²² And Solomon stood before the altar of the LORD in the presence of all the congregation of Israel, and spread forth his hands toward heaven:

²³ And he said, LORD God of Israel, there is no God like thee, in heaven above, or on earth beneath, who keepest covenant and mercy with thy servants that walk before thee with all their heart:

²⁷ But will God indeed dwell on the earth? behold, the heaven and heaven of heavens cannot contain thee; how much less this house that I have builded?

²⁸ Yet have thou respect unto the prayer of thy servant, and to his supplication, O LORD my God, to hearken unto the cry and to the prayer, which thy servant prayeth before thee to day:

²⁹ That thine eyes may be open toward this house night and day, even toward the place of which thou hast said, My name shall be there: that thou mayest hearken unto the prayer which thy servant shall make toward this place.

³⁰ And hearken thou to the supplication of thy servant, and of thy people Israel, when they shall pray toward this place: and hear thou in heaven thy dwelling place: and when thou hearest, forgive.

¹⁰ Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.

¹¹ Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.

¹ Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий сьвітильник.

² І побачять народи справедливість твою й усї царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.

³ І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець — в долонї Бога твого.

⁴ Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.

⁵ Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.

¹ Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою.

² Ось бо, — темрява вкривати ме землю, й поморок — народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою.

³ І поприходять народи до сьвітла твого, й царі — до сяєва, що над тобою заблисне.

⁴ Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках.

⁵ Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе.

⁶ Безлїч верблюдів покриє тебе — дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню.

⁷ Всї вівцї Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони менї на жертівнику мому, і я прославлю дом величностї моєї.

⁸ Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають?

⁹ Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблї Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Сьвятого Ізрайлевого, бо він прославив тебе.

¹⁰ І сини чужоземцїв будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гнїву мойму побивав тебе, та в ласкавостї моїй буду милосердним на тебе.

¹¹ І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили.

¹² Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть.

¹³ Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх.

¹⁴ І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого.

¹⁵ Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами.

¹⁶ Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹³ Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,

¹⁴ чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.

¹⁵ Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?

¹⁶ Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.

¹⁷ Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,

¹⁸ то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.

¹⁹ Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.

²⁰ Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.

²¹ Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.

²² Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.

²³ І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.

²⁴ Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природї, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природї прищеплять ся до своєї оливини.

¹¹ Звіщаю ж вам, браттє, що благовістє, благовіщене від мене, не єсть по чоловіку.

¹² Анї бо від чоловіка не прийняв я його, анї не навчивсь, а через одкриттє Ісуса Христа.

¹³ Чували бо про життє моє колись у Жидівстві, що без міри гонив я церкву Божу, та руйнував її,

¹⁴ і передував я в Жидівстві перед многими ровесниками народу мого, будучи аж надто ревнителем отцївських моїх переказів.

¹⁵ Як же зволив Бог, що вибрав мене від утроби матери моєї, і покликав мене благодаттю своєю,

¹⁶ відкрити в менї Сина свого, щоб я благовіствував Його між поганами, то зараз не радивсь я з тїлом і кровю,

¹⁷ анї не вийшов у Єрусалим до тих, що були апостолами перш мене, а пійшов у Аравию, та й знов вернувсь у Дамаск.

¹⁸ Потім через три роки пійшов я в Єрусалим, щоб побачитись із Петром, і пробув у нього пятнайцять день.

¹⁹ Инших же апостолів я не видїв, тільки Якова, брата Господнього.

²⁷ Все передане менї від Отця мого, й нїхто не знає Сина, тільки Отець; анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити.

²⁸ Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас.

²⁹ Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим.

³⁰ Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹ Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його;

² і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.

³ Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї,

⁴ кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш.

⁵ І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.

⁶ Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові.

⁷ Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.

⁸ Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.

⁹ Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,

¹⁰ і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.

¹¹ Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси.

¹² А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого.

¹³ Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?

¹⁴ І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.

¹⁵ На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли.

¹⁶ Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву.

¹⁷ Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?

¹⁸ Знав бо, що через зависть видали Його.

¹⁹ Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него.

²⁰ Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.

²¹ Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.

²² Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий.

²³ Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий.

²⁴ Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.

²⁵ І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші.

²⁶ Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

²⁷ Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.

²⁸ І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;

²⁹ і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!

³⁰ І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.

³¹ І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.

³² Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,

³³ І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,

³⁴ дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити.

³⁵ Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

³⁶ І, посїдавши, стерегли Його там;

³⁷ і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.

³⁸ Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.

³⁹ Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми,

⁴⁰ і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста.

⁴¹ Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали:

⁴² Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него;

⁴³ Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його; казав бо: Я Син Божий.

⁴⁴ Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.

⁴⁵ Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої.

⁴⁶ Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?

⁴⁷ Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей.

⁴⁸ І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його.

⁴⁹ Останнї ж казали: Нехай; побачимо, чи прийде Ілия спасати Його.

⁵⁰ Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа.

⁵¹ І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались;

⁵² і гроби порозкривались; і многі тїла сьвятих усопших повставали,

⁵³ і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим.

⁵⁴ Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справдї, Божий Син був сей.

⁵⁵ Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому.

⁵⁶ Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих.

⁵⁷ Як же настав вечір, прийшов чоловік заможний з Ариматеї, на ймя Йосиф, що й сам учив ся в Ісуса.

⁵⁸ Сей, приступивши до Пилата, просив тїла Ісусового. Тодї Пилат і звелїв оддати тїло.

⁵⁹ І взявши тїло Йосиф, обгорнув його плащеницею чистою,

⁶⁰ положив його у новім своїм гробі, що висїк у скелї; й прикотивши великого каменя до дверей гробу, одійшов.

⁶¹ Була ж там Мария Магдалина й друга Мария, і сидїли навпроти гроба.

⁶² Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата,

⁶³ кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану.

⁶⁴ Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої.

⁶⁵ Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте.

⁶⁶ Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.