¹ Спочила ж на менї рука Господня, й вивів мене Господь в дусї та й зʼупинив мене посеред поля, і було там повно кістяків.

² І обвів мене навкруги, й оце лежало їх дуже багато по полі, а всї були дуже сухі.

³ І промовив до мене: Сину чоловічий! чи сї костї ожиють? А я відказав: Господи Боже, ти один знаєш се.

⁴ І промовив до мене: Вискажи пророцтво про сї кістяки й скажи їм: Ви, кістяки сухі, вислухайте слово Господнє!

⁵ Та к говорить Господь Бог до сих костей: Ось, я вдихну в вас духа, щоб ви поробились ізнов живими.

⁶ І обложу вас жилами й поростете тїлом і покрию вас скірою, й повдихаю дух у вас, і станете живими, та й зрозумієте, що я — Господь.

⁷ Я виповів пророцтво, як менї заповіджено; й ось, як я ще пророкував, постав шелест, і почали кістки рухатись і кістка до кістки приставати.

⁸ І постеріг я, аж ось на них жили, й поросли вони тїлом, а зверхи покрила їх кожа, тілько не було ще дихання в них.

⁹ Тодї сказав він менї: Вискажи пророцтво духові, вискажи пророцтво, сину чоловічий, та й промов до духа: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й подихни на сї повбивані, а вони ожиють.

¹⁰ Я виповів пророцтво, як він заповів менї, аж ось, повходив у них дух, і вони ожили та повставали на ноги — дуже, дуже багато люда.

¹¹ І сказав він до мене: Сину чоловічий! Отті костї — се все дом Ізраїля. Вони мовляють: Костї наші висхли, надїя наша зникла; ми бо відорвані від кореня.

¹² Тим же то вискажи пророцтво й скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось, я поодчиняю гроби ваші, й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, та й заведу вас у землю Ізрайлеву.

¹³ І зрозумієте, що я — Господь, як повідчиняю ваші гроби й повиводжу вас, мій народе, з гробів ваших,

¹⁴ І дам вам духа мого, й ви знов ожиєте, й розміщу вас по землї вашій, а тодї взнаєте, що я, Господь, сказав се — й справдив, говорить Господь.

⁶ Your glorying is not good. Know ye not that a little leaven leaveneth the whole lump?

⁷ Purge out therefore the old leaven, that ye may be a new lump, as ye are unleavened. For even Christ our passover is sacrificed for us:

⁸ Therefore let us keep the feast, not with old leaven, neither with the leaven of malice and wickedness; but with the unleavened bread of sincerity and truth.

¹³ Christ hath redeemed us from the curse of the law, being made a curse for us: for it is written, Cursed is every one that hangeth on a tree:

¹⁴ That the blessing of Abraham might come on the Gentiles through Jesus Christ; that we might receive the promise of the Spirit through faith.

⁶² Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата,

⁶³ кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану.

⁶⁴ Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої.

⁶⁵ Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте.

⁶⁶ Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.

¹ У початку сотворив Бог небо та землю.

² Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами.

³ І рече Бог: Настань, сьвіте! І настав сьвіт.

⁴ І бачив Бог сьвіт, що воно добре; та й розлучив сьвіт із темрявою.

⁵ І назве Бог сьвіт день, а темряву назве ніч. І був вечір, і був ранок; день первий.

⁶ І рече Бог: Нехай проміж водами постане твердь, і розлучає води з водами! І сталось тако.

⁷ І сотворив Бог твердь; і розлучив Бог воду, що була під твердею, із водою, що була понад твердею.

⁸ І назве Бог твердь небо. І був вечір, і був ранок; день другий.

⁹ І рече Бог: Зберись, водо, що попід небом, ув одно місце, і появися суходоле. І сталось тако.

¹⁰ І назве Бог суходіл земля, а згромадженє вод назве море. І бачив Бог, що добре.

¹¹ І рече Бог: Нехай проростить земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, щоб його насїннє було в йому. І сталось тако.

¹² І вивела земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, що його насїння було в йому по свойму родові. І бачив Бог, що добре.

¹³ І був вечір, і був ранок; день трейтїй.

¹ Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою.

² Ось бо, — темрява вкривати ме землю, й поморок — народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою.

³ І поприходять народи до сьвітла твого, й царі — до сяєва, що над тобою заблисне.

⁴ Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках.

⁵ Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе.

⁶ Безлїч верблюдів покриє тебе — дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню.

⁷ Всї вівцї Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони менї на жертівнику мому, і я прославлю дом величностї моєї.

⁸ Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають?

⁹ Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблї Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Сьвятого Ізрайлевого, бо він прославив тебе.

¹⁰ І сини чужоземцїв будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гнїву мойму побивав тебе, та в ласкавостї моїй буду милосердним на тебе.

¹¹ І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили.

¹² Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть.

¹³ Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх.

¹⁴ І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого.

¹⁵ Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами.

¹⁶ Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів.

¹ І рече Господь Мойсейові та Аронові у землї Египецькій:

² Місяць сей вам буде початок місяців, первий буде вам в місяцях року.

³ Промовте до всієї громади синів Ізрайлевих тако: У десятий день місяця сього брати ме кожен ягня на семю батька свого.

⁴ Коли ж семя буде помала на ягня, нехай прийме до себе сусїда, близького до його домівки, по лїку душ. Кожен по їдї своїй зложить лїк на ягня.

⁵ Ягня нехай буде без пороку, самчик однолїток; брати мете його з овечат або з кіз.

⁶ І держати мете його до чотирнайцятого дня того місяця, і заколе його вся громада Ізраїльська надвечір.

⁷ І візьмуть крові та й побризкають нею оба одвірки й пороги в домах, де їсти муть його.

⁸ І їсти муть мясиво тієї ночі; спечене на огнї їсти муть його з опрісноками, з гіркими зелами їсти муть його.

⁹ Не їжте сироватого, нї звареного в водї, а спечене на огнї, голову його з ногами й з утробиною.

¹⁰ І не зоставляти мете нїчого до ранку, що ж зостанеться до ранку, спалити на огнї.

¹¹ І їсти мете його таким робом: боки ваші попідперезувані, обувє ваше на ногах ваших, і палицї ваші в руках у вас; і їсти мете його похапки. Пасха се Господня!

¹ І надійшло слово Господнє до Йони Аматієнка, таке:

² Устань, подайсь у Ниневію, в город великий, і проповідуй проти його, бо ледарства його дойшли до мене.

³ Йона ж устав, щоб утїкати від Господа в Тарсис, і, дойшовши до Яфи, знайшов корабель, що йшов у Тарсис, заплатив гроші за переправу, й вступив на нього, щоб на ньому одплисти в Тарсис перед лицем Господнїм.

⁴ Господь же послав на море велику бурю, і постала на морі лиха хуртовина, так що караблеві приходилось розбитись.

⁵ І полякались моряки, й почали взивати кожен до свого бога. І викидали в море склад із корабля, щоб його полегчити; Йона ж зійшов у середину на дно, лїг та й заснув твердим сном.

⁶ І прийшов до його керманич корабельний та й каже: Як тобі спати? вставай, покликни до твого Бога; може сей Бог зглянеться на нас, і ми не погинемо.

⁷ І говорили вони один одному: Ось, киньмо лишень жереб, щоб довідатись, за чию провину сталась нам ся пригода. Як же кинули вони жереб, упав він на Йону.

⁸ І кажуть вони йому: Скажи же нам, за яку провину сталась нам ся пригода? Яке твоє дїло й звідки ти йдеш? де твій край, і з якого ти народу?

⁹ І відказав їм: Я Єврей і почитаю Господа, Бога небесного, що сотворив море й увесь суходіл.

¹⁰ І полякались вельми люде й сказали йому: Що се ти зробив? бо довідались, що він утїкав од Господа, він бо їм признався.

¹¹ Питають його тодї: Що нам з тобою почати, щоб море втихло про нас? бо море не переставало яритись.

¹² Тодї він сказав їм: Возьміте мене та й вкиньте мене в море; тодї воно втихне про вас; я бо добре знаю, що ся страшенна хуртовина прийшла на вас через мене.

¹³ Але ті люде силкувалися добитись до берега, та се їм не вдалось, бо море не переставало яритись проти них.

¹⁴ Тодї покликнули вони до Господа й мовляли: Просимо тебе, Господи! не дай нам згинути за життє сього чоловіка, й не винуй нас, наче б ми безвинну кров пролили; ти бо, Господи, вчинив, що тобі сподобалось.

¹⁵ Тодї взяли вони Йону та й вкинули в море; і перестало море яритись.

¹⁶ І полякались ті люде вельми перед Господом, принесли Господеві жертву й обреклись обітами.

¹ Господь же повелїв великій рибі проглинути Йону; й був Йона у череві в риби три днї й три ночі.

² І молився Йона Господеві з черева в кита

³ І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

⁴ Вкинув єси мене в глибінь, у серце моря, і води обгорнули мене; всї води, всї филї твої проходили надо мною.

⁵ Вже я думав: Відкинений я від очей твоїх, а тепер чей я знов побачу храм твій сьвятий.

⁶ Обняли мене, добирались води до душі моєї, безодня зачинила мене в собі; морські трави обвили голову менї.

⁷ Попід підвалини гір потонув я, і земні засови замкнули мене, здається, на віки; але ти, Господи, Боже мій, виведеш душу мою з сієї глибинї пекольної.

⁸ Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого.

⁹ Хто марні й ложні боги шанує, той покинув Милосердного свого,

¹⁰ Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного — рятунок.

¹¹ І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

¹ І надійшло слово Господнє до Йони вдруге:

² Вставай, подайсь у Ниневію, город великий, і проповідуй в йому, що я повелїв тобі.

³ І встав Йона, й подавсь у Ниневію, як повелїв Господь; Ниневія ж була великий город, на три днї ходи.

⁴ І почав Йона проходити город, скілько мож за один день перейти, й проповідував, говорючи: Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем.

⁵ І повірили Ниневійцї Богу: оголосили піст, і понадївали волосяницї, від найбільшого та й до найменьшого.

⁶ Бо поголоска про се дойшла до царя Ниневійського, — й устав царь із свого престолу, скинув із себе царську одежу свою, й закутавсь у волосяницю, і сїв на попелї.

⁷ І звелїв сповістити в Ниневії й заповісти від іменї царського й вельмож своїх, щоб нї люде, нї скотина, нї воли анї вівцї нїчого не їли й не пасли та й води не пили;

⁸ Та щоб окриті були вереттєм — людина й скотина, й скілько сили, взивали до Бога, та щоб кожне покинуло ледачу дорогу свою й неправедні вчинки рук своїх.

⁹ Хто знає, може Бог іще змилосердиться й відверне від нас палаючий гнїв свій, і ми не погинемо.

¹⁰ І побачив Бог їх учинки, що вони покинули свою ледачу дорогу, й пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав.

¹ Йона ж розсердився тяжко й запалав гнївом,

² І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країнї? тим же то й хотїв утекти в Тарсис; знав бо я, що ти — Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожалїннє над нуждою.

³ Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше менї вмерти, анїж жити.

⁴ Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило?

⁵ І вийшов Йона з міста й осїв від східнього боку міста, та й зробив собі там будку та й седїв у холодку, визираючи, що станеться з городом.

⁶ А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тїнь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадїв тій ростинї.

⁷ Як же назавтра вранцї почала зоря зоріти, повелїв Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла.

⁸ А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсїм ізовяв, і бажав собі смертї й сказав: Лучше менї вмерти, анїж так жити.

⁹ І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти.

¹⁰ Тодї сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, — що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла;

¹¹ А менї б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правицї од лївицї, та й так багато скотини?

¹⁰ І оставали сини Ізрайлеві в Галгалї, тай сьвяткували паску на чотирнайцятий день місяця ввечорі там на степах Ерихонських.

¹¹ І їли вони на другий день паски неквашений хлїб та пражене зерно із уроджаю тієї землї того ж самого дня.

¹² На другий же день перестала падати манна, як вони стали їсти хлїб з уроджаю тамешної землї; і не було більш манни у синів Ізрайлевих. Оце ж харчувались вони вже в тім роцї з уроджаю Канаан землї.

¹³ Як стояв же Йозуа під Ерихоном, зняв він раз очі та й бачить, що стоїть навпроти його чоловік із голим мечем у руцї. І приступив до нього Ісус та й питає: Чи ти наш, чи з ворогів наших?

¹⁴ А той відказав: Нї, я гетьман війська Господнього, і прийшов тепер сюди. І впав Йозуа на лице своє та й поклонивсь йому; тодї питає в його: Пане, що ж повелиш ти слузї свойму?

¹⁵ Рече тодї гетьман війська Господнього до Йозея: Іззуй обуву твою з ніг твоїх, бо місце, де стоїш, сьвяте. І вчинив так Йозуа.

²⁰ І помандрували вони від Суккотта та й отаборились ув Етамі, уз край степу.

²¹ Господь же йшов перед ними в день стовпом хмаряним, щоб вести їх по дорозї, а в ночі стовпом огняним, щоб можна було йти й у день і в ночі.

²² Не віднїмав у людей у день стовпа хмаряного, і в ночі стовпа огняного.

¹ І рече Господь Мойсейові:

² Промов до синів Ізрайлевих, щоб одвернули й отаборились перед Пі-Гахиротом, між Микдолом і морем; перед Бааль-Цефоном отаборитесь навпроти його, при морі.

³ Бо казати ме Фараон про сини Ізрайлеві: Заблудили в цїй землї та й зачинив їх у собі степ.

⁴ Я ж окаменю запекле серце Фараонове, щоб уганяв за ними, і прославлюсь на Фараоні й на всьому війську його, і зрозуміють Египтяне, що я Господь. І вчинили так.

⁵ І сповіщено царя Египецького, що втекли люде, і повернулось у Фараона й у дворян його серце проти людей, і промовляли вони: Що се ми зробили, що відпустили Ізраїля з нашої неволї?

⁶ І повелїв запрягти колесницю свою, і взяв із собою люде свої,

⁷ І взяв шість сот бойових колесниць на вибір і всї колесницї Египецькі, і військових до кожної.

⁸ І закаменив Господь серце в Фараона, царя Египецького, і погнався він за синами Ізрайлевими. Синове ж Ізрайлеві виходили під рукою високою.

⁹ І вганяв Египтїй за ними та й наздогнав їх, як отаборились при морі, усї конї в колесницях у Фараона, комонник його і потуга його, при Пі-Гахиротї, по близу Бааль-Цефону.

¹⁰ І як наблизився Фараон, зняли сини Ізрайлеві очі свої, аж се Фараон уганяє за ними, та й полякались вельми. І заквилили Ізрайлитяне до Господа, та й гукали Мойсейові:

¹¹ Хиба тим, що нема в Египтї кладовищ, позабірав єси нас умірати в степу? Що се вкоїв єси з нами, що вивів нас із Египту?

¹² Чи не те ж саме говорено тобі в Египтї: Відкажись од нас, щоб нам пробувати в неволї в Египтїя? Бо лучче нам бути в неволї, нїж помірати в степу.

¹³ І рече Мойсей людові: Не лякайтесь і стійте, дак і побачите рятунок Господень, що сотворить нам Господь сьогоднї. Бо Египтїя, що сьогоднї бачите, не бачити мете во віки!

¹⁴ Господь бо воювати ме за нас, ви ж бувайте супокійні.

¹⁵ І рече Господь Мойсейові: Чого квилиш до мене? Промов до синів Ізрайлевих, щоб рушали далїй.

¹⁶ Ти ж возьми жезло твоє та просьтягни руку твою над морем, та й роздїли його, і ввійдуть синове Ізрайлеві в середину моря по сусї.

¹⁷ Я ж закаменю серце в Фараона й Египтїїв, і вони пійдуть слїдом; і прославлюсь на Фараонї й на потузї його, на колесницях його й на комінникові його.

¹⁸ І знати муть Египтїї, що я Господь, як прославлюсь на Фараонові, на колесницях його й на комінникові його.

¹⁹ І рушив тодї ангел Божий, що йшов поперед табору Ізрайлевого, та й став позад їх.

²⁰ І ввїйшов проміж табором Египтїєвим і проміж табором Ізрайлевим. І стала хмара темрявою про одного з них і сьвітлом про другого. І не наближувавсь один табір до другого, покіль було й ночі.

²¹ І простїг Мойсей руку свою над морем, і одганяв Господь море геть потужним восточнім вітром у сю ніч, і зробив море сухим; і роздїлив води.

²² І ввійшли синове Ізрайлеві в середину моря по сусї; води ж були їм греблею праворуч і лїворуч.

²³ І погнавсь Египтїй і поввіходили за ними всї конї Фараонові, і колесницї його й комонник його.

²⁴ І сталось у ранїшню сторожу, що споглянув Господь на табір із огняного й хмаряного стовпа, та й стрівожив табір Египтїйський.

²⁵ І поскидав колеса з колесниць у них, та й позагальмовував ходу в їх. І загукав Египтїй: Утекаймо од Ізраїля, бо Господь воює за них із Египтїєм!

²⁶ І рече Господь Мойсейові: Простягни руку твою понад морем, і вернуться води на Египтїя, й на колесницї його, й на комонника його.

²⁷ І просьтіг Мойсей руку свою понад морем, і почало вертатись море ранїшньою добою до своєї потуги. Египтїї ж метнулись навпроти його, і скидав Господь Египтїя в безодню морську.

²⁸ І вертались води, та й затопили колесницї, й комонника з усїєю потугою Фараоновою, що поввіходили за ними в море.

²⁹ Синове ж Ізрайлеві йшли по сусї, посеред моря, і води були їм греблею праворуч і лїворуч.

³⁰ І вирятував Господь у той день Ізраїля зпід потали Египтїєвої, і вбачав Ізраїль Египтїя мертвим на березї морському.

³¹ І вбачав Ізраїль диво велике, що сотворив Господь над Египтїєм; і стали люде страхатись Господа, та й увірували Господеві й слузї його Мойсейові.

¹ Засьпівав тодї Мойсей й синове Ізрайлеві пісню Господеві, і сьпівали сими словами: Ой сьпіваймо ж Господеві, славно бо прославивсь, і коня і їздеця він поввергав у море.

² Господь, сила моя й велич, був моїм рятунком. Він мій Бог, і я споруджу дом йому преславний. Вознесу його, прославлю Бог-отця благого.

³ Господь — муж боїв страшенний, на імя Господь він.

⁴ Колесницї в Фараона і полки-потуги Божа сила потопила, поввергала в море, і вибране отаманнє потонуло в морі; лицярі над лицарями згинули в Червонім,

⁵ Глибиня їх повкривала по всї вічні роки; мов каміннє потонули у морю глибокім.

⁶ Господе! твоя правиця вславилась в потузї; Господе! твоя десниця ворога згубила.

⁷ Величчю твоєю, Боже, стер єси противних, послав гнїв твій, і огнем він мов стебло пожер їх.

⁸ Духом яростї твоєї води роздїлив ти, і загусли муром филї, встали серед моря.

⁹ Рече ворог: Пожену їх, уженусь, настигну; попаюю здобич, буде міч мій царювати.

¹⁰ Но дмухнув єси вітрами, море їх укрило, мов те оливо втонули в морі, у безоднї.

¹¹ Хто тобі подобен в бозїх, Господе, хто рівен, славен сьвятостю твоєю, страшен чудесами!

¹² Простягнув єси правицю, — їх земля пожерла.

¹³ Вивів правдою твоєю люде сї з неволї, і провів потужно в землю, в займище спасенне.

¹⁴ Чути муть про се народи, острах їх обійме, печаль серце Филистимське туга гризти буде.

¹⁵ Стуманїють і Єдомцї, глави Моавійські, і тремтіти муть потужні дуки Канаанські.

¹⁶ Ой нехай же страх і трепет злющих постигає, величчю руки твоєї в камінь обертає! Докіль, Господе, перейдуть вірні щирі люде, що з усїх людей собі ти вибрав у наслїддє.

¹⁷ Уведеш їх і насадиш на горі наслїднїй, там, о Господе, насадиш, де пречистї руцї уготовили сьвятиню про всї вічні роки.

¹⁸ Ой царюй же, Боже правий, правдою во віки!

¹⁹ Бо ввійшов кінь Фараонів, колесницї його й комонник його в море, і вернув Господь на їх воду, а синове Ізрайлеві пройшли по сусї, серед вод.

⁸ Оце ж ждїте мене, говорить Господь, до того дня, як устану, щоб пустошити; бо я постановив, позбірати народи, поскликати царства, щоб на них досаду мою зігнати, стрясти на них жар гнїву мого: від огню бо ревностї моєї погибне вся земля.

⁹ Тодї дам я знов народам уста чисті, щоб вони призивали ймя Господнє й служили йому однодушно.

¹⁰ Із земель Етіопських, що по тім боцї ріки, будуть мої поклонники — дїти розсїяних вірних моїх, — приносити менї дари.

¹¹ Того часу не будеш ти соромити себе давними вчинками твоїми, якими ти проступався проти мене; тодї бо повидалюю зпроміж тебе тих, що гордяться твоєю величавостю, та й — і ти не будеш пишатись сьвятою горою моєю;

¹² А дам тобі людей покірних і вбогих, а сї будуть вповати на ймя Господнє.

¹³ Останок Ізраїля не чинити ме несправедливостї, не мовляти ме льжи, й не знайдеться в устах у них язика зрадливого; вони будуть пастись спокійно й нїхто їх не буде лякати.

¹⁴ О, висьпівуй, дочко Сионова! викликуй гучно, Ізраїлю! радуйся й веселися, дочко Ерусалимська, від щирого серця!

¹⁵ Господь перемінив свій засуд на тебе, прогнав ворога твого! Сам Господь, Царь Ізраїля, посеред тебе; не будеш дознавати лиха.

⁸ And the word of the LORD came unto him, saying,

⁹ Arise, get thee to Zarephath, which belongeth to Zidon, and dwell there: behold, I have commanded a widow woman there to sustain thee.

¹⁰ So he arose and went to Zarephath. And when he came to the gate of the city, behold, the widow woman was there gathering of sticks: and he called to her, and said, Fetch me, I pray thee, a little water in a vessel, that I may drink.

¹¹ And as she was going to fetch it, he called to her, and said, Bring me, I pray thee, a morsel of bread in thine hand.

¹² And she said, As the LORD thy God liveth, I have not a cake, but an handful of meal in a barrel, and a little oil in a cruse: and, behold, I am gathering two sticks, that I may go in and dress it for me and my son, that we may eat it, and die.

¹³ And Elijah said unto her, Fear not; go and do as thou hast said: but make me thereof a little cake first, and bring it unto me, and after make for thee and for thy son.

¹⁴ For thus saith the LORD God of Israel, The barrel of meal shall not waste, neither shall the cruse of oil fail, until the day that the LORD sendeth rain upon the earth.

¹⁵ And she went and did according to the saying of Elijah: and she, and he, and her house, did eat many days.

¹⁶ And the barrel of meal wasted not, neither did the cruse of oil fail, according to the word of the LORD, which he spake by Elijah.

¹⁷ And it came to pass after these things, that the son of the woman, the mistress of the house, fell sick; and his sickness was so sore, that there was no breath left in him.

¹⁸ And she said unto Elijah, What have I to do with thee, O thou man of God? art thou come unto me to call my sin to remembrance, and to slay my son?

¹⁹ And he said unto her, Give me thy son. And he took him out of her bosom, and carried him up into a loft, where he abode, and laid him upon his own bed.

²⁰ And he cried unto the LORD, and said, O LORD my God, hast thou also brought evil upon the widow with whom I sojourn, by slaying her son?

²¹ And he stretched himself upon the child three times, and cried unto the LORD, and said, O LORD my God, I pray thee, let this child’s soul come into him again.

²² And the LORD heard the voice of Elijah; and the soul of the child came into him again, and he revived.

²³ And Elijah took the child, and brought him down out of the chamber into the house, and delivered him unto his mother: and Elijah said, See, thy son liveth.

²⁴ And the woman said to Elijah, Now by this I know that thou art a man of God, and that the word of the LORD in thy mouth is truth.

¹⁰ Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.

¹¹ Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.

¹ Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий сьвітильник.

² І побачять народи справедливість твою й усї царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.

³ І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець — в долонї Бога твого.

⁴ Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.

⁵ Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.

¹ І було по сих речах, що Бог спокушував Авраама, і рече йому: Аврааме, Аврааме! І каже: Ось я!

² І рече: Возьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ізаака, та йди в Морія землю, та й принеси його там у всепаленнє-жертву на одній горі, що тобі речу.

³ І встав Авраам рано вранцї та й осїдлав осла свого, та взяв два парубки з собою, та Ізаака сина свого, та наколов дров на всепаленнє, та й рушив до врочища, що про його рече йому Бог.

⁴ На третїй же день позирнув Авраам очима своїми, та й побачив те врочище здалеку.

⁵ І каже Авраам слугам своїм: Седїте тутеньки з ослом, я ж із сином пійдемо аж он туди, та поклонившись і вернемось до вас.

⁶ Узяв же Авраам дрова на всепаленнє, та й положив на Ізаака, сина свого; взяв же в руки й огонь і жертівного ножа, та й пійшли обидва вкупі.

⁷ Каже ж Ізаак до Авраама, батька свого: Панотче! Він же каже: Що тобі, синку? Каже ж: Ось огонь і дрова, а де ж овеча на всепаленнє?

⁸ Каже ж Авраам: Бог обмислить собі ягня на всепаленнє. І йшли собі обоє вкупі.

⁹ Прийшли на врочище, що рече йому Бог, і зробив там Авраам жертівника, і розложив дрова, і звязавши Ізаака, сина свого, положив його на жертівнику зверху на дровах.

¹⁰ І простїг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого.

¹¹ Аж озветься до його ангел Господень і рече: Аврааме, Аврааме! Він же каже: Ось я.

¹² І рече: Не возложи руки твоєї на хлопя, а нїчогісїнько не чини йому; тепер бо взнав я, що боїшся ти Бога, і не пощадив єси сина твого возлюбленого мене ради.

¹³ І позирнувши Авраам очима своїми побачив, що баран із заду завяз рогами в гущинї. І пійшов Авраам і взяв барана і принїс його на всеспаленнє замість Ізаака сина свого.

¹⁴ І приложив Авраам прізвище врочищу тому Єгова-Уре, Господь бачить, як і по сей день говорять: На горі Господа побачять.

¹⁵ І озветься ангел Господень до Авраама вдруге з небес,

¹⁶ Глаголючи: Мною самим клявсь я — се Господнє слово — за те, що вчинив єси таку річ, і не пощадив єси сина свого возлюбленого мене ради.

¹⁷ Велико благословлю тебе, і намножу твій рід як зорі небесні, і як пісок узкрай моря, і внаслїдує потомство твоє царини ворогів своїх.

¹⁸ І благословляться в потомстві твойму всї народи землї, тим що послухав єси голосу мого.

¹ Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим — відчиненнє темницї;

² Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих;

³ Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу — єлей радощів; замість сумовитого серця — одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.

⁴ І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли.

⁵ І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими.

⁶ А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою.

⁷ За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них.

⁸ Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний;

⁹ І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони — насїннє, благословене Господом.

⁸ And it fell on a day, that Elisha passed to Shunem, where was a great woman; and she constrained him to eat bread. And so it was, that as oft as he passed by, he turned in thither to eat bread.

⁹ And she said unto her husband, Behold now, I perceive that this is an holy man of God, which passeth by us continually.

¹⁰ Let us make a little chamber, I pray thee, on the wall; and let us set for him there a bed, and a table, and a stool, and a candlestick: and it shall be, when he cometh to us, that he shall turn in thither.

¹¹ And it fell on a day, that he came thither, and he turned into the chamber, and lay there.

¹² And he said to Gehazi his servant, Call this Shunammite. And when he had called her, she stood before him.

¹³ And he said unto him, Say now unto her, Behold, thou hast been careful for us with all this care; what is to be done for thee? wouldest thou be spoken for to the king, or to the captain of the host? And she answered, I dwell among mine own people.

¹⁴ And he said, What then is to be done for her? And Gehazi answered, Verily she hath no child, and her husband is old.

¹⁵ And he said, Call her. And when he had called her, she stood in the door.

¹⁶ And he said, About this season, according to the time of life, thou shalt embrace a son. And she said, Nay, my lord, thou man of God, do not lie unto thine handmaid.

¹⁷ And the woman conceived, and bare a son at that season that Elisha had said unto her, according to the time of life.

¹⁸ And when the child was grown, it fell on a day, that he went out to his father to the reapers.

¹⁹ And he said unto his father, My head, my head. And he said to a lad, Carry him to his mother.

²⁰ And when he had taken him, and brought him to his mother, he sat on her knees till noon, and then died.

²¹ And she went up, and laid him on the bed of the man of God, and shut the door upon him, and went out.

²² And she called unto her husband, and said, Send me, I pray thee, one of the young men, and one of the asses, that I may run to the man of God, and come again.

²³ And he said, Wherefore wilt thou go to him to day? it is neither new moon, nor sabbath. And she said, It shall be well.

²⁴ Then she saddled an ass, and said to her servant, Drive, and go forward; slack not thy riding for me, except I bid thee.

²⁵ So she went and came unto the man of God to mount Carmel. And it came to pass, when the man of God saw her afar off, that he said to Gehazi his servant, Behold, yonder is that Shunammite:

²⁶ Run now, I pray thee, to meet her, and say unto her, Is it well with thee? is it well with thy husband? is it well with the child? And she answered, It is well.

²⁷ And when she came to the man of God to the hill, she caught him by the feet: but Gehazi came near to thrust her away. And the man of God said, Let her alone; for her soul is vexed within her: and the LORD hath hid it from me, and hath not told me.

²⁸ Then she said, Did I desire a son of my lord? did I not say, Do not deceive me?

²⁹ Then he said to Gehazi, Gird up thy loins, and take my staff in thine hand, and go thy way: if thou meet any man, salute him not; and if any salute thee, answer him not again: and lay my staff upon the face of the child.

³⁰ And the mother of the child said, As the LORD liveth, and as thy soul liveth, I will not leave thee. And he arose, and followed her.

³¹ And Gehazi passed on before them, and laid the staff upon the face of the child; but there was neither voice, nor hearing. Wherefore he went again to meet him, and told him, saying, The child is not awaked.

³² And when Elisha was come into the house, behold, the child was dead, and laid upon his bed.

³³ He went in therefore, and shut the door upon them twain, and prayed unto the LORD.

³⁴ And he went up, and lay upon the child, and put his mouth upon his mouth, and his eyes upon his eyes, and his hands upon his hands: and he stretched himself upon the child; and the flesh of the child waxed warm.

³⁵ Then he returned, and walked in the house to and fro; and went up, and stretched himself upon him: and the child sneezed seven times, and the child opened his eyes.

³⁶ And he called Gehazi, and said, Call this Shunammite. So he called her. And when she was come in unto him, he said, Take up thy son.

³⁷ Then she went in, and fell at his feet, and bowed herself to the ground, and took up her son, and went out.

¹¹ Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він — той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?

¹² Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;

¹³ Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.

¹⁴ Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.

¹⁵ Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? — ласкавість твоя й милосердє твоє до мене — вони здержані!

¹⁶ Нї, тілько ти — отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, — отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.

¹⁷ Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.

¹⁸ На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.

¹⁹ Ми тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.

¹ О, коли б ти прорвав небеса й зійшов! гори б таяли від лиця твого,

² Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи.

³ Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.

⁴ Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.

⁵ Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися?

³¹ Ось, надходить час, — говорить Господь, що вчиню нову вмову з домом Ізрайлевим і з домом Юдиним,

³² Не такий завіт, який я з їх отцями вчинив, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Египту; той завіт вони поламали, хоч я все зоставався їм вірним, говорить Господь.

³³ Нї, ось який завіт учиню я в той час з домом Ізрайлевим, говорить Господь: вложу закон мій у внутро їм, і напишу його на серцї їх, і буду Богом їх, а вони будуть людьми моїми.

³⁴ Потім уже не будуть навчати одно одного, чи брат брата й казати: Познайте Господа; самі бо знати муть мене від найменшого до найбільшого, говорить Господь, бо я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх.

¹ Nebuchadnezzar the king made an image of gold, whose height was threescore cubits, and the breadth thereof six cubits: he set it up in the plain of Dura, in the province of Babylon.

² Then Nebuchadnezzar the king sent to gather together the princes, the governors, and the captains, the judges, the treasurers, the counsellors, the sheriffs, and all the rulers of the provinces, to come to the dedication of the image which Nebuchadnezzar the king had set up.

³ Then the princes, the governors, and captains, the judges, the treasurers, the counsellors, the sheriffs, and all the rulers of the provinces, were gathered together unto the dedication of the image that Nebuchadnezzar the king had set up; and they stood before the image that Nebuchadnezzar had set up.

⁴ Then an herald cried aloud, To you it is commanded, O people, nations, and languages,

⁵ That at what time ye hear the sound of the cornet, flute, harp, sackbut, psaltery, dulcimer, and all kinds of musick, ye fall down and worship the golden image that Nebuchadnezzar the king hath set up:

⁶ And whoso falleth not down and worshippeth shall the same hour be cast into the midst of a burning fiery furnace.

⁷ Therefore at that time, when all the people heard the sound of the cornet, flute, harp, sackbut, psaltery, and all kinds of musick, all the people, the nations, and the languages, fell down and worshipped the golden image that Nebuchadnezzar the king had set up.

⁸ Wherefore at that time certain Chaldeans came near, and accused the Jews.

⁹ They spake and said to the king Nebuchadnezzar, O king, live for ever.

¹⁰ Thou, O king, hast made a decree, that every man that shall hear the sound of the cornet, flute, harp, sackbut, psaltery, and dulcimer, and all kinds of musick, shall fall down and worship the golden image:

¹¹ And whoso falleth not down and worshippeth, that he should be cast into the midst of a burning fiery furnace.

¹² There are certain Jews whom thou hast set over the affairs of the province of Babylon, Shadrach, Meshach, and Abed-nego; these men, O king, have not regarded thee: they serve not thy gods, nor worship the golden image which thou hast set up.

¹³ Then Nebuchadnezzar in his rage and fury commanded to bring Shadrach, Meshach, and Abed-nego. Then they brought these men before the king.

¹⁴ Nebuchadnezzar spake and said unto them, Is it true, O Shadrach, Meshach, and Abed-nego, do not ye serve my gods, nor worship the golden image which I have set up?

¹⁵ Now if ye be ready that at what time ye hear the sound of the cornet, flute, harp, sackbut, psaltery, and dulcimer, and all kinds of musick, ye fall down and worship the image which I have made; well: but if ye worship not, ye shall be cast the same hour into the midst of a burning fiery furnace; and who is that God that shall deliver you out of my hands?

¹⁶ Shadrach, Meshach, and Abed-nego, answered and said to the king, O Nebuchadnezzar, we are not careful to answer thee in this matter.

¹⁷ If it be so, our God whom we serve is able to deliver us from the burning fiery furnace, and he will deliver us out of thine hand, O king.

¹⁸ But if not, be it known unto thee, O king, that we will not serve thy gods, nor worship the golden image which thou hast set up.

¹⁹ Then was Nebuchadnezzar full of fury, and the form of his visage was changed against Shadrach, Meshach, and Abed-nego: therefore he spake, and commanded that they should heat the furnace one seven times more than it was wont to be heated.

²⁰ And he commanded the most mighty men that were in his army to bind Shadrach, Meshach, and Abed-nego, and to cast them into the burning fiery furnace.

²¹ Then these men were bound in their coats, their hosen, and their hats, and their other garments, and were cast into the midst of the burning fiery furnace.

²² Therefore because the king’s commandment was urgent, and the furnace exceeding hot, the flame of the fire slew those men that took up Shadrach, Meshach, and Abed-nego.

²³ And these three men, Shadrach, Meshach, and Abed-nego, fell down bound into the midst of the burning fiery furnace.

¹ And they walked in the midst of the fire, praising God, and blessing the Lord.

² Then Azarias stood up, and prayed on this manner; and opening his mouth in the midst of the fire said,

³ Blessed art thou, O Lord God of our fathers: thy name is worthy to be praised and glorified for evermore:

⁴ For thou art righteous in all the things that thou hast done to us: yea, true are all thy works, thy ways are right, and all thy judgments truth.

⁵ In all the things that thou hast brought upon us, and upon the holy city of our fathers, even Jerusalem, thou hast executed true judgment: for according to truth and judgment didst thou bring all these things upon us because of our sins.

⁶ For we have sinned and committed iniquity, departing from thee.

⁷ In all things have we trespassed, and not obeyed thy commandments, nor kept them, neither done as thou hast commanded us, that it might go well with us.

⁸ Wherefore all that thou hast brought upon us, and every thing that thou hast done to us, thou hast done in true judgment.

⁹ And thou didst deliver us into the hands of lawless enemies, most hateful forsakers of God, and to an unjust king, and the most wicked in all the world.

¹⁰ And now we cannot open our mouths, we are become a shame and reproach to thy servants; and to them that worship thee.

¹¹ Yet deliver us not up wholly, for thy name’s sake, neither disannul thou thy covenant:

¹² And cause not thy mercy to depart from us, for thy beloved Abraham’s sake, for thy servant Issac’s sake, and for thy holy Israel’s sake;

¹³ To whom thou hast spoken and promised, that thou wouldest multiply their seed as the stars of heaven, and as the sand that lieth upon the seashore.

¹⁴ For we, O Lord, are become less than any nation, and be kept under this day in all the world because of our sins.

¹⁵ Neither is there at this time prince, or prophet, or leader, or burnt offering, or sacrifice, or oblation, or incense, or place to sacrifice before thee, and to find mercy.

¹⁶ Nevertheless in a contrite heart and an humble spirit let us be accepted.

¹⁷ Like as in the burnt offerings of rams and bullocks, and like as in ten thousands of fat lambs: so let our sacrifice be in thy sight this day, and grant that we may wholly go after thee: for they shall not be confounded that put their trust in thee.

¹⁸ And now we follow thee with all our heart, we fear thee, and seek thy face.

¹⁹ Put us not to shame: but deal with us after thy lovingkindness, and according to the multitude of thy mercies.

²⁰ Deliver us also according to thy marvellous works, and give glory to thy name, O Lord: and let all them that do thy servants hurt be ashamed;

²¹ And let them be confounded in all their power and might, and let their strength be broken;

²² And let them know that thou art God, the only God, and glorious over the whole world.

²³ And the king’s servants, that put them in, ceased not to make the oven hot with rosin, pitch, tow, and small wood;

²⁴ So that the flame streamed forth above the furnace forty and nine cubits.

²⁵ And it passed through, and burned those Chaldeans it found about the furnace.

²⁶ But the angel of the Lord came down into the oven together with Azarias and his fellows, and smote the flame of the fire out of the oven;

²⁷ And made the midst of the furnace as it had been a moist whistling wind, so that the fire touched them not at all, neither hurt nor troubled them.

²⁸ Then the three, as out of one mouth, praised, glorified, and blessed, God in the furnace, saying,

²⁹ Blessed art thou, O Lord God of our fathers: and to be praised and exalted above all for ever.

³⁰ And blessed is thy glorious and holy name: and to be praised and exalted above all for ever.

³¹ Blessed art thou in the temple of thine holy glory: and to be praised and glorified above all for ever.

³² Blessed art thou that beholdest the depths, and sittest upon the cherubims: and to be praised and exalted above all for ever.

³³ Blessed art thou on the glorious throne of thy kingdom: and to be praised and glorified above all for ever.

³⁴ Blessed art thou in the firmament of heaven: and above all to be praised and glorified for ever.

³⁵ O all ye works of the Lord, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever,

³⁶ O ye heavens, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

³⁷ O ye angels of the Lord, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

³⁸ O all ye waters that be above the heaven, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

³⁹ O all ye powers of the Lord, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴⁰ O ye sun and moon, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴¹ O ye stars of heaven, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴² O every shower and dew, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴³ O all ye winds, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever,

⁴⁴ O ye fire and heat, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴⁵ O ye winter and summer, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴⁶ O ye dews and storms of snow, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴⁷ O ye nights and days, bless ye the Lord: bless and exalt him above all for ever.

⁴⁸ O ye light and darkness, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁴⁹ O ye ice and cold, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁰ O ye frost and snow, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵¹ O ye lightnings and clouds, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵² O let the earth bless the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵³ O ye mountains and little hills, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁴ O all ye things that grow in the earth, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁵ O ye mountains, bless ye the Lord: Praise and exalt him above all for ever.

⁵⁶ O ye seas and rivers, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁷ O ye whales, and all that move in the waters, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁸ O all ye fowls of the air, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁵⁹ O all ye beasts and cattle, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶⁰ O ye children of men, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶¹ O Israel, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶² O ye priests of the Lord, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶³ O ye servants of the Lord, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶⁴ O ye spirits and souls of the righteous, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶⁵ O ye holy and humble men of heart, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever.

⁶⁶ O Ananias, Azarias, and Misael, bless ye the Lord: praise and exalt him above all for ever: for he hath delivered us from hell, and saved us from the hand of death, and delivered us out of the midst of the furnace and burning flame: even out of the midst of the fire hath he delivered us.

³ Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?

⁴ Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили.

⁵ Коли бо ми зʼєднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо,

⁶ знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху.

⁷ Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.

⁸ Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним,

⁹ знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує.

¹⁰ Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе.

¹¹ Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім.

¹ Після ж вечора субітнього, як почало свитати в одну із субіт, прийшла Мария Магдалина та друга Мария подивитись на гріб.

² І ось трус великий став ся, ангел бо Господень, зійшовши з неба, прийшов, відкотив камінь від дверей, і сїв на нїм.

³ Був же вид його як блискавиця, й одежа його біла як снїг.

⁴ Од страху ж його затрусились ті, що стерегли його, й стали наче мертві.

⁵ Озвав ся ж ангел і рече до жінок: Не лякайтесь, знаю бо, що Ісуса розпятого шукаєте.

⁶ Нема Його тут; устав бо, як казав. Ідїть подивить ся на місце, де лежав Господь.

⁷ І хутко вертайтесь і скажіть ученикам Його, що встав із мертвих, і ось попередить вас у Галилею; там Його побачите: Ось я вам сказав.

⁸ І, вийшовши хутко від гробу із страхом і великою радостю, побігли сповістити учеників Його.

⁹ Як же йшли вони сповіщати учеників Його, аж ось Ісус зустрів їх, глаголючи: Радуйте ся: Вони ж, приступивши, обняли ноги Його, й поклонились Йому.

¹⁰ Тодї рече до них Ісус: Не лякайтесь; ійдїть сповістїть братів моїх, щоб ійшли в Галилею; і там мене побачять.

¹¹ Як же йшли вони, аж ось деякі з сторожі, прийшовши в город, сповістили архиєреїв про все, що сталось.

¹² І, зібравшись вони з старшими й зробивши раду, дали доволї срібняків воїнам,

¹³ говорячи: Кажіть, що ученики Його в ночі прийшовши вкрали Його, як ми спали.

¹⁴ І як дочуєть ся про се ігемон, ми вговоримо його, й вас безпечними зробимо.

¹⁵ Вони ж, узявши срібняки, зробили, як їх навчено; й рознеслось слово се у Жидів аж до сього дня.

¹⁶ Одинайцять же учеників пійшли в Галилею, на гору, куди повелїв їм Ісус.

¹⁷ І, побачивши Його, поклонились Йому; инші ж сумнились.

¹⁸ І, приступивши Ісус, промовив до них, глаголючи: Дана менї всяка власть на небі й на землї.

¹⁹ Ійдїть же навчайте всї народи, хрестячи їх в імя Отця, і Сина, й сьвятого Духа,

²⁰ навчаючи їх додержувати всього, що я заповідав вам; і ось я з вами по всї днї, до кінця сьвіта. Амінь.

¹ І, як виходив з церкви, каже Йому один з учеників Його: Учителю, дивись, яке каміннє і яка будівля.

² А Ісус, озвавшись, рече йому: Чи бачиш сю велику будівлю? не зоставить ся тут камінь на каменї, щоб не зруйновано.

³ А як сидїв на горі Оливній, навпроти церкви, питали Його на самотї Петр, та Яков, та Йоан, та Андрей:

⁴ Скажи нам, коли се буде, й яка ознака, коли має все те скінчитись?

⁵ Ісус же, озвавшись до них, почав глаголати: Остерегайтесь, щоб хто вас не звів.

⁶ Багато бо приходити муть в імя моє, говорячи, що се я, і многих зведуть.

⁷ Як же чути мете про войни та про слухи воєн, не трівожтесь: мусить бо стати ся; та ще не конець.

⁸ Устане бо нарід на нарід і царство на царство, й буде трус по місцях і буде голоднеча та буча: се почин горя.

⁹ Ви ж самі остерегайтесь: видавати муть бо вас у ради, й по школах будете биті, і перед воїводи та царі ставлені задля мене, на сьвідкуваннє їм.

¹⁰ І між усїма народами мусить перше проповідатись євангелия.

¹¹ Як же вести муть вас, видаючи, не дбайте заздалегідь, що казати мете, анї надумуйтесь, а, що дасть ся вам тієї години, те й промовляйте: не ви бо промовляєте, а Дух сьвятий.

¹² Видавати ме ж брат брата на смерть, і батько дитину; і вставати муть дїти на родителїв, та й убивати муть їх.

¹³ І ненавидїти муть вас усї задля імя мого; хто ж витерпить до останку, той спасеть ся.

¹⁴ Як же побачите гидоту спустїння, що сказав Даниїл пророк, стоячу, де не слїд (хто читає, нехай розуміє), тодї хто в Юдеї, нехай втїкає на гори;

¹⁵ хто ж на криші, нехай не злазить у хату, анї ввіходить узяти що з хати своєї;

¹⁶ і хто в полї, нехай не вертаєть ся назад узяти одежу свою.

¹⁷ Горе ж важким і годуючим під той час!

¹⁸ Молїть ся ж, щоб не довелось утїкати вам зимою.

¹⁹ Будуть бо днї тиї горе, якого не було від почину творення, як творив Бог, до сього часу, й не буде.

²⁰ І коли б Господь не вкоротив днїв, то не спасло ся б жадне тїло; та задля вибраних, що вибрав їх, укоротить днї.

²¹ І, тодї коли хто вам скаже: Дивись, ось Христос, або: Дивись, он; не йміть віри.

²² Постануть бо лжехристи і лжепророки, й давати муть ознаки та дива, щоб звести, коли можна, й вибраних.

²³ Ви ж гледїть: ось я наперед сказав вам усе.

²⁴ Тільки ж у ті днї, після горя того, сонце померкне, й місяць не давати ме сьвітла свого,

²⁵ і зорі з неба падати муть, і сили, що на небесах, захитають ся.

²⁶ І тодї побачять Сина чоловічого, грядущого на хмарах, з силою великою і славою.

²⁷ І тодї пішле ангели свої, і позбирає вибраних своїх од чотирох вітрів, од кінця землї до кінця неба.

²⁸ Від смоківницї ж возьміть собі приклад: Коли все віттє її мягке стане та пустить листє, знайте, що близько лїто.

²⁹ Так і ви: як побачите, що се стало ся, знайте, що близько, під дверима.

³⁰ Істино глаголю вам: Що не перейде рід сей, доки все це станеть ся.

³¹ Небо й земля перейдуть, слова ж мої не перейдуть.

³² Про день же той і годину нїхто не знає, нї ангели, що на небі, нї Син, тільки Отець.

³³ Гледїть, пильнуйте й молїть ся; не знаєте бо, коли пора.

³⁴ Як чоловік, що відїжджає, зоставивши господу свою і давши слугам своїм власть, і кожному дїло його, а воротареві звелїв, щоб пильнував.

³⁵ Оце ж пильнуйте: (не знаєте бо, коли пан господи прийде, увечері, чи опівночі, чи в півнї, чи вранцї;)

³⁶ щоб, прийшовши несподївано, не знайшов вас сплячих.

³⁷ Що ж я вам глаголю, усїм глаголю: Пильнуйте.