¹⁴ Чуючи ж Аврам, що його небожа зайнято в полонь, уворужив своїх сьвідомих кметїв, що породились у його в господї, три сотнї і восїмнайцятеро, та й двинув нагоньця до Дану.

¹⁵ І роздїливсь, він і його кметї, на купи, та й напав на їх у ночі і побив їх, і вганяв за ними аж до Хоби, що лежить на півнїч од Дамаска.

¹⁶ І вернув усе майно їх, і Лота, небожа свого, вернув і майно його, і жінок і кметї.

¹⁷ Вийшов же царь Содомський на зустріч йому, після того як вернувсь, подужавши Кедорлайомера й царів, що були з ним, на Саве-долину, се долина Царська.

¹⁸ А Мелхизедек, царь Салемський, винїс хлїб і вино; був же він сьвященник Бога вишнього.

¹⁹ І благословив його, і рече: Благословен ти, Авраме, від всевишнього Бога, Владики неба і землї!

²⁰ І благословен Бог всевишнїй, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих! Аврам дав йому десятую часть із всього.

⁸ Дивітесь, надїлив я вам сю землю; ідїть і займіть землю, що про неї клявсь Господь батькам вашим, Авраамові, Ізаакові і Яковові, що оддасть їм і насїнню їх по них.

⁹ І того часу промовив я до вас так: Не здолїю один вести вас.

¹⁰ Господь, Бог ваш, намножив вас, і нинї ви лїчбою як зорі небесні стали.

¹¹ Господь, Бог ваш, нехай прибавить до вас тисячу разів стілько, скілько вас тепер є, і нехай благословить вас, як говорив про вас!

¹⁵ І взяв я голови з поколїнь ваших, людей мудрих і знаточних, і поставив їх головами над вами, тисячниками і сотниками і пятьдесятниками і десятниками, і правителями поколїнь ваших.

¹⁶ І заповідав я суддям вашим того часу так: Вислуховуйте змагання між братами вашими і судїте праведно між чоловіком і братом його, і між ним і приходнем, що в його.

¹⁷ Не вважати мете на лиця судячи; як малого, так і великого вислуховуйте, нї перед ким не бійтесь, бо суд Божий. А котра справа за важка для вас, передавайте до мене, щоб я вислухав її.

¹⁴ Поглянь, небо й небеса небес, земля і все, що на нїй, все від Господа, Бога твого, і все його.

¹⁵ Та до батьків твоїх прихилився Господь, і полюбив їх, і вибрав вас, їх насїннє з усїх народів, як се й бачимо.

¹⁶ Обрізуйте ж крайне тїло ваших сердець та й нехай не буде більше задубенїла шия ваша!

¹⁷ Бо Господь, Бог ваш, се Бог над богами і пан над панами великий, потужний і страшний Бог, що не вважає на лице чоловіка і не бере дарунків;

¹⁸ Він дає сиротинї і вдовицї, і милує приходня даючи йому хлїб і одїж.

¹⁹ Любіть же й ви приходня; бо самі ви були приходнями в Египецькій землї.

²⁰ Господа, Бога твого, мусиш боятись, йому служити меш і його держати мешся і його імям клясти мешся.

²¹ Він слава твоя, і Бог твій, що сотворив про тебе сї великі і страшні речі, що бачили їх очи твої.

¹ Після сього явив ся знов Ісус ученикам на морі Тивериядському; явив ся ж так.

² Були в купі Симон Петр та Тома, на прізвище Близняк, та Натанаїл із Кани Галилейської, та сини Зеведеєві, та инших учеників Його двоє.

³ Каже їм Симон Петр: Пійду риби ловити. Кажуть вони йому: Пійдемо й ми з тобою. Вийшли та й улїзли зараз у човен; та не піймали тієї ночі нїчого.

⁴ Як же настав уже ранок, стояв Ісус на березї; та не знали ученики, що се був Ісус.

⁵ Рече тодї їм Ісус: Дїти, чи маєте що їсти? Відказали Йому: Нї.

⁶ Він же рече їм: Закиньте невода з правого боку човна, то й знайдете. Закинули ж, і вже не здолїли його витягти задля множества риби.

⁷ Каже тодї ученик той, котрого любив Ісус, Петрові: Се Господь. Симон же Петр, почувши, що се Господь, підперезавсь (був бо нагий), та й кинувсь у море.

⁸ Инші ж ученики човником приплили (бо недалеко були від землї, а локот на двістї), тягнучи невода з рибою.

⁹ Скоро вийшли на землю, бачять розложений жар, а на йому рибу і хлїб.

¹⁰ Рече їм Ісус: Принесїть риби, що вловили тепер.

¹¹ Улїз же Симон Петр, та й витяг невід на землю повен риби великої, сто й пятьдесять і три; і хоч стільки її було, не порвав ся невід.

¹² Рече їм Ісус: Ідїть обідайте. Нїхто ж не важив ся з учеників спитати Його: Хто Ти єси? знаючи, що се Господь.

¹³ Приходить тодї Ісус і бере хлїб, та й дає їм, і риби так само.

¹⁴ Се вже втретє явивсь Ісус ученикам своїм, уставши з мертвих.

¹⁶ Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.

¹⁷ З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.

¹⁸ Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,

²⁸ Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.

²⁹ Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.

³⁰ І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.

³¹ Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.

³² А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.

³³ Срібла або золота або одежі, — нїчого не жадав я.

³⁴ Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оцї руки мої.

³⁵ У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.

³⁶ І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.

¹ Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.

² Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.

³ Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.

⁴ Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.

⁵ А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.

⁶ Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.

⁷ Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.

⁸ Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.

⁹ Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.

¹⁰ І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.

¹¹ І вже більш я не в сьвітї, а сї в сьвітї, і я до Тебе йду. Отче сьвятий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих дав єси менї, щоб були одно, яко ж ми.

¹² Як був я з ними на сьвітї, я беріг їх в імя Твоє; котрих дав єси менї, стеріг я, і нїхто з них не погиб, тільки Син погибельний, щоб писаннє справдилось.

¹³ Тепер же до Тебе йду, і се глаголю в сьвітї, щоб мали радість мою повну в собі.

¹ Се я глаголав вам, щоб ви не поблазнились.

² Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу.

³ І се робити муть вам, бо не знали нї Отця, нї мене.

⁴ Та се сказав я вам, щоб, як прийде час, згадали про се, що я глаголав вам; бо з вами був.

⁵ Тепер же йду до Пославшого мене; й нїхто з вас не питає мене: Куди йдеш?

⁶ Та що се сказав я вам, смуток сповнив ваше серце.

⁷ Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.

⁸ А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд:

⁹ за гріх бо не вірують у мене;

¹⁰ за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене;

¹¹ за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.

¹² Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї.

¹³ Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.

¹⁴ Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.

¹⁵ Усе, що має Отець, — моє: тим я сказав, що з мого Він прийме, і звістить вам.

¹⁶ Трохи, і не будете видїти мене; а знов трохи, і побачите мене; бо я йду до Отця.

¹⁷ Казали тодї деякі з учеників Його між собою: Що се, що каже нам: Трохи, і не будете видїти мене, а знов трохи, і побачите мене, і: Бо я йду до Отця ?

¹⁸ Казали ж: Що се, що каже: Трохи ? Не знаємо, що Він каже.

¹⁹ Знав же Ісус, що хотїли Його спитати, й рече їм: Про се розпитуєтесь між собою, що я сказав: Трохи, і не будете видїти мене, а знов: трохи, і побачите мене?

²⁰ Істино, істино глаголю вам: Що плакати й ридати будете ви, сьвіт же веселитись; ви ж смуткувати мете, та смуток ваш на радощі обернеть ся.

²¹ Жінка як роджає, смуток має, бо прийшла година її; скоро ж уродить дитину, вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.

²² І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.

²³ І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам.

²⁴ Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.

²⁵ Оце приповістями глаголав вам; та прийде час, що більше вже приповістями не глаголати му вам, а явно про Отця звіщу вам.

²⁶ Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас.

²⁷ Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.

²⁸ Я вийшов од Отця, і прийшов на сьвіт. Знов оставляю сьвіт і йду до Отця.

²⁹ Кажуть Йому ученики Його: Оттепер явно глаголеш, і приповісти нїякої не кажеш.

³⁰ Тепер знаємо, що знаєш усе, і не треба, щоб хто питав Тебе. По сьому віруємо, що від Бога вийшов єси.

³¹ Відказав їм Ісус: Тепер віруєте?

³² Ось прийде час, і нинї прийшов, щоб ви розсипались кожен у свій бік, а мене самого зоставили; та я не сам, бо Отець зо мною.

³³ Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.