Листування з архієреями Церкви

Зміст I. Святитель Філарет (Дроздов), Митрополит Московський Святитель Філарет Московський. Перекладання пісні св. Григорія Богослова Лист святителя Філарета (Дроздова), Митрополита Московського, до Преосвященного Стефана (Романівського), єпископа Вологодського та Устюзького Листи святителя Філарета (Дроздова), Митрополита Московського, до святителя Ігнатія № 3 №8 №9 №10 №11 Листи святителя Ігнатія до святителя Філарета, Митрополита Московського №1 №2 №3 II. Святитель Філарет (Амфітеатрів), Митрополит Київський Листи святителя Філарета (Амфітеатрова), Митрополита Київського, до святителя Ігнатія №1 №2 №3 №4 №5 №6 №7 №8 №9 №10 №11 №12 №13 №14. Високопреосвященні архієпископи Платон Костромський та Ніл Ярославський Листи святителя Ігнатія до Високопреосвященного Нілу (Ісаковича) №1 №2 №3 №4 №5 №6 №7 №8 №9 №10 №11 №12 №13 №14 20 №21 №22 №23 №24 №25 №26 №27 №28 №29 №30 №31 №32 №33 №34 №35 №36 №37 №38 №39 Листи святителя Ігнатія до Митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького Антонія (Рафальського) № 1 № 2 V. Лист святителя Ігнатія до Митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького Ісидора (Микільського) і відповідь на нього № 1 № 2 VI. Лист святителя Ігнатія до єпископа Венедикта (Григоровича) VII. Лист святителя Ігнатія до архієпископа Курського та Білгородського Іліодора (Чистякова) VIII. Лист Преосвященного Миколая (Соколова), єпископа Калузького, до святителя Ігнатія Брянчанинова та відповідь на нього № 1 № 2 IX. Архієпископ Іриней (Нестерович) Лист Преосвященного Іринея (Нестеровича) до святителя Ігнатія X. Два листи архієпископа Херсонського та Таврійського Гавриїла (Розанова) до святителя Ігнатія та відповідь Святителя (на перший з них) № 1 № 2 № 3 XI. Листи Преосвященного Феодотія (Озерова), єпископа Староруського, до святителя Ігнатія № 1 № 2 № 3 XII. Архієпископ Туркестанський та Ташкентський Софонія (Сокільський) Лист святителя Ігнатія до архімандрита Софонії (Сокільського) XIII. Лист Преосвященного Смарагда (Крижанівського), архієпископа Орловського, до святителя Ігнатія XIV. Лист святителя Ігнатія до Преосвященного Алексія (Ржаніцина), єпископа Тульського XV. Листування святителя Феофана Затворника зі святителем Ігнатієм № 1 Лист святителя Феофана Затворника № 2. Відповідь святителя Ігнатія I. Святитель Філарет (Дроздов), Митрополит Московський Продовжуйте про мене ваші молитви, щоб Бог дав мені не тільки зовнішній покрив білий мати, а й серце, і діла, очищені за благодаттю Його. Філарет, Митрополит Московський Святитель Ігнатій Брянчанінов, за займаним ним службовим становищем, входив у зносини з багатьма ієрархами його часу. Серед них, за значимістю взаємин, за їхньою тривалістю, перше місце належало видатному церковному діячеві Митрополиту Московському Філарету. Дуже небагато збереглося з їхнього листування. Але й це дещо значно доповнює те, що було написано про їхні взаємини. Видатний церковний діяч і духовний письменник Філарет (у світі Василь Михайлович Дроздов) народився 26 грудня 1782 р. у місті Коломна, де його батько служив дияконом у Кафедральному соборі. У 1803 р. він закінчив Троїцьку семінарію і був залишений там учителем грецької та єврейської мов, а потім ще й поезії. 16 листопада 1808 р. – пострижений у ченці і викликаний у Санкт-Петербург для викладання в семінарії, в 1810 р. – переведений до Академії бакалавром і з 11 березня 1811 р. він ректор Петербурзької Духовної академії та архімандрит (29 років). У 1821 р., на пропозицію князя А. М. Голіцина, він був призначений на Московську кафедру, а 22 серпня 1826 р., в день коронації Миколи I, зведений у сан Митрополита. Знайомство Митрополита Філарета з отцем Ігнатієм Брянчаніновим відбулося в 1833 р. Цього року, прямуючи на батьківщину до Псковської губернії, до Санкт-Петербурга прибув Михайло Чихачов. Притулила його там кілька днів боголюбна графиня А. А. Орлова-Чесменська. Чихачов розповів їй, як важко йому та ігумену Ігнатію в Лопотовому монастирі, як шкідливо позначається на їхньому здоров'ї тамтешній клімат. Анна Олексіївна порадила йому представитися Митрополиту Московському Філарету, який якраз перебуває в Петербурзі. Митрополит «дуже милостиво прийняв молодого послушника, по-батьківськи ласкаво вислухав його відверту розповідь про тяжке становище ігумена Ігнатія, пропонував йому питання, з яких той уклав, що Владиці не невідоме колишнє їхнє життя, а також і гідності ігумена Ігнатія, якому він і запропонував через третьокласному монастирі Московської єпархії, і то на перший час, обіцяючи потім доставити йому ще краще місце ». І на другий уже день було надіслано указ у Вологду до Преосвященного Стефана про переміщення ігумена Ігнатія до Московської єпархії. Але, як відомо, долею ігумена Ігнатія зайнявся сам Государ Імператор Микола I, і Митрополит Філарет особистим листом викликав його вже не до Москви, а до Санкт-Петербурга, причому запросив його зупинитися у нього на обійсті. Там і відбулося їхнє знайомство. Про це ігумен Ігнатій писав своїм батькам. «Тим часом я продовжую жити на Троїцькому подвір'ї, – пише він у листі від 1 січня 1834 р., – користуючись особливими милостями Митрополита Філарета, який є рідкістю нині. З рішучою прихильністю до православної Церкви він поєднує Християнську діяльність і природний проникливий аналітичний розум. Щодня, якщо куди не відкликаний, обідаю в нього, і він буває стільки поблажливий, що дуже довго зі мною розмовляє про духовні предмети». Важко сказати, як склалася доля святителя Ігнатія, якби він залишився в монастирі, підвідомчому Митрополиту Філарету. Можливо, Московський владика прихильно керував його до вищих посад, як це було з Преосвященним Леонідом (Краснопєвковим) 2 , і йому не довелося б переживати ті скорботи, які випали на його частку через близькість столиці. А може, за його незалежного самостійного характеру йому ще важче було б через постійну безпосередню опіку, яку Владика Митрополит здійснював над монастирями своєї єпархії 3 . Тим часом відносини, що встановилися при першому знайомстві, тривали. Митрополит Філарет дуже прихильно прийняв пропозицію архімандрита Ігнатія призначити настоятелем Миколо-Угрешського монастиря його знайомого ієромонаха Іларія, сприяв призначенню, на його пропозицію, настоятелем Валаамського монастиря отця Дамаскіна; в 1837 р. пропонував йому стати одним із цензорів і з розумінням прийняв його відмову; позитивно поставився до його думки «перекласти книгу Авви Дорофея на мову більш уживану»; у своїх листах неодноразово повторював, що «дуже втішне мені спілкування Ваше з моєю смиренністю». З листів видно також, що під час перебування Митрополита Філарета в Петербурзі архімандрит Ігнатій не втрачав нагоди побачитися з ним. На жаль, останній з листів, що збереглися, відноситься до 1842 р., хоча з інших джерел відомо, що листування тривало, принаймні, до 1856 р. У 1847 р. архімандрит Ігнатій, отримавши відпустку на лікування, вирушив до Миколо-Бабаєвський монастир. Дорогою він заїжджав на кілька днів до Москви. «Митрополит Московський дуже добрий, – писав він звідти своєму наміснику в Сергієву пустель, – постарів». Архімандрит Пімен (Угреський) у своїх «Спогадах» описав їхню зустріч докладніше. «Митрополит Філарет обійшовся з ним [архімандритом Ігнатієм] чудово привітно, зробив йому найпочесніший і привітний прийом, неодноразово приймав його у себе і відвідував у будинку І. А. Мальцева, де він зупинявся, і, запросивши його до себе на обід, зібрав його вище». А коли архімандрит Ігнатій зібрався їхати до Трійця-Сергієва Лаври, Митрополит Філарет написав туди намісникові архімандриту Антонію: «Буде у вас Сергієвої пустелі архімандрит Ігнатій. Прийміть його братолюбно. Заговоріть з ним про афонського ієромонаха Йосипа, якого він бачить не так, як ви мені показували раніше» 4 . Звичайно, і після повернення з відпустки архімандрит Ігнатій неодноразово відвідував і представлявся Митрополиту Філарету під час його перебування в Петербурзі. А про те, що між ними тривало листування і іноді з важливих церковних проблем, свідчить ще один лист до отця Антонія від 28 квітня 1852 р.: «Ось ще лист, який, з милості Святославського, дійшов до мене через рік, і, звичайно, залишив невдоволення на моє мовчання. Бачите, що о. архімандрит Сергієвої пустелі Ігнатій написав книгу проти книги Хоми Кемпійського і бажає, щоб я її бачив і спонукав його до видання її у світ. Не сподіваюся, щоб, якщо прочитаю книгу, міг я написати про неї те, що йому сподобалося. Мені дивною здається думка писати повчальну книгу саме проти Хоми Кемпійського 5 . Мені здається, найзручніше продовжити мовчання, в якому я досі залишався мимоволі. Але цим дається йому причина незадоволення. Не читавши книгу, якщо скажу, що не сподіваюся бути з нею згоден, це буде жорстко, а може ще менш можу сказати м'яко, коли прочитаю книгу». У травні 1856 р. архімандрит Ігнатій, на шляху до Оптіни Пустинь, заїжджав до Москви на короткий час. Про це є запис у щоденнику о. архімандрита Леоніда (Краснопєвкова): «Перед тим, як їхати, підкотила карета до ґанку. Хто ж? Батько архімандрит Сергієвської пустелі. Чув я, що напередодні він обідав у Владики, і думав, як побачити його, а він – як тут». З листа Святителя до архімандрита Леоніда від 17 грудня 1856 р. можна побачити, що Митрополит Філарет був згоден з Митрополитом Григорієм Петербурзьким, коли той пропонував звести його в сан єпископа: «Щиро дякую Вам за Ваш лист від 11 грудня. Дуже приємно було мені бачити з нього прихильність до мене Святителя Московського. Вважаю, що внаслідок стосунків його з Преосвященним Григорієм Петербурзьким було про мене уявлення від цього останнього в Св. Синод. Але єдиний Бог розповідає корисне людині та суспільству людському і тому влаштовує долю людей за своїм мудрим промислом ». А майже через рік, у листопаді 1857 р., на шляху до Ставрополя, до Москви заїжджав тепер уже єпископ Ігнатій. Архімандрит Леонід 28 листопада 1857 р. записав у щоденнику: «Преосвященний Ігнатій був у Владики 2 рази, вчора обідав у нього і ввечері відвідав мене, як хворого». Митрополит Філарет про перше відвідування писав отцю Антонію 27 листопада 1857: «Сьогодні був у мене новий Преосвященний Кавказький. Благодує і з рішучістю приймається за справу. Вже обрав собі нового ректора семінарії та інспектора та секретаря для консисторії. Радіє про благовоління до нього владики Новгородського. Але є й скорботні звістки, які він підтверджує. Про оптинських ченців, взятих в Єрусалимську місію, він думає, що їх краще б утримати під досвідченим керівництвом старця Макарія, щоб використати їх для підтримки та поширення доброго чернецтва в Росії. Можливо, це справді. Для Єрусалима могли б знайтись інші». П. П. Яковлєв додає ще, що у Москві у Преосвященного Ігнатія стався напад його хвороби, під час якої Митрополит надіслав йому свого лікаря і сам відвідав його. У наступні роки Преосвященний Ігнатій у своїх листах до о. Леоніду (Краснопєвкову) постійно цікавився здоров'ям Митрополита Філарета: «Повідомте мене здоров'я Високопреосвященнішого Митрополита і Вашого». І дякував за повідомлення: «Щиро дякую Вам за повідомлення про здоров'я Високопреосвященнішого Митрополита. Не дивно, що прозорливий старець веде самотнє життя: з тиші своєї келії він бачить ті хмари, які скупчуються на горизонті»; «Дуже дякую Вам за звістку про Високопреосвященнішого Митрополита. Всеблагий Господь нехай підкріпить його сили в цей важкий час, в який починають загравати різні бурі ». Перший час після прибуття до Ставрополя Преосвященний Ігнатій висловлював задоволення своїм переміщенням: «Хоч тут місце нове і майже все треба заводити; хоча я страждаю від надзвичайно суворої зими, від особливої ​​незручності в приміщенні, але я спокійний і тому задоволений». Але незабаром він почав помічати протидію своїм розпорядженням щодо благоустрою Єпархії з боку ректора семінарії та деяких членів Консисторії. Головним спотиканням між ним та ректором семінарії архімандритом Германом було питання про викладання осетинської та татарської мов, «загальновживаних між гірськими народами». У 1859 р., під час поїздки єпископа Ігнатія по єпархії, ректор Герман зробив самовільне розпорядження про відміну на початку нового курсу викладання цих мов, замінивши їх вивченням французької та латинської. Восени 1859 р. ректора Германа перевели ту саму посаду до Самари. У «Повному життєписі святителя Ігнатія Кавказького» написано: «Під час єпископа Ігнатія на Кавказі митрополит [Філарет] прийняв під своє заступництво партію осіб, що з'єдналися для протидії єпископу [Ігнатію], під головним керівництвом протоієреї Епіапія 6 . Єпіфаній Ізбитський, з дворян Київської губернії, римо-католицького віросповідання, який нещодавно прийняв православ'я та чернецтво, після від'їзду архімандрита Германа до Самари зайняв його місце у Ставрополі. Спочатку «він показував велику діяльність за своєю посадою» і єпископ Ігнатій ввів його «в кращі відносини з місцевою владою цивільного відомства». Але відчувши впевненість у своєму становищі, він, нібито користуючись заступництвом Митрополита Філарета, почав інтригувати проти Єпископа і взагалі поводитися негідно. А ось що пише з приводу Єпифанія сам єпископ Ігнатій Преосвященному Леоніду: «Лист Ваш я зберігаю як скарб. Воно і є скарбом. У ньому показані найвірніші стосунки Єпископа до Ректора та Ректора до Єпископа. Як ці відносини встановив у себе і цих відносин постійно тримається мудрий і досвідчений Святитель Московський, то я вважав за обов'язок свій триматися їх і триматися постійно в зносинах моїх з Архімандритом Єпіфанієм. Днями я вважав за обов'язок моїм показати благодійне листа Архімандриту, щоб він побачив з листа той спосіб думок, який мають у Москві про обов'язки Ректора перед його Єпархіальним Архієреєм». У наступному листі: «О. Ректор Єпіфаній написав прохальний лист до Синодального Обер-Прокурора про переміщення своєму звідси через нездатність виносити тутешній клімат. Я радив написати йому і до Першосвятителя Московського, що він, як каже, і виконав. І я писав до Його Високопреосвященства, просячи Його не залишити о. Єпіфанія. Водночас о. Ректор подав до Семінарського правління записку про свою хворобливість; незважаючи на цю болючість, я просив його відвідувати мене час від часу, вважаючи, що моя бесіда, яка не має іншої гідності, крім благонамірності, може заспокоювати дух його, чого він дуже потребує. Побачивши, що він приходить у досконале шаленство і самозабуття в той час, як піддається запальності, що в цей стан він наводиться іншими і не помічає того, - я зробив висновок, що він нездатний до посади Ректора. Нещодавно він сам висловив цю думку: дякувати Богові, якщо він говорить щиро. Зрозуміти свою нездатність – велике благо! Дуже розумію, як Ви пишете, що один Першосвятитель намагався і намагається запровадити у Вищу Ієрархію новий елемент. Таку думку поділяв і наш покійний Митрополит Григорій. Але, здається, одній Особі Вашого Преосвященства судилося виправдати обрання та думку Московського Першосвятителя». З приводу дій члена Консисторії протоієрея Крастилевського єпископу Ігнатію довелося неодноразово звертатися до Святішого Синоду. Сенс зводився до того, що Крастилевський, маючи від природи свавільний і зухвалий характер, за попередника єпископа Ігнатія «навичка панувати необмежено над Єпископом, Консисторією та єпархією». Єпископ Ігнатій входив до Святішого Синоду з поданням про звільнення Крастилевського від звання члена Консисторії, і подання це було задоволене. Але Крастилевський, «як людина вельми підступна і знаюча справа, вибрав шлях інтриги, захоплюючи діяти на свою користь людей сторонніх». Виходячи з таких обставин, Преосвященний Ігнатій направив до Святішого Синоду відношення, в якому наголосив на необхідності переміщення Крастилевського в іншу єпархію. У «Повному життєписі святителя Ігнатія» стверджується, що «Преосвященний митрополит Філарет незабаром потім явно взяв бік ворогів єпископа» 7 і що «дружина Крастилевського знайшла доступ і заступництво своєму чоловікові у Митрополита Філарета Московського » 8 . Успішний вплив їх інтриг виявилося у тому, що ставлення єпископа Ігнатія «залишилося без наслідків». З цього твердження складається враження, що 77-річному «прозорливому старцеві» Митрополиту Філарету, при всій його величезній зайнятості, при його відповідальному ставленні до свого сану, при частих нездужаннях, тільки й справи було, що заступатися якомусь протоієрею в його інтригах проти єпископа Ігна. Л. А. Соколов, однак, у своїй монографії повністю відтворює документи, які свідчать, що ставлення, надіслане Преосвященним Ігнатієм до Св. Синоду, не залишилося поза увагою і що Митрополит Філарет аж ніяк не прийняв сторони його ворогів: «17 листопада 1860 року, граф А. П. Толстой писав З. П. Урусову, що був у той час у Москві: «переводячи до Вашого Сиятельства заготовлений про протоієрея Костянтина Крастилевського проект Синодального протоколу, покірніше прошу Вас представити його на розсуд думки: чи слід взагалі відмовляти в клопотаннях єпархіальних Преосвященних про видалення з довірених ним єпархій духовних осіб тому, що до обвинувачення цих осіб немає юридичних доказів» 9 . Митрополит Філарет ще в молоді роки вирізнявся розсудливістю в судово-адміністративних справах. «Він дуже розумно підходив до вирішення важливих питань, пов'язаних з винесенням вироку тим, хто провинився» 10 . Тим паче обережно і розважливо він підійшов до справи, що стосувалася такої близької йому особи, як Преосвященний Ігнатій. Він дуже уважно вивчив документи і 24 листопада 1860 р. відправив до графа А. П. Толстого наступний висновок: «Повертаючи Вашому Сяйству протокол у справі протоієрея Крастилевського, додаю записку. Вона писана вчора ввечері, при самому читанні справи, і тому деякі подробиці, можливо, зажадають повірки, тим паче, що у протоколі деяких частин справи показані лише назви, а чи не зміст. У тридцятих роках я вважав, що до Архімандрита Ігнатія може дійти жереб єпископства і пропонував владиці Серафиму ввести його в Консисторію для ознайомлення зі справами. Але цього не зроблено, і ось тепер Ігнатій єпископ без попередніх підготовчих знань. Який би Святіший Синод не прийняв рішення щодо цієї справи, тільки, на мою думку, така неповна резолюція, яка в протоколі, є незадовільною. Після її протоієрей може говорити, що те чи інше Св. Синод не звернув уваги. Потрібно ясним викладом недоліків і неправильностей переконати винного протоієрея у винності, а Преосвященному вказати кращий порядок справ, щоб не повторювалися похибки, які особливо шкідливі, коли, не доходячи до Св. Синоду, не отримують виправлення. Правило ж, щоб видаляти священнослужителя за бажанням Архієрея, без ясних доказів провини, було б тягарем підлеглим і спокусою Архієреям. Якщо неспокійний, можливо, роздратований неспокійною дією Архієрея, піде турбувати іншого Архієрея, за що цей буде обтяжений тягарем, який кидає зі своїх плечей інший. Першою причиною для видалення протоієрея Крастилевського в іншу єпархію є те, що він захопив владу в єпархії під час Преосвященного Іоанніка. Але якщо це й справедливо, то це скінчилося з видаленням Преосвященного, що попускав це, і не потрібно тому нове розпорядження, і тому, що протоієрей віддалений вже від Консисторії, і тому, що нинішній Преосвященний своєю законною твердістю, звичайно, не допустить незаконного впливу. Друга причина: протоієрею приписується шлях інтриги та складання партії. Але це явних доказів у донесенні Преосвященного не представлено. Третя причина: протоієрей помістив до діячів свою дружину. Але її дії видно у справі, як вона представлена ​​від Преосвященного, лише ті, що вона просила від єпархіального начальства паспорта, і, не отримавши, взяла натомість свідоцтво від поліції. Остання дія не зовсім гаразд, але вона змушена відмовою Консисторії в паспорті і не становить важливого безладу в єпархії. Четверта причина: протоієрей торкається справи про вбивство наглядача Устинського. Ця справа важлива, але як це свідчення засноване лише на записці секретаря Васильєва, який сам засуджений Св. Синодом, то з цього не можна вивести жодного висновку. Якщо ж Преосвященний вважає це звинувачення безпідставним, то має піддати це дослідження. П'ята причина: словесний відгук Архімандрита Герасима. Це не має законної сили у офіційній справі. Шоста причина: протоієрей має найсерйозніше серце. Але серце відає Серцезнавець Бог: людина повинна судити з доведених дій. Сьома причина: рапорт секретаря Григорівського. Рапорт без дізнання не є законним доказом, і в рапорті не видно жодного злочину протоієрея. Восьма причина: протоієрейша кричала у присутності. Це не може бути причиною вигнання протоієрея з єпархії. При цьому про це немає журналу Консисторії. Отже, якщо це було, то секретар винен, що не запропонував членам скласти про це журнал, а також у тому, що непристойно назвав протоієрейшу бабою. При цьому секретар виявив нерозуміння закону, коли написав, що за законом паспорти видаються тільки вдовам і дівчатам: закон ні мало не забороняє видати паспорт протоієрейше для прощі, за згодою чоловіка. Дев'ята причина: лист протоієрея. У цьому листі несправедливо судження протоієрея, ніби Консисторія, на його прохання про паспорт для нього, мала видати паспорт дружині його. Але це також не така незаконність, за яку слід би вигнати протоієрея з єпархії. Що протоієрей частиною скромно, частиною з нетерплячістю натякає на могучу зустрітися необхідність шукати втіхи іде, і ця великодушність Преосвященного, звичайно, не визнає таким, що вимагає переслідування. Десята причина: протоієрей не пішов на два наступні йому місця. Це непокора начальству, якщо немає особливих обставин. Тому належало протоієрея відповідати за непокору, законно визначити, якою мірою він винен, але цього не зроблено. Одинадцята причина: протоієрей і за нинішнього Преосвященного приводить єпархію в коливання. Це жахливе звинувачення. Але в доказах видно один випадок, непідписання ректором та інспектором протоколу та прийняття ними рапорту від протоієрея Крастилевського. Цей випадок не такий важливий, щоб підтвердити вищезгадане звинувачення. Втім, ректора та інспектора треба запитати, чому вони не підписали протоколу і чому зважилися прийняти рапорт від протоієрея, не маючи на те права. Але тоді як уявлення Преосвященного не мають законної ясності та сили до звинувачення протоієрея Крастилевського, цей протоієрей сам ставить себе під звинувачення проханням своєї дружини. У цьому проханні є лише предмет, про який протоієрейша мала право говорити, це її осуд за виїзд без паспорта. Але вона домішує до цього різні справи, до яких входити немає права, ні потреби. Вона пише про справи свого чоловіка, які він може і має захищати сам. Вона прописує резолюцію Преосвященного та Укази Св. Синоду, яких ніхто їй не оголошував і які вона могла дізнатися лише незаконним шляхом. Вона пише безіменно та бездоказово, що Преосвященний Ігнатій поганих людей, не вивчивши їх характеру, стягнув незаслуженими милостями. Вона дозволяє собі пересуджувати дії начальства, як наприклад, що Попов зроблений у протоієрея з учнів другого розряду, що в Указі Св. Синоду не пояснено причини звільнення чоловіка від Консисторії. Що це прохання є твір не протоієрейші, а самого протоієрея, це безсумнівно тому, що прохання наповнене такими обставинами, яких вона не могла знати і які відомі її чоловікові, як наприклад, що він 10 місяців завідував судним столом, що Преосвященний сказав йому, що йому нема в чому виправдовуватися, та інше. Якщо справедливо, що протоієрей, якому Преосвященний зберіг резолюцією старшинство місця в зборах, справді став у церкві нижчим за священика, то це вчинок неблагонамірний, що має не іншу мету, як порушити ремствування на Преосвященного, який нібито не поважає звання протоієрея та заслужених відмінностей. І то варто осудити, що протоієрей подав рапорт ректору та інспектору. За своєю досвідченістю, він не міг не знати, що вони не мають законного права прийняти його, але пішов цією непрямою дорогою і ввів у спокусу недосвідчених. Викладені обставини справи ведуть до таких висновків: 1) Преосвященному з'ясувати, що у уявленнях його бракує необхідної законом ясності і доказовості, і рекомендувати йому з більшою точністю дотримуватися законного порядку, і звинувачення грунтувати на справах доведених, а чи не на невизначених зауваження про характери та властивості осіб. 2) Протоієрея, який насправді виявив розташування непрямими і неправими шляхами завдавати труднощів начальству, вивести в іншу єпархію була б обережність не зайва. Якщо ж це не завгодно буде Св. Синоду, то, принаймні, треба приборкати його суворою доганою в присутності Консисторії за вищевказані вчинки, з підтвердженням, щоб діяв прямодушно і не виступав із меж закону. 3) Секретарю зробити догану чи зауваження за неправильності вищесказані. 4) Надати Преосвященному взяти від ректора та інспектора пояснення, чому вони не підписали ухвали і чому прийняли від протоієрея рапорт, і подати Св. Синоду, з думкою. 5) З огляду на 284 статтю Статуту Консисторій, чи не передчасно Преосвященний вилучив від присутності ректора та інспектора. Визначити це залежатиме від думки Св. Синоду на діло. За голос, у суді незгодний з іншими, закон не підлягає відповідальності. 24 листопада. 1860 року» 11 . Л. А. Соколов пише з приводу цього висновку: «Звичайно, стоячи на формально-діловій точці зору в оцінці справи протоієрея Крастилевського, ми не можемо не визнати, що зауваження Владики - Митрополита Філарета - правильні, а дії Владики - Ігнатія стрімкі і наполегливі небездоганних. Справді, з погляду формальної у справі протоієрея Крастилевського ми знаходимо багато думок про цю особу, заснованих на загальних «зауваженнях про характери та властивості осіб» і мало фактичної обґрунтованості, окрім хіба випадку скарги на дії Крастилевського з боку депутації горян у Моздоку. У діловодстві формальної законності, звичайно, дотримано не цілком, хоча особисто ми й не сумніваємося у прямоті та правоті дій владики Ігнатія. І неповнота і деяка невизначеність діловодства про Крастилевського пояснюється, на наш погляд, не тим, що, як думає мудрий Владика Філарет, Владика Ігнатій не був членом Консисторії, бо канцелярське діловодство їм вивчено достатньо за час всякого роду наслідків по монастирях С.-Петербурзької. Ігнатій при владності, рішучості і наполегливості свого характеру, у разі глибокої переконаності в правоті свого погляду, як це було в справі Крастилевського, і принциповості питання, що стосується віри і християнського життя ближніх, не хотів зважати на умови юридичні, вирішуючи питання на грунті моральному, а не ном. До цього слід додати, що Високопреосвященний Митрополит Філарет, знайшовши, що стосовно Св. Синоду Преосвященним Ігнатієм не дотримано формальної законності, сам визначив ті дії Крастилевського, в яких той виявляє «розташування непрямими і неправими шляхами завдавати труднощів начальству» і за які його « зайва» або «принаймні приборкати його суворою доганою у присутності консисторії, за вищевказані вчинки». Святитель Ігнатій, швидше за все, не знав, який хід отримало його ставлення про Крастилевського, не знав він і про ув'язнення Митрополита Філарета, а судив про його дії з різних чуток, що поширювалися неблагонамірними людьми, швидше за все, самим Крастилевським та його підручними. Втім, він ніколи і не був таким категоричним, як автори його «Життєпису». Брату своєму, П. А. Брянчанінову, він писав: «Я мирний до дій Московського Митрополита та інших; бо вони здійснюються не без потурання Божого, а Бог приводить людину до духовних цілей такими шляхами, які на вигляд мають характер неприємностей і нещасть. Слава премудрості Всеблагого нашого Бога». І вже скоро всі ці справи перестали його хвилювати: 5 серпня 1861 р. відбулося, згідно з його проханням, його звільнення на спокій. 5 жовтня 1861 р. він писав Петру Олександровичу: «З Божої милості я прибув благополучно 30 вересня ввечері до Москви, зупинився у Преосвященного Вікарія [тобто у о. Леоніда Краснопєвкова], яким, як і Митрополитом, прийнятий був дуже ласкаво». При побаченні з Митрополитом Філаретом він висловив йому думки про виховання юнацтва, яке готується до служіння Церкві, так само, як він говорив і писав про це Преосвященному Леоніду 12 . Владика Митрополит визнавав слова Преосвященного Ігнатія справедливими, а своє невтручання у духовно-виховну справу виправдовував старостою своєю і віддаленням від центру духовно-адміністративного. На другий день після побачення з Митрополитом у Преосвященного Ігнатія стався напад його хвороби, він змушений був звернутися до лікаря та затриматись у Москві на два тижні. Преосвященний Леонід записав у щоденнику: «Преосвященний до Лаври не заглядав. О. намісник сказав тут Митрополиту, що проїхала почет Преосвященного Ігнатія. "Яка?" - Запитує він. «Чорний пес та ієромонах». Ймовірно, Митрополит не втримався, щоб не висловити цього Ігнатію, і тому він повз Лавру». Відхід єпископа Ігнатія на спокій породив багато різних толків. Але прозорливий старець Митрополит Філарет правильно зрозумів ті мотиви, якими він керувався. Після побачення з ним він писав архієпископу Тверському Алексію: «Преосвященний Ігнатій несподівано вирвав себе зі служби. Дехто каже, що це на якийсь час, до відкриття вищої кафедри. А мені здається, щасливий, хто міг законно усунутись від труднощів часу, щоб слухати Бога і свою душу. Преосвященний каже, що він поступився своєю постійною любов'ю до споглядального життя і що стан здоров'я допоміг вирішитися. Вигляд його показує менше здоров'я, ніж раніше. І він у Москві повинен був використати деяке коротке лікування» 13 . Це було останнє побачення двох святителів у земному житті. Але Преосвященний Ігнатій завжди зберігав благоговійну пам'ять про старця Митрополита. «Під час перебування твоєї в Москві, – писав він братові 14 червня 1862 р., – тобі не заважає побувати у Митрополита і у Вікарія і прийняти благословення їх, як у Святителів». А Преосвященному Леоніду – 3 січня 1863 р.: «З особливою втіхою прочитав і опис відносин Государя Імператора та Государині Імператриці до Високопреосвященнішого Митрополита. Це добро є добро громадське. Бог з'єднав Царів та Єреїв для блага людства, мандрівного на землі, доручивши першим влаштовувати тимчасове благоденство суспільства людського, а другим готувати це суспільство до переселення у вічність і до блаженства у вічності. Представники обох служінь повинні перебувати в одностайності, як покликані до цієї одностайності Самим Богом, і з благочестивої своєї одностайності діяти» 14 . Настав 1867 рік. Торішнього серпня намічалося святкування п'ятдесятиріччя святительського служіння Митрополита Філарета. За нарадою з Преосвященним Леонідом, який керував Комісією з підготовки святкування, архімандрит Пімен (Угреський) надіслав листа святителю Ігнатію, в якому запитував, чи не захоче він взяти участь у роботі Комісії. 24 квітня 1867 р. Преосвященний Ігнатій відповідав: «Рівним чином дуже вдячний тобі за повідомлення, що 5 серпня цього року відбудеться п'ятдесят років служіння його Високопреосвященства, Митрополита Філарета, в сані єпископа. Дуже бажано, щоб адресу його Високопреосвященству від гуртожиткових монастирів було виконано задовільно. Саме справа показує, що складання адреси має бути доручено особі: 1) тому, хто знає чернече життя; 2) знає дії Митрополита на користь взагалі чернецтва за Синодом; 3) знає дії Митрополита з Московської Єпархії; 4) знає його приватні дії. Адреса може бути сильний лише за кількістю і гідністю фактів». Через шість днів після цього листа, 30 квітня 1867 р. святитель Ігнатій відійшов у вічність. А через шість із половиною місяців, 19 листопада у вічність перейшов Митрополит Московський Філарет. Святитель Філарета Московського. Перекладання пісні св. Григорія Богослова Близька остання праця життя, І вже бачу вдалині страти гіркого зла: Тартар, полум'я вогню, Приховане нині у темряві, явне там у соромі. Але, Блаженне, помилуй і, хоч пізно, мені даруй Життя залишок моїй добрий за волею Твоєю. Багато страждав я, о Боже Царю, Тяжких судних ваг, не зневажили б мене, Жереб мій понесу на собі, Жертвою себе зраджуючи скорботам, що знедають дух. Вам же, прийдешні, ось заповітне слово: Життя дозволяється на порох 15 . Лист святителя Філарета (Дроздова), Митрополита Московського, до Преосвященного Стефана (Романівського), єпископа Вологодського та Устюзького 16 Преосвященніший Владико, Високоповажний про Господа Брат! З Указу Святішого Синоду, що на цей день пішов, відомо Вашому Преосвященству, що Лопотовський Ігумен Ігнатій переведений Московської Єпархії в Угреський монастир, нині відкрилася потреба викликати його в Петербург, у справах служби. З недавнього відправлення Указу Святішого Синоду укладаючи, що він має бути ще у Вологді, покірно прошу Ваше Преосвященство про наступне розпорядження: 1) Поспішайте прийняттям Лопотового монастиря від Угрешського Ігумена Ігнатія. 2) Після цього відправити його належним над Москву, а прямісінько до Петербурга з тим, щоб він після прибуття прийшов до мене на Троїцьке Подвір'я. 3) Призначені йому прогінні гроші звернути на цю подорож, а чи було б уповільнення у видачі цих з Казенної Палати, в такому випадку видати прогінні гроші за чином і за розрахунком до Петербурга, позичево, з сум наявних у віданні Вашого Преосвященства, і про кількість виданих мене. Про наступне по цьому я чекатиму від Вашого Преосвященства повідомлення, перебуваючи з істинною і досконалою пошаною Вашого Преосвященства покірний слуга Філарет, Московський Митрополит. Його Преосвященству Стефану Єпископу Вологодському та Устюзькому та Кавалеру. Листи святителя Філарета (Дроздова), Митрополита Московського, до святителя Ігнатія 17 Преподобний Отець Ігумен. Доля Божа, поставивши мене з Вами у зносини по службі, в той же час відкриває випадок, щоб ми одне одного дізналися в особі. Я цьому радий: тільки дбаю, чи не була б ця подорож важко для вас у цей час року, на ваше здоров'я, як я про нього чув: але треба, щоб ви були в Петербурзі; і я не можу змінити цього. Приїхати можете прямо до мене. Бог нехай благословить Вас і наставить на шлях миру. Щоб Ви, Преподобний Отець Архімандрит, заспокоїли помисл про о. Іларії 18 , сповіщаю Вас, що до Преосвященного Вологодського писав я після того, як говорив про це з Вами, наступного ранку; а потім і прохання його отримав, а до Москви на випадок приїзду його наказ дав. Світ Господній із Вами. Обіцявши вам через о. Михайло, що виправлюся від мого нечемного мовчання, пишу це мале слово, щоб стримати слово. Ваші спогади про мене завжди приймаю з вдячністю, так як і Вас згадую з любов'ю. Якби можна посилати думки без вживання праці та часу писати, Ви часто мали б мої. Пошукайте мені цього способу; а доти зволікайте гніватись на моє неписання або, принаймні, до того часу, коли можете в обличчя сказати мені ваше викриття, що, можливо, не в боргу стане можливим. З істинною повагою є Вашого Високопреподобності старанний слуга Зараз зустрівся я з Вами в вашому листі, і втішний Вашим про мене спогадом. Це добре для мене між іншим і тому, що, за обов'язком послуху священної волі Благочестивого Государя, бачу на шляху до нової столиці; і втіха спогади обнадіює втіхою розмови віч-на-віч. Дякую, що спогад про мене поєднуєте з молитвою. Неміч моя потребує цієї допомоги. Що смирення Ваше говорить про спотикання на шляху духовного життя, – це увага добро, і корисно, і саме собою вже охороняє. Благодать Божа, при даному Вам розумі шляху Господнього, нехай вправить вашу ходу до спасіння і керівництво ввірених Вам, стопами твердими і непохитними, за заповідями Божими, зі свідченням слова Божого і Духа Божого, що свідчить духу віруючого і чисто молиться. Про це молячись, благословення Боже закликаю Вам із щирою до Вас любов'ю та повагою. З повагою читаю роздуми у вашому листі, Преподобний Отець Архімандрит. Але чи має погодитися і з Вашим висновком, це ще вимагає роздуми. Втім, думка дати Вам нову працю не мені одному належить, і не мною одним знищена може бути. Справа ця не поспішає. Буде час подумати і, можливо, ще раз розмовляти з вами про це. Ви вчора по очах моїх вгадали болючість, яка надвечір стала тяжкою, і не минула ще нині. Здоров'я Вам і Господній світ. Дякую Вашій Високопреподобності, що допомагаєте спільним турботам. Звістка про о. Паладії втішні. Хай зросте Господь добре, і нехай знесилить спокуси. Для Валаамської обителі бажаний начальник, не зовнішній тільки робітник; але й духовний подвижник, який може викладати братії розум спасіння. - Думки та міркування Ваші будуть мені корисні для моїх роздумів; але не вважаю за правильне увійти в справу стільки, щоб я запропонував у настоятели когось іншого, не тільки у Св. Синоді, а й у розмові з Владикою. Про що він спитає, про те і я з ним міркувати не зречуся. Світ Господній вам і вашому у Христі братству з любов'ю закликаю. Константинопольський, що був при Нектарії, після Карфагенського: тому що такий порядок у другому правилі Трульського собору. Церква є не тільки повсюдною, християн православних всіх місць об'ємною, але також і всечасною. Тому грецьке найменування Кафолічної, в якому немає поняття про місце, і яке тому містить під собою загальність місця і часу, – краще виражає найменування повсюдної Церкви. Слова Лютера такі жахливі й гидкі, що не знаю, чи добре оскверняти ними православну сторінку, і чи не краще сказати читачеві: подивися таку книжку, а я не хочу писати дияволів натхненних слів. Примітку до правила про Ангелівців посилав я до Вас учора: але як Вас не застали, то віддав Архімандриту Платону, який хотів нині рано послати до друкарні. Вимагайте аркуша із приміткою. Ось і кінець Карфагенського собору. Поважаю обраного Вас посередником, так як і вся родина його; і бажаю виконати його бажання. Але боюся рішуче обнадіяти у виконанні, тому що ми не маємо влади пересувати по сваволі, як мають світські начальства. Якби мені сказали причину, то, мабуть, дали б мені більше сили виконати справу, якою [втішити] добрих і шанованих людей щиро бажаю. Закликаю вам благословення Боже, молитвам вашим себе доручаю. До того займала мене думка, що довго не відповідаю на два цікаві листи, що на сьогодні, уві сні, хтось мені сказав про Ваш приїзд, і на питання, де Вам зупинитися? – я відповів: у мене. Поки немає цього наяву, я задоволений моєю відповіддю уві сні, яка не без правди і в тому відношенні, що потім отримав я Ваш третій лист. Шкода, якщо й добрий напрямок нинішнього Валаамського Ігумена недостатньо лікарський для принесених в обитель хвороб. Ваші відвідування та зносини повинні допомагати цьому, за доручення та повноваження від вищої влади. Від підначальних чимало зла монастирям. Здається, треба подумати, щоб деякі обителі особливо утворити як виправні, з пристойними правилами та способами. Думка перекласти книгу Авви Дорофея на мову більш загальновживану, нехай допоможе Вам Бог у дії, з увагою, щоб мова була простою і точною. Мудрування і діяння монаха Порфирія коштували чи праці, яку Ви використали на виклад їх? Як вже досить давно було видно, що він не підкоряє свого мудрування Вашому керівництву, то, на мою думку, давно настав час звільнити Вашу обитель від його самочинства і Петербург від його повчань. На себе, як і раніше, скаржуся Вам як на болючого і тому мало діяльного. Ось, моє і Ваше свято наближається, і я ще не знаю, чи в змозі розпочати шлях до Лаври. Мир та благословення Боже з любов'ю Вам закликаю. О. Казначею мій добрий спогад і уклін. Відверта і прагненням до добра одушевлювана бесіда М. М. А. залишила в мені добрий спогад. Господь нехай втішить Його тимчасовою і вічною втіхою. Десять років усамітнюючись (більш-менш) у келії і відволікаючи розум мій від різноманітності та численності предметів – вже відчуваючи, що багато спогадів у мені завмерли, – не можу без очевидного лиха душевного вдатися в море турбот зовнішніх, суджень, дебатів, виїздів, – у життя подорожей. Самим перебуванням у Сергієвій Пустелі до зела обтяжуюсь, – і тільки тому не турбую прохання про звільнення з цієї Государя Імператора, щоб не бути перед Ним до кінця невдячним – мовчу до часу, чекаючи, що перст Божий вкаже мені пристойний для самоти час. Про це старанно благаю Господа. – Зволили також питати: чим я займаюся? Дозвольте, я не маю зайвого часу. Не кажу вже про те, скільки його викрадає у мене слабкість тіла, монастирські турботи, а найчастіше виїзди. Прошу і переконую Ваше Високопреосвященство: як милостиве розташування Ваше і довіреність навіяли Вам думку покласти на мене згадану посаду, таке саме милостиве розташування і увагу до моїх слабкостей, до душевного спрямування і до покірного прохання нехай переконають Вас залишити грішного Ігнатія. Досить, задоволено для засудження мого на страшному Суді Христовому власних гріхів і Настоятельського ярма, що не годиться. – Прошу святих молитов та прощення за багатослівність. Його Ву, Філарету, Митроп Московському Милостивий Архипастир та Батько! Дозвольте мені і в одиннадцяту годину привітати Вас з пресвітлим святом Воскресіння Христового і вітати найрадіснішим вітанням: Христос Воскресі. З того часу, як я дізнався, що Ви повинні провести цього літа в Петербурзі, не можу не турбуватися про Ваше здоров'я, яким запасаєтеся Ви протягом літа на цілий рік. Здається, Сергієва пустель щодо повітря могла б замінити Москву, більше інших околиць Петербурзьких, якби Ви благоволили провести в тій нинішній літо. Кімнати сухі, при Вашій невибагливості досить достатні, кухня особлива, стійла для шести коней, навіс для карети, для Секретаря особлива, окрема та поміщальна кімната, для келійника так само, суниці в саду досить. Прошу Вас і благаю, Високопреосвященніший Владико, не відкиньте цього ретельного запрошення! Не треба говорити, скільки братів і я були б втішені Вашою присутністю. Нашу радість розділили б усі ті, які до Вас віддані і які готові Вас зустріти, дбати про Ваше літнє перебування, як би про вірну заставу вашого здоров'я. Високопреосвященніший Владико! Прошу Вашого Архипастирського Благословення та молитов. З істинним високошануванням і відданістю маю честь бути Вашого Високопреосвященства Милосердного Архіпастиря і Отця покірним послушником Як твір Авви Дорофея перебуває у мене в Голландовій бібліотеці Грецькою та Словенською мовами, так думав би я зайняти Даниїла перекладом цих на Російську мову, зрозуміло, на користь скарбниці, якщо праця ця знайде заступництво Вашого Високопреосвященства, про що прошу наймилостивіше занять Ваших, я не хотів би, щоб Ви турбували для мене багатотрудящу руку Вашу. Тепер займаюсь переглядом книги св. Ісаї Путівника, і дуже втішаюся рясним духовною користю від неї точиться. Про коли б наші чернечі замість газет і життя Наполеона займалися Дорофієм, Ісаїєю, Макарієм та іншими діяльними Батьками. За тим доручаю себе і братство Вітчизняної любові, Архипастирському благословенню та молитвам Вашого Високопреосвященства, з глибокою повагою та відданістю маю честь бути Вашого Високопреосвященства покірний послушник Маю честь представити Вам новообраного Скарбника Сергієвої Пустелі Ієромонаха Ігнатія. ІІ. Святитель Філарет (Амфітеатрів), Митрополит Київський І біле покривало голови вимагає чистоти серця – а прикрашене квітами нагадує про прикрасу душі всіма християнськими чеснотами. Філарет, Митрополит Київський Н. С. Лєсков у своїй повісті «Дрібниці архієрейського життя» наводить слова, сказані Государем Імператором Миколою I: «Про церковне управління багато турбуватися нічого: поки живі Філарет мудрий [Дроздов] та Філарет благочестивий [Амфітеатрів], все буде добре» 21 . Святитель Філарет (у світі Федір Георгійович Амфітеатрів; 17 квітня 1779 – 21 грудня 1857) народився у селі Високому Орловській губернії в сім'ї священика У 1798 р. закінчив Орловську семінарію і того ж року був пострижений. У 1802 р. він ректор Орловської семінарії, у 1804 – Оренбурзькій, у 1810 р. – Тобольській семінарії; у 1814 р. інспектор Петербурзької Духовної академії і цього року – доктор богослов'я, у 1816 р. – ректор Московської Духовної академії. У 1817 р. він архімандрит Ново-Єрусалимського монастиря; 1819 р. – єпископ Калузький, 1825 – Рязанський, 1826 р. – архієпископ. 1828 р. переведений на Казанську кафедру, 1836 р. – Ярославську. З 1837 р. він Митрополит Київський. За час викладання в Московській академії він зі своїх академічних лекцій склав повну систему Догматичного Богослов'я. З цього часу між ним і ректором Петербурзької Духовної академії Філаретом (Дроздовим, майбутнім Московським первосвятителем) «утвердився той внутрішній щирий духовний зв'язок, який упродовж життя їх продовжувався незмінно». У період перебування Преосвященного Філарета (Амфітеатрова) на Калузької кафедрі, Оптіна Пустинь знайшла в ньому «навіки незабутнього благодійника». Задумавши створити там Скит, він доручив настоятелю ігумену Данилові обрати на пасіку зручне для нього місце (на якому постійний благодійник Пустелі купець Брюзгін побудував келії) і запросив туди ченців, відомих своїм подвижницьким життям. На Ярославській кафедрі Преосвященний Філарет пробув лише сім місяців: з 17 вересня 1836 р. по 18 квітня 1837 р. Весь цей час він мав перебувати в Петербурзі як член Синоду. Єпархією він керував заочно, проте займався її справами досить старанно, як видно з прикладу Югской Дорофеевой пустелі. Саме в цей час розпочалося його активне листування з архімандритом Ігнатієм Брянчаніновим з приводу переходу в Юзьку пустель ієромонаха Варфоломія, рекомендованого останнім для обіймання там настоятельської посади 22 . У наступні роки листування між Митрополитом Київським Філаретом та архімандритом Ігнатієм носило суто дружній характер: до опублікованих раніше 13 листів Митрополита Філарета у цьому виданні додано ще один із «Повного життєпису святителя Ігнатія». Святитель Ігнатій писав: «Преосвященний Філарет, Митрополит Київський, пастир, що має помазання благодатне, сказав мені такі благодатні слова: «Ті наставники похвальні, які призводять не до себе, а до Бога». Ще він писав: «Цей Архіпастир є найкращим з усіх Російських Архієреїв». Крім інших позитивних якостей, Преосвященний Філарет вирізнявся незвичайною, «істинною», добротою та непідробним «смиренством». Н. С. Лєсков у зазначеній вище повісті наводить ряд прикладів цієї його доброти. Святитель Ігнатій теж писав про нього: «Добрий старець». У життєписі святителя Ігнатія є розповідь про один випадок, який характеризує Філарета Київського: «Одного разу архімандрит приїхав відвідати Митрополита. Останній, зустрівши його і запросивши сісти, з нерішучістю каже йому: «Не знаю, чи зізнатися?» – «У чому?» - спитав, посміхаючись, архімандрит. «Та ось, побоюючись підношення через почесті від людей, заради смирення себе, пошив собі мухояровий підрясник і цього дня оновив його». Архімандрит узяв підлозі цього підрясника, плюнув на неї, розтер і сказав Високопреосвященному: «В золоті ходіть, але думайте про Церкву! У цьому ваше послух і смирення Ваше». І за його порадою Митрополит зняв мухоярову одежу» 24 . За сімнадцять років до смерті, 1840 р., Митрополит Філарет (Амфітеатрів) прийняв схиму з ім'ям Феодосія. Але схимником він був лише у приватному житті, прихованому від сторонніх очей. У суспільному житті він до кінця залишався Митрополитом Київським. Листи святителя Філарета (Амфітеатрова), Митрополита Київського, до святителя Ігнатія 25 Преподобний Батько Архімандрит, Коханий про Господа брате! Дуже шкодую, що Ваша хвороба так довго триває, і так довго позбавляє мене задоволення бачити Вас. Молю Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, нехай поверне вам здоров'я Ваше, на подвиги Святого Великого посту, з настанням якого, як найбажанішого для душ нашого часу, щиро вітаю Вас. Настоятель Югської Дорофеєвої пустелі на прохання його на сьогодні звільнений з посади Будівельника. На якийсь час доручив я керування оною Петровському ігумену Кіпріану, доки прибуде до нас з Білобережської пустелі батько ієромонах Варфоломій. Зроби милість, брате, напиши до нього братолюбну настанову, щоб він, поклавши надію свою на Господа Бога, не заперечувався від звання згори під опікою про братерство Святі обителі Югські. Прошу повідомити мене, чи не пише він до Вас про свою згоду. Якби він запросив із собою скільки йому завгодно братії по серцю своєму, я б прийняв усіх із досконалою любов'ю. Дуже бажано насадити виноград істинно чернечих у довіреній мені пастві, галузі його простягаються і на інші країни Півночі. Допоможіть мені в цій справі заради Господа. На другому тижні посту я хочу просити Святіший Синод прямо визначити о. Варфоломія настоятелем Югської пустелі, але боюся, не відмовився б. Дайте мені Вашу пораду – бо Ви добре знаєте цього старця. Закликаючи на Вас і на всю святу братію Вашу – благословення Боже зі щирим шануванням та пастирською любов'ю маю честь назавжди перебути Вашого Високопреподобності найсерйозніший слуга Філарет, Архієпископ Ярославський. Будь ласка і лист мій додати о. Варфоломію для посвідчення його – сповістити його, що на дорожні витрати до нього має бути надіслано належну кількість грошей із надлишком. Закликаю на Вас благословення Боже. З листа, що додається при цьому, бажаєте побачити, що о. Варфоломій побажав прийняти на себе послух настоятельства у Південній пустелі. Чому я і визначив його в це звання згідно з указом Святішого Синоду. Прошу Вас підбадьорювати його надією на всесильну Божу допомогу. А я зі свого боку доручу його в особливе заступництво нового Ярославського Архипастиря – сповненого ревнощів з благочестя. Закликаючи на Вас благословення Боже з пастирською любов'ю і перебуватиму І біле покривало голови вимагає чистоти серця – а прикрашене квітами нагадує про прикрасу душі всіма християнськими чеснотами. Помоліться, отче, з усією люб'язною за Христа братією, та служіння моєї Церкви святою непосоромно з'явиться перед лицем Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Про о. Варфоломія і тепер напишу до Преосвященного Ярославського – і завжди його пам'ятатиму за його послух істинно чернечий. Закликаючи на Вас благословення Боже, зі щирим шануванням і пастирською любов'ю маю назавжди перебути Вашої Високопреподобності найсерйозніший слуга Філарет, Київський Мітроп. Улюблений про Господа брат і товариш по службі! За клопотанням Вашим виконаю все, що від мене залежатиме. Служителів Господнього вівтаря слід підбадьорювати як у нагороду праць, так і в заохоченні іншим. Всім серцем поділяю з Вами Ваш хрест. Господь Бог і Спаситель наш Ісус Христос , єдина радість і надія наша, Собою освятив нам грішним хресний шлях і життя вічне, нехай пошле в добре і благочестиве серце Вашу втіху Святого Духа. Хто любить Бога, вся поспішає на благо. Закликаючи на Вас і на довірену Вам обитель благословення Боже, з щирим шануванням і пастирською любов'ю єсь і перебуду доднєжьес Вашого Преподобства ревний богомолець Про Скіта Ніла Сорського не знаходжу шляху клопотати з відомих вам причин. Потрібно відкласти до сприятливих обставин. Преподобний Батько Архімандрит Ігнатій! Люб'язний про Господа брат і товариш по службі! Найщирішу приношу Вашій Преподобності подяку за пам'ять про мою негідність при наступі нового літа благодаті Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Благочестиве писання Ваше я отримав із душевним задоволенням – більшої радості не імам, кохання, як бачити братів у Христі Ісусі, які процвітають у подвигах чернечого вічного життя і дозрівають до спадщини життя вічного. Дякую Господу Ісусу Христу, надію нашу, що подав Вам сили до благодушного перенесення вашої скорботи. Багатьма скорботами личить нам внести в Царство Небесне. Дивлячись на Начальника і Начинника віри наша Ісуса, що замість радості, що належить Йому, зазнає хреста. За Ним пішла ціла хмара преподобних, які святкуються нині Церквою, для вказівки і нам грішним шляхом, що веде до Царства Небесного. А у моєї негідності завжди перед очима святі печери, що пахнуть Духом Святим – у них же спочивають безліч преподобних Російські Церкви угодників Божих нетлінні чесні мощі. Дивлячись на них, окаюю наше суєтне житіє, так далеко віддане від їхнього подвижницького святого життя – як земля від неба. Помолися, брате боголюбезний, нехай Господь сподобить по найменшій частині торкнутися богоугодного їхнього житія – доки не будемо звернутися у вічність. Вітаю Вас з настанням найбажанішого для ченців часів святих та освячуючих Чотиридесятниці. Дай, Господи, здійснити Вам подвиг святого посту в молитовному дусі і в радості святих зустріти світле свято Воскресіння Христового. Закликаючи на Вас і на довірену Вам обитель благословення Боже, зі щирим шануванням і пастирською любов'ю єм і буду. Вашого Преподобства найсерйозніший слуга Приношу Вашій Преподобності щиру подяку за пам'ять про мою негідність. Доставлений братом обителі Вашим Отцем Ігнатієм лист отримав і прочитав із духовною радістю – бачачи Вашу успіх у чернечому житті у терпінні та благочестивих подвигах. Подвизайся, брате, на цьому хресному шляху, дивлячись на спосіб життя Преподобних і Богоносних отець наших, що проклали наш шлях до спасіння. Закликаючи на Вас і довірену Вашій обителі благословення Боже, з щирим шануванням і пастирською любов'ю маю перебути назавжди Преподобний Батько Архімандрит Ігнатій! Коханий про Господа брате! Писання Ваше до мене отримав я від смиренної раби Божої Авдотьї Терентьєвої. За Вашу любов до моєї гідності приношу Вам щиру подяку. Перша, повсякчасна, тепла, хоч і недостойна молитва моя до Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці Заступниці нашої старанної – про матір нашої Православної Церкви, яка породила нас Духом Святим і виховала нас у надію на спадщину життя вічного. Твердження на Тебе надії, утверди Господи Церкву, що здобув Ти чесною Твоєю Кров'ю. Він Всеблагий всевидячими й милосердними очима своїми приглядає на Церкву Свою войовничу на землі, хвилі світу цього часто повстають на цей святий корабель – обурюють, але не потопляють. Кормчий його іноді видається тим, хто спочиває – але завжди не спить, – і під Його всемогутнім помахом після бурею завжди настає тиша велика. Ось моя віра. Невідомими долями Божими приведений на святі гори Києва – єдино прошу від Господа жити в небесах подібному домі Пресвятої Богородиці, побачити красу Святі обителі Її, відвідувати храм Святий Її всі дні живота мого. Коли хто інше що любить, та любить собі як хоче – нам же приліплятися Господеві благо є – мені ж зело чесні друзі Твої Боже – їхні ж святі та нетлінні мощі спочивають у святих печерах благодатні гори Київські. Закликаючи на Вас і на довірену опіку Вашому обитель благословення Боже, зі щирим шануванням і пастирською любов'ю єм і перебуду Вашого Преподобства найсерйозніший слуга і богомолець Філарет, Митрополит Київський. Преподобність і прелюбезне Отче і браття! За пам'ять твою про мою негідність найсерйознішу приношу подяку. Сорок чотири рази відсвяткував я день чернечого Ангела мого, але через бідність душі моєї навряд чи я почну істинно чернече життя по Бозі, хоч і дуже цього бажаю. Святі печери, в яких спочивають священні останки безлічі істинних Ангелоподібного житія подвижників завжди перед моїми очима – але як далеко суєтне і сповнене гріхів житіє наше від їхнього преподобного і святого проживання! Як небо від землі, так і їхні подвиги від нашої окаянної лінощів. Нехай покриє їхнє молитовне за нас клопотання перед Богом крайнє наше негідність. Душевно тішуся про тебе, брате, що й у незручному місці, по можливості зберігаєш усамітнення – яке для чернечого життя стільки ж необхідно, скільки душа для тіла. Пропозицію російською мовою чернечих правил Ніла Сорського прошу надіслати до мене. Можливо, з Божою допомогою можна буде зробити з них корисне настанова для чернечих, в якому настає велика потреба. Дуже шкода, що в таких юних ще літах засмутився твій зір, може бути такому розладу і то між іншим причиною, що в коротке літо оточені Ви морем - а в довгу зиму неосяжним простором снігу - на зразок савана, що покриває мертву природу. Для збереження зору Премудрий і Преблагий Творець покрив землю зеленню. У нас до першого числа грудня трава зеленіла, та й тепер снігу майже нема. А як сонце прогляне – одразу і відкривається зелень, а на початку березня очікуємо відкриття благодійної весни, дев'ять місяців насолоджується зеленню наш зір. А у Вас – дай Бог не вміти рахувати. Втім, раджу Вам у нескінченні Ваші осінні та зимові ночі читати Євангеліє найбільшого друку, читати безперервно, не думати, що вже воно тобі відомо, ні, брате; досвідом дізнаєшся, що чим більше читатимеш у молитовному дусі – тим більше збуджуватиметься спрага до читання, навіть іноді і сном не переривається читання – недарма сказано в Писанні: Розшири уста твоя, і наповню я. – Уста моя відкрила, і привернула дух. Розумій, що говорю, нехай дасть тобі Господь розум про все. Вітаю тебе зі всією у Христі братією з наступаючим великим святом Різдва Христа Спасителя нашого, і з новим літом благодаті його. Доручаю себе молитвам вашого братства, і закликаю на всіх вас благословення Боже. Прошу доставити на адресу відомої вам богобоязливої ​​раби Господньої листа. Воістину Христос Воскрес! Прийми і від мого серця, брате кохання, що любить тебе любов'ю Христовою, взаємне вітання з триваючою ще святом Воскресіння найсолодшого Ісуса Христа, надії нашої, життя нашого, світла нашого, радості і слави нашої. Від щирого серця молю Воскреслого з гробу Бога і Спасителя нашого, нехай створить Він добре і благочестиве серце твоє в повсякчасну обитель із нею світу, що перевершує всякий ум, своє життя, і світла і радості – серед сіни смертні, і теми і скорбот віку цього руйнується. Зело тішуся, бачачи з писання твого успіх душі твоєї в житті по Бозі. Не слабий, брате, у подвигах благочестя і чесноти йдучи шляхом живим, оновленим для нас Самим Господом нашим Ісусом Христом, і згладженим безліччю святих подвижників, свідків істини. Добре дуже, що серце твоє напоїлося писаннями святих отець, що найдосвідченішим осягнули і нам, грішним, що вказали шлях життя духовного і спасіння. Всі вони радять йти цим шляхом крок за кроком, з нижнього ступеня починаючи, не переступаючи сходити сходами, що ведуть на небо. Бережи, брате, це їхнє повчання – і Господь Бог допоможе зробити тобі безтурботно подвижницьку течію в Царстві Небесному. Дуже вдячний твоїй преподобності, що так благонамірно втішаєш мою негідність у істинно хресних скорботах моїх. Помоліться за мене – не за те, щоб позбутися від них – бо я бажаю зело, щоб хресні скорботи продовжилися до смерті моєї на всекінцеве очищення бідної душі моєї від сквер гріховних, але про те, щоб хрестоношення моє було сприятливе Господу Богу і Спасителеві моєму. З часу свого свідчення істини я знаходжу для себе велике придбання, що Промисл Божий поставив мене у потребу усілякої усамітнення та безперервної молитви. Бажав би всеохоче скласти з себе тягар пастви – але на це чекаю звільнення Пастиреначальника вічного Господа нашого Ісуса Христа, який, здається, не забариться. Втім, у всьому буде воля Його свята! Передаю твоїй преподобності і довіреній твоїй опіці обителі благословення від святі гори Печерські – і від усіх Преподобних Печерських, – бажаючи всім у Христі Ісусі Господі нашому братам, блаженній частині спадщини життя Преподобних і Богоносних Отець наших Антонія і Феодосія. Вашого Преподобства ревний богомолець День пам'яті преподобного Феодосія Печерського. Преподобний Батько і коханий у Господі брат! Найстарішу приношу твоїй преподобності подяку за пам'ять про мою негідність у день Ангела мого. Неодмінно сподіваюся, що за твоєю любов'ю в Христі Ісусі Господі нашому, надії нашій, у день святого Філарета не забув у молитвах твоїх Філарета багатогрішного. Ось уже чотиридесят п'ять разів відсвяткував я день монашого ангела – а чернечого за Богом життя ще не починав. А час смерті тимчасового і початок вічного життя дуже близький. Перебування моєї негідності на святих горах Київських і майже безперервне погляд на преподобних подвижників, Богоносних отців Печерських, вважаю невиголошеною для мене грішного милістю Божою – але згадуючи їхні святі безтурботні подвиги, окаюю наше суєтне і безплідне життя. Ах, як би бажано хоч останні дні мандрівки на землі присвятити справжньому безмовності в молитві та богомислі. Хоча з благості Божої в місці святі тут досить маю часу для молитви, убезпечивши себе від усього, що не належить до необхідних справ служби, але все ще дуже важко зібраним бути для молитов святих. Преподобний Антоній, первоначальник наш Печерський, і тоді пішов у безмовну печеру, коли зібралося лише близько двадцяти братів – так преподобні дорожили безмовністю, знаючи досвідом ціну її неоцінену, що ми чинимо грішні серед світу багатозаколотного? Дуже спасенне безперервне читання молитовне Псалтирі та Святого Євангелія. Сама безмежна любов Отця Небесного не могла дарувати нашим душам кращого дару, як цей великий дар Його милосердя. Не переставай, брате кохання, від цього солодкого подвигу до кінця життя. Коли словеса Духа Святого вселяться у твоє серце, тоді твоя молитва стане безупинною – не завадить ні їжа, ні сон, ні справи служби. Багато читав я святих книг, а тепер при старості Псалтир і Євангеліє, як сутність Старого і Нового Завіту, становлять для моєї душі таке приємне і поживне читання, що більше і читати нічого не знаходжу особливої ​​потреби, а читаю тільки на дозвіллі. У нинішній мізерний у справжніх ченцях час самітник ваш дійсно є рідкісне придбання. Не пригадую, коли він у мене був. Якщо молитва Ісуса Христа вселилася в його просте і добре серце, то нічого більше йому не потрібно для душевної їжі. Дуже шкода, що нині цей образ молитовного подвигу майже скрізь залишено. Чи повернеться колись із неба на землю дух істинного чернецтва, цей вінець істинного християнства! - Сіль землі. По невипробуваним і завжди милосердним долям Своїм Бог відвідав тяжкою хворобою благочестиву рабу свою Параскеву Михайлівну 26 . Всім серцем благаю Господа нехай допоможе цій добрій християнці на одрі хвороби її. Закликаючи на себе і на довірену опіку твоєму святу обитель з братією благословення Боже, з братньою у Христі Ісусі любов'ю єс і перебуду Вітаю твою преподобність зі святом Різдва Христового та новим роком. Преподобність і прелюбезне Отче і брате мій! Вітаю тебе, кохане, цим голосом, що істинно вірують у Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа Вітаю від серця, і всією душею бажаю мати Того, Хто нас мертвих грішить, нехай радість Його буде сповнена і сповнена в доброму і благочестивому серці твоєму. Так сповнена, щоб серце твоє не потребувало жодної земної радості. Щоб і скорботи нерозлучні на шляху до Царства Небесного зверталися для серця твого в джерела радості у Христі Ісусі в скорботах Його та стражданнях Його заради спасіння нашого. Так кохання, брате, посудина наповнена чистим, солодким життєдайним питтям – не впусти в собі сторонньої будь-якої рідини. Будь же серце твоє все, все, все наповнене найсолодшим Ісусом Христом, життям нашим, світом нашим, радістю нашою життєдайною питвою і всеосвячуючою їжею душ наших. Нехай зрозумієш воістину спілкування пристрастей Його та силу Воскресіння Його в душах наших. Тоді істинно вся умети залучиш, та Христа набувши. Бо для того ми й лишили світ, та Христові зріснемось і Йому Богові нашому заспіваємо. Смерті святкуємо умертвіння, і пекло руйнування, іншого життя вічного початку. А цим життям тільки солікують, в серцях яких живе і діє Святий Дух Христів. Христос Воскрес! Брат наш боголюбезний о. Аполлос 27 прибув у святу Лавру до великого покаянного канону. На п'ятому тижні Чотиридесятниці Страсний Великий тиждень щодня літургів з нами. Тепер переселився на ближні печери до преподобних Печерських, за своїм обранням. Нехай і молиться про лікування недуг своїх і наповнюється святим повітрям від благоухають духом святим обителів угодників Божих. У нас тепер і весна вже пахне першими квітами. І я після тривалої відсутності під час зими привітав в улюбленій моїй відокремленій пустельці. Ах, скільки хоче душа моя досконалого видалення в цю пустелю на молитовну безмовність! Тут вона знаходить світ і харчується Богомисл'ям, що не розважається суєтами світу. Але видно ще не настане час, а час мій поблизу суть. Закликаю на вас, і на довірену опіку вашому святу обитель благословення Боже з щирою пошаною і братньою у Христі Ісусі, надії нашій, любов'ю єм і буду Улюблений про Господа Ісуса Христа брат, Отче Архімандрит! Приношу Вашій Преосвященності мою найщирішу подяку за пам’ять моєї недостойності в день мого Ангела. Прийми від мого люблячого тебе серця найщиріші вітання з днем ​​Твого Ангела, а ще більше з наступаючим великим святом Різдва Христа Спасителя нашого і з новим літом благодаті Його. Бажаю і молю Господа Бога, Найсолодшого Ісуса, щоб полум’яна любов святого Ігнатія Богоносця до Нього увійшла в твоє добре і благочестиве серце, любий брате! З такою любов’ю ваша святиня не буде холодною на півночі. І як тільки похолонеш, одразу зігрій своє серце животворними словами Євангелія Господа Ісуса Христа. І завжди носіть у своєму серці Його найсолодше і всеспасительне ім’я, нехай воно буде вписано у вашому серці незламною тростиною Святого Духа. Багато милості я, недостойний, отримав від Господа Бога, але найбільше дякую Його доброті за дві милості: що визволив мене від юності від уз світу цього чернецтвом і що, невідомими долями Промислу Свого, сподобив мати проживання у святій обителі Пресвяті Богородиці, милосердою Матері святих, при милосердій Матері іноків Печерських. Одне залишається бажання мого серця, щоб не позбутися частини з ними у вічних обителях Небесного Батька. Бажаю скоріше дозволитись і бути з Христом. Чотиридесяте сьоме відсвяткував я духовно в відокремленій пустелі моїй день чернечого Ангела мого – час до Отця Небесного. Боюся такої старості, в якій можна розгубити і малий запас для вічності, а збільшити пізно. Воля Господня нехай буде в усіх, але Господь навряд чи дарує нам без молитви. Чи не встиг я написати до Вас з о. Аполлосом, бо вирушав на той час для огляду єпархії. Брат цей у нас поводився дуже добре, може, щось отримав і для душі. Хай благословить його Господь Бог на новому місці. Закликаючи на Вас і на довірену Вашій опіці обитель благословення Боже, зі щирою пошаною і пастирською любов'ю єм і буду Вашої преподобності найсерйозніший богомолець Преподобність і Боголюбезне брате авва Ігнатіє! Лист твій отримав на одрі болісним, на якому вже сьомий день. Не знаю, чи поставить мене Господь Бог, чи покличе до себе. Одне і все моє бажання бути з Христом, Йому ж вірою і правдою прослужили чотиридесят сім років. Вчора Господь Бог сподобив мене отримати дозвіл від духовного отця мого у всіх гріхах моїх і долучитися до Святих Животворчих Таїн Своїх. Їм же чином бажає ялинка на джерелі воднії, сіце бажає душа моя до тебе, Боже. Коли прийду і з'явлюсь лицю Божому!.. Втім, це моє бажання, а життя в Божій руці. Хвороба моя, здається, не на смерть, можливо, від зайвої напруги до виконання справ служби і правил чернецтва. У мене немає вікарію вже четвертий місяць. А стомлені члени вимагають спокою – ось наближається чернечий лікар Святий Пост, – нехай Господь Бог лікує душевні та тілесні недуги наші. Доручаю себе святим молитвам вашим, Ваш завжди старанний богомолець Про листи Ваших будьте ласкаві бути спокійні - у мене звичай знищувати їх відразу після відповіді. Жодного не існує. Не знаю, чи зможу завтра прийняти графиню Гудович, бо дуже слабкий і сильний головний біль. Якщо не зможу, то вибачте мене перед нею. А в терпінні не знемагайте. Господь близько – прийде і неухильне, і за терпінням добрих діл сторицею і сімдесят крат сторицею віддасть щедротами своїми тих, що полюбив Його і благословляють Його. ІІІ. Високопреосвященні архієпископи Платон Костромський та Ніл Ярославський Подібного кохання я не зустрічав у жодній особі з духовенства. 13 жовтня 1861 р. святитель Ігнатій прибув до Миколо-Бабаєвського монастиря Костромської єпархії, наданого йому в управління після відходу на спокій. «Становищем своїм я дуже задоволений. Монастир усамітнений, стоїть на сухому місці, дуже здоровому, за відмінних джерел, поблизу самої Волги. Тут можна стати чужим світові», – писав він М. М. Муравйову-Карському 16 листопада 1861 р. 28 За словами його брата, Петра Олександровича Брянчанінова, почуття задоволення не залишало святителя Ігнатія під час його перебування у Миколо-Бабаевском монастирі. Цьому почуттю достатку, безсумнівно, сприяли і зовнішні обставини, а саме те, що обидві кафедри – Костромську та Ярославську, з якими Бабаєвський монастир мав входити в різні відносини (з першої – за підпорядкуванням, з другої – за місцем розташування), займали ієрархи, які й самі були людьми видатних, чужих, чужих Ігнатій втомився до знемоги. Костромською єпархією на той час керував архієпископ Платон (у світі Павло Симонович Фівейський; 1809–1877) – вихованець Московської Духовної академії, колишній ректор Московської семінарії, духовний письменник, монографія якого « на історію Російської Церкви» (1834), «Історичний опис Троїцького Козловського монастиря» (1849), «Підстава Переяславського Троїцького Данилова монастиря» (1853) та інші. Доля звела одного разу архімандрита Ігнатія і єпископа Платона: в 1856 р. щойно покликаний на Новгородську і Санкт-Петербурзьку митрополію Митрополит Казанський Григорій мав намір хіротонізувати архімандрита Ігнатія в єпископа в Новгороді, не знаючи, що це місце вже було. Але це мимовільне зіткнення інтересів надалі ніяк не вплинуло на їхні стосунки. Професор Московської Духовної академії П. С. Казанський, який добре знав архієпископа Платона, писав йому 28 вересня 1861 р.: «О. Намісник якось доручав мені передати Вам його пораду – зберігати добрі стосунки до Ігнатія. Я не писав цього, тому що і без поради ви будете так чинити» 29 . Документів, що характеризують їхні стосунки докладніше, не збереглося, оскільки архів Миколо-Бабаєвського монастиря загинув у двох пожежах: в 1870 році згоріла монастирська бібліотека і документи, що зберігаються в ній, а через сто років пожежа, що сталася в Державному архіві Костромської області, знищила залишки монастиря. Однак усі дії архієпископа Платона на підтримку Миколо-Бабаєвського монастиря за життя святителя Ігнатія і після його смерті свідчать про найприязніші стосунки з обох сторін. Доповнюють таке враження листи архієпископа Платона. Так, у листі святителю Ігнатію від 12 травня 1865 р. він писав: «Рідко я по безлічі справ моїх можу забезпечувати мою душу Святоотечеськими писаннями. Вчора, вибравши кілька хвилин вільних, взяв у руки Добротолюбство і серед читання Преп. Дамаскіна Петра подали мені ваші аскетичні писання. Негайно беру в руки їх і чую в них звуки Святоотцівської гармонії, насолоджуюся духом давніх Отців. Деякі з Ваших писань мені були відомі раніше. Розкрив насамперед: «Плач мій». Так і відчувається св. Єфрем. Прийміть, Владико Святий, найжвавішу подяку за доставлення мені ваших праць. Нехай вони послужать на благо Церкви, як праці Святителя Тихона, і нехай Господь сподобить вас частині Святителя Тихона і Преподобних і Богоносних Отців. У Церкві Ви залишили пам'ятник своєї роботи. Нині ж я рекомендую всієї єпархії Вашого писання. Нехай відродиться у всьому духовенстві спрага до придбання і старанність читати Ваші подвижницькі писання» 30 . А в листі до Петра Олександровича Брянчанинову від 17 квітня 1870 р., вітаючи зі святом Святого Великодня і називаючи його віруючим і творячим сином Церкви, архієпископ Платон писав: «Як скоро справи і люди дають мені випадок і можливість, то я беру в руки святоотців писання. Читаючи їх, я подумки переносився до вас і тепер свої думки хочу передати вам. Небагато серед нас залишилося таких архієреїв, як Преосвященний Ігнатій. Потрібно пам'ять про його життя зберегти для століть чи наступних імен. На вас, шановний Петро Олександрович, лежить обов'язок зібрати всі, які тільки можливо, відомості про життя та діяльність Преосвященного Ігнатія. Ви знаєте і місця та особи, звідки можна отримати відомості. Збирайте всяку оповідь, будь-яку інформацію. Обов'язок цей покладається на вас не зв'язком тільки спорідненим з померлим, а й Церквою. Вас ніхто не може замінити. Ні на годину не відкладайте цієї справи, покладеної на вас Церквою. Люди переходять, і нині буває зробити неможливо, що вчора не варто було нічого зробити. Запишіть, що чули самі від покійного. Зберіть та збережіть усі листи його. Господь нехай допоможе вам виконати послух не тільки любові, але й обов'язку». Також і в листі від 22 листопада 1870 р.: «Ви знаєте, як я дорожу писаннями богомудрого Святителя Ігнатія, – і зрозумієте, з яким нетерпінням чекатиму від вас його «Отечника». Між нами тепер уже небагато таких старців; вже інший дух віє, і ставлять нам у провину чернечий напрямок; а чернецтво є сила та краса Православ'я і, можу сказати, життя. Не забудьте, шановний Петре Олександровичу, моє прохання про зібрання всіх доступних вам відомостей про Преосвященного Ігнатія. Якщо час і обставини тепер не дозволять всьому з'явитися на світ, все стане в нагоді до іншого часу. Ви повинні взяти на себе це послух: не як брат тільки, але як православний християнин, який бажає блага Церкви» 31 . Тим більше доброзичливими та дружніми можна назвати стосунки святителя Ігнатія з Ярославським Владикою, архієпископом Нілом, що цього разу підтверджується листами самого Святителя. Високопреосвященний Ніл, архієпископ Ярославський і Ростовський (у світі Микола Федорович Ісакович; 1799–1874) після закінчення 1825 р. Петербурзької Духовної академії було визначено інспектором Чернігівської семінарії та професором богословських наук, а 1828 р. У 1830 р. призначений настоятелем Ярославського Авраамієвого монастиря в сані архімандрита та ректором Ярославської семінарії. У 1835 р. хіротонізований на єпископа Вятського і Слобідського і вперше виявив свою апостольську діяльність до освіти іновірців та повернення в лоно Церкви відпалих від православ'я. У 1838 р. переведений на Іркутську кафедру, в підпочатку і якої була на той час найбільша у світі територія від кордонів Китаю до Північного і Великого океанів, включаючи північно-східний кут і острови Америки. 13 квітня 1840 р. він був зведений у сан архієпископа. «І на новій ниві Владико виявив себе гідним наступником святителя Інокентія». Діяльність його в цьому краї характеризується величезною енергією, величезною захопленістю та зацікавленістю у досягненні поставленої мети – підняття духовного, морального, а також життєвого рівня населення як православного російського, так і іновірців. За період з 1838 по 1853 р. було побудовано безліч церков, в Іркутську побудований новий семінарський будинок, училище для дівчат духовного звання, в 260 верст від Іркутська заснована Нілова пустель, на утримання якої він пожертвував значну суму і до самої кончини надсилав посібник, також пожер. Для приведення богослужінь у належний вид їм були виписані пастирі з великоруських губерній, засновані місіонерські стани та утворені місіонери, з яких згодом прославився цілий ряд протоієреїв і в тому числі видатний діяч Російської Церкви, архієпископ Камчатський, а потім наступник Митрополит Інокентій (Веніамінів). Завдяки цій активній діяльності Преосвященного Нілу, «розкол мав притихнути і за Байкалом утворилися багатолюдні парафії, засновані на правах єдиновірства». Ще більше працював він над зверненням язичників, яких мешкало тут понад 400 тисяч: тунгусів, чукчів, камчадалів, якутів, бурятів та інших. Для новонавернених їм збудовано до 70 церков. Особливою його турботою було дати їм Святе Письмо рідною мовою. Для цього він вивчив монгольську та бурятську мови та переклав деякі богослужбові книги та тексти (які переклав на ноти видатний музикант О. Ф. Львів). «Цими працями залишив собою незабутню пам'ять у Сибіру». 24 грудня 1854 р. Високопреосвященний Ніл було переведено на Ярославську кафедру. У Ярославській єпархії він також енергійно займався будівництвом та оновленням церков, особливо багато зробив у цьому напрямі для Ростовського Кремля та митрополичого будинку, у Ярославлі зробив капітальну перебудову архієрейського будинку; число шкіл при монастирях і церквах при ньому збільшилося до 311 при 6584 учнів, бібліотек при церквах - до 876 (більше, ніж у будь-якій єпархії Росії). У 1856 р. Преосвященний Ніл був викликаний до Петербурга на два роки для присутності у Святішому Синоді. За цей час він удостоївся взяти участь у коронуванні Їх Імператорських Величностей Государя Олександра Миколайовича та Государині Марії Олександрівни в Московському Успенському соборі, брав участь у освяченні Ісаакіївського собору. У 1867 р. він разом з одинадцятьма архіпастирями Руської Церкви приносив вітання Митрополиту Московському Філарету з п'ятдесятирічним його архіпастирським служінням, а 19 листопада того ж року разом з Київським Митрополитом Арсенієм і шістьма архіпастирями брав участь у відспівуванні та поспіванні і поспіваному і поспіваному і пошестому архіпастирями брав участь у відспівуванні та поспіванні поважав. І в сані архієпископа Ярославського Преосвященний Ніл продовжував займатися перекладами богословських книг бурятською та монгольською мовами. Також він займався остаточною редакцією своєї книги «Буддизм», що була надрукована у 1854 р. і не втратила свого значення досі, як перше дослідження на цю тему; а потім – оформленням своїх щоденникових записів, зроблених під час поїздки Сибіром, з яких склалася книга «Дорожеві записки архієпископа Нілу», що вийшла у світ в Ярославлі в 1874 р. «Божий промисл, який покликав мене на осередок пастирського служіння, вказав мені терені діяльності в далеких околицях прошир. Від берегів Волги до Ангари, і від Олени до Нерчі, Шилки, Онона та Аргуні, був я мандрівником і трудівником», - випереджав він книгу. Написана яскравою мовою, вона легко читається і живими картинами про мешканців, їх звичаї, їх способи виживання, їх відношення до християнської віри, що проповідується, також і чиновницьке свавілля в цих віддалених від центру місцях характеризує цілу епоху в історії Сибіру. Книга свідчить про широку освіченість автора: інші картини він коментує цитатами з латинських письменників, у деяких випадках наводить строфи з Горація, які одразу й перекладає, зберігаючи їхню віршовану форму; а в інших випадках наводить свою розмову з місцевими жителями їх рідною мовою, записану російським алфавітом. «Досягли Іркутська, – робить висновок він книгу, – провівши в мандрівці дев'яносто п'ять днів». Святитель Ігнатій познайомився з архієпископом Нілом, ще будучи архімандритом Сергієвої пустелі. Так, згадки про нього зустрічаються в його листах до ігумена Південної Дорофеєвої пустелі Варфоломія. Наприклад, у листі від 3 серпня 1857 р. він повідомляє: «З другого на третє число цього серпня місяця Преосвященний Ніл ночував у Сергієвій Пустелі». Під час свого перебування в Петербурзі для присутності у Священному Синоді Преосвященний Ніл брав участь у хіротонії архімандрита Ігнатія Брянчанінова до Єпископа Кавказького та Чорноморського. Листування між ними виникло відразу ж після приїзду святителя Ігнатія на Бабайки. Перший з збережених 39 його листів, відправлений 15 січня 1862 р., свідчить про вже встановилися відносини, а в листі від 12 червня того ж року єпископ Ігнатій дякує «Милостивого Архипастиря ... за те кохання, за ту щирість, в обіймах до них. Лист цей, до речі, уточнює дату, наведену у Життєписі, поїздки святителя Ігнатія до Кострому та Ярославля. Інші листи свідчать про доброзичливе ставлення Преосвященного Нілу до всієї діяльності святителя Ігнатія в монастирі, зокрема, про його сприяння у збиранні коштів на будівництво нового храму, що почалося. У цьому плані примітні листи від 14 і 23 лютого 1866 р., у яких святитель Ігнатій радиться з Преосвященним Нилом з приводу знайденого біля монастиря каменю. Справа в тому, що, будучи в Єкатеринбурзі, Преосвященний Ніл відвідав там «Фабрику шліфувальну, або гранильну, як її тут називають. З каменів, найбільш уживаних на фабриці суть: різнокольорові яшми, агати, порфіри, топази, або точніше гірські криштали, і раухтопази. Як першостатейні показують тут ставки цирконові, гранатові, аметистові». Захопившись тут камінням, Преосвященний Ніл зібрав чудовий за зборами і високою цінністю мінералогічний кабінет, заповіданий ним Санкт-Петербурзькому університету. Звичайно, Преосвященний Ніл показував свій мінералогічний кабінет єпископу Ігнатію, який міг гідно оцінити його... Останній лист святителя Ігнатія до Преосвященного Нілу було написано 18 квітня 1867 р. – за 12 днів до смерті. Листи святителя Ігнатія до Високопреосвященного Нілу (Ісаковича) 32 Ваше Високопреосвященство, Різничий мій передав мені, що Ваше Високопреосвященство зволили повідомити йому про Ваше розташування дозволити вступ до Бабаївський монастир тим з вихованців Ярославської семінарії, які захочуть вступити в той. А я саме про це хотів просити Вас при особистому побаченні. Поспішаю пояснити перед Вами припущення щодо цього предмета. При реальному розвитку освіти у Росії потрібно, щоб і чернецтво, подвизающееся у монастирях, мало освіченість, відповідну своєму призначенню. Досвід довів, що цього можна досягти, залучивши освічених юнаків у братство. Пройшовши послух і скуштувавши плоди смиренності, вони стають корисними членами Християнського суспільства, які фактично пояснюють йому користь істинного чернецтва. В Оптину Пустелю Калузької єпархії вступали будь-які семінари, що закінчили курс, і кілька закінчили курс у світських навчальних закладах. Приклавши до освіти шкільному практичну чернечу освіту, вони доставили Оптиній Пустелі, одному з найбідніших монастирів, гідність першого в Росії Монастиря в релігійно-моральному відношенні та подарували вітчизняно-духовній літературі багато перекладів аскетичних письменників. Багато благочестивих людей листуються з ченцями Оптиної Пустелі і керуються їхніми настановами. Доручаючи себе Вашим Святительським молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства покірним слугою Єпископ Ігнатій. 15 січня 1862-го року Прийміть моє старанне вітання з наступаючим Всесвятим Великдень і всерадісне вітання: Христос Воскрес! Щиро бажаю Вашому Високопреосвященству омріяного здоров'я та всіх істинних та досконалих благ. Зиму провів я дуже важко, піддаючись різним нападам, з яких багато хто, звичайно, наслідок лікування мінеральними водами. Коли настане абсолютно тепла погода, сподіваюся зробити подорож до Ярославля для омріяного мені побачення з Вашим Високопреосвященством. Сподіваюся скористатися і порадами у відповідь Вашими по управлінню монастирем, саме з влаштування зносин зі Св. Синодом, про що і тут попередньо прошу Вас. Доручаючи себе Вашим Святительським молитвам, з почуттями досконалої поваги та щирої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милостивого Архипастиря і Отця покірним слугою Єпископ Ігнатій. 31 березня 1862-го року В надії на Ваше милостиве прихильність до мене грішного, дозволяю собі турбувати Вас моїм покірним проханням. 9 травня, в день Святителя Миколая буває в Бабаївській обителі значний збіг народу, а клиросних ще немає достатньої кількості. Тому, Ваше Високопреосвященство, надасте справжню ласку, якщо дозволите кільком Вашим співакам прибути в Бабаївський монастир на цей день для допомоги чудовому святкуванню. Дуже вдячний Вам за Ваш лист від 20 квітня! Ви справедливо ставитесь про справжнє моє становище: воно нормальне для мене за тим напрямком, який я прийняв ще у світському побуті і в якому провів перші роки в відокремлених монастирях. Перебування в Сергієвій пустелі було для мене вкрай обтяжливим, а останніми роками стало, через болючість, що зростала, нестерпним. Вашого Високопреосвященства, Милостивого Архіпастиря та Отця Доручаючи себе Вашим святительським молитвам, з почуттями повної пошани та щирої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милосердного Архіпастиря та Отця Єпископ Ігнатій. 12 червня 1862 року Прийміть моє щире вітання з наступаючими святами та Новим Роком, і моє ревне бажання Вашому Високопреосвященству всіх істинних і досконалих благ. Після повернення моєму з Ярославля, мабуть, від впливу сирої погоди, я відчув себе дуже погано і кілька разів визнавав себе близьким до смерті. За такого стану здоров'я справжнє моє усамітнення безцінно! Воно доставляє мені необхідний спокій до душі і по тілу. Живу цілком окремо від світу, і це приносить мені найприємнішу можливість бажати від щирості серця всім Батькам і Братіям, які трудяться серед світу, всіх істинних благ. Всі ми короткочасні мандрівники на землі, і все, що ми купуємо на землі, купується на найкоротший термін. Доручаю себе і довірену мені обитель Святительським молитвам та Благословенню Вашого Високопреосвященства. З почуттями досконалої поваги та щирої відданості маю честь бути З яких прекрасних слів починається лист Вашого Високопреосвященства від 19 червня до мене негідного. «Вина моя, кажете Ви, перед Вашим Преосвященством невибачна». Як ця вина полягає в тому, що Ви одного разу назавжди насадили у Ваше серце любов до мене грішного, якою я і втішаюся і насолоджуюся, то я щиро бажаю, щоб вина ця перебувала у всій силі своїй. З благості Божої Государю Цесаревичу відвідування Бабаєвського монастиря було приємно 33 . У той час, як і завжди, я був дуже слабким і сумнівався, щоб прийом вдався. Він вдався з милості Божої. Справедливість вимагає, щоб я засвідчив належне про Бабаєвського Ігумена 34 , який мене в усіх відношеннях заспокоює і якого досвідченість у подібних випадках, як прийом Цесаревича, багато послужила для цього прийому. Інші браття, що особливо приїхали зі мною, сприяли влаштуванню порядку. – Дуже втішно повідомляється Вашим Високопреосвященством звістка про ту увагу, яку виявив Государ Цесаревич духовенству та Церкві. Храм Святого Іоанна Предтечі особливо привернув його увагу. Особливо корисно призначеному російському Царю бачити близько становище всіх станів. Духовенство найбільше потребує цього, тому що раніше воно було усунуто від Царських поглядів. До нашої оселі заїжджав днями Єлагін, відомий письменник, ревнитель православ'я, викривач Герцена. Він повідомив відомості, що Преосвященний Кирило переводиться з Єрусалиму до Казані через якісь неприємності з грецьким духовенством, що в Єрусалимі російського єпископа не буде, а буде архімандрит, і що призначається туди ієромонах Леонід Кавелін 35 з Оптиної Пустелі. Пишуть сюди, що Муравйов, колишній Кавказький Намісник, викликаний до Петербурга, де квартира для нього призначена в Зимовому палаці. Кронштадт чудово зміцнять. Військо російське доведено до найбільшого вдосконалення, особливо стрілки. – Все в Божій руці! Але й лайкам і чунню про лайки личить бути, за пророкуванням Слова Божого. Людство перебуває у падінні, і тому як приватні люди повстають друг на друга, а й народи повстають друг на друга. На Росію мають намір повстати багато народів, але нічого шкідливого не зроблять, тільки розвинуться сили і звеличать її, подібно до того, як зробив для неї Наполеон I. P. S. Додаю Вашому Високопреосвященству наступну записку щодо лікування застуди, за моєю щирою любов'ю до особи Вашої та за бажанням Вам швидкого та повного одужання. Моя болючість почалася з застуди ніг у 1823 році. З того часу я відчував себе гірше і гірше. У 1846 році на початку жовтня, при поїздці з благочиння, я знову застудив ноги, причому вони відійшли від мене. Шість місяців я не виходив із кімнати. Лікували мене різними натираннями, сассаспарельним декоктом, сосновими та сірчаними ваннами. Лікуванням доставлено мені лише деяке полегшення; разом доставлено і значне виснаження сил. У 1858 і 1859 роках користувався я Кавказькими водами та купанням у морі. Це лікування погнало з мене захворювання, справило особливе розслаблення, але лікування не доставило. Через жахливу знемогу я залишив службу. По дорозі з Кавказу в Бабаєвський монастир я знову застудив ноги, що привело мене, можна сказати, у відчайдушне становище. Коли я вже не сподівався, щоб якісь ліки принесли мені користь, тоді відвідав мене деякий житель Костроми і, дізнавшись, що я страждаю від застуди, запропонував мені ліки, якими він вилікувався від подібної жорстокої застуди за настановою Костромського доктора Дідрікса. Про цей засіб повідомляв мені ще в Петербурзі доктор Стрілінського Палацу, але не міг дати мені ґрунтовного настанови в лікуванні, не маючи досвіду цього лікування, а знав про нього поверхово, з чуток. Тут доставлено мені задовільну настанову, і, на превеликий подив мій, засіб виявився найбільш дійсним, найбільш зручним і легким, ніж усі засоби, які я досі вживаю. Дія його схоже на дію Кавказьких вод, але незрівнянно сильніше, – справляє не розслаблення, а зміцнення. Засіб полягає в наступному: взяти найміцнішого хлібного спирту, наполягти в теплі на звичайній кухонній солі, вважаючи по повній столовій ложці на склянку. Цим настоєм витирати застуджені місця та все тіло двічі на день, а коли хвороба полегшиться, одного разу на ніч. Дія кошти. Спершу в застуджених місцях з'являються болі, іноді з'являється легкий висип та пухлини. Потім починає йти рясний піт. Також є дія на шлунок. Після двох останніх дій починає відчуватися полегшення. Якщо безмірно посилиться піт, обтирання припиняють на кілька днів. Обтирати має не лише хворі місця, а й усе тіло. Обтирання всього тіла діє благотворно на всю організацію, знищуючи худорлявість, від якого тіло набуває схильності до прийняття застуди. У Вашого Високопреосвященства ця схильність існує. Хворі місця можна обтирати частіше, приблизно двічі на день, а тіло обтирати одного разу. Преставлені до мене ставленики Михайло та Олександр Ширяєві висвячені мною, перший у священика, а другий у диякона. Сповіщаючи про це Ваше Високопреосвященство і доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Високопреосвященнішому Нілу, Архієпископу Ярославському та Ростовському Преставлені до мене ставленики, диякон Матвій Богословський та Анімподист Смирнов, висвячені мною, перший у священика, а другий у диякона. Сповіщаючи про це Ваше Високопреосвященство і доручаючи себе Вашим святительським Молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути 16 грудня 1863 року Прийміть моє щире вітання з настанням свята Різдва Христового та Новим Роком, і щире бажання Вашому Високопреосвященству бажаного здоров'я, багатьох років і всіх благ, тимчасових та вічних. З радістю я почув, що Ви вже служите. Від щирого серця бажаю, щоб хвороба, що трапилася з Вами, послужила засобом до звільнення Вашої статури від поганих соків, і тим доставила Вам здоров'я краще попереднього. 20 грудня 1863 року Приношу Вашому Високопреосвященству щире вітання з наступаючим Святом Свят та Урочистістю всіх Урочистостей, вітаючи Вас всерадісним привітанням «Христос Воскрес», і бажаючи Вам усіх істинних і досконалих благ від всесильної правиці Всеблагого Господа. Доручаючи себе та довірену мені обитель Святительським Молитвам Вашим з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Шовкова матерія, що додається при цьому, в кількості 19 аршин, була відправлена зі Ставрополя Кавказького до настоятеля Толгського монастиря за життя Преосвященного Іринея 37 . По помилці посилка ця була доставлена ​​до мене. Тому я надсилаю вищезазначену шовкову матерію до Вашого Високопреосвященства на Архіпастирське розпорядження Ваше. Доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттями досконалої поваги та щирої відданості маю честь бути Ярославська Духовна Консисторія перепровадила до Миколаївського Бабаєвського монастиря звільне свідчення Петра Родіонова, міщанина Московської губернії, міста Подольська, з прописанням до неї Московської Казенної Палати. Найприємнішим обов'язком моїм вважаю принести Вашому Високопреосвященству мою повну вдячність за таке Ваше розпорядження. Доручаючи себе та довірену мені обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттями досконалої поваги та щирої відданості маю честь бути Прийміть моє старанне вітання з наступаючим великим святом Різдва Христового та Новим Роком при запопадливому бажанні Вашому Високопреосвященству омріяного здоров'я та всіх істинних і досконалих благ. Минулий 1864 рік був дуже важкий для мене. З другого тижня Великого Посту я відчув особливі хворобливі напади, які тривали все літо і тримали майже безвихідь у келії. Тепер приймаю декокт за порадою одного з московських лікарів, який відвідав мене восени. Від декокту досі відчуваю особливе розслаблення та якусь сонливість, причому у значній кількості відокремлюються золотушні та ревматичні мокротиння. Далі, що дасть Бог, не знаю. Ось! вже четвертий рік провожу на Бабайках. Тим часом на Кавказі відбулися великі зміни, якими могутність Росії звеличена значною мірою. Мені пишуть звідти, що на західній половині Кавказу, до Чорного моря, де жили найвойовничіші горяни, поселено понад 100 000 козаків, а нікчемні залишки горян добровільно прираховуються до цих козаків і приймають Християнську віру. Греки виходять значними партіями з азіатської Туреччини та селяться на Кавказі. Рука Божого Промислу веде Росію до її важливого політичного призначення, яке передбачають державні люди Європи, якого тремтять, якому марно намагаються поставити перепони. Нічого не можуть вони зробити. Велетен йде своїм шляхом, а перепони зневажає, як хмиз. 20 грудня 1864 року Прийміть моє старанне привітання з наступаючим Святом Свят світлим Воскресінням Христовим! Прийміть моє всерадісне вітання «Христос Воскрес» і сердечне бажання Вашому Високопреосвященству всіх щирих і досконалих благ. Зиму провів я дуже важко, найбільше в ліжку. Що принесе прийдешнє літо! Доля зробила Вас одним із перших ктиторів з побудови Соборного Храму у Бабаївському монастирі. Також доля дарувала для побудови цього Храму проект 38 найвдаліший - проект, який, будучи новиною в Російській церковній архітектурі, разом з цим запозичений, за своїм характером, з найдавніших храмів Палестини. Нарешті будується храм незбагненним Долею. Як він будується? Не можу відповісти. Монастир знайдений мною в стані руйнування, руйнування і в боргу, будову Храму розпочато за найменших коштів, але в даний час половина будівлі виведена вчорно, а до кінця літа сподіваємося вивести під цеглу. Тут діє перст Божий і старанність благочестивих людей. Не відмовтеся, Ваше Високопреосвященство, продовжити Ваше заступництво мені та довіреній мені обителі, яка вже багато позичена Вашою прихильною увагою. Доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Не знаю, як і дякувати Вашому Високопреосвященству за те незвичайне в наш час кохання, яке Ви надаєте мені і довіреному мені Обителі. Ви дивуєте мене і разом посилюєте в мені почуття благоговіння та відданості, які завжди я живив до Особи Вашої. З захопленням описує мені Калліст Вашу Архипастирську увагу та дію. Архімандрит Герман, колишній мій ректор на Кавказі, а нині намісник Невської Лаври, просив мене про незалишення його родичів клопотанням перед Вашим Високопреосвященством. Сподіваючись на Вашу невимовну милість, дозволив собі турбувати Вас проханням, якщо вона здійснена, про дарування диякону Володимиру Чистякову, одруженому з рідною племінницею Германа, священичим місцем у селі Різдвяному, що в озерах, Данилівського повіту, на вакансію, що відкрилася. Прошу ваших святительських молитов про мене грішного. Після відбуття ікони Святителя Миколая в Ярославль у мене особливо розболілася права нога, яка завжди хворіла: ледве блукаю по кімнаті. З почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути 29 вересня 1865 року При вступі моєму до керування Миколаївським Бабаївським монастирем я знайшов звичай, за яким Чудотворна ікона Святителя Миколая здавна піднімалася в деякі села та села Ярославської єпархії, що лежали за Волгою, проти монастиря. Про це я маю честь ставитись до Вашого Високопреосвященства і отримати Архіпастирський дозвіл Ваш на наслідування цього благочестивого звичаю. Нині мешканці деяких селищ, у яких раніше не була ікона, висловлюють бажання прийняти її. Представляючи це на розсуд Вашого Високопреосвященства, маю честь просити Вашого Архипастирського дозволу на задоволення прохання овець пастви Вашої. Відповідь Ваша – якщо сприятливо Вашому Високопреосвященству дати її лише словесно – покірніше прошу повідомити подавач цього листа, Петра Олександровича, який бажає особисто як засвідчити особі Вашій свою власну шану, так і висловити перед Вами мою глибоку вдячність до мене і безприкладне. Не знаходжу слів до висловлювання перед Вашим Високопреосвященством моєї щирої подяки за безприкладне прихильність і увагу Ваші, що ви робите Вами мені грішному. Християнське і пастирське кохання Ваше приносить і втіху і харчування моєму серцю. Дуже радію, що родич отця Германа виявився гідним милості Вашого Високопреосвященства. 17 жовтня 1865 року Після збору належних відомостей у справі про відвідання міста Ярославля Бабаєвською Чудотворною Іконою Святителя Христового Миколая, маю честь представити про це формене ставлення до особи Вашого Високопреосвященства, доручаючи все цілком розсуду та розпорядженню Вашому. Про те, що Ікону запрошують до деяких селищ та повітових міст Ярославської єпархії, я не згадав і надаю сказати чи замовчати про це у поданні до Святішого Синоду Вашому Високопреосвященству. Зробіть милість: не обтяжіться повідомити мене про відправлення подання Вашого до Св. Синоду, щоб я міг своєчасно написати туди партикулярні листи і попросити про увагу до справи. Доручаючи себе та довірену мені обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути На превеликий подив, у С.-Петербурзькому журналі «Домашня Бесіда», у випуску 46-му від 13-го листопада, з'явилася стаття «Свято в Ярославлі». Я дуже пошкодував про це, визнаючи статтю не своєчасною та шкідливою для справи. Компрометує вона та мене! Хто ж повірить, що стаття надрукована не тільки без згоди моєї, а й без відома, цілком гидко моєму духу? У статті яскраво виставлено моє бажання слави. Пані Самаріна, родичка моя та письменниця статті, не вперше своїм недозволеним втручанням у справи Бабаєвського монастиря пригощає мене каменем по лобі. Статтю нехай розуміє хто як хоче: я не винен, якщо мою особистість розпоряджаються самовільно інші і спокушають людей, розташованих до спокуси; милосердя Боже нехай покриє мене і може спокушатися в цій обставині, нехай покриє саме діло! Але перед Вашим Високопреосвященством я вважав за потрібне порозумітися. Безперечно, письменниця мала на увазі зробити послугу! Однак не можна відкинути справедливості слів Крилова – байка: послужливий дурень небезпечніший за ворога. Дуже правильно! Багатьма дослідами доведено мені це. З відомої статті «Дня» Ви бажаєте бачити, як дух часу дивиться вороже на церковну ієрархію та посилюється закидати її брудом. У наш час розсудливість та обачність особливо потрібні. Безперечно, і ухилення та зловживання трапляються в церковному управлінні, як вони і скрізь були. З цього не випливає, щоб повалення ієрархій було єдиним засобом виправлення, як і щоб для виправлення потрібні пасквілі редактора та співробітників «Дня» на кшталт протестантського. Для цього потрібен засіб, встановлений та узаконений Апостолами: Собор ієрархів. Будучи у Вашого Високопреосвященства в 1862-му році, на початку літа, я повідомляв Вам відомості, які дісталися до мене ще на Кавказі, що журналісти мають намір зробити напад на церковну ієрархію. На мою думку, стаття «Дня» є тільки дзвіночок, великий дзвін попереду. Щиро бажаю, щоб ця думка моя була помилковою. Прийміть моє старанне вітання з великим Святом Різдва Христового і в самий день Свята. Найприємнішим, серцевим відчуттям переносжуся до Вас і особисто приношу Вам це привітання. У таке ставлення Ви поставили мене любов'ю до мене. Подібного кохання я не зустрічав у жодній особі з духовенства. Милосердний Господь нехай збереже життя Ваше на багато років у бажаному здоров'ї і нехай наповнить його всіма благами. Доручаючи себе і довірену мені Обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути 25 грудня 1865 року При цьому надсилаю прес-пап'є з каменю, знайденого поблизу монастиря. Ви, як знавець, визначите значення цього каменю, надзвичайно щільного, але разом м'якого і зручного для обробки. Ми хотіли зробити з нього чотири стовпи під головний купол, але грошей не вистачило; багато повалили його в побут. Також біля самого монастиря знайшли гряду граніту, на кшталт сердобльського, блакитного відливу, особливо приємного для очей: з цього зробили цоколь під усією церквою 13 вершків висоти. Потрібно Вам подивитися цю церкву! Ви з перших її ктиторів. До цього обрано Ви Божу Матерію, в ім'я Якої будується храм, і який Сама, не ми, Здавачка цієї єдиної будівлі в тутешньому краю. Вибачте за поганий лист: увечері погано бачу. При поважному листі Вашому від 18-го цього лютого отримано мною копію з подання Вашого до Святішого Синоду. Не знаходжу слів для достатнього висловлення моєї подяки Вашому Високопреосвященству за безприкладну батьківську любов, яку Ви надаєте мені. Єдиний Бог може винагородити за таке кохання, нехай винагородить Він Вас рясним виливом щедрот Своїх на особу Вашу. Цілком згоден з Вашим Високопреосвященством, що знайдений камінь ближче підходить до яшми. У натуральному вигляді має синій колір. Коли його відполірували вперше - він зберіг цей колір, але при подальшому поліруванні синій колір зник - і з'явився зелений. Величезне каміння цієї породи лежало біля того місця, де будується церква; необхідність змусила повалити їх у бут, який коштував би вчетверо дорожче, якби возити йому камінь із віддалених місць. Коштовність цю раніше продавали на щебені! Тепер, принаймні, доставлено гідність особливої ​​міцності для буту за величиною каміння, що в нього покладено. Наявні в залишку камені зберігаються закопаними у землі. Вважав би я, якщо дозволять кошти і якщо Бог продовжить життя, зробити в нижній церкві з цього каменю ковчег і під нього тумбу чи напівколону, – словом, п'єдестал, який придумається. Зрозуміло, все це начиння має вийти дуже важким; Однак у нижній церкві можна підвести під неї бут, який і поставити п'єдестал. Для форми самому ковчегу викладає мені ідею каплиця, вибудувана в Петербурзі архітектором Горностаєвим 39 на замовлення Государині Імператриці. Ця каплиця визнається чудовим архітектурним твором; вона збудована по від'їзді моєму з Північної столиці. Ймовірно, Ви маєте пам'ятну книжку на 1866-й рік: у книжці каплиця зображена на третій гравюрі. Втім, така думка за потребою має бути за горами: спочатку слід зайнятися ретельним закінченням будівлі, а потім уже приступити до прикрас. Кивчений мною ковчег повинен обійтися далеко за 500 рублів. Якщо ж відбудеться припущення, то цей ковчег буде істинною рідкістю. Ваше Високопреосвященство набули великих знань у геології. Хоча я навчався їй систематично, але маю бути лише Вашим учнем, і міг би багато чого, багато чого навчитися від Вас. Велика справа – засноване на теоретичному пізнанні знання досвідчене. Доручаючи себе і довірену мені Обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути 23 лютого 1866 року Сподіваючись на особливе прихильність Ваше, дозволяю собі турбувати Вас покірним моїм проханням. У найближче служіння моє належить мені зробити свого ігумена 40 в архімандрита, а архімандричий хрест ще не присланий, чому зробіть ласку, накажіть з підвідомчих Вам місць видати такий хрест цьому листодавцю, моєму келійнику, ченцю Нікандру, і дозвольте потримати до. Петро Олександрович пише мені від 27 лютого, що граф Толстой, прощаючись з ним, сказав між іншим про позитивне призначення їм нагороди за поданням Вашого Високопреосвященства. Ця інформація нехай буде секретною між нами. Доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милосердного Архипастиря та Отця Прийміть моє щире вітання з наступаючим Святом Свят і Урочистістю всіх Урочистостей – Світлим Воскресінням Христовим. Від душі бажаючи Вам бажаного здоров'я та всіх істинних благ, вітаю Вас всерадісним привітанням: Христос Воскрес. Доручаючи себе і довірену мені Обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттям відмінної пошани та досконалої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милосердного Архіпастиря та Отця покірним послушником З досконалою подякою повертаю хрест, який не був вжитий, тому що 19-го отримано з Петербурга свого. Розписку мого келійника ченця Нікандра покірно прошу наказати видати цьому листодавцю, скарбнику, ієромонаху Арсентію. З особливої ​​милості Божої, до дня відвідування Миколо-Бабаївської Обителі Їх Імператорськими Високами 41 я відчув деяке полегшення від хвороби і міг зустріти Августійших Гостей, хоча не так, як зустрічають здорові. Потухаючі погляди мої пожвавилися зором на прекрасні обличчя Синів Царя, на обличчя, подібні до сонця, що сходить, або розквітаючої троянди. І вівці пастви Вашого Високопреосвященства, супроводжуючи Їх Високістю, зайшли в мої келії, де я вважав за обов'язок моїм доповісти Государю Спадкоємцю про їхню старанність: прийнято воно було дуже прихильно. 16 серпня 1866 року Прийміть мою щиру, сердечну подяку за всі Ваші милості до Обителі Святителя Миколая Бабаєвської та до мене грішного, за милості, яким нема числа. При благодійному сприянні Вашому сподіваємося зовнішню цегляну кладку закінчити наступного літа 1867 року. Благословіть, Милостивий Архипастир, ієромонаху Каллисту відвідати ті села Ярославської єпархії, які були відвідані ним минулого року, оскільки деякі з цих сіл уже й виявили бажання прийняти Ікону Святителя Миколая. Доручаючи себе і довірену мені Обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттям відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути 17 жовтня 1866 року Петро Олександрович вирушає до Петербурга, де пробуде майже до Нового Року, а можливо, і початок його. Раніше, при побаченні з Графом, я просив його про нагородження Аполлінарія Платоновича, про яке уявлення не мало успіху тільки тому, що Граф на той час зроблений Міністром народної освіти і справи другорядної ваги залишив уже поза увагою. Ймовірно, Ви повторите уявлення Ваше. Я просив Петра Олександровича настежити за цією справою. Якщо Ваше Високопреосвященство маєте що додати до цього, то не відмовтеся сказати Петру Олександровичу. Доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттями відмінної пошани та досконалої відданості маю честь бути 22 жовтня 1866 року Прийміть моє старанне вітання з днем Ангела Вашого і наполегливе бажання Вашому Високопреосвященству бажаного здоров'я і всіх істинних благ. Приношу Вам, Святий Владико, щиру подяку за прихильний прийом, зроблений Вами моєму вихованцю, Настоятелю Бабаївського монастиря. Любов Вашого Високопреосвященства служить для мене і втіхою, і настановою. Така любов у наш вік егоїзму – справжнє диво. Соборний храм у Бабаївському монастирі влаштувався так більше за сприяння Вашого Високопреосвященства. 6-го грудня 1866-го року Прийміть моє запопадливе вітання з наступаючим великим святом Різдва Христового і з наступаючим Новим Роком, при запопадливому бажанні Вашому Високопреосвященству багатьох років, омріяного здоров'я і всіх істинних і досконалих благ. Доручаючи себе Вашим Святительським Молитвам, з почуттям досконалої поваги та щирої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милостивого Архипастиря та Отця покірним слугою 25 грудня 1866 року Сподіваючись на Вашу милостиву увагу та необмежену поблажливість до мене, дозволяю собі знову турбувати Вас про допомогу з побудови Соборного храму в Бабаївському монастирі, про що маю честь припровадити при цьому формене ставлення. У Петербурзі замовлений хрест на велику главу, що має понад п'ять сажнів у поперечнику і більше чотирьох у висоту. Хрест бронзовий, у візантійському характері; малюнок і в Пітері вважається новиною, хоча по суті він – наслідування стародавніх зразків, наслідування не сліпе, удосконалене відповідно до сучасного стану мистецтва. Копію [малюнку] з хреста надсилаю до Вашого Високопреосвященства. Погляньте з любов'ю, оком Ктітора, втіштеся тим, що милосердний Господь поспішає справі, і поверніть малюнок подавцю листа цього. Крокви для голови – залізні; вони вже зроблено у Петербурзі. Дивуюся, як ґрунтується цей храм за нікчемних засобів наших. Сидить його невидима Рука. Вона посилає і благодійників; між ними перша особа – Ваше Високопреосвященство. 15 лютого 1867 року Приношу Вам щиру подяку за сприяння, нині надане Вами та постійно надане, творенню Храму в ім'я Іверської Божої Матері в Обителі Святителя Миколая Бабаєвської 42 . Рухаючий почуттям щирої подяки, я особисто передавав і писав пану Синодальному Обер-Прокурору про те, скільки я завдячую Вашому Високопреосвященству. Я дозволив собі більше: я просив Графа прийняти і моє клопотання сприяти уявленню Вашому про особу, яка була вжита Вами для дій на користь Бабаївського Монастиря. З цієї останньої обставини досі не маю втішної звістки. Знайшлися, на жаль, протидії. Нині, при сприятливому випадку, що зустрівся, повторюю вчетверте моє клопотання, і про наслідки його вважаю за обов'язок сповістити Ваше Високопреосвященство. Доручаючи себе і довірену мені Обитель Святительським Молитвам Вашим, з почуттям відмінної пошани та досконалої відданості маю честь бути Вашого Високопреосвященства, Милосердного Архипастиря і Отця покірним слугою Після пізньої обідні в соборі, яку звершував Високопреосвященніший Ніл з двома архімандритами та іншими співслужбовцями, безліч народу супроводжувало ікону до пристані. На березі [Бабаєвського монастиря] стояло духовенство в повному убранні, яке чекало на святу ікону; чувся гучний, урочистий спів: величаємо тебе, святителю отче Миколаю. Хвилини цієї не можна описати. Болючий, але величний старець, Преосвященний Ігнатій, у повному архієрейському одязі, стояв з кадилом серед лику співаючих. Чотири диякони піднесли святу ікону до владики. Якби сам угодник Божий, Микола, сходив тоді з пароплава замість святої своєї ікони, то, здається, вид Преосвященного Ігнатія не міг би бути більше пройнятий свідомістю святості та величі цієї хвилини: він був весь – молитва! Проти воріт обителі здійснено літію, і ікона внесена в храм і поставлена ​​на своєму звичайному місці. Тоді Преосвященний став на своє святительське місце, і почався молебень. Після співу урочистого гімну: Тобі Бога хвалимо, владика звернувся до присутніх з наступною промовою: Боголюбні громадяни богорятуваного граду Ярославля! Господь наш Ісус Христос обіцяв, що чаша студеної води, подана в ім'я учня Його, не залишиться без винагороди. Ви, браття, прийнявши чудотворну ікону святителя Миколая, цього справжнього учня Христового, прийняли, безперечно, найбільшого Угодника Божого; честь, що надається іконі, відноситься до особи, зображеної на іконі. Навчають нас цьому великі вчителі Православної Церкви. Ви, браття, запропонували учневі Христовому не чашу студеної води, – запропонували серця, сповнені полум'яної віри та любові. Любов і віру ви висловили і здійснили діями. Перебування святої ікони в граді вашому було безперервним святом, яке зображалося безперервним богослужінням. Обіцяв Господь нагороду за чашу студеної води, подану в ім'я Його учня; обітував Господь віддати комусь у ділах його. У правиці Господа ваги і міра найвірніші, найточніші. Якщо не загубить хабарі свою чашу студеної води, для представлення якої потрібна лише праця почерпнути її; тим більше винагородиться старанність, виражена в достатку та силі. Неможливо не відбутися цього: обітниця виголошена всемогутнім і всесвятим Господом. Братіє! Нехай благословляться ваші родини та доми! нехай благословляться життєві заняття ваші! Нехай же благословиться і поспішить ваш подвиг про спасіння душ ваших! Усі земні надбання та переваги залишає людина на землі, коли йде з землі у вічність: у вічність вступаємо лише з чеснотами чи гріхами нашими. Братіє! обертаючись у земних турботах, не забувайте про небо, не забувайте про час виходу із земного життя. У цей час кожний з нас досвідчено зрозуміє всю справедливість слів Спасителя: яка користь людині, коли світ весь придбає, душу свою відіб'є! 44 У цей грізний час, що дасть людина на викуп за душу свою? Викупом запасаємося на землі: він складається і поступово накопичується життям за заповідями Євангелія, амінь. Усі стояли з незвичайним благоговінням, слухаючи слова святителя, який, вимовляючи з силою молитовною свої благословення, осяяв майбутніх. Треба було бачити в цю пору обличчя його, що говорило сильніше і промовистіше за всякі слова... Так і ми, недостойні ченці обителі Преподобного Сергія, молимо за це всемогутнього і милосердного Господа; благаємо угодника його, щоб він сильними молитвами своїми про Пастиря нашого наповнив нестачу молитов наших. Посилаючи такі бажання до Неба, не можемо не звернутися і до Вас, Високопреосвященніший Владико, з найсерйознішим вітанням, яке приносимо з найжвавішими почуттями любові, вдячності, поваги! Прийміть зі звичайною Вам поблажливістю та прихильністю це привітання від Настоятеля та братства Сергієвої Пустелі. Священним обов'язком моїм було б особисто принести вітання до Вашого Високопреосвященства, але хвороба не дозволяє мені виходити з кімнат. Доручаючи себе і обитель Архіпастирському благословенню і Вашим молитвам, з глибокою повагою і досконалою відданістю маю честь бути Вашого Високопреосвященства Його Високопреосвященству Антонію, Митрополиту Новгородському та С.-Петербурзькому Високопреосвященнішому Антонію Митрополиту Новгородському та С.-Петербурзькому Благочинного монастирів Санкт-Петербурзької Єпархії, Настоятеля першокласної Троїцької Сергієвої Пустелі Завжди хворобливий стан мій зріс протягом останніх двох років настільки, що я вбачаю себе зовсім нездатним далі нести займані мною посади Благочинного семи чоловічих та одного жіночого монастирів СПб Єпархії та Настоятеля першокласної Троїцько-Сергієвої Пустелі; а тому й знаходжу потрібним шукати притулку в числі лікарняних такого монастиря, який би за здоровим місцем розташування та добророзвиненим кліматом сприяв до деякої підтримки і, можливо, виправлення мого розстроєного здоров'я. На такий предмет обираючи для свого приміщення Миколаївський Бабаївський монастир, що перебуває в Костромській Єпархії, наважуюся звернутися до Вашого Високопреосвященства з покірним проханням: Благоволіть, Високопреосвященніший Владико, зважаючи на вкрай засмучений мій стан, виходити звідки слід дозвіл про звільнення мене з посад Благочинного і Настоятеля, що я займаю, і про дозвіл поміститися як лікарняному в Миколаївський Бабаївський монастир Костромської єпарх. На посвідчення ж дійсності мого хворобливого стану і що точно прописувана мною міра є для мене необхідна, докладаю при цьому на благорозгляд Вашого Високопреосвященства справжнє свідоцтво Орендом, дане мені цього року березня 17 дня. Вашого Високопреосвященства покірний слуга Антоній (Г. А Рафальський; 1789-1848) - з 1843 р. Митрополит Новгородський і Санкт-Петербурзький. Митрополит Антоній вже з першого дня свого заступу на посаду був налаштований недоброзичливо по відношенню до архімандрита Ігнатія Брянчаніна. Недруги постаралися довести до його відома наслідки «Барантової справи» 46 у хибному вигляді і запевнити, що заборона виїздів Архімандрита з Сергієвої пустелі діє досі. Обставини, що склалися, тоді вирішилися тільки після доповіді про них Санкт-Петербурзького військового генерал-губернатора А. А. Кавеліна Государю Імператору. Однак «заздрість працювала» над тим, щоб загострити ворожість Митрополита, якому й так не подобалося прагнення Настоятеля Сергієвої пустелі до самостійнішої діяльності з власних переконань. З ініціативи Митрополита Антонія Святішим Синодом було складено пропозицію про переведення архімандрита Ігнатія настоятелем до Соловецького монастиря, щоб під виглядом підвищення видалити його подалі від столиці та від благодійної участі в ньому Государя. Не всі, однак, підтримали цю пропозицію. На захист Архімандриту подали голос Преосвященні Курський, Харківський, Полтавський та інші, які тоді перебували на черзі. Архієпископ Полтавський Гедеон 47 висловився наступним чином: «Ми хочемо похвалу і прикрасу нашого чернецтво заслати за якимись земними повідомленнями і, подібно до Синедріона, засудити праведного до страти за те, що він по відношенню до нас діє незгодно з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жде з нашими поняттями, не жить на нас поняттях, не жить за нашими поняттями, робить подібні образи нашому уявленню про нашу гідність, поняття, яке не сходиться з його поняттями про його обов'язки щодо нас». За таких відносин до нього з боку начальства архімандрит Ігнатій не міг залишатися в Сергієвій пустелі: відмовляли нерви, підірвано було й без того слабке здоров'я. 1 квітня 1847 р. він написав Митрополиту Антонію «Покірне прохання» про відставку. Як відомо, прохання це не підтримав Государ Імператор. Замість бажаного звільнення архімандриту Ігнатію було надано для лікування одинадцятимісячну відпустку до Миколо-Бабаєвського монастиря. А через п'ять місяців після його повернення в Сергієву пустель Митрополит Антоній перейшов у інший світ. V. Лист святителя Ігнатія до Митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького Ісидора (Микільського) і відповідь на нього 48 Прихильній і благочестивій увазі Вашого Високопреосвященства маю честь представити працю мою – книгу під назвою «Аскетичні Досліди». У книзі викладено ті поняття про духовний подвиг, які почерпнуті мною протягом тривалого споглядання чернецтва як у живих представниках його, так і в писаннях святих Отців. По справжньому становищу чернецтва у Росії разом із станом суспільства на духовно-моральному відношенні, найближче ознайомлення і чернецтва і з правильним чином подвижництва виявляється особливо потрібним і корисним. Повага до тілесного подвигу, коли він наданий лише самому собі, повага, що віддавалися за часів простоти, минула. Минуло воно з тієї природної причини, що ченці, що займаються виключно тілесним подвигом, не можуть дати належної відповіді в чернечому житті ні собі, ні братам своїм, що живуть посеред світу. Причому заняття тілесним подвигом у тій мірі, якою займалися ним старовинні ченці, нині дуже, дуже послабшало через загальний занепад сил і здоров'я у людині. Заняття це вже не відтворює атлетів, які б збуджували подив до себе, виявляючи щось надприродне. Духовний подвиг утворює істинних, свідомих ченців, і його викликає, так би мовити, на терені діяльності сучасна освіченість. Він, один він, може ввести в монастирі і підтримувати в монастирях строго моральний порядок, доставляючи братству точні, правильні, глибокі уявлення про християнство, доставляючи братству розумну свободу, поєднану з розумним духовним підпорядкуванням. Утворюючи в братстві духовну силу та зв'язок, він, один він, може вдягнути ченця у всеозброєння для відображення сучасних, ворожих Церкви навчань, повідомляючи ченцю відчуття гармонії між євангельським вченням та властивостями душі людської. Він вводить ченця в правильне самопогляд і свідомість свого падіння і необхідності в Викупителі. Самий тілесний подвиг, приведений до нормального значення свого духовного подвигу, діє в подвижнику з особливою благотворністю, якою він чужий, коли діє один. …Отримавши сьогодні 3 і 4 томи творів Вашого Преосвященства, поспішаю принести Вам щиру вдячність за корисні праці Ваші, які свідчать про глибоке вивчення Вами спасительного вчення Богомудрих подвижників благочестя та справжніх провідників у чернечому житті. Не можу не висловити при цьому самого душевного жалю, що ваші слабкі сили відмовляються служити міцному духу Вашому в продовженні подвигів на тій духовно-науковій ниві, на якій ми давно не бачили таких старанних трудівників. Благодать Божа, що в немощах людських робить свою силу нехай докладе Вам дні на дні і літа на літа на користь Святої Церкви. Радуйтеся за Господа і згадайте в молитвах ваших поважного вас і щиро відданого слугу Ісидора, Митрополита Новгородського Преосвященний Ісидор (у світі Я. С. Микільський; 1799–1892) – з 1844 по 1858 р. екзарх Грузії, 1858–1860 рр. – Митрополит Київський; з 1 липня 1860 р. Митрополит Новгородський та Санкт-Петербурзький. Влітку 1858 р. єпископ Ігнатій здійснив об'їзд східної половини своєї єпархії. На початку серпня він з Кисловодська прибув до Георгіївська, щоб зустріти там Митрополита Ісідора, переміщеного з Тбілісі до Києва. У життєписі Святителя наведено його власний щоденниковий запис під 5, 6, 7 та 8 серпня: «До другої години ночі розмовляв Митрополит зі мною та цивільним губернатором генерал-лейтенантом Волоцьким 49 . Говорив майже один Митрополит і єдино про предмети світські, говорив з великим полюванням. 8-го він став уранці, о шостій годині, зайнявся зі мною близько десяти хвилин наодинці розмовою про предмети, що стосуються Кавказької єпархії та взагалі Церкви. У цей найкоротший час він торкнувся багатьох предметів, висловив за багатьма з них знання найпростіші і навіть найнедостатніші, напрям розуму з поверховим поглядом і кавказьку самовпевненість. Йому років шістдесят - багато з роком чи двома. Зростанню він менший, ніж середнього, але й не найменшого. Голова його сидить у плечах, шия дуже коротка. У зверненні мужикуватий, але дуже кмітливий – очі так і бігають. Сміливістю своєю він відрізнявся постійно на терені свого служіння. Силами ще дуже свіжий, хоча поголос і проголосив його всюди дуже болючим. Митрополит висловив своє незадоволення дворянство російське за повільність у звільненні селян» 50 . Єпископ Ігнатій розповів митрополиту Ісидору, між іншим, що він, з метою заохочення викладачів семінарії та найбільш гідних учнів, запрошував їх вечорами у свята для духовно-повчальних бесід. При цьому їм пропонувався чай, фрукти або щось солодке. Митрополит вважав таке поводження з підлеглими надто фамільярним і не посоромився вимовити Єпископові роздратованим тоном свої докори. Його тон був настільки непристойним, що генерал-лейтенант Волоцької, який був присутній під час розмови, змушений був його заспокоювати. Своє роздратування проти єпископа Ігнатія Ісидор зберіг і тоді, коли посів місце Митрополита Новгородського та Санкт-Петербурзького, що, звісно, ​​посилило бажання Святителя піти на спокій. Проте літературні праці святителя Ігнатія Митрополит Ісидор, судячи з його листа, прийняв дуже прихильно. Але дізнався про це Святитель за шість днів до смерті. VI. Лист святителя Ігнатія до єпископа Венедикта (Григоровича) 51 Преосвященнішому Венедикту, Вікарію С.-Петербурзькому та різних орденів кавалеру Першокласної Троїцько-Сергієвої Пустелі Будучи запитаний Вашим Преосвященством щодо літографованого екземпляра перекладених Російською мовою з Єврейської Пророчої книги Старого Завіту, про якого екземпляра зазначено, що він знаходиться в мене, маю честь відповідати наступне. Минулого 1841 року, в канікулярний час Академії, був запрошений мною студент Духовної Академії Мічурін для переписання перекладеної мною з Латинського книги Преподобного Ісаї Путівника. Коли він переписав книгу, то почав я прочитувати з ним цю для перевірки, при цьому читанні непомітно зав'язувалася розмова, в якій він сказав мені, що в них в Академії перекладаються різні місця зі Святого Письма на Російську мову і що ці лекції літографовані. Я побажав мати екземпляр у себе, який і був доставлений мені студентом Мічуріним наприкінці канікулярного часу, а як я мав інші заняття, то й почав читання цього екземпляра не раніше як при наступі осені, почав потроху зі Словенським. Знайшовши ж, що переклад цей розрізняє зі Словенською Біблією і тому може справити шкідливе враження на початкових братів, які мають вільний вхід до мене в кабінет для читання батьківських книг, мені належать і поміщені у відкритій шафі і такому ж гаразд, я визнав за краще знищити літографований і з іншими книгами, від читання яких чекаю шкідливого впливу на братію. Для себе ж у ній не бачив я потреби, маючи Святе Письмо, крім Словенської, Грецькою, Латинською та Французькою мовами. З братії ніхто не встиг дізнатися про цю книгу, крім ченця Іларіона, якому я повіряю нагляд за [нрзб. ] Початковими та читанням їх, і в присутності якого я віддав цю книгу спаленню. Інших таких літографованих екземплярів, крім згаданого одного, в мене був, і нині немає; також письмових перекладів Святого Письма на Російську мову немає, про що і маю честь донести до Вашого Преосвященства. Вашого Преосвященства покірний послушник В указі Консисторії прописана мені наступна резолюція Преосвященного Вікарія С.-Петербурзького з вимогою від мене відкликання: «Консисторія має запитати настоятеля Сергієвої пустелі Архімандрита Ігнатія: чи не захоче він скористатися тимчасовою відпусткою для лікування, і в такому випадку Ар якому благонадійно може бути доручено виправлення обов'язків, що лежать на Архімандриті, до повернення його по одужанню». Кожна справа, на мою думку, має свій природний хід, від якого ухилитися важко, якому поспішають самі перешкоди. Ви мене не засудите, якщо скажу, що бачу у справах людських невидиму, але потужну дію Промислу Божого, який, за вченням преподобного Ісаака Сірського, особливо пильнує тих, що залишили суєтний світ для стягнення Бога, Спаса свого; «Долі Твої допоможуть мені», оспівував богонатхненний Давид. У резолюції Преосвященного Вікарія я знайшов і знаходжу вказівку, щоб я дав саме той відгук, який мною дано, відгук, згодний з проханням про звільнення мене, поданим не в хвилину душевного хвилювання, але надуманим роками і тому, що має характер твердості та ґрунтовності. Тим, що представляється мені вказати на особу, надійну для управління монастирем під час моєї відсутності, залишаються на мені турботи про добробут монастиря і відповідальність за все, що може зустрітися. При призначенні такої особи мені неможливо образити мого Намісника усуненням його від доручення; неможливо усунути його, тому що він один міг би, за сприятливих обставин, підтримати Сергієву Пустелю в тому вигляді, в якому вона тепер; неможливо і вказати на нього за відомими до нього відносинами Преосвященного вікарія, який може своїми розпорядженнями пов'язати, спотворити всі його розпорядження, розладнати монастир; а провину розладу, ним самим виробленого, покласти на Намісника. За подібними розпорядженнями його Преосвященства і мені не можна залишатися настоятелем Сергієвої Пустелі, якби навіть хворобливість моя не змушувала мене до видалення. Сказавши це, зупиняюся поширюватись! Дуже радий, що моя болючість дає мені повноважний привід для видалення і позбавляє від огидного багатослів'я, що має складатися з виправдань і звинувачень, що так гидко вченню Христовому, що мучить душу, хоча дещо скуштувала насолоду світу, що витікає з дотримання заповідей Найкоротшого Господа Ісуса. – Резолюція Преосвященного Вікарія зберігає по найприроднішому ходу справи, яка виявляє, втім, запоруку серцеву, загальний характер її поведінки щодо мене. Це – фігура, це – слова, з яких утворюється якась маска, яка при першому, поверховому погляді здається чимось. Вдивіться в неї ближче - побачите мляву, картон, білила, рум'яна, неприхильність, неблагонамірність. Знову залишаю поширюватись. Коли в день преподобного Сергія Ви, святий Владико, перебували в Сергієвій Пустелі для священнодійства, тоді в духовній щирій бесіді я сказав Вашому Високопреосвященству, що маю неодмінний намір ухилитися від посади на безтурботну усамітнення. З цією метою залишив я світ. З цією постійною метою виконую двадцятий рік у монастирі. Я завжди бажав глибокого усамітнення, боявся його. Визнаючи себе не дозрілим до нього, боявся самочинно вступити до нього. Але коли вказується воно Промислом Божим, то благословіть мене, що прийде в Ім'я Господнє! Як той, що залишає настоятельство Сергієвої Пустелі, можу з відвертістю сказати про стосунки серця мого до цієї обителі. Чотирнадцятий рік проводжу в ній - і ні до чого в ній не приліпилося моє серце; ніщо в ній мені не подобається. Тільки до деяких братів маю справжню любов! Здається, щойно виїду з Сергієвої Пустелі – забуду її. Я робив її як обов'язок; змушував себе любити Сергієву Пустелю, як в Інженерному училищі змушував себе любити математику, знаходити смак у вивченні її сухих істин, що переходять нерідко в хитромудрий дурниця. Яка стоїть на юру, оточена всіма предметами різноманітної, лютої спокуси, обитель ця зовсім не відповідає потребам чернечого життя. Бути б тут якомусь Богоугодному закладу та при ньому білому духовенству! Не на думці мені монастир – Сергієва Пустеля! І я їй був не по думці: вражаючи мене невпинними застудними і гемороїдальними хворобами, що виробляються тутешніми поривчастими вітрами і вапняною водою, вона ніби постійно твердила мені: ти не здатний бути моїм жителем, іди геть! На мою думку, запозиченому з вчення преподобних Наставників чернецтва, затвердженому власними спостереженнями, настоятель, що живе на спокої, якщо полюбить повчитися в Законі Божому, якщо обере в жереб свою частину Марії, обережеться від будь-якої участі в частині Марфії, то проведе тихо, безсоромно. загальножильному. Є у мене радник, якого порадою я керуюсь у моїй поведінці за справжніх обставин. Полонюся його порадою, захоплююсь ним! «Блаженні, каже він, скорботи, що переперезалися по стегнах своїх до моря, простотою і невипробовуваним чином заради любові, ніж до Бога, і не дали плещі. Ці скоро до притулку Царства рятуються, і спочивають у селищах добрих трудящих, і втішаються від злострашення свого, і радіють у веселості надії свої. провини, множні з цих при дверях будинків своїх вину сидячі знаходяться. Бо каже: як же вірував її і, буди тобі» (Св. Ісаак Сірський. Слово 58). Моє справжнє становище дуже схоже на те, в якому я був при залишенні мирського життя. Багато хто судив і рядив про нього; Проте рідкісні – при правильному погляді предмет. Зречення від світу може бути зрозуміле, витлумачене тими, які цілком полонені світом, занурені розумом, серцем, тілом у насолоди світу? Вчення Отців Церкви витягло мене зі світу: воно допомагало в терпінні скорбот від світу, воно кличе на самоту, щоб там вдивитись у вічність перед тим, як вступити в її незмірні області. Читаю, бачу в собі, що, побувавши на самоті, зроблюся остаточно нездатним до будь-яких зовнішніх посад!.. усамітнення діє, як отрута: умертвляє. Архієпископ Курський Іліодор (у світі Іван Борисович Чистяков; 179-2 лютого 1861) народився в селі Воскресенськ Калузької губернії, в сім'ї священика. У 1816 р. закінчив Калузьку семінарію, у 1820 р. – Московську Духовну академію і цього року пострижений. У 1821 р. – ієродиякон, потім ієромонах, у 1825 р. – архімандрит; у 1827 р. – ректор Новгородської семінарії та настоятель Антоніївського монастиря; 1832 р. – єпископ Курський та Білгородський, 24 березня 1844 р. – архієпископ. У 1860 р. звільнений на відпочинок. На початку 1847 р. архієпископ Іліодор, перебуваючи на черзі у Святійшому Синоді, відвідав Сергієву пустель і розмовляв з архімандритом Ігнатієм. Він був одним із небагатьох, хто висловлював співчуття до архімандрита Ігнатія, який перебував у цей час у важких обставинах (про які він розповідає в листі). 14 серпня 1847 р., вже з Миколо-Бабаєвського монастиря, архімандрит Ігнатій писав своєму намісникові в Сергієву пустель: «При побаченні потрудся сказати мій старанний уклін Високопреосвященній Іліодору і подяку за його прихильність до мене». У 1857 р. єпископ Ігнатій Брянчанінов на шляху до Ставрополя відвідав на запрошення Преосвященного Іліодора Курськ і 15 грудня служив там соборні Літургію. VIII. Лист Преосвященного Миколая (Соколова), єпископа Калузького, до святителя Ігнатія Брянчанинова та відповідь на нього 54 Високопреподобний Батько Архімандрит Ігнатій! Милостивий Государю! За вашим бажанням послушник Олексій Герасимов, нині вже ієродиякон Аполлінарій, зі світом відпущений мною у Вашу святу обитель. Молоді, здібні люди потрібні б і тутешніх монастирях. Мій намір був Аполлінарія перевести до свого дому. Але коли провидіння покликало його на терені найкраще, то, не зрікаючи, благаю Господа, хай буде він, Аполлінарій, завжди вгодний Вам і на користь пустелі, довіреній управлінню Вашому. Зі щирою пошаною маю честь бути Микола, Єпископ Калузький. Ваше Преосвященство! Милостивий Архипастир! Великодушна поблажливість Вашого Преосвященства, яку виявили, і звільнивши Аполлінарія до Сергієвої Пустелі, і нагородивши мене шановними рядками, неодмінно вимагають від мене і суто подяки. Приношу її всещиро! Приносячи, поки прошу Вашого Архипастирського благословення і святих молитов, якими ласкаво осінити, що має честь бути з істинною відданістю і високопочитанням Вашого Преосвященства всепокірним слугою С.-Петербург. Сергієва Пустинь Преосвященний Миколай (Соколов; † 1851) – з ректорів Тамбовської семінарії, 8 червня 1831 р. зведений у сан єпископа Дмитровського; 2 жовтня 1834 р. - Калузького. IX. Архієпископ Іриней (Нестерович) Архієпископ Іриней (Нестерович; бл. 1785 – 18 травня 1864) – випускник Київської Духовної академії, у 1813 р. пострижений та зведений в ієромонахи; у 1817 р. – архімандрит; 1820 р. – ректор Кишинівської семінарії; 1826 р. – єпископ Пензенський; з 26 липня 1830 р. – архієпископ Іркутський. Він запам'ятався сучасникам і увійшов в історію через свою незвичайну поведінку. Незабаром після прибуття до Сибіру, ​​у нього відбулися зіткнення з іркутським поліцмейстером Олександром Миколайовичем Муравйовим 55 та з генерал-губернатором Лавінським. 13 січня 1831 р. А. М. Муравйов писав своєму доброму знайомому, Стефану Дмитровичу Нечаєву, який на той час обіймав посаду Обер-прокурора Святішого Синоду: «Згадаю щось про тутешнього архієпископа Іринею, який, з одного боку, всіма силами намагається і намагається. Вживає на те засоби, які здаються мені, непристойними архієрею, якось: лайка і шум під час служіння, зупинення обідні для різних дріб'язкових зауважень і настанов… навіть виходячи з меж пристойності, стискаючи кулаки і рухами тіла, схожими на бійки та побої. …Великий шанувальник Фотія 56 , архімандрита десь у Новгороді, він сварить усе, що ні Фотій і від Фотия» 57 . 28 червня 1831 р. відбувся Високий наказ про видалення Іринея від управління єпархією. Запідозривши справжність указу синодського з цієї нагоди, Преосвященний Іриней відмовився виїхати з Іркутська і навіть почав сіяти смуту серед населення. Довелося вдатися до сили. «Государ хотів, щоб це доручення було виконано швидко, рішуче і без розголосу, і поцікавився у Бенкендорфа, чи не має в нього здатного для цього людей. Бенкендорф вказав йому на Микиту Петровича Брянчанінова 58 і коли той з'явився перед Государем, той залишився задоволеним, помітивши: «Цей вивезе» 59 . Справді, Микита Петрович чудово впорався з дорученням: благополучно доставив архієпископа Іринея до Спасо-Прилуцького монастиря Вологодської єпархії, який був призначений для його місцезнаходження з 1200 рублів утримання на рік, та ще й залишився у дружніх стосунках з опальним архієреєм. З наведеного нижче листа архієпископа Іринея до архімандрита Ігнатія Брянчанинову видно, що йому не хотілося залишатися в Спасо-Прилуцькому монастирі, де він був ув'язнений. Але лише через кілька років начальство, на підставі пояснень Іринея, дійшло висновку, що його вчинки в Іркутську були викликані тимчасовим затьмаренням розумових здібностей. Йому було дозволено священнодіяти і дано в управління Толзький монастир, в якому в травні 1862 його відвідав Преосвященний Ігнатій і де він помер. Лист Преосвященного Іринея (Нестеровича) до святителя Ігнатія 60 Ваша Високопреподобність, шановний Благодійник! Пишу до Вас у найважливіший день для Вас, у день Вашого Ангела Ігнатія Богоносця. Нехай сяють дні Ваші славою Небес для слави Церкви Святої на землі, клопотанням у Господа Угодника Його Ангола Вашого. І блага Різдва Христа Бога нашого і милості Його в Новолітті нехай надміру для Вас багато років такою мірою, якою Богоносець Ваш обілював у дні подвигів своїх на землі. Але, можливо, я турбую Вас. Ще вислухайте, Ви мій Благодійник, отже, не захочете не взяти участі у важливій обставині мого життя. Мені хотілося б переселитися на південь, а саме в Бессарабію, в Кишинів, до тамтешнього Владики, мого старого Благодійника Димитрія 61 . Святитель Божий згоден прийняти мене до Архієрейського Дому свого для проживання. Він уже в похилому віці, і я міг би виконувати Його Богоугодні накази: священнодіяти і допомагати Йому в перекладах тамтешньою мовою. Архипастир писав від 23 листопада цього 1838 до Високопреосвященніших Митрополитів Серафима і Філарету, писав і я від 20 грудня цього. Обидва ми просили їх милосердя. Для пам'яті Угодника Божого – Вашого ангела зробіть мені благодіяння: виступайте за величчю доброти вашої душі у цих великих Архіпастирів – і далі в кого слід, – щоб я в Кишинів до Владики Димитрія, ними ж Христос Бог і Вони захочуть долями міг бути переміщеним. Благаю Вас, не залиште моєї покірної прохання і не відмовте написати до мене два-три слова. Якщо він чудодійний! Відсунулася завіса, я побачив; і миттєво перенісся від Чорного моря до меж моря Білого. Входжу в скромний і благочинний притулок незабутнього друга мого Олександра Семеновича, просвітлююсь його бесідою, насолоджуюся частуванням; і задоволений собою, якнайкраще. Але що це за юні ніжні галузі навкруги нас? Що за пташенята голубині? Що за чарівні Херувими? Це милі дітки мого друга; у тому числі й Ви, шановний Батьку! ось до яких предметів, до якого часу зводить мою думку Ваш Ваш уклін! І так, завдяки цьому, я нічого більше не бажаю, як щоб і надалі подібну радість Ви мені надсилали. Світло Твоє світиться перед людьми, діла сяють і церква славиться через Тебе. Будучи вдалині, я тим ясніше бачу і свідчу. Друга причина для мене захоплюватися вашим спогадом. На посилення радості, якщо розважите вшанувати мене і листом, то повідомте про стан Вашого Батюшки. Батько Ваша скінчила свій вік. Це мені відомо. Але який Ви серед братів ваших, як бджілки, що літали біля мене в саду, в оранжереї, по полях і по луках? Де ненаглядний Сенюша? Один з ваших братів, що служив при Муравйові ад'ютантом, відвідував мене в Катеринославлі. Але час був короткий! Чому й не встиг я витягти з нього потрібні та приємні для мене відомості. Сподіваючись тим насолодитися через зносини з Вами, про які і прошу Вас, маю честь перебути Вашого Високопреподобності люб'язного про Христа брата Препокорний Слуга і шанувальник Гаврило, Архієпископ Херсонський та Таврійський. Завтра, коли Господь збереже, стукне мені 58 років, скільки Вам та Батюшку Вашому? Останній, гадаю, мені ровесник. Те саме і Павло Олексійович Шипілов. Але за листом та інше народиться лист; якщо все знайоме та миле обчислювати. Відкладу до вашої відповіді. Милостивий Архипастир! Досі не можу схаменутися від вашого листа: я втішний, захоплений втіхою! Читаю листа Вашого, перечитую, радію, і поки до читання листа маю бажання ненаситно. Як! Ні дальність часу, ні зміна багатьох різноманітних обставин, ні нові союзи дружби не могли послабити у Вас того милостивого, щирого розташування, яке Ви отримали до мого батька та всієї нашої родини! Здається, час, що винищує, принаймні дуже послаблююче враження, у Вас тільки дало їм більше життя та сили. Це диво, чудове диво, Ви пролили в моє серце радість небесну! Нехай винагородить Вас Бог за почуття солодощі райської, яке Ви вилили в серце моє листом, що дихає любов'ю! Поспішаю повідомити Вас, що ваш лист застав Батька мого в ті хвилини, як він хотів їхати назад до Вологди з Сергієвої Пустелі, куди приїжджав на два тижні для побачення зі мною після п'ятирічної розлуки. Він прочитав листа, він ридав від незліченних, різнорідних почуттів, що скупчилися в серці, він просить Вашого Архипастирського благословення та молитов. З дітей я старший, Димитрій, який і раніше користувався особливим Вашим розташуванням, про яке Ви говорили Олександру Семеновичу: поступіться його чернецтвом! Ненаглядний Сенюша з іншим братом служать у Семенівському полку. Четвертий брат, за старшинством другим, є той, який мав щастя бути у Вас у Катеринославі. Три сестри, дві заміжня, одна вдовить. При вступі моєму до розряду Послушників, поспішав я в Орловську єпархію, чернецтво багату, сподіваючись знайти в її Пастирі 64 і Покровителя і Наставника. - Досягаю Орловських меж і шуканого не знаходжу. Промислу завгодно було малими скорботами доставити мені малу досвідченість, стільки потрібну в житті, особливо чернечому. Мені від народження 32 роки, батькові моєму 54; стільки ж чи трохи більше Павла Олексійовича Шипілова, якого днями чекають сюди. Як батько мій, так і Павло Олексійович Шипілов вже старці, вкриті сивини. Шипілова Єлизавета Миколаївна, втративши двох старших дітей, сина, вонаго доброго і обдарованого Олексія, вбитого на битві, і дочки, яка померла раптово, вкрай пошкодилася у здоров'ї. Одна її втіха – єдиний син Леонід, якого навряд чи Ви знаєте. Ось найменша частина мого звіту, яку Вам надаю, надалі сподіваюся доповнити. Сто разів повторюю мою подяку за таку ніжну пам'ять Вашу. Доручаючи себе Вашим молитвам і благословенню, маю честь бути, Вашого Високопреосвященства, Милостивого Архипастиря і Батька покірний послушник Його Високопреосвященству Гавриїлу, Архієпископу Херсонському та Таврійському Дорогий про Господа товариш по службі і Сомолитовник! Подавач цих рис є полум'яний шанувальник Вашої Преподобності. Бо ж і моя до Вас старанність вогню подібна: то, при нагоді, від'їзд цього в С.П. я не міг не писати до Вас, шановний. Предмет це: Вітаю Вас з Новим Роком. Скільки треба нам молитися, стільки Вам рости і височіти, нехай дарує Господь. Очевидний свідок може Вам розповісти, що якщо спитати про мене. А Ваше благополуччя (в іншому вигляді я не хочу представляти Вас) хто мені опише, крім Вас самих? І так про те прошу я Вас щиро, про те, щоб Ви повідомили мене про стан Вашого батька, братиків і, якщо можна, всього того, через що і досі мила мені Вологда. Я був би хитрий, якби сказав, що по Петербургу мені ні посередник, ні благодійник не потрібен. Дозвольте мені надалі вдаватися до Вас з моїми проханнями і з надією прихильного Вашого погляду на них. Втім, маю честь бути, Високопреподобний Батько, Вашого Високопреподобності Покірний слуга і шанувальник Гаврило, Архієпископ Херсонський. Преосвященний Гаврило (у світі Василь Федорович Розанов; 1781–1858) – у 1811 р. пострижений у чернецтво, у 1814 р. – ректор Вологодської семінарії, у 1820 р. – настоятель Толгського монастиря; у 1821 р. – єпископ Орловський, у 1828 р. – архієпископ Катеринославський, у 1837 р. – Херсонський та у 1848 р. – Тверський. 15 лютого 1857 р. звільнений на спокій. Під час служби у Вологді та поблизу неї (1814–1820) дружив із сімейством А. С. Брянчанінова. XI. Листи Преосвященного Феодотія (Озерова), єпископа Староруського, до святителя Ігнатія 65 Дорогий у Христі Брат! Сердечно дякую Вам за любов Вашу, і за ошатне вираження воно, і за писання, які мав я честь вчора отримати. Прекрасне Ваше порівняння очеретяної палиці зі станом нашого духу. Зі свого боку долучу до цього, що випрямлення здебільшого залежить від невпинно діючої на нас благодаті Божої від нас самих. Що говорити про приклади? Досі з душевною насолодою я згадую ті години з дві – з три, які провів я з Вами в Хутині, розширюючи душу відвертою Вашою бесідою. Після того я, здається, досі не говорив. Подумайте про такий стан людини – істоти не безсловесної. Ну! Ще приношу Вам подяку мою за любов Вашу, і з чудовою повагою і братньою у Христі любов'ю маю честь бути Вашого Преподобності Улюбленого брата покірним слугою Феодотій, Єпископ Староросійський. PS Збирався я писати до Вас сьогодні після Світлого тижня і дякувати Вам за ласкаве Ваше поводження з моїм Казначеєм. Але не знав, куди писати вам. О. Аполлос каже, що у Стрільну. Тому тепер і слідую. Колись хвалили Ви мені Новоозерського монастиря Казначея. У минулий Великий піст я його бачив і знайшов відповідним Вашому про нього хороший відгук. Тепер я рекомендую його в Ігумени Отенського монастиря. Допоможіть цьому; а про записку цю помовчіть. Феодотій, Є Староросійський. PS Прошу передати мій добрий уклін о. Михайлу. Ну, справа важлива зроблено: Новоєзерський Казначей затверджений Будівельником Савоїшерського монастиря. Чи не думаєте, що мета цього листа є вдячність Вам за сприяння? Зовсім ні. Інакше не був би я Новгородець. Вже й Пітерці – то народ! Ось минає п'ятий день після урочистостей, а що там у Вас було, ніхто про те до мене ні рядка. Такі! – Якщо ми не пишемо, то зовсім інша річ. Іноді написав би, та хорошого паперу немає. А на худий як писати до добрих людей? – У Вас інша річ. Папір – чудо! Навіть попросив би, щоб прислав хтось такий папірець, якби не було соромно. Подивимося, чи не надішлють без попиту, – так, чи самі не здогадалися. Щось я засмучений. Від цього так і пишеться. Ну що робити? Мабуть, написати дякую, що допомогли зробити будівельника. Дякую! - PS Покірно прошу Вашу Високопреподобність передати мою душевну повагу доброму о. Михайлу. Високопреосвященний Феодотій (Озерів, † 1858) – у 1823 р. закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну академію; 1837 р. – ректор Рязанської семінарії; з 11 липня 1837 р. – єпископ Староросійський; з 7 серпня 1842 р. - єпископ Симбірський. XII. Архієпископ Туркестанський та Ташкентський Софонія (Сокільський) Єдиний офіційний лист святителя Ігнатія Брянчанінова, що зберігся в архіві П. П. Яковлєва, до архімандрита Софонії, майбутнього архієпископа Туркестанського і Ташкентського, аж ніяк не характеризує всіх їхніх взаємин, описаних, зокрема, їх сучасником протоієреєм. Архієпископ Софонія (Сокольський, 26 листопада 1877) після закінчення Санкт-Петербурзької Духовної академії в 1827 р. був пострижений в чернецтво і призначений інспектором Вологодської семінарії; з 1831 по 1835 – він інспектор семінарій, а з 1835 – архімандрит і до 1847 – ректор семінарій у різних єпархіях; з 11 лютого 1848 р. – він настоятель посольської церкви у Константинополі, з 2 жовтня 1855 р. і до 1860 р. – у Римі. 10 лютого 1863 р. він був зроблений на єпископа Новомиргородського і 12 листопада цього ж року - Туркестанського і Ташкентського. У 1828 р., будучи у Вологді, о. Софонія познайомився і потоваришував із Дмитром Олександровичем Брянчаніновим. Особливим приводом для їх зближення стала любов до читання святоотцівських творінь. «Мрією їх було вилучення в якийсь глухий монастир», де вони хотіли працювати в невідомості, у найважчих послухах. 28 червня 1831 р. ієромонах Софонія підводив Дмитра Олександровича до постригу. Згодом Преосвященний Софонія часто говорив: «Знайомство з Брянчаніновим було одне з пам'ятних і дорогих для мене знайомств, за тією щирістю та задушевністю, якою воно відрізнялося». Мріям про пустелю не судилося здійснитися: на обох на них чекала святительська кафедра. «Преосвященний Софонія до кінця свого життя простояв на варті Церкви Христової серед багатозаколотного світу і помер у такій країні, де немає жодної чернецької обителі і де він був єдиний чернець». У 1845 р., будучи членом Консисторії, о. Софонія відвідав архімандрита Ігнатія до Сергієвої пустелі. «Бачачи багату обстановку його келії, він запитав: «Що ж, о. Ігнатій? Де наші мрії про пустелю, про суворі подвиги та поневіряння?» Архімандрит Ігнатій мовчки повів його в одну з віддалених кімнат свого настоятельського будинку, і що ж побачив, хто там запитав? – Голі стіни, одну небагату ікону з незгасною лампадою перед нею, убогу рогожку на підлозі, та й годі! Архімандрит Софонія зрозумів цю безмовну відповідь свого друга: вся розкіш, вся пишність життєвої обстановки о. Ігнатія були лише зовнішні, насправді ж він був аскет у справжньому значенні цього слова». Лист святителя Ігнатія до архімандрита Софонії (Сокільського) 67 Високошанований Батько архімандрит Софонія! Прийміть каяття грішника, який смиренно схиляє свою голову перед Вами та перед іншими батьками членами Консисторії тієї експедиції, в якій Ви засідаєте. Справа полягає в наступному: звільнений із козаків міста Полтави Іван Васильєв син Токаренко подав 30 січня 1845 року прохання на ім'я Його Високопреосвященства про визначення його, Токаренка, до братства Сергієвої пустелі. Спокусившись його відмінним голосом – тенором, якого одного тільки нам бракувало, я порушив своє правило, за яким раніше року не погоджуюся виявляти мою згоду на визначення різночинців до братства довіреної мені обителі. Я написав на проханні Токаренка свою згоду. А тепер, на крайню мою образу, цей… (не хочу вжити слова засуджувального!) він починає ламатися і просити видати йому назад його звільняючий вигляд! – Прошу у Вас вибачення у моїй необачності; прийміть також на себе працю вибачити мене перед іншими Батьками членами. З почуттям досконалої поваги та відданості маю честь бути Вашої Високопреподобності покірний послушник 1845 лютого 12-го дня XIII. Лист Преосвященного Смарагда (Крижанівського), архієпископа Орловського, до святителя Ігнатія 68 Преосвященніший Улюблений про Христа брате! Дбайливо вітаю Вас зі зведенням у сан Єпископа Російської Церкви та вступом на боговірну Єпархію. Від усієї моєї душі бажаю успіху в усьому благо як новопоставленому гідному Архипастирю, так і всій пастві Кавказькій. Духовний промінь Ваш довго напояний був живою водою Євангельського вчення і прикладом святих подвижників, і я абсолютно впевнений у тому, що він за благодаті Божої нині виростатиме найзапашніші квіти для Церкви Христової. Дуже дякую за писання Ваше від 20-го минулого січня і прошу поблажливого вибачення в тому, що не знав часу вашого проїзду через Орел, відлучився я з дому тільки дня на три в Єпархію. І треба було в ці саме три дні втратити мені найдорожче з Вами побачення! Воля Божа нехай буде! Ваша єпархія дещо мені відома, особливо тому, що вона підлягала колись Астрахані, де я був пастирем і мав нагоду отримати деякі про Кавказ і Чорноморію відомості, до того ж і семінаристи Ваші вчилися ще при мені в Астрахані. Чорноморія, кажуть, є найкращим кутом у Вашій Єпархії. Але взагалі при невеликій кількості церков – жнива багато, а творців мало, Господь нехай примудрить і наставить Ваше Преосвященство, як влаштувати там Дім Божий, що є Церква Бога жива, стовп і утвердження істини. Я з мого боку знаю, наскільки важко пастирю в нововідкритих єпархіях, бо й сам відкривав у Білорусії Полоцьку єпархію і квартирував у жидівському домі, зазнавав і всіх інших, що походили від нестачі коштів та людей пригоди. Сподіваюся, що Господь Милосердий оцінить колись мозолеву працю вашу, при насадженні в тому краю православної Церкви. Про себе доповім Вам, що моє здоров'я журиться вже й від старості, бо маю шістдесят два роки від народження, - близька межа земної подорожі. Помоліться, Владико святий, за нашу негідність. А я, стоячи біля Престолу Божого, не промину забуттям святого імені та обличчя Вашого. Просячи продовження Вашого до себе прихильності, назавжди бути маю Вашого Преосвященства найнижчим сприятливим слугою. 1858, лютого 11 числа Преосвященний Смарагд (у світі А. П. Крижанівський, 1796-1863) - 1819 р. магістр Санкт-Петербурзької Духовної академії. У цьому року пострижений; 1821 р. – інспектор Київської Духовної академії; у 1824 р. – архімандрит; 1826 р. – ректор Київської семінарії, 1828 р. – Віфанської, потім Київської академії; 1830 р. – ректор Санкт-Петербурзької Духовної академії; з 20 вересня 1831 р. - єпископ Ревельський, з 14 травня 1833 - Полоцький, з 15 червня 1836 - архієпископ, з 1837 - Могилевський, в 1840 - Орловський, в 1858 - Рязанський. Преосвященний Митрополит Київський, на проїзд через Кавказьку Єпархію, окритикував усі мої події, навіть торкнувся поведінки моєї. Спочатку це засмутило мене, але після я, з милості Божої, заспокоївся, згадавши, що я вже закінчую мою земну течію і що всі такі прикрості полегшують мені відповідь, вже для мене близьку, перед Страшним і Безстороннім Суддею. Людині, ніж помилятися у діях своїх, треба цілком відмовитися від будь-якої діяльності. В іншому випадку людина, за природною обмеженістю і гріховністю своєю, необхідно повинна піддатися помилкам, і піддавалися всі без винятку найбільші святі та найбільші генії. Визнання себе непогрішним є самообман, вимога непогрішності від ближніх є вимога, чужа сенсу. Прошу всіх моїх ближніх потерпіти багатьом моїм недугам і недолікам. З великої милості Божої справжнім моїм становищем я дуже задоволений, хоч і трапляються неминучі в земному житті неприємності. Втім, ці неприємності цілком нікчемні перед петербурзькими неприємностями. Мене засмучують, і я засмучую! як бути: без цього обійтися не можна. Духовенство взагалі добре, і, здається, до мене досить розташувалося. О пів на жовтень я перейшов у будиночок мій, невеликий, але дуже зручний: він – у характері гефсиманських келій московського Митрополита. І цьому Старцю дісталося від Ісидора! але присутні не спокусилися на Філарета: їм здалися дивними жорсткі нарікання облагодійленого на благодійника. У цьому плані так само діяв Ісидор у Петербурзі, коли він відвідав столицю під час переміщення своєму з Московських вікаріїв на Кафедру Полоцьку. Запитуючи Ваше Архипастирське благословення собі і довіреній мені пастві і доручаючи себе Вашим Святим Молитвам, з почуттями відмінної поваги та досконалої відданості маю честь бути Ігнатії, Єпископ Кавказький та Чорноморський. Преосвященний Алексій (у світі Руфін Іванович Ржаніцин; 1813–1877) – народився у Вологодській губернії, там закінчив семінарію, потім закінчив Московську Духовну академію; у 1837 р. – пострижений у ченці; у 1843 р. – ректор Московської семінарії та настоятель Заїконо-Спаського монастиря; у 1847–1853 pp. - Ректор Московської Духовної академії; 1853 р. – єпископ Дмитровський, з 20 липня 1857 р. – Тульський, з 1867 по 1876 р. – архієпископ Рязанський; 1877 р. – Тверський та Кашинський. 5 грудня 1857 р. єпископ Ігнатій, по дорозі до Ставрополя, приїхав до Тули, був дуже прихильно прийнятий єпископом Алексієм, літургісал і 7-го вирушив далі (див. також Справжнє видання, т. 6, с. 698 і 706). XV. Листування святителя Феофана Затворника зі святителем Ігнатієм Лист святителя Феофана Затворника Щиру приношу подяку Вашому Преосвященству за дорогий подарунок Ваш. – Він і без подарунку подарунок православним. Може, оживить тих, що заснули. І ця благодать пробудження нехай супроводжує всяку книжку і всяку душу нехай проникає під час читання її. При всьому тому добрі, що так віє від книг, сприятиме поширенню їх утримаюся, доки не впевнюся у справедливості думки про речовинність душі. – Думку цю вважаю неправославною та небезпечною. - Наведені Вами докази не переконливі. - Але ж ви переконалися ними. - І ось придивляюся до них пильніше, - чи не відкриється в них якась сторона, здатна висвітлити в мені цей темний предмет. Часто не бачиш справи від незвичайності його. А для мене це новина першої руки. – Душа – ефірна. - Хто ж це думає в нас, Богу молиться, чає горня і заради того відмовляється від усього земного і речового? - З речовиною, як її не витончуйте, духовні явища зовсім не в'яжуться, і ніде мені не доводилося чути такого вчення, - у мислячих два прийоми: одні думають, що душа чисто духовна, - і світла; а інші вважають, що вона – сама по собі духовна – має світлову оболонку, з якою не розлучається – ні в тілі, ні поза тілом. Подібна оболонка і в Ангелів. Ці оболонки і суть те, що бачиться в Ангелах і душах, що відходять. Розумні духовні відправлення і дії належать чистому духу – душі. – Цієї останньої думки я завжди дотримувався. Примушував дотримуватися легкість пояснення явищ і видінь. Але тепер похитнувся в ній і схиляюся на першу, бо немає потреби в цій оболонці. Її може приваблювати себе сила духу – фізична, як переважна над усім матеріальним, щоразу, коли треба – це. – І дух – є, – і сією побутовою стороною фізичною ж, хоча чисто духовною стоїть у ряді всіх існуючих – і на них діє, у міру дарованої йому сили у творінні. - Будь-якого цього можна і не триматися; не на догоду однак матеріальності душі. Оце вам сповідь моя! Благословіть і моліться за мене багатогрішного. Зовсім меткнувся. - І дуже часто пориваюся на вашу дорогу. - Коли б це влаштувалося! – Не бачу воріт за моєю короткозорістю. Іноді буваєш готовий - за перо взятися і писати прохання про те; та щось у грудях поперечить. – І залишаюся за одного бажання. - Сидітимемо біля моря і чекатимемо погоди. – А гріхи так і обтяжують, – а пристрасті так і б'ють по боках. Господи помилуй нас. Всіх вам благ від Господа бажаю. З глибоким шануванням і досконалою відданістю маю честь бути Вашого Преосвященства покірним слугою № 2. Відповідь святителя Ігнатія Приношу Вам щиру подяку за відвертий Ваш лист від 28 травня. Відповідаю на нього з такою самою відвертістю. Після вступу мого в життя аскетичне і потім у монастир хоч і траплялися зі мною різні досліди, властиві цьому шляху, але про душу і духи я мав поняття невизначене, визнаючи і називаючи їх за загальним поверхневим розумінням безтілесними і нематеріальними; потреби входити у подальше розгляд не представлялося. Вступив я в монастир у 1827 році, а почав займатися Писанням і Батьками набагато раніше – можна сказати, з дитинства. З 1843 року, незалежно від мене, необхідність змусила вникати докладніше і точніше значення душі і створених духів. Справедливо сказав Антоній Великий, що це пізнання вкрай потрібне для подвижників. Особливо потребують його ті подвижники, які в подвигу своєму введені пальцем Божим у боротьбу з духами. Та й для всіх воно має суттєву користь: краще ознайомитися зі світом духів перед смертю, ніж при настанні смерті, як ознайомилися багато хто на превеликий подив і страх свого. На противагу поняттям, запозиченим у західних мрійників, досвід доводить вірність вчення Отців з усією рішучістю. Темне та загадкове робиться дуже ясним і простим. - Що ж до слова ефір, то хімія називає цим словом матерію, зовсім відмінну від газів, що належать землі, незрівнянно найтоншу, але невизначену, зовсім невідому від людей. Існування ж її визнається з тієї необхідної причини, що простір за земною атмосферою, як і будь-який простір, не може бути чужим матерії. У власному розумінні – нематеріальний Один неосяжний простором – Бог. Духи створені безтілесними по відношенню до нас. Але їхня природа, як і природа душі, перебуває невизначеною для нас по неможливості визначити її. Наука визнає неможливим визначення нашого тіла, як і всіх тіл, мають органічну силу – життя. Мрія Декарта про незалежність духів від простору та часу – рішуча безглуздість. Все обмежене, за потребою, залежить від простору. Паства Ваша користується повчальним словом і прикладом Вашим. Якщо Промисл Божий поставив Вас на свічнику, навіщо сходити з нього без покликання Божого? Можливо, свого часу відкриється це покликання! Може, всі обставини одноголосно висловлять його! Тоді мирно залишіть кафедру Вашу; тоді підете мирно в келію – переддень вічності. Перебуваючи в келії не турбуватиметеся думкою при келійних спокусах, що ці спокуси пішли за попередження волі і вказівок Божих. Вибачте за слово кохання! Доручаю себе Вашим святительським молитвам. Сили мої та здоров'я збідніли до крайності, до неймовірності; але милосердний Господь відкладає поклик на суд Свій, знаючи мою неготовність і даруючи час покаяння. З почуттями та геть. Вашого Преосвященства Милосердного Архіпастиря і Отця покірним послушником Святитель Феофан Затворник (у світі Георгій Васильович Говоров; 10 січня 1815 – 6 січня 1894) – син священика, народився в Орловській губернії, після закінчення Орловської семінарії вступив до Київської Духовної академії; пострижений у 1841 р.; 1842 р. – магістр, 1844 р. – бакалавр Петербурзької Духовної академії. У 1847 р. був призначений членом місії в Єрусалимі, в 1853 р., після повернення, знову викладав у Петербурзькій академії; 1855 р. – архімандрит. У 1856 р. він настоятель посольської церкви у Константинополі, у 1857 р. – ректор Петербурзької Духовної академії; 1859 р. – єпископ Тамбовський, 1863 р. – Володимирський. 17 червня 1866 р. святитель Феофан, згідно з поданим ним проханням, був звільнений на спокій. Його відхід вразив багатьох: вчений богослов, талановитий ієрарх Церкви, він відмовився від успішної кар'єри і з'явився як «справжній самітник перших століть християнства», зачинившись у тісній келії у Вишенській обителі, яку вибрав ще єпископом Тамбовським. Багато хто питав, що змусило його піти в затвор у розквіті сил, у 52 роки. Він сам пояснював, що приводом для цього стало насамперед бажання безперешкодно зайнятися духовно-літературною працею на користь Церкви та ближнім, а для себе – бажання бути наодинці з Богом. У затворі прожив він 28 років, перші шість приймаючи відвідувачів, решта – припинивши будь-які зносини зі світом, крім письмового. Результатом його багаторічних праць стали збори творів, що склали цілу бібліотеку. «Нехай до порятунку», а також і «Листи про християнське життя» стали результатом наукових занять о. Феофана на кафедрі Морального богослов'я у Санкт-Петербурзькій Духовній академії, що неодноразово свідчив сам Преосвященний автор. У листі одного зі своїх кореспондентів від 16 червня 1888 р. єпископ Феофан писав: «Прочитали шлях до порятунку. Добре… І ще прочитайте колись. Тут усе, що мною писалося, пишеться і писатиметься. Це мої уроки студентам С.-Петербурзької Академії. Конспект переглянуто з о. Архімандритом Ігнатієм, – за колишнім Архієреєм Брянчаніновим, і ним схвалений. Це було у 46–47 роках». З цих слів єпископа Феофана можна бачити, наскільки значним був для цього вченого православного богослова авторитет Єпископа Ігнатія, який не пройшов богословської школи, якщо він заявляє про це через понад 40 років після порад. В іншому місці, висловлюючи свій погляд щодо молитви та умов набуття молитовного настрою, єпископ Феофан, в обґрунтування свого погляду, знову посилається на авторитет Преосвященного Ігнатія. А за загальною оцінкою всієї особи святителя Ігнатія, Преосвященний Феофан висловлює думку про Богоугодність життя єпископа Ігнатія. Наведений вище лист Феофана Затворника до Преосвященного Ігнатія написано майже 20 років після їх петербурзьких зустрічей і є відповіддю на надіслані йому перший і другий томи «Аскетичних дослідів», а також «Слова про смерть». З листа видно, що його автор одразу ж не прийняв положення святителя Ігнатія про те, що дух і Ангел, як явища творені, є ефірними тілами. Л. А. Соколов, детально знався на своїй монографії у розбіжностях двох святителів, писав: «Сучасник Преосвященного Ігнатія за часом життя, святитель Феофан Затворник має з ним чималу подібність у характері особистості, у ладі життя та змісті та предметах духовно-аскетичних писань. Обидва названі Святителі з днів юності та до смертної години зберегли однакову схильність до духовно-споглядального життя; цураючись світу в його гріховних сторонах, обидва були готові служити добру і душевному спасінню людському; той і інший подвижник подібні між собою з боку любові до природи, ласки у ставленні до людей, простоти життєвої обстановки, значення споріднених зв'язків, неуважливості, аскетичного способу життя і постійної схильності до самотності. У житті того й іншого подвижника головним змістом було вчинення душевного спасіння, з'ясування християнського життя та способів налаштуватися на нього; до цієї найголовнішої їхньої життєвої мети спрямоване було їхнє доброчинність зовнішнє та діяння душевне; обидва підтримували і виховували свій християнський душенастрій невпинним читанням молитви Ісусової, пам'ятанням про смерть, вічних мук грішника, свідомістю всюдиприсутності Божої, випробуванням своєї совісті. Та сама найближча спорідненість помічається і в духовно-аскетичному характері та змісті літературних творінь єпископів Ігнатія та Феофана, і, за винятком питання про природу духів, здається – немає інших питань та предметів православно-християнського відання, в яких Святителі-подвижники не були б згодні між собою. <…> Виступаючи наприкінці 1867 та 1868 років. проти думки єпископа Ігнатія Брянчанінова про газоподібність єства душі і Ангелів і стверджуючи, що душа і Ангел не є щось тілесне, а чистий дух, Преосвященний Феофан 1) своє рішуче твердження повної і чистої духовності духу спрямовує виключно на сутність або єство духу; 2) у цьому рішучому утвердженні найбільше має на увазі можливі шкідливі результати, недомисли та помилки малоглуздих у богослов'ї у керівництві поглядами Єпископа Ігнатія. Доводячи думку про досконалу безтілесність, чисту духовність єства ангелів і душі людської і в цьому відношенні розходячись з висновками автора «Слова про смерть» і «Додатків» до нього, Преосвященний Феофан в пояснення явищ Ангелів і душ померлих і живих людей, які в достатку відзначені оболонку. Наприкінці 1869 р. посилаючи свою книжку «Душа і Ангел – не тіло, а дух» до Києва протоієрею Н. І. Флоринському, Преосвященний Феофан пише: «Суперечка про душу. Уся моя книга спрямована на доказ, що природа душі й ангела не може бути речовинною. Але інша річ єство, інша – образ буття. Хто не хоче приймати душу без оболонки, той нехай допускає цю оболонку, крім природи душі, яка має бути духовною. Допустивши оболонку - тонку, ефірну, отримає форму і залишиться задоволеним! Як видно, розбіжність з питання про духовний мир між Єпископом Ігнатієм і Феофаном нітрохи не похитнула високої поваги останньої до першої, що саме по собі вже спонукає нас схилитися до висновку, що і в зазначеному випадку з питання про духовний світ ми маємо справу не стільки з розбіжністю або недоїдністю, яке з недомислом навіть листуванням Єпископів-подвижників, якби воно виникло вже не після смерті Ігнатія Брянчанінова»72. Супровідні статті, примітки, добірка та підготовка листів О. І. Шафранової. Про нього див. Справжнє видання, т. 6, с. 693-724. Наприклад, з вересня 1847 р. до березня 1853 р. владика Філарет відвідував обителі своєї єпархії понад 150 разів. Листи Митрополита Московського Філарета до намісника Троїце-Сергієвої Лаври Антонія. ч. IV. М., 1884. С. 66. Примітка: Справжнє видання, т. 5, с. 493. Повний життєпис святителя Ігнатія Кавказького. М., 2002. С. 208. Соколов Л. А. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя, особистість та морально-аскетичні погляди. Ч. 1. Київ, 1915. С. 225. Митрополит Іван (Сничів). Життя та діяльність Філарета митрополита Московського. Самара, 1997. С. 226. Соколов Л. А. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя, особистість та морально-аскетичні погляди. Ч. 1. С. 225-228. Див. Справжнє видання, т. 6, с. 712, 731. Листи Московського Митрополита Філарета Архієпископу Тверському Олексію. М., 1883. С. 238. Справжнє видання. Т. 6. С. 742. За книгою: Митрополит Іоанн (Сничів). Життя та діяльність Філарета митрополита Московського. С. 577. РДБ ОР. Ф. 425. До. 2. № 2. Про нього див. Справжнє видання, т. 6, с. 659 Богословський Вісник. 1912. Вересень – грудень. С. 628-638. Листи № 1 та № 2 – РДБ ОР. Ф. 425. К. 1. № 2. Лист № 3 - РДБ ОР. Ф. 425. З 4. № 11 - публікується вперше. Феофан Новоєзерський ... - Див. 168–175 Н. С. Лєсков. Зібрання творів. Т. 6. М., 1957. С. 457. Мухояр – дешева паперова тканина з домішкою вовни чи шовку. Повний життєпис святителя Ігнатія Кавказького. С. 205. Богословський вісник. 1913. Березень. С. 405-417. Параскєва Михайлівна Товста. – Про неї див. Справжнє видання, т. 8, с. 95, лист № 3. (Далі – т. 8) …боголюбний о. Аполлос ... - Про нього див. 290–292 Справжнє видання. Т. 5. С. 472. Л. А. Соколов. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя, особистість та морально-аскетичні погляди. Київ, 1915. Ч. 2. С. 22-23. Л. А. Соколов. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя, особистість та морально-аскетичні погляди. Ч. 1. С. 4. Ярославський історико-архітектурний музей-заповідник, ф. ЯМЗ-1542; листи було передано Музеєм Видавництву ім. Святителя Ігнатія Ставропольського при Храмі Зіслання Святого Духа на Апостолів на Лазаревському цвинтарі та цим Видавництвом передано для публікації у цьому виданні. - Пряміть. О. Шафранової. . Про відвідування Цесаревича див. справжнє видання, т. 3, с. 584 Майбутній архімандрит Іустін (Татарінов І. Г.) …ієромонах Леонід Кавелін… – Про нього див. Справжнє видання, т. 6, с. 532 Муравйов ... - Про нього див. Справжнє видання, т. 5, с. 425–435 Преосвященного Іринея… – Про нього див. 95–96 Проектував храм І. І. Горностаєв (1821–1874) – академік архітектури; див. також прямуючи. на с. 313 …архітектором Горностаєвим… – А. М. Горностаєв, дядько І. І. Горностаєва; про А. М. Горностаєва див. 578–579 О. Іустин (Татарінов І. Г.) – духовний син святителя Ігнатія; про нього див. 308–321 14 серпня 1866 р. Миколо-Бабаєвський монастир відвідали Государ Цесаревич Олександр Олександрович (майбутній Імператор Олександр III) та Великий Князь Володимир Олександрович Храм в ім'я Іверської Божої Матері в Миколо-Бабаївському монастирі було освячено 8 вересня 1877 р. Домашня розмова. СПб., 1865. № 46. С. 1344-1345; див. лист Святителя № 25 до Преосвященного Нілу. Яка користь людині, якщо вона набуде всього світу, а душі своїй зашкодить? (Мф. 16:26) РДБ ОР. Ф. 425. До. 3. № 2. Повний життєпис святителя Ігнатія Кавказького. С. 148-151. Архієпископ Гедеон (у світі Георгій Іванович Вишневський; 1797–1849) – з 1834 р. – єпископ Полтавський та Переяславський, з 1844 – архієпископ. Л. А. Соколов. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя та морально-аскетичні погляди. Ч. 2. Програми. Київ, 1915. С. 257-259. Олексій Олександрович Волоцький (1806–1875) – сенатор, генерал-лейтенант, губернатор Ставропольського краю, вологодський уродженець, добрий знайомий святителя Ігнатія ще з дитинства. Повний життєпис святителя Ігнатія Кавказького. С. 219. РДБ ОР. Ф. 425. До. 3. № 4. Листи Єпископа Ігнатія до різних осіб. Вип. 1. Сергієв Посад, 1913. С. 51-56. Отця Феофана, Архімандрита Новоєзерського… – Див. 168–175 РДБ ОР. Ф. 425. До. 1. № 6. Про нього див. Справжнє видання, т. 5, с. 426. Російський архів. М., 1893. Кн. 2. С. 135. Микита Петрович Брянчанінов – п'ятиродний брат святителя Ігнатія. Праці Київської Імператорської Духовної академії за 1914 р. № 9-12. Київ, 1914. С. 81. РДБ ОР. Ф. 425. К. 3. № 46. Публікується вперше. Димитрій Сулима – 1797 р. священик, 1800 р. – протоієрей, 1811 р. – єпископ Бендерський; з 18 червня 1821 р. – архієпископ Кишиневський. Помер у 1844 р РДБ ОР. Ф. 425. К. 3. № 17 і № 35. (Вперше були опубліковані в книзі «Мандрування до воріт вічності». М., 2001). М. Л. Магніцький (1778-1844) - діяч народної освіти, поет, публіцист; зі святителем Ігнатієм був знайомий ще з часу навчання його в Інженерному училищі Т. е. в єпископі Гавриїлі – див. нижче РДБ ОР. Ф. 425. До. 1. № 7. Дуже корисне читання. Квітень. М., 1878. З. 490. РДБ ОР. Ф. 425. До. 1. № 8. РНБ РВ. Ф. 1000:1924. 171. РДІА. Ф. 832. Оп. 1. №15. Митрополит Київський Ісидор – про нього див. 86 РНБ РВ. Ф. 1000:1924. 171. Життєпис єпископа Ігнатія. Додаток. №1. Соколов Л. А. Єпископ Ігнатій Брянчанінов. Його життя, особистість та морально-аскетичні погляди. Ч. 2. С. 116-119.