Філарет, як справжній друг та товариш

Зміст Початок дружніх і товариських відношення Філарета до Гавриїла а) Дружні стосунки на навчальному поприщі б) Під час перебування на черзі священнослужіння в) Після служіння на черзі г) В Ярославлі д) В Орлі е) В Катеринославі ж) В Одесі з) У Твері Нещодавно в одному з номерів наших єпархіальних відомостей 1 за поточний рік було надруковано солідний лист, під назвою: Лист батька до сина про дружбу. Воно писане було одним з найповажніших священиків, і показує в авторі прекрасну душу, що жадала істинної дружби та істинного товариства. У цьому вся листі зображено ідеал істинного друга і товариша, що ставився перед уявними очима поважного автора – і зображений теоретично, т. е. який має бути справжній друг і товариш. У цій статті нашої 2 ми маємо можливість показати здійснення цього ідеалу в житті і на практиці, – здійснення настільки повне і життєве, що, коли подумки дивишся на цей ідеал, мимоволі благоговієш перед ним і дивуєшся йому. Ідеал цей здійснився у всій повноті в особі високопреосвященнішого митрополита Філарета і в його стосунках до товариша та друга його, преосвященного Гавриїла, архієпископа Тверського та Кашинського. Для духовенства Тверської єпархії ці дружні стосунки первосвятителя Московського, моральний образ якого настільки піднесений і чистий, тим дорогоцінніше, що преосвященний Гавриїл, який заслужив справжню дружбу такого великого святителя, довго керував Тверською єпархією і набув від духовенства наїх. Численний ряд листів Філарета до Гавриїла, що почався мало не з лави Троїце-Сергієвої семінарії і обіймає майже все життя Гавриїла, малює особистість Філарета, як істинного друга і товариша, у всій величності його непохитної вірності і незмінності. З іншого боку, листи і дії Гавриїла зображують перед нами самого Гавриїла, як людину хоча люблячу вишуканість і не завжди тверду в дружбі, але з немовлям відданою душею. Обидва ніби живі стоять перед нами зі своїми відмінними рисами; - один, як велелюбний старший брат, - сильний і могутній, - як мудрий наставник, керівник, помічник і благодійник; - інший, - як менший брат, немовлятко добрий і люблячий, але не завжди прямуючим шляхом, спотикається і збивається з нього і навіть свавільний, що думає наслідувати свого старшого брата, але або невдало, або з небезпекою для себе; за те, хто завжди знаходив у старшому браті своєму допомогу і заступ, хоч і не без суворих доган і намірів за свої похибки. Ми намагатимемося докладно простежити дружні та товариські стосунки Філарета до Гавриїла на всіх теренах служіння останнього. Початок дружніх та товариських відношення Філарета до Гаврила Відомо, що Філарет був однолітком і товаришем Гавриїлом з Троїце-Сергієвої семінарії. Тут вони разом навчалися тодішнім наукам, один під ім'ям Василя Михайловича Дроздова, інший під ім'ям Василя Федоровича Розанова. Тут вони разом зростали морально і духовно «під крилами преподобного Сергія», за виразом Філарета. Тут вони разом і одночасно закінчили курс у 1808 році. Тут, під священним покровом преподобного Сергія, зав'язалися в них ті дружні та товариські стосунки, які тривали до кінця їхнього життя, і які мали якийсь піднесений, священний характер. а) Дружні стосунки на навчальному поприщі Василь Михайлович Дроздов, по закінченні курсу в лаврській семінарії, був залишений тут учителем і викладав у ній різні предмети, у тому числі і грецьку мову та правила вищого красномовства, до 16 червня 1808 року, коли був викликаний в С.-Петербург і прийняв чернецтво з ім'ям Філарета. Василь Федорович Розанов, після закінчення курсу в лаврській семінарії, був учителем у своїй рідній Костромській семінарії, до 1807 року і мав серед своїх учнів Феодора Олександровича Голубинського, згодом знаменитого професора Московської академії, відомого не тільки у всій Росії, а й у Німеччині. Чи велася в цей час якась листування між друзями і товаришами, не видно, але можна достовірно припускати, що коли слава про Філарета почала швидко поширюватися, Василь Федорович просив його подбати про долю його і перевести його, якщо можна, в С.-Петербург. І ми бачимо, що, дійсно, в 1811 р. вчитель Костромської семінарії Василь Федорович Розанов переводиться в Олександро-Невське училище. Тут 15-го жовтня, без сумніву, за порадою свого друга та товариша, він постригається у чернецтво, з ім'ям Гавриїла; причому наставним батьком його стає сам ректор Олександро-Невського училища, архімандрит Філарет; і в той же день, тобто 15-го жовтня, присвячується в ієродиякона, через день, 17-го жовтня в ієромонаха, а 24-го жовтня зведений в сан архімандрита в Спасо-Коневський монастир Вологодської єпархії, з призначенням в учителя філософії та в. У всій цій зміні долі Василя Федоровича Розанова не можна не бачити могутнього сприяння Філарета, тому що немислима справа – допустити, щоб скромний і смиренний вчитель Костромської семінарії сам по собі міг йти такими швидкими кроками і при своєму посвяченні, і при своєму призначенні на нове місце служіння. А цієї допомоги він ні від кого не міг отримати в Петербурзі, крім Філарета. У Вологді довелося служити Гавриїлу досить довго. До 1814 він був префектом семінарії; в 1814 році, за визначенням комісії духовних училищ, в якій Філарет, не будучи ще членом її, вже мав велике значення, був визначений ректором Вологодської семінарії, і служив у цьому званні до 1819 року, коли був викликаний на чверду богослужіння і проповідування слова Божого в С.-Петербург. Ми не бачимо і тепер, чи було якесь листування між друзями та товаришами у весь цей період служіння о. архімандрита Гавриїла у Вологді, хоча Філарет і не упускав з уваги навчальної діяльності свого друга. Можливо, посилені заняття в С.-Петербурзькій академії та часті поїздки з ревізії духовних семінарій і училищ С.-Петербурзького та Московського округів, а також дворазові ревізії Московської та С.-Петербурзької академії, та інші важливі справи та праці Філарета мало залишали йому часу для листування, коли сам о. архімандрит Гаврило, зайнятий теж своєю посадою, не викликав його на це листування; – як би там не було, тільки жодного листа не видно від Філарета до Вологди до Гавриїла. Правда, в одному листі, і то в Ярославль (лист під № 13), зустрічаємо кілька слів у справі, що відноситься до ректорської служби Гаврила у Вологді, саме, коли Гаврило просив повчання у преосвященнішого Філарета, – тодішнього архієпископа Ярославського, – як вчинити йому повернути ставлення поліції, надіслане до нього ще у Вологді та їм загублене. Преосвященний Філарет дає йому таку пораду: «У Вологду так і можна відповісти, що ставлення поліцмейстера було представлено свого часу, якби було вимагати; а як цього не визнано за потрібне, то й ви не визнали за потрібне дбати про зберігання його; і тому за колишніми переїздами не можете знайти і уявити його» 3 . Сам же Гавриїл згодом, у листах своїх до Інокентія Борисова, знаменитого нашого проповідника, неодноразово висловлював свою любов до Вологди і вказував на свої літературні та богословські праці, якими він займався у Вологді і до яких заохочуємо був Філаретом. Так, коли Інокентій з ректорів академії призначений був на єпископа Вологодського, преосвященний Гавриїл писав йому з Одеси: «Лікую слідом за вами, милостивий архіпастирю, лечу я туди моїми думками, шкодуючи, що не можу бути там тілесні. По моєму постригу в С.-Петербурзі, тамо розпочато мій подвиг чернечого житія; там я заслуговував і на те, що тепер маю... Цю країну я люблю, тому що й сам був улюблений там» 4 . В іншому листі, від 21-го січня 1841 року, преосвященний Гавриїл, згадавши про вжиту тоді преосвященну Інокентію Догматичну збірку і представляючи всі труднощі такого багатотомного і важливого видання, писав Інокентію: «При таких підприємствах, як ваше, заважає нам кочове наше життя. Будучи у Вологді, і я почав, латинською мовою, зведення всіх віросповідань, з додаванням і єретичних помилок. Досвідом дізнавшись, наскільки корисне це заняття при викладанні православного сповідання, я тягнув цю нитку понад три роки, і досяг половини своєї ниви. Пред'являв недруковано блаженної пам'яті преосвященному Євгену митрополиту з Московським ієрархом і був заохочений до того. Але коли спричинили мене до С.-Петербурга, заховали в кадетський корпус, потім перевели в Ярославль, звідти в Орел, і так далі, - моя нитка випала з моїх рук, і тепер ні початку, ні кінця знайти вже її не можу, та й способів немає »5. Але якщо преосвященний Філарет не писав до Гаврила, це не означає, що він забув його. Ні, він заохочував його до богословських праць і, взагалі, не забував його, - як ми сказали вище. У 1819 році Гаврило викликається в С.-Петербург на чверду священнослужіння і в той же час стає законоучителем в кадетському корпусі. Він був, порівняно з іншими, молодим ще архімандритом і отримав деяку особливість перед іншими архімандритами, викликаними на честь священнослужіння; - все це не могло відбуватися без участі сильної йому руки в С.-Петербурзі, - тобто без Філарета. б) Під час перебування на черзі священнослужіння Прибувши в С.-Петербург і зупинившись в Олександро-Невській лаврі, де зазвичай надається приміщення для архімандритів, що призначаються на чверть священнослужіння, Гаврило міг мати і часті особисті побачення зі своїм товаришем та другом, і часте листування у випадках несподіваних; і завжди знаходив у своєму другом мудрого радника і щирого доброзичливця. Так, наприклад, – у березні 1820 року граф М. А. Мілорадович двічі був у о. архімандрита Гаврила і вимагав від нього проповіді його; о. архімандрит не знав, як вчинити, і просив поради від свого товариша та друга; і той у коротенькій записці дав йому мудру та безпечну пораду 6 . Іншим разом, у травні того ж 1820 року, коли Філарет був уже єпископом Тверським, о. архімандрит Гаврило сам отримує від нього дружнє запрошення – бути сомолитовником його негідності. «Втім, я не переконую, – писав архієпископ Філарет; бо служити є з ким; а тільки пропоную, якщо вам вільно та завгодно» 7 . Ще раз: 20 жовтня того ж 1820 року, коли Філарет був уже архієпископом Ярославським, о. архімандрит Гаврило, колишній, як ми сказали вище, законовчителем у кадетському корпусі, отримує дружнє запрошення від Філарета – їхати з ним в одній кареті на іспит до пажського корпусу 8 . Через п'ять днів після цього преосвященний Філарет надсилає до о. архімандриту Гавриїлу одну книжку, за наступної дружньої записки: «Прикладану при цьому книжку просять перекласти чистою російською мовою; Чи не приймете вашої високопреподобності цієї праці? Якщо прийде вам думка на це, то чи не завгодно вам зробити досвід над сторінками двома-трьома? і потім ми поговорили б ґрунтовніше, як вести цю справу». У тій самій записці приписано. «Портному матерію посилаю. Її навіщось прислали до мене» 9 . Чи не був це подарунок від Філарета на рясу для свого друга? в) Після служіння на черзі Але закінчився час перебування о. архімандрита Гаврила на черзі священнослужіння. Він мав або повернутися до Вологди, у свій Спасо-Коневський монастир, або залишитися в С.-Петербурзі законовчителем кадетського корпусу - без Філарета, який готувався вирушити на свою нову кафедру в Ярославль. О. архімандрит злякався такого становища і просив друга свого вабити його за собою, куди йому завгодно. Владика відповідає йому: «Ваби не моя сила; і я не посилююсь»; і в той же час дає зрозуміти прохачеві, щоб він доручив цю справу Тому, Хто один не грішить у пізнаннях та рішеннях. «Можливо, Він вкаже найкращий шлях, якого ні ви, ні я ще не бачимо 10 . Що мав у своїх думках Філарет, невідомо. Відомо тільки те, що архімандрит Гавриїл захоплений був, як висловлювався сам Філарет, своїм другом і товаришем в Ярославлі, в настоятелі першокласного Богородицького Толзького монастиря, який знаходиться за 8 верст від Ярославля, - і з дорученням йому управління Ярославською семінарією, що містилася тоді в. З цього часу починаються нові зносини між товаришами та друзями, – зносини неофіційні, хоча о. архімандрит Гаврило по службі своїй підпорядкований був офіційно преосвященному Філарету. як своєму архіпастиреві, - але зносини, як висловлювався сам Філарет, прості, для яких потрібна особиста популярність. Вони тим потрібнішими були для преосвященного Філарета, що самому йому спочатку не передбачалося можливості скоро бути в Ярославлі 11 , а потім і зовсім не вдалося бути. Тому преосвященний Філарет, встановлюючи ці зносини, у першому листі своєму до Гавриїла в Ярославль, писав йому: «Слава Богу! Ви в Ярославлі, любий о. ректор; а тому і я ближчий до Ярославля. Офіційні зносини який завжди достатні; для зносин простих потрібна особиста популярність. Цього не вистачало мені, доки вас не було в Ярославлі. Як при прощанні нашому просив я, так і тепер прошу розповідати мені все, що справедливо, потрібно і корисно для блага єпархії, справи чи осіб, – не важко тим, на думку чи не на думку, приємне чи неприємне ви скажете. Нехай людиноугоддя йде туди, куди Бог посилає дію лестощів; наш обов'язок догоджати Богові, а тому щирість і безсторонність до людей» 12 . Така повна довіра з боку преосвященного Філарета ставила о. архімандрита дуже високо у власних очах всіх жителів Ярославля. Це був представник самого Філарета, уповноважений високою його довірою. Близько року о. архімандрит Гавриїл провів у Ярославлі і в міру сил своїх і занять допомагав тепер не тільки другові своєму та товаришеві, а й благодійнику та покровителю, у виконанні численних доручень його за всіма галузями управління його єпархією, починаючи зі свого монастиря до семінарії та консисторії. Тепер листування мало посилитися; і ми, дійсно, маємо кілька листів від преосвященного Філарета до Гавриїла, здебільшого у відповідь на листи та повідомлення о. архімандрита Гаврила. Листи ці, свідчуючи про високу довіру святителя до свого друга, дихають водночас батьківською лагідністю і щирою задушевністю і ясно показують, з якою дивовижною прозорливістю Філарет здалеку бачив усі недоліки єпархіального семінарського управління в Ярославлі, і які лагідні заходи бажав він. О. архімандрит Гавриїл, прибувши до Ярославля, «священнодіяв уперше не інакше, як замість самого Філарета»; Філарет дякує йому за цю працю і каже, що це «дуже до речі» 13 . Гаврило доносив, що його попередник по монастирю, Феофілакт, незадоволено був діяльний; тому обитель прийшла в безлад, і людей мало відвідує її. Преосвященний Філарет пише на це добродушно: «Попередник ваш за монастирем, мабуть, невдоволено був діяльний, – можливо, по старості. Бог допоможе вам у влаштуванні справ обителі; а порядок залучить і людей» 14 . Потім сам владика пише про господарство училищ: «У господарство училищ треба дуже вникнути. Мені представили приблизний кошторис цього року (1821); я не утвердив її до вас; вимагайте від правління та розгляньте» 15 . Треба думати, що о. архімандрит Гаврило просив для свого монастиря нового намісника; владика і надіслав його; але виявилося, що в обителі знаходиться скарбник, який літами був старший за нового намісника; тому владика так учинив справу: «Наступник ваш поїхав до вас другого тижня, – писав він до Гаврила. «До нього проситься з того самого місця послушник; я вже погодився визначити його до вас. Місце є; про здатність намісник запевняє. – У мене є думка: чи не нудно будете вашому скарбнику бачити нового старшим? І тому я думаю взяти його до себе, щоби поставити на нову дорогу. Скажіть мені, як ви думаєте? 16 . Потім владика сам вказує на недоліки в семінарії та консисторії, які він помічає, і вказує з усією відвертістю і щирістю, з метою виправити ці недоліки. «Я мав досі трьох ставлеників із Ярославля, – писав він Гавриїлу, – які всі закінчили семінарський курс. Перший із них не вмів прочитати трисвяте, перед пареміями сам кричав: премудрість та ін. У знанні слова Божого всі напрочуд недостатні. Заради Бога, подбайте про курс, що триває. Щодо крайнього незнання церковнослужіння потрібним я вчиню загальне настанову, щоб батьки привчали дітей до читання і співу в церкві, і щоб те саме спостерігали училища, як і статут вимагає; але не хотів би таким розпорядженням зробити сором єпархії. – Заведіть у семінарії та в нижчих училищах, крім парафіяльних, щоб усі учні по черзі читали у церкві, або в церквах, у ті дні, коли вони бувають під час богослужіння. Скажіть також семінаристам, що з нещасного досвіду, про який я писав, наполягає необхідність кожного з них, не виключаючи тих, хто закінчив повний курс, відчувати в читанні, співі та уставі церковному; нехай знають і готуються». Щодо консисторії владика писав: «Консисторія не подає звітів про суми, ні відомості про невирішені справи. Нагадайте їй про це і скажіть, що якщо я в подібних випадках здається нетерплячим, то в цю спокусу вводить мене спогад про діяльність і справність Тверської консисторії та її канцелярію. Я образив би Ярославську єпархію, якби припустив думку, що в ній має бути гірше». Такі важливі доручення давав преосвященний Філарет своєму довіреному. А ось не дуже важливе доручення: «На дозвіллі подивіться архієрейського будинку ризницю, крім запечатаної, і скажіть, що вам здасться. Ми тепер робимо нову, повну та однакову; вб'ємо чимало грошей; чи не буде на осуд? Але тут не було нічого цілого та чистого, особливо зі священичих та дияконських шат». «Досить на перший раз. – Господь і благодать Його з вами та з довіреними вам” 17 . Незабаром 18 преосвященний Філарет отримав друге повідомлення від свого довіреного, і дає на це повідомлення свої відповіді. О. архімандрит питав, чи можна давати платню вчителям уперед, і зі свого боку вказував на чесність вчителів та на те, що їм безпечно видавати. Треба зауважити, що платня видавалася по третинах, і до того ж платня дуже мізерна; і тому багато вчителів вкрай потребували. Владика відповідає: «Роздавати платню вчителям уперед, хоч би й не небезпечно було, не повинно, бо й не законно, і їм не корисно. Я пам'ятаю, і ви, звичайно, знаєте, досвіди цього давно в Троїцькій лаврі. Треба навчити самих вчителів, що їм краще жити минулим, ніж майбутнім платням, і для того хоч стиснути себе на якийсь час. Якщо важко їм чекати кінця третини року, можна видавати їм за кожні два місяці, а в нужді і за місяць, тільки завжди зажите». О. архімандрит вказував на несправність приходовитратних книг і відсутність у них розписок одержувачів. Владика пише йому: «Книги приходовитратні, як можна, упорядкуйте. Дуже потрібно спостерігати, щоб, при видачі сум, водночас неодмінно давалися розписки у книзі». Доносячи про семінарські справи, о. архімандрит хотів промовчати про деякі побоювання, NE VERITAS ODIUM РАRIТ 19 . Владикові це дуже не сподобалося. «Якби я й офіційно доручив вам оглянути семінарію та рапортувати, – писав він йому від 17 березня 1821 р., – і якби виявлення опущень загрожувало судом винним; і тоді вам треба було б все описати по совісті, як знайшли. Але я не хотів нікого турбувати, а дізнатися про стан справ просто і виправляти, якщо Бог допоможе, тихо; і при цьому ви не хотіли написати мені чистої істини. Змилуйся Бог, якщо з побоювання NE VERITAS ODIUM РАRIТ, ви зробите собі правило не писати мені ніякої неприємної істини! Тоді ваші листи не принесуть жодної користі, а тільки будуть мені спокусою. Раджу краще чинити з іншого вислову, а саме: Господи, хто мешкає в житлі Твоєму? – Іще не втішити мовою своєю». О. архімандрит хотів, щоб п'яний диякон, ймовірно, колишній у Толзькому монастирі під епітимією, був переведений до іншого монастиря. Владика відповідає: «Ви хочете, щоб п'яного диякона перевели до іншого монастиря. Але ж інший монастир хіба посилання? Таких монастирів у єпархії немає. І з чого я візьму його перекласти? Якщо він пиячить і хитається, рапортуйте мені про це; тоді я матиму причину послати його до монастиря, віддаленого від міста». О. архімандрит доносив про ченця своєї обителі, у якого ніс хворів, і просив поради у владики, як вчинити. Владика відповідав: «З ченцем, у якого болить ніс, на мою думку, треба вчинити скромно, проте не залишати його поза увагою. Добре було б закликати благонадійного лікаря і просити його, щоб у пропонованому йому зберіг людинолюбне мовчання. Потім закликати ченця і сказати йому, що для відрази сумніву, якщо він не хоче зазнати сорому відкритого огляду за формальним уявленням, повинен він дати засвідчити себе таємно. Якщо не відкриється нічого поганого, – слава Богові; якщо відкриється, від пізнання якостей ченця і від поради з лікарем залежатиме надати його піклування лікаря в монастирі, з відлученням від братії, або наказати йому проситися для поклоніння, куди він розсудить, і десь на шляху спокою здійснити лікування». Так мудро та людинолюбно розібрав справу великий святитель. О. архімандрит мав приміщення і в монастирі та в семінарії; а хотів жити в місті на обійсті, і просив про те дозволу у владики. Владика відповів: «У вас монастир; у вас семінарія; а ви ні там, ні тут, але на вулиці між світськими будинками! Мені здається, що не корисно і не пристойно. Якщо семінарські кімнати потрібно виправити, то виправити. Чи холодні вони? Тепер до літа. Чи не чудові? І не чекаю цього заперечення. Подвір'я буде порожнім? – Немає жодного лиха, особливо влітку; а якщо завгодно, влаштуйте його так, щоб годилося і господарям та мешканцям, і пустіть чесного постояльця. Ось як я бачу це діло; якщо я непрямо бачу, викрийте; я готовий вам скоритися. Ваш щирий брат та слуга». Преосвященний Філарет став архієпископом Ярославським у той час, коли тільки-но став видаватися при С.-Петербурзькій академії журнал «Християнське Читання», і йому дуже хотілося, щоб Ярославська єпархія, скільки можливо більше, виписувала цей журнал. І тому він дав особливу пропозицію консисторії; але консисторія, мабуть, анітрохи не дбала про це. Закінчувався вже березень місяць 1821, а консисторія все мовчала. «Справтеся, любий отче ректоре, – писав Філарет до Гавриїла, – що робить консисторія на пропозицію мою про виписку «Християнського читання», і сприяйте цій справі; а мене повідомте» 20 . У цьому ж листі святитель доручає о. ректору впоратися ще в консисторії про одну шлюборозлучну справу. Незабаром після цього листа святитель пише до Ярославля о. архімандриту Гавриїлу новий лист, у якому зворушливо описує смерть митрополита С.-Петербурзького, Михайла. «Владика здійснив свою проскомідії і приніс себе Богові навіки. Смерть його чесна. Звичайна лагідність його останнім часом найбільше в ньому засяяла. Декілька останніх днів щодня долучався св. таємниць. Остання доба була тяжка тілесно; втім, і це страждання було тихо. 24 Дня минулого місяця 21 після вечірні, коли в церкві його заспівали: нині відпускаєш раба Твого, він віддав дух. Я бачив його в найлегший і найважчий час його хвороби; в ці останні особливо можна було відчувати себе у межі вічності. Заплаканий він старанно, похований чудово. Мені приходить на думку смерть Йоддая та Йосії. Моліться, любий брате! Не єпархія, але ієрархія сирітствує». Потім, зображуючи важкий стан церковного управління того часу, - коли проти тодішнього обер-прокурора Св. Синоду, князя А. Н. Голіцина, повставали граф Аракчеєв і Новгородський архімандрит Фотій, а самого Філарета і складений ним катехизис підозрювали в неправославії2 - святитель бачився сон: величезний стовп із вінцем нагорі з громом зруйнувався. Господи, Господи! Будівля і так ветхо; бурі з години на годину посилюються, і в цей час стовп, на якому лежало саме склепіння, руйнується! Чого нам чекати? 23 . Так міг писати святитель тільки до свого щирого друга. У тому ж листі він дякує о. архімандрита за увагу, звернену цим останнім на справу одного дяка, який ухилявся від монастиря під приводом хвороби, і просить надалі подібної уваги, і потім додає: «Не побоюйтеся того, щоб я зло зло вжив довіреність вашу до порушення миру між вами і вашими товаришами 24 . Я бажаю знати стан справ, щоб за допомогою Божої сприяти їхньому виправленню, а не для того, щоб принижувати чи сварити людей». І ще: «Не гнівайтеся на мене, що багато вам дав справи резолюцією на поданні зі звітом. Заради Бога, постарайтеся упорядкувати цей хаос. Я не уявляв, щоб у Ярославлі могли зробити цю справу так безглуздо». Зображуючи потім сумний стан Ярославської консисторії, святитель писав о. архімандриту: «Я приголомшений скаргами на грабіж. Між іншим, чую ці скарги у самому Синоді. Скажіть консистористам, невже вони не чують крику, якого від їхніх місць чути до Петербурга і до Синоду? Сьогодні мені довелося читати у пророка Єремії, між іншим, XXI, 11–14, XXIII, 1–3 25 . Попросіть їх від мене прочитати ці місця. Треба нам з ними подбати, щоб не зазнати цього грізного суду» 26 . У листі від 7 квітня святитель, між іншим, писав: «На святому тижні сказали мені, що ви не здорові; нехай зміцнить вас Господь заради загального блага і на допомогу моєї немочі. «Християнське Читання» для чого не виписувати на рахунок монастирів та церков, із запискою в описі монастирські та церковні? Але в інших єпархіях духовенство виписує багато на свій рахунок. Що за нещастя, що Ярославська єпархія у всьому остання»? «План семінарії, – продовжував ще святитель, – з вашими припущеннями показати мені для мене бажано, якщо не важко для вас. «Радий би я був похвалити чин богослужіння у вас у семінарії; моліться, та невдовзі влаштуюся вам. Але позбавлення найстаршого тепер, боюся, щоб не було новою причиною повільності». О. архімандрит Гавриїл, між іншим, питав владику, що робити з прочанами, які влітку у багатьох приходять у монастир, на поклоніння чудотворній іконі Божої Матері, і розташовуються на ніч у монастирі в усіх місцях. Владика відповідав: «Що робити з тими, хто ночує в монастирі на святі, не знаю і я, тим більше, що не бачу вашого місця. Здається, треба терпіти це з такими обмеженнями: перше, щоб ніхто не ночував у келіях з братами, друге, щоб ночуючі ночували в одній або кількох кімнатах, а влітку, якщо хочуть, і на паперті, але не розсіювались би поодинці; третє, щоб сторож монастирський пильнував». О. архімандрит Гавриїл просив дозволу використовувати певну суму для монастирських ремонтів без особливої ​​доповіді владиці; владика відповідав на це так: «Полагодження я дозволив усім до трьохсот рублів без доповіді; а що більше, здається, не буде тягарем написати кілька рядків, не тому, щоб я скупий був на довіру, але на всякий непередбачений випадок у такій єпархії, де мисливці за вісім карбованців позиваються до кримінальної палати» 28 . У квітні ж місяці о. архімандрит послав до владики опис ризниці для того, щоб той повідомив йому інформацію про неї; але владика залишився не дуже задоволений описом ризниці, і говорить у своєму листі від 18-го квітня, що він у С.-Петербурзі влаштував сам досить гарну ризницю, саме: одне архієрейське вбрання, чотири священичих і п'ять дияконських, - все одної парчі, і п'ять тлумачних стихарів для співочих. «Грошей убито, – писав владика, – гадаю, понад шість тисяч рублів. Не знаю, чи схвалять це у вас, чи лаятимуть нас. Здається, ми ще не дуже шикарні. Сусід мій робить одне архієрейське вбрання в три тисячі рублів. А признаюся, не люблю бачити священнослужителів у церкві в роздертих і заплямованих одязі, які дотепер у нас були» 29 . Тим часом на місце С.-Петербурзького митрополита Михайла, що помер, переведений був Московський митрополит Серафим (Глаголівський), і кафедра Московська залишилася без архіпастиря. Погляди всіх були звернені на архієпископа Ярославського Філарета, і 3 червня 1821 року за Високим указом на доповіді Св. Синоду він наданий був архієпископом Московським і Коломенським і Свято-Троїцької Сергієвої лаври священно-архімандритом. Але поки остаточно відбулося це визначення, в Ярославлі ходили різні чутки про переміщення Філарета: одні казали, що його переводять до Тифлісу, в екзарха Грузії; інші – що до Москви. Ці чутки не були позбавлені деяких підстав, тому що після смерті екзарха Грузії, Феофілакта Русанова, саме навесні 1821 р., у Св. Синоді була проведена думка про призначення Філарета на місце Феофілакта, в екзарха Грузії. Недарма сам Філарет від 16 травня 1821 писав до ректора Нижегородської семінарії, о. архімандриту Гавриїлу (Городкову), згодом архієпископу Рязанському: «Якщо правду ви кажете, що між цікавими є такі непроникливі, які ділять свою цікавість між Грузією та Ярославлем, – то ви могли б сказати їм, що Ярославль, в порівнянні з Грузією, аж ніяк не за і охоче в цьому зізнаються, У надлишок справ твоїх не цікавися, Багато бо спокуси їхню думку (Сир.3) 30 . До таких толку прислухався друг і товариш Філарета, Гаврило, ректор Ярославської семінарії, який і писав про них високопреосвященному Філарету, повідомляй йому свої пророцтва про піднесення його. Сам високопреосвященний Філарет, за своєю смиренністю, не звертав на такі передбачення великої уваги і вважав їх для себе спокусою. "Не спокушайте мене ніякими передбаченнями", - писав він до о. архімандриту Гавриїлу. 31 Високопреосвященного Філарета особливо турбували швидкі переходи його з однієї єпархії на іншу, при безлічі справ у кожній, а також і те, що і в Петербурзі до нього ставилися не зовсім сприятливо. Він бачив себе ніби на малій човні серед бурхливого моря. У цьому сенсі писав він у тому листі до свого друга і товаришу наступне: «Чи довго між бур? Потрібно поспішати до пристані. Я писав про звільнення мене для огляду єпархії. Тільки це нескоро вирішиться; а ви не проповідуйте про це» 32 . Ці останні слова свідчать, що сам високопр. Філарет анітрохи не думав про своє піднесення і був цілком стурбований безліччю справ, які чекали його в Ярославлі. Як багато було таких справ у Ярославській єпархії, видно зі слів того листа Гаврила до високопр. Філарету, в якому Гаврило писав, що він став хворим від одних справ з семінарії та монастиря. Високопреосв. Філарет відповідав на цей лист такими словами: «Якщо ви, брате, хворі від одного монастиря та семінарії, то мені від цілої Ярославської єпархії давно б померти треба». «Для Бога попрацюйте, але не засмучуйтесь; що Бог допоможе зробити, того й годі; аби від нашого недбальства зло не вкорінялося» 33 , – пише невтомний трудівник своєму другові, просячи його не переставати трудитися, – і потім входить у докладний розгляд різних справ семінарських та монастирських, представлених йому з Ярославля. У семінарію Ярославську просився новий економ, і Гаврило не знав, що робити: чи прийняти його чи ні? Владика вирішує справу так: «Якщо економ проситься, то ваша справа сказати мені, чи придатний він чи ні; і якщо не придатний, то ваша справа уявити іншого. Дбайте про це; я радий, але нікого не знаю» 34 . Гаврило писав, що не вислано грошей на влаштування будинку для Толгського училища, – не впораючись добре, чи не було вислано ці гроші до Толзького монастиря для повернення до семінарії. Владика відповідав: «Про будинок Толзького училища чую із задоволенням. Зазвичай комісія духовних училищ за рішення про відкриття училища призначає й гроші. Візьміть вірніше, чи немає їх у Толгському для повернення в семінарію. Якщо ні: слід було б відняти при відсиланні до комісії. Тепер більше нічого робити, як уявити до мене, що в дорученому від мене під вашим наглядом виправленні торішнього звіту вкралася ця заплутаність, і тому треба просити повернення цих грошей від комісії духовних училищ, бо з вищих училищ у нижчі сторонні суми переводити не належить». У цьому листі митр. Філарет посилав другові своєму проповідь, сказану під час поховання померлого митрополита Михайла ректором Петербурзької духовної академії, о. архімандритом Григорієм (Постніковим), згодом архієпископом Тверським та митрополитом С.-Петербурзьким. «На кончину святителя посилаю вам проповідь о. Григорія. Прочитайте і скажіть мені вашу думку» 35 . Незважаючи на те, що ці чутки про переміщення високопр. Філарета з Ярославля на ту чи іншу вищу кафедру дедалі більше наближалися до свого здійснення, він усе старанніше й старанніше займався справами Ярославської єпархії і вникав у них, за властивими йому точності та акуратності, навіть до найменших подробиць. Приміром, о. ректор Гавриїл, який слухав сам, разом з другом своїм та товаришем, у Лаврській семінарії викладання наук латинською мовою – бажав посилити викладання цієї мови і в Ярославській семінарії. Високопреосвященніший Філарет схвалив таке бажання о. ректора і писав йому у відповідь: «Про латинську мову треба постаратися. Треба спонукати до цього професорів словесності та філософії. Треба займати творами латинською». Питання про економію семінарії залишалося ще не вирішеним. Видно, що о. ректор Гаврило не знайшов придатним до цієї посади того священика, який сам просився в економи, як ми бачили з попереднього листа, а хотів покласти цю посаду або на одного з молодих наставників семінарії, або на соборного протоієрея, А. Соколова. Владика не схвалював таких припущень о. ректора, а наполягав на придбанні до виконання цієї посади особливого священика і відповідав о. ректору в таких виразах: «Чекаю від вас відповіді про економічну посаду. Чи говорили ви зі священиком чи зі священиками? Без цього я не вирішу справи. Професора, особливо молодого, відволікатиме на економічну посаду шкідливо. У протоієрея Соколова і так багато справи, як і раніше писав до вас» 36 . Настоятель Толзького монастиря, о. ректор Гавриїл, питав у владики, яку частину доходу давати наміснику Толзького монастиря. Владика відповідав: «Намісники у лаврах одержують, здається, проти трьох ієромонахів. А в монастирі досить проти двох, особливо якщо намісник черги не тримає. У лаврах не тримає черги один намісник – архімандрит, а скарбники – ієромонахи тримають». Продовжував владика піклуватися і про поширення «Християнського читання» і про те, щоб книжки цього журналу своєчасно і акуратно надсилалися до тих церков та монастирів Ярославської єпархії, які виписували цей журнал: «Про «Християнське читання» я говорив і ще поговорю, щоб справніше було». - До яких подробиць і частковостей тяглися турботи високопр. Філарета про справи, які займали в Ярославлі о. архімандрита Гавриїла, як у семінарії, і у училищах, свідчать такі слова цього листа: «Про співчих учнів, здається, нічого робити нового. Вони можуть належати до училищ, але не за необхідною залежністю, як бачите і з моєї резолюції. – Про служителя я вимагаю довідки. Постараюся зробити на вашу думку». Відомо, що Гаврило дуже любив співаків і дбав про них; він хотів зробити для них щось нове, але що саме – невідомо. Високопр. Філарет намагався навіть задовольнити цікавості свого друга і товариша щодо того, як наступник його по Вологодській семінарії відгукується про його діяльність у Вологді, і чи не писав він чогось про це до Філарета: «З Вологодським що робити? Ректор із перекладу і не писав до мене. Тому я не знаю, чи буде користь написати до нього. Видно, звеличися до зела. Чи не завгодно написати до нього, що я, не чуючи про Вологодську семінарію, питаю вас про неї, чи світ там, і чи пам'ятають вас. Я хотів би знати, що вам на це відпишуть». 3 липня 1821 р., як ми казали вище, відбулося призначення Філарета в першостоятеля Московської кафедри. Отримавши таке високе призначення, високопреосвященний Філарет водночас подбав і долю свого друга. Залишати його в Ярославлі було незручно, і потяг його в Москву теж не було можливості. Тим часом у тодішній час, зі смертю такої важливої ​​особи в церковній ієрархії, яким був митрополит С. Петербурзький, мало відбутися пересування майже всіх архіпастирів, і принаймні мало відкритися одне архієрейське місце на якійсь третьокласній кафедрі. Тоді відкрилося таке місце в Орловській єпархії, і ось високопр. Філарет постарався у Синоді про те, щоб на цю кафедру висвячений був о. архімандрит Ярославського першокласного Толзького монастиря Гаврило. Коли ця справа влаштувалася згідно з бажанням і клопотанням Філарета, він писав до Ярославля: «Слава всеблагому Богу про все! Не повідомляв я вас, коханий о. архімандрит, про мою долю, чекаючи на дозвіл вашої. По маловір'ї моєму я відмовлявся від моєї; але вона, не дивлячись на це, спіткала мене. Моліться за мене, любий брате, та не виключимо. Тепер я втішний тим, що ви не залишитеся там, куди захоплені мною. Государ Імператор наймилостивіше затвердив синодальне призначення вас на єпископа Орловського. Тільки словесно ще я знаю це, але безперечно. Господь нехай благословить ваше обрання! – Не маю часу і не маю потреби писати більше. Якщо завгодно Богові зробити те, що Він створив, побачимось у Москві». Отримавши офіційні відомості про переміщення високопреосвящ. Філарета на Московську кафедру, о. ректор, архімандрит Гавриїл, як першоприсутній член Ярославської консисторії, разом з іншими членами від імені всієї єпархії привітав друга свого та товариша з цим високим призначенням, просячи собі, всім членам консисторії, всієї семінарії та всієї єпархії благословення та світу. Владика прийняв це вітання з властивою йому прихильністю та відповідав наступним посланням на ім'я о. архімандрита Гаврила. «Пишу це з надією, що цей лист знайде вас у Ярославлі. – Дякую від щирого серця, що відпускаєте мене зі світом. Це кажу вам і співробітникам з консисторії, що писали разом з вами. Бог нехай благословить миром вас усіх і всю паству! Про мого наступника 37 тішуся вам, що лишається в єпархії. Вона отримає в ньому велику втіху» 38 . Лист цей мав застати Гавриїла ще в Ярославлі, бо хоч і відбулося призначення його в єпископа Орловського, але раніше вересня він і не міг вибути з Ярославля, за здаванням справ як по монастирю, так і по семінарії. Закінчивши здачу, Гаврило поспішив до Москви. «Толзький (архімандрит Гавриїл) щойно приїхав», – писав із Москви архіпастир її до намісника Сергієвої лаври Опанаса, від 1 вересня. 18-го вересня 1821 року 39 архімандрит Гавриїл висвячений на єпископа Орловського, - в Москві, на великому Успенському соборі. З Москви новорукоположений єпископ Орловський вирушив між 29 вересня і 3 жовтня (див. Моск. Вед. 1821 від 5 жовтня № 80). На новому місці служіння мав багато турбот і турбот, які вимагали необхідної допомоги від друга і товариша лаврського. І ми бачимо, що цей друг і товариш охоче і завжди з дружелюбною щирістю та батьківською турботливістю допомагає йому. Кафедра архієрейська знаходилася в Севську, а в 1821 р. при попереднику Гавриїла, Іоні Павінському, передбачалася до перенесення в Орел, де Іона і почав будувати кам'яний архієрейський будинок, залишивши колишній будинок у м. Севську незайнятим. Тим часом Іона в 1821 р 17 липня був переведений до Твері, а архієрейський будинок в Орлі залишився недобудованим і будувався, взагалі, не економно і не представляв зручного приміщення для єпархіального архієрея. Преосв. Гавриїл мав добудувати цей будинок і зробити деякі зручності в ньому для свого приміщення. Митрополит Філарет відгукувався про цей Орловський будинок так: «Біля вашого будинку, кажуть, вікна як двері, і двері як ворота. Видно, попередник, будучи не малим, любив і великі розміри; але це господарство». 40 Для добудови будинку та різних зручностей була потрібна особлива сума, яку преосв. Гаврило і мав намір випитати у Св. Синоду. Про цей свій намір він писав до друга свого та товариша, і Філарет відповідав йому: «Коли будете уявляти про суму для закінчення будинку, напишіть про те до преосвященнішого митрополита 41 ; якщо й мені напишете, я напишу зі свого боку. Потрібно, щоб це було під час». 42 Св. Синод зважив на прохання Гавриїла та клопотання Філарета: сума була відпущена, але недостатня. Тоді Гаврило намірився віддати старий кам'яний архієрейський будинок для духовного училища, яке містилося в дерев'яній будівлі, і хотів попросити за цей кам'яний будинок грошей для закінчення відбудови нового свого будинку. Про цей свій намір повідомив він митрополиту Філарету. Бажаючи допомогти своєму другові, Філарет дає йому поради з такою повнотою, що, здається, диктує йому прохання у Св. Синод. «Будинок кам'яний училищу віддати, якщо вам не потрібен – справа добра, – писав він йому; «Але припрошувати грошей на сплату непристойно. Хіба так можна буде уявити: що замість дерев'яного, що не надовго, ви віддаєте кам'яний; а замість того для себе маєте влаштуєте в новому домі, що втратите в старому, і на те вимагатимете деякої прибавки до відпущеної суми з поясненням, що училище все ще залишиться з вигодою, отримуючи будинок, а ви по убогості, пов'язаної з новим устроєм, не можете зробити поступки, не одержуючи деякого замість її допомоги. Наприкінці листа високопреосвященний додав: «Ось моя думка, а ваша воля» 43 . Майже через рік, – 7 січня 1823 р. – Філарет писав Гавриїлу про той самий будинок: «Думав я, що будинок ваш зовсім закінчений; а кажуть, ні. Дали вам роботу. За те прозвешся видавець огорож». Крім турбот і клопотів по дому, у преосв. Гаврила були ще турботи про благоустрій семінарії та училищ. Митроп. Філарет писав йому 27 січня 1821: «Новий ректор ваш, кажуть, нарікає, але що робити»? Знайде смирення: знайде втіху» 44 . У тому ж листі Філарет просить Гаврила повернути частину перекладу, катехитичних повчань св. отця нашого Кирила Єрусалимського, яка, як дійшли чутки до Філарета, була взята преосв. Гаврило, коли він вирушав з Ярославля в Орел. «Пошукайте, – писав Філарет своєму другові, – і якщо що знайдеться, відішліть назад. Поспішають цією справою «Початок перекладу з Кирила Єрусалимського мною доставлено преосвященнішому Ярославському» 45, - писав Філарет від 6 березня 1822 року. Щоб зрозуміти особливу турботливість Філарета про якнайшвидший переклад катехитичних повчань Кирила Єрусалимського, треба пригадати, що у своїй думці про викладання у всіх церквах по недільних і святкових днях катехитичних повчань, представленому в Св. Синод 15 серпня 15 . «Повчання православного народу у вірі та благонравстві християнському вбачається схильним донині наступним недолікам: 1) Більшість народу, якось: селяни і нижчий розряд міських жителів, дітей своїх катехизму не навчають. 2) Повчання, що читаються при богослужінні з друкованих книг, бувають здебільшого незрозумілими до потреб слухачів за змістом і тому читаються нерідко без особливої ​​уваги та успіху. 3) Проповіді свого твору парафіяльним духовенством говорять не часто, без дотримання порядку в часі та предметах, а також переважно без застосування до потреб слухачів і до ступеня їх поняття. Наслідки з цього: 1) Охочі християнського настанови не знаходять, де отримати його. 2) Байдужі до нього не залучаються і не збуджуються, так що деякі з тих, хто слухає божественну службу, на початку повчання залишають храм. 3) Грубе незнання веде до грубих вад. 4) Розкольники, навіть при власному невігластві, користуються незнанням православних для розбещення їх у розкол. - За цими обставинами не марним бути здається, щоб, без зволікання, в очікуванні, поки складеться, за пропозицією святішого Синоду, катехизис для народу, до посилення настанови у вірі та благонравстві християнському, особливо простого народу, вжити наступні, або подібні до наступних розпоряджень: 1) є здатні парафіяльні священики, запровадити викладання катехизму. 2) Викладанню цьому бути не раніше літургії, як було дотепер, але на літургії, у звичайний час проповіді, щоб вчення тим зручніше мало слухачів. 3) Для викладання призначити всі недільні дні, крім таких великих свят, щоб вчення тривало безперервно, і щоб охочі знали, коли можна чути оно; свята ж інші залишити для проповідей з волі священнослужителів. 4) На викладання вживати щоразу від десяти до двадцяти хвилин, зі спостереженням, щоб, особливо на початку, не втомлювати слухачів довгим повчанням; у міру ж зростаючого в них смаку і старанності до слухання, більше можна вживати і часу на повчання. 5) Викладу бути у вигляді проповідей або бесід, в яких би катехитичні істини по порядку викладені були з найголовнішими їх доказами і потрібними поясненнями, з усіляким застосуванням думок, почуттів і мови до ступеня розуміння і до стану слухачів, з тією чи грубою обережністю, щоб до простоти. 6) Бажано, щоб плани викладання попередньо були складені, і розглядалися єпархіальними преосвященними архієреями, або частиною обізнаними у цій справі людьми за їх дорученням. 7) У посібник і керівництво викладачам рекомендувати можна цього разу: Православне Сповідання Петра Могили , Катехизис Димитрія Ростовського , Тихона Воронезького - 0 істинному Християнстві, а з давніх - Оголосні повчання Кирила Єрусалимського, які на цей кінець корисно було, парафіяльним духовенством» 46 . У тих випадках, коли преосвященний Гавриїл, з любові та поваги до талантів свого друга, переходив межі своєї старанності, високопреосвященний Філарет зупиняв цю ревнощі не по розуму своїми мудрими міркуваннями. Наприклад, коли в 1823 році вийшов у світ і введений у духовні училища катехизис Філарета, преосвященний Гаврило наказав тлумачити катехизис по-грецьки з тією метою, щоб діти одночасно навчалися і догматам віри, і грецькій мові, - і написав про те Філарет. Святитель Московський відповідав: «Катехизис тлумачити грецькою я б не вмів. І помічав не в малолітніх навіть, що чужа мова затримує перебіг понять. Мені здається, вчення віри має перетворювати училище на церкву, а змішання з цим навчання мови перетворює церкву на дитяче училище». І наприкінці листа знову додає: «Але я так думаю, а ви, можливо, краще робите». Преосвященний Гаврило незадоволений був своєю семінарією і особливо ректором, архімандритом Амвросієм, і писав про це Філарету. Філарет 7-го січня 1823 року спочатку коротко відповів йому: «Нори вашої семінарії, мабуть, вимагають сильних заходів» а потім постарався якнайшвидше позбавити семінарію від ректора 47 , і через тиждень (16 січня) місце ректорське було вільно, і Гаврилич надане самому. «Якщо інспектор обійме ректорську посаду, – писав йому Московський святитель, – інспекторську можна доручити на той час професору, якщо це потрібно». Для преосвященного Гавриїла тим більше були потрібні в семінарії люди діяльні та благонамірні, що потрібно було будувати нову будівлю семінарії та училищ. Московський святитель радив йому докласти старання при будівництві скласти будівельний комітет з осіб надійних та знаючих господарство. «У Тулі позаплуталися в такій справі» 48 . Подібна ж заплутаність допущена була, як можна думати, і при будівництві деяких училищ в Орловській єпархії, тому що 6 березня 1822 високопр. Філарет писав Гавриїлу: «Скаргу Кабанова не залиште поза увагою. Потрібно руйнувати старі вертепи розбійників. Економ не можна бути присутнім у цій справі. Якщо інспектор не доносив, то його можна усунути, а скласти комісію для дослідження з трьох надійних осіб. Втім, якщо інспектора може бути допущено до складу, – то краще заколотників вигнати з училища. Одна поблажка може мати місце, щоб, якщо злочин не дуже різко розкриється, то винних, покаравши морально, відпустити в інше звання без плями» 49 . Швидке видалення ректора Амвросія справило тяжке враження на наставників семінарії, особливо на молодих, які нещодавно закінчили курс академії і вважали себе людьми вченими, тоді як сам Гаврило не був в академії. Вони кидали косі погляди на нього і пишалися своєю вченістю. Гаврило написав про це до святителя Московського, і той відповідав йому наступним листом: «Косі погляди, що несправедливо кидаються, зносіть, не відповідаючи косими поглядами, а просто. Не бійтеся; - Це не стріли. Для уникнення косих поглядів не повинно впадати в людиноугоддя і заохочувати честолюбців ». Преосвященний Гаврило впадав від цих поглядів у малодушність і хотів проситися на спокій, хоча йому було не більше 43 років. Святитель Московський відповідав йому: «Про упокій думати не низка вам раніше за мене. Робіть з Богом, якщо день є». Потім, продовжуючи навчити його, як мають діяти архієреї стосовно навчальних закладів, Філарет писав: «Якщо архієреї допускають вчених пишатися та вільнити, не виправдаються. Ми клялися в архієрейській присязі дбаючи про училища. Треба приборкувати божевільних людей невігластво, – тільки з правдою та помірністю, а не з гнівом; бо гнів чоловіка Божої правди не робить». Нарікаючи на начальників і наставників семінарії, преосвященний Гавриїл водночас хвалив учнів семінарії та називав семінарію – пансіоном своїм і казав, що його пансіон перевершить навіть Московську академію. Московський святитель приймав такі похвали не більше, як за жарт, і, без сумніву, не без усмішки відповідав йому: «Якщо ваш пансіон перевершить академію, я не позаздрив, а порадуюсь і попрошу у вас допомоги академії». Преосвященний Гаврило, не дивлячись на позитивну раду свого друга та товариша – скласти будівельний комітет при будівництві семінарії, не склав цього комітету, а склав сам попередні будівельні правила та відправив їх до академічного правління. У цих правилах він багато написав непотрібного та незручного, а пропустив чимало потрібного і просив для деяких членів платні. Академічне правління зі свого боку виступило за межі і без згоди свого архієрея зробило своєю владою припис, рекомендуючи виконати його – правління – правила. І ті й інші правила були представлені святителю Московському Філарету. Ось що він писав з цієї нагоди преосвященному Гавриїлу, на його запитання, що він думає про ці правила: «Що я думаю про ваші та академічні будівельні правила, – я написав на них. Вибачте, що мої слова так само недбалі, як і лист. Істину, скільки я її розумію, ви в них побачите, а що вони не гладкі, не прогнівайтеся. Ви багато написали і подали нагоду академічному правлінню зі свого боку виступити за кордон, чого йому не мало робити, особливо без згоди свого архієрея, якого з припису не видно. оскільки воно рекомендує, то ви можете надійти за його рекомендацією стільки, скільки обставини дозволяють, і або скласти комітет вашим визначенням, пропустивши в ньому з попередніх правил непотрібне і незручне, а помістивши потрібне, або проект вашого розпорядження подати до Св. Синоду комісії духовних училищ» 50 . «Якщо члени Комітету не мають змісту, як ченці, – додав наприкінці листа свого Філарет, – то можна призначити їм платню, але не більше, як людям двом, які будуть невідлучні при матеріалах і роботі» 51 . Тим часом високопреосвященний Філарет дбав про те, щоб у семінарії Орловської опанувати благопокірність інспектора та наставників до преосвященного Гаврила. Він влаштував так, що інспектор семінарії, про якого Гаврило писав Філарету, щоб кудись перевести його, щоб від не запишався паки, - був посланий у ректори в інше місце без архімандрит, а в Орел відправлений ректор і архімандрит Ієронім з інспекторів Віфанської семінарії Московським, як і Московська академія. Ієронім Нестеровський був магістр 1 курсу Московської академії. Прослуживши чотири роки професором Віфанської семінарії, він був визначений в 1822 р. інспектором цієї семінарії, а в 1823 р. зведений у сан архімандрита і призначений ректором Орловської семінарії. У записках сучасників вміщено таку розповідь про нього: «Коли він був інспектором Віфанської семінарії, Філарет приїхав одного разу в лавру, в середині навчального часу, тільки не на іспити. Пробувши три дні в лаврі, він дав знати, що сьогодні має намір бути у Віфанії, і наказав кожному бути на своєму місці і робити свою справу. Було близько 11 години дня. Приїхав Філарет. Прямо до семінарії. Прямо на клас найвищого відділення. У цей час – церковну історію викладав інспектор, ієромонах Ієронім. Філарет увійшов до зали. Ієронім підбіг до нього на благословення і, одразу відвернувшись від нього, сів у крісла професора. Учні стоять за партами. Ієронім махнув їм рукою і сказав: сідайте! Учні не сміють. Ієронім повторює: «Сідайте, не бояйтеся; це сіяч»! (вказуючи на Філарета, який стоїть посеред зали, дивлячись на сцену). Учні, однак, не сміють сісти. Філарет з ніжною і м'якою усмішкою, легким нахилом голови дав зрозуміти, що погоджується, щоб учні сіли. Сіли. Тим часом Філарет, не маючи місця, де б сісти, відійшов до сторони і сів на порожню лаву за порожніми нартами, чекаючи, що буде. Ієронім, сидячи важливо в кріслах і маючи перед собою маленький столик, на якому лежала закрита книга, заговорив вигукально, (не дочекавшись наказу): «Церковна історія є засноване на твердих свідченнях, від приватних оповідань до загальних міркувань зведене і до діяльного настанови в Церкві, і діяльне настанови, перетворене на церковь, і діяльне настанови спрямоване на Церкву внутрішньому стані наступних, безперервного її під особливим Промислом збереження від початку світу і дотепер». Це початок Введення в церковну історію – твір Філарета, книга класична. Закрита книга на столику була ця історія. Ієронім прочитав напам'ять потім все це Введення, дуже велике, буквально і урочисто. Закінчивши читання, він поважно встав, помолився Богу і підбіг до Філарета для благословення. Філарет з усмішкою, змішаною із задоволенням (бо то була його історія) і зневагою (бо це рабство, безглуздя, лестощі та лицедійство) благословив Ієроніма і потім надіслав йому книжку з написом: «За неробке викладання лекцій». Інший сучасник пише про Ієроніма: «Цей Ієронім був чоловік смирний і здатний більше молитися за людський рід, ніж у чому йому сприяти. Я жив з ним у світі і можу сказати тільки те, що й люди з негативно-добрими якостями не є марними в суспільствах» 52 . З цих свідчень сучасників не можна не бачити в характері Ієроніма якихось дивацтв, що доходили майже до божевілля. Але Філарет, підкуплений лестощами і людиноугодництвом Єроніма, оцінив у ньому лише твердість викладання, хоча згодом вибачався перед Гавриїлом у своїй помилці, як ми побачимо нижче. Тепер же, посилаючи, Єроніма до Орловської семінарії, він писав Гавриїлу: «Йому я не раджу пишатися не тільки паки, а й уперше. Прошу прийняти його прихильно і по-батьківському наставляти і керувати, нехай буде вдалий на службу. У нас він служив старанно і поводився скромно». Преосвященний Гавриїл рекомендував когось зі своєї єпархії в архімандрити, але таку людину, яка не надала заслуг і в характері вимагала випробування, – і наївно писав, що цього не згадано. Владика відповідав на це: «Хто не виявив заслуг і в характері вимагає випробування, як того рекомендувати до архімандрії? Не згадайте, – кажете ви; але худий будете помин, коли поставимо на місця тих, хто не заслужив і невипробуваних». У серпні 1823 року Государ Імператор Олександр Павлович прибув до Москви і був 25 серпня зустрінутий високопреосвященнішим Філаретом в Успенському соборі. «Великого і доброго Гостя, з Божої милості, прийняли і проводили ми благополучно, - писав він до друга свого і товариша. «Багато він молився з нами! Згадка цього відвідування довго радуватимете мене». Государ мав їхати і повз Орла та Севська; тому преосвященний Гавриїл просив у Філарета поради, як йому прийняти великого і доброго гостя. Московський святитель відповідав: «Якщо порада моя не запізниться, чиніть просто, не надто переймаючись і не поспішаючи, а спокійно виконуйте належне, покладаючись на Божу волю і на серце царево. У промові не хвалите Государя, а говоріть щось корисне і правдиве, - і то небагато. Можливо, я це погано виконав, але як умів і по совісті; а тому говорю мою вам посилаю» 53 . Преосвященний Гаврило, справді, говорив привітальні Государю Імператору промови і в Орлі та в Севську. Весною 1824 р. преосвященний Гавриїл у своєму листі до високопреосвященного Філарета, між іншим, писав, що він хоче проситися до Києва. Московський святитель відповідає на це: «До Києва, можливо, і звільнять; але навряд чи зважаться без доповіді Государю. Чи не краще відкласти до іншого літа? У цьому ж листі Філарет сповіщає Гавриїла, про кончину преосвященного Феофілакта (Ширяєва), єпископа Тамбовського, що помер 20 травня 1824 року, – у наступних висловлюваннях: «Ви допомогли мені оплакувати преосвященного Симеона 54 , а тепер допоможіть опаки. Служив, обідав, спочив, прокинувся, сповідався, помер. Щойно вірю; але не можна не вірити: пишуть звідти до преосвященного вікарія 55 . Нехай будуть блаженні ті, хто вмирає про Господа! Чи не повинно сказати і те, що за цими словами слід у Тайновидця: горе тим, хто живе на землі!». Преосвященний Гаврило на початку 1824 року мав чимале горе: у Севську згорів його архієрейський будинок. Святитель Московський пише з цього приводу: «Що Севський будинок згорів. - Горе не дуже велике. Припинилися видатки його зміст; а вам він на що був? Бачите, як легке чуже лихо. Своя у вас, мабуть, не така легка. Але що ж робити? Згорить і земля, і що на ній справи. Навчіть мене робити справи, які не згоряють і не спалюють, але слідом ходять і ведуть у житло, що не згорає» 56 . Влітку 1825 року преосвященний Гаврило мав нагоду особисто познайомитися з тодішнім ректором Петербурзької академії, о. архімандритом Інокентієм Борисовим, який був уродженець Орловський, навчався в Севській семінарії і на шляху з С.-Петербурга відвідав її і був, здається, ревізором. У всякому разі, він знайшов її не в блискучому стані, чого й мало очікувати за такого ректора, яким був Ієронім. Це був перший випадок знайомства Гавриїла з Інокентієм. Після від'їзду Інокентія в С.-Петербург, Гавриїл писав йому в жовтні 1825 року: «Випадок знайомства нашого хоча не так приємний, але знайомство це є моє придбання, найдорожче. Любити вас і шанувати почав я з тієї хвилини, як побачив, і не перестану, хіба ви відкинете, чого, однак, не чекаю. Хай не марно буде моя надія, – прошу вас». Потім преосвященний Гаврило описує стан своєї семінарії в наступних рисах: «Після відбуття вашої високопреподобності з Севська, вид семінарії став кращим. По-перше, у церкві стоять тихо; вступили у терені вчення з молитвою; від'їзд мій до Орел пішов у суботу; чиновники семінарії проводили межі тамтешніх володінь моїх. Один о. архімандрит Ієр. 57 не виходив, що йому простіше, а мені важко з жалю до нього. Тільки, де спільне страждає, там про приватне хвороби не повинно. Господь дав йому втіху іншим чином, а з нас скорботи його, здається, не стягне. Заспокоїмося і будемо побратимові допомагати з усіх боків. Я просив владику милостиво прикрити опущення його, як би я помилуваний був. Не міг не торкнутися і вашої високопреподобності в листі, хвалюючи вас, бо серце віддане вселяло». У цьому ж листі преосвященний Гавриїл просив Інокентія дозволити надрукувати ті дві промови, які він говорив в Орлі та Севську, під час зустрічі Государя Імператора Олександра Павловича. «Сівські жителі, – пише він до Інокентія, – переконують мене забезпечити їхньою промовою, яку я мав щастя нині вимовити Государю Імператору. Випадок для них і всіх нас важливий, а не моє заперечення. Чому не можна, тато, розглянувши, дозволити її надрукувати разом із колишньою, казаною в Орлі, у зв'язку їх між собою. Якщо бажаєте щось приправити, пошту за благодіяння. Потрібне формене до цензури ставлення, виконаю, тільки хочеться, щоб час не губився» 58 . Наприкінці 1825 відбулися надзвичайні події: смерть Государя Імператора Олександра Павловича і сходження на престол Миколи Павловича. Мудрий і обережний святитель Московський лише коротко повідомляє про це свого друга. Він писав йому: «Багато пережили ми у небагато днів. Багато втратили у покійному Государі. Слава Богу, що, за звістками, у новому Государі багато чого знайти сподіваємося. Хай допоможе йому Бог! Государ Імператор Олександр Павлович помер у Таганрозі 19-го листопада 1825 року, і оскільки тіло його мало бути провозимо повз Орло, то преосвященний Гавриїл просив у святителя Московського надіслати йому проект церемоніалу московського для зустрічі тіла спочившего Імператора. Владика відповідав: «Тепер вірно, що тіло в Бозі покійного Государя піде повз вас; – за вашим бажанням надсилаю проект церемоніалу для місцевого повітового міста. Московський церемоніал для вас великий і ще не закінчений через брак деяких відомостей». Преосвященний Гаврило дякував покровителю своєму за його настанови. Владика смиренно відповідав: «Що називаєте ви моїми настановами, я не знаю. Можливо, що я іншим проповідую, не будучи ключим сам. Вибачте мене» 59 . Один із своїх листів високопреосвященний Філарет починає так: «Невибачливо я винний перед вашим преосвященством, коли тямлю, як довго не писав до вас. То немочі, то справи, то окаянное відкладення, – вина більшої частини проступків, що довго тривають, непомітно забирали час. Дбайливо дякую вам за кілька спогадів про мене, супроводжених благими бажаннями. Хай Господь віддасть вам благословення, і остання більше перших. Дякую за пораду – берегти здоров'я. В силах я тепер краще, але очі часто нудьгують і тупіші стають. І не знаю, чи за нинішніх обставин краще здоров'я, чи неміч, щоб поступитися тягарем тим, які краще нести можуть». Після цих рядків святитель Московський писав Гавриїлу про ректора Орловської семінарії Ієроніма: «Дуже шкодую я про пригоди в вашій семінарії і дивуюся 60 . Ректорові і при відпустці я радив, і після когось наказував, як можна на все запитувати вашого керівництва. І з Петербурга, за правилами преосвященного Григорія, знаю, що не був би посланий на важливу посаду помічений. Так важко розуміти, що може вийти із новгородця». «Готують новий перелом до училищ; нехай дарує Бог краще!». Справа про духовні училища була дуже близька серцю Московського святителя, тому що він брав головну участь у їхньому первісному устрої. Перелом полягав у тому, що училища були відокремлені від семінарій, – що могло служити до правильного розвитку освіти училищного. «Чи чули пригоду з моїм катехизисом? – пише далі святитель Московський. «Владика 62 знову пише мені, що ніхто не сумнівається в його православ'ї, нижче сам міністр, який заступається за вигнану слов'янську мову. І проте міністр освіти (Шишков) ускладнює справу, затверджену Синодом і самим Государем. Скажіть мені на дозвіллі, що ви думаєте про цей випадок, який мало для мене зрозумілий» 63 . Чи сказав щось преосвященний Гаврило з цієї нагоди, невідомо. Рекомендований Філаретом і визначений у ректора Орловської семінарії архімандрит Ієронім переведений був потім до Вятки на посаду ректора семінарії. «З Ієронімом, – писав святитель Московський до Гавриїла, – відбулася правда. І я соромлюся дещо, що рекомендував його, повіривши свідченням. Втім, свідчення про нього тут згідно були добрі; один я підозрював його в безглузді і не повірив своїм підозрам проти згодних свідчень людей, які знали його близько і довго. Винен» 64 . Наближався час коронації Государя Імператора Миколи Павловича; всі нетерпляче чекали на неї, але достовірно ніхто не знав про час її. Преосвященному Гавриїлу хотілося відправити ікону від своєї єпархії у вітання Государю, і він просив у Філарета і поради та звістки про час коронації. Святитель Московський писав йому від 30 червня 1826 р.: «Коронація віддалялася, тепер, кажуть, наближається більше обіцяного. Чи не наприкінці липня? Однак це ще ворожіння»65. Однак на початку серпня стало вже достовірно відомим, що вона відбудеться 22 серпня. Тому високопреосвященний Філарет від 5 серпня писав Гавриїлу: «Тепер можу сказати вам, преосвященніший владико, що не зайве буде, якщо надішлете архімандрита чи протоієрея з образом від вашої єпархії для привітання Государя Імператора з коронації. До 17 або 18 дня цього місяця ще не пізно буде»66. За вчинення коронації архієпископ Філарет зведений був у сан митрополита. Немає сумніву, що високопреосвященніший Філарет і до коронації, і під час її чекало дуже багато турбот і праць, як по Москві, так і по Трійце-Сергієвій лаврі; але ми бачили, що він не залишав і в цей час порадами та настановами свого друга та товариша, преосвященного Гавриїла. А потім і після коронації митрополит Філарет продовжував, за своїм прихильністю до нього, навчити і наставляти його у важливих випадках єпархіального управління. Але можна помітити, що тепер преосвященний Гавриїл, підбадьорений прихильністю до себе нового великого світила, преосвященного Інокентія, вже не з такою покірністю, як раніше, слухав цих настанов і порад, а вступав у суперечки зі своїм покровителем і другом. Це можна бачити з наступного листа митрополита, від 7 січня 1827 року: «Збираючись відповідати вашому преосвященству на довге послання на короткому аркуші, я отримав від вас сьогодні ще коротке на довгому. Дбайливо дякую, що не забуваєте мою негідність у ваших молитвах. Молюсь і про вас, нехай благословить вам Господь нове літо, що настало, ходити в оновленні життя і сили, до поширення оновлення життя в чадах довіреної вам церкви, поки ще є старі люди. — Вибачте мені, брате, якщо один із листів моїх приніс вам скорботу. Можливо, зухвало і я суджу, багато в чому гідний сам засудження більше за інших. Але я думаю, що корисно нам бачити неприємний бік наших справ для здійснення їх: з цього вчинив з вами, сподіваючись, що ви не прогніваєтеся. Якщо хочете платити мені тим самим, - простягаю руку прийняти цю плату. Правду кажіть, що для підлеглих архієрея потрібно, щоб справи його були належним чином перед Св. Синодом. Але тому я говорив вам про обережність у рішеннях, яка є справжнім засобом для того, щоб Синод добре дивився на справи ваші і, зі свого боку, збільшував силу вашої дії на підлеглих. Якщо ви віддаєте перевагу старому порядку училищ, то я вас не розумію. Ми разом з вами навчалися у лаврі. Що там завидного? Уся премудрість полягала в тому, щоб написати вірші до 18 листопада 67 . Богослов'я навчав нас незрілий вчитель (царство йому небесне!), принаймні, з старанністю. А як навчали нас філософії? Що сказати про історичні науки? Недолік цей мені чутливіший, ніж вам, коли мене, що не вчився, змусили вивчати церковну історію. Чи підпорядкованість була завидніша за ту, на яку ви скаржитесь, – навіть перед Платоном? Нема чого поширюватися. Старші нас із вами у навчанні та архієрействі зізнаються, що у старих училищах було гірше. Скажу одне на підтвердження моєї думки про підпорядкованість: Платон називався директором Московської академії, і завжди скаржився на її непокору. Зловживання тих, хто бере участь в управлінні, треба виправляти порядком, а не кричати, бо кричати - не начальницька справа. Мені здається, що ми, – списую ваш вираз, – ні в що рогатого не поставлені до училищ; хіба хто сам створить собі роги залізні і скаже: цими рогами збоду семінарію. Наприклад, – кажете ви. Подивимося, що показує приклад. Говорять, що інспектор шукає свідків ваших слів. По-перше, це кажуть, можливо, ябедники, і розкопувати це домашнє сміття не варто. По-друге, ви самі кажете, що інспектор божевільний. По-третє, що б не говорили за рогом, – столи, однак, стоять так, як ви наказали поставити. Де ж непідпорядкованість?... Про будову семінарії не дано знати архієрею? Чого ж він чекав? Хіба не написано в статуті, що ніякий журнал, що вартий його уваги (а він може, якщо хоче, все до останньої літери вшанувати вартим його уваги) семінарського правління не проходив повз нього? Ви наважилися залучити на себе громи? Порожній. На уявлення ваше погодилися, бо справа звичайна, і тільки не хотіли засмутити вас, коли не сказали, що ви без уявлення мали право увійти в справу і розпорядити її. Скажу і я вам слово: досить для дебатування. Ніщо не рухає вас ні на північ, ні на захід. Будуйте і робіть у світі і видимі та невидимі храми Бога живого! Чи можна цікавити, що таке NOCTURNAE LUCUBRATIONES? Що учень риторики Мусатов самовільно взяв із казана каші, це така довідка для студента, вчителя та священика Мусатова, в якій SUMMUM JUS є SUMMA INIURIA. Знову я насперечив багато. Мир з вашим духом; прошу і собі від вас світу»68. У преосвященного Гавриїла були родичі; рідна сестра його зі своєю заміжньою дочкою та дітьми її проживала з ним в Орлі, Одесі, а потім і у Твері; цих родичів він наблизив до себе і слухався їхніх порад. Крім того, він, по доброті свого серця, мав слабкість прив'язуватися до келійників і до домашніх секретарів своїх, які зло зло вживали його довіру. Ця прихильність до келійників і секретарів особливо посилилася в ньому на старість, в Одесі та Твері 69 ; але, мабуть, і в Орлі вона помітна була. Внаслідок цього виходили з управління єпархіальними справами зловживання, слух про які сягав Св. Синоду. Без сумніву Філарет у Синоді захищав свого друга по можливості. Але чутки були такі наполегливі, що Св. Синод доручив екзарху Грузії, Йоні 70 , що вирушав із Синоду, навідатися про порядки управління преосвященного Гавриїла. Екзарх дивувався цим порядкам, і Св. Синод не забарився дати знати про це Гавриїлу. Тоді преосвященний Гаврило звернувся до митрополита Московського з листом від 19 січня 1827 р., в якому скаржився на умовні силогізми Св. Синоду, як він називав зауваження Св. Синоду. Митрополит Московський відповідає йому від 7 квітня 1827 року. «Бажаю вам великодушності, терпіння та логіки, що відповідає логіці св. Синоду, – писав він другу своєму та товаришеві. «Не знаю я умовних силогізмів, які вам надіслано зі Св. Синоду; але не гнівайтеся, не поспішаю я звинуватити його в неправильному висновку наслідків. Преосвященний Йона, подорожуючи з Синоду, дивував вашим силогізму. Як ви хочете, щоб я не повірив більшості голосів і пристав до одного голосу – судді у своїй справі? Прислів'я тому, кого три людини називають п'яним, велить лягати спати. А чиє рішення кілька людей визнало погрішним, тому слід пильнувати свої справи. Ось моя думка і, якщо завгодно прийняти, пораду». Далі, вказуючи на головну причину скарг на друга та товариша свого, святитель Московський пише: «Погляньте, чи немає ближче насіння напастей. Писано: порази людині його домашні. Це слово не раз збувалося над єпископами, коли вони дуже близько оточують себе родичами і без обережності приймають їхні поради і клопотання. Маючи вуха чути та чує!» Після цього докору, дуже ясного і сильного, святитель звертає увагу на іншу слабку рису в характері преосвященного Гавриїла, – на зайве заняття його співаками: «Чи займаєтесь співачими, як і раніше? Бажав би я, щоб ви вже набридли та перестали. Нехай регент налаштовує хор, а єпископ поширює дух гармонії в церкві, нехай буде вся вона єдиним духовним хором і Божим органом». «Вибачте моїй зухвалості, – закінчує свій лист митрополит Філарет, – і помоліться за мою неміч. Можливо, ви здогадаєтеся, чому я зухвалий з вами, не маючи зухвальства до себе» 71 . Преосвященний Гаврило, мабуть, образився на друга свого і покровителя і написав йому у відповідь на його листа, що він слухає брехливих уст дієслова про нього. Тоді святитель Московський відповідає йому: «Не знаю, яку основу маєте ваше преосвященство думати, що я слухаю брехливих уст дієслова про вас. Я майже не чую про вас, крім Св. Синоду; і принаймні з багатьох причин охоче слухаю те, що за вас, а не те, що проти вас». Далі митрополит Філарет вказує на дві справи, які зналися на Св. Синоді, – одна справа Милорадовича, – а інша священика Посільського. Про першу справу митрополит писав: «Ви мені скаржилися на справу Милорадовича; я не читав і не чув цієї справи; але ті, що судили це, разом і порізно говорять не за вас. Що ж мені робити? І тепер, як і раніше, думаю і по-братському вам кажу, що краще нам довіряти суду Св. Синоду про нас, ніж суду нашому про себе». «Як розглядали справу священика Посільського, – писав далі митрополит Філарет, – не можу вам розповідати, бо не повинно за дверима присутнього місця говорити про те, що відбувається там не при відчинених дверях. Але скажу вам мою думку, що одна чи дві резолюції ваші, натягнуті проти підсудного не вчасно, або сильніше, ніж справа вимагала, забирають у вас частину належної сану вашому довіреності, закривають частину провини винного, і тому, хто знає потребу не роняти начальника перед воно не проти правди зроблено. Надсилайте швидше цю справу; я цікавлю бачити розв'язку, можливо, не пустою цікавістю ». У семінарії Орловської тривала негаразди, і частка цієї негаразди падала на самого преосвященного Гавриїла. Так, він не видаляв з посади економа семінарії, поміченого за ревізією в заворушеннях, дозволяв ректору семінарії у навчальний час тижня на два або більше відлучатися від семінарії без ґрунтовного розпорядження про ректорську посаду. Інспектор семінарії доніс про це і семінарське і академічне, правління, і останнє звільнило з посади семінарського економа. Преосвященний Гаврило скаржився на таке повідомлення інспектора і на таке рішення академічного правління митрополиту, і називав інспектора божевільним, і саме академічне правління нездоровим. Філарет пише йому: «Чи хворий ваш інспектор, – не знаю, не знаю й того, чи здорове академічне правління, якщо воно крадькома відхилило людину, яку визначено не ним, а вищим начальством. Але поміркуйте наступне: Коли у вас при семінарії залишився той же економ, якого заворушення відкриті колишньою ревізією, (зауважте, що економ визначається єпархіальним архієреєм), а тому ймовірно і те, що чути про нинішні його заворушення, – коли ректор у навчальний час тижня на дві чи більше відлучається від семінарії цій події, яку не можна приховати, подібно до голки, інспектор пише в семінарське та академічне правління, – коли помітно, що за семінарією є вже стороннє спостереження, яке можете мати подальші наслідки, – тоді, якщо начальство приймає піклування, скільки про добробут місця, стільки ж і про запобігання йому від наслідків, – повторюю, – чи потрібно вам гніватися чи скаржитися, чи не потрібно справді ближче вникнути у стан семінарії і потурбуйся про справжній її благоустрій». «Будьте мудрими, як змія, і цілі, як блакитні, - це правило дано нам на всі випадки життя, і у важких не недостатньо». Так закінчував лист святитель Московський. Преосвященний Гаврило над цим листом своєю рукою написав: «Листопада 14-го. Дай, Господи, терпіння» 72)! Цей лист дуже засмутив преосвященного Гавриїла, і він скаржився і кричав на митрополита, і, як здається, писав до новообраного свого благодійника, Інокентія, якого митрополит недолюблював; писав він про це і до Московського архіпастиря, і цей останній незабаром пише новий лист своєму другові і товаришу. «Не будьте кричати на мене, преосвященніший владико. Мої слова не переломлять вам кісток; якщо я говорю правду, прийміть і вживіть, а якщо неправду, вибачте мені, і кінець справі. А що я маю сміливість говорити вам, тому причину, можливо, самі собі уявіть, і не відкинете. «Якщо не маєте досади на Милорадовича, на що й казати, як він живе з дружиною, і що зробив його секретар; не про це справа. Хтось свій тягар понесе. «Про Посільське, що я помітив у ваших резолюціях, тепер не пам'ятаю, і тому не стану про це змагатися з вами далі. А що я бажаю швидше бачити його справу, це не проти вас; тільки повторюю, що не можу вам за порогом повторювати, що говорено в храмині поради, хоч би то було й мною. «Але щоб ви зрозуміли мою думку про обережність у рішеннях, нагадаю вчорашній приклад. – Як визначити вчителя у священика туди, де немає місця; і коли місце відкрилося, відігнати його геть? Як залишити його без грамоти, Бог знає, до чого? Як вчителя послати в село на місце учня, і цього віддати перевагу для міста? Як послухати прохання подьячего у визначенні священика, його родича? Подьячему слід було кинути його прохання про це. До чого нарешті проповідувати себе Лівенським парафіянам, щоб вони довіряли своєму архіпастиреві, тобто мені? – Улюблений архіпастир! Довіреність набуваємо, чи ні, ділом; а вимагати цією резолюціями не благонадійно. Люди швидше розсміються, ніж будуються, чуючи цю резолюцію». «Інспектор, видно, не при здоровому глузді; його видалили. Але судіть самі, як у навчальний час кинути семінарію на два тижні на божевільного інспектора. Ви віддаєте перевагу старому порядку в училищах; Чи бувало тоді, щоб ректор у навчальний час поїхав з такої причини, як освячення церкви, на два тижні? Хіба нема кому, крім ректора, це зробити? - Ось ви подали причину ще написати закон і покласти нові пута архієреям, щоб вони не сміли так без потреби відпускати учнів у навчальний час; а потім ви ж скаржитиметеся, що руки пов'язують; хто винен»? Ці новонаведені факти, разом із колишніми, до очевидності, доводили, що преосвященний Гавриїл сам багато в чому був винен, як в управлінні єпархією, так і в управлінні семінарією, і що йому кричати на митрополита гріх було. Щоб трохи пом'якшіть свої викриття, митрополит писав ще: «Сперечаючись з вами багато в чому, і в окулярах не хочу вам поступитися; ви починаєте їх вживати, а я давно вживаю. Коли і в окуляри писати не в змозі буду, тоді будете покійні від моїх листів, а тим часом майте терпіння і згадуйте слово, що достовірніша суть виразки друга, ніж вільна лобзання ворога» 73 . Чи не прозрівав мудрий святитель Московський улесливих відносин Інокентія до Гавриїла і чи не вказував на ці стосунки в останніх словах своїх? Після цього листа святитель Московський довго не отримував від Гавриїла жодних звісток і думав, чи не розгнівався на нього друг його та товариш за його багатословие; але виявилося, що лист, надісланий від Гавриїла, був у дорозі 17 днів. Втім, лист складався лише із трьох рядків. «Я зрадів йому, – пише Філарет преосвященному Гавриїлу у відповідь на цей лист, – незважаючи на тристрокову стислість його, бо приходила спокуса тлумачити вашу мовчанку, як покарання мого багатоглаголання перед вами. Тепер бачу, що якщо й гніваєтесь, проте не до кінця. Але якщо я заслужив покарання, то карайте мене за законом: око за око, викриттям моєї необачності за мою пораду про обачність. Це було б чудово. А якщо це знову з мого боку багатоглаголання, і пропонований рід покарання за це вам не до вподоби, то вибачте мені і не позбавляйте хоч тристрокових іноді листів, які свідчать, що спілка любові між нами не переривається, чого щиро бажаю» 74 . У 1828 році була призначена ревізія в Орловську семінарію. Ревізор знайшов деякі недоліки в семінарії, які залежали від найпреосвященнішого Гавриїла, і, мабуть, вимагав від нього деяких пояснень. Гаврила це не сподобалося, і він у травні місяці скаржився святителю Московському, що був тоді в С.-Петербурзі, і вказував на дії ревізора, як на такі дії, які послаблюють владу місцевого архієрея в очах його підлеглих. Митрополит відповідав йому від 8 травня того ж 1828 року: «Не бачите, що ревізор багато разів твердить семінарському правлінню, щоб не робили без архієрея. Ревізор вимагає, без сумніву, того, чого вимагають училищні ухвали, і що скрізь спостерігається, де є порядок. Хто звелів і вам не вимагати цього раніше чи мовчати про невиконання? Що змушує і тепер боятися протиріччя? Наказуйте законно і вимагайте виконання, і буде». Справа про семінарію Орловську доставлено було в Св. Синод, там було заслухано і зробило в членах Синоду, в тому числі і в Московському святителі, здивування. «Як ви попускали ректору свавілля, а іноді і коритися змушували його недоречно, наприклад, посилаючи в навчальний час на слідство, ніби в цілій єпархії немає кому цього зробити, крім цієї людини, ще нового у справах і зайнятого своїми». У Св. Синоді, за розглядом справи про семінарію, – причому, без сумніву, митрополит Філарет зумів виставити Гавриїла, як «людину, яка припустилася помилки в заплутаній справі», думали було перекласти Орловського єпископа, який керував третьокласною єпархією, на другокласну. Сповіщаючи його про ці припущення, святитель Московський писав йому: «Якщо міркування (Св. Синоду про зведення вас на другокласну єпархію) вступить у справу, то ви матимете на вашу користь свідчення Св. Синоду. А якщо й перекладені будете, то отримаєте добрий випадок, при вступі на нове місце, взятися за справу з увагою та обережністю проти труднощів, випробуваних у колишньому місці. Не забудемо прислів'я: вік живи, вік навчайся». Так керував і по-батьківськи наставляв свого товариша та друга святитель Московський Філарет, коли той був єпископом Орловським. У листах Філарета дихає щире прихильність до Гавриїла, батьківська турботливість про його правильну діяльність як в єпархіальному управлінні, так особливо в семінарських справах, і водночас видно і могутнє заступництво за нього у Св. Синоді. А в преосвященному Гавріїлі стали виявлятися такі риси, які свідчили ніби про охолодження його до свого благодійника та покровителя. Преосвященний Гавриїл 22 травня 1828 р. був переміщений на кафедру Катеринославської єпархії. У Катеринославі преосвященний Гавриїл святительствував майже дев'ять років до 9 травня 1837 року. Вітаючи його з цим переміщенням, митрополит Філарет писав йому: «Вітаю ваше преосвященство на новому престолі. Нехай буде нове служіння ваше у благодаті та світі». І потім, як і раніше, під час управління преосвященного Гавриїла цією єпархією святитель Московський не залишав свого друга своїми дружніми, чи вірніше, батьківськими настановами та своїм заступництвом. Видно, преосвященний Гаврило незадоволений був таким перекладом і спочатку ж скаржився митрополиту Філарету на те, що його перевели з півночі на південь, що собор у Катеринославлі не дуже гарний, що в архієрейському будинку господарські розпорядження його попередника були невдалими. У відповідь ці скарги святитель Московський писав йому від 17 вересня 1828 р. наступне: «Що за біда, – відповідає він у перший пункт скарги, – «що з холодної країни перейшли у теплу? Це, здається, краще ніж навпаки». І ще: «Вам не хочеться на південь, а мені важко мандрувати на північ. Ось і тепер звуть; а в нас уже неодноразово був сніг; я щодня застуджуюсь і навіть починаю рознемагатися. Хто на нас потрапить? Старатимемося ж жити не як хочеться, а як Бог велить». Преосвященний Гаврило скаржився на те, що собор не чудовий. І справді, собор вимагав перебудови, і справа про це була вже у Св. Синоді. Святитель Московський цього пише: «Побудуйте новий, і прозвешся здатель огорож. Справа про побудову собору в ході». Щодо скарги Гаврила на погане розпорядження та господарству в архієрейському домі його попередниками, святитель Московський писав: «У домі попередник 75 попередника 76 вашого видно, що невдало розпоряджався. Це вже видно у Св. Синоді за уявленням вашого попередника. Це дасть силу вашому уявленню про це, якщо знайдете потрібним зробити це». Очевидно, Московський первосвятитель не дуже наполягав на новій виставі у Св. Синоді з боку преосвященного Гавриїла, тим більше, що і сам Гавриїл залишив господарство архієрейського будинку в Орлі не в дуже блискучому вигляді. У тому ж листі митрополит Філарет пише: «Чую, що й попередник нинішнього Орловського єпископа 77 залишив тамтешнє господарство не в найсприятливішому вигляді. Як можна навіть платню витратити не на платню»? 78 У Катеринославі преосвященному Гавриїлу, за Високим наказом, слід було розпочати спорудження кафедрального Преображенського собору тому місці, де він було закладено блаженні пам'яті Імператрицею Катериною II; він і приступив до цієї споруди в 1830 р., причому митрополит Філарет багато сприяв йому своїм клопотанням у Св. Синоді, при відправленні грошей на будівництво цього собору. «Справа про побудову собору в ходу, – писав він до преосвященного Гаврила в першому ще своєму листі до Катеринославля, від 17-го вересня 1828 року. «Про гроші для вашого собору, – писав він іншим разом (у листі від 5 квітня 1832 року), – я нагадував. Уповільнення було у міністерстві фінансів, але тепер асигнування відбулося. Я просив поспішити рештою виконавчого листування. Так я доручив ваше доручення» 79 . Листи митрополита, які містили настанови і настанови, очевидно, засмучували преосвященного Гавриїла, і він іноді довго не писав до свого друга і покровителя, а потім сам же дорікав святителю, чому він йому не пише. На один із таких листів митрополит відповідає йому так: «Ваше преосвященство визнали півроку мого мовчання, і в покуту мені мовчите самі півроку. Приймаю покуту і, щоб виконати її з слухняністю, бажаю знати, на скільки часу призначена покута, і з тим, щоб і я продовжував мовчати, і не смів сказати, що я, святословлячи чи не марнословлячи, є все одно вашого преосвященства покірний слуга». Тим часом у 1830 та 31 роках страшна холера спустошувала багато областей Росії та поглинала безліч жертв. Преосвященний Гаврило писав у 1830 році до первосвятителя Московського, що хвороба вже в його області, і просив настанов, як йому діяти. Митрополит відповідав: «З вами хвороба в одній області, а зі мною в одному місті; і в мій дім злегка штовхалася, але економ не пустив її без лікаря. І я іноді відчував себе напередодні хвороби, але ще довго терпить Господь. Втім, не докоряйте холеру ім'ям злий. Вона шанує добре. У тридцять холерних лікарень, або близько цього числа, ходили в мене по черзі, щодня, до ста священиків, і шість тижнів холера не чіпала жодного з них. Але не любить вона ні зайвої зухвалості, ні зайвої боязкості, особливо нестримності; Отже, навчайте обережності, помірності, надії на Боже провидіння» 81 . У квітні 1832 року митрополит Філарет повідомляв преосвященного Гаврила, що до нього призначений у ректори семінарії архімандрит Анастасій (Лавров), «схвалений, – як писав у своєму листі митрополит Філарет, – «колишніми його архієреями. Бажаю, щоб він вам був приємний, а ви його керували до подальшого вдосконалення». Але це призначення знову було невдало 82 . Новоприбулий ректор завів нові порядки в семінарії – про що преосвященний Гавриїл писав до Філарета; – але сам же Гавриїл у своєму листі згадував, що ці порядки заведені без його відома, і він не знає, чи на краще вони будуть. Митрополит відповідає: «Навіщо з новим ректором змінюється порядок у семінарії, і ви не знаєте, чи на краще»? Будь-яка зміна в семінаріях, створених за планом і проектом Філарета, без сумніву, не могла подобатися йому, тим більше, що сам архієрей пише, що він не знає, чи на краще ця зміна. «Жодна зміна в семінарії не повинна проводитися в дійство, – писав Філарет до преосвященного Гаврила, – перш ніж ви розглянете, чи на краще вона. Не розумію, – додав ще Філарет, – чому деякі архієреї ставлять себе осторонь семінарії. Архієрей має право і обов'язок керувати свою семінарію; тільки не має чинити проти статуту, як і в консисторії проти закону. Це не зайвим здалося мені сказати на вашу звістку, щоб не було непорозуміння непотрібного» 83 . 1833 року преосвященний Гаврило сказав проповідь про покаяння і з дозволу Московського комітету духовної цензури надрукував її. У С.-Петербурзі побачили, що проповідь ця і дуже довга, і не відповідає духу та характеру церковної проповіді; і здається, докоряли Філарету за те, що Московський цензурний комітет так необережно припускає до друку такі проповіді. Митрополит прочитав проповідь і в своєму листі до Гавриїла розібрав її, як то кажуть, по кісточках. У цьому листі він вживає між іншим такі вирази: «Аще іншим несмо апостол, обох вам єсмь. Якщо я не скажу вам правди, хто скаже? Що за проповідь у 70 сторінок? Хто міг її вислухати? А якщо це кілька проповідей, то навіщо дурити православний народ і називати одним»? Потім наприкінці розбору проповіді митрополит із суворого критика переходить у лагідного та доброзичливого сповіщувача. «Подумаємо, коханий брат, чи зрозуміло, чи корисно вчимо, – чи ведемо на шлях підлеглих вчителів, чи збиваємо зі шляху, якщо, наслідуючи приклад архієрея, почнуть грати словом священного писання, як заманеться. Упокоримо свій помисл, зменшимо довіру до себе, випробувамо свою справу перш, ніж вона піде в народ. Раджу вам це, як собі, і собі, як вам. Дуже радий буду, якщо відповідатимете мені такою ж відвертою порадою, а не гнівом. Якщо ж і розгніваєтеся, то це мені не завадить бути з щирою до вас любов'ю» 84 . 1834 року преосвященний Гаврило просив у митрополита економа для своєї семінарії з Москви; святитель відповів: «Економа для вашої семінарії у Москві знайти не сподіваюся. Ті, хто живе в Москві, здебільшого отримують до неї пристрасть і неохоче йдуть в інші єпархії. Якщо викличеться якийсь шукач пригод, то гріх було б дати вам такого» 85 . У 1834 році, восени Государ Імператор Микола Павлович, разом із Государем Спадкоємцем, Цесаревичем Олександром Миколайовичем, відвідав Москву та Сергієву лавру; митрополит Філарет мав щастя зустрічати його і в тому, і в іншому місці, і писав про це Гавриїлу. У листопаді того ж 1834 р. преосвященний Гавриїл до дня народження високопреосвященнішого митрополита Філарета, який святкував цей день 1 грудня, надіслав йому вітання у віршах. Митрополит, прочитавши вірші, мабуть, посміхнувся до такої витівки свого лаврського товариша та друга, – і нічого не відповідав йому. Але коли цей друг сам нагадав йому про цей лист і разом з тим просив у нього поради та настанови, що йому робити, як прийняти Государя, якого чекали до освячення нового кафедрального собору в Катеринославлі, тоді владика написав йому: «Невже не відповідав я ще вам і на той лист, в якому ви стали? Якщо так, то бачите, як мало я здатний навіть запозичувати пиїтичне одухотворення. Мені соромно було писати, читати і слухати лаврські вірші: ось який спогад залишила в мені лаврська поезія. з цього не важко вам укласти, як недостойний я бути предметом віршів, з якими так мало вмію поводитися». «Питання ваше, що робити у разі відвідування Високого Гостя, справді гідне роздумів: бо не знаєте, коли Господь дому прийде. Що робити за чином, ви, гадаю, бачили, коли були в Петербурзі. Я можу додати, чого не робити, саме: не складати віршів і не вживати чогось вишуканого, до чого смак був, але минув» 87 . 1-го грудня 1835 року, до дня народження свого Філаретом, і 1-го січня 1836 року Гаврило писав до Московського митрополита вітальні листи і пропонував йому деякі питання. Митрополит не тільки відповідає на поставлені йому запитання, а й додає дещо від себе. «Ви питаєте, – пише він, – невже ви не заслуговуєте на увагу до праць ввірених»? Преосвященний Гаврило, очевидно, розумів своє уявлення у Св. Синоді про нагороди членам консисторії. Митрополит відповідав: «Дозвольте мені запитати взаємно: чи подав вам Св. Синод причину такого питання? З кожним начальством трапляється, що не всяке уявлення задовольняється. У вашій же консисторії, скільки пам'ятаю, були справи, які раніше могли заважати успіху уявлень. Тепер, здається, перешкод менше, і уявлення може бути успішнішим». Друге питання полягало в тому, чи не потрібно для греків перекласти з російської на грецьку деякі повчальні книги? – Святитель відповідав: «Для греків потрібно перекладати російську на грецьку, чи краще привчати їх до російської, щоб більше обрусіли? Розміркуйте про це питання, за місцевими знаннями, уважно; і якщо неодмінно потрібно грекам грецьке, то уявіть Св. Синоду згадані вами переклади для друку». Преосвященний Гавриїл писав ще, що він бажає піднести в дар Московської академії Мойсея п'ятикнижжя єврейською мовою, писане на пергаменті в 1142 році після Різдва Христового і піднесене йому від євреїв-караїмів в Євпаторії, і запитував про те думки у Філа. Святитель відповідав: «Якщо вам завгодно подаруватиме Московській академії єврейський рукопис, він буде вшановувати вас своїм благодійником за цей чудовий дар». Коли рукопис було піднесено, митрополит писав Гавриїлу: «За п'ятикнижжя дякує вам і комісія духовних училищ; а я, якщо завгодно Богові, збираюся їхати дивитися ваш чудовий дар нашої академії». Вирішивши питання преосвященного Гавриїла, митрополит далі пише йому: «Тепер поговоримо понад відповідь. «Чи чуєте, що вашого ректора 88 перекладено? Мені звідкись чується, що він дуже бажав перекладу, утруднений переважним впливом світських людей у ​​семінарії. А він, кажуть, людина хороша. Отже, треба вам звернути увагу, чи не втратили хорошу людину від того, що невдоволено підтримували її; і чи не шкідливий для місця вплив, від якого навіть начальник змушений був тікати». Подальше життя ректора показало, що святитель Московський мав про нього не зовсім правильні відомості. «Інспектору семінарії набагато краще було б вибрати бути з духовних. Тепер, можливо, світські професори, що бенкетують і танцюють, посіяють і в учнях смак до світського. Говорячи це, я не суджу, бо не можна судити здалеку, за припущеннями; але даю премудрому провину міркувати і вбачати, що добре, і що може бути кращим». «Як вам не соромно, – пише далі святитель, – справи про вступників у православне сповідання відсилати до керуючого справами іноземних сповідань? Як не здогадатися? Дозвольте мати на увазі, що зведення законів не забороняє сходити до законів, з яких він скорочений, і що це особливо потрібно стосовно церковного управління, якого зведення законів стосується лише частково »89. Того ж таки 1836 р. навесні преосвященний Гавриїл щось занудився і висловив митрополиту бажання – піти на спокій на заході днів своїх, і водночас з докором вказував на те, що нібито колишній ректор доносив йому – митрополиту – про семінарію і скаржився на нього самого. Митрополит на цей лист відповідає: Що за меланхолія прийшла на ваше високопреосвященство говорити про захід? Пасіть на сході і спочивайте опівдні... - Колишній ректор ваш нічого не доносив мені, бо я ніколи не був з ним у листуванні. Що я чув, чув не від нього, а від когось більш гідної довіри». Відобразивши від себе всяку підозру щодо хибних донесень на семінарію та скарг на самого Гавриїла, митрополит далі з дружнім докором каже йому: «А ви навіщо доносите на мене вашому інспектору? Я говорю з вами по-братськи і від вас можу отримати спростування на мої слова. Навіщо Кутузову 90 писати до мене заперечення на мої листи? Чи були б ви задоволені, якби я вашого листа показав Анастасію? 91 Преосвященний Гавриїл хотів мати у себе добрих ченців і хотів виписати їх із московських монастирів. Владика відповідав йому: «Монахів не можна виписувати, як товар; треба завести їх, – а це робиться увагою управління». Танцюючі і професори, що бенкетують, тим самим допускали деякі витівки, а на них дивлячись, допускали витівки і семінаристи; преосвященний Гавриїл питав владику: хто ж повинен угамовувати ці витівки? Владика відповідав: «Семінарські витівки виправляти – справа ректора, а ваше – дивитися, щоб ректор виправляв їх, і підкріплювати його в тому; вгамовувати ж професорські витівки вам неодмінно повинно, а ректорові без вашого підкріплення іноді й не можна». У той час, коли митрополит Філарет не схвалював поведінки професорів Катеринославської семінарії, називаючи їх танцями і бенкетами, і постачав це на вигляд Гавриїлу, преосвященний Інокентій, – ректор С.-Петербурзької академії, дивився зовсім іншими очима на преосвященного Гаврила та на; він висловлював йому щиру подяку за батьківське поводження з вихованцями академії, які надійшли до Катеринославської семінарії у наставники. Преосвященному Гавриїлу сподобався цей погляд Інокентія, і він відповідав йому наступним листом: «Якби всі так милостиво дивилися на мене оком, як ви, – золоті гори поставив би я. Прошу не зустріти у виразі цього мого самохвалства, але нехай буде помічено одне захоплення, з яким приймаю я ваші рядки, коханням братерським дихаючі. Ви називаєте мене дбайливим про вихованців ваших. Точно, я дбаю про них, звертаючись сам безпосередньо з ними близько двадцяти років часу, до справжнього посту, але гніваюсь іноді. Це ж від ревнощів спільної ради користі, яка довірена єпархіальному начальникові» 92 . З цього листа видно, що преосвященний Гаврило з усім жаром нового кохання звернувся до нового тодішнього світила, що швидко сходив на горизонті російської церкви. Побачимо згодом, наскільки виправдалася ця благоговійна прихильність Гавриїла. У листах своїх до Інокентія преосвященний Гавриїл зображує стан деяких духовних училищ Катеринославської єпархії і вказує на ті труднощі, які він зустрічає у приведенні їх до кращого порядку. – У Маріупольському, напр., училище доглядач, протоієрей Дем'яновський, за якийсь поганий вчинок був не лише покараний Гавриїлом, а й видалений академічним правлінням від посади наглядача училища, заздрості та підступів греків. Преосвященний Гавриїла писав до Інокентія: «Не варто було б його позбавляти звання доглядача училища, на яке він мав право, прослуживши тут інспектором понад 10 років, і училище підтримував при слабкості доглядачів, які до того були. Для духовенства він пожертвував своїм цивільним чином, у якому перебував уже, і, склавши його через послух мені, пішов у священики, потім вступив до протоієреї. Тому й заздрять безпутні греки, котрі й церкви пограбували і правління духовне заплутали. Дем'яновський усе по можливості поправив і мене позичив. Доглядач новий по приїзді, кажуть, не удостоїв його дозволу і сісти при собі. Отже – загальна їхня гарячість і недосвідченість». Про інше духовне училище своєї єпархії преосвященний Гаврило писав до Інокентія таке: «Ростовське училище тепер закрите, приєднанням його до Маріупольського; а тому ні інспектор, ні вчителі, схильні до нетверезості, шкодити йому не стануть. Втім, однак, щоб і інші по училищах вчителі тим не заражалися. У містах настільки порожніх, як, напр., Ростов, їм нема з ким звертатися; та й відомостей мають мало, щоб залучати могли до спілки найкращих людей. Книжок немає, вони їх не читають. Покарайте мою сміливість, тільки дозвольте висловитися: зовсім не потрібно дбати про багатьох по містах повітових училищ. OLEA Є OPERA PEREUNT! «Кримське духовенство абсолютно лицемірить. Бажанням училищ воно прикриває лише стару свою схильність – виводити дітей у світське відомство. Греки прехитрі. Та й чи багато їх там, щоби бути училищам? Чи не рівна праця, коли вони привозитимуть дітей своїх до Маріуполя чи прямо до семінарії, тобто до училища при семінарії, і назад, коли 93 ... не з дітьми вирушатимуть до Криму. З цього виводжу, що бажання Кримського духовенства не щиро. Залишити училища на тих місцях, де вони тепер суть, – лише доглядачів, учителів привчити треба, щоб вони сили статуту по-своєму не перетлумачували. Наприклад, у нинішню мою поїздку я приходжу до училища, зрозуміло, без учнів за канікулярним часом. І оскільки тут я не зустрів ні стільця, ні столика, ні іншого подібного, то спитав: невже так завжди порожньо? Ні, – відповідали, – але речі розібрані по квартирах. Таким чином ніколи не врятуєш економії училищної, і ми всі назад будемо проти училищ іншого відомства з цієї частини. Нехай це не має значення, що взяті речі; але коли я помітив це похибкою, заперечення полетіли. – Це перешкоджає нам, абсолютно перешкоджає виправляти справи училищні та семінарські. А коли вище дійде, нам ляпас» 94 . Про стан викладання в Єлисаветградському училищі один із вихованців цього училища того часу, згодом преосвященний Геннадій (у світі Іван) Левицький пише так: «У Єлисаветградське училище я вступив до 1 класу, але незабаром прийнятий був у 2-й. Чотири роки пробув та промучився. Особливо діставалося за перекладення, вправи латинською та грецькою мовами, та за нотний спів: вивчить мене товариш Андріян Погорєлов «Всесвітню» та «Хто Тобі не втішить»... за копієчки матусі на яблучка; але дізнались, що співаю напам'ять і нот не знаю, і висмикнуть, і копійки не допомагають. І став я розпізнавати ноти: ут, ре, мі, і відкрийся премудрість... Теж і з вправами, - поки не досяг мистецтва складати з надиктованих слів латино-грецьких сенсу російського. Особливо діставалося від вчителя латинської Миколи Осиповича Шелестовського, вбитого селянами за жорстокості». Про Катеринославське училище говорить той же преосв. Геннадій: «1831 року перевезли мене до Катеринославського духовного училища. Туте... о, драли!.. ох, Липинський! Промучився ще два роки у Катеринославському училищі». Але про Катеринославську семінарію він відгукується досить схвально, особливо про двох молодих наставників, Лонгінова та Кутузова. Преосвященний Гаврило просив Інокентія надіслати до Єлисаветградського училища доглядачем когось із професорів, а не іншого когось у Криму. «Там край просвічений щодо світських, – писав він; потрібен справний проповідник, якого вони вимагають від мене наполегливо. Єпархія, мені довірена, велика; вона ж і різноманітна за племенами, за мовами, за званнями, але чинами, з яких багато суть найблискучіші». І потім виставляє ті вигоди та почесті, які міг би отримати – доглядач із професорів. «От і в Єлисаветграді відкрилося місце. Посади при ньому: корпусного собору настоятель, – протоієрей зрозуміло, – первоприсутній у тамтешньому духовному правлінні, – приємніше ж, благочинний всіх церков військового кірасира поселення». І потім описує, з якою церемонією похований був протоієрей, на місце якого потрібен був кандидат. «Яка військова церемонія! Який блиск! Позаздриш і смертному удару! Ось що є настоятель корпусного собору! 95 . З цих відомостей про училища видно, що прозорливе око Московського первосвятителя більш чітко дивилося на постановку навчальної справи в Катеринославській єпархії, ніж погляд преосв. Інокентія, і що преосвященний Гавриїл, за всієї своєї турботливості про вчителів і училищ, був надто добрий і слабкий щодо них. У листі від 1-го січня 1837 року преосвященний Гаврило скаржився на слабкість свого здоров'я і на те, що будинок архієрейський ветх. Втішаючи його, митрополит писав:. «DEUS MELIORA! говорив покійний владика Платон 96; і я тепер за ним. Але я, як сам, давно через неміч засудження смерті в собі маючи, з благості Божої продовжую жити; так надіюсь, що і ваші немочі Господь полегшить, і життя і служіння ваше продовжить, про що і благаю Його. Тим часом, що ваше здоров'я не міцне, а будинок ветх, я казав у Св. Синоді, щоб згадали про це, коли міркуватимуть про призначення сум, і коли мене, мабуть, не буде в Петербурзі». Преосвященний Гаврило хотів відіслати від себе до Москви якогось архімандрита Сергія; митрополит відповідав йому: «Ви часто скаржилися на нестачу людей; а кидаєте архімандрита Сергія до мене, у якого й потрібні люди, дякувати Богові, є, і відданих на ремонт чимало перебувало. Вам зручніше зайнятися ним і вжити його »97. Закінчуючи нашу розповідь про дружні стосунки митрополита Філарета до Гаврила під час керування останнім Катеринославською єпархією, ми не можемо замовчати про те, як сам Гаврило ставився тим часом до преосвященного Інокентія Борисова. Ми спочатку помітили, що з першого знайомства з Інокентієм у 1825 році, коли Гаврило був єпископом Орловським, Інокентій став для нього обличчям, гідним благоговіння та поклоніння. І тоді він писав до Інокентія, ректора Київської академії і ще тільки архімандрита: «Випадок знайомства нашого хоча не такий приємний; але знайомство це моє придбання всіх дорогоцінне. Любити вас і шанувати почав я з тієї хвилини, як побачив, і не перестану, хіба ви відкинете, чого, однак, не чекаю». Ця любов і шанування нового тодішнього світила була якась рвучка, полум'яна, захоплена. Це почуття було зовсім не те, яким пройнята була душа Гавриїла до його товариша, друга та покровителя, наставника і благодійника – Філарета. Завжди серйозний, завжди щирий і доброзичливий, завжди нелицемірний, іноді суворий, завжди вражає величчю свого розуму, Філарет у самій дружбі своїй був владний і не шукав у душі свого товариша та друга почуттів палкого кохання. Готовий завжди з'явитися на допомогу другові з потрібною порадою і зрозумілою, Філарет здійснював у собі слова ап. Іоанна: не любимо словом і мовою, але ділом та істиною. Але серце друга і товариша його далеко не таке. Воно шукало дружби і любові гарячої, полум'яної, яка любить виливатися в поривчастих захопленнях і захопленнях. Але, мабуть, і Інокентія небагато захоплювали вияви полум'яного кохання та вшанування преосвященного Гавриїла; у нього погляд життя був практичний. Він не писав до Гавриїла до 10 серпня 1836; та й тепер писав у своїх, так би мовити, справах та потребах. У цьому листі Інокентій писав про стан Катеринославських духовних училищ, які цього року обревізували. Преосвященний Гаврило зі свого боку зображує стан цих училищ і взагалі ставлення Курського духовенства до училищ 98 . Відсилаючи лист у відповідь свій від 20-го вересня 1836 року до Інокентія, Гавриїл підписався так: Сердечно відданий вашій високопреподобності і нелицемірно шанує вас Гавриїл Катеринославський. Незабаром Гаврило отримав і другий лист від Інокентія. У цьому листі Інокентій дякував Гавріїлу за батьківську опіку його про вихованців Київської академії, які служили наставниками в Катеринославській семінарії, яких Філарет називав танцями та бенкетами. Ми вже знаємо, якими пихатими словами почав свій лист у відповідь до нього Гаврило: «Якби всі так милостивим дивилися на мене оком, гори золоті поставив би я» та ін. Такі слова, очевидно, були спрямовані проти докору Філарета і висловлювали вже деяке таємне невдоволення Філаретом та симпатію до Інокентія. Преосвященний Гавриїл після того, як митрополит Філарет так суворо розібрав проповідь його про покаяння і в своєму листі згадав, що Московський комітет духовної цензури отримав за неуважний розгляд цієї проповіді зауваження, перестав посилати свої проповіді і книжки до Московського Комітету, а став посилати. Про свою літературну діяльність у Катеринославі преосвященний Гаврило так писав до Інокентію в С.-Петербург в 1843 році: «В Катеринославі я почав історичну записку про свою єпархію, тісно пов'язану з долею Новоросії. Джерела мої були не книги, а напівзгнилий лист архіву монастирського. Рік і два копався я в згубному пилу, додаючи й особисті мої зауваження. Частина, можливо, третю пройшов таким чином свого шляху. Але з нього штовхнули мене до Одеси на чумний час; і залишалося думати не про діяльні плоди, а про способи, як позбутися духу лукавого, від стріли, що літали в темряві. Додайте, що я не мав тоді, просто сказати, ні кола, ні двору».. «На історичну мою записку, продовжував преосвященний Гавриїл, Одеське Товариство (історії та старожитностей) звернуло свою увагу; уривки з неї вміщені у працях цього Товариства, а ціле залишиться туні. Невдачу щоб замінити чимось, я склав хронологічну таблицю всіх церков Новоросійських з додаванням історичних відомостей про деякі. І цим пожертвував Суспільству. Але все це дрібниця, про яку і припиняю мову» 99 . Митрополит Філарет, без сумніву, дотримався свого слова; перед від'їздом своїм з Петербурга він сказав у Св. Синоді, що здоров'я преосвященного Гавриїла слабке, і що дерев'яний будинок його ветх, - в надії, що Св. Синод, при призначенні сум, приділить щось на поправлення старого архієрейського дому в Катеринославлі. Але Св. Синод вирішив справу інакше. 9-го травня 1837 р. преосвященний Гавриїл знову був переміщений на нову кафедру – Херсонську, – відокремлену від Катеринославської, зі званням архієпископа Херсонського та Таврійського, щоб мати йому перебування в Одесі. Оскільки Херсонська єпархія складалася тоді знову, то преосвященному Гавриїлу належало тут завестися всім, що стосувалося складу новоустановленої єпархії. І він негайно звернув увагу на всі галузі церковного благоустрою. Навчений колишніми своїми досвідами і порадами друга і товариша свого, митрополита Філарета, а також підтримуваний головним начальником краю, князем М. С. Воронцовим, і дружбою голови Одеського Товариства історії та старожитностей, М. І. Мурзакевича, і сподіваючись на нового свого покровителя Індійентія самостійністю, ніж раніше, хоч і тепер не залишається без допомоги та зауважень від митрополита Філарета. А праці було дуже багато. При самому вступі в управління Херсонською та Таврійською єпархією належало преосвященному Гавриїлу діяти під час чуми, яка лютувала тоді і в Одесі, і в усій єпархії. «Штурхнули мене до Одеси у чумну годину; і мені залишалося думати про способи, як позбутися духу лукавого, стріли, що літала в темряві... Я тоді не мав ні двору, ні колу в Одесі», – писав він у 1843 році до преосвященного Інокентія. У цей страшний час в Одесі храми Божі, за розпорядженням начальника краю князя Воронцова, були замкнені з побоювання, щоб чумна зараза не посилювалася від багатолюдного збігу народу в одному місці. Тим часом, вражені страхом мешканці м. Одеси шукали розради та благодатної допомоги у молитвах та скоєнні обрядів. І преосвященний Гавриїл явив себе в цей час істинним отцем своїх духовних чад та опікунним пастирем нової своєї пастви. Маючи на увазі приклад Московського первосвятителя, що енергійно діяв у 1830 році в Москві під час холери, він негайно після одержання звістки про закриття храмів Божих звернувся до пастви своєї з батьківським зверненням, закликаючи всіх до посту, покаяння і посиленої молитви 100 . подати кожному благодатну втіху через святі обряди і молебні служіння; і навіть сам одного разу безтрепетно ​​з'явився до народу для його втіхи і підбадьорення, а в інший раз з тією ж метою входив навіть у самий карантин. По закінченні цього лиха преосвященний почав приступати помалу до благоустрою ризниці та церковного начиння. І тут не обійшлося без особливо посиленої допомоги митрополита Філарета. В надії на самого Філарета та щедрих жертвувальників Московських преосвященний Гаврило відправив до Москви двох своїх довірених осіб, економа свого архієрейського дому ієромонаха Антонія та диякона кафедрального собору Фому. На біду преосвященного, у Москві зустрілися такі обставини з ієромонахом Антонієм, які спочатку надзвичайно утруднили становище цих довірених осіб і тільки за особливо посиленого клопоту митрополита Філарета скінчилися благополучно і для Антонія, і для самого преосвященного Гавриїла. Обставини ці були такі: після приїзду довірених до Москви виявилося, що в ієромонаха Антонія живе дружина його, Мотрена Агапова, і при ній 11-річний син Петро. Антоній, у світі Василь Осипов, дворова людина княгині Оболенської, одружився з Мотреною Агаповою в 1821 році, ославив її вагітною в 1827 році і пішов у Корсунський єдиновірський монастир; пострижений у чернецтво в Самарському архієрейському будинку в 1833 або в 34 році. В Одесу Антоній приїхав у 1837 році разом із преосвященним Гавриїлом і зроблений був економом архієрейського дому102. Ієромонах Антоній, будучи в Москві, не раз відвідував свою дружину, яка жила в будинку його сестри; так само і вона відвідувала його в його квартирі, в присутності диякона Хоми Левитського. Про це, за пропозицією митрополита (від 15-го червня 1838 року за № 172), провадилася справа в Московській синодальній конторі і по закінченні переведено на розгляд і законну постанову в Херсонську духовну консисторію при указі 12-го липня того ж року за № 736. Преосвященному заплутана справа. Преосвященний звернувся до свого товариша та друга. Митрополит відповідав йому з такою подробиною та мудрістю, що Гавриїлу залишалося тільки переписати його відповідь, і рішення виходило зразковим. «На запитання ваше: що робити з ієромонахом, який залишив у світі дружину? - Відповідати нелегко. За цивільними законами, за місцем і часом він має рацію. Але як отримав чернецтво та священство? Якщо відкрився чисто і допущений духовником, то духовник взяв на себе його провину. А якщо не відкрився, то отримав чернецтво та священство неправдою. Щоб із цих труднощів вийти з правдою і, по можливості, зі світом, я думав би, по-перше, про випробування та помирення совісті його попікайся духовно, для блага душі його; по-друге, порадити дружині його - негайно вступити в монастир; по-третє, його утримати від священнослужіння, доки вона буде пострижена, і через те вся справа прийде в законний порядок. Але це, на мою думку, не перешкоджає вам використовувати його в дорученнях і навіть на посаді економа, якщо, крім заплутаності, що сталася, гідність його не підлягає сумніву. Ви маєте область судити самі. Якщо ви маєте якусь думку і хочете, щоб я відчув її нарадою з деякими іншими членами Св. Синоду, можете написати мені про це» 103 . Так мудрий первосвятитель Московський дозволив одну з найважчих і заплутаних справ з єпархіального управління і вивів друга свого на шлях правди і миру, і притому дозволив у дусі смирення, готовий вислухати думку і самого преосвященного Гавриїла і запропонувати цю думку на обговорення інших членів Св. Синоду. Але, без сумніву, преосвященний Гаврило вважав за потрібне виконати думку свого друга і товариша, і більше не турбувати ні себе, ні інших членів Св. Синоду. Єпархія Херсонська, за словами самого преосвященного Гавриїла, була «просторна і різноманітна за племенами, за мовами, за званнями, за чинами, з яких багато хто був блискучим». Потрібно було багато мати мудрості та обережності, щоб усім і у всьому бути корисним. Особливо вимагали уваги татари, з яких багато хто бажав прийняти православну віру, але зустрічав затримку у діловодстві консисторському. Преосвященний Гаврило не звертав на це уваги, а консисторія застосовувала до татар закон про хрещення, виданий для євреїв. – Де потрібно і можна було влаштувати храм Божий, там не могли досягти цього. А іноді сам Гаврило неправильно витіснявся з християнством у магометанство. Всі ці похибки митрополит, за своєю дружбою, намагався виправити і згладити своїми наставляннями. Так, у листі від 29 жовтня 1838 р. він писав Гавриїлу: «Кажуть, що у вас ускладнюють хрещення татар, і що з ними чинять за законом, виданим для хрещення євреїв. Якщо ці два різні роди людей змішала ваша консисторія, то ви розберете справу краще. Суворий закон для євреїв зроблено за зауваженням, що хрестяться лицемірно і неодноразово. І тому його зроблено єдино для євреїв. Хрещення ж татар треба полегшувати. Дозволяйте це священикам якомога полегше ви, не обмежуючи діла Божого наказними формами консисторії». Так мудрим архіпастирем Московським дозволено й інше питання церковної практики. «Кажуть, – продовжує ще первосвятитель Московський, – преосвященний Агафопольський, який у вас у Феодосії, схильний звертати татар і має знання у тому мові; навіщо б вам не скористатися його допомогою? «Ще кажуть; що ті, хто живе в Криму, потребують священика. Там десь є церква, до якої ви могли б дати священика, а мешканці Криму – православні – склалися б, щоби дати йому зміст. Зверніть на це вашу архіпастирську увагу» 104 . Коли преосвященний Гаврило прибув до Одеси, він цілком справедливо писав Інокентію Борисову, що він не мав ні двору, ні колу; він цілий рік не мав скільки-небудь зручного приміщення. І, якби не клопотання головного начальника краю, князя Михайла Семеновича Воронцова перед Государем Імператором Миколою Павловичем, таке безпритульне становище його могло бути дуже тривалим. Але преосвященний Гавриїл умів придбати собі добрий настрій князя, і незабаром влаштувалося дуже пристойне приміщення для нього і для всіх наступних архіпастирів Херсонських. За клопотанням князя було передано з Високого дозволу для постійного приміщення місцевих архієреїв будинок графа А. Потоцького, який належав скарбниці. Будинок цей знаходився за містом, у відокремленому місці, далеко від міського шуму, і був цілком зручний для приміщення владики. На асигновану від Св. Синоду для додаткових до цього будинку споруд суму преосвященний влаштував хрестову церкву. Добрі стосунки преосвященного Гавриїла до князя Воронцова і вдалий устрій архієрейського будинку не могли не тішити серця митрополита Філарета і не збуджувати в ньому ніжного поетичного настрою до його друга та товариша. У травні 1839 р. він послав до преосвященного Гавриїла наступного листа, виконаного щирої дружби і оригінальної поезії: «Преосвященний Єрофей архієпископ Фаворський, бувши в Росії, за дорученням блаженнішого патріарха Єрусалимського (і вже обраний прийняв вашому високопреосвященству не один, як незнайомий, але зі мною, вашим старим знайомим. Охоче ​​супроводжую його і вітаю вас моєю хартією, а його вустами. Не прошу вас про братолюбне прийняття його; ви самі це зробите, і він сам здатний знайти це. Я відчиняю лише двері йому до вас. Йому приходить думка влаштує в Одесі Єрусалимське обійстя, і не зайве. Ви поговорите з ним про можливість виконати це. Хай буде спілкування ваше взаємно втішне. Згадайте про мене, зі світом, як я пам'ятаю про вас з любов'ю» 105 . Для нової єпархії була потрібна семінарія. Преосвященний Гавриїл, з Високого визволення, що відбувся 14-го квітня 1838-го року, найняв приміщення семінарії будинок з гарним при ньому садом та іншими вигодами і, дочекавшись призначеного в семінарію ректора, архімандрита Порфирія Успенського, магістра VIII. з вихованців Московської духовної академії, урочисто відкрив 1-го жовтня 1838 року курс навчання в семінарії і потім з батьківською турботливістю входив у всі потреби як самого закладу, так і вихованців особливо сиріт. Багато турбот, клопотів, хвороб і скорбот було при народженні цієї нової семінарії 107 . Він виходив у 1839 р. у Св. Синоду піднесення окладу на утримання семінарії та зведення її в перший розряд по відношенню до штатів. Цього мало. Маючи на увазі, що дуже значну частину населення Тавриди та самої Одеси становлять греки, і що єпархія його складається з різноплемінників, він заснував у семінарії практичний клас грецької мови, щоб майбутнім священикам грецьких парафій не важко було спілкуватися зі своїми парафіянами; так само і викладання мов німецької та французької, за його розпорядженням, мало мати характер практичний. Тому наставники цих мов були із природних знавців. Митрополит Філарет, мабуть, схвалював батьківську турботу преосвященного Гавриїла про семінарію. В одному з листів своїх він так каже: «Семінарії вашої бажаю успіху більше причасниць» 108 . В іншому він писав: «Радій, що ваша семінарія благоуспівує. Схвальне випробування її лист я приніс із собою і покажу його тут» (тобто у Св. Синоді) 109 . Ректор семінарії, архімандрит Порфирій (Успенський), «людина гуманна і критик кумедний», – як висловлюється про неї преосв. Геннадій, а також молоді наставники з Московської духовної академії могли поставити і справді поставили Одеську семінарію на високий ступінь розумового розвитку, і вона справедливо заслужила похвалу від митрополита Філарета. А про те, які порядки велися в Одеській семінарії з нагляду за учнями, і як ставився сам преосвященний Гавриїл до інспектора семінарії, ми можемо судити за таким свідченням самого інспектора цієї семінарії в 1845 році, архімандрита Геннадія. р.р., про це і тепер зі страхом згадую. Педагогіка лише з'являлася у творах; певних теоретичних засад не знав; любив земляків... дітей моїх семінарських товаришів і рідних... як свою душу - і тряс... за тодішнім... винним, як грушу. А винних багато було, за особливими якостями міста і хохлят. Але їх було мало, до 200 не більше. Внутрішні жили скупчено; у класних кімнатах займалися, а деякі й спали, – за тіснотою в спальнях. Зовнішні жили на приватних квартирах будь-якої якості... Але в останній крайності ухилявся від винятків, від формальних листування, відзначаючи провини, в журналах, енігматично-загально. Особливо ускладнювали болгари, серби, але й їм діставалося. Добрі Чентуло добре навчався у середньому відділенні; але дуже гарячий, побив міцно товариша - хохлика; всім було суворо заборонено оброблятися між собою; скривджений пояснив мені; вимагали до інспектора кривдника; і Добрі є; в азарті каже: «І тебе поб'ю»... у шлафорі... Дізнався він і в мені болгарина, молдаванина, хохла! Силишка була; звали Батиєм, Татарином... Але, побіг до Гаврила, який при побаченні пожурив мене і посміявся»… Цей відгук показує, з якою батьківською простотою і поблажливістю поводився преосв. Гаврило і з інспектором, і з вихованцями своєї семінарії. 1839-го року преосвященний Гавриїл припустився однієї необережності, яка стала дуже голосною і змусила митрополита Фріларета написати йому солідного листа. Прибувши одного разу на магометанську мечеть, Гавриїл промовив там молитву Господню. Про це і сам він написав до митрополита, і було надруковано в газетах. Ймовірно, Гавриїл мав на увазі сприяти зверненню Магометан у християнство, але, без сумніву, зайшов далі, ніж скільки йому радив митрополит у тому листі своєму, де писав він: «Кажуть, що у вас ускладнюють звернення татар до християнства» та ін. наступне: «Це означає, що ви публічно звинувачені, або звинуватили себе у порушенні церковних правил. Якщо з єретиками молитися не дозволено, якомога більше в магометанській мечеті, – якомога найвищої з молитов, яку й у церкві на літургії вимовити бажаючи, готуємося до того особливою молитвою: сподоби нас, Владико, з відвагою не засуджено відмовляти, Тобі! Магометан жодної душі ви не придбали, а правила порушили і спокусили православних. Чи не захищатиметеся і не скажете, що апостол Павло входив до синагоги? Відповідаю: синагога зовсім не те, що мечеть, особливо у той час, коли входив до неї св. Павло. Християнська церква лише народжувалась; до того часу синагога була обитель істинної релігії, яка мусила проповіддю євангельської перетворитися на новозавітну церкву, – для чого й входив до цієї св. Павло. Але ми не бачимо, щоб він входив до язичницьких храмів молитися та проповідувати; бо це означало б дратувати й обурювати, і отже, загороджувати, а не відкривати шляхи побудови у вірі. В ареопаг св. Павло не сам прийшов, а був наведений та спитаний. Тоді гаразд було сповістити істину». «Що магометани, слухаючи вас у мечеті, мовчали, це була їхня скромність. Але, якби вони надумали вас образити, ви б зазнали цього так, що не мали б права просити задоволення. Добре, що цього не сталося; але не добре те, що було. Магометани вашою навалою на їхню мечеть обурені, приведені в побоювання, що їх утискатимуть у вірі. Ваше місцеве начальство цим стурбоване; я це з вірних джерел знаю і цим спонуканий писати до вас про цей предмет так наступально. Братськи прошу вас прийняти мій напад із терпінням і, розглянувши справу неупереджено, взяти правило обережності. Потрібно звертати увагу і на те, щоб діяти у світі та з цивільним начальством. Мирна влада підкріплює одна одну у справі загальнокорисній і робить хід її успішною і благонадійною. Паки прошу пробачити мені мою відвагу, – писав на завершення свого листа святитель, – який я сприйняв без порушення істинної поваги та любові» 110 . Найнятий для семінарії у 1838 р. будинок не забезпечував міцного існування у ньому семінарії; Потрібно було будувати свій семінарський будинок, але тут зустрілися деякі перешкоди з боку вищого духовного начальства. Св. Синод побачив, що кошториси та ціни матеріалів були поставлені дуже високі, не по правді, і що місце для будівництва семінарії було перекуплено кимось з метою взяти за нього вдвічі дорожче. Коли преосвященний Гаврило просив Філарета прискорити справу про будівництво семінарії в Синоді, владика Московський вказав на ці обставини і просив самого Гаврила полегшити справи, вивівши їх на правий шлях. О. ректор Херсонської семінарії, архімандрит Порфирій, душевно захворів і для лікування своєї хвороби за допомогою закордонних лікарів просив собі місця за якоїсь місії за кордоном. Про це зробив виставу преосвященний Гаврило Св. Синоду, і Синод призначив Порфирія настоятелем посольської церкви у Відні. Першосвятитель Московський, сповіщаючи про це Гавриїла, писав йому: «Уявлення про вашого ректора, здається, дозволено. Шкода, що він у такому стані, як пишете; воно вимагає лікування, і особливо духовного. Внутрішній світ душі відновить світ і межі між душею і тілом» 111 . Гавриїла, митрополит Філарет, писав йому від 21-го січня 1842 року: «Припущення ваші щодо училища монастирського затверджені, крім збірної книги для всіх єпархій, тому що, якби дати це право вам, то мали б те ж право й інші, а тоді й у вашій єпархії були б зручним. Але ви можете дати збірну книгу, за звичаєм, для своєї єпархії і з нею послати в деякі інші, яких архієреї з братолюбства не відмовляться допустити збір у своїх єпархіях. Може, якщо завгодно, прийти ваша книга до Москви» 112 . У 31-й день травня 1842 року монастир був закладений, і в два роки збудовано чудовий будинок з усіма зручностями для приміщення черниць, вихованок і наставниць. Для нововпорядкованої обителі та для начальства в училищі потрібна була гідна особистість. Преосвященний Гавриїл просив у Московського первосвятителя знайти і надіслати йому таку особу. Митрополит довго не відповідав і лише у квітні 1844 року писав йому: «Зрадуюсь, що влаштування жіночої обителі приходить у вас до закінчення, з надією духовної користі. Сподіваюся, що тепер ви вирішили вже й питання про настоятельку, яку мені пропонували. Я не зрікся б допомогти вам, якби впевнений був у благонадійності моєї допомоги. Але й для своїх монастирів важче мені вибирати настоятельок, бо членів чоловічих монастирів зручніше впізнавати та відчувати. При цьому в Москві дуже пристрасть до Москви. І те труднощі, що вам за метою вашого закладу, мабуть, потрібно мати настоятельку не лише добру, а й освічену. Ось чому я замислився і залишився в мовчанні, до якого й тепер благословіть мене повернутись» 113 . На той час преосв. Гаврило в Одесі цілком упорядкувався; він мав свій архієрейський будинок, дуже зручний і помісний, з садом, свою семінарію, свій жіночий монастир з училищем для дівчат духовного звання і зажив добрим господарем. У 1843 році він послав зі свого саду митрополиту виноград і писав йому, що він бажає посадити лозу з його ім'ям. Першосвятитель відповідав: «Виноградом вашого саду я користувався з насолодою, не чуттєвою тільки, але і з розумною, за порадою лікаря, і з сердечною, з пам'яттю про вас. Але годі. Лози з моїм ім'ям не хочу, не бажаючи називати своє ім'я на землях. Поспішайте краще за це ім'я вашою молитвою, нехай напишеться в книзі живих, прищепившись до істинної Лози» 114 . Коли митрополит Філарет відмовив другу і товаришу своєму в приміщенні у своєму Гефсиманському скиту, біля лаври преподобного Сергія, преосвященний Гавриїл виходив у Св. Синоду дозвіл – дозволити йому влаштувати біля міста Очакова пустелю, і думав там мати для себе, – за висловом Цицер , писав у 1847 році до преосвященного Інокентія 117 , перед яким він тепер благоговів всією душею. А старому другові та товаришеві своєму про цю пустелю - ні слова. Закінчуючи зображення дружніх відносин митрополита Філарета до преосв. Гавриїлу під час служіння цього останнього на Одеській кафедрі, ми маємо підставу припускати, що неодноразові наступальні та зрозумілі листи митрополита Філарета до свого товариша та друга не завжди були прийняті цим останнім із відповідною добродушністю та любов'ю. Преосвященний Гаврило, за властивою йому гарячості і палкості характеру, підлещувався собі, як ми сказали вище, - заступництва і дружби нового тодішнього світила, що з'явився на горизонті церкви російської, Інокентія (Борисова). Так, наприклад, в 1841 р., дізнавшись, що Інокентій зроблений самостійним єпископом Вологди, він вітає його в наступних захоплених висловлюваннях: «Двоякий пасху послав вам Господь нині: пасху Христову, з усіма спільну, і пасху особливу, - переселення вашого в богоспасаний. З обома випадками найсерйозніше ваше преосвященство привітати честь маю. Темрява, можливо, видається вам у глибокій півночі? Для того й потрібне там світло; для того-то променистого сонця і наказує Бог сяяти там влітку майже незахідно. Лікую слідом за вами, милостивий архіпастирю, лечу я туди думками моїми, шкодуючи, що не можу бути там тілесні.... За кілька часу тому наважився я шукати у вас приязні собі 119 . Чи не передчуття це було моє? Чи не віщий ангел навіював мені про майбутню подорож вашу в таку країну, яку я люблю, бо й сам любимо був тамо. Книжечку назад отримав я і дякую за ваше уважне воно прочитання, якого одного мені й хотілося. Нову зошит, що додається, глянувши, віддайте стиленню» 120 . В іншому листі до Інокентія з Одеси преосвященний Гавриїл вживає такі вислови: «Сердечно дякую вам, милостивий архіпастирю, за надсилання ваших книжок. Розіславши їх по пристойних місцях, я розсиплю діаманти та інші коштовності» 121 . Березня 1 дня 1848 р. преосв. Гаврило переміщено було з Одеси до Твері, на Тверську архієпископську кафедру. Про переведення преосвященного Гавриїла до Твері повідомив його сам преосвященний Інокентій, – той самий, перед яким так благоговів Гаврило, і який так спритно став його наступником в Одесі. У своєму листі, мабуть, Інокентій вживав висловлювання: «вам час підніматися, пора–рости», вказуючи тим самим на перехід його на Тверську єпархію, як вищу порівняно з Одеською. Як же прийняв цю звістку преосв. Гаврило? Ось лист самого Гавриїла до Інокентія: «Смиренніше відповідаю вашому високопреосвященству на ваше мені благовістя. Чи маю час тепер підніматися? Чи мені зростання? Вже очі тупі, і ноги слабкі. Але, за твоїм словом, буди воля Господня! «Завжди мені хотілося, хоч раз ще, бачити Москву, поклонитися тамтешньому святому владиці, що колись був найближчим моїм товаришем, потім і благодійником... Цей випадок тепер і подає мені Господь до того більшої радості, що я нині ж можу відвідати і труни померлих моїх. Отже, все хилиться на краще для мене; проте ж не можу приховати моєї серцевої скорботи. Гірко плачу я, залишаючи тутешній край, проживши у ньому двадцять років. Є неприємності й у тутешньому кліматі, але північний більше мене лякає, незважаючи на те, що під його подихом я народився. Передбачаю свою долю. Останнє роблю я терені. Дай, Господи, терпіння!» Наприкінці листа свого преосвященний Гавриїл зауважує, що він не може поспішити виїздом з Одеси, бо ті, хто його любить, багато тому перешкоджають 123 . Читаючи цей лист, мимоволі відчуваєш глибокий серцевий жаль до поважного старця-архієпископа, який у простоті свого незлобивого серця так щиро покладався на приязнь нового свого друга. Прийнявши «благовісті» з вуст цього друга про своє переміщення з християнською благодушністю, хоч і не без скорботи серцевої, він і тепер не бажав розчаруватися в дружбі до себе преосв. Інокентія і продовжував плекати до нього серцеве розташування, як ми побачимо нижче. Як високо цінували службу преосв. Гаврила в Одесі особи, гідні повної довіри та поваги, це можна бачити з наступних двох відгуків. Інша особа, гідна повної поваги, саме, голова Одеського Товариства історії та старожитностей М. І. Мурзакевич, у своїх записках говорить про преосвященного Гаврила наступне: «У травні 1848 року я втратив одного з моїх кращих знайомих, – можу сказати, друзів, тутешнього архіпаса. Одинадцятирічна приязнь наша знялася міцною дружбою. Нас зблизила єдність цілей, – це історичні дослідження про Новоросійському краї, яким Гавриїл серед безлічі клопітких справ з великої та невлаштованої єпархії, що перебуває у двох губерніях, усім серцем віддався. Ряд його статей прикрасив сторінки Записок Товариства… Загальне народне співчуття, навіть іновірців, супроводжувало від'їзд усіма коханого та шанованого – не ханжі, – архієрея. Та й він сміливо і благородно висловив свій смуток у чудовій прощальній промові до народу. Так сповідатися всенародно навряд чи багато архієреїв наважувалися... Гавриїлу (Одеська) єпархія завдячує багатьма освіченими священиками, відкриттям семінарії, сирітського дівоцького притулку при Михайлівському монастирі та побудовою багатьох добрих церков. Домобудівництво за бідних коштів становило його відмінну рису. Зразковий порядок, чистота та турботливість про семінаристів будуть йому незабутньою пам'яткою. За зайву довіреність до своїх наближених, особливо до негідника Д-ва, його келійника-хабарника, Гаврило поплатився переведенням на сувору північ. Прибувши до Одеси, його наступник спочатку мав нерозсудливість зневажати деякі ніби опущення свого попередника, але загальна любов і повага до Гавриїла незабаром змусили змінити тон» 125 . З наведених нами вище відгуків та листи самого преосвященного Гаврила не можна не здогадатися, що преосвященний Гаврило нескоро міг вибратися з Одеси; тим часом митрополит Філарет уже чекав його до Москви. «Чекаю не дочекаюся вас, – писав Філарет від 27-го травня 1848 126 , – а час не чекає. Дім Пресвятої Трійці кличе мене до себе, і я маю сильну потребу бути там і заради свята, і окрім цього. Що робити? Не знаходжу іншого, як смиренно і переконливо просити вас – до вашої подорожі зробити невеликий додаток; і оскільки я цього не заслужив, то зробіть це заради преподобного отця нашого Сергія, під крилами якого ви колись зростали. – Праці та часу додасться вам небагато. Якщо забажаєте, з лаври можете, не повертаючись до Москви, їхати на Клин чи вашу Корчеву. Зробіть милість, не позбавте мене вашого споглядання та розмови, – чого поневіряння тепер може бути незворотним. Сподіваюся і одне думаю і кажу: ласкаво просимо». Коли преосвященний Гаврило на початку червня 1848 року прибув до Москви і зупинився в Чудовому монастирі, йому подано було наступного листа Філарета: «Вітаю з прибуттям до Москви. А мене, зробіть ласку, вибачте, що там вас не дочекався. Про причини цього я сказав вам. Чи не завгодно, якщо до неділі залишитеся в Москві, здійснити божественну літургію в Успенському соборі. Преосвященний вікарій 127 розпорядить це. А потім не позбавте вашого відвідування лавру преподобного Сергія, щоб не позбавлений цього і смиренний настоятель її. Дозвольте мені залишитися з приємною надією» 128 . Гріх було б не заїхати преосвященному Гавриїлу в лавру до преподобного Сергія, під крилами якого він зростав колись, і до «покірного настоятеля її», – до свого друга, товариша та благодійника. І він, дійсно, відвідав лавру і був прийнятий Філаретом з привітністю та любов'ю справжнього друга та товариша. Разом вони вклонилися мощам преподобного Сергія та інших угодників Божих, що відпочивають у лаврі, разом обійшли всі лаврські храми, разом відвідали академію, були в класах, у приміщеннях наставників і вихованців, при чому преосвященному Гавриїлу вельми приємно було зустріти між наставниками академії вельмишановного протоієто учнем його у Костромському училищі, тепер – чоловіка вченого, відомого у Росії, а й у Німеччині. Тут же представлявся йому й інший родич по Костромі, знаменитий викладач церковної історії, Олександр Васильович Горський. Разом з митрополитом заходили вони і до їдальні під час обіду студентів, куштували хліб і квас і порівнювали їжу з тією, якою вони харчувалися під час навчання у лаврі; відвідали і Корбуху, і Віфанію, і нововлаштований Гефсиманський скит. Представлялися преосвященному Гавриїлу і ті зі студентів академії, які вступили до неї з Тверської семінарії 129 він прийняв їх дуже прихильно, запрошував їх на службу до себе і обіцяв їм своє заступництво та милість. До Твері преосвященний Гаврило прибув 11 червня 1848 року о 7 годині. вечора. Прибуття в Твер було не дуже сприятливим для преосвященного Гавриїла; за кілька днів до його приїзду з'явилася в місті холера і почала спустошувати. Померло кілька священиків, наприклад, при Симеонівській церкві два священики та диякон, при Христоріздвяній – два священики та диякон; померло двоє священиків соборних, відряджених до Симеонівської церкви для виправлення потреб; помер священик за Вознесенської, що на проспекті, церкви, священик Покровської церкви за Тьмакою, Троїцької церкви, що за Волгою. У Симеонівській церкві одного разу накопичилося сім трун із померлими холерою, і треба було знайти чужоприходного священика, щоб він відспівав померлих. Преосвященний Гавриїл зробив розпорядження, щоб 8-го липня був здійснений у всіх парафіях парафіяльними священиками хресна хода навколо кожної парафії. Хресні ходи були здійснені, і холера почала потроху слабшати, втім, продовжуючи діяти до кінця серпня. Преосвященний весь час сидів у своєму Трьохсвятському 130 . Це було причиною того, що мешканці р. Твері поставилися до нього холодно. Минуло два роки після прибуття преосвященного Гавриїла до Твері, - і в цей період ми не знаходимо в книзі високопреосв. Сави жодного листа від митрополита Філарета до нього, хоча ми знаємо, що первосвятитель Московський продовжував робити преосв. Гаврила іноді дуже суворі навіювання з приводу деяких заворушень в управлінні Тверської паствою. І сам Гавриїл, здається, вже менш як раніше звертався до нього, а всім серцем приліпився до Інокентія, який неодноразово заїжджав до нього в Твер на шляху до С.-Петербурга, в Св. Синод. У листах Гавриїла до Інокентія зустрічаються такі улесливі висловлювання, які, здається, вже не зовсім пристойні старцеві-архіпастирю. Наприклад, у першому ж листі з Твері преосвященний Гавриїл, вибачаючись перед Інокентієм, що він після їхнього побачення в Твері не встиг ще дякувати Інокентію за його милість, що той відвідав його, – пише: «Тепер прийміть, владико, від мене гідне; Тепер увійдіть мовлення уст моїх: слава тобі, що показав мені своє світло! Тим часом горить у мені одне бажання: знати, чи благополучно ви прибули до столиці, чи не зустріла вас зима, чи не принесла на крилах своїх новин»? та ін 131 . В іншому листі, вихваляючи надгробне слово Інокентія під час поховання С.-Петербурзького митрополита Антонія, Гавриїл писав Інокентію: «Святитель Антоній блаженніший за Серафимов, Михайлів і Амвросіїв 132 . Поховання їх не ознаменовані такими повчаннями, які вилетіли з уст твоїх золотих» 133 . Підносячи якусь свою книжку Інокентію, преосвященний Гавриїл писав йому: «Якщо сіно може лежати при вогні і не горіти, то прийми милостиво кинуту до стоп і мою книжечку, згадавши свій наказ мені надрукувати» 134 . І ще: «Минулий рік був для мене радісним. Я насолоджувався насолодою братньої любові твоєї до мене. Сотвори милість: не позбави того самого і нині мене» 135 . І багато інших подібних виразів. Як гірко помилявся простосердий старець у своєму новому другові! Колишній товариш і друг з його нерідко суворими, але завжди правдивими зауваженнями і намірами начебто був і забутий. Але в липні 1850 року проходить чутка, що Митрополит Московський Філарет викликається в С.-Петербург. На чому заснована була така чутка, невідомо, безсумнівно відомо лише те, що Філарет після 1848 року до кінця свого життя в Петербурзі не був. Як би там не було, але Гаврило повірив слуху, що ходив, і зробив, зі свого боку, розпорядження, як зустріти митрополита Філарета і супроводити в межах Тверської єпархії, шляхом від кордонів Московської губернії до кордонів Новгородської по всіх монастирях, соборах і церквах з особливою урочистістю. У цій поїздці первосвятителя Московського Гавриїл бачив єдиний випадок, коли він міг висловити своєму товаришеві, другові і благодійнику ті гарячі почуття вдячності та вдячності за всі його благодіяння до нього, якими сповнене було його серце, хоч інколи й вагалося. «Живучи в Твері, на бойовій дорозі», преосвященний Гаврило «те мав втіху, – як він сам висловлювався, – що міг часто бачити братію свою», тобто архіпастирів. «Кожної хвилини чекаю подорожуючого преосвященного Євсевія, а потім Димитрія та інших... Для них готові покої», – пише він до Інокентія 136 . Для преосвященного ж Інокентія, до якого Гаврило особливо прив'язався серцем останнім часом, приготування та прийом були привітнішими, ніж для інших. «А я був для дорогого гостя і приготував нову постіль, і рибки звелів половити в озерах своїх, де, на щастя, і стерлядку спіймали; але OLEUM ET OPERAM, бачу, PERDIDI». Так він писав до Інокентію 3-го травня 1849 року. Все це чудово; але не так хотів він зустріти свого головного і єдиного товариша, разом з батьком і благодійником, митрополитом Філаретом. Спочатку преосвященний Гавриїл у 26-й день липня дав Тверській консисторії таку пропозицію: «До мого відомості дійшло, що на сьогодні з Москви до С.-Петербурга подорожувати має його високопреосвященство, Московський митрополит Філарет. Пропоную консисторії всіляко розпорядитися, щоб митрополит найпристойнішим чином, який залежить від нас, зустрілий і проводжений через усі міста та села нашої єпархії, які знаходяться на тракті від Москви до С.-Петербурга». Консисторія вислухала цю пропозицію і представила до владики свою думку про заходи до пристойного прийняття митрополита Філарета, які і були затверджені: «Велети по всьому тракту Тверської єпархії Московсько-С.-Петербурзької дороги, в містах і селах, при церквах на дзвіницях поставити сторожових для розсуду проїзду високопреосвященнішого митрополита і під час проїзду його високопреосвященства робити дзвін, якщо не буде; а духовенству скрізь бути готовою при монастирях, обителях і церквах для зустрічі, де його високопреосвященству благоугодно буде зупинитися, таким чином, що якщо при якій церкві, що стоїть на тракті, знаходиться два священики, то один з них повинен бути в ризах з хрестом у церкві і з причтом, (але з церкви, але з церкви не виходити) прийняти його святительське благословення; - там же, де один при церкві священик, він повинен стояти в одязі всередині церкви і по входу його зробити відповідну зустріч». 28-го липня була певна зміна цього розпорядження; Преосвященний Гавриїл дав наступний наказ: По всьому тракту Тверської єпархії Московсько-С.-Петербурзької дороги, в містах і селах, при церквах, біля дороги, що знаходяться, на дзвіницях поставити сторожових, для розсуду проїзду митрополита, і під час його проїзду робитиме дзвоновий; а священноцерковнослужителям, не турбуючи формальною зустріччю подорожуючого, з'явитися до нього в пристойному вигляді на межі дороги та скромним поклоном, з прийняттям благословення, віддати йому честь. Але в монастирях і соборних церквах, куди якби високопреосвященніший прибути заманеться, зустрічати його формально, тобто в ризах, з хрестом, крім тих випадків, коли він сам прийняти церемонію не розсудить. Однак у всіх містах, напр., в Твері, Торжку і Вишньому Волочку, поставляється в обов'язок протоієреям соборним і городським благочинним, щоб вони митрополита не залишали зустрічати і за межею міста, якщо проїзд станеться не пізно, настільки ненароком, що не можна було б вгадати його». Таке було розпорядження преосвященного Гавриїла щодо зустрічі Московського митрополита Філарета на випадок його проїзду з Москви до С.-Петербурга. Преосвященний Гаврило, мабуть, був надзвичайно стурбований цією зустріччю і хотів надати їй особливу, властиву лише Високим Особам, священну вшанування. Але, на жаль! він повинен був і тепер повторити латинську приказку, яку він ужив у своєму листі до Інокентія: ET OLEUM, ET OPERAM PERDIDI. Митрополит Філарет не думав здійснювати подорожі з Москви до С.-Петербурга, і слух, що дійшов до преосвященного Гаврила, був слух хибний. Та якби й була потреба митрополиту Філарету вирушити з Москви до С.-Петербурга, то, ми в тому впевнені, така зустріч, яку задумав зробити йому преосвященний Гавриїл, обурила б його душу і вкрай не сподобалася б йому. Він любив простоту і смиренномудрість і уникав всякої непотрібної урочистості та пишності при зустрічах. І сам він зустрічав навіть Високих Особ просто і невишукано, і преосвященному Гавриїлу радив, як ми бачили, зустрічати їх так само просто і невишукано. Придумана преосвященним Гавриїлом зустріч могла ускладнювати і самого подорожуючого первосвятителя, зупиняючи його без особливої ​​потреби при будь-якій церкві парафіяльній, соборній і монастирській, що стоїть на шляху його, - і духовенство, зобов'язане цілий день чекати його проїзду, і тих нещасних сторожів, які були. № 4-й 1894 року, частина неофіційна, стор. 75–89. Стаття ця складена переважно за листами митрополита Філарета до преосвященного Гавриїла, архієпископа Тверського і Кашинського (див. Листи митрополита Філарета до Високих Особ і різних інших осіб; зібрані і видані Саввою, архієпископом Тверським8 і Кашин. 27–92), за листами самого Гавриїла до Інокентія Борисова (див. Тверські єпархіальні вед. 1884 р. №№ 14 і 15), за записками голови Одеського товариства історії та старожитностей Н.І. Мурзакевича (Російська старовина, лютий 1889 року, стор. 126 і т.д.), за записками преосвященного Геннадія (Левицького), який проживав нещодавно на спокої в Желтиковському монастирі поблизу м. Твері, (зберігається в рукописі, за Біографіями Тверських і Тверських. Див. Листи митрополита Філарета до Високих Особ та інших осіб, стор. 41. Лист до Гаврила 13-е від 24-го червня 1821 року. Лист 4-й, від 8 квітня 1841 року з Одеси. Див. листи Гавриїла до Інокентія в Тверських єпархіальних відомостях за 1884, № 14-й, стор 440. лист 5-й до Інокентія, с. 441. Задуманий Інокентієм Догматичний збірник залишився недрукованим. Див. 1 лист до Гавриїла, від 13 березня 1820 року, у книзі: «Листи Філарета до Високих Особ та інших осіб», с. 29. лист 2-й, від 5-го травня 1820 року, стор. 29. лист 3-й, від 24-го жовтня 1820, стор. 29. лист 4-й, від 29-го жовтня 1820 року, стор. лист 5-й, від 1-го листопада 1820 року, стор. З нагоди смерті С.-Петербурзького митрополита Михайла. (Див. лист 6-е до Гавриїла). Див. лист 6, стор. 30–32. Див. лист 6, стор. 30–31. У березні 1821 р. (Див. лист 7-е, стор 32). Тобто, щоб правда не збуджувала ненависті. Лист 8, від 21 березня 1821 року, сс. 34–35. Кому саме невідомо; чи не самому Філарету? лист 9, від 12 квітня 1821 року, с. 36. У зазначених митрополитих місцях біблії говориться таке: ст. 11. І скажеш дому царя Юдиного: Слухайте слово Господнє: ст. 12. Дім Давидів! Так говорить Господь: З раннього ранку чиніть суд і рятуйте кривдника від руки кривдника, щоб лють Моя не вийшла, як огонь, і не розгорілася через ваші злі справи до того, що ніхто не погасить. ст. 13. Ось, Я проти тебе, мешканка долини, скеля рівнини, говорить Господь, проти вас, які кажете: Хто виступить проти нас, і хто ввійде в наші оселі? ст. 14. Але Я відвідаю вас за плодами ваших діл, говорить Господь, і запалю огонь у вашому лісі, і пожере все навколо нього. ст. 1. Горе пастирям, що гублять і розганяють овець Моєї пастви! говорить Господь. ст. 2. Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів до пастирів, що пасуть народ Мій: Ви розпорошили овець Моїх, і розігнали їх, і не стежили за ними. Ось Я покараю вас за ваші злі діяння, говорив Господь. ст. 3. І зберу решту стада Мого з усіх країн, куди Я вигнав їх, і поверну їх на подвір'я їхні, і будуть розмножуватися і розмножуватися. Див. лист 9, від 1 квітня 1821, сс. 36–37. Т. е. смерть митрополита Михайла. лист 10, від 7 квітня 1821 року, сс. 37–39. Див. лист 11 від 18 квітня 1821 року, сс. 39–40. Лист Філарета до Гаврила, стор 9, вид. Суспільства іст. та давн. Москва, 1868 р. Лист Філарета до Гавриїла (Розанова). Читання Товариства любителів духу. Просв. за 1871 р. № 4. Листи Філарета до Гавриїла в Читаннях Общ любителів духу. просвіт. 1871 № 4; лист від 10 червня 1821 р. На сторінці 28-ї цієї статті помилково зазначено час призначення високопр. Філарета на Московську кафедру: замість 3 червня слід читати 3 липня. Симеон (Крилов-ІІлатонов), народився у Московській губ, Дмитрівського повіту у с. Рогачові поблизу Пісноші; навчався у Лаврській семінарії. Після постригу на чернецтво був згодом архімандритом Московського Донського монастиря, звідти посвячений на єпископа в Тулу 1891 27 лютого. У 1818 р. переведений до Чернігова, де 17 вересня 1819 р. наданий саном архієпископа. У 1820 р. 20 вересня переведений до Твері, а звідси 1821 р. 3 липня до Ярославля, де й помер. Лист Філарету до Гаврила від 2 серпня 1892 р. Читання в общ. будь-який дух. просв. 1871 № 4. Доповідь Св. Синоду затверджено 17 липня 1821 р. (Див. Моск. Вед. за 1821 р. № 96). Московський архієпископ був у цей час у С.-Петербурзі: приїхав до Москви Філарет між 11 та 15 серпня. Листи Філарета до Гавриїла, Читання в общ люб. дух. просвіт. 1871 № 4, стор 47. С-Петербурзькому, Серафиму. Див Читання в заг. любить. дух. просв. 1871 р. № 4. Див Листи митропол. Філарета, видані високопр. Саввою, Лист до Гаврила 15-е, від 11 квітня 1822, стор 42. Читання у Загальн. кох. дух. просв. 1871 р. № 4. Симеону (Крилову-Платонову). Зібрання думок та відгуків Філарета, т. II, с. 22–23. Архімандрит Амвросій (Морєв) 17 липня 1823 року висвячений був на єпископа Оренбурзького. Лист 17-й, від 16 січня 1823 року, с. 43–44. Читання у заг. кох. дух. просв. 1871 р. № 4. лист 18-е, від 20-го лютого 1828 року. Див про Ієроніма історію Московської духовної академії протоієрея С. Смирнова, стор 449. лист 20-е, від 31-го серпня 1823 року, країн. 47. Мова, сказана 25 серпня 1823 року, надрукована в ІІ-му томі творів Філарета. Москва 1871, стор 125. Симеон (Крилов-Платонов), архієпископ Тверський, згодом Ярославський, помер 27 травня 1824 р. Опанас (Телятєв), єпископ Дмитровський. Лист 21-й, від 18 травня 1824 року, стор 48, 49. Ієронім, про який говорилося вище. лист 1-е преосвященного Гаврила до Інокентія. Тв. єп. вед. 1884, стор 434 і 435. Лист 22-й, від 3 січня 1826 року, с. 49–50. Що за пригоди були, невідомо, хоча очевидно, що вони походили від ректора. Григорій Постніков, згодом митрополит С.-Петербурзький, а тоді ректор С.-Петербурзької академії. Як високо поважав митрополит Філарет Григорія, можна бачити з відгуку Філарета, який говорить про нього в одному зі своїх листів: «Хоча Григорій та учень мій, але й мені є чому від нього повчитися». (Див. Рус. Стар. 1894 р. лютий, стор. 228. Митрополит С.-Петербурзький Серафим. Справа про катехизм митрополита Філарета викладено докладно в статті І. Н. Корсунського, вміщеній у 2 томі збірки, виданої з нагоди 100 річного ювілею Московського митрополита Філарета, країн. 667-825. лист 23-е, від 19 січня 1825 року. лист 24-й, від 5-го березня 1826 року, стор. лист 25-е, від 30-го червня 1826 року. Лист 26-е, від 5 серпня 1826 року, стор. 54. День тезоіменитства митр. Московського Платона (Левшіна). Листи Філарета до Гавриїла. Читання у Загальн. кох. дух. освіти 1871 № 4-й. В Одесі, за свідченням М. І. Мурзакевича, йому багато шкодив негідник-келейник Д-в, у Твері його домашній секретар, Ів. Кузьмич Порховенко, вивезений жандармами із Твері до С.-Петербурга. Іона Васильєвський з 1-го жовтня 1821 екзарх Грузії, 5 березня 1832 р. звільнений на спокій; помер 22 червня 1849 р. Див листи Філарета, виданий. високопр. Саввою; лист 27-е, від 7 лютого 1827 року, стор. 55. лист 28-е, від 4-го листопада 1827 року. Див. лист 29, від 29 листопада 1827, сс. 57–59. лист 30-е, 11 квітня 1828 року. Феофана Татарського в 1827 році звільнено на спокій у Курязький монастир Харківської єпархії, де 14-го листопада 1830 року помер. Онисофор Боровик помер 20 квітня 1828 р. Лист 32-й, від 17 вересня 1828 року, с. 61–62. Лист 36-тє, від 5 квітня 1832 року. Лист 34-е, від 3 січня 1830 року, стор. 63. Лист 35-й, від 8 січня 1831 року. Лист 37-й, від 21 квітня 1832 року. Ректор Анастасій в 1836 році переведений був до Пензенської семінарії ректором ж, в 1834 році в Тульську на ту ж посаду, в 1850 році звільнений від навчальної служби і призначений настоятелем Новоторзького Борисоглібського монастиря Тверської єпархії, де й помер у вівторок. запустіння. Див. про нього Істор. Моск. дух. акад. С.Смирнова, стор 452. Лист 38-й, від 16 січня 1833 року. Лист 39-й, від 21 жовтня 1833 року, с. 67–68. Лист 42-е, від 20 жовтня 1834 року, стор. 71. Митроп. Філарет був у лаврській семінарії вчителем, між іншим, поезії. Лист 43-тє, від 28 квітня 1835 року. Архімандрит Анастасій. Див. про нього вище. лист 44, від 4 лютого 1836 року, сс. 73–75. Кутузов Роман Миколайович, старший кандидат II курсу 1817 р. Петербурзької академії, професор Катеринославської семінарії, потім інспектор, в 1838 звільнений з посади. Тобто. колишньому ректору, про якого говорилося вище. лист 3-е преосв. Гаврила до Інокентія, с. 438. Слово в рукописі не розібрано. Лист до Інокентія 2-е, стор 437, від 20 вересня 1836 року. Лист 3 до Інокентію, від 20-го жовтня 1836 року, стор 438. Платон Льовшин, митрополит Московський, помер 11 листопада 1812 року. Лист 46-й, від 25 січня 1837 року. Ці відомості розміщені нами вище. Див Тверськ. Єпарх. Вед. 1884 р. № 14, стор 441-442. Це звернення, надруковане в 1-й частині творів преосвященного Гавриїла, виданих у Москві 1854 року. Очевидно, учень побажав бути вищим за вчителя. Слава Богу, що пройшло без лиха для необережного учня! Не можна не відзначити необережності преосвященного Гавриїла щодо економа архієрейського будинку. Лист 48-й, від 29 жовтня 1838 року. Лист 48-й, від 29 жовтня 1838 року, с. 79–80. Лист 49-е, від 8 травня 1839 року, стор. 80. Архімандрит Порфирій Успенський, призначений у 1838 р. у ректори Одеської семінарії, служив у ній до 1841 р. Не можна не помітити, що преосвященний Гавриїл здійснив відкриття Одеської семінарії в той самий день, коли був відкритий в 1814 році Московська духовна академія, і який дотепер служить особливо урочистим днем для академії. Преосвященний Геннадій, який навчався в Одеській семінарії при її відкритті і колишній потім інспектором у ній, у 1888 році писав у своєму щоденнику: «Цього 1888 року жовтня 1-го виповниться 50 років Одеської семінарії, – народження моєї almae matris, яку я відвідає. Куди розбагатіла! І сумно було згадувати про хвороби при її народженні, – за всієї велелюбної турботливості архієпископа Гавриїла, архімандрита Порфирія та інших». Лист 48-е, від 28 жовтня 1838 року, стор. 80. Лист 50-е, від 18 жовтня 1839 року, стор. 80. Лист 50-е, від 18 жовтня 1839 року, сс. 82–83. Лист 51-й, від 23 квітня 1840 року. У Відні о. архімандрит Порфирій був настоятелем до 1847; потім до 1855 р. начальником духовної місії в Єрусалимі 14 лютого 1865 р. висвячений на єпископа Чигиринського, вікарія Київського; у 1878 р. звільнений на спокій; помер 18-го квітня 1885 р. у званні члена Московської синодальної контори та керуючого Московським Новоспаським монастирем. Лист 52-й, від 21 січня 1842 року. Лист 55-й, від 12 квітня 1844 року. Лист 54-й, від 7 лютого 1843 року. Лист 56-й, від 26 квітня 1846 року. Очевидно, що преосв Гаврил наслідував у цьому випадку свого друга і товариша; за метою заснування скиту та пустелки відрізнялися, як небо від землі. Тверський Єпарх. Ведом. 1884 р. № 14, стор 443. Лист 57-е, від 28 травня 1846 року, стор. 90. Безперечно, преосв. Гаврило розуміє те, що він посилав свої твори в С-Петербурзький комітет духовної цензури, а чи не в Московський. Лист IV преосв. Гаврила до Інокентія, с. 439–440. Лист V, від 27 квітня 1843 року, стор 442. Так було колись, коли єпархії ділилися на класи. - Записки Мурзакевича надруковані в Російській Старині, 1889, лютий. Лист V преосв. Гаврила до Інокентія від 21 березня 1848 Твер. єпарх. вед. 1884 р. № 14, стор 443. Див Біограф. Тверськ. ієрархів прот. Чередєєва, стор 197-198. Російську Старину, лютий 1889, стор 126 і далі. Про те, як преосвященний Інокентій, який прибув до Одеси, відгукувався і дивився на тих осіб, які служили під час преосв. Гаврила, можна навести тут свідчення преосв. Геннадія, який тоді був інспектором Одеської семінарії. Ось що він розповідає у своїх записках про перше подання своєму Інокентію та про перше відвідування ним семінарії: «У 1848 р. прибув Інокентій. То святкувались боягуз. Зустрів мене грізно, витримавши на боргу в передній. – «Ну, що у вас, гаврилівці?» – «Молитви та старанні бажання бути люблячими та улюбленими інокентіївцями». Побачили ми, семінаристи, що він упереджений; "хохли"! не сходило з його уст; - І від страху ще більше різалися ... Але зімкнулися, підтяглися. Зберуться в мене товариші по службі, - тлумачимо, один одного порушуємо - міцно і дружно стояти за честь семінарії ... і відзначилися! Вперше приїхав він до семінарії у червні; зайшов у середнє відділення, де застав М. М. Знаменського, професора розумного, москвича, протоієрея, дуже шанованого і нами та громадянами, ключаря спритного тощо. – «А! що ви тут робите? – «Прекрасна наука! Кохаю її. Дозвольте слухати вашу філософію». – «Ну так і підемо від вас»... Прийшли до нижчого відділення. І там те саме, як я не мудрував розв'язати зуби викладачеві... А здатний усе був народ: Гребинський, Мстиславський, Знам'янський, Лебедніцев, Арсен Гаврилович, Павловський, Попруженко, Лашкевич. – «Далі нема для чого й йти: і там, мабуть, скінчили»... Проводили, зібралися в мене і, як друзі Йова, сидимо мовчки, сопімо, один одного поглядами докоряємо... Перший промовив філософ: «Винний, братці! Худий приклад показав" ... (Ректор не був при зустрічі .., а сам по собі річок: скінчили . На другий день їду, перепрошую, що, дійсно, лекції закінчені , і йшли повторення, приготування до іспитів. І чую: "Дивини ви! думав, – і тоді б ви казали: «скінчили»? – Ні, тоді б і цього не сказали... З'явиться ненароком у клас служитель консисторський з паперами, – і язик зав'яже»... Усміхнувся і повів мову про нестачу дресирування в закритих навчальних закладах... як перед Миколою I пастор «мовчав», як перед пастором «мовчав»... лист 59-е, від 27-го травня 1848 року. Йосип (Богословський), єпископ Дмитровський, а потім Воронезький, помер у Воронезькому Митрофаніївському монастирі. Лист 60-ті, від 4 червня 1848 року. В 1848 студентами Московської академії з тверяків на старшому курсі були: Григорій Петрович Первухін, - нині кафедральний протоієрей в Твері; Микола Семенович Волков (помер); на молодшому курсі: Олександр Васильович Соколов, згодом ректор Тверської семінарії, що нині помер, та Іоанн Стефанович Васильєвський, – нині протоієрей Вознесенської, що на проспекті, церкви у Твері та член консисторії. Заміський архієрейський будинок. Лист 8-е преосв. Гаврила до Інокентія, с. 445–446. С.-Петербурзькі митрополити, попередники Антонія. Саме там, стор. 446, лист 9-е. Лист 9, стор. 447. Див. Лист 15 Гавриїла до Інокентія, с. 452.