¹ Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток,

² та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів.

³ Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю?

⁴ Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога.

⁵ Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се.

⁶ Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали.

⁷ І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся.

⁸ Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки.

⁹ Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть.

¹⁰ Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її.

¹¹ І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се.

³⁰ Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.

³¹ Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве.

³² Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченнє, котре про мене сьвідкує.

³³ Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правдї.

³⁴ Я же не від чоловіка сьвідченнє приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись.

³⁵ Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотїли повеселитись на часину сьвітлом його.

³⁶ Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті дїла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав.

³⁷ І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене. Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили;

³⁸ і слова Його не маєте пробуваючого в вас; бо кого післав Він, тому ви не віруєте.

³⁹ Прослїдїть писання; бо ви думаєте в них життє вічнє мати; й ті сьвідкують про мене.

⁴⁰ Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати.

⁴¹ Чести від людей не приймаю.

⁴² Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі.

⁴³ Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене. Коли инший прийде в імя своє, того приймете.

⁴⁴ Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а слави, що від одного Бога, не шукаєте?

⁴⁵ Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте.

⁴⁶ Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї; бо про мене той писав.

⁴⁷ Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?

¹ Після сього пійшов Ісус на той бік моря Галилейського, Тивериядського.

² І йшло за Ним багато народу, бо бачили Його ознаки, що робив над недужими.

¹ Після ж сього настановив Господь і других сїмдесять, та й післав їх по двоє перед лицем своїм у кожний город і місце, куди мав сам ійти.

² Рече ж до них: Жниво велике, робітника ж мало: просїть же Господа жнива, щоб випровадив робітників на жниво своє.

³ Ійдїть; ось я посилаю вас, як ягнят між вовки.

⁴ Не носїть калитки, нї торбини, нї обувя, і нїкого в дорозї не витайте.

⁵ У котру ж господу ввійдете, перше кажіть: Впокій домові сьому;

⁶ і коли там буде син упокою, спочине на йому впокій ваш; коли ж нї, до вас вернеть ся.

⁷ У тім же дому зоставайтесь, ївши й пивши, що є в них: достоєн бо робітник нагороди своєї. Не ходїть од хати до хати.

⁸ І в которий город увійдете, й приймуть вас, їжте що поставлять перед вами,

⁹ і сцїляйте в ньому недужих, і кажіть їм: Наближилось до вас царство Боже.

¹⁰ У которий же город прийдете й не приймуть вас, вийшовши на улицї його, скажіть:

¹¹ І порох, що поприлипав до нас із города вашого, обтрушуємо вам; тільки ж се знайте, що наближилось до вас царство Боже.

¹² Глаголю ж вам, що Содомлянам дня того одраднїщ буде, нїж городові тому.

¹³ Горе тобі, Хоразине! горе тобі, Витсаїдо! бо коли б у Тирі та Сидонї стались чудеса, що стали ся в вас, давно б, у веретищі та в попелї сидячи, покаялись.

¹⁴ Тільки ж Тирові й Сидонові одраднїщ буде на судї, нїж вам.

¹⁵ І ти, Капернауме, що аж до неба підняв ся, аж у пекло провалиш ся.

¹⁶ Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; хто ж мною гордує, гордує Пославшим мене.

¹⁷ І вернулись сїмдесять назад з радощами, кажучи: Господи, й біси корять ся нам в імя Твоє.

¹⁸ Рече ж їм: Видїв я сатану, як блискавку з неба падаючого.

¹⁹ Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме.

²⁰ Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах.

²¹ Того часу зрадїв духом Ісус, і рече: Дякую Тобі, Отче, Господи неба й землї, що втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив недолїткам. Так, Отче: бо так воно вподобалось перед Тобою.

²² Усе передане менї від Отця; і нїхто не знає, хто Син, тільки Отець, і хто Отець, тільки Син та кому схоче Син одкрити.

²³ І, обернувшись до учеників на самотї, рече: Блаженні очі, котрі бачять, що ви бачите:

²⁴ глаголю бо вам: Що многі пророки й царі хотїли бачити, що ви бачите, та й не бачили, й чути, що ви чуєте, та й не чули.

²⁵ І ось, законник один устав, спокушуючи Його й кажучи: Учителю, що робивши, життє вічнє наслїджу?

²⁶ Він же рече до него: В законї що написано? як читаєш?

²⁷ Він же, озвавшись, каже: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, та ближнього твого, як себе самого.

²⁸ Рече ж йому: Право відказав єси. Се чини, то й жити меш.

²⁹ Він же, хотївши оправдити себе, каже до Ісуса: Хто ж мій ближнїй?

³⁰ Підхопивши ж Ісус, рече: Чоловік один ійшов з Єрусалиму в Єрихон, і попав ся розбійникам, котрі, обдерши його й рани завдавши, пійшли, зоставивши півмертвого.

³¹ Случаєм ійшов якийся священик дорогою тією, і, побачивши його, пройшов мимо.

³² Так само ж і левит, лучившись на те місце, приступивши й подивившись, пройшов мимо.

³³ Самарянин же один, ідучи дорогою, прийшов до него й, побачивши його, милосердував ся,

³⁴ і, приступивши, обвязав рани його, ллючи оливу та вино, й, посадивши його на свою скотину, привів його в гостинницю, і пильнував його;

³⁵ а назавтра, одходячи, вийняв два денариї, дав гостинникові, та й каже йому: Доглядай його, і що над се видаси, я, вернувшись, оддам тобі.

³⁶ Хто ж оце з тих трох здаєть ся тобі ближнїм тому, що попавсь між розбійники?

³⁷ Він же каже: Хто зробив милость йому. Рече тодї йому Ісус: Іди й ти чини так.

³⁸ Стало ся ж, як ійшли вони, увійшов Він ув одно село; жінка ж одна, на ймя Марта, прийняла Його в господу свою.

³⁹ А була в неї сестра, звана Мария, котра, сївши в ногах у Ісуса, слухала слово Його.

⁴⁰ Марта ж зайнялась великою послугою; ставши ж каже: Господи, чи байдуже Тобі, що сестра моя одну мене зоставила послугувати? Скажи ж їй, щоб менї помагала.

⁴¹ Озвавши ся ж рече їй Ісус: Марто, Марто, журиш ся та побиваєш ся про многе,

⁴² одного ж треба. Мария добру частину вибрала, що не відніметь ся від неї.