Гомілії на Євангеліє від Луки

Порівняно з іншими гоміліями Орігена «Гомілії на Євангеліє від Луки» (39 гомілій, 239-242 рр.) є більш короткими та легшими за змістом. Можливо, вони вимовлялися у неділі перед збиралася спеціально заради цих проповідей великою аудиторією членів християнської громади Кесарії. Очевидно, у цю аудиторію входили і готувалися до хрещення, т.к. у ряді гоміл Оріген міркує про сенс цього обряду, підкреслюючи, що ті, хто приступає до нього з вірою, отримують у ньому повне прощення гріхів. Серед іншого Оріген згадує про хрещення немовлят, вважаючи його припустимою та необхідною церковною практикою та інтерпретуючи у світлі власної концепції передіснування душ як священнодійство, при якому душі очищаються від набутої ними при спадінні в тіла «погані». Єресь Орігена про передіснування душ було засуджено на П'ятому Вселенському Соборі. У гоміліях порушуються й інші богословські питання: - підкреслюється реальність людської природи та сприйнятої від Діви Марії плоті Ісуса Христа; - згадується про служіння ангелів, які наглядають за народами, Церквами та окремими людьми; - пояснюється вчення про створення людини на образ Божий; - розглядається сенс спокус, які зазнав Ісус у пустелі від диявола та ін. * Назва твору латинською мовою – In Lucam commentarii. Починається передмова блаженного Ієроніма, пресвітера, до гомілій Орігена на Луку, євангеліста. Кілька днів тому ви сказали, що прочитали мої роздуми про праці Матвія і Луки, і одні з них вийшли слабкі за змістом і виразом, інші легковажні у висловлюваннях і нескладні за змістом. Ви зневажливо поставилися до цієї нісенітниці і тепер хочете, щоб я переклав щонайменше тридцять дев'ять гомилий нашого Адаманта на Луку, які є грецькою – справа складна, справжнє катування; як каже Туллій, все одно що писати не на свій смак. І все ж я зроблю це, бо не просите ви нікого здібнішого. Якось у Римі свята Блезила наполегливо просила мене перекласти нашою мовою двадцять шість книг Орігена на Євангеліє від Матвія, ще п'ять на Луку і тридцять дві на Івана. Але ви розумієте, що не маю на це ні сил, ні часу, ні здібностей. Який сильний вплив мають на мене ваші бажання! Я на якийсь час відклав книги Єврейських питань і з вашої волі складаю переклад цих корисних не моїми, але чужими заслугами робіт, особливо незважаючи на те, що ліворуч від себе чую зловісне каркання ворона; вражаючим чином він глузує з різнокольорового пір'я інших птахів, хоча сам цей ворон – птах зовсім темний. Тому, не чекаючи на його заперечення, я визнаю, що в цих проповідях Оріген схожий на маленького хлопчика, який грає в кістки. Його зрілі роботи, написані ним у похилому віці, зовсім інші. І якщо зможу, і якщо Господу буде завгодно, щоб я зробив переклад латинською мовою, якщо завершу цю роботу, на яку раніше не звертали уваги, то ви побачите – чи через вас мову Рима визнає – як було добре, що раніше не знав, а тепер почав впізнавати. Крім цього, я поклав через кілька днів послати вам тлумачення на Матфея Іларія, людини високої словесності, і тлумачення мученика Вікторина, написані різною мовою, але однією і тією ж благодаттю Святого Духа, щоб не перебувати вам у невіданні щодо того, як старанно вивчали колись наші люди священні. На цьому передмова закінчується, і починаються гомилії Орігена на Луку, числом тридцять дев'ять, перекладені латиною Євсевієм Ієронімом і прочитані в неділю. Проголошення 1. Євангеліє від Луки 1:1–4. На початок Євангелія від Луки до слів «описати тобі, високоповажний Феофіл» 1 . Як у давнину багато серед юдеїв пророкували, і одні були лжепророки, наприклад, Ананія, син Азура (див. Єр.28:1–17 ), а інші були пророками істинними, і в народу була благодать розрізнення духів, завдяки якому одні пророки приймалися, інші ж, подібні до «розумних» новозавітні часи, також «багато хто намагався» писати євангелії, але не всі вони отримали визнання. Нехай буде відомо вам, що окрім чотирьох Євангелій було написано і багато інших, а ті, які у нас є, були вибрані з цих євангелій і передані Церкві, про що ми дізнаємося також і з Євангелія від Луки, що починається словами «Як уже багато хто почав складати розповіді» (Лк.1:1). У словах «почали складати» міститься приховане звинувачення щодо тих, хто кинувся складати євангелія, не здобувши благодаті Святого Духа. Бо Матвій, Марк, Іван та Лука не «починали» писати; вони написали свої євангелії, коли справдилися Духа Святого. Отже, «багато хто почав складати розповіді про цілком відомі події» (Лк.1:1). 2. Церква має чотири Євангелія, у єретиків багато. Одне з них називається «Євангеліє від єгиптян», інше — «Євангеліє від дванадцяти апостолів». Василид також наважився написати Євангеліє і дав йому своє ім'я. «Багато почали складати», але визнали тільки чотири Євангелія, і тільки на них повинні базуватися наші догмати про Особу нашого Господа і Спасителя. Я знаю одне Євангеліє під назвою «Від Фоми», інше під назвою «Від Матія» та багато інших; ми прочитали ці та багато інших Євангелій, щоб не здаватися невігласами перед тими, хто думає, що щось знає, якщо вивчав їх. Але з усіх цих Євангелій ми не приймаємо жодного іншого, окрім тих, що схвалені Церквою, а саме лише ці чотири визнані Євангелія. Тому на початку Євангелія від Луки читаємо: «Скільки вже почали складати оповідання про події, які нам цілком відомі». Інші намагалися і «почали» писати про ті події, про які ми вже мали цілком чітке уявлення. 3 . Своє ставлення Лука висловлює фразою «про цілком відомих», тобто словом πεπληροφορημένων , що означає поняття, яке латинською неможливо розкрити одним словом. Його тверда віра і ясний розум дозволили йому анітрохи не сумніватися, чи слід розуміти це інакше. І тільки той, хто глибоко вірить, виконує те, до чого наполегливо закликає пророк, коли каже: «Зміцни мене за словом Твоїм» (Пс.118:116). Так і Апостол говорить про сильних і стійких, що вони «укорінені і затверджені в Ньому [у Христі] і укріплені у вірі» (Кол.2:7, пор. Еф.3:17, Кл.1:23). Якщо людина вкорінена і укріплена у вірі, то хоча б і розігралася буря і піднявся вітер і полив дощ, не похитнеться вона, не впаде, бо дім її збудований «на камені» і має міцну основу. Не слід, однак, думати, що укріпленість у вірі приходить до нас через наші тілесні очі – нею наділяють розум і розум. Нехай невірні вірять ознакам і чудесам, які їм людський зір. Вірного, розважливого і сильного спрямовують розум і слово, і, таким чином, допомагають йому відрізняти правду від помилок. 4 . «Як передали нам очевидцями і служителями Слова, що були з самого початку» (Лк.1:2). У Книзі Вихід сказано: «Весь народ бачив громи і полум'я, і ​​звук трубний» (Вих.20:18). Очевидно, звук був скоріше чутний, ніж видно, але так говориться, щоб показати нам, що той, хто сподобився «бачити Божий голос», споглядає його іншим поглядом. В Євангелії, однак, видно не голос, а слово, яке прекрасніше за голос. Тому тут і сказано: «Як передали нам очевидцями і служителями Слова, що були з самого початку». Самі апостоли бачили слово не тому, що споглядали тіло нашого Господа та Спасителя, а тому, що вони бачили Слово. Якщо побачити тіло Христа означає побачити Боже Слово, тоді Пилат, який засудив Ісуса, побачив Слово Боже; побачили Його та Юда-зрадника, і всі ті, хто кричали: «Розпни Його! Винищи від землі такого!» (Ін. 19:15). Ні, не може бути, щоб якийсь невірний міг бачити Слово Боже. Бачити Боже Слово означає те, що говорить Спаситель: «Той, хто бачив Мене, бачив Отця» (Ів.14:19). Потрібно усвідомити, що слова «колишні очевидцями» означають пізнання і науку, а слова «колишні служителями» відносяться до застосування. 6 . «Те розсудилося і мені, по ретельному дослідженні спочатку…» (Лк.1:3). Лука говорить і повторює: те, про що він збирається писати, він дізнався не з чуток, а сам зрозумів із самого початку. Тому апостол Павло справедливо сказав про нього як про брата, «в усіх церквах похваляємо [м] за Євангелію» (2Кор.8:18). Євангеліє більше ні про кого так не говорить, цей вислів використовується лише стосовно Луки. «Те розсудилося і мені, по ретельному дослідженні спочатку, по порядку описати тобі, високоповажний Феофіл». Хтось подумає, що Лука призначає своє Євангеліє лише Феофілові. Однак усі ви, що чуєте, що ми говоримо, якщо зробитеся такими, що полюбить вас Бог, суть Феофіли, і Євангеліє звернене до вас. Кожен, хто є «Феофілом», – і «прекрасний», і «дуже сильний»: саме це означає грецьке слово κράτιστος . Серед "Феофілів" немає малодушних. У Писанні сказано про вихід ізраїльтян з Єгипту: «Не було в колінах їхнього хворого» (Пс.104:37). Я сміливо кажу, що кожен Феофіл міцний і сильний, і цю силу дає йому Бог і Його слово. Він може пізнати «істину» тих «слів, якими він наставлений», і побачити слово Євангелія у Христі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 2. Євангеліє від Луки 1:6. На вірш «Обидва вони були праведні перед Богом, чинячи за всіма заповідями та уставами Господніми беззаперечно» 1 . Ті, хто хочуть приховати свої гріхи, виправдовуються тим, що всі не без гріха, і посилаються на книгу Йова, де сказано: Хто родиться чистим від нечистого? Жоден. Якщо дні йому визначені, і число місяців його у Тебе, якщо Ти поклав йому межу, яку він не перейде» (Іов.14:4–5). Але вони лише вимовляють слова цього вірша, зовсім не торкаючись їхнього змісту. Ми відповімо їм коротко. Вираз «бути без гріха» у Писанні має два значення: одне – взагалі ніколи не грішити; інше – перестати грішити. Тому коли про когось кажуть, що він ніколи не грішить, то ми погоджуємося, що немає людини без гріха, бо всі ми, люди, час від часу грішимо, хоч би згодом і стали на шлях чесноти. Але коли вони розуміють слова «немає людини без гріха», заперечуючи, що хтось після того, як вів порочне життя, може звернутися до чесноти і більше не грішити, то ця думка невірна. Бо може так статися, що хтось, що раніше грішив, залишить гріх, і про нього скажуть, що він «без гріха». 2 . Господь наш Ісус Христос «полюбив Церкву і віддав Себе за неї... щоб представити її Собі славною Церквою, яка не має плями» (Еф.5:25, 27), не тому, що чоловіки Церкви ніколи не мали плям, а тому, що згодом нічим не заплямували себе; «не має вади», не тому що в них ніколи не було пороків «старої людини», а тому, що залишили їх. І наступні за цим слова має розуміти в тому ж сенсі: «щоб вона [Церква] була свята і непорочна» не тому, що вони були непорочні спочатку – бо неможливо навіть припустити, щоб душа когось із людей була без плями, – але тому, що їх вважали чистими та непорочними після того, як вони змили свої плями. Ми говоримо все це, щоби показати, що тих, хто перестав грішити, можна назвати «непорочними і без гріха». Тому про Захарію та Єлизавету сказано: «Обидва вони були праведні перед Богом, чинячи за всіма заповідями та уставами Господніми беззастережно» (Лк. 1:6). 3 . Давайте уважно розглянемо ту похвалу, яку у своєму оповіданні святий Лука виражає Захарії та Єлизаветі, не тільки для того, щоб переконатися, що вони заслужили похвалу, але щоб перейняти їхню святу ревнощі і самим стати гідними похвали. Він міг би просто написати: «Обидва вони були праведні, роблячи всі заповіді». Проте додано: «Обидва вони були праведні перед Богом», бо може статися, що хтось праведний в очах людей, але аж ніяк не праведний «перед Богом». Наприклад, немає такої людини, яка б сказала про мене щось погане і, розглянувши мене у всій повноті, вона не знаходить нічого, в чому можна було б мене звинуватити, і, таким чином, я праведний в очах людей. Уяви собі, що таке ж уявлення про мене склалося у всіх людей: вони вишукують, чого б мені дорікнути, не можуть нічого знайти і в один голос хвалять мене, і я праведний в очах багатьох. Але не праведний суд людей; бо не знають вони, чи згрішив я колись у глибині мого серця, чи глянув на жінку і захотів її, і перелюб закрався в моє серце. 4 . Коли люди бачать, як я, згідно з моїми можливостями, творю милостиню, не знають вони, чи роблю я це за заповіддю Божою, чи шукаю похвали людської. Бути праведним "перед Богом" - справа непроста; це означає, що людина робить добре не для іншого чого, тільки заради добра і лише від Бога шукає відплат за своє доброчинство. Про це говорить і Апостол: «Йому і похвала не від людей, а від Бога» (Рим.2:29). Блаженний, хто праведний і гідний похвали перед Богом. Бо хоч люди і, здається, мають правильне судження, вони можуть судити безпомилково. Іноді, звичайно, трапляється, що вони хвалять того, хто не вартий похвали, і засуджують того, хто найменше заслужив докору. І в похвалі, і в засудженні тільки Бог є праведний суддя. 5 . Тому до похвали Захарії та Єлизавети справедливо додано: «Обидва вони були праведні перед Богом». Соломон також спонукає нас до цього, коли в Книзі Приповістей каже: «І знайдеш милість і милість в очах Бога і людей» (Прип. 3:4). Далі Захарії та Єлизаветі виражається інша похвала: вони чинили «за всіма заповідями та уставами Господніми беззаперечно». Коли судимо про когось добре і справедливо, ми чинимо «за уставами Господніми». Коли робимо так, то чинимо «за всіма заповідями Господніми». Думаю, що святий Лука, говорячи: «Обидва вони були праведні перед Богом, чинячи за всіма заповідями та уставами Господніми», бажає висловити їм повну похвалу. 6 . Хтось може сказати мені: «Якщо ця похвала досконала, навіщо тоді він говорить “беззаперечно”? Досить було б сказати: “Вони чинили за всіма заповідями та уставами Господніми”, якби не могло так статися, щоб хтось, роблячи за всіма заповідями, водночас чинив би не “беззаперечно”. Як же можливо, щоб хтось, що надходить “за всіма заповідями та уставами”, виявився порочним?». На це я відповім коротко. Якби це було не так, ми не зрозуміли б, що означає сказане в іншому місці Писання: «Праведно праведне шукайте» (Втор.16:20). Бо якщо праведний вчинок неможливо було б зробити несправедливо, то від нас не вимагалося б виконувати наказ «праведно праведне шукайте». 7 . І тому коли ми виконуємо заповіді Божі і совість наша осквернена гидотою марнославства, щоб догодити людям чи з іншої причини, а не для того, щоб догодити Богу, то чинимо не «беззаперечно» і не шукаємо «праведно праведного». Важко, тому, чинити «за всіма заповідями та уставами Господніми беззаперечно», за свідченням Бога і возносячи хвалу Йому в Христі Ісусі, за яку віддасть Він у Судний день, «бо всім нам має з'явитися перед судилищем Христовим, щоб кожному отримати відповідно до того, що він робив, живучи в тілі, добре чи зле». «Усі ми станемо на суд Христовий» (Рим.14:10), щоб отримати те, що заслужили в Христі Ісусі, «якого є слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 3. Євангеліє від Луки 1:11. На вірш «Тоді явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного» 1 . Усі тілесні створіння, позбавлені почуттів, не роблять нічого, щоб бути видимими іншим істотам; погляд дивлячого просто спрямований у тому бік, і як він направив ними погляд, то бачить їх незалежно від своїх бажання. Що ж може зробити людина чи якийсь інший об'єкт, обкладений плоттю, якщо вона існує, щоб стати невидимою? І навпаки, вищі, небесні істоти невидимі, хоч і існують, якщо самі не захочуть стати видимими; і бути ним видимими чи ні, залежить від їхнього бажання. Бог виявляє Свою благодать, щоб стати видимим Аврааму та іншим пророкам, і Авраам побачив Бога не тому, що очі його серця були здатні бачити Бога, але тому, що Бог за Своєю волею дарував Свою благодать зору праведника. 2 . Повинно зрозуміти тобі, що це справедливо не тільки щодо Бога Отця, але також Господа і Спасителя нашого і Святого Духа і щодо нижчих істот – херувимів та серафимів. Можливо, ангел допомагає нам зараз, коли ми розповідаємо про це, і, однак, ми не можемо бачити його, оскільки не заслужили. І тому, хоч би як намагалися наші тілесні очі чи око душі нашої побачити, якщо з'явиться ангел і не захоче стати видимим, вони зможуть побачити. Тому, коли в Писанні сказано: «Бог явився» тому чи іншому, як тут: «явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного» (Лк.1:11), – це слід розуміти так, як я сказав. Бог це чи ангел, чи є Він Аврааму чи постає перед Захарією – чи стануть вони видимі чи невидимі, залежить від того, захочуть вони цього чи не захочуть. 3 . І ми говоримо це не тільки «про теперішній вік» (Гал.1:4), але і про вік майбутньому, коли ми покинемо цей світ; Бог або ангели з'являться не кожному, ніби всі, хто виходить із тіла, відразу стають гідними бачити ангелів, Святого Духа, Господа нашого і Спасителя та Самого Бога Отця; побачить їх тільки той, хто чистий серцем і покаже себе гідним побачити Бога. Але хоч і чистий серцем, і той, хто все ще забруднений брудом, опиняться в тому самому місці, саме по собі воно не зможе ні допомогти, ні перешкодити їм; чистий серцем побачить Бога, а нечистий не побачить того, що інші бачать. Думаю, що щось подібне справедливе і стосовно Христа: коли Його було видно в тілі, аж ніяк не кожен, хто дивився на Нього, міг Його бачити. 4 . І хоча вони бачили Його тіло, але в чому Він був Христом, вони не могли Його бачити. Однак Його учні бачили Його і споглядали велич Його Божественності. І я думаю, саме тому, коли апостол Пилип попросив Спасителя, сказавши: «Покажи нам Отця, і достатньо для нас», Спаситель відповів йому: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Пилипе? Хто бачив Мене, бачив Отця» (Ів. 14:9). Ні Пилат, що бачив Ісуса, не бачив Батька, ні зрадника Юда; ні Пилат, ні Юда не бачили у Христі Христа; не бачила Його і натовп, що тіснив Його. Бачили Його лише ті, кого Христос вважав за гідне споглядати Його. Так будемо й ми трудитися, щоб Бог і в цьому столітті з'явився нам, бо священне слово Писання стверджує, що «Він знаходить тих, хто не випробовує Його, і не є невіруючим Йому» (Прем Сол.1:2). У віці прийдешньому нехай не буде прихований Він від нас, нехай побачимо ми Його «віч-на-віч» ( 1Кор.13:12 ) і нехай знайдемо запоруку доброго життя і насолодимося баченням Всемогутнього Бога в Христі Ісусі і Дусі Святому, Яким «слава і держава на віки. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 4. Євангеліє від Луки 1:13–17. На уривок від слів «не бійся, Захарія», до того місця, де сказано про Івана «і попередить перед Ним у дусі та силі Іллі» 1 . Коли Захарія побачив ангела, його охопив жах. Коли людина побачить щось невідоме, розум її збентежується, а його душа спантеличується. Ангел розуміє, що така людська природа, і тому насамперед заспокоює Захарію і каже: "Не бійся, Захарія". Він приводить до тями тремтячу перед ним людину і повідомляє йому радісну звістку: «Почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і даси йому ім'я: Іван; і буде тобі радість і веселість» (Лк.1: 13). Коли праведник народжується в цей світ і починається його життя, винуватці його народження тріумфують і здіймаються вгору. Але коли народжується той, хто збирається жити у злі, кого як покарання поміщають у в'язницю, його батьки соромляться і занепадають. 2 . Хочеш, наведу приклад святого, всі справи якого гідні похвали? Згадай Якова, що народив дванадцять синів, і всі вони стали патріархами, вождями народу Божого та спадкоємцями Якова; Батько радів про всіх їх, так і про Івана сказано, що його народження несе радість усім. І коли людина вирішує породжувати дітей на благо інших людей і ревно присвячує себе цьому, вона повинна молитися Богу і просити, щоб кожен її син, що входить у світ, був таким, як Іван, і його народження принесло б радість. У Писанні про Івана сказано: «Він буде великий перед Господом» (Лк.1: 15). Твердження «Він буде великий перед Господом» показує велич душі Івана, яка не прихована від очей Бога. Але є й «малість» душі, яка вказує на її доброчесність. 3 . Ось як я розумію сказане в Писанні: «Дивіться, не зневажайте жодного з цих малих» (Мф.18:10). «Малих цих» слід розуміти як протилежність великих. Писання не наказує мені не зневажати того, хто великий, великого не можна зневажати, але каже мені: «Не зневажайте жодного з цих малих». Слід зазначити, що слово «малий» використано не випадково, адже й у Писанні сказано: «А хто спокусить одного з цих малих…» (Мф.18:6). "Малого" можна спокусити; великого ж спокуса не може здолати. 4 . Потім у Писанні сказано про Івана: «Духа Святого здійсниться ще від утроби матері своєї» (Лк.1: 15). Народження Іоанна супроводжувалося багатьма чудесами. Архангел оголосив про пришестя Господа та Спасителя нашого; архангел сповістив і народження Іоанна. «Духа Святого здійсниться ще від утроби матері своєї». Юдеї не побачили справи Господа нашого, Його «знаки та чудеса» (Ін.4:48) та лікування недуг їх; Іоан, ще перебуваючи в утробі матері, зрадів так, що неможливо було втримати його. Коли приходить мати Ісуса Христа, він намагається вискочити з утроби. Єлисавета каже: «Коли голос привітання Твого дійшов до слуху мого, розлютилося немовля радісно в утробі моєму» (Лк.1: 44). Іоанн був ще в утробі матері, коли сповнився Духа Святого, але Дух не був початком його сутності чи природи. 5 . Потім у Писанні сказано: «І багатьох із Ізраїлевих синів наверне до Господа, Бога їхнього» (Лк.1:16). Іоанн звертає багатьох; Господь звертає не багатьох, а всіх. Ця справа Господа—звертати всіх до Бога Отця. «І піде перед Ним у дусі та силі Іллі» (Лк.1: 17). Сказано не «в душі Іллі», а «у дусі та силі Іллі». Сила і дух перебували в Іллі, як і в усіх пророках, і в Самому Господі та Спасителі нашому, стосовно Його людства. Трохи пізніше про Нього сказано Марії: «Дух Святий знайде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк.1: 35). Бо Дух, що перебував в Іллі, зійшов на Івана, і сила, яку мав Ілля, також опинилася на Івані. Ілля був перенесений на небо, а Іван явився предтечею Господа і помер до Нього, щоб спуститися до пекла та сповістити про прихід Христа. 6 . Я думаю, що таїнство Іоанна і досі відбувається у світі. Якщо хтось увірує в Ісуса Христа, то передусім сила і дух Івана входять у його душу, «щоб уявити Господу народ приготований» (Лк.1:17), і вони прокладають стежки в нетрях серця і роблять прямими дороги. Готували шляхи і робили прямими стежки не тільки в той час; навіть сьогодні дух і сила Іоанна передують приходу нашого Господа і Спасителя. Які великі таємниці Господа та Його промисел! Ангели передійдуть перед Христом, ангели і сьогодні сходять і сходять, щоб врятувати людей у ​​Христі Ісусі, «якого є слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 5. Євангеліє від Луки 1:22. Про те, як Захарія впав у безмовність 1 . Коли священик Захарія воскурював фіміам у храмі, його прирекли на безмовність, і він мовчав; він міг пояснюватись лише знаками і залишався безгласним до народження сина Іоанна. Навіщо розказано цю історію? Безмовність Захарії – це безмовність пророків народу Ізраїлю. Бог більше вже не говорить з ними, і слово, яке було на початку у Бога Отця (пор. Ін.1: 1), передано нам, а для нас Христос не безмовний; Він безмовний для юдеїв, і навіть донині. Тому замовк і пророк Захарія. З цих слів ясно, що він був і пророком, і священиком. Але що означає таке твердження: «І пояснювався з ними знаками» (Лк.1:22 ), тобто заповнював втрату мови знаками? Я вважаю, що є справи, які нічим не відрізняються від безглуздих знаків, бо не мають ні слів, ні розуміння. Але коли справам передують слова і розуміння, вони вже не повинні вважатися просто безглуздими знаками, але мають зміст і розумність. 2 . Тому якщо ти подивишся на практику юдеїв, позбавлену змісту та розуміння, так що самі юдеї не можуть дати їй пояснення, то зрозумієш, що те, що сталося тоді із Захарією, є образ того, що й досі відбувається з юдеями. Їхнє обрізання – безглуздий знак. І якщо обрізанню неможливо дати розумного пояснення, воно залишається безглуздим знаком, німим дійством. Великдень та інші свята – скоріше безглузді знаки, ніж істина. І донині народ Ізраїля залишається глухим та німим; народ, який відкинув Слово, може бути лише глухим та німим. 3 . Мойсей сам одного разу сказав: «Людина я неречиста (άλογος)» (Вих.4:10), – і хоча використано інший латинський вираз, можна перекласти άλογος як «без слів і розуміння», – і після того, як Мойсей це сказав, він знайшов мова і розуміння, яких, за його визнанням. Коли ізраїльський народ перебував у Єгипті, то до того, як йому було дано Закон, теж був без слів та розуміння, у певному сенсі – німим; потім вони прийняли Слово, і Мойсей став Його образом. Іудеї зараз не визнають те, що колись визнав Мойсей, що вони німі і άλογος, але знаками і безмовністю показують, що вони не мають ні слів, ні розуміння. Хіба ти не бачиш, що юдеї визнають свою нерозумність тим, що ніхто з них не може дати розумного пояснення ні приписам свого закону, ні пророкуванням своїх пророків? 4 . Вони вже не мають Христа. Слово залишило їх; виповнилося сказане Ісаєю: «І залишилася дочка Сіону, як намет у винограднику, як курінь на городі, як обложене місто» (Іс.1:8). Юдеї були залишені, і спасіння перейшло до язичників, щоб збудити в них заздрість. Отже, ми бачимо незбагненний промисел і таємницю Бога, як Він заради нашого спасіння відкинув Ізраїль, бо через нас вони залишилися; і ми заслужимо ще більшого покарання, якщо не зробимо нічого, гідного нашого усиновлення Богом і Його милості, який прийняв нас і зробив Своїми синами у Христі Ісусі, «якого є слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 6. Євангеліє від Луки 1:24–32. На уривок від слів «Після цих днів зачала Єлисавета, дружина його, і таїлася п'ять місяців» до слів «він буде великий» 1 . Коли зачала Єлисавета, вона «таїлася п'ять місяців і говорила: так Господь створив мені в ці дні, в які я побачив мене, щоб зняти з мене ганьбу між людьми» (Лк.1:24–25). Я спитаю, чому вона не з'являлася на людях, коли зрозуміла, що вагітна. Якщо я не помиляюся, причина полягає в наступному: чоловік, навіть перебуваючи з жінкою у шлюбі, не завжди може входити до неї, але у певний час подружжя має утримуватися від шлюбних стосунків. А якщо чоловік у похилому віці, і дружина – жінка похилого віку, то дуже соромно впадати їм у перелюб, тоді як в'янення тіла, похилий вік, прагнення виконувати волю Божу – все це вимагає помірності. А Єлисавета за словом ангела і Божої волі знову вступила у стосунки з чоловіком; вона була збентежена, бо була слабкою жінкою, вже у віці і змушена була повернутись до того, чим займаються молоді. 2 . Тому вона «таїлася п'ять місяців» – не дев'ять місяців, коли настає дитинство, а до того, як зачала Марія. Коли Марія зачала і прийшла до Єлисавети, і коли голос її привітання дійшов до слуху Єлисавети, «зграло немовля радісно в утробі [її]» (Лк.1:44), і Єлисавета, сповнена Святого Духа, прорекла пророцтво і вимовила слова, записані в Євангелії. «І розповідали про все це по всій гірській країні юдейській» (Лк.1:65). Коли в народі поширилася чутка, що Єлисавета носить в утробі пророка і що він – більше, ніж просто людина, народжена дружиною, тоді вона вже більше не таїться, а вільно і з тріумфуванням є на людях, бо носить у своїй утробі предтечу Спасителя. 3 . Потім Євангеліє розповідає про те, що через півроку після того, як Єлисавета зачала, «посланий був Ангел Гавриїл від Бога до міста Галілейського, званого Назарет, і Діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосип, з дому Давидового; ім'я ж Діві: Марія» (Лк.1: 26). І знову, трохи подумавши, я спитаю, чому, коли Бог вирішив, що Спасителеві має народитися від діви, Він вибрав не вільну дівчину, але ту, яка була заручена? Якщо я не помиляюся, причина полягає у наступному. Спаситель повинен був народитися від діви не тільки зарученої, але, як пише Матвій, тієї, яка була віддана чоловікові, який не вступав з нею у стосунки (пор. Мт.1: 24), а інакше, якби Діву бачили вагітною, її дівство було б ганьбою. 4 . Я знайшов витончений вислів у посланні одного мученика – я маю на увазі Ігнатія, другого після Петра єпископа Антіохії, який під час гонінь був роздертий дикими звірами на арені цирку в Римі: «Від князя цього віку приховано було дівоцтво Марії та Її деторіння; воно було приховано від нього завдяки Йосипу, приховано завдяки їхньому шлюбу і приховано завдяки тому, що Марія вважалася заміжньою. Якби вона не була заручена або в неї, як думали люди, не було б чоловіка, її дівоцтво не сховалося б від «князя світу цього» (пор. 1Кор.2:6 та Ін.12:31). Відразу б до диявола непомітно закралася думка: «Як та, яка не лягала з чоловіком, виявилася вагітною? Це зачаття має бути Божественним, має бути чимось таким, що вище за людську природу». Але Спаситель так улаштував Свій промисел, що диявол не знав, що Він прийме тіло людини, і Своє народження приховав від нього, а пізніше забороняв своїм учням оголошувати про Нього (пор. Мт.12:16). 5 . Коли диявол сам спокушав Спасителя, Він не говорив, що Він – Син Бога, але просто відповів: не повинно Мені поклонятися тобі, перетворювати каміння на хліби та скидатися з висоти. І коли Він це говорив, то весь час промовчав про те, що Він – Син Бога. Досліджуй інші книги Писання, і ти знайдеш, що воля Христа була така, щоб диявол нічого не знав про пришестя Сина Божого. Бо апостол стверджує, що противні сили не знали про пристрасті Христові, і каже: «Мудрість же ми проповідуємо між досконалими, але мудрість не віку цього і не влади цього віку минущих, але проповідуємо премудрість Божу, таємну, сокровенну, яку присвятив Бог перед віками до слави нашої, якої ніхто з слави нашої; бо якби пізнали, то не розіп'яли б Господа слави» (1Кор.2:6). Таким чином, таємниця Спасителя була прихована від влади цього віку. 6 . Хтось із ворогів може заперечити, і здається, слід відповісти на це заперечення, перш ніж хтось інший його висловить: чому приховане від влади цього віку не було приховано від бісів, який, як сказано в Євангелії, вигукнув: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мт.8:29). Але розсудь, що менший у злі впізнав Спасителя; а більшому в злодіяннях і лукавстві саме те, що він більший у злі, заважає пізнати Сина Божого. Нам самим, якщо в нас менше зла, зростати в чеснотах легше; але якщо в нас більше зла, то щоб звільнитися від цієї більшої порочності, ми повинні працювати в поті чола. Це про те, чому Марія була заручена. 7 . Ангел, вітаючи Марію, називає її незвичайним словом, яке ніде більше у Писанні не зустрічається, і про це слід сказати кілька слів. Ось що він каже: «радуйся, Благодатна!», що грецькою буде « κεχ αριτωμένη ». Я не пам'ятаю, щоб у якомусь іншому місці Писання мені зустрівся цей вислів; воно не застосовується до чоловіка: радуйся, благодатний, але це привітання звернене лише до Марії. І якби Марія знала, що цим словом вітають когось ще, – а вона мала певні знання про закон, була свята і засвоїла писання пророків, щодня вдаючись до роздумів про них, – вона б не злякалася, почувши це дивне вітання. Тому ангел каже їй: «Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога; І ось зачнеш у утробі, і народиш Сина, і даси Йому ймення Ісус. Він буде великим і буде називатися Сином Всевишнього» (Лк.1: 30–32). 8 . Сказано і про Івана: «Він буде великий» (Лк.1: 5), і про це свідчить архангел Гавриїл. Але коли приходить Ісус, Який воістину великий і воістину піднесений, то Іоанн, який був «великий», применшується. «Він був світильник, що горить і світить; а ви хотіли на короткий час порадіти при світлі його» (Ів. 5:35). Велич нашого Спасителя виявилося не тоді, коли Він народився, але раптово засяяло тепер після того, як супротивники, здавалося, загасили його. 9 . Дивись, як великий Господь. «По всій землі проходить звук Його вчення, і до меж всесвіту слова Його» (Пс.18:5). Господь наш Ісус, Який є сила Божа (пор. 1Кор.1:24), поширився по всьому світу і в даний час перебуває поряд з нами, тому і Апостол каже: «У вашому зібранні в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, спільно з моїм духом, силою Господа нашого Ісуса Христа» (4). Сила Господа нашого і Спасителя і з тими, хто перебуває на Британських островах, відокремлених від нашого світу, і з тими, хто мешкає в Мавританії, і з усіма, хто живе під сонцем і вірує в Його ім'я. Вигляд велич Господа, що поширилася по всій землі. Дивись, як великий Спаситель. Воно поширюється весь світ. І все ж я ще не показав Його справжньої величі. 10 . Зійди на небо і дивися, як Він наповнює небесний простір: «Бог... показав Себе Ангелам» (1Тим.3:16). Спустись подумки в пекло і дивись, як Він сходить і туди. «Той, Хто зійшов, Він же є і піднявся понад усіх небес, щоб наповнити все» (Еф.4:10), «щоб перед ім'ям Ісуса схилилося кожне коліно небесних, земних і пекла» (Фил.2:10). Роздуми над силою Господа, як вона наповнила світ, тобто небеса, землю та пекло, вона пройшла через самі небеса і піднеслася вгору. Бо ми читаємо, що Син Божий пройшов небеса (пор. Євр.4:14). Якщо ти зрозумієш це, то також зрозумієш для себе, що невипадково сказано: «Він буде великий» і що це справді справдилося. Господь наш Ісус Христос великий, як присутній, так і відсутній; Він обдарував наше зібрання співучасті у Своєї силі; щоб кожен з нас міг заслужити і прийняти її, ми молимося Господу Ісусу Христу, «якого є слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 7. Євангеліє від Луки 1:39–45. На сказане від слів: «Вставши ж Марія в ці дні, з поспіхом пішла в нагірну країну» до того місця, де говориться: «Здійсниться сказане їй від Господа» 1 . Кращі йдуть до гірших, щоб ті могли отримати користь з їхнього приходу. Так і Спаситель прийшов до Іоанна, щоб освятити його хрещення; і Марія, як тільки почула, як ангел сповістив їй, що Вона зачне Спасителя і що її родичка Єлисавета носить дитину в утробі своїй, «поспішно пішла до нагірної країни, до міста Юдиного, і ввійшла до дому Захарії» (Лк.1:39–40). І звичайно, Ісус, будучи в її утробі, поспішив освятити Івана, який перебував у утробі матері своєї. Іншими словами, не «виграло немовля у утробі» Єлисавети, поки Марія не прийшла і не привітала її; але як тільки Марія вимовила слова про те, що Син Божий знайшовся в утробі Її, «виграв немовля у утробі», і в цей момент предтеча Ісуса Христа звершив своє перше пророче служіння. 2 . Належало також Марії, гідній нащадків Бога, після бесіди з ангелом піти в гірську країну і залишатися в її межах. Тому в Писанні сказано: «Вставши ж Марія в ці дні, з поспіхом пішла в нагірну країну». Тому слід було їй також, бо вона була старанною у своїх піклуваннях, поспішити і, наповнившись Святим Духом, у вищі області бути приведеною під захистом Бога, сила Якого вже осяяла Її. Тому вона пішла «до міста Юдиного, і ввійшла до будинку Захарії, і вітала Єлисавету. Коли Єлисавета почула привітання Марії, розлютилося немовля в утробі її, і Єлисавета наповнилася Святим Духом» (Лк.1:39–41). 3 . Без сумніву, Єлисавета, яка на той час здійснилася Святого Духа, отримала Його завдяки своєму синові. Єлисавета не була гідна прийняти Святий Дух першою, але коли Іван, перебуваючи ще в її утробі, набув Святого Духа, тоді і вона через освячення сина «виповнилася Святого Духа». Ти повіриш у це, якщо дізнаєшся щось подібне про Спасителя. Вважається, що благословенна Марія прорікала пророцтва, і ми виявили багато тому підтверджень. Нам відомо, що в інших книгах сказано, що Єлисавета вимовляла пророчі слова. Тому Марія наповнилася Духом Святим, коли стала носити Спасителя в утробі Своїй. Бо як тільки вона прийняла Святий Дух, Який створив тіло Господа, і Син Божий знайшовся в її утробі, вона також наповнилася Духом Святим. 4 . «І виграло немовля в утробі її [Єлисавети]; і Єлисавета наповнилася Святим Духом, і вигукнула гучним голосом, і сказала: благословенна Ти між жінками! (Лк.1: 41–42). Тут ми повинні спростувати поширені заперечення єретиків, щоб деякі з простих людей не потрапили в їхню пастку. Я не знаю, в яке божевілля треба впасти, щоб стверджувати, що Спаситель відкинув Марію, бо після Його народження Вона з'єдналася з Йосипом, і ті, хто таке говорить, самі чудово розуміють, що говорять. І коли єретики висловлять вам щось подібне, відповідайте їм так: «Єлисавета, безсумнівно, була виконана Святого Духа, коли сказала “благословенна Ти між жінками”. Якщо Святий Дух назвав Марію “благословенною”, як Спаситель міг відкинути її?». Більше того, заяви, що після народження Ісуса Марія вступала в подружні стосунки, нічим не підтверджуються, бо діти, яких називають дітьми Йосипа, були народжені не Марією. І у Писанні про це нічого не сказано. 5 . «Благословенна Ти між жінками, і благословенний плід утроби Твоєї! І звідки це мені, що прийшла Мати Господа мого до мене? (Лк.1: 42–43). Сказане Єлисаветою «і звідки мені це?». не сказано в невіданні, ніби, виконана Святим Духом, не знає вона, що Мати Господа прийшла до неї з волі Божої. Вона має на увазі таке: «Що доброго я зробила? Яке моє діяння таке велике, що мати Господа мого приходить до мене? Яким благочестям, якими добрими справами, якою вірністю розуму заслужила я, що мати Господа приходить до мене?». «Бо коли голос привітання Твого дійшов до мого слуху, немовля відіграло радісно в утробі моєму». Душа благословенного Іоанна була свята, і хоча він був укладений в утробі матері і йому ще потрібно було прийти у світ, він дізнався про Того, Кого Ізраїль ще не знав; тому він і «виграв» – і не просто зіграв, а «радісно». Бо відчув, що Господь прийшов освятити Свого раба, перш ніж він вийде з утроби матері. Можливо, невіруючі назвуть мене дурнем за те, що я вірю подібним речам. Але самі події, як і істина, показують, що я ґрунтую свою віру не на дурості, а на мудрості, бо те, що вони вважають дурістю, є моїм спасінням. 6 . Якби народження Спасителя не було небесним і благословенним, якби не мало в собі щось Божественне, що перевищує людську природу, Його вчення не поширилося б по всьому світу. Якщо в утробі Марії була лише людина, а не Син Бога, як тоді можливо, що і в той час, і зараз багато хто зцілюється не тільки від тілесних, а й від душевних хвороб? Хто з нас не був колись нерозумний? Тепер же з Божої милості ми розуміємо і знаємо Бога. Хто з нас раніше вірив у справедливість? Тепер же, завдяки Христу, ми здобули її і слідуємо їй. Хто з нас не блукав безцільно і не вагався? Тепер же, завдяки приходу Спасителя, ми не вагаємось і не кидаємося з боку в бік, а твердо стоїмо на шляху, на Том, Хто сказав: «Я є шлях» (Ів.14:16). 7 . Коли ми зберемо також інші свідчення, то побачимо, що все, написане про Спасителя, божественне і гідне здивування. Його народження, те, як Він зростав, Його сила, Його пристрасті та Його Воскресіння вплинули не тільки в той час, але впливають на нас і тепер. Хто вас, о, оголошені, збирає в Церкві? Що спонукає вас залишати свої будинки та йти до цих зборів? Ми не обходили ваші будинки один за одним, але Всемогутній Батько Своєю невидимою силою, знаючи, що ви гідні, вклав у ваші серця цю ревнощі, щоб ви, які сумнівалися, особливо на початку свого шляху, що перемагали власне недбальство, йшли до віри, щоб ви, боязкі й перелякані, зі страхом обрели. 8 . Благаю вас, о, оголошені, не повертайте назад; нехай ніхто з вас не бояться і не лякається, але слідує за Христом, що йде попереду вас. Він веде вас на спасіння і збирає вас до Церкви, яка нині перебуває на землі; але якщо ви принесете гідні плоди, Він приведе вас до «церкви первістків, написаних на небесах» (Євр.12:23). Блаженний той, хто увірував, і «блаженна, що повірила, бо здійсниться сказане Їй від Господа» (Лк.1:45). Тому Марія прославляє Господа Ісуса Христа. Її душа прославляє Господа, дух її славить Бога. Ми розглянемо, обговоримо і пояснимо це, коли, якщо завгодно Богові, знову зберемося в церкві, коли у святковий день прийдеш ти до Божого дому і відкриється слух твій Божественному читанню, у Христі Ісусі, «Якого є слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 8. Євангеліє від Луки 1:46–51. Про сказане в Писанні «величить душа Моя Господа» до того місця, де говориться «і милість Його в роди пологів до тих, хто боїться Його». 1 . До народження Івана пророкує Єлисавета; до народження Господа нашого та Спасителя пророкує Марія. Як гріх починається з жінки, а потім переходить на чоловіка, так і спасіння бере початок від жінок, і тому інші жінки, відклавши слабкості своєї статі, наслідуйте, наскільки це можливо, їхнє святе життя, нині описане в Євангелії. Давайте розглянемо пророцтво Діви. Вона каже: «Велічить душа Моя Господа, і зрадів дух Мій про Бога, Спасителя Мого» (Лк. 1:46). І «душа» та «дух» виражають подвійну хвалу. Душа вихваляє Господа, а дух – Бога; не тому, що інша хвала Господу, інша Богові, а через те, що Той, Хто є Бог, є також і Господь, а Той, Хто є Господь, є також і Бог. 2 . Слід дослідити, як душа величить Господа. Господь не може прийняти ні приросту, ні зменшення, Він є Те, Що Він є. Тоді чому Марія каже: «Величить душа Моя Господа»? Мені необхідно зрозуміти, що Господь і Спаситель «є образ Бога невидимого» (Кол.1:15), і усвідомити, що моя душа створена «за образом Творця», тому вона – образ Образу, а моя душа не є прямим чином Бога, вона була створена як образ Першообразу. Наведу приклад. Ті, хто малює картини, беруть зразок – скажімо, обличчя царя – і потім докладають всієї своєї майстерності та старанності, щоб відтворити схожість з оригіналом. Так і кожен з нас формує свою душу за образом Христа, роблячи її більшою чи меншою мірою подібною до нього. Цей образ у нас або тьмяний і заплямований, або чистий і яскравий і відповідає першотвору. Тому коли я піднімаю образ образу – тобто свою душу – і вирощую його ділами, словами та помислами, то Сам Господь величиться в душі моїй, бо вона є образ Його. І як Господь зростає у нашому образі Його, так само, якщо ми грішимо, Він зменшується та применшується. 3 . Зрозуміло, Сам Господь не зменшується і не зменшується, але ми замість образу Спасителя створюємо в собі інші образи, і замість того, щоб бути образом Слова, премудрості, справедливості та інших чеснот, ми зробляємо в собі образ диявола. І тоді нас можна назвати «зміями» і «породженнями єхидними» (Мф.23:33). Коли ми злісні, жорстокі чи лукаві, то приймаємо образ лева, змії чи лисиці. Коли ми шукаємо насолод, то стаємо схожими на козла. Я згадую своє тлумачення того місця у Повторенні Закону, де говориться: «Щоб ви не розпустилися і не зробили собі статуй, зображень якогось кумира, що представляють чоловіка чи жінку, зображення якоїсь худоби» (Втор.4: 16). Я сказав, що оскільки «закон духовний» (Рим.7:14), цей уривок означає наступне: одні створюють образ чоловіка, інші – образ жінки, один має подобу птаха, інший – рептилії чи змії, а хтось створює у собі образ Бога. Усі, хто читав те, що я написав, знають, як розуміти цей уривок. 4 . Отже, спочатку душа Марії величить Господа, а потім Дух її радіє про Бога; і якщо ми не повіримо, то не зможемо зрадіти. «Поглянув Він на смирення Своєї Раби» (Лк. 1:48), каже Вона. На яку смирення Марії побачив Господь? Мати Спасителя носила Сина Божого у Своїй утробі, але що було в ній боязкого й покірного? Твердження «поглянув Він на смиренність Раби Своєї» означає, що Він «поглянув» на праведність раби Своєї, «поглянув» на Її помірність, «поглянув» на Її мужність і мудрість. Бо Бог дивиться на чесноти. Хтось може запитати: «Я розумію, як Бог може побачити праведність і мудрість раби Своєї. Однак не зовсім зрозуміло, як Він може побачити її смирення». Тому, хто ставить подібні питання, слід знати, що в Писанні смирення оголошується чеснотою. 5 . Бо Спаситель сказав: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим (Мт.11:29). Якщо хочеш знати ім'я цієї чесноти, як і філософи позначали її, послухай: смиренність, на яку придивляється Бог, має ту саму назву, що й чеснота, яка називається ἀτυφια («лагідність») або μετειότης («помірність»). Можна також визначити її описово, як стан, в якому людина не підноситься, а применшує себе, - бо, за словами Апостола, той, хто запишався, «підпав осуду з дияволом», бо і він почав з підношення і гордині, - так от, «щоб не запишався і не підпав осуду з дияволом». «Поглянув Він на смирення Своєї Раби». Вона ніби каже: «Бог приглянувся на Мене, бо Я смиренна і намагаюся здобути такі чесноти, як лагідність і покірність». 6 . «Бо відтепер ублагатимуть Мене всі пологи» (Лк. 1:48). Якщо я прийму вираз "всі пологи" буквально, то віднесу його до віруючих. Однак якщо я досліджую глибше, то зауважу, наскільки цінно сказане, «що створив Мені велич Сильний»; «Бо кожен, хто підносить сам себе, буде принижений» (Мт.23:12). Але Бог поглянув на блаженну смиренність Марії і за цю чесноту «сотворив [Їй] велич Сильний, і святе ім'я Його; і милість Його в роди пологів» (Лк.1: 50). Милість Божа не в одному поколінні, і не в двох, і не в трьох, навіть не в п'яти, але справді тягнеться у вічність, «в пологи пологів». «До тих, хто боїться Його; явив силу м'яза Свого» (Лк.1: 50–51). Ти можеш боязко наблизитись до Бога, якщо боїшся Його, і почути обіцянку, яку Господь дає тобі за страх Його. 7 . У чому ця обіцянка? «До тих, хто боїться Його», – сказано, – «явив силу м'яза Свого». Virtus, або imperium, є царська влада, тому що слово κρ ατος, яке можна перекласти як imperium, походить від слова, що означає того, хто панує або панує над усім. Тому якщо ти боїшся Бога, то Він дає тобі силу чи владу, Він дає тобі царство, щоб стати тобі підданим «царя Царів» (Об'явл.19:16) і знайти Царство Небесне у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 9. Євангеліє від Луки 1:56–64. На уривок від слів «А перебула Марія з нею близько трьох місяців» до того місця, де сказано: «і він почав говорити, благословляючи Бога» 1 . Наше пояснення, як сказаного в Євангелії, так і описаних у ньому подій, має бути гідним Святого Духа і віри в Христа, тієї віри, до якої ми, віруючі, покликані. І тому маємо запитати, чому Марія після того, як зачала, пішла до Єлисавети і «перебула ж... з нею близько трьох місяців» (Лк.1: 56); і чому Лука, коли описував історичні події в Євангелії, включив до нього наступне: «А Марія перебула з нею близько трьох місяців, і повернулася до свого дому» (Лк. 1:56). Зрозуміло, це має бути якесь пояснення; і якщо Господь відкриє наші серця, то міркування, наведені нижче, дадуть його. Якщо тільки від того, що Марія прийшла до Єлисавети і вітала її, «виграла немовля в утробі її», і «Єлисавета виповнилася Святого Духа» (Лк.1:41), передбачила події, записані в Євангелії, і відразу досягла так багато чого, то нам залишається тільки припускати, Єлисаветою. 2 . Тієї ж миті немовля виграло і, так би мовити, почало веселитися від радості, а Єлисавета наповнилася Святим Духом. І було б дуже дивно, якби ні Іван, ні Єлисавета за ті три місяці, коли мати Господа і Сам Спаситель перебували з ними, не здобули собі ніякої користі. Тому протягом цих трьох місяців, перебуваючи в утробі матері, він, немов атлет, тренувався, умащувався олією, ніби готуючись до борцівського поєдинку. Його народження було чудовим, але ще більш чудовим було його зростання. У Писанні не сказано про те, як мати вигодовувала його або як лежав він на грудях тих, що носила його, але говориться: «І був він у пустелях до дня явлення свого Ізраїлю» (Лк.1: 80). 3 . Потім ми читаємо: «А Єлисаветі настав час народити, і вона народила сина» (Лк. 1:57) 1 . Багато хто вважає, що зайве було писати: «А Єлисаветі виповнилося час народити, і вона народила сина», бо чи може жінка народити, якщо ще не настав час народжувати? Однак той, хто старанно розмірковує над Писанням і чує, як Павло каже: «Займайся читанням, настановою, вченням» (1Тим.4:13), може пошукати як у Новому, так і у Старому Завіті місце, де про народження грішника сказано: «Виповнився час рід. Але коли народжується праведник, дні виконуються, як і його прихід у світ. Народження праведника несе у собі повноту, тоді як народження грішника відзначають, так би мовити, порожнеча та марність. Це стосовно написаного «Єлисаветі ж виповнилося час народити». 4 . Далі про народження Івана сказано: «І почули сусіди та родичі її, що звеличив Господь милість Свою над нею, і раділи з нею» (Лк.1:58), і хотіли дати йому ім'я на честь батька його, щоб він іменувався Захарією. Але Єлисавета, навіяючи Духа Святого, сказала: «Іоанн ім'я йому» (Лк.1:60). Тоді всі почали шукати причину, чому вона хоче назвати свого сина Іоанном, бо ніхто в сім'ї Захарії не носив це ім'я. Вони звернулися до батька, але Захар не міг їм відповісти. Він написав на дощечці: «Іоан ім'я йому» (Лк.1: 63). І як тільки стилос натиснув на віск, «уста його», які були запечатані, «дозволилися», і знайшов він нелюдське красномовство. Поки його уста були пов'язані, воно було людським, бо невіра пов'язала його мову. Але як тільки уста його розв'язалися, воно перестало бути людським, «і він почав говорити, благословляючи Бога» (Лк.1: 64). Його пророцтва записані в Євангелії, і ми поговоримо про них, якщо буде на те воля Господа нашого Ісуса Христа, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 10. Євангеліє від Луки 1:67–76. На уривок від слів «сповнився Святого Духа і пророкував» до того місця, де сказано: «бо передидеш перед Господнім лицем приготувати дороги Йому». 1 . Захарія, сповнений Святого Духа, промовив два пророцтва: перше – про Христа, друге – про Івана. Це ясно видно з його слів. Він говорить про Спасителя так, наче Він уже присутній і діє у світі; потім він говорить про Івана. «І Захарія, батько його, сповнився Святого Духа і пророкував, кажучи: «Благословенний Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив його спасіння» (Лк.1:68). Бо коли Бог відвідав Свій народ, бажаючи визволити його, «перебула Марія з нею [Єлисаветою] близько трьох місяців», після того, як ангел розмовляв з Нею. Якоюсь незбагненною силою Спаситель Своєю присутністю наставив не лише Івана, як ми вже сказали, але також, як свідчить євангелія, і Захарію. 2 . Протягом цих трьох місяців Захарія постійно отримував духовну їжу від Духа Святого і неусвідомлено навчався, а потім пророкував про Христа, сказавши: «Відвідав народ Свій і створив спасіння йому, і спорудив ріг спасіння нам у домі Давида» (Лк. 1:65), бо Христос «родився від насіння. Він воістину став «рігом спасіння нам у домі Давида» (Лк. 1:69), і наступна фраза підтверджує це: «У Мого Улюбленого був виноградник на вершині тьмяної гори» (Іс. 5:1) 2 . То на якій вершині він був посаджений? На Христі Ісусі, про Якого в Писанні сказано: «І спорудив ріг спасіння нам у домі Давида, юнака Свого, як сповістив устами святих пророків Своїх, що були від віку» (Лк.1:65). 3 . «Врятує нас від наших ворогів». Не слід думати, що йдеться про тілесних ворогів, швидше про духовних. Бо Господь Ісус, «сильний у боротьбі» (Пс.23:8), прийшов, щоб поламати всіх наших ворогів, визволити нас від їхніх підступів і врятувати нас від ворогів наших і від руки всіх нас, що нас ненавидять (Лк.1: 71). І «буде милість з нашими батьками» (Лк. 1:72). Я вважаю, що коли прийшов Господь і Спаситель наш, то осяяла благодать Божа на Авраама, Ісака та Якова. Бо важко повірити, що ті, котрі ще раніше бачили Його день і зраділи, пізніше не отримали жодної користі, коли Він прийшов, народившись від Діви. І чому я говорю про патріархів? Я, слідуючи за авторитетом Євангелій, сміливо сходжу у вищі області, бо присутність Господа Ісуса та Його володарювання благотворно вплинула не лише на земну, а й на небесну. Тому і Апостол каже: «Щоб за допомогою Його примирити з Собою все, умиротворивши через Нього, Кров'ю хреста Його, і земне і небесне» (Кол.1:20). Але якщо присутність Господа благотворно далася взнаки на землі і на небі, чому ти боїшся сказати, що Його пришестя також принесло ще більшу користь тим, на кому виповнилося сказане в Писанні: «Створить милість з нашими батьками і згадає святий заповіт Свій, клятву, якою присягався Він Аврааму2, отцю». дарує нам звільнення «небоязно… від руки наших ворогів» (Лк.1:74)? 4 . Люди часто позбавляються руки своїх ворогів, але аж ніяк не «небоязно». Бо коли усуненню ворогів передують небезпека і страх, і хтось позбавляється руки своїх ворогів, він справді звільняється, але не без остраху. А пришестя Господа Ісуса визволяє нас «від руки наших ворогів» «небоязливо». Ми не відчуваємо своїх ворогів і не бачимо, як вони протидіють нам, але нас, без нашого відома, раптово виривають з їхньої пащі і не дозволяють нам догодити в їхній мережі. «Раптом, миттєво» (1Кор.15:52) Він переносить «нас до участі у спадщині святих у світлі» (Кол.1:12), і ми небоязно позбавляємося «від руки ворогів наших», щоб «служити Йому в святості і правді перед Ним, в усі дні життя нашого». 5 . «І ти, немовля, наречешся пророком Всевишнього» (Лк.1: 76). Але чому Захарія, промовляючи пророцтво, говорить не про Івана, а звертаючись до самого Іоанна: «І ти, немовля, наречешся пророком Всевишнього» та інше? Адже безглуздо говорити тому, хто не може чути, звертатися до немовляти, що лежить на грудях. Але мені здається, я знайшов пояснення. Народження Іоанна було чудовим, він прийшов у світ через пророцтво ангела. Іоанн народився після того, як протягом трьох місяців Марія залишалася з Єлисаветою в тій країні. Тому все, що написано про нього, розповідає про чудові події. Можливо, ти не повіриш, що немовля, що тільки-но вийшло з материнської утроби, може почути і зрозуміти слова батька свого, звернені до нього: «І ти, немовля, наречешся пророком Всевишнього» (Лк.1: 76), але згадай про те, що те, що сталося раніше, було ще більш чудесним: розлютилося немовля радісно в утробі моєму »(Лк.1: 44). 6 . І коли Іван почув Ісуса, перебуваючи в утробі матері, і, почувши Його, радісно розіграв, то чому ж ти не можеш повірити, що коли він народився, то зміг зрозуміти пророцтво батька, який сказав йому: «І ти, немовля, наречешся пророком Всевишнього, бо передідеш Лк.1: 46)? Тому я вважаю, що Захарія поспішав сказати все це немовляті, бо знав, що незабаром Іван піде в пустелю, і в нього більше не буде такої можливості, бо «немовля… був у пустелях до дня явлення свого Ізраїлю» (Лк.1: 80). 7 . Мойсей також жив у пустелі, але коли йому виповнилося сорок років, він утік із Єгипту і ще сорок років пас овець Йофора. А Іван пішов у пустелю відразу після народження і, будучи великим «з народжених дружинами» (Мф.11: 11), він очевидно був гідний більшого зростання. Пророк сказав про нього: «Ось, Я посилаю перед тобою Ангела Мого» (Вих.23:20). Того, хто, будучи посланий перед Господа, зміг, тільки-но народившись, почути і зрозуміти пророцтва свого батька, справедливо названий ангелом. Чому ми, які увірували в ці великі чудеса, також віримо і у Воскресіння, віримо і в обіцяння Царства Небесного, яке настане, і Святий Дух обіцяє нам це щодня. Все написане чудово і перевершує наше розуміння, і все це ми знайдемо в Христі Ісусі, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 11. Євангеліє від Луки 1:80–2:2. На уривок від слів: «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом» до того місця, де сказано: «Цей перепис був перший за правління Квірінія Сирії» 1 . У Святому Письмі про зростання сказано у двох сенсах; одне зростання - тілесне, яке не залежить від людини, інше зростання - духовне, коли воно відбувається завдяки його зусиллям. Коли євангеліст пише: «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом» (Лк.2: 40), він говорить про друге зростання, тобто про зростання духовному. Це означає таке: «Він зростав у дусі». Його дух не залишався на початковому рівні, але постійно зростав у ньому, і кожну хвилину і кожну секунду в міру того, як зростав його дух, удосконалювалася його душа. І за зростанням духу невпинно йшли не тільки його душа, але почуття та розум. Бог наказав: «Зростайте і розмножуйтесь» (Бут.1:22) 3 . Я не знаю, як ті, хто розуміє цю заповідь просто та буквально, можуть її пояснити. Припустимо, що «розмножуватися» належить до чисельності; коли когось стає більше, ніж раніше, вони «розмножуються». Але те, що сказано до цього – «зростайте» – не в нашій владі. 2 . Бо яка людина не хотіла б «додати собі зросту» (Мт.6:27), щоб стати вищою? Коли щось заповідано, передбачається, що цю заповідь можна виконати; безглуздо заповідати те, що зробити неможливо. І якщо нам заповідано зростати, ми можемо виконати цю заповідь. Хочеш знати, як має розуміти «зростайте»? Послухай, що зробив Ісаак, про якого сказано: «І стала велика людина ця і звеличувалася більше і більше до того, що стала дуже великою» (Бут.26:13). Він завжди прагнув стати кращим і постійно вдосконалювався; він невпинно розмірковував про Бога і вправляв свою пам'ять, щоб більше зберігати в скарбниці свого розуму і міцніше утримувати це в пам'яті. Це має розуміти так, що Ісаак вирощував у душі всі свої чесноти і таким чином виконав заповідь, яка наказує йому «зростати». 3 . Так і Іоанн, хоч був ще немовлям, зростав, помножуючи свої чесноти. Але це неймовірно важко і дуже рідко зустрічається серед смертних, щоб дитина зростала духовно. «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом» (Лк.2: 40). Але одна річ – «зростати», а інша – «зміцнюватися духом». Людська природа слабка, і щоб стати сильнішою, їй потрібна допомога Бога. Ми читаємо: «Плоть же немічна». Яка сила може зміцнити її? Дух, зрозуміло. Бо «дух бадьорий, а тіло немічне» (Мф.26:41). Той, хто хоче стати сильнішим, може зміцнюватися лише духом. Багато хто зміцнювався тілом, і їхні тіла ставали сильнішими; але атлет Бога повинен ставати сильнішим духом, і, зміцнившись таким чином, він зламає мудрість плоті, а споруджена духовність підкорить тіло велінням душі. Не повинно думати, що коли про Івана говориться: «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом», то сказане є просте історичне оповідання, що жодним чином до нас не відноситься. Це написано для того, щоб ми наслідували його і слідували за ним духовно. 4 . «І був у пустелях до дня явлення свого Ізраїлю» (Лк.1: 80). Я говорив уже, що в зачатті Іоанна було щось дивне, коли «виграло немовля у утробі» (Лк.1:44) і дізнався Господа ще раніше свого народження, коли Захарія, наче син його міг чути, говорив йому пророцтво: «І ти, немовля, наречешся пророком. Так був зачатий і народився Іван, і тому не чекав він, що виховуватиметься батьком і матір'ю «до дня явлення свого Ізраїлю», але відійшов, утік від міської суєти, від натовпів людей і скупчення пороків; пішов він у пустелю, де повітря чистіше, небеса прозоріше і Бог ближче, і поки не настав час ні для обряду його хрещення, ні для його проповіді, він присвячував себе молитві і розмовляв з ангелами; він волав до Бога і чув, як Він відповідає йому, кажучи: «Ось Я» (Вих.3: 4). І як «Мойсей говорив, і Бог відповідав йому» (Вих.19:19), так і Іван, я думаю, говорив у пустелі, і Бог відповідав йому. 5 . Я вважаю, що все так і було, бо мене вразив цей ясний євангельський опис. Адже якщо «з народжених дружинами немає жодного пророка більше за Івана» (Лк.7:28) і Бог відповідав Мойсеєві, то тоді виходить, що Він також відповідав і Іванові, адже Іван більший за Мойсея. Іван ріс у пустелі, про його народження, як і про народження Господа, сповістив той самий архангел; його батько, який не повірив у те, що він може народитися на світ, онімів. Потім Іван «був у пустелях» і зростав незвично, негаразд, як інші люди. Матвій говорить про нього: «Харчу його були акриди та дикий мед» (Мф.3: 4). Іоанн був співробітником першого пришестя Господа і говорив тільки про пришестя Господа в тілі і своїм пророцтвом сповістив про Того, Хто народжений від діви. Тому в нього був не домашній мед, старанно проціджений людськими руками, але дикий, а їжею йому служили комахи, що літають, які не дуже великі і літають не високо, але маленькі і ледве піднімаються над землею; вони скоріше стрибають, а не літають. Для чого більше? Сказано цілком ясно, що його їжею були акріди – маленькі та чисті істоти. Отже, подумайте над тим, дорогі брати, хто був народжений по-новому і по-новому зростав. 6 . Далі у Писанні сказано: «У ті дні вийшов від кесаря ​​Августа наказ зробити перепис по всій землі. Цей перепис був першим за правління Квірінія Сирією» (Лк.2:1–2). Хтось може запитати: «Євангеліст, чим ця розповідь допоможе мені? Навіщо мені знати, що перший у країні перепис проводився за кесаря ​​Августа і що серед інших людей було записано ім'я Йосипа “з Марією, зарученою йому дружиною, яка була вагітна” (Лк.2:5), і що ще до закінчення перепису народився Ісус? Однак той, хто гляне уважніше, побачить, що в цьому полягає певне таїнство. Необхідно було, щоб Христа офіційно внесли в перепис всього світу, щоб Він разом з усіма був занесений до списку і всіх освятив і в цьому переписі з'єднався з усім світом і дав йому можливість спілкування з Собою і згодом записав би імена людей всього світу «в книзі життя» (Об'явл. (Лк.10:20) разом з іменами святих Того, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 12. Євангеліє від Луки 2:8–11. На уривок, в якому говориться, як ангел зійшов з небес і сповістив пастухам народження Господа 1 . Господь мій Ісус 4 народжується, і ангел сходить з небес, щоб сповістити про Його народження. Давайте подивимося, кого він вибрав, щоб розповісти про Його пришестя. Він не йде до Єрусалиму, не прагне відшукати книжників і фарисеїв, не заходить до юдейської синагоги, але знаходить пастухів, «які містили нічну варту біля стада свого» (Лк.2:8), і каже їм: «Нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, який є Христос. 2 . Ви думаєте, що в цих словах Писання не полягає нічого божественнішого, але тільки те, що ангел прийшов до пастухів і розмовляв з ними? Слухайте, пастирі церков, пастирі Бога. Його ангел завжди сходить з небес і сповіщає вам: «Нині народився вам Спаситель, який є Христос Господь» (Лк.2: 11). Бо якщо не прийде Пастир, церковні пастирі не зможуть належним чином охороняти стадо, їхній захист ненадійний, якщо Христос не охороняє та не пасе стадо разом із ними. Ми читаємо в Апостола: «Ми співробітники у Бога» (1Кор.3:9). Пастир добрий, який наслідує Пастир Доброго, є співробітник Бога і Христа; він – добрий пастир саме тому, що з ним найкращий Пастир, який пасує з ним Своїх овець. Бо Він поставив одних апостолами, інших – пророками, інших – євангелістами, інших – пастирями та вчителями до вчинення святих (пор. 1Кор.12:28). Цього досить простого пояснення. 3 . З іншого боку, якщо маємо зійти нам до більш прихованого розуміння, то я скажу, що деякі ангели були пастирями, які керували справами людей, і так як кожен з них стояв на варті, пильнуючи вдень і вночі, ревно ставлячись до своєї справи, то в деяких випадках праця по управлінню довіреним йому народом, виявлявся йому не чинився. пастухам, що прийшов справжній Пастир. Наприклад, був якийсь пастир у Македонії, якому потрібна була допомога Бога; він з'явився апостолу Павлу уві сні як македонець і сказав: «Прийди в Македонію і допоможи нам» (Дії 16:9). Чому я говорю про Павла, якщо ангел сказав це не Павлові, а Ісусові, який був у Павлі? Пастухам була потрібна присутність Христа, і тому ангел спустився з небес і сказав: «Не бійтеся; я сповіщаю вам велику радість» (Лк.2: 10). 4 . Це справді велика радість, що Христос прийшов у світ, для тих пастирів, яким довірено дбати про людей та країни. Ангел, який знає справи Єгипту, отримав значну користь від того, що Господь зійшов з небес, бо єгиптяни отримали можливість стати християнами. Усі, хто керував різними провінціями, наприклад, хранитель Македонії, охоронець Ахейї, охоронці інших провінцій, витягли з цього користь. Бо невірно думати, що окремими провінціями управляють злі ангели, а добрим ангелам ці ж провінції не довіряються. На мою думку, сказане про окремі області має розуміти як те, що стосується всіх людей. Кожну людину опікують два ангели: ангел справедливості та ангел несправедливості. Якщо в нашому серці присутні добрі помисли і почуття справедливості сповнює нашу душу, то, безперечно, з нами говорить ангел Господній. Але якщо в наших серцях рояться злі думки, з нами говорить «янгол сатани» (2Кор.12:7). І так само, як у кожної людини є два ангели, думаю, що різні ангели є і в окремих провінцій: одні – добрі, інші – злі. 5 . Наприклад, за Ефесом доглядають дуже злі ангели через грішників, що живуть у цьому місті. Але завдяки тому, що в цьому місті мешкає багато віруючих, є в ньому і добрий ангел Ефеської церкви. Сказане про Ефес можна віднести до всіх провінцій. До приходу Господа і Спасителя ці ангели мало чим могли допомогти тим, хто був їм вірний, і як вони не намагалися, їх зусиль було недостатньо. А що вказує на те, що вони навряд чи могли допомогти тим, хто перебував у їхньому піклуванні? Слухай, що ми скажемо. Коли ангел єгиптян допомагав єгиптянам, навряд чи хоч один новонавернений вірив у Бога; і це відбувалося, коли єгиптянами керував ангел. 6 . Але пізніше багато новонавернених з єгиптян та ідумеїв здобули віру в Бога, і тому в Писанні сказано: «Не гребуй Ідумеянином, бо він брат твій; не гребуй Єгиптянином, бо ти був приходьком у землі його; діти, які в них народяться, у третьому поколінні можуть увійти до Господнього суспільства» (Втор.23:7). Так і сталося – люди з усіх народів звернулися до Бога, а ангели, у чиїй опіці перебували ці народи, намагалися сприяти цьому. І тепер цілі народи прийшли до віри в Ісуса, і ангели, яким доручені церкви, зміцнилися присутністю Спасителя і багатьох навернули до Христа. В усьому світі виникли християнські громади. Так повстанемо ж і хвалимо Господа. Замість Ізраїлю плотського станемо духовним Ізраїлем. Благословимо Всемогутнього Бога ділом, словом і думкою в Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 13. Євангеліє від Луки 2:13–16. На уривок від слів «І раптово з'явилося з Ангелом численне небесне військо» до того місця, де сказано: «І знайшли Марію і Йосипа, і Немовля, що лежить в яслах» 1 . Господь наш і Спаситель народжується у Віфлеємі, і «чисельне небесне воїнство» (Лк.2:13) вихваляє Бога, кажучи: «Слава у вишних Богові, і на землі мир, в людях доброї волі» (Лк.2:14) 5 . Численне небесне воїнство вимовляє ці слова, оскільки не змогло допомогти людям і усвідомило, що не в змозі виконати доручену їм справу без Того, Хто воістину може рятувати і Хто може також допомогти самим ангелам-покровителям таким чином, щоб люди були врятовані. У Євангелії розповідається про те, як деякі люди пливли в човні морем, борючись із зустрічним вітром. Вони пропливли близько двадцяти п'яти чи тридцяти стадій, зовсім вибилися з сил і ніяк не могли пристати до берега. Але Господь прийшов до них, утихомирив люті хвилі і врятував човен, добряче пошарпаний штормом, від неминучої загибелі (пор. Ін.6: 18–21). 2 . Зрозумій цей уривок так: ангели хотіли запропонувати людям допомогу і зцілити їх від хвороб, бо «чи не всі вони є службовими духами, що посилаються на служіння для тих, які мають наслідувати спасіння?» (Євр. 1:14). Вони допомагали людям усіма силами, але в той же час розуміли, що їх зілля далеко не достатньо, щоб зцілити людей. А щоб на цьому прикладі міг зрозуміти ти, про що ми говоримо, уяви собі місто, в якому дуже багато хворих людей і ціла армія лікарів; у людей різні рани, з кожним днем ​​все більше поширюється смертельне нагноєння, але цілителі не можуть знайти більше засобів лікування та знанням свого мистецтва подолати зло зло. І ось приходить Архіатр, Той, Хто має всі знання лікарського мистецтва, і ті, які раніше не могли нікого зцілити, бачать, як рука цього цілителя зупиняє поширення нагноєння в ранах. Вони не заздрять Йому, і ревнощі не мучать їх; вони віддають хвалу цьому Лікарю і тим самим прославляють Бога, Який заради їх самих і заради недужих послав Того, Хто має такі знання. 3 . З подібної причини численне ангельське воїнство волає: «Слава у великих Богові, і землі мир, у людях доброї волі» (Лк.2:14 ). Бо коли Господь прийшов на землю, Батько примирив «з Собою все, умиротворивши через Нього, кров'ю хреста Його, і земне та небесне» (Кол.1:20). Ангели хочуть, щоб люди пам'ятали свого Творця. Вони зробили все, що в їх силах, щоб уздоровити людей, але ті не захотіли зцілятися. Потім ангели побачили Того, Хто може вилікувати всі недуги, і віддали хвалу Йому, вигукнувши: «Слава у вищих Богові, і на землі мир». 4 . Можливо, уважний читач євангелії спитає, як Спаситель міг сказати: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не світ прийшов Я принести, але меч» (Мф.10: 34), якщо тепер, за Його народження, ангели співають: «і мир на землі». А в іншому місці Він Сам каже: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам, не так, як світ дає, Я даю вам» (Ів.14:27). Нехай цей читач подумає над чим, і тоді, можливо, він знайде відповідь на своє запитання. Якби у Писанні було сказано «мир землі» і пропозиція цьому закінчувалося, тоді це заперечення було б справедливим. Але те, що потім є ще додавання, а саме після слова «світ» в Євангелії сказано «людям доброї волі», вирішує це питання. Світ на землі, який не дає Господь, не є світом «благої волі». Бо Він не сказав просто: «Я прийшов не для того, щоби принести світ». Він додав: "на землю". Він не сказав: "Я прийшов не для того, щоб принести мир на землю доброї волі". 5 . Ангели сказали ці слова пастухам. Але вони вимовили їх не тільки в той час, вони кажуть це й у наші дні. Якби ангели не розмовляли з пастирями і не докладали своїх зусиль до їхніх праць, то почули б пастирі таке: «Якщо Господь не будує вдома, даремно трудяться ті, хто його будує; якщо Господь не охоронить міста, даремно не спить страж» (Пс.126:1). Якщо личить тому, хто слідує сенсу Писання, говорити сміливо, то я скажу, що в кожній церкві є два єпископи: видимий і невидимий, один бачимо плотськими очима, інший відкривається думці. Людину, яка добре виконує покладене на неї завдання, Господь прославляє, а той, хто виконує її погано, винен і підлягає осуду. Так і янгол. У Одкровенні Івана ми читаємо: «У тебе в Сардісі є кілька людей, які не осквернили одежу свою» (Об'явл.3:4); або ще: «У тебе є вчення Ніколаїтів, що тримаються» (Об'явл.2:15); і потім: «У тебе є ті, хто вчинив різні гріхи», а винні ангели, яким довірені ці церкви. 6 . Але якщо ангели, що керують церквами, турбуються, то що тоді говорити про людей, які бояться того, що їм не вдасться врятуватися, працюючи разом із старанними ангелами? Я думаю, що і ангел, і людина разом можуть бути добрими єпископами церкви. У певному сенсі вони роблять одну справу. Якщо це так, то давайте попросимо Всемогутнього Бога, щоб і ангели, і люди, як єпископи церков, допомогли нам і дізналися б ми, що Господь судить і тих, і інших за нас. Але коли їх судять і при цьому відкривається якийсь гріх або помилка, вчинені не за їхньою недбалістю, а за нашим недбалістю, тоді вина лежить на нас, і карають нас. І навіть якщо вони докладуть усіх зусиль, борючись за наше спасіння, ми все одно не звільнимось від гріха. Але часто буває, що ми працюємо, а вони не виконують своїх обов'язків і тоді вина лежить на них. 7 . Далі в Євангелії говориться: «Коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: ходімо до Віфлеєму і подивимося, що там трапилося, про що сповістив нам Господь. І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосипа, і Немовля, що лежить у яслах» (Лк.2: 15–16). Вони поспішили – не пішли повільно, втомлено пересуваючи ноги, а поспішили – і знайшли Йосипа, який приготував усе для народження Господа, і Марію, яка народила Ісуса, і Самого Спасителя, що «лежав у яслах». Це були ті самі ясла, про які натхненний пророк сказав: «Віл знає свого володаря, і осел – ясла пана свого» (Іс.1:3). Віл – тварина чиста, а осел – тварина нечиста. «Осел [знає] ясла пана свого». Ізраїльтяни не знали ясел Господа, а нечиста тварина, що була серед язичників, знала. У Писанні сказано: «Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє» (Іс.1:3). Давайте ж зрозуміємо ці ясла, давайте постараємося осягнути Господа і стати гідними того, щоб знати Його і прийняти не тільки Його народження і воскресіння Його тіла, але також славне Друге пришестя у всій величі Того, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 14. Євангеліє від Луки 2:21–24. На уривок від слів: «Коли треба було обрізати Немовля» до того місця, де сказано: «дві горлиці або двох голубиних пташенят» . 1 . Коли Христос помер, «Він помер одного разу для гріха» (Рим.6:10) не тому, що Сам Він грішив – бо «Він не зробив жодного гріха, і не було лестощів в устах Його» (1Пет.2:22), – але помер, щоб ми, будучи мертвими, померли для гріхів і більше. Тому сказано: «Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й житимемо з Ним» (Рим.6:8). Отже, подібно до того, як ми померли разом з Ним, з Ним і воскресли, з Ним були обрізані і після цього обрізання ми були очищені святим очищенням. Ось чому нам зовсім не потрібне тілесне обрізання. Маю знати, що Він був обрізаний за нас. Вслухайся у ясне твердження Павла: «У Ньому мешкає вся повнота Божества тілесно, і ви маєте повноту в Ньому, Який голова всякого начальства і влади. У Ньому ви обрізані нерукотворним обрізанням, злученням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим; бувши поховані з Ним у хрещенні, в Ньому ви й здобули віру в силу Бога, Якого воскресив Його з мертвих» (Кол.2:9–12). Таким чином, Його смерть, Його воскресіння та Його обрізання відбулися заради нас. 2 . Далі сказано: «Коли треба було обрізати Немовля, дали Йому ім'я Ісус, наречене ангелом перед зачаття Його в утробі» (Лк.2:21). Ім'я «Ісус» славне і гідне будь-якого захоплення і поклоніння, це «ім'я вище за всяке ім'я» (Фил.2:9). Не личить, щоб це ім'я було раніше дано людьми і щоб вони принесли його у світ, але хтось вищий і досконаліший за природою має привнести його. Євангеліст вказує на це, коли каже: «Дали Йому ім'я Ісус, назване ангелом перед зачаття Його в утробі» (Лк.2:21). 3 . Потім написано: «А коли сповнились дні очищення їх за законом Мойсеєвим, принесли Його до Єрусалиму» (Лк.2:22). Сказано дні очищення їх. Кого – «їх»? Якби в Писанні було сказано: «сповнились дні очищення «Її»» – тобто Марії, що вирішилася від тягаря, – то такого питання не виникло б; ми сміливо сказали б, що Марії як жінці після дитинства необхідне очищення. Але в цьому вірші сказано "дні очищення їх", що, очевидно, означає не одного, а двох або більше. Чи означає це, що Ісус потребував очищення, був нечистий або чимось опоганився? Може здатися, що я говорю необдумано, проте авторитет Писання спонукає мене запитувати про це. Подивися, що написано в книзі Йова: Хто родиться чистим від нечистого? Жоден» (Іов.14:4). Сказано не "хто народиться від грішного", а "хто народиться від нечистого". «Нечистий» і «грішний» означають не те саме. Пророк Ісая вчить про це ясно, коли каже: «Господь обмиє скверну дочок Сіону і очистить кров Єрусалиму з-поміж його духом суду і духом вогню» (Іс.4:4). 4 . Кожна душа, зодягнена в людське тіло, має свою «скверну». Але тобі треба знати, що Ісус осквернився за Своєю волею, бо прийняв людське тіло заради нашого спасіння. Послухай пророка Захарію, який каже: «А Ісус був одягнений у заплямований одяг» (Зах.3:3). Цими словами він спростовує висловлювання тих, хто стверджує, що у Господа нашого було не людське тіло, а небесне чи духовне. Але якщо Його тіло має небесну або, як вони помилково стверджують, зоряну або якусь іншу досконалу і духовну природу, то нехай пояснять, як духовне тіло може заплямуватися, або дадуть своє тлумачення вірша, який ми щойно прочитали: «А Ісус був одягнений у заплямований одяг». Але якщо вони вважають, що «заплямований одяг» означають духовне тіло, то їм слід стверджувати, що виповнилося сказане в пророцтві, тобто «сіється тіло душевне, повстає тіло духовне» (1Кор.15:44), що ми воскресаємо забрудненими і заплямованими. Гріх – думати так, особливо зважаючи на те, що в Писанні сказано: тіло «сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в приниженні, повстає у славі; сіється в немочі, повстає в силі; сіється тіло душевне, повстає тіло духовне» (1Кор.15: 42–44). 5 . Отже, повинно було за нашого Господа і Спасителя, Який «одягнений був у заплямований одяг» і сприйняв земне тіло, принести жертви, що наказуються законом, щоб обмити скверну. Часто у братів постає питання, і тут я знову звернуся до нього. Немовлят хрестять «для прощення гріхів». Яких гріхів? Коли вони згрішили? І яке інше пояснення хрещального обмивання можна застосувати до дітей, крім того, про яке ми говорили вище? Хто родиться чистим від нечистого? Жоден» (Іов. 14:4). У таїнстві хрещення скверна народження змивається, і тому хрестять і немовлят, бо «якщо хтось не народиться від води та Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ів.3:5). 6 . Сказано: «Коли сповнились дні очищення їх…» (Лк.2: 22). Виповнилися дні і загадково. Бо не відразу після народження душа очищається, не може вона знайти досконале очищення і в самому народженні, але як записано в законі: «Якщо жінка зачне і народить немовля чоловічої статі, то вона нечиста буде сім днів; як у дні страждання її очищенням, вона буде нечиста... і тридцять три дні вона повинна сидіти, очищаючись від кровей своїх» (Лев.12:2, 4); але оскільки «закон духівний» (Рим.7:14) і має «тінь майбутніх благ» (Євр.10:1), ми можемо зрозуміти, що справжнє очищення настане наприкінці часів. Я думаю, що і після воскресіння з мертвих нам буде необхідно таїнство очищення, щоб обмитися – бо ніхто не зможе воскреснути, не маючи на собі скверни, – і жодна душа одразу не звільниться від усіх вад. Тому таїнство хрещення полягає у переродженні; і як Ісус згідно з будовою плоті був очищений жертвою, так і ми очищаємось духовним переродженням. 7 . «А коли сповнились дні очищення їх за законом Мойсеєвим, принесли Його до Єрусалиму, щоб представити Господа» (Лк. 2:22). Де ті, хто заперечує Бога закону, хто стверджує, що не про Нього, а про іншого Бога свідчить Христос у Євангелії: «Бог послав Сина Свого Єдинородного, Який народився від жінки, підкорився закону» (Гал. 4:4)? Чи випливає з цього, що добрий Бог створив Свого Сина за законом деміурга, за законом ворога, за законом, який Сам Він не давав? Скоріше Він народжений за законом, «щоб викупити підзаконних» (Гал.4:5) і підпорядкувати їх іншому закону, про який сказано: «Уважай, народ мій, закону Мого» (Пс.77:1) та інше. Отже, «принесли Його до Єрусалиму, щоб представити Господа». Які ухвали закону вони виконували? Без сумніву ці: «Як наказано в законі Господньому, щоб всяке немовля чоловічої статі, що розкриває несправедливість, було присвячене Господу» (Лк.2:23), і «тричі на рік має бути вся чоловіча стать твоя перед лицем Владики, Господа Бога Ізраїлевого» (Вих.34:2). І так як хлопчики розкривали ложе своїх матерів, вони були священні, і їх приносили до вівтаря Господа, бо «кожне немовля чоловічої статі, що розкриває ложесна», присвячувалося Богу. Але скажеш ти, що «кожне немовля чоловічої статі виходить з материнської утроби», але не розкриває ложесна, як Господь Ісус, тому що ложесна будь-яка інша жінка розкриває не народження немовляти, а близькість з чоловіком. 8 . А несправедливість Божої матері були відкриті при народженні Сина, бо до народження Христа чоловік не торкався її священного лону. Наголошу сказати, що в той момент, про який у Писанні сказано: «Дух Святий знайде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк.1: 35), прийшло насіння, і відбулося зачаття; і плід почав рости без розверзання ложесн. Тому Сам Спаситель каже: «Я ж черв'як, а не людина, ганьба у людей і зневага в народі» (Пс.21:7). Перебуваючи в утробі матері, Він бачив нечистоту її тіла, з усіх боків Його оточували її внутрішні органи; Він терпів тісноту і ніс тягар земного існування. Тому Він порівнює Себе з черв'яком і каже: «Я ж черв'як, а не людина. Людина зазвичай народжується від чоловіка та жінки; але Я народжений не від чоловіка і жінки, як прийнято у людей, але як черв'як, що не приймає насіння ззовні, а відтворюється в собі і від себе і виробляє потомство тільки зі свого тіла». 9 . Тому що «кожне немовля чоловічої статі, що розкриває несправедливість, було присвячене Господу», «принесли Його до Єрусалиму», щоб представити перед лицем Бога, а також для того, «щоб принести в жертву, за промовленим у законі Господньому, дві горлиці або двох пташенят голубиних» (Лк.2:2) Ми бачимо, що за Спасителя принесено в жертву дві горлиці або два голубині пташеня. Я вважаю, що птахи, принесені в жертву за народження Господа, благословенні, як і Валаамська ослиця, яка дивує і захоплює мене, бо удостоїлася не лише побачити ангела Божого, а й відкрити вуста та заговорити людським голосом. Набагато більше я звеличую і вихваляю цих птахів, бо вони були принесені перед вівтарем за Господа нашого і Спасителя, «щоб принести в жертву... дві горлиці або двох голубиних пташенят» (Лк.2:24). 10 . Можливо, я привношу щось нове і, як мені бачиться, навряд чи варте цього предмета. Але оскільки народження Спасителя сталося по-новому, не від чоловіка і жінки, а єдино від Діви, то «дві горлиці або два пташеня голубиних» були не з тих, яких ми бачимо тілесними очима, але схожі на Святого Духа, «Який сходив, як голуб, і спускався» (Мф.3:1). Дві горлиці були того ж роду, не ті, що літають у повітрі, а ті, у вигляді яких є щось Божественне і піднесеніше, ніж доступне людському спогляданню. Той, Хто був народжений і постраждав за весь світ, не був очищений в Господніх очах подібною жертвою, як і всі люди. Скоріше, оскільки Він усе влаштував по-новому, то й жертвопринесення у Нього були нові, які узгоджувалися з волею Всемогутнього Бога у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 15. Євангеліє від Луки 2:25–29. Про старця Симеона, коли прийшов він у храм у Дусі Святому, до того місця, де сказано: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, зі світом». 1 . Необхідно знайти пояснення, яке відповідає Божому задуму, чому Симеон, як сказано в Євангелії, «чоловік праведний і благочестивий, що сподівається на втіху Ізраїля», отримав пророцтво від Духа Святого, «що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господа» (5). Що він набув, побачивши Христа? Невже йому було обіцяно лише те, що він побачить Христа і не отримає від цього жодної користі? Чи в цьому прихований якийсь гідний Бога дар, який блаженний Симеон заслужив і отримав? «Жінка… підійшовши ззаду, торкнулася краю одягу Його» і одразу зцілилася (Мф.9: 20). Якщо вона отримала таке благо, лише торкнувшись краю Його одягу, що ж тоді говорити про Симеона, який «взяв Його на руки» і з торжеством і тріумфом тримав на руках, бо бачив, що це немовля прийшло, щоб звільнити в'язнів і позбавити його самого від кайданів плоті? Симеон знав, що ніхто не може визволити людину з в'язниці тіла з надією на майбутнє життя, крім того, кого він тримає на руках своїх. 2 . Тому Симеон говорить Йому: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром» (Лк.2: 29); «До тих пір, поки я не побачив Христа, поки я не взяв Його на руки, я був у в'язниці і не міг позбутися зв'язків». Але це справедливо щодо не тільки Симеона, а й усього людства. Якщо кожен, хто йде з цього світу, кожен, хто звільнений з в'язниці, з дому ланцюгів, щоб правити, візьме Ісуса на руки і помістить Його в обійми і притисне до своїх грудей, то тоді він зможе з радістю піти туди, куди прагне. Подумай, яким великим був промисел Бога, що Симеон удостоївся тримати на руках Його Сина. Але раніше Святий Дух передбачив Симеону, «що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього» (Лк. 2:26). 3 . Потім він увійшов до храму, але не випадково не просто так. «Прийшов він через натхнення [Духа Святого] до храму» (Лк.2: 27); «Бо всі, що ведуть Дух Божий, є синами Божими» (Рим.8:14). Тому Святий Дух веде його до храму. Так і ти, якщо хочеш взяти Христа на руки, укласти Його в обійми і стати гідним того, щоб вийти з в'язниці, маєш і тобі докласти всіх зусиль, щоб здобути Дух-водій і прийти до храму Божого. Ось, ти стоїш тепер у храмі Господа Ісуса, тобто в Його Церкві, у храмі, побудованому з живого каміння (пор. 1Пет.2:5). І оскільки ти стоїш у Господньому храмі, твоє життя і твої діла гідні називатися церковними. 4 . Якщо прийдеш ти «до храму в Святому Дусі», то знайдеш немовля Ісуса, візьмеш Його на руки і скажеш: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, зі світом». У той же час зауваж, що слова «зі світом» додані для звільнення та визволення. Бо він не каже: "Я хочу, щоб мене відпустили", але відпущений "зі світом". Те саме було обіцяно і благословенному Аврааму: «А ти відійдеш до батьків твоїх у світі і будеш похований у старості доброї» (Бут.15:15). Хто є той, хто вмирає «у світі», якщо не той, у серці якого «мир Божий, який перевищує всякий розум» (Фил.4:7)? Хто є той, хто «у світі» йде з цього світу, якщо не той, хто розуміє, «що Бог у Христі примирив із Собою світ» (2Кор.5:19)? Хто, якщо не той, у кому немає нічого чужого чи ворожого Богові, той, хто доброчесним життям набув миру і гармонії в собі? Відпущений такий «з миром», щоб зійти за Авраамом до святих отців. 5 . І чому я говорю про батьків? Йде він до самого Верховного Патріарха, Господа Ісуса, і про нього сказано: «Маю бажання дозволитись і бути з Христом» (Фил.1:23). Той, хто наважиться сказати: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал.2:20), у того в серці Ісус. Так помолимося ж, щоб і нам, що стоять у храмі, взяти на руки Сина Божого і обійняти Його, щоб і нам стати гідними визволення і визволення, помолимося Всемогутньому Богові і покличемо до Самого Немовля Ісуса, щоб говорити з Ним і тримати на руках Того, «якому слава і держав. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 16. Євангеліє від Луки 2:33–34. На уривок від слів: «Іосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього» до того місця, де сказано: «Ось лежить Цей на падіння і повстання багатьох в Ізраїлі» 1 . Отже, «Іосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього» (Лк.2: 33). Давайте зберемо воєдино все, що сказано і написано про Христа при Його народженні, і тоді ми зможемо дізнатися про окремі події, кожна з яких гідна нашого здивування. Чому ж Його батько – бо так називали Йосипа, тому що він був прийомним батьком Ісуса – і Його Мати дивувалися з того, що йшлося про Нього? Що ж розповідали про Немовля Ісуса? «У тій країні були на полі пастухи, які утримували нічну варту біля стада свого» (Лк.2: 8). В той час, коли народжується Ісус, ангел сходить і каже їм: «Я сповіщаю вам велику радість… ви знайдете Немовля в пеленах, що лежить у яслах» (Лк.2: 10, 12). І не встиг ангел закінчити свою промову, як з'явилося «чисельне небесне воїнство» і почало вихваляти і благословляти Бога». Коли схвильовані пастухи усвідомили сказане їм і «Ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: ходімо до Віфлеєму і подивимося, що там трапилося, про що сповістив нам Господь» (Лк.2: 18). Вони вирушили і знайшли Немовля. І вони, і батьки Немовля дивувалися тому, що сталося. 2 . Далі сказано про Симеона, що він викликав чутки і здивування таким ставленням до Немовляти, бо він узяв Його на руки і сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, зі світом, бо бачили очі мої спасіння Твоє» (Лк.2:29). Слова Симеона стали найвищою точкою і, так би мовити, кульмінацією того, що йшлося про Ісуса і чого дивувалися Його батько та мати. Бо він не тільки взяв Немовля на руки і вимовив слова, які сам же й записав, а й «благословив» батька і матір Ісуса, а також прорік пророцтво про Немовля: «Ось, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і в предмет суперечок, – і Тобі Самої зброя пройде душу» Лк.2:34–35). 3 . Що він має на увазі, коли говорить: «Лежить цей на падіння і повстання багатьох в Ізраїлі»? Щось подібне до цього я знайшов у Євангелії від Івана: «На суд прийшов Я в цей світ, щоб невидичі бачили, а ті, що бачили, стали сліпі» (Ів.9:39). Він прийшов «на суд», щоб «невидючі» з язичників побачили, а ізраїльтяни, які мають зір, «стали сліпі», і, таким чином, Він прийшов «на падіння і повстання багатьох». Бо з приходом нашого Господа і Спасителя ті, хто раніше стояв, – впали, а занепалі – повстали. Це одне з можливих тлумачень сказаного: «Се, лежить Сей на падіння та повстання багатьох в Ізраїлі». 4 . Але є тут щось більш суттєве, що необхідно зрозуміти, особливо на противагу тим, які гавкають на Творця і з кожного незрозумілого їм місця Старого Завіту збирають докази «і красномовством спокушають серця простодушних» (Рим.16:18). Вони кажуть: «Слухайте Бога закону і пророків! Дивіться, який це Бог! Він каже: “Я вбиваю і оживляю, Я вражаю і зцілюю, і ніхто не врятує від руки Моєї” (Втор. 32:39). Вони чують: «Я вбиваю», але не чують: «Я оживляю»; вони чують: "Я вражаю", але відмовляються чути: "Я зцілюю". І подібними висловлюваннями вони лихословлять Творця. 5 . І тому перед тим, як пояснити сенс вірша: «Я вбиваю і оживляю, Я вражаю і зцілюю», я зверну свідчення Євангелія проти єретиків – існує безліч єресей, які приймають Євангеліє від Луки. Якщо з цієї причини Творець – кровожерливий і нещадний суддя, бо каже: «Я вбиваю і оживляю, Я вражаю і зцілюю», то цілком ясно, що Ісус – Його Син, оскільки те ж саме сказано про Нього: «Ось, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох на Ізраїлі, падіння». Якщо вбивати – зло, слід визнати, що бути причиною чийогось падіння – теж зло. Що вони дадуть відповідь на це? Перестануть поклонятися Йому чи шукатимуть інше пояснення, вдавшись до алегорій так, що вираз «на падіння» означатиме благодіяння, а не суворість? 6 . Хіба справедливо, коли щось подібне зустрічається в Євангелії, ховатися за алегоріями і новими тлумаченнями, а коли справа стосується Старого Завіту, відразу звинувачувати і не приймати жодних пояснень, хоч би якими правдоподібними вони були? І як би вони не намагалися роз'яснити вірш, де сказано: «На суд прийшов Я в світ цей, щоб бачачі, що не бачили, а бачачі стали сліпі» (Ів.9:39), нічого у них не виходить. Але я сподіваюся, що належу до Церкви і що моє ім'я буде пов'язане не з ім'ям якогось єресіарха, а з ім'ям Христа, благословенним по всій землі. Я хочу в справах і думках бути і називатися християнином і як у Старому, так і Новому Завіті шукаю розумності. 7 . Бог каже: «Я вбиваю»; і я охоче визнаю, що Бог умертвляє. Бо коли я живу, як людина, а в мені живе старий чоловік, я хочу, щоб Бог умертвив у мені стару людину і воскресив мене з мертвих. Бо сказано: «Перша людина – із землі, палець; друга людина – Господь з неба… І як ми носили образ персного, носитимемо й образ небесного» (1Кор.15: 47, 49). Вірш «На суд прийшов Я в цей світ, щоб невидучі бачили, а бачачі стали сліпі» (Ів.9:39) тлумачиться так. Всі ми, люди, маємо як зір, так і сліпоту. Адам і бачив, і не бачив. І про Єву сказано, що до того, як розплющилися її очі, вона бачила: «І побачила дружина, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей ...; і взяла плодів його та їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв» (Бут.3:6). Таким чином, вони не були сліпі, вони бачили. 8 . Далі сказано: «І розплющилися очі в них обох» (Бут.3: 7). Отже, вони були сліпі й не бачили, і потім їхні очі розплющились. Однак до цього вони добре бачили, але після того, як вони порушили Божий наказ, їхній зір погіршився, а коли гріх проник у них, вони втратили зір, тобто послух. Так само я розумію те місце, де Бог говорить: «Хто робить [людину] німим, чи глухим, чи зрячим, чи сліпим? Чи не Я Господь Бог? (Вих.4: 11). У людини є тілесні очі, якими вона сприймає речі земні, відповідно до свого тілесного розуміння, про яке в Писанні сказано: «Ніхто нехай не спокушає вас, вторгаючись у те, чого не бачив, безрозсудно надміючись тілесним своїм розумом» (Кол.2:18). Є в нас і інше око, протилежне тілесному, яке краще і сприймає Божественну премудрість. Але це око було сліпо. Ісус прийшов, щоб воно стало зрячим, щоб ті, хто були сліпі, прозріли, а ті, хто бачили, засліпли. Так має розуміти той вірш, який ми розуміємо сьогодні, а саме «Се, лежить Сей на падіння та повстання багатьох в Ізраїлі». 9 . Щось погане є в мені і встає дибки в гордині гріха. Нехай упаде воно; нехай воно буде знищене. Якщо воно впаде, тоді те, що раніше було занепалим, повстане. Мій «внутрішня людина» (Рим.7:22) колись лежала повалена, а «зовнішня людина» (2Кор.4:16) стояла на весь зріст. До того, як я повірив у Ісуса, все добре в мені перебувало у приниженому становищі, а зле – тріумфував. Після Його приходу все зле в мені впало, і виповнилося сказане: «Завжди носимо в тілі мертвість Господа Ісуса ...» (2Кор.4:10) і «Умертвіть земні члени ваші: блуд, нечистоту, пристрасть, злу пожадливість і любов, що є ідол3. 10 . Падіння всіх цих вад є благо. Про це падіння сказано: «Де буде труп, там зберуться орли» (Мт.24:28). Слово «труп» походить від дієслова «падати». Таке падіння є благо, бо Ісус і прийшов насамперед для цього; Він не зміг би нічого відновити, якби раніше не було падіння. Тож нехай Він спершу прийде і зруйнує все зле в мені, а коли зло буде зруйноване і вбите в мені, нехай те, що є в мені доброго, повстане і знайде життя, щоб досягти нам Царства Небесного в Христі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 17. Євангеліє від Луки 2:33–38. Знову на уривок, що починається зі слів: «Йосиф і Мати Його дивувалися сказаному про Нього», до того місця, де написано про Анну. 1 . Лука, який написав: «Дух Святий знайде на Тебе, і сила Всевишнього осяє Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк.1: 34), і ясно передав нам, що Ісус був сином Діви і не був зачатий людським насінням, також стверджує, що Йосип був Його батьком, коли говорить: «Батько 7 і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. Чому тоді св. Лука називає Йосипа батьком, якщо він ним не був? Той, кого влаштує просте пояснення, скаже: «Святий Дух вшанував Йосипа, назвавши його батьком, тому що він виховував Ісуса». Однак той, хто шукає більш глибокого пояснення, може сказати, що родовід Господа йде від Давида до Йосипа. Яким би найменування Йосипа отцем Спасителя не здавалося безглуздим, він названий «батьком» Господа, щоб дати йому місце у родоводі. Тому Його батько і Мати «дивувалися сказаному про Нього» – як ангелом і численним небесним воїнством, так і пастухами. 2 . Потім у Писанні сказано: «І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет суперечок, – і Тобі Самої зброя пройде душу, – щоб відкрилися думки багатьох сердець» (Лк.2:34–35). Подумаємо над тим, чому Спаситель прийшов “на падіння та повстання багатьох”. Той, хто пояснює це просто, скаже, що Він прийшов на падіння невіруючих і на повстання віруючих. Але уважний тлумач зауважить, що пащу може тільки той, хто раніше стояв. Відповідай же мені: Хто є той, що раніше стояв і на чиє падіння прийшов Спаситель, як не той, хто повстав. Бо ясно, що повстав той, хто колись був занепалим. Таким чином, слід зазначити, що, можливо, Спаситель прийшов не «на падіння» одних і «на повстання» інших, а на падіння і повстання тих самих. Він каже: «На суд прийшов Я в цей світ, щоб бачачі не бачили, а бачачі стали сліпі» (Ів.9:39). У нашому розумінні одна справа – коли хтось спершу бачив, а потім втратив зір, та інша – коли той, хто був сліпий, прозрів. Наприклад, я хочу бачити очима, якими раніше не бачив і які згодом відкрилися, бо очі Адама та Єви після їхнього непослуху розплющилися. Про цих очах ми говорили вище. 3 . А тепер нам має пояснити значення вірша, в якому говориться: «Се, лежить Цей на падіння і повстання багатьох в Ізраїлі» (Лк.2:34). Мені слід спочатку впасти, а потім, після того, як я впав, повстати, інакше Спаситель став би для мене причиною гріховного падіння. Але Він привів мене до падіння саме для того, щоб я повстав і отримав від свого падіння багато користі набагато більше, ніж тоді, коли мені здавалося, що я стою. Бо я жив гріхом і стояв у гріху. І оскільки я стояв у гріху, першим, що принесло мені користь, стало моє падіння і те, що я помер на гріх. Тому й святі пророки, коли бачать перед собою щось величніше, падають на обличчя свої; вони падають, щоб цим ще більше очиститись від гріхів. Також і Спаситель спочатку дає тобі пащу. Ти був язичником – то нехай язичник у тобі впаде; тебе вабили блудниці - нехай блудник у тобі помре першим. Ти був грішником – нехай грішник у тобі впаде. Потім ти знову можеш повстати і сказати: «Якщо ми з Ним померли, то з Ним і оживемо» (2Тим.2:11) і «Якщо ми з'єднані з Ним подобою смерті Його, то маємо бути з'єднані і подобою воскресіння» (Рим.6:5). 4 . Бо «лежить цей на падіння і повстання багатьох в Ізраїлі»; тобто тих, хто бачить з усією гостротою та розумінням – «і на предмет суперечок». Все, що ясно і просто розказано про Спасителя, є суперечливим. Діва стає матір'ю – «предмет суперечок». Маркіоніти заперечують це і стверджують, що Він не був народжений жінкою. Евіоніти також відкидають це і стверджують, що Він народився від чоловіка і жінки, як і всі ми. Він мав людське тіло – «предмет суперечок», бо є ті, хто каже, що Він зійшов з небес; інші стверджують, що Він мав таке ж тіло, як наше, щоб Він подобою Свого тіла нашого визволив наші тіла від гріха і дав нам надію на воскресіння. Він воскрес із мертвих – «предмет суперечок». Як Він воскрес? Чи став Він таким самим, яким був, коли помер, чи воскрес у тілі з найкращою сутністю? 5 . З цього питання точаться нескінченні суперечки. Одні кажуть: «Він показав Хомі мітки від цвяхів на руках своїх», інші міркують інакше: «Якщо в Нього було таке ж тіло, як Він міг увійти, коли двері були замкнені, і стати серед учнів Своїх?». Отже, ти бачиш, що навіть питання про воскресіння Спасителя викликає багато суперечок і є «предметом суперечок». Я думаю, навіть те, що про Нього пророкували уста пророків, є «предметом суперечок», бо багато єретиків вважають, що пророки про Нього не пророкували. Навіщо наводити багато прикладів? Все, що розказано про Спасителя, є предметом суперечок. Не те, щоб ті, хто вірить у Нього, сумнівалися в цьому – ми знаємо, що все, написане про Нього, є істинним, – але для невіруючих усе, що сказано про Нього, є «предметом суперечок». 6 . Потім Симеон каже: «Тобі Самої зброя пройде душу» (Лк.2: 35). Що це за зброя, яка проходить не лише через душі інших, а й через душу Марії? Ясно сказано, що під час Страстей Христових усі апостоли спокусилися. Сам Господь каже: «Всі ви спокуситеся про Мене цієї ночі» (Мф.26:31). І всі вони настільки спокусилися, що Петро – первоверховний апостол – тричі зрікся Нього. Чому ми думаємо, що мати Господа не зазнала спокуси, коли спокусилися апостоли? Якби вона не зазнала спокуси під час Страстей Христових, то Ісус не помер би за її гріхи. Але якщо «всі згрішили і позбавлені слави Божої, отримуючи виправдання даром, за благодаттю Його» (Рим.3:23–24), то тоді й Марія також спокусилася. 7 . І саме це передбачає Симеон, коли каже: «І Тобі Самої зброя пройде душу». Ти знаєш, Маріє, що носиш Немовля, залишаючись дівою, Ти чула від архангела Гавриїла: «Дух Святий знайде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк.1:35). «Зброя» невірності пройме Тобі душу, і меч сумніву вразить Тебе, і помисли роздиратимуть Тебе, коли Ти побачиш Його. Ти чула, що Його називають Сином Божим, Ти знаєш, що Він зачатий без чоловічого насіння, що Він розіп'ятий і помер і зазнав покарання людей, що перед кінцем Він сказав: «Отче Мій! якщо можливо, нехай мине Мене чаша ця »(Мф.26: 39). «І Тобі Самої зброя пройде душу». 8 . «Нехай відкриються думки багатьох сердець» (Лк.2:35). У людей є порочні помисли, які відкриваються, щоб вивести їх на світ і знищити, а коли вони пригнічені та умертвлені, то перестають існувати, їх вражає Той, Хто помер за нас. Бо поки що ці помисли приховані і не виведені на світ, знищити їх неможливо. Тому й ми, якщо згрішимо, то повинні сказати: «Я відкрив Тобі мій гріх і не приховав беззаконня мого; я сказав: “Сповідаю Господеві мої злочини” (Пс.31:5). Бо якщо ми чинимо так і відкриваємо наші гріхи не тільки Богові, але також тим, хто може зцілити наші рани та гріхи, то беззаконня наші будуть стерті Тим, Хто сказав: «Згладжу твої беззаконня, як туман, і гріхи твої, як хмара» (Іс.44:22). 9 . Потрібно було, щоб врятувалися і жінки, тому вслід за Симеоном прийшла жінка-пророчиця, про яку сказано: «Тут була також Ганна пророчиця, дочка Фануїлова, від племени Асирова» (Лк.2:36). Який чудовий порядок! Жінка не приходить раніше за чоловіка, але спочатку приходить Симеон, бере Немовля і носить Його на руках своїх, а потім приходить Анна. Її слова точно не записані, сказано лише, що «вона... славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Єрусалимі» (Лк.2:38). Ця воістину свята жінка отримала дух пророцтва, бо своїм довгим цнотливим життям і довгими постами вона піднялася так високо. 10 . Жінки, подивіться на свідчення Анни і наслідуйте його! Якщо вам доведеться втратити своїх мужів, виконайте те, що сказано про Анну: досягла вона «глибокої старості, проживши з чоловіком від девства свого сім років» (Лк.2:36) та інше. Тому вона і стала пророчицею; Святий Дух перебував у ній аж ніяк не випадково. Найцінніше – коли жінка має благодать дівоцтва; якщо ж вона не може зберегти дівства, але втратить свого чоловіка, нехай залишається вдовою. Взагалі кажучи, їй слід тримати цю думку в голові не тільки після смерті чоловіка, але навіть тоді, коли він ще живий, щоб потім, якщо те, до чого вона прагне і чого бажає, не збудеться, Господь звеличив її, і вона сказала б: «Обіцяю, що якщо випаде мені доля, яку я не бажаю, то ставши в собі». Однак нині в Церкві зустрічаються люди, які одружилися вдруге, втретє, вчетверте, – я вже мовчу про більшу кількість шлюбів, і нам не слід забувати, що подібні союзи викинуть нас із Царства Небесного. Бо не лише розпуста, а й другий шлюб не дозволяє зайняти становище в Церкві – той, хто вступив у другий шлюб, не може бути ні єпископом, ні пресвітером, ні дияконом, ні вдовицею. Можливо, через подібний союз він буде викинутий зі зборів «первістків… і [духів] праведників, які досягли досконалості» (Євр.12:23), з Церкви, що не має «плями чи пороку» (Еф.5:27), – він не буде вкинутий у вогонь невгасимий, але й не отримає місця. 11 . Пам'ятаю, коли я пояснював написане коринтянам, а саме «церкви Божої, що знаходиться в Коринті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, хто закликає ім'я Господа нашого Ісуса Христа» ( 1Кор.1:2 ), то сказав, що існує різниця між «Цервою» і «Цервою». Бо мені здається, що людина, яка перебуває в одному шлюбі, незайманий і живе у помірності, належить Церкві Божій, а той, хто одружився двічі, навіть якщо вона – людина високої моральності і досягла успіху в інших чеснотах, не в «Церкві» і не відноситься до тих, хто не має «плями або пороків». Він, швидше, з другого ряду, з тими, хто «закликає ім'я Господа нашого Ісуса Христа». Вони врятовані в ім'я Господа, але не звеличені тим, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 18. Євангеліє від Луки 2:40–49. На уривок від слів «Немовля ж зростало і зміцнювалося» до того місця, де говориться: «Чи ви не знали, що Мені має бути в тому, що належить Батькові Моїм?» . 1 . Ісус, Господь мій, народився, і Його батьки пішли до Єрусалиму, щоб виконати те, що наказував закон, і принести в жертву за Нього «дві горлиці або двох голубиних пташенят» (Лк.2:24). Старець Симеон узяв Його на руки і, як було сказано раніше, прорік про Нього пророцтво, передане в оповіданні. І ось Його батьки після всього виконаного повертаються назад. Скільки років було тоді Ісусові? Безперечно, Він був ще дитиною, але «зростав і зміцнювався духом, виконуючи премудрість» і благодать. Ще не пройшли сорок днів Його очищення, і не прийшов Він ще до Назарета, але вже наповнився мудрістю. Хоча в Писанні сказано: «Немовля ж зростало і зміцнювалося і прийняло Духа» і «принижило Самого Себе, прийнявши образ раба» (Фил.2: 7), але так як за Його очищення була принесена жертва, то Він виповнився тим, чим зменшився, але відразу ж аж ніяк не тіло Його стало більше. зміцнювався духом, виконуючись премудрості», йдеться про щось більш священне. 2 . Давайте подивимося, де ще в Писанні сказано про дитину: вона «зростала і зміцнювалася», щоб, порівнявши велику кількість прикладів, ми зрозуміли б, що ще говориться про нашого Господа. Ми читаємо про Івана: «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом» (Лк.1: 80). І далі додано не «виконуючись премудрості», але «зміцнювався духом». Про Господа сказано: «Немовля зростало і зміцнювалося духом, сповнюючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому». Все це сказано про хлопчика, якому ще не виповнилося й дванадцяти років. Але коли Йому виповнюється дванадцять, Він залишається в Єрусалимі. Батьки не знають про це, шукають Його та не можуть знайти. Вони шукають Його "між родичами", вони шукають Його, думаючи, "що Він йде з іншими", вони шукають Його "між… знайомими", але ніде не знаходять Його. Отже, шукають Ісуса батьки, Його батько, який вирощував Його і сходив з Ним до Єгипту, та все ж, коли він шукає Ісуса, то не одразу знаходить Його, бо Ісуса немає серед їхніх родичів, близьких Йому за тілом, серед тих, хто приєднався до Нього тілесно. Ісуса мого неможливо знайти у натовпі багатьох. 3 . Дізнайся, де ті, хто шукає Ісуса, знаходять Його – тоді і ти, якщо шукатимеш Його разом з Йосипом та Марією, знайдеш Його. Вони шукають Його і знаходять Його в храмі. Не в якомусь іншому місці, але «у храмі»; і не просто «в храмі», але «сидить серед учителів, слухає їх і запитує їх» (Лк.2: 46). Так і ти шукай Ісуса в храмі Божому, шукай Його в Церкві, шукай Його серед вчителів, що сидять у храмі і не виходять із нього, бо якщо ти шукаєш Його так, то неодмінно знайдеш. Але якщо хтось скаже, що він – вчитель, а Ісуса в собі не має, то такий тільки називається вчителем, і тому поряд з ним ти не знайдеш Ісуса, Якого є Слово Бога і Премудрість. Його можна визначити, як сказано, «серед учителів». Слова «посеред вчителів» слід розуміти так, як в іншому місці Писання сказано про пророків: «Якщо ж іншому з тих, хто сидить, буде одкровення, то перший мовчи» (1Кор.14:30). Вони знаходять Його «сидячого серед учителів» – і не тільки того, хто сидить, але «що слухає їх і запитує їх». Ісус і зараз серед нас. Він запитує нас і слухає, що ми кажемо. Сказано: «Всі, хто слухав Його, дивувалися» (Лк.2: 47). Чому ж вони дивувалися? Не Його питанням, хоч і вони були вражаючими, але «відповідям Його». Бо одна справа ставити запитання, а інша – відповідати на них. 4 . Він запитував вчителів, але оскільки вони не завжди могли відповісти, Він Сам відповідав на Своє питання. Нехай навчить тебе Божественний закон, що у Святому Письмі слово “відповідь” означає не те, що під ним мається на увазі у звичайній розмові, а вчення, викладене у Писанні. «Мойсей говорив, і Бог відповів Йому голосом» (Вих.19:19). Ці відповіді стосувалися питань, у яких Мойсей був необізнаний, і в них Господь наставляв його. Іноді Ісус ставить запитання, іноді – відповідає, і, як ми вже говорили, якими б вражаючими не були Його питання, Його відповіді були ще більш вражаючими. Тож давайте й ми почуємо, як Він ставить нам запитання, які Сам же і вирішує, і молитимемо і шукатимемо Його з усією старанністю й скорботою серця, і тоді ми зможемо знайти Того, Кого шукаємо. Адже невипадково сказано: «Батько Твій і Я з великою скорботою шукали Тебе» (Лк.2:48). 5 . Той, хто шукає Ісуса, не повинен шукати Його безтурботно, недбало, байдуже, як шукають деякі і не можуть знайти. Ми ж скажемо: «з великою скорботою шукали Тебе». І коли ми скажемо це, Він відповість нашим страждаючим душам, які шукають Його в скорботі, і скаже: «Чи ви не знали, що Мені має бути в тому, що належить Батькові Моїм?» (Лк.2: 49). Де єретики, де ті нечестиві і безумці, які стверджують, що закон і пророки не від Отця Ісуса Христа? Безперечно, Ісус був у храмі, спорудженому Соломоном. Він стверджує, що це є храм Його Батька, Якого Він відкрив нам, Чим Син Він є. Нехай дадуть відповідь, як один Бог може бути благим, а інший – справедливим. Спаситель – Син Творця, і тому хвалимо разом із Син і Отця. Його є закон і Його є храм і Йому «слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 19. Євангеліє від Луки 2:40–46. Знову на уривок від слів: «Немовля ж зростало і зміцнювалося» до того місця, де вчителі в храмі запитують Його 1. Знаходяться такі, які начебто, довіряючи Святому Письму, заперечують Божественність Спасителя заради, як вони вважають, слави Всемогутнього Бога. Тому мені здається, було б правильним наставити їх авторитетом того ж Письма, яке вчить, що Божество увійшло в людське тіло – і не лише в тіло, а й у душу. Однак якщо ми уважніше вчитаємося в Писання, то побачимо, що душа Спасителя більша за душі інших людей. Кожна людська душа, перш ніж звернеться до чесноти, заплямована пороками. А душа Ісуса не опоганена плямою гріха. У Євангелії від Луки Святим Духом написано про Нього, яке не досягло ще дванадцяти років: «Немовля ж зростало і зміцнювалося духом, виконуючи премудрість». Людській природі невластиво, щоб хтось набував досконалої мудрості, не досягнувши дванадцяти років. Бо одне діло – частково здобувати мудрість, а інше – наповнитись їй. 2 . Тому ми не сумніваємося, що в тілі Ісуса з'явилася Божественна істота, яка перевершує не тільки людську природу, а й будь-яку розумну істоту. Сказано: «Немовля ж зростало». Він «зневажив Себе Самого, прийнявши образ раба», і зростає тією самою силою, якою «зневажив» Себе. Він здавався слабким, тому що сприйняв слабке тіло, тому зміцнюється. Син Божий «зневажив Себе» і з цієї причини справдився премудрості. «І благодать Божа була на Ньому». Він знайшов благодать Божу не коли став дорослим, не коли почав вивчати, але коли був ще дитиною. І як все в Ньому було незвичайним, незвичайним було і Його дитинство, сповнене премудрості Бога. 3 . «Щороку батьки Його ходили до Єрусалиму на свято Великодня. І коли Він був дванадцять років…» (Лк.2: 41–42). Зверни увагу – до того, як Йому виповнилося дванадцять років, Він виповнився премудрості Божої і отримав інші дари, про які говорить Писання. Як ми вже сказали, коли Йому виповнилося дванадцять років, за звичаєм, після закінчення днів свята, Його батьки поверталися додому, і «залишився Отрок Ісус в Єрусалимі; і не помітили того Йосип і Мати Його» (Лк.2: 43). Побач тут щось таке, що перевищує людську природу. Бо Він не просто «залишився», і батьки не знали, де Він, але як в Євангелії від Іоанна сказано, що юдеї задумували проти Нього, але Він «зник, пройшовши серед них, і зник» (Ін.8:59, порівн. 10:39), так і тепер, так і тепер, мені думається, знали, де Він залишився. Не дивуйся, що Марія та Йосип названі Його батьками, вони гідні називатися «матір'ю» та «батьком»; одна – за те, що народила Його, інша – за те, що піклувався про Нього. 4 . Потім говориться: «Батько Твій і Я з великою скорботою шукали Тебе». Не думаю, що вони журилися від того, що думали, що Отрок загубився чи потрапив у біду. Марія знала, що зачала від Духа Святого, Вона чула, що сказав ангел і пастухи, що прибігли, і те, що передрік старець Симеон, і не почала б боятися, що Отрок заблукає або загине. І тим більше подібні думки не могли відвідати Йосипа; відкинь це припущення, бо ангел наказав Йосипу взяти Немовля і йти до Єгипту, коли той почув: «Не бійся прийняти Марію, жінку твою, бо народилася в ній від Духа Святого» (Мт.1:20). Йосип не міг боятися, що Отрок загине, бо знав, що Він є Божественним. Тому пошуки батьків та їхня скорбота означають не те, що здається недосвідченому читачеві. 5 . Іноді ти читаєш Писання і намагаєшся усвідомити його зміст зі скорботою і навіть мукою, не тому, що ти вважаєш, що в ньому містяться помилки або невірні відомості, але тому що несе воно в собі вираз істини та розповідь про неї, а ти не можеш знайти те, що є істинним. Саме так і шукали Ісуса Його батьки, турбуючись, як би Він не відійшов від них або не залишив їх і пішов в інше місце або, що, на мою думку, найімовірніше, – як би Він не повернувся на небо, щоб зійти знову на землю, коли забажає. Тому вони шукали Сина Божого «у великій скорботі». Коли вони шукали Ісуса, то не знайшли Його «між родичами», бо людська спорідненість не може містити в собі Сина Божого. Вони не знайшли Його «між знайомими», оскільки Божественна сила вища за знання і поняття смертних. Де вони знайшли Його? "У храмі", бо саме там знаходиться Син Божий. Якщо і ти колись шукатимеш Сина Бога, зазирни в першу чергу до храму, поспіши туди. Там ти знайдеш Христа, Слово і Премудрість, тобто Сина Божого. 6 . Він був дитиною, тому Його знайшли «посеред учителів», який освячує і навчає їх. Він був дитиною, і тому Його знайшли «серед них», який не повчає, а «питає їх». Він ставив запитання, оскільки це личило Його віку, навчаючи нас, як належить вести себе юнакам, навіть якщо вони мудрі і вчені. Їм швидше слід слухати своїх вчителів, ніж прагнути повчати їх і малюватись перед ними. Як я вже казав, Він запитував вчителів не для того, щоб дізнатися про щось, а щоб, запитуючи, навчити їх. Мудрі питання та мудрі відповіді походять з одного джерела. Знати, про що слід запитувати і що відповідати, є та сама мудрість. Тому Спаситель спочатку навчається ставити вчителям мудрі запитання, а потім Він відповідатиме на запитання відповідно до слова Бога, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 20. Євангеліє від Луки 2:49–51. На уривок від слів: «Нащо було вам шукати Мене» до того місця, де сказано: «І Мати Його зберігала всі ці слова в серці Своїм» . 1 . Марія та Йосип шукали Ісуса «між родичами» і не знайшли Його, шукали Його між «знайомими» і не могли знайти Його. Вони шукають Його у храмі – і не просто у храмі, але серед учителів і знаходять Його «посеред учителів». Де вчителі, там і Ісус «серед них», якщо ці вчителі сидять «в храмі» і залишають його. Ісус приносить користь Своїм вчителям і тим, кого Він, як здається, питаючи, навчає, говорячи «серед них». Він також певним чином спонукає їх шукати те, чого вони не знають, і прагнути відшукати те, чого не знали і знати не могли, навіть якщо їм здавалося, що вони знають. 2 . Отже, Ісуса знаходять «поміж учителів», і Він говорить тим, хто шукає Його: «Навіщо було шукати Мене? чи ви не знали, що Мені має бути в тому, що належить Батькові Моїм?» (Лк.2: 49). Насамперед, відчуваючи простоту викладеного в цьому вірші, озброїмося проти безбожних єретиків, які стверджують, що Творець, Бог закону та пророків, не є Батьком Ісуса Христа. Тут Батьком Христа названо Бога храму. Валентиніани повинні червоніти від сорому, коли чують, як Христос каже: «Мені має бути в тому, що належить Отцеві». Нехай посоромляться всі єретики, які приймають Євангеліє від Луки і нехтують тим, що в ньому написано. Це, як я вже сказав, є простим тлумаченням. 3 . Так як далі сказано: «Але вони не зрозуміли сказаних ним слів» (Лк.2: 50), нам слід уважніше розглянути написане. Невже вони були настільки нерозумні й малорозумні, що не зрозуміли, що коли Він сказав: «Мені має бути в тому, що належить Отцеві Моїм», Він мав на увазі «в храмі»? Чи означає це щось ще, щось глибше, що було б на благо, хто слухає, кожному з нас, якщо він добрий і досконалий і належить Богові Отцю? Тому Спаситель усіх нас навчає, що Йому належить бути тільки серед тих, хто належить Його Батькові. Якщо кожен з вас належить Богові Отцеві, то Ісус серед вас. Ми повинні вірити Йому, коли Він каже: “Мені має бути в тому, що належить Отцю Моєму”. І я припускаю, що більш розумним храмом, храмом живим і істинним є той храм, яким є будівля, побудована земними працями. Тому Він був у храмі як у образі і «йшов від храму» (Мф.24:1) як від образу. Бо, вийшовши з земного храму, Він сказав: «Ось залишається вам ваш дім порожнім» (Мт.23:38), і, залишивши цей дім, Він приходить у володіння Бога Отця, а саме в церкви, розкидані по всьому світу, і каже: «Мені має бути в тому, що належить Отцеві Моїм». Тому тоді «вони не зрозуміли сказаних ним слів». 4 . У той же час зверніть увагу на те, що доки Він був у володіннях Свого Батька, Він був на висоті. А оскільки Йосип і Марія ще не мали повноти віри, то вони не могли весь час перебувати з Ним нагорі, і тому, як сказано, Він сходив до них. Ісус часто сходить до Своїх учнів, не завжди Він стоїть на горі, не лишається весь час у висоті. На гору Фавор Він піднімається з Петром, Яковом та Іваном (пор. Лк.9: 28), але з іншими учнями Він був в іншому місці. До тих, хто страждав на різні недуги, був дуже слабкий і не міг піднятися на гору, «зійшов Він з гори» (Мф.8:1), до тих, хто був унизу. І тут також сказано: «І Він пішов з ними, і прийшов до Назарета; і був у покорі у них» (Лк.2: 51). 5 . Діти, вчитимемося бути у покорі у наших батьків. Більший підкоряється меншому, бо бачить, що Йосип старший за Його роками, і тому віддає йому честь, що личить батькові. Він є взірцем для всіх синів, які повинні підкорятися батькам; а якщо в них немає батька, то вони повинні підкорятися тим, хто має честь батька. Але до чого я говорю про батьків та дітей? Адже якщо Ісус – Син Божий – підкоряється Йосипу та Марії, то чи не маю я підкорятися єпископу, якого Бог поставив мені батьком, чи пресвітерові, який по волі Господа наді мною поставлений? Думаю, що Йосип розумів, що Ісус, який підкорявся йому, вищий за нього, і з шанобливості обмежував свою владу. Тому всі повинні розуміти, що найчастіше менший поставлений над великим, і часом трапляється, що підлеглий вище того, хто, як здається, має владу над ним. І коли той, хто займає вищу позицію, розуміє це, він не підноситься в гордині своїй тим, що він вищий, бо знає, що той, хто вищий, підкоряється самому собі, як Ісус підкорявся Йосипові. 6 . Потім сказано: «І Мати Його зберігала всі ці слова в серці Своїм» (Лк.2:51). Вона здогадувалася, що вони щось більше, ніж слова людини; тому і «зберігала всі ці слова в серці Своїм», не як слова дванадцятирічного юнака, а як слова Того, Хто зачатий Святим Духом і Хто на Її очах «мав успіх у премудрості і у віці і в любові у Бога і людей» (Лк.2:52). Ісус «успішував у мудрості» і, здавалося, ставав з кожним роком мудрішим. Можливо, Він не був мудрим, але зростав у мудрості? Чи це тому, що Він «зневажив Себе Самого, прийнявши образ раба», і знайшов те, від чого відмовився, і сповнився тими чеснотами, які, як здається, Він залишив трохи раніше, коли сприйняв людське тіло? Отже, Він «зростав» не лише у премудрості, а й у віці. Він ставав старшим. У Писанні йдеться про два види віку: один – вік тіла, над яким владні не ми, а лише закони природи; інший – вік душі, на який ми можемо впливати, і якщо хочемо, то щодня духовно зростаємо. 7 . І приходимо до вищої точки духовного віку, коли ми вже не є «немовлятами, що вагаються і захоплюються всяким вітром вчення» (Еф.4:14). Так перестанемо бути «немовлятами» і станемо дорослими людьми. Ми повинні сказати: «а як став чоловіком, то залишив дитину» (1Кор. 13:11). Успіх у цьому зростанні – зростанні душі, – як я вже сказав, у нашій владі. Але якщо цього свідчення недостатньо, можна навести інші слова Павла: «... доки все прийдемо в єдність віри і пізнання Сина Божого, в чоловіка досконалого, в міру повного віку Христового» (Еф.4: 13). Як бачимо, у нашій владі прийти «у міру повного віку Христового», і якщо це залежить від нас, то маємо нам докласти всіх зусиль, щоб побороти в собі це дитинство і подорослішати, щоб і нам почути слова: «А ти відійдеш до батьків твоїх у світі і будеш похований у старості доброї» (Бут.15:15). Так увійдемо ж у старість духовну, воістину добру, і прийдемо до кінця в Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 21. Євангеліє від Луки 3:1–4. На уривок від слів: «У п'ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря» до того місця, де сказано «прямими зробіть стежки Йому» . 1 . Коли пророцтво стосувалося лише юдеїв, на початку його ставилися імена юдейських царів. Наприклад, «Бачення Ісаї, сина Амосова, яке він бачив про Юдею та Єрусалим, за днів Озії, Йоафама, Ахаза, Єзекії – царів Юдейських» (Іс.1:1). За часів Ісаї я не зустрів жодного імені, окрім імен царів юдейських. У деяких пророків ми зустрічаємо також імена ізраїльських царів, наприклад, «за днів Єровоама, сина Йоасового, царя Ізраїльського» (Ам.1:1). Але потім таємниця Євангелія була проповідана і поширилася по всьому світу, а початок цього Євангелія поклав Іван у пустелі, коли миром правил Тиверій. І ось, «у п'ятнадцятий рік його правління», як сказано, «був Божий голос до Івана» (Лк.3:2). Якби про порятунок було сповіщено тільки тим язичникам, які увірували, а самі ізраїльтяни виключалися б, достатньо було б сказати: «У п'ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря, коли Понтій Пилат керував в Юдеї». 2 . Але так як багатьом з Юдеї та Галілеї було призначено повірити, ці царства також були включені до зачатку: «Ірод був четвертовласником в Галілеї, Пилип, брат його, четвертовладником в Ітуреї та Трахонітській області, а Лисаній четвертовласником в Авіліні, при первосвящениках Іванові, синові Захарії, в пустелі» (Лк. 3:1–2). Колись «було слово Господнє» до «Єремії, [сину] Хелкіїна, із священиків в Анатоті, у землі Веніяминовій» (Єр. 1:1) за часів того чи іншого юдейського царя; тепер же «дієслово Боже [перейшов] до Івана, сина Захарії» (Лк.3:2). Це слово ніколи не було до пророків у пустелі. Але у «залишеної набагато більше дітей», яким має повірити, «ніж у того, хто має чоловіка» (Гал.4:27). Тому й було слово Боже «до Івана, сина Захарії, у пустелі». 3 . Але в той же час зверніть увагу, що сказане стає ясніше, якщо «пустелю» розуміти не в буквальному значенні, але містично. Той, хто проповідує «в пустелі», кидає слова на вітер, бо ніхто не чує. Тому предтеча Христа і «голос волаючого в пустелі» проповідує «в пустелі душі», яка не знаходить спокою. Але не тільки тоді, а й зараз «світильник, що горить і світить» (Ін.5: 35) йде першим, «проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів» (Лк.3: 3). Потім слідує «Світло істинне» (Ін.1: 9), а сам «світильник» каже: «Йому має рости, а мені применшуватися» (Ів.3: 30). Слово Боже було в пустелі і проходило «по всій навколишній Йорданській країні» (Лк.3:3). Бо де ще мав ходити Іван Хреститель, якщо не в околицях Йордану? Якщо хтось хотів покаятися, то вода для хрещального обмивання завжди була поруч. 4 . Далі Йордан означає «сходження» 8 . Однак «низхідною» річкою Бога, що тече з неприборканою силою, є Господь, Спаситель наш, у якому ми охристилися істинною водою, водою спасіння. Хрещення проповідане «прощення гріхів». Так прийдіть, оголошені, і покайтеся, щоб прийняти хрещення, яке змиває гріхи. Але якщо до купелі приходить той, хто продовжує грішити, не отримує прощення гріхів. Тому благаю вас, не приходьте хреститися без ретельного і неквапливого міркування, але принесіть насамперед «плоди, гідні покаяння» (Лк.3: 8)! Поживіть якийсь час доброчесно, залишаючись чистими від будь-якого бруду та пороків; ваші гріхи простяться вам, якщо ви самі долатимете свої власні гріхи. Залиште свої гріхи, і вони попрощаються вам. 5 . Однак цей уривок з Євангелія, який ми читаємо сьогодні, взятий зі Старого Завіту, з книги пророка Ісаї, де сказано: «Голос того, що кричить у пустелі: приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть у степу стежки Богові нашому» (Іс.40:3). Господь хоче знайти у вас стежку, якою Він зможе увійти до ваших душ і пройти свій шлях у ній. Приготуйте для Нього цю стежку, про яку сказано: «Прямими зробіть стежки Йому». «Голос волаючого в пустелі». Цей голос волає: «Приготуйте шлях». Бо спочатку голос входить у вуха, потім, після голосу, чи, вірніше, разом із ним, слова досягають слуху. Так само Іоанн сповіщає про Христа. Тож давайте подивимося, що цей голос сповіщає про Слово. Він каже: “Приготуйте дорогу Господу”. Який шлях ми маємо приготувати для Господа? Невже речовий? І чи зможе Слово Боже піти цим шляхом? Хіба не слід приготувати шлях Господу всередині себе і зробити прямий і рівний шлях у наших серцях? Цим шляхом Слово Боже входить у нас і перебуває у людських серцях. 6 . Якщо серце людини очиститься, то воно стане великим, широким і просторим. Хочеш дізнатися його величезну протяжність і нескінченну широкість? Подивися, яка безліч Божественних думок міститься в ньому. Сам Господь каже: «Сам Він дарував мені неправдиве пізнання існуючого, щоб пізнати устрій світу і дію стихій, початок, кінець і середину часів, зміни поворотів і зміни часів, кола років і становище зірок, природу тварин і властивості звірів, прагнення вітрів і думки людей, відмінності рослин і сили коренів» (Прем.7:17–2). Бачиш, серце людини, яка може вмістити так багато, аж ніяк не мале. Зрозумій, що його місткість визначається не тілесними розмірами, а силою своєї могутньої спроможності сприйняття, адже воно може вмістити таке велике знання істини. 7 . І щоб деякі недосвідчені увірували в широке людське серце, розглянемо кілька прикладів з нашого повсякденного життя. Якими б містами ми не подорожували, ми зберігаємо їх у нашій душі; їх особливості, розташування вулиць, стіни та будівлі перебувають у наших серцях. У своїй пам'яті ми зберігаємо зовнішній вигляд і влаштування тих вулиць, якими ходимо. У невимовній словах думки укладаємо ми море, яким пливемо. Як я вже сказав, аж ніяк не мало людського серця, яке може вмістити так багато. Але якщо воно не мало і вміщує так багато, то шлях Господа приготований у ньому, і його стежка стала прямою, так що Слово Боже і Його Премудрість можуть йти нею. Приготуй же шлях Господу доброчесним життям і випрями шлях для Нього невпинною працею, щоб Боже Слово могло безперешкодно ходити всередині тебе і давати тобі пізнання таємниць пришестя Того, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 22. Євангеліє від Луки 3:5–8. На уривок від слів: «будь наповниться всякий дол» до того місця, де сказано: «Бог може з каменів цих спорудити дітей Аврааму» . 1 . Погляньмо, що проповідано про пришестя Христа. Спочатку сказано про Івана: «Голос того, що кричить у пустелі: приготуйте дорогу Господу, прямими зробіть стежки Йому» (Лк.3: 4). Те, що слідує далі, стосується головним чином Господа і Спасителя, бо «кожний дол нехай наповниться» не Іваном, а Господом і Спасителем. Кожен повинен роздумати про себе, про те, ким він був до того, як увірував, а потім зрозуміти, що він – низький дол, глибока низина, що круто сходить у урвище. Але коли приходить Господь Ісус і посилає Святого Духа Своїм учням, наповнюється «кожний дол». Вони виконуються чеснотами та плодами Святого Духа. Любов не дозволяє низині залишатися в тобі, і якщо ти знайдеш спокій, терпіння і доброту, то не тільки перестанеш бути долом, але почнеш навіть ставати горою Бога. 2 . Ми бачимо, що щодня відбувається серед язичників сказане: «кожний дол нехай наповниться», а в середовищі народу ізраїльського, що звалився з висоти, – «всяка гора і пагорб нехай знизяться» (Лк.3:5). Колись цей народ був горою та пагорбом; тепер же він скинутий і розсіяний. «Від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб збудити в них ревнощі» (Рим.11:11). Але ти також не помилишся, якщо скажеш, що супротивні сили, що повстали проти смертних, також є скинутими горами та пагорбами. Бо щоб наповнилися доли, неприємні сили – гори та пагорби – необхідно знизити. 3 . Нам також слід розглянути, чи виповнилося наступне пророцтво, промовлене при приході Христа: «Кривізни випрямляться» (Лк.3: 5). Кожен із нас був кривим; якщо ж був, але не залишився таким дотепер, то це сталося завдяки приходу Христа, Який увійшов у наші душі, і те, що було кривим, випросталося. Бо яка тобі користь, якщо Христос, що колись прийшов у тілі, не ввійде до твоєї душі? Ми повинні молитися, щоб Він сходив у нашу душу щодня і ми могли сказати: «Вже не я живу, а Христос живе в мені» (Гал.2:20). Бо коли Христос живе в Павлі, але не живе в мені, яка мені користь? Коли ж Він прийде і до мене, я отримаю таке ж добро, що й Павло, і я, як і він, зможу сказати: «Вже не живу, але живе в мені Христос». 4 . Давайте розглянемо та інше, що сказано про пришестя Христа. Не було нічого нерівнішого за тебе. Поглянь на свої колишні справи, згадай свій гнів та інші пороки, і якщо вони вже не ті, що раніше, ти зрозумієш, що не було нічого нерівнішого за тебе, і – якщо можна висловитися ясніше – нічого більш непостійного. Твоя поведінка і твоя мова та діла твої непостійні. Тому Господь мій Ісус приходить і випрямляє твої нерівності і звертає те, що було безладно, на рівні шляхи. І тепер у тобі пролягає рівна і чиста дорога, на якій немає нічого, про що можна було б спотикатися, і по ній ходитиме в тобі Бог Отець, і Господь Ісус Христос оселиться в тобі і скаже: «Батько Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і обитель у нього створимо» (Ів.14:23). 5 . Далі слідує: «І побачить всяке тіло спасіння Боже». Колись ти був тілом, і той, хто колись був тілом, – або, вірніше, якщо можна сказати щось ще більш чудове, той, хто все ще у тілі, – побачить «спасіння Боже». А що мається на увазі, коли говориться, що «будь-яке тіло» побачить спасіння Боже і немає плоті, яке його не побачить, я залишаю тим, хто розуміє таємниці Писання і може досліджувати його глибини. Слід, проте, звернути увагу, що говорить Іван тим, хто виходить хреститися. Якщо хтось хоче хреститися, нехай виходить. Але той, хто залишається у своєму колишньому стані і не кидає своїх звичок, той не приходить до хрещення належним чином підготовленим. Щоб зрозуміти, що означає увійти хреститися, прийми свідчення і вслухайся в слова, які Бог звертає до Авраама: «Піди з твоєї землі» (Бут. 12:1) та інше. 6 . Отже, Іван звертається до тих, хто виходить на хрещальне омивання, – вони ще не вийшли, але славетний Іван закликає їх до цього. Бо якби вони вийшли, він не назвав би їх «породження єхіднини» (Лк.3: 7). І все, що він говорить їм, він також говорить і вам, чоловіки і жінки, оголошені, які готуються до хрещення. Остерігайтеся ж, як би і вас не назвали «породження єхіднини»; бо якщо ви схожі з чуттєвими гадюками та невидимими зміями, то і вам скажуть «породження єхиднини». Але ви, що приходять хреститися, якщо не виженете порочність і зміїну отруту з ваших сердець, і до вас звернуться слова: «Хто навіяв вам тікати від майбутнього гніву?». (Лк.3: 7). 7 . Великий гнів загрожує цьому віку, весь світ зазнає гніву Божого. Переверне гнів Бога величезне небесне склепіння і земну широчінь і міріади зірок, сяйво сонця і нічне світло місяця. Все це зникне за людські гріхи. Колись Божий гнів обрушився на одну тільки землю, «бо всяке тіло перекрутило шлях свій на землі» (Бут.6:2). Але тепер він ладен обрушитися і на землю, і на небо. «Ти заснував землю, і небеса – справа рук Твоїх», – звертається Писання до Бога, – «вони загинуть, а Ти перебуваєш; і всі занепадають, як риза» (Євр.1:10). Дивіться, який це гнів і наскільки він великий; винищить увесь світ і покарає тих, хто заслужив покарання; і знайде, на що вилитися. Кожен із нас своїми справами приготував їжу Його гніву, бо сказано в Посланні римлянам: «Але, за впертістю твоїм і нерозкаяним серцем, ти сам собі збираєш гнів на день гніву та одкровення праведного суду від Бога» (Рим.2:5). 8 . Потім сказано: «Хто навіяв вам тікати від майбутнього гніву? Створіть гідні плоди покаяння» (Лк.3:7–8). Тим, хто приходить хреститися, говориться: «Створіть плоди, гідні покаяння». Хочеш знати, які плоди гідні покаяння? «Плід же духу: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, помірність» (Гал.5:22–23) тощо. Якщо ми здобули всі ці чесноти, то принесли «плоди, гідні покаяння». І ще сказано тим, хто приходить до Івана хреститися: «І не думайте говорити в собі: батько в нас Авраам, бо кажу вам, що Бог може з каменів цих спорудити дітей Аврааму» (Лк.3: 8). Іоанн – останній пророк – пророкує вигнання обраного народу та покликання язичників. Тим же, хто похваляється своєю спорідненістю з Авраамом, він каже: «І не думайте говорити в собі: Отець у нас Авраам». І ще говорить про язичників: «Бо кажу вам, що Бог може з каменів цих спорудити дітей Авраамові». 9 . З якого каміння? Зрозуміло, він мав на увазі не бездушне речове каміння, а людей, бездушних і часом жорстоких, що поклоняються каменям або дереву, на яких здійсниться те, що співається про таких людей у ​​псалмі: «Подібні їм [ідолам] будуть ті, що їх роблять, і кожен, хто сподівається на них» (Пс.134:18). Ті, хто створює ідолів і сподівається на них, подібні до своїх богів: вони перетворюються на каміння і дерево, стають байдужими і бездушними. Бо коли вони дивляться на влаштування творів, їхню красу, їхнє призначення і бачать величну красу світу, то не хочуть у створеному побачити Творця, не вважають вони, що існує якесь Провидіння, якийсь Управитель. Вони сліпі і бачать світ тими ж очима, що й нерозумні тварини. 10 . Бо вони не помічають, що в усьому, що вони бачать, є розумний початок, усім править Розум. Це стосується слів Івана: «Бог може з каменів цих спорудити дітей Аврааму». Тому ми повинні молити Бога, щоб і нам, колись колишнім камінням, стати дітьми Авраама і прийти на місце відкинутих дітей, які втратили свою обітницю і синівство через власні гріхи. Я наведу ще одне свідчення про каміння; у пісні Маріам у книзі Вихід сказано: «Хай оніміють вони, як камінь, доки проходить народ Твій, Господи, доки проходить цей народ, що Ти придбав» (Вих.15:16). Бога просять, щоб Він на якийсь час обернув язичників у каміння, - що насправді означає грецьке слово "άπολιθοόντωσαν", - "доки проходить" єврейський "народ". Безсумнівно, після того, як цей народ пройде, язичники перестануть бути камінням і замість жорстоких сердець знайдуть розумну людську природу у Христі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 23. Євангеліє від Луки 3:9–12. На уривок від слів: «Вже й сокира при корені дерев лежить» до того місця, де сказано: «Прийшли та митарі хреститися» . 1 . Вже тоді Іван говорив: «Вже й сокира при корені дерев лежить» (Лк.3:9). І якби завершення швидко настало б і кінець часів був би близьким, у мене не виникло б жодних питань. Тому я сказав би, що словами: «Вже і сокира при корені дерев лежить» і «будь-яке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Лк.3:9) передається пророцтво, яке на той час сповнювалося. Але оскільки після цього минуло багато століть і минуло незліченну кількість років з того часу до наших днів, то нам слід дослідити, як Святий Дух через пророка міг сказати: «Вже й сокира при корені дерев лежить». Думаю, що пророцтво відноситься до народу Ізраїлю, який незабаром мав стати знедоленим. Але тим, хто виходив до Іоанна хреститися, він, серед іншого, говорив: «Створіть гідні плоди покаяння». А юдеям повторював: «Не думайте говорити в собі: Отець у нас Авраам. Бо говорю вам, що Бог може з каменів цих спорудити дітей Авраамові». Тому коли він каже: «Вже й сокира при корені дерев лежить», то звертається до юдеїв. 2 . З цим узгоджуються й слова Апостола про те, що гілки зневіри зрубані цією сокирою, щоб відокремити від дерева не корінь, а пагони, що ростуть від кореня, і можна було прищепити гілки дикої маслини до кореня старого дерева (пор. Рим.11: 17). «Будь-яке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь». Такий його кінець – згоріти у вогні. Потім йдеться про три групи людей, які запитують Івана про своє порятунок: перша група названа в Писанні народ, що «приходив хреститися від нього», друга – «митарі», і третя – «воїни». «І питав його народ: що ж нам робити? Він сказав їм у відповідь: у кого два одяги, той дай незаможному, і хто має їжу, роби те саме» (Лк.3:10–11). 3 . Я не знаю, чи треба було давати таке повчання простому народові, бо говорити, щоб той, хто має два одяги, один дав тому, хто його не має, слід було апостолам, а не народу. А щоб переконатися, що така настанова більше підходить апостолам, ніж простому народові, послухайте, що Спаситель каже їм: «Не майте по дві шати» (Лк.9:3, пор. 10:10). Отже, ми одягнені в два одяги, і кожному з нас наказано віддати один одяг «незабезпеченому»; проте це має й інше значення. І так само, як ми не можемо «служити двом панам» (Лк. 16:13; Мф. 6:24), Спаситель не хоче, щоб у нас було два одяги або щоб ми були одягнені в подвійне вбрання, щоб один одяг був старої людини, а інший – нового. Він, навпаки, бажає, щоб ми здобули «стару людину зі справами її» і зодяглися «в нового» (Кол.3:9–10). До цього місця все пояснюється просто. 4 . Далі подивимося, як, згідно з цим тлумаченням, віддати один одяг тому, хто його не має. Хто є той, кому нема чим прикрити своє тіло, хто оголений, у кого немає жодного одягу? Цим я зовсім не хочу сказати, що щедрість, милосердя до жебраків і навіть непомірне м'якосердя не заповідані нам і ми не повинні одягати голого у свій зайвий одяг. Я говорю це швидше до того, що сказане тут, що має нам віддати один одяг тому, хто його не має, має глибший зміст. Хто є той, хто не має одягу? Очевидно, той, у кому немає Бога. Тому ми повинні роздягнутися і віддати одяг тому, хто оголений. У одного є Бог, інший повністю позбавлений Його; очевидно, це – неприємна сила. І як сказано: «Ти вкинеш у безодню морську всі гріхи наші» (Мих.7: 19), так і ми повинні звинуватити з себе наші гріхи і пороки і кинути їх у того, хто став для нас їх причиною. Іоанн продовжує: «У кого є їжа, роби те саме». У кого є їжа, повинен дати її тому, у кого її немає, йому слід великодушно дати йому не лише одяг, а й щось поїсти. 5 . «Прийшли і митарі хреститися» (Лк.3: 12). Згідно з простим тлумаченням, він вчить митарів не брати більше того, що має за законом. Якщо ж хто шукає більше, той порушує не повчання Івана, а заповідь Святого Духа, Який говорить через Івана. Я не знаю, чи міститься тут, в алегоричному розумінні, щось більш чудове і чи потрібно розповідати про подібні надприродні предмети цієї аудиторії, особливо тим, хто не досліджує глибинний зміст Писання, а полонюється лише зовнішньою формою. Це небезпечно, але все ж таки я коротко і побіжно торкнуся цього питання. Коли ми залишимо цей світ і життя наше зміниться, деякі істоти сядуть на межі світу, немов збирачі податей, і будуть ретельно обшукувати нас, щоб знайти в нас щось, що їм належить. 6 . Здається мені, що «князь світу» схожий на збирача податей, тому і в Писанні про нього сказано: «Йде князь світу цього, і в Мені не має нічого» (Ів.14:30). Нам слід з благоговінням усвідомити те, що ми читаємо в Апостола: «Віддавайте кожному належне: кому подати, подати; кому оброк, оброк; кому страх, страх; кому честь, честь. Не залишайтеся нікому нічим, крім взаємної любові» (Рим.13:7–8). Виходячи з цього, поміркуємо над тим, на яку велику небезпеку ми наражаємося, бо якщо нам нічим буде сплатити податки і віддати борги, то з нами станеться те саме, що зазвичай буває з тими, хто не платить земні податки, – такого укладають у в'язницю, і він стає рабом держави. І багатьом з нас судилося опинитися в руках подібних збирачів податей, яких Яків, чоловік святий, не дуже боявся; він не боявся, що митарі знайдуть у нього те, що зможуть забрати. 7 . Яків безстрашно каже митареві Лаванові: «Дізнайся, що є в мене твого, і візьми собі» (Бут.31:32). Писання свідчить про це і говорить, що Лаван «обшукував, але нічого не знайшов» (Бут.31: 33) у нього свого. Спаситель наш і Дух Святий, Який говорить через пророків, навчає не лише людей, а й ангелів та невидимі сили. Чому я говорю про Спасителя? І пророки, і апостоли сповіщають усе, що вони передають, як людям, і навіть ангелам. Ти знаєш, що це так, бо сказано: «Уважай, небо, я говоритиму» (Втор.32:1) і «Славлю Тебе всім серцем моїм» перед ангелами (Пс.137:1) і «Хваліть Його, небеса і води, які вище за небо» (Пс.148:4) Пс.148:2) і «Благословіть Господа, всі діла Його» (Пс.102:22). У багатьох місцях Святого Письма, особливо в псалмах, ви зустрінете слова, звернені до ангелів. Людині дана влада, щонайменше тому, хто має Святий Дух, говорити і ангелам. Я наведу приклад, щоб ми могли зрозуміти, що людина може наставляти ангелів. У книзі Одкровення Івана сказано: «Ангелу Церкви Ефеської напиши: …маю [щось] проти тебе» (Об'явл.2:1, 4). І ще: «І Ангелу Пергамської церкви напиши: …маю трохи проти тебе» (Об'явл.2:12, 14). Зрозуміло, що саме людина пише ангелам і наказує їм. 8 . Я не маю сумніву, що ангели присутні і в наших зборах, не тільки взагалі, у всіх церквах, а й порізно. Спаситель сказав про них: «Ангели їх на небесах завжди бачать обличчя Мого Небесного Батька» (Мф.18:10). Тут є обидві частини Церкви – Церква людей і Церква ангелів. Коли ми говоримо щось згідне з розумом і відповідне задуму Писання, ангели радіють і моляться з нами. Ангели присутні в Церкві, принаймні в тій Церкві, яка гідна їхньої присутності і належить Христові. Ось чому жінкам слід під час молитви покривати голову – «для ангелів» (1Кор.11:10). Яких янголів? Зрозуміло, тих, хто допомагає благочестивим і радіє в Церкві, але ми не бачимо їх, бо наші очі застигне сморід гріхів, але апостоли Ісуса їх бачать, і Він каже їм: «Істинно, істинно кажу вам: відтепер бачитимете небо відвертим і Ангелів Божих сходити» Ін.1: 51). 9 . Якби в мене була благодать бачити так, як бачили апостоли, і дивитися так, як дивився Павло, я б зараз побачив міріади ангелів, яких бачив Єлисей, а Гієзій, що стояв з ним, не бачив. Гієзій боявся, що його схоплять вороги, і бачив лише Єлисея. А Єлисей як пророк Господа молиться і каже: «Господи! Відкрий йому очі, щоб він побачив, що тих, що з нами більше, ніж тих, що з ними» (4Цар.6:16–17). І по молитві цього святого Гієзія відразу побачив ангелів, яких не бачив раніше. Все це ми сказали для того, щоб показати, як навчав Іван, не тільки тих, хто збирав подати, але й тих, хто приходив до нього каятися і не був у повному розумінні митарем. Серед тих, хто виходив до Іоанна прийняти хрещення покаяння, були і воїни. Бо прийшли не тільки Іван і пророки, але явився Сам Спаситель, щоб проповідувати спасенне покаяння людям і ангелам та іншим силам, «щоб перед ім'ям Ісуса схилилося кожне коліно небесних, земних і пекла, і кожну мову сповідав, що Господь Ісус Христос на славу Бога2. Йому «слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 24. Євангеліє від Луки 3:15–16. На уривок від слів: «Я хрищу вас водою» до того місця, де сказано: «Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем» 1 . Люди прийняли Івана, який був меншим за Христа, і думали вже «чи не Христос він». А Того, Хто прийшов і Хто був більшим від Івана, вони не прийняли. Хочеш знати, чому? Розсудь: хрещення Івана було видно, а хрещення Христа неможливо було бачити. Іоанн каже: «Я хрищу вас водою, але йде Найсильніший за мене ...; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем» (Лк.3: 16). А коли Ісус хрестить Духом Святим і, знову ж таки, коли Він хрестить вогнем? Чи хрестить Він одразу «Духом Святим і вогнем» чи окремо й у різний час? Він каже: «А ви, через кілька днів після цього, будете хрещені Духом Святим» (Дії 1:5). Після Його вознесіння на небо апостоли були хрещені Духом Святим. Але в Писанні не сказано, що вони були охрещені вогнем. 2 . Коли Іван на річці Йордан чекав тих, хто приходив хреститися, то одних він відкидав, кажучи «породження єхіднини» та інше, а тих, що сповідували свої гріхи та провини, приймав. Так і Господь Ісус Христос стоятиме в вогняній річці, де «полум'яний меч навертається» (Бут.3:24), і якщо хтось, пішовши з життя, захоче пройти в рай і потребуватиме очищення, Він охрестить його в цій річці і відправить його туди, куди він хоче. Якщо ж на комусь не буде знаку попереднього хрещення, то Він у вогняній річці не хреститиме. Бо необхідно, щоб людина спочатку хрестилася «водою і Духом Святим» (Ін.3:5), щоб, підійшовши до вогняної річки, вона змогла показати, що зберегла обмивання у воді і хрещення Духом Святим. І тоді удостоїться він отримати ще й хрещення вогнем у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 25. Євангеліє від Луки 3:15. На сумнів людей щодо Іоанна «не Христос чи він» 1 . Навіть любов несе в собі небезпеку, якщо вона надмірна. Якщо хтось любить іншого, то має йому розглянути природу і причини своєї любові і не любити цю людину більше, ніж вона заслуговує. Бо якщо він перевищить міру та межі своєї любові, то обидва вони, і той, хто любить, і той, кого він любить, будуть у гріху. Щоб пояснити це, візьмемо приклад Івана. Люди любили його та дивувалися на нього; він і справді був гідний подиву. Йому шанували більше, ніж іншим людям, оскільки він жив інакше, ніж усі інші смертні. Ніхто з нас не задовольняється простою їжею, але ми насолоджуємося різноманіттям страв; один сорт вина нас не влаштовує, ми купуємо вина з різними уподобаннями. 2 . А Іван постійно їв «акриди та дикий мед» (Мф.3: 4). Він завжди задовольнявся простою та мізерною їжею, щоб його тіло на більш поживній та смачній їжі не стало огрядним і не обтяжувалося вишуканими наїдками. Така природа наших тіл: надлишок їжі призводить до утучення, а коли тіло стає огрядним, то і душа обтяжується, бо вона розосереджена по всьому тілу і схильна до його пристрастей. Тому тим, хто хоче дотриматися свого тіла, «краще не їсти м'яса, не пити вина і не робити нічого такого, чому брат твій стикається» (Рим.14:21). Ось і життя Івана було дивним і дуже відрізнялося від способу життя інших людей. Він не мав ні грошей, ні слуг, ні навіть хатин. 3 . Він залишався в пустелі не лише до «дня явлення свого Ізраїлю» (Лк.1: 80), а й тоді, коли проповідував людям покаяння; він жив у юдейській пустелі, пив просту воду і навіть цим відрізнявся від інших. Ми живемо в містах, серед людей, шукаємо собі найкращий одяг, їжу смачнішу, житло зручніше; а Іван жив у пустелі, і подивіться, у що він одягався: він зробив власяницю «з верблюжого волосся і пояс шкіряний» (Мф.3: 4). Все було в нього по-новому; і оскільки його спосіб життя був таким незвичайним, кожен, хто бачив його, захоплювався ним, і найбільше шанували його за те, що він хрестив тих, хто кається «на залишення гріхів». 4 . За це вони палко любили його, проте не могли утримати свою любов у належних межах, бо питали «чи не Христос він» (Лк.3: 15). Апостол Павло застерігає від нестримного і безрозсудного кохання, коли говорить про себе: «Я утримуюсь, щоб хтось не подумав про мене більше, ніж скільки в мені бачить чи чує від мене. І щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень» (2Кор.12:6–7) та інше. Павло побоювався, як би і йому не потрапити на це, тому й не хотів, щоб хтось думав про нього більше, ніж бачив, або, втративши будь-яку міру, говорив про нього, як колись про Івана, «не Христос чи він». Деякі говорили так навіть про Досифея – єресіарха самарян, інші – про Юду Галілеянина. Зрештою, деякі впали в таке божевілля любові, що почали вигадувати нові, досі нечувані перебільшення про Павла. 5 . Інші ж стверджують, що коли в Писанні йдеться про тих, хто сидить «з правого боку» від благого Спасителя і «зліва» (Мф.20:21), маються на увазі Павло і Маркіон, причому Павло сидить праворуч, а Маркіон – ліворуч. Далі інші читають «Я благаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, … Духа істини» (Ів.14:16–17) і не бажають помічати, що тут йдеться не про апостола Павла, як вони вважають, а про третю іпостасі Пресвятої Трійці, про піднесену Божественну природу. Хіба ти не бачиш, що вони полюбили більше, ніж належало, і, захоплюючись його чеснотами, втратили належну міру любові? 6 . І ось ще що нам доводиться перетерпіти в церковних зборах: більшість люблять і шанують нас більше, ніж ми заслуговуємо, пишаються своєю відданістю у хвалебних розмовах про наші проповіді та вчення, чого наша совість не сприймає. Інші, проте, критикуючи наші писання, звинувачують нас у тому, що ми стверджуємо, що, як ми знаємо, ми ніколи й не думали стверджувати. Але ні ті, хто дуже любить, ні ті, хто ненавидять, не осягають істини, і одні обманюються надмірною любов'ю, а інші – ненавистю. З цього випливає, що необхідно любов стримувати і давати їй волю лише тією мірою, якою вона не призводить до загибелі. У книзі Еклезіаста сказано: «Не будь надто суворим, і не виставляй себе надто мудрим; навіщо тобі губити себе? (Еккл.7:16). Можу навести такий приклад, подібний до сказаного: не люби людину «всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім розумом своїм»; не люби ангела «всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм» (Лк. 10, 27), а дотримуйся слів Спасителя: служи одному Богові. 7. Отже, «полюби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом: це перша і найбільша заповідь» (Матвій 22:37–38). Я хочу любити Христа: тож скажи мені, як я можу любити Його. Якщо я люблю Його всім серцем, і всією душею, і всією силою, то я буду діяти всупереч настановам, бо я люблю Його окремо від Єдиного Бога. З іншого боку, якщо я люблю Його менше, ніж всемогутнього Отця, тоді я боятимусь, щоб вони не вважали мене нечестивим і безбожником, ніби я не вважаю Його народженим «перед усім створінням» (Кол. 1:15). Розсудіть і скажіть мені, якою любов'ю я повинен любити Христа. Хочеш знати, як любити Христа? 8 . Послухай уважно! «Полюби Господа Бога твого» у Христі, щоб не вважав ти, що можна по-різному любити Батька та Сина. Люби однаково і Бога, і Христа; люби Отця в Сині, Сина в Батьку, «усім серцем твоїм і всією душею твоєю та всім розумінням твоїм». І якщо хтось захоче дізнатися і скаже: покажи те, що ти стверджуєш у Писанні, нехай послухає апостола Павла, який свою любов ґрунтував на розумі і сказав: «Я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Початки, ні Сили, ні сьогодення, ні висота, ні глибина, ні глибина, ні глибина. Ісусе, Господе нашому» (Рим.8:38–39) і Спасителі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 26. Євангеліє від Луки 3:16–17. На уривок, що починається зі слів: «Лопата Його в руці Його, і Він очистить гумно Своє» до того місця, де сказано: «Збере пшеницю в Свою житницю» . 1 . Христос є Бог, а «Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині» (Ів.4:24). Бог наш є також «вогонь поїдає» (Євр.12:29). Тому Бога називають двома іменами: «дух» та «вогонь». Для праведних Він – дух, для грішників – вогонь. Але ангелів теж називають «духами» та «вогнем». Сказано: «Ти твориш ангелами Твоїми духів, служителями Твоїми – вогонь палаючий» (Пс.103:4). Для святих ангели – духи; але для тих, хто заслужив покарання, вони роблять вогонь, що спалює. У цьому сенсі Господь наш і Спаситель, будучи духом, також прийшов вогонь «звести на землю» (Лк.12: 49). Він є «дух» згідно з сказаним: «Але коли звертаються до Господа, тоді це покривало знімається» (2Кор.3:16) і «Бог є дух» (Ів.4:24; 2Кор.3:17). 2 . Однак Він прийшов “звести” вогонь не на небеса, а “на землю”. Він Сам показує це, коли говорить: «Вогонь прийшов Я звести на землю, і як хотів би, щоб він уже спалахнув!» (Лк.12: 49). Бо якщо звернешся до Господа, Який є дух, Христос теж стане для тебе духом і не зводитиме вогонь на землю. Але якщо не звернешся до Нього, але приліпишся до миру та його насолод, Він зведе вогонь на твою землю. Щось подібне сказано і про Бога: «Вогонь спалахнув у гніві Моїм» – не настільки високий, щоб досягти небес, але «палить до пекла пізнішого, і поїдає» не небо, а «землю та твори її» (Втор.32:22). 3 . Навіщо я згадав про це? Тому що хрещення, яким хрестить Ісус, є хрещення «Духом Святим і вогнем». Я пам'ятаю, що говорив раніше, і не забув свого колишнього пояснення, але хочу сказати щось нове. Якщо ти благочестивий, Святий Дух охрестить тебе, якщо ти – грішник, то кинеш у вогонь. Таким чином, це хрещення обернеться засудженням і вогнем для негідних і грішних, а тим, хто праведний і звернувся до Господа зі щирою вірою, дасть благодать Святого Духа і спасіння. Тому Той, про Ком сказано, що Він хрестить Святим Духом і вогнем, тримає лопату в руці, «і Він очистить гумно Своє і збере пшеницю в житницю Свою, а солому спалить вогнем незгасним». Цікаво, чому Господь наш тримає в руках лопату, і звідки дме вітер, так що легке лушпиння відноситься ним, а важкі зерна пшениці падають і збираються в одне місце, адже пшеницю і м'яку не можна розділити без вітру. 4 . Думаю, що вітер означає спокуси, які показують, що у змішанні віруючих одні – зерна пшениці, інші – м'якіна. Бо коли твоя душа перемагається спокусою, ти не перетворюєшся на м'якіну, а, швидше, тому що ти – м'якіна, тобто легковажна і невіруюча, – спокуса виявляє, ким ти насправді є і що раніше приховував. І, навпаки, коли ти мужньо протистоїш спокусі, він не робить тебе вірним і терплячим, але швидше розкриває чесноти терпіння і мужності, які є в тобі, але приховані. Господь каже: Ти хочеш скинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе? (Іов.40:3). І ще: «Пам'ятай увесь шлях, яким вів тебе Господь ... щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе і дізнатися, що в серці твоєму» (Втор.8: 2). Так само і буря зруйнує будинок, збудований «на піску»; якщо хочеш побудувати будинок, стрій його «на камені» – коли підніметься буря, вона зруйнує те, що побудовано «на камені»; але те, що побудовано «на піску», стрясається, оскільки немає міцної основи. 5 . Тому перш ніж розіграється буря, підніметься сильний вітер і здуваються річки, хоча все буде як і спокійно, ми повинні всю свою увагу зосередити на основі нашого дому і будувати його з міцних каменів Божих заповідей, щоб коли проти християн підніметься страшна буря гонінь, показали б ми, що будуємо «на камені». Але якщо хтось заперечуватиме Христа – хай не буде цього з нами, – йому слід зрозуміти, що він заперечує Христа не тоді, коли відкидає Його; швидше, насіння і коріння заперечення вже були в ньому, а потім вийшли назовні. Тому ми повинні молити Господа, щоб бути нам міцними будовами, які ніяка буря не зможе зруйнувати, будинками, «заснованими на скелі», Господі нашому, Ісусі Христі, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 27. Євангеліє від Луки 3:18–22. На уривок від слів: «Багато та інше благовістив він народові, повчаючи його» до того місця, де сказано: «Дух Святий знайшов на Нього» 1 . Той, хто навчає євангельського слова, сповіщає не одне, але багато. Писання вказує на це, коли каже: «Багато та інше він благовістив народові, повчаючи його» (Лк. 3:18). Таким чином, Іван проповідував людям "та інше", про що не записано. Але, погодьтеся, багато й записано. Він сповіщає про Христа, вказує на Нього, проповідує хрещення у Дусі Святому, навчає митарів спасіння, а воїнів – дисципліни, вчить, що струм для молотьби очищається, а дерева – зрубуються і чому, про що розповідає Євангеліє. Тому, крім того, що записано, сказано, що він проповідував та інше, що не записано. Бо сказано в Писанні: «Багато та інше він благовістив народові, повчаючи його». 2 . Але як у Євангелії від Іоанна стверджується, що Христос говорив про багато речей, «про які не писано в книзі цій» (Ів.20:30), і «багато й інше створив Ісус; але, якби писати про те докладно, то, думаю, і самому світу не вмістити б написаних книг »(Ін.21:25), так і в цьому місці зрозумій, що, можливо, Лука не хоче з усією ясністю викладати ті речі, які проповідував Іван, бо вони занадто великі, щоб довірити їх папері, і тільки вказує їх на папері, і тільки вказує їх на папері, і тільки вказує на них, і тільки вказує на них, і тільки вказує та інше благовістив він народові, повчаючи його». Нам також має захоплюватися Іваном і за ті слова, які він промовив, і найбільше тому, що «з народжених дружинами немає жодного пророка більше від Івана Хрестителя» (Лк.7:28). Його чесноти настільки піднесли його в очах людей, що багато хто думав, що він – Христос. 3 . Але ще дивніше те, що тетрарх Ірод мав царську владу і міг убити його, коли забажає. Ірод зробив нечестивий вчинок і порушив закон Мойсея, взявши дружину свого брата, яка мала дочку від колишнього чоловіка. Іоанн не боявся Ірода, не зважав на нього і ні в що не ставив його царську владу, про яку я вже говорив. Він не боявся смерті - він знав, і знав би, навіть якби не був пророком, що якщо спровокувати Ірода, то той уб'є його - і з пророчою свободою Іван засуджував кровосумісний шлюб царя. І коли Іван був ув'язнений, то не думав ні про смерть, ні про невизначеність вироку; всі думки його були про Христа, про Якого він сповістив. Сам він не може йти до Христа, тому посилає своїх учнів запитати у Нього: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати на нас іншого?». (Мф.11: 3). 4 . Зверніть увагу, що Іван навчав навіть у в'язниці, бо й тут були у нього учні. І хіба вони залишилися б там, якби вчитель не наставляв їх і не вчив їх слову Божому? Саме тоді і виникає запитання про Ісуса, і Іван посилає до Нього своїх учнів і їхніми вустами запитує Його: «Чи Той, Який має прийти, чи чекати на нас іншого?». Вони повертаються і передають учителю те, що Спаситель наказав їм сказати. Озброївшись словом Ісуса, Іван готовий до битви і безстрашно та спокійно приймає смерть; він таємно обезголовлений і вмирає, зміцнившись словами Самого Господа і вірою в те, що Той, у Кого він увірував, воістину Син Божий. Ось що ми повинні були сказати про Івана, його свободу і про божевілля Ірода, який до своїх злочинів додав ще одне: спочатку ув'язнив Івана в темницю, а потім обезголовив його. 5 . Господь хрещений, небеса розкриваються, і Святий Дух сходить на Нього. І прогримів голос із небес: «Ти Син Мій Улюблений; у Тобі Моє благовоління!» (Лк.3: 22). Ми повинні сказати, що небеса відкриваються під час хрищення Ісуса і заради задуму прощення гріхів, не Того, Хто «не зробив жодного гріха, і не було лестощів в устах Його» (1Пет.2:22); Небеса відкриваються, і Святий Дух сходить з небес заради прощення гріхів усього світу, щоб Господь, «піднявшись на висоту, полонив полон» (Еф.4:8) і дав нам Святий Дух, Який прийшов до Нього, і Він дав Його під час Свого Воскресіння, коли сказав: «Прийміть Духа. Кому простите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому залишаться» (Ів.20:22–23). Але «Дух Святий» сходить на Спасителя, «як голуб» (Лк.3:22) – птах лагідний, чистий і нехитрий. Тому й нам заповідано наслідувати голубину лагідність (пор. Мф.10: 16). Такий Святий Дух: чистий і швидкий, що підноситься на небесну висоту. 6 . Тому ми й вимовляємо в молитві: Хто дав би мені крила, як у голуба? (Пс.54:7), тобто «хто дав би мені крила Святого Духа?». В іншому місці пророцтво обіцяє: «Розташувавшись у спадках своїх, ви стали, як голубиця, якою крила покриті сріблом, а пір'я чистим золотом» (Пс.67:14). Бо якщо ми розташуємося «в уділах своїх», у Старому та Новому Завітах, будуть дані нам крила, вкриті сріблом, тобто слова Божі, і пір'я, що сяють золотом, щоб наші почуття могли сповнитися сприйняттям Святого Духа, іншими словами, щоб наша мова і наш ум наповнились ним, вселяє. Таким чином, освячення, як у наших серцях, так і в словах і справах наших, може прийти від Святого Духа в Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 28. Євангеліє від Луки 3:23–38. На родовід Спасителя і те, що в Євангеліях від Матвія і Луки записані різні прабатьки . 1 . Родовід Господа нашого і Спасителя, Мельхиседека багатьох тих, яких Він вищий і чиї родовід не відображено в Писанні, записано згідно з черговістю Його предків. І хоча Його Божественність – нелюдського походження, Він побажав народитися заради тебе, бо ти народжений у тілі. Однак євангелісти Матвій і Лука наводять різні родоводи, і це багатьох бентежить. Матвій веде родовід від Авраама і, дійшовши до того місця, де каже: «Різдво Ісуса Христа було так» (Мф.1:18), описує не хрещення Спасителя, а Його прихід у світ. Лука ж, навпаки, наводячи родовід Ісуса, йде не від старшого до молодшого, а навпаки, і після розповіді про хрещення Спасителя простежує Його предків до Самого Бога. 2 . У тому перерахунку по низхідній і по висхідній пойменовані не одні й самі люди. Матвій, починаючи родовід Христа з небесних висот, говорить і про жінок, і не просто жінок, а грішницях, які засуджуються в Писанні. А Лука, описавши хрещення Господа, взагалі не згадує жінок. Матвій, як ми вже сказали, перераховує Тамар, яка обманом лягла зі своїм свекром, Рут, моавітянку, що походила не з ізраїльського народу, Рахав, походження якої невідоме, і дружину Урії, що осквернила шлюбне ложе. Господь наш і Спаситель прийшов, щоб взяти на Себе гріхи людські, і «Того, хто не знав гріха, Він [Бог] зробив для нас жертвою за гріх» (2Кор.5:21). Для цього Він зійшов у світ до грішників і порочних людей і побажав народитися від роду Соломона, відомого своїми гріхами (пор. 3Цар.11:6), від Ровоама, чиї гріхи записані (пор. 3Цар.14:22), і від інших, багато з яких «робили не» 3Цар.15: 26; 15:34). 3 . Але після того, як описано хрещальне обмивання Господа і вдруге наводиться Його родовід, Його предком вказано вже не Соломон, а Натан, який звинуватив свого батька у смерті Урії та народженні Соломона 9 . Матвій завжди додає слово «народив», тоді як Лука просто перераховує прабатьків Ісуса. У Євангелії від Матвія сказано: «Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Юду та братів його; Юда породив Фареса та Зару від Тамарі» (Мф.1:2–3). І до кінця завжди ставиться слово «народив». А в Євангелії від Луки, після хрещення Христа сказано: «Ісус… був, як думали, Син Йосипів» (Лк.3:23). І в такій довгій низці імен слово «родив» не використано жодного разу, тільки говориться, що Ісус «був, як думали, Син Йосипа». 4 . Матвій не вживає слово «починав», а в Луки після хрещення Господа сказано: «Починаючи Своє служіння» (Лк.3:23). Бо коли Він охристився і ввійшов у таємницю другого народження, щоб і ти міг стерти своє колишнє народження і народитися наново, тоді сказано, що Він розпочав Своє служіння. І як у єврейського народу, поки він був у Єгипті, не було початку місяців, але коли євреї вийшли з Єгипту, Бог сказав їм: «Місяць цей нехай буде у вас початком місяців, першим нехай буде у вас між місяцями року» (Вих.12:2), так і коли Ісус ще не хрестився, про Нього не сказано, що не сказано, "починав" додано до поєднання "Сам Ісус" випадково. 5 . Нам також слід розглянути вираз "був років тридцяти". «Йосипові було тридцять років від народження» (Бут.41: 46), коли він був звільнений з кайданів і тлумачив сон фараона. Він став управителем Єгипту і в достатку копив пшеницю, щоб у часи голоду міг її роздавати. Я думаю, що тридцятирічний вік Йосипа став прообразом тридцяти років Спасителя. Бо цей другий Йосип не збирав тієї пшениці, яку відкладав перший Йосип у Єгипті, але збирав пшеницю істинну, небесну, щоб за часів достатку Він міг би накопичити пшеницю і роздати її, коли в Єгипті буде голод, «не голод хліба, не спрага води, а спрага слухань». 6 . Тому в часи достатку Ісус збирає слова закону, пророків і апостолів, щоб тоді, коли книги більше вже не пишуться і не складається інший Новий Заповіт і не посилаються апостоли, Ісус зібрав би врожай у засіки апостолів, тобто в їхніх душах і душах всіх святих, і роздав би цю духовну. голод, а особливо Своїх братів, про яких у Писанні сказано: «Буду сповіщатиму ім'я Твоє братам, посеред зборів славити Тебе» (Пс.21:23). Інші люди також мають слова про терпіння і слова про справедливість і слова про інших чеснот; вони є та пшениця, яку Йосип роздає єгиптянам. Але є й інша пшениця, яку Він дає Своїм братам, тобто Своїм учням, із землі Гесем, що на схід від Єгипту; це євангельська пшениця, апостольська пшениця. І слід нам робити з неї хліби, але так, щоб не змішувати її зі «старою закваскою» (1Кор.5: 7); ми повинні зробити новий хліб із пшениці Писання, з борошна, змеленого у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 29. Євангеліє від Луки 4:1–4. На уривок: «Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся»; і про Його першу спокусу. 1 . У Євангелії ти читаєш: «Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся» (Лк.4:1), а в Діяннях апостолів сказано про них, що вони «сповнилися Духа Святого» (Дії 2:4). Стережися думати, що апостоли перебувають нарівні зі Спасителем; зрозумій, що Ісус, апостоли та інші виконуються Святим Духом згідно з здатністю судини Його вмістити. Як, наприклад, якщо сказати: «Ці судини наповнені вином або олією», то це зовсім не означатиме, що всі вони містять однакову кількість рідини – одна посудина, наприклад, може вмістити секстарію, іншу – урну, а третю – амфору 10 ; так і Ісус і Павло сповнені Духом Святим. І хоча велика посудина Павла здатна вмістити менше, ніж посудина Ісуса, проте обидва вони виконані Святого Духа в свою міру. 2 . Після хрищення Ісус, «повний Духа Святого», що зійшов на Нього з небес, «як голуб», «поведений був Духом у пустелю» (Лк.4: 1). «Бо всі, що ведуть Дух Божий, є синами Божими» (Рим.8:14). Але Він – Син Божий у прямому розумінні, не так, як усі інші, тому личило Йому, щоб Святий Дух вів Його. Отже, далі сказано: «І був поведений Духом у пустелю. Там сорок днів Він був спокушений від диявола» (Лк.4:1–2). Сорок днів спокушали Ісуса, і ми не знаємо, які це були спокуси. Можливо, опис їх опущено, тому що вони були надто великі, щоб довірити їх паперу. І як треба сказати, що «самому світу не вмістити б написаних книг» (Ін.21:25) про те, що Христос говорив і робив, так не вмістилися б і ті сорок днів, коли диявол спокушав Господа, якби Писання розповіло про них. Досить нам знати, що «сорок днів Він був спокушений від диявола і нічого не їв у ці дні» (Лк.4:2). Безперервним і неослабним постом убивав Він почуття плоті. 3 . «А по закінченні їх наостанок забрехав. І сказав Йому диявол: Якщо Ти Син Божий, то вели цьому каменю стати хлібом» (Лк.4:2–3). «Велі цьому каменю». Якому каменю? На який камінь вказав диявол, пропонуючи, щоб він перетворився на хліб? Що це за спокуса? Який із вас батько, коли син попросить у батька хліба, подасть йому камінь? (Лк.11: 11). Але противник, непостійний та брехливий, дає замість хліба камінь. Чи все це, що хотів диявол, щоб камінь став хлібом, щоб люди їли не хліб, але камінь, на який вказав диявол? Думаю, що й досі диявол, вказуючи на камінь, спокушає кожну людину сказати: «Велі цьому каменю стати хлібом». Оскільки Господь зодягнувся в тіло, то Він піддається в першу чергу тим спокусам, які зазнають люди. Господь спокушається для того, щоб, перемігши, дати нам можливість перемогти. 4 . Можливо, те, що я кажу, буде незрозумілим, якщо не пояснити це на прикладі. Якщо ти бачиш, як єретики замість хліба поглинають брехливість своїх навчань, знай, що їхні слова є той камінь, на який вказує диявол. Не думай, що в диявола тільки один камінь; у нього їх багато, і про це говорить Матвій: «Скажи, щоб це каміння стало хлібом» (Мт.4:3). Чи мовить Маркіон, камінь диявола стає його хлібом. Чи каже Валентин, ще один камінь перетворюється на хліб для нього. І Василида теж має такий камінь, як і всі інші єретики. Тому ми маємо бути обережними, як би замість Божого хліба не з'їсти камінь диявола. А інакше навіщо спокушали Спасителя, пропонуючи Йому зробити хліб із каменю та з'їсти його? Уявімо, що за наученням диявола Господь обернув камінь у хліб, з'їв те, що створив Своєю владою, і наситився. У чому тоді спокуса, у чому перемога диявола, якби це було просто описано, як факт, що відбувся? 5 . Як ми вже говорили, при уважному розгляді цього місця стає зрозумілим, що Господа дійсно спокушали прийняти пропозицію диявола і що Він здобув перемогу, бо відкинув її. У той же час ми бачимо, що хліб, зроблений з каменю, не є словом Божим, яке насичує людину. Про це слово сказано: «Не хлібом одним буде жити людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф.4: 4). Тобі ж, о лукавий і розбещений, що не боїться спокушати Мене, відповім, що хліб слова Божого, що дає життя людині, – зовсім інший хліб. Зауважимо, водночас, що говорить це не Син Божий, а людина, яку Син Божий сподобав прийняти, бо Він відповідає як людина, коли каже: «Написано, що не хлібом єдиним житиме людина». З цього ясно, що спокушався не Бог, а людина. 6 . Після ретельного вивчення Писання, на мою думку, я знайшов причину, чому тільки Матвій, Лука і Марк, але не Іван описали спокуси Господа. Іван зробив своєю відправною точкою Бога, сказавши: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Ів.1:1). Він не може скласти Божественний родовід, але лише каже, що Слово було у Бога і Слово було Бог, і додає: «І Слово стало тілом» (Ів.1:14). Далі, оскільки Бог не може спокушатися, про що ми вже говорили, диявол не вводить Його в спокусу. Тому в Євангелії від Матвія дано «родослов'я Ісуса Христа» (Мф.1:1) як людину, народжену від Марії, у Луки описано Його походження, і у Марка Він – людина, яка піддається спокусам, що й визначає відповідь: «Не хлібом одним буде жити людина» (Мф.4:4 і Сн). спокушується, ти – людина за природою – не мусиш обурюватися, коли спокушуєшся. 7 . Але кожного разу, коли тебе спокушають, наслідуй Тому, Хто спокушався заради тебе, і переможеш усяку спокусу і знайдеш надію з Тим, Хто тоді був людиною, а нині перестав бути їм. Бо якщо Той, Хто колись був людиною, після того, як піддався спокусам і «диявол відійшов від Нього» (Лк.4: 13), помер і, «воскреснувши з мертвих, вже не вмирає» (Рим. 6:9), то, оскільки людина перебуває у владі смерті, той, хто ні до кого, ні до кого. І якщо Той, Хто колись був людиною, став тепер Богом, то і тобі треба уподібнитися Йому, і коли «будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є» (1Ів.3:2), і тоді необхідно буде, щоб ти теж знайшов Божественність у Христі Ісусі, «Якому слава і держава в віці. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 30. Євангеліє від Луки 4:5–8. На другу спокусу Спасителя. 1 . І Син Божий, і антихрист прагнуть правити. Але антихрист хоче умертвити тих, кого він підкорив собі. А Христос править, щоб рятувати. І якщо ми вірні, то кожним із нас править Христос, Слово, Премудрість, Справедливість та Істина. Але якщо ми замість того, щоб любити Бога, любимо задоволення, нами править гріх, про що і Апостол каже: «Хай не царює гріх у вашому смертному тілі» (Рим.6:12). Отже, два суперники царя прагнуть царювати: диявол – цар пороку, над грішниками; і Христос – цар Справедливості над праведними. Диявол знав, що Христос прийшов відібрати в нього царство і залучити до Себе тих, хто раніше був у його владі, тому й «показав Йому всі царства всесвіту» (Лк.4:5) і людей цього світу, де одні – під владою розпусти, інші – користолюбства, одні полонені славою, інші зачаровані красою. 2 . Не слід думати, що коли він показує Христу царства всесвіту, то демонструє Йому, наприклад, Перське царство або Індійське. Він «показав Йому всі царства всесвіту», тобто свої царства, те, як він править світом, змушуючи Його виконувати свою волю, щоб навіть Христос підкорився йому. «Хочеш», – запитує він, – «правити всім цим?», і показує Йому незліченну кількість людей, які перебувають у його владі. І справді, якщо ми захочемо відкрито визнати свою порочність та нікчемність, то виявиться, що диявол – цар майже над усім світом; тому Спаситель називає його «князь світу цього» (Ів.12:31). Диявол каже: Ти бачиш цих людей, над якими я володарю? і показує їх Йому «в мить часу», інакше кажучи, протягом усіх цих століть, які в порівнянні з вічністю тривають одну мить. 3 . Спаситель не потребує, щоб Йому показували те, що відбувається в цьому світі; варто лише Йому навернути погляд, і Він побачить і те, як світом править гріх, і тих, над ким панує порок; бачить Він і самого «князя світу цього», диявола, що вихваляє себе і радіє у своїй власній смерті тому, що в його владі таке неоглядне царство. Тому диявол говорить Господу: Ти прийшов, щоб боротися зі мною і спробувати забрати з мого царства тих, хто тепер у моїй владі? Я не хочу, щоб Ти ворогував проти мене, не хочу, щоб ти бився і постраждав у цій битві, і прошу тільки про одне: вклонися мені і тоді бери Собі всі царства, які я маю». Господь наш і Спаситель дійсно хоче правити і бажає, щоб Йому скорилися всі народи і тим самим звернулися б до праведності, істини та інших чеснот, але Він хоче правити як Справедливість, без гріха і не робити нічого безчесного; Він хоче отримати владу легко, як підданий диявола, чи правити іншими, у своїй підкоряючись йому. 4 . Тому Ісус відповідає йому: «Написано: Господу Богу твоєму поклоняйся, і Йому служи одному» (Лк.4: 8). Він каже: «Я хочу, щоб усі стали Моїми підданими, щоб вони поклонялися Господу Богу та служили Йому одному; це те, чого прагне Моє царство. Ти хочеш почати грішити зі Мною, але Я прийшов, щоб зруйнувати гріх, і Я бажаю визволити від нього інших. Зрозумій, що Я Сам виконую сказане – тільки Господу Богу слід поклонятися, і Я всіх підкорю Своїй владі і підкорю Своїм пануванням». Так зрадіємо і ми – Його піддані – і молитимемо Бога, щоб Ісус Христос умертвив гріх, що панує в нашому смертному тілі, і панував у нас лише Той, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 31. Євангеліє від Луки 4:9–12. На третю спокусу Спасителя 1. Дослідіть Писання, і навіть у тих місцях, які видаються простими, ви відкриєте чималі таємниці. Ми можемо вивчати початкові розділи євангелії, які ми чули сьогодні, розкриваючи те, що приховано в них. Сказано, що він «повів» Ісуса «в Єрусалим». Неможливо, щоб диявол вів Сина Божого і Він ішов за ним. Очевидно, що Він іде як атлет, який зі своєї волі вирушає на змагання. Він не боїться Свого суперника, не лякають Його і хитрощі Своєї на рідкість підступного ворога, Він ніби каже: «Веди Мене куди завгодно, випробовуй Мене, як тобі хочеться, Я Сам віддаю Себе на випробування і витримаю все, що ти приготував Мені, Я готовий до будь-якого твого, і я готовий до будь-якого твого». 2 . Отже, диявол «повів Його до Єрусалиму, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: Якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз» (Лк.4: 9). Він повів Христа на дах, на найвище місце храму, і почав закликати Його скинутися звідти. Диявол пропонує це з підступністю, під тим приводом, щоб Ісус явив Свою славу, але прагне зовсім іншого. Тому Спаситель відповів: «Сказано: не спокушай Господа, Бога твого» (Лк.4:9–13). Зауваж, як спокушує диявол. Він не сміє спокушати інакше як Божественними книгами; він бере текст псалма і каже: «Якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз, бо написано: “Ангелам Своїм заповідає про тебе – зберігати тебе на всіх путях твоїх; Звідки, дияволе, ти знаєш, що це написано? Ти читав пророків чи знаєш Божественні вислови? Ти мовчиш, то я за тебе відповім. Ти читаєш не для того, щоб через читання святих книг стати краще, а щоб використовувати простий, буквальний зміст, щоб погубити друзів літери. Ти знаєш, що якщо наводитимеш Йому вислови з інших книг, то не обдуриш Його і твої твердження не матимуть жодної ваги. 3 . Так і Маркіон читає Писання, і диявол, і Василід і Валентин. Разом з дияволом вони кажуть Спасителеві: «Написано: Своїм ангелам заповідає про тебе – зберігати тебе на всіх шляхах твоїх; на руках понесуть тебе, щоб не спіткнешся об камінь ногою твоєю» (Пс. 90:12). Якщо почуєш, як хтось наводить слова з Писання, не поспішай довіряти йому, подивися на його життя, яких поглядів дотримується, які у нього наміри, а інакше він може прикинутися святим, таким не будучи, і, заражений отрутою єресі, виявиться вовком, що ховається під овечою шкурою. У ньому може говорити диявол, цитуючи Писання. І диявол при нагоді наводить слова Писання, а Павло для користі тих, хто чує його, робить навпаки - він цитує не тільки Писання, а й світські книги і каже: «Критяни завжди брехуни, злі звірі, утроби ліниві» (Тит.1: 12) 11, і 2:8. ) 12 , і з комічної п'єси: «Худі спільноти розбещують добрі звичаї» (1Кор.15:33) 13 . І як диявол, цитуючи Писання, не зможе обдурити мене, так і Павло, ілюструючи свої твердження прикладами з язичницької літератури, не відверне мене від своїх слів. Бо Павло бере їх навіть із чужих нам джерел і освячує їх. 4 . Отже, давайте подивимося, які слова Писання диявол говорить Спасителеві: «Написано: Своїм ангелам заповідає про тебе – зберігати тебе на всіх шляхах твоїх; на руках понесуть тебе, та не спіткнешся об камінь ногою твоєю». Дивись, як підступний він навіть у тому, що цитує. Бо він хоче применшити славу Спасителя, ніби Йому потрібна допомога ангелів, ніби Він спотикається ногою Своєю, якщо ангели не понесуть Його на руках. Він бере цей вірш з Писання і додає його до Христа. Але це написано не про Христа, а про святих. Вільно і з повною переконаністю я спростовую диявола – ці слова не можна застосовувати до особистості Христа, бо Він не потребує допомоги ангелів. Він більше ангелів і в спадщину отримав ім'я вище за них, бо нікому з ангелів Бог не говорив: «Ти Син Мій, Я нині Тебе породив» (Євр.1:5; Пс. 2:7). Ні з ким із них Він не говорив, як із сином. «Ти твориш ангелами Своїми духів і слугами Своїми полум'яний вогонь» (Пс. 103:4). Але Своєму Сину він говорить, як треба говорити з сином, і промовляє про Нього через пророків незліченні слова. 5 . Як я вже сказав, Син Бога не потребує допомоги ангелів. Зрозумій, диявол , що, скоріше, якщо Ісус не допоможе ангелам, їхні ноги спотикаються. І якщо ми побачимо, що спіткнувся якийсь із ангелів, про яких сказано: «Ми будемо судити ангелів» (1Кор.6:3), то тільки тому, що він не простягнув руку Ісусу; а якби Ісус узяв його за руку, він не спіткнувся б. Бо коли хтось покладається на власні сили і не закликає на допомогу Ісуса, спотикається і падає. І ти, диявол, упав з неба, як блискавка (пор. Лк.10: 18), бо не захотів увірувати в Ісуса Христа, Сина Божого. Але щоб дізнався ти, чому таке пояснення неправильне і ці слова стосуються не Христа, а святих, слухай, що написано далі. Бог визволяє «від сряща та біса полуденного» (Пс. 90:6) не Христа, а святих. Прочитай дев'яностий псалом, який починається словами: «Той, хто живе під дахом Всевишнього під покровом Всемогутнього спочиває» (Пс.90:1), і побачиш, що ці слова більш підходять праведникові, ніж Сину Божому: «Падуть біля тебе тисяча і десять тисяч праворуч тебе; але до тебе не наблизиться: тільки дивитися будеш очима твоїми і бачити відплату безбожним» (Пс.90:7–8) та інше. Сказане слід розуміти як те, що стосується праведника. 6 . Так само диявол перекручує тексти Писання, де йдеться про праведних, і додає їх до Спасителя. У той самий час він залишає поза увагою і обходить мовчанням слова, звернені проти нього. Бо коли він наводить слова: «Ангелам Своїм заповідає про тебе – охоронятиме тебе на всіх шляхах твоїх; на руках понесуть тебе, та не спіткнешся об камінь ногою твоєю», то не говорить про те, що написано далі: «На аспіда і василіска наступиш; зневажатимеш лева і дракона» (Пс.90:13). То чому ж ти, дияволу, пропускаєш ці слова, хіба якщо тільки ти не василіск і не дрібний правитель усіх змій і твоя отрута набагато небезпечніша, ніж отрута інших змій, бо як тільки ти подивишся на когось, то вб'єш його своїм поглядом? Ти знаєш також, що існує й інша «противна сила», союзна тобі, яка називається «аспід» і підкоряється праведному. Тому ти й обходиш усе це мовчанням. 7 . Ти – дракон, ти – лев, про які сказано: «На аспіда і василіска наступиш; зневажатимеш лева і дракона». І хоча ти мовчиш, ми, що вірно читають Писання, знаємо, що маємо силу зневажати тебе, і вона дає нам владу, про що сказано не тільки у Старому Завіті, як співається в дев'янистому псалмі, але і в Новому, де Спаситель каже: «Ось, даю вам владу наступати на змій і скорпіонів» Лк.10: 19). Озброїмося ж цією могутньою і всеосяжною силою і зневажатимемо лева і дракона, і нехай стане це образом нашого життя. І якщо ти знаєш, що зневажається лев і дракон, то тепер прочитай послання апостола Павла, в якому стверджується, що грішники зневажаються Сином Божим. І подібно до того, як Син Божий руйнує грішників, так і праведник буде зневажати лева і дракона і руйнує «всю силу ворожістю» (Лк.10:19) ім'ям Ісуса Христа, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 32. Євангеліє від Луки 4:14–20. На уривок зі слів: «І повернувся Ісус у силі духу» до того місця, де сказано: «І очі всіх у синагозі були спрямовані на Нього» . 1 . Насамперед «Ісус, сповнений Духом Святим, повернувся від Йордану і був поведений Духом у пустелю. Там сорок днів Він був спокушений від диявола» (Лк.4:1–2). Коли Його спокушав диявол, бо Він повинен був боротися з ним, двічі, без жодних описів, як би мимохідь уживане слово «дух». Але коли Христос подолав три спокуси, про які йдеться у Святому Письмі, про Духа написано докладніше і виразніше. Сказано: «Повернувся Ісус у силі духа». «Сила» додана тут, тому що Він кинув дракона і у важкій битві здолав спокуси. Отже, «Повернувся Ісус у силі духу до Галілеї; і почулася чутка про Нього по всій навколишній країні. Він навчав їх у синагогах, і від усіх був славним». (Лк.4: 14–15). 2 . Коли читаєш: «Він навчав у синагогах їх, і від усіх був прославляємо», утримайся від думки, що тільки вони удостоїлися цього Євангелія, а ти позбавлений його. І якщо сказане вірно, то Господь говорить не тільки в тому зібранні юдеїв, а й сьогодні, у нашому зібранні. І не тільки в тому зібранні навчає Ісус, а й у інших, і на всій землі. Але для того, щоб навчати, Йому потрібні глашатаї, через які Він міг би говорити. Тож заволемо до Христа, щоб Він знайшов і нас, готових співати Йому! І як у часи, коли смертним потрібні пророцтва, Всемогутній Бог шукає пророків і знаходить їх, таких як Ісая, Єремія, Єзекіїль і Данило, так і Ісус шукає знаряддя, за допомогою яких Він міг би нести Своє слово людям і наставляти їх у синагогах і всіма прославлятися. У наш час Ісус Христос «від усіх… прославляємо» більше, ніж тоді, коли Його знали лише в одній провінції. 3 . Тому Він «прийшов до Назарету, де був вихований, і ввійшов, як завжди, у день суботній у синагогу, і встав читати. Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розкривши книгу, знайшов місце, де було написано: Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене” (Лк.4:16–18). Невипадково Він розгорнув свиток і знайшов той розділ, де було пророцтво про Нього, – це було Божим промислом, бо сказано: «І жодна з них [птахів] не впаде на землю без волі Отця вашого; у вас же й волосся на голові все пораховане» (Мт.10:29–30). Так і книга пророка Ісаї була відкрита саме на цьому читанні, де йшлося про таємницю Христа: «Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене» – ці слова стосуються Христа – не випадково, але з волі та промислу Божого. 4 . Отже, нам слід розглянути те, про що Христос спочатку сказав через пророка Ісаю, а потім оголосив у синагозі. Сказано: «Він помазав Мене благовістити жебракам». Під «жебраками» маються на увазі язичники, бо вони і є жебраки, у них нічого немає: ні Бога, ні закону, ні пророків, ні справедливості, ні інших чеснот. Чому Бог послав Його благовістити жебракам, «проповідувати полоненим визволення»? Ми – полонені, і довгі роки сатана, зв'язавши, тримав нас у полоні, і ми були у його владі. Ісус прийшов, щоб «проповідувати полоненим визволення, сліпим прозрінням» (Лк.4: 18). За Його словом і проповіддю Його вчення сліпі прозріли. Тому ця проповідь – про звільнення «ἀπόχοινοῦ» не лише «полонених», а й «сліпих». 5 . «Відпустити змучених на волю…» Яка ще істота була така змучена і пригнічена, як людина, яку Ісус зцілює і відпускає? «Проповідувати літо Господнє…» (Іс.61:2). На основі простого розуміння тексту можна зробити висновок, що Спаситель проповідував Євангеліє в Юдеї один рік, і саме так слід розуміти сказане: «проповідувати літо Господнє сприятливе», якщо тільки, можливо, Божественне слово не приховує в проповіді літа Господнього якусь таємницю. Бо настають інші дні, не ті, які ми тепер спостерігаємо у світі; будуть інші місяці та інший порядок календ. А оскільки цей порядок буде іншим, то буде й літо Господнє сприятливе. Але все це проповідано таким чином, щоб ми могли увійти в «літо Господнє сприятливе», коли прозріємо, звільнимось від своїх кайданів і зцілімося від своїх ран. 6 . Коли Ісус прочитав ці слова, Він, «закривши книгу і віддавши служителю, сів; і очі всіх у синагозі були спрямовані на Нього» (Лк.4: 20). І сьогодні, якщо хочеш, можеш спрямувати свій погляд на Спасителя тут, у цій синагозі, у цих зборах. Бо коли направиш головну здатність зору свого серця на мудрість та істину, на споглядання Єдинородного Сина Божого, твій погляд спрямує на Ісуса. Благословенним є те зібрання, про яке в Писанні сказано: «І очі всіх у синагозі були спрямовані на Нього»! Як би я хотів також опинитися в цих зборах, де очі всіх, вірних і оголошених, чоловіків, жінок і дітей, не їхні тілесні очі, а очі душі, спрямовані на Ісуса! Бо коли ви подивіться на Нього, ваші обличчя висвітляться світлом Його погляду і ви зможете сказати: «Яви нам світло обличчя Твого, Господи» (Пс.4: 7), «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 33. Євангеліє від Луки 4:23–27. На уривок від слів: «Звичайно, ви скажете Мені прислів'я» до того місця, де сказано: «і жоден з них не очистився, окрім Неемана Сиріянина» . 1 . Як видно з розповіді Євангелія від Луки, Ісус ще не входив до Капернауму. Не сказано також, що Він виявляв тут знамення, оскільки Його тут ще не було. Перед тим, як прийти в Капернаум, Він, як сказано, знаходився у своєму рідному місті – Назареті. Він каже Своїм землякам: «Звичайно, ви скажете Мені наказ: лікарю! зціли Самого Себе; зроби й тут, у вітчизні Твоїй, те, що, ми чули, було в Капернаумі» (Лк.4:23). Я думаю, що в цьому вірші прихована якась таємниця, а язичницький Капернаум перевершує юдейський Назарет. Ісус знав, що не буде в честі у своєму рідному місті – ні Він, ні пророки, ні апостоли, – тому там Він пророкував неохоче, а натомість навчав серед язичників, щоб Його земляки не сказали Йому: «лікарю! зціли Самого Себе». 2 . Прийде час, коли юдеї скажуть: «Те, що, ми чули, було в Капернаумі» – тобто чудеса та знамення, явлені серед язичників, – «зроби і тут, у вітчизні Твоїй» (Лк.4:23); покажи й нам те, що Ти явив усьому світу, проповідуй Своє слово народу Ізраїлю «до того часу, доки ввійде повна кількість поган; і так весь Ізраїль спасеться» (Рим.11:25). Мені здається, що саме тому на запитання мешканців Назарета Спаситель точно і логічно відповів: «Ніякий пророк не приймається у своїй вітчизні» (Лк.4:24). І мені бачиться, що слово Його ще більш істинне щодо буквального, але таємничого сенсу. 3. Пророка Єремію не прийняли в Анафоті (пор. Єр.11: 21), його рідному місті; не прийняли і пророка Ісаю на його батьківщині, не прийняли й інших пророків. Але мені здається, що цю фразу слід розуміти так: ми говоримо, що батьківщиною всіх пророків був обрізаний народ, і він не прийняв ні пророків, ні їхніх пророцтв. Але потім язичники, які не знали пророків і далекі від них, прийняли пророцтво Ісуса Христа. Тому «ніякий пророк не приймається у своїй вітчизні», тобто народом Ізраїлю. Ми були чужі завіту та обітницям, але всім серцем прийняли пророків. «У нас є Мойсей і пророки», які пророкували про Христа набагато більше, ніж ті, хто не прийняв Христа і пророкував про Нього. 4 . Ось чому після фрази «Ніякий пророк не приймається у своїй вітчизні» Він додає: «Справді кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, коли було небо три роки і шість місяців» (Лк.4:25). Це означає таке: Ілля був пророком і пророкував серед юдеїв. Але коли він збирається створити чудо, хоча в Ізраїлі й було багато вдів, він залишає їх і йде до вдови в Сарепту Сидонську (3Цар.17:9), тобто до скромної язичниці. Пророк Ілля розкриває образ майбутньої реальності: народ Ізраїлю випробовуватиме «не голод хліба, не спрагу води, а спрагу слухання слів Господніх» (Ам.8:11). Пророк Ілля йде до вдови, про яку говорить: «У залишеної набагато більше дітей, ніж у чоловіка» (Іс.54:1), і коли приходить до неї, її їжа і хліб множаться. Ти був удовою в Сарепті Сидонській. «Жінка хананеянка, вийшовши з тих місць» (Мф.15:22), просить, щоб її дочка зцілилася, і за свою віру отримує те, що просить. «Багато вдів було в Ізраїлі..., і до жодної з них не було послано Ілля, а лише до вдови в Сарепту Сидонську». 5 . Спаситель говорить про це також таке: «Багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, крім Неемана Сиріянина» (Лк.4:27), який не був ізраїльтянином. Подивися, в «Ізраїлі за тілом» (1Кор.10:18) і дотепер багато прокажених; усвідомлюй, навпаки, що люди, вкриті проказою, очищаються в таїнстві хрещення духовним Ілією – Господом нашим та Спасителем. Він каже тобі: «Іди, омийся сім разів у Йордані, і оновиться тіло твоє в тебе, і будеш чистий» (4Цар.5:10). Нейман встав і пішов, і коли омився, то виконав таїнство хрещення, «і оновилося тіло його, як тіло малої дитини» (4Цар.5:14). Яку дитину? Того, що народжений «банею відродження і оновлення» (Тит.3: 5) у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 34. Євангеліє від Луки 10:25–37. На уривок від слів: «Вчителю! що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?» до того місця, де сказано: «Іди, і ти роби так само» . 1 . Хоча в законі є багато заповідей, Спаситель в Євангелії встановлює лише деякі з них, і тих, хто їх виконує, вони ведуть найкоротшим шляхом до вічного життя. Тому в уривку з Євангелія від Луки, що читався сьогодні, законник запитав Ісуса: «Учителю! що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?». Ісус відповідає: «У законі, що написано? як читаєш? Він сказав у відповідь: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією фортецею твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як себе самого». Потім Ісус каже: “Правильно ти відповідав; так роби, і житимеш» (Лк.10:27–28). Без сумніву, законник питав Ісуса про життя вічне, і до нього належали слова Спасителя. Водночас, заповідь, дана в законі, недвозначно вчить нас любити Бога. У Повторенні Закону сказано: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм» (Втор. 6:4–5) та інше, і «люби ближнього твого, як самого себе». Спаситель свідчить про ці дві заповіді і каже: «На цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки» (Мф.22:40). 2 . Однак законник, «бажаючи виправдати себе», показує, що він не має ближніх, запитавши: «А хто мій ближній?». У відповідь Господь розповідає притчу, що починається словами: «Деяка людина йшла з Єрусалиму до Єрихону» та інше; Він навчає, що цей мандрівник нікому не був ближнім, крім того, хто захотів виконати заповіді і приготувався до того, щоб бути ближнім кожному, хто потребує допомоги. Бо в кінці притчі сказано: Хто з цих трьох, думаєш ти, був ближній розбійникам, що трапився? (Лк.10: 36). Його ближнім виявився не священик і не левіт, а – як сказав сам законник – «милостивий». «Тоді Ісус сказав йому: Іди, і ти роби так само» (Лк.10: 37). 3 . Хтось із старців витлумачив цю притчу так. Найшвидша людина – це Адам. Єрусалим – рай, а Єрихон – мир, розбійники – неприємні сили, священик – закон, левіт – пророки, самарянин – Христос, рани – непослух, осел – тіло Господа, готель, який приймає всіх, хто хоче до неї увійти, є Церква. Два динарії означають Отця і Сина, власника готелю – главу Церкви, якому довірено її турботи. А те, що самарянин пообіцяв повернутись, символізує Друге пришестя Христа. 4 . Все це, звичайно, розумно і прекрасно, проте не слід думати, що це стосується кожної людини, бо далеко не кожен йде «з Єрусалиму до Єрихону», і не кожен живе у світі для цього, навіть якщо Той, Хто «посланий до загиблих вівців Ізраїлевого дому» (Мф.15:24), йде цим шляхом. Людина, яка йшла «з Єрусалиму до Єрихону», «попалася розбійникам», бо сама побажала піти. А розбійники – ті самі, про яких Спаситель говорить: «Все, скільки їх не приходило передо Мною, є злодії та розбійники» (Ів.10:8). Однак напали на нього не злодії, а розбійники, які набагато гірші за злодіїв. Він попався їм, коли йшов із Єрусалиму. Вони «зняли з нього одяг, поранили його та пішли». Що означають ці рани, які розбійники завдали цій людині? Вони суть пороки та гріхи. 5 . Отже, розбійники, що роздягли й поранили подорожнього, не допомогли йому, але побили його та й пішли. Сказано: «Зняли з нього одяг, поранили його і пішли, залишивши його не вбитим, але ледве живим». Сталося так, що спочатку священик, а потім Левит йшли тією самою дорогою. Можливо, вони зробили багато добра іншим людям, але не тій людині, яка «ішла з Єрусалиму до Єрихону». Священик побачив його (думаю, що він означає закон), і Левит (пророче слово) побачив його; і коли вони побачили його, то пройшли мимо, лишивши його. Провидіння врятувало цю ледь живу людину для того, хто сильніший за закон і пророків, – для самарянина, що означає «охоронець». Він є той, хто «не спить і не спить, той, хто зберігає Ізраїля» (Пс.120:4). Самарянин не вирушив «з Єрусалиму до Єрихону», як священик або левіт, які йшли цим шляхом, а йшов цією дорогою заради того, щоб врятувати цю напівживу людину. Юдеї сказали йому: «Ти Самарянин і… біс у Тобі» (Ів. 8:48), і хоча він заперечував, що в ньому демон, він не хотів заперечувати, що він самарянин, бо знав, що він хранитель. 6 . Отже, коли самарянин підійшов до цього ледь живого чоловіка і побачив його, що лежить у крові, то змилосердився над ним, підійшов до нього, щоб стати його ближнім, «перев'язав його рани, підливаючи масло і вино», але не сказав те, що пророк промовив: «Рани неочищені і необов'язані». Цей самарянин – той, чиї турботи та допомоги потребують всі страждаючі. Той, хто йшов з Єрусалиму і попався розбійникам, був поранений і залишений ними ледве живим, найбільше потребував допомоги самарянина. Повинно тобі знати, що цей самарянин йшов, щоб подбати про людину, яка потрапила до рук розбійників, за Божим промислом, що видно з того, що в нього були бинти, масло і вино. Думаю, що самарянин возив усе це з собою не тільки для однієї цієї людини, а й заради інших, які, з різних причин, були поранені і потребували бинтів, олії та вина. 7 . У нього була олія, про яку сказано: «Олина, від якої сяє обличчя його» (Пс.103:15), - безсумнівно, мається на увазі обличчя зціленого. Самарянин змащує рани маслом, щоб зменшити пухлину, і виливає вино, дезінфікуючи, але і додаючи того, що палить. Потім він садить цю поранену людину «на свого осла», тобто на своє власне тіло, оскільки зволів стати людиною. Самарянин «взяв на Себе наші немочі» (Мф.8: 17; Іс.53: 4) і журився за нас. Він відвіз поранену людину до готелю, тобто до Церкви, яка приймає всіх і нікому не відмовляє у допомозі. Ісус усіх закликає до Церкви, кажучи: «Прийдіть до Мене всі трудящі та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11:28). 8 . Після того, як самарянин привозить напівживу людину в готель, він не їде відразу, а залишається з ним у готелі ще на день, щоб обробляти рани не тільки вдень, а й уночі. Він приділяє хворому всю свою увагу і старанно присвячує йому весь свій час. І коли вранці він збирається поїхати, із перевіреного срібла свого, із перевірених грошей своїх дає «два динарії» утримувачу готелю. Без сумніву, цей утримувач був ангелом Церкви, якому самарянин доручив подбати про пораненого, про якого він сам якийсь час доглядав і виходити його. «Два динарія», як мені бачиться, суть знання про Батька і Сина і розуміння таємниці, як може бути Батько в Сині та Син – у Батьку. Ангелу дається це знання, як плата, щоб він дбав про довірену йому людину, і йому обіцяно, що якщо він витратиться на лікування цієї напівживої людини, то ці гроші будуть йому повернуті. 9 . Самарянин, який зглянувся над людиною, яка потрапила до рук розбійників, – воістину «хранитель» душ і ближчий за закон і пророки, і показав це не словом, а ділом. І якщо судити за віршем, в якому сказано: «Наслідуйте мене, як я Христу» (1Кор.4:16), то і ми можемо наслідувати Христа і співчувати тим, хто «попався розбійникам»; можемо підійти до них, перев'язати їхні рани, підливаючи масло і вино, посадити їх на своїх ослів і понести їхню ношу. До цього закликає нас Син Божий, Який не так законнику, як нам і всім людям каже: «Іди, і ти роби так само». Якщо ми будемо чинити так, то сподобимося вічного життя у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 35. Євангеліє від Луки 12:57–59. На уривок від слів: «Коли ти йдеш із суперником своїм» до того місця, де сказано: «Поки не віддаси й останньої полушки» 1. Якби в нашій природі не було закладено поняття про те, що справедливе, а що ні, Спаситель ніколи б не сказав: «Навіщо ж ви й по самій собі не судите, що має бути?». (Лк.12: 57). Не будемо, однак, занадто довго затримуватися на розгляді цієї пропозиції, бо в цьому розділі далі будуть ще складніші фрази; задовольняємось тим, що вже сказано. Скоріше, маємо нам підняти вітрила нашої душі і прямувати до Бога, молячись про пришестя Його Слова, щоб витлумачити сказане: «Коли ти йдеш із суперником своїм до начальства, то на дорозі постарайся звільнитися від нього, щоб він не привів тебе до судді, а суддя не віддав тебе катувальнику; Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останньої півки» (Лк.12:58–59). Я бачу, що тут згадуються чотири дійові особи: суперник, начальник (правитель), суддя та катувальник (збирач податків). Євангеліст Матвій, мабуть, мав на увазі щось подібне, коли написав: «Мирись з суперником своїм швидше, поки ти ще на шляху з ним» (Мф.5:25). Звідси виникає питання: чи ця фраза має той самий сенс, що й у євангеліста Луки, чи подібна до неї лише зовні. У варіанті Матвія одна дійова особа опущена, а інша – змінена. 2 . Тут немає «начальника», а замість «катувальника» – «слуга». А «суперник» і «суддя» мають обох євангелістів. Отже, ми йдемо з нашим суперником до начальника, і поки ми ще на шляху, ми повинні докладати зусиль, щоби звільнитися від нього. Від кого? Цю фразу можна розуміти по-різному; вона може стосуватися як начальника, так і суперника: «щоб він» – начальник чи суперник – «не привів тебе до судді, а суддя не віддав тебе катувальнику» 14 . І «не вийдеш звідти, доки не віддаси й останньої полушки» (λεπτον). В Євангелії від Матвія: «Поки не віддаси останнього кодранта» (κοδραντην) (Мф.5:26). Обидва використовують слово "останній", відмінність полягає в тому, що в одного "півшка", а в іншого "кодрант". 3 . Щоб усвідомити, що суперник відрізняється від трьох інших персонажів, а саме начальника, судді та катувальника, слід дещо заглибитись у розгляд цього питання. Ми читали – якщо, зрозуміло, хтось бажає приймати подібні писання, – як ангел справедливості та ангел беззаконня сперечалися про спасіння та загибель Авраама, і кожен намагався претендувати на нього. Якщо ж подібні твори комусь не завгодні, слід звернутися до книги, під назвою «Пастир» 15 . З неї він дізнається, що поряд з кожною людиною знаходяться два ангели: злий, який намагається схилити його до зла; і добрий, що спонукає його до добра. Про те, що людину супроводжують два ангели, добрий і злий, написано і в інших творах. Спаситель також згадує добрих ангелів, коли каже: «Ангели їх на небесах завжди бачать обличчя Мого Небесного Батька» (Мф.18:10). Поцікався також, чи завжди ангели малих у Церкві «бачать обличчя Отця», а інші ангели не мають свободи споглядати обличчя Бога Отця. Адже ми не думаємо, що всі ангели безперестанку бачать обличчя Отця Небесного. Якщо я належу до Церкви, то, як би я не був нищим, у мого ангела є свобода і надія завжди бачити обличчя Отця Небесного. 4 . Якщо ж я – поза Церквою, яка не має «плями чи пороку або чогось подібного» (Еф. 5:27), і показую себе чужим для цього зібрання, то в мого ангела немає надії споглядати обличчя Отця Небесного. Тому добрі ангели і турбуються, бо знають, що якщо вони будуть добре нами керувати і невпинно вести нас до спасіння, то і вони самі знайдуть надію бачити обличчя Отця. Бо якщо через їхню старанну опіку влаштовується спасіння людей, то в них завжди є надія побачити обличчя Отця; а якщо через їх недбалість людина гине, вони розуміють, що в цьому випадку їм теж загрожує небезпека. І як хороший єпископ і найкращий управитель Церкви знає свої заслуги і чесноти, якщо вівці стада довіряють йому охорону, так подумай і про ангелів. Безчестя ангелові, якщо людина праведна довіриться йому і згрішить; і навпаки, слава ангелу, якщо той, хто ввірився йому, в Церкві врятований буде. Бо за заслугами тих, на кого ангели опікуються, вони завжди або ніколи, більшою чи меншою мірою споглядатимуть обличчя Бога. Бог завжди пам'ятатиме про це; і також якщо, хоча це і буває рідко, знайдеться хтось, хто почув Христа. 5 . Подивимося, хто цей суперник, з яким ми подорожуємо. Він завжди із нами; ми нещасні та жалюгідні! Щоразу, коли ми грішимо, наш суперник тріумфує, бо знає, що в нього є можливість порадіти і похвалитися перед князем світу цього, що послав його, бо він зробив ту чи іншу людину підданим князя світу цього через різноманітні гріхи та гріхи. Але іноді буває, що хтось повністю одягнеться в броню Бога. Суперник намагається завдати рани, але не здатний занапастити його. Суперник завжди супроводжує нас, ніколи нас не залишає, постійно шукає можливість заманити нас у пастку і подивитися, чи вдасться йому привести нас до падіння і навіяти нам погані помисли. 6 . Коли ти йдеш до правителя. До якого правителя? «Коли Всевишній давав наділи народам і розселяв синів людських, тоді поставив межі народів за кількістю Ізраїлевих синів; бо частина Господа народ Його, Яків спадковий спадок Його» (Втор.32: 8). Отже земля спочатку розділена між правителями – начальниками, тобто ангелами. Данило стверджує, що ті, кого Мойсей називає «ангелами», є «князями», коли пише: «Щоб боротися з князем Перським; а коли я вийду, то ось прийде князь Греції» і «Михайло, князя вашого» (Дан.10:20–21). Отже, є правителі народів. А у кожного з нас поруч суперник, і його завдання – привести нас до правителя і сказати йому: «О, правитель» – наприклад, правитель Перського царства, – «ось твій підданий. Я зберіг його для тебе у тому вигляді, в якому він був. Ніякий інший правитель не зміг зробити його своїм підданим – навіть Той, Хто похвалявся, що прийшов для того, щоб зібрати людей із усіх земель перських та грецьких та всіх інших народів і взяти їх у спадкову долю Бога”. 7 . Господь наш Ісус Христос підкорив усіх правителів, подолав усі межі і привів полонені народи до Себе, щоб урятувати їх. І ти колись належав якомусь правителю; але прийшов Ісус і вирвав тебе з рук розбещеної влади, і приніс Богові Отцеві. А наш супротивник веде нас до свого правителя. Я вважаю, що кожне слово Писання має сенс, і аж ніяк не випадково, що в грецькому тексті слово «суддя» стоїть з певним артиклем, що означає одиничність, а слово «правитель» ужито без артикля. Сказано: «Коли ти йдеш із своїм суперником». Ясно сказано: "своїм". Не всі суть суперники всім, а у кожного свій суперник, який слідує за ним всюди, завжди супроводжує його. «Коли ти йдеш із своїм суперником до начальника…». Слово «начальник» вжито без артикля, щоб воно не вказувало на певного начальника, щоб показати цим, що цей начальник – один із багатьох. Грекам це зрозуміліше. 8 . Кожна людина не має свого власного правителя; єгиптянин підвладний правителю Єгипту, сирієць підкоряється сирійському правителю, кожен підвладний правителю свого народу. Мені здається, я навів достатньо прикладів; не обов'язково перераховувати всі інші народи. Сказано: «Подивіться на Ізраїля за тілом» (1Кор.10:18). Для розсудливої ​​людини почати означає сказати, навіть якщо розпочати обговорення цих питань на людях було б дещо самовпевнено. Сказано, що суперник хоче привести тебе до свого начальника та передати йому. «Коли ти йдеш із своїм суперником до начальства, то на дорозі постарайся звільнитися від нього» (Лк.12:58). Якщо ти не докладеш усіх зусиль, щоб звільнитися, поки ти ще на шляху, перш ніж начальник передасть тебе судді, якщо суперник підготував тебе до цього, то потім буде вже пізно. 9 . Тому постарайся звільнитися від свого суперника та від правителя, до якого він веде тебе. Постарайся здобути мудрість, справедливість, мужність, стриманість, і тоді виповниться сказане: «Наступить Спаситель твій; нагорода Його з Ним і нагорода Його перед Ним» (Іс.62:11). Якщо ти не докладеш зусиль, то не зможеш позбавитися угоди з суперником, чия «дружба є ворожнеча проти Бога» (Як. 4:4). «Коли ти йдеш із суперником своїм до начальника, то на дорозі постарайся…». Тут укладена якась таємниця, якийсь секрет: «на дорозі постарайся…». Спаситель каже: «Я є шлях і істина і життя» (Ів.14:6). Якщо намагаєшся позбавитися свого суперника, то ти – на шляху; а коли ти станеш на Того, Хто сказав «Я є шлях», то недостатньо просто стояти на ньому, треба постаратися звільнитися від свого суперника. Бо якщо ти не зробиш зусилля позбутися його, послухай, що станеться з тобою. Суперник чи начальник потягне тебе до судді. Яке витончене слово – «поволочить», воно певною мірою показує, що тягарів тягнуть проти їхньої волі і проти їхнього бажання, засуджують! Бо який убивця з усіх ніг кинеться до судді? Хто з радістю поспішить назустріч своєму осуду, а чи не заперечить, коли його потягнуть на суд? Бо він знає, що йде для того, щоб почути смертний вирок. 10 . «Щоб він не привів тебе до судді». Як ти гадаєш, хто цей суддя? Я не знаю іншого судді, крім Господа нашого Ісуса Христа, про Якого в іншому місці сказано: «І поставить овець праворуч Свою, а козлів – ліворуч» (Мф.25:33), і ще: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мт. 10:32–33). «Щоб він не привів тебе до судді, а суддя не віддав тебе катувальнику». Кожен з нас спричиняє покарання за кожен гріх, і міра цього покарання залежить від природи і виду провини. Я маю свідчення зі Святого Письма про покарання та штрафи. Одна людина бере в борг п'ятсот динаріїв, інша винен п'ятдесят динаріїв; позикодавець прощає борг обом боржникам. Далі, як сказано в Писанні, наведено «хтось, який мав йому десять тисяч талантів» (Мф.18:24), він повинен був заплатити десять тисяч талантів. Навіщо шукати інші приклади? 11 . Кожному з нас ухвалюється вирок згідно з тяжкістю його гріха. Якщо твій гріх невеликий, то грішник повинен виплатити, як пише Лука, всього півкуля, а згідно з Матвієм – кодрант. Але ти маєш виплатити й цей борг, бо інакше залишишся боржником і «не вийдеш звідти, доки не віддаси останньої півки». Вірні, однак, не караються, а щодня збагачуються. «У вірного цілий світ багатства, а у невірного – ні обола» (Прип.17:6). Один має заплатити динарій, інший – міну, а третій – талант. І є Той, Хто стежить за цим, знає міру всякого гріха і каже: «Ця провина спричиняє пеню в один талант; цей гріх заслуговує на покарання того чи іншого роду». Сказано: «Коли почав Він рахуватися…» (Мф.18: 24). Рахунок буде представлений кожному з нас, і не буде іншого часу дати звіт, окрім часу суду. І тоді все, що було довірено нам, що ми втратили і придбали, все стане відомо, ми дізнаємося, хто з нас винен міну чи талант, чи два, чи п'ять (пор. Мт.25:15). Навіщо наводити ще приклади? Досить уже сказано. Ми повинні будемо дати звіт, і якщо виявиться, що ми боржники, нас потягнуть до судді, а суддя передасть нас катувальнику. 12 . У кожного з нас є свій кат, і всі ми будемо їм передані. Але, як сказано в Ісаї: «Утискувачі народу мого… Вожді твої вводять тебе в оману» (Іс.3:12). Якщо у нас є борги, то муки, які збирають податі, – наші господарі. Але якщо ми користуємося довірою і можемо, не покрививши душею, сказати: "Я виконав настанову, що каже: "віддавайте кожному належне: кому подати, подати; кому оброк, оброк; кому страх, страх; нічого не винен». 13 . Цей збирач податків приходить, щоб вимагати свого. Я не підкоряюся йому, бо знаю, що якщо я нічого йому не винен, то він не має наді мною влади. Але якщо я – боржник, то збирач податей вкине мене до в'язниці, відповідно до того розпорядження, про яке ми говорили. Бо противник веде мене до правителя, правитель – до судді, суддя тягне мене до катувальника, а катувальник кидає мене до в'язниці. Який закон керує цією в'язницею? Я не вийду з неї, доки я не виплачу весь борг, збирач податків не випустить мене. Він не владний пробачити ні півки з нашого боргу, ні кодранта. Є лише один, хто може пробачити борг, якщо боржник не здатний погасити його. Сказано: «Один мав п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят, але як вони не мали чим заплатити, він пробачив обом» (Лк.7: 41–42). Вибачив їм борги пан, але збирач податків – не пан, а той, кому пан доручив стягувати борги. 14 . Ти не заслужив ні того, щоб тобі пробачили борг п'ятсот чи п'ятдесят динаріїв, ні того, щоб почути: «Прощаються тобі гріхи» (Мф.9: 5). Тебе покладуть у в'язницю, і там ти відпрацьовуватимеш свій обов'язок працею і роботою або покараннями і катуваннями; і ти не вийдеш звідти, доки не віддаси все до «кодранта» або «останньої півки». Наші гріхи або тяжкі, – бо сказано: «Огрубіло серце цього народу» (Іс.6:10), – або, порівняно з тяжкими гріхами, вони – дрібні і нікчемні. Тому блаженний передусім той, хто не грішить, а в другу чергу – той, хто має порівняно дрібні гріхи. 15 . Але навіть між дрібними і нікчемними гріхами є різниця, бо якби між ними не було різниці, ніколи б не було сказано: «Ти не вийдеш звідти, доки не віддаси до останнього кодранта» (Мф.5:25). Під останнім кодрантом мається на увазі невелика грошова сума - півшка, або динарій, або драхма, або обол, або статир, але ти можеш заборгувати і велику суму, як той, про кого сказано, що він повинен був десять тисяч талантів. І я не можу сказати, на скільки ми будемо ув'язнені, доки не заплатимо борг. Бо якщо той, хто винен невелику суму, не вийде, доки не віддасть усе до останнього кодранта, то, природно, той, хто заборгував таку величезну суму, повинен пробути в темниці незліченну кількість років, перш ніж виплатить весь борг. Тому «старайтеся звільнитися від свого суперника на дорозі», і тоді з'єднаємося з Господом Ісусом Христом, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 36. Євангеліє від Луки 17:20–21, 33. На уривок від слів: «Хто хоче душу свою зберегти, той втратить її» до того місця, де сказано: «Царство Боже є всередині вас» . 1 . Сказано: Хто хоче душу свою зберегти, той втратить її; а хто втратить душу свою заради Мене, той збереже її» (Лк.9: 24). Мученики прагнуть зберегти свою душу, вони втрачають її, щоб врятувати. Але ті, хто хоче зберегти свою душу, зберігши її, гублять і душу, і тіло в геєнні. Тому Ісус каже: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не можуть убити; а бійтеся більше Того, Хто може і душу і тіло занапастити в геєнні» (Мф.10:28). Про це ми скажемо кілька слів, наскільки вистачить нашого розуміння. «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого» (1Кор.2:14), і тому не може спастись. «Сіється тіло душевне, повстає тіло духовне» (1Кор. 15:44). Більше того, «що з'єднується з Господом, є один дух з Господом» (1Кор.6:17). Тому якщо той, хто «з'єднується з Господом», будучи душевним, стає через це духовним, і є вже «один дух із Господом». Ми також повинні втратити свою душу, щоб поєднатися з Господом і звернутися в один дух. 2 . Але фарисеї теж питали Спасителя про Царство Боже, коли воно прийде. Він відповів: «Царство Боже не прийде помітним чином, і не скажуть: ось, воно тут, або: ось, там. Бо ось, Царство Боже всередині вас є» (Лк.17:20–21). Спаситель не всім каже: «Царство Небесне всередині вас є», тому що в грішниках царює гріх, і в нашому серці без жодної двозначності перебуває або царство гріха, або Царство небесне. І якщо ми уважно спостерігатимемо за тим, що робимо чи говоримо чи думаємо, то побачимо, чи перебуває в нас Царство Боже чи царство гріха. Проникливий Апостол застерігає суперечливих, кажучи: «Хай не царює гріх у вашому смертному тілі» (Рим.6:12). 3 . Якщо хтось із нас бажає Царства Божого, воно ним і править; якщо кого мучить пристрасть жадібності, над тим панує жадібність. У кому царство несправедливості, той керується нею; хто схильний до марнославства, над тим панує мінлива думка натовпу. Хто засмучується, хто боїться, хто любить, хто втрачає, над тим панує відповідна пристрасть, що оволоділа ним. Знаючи все це і про те, наскільки численні ці форми володарювання, давайте встанемо і молитимемося Богу, щоб Він віддалив від нас царство супротивника і здобулися б ми під владою всемогутнього Бога, тобто під владою Мудрості, Миру, Справедливості, Істини, які у всій повноті осягнуті в єдинородному Сина століть. Амінь» (1Пет4:11). Проголошення 37. Євангеліє від Луки 19:29–40. На уривок, де йдеться про те, як учні відв'язали осля 1. В Євангелії від Луки сказано, що коли Спаситель «наблизився до Віффагії та Віфанії, до гори, що зветься Олеонською, то послав двох Своїх учнів» відв'язати «молодого прив'язаного осла, на якого ніхто з людей ніколи не сідав» (Лк.19:29–30). Мені здається, що в цій простій розповіді закладено глибший зміст. Осля було прив'язане. Де? Навпроти Віффагії та Віфанії. "Віфанія" означає "будинок послуху", а "Віффагія" - "будинок щелеп", тобто місце священиків, оскільки їм за приписом закону давалися щелепи принесених у жертву тварин (пор. Втор.18: 3). Таким чином, Спаситель посилає Своїх учнів туди, де «послух», де «місце, яке дається священикам», щоб відв'язати «молодого прив'язаного осла, на якого ніхто з людей ніколи не сідав». 2 . Але хто, крім людини, може сідати на віслюка? Наведу приклад, щоб те, що я говорю, було зрозуміліше. У книзі Ісаї сказано: «Тяжкості на тварин, що йдуть на південь, по землі пригнічення і тісноти» та інше, до того місця, де написано: «Скарби свої до народу, який не принесе їм користі» (Іс.30:6). Кожен з нас повинен подумати про те, яким скарбом він володіє, яким володіє багатством тварин і що на нашого осла ніколи не сяде розумна людина, не кажучи вже про Мойсея, Ісая, Єремію та інших пророків. І тоді він побачить, що Слово Боже і Розум зійшов на нас, коли прийшов Господь Ісус Христос і наказав Своїм учням піти і відв'язати «молодого осла», який був прив'язаний, щоб він міг вільно йти. Отже, молодий осел відв'язаний і приведений до Ісуса. Коли Він посилав Своїх учнів за ослом, то сказав: «Якщо хтось запитає вас: навіщо відв'язуєте? скажіть йому так: він потрібний Господу» (Лк.19: 31). 3 . Цей молодий віслюк мав багато господарів, перш ніж він знадобився Спасителеві. Але після того, як він став належати своєму Господу, багато хто перестав бути його господарями, бо «не можете служити Богові та мамоні» (Лк.16:13). Коли ми служимо своїй слабкості, то схильні до багатьох пристрастей і пороків. Тому молодий осел і відв'язаний – «він потрібний Господу». Тепер Господу потрібен молодий осел. Цей молодий осел – ви. Навіщо ви знадобилися Сину Божому? Що Він хоче від вас? Він хоче, щоб ви спаслися, щоб позбулися кайданів гріха. 4 . Потім учні накидають «одязі свої на осля» (Лк.19:35) і сідають на нього Спасителя. Вони беруть Слово Боже і вкладають Його в душі тих, хто слухає; вони знімають і постилають «одяги свої дорогою» (Лк.19:36). Одяг апостолів – на нас; їхні славні справи – наша прикраса. Апостоли хочуть, щоб ми ступали їхнім одягом. Цей відв'язаний учнями і осля, що ступає по їхньому одягу, на якому сидить Ісус, по суті, відображає вчення апостолів і їхнє життя. Хто з нас блаженний настільки, щоб Ісус сидів на ньому? Коли Він перебував на горі, з Ним були тільки апостоли, але коли Він почав спускатися, натовп народу кинувся Йому назустріч. Якби Він не спустився, натовп народу не міг би кинутися назустріч Йому. Він сходить і сідає на молодого осла, і весь народ у єдиному пориві віддає хвалу Богові. 5 . І коли побачили це, деякі фарисеї з-поміж народу сказали Йому: Заборони учням Твоїм. Але Він сказав їм у відповідь: Кажу вам, що якщо вони замовкнуть, то каміння заволають» (Лк.19:39–40). Коли ми говоримо, каміння мовчить; коли ж ми мовчать, каміння волають. «Бог може з каменів цих спорудити дітей Авраамові» (Лк.3: 8). Коли ми змовкнемо? Коли охолоне в нас любов до Бога, коли той, хто проповідував про Спасителя, пересититься: «Але Син Людський, прийшовши, чи знайде віру на землі» (Лк.18:8). Тож давайте благати Господа, щоб не камені кричали, а ми мовчали, але ми оспівували і прославляли Бога в Отці і Сині та Святому Дусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 38. Євангеліє від Луки 19:41–45. На уривок зі слів: «І коли наблизився до міста, то, дивлячись на нього, заплакав про нього» до того місця, де йдеться: «Почав виганяти тих, хто продає в ньому і купує» . 1 . Коли Господь наш і Спаситель наблизився до Єрусалиму і побачив місто, Він заплакав і сказав: «О, якби і ти хоч цього дня дізнався, що служить до миру твого! Але це приховано нині від очей твоїх, бо на тебе прийдуть дні, коли вороги твої обкладуть тебе окопами і оточать тебе» (Лк.19:42–43). Про ці таємниці сказано, і якщо Бог відкриє їхнє значення, то у нас з'явиться надія, що ми зможемо зрозуміти приховане. Але перш за все ми повинні подумати про Його сльози. Ісус своїм прикладом підкріплює всі заповіді блаженств, які містяться в євангелії, і своїм свідченням Він підтверджує те, про що навчає. «Блаженні лагідні» (Мф.5: 5), – говорить Він. Щось подібне Він говорить і про Себе: «Навчіться від Мене, бо я лагідний і смирен серцем» (Мф.11: 29). «Блаженні миротворці» (Мф.5: 9). І хто інший такий миролюбний, як не Господь мій Ісус, Хто “є світ наш”, Хто скасував “ворожнечу Своєю плоттю” (Еф.2:14–15)? «Блаженні вигнані за правду» (Мф.5: 10). 2 . Ніхто стільки не страждав за правду, як Господь Ісус, розп'ятий за наші гріхи. І, таким чином, Господь на своєму прикладі показав нам всі блаженства. Заради цієї схожості Він Сам плакав, коли говорив: «Блаженні, що плачуть» (Мф.5:4), щоб закласти основи цього блаженства. Господь плакав про Єрусалим і говорив: «О, якби й ти хоч цього дня дізнався, що служить до миру твого! Але це приховано нині від очей твоїх» (Лк.19: 42) та інше до того місця, де сказано: «За те, що ти не дізнався часу відвідування твого» (Лк.19: 44). 3 . Хтось чув, скаже: «Те, що стверджується, справді виповнилося в Єрусалимі, коли римська армія оточила місто, спустошила його і винищила мешканців, і настане час, коли каменя на камені не залишиться від цього міста». Я не заперечую, що Єрусалим був зруйнований за злочини своїх жителів, але я питаю, чи не ставиться цей плач і до нашого Єрусалиму. Бо Єрусалим, який оплакують, – це ми, тому що у нас глибша проникливість. Тому що коли після таємниць істини, після проповіді Євангелія, після вчення Церкви і після бачення Божих таємниць хтось із нас грішить, то Ісус сумує за ним і оплакує його. Він сумує не про язичника, а про те, хто був громадянином Єрусалиму і перестав бути ним. 4 . Він оплакує наш Єрусалим, бо за його беззаконня його оточили вороги, а саме неприємні сили, злі духи, вони спорудили навколо його стін земляні вали й обложили його і «не залишили каменю на камені». Це особливо стосується тих, хто переможений після того, як провів довгі роки цнотливо, але, спокусившись тілесними насолодами, втратив волю і не зміг зберегти чистоту. Якщо ти чинив перелюб, вони не залишать у тобі «каменю на камені», бо в іншому місці Писання сказано: «Усі добрі діла його, які він робив, не пригадаються; за беззаконня своє, яке чинить, і за гріхи свої, в яких грішний, він помре» (Єз.18:24). Цей Єрусалим і оплакує Спаситель. 5 . Потім сказано: «І, увійшовши до храму, почав виганяти тих, хто продає в ньому» (Лк.19:45) 16 . Він не виганяв тих, хто купує: покупець стає власником того, що купив. Ісус виганяє з храму Свого Батька тих, хто продає те, що в них є, і, таким чином, відмовляється від цього, як блудний син, який одержав від батька спадщину і розточив його через непомірні виливи (пор. Лк. 15:11 і далі). Тому того, хто продає, виганяють, особливо, якщо він продає голубів. Чому не йдеться про жодних інших птахів? Голуб – істота нехитра і витончена. Боюся, що подібний гріх можна очікувати й у нас. Бо якщо те, що відкрито і довірено мені Святим Духом, щоб я міг передати це іншим, я продаватиму за гроші і не навчатиму інакше, як за плату, то що інше робитиму, як не продавати голубів, тобто Святий Дух? І щоразу, коли продам, викину буду з храму Божого. 6 . Тому ми просимо Господа, щоб нам швидше купувати голубів, ніж продавати. Якщо ж не продамо, то осягнемо наш порятунок, а інакше вороги оточать наше місто. Якщо ж одного разу вороже військо обступить нас, то сльози Бога ми не знайдемо. Так станемо ж на світанку і молитимемо Господа, щоб ми хоча б могли харчуватися крихтами, що падають з Його столу (пор. Мт.15:27). У Писанні розказано про царицю Савську, яка прийшла з далеких країв послухати мудрість Соломона і, побачивши «їжу за столом його», оздоблення та служіння в його домі, була вражена і здивована (пор. 3Цар.10:5). І якщо ми не обіймаємо велич Господа нашого, не чіпає нас пишне оздоблення служби, якщо багатство вчення залишає нас байдужим, якщо не їмо хліб життя, якщо не споживаємо Тіло Христове, не п'ємо Його Кров, якщо нехтуємо священною трапезою нашого Спасителя, то нам слід знати, що Бог є. І ми повинні волати до милосердя Його, Бога нашого у Христі Ісусі, «якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). Проголошення 39. Євангеліє від Луки 20:21–40. На запитання про жінку, яка мала сім чоловіків, заданий саддукеями Господу, і про динарію, яку Спаситель наказав показати Йому . 1. В юдаїзмі існує школа, звана саддукеї; вони заперечують «воскресіння з мертвих» і вважають, що душа вмирає разом із тілом і після смерті вже немає свідомості. І ось ці саддукеї запитують Господа. Вони склали історію про жінку, що мала сім чоловіків: коли помер її перший чоловік, вона вийшла за його брата, щоб той відновив насіння першого; коли помер другий, вона втретє вийшла заміж, потім четвертий, і так дійшла до семи шлюбів. Отже, вони запитали, якому із семи братів вона буде дружиною «у неділю». Саддукеї порушили цю тему, бо, почувши, як Спаситель говорить учням про воскресіння, вирішили спокусити Його. 2 . Спаситель відповідає їм: «Помилуєтеся, не знаючи Писань, ані сили Божої, бо у воскресінні ні одружуються, ні виходять заміж, але перебувають, як ангели Божі на небесах» (Мф.22:29–30). Ті, хто будуть, як ангели, ангелами і будуть. Нам слід також знати, що ангели не одружуються. Тут, де панує смерть, шлюб та діти необхідні; у безсмерті ж не потрібні ні подружжя, ні нащадки. Я поставлю собі дуже неприємне питання, на яке не так легко відповісти. Я поставлю його від імені тих, хто ревно вивчає Писання і «про Закон Його розмірковує день і ніч» (Пс.1:2). Де в Писанні сказано, що вони «ні одружуються, ні виходять заміж?» Я пробіг у пам'яті і Старий, і Новий Завіт і не знайшов цієї фрази. Якщо я помиляюся, нехай той, хто знає більше, навчить мене, і я з ревністю пізнаватиму те, чого не знаю. Але, наскільки мені відомо, подібної фрази немає ні у Старому, ні Новому Завіті. 3 . Помилка саддукеїв походить від читання пророчих книг, яких вони не розуміють. Серед них наступний уривок з книги Ісаї: «А вибрані Мої… не народять дітей на прокляття» (Іс.65:23), і з Повторення Закону, де сказано про блаженства: «І благословить плід утроби твоєї» (Втор.7:13). Вони думають, що ці пророцтва здійсняться «у неділю», бо не розуміють, що пророкуються духовні блаженства. Павло – «обрана судина» – пояснює всі блаженства, які містяться в законі, з духовної точки зору. Він знає, що вони не тілесні, і пише ефесянам: «Благословенний Бог і Батько Господа нашого Ісуса Христа, який благословив нас у Христі всяким духовним благословенням на небесах» (Еф.1:3). Таким чином, всі ці блаженства будуть існувати духовно, коли ми воскреснемо з мертвих і знайдемо вічну радість. Вони також знаходять щось подібне в Псалтирі і роблять ту ж помилку: «Жінка твоя, як плідна лоза, у домі твоєму; сини твої, як олійні гілки, навколо трапези твоєї» до того місця, де сказано: «Благословить тебе Господь із Сіону, і побачиш благоденство Єрусалиму за всіх днів життя твого» (Пс.127:3–5). Тому коли Єрусалим буде відновлений у стародавньому вигляді, праведник побачить ті блага, про які сказано в Писанні. 4 . Ті, хто розуміє «Єрусалим» духовно і знає, що про нього сказано: «А вищий Єрусалим вільний: він – мати всім нам» (Гал.4:26), побачать те добре, що сказано про це місто; вони побачать те, про що йдеться в щойно наведених нами словах псалма: «Жінка твоя, як плідна лоза, у домі твоєму; сини твої, як олійні гілки, навколо трапези твоєї» (Пс.127:3). Саддукеї розуміють усе це у матеріальному значенні. Вони відносяться до того напрямку в юдаїзмі, про який Спаситель говорить: «Помиляєтеся, не знаючи Писань, ані сили Божої» (Мф.22:29). Це коротко те, що стосується питання, яке саддукеї поставили до Господа. Тепер нам слід трохи поговорити про зображення кесаря. Спаситель говорить про це просто: «Віддайте кесареві кесарево» (Лк.20:25), тобто платіть ті податки, які повинні платити. Хто ж проти того, щоб віддавати належне кесареві? Тут має місце щось містичне та таємниче. 5 . Є два образи людини: один – отриманий від Бога, створений спочатку, як сказано у книзі Буття: «І створив Бог людину за образом Своїм» (Бут.1: 27); інший – «образ персного» (1Кор.15:49), який він сприйняв після того, як через непослух і гріх був вигнаний з раю, піддавшись спокусі «князя світу цього» (Ін.12:31). І як на драхмі чи динарії є зображення імператора світу, так і той, хто здійснює справи «мироправителів темряви» (Еф.6: 12), носить образ того, чиїми ці справи є. А в нас має відбиватися той образ, якому навчив нас Ісус, він має виходити від нашого обличчя; нам слід сприйняти той образ, яким ми з самого початку були створені, за подобою Бога. І тому ми повинні віддавати кесареві кесарево, а Богові – Боже. Він просить: «Покажіть Мені динарій» (Лк. 20:24); (в Євангелії від Матвія також згадають динарій) (Мф.22:19). І коли Він отримує його, то питає: «Че це зображення та напис? Говорять Йому: кесареві». На це Він відповідає: «Віддавайте кесареві кесареві, а Боже Богові». 6 . Про це говорить і Павло: «І як ми носимо образ перстного, носитимемо і образ небесного» (1Кор.15:49). Сказано: «Віддавайте кесарево кесареві», іншими словами: знімайте з себе земну личку, скидайте образ персний, щоб отримати вам можливість знайти образ небесний і віддавати Боже Богу. Бог вимагає від нас. Що вимагає? Послухай Мойсея: Чого вимагає від тебе Господь, Бог твій? (Втор.10:12) та інше. Бог вимагає і просить нас не тому, що потребує чогось, що ми могли б Йому дати, але для того, щоб після того, як ми йому це дамо, Він так само дарував би нам у спасінні. І щоб ясніше показати це, Він приводить притчу про міну (пор. Лк. 19:11–27). Той, хто отримав одну міну і придбав десять і запропонував їх своєму пану, який довірив йому одну міну, отримує ще одну, якої раніше в нього не було. 7 . А в того, хто, отримавши міну, не розмножив її, пан наказує її відібрати і віддати тому, хто має інших. Він наказує: «Візьміть у нього міну і дайте тому, хто має десять мін» (Лк.19:24). Однак у тій мірі, якою ми дамо Богу, Він сам поверне нам разом з тим, чого раніше не мали. Бог вимагає і просить від нас дарів, щоб Він мав можливість дати тому, хто дав Йому. Бо сама Його благодать є подвійною міною, і тим, хто заслужив, дано більше, ніж вони сподівалися отримати. Так повстанемо і молитимемо Бога, щоб принести Йому гідні дари, які Він нам поверне і замість земного дарує небесне у Христі Ісусі, «Якому слава і держава на віки віків. Амінь» (1Пет.4: 11). На цьому завершилися тридцять дев'ять гоміл Адаманта Орігена на Євангеліє від Луки і переклад з грецької на латину блаженного Ієроніма, пресвітера. Пров. Олександра Шперла зроблено за: Patrologia Graeca / [Originally compiled by Rod Letchford]. – PG 1–161. - J. - P. Migne, 1857-1866. / PG 13: Origen: «Конвертування на літератури: Book of Proverbs of Solomon, Song of Songs, Isaiah, Jeremiah, Ezekiel, Hosea, Gospel of Matthew, Gospel of Luke». 1801-1901 с. У Синодальному перекладі «настав час народити» (Прим. пров.) І латиною, і грецькою тут має місце гра слів, оскільки слова « cornu » і « κερ ας » означають і «ріг», і «гостра вершина». У Вульгаті - "crescite et multiplicamini", "зростайте і розмножуйтеся". У Синодальному перекладі – «Плодьте і розмножуйтесь» (Прим. пров.) Це вираження любові Орігена до Господа Ісуса Христа повторюється в Гоміліях 18:1 та 22:4. Можливо, Оріген – перший християнин, який використовував його. У Синодальному перекладі – «у людях благовоління!» (Прим. пров.) Римський стадій дорівнює 185 м-коду. У російському та церковнослов'янському перекладах стоїть «Йосиф», однак у грецькому тексті – πατηρ, а в латинському – pater – «батько». (Прим. пров.). Єврейська назва річки Йордан походить від слова "єред" - "спускається", "падає". Тут Оріген помилково ототожнює сина Давида Натана з пророком Натаном. (Прим. пров.) Секстарій, урна, амфора – давньоримські одиниці обсягу, відповідно 0,544; 12,7; 25,5 л Кілікійський поет Арат, «Феномени» Грецький драматург Менандр У Септуагінті – «виконавцю», πρακτωρι. У Синодальному перекладі – «продають у ньому і купують» (Прим. пров.). Вам може бути цікаво: