¹ Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.

² Знайшли ж камінь відкочений від гробу.

³ І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.

⁴ І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.

⁵ Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?

⁶ Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

⁷ глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.

⁸ І згадали слова Його,

⁹ і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.

¹⁰ Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.

¹¹ І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.

¹² Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

³² Стало ся ж, як переходив Петр усї, прийшов і до сьвятих, що проживали в Лиддї.

³³ Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим.

³⁴ І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.

³⁵ І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.

³⁶ Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила.

³⁷ Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї.

³⁸ Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.

³⁹ Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна.

⁴⁰ Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла.

⁴¹ Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу.

⁴² І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа.

¹ Після сього було сьвято Жидівське; і прийшов Ісус у Єрусалим.

² У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейськи Ветезда, з пятьма ходниками.

³ В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води.

⁴ Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю.

⁵ Був же там один чоловік, що трийцять і вісїм років був у недузї.

⁶ Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати?

⁷ Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить.

⁸ Рече йому Ісус: Устань, візьми постїль твою, та й ходи!

⁹ І зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня.

¹⁰ І казали Жиди сцїленому: Субота; не годить ся тобі брати постелї.

¹¹ Відказав їм: Хто оздоровив мене, той менї сказав: Візьми постїль твою, та й ходи.

¹² Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постїль твою, та й ходи?

¹³ Той же, що одужав, не знав, хто Він; бо Ісус відійшов геть, як народ був на місцї тому.

¹⁴ Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся.

¹⁵ Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його.

¹ І вийшовши проходив через Єрихон.

² І ось чоловік, на ймя званий Закхей, а був він старший між митниками, й був заможний.

³ І бажав бачити Ісуса, хто Він, та не зміг за народом, бо малого був зросту.

⁴ І, побігши наперед, вилїз на шовковицю, щоб подивитись на Него; бо туди мав проходити.

⁵ І, як прийшов на те місце, споглянувши Ісус, побачив його, й рече до него: Закхею, злїзь боржій додолу; сьогоднї бо в дому твоїм треба менї бути.

⁶ І злїз він боржій, і прийняв Його радїючи.

⁷ І бачивши всї, нарікали, кажучи: Що до грішника чоловіка пійшов у гостину.

⁸ Ставши ж Закхей, каже до Господа: Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.

⁹ Рече ж до него Ісус: Що сьогоднї спасеннє домові сьому сталось, бо й він син Авраамів:

¹⁰ прийшов бо Син чоловічий, щоб шукати й спасати погибше.

¹¹ Як же слухали вони се, додавши сказав приповість: бо був Він близько Єрусалиму, й думали вони, що зараз має царство Боже явитись.

¹² Рече ж оце: Один чоловік значного роду йшов у землю далеку прийняти собі царство, та й вернутись.

¹³ Покликавши ж десять слуг своїх, дав їм десять мин срібла, та й сказав до них: Орудуйте, поки прийду.

¹⁴ Міщане ж його ненавидїли його, й післали посли слїдом за ним, кажучи: Не хочемо сього, щоб царював над нами.

¹⁵ І сталось, як вернув ся він, прийнявши царство, сказав прикликати собі слуг тих, що дав їм срібло, щоб знати, хто що зʼорудував.

¹⁶ Прийшов же первий, кажучи: Пане, мина твоя приробила десять мин.

¹⁷ І рече йому: Гаразд, добрий слуго; що у найменшому вірен був єси, то май власть над десятьма городами.

¹⁸ І приступив другий, кажучи: Пане, мина твоя зробила пять мин.

¹⁹ Рече ж і сьому: І ти будь над пятьма городами.

²⁰ Приступив і инший, кажучи: Пане, ось мина твоя, котру я мав сховану в хустцї:

²¹ боявсь бо тебе, що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав єси, і жнеш, чого не сїяв.

²² Рече ж йому: З уст твоїх судити му тебе, лукавий слуго. Знав єси, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сїяв;

²³ а чом же не дав єси срібла мого у міняльню? і я, прийшовши, з лихвою виміг би його.

²⁴ І рече стоячим коло него: Візьміть від него мину, а дайте маючому десять мин.

²⁵ (І казали йому: Пане, має десять мин.)

²⁶ Глаголю бо вам: Що всякому маючому дасть ся, від немаючого ж і, що має, візьметь ся від него.

²⁷ А ворогів моїх тих, що не хочуть, щоб царював над ними, приведїть сюда, та й повбивайте передо мною.

²⁸ І, промовивши се, пійшов далїй, ідучи в Єрусалим.

²⁹ І сталось, як наближавсь до Витфагиї та Витаниї, до гори, званої Оливної, післав двох з учеників своїх,

³⁰ глаголючи: Ідїть у село, що перед вами, у котре ввійшовши, знайдете осля привязане, що на него нїхто з людей нїколи не сїдав. Одвязавши його, приведїть.

³¹ І коли хто вас поспитає: На що одвязуєте? так скажіть йому: Що Господеві треба його.

³² Пійшовши ж послані, знайшли, як Він сказав їм.

³³ Як же одвязували вони осля, казали господарі його до них: На що одвязуєте осля?

³⁴ Вони ж сказали: Господеві його треба.

³⁵ І привели його до Ісуса; й, накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса.

³⁶ Як же Він їхав, простилали одежу свою по дорозї.

³⁷ Коли ж вже наближив ся Він до збочу гори Оливної, почало все множество учеників радуючись хвалити Бога голосом великим за всї чудеса, що бачили,

³⁸ говорячи: Благословен грядущий цар в імя Господнє; впокій на небі, і слава на вишинах!

³⁹ А деякі з Фарисеїв між народом казали до Него: Учителю, закажи ученикам Твоїм.

⁴⁰ І озвавшись рече їм: Глаголю вам, що коли сї замовкнуть, каміннє кричати ме.

⁴¹ І, як наближивсь, то, побачивши город, заплакав над ним,

⁴² глаголючи: О, коли б зрозумів і ти хоч у день сей твій, що для впокою твого! тепер же воно закрито перед очима твоїми.

⁴³ Бо прийдуть днї на тебе, й обкинуть вороги твої валами тебе, та й обляжуть тебе, й стиснуть тебе звідусюди.

⁴⁴ І з землею зрівняють тебе й дїти твої у тобі; і не зоставлять у тобі каменя на каменї; бо не розумів єси часу одвідин твоїх.

⁴⁵ І ввійшовши у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих,

⁴⁶ глаголючи їм: Писано: Дом мій — дом молитви; ви ж його зробили вертепом розбійників.

⁴⁷ І навчав що-дня в церкві. Архиєреї ж та письменники й значні людські шукали Його вбити.

⁴⁸ І не знайшли, що б зробити Йому; народ бо ввесь горнувсь до Него, слухаючи.