¹ Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.

² По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,

³ виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам.

⁴ І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.

⁵ Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.

⁶ Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;

⁷ Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.

⁸ Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.

⁹ І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх.

¹⁰ Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.

¹¹ Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.

¹² Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.

¹³ Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

¹⁴ Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались.

¹⁵ Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.

⁴⁷ Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.

⁴⁸ Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.

⁴⁹ Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,

⁵⁰ і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.

⁵¹ Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,

⁵² і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.

⁵³ З того ж дня нарадились, щоб убити Його.

⁵⁴ Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.

⁵⁵ Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.

⁵⁶ Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?

⁵⁷ Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹⁷ За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

¹⁸ Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

¹⁹ Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

²⁰ Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

²¹ Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?

²² Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

²³ І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.

²⁴ Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

²⁵ Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

²⁶ Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

²⁷ Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

²⁸ І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

²⁹ Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.

³⁰ Я і Отець одно.

³¹ Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.

³² Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?

³³ Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.

³⁴ Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?

³⁵ Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, —

³⁶ то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?

³⁷ Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.

³⁸ Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.

³⁹ Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

⁴⁰ та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.

⁴¹ І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.

⁴² І увірували там многі в Него.