²² And Solomon stood before the altar of the LORD in the presence of all the congregation of Israel, and spread forth his hands toward heaven:

²³ And he said, LORD God of Israel, there is no God like thee, in heaven above, or on earth beneath, who keepest covenant and mercy with thy servants that walk before thee with all their heart:

²⁷ But will God indeed dwell on the earth? behold, the heaven and heaven of heavens cannot contain thee; how much less this house that I have builded?

²⁸ Yet have thou respect unto the prayer of thy servant, and to his supplication, O LORD my God, to hearken unto the cry and to the prayer, which thy servant prayeth before thee to day:

²⁹ That thine eyes may be open toward this house night and day, even toward the place of which thou hast said, My name shall be there: that thou mayest hearken unto the prayer which thy servant shall make toward this place.

³⁰ And hearken thou to the supplication of thy servant, and of thy people Israel, when they shall pray toward this place: and hear thou in heaven thy dwelling place: and when thou hearest, forgive.

¹⁰ Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.

¹¹ Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.

¹ Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий сьвітильник.

² І побачять народи справедливість твою й усї царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.

³ І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець — в долонї Бога твого.

⁴ Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.

⁵ Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.

¹ Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою.

² Ось бо, — темрява вкривати ме землю, й поморок — народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою.

³ І поприходять народи до сьвітла твого, й царі — до сяєва, що над тобою заблисне.

⁴ Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках.

⁵ Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе.

⁶ Безлїч верблюдів покриє тебе — дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню.

⁷ Всї вівцї Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони менї на жертівнику мому, і я прославлю дом величностї моєї.

⁸ Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають?

⁹ Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблї Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Сьвятого Ізрайлевого, бо він прославив тебе.

¹⁰ І сини чужоземцїв будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гнїву мойму побивав тебе, та в ласкавостї моїй буду милосердним на тебе.

¹¹ І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили.

¹² Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть.

¹³ Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх.

¹⁴ І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого.

¹⁵ Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами.

¹⁶ Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

⁴⁰ Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.

¹ Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господнїх, приступив до архиєрея,

² і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим.

³ Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба,

⁴ і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш?

⁵ Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).

⁶ І затрусившись та стуманївши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити.

⁷ Люде ж, що йшли з ним, стояли зʼумівшись, чуючи голос, нїкого ж не бачивши.

⁸ Устав же Савло в землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й привели в Дамаск.

⁹ І був він три днї невидющим, і не їв і не пив.

¹⁰ Був же один ученик у Дамаску, на ймя Ананїя; і рече йому Господь у видїннї: Ананїє! Він же каже: Ось я, Господи.

¹¹ Господь же до него: Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся,

¹² І видїв (Савло) у видїннї чоловіка, на ймя Ананїю, що (нїби) ввійшов і положив руку на него, щоб прозрів.

¹³ Відказав же Ананїя: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподїяв сьвятим твоїм у Єрусалимі;

¹⁴ і тут має власть од архиєреїв вязати всїх, хто призиває імя Твоє.

¹⁵ Рече ж до него Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих:

¹⁶ я бо покажу йому, скільки мусить він за ймя моє терпіти.

¹⁷ Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим.

¹⁸ І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся.

¹⁹ І прийнявши їжу, покрепив ся. Був же Савло з учениками, що в Дамаску, днїв кілька.

¹ Then Agrippa said unto Paul, Thou art permitted to speak for thyself. Then Paul stretched forth the hand, and answered for himself:

² I think myself happy, king Agrippa, because I shall answer for myself this day before thee touching all the things whereof I am accused of the Jews:

³ Especially because I know thee to be expert in all customs and questions which are among the Jews: wherefore I beseech thee to hear me patiently.

⁴ My manner of life from my youth, which was at the first among mine own nation at Jerusalem, know all the Jews;

⁵ Which knew me from the beginning, if they would testify, that after the most straitest sect of our religion I lived a Pharisee.

¹² Whereupon as I went to Damascus with authority and commission from the chief priests,

¹³ At midday, O king, I saw in the way a light from heaven, above the brightness of the sun, shining round about me and them which journeyed with me.

¹⁴ And when we were all fallen to the earth, I heard a voice speaking unto me, and saying in the Hebrew tongue, Saul, Saul, why persecutest thou me? it is hard for thee to kick against the pricks.

¹⁵ And I said, Who art thou, Lord? And he said, I am Jesus whom thou persecutest.

¹⁶ But rise, and stand upon thy feet: for I have appeared unto thee for this purpose, to make thee a minister and a witness both of these things which thou hast seen, and of those things in the which I will appear unto thee;

¹⁷ Delivering thee from the people, and from the Gentiles, unto whom now I send thee,

¹⁸ To open their eyes, and to turn them from darkness to light, and from the power of Satan unto God, that they may receive forgiveness of sins, and inheritance among them which are sanctified by faith that is in me.

¹⁹ Whereupon, O king Agrippa, I was not disobedient unto the heavenly vision:

²⁰ But shewed first unto them of Damascus, and at Jerusalem, and throughout all the coasts of Judæa, and then to the Gentiles, that they should repent and turn to God, and do works meet for repentance.

⁴⁸ Я хлїб життя.

⁴⁹ Батьки ваші їли манну в пустинї, та й повмирали.

⁵⁰ Се хлїб, що з неба сходить, щоб, хто їсть Його, не вмер.

⁵¹ Я хлїб живий, що з неба зійшов. Коли хто їсть сей хлїб, жити ме по вік; а хлїб, що я дам, се тїло моє, що я дам за життє сьвіту.

⁵² Змагались тодї між собою, говорячи: Як може Він дати нам тїло їсти?

⁵³ Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Як не їсте тїла Сина чоловічого й не пєте Його крові, не маєте життя в собі.

⁵⁴ Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹ Рече ж до учеників: Не можна не прийти поблазням; горе ж, через кого приходять!

² Лучче б йому було, коли б жорно млинове почеплено на шию йому, та й укинуто в море, нїж щоб зблазнив одного з малих сих.

³ Озирайтесь на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому, й коли покаєть ся, прости йому.

⁴ І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.

⁵ І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри.

⁶ Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.

⁷ Хто ж з вас, слугу мавши, ратая чи пастуха, як ійде з поля, скаже йому зараз: Прийшовши сїдай їсти?

⁸ А чи не скаже йому: Наготов менї що вечеряти, та підперезавшись послугуй менї, поки їсти му та пити му, а потім їсти меш і пити меш ти?

⁹ Чи дякує тому слузї, що зробив, що звелено йому?

¹⁰ Так і ви, коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні; бо, що повинні зробити, зробили.

¹¹ І сталось, як ійшов Він у Єрусалим, і проходив серединою Самариї та Галилеї,

¹² і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки.

¹³ І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас.

¹⁴ І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились.

¹⁵ Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога,

¹⁶ і, припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; а був він Самарянин.

¹⁷ Озвав ся ж Ісус і рече: Чи не десять очистились? девять же де?

¹⁸ Не знайшлись, щоб вернувшись оддати славу Богу, тільки чужоземець сей?

¹⁹ І рече йому: Уставши йди; віра твоя спасла тебе.

²⁰ Як же спитали Його Фарисеї, коли прийде царство Боже, відказав їм, і рече: Не прийде царство Боже з постереганнєм,

²¹ анї казати муть: Дивись, ось воно; або: Дивись, он, бо царство Боже у вас усерединї.

²² Рече ж до учеників: Прийдуть днї, що бажати мете один з днїв Сина чоловічого видїти, та й не побачите.

²³ І казати муть вам: Дивись, ось; або: Дивись, он; не йдїть і не ганяйтесь.

²⁴ Бо, як блискавиця, блиснувши з одного краю під небом, до другого краю під небом сьвітить, так буде й Син чоловічий дня свого.

²⁵ Перше ж мусить Він багато терпіти, й відцураєть ся Його рід сей.

²⁶ І як сталось за днїв Ноя, так буде й за днїв Сина чоловічого.

²⁷ Їли, пили, женились, оддавались, аж до дня, як увійшов Ной у ковчег, і настав потоп, та й вигубив усїх.

²⁸ Так само, як сталось і за Лота; їли, пили, торгували, продавали, насаджували, будували,

²⁹ которого ж дня вийшов Лот із Содома, линуло огнем та сїркою з неба та й вигубило всїх.

³⁰ Так же буде й в день, котрого Син чоловічий відкриєть ся.

³¹ Того дня, хто буде на криші, а надібє його в хатї, нехай не злазить узяти його; й хто на полї, так само нехай не вертаєть ся назад.

³² Спогадайте Лотову жінку.

³³ Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

³⁴ Глаголю вам, тієї ночі буде двоє на однім ліжку; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

³⁵ Дві молоти муть укупі; одна візьметь ся, а друга зоставить ся.

³⁶ Двоє будуть у полї; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

³⁷ І озвавшись кажуть до Него: Де, Господи? Він же рече їм: Де тїло, там збирати муть ся орли.