Високопреосвященний Смарагд (Крижанівський) на Харківській кафедрі

Так усе відкладалося на користь довготривалого перебування Смарагда в Могильові, де він «дуже звик», бо «все тут було йому приємно і відповідало його зовнішнім і духовним почуттям» 1 . Сталося, однак інакше ще до закінчення триліття Могилівського святительства Смарагда, який 6 квітня 1840 р. був переведений до Харкова на місце архієпископа Мелетія Леонтовича, що помер († 29 лютого 1840 р.), колись передав йому свою інспектуру. Це було несподіванкою 2 і, отже, мотивувалося якимись побічними причинами. Щоправда, митр. Філарет посилався на «вищі міркування управління» 3 , але ймовірніше, що останніми прикривалися неприязні почуття впливових особистостей 4 . У всякому разі, цей переклад був безперечним зниженням, неприємним для Смарагда 5 , хоча за ним зберігався колишній ступінь у порядку ієрархічному 6 , а сам він, як уже Харківський архієпископ, був нагороджений орденом св. Володимира 2-го ступеня великого хреста за «постійну ревнощі на благо Православної Церкви та діяльну турботу про духовну паству, що відрізняли його служіння» 7 . Проте він не забарився вирушити на нову ниву до Харківської єпархії, де відразу став на діловий ґрунт, відхиливши пропозицію Консисторії про висилку йому екіпажу на кордон губернії і в образі просячи «ні про що не дбати і від усього, схожого на церемонії, утримуватися» 8 . Цим заздалегідь було дано певний план всім відносин. Приїхав Смарагд до Харкова 20 травня 1840 р. о 6 год. після полудня і вже при першому прийомі членів Консисторії з секретарем, на третій день, показав виразно, що буде дотримуватися безкорисливої ​​законності і не зазнає зловживань, які трималися по поблажливості хворобливого Мелет. За відсутності суворого нагляду скрізь виявлялися негаразди. Новий архієпископ знайшов крайню «бідність дому» архієрейського 10 , який «так збіднів у засобах, що Смарагд зважився відправити по Єпархії Єромонаха за збором милостині, і грошової, і хлібної, на допомогу дому» 11 , який жив мало не приватними подаяннями «вивертатися» 13 . Звідси зрозуміло, яке велике поле було для Смарагда в Харківській єпархії, де він не міг не виявити своєї звичайної енергії. І ми знаємо, що про архіпастирське служіння в Харкові він сам сміливо доповідав своєму наступнику Інокентію (Борисову), що «справ консисторських, скільки-небудь важливих, після нього не залишилося ніяких, крім справи про відновлення Охтирського скасованого монастиря» 14 . Це говорить про душпастирську діяльність, але в пресі про неї поки що зовсім немає відомостей. Відомо лише, що Смарагд був дуже щедрий на нагороди духовенству, хоча наклеп підозрював і тут корисливі мотиви 15 , 1841 р. освятив новозбудовану Хрестовоздвиженську Муроносицьку церкву 16 , а 1 жовтня того ж року за його архієрейського молитвослов'я був поставлений хрест на закінченій спорудою соборної дзвіниці 17 . Але за властивістю характеру безсумнівно, що цього замало, і ми маємо шукати даних, які більше відповідають особистості Смарагда. Їх ми знаходимо насамперед у «Спогадах» о. архімандрита Єрофея (Добрицького), звідки й виписуємо повністю повідомлення його про Харківський період, при чому читач з цього уривку отримає досить конкретне поняття про всю працю. Ось in extenso власні слова про нашого Харківського архієпископа близьку до нього людину, яка знала всі інтимні обставини та сторони життя 18 . Преосвященний Смарагд, живучи у Харкові, не міг незабаром забути про Могильов. Владиці багато чого не подобалося у Харківській єпархії. Дворянство добре, купецтво багате дуже привітно ставилися до свого Архіпастиря і, за старовинним звичаєм, бажали дарувати Владику від своєї старанності. Останнє було для Преосвященного новиною невтішною, особливо тому, що Архієрейський Дім був вкрай бідний, і власні кошти до змісту були недостатні. Владику запрошували на обіди, на духовні вечори; хотіли втішати його і (особливо) втішатися святительною Богом натхненною бесідою: але Архипастир не був вільний у наверненні. Всі загалом Харків'яни дивувалися цій стриманості і запитували нас: «Чому ми, Харків'яни, нічим не можемо догодити Владиці? Чим би можна було йому служити?» Багато хто особисто і багаторазово висловлювався перед Архіпастирем і говорив: «Владико! Чому Ви не любите нас? Нас усі Архіпастирі любили! Преосвященний був постійно зосереджений у собі (нудний). Він не легко міг забути Могилівське незалежне життя та ті обставини, які супроводжували його переміщення з Могильова до Харкова. Преосвященний у Полоцьку та в Могильові любив більше справу та усамітнення. Виїжджав за місто; любив пішу прогулянку садом і полями власного будинкового господарства з особами близькими, службовими: а в Харкові у всьому цьому зустрів сором, і залишався самотній тому, що будинок Архієрейський триповерховий, ходити сходами – справа незручна, та й нікуди й нема для чого. Ректор Семінарії 19 був у Петербурзі на черзі 20 . А з отцями Ректорами Владика найчастіше любив проводити (вільний) час у розмові замість відпочинку. Духовенство ж Харківське, за нечисленністю своєю, судячи з простору та населення міста, було зайняте своїми справами. Сад, або город при Будинку, та й увесь двір Архієрейський уявляв пустелю; освіжитися повітрям було неможливо: влітку пил постійний серед торгового, галасливого, багатолюдного міста; а до цього часу, у травні місяці настиг саме переміщення; крім головного Архієрейського корпусу, все в Архієрейському будинку представляло руїни; коштів домашніх до відновлення ветхостей був; заміський будинок – Всесвятське – був у запустінні; і виїзди за місто були дуже наочні. Владика взагалі не дозволяв собі відпочивати після обіду: а проходитись навіть двором було неможливо тому, що через Архієрейський Двір була прохідна дорога до нижньої Семінарської вулиці. Убога була їжа для душі; не відчував Владика відпочинку і по тілу. Особливо неприємно було, що в місті не було жодного пристойного собору. Собором називали маленьку, колись монастирську, а на той час колишню домову церкву Покрови Пресвятої Богородиці, (на той час) дуже бідну церкву, в якій, незважаючи на багатолюдність і ревність народу до прекрасного архієрейського служіння, неможливо було звершувати соборні служби. І тому, як колишні Архіпастирі служили в Успенському соборі міста, так і Преосвященніший Смарагд. Перед самим приїздом архіпастиря до Харкова помер і регент співочого хору; хор засмутився: а Владика любив співати; а в Могилеві часто знаходив духовну насолоду в своїх покоях, слухаючи спів особливо маленьких співаків, по-батьківськи втішаючи їх. У Харкові, здається, преосвященство не скористалося цим задоволенням жодного разу. І Протодіякона не було. Архіпастир запросив було з Могильова одного Диякона для зайняття Протодіаконської посади: але викликаний не виправдав Архіпастирської надії і не заспокоїв Преосвященного 21... І все інше, у Харкові, про що не згадую, як навмисне склалося несприятливо для Владики, особливо на перший час. Обставини ці, звичайно, незначні і не могли б діяти на душу Архипастирську: проте вважаю за необхідне мати все це на увазі, що краще можна було б визначити моральність і вразливість (не докорену моральність) Святителя Божого. Скупчення вищеописаних, хоча й справді не заслуговують на увагу обставин, не давало, проте, пільги відпочити серцю Архипастирському; і одне за одним турбувало його тим більше, що менш узяте разом було гідно Великого Діяча. Не дивлячись, проте, на те, все й маловажне, що турбувало Владику, стосувалося разом і суспільства, яке завжди співчувала Архіпастирю своєму в добрих і несприятливих випадках. Суспільство ж Харківське можна назвати винятковим: воно було і вибагливе до всього витонченого. Звичайно, таке, можна сказати, неприродне становище Архипастирське в Харкові було допущене високим Божественним Промислом, за невідомими долями Божими, не інакше як для смирення великої Святительської душі незначними випадковостями. Але головне попереду! Долучилися вельми сумні зіткнення (відносини) з боку світської громадянської (влади), яка зовсім не відповідала духу ревного Архипастиря, що дбав про добробут стада Христового. Скажу тільки про один випадок, який поглинув, так би мовити, Архипастирське життя. Незабаром Преосвященний вирушив оглядати свою нову Паству; був у Чугуєві у головних начальників (у знаменитого Інспектора) військового поселення Резервної Кавалерії, які завжди поважали (людину високої Християнської моральності, яка завжди поважала) своїх Архіпастирів. Все було гаразд. Але Владика за щирою своєю довірливою простотою чимало, мабуть, висловився з відвертістю 22 . До речі настав час представлення духовенства до нагород; та Інспектор Резервної Кавалерії, Генерал, згодом Граф, Олексій Петрович Нікітін ставленням просив Владику подати Чугуївського, Дивізійного Благочинного, Протоієрея Михайлівського до ордена св. Анни другого ступеня. Благочинний Протоієрей мав уже наперсний золотий хрест на Георгіївській стрічці, людина дуже скромна, але вдова і молода. У Преосвященного був свій погляд і свої припущення щодо представленого та уявлення. Владика було уявити Протоієрея Михайлівського до нагороди; але всього необережніше у вчинку цього те, що Архіпастир не відповідав Генералу, і не дав знати про своє розпорядження Військово-поселенському Управлінню 23 . Ця обставина стала причиною нових, ще більших неприємностей для Преосвященного. Слідом за цим, перед (усім взагалі) Начальством Духовним у С.-Петербурзі, світськими Вельможами та іншими впливовими особами далі і далі... виникли (виникали надзвичайні) доноси та наклепи про Преосвященного з найневигіднішого боку; і перевершували всяке ймовірність (від особи, високої Християнської моральності, завжди поважав Архипастирів). Всі дії Архипастирські в С.-Петербурзі були викладені в хибному розумінні, в поганому вигляді, і що Преосвященний, своєю владою, ніби дозволяє ховати в церквах тіла покійників. Про всі ці підступи і таку (незвичайну) і могутню протидію Архипастир на той час нічого не відав. Нарешті, все високе Духовне Начальство, яке знало Преосвященного Смарагда, як найревнішого, найгіднішого і не докірливого моральності Архипастиря, було поставлене в (сильне) здивування (щодо таких наклеп на Святителя Божого). Декілька листів від Високих Особ разом отримано було Владикою (з С.-Петербурга). Його сповіщали про поширені (у столиці) на рахунок Його Преосвященства чутки, дивувалися їм, запитували про причини цих чуток, просили повідомити (заспокоїти Духовне) Начальство, оскільки злі вісті були лише приватними 24 . Владика, при домашніх своїх негараздах, сильно (ще сильніше) був вражений цими викликами. Не знав, що й відповідати тому, що й справедливого в лихому чутті нічого не було, окрім одного випадку, про дозволу поховати в церкві тіло покійника. Це сталося так: Поміщик Вовчанського повіту села Великого Бурлука, Андрій Якович Захаржевський влаштував у тому селі прекрасну кам'яну церкву, і для себе зробив у ній могилу з кам'яним склепом: але, не встигнувши випросити Високий визволення на становище в тій церкві свого тіла, в березні. Начальник штабу Резервної поселеної Кавалерії Генерал-Лейтенант Воїн Дмитро Задонський, зять покійного Захаржевського, одразу послав довіреного Чиновника Г. В-ца до Преосвященного Смарагду, просив Його Преосвященство особисто завітати в село Великий Бурлук, і зрадити землі тіло Яків. На той час була досконала бездоріжжя; останній сніг сходив швидко; не можна було їхати ні на санях, ні на колесах у возі. Владика відповідав Г. В-цу, що їхати сам не може. «Їдьте, – додав Архипастир, – назад, і моїм Архипастирським ім'ям скажіть Благочинному, щоб він, без жодного сумніву, зрадив тіло покійника в церкві, у влаштованій могилі». «Ми запрошували О. Благочинного, - сказав Г. В-ц (майор В.): але він, Благочинний, знаєте Владико, людина недовірлива і характеру неспокійного, ніяк не погодився». «Ну так їдьте, і надішліть його до мене, – відповів Архипастир, – я особисто дам йому дозвіл». «Тільки сам я, на поштових міг проїхати за добу 80 верст, – сказав Г. Чиновник, – а тепер, якщо їхати мені назад до Благочинного, Благочинного прислати до Вас і після чекати його у В. Бурлуку, – на це знадобиться тиждень часу; останній шлях піде, та й тіло покійного вже третій день стоїть без поховання». «Так ось що я придумав: покликати до мене економа», – сказав Владика. Економ (о. Ієрофей) негайно з'явився. Преосвященний, взявши мене своєю рукою за плече, за Г. Чиновника, розповідає мені всю цю історію; і додає: «Їдь ти в Бурлук і віддай землі тіло Андрія Яковича в церкві, у влаштованій могилі, за чиноположенням. Він – будівничий церкви, людина благочестивого життя: йому гідно і праведно лежати у храмі, його старанністю влаштованому та прикрашеному. Візьми домашніх коней, людину та Ієродиякона з собою». Я виконав слухняність, і вся ця історія закінчена звичайно. У винагороду скромних праць наших з Ієродіаконом і штатним служителем і за прогони на коней, за все взагалі отримав я (28 р. 56 1/7 к. сріблом, тобто) 100 рублів асигнаціями (Срублеву асигнацію); і поділив їх. А Преосвященному передав запечатаний лист від власниці маєтку, дочки покійного (Андрія Яковича) Єлисавети Андріївни (З.). Так скромна вся ця справа, збуджена єдино за особистими інтригами недоброзичливців Архипастиря. Після цієї випадковості, тобто після смерті та поховання тіла Андрія Яковича Захаржевського Преосвященний влітку 1841 вирушив для огляду віддалених Старобільських і Біловодських церков. На зворотному шляху, як розпоряджено маршрутом, потрібно було їхати на Великий Бурлук, і ночувати для того, щоб ранком вирушити до Харкова. (Я супроводжував Архипастирю.) Владика я не хотів навіть застати в будинку поміщика, Воїна Дмитровича Задонського, який, як Начальник штабу Військового поселення, постійно жив у Чугуєві. Ненароком Архіпастир застав Воїна Дмитровича в Бурлуці; Генерал надзвичайно зрадів несподіваному архіпастирському відвідуванню. «Я ось збудував собі новий дерев'яний (величезний) будинок, – сказав Генерал; – і хочу завтра перейти жити в ньому: прошу Вас, Владико, освятити мій новий дім». Преосвященний дещо засумнівався. «Я на завтра не приготувався служити, тепер уже пізно», – відповів Архипастир. «Ви, Преосвященніший, благословіть тільки воду освятити і окропити мій дім». Наступного ранку Архіпастир виконав бажання свого високочесного господаря. Генерал 25 був задоволений і вдячний усім своїм серцем (Незважаючи на це, я чув, що Воїн Димитрійович), як справжній християнин, визнаючи святе благословення великим даром від Бога для себе, своєї родини і для всього дому (він пожертвував благодаті своєї ревності особисто архіпастирю. Я можу в це повірити - тому що) за те, що я (який тоді супроводжував архіпастиря в його подорожі) від імені єпископа окропив дім свяченою водою, після освячення води Його Преосвященство дав мені почесну нагороду (двісті карбованців грошовими знаками). Часто (у Харкові) запрошували Архипастиря на поховання. (А в Харкові, місті багатому, наповненому почесним дворянством і купецтвом, усі за честь і християнську втіху собі постачали запрошувати Преосвященного під час подібних (сумних) випадковостей.) При відвіданні Єпархії в містах та селах запрошували Архипастиря чинити Божественну. Його Преосвященство майже ніколи не (рідко, коли) відмовлявся; і, маючи задовільне здоров'я для слави Божої, із задоволенням виконував благочестиве бажання Христолюбних чад своїх. Та й як було не виконати, не задовольнити щирого їхнього кохання! Траплялося, – їдемо, маршрутом, у відоме місце, до неодмінного терміну; - І раптом, серед дороги кричать; стій! Дивимося: до екіпажу є депутація з проханням повернути версту, дві, п'ять убік; і відвідати будинок у селі, чи у хуторі. Жодні переконання з боку Архипастиря у неможливості виконати бажання Боголюбців, жодні відмови не допомагали. «Воля ваша, Владико; а ми повернемо коней у хутір. Не ображайте нас! – казали благочестиві харків'яни. Нема чого робити: треба було їхати в хутір. Інколи Архіпастир заходив до хати; благословити всіх; сідає на три-чотири хвилини; з любов'ю, з посмішкою, іноді він зробить по-батьківськи, милосердно зауваження за затримку, спричинену в дорозі. Але для христолюбивих господарів відвідини Святої Церкви становлять духовну насолоду, епоху в житті 26 . Вдячність Архіпастирю безмежна. Всю свиту приймають з любов'ю, сердечністю, пригощають і дякують. Так, харків'яни справді добрі люди, віддані своїм Архіпастирям. Вони дотримувалися авраамічних звичаїв. Колишній харківський преосвященніший Інокентій I, як товариш по Петербурзькій Академії і улюблений друг преосвященства Смарагда 27, написав йому одного дня з Харкова з подивом і з любов'ю говорив про харків'ян. Раніше, поки його самого не було в цій країні, іноді Владика згадував у розмові якісь таємничі слова свого друга Святого, але не розумів їх значення. Тепер ми готові повторити, що харків'яни - добрі люди. Бувало, під'їжджаємо до межі повіту: ямник стримує коней; до екіпажу підходять: наступного повіту Голова повіту, Земський Виправник, Окружний Начальник та кілька інших Дворян, старанних та впливових. А тим часом все Начальство повіту, що залишається, проводжають Архипастиря з повіту в повіт; і все це у парадній формі; і на радощах пропонують найсерйознішу хлібосольство для дорогого гостя. Архипастир однак завжди визнавав недоречними, хоч і добродушні запрошення в дорозі, хоч і корився їм. Він любив акуратно виконувати маршрут, щоб ніде не було затримки ні духовенству, ні господарям, які мали відпочинок і ночівлі, ні коней, ні марну трату часу народу в очікуванні. Щоб влаштувати передбачуваний огляд церков, Владика наказував Духовним Правлінням і благочинним зробити ґрунтовне розпорядження і розрахунок часу священнослужінь саме там, де пристойно і де самі парафіяни побажали просити про те Архипастиря. А без сповіщення Духовенства не робив подорожі, щоб нікому не сталося неприємності чи образ на випадок непорядку 28 . Святе, Богоприємне, а більше благопотребне Святительська справа було б показати приклад самовідданості і неупередженості до всього тимчасового. І сподіваюся, що переконання моє буде вірним, якщо я скажу, що і Преосвященний Смарагд був «затверджений у тій самій думці, у тому ж розумінні» (1Кор.1:10), як такі обставини покажуть. Архипастир перебував у країні багатої, освіченої, між людьми всяких відтінків розуму, віри та немочі. І за цих обставин, звичайно, повинен був узгоджуватися з великим Вчителем мов, який надав (1Кор.9: 22) про себе: «Бих усім вся: та всяко деякі спасу». Він «шукав не своєї користі, але інших, нехай врятуються» (1Кор.10:33). Та й як було чинити Преосвященному Архипастиреві з старанними чадами доброї своєї Пастви, коли вони хотіли служити йому від усієї, можна сказати, душі, як про це ми вже й говорили. Застосовуючи і наші холодні почуття до стану серцевого людей добріших і привітніших, вважаємо, що кожен може образитися, якби його старанність була відкинута; інший, мабуть, і озлобиться. Судимий саме за власною свідомістю. Ось, наприклад. Владика, відвідавши (одного разу) село Бобрик, звершував у сільській церкві Божественну літургію. Потім запрошений до доброго молодого Барина Г.Р - їсти. Привітний господар, який тут тільки познайомився з Архіпастирем, після всього просив дозволу у Владики подарувати Його Преосвященству карету. Преосвященний відмовився прийняти. («Для чого мені; і куди мені з нею подітися?» – сказав Владика. – «Ви тільки благословите: ми самі доставимо її Вам в Дім», – відповів Г.Р.). Хоча Владика ще не повернувся з подорожі; а екіпаж був уже доставлений в Архієрейський Дім Р. М 29 . Цим справа не скінчилася. Дізнавшись про цей екіпаж, Почесний Нащадковий Громадянин і Кавалер, К. Η. і оглянувши той, знайшов його в непорядку; і після приїзду Владики, просив Його Преосвященство дозволити йому До. найкраще обробити екіпаж у його Г.К. екіпажний заклад. Тим часом усяка подібна старанність приймалася і мимоволі, і з хворобою серця. При цьому Владика завжди згадував із задоволенням про Могилівське незалежне життя, в якому нічого подібного не траплялося, хоч і тамтешня кафедра не славилася достатком. До слова і про неуважність Архипастиря до предметів особистої його власності можна додати, що високоповажна поміщиця М.І. Ш. (Марія Іванівна Шагарова), яка жила тоді в Охтирці 30 , доручила мені (здається) два діамантові персні передати у власність Архіпастирю для влаштування Архієрейської митри. У той же час від Охтирського Собору доручено було власне для влаштування кафедральної Архієрейської мітри (а не у власність Владики) кілька дрібниць з дорогим камінням і (здається) сто карбованців асигнаціями на прогони до Москви, куди Преосвященний припускав послати довірену особу для будівництва Соборної парадної ризи. митр. Про все це, а також і про витрати вищезазначених грошей, (мною) рапортовано свого часу; та донесення (мої), або справа є у Харківській Духовній Консисторії. Але дорогі дрібниці, М.І. (Марією Іванівною) подаровані і належали до власності Архіпастирської, не були взяті Владикою під особисте зберігання, і залишені в мене. Я представив ці архипастирові тільки тоді, коли мав відправитися до Мценська, на постійне проживання 31 . Жодних взагалі цінних, ні інших зайвих предметів у Владики не було. Було лише досить цікавих книжок: але, за частих перекладів, Преосвященний мав і з книжками розлучитися. Частину своєї бібліотеки залишив Полоцьким училищам; а найкращу (велику) частину книг подарував Могилівській Духовній Семінарії 32 . Преосвященний, у сенсі, був мандрівник; і, можна сказати: "з одним жезлом" (пор. Мк.6: 8) переходив шляхи далеких своїх перекладів 33 . (Добрих Харківчан не можна звинувачувати в підкупі, якщо вони, за добродушністю своєю, чимось служили Архієрейському Дому, або й Архипастирю своєму від своєї старанності Харків багатий на всілякі продукти. Як тільки що-небудь виходить з-за кордону – апельсини, лимони, ананаси, або слов'яни Приноситься харків'янами для архипастиря, чай, цукор і подібне за звичай шанували добрі люди. траплялося.) (До речі розповісти випадки, як Харків'яни любили поводитися і з нами. Я жив, можу сказати, самотньо, займаючись своїм послухом; ніде в гостях сам не бував. До мене одного разу ввечері завітав Харківський купець, Малорос, Г. С-к; і ми з ним провели вечір скромно; рано, я вийшов у передню кімнату, і бачу біля моєї голови цукор, вино і інше. Що це й звідки? Коли отримано указ про переміщення Преосвященного до Астрахані, багато пп. поміщики та інші прагнули до Харкова отримати від Архипастиря прощальне благословення. Я, як економ і разом скарбник Харківського Архієрейського Будинку, готував уже до складання все майно та звітність Архієрейського Будинку, і був надзвичайно зайнятий. У цей час є до мене Сумського повіту поміщик, з яким я одного разу бачився, а виїжджаючи з Харкова, навряд чи міг бачитися будь-коли. Відвідувач мій був у Архипастиря, і з скорботою казав мені: «Владика від нас їде!» "Вірогідно, і ви не залишите його?" «Не знаю; як Господь влаштує», – сказав я. Не довго розмовлявши зі мною, добрий Пан підвівся, і, прощаючись зі мною, подає мені п'ятдесят карбованців. асигнаціями. Я зніяковів і не взяв. «Я не заслужив вашого уподобання, і нічим не можу відслужити вам», сказав я Високоповажному Гостю. «Заради Бога, прийміть, – звернувся до мене благодійний Пане: – ми, можливо, ніколи не побачимось; прошу прийняти це на згадку і молиться». Я змирився. Таке було життя у Харкові. Що знаю, про те передаю на суд Божий та людський.) А тим часом і при такому становищі нетяжкості, було кілька плачевних випадковостей і образ. Але Владика не впустив жодного слова за образи 34 . Така оповідь о. Єрофея про Харківське служіння преосв. Смарагда. Воно малює нам власне лише обстановку і настрій, у яких працював останній, і цим точніше визначає справжню цінність досконалих їм праць. Постає питання тепер, що ж було зроблено і досягнуто архієп. Смарагдом? За його власними словами, знайдений ним становище Харківської єпархії був досить задовільний. Після першої своєї поїздки він так писав Св. Синоду: «З причини нещодавно переміщення мого з Могилівської до Харківської Єпархії і потреби був у Єпархіальному місті для виробництва накопичених справ, висвячення ставлеників і можливого влаштування самого приміщення домашнього хору і ризниці Архієрейського, запущеного представлялося в літній час 1840 року досить вільного часу для широкого огляду церков Харківської Єпархії. Однак крім церков і двох монастирів Єпархіального міста, встиг я оглянути у вересні місяці в трьох повітах – Ізюмського, Старобільського і Вовчанського 124 парафіяльні церкви» 35 . «Всі вони, за винятком п'яти найбідніших, мають пристойне благолепие, утримуються в чистоті та охайності і від старанності парафіян достатньо забезпечені всім для Богослужіння потрібним». «Духовенство при них Священство, що перебуває і особливо тверезо, благочестиво, домобудівно і миролюбно. Благочинний над цим нагляд найбільшою мірою виявився вірним». «Релігійний стан парафіян представлявся досить у задовільному стані. Між Малоросійськими парафіянами взагалі ніяких розколів та єресей немає; а, заїжджих з Великої Росії розкольників тут дуже маловажна кількість, ні звідки в іншому, що не запозичує свого підкріплення та множення». «Помічені Причтам похибки здебільшого полягали в не зовсім справному веденні ними записних церковних книг, які несправності то безпосередньо мною, то за допомогою Консисторії навіяно кому слід виправити. Взагалі ж значних несправностей і обставин, що заслуговують на особливу увагу Вищого Начальства, при огляді церков не виявлялося »36. Представлена ​​сьогодні картина має світлий колорит, але на тлі її було насправді досить тіней і темних плям. Сюди передусім слід зарахувати різні дефекти серед духовенства. Смарагд прагнув до того, щоб воно стояло на висоті свого становища, а фактично бувало, що священики упускали свій сан соромним життям 37 або подавали спокусу недотриманням законності 38 . Особливо розвинене було пияцтво 39 , яке Смарагд називав мерзенним 40 і мерзенним, вистежуючи пиятичні хвороби з рішучістю, але не без поблажливості 41 . Збиралися навіть цілі такі гріхи, чому треба було «розводити по різних місцях пиячну компанію» 42 . Часом священики настільки мало вселяли довіри, що їх доводилося призначати лише у двокомплектні парафії під опіку настоятелів 43 . Не завжди помічалася достатня благоговійність богослужіння 44 і навіть Харківські єреї грішили проти коректної старанності 45 . Були випадки, що інші призначалися в парафії на термін випробування 46 , а вдівцям рекомендувалося краще прийняти чернецтво 47 . Розвелося чимало безмісних священиків, що святкуються, яких нелегко було виселити з Харкова і прилаштувати 48 . Не можна було залишати довго парафії пустими 49 , хоча часто не було гідних кандидатів 50 , яких Смарагд не завжди успішно чекав серед учнів богослов'я Харківського Колегіуму 51 . Зрозуміло, ще менш бездоганними були інші члени причту. Тут архіпастир намагався власне не пускати подібних осіб до Харкова 52 та видаляти звідти 53 . Диякони виявлялися незадовільними 54 навіть при соборі 55 і іноді – «на превеликий подив Смарагда і на досконале осоромлення Колегіумського вчення» – не могли і не вміли читати по-слов'янськи 56 . Нижчі причетники переповнювали зазначені якості 57 , малограмотні 58 , неуживливі на місцях 59 . допускали «вигадливі справи» 60 в роді підозрілих афер 61 і часом були такі погані, що була необхідність виключати їх з духовного звання 62 . Смарагд не соромився звинуваченнями, - і за своєю формою резолюції Смарагдови дихають зовнішньою суворістю. Тому за ним утвердилася репутація суворості, і ми чуємо про нього настільки рішучий відгук, що «жорстока палиця його пам'ятна не одному духовенству Харківської єпархії» 63 . І в буквальному і фігуральному сенсі – ця думка, безумовно, не виправдовується фактами. Насамперед, безсумнівно, що такі заходи вживалися з дійсних підстав після належного судового з'ясування, до якого дозволялося лише звільнення з посади 64 . Першими джерелами служили тут благочинні, які повинні були доносити архієпископу про події «в ту саму мить» 65 з усією ґрунтовністю, не допускаючи невизначеностей. Це були відповідальні люди, і про кожного з них Смарагд говорив, що «млиться Благочинному віра, як присяжному особі» 66 . Однак усі вони завжди мали боятися рівної відповідальності 67 . Їм ставилося в обов'язок дотримуватися закону, але не дозволялася обтяжлива прискіпливість 68 . Потім, у складніших і найважливіших справах призначалося слідство. Тут Смарагд висловив свій погляд у зауваженні Старобільського Духовного Правління, якому оголошується, «щоб воно, заради самої гідності Присутнього місця, заради важливості присяги, якої члени оного зобов'язані, і заради святості сану, який ті члени на собі носять, всіляко на майбутній час дотримувалися безпритульності. доручення єпархіального начальства. За яким безсторонністю і правдою особливо повинен спостерігати першоприсутній прот. Черняков, не допускаючи та інших членів до укладання приємних думок; чого я від нього, протоієрея Чернякова, пастирськи сподіваюся» 69 . Згідно з цими початками, вислуховувалися всілякі прохання – і наполегливість у них іноді увінчувалась успіхом 70 , хоча бувало, що Смарагд «забороняв одного разу назавжди писати безглузді прохання» 71 і взагалі прагнув попереджати судові конфлікти 72 . Строго вимагалося не обтяжувати долю підсудного зайвими зволіканнями 73 і не ускладнювати слідство залученням побічних даних 74 або змішуванням матерій 75 . Тому Смарагд відхиляв від провадження те, що стосувалося світського суду 76 підвідоме собі вилучав у останнього 77 . Жодне особисте переконання не мало сили саме по собі без об'єктивної перевірки. У цьому випадку Смарагд не виключав від контролю навіть самого себе 78 і не приймав прямо до виконання впливових заяв 79 і свідчень 80. Консисторія і секретар її завжди були у нього на пильному обліку, від якого не вислизали ні недбалості, ні промахи, ні порушення 81 . Затверджувалося за довірою консисторське рішення лише за відсутності коштів для власного дізнання 82 . У всякому справі бралися Смарагдом до уваги обставини 83 , а однобічність неодмінно касавалася 84 . В усьому перебігу процесу спостерігалася строга законність, і давалося місця простому архіпастирському розсуду. Смарагд знав собі ціну і ревниво охороняв свої прерогативи проти будь-яких домагань, відхиляв вторгнення його компетенцію з боку непідлягаючих осіб 85 чи установ 86 , а сам не соромився вказувати іншим порушення церковних порядків 87 . Це здійснювалося ним з простої законності, бо необхідні співвідношення зі світськими встановленнями завжди виконувались із запобіжністю 88 . Так само і свої законні судові висновки Смарагд вважав не підлягають оскарженню за повноваженнями архієрейської влади 89 , яка тоді застосовувалася з неухильністю. Однак раніше робилися категоричні попередження щодо можливих припущень 90 і вселялося попереджати провини 91 дбайливими заходами про виправлення моральності 92 . При самих рішеннях давалося точне мотивування з існуючих узаконень, які залучалися з належною розважливістю 93 і при покараннях 94 і за інших архіпастирських актах, напр., при призначеннях на священицькі 95 і дияконські 96 місця і навіть при звільненні виключеного учня. Усюди у Смарагда висувається принцип, де він «праворуч» і де не має останнього. Стягнення призначалися з метою у винних «відчуття ними всієї мерзенності» провин 98 . Природно, що при дозуванні покарань залучалися всі умови, що вибачають, чому архієпископ майже ніколи їх не посилював особисто 99 , але дуже часто знижував, пом'якшував і скасовував 100 . Тут панувала обов'язкова всім норма, «щоб і долі підсудного не обтяжити і потурання закоренелому не показати» 101 , – «не послаблювати силу церковних законів і потурати винним» 102 . Часто Смарагд спочатку «робив умовляння, терпів, поблажлив і очікував на виправлення» 103 , щоб поступово привчати до лагідності, терпіння та досвідченості 104 . Засмучений не позбавлявся пільги, хоча б тому, що священикові непристойно жебракувати 105 , і прохання про поблажливість не задовольнялися по неможливості, напр., залишити на колишньому місці оприлюдненого тут публічно в спокусливому житті 106 . Приймалися до поваги всілякі вибачення, якими є молодість 107 різні нещасні випадковості 108 , господарські потреби 109 , недостатність коштів 110 і особливо бідність сімейства, що незмінно викликала милість Смарагда 111 навіть до «негідника» 112 , а - за відсутністю всього 3. За контрастом не зайве ще відзначити, що архіпастир був уважний до заслуг духовенства, які поспішав нагороджувати і всім таким заздалегідь обіцяв заохочення. Заради цього він завжди знаходив підготовлених кандидатів і дбав про їх освіту, особисто проводив іспити 115 і рекомендував корисні видання 116 . У взаємних відносинах між членами причтів спостерігалася законна підпорядкованість, однак так, щоб благочинні не були надто тяжкими 117 а священики не ображали доходами 118 , не експлуатували роботами нижчих кліриків 119 і не забирали собі належних посад 120 . Смарагд усіляко намагався, щоб причти були забезпечені будинками та утриманням 121 але – по можливості – без приниження церковних засобів 122 , які повинні були ретельно охоронятися 123 , хоча попереджалася будь-яка блазенність у їхньому придбанні 124 . Усі види та пологи вимагання суворо переслідувалися 125 . Допускалися передача і зарахування місць і одночасність родичів у причті 126 , але вселялося, що тут немає спадковості 127 і що не можна бути диякону при отці-священику 128 , а споріднена турботливість не повинна тягтися до того, щоб писати прохання за дорослого сина 129 . У силу тогочасних умов і для забезпечення пастирської діяльності Смарагд наполегливо повторював 130 про необхідність «прихожанського схвалення», для чого не потрібно було багато часу, бо доброму чоловікові можна заслужити його і в короткий термін 131 . Парафіяни розташовувалися до благотворного впливу добровільною готовністю, і тому їх не дозволялося зараховувати до іншої церкви без власної згоди 132 . Так само була потрібна парафіянська думка при обранні 133 і прийнятті членів причту 134 , чим заздалегідь створювався зручний грунт для благотворної взаємності. З цієї причини допускалися скарги 135 і рекомендації з боку окремих осіб 136 , які мали право за своїми заслугами 137 , але всякі заяви перевірялися законним порядком і, незважаючи на положення осіб, відкидалися, коли не відповідали законам 138 правил церковного благочиння 139 . Якщо прихід міг подавати голос про пастирів у доречних випадках 140 , то він мав набути для цього моральної підстави своїми церковними відзнаками, без яких позбавлявся такої переваги 141 . Приватні парафіяни теж залучалися до церковних праць, однак у строго певній галузі 142 і лише за умови душевної готовності 143 . У церковному і внутрішньому парафіяльному житті Смарагд дбав про священну благоговійність і сувору недоторканність православ'я. За першим пунктом він, напр., дотримувався обережності у дозволі літургійних немічних священиків 144 . У другому відношенні спостерігалася благовидність у влаштуванні храмів 145 , в іконостасах її схвалювалася новомодність 146 з різьбленими зображеннями 147 , засуджувалися неблагоподібні балдахіни над престолами 148 і змішані хори 149 , заборонялися недозволені звичаї 151 . Поряд з цим використовувалися доступні способи розвитку церковного будівництва 152 , де рекомендувалося виконувати всі формальні застереження 153 . Запобігалося проникненню в приходи шкідливих впливів, напр., від розколу, який різко відрізнявся від православ'я і паралізувався збудженням пастирської енергії 154 , причому для таких парафій вишукувалося особливе забезпечення 155 . Предметом навмисних турбот Смарагда були бідні і потребують духовенства. Опікунство «не рясніло капіталом» 156 , - і архієпископ вживав інші заходи для зневаги старих 157 і сиріт 158 , пропонуючи взяти осиротілу дочку 159 або утримувати її 160 , не ображати вдову 161 . Але матеріальна убогість проникала в самий архієрейський будинок, кошти якого постраждали після смерті преосвящ. Мелетія 163 , а взагалі він був настільки бідний 164 , що доводилося клопотати про пристойного кучера через Управляючого Харківською Палатою Держсуд. Майно 165 . Смарагд природно попереджав усі можливості зменшення доходів 166 та клопотати про посилення коштів як власне будинкових, так і особистих 167 . Архієрейська ризниця була мізерна, тому виготовлення необхідних речей було покладено більш забезпечені церкви 168 . Кафедральний собор не мав рясні засоби 169 , і архієпископ подбав про збільшення змісту соборян 170 . Додамо, що Смарагд намагався про впорядкування чернечого життя, упокорюючи «огидну чернечу гордість» 171 і усуваючи нездатних настоятелів 172 . У такому вигляді малюється за офіційними даними архіпастирське служіння на Харківській кафедрі преосвящ. Смарагда. Скільки вбачаємо звідси, він поки більше входив у працю, упорядковував готівкові відносини і очищав ґрунт для подальшої творчої роботи, залишивши собою добру пам'ять у всіх цих відносинах 173 . Однак йому довелося жити в Харкові лише близько 1,5 років. Зрозуміло, що – за стислою перебування – владика був ще чужим для цього міста архієпископом 174 , але вже почав звикати і душевно прив'язуватися, набуваючи авторитету й у найінтелігентніших колах 175 . Звичайно, передають, нібито і після Смарагд несхвально відгукувався про релігійний стан Харківської єпархії 176 . Це не виправдовується його донесеннями Св. Синоду 177 і власними словами, що «паства Харківська за істиною благословенна Богом, і гідна бути поважаною всяким пастирем» 178 , чому архієпископ полюбив її 179 , бажав там померти для нього померти для його починання Охтирської обителі 181 . Втім, за фактичним станом речей він «сильно передчував недовго бути в благословенній Україні» 182 , хоча не очікував, що має покинути Харків так швидко і невмотивовано. Натурально, що відбувся 31 грудня 1841 р. переведення на околицю у віддалену, глуху і занедбану Астрахань глибоко вразив Смарагда, змушував згадувати про постійно сумне життя своє, про марні для душі праці і тяжкі прикрощі по службі, про безперервну боротьбу, про безперервну боротьбу, про безперервну боротьбу. крім кінця днів своїх. Смарагда дивувало, що тільки-но він ознайомився з Харківською паствою та обставинами, – і ось! захоплений від неї, тим часом усі справи намагався вести на користь останньої і з крайнього розуміння свого совісті. Корінь і джерело немилості були не зрозумілі, а сам Смарагд тільки сподівався, що його наступник Інокентій (Борисов) «розрізнить істину від брехні, дійсність від обмови двох або трьох ворогів, які не знають, що творять і говорять», долучаючи його Христовим пристрастям 183 . Були лише темні чутки про довірливість до неблагонадійних людей і про різні окремі випадки на кшталт того, ніби Харківський владика спочатку заборонив покласти тіло померлого в церкві, але «потім рішення змінилося через посередництво його економа» (тобто о. Єрофея) 184 , проте перебільшення. Взагалі, справжня причина перекладу була досить загадковою і не ґрунтувалася на безперечних реальних явищах 186 , змушуючи припускати особливі старання різних недругів, які були й у Харкові 187 . Значить, тим скоріше була ця подія для Смарагда, який захворів від прикрості і не виходив на спокій «єдино зі святого послуху волі Божої», благословляючи Господа, який карає, очищує і притягує до себе грішну душу випробуваннями 188 . Вказували, що в Астрахані – найвище колишніх кафедр місце 189 , але лише збереженням за Смарагдом засвоєного йому раніше рангу було зовні прикрашено «переміщення до нижчої єпархії», а, втім, митр. Філарету «бачилося тут добрий устрій Божої волі та царської влади, що управління Астраханської єпархії приходить у тверду руку, якої вона вимагає», чому Московський святитель запитував Смарагда: «Що робити, Владико святий, що доля Божа водить Вас з важкого на тяжке поприще? Звичайно, Господь бачить, що міцність вашого духу понести може сорок церков! Та якщо це ті, яких святиня особливо мало охоронялася; і якщо Ви їх очистите від недостойних: то Ваша відплата може бути більшою, ніж за тисячу інших» 190 . Див «Спогади» о. Єрофея на л. 17. † Архієп. Никанор, Біографічні матеріали I, стор. 69. «Спогади» о. Єрофея на л. 20, 22, 23. листи м. Філарета Смарагду в «Читаннях у Товаристві любителів духовної освіти» 1870, кн. XII. стор. 38–39. О. Ієрофей пише у своїх «Спогадах» (на арк. 20–22): «Можна ствердно сказати, що приводом до переміщення Архіпастиря з Могильова до Харкова був наступний випадок, після покійного Архипастиря (Смарагда), чи не мені одного відомого, особливо тепер. Почалося зближення Православного Духовенства із колишнім Уніатським духовенством; та Православні мали дозвіл спільно вже священнодіяти в Уніатських церквах за взаємною угодою з Уніатами. У цей час, не пам'ятаю, чи наприкінці 1839 року, чи на початку 1840 р., – один Уніатський священик, у Чериківському, здається, повіті, запросив Православного священика – Благочинного на храмове свято здійснити Божественну літургію в Уніатській церкві. Православний Благочинний приїхав ранком у село до Уніатської церкви для священнослужіння, але Уніатський священик скоріше і заздалегідь одягнувся сам зі своїми товаришами, Уніатськими Єреями, зібрав народ до церкви і не допустив Православного Благочинного до священного служіння. Православний священик – Благочинний, образився, секретно доніс Преосвященному про подію і додав, що Уніати, хоч і висловлюють згоду до возз'єднання з Православними, але насправді обманюють та інше. Так і справді було з початку через незрозумілість і особливо через неосвіченість деяких уніатських духовних. Владика теж не хотів згаяти цю обставину і багато подібного, йому веденого. Повідомив про все С. Петербург Обер-Прокурору Святішого Синоду, Графу Протасову. Обер-Прокурор негайно відповідав, але так образливо, грубо, що Пресвятий не переніс подібної витівки Графа Протасова. Я забув вислови щодо Обер-Прокурора: однак пам'ятаю саме, що Граф Протасов, помітивши Архіпастирю його втручання у справи возз'єднання, додав, що Його Преосвященство не розуміє цілей Уряду. Отримавши таке ставлення, Владика дуже образився; покликав мене і, передаючи мені це ставлення, сказав: „Прочитай, що пише Граф!“ Я прочитав і не міг на це дати відповіді. Але Архипастир разом з тим передав мені чорновий папір і додав: „Перепиши, мабуть, цю відповідь“. У відповіді Преосвященний, скаржачись Графу на його зауваження, дуже образливе для Архипастирського сану, просив Г. Обер-Прокурора змінити про нього Преосвященному свою невигідну думку і що він, Преосвященний, сам добре розуміє свої обов'язки і користь святої Церкви. - І Граф не витримав відсічі з боку Владики. Однак замість втрати часу на заперечення та безплідне листування, а найімовірніше для попередження подібних сутичок у справах возз'єднання Уніатів з Православ'ям, влаштував справу інакше. У найкоротшому часі Преосвященний Смарагд Всемилостивіше удостоєний Ордену святий. Володимира другого ступеня великого хреста і з тим майже разом призначений до переведення з Могилівської другокласної Єпархії на Харківську третьокласну кафедру»... До цього ж нагоди і до перекладу з Харкова о. Ієрофей відносить і слова йому Смарагда в 1843: «все залежить, як бачиш, від якоїсь однієї особистості» (тобто графа Η.А. Пратасова). Див. «Спогади» о. Єрофея на л. 20–22 та 104. Прот. Т.І. Буткевич, Інокентій Борисов, стор 138. Про це ще з Вологди Інокентій (Борисів) сам просив 13 січня 1842: див. в Синодальному Архіві справа Канцелярії Обер-Прокурора № 28.672, арк. 15. Див. справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 185, де наведено і копію цитованої нами у тексті Найвищої грамоти. Порівн. та у І. Боричевського на стор. 290. Див. справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 15, де на донесенні останньої від 30 квітня 1840 р. Смарагдом зазначено: «Отрим. у Могильові Білоруському Травня 8 1840 р. За відгук дякую, а втім прошу ні про що не дбати і від усього, схожого на церемонії, утриматися». Порівн. прот. Т.І. Буткевич, історико-статистичний опис Харківського кафедрального Успенського собору, с. 98. Зовсім інакше вчинив у цьому випадку наступник Смарагда Інокентій, про що див. у ο. Т.І. Буткевича, Інокентій Борисов, с. 139. Див; у † О.М. Сергєєва в «Російській Старині» 1909, лютий, стор 218: «Мелетій був владика милостивий, добрий і поблажливий; говорили, що він розпустив консисторію, яка, користуючись слабкістю єпархіального начальника, відрізнялася не зовсім благовидними вчинками». Смарагд, звичайно, знав про це і при згаданому прийомі дав зрозуміти властивим йому характерним чином. Коли він увійшов до членів Консисторії, – у цей час під вікном зали жебрак просив милостиню. Смарагд швидко наблизився туди зі словами: «Проходь, проходь, старий! Тут нічого не подають, а лише самі беруть» і потім «сказав присутнім пристойну нагоду покладання»... листи м. Філарета Смарагду в «Читаннях у Товаристві любителів духовної освіти» 1870, кн. XII, стор. 39. листи Інокентія Херсонського до Гавриїла Рязанського в «Читаннях у Товаристві та Стародавності Російських» 1869 р., кн. 1, від. 5, стор. 99. «Астраханські Єпархіальні Відомості» 1899 р. № 13, стор. 646–647. лист Смарагда Інокентію від 3 лютого 1842 р. з Харкова в «Рязанських Єпархіальних Відомостях» 1896 р. № 16, с. співочих. При цьому безліч ветхостей і нестача будинкових служб і вигод обтяжували тутешнє життя моє». Див «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 № 16, стор 557. Порівн. до цього у † архієп. Філарета, Історико-Статистичний опис Харківської єпархії, отд.V (Харків 1859), ст. 203 сл. † Архієп. Никанор, Біографічні матеріали 1, стор. 240. Див у К.П. Щелкова, Історична хронологія Харківської губернії (Харків 1882), стор 211. † Архієп. Філарет, Історико-статистичний опис Харківської єпархії, від. II (Москва 1857), стовп. 10; о. Т.І. Буткевич, Історико-статистичний опис Харківського кафедрального Успенського собору, с. 99; К.П. Щелков, Історична хронологія Харківської губернії, стор. 212. Цитуємо за Київською редакцією «Спогадів» о. Ієрофія (л. 23–33 обор.) при поповненні з редакції Рязанської (стор. 22 обор. – 34 обор.) та при постійному знесенні з нею; деякі пояснювальні примітки, відзначені ініціалами Н.Г., належать нам, а інші зроблено самим о. Ієрофєєм. Насамперед був Харківський Колегіум, який перейменований на Духовну Семінарію указом Св. Синоду 16 жовтня 1840 р. № 15.010, про що див. і у К.П. Щолкова, Історична хронологія Харківської губернії, стор. 212, а докладніше у проф. І.Л. Бродовича в "Богословській Енциклопедії", т. XII (СПб. 1911), стлб. 297-302. - Η.Г. То був магістр Казанської Дух. Академії, Старохарківського Преображенського Курязького монастиря настоятель (до 1 липня 1842 р.), архімандрит Іоанн (Оболенський), який займав Харківську ректуру в 1830–1841 рр., потім був ректором у своїй рідній Академії до 7 травня 1844 р. помер 17 серпня 1851; «на чреду» викликали їх у С.-Петербург в 1840 р. про нього. у проф. Π.В. Знам'янського, Історія Казанської Духовної Академії, т. I (Казань 1891), стор 26-31. також у К.П. Щолкова, Історична хронологія Харківської губернії, стор 195-196, 213. - Η.Г. То справді був, очевидно, В.Ф. Нікітський (про який див. у прот. Т.І. Буткевича, Історико-статистичний опис Харківського кафедрального Успенського собору, стор. 212–218). На довідці цього диякона про ставленика Михайла Тітова є (у справі Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 581) така резолюція Смарагда: «Коли ж цей Тітов проведений у протодіакона? – цього не зазначено, тим часом, як це тут є головне. Батько Ключар має це, нижче цього, доповнити і засвідчити, а Нікітському, за таку його недбалість у підписці і взагалі за помітну розсіяність, вчинити найсуворіше зауваження, з підпискою: надалі як у цьому випадку, так і взагалі, на найважливішій посаді Протодіакона, ним, Нікітському, ним, Микитському. безпомилковим (бо майже кожного разу в служінні Архієрейському він робить важливі і мене непокоїть помилки). Причому йому підтвердити, що якщо й надалі робитиме на ставленицьких справах подібні, розсіяність означаючі, підписи: то справа ця буде доручена протодіакону Сулиме, який, мабуть, набагато статечніший і ґрунтовніший за цей Нікітський у діях своїх». - Η.Г. Стверджувати розмови не можу, не брав участі особисто у розмові. Але наслідки все роз'яснили. - О.І. Відомо, що два головні військово-поселенські начальники - генерал А.П. Нікітін та начальник штабу В.Д. Задонський сприяли протоієрею Григорію Дюкову, за якого з успіхом клопотали перед архієп. Мелетієм (див. у † архієп. Філарета, Історико-статистичний опис Харківської єпархії, отд. IV, Харків 1857, стлб. 18 сл.). Те ж повторилося при Смарагді, але останній 18 листопада 1840 р. наказав повідомити Задонського, що, за відсутності у вигляді законних підстав, єпархіальне начальство не може клопотати про грошове нагородження священика Дюкова за зразкову діяльність його у вивченні кантоністів закону Божому (див. 107). серпня – 18 листопада). Можливо, що о. Ієрофей напевно назвав прізвище, і мова в нього саме про о. Дюкове. Принаймні довідки наші про о. Михайлівському на місці були безплідні, бо в Чугуєві не було поселенських архівів, і куди вони надійшли чи зникли, – невідомо. - Η.Г. Так думало Духовне Начальство: але наклеп і злість, здається, переступили останні високі пороги (останній високий поріг), як доведуть наслідки. Сподіваюся, справжні означені листи, з цієї нагоди отримані, не могли бути загублені Преосвященним Смарагдом (перебувають у спадкоємців його); та історично, згодом, підтвердять мої спогади. - О.І. 22 грудня 1856 року в листі до мене Архипастир зволив повідомити мене, що «Воїн Димитрійович Задонський, що в Бурлуці, нині справді помер. Людина була гарна. Хай перебуває в царстві небесному! (? .І.). і у нас у «Християнському Читанні» 1911 р., № 10, стор. 1242, і окремо: Листи архієпископа Смарагда до архімандрита Єрофея (СПб. 1911), стор. Чи то бувало в інших Православних Єпархіях. «Мене, траплялося, чекають; заходжу до кімнати: а в кімнаті та світла Божого не видно від тютюну. Такі..!» – скаржився іноді Архипастир у науку нашу. – Ο.І. Це був Інокентій (у світі Ілля Феодорович) Олександров, який займав Слобідсько-Українську та Харківську кафедру з 19 травня 1832 р. по 22 червня 1835 р. і помер єпископом Катеринославським – на спокої в Курязькому монастирі 3 квітня 1869 р. Родоського на стор 37, 168-169. - Η.Г. І в іншому місці ο. Ієрофей пише (л. 74 обор.): «Преосвященний завжди попередньо сповіщав Духовенство перед виїздом для відвідин Єпархії. Він ніколи нікого не турбував ненавмисним наїздом; ніколи не мав на увазі мети, нібито застати когось у несправності; знав людську на подібні випадки неміч; а хотів тільки, щоб усе було справно і задовільно для його приїзду і, до спільного заспокоєння». Ось, наприклад, власноруч писана чернетка указу, розісланого по Харківській єпархії влітку 1840 р. (у справі Харківської Дух. Консисторії 1840 р., № за архівом 227, арк. 2–3): «Його В. Преосв. Смарагд Арх. Харків. і Архипастирський, маючи намір оглянути по можливості всі церкви Старобільського та Ізюмського повітів, наказав приписати Ізюмському Духовному Правлінню: 1) щоб воно, негайно знісшися з місцевим цивільним начальством, призначило маршрут, яким безперешкодно можна було б об'їхати ці церкви; 2) у цьому маршруті помістити і військово-поселенські церкви, не всі, однак, але ті тільки, які стоять на шляху до церков, в одному Єпархіальному відомстві перебувають; 3) у маршруті призначити, де й у яких найбільш пристойних церквах можна мати Архієрейське служіння, маючи в своєму розпорядженні так, щоб служіння було через день або день через два за бажанням мм. поміщиків і парафіян і щоб у кожен день можна було оглянути понад 5 церков, на відстані до 40 верст, і мати вигідний нічліг як Його Високопреосвященству, так і Архієрейській свиті; 4) потурбуватися означити станції, де в який день можна було б змінити коней, яких у пристойних місцях має бути своєчасно виставлено 16 чи 18 з-поміж обивательських, по путівцям, за яку поставку коней мають бути плачені верстні гроші; 5) де передбачаються важкі в каретному екіпажі проїзди, там огляд церков не призначати; 6) маршрут призначити з 24 серпня, тобто з дня виїзду з Харкова по 20 число м. вересня, і той представити Його В. Преосвященству не пізніше 22 поточного місяця за наступним приблизним розкладом...» – Η.Г. Мається на увазі, звичайно, слобода Бобрик (або Великий Бобрик), у Сумському повіті, і місцевий поміщик Григорій М. Рахманов, про що див. у архієп. Філарета, Історико-статистичний опис Харківської єпархії, від. III (Москва 1857), стб. 373-376. Η.Г. Μ.І. Ш. згодом була Ігуменею Московського Хотьківського дівочого Монастиря (о. Ієрофей. - Це Марія Іванівна Шагарова - в чернецтві Магдалина, була переведена з Брусенського монастиря ігуменею Покровського Хотькова монастиря в 1849 р. і померла. Строєва стлб., 231 і в † o. С.К. 253-255, 256-257, 283, 284-285, 380, 384, 394-395, 398, 410-411, 413, 425-426, 449-454, 465, 48; 107, 150-151, 353, 354, 384, 369, 424. А трапилося це із призначенням о. Єрофея настоятелем Мценського Петропавлівського монастиря 17 березня 1847 року. - О.І. За що Преосвященний отримав від Святішого Урядового Синоду вдячність та благословення. - О. І. Саме: З двома племінниками та трьома супутниками з Полоцька, з Могильова, Харкова та з Астрахані всього на все було у Владики лише два екіпажі для особистого приміщення та для всього Архипастирського убогого скарбу та всіх супутників. І більше нічого. - Ο. І. При виїзді, напр., з одного Архієрейського Будинку, і після останнього прощання та благословення, сідаючи в екіпаж, Архіпастир біля екіпажу зустрічає колишнього свого Домового економа, який з-під ніг Святителя дерзає вийняти ведмежу шкіру. Вона, каже, належить Архієрейському Дому. З іншого... Єпархії, звідки Владика зволив виїхати, пишуть, що залишені Його Преосвященством речі Архієрейському Дому не потрібні; і тому деякі (у зіпсованому вигляді) з листом домового Казначея повертаються; а про решту скарбників просить Владику доручити передати їх за Його Архіпастирським призначенням, і за ці речі повернути. Архієрейському Дому гроші, за рахунком! Архипастир не заперечив жодного слова, виніс гроші, і віддав для відсилання їх тій особі, хто їх вимагав. А речі Архіпастирські та екіпажі досі залишаються у тому ж... Архієрейському Будинку. Владика про них не робив жодного розпорядження (Ο.І.) · Порівн. і у нас у «Християнському Читанні» 1911 р., № 5–6, с. 756 та окремо: Листи архієпископа Смарагда до архімандрита Єрофея (СПб. 1911), с. 20–21. Див. справа Харківської Дух. Консисторії 1840 № 227, де значиться, що на цю поїздку із сум архієрейського будинку було запозичено 339 руб. 11 3/7 коп. Див. справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 227. Ібід. 1840 р. № 94 про розпусту вдового свящ. В. Виноградова, виправдувальне прохання якого Смарагд знайшов «фальшивий». Ібід. 1840 5 листопада – 9 грудня про свящ. Башинському, який нібито служив панахиду самогубцем Цукоровим. Див, напр., справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. 22 лютого (№№ 13–39) про свящ. Ф. Титове, відправленому до монастиря на три роки. Ібід. 1840 р. № 185 про все шанування села Бранникова (пор. прим. 42). Обидва вирази див. 1841 21 лютого № 37 про нетверезість свящ. Ф. Приходіна (пор. прим. 43) та паламаря Д. Чернявського. Ще приклад. 15 січня 1841 р. Харківський благочинний о. Малиновський рапортом доніс, що о 41 1/2 годині пополудні він знайшов на вулиці в байдуже п'яному вигляді якогось священика чи диякона. Смарагд дав таку резолюцію: «за витверезіння оного п'яниці, оголосити йому за таку всенародну спокусу заборону священнослужіння, носіння ряси і рукоблагословення, та був суворіше, у чому слід, допитавши його, розглянути, і з думкою уявити, утримуючи під вартою в Кон. За належним з'ясуванням справи Смарагд постановив: «треба було б звести в причетники на досить тривалий час, але поважаючи перше ще падіння його, власне його визнання і каяття в оному мерзенному і спокусливому пиятичному вчинку, шестиденний зміст його в Консисторії під вартою і надію майбутнього ним за визначенням Консисторії від 16 січня, повернувши йому при тому і рясу». Ібід. 1840 р. № 180 про нестримне життя села Бранникова свящ. А. Федорова, диякона Г. Лебедєва і дяка В. Гаголєва (пор. прим. 40). Ібід. 1841 21 лютого № 37 і 1841 4 листопада № 11 про свящ. Ф. Парафіні (пор. виноски № 41, 73). Ібід. 1840 5 серпня (№ 147) про свящ. С. Іларіонові та П. Кульчиновському, які допустили, що св. дари «сплесніли» (пор. виноска № 69); 1841 р. № 48 про пролиття дарів свящ. М. Голубовим. Ібід. 1840 р. № 424 про небуття на царському молебні Харківських протоієреїв Маєвського, Рогальського, Прокоповича та священиків Тарановського, Клеванова та Мухіна. Ібід. резолюція Смарагда від 31 жовтня 1841 р. на прохання свящ. П. Маслова про визначення у село Нова Горобина. Справа Харківської Дух. Консисторії 1841 р. № 23 за скаргою надвірного сов. М. Кусакова на о. Романова за відмову його відспівати молебень і освятити воду; насамкінець Смарагд пропонував «Романову радити від свого обличчя, щоб він як старий, вдовий, невчений і нетверезий, просився згодом за штат, чи монастир, де його прийняти побажали б». Ібід. 1840 р. № 307; 1840 р. № 262. Ібід. 1840 р. № 73 про диякона І. Дмитрієва, що просився на місце звільненого за штат батька свого, священика села Братцівки, пішла 31 травня 1840 р. така резолюція: «як ставленик Дмитрієв з'явився до Святителю без надання йому відповідних знаків чинопо з'являтися до рукоположника (про що досить зображено в чиновнику Архієрейському і за переказами всіх Великоросійських Єпархій відомо), у проханні йому відмовити; а по вивченню дозволяється йому з'явитися, чого був закликаний». Ібід. 1840 р. № 130: Смарагд 12 червня відмовляє диякону м. Валок у визначенні священиком до місцевої міської Різдва Богородицької церкви та наказує «запропонувати це місце учням Богослов'я». Ібід. 1841 р. № 269 на прохання дяка села Бабаєва О. Череванецького про переміщення до Харківської Вознесенської церкви. Ібід. 1840 р. № 9 про дяка Гр. Щербацькому в резолюції від 12 березня 1841 р. наказується «і взагалі на градських дяків, які не розуміють ні співи Ірмолойного, ні правильного читання, звернути (благочинному) Малиновському особливу свою увагу і негідних представляти згодом до висилки з міста в села. найздатнішими, що відповідають гідності міста Харкова». Ібід. 1841 р. № 264, де резолюція Смарагда від 26 серпня каже: «Бажано мені Єпархіальне місто Харків зовсім очистити від нетверезих та неблагонадійних людей», чому відмовляється диякону П. Пов'ятовському у призначенні туди. Ібід. 1840 р. № 264: побоювання, що диякон Д. Лукашев, що опускається на прихід, «і поки може вдатися до нестримності». Ібід. 1840 р. № 567 – про пиятичні вчинки диякона кафедрального собору Петра Понятковського, про який і після сприятливого відкликання о. А. Кустова Смарагд наказував, щоб "він протоієрей надалі доносив про те саме: чи п'є Понятовський горілку, якщо п'є, то якою мірою, а якщо не п'є, то з якого часу перестав, і чи є хоча мала надія до зупинення їм, Понятовським, на весь майбутній час?" Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 43 про визначення учня Праведникова дияконом до церкви села Борок. Ібід. 1840 р. 24 травня № 37 про дяка П. Родіонова, визначеного Консисторією «в служительську посаду для утримання його від пияцтва та інших вчинків» і прохав звільнити його з цієї посади, причому – за резолюцією Смарагда – «за таке безглузде прохання викритого Начальства Єпархіального, слід його суворо покарати». Ібід. 1840 р. 23 липня № 263: що просив дозволу одружитися паламареві М. Дикарёву «зробити в Консисторії повчання, щоб раніше, ніж одружитися, вивчався б усім причетницьким предметам з посвятою в стихар: бо, якщо нині наодинці кожному прийде до себе, не встиг він потрібно; то тим більше, після вступу в шлюб і при посилених господарських заняттях, не буде йому можливості вивчатися предметам, на все його життя потрібно». Ібід. 1840 р. № 33: зрікається посади недбайливий дячок П. Романовський за недбале служіння. Ібід. 1840 р. № 11 про «непорозуміння нотного співу та церковного статуту» дяка П. Должанського. Ібід. 1840 р. № 85: «Пиятична слабкість» дяка М. Буцького. Ібід. 1840 р. № 33 про паламара М. Торанського, що він «малограмотний і тому в духовному званні нетерпимий». Ібід. 1840 р. № 75 про дяка Ушинського, щоб йому «бути у своїх намірах ґрунтовним і настільки часто місць не змінювати». Ібід. 1841 р. № 33 про дяка «поганого поведінки» П. Родіонові. Ібід. 1840 № 91, що дячок Д. Щекін при засватанні у свящ. А. Збукарьова дочки Євдокії взяв 100 руб. під заставу виданого йому від Консисторії квитка, але потім, мабуть, не одружився і борг не повертав. Ібід. 1841 р. № 37, де резолюція від 3 жовтня: «Пономаря Димитрія Чернявського, як наслідком викритого в пияцтві і самовільних від посади своїй відлучках, і при тому не розуміє причетничать предметів, і тому не тільки марного для духовного звання, але шкідливого в нього з відомства Харківської Єпархії та надіслати до Губернського Правління для обрання роду життя». Ібід. 1840 р. № 32 про паламара А. Жуковського, що цей «прохач іншу дружину знову собі бажає, а причетницьких предметів не розуміє і, отже, у духовенстві, за безграмотністю, терпимо не повинен». Прот. Т.І. Буткевич, Інокентій Борисов, стор 47. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 220: священика Миколаївської церкви м. Вовчанська Іллю Миколайовича, звинуваченого у нетверезому житті, «відмовити від священицької посади по Миколаївському приходу до вирішення справи, а вчинки її судово розглянути і подати». Ібід. 1840 р. № 68 прот. М. Македонському, який уповільнив на тиждень повідомити, що диякон Ст. Красовський 12 липня потонув. Ібід. 1840 р. № 29 у справі про взяття парчі із села Протопопівки священиком слободи Ольшаної Ал. Ястремським. Порівн. виноска №75. Ібід. 1840 р. № 63 0 рукоположенні у священика до церкви села Штепівки диякона Є. Протопопова резолюція від 16 серпня: «Диякону Протопопову вчинити у священика виробництво, а Благочинного Милостанова за суперечливі рекомендації (бо коли б д. Протопопов був) піддати належну відповідальність». Ібід. 1840 р. № 185 у резолюції від 10 березня 1841 р.: «Благочинному Баженову, понад суворого зауваження, за неакуратний нагляд над підвідомим йому Духовенством, оголосити від мого імені, що за подібні опущення, якщо вони надалі будуть віддані, він Бажен зустрінеться він Благочинницької, почесної між Духовенством посади». Справа Харківської Дух. Консисторії 1841 № 15, де за скаргою священика слободи Дем'янівки Леонтія Федотова на утиски благочинним протоієреєм Іоанном Івановим Смарагд 21 січня писав, що останній, дійсно, «не зовсім легкий для підвідомчого йому духовенства», чому доручає розібратися. Чернякову, «який має за обов'язком присяги і священичої совісті увійти в становище священика Федотова, і зі своєю думкою подати мені», а Дем'янівську церкву йому ж прийняти у своє благочиння від о. Іванова. Ібід. 1840 5 серпня (№ 147) за рапортом благочинного прот. І. Іванова про священиків С. Іларіонова та П. Кульчинського, у яких «сплесніли» св. дари (див. виноска № 44). Ібід. 1841 р. № 59 про диякона Григоровича, який досяг призначення в священики до Миколаївської церкви міста Недригайлова, хоча спочатку «в примхливому проханні йому відмовлено». Ibid.1841 р. № 91 про дяка П. Родіонові. Ібід. 1840 р. № 133 за скаргою селянки сл. Лопані О. Вакулінкової на свящ. Іоанна Ястремського про непоховання ним померлого сина її немовляти Василя Смарагд 13 листопада 1841 р. писав, що якби обвинувачуваний доніс йому про все своєчасно, – тоді «через те саме, надія, відхилено було б і справжнє діловодство». Справа Харківської Дух. Консисторії 1841 р. № 37, де в резолюції від 14 серпня читаємо: «Як (викритий у нетверезості) священик Приходин прописує, що слідча справа про нього вже закінчено, чому пройшло вже більше двох місяців: то негайно вимагати воно з Зміївського Д. Правління. приходить доля підсудного священика Приходіна?» - Порівн. виноска №43. Ібід. 1840 р. № 42 про протизаконний напис свящ. слободи Дворічної В. Агнівцева на указі Консисторії Смарагд 20 січня 1841 р. писав: «Дарма Консисторія вважає виробляти подальші дізнання у справі, яке цілком очевидно і доказово. Головне тут те, що священик Агнівцев порушив правила підпорядкованості, вчинивши на указі безглузду, і може означати норовливість, напис; а цього й сам Агнівцев не відкидає і відкидати ніяк не може, пояснюючи тільки, що напис той зробив він нібито за своєю простотою, тобто принаймні своєму в цьому випадку нерозсудливості, - яке як Д. Правлінням, так само і Благочинним визнано за зухвалість... Інші ж обставини, як напр. минулого серпня нетверезим, які не належать до суті справи і недоведені, залишити поза увагою і таким чином всю справу це вважати закінченою». Ібід. 1841 р. № 50 про диякона села Куньєва О. Лебединцеве, звинуваченому у підбурюванні селян, було додано ще, що він рідня своєму місцевому священикові; проти цього пункту Смарагд зауважив: «сього за формулярними списками не значиться, та й до цього предмета це не стосується». Ібід. 1840 р. № 29 на проханні священика А. Ястремського, який, виправдовуючи себе у справі про взяття парчі з церкви села Протопопівки (див. виноска № 66), просить попередньо провадити слідство над благочинним Ст. Стефановським та над своїм товаришем по службі ο. П. Федоровським, покладена 19 лютого 1841 р. така резолюція: «У безглуздому проханні відмовити (між іншим) тому, що в ній змішані різні матерії, з якими різними матеріями приймати прохання і чинити за ними діловодство законами заборонено». Ібід. 1840 р. 9 грудня № 185 резолюція Смарагда від цього числа говорить: «Надати виноторговцю доводити священикові Феодорову і диякону Лебедєву (викритим у пияцтві і неблагоповіданні) свою претензію (про несплату йому ними за гаряче вино) судовим. Ібід. 1840 р. 20 липня № 212, де Смарагд пише Харківському губернатору «про зупинення у Валківському Земському Суді припущеного слідства, оскільки священик Башинський (нібито образив Станового Пристава) тому суду не підвідомчий, і про відрядження з цивільного боку депутата до справи Сільванському». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 383 на прохання безмісного священика Василя Бутова про зарахування до якоїсь Харківської церкви Смарагд 30 жовтня звернув увагу Консисторії, що «прохач має зовнішній вигляд. досить сумнівний, стосовно тверезого супроводу життя», а коли о. Бутов заявив про непереконливість такого міркування, то 6 травня 1841 р. Смарагд написав: «Справді, на вигляд не можна було б судити, якби довідка в іншому не засвідчувала». Ібід. 1841 р. № 50, де призначається слідство за заявою голови Ізюмського Земського Суду про переведення із села Куньєва диякона Андрія Лебединцева за підбурювання його селян до втечі; причому (Смарагдом) надається Лебединцеву виправдовуватися, якщо справді він був невинний у цьому важливому йому провині і наріканні. Ібід. 1840 р. № 296; 1840 р. № 63: Консисторія постановила звільнити з духовного звання учнів Колегіуму А. Каліновського та Якова Джунковського, ґрунтуючись на медичному свідоцтві, але Смарагд наказав відправити спочатку виключених при духовному депутаті до Лікарської Управи і, що виявиться, йому доповісти станом, і надалі так чинити». Ібід. 1840 16 серпня - 18 листопада: вказівка ​​секретареві, що в офіційних відносинах він не вміє означати титулів адресатів. 1840 р. № 44 від 3 серпня: «помічається секретареві, щоб надалі прописувались в довідці справи, що стосуються прохачів і ставлеників». 1840 р. № 119 на заготовленому чорняку паперу до графа Η.А. Пратасову, як Обер-Прокурору «Урядового... Його Імператорської Величності», Смарагд справно написав: «дурно, що досі не знають, як писати титул Г. Обер-Прокурора». 1841 р. № 73 з приводу передчасного повідомлення деяких консисторських відомостей Смарагд 27 серпня написав: «Секретарю доручити дізнатися: звідки прохач знає висновки Консисторії, не наведені в дію, і мною не узгоджені, і тому, такі, які становлять канцелярську. Як же часто помічаю я, що подібні справи не мають у виробництві своєму належної і дочасної таємності: то це постачаю на вигляд як всій присутності Консисторії і Секретарю її, так і більше столоначальникам, підтверджуючи їм суворо, щоб подібних заворушень під них для Канцелярії. наслідків». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 № 485, де на журналі Консисторії про переміщення свящ. Н. Попова до Охтирської Успенської церкви та про відмову в цьому іншому конкуренту, свящ. Петрусенкову, Смарагд 25 травня поклав таку резолюцію: «як шукачі місця особисто мені невідомі: то не погодитись з думкою Консисторії не знаходжу достатньої причини». Ібід. справа 30 січня 1840 12 лютого 1842 (№№ 4-77); у справі про те, що сталося у свящ. М. Богу(о)славського при відправленні утрені погані і блювоті у вівтарі Смарагд, повертаючи справу Консисторії, пропонує їй 30 липня 1841 «доповнити: 1) чи не слід взяти (при розгляді цієї справи) до уваги Всемилостивого від 16-го минулого Квітня Маніфесту і в якій силі? Після чого вся справа негайно і ще представити до мене на рішення. Але при доповненні справи звернути увагу і на те, а) що в сімействі підсудного очевидно через його неблагоповедінку є дочка блудниця, і b) що Благочинний незважаючи на колишню священика Богославського погану поведінку і що виникла в 1840-му році, навіть без слідства вельми ймовірна, справа про мерзенному його пияцтво його, Богославського, рішуче добрим за поведінкою, чого робити йому Благочинному не слід, якби він більше був уважний до всіх обставин, що життя Богославського супроводжували і нині супроводжують». Ібід. 1841 р. № 165. Коли у «справі про заподіяння священикові Леонтовичу Благочинним Протоієреєм Сильванським образи» звинувачено було лише перший, – Смарагд 25 жовтня поклав таку резолюцію: «Консисторія зробила з цього предмета судження одностороннє: бо хоча священик Леонтович і справді не безвинний у пунктах, він і Благочинного Протоієрея Сільванського за те, що він, отримавши відношення Окружного Правління з вимогами не зовсім правильними і не розглянувши справи на місці, а при тому не вникнув і в ту обставину, що Кулик помер раптово, похований в одну добу без церковного причту і був не Благовіщенського приходу. Благочиничному Округу, щоб йому, Леонтовичу, не могло не здатися образливим, особливо, якщо він не розсудив за благо і суворо дотриматися Євангельського закону, що наказує християнам не звертати уваги на образи і при тому маловажні: а тому все це поставити і Протоієрею Сильванському на сліду зауваження; оскільки у справі цьому обидва вищезазначені особи не мають рації». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 14 лютого - 25 травня; щодо Директора училищ Корженевського про нагородження законовчителя ο. П. Акімова є така резолюція Смарагда від 25 травня: «Справа ця, що стосується власне Святительських обов'язків, надаю власному, подальшому моєму розсуду». Ібід. 1840 р. № 153, де стосовно Харківської Казённой Палати у тому, що у село Угроед призначений священик Корочанський всупереч бажанню парафіян, Смарагд 28 травня, між іншим, писав: «про визначення священиків на приходи зобов'язувати Управляющего Палатою й у цьому накладає Єпархівне - на цьому приходи повідомляти Керуючого Палатою і цьому Начальство ніякими узаконеннями». Ібід. 1841 р. № 254; особливою заявою перед помічником піклувальника Харківського навчального округу князем Н.А. Цертелевим Смарагд домігся, що було скасовано у Харківському повітовому училищі акт, призначений у неділю 10 травня вранці під час літургії. Ібід. 1840 р. № 153; Щодо спорудження огорожі зі сторожками в слободі Деркачі Смарагд наказує спочатку випросити на це згоду у Палати Державних Майнов. Ібід. 1840 р. № 29, де на деякий протест свящ. А. Ястремського проти відбулося 31 січня 1841 р. ухвали про відсилання його на 40 днів до Архієрейського дому Смарагд 19 лютого, між іншим, вказав: «за законами Єпархіальний Архієрей має повне право брати всякого священнослужителя до себе на випробування на 40 днів, і ніяка 118 Проекту статуту Духовних Консисторій); отже, і цей норовистий Ястремський такому суду підкоритися повинен, а то й хоче піддатися найтяжчому покаранню і виверження». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 95; резолюцією від 5 грудня Смарагд наказує священикові села Бобрика П. Трухманову, при взятті з нього певної Консисторією підписки, оголосити від його особи з найстрашнішим в Духовному Правліні навіюванням, що при найменшому ще майбутньому часі наповнені до нетверезості він неминуче і неминуче приміщенням у віддалений від справжнього місця проживання парафію. Ібід. 1941 р. № 167, де у справі нетверезості свящ. П. Феодоровського, атестованого у благочинного добрим, за поведінкою, Смарагд 8 грудня писав: «Консисторії завжди мати на майбутній час подібні обставини і з тих Благочинних, котрі попередньо уявляли Начальнику про нетверезість якогось священно- чи церковнослужителя, потім раптом до його закоріння. суворо стягувати: бо будь-яка пристрасть посилюється у людині поступово, отже, якщо підуть донесення на початку пристрасті: її зручно припиняти Начальству; в іншому випадку, коли пристрасть, повз ведення Єпархіального Начальства, досягне закоренілості своєї, тоді і начальство зазвичай мало встигає у виправленні закоснелого. Тому Благочинні завжди винні в недонесенні про первісні провини, що віддаються пристрасті і в прикритті - іноді навіть наміром - слабкостей його ». Ібід. 1841 р. 6 жовтня (№ 335) у справі про паламара М. Чернігівського. Ібід. 1841 р. № 49; Дозвіл Консисторії П.П. Бабаю шлюбу з дівчиною С. Підкобильною, яка перебуває з ним у духовній спорідненості, за секретним Синодальним указом 31 січня 1838 р. Смарагд 24 липня стверджує «з тим же, щоб секретних указів, на підставі яких даються подібні дозволи, в указах до священиків. Ібід. 1840 р. № 29 про взяття в архієрейський будинок за 118 проектом Уст. Дух. Консисторії (див. виноска № 89). Ібід. 1840 р. № 130; 1840 р. № 24: оскільки «немає узаконення, на підставі якого можна було б дияконів, які не навчалися в Богослов'ї, виробляти або подібних учнів (які не закінчили належного семінарського курсу) висвячувати прямо у священство, до закінчення 39-річного віку, – я знаходжу себе». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 53 у резолюції від 26 травня: «причетників, що не навчалися в училищах посвячувати в диякона я не маю наміру, хіба відкриється потреба або особлива якась спонукальна причина», чому Смарагд відмовляє в такому проханні паламарю А8. 569) та П. Кувичинському (ibid. 1840 р. № 188). Ібід. 1840 р. № 181 про виключеного з вищого відділення Харківського Колегіуму учня М. Залесського, який просив про видачу йому квитка на проїзд до Києва, резолюція від 21 серпня: «... та й звільнити його до Київської Семінарії без вимоги Київського Єпархіального та училищного Начальства я на праві. Ібід. 1840 9 грудня (№ 185) про пияцького дячка В. Глаголєва. Здається, лише раз (ibid. 1840 р. № 15 у резолюції від 15 жовтня) Смарагд навмисне підкреслює, щоб пияцький паламар А. Попов «перебував у монастирі у чорній, нелегкій роботі і навіть у власному змісті». Ібід. 1840 р. 9 грудня (№ 185) у резолюції від 10 березня і 12 серпня про священиків Федорова, Павлова, і Войтова, диякона Лебедєва та дячка Глаголєва. Ібід. 1840 30 січня 1842 12 лютого (№№ 4–77) про свящ. М. Богуславському (див. виноска № 83). Ібід. 1840 15 січня 1841 25 липня про селянина Гр. Іваненкову, якому на повагу до вдівства і великого сімейства Консисторія дозволяла відбувати 2,5 – річну епітимію дома проживання на що Смарагд погоджується лише цього випадку. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 29 про свящ. А. Ястремського. Ібід. 1840 р. № 50 про свящ. І. Пономарьова. Ібід. 1840 р. № 75 про заштатне свящ. П. Краснопольському, про якого резолюція Смарагда від 3 березня говорить: «... як йому непристойно харчуватися милостинним милостиною милостиною, то запропонувати йому, щоб він негайно обрав собі дячківську посаду і користувався одержуваними за цю прибутками, з таким при тому від мене обнадіянням ж не буде. священнослужіння». Ібід. 1840 17 вересня 1841 13 лютого (№№87-110) про свящ. М. Сільванському, який просив залишити його постійно у селі Маяках. Ібід. 1841 р. № 109 про Харківський паламар А. Сєдакова, який «на повагу молодих років і в надії виправлення» лише відсилається з Харкова за незгідне звання його життя. і виноску № 41. Диякон Ф. Гревізирський проведений у священика через пожежу і «єдино заради нещасного випадку, яким він спітканий за попущенням Божим» (ibid. 1840 № 50), чому в проханні про допомогу йому відмовлено (ibid. 1840 № 118). Ібід. 1840 № 47: свящ. М. Жадановському 26 травня 1841 р. відстрочено покуту до наступної осені, «коли закінчаться польові роботи, щоб через перебування в Архієрейському Будинку в такий гарячий господарський час не втратив він із сімейством своїм денного харчування». Ібід. резолюція від 24 травня 1841 р. про те, чи не можна залишити засудженого до перекладу диякона М. Наумова при Краснокутській Миколаївській церкві, щоб «не обтяжити долі прохача», «оскільки він має в м. Краснокутську будинок та господарство». Idid. 1840 р. № 93 в резолюції від 28 лютого 1841 р.: «На повагу того, що священик Виноградов (присуджений Консисторією до 25 руб.) Нині заборонений і, отже, не має способів купувати грошей, оштрафувавши його у цій справі 3-м. Ібід. 1840 2 вересня - 1841 3 червня: паламар Руденко посилається в монастир не на 3, як визначено Консисторією, а лише на 2 місяці, «на повагу бідного стану його сімейства». Ібід. 1840 р. № 45 про те, що було під забороною свящ. Гр. Семенові, допущеному до виправлення та богослужіння, але знову виявило недбалість і знову за це відсторонене від священицької посади; Консисторія відмовила йому у визначенні до церкви слободи Олексіївки, проте Смарагд 4 березня 1841 р. писав: «...нині й не слід було б його нікуди визначати на священиче місце, а належало б звести його в причетники (- чого він давно вже заслуговує -), але єдине в почуття Консисторії ще одного разу, але вже востаннє, відрядити його до Олексіївської Покровської церкви, для заслуження прихожанського схвалення та для відправлення священицької посади терміном на чотири місяці». 25 липня Консисторія ухвалила звести цього ієрея в причетники, але Смарагд 25 жовтня вирішив: «священик Семенів цілком заслуговує на покарання, визначених для нього Консисторією: проте ж, щоб не обтяжити долі нещасного і невинного сімейства, поспішити ще виконанням тих покарань, і збагнути ще виконанням цих покарань, і помститися ще виконанням цих покарань, «Чи в здоровому він, Семенов, розумі, і чи немає в ньому меланхолії?» 15 грудня було донесено про недбальство о. Семенова від «зайвої меланхолії, що потемнює його розум», - і тільки тепер Смарагд наказав «рішуче відмовити». Справа Харківської Дух. Консисторії 1841 р. № 16 про диякона села Графського Труфанове, якого «треба було... покарати по всій строгості законів», але Смарагд, «снисходячи тільки до бідному і через нього нещасному сімейству», дозволив йому проситися на дияцьку вакансію до Харкова. Ібід. 1840 р. № 43 про свящ. В. Агнівцеве, 1840 30 січня про свящ. М. Богуславському (пор. виноски № 74, 8) залучається маніфест 15 квітня 1841 р., щоб їм пробачити провини. Ібід. 1840 р. № 288 у резолюції від 5 серпня про звільнення о. Георгія Маєвського від присутності в Консисторії через хворобу: «Хоч і вельми бажано було б, щоб цей поважний Протоієрей був і на подальший час співробітником нашим по Консисторії, і своєю досвідченістю і добрими радами поспішав до управління і вдосконалення Єпархії тутішньої, проте ж. Протоієрея, не можемо не полегшити працю, поправляти його здоров'я. З цієї причини заготувати від мого імені Св. Синоду рапорт з проханням йому, о. Протоієрею Маєвському, звільнення від Консисторії; а від охорони ризниці Архієрейської, нині ж, належним чином звільнити його, з вдячністю за понесені праці». Ібід. 1840 № 580, де Смарагд оголошує своє Пастирське благословення (кафедральним) Протоієрею Печерському погодитися на прохання його і не побажати йому, при більшому спокої і диякону Сулімі за праці їх корисні для Єпархіальної Кафедри, оскільки вони зібрали і представ. 15 коп. асигнаціями. Ібід. 1840 р. 23 листопада - 11 грудня Смарагд відрізняє перед молодим колегою Пантелєєвим священика слободи Трьохізбянської В. Павлова, бо він «досить у похилому вже літах і дуже старанний про благолепие довіреної йому церкви, при тому й дітей уже має на терені вітчизняної служби». Ібід. 1841 р. № 11: за труди на благо прикраси Харківської Каплунівської церкви, перейменованої на Різдво-Богородицьку, Смарагд виявляє «теплу пастирську вдячність, з внесенням її в послужний список», свящ. Наседкину, обнадійуючи останнього, що «подальші його піклування на користь св. церкви не залишаться без належної відплати». Див, напр., Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 46 про дяка Є. Козловського; 1840 р. № 95 про Віссаріона Калашнікова, що просився в диякони; 1840 р. № 62 про дяка Василя Калашнікова. Ібід. від 8 листопада 1840 р. на листі A.С. Стурдзи про його книгу «Листи про посади священного сану», яка визнається «заслуговує на оголошення по Єпархії про те, щоб священики, особливо закінчили курс Богословського вчення, виписали собі оную». Ібід. 1841 р. № 15 про благочинне прот. І. Іванові. Ібід. 1840 р. № 59 резолюція від 19 липня 1841 р.: «... Благочинному міцно дивитися, щоб священик Рашевський надалі причетників у доходах не ображав, і якщо подібні від причетників надійдуть нею Рашевського скарги, то й справжнє діловодство приведено всієї суворості законів». Ібід. 1840 р. № 33 про паламарі слободи Колонтаївки резолюція від 1 листопада: «... оскільки ж Колонтаївський священик Грандоровський, замість того, щоб займати цього недоросля церковнослужительськими предметами, обтяжував його на подінщині чорними роботами, і через те відбирав у нього кошти усовершення. приписати: зробити про це справедливий пошук і з думкою мені уявити, додавши до того й те, скільки священик Грандоровський повинен сплатити паламарю Торанському за його роботи тому ж священику Грандоровському». 22 травня 1841 р., стверджуючи ухвалу Консисторії, Смарагд наказує, щоб «місцевий Благочинний представив йому власноручну розписку паламаря Торанського в повному задоволенні його священиком Грандоровським; а щоб і інші священики не могли використовувати паномарів у чорні свої роботи зі шкодою вдосконалення їх у причетницьких предметах і без жодної при тому їх винагороди: то священика Грандоровського за зазначені утискні для паламаря Торанського дії опублікувати по Богодуховському. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 235; 9 липня Смарагд наказував: «звичай печіння просфор попадями винищити негайно скрізь, де він існує», а 18 листопада підтвердив: «печіння просфор чесними вдовицями і дівчатами єдино духовного звання намагатися вводити поступово і по можливості, через що дотримуються і належний порядок, і ті в не стільки обтяжуватимуть Опікунство, скільки нині». Ібід. 1840 р. № 4 від 18 грудня 1841 р.: «подали мені особисто прохання Нижньо-Баранниковських парафіян зобов'язати в Консисторії підпискою в тому, що прихожани, які довірили їм подати прохання, неодмінно збудують для священно-церковнослужителів будинку з варти». Ібід. 1840 р. № 42 від 12 березня 1841 р.: «... через Благочинного пристойно оголосити Поміщиці або Керівникові її, що якщо вони не намагатимуться задовольнити змістом місцеве духовенство, і ще від нового священика вийде подібна скарга на злиднів, то терпець: ця має бути закрита, з відрахуванням усіх парафіян її до сусіднього приходу». Ібід. 1840 р. № 104 на прохання поміщиць А. Штенгер і Е. Іловайської про освячення збудованої ними в селі Білявської церкви резолюція від 11 грудня 1841 р.: «хоча й слід було б просителям відмовити у посвяченні зазначеної церкви за не вчиненою ще оздоблення її, і тому, що підцерковна земля законним порядком і належною пропорцією не відмежована. забезпечені; але, зважаючи на справжнє прохання їх, і найбільше поважаючи духовні потреби і утруднення прихожан, так само і тому, що в нинішній зимовий час межувати землі не можна, та й поміщиці в задоволенні всім потрібним священно-церковнослужителям не зрікаються, але благословляю таку церкву. поміщицям попереднім оголошенням, що якщо церква їх у зручний час закінчиться належним благоліпством і священно-церковнослужителі не будуть забезпечені будинками і узаконеною додатковою пропорцією землі: то, за скаргою про це притча, нововлаштована церква має бути закрита, з тих пір, поки в ній до Богослужіння причта відмежування землі, з вибудовою йому ж будинків». Ібід. 1840 р. № 41 резолюція від 28 лютого 1841 і: «оголошити прохачеві (ротмістру Η.К. Кашинському) з іншими Верхосумськими парафіянами (просившими роздрукувати у них церкву), що в церкві їх тоді дозволено буде мати богослужіння, коли вона потрібна буде богослужіння, коли вона потрібна проживання священика будинок, самовільно розібраний Підполковницею Мазурівською». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 76 у резолюції від 29 жовтня Смарагд рекомендує зробити переробку церкви в слободі Білці по можливості «на пожертвувану від парафіян суму, не торкаючись гаманцевої». Ібід. 1840 р. № 53 з нагоди крадіжки в Покровській церкві села Кам'яного Передмістя церковних грошей за помилковим їх зберіганням наказується про огородження церковних сховищ та всіх отворів церковних, а саме: дверей, вікон та кришок при скринях та ящиках. Ібід. 1841 р. № 35: на побудову Миколаївської церкви слободи Великої Писарівки видається прохача книга, але для того, щоб збирачі «по місту Харкову під час ярмарку не хиталися». Ібід. 1840 р. № 27 згадується про суворі обов'язки, що лежать на духовенстві щодо невимог. Ібід. 1840 № 136: священика Константинова, який взяв за вінчання 105 руб. 22 1/5 коп. Консисторія оштрафувала на 50 руб., але Смарагд знизив до 25 руб. «через неврожайний рік». Ібід. 1840 р. № 28 вересня – 28 жовтня: паламар О. Васильківський переводиться з Кантакузівки до Охтирки «в надії, що він за родича свого Протоієрея Котляревського скоріше вдосконалиться в причетницьких предметах». Ібід. 1840 р. № 73 про диякона Дмитрієва резолюція від 4 червня: «Бранцівське священицьке місце її є спадкове, яке неодмінно має переходити від батька до сина». і виноску № 140. . Ібід. 1840 р. № 45 про диякона М. Безпалова, який просився до села Василівки до батька, відмова з посиланням на «правила Духовного Регламенту». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 36 на прохання свящ. М. Базилевича від імені сина: «забороняється на майбутній час подавати прохання батькам замість вікових дітей». Ібід. 1840 р. № 162; «Оголосити Должанському (псаломщику, що просився на дияконське місце), щоб він з'явився для висвячення його в диякона куди завгодно, тільки зі схваленням від парафіян. Про що йому раніше від мене сказано, і багато разів про те повторювати – для мене обтяжливо; а йому про тижневе просити має бути совісно і за подальшої завзятості буде не безкарно». Ібід. 1840 р. № 8 про паламарі І. Логінова. Ібід. 1840 р. № 12: «без бажання парафіян (м. Білопілля) відраховувати їхню відмінність від Преображенської (до якої вони здавна належали) церкви до соборної так само визнається незручним і сором'язливим їхнього совісті і релігійних почуттів». Ібід. 1840 15 жовтня на проханні паламаря П. Малиновського про переміщення. 1840 17 вересня – 1841 13 лютого (№№ 87–110) про свящ. М. Сільванському, якому дозволяється «знайти інше місце, де парафіяни прийняти його забажають». 1840 р. № 33: Хрущово-Микитовському «приходу надати свободу обрати собі благонадійного причетника». Ібід. 1840 р. № 53: "визначити бажаного парафіянами (слободи Боромлі) священика Корочанського". У резолюції від 31 жовтня 1841 про визначення свящ. П. Маслова у село Нову Рябіну – на півроку, щоб після цього він представив схвалення парафіян та причту. Ібід. 1840 р. 9 грудня (№ 185): дяку В. Глаголєву... «видати на три місяці квиток для пошуку місця в такому приході, в якому парафіяни прийняти його побажають і дадуть на цей предмет схвалення». 1841 р. № 16: диякону Труфанову «випросити від Вознесенських священно-церковнослужителів і парафіян, якщо вони хочуть мати його за свого приходу, на причетницької вакансії, що цілком віддається з їхньої волю». 1841 № 74: свящ. В. Виноградову, визначеному на півроку до Черемушківської Богословської церкви, що він «протягом викладеного терміну зобов'язуючи заслужити та подати (Смарагду) схвалення від поміщика, парафіян та священно церковнослужителів, засвідчене Благочинним». 1841 № 46 про залишення заштатного свящ. П. Дмитрієва при Бранцівській церкві питання: «тамтешні поміщики та парафіяни чи бажають мати його парафіяльним своїм священиком?». Справа Харківської Дух. Консисторії 1842 р. 9 січня – 5 листопада, де Смарагд 9 січня наказав члену Богодухівського Дух. Правління о. Покровському ретельно розслідувати за скаргою поміщика підпоручика Η.П. Карпова на непристойні вчинки о. села Куп'євахи Іоанна Малижинівського. Ібід. 1840 р. № 31, де Смарагд погоджується зробити А. Сільванського у священика, «але тільки не в Славгородку, для якого Генеральша Корсакова хоче знайти іншого священика». Ібід. 1841 р. № 264, де безмісному диякону П. Понятовському Смарагд 25 серпня оголошує, що «без схвалення тамтешньої поміщиці, Генеральші Дуніної, він не може бути поміщений дияконом у сл. Старій Водолазі», але Марія Димитрієвна Дуніна, справді, «користувалася повагою цілої губернії, і навряд чи хтось був (її) гідний поваги» (див. у † архієп. Філарета, Історико-статистичний опис Харківської єпархії, відд. II,2 с. 5, с. 12, Москва 18). Ібід. 1841 р. № 46, де є таке ставлення Смарагда від 19 березня з ім'ям корпусного командира резервної кавалерії генерал-лейтенанта Вл. Карл. Сіверса: «Внаслідок поважного відношення Вашого Превосходительства від 21 минулого лютого № 614 щодо висвячення диякона Феофілакта Полницького у священики слободи Сухаревої при Миколаївській церкві, що в 2-му Кавалерійському Окрузі Українського військового поселення, якщо виявиться того гідним, я маю з ним гідний, Єпархіального Екзаменатора, а потім і сам, особисто, відчував я цього диякона у знанні всіх предметів, що відносяться до священичого сану і звання, і, на жаль, знайшов його дуже слабким у знанні та розумінні тих предметів, оскільки він навчався тільки в повітовому училищі, і взагалі істин Богословських і вчення релігії. Як же указом св. Урядового Синоду подібних людей висвячувати у священство заборонено, і посвячення їх взагалі допускається у крайній у Харківському Колегіумі закінчують курс Богословського вчення близько 70 студентів: то я йому, диякону Полницькому, цього разу у священстві відмовив надалі до належного. Далі пропонується Сіверсу або «обрати вчительного і закінчив курс Богословського вчення пресвітера», або «доручити, Смарагду вибрати священика з такими рисами, які потрібні для гідного проходження священицьких обов'язків». Ібід. 1841 р. № 25; Тут у резолюції від 3 жовтня на прохання паламаря М. Раєвського про переміщення його в Біловодськ Смарагд, між іншим, пише: «Виправлення конюшеними доглядачами пономарської посади, яка є найближчою до престолу Господнього і до святих таємниць Христових, я знаходжу противним чино. церкви, незважаючи на те, що Г. Керуючий (Деркульським військовим кінським) Заводом припускав пономарську посаду замістити кіннозаводськими служителями». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 73; на прохання Бранцівських парафіян на користь диякона Дмитрієва, якому було вже відмовлено в занятті священицької вакансії після батька (див. виноска № 137. . ), Смарагд 30 вересня написав: «за наданням Бранцівського священицького місця, що послідувало, надання учневі в Богослов'ї Прокоп'єву, відмовити прохачу. Ібід. 1840 р. № 48; у справі про переведення диякона Є. Праведникова у священика села Бурлея Смарагд 5 листопада зауважив Консисторії: «схвалення від поміщиків, які роблять священикові образу в користуванні церковною землею, – нікчемно та неповажно». Ібід. 1841 р. № 295 у справі про обрання піклувальників до Харківського Успенського собору Смарагд 19 серпня «Соборянам поставив на вигляд, що піклувальники найголовніше мають бути обирані для придбання від Христолюбних давців доброзичливих милостинь. Що ж стосується власне до церковних сум, то для вживання їх у справу зовсім не потрібне обрання піклувальників, а повинно витрачати їх на законній підставі, самим Соборянам, з дозволу щоразу від Єпархіального Архієрея». Ібід. 1840 16 вересня - 11 квітня 1841 (№ № 1-348); про Куп'янського купця Афіногенова, який відмовлявся від пропозиції знову обрати його в церковні старости до Покровської соборної церкви, Смарагд 25 лютого 1841 р. написав таку резолюцію: «Честь була запропонована, а потім Афіноген нам не потрібен. Вибрати негайно іншого старосту, хоч найпростішого і найбіднішого, але з християнською смиренністю та належною шанобливістю до церковних Пастирів, про яких Сам Спаситель у євангелії Своїм сказав: „Слухай мене слухає Мене” (Лк.10:16). Ібід. 1840 р. № 252 про заборонений свящ. О. Городницькому, якому «дозволяється літургія один раз на рік, без небезпек, пов'язаних з фізичним та моральним станом його», та під відповідальністю благочинного. Ібід. 1841 р. № 174 про заборонений свящ. Півн. Салаєву, який просив, для порятунку душі, дозволити йому здійснювати священнослужіння лише у всі чотири річні пости. Те саме спостерігалося Смарагдом та інших єпархіях. Так, у Могилівській про о. Авакуме Цехановичу, який страждав на падучу хворобу, він 23 лютого 1839 р. дав таку резолюцію: «про цю людину не маю я ніяких донесень, без яких, а так само і без довготривалого і старанного випробування життя і здоров'я його і без безперечного посвідчення про придатність його до ієрейської посади священнослужіння йому дозволяти неможливо», потім 30 травня (мабуть, за наполегливістю дружини, чоловіка помилування і священнослужіння) Смарагд писав: «без дуже довготривалого випробування і без досконалого залишення до самої смерті пияцтва дозволяти прохачеві служіння не можна..; місцевому ж благочинному приписати, щоб, за ретельним посвідченням, про теперішній спосіб життя донесено було мені одноразово з повідомленням: чи трапляються з ним тепер напади падучої хвороби, та й надалі через кожні два місяці рапортовано було мені по всій справедливості про поведінку і здоров'я його, для чого благочинний має вчинений над ними можна було знати справжню в цьому випадку істину». Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 132 дозволяється у церкві села Кораванського розширити хори «з усілякою пристойністю та прикрасою». Ібід. 1841 р. № 47 на проханні причту і парафіян Благовіщенської церкви слободи Зориківки Смарагд 28 лютого написав: «На мою думку, краще відновити колишній, старовинний іконостас, на якому є лики всіх святих угодників Божих; бо такий іконостас відповідно до статутів і чиноположень святі церкви; а представлений при цьому новомодний план іконостасу може бути допущений тільки по потребі, коли колишній іконостас зовсім до відновлення не годився б з якихось причин, і при тому з обмеженням, позначеним моєю рукою на самому плані». Ібід. 1840 р. № 4, де 12 липня Смарагд «дозволяє влаштувати іконостас (у церкві хутора Нижньо-Баранникова) за планом... про те, щоб на верхівці іконостасу ніяких різьблених зображень був, але в усьому іконостасі було б лише іконне писан. Ібід. 1840 р. № 76 резолюція від 29 жовтня: «... Що ж до балдахіна, що проситься над престолом, то робити його я не благословляю; тому що той, замість очікуваного благообразия, може зробити у вівтарі (церкви слободи Білки) темряву і тісноту, а щоб уникнути пилу на Престолі слід мати широке покривало, яке закривало б престол як згори, і з усіх інших сторін; взагалі ж такі балдахіни над церковними престолами мені не подобаються, тим більше, що вони робляться тут дуже грубо і несмачно». Справа Харківської Дух. Консисторії в резолюції від 14 березня 1841 р. на проханні В. Білогірського про дячківську посаду в селі Куп'явасі, про яку Смарагду дійшли відомості, що там на кліросі співають якісь «дівки сукупно з чоловіками», чому він допитує Консисторію, чи немає ще. Ібід. 1840 р. № 133 про самовільні поховання родичів по садах. Ібід. 1840 р. № 413 з донесення благочинного прот. І. Миколаївського про розваги, що відбувалися колись язичниками на честь ідола Купали, Смарагд наказує 26 листопада циркулярно запросити духовенство Харківської єпархії, чи не відбуваються ще десь такі язичницькі свята. Ібід. 1840 р. № 176; причту і парафіянам слободи Петропавлівки Смарагд відмовляє у влаштуванні молитовного будинку і потім наполягає на повному ремонті застарілої церкви, де дозволяє служіння лише на 1,5 роки. Ібід. 1840 р. № 235; дозволяючи продовжувати будівництво бічних болів при Покровській церкві в слободі Вільшаній, Смарагд 9 липня наказує: «Благочинному вникнути у всі матеріали та роботи, а також і в торги та умови на ці, і мені про все докладно рапортувати». Ібід. 1840 р. № 447; резолюцією від 26 листопада «Благочинному (4 округи Старобільського повіту) Роздольському (на рапорті його) Смарагд наказує, щоб доніс йому: а) у чиїм віданні перебувають ті розкольники; б) скільки душ їх у кожній із зазначених слобід; в) чи не потрібне якесь у зверненні їх до православ'я сприяння Цивільного Начальства і в чому воно може полягати; і взагалі які розсудливі заходи з боку цього Благочинного передбачаються бути найкориснішими в цій справі, крім вжитих вже лагідних євангельських переконань?» Ібід. 1841 р. № 37 у резолюції від 24 лютого: «Борівська парафія заражена розкольниками і, отже, вимагає особливої ​​благонадійності з боку місцевого причту». Див виноска № 155. . ), чому 4 листопада 1841 р. Смарагд наказав (ibid. 1841 р. № 11): «в Борову, де прохач (свящ. Ф. Приходин: див. виноски №№ 41, 43. . ) пиячив на шкоду православної церкви, серед закоренілих розкольників, На рапорті Старобільського Дух. Правління про спійманий розкольницький поп Смарагд 5 травня 1841 р. наказує «негайно, куди слід, повідомити і вимагати повідомлення: який отримав хід цю справу, і як вчинено з спійманим розкольницьким попом», причому проти слів «старообрядця», «старообрядцям» Владика написав «розкольника», «розкольникам», « солдата» зауважив: «про цього розкольника впоратися через місцеве Духовенство: бо між відставними солдатами, котрі законом зобов'язані голити бороди, не повинно бути розколу». Справа Харківської Дух. Консисторії 1841 р. № 11 у резолюції від 4 листопада: оскільки ж у селі Боровому, де є розкольники, давно вже немає священика: то Консисторія має негайно обрати туди священика чесного, тверезого і благоговійного, і якби зустрінено було труднощі у визначенні такої: Чи потрібно буде просити для нього допомоги від скарбниці, яку надано указом Св. Синоду для бідних священиків, які переміщуються на парафії, заражені розкольниками? Порівн. виноска № 154. . Ібід. 1841 р. № 74; про свящ. В. Винограді, що визначається в село Черемушне, Смарагд пропонує Консисторії розглянути, «чи не повинен він давати будь-якої частини доходів колишньому старенькому Черемушинському священикові Олександрову». Ібід. 1840 р. № 135-367; на прохання про допомогу дружини паламаря Олени Попової, чоловік якої був відданий суду і перебував в острозі, а вона з дітьми бідувала, – Смарагд 16 жовтня наказав «Консисторії прохання це, негайно розглянути, доручивши члену Піклування ієрею Малиновському одягнути дітей проханням на сиріт Піклування». Ібід. 1840 59; за дочкою священика Недригайлова Сер. Антонової Смарагд довго зараховував спочатку священицьке, а потім дияконське місце. Ібід. 1840 р. № 218 про те, щоб А. Васютинський, висвячений до Вовчанського собору дияконом на місце свого тестя Є. Веселовського, утримував на своєму утриманні дівчину, дочку останнього. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 101 за скаргою П. Кручининой резолюція від 21 січня 1841 р.: «якщо паламар Коханов справді кривдить вдову: то вжити найсуворішу міру до повного її задоволенню від зобов'язання, і якщо він Коханов скривджений: якщо він Коханов скривджений: пономарських доходів». Ібід. 1840 р, № 115 резолюції від 30 грудня: Погорілої вдові паламаря М. Брайловської «видати одноразово з піклування на придбання господарством 50 рублів асиг. і повідомити Колегіумське Правління про прийняття сина її на повне, казенне зміст. А потім ще місцевому Благочинному поставити в обов'язок: визначити її за зручністю та можливостями до просвірницької посади, від якої вона могла б отримувати нагородження з боку церкви та її парафіян, і таким, домашнім способом могла б поправити свій стан». Ібід. 1840 № 119 клопотання перед Обер-Прокурором про відпустку ста руб. підтримки стану свящ. М. Гнєдича. потерпілого руйнування від пожежі Ібід. 1840 № 380 про 768 руб. 1977 коп., витрачених після смерті Мелетія за «помилкою Консисторії», що довірилася економіці Архієрейського дому ієромонаху Іову (див. виноска № 166. . ). Скарги на це див. 1840 № 227 в резолюції від 27 квітня 1841 про повернення 339 руб. 11 3/7 коп. позичково взятих на прогони під час об'їзду єпархії; 1841 р. № 402 про звільнення Архієрейського будинку від внеску в Градську Думу відсоткових та оціночних за дві його крамниці. І наступник Смарагдів – Інокентій (Борисов) 6 березня 1842 р. просив про допомогу Харківському Архієрейському будинку, про що див. у Синодальному Архіві справу Канцелярії Обер-Прокурора Св. Синоду № 28.672. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 448. Ібід. 1840 р. № 339 про ієромонах Іова (див. виноска № 163. . ) Олександра, які віддали без відома начальства землю Архієрейського будинку в оренду, за що покарання Консисторії Смарагд скорочує наполовину. 600 руб. асигну. Додаткових, які йшли Мелетію, припинили призначати і видавати Смарагаду, чому 30 листопада 1841 р. він пише графу Н.А. Пратасову «партикулярно і конфіденційно», просячи, «витратити... додаткових грошей 600 руб. асигнаціями, які йдуть йому за чином Архієпископа », а 29 листопада офіційним папером за № 132 просить про видачу йому вищевказаних 600 руб. ас. (168 крб. 60 коп. сер.) за 1841-й і всі майбутні роки, у від 2 січня 1842 р. є позначка, що з нагоди переведення прохача в Астрахань визнано прийняти до відома. Усього на Харківський архієрейський будинок за 1840 р. належало 11.078 р. 90 коп. ас., тобто 3.165 р. 40 к. cep., але в 1841 р. відняли звідси 171 р. 43 к. сірий. додаткових, що відпускалися Мелетію, чому тепер доводилося лише 2.996 р. 80 к. cep. Див. про це в Синодальному Архіві справа Канцелярії Обер-Прокурора Св. Синоду № 28.782. Див у Харківській Дух. Консисторії справа 1840 р. № 383, де є власноручна пропозиція від 31 липня останньої Смарагди про запрошення 10 церков до виготовлення зазначених речей, принаймні, до 1841 р., для вкрай недостатньої ними ризниці Архієрейського дому, «буде можна, на добровільних Христолюбців: використати на цю священну і для всієї Єпархії корисну потребу дещо і церковнокошелькової суми»; всі бажані речі було придбано і за розпорядженням Смарагда внесено в опис архієрейської ризниці, а про великі пожертвування доведено до відома Св. Синоду. Ібід. 1841 р. № 398 про недоїмки, нараховані Градською Думою додому кафедрального собору. Див у o. Т.І. Буткевича, Історико-статистичний опис Харківського кафедрального Успенського собору, стор. 139, де повідомляється, що Смарагд розпорядився не лише продовжувати соборянам видачу квартирної допомоги, але й визначити її за курсом – замість 2.500 руб. у 8.750 руб. асигнаціями. Справа Харківської Дух. Консисторії 1840 р. № 390 про звільненого з Архієрейського дому в Старохарківський монастир ієромонаху Власіє, який мав неприязні стосунки з ієромонахом Сергієм. Ібід. 1841 р. № 396; задовольняючи прохання ієромонаха Сергія, Смарагд 14 квітня призначає благочинним Старохарківського монастиря свого економа о. Єрофея, якому передає монастирі і від ігумена Адріана, як не виконуючого § 31 Благочинницької інструкції про відвідини підвідомих монастирів і повідомлення про це єпархіальне начальство. Див у І.О. Самойловича, Довідкова книга для Харківської єпархії (Харків 1904), с. він високо цінував святительський сан і усвідомлював свої переваги; не любив ні перед ким схилятися, але завжди енергійно обстоював свої права; винних не любив зраджувати канцелярському суду консисторському, а частіше закінчував справи власним судом, – іноді, щоправда, у досить оригінальному вигляді» (як саме, хоч для прикладу?). Див «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 № 16, стор 557; 560. А.І. Малевич повідомляє (у «Могилівських Єпархіальних Відомостях» 1909 р. № 19, стор. 708, і в книзі «Могилівська єпархія», т. I, вип. II, ч. 2, стор. 171), що «у Харкові Смарагд був обраний вч. Див «Астраханські Єпархіальні Відомості» 1895 № 15, стор 394. Див. виноски №№ 35–38 та текст до них. . Див «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 № 16, стор 557. листи м. Філарета до Смарагду в «Читаннях у Товаристві любителів духовної освіти» 1870, кн. XII, стор. 40. Див «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 № 16, стор 557; пор. та стор. 558. Порівн. до цього оповідання, яке † Прот. Н.К. Смирнов передає (в «Мандрівник» 1888 р., № 2, стор 437–438) зі слів протодіакона A.А. Червонецького, який служив у Харкові в архієрейському хорі при Смарагді. «Одного високоурочистого дня у вітальні останнього розмовляли з приводу нових чуток з Петербурга (про те, що митрополитом С.-Петербурзьким буде архієпископ Варшавський Антоній Рафальський). Владика (Смарагд) слухав розмову і вставив таке зауваження: "Так, значить, недовго мені бути у вас у Харкові. Варшавський буде першим - мене пошлють кудись у Сибір!"" - "Чому так, владико?" «Та це мій хрещеник! » Владика не пояснив ужитого ним терміна, але багато хто здогадувався, що слово хрещеник вжито саме в тому народному розумінні, за яким так називають когось покараного чи опального – взагалі провченого. Потім, один із присутніх на цих зборах, пояснив загадку, розповівши історію першого знайомства Смарагда з Антонієм. Преосв. Смарагд, коли ще був архімандритом – інспектором Київської академії, був посланий на ревізію Волинської семінарії, яка знаходилась у повітовому містечку Кременці, поблизу Почаївської лаври. Навчальну частину семінарії Смарагд знайшов хорошої, зате в економічному плані вона справила на нього важке враження; і на перших же порах, відвідавши бурсацьку їдальню і покуштувавши страви, він, за своєю природною різкістю, вирік таке судження: "семінаристи голодують, а економ, здається, дуже ситий" і при цьому вказав палицею на живот. економ. Економ цей був ніхто інший, як видний священик Рафальський, який згодом досяг високих ступенів. Але пророцтво Смарагда виповнилося набагато раніше (ніж Антоній став митрополитом С.-Петербурзьким): його перевели з Харкова в Астрахань ще за митрополита Серафима, а за Антонії його перевели з Астрахані в Орел і викликали в Петербург для присутності в Св. Синоді. Див. «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 р. № 16, стор. 557-558. лист м. Філарета Смарагду від 25 квітня 1842 р. в «Читаннях у Товаристві любителів духовної освіти» 1870 р., кн. XII, стор. 40. Якщо так було з похованням А.Я. Захаржевського, то див. про це вище, примітку No 25 і текст до неї, причому слід зазначити, що Смарагд не міг мати особливої ​​прихильності до свого зятя В.Д. Задонського, бо наприкінці 1840 р. я не знав його імені та по батькові; дивіться справу Kharkov Spirit. Консисторії 1840 р. 16 серпня - 18 листопада, де на чернетці відношення Задонського зі зверненням до нього «Милостивий государ» Смарагд писав: «Треба б дізнатися, як ім'я і по батькові цього генерала, і як його титулувати на початку, а такі титули, як я вже зазначав пану секретарю, тепер недоречні і виявляють одну педантичність (за винятком повні генерали)». Інший подібний приклад також говорить про розсудливу правоту Смарагда в таких випадках і переконує в брехливості непристойних чуток. Генерал-губернатор Н.А. Долгоруков 5 січня 1841 р. Смарагд просив за померлого предводителя дворянства Г.Н. Рахманова (див. виноску № 28): «до одержання Височайшого дозволу на це дозволу підготувати могилу в слободі Великий Бобрик у каплиці новозбудованої Рахманівської церкви». На це пішла 6 січня така резолюція: «Предписати по справжньому Бобриківському Духовенству, щоб воно не перешкоджало керуючому маєтком пана Рахманова приготувати на цей випадок могилу в прихід новозбудованої там кам'яної церкви, для поховання тіла пана Рахманова, коли його перевезуть з Москви. Що ж до вимоги пана Генерал-Губернатора, щоб тіло Рахманова, до часу поховання, зберігалося в тамтешній домовій церкві: то цієї вимоги виконати не можна за силою існуючої постанови, за якою мертвих тіл у церквах більше доби тримати не велено; а тому керуючий маєтком пана Рахманова повинен розпорядитися так, що тіло до часу поховання зберігалося або у фамільному склепі, або за вартою в тій же недобудованій церкві, в якій має бути поховано. Втім, про саме поховання Бобриківське духовенство має чекати на вторинний наказ від Єпархіального Начальства». Див. справа Харківської Дух. Консисторії 1841 р. № 60. Після наведених двох прикладів навряд чи грунтовно допускати, щоб Смарагд дозволяв зловживання у разі. Не роз'яснює загадки переведення Смарагдова з Харкова до Астрахані та о. Ієрофей , у «Спогадах» (л. 34–36 обор.) якого читаємо таке: «Повії С.П.-бурзькі, скільки б вони не були могутні, виявилися наклепами: – Владика був чистий у совісті». Але скільки добродушність Харків'ян не дбало заспокоїти свого Архипастиря, воно тим більше лягало тяжким гнітом на серце святительське (бо сумні обставини майже беззмінно супроводжували життя Преосвященного Смарагду в Харкові). І ось, нарешті, Правосудний Господь зволив побачити терпіння Архіпастирське, і влаштував новий переклад для Владики, через один рік і сім місяців скорботного Архіпастирства його в Харкові. Але перш ніж відбутися цьому перекладу, або, можливо, в ті часи, коли про переклад ніхто ще не думав, пішов зі мною дивний, загадковий протиприродний, скажу більше, випадок, хоча і не відноситься до моїх справжніх «Спогадів», – випадок, який відношу до дії недобрих сил духовних, мабуть, по Божому Владику, які так і сприяли цього разу за всіх обставин людям неблагонамірним. У Харкові служив (мешкав) хтось К-в (Г. К-пов), позбавлений чернецтва і священства, що був колись Ігуменом... (Новосильського) Свято-Духова монастиря та доглядачем Духовних училищ, який претендував на спорідненість з Преосвященним І-вим, бувши. Вологодський (8 березня 1841 - 31 грудня 1842 Інокентій Борисов]). Після Всеношного чування в Харківській хрестовій Архієрейській церкві, що було перед Неділею на 22 (21) число Грудня 1841 року, К-в є до мене в келію з запитанням: «Ви чули новини?» "Ніяких не чув", - сказав я. "Астраханський Архієпископ Стефан помер 19 числа цього місяця", продовжував К-в. "Можливо, - сказав я, - але за достовірне стверджувати цього не можна". (Треба пригадати, що тоді не існувало ще, особливо між Астраханью, С.-Петербургом і Харковом, ні телеграфів, ні залізниць, ні інших поліпшених шляхів сообщения.) «А я вас запевняю, – продовжував К-в, – і додам, що Архієпископа Смарагда вже визначено до переведення в Астрахань, а Преосвященний Інокентій з Вологди призначений до Харкова». Така непослідовність розмови мене вкрай схвилювала (засмутила), і я почав спростовувати звістку дуже просто. З Астрахані до Харкова близько 1300 верст; і пошта, особливо на той час, не могла досягти з Астрахані в м. Харків у три-чотири доби. «Але, припустимо, – кажу я, – звістка з Астрахані б устигнути до Харкова про смерть Преосвященного Стефана: а в С.-Петербург воно й досі (21 грудня) не могло дійти за 2.000 надто верст; і тим більше в такий короткий час пошта не могла через СПб. доставити вказану вами інформацію до Харкова про переведення Владики нашого в Астрахань». "А я вас запевняю в істині цих новин", - підтверджував К-в. «Як же Святіший Синод міг встигнути миттєво, так би мовити, зробити свою ухвалу про переведення Преосвященного Смарагда в Астрахань, і на те випросити Високе Государя Імператора утвердження подібного уявлення, хоча воно й може бути; і якими долями ця звістка могла досягти до вас, через три дні, після смерті Архієпископа Стефана? – обурено казав я. К-в стояв своєму. Про це, справді, на той час безглузду, або принаймні несвоєчасну розмову, я не смів і турбувати Владику. Але яке було здивування, коли за три тижні отримано указ Святішого Урядового Синоду про призначення Преосвященного Смарагда до переведення на Астраханську кафедру! Преосвященний, очевидно, нічого не втрачав від цього переміщення, але він надзвичайно образився*), впізнаючи і відчутно відчуваючи на собі нову силу та протидію Г. П., який грав, можна сказати, долею Святителя з часу переміщення Його Преосвященства з Могильова до Харкова**). А припускаючи, що таке неспокійне служіння є те саме, що «проти рожна йти» (Дії 9:5, 26:14), Архипастир зважився було залишити службу і жити на самоті, особливо збуджували його до цього старанні відвідувачі пп. Дворяни, представляючи у своєму понятті Астрахань, Бог знає, яким засланням. Владика занедужав від збентеження. Однак, якось одужавши, і хоча насилу заспокоївшись, з Богом, вирушив до Астрахані, куди прибув 18 лютого 1842 року. Щодо згадуваного вище К-пова слід думати, що це колишній ігумен Новосільського монастиря Августин, Орловець за походженням, що народився близько 1785 року, він у світі іменувався Олексій Іларіонов Кутепов. Закінчивши в Орловській Семінарії філософію, був з 7 травня 1808 р. диякони Преображенської церкви р. Орла, але незабаром овдовів і в 1809 р. знову вступив до Семінарії для закінчення повного курсу, причому дияконське місце вважалося за ним по 1810-й рік. Після зарахований до Орловського Архієрейського дому і був учителем в Семінарії (пор. в 1813 р. прийняв чернецтво з ім'ям Августина; 1816 року переміщений до Московської єпархії, а звідти до Тульської, де 9 вересня 1816 р. визначений (замість звільненого Мойсея) будівельником Новосільського монастиря і, на посаді ректора, доглядачем Новосільського духовного училища; 17 листопада 1817 р. здійснено в ігумена. За праці та матеріальні жертви з влаштування підвідомих училищ, у 1824 р. нагороджений золотим наперсним хрестом та отримав вдячність від Комісії Духовних Училищ. Але 1830 р. Семінарським Правлінням було розпочато справу про розтрату Августином училищних сум, а той виявив завзятість і – звільнений від училищної служби – відмовлявся коритися і не здавав сум призначеному наступнику, ієромонаху Йосипу, а сам вимагав з Комісії Дух. Училищ за свої витрати 17.000 грн. У зв'язку з цим виникли звинувачення щодо «потворного пияцтва, азартного буйства та образи святого храму». Тому 1834 р. (24 вересня – 17 жовтня) о. Августин був позбавлений священства та чернечого сану. Подальша доля його невідома – крім того, що він якось опинився у Харкові на початку сорокових років. Див. про нього у статті «Новосильське духовне училище» в «Тульських Єпархіальних Відомостях» 1859 р. № 3, стор. 73–74 (хоча замість останньої цифри там надруковано 90). свящ. Григорій Алфьєр'єв, Єфремівське Духовне Училище ibid. 1908 р. № 44-45, ч. офіц., Стор. 550-552. свящ. Іоанн Нечаєв, Про духовні училища Тульської Єпархії ibid. 1911 р. № 1-2, ч. офіц., Стор. 20, 21, 22-23. † Єп. Никодим (Казанцев), Моє перше житіє та інспекторство у Тульській семінарії ibid. 1911 р. № 10, ч. неофіц., Стор. 208-209 - з надбавкою від 2 квітня 1867: «чув нині, що він (о. Августин по розстриженні) жив бродягою у Харкові і тут скінчив життя». Записки преосвященного Никодима (Казанцева), єпископа Єнісейського та Красноярського, ч. II у виданні A.A. Титова у «Душекорисному Читанні» 1911 р., № 10, стор. 136: «Ігумен Августин втратив усе, навіть чернецтво; ще чи не влучив у солдати. Це жахливо. А видатних великих злочинів, здається, небагато. Волокітство його з якоюсь жінкою, і затримка піврічного окладу училищ – ось дві справи, які знаю». † Π.М. Строїв , Списки ієрархів та настоятелів монастирів Російські церкви, СПб. 1877, стлб. 796. Листи м. Філарета до Філарета Гумілевського, Москва 1884 стор. 8-9 та прим. 7 і в «Додатках до Творінь св. батьків» 1883, кн. IV, стор. 665–667 та прим. 7. Клірові Відомості по Преображенській церкві м. Орла за 1809–1811 рр. За описом Тульський Дух. Консисторії значиться справа, що почалася 10 лютого 1831 і закінчилася 13 грудня 1838, про позбавлення о. Августина священного сану та чернецтва та про відсилання його в Губернське Правління. У Синодальному Архіві справи Комісії Духовних Училищ № 1.856; 2024; 3.713; 4.841; 6.088 і 9.133 (див. і за Описом їх, СПб. 1910, стор 184, 193-194, 283, 351, 424, 596). *) На л. 111-м «Спогадів» о. Ієрофей пише: «Коли отримано було указ про переведення Преосвященного Смарагду з Харкова до Астрахані, – Його Преосвященство дуже засмутився». **) Мова, звичайно, про Обер-Прокурора Св. Синоду графа Η.А. Пратасове, якого відноситься і зауваження Смарагда о. Ієрофею (в його «Спогадах» на арк. 104) в 1843 р., коли, «доручаючи останньому доповісти свої гроші (15 тис. руб. сер.) в Збережену Казну для приросту з відсотків, він говорив: «У Харкові я хотів зробити досвід, а тепер і решту посилаю, на що зібрано, що зібрано в день слабшає та виснажується; а надії на службу немає: і все залежить, як бачиш від якоїсь однієї особи...“, тобто найбільше скаржився на Могилівське та Харківське зіткнення (на Г. П.)». Порівн. про відносини Смарагда до начальника Харківської губернії (з 12 листопада 1840 р. по 20 лютого 1849 р.) Сергію Миколайовичу Муханову у нас у «Християнському Читанні» 1911 р., № 7–8, стор. 978–979, та окремо: Листи арх (СПб. 1911), сс. 54–55. Див «Рязанські Єпархіальні Відомості» 1896 № 16, стор 557, 558. Чи щиро граф Н.А. Пратасов 7 січня 1842 р. писав Смарагду: «Маю честь вітати Вас, Милостивий Государ і Архипастир, з цим Монаршим призначенням на місце, вище займаних Вами досі, бажаю від щирого серця, та Всевишній викладемо Вам і сили для понесення у праць, потрібні Преосвященству Єпархії». Див у Синодальному Архіві справа Канцелярії Обер-Прокурора Св. Синоду № 28.672, арк. 8. Див «Читання в Товаристві любителів духовної освіти» 1870, кн. XII, стор. 40, 41.