлевої, там служитиме Мені весь дім Ізраїлів, не ви, які служите ідолам, а весь дім Ізраїлів, який згодом віруватиме. Іез.XX:40–42. Але на горі святої Моєї, на горі високій Ізраїлевій, говорить Господь Бог, там буде служити Мені весь дім Ізраїлів, усе, кажу, на землі, на якій вони будуть угодні Мені, і там вимагатиму первістків ваших і початку десятин ваших у всіх святинях ваших, прийму вас, як пахощі, коли ви виведу вас із народів, і зоберу вас із народів, і з вами виведу вас із народів, і з вами ви будете з народів. перед очима народів, і ви дізнаєтеся, що Я Господь. Стосовно цієї гори, на якій відбувається служіння всього дому Ізраїлевого Богу, одноголосно оспівали Ісая та Міхей: буде в останні дні явлена гора дому Господнього на версі гір, і піднесеться понад гори, і прийдуть до неї всі мови, і підуть язички до Господа, Яковля й навчить нас дорогам Своїм і підемо по стежках Його. Бо від Сіону виходить закон і слово Господнє з Єрусалиму (Іс. 2:2–3; Мих. 4:1–2). І знову Ісая каже: на гору високу взойди, благовіствуй Сіону, підійми і звеличи голос твій, благовіствуй Єрусалиму (Іс. 40:9). Під цією горою Сіоном ми розуміємо або Церкву, яка означає сторожову вежу і стоїть на висоті святих догматів, або Самого Господа Спасителя, через якого і початки, і десятини і все служіння звертається на пахощі, так що всі навколишні народи, бачачи, що народ Господній спасенний, прославлять Бога. Іез.XX:42. Коли введу вас до Ізраїлевої землі, до землі, щодо якої Я підняв руку Мою, щоб дати її батькам вашим. Тоді ви дізнаєтеся, що Я Господь, коли Я введу вас у Ізраїлеву землю, щодо якої Я підняв руку Мою, щоб ввести батьків ваших до неї, яку вони втратили через свою провину, а ви отримали не стільки за своїми заслугами, скільки за Моєю добротою. Іез.XX:43–44. І згадаєте ви про всі шляхи ваші та про всі ваші злодіяння, якими ви оскверняли себе через них, і самі погордуєтесь собою за всі злодіяння ваші, які ви робили, і дізнаєтеся, що Я Господь, коли Я буду благодійнити вам заради імені Мого: не за шляхами вашими злим, і не по зло, . Ми не можемо згадувати про злодіяння і пороки наші, якщо не будемо введені в землю Ізраїлеву і, перебуваючи в ній, не скажемо з апостолом: що не гідний наречися апостол, зане гнаний Церкву Божу (1Кор. 15:9). І зневажаєтесь, каже, самі собою за всі ваші злодіяння, які ви чинили, або як переказав Сіммах: і будете думати себе немовлятами за всі злодіяння ваші, які ви зробили, щоб, після свого піднесення, ви визнали себе смиренними, бо Господь смиренним дає благодать (Як. 4:6). І в іншому місці написано: перш за сокрушення підноситься серце чоловікові і раніше підношення упокорюється (Припов. 18:12). Бо за зарозумілістю слідує скруха і за смиренністю слідує піднесення. І дізнаєтесь, що Я Господь, коли Я благодійствую вам. І Господа Спасителя тоді ми більше пізнали, коли Він вчинив благодіяння нам, і постраждав за наші гріхи і поніс наші беззаконня і вболівав за нас, не за якусь заслугу спасенних, а заради Свого імені. Також наші шляхи та згубні злочини заслужили не помилування, а покарання. А все сказане нами про народ Ізраїльський, який, бувши звільнений з Єгипту, багато чого зробив у пустині і прогнівлював Бога і потім, після введення в землю обітовану, поклонявся ідолам і служив дереву і каменям і після того був врятований за благостю Божою, - все це ми можемо відносити до тих Цього і, бувши введені в пустелю пороків, знову зітхали про Єгипет і робили те, через що мали бути покараними, але, тим не менше, через покаяння врятовані не за своїми заслугами, а за добротою Господа. На думку юдеїв, з яким тут погоджується і бл. Ієронім, вказівки на книгу праведного або праведних у Нав. 10:13 та у 2Цар. 1:18 відносяться до книги Буття. Таку ж думку висловлює бл. Ієронім розуміється. на прор. Ісаю гол. ХLIV (Твор. бл. Ієроніма в рус. перекл. ч 8, стор 195). Модій міра ємності рідких (бл. 2/5 відра) та сипких тіл (близько 2,5 гарнців). У деяких рукописах стоїть omnia (всі) замість somnia (сновидіння). Власне те, що викликає блювоту, нудоту, огиду. За деякими рукописами: серед яких вони були. Тепер ἀββαμά. За однією стародавньою схолією ἀββανά означає камінь. Вам може бути цікаво: