¹⁷ Бо, коли через провину одного смерть царювала через одного, много більше ті, хто прийняв наддостаток благодати і дар правди, царювати муть в життю одним Ісусом Христом.

¹⁸ Тим же оце, як через провину одного на всїх людей осуд, так і через праведність одного на всїх людей оправданнє життя.

¹⁹ Яко бо через непокору одного чоловіка грішними зробились многі, так і покорою одного праведниками зроблять ся многі.

²⁰ Закон же ввійшов, і намножилось гріха; де ж намножилось гріха, там ще більший наддостаток благодати,

²¹ щоб, як гріх царював у смерть, так і благодать царювала через правду у життє вічнє Ісусом Христом, Господом нашим.

¹ Що ж скажемо? чи зостанемось у грісї, щоб благодать помножилась? Нехай не буде (так).

² Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?

¹⁴ Приступили тодї до Него ученики Йоанові, говорячи: Чого ми та Фарисеї постимо часто, а твої ученики не постять.

¹⁵ І рече їм Ісус: Чи можуть весїльні синове сумувати, поки з ними жених? Прийдуть же днї, що візьмуть од них жениха, тодї й постити муть.

¹⁶ Нїхто не пришиває шматка нового сукна до старої одежини, бо відодреть ся його латка від одежини, й дїрка буде гірша.

¹⁷ І не наливають нового вина у старі міхи, ато міхи прорвуть ся, і вино витече, й міхи пропадуть; а наливають нове вино в міхи нові, то й буде все цїле.

¹ Того часу Ірод четверовластник почув чутку про Ісуса,

² і рече до слуг своїх: Се Йоан Хреститель; він устав з мертвих, то й чудеса дїють ся від него.

³ Бо Ірод піймав був Йоана, звязав його, і вкинув у темницю за Іродияду, жінку брата свого Филипа.

⁴ Бо казав йому Йоан: Не годить ся тобі мати її.

⁵ І, хотїв його стратити, та опасувавсь народу; бо мали його за пророка.

⁶ У день же родин Іродових, дочка Іродиядина танцювала перед ними й догодила Іродові.

⁷ За се обіцяв він, клянучись, що дасть їй, чого просити ме.

⁸ Вона ж, наперед навчена від матері: Дай менї, каже, тут на блюдї голову Йоана Хрестителя.

⁹ І засумів Ірод; однак, задля клятьби й задля тих, що сидїли з ним за столом, звелїв дати.

¹⁰ І, пославши, стяв Йоана в темницї.

¹¹ І принесено голову його на блюдї, й дано дївчинї, вона ж віднесла матері своїй.

¹² І прийшли ученики його, і взяли тїло, й поховали його, й прийшовши, сповістили Ісуса.

¹³ Почувши про се Ісус, поплив звідтіля човном у пустиню сам один; і почувши народ, пійшов слїдом за Ним пішки з городів.

¹⁴ І, вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, й сцїлив недужих їх.

¹⁵ Як же настав вечір, приступили до Него ученики Його, говорячи: Тут пустиня, і час уже минув; відошли народ, нехай іде в села, та накупить харчі собі.

¹⁶ Ісус же рече їм: Не треба їм ійти; дайте ви їм їсти.

¹⁷ Вони ж кажуть Йому: Не маємо тут, як тільки пять хлїбів та дві риби.

¹⁸ Він же рече: Принесїть менї їх сюди.

¹⁹ І звелїв народові посїдати на траві, і, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, поблагословив, і, ламлючи, подавав хлїби ученикам, а ученики людям.

²⁰ І їли вони всї, й понаїдались; і назбирали окрушин, що позоставались, дванайцять повних кошів.

²¹ А тих, що їли, було тисяч із пять чоловіка, опріч жінок та дїтей.

²² І примусив зараз Ісус учеників своїх увійти в човен, і плисти поперед Него на той бік, поки Він одпустить народ.

²³ А відпустивши народ, зійшов на гору самотою молитись; і як настав вечір, був там один.

²⁴ Човен же був уже серед моря, і било його филями; бо вітер був противний.

²⁵ У четверту ж сторожу ночи, прийшов до них Ісус, ідучи по морю.

²⁶ І побачивши ученики, що Він іде по морю, стрівожились, кажучи, що се мара, й кричали з переляку.

²⁷ Ісус же заговорив зараз до них, глаголючи: Спокойте ся: се я: не лякайтесь.

²⁸ Петр же, озвавшись, каже до Него: Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї.

²⁹ Він же рече: Іди. І вийшов Петр із човна, й пійшов по водї, щоб ійти до Ісуса.

³⁰ Та, бачивши сильний вітер, злякавсь, і, почавши тонути, кричав, говорячи: Господи, спаси мене.

³¹ Ісус же простяг зараз руку, вхопив його, й рече до него: Маловіре, чого всумнив ся єси?

³² І як увійшли вони в човен, утих вітер.

³³ А ті, що були в човнї, приступивши, поклонились Йому, кажучи: Істино Божий Син єси.

³⁴ І, попливши, прибули вони в землю Генисарецьку.

³⁵ І познавши Його тамешні люде, послали по всїй тій околицї, і приводили до Него всїх недужих;

³⁶ і благали Його, щоб тільки приторкнутись їм до краю одежі Його; й скільки їх доторкувалось, одужували.