¹ But the souls of the righteous are in the hand of God, and there shall no torment touch them.

² In the sight of the unwise they seemed to die: and their departure is taken for misery,

³ And their going from us to be utter destruction: but they are in peace.

⁴ For though they be punished in the sight of men, yet is their hope full of immortality.

⁵ And having been a little chastised, they shall be greatly rewarded: for God proved them, and found them worthy for himself.

⁶ As gold in the furnace hath he tried them, and received them as a burnt offering.

⁷ And in the time of their visitation they shall shine, and run to and fro like sparks among the stubble.

⁸ They shall judge the nations, and have dominion over the people, and their Lord shall reign for ever.

⁹ They that put their trust in him shall understand the truth: and such as be faithful in love shall abide with him: for grace and mercy is to his saints, and he hath care for his elect.

¹⁵ But the righteous live for evermore; their reward also is with the Lord, and the care of them is with the most High.

¹⁶ Therefore shall they receive a glorious kingdom, and a beautiful crown from the Lord’s hand: for with his right hand shall he cover them, and with his arm shall he protect them.

¹⁷ He shall take to him his jealousy for complete armour, and make the creature his weapon for the revenge of his enemies.

¹⁸ He shall put on righteousness as a breastplate, and true judgment instead of an helmet.

¹⁹ He shall take holiness for an invincible shield.

²⁰ His severe wrath shall he sharpen for a sword, and the world shall fight with him against the unwise.

²¹ Then shall the right aiming thunderbolts go abroad; and from the clouds, as from a well drawn bow, shall they fly to the mark.

²² And hailstones full of wrath shall be cast as out of a stone bow, and the water of the sea shall rage against them, and the floods shall cruelly drown them.

²³ Yea, a mighty wind shall stand up against them, and like a storm shall blow them away: thus iniquity shall lay waste the whole earth, and ill dealing shall overthrow the thrones of the mighty.

¹ Hear therefore, O ye kings, and understand; learn, ye that be judges of the ends of the earth.

² Give ear, ye that rule the people, and glory in the multitude of nations.

³ For power is given you of the Lord, and sovereignty from the Highest, who shall try your works, and search out your counsels.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

²⁷ Все передане менї від Отця мого, й нїхто не знає Сина, тільки Отець; анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити.

²⁸ Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас.

²⁹ Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим.

³⁰ Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

²⁸ Думаємо оце, що чоловік оправдуєть ся вірою, без учинків по закону.

²⁹ Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам;

³⁰ яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою.

³¹ То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон.

¹ Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, знайшов по тїлу?

² Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, має похвалу, та не перед Богом.

³ Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полїчено се йому за праведність.

²² А овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра,

²³ тихість, вдержливість. На таких нема закону.

²⁴ А которі Христові, ті розпяли тїло з страстьми і хотїннєм.

²⁵ Коли духом живемо, духом і ходїмо.

²⁶ Не буваймо марнославні, один одного роздражнюючи і один одному завидуючи.

¹ Браттє, хоч і впаде чоловік у яке прогрішеннє, ви, духовні, направляйте такого духом тихости, доглядаючи себе, щоб і тобі не бути спокушеним.

² Один одного тягарі носїть, і так сповняйте закон Христів.

²⁴ Оттим же, всякий, хто слухає сї слова мої й чинить їх, того уподоблю я чоловікові мудрому, що збудував свій будинок на каменї;

²⁵ і полили дощі, й надійшла повідь і забуяли вітри, й наперли на той будинок; та й не впав він; бо основано його на каменї.

²⁶ А всякий, хто слухає сї слова мої, та й не чинить їх, уподобить ся чоловікові необачному, що збудував свій будинок на піску;

²⁷ і полили дощі, й надійшла повідь, і забуяли вітри, й наперли на той будинок; і впав він, і велика була руїна його.

²⁸ І сталось, як скінчив Ісус оцї слова, дивувавсь народ наукою Його:

²⁹ бо Він їх навчав, яко маючий власть, а не як письменники.

¹ Як же зійшов з гори, багато народу йшло слїдом за Ним.

² Коли се приступив прокажений і вклонивсь Йому, кажучи: Господи, коли хочеш, то зможеш очистити мене,

³ І простяг Ісус руку, й приторкнувсь до него, й рече: Хочу, очистись . І зараз очистилась проказа його.

⁴ І рече до него Ісус: Гледи ж, не кажи нїкому, а йди та покажись священикові, й принеси дар, який повелїв Мойсей на сьвідкуваннє їм.

²⁵ І йшло за Ним пребагато народу з Галилеї, й з Десятиграду, й з Єрусалиму, й з Юдеї, й зза Йордану.

¹ Побачивши ж народ, зійшов на гору, і, як сїв, приступили до Него ученики Його;

² і відкрив Він уста свої, і навчав їх, глаголючи:

³ Блаженні вбогі духом, бо їх царство небесне.

⁴ Блаженні сумні, бо такі втїшять ся.

⁵ Блаженні тихі, бо такі осягнуть землю.

⁶ Блаженні голодні й жадні правди, бо такі наситять ся.

⁷ Блаженні милостиві, бо такі будуть помилувані.

⁸ Блаженні чисті серцем, бо такі побачять Бога.

⁹ Блаженні миротворцї, бо такі синами Божими звати муть ся.

¹⁰ Блаженні, кого гонять за правду, бо їх царство небесне.

¹¹ Блаженні ви, коли вас безчестити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правдї, ради мене.

¹² Радуйтесь і веселїтесь: бо велика нагорода ваша на небі; так бо гонили й пророків, що бували перше вас.

¹ І, озвавшись Ісус, знов промовив до них приповістями, глаголючи:

² Уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що нарядив весїллє синові своєму;

³ і післав слуги свої кликати запрошених на весїллє; і не схотїли прийти.

⁴ Знов післав инші слуги, говорячи: Скажіть запрошеним: Ось я обід мій наготовив; воли мої й годоване побито, і все налагоджене; ідїть на весїллє.

⁵ Вони ж, занехавши, пійшли собі, один на хутір, другий до свого торгу;

⁶ а останнї, взявши слуг його, знущались із них, та й повбивали.

⁷ Цар же, почувши, прогнївив ся, й піславши військо своє, вигубив тих розбишак, і запалив город їх.

⁸ Рече тодї до слуг своїх: Весїллє налагоджене, запрошені ж не були достойні.

⁹ Ійдїть же на росхідні шляхи, й кого знайдете, запрошуйте на весїллє.

¹⁰ І вийшовши слуги ті на шляхи, зібрали всїх, кого знайшли, й лихих і добрих; і було весїллє повне гостей.

¹¹ Цар же, ввійшовши подивитись на гостї, побачив там чоловіка, не одягненого у весїльню одежу;

¹² і рече до него: Друже, як се увійшов єси сюди, не мавши весїльньої одежі? Він же мовчав.

¹³ Рече тодї цар до слуг: Звязавши йому ноги й руки, візьміть його й викиньте в темряву надвірню; там буде плач і скреготаннє зубів.

¹⁴ Багато бо званих, мало ж вибраних.

¹⁵ Тодї пійшли Фарисеї, і радили раду, як би піймати Його на слові.

¹⁶ І висилають до Него учеників своїх з Іродиянами, говорячи: Учителю, знаємо, що ти правдивий єси, й на путь Божий правдою наставляєш, і нї про кого не дбаєш; бо не дивиш ся на лице людей.

¹⁷ Скажи ж тепер нам: Як тобі здаєть ся? годить ся давати данину кесареві, чи нї?

¹⁸ Постеріг же Ісус лукавство їх, і рече: Що ви мене спокушуєте, лицеміри?

¹⁹ Покажіть менї гріш податковий. Вони ж принесли йому денария.

²⁰ І рече до них: Чиє обличчє се й надпись?

²¹ Кажуть йому: Кесареве. Тодї рече до них: Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.

²² І, вислухавши, здивувались, і, лишивши Його, пійшли.

²³ Того ж дня приступили до Него Садукеї, що кажуть: нема воскресення, і питали Його,

²⁴ говорячи: Учителю, Мойсей сказав: Коли хто вмре, не мавши дїтей, то нехай брат його оженить ся з жінкою його, й воскресить насїннє братові своєму.

²⁵ Було ж у нас сїм братів; і первий, оженившись, умер, і, не мавши насїння, покинув жінку свою братові своєму;

²⁶ так само й другий брат, і третїй, аж до семого.

²⁷ Опісля ж усїх умерла й жінка.

²⁸ Оце ж у воскресенню кому з сїмох буде вона жінкою? всї бо мали її.

²⁹ Озвав ся ж Ісус і рече до них: Помиляєтесь ви, не знаючи писання, анї сили Божої.

³⁰ Бо в воскресенню не женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели Божі на небі.

³¹ Про воскресеннє ж мертвих хиба не читали, що сказано вам од Бога, глаголючого:

³² Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів? Не єсть Бог Богом мертвих, а живих.

³³ І, слухаючи народ, дивував ся наукою Його.

³⁴ Фарисеї ж, почувши, що Він примусив Садукеїв мовчати, зібрались ради того.

³⁵ І спитав один з них, учитель закону, спокушуючи Його й кажучи:

³⁶ Учителю, котора заповідь велика в законї?

³⁷ Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю.

³⁸ Се перва й велика заповідь.

³⁹ Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого.

⁴⁰ На сих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.

⁴¹ Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус,

⁴² глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син? Кажуть Йому: Давидів.

⁴³ Рече Він до них: Як же се Давид зве Його в дусї Господом, говорячи:

⁴⁴ Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх?

⁴⁵ Коли ж Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

⁴⁶ І нїхто не зʼумів йому відказати нї слова, й нїхто з того часу не важив ся питати Його нїколи.