²² І повелїв Мойсей Ізрайлеві рушати від Червоного моря, і вийшли вони з Сур степу, і йшли три днї степом, та й не знаходили води.

²³ І прийшли в Меру, та не змогли пити води Мерської, бо гірка вона, тим і прозвали те врочище Мера.

²⁴ І нарекали люде на Мойсея, говорючи: Що нам пити?

²⁵ І заголосив Мойсей до Господа, і вказав йому дерево Господь, і вкинув його він у воду, і прісною стала вода. Там він дав їм установу й суд, і сим робом випробував їх.

²⁶ І рече: Коли щиро слухати мешся голосу Господа Бога твого, і чинити меш праведне в очу його, і нахиляти меш ухо до заповідей його, і допильновувати меш усїх установ його, нї одну болесть, що я наводив на Египтян, не наведу на тебе: я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе.

²⁷ І прийшли в Єлим, аж там двайцять водяних криниць і сїмдесять пальм. І отаборились там понад водою.

¹ І двинули від Єлиму, і прийшла вся громада синів Ізрайлевих у Син степ, що між Єлимом і Синайом, у пятнайцятий день місяця по виходї з Египецької землї.

¹¹ Кар Господнїх не відкидай, мій сину, й не вважай собі за тягар картання його;

¹² Кого бо любить Господь, того він і карає, і ласкавий він до того, як отець до сина свого.

¹³ Блажен той чоловік, що придбав собі мудрість, і чоловік, що вмів добитися до знання.

¹⁴ Бо набуток се лїпший як набуток срібла, і хісна з його більш як із золота.

¹⁵ Коралї дорогі, да не такі як мудрість, і нїчо з того, що ти бажаєш, не зрівняєся з нею.

¹⁶ В правій руцї в неї — життє на сьвітї довге, а в лївій у неї — багацтво й слава.

¹⁷ Усї шляхи її — шляхи приятні, і всї стежки її — задоволеннє (серця).

¹⁸ Вона — деревом життя про тих, хто її здобуде, й щасна доля тих, хто її держиться.

¹¹ І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили.

¹² Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть.

¹³ Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх.

¹⁴ І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого.

¹⁵ Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами.

¹⁶ Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів.

²⁸ Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.

²⁹ Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.

³⁰ Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.

³¹ Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.

³² І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.

³³ Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.

³⁴ Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому ? Хто се Син чоловічий?

³⁵ Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.

³⁶ Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.

¹⁸ Слово бо про хрест погибаючим дурощі, нам же, що спасаємось, сила Божа.

¹⁹ Писано бо: Погублю премудрість премудрих, і розум розумних відкину.

²⁰ Де мудрець? де письменник? де дослїджуватель віку сього? Чи не обернув Бог премудрість сьвіта сього в дурощі?

²¹ Коли бо у премудростї Божій не пізнав сьвіт Бога премудростю, то зволив Бог дурощами проповідї спасти віруючих.

²² Коли і Жиди ознак допевняють ся, і Греки премудростї шукають,

²³ ми проповідуємо Христа розпятого, Жидам поблазнь, Грекам же дурощі,

²⁴ самим же покликаним, і Жидам і Грекам, Божу силу й Божу премудрість:

¹⁶ Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбаннє про вас у серце Титу.

¹⁷ Бо благаннє таки прийняв, та й, бувши прихильнїщим своєю охотою, вийшов до вас.

¹⁸ Послали ж ми з ним і брата, котрого похвала в євангелию по всїх церквах.

¹⁹ Не тільки ж се; а він і вибраний від церков товариш наш з сією благодаттю, що нею служимо на славу самого Господа й на одраду вашу,

²⁰ остерегаючись того, щоб хто не дорікав нам достатком сїм, котрим ми служимо,

²¹ промишляючи про добре не тільки перед Богом, та й перед людьми.

²² Послали ж з ними брата нашого, про котрого ми допевнились, що він у многому дуже пильний, тепер же він ще пильнїщий, у великій надїї на вас.

²³ Що до Тита, то він мій товариш і помічник про вас; що до братів наших, вони посланники церков, слава Христова.

²⁴ Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.

¹ Про служеннє ж сьвятим злишнє менї писати вам:

² бо я знаю охоту вашу, котрою про вас хвалюсь Македонянам, що Ахая приготовилась від торішнього лїта, і ваша ревність заохотила многих.

³ Післав же я братів, щоб похвала наша, що єсть про вас, не зробилась марна в сьому случаї, щоб, яко ж казав я, ви були готові,

⁴ щоб, як прийдуть зо мною Македоняне та знайдуть вас неготових, ми (щоб не сказати ви) не осоромились, сією сьмілостю хвальби.

⁵ Оце ж надумавсь я, що треба вблагати браттє, нехай попереду пійдуть до вас, і заздалегідь наготовлять сей дар ваш, про котрий наперед звіщено, що він готовий, так як дар, а не як здирство.

⁶ When the chief priests therefore and officers saw him, they cried out, saying, Crucify him, crucify him. Pilate saith unto them, Take ye him, and crucify him: for I find no fault in him.

⁷ The Jews answered him, We have a law, and by our law he ought to die, because he made himself the Son of God.

⁸ When Pilate therefore heard that saying, he was the more afraid;

⁹ And went again into the judgment hall, and saith unto Jesus, Whence art thou? But Jesus gave him no answer.

¹⁰ Then saith Pilate unto him, Speakest thou not unto me? knowest thou not that I have power to crucify thee, and have power to release thee?

¹¹ Jesus answered, Thou couldest have no power at all against me, except it were given thee from above: therefore he that delivered me unto thee hath the greater sin.

¹³ When Pilate therefore heard that saying, he brought Jesus forth, and sat down in the judgment seat in a place that is called the Pavement, but in the Hebrew, Gabbatha.

¹⁴ And it was the preparation of the passover, and about the sixth hour: and he saith unto the Jews, Behold your King!

¹⁵ But they cried out, Away with him, away with him, crucify him. Pilate saith unto them, Shall I crucify your King? The chief priests answered, We have no king but Cæsar.

¹⁶ Then delivered he him therefore unto them to be crucified. And they took Jesus, and led him away.

¹⁷ And he bearing his cross went forth into a place called the place of a skull, which is called in the Hebrew Golgotha:

¹⁸ Where they crucified him, and two other with him, on either side one, and Jesus in the midst.

¹⁹ And Pilate wrote a title, and put it on the cross. And the writing was, JESUS OF NAZARETH THE KING OF THE JEWS.

²⁰ This title then read many of the Jews: for the place where Jesus was crucified was nigh to the city: and it was written in Hebrew, and Greek, and Latin.

²⁵ Now there stood by the cross of Jesus his mother, and his mother’s sister, Mary the wife of Cleophas, and Mary Magdalene.

²⁶ When Jesus therefore saw his mother, and the disciple standing by, whom he loved, he saith unto his mother, Woman, behold thy son!

²⁷ Then saith he to the disciple, Behold thy mother! And from that hour that disciple took her unto his own home.

²⁸ After this, Jesus knowing that all things were now accomplished, that the scripture might be fulfilled, saith, I thirst.

³⁰ When Jesus therefore had received the vinegar, he said, It is finished: and he bowed his head, and gave up the ghost.

³¹ The Jews therefore, because it was the preparation, that the bodies should not remain upon the cross on the sabbath day, (for that sabbath day was an high day,) besought Pilate that their legs might be broken, and that they might be taken away.

³² Then came the soldiers, and brake the legs of the first, and of the other which was crucified with him.

³³ But when they came to Jesus, and saw that he was dead already, they brake not his legs:

³⁴ But one of the soldiers with a spear pierced his side, and forthwith came there out blood and water.

³⁵ And he that saw it bare record, and his record is true: and he knoweth that he saith true, that ye might believe.

¹³ І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

¹⁴ І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

¹⁵ і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

¹⁶ І дав Симонові імя Петр;

¹⁷ та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

¹⁸ та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

¹⁹ та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

¹ Первого ж дня тижня приходить Мария Магдалина вранцї, як ще було темно, до гробу, і бачить, що каменя одвалено від гробу.

² Біжить тодї, і приходить до Симона Петра та другого ученика, котрого любив Ісус, і каже їм: Узято Господа з гробу, і не знаємо, де положено Його.

³ Вийшов тодї Петр і другий ученик, і прийшли до гробу.

⁴ Бігли ж обидва разом, та другий ученик побіг скоріщ Петра, і прийшов первий до гробу.

⁵ І нахилившись, бачить, що лежить полотно, та не ввійшов.

⁶ Приходить тодї Симон Петр слїдом за ним, і ввійшов у гріб, і видить, що лежить полотно,

⁷ а хустка, що була на голові Його, не з полотном лежала, а осторонь звита, на одному місцї.

⁸ Тодї ж увійшов і другий ученик, що прийшов первий до гробу, і видів, і вірував.

⁹ Ще бо не знали писання, що має Він з мертвих воскреснути.

¹⁰ Пійшли ж тодї ученики знов до себе.

¹¹ Мария ж стояла перед гробом, плачучи, знадвору; як же плакала, нахилилась у гріб,

¹² і видить двох ангелів у білому сидячих, один у головах, а один у ногах, де лежало тїло Ісусове.

¹³ І кажуть вони їй: Жено, чого плачеш? Каже їм: Бо взято Господа мого, й не знаю, де положено Його.

¹⁴ І, промовивши се, обернулась назад, і видить Ісуса стоячого, та й не знала, що се Ісус.

¹⁵ Рече їй Ісус: Жено, чого плачеш? кого шукаєш? Вона, думаючи, що се садівник, каже Йому: Добродїю, коли ти винїс Його, скажи менї, де Його положив, і я Його візьму.

¹⁶ Рече їй Ісус: Мариє. Обернувшись вона, каже Йому: Равуні, чи то б сказати: Учителю.

¹⁷ Рече їй Ісус: Не приторкайсь до мене; ще бо не зійшов до Отця мого, а йди до братів моїх, та скажи їм: Я схожу до Отця мого й Отця вашого, й Бога мого й Бога вашого.

¹⁸ Приходить Мария Магдалина, звіщаючи ученикам, що бачила Господа, й що Він се промовив їй.

¹⁹ Як же був вечір дня того, первого на тижнї, як двері були замкнені, де зібрались ученики задля страху перед Жидами, прийшов Ісус та й став посерединї, і рече їм: Упокій вам.

²⁰ І, се промовивши, показав їм свої руки, і бік свій. Зрадїли тодї ученики, побачивши Господа.

²¹ Рече ж їм Ісус ізнов: Упокій вам. Яко ж післав мене Отець, і я посилаю вас.

²² І, се промовивши, дихнув, і рече їм: Прийміть Духа сьвятого.

²³ Кому відпустите гріхи, відпустять ся їм; кому задержите, задержять ся.

²⁴ Тома ж, один з дванайцяти, на прізвище Близняк, не був з ними, як прийшов Ісус.

²⁵ Сказали йому другі ученики: Ми видїли Господа. Він же сказав їм: Коли не побачу на руках Його рани од гвіздя, і не вложу руки моєї в бік Його, не пійму віри.

²⁶ А по восьми днях знов були в серединї ученики Його, й Тома з ними. Приходить Ісус, як двері були замкнені, і став посерединї, і рече: Впокій вам.

²⁷ Опісля рече до Томи: Подай палець твій сюди, й подивись на руки мої, і подай руку твою, і вложи в бік мій, та й не будь невірний, а вірний.

²⁸ І озвавшись Тома, каже Йому: Господь мій і Бог мій.

²⁹ Рече йому Ісус: Що видїв єси мене, Томо, увірував єси; блаженні, що не видїли, та й вірували.

³⁰ Багато ж инших ознак робив Ісус перед учениками своїми, що не написані в книзї сїй.

³¹ Се ж написано, щоб ви вірували, що Ісус єсть Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, життє мали в імя Його.