О последовательности евангельских событий

Історико-богословське дослідження Пропонуючи до Вашої уваги Євангельську історію в даному вигляді, з багато чого, що можна сказати з цієї нагоди, вважаю невідкладно необхідним пояснити тільки Вам з повною подробицею, чому для євангельських подій обрано мною такий саме, а не інший порядок наслідування їх одних за іншими. 1. Головні відділи євангельської історії Перш за все вкажу загальний порядок дії Господа Спасителя. Після тридцятирічного сокровенного життя Господь являє Себе світові і протягом трьох з половиною років Божески діє серед людей, показуючи в Собі Бога – втілена Божественною мудрістю у вченні, Божественною силою в знаменнях і чудесах, Божественною премудростями, благочестивістю і святістю в житті серцевих помислів та майбутніх речей. Початок такого діяння, після Хрещення, сорокаденного посту та короткого перебування в Галілеї, вважає Господь у Єрусалимі, на святі Великодня, і тут, чи взагалі в Юдеї, продовжує його близько двох третин року; Як це можна бачити з тієї обставини, що коли Господь, повертаючись з Юдеї до Галілеї, розмовляв з учнями Своїми на кладезі Яковлівому в Самарії, то згадав між іншим, що через чотири місяці жнива буде, а це те саме, що через чотири місяці буде Пасха інша, бо там жнива я. Отже, від Великодня до того часу, як це говорилося, минуло вісім місяців, або дві третини року. Якщо докладемо сюди час від Хрещення Господнього до першої Пасхи, то досі, або до вселення Господа в Капернаум, треба вважати цілим рік, що пройшов цілим, від Його явлення Себе світові. Кінець цієї дії теж знову проходить в Єрусалимі, або взагалі в Юдеї, починаючи зі свята кучок до страждання, смерті, воскресіння та вознесіння. Бо Господь, що зійшли з Галілеї до Єрусалиму та Юди, уже не виходив звідти, але там перебував до кінця; тільки за Йордан одного разу переходив Він на короткий час. Це ще півроку з невеликим – з кінця вересня до початку травня. Середина цієї дії проходить вся в Галілеї. Після повернення Своїм з Юдеї до Галілеї, Господь оселився в Капернаумі, тут жив і звідси виходив на проповідь по Галілеї. У Єрусалим ходив Він тільки одного разу на другий Великдень і не сповільнив тут, але, зцілівши тридцятивосьмирічного розслабленого, оголосивши урочисто про Свою рівність Богові Батькові, відразу повернувся знову до Галілеї. Дія в Галілеї тривала, таким чином, близько двох років безперервно, - і все йшло так, що Господь, побувавши в Капернаумі, вирушав з учнями ходити по Галілеї з проповіддю і благодійною чудодійством і, закінчивши накреслене ходіння, повертався знову в Капернаум, щоб по Галілеї; так що весь цей час діяння Господа можна розділити на перебування Його в Капернаумі та ходіння по Галілеї, даючи останнім для найзручнішого запам'ятовування імена по якомусь особливо чудовому під час його дії Господньому. 2. Правила для встановлення порядку наслідування подій євангельських Як предмет моєї до Вас мови вказати прийоми для встановлення порядку наслідування євангельських подій, то спочатку зауважу загально, що на початку і наприкінці діяння Господнього встановлення порядку перебігу подій євангельських не становить труднощів. Там і тут здебільшого властивості подій і прямі вказівки сказань про них зобов'язують приймати для них такий, а не інший порядок наслідування їх. Чи то щодо середини діяння Господнього. Тут і оповіді не дають певних цього вказівок, і якості подій не такі, щоб вони самі визначали своє місце. Тому тут необхідно попередньо ухвалити деякі правила і потім ними керуватися при упорядкуванні євангельських подій. Вказівка ​​цих правил і є головне в моєму до Вас слові. Бо якщо Ви погодитеся визнати їхню законність, то не відмовитеся вже визнати, що і порядок євангельських подій, в якому пропонує їхня справжня Євангельська історія, стоїть на міцній основі. Правила ці нескладні, - і навіть воно одне, з деякими необхідними доповненнями до нього, - саме: має триматися того порядку євангельських подій якого тримаються два євангелісти. Бо якщо два згодні, то з другого боку залишається тільки один, який має поступитися двом, за словом Господа, що при двох свідках стане всяке дієслово. Три ж лише євангеліста маються на увазі тому, що вся середина Євангельської історії передається лише трьома євангелістами: святим Матвієм, святим Марком і святим Лукою. Євангеліє від Іоанна входить сюди тільки оповіданням про перебування Господа на другому Великодню, яке в нього одного тільки й є, і оповіданням про чудесне насичення Господом п'яти тисяч у пустелі, згідно з іншими євангелістами. На додаток до цього правила слід додати такі: 4) те саме має сказати і про словеси Господа Спасителя, що, якщо вони, за змістом торкаючись одного і того ж предмета, у зображенні його містять значні особливості в одного євангеліста, то їх слід вважати повтореними в тій особливій обставині, в якій вони стоять, і дати їм місце за керівництвом першого або третього додаткового. Правила ці, хоча пристосовані для середини Євангельської історії, знаходять, однак, додаток і в оповідях про початкові і кінцеві події цієї історії. 3. Перегляд усіх євангельських оповідей з метою встановлення, за викладеними правилами, перебігу євангельських подій Скаже хто: виходить, перебіг подій визначають очі, і отже, поєднання їх воєдино є механічною працею. – Не зовсім механічний, проте переважно такий. І це найнадійніший шлях. Можна б побудувати Євангельську історію за якоюсь ідеєю. Але скільки голів – стільки розумів і скільки розумів – стільки ідей та теорій: чого, звісно, ​​для Євангельської історії ніхто не забажає. Можна б побудувати її з міркувань, ґрунтуючись на будь-яких вказівках у властивості подій, або їх співвідношеннях, або в оповідях про них. Початкові та кінцеві події так і впорядковуються, але для середини їх, як уже помічено, таких вказівок немає. Їх треба буде в такому разі винаходити та вигадувати, а тут широке поле для довільних припущень. Отже, і це ненадійний шлях. Без міркувань, звичайно, не можна обійтися, але їх треба вставити в певну рамку, інакше вони, як вільні пташки, розлітатимуться в різні боки. Ось цією рамкою і служать викладені вище правила. Для міркувань постачається законом приходити лише на допомогу праці впорядкування подій за тими правилами, і при цьому не розширюватися за межі, які вони вказують. У пропонованій Євангельській історії справа так і йде. Основні діячі тут – очі, але у посібник до них инде 2 закликається і міркування. Тим і іншим способом будується послідовна історія, для місця кожній події в якій є підстави. Як вказівка ​​таких підстав у самій Євангельській історії порясніла б її сторонніми додатками, – що не зовсім приємно зустрічати, – то мені прийшло на думку переглянути з Вами попередньо всі євангельські оповіді, для точного визначення місця кожній події за зазначеними правилами, із закликанням в інших випадках на допомогу і деяких міркувань, щоб не думати про те, щоб допоміг Евангельській історії. У посібник при цьому вам потрібним знаходжу зробити те, що робив собі. Для себе ж я робив докладний зміст змісту Євангелій, ставлячи їх одне проти одного, в особливих гранях. Тут відразу видно, де оповіді йдуть згідно, де розходяться, де всі євангелісти згодні, де троє чи двоє, мабуть, незгодні з одним, – і око легко визначає порядок подій. Такий зміст представлю Вам у трьох відділеннях, для кожної частини євангельської історії по одному: перше буде для початкових подій євангельської історії, – до поселення Господа у Капернаумі; друге – для середини їх – до виходу Його з Галілеї до Єрусалиму на свято кучок; третє – для кінця їх – від свята кучок до вознесіння. 4. Перегляд першого відділення євангельських оповідей та визначення перебігу подій для першої частини Євангельської історії Переглянувши перше відділення змісту Євангелій, легко бачите, що події, що вказуються тут, поділяються на дві половини: одні становлять сокровенне життя Господа, до явлення Себе світу; інші мали місце в явленні Господом Себе світові, або були його початковими діями з втіленого домобудівництва. Потаємне життя Господа протікало в Галілеї в Назареті, але справи її залишилися невідомими. Що відомо з ранніх літ втіленого перебування Господа на землі, то все відбувалося в Єрусалимі та в Юдеї; у Галілеї було лише Благовіщення. Так само й явлення Господом Себе світові, і перші Його в цьому порядку дії відбувалися переважно в Єрусалимі та в Юдеї; в Галілеї було тільки диво в Кані і коротке перебування Господа в Капернаумі перед Великоднем. Повернення Господа з Юдеї до Галілеї через Самарію становить перехід до другої частини євангельської історії. Переглянемо тепер усе частинами. Виділимо передусім три передмови, чи вступу, в Євангельську історію. Перше дає євангеліст Лука у перших віршах свого Євангелія. Це історіографічне запровадження. При ньому бажаючий може пам'ятати всі докази про справжність Євангелій і, якщо завгодно, всі суперечки про це. Друге дають родоводи Боголюдини, що передаються євангелістом Матвієм і євангелістом Лукою. Це запровадження Євангельську історію історичне – побутове. Родоводи нагадують усі пророцтва і прообрази, що передрікали і передбачали явище на землі Бога – втілена в спасіння наше; і вводять у споглядання новозавітного Євангелія у Старому Завіті. Коли ж, дійшовши до кінця родоводу євангеліста Луки, прочитаємо: Божий, не можемо не привести на думку Агнця, закланого від складання світу, і не подумати, що в основі світобудови лежала таємниця втіленого домобудівництва, тим більше, що й кінець світу визначається досягненням його цілей. Третє дає євангеліст Іоанн Богослов у своїй богоосвіченій думці на таємницю втіленого домобудівництва. Це введення до євангельської історії догматичне. Тут насіння всього християнського богослов'я. Всім їм особливе місце попереду, як личить вступам або передмовам. Потаємне життя Господа Спасителя Події, що тут мали місце, встановлюються в порядку своєму, як зауважено вже, самі собою, – властивістю своїм і вказівками сказань. Залишається лише переказати їх. Початок євангельським подіям належить Архангельським проголошенням праведному Захарії священикові про народження Предтечі Господнього, Іоанна, який, за цим і починається. Через шість місяців після цього той же Архангел благовістить Пречистій Діві Марії про народження від Неї Сина Божого і Бога. Втішна Діва Свята поспішає поділитися радістю з родичкою Своєю старицею Єлисаветою, матерію Предтечі, яка перша сповідує Її при цьому Богоматерію. Звідси Діва – Богоматір через три місяці повертається до дому Свого. Слідом за цим святий Іоанн Предтеча народжується, обрізується і отримує ім'я з чудовими промовами про нього з вуст отця його Захарії. Тим часом у Назареті Йосип, який бентежить недоуміннями, отримує одкровення про народження від Діви Марії Сина Божого і заспокоюється. Настав час народитися Йому. Перепис наводить праведного Йосипа та Пречисту Діву у Віфлеєм, де Господь і народжується, як уже давно й пророкували. Народжений Господь славословиться Ангелами і приймає поклоніння пастирям. Потім Він обрізується і як людина отримує ім'я, наречене згори, і свого часу поставляється перед Господом у храмі за свідченнями і пророцтвами про Нього праведного Симеона і Анни пророчиці. Після всього Закону Богоматір і обручник Її праведний Йосип готувалися повернутися знову в Назарет; але їх спочатку зупинило прибуття зі сходу волхвів для божеського поклоніння Богові втіленому, а потім зовсім на якийсь час відхилило від цього втечу до Єгипту, за наказом згори, через недобрі наміри проти новонародженого Царя-Бога від Ірода, що видав наказ про побиття всіх младе. Їм довелося зробити це повернення вже з Єгипту, коли минула небезпека від Ірода зі смертю його. Тоді, отримавши наказ згори, вони з Двічним Немовлям на руках повернулися в град свій Назарет, не заходячи до Єрусалиму. Тут перебував потім Господь, приховуючи свою Божу велич у смиренному людстві, до часу явлення Себе світові, як Боголюдини. Лише одного разу, коли Йому було дванадцять років, Він, будучи з батьками в Єрусалимі на святі Великодня, в храмі вчених юдеїв здивував надзвичайну премудрість, а батькам сповістив, що у Нього є інший Батько, в дусі та намірах якого має бути і діяти. Ось усе, що завгодно Духу Святому навіяти святим євангелістам сповістити нам про сокровенне перебування на землі Бога – втіленого, до часу явлення Себе світу, як Він є. Послідовність переказаних подій така, а чи не інша, не потребує підтверджень. Тільки одна обставина потребує пояснення, саме: євангеліст Лука каже, що, закінчивши все за законом, батьки Господа за тілом повернулися до Назарета. Але якщо вони відразу після поставлення новонародженого первістка перед Господа повернулися до Назарета, то поклонінню волхвів не було часу. Його треба помістити перш Стрітення; і потім втеча в Єгипет треба представляти з Назарета, або для нього треба батьків з Господом знову привести до Віфлеєму, зрозуміло, вже через рік, і звідси направити їх до Єгипту, припустивши, звичайно, що безбожний наказ Ірода про побиття немовлят через Віфлеєм саме прибуття цих волхвів відбулося через рік після народження Господа. – Все це непотрібні припущення. Слова святого Луки і не подають обов'язкового до них приводу. Не маючи наміру говорити про поклоніння волхвів і тісно пов'язану з ним втечу до Єгипту, він сказав: закінчивши все за законом, повернулися до Назарета. І це потрібно було йому сказати. Так сказав би і євангеліст Матвій, якби не став говорити про поклоніння волхвів та втечу до Єгипту: бо тоді це тільки й залишалося б йому сказати. Але, поклавши сказати про ці дві події, він уже не інакше як після них міг сказати про повернення до Назарета: що він і зробив. Слова святого Луки не будуть збентежувати, якщо ми вставимо в середу їх одне слово: намірилися, або зібралися. І буде: закінчивши все згідно із законом, батьки Господа намірилися, зібралися, були готові повернутися до Назарету; але прийшли волхви й утримали їх; А після їхнього відходу Ангел Господній наказав їм поспішно піти до Єгипту, і після повернення вже з Єгипту довелося їм виконати своє бажання повернутися в Назарет. Настав час Господу явити Себе світові. Як це було не якесь звичайне людське діло, а Боже всепромислове, то йому передували помахи і свідчення згори й урочисте посвячення людства в Боголюдині на співучасть у скоєнні втіленого домобудівництва нашого спасіння. І бачимо, що, за голосом згори, виходить з пустелі Предтеча Господній Іоанн і гладжує шлях Господеві до сердець людських проповідей і хрещенням покаяння, переконуючи всіх прав творити стежки свої і вселяючи, що слідом за ним йде хтось, сильніший за нього. До нього приходить і Сам Господь, і, тоді як смиренно приймає хрещення покаяння, урочисто посвячується в людстві Своїм на діло Своє видимим поблажливістю на Нього Духа Святого, і голосом свідчить, що Він є Син Божий, в якому спочиває все благовоління Отця. Так як, з'явившись світові, Боголюдині належало діяти по-людськи і серед людей, то Він благоволив перед тим пройти людське приготування. І пройшов його в сорокаденному пості, у боротьбі з дияволом-спокусником і переможною його поразкою. Потім саме явлення Господа світові не раптом відкрилося у всій силі своїй; але спочатку священство і народ готуються до прийняття Його свідченнями і прямою вказівкою Його народу від святого Іоанна Предтечі, – потім Господом вчиняються деякі дії, які пристойно назвати напередодні вступу Його у мир зі справою Своєю, якими є: накреслення деяких учнів, – намітка, тому що обрання їх послідувало; та намічення та огляд нового місця проживання; між якими диво в Кані здійснене випадково, був вимолено у правди милосердям; бо визнано таким, для якого не прийде час. І нарешті, вже відбулося саме явлення Господом Себе світу, в Єрусалимі на святі Великодня. Там належало Йому розпочати Свою дію по втіленому домобудівництву, щоб там і закінчити його. Тут бачимо Господа діючим спочатку в Єрусалимі, потім у всій юдейській землі. Зі багато чого, звичайно, що тут скоєно, святий Іоанн передає нам лише кілька дій. Очищенням храму від торжників Господь хотів лише звернути увагу на Себе. Але припливним поясненням того, якою владою Він це творить, вказав шлях тим, хто любить заглиблюватися в шляху Божому, яким вони могли дійти до розуміння і всієї справи Його. Потім Господь навчав і творив знамення. Те й інше порушило віру в багатьох, але вона була не така, щоб можна було вшанувати її міцною і покластися на неї. Вірували і знатні, і один із них, Никодим, приходив до Господа вночі розмовляти з Ним. Господь у розмові Своїй з ним витлумачив йому сутність та таємницю нового домобудівництва нашого спасіння. Попрямував Він туди через Самарію, де, спочатку збудивши віру в якійсь Самарянці при бесіді з нею на кладезі Яковлівому, а потім і в жителях міста Сіхаря, пробув у них два дні, до ствердження віри увірували, начебто в викриття та наставлення слабовірних юдеїв; і потім вступив до Галілеї на радість Галілеянам. Тут, пройшовши Назарет і пройшов через Кану, в якій здійснив нове диво - заочне лікування хворого сина царедворця якогось, що жив у Капернаумі, - прибув до Капернауму і там оселився для постійного проживання, за пророцтвом про те. Цей перехід Господа з Юдеї до Галілеї є переходом до другої частини євангельської історії. Про порядок наслідування подій у цьому відділенні зауважимо: 1 . Події з часу виходу святого Предтечі з пустелі на проповідь і підготовче хрещення народу до поразки Господом спокусника послідовно передаються першими трьома євангелістами. Потім вони всі кажуть, що після цього Господь пішов до Галілеї для постійного перебування і дії. Про це віддалення Господа до Галілеї говорить і святий Іван євангеліст; але перед тим він передає цілу низку подій, що мали місце то на Йордані, то в Галілеї, то в Єрусалимі та Юдеї, – починаючи зі свідчення Предтечі про Господа посланим з Єрусалиму до свідчення його про Господа перед учнями та народом, після того, як учні сказали йому про дії Господа в країні Іудей. Очевидно, що всі ці події відбулися між поразкою диявола та вилученням Господа до Галілеї. Тут їх і поміщаємо. При цьому нехай зрозуміло, що після першого з цих додаткових оповідань євангеліста Іоанна про посольство до Предтечі Господнього з Єрусалиму і про його свідчення про себе і Господа слідує у нього оповідь про вказівку народу Господа, як обітованого Визволителя. Як Господь після Хрещення прямо пішов у гору і пустелю спокуситися, то вказівка ​​його народу могла мати місце лише після сходження Його з гори чи повернення з пустелі. І, отже, свідчення Предтечі посланим із Єрусалиму було дано раніше цього сходження. Господь ще не сходив із гори, коли воно було дано. Коли ж, зійшовши з гори, наближався Він до Йордану, святий Предтеча, побачивши Його, і вказав у Ньому народові Того, Кого всі сподівалися. Ще: святий Матвій і святий Марк кажуть, що Господь пішов до Галілеї після ув'язнення Іоанна Предтечі до в'язниці; а євангеліст Іван каже, що це було після того, як Господь почув про заздрісних проти Нього промови фарисеїв, за останнім свідченням Предтечі про Господа. Свідчення це дано на Йордані перед учнями та народом, отже, перш за укладення Предтечі до в'язниці; чутка ж про неприязні толки фарисеїв могла вийти слідом за свідченням Предтечі і досягнути до Господа разом із звісткою про ув'язнення його до в'язниці, яке, можливо, сталося незабаром після зазначеного свідчення. - І ще: само собою зрозуміло, що просте слово перших євангелістів: Господь пішов до Галілеї, має доповнювати оповіданням євангеліста Івана про перебування Господа в Самарії. Слова євангеліста Луки, що, коли Господь повернувся до Галілеї, рознеслася звістка про Нього по всій навколишній країні і що Він навчав у синагогах, можуть наводити на думку, що Господь, одразу після вступу до Галілеї, пішов нею з проповіддю. Але звістка така не могла рознестися без будь-яких, з ряду вихідних, дій Господа. Євангеліст Марк це так і пояснює. І він говорить про всю, що рознеслася, всюди вести про Господа, але причиною цього постачає дивовижні дива, здійснені Господом у Капернаумі. Отже, вести цей передувало вселення Господа в Капернаум. – Потім каже євангеліст Марк, що другого дня, здійснивши чудеса, Господь пішов Галілеєю з проповіді і проповідував у синагогах. Отже, і ця проповідь у синагогах мала місце по вселенні Господа в Капернаум під час першого ходіння Його Галилеєю. Таким чином, наведені слова євангеліста Луки не можуть перешкоджати визнати порядок перших дій Господа в Галілеї, як його визначає євангеліст Матвій, справжнісіньким. У нього треба лише вставити диво в Кані, про яке говорить святий Іван. І це само собою встановлюється. Минувши Назарет, Господь пішов у Капернаум. На цьому шляху лежить Кана. Господь входив до неї і здійснив у ній нове диво. 3 . Ще одне слово. Отже, проповідь у синагогах відбувалася під час першого ходіння Господа Галилеєю. Як євангеліст Лука, сказавши, що Господь проповідував у синагогах, на приклад того каже про відвідування Господом Назарета з проповіддю в синагозі його, і отже, обидві ці події ставить у прямому зв'язку, то, визнавши, що проповідь у синагогах Галілейських мала місце під час першого ходіння Господа по Галі, час цього ж ходіння. І це тим охочіше треба визнати, що слова Господа в синагозі Назаретській: …ви скажете: зроби і в своїй вітчизні, що, як чуємо, було в Капернаумі, прямо вказують на досконалі перед тим чуда в Капернаумі, після яких пішов Господь із проповіддю Галилеєю. Звістка про це незабаром прийшла до Назарету, і Серцезнавець знав, що враження від цього ще живе було в душах Назаретян і займало всіх; чому й згадав про це. Судячи з цього можна покласти, що в першому ходінні своїм Галілеєю Господь, після виходу з Капернаума, прямо попрямував до Назарета. 5. Перегляд другого відділення Євангельських оповідей та визначення перебігу подій для другої частини Євангельської історії Друге відділення змісту Євангелій у вас перед очима. Тут йдуть оповіді про події, що становлять середину Євангельської історії. Не повторюватиму того, що сказано про це в загальній вказівці головних відділів або частин цієї історії, і починаю прямо визначати перебіг подій, які мають складати зміст її. Перше перебування Господа в Капернаумі, по вселенні в ньому Господь раніше минув Назарет для того, щоб покласти, щоб, здійснивши на боці дивні чудеса, звістку про них розташувати Назаретян до віри в Нього. Тепер звістка про вразливі знамення, що були в Капернаумі, звичайно, дійшла вже до Назарету, і Господь поспішає туди перш за інших, щоб і співвітчизників своїх потішити тим самим. Але Назаретяни не зрозуміли способу дій Господа і не добре прийняли Його. За те й не удостоєні того, що було у Капернаумі. Зцілення прокаженого описує і євангеліст Матвій. Але оповіді те й це, подібні багато в чому, різняться і за місцем дії, і з того, що ці зцілення супроводжувалися: там воно відбувається шляху з гори Блаженств, тут у якомусь місті; там воно мирно закінчується, тут супроводжується сильним рухом народу. Чому зцілення прокаженого за Євангелістом Матвієм вважаємо відмінним від справжнього подібного зцілення за євангелістами Марка і Лука – і кожному даємо своє місце. Це розміщуємо тут, а то помістимо там, після Нагірної проповіді. Справжнє зцілення в євангеліста Марка стоїть одразу за сказанням про походження Господа в Галілею на проповідь; а в євангеліста Луки між цим виходом і зціленням прокаженого міститься оповідь про дивовижну ловлю риб, - те, що вище визнано відмінним від подібної події за євангелістами Матвія і Марка і якому слід дати своє місце. Постає питання, чи тут його залишити, чи перенести на інше місце? Тут йому не можна стояти. Попереду стоїть подія Господа з Капернаума, позаду зцілення прокаженого в якомусь граді, - теж поза Капернаумом. Виходитиме, що й чудова ловитва риб була поза Капернаумом. А цьому поза ним бути не можна. Ловці для лови повинні бути у себе вдома, тобто в Капернаумі, що могло мати місце тільки після повернення Господа з першого ходіння Його Галилеєю. Про повернення ж цьому євангеліст Марк сповіщає, що воно було через кілька днів після зцілення прокаженого. Після цього лікування і місце нової лови риб - чудової. Отже, маємо: у першому ходінні своєму по Галілеї Господь відвідав Назарет, зцілив у якомусь граді прокаженого і через кілька днів після того знову повернувся до Капернауму для другого в ньому перебування, де першою Його справою була проповідь з моря і чудова лови риб. Друге перебування Господа в Капернаумі Тут мали місце чудовий лов риб після проповіді з моря, лікування розслабленого і заклик Матвія-Левія. Перше міститься тут з вищевикладеного міркування, друге і третє за згодою двох євангелістів – Марка та Луки. Коли Господь повернувся до Капернауму, учні Його знову звернулися до звичайного рибальського заняття. Це, мабуть, робили вони і за інших перебування Господа в Капернаумі; навіть після воскресіння Господа бачимо їх ловлять рибу, як тільки опинилися вони у своєму місті. Пробувши трохи в себе, Господь і сам подався до моря. За Ним пішов народ, і Він навчав його. Коли підійшли до моря, народ тіснився до Господа, щоби чути слово Його. Господь сів у човен і велів трохи відплисти від берега. Потім сидів у човні та вчив. Скінчивши вчення, велів Він рибальникам закинути мрію і дарував їм чудову ловитву, що супроводжувалася натхненним словом до Петра. Хто скаже: знову покликання; і це вже третє, бо вони були закликані ще й за Йордану. – Ще й четверте буде перед Нагірною проповіддю; і то буде вже остаточне, а ці були лише підготовчими, лише наміченням. Як раніше, по вселенні в Капернаумі, кликав Він їх, щоб іти з ними Галилеєю, так тепер кличе, маючи намір незабаром йти з ними до Єрусалиму на другу Свою Пасху. Тепер Він зводить їх вище, виразно кажучи, що Він є Син Божий, рівний у всьому Богові Батькові. Мав прийти час, коли належало сказати про це на повну думку. Єрусалимляни зі своїми церковними князями мали перші почути про це, а потім свого часу і Галілеяни. В Єрусалимі пробув Господь, мабуть, трохи часу; і, здається, Він тільки й мав у намірі сказати явно про Свою рівність Богові Батькові. Лікування розслабленого було лише приводом для розмови про це. Здійснивши навмисне, Господь повернувся до Галілеї. На шляху, можливо, при переході через долину Ездрилонську, Він виправдовував перед фарисеями зривання учнями Його колосків у суботу. Потім у суботу в синагозі виправдовував Він свою власну дію зцілення сухорукого, тут же в синагозі при всіх. Ці дві дії в суботу та виправдання їх перед фарисеями, з докором їх самих, сильно дратували їх проти Господа, і вони разом з Іродіанами стали щось зловмиснити проти Нього. Але Господь віддаляється від них до моря, ймовірно, в Капернаум, З усього цього в сукупності складається такий порядок обставин, що передували Нагірній бесіді: Господь виходить з Капернаума на проповідь у Галілеї в супроводі безлічі народу. У ті дні, як каже євангеліст Лука, тобто під час цього ходіння Галилеєю, зійшов Він на гору і провів там всю ніч у молитві. Вранці обрав дванадцять Апостолів, і потім, зробивши чимало зцілень, почав розмову. Ці зцілення, мабуть, суть ті самі, про які говорить і євангеліст Матвій перед Нагірною бесідою. Складаємо їх тому в одну оповідь. Як у євангеліста Луки деякі настанови передаються дещо іншими словами і навіть з інших сторін, то зливати такі настанови в одну мову, так само як і ставити їх особливо під відповідними настановами, дуже незручно. Чому вважаємо за краще помістити всю бесіду, як вона є у євангеліста Луки, особливо після представлення цієї бесіди, як вона викладена у євангеліста Матвія. Порушуємо питання: чи не була скорочена Нагірна бесіда євангеліста Луки виголошена самим Господом скорочено в інших будь-яких обставинах, відмінних від тих, в яких ми тепер її ставимо? Ствердну на це відповідь можна тримати, не переймаючись визначенням цих інших обставин. Після закінчення Нагірної бесіди у євангеліста Матвія стоїть зцілення прокаженого на шляху від гори в Капернаум. Це зцілення не те саме, що було в якомусь місті на перше ходіння Господа Галилеєю, як про це зазначено вже вище. Чому даємо йому місце тут? Четверте перебування Господа у Капернаумі Увійшовши до Капернауму, Господь, за оповіддю євангелістів Матвія і Луки, зцілив раба сотника, що просив Його про це не особисто, а через старійшин Юдейських та друзів своїх і тим, що явив таку віру до Господа, якої Господь не зустрічав і між синами Ізраїлю. У оповідях про це зцілення євангелістів Матвія і Луки є різниця. Євангеліст Матвій не згадує про послання до Господа сотником старійшин і друзів – обставини несуттєві. Він дбав сказати лише суттєве, – те, в чому особливо виявилася віра сотника. Чому все, що говорили від імені сотника старійшини і друзі, поєднує в кількох словах, змушуючи сказати їх самого сотника. У цих двох оповідях в одне довелося слідувати євангелісту Луці, що змусило деякі слова євангеліста Матвія застосувати до цього оповіді. Четверте ходіння Господа Ісуса Галілеєю За зцілення раба сотникова євангеліст Лука розповідає про воскресіння Господом померлого сина вдовиці в Наїні. Як про це воскресіння згадує лише євангеліст Лука, то йому тут лише місце. Господь, побувавши скільки-небудь у Капернаумі, знову вийшов з нього для проповіді і знамень і попрямував прямо до Наїна, з учнями і народом, які супроводжували Його. Наближаючись до міста, Він зустрів похоронну процесію і, зглянувшись на муку матері, воскресив єдиного сина її. Далі у євангеліста Луки слідує посольство святого Іоанна Предтечі до Господа з в'язниці. Про це посольство говорить і святий Матвій. Але воно стоїть у нього через послання дванадцяти Апостолів на проповідь. З цією ж обставиною два євангелісти, Марк і Лука, постачають у зв'язку збентеження Ірода, який, почувши про славні справи Господа, не міг інакше пояснити їх, як тим, що це Іоанн Предтеча, їм усікнутий, воскрес і чудодіє. Отже, під час послання святих Апостолів на проповідь святого Предтечі вже не було в живих і посольства до Господа влаштовувати він не міг. Так як зцілення сліпого і німого, що рушила потім промова Господа в викриття фарисейської хули і особливо прихід рідних до дому, де був Господь, показують, що все це відбувалося в Капернаумі, то і вважається, що Господь повернувся з ходіння Галилеєю до свого міста на п'яте в ньому перебування. Перекажемо, що було в цьому присутності. Було: зцілення бісного, сліпого та німого; хула на це фарисеїв: про веельзевул; викриття їх за те Господом, із зазначенням непоправної згубності хули на Духа Святого та джерела всіх взагалі злих промов; відмова тим, хто просив знамення; сповіщення про те, як нечистий дух виходить із людини і знову повертається до неї; і вказівка, хто Господеві мати і брати. У той же час перебування в Капернаумі сказані Господом і притчі. Скінчивши промову, Господь вийшов із дому і попрямував до моря. За Ним – народ. Він сів у човен і почав говорити до нього притчами. Приповісті передаються першими трьома євангелістами, але не кожним усі. Збираємо всі їх докупи. При переказі притч говориться, що Господь говорив їх народу при морі, а потім у домі деякі з них пояснив учням на їх прохання. Святий Марк і взагалі свідчить, що Господь народу говорив про Царство Свого притчами, які потім пояснював учням Своїм. Грунтуючись на цьому, ми дозволили собі оповіді про притчі викласти в такому порядку: спочатку йде вислів усіх притч, сказаних у цьому випадку; потім слід пояснити деякі з них, з вирішенням питання, чому Господь говорить народу притчами, і додатком навіювання слухати слово Боже. Деякі з притч повторюються за інших обставин. Їх і треба вважати повтореними та дати їм там нове місце. При багаторазовій зміні тих, хто слухав слово Господа, повторення настанов і притч було дуже доречним. Навіть деякі події могли повторюватися. П'яте виходження Господа з Капернауму Скінчивши слово в притчах і про притчі, Господь попрямував до моря, щоб переправитися на інший бік. На шляху дав відповіді охочим слідувати відповідно до їхнього серцевого настрою. Досягши берега, сів у човен і велів пливти на другий бік. Коли перепливали, зчинилася буря. Господь приборкав її словом. По виході на протилежний берег зцілив Він двох бісів, вигнавши з них 3 легіон бісів; і знову повернувся до себе в Капернаум. Ці події у їхньому співвідношенні до інших передаються за двома євангелістами – Марком і Лукою. У євангеліста Матвія вони стоять в інших співвідношеннях, але викладаються згідно з ними; чому оповідь про них залучається сюди, приносячи з собою і свою особливість. Ці події в такому співвідношенні до інших постачаються по євангелістам Марку і Луці. Про них говорить і євангеліст Матвій і в такому ж зв'язку між собою, але не у зв'язку з зціленням біснуватих Гадаринських. Сказання його про них, як згодне, береться, однак, сюди в одну спільну оповідь і приносить з собою також і тут своє доповнення, саме: після оповіді про воскресіння дочки Яїра у євангеліста Матвія стоять зцілення двох сліпих і зцілення бісного німого. Так як ці випадки описує лише євангеліст Матвій, то їм має місце тут. Шосте ходіння Господа по Галілеї Святий Матвій, після воскресіння дочки Яїра сказавши про зцілення двох сліпців і німого, каже, що Господь пішов Галилеєю з проповіді і, бачачи безпастирність народу, послав своїх дванадцять Апостолів на проповідь. І святий Марко, після воскресіння дочки Яїра, говорить про ходіння Господа по Галілеї; але на початку його ставить відвідування Господом свого вітчизняного міста Назарета, а після цього – послання Апостолів на проповідь. Євангеліст Лука після воскресіння дочки Яїра прямо говорить про послання Апостолів на проповідь. Усі три євангелісти очевидно згодні між собою і доповнюють один одного. Зі звірення їх виходить такий порядок подій. Після воскресіння дочки Яїра та зцілення двох сліпих і німого в Капернаумі Господь зробив нове ходіння Галілеєю. Попрямував Він прямо до вітчизняного свого міста Назарет. Побувавши в ньому, ходив потім Галилеєю, і, бачачи народ безпастирним, пожалкував про нього, і, спонукаючись цим, послав Своїх Апостолів на проповідь. Святий Матвій, який не мав нагоди перейменувати Апостолів раніше, наводить їх імена тут. А святий Марк і святий Лука, що передавали їх імена раніше, тут цього вже не роблять. Сьоме перебування Господа в Капернаумі Відпустивши Апостолів на проповідь, Сам Господь пішов містами – у Віфсаїду, Капернаум. Це сьоме Його тут перебування до повернення Апостолів, яких прийняв Він тут. Потрібно вважати, що на проповідь апостоли були послані з якогось місця в попереднє ходіння Господа по Галілеї. Тим часом, як це відбувалося, Ірод, почувши про чудеса Господа, збентежився. Подумалося йому про Господа, що це Іоанн Предтеча воскрес, якого він усікнув. Про це сум'яття Ірода у зв'язку з посланням святих Апостолів на проповідь говорять євангелісти Марк і Лука. Говорить про нього і святий Матвій, але в іншому поєднанні подій; втім, тільки попередніх, наступні ж і в нього ті, що в тих. Згадавши про сум'яття Ірода, святий Матвій описує і усікнення глави Предтечі Господнього Іоанна, що було причиною Іродового сум'яття. Те саме робить і святий Марк. Ймовірно, Іоанн Предтеча був усічений незадовго до цього. На це вказують і сум'яття Іродове, ще живе, і особливо те, що, за євангелістом Матвієм, Господь тепер тільки почув про це; а учні Іванові сповістили Йому про це відразу ж після поховання святого Івана. Це сповіщення разом з необхідністю дати відпочинок апостолам після повернення їх було причиною швидкого видалення Господа в Віфсаїдську пустелю. Покладаємо оповідь про усічення у зв'язку зі сум'яттям Ірода, як воно стоїть і в євангелістів. Сьоме ходіння Господа по Галілеї Повернулися Апостоли і розповіли Господеві, як діяли під час проповідування Галилеєю. Господь спочатку послав їх одних до Віфсаїдської пустелі, але потім і Сам побажав вирушити разом з ними. І відпливли туди всі разом. Їм хотілося бути непоміченими. Але народ побачив і здогадався, у чому річ. Піший кинувся він у ту пустелю і попередив прибуття туди Господа з апостолами. Прибувши в ту пустелю, Господь трохи побув на горі. Але, бачачи, що народ чекає на нього, зійшов до нього і навчав його багато, до самого вечора, і всіх, хто вимагав зцілення, зцілив. Потім, не хоч відпустити їх голодними, наситив їх усіх п'ятьма хлібами та двома рибами. Народу ж було п'ять тисяч, окрім дружин та дітей. Потім наказав учням сідати в човен і плисти на інший бік, а Сам, відпустивши народ, зійшов на гору помолитися. На морі зчинилася буря, і учні бідували. Побачивши це, Господь, закінчивши молитву, пішов до них хвилями. Побачивши Його, учні зніяковіли. Заспокоївши їх і витягнувши з води Петра, що кинувся до Нього в море за дозволом Його і після короткого по водах ступання від страху, що почав потопати, Господь вступив у човен, – і човен пристав до берега. Але місце це було не Капернаум, куди вони прямували, а Геннісарет, що лежав нижче за Капернаум. Їх знесла туди буря. Це було вже вранці. Стекся народ, але Господь, облагодіє його всякого роду зціленнями, попрямував до Капернауму, куди і прибув того ж ранку. Восьме перебування Господа в Капернаумі Це перебування ознаменоване просторою бесідою про хліб небесний, котрою однією і обмежилася дія Господа тут. Про насичення п'яти тисяч говорять усі чотири євангелісти; про ходіння водами – святий Матвій, святий Марк і святий Іван; про вихід на берег у Генісареті та чудодіяння там і на шляху звідти – євангелісти Матвій та Марк. Розмову після цього у Капернаумі передає один святий Іван. Восьме ходіння Господа по Галілеї Закінчивши виклад Господньої розмови, святий Іван каже: після цього Господь Ісус ходив Галілеєю. Під час цього ходіння, ніде, єрусалимські фарисеї та книжники, що прибули сюди, мабуть, з третього Пасхи, на якому Господь не був присутній, звернулися до Нього з докором на учнів Його промовою з того приводу, що вони їли хліб, не вмивши рук. Навіщо учні Твої не дотримуються переказів старців? – казали фарисеї. – У відповідь на це Господь пояснив, що сквернить і що не може сквернити людину. Потім Господь подався до Сирофінікії, де зцілив біснувату дочку Хананеянки. Звідти перейшов Він на східний бік моря, в обхід його з півночі і через Десятиграддя. Тут, зціливши глухого недорікуватого, цілих три дні вчив народ, що присідає, і нарешті, зробивши численні зцілення, наситив усіх сімома хлібами і кількома рибами. Твердих було чотири тисячі чоловіків, крім дружин та дітей. Відпустивши насичений народ, Господь переправився на інший, західний, бік моря, у межі Магдальські та Далмануфські, що були ще нижчі за Генісарет. Час перебування Його тут невизначений, і з колишнього тут нам віддана тільки відповідь Його фарисеям, які просили знамення. Слідом за цим Господь переправився знову на інший бік, тільки не на схід, а на північ, у напрямку Віфсаїди та Кесарії Пилипової. На шляху плавання застерігав Він учнів від закваски фарисейської та саддукейської: що подає думка, що перед цим було багато промов з особами тієї та іншої закваски. По виході на берег, Господь у Віфсаїді зцілив сліпого, а в селищах Кесарії Пилипової чує від учнів, що говорять і думають про Нього в народі, і приймає їхнє власне устами Петра сповідання, що Він є Син Божий, обітований Визволитель. Через шість днів повних і вісім неповних Господь перетворився на горі в славі перед трьома вибраними учнями Своїми, які тут знову чули і від тих, що розмовляли з Господом, Мойсея та Іллі, і від Самого Господа про страждання Його, смерті і воскресіння. Зійшовши з гори Преображення, Господь зцілив біснуватого юнака, якого не могли зцілити учні; потім у домі наодинці Він пояснив їм, чому вони не могли цього зробити і як взагалі можуть бути виганяються такі духи. Здійснивши після цього ще коротке ходіння Галілеєю, в якому особливо намагався навіяти учням своїм думка про те, що Йому належать страждання і смерть з воскресінням після неї, Господь востаннє вступив до Капернауму на недовге в ньому перебування - дев'яте. Дев'яте перебування Господа в Капернаумі Після приходу сюди Господь наказав Петру сплатити вимогу в Нього подати за Себе і за Петра внеском статира, чудово вилученого з рота пійманої риби. Закінчується це відділення притчею про митаря і фарисея (18, 9-14). Після цього і він пише про ті події, про які євангелісти Матвій і Марк згадують, як про тих, що були поза Галілеєю: благословення дітей та інших. У цьому нове підтвердження, що варті його вище цієї події відбувалися не поза Галілеєю. Усі їх і поміщаємо в середній частині Євангельської історії, яка містить події, які були в Галілеї. Це буде дев'яте, останнє ходіння Господа Галилеєю перед видаленням Його в Юдею та Єрусалим, щоб звідти вже й не повертатися. Про це відділення євангельських оповідей зауважимо, що як воно представляє одну безперервну оповідь про рух Господа Галилеєю з направленням до Єрусалиму, то його ніяк не слід розривати, а уявити все як є, нічого не вставляючи і нічого з нього не вилучаючи. Навіть, гадаю, має утримати й ті події, притчі та настанови, які вже були згадані, вважаючи їх повтореними. Вказавши місце всьому цьому відділенню і сказавши, що його все без перерви має внести протягом Євангельської історії, ми сказали все, що від нас вимагається і очікується. Тільки про деякі окремі випадки потрібно сказати по кілька слів у пояснення. Перша подія тут те, що самаряни одного селища не прийняли Господа. - Як далі в оповідях не видно, щоб Господь був у Самарії, то треба думати, що в цьому випадку у Господа з учнями не було наміру пройти через Самарію до Юдеї. Він хотів увійти до селища Самарянське тільки тому, що був потрібний відпочинок і близько було це селище. Відступивши від нього, Він знову подався до Галілеї. Друга тут обставина – бажання деяких йти за Господом і відповіді Його їм. Подібна обставина була і перед відпливом Господа в Гадаринську країну, як дається взнаки у євангеліста Матвія. Але як у тутешньому оповіді є деякі особливості, то цей випадок можна вважати повтореним, хоча особливості їх і не дуже значні. Що слова Господа однакові, це тому, що предмет один і мова припливна, яка, якось вийшовши з уст, сама собою входить у слово в подібних випадках. Далі слідує послання 70-ти на проповідь. Що це було не просте послання для сповіщення про прибуття Господа, а справжня проповідь апостольська, це видно з цих посиланих настанов, які подібні до настанов, даних перш дванадцяти Апостолам при посиланні їх на проповідь, і що, повернувшись, вони дають звіт про те, як діяли і. Що про їхнє повернення дається взнаки відразу ж по посланні, це для того, щоб потім уже не повертатися до цього предмета. Насправді вони, звичайно, повернулися не раптом. Можливо, вони йшли попереду Господа весь час Його останнього ходіння Галилеєю: бо вони для того й обрані, щоб йти перед лицем Господа до кожного міста, куди хотів Він іти Сам. Після цього, вказавши законникові шлях у життя вічне і, притчею про впав у розбійники, пояснивши, хто ближній, Господь відвідав дім Марти та Марії. Ці імена відразу наводять на згадку сестер Лазаря і народжують питання: як відвідати їх у Галілеї, коли вони жили у Віфанії поблизу Єрусалиму? - Можливо, що тут тільки імена однакові, а не особи одні й ті самі. Скільки, наприклад, Марій пішла за Господом із Галілеї до Єрусалиму? Марія та Марфа – дуже звичайні імена. Але нехай і ті самі особи; вони могли мати і в Галілеї землю та дім, де часом жили; до свят же прибували до Віфанії, де й бачимо їх в останній Великдень. Після цього дається взнаки, що Господь молився в якомусь місці, і, коли скінчив молитву, один із учнів просив Його: Господи! навчи нас молитися. Господь повторив їм відому вже молитву: Отче наш! – Цю молитву Він промовив у Нагірній бесіді. Але як учні у Господа прибували нові, то й доводилося, як багато інших настанов, так і цю молитву, повторювати неодноразово: бо Господь бажав, щоб учні Його всі, як перебували в однодумності, так і молилися однаково. А мова при цьому завжди могла бути однакова, бо торкалася одного предмета, і до того ж була мовою припливною; припливна ж мова, бувши одного разу висловлена, як уже було помічено, повертається в слово відразу ж, як тільки виявляється потреба говорити про те саме. Вважаючи тому дуже правдоподібним, що подія, що дається взнаки тут євангелістом Лукою, була особливою від інших подібних подій, даємо йому тут займане ним місце. Після цього, починаючи з обіду в якогось фарисея до кінця цього відділення, покладеного притчею про митаря і фарисея, йдуть різноманітні настанови Господа, які не порушують жодних питань. Те, що тут повторюються деякі настанови, відомі вже, не повинно бентежити нікого. Скажімо про них загально: всі ці вислови вимовляються тут в інших обставинах, іноді ж в іншій течії і співвідношенні думок, всі майже вони припливного властивості, і за змістом своїм такі, що не могло бути нестачі у випадках повторювати їх багаторазово. Чому вважається доречним, і навіть обов'язковим, навести їх і тут у своїх місцях, незважаючи на те, що вони вже читані вище. Може народитися питання: як так висловлювання Господа нерідко є несподівано, далеко відстоюючись від промови, що передувала? – Щоб не піддаватися таким подивам, треба зауважити, що вислови Господні були викликані не одними словесними питаннями, а й серцевими настроями та помислами оточуючих Його, як і чудеса. Відповівши на словесні запитання, Господь пропонував відповіді і на ті помисли, які займали і бентежили інших. Як ці думки далеко відстояли від думки тих, хто запитував, то і висловлювання Господні виявляються далеко віддаленими одне від одного за змістом, хоча висловлені і віддані послідовно одне за одним. 6. Перегляд третього відділення євангельських оповідей та визначення перебігу подій для третьої частини Євангельської історії Входимо в останній відділ євангельських оповідей, які говорять про останні події діяння Господа Спасителя з втіленого домобудівництва під час перебування Його в Єрусалимі, Юдеї та Йордані в останнє своє півріччя. Тут зустрічаємо три групи оповідей та подій: перша визначає перебування Господа на святі кучок та оновлення храму в Єрусалимі; друга – перебування Його за Йорданом; третя – останні дні Господа землі. На такий розподіл вказують самі оповіді. Євангелісти Матвій і Марк, сказавши, що Господь пішов з Галілеї до Єрусалиму За Йорданською країною, розповідають потім про деякі події, що були перед рухом Господа до Єрусалиму, як уже вказувалося; після них говорять і про рух Господа до Єрусалиму на страждання. До них, закінчивши оповідь про дев'яту ходіння Господа по Галілеї, приєднується і євангеліст Лука, говорячи згідно з ними і про події перед рухом Господа в Єрусалим, і сам цей рух, і страждання Його і смерті, що послідували за тим. Таким чином, очевидно, що руху Господа до Єрусалиму на страждання передувала низка подій. Але де і коли вони відбувалися? Читаючи євангелістів Матвія і Марка, можна подумати, що події ці скоєні Господом мимохідь при переході Його з Галілеї в Юдею За Йорданською країною. Але, взявши до уваги і оповіді євангеліста Іоанна, маємо подумати про це дещо інакше. Святий Іоанн каже, що за Йордан Господь перейшов з Єрусалиму зі свята відновлення храму, з нагоди крайнього роздратування проти Нього юдеїв, і тут навчав і зцілював, завжди оточений безліччю народу, який благоговів до Нього ще з часу свідчення про Нього Іоанна Хрестителя. Потім, побувавши тут певний час, подався Він до Єрусалиму з нагоди смерті Лазаря. Цей рух до Єрусалиму був той самий, як і рух перших трьох євангелістів, саме: рух на страждання і смерть. Як у цих євангелістів з рухом Господа в Єрусалим тісно пов'язується оповідь про події, що передували йому, то треба покласти, що вони вчинені Господом за Йорданом, у проміжок часу від переходу Його за Йордан з Єрусалиму зі свята відновлення храму до руху Його до Єрусалиму з приводу смерті. в Юдеї, і є вказівкою на справі сказаного євангелістом Іваном, що Господь за Йорданом навчав і зціляв. Маємо, таким чином, дві групи подій: події зайорданські та події останніх днів Господа на землі; бо рух Господа до Єрусалиму був початком цих днів. Що було перед переходом Господа з Єрусалиму за Йордан, складе третю групу, – саме події на святі оновлення та кучок. Залишається нам прикласти лише до всього цього початок. Початок цього вважає євангеліст Іван промовами братів до Господа. Господь відповів їм: Не піду з вами. А потім пішов сам і таємно. Сюди зручно додаються слова євангелістів Матвія і Марка: Господь пішов до Юдеї Зайорданської країни. І пройшов Він цією країною, ніде не зупиняючись, доки досяг Єрусалиму, і з'явився в храмі на переполовування свята кучок. Так розподіляються всі оповіді останнього відділення євангельських оповідей. Свято кучок та оновлення Всі події на цих святах так пов'язані у сказанні святого Іоанна, що ніби текли безперервно. Був Господь у полон свята в храмі і навчав; був в останній день свята і теж навчав; був другого дня після цього, помилував грішницю і теж вчив. Від цього вчення Юдеї до того роздратувалися, що хотіли побити Його камінням, але Він пройшов серед них непомітно для них і відійшов. Далі каже святий Іван: Проходячи повз нього, побачив Господь сліпонародженого і зцілив його. За цим було розслідування цього чуда фарисеями і розмова Господа про пастирство і вівці. Настало свято оновлення, на якому Господь вчительне слово Своє почав знову промовою про вівці і, продовжуючи її, знову роздратував юдеїв до того, що вони повстали на Нього. Це змусило Господа піти за Йордан. Так, оповідь йде безперервно. Чи безперервно йшли і події? Цього не можна сказати; бо між святами кущів та оновлення лежать два місяці. Були, звичайно, в ці дні й інші події, але Святому Духу не завгодно було навіяти святому Іоанну, який доповнював у своєму Євангелії оповіді інших євангелістів, передати їх нам, як спочатку не вселив йому Він передати нам усе, що було в першу Пасху в Єрусалимі та в Юді. Можемо ми, здається з достовірністю, визначити лише проміжок між подіями на святі кущів та між подіями на святі оновлення. До свята кущів оповідь зобов'язує нас віднести, що було в переполовування свята, що в останній його день і що нарані його, коли Господь, погрожуючи побиттям каменів, пішов. До свята оновлення має віднести зцілення сліпонародженого. Основуємо це на тому, що бесіда Господа, поєднана нерозривно з зціленням сліпонародженого, продовжується і на святі оновлення. Очевидно, що це зцілення мало місце перед святом оновлення. Проміжок, таким чином, вказується між видаленням Господа з храму та, ймовірно, з Єрусалиму та зціленням сліпонародженого. У такому разі словами: проходячи повз слід дати загальне значення: «одного разу» або «колись проходячи повз», – того місця, де сидів сліпонароджений; колись, а не того дня, як пішов із храму. Вказуючи, однак, такий проміжок, ніяк не можемо допустити, щоб можна було наповнювати його будь-якими подіями зі сказань інших євангелістів, і саме з останнього відділення євангеліста Луки, в якому міститься опис дев'ятого ходіння Господа по Галілеї. До цього немає приводу і немає вказівки на те, які події можна б сюди вставити. Перебування Господа за Йорданом Чому до цього перебування відносяться події, які стоять у перших трьох євангелістів перед рухом Господа в Єрусалим на страждання, про це вже йшлося. Течія ж подій одного за одним вказується виразно самими оповідями. Тут мали місце: відповідь на запитання фарисеїв про розлучення; порада про безшлюбність; благословення дітей; пораду багатому юнакові все роздати і піти за Господом; обітниці все, що залишили заради Господа учням; притча про робітників у винограднику. – Потім слідує оповідь про рух Господа до Єрусалиму, яким почалися останні дні Господа. Сам Господь вселяє, що з першим кроком Його до Єрусалиму в цей час почалися останні дні Його: бо як тільки рушив Він цим шляхом, почав говорити: Ось, сходимо до Єрусалиму, і Син Людський буде відданий і інше. Але перші події, що мали тут місце, були лише початком останніх днів; А останні дні почалися з часу урочистого входу Господнього до Єрусалиму. Події, що мали місце в останні дні, позначаються всіма чотирма євангелістами, і наслідування їх одних за іншими визначається де властивостями самих подій, де вказівками сказань, де тим і іншим разом. До урочистого входу Господнього до Єрусалиму текли вони в такому порядку. Наприкінці перебування за Йорданом дізнається Господь про смерть Лазаря і вирішує йти воскресити його. На самому початку цього руху Він знову сповістив Апостолам про страждання, що стояли Йому, і дав потім синам Зеведеєвим і матері їхню відповідь на висловлені ними бажання, і всім Апостолам урок з цього приводу. На шляху переходу Йордану стояв Єрихон, через який належало проходити. При вході до цього міста та виході з нього Господом досконалі зцілення сліпих. Сказання про ці зцілення такі: євангеліст Лука розповідає про зцілення одного сліпця при вході в Єрихон; євангеліст Марк - про зцілення теж одного при виході з нього, з поминанням та імені зціленого; євангеліст Матвій – про зцілення двох при виході з міста. Те, що зцілення були при вході і виході, не повинно дивувати, коли відомо, як при появі Господа прямував до Нього народ зі своїми недугами і недужими, шукаючи лише доторкнутися до Нього, і що всі, хто з вірою торкався, зцілювалися. Те саме, що при виході євангеліст Матвій говорить про двох зцілених сліпих, а євангеліст Марк про одне, пояснюється так само, як і те, що євангеліст Матвій говорить про двох бісних Гадаринських, коли інші євангелісти говорять про одне, – саме тим, що один з них був загальновідомий, чому й ім'я його збереглося. Він один переважно і залишався у увазі та пам'яті у всіх; його й виставляє святий Марк. Можна до того ж сказати, що з чисельності зцілень увагу не суворо зупинялося числі зцілених недужих тієї чи іншої роду. У самому Єрихоні Господь, увагою до Закхея, розташував його виправити свої несправності з гідною всякого наслідування ревнощів; потім у притчі про мнаси 5 зобразив долі Свого Царства та покликаних синів Царства цього; і потім вирушив у подальший шлях. Прийшли до Віфанії. Господь воскресив тут чотириденного Лазаря. Вражаюче враження від цього дива змусило дбайливі про порятунок народу юдейські влади вимовити смертний вирок Спасителю світу. Це змусило Господа піти на якийсь час у межі Єфраїма. За шість днів до Великодня повернувся Він звідти знову до Віфанії, де віддані Йому обличчя влаштували для Нього вечерю, на якій Марія помазала Його дорогоцінним світом, збудивши тим у душах, які не розуміли цієї дії, несхвалене Господом обурення. Останні дні Господа почалися днем ​​урочистого Його входу до Єрусалиму. Тут оповіді йдуть день за днем ​​і безперечно встановлюють перебіг подій у них. Залишається лише перерахувати їх. Урочистий вхід до Єрусалиму, що був на другий день після вечора, даного Господу у Віфанії, ознаменований не тільки тріумфуванням народу, а й голосом згори, з приводу якого Господь у широкій промові тлумачив справу Свого втіленого домобудівництва. Рух до міста цього дня почався рано. Наближаючись до гори Олеонської, Господь послав у видне попереду селище, що стояло біля підошви Олеона, привести звідти за Його вказівкою ослицю з осляком, і коли привели, сів на осля і продовжував ходу. Народ, що супроводжував Його, прийшов у незвичайне збудження: на шляху Господа вислали одяг та гілки дерев'яні і волали: Благословен грядий! Почули про рух Господа, що зібралися на свято до Єрусалиму, вийшли назустріч Йому і, у свою чергу, вислали одяг по дорозі та дерев'яні гілки. Усі волали: Осанно! Благословен грядий! А Господь сльози проливав про долю міста та народу. Вступивши в місто, вражений незвичайною цією подією, Господь попрямував до храму, очистив його від торжників, здійснив багато зцілення, прийняв похвалу від дітей і, коли Елліни просили бачити Його, проголошенням: нині прославився Син Людський, притягнув свідчення про Себе згори. домобудівництва. На ніч повернувся Господь до Віфанії. Другого дня, по урочистому вході до Єрусалиму, – у чистий Понеділок – Господь знову пішов у храм; на шляху сказав символічне прокляття смоковниці, а до учнів - слово про силу віри, коли вони виявили своє подив про дію прокляття; у храмі – знову очистив його від торжників. Ймовірно, ці торжники після вчорашнього їхнього вигнання знову розташувалися на своїх місцях, бо їм не забороняли того церковна влада; Господь Ісус був для них стороннє обличчя. Він діяв на совість, яку вони звикли вже заспокоювати щодо своєї, неблагоговійності до дому Божого викривального, діяння. Увечері Господь знову відійшов у Віфанію. Звісно, ​​й цього дня чимало сказано та зроблено. Але Господу небажано було, щоб повідомлено було нам. На третій день – у чистий Вівторок – при ході з Віфанії до Єрусалиму, учні, побачивши смоковницю висохлу, знову виявили своє подив і знову чули слово Господа про силу віри. І минулого дня – і здивування учнями було виявлено, і слово Господа про силу віри висловлено. Нині те й інше повторюється. Здивування учнів нині було збуджене ступенем висохнення – до кореня. І вчора були очевидні ознаки засохнення, але то був початок, тепер вона вся висохла до кореня. І слово Господа про силу віри більш точно вказує на властивості такої віри. Потім протягом цього дня вели Господь багато бесід у храмі з владою церковною, книжниками, фарисеями та саддукеями, і поза ним на горі Олеонській з учнями. У храмі спочатку Господь дав відповідь тим, хто запитував Його, якою владою Він діє. Потім почав Він розуміти церковну владу притчами; І промовив притчі: про двох синів, з яких, на запрошення батька йти працювати у винограднику, один відповів: Не хочу, а потім пішов; а другий: іду, і не пішов; про виноградарів, що побили спочатку слуг власника винограду, а потім убили і сина його; про званих царем на вечерю, з нагоди шлюбу сина царя і які відмовилися у життєвих справах. Потім дозволив деякі подиви тих, хто запитував: давати чи ні данину кесареві; як узгодити з вченням про воскресіння мертвих закон ужичества 6 ; і яка найперша заповідь? Після цього, змусивши мовчати запитань: як Христос – син Давиду, коли Давид називає Його Господом? – сказав Він багато викривальних докорів книжникам і фарисеям. І нарешті, оцінивши дорожче всіх вкладів мізерний внесок вдовиці, пішов Він з храму і міста. Проходячи повз храм, прорік Він промову про долю його; зійшовши ж на гору Олеонську, передбачив долю міста та народу, а нарешті і долю всього світу. Покликавши потім кількома припливними висловами учнів Своїх, а в особі їх і всіх нас – берегтися, пильнувати і молитися у сподіванні Свого другого пришестя, Господь уклав Свою бесіду зображенням Страшного Суду. Скінчивши Свою розмову з учнями, Господь сказав, що через два дні Пасха буде. Попереду лежали четвертий і п'ятий дні, по урочистому вході Господа до Єрусалиму – Середа та Четвер – чисті. На ніч Господь, може, пішов у Віфанію, або провів її тут же на горі, у відомому саду. У середу була нарада синедріону про погублення Господа, ймовірно, вранці; вечора в домі Симона для Господа була влаштована вечеря; а вночі, як імовірніше, Юда продав Господа за тридцять срібняків. Із цих подій викликає питання лише ужин. Подібна вечеря вже була описана святим Іоанном і покладена їм за шість днів до Великодня. Чи не одна це та сама? Ні. Два євангелісти вважають вечерю цього дня; і не можна заперечувати, щоб її не було цього дня. Але, за свідченням святого Івана, був ужин за чотири дні перед ним; і немає підстав думати, що її не було тоді. Вечеря, як дружелюбне частування Господа, могла бути щодня, в тому самому місці, і навіть в тому самому будинку; тим більше не можна вагатися визнати, що було дві вечори через чотири дні одна від одної і, здається, не в тому самому будинку. Помазання світом не мета вечері і не потрібно з нею пов'язувалося. Воно приходило випадково. Збуджувалося почуття благоговіння та вдячності до Господа і нудило висловити це перед Ним, помазавши світом ноги Його, чи голову, чи те й інше. І це могло бути зроблено особами, які зовсім не належать до сімейства, в якому влаштовувався ужин, навіть невідомими Йому і не користуються Його вподобанням, як це мало місце в Галілеї в будинку іншого такого собі Симона. Не можна тому заперечувати, що й помазання світом могло мати місце на тій та іншій вечорі. Що стосується схожості сказань і слів Господа про значення помазання, то ті й інші зовсім не дослівно подібні. До того ж одні й самі предмети природно схоже описуються і однакові викликають себе судження. Чистий Четвер ознаменований Тайною вечірньою. Протягом подій дня було таке: вдень готувалося все, потрібне для вечері; коли настав час, усі прийшли в світлицю і сіли; перед куштуванням Пасхальної вечері Господь встав і умив ноги учнів; наприкінці слова до Петра при цьому випадку Господь згадав, що вони – учні – чисті, але не всі, натякаючи на зрадника, і потім, коли почалося кушання вечері, Він тричі викривав Юду до напоумлення його і нарешті словом: що ти загадав зробити, роби швидше, – змусив його піти; наприкінці Великодньої вечері Господь благоволив встановити нове таїнство Тіла і Крові – таїнство обрядів, Новозавітний Великдень. Вирішивши після цього випадково виникну суперечку між учнями, хто з них більший, Господь почав прощальну бесіду, в якій спочатку чуються голоси деяких учнів, а потім говорив уже один Господь, говорячи все, що могли вони вмістити і що могло служити до втіхи і в керівництві ним у скорботних обставинах. Прощальна бесіда, мабуть, була вимовлена ​​вся в пасхальній кімнаті. Хоча наприкінці 14-го глави євангеліста Іоанна стоїть: …встаньте, підемо звідси; але велика важливість того, що пропонується говореним услід за тим, особливо заключна молитва до Бога Отця, змушують визнати, що і після тих слів Господь все ще залишався в світлиці і продовжував промову, можливо, стоячи. На шляху незручно було почути всім усе сказане, чути ж усім було абсолютно необхідно. І особливо незручно було вимовити на шляху молитву до Бога Отця. Нарешті, сказавши кілька слів на завершення всієї вечори, Господь здійснив перехід у Гефсиманський сад. З цього моменту почалися страждання Господа. Підстава їм покладена цієї ночі, з четверга на п'ятницю. Все тут: моління про чашу, взяття Господа, переведення Його в дім первосвящеників і що було в домі цього ночі – йде за вказівкою самих оповідей. В усунення здивувань при читанні оповідей про це останнє, треба пам'ятати, що будинки, або житла, первосвящеників Анни та Каяфи були на тому самому дворі. Цим усуваються питання, навіщо до Анни привели Господа і в який дім введені Іван та Петро. Після приведення Господа на первосвящениче подвір'я треба було трохи перечекати, поки зберуться члени синедріону. Як Ганні хотілося побачити Господа, то він і наказав привести Його до себе, замість того, щоб стояти Йому на подвір'ї. Потім перехід від Анни до Каяфи був перехід з одного флігеля до іншого. Колишнє Кайяфа скінчилося осудом Господа і наругою над Ним; після чого Його вивели на подвір'я і стерегли до ранку, продовжуючи і наруги. Тим часом як судили і засуджували Господа, на тому ж дворі відбулося триразове зречення святого Петра, за словом Господа. Сказання про ці зречення в євангелістів вставляються в оповіді про те, що було з Господом. Щоб не розважати, пропонуємо все, що було з Господом, особливо, без перерви, а потім, теж без перерви, і те, що було з Петром. Сказання про зречення святого Петра у євангелістів Матвія і Марка подібні; у євангеліста Луки воно трохи добре; має вона свої особливості і в євангеліста Івана. Кожен євангеліст має три зречення. Якщо з цих трьох відмінних сказань зводимо по три оповіді про кожне зречення воєдино, щоб склалося з трьох перших одне перше, з трьох других - друге, з трьох третіх - третє, то зустрінемо непереборні труднощі. Чому змушуємо вживати інший прийом у зображенні трьох зречень святого Петра, саме: визнати три зречення кожного з трьох розбіжностей між собою сказань за одне зречення в тій думці, що кожне з трьох зречень ставало повним після триразового його повторення. Передбачається, що до святого Петра було три напади, або три напади на нього, з питаннями: і ти з учнів Його? – І ти був із Ним? - Розмова твоя викриває і подібними, - і що щоразу запитували не задовольнялися однією відповіддю, а відразу повторювали питання і ще, і ще. Святий Петро, ​​лише тричі повторивши щоразу зречення, відокремлювався від нападників; але це тільки на якийсь час: згодом трохи приступали інші особи з тими самими питаннями і теж триразово повторювали їх і лише по триразовому зреченні задовольнялися і відступали, щоб дати місце через трохи іншим ще особам зробити подібний напад і викликати подібне зречення. Але щоразу зречення було лише одне; і щодо трьох нападків – три зречення. Першим зреченням вважаємо те, що описує святий Іван. Воно почалося біля вхідних воріт і завершилося біля вогню, куди пристав святий Петро, ​​прийшовши від воріт. Це сталося протягом тих хвилин, які Господь пробув у Анни. Коли Господа перевели з корпусу Анни до Каяфи, або туди, де зібрався синедріон, святий Петро думав скористатися колишнім при цьому рухом і піти з двору, але одна служниця перейняла його, приставши до нього з запитанням і змусила у нього зречення. Святий Петро не відстав, однак, від свого наміру і попрямував до воріт, що вели з внутрішнього двору на передній. Тут зустріла його інша служниця з тим самим питанням, він зрікся і нею. Щойно вийшов він на передній двір, як ті, що були там, пристали до нього з таким самим питанням; нужда належала відректися і перед ними. Це друге зречення передають євангелісти Матвій та Марк; і воно характерно відрізняється від першого: то почалося біля воріт і скінчилося біля вогню, а це почалося біля вогню і скінчилося біля воріт. Вийти на вулицю святому Петру чомусь не вдалося, і він знову повернувся на внутрішній двір і сів біля вогню. Тут знову напали на нього з питаннями: спочатку служниця, через трохи інший хтось, через годину ще хтось. Святий Петро знову наполегливо зрікся, і це третє зречення. Негайно петел виголосив, - і Господь, виведений уже з синедріону і стояв надвір, подивився на Петра. - І вийшовши, святий Петро плакався гірко. Після цього на подвір'ї все стихло до ранку. Тільки вартові часом не переставали знущатися над Господом. Вранці в п'ятницю церковна влада знову зібралася і знову опитала Господа, сподіваючись відкрити ще що-небудь, але отримала лише підтвердження раніше пізнаного. І цього для їхньої совісті було досить. Потім Господа віддали Пилату ігемону, щоб отримати від нього засудження Господа на смерть. Тут у них інша мова, все в політичному тоні. Пилат відразу побачив, що на обвинуваченому немає смертної вини. Але, не бажаючи і Господа засудити, і юдеям зробити неприємне, як тільки побачив випадок, поспішає відхилити від себе суд і супроводжує Господа до Ірода. Однак і цей не знайшов на приведеному до нього вини смертної і дав знати про це Пілату, одягнувши Його в білий одяг. Пілату знову довелося самому вирішувати справу. Він не хотів засудити Господа, усвідомлюючи Його неповинність смерті. Але був слабкий у любові до правди і, замість спиратися на силу цієї правди, звертався до сторонніх посібників, які справляли очікуваного на обвинувачуючих. Ні до чого не послужило зіставлення Благодійника зі лиходієм, щоб спонукати їх обрати до відпущення першого; не справило жодного впливу і свідчення пораненого і закривавленого, щоб порушити жалість і розташувати їх задовольнятися цим стратою. Неси друг кесаря ​​– нарешті забрав у Пілата всяку енергію на захист Праведного, – і він засудив Його на розп'яття. Народ бере кров Господа на себе; Пилат вмиває руки; все таким чином залагоджено. – І Господь ведеться на проп'яття з двома лиходіями. На шляху блаженний Симон Киринеянин сподобається понести за Господа Його хрест; дружини, що плачуть, отримують урок про себе плакати з навіюванням побоювання за всіх. На Голгофі розпинають Господа, поділяють ризи Його і знущаються з Розп'ятого. За цим чуються сім слів Господа з Хреста, що почалися молитвою про розпинателів і хулителів, і скінчилися переданням духа Свого до рук Небесного Батька. З шостої години до дев'ятої була темрява; о дев'ятій годині Господь віддав дух із супутніми ознаками, які змусили народ, б'ючи в персі, повернутися до себе. Потім усе стало тихо. Тільки злість ворогів не знаходила спокою. Вони попросили дозволу перебити гомілки розіп'ятим, щоб, довівши тим їх до смерті, прибрати їхні тіла. Але до Господа було не за бажанням їх. На виконання пророцтв, Йому не гомілки перебиті – живому, а пробито ребро померлого вже; і тіло Його прибране не як тіла злодіїв, а як тіло обличчя, благоговійно шанованого і поклоняється, Йосипом і Никодимом, без сумніву, не без участі та інших близьких до нього осіб. – Дружини спостерігали, як Господа вважали у труну. Каяння Юди з відчаєм і смертю його поміщаємо наприкінці подій п'ятничного дня, ніж припиняти сказань у тому, що було з Господом. До того ж він у своєму розпачі звернувся до первосвящеників, які до самого вечора були зайняті несправедливим засудженням Господа і не мали часу для Юди. Усі події Великої П'ятниці визначаються протягом свого вказівками сказань про них. Настала субота – день спокою. Господь плотсь спочивав у труні, з душею ж бо Бог сходив у пекло, щоб вапно тих, що там від віку святих, і ввести їх до раю. Коли пройшла законна межа спокою, церковна влада випросила дозволу приставити варту до труни. Тим часом, як це відбувалося, деякі дружини приходили на труну подивитися, чи не сталося там особливого. Коли вони відійшли, приставлено варту до труни, і труну запечатали. Жінки, повернувшись до міста, встигли купити ароматів, щоб вранці прийти на Голгофу і помазати тіло Господа. У який момент і як відбулося воскресіння Господа, євангелісти не кажуть. Вони лише засвідчують подію воскресіння, говорячи про багаторазові явища Господа після воскресіння. Перші глядачки Його воскреслого та благовісниці про Його воскресіння були святі дружини, а за ними вже й Апостоли з іншими особами. Явлення Господа після воскресіння визначаються казаннями євангелістів. Маємо два спільні їх перерахування – у євангеліста Марка та у святого Павла; маємо і особливі оповіді про деякі з них. Але й там не всі вказані і тут не всі описані. Бо Господь, як засвідчує святий Лука, сорок днів був Апостолам, говорячи їм, що про Царство Боже. Всіх описаних та згаданих явищ десять. Останнє, десяте, сталося вознесінням Господа на небо. Святий Матвій починає так: Ввечері… суботній, витаючи в єдину від субот, прийде Марія Магдалина, та інша Марія, бачити труну. – У вечір… суботній… – увечері в суботу, коли скінчився необхідний законом спокій. - Світаючі - значить не - коли розвиднялося, а - коли смеркало, або коли починався перший день тижня. Ось більш ясний приклад вживання цього слова в такому сенсі: святий Лука, говорячи про становище тіла Господнього в труну, пише: день той, був п'ятий, і субота світашого - починалася субота (Лк.23: 54). У євреїв, як у нас за церковно-богослужбовим чином, день починався з вечора: субота починалася в п'ятницю ввечері, а закінчувалася ввечері в суботу, коли в той же час починався перший тижневий день. Увечері… суботній, що витрачаються в єдину суботу… – буде: у суботу ввечері, коли починався перший день тижня, – Марія Магдалина та інша Марія прийшли подивитися труну, – прийшли на Голгофу подивитися, чи все там так само, як вони бачили ввечері в п'ятницю, при становищі Спасителя у труну. І євангеліст Марк також представляє дружин чинними ввечері в суботу. Але в нього вони не на Голгофу йдуть, а в крамниці – купити пахощів, щоб потім, тобто вранці наступного дня, йти помазати Господнє тіло. Святий Марк явно доповнює святого Матвія. З'єднаємо те й інше й отримаємо: увечері в суботу, коли за законом субота скінчилася і почався перший день тижня, відомі дружини ходили на Голгофу подивитися труну і, повернувшись до міста, сходили купити аромати, щоб уранці піти помазати тіло Господнє. На Голгофу ходили Марія Магдалина та інша Марія, яка у святого Марка називається Яковлєвою; а купити аромати разом із ними ходила і Саломія. – Ті дві дружини, повернувшись до міста, заходили до хати і, взявши з собою Саломію, сходили по пахощі. Вони всі, мабуть, зупинялися в одному будинку. Далі святий Матвій каже, що було на Голгофі вночі, ні для кого невидимо. Ангел, каже він, Господній зійшов із неба і відвалив камінь від дверей труни. Ця дія супроводжувалася потрясінням землі, від якого варти прийшли в страх і, мабуть, негайно втекли з Голгофи. За цим, у святого Матвія, дружини видаються вже біля труни перед обличчям Ангела, що сидів на камені, відваленому від дверей труни. Євангеліст Марк не говорить про відвалення Ангелом каменю від труни, але доповнює тут святого Матвія, говорячи про рух дружин до труни і про те, що турбувало їх на цьому шляху. Вранці, каже, другого дня після вечірньої купівлі ароматів, пішли дружини на труну, і дорогою боязко думали, хто відвалить їм камінь від дверей труни, бо він був дуже великий; але, глянувши на труну, по виході з міста, побачили, що камінь відвалений. Підійшли й увійшли до труни, де побачили Ангела. У сказанні про видіння Ангелів євангелісти доповнюють один одного, і виходить: жінки побачили Ангела на камені, що сказав їм: Воскрес Господь; Ідіть, подивіться, де лежало тіло Його. Вони ввійшли і дивувалися. Той самий Ангел, що незримо перенісся сюди, або інший, що був тут, сказав їм: ось місце, та інше. Потім додав: тепер поспішайте до Апостолів потішити їх цією благою звісткою. Ці ж слова були сказані ним і Ангелом на камені; тут вони знову повторені. Після виходу з труни дружини не бачать Ангела на камені, а поспішають до Апостолів. Про це обидва євангелісти однаково говорять. Але далі святий Матвій доповнює святого Марка, говорячи, що було з дружинами на шляху. Саме, коли вони поспішали до Апостолів, на шляху з'єднав їх Господь, допустив їх, поклонившись Йому, доторкнутися до ніг Своїх і, розсіявши їх страх, наказав поспішити до Апостолів. Як вони були в Апостолів і передали наказане, про це не говорять обидва євангелісти; тому, звичайно, що це вже само собою зрозуміло. Які саме дружини брали участь у цьому приході до труни, яку описує євангеліст Матвій і Марк? – Судячи з того, що йшлося про колишнього вечора в суботу, це були Марія Магдалина, Марія Яковлєва та Саломія. Але так було ввечері, що вони діяли разом. Чи було так і вранці? Цього тому тільки, що вони видаються колишніми разом увечері в суботу, не можна стверджувати. Минуло десять і більше, можливо, годин з того часу. І довільно вони могли розлучитися, і могло зустрітися щось сильне змусити їх розлучитися. А євангелісти не кажуть, які саме дружини пішли вранці на труну. Тому що вранці це були ті самі дружини, про які йдеться увечері, буде наше припущення, яке має бути перевірене. Читаючи в цьому місці оповіді цих євангелістів, мимоволі приходиш до такого припущення, і нікому не прийшло б на думку розлучати цих дружин, якби в інших євангельських оповідях не траплялися спонукання до того. Євангеліст Марк, роблячи нижче перелік явлень Господа після воскресіння, на першому місці ставить явище Господа Марії Магдалині, говорячи, що Господь, воскресши, перш за все з'явився Марії Магдалині. Їй одній, або коли вона була одна, явився Господь воскреслий, і до того ж найперше. Отже, в цей момент явлення їй Господа, вона була відокремлена від інших дружин, – і це відділення треба визнати тим, що мали місце, перш ніж приходили на труну жінок, про які у нас тепер мова, і раніше колишнього потім явлення їм Господа. Як сталося явище Господа воскреслого Марії Магдалині, це докладно описує євангеліст Іван. З нього видно, що Марія Магдалина прийшла на труну, коли ще темно було, а ті дружини прийшли на світанку. Отже, вона попередила їх одна. Потім колишнє з Марією цього ранку, як свідчить про те святий Іван, не дозволяє припустити, щоб вона могла з'єднатися з жінками, що були з нею ввечері, до приходу їх на труну і стріляння їх Господом. З усього сказаного доводиться зробити висновок, що у приході дружин на труну, що описується євангелістами Матвієм і Марком, брали участь лише Марія Яковлєва і Саломія. Ще одне зауваження про це ходіння на труну. Дружини, йдучи на труну, переймаються тим, хто відвалить камінь, а про варту й не згадують. Отже, вони не знали про приставлення її. Як це могло статися, коли вони в суботу ввечері були на Голгофі біля труни? – Коли минула законна межа спокою суботнього, церковна влада пішла за дозволом приставити варту, а дружини пішли прямо на Голгофу і, тим часом як ті дбали про варту, встигли все оглянути та повернутися до міста. Варта приставлена ​​була по віддаленні їх від гробу Господнього та з Голгофи. Дружини не зустрілися з нею; тому й не знали про неї. Сказання святого Луки про прихід дружин на труну таке, що по ньому прихід, який він описує, треба визнати особливим, відмінним від описуваного євангелістами Матвієм і Марком. — І в нього дружини, що прийшли до труни, бачать камінь відваленим від труни, що припускає, що й ці дружини турбувалися про відвалення каменю, не турбуючись про варту. Але вони не бачать Ангела на камені, чому прямо входять у труну. Тіла Господнього не виявилося, – і це привело їх до надзвичайного подиву. Коли вони таким чином вкрай дивувалися, що б це означало, постали їм два чоловіки в шатах блискучих: мужі, а не юнаки, і – два, а не один. То були Ангели. Слова, сказані ними, так само мали зміст, як і сказані дружинам у євангелістів Матвія і Марка, тільки вони дещо ширше висловлюють те саме, що й там. Але тут Ангели не дають дружинам наказу йти до Апостолів і сповістити про воскресіння Господа. Вони зробили це з власного спонукання. За такими особливостями оповіді євангеліста Луки вважаємо, що воно говорить про інший прихід дружин на труну, ніж той, про який говорять євангелісти Матвій і Марк. Пригадаємо при цьому свідчення Еммауських учнів Господу воскреслому, що деякі жінки, побувши рано біля труни, прийшли до Апостолів і сповістили їм, що бачили Ангелів, які сказали їм, що Господь воскрес (Лк. 24, 22–23). Так говорити могли тільки дружини, які брали участь у приході на труну, яку описував євангеліст Лука. Бо вони тільки бачили одних Ангелів, а інші дружини, за євангелістами Матвія і Марка та євангеліста Івана, бачили не тільки Ангелів, а й Самого Господа. Таким чином, це свідчення, підтверджуючи особливості оповіді євангеліста Луки, підтверджує разом і особливість приходу дружин на труну, відмінну від приходу інших дружин. Але якщо це була інша парафія, то й дружини, які брали участь у ній, були інші. Які ж це? Відрахуємо звідси, – для оповіді про прихід дружин за євангелістами Матвія і Марка, – Марію Яковлю, з'єднуючи з нею і Саломію, а для оповіді про це за євангеліста Іоанну – Магдалину; для оповіді з євангеліста Луке залишається Іоанна, дружина Хузи, домоправителя Іродова, з іншими деякими дружинами. Їх і вважатимемо учасницями в приході дружин на труну за цим переказом. Що стосується приходу Марії Магдалини на труну по євангелісту Іоанну, то його особливості такі очевидні, що й питати про те зайве. Тут і особи особливі, і обставини особливі, жодною рисою неповторювані в оповідях про прихід інших дружин. – Приходить вона до гробу одна дуже рано, ще сутній темряві, і, побачивши труну порожньою, біжить до Апостолів, нічого не кажучи їм, крім: взяли Господа мого, і не знаю, де Його поклали. Апостоли Петро і Іван йдуть через те з нею до труни, оглядають його і, не прийшли до жодного рішучого висновку, повертаються до себе в дім. Марія ж лишається біля гробу і спочатку бачить Ангелів у труні, а потім і Самого Господа у вертограді 8 . Втішна вона поспішає потім, за наказом Господа, до Апостолів, поділитися з ними своєю радістю. - Чи є що подібне в оповідях про прихід інших дружин на труну? Зауважимо при цьому, що, судячи з рухів Марії Магдалини то на труну, то до Апостолів, то знову на труну і знову до Апостолів, вона не мала можливості ні бути серед жінок, що приходили з Іваном, ні приєднатися до Марії Яковлєвої з Саломієм. І потреби вже в тому не наполягло. Якось відлучившись від інших святих дружин, вона вже не зустрічалася з ними, доки всі вони не зібралися в Апостолів, як побачимо. Маємо, таким чином, три оповіді про прихід святих дружин на труну і три приходи їх, кожен зі своїми особливостями в обставинах та з особливими дружинами, які брали участь у них. У якому порядку відбувалися ці парафії, це визначають моменти часу, що вказуються в оповідях. Марія Магдалина приходить ще сутнішній темряві, Іоанна – ранку глибокого, коли гидувалося; Марія Яковлєва з Саломією – коли розвиднілося, перед сходом сонця. У такому порядку вони й приходили: Магдалина насамперед; після неї Івана з іншими дружинами; після всіх – Марія Яків з Соломією. Як сталося, що вони приходили нарізно? – Цілком імовірно, що вони, після приготування всього, потрібного для помазання Господнього тіла, ввечері в суботу змовилися, вранці не в місті сходитися десь, щоб іти разом на Голгофу, а йти туди, як хто зможе, і там чекати, поки всі зберуться, щоб усім разом приступити до помазання тіла Господнього. Вони зупинялися над одному будинку; чому не могли знати, які колись виходили. Марія Магдалина, здається, була разом з Марією Яковлєвою та Саломією, але в неї не вистачало терпіння дочекатися, поки зберуться її товариші, – і вона вийшла сама, коли ще було темно. Прийшовши на труну і побачивши, що в ній Господа немає, вона вже не бачила потреби чекати тут інших жінок: бо вже нема кого було помазувати, і кинулася до Апостолів. Теж і Іоанна зі своїми, отримавши звістку від Ангелів про воскресіння Господа, не стала чекати, а поспішила до Апостолів. Те саме зробили і останні дружини. Весь перебіг цих подій можна уявити в такому вигляді. Коли тіло Господа клали в труну ввечері в п'ятницю, всі жінки були на Голгофі і дивилися, де і як належало тіло Господнє. Після повернення до міста, деякі з них (це Іоанна зі своїми) відразу купили ароматів і в суботу перебували в спокої. Деякі ж у п'ятницю ввечері нічого вже не робили; спочивали й у суботу до законного терміна; але коли минув суботній спокій, вони сходили на Голгофу, подивитися, чи все там залишилося так, як вони бачили у п'ятницю, а після повернення звідти купили ароматів. Потім, того ж вечора, вони знеслися з Іоанною і змовилися, як діяти вранці, поклавши не в місті зійтися разом ранком, щоб не звернути на себе уваги, а на Голгофі чекати один одного, щоб приступити до помазання Господнього тіла, коли зберуться всі. Так змовившись, вони чекали на ранок. Раніше за всіх піднялася Марія Магдалина і кинулася до гробу Господнього, ще суворої темряви, залишивши своїх соквартиранок збиратися туди ж, як встигнуть. Не знайшовши тіла Господнього в труні, вона побігла до Апостолів. Тим часом, як вона ходила до Апостолів і з ними йшла знову на Голгофу, приходила на труну Іоанна зі своїми і, отримавши від Ангелів запевнення у воскресінні Господа, попрямувала до Апостолів. Після того як апостоли Петро і Іоанн, побувавши на Голгофі, пішли до себе, а потім і Магдалина, бачивши Господа воскреслого, теж вирушила до них, приходили на Голгофу Марія Яковлєва з Саломією і, можливо, з деякими іншими дружинами і, бачивши спочатку по Анголі, а потім Самому до Ангелів, потім Самого по собі Анголів. Так, всі дружини прагнули до Апостолів поділитися з ними радістю про воскресіння Господа. Насамперед, мабуть, прийшла Іоанна зі своїми, але вона могла сказати їм тільки, що бачила Ангелів, які сповістили їй, що Господь воскрес. Для Апостолів це була перша звістка. І радісно, ​​і бажано було щоб так було, але їм не вірилося. Ще вони розмовляли про це, як прийшла свята Магдалина і сказала, що бачила Господа, передав і слова, які Господь наказав їй передати Апостолам. Але і її вислухавши, Апостоли не є вірою. Щойно закінчила свята Магдалина свою промову, прийшли Марія Яківля та Саломія і сказали, що бачили Ангелів при труні та в труні, а потім на шляху – і Самого Господа, передавши їм наказ від Господа таке саме, яке передала й Магдалина. Апостоли і їм не повірили. Так зібралися тепер у Апостолів всі дружини – благовісниці про воскресіння Господа (Лк.24:10). Скільки очей бачило Господа! Ось хмара свідків! І, однак, апостолам здалися, бо брехня їхні слова; і вони не повірили їм. Цього плодом було тільки те, що святий Петро поклав ще збігати на труну і подивитися, чи не відкриється що і йому. Сходив, але не зустрів нічого нового проти баченого ним раніше і повернувся, тільки в собі дивуючись колишньому. Стан духу його в цей час, мабуть, був дуже важкий від думки, чи не з його вини зачинені двері одкровення Господнього для нього і Апостолів. І чи не в цю пору милосердний Господь явився йому на втіху та умиротворення серця його? – Всяке це явище мало місце між цим приходом Апостола Петра на труну та поверненням до Єрусалиму Еммауських учнів. Тому що, коли вони прийшли назад, їх зустріли радісною звісткою, що воістину воста Господь, і з'явися Симону. Через вісім днів Господь знову з'явився всім учням і зі святим Тома, який, отримавши дотикальне посвідчення у воскресінні Господа, сповідав: …Господь мій і Бог мій! Коли святкові дні Великодні скінчилися, Апостоли повернулися до Галілеї і тут мали втіху бачити Господа при морі, з дивовижною при тому рибою. Святий Павло згадує про явлення Господа понад 500 братів. – Ймовірно, це те, що списують євангелісти Матвій і Марк. При описі цієї події вони, не маючи на думці писати про інші явища Господа, поєднали в ньому і те, що може бути віднесене тільки до останнього явища Господа в день піднесення, з промовами, очевидно прощальними. Але як це, за Апостолом Павлом, було не останнє явище, то в описі його ми залишаємо такі слова Господа, які можуть стосуватися лише останнього, заключного явища Господа, і вносимо до нього лише такі, що мають спільний характер. Явлення Господа на горі в Галілеї 500 братії, звісно, ​​і з одинадцятьма Апостолами, можливо, слід поміщати перш явища Його на Тиверіадському морі. Господь наказував, щоб вони йшли до Галілеї в гору, де й побачать Його. Тому в Галілеї першим явищем слід вважати – це явище на горі з 500 братії. Поява Господа святому Якову міститься після цього, за вказівкою святого Павла. Явлення одинадцятьом учням, про яке говорить святий Павло слідом за цим, є останнім явищем Господа під час вознесіння. Після такого викладу перебігу подій Євангельської історії, залишається нам лише запропонувати відповідний конспект, з позначенням головних її частин і всіх підрозділів, який і поміщаємо слідом за цим. В самий виклад цієї історії словами євангелістів не будемо вже вносити таких позначень. Там тільки на вершині сторінки буде стояти для кожної оповіді назва, що означає зміст його, зі своїм параграфом. Бажаючим дізнатися, у якому співвідношенні стоїть яка подія у перебігу сказань, вкаже це параграф. Він відсилає до спільного конспекту, який має такі ж параграфи проти кожного оповіді, – де це й побачиться. У першому виданні 1885 року "До читачів" передував текст "Євангельської історії про Бога Сина". - Ред. Інде (ц.-слав.) – в іншому місці. - Ред. Слід читати: "з одного з них". Інша особливість та, що євангеліст Матвій говорить про двох демонів, а євангелісти Марк і Лука про одне. Це погоджується тим, що як один з демонів був особливо лютий, то більше і був у увазі всіх, затуляючи собою іншого, не так лютого. Його одного зцілення і описують євангелісти Марк і Лука, оскільки Господь ним особливо зайнявся. Мається на увазі притча про десять мін (Лк. 19, 11-27). - Ред. Закон ужичества – шлюб, обов'язковий з родинного зв'язку між брачниками. Бездітну вдову повинен був одружити брат померлого, а первісток, що народився від цього шлюбу, вважався за законом сином померлого, «щоб ім'я його не згладилося в Ізраїлі» (Втор. 25, 5-10). - Ред. Належить (ц.-слав.) – примушує. - Ред. Вертоград (ц.-слав.) – сад. - Ред. Вам може бути цікаво: