Гомілії на книгу Вихід

«Гомилії на книгу Вихід» (13 гомілій) написані Орігеном у 239-242 рр. і охоплюють значну частину книги Вихід. При цьому: - відсутнє тлумачення розповіді про встановлення свята Великодня (ймовірно, це пов'язано з наявністю особливої серії гомілій, присвяченої цій події, яка не збереглася); - із десяти заповідей пояснено лише перші дві; - із законоположень книги Вихід пояснюються лише закон таліону та попередній йому закон про вагітну жінку, а також закони, що стосуються влаштування скинії. У гоміліях широко використовується алегоричний метод тлумачення. Ориген зазначає, що у Старому Завіті жодна йота і жодна риса не позбавлена ​​таємничого сенсу. Він неодноразово підкреслює, що саме собою буквальне розуміння книги Вихід не може бути повчальним для християн. Пропоновані Оригеном алегорії найчастіше мають христологічний, антропологічний та сотеріологічний характер: - Йосипа він розглядає як прообраз Ісуса Христа; - результат ізраїльтян з Єгипту співвідносить з досконалим Христом об'єктивним спасінням та суб'єктивним рухом християн рятівним шляхом; - у Мойсеї бачить вказівку на даний Богом духовний закон, який виводить людину з рабства гріха і введе її до Царства Божого; - Опис скинії та принесених до неї народом жертв тлумачить як вказівку на вселення Бога в християн, які з'єднуються з Ним шляхом духовного служіння Йому всіма здібностями та силами душі тощо. * Назва твору латинською мовою – In Exodum homiliae. Зміст Гомілія I Гомілія II. Про повитух Гомілія III. Про сказане: «Я тяжко говорю і недорікуваний» (Вих. 4:10) Гомілія IV. Про десять страт, що вразили Єгипет Гомілія V. Про вихід Ізраїлевих синів із землі Єгипетської Гомілія VI. Про пісню, яку Мойсей заспівав із народом, а Маріам – з жінками Гомілія VII. Про гірку воду Мерри Гомілія VIII. Про перші заповіді Мойсея Гомілія IX. Про скинію Гомілія X. Про вагітну жінку, яка викине, коли б'ються двоє чоловіків Гомілія XI. Про спрагу, яку відчували Ізраїлеві сини в Рефідимі, і про війну з амаликитянами і про допомогу Йофора Гомілія XII. Про сяючу особу Мойсея і про покривало, яке він поклав на обличчя своє Гомілія XIII. Про те, що жертвували для скинії 1 . Мені здається, що кожне слово Божественного Писання подібне до насіння, яке за своєю природою має поширюватися і множитися і, кинуте в землю, перероджується в хлібний колос або якусь іншу рослину, а його врожайність зростає старанністю і вмінням землероба і родючістю грунту. Наприклад, ретельним обробітком крихітне гірчичне зерно, «яке, хоча найменше насіння, але, коли виросте, буває найбільше злаків і стає деревом, так що прилітають птахи небесні і ховаються в гілках його» (Мф.13:32). Так і зі словом, яке читають нам із Божественних книг. Спочатку, коли ми чуємо його, воно здається нам малим і незначним, але якщо здобуде воно вмілого і працелюбного землероба, почне оброблятися з духовним умінням, то виросте і перетвориться на велике дерево з розлогими гілками та густим листям. Мудрець і книжник цього світу можуть прийти до нього. Немов легкокрилі птахи небесні, височіючи думкою до складних предметів за допомогою одних лише хитромудрих слів, будучи бранцями власних доказів, бажають вони сховатися в його гілках, де немає красномовства, але лише правило життя. То що нам робити з тим, про що нам читають? Якби Господь удостоїв мене даром духовного обробітку, якби дарував мені вміння обробляти поле, одне з почутих нами слів можна було б розкидати повсюди – якщо дозволить ваша здатність слухати, – отож навряд чи нам вистачить цілого дня, щоб виконати його. Але все ж таки ми можемо спробувати по мірі своїх сил обговорити деякі предмети, навіть якщо неможливо охопити все, а тобі все почути. Бо, я думаю, важливо визнати, що повне пізнання цих слів нам недоступне. Тож давайте подивимося, про що йдеться на початку книги Вихід і коротко простежимо за її текстом, як вона наставляє своїх читачів. Допоможіть вашим молитвам, щоб Слово Боже було з нами і удостоїло нас Само направляти наші міркування. 2 . Сказано: «Ось імена Ізраїлевих синів, що ввійшли до Єгипту з Яковом, увійшли кожен з домом своїм: Рувим, Симеон, Левій та Юда» та інші патріархи. «Усіх душ, що походили від стегон Якова, було сімдесят п'ять, а Йосип був уже в Єгипті» (Вих.1:1–5). Я думаю, те, що говорить пророк, подібно до наступної таємниці, якщо хтось здатний сприйняти її: «Народ Мій ходив раніше до Єгипту, щоб там пожити, і Асур тіснив його ні за що» (Іс.52:4). Якщо тепер порівняти ці два тексти, можна з них побачити, про що міркували наші попередники або навіть наші сучасники, а іноді й ми самі: що є «Єгипет», куди сходить народ Божий для того, щоб не так жити там, як його обробляють; і хто суть ассирійці, які силою відводять їх. Так можна зрозуміти, що означають число і порядок перерахування патріархів або що символізують будинки, з якими, як сказано, вони «увійшли до Єгипту з Яковом своїм батьком» . Бо сказано в тексті: «Рувимо з усім своїм домом і Левій з усім домом своїм» і так само всі інші. «А Йосип був уже в Єгипті» і взяв собі жінку з Єгипту. І хоча він був у Єгипті, проте він перерахований серед патріархів. Тому кожен може, «розуміючи духовне з духовним» (1Кор.2:13) і додаючи до старого нове і старе – до нового, осягнути таємниці Єгипту і сходження в нього патріархів, якщо досліджує ці слова з духовної точки зору і розгляне думку Апостола, коли він розрізняє і розділяє Ізраїль «1. безперечно, передбачає існування іншого Ізраїлю, «за духом» . Твердження Господа також вказує на це кожному, хто уважно розгляне його. Коли Він говорить про якусь людину: «Ось справді Ізраїльтянин, у якому немає лукавства» (Ів.1:47), то дає зрозуміти, що як справжні ізраїльтяни, так, безумовно, є і не справжні. Але уважний читач помітить також різницю між цими пологами; він може побачити, що в племені Левія була перевага, тому що з нього обиралися священики Господа; Яка велич придбала в очах Господа коліно Юди, бо з нього походили царі та князі, і саме з цього коліна стався за тілом Господь і Спаситель наш (пор. Євр.7:14). Я не знаю, чи належать подібні переваги до заслуг тих, хто дав імена цим колінам, тобто до самого Юди чи Левія чи кожного патріарха, який дав ім'я своєму коліну. До такого висновку спонукало мене те, що святий Іван пише в книзі Одкровення про віруючих у Христа. Він каже: «З племени Рувимова відбито дванадцять тисяч» , і «з коліна Симеонова відбито дванадцять тисяч» , і ті ж дванадцять тисяч з кожного коліна, а всього, за його словами, «запечатаних було сто сорок чотири тисячі з усіх колін Ізраїлевих синів» (Одкр.7:4–8 ), «которые (Об'явл.14:4). І безумовно не буде абсурдним припустити, що це стосується членів роду Юдина, Симеонова, Левіїна та інших синів Якова. І, принаймні, я не зважу рухатися далі і дослідити, від яких батьків походить така кількість незайманих, настільки рівних, цілісних і добре організованих, що ніхто не вважається вищим або нижчим від іншого. І того досить, що я наважився дійти цього пункту. Однак апостол робить деякі припущення для тих, хто може бачити далі, коли каже: «Для цього схиляю мої коліна перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від якого називається всяка батьківщина на небесах і на землі» (Еф.3:14–15). І справді, значення земного батьківства встановити, здається, неважко, бо батьки колін або будинків, до яких зараховується той чи інший родовід, збирально називаються «будь-яка батьківщина». Але що воно означає на небесах, яким чином або в якому вигляді там існує батьківство або для яких небесних нащадків згадується «батьківщина», знає лише Той, Чиє небо, «а землю Він дав синам людським» (Пс.113:24). 3 . Отже, батьки зійшли до Єгипту, Рувим, Симеон, Левій, «кожен із усім домом своїм» (Вих.1:1–2). Як можна пояснити, що вони увійшли до Єгипту «з усім своїм домом» ? У тексті додано: «А всіх душ, що походять від стегон Якова, було сімдесят п'ять» (Вих.1:5). Тут, згадавши душі, пророче слово майже розкрило таємницю, яку скрізь приховує. Воно показує, що це сказано не про тіла, а про душі. Однак і тут залишається якась завіса. Зазвичай вважається, що душі означають людей. Сімдесят п'ять душ зійшли з Яковом до Єгипту. Це були душі, породжені Яковом. Я не думаю, що людина може породжувати душу, якщо тільки вона не подібна до того, хто сказав: «Бо, хоча у вас тисячі наставників у Христі, але не багато батьків; я породив вас у Христі Ісусі Євангелією» (1Кор.4:15). Такі ті, хто породжує і творить на світ душі, як Апостол говорить в іншому посланні: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не зобразиться у вас Христос!» (Гал.4: 19). Бо інші або не хочуть турбуватися подібним породженням, або не можуть. Одним словом, що сказав Адам на самому початку? «Це кість від моїх кісток і тіло від мого тіла» (Бут.2:23). Він, однак, не додав «і душа від моєї душі» . Але хотілося б мені, щоб ти сказав мені, Адаме, якщо ти визнав кістку від кісток твоїх, то чому ти не усвідомив також, що душа походить від твоєї душі. Бо якщо ти передав усе те, що є в тобі, то чому ж ти не згадав серед усього іншого і про душу, найкращу частину всієї людини? Очевидно, сказавши «кістку від моїх кісток і тіло від мого тіла» , він вказує тим, хто розуміє, що він визнає своїм тільки земне, але не сміє називати своїм те, що, як йому відомо, земним не є. Так і Лаван, коли каже Якову: «Справді ти кість моя і тіло моє», очевидно, теж не сміється назвати своїм більше того, що він визнає земними кровними узами. Але безперечно існує і інший вид спорідненості душ, який пов'язаний або з Яковом, що сходить до Єгипту, або з іншими патріархами і святими, що входять до таємничих нащадків. Ми вибрали курс і пливемо недалеко від землі, майже торкаючись лінії узбережжя, і я не знаю, як величезні бурхливі хвилі винесуть нас у відкрите море. Тому повернімося до того, що написано далі. 4 . У тексті говориться: «І помер Йосип та всі брати його та весь рід їхній; а Ізраїлеві сини розплодилися і розмножилися, і зросли і посилилися надзвичайно, і помножила їх земля» (Вих.1:6–7). Поки Йосип був живий, не говорилося про те, що Ізраїлеві сини множилися; в ті часи взагалі нічого не говорилося про розмноження. Я вірю словами Господа мого Ісуса Христа і не думаю, що хоч одна йота чи одна риса в законі чи пророках позбавлена ​​таємниць; не вважаю я також, що щось «перейде із закону, доки не виповниться все» (Мф.5: 18). Але оскільки наші здібності невеликі, давайте візьмемося за те, в чому ми можемо краще досягти успіху. Ізраїлевих синів було дуже мало до того, як помер наш Йосип, проданий за тридцять срібників Юдою, одним з Його братів. Але коли Він скуштував смерть за всіх (пор. Євр.2: 9), якої позбавив сили «має державу смерті, тобто диявола» (Євр.2:14), люди віри помножилися, «а сини Ізраїлеві розплодилися і розмножилися, і зросли і посилилися надзвичайно, помножила земля їх. Бо, за його словами, «якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не» померло б (Ін.12:24), Церква не зібрала б такий рясний урожай на всій землі. Тому після того, як пшеничне зерно впало в землю і померло, з нього виросла така велика кількість вірних, а Ізраїлеві сини зросли і посилилися надзвичайно. Бо «голос» апостолів пройшов «по всій землі… і до меж всесвіту їхнього слова» (Пс.18:4–5), і через них, як сказано, «слово Боже росло і поширювалося» (Дії 12:24). Це має глибоке містичне значення. Але постараємося в цих словах побачити і моральну сторону, бо це стане настановою душ тих, хто слухає. Отже, якщо Йосип помер і в тобі, тобто якщо ти приймаєш вмираючого Христа в своє тіло і вбиваєш своїх членів на гріх, значить, «сини Ізраїлеві розплодилися» в тобі. Словосполучення «сини Ізраїлеві» тлумачиться як добрі та духовні почуття. І якщо почуття плоті умертвлені, почуття духу зростають, і коли пороки щодня вмирають у тобі, кількість чеснот також збільшується. Так само і тебе земля множить у добрих справах, які здійснюються за допомогою тіла. Але якщо хочеш, щоб я на прикладі Євангелія показав тобі, кого «помножила земля», подумай над словами апостола Павла: «Якщо ж життя в тілі приносить плід моїй справі, то не знаю, що вибрати. Вабить мене те й інше: маю бажання дозволитись і бути з Христом, бо це незрівнянно краще; а залишатися в тілі потрібнішим для вас» (Фил.1:22–24). Бачиш, як «помножила земля» цієї людини? Бо доки він залишається в землі, тобто в тілі, він помножений основою Церков; він помножений жагою до народу Бога і проповіддю Євангелії Христової «від Єрусалиму і околиць до Іллирика» (Рим.15:19). Але подивимося, що написано далі. 5 . «І повстав у Єгипті новий цар, що не знав Йосипа, і сказав до народу свого: Ось, народ Ізраїлевих синів багаточисельний і сильніший за нас» (Вих.1:8–9). Насамперед мені хотілося б дослідити, ким був цар Єгипту, який знав Йосипа, і цар, який не знав його. Під час правління того, хто знав Йосипа, нічого не говориться про те, що Ізраїлевих синів утискували і примушували до тяжкої роботи «над глиною та цеглою» . І не повідомляється, що хлопчиків убивали, а дівчаток залишали живими. Але коли повстав і почав правити той, хто не знав Йосипа, тоді, як сказано, стали відбуватися всі ці речі. Погляньмо, ким був цей цар. Коли Господь веде нас і наше розуміння, освічене Господом, завжди тримає в пам'яті Христа, як пише Павло Тимофію: «Пам'ятай Господа Ісуса Христа від насіння Давидового, що воскрес із мертвих» (2Тим.2:8), і поки воно пам'ятає те, що відбувалося в нашій тітці, то й те, що відбувалося в Єгипті, не чинить в нашому єті. виснажує синів Ізраїлю, якими, як ми сказали вище, є раціональні почуття або чесноти душі, «глиною та цеглою» (Вих.1:14), не послаблює їх земними турботами та тривогами. Але якщо наше розуміння втратить пам'ять про це, якщо відвернеться воно від Бога, якщо ігноруватиме Христа, тоді розуміння плоті, яке є «ворожнечу проти Бога» (Рим.8:9), візьме владу в свої руки і звернеться вже до своїх підданих – тілесних насолод. І коли вожді пороків збираються разом на раду, то задумують усілякі підступи проти Ізраїлевих синів. Вони обговорюють, як би утискувати синів Ізраїлю, як би завдати їм страждань. Їхня мета – виснажувати синів Ізраїлевих «глиною і цеглою», кидати напризволяще долі хлопчиків і ростити дівчаток; будувати міста єгипетські, міста укріплені (Вих.1:10–16). Ці слова написані не для того, щоб навчати нас історії; не слід також думати, що у Божественних книгах розповідається про діяння єгиптян. Все це «описано в настанову нам» ( 1Кор.10:11 ), для того, щоб ти, що чує ці слова і який, можливо, вже отримав благодать святого хрещення і зарахований до Ізраїлевих синів і прийняв Бога як царя в себе, побажав потім відвернутися і звернутися до земних діл, до роботи мирської і занять не цар, який не знав Йосипа» (Вих.1:8), цар Єгипту, і що він вже змушує тебе працювати на себе і працювати над «глиною та цеглою». Саме він батогом і побоями спонукає тебе до земних праць, за допомогою начальників та наглядачів змушує тебе будувати для нього міста. Саме він спонукає тебе прагнути мирського, розбурхуючи стихії води і землі, щоб наситити свої пристрасті. Саме цей єгипетський цар змушує тебе починати суперечки на торжищах і виводити своїх близьких сварками через клаптик землі, не кажучи вже про те, щоб підстерігати цнотливого, обманювати невинного, творити гидоти будинку, жорстокості - поза ним, ганебні речі - у своїй свідомості. Тому коли ти бачиш, що чиниш так, знай, що ти служиш єгипетському цареві і тебе тягне дух цього світу. І якщо з усього цього має зрозуміти щось ще глибше, то в цьому царі, «який не знав Йосипа», можна побачити диявола. Він – той безумець, який сказав “у серці своєму: “Немає Бога”” (Пс.13:1). Він звертається до своїх служителів – ангелів, що відступили від Бога, – і каже: «Ось, народ Ізраїлевих синів» , – маючи на увазі, зрозуміло, тих, хто може розумом бачити Бога, – «чисельніші і сильніші за нас; перехитрімо ж його, щоб він не розмножувався; інакше, коли станеться війна, з'єднається і він з нашими ворогами, і озброїться проти нас, і вийде з нашої землі» (Вих.1:9–10). Але звідки він дізнався про це? Як він зрозумів, що Ізраїль – великий народ і сильніший за його служителів? Тільки через те, що він часто зустрічався з ними на полі бою, часто бився з ними і часто зазнав поразки. Бо йому також відомо, що й Яків боровся і за допомогою ангела утримував свого суперника і переміг Бога (Бут.32:25–30). Я не сумніваюся, що і диявол відчував протидію інших святих і часто вів з ними духовну боротьбу, тому він і каже: «Народ Ізраїлевих синів численний і сильніший за нас» (Вих.1:9). А його побоювання, що одного разу «трапиться війна» і сини Ізраїлеві об'єднаються з його «ворогами», переможуть його і вийдуть з його землі, на мою думку, вказують на те, що він наперед знав про те, що час від часу патріархи або пророки відкривали про пришестя Христа, і тому знає гріз. Він знає, що прийде Той, Хто «відібравши сили у начальств і влади, владно піддав їх ганьбі, перемігши над ними Собою» (Кол.2:15). Тому він хоче, зібравши все своє плем'я, стримати та обмежити в людях раціональне почуття, яке тепер алегорично назване Ізраїлем. Для цього «поставили над ним начальників робіт» (Вих.1:11), щоб примушувати його навчитися діянням плоті, як і в псалмі говориться: «Змішалися з язичниками і навчилися їхнім ділам» (Пс.105:35). Він також вчить їх будувати для фараона міста, «Піфом», що нашою мовою означає «уста бунту» або «уста безодні», і «Раамсес», що перекладається як «пурхання молі», «і Він, інакше Іліополь», названий «містом сонця». Бачиш, які міста наказав фараон збудувати для себе! «Уста бунту», бо уста бунтують, коли говорять брехню і коли противляться правді. Бо він від початку брехун (пор. 8:44) і тому і хоче, щоб для нього були побудовані такі міста. Або «уста безодні», бо його місце – безодня хаосу та руйнування. Інше його місто – «пурхання молі», тому що всі, хто йде за ним, збирають своє багатство там, де «моль і жито винищують і де злодії підкопують і крадуть» (Мф.6: 19). Однак для нього будують і місто сонця з оманливою назвою, «бо сам сатана набуває вигляду Ангела світла» (2Кор.11:14). Таким чином, він будує підступи, так він опановує розуми, створені для того, щоб бачити Бога. Він, проте, передбачає війну, що загрожує йому, і знає, що не за горами швидке знищення його посібників, тому й каже: «Народ Ізраїлевих синів численний і сильніший за нас» (Вих.1:9). От якби він міг те саме сказати про нас! Якби він відчув, що ми сильніші за нього! Як би йому це здалося? Якщо, коли він пускає в мене погані помисли та порочні бажання, я не приймав би їх, але щитом віри відбивав «всі розпечені стріли лукавого» (Еф.6: 16). Якщо на все, що він вселяє мені, я, пам'ятаючи про Господа мого Ісуса Христа, говорив би: «Відійди від мене, сатано, бо написано: Господеві Богові твоєму поклоняйся і Йому одному служи» (Мф.4: 10). І якщо ми будемо чинити так з усією вірою і всім розумінням, то і про нас він скаже: «Народ Ізраїлевих синів багаточисельний і сильніший за нас» (Вих.1:9). Але в тому, що він говорить: «Коли станеться війна, з'єднається і він з нашими ворогами» (Вих.1:10), він передбачає зі слів пророків, що війна прийде до нього і Ізраїлеві сини залишать його і об'єднаються з його противниками. Бо саме про це пророкував пророк Єремія, коли сказав: «Прокричала куріпка, зібрала те, що не породила. Такий той, хто набуває багатство неправдою: він залишить його на половині днів своїх і дурнем залишиться при кінці своєму» (Єр.17:11). Тому він розуміє: фраза «куріпка зібрала те, що не породила», сказана про нього, і що ті, кого він зібрав неправедно, залишать його «на половині днів» його і підуть за своїм Господом і Творцем Ісусом Христом, який їх породив. Однак він зібрав тих, кого не породжував, і тому «дурнем залишиться наприкінці своєму», коли «вся тварюка», яка тепер «стінає і мучиться» під його тиранством (Рим.8:22), з'єднається зі своїм Творцем і Батьком. Він обурюється на це і каже: «Щоб вони не підкорили нас, вони підуть із нашої землі» . Він не хоче, щоб ми залишали його землю, але бажає, щоб ми завжди «носили образ персного» (1Кор.15:49). Бо якщо ми з'єднаємося з його супротивником, тобто з Тим, Хто приготував нам Царство Небесне, ми повинні будемо залишити образ перстного і прийняти образ небесного (1Кор.15:49). З цієї причини фараон наймає «начальників робіт», щоб вони передавали нам свої вміння з метою зробити нас майстерними у злі, наставляти нас у злих справах. І таких вчителів і наставників злості, яких фараон поставив над нами, дуже багато, і безліч таких наглядачів, які закликають, спонукають і примушують нас до земних справ. Тому коли приходить Господь Ісус Христос, Він ставить інших учителів та наставників. Вони борються з начальниками робіт фараона і підкорюють усі «начальства, і владу, і сили, і панування» (Еф.1: 21). Вони захищають Ізраїлевих синів від насильства начальників робіт і навчають нас роботі Ізраїлю. Вони вчать нас знову бачити Бога своїм розумом, закликають залишити фараона і вийти з землі єгипетської, відкинути єгипетські та варварські звички. Вони наставляють нас «відкласти колишній спосіб життя старої людини» і «вдягнутися в нову людину, створену за Богом» (Еф.4:22, 24), невпинно, день за днем ​​оновлюватися за образом Творця нас (пор. Кол.3:10), Господа нашого Ісуса Христа, «Якого слави Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія II. Про повитух 1 . «Цар, який не знав Йосипа» , думав все нові підступи проти народу Божого і постійно шукав нових способів нашкодити йому. Але цього разу його винахідливість перейшла всі межі: він вирішив за допомогою повитух, чиїм умінням підтримувалося життя, знищувати дітей цього народу. Про що тут йдеться? «Цар Єгипетський наказав повитухам Євреянок, з яких одна назва Шифра, а другий Фуа, і сказав: Коли ви повитимете у Євреянок, то спостерігайте при пологах: якщо буде син, то вбивайте його, а якщо дочка, то нехай живе» (Вих.1:15–16). Однак додано таке твердження: «Але повитухи боялися Бога і не робили так, як казав їм цар Єгипетський, і залишали дітей живими» (Вих.1:17). Якщо сприймати написане як переказ історичних подій, твердження Писання «повитухи не робили так, як казав їм цар єгипетський» не може бути вірним. Бо ми не знаходимо свідчень про те, що повитухи не зберігали життя дівчаткам, яких цар Єгипту наказав не вбивати. Бо сказав він: «Якщо буде син, то вбивайте його, а якщо дочка, то нехай живе» (Вих.1:16). І якщо «повитухи не робили [би] так, як казав їм цар єгипетський» , то вони, зрозуміло, проти волі царя як залишали в живих хлопчиків, так убивали б дівчаток, щоб цим теж суперечити його наказу, тому що зберігати життя дівчаткам означає чинити відповідно до наказу фараона. Ці слова, втім, написані для любителів літери, тих, хто не вважає, що закон є духовним і його слід розуміти в духовному розумінні. Але ми знаємо, що все сказане написано не для того, щоб розповісти про події стародавньої історії, але для нашого повчання і користі (пор. 1Кор.10:11), щоб зрозуміли ми, що те, про що сказано, відбувається і зараз і не тільки в цьому світі алегорично названому Єгиптом, але і в кожному з нас. Тому давайте досліджуємо, чому цар Єгипту – «князь світу цього» (Ін.16:11) – хоче, щоб дівчатка залишалися живими, а хлопчики померли. Якщо пам'ятаєш, у наших міркуваннях ми часто вказували на те, що жінки символізують тіло і тілесні пристрасті, тоді як чоловік є раціональним почуттям і духом розуму. Фараон - цар і князь Єгипту - ненавидить раціональне почуття, здатне розуміти небесне, сприймати Бога і шукати гірського (пор. Кл.3:1). Він хоче, щоб це почуття було зруйноване і знищене, і в той же час бажає, щоб жило тілесне. Він бажає, щоб усе, що відноситься до тіла, не тільки зберігалося, але зростало і розвивалося, бо він хоче, щоб кожен сприймав тілесне, бажав тимчасового і думав про земне (пор. Кл.3:1-2), щоб ніхто «не смів навіть підняти очей на небо» (Лк18:13), не пам'ятав свою райську вітчизну. Тому коли ти бачиш людей, що живуть у задоволеннях і насолодах, що загрузли в розкоші, що присвятили себе бенкетам, вину, ложам і ганебностям, можеш не сумніватися, що єгипетський цар вбиває чоловіків і зберігає жінок. Але якщо зустрінеш якусь незвичайну людину, «одну на тисячу», яка звертається до Бога, зводить очі на небо, шукає неминучого і вічного, дивиться «не на видиме, але на невидиме» (2Кор.4:18), зневажає насолоди, любить цнотливість, фараон шукає вбити його, ніби він чоловік, переслідує його, травить його, бореться з ним тисячами способів. Він ненавидить таких і не дозволяє їм жити у Єгипті. Ось чому рабів Божих і всіх, хто шукає Бога, у цьому світі зневажають і зневажають. Саме тому вони зазнають образ, їх ганьблять і ненавидять, споруджують ними гоніння; ось чому фараон, який любить жінок, так ненавидить таких чоловіків, не переносить їх. Він навіть намагається підговорити на цю справу повитух і з їх допомогою зробити задумане. Їхні імена вказані нам провидінням Святого Духа, який побажав, щоб вони були записані: сказано, що «одніє ім'я Шифра» , що перекладається як «горобець» , «а інший Фуа» , що може означати або «червона» , або «скромна» . І з їх допомогою фараон прагне вбити чоловіків і зберегти самих лише жінок. 2 . А що йдеться у Писанні? «Але повитухи боялися Бога і не робили так, як казав їм цар Єгипетський» (Вих.1:17). Дехто ще раніше за нас говорив, що ці повитухи символізують раціональне розуміння, бо вони – посередники і допомагають чоловікам народитися на світ, так само, як і жінкам. І це звичайне розуміння раціонального знання властиво майже кожному розуму, всіх навчає, усіх зберігає. Якщо в когось чоловіча душа і вона прагне до небесного і шукає Божественного, той прийде до розуміння Божественного краще підготовленим, ніби таке розуміння подбало про нього і допомогло йому. Бо одна повитуха подібна до горобця, який вчить піднесеному і закликає душі здійнятися до висот на крилах раціонального пізнання. Інша - червоніє і скромна - є моральність, вона є моральними підвалинами, вчить скромності і виявляє непорочність. Однак мені здається, оскільки в Писанні про цих жінок сказано, що вони «боялися Бога і не робили так, як казав їм цар Єгипетський» (Вих.1:17), ці дві повитухи є образом двох Завітів. "Шифру", а це ім'я перекладається як "горобець", можна додати до закону, який "духовний" (Рим.7: 14). А «Фуа» – червона і скромна – символізує євангелії, червоні від крові Христа, що світяться червоним сяйвом по всьому світу кров'ю Його Страстей. Тому про душі, народжені в Церкві, євангелія піклуються, немов повитухи, бо всі зілля настанов вони знаходять з читання Писань. І все ж фараон намагається за допомогою цих Євангелій умертвити чоловіків Церкви, пропонуючи тим, хто вивчає Писання, єретичні тлумачення та збочені вчення. Але основа Бога залишається непорушною. Адже «повитухи боялися Бога», тобто вони навчали страху Божому, оскільки «початок мудрості – страх Господній» (Пс.110:10). Я думаю, що додана до сказаного фраза: «І оскільки повитухи боялися Бога, то вони влаштували собі вдома» (Вих.1:21) 1 краще відповідає цьому тлумаченню. Це твердження непослідовне, якщо розуміти його буквально, бо який логічний зв'язок між двома частинами речення: «І оскільки повитухи боялися Бога, то вони влаштували собі вдома» (Вих. 1:21)? Наче будинок влаштовує той, хто боїться Бога. Якщо розуміти цю фразу буквально, то в ній відсутня не лише логіка, а й зміст. Але якщо ти подивишся, як Писання Старого і Нового Завіту, що наставляє страх Божий, влаштовує будинки Церкви і весь світ наповнює будинками молитви, тоді виявиться, що написане розумно. І оскільки повитухи боялися Бога і вчили страху Божому, вони не виконували наказу царя єгипетського, але залишали дітей чоловічої статі в живих. Однак не сказано, що вони підкорилися його наказу залишати живих дівчаток. Я наважуся стверджувати, що відповідно до змісту Писання повитухи не залишали дітей жіночої статі в живих, бо в Церкві не навчають пороків, не проповідують розпусту, не культивують гріх, – а саме цього хоче фараон, коли наказує залишати дівчат у живих, – але тільки чеснота вирощується і вскаржується. Але давайте докладемо ці слова до нас із вами. Якщо і ти боїшся Бога, то не будеш виконувати накази царя Єгипту. Бо він наказує тобі жити в насолодах, любити цей світ, бажати того, що у світі (пор. 1Ін.2: 15–16). Якщо ти боїшся Бога і виконуєш для своєї душі обов'язки повитухи, якщо хочеш дарувати їй порятунок, то не будеш робити всього цього, а зберігатимеш життя немовлятам чоловічої статі, що перебувають у тобі, доглядати за внутрішнім чоловіком і берегти його (пор. 2Кор.4:16) і шукати для нього. 3 . Однак коли фараон побачив, що йому не вдається умертвляти ізраїльських хлопчиків за допомогою повитух, то «всьому народові своєму наказав, кажучи: всякого новонародженого у Євреїв сина кидайте в річку, а всяку дочку залишайте живими» (Вих.1:22). Зверніть увагу, що «князь цього світу» (Ін.16:11) наказує своєму народу хапати наших немовлят і кидати їх в річку. Він наказує, щоб його поплічники весь час підстерігали нас і за перших же ознак народження наших немовлят, як тільки вони торкнуться грудей Церкви, вривалися, переслідували, хапали їх і зраджували хвилі і течії світу цього. «Помічайте, що чуєте» (Мк.4:24). Премудрість Божа через Соломона каже: «Ретельно спостерігай, що перед тобою» (Прип.23:1), дивись, що загрожує тобі одразу після народження чи, вірніше, переродження. Саме про це ми читаємо в Євангелії, коли Ісус одразу після Хрещення «зведений був Духом у пустелю, для спокуси від диявола» (Мф.4: 1). І фараон у цьому вірші наказує своєму народу переслідувати, хапати та топити єврейських хлопчиків одразу після народження. Можливо, про це говорить і пророк: «Бо води дійшли до душі моєї. Я загруз у глибокому болоті, і нема чим стати» (Пс.68:2–3). Але Христос тому переміг і переміг, щоб відкрити тобі шлях до перемоги. Тому Він і переміг, коли постив (пор. Мт.4: 2), щоб і ти дізнався, що «цей рід» бісів можна перемогти не «інакше, як молитвою і постом» (Мк.9: 29). Тому Він знехтував «усі царства світу», які Йому запропонували, «і славу їхню» (Мф.4:8), щоб і ти, знехтувавши славою цього світу, зміг перемогти спокусника. Єгиптяни, яким фараон віддає накази, залишають живими тільки дівчаток, бо вони ненавидять хлопчиків, бо ненавидять чесноти, але звеличують лише пороки і насолоди. І тому тепер, якщо у євреїв народиться хлопчик, єгиптяни підстерігають його, щоб одразу схопити і вбити його, якщо євреї не вживуть запобіжних заходів, якщо не сховають його. У Писанні говориться, що «хтось із племені Левіїна пішов і взяв собі дружину з того ж племені. Дружина зачала і народила сина і, бачачи, що він дуже гарний, приховувала його три місяці» (Вих.2:1–2). Подивися, хіба ця вказівка дана не для нашого навчання, щоб ми не чинили добрі справи на людях, не творили милостині перед людьми (пор. Мт.6:1), а щоб, зачинивши двері, помолились Отцю нашому, Який потай (пор. Мт.6:6), і щоб я Мт.6:3). Бо якщо наша добра справа не скоєна потай, єгиптяни розорять її, схоплять і кинуть у річку, хвилі та потоки поглинуть її. І якщо я даю милостиню, бо це діло Боже, то породжую немовля чоловічої статі. Але якщо я не приховуватиму свою добру справу, а, навпаки, прагнути, щоб вона була помічена, шукатиму похвали від людей, єгиптяни викрадуть мою милостиню і кинуть її в річку, і вийде, що я з таким трудом і старанністю породив хлопчика для єгиптян. Так не рахуйте ж, люди Божі, які чують ці слова, що вам, як ми часто говоримо, читають історію праотців, а краще подумайте про те, що через ці розповіді навчають вас правильного порядку життя, моральності, боротьби віри та чесноти. 4 . Отже, далі йдеться, що коли люди з племені Левіїна побачили, що хлопчик дуже гарний, вони приховували його три місяці. Але коли вони вже не могли більше приховувати дитину, її мати «взяла кошик з очерету і осмолила його асфальтом і смолою і, поклавши в неї немовля, поставила в очереті біля берега річки, а сестра його почала вдалині спостерігати, що з ним буде. І вийшла дочка фараонова на річку митися, а служниці її ходили берегом річки. Вона побачила кошик серед очерету і послала рабиню свою взяти її. Відкрила та побачила немовля; і ось дитя плаче; і змилосердилася над ним і сказала: це з єврейських дітей» (Вих.2:3–6). Далі розповідається, як сестра хлопчика сказала, що вона покличе його матір, щоб та вигодувала його. «Дочка фараонова сказала їй: Візьми цього немовля і вигодуй його мені; я дам тобі платню. Жінка взяла немовля і годувала його. І виросло немовля, і вона привела його до фараонової дочки, і він був у неї замість сина, і назвала ім'я йому: Мойсей, бо, говорила вона, я з води вийняла його» (Вих.2:9–10). Кожне з цих тверджень наповнене великими таємницями і потребує багато часу, і якщо навіть ми проведемо весь день, розмірковуючи над цим уривком, цього навряд чи буде достатньо. Тим не менше, ми маємо коротко торкнутися деяких питань для побудови Церкви. Я думаю, що дочка фараона можна вважати Церквою, зібраною з язичників. Незважаючи на те, що батько її був безбожним і ворожим, пророк каже їй: «Чуй, дочко, і дивись, і прихили вухо твоє, і забудь народ твій та дім батька твого. І захоче Цар краси твоєї» (Пс.44:11–12). Таким чином, вона залишає дім батька свого і приходить до води, щоб омитися від гріхів, вчинених їй у домі батька свого. І відразу за цим «зжалилася над» немовлям (Вих.2:6). Отже, ця Церква, що приходить від поган, знаходить Мойсея, що лежить у болоті, кинутого його близькими, абсолютно беззахисного, і віддає його на виховання. Він росте у своїй сім'ї, і в ній проходить його дитинство, проте коли немовля виростає, його призводять до дочки фараонової, де його приймають як сина. Ми часто й у багатьох місцях стверджували, що під законом мається на увазі Мойсей. Таким чином, Церква, яка приходить до вод хрещення, ухвалює і закон. Він, однак, укладений у «кошик» і покритий «асфальтом і смолою» (Вих.2:3). Кошик є свого роду укриття, сплетене з гілок або папірусу або навіть з кори дерев, і немовля, поміщене в неї, виглядає беззахисним. Отже, закон безпорадно лежав у цьому укритті, обмазаному асфальтом і смолою, брудний, ув'язнений юдеями в низьке й огидне розуміння, доки не прийшла Церква від язичників, не підібрала його з нечистого топкого місця і не визначила його до себе на подвір'я мудрості й царя. Однак дитинство своє закон провів зі своїми близькими, з тими, хто не здатний зрозуміти його духовно; він - немовля і харчується молоком. Але коли Мойсей приходить до Церкви, коли входить у дім Церкви, то стає сильнішим і міцнішим. Бо коли покривало літери знято, у тексті відкривається «тверда їжа, властива досконалим» (Євр.5:14). То чому ж та, що породила та вирощувала закон, приймає за це від дочки фараона плату? Що це таке, що синагога бере від Церкви? Я думаю, це можна зрозуміти зі слів самого Мойсея: «Я роздратую їх не народом, народом безглуздим засмучу їх» (Втор.32:21). Таким чином, синагога приймає як плату від Церкви те, що вона більше не поклоняється ідолам. Бо, бачачи, що язичники звернулися до Бога, більше не знають ідолів і поклоняються лише єдиному Богові, іудеї вже більше не можуть без сорому поклонятися ідолам. Так, синагога отримує від Церкви це благо за те, що, як бачиться, вона виростила для Церкви немовля-закон. Але давайте і ми приймемо закон Божий, коли прийдемо до вод, навіть якщо наш батько – фараон, навіть якщо «князь світу цього» (Ін.16:11) породив нас у злих справах, не станемо зневажати його грубе і темне покривало букви, залишимо дріб'язкове і молочне, і візьмемося за досконале і тверде. Нехай Мойсей буде великим та сильним. Не допускатимемо щодо нього низьких і дріб'язкових думок, нехай він буде величний, бездоганний і прекрасний. Бо духовне і гідне піднесеного розуміння велике в усіх відношеннях. І давайте молитися Господу нашому Ісусу Христу, щоб Він Сам відкрив і показав нам, яким чином Мойсей «дуже великий» (Вих.11:3). Бо Він Сам відкриває «це Духом Своїм» (1Кор.2:10) тому, кому хоче. Йому «слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія III. Про сказане: «Я тяжко говорю і недорікуваний» (Вих. 4:10) 1 . Коли Мойсей був у Єгипті і «навчений був усієї мудрості Єгипетської» (Дії 7:22), він аж ніяк не був недорікуватим і неречистим і говорив не важко (пор. Вих.4:10). Бо коли йшлося про єгиптян, його голос був дзвінким, а красномовство – незрівнянним. Але як тільки він почав чути голос Божий і сприймати промову Бога, то відчув, що його голос глухий і слабкий, а мова - повільна і важка. Коли він почав осягати те Слово, яке «було в Бога» (Ін.1:1), то сказав, що він безсловесний. Але щоб те, що ми говоримо, стало зрозумілішим, звернемося до аналогії. Якщо розумну людину порівняти з безсловесними тваринами, хоча вона може бути неосвіченою і невченою, порівняно з тими, хто позбавлений розуму і дару мови, вона здаватиметься промовистою. І якщо порівняти його з людьми освіченими, які вміють гарно говорити і спіткали всю премудрість, він здаватиметься неречистим і безмовним. Але якщо хтось стане споглядати Само Божественне Слово і побачить саму Божественну Премудрість, яким би мудрим він не був, то визнає, що в порівнянні з Богом він - безсловесний худобу, набагато більшою мірою, ніж худоби в порівнянні з нами. Так, безперечно, відчував себе Мойсей. І блаженний Давид споглядав і зважував себе на терезах Божественної премудрості, коли сказав: Я був невіглас і не розумів; як худоба була перед Тобою» (Пс.72:22). І саме в цьому сенсі Мойсей, найбільший із пророків, сказав Богові, що він «не речистий» і недорікувато і важко говорить. Бо всі люди, порівняно з Божественним Словом, повинні вважатися не просто неречистими, але безсловесними. 2 . Мойсей зводиться в Божественне гідність, оскільки він зійшов до самопізнання, де зосереджена більша частина мудрості. Послухай, наскільки щедрі та прекрасні Його дари, бо в тексті сказано: «Я буду при устах твоїх і навчу тебе, що тобі казати» (Вих.4:12). Блаженні ті, чиї уста відкриє Бог, щоб вони могли говорити. Бог відкриває уста пророкам і наповнює їх своїм красномовством, як Він говорить у наступному вірші: «Я буду при устах твоїх і навчу тебе, що тобі говорити» (Вих.4:12). Але Бог також говорить через пророка Давида: «Відкрий уста твої, і Я наповню їх» (Пс.80:11). І Павло каже: «Щоб мені дано було слово – устами моїми відкрито з відвагою сповіщати Євангелію» (Еф.6:19). Таким чином, Бог відкриває уста тим, хто звіщає слово Боже. Боюся, проте, що, навпаки, є й такі, чиї вуста відкриває диявол. Бо очевидно, що диявол відкриває уста брехуна, щоб він брехав. Диявол відкриває уста тому, хто лжесвідчить, він відкриває вуста тим, хто викидає з них всякі гидоти та непристойності. Боюся, що диявол відкриває також уста лихомовним і наклепникам (пор. Рим.1: 30) і вимовляє «пусте слово», за яке «дадуть вони відповідь у день суду» (Мф.12: 36). Хто сумнівається в тому, що диявол відкриває уста тих, хто зло говорить про Всевишнього і не сповідує «Ісуса Христа, що прийшов у тілі» , ( 2Ін.1:7 ) або «хто скаже хулу на Духа Святого, тому не пробачиться ні в цьому столітті, ні в майбутньому»2:1. )? Хочеш, я на прикладі Писання покажу тобі, як диявол відкриває уста тим, хто вимовляє хулу на Христа? Зверніть увагу на те, що сказано про Юду, де говориться, що «увійшов до нього сатана» (Ів.13:27) і що «диявол уже вклав у серце Юді зрадити Його» (Ів.13:2). Отримавши гроші, він відкрив уста свої «і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його зрадити їм» (Лк.22:4). Тому розпізнавати уста, які відкриває диявол, – не такий малий дар, такі уста і слова не розрізнити без благодаті Святого Духа. Ось чому при розподілі духовних обдарувань додано, що певним людям дано «розрізнення духів» (1Кор.12:10). Це духовний дар, за допомогою якого відрізняється той чи інший дух, як і Апостол каже: «Випробовуйте духів, чи вони від Бога» (1Ів.4: 1). І як Бог відкриває уста святих, так, я думаю, Бог може відкрити і вуха святих, щоб вони чули слова Божі. Бо так говорить пророк Ісайя: «Господь Бог відкрив Мені вухо, щоб Я слухав, подібно до учнів» (Іс.50:5, 4). Господь відкриває очі; так, «Бог розплющив очі її [Агарі], і вона побачила криницю з живою водою» (Бут.21:19). Так і пророк Єлисей каже: «Господи! відкрий йому очі, щоб він побачив, що тих, що з нами, більше, ніж тих, що з ними» . «І відкрив Господь очі слугі, і він побачив, і ось, вся гора наповнена конями та колісницями вогняними» (пор. 4Цар.6:16–17). Бо «янгол Господній повстає навколо тих, хто боїться Його, і визволяє їх» (Пс.33:8). Отже, як ми сказали, Бог відкриває уста, вуха та очі, щоб ми могли або говорити, або розрізняти або чути слова, які від Бога. Я думаю, що пророк зовсім не випадково сказав: «Навчання Господа відкриває Мої вуха» (Іс.50:5). Мені здається, що це стосується нас, тобто всієї Церкви Божої. Бо якщо ми перебуваємо в навчанні Господа, воно відкриває наші вуха. Але вухо, відкрите навчанням Господа, не завжди відкривається: коли відкривається, а коли залишається закритим. Послухай, що говорить законодавець: «Не слухай порожнього слуху» (Вих.23:1). Тому якщо сказано щось порожнє, суєтне, непристойне, ганебне, богохульне, нечестиве, той, кому відомо «научення Господа», закриває свої вуха, відвертається, щоб не чути, і каже: «Я, як глухий, не чую, і як німий. Але якщо те, що сказано, корисне для душі, якщо це слово – від Бога, якщо воно вчить моральності, приваблює чесноти, якщо стримує пороки, то вуха повинні залишатися відкритими до подібних навчань, і не тільки вуха, але також розум і серце і вся душа повинні бути розкриті назустріч цьому слову. Однак закон стриманий щодо цього повчання: він не говорить: «Не слухай порожній слух», але «не слухай порожнього слуху». Ми часто чуємо порожнє. Маркіон говорив порожнє. Валентин говорив пусте. Усі, хто говорить проти Бога-Творця, вимовляють порожнє. Тим не менш, ми часто слухаємо все це, щоб ми могли відповісти їм і вони таємно не захопили б своїми солодкими промовами когось із простих і недосвідчених наших братів. Тому ми слухаємо ці порожні промови, але не слухаємо їх, бо їх вимовляють уста, які відкриває диявол. І ми повинні молитися, щоб наші уста сподобався відкрити Господь і ми могли спростувати тих, хто суперечить нам, і зачинити уста, відкриті дияволом. Ми сказали це про твердження «Я буду при устах твоїх і навчу тебе, що тобі говорити» (Вих.4: 12). Обіцяння Господа відкрити уста дано не тільки Мойсеєві, але й Ааронові. Адже і про нього сказано: «Я буду при устах твоїх і при устах його і навчатиму вас» (Вих.4:15). Бо й Аарон іде зустріти Мойсея, і він виходить із Єгипту. Іде йому назустріч. Куди? В яке місце? Адже цікаво, де зустрічає Мойсея той, чиї уста відкриє Бог. «І Господь сказав Ааронові: Іди назустріч Мойсеєві до пустині. І він пішов, і зустрівся з ним при горі Божій» (Вих.4:27). Бачиш, що заслужено відкриваються уста того, хто може піти і зустріти Мойсея «на горі Божій»? Петро, ​​Яків та Іван піднялися на гору Божу, щоб удостоїтися побачити Преображення Христа і побачити з Ним у славі Іллю та Мойсея. Так і ти, якщо не піднімешся на гору Божу, щоб зустріти там Мойсея, інакше кажучи, якщо ти не зійдеш до піднесеного розуміння закону, якщо не зберешся на вершину духовного розуміння, Господь не відкриє твоїх уст. Якщо ти стоїш у низині літери і пов'язуєш текст з іудейськими оповіданнями, значить, ти не вийшов зустріти Мойсея «на горі Божій», Бог не відкрив уст твоїх, не навчає «тебе, що тобі говорити» (Вих.4:12). Так, якби Аарон не пішов назустріч Мойсеєві і не «зустрівся з ним при горі Божій» і не побачив би його великого розуму, якби не збагнув його піднесеного розуміння, ніколи б Мойсей не сказав йому слів Божих і не передав йому силу знамень і чудес, не зробив би його учасником цієї великої таємниці. 3 . Так як перераховувати окремі події одна за одною надто довго, давайте подивимося, що сказали Мойсей і Аарон, коли прийшли до фараона. «Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: відпусти народ Мій, щоб він зробив Мені свято в пустелі» (Вих.5: 1). Мойсей не хоче, щоб його народ служив Богові, перебуваючи в Єгипті, але бажає, щоб він вийшов у пустелю і там служив Господу. Це, безсумнівно, означає, що доки хтось залишається в гнітючих мирських піклуваннях і живе у темряві повсякденних турбот, він не може служити Господу, бо не може «служити двом панам» . Він не може служити Богу та мамоні. Тому ми маємо вийти з Єгипту. Ми повинні залишити світ, якщо хочемо служити Господу. Однак я маю на увазі, що ми повинні залишити світ не в просторовому відношенні, а в душі; не пускатись у подорож, але зростати у вірі. Послухай, як говорить про це Іван: «Не любите світу, ні того, що у світі… бо все, що у світі: хіть плоті, хіть очей і житейська гордість» (1Ів.2:15–16). А що говорить Мойсей? Подивимося, яким чином або якою мірою він наказує нам вийти з Єгипту. «Відпусти нас у пустелю», – каже він, – «на три дні шляху, щоб принести жертву Господу, Богові нашому» (Вих.3:18). Які три дні шляху, які ми повинні пройти, щоб, вийшовши з Єгипту, прийти в те місце, де слід принести жертву? Я так розумію, що «шлях» відноситься до Того, Хто сказав: «Я є шлях і істина і життя» (Ів.14:6). Нам треба пройти цей шлях за три дні. Бо той, хто «визнаватиме Ісуса Господом і серцем своїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих» на третій день, спасеться (Рим.10:9). Це і є три дні шляху, яким ми приходимо, щоб принести в жертву Богу хвалу (Пс.49: 14). Усі сказане має містичне значення. Але якщо нам також потрібне місце для морального розуміння, дуже для нас корисного, ми, залишивши Єгипет, йдемо три дні, якщо так зберігаємо свій дух, душу і тіло від усякої гидоти, щоб, як сказав Апостол, наш «дух і душа і тіло в цілій цілості збереглися без пороку в пришестя Господа нашого Ісуса Христа»5. Ми здійснимо триденну подорож з Єгипту, якщо, відкинувши земну, звернемо нашу раціональну, природну, моральну мудрість до Божественних законів; ми будемо три дні йти з Єгипту, якщо, очистивши наші слова, діла і думки – бо цими трьома способами людина грішить, – ми станемо чистими серцем і зможемо побачити Бога (пор. Мт.5: 8). Хочеш побачити, що це саме те, на що Святий Дух вказує в Писаннях? Коли фараон - князь Єгипту - бачить, що до нього сильно приступають, вимагаючи відпустити народ Божий, то він хоче, щоб вони знайшли місце гірше і ближче, не на всі три дні шляху, і каже: "Не йдіть далеко" (Вих.8:28). Він не бажає, щоб народ Божий віддалявся від нього; він хоче, щоб вони грішили, якщо не ділами, то словами, якщо не словами, то в думках. Він не хоче, щоб вони йшли від нього на всі три дні шляху . Він хоче хоча б один день у нас залишити собі; в інших у нього є два дні, в інших – усі три. Але блаженні ті, хто відійде від нього на всі три дні, так що в нього не залишиться жодного дня. Тож не думай, що Мойсей вивів свій народ з Єгипту тільки в той час. І тепер Мойсей, який є у нас, бо в нас є Мойсей і пророки (Лк.16:29), тобто Закон Божий, хоче вивести тебе з Єгипту; якщо почуєш його, то зрозумієш, що він хоче відвести тебе далеко від фараона. Якщо тільки ти почуєш закон Бога і знайдеш його духовне розуміння, то усвідомлюєш, що він хоче позбавити тебе «від тяжкої роботи над глиною та цеглою» . Він не хоче, щоб ти залишався у справах плоті та мороку, але хоче, щоб ти вийшов у пустелю і прийшов у таке місце, де немає потрясінь та сум'яття світу, де тиша та спокій. Бо «слова мудрих, висловлені спокійно, вислуховуються краще» (Екл.9:17). І коли ти прийдеш у це тихе місце, то зможеш принести там жертву для Господа, пізнати закон Божий і чесноту Божественного слова. Тому Мойсей прагне викинути тебе з виру щоденних турбот і з-поміж шумних людей. Тому він хоче, щоб ти вийшов з Єгипту, іншими словами, з темряви невігластва, і почув закон Бога і знайшов світло знання. Але фараон пручається; мироправитель пітьми (пор. Еф.6:12) не хоче тебе відпускати; він не бажає, щоб тебе вивели з його мороку і привели до світла знання. Послухай, що він каже: Хто такий Господь, щоб я послухався голосу Його і відпустив Ізраїля? (Вих.5: 2). Ти чуєш, що відповідає «князь світу цього» (Ін.16: 11)? Він каже, що не знає Бога. Подивися, що робить байдужа гординя. Поки «на людській роботі немає його, і з іншими людьми не піддається ударам» (Пс.72:5), гординя панує над ним. Трохи пізніше ти побачиш, як він зріс через покарання і наскільки краще він став, зазнавши кари. Той, хто тепер каже: «Я не знаю Господа» (Вих.5:2), потім, випробувавши на собі удари бича, скаже: «Помоліться за мене Господеві». І більше того, визнає, а його волхви засвідчать, що «це перст Божий» (Вих.8: 19) в силі цих знамень. Тож нехай ніхто не буде настільки неосвіченим у Божественній настанові, щоб вважати, що Божі кари є руйнування, а покарання Господа – знищення. Дивись: навіть жорстокому фараонові покарання пішло на користь. Він не знає Господа до того, як страти на нього обрушуються, але після цього просить Мойсея помолитися за нього Господу. Через покарання він підноситься до того, що розуміє, чим заслужив їх. «Я не знаю Господа та Ізраїля не відпущу» (Вих. 5:2). Але зверни увагу, як у Євангелії після страт він змінює це твердження. Сказано, що біси волали до Господа: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мт.8:29). Після того, як демони зазнали мук, вони впізнали Господа. До страт фараон каже: «Я не знаю Господа і Ізраїлю не відпущу» . Але пізніше він відпустить ізраїльтян, і не тільки відпустить, а сам змусить їх піти, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного у світла з пітьмою? (2Кор.6: 14). Але що він далі додає до своїх відповідей? «І сказав їм Єгипетський цар: Для чого ви, Мойсей та Аарон, відволікаєте народ від діл його? ступайте на свою роботу» (Вих.5: 4). Поки люди з ним і працюють «над глиною та цеглою», поки зайняті вони «соломою», він вважає, що вони не відволікаються, але йдуть у правильному напрямку. Але якщо хтось із них скаже: «Я хочу вийти на три дні шляху і здійснити службу Господу», він відповість, що Мойсей та Аарон відволікають народ. Це було сказано давніми. Але й сьогодні, якщо Мойсей і Аарон, тобто пророче і пастирське слово, спонукатимуть душу до служіння Богу, закликати її відвернутися від світу, відмовитися від усього, що в неї є, звернутися до закону Бога і виконувати Боже слово, то одразу почуєш, як друзі та однодумці фараона кажуть: «Дивися; молоді не працюють, не стають воїнами, не роблять нічого для себе корисного; вони залишають необхідні і потрібні заняття і вдаються до дурниць і неробства. І це називається служити Богові? Вони не бажають працювати, а тільки шукають можливості для дозвілля» . Так казав фараон тоді, так кажуть його друзі та послідовники зараз. Фараон не обмежився одними словами – були і покарання. Він наказує бити наглядачів із Ізраїлевих синів, не давати соломи і вимагати ту ж роботу. Ось що зазнавали наші прабатьки. Народ Божий, який перебуває в Церкві, часто переносить страждання, схожі на ці. Бо коли подивишся на тих, хто знову зраджує себе «князю світу цього», то побачиш, що вони процвітають у всіх справах своїх і всі, як вони самі гадають, звертають собі на користь. Однак раби Божі часто не можуть забезпечити собі засобів для існування. Вони мені бачаться соломою, яку дає фараон. Тому часто виявляється, що у тих, хто боїться Бога, немає навіть найнеобхіднішого, подібного до соломи. Вони часто зазнають переслідування тиранів, зазнають мук і зазнають жорстоких страждань, так що деякі втратили терпіння запитують фараона: «Для чого ти зазнав такого лиха народ цей?» (СР Вих.5: 22). Деякі, пригнічені негараздами, відпадають від віри і визнають себе підданими фараона. «Бо не всі Ізраїль, що від Ізраїля; і не всі діти Авраамові, що від насіння його» (Рим.9:6–7). І ті, хто сповнений сумнівів і виснажені нещастями, кажуть Мойсеєві та Аарону: «З того часу, як ви прийшли до фараона і вийшли, ви зробили нас ненависними в очах його» (пор. Вих.5:23, 21). Вони говорять правду, хоча, можливо, не знають, що говорять, як Кайяфа, який, коли сказав: «Краще нам, щоб одна людина померла за людей, ніж щоб весь народ загинув» (Ів.11:50), теж говорив правду, але не знав, що він говорить. Апостол пише: «Ми Христове пахощі Богові» , але додає: «Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах живлючий на життя» (2Кор.2:15–16). Так і пророче слово є «пахощами» для віруючих, а для тих, хто сумнівається і невірує і визнає себе підданими фараона, воно стає смертоносним запахом. Але й сам Мойсей говорить Господеві: «Бо з того часу, як я прийшов до фараона... він почав гірше чинити з цим народом» (Вих.5:23). Безперечно, що поки не почуте слово Боже, поки не відома Божа проповідь, немає ні пригод, ні спокус, бо війна не почнеться, доки не пролунає труба. Але як тільки труба проповіді дає сигнал на початок війни, починаються нещастя, спалахують запеклі битви. Люди Божі починають страждати з того моменту, коли Мойсей та Аарон приходять говорити з фараоном. З того моменту, як слово Боже увійде до твоєї душі, у тобі неминуче розпочнеться боротьба між чеснотами та пороками. Доки не досягло тебе слово, що викриває тебе, пороки спокійнісінько перебувають у тобі; але як тільки слово Боже починає розділяти все і вся, в душі виникає велике сум'яття, і спалахує нескінченна війна. «Бо яке спілкування праведності з беззаконням?» (2Кор.6:14), яка згода між справедливістю та несправедливістю, скромністю та безсоромністю, правдою та брехнею? А тому нехай не надто турбує нас, що наше «пахощі» здається фараонові мерзенним, бо порокам огидна чеснота. І як Мойсей, як сказано далі, стояв перед фараоном, встанемо проти фараона і не будемо ні кланятися, ні згинатися, але станемо, «переперезавши стегна наші істиною і зодягнувшись у броню праведності і взувши ноги в готовність благовістити світ» (Еф.6:14–15). Бо і Апостол закликає нас: «Стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не піддавайтеся знову ярму рабства» (Гал.5:1). І ще каже: «Ми отримали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо, і хвалимося надією слави Божої» (Рим.5:2). Однак ми стоїмо твердо, коли молимося Господу, щоб Він «поставив на камені ноги мої і утвердив стопи мої» (Пс.39:3), щоб не сталося з нами того, про що той самий пророк говорить: «Тільки не похитнулися ноги мої, ледь не посковзнулися стопи мої» (2). Так станемо ж проти фараона, інакше кажучи, будемо протистояти йому в боротьбі, як і апостол Петро каже: «Протибайте йому твердою вірою» (1Пет.5:9). І Павло каже: «Стійте у вірі, будьте мужні, тверді» (1Кор.16:13). Бо якщо будемо стояти твердо, то станеться те, про що Павло молився за своїх учнів, сказавши: «Бог же світу зламає сатану під вашими ногами незабаром» (Рим.16:20). І чим довше ми стоятимемо твердо і непохитно, тим слабшим і немічнішим буде фараон. Якщо ж, навпаки, станемо слабовільними або почнемо сумніватися, він зміцниться і ще сильніше протистоятиме нам. І справді здійсниться в нас те, що дав нам Мойсей. «Коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль, а коли опускав руки свої» , ніби ослаблі від утоми, «долав Амалик» (Вих.17:11). Так піднімемо ж і ми руки свої в силі хреста Христового, «піддягаючи чисті руки без гніву та сумніву» (1Тим.2:8), щоб сподобитися нам допомоги Господа. Бо і апостол Яків закликає нас до того ж, говорячи: «Скоріться Богові; протистаньте дияволові, і втече від вас» (Як.4:7). Так ходімо ж з повною переконаністю, що сатана не тільки втече від нас, але й буде поламаний під ногами нашими, як і фараона знищили хвилі морські і поглинула глибока безодня. Якщо ж ми вийдемо з Єгипту пороків, то пройдемо бурхливими водами цього світу, як по суші, через Ісуса Христа, Господа нашого, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія IV. Про десять страт, що вразили Єгипет 1 . Ми чули, як нам читали історію, відому усьому світу, в якій розказано, як Єгипет разом зі своїм царем фараоном був уражений великими стратами знамень і чудес, щоб він повернув свободу євреям, народженим від вільних батьків і силою поневоленим ним. Розповідь про ці події настільки зв'язний, що якщо уважно розглянеш його частини окремо, то знайдеш більше, ніж твій розум зупиниться в подиві, ніж те, що може знайти. А оскільки розбирати окремі твердження, слідуючи порядку розповіді, надто довго, ми коротко перекажемо зміст цієї біблійної історії. Отже, перший знак полягав у тому, що «кинув Аарон жезло своє перед фараоном і перед рабами його, і він став змієм» (Вих.7:10). Єгипетські чаклуни та чарівники своїми чарами теж зробили змій зі своїх жезлів, але змій із жезла Аарона поглинув зміїв єгиптян. І те, що мало вразити фараона і змусити його повірити, справило зворотний ефект. У Писанні сказано: «Серце фараонове запекло, і він не послухався їх» (Вих.7:13). Тут говориться «серце фараонове запеклим», і те ж сказано при описі першої страти, коли вода перетворилася на кров (пор. Вих.7: 22); і другої страти, коли вийшли жаби у великій кількості (Вих.8:15); і третьої, коли з'явилися мошки (пор. Вих.8: 19); і четвертої, коли налетіло безліч пісних мух (пор. Вих.8: 32); і п'ятий, коли вимерла вся худоба єгипетська (пор. Вих.9: 7). Але в шостій страті, коли Мойсей взяв «попелу з печі і... кинув його до неба, і сталося запалення з наривами на людях і на худобі, і не могли волхви встояти перед Мойсеєм» (Вих.9:10–11 ), не сказано, що серце фараонове запекло. У Писанні сказано: «Господь запеклий серце фараона, і він не послухав їх, як і говорив Господь Мойсеєві» (Вих.9: 12). І знову в сьомій карі, коли град і вогонь спустошили весь Єгипет, «запекло серце фараона», але не Господом. Однак у восьмий, коли східний вітер приніс сарану, знову сказано, що «Господь запеклий серце фараона» (Вих.10:20). І в дев'ятій, коли «була густа темрява по всій єгипетській землі» (Вих. 10:22), «запеклий Господь серце фараона» (Вих.10:27). І, нарешті, коли єврейський народ вийшов з Єгипту після того, як все первородне єгиптян померло, значно пізніше в оповіданні говориться: «І запеклий Господь серце фараона, царя Єгипетського, і він погнався за Ізраїлевими синами» (Вих.14:8). Але коли Господь послав Мойсея з землі Мадіамської до Єгипту, Він наказав йому зробити все дива перед лицем фараона і додав: Я ожесточу серце його, і він не відпустить народу (Вих.4: 21). Тут Господь вперше сказав: «Я запеклю серце фараона» . Вдруге – коли перераховуються вожді Ізраїлю, трохи далі від Господа сказано: «Я запеклю фараонове серце і явлю безліч знамень Моїх» (Вих.7:3). 2 . Але якщо ми віримо в Божественність цих писань і в те, що вони написані Духом Святим, то я вважаю негідним думати про Божественний Дух, припустивши, що в такій великій праці ці відмінності зроблені випадково, а те, що в одному місці сказано: «Серце фараонове ожесточилось» , написано, так би мовити, довільно. Зізнаюся, що я, звісно, ​​не придатний або не здатний через такі відмінності проникнути в таємниці Божественної премудрості. Знаю, однак, що апостол Павло, завдяки Духу Божому, що в ньому перебуває, наважився з упевненістю стверджувати: «Нам Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух все проникає, і глибини Божі» (1Кор.2:10). Я вважаю, що він є одним з тих, хто розуміє різницю між фразами «запеклим фараоновим серцем» і «Господь запеклим фараоновим серцем» . В іншому місці він каже: «Чи нехтуєш багатством доброти, лагідності та довготерпіння Божого, не розуміючи, що Божа доброта веде тебе до покаяння? Але за впертістю твоїм і нерозкаяним серцем ти сам собі збираєш гнів на день гніву і одкровення праведного суду від Бога» (Рим.2:4–5). Тут Апостол, безперечно, засуджує того, хто запеклий за своєю волею. Але в іншому місці цього послання, ніби пропонуючи питання на цю тему, він каже: «Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, робить запеклим. Ти скажеш мені: за що ж ще звинувачує? Бо хто протистане волі Його?"» І додає до сказаного: «А ти хто, людина, що сперечаєшся з Богом?» (Рим.9:18-19). Я думаю, що цими словами Апостол відповідає на запитання про те, про кого сказано, що Господь запеклий його, не так вирішуючи це питання, як покладаючись на апостольський авторитет. І внаслідок немочі своїх слухачів він вважає, що не варто довіряти таємниці відповідей паперу та чорнилу, як каже він в іншому посланні про те, що він «чув невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2Кор.12:4). Тому великий вчитель строгістю своїх слів прагне втримати того, хто з цікавості надмірно захоплюється таємними питаннями не стільки заради нагороди від знання, скільки заради самого знання, і каже: «А ти хто, людина, що сперечаєшся з Богом? Виріб скаже тому, хто зробив його: «Навіщо ти мене зробив?» (Рим.9:20) та інше. Так будемо задовольнятися тим, що помічаємо і розглядаємо, і показувати нашим слухачам, що багато чого в Божественному законі занурено в глибокі таємниці, перед якими ми повинні говорити з благанням: «З глибини кличу до Тебе, Господи» (Пс.129:1). 3 . Я також думаю, що необхідно враховувати таке: іноді говориться, що фараона чи Єгипет вражає Аарон, іноді – що Мойсей, а коли Сам Господь. Так, у першій страті, коли «вся вода в річці перетворилася на кров», сказано, що Аарон «підняв жезло своє і вдарив по річковій воді» (Вих.7:20). Те саме сказано і в другій страті, коли простягнув руку з жезлом своїм «на води Єгипетські і вивів жаб» (Вих.8:6), і в третій, коли «Аарон простягнув руку свою з жезлом своїм і вдарив у земну перстю, і з'явилися мошки на людях і на худобі» (Вих.8:16). Аарон – знаряддя цих ударів. Але в четвертій сказано, що Господь зробив так, що «налетіло безліч пісних мух до дому фараонів» (Вих.8:24). І в п'ятій, коли «вимерла вся худоба Єгипетська», також сказано, що «зробив це Господь» (Вих.9:6). Але в шостий Мойсей кинув попіл з печі до неба, і сталося запалення з наривами на людях і на худобі (Вих.9:10). І в сьомий «Простяг Мойсей жезло своє до неба, і Господь вчинив грім і град, і вогонь розливався по землі» (Вих.9:23). У восьмому теж «Простер Мойсей жезло своє на Єгипетську землю, і Господь навів на цю землю східний вітер, що тривав увесь той день і всю ніч. Настав ранок, і східний вітер завдав сарани» (Вих.10:13). І в дев'ятій «Мойсей простягнув руку свою до неба, і була густа темрява по всій єгипетській землі» (Вих.10:22). Але в десятій і намір, і виконання все було зроблено Господом. Бо сказано: «Опівночі Господь вразив усіх первістків у єгипетській землі, від первістка фараона, що сидів на престолі своєму, до первістка в'язня, що був у в'язниці, і все первородне з худоби» (Вих.12:29). 4 . Тут є ще одна відмінність. У першій страті, коли вода звернулася до крові, Мойсеєві не сказано йти до фараона, але наказано: «Він [фараон] вийде до води, ти стань на шляху його, на березі річки» (Вих.7:15 ), а в другій страти, після того, як перша була впевнено і сумлінно досконала, з: увійшовши, він вимовляє: «Так говорить Господь» (Вих.8: 1) та інше. А в третій, коли з'явилися мошки, волхви, що раніше чинили опір, здалися, визнавши, що «це перст Божий» (Вих.8:19). У четвертій також Мойсеєві наказується: «Завтра встань рано і з'явись перед лицем фараона» (Вих.8:20). У п'ятій, коли «вимерла вся худоба Єгипетська» (Вих.9:6), Мойсеєві також сказано: «Піди до фараона» (Вих.9:1). У шостий фараоном вже повністю нехтують, а Мойсею та Аарону не наказується йти до нього, тому що «запалення було на волхвах» (Вих.9: 10). У сьомий, коли «Господь вчинив грім, град, і вогонь розливався по землі» (Вих.9:23), Мойсею наказується: «Завтра встань рано і з'явися перед лицем фараона» (Вих.9:13). О восьмій, коли напала сарана, йому сказано: «Увійди до фараона» . У дев'ятій до фараона знову ставляться з зневагою, і Мойсеєві наказано: «Простягни руку твою до неба, і буде темрява на єгипетській землі, відчутна темрява» (Вих.10:21). Він не йде до фараона, але вже фараон закликає Мойсея (пор. Вих.10:24). Так і в десятій карі, коли все первородне померло і народ почав спішно збиратися вийти з Єгипту. У тексті міститься багато інших висловлювань, у кожному з яких можна побачити, як розкривається Божественна премудрість. Ти побачиш, що в першій карі, коли води перетворюються на кров, фараон не поступається і не схиляється під ударами Бога. Але в другій помітно, що він трохи пом'якшав, тому що «покликав Мойсея та Аарона і сказав: «Помоліться за мене Господеві, щоб Він відібрав жаб від мене та від народу мого, і я відпущу народ Ізраїльський» (Вих 8:8). У третій страті чарівники здаються і кажуть фараонові: «Це Божий перст» (Вих 8:19). У четвертій, після нападу на нього мошок, фараон каже: «Принесіть жертву Господеві вашому Богові в пустелі, тільки не йдіть далеко; моліться за мене Господеві» (Вих.8:28). У п'ятій, коли стався відмінок худоби, фараон не тільки не поступається, але, навпаки, стає ще більш жорстким. Так само і після шостої страти, коли сталося запалення з наривами. Але сьомого, коли град та вогонь спустошили землю, сказано, що «послав фараон, і привал Мойсея та Аарона, і сказав їм: цього разу я згрішив; Господь праведний, а я та народ мій винні; помоліться Господу» (Вих.9:27–28). У восьмому, коли налетіла сарана, у тексті сказано: «Фараон поспішно покликав Мойсея та Аарона і сказав: Згрішив я перед Господом, Богом вашим, і перед вами; тепер вибачте мій гріх ще раз і помоліться Господеві Богові вашому» (Вих.10:16–17). У дев'ятій, коли Єгипет покрив морок, сказано: «Фараон покликав Мойсея та Аарона і сказав: Ідіть, зробіть служіння Господу Богу вашому» (Вих.10:24). Але тепер, у десятій страті, коли померли всі первістки людей і худоби, говориться: «І покликав фараон Мойсея та Аарона вночі й сказав: Устаньте, вийдіть з-поміж народу мого, як ви, так і сини Ізраїлеві, і підіть, зробіть служіння Господеві, як казали ви; і візьміть дрібну й велику худобу вашу, як ви казали; і підіть і благословіть мене. І примушували Єгиптяни народ, щоб швидше вислати його з тієї землі. бо вони говорили: Ми всі помремо» (Вих.12:31–33). 5 . Хто той чоловік, якого Бог виконав тим самим духом, що Мойсея та Аарона, коли вони робили ці чудеса і знамення, щоб, освічений цим духом, він зміг розмірковувати про те, що вони робили? Я не думаю, що ці різні і різноманітні чудові діяння можна було пояснити інакше, як розглядаючи їх тим самим духом, яким вони були скоєні, бо і апостол Павло говорить: «І духи пророчі слухняні пророкам» (1Кор.14:32). Сказано, таким чином, що пророчі слова «слухняні» не всім, і далеко не кожен може їх пояснити, але тільки пророк. Але оскільки той же блаженний Апостол наказує нам наслідувати цю благодать, тобто пророчому дару, хоча він доступний нам лише частково, кажучи: «Ревнуйте про дари духовні, особливо ж про те, щоб пророкувати» ( 1Кор.14:1 ), постараємося здобути ревність до дарів духовних і, якщо вони дари духовних і, Панове. Тому Господь через пророка каже: «Відкрий уста твої, і Я наповню їх» (Пс.80:11). Тому в іншому місці Писання сказано: «Той, що завдає удару оку, викликає сльози, а той, хто завдає удару серцю, збуджує почуття» (Сир.22:21). Тож давайте, щоб від розпачу не віддатися нам самозаспокоєності, яка жодним чином не творить Церкву Божу, коротко поговоримо про те, про що можемо, і в тій мірі, якою дозволяють нам наші здібності. 6 . Я думаю, у мене є всі підстави вважати, що Мойсей, що прийшов до Єгипту і своїм жезлом вразив його десятьма стратами, є закон Божий, даний цьому світу, щоб десятьма стратами, тобто десятьма заповідями, вразити і виправити його. А жезл, яким все це скоєно, - підкорений Єгипет і упокорений фараон - є хрест Христів, яким переможені цей світ і «князь світу цього», а начальства і влади схильні до ганьби (пор. Кл.2:15). Значення того, що жезл, кинутий на землю, стає драконом або змієм і поглинає змій єгипетських чарівників, які «зробили те саме своїми чарами» (Вих.7:11), показано у твердженні Євангелія, де говориться, що змій символізує мудрість чи розважливість. «Будьте мудрі, як змії», – говориться в Писанні (Мф.10: 16); і ще: «Змій був розумніший за всіх звірів на землі» (Бут.3:1). Таким чином, хрест Христовий, слово про яке здається юродством (пор. 1Кор.1:18), цей хрест, який полягає в Мойсеї, тобто в законі, як і Господь сказав: «Він [Мойсей] писав про Мене» (Ів.5: 46), цей хрест, кажу я, про який писав Мойсей, кинутий на землю, іншими словами, коли в нього повірили люди, коли в нього повірили люди, усю мудрість єгиптян, тобто цього світу. Бо подивися, як Бог обернув «мудрість світу цього в безумство» ( 1Кор.1:20 ), коли виявив «Христа розп'ятого ... Божу силу і Божу премудрість» ( 1Кор.1:23–24 ), і тепер весь світ уловлений Тим, Хто «вловлює мудрість у лукавстві . Те, що води в річці звернені в кров, також добре з цим співвідноситься. Насамперед, справедливо, що та річка, в яку кидали єврейських хлопчиків, жорстоко вбиваючи їх, повертає кривавий напій винуватцям зла, і вони змушені пити кров із отруєного потоку, який вони самі осквернили кривавими вбивствами. І щоб нічого не пропало з алегоричних законів, вода перетворюється на кров, і єгиптянам дають пити їхню ж кров. Води єгипетські суть спокусливі і хибні вчення філософів, які вводять в оману тих, хто пізнає і тих, кому бракує розуміння. І коли хрест Христов явив світові істини, ці вчення повинні нести покарання за смерть немовлят і за винність у їхній крові. Бо й Сам Христос сказав: «Нехай прийде на вас уся кров праведна, розлита на землі, від крові Авеля праведного до крові Захарії… Істинно кажу вам, що все це прийде на цей рід» (Мф.35–36). Я думаю, що друга страта, коли з'явилися жаби, алегорично вказує на пісні поетів, які своїми порожніми і пихатими піснями представляють цьому світу оманливі історії, немов крикливі співи жаб. Бо від цих тварин немає ніякого користі, вони лише роблять різкі неприємні звуки. Після цього налетіли мошки. Вони літають повітрям на своїх легких крилах, але настільки дрібні, що майже не видно. Однак коли вони сідають на людину і пронизують її тонким і гострим жалом, те, що вона не бачить у повітрі, вона відчуває своїм тілом. Тому я вважаю, що цих комах найкраще порівняти з мистецтвом діалектики, яка пронизує душі нікчемними і жалісними словами і настільки спритно приваблює їх, що уловлений ними не бачить і не розуміє обману. У четвертій страті я б порівняв пісних мух із сектою кініків, які окрім інших вад свого обману проголошують вищим благом насолоду і розпусту. Так, світ спочатку був обдурений усім цим, і коли приходять слово і закон Бога, вони засуджують світ подібними докорами, щоб з характеру покарань міг зрозуміти природу своїх гріхів. Але в п'ятій страті Єгипет уражений смертю тварин, худоби. Цим засуджується безумство і малодумство смертних, які, наприклад, поклоняються нерозумним тваринам і зображують богів у вигляді постатей як людей, а й тварин, відбитих у дереві і камені. Вони обожнюють Йові Аммона в образі барана, Анубіс - в образі собаки, Апіса у вигляді бика та інших тварин, яких в Єгипті шанують як богів. Ось вони і терплять жорстоку кару в загибелі тих тварин, у яких, як вони вірять, живуть їхні боги. Далі, у шостій страті, йдуть запалення та нариви. Мені бачиться, що запаленнями докоряється підступна гнівна злість, наривами - розпухла гординя, що роздулася, лихоманкою - божевільний гнів і нерозсудливість. Такою мірою образ їх власних вад визначає страждання у світі. 7 . Після цих ударів грім гримнув із небес, і пішов «град, і вогонь розливався землею» (Вих.9:23 ). Зверни увагу на міру Божого осуду - воно не сходить безшумно, але робить грім і посилає з небес вчення, щоб караний міг усвідомити свою помилку. І посилає град, щоб він побив молоді незміцнілі паростки пороків, і посилає вогонь, знаючи, що виростають на землі «тернини та дзиги», які цей вогонь має поглинути; про нього і Господь говорить: «Вогонь прийшов Я звести на землю» (Лк.12: 49). Цей вогонь пожирає потяг до насолод і пристрастей. У восьмій страті йдеться про сарану. Я думаю, що цією карою викривається непостійність людського роду, що вічно перебуває в протиріччях і розбіжностях. Бо, як сказано в Писанні, «у сарани немає царя, але виступає вся вона струнко» (Прит.30:27), а люди, хоч Бог і наділив їх розумом, нездатні ні належним чином організувати себе, ні терпляче зносити правління Бога як царя. Дев'ята кара – морок – посилається єгиптянам або як осуд сліпоти їхнього розуму, або для того, щоб вони могли зрозуміти причини, чому Боже Провидіння оповите суцільною завісою. Бо Бог «темряву зробив покровом Своїм» (Пс.17:12). І ті, хто прагне зухвало і безрозсудно досліджувати цю мороку і відрізняти одне від одного, впадають у «темряву» помилок, густий і відчутний. І, нарешті, сказано про смерть первістків. Є, можливо, в цьому щось, що лежить за межами нашого розуміння, що, очевидно, вчинили єгиптяни проти «церкви первістків, написаних на небесах» (Євр. 12:23). З цією метою посланий ангел-руйнівник, який щадить лише тих, у кого обидва дверні косяки помазані кров'ю ягня, а все первородне єгиптян знищується. Ми б сказали, що вони – або «начальства і влади» і «мироправителі темряви цього віку», яких Христос Своїм пришестям «владно піддав ганьбі», тобто переміг над ними на дереві хреста (пор. Кол.2:15; Еф.6:12); або вони – творці у світі помилкових релігій, які істина Христова зруйнувала і знищила своїми прибічниками. Все це має і містичний зміст. 8 . Але тепер, якщо ми хочемо розглянути і моральну сторону, то скажемо, що всяка душа в цьому світі, поки живе в омані і не знає істини, перебуває в Єгипті. Але якщо до цієї душі починає наближатися закон Бога, він перетворює для неї воду в кров, інакше кажучи, звертає розслаблене та швидкоплинне життя молодості в кров Старого та Нового Завіту. Потім він видаляє з цієї душі порожню і марну балакучість і скарги на Боже Провидіння, схожі на квакання жаб. Він також очищає її від поганих помислів і розганяє комарів, що наче жалують їдкістю лукавства. Він також усуває муки пристрастей, що нагадують укуси мух, і руйнує в душі маломислення і нерозуміння людини, «яка в честі і нерозумна, подібна до тварин» (Пс.48:21). Що ж до морової виразки на худобі, закон ганьбить гордовита зарозумілість душі і винищує в ній жар безумства. Далі він використовує звуки «громових синів» (Мк.3:17), тобто вчення Євангелій і апостолів, посилає град, щоб стримати розкіш насолод, зводить караючий вогонь, щоб душа могла сказати: «Чи не горіло в нас серце наше?» (Лк.24: 32). Показує він і приклад сарани в душі, яка пожирає і поглинає всі її неспокійні і тривожні рухи, за допомогою яких вона наставляється тому, чого вчить апостол Павло: «Все має бути пристойно і чинно» (1Кор.14:40). І коли така душа буде утримуватися, щоб морально зростати, і стане обмежувати себе і прагнути зробити своє життя непорочним, коли побачить того, хто завдає ці удари і усвідомить, що «це перст Божий» (Вих.8:19), і знайде деяке розуміння, тоді побачить вона морок свого життя, тоді відчутиме. І коли душа прийде до цього, тоді заслужить на те, щоб первістки єгиптян були умертвлені в ній. Я думаю приблизно так це і треба розуміти. Коли душа досягне повноти віку, у ній почне діяти якийсь, так би мовити, природний закон, обстоюючи свої права і, безсумнівно, викликаючи перші рухи потягу плоті, до яких душа спонукається бажанням чи гнівом. Тому і пророк говорить про Христа те, що властиве тільки Йому, але не іншим людям: «Він буде харчуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати худе і обирати добре» (Іс.7:15). А інший пророк, говорячи про себе, сказав: «Гріхів юності моєї та злочинів моїх не згадуй» (Пс.24: 7). Таким чином, перші рухи душі, викликані спонуканнями плоті, тягнучої до гріха, у моральному відношенні справедливо можна уявити первістками єгиптян, які умертвляються, якщо людина прагне до кінця своїх днів вести більш досконале життя. Тому єгипетські первістки умертвляються в тій душі, в якій прийнятий нею Божественний закон стримує і виправляє її помилки, якщо, звичайно, після всього цього душа не захоче перебувати в невірі і захоче приєднатися до народу Ізраїлю, щоб могла вона вийти з глибин і невпинно зростати в чистоті, свинцю, у бурхливі води (пор. Зах.5: 6-7). Бо беззаконня, згідно з баченням пророка, сидить на таланті свинцю. Тому, хто залишиться в беззаконні, йдеться, що він занурюється в глибини, як «шматок свинцю». Вище, як ми бачили, ясно вказувалося на те, що інші чудеса зробив Аарон, інші – Мойсей, інші – Сам Господь. Цими відмінностями показано, в чому ми повинні очищатися жертвами священиків і молитвами первосвящеників, яких представляє Аарон; у чому нам слід виправлятися знанням Божого закону, який уособлює Мойсей. Але в тому, що, безперечно, найважче, нам необхідна сила Самого Господа. 9 . Не думай, однак, що ми без жодної мети сказали про те, що Мойсей спершу не йде до фараона, але підходить до нього, коли той виходить до води, а потім приходить до нього і після цього не входить до фараона, але наближається до нього, коли він виходить. Я думаю, це означає, що чи відбувається наша лайка з фараоном словом Божим або вказівками Церкви, чи ми намагаємося вирвати з його влади душі, захоплені ним, і змушені боротися з ним доказами розуму, нам не слід відразу ж при першій появі кидатися з'ясовувати все до кінця, але повинні ми зустріти супротивника у його вод. Тому спочатку маємо піти туди і зустрітися з тими, хто хоче розмовляти з нами, щоб ми могли показати їм, у чому вони помиляються. Потім слід зайнятися більш складними предметами, бо і Господь каже: «Як може хто ввійти в дім сильного і розкрасти його речі, якщо раніше не зв'яже сильного?». (Мф.12: 29). Як бачимо, колись ми маємо пов'язати «сильного» путами питань і потім уже увійти та розкрасти «речі його» і звільнити душі, якими він заволодів підступним обманом. Якщо ми робимо це часто і боремося з ним, то стоїмо, як Апостол каже: «Станьте, підперезавши стегна ваші істиною і зодягнувшись у броню праведності» (Еф.6: 14), і ще: «Стійте так в Господі» (Фил.1: 4), «будьте мужні 1:1; коли ми таким чином протистоїмо йому, цей древній і підступний хитрун прикидається, ніби він переможений і здався, якщо бачить, що цим ми недбайливі в боротьбі. Він також розіграє покаяння і проситиме, щоб ми пішли, але не йшли далеко. Він хоче, переслідуючи свої цілі, щоб ми залишалися біля нього. Але якщо ми не втечемо від нього далеко, не перетнемо море і не скажемо: «Як далеко схід від заходу, так відійшов Він від нас беззаконня наші» (Пс.102:12), то не зможемо врятуватися. Тож будемо волати до милосердя Господа, щоб вивів Він нас із єгипетського краю, вирвав з влади темряви і потопив фараона, як шматок свинцю в бурхливих водах. І давайте, звільнившись, заспіваємо пісню Господу з радістю та радістю, бо Йому належить честь і слава на віки віків. Амінь. Гомілія V. Про вихід Ізраїлевих синів із єгипетської землі. 1 . Апостол Павло, вчитель «язичників у вірі та істині» (1Тим.2:7), наставляє Церкву, зібрану з язичників, у тому, як слід розуміти книги закону, які прийшли від інших, раніше були невідомі язичникам і здалися їм дуже дивними. Він побоювався, що Церква, отримавши повчання ззовні і не знаючи їх принципів, заплутається в чужих їй писаннях. Тому він дає приклади тлумачення, щоб ми могли побачити щось подібне в інших місцях Писання і не вважали, що, наслідуючи приклади іудейських писань, ми станемо його учнями. Він прагне розрізняти учнів Христа та учнів синагоги по тому, як вони розуміють закон. Іудеї, неправильно його витлумачивши, не прийняли Христа. Ми ж, розуміючи закон духовно, вважаємо, що він дано для побудови Церкви. Таким чином, юдеї розуміють тільки те, що «вирушили Ізраїлеві сини» з Єгипту, і першою відправною точкою був Раамсес, і, вийшовши звідти, прийшли вони «в Сокхоф» (Вих.12:37). Потім «рушили Ізраїлеві сини з Сокхоту і таборували в Етамі» (Вих.13:20), біля моря. Потім вони розуміють, що стовп хмарний веде їх, і вони п'ють воду зі скелі (пор. Вих.17:6). Перейшовши Червоне море, приходить «все суспільство Ізраїлевих синів у пустелю Син» (Вих.16:1). Подивимося, який спосіб тлумачення цих подій пропонує нам апостол Павло. Звертаючись до коринтян, він каже: Батьки наші всі були під хмарою, і всі пройшли крізь море; і всі охристилися в Мойсея в хмарі та в морі; і всі їли ту саму духовну їжу; і всі пили одне й те духовне пиття: бо пили з духовного наступного каменю; камінь же був Христос» (1Кор.10:1–4). Бачиш, наскільки вчення Павла відрізняється від буквального значення? Те, в чому юдеї бачать перехід через море, Апостол називає хрещенням; у тому, що їм стовп хмарний, Павло бачить Святий Дух. Він хоче, щоб усе це розумілося так, як Господь навчає в Євангеліях: «Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ів.3:5). І ще манну, яку юдеї вважали їжею для насичення утроби, Павло називає духовною їжею (пор. 1Кор.10:3). І не тільки Павло, але Сам Господь говорить про те саме в Євангелії: «Батьки ваші їли манну в пустелі і померли; хліб же, що сходить з небес, такий, що хто їсть його не помре» (Ів.6: 49–50). І потім вимовляє: «Я хліб живий, що зійшов із неба; їстий хліб цей буде жити навіки» (Ів.6:51). І знову Павло недвозначно стверджує, що всі «пили з наступного духовного каменю; камінь же був Христос» (1Кор.10: 4). То як же нам робити, які отримали такі правила тлумачення від апостола Павла, вчителя Церкви? Хіба не слід нам так само застосувати ці передані нам правила і до інших місць Писання? Чи мусить нам, як хотіли б деякі, відкинувши те, чого наставляє нас великий Апостол, знову звернутися до «юдейських байок» (Тит.1:14)? Здається мені, що якщо в цьому я відхилюся від Павла, то подам руку противникам Христа, і вийде, як каже пророк: «Горе тобі, що подаєш ближньому твоєму пиття з домішкою злоби твоєї» (Авв.2:15). Тож давайте вирощувати насіння духовного розуміння, отримане від благословенного Павла, тією мірою, якою Господь удостоїть просвітити нас за нашими молитвами. 2 . Отже, сказано в тексті: «І вирушили Ізраїлеві сини з Раамсесу в Сокхоф» (Вих.12:37), «і рушили з Сокхофа і розташувалися табором в Етамі, наприкінці пустелі» (Вих.13:20). Якщо хтось збирається вийти з Єгипту, якщо хоче він відкинути темні справи цього світу і морок помилок, він має насамперед залишити Раамсес. «Раамсес» означає «пурхання молі». Вийди з Раамсеса, якщо хочеш прийти в Сокхоф і щоб Господь вів тебе і йшов перед тобою в хмарному стовпі і міг слідувати за тобою камінь, що дає «духовну їжу» та «духовне пиття» (1Кор.10:3–4). Не збирай собі «скарбів на землі, де біль і жито винищують і де злодії підкопують і крадуть» (Мф.6: 19). У Євангеліях Господь ясно говорить: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай маєток твій і роздай жебракам; і матимеш скарб на небі; і приходь і йди за Мною» (Мф.19: 21). Це означає піти з Раамсеса і слідувати за Христом. Тепер давайте подивимося, що це за табори, куди приходять із Раамсеса. І прийшли вони до Сокхоту. Назва «Сокхоф» у євреїв означає «намети». Тому коли, покинувши Єгипет, виженеш із себе всю міль розбещеності і відкинеш потяг до пороків, то оселишся в наметах, «бо не хочемо здобути, але зодягтися» (2Кор.5:4). Перебування в наметах показує, що той, хто прагне Бога вільний і не зустрічає на своєму шляху перешкод. Однак довго там затримуватися не слід, треба піти звідти і перенести табір із Сокхофа до Етаму. Кажуть, що «Ефам» нашою мовою перекладається як «знаки для них» . І це правильно, бо тут ти почуєш сказане: «Господь йшов перед ними вдень у стовпі хмарному, показуючи їм шлях, а вночі в стовпі вогненному, світячи їм, щоб йти їм і вдень, і вночі» (Вих.13:21). Ти не знайдеш цього ні в Раамсесі, ні в Сокхофі, названому другим місцем призначення для тих, хто вийде з Єгипту. Божественні знамення відбуваються у третьому таборі. Згадай, про що ми читали вище, коли Мойсей сказав фараонові: «Відпусти нас у пустелю на три дні шляху принести жертву Господу, Богові нашому» (Вих.5:3). Це були ті три дні, на яких наполягав Мойсей і яким противився фараон, бо сказав він: «Тільки не йдіть далеко» (Вих. 8:28). Фараон не дозволив Ізраїлевим синам досягти місця знамень; він не дозволив їм піти настільки, щоб вони у всій повноті проникли в таємниці третього дня. Послухай, що каже пророк: «Він [Господь] оживить нас через два дні, на третій день відновить нас, і ми будемо жити перед Його лицем» (Ос.6:2). Перший день – день Страстей Спасителя, другий – день Його зходження до пекла, третій – день Воскресіння (пор. Мт.16: 21). Тому саме третього дня «Господь йшов перед ними вдень у стовпі хмарному, показуючи їм шлях, а вночі в стовпі вогненному, світячи їм, щоб йти їм і вдень і вночі» (Вих.13:21). Але якщо, згідно з сказаним вище, Апостол справедливо навчає нас, що в цих словах укладено таїнство хрещення (пор. 1Кор.10:2), необхідно, щоб «всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, на смерть Його хрестилися... ми поховалися з Ним хрещенням на смерть» (Рим.6:3–4). ті, яких, за словами Апостола, «Бог... воскресив з Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі» (Еф.2:6). Тому коли ти приймеш таємницю третього дня, Бог вестиме тебе і Сам вкаже тобі шлях спасіння. 3 . Але давайте подивимося, що сказано після цього Мойсеєві про те, який шлях йому слід обрати. Сказано: «Скажи Ізраїлевим синам, щоб вони обернулися та розташувалися табором перед Епаулеус, між Мігдолом і між морем, перед Ваал-Цефоном» (Вих.14:2). Ці назви тлумачаться так. «Епаулеус» означає «звивистий підйом»; "Мігдол" - "вежа"; а "Ваал-Цефон" - "підйом сторожової вежі" або "володіння сторожовою вежею" . Можливо, ти подумаєш, що Бог вказує шлях рівний і легкий, і вже звичайно не уявляє жодних труднощів. Підйом і звивистий підйом. Бо той, хто прагне чесноти, не йде під гору, а з великими труднощами долає підйоми. Послухай також, що Господь говорить в Євангелії про те, як «тісні ворота та вузька дорога, що ведуть у життя» (Мф.7: 14). Подивися, наскільки Євангеліє узгоджується із законом. Закон стверджує, що шлях чесноти – звивисте піднесення. У Євангелії сказано, що “тісні ворота та вузький шлях, що ведуть у життя” . Навіть сліпий ясно побачить, що закон і євангелія писав один і той самий Дух. Тому шлях, яким йдуть сини Ізраїлеві, є звивистий підйом і «підйом сторожової вежі» або «володіння сторожовою вежею» . Сходження відноситься до справ, сторожова вежа – до віри. Таким чином, показано, що і у вірі, і у справах потрібно багато працювати. Багато спокус і багато перешкод на шляху того, хто хоче робити богоугодні справи. Ти зустрінеш на шляху віри багато звивистих стежок, багато питань, багато заперечень єретиків, багато переказів невіруючих. Такий шлях того, хто слідує за Богом. Але є на цьому шляху й вежа. Що то за вежа? Зрозуміло, та, про яку Господь сказав у Євангелії: «Хто з вас, бажаючи збудувати вежу, не сяде раніше і не вирахує витрат, чи має він, що потрібно для здійснення її» (Лк.14: 28). Отже, ця башта – піднесена сідла чеснот. Але послухай, що говорить фараон, побачивши це: «Вони заблукали» (Вих.14:3). На думку фараона, ті, хто йдуть за Богом, заблукали, бо, як ми сказали, шлях мудрості звивистий, на ньому багато поворотів, перешкод та згинів. Бо коли ти сповідуєш єдиного Бога і визнаєш у цьому єдиному Богу Отця і Сина і Святого Духа, наскільки складним, незрозумілим та заплутаним бачиться це невіруючим! Потім, коли ти скажеш: «Бог слави» (Пс.28: 3) і Син Людський, що «зійшов з небес» (Ін.6: 33), був розіп'ятий, яким важким і дивним це здасться! Той, хто чує це, якщо не прийме з вірою, скаже, що «вони заблукали»; але ти залишайся непохитним і не сумнівайся в цій вірі, знаючи, що цей шлях віри вказує тобі Бог. Бо Сам Він сказав: «Вийдіте з Ефему і станьте перед Епаулеус, між Мігдолом і між морем, перед Ваал-Цефоном» (Вих.14:2). Тому коли ти втечеш із Єгипту, то прийдеш у ці місця, підійдеш до цих сходженнях у справах та у вірі; ти підійдеш до будівлі вежі; ти прийдеш також до моря, і хвилі обрушаться на тебе. Бо шлях життя неможливо пройти, уникнувши хвиль спокус, як і апостол Павло говорить: «Всі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим.3:12). І Йов також стверджує: «Чи не є випробуванням життя людини на землі?». (Іов.7: 1). Таким чином, це означає прийти до моря. 4 . Але якщо, ідучи за Мойсеєм, тобто за законом Бога, ти підеш цим шляхом, то єгиптяни будуть переслідувати та гнати тебе. Дивись, що відбувається. Сказано: «І рушив Ангел Божий, що йшов перед табором [синів] Ізраїлевих, і пішов за ними; рушив і стовп хмарний від лиця їхнього, і став позаду їх; і ввійшов у середину між табором Єгипетським і між табором Ізраїлевих синів» (Вих.14:19–20). Для народу Божого «стовп хмарний» стає стіною, він зводить перед єгиптянами морок і пітьму. Тому й стовп вогненний не переходить до єгиптян, щоб не бачили вони світло, але залишилися в темряві, бо «більше полюбили темряву, аніж світло» (Ів.3:19). І тому, якщо втечеш ти від єгиптян і вирвешся з влади демонів, дивися, яка велика Божа допомога підготовлена ​​тобі, які великі помічники сприятимуть тобі. Цієї допомоги досить, щоб залишатися тобі міцним у вірі, щоб не залякали тебе «всі коні з колісницями фараона, і вершники, і все військо його» (Вих.14:9), щоб не заволав ти проти Мойсея, закону Божого, і не сказав ти, як деякі з ізраїльтян: «Хіба нема гробів у Єгипті? що це ти зробив із нами, вивівши нас із Єгипту? Чи не це казали ми тобі в Єгипті, сказавши: Облиш нас, нехай ми працюємо Єгиптянам? Бо краще бути нам у рабстві у Єгиптян, ніж померти в пустелі» (Вих.14:11–12). Це слова душі, що слабшає в спокусі. Але хто блаженний настільки і може скинути тягар спокус, що в його розум не може закрасти сумнів? Подивися на величну основу Церкви, її міцні камені, на яких Христос заснував Церкву. Господь каже: «Маловірний! навіщо ти засумнівався? (Мф.14: 31). І якщо вони кажуть: «Краще бути нам у рабстві у Єгиптян, ніж померти в пустелі» (Вих.14:12), то вимовляють слова тлінності та спокуси. Але це – неправда; краще «померти в пустелі», ніж «бути в рабстві у Єгиптян», бо той, хто помер у пустелі, саме тому, що відокремився від єгиптян і відійшов від «темряви цього віку» (Еф.6:12) і втік від влади сатани, володіє певною мірою бездоганності, навіть якщо. Бо краще для того, хто шукає досконалого життя, померти на шляху, ніж зовсім не прагнути до досконалості. Тому помиляються ті, хто, пояснюючи непомірно крутий шлях чесноти та перераховуючи його численні труднощі, небезпеки та погрози, самі вирішують не ступати на нього. Однак набагато краще, якщо я помру на цьому шляху, якщо це необхідно, ніж загину, залишившись із єгиптянами, поглинений бурхливими солоними хвилями. А тим часом Мойсей кричить до Господа. Як він кричить? Не чути ні звуку, що виходить з уст його, і все ж Бог каже йому: «Що ти волаєш до Мене?» (Вих.14: 15). Хотілося б мені знати, як святі взивали до Бога, не говорячи ні звуку. Апостол учить: «А як ви сини, то Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, що кричить: «Авво, Отче!» (Гал.4:6). І додає: «Сам Дух клопочеться за нас невимовними зітханнями» (Рим.8:26). І ще: «Той, хто випробовує серця, знає, яка думка у Духа, тому що Він заступається за святих з волі Божої» (Рим.8:27). Таким чином, коли Святий Дух клопочеться з волі Божої, Йому чути безмовний зойк святих. 5 . Що ж відбувається далі? Господь наказує Мойсеєві вдарити жезлом по морю, щоб воно розділилося і відступило, «і пройдуть Ізраїлеві сини серед моря по суші» (Вих.14:16), адже стихії слухняні Божій волі. І коли води, яких боялися раби Божі, стали «стіною праворуч і стіною ліворуч» (Вих.14:29), вони вже були не знаряддям руйнування, а захистом. І вода зібралася в одне місце, а приборкана хвиля загнулася всередину. Рідина набула твердості, а дно морське стало сухим, як пил. Зверни увагу на благо Бога-Творця. Якщо ти виконуєш Його волю, якщо дотримуєшся Його закону, Він і самі стихії змушує служити тобі навіть усупереч їхній природі. Я чув про давню традицію вважати, що в цьому поділі моря відкрився окремий шлях для кожного племени Ізраїлевих синів, і це підтверджується сказаним у Псалтирі: «Він розділив Чорне море для поділу» (Пс.135:13). Це говорить про те, що був не один поділ, але кілька. У наступному твердженні, мабуть, також перераховуються окремі шляхи кожного коліна: «Веніамін молодший – князь їх; князі Юдині - владики їх, князі Завулонові, князі Неффалимови »(Пс.67: 28). Я думаю, що уважний дослідник не повинен оминати подібні речі, помічені давніми в Божественному Писанні. Тож чому ми навчаємося з цих слів? Вище ми вже зазначали, як усе це розуміє Апостол. Він вважає, що «всі хрестилися в Мойсея в хмарі і в морі» (1Кор.10:2), що і ти, що хрестився «у Христа Ісуса» (Рим.6:3) водою та Духом Святим, знаєш, що єгиптяни переслідують тебе і хочуть повернути тебе собі на служіння. Вони, звичайно, суть «мироправителі темряви цього віку» і «духи злості» (Еф.6:12), яким ти служив раніше. Вони намагаються наздогнати тебе, але ти сходиш у води і виходиш із них неушкодженим, і гидоту гріха змивається з тебе. Ти повстаєш новою людиною (пор. Еф.2:15; 4:24), готовим оспівати «Господу нову пісню» (Іс.42:10). А єгиптяни, що переслідують тебе, тонуть у безодні, навіть якщо просять Ісуса не посилати їх у прірву (пор. Лк.8: 31). Можна, однак, витлумачити ці слова по-іншому. Якщо ти втік з Єгипту, якщо залишаєш морок невігластва і йдеш за Мойсеєм, законом Божим, коли море стане тобі перешкодою і хвилі заперечень обрушаться на тебе, вдари по них жезлом Мойсея, тобто словом закону, і невпинним чуванням у Писаннях і суперечками з противниками від. І одразу ж хвилі вщухнуть, а бурхливі води відступлять перед переможцями. І ті, хто ще зовсім недавно противився, застигнуть у німому захваті, здивуванні та захопленні, а ти будеш ходити правильним шляхом віри з вірним міркуванням і спроможешся такого розуміння слова вчення, що твої слухачі, що наставляються жезлом закону, самі, немов здіймаються не проти, і повстануть проти але їх. Бо той, хто не робить «справи темряви» (Рим.13:12), руйнує єгиптян; руйнує єгиптян і той, хто живе не за тілом, а за духом; руйнує єгиптян і той, хто або викидає зі свого серця всі низовинні і нечисті помисли, або зовсім не приймає їх, як і Апостол вчить: «Візьміть щит віри, яким можете погасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф.6: 16). Таким чином, і сьогодні ми побачимо «Єгиптян мертвими на березі моря» (Вих.14:30), а їх вершників та колісниці – потопленими. Ми навіть можемо побачити потопленим самого фараона, якщо житимемо такою міцною вірою, що «Бог світу зламає сатану під ногами» (Рим.16:20) нашими незабаром через Ісуса Христа Господа нашого, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія VI. Про пісню, яку Мойсей заспівав із народом, а Маріам – з жінками 1 . У Божественному Писанні ми зустрічаємо багато пісень. Але з усіх ця перша пісня, яку народ Божий оспівав після того, як здобув перемогу над єгиптянами, а фараон був потоплений. Зазвичай святі оспівують Богові пісню подяки, коли противник переможений, бо знають вони, що перемогу досягнуто не їхніми силами, а милістю Божою. Коли вони співали, то брали в руки тимпани, як і у випадку Маріам, сестри Мойсея та Аарона (пор. Вих.15:20). І тому якщо ти перетнеш Червоне море, якщо побачиш потоплених у морі єгиптян, скинутого та скинутого в глибину безодні фараона, зможеш оспівати гімн Богові; зможеш вимовити слова вихваляння і сказати: «Співаю Господу, бо Він звеличився в славі 2 ; коня і вершника його кинув у море» (Вих.15:1). Однак ти це зробиш краще, якщо в тебе в руках тимпан, якщо ти розіп'яв «плоть із пристрастями та пожадливістю» (Гал.5:24) і якщо ти вбив земні члени свої (пор. Кол.3:5). Але подивимося, що сказано в тексті. «Співаю Господеві, бо Він звеличився у славі» . І ніби недостатньо сказати, що «Він звеличився», додано «Він звеличився в славі». Як мені здається, можна припустити, що «піднявся» – це одне, а «піднявся в славі» – інше. Бо Господь мій Ісус Христос, коли заради нашого спасіння сприйняв тіло від Діви, звеличився, бо «прийшов стягнути і врятувати загибле» (Мф.18: 11). Однак Він не звеличився у славі. Бо сказано про Нього: «Немає в Ньому ні виду, ні величі; і ми бачили Його, і не було в Ньому виду, який би приваблював нас до Нього. Він був зневажений і принижений перед людьми» (Іс.53:2–3). Він піднявся, коли зійшов на хрест і зазнав смерті. Хочеш дізнатися, що Він звеличився? Він Сам сказав: «Отче! прийшов час, прослав Сина Твого, та й Син Твій прославить Тебе» (Ін.17:1). Тому навіть страждання на хресті були славою для Нього, але ця звелич була не в славі, а смиренна. Бо сказано про Нього: «Упокорив Себе, бувши слухняним навіть до смерті, і смерті хресної» (Фил.2:8). Пророк також пророкував про Нього: «Засудимо Його на безчесну смерть» (Прем.2:20). І пророк Ісайя говорить про Нього: «За злочини народу Мого зазнав страти» (Іс.53:8). У всьому цьому Господь був прославлений, і Він звеличився, але звеличився не в славі, але як би смиренно. Але так як «належало постраждати Христові і увійти в славу Свою» (Лк.24:26), «коли прийде в славі Своєї і Отця і святих Ангелів» (Лк.9:26) «судити землю» (Пс.95:13), коли Він «вб'є» справжнього фараона, то Він «вб'є» справжнього фараона, 2Фес.2:8), коли засяє «в славі Отця Свого» (Мк.8:38) і після приходу в смиренності явить нам Друге пришестя в славі, Господь не тільки звеличується, але звеличується в славі, «щоб усі шанували Сина, як шанують Отця»2. 2 . «Коня та вершника його кинув у море. Господь міцність моя і слава моя, Він був мені спасінням» (Вих.15:1–2). Люди, які переслідують нас, є коні, і всі, народжені в тілі, образно кажучи, – коні, і в них свої вершники. Є коні, на яких сидить Господь, і вони об'їжджають усю землю; про таких сказано: «Ти зійшов на коней Твоїх, на колесниці Твої рятівні» (Авв.3:8). Є, однак, коні, наїзники яких – диявол та ангели його. Юда був конем, і доки на ньому сидів Господь, він був частиною кінноти спасіння. Посланий з іншими апостолами, він лікував «будь-яку хворобу і всяку неміч» (Мф.10: 1). Але коли він підкорив себе дияволові – бо «після цього шматка увійшов до нього сатана» (Ів.13:27), – диявол став його вершником, і коли він почав слухатися його поводи, то протистав нашому Господу та Спасителеві. Тому всі, хто переслідує святих, є коні, що іржуть, а наїзники їх – злі ангели, які керують ними, тому вони такі неприборкані. І якщо колись трапиться тобі побачити, як твій гонитель надто лютує, знай, що його поганяє біс і тому він такий лютий. Отже, Господь коня і вершника його вкинув у море. Господь міцність моя та слава моя, Він був мені спасінням. Він Бог мій, і прославлю Його; Бог батька мого, і звеличу Його» (Вих.15:1–2). Він—«Бог мій» і «Бог мого батька» . Наш батько, який створив і породив нас, – Христос. Він Сам каже: «Сходжу до Отця Мого та Батька вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ів.20:17). Таким чином, якщо я знаю, що Бог є Богом моїм, я прославляю Його. Але якщо я також знаю, що Він – «Бог батька мого», Христа, то звеличу Його, бо вищим розумінням є те, як Христос, щоб зв'язати воєдино і відстояти істину про єдиного Бога, каже, що Той, Кого Він називає Батьком, за природою є Його Бог. «Господь чоловік лайки, Господь ім'я Йому» (Вих.15:3). Я не хочу, щоб ви думали, що Господь є чоловіком тільки видимих ​​лайок. Він також і чоловік тієї лайки, яку ми ведемо «не проти крові і плоті, але проти начальств, проти влади, проти мироправителів темряви цього віку» (Еф.6:12). Бо «Господь ім'я Йому», і немає такого творіння, Господом якого Він не був би. 3 . «Колесниці фараона, [запряжені чотирма кіньми] 3 і військо його кинув Він у море, і вибрані воєначальники його потонули в Червоному морі» (Вих.15:4). Фараон, як наймогутніший лиходій і володар царства злості, керує колісницею, «запряженою чотирма кіньми». Йому недостатньо сидіти одному, він править кількома одночасно; ударами своєї батога він поганяє одразу кількох. Знай, що всі, хто ганебно загрузли в розкоші, лютують у жорстокості, огидно вдаються до жадібності, безсоромні в безбожності, суть коні, запряжені в колісницю фараона. Він сидить на них; він запряг їх у свою колісницю і мчить на них. Він править ними, послабивши поводи, і мчить на них просторами порочності. Інші суть «обрані воєначальники», безсумнівно, обрані для злочинів. Про вершників ми говорили вище, а тепер побачимо, хто такі воєначальники 4 . Мені здається, що «воєначальники» згадані тут тому, що люди можуть грішити трьома способами: ділом, словом та помислом. Тому ті, хто відповідає за кожен із цих видів гріхів, названі «воєначальниками» . Вони невпинно спостерігають за нами і діють дуже майстерно, щоб один міг спонукати якусь нещасну людину сказати зле слово, інший – змусити зробити безбожний вчинок, третій – навіяти погану думку. Так і про насіння слова Божого сказано, що воно гине у трьох місцях. «Інше впало при дорозі», і люди, що проходять, затоптали його, «інше впало в тернину», і воно заглушило його, «інше впало на місця кам'янисті». І, навпаки, сказано, що насіння, що впало «на добру землю», принесло плід, виражений у трьох кількісних формах: «одно в сто крат, а інше в шістдесят, а інше в тридцять» (Мф.13: 4–8), бо й добро можна робити лише трьома способами: «ділом, «ділом,». І Апостол, коли каже: «Чи будує хто на цій підставі із золота, срібла, дорогоцінного каміння», вказує на тричасткове доброчинство. І потім апостол перераховує три види вчинення зла, коли додає: «дерева, сіна, соломи» (1Кор.3:12). Таким чином, ці «воєначальники» є злі ангели з армії фараона, які стоять у нас на шляху і намагаються цими трьома способами ввести нас у гріх. Господь потопить цих воєначальників у Червоному морі і в день суду вкине їх у вогняні хвилі, і покриє їх море покарання, якщо ти, ідучи за Богом, звільнишся від їхньої влади. 4 . «Пучини покрили їх: вони пішли в глибину, як камінь» (Вих.15:5). Чому "вони пішли в глибину, як камінь"? Тому що вони були не тими каменями, з яких Бог може «поставити дітей Аврааму» (Мф.3:9), а тими, що люблять глибини і тягнуться до рідкої стихії, іншими словами, які прагнуть минущої насолоди цього світу. Тому й сказано про них: «Вони поринули, як свинець, у великих водах» (Вих. 15:10). Вони великі грішники. Бо беззаконня зображується в книзі пророка Захарії, що сидить на шматку свинцю, коли він каже: «І ось шматок свинцю був піднятий, і там сиділа одна жінка... І сказав він: ця жінка – саме безбожність» ( Зах.5:7–8 ). Звідси випливає, що безбожні поринули в глибину, «як свинець, у великі води» (Вих. 15:5, 10). Однак святі не занурюються, але ходять водами, бо вони легкі і їх не тягне вниз тягар гріхів. Наш Господь і Спаситель ходив водами, бо Він воістину не знав гріха. Його учень, Петро, ​​теж ходив по воді, хоча він трохи завагався, бо не був такий великий, як ті, у кому немає свинцю. У Петрі він був, хоч і в невеликій кількості. Тому Господь сказав йому: Маловірний! навіщо ти засумнівався? (Мф.14: 31). Таким чином, врятований врятований вогнем, так що якщо в ньому якимось чином залишився свинець, він під впливом вогню розплавляється і відокремлюється, щоб увесь він став чистим золотом, бо сказано, що золото землі, яке обернуть святі, чисте. І як у печі випробовується золото, так спокусами випробовуються святі. Тому всі мають прийти до вогню; всі повинні прийти до плавильної печі, бо «очистить [Господь] синів Левія і переплавить їх, як золото та як срібло» (Мал.3:3). Але коли хтось приходить у це місце, приносячи багато добрих справ і мало беззаконня, це небагато відокремлюється вогнем, немов свинець, він очищається, і в ньому залишається лише чисте золото. А якщо хтось приносить із собою багато свинцю, більше виплавляється, тому сам він стає набагато меншим, і навіть якщо в ньому дуже мало золота, все ж таки воно очищається. Якщо ж хтось прийде в це місце, що повністю складається з одного свинцю, то станеться з ним сказане: він порине «як свинець, у великих водах» (Вих.15:10). Але якщо пояснювати все по порядку, це займе багато часу. Досить поглянути лише на деякі моменти. 5 . Далі сказано: Хто, як Ти, Господи, між богами? Хто, як Ти, величний святістю, славним хвалами, Творець чудес?» (Вих.15: 11). У словах «Хто, як Ти, Господи, між богами» Бог не порівнюється ні з язичницькими бовванами, ні з демонами, які надали собі найменування богів, але маються на увазі ті боги, які називаються богами за благодаттю і причастям до Бога. Про цих богів у Писанні також говориться: «Я сказав: ви – боги» (Пс.81:6), і ще: «Бог встав у сонмі богів» (Пс.81:1). І хоча вони сприйняли божественність від Бога і, мабуть, отримали цю назву з Божої милості, проте ніхто з них не зрівняється з Богом ні силою, ні природою. Хоча апостол Іван каже: «Ми тепер діти Божі; але ще відкрилося, що будемо. Знаємо тільки, що, коли відкриється, будемо подібні до Нього» (1Ів.3:2) – Господу, зрозуміло, – ця подібність відноситься не до природи, а до благодаті. Наприклад, ми говоримо, що портрет має подібність до того, чий образ зображений на картині. І в тому, що стосується зовнішності, кажуть, що цей образ подібний, а щодо сутності він дуже відрізняється. Бо картина є образ плоті та краси живого тіла, вона – результат уміння розташовувати на полотні віск та фарби та позбавлена ​​чуттєвості. Так і ніхто – «як Ти, Господи, між богами», бо немає жодного, хто невидимий, жодного, хто безтілесний, жодного, хто незмінний, жодного без початку і кінця, жодного творця всього, крім Отця і Сина і Святого Духа. 6 . «Ти простяг правицю Твою: поглинула їхня земля» (Вих.15:12). Земля і сьогодні поглинає безбожних. Чи ти не вважаєш, що земля поглинає того, хто завжди мислить про земне, у кого вічні земні піклування, хто тільки й говорить про земне, сперечається про земне, бажає земного і всі свої надії пов'язує із земним? Хіба не поглинає земля того, хто не звертає свій погляд до небесного, хто не думає про майбутнє, хто не бояться Божого суду і не хоче знайти Його обітниць блаженств, але весь час думає лише про сьогодення і бажає одного тільки земного? Коли побачиш такого, скажи: "Поглинула його земля". І коли побачиш, як хтось нестримно віддається насолодам плоті і тілесним насолодам, для кого душа не становить жодної цінності, але їм повністю володіють тілесні пристрасті, скажи про таке: «Поглинула його земля». Мене, проте, дещо турбує сказане в тексті: «Ти простяг правицю Твою: поглинула їхня земля» . Ніби земля поглинула їх лише тому, що Господь простяг Свою праву руку. Якщо розглянеш, як Господь, піднесений на хрест, «щодня простягав» руки Свої «до народу непокірного» (Іс.65:2) і як Його смерть скинула невіруючих, що кричали: «Роспни, розіпни Його!» (Лк.23:21), за їхні злочини, то ясно побачиш, як Він простягнув правицю Свою і земля поглинула їх. Не слід, однак, впадати у повний розпач, бо можливо, що коли хтось, кого поглинула земля, якимось чином прийде до тями, то може бути викинутий, як пророк Йона (пор. Іон.2:11). Я також думаю, що колись земля вивергала зі своїх найглибших надр усіх тих з нас, кого вона поглинула, і з цієї причини Господь наш не тільки спустився на землю, а й зійшов «у пекло землі» (Еф.4:9). І там Він знайшов нас поглинених і тих, що сидять у темряві і тіні смертної (Лк.1: 79). І, вивівши нас звідти, Він готує нам місце не на землі, щоб вона знову не поглинула нас, а в Царстві небесному. 7 . «Ти ведеш милістю Твою народ цей, який Ти визволив, – супроводжуєш силою Твоєю в оселі святині Твоєї» (Вих.15:13). Господь веде милістю Своєю Свій народ, який Він звільнив «лазнею відродження» (Тит.3: 5). Він також втішає їх втіхою Святого Духа і веде до «житла святині» . Бо надія майбутніх благ дає спокій тим, хто працює, як і надія отримати вінець переможця пом'якшує біль від ран тих, хто бере участь у змаганнях атлетів. 8. «Почули народи та розгнівалися: жах огорнув мешканців филистимлян, тоді стривожилися князі едомські, тремтіння охопило провідників моавських, і всі мешканці Ханаану засмутилися» (Вих. 15:14–15). З цієї розповіді стає зрозуміло, що жоден із цих народів не був присутній, коли відбувалися чудеса. Як же тоді моавітяни, едомляни та інші перелічені народи тремтять від страху, або, як сказано в тексті, «тремтіння охопило їх», або «розгнівалися»? Але якщо ми повернемося до духовного розуміння, то побачимо, що жителі филистимлян, тобто люди, які впали, і люди Едому, що означає «земний», знаходяться в замішанні, а їхні князі метушаться і тремтять, охоплені жахом, коли бачать, що їхні царства знаходяться в пеклі, куди вторгся Той, Хто «першим зійшов у глибини землі» (Еф. 4:9). вирвати їх з лап смерті. тих, кого вона захопила. Тому він відчув на них «страх і жах», бо вони відчули «велич Його рамена» (Вих. 15:16). Тому «всі жителі Ханаана», що перекладається як «непостійний», «мінливий», «сумували», коли побачили, що їхнє царство похитнулося і сильний пов'язаний, а речі його розкрадені (пор. Мт.12:29). І нехай «нападе на них страх і жах від величі м'яза» Його (Вих.15:16). Від чого тремтять демони? Чого вони бояться? Безперечно, хреста Христового, яким вони були переможені, а в їхніх начальств і влади відібрані сили (пор. Кл.2:15). Отже, «страх і жах» нападають на них, коли вони бачать знамення хреста, міцно затвердженого в нас, і «велич м'язи» Його, простягненого на хрест, як сказано: «Щодня день простягав Я руки Мої до народу непокірного» (Іс.65:2). Тому інакше вони не злякаються тебе, і не знайде на них страх і жах, якщо не побачать у тобі хреста Христового, якщо і ти не зможеш сказати: «Не бажаю хвалитись, хіба що хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розіп'ятий, і я для миру» (Гал.6:14). 9 . «Нехай вони оніміють, як камінь, доки проходить народ Твій, Господи, доки проходить цей народ, що Ти придбав» (Вих.15:16). Перетворитися на камінь означає стати каменем за природою, а звернутися у те, що був спочатку. Ми говоримо це для тих, хто стверджує, ніби фараон чи єгиптяни були злі за своєю природою, а не прийшли в цей стан за своєю вільною волею, і для тих, хто звинувачує Бога-Творця у жорстокості за те, що Він обернув людей у ​​каміння 5 . Тож нехай вони, перш ніж богохульствовать, уважно розглянуть написане. Бо не говориться: «Нехай стануть як камені», і все, але встановлений час, і визначено міру засудження. Бо сказано: "Доки проходить народ Твій", що, безумовно, вказує на те, що після проходження народу вони вже не будуть, "як камені". Я думаю, що тут приховано пророцтво. Бо бачу, що люди, що були перед нами, стали невіруючими і жорстокосердими, «як камені», але не настільки, щоб залишатися серед каменів за природою, але «доки проходить народ Твій, Господи, доки проходить цей народ, який Ти придбав», бо «сліпота оволоділа Ізраїлем». повне число язичників »(Рим.11: 25). Бо коли «увійде повна кількість язичників», тоді і «ввесь Ізраїль», який внаслідок зневіри та жорстокосердя став «як каміння», «врятується» (Рим.11:25–26). Сказано: «Бог може з каменів цих спорудити дітей Авраамові» (Мф.3: 9). Вони залишаються камінням і зараз, «доки проходить народ Твій, Господи, доки проходить цей народ, що Ти придбав» (Вих.15:16). Але оскільки Сам Господь є творцем всього, то ми повинні розглянути, в якому сенсі сказано, що Він придбав те, що, без сумніву, належить Йому. Про це йдеться і в іншій пісні у Повторенні Закону: «Чи не Він твій Батько, Який придбав тебе, створив тебе і влаштував тебе?» (Втор.32: 6). Для всіх очевидно, що купується те, що було не своїм. На цій підставі єретики стверджують, що Спаситель «придбав» тих, хто був не Його; за встановлену ціну Він купив людей, створених Творцем. І, за їхніми словами, очевидно, всі купують те, що не є власним. І Апостол каже: «Ви куплені дорогою ціною» (1Кор.7:23). Але послухай сказане пророком: «Ви продані за ваші гріхи, і за ваші злочини відпущена мати ваша» (Іс.50:1). Отже, ти бачиш, що всі ми – творіння Бога, але кожен проданий за свої гріхи і за свої злочини віддаляється від свого Творця. Таким чином ми належимо Богові, оскільки створені Ним. Але ми стали рабами диявола, тому що продані за наші гріхи. Однак прийшов Христос і «викупив нас» (Гал.3:13), коли ми служили пану, якому продали себе своїми гріхами. І тому складається враження, що Він повернув Собі, як тих, що належали Йому, тих, кого створив; придбав як людей, які належали іншому, тих, хто своїми гріхами знайшов собі іншого пана. Можливо, вірно сказано, що Христос, котрий віддав Свою кров як ціну за нас, нас викупив. Але тоді яку ціну заплатив диявол, щоби купити нас? Зверни увагу на що. Вбивство – гроші диявола, бо «він був людиногубець від початку» (Ів.8:44). Здійснив вбивство – отримав гроші диявола. Перелюб - гроші диявола, бо на них його «зображення та напис» (Мф.22:20). Здійснив перелюб - отримав від диявола монету. Крадіжка, лжесвідчення, жадібність, злість – все це – власність та скарбниця диявола, бо такі гроші карбують на його монетному дворі. І на ці гроші він купує тих, кого купує, і звертає їх усіх у рабів, які отримують від такого багатства лише дрібну монетку. Але боюся, що диявол потай від нас купує і деяких, які стоять у Церкві, і може дати ті гроші, про які ми говорили вище, деяким із нас, зробивши їх, таким чином, знову своїми, і знову написати для них невільницькі папери та боргові розписки гріха і змішати навернених ціною рабів у своїх. І оскільки він – «ворог», йому не звикати сіяти «між пшеницею кукіль» (Мф.13: 25). Тим не менше, якщо хтось, ошуканий дияволом, прийме подібні гроші, він ще не безнадійний, бо «милостивий і щедрий Господь» (Пс.110: 4) і не хоче смерті Свого творіння, «але щоб грішник звернувся від шляху свого і живий був» (Єз.33:11). І хай покаянням, сльозами, милостинею знищить він те, що зробив. Бо пророк каже: «До Мене зверніться і будете врятовані» (Іс.45:22). Ми трохи відхилилися від нашої розповіді, бажаючи пояснити, чому сказано, що Бог «набуває» те, що належить Йому, і викуплені «дорогоцінною Кров'ю Христа» (1Пет.1:19) ті, кого диявол дешево купив за їхні гріхи. 10 . «Введи його та насади його на горі надбання Твого» (Вих.15:17). Бог не хоче насаджувати нас у Єгипті чи в низинних ганебних місцях, але бажає насадити тих, кого насаджує, «на горі надбання» Свого. Крім того, чи не здається тобі, що слова «введи його та насади його» сказані як би про дітей, яких ведуть до школи, ведуть вчитися, ведуть назидатися? Зрозумій з цього, якщо маєш вуха чути, як Бог насаджує, щоб почувши, що Він вводить і насаджує, ти не подумав, що Він садить смоковниці чи встромляє в землю гілочки. Послухай, як у іншому місці пророк говорить про те, що Бог насаджує: «З Єгипту переніс Ти виноградну лозу, вигнав народи та посадив її; очистив для неї місце, і утвердив її коріння, і вона наповнила землю. Гори покрилися тінню її, і її гілки – як кедри Божі» (Пс.79:9–11). Бачиш тепер, як Бог насаджує і де насаджує? Він насаджує над низинах, але горах, на місцях піднесених. Він не хоче знову поселяти в низинах тих, кого вивів з Єгипту, кого вів зі світу до віри, але бажає, щоб їхній спосіб життя був піднесеним. Він хоче, щоб ми жили в горах, саме в цих горах, а не повзали по землі; не хоче Він, щоб грона Його виноградних лоз лежали на землі, але хоче, щоб паростки винограду прагнули вгору, розташовувалися на піднесених місцях. Він хоче, щоб виноградні лози обвивали не низькорослі дерева, а високі кедри Божі. Я думаю, що «кедри Божі» є пророками і апостолом. Якщо ми приєднаємося до них, як виноградна лоза, яку Бог переніс з Єгипту, і наші паростки розкинуться в їхніх гілках і, спочиваючи на них, ми станемо, як виноградні лози, переплетені та поєднані один з одним узами любові, то, безсумнівно, принесемо багато плодів. Бо «всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Лк.3: 9). 11 . «На місці, яке Ти зробив житлом Собі, Господи» (Вих15:17). Дивись, як благий і милостивий Господь. Він не хоче, щоб ти трудився, не хоче, щоб ти сам будував собі житло, але приводить тебе до житла, яке вже зробив. Послухай, як Господь каже в Євангелії: «Інші працювали, а ви ввійшли до їхньої праці» (Ів.4:38). 12 . «У святилище, яке створили руки Твої» (Вих.15:17). Сказано, що святилище Бога є Його скинія, або храм, тому що воно освячує тих, хто входить до нього, – «не в рукотворе святилище» (Євр.9:24), але «яке створили руки» Бога (Вих.15:17). Чому? Тому що Бог насаджує і творить нас, Він стає виноградарем і будівельником, щоб ти нічого не потребував. Послухай Павла: «Ви нива Божа, Божа будова» (1Кор.3:9). Що ж тоді є «святилищем», не «рукотвореним», але «яким створили руки» Бога? Послухай, що сказано в книзі Приповістей: «Премудрість збудувала собі дім» (Прип.9:1). Думаю, однак, що правильніше це розуміти через втілення Господа. Бо храм Його тіла – нерукотворний, утворений у Діві не людиною, але, як провіщав пророк Даниїл: «Камінь відірвався від гори без допомоги рук» і «зробився великою горою» (Дан.2:34–35). Іншими словами, «святилище» тіла було взяте та відірвалося від гори людської природи та речовини плоті «без сприяння рук», тобто без участі людини. 13 . «Господь царюватиме на віки і на віки і ще» (Вих.15:18) 6 . Коли йдеться «на повіки», вказується період часу, що має кінець. Якщо сказано «у майбутньому столітті», то, безсумнівно, мається на увазі більший часовий інтервал, який також закінчується. Коли говориться «на віки віків» , покладається межа, хоча, можливо, нам не відомий, але встановлений Богом. Але в цьому вірші додано "і ще". І вже не залишається жодного відчуття кінця чи межі. Бо про який би час ти не подумав як про кінець, пророче слово завжди каже: «І ще»; ніби звертаючись до тебе, воно сповіщає: «Ти думаєш, що Господь царюватиме на віки і на віки?» «І ще». Ти думаєш, що Він царюватиме на віки віків? «І ще». І що б ти не сказав про тривалість Його царювання, пророк завжди каже тобі: «І ще» . 14 . «Коли ввійшли коні фараона з колісницями його та з вершниками його в море, то Господь обернув на них води морські, а сини Ізраїлеві пройшли суходолом серед моря» (Вих. 15:19). Якщо ви – «сини Ізраїлеві», то можете пройти «сушею серед моря». Якщо опинитеся «серед норовливого і розбещеного роду, в якому ви сяєте, як світила у світі, містить слово життя» , може так статися, що коли ви проходитимете серед грішників, їхні води не обрушаться на вас; можливо, коли будете йти світом, сплески хтивості не забризкають вас, і хвилі пристрастей не накриють вас. Єгиптяни ж, що йдуть за фараоном, потонуть у водах пороку. Але для того, хто йде за Христом і йде, як ішов, «води» стають «стіною з правого і зліва» (Вих.14:22), а сам він іде посередині, «по суші», не ухиляючись «ні направо, ні наліво» (Втор.17:20), поки не вийде на свободу, поки не вийде на свободу: «Співаю Богу, бо Він високо піднявся» (Вих.15:1), через Ісуса Христа Господа нашого, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія VII. Про гірку воду Мерри 1 . Після переходу через Червоне море і потаємної великої таємниці, після танців і тимпанів, гімнів тріумфу сини Ізраїлеві приходять до Мерри. Але вода Мерри виявилася гіркою, і люди не могли її пити. То чому ж після стільки великих чудес народ Божий прийшов до гірких вод і почав відчувати спрагу? Сказано: «Прийшли [ізраїльтяни] до Мерри – і не могли пити води в Меррі, бо вона була гірка, чому й назване тому місце ім'я: Мерра 7» (Вих.15:23). Але що написано далі? «Мойсей заволав до Господа, і Господь показав йому дерево, і він кинув його у воду, і вода стала солодкою. Там Бог дав народу розпорядження та суди» (Вих.15:25) 8 . Там, де була гіркота, де була спрага і, що ще гірше, спрага при надлишку води, там Бог дав народу приписи і суди (Вих.15:25). Хіба не було іншого, кращого, більш придатного, родючого місця, ніж це місце гіркоти? Крім того, твердження «Господь показав йому дерево, і він кинув його у воду, і вода стала солодкою» дуже дивне. Навіщо Бог показує Мойсеєві дерево, яке той має кинути у воду, щоб вона стала солодкою? Наче Він не міг зробити воду солодкою без цього дерева. Чи Мойсей нічого не знав про це дерево, і довелося Богові показати його йому? Однак ми повинні побачити красу прихованого змісту, що міститься у цих словах. Я думаю, що закон, якщо виконувати його буквально, гіркий і сам є Мерра. Хіба не гірко для хлопчика отримати рану обрізання на восьмий день і випробувати на своїй ніжній плоті холод металу? Чаша такого закону дуже гірка, і настільки навіть, що люди Божі – не ті, які «хрестилися в Мойсея в хмарі і в морі» ( 1Кор.10:2 ), але ті, хто хрестився у воді і в Дусі (пор. Ін.3: 5) – не можуть її пити, бо воістину не можуть витерпіти і не можуть терпіти або дотримання суботи. Але Бог показує дерево, яке слід кинути в цю гіркоту, щоб вода закону стала солодкою і вони могли її пити. Соломон навчає нас, що це за дерево, на яке вказав Господь, коли каже, що премудрість – «дерево життя для тих, хто набуває її» (Прип.3:18). Таким чином, якщо дерево премудрості Христової кинуте в закон і показано нам, як слід розуміти обрізання, як потрібно дотримуватися суботи і закону про проказу, як повинне розрізняти чисте і нечисте, води Мерри стануть солодкими, і гіркота букви закону зміниться насолодою духовного розуміння, і тоді народ Божий зможе їх пити. Якщо не дати цьому духовного тлумачення, то ті, хто відкидає ідолів і ховається в сіни Бога, негайно перестануть дотримуватися закону, якщо почують його настанову про жертви. Їм він здасться гірким та жорстоким. Апостол каже: «Бо коли я знову творю, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем» (Гал.2:18). Отже, у цій гіркоті Мерри, тобто в букві закону, «Господь дав народу розпорядження та суди» (Вих.15:25). Чи не здається тобі, що Бог помістив скарби Своєї премудрості і знання букви закону наче в якійсь малій посудині? У цьому полягає сенс твердження «Там Бог дав народу приписи і суди» . Про це говорив і Апостол, коли сказав: «Але цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб надмірна сила була приписувана Богові, а не нам» (2Кор.4:7). Тому, щоб воду Мерри можна було пити, Бог показує дерево, яке треба кинути у воду, щоб ті, хто її п'є, не померли і не відчували гіркоти. Тому і встановлено, що коли хтось, не маючи дерева життя, тобто таємниці хреста, віри в Христа, духовного розуміння, захоче напитися з букви закону, він помре від надміру гіркоти. Апостол Павло знав про це, бо сказав: «Буква вбиває» (2Кор.3:6). Тут відкрито стверджується, що вода Мерри вбиває, якщо пити її незмінною, не зробленою солодкою. 2 . Але що додано до цього? Після того, як Бог дав народу приписи і суди, сказано: І там випробовував його. І сказав: Якщо ти будеш слухатися голосу Господа, Бога твого, і робити угодне перед очима Його, і слухати заповідей Його, і дотримуватись усіх уставів Його, то не наведу на тебе жодної хвороби, яку Я навів на Єгипет, бо Я Господь, цілитель твій» (Вих.15:25–26). Мені здається справедливим, що пояснюється мета, заради якої дано «приписи і суди» і встановлення закону, і сказано, що «там випробовував його» , чи слухатимуться вони голосу Господа Бога «і робитиме угодне перед очима Його» . Але якою мірою це стосується людей, які жили раніше? Що доброго і досконалого їм наказувалося, коли вони суперечили та нарікали? Бо трохи пізніше вони навіть знову звернулися до ідолів, забувши про всі благодіяння і чудеса, створені Богом, і встановили голову тільця. З цієї причини їм було надано встановлення, якими вони випробовувалися. Господь через пророка Єзекіїля каже їм: «Я попустив їм недобрі установи і постанови, від яких вони не могли бути живі» (Єз.20:25). Бо коли вони були випробувані в Господніх постановах, то виявилися невірними. «І, таким чином, заповідь, дана для життя, послужила [їм] на смерть» (Рим.7:10), бо одна й та сама заповідь, якщо виконується, веде до життя, а якщо не виконується – на смерть. Тому заповіді, що ведуть до смерті тих, хто їх не дотримується, названі «постанови [ми], від яких вони не могли бути живими» (Єз.20:25). Але оскільки Він з'єднав з цими заповідями дерево хреста Христового, то, ставши солодкими і розуміються духовно, вони названі «заповідями життя», як сказано в іншому місці: «Слухай, Ізраїлю, заповіді життя» (Вар.3:9). Але давайте подивимося, що обіцяно у тому випадку, якщо вони виконуватимуться. Господь каже: «Якщо дотримуватимешся всіх Моїх уставів, то не наведу на тебе жодної хвороби, яку Я навів на Єгипет» . Про що Він говорить? Що якщо хтось виконуватиме заповіді, не хворітиме, тобто не страждатиме на лихоманку чи якусь іншу тілесну недугу? Не думаю, що саме це обіцяно тим, хто дотримується Божих заповідей. Іов, людина праведна і ревна в усіх чеснотах, вражена «проказою лютою від підошви ноги його до самого його темряви» (Йов.2:7), служить нам прикладом. Тому не сказано, що ті, хто дотримується заповідей, позбавлені подібних хвороб, але в них не буде тих недуг, якими Бог вразив єгиптян, бо Єгиптом алегорично названий світ. Отже, недугувати хворобою єгиптян означає любити світ і те, що у світі (пор. Ін.2:15), спостерігати «дні, місяці, часи та роки» (Гал.4:10), шукати знамень, пов'язувати своє життя з рухом зірок. Хвороба єгиптян – старанно служити розкоші, насолоджувати своє тіло, присвячувати себе насолодам. А той, хто виконує заповіді, позбавлений цих хвороб і недуг. 3 . Після цього в тексті сказано: «І прийшли до Єлима; там було дванадцять джерел води та сімдесят фінікових пальм» (Вих.15:27). Ти думаєш, що не було причини, чому народ відразу не привели в Єлим, де «було дванадцять джерел води», в якій не було гіркоти, але виняткова приємність від прохолоди в тіні густого листя фінікових пальм, але спочатку повели до гірких і солоних вод і прийшли вони до цих джерел тільки після того, Господом? Якщо слідувати лише простому перерахуванню історичних подій, ми дізнаємося дуже небагато з того, в яке місце вони прийшли в першу чергу і в яке в другу. Але якщо ми уважніше вдивимось у таємницю, приховану в цій розповіді, то відкриємо порядок вірування. Спочатку людей ведуть до букви закону. Вони не можуть відійти від неї і залишаються в її гіркоті. Але коли закон через дерево життя стає солодким і розуміється духовно, вони переходять від Старого Завіту до Нового і приходять до дванадцяти апостольських джерел. Тут можна виявити і «сімдесят фінікових пальм», бо не тільки апостоли проповідували віру Христову, а й сімдесят інших проповідників, посланих сповіщати слово Бога, через яких світ дізнався про переможний вінець пальмового Христа. Таким чином, недостатньо для народу Божого пити води Мерри, хоча вони стали солодкими і вся гіркота літери видалена деревом життя та таємницею хреста. Колишніх свідчень недостатньо для того, щоб напитися. Вони повинні прийти також до Нового Завіту, з якого вони можуть напитися без труднощів і нічого не побоюючись. Юдеї й досі мешкають у Меррі; і зараз вони сидять біля гірких вод, адже Бог ще не показав їм те дерево, за допомогою якого води стали б солодкими. Бо пророк пророкував їм: «Якщо не повірите, то нічого не зрозумієте» (Іс.7:9). 4 . Після цього написано: «І рушили з Єлима, і прийшло все суспільство Ізраїлевих синів до пустині Син, що між Елімом і між Синаєм, у п'ятнадцятий день другого місяця після виходу їх із землі Єгипетської. І нарікала вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та Аарона в пустині, і сказали їм Ізраїлеві сини: о, якби ми померли від руки Господньої в єгипетській землі, коли ми сиділи біля казанів з м'ясом, коли ми їли хліб досить! бо ви вивели нас у цю пустиню, щоб усі збори це вморити голодом» (Вих.16:1–3). Безперечно, ізраїльтяни за гріх у тому, що вони нарікали, висловлюючи свою невдячність за всі благодіяння Бога, коли збирали небесну манну, покарані для виправлення читачів. Але чому описаний той день, коли «нарікало все суспільство Ізраїлевих синів»? Сказано: «У п'ятнадцятий день другого місяця після виходу із єгипетської землі» . Зрозуміло, це написано не так. Згадай, що сказано про закон Великодня, і побачиш, що це саме той час, який встановлений для святкування другого Великодня для тих, хто «нечистий душею» або знаходиться «в дальній дорозі» . Тому ті, хто чистий душею чи не поїхав далеко, святкують Великдень «чотирнадцятого дня першого місяця» . Ті ж, хто «нечистий душею» і перебувають «в далекій дорозі», святкують другий Великдень у зазначений час, коли манна була послана з небес. Манна падає на землю не того дня, коли святкується перший Великдень, а коли настає другий Великдень. Тепер давайте подивимося, таємниця якого порядку міститься у цих словах. Перший Великдень належить першому народу, другий Великдень – наш, бо ми нечисті душею і служили «дереву і каменю» (Єз.20:32) і, «не впізнавши Бога, служили богам, які в суті не боги» (Гал.4:8). Ми також ті, хто був «в далекій дорозі», про яких Апостол каже, що ми були «чужими завітами обітниці, не мали надії і були безбожники в світі» (Еф.2:12). Тим не менш, манна була послана з небес у день, коли святкувався не перший Великдень, а другий. Бо «хліб живий, що зійшов з небес» (Ів.6: 51), зійшов не до тих, хто відзначав перше свято, але до нас, що відзначали друге. «Бо Пасха наша, Христе, заклала за нас» (1Кор.5:7) і зійшов до нас як справжній хліб із небес. Але давайте все ж подивимося, що сказано про те, що трапилося того дня. «У п'ятнадцятий день другого місяця після виходу їх із єгипетської землі» , – сказано в тексті, – «нарікало вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та Аарона в пустині, і сказали їм Ізраїлеві сини: о, якби ми померли від руки Господньої в землі Єгипетській, коли ми сиділи. ). О, народ невдячний! Ті, хто бачив, як єгиптяни були знищені, хочуть назад до Єгипту! Ті, хто бачив, що тіло єгиптян дісталося рибам морським і птахам небесним, знову захотіли м'яса єгипетського! І тому нарікали на Мойсея; ні, скоріше, на Бога. Вперше це прощається; та на другий; та на третій. Але якщо вони стануть наполягати і не припинять нарікати, то послухай, що буде за цим. Апостол у своїх посланнях відкриває те, що стосується також і книги Чисел: «Не спокушатимемо Христа, як деякі з них спокушали і загинули від змій. Не ремствуйте, як деякі з них нарікали і загинули від винищувача» (1Кор.10:9–10). Ті, що роптали в пустелі, загинули від укусів отруйних змій. Так остережемося ми, я маю на увазі ми, для яких це сказано, бо все це «описано в настанову нам, що досягли останніх століть» (1Кор.10:11). Якщо не перестанемо скаржитися, якщо не припинимо нарікати на Бога, як ми часто робимо, то як би нас не спіткала та сама доля. Бо ми зводимо ремствування на Бога, коли скаржимося на негоду, на мізерний урожай, на рідкість дощу, на те, що одні багаті, а інші бідні. Спочатку це прощається, але потім тих, хто не перестає ремствувати, суворо карають. На них насилають змій, тобто вони зазнають нападів нечистих духів і отруйних демонів, які гублять їх, тишком-нишком кусають і вражають їх помислами, укладеними у внутрішній кліті їх серця. Але заклинаю вас отримати користь з наведених прикладів, нехай їх покарання послужать нашому виправленню. Бо Бог каже: «Я почув нарікання Ізраїлевих синів» (Вих.16:12). Бачите, що наше ремствування не залишається непоміченим Богом? Він усе чує і якщо не показує це одразу, то тільки тому, що чекає нашого покаяння та навернення. 5 . Але що кажуть після цього? «І сказав Господь Мойсеєві: Ось, Я почекаю вам хліба з неба, і нехай народ виходить і збирає щодня, скільки потрібно на день, щоб Мені випробувати його, чи буде він чинити за Моїм законом, чи ні; а шостого дня нехай готують, що принесуть, і буде вдвічі проти того, скільки збирають у інші дні» (Вих. 16:4–5). Мені хотілося б насамперед обговорити це місце Писання з юдеями, яким, як сказано, «довірено слово Боже» (Рим.3:2). Як вони розуміють слова «Шість днів збирайте, а шостого дня нехай заготовляють ... вдвічі» (Вих.16:26, 5)? Очевидно, день, що передує суботі, названий шостим днем, днем ​​приготування. Сьомий день названий суботою. Тому спитаю, в який день манна почала падати з неба, і хотілося б мені порівняти день Господа нашого з юдейською суботою, бо з Божественного Писання випливає, що манна вперше зійшла на землю в день Господа. Бо якщо, як сказано в Писанні, її збирали шість днів поспіль, але на сьомий день, у суботу, вони не випали, то, поза всяким сумнівом, вперше вона з'явилася першого дня, в день Господа. Але якщо з Божественного Писання очевидно, що в день Господа Бог зачекав манну, а в суботу – ні, юдеям слід зрозуміти, що вже в той час дню Господа нашого віддавалася перевага перед юдейською суботою. Вже тоді відкрилося, що їх суботами благодать Божа не сходила на них з небес. Бо і пророк каже: «Довгий час Ізраїлеві сини будуть залишатися без царя і без князя і без жертви, без жертовника, без священства» (Ос.3:4). Однак у день нашого Господа Бог завжди посилає манну з небес. Я скажу, що й сьогодні Господь дощить манну з неба. Бо те, що читають нам, і слова, що виходять від Бога, які викладають нам, сходять із небес. Таким чином, манна небесна завжди посилається тим, хто приймає її, а ті нещасні люди, які на відміну від своїх батьків не удостоїлися отримати манну, журяться і зітхають і кажуть, що вони бідують. Вони не можуть їсти її, тому що вона «як насіння коріандрове, дрібна, як іній на землі» (Вих.16:31, 14). Бо вони не можуть сприйняти нічого «дрібного» в слові Божому, нічого тонкого, нічого духовного, а тільки огрядне і грубе, «бо огрубіло серце цього народу» (Іс.6:10). Та й сама її назва означає те саме, оскільки «манна» означає «що це?» . Дивися, сама сила цієї назви спонукає тебе до навчання, тож коли ти чуєш, як читають закон Божий, ти завжди цікавишся і запитуєш вчителів: Що це? . Бо це означає манна. Тому якщо ти хочеш їсти манну, тобто якщо хочеш сприймати слово Боже, знай, що воно маленьке і ніжне, як коріандрове насіння. Воно – почасти овоч, яким можна наситити слабких і надати їм сил, бо “немічний їсть овочі” (Рим.14:2). Воно частково тверде і тому - "як іній". Воно також біле та дуже солодке. А що може бути білішим і блискучішим за Божественні настанови? Що може бути солодшим і приємнішим за слова Господа, які «солодші за мед і соту» (Пс.18:11)? Але що мається на увазі, коли говориться: «У шостий день нехай заготовляють ... вдвічі проти того, скільки збирають в інші дні» , щоб залишилося і на суботу? Згідно з нашим тлумаченням, не слід ставитися до цього несерйозно та неуважно. Шостий день є цим життям, «бо в шість днів створив Господь небо та землю» (Вих.20:11). Тому в цей день маємо нам зберігати і відкладати стільки, щоб годі було на день прийдешній. Бо якщо ти здобуваєш тут доброчинність, якщо відкладаєш справедливість, милосердя і благочестя, то це буде тобі їжею в майбутньому світі. Хіба ми не читаємо в Євангелії про те, як десять талантів, що тут отримав десять, отримав там десять міст, а той, хто отримав чотири таланти, – чотири міста? І Апостол каже: «Що посіє людина, те й пожне» (Гал.6:7). Що тоді робить той, хто любить відкладати те, що руйнується і не зберігається до наступного дня? Накопичене багатство цього світу руйнується у цьому світі, немає, скоріше, разом із цим світом. Якщо ж хтось збирає добрі справи, то вони зберігаються до наступного дня. 6 . Сказано також, що невірні «залишили від цього до ранку, і завелися черв'яки, і воно смерділо» (Вих.16:20). Однак те, що було відкладено в день, що передує суботі, не зіпсувалося, і черви не завелися в ньому, і воно залишилося неушкодженим. Таким чином, якщо ти збираєш скарби тільки для цього справжнього життя і з любові до світу, то відразу заводяться черви. Як вони з'являються? Послухай, який суд виносить пророк грішникам, які люблять цей світ: «Черв'як їх не помре, і вогонь їх не згасне» (Вих.66:24). Ці черви породжені жадібністю; вони суть сліпуча спрага багатства в тих, хто «має достаток у світі, але, бачачи брата свого в злиднях, зачиняє від нього серце своє» (1Ів.3: 17). З цієї причини й Апостол каже: «Багатих у теперішньому віці умовляй, щоб вони не високо думали про себе… але щоб вони… багатіли на добрі справи, були щедрими і товариськими, збираючи собі скарб, добрий основу для майбутнього, щоб досягти вічного життя» ( 1Тим.6:17–19 ). Але хтось скаже: «Якщо ти кажеш, що манна є слово Боже, як тоді в ній заводяться черви?» Хробаки в нас заводяться не від чого іншого, як від слова Бога. Бо Сам Він каже: «Якби Я не прийшов і не говорив до них, то не мали б гріха» (Ів.15:22). Тому якщо хтось грішить після того, як почув слово Бога, то саме це слово звертається до нього в черв'яка, який невпинно точить його совість і ковтає потаємні схованки його серця. 7 . Чому ще навчає нас слово Боже? Сказано: «Ввечері ви дізнаєтеся, що Господь вивів вас із єгипетського краю, і вранці побачите славу Господню» (Вих.16:6–7 ). Бажав би я, щоб юдеї пояснили мені, як Господь дізнається увечері і як Його слава є вранці. Де Господа впізнали ввечері, і з'явилася слава Його вранці? Відповідай нам, ти, хто з дитинства до старості «завжди навчається і ніколи не може дійти до пізнання істини» (2Тим.3:7). Чому ти ніяк не зрозумієш, що ці слова сказані пророчо? Але якщо захочеш їх зрозуміти, то не зможеш зрозуміти їх інакше, як через Євангеліє. Бо в ньому ти знайдеш, що «після вечора суботи, на світанку першого дня тижня прийшла Марія Магдалина та інша Марія, подивитися труну» (Мф.28:1), «і, глянувши, бачать, що камінь відвалений» (Мк.16:4), після того, як стався землетрус. Вони знайшли гробницю отвору, а сотник і ті, хто з ним стерегли Ісуса, «говорили: воістину Він був Син Божий» (Мф.27:54). Таким чином, Господь був визнаний тим, що сталося ввечері; Його впізнали в силі Воскресіння. Але як з'явилася Його слава вранці? Коли прийшли жінки «дуже рано, першого дня тижня» (Мк.16:2), то побачили ангела в сліпучому сяйві, що сидів на камені, відваленому від дверей труни. Він каже їм: «Його немає тут – Він воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться місце, де лежав Господь, і йдіть швидше, скажіть учням Його, що Він воскрес із мертвих і попереджає вас у Галілеї; там Його побачите. Ось я вам сказав» (Мф.28:6–7). Так, слава Господа з'явилася вранці, коли ангел сповістив Його Воскресіння. 8 . Далі, проте, додано: «Ввечері будете їсти м'ясо, а вранці насититесь хлібом» (Вих.16:12). Хотілося б знати, в якому порядку юдеї приймають слова пророка. Бо яка логіка в тому, що ввечері вони їтимуть м'ясо без хліба чи вранці – один хліб? Що ви дізнаєтеся з цього про Божий дар чи належну міру небесної благодаті? Чи ви «пізнанням» Бога називаєте те, що ввечері вони їдять м'ясо без хліба? Чи стверджуєте, що Божа слава є, якщо знову ж таки вони їдять хліб без м'яса? Але залиште це собі і тим, хто погоджується з вами і думає, що Бога можна пізнати через перепели. Ми ж, для яких наприкінці нинішнього століття і ввечері цього світу «Слово стало тілом» (Ін.1:14), стверджуємо, що Господь пізнається в тілі, прийнятому від Діви. Бо ніхто не їсть плоть Слова Бога вранці чи вдень, а ввечері. І Господь прийшов у тілі ввечері, як і Іван каже: Діти! останнім часом» (1Ін.2: 18). Але сказано: «А ранком насититесь хлібом» (Вих.16:12). Слово Боже є також для нас хлібом, бо Сам Він – «хліб живий, що сходить з небес і дає життя світові» (Ів.6: 51, 33). Але чому, як сказано, цей хліб дається «вранці», коли ми говоримо, що Він прийшов у тілі ввечері? Мені здається, це має розуміти так. Господь прийшов у вечір миру, що гинув, і ближче до кінця визначеного йому шляху, але так як Він Сам є «Сонце правди» (Мал.4:2), то Своїм приходом Він відродив новий день для тих, хто вірить. І так як у світі з'явилося нове світло знання, Він певним чином Свій день створив вранці, і, так би мовити, «Сонце правди» породило Свій власний ранок, і цього ранку ті, хто прийняв Його встановлення, наситилися хлібом. Не дивуйся, що Слово Бога, як сказано, є «плоть» і «хліб» і «молоко» і «овоч» і названо різними іменами в залежності від здатності віруючих сприймати Його 9 (пор. Ін.1:14, 6:51; 1Пет.2:2; Рим.14:2; 4:2); Це можна зрозуміти і так, що після воскресіння, що відбулося вранці, Він наситив віруючих хлібом, оскільки дав нам книги закону і пророків, раніше невідомі й невивчені, і передав їх Церкві для нашої науки і зробився в Євангелії хлібом. По суті, ці інші книги закону або пророків або історичні книги названі хлібами, якими насичуються «погани, що повірили» (Дії 21:24). Однак ми вчимо, що це не відбувається без пророчого слова. Бо пророк Ісайя сказав: «Вони увійдуть на високу гору; вони будуть пити вино; їх помажуть оливою. Передай усе це язичникам, бо така воля всемогутнього Бога» (Іс.57:7–9) 10 . Тому ми отримуємо, відповідно, м'ясо ввечері і будемо насичені хлібом вранці, тому що ми не можемо їсти м'ясо ні вранці, бо не настав час, ні вдень. Бо ангели навряд чи їдять м'ясо вдень, вони, можливо, вважають цей час непридатним. Крім того, при такому тлумаченні ми можемо також прийняти, що для кожного з нас ранок і початок дня є часом, коли ми вперше просвічуємось і наближаємось до світла віри. Таким чином, це час, коли ми приступаємо до самих основ віри і ще не можемо їсти плоть слова, тобто ми ще не здатні прийняти досконале вчення у всій його повноті. Але після багатьох вправ, після довгого сходження, коли ми вже наближаємось до вечора і підходимо до мети нашого вдосконалення, тоді ми, нарешті, стаємо здатними прийняти тверду їжу та досконале слово. Тож поспішаємо ж прийняти небесну манну, яка приймає смак відповідно до бажання кожного, хто їсть її 11 . Бо послухай, що говорить Господь тим, що до Нього наближаються: «За вірою твоєю і буде тобі» (Мт.8:13). А тому, якщо ти приймаєш слово Бога, проголошене в Церкві, з непохитною вірою і благочестям, воно стає для тебе тим, чим забажаєш. Наприклад, якщо ти страждаєш, воно втішить тебе, кажучи: «Серце скрушене і смиренне Бог не зневажить» (Пс.50:19). Якщо радієш у надії майбутнього, воно посилить твою радість, кажучи: «Веселитесь про Господа і радійте, праведні» (Пс.31:11). Якщо гніваєшся, воно заспокоїть тебе, кажучи: «Перестань гніватися і залиш лють» (Пс.36: 8). Якщо занедужав ти, воно зцілить тебе, кажучи: «Він прощає всі твої беззаконня, зцілює всі недуги твої» (Пс.102:3). Якщо ти впав у злидні, воно підбадьорить тебе, говорячи: «[Господь] з праху піднімає бідного, з бріння підносить жебрака» (Пс.112: 7). Таким чином, манна Божого слова приймає в тебе в роті той смак, який ти хочеш. Якщо хтось бере її без віри і не їсть, але відкладає, в ній заводяться черви. Чи не думаєш ти, що слово Боже зберігається так довго, що можна припустити, що в ньому заводяться черви? Тебе не турбує, коли ти чуєш це? Послухай, що говорить від Господа пророк: «Я ж черв'як, а не людина» (Пс.21:7). Бо Він – Той, Хто прийшов «на падіння» одних «і на повстання» інших, і Той, Хто робить манну солодшою ​​за мед для вірних і хробаками для невірних. Бо Він є Словом Бога, яке відкриває думки неправедних і пронизує грішника докорами совісті. Він – Той же, Хто робиться вогнем у серцях тих, кому відкриває Писання і хто каже: «Чи не горіло в нас серце наше, коли Він пояснював нам Писання» (Лк.24: 32), а для інших Він – той полум'я, що спалює терни на безплідній землі, тобто знищує з. І, таким чином, для грішників той, хто викриває «хробака їх не помре», і пожираючий «вогонь не згасне». Для вірних і праведних Він, однак, солодкий і приємний, бо сказано: «Скуштуйте і бачите, що добрий Господь» (Пс.33:9), Бог і Спаситель наш Ісус Христос, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія VIII. Про перші заповіді Мойсея 1 . Будь-якій душі, навченій зневажати справжнє століття, «який духовно називається Єгипет» (Об'явл.11:8), про яку сказано в Писанні, що вона за словом Божим «перенеслася» і не знайшлася, тому що Бог Словом Своїм «переселив» її, бо прагне вона і поспішає в твоєму, вивів тебе з єгипетської землі» (Вих.20:2). Це слова звернені не так до тих, хто вийшов з Єгипту, але значно більшою мірою до тебе, який слухає це. Якщо тільки ти залишив Єгипет і більше не служиш єгиптянам, Бог каже тобі: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю та дому рабства» (Вих.20:2). Дивись, як би справи мирські та потяг плоті не стали для тебе «домом рабства» , а, навпаки, залиш мирські піклування і живи за Божим у домі свободи, як і Господь говорить в Євангелії: «Якщо перебуватимете в слові Моїм, то… пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними» (3). Таким чином, Єгипет – «будинок рабства», а Іудея та Єрусалим – будинок свободи. Послухай, як Апостол говорить про це «за даною йому премудрістю» (2Пет.3:15): «А вищий Єрусалим вільний: він мати всім нам» (Гал.4:26). І як Єгипет, ця земна область, названий домом рабства для Ізраїлевих синів, порівняно з Юдеєю та Єрусалимом, що стали для них домом свободи, так і в порівнянні з небесним Єрусалимом, який є, так би мовити, мати свободи, весь цей світ і все, що в ньому, є «будинок рабства» . А оскільки людина в покарання за гріх прийшла в рабство цього світу з раю свободи, в першій заповіді, тобто в першому наказі Бога, говориться: «Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з єгипетського краю і дому рабства» (Вих.20:2). Поки ти залишаєшся в Єгипті, ти не можеш чути цей наказ, навіть якщо тобі наказують святкувати Великдень, навіть якщо стегна твої підперезані і на ногах твоїх сандалії, навіть якщо тримаєш у руках палицю і їж пасхального ягня «з прісним хлібом і гіркими травами» (2). І чому я говорю, що ти не можеш це чути, залишаючись у Єгипті? Ти можеш не почути цих слів і коли ти тільки вийшов із Єгипту і прямуєш до першої стоянки; або до другої; або до третьої; або коли ти перейшов через Червоне море; навіть якщо ти прийшов у Мерру і її гіркота стала для тебе насолодою, навіть якщо прийшов ти до Єлима до дванадцяти джерел води та сімдесяти фінікових пальм, навіть якщо підійшов ти до Рафідима і піднявся іншими стежками, ти ще не вважаєшся гідним чути ці слова. Ти можеш почути їх, тільки коли прийдеш до гори Сінай. Тому якщо ти раніше багато попрацював, пережив багато нещасть і подолав не одну спокусу, навряд чи ти удостоїшся прийняти накази свободи і почути від Господа: «Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з єгипетського краю і дому рабства» (Вих.20:2). Ці слова по суті не є наказом, але показують Того, Хто наказує. Тому давайте тепер подивимося, як починаються десять заповідей закону, і якщо ми не зможемо відповісти на всі запитання, то щонайменше з Божою допомогою хоч почнемо пояснювати їх. 2 . Отже, перша заповідь: «Хай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих.20:3). І далі слідує: «Не роби собі ідола і жодного зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду, що ненавидять Мене, і чинить милість до тисячі пологів тим, хто любить Мене і дотримується заповідей Моїх» (Вих.20:4–6). Дехто вважає, що всі ці слова, взяті разом, є одна заповідь, але якщо це було б так, тоді число заповідей не дорівнювало б десяти. І чи були б вони тоді декалогом (десятислів'ям)? А якщо їх розділити так, як у попередній розповіді, число заповідей буде рівним десяти. Таким чином, перша заповідь – «Хай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих.20:3). Друга – «Не роби собі ідола» та інше (Вих.20:4–6). Почнемо з першої заповіді. Однак мені знадобиться допомога Самого Бога, який дав ці заповіді, щоб говорити, а вам потрібна буде чиста чутка, щоб чути. І якщо хтось має вуха чути, нехай почує сказане: «Хай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих.20:3). Якби Він сказав: «Немає інших Богів, окрім Мене», фраза здавалася б більш завершеною. Але оскільки Він говорить: «Хай не буде в тебе інших богів, крім Мене», Він не заперечує їх існування, але не дозволяє, щоб вони існували для того, кому дано ці заповіді. Я думаю, що так вважав і апостол Павло, бо він пише до коринтян: «Бо хоч і є так звані боги, або на небі, або на землі» (1Кор.8:5). І додає: «Оскільки багато богів і панів багато, але в нас один Бог Отець, з Котрого всі, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, Яким усі, і ми Ним» ( 1Кор.8:5–6 ). І ти знайдеш згадки про інших богів у багатьох Писаннях, як, наприклад, у цьому: «Бо Господь Всевишній страшний, великий Цар над усіма богами» (Пс.46:3) 12 . Або в цьому: "Господь, Бог богів возглаголав" (Пс.49: 1). Або в цьому: «Бог став у сонмі богів» (Пс.81: 1). Апостол говорить про панів: «Їм створено все: чи то престоли, чи панування, чи начальства, чи влада, – все Ним і для Нього створено» (Кол.1:16). Однак «панування» є не інше, як певний порядок і безліч панів. Я думаю, що в цьому вірші апостол Павло зробив сенс закону ясніше, бо він говорить буквально таке: навіть якби існувало багато панів, що панують над іншими народами, і багато богів, яким поклоняються інші, ми маємо одного Бога й одного Господа. Ми зможемо дізнатися з самого Писання причину існування багатьох богів та багатьох панів, якщо послухаємо уважно та терпляче. Бо сам Мойсей вимовляє в пісні Повторення Закону: «Коли Всевишній давав спадщини народам і розселяв синів людських, тоді поставив межі народів за кількістю Ангелів Божих; бо частина Господа народ Його, Яків спадковий спадок Його» (Втор.32:8–9). Отже, очевидно, що ангели, яким Всевишній довірив управління народами, названі або богами, або пануваннями; богами – оскільки дані Богом, і пануваннями – як ті, хто отримав владу від Господа. Тому Господь сказав ангелам, які не зберегли свого панування: «Я сказав: ви – боги та сини Всевишнього – усі ви; але ви помрете, як люди, і падете, як кожен із князів »(Пс.81: 6-7), зрозуміло, наслідуючи диявола, що став князем всіх, що йдуть до смерті. Отже, очевидно, що вони були прокляті не за своєю природою, а за зневагу до своїх обов'язків. У тебе ж, о народ Ізраїля, «частина Бога і спадковий наділ Його» (Втор.32:9), «хай не буде інших богів, крім Мене» (Вих.20:3), бо Бог – воістину «один Бог», а Господь – воістину «один Господь». Але іншим, створеним Ним, Він дарує цю назву не за природою, а за благодаттю. Не думай, однак, що ці слова сказані лише Ізраїлю «за тілом» (1Кор.10:18). Ці слова значно більше звернені до тебе, зробленого Ізраїлем, розумом Богу видимому, з обрізаним серцем, а не плоттю. Бо хоча ми за тілом язичники, за духом ми – Ізраїль, завдяки Тому, Хто сказав: «Проси у Мене, і дам народи в спадщину Тобі та межі землі на володіння Тобі» (Пс.2:8), Тому, Хто також сказав: «І все Моє Твоє, і Твоє Моє; і Я прославився в них» (Ів.17:10), якщо тільки ти чиниш так, щоб удостоїтися тобі стати частиною Бога і ходити в спадковому спадку Його. Але якщо чиниш недостойно, то в тебе перед очима приклад тих, які були покликані стати частиною Бога, але своїми гріхами заслужили те, що розпорошив їх «Господь по всіх народах» (Втор.4: 27). І ті, кого раніше вивели з «дому рабства», тепер – бо «кожний гріх, що робить, є раб гріха» (Ів.8:34) – знову стали рабами, але вже не тільки єгиптян, але всіх народів. Таким чином, і тобі, що вийшов із Єгипту, кого Ісус Христос вивів з «дома рабства», сказано: «Хай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих.20:3). 3 . Тепер подивимося, що, як здається, міститься в другій заповіді: «Не роби собі ідола і жодного зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі» (Вих.20:4). Між ідолами та богами – велика різниця, як і Апостол вчить. Бо він говорить про богів: «Бо багато богів і панів багато» (1Кор.8:5); а щодо ідолів він каже: «Ідол у світі ніщо» (1Кор.8: 4). Тому мені здається, те, що говорить закон, не сказано мимохідь, бо він робить різницю між богами та ідолами, як і між ідолами та зображеннями, тому що сказав, що ідол – ніщо, не додає, що й зображення також ніщо. Тут, однак, сказано: "Не роби собі ідола і ніякого зображення" (Вих.20: 4). Таким чином, одна річ – творити ідола, а інша – робити зображення. І якщо Господь визнає за потрібне просвітити нас щодо сказаного, думаю, тлумачити це має так: наприклад, якщо хтось із золота чи срібла, дерева чи каменю зробить фігуру якоїсь чотирилапої тварини чи змії чи птаха і стане захоплюватися їй, чи то він зробив на цю картину, але він зробив не ідола, але зображення, але зображення, зробив зображення. За словами Апостола, ідол – ніщо, і той, хто творить ідола, робить те, чого немає. А що є те, чого нема? Те, що не видно оку, те, що уявляє собі розум. Наприклад, якщо хтось створить голову собаки чи тільця чи члени людського тіла або, знову ж таки, вигадає людину з двома особами чи з'єднає задню частину коня чи риби з верхньою частиною тулуба людини. Хто робить це чи щось подібне, той творить не зображення, а ідола, бо створює те, чого немає, і нічого подібного до цього не існує. І, знаючи про це, Апостол каже: «Ідол у світі ніщо» (1Кор.8:4), бо він набуває форми не існуючих об'єктів, а тих, які уявив собі цікавий і пустий розум. Але коли щось створюється з того, «що на небі вгорі, і що на землі внизу і що у воді нижче землі» , то це зображення, як ми сказали вище. І все ж таки не так просто говорити те ж саме про зображення небесного, як про образи того, що на землі і в морі, якщо тільки це не сонце, місяць і зірки, які видно. Але оскільки Мойсей «научений був усієї мудрості Єгипетської» (Дії 7:22), він хотів заборонити також і те, що було в їхньому випадку таємним і потаємним; наприклад, використовувати імена демонів, таких як Геката 13 , яких апостол Павло називає «духами злоби піднебесними» (Еф.6: 12), та інші образи. І пророк, можливо, говорить про те саме: «Впився меч мій на небесах» (Іс.34:5). Бо тим, хто цим займається, звично викликати демонів подібними образами і зображеннями, щоб уникнути зла, або навіть відвернути його. Слово Боже охоплює всі ці образи, відкидає і відкидає їх і забороняє робити не лише ідолів, а й «зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі» . 4 . Далі говориться: «Не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих.20:5). Одна річ – поклонятися, інша – служити. Іноді можна поклонятися і проти своєї волі, наприклад, підлабузники – царям, коли побачать, що їм приємно такого роду поклоніння. Вони вдають, що поклоняються ідолам, тоді як у своєму серці вони переконані, що ідол – ніщо. А служити означає підкорятися їм старанно та ревно. Тож нехай же слово Боже приборкує і те, й інше, щоб тобі не служити ревно та не поклонятися навіть зовні. Тим не менше, тобі треба знати, що коли ти вирішиш виконувати наказ цієї заповіді і відкинеш усіх інших богів і панів і не буде в тебе ні бога, ні пана, крім одного Бога та одного Господа, ти оголосиш непримиренну війну всім іншим богам та панам. Тому коли ми приходимо до благодаті хрещення, то відкидаємо всіх інших богів і панів і визнаємо лише Бога – Отця і Сина та Святого Духа. Але коли ми прийдемо до цього, то якщо не полюбимо Господа Бога нашого всім серцем і всією душею і всім розумінням і не приліпимося до Нього «всю фортецю» (Мк.12:30), то не станемо Його частиною (пор. з іншого – не милостивий Господа, під дах якого вдамося, бо не любимо Його «всім серцем» . Тому й пророк сумує за нас, бачачи, як ми вагаємось у подібній нерішучості, і каже: «Горе серцям боязким і рукам ослабленим і грішникові, що ходить двома стежками!» (Сир.2:12), і ще: Чи довго вам кульгати на обидва коліна? (3Цар.18:21). І апостол Яків каже: «Людина з двоющими думками не тверда на всіх шляхах своїх» (Як.1:8). Так і ми, хто не слідує за Господом з повною і досконалою вірою, зрікшись богів чужих, стоїмо, так би мовити, на роздільному кордоні. Ми розсічені чужими богами, як утікачі, і, що вагаються і сумніваються, не захищені нашим Господом. Хіба це не те, що духовно уявляли пророки про тих, хто любить Єрусалим, коли казали: «Всі друзі його зрадили йому, стали ворогами йому» (Плач.1:2)? Так зрозумій, що багато тих, хто любить душу твою, спокусившись її красою, з ким вона блудила. Про такі душі сказано: «Піду за коханцями моїми, які дають мені хліб та воду» (Ос.2:5) та інше. Але така душа тепер прийшла до того, що каже: «Піду я, і повернуся до першого чоловіка мого; бо тоді було мені краще, ніж тепер» (Ос.2:7). Отже, ти повернулася до свого першого чоловіка; ти, безперечно, викликала невдоволення своїх коханців, з якими блудодіяла. Таким чином, якщо ти не залишишся зі своїм чоловіком у непохитній вірі і не з'єднаєшся з ним у досконалій любові, то внаслідок багатьох поганих вчинків, скоєних тобою, кожен твій рух і кожен погляд і навіть твоя хода викличуть його підозри, чи не надто вони грайливі. Він не повинен більше бачити в тобі нічого легковажного, нічого розбещеного, нічого надмірного. Але варто тобі лише трохи відвести погляд від твого чоловіка, як він відразу ж неодмінно згадає твою колишню поведінку. І якщо ти згладиш минуле, надалі він може довіряти тобі, але ти повинна не тільки не робити нічого непристойного, але навіть і не думати про щось подібне. Бо подивися, що сказано: Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи спокою, і не знаходить; Тоді каже: Повернуся до мого дому, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його незайнятим, виметеним і прибраним; тоді йде і бере з собою сім інших духів, найлютіших себе, і, увійшовши, живуть там; і буває для людини того останнє гірше за перше» (Мф.12: 43–45). Якщо уважно поставимося до цих слів, то чи зможемо ми бути безтурботними навіть у незначному? Бо нечистий дух перебував у нас до того, як ми повірили, до того, як прийшли до Христа, коли душа наша, як я вже сказав, чинила перелюб проти Бога зі своїми коханцями – демонами. Але потім вона сказала: «Повернуся до першого чоловіка мого» (Ос.2:7) і прийшла до Христа, що створив її з самого початку за образом Своїм. І блудний дух, побачивши законного чоловіка, неминуче поступається йому місцем. Таким чином, Христос приймає нас, і дім наш «вим'ятий», очищений від колишніх гріхів і «прибраний» оздобленням обрядів вірних, про які знають посвячені. Але це житло не відразу стає гідним того, щоб у ньому перебував Христос; тільки якщо наші вчинки і життя такі святі, такі чисті й непорочні, що воно заслуговує стати «храмом Божим» (2Кор.6:16). І тоді воно – вже не дім, а храм, у якому перебуває Бог. Але якщо ми ставитимемося до набутої милості з недбалістю, погрязнем у мирських справах і турботах, то відразу ж повернеться нечистий дух і привласнить цей порожній дім собі. А щоб його знову не вигнали, він «бере з собою сім інших духів найлютіших себе, і, увійшовши, живуть там, - і буває для людини того останнє гірше першого» (Лк.11: 26), бо краще, якщо душа, ставши блудницею, не повернеться до свого першого чоловіка, ніж, повернувшись після визнання йому,. Апостол каже, що не може бути «сумісності Божого храму з ідолами», немає «згоди між Христом і Веліаром» (2Кор.6:15–16). Якщо ми належимо Богові, то в нас має виповнитися сказане Ним: «Вселюся в них і ходитиму в них; і буду їх Богом, і вони будуть Моїм народом» (2Кор.6:16), і як в іншому місці каже пророк: «Вийдіть з-поміж них і відділіться, говорить Господь» (2Кор.6:17), «не торкайтеся нечистого; виходьте з-поміж нього, очистіть себе, що носять посуд Господній!» (Іс.52: 11). «І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами та дочками, говорить Господь Вседержитель» (2Кор.6:18). Тому в тексті сказано: «Хай не буде в тебе інших богів, окрім Мене. Не роби собі ідола і жодного зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі; не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих.20:3–5). 5 . «Бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнувач» (Вих.20:5). Дивись, наскільки благ Бог! Він Сам навчає нас і робить досконалими, не заперечуючи властиві людської слабкості схильності. Бо хто, почувши словосполучення «Бог ревнитель», не вразиться і не замислиться про людську слабкість? Але Бог заради нас робить і терпить все і заради нашого навчання Він навчає нас, враховуючи відомі нам і притаманні нам схильності. Давайте подивимося, що означає твердження «Я Бог ревнувач» . Але щоб розглядати Божественне було легше, наведемо приклади із життя людей, як робили вище. Кожна жінка або заміжня і підкоряється законам чоловіка, або блудниця і користується своєю свободою, щоб грішити. Тому той, хто ходить до блудниці, знає, що жінка, яку він відвідує, доступна всім, хто забажає, і тому не гнівається, якщо бачить із нею інших чоловіків. А той, хто складається з жінкою у законному шлюбі, не дозволяє своїй дружині здійснювати свою схильність до блуду, але спалахує ревнощами, щоб зберегти чистоту своєї сім'ї, в якій він може стати законним батьком. Усвідомимо для себе на цьому прикладі, що кожна душа блудить з демонами і має багато коханців, так що в неї входить дух блудництва; і коли він виходить, оселяється в ній дух жадібності, за ним - дух гордості, гніву, заздрості, марнославства і з ними багато інших. І всі вони перелюбствують з невірною душею, і жоден з них не заздрить іншому, і вони не спалюються взаємною ревнощами. І чому я кажу, що один дух не відкидає іншого? Мало того, вони запрошують один одного і охоче збираються разом, як ми трохи раніше говорили про те, що сказано в Євангелії про дух, що виходить з людини і, коли повертається, «бере з собою сім інших духів, найлютіших, і, увійшовши, живуть» усі разом в одній душі (Лк.11:24–26). Тому в душі, що блукає з демонами, її коханці не відчувають ревнощів один до одного. Але якщо душа з'єднується з законним чоловіком, з тим, з яким поєднував душі в шлюбі Павло, як і сам він каже: «Я заручив вас єдиному чоловікові, щоб представити Христу чистою дівчиною» ( 2Кор.11:2 ), а твердження в Євангелії «Цар зробив шлюбний бенкет для сина свого» (Мф.22 і м.22). законний шлюб, навіть якщо вона свого часу грішила, навіть якщо була блудницею, проте якщо довіряє себе своєму чоловікові, їй більше не дозволяється грішити. Не може душа, яка здобула чоловіка, знову розважатися з перелюбниками. Ревнощі чоловіка оточує її; він охороняє чистоту свого шлюбу. Сказано, що і «Бог» є «ревнителем» (Вих.20:5), бо Він не дозволяє душі, підпорядкованій Йому, дружити з демонами. А інакше, якщо помітить Він, що душа осквернює шлюбний союз і шукає нагоди згрішити, то, як сказано, Він дає їй «розвідний лист» і відпускає її зі словами: «Де розвідний лист вашої матері, з яким Я відпустив її?» (Іс.50: 1). До цього Він додає: «Ось ви продані за ваші гріхи, і за ваші злочини відпущена мати ваша» (Іс.50:1). Той, хто говорить, ревнує і каже це, керований ревнощами. Бо хоче Він, щоб ми більше не грішили після того, як визнали Його, після освіти Божественним словом, після благодаті хрещення, після того, як сповідали віру і наш шлюбний союз був скріплений такими великими обрядами. Він не дозволяє душі, нареченим чи чоловіком якої Сам Він названий, загравати з демонами, чинити перелюб з нечистими духами, валятися в нечистоті та пороках. Але навіть якщо це іноді, на нещастя, трапляється, Він хоче, щоб душа щонайменше обернулася і повернулася і покаялася. Бо така Його доброта, що Він приймає душу навіть після того, як вона згрішила, душу, що повернулася і покаялася від щирого серця, як і Сам Він говорить через пророка: «Якщо чоловік відпустить свою жінку, і вона відійде від нього і стане дружиною іншого чоловіка, то чи може вона повернутися до нього? Чи не осквернилася вона цим? А ти з багатьма коханцями блудодіяла, і все ж таки вернися до Мене» (Єр.3:1). Те саме Він говорить і в іншому місці: «І після того, як вона чинила розпусту, Я говорив: «Повернися до Мене», але вона не повернулася» (Єр.3:6–7). Тому Бог – ревнитель: якщо Він хоче і просить, щоб твоя душа приліпилася до Нього, якщо рятує тебе від гріха, якщо докоряє, якщо карає, якщо засмучується та гнівається і, так би мовити, ревнує тебе, то дає тобі надію на спасіння. Але якщо ти після покарання не приходиш до тями, якщо не виправляєшся, коли тебе докоряєш, якщо зневажаєш, коли тебе б'ють, знай, що якщо ти продовжиш грішити, Його ревнощі відійде від тебе, і почуєш, як до тебе звернені слова, сказані Єрусалиму пророком Єзекіїлем: «Відступися, і відступлюся! гніватися» (Єз.16:42). Подивися на милість і добросердя благого Бога. Коли Він хоче бути милостивим, то каже, що Він обурюється і гнівається, як і через пророка Єремію сказано: «Зрозумійся, Єрусалиме, щоб душа Моя не пішла від тебе» (Єр.6:7–8). Якщо зрозумієш ці слова, голос Бога скаже тобі зі співчуттям, коли Він гнівається, коли ревнує, коли Він приносить страждання та скорботи, «бо Господь, кого любить, того карає; а б'є всякого сина, якого приймає» (Євр.12:6). Хочеш почути страшний Божий голос? Послухай, як Він говорить через пророка, коли після переліку багатьох мерзотів, скоєних людьми, Він додає: «Я залишу карати дочок ваших, коли вони блудять, і невісток ваших, коли вони чинять перелюб» (Ос.4:14). Це жахливо! Це – межа, коли нас уже не докоряють за наші беззаконня, коли ми грішимо, а нас не виправляють. Бо коли гріхи наші перевищують міру, «Бог ревнитель» відвертає від нас Свою ревнощі, як і сказав Він вище: «І відступить від тебе ревність Моя, і заспокоюся, і вже не гніватимуся» (Єз.16:42). Все це я сказав про фразу «Бог ревнитель». 6 . Тепер давайте подивимося, що слідує далі, як караються діти «за провину батьків до третього і четвертого роду» (Вих.20:5). Бо єретики зазвичай глузують з нас за ці слова і стверджують, що добрий Бог не може вимовляти такі слова і говорити, що один карається за провину іншого. Але ті, за розумінням яких Бог закону, наказує таке, хоча не благий, але все ж таки справедливий, самі не можуть показати, як у їхньому розумінні узгоджується справедливість з тим, що один несе покарання за гріх іншого. І нам залишається лише молити Бога, щоб Він показав нам, як такі накази узгоджуються з благим і справедливим Богом. Ми вже часто говорили, що не все в Божественному Писанні звернене до зовнішньої людини, але багато сказано людині внутрішньої. Тому сказано, що у нашої внутрішньої людини батько – або Бог, якщо він живе у злагоді з Богом і робить те, що завгодно Богу, або диявол, якщо живе у гріху і потурає своїм бажанням. Спаситель ясно показує це, коли в Євангелії каже: “Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті вашого батька. Він був чоловіковбивця від початку і не встояв в істині, бо немає в ньому істини» (Ів.8:44). І як сказано, що насіння Бога залишається в нас, коли ми, зберігаючи в собі слово Боже, не грішимо, і, як Іван каже: «Кожен, народжений від Бога, не робить гріха, тому що насіння Його перебуває в ньому» (1Ів.3:9), так і коли диявол підбурює нас грішити, ми приймаємо його. І коли ми робимо те, до чого він нас підштовхує, тоді і він породжує нас, бо ми через гріх народжені йому як сини. Коли ми грішимо, то навряд чи робимо це самотужки, але завжди шукаємо собі в цьому посібників. Наприклад, якщо хтось задумає перелюб, то не може вчинити його один, але неодмінно шукає співучасника, спільника у гріху. І навіть якщо поодинці, необхідно, щоб у служінні гріху були чоловік або жінка. Всі вони породжені, так би мовити, один від одного згідно з порядком схилення до гріха, народжені у гріху від батька їхнього диявола. І для того, щоб прийти нам до того, що сказано, розіп'ятий «Бог слави» (Пс.28:3) Господь і Спаситель наш Ісус Христос. Видумцем цього злочину і батьком цього злочину є, без сумніву, диявол, бо сказано: «Увійшов сатана в Юду, прозваного Іскаріотом» (Лк.22:3). Отже, диявол – отець гріха. Цим злодіянням він породив Юду як свого первістка, але один Юда не зміг би вчинити його. Що ж написано? «Іуда Іскаріот пішов до первосвящеників і сказав: Що ви дасте мені, і я видам Його?» (Мф.26: 15). Так від Юди народилися третій та четвертий гріхи. І цей порядок можна знайти навіть у особистих гріхах. Тепер давайте подивимося, як Бог карає «дітей за провину батьків до третього і четвертого роду» (Вих.20:5) згідно з тим, що називається родом, але не карає за гріх самих батьків, бо про батьків нічого не говориться. Диявол, що перевищив міру гріха, за словами пророка, «як одяг убитих, битих мечем» (Іс.14:19), не буде ні чистий у цьому столітті, ні засуджений за гріх, ні покараний, бо все відкладено для нього на майбутнє. І оскільки він знає, що визначено йому час покарання, то сказав він Спасителеві: «Прийшов Ти сюди заздалегідь мучити нас» (Мф.8:29). Таким чином, поки стоїть цей світ, диявол – батько грішників – не отримує по заслугах за свої гріхи; однак вони помщаються на синах, тобто на тих, кого він породив через гріх, бо людей, що живуть у тілі, Господь докоряє, б'є і карає, тому що не хоче смерті грішника, але щоб грішник обернувся від шляху свого і живий був (Єз.33:11). І так як «щедрий і милостивий Господь» (Пс.102: 8), Він карає синів за гріх батьків, тому що батьки, тобто диявол і ангели його (пор. Мт.25: 41) та інші начальства, влади і мироправителі темряви віку цього (пор. Еф.6:1) і диявол, бо, кажу я, батьки ті недостойні бути засудженими в нинішньому столітті, але отримають у майбутньому те, що заслужили, а їхні сини, тобто ті, кого вони схилили до гріха, покарані за поєднання з гріхом, їм віддається за те, що зробили, щоб очиститися для очиститися дияволом. І оскільки Бог милостивий і «хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим.2:4), Він говорить: «Якщо порушать устави Мої і наказів Моїх не збережуть: відвідаю жезлом їхнє беззаконня, і ударами – неправду їхню» (Пс.88:32–33). Таким чином, Господь карає і стягує ті душі, які нечестивий батько породив залученням до гріха, і каже кожній з них: «Чуй, дочко, і дивись, і прихили вухо твоє, і забудь народ твій і дім батька твого» (Пс.44:11). Тому Він приходить до тебе після того, як ти згрішив, і попереджає тебе. Він є з батогом і жезлом як знаряддям покарання за гріх, якому твій батько диявол підкорив тебе, щоб Він міг віддати тобі «в надро», тобто поки ти перебуваєш у тілі. Так відбувається покарання «дітей за провину батьків до третього та четвертого роду» (Вих.32:18). Бо Бог є ревнувач і не хоче, щоб душа, яку Він заручив Собі у вірі, залишалася у скверні гріхів, але бажає її негайного очищення, щоб одразу відкидала вона від себе всю свою нечистоту, якщо випадково підхопить її. Але якщо душа залишається в гріху і каже: «Не будемо слухати голос Божий, але робитимемо, що хочемо, і підсмажуватимемо фіміам “богині неба”» (пор. Єр.7: 18), то вона і ганьбиться пророком, і засуджується Премудрістю: «Я кликала, і ви не послухалися; простягала руку мою, і не було того, хто слухає; і ви відкинули всі мої поради, і викриття моїх не прийняли. За те й я посміюся вашої смерті; порадуюсь, коли прийде на вас жах» (Прип.1:24–26) або осуд, висловлений в Євангелії, коли Господь каже: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволові та ангелам його» (Мф.25:41). Я вважаю за краще, щоб Господь покарав мене за гріхи, поки я в цьому світі, і згладив мої гріхи тут, щоб Авраам і про мене міг сказати, як сказав про бідного Лазаря багачеві: «Чадо! Згадай, що ти здобув уже добре твоє в житті твоїм, а Лазар – зле; нині ж він тут втішається, а ти страждаєш» (Лк.16: 25). З цієї причини, коли нас докоряють, коли Господь нас карає, нам не повинно бути невдячними. Зрозуміємо, що нас засуджують у віці нинішньому, щоб знайти нам спокій у майбутньому, як і Апостол каже: «Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом» (1Кор.11:32). Саме з цієї причини і блаженний Йов охоче приймав усі страждання і говорив: «Невже добре ми прийматимемо від Бога, а злого не прийматимемо?». (Іов.2: 10). «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім'я Господнє благословенне!» (Іов.1: 21). Але Він і творить «милість до тисячі пологів тим, хто любить» Його (Вих.20:6). Бо тих, що люблять, не треба докоряти, бо вони не грішать, як і Господь каже: «Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене» (Ів.14:21). І тому «досконала любов виганяє страх» (1Ів.4: 18). З цієї причини тим, хто любить, призначено лише милосердя, тому що «блаженні милостиві, бо вони помиловані будуть» (Мф.5:7) у Христі Ісусі Господі нашому, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). 1 . Якщо хтось правильно сприйме вихід євреїв з Єгипту чи перехід їх через Червоне море і весь цей шлях у пустелі і кожну зупинку на цьому шляху, якщо він зрозуміє це так, що прийме закон Бога, «написаний не чорнилом, а Духом Бога живого» (2Кор.3:3), якщо хтось погляне на них, я слідування, то духовне виконання всього цього призведе до зростання в чеснотах, позначених кожною цією подією, щоб знайти йому споглядання та розуміння скинії. Про скинію сказано в багатьох місцях Божественного Писання, і в них, як здається, сказано про те, до чого чутка людини навряд чи здатна. Однак апостол Павло особливо звертає нашу увагу на певні вказівки у розумінні скинії, але з деяких невідомих причин, можливо, враховуючи недугу своїх слухачів, приховує, так би мовити, те, що відкриває. Так, звертаючись до євреїв, він каже: «Бо влаштована була скинія перша, в якій був світильник, і трапеза, і пропозиція хлібів, і яка називається святе. За другою ж завісою була скинія, звана «Святе-святих», що мала золоту кадильницю і обкладений з усіх боків золотом ковчег заповіту, де була золота посудина з манною, жезл Ааронів розквітлий і скрижали завіту» (Євр.9:2–4). Але до цього додає: «Про що тепер не треба говорити докладно» (Євр.9:5). Одні вважають, що сказане «що не треба тепер говорити докладно» відноситься до часу написання послання до євреїв. Інші ж думають, що Павло стверджує, що всього нинішнього життя не вистачить, щоб пояснити все, бо ці таємниці надто великі. Але Апостол не залишає нас у безнадійному розпачі і зазвичай відкриває щось з багато чого, так що воно залишається прихованим для байдужих, але відкривається тим, хто шукає і відчиняється стукаючим (пор. Мт.7–8; Лк.11:10). Тому він, повертаючись до скинії, каже: «Бо Христос увійшов не в рукотворене святилище, за образом істинного влаштоване, але в саме небо, щоб стати нині за нас перед лицем Божим через завісу, тобто плоть Свою» (Євр.9:24, 10:20). Таким чином, той, хто тлумачить внутрішню завісу як тіло Христа, святилище – як небо чи небеса, первосвященика – як Господа Ісуса Христа і говорить, що Він «увійшов у святилище і придбав вічне викуплення» (Євр. 9:12), з цих кількох слів той, хто знає, як розуміти Павла нами. Однак ті, хто надто любить букву закону Мойсея, але бігає її духу, з недовірою ставляться до подібних тлумачень апостола Павла. 2 . Подивимося тепер, чи хтось із стародавніх святих подібних поглядів на скинію. Послухай, що говорить про скинію славний пророк, божественний Давид: «Коли говорили мені щодня: де Бог твій? Згадуючи про це, виливаю душу мою, бо я піду в прекрасну скинію, у дім Бога» (Пс.41:4–5). І ще каже в іншому псалмі: «Господи! Хто може перебувати в скинії Твоєї? Чи хто оселиться на горі святої Твоєї?» (Пс.14: 1). Що ж це за «прекрасна скинія», з якої можна увійти в «Будинок дім» і при спогаді про яку душа пророка вилилася і, так би мовити, розвіялася в якомусь нестерпному бажанні? Невже ми дійсно повинні повірити, що душа пророка, тягнуча до цієї скинії, що складається з схованок і завіс і покрита козячою шерстю та іншими звичайними матеріалами, вилилася, а розум його звернувся? Хіба може бути вірним твердження, що в скинію може увійти тільки «той, у кого руки невинні і серце чисте, хто не присягався душею своєю марно» (Пс.23:4), тоді як історія царів передає, що в скинії перебували й нечестиві священики, «сини згуби», і сам се у богохульників і нечестивців (пор. 1Цар.4)? З усього цього очевидно, що пророк відчуває до скинії зовсім інші почуття, і в ній, як він каже, буде перебувати тільки «той, у кого руки неповинні і чисте серце, хто не клявся душею своєю марно і не божився хибно ближньому своєму» (Пс.23:4). Тому необхідно, щоб саме така людина перебувала у скинії не рукотворної, а створеної Господом. Давайте тепер подивимося, що сказано про скинію в Євангеліях, щоб у словах Господа знайти незаперечне свідчення та вичерпну відповідь на наше запитання. Тоді ми побачимо, що Сам Спаситель наш Ісус Христос має на увазі не одну скинію, а кілька, і не тимчасових, але вічних, коли каже: «Будьте собі друзів багатством неправедним, щоб вони, коли зубожите, прийняли вас у вічні скинії 14» (Лк.16:9). Чуєш, як Господь говорить про те, що скинії вічні? Тепер послухай, що каже Апостол: «От того ми й зітхаємо, бажаючи зодягнутися в небесну нашу скинію 15» (2Кор.5:2). Хіба з усіх цих слів не виявляється, що тобі відкритий шлях, яким ти можеш залишити землю і, слідуючи апостольському та пророчому розумінню і – що набагато важливіше – словам Христа, усім своїм розумом і розумінням підніматися на небо і там шукати пишноти вічної скинії, образ якої на землі представив Мойсей? Бо і Господь каже йому: «Дивися, зроби їх за тим зразком, який тобі показано на горі» (Вих.25:40). Але розум людський, особливо той, яким володіємо ми - ті, хто знає, що ми найменші або навіть ніхто в Божественній мудрості, - може досягти розуміння того, що в Божественних книгах сказано не про земне, але про небесне і є образом не нинішніх, але «майбутніх благ» (Євр.9:1). Але як розповідь про це можна застосувати до небесного і вічного – не в моїй владі розповісти, і не у вашій – почути. І все ж, якщо Господь удостоїть просвітити нас вашими молитвами, ми спробуємо роз'яснити деякі речі для побудови Церкви. 3 . Отже, усьому народові наказано спорудити скинію, і щоб кожен брав у цьому участь і всі вони були у певному розумінні однією скинією. Але брати участь у цьому слід було не за потребою, а за своєю доброю волею, бо Бог каже Мойсеєві, що для спорудження скинії треба приймати від кожної людини по серцю її (пор. Вих.25:2), золото, срібло і мідь, дорогоцінне каміння, потім «гіацинт, порфіру і багряницу і багряницю баранячі червоні, і шкіри сині, і дерева сіттім» (Вих.25:3–5). Потрібні були жінки, майстерні в ткацькому вмінні, і ремісники, які знають, як працювати із золотом, сріблом, бронзою і дорогоцінним камінням і як обрамляти дерево золотом. Потім надано розміри двору. Цей двір був обнесений огорожею із завіс, прикріплених до стовпів і розтягнутих на мотузках. Приміщення були розділені завісами. Одне з них названо святилищем, а інше, відокремлене другою завісою, називається "Святе святих". Усередині розташований ковчег заповіту, над ним стоять, торкаючись один одного, два херувими з розкритими крилами. Їх зроблена золота кришка, звана престолом милості. Тут встановлений і жертовник. Зовні у південній частині стоїть світильник, звернений на північ. У північній стороні скинії розташований стіл пропозиції. А поруч із внутрішньою завісою поставлено жертовника для жертвоприношень. Але навіщо я перераховую все це одне за одним? Ми навряд чи можемо розповісти про все, навряд чи можливо, щоб самі речові форми постали перед нашим поглядом і хтось міг би витлумачити приховані в них таємниці. Але, незважаючи на це, причина спорудження скинії вже згадувалася вище, в словах, сказаних Господом Мойсеєві: «І влаштують вони Мені святилище, і мешкатиму серед них» (Вих.25:8). Отже, Бог хоче, щоб ми зробили для Нього святилище, бо Він обіцяє, що якщо ми збудуємо святилище для Нього, то зможемо побачити Його. Тому і Апостол говорить євреям: «Намагайтеся мати мир з усіма і святилище 16 , без якого ніхто не побачить Господа» (Євр.12:14). Таке є святилище, яке Господь наказує збудувати, а Апостол хоче, щоб воно перебувало в незайманих, «щоб бути [святими] і тілом і духом» (1Кор.7:34), без сумніву, знаючи, що той, хто створив для Бога святилище, очищенням свого серця і тіла сам побачить Бога. Так створимо ж ми святилище Господнє, одне на всіх і кожен окремо. Можливо, всі ми складаємо одну скинію Церкви, яка свята і не має «плями, чи пороку, чи чогось подібного» (Еф.5:27), якщо її стовпами є її вчителі і священики, про яких Апостол говорить: «Петро і Яків та Іван, шановані стовпами, подали мені і Варна. Таким чином, якщо у старозавітній скинії стовпи скріплені поперечками, то в Церкві правою рукою спілкування вчителів. І стовпи ті обкладені сріблом, і обкладені сріблом їхнього заснування. Кожному стовпу мають дві підстави. Одне, зване вершиною, розташоване зверху, інше, що називається «основа», підкладається під нього як фундамент. І нехай стовпи ці будуть обкладені сріблом, бо ті, що проповідують слово Боже, отримають через дух «слова Господні – слова чисті, срібло очищене» (Пс.11: 7). А основою їхньої проповіді є пророки, бо Церква затверджена «на підставі апостолів і пророків» (Еф.2:20), і через їхнє свідчення утверджується віра в Христа. Однак мені здається, що вершиною стовпа є Той, про Якого сказано: «Всякому чоловікові голова Христос» (1Кор.11:3). Я вже сказав, що поперечками, що скріплюють стовпи, служать праві руки спілкування апостолів, протягнуті один одному. Покривала, пришиті до каблучок, з'єднані в коло і прив'язані до мотузок, завдовжки двадцять вісім ліктів і шириною чотири лікті, утримують усі безліч віруючих, які міцно тримаються за нитки віри і висять на них, бо «нитка, втричі скручена, нескоро порв. Ця скручена втричі нитка є вірою в Трійцю, на якій тримається вся Церква. Я думаю, що двадцять вісім ліктів завдовжки і чотири завширшки – розміри однієї завіси – є законом, представленим в Євангелії. Число сім зазвичай символізує закон, бо з ним пов'язані багато обрядів. Помножене на чотири, воно дає число двадцять вісім. Ці десять завіс утворюють число завершеності та позначають десять заповідей закону. А шерсть блакитна і пурпурна, віссон і порфіра означають багато різних робіт. Вони поєднують у собі завіси, зовнішні і внутрішні, і шати священиків і первосвящеників, розшиті золотом і дорогоцінними каміннями. Але щоб нам не затримуватись на образах окремих чеснот, можна коротко сказати, що вони відображають те, чим прикрашена Церква. Її віру можна порівняти із золотом, проповідь слова Божого - зі сріблом, мідь - з терпінням, дерево ситтим - зі знанням, що приходить через дерево (пор. Гал.3:13), або з непогрішною, ніколи не старіючої чистотою, дівоцтво - з вісоном, з славою страждань - славою страждань надію на Царство небесне – із гіацинтом. Нехай усе це буде матеріалами, з яких зроблено скинію, пошито одяг священиків і якими прикрашено вбрання первосвященика. В іншому місці пророк говорить про їхнє вбрання: «Священики Твої зодягнуться праведністю» (Пс.131:9). Таким чином, вбрання їхнє – праведність. І апостол Павло каже: «Зодягніть у милосердя» (Кол.3:12). Отже, вбрання їхнє – милосердя. Але апостол також говорить про більш піднесені шати: «Одягніться в Господа нашого Ісуса Христа, і піклування про тіло не перетворюйте на пожадливість» (Рим.13:14). Отже, вони є шатами, якими прикрашена Церква. 4 . Однак кожен із нас може побудувати скинію для Бога у собі. Бо, як говорили колишні до нас, якщо ця скинія символізує весь світ і в кожній окремій людині також може бути образ світу, то чому в ньому не може також виповнитися образ скинії? Тому йому треба прикласти стовпи чеснот до себе, срібні стовпи, тобто розумне терпіння. Бо можливо, що людина, як здається, має терпіння, але не розумне. Той, хто не відчуває образи і тому не помститься за неї, теж здається терплячим, але це не розумне терпіння. І тому такого підтримують стовпи, але з срібні; прикрашений та захищений срібними стовпами той, хто страждає за слово Боже і безстрашно сповіщає його. Він може розширити в собі ці обителі, коли його серце пошириться за словом Апостола до коринтян: «Поширіться і ви» (2Кор.6:13). Він може сховатися за поперечками, коли захистить себе одностайністю любові; стояти на срібних підставах, коли утвердиться на непорушності слова Божого, пророчого та апостольського. На його стовпі може бути і золота вершина, якщо вона є вірою в Христа, бо «кожному чоловікові голова Христос» (1Кор.11:3). Може він поширити в собі й десять обителів, коли зросте не в одному, двох чи трьох словах закону, але розширить своє розуміння всіх десяти заповідей закону, або коли принесе плоди духу: радість, мир, терпіння, доброту, доброта, смиренність, віру, помірність, коли додасться до них любов, яка вища за них усіх. Так нехай же душа, яка не зійде на ложі своє, не дасть сну очам своїм і повікам своїм – дрімання, доки не знайде «місця Господу, житла – Сильного Якова» (Пс.131: 3–5), нехай же, кажу я, така душа возносить у собі непорушний і буде непорушний. милосердя, наче бика, заколотиме на ньому гордість ножем помірності, на кшталт барана уб'є свій гнів і, як козлів і козенят, принесе вона в жертву розкіш і хтивість. Нехай знає вона, як відокремити для священиків праве плече і груди і щелепи, тобто вчинки добрі і справи, правою рукою досконалі, - нехай не створить вона ніякого зла - груди, тобто непорочне серце і розум, присвячений Богу, і щелепи, щоб вимовляти слова Бога. Нехай зрозуміє чоловік цей, що в його святилищі має бути світильник, щоб горів він, і стегна його нехай будуть підперезані, а сам він буде подібний до людини, яка чекає «повернення пана свого з шлюбу» (Лк.12: 36). Бо і Господь сказав: «Світильник для тіла є око» (Мт.6:22). І нехай поставлять його на південному боці, щоб він був звернений на північ. Бо серце, що неусипно пильнує, немов світильник, що горить, завжди має бути звернене на північ і виглядати «прийшовши з півночі» (Йоил.2:20). Як і пророк каже, що бачив «киплячий казан, і обличчя його з боку півночі» . Бо «від півночі відкриється лихо на всіх мешканців цієї землі» (Єр.1:13–14). І, залишаючись пильним, уважним і старанним, нехай завжди пильно спостерігає він за хитрощами диявола і невпинно передбачає, звідки може прийти спокуса, з якого боку зайде ворог, звідки підкрадеться ворог. І апостол Петро говорить: «Противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути» (1Пет.5: 8). Нехай буде поставлено стіл із дванадцятьма хлібами пропозиції на північній стороні, звернений на південь. А хлібами на ньому нехай буде апостольське слово, щедре і сильне. Щоб, невпинно перебуваючи в ньому, – адже наказується приносити його перед Господом щодня – міг він знову дивитися на південь, звідки прийде Господь, бо «Бог від Фемана прийде» (Авв.3:3), як сказано, тобто з півдня. І зробить він собі «жертівник для приношення куріння» (Вих.30:1) у глибині свого серця, щоб і він міг сказати: «Ми пахощі Христові» (2Кор.2:15). І буде в нього ковчег заповіту, в якому зберігаються скрижалі закону Божого, щоб він міркував про закон Господа «день і ніч» (Пс.1:2). І нехай його пам'ять стане ковчегом і бібліотекою книг Божих, бо й пророк каже: «Блаженні, що бережуть суд і творять правду у будь-який час!» (Пс.105:3). І нехай буде в нього чаша з манною – тонким і солодким розумінням слова Божого; і нехай у ньому лежить жезл Аарона – священиче вчення та цвітіння суворості дисципліни. І понад усе цієї величі нехай буде вбрання первосвященика, бо служіння первосвященика полягає в цій, найдорожчій частині людини, яку одні називають доглядачем серця, інші – раціональним розумінням чи розумовою субстанцією, але, як би її не називали, вона – та частина нас, у якій полягає здатність мати Бога. Так нехай же ця частина, немов свого роду первосвященик, буде прикрашена облаченням і дорогоцінним камінням. Його довге лляне вбрання доходить до п'ят, покриваючи все тіло. Це означає, перш за все, що вся людина одягнена в цнотливість. Потім нехай знайде він і ефод, прикрашений камінням, де зберігаються наші добрі діла, «щоб вони [люди] бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф.5: 16). І одягне він на груди «наперсник судний» з дорогоцінними каміннями, розташованими в чотири ряди. І нехай на лобі його яскраво сяє «полірована дощечка із чистого золота», яка називається «petalum». І покладуть на нагрудник «урим і туммім» 17 (Вих.28:30). На цих предметах шати, накладених, як сказано, на груди, я читаю настанову Євангелія, яка у своєму чотиричастинному устрої повідомляє нам істину віри і явища Трійці, все це разом звертаючи до вершини, а саме до природи єдиного Бога. Таким чином, у цих предметах містяться вся істина та всі явища істини. Тому якщо хочеш здійснити найвище священиче служіння Богові, нехай настанова євангелії і віра в Трійцю завжди зберігаються в грудях твоїх. Апостольське вчення узгоджується з цим як у силі, так і в судженні, щоб ім'я Боже завжди було в тебе в голові і все зводилося до єдиного Бога. Нехай первосвященик зробить «нижню сукню лляну, для прикриття тілесної наготи» (Вих.28:42), і буде його тіло закрите, щоб бути святим «і тілом і духом» (1Кор.7:34) і чистим у справах та думках. Нехай будуть на ньому хребці по подолу верхньої ризи, щоб, як сказано в Писанні, «чутий був від нього звук, коли він входитиме до святилища» (Вих.28:35). І ці хребці на краю ризи завжди повинні дзвонити. Я думаю, що це для того, щоб не залишатися тобі в невіданні про останні часи і кінець світу, але щоб завжди звучати тобі, міркувати і говорити згідно з тим, хто сказав: «У всіх твоїх справах пам'ятай про кінець твій, і навіки не згрішиш» (Сир.7:39). І, таким чином, наша внутрішня людина прикрашена, як первосвященик Бога, щоб він міг увійти не тільки у святилище, а й у Свята святих; щоб він міг наблизитися до престола милості, де серед херувимів Бог відкриватиметься йому. Святилище може бути тим, що дає життя у святості у цьому світі. Але Свята святих, в яку входять лише одного разу, є, на мою думку, прохід на небеса, де мешкають херувими і знаходиться престол милості і де Бог може бути тим, хто чистий серцем, бо говорить Господь: «Царство Боже всередині вас є» (Лк.17:21). Але поки що досить про скинію, бо ми сказали про все, що можна було висвітлити, і зрадили нашим прихожанам достатньо, щоб кожен із нас ревно творив скинію для Бога в собі. Бо не безпідставно сказано, що отці жили «у скиніях» 18 (Євр. 11:9). Саме так я розумію те, що Авраам, Ісаак та Яків жили у скиніях. Збудували в собі скинію для Бога ті, хто прикрасився блискучим сяйвом чеснот. Бо на них сліпуче сяє царська порфіра, завдяки якій сини Хета сказали Аврааму: Ти князь Божий серед нас (Бут.23:6). Сяє на них і багряниця, бо Авраам утримав руку, занесену, щоб убити заради Бога свого сина. Світиться на них гіацинт, тому що вони завжди звертають погляд до небес і йдуть за Господом небесним. Блискають на них та інші прикраси. Я розумію свято кущів, встановлений Господом, так, що люди виходили в певний день року і жили в наметах, зроблених з пальмових гілок та листя верби та тополі та гілок густолистих дерев. Пальма – символ перемоги у війні, яку ведуть одне з одним плоть і дух, а тополя та верба – гілки непорочності, як у чесноті, так і в назві. Якщо збережеш усе це в чистоті, то зможеш володіти гілками кущистих, з густим листям дерев, які є життям, вічним і блаженним, коли Господь «покоить тебе на злачних пажитях і водить тебе до тихих вод» (Пс.22:2) через Христа Ісуса Господа нашого, «До . Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія X. Про вагітну жінку, яка викине, коли б'ються двоє чоловіків 1 . Якщо б'ються двоє чоловіків і вдарять вагітну жінку і вийде дитина, що її не оформилася, то чоловік цієї жінки стягне з винного збиток, який сам і визначить, і заплатить той з повагою. Якщо ж дитина була цілком оформлена, то віддасть «душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, випалення за випалення, рану за рану, забиття за забиття» (Вих. 21:22–25 ). Я думаю, що перш за все потрібно дослідити, до якої категорії закону належать такі вказівки. Бо не всі накази, як думають прості, недосвідчені люди, є законом, але одні, наприклад, називаються законом, інші – свідченнями, інші – розпорядженнями та постановами, інші – указами. Усі вони зібрані разом у вісімнадцятому псалмі: «Закон Господа досконалий, зміцнює душу; одкровення Господа вірне, умудряє простих. Накази Господа праведні, радують серце; заповідь Господа світла, просвітлює очі. Страх Господній чистий, перебуває навіки. Суди Господні істина, всі праведні» (Пс.18:8–10). Оскільки між встановленнями закону є такі відмінності, то уривок, що розглядається нами, відноситься до категорії постанов або указів. Бо вище в Писанні сказано: «Ось укази 19, які ти оголосиш їм» (Вих.21: 1). Поки, однак, ми не будемо докладно розглядати різницю між усіма цими категоріями, бо наше завдання – пояснити те, що нам щойно було прочитано. Очевидно, треба знати, що частина Писання, про яку ми говоримо, викладена в Євангелії від Матвія, де Господь говорить: «Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. А Я вам кажу: не противься злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього та іншу» (Мф.38: 39). Але, можливо, більш уважний читач Писання скаже, що слова, наведені в Євангелії, взяті не з книги Вихід, а з Повторення Закону, де сказано: «Якщо виступить проти кого свідок несправедливий, звинувачуючи його в злочині, то нехай постануть обидві ці люди, у яких позови, перед Господом; судді повинні добре дослідити, і якщо свідок той свідок хибний, хибно доніс на брата свого, то зробіть йому те, що він думав зробити братові своєму; і так вигуби зло з-поміж себе; і інші почують і побояться, і не стануть надалі робити таке зло серед тебе; нехай не змилосердиться його око твоє: душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу» (Втор. 19:16–21). Очевидно, в обох книгах сказано приблизно про те саме, і неясно, звідки взяті слова, передані в Євангелії: «Око за око, зуб за зуб» . 2 . Однак тепер нам слід звернути увагу на сказане в книзі Вихід про те, що двоє чоловіків б'ються і вдарять вагітну жінку і вийде дитина, що або повністю оформилася, або не оформилася. Розглянемо насамперед дитину, що вийшла неоформленою. Чому штраф накладається тільки на одного з тих, хто б'ється, тоді як Писання звинувачує у бійці не одного, але обох? Що призначає чи накладає чоловік цієї жінки на винного, а не на винних, і що він платить з повагою? І що це за шана? Однак якщо чоловіки, що б'ються, ударять вагітну жінку і вийде дитина, що оформилася, то ми легко розуміємо, що життя забирається за життя, тобто досконале діяння карається смертю. Слід, однак, пояснити те, що слідує далі: «Око за око, зуб за зуб», бо неможливо, щоб дитина, яку викинула жінка, коли її вдарили, хоча ми й розуміємо, що вона вийшла, що оформилася, втратила в утробі очей від удару ногою одного з тих, хто б'ється, і судді позбавили б винного ока. Але припустимо, що таке все ж таки може статися, оскільки дитина вже оформилася. Але що ми скажемо про зуби? Адже в утробі у нього не було зубів, які могли б бути вибиті ударом того, хто б'ється. Якщо ж віднести ці слова до жінки, що викинула, то, знову ж таки, як може вона втратити око або пошкодити зуб під час викидня? Припустимо, це сказано про те, що жінку вдарили в око або по зубах і це призвело до викидня; припустимо, вона отримала рану чи забій, але що ми скажемо з приводу «випалення за обпалення»? Хіба жінка, що стоїть поряд з чоловіками, що б'ються, може отримати опік, так що можна було б пояснити «випалення за обпалення»? Мені здається, що ці окремі фрази не так легко пояснити, навіть у тому вигляді, в якому вони висловлені у Повторенні Закону, де записані вказівки, подібні до цих. Припустимо, «свідок неправедний» хибно звинуватив якусь людину в безбожності. Припустимо, обидва вони постали перед суддями; припустимо, судді ретельно розібралися в цій справі і з'ясували, що звинувачення цього свідка є хибними. Як може суддя, який не повинен ігнорувати хибні звинувачення, забирати життя винного за життя невинного? Як, кажу я, чи зможе він видалити «око за око»? Начебто й справді несправедливо обвинувачений повинен зашкодити обвинувачеві очей чи зуб чи руку чи ногу. Але ми сказали про це, бажаючи показати, що не так легко пояснити сказане у кожному уривку. Бо треба нам передусім обговорити прямий зміст сказаного і, оскільки «закон духовний», шукати у цих словах духовний сенс. 3 . Але тією мірою, як і алегоричне, яке зазвичай охоплює багато, належить до сьогодення, воно зосереджується на нас. І все-таки, ми спробуємо, як зможемо, пояснити, який сенс для нас у цьому уривку. Ми часто говорили, що в Писанні частини душі носять ті ж найменування і призначені для того ж, що і тілесні члени, як, наприклад, коли сказано: «Що ти дивишся на сучок в оці брата твого, а колоди у своєму оці не відчуваєш» (Мф.7:3), то, зрозуміло, це з оке душі. І те саме має місце, коли говориться: «Хто має вуха чути, хай чує!» (Мф.13:9) і «Які прекрасні на горах ноги благовісника» (Іс. 52:7) і наводяться багато інших подібних висловів. Ми вказали на це для того, щоб подібні назви тілесних членів не збивали нас з пантелику. Отже, припустимо, що двоє чоловіків, що б'ються, суть два спірні досліджувані вчення або питання закону, що один одному суперечать, що, за словами Апостола, є «словоспріння» (1Тим.6:4). Тому той же Апостол, знаючи, що між братами виникають подібні сварки, передбачає це і каже: «Не вступай у словоспріння, що нітрохи не служить на користь, а до розладу слухачів» (2Тим.2:14), і в іншому місці: «Від дурних і неосвічених змагань ухиляйся; рабу ж Господа не повинно сваритися» (2Тим.2:23–24). І тому, оскільки ті, хто вступає в словоспрі, сваряться «до розладу слухачів», вони вдаряють вагітну жінку, так що виходить дитина, або вже оформлена, або неоформлена. Сказано, що вагітна жінка є душою, яка зачала слово Боже. Про це зачаття ми читаємо в іншому місці Писання: «Так ми були перед Тобою, Господи. Були вагітні, страждали, і народжували» (Іс.26:17–18). Таким чином, ті, хто починає і тут же народжує суть не жінки, але чоловіки, причому чоловіки досконалі. Бо послухай, що каже пророк: «Чи виникала країна одного дня? Чи народжувався народ одного разу? (Іс.66: 8). Це і є покоління чоловіків досконалих, що народжуються того ж дня, коли воно було зачате. Але щоб тобі не здалося дивним, що ми говоримо, ніби чоловіки народжують, ми вже раніше показали, як слід розуміти назви членів, щоб ти міг відмовитися від плотяних значень і засвоїти зміст внутрішньої людини. Але якщо тобі потрібні ще підтвердження цьому в Писанні, послухай, що говорить Апостол: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не оформиться у вас Христос!» (Гал.4: 19). Це і є досконалі та сильні мужі, які народжують, ледь зачавши, тобто втілюють зачате слово віри у справи. Однак душа, яка зачала і зберігає це слово в утробі, але не народжує, названа жінкою, як і пророк каже: «Немовлята дійшли до отвору утроби матюків, а сили немає народити» (Іс.37:3). Отже, така душа, названа за її слабкість жінкою, спотикається і, отримавши удар від двох чоловіків, що б'ються, що кидають у суперечку каміння спотикання, - що звично в словопереннях - викидає і втрачає ледь зачате слово віри. Це і є сварка та словоспріння «до розладу слухачів». Тому якщо душа, змушена запнутись, викидає слово, яке ще не оформилося, про те, хто змусив її спіткнутися, сказано, що він зазнає збитків. Бажаєш знати, чому слово оформилося в інших? Слово Апостола, наведене вище, ясно вчить нас, коли каже: «Доки не оформиться у вас Христос!» . Але Христос є словом Бога. Цим апостол показує, що в той час, коли він писав, слово Боже ще не оформилося в них. Тому якщо воно вийде ще таким, що не оформилося, він зазнає збитків. Апостол також вчить про втрати тих, хто навчається, коли говорить: «А в кого справа згорить, той зазнає шкоди; втім сам спасеться, але так, як би з вогню» (1Кор.3:15). І Господь також говорить у Євангеліях: «Яка користь людині, якщо вона набуде всього світу, а душі своїй зашкодить?» (Мф.16: 26). Цим, мабуть, показано, що певні гріхи завдають шкоди, але не призводять до руйнування, бо сказано, що той, хто зазнає збитків, все ж таки врятується, хоча і «ніби з вогню». Думаю, що з цієї причини і апостол Іван у своєму посланні також каже, що одні гріхи до смерті, інші не до смерті (пор. 1Ін.5: 16). Я не думаю, однак, що кожен може легко відрізнити, який гріх до смерті, а який – не до смерті, але до шкоди, бо сказано: «Хто побачить свої похибки?» (Пс.18: 13). І все-таки з того, що сказано в євангельських притчах, ми частково дізнаємося, що називається утратою, коли побачимо в ньому певні речі, які вважаються прибутком, який, як сказано, отриманий торгівлею. Наприклад, коли йдеться, що на отримані п'ять хв придбано ще п'ять, або дві – на дві; або коли отримано драхму чи динарій чи талант і названо грошима, придбаними у торгових заняттях; але й коли говориться, що господар будинку розраховується зі своїми слугами і одного з них, що заборгував йому десять тисяч талантів, призводять до нього. Такий підрахунок збитків, так що, наприклад, той, хто отримав десять хв, не отримає як нагороду десять хв, але вісім чи шість чи навіть менше; і хто стане причиною замикання слабкої та жіночної душі, той, як сказано, зазнає збитків. 4 . І заплатить він, як сказано, «пеню, яку накладе на нього чоловік», і він «має заплатити її з повагою». Чоловік душі, що навчається, є її наставник; і тому цей чоловік, або Христос, Наставник усіх, або Пастир душ, який панує над Церквою Христовою, визначає, які збитки сперечаться зі словами «до розладу слухачів» потерпить за ту душу, яку він викинув, немов дитину, що ще не оформилася. Це також можна прийняти за спотикання оголошеного, що ще не оформився. Бо може так статися, що той, хто ранить душу, знову сам навчає, відновлює та зцілює у цій душі те, що вона втратила. І нехай він тепер зробить це «з повагою», скромно і терпляче, як і Апостол закликає «з лагідністю наставляти супротивників» (2Тим.2:25), а не сварячись, як раніше, коли він кидав камінь спотикання. «А якщо дитина вже оформилася, то віддай душу за душу» (Вих.21: 23). Під дитиною, що оформилася, можна розуміти слово Бога в серці тієї душі, яка слідує благодаті хрещення або ясно і очевидно зачала слово віри. І якщо така душа, вражена суперечками між учителями, відкине це слово і стане однією з тих, про яких Апостол сказав: «Бо дехто вже спокусився за сатаною» (1Тим.5:15), то вона повинна віддати «душу за душу». Або в день суду її візьме Суддя, Який «може і душу і тіло занапастити в геєнні» (Мф.10:28), бо в іншому місці пророк, звертаючись до Єрусалиму, каже: «Викуп за тебе віддав Єгипет, Ефіопію та Савею за тебе» (Іс.43:3). Або можливо також зрозуміти це таким чином, що той, хто знає про існування в собі такого каменю спотикання, міг би покласти свою «душу за душу» того, кого він змусив спотикатися, і міг би перед смертю подумати, як міг би він відновити, як виправити, як навернути цю душу до віри. Нехай він також віддасть "око за око", якщо пошкодив око душі, тобто якщо він порушив його розуміння; нехай у нього забереться його власне око, управитель Церкви вирве його, і нехай його буйний і шалений розум, що породив камінь спотикання, буде відтятий. І якщо він пошкодить зуб слухача, яким той звик, приймаючи їжу слова Божого, зминати та подрібнювати його для того, щоб передати тонкий зміст цих слів у шлунок душі; якщо він зашкодить і виб'є цей зуб, так що душа не зможе вже сприймати слово Боже тонко і духовно, то нехай зуб того, хто погано подрібнює і роздроблює їжу Писання, буде видалено. Можливо, саме з цієї причини в іншому місці сказано про Господа: «Ти руйнуєш зуби безбожних» (Пс.3:8); і ще, в іншому місці: «Хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскому буде» (Єр.31:30); і ще, в іншому місці: «Сокруш зуби їх в устах їхніх; розбий, Господи, щелепи левів! (Пс.57: 7). Отже, сказано, що душа уражається та ушкоджується членами тіла. Необхідно також віддати «руку за руку» та «ногу за ногу». Рука є силою душі, якою вона може утримувати або приборкувати будь-що, якби ми говорили про її справи і силу. Нога є засіб її наближення до добра чи зла. Тому якщо душа наштовхується на камінь спотикання, вона спадає не тільки у вірі, а й у справах, позначених руками та ногами; тілесні члени того, хто став причиною цього спотикання, віднімаються: руки, якими він погано працював, і ноги, якими він повільно ходив. Він також отримає «запалення» за те, що спалив і відправив душу в пекло. Цими окремими тілесними членами показано, що той, хто завдав рани і був позбавлений всіх тілесних членів, відтятий від тіла Церкви, а «інші», як сказано в Писанні, «почують і злякаються, і не надалі робитимуть таке зло» (Втор.19:20). Тому і Апостол, коли описує вчителі Церкви, серед іншого, наказує, щоб він був «не бійця» (1Тим.3:3), щоб не бити йому вагітних жінок, тобто душі початківців, і не довелося б йому віддавати «душу за душу, око за око, зуб за зуб». Такі душі оплакує і Господь у Євангеліях, коли каже: «Горе ж вагітним і тим, хто живить сосцами в ті дні» (Мф.24:19), в які можна буде «принадити... і вибраних» (Мф.24:24). Але мусиш знати тобі, що спокушатися – доля аж ніяк не досконалих, але жінок і дуже малих, як і Господь каже в Євангелії: «Хто спокусить одного з цих малих» (Мф.18:6). Отже, спокусити можна лише дуже малих та менших. «Але духовний судить про все» ( 1Кор.2:15 ), все відчуває, доброго тримається і утримується «від усякого роду зла» (1Фес.5:21–22). Ми розповіли про те, які думки прийшли до нас під час читання цього розділу. І будемо просити Господа, щоб Він Сам вважав нас гідними відкрити нам досконале через Ісуса Христа Господа нашого, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія XI. Про спрагу, яку відчували Ізраїлеві сини в Рефідимі, і про війну з амаликитянами і про допомогу Йофра. 1 . Оскільки «всі охочі жити благочестиво в Христі» ( 2Тим.3:12 ) гнані і терплять напади ворогів, ті, хто прямують шляхом цього життя, завжди повинні бути озброєні і завжди перебувати у своєму стані. Тому про народ Божий сказано: «І рушила вся громада Ізраїлевих синів з пустелі Син у шлях свій, за наказом Господнім» (Вих.17:1). Таким чином, існує одна громада Господа, але вона розділена на чотири табори. Бо, як сказано в книзі Чисел, перед скинією Господа має ставити чотири табори (пор. Чис.2). Так і ти, якщо завжди пильний і озброєний і знаєш, що служиш воїном у таборі Господа, повинен пам'ятати, що «ніякий воїн не пов'язує себе життєвими справами, щоб догодити воєначальникові» (2Тим.2:4). Бо якщо ти – «воїн Ісуса Христа» і служиш Господу, не пов'язуючи себе земними турботами, і неусипно пильнуєш у таборі Господа, і про тебе скажуть, що ти рушив «з пустелі Син у дорогу свою, за наказом Господнім», і прийшов до Рефідима. "Син" означає "спокуса", а "Рефідім" - "твердість судження". Твердість судження знайшов той, хто відійшов від спокуси, навіть якщо він і повертається. Бо в день суду такий буде твердий, і твердість його буде з ним, і спокуса не завдасть йому шкоди, як сказано в книзі Об'явлення: «Тому, хто перемагає, дам їсти від дерева життя, яке серед раю Божого» (Об'явл.2:7). Тому він по праву «дає твердість своїм словам на суді» (Пс.111:15) і набуде твердості судження. 2 . Але про що йдеться далі? Сказано: «І жадав там народ води, і нарікав народ на Мойсея» (Вих.17:3). Може здатися, що зайве говорити «народ жадав води», досить було б сказати «народ жадав». Навіщо треба було додавати «народ жадав води»? Однак це додавання аж ніяк не зайве, бо спрага буває різною, і у кожного вона своя. «Блаженні», як сказав Господь, «прагні, що прагнуть» (Мф.5:6). А інші кажуть: Боже! Тебе прагне душа моя» (Пс.62:2). Грішники ж відчувають «не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх» (Ам.8: 11). Тому тут і додано, що «народ», якому мало прагнути Бога, прагнути правди, «праг води». Але оскільки Бог воістину є «вчитель немовлят» і «наставник невігласів» (Рим.2:20), Він виправляє їхні помилки і усуває їх помилки, то і наказує Мойсею взяти жезл і вдарити їм «в скелю, і піде з неї вода, і питиме народ» (5). Бо Він хоче, щоб вони пили зі скелі; Він хоче, щоб вони проникли у глибші таємниці. Бо вони ремствували на Мойсея, і тому Господь велить йому показати їм скелю, з якої вони можуть пити. І якщо хтось, коли читає Мойсея, нарікає на нього і не подобається йому закон, написаний згідно з буквою, бо він здається йому багато в чому непослідовним, Мойсей показує йому скелю, яка є Христос, і веде його до неї, щоб він міг з неї пити і вгамовувати свою спрагу. Але не потече вода з цієї скелі, якщо не вдарити по ній, а якщо вдарити, ллються з неї потоки. Бо після того, як Христа вдарили і розіп'яли, з Нього вилилися потоки Нового Завіту. Ось чому сказано про Нього: «Вражу пастиря, і розсіються вівці» (Зах.13:7). Тому Він має бути вражений, бо якщо Його не вдарити і якщо кров і вода не стікають з ребер Його (пор. Ін.19: 34), всі ми будемо відчувати «спрагу слухання слів Господніх» (Ам.8: 11). Це також розумів і Апостол, коли сказав: «І всі їли ту саму духовну їжу; і всі пили одне й те духовне пиття: бо пили з духовного наступного каменю; камінь же був Христос» (1Кор.10:3–4). Але зверни увагу, що тут Бог говорить Мойсеєві: «Пройди перед народом, і візьми з собою деяких із старійшин» (Вих. 18:5). Мойсей веде народ до вод скелі не один – з ним ідуть старійшини ізраїльського народу. Бо проголошував про Христа не лише закон, а й пророки і патріархи і старійшини. 3 . Потім описується війна з амалікітянами. Розказано, як ізраїльський народ воював та здобув перемогу. До того, як вони їли хліб із небес і пили воду зі скелі, не говориться, що вони воювали, але сказано їм: «Господь боротиметься за вас, а ви будьте спокійні» (Вих.14:14). Тому буває час, коли Господь бореться за нас. Він «не дозволить вам бути спокушеними понад силу» (1Кор.10:13) і не допустить, щоб слабкі люди увійшли «в дім сильного» (Мф.12:29). Бо і Йов вів свою відому боротьбу зі спокусою як людина вже досконала. Так і ти, коли станеш їсти манну – небесний хліб слова Божого – і пити воду зі скелі, коли наблизишся до глибинного сенсу духовного вчення, чекай боротьби і приготуйся до війни. А оскільки війна неминуча, побачимо, що наказує Мойсей. «Мойсей сказав Ісусові: Вибери нам сильних мужів, і йди, бійся з Амаликитянами» (Вих.17:9). До цього місця благословенне ім'я Ісуса не згадується. Тут уперше є слава цього імені; Тут Мойсей вперше звертається до Ісуса і каже йому: «Вибери нам сильних мужів» . Мойсей кличе Ісуса; Закон закликає Христа, щоб Він вибрав Собі з народу «сильних чоловіків» . Мойсей не міг їх вибрати. Тільки Ісус, що сказав: «Не ви Мене обрали, а Я вибрав вас» (Ів.15:16), міг вибрати «чоловіків сильних» . Бо Сам Він вождь вибраних; Він Сам – Князь сильних; Він Сам бореться з Амаликом, бо Сам Він входить «в дім сильного» і, зв'язавши його, розкрадає «речі його» (Мт.12:29). 4 . Тим часом давайте подивимося, про що розповідається в цій історії. Мойсей зійшов «на вершину пагорба» (Вих.17:10). Він ще не піднявся на вершину гори, але "на вершину пагорба". Бо судилося йому піднятися на вершину гори тоді, коли зійде на гору Ісус з Мойсеєм та Ілією і там перетвориться на славу. Тепер, так би мовити, не прославлений Преображенням, він піднімається не на вершину гори, а «на вершину пагорба». Сказано: «І коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль» (Вих.17:11). Мойсей справді піднімав руки; він не простягав їх. Однак Ісус, коли був піднесений на хрест і був готовий охопити весь світ, каже: «Кожен день простягав Я Мої руки до народу непокірного, що ходив шляхом недобрим, за своїми помислами» (Іс.65:2). Отже, Мойсей піднімав руки, і коли він їх піднімав, амаликитяни зазнавали поразки. Підняти руки означає піднести наші справи і труди до Бога і не мати справ, які кинуті і лежать на землі, але мати лише ті, які приємні Богу і піднесені на небо. Тому той, хто збирає собі «скарб на небі» (Мф.6: 20), піднімає руки, бо «де скарб» його, там і його очі та його руки. Піднімає руки й той, хто каже: «Вплив рук моїх як жертва вечірня» (Пс.140:2). І якщо наші справи піднесені, а не лежать на землі, амаликитяни зазнають поразки. І Апостол наказує: «Вдягайте чисті руки без гніву та сумніву» (1Тим.2:8). Сказано також деяким: «Зміцніть руки, що опустилися, і ослаблені коліна і ходіть прямо ногами вашими» (Євр.12:12–13). Таким чином, якщо народ дотримується закону, Мойсей піднімає руки, і противник перемагається; якщо ж не виконують його, долають амаликитяни. «Наша боротьба» - теж «проти начальств, проти влади, проти мироправителів темряви цього віку» (Еф.6:12), і якщо хочеш перемогти, якщо хочеш перемогти, підніми руки і піднеси справи свої, і нехай проживання твоє буде не на землі, але, як сказав Апостол: «Наше житель:2». І так зможеш ти здолати тих, хто, подібно до амаликитян, ворожий тобі, так що і про тебе скажуть: «Бреш у Господа проти Амалика з роду в рід» (Вих.17:16). І ти здіймай руки до Бога; дотримуйся заклику Апостола: «Безперестанно моліться» (Фес.5:17). І тоді здійсниться сказане: «Цей народ поїдає тепер усе навколо нас, як віл поїдає польову траву» (Чис.22:4). Це вказує на те, як передали нам колишні раніше, що народ Божий боровся не так силою зброї, скільки словом, інакше кажучи, вони долали своїх ворогів, підносячи молитви Богові. Так і ти, якщо хочеш перемогти своїх ворогів, піднеси діла твої і взивай до Бога, як Апостол каже: «Будьте постійними в молитві, пильнуючи в ній з подякою» (Кол.4:2). Бо це боротьба християн, в якій вони перемагають своїх ворогів. Думаю, однак, що цим символом Мойсей передає образ двох народів і показує, що один із них – народ, який піднімає руки Мойсея і підтримує їх, тобто підносить на висоту те, що написав Мойсей, і налаштовує своє розуміння на піднесений лад і таким чином перемагає. Інший народ – той, який не піднімає рук Мойсея, не підносить їх від землі, не знаходить у ньому нічого піднесеного та проникливого, і тому вороги цей народ долають та скидають. 5 . Після цього Мойсей зійшов на гору Божу, і там зустрів його Йофор, тесть його. Але Мойсей «вийшов» із табору «назустріч тестю своєму» і не повів його на гору Божу, а «увійшли вони до намету» (Вих.18:7), бо священик Мадіамський не міг зійти на гору Божу. І ні він, ні дружина Мойсея не могли зійти до Єгипту, але тепер він виходить до Мойсея з його синами. Бо ввійти до Єгипту і змагатися з єгиптянами може лише підготовлений атлет, такий, якого описує Апостол: «Усі подвижники утримуються від усього: ті для отримання вінця тлінного, а ми нетлінного. І тому я біжу не так, як на невірне, б'юся не так, щоб тільки бити повітря» (1Кор.9:25–26). Тому Мойсей, будучи славним та могутнім атлетом, зійшов до Єгипту; зійшов, щоб боротися і вправлятися в чеснотах. Зійшов до Єгипту та Авраама, бо і він був великим і могутнім атлетом. Що ж казати про Якова, який був атлетом уже по одному своєму імені? Бо «борець» означає «що ставить підніжку». І тому коли Яків зійшов до Єгипту, і з ним сімдесят п'ять душ (пор. Бут.46:27), то стало його так багато, як багато зірок на небі (Євр.11:12). Однак не всі, хто сходив до Єгипту, боролися, здобували перемогу в змаганнях і ставали незліченними і множилися, як зірки на небі. Інші, зійшовши до Єгипту, приходили прямо протилежному. Мені відомо, що Єровоам утік від Соломона до Єгипту і не тільки не помножився, але розділив і розбестив народ Божий, бо коли він пішов до Єгипту, то цар Сусаким «дав йому за дружину Ану – старшу сестру дружини своєї Тахпенеси» (3Цар.24-е). А тим часом Йофор виходить до Мойсея зі своєю дочкою – дружиною Мойсея – та його синами. «І прийшов», сказано, «Аарон і всі старійшини Ізраїлеві є хліб із Мойсеєвим тестем перед Богом» (Вих.18:12). Не всі вони їли хліб «перед Богом», але лише старійшини, старі роками, досконалі і гідні їли хліб «перед Богом», ті, хто виконував сказане Апостолом: «Чи їсте, чи п'єте, чи що робите, все робіть на славу Божу» (1Кор.10:31). Тому все, що роблять святі, вони роблять перед Богом. Грішники тікають від Бога. Бо сказано, що Адам після того, як згрішив, зник «від лиця Господа Бога» (Бут.3: 8). І коли Бог запитав його, він відповів: «Голос Твій я почув у раю, і злякався, тому що я голий» (Бут.3:10). І Каїн, коли був проклятий Богом за братовбивство, «пішов», як сказано, «від Господнього лиця і оселився в землі Нод» (Бут.4:16). Тому всі, хто не гідний бути в присутності Бога, йдуть від Його обличчя. Однак святі і їдять, і п'ють перед Богом, і всі роблять перед Богом. І в обговорюваному нами уривку я бачу ще більше і скажу, що ті, хто сприйняв більш повне знання про Бога і глибше проник у Божественні вчення, навіть якщо роблять зло, то роблять його перед Богом і в Його присутності, як би кажучи: «Тобі єдиному згрішив я і лукаве. ). Що ж отримує той, хто чинить зло перед Богом? Те, що він одразу кається і каже: «Згрішив я». Той, хто прагне сховатися від Бога, не знає, як звернутися і очистити свій гріх покаянням. У цьому полягає різниця між тим, щоб зробити зло перед Богом і уникнути присутності Бога після гріха. 6 . Але, як мені бачиться, Йофор прийшов до Мойсея не безцільно і аж ніяк не даремно їв хліб із старійшинами ізраїльського народу «перед Богом» . Бо він дає Мойсеєві похвальну та корисну пораду, щоб той вибрав і призначив начальників народу, «людей здібних, що бояться Бога, людей правдивих, що ненавидять гординю 21» (Вих.18:21). Бо вожді народу повинні не тільки бути людьми не гордими, а й ненавидіти гордість, інакше кажучи, щоб вони не тільки самі були непорочними, а й ненавиділи пороки в інших. Я говорю, щоб вони ненавиділи не людей, а пороки. «І постав їх над ним тисячниками, стоначальниками, п'ятдесятиначальниками та десятиначальниками; нехай вони судять народ у будь-який час і про всяку важливу справу доносять тобі» (Вих.18:12–22). Нехай вожді і старійшини народу чують, що вони повинні судити народ щогодини і повинні завжди без затримок вершити суд, залагоджувати суперечки, примиряти ворогуючих, закликати до взаємного прощення тих, хто живе в розбраті. Нехай кожен зрозуміє свої обов'язки зі Святого Письма. Сказано, що Мойсей сам повинен був займатися Божими справами і пояснювати людям слово Бога. Але інші вожді, звані начальниками – стоначальники чи п'ятдесятиначальники, мали розбирати незначні судові справи, які стосуються врегулювання дрібних суперечок. Думаю, однак, що такий устрій дано Церкві не тільки в цьому столітті, але зберігається і в майбутньому. Бо послухай, що говорить Господь у Євангелії: «Коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф.19:28). Бачиш, що Господь, Якому Батько «ввесь суд віддав» (Ін.5:22), призначає Собі та інших начальників, які судять народ у дрібних справах, «але про всяку важливу справу доносять» Йому. Тому Господь і сказав, що один «підлягає суду», інший «підлягає синедріону», а інший «підлягає геєнні вогненній» (Мф.5: 22). Сказано також, що ми відповімо за кожне пусте слово, але Він не сказав, що ми дамо відповідь Богові, як про лжесвідчення: «Виконуй перед Господом клятви твої» (Мф.5: 33). Однак і «південна цариця повстане на суд з родом цим і засудить його» (Мф.12: 42). Це – інший вид засудження. «Хто має вуха чути, нехай чує» (Мф.13: 43). Для цього є символ, або «тінь» небесного і образ «майбутнього» (пор. Кол.2:17). Але як ми читаємо написане, що «не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням» (Еккл.1:8), так і не зможемо насититися, дивлячись і розмірковуючи; як багато сказаних слів навчають, як різні настанови їх. Бо коли я бачу, що Мойсей, сповнений Бога пророк, з яким Бог говорив «віч-на-віч», слідує пораді Мадіамського священика Йофора, мій розум завмирає в німому захопленні. Бо сказано в Писанні: «І послухав Мойсей слів тестя свого і зробив усе, що він говорив» (Вих.18:24). Він не сказав: "Зі мною говорить Бог, і що мені належить робити - вказано мені словом з небес" і "Як я можу наслідувати пораду людини, і до того ж язичника, чужого народу Божого?" Він слухає та робить усе, що йому кажуть. Так і ми, почувши іноді щось мудре, сказане язичниками, не повинні відразу відкидати їхні слова тільки на тій підставі, що ми відкидаємо тих, хто їх промовив. Не слід нам, що тримаються даного нам закону Божого, роздмухуватися від гордості і зневажати розсудливі слова, але слід нам слідувати сказаному Апостолом: «Всі випробовуйте, доброго тримайтеся» (1Фес.5:21). Хто сьогодні з вождів народу Ізраїлю – не той, хто отримав одкровення від Бога, але хоча б добре знає закон – зійде до того, щоб прийняти пораду хоча б від священика нижче, не кажучи вже про мирянина чи язичника? А Мойсей, «найкоротший з усіх людей на землі» (Чис.12:3), послухався поради меншого себе, щоб показати вождям зразок смирення і явити образ майбутньої таємниці. Бо знав він, що колись у майбутньому язичники дадуть корисну пораду щодо Мойсея, що вони принесуть духовне розуміння закону Божого. Він знав, що закон почує їх і зробить усе, що вони скажуть. Бо «закон», як стверджують юдеї, «безсилий», оскільки «ослаблений плоттю» (Рим.8:3), тобто буквою, і нічого не може вчинити за буквою, «бо закон нічого не довів до досконалості» (Євр.7:19). Відповідно до цього повчання, яке ми дали повідомили закону, все може мати духовний сенс. Тепер ми можемо замість плотських жертв приносити духовні. Закон про прокажених, якого неможливо виконувати буквально, можна дотримуватись духовно. І тому, як ми розуміємо і як сприймаємо і як радимо, закон робить все; а, що розуміється буквально, він робить не все, але дуже небагато. 7 . Після того, як Йофор відбув, а Мойсей рушив «з Рафідима до Синайської пустелі» (Вих.19:2), Господь зійшов до Мойсея «в густій ​​хмарі» (Вих.19:9), щоб ізраїльтяни, побачивши це, повірили йому і почули його слова. «І сказав Господь до Мойсея: Іди до народу, і освяти його сьогодні та завтра; нехай вимиють одежу свою, щоб бути готовою до третього дня» (Вих.19:10–11). Якщо хтось прийде послухати слово Бога, нехай почує Божий наказ: після освячення йому належить прийти і почути це слово і обмити одежу свою. Бо якщо прийдеш у брудному одязі, то теж почуєш: «Друже! як ти увійшов сюди не в шлюбному одязі? (Мф.22: 12). Таким чином, ніхто не може почути слово Бога, якщо раніше не освятиться, тобто якщо не стане святим «і тілом, і духом» (1Кор.7:34), і якщо не омиє свій одяг. Бо незабаром йти йому на весілля їсти плоть Агнця і пити чашу спасіння. Та не прийде на цей бенкет ніхто в брудному одязі. Премудрість також наказує це в іншому місці: «Нехай завжди будуть одяг твої світлі» (Еккл.9:8). Бо твого одягу було одного разу обмито, коли ти прийняв благодать хрещення, очистився тілом, омився від усієї нечистоти плоті та духу. «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим» (Дії 10:15, 11:9). Послухай тепер своєрідне освячення: «Будьте готові до третього дня; не торкайтеся до жінок» (Вих.19:15). І Апостол говорить про те саме: «Добре людині не торкатися жінки» (1Кор.7: 1). Проте шлюб – надійний засіб для тих, хто потребує його за своєю слабкістю. І все ж послухаємо пораду Апостола: «Я вам розповідаю, браття: час уже короткий, так що ті, що мають дружин, повинні бути, як ті, що не мають… і купують, як ті, що не набувають; і ті, що користуються цим світом, як ті, що не користуються» (1Кор.7:29–31). Тимчасове царство проходить, щоб прийшло неминуча і вічне, як наказано нам вимовляти в молитві: «Хай прийде Царство Твоє» (Мф.6:10) у Христі Ісусі Господі нашому, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія XII. Про сяюче обличчя Мойсея і про покривало, яке він поклав на обличчя своє 1 . Прочитаний нам уривок із книги Вихід або спонукає нас шукати розуміння, або відвертає від цього пошуку. Він спонукає розуми допитливі й незалежні, і відштовхує уми безтурботні та поглинені турботами, бо сказано: «І побачив Мойсея Аарон і всі Ізраїлеві сини, і ось, обличчя його сяє, і боялися підійти до нього» (Вих.34:30). І трохи нижче: Поклав на обличчі своє покривало. Коли ж Мойсей входив перед Господнім лицем, щоб говорити з Ним, тоді знімав покривало» (Вих.34:33–34). Але Апостол, розмірковуючи над цими питаннями з властивим йому піднесеним розумінням, про яке він сказав: «Ми маємо розум Христів» ( 1Кор.2:16 ), говорить: «Якщо ж служіння смертоносним буквам, накреслене на камені, було так славно, що сини Ізраїлеві обличчя його не могли дивитися. минущої, то чи не набагато більше має бути славне служіння духу?» (2Кор.3:7–8). І знову трохи нижче він каже: «Не так, як Мойсей, який думав покривало на обличчі своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець минущого. Але їхні розуми засліплені: бо те саме покривало дотепер залишається незнятим… коли вони читають Мойсея, покривало лежить на їхньому серці» (2Кор.3:13–15). Хто б не здивувався величі цих таємниць? Хто б не злякався побачивши байдужого серця? Обличчя Мойсея засяяло, проте Ізраїлеві сини не могли дивитися на його обличчя; народ синагоги було дивитись. Але якщо хтось своєю поведінкою та способом життя здатний був піднятися над натовпом, то міг дивитися на сяйво його обличчя. Бо, за словами Апостола, «те саме покривало дотепер залишається незнятим під час читання Старого Завіту» ( 2Кор.3:14 ); і донині Мойсей говорить із сяючим обличчям, але ми не можемо дивитися на сяйво слави на його обличчі, тому що ми – прості люди і ні старанністю, ні заслугами не відрізняємося від натовпу. Але оскільки святий Апостол сказав: «Те ж саме покривало дотепер залишається незнятим при читанні Старого Завіту» (2Кор.3:14), думка, висловлена Апостолом, позбавила б нас всякої надії на розуміння, якби він не додав: «Але коли звертаються до Господа2, тоді. ). Він каже, що для того, щоб зняти покривало, треба звернутися до Господа. З цього слід зробити висновок, що поки ми читаємо Божественні Писання, не розуміючи їх, поки написане залишається прихованим від нас, ми ще не звернулися до Господа, і покривало, безперечно, ще не знято. 2 . Давайте подивимося, що означає “звернутися до Господа” . А щоб нам ясніше уявляти, що означає звернутися, ми маємо з'ясувати, що означає відвернутися. Кожен, хто під час читання слів закону зайнятий плітками, відвернувся. Кожен, захоплений мирськими піклуваннями, грошима, наживою, коли читають Мойсея, відвернувся. Кожен, хто пов'язаний турботами про майно і відволікається жагою до багатства, хто женеться за славою цього століття та мирськими почестями, відвернувся. Відвернувся і той, хто, як здається, чужий тому, про що ми зараз говорили, хто стоїть і слухає слова закону із зосередженим виразом обличчя та уважним поглядом, але блукає серцем та думками. Що тоді означає звернутися? Якщо повернемося до всього цього спиною і звернемо всю нашу увагу, старанність, розуміння і ревнощі звернемо на слово Боже; якщо будемо міркувати про закон Його «день і ніч» (Пс.1:2), якщо, залишивши всяку опіку, присвятимо себе Богові, якщо будемо вправлятися в Його свідченнях, то ми звернемося до Господа. Адже якщо ти захочеш, щоб твій син здобув добру освіту, знав граматику та риторику, хіба не звільниш ти його від усіх турбот та піклування? Хіба не даси йому можливість цілком зосередитись на навчанні, відклавши всі інші справи? Хіба не подбаєш про те, щоб він мав усе необхідне – наставники, книги? Хіба не візьмеш на себе всі витрати, доки він не закінчить навчання? Хто з нас так вивчає Божий Закон? Хто з нас із такою ревнощами звернувся до нього? Хто шукає Божественного навчання так само старанно, як світської освіти? І чому ми скаржимося, якщо в чомусь не обізнані через те, що не вчимося? Деякі з вас йдуть одразу після того, як прослухають обране читання. Вам не потрібно ні дослідити прочитане, ні зіставляти його, ви забули наказ Божого закону: «Запитай батька твого, і він сповістить тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі» (Втор.32: 7). Деяким із вас не вистачає навіть терпіння дослухати до кінця те, що читають у церкві. Дехто навіть не знає, чи читалося щось взагалі, тому що зайняті бесідами про мирські справи в далеких кутах Божого дому. Я наважуюсь говорити про це, бо коли читають Мойсея, вже не «покривало лежить на їхньому серці», але відгороджене воно стіною. Бо якщо навіть той, хто присутній у храмі, хто уважно слухає, розмірковує над почутим, обговорює і досліджує його, хто дізнається про те, чого він не може слідувати, навряд чи може досягти свободи розуміння, що ж тоді говорити про те, хто закриває вуха, щоб не чути, і звертається до нього, і звертається до нього. покривало, коли навіть покривало літери, тобто звук голосу, в якому полягає сенс, не досягає його слуху? Тому ясно, яким чином обличчя Мойсея просяяло – слова, які він вимовляє, сповнені слави, але вони приховані, і вся його слава знаходиться всередині. 3 . Подивись також, яке значення має сказане в законі про те, що обличчя Мойсея засяяло, хоча на ньому лежить покривало, і його рука, яку він, як сказано, поклав «собі в пазуху», «побіліла від прокази, як сніг» (Вих.4:6). Мені здається, що це повністю відбито все улаштування закону, бо слово закону відображено у його особі, а справи – у руці. Але оскільки «справами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть» (Рим.3:20) і ніякий закон не доведе «до досконалості» (Євр.7:19), рука Мойсея «побіліла від прокази» і схована «в пазусі», тому що справи її не будуть досконалі. Обличчя його сяє, проте воно заховано під покривалом, бо у його слові – слава знання, але вона прихована. Тому й пророк каже: «Якщо ж ви не послухаєте цього, то душа моя в потаємних місцях оплакуватиме вашу гордість» (Єр.13:17), і Давид каже: «Ти полюбив істину в серці і всередину мене явив мені мудрість» (Пс.50:8). Таким чином, у законі сяє лише обличчя Мойсея; немає слави в руках його, швидше вони навіть засуджуються; немає слави та в ногах його. Йому наказано зняти взуття, бо не було слави в його ногах. Усе це, безсумнівно, пов'язані з якоюсь таємницею, бо ноги – найнижча частина людини. Тому показано, що в останні часи Мойсей зніме взуття, щоб інший міг взяти невістку його, і назвуть їй ім'я «будинок разутого» (Втор.25: 10) 22, і буде так «дотепер» (2Кор.3: 15). Отже, світло слави походить тільки від імені Мойсея. Однак у Євангелії весь Мойсей знову прославлений. Бо послухай, що сказано в Євангелії: «Взяв Ісус Петра, Якова та Іоанна, брата його, і звів їх на високу гору одних, і перетворився перед ними… І ось, явились їм [у славі] 23 Мойсей та Ілля, які з Ним розмовляють» (Мт. 17). Тут сказано не що його обличчя засяяло, але що пророки з'явилися у славі і розмовляли з Ісусом. У цьому виповнилася обіцянка, дана йому на горі Сінай, коли було сказано йому: «Ти побачиш Мене ззаду» (Вих.33:23). І побачив Мойсей Його ззаду, бо побачив, що сталося в наступні й останні дні, і зрадів. Бо як Авраам жадав побачити день Господній, і побачив і зрадів (Ін.8:56), так і Мойсей пристрасно бажав побачити день Господній, і побачив і зрадів . Він мимоволі зрадів, бо вже не спускається більше з гори, і тільки його обличчя сяє, але піднімається в гору, цілком прославлений. Мойсей, безсумнівно, зрадів про Того, про Ком він сказав: «Пророка з-поміж тебе, з братів твоїх, як мене, зведе тобі Господь Бог твій, – Його слухайте» (Втор.18:15). Тепер він побачив, що Оній знайшовся і збулися його слова. А щоб він ні в чому не сумнівався, він чує, як голос Батька каже: «Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф.17: 5). Мойсей раніше сказав: «Його слухайте»; Тепер Отець каже: «Це Син Мій… Його слухайте» і показує, що Той, про кого Він говорить, знайшовся. Мені здається, що Мойсей радіє і з іншої причини: він і сам тепер у певному сенсі знімає покривало, звернувшись до Господа, коли те, що він пророкував, з усією очевидністю виповнилося або настав час, коли те, що він приховав, Святий Дух відкриває. 4 . Тим не менше, ми повинні досліджувати тлумачення святого Апостола і розглянути, що він мав на увазі, коли сказав: «Але коли звертаються до Господа, тоді це покривало знімається»; і тим, що він додав «Господь є духом», він, мабуть, пояснює, що є Господь. Хто ж не знає, що «Господь є духом»? Хіба в цьому уривку йшлося про природу і сутність Господа, щоб сказати йому: «Господь є духом»? Так остережемося, щоб не тільки коли читають Мойсея, а й коли читають Павла, покрив не лежав на серці. І очевидно, що якщо ми слухаємо неуважно, якщо не докладаємо зусиль, щоб поєднати пізнання з розумінням, то Писання не лише закону та пророків, а й апостолів та Євангелій будуть приховані від нас під щільним покривалом. Боюся, однак, як би наші нехтування і бездушність серця не призвели до того, що Божественні книги будуть для нас не тільки покриті, а й запечатані, тож якщо «передають книгу тому, хто читати не вміє, і кажуть: «прочитай її»; і той відповідає: «я не вмію читати"» і «подають уміє читати книгу і кажуть: «прочитай її»; і той відповідає: «не можу, тому що вона запечатана»» (Іс.29:12, 11). З цього видно, що ми повинні не тільки з старанністю вивчати Писання, але й молитися Богу і вдень і вночі благати Його, щоб Агнець «від Юдиного коліна» приніс і Сам розгорнув книгу і зняв з неї печатки (пор. Об'явл. 5:5). Бо саме Він відкриває Писання, запалює серця учнів, так що вони кажуть: «Чи не горіло в нас наше серце, коли Він говорив нам на дорозі і коли пояснював нам Писання?». (Лк. 24:32). Можливо, Він і зараз може відкрити нам те, що надихнуло Його Апостола сказати: «Господь є дух; а де Дух Господній, там свобода» (1Кор.3: 17). І, принаймні, наскільки дозволяє мені судити моє обмежене розуміння, я думаю, що Слово Боже різне для різних слухачів. Як ми вже не раз говорили, Його називають то «шлях», то «істина», то «життя» (Ін.14:16), то «воскресіння» (Ін.11:25), то «тіло» (Ін.1:14), то «дух» (Ін.11:25). Бо хоча Він воістину сприйняв від Діви речовину плоті, в якій Він страждав на Хресті і почав воскресіння, тим не менш, є місце, де Апостол каже: «Якщо ж і знали Христа по тілу, то нині вже не знаємо» ( 2Кор.5:16 ), тому що й тепер Його слово кличе слухати до більш тону і кличе слухачів до більш тону нічого плотського, і каже, що той, хто бажає зняти покривало зі свого серця, має звернутися до Господа; не до Господа, ніби як до плоті – а Він, без сумніву, і це, бо сказано: «Слово стало тілом» (Ів.1:14), – але, так би мовити, до Господа як до духа. Бо якщо він звернеться до Господа як до духа, то перейде від плотського до духовного, від рабства до свободи, бо «де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3:17). А щоб сказане Апостолом стало ще ясніше, розглянемо деякі інші думки. Так, він говорить, звертаючись до тих, кого вважав нездатними вмістити: «Я розсудив бути у вас нічого незнаючим, крім Ісуса Христа, і притому розп'ятого» (1Кор.2:2). Він не сказав їм: «Господь є дух» (2Кор.3:17), не сказав він і що Христос – премудрість Божа (пор. 1Кор.1:21, 24). Бо нездатні вони були пізнати Христа як премудрість, але тільки як «розп'ятого». Але тим, кому він сказав: «Мудрість же ми проповідуємо між досконалими, але мудрість не віку цього і не влади цього віку минущих, але проповідуємо премудрість Божу, таємну, потаємну» ( 1Кор.2:6–7 ), необхідно було сприймати Слово Бога не стільки як плоть, скільки як «прему». Тому тут і сказано тим, хто покликаний перейти від плотського до духовного розуміння: Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3: 17). А щоб показати, що сам він уже знайшов свободу знання і позбувся рабства покривала, до цих слів він додає: «Ми ж усе відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, перетворюємося в той самий образ від слави на славу» (2Кор.3:18). І якщо ми помолимося Господу, щоб Він зняв покривало з серця нашого, то знайдемо духовне розуміння, якщо тільки звернемося до Господа і шукатимемо свободу знання. Але як ми можемо здобути свободу, ми, які служимо світові, служимо грошам, служимо похоті плоті? Я викриваю себе; я звинувачую себе, я засуджую себе за свої гріхи, щоб ті, хто чують, побачили, що вони дізнаються про себе. Я, між тим, скажу, що поки я зайнятий чимось із переліченого, то я ще не звернувся до Господа, не прагну до свободи, якщо я пов'язаний з подібними справами та турботами. Я – раб того діла чи піклування, якого прив'язаний. Відомо мені, що написано: «Хто ким переможений, той тому й раб» (2Пет.2:19). І навіть якщо любов до грошей не здолала мене, навіть якщо піклування про майно і багатство не пов'язало мене, я все ж хочу похвали від людей і шукаю слави, якщо знаходжуся в залежності від думки людей, від того, що та чи інша людина думає про мене, як він ставиться до мене, щоб мені не перестає подобатися йому, якщо я. І доки я шукаю всього цього, я всьому цьому раб. Але я хоч хочу спробувати, чи зможу я звільнитися від усього цього, чи зможу я позбутися кайданів огидного рабства і здобути свободу, послухавши заклик Апостола, який сказав: «До свободи покликані ви, браття» (Гал.5:13). «Не робіть рабами людей» (1Кор.7:23). Але хто дасть мені свободу? Хто позбавить мене цього непотрібного рабства, якщо не Той, Хто сказав: «Якщо Син звільнить вас, то істинно вільні будете» (Ів.8:36)? Але мені відомо також, що раб отримує свободу, тільки якщо він віддано служить своєму пану і любить його. І тому будемо вірно служити і полюбимо Господа Бога нашого всім серцем і всією душею, і всім розумінням, і всією фортецею (пор. Мк.12:30), щоб дарував нам свободу Ісус Христос, Син Божий, Господь наш, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Гомілія XIII. Про те, що жертвували для скинії 1 . Раніше ми в міру наших можливостей вже говорили про скинію, але в книзі Вихід часто повторюється її опис. Про неї йдеться і коли Бог розповідає Мойсеєві, як спорудити скинію, і коли Мойсей наказує народу надати матеріали для її виготовлення, про що сказано у щойно прочитаному уривку. Але окремі предмети, створені Веселеїлом та іншими мудрецями, перераховані також і далі, і знову, коли їх принесли Мойсею, і ще раз, коли Господь наказав їх освятити. Крім того, ці предмети згадуються і в інших книгах чи віршах і часто повторюються, щоб нагадати, що з ними пов'язано. Тепер же нам прочитаний уривок, в якому говориться: «І сказав Мойсей усьому суспільству Ізраїлевих синів: Ось що наказав Господь: Зробіть від себе приношення Господеві: кожен, хто сприймає серцем, принесе початки Господу, золото, срібло, мідь, гіацинт, порфіру і багряницю і двір, і шкіри баранячі червоні, і шкіри сині… камінь онікс та каміння вставні для ефоду та наперсника. І кожен із вас мудрий серцем нехай прийде та зробить усе, що наказав Господь» (Вих.35:4–10). Коли я розмірковую над цим, то, зазирнувши в себе, знаходжу, що відчуваю розчарування і досаду від того, що не можу знайти всьому цьому пояснення, бо боюся, що навіть якби Господь вирішив відкрити це комусь - а я не дерзаю говорити від себе - боюся, говорю, і терзаю. У такому разі у того, хто спробував би пояснити цей уривок, запитали б, де чи як або перед ким кидати перли Господа (пор. Мт.7:6). Але так як ви щиро очікуєте, що щось все ж таки буде сказано з приводу прочитаного, і Господь мій наказує мені, кажучи: «Належило тобі віддати срібло моє торгуючим, і я, прийшовши, отримав би моє з прибутком» (Мф.25:27), я попрошу мені, позичати вам не свої гроші і не своє золото, але Його, щоб говорити мені з вами Його словом і Його розумом і принести їх у скарбничку вашого слуху. Ви, що отримали гроші Господа, вже знаєте, як приготувати Господній прибуток, коли Він прийде. Приносити прибуток від слова Божого означає робити так, як воно нам наказує. Тому якщо, почувши це слово, чините згідно з ним і живете відповідно до почутого, ви готуєте прибуток для Господа. Кожен із вас може придбати десять талантів із п'яти і почути від Господа: «Добре, добрий і вірний раб!» (Мф.25: 21), «Візьми в управління десять міст» (Лк.19: 17). Але дивіться, як би отримані гроші не зберігати вам, «загорнувши в хустку» (Лк.19:20), або не приховати їх «в землі» (Мф.25:25), бо добре знаєте, що буде з тим, хто так вчинив, коли Господь прийде. Тому ми спробуємо сказати небагато про багато, вірніше, менше про небагато, щоб урівноважити нашу здатність говорити і вашу – слухати. 2 . Отже, перш за все подивимося, що Мойсей говорить синам Ізраїлевим: «Зробіть від себе приношення Господеві: кожен, хто сприймає серцем, принесе початок Господу» (Вих.35:5). Мойсей не хоче, щоб ти жертвував Богові більше, ніж у твоїх силах. Він каже: «Кожен, хто сприймає серцем, принесе початок Господу» . Наказано принести золото, срібло, мідь та інші матеріали. Як я можу все це принести від себе? Хіба золото утворюється всередині мене, чи срібло, чи інше що необхідне? Хіба кожен не дістає все це зі своїх комор або скринь? Що ж тоді має на увазі Мойсей, коли каже: «Кожен, хто сприймає серцем, принесе початок Господу» ? Очевидно, що золото, срібло та інші матеріали, з яких споруджена скинія, принесені з комор і скринь кожного. Духовний закон, однак, вимагає для скинії золото, приховане в нас, і срібло, приховане в нас, і всі інші матеріали, які можуть бути у нас і які ми можемо принести. Бо в Писанні сказано: «Близько до тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм... Бо якщо устами твоїми визнаватимеш Ісуса Господом і серцем твоїм вірити, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим.10:8–9). Отже, якщо віруєш «серцем твоїм» – твоє серце і твоє розуміння є золото, і ти жертвуєш віру твого серця як золото для скинії. А якщо сповідуєш Ісуса Господом «устами твоїми», то приносиш слово сповідання як срібло. Тому Мойсей, який є духовним законом, каже: «Зробіть від себе приношення» . Ти береш їх від себе, вони знаходяться всередині тебе, навіть якщо ти дуже бідний, вони в тобі. І те, що він додає, теж відноситься до цього: «Кожен, хто сприймає серцем», бо ти нічого не можеш принести Богові ні від свого слова, ні від свого розуміння, якщо раніше не зрозумієш сказане в своєму серці. Якщо не будеш уважно і старанно слухати, твоє золото чи срібло не буде очищеним, а потрібно, щоб воно було очищене. Послухай, що сказано в Писанні: «Слова Господні – слова чисті, срібло, очищене від землі в горнилі, сім разів переплавлене» (Пс.11: 7). Тому якщо усвідомиш у серці твоєму сказане, золото твоє, тобто твоє розуміння, буде очищене, і твоє срібло, тобто твої слова, буде очищене. А що ми скажемо про мідь? Вона також потрібна для спорудження скинії. Здається, що мідь може означати силу і у разі символізує силу і терпіння. Але щоб хтось не сказав, що те, що не підкріплено авторитетом Писання, є скоріше припущенням, ніж поясненням, я висловлю свою думку, що мідь може означати голос. Бо мова – одне, а голос – інше. Мова за допомогою мови контролюється розумом; а голос є, наприклад, сказане латиною або грецькою, підвищеним або стриманим тоном. Але ти, звичайно, вимагатимеш довести це прикладами з Писання. Послухай, що каже Апостол: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка або кимвал, що звучить» (1Кор.13:1). Таким чином, говорити мовами та перекладати з однієї мови на іншу є принесення міді. Бо необхідно, щоб у скинії Господа було все, і в домі Бога нічого не бракувало. Отже, голос, як ми сказали, є приношення міді. Саме з його допомогою перекладають думку з однієї мови на іншу, а мовою висловлюють певну думку. І все це приноситься Богові: думка, мова та голос. 3 . А що ми скажемо про інші приношення? Їх багато, і було дуже складно обговорити їх окремо. Але що користі в тому, якщо, приклавши величезну працю, ми обговоримо їх, але наші слухачі, зайняті своїми справами, які ледве можуть вистояти якусь годину, слухаючи слово Боже, пропустять все це повз вуха і вся праця піде нанівець. «Якщо Господь не будує вдома, даремно трудяться ті, хто будує його» (Пс.126:1). І все ж, як ми сказали вище, ми передали гроші Господа у скарбничку. І нехай кожен слухач подумає, як він отримує те, що передає. Сказано: «Кожен, хто сприймає серцем, принесе початок Господу» (Вих.35:5). І оскільки сказано про початки, то я запитаю, що таке початки золота та срібла. І як можна принести початки гіацинту, порфіри та багряниці? І як зробить приношення хтось, хто «сприймає серцем»? Це стосується кожного з нас. Тож давайте подивимося, як ми, присутні тут, сприймаємо серцем і як розуміємо слово Боже. Є ті, хто сприймає прочитане серцем, інші ж зовсім не розуміють сказане, тому що розум їх і серце зайняті торговими чи іншими мирськими справами чи підрахунком прибутку. А як, по-твоєму, сприймають серцем жінки, які базікають так багато, що своїми нескінченними оповіданнями постійно порушують тишу? Що сказати про їхній розум, що сказати про їхнє серце, якщо вони невпинно думають про своїх дітей або про свою пряжу або про свої господарські потреби? Я щиро побоююся, що вони схожі на тих жінок, про яких Апостол говорить: «Вони, будучи святом, привчаються ходити по домівках і бувають не тільки свята, але й балакучі, цікаві, і кажуть, чого не повинно» (1Тим.5:13). Як же такі жінки сприймають серцем? Можна сприйняти серцем, тільки якщо воно вільне, якщо розум нічим не пов'язаний і повністю зосереджений. Якщо серце людини не буде пильнувати, він не зможе сприйняти серцем і принести дари Богу. І навіть якщо раніше ми були недбайливі, давайте, не зволікаючи ні хвилини, прямо зараз станемо уважнішими, щоб розуміти нам розумом. Справедливо, щоб кожен став причетником до скинії Господа, бо Господь неодмінно побачить приношення кожного. Як буде тобі славно, якщо в скинії Господа буде вимовлено: «Це золото», наприклад, «яким покритий ковчег заповіту, – того, срібло, з якого зроблено основи колони, – того, мідь, з якої виготовлені кільця, свічник і основи колон, – того; і це каміння, якими прикрашені ефод і нагрудник, того; порфіра первосвященика – того, багряниця – того», і так далі, по відношенню до всього іншого. І, навпаки, як сумно і соромно буде, якщо Господь, коли прийде впоратися про спорудження скинії, не знайде в ній дарів від тебе; якщо не побачить нічого, що приніс тобі. Чи життя твоє було таким бездуховним, таким далеким від віри, що не побажав ти залишити про себе пам'ять у скинії Бога? Бо як «князь цього світу» (Ін.12:31) приходить до кожного з нас і прагне знайти в нас свої власні справи, і якщо знаходить, то вважає, що ми належимо йому, так і навпаки, якщо Господь, прийшовши, знайде в скинії щось твоє, то визнає тебе, що належить Йому. Господи Ісусе, даруй і мені удостоїтися залишити пам'ять у скинії Твоєї. Я вважав би за краще, якщо можливо, щоб моєю була частина золота, з якого зроблений престол милості або яким покритий ковчег або з якого виготовлені свічник і світильник. Або, якщо не буде в мене золота, благаю, щоб моїм приношенням виявилося срібло, яке стане в нагоді при спорудженні колон або їх підстав. Або, може, я заслужу, щоб моєю в скинії була мідь, з якої зроблено обручки та інші предмети, описані Божественним словом. А якщо буде можливо, то добре б стати мені одним із князів і принести дорогоцінне каміння для прикраси ефоду та наперсника первосвященика. Але оскільки все це для мене недосяжно, може, я заслужу, щоб моя в скинії була козяча вовна, щоб не виявитися мені зовсім байдужим і в усьому безплідним. «Кожен, хто сприймає серцем» . Дивіться, чи розумієте ви, дивіться, чи зберігаєте ви, як би сказане не пропало і не зникло без будь-якої користі. Я хочу навести вам приклади з вашого духовного життя. Ви, які звикли брати участь у Божественних обрядах, знаєте, коли ви приймаєте Тіло Господа, з якими благоговінням і обережністю ви стежите, щоб нічого не загубилося, як би жодна частинка святих дарів не пропала. Бо ви вірите, і справедливо, що ви відповідаєте за те, щоб за вашим недбалістю нічого не пропало. Але якщо ви так обачні по відношенню до Його Тіла, і праві в цьому, то як же ви думаєте, що нехтування Його словом ставиться вам у меншу провину, ніж нехтування Його тілом? Отже, наказано принести початки, тобто перші плоди. Тому, хто приносить початки, безумовно, дістається інше. Дивись, скільки в нас має бути золота та срібла та всього іншого, щоб і Господеві пожертвувати, і собі лишилося. Бо насамперед мій розум повинен осягнути Бога і принести Йому початки плодів свого розуміння з тим, щоб коли він спіткає Бога, зміг він пізнати і все інше. Нехай і мова бере у цьому участь, і решта в нас. Але розглянемо й інші приношення. «Гіацинт, порфіру та багряницю подвійну, і вісон кручений» (Вих.35:6). Ось чотири види матеріалу, з яких виготовлені шати первосвященика або інші священні прикраси. Деякі і раніше нас говорили про це, а оскільки не повинно викрадати чужі слова, то я думаю, що якщо вже використовувати їх, то визнавати їхнє джерело. Так ось, для наших священиків було очевидно, що ці матеріали позначають чотири стихії, з яких складається і цей світ, і тіло людини, тобто повітря, вогонь, вода та земля. Таким чином, гіацинт відноситься до повітря - бо це вказує сам його колір, - як і багряниця означає вогонь. Порфіра представляє воду, бо вона, так би мовити, набуває свого кольору від води; віссон співвідноситься із землею, бо він виникає із землі. Ці ж субстанції містяться і в нас, і так як нам велено приносити Господу початки всього цього, то сказано: Зробіть від себе приношення Господу: кожен, хто сприймає серцем, принесе початок Господу (Вих.35:5). 4 . Але мені здається, ми повинні розглянути, чому Мойсей про інші матеріали говорить просто і тільки до багряниці додає «подвійна» і до віссону «кручений». Тому виникає питання, чому він говорить про інші матеріали, що символізують інші стихії, просто нічого не додаючи, і тільки до багряниці, що позначає вогонь, він додає «подвійна». Все це важко зрозуміти, а ще важче пояснити. Тим не менш, за допомогою Господа ми намагатимемося дати пояснення. Бо треба, щоб про щось ми сказали, а інше – пропустили. Отже, подивимося, чому сказано «багряниця подвійна». Її колір, як ми вже сказали, свідчить про стихію вогню. Однак вогонь має подвійну силу: одній він просвічує, а інший – спалює. Це пряме значення. Давайте подивимося тепер на значення алегоричне. Тут теж вогонь двоякий: є вогонь у цьому столітті, і є вогонь у майбутньому. Господь Ісус каже «робителям неправди»: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволові та ангелам його» (Мф.25:41). Цей вогонь спалює. І вогонь, який Ісус прийшов звести, воістину «просвітлює всяку людину, що приходить у світ» (Ів.1:9). Але в ньому є і те, що спалює, як визнають ті, хто каже: «Чи не горіло в нас серце наше, коли Він говорив нам на дорозі і коли пояснював нам Писання?». (Лк.24: 32). Таким чином, пояснюючи Писання, Він одночасно просвітлює і спалює. Я, правда, не знаю, чи вогонь, що спалює, матиме в майбутньому світі силу просвічувати. Отже, природа вогню, як ми показали, двояка, тому велено приносити «подвійну багряницю». Давайте подивимося, як ми можемо жертвувати подвійний вогонь для спорудження скинії. Якщо ти – вчитель, то будуєш скинію, коли наставляєш Церкву Божу. Тому Бог і тобі говорить те, що говорив Єремії: «Я зроблю Мої слова в устах твоїх вогнем» (Єр.5:14). І якщо, коли ти навчаєш і наставляєш Церкву Божу, ти тільки докоряєш і дорікаєш і дорікаєш і засуджуєш гріхи людські, але не пропонуєш втіхи з Божественних Писань, не пояснюєш нічого незрозумілого, не торкаєшся більш глибокого знання, не розкриваєш більш священного. подвійну, бо твій вогонь спалює, але не просвічує. І знову ж таки, якщо, коли ти навчаєш, відкриваєш таємниці закону, міркуєш про приховане, але не докоряєш грішникам, не виправляєш недбайливих, не вимагаєш суворої дисципліни, то, безсумнівно, приносиш багряницю, але не подвійну, бо твій вогонь тільки просвічує. Тому той, хто «правильно приніс» і «правильно розділив» (Бут.4:7), 25 жертвує подвійну багряницю і поєднує мале полум'я суворості зі світлом знання. 5 . Давайте розглянемо також, що означає «Вісон кручений». Бо тут зроблено додавання до інших стихій. Ми сказали, що Віссон представляє землю, яка є наше тіло. Тому він не хоче, щоб Богові жертвувалося тіло, що купається в розкоші і зніжене насолодами, але бажає, щоб воно було скрученим і приборканим. Хто ж той, хто скручує своє тіло? Без сумніву, той, хто сказав: «Упокорюю і поневолюю тіло моє, щоб, проповідуючи іншим, самому не залишитися недостойним» (1Кор.9:27). Таким чином, принести кручений вісон означає послабити плоть помірністю, чуваннями і напруженими роздумами. Приноситься і козяча шерсть. У законі передбачено приносити цю тварину в жертву за гріх. Вовна є мертва, безкровна, бездушна форма. Той, хто жертвує цю тварину, показує, що потяг до гріха вже помер у ньому і гріх більше не живе і не панує в його членах. Також приносяться шкіри баранячі. Деякі раніше колишні вважали, що баран означає божевілля. Оскільки шкіра вказує на те, що тварина померла, той, хто жертвує Господу шкіру барана, показує, що безумство в ній померло. Далі говориться: «І приходили чоловіки з дружинами, і всі за серцем приносили кільця, сережки, шпильки і браслети» (Вих.35:22). Бачиш, як дари приносять Богові ті, хто бачить серцем своїм, хто знайшов розуміння в серці своєму, хто спрямовує свій розум до слова Божого? Тому вони приносять дари і приносять, як сказано, «кільця, сережки, шпильки та браслети» своїх дружин. Ми часто вказували на те, що жінка, згідно з алегоричним змістом, означає тіло, а чоловік – раціональне розуміння. Тому дружини, які підкоряються своїм чоловікам, є хороші дружини; хороша плоть, яка більше не чинить опір духу, але узгоджується з ним і йому підкоряється. Тому і сказав Господь: «Якщо двоє з вас погодяться на землі просити про кожну справу, то, чого б не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного» (Мт.18:19). Ось вони і жертвують «кільця, сережки, шпильки та браслети». Бачиш, як Господеві жертвується слухання? Але Господу приносять і браслети, що позначають добру і вмілу роботу, яку виконують через тіло. Все це дає раціональне розуміння. Але жертвуються і шпильки. Шпильки приносить той, хто добре знає, як розрізняти, що треба робити, а чого слід уникати, що приємно Богові, а що гидко, що справедливо, а що несправедливо. Все це – шпильки, які приносять Господу. Жінки жертвують Господу сережки, бо вони мудрі жінки. Адже сказано, що мудрі жінки приходили і робили все необхідне для вбрання первосвященика. Але жінки, які віддавали свої сережки, щоб зробити золотого тільця, були дурні, ті, хто від істини відвернули слух і звернулися до байок (пор. 2Тим.4:4) і таким чином принесли сережки, щоб відлити голову тільця. Однак у книзі Суддів ми знаходимо й іншого ідола, виготовленого із жіночих сережок. Отже, блаженні жінки, як блаженна плоть, яка жертвує Господеві сережки та шпильки та каблучки, і діла рук своїх, що здійснюються за заповідями Господа. 6 . Після цього додано, щоб той, «у кого було дерево, не схильне до гниття 26 » (Вих.35:24), приніс його Господу. Якщо хтось любить Христа Господа «незмінно» (Еф.6: 24), то приносить Богу дерево, не схильне до гниття. Тому блаженний той, хто має або незмінне розуміння, або незмінне тіло, і він жертвує його Богу. Сказано: «У кого було дерево, не схильне до гниття», бо «дерево, не схильне до гниття», є не у всіх. Про золото та срібло не сказано «у кого було», бо мова та розуміння є у всіх. Не сказано цього і про чотири кольори, оскільки тіла всіх людей складаються із цих чотирьох стихій. Однак «дерево, не піддане гниття», тобто благодать непорочності і дівства, зустрічається рідко, як і Господь каже: «Не всі вміщують це слово, але кому дано» (Мф.19:11). 7 . Сказано: «Князі ж приносили» (Вих.35: 27) дари. Які ж дари приносили князі? Вони «приносили камінь онікс і каміння вставні для ефоду та нагрудника» (Вих.35:27). Вони названі каменями вставними, тому що вправлялися в нагрудник, розташований на грудях первосвященика, і на них були вирізані «імена Ізраїлевих синів» . Нагрудник, що розміщувався на грудях первосвященика, означає раціональне розуміння, яке є в нас. На ньому, як сказано, розташовані «вставні камені», а сам він з'єднаний з ефодом золотими ланцюжками. Прикрашений ефод свідчить про добрі справи. Таким чином, справи з'єднуються з розумом, а розум - з ділами, так що вони гармоніюють один з одним, бо «хто створить і навчить, той наречеться великим у Царстві Небесному» (Мф.5: 19). Тож нехай наша мова лежить на справах, і нехай справи прикрашають нашу промову, бо вони пов'язані, як прикраси первосвященика. Але потрібно, щоб так чинили князі; так прикрашаються ті, хто піднявся до того, щоб керувати народом. Князі також приносять ялин, застосовуваний у двох цілях: для світильників та для помазання. Бо свічку тих, хто править людьми, не приховують і не ставлять «під посудиною, а на свічнику, і світить усім у домі» (Мф.5: 15). Але князі приносять і суміш пахощів, складену Мойсеєм в «пахощі приємні, в жертву Господу» (Вих.29:41), щоб і вони могли сказати: «Ми пахощі Христові» (2Кор.2:15). І після того, як люди зробили приношення, сказано: «І покликав Мойсей… всіх мудрих серцем… приступити до роботи» (Вих.36:2) і скласти все, що принесене разом. Але були покликані «і всі жінки, мудрі серцем» (Вих.35:25), щоб зробити те, що їм належить, у скинії Господа. Отже, ти бачиш, що все зроблено мудрими, покликані і мудрі чоловіки, і мудрі жінки. Бо «справи Твої, Господи», зроблені «премудро» (Пс.103:24). Тому всі «мудрі серцем» (Вих.35:25) приходять і роблять діла Господа. Недостатньо, щоб ми зробили тільки приношення, ми повинні премудро з'єднувати те, що знаходиться в нас: маємо знати, як поєднувати золото з віссоном і подвійною багряницею або поєднувати її з порфірою. Бо яка тобі користь, якщо в тебе все це є, але ти не знаєш, як їх використовувати, і не знаєш, як кожен із них має підходити до певного часу та місця. І тому повинні ми працювати, щоб бути мудрими і свого часу породжувати все те, про що чули в Святому Письмі, поєднувати і з'єднувати все чуте нами, щоб прикрашати оселю Бога Якова (пор. Пс.131:5) через Христа Ісуса Господа нашого, «якому слава і держава. Амінь» (1Пет.4: 11). Пров. Олександра Шперла зроблено за: Patrologia Graeca / [Originally compiled by Rod Letchford]. – PG 1–161. - J. - P. Migne, 1857-1866. / PG 12: Origen: «Конвертування на літери: Genesis, Exodus, Leviticus, Numbers, Deuteronomy, Joshua, Book of Judges of Israel, Job», «Interpretation of the Psalms». 297–395 с. Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «Він влаштовував їхні доми» (прим. пров.). У Синодальному перекладі – «високо звеличуючи» (прим пер.) Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі фрагмент відсутній (прим. пров.) Словом "воєначальники" перекладено "terni statores". Ориген, ймовірно, вважав, що це словосполучення означає трьох воїнів, що знаходилися в кожній колісниці. Зауваження відноситься до валентіаніан і маркіонітів відповідно. Перекладено по Септуагінті; в Синодальному перекладі – «на повіки та у вічність» (прим. пров.) Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «Там Бог дав народу статут та закон» (прим. пров.) Те, що Слово явлено різним людям по-різному, відповідно до їхніх духовних здібностей, є типовим елементом христології Орігена. Цитата не знайдена (прим. пров.) Ориген відносить відмінність смаку манни до Прем.16:20–21. Згідно з равіністичною традицією, манна набуває особливого смаку за бажанням кожного. Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «над всією землею» (прим. пров.) Геката – давньогрецька богиня місячного світла, пекла, магії та чаклунства (прим. пров.) У Синодальному перекладі – «вічні обителі» (прим. пров.) У Синодальному перекладі – «небесне наше житло» (прим. пров.) Слово, перекладене як "святилище" і тут, і в попередній цитаті, - "sanctificationem" (прим.пер.) За церковнослов'янським перекладом – «явлення та істина» (прим. пров.) У Синодальному перекладі – «в наметах» (прим. пров.) У Синодальному перекладі – «закони» (прим. пров.) Переклад по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «доки не зобразиться» (прим. пров.) У Синодальному перекладі – «ненавидять користь» (прим. пров.). У Синодальному перекладі – «І назвуть йому ім'я в Ізраїлі: дім разутого» (прим. пров.) У Септуагінті та Синодальному перекладі цей фрагмент відсутній. Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «кожен за старанністю нехай принесе приношення Господу: золото, срібло, мідь, шерсть блакитного, пурпурового та червленого кольору» . Перекладено по Септуагінті. Перекладено по Септуагінті; у Синодальному перекладі – «дерево сіттім» (прим. пров.) «Нагрудник» латиною – rationale (прим. пров.) Вам може бути цікаво: