¹ Thus says the Lord: Comfort, comfort my people, says God. Priests, speak to the heart of Jerusalem. Comfort her, because her humiliation has been completed; for her has sin has been abolished, because she has received from the Lord’s hand double for her sins. A voice of one crying in the wilderness: Prepare the way of the Lord, make straight the paths of our God. Every valley will be filled and every mountain and hill made low; what is crooked will become straight, and the rough ways will be made smooth; and all flesh shall see the salvation of God. Go up onto a high mountain, you who bring good tidings to Sion; lift up your voice with strength, you who bring good tidings to Jerusalem. Lift it up, do not be afraid. I the Lord God, I, the God of Israel, will hearken and will not forsake them; but I will open rivers from the mountains and springs in the middle of plains. I will turn the wilderness into water meadows and the thirsty earth with water courses. Let the heavens rejoice from on high and let the clouds rain justice. Let the earth sprout and blossom with mercy and justice. Announce a voice of gladness to the end of the earth and let this be heard: Say that the Lord has delivered his servant Jacob. And if they thirst through deserts, he will bring water for them from a rock. Rejoice you barren who have never given birth, break out and shout, you who have never known birth pangs, for the children of the deserted are more than those of her who has a husband.

¹ Thus says the Lord Almighty: See, I am sending my Angel, my messenger, before your face, who will prepare your way before you. And the Lord whom you seek will come to his temple. And who will endure the day of his entrance? And who will withstand at his appearing? Because he will enter like fire in a smelting furnace and like the lye of launderers. And he will come to you in judgement; and he will be a swift witness against the wicked and against adulteresses and against those swear falsely in his name and those who do not fear him, says the Lord Almighty. Because I am the Lord your God, and I have not changed and you, children of Jacob, have perverted the laws and not kept them. Therefore turn back to me and I will turn back to you, says the Lord Almighty. And all the nations will call you blessed and you will know that I am the Lord who discern between just and lawless on the day on which I make a peculiar possession of those who love me. Know then and remember the law of Moses my servant, as I gave him commandment on Horeb, to all Israel ordinances and judgements. And see, I will send you Elias the Thesbite, before the great and manifest day of the Lord comes; he will turn again the heart of father to son and of a man to his neighbour, lest when I come I smite the earth grievously, says the Lord Almighty, God the Holy One of Israel.

¹ A just man if he comes to his end will be at rest. A just man who dies will condemn the ungodly who are alive; for they will see the end of a just man and will not understand what they counselled concerning him. For the Lord will break the ungodly, render them voiceless and cast them headlong, and he will shake them from the foundations and they will be utterly worsted in sorrow, and their memory shall perish. They shall come with fear at the accounting of their sins, and their iniquities will convict them to their face. Then the just will stand with much boldness in the face of those who afflicted him and made his toils of no account. When they see this they will be troubled with great fear and will be amazed at the wonder of his salvation. For they will say as they repent and with anguish they will groan and say: Is this he whom we fools once made a laughing stock and a byword of reproach? We reckoned his life folly and his end dishonour. How has he been numbered among the children of God and his lot with the Saints? Therefore we have erred from the way of truth and the light of righteousness has not shone on us and the sun has not dawned on us. We have been filled with paths of lawlessness and destruction and journeyed through trackless paths, but have not known the way of the Lord.

¹ Після сього явив ся знов Ісус ученикам на морі Тивериядському; явив ся ж так.

² Були в купі Симон Петр та Тома, на прізвище Близняк, та Натанаїл із Кани Галилейської, та сини Зеведеєві, та инших учеників Його двоє.

³ Каже їм Симон Петр: Пійду риби ловити. Кажуть вони йому: Пійдемо й ми з тобою. Вийшли та й улїзли зараз у човен; та не піймали тієї ночі нїчого.

⁴ Як же настав уже ранок, стояв Ісус на березї; та не знали ученики, що се був Ісус.

⁵ Рече тодї їм Ісус: Дїти, чи маєте що їсти? Відказали Йому: Нї.

⁶ Він же рече їм: Закиньте невода з правого боку човна, то й знайдете. Закинули ж, і вже не здолїли його витягти задля множества риби.

⁷ Каже тодї ученик той, котрого любив Ісус, Петрові: Се Господь. Симон же Петр, почувши, що се Господь, підперезавсь (був бо нагий), та й кинувсь у море.

⁸ Инші ж ученики човником приплили (бо недалеко були від землї, а локот на двістї), тягнучи невода з рибою.

⁹ Скоро вийшли на землю, бачять розложений жар, а на йому рибу і хлїб.

¹⁰ Рече їм Ісус: Принесїть риби, що вловили тепер.

¹¹ Улїз же Симон Петр, та й витяг невід на землю повен риби великої, сто й пятьдесять і три; і хоч стільки її було, не порвав ся невід.

¹² Рече їм Ісус: Ідїть обідайте. Нїхто ж не важив ся з учеників спитати Його: Хто Ти єси? знаючи, що се Господь.

¹³ Приходить тодї Ісус і бере хлїб, та й дає їм, і риби так само.

¹⁴ Се вже втретє явивсь Ісус ученикам своїм, уставши з мертвих.

⁹ Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останнїх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми сьвітові, і ангелам, і людям.

¹⁰ Ми дурні задля Христа, ви ж мудрі в Христї; ми немічні, ви ж кріпкі; ви славні, ми ж безчесні.

¹¹ Ще ж і до сієї години й голодуємо й жаждуємо, й наготїєм і биті в лице, і тиняємось,

¹² і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо;

¹³ нас хулять, ми молимось; мов сьміттє сьвіту стали ся ми, ометиця всїм аж досї.

¹⁴ Не на сором вам се пишу, а яко дїтей моїх любих остерегаю.

¹⁵ Бо, коли б ви мали й тисячі наставників у Христї, та батьків небагато; бо в Христї Ісусї благовістєм я вас появив (зродив).

¹⁶ Благаю ж оце вас, будьте послїдувателями моїми.

²⁵ Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.

²⁶ Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.

²⁷ Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його,

²⁸ і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його.

²⁹ Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі;

³⁰ Бог же воскресив Його з мертвих.

³¹ Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми.

³² А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям,

³³ що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе.

¹⁴ І, як прийшли вони до народу, приступив до Него чоловік, припавши Йому до ніг і говорячи:

¹⁵ Господи, помилуй мого сина; він бо місячник, і тяжко мучить ся: почасту бо падає в огонь, і почасту в воду.

¹⁶ І привів я його до учеників Твоїх, та й не змогли вони сцїлити його.

¹⁷ Озвав ся ж Ісус і рече: О кодло невірне та розвратне! Доки буду з вами? доки терпіти му вас? Приведїть менї його сюди.

¹⁸ І погрозив йому Ісус і вийшов з него диявол, і одужав хлопець з того часу.

¹⁹ Приступивши тодї ученики до Ісуса, сказали на самотї: Чом не змогли ми вигнати його?

²⁰ Ісус же рече їм: Через невіру вашу, істино бо глаголю вам: Коли б ви мали віри з зерно горчицї, то сказали б оцїй горі: Перейди звідсїля туди; то й перейде; й нїчого не буде неможливого вам.

²¹ Се ж кодло не виходить, як тільки молитвою та постом.

²² Як же пробували вони в Галилеї, рече до них Ісус: Син чоловічий буде виданий у руки людям;

²³ і вбють Його, а третього дня Він устане. І засуміли вони вельми.

¹⁴ І дочув ся цар Ірод (явне бо зробилось імя Його), і каже: Що Йоан Хреститель із мертвих устав, і того роблять ся чудеса від него.

¹⁵ Инші казали, що се Ілия; инші ж казали, що се пророк або один з пророків.

¹⁶ Почувши ж Ірод, сказав: Що се Йоан, котрого я стяв, він устав з мертвих.

¹⁷ Сей бо Ірод, піславши, взяв Йоана, та й звязав його в темницї за Іродияду, жінку Филипа, брата свого; бо оженивсь із нею.

¹⁸ Сказав бо Йоан Іродові: Що не годить ся тобі мати жінку брата твого.

¹⁹ Іродияда ж лютувала на него, й хотїла його вбити, та не могла.

²⁰ Ірод бо боявсь Йоана, знавши його, яко чоловіка праведного й сьвятого, то й беріг його й, слухаючи його, багато робив, і залюбки його слухав.

²¹ Як же настав день нагідний, коли Ірод на свої родини бенкет справив дукам своїм, та гетьманам, та значним Галилейським,

²² і як увійшла дочка тієї Іродияди, танцювала, й догодила Іродові, й тим, що сидїли з ним, озвав ся цар до дївицї: Проси в мене, чого бажаєш, а дам тобі.

²³ І поклявсь їй: Що, чого б у мене нї попросила, дам тобі, хоч би й половину царства мого.

²⁴ Вона ж, вийшовши, каже матері своїй: Чого просити? Та ж каже: Голови Йоана Хрестителя.

²⁵ І, ввійшовши зараз швидко до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб менї дав зараз на блюдї голову Йоана Хрестителя.

²⁶ І зажурившись вельми цар, та задля клятьби й задля тих, що з ним сидїли, не хотїв їй відмовити.

²⁷ І зараз піславши цар ката, звелїв принести голову його; він же пійшовши, стяв його в темницї.

²⁸ І принїс голову його на блюдї, і дав її дївицї, а дївиця дала її матері своїй.

²⁹ І, довідавшись ученики його, пійшли і взяли тїло його, та й положили його в гробі.

³⁰ І посходились апостоли до Ісуса, й сповістили Його про все, й що робили, й чого навчали.

¹ Як же взнав Господь, що прочули Фарисеї, що Ісус більш учеників єднає і хрестить, нїж Йоан,

² (хоч Ісус сам не хрестив, а ученики Його;)

³ то покинув Юдею, та й пійшов знов у Галилею.

⁴ Треба ж було Йому проходити через Самарию.

⁵ Приходить оце в город Самарянський, названий Сихар, поблизу хутора, що дав Яков Йосифу, синові своєму.

⁶ Була ж там криниця Яковова. Оце ж Ісус, утомившись у дорозї, сидїв так на криницї; було ж коло шестої години.

⁷ Приходить жінка з Самариї начерпати води. Рече їй Ісус: Дай менї пити.

⁸ Ученики бо Його пійшли в город, щоб купити їжі.

⁹ Каже ж Йому жінка Самарянка: Як се Ти, Жидовин бувши, пити просиш від мене, жінки Самарянки? Бо Жиди не сходять ся з Самарянами.

¹⁰ Озвавсь Ісус і рече їй: Коли б знала дар Божий і хто се говорить тобі: Дай менї пити, ти просила б Його, й дав би тобі води живої.

¹¹ Каже Йому жінка: Добродїю, і черпака не маєш, і колодязь глибокий; звідкіля ж маєш воду живу?

¹² Хиба Ти більший єси отця нашого Якова, що дав нам сей колодязь? і він сам з него пив, і сини його, й скот його.

¹³ Озвавсь Ісус і рече їй: Всякий, хто пє воду сю забажає знов;

¹⁴ хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічнє.

¹⁵ Каже до Него жінка: Добродїю, дай менї сієї води, щоб не жаждувала, анї ходила сюди черпати.

¹⁶ Рече їй Ісус: Іди поклич чоловіка твого, та й приходь сюди.

¹⁷ Озвалась жінка і каже: Не маю чоловіка. Рече їй Ісус: Добре сказала єси, що чоловіка не маєш;

¹⁸ пять бо чоловіків мала, та й тепер которого маєш, не чоловік тобі; у сьому правду сказала єси.

¹⁹ Каже Йому жінка: Добродїю, бачу, що пророк єси Ти.

²⁰ Батьки наші на сїй горі покланялись; а ви кажете, що в Єрусалимі місце, де треба покланяти ся.

²¹ Рече їй Ісус: Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві.

²² Ви кланяєтесь, а чому — не знаєте; ми кланяємось, і чому — знаємо, бо спасеннє від Жидів.

²³ Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому.

²⁴ Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись.

²⁵ Каже Йому жінка: Знаю, що Месия прийде (званий Христос). Як прийде Він, звістить нам усе.

²⁶ Рече їй Ісус: Се я, що глаголю тобі.

²⁷ І прийшли на се ученики Його, й дивувались, що Він із жінкою розмовляв; та нїхто не сказав: Чого тобі треба? або: Про що розмовляєш із нею?

²⁸ Покинула тодї відро своє жінка, й пійшла в город, і каже людям:

²⁹ Ійдїть подивіть ся на чоловіка, котрий сказав менї все, що я зробила; чи се не Христос?

³⁰ Вийшли ж з города, й прийшли до Него.

³¹ Тим часом просили Його ученики: Рави, їж.

³² Він же рече їм: Я маю їжу їсти, котрої ви не знаєте.

³³ Казали ж ученики один до одного: Хиба хто принїс Йому їсти?

³⁴ Рече їм Ісус: Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його дїло.

³⁵ Хиба ви не кажете: Що ще чотирі місяцї, та й жнива прийдуть? Ось глаголю вам: Здійміть очі ваші, та погляньте на ниви, що вже пополовіли на жнива.

³⁶ І приймає жнець плату, й збирає овощ у життє вічнє, щоб і хто сїє радував ся, і хто жне.

³⁷ Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сїє, а инший, хто жне.

³⁸ Я післав вас жати, коло чого ви не працювали; инші люде працювали, а ви на працю їх увійшли.

³⁹ З города ж того багато увірувало в Него Самарян через слово жінки, сьвідкуючої: Що сказав менї все, що зробила.

⁴⁰ Як же прийшли до Него Самаряне, просили Його зістатись у них; і зіставсь там два днї.

⁴¹ І багато більше увірувало за слово Його.

⁴² А тій жінцї казали: Що вже не задля твого оповідання віруємо; самі бо чули, й знаємо, що се справдї Спас сьвіту Христос.

⁴³ Через два ж днї вийшов звідтіля та прийшов у Галилею.

⁴⁴ Сам бо Ісус сьвідкував, що пророк у своїй отчинї чести не має.

⁴⁵ Як же прийшов у Галилею, прийняли Його Галилейцї, бачивши все, що зробив у Єрусалимі на сьвята: бо й вони ходили на сьвята.

⁴⁶ Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі.

⁴⁷ Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти.

⁴⁸ Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте.

⁴⁹ Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя.

⁵⁰ Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов.

⁵¹ Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий.

⁵² Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка.

⁵³ Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.

⁵⁴ Се знов другу ознаку зробив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.