¹¹ Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.

¹² Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.

¹³ Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.

¹⁴ Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?

¹⁵ А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?

¹⁶ Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?

¹⁷ Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.

¹⁸ Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.

¹⁹ І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.

²⁰ Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.

²¹ До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.

¹ Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового.

² Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи:

¹⁶ Кому ж я уподоблю рід сей? Подібен він тим дїтям, що сидять на торгу, та гукають до своїх товаришів,

¹⁷ та кажуть: Ми вам сурмили, а ви не скакали; ми вам жалібно приговорювали, а ви не плакали.

¹⁸ Бо прийшов Йоан, не їсть і не пє, а вони кажуть: Диявола має.

¹⁹ Прийшов Син чоловічий, їсть і пє, а вони кажуть: Ось чоловік прожора та пяниця, друг митникам та грішникам. І оправдилась премудрість од дїтей своїх.

²⁰ Тодї почав докоряти городам, де стало ся найбільше чудес Його, що не покаялись:

¹ Тодї уподобить ся царство небесне десяти дївчатам, що, взявши каганцї свої, вийшли назустріч женихові.

² Пять же були з них розумні, а пять необачні.

³ Котрі необачні, взявши каганцї свої, не взяли з собою олїї.

⁴ Розумні ж узяли олїї в пляшечки свої з каганцями своїми.

⁵ Як же жених барив ся, задрімали всї, та й поснули.

⁶ О півночі ж постав крик: Ось жених ійде; виходьте назустріч йому!

⁷ Тодї повставали всї дївчата тиї, та й украсили каганцї свої.

⁸ Необачні ж казали до розумних: Дайте нам олїї вашої, бо каганцї наші гаснуть.

⁹ Відказали ж розумні, говорячи: Щоб не стало нам і вам; а йдїть лучче до тих, що продають, та й купіть собі.

¹⁰ Як же йшли вони купувати, прийшов жених; і що були готові, увійшли з ним на весїллє; і зачинено двері.

¹¹ Опісля ж приходять і другі дївчата, та й кажуть: Господи, Господи, відчини нам.

¹² Він же, озвавшись, рече: Істино глаголю вам: Не знаю вас.

¹³ Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня, нї години, коли Син чоловічий прийде.

¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,

¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.

¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.

¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.

¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.

¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.

²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.

²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.

²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.

²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:

²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.

²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.

²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.

³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.

³¹ Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всї сьвяті ангели з ним, тодї сяде він на престолї слави своєї;

³² і зберуть ся перед него всї народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів;

³³ і поставить овець по правицї в себе, а козлів по лївицї.

³⁴ Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту.

³⁵ Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене;

³⁶ нагий, і зʼодягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.

³⁷ Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли?

³⁸ Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й зʼодягли?

³⁹ Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе?

⁴⁰ І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.

⁴¹ Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його:

⁴² бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене;

⁴³ був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не зʼодягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене.

⁴⁴ Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі?

⁴⁵ Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.

⁴⁶ І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.