⁵ Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.

⁶ І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.

⁷ Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.

⁸ І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,

⁹ і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.

¹⁰ Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити.

¹¹ Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.

¹² Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та Павел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.

¹³ Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.

¹⁴ Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.

¹⁵ З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано:

¹⁶ Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його,

¹⁷ щоб остальні з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все.

¹⁸ Звісні од віку Богові всї дїла Його.

¹⁹ То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога;

²⁰ а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови.

²¹ Мойсей бо від стародавнїх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи.

²² Зволили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів між братами,

²³ написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати — братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся.

²⁴ Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували;

²⁵ то зволилось нам, зібравшим ся однодушно вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,

²⁶ людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.

²⁷ Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом.

²⁸ Зволилось бо сьвятому Духу та й нам, нїякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного:

²⁹ щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові.

³⁰ Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє.

³¹ Прочитавши ж (ті), зрадїли від сього потїшення.

³² Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували.

³³ Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів.

³⁴ Зволив же Сила зостатись там.

¹⁷ За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

¹⁸ Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

¹⁹ Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

²⁰ Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

²¹ Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?

²² Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

²³ І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.

²⁴ Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

²⁵ Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

²⁶ Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

²⁷ Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

²⁸ І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

¹ І ходив Ісус після сього по Галилеї; не хотїв бо по Юдеї ходити, що шукали Його Жиди вбити.

² Було ж близько Жидівське сьвято кучок.

³ Казали ж до Него брати Його: Зійди звідсїля, та й іди в Юдею, щоб і ученики Твої видїли дїла Твої, що робиш.

⁴ Нїхто бо тайно нїчого не робить, шукаючи сам знаним бути. Коли таке робиш, то покажи себе сьвітові.

⁵ Бо й брати Його не вірували в Него.

⁶ Рече тодї їм Ісус: Пора моя ще не прийшла; ваша ж пора всякого часу готова.

⁷ Не може сьвіт ненавидїти вас, мене ж ненавидить; бо я сьвідкую про него, що дїла його лихі.

⁸ Ви йдїть на се сьвято; я ще не пійду на те сьвято, бо пора моя ще не сповнилась.

⁹ Се сказавши їм, зіставсь у Галилеї.

¹⁰ Як же пійшли брати Його, тодї й Він пійшов на сьвято, не явно, а якби потай.

¹¹ Жиди ж шукали Його в сьвято, й казали: Де Він?

¹² І було багато говірки про Него в народї: инші казали, що Він добрий; инші ж казали: Нї, а зводить народ.

¹³ Та нїхто явно не говорив про Него задля страху перед Жидами.

¹⁴ Як же було в половинї сьвята, ввійшов Ісус у церкву, та й навчав.

¹⁵ І дивувались Жиди, кажучи: Як Він писання знає, не вчившись?

¹⁶ Озвав ся до них Ісус і рече: Моя наука не єсть моя, а Пославшого мене.

¹⁷ Коли хто хоче волю Його чинити, знати ме про науку, чи від Бога вона, чи я від себе глаголю.

¹⁸ Хто від себе говорить, слави своєї шукає; хто ж шукає слави Пославшого Його, Той правдивий, і неправди нема в Йому.

¹⁹ Хиба не Мойсей дав вам закон? а нїхто з вас не чинить закону. Чого шукаєте мене вбити?

²⁰ Озвавсь народ і каже: Біса маєш; хто шукає вбити Тебе?

²¹ Відказав Ісус і рече їм: Одно дїло зробив я, і всї дивуєтесь.

²² Мойсей дав вам обрізаннє (не, що від Мойсея воно, а від батьків); то й у суботу обрізуєте чоловіка.

²³ Коли обрізаннє приймає чоловік у суботу, щоб не був зламаний закон Мойсеїв, чого на мене ремствуєте, що всього чоловіка уздоровив у суботу?

²⁴ Не судїть по виду, а праведний суд судїть.

²⁵ Казали тодї деякі з Єрусалимцїв: Чи не се Той, що шукають убити Його?

²⁶ І ось явно говорить, і нїчого Йому не кажуть. Чи справдї не взнали князї, що Він справдї Христос?

²⁷ Тільки ж ми Його знаємо, звідкіля Він; Христос же як прийде, нїхто не знати ме, звідкіля Він.

²⁸ Покликне тодї в церкві Ісус, навчаючи й глаголючи: І мене знаєте, й знаєте, звідкіля я! а від себе не прийшов я, єсть же правдивий Пославший мене, котрого ви не знаєте.

²⁹ Я ж знаю Його, бо я від Него; й Той мене післав.

³⁰ Шукали тодї, щоб схопити Його, та нїхто не зняв на Него руки, бо ще не прийшла година Його.

³¹ Многі ж з народу увірували в Него, й казали: Що, як прийде Христос, чи більші сих ознак робити ме, які Сей зробив?

³² Почули Фарисеї, що народ поговорював таке про Него, й післали Фарисеї та архиєреї слуги, щоб схопили Його.

³³ Рече їм тодї Ісус: Ще малий час я з вами, й пійду до Пославшого мене.

³⁴ Шукати мете мене, та й не знайдете; й де я, ви не зможете прийти.

³⁵ Казали тодї Жиди між собою: Куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не між розсипаних Геленян хоче йти та навчати Геленян?

³⁶ Що се за слово, що каже: Шукати мете мене, та й не знайдете? і: Де я, ви не можете прийти?

³⁷ В останнїй же великий день сьвята став Ісус, та й покликнув, глаголючи: Коли хто жаждує, нехай прийде до мене, та й пє.

³⁸ Хто вірує в мене, як рече писаннє, ріки води живої з черева його потечуть.

³⁹ Се ж глаголав про Духа, що мають прийняти віруючі в Него; ще бо не був (на них) Дух сьвятий, бо Ісус ще не прославив ся.

⁴⁰ Многі ж з народу, почувши се слово, сказали: Се справдї пророк,

⁴¹ инші казали: Чи з Галилеї ж Христу приходити?

⁴² Чи не глаголе ж писаннє, що з насїння Давидового й з Витлеєма села, де був Давид, Христос прийде?

⁴³ Тодї повстало роздїленнє в народї через Него.

⁴⁴ Деякі ж з них хотїли схопити Його; тільки ж нїхто не зняв на Него рук.

⁴⁵ Прийшли тодї слуги до архиєреїв та Фарисеїв, і казали їм вони: Чом не привели Його?

⁴⁶ Відказали слуги: Нїколи так не говорив чоловік, як Сей чоловік.

⁴⁷ Відказали тодї їм Фарисеї: Чи й вас не зведено?

⁴⁸ Хиба хто з князїв увірував у Него, або з Фарисеїв?

⁴⁹ А сей народ, що не знає закону, проклятий.

⁵⁰ Каже Никодим до них, котрий приходив у ночі до Него, бувши один з них:

⁵¹ Чи закон наш судить чоловіка, коли не вислухає його перше й не знає, що робить?

⁵² Озвались вони й казали йому: Чи й ти з Галилеї єси? Пошукай і подивись, що пророк з Галилеї не встає.

⁵³ І пійшов кожен до дому свого.