³¹ Як же вийшов, рече Ісус: Тепер прославив ся Син чоловічий, й Бог прославив ся в Йому.

³² Коли Бог прославив ся в Йому, то Бог прославить і Його в собі, і скоро прославить Його.

³³ Дїтки! ще короткий час я з вами. Шукати мете мене, і яко ж казав я Жидам: Що, куди йду я, ви не можете йти, і вам глаголю тепер.

³⁴ Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного.

³⁵ По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.

³⁶ Рече Йому Симон Петр: Господи, куди йдеш? Відказав йому Ісус: Куди йду, не можеш тепер за мною йти; опісля ж пійдеш за мною.

³⁷ Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу.

³⁸ Відказав йому Ісус: Душу твою за мене положиш? Істино, істино глаголю тобі: не запіє півень, доки мене відречеш ся тричі.

¹ Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте.

² В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам.

³ І, як пійду та наготовлю вам місце, знов прийду й прийму вас до себе, щоб де я, і ви були.

⁴ А куди я йду, знаєте, й дорогу знаєте.

⁵ Каже Йому Тома: Господи, не знаємо, куди йдеш; і як можемо дорогу знати?

⁶ Рече йому Ісус: Я дорога й правда, й життє: нїхто не приходить до Отця, як тільки мною.

⁷ Коли б знали мене, й Отця мого знали б; і від нинї знаєте Його, й видїли Його.

⁸ Каже Йому Филип: Господи, покажи нам Отця, то й буде з нас.

⁹ Рече йому Ісус: Стілький час я з вами, й не пізнав єси мене, Филипе? Хто видїв мене, видїв Отця; як же ти кажеш: Покажи нам Отця?

¹⁰ Хиба не ймеш віри, що я в Отцї і Отець у менї? Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.

¹¹ Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; коли ж нї, задля дїл самих віруйте менї.

¹² Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду.

¹³ І чого просити мете в імя моє, те зроблю, щоб прославивсь Отець у Синї.

¹⁴ Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.

¹⁵ Коли любите мене, хоронїть заповідї мої.

¹⁶ І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, —

¹⁷ Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.

¹⁸ Не зоставлю вас сиротами: прийду до вас.

¹⁹ Ще трохи, й сьвіт мене більш не видїти ме; ви ж будете видїти мене, бо я живу, й ви жити мете.

²⁰ Того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї, а я в вас.

²¹ Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене; хто ж любить мене, буде люблений від Отця мого, і я любити му його, і обявлюсь йому.

²² Каже Йому Юда, не Іскариоцький: Господи, що воно єсть, що маєш нам обявитись, а не сьвітові?

²³ Відказав Ісус і рече йому: Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо.

²⁴ Хто не любить мене, словес моїх не хоронить; а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.

²⁵ Се я глаголав вам, у вас пробуваючи.

²⁶ Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.

²⁷ Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам; не, яко ж сьвіт дає, я даю вам. Нехай не трівожить ся серце ваше, анї лякаєть ся.

²⁸ Ви чули, що я глаголав вам: Ійду, й прийду до вас. Коли б любили мене, зрадїли б, що я сказав: Ійду до Отця; бо Отець мій більший мене.

²⁹ І оце глаголав вам, перш нїж тому стати ся, щоб, як станеть ся, увірували.

³⁰ Вже більш не говорити му багато з вами, йде бо князь сьвіта сього, й у менї не має нїчого.

³¹ Та, щоб знав сьвіт, що я люблю Отця, і, яко ж заповідав менї Отець, так чиню. Уставайте, ходїмо з відсїля.

¹ Я правдива виноградина, а Отець мій виноградар.

² Кожну вітку в мене, що не родить овощу, відтинає її, а кожну, що родить овощ, обчищує її, щоб більш овощу родила.

³ Вже ви чисті через слово, що я глаголав вам.

⁴ Пробувайте в менї, і я в вас. Яко ж вітка не може овощу родити від себе, коли не пробувати ме на виноградинї, так анї ви, коли в менї не будете пробувати.

⁵ Я виноградина, ви віттє. Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого.

⁶ Коли хто не пробуває в менї, буде викинутий геть, як вітка, і всохне, й зберуть їх, та й кинуть в огонь, і згорять.

⁷ Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.

⁸ У сьому прославив ся Отець мій, щоб овощу багато давали ви, й були моїми учениками.

⁹ Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас; пробувайте в любові моїй.

¹⁰ Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй; я хоронив заповідї Отця мого, й пробуваю в любові Його.

¹¹ Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились.

¹² Се заповідь моя: Щоб любили один одного, як я полюбив вас.

¹³ Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх.

¹⁴ Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам.

¹⁵ Вже більш вас не зву слугами, бо слуга не знає, що робить пан його; вас же назвав я другами, бо все, що чув я від Отця мого, обявив вам.

¹⁶ Не ви мене вибрали, а я вибрав вас, та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили, і овощ ваш пробував; щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам.

¹⁷ Се заповідую вам, щоб любили один одного.

¹⁸ Коли сьвіт вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидїв.

¹⁹ Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би; як же ви не з сьвіта, а я вибрав вас із сьвіта, тим ненавидить вас сьвіт.

²⁰ Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого. Коли мене гонили, і вас гонити муть. Коли моє слово хоронили, і ваше хоронити муть.

²¹ Та се все робити муть вам задля імя мого, бо не знають Пославшого мене.

²² Коли б я не прийшов і не глаголав їм, гріха не мали б вони; тепер же вимовки не мають вони за гріх свій.

²³ Хто мене ненавидить, і Отця мого ненавидить.

²⁴ Коли б дїл не зробив я в них, яких нїхто инший не робив, гріха не мали б; тепер же видїли й зненавидїли мене і Отця мого.

²⁵ Та щоб справдилось слово, написане в законї їх: Що зненавидїли мене дармо.

²⁶ Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене.

²⁷ І ви ж сьвідкувати мете: бо від почину ви зо мною.

¹ Се я глаголав вам, щоб ви не поблазнились.

² Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу.

³ І се робити муть вам, бо не знали нї Отця, нї мене.

⁴ Та се сказав я вам, щоб, як прийде час, згадали про се, що я глаголав вам; бо з вами був.

⁵ Тепер же йду до Пославшого мене; й нїхто з вас не питає мене: Куди йдеш?

⁶ Та що се сказав я вам, смуток сповнив ваше серце.

⁷ Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.

⁸ А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд:

⁹ за гріх бо не вірують у мене;

¹⁰ за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене;

¹¹ за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.

¹² Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї.

¹³ Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.

¹⁴ Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.

¹⁵ Усе, що має Отець, — моє: тим я сказав, що з мого Він прийме, і звістить вам.

¹⁶ Трохи, і не будете видїти мене; а знов трохи, і побачите мене; бо я йду до Отця.

¹⁷ Казали тодї деякі з учеників Його між собою: Що се, що каже нам: Трохи, і не будете видїти мене, а знов трохи, і побачите мене, і: Бо я йду до Отця ?

¹⁸ Казали ж: Що се, що каже: Трохи ? Не знаємо, що Він каже.

¹⁹ Знав же Ісус, що хотїли Його спитати, й рече їм: Про се розпитуєтесь між собою, що я сказав: Трохи, і не будете видїти мене, а знов: трохи, і побачите мене?

²⁰ Істино, істино глаголю вам: Що плакати й ридати будете ви, сьвіт же веселитись; ви ж смуткувати мете, та смуток ваш на радощі обернеть ся.

²¹ Жінка як роджає, смуток має, бо прийшла година її; скоро ж уродить дитину, вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.

²² І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.

²³ І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам.

²⁴ Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.

²⁵ Оце приповістями глаголав вам; та прийде час, що більше вже приповістями не глаголати му вам, а явно про Отця звіщу вам.

²⁶ Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас.

²⁷ Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.

²⁸ Я вийшов од Отця, і прийшов на сьвіт. Знов оставляю сьвіт і йду до Отця.

²⁹ Кажуть Йому ученики Його: Оттепер явно глаголеш, і приповісти нїякої не кажеш.

³⁰ Тепер знаємо, що знаєш усе, і не треба, щоб хто питав Тебе. По сьому віруємо, що від Бога вийшов єси.

³¹ Відказав їм Ісус: Тепер віруєте?

³² Ось прийде час, і нинї прийшов, щоб ви розсипались кожен у свій бік, а мене самого зоставили; та я не сам, бо Отець зо мною.

³³ Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.

¹ Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.

² Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.

³ Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.

⁴ Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.

⁵ А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.

⁶ Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.

⁷ Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.

⁸ Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.

⁹ Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.

¹⁰ І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.

¹¹ І вже більш я не в сьвітї, а сї в сьвітї, і я до Тебе йду. Отче сьвятий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих дав єси менї, щоб були одно, яко ж ми.

¹² Як був я з ними на сьвітї, я беріг їх в імя Твоє; котрих дав єси менї, стеріг я, і нїхто з них не погиб, тільки Син погибельний, щоб писаннє справдилось.

¹³ Тепер же до Тебе йду, і се глаголю в сьвітї, щоб мали радість мою повну в собі.

¹⁴ Я дав їм слово Твоє, і сьвіт зненавидїв їх, бо вони не з сьвіта, яко ж я не з сьвіта.

¹⁵ Не молю, щоб узяв їх із сьвіта, а щоб зберіг їх од зла.

¹⁶ Не з сьвіта вони, яко ж я не з сьвіта.

¹⁷ Освяти їх правдою Твоєю; слово Твоє правда.

¹⁸ Як мене післав єси в сьвіт, і я післав їх у сьвіт.

¹⁹ І за них я посьвячую себе, щоб і вони були осьвячені правдою.

²⁰ Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене,

²¹ щоб усї одно були: яко ж Ти, Отче, в менї і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб сьвіт увірував, що Ти мене післав єси.

²² І славу, що дав єси менї, дав я їм, щоб були одно, яко ж ми одно.

²³ Я в них і Ти в менї, щоб були звершені в одно, і щоб зрозумів сьвіт, що Ти мене післав єси і полюбив їх, яко ж мене полюбив єси.

²⁴ Отче, которих дав єси менї, хочу, щоб, де я, і вони були зо мною, щоб видїли славу мою, що дав єси менї; бо полюбив єси мене перш основання сьвіта.

²⁵ Отче праведний, і сьвіт Тебе не пізнав, я ж пізнав Тебе, і сї пізнали, що Ти мене післав.

²⁶ І я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них.

¹ Се промовивши Ісус, вийшов з учениками своїми за потік Кедрон, де був сад, у котрий ввійшов Він і ученики Його.

¹ Се промовивши Ісус, вийшов з учениками своїми за потік Кедрон, де був сад, у котрий ввійшов Він і ученики Його.

² Знав же й Юда, що зрадив Його, се місце, бо почасту збирались там Ісус і ученики Його.

³ Тодї Юда, взявши роту та архиєрейських і Фарисейських слуг, приходить туди з лихтарнями, та факлями, та з зброєю.

⁴ Знаючи ж Ісус усе, що настигає на Него, вийшов і рече їм: Кого шукаєте?

⁵ Відказали Йому: Ісуса Назорея. Рече їм Ісус: Се я. Стояв же й Юда зрадник Його, з ними.

⁶ Як же сказав їм: Що се я, відступили вони назад, та й попадали на землю.

⁷ Знов же спитав їх: Кого шукаєте? Вони ж сказали: Ісуса Назорея.

⁸ Відказав Ісус: Сказав вам, що се я. Коли ж мене шукаєте, дайте сим відійти.

⁹ Щоб справдилось слово, що промовив: Що которих дав єси менї, не згубив я з них нїкого.

¹⁰ Тодї Симон Петр, маючи меч, вийняв його, і вдарив слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве. Було ж імя слузї Малх.

¹¹ Рече тодї Ісус Петрови: Вкинь меч твій у похву. Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?

¹² Тодї рота, й тисячник, і слуги Жидівські схопили Ісуса, та й звязали Його,

¹³ і повели Його перш до Анни, був бо тестем Каяфі, що був архиєреєм того року.

¹⁴ Був же Каяфа той, що порадив Жидам, що лучче нехай один чоловік умре за людей.

¹⁵ Пійшов же слїдом за Ісусом Симон Петр та ще другий ученик. Той же ученик був знаний архиєреві, і прийшов з Ісусом у двір архиєрейський.

¹⁶ Петр же стояв перед дверми знадвору. Вийшов тодї другий ученик, що був знаний архиєреві, і сказав дверницї, і ввела Петра.

¹⁷ Каже тодї слуга дверниця Петрові: Чи й ти єси з учеників чоловіка сього? Каже той: Нї.

¹⁸ Стояли ж раби й слуги, що розложили огонь; холодно бо було, та й грілись. Стояв з ними й Петр, і грів ся.

¹⁹ Тодї архиєрей спитав Ісуса про учеників Його й про науку Його.

²⁰ Відказав йому Ісус: Я глаголав ясно сьвітові; я завсїди учив у школї і в церкві, куди Жиди завсїди сходять ся, і потай не глаголав нїчого.

²¹ Чого мене питаєш? Спитай тих, що слухали, що я глаголав їм; ось вони знають, що я казав.

²² Як же Він се промовив, один із слуг, стоячи тут, ударив у лице Ісуса, кажучи: Так відказуєш архиєреві?

²³ Відказав йому Ісус: Коли недобре сказав я, сьвідкуй про недобре; коли добре, за що мене бєш?

²⁴ Післав Його Анна звязаного до Каяфи архиєрея.

²⁵ Симон же Петр стояв та грів ся. Кажуть тодї йому: Чи й ти з Його учеників? Він же відрік ся і сказав: Нї.

²⁶ Каже один із слуг архиєрейських, свояк того, котрому відтяв Петр ухо: Чи ж не бачив я тебе в саду з Ним?

²⁷ Знов тодї відрік ся Петр, і зараз півень запіяв.

²⁸ Ведуть тодї Ісуса від Каяфи у претор; був же ранок; і не ввійшли вони в претор, щоб не опоганитись та щоб їсти їм пасху.

⁵⁷ Вони ж, узявши Ісуса, повели Його до Каяфи архиєрея, де письменники та старші зібрались.

⁵⁸ Петр же йшов слїдом за Ним оддалеки до двору архиєрейського, і, ввійшовши в двір, сїв із слугами, щоб бачити конець.

⁵⁹ Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,

⁶⁰ і не знайшли. І коли багато лжесьвідків поприходило, не знайшли. Опісля ж, приступивши два лжесьвідки,

⁶¹ говорили: Сей казав: Я можу зруйнувати церкву Божу, й за три днї збудувати її.

⁶² І, вставши архиєрей, каже до Него: Нїчого не відказуєш, що сї проти Тебе сьвідкують?

⁶³ Ісус же мовчав. І, озвавшись архиєрей, каже до Него: Заклинаю Тебе Богом живим, щоб сказав нам, чи Ти єси Христос, Син Божий?

⁶⁴ Рече йому Ісус: Ти сказав єси. Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.

⁶⁵ Тодї архиєрей роздер одежу свою, кажучи: Ось сказав хулу; на що нам іще сьвідків? Ось тепер чули хулу Його;

⁶⁶ як вам здаєть ся? Вони ж, озвавшись, сказали: Винен єсть смерти.

⁶⁷ Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,

⁶⁸ кажучи: Проречи нам, Христе, хто се вдарив Тебе?

⁶⁹ Петр же знадвору сидїв у дворі. І приступила до него одна дївчина, кажучи: І ти був з Ісусом Галилейським.

⁷⁰ Він же відрік ся перед усїма, кажучи: Не знаю, що говориш.

⁷¹ Як же вийшов він до воріт, побачила його друга, та й каже до тих, що там були: І сей був з Ісусом Назарейським.

⁷² І знов одрік ся він, кленучись: Що не знаю чоловіка.

⁷³ Трохи ж згодом, приступивши ті, що стояли, кажуть Петрові: Справдї й ти єси з них, бо й твоя говірка виявляє тебе.

⁷⁴ Тодї почав він проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка. І зараз півень запіяв.

⁷⁵ І згадав Петр слово Ісуса, промовлене до него: Що перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене. І, вийшовши геть, плакав гірко.

²⁸ Ведуть тодї Ісуса від Каяфи у претор; був же ранок; і не ввійшли вони в претор, щоб не опоганитись та щоб їсти їм пасху.

²⁹ Вийшов тодї Пилат до них, і каже: Яку вину приносите на чоловіка сього?

³⁰ Озвались і казали йому: Коли б Він не був лиходїй, не віддавали б ми Його тобі.

³¹ Каже тодї їм Пилат: Візьміть ви Його й по закону вашому осудїть Його. Сказали тодї йому Жиди: Нам не годить ся вбивати нїкого.

³² Щоб Ісусове слово справдилось, що промовив, означуючи, якою смертю має вмерти.

³³ Увійшов тодї знов Пилат у претор, і покликав Ісуса, і каже Йому: Ти єси цар Жидівський?

³⁴ Відказав йому Ісус: Від себе ти се говориш, чи инші тобі сказали про мене?

³⁵ Озвавсь Пилат: Хиба я Жид? Нарід Твій і архиєреї видали менї Тебе. Що зробив єси?

³⁶ Відказав Ісус: Царство моє не од сьвіта сього. Коли б од сьвіта сього було царство моє, слуги мої воювали б, щоб не видано мене Жидам; тільки ж царство моє не звідсїля.

³⁷ Рече тодї Йому Пилат: Так Ти цар? Відказав Ісус: Ти кажеш, що цар я. Я на се родивсь і на се прийшов у сьвіт, щоб сьвідкувати правдї. Кожен, хто від правди, слухає мого голосу.

³⁸ Каже Йому Пилат: Що таке правда? І, се сказавши, знов вийшов до Жидів, і каже їм: Нїякої вини не знаходжу я в Йому.

³⁹ Єсть же звичай у вас, щоб одного вам відпускав я на пасху. Хочете ж, щоб випустив вам царя Жидівського.

⁴⁰ Закричали тодї вони всї знов, кажучи: Не Сього, а Вараву. Був же Варава розбійник.

¹ Тодї узяв Пилат Ісуса, та й бив Його.

² А воїни сплївши вінець із тернини, надїли на голову Йому, і в одежу червону одягли Його,

³ і казали: Радуй ся, царю Жидівський! і били Його в лице.

⁴ Вийшов тодї знов Пилат, і каже їм: Ось я виводжу вам Його, щоб знали, що в Йому нїякої вини не знаходжу.

⁵ Вийшов тодї Ісус у терновім вінцї і в червоній одежі. І каже їм Пилат: Ось, чоловік!

⁶ Як же побачили Його архиєреї та слуги, то закричали, кажучи: Розпни, розпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть ви Його, та й розпнїть; я бо не знаходжу в Йому вини.

⁷ Відказали йому Жиди: Ми закон маємо, і по закону нашому повинен умерти, бо Він себе Сином Божим зробив.

⁸ Як же почув Пилат се слово, то ще більше злякав ся,

⁹ і ввійшов у претор знов, і каже Ісусові: Звідкіля єси Ти? Ісус же одповідї не дав йому.

¹⁰ Каже тодї Йому Пилат: До мене не говориш? Не знаєш, що власть маю розпяти Тебе, і власть маю відпустити Тебе?

¹¹ Відказав Ісус: Не мав би єси власти нїякої надо мною, коли б не було тобі дано звиш. Тим, хто видав мене тобі, більший гріх має.

¹² З того часу шукав Пилат одпустити Його; Жиди ж кричали, кажучи: Коли Сього відпустиш, не єси друг Кесареві. Всякий, хто царем себе робить, противить ся Кесареві.

¹³ Пилат же, почувши таке слово, вивів Ісуса, та й сїв на судищі, що зване Литостротос, а по єврейськи: Гавата.

¹⁴ Була ж пятниця перед пасхою, коло години ж шестої. І каже Жидам: Ось, Цар ваш!

¹⁵ Вони ж закричали: Візьми, візьми розпни Його! Каже їм Пилат: Царя вашого розпну? Відказали архиєреї: Не маємо царя, тільки Кесаря.

¹⁶ Тодї ж видав їм Його, щоб розпяли. Узяли ж Ісуса, та й повели.

³ Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї,

⁴ кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш.

⁵ І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.

⁶ Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові.

⁷ Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.

⁸ Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.

⁹ Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,

¹⁰ і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.

¹¹ Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси.

¹² А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого.

¹³ Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?

¹⁴ І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.

¹⁵ На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли.

¹⁶ Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву.

¹⁷ Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?

¹⁸ Знав бо, що через зависть видали Його.

¹⁹ Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него.

²⁰ Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.

²¹ Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.

²² Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий.

²³ Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий.

²⁴ Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.

²⁵ І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші.

²⁶ Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

²⁷ Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.

²⁸ І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;

²⁹ і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!

³⁰ І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.

³¹ І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.

³² Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,

¹⁶ Воїни ж повели Його в середину двору, чи то в Претор, і скликали всю роту.

¹⁷ І одягли Його в багряницю, і положили на Него, сплївши з тернини, вінець,

¹⁸ та й почали витати Його: Радуй ся, царю Жидівський!

¹⁹ І били Його по голові тростиною, і плювали на Него, й, кидаючись на колїна, кланялись Йому.

²⁰ І, як насьміялись із Него, роздягнули Його з багряницї, і одягнули Його в одежу Його, та й виводять Його, щоб розпяти Його.

²¹ І заставили мимойдучого якогось Симона Киринея, ідучого з поля, батька Александра та Руфа, щоб нїс хрест Його.

²² І приводять Його на Голготу місце, що прозване Черепове місце.

²³ І дали Йому пити вина з смирною; Він же не прийняв.

²⁴ І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде.

²⁵ Була ж година третя, і розпяли Його.

²⁶ І була надпись вини Його надписана: Цар Жидівський.

²⁷ І розпяли з Ним двох розбійників, одного по правицї, а одного по лївицї в Него.

²⁸ І справдилось писаннє, що глаголе: І з беззаконними полїчено Його.

²⁹ І мимоходячі хулили Його, киваючи головами своїми та говорячи: Овва! Ти, що руйнуєш церкву і в три днї будуєш,

³⁰ спаси себе й зійди з хреста.

³¹ Так само й архиєреї, насьміхаючись один до одного з письменниками, казали: Инших спасав, себе не може спасти.

³² Христос, цар Жидівський, нехай зійде тепер з хреста, щоб побачили ми, й увіруємо. І розпяті з Ним зневажали Його.

³³ І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,

³⁴ дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити.

³⁵ Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

³⁶ І, посїдавши, стерегли Його там;

³⁷ і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.

³⁸ Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.

³⁹ Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми,

⁴⁰ і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста.

⁴¹ Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали:

⁴² Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него;

⁴³ Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його; казав бо: Я Син Божий.

⁴⁴ Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.

⁴⁵ Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої.

⁴⁶ Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?

⁴⁷ Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей.

⁴⁸ І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його.

⁴⁹ Останнї ж казали: Нехай; побачимо, чи прийде Ілия спасати Його.

⁵⁰ Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа.

⁵¹ І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались;

⁵² і гроби порозкривались; і многі тїла сьвятих усопших повставали,

⁵³ і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим.

⁵⁴ Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справдї, Божий Син був сей.

³² Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть.

³³ І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї.

³⁴ Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

³⁵ І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий.

³⁶ Насьміхали ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому,

³⁷ і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе.

³⁸ Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським: Се цар Жидівський.

³⁹ Один же з повішених лиходїїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас!

⁴⁰ Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осудї єси?

⁴¹ Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив.

⁴² І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє.

⁴³ І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.

⁴⁴ Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої.

⁴⁵ І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.

⁴⁶ І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

⁴⁷ Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.

⁴⁸ І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.

⁴⁹ Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.

²⁵ Стояла ж коло хреста Ісусового мати Його та сестра матери Його, Мария Клеопова, та Мария Магдалина.

²⁶ Ісус же, побачивши матїр і ученика стоячого коло неї, котрого любив, рече до матери своєї: Жено, ось син твій.

²⁷ Опісля рече ученику: От, мати твоя. І з тієї години узяв її ученик до себе.

²⁸ Після сього, знаючи Ісус, що все вже звершилось, щоб справдилось писаннє, рече: Жаждую.

²⁹ Стояла ж посудина повна оцту; вони ж, напоївши губку оцтом і на тростину настромивши, піднесли Йому до уст.

³⁰ Скушавши ж оцту Ісус, рече: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа.

³¹ Жиди ж, щоб не зоставались на хрестах тїла в суботу (був бо великий день тієї суботи), благали Пилата, щоб поперебивали їм гомілки, та й поздіймали.

³² Прийшли тодї воїни, й первому поломили ноги, й другому розпятому з Ним.

³³ До Ісуса ж прийшовши, як побачили Його вже мертвого, не перебили Йому ніг;

³⁴ а один з воїнів проколов Йому списом бік, і зараз вийшла кров і вода.

³⁵ І той, що бачив се, засьвідкував, і правдиве сьвідченнє його; і знає він, що говорить правду, щоб ви вірували.

³⁶ Сталось бо се, щоб писаннє справдилось: Кість Його не буде переломлена.

³⁷ І знов инше писаннє рече: Дивити муть ся на Того, кого прокололи.

⁴³ прийшов Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що також сподївавсь царства Божого, й зосьмілившись, увійшов до Пилата й просив тїла Ісусового.

⁴⁴ Пилат же дивувавсь, що вже вмер би; й покликавши сотника, спитав його, чи давно вмер.

⁴⁵ А довідавшись од сотника, дав тїло Йосифові.

⁴⁶ І, купивши плащеницю і знявши Його, обгорнув Його плащеницею, та й положив Його у гробі, що був висїчений із скелї, та й прикотив каменя до дверей гробу.

⁴⁷ Мария ж Магдалина й Мария Йосиїна дивились, де Його положено.

³⁸ Після ж сього благав Пилата Йосиф з Ариматеї (бувши учеником Ісусовим, потайним же задля страху Жидівського), щоб зняти тїло Ісусове; й дозволив Пилат. Прийшов тодї і взяв тїло Ісусове.

³⁹ Прийшов же й Никодим, що приходив перше до Ісуса в ночі, принїсши змішаної смирни й алоє фунтів із сотню.

⁴⁰ Взяли тодї тїло Ісусове, і обгорнули полотном з пахощами, як се звичай у Жидів ховати.

⁴¹ Був же на місцї, де розпято Його, сад, а в саду новий гріб, в котрому нїколи нїкого не положено.

⁴² Там оце положили Ісуса задля пятницї Жидівської; бо поблизу був гріб.

⁶² Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата,

⁶³ кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану.

⁶⁴ Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої.

⁶⁵ Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте.

⁶⁶ Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.

¹⁰ І возьму мою палицю — ласкавості — та й поламлю її, щоб розвязати вмову, що вчинив був із усіма народами.

¹¹ І буде розвязана вона того ж дня, а тоді зрозуміють бідолашні вівцї, що мене визирали, що се було слово Господнє.

¹² Тодї скажу їм: Коли ваша ласка, дайте менї плату мою; а коли нї, так не давайте; а вони одважать плату менї — трийцять срібних.

¹³ Господь же заповів менї: Вкинь їх в храмову скарбівню; — та й висока ж бо ціна, за яку мене оцїнили! І взяв я трийцять срібних та й укинув у храму Господньому про ганчаря.

¹⁴ Мене ж не доведи (Боже) хвалитись (чим небудь) тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим менї сьвіт розпято, а я сьвітові.

¹⁵ У Христї бо Ісусї нї обрізаннє нїчого не може, нї необрізаннє, а нове створіннє.

¹⁶ І которі по правилу сьому живуть, мир на них і милость і на Ізраїлї Божому.

¹⁷ На останок, нехай нїхто не завдає менї журби; бо я рани Господа Ісуса на тїлї моїм ношу.

¹⁸ Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим, браттє. Амінь.

¹ Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його;

² і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.

³ Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї,

⁴ кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш.

⁵ І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.

⁶ Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові.

⁷ Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.

⁸ Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.

⁹ Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,

¹⁰ і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.

¹¹ Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси.

¹² А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого.

¹³ Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?

¹⁴ І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.

¹⁵ На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли.

¹⁶ Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву.

¹⁷ Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?

¹⁸ Знав бо, що через зависть видали Його.

¹⁹ Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него.

²⁰ Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.

²¹ Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.

²² Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий.

²³ Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий.

²⁴ Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.

²⁵ І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші.

²⁶ Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

²⁷ Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.

²⁸ І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;

²⁹ і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!

³⁰ І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.

³¹ І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.

³² Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,

³³ І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,

³⁴ дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити.

³⁵ Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

³⁶ І, посїдавши, стерегли Його там;

³⁷ і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.

³⁸ Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.

³⁹ Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми,

⁴⁰ і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста.

⁴¹ Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали:

⁴² Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него;

⁴³ Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його; казав бо: Я Син Божий.

⁴⁴ Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.

⁴⁵ Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої.

⁴⁶ Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?

⁴⁷ Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей.

⁴⁸ І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його.

⁴⁹ Останнї ж казали: Нехай; побачимо, чи прийде Ілия спасати Його.

⁵⁰ Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа.

⁵¹ І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались;

⁵² і гроби порозкривались; і многі тїла сьвятих усопших повставали,

⁵³ і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим.

⁵⁴ Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справдї, Божий Син був сей.

⁵⁵ Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому.

⁵⁶ Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих.

⁴ Господь Бог дав менї язик мудрих, щоб міг піддержувати знемогающого. Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав.

⁵ Господь Бог відчинив менї ухо, й я не спротививсь, назад не подався.

⁶ Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання.

⁷ І Господь Бог помагає менї; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне.

⁸ Близько бо той, у кого менї справедливість; хто ж хоче менї противитись? Станьмо разом! Хто хоче зо мною судитись? нехай приступить ід менї!

⁹ Ось, Господь Бог помагає менї; хто ж мене осудить? Всї вони розпадуться, мов стара одежа, зʼїдена моллю.

¹⁰ Хто зміж вас боїться Бога, слухає голосу раба Господнього? Хто у темряві, без сьвітла ходить, — нехай вповає на імя Господнє й покладаєсь на Бога свого.

¹¹ Ви ж усї, що роздуваєте огонь, узброєні палющими стрілами, — ійдїте в поломя вашого огню та стріл ваших, що їх запалили. Се буде вам з руки моєї: у муках помрете!

⁶ Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер.

⁷ Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти.

⁸ Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.

⁹ Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва.

¹⁰ Коли бо, ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у життї Його.

¹¹ Не тільки ж (се), а й хвалимось у Бозї Господем нашим Ісусом Христом, через котрого тепер примиреннє прийняли.

¹⁶ Воїни ж повели Його в середину двору, чи то в Претор, і скликали всю роту.

¹⁷ І одягли Його в багряницю, і положили на Него, сплївши з тернини, вінець,

¹⁸ та й почали витати Його: Радуй ся, царю Жидівський!

¹⁹ І били Його по голові тростиною, і плювали на Него, й, кидаючись на колїна, кланялись Йому.

²⁰ І, як насьміялись із Него, роздягнули Його з багряницї, і одягнули Його в одежу Його, та й виводять Його, щоб розпяти Його.

²¹ І заставили мимойдучого якогось Симона Киринея, ідучого з поля, батька Александра та Руфа, щоб нїс хрест Його.

²² І приводять Його на Голготу місце, що прозване Черепове місце.

²³ І дали Йому пити вина з смирною; Він же не прийняв.

²⁴ І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде.

²⁵ Була ж година третя, і розпяли Його.

²⁶ І була надпись вини Його надписана: Цар Жидівський.

²⁷ І розпяли з Ним двох розбійників, одного по правицї, а одного по лївицї в Него.

²⁸ І справдилось писаннє, що глаголе: І з беззаконними полїчено Його.

²⁹ І мимоходячі хулили Його, киваючи головами своїми та говорячи: Овва! Ти, що руйнуєш церкву і в три днї будуєш,

³⁰ спаси себе й зійди з хреста.

³¹ Так само й архиєреї, насьміхаючись один до одного з письменниками, казали: Инших спасав, себе не може спасти.

³² Христос, цар Жидівський, нехай зійде тепер з хреста, щоб побачили ми, й увіруємо. І розпяті з Ним зневажали Його.

³³ Як же настала година шеста, темрява стала по всїй землї аж до години девятої.

³⁴ А години девятої покликнув Ісус голосом великим: Елоі, Елоі, лама саватани? що єсть перекладом: Боже мій, Боже мій, на що мене покинув єси?

³⁵ І деякі з тих, що тут стояли, почувши казали: Ось Ілию кличе.

³⁶ Побігши ж один і сповнивши губку оцтом, і настромивши на тростину, поїв Його, кажучи: Стривайте, побачимо, чи прийде Ілия зняти Його.

³⁷ Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.

³⁸ І завіса церковня роздерлась надвоє з верху аж до низу.

³⁹ Бачивши ж сотник, що там стояв проти Него, що, так закричавши, зітхнув, каже: Справдї чоловік сей Син був Божий.

⁴⁰ Були ж і жінки, оддалеки дивлячись, між котрими була й Мария Магдалина, й Мария, Якова меншого та Йосиї мати, й Саломия,

⁴¹ що, й як був у Галилеї, ходили слїдом за Ним, і послугували Йому, і инших багато, що поприходили з Ним у Єрусалим.

¹³ І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний.

¹⁴ Як многі дивувались, дивлячись на тебе, — так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його — над усяку людину,

¹⁵ Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули нїколи.

¹ Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня?

² Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него.

³ Він — маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали.

⁴ Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив.

⁵ Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.

⁶ Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.

⁷ Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх.

⁸ З узів і від суду пірвано його , хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть.

⁹ Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його.

¹⁰ Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху.

¹¹ Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі.

¹² Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.

¹ Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породїльнїх мук не знала; більше бо дїтей в опущеної, нїж у тої, що має мужа — говорить Господь .

⁹ And it shall come to pass in that day, saith the Lord GOD, that I will cause the sun to go down at noon, and I will darken the earth in the clear day:

¹⁰ And I will turn your feasts into mourning, and all your songs into lamentation; and I will bring up sackcloth upon all loins, and baldness upon every head; and I will make it as the mourning of an only son, and the end thereof as a bitter day.

¹¹ Behold, the days come, saith the Lord GOD, that I will send a famine in the land, not a famine of bread, nor a thirst for water, but of hearing the words of the LORD:

¹² And they shall wander from sea to sea, and from the north even to the east, they shall run to and fro to seek the word of the LORD, and shall not find it.

¹¹ Бо й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх,

¹² глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі.

¹³ І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав менї Бог.

¹⁴ Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,

¹⁵ і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.

¹⁶ Справдї бо не ангелів приймає, а насїннє Авраамове приймає.

¹⁷ Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські.

¹⁸ У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.

³² Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть.

³³ І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї.

³⁴ Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

³⁵ І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий.

³⁶ Насьміхали ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому,

³⁷ і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе.

³⁸ Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським: Се цар Жидівський.

³⁹ Один же з повішених лиходїїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас!

⁴⁰ Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осудї єси?

⁴¹ Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив.

⁴² І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє.

⁴³ І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.

⁴⁴ Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої.

⁴⁵ І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.

⁴⁶ І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

⁴⁷ Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.

⁴⁸ І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.

⁴⁹ Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.

¹⁸ Господь обявив менї, і я знаю; ти показав менї їх каверзи.

¹⁹ А я, мов те смирне ягня, що ведуть заколювати, я й не відав, що вони проти мене лихі задуми складають: Всипмо (потовченого їдовитого) дерева в його страву, а вирвемо його з землї живих, щоб і ймя його вже більш не споминалось.

²⁰ Ти ж, Господи Саваот, що праведно судиш і вивідуєш серця й утроби, дай менї вбачати помсту твою на їх, бо на тебе здав я справу мою.

²¹ Тим же то так говорить Господь про мужів Анатотських, про тих, що чигають на твою душу, говорючи: Не пророкуй в імя Господнє, ато вмреш од рук наших;

²² Тим говорить Господь Саваот так: Оце я навідаю їх: молодики їх погинуть од меча; синове їх і дочки їх помруть із голоду.

²³ Не буде й останку з них; наведу бо лихолїттє на мужів Анатотських часу навідання їх.

¹ Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд: чом се щаститься безбожним на їх дорозї, і добре дїєсь зрадливим?

² Ти понасаджував їх, і вони позакоренювались; ростуть і плодяться. Ти близько в них на устах, та далеко од серця їх.

³ Мене ж Господи, ти знаєш, бачиш наскрізь і вивідуєш серце моє, яке воно до тебе. Відлучи їх, як вівцї на заріз, і наготуй їх на день убивання.

⁴ Чи довго ще сумувати ме земля та сохнути ме зело на всїх полях? Через ледарство тих, що живуть на їй, зникає зьвірина й птаство; вони бо провадять: Він і не побачить, що з нами буде.

⁵ Коли ти втїкав перед пішими та й утомився, як же втїкати меш навзаводи з комонником? і коли тілько здавалось тобі, що ти безпечен в затишній країнї, то що чинити меш, як розбурхається Йордань?

⁹ І сказав менї Господь: Постала змова між людьми Юдиними й осадниками Ерусалимськими:

¹⁰ Вони знов вернулись до беззаконств праотцїв своїх, що уперлись не слухати слів моїх, та й пійшли слїдом за иншими богами, щоб їм служити: так дом Ізрайлїв, як і дом Юдин нарушили завіт мій, що я вчинив із їх отцями.

¹¹ Тим то ось як говорить Господь: Наведу на їх лихолїттє, з якого не здолїють урятуватись, а як вони тодї до мене будуть взивати, я не почую їх.

¹⁴ Тим то не молись про сей люд, не молись і не благай за них, я бо не вислухаю, як вони взивати муть у своїй недолї до мене.

¹⁵ Що шукає влюблений мій в дому мойму, коли в йому дїється стілько гидоти? нї, і осьвящене жертовне мясиво не поможе тобі, коли ти веселишся, як коїш лихо.

¹⁹ Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,

²⁰ дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,

²¹ і Єрея великого над домом Божим,

²² приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;

²³ держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)

²⁴ і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,

²⁵ не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.

²⁶ Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,

²⁷ а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.

²⁸ Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:

²⁹ Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?

³⁰ Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟

³¹ Страшно впасти в руки Бога живого.

²⁸ Ведуть тодї Ісуса від Каяфи у претор; був же ранок; і не ввійшли вони в претор, щоб не опоганитись та щоб їсти їм пасху.

²⁹ Вийшов тодї Пилат до них, і каже: Яку вину приносите на чоловіка сього?

³⁰ Озвались і казали йому: Коли б Він не був лиходїй, не віддавали б ми Його тобі.

³¹ Каже тодї їм Пилат: Візьміть ви Його й по закону вашому осудїть Його. Сказали тодї йому Жиди: Нам не годить ся вбивати нїкого.

³² Щоб Ісусове слово справдилось, що промовив, означуючи, якою смертю має вмерти.

³³ Увійшов тодї знов Пилат у претор, і покликав Ісуса, і каже Йому: Ти єси цар Жидівський?

³⁴ Відказав йому Ісус: Від себе ти се говориш, чи инші тобі сказали про мене?

³⁵ Озвавсь Пилат: Хиба я Жид? Нарід Твій і архиєреї видали менї Тебе. Що зробив єси?

³⁶ Відказав Ісус: Царство моє не од сьвіта сього. Коли б од сьвіта сього було царство моє, слуги мої воювали б, щоб не видано мене Жидам; тільки ж царство моє не звідсїля.

³⁷ Рече тодї Йому Пилат: Так Ти цар? Відказав Ісус: Ти кажеш, що цар я. Я на се родивсь і на се прийшов у сьвіт, щоб сьвідкувати правдї. Кожен, хто від правди, слухає мого голосу.

³⁸ Каже Йому Пилат: Що таке правда? І, се сказавши, знов вийшов до Жидів, і каже їм: Нїякої вини не знаходжу я в Йому.

³⁹ Єсть же звичай у вас, щоб одного вам відпускав я на пасху. Хочете ж, щоб випустив вам царя Жидівського.

⁴⁰ Закричали тодї вони всї знов, кажучи: Не Сього, а Вараву. Був же Варава розбійник.

¹ Тодї узяв Пилат Ісуса, та й бив Його.

² А воїни сплївши вінець із тернини, надїли на голову Йому, і в одежу червону одягли Його,

³ і казали: Радуй ся, царю Жидівський! і били Його в лице.

⁴ Вийшов тодї знов Пилат, і каже їм: Ось я виводжу вам Його, щоб знали, що в Йому нїякої вини не знаходжу.

⁵ Вийшов тодї Ісус у терновім вінцї і в червоній одежі. І каже їм Пилат: Ось, чоловік!

⁶ Як же побачили Його архиєреї та слуги, то закричали, кажучи: Розпни, розпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть ви Його, та й розпнїть; я бо не знаходжу в Йому вини.

⁷ Відказали йому Жиди: Ми закон маємо, і по закону нашому повинен умерти, бо Він себе Сином Божим зробив.

⁸ Як же почув Пилат се слово, то ще більше злякав ся,

⁹ і ввійшов у претор знов, і каже Ісусові: Звідкіля єси Ти? Ісус же одповідї не дав йому.

¹⁰ Каже тодї Йому Пилат: До мене не говориш? Не знаєш, що власть маю розпяти Тебе, і власть маю відпустити Тебе?

¹¹ Відказав Ісус: Не мав би єси власти нїякої надо мною, коли б не було тобі дано звиш. Тим, хто видав мене тобі, більший гріх має.

¹² З того часу шукав Пилат одпустити Його; Жиди ж кричали, кажучи: Коли Сього відпустиш, не єси друг Кесареві. Всякий, хто царем себе робить, противить ся Кесареві.

¹³ Пилат же, почувши таке слово, вивів Ісуса, та й сїв на судищі, що зване Литостротос, а по єврейськи: Гавата.

¹⁴ Була ж пятниця перед пасхою, коло години ж шестої. І каже Жидам: Ось, Цар ваш!

¹⁵ Вони ж закричали: Візьми, візьми розпни Його! Каже їм Пилат: Царя вашого розпну? Відказали архиєреї: Не маємо царя, тільки Кесаря.

¹⁶ Тодї ж видав їм Його, щоб розпяли. Узяли ж Ісуса, та й повели.

¹⁷ І, несучи хрест свій, вийшов Він на врочище (місце) Черепове, що зветь ся по єврейськи Голгота.

¹⁸ Там розпяли Його, а з Ним инших двох, по сей і по той бік, посерединї ж Ісуса.

¹⁹ Написав же і надпись Пилат, та й виставив на хрестї; було ж написано: Ісус Назорей, Цар Жидівський.

²⁰ Сю ж надпись многі читали з Жидів; бо поблизу города було місце, де розпято Ісуса; а було написане по єврейськи, по грецьки і по римськи.

²¹ Казали тодї Пилатові архиєреї Жидівські: Не пиши: Цар Жидівський, а що Він казав: Я цар Жидівський.

²² Відказав Пилат: Що написав, написав.

²³ Тодї воїни, розпявши Ісуса, взяли одежу Його, й зробили з неї чотири частї, кожному воїнові часть, і хитон; був же хитон не сшиваний, а ввесь од верху тканий.

²⁴ Сказали тодї між собою: Не дерімо його, а киньмо жереб на него, чий буде. Щоб справдилось писаннє, що глаголе: Подїлили одежу мою собі, і на моє платтє кидали жереб. То воїни се й зробили.

²⁵ Стояла ж коло хреста Ісусового мати Його та сестра матери Його, Мария Клеопова, та Мария Магдалина.

²⁶ Ісус же, побачивши матїр і ученика стоячого коло неї, котрого любив, рече до матери своєї: Жено, ось син твій.

²⁷ Опісля рече ученику: От, мати твоя. І з тієї години узяв її ученик до себе.

²⁸ Після сього, знаючи Ісус, що все вже звершилось, щоб справдилось писаннє, рече: Жаждую.

²⁹ Стояла ж посудина повна оцту; вони ж, напоївши губку оцтом і на тростину настромивши, піднесли Йому до уст.

³⁰ Скушавши ж оцту Ісус, рече: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа.

³¹ Жиди ж, щоб не зоставались на хрестах тїла в суботу (був бо великий день тієї суботи), благали Пилата, щоб поперебивали їм гомілки, та й поздіймали.

³² Прийшли тодї воїни, й первому поломили ноги, й другому розпятому з Ним.

³³ До Ісуса ж прийшовши, як побачили Його вже мертвого, не перебили Йому ніг;

³⁴ а один з воїнів проколов Йому списом бік, і зараз вийшла кров і вода.

³⁵ І той, що бачив се, засьвідкував, і правдиве сьвідченнє його; і знає він, що говорить правду, щоб ви вірували.

³⁶ Сталось бо се, щоб писаннє справдилось: Кість Його не буде переломлена.

³⁷ І знов инше писаннє рече: Дивити муть ся на Того, кого прокололи.

¹¹ І розмовляв Господь із Мойсейом лицем до лиця, так як говорить чоловік з чоловіком; і вертався він до коша. Слуга ж його Йосуа Нуненко, молодик, не виходив із середини намету.

¹² І рече Мойсей Господеві: Дивись, глаголав єси менї: Веди люд сей, та не сповістив мене, кого посилаєш зо мною. Ти ж глаголав: Знаю тебе на імя, та ще й ласку знайшов єси в очах моїх.

¹³ Оце ж, коли знайшов я ласку в очах твоїх, дак дай менї взнати дороги твої, щоб пізнав тебе, та й знайшов ласку в очах твоїх, та зглянься й на те, що се люде твої!

¹⁴ І рече: Лице моє йти ме з тобою, і я дбати му про упокій твій.

¹⁵ І рече до його: Коли не йти ме лице твоє, так і не веди нас ізвідти.

¹⁶ Бо чим же впевняться, що знайшов я ласку в очах твоїх, я й люде твої? Чи не тим же, що пійдеш ти з нами, і відрізнимось ми, я й люде твої, від усякого народа, який є на земному лицї?

¹⁷ І рече Господь Мойсейові: І те, що промовив єси, сотворю; бо знайшов єси ласку в очу в мене, і знаю я на імя тебе.

¹⁸ І рече він: Покажи ж менї славу твою!

¹⁹ І рече: Проведу всю милость мою перед лицем твоїм і проголошу імя Господа перед тобою; і милувати му, кого милувати, і милосердувати мусь, над ким милосердуватись. І рече:

²⁰ Не можна тобі бачити лице моє: бо не жити ме вже людина, що бачила лице моє.

²¹ І рече Господь: Ось місце коло мене, і будеш стояти на скелї:

²² І як проходити ме слава моя, поставлю тебе в щелинї скелї, та й затулю долонею моєю лице тобі, поки не перейду.

²³ А як відтулю долоню мою, дак бачити меш мене ззаду, лиця ж мого не бачити меш.

¹² So the LORD blessed the latter end of Job more than his beginning: for he had fourteen thousand sheep, and six thousand camels, and a thousand yoke of oxen, and a thousand she asses.

¹³ He had also seven sons and three daughters.

¹⁴ And he called the name of the first, Jemima; and the name of the second, Kezia; and the name of the third, Keren-happuch.

¹⁵ And in all the land were no women found so fair as the daughters of Job: and their father gave them inheritance among their brethren.

¹⁶ After this lived Job an hundred and forty years, and saw his sons, and his sons’ sons, even four generations.

¹⁷ So Job died, being old and full of days.

¹³ І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний.

¹⁴ Як многі дивувались, дивлячись на тебе, — так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його — над усяку людину,

¹⁵ Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули нїколи.

¹ Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня?

² Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него.

³ Він — маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали.

⁴ Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив.

⁵ Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.

⁶ Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.

⁷ Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх.

⁸ З узів і від суду пірвано його , хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть.

⁹ Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його.

¹⁰ Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху.

¹¹ Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі.

¹² Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.

¹ Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породїльнїх мук не знала; більше бо дїтей в опущеної, нїж у тої, що має мужа — говорить Господь .

¹⁸ Слово бо про хрест погибаючим дурощі, нам же, що спасаємось, сила Божа.

¹⁹ Писано бо: Погублю премудрість премудрих, і розум розумних відкину.

²⁰ Де мудрець? де письменник? де дослїджуватель віку сього? Чи не обернув Бог премудрість сьвіта сього в дурощі?

²¹ Коли бо у премудростї Божій не пізнав сьвіт Бога премудростю, то зволив Бог дурощами проповідї спасти віруючих.

²² Коли і Жиди ознак допевняють ся, і Греки премудростї шукають,

²³ ми проповідуємо Христа розпятого, Жидам поблазнь, Грекам же дурощі,

²⁴ самим же покликаним, і Жидам і Грекам, Божу силу й Божу премудрість:

²⁵ тим що немудре Боже мудріще від людей, а неміцне Боже кріпше людей.

²⁶ Спогляньте бо на покликаннє ваше, браттє, що небагато (між вами) премудрих по тїлу, небагато сильних, небагато благородних;

²⁷ нї, немудре сьвіта вибрав Бог, щоб осоромити премудрих, і безсильне сьвіта вибрав Бог, щоб осоромити потужне,

²⁸ і незначне сьвіту і погорджене вибрав Бог, і те чого нема, щоб те, що є, в нїщо обернути,

²⁹ щоб не величалось нїяке тїло перед Ним.

³⁰ З Него ж і ви в Христї Ісусї, що став ся нам премудростю від Бога, і праведностю, і освяченнєм, і викупленнєм,

³¹ щоб, яко ж писано: Хто хвалить ся, в Господї хвалив ся.

¹ І я, прийшовши до вас, браттє, прийшов не з високим словом або премудростю, звіщаючи вам сьвідченнє Боже.

² Бо я надумавсь, не знати нїчого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розпятого.

¹ Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його;

² і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.

³ Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї,

⁴ кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш.

⁵ І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.

⁶ Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові.

⁷ Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.

⁸ Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.

⁹ Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,

¹⁰ і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.

¹¹ Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси.

¹² А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого.

¹³ Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?

¹⁴ І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.

¹⁵ На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли.

¹⁶ Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву.

¹⁷ Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?

¹⁸ Знав бо, що через зависть видали Його.

¹⁹ Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него.

²⁰ Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.

²¹ Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.

²² Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий.

²³ Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий.

²⁴ Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.

²⁵ І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші.

²⁶ Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

²⁷ Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.

²⁸ І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;

²⁹ і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!

³⁰ І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.

³¹ І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.

³² Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,

³³ І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,

³⁴ дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити.

³⁵ Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

³⁶ І, посїдавши, стерегли Його там;

³⁷ і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.

³⁸ Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.

¹ Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

² Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

³ знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

⁴ терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

⁵ Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

⁶ Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

⁷ Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

⁸ Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

⁹ Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

¹⁰ а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

¹¹ Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

¹² Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

¹³ Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

¹⁴ Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

¹⁵ Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

¹⁶ Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

¹⁷ Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

¹⁸ Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

¹⁹ Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

²⁰ Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

²¹ Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

²² Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

²³ Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

²⁴ Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

²⁵ Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

²⁶ Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

²⁷ Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

¹ Браттє моє, не на лиця вважаючи, майте віру Господа нашого Ісуса Христа прославленого.

² Коли бо ввійшов у громаду вашу чоловік з золотим перснем, в одежі осяйній, ввійшов же й вбогий в мізерній одежі,

³ і ви споглянете на того, що носить осяйну одежу, і скажете йому: Ти сїдай отут гарно, а вбогому скажете: Ти стань отам, або сїдай отут на підніжку моїм,

⁴ то чи не пересуджуєте між собою і не станетесь суддями з ледачими думками?

⁵ Слухайте, браттє моє любе: хиба не вбогих сьвіту сього вибрав Бог на багатих вірою і наслїдників царства, котре обіцяв тим, хто любить Його?

⁶ Ви ж зневажили вбогого. Хиба не багаті підневолюють вас, і не вони тягнуть вас на судища?

⁷ Хиба не вони зневажають добре імя, яким вас названо?

⁸ Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: „Люби ближнього свого, як себе самого‟, добре чините;

⁹ коли ж на лиця дивитесь, то гріх робите, докорені законом, як переступники.

¹⁰ Кожний бо, хто увесь закон заховає, та згрішить в одному, станеть ся у всьому виноватий.

¹¹ Хто бо сказав: „Не чини перелюбу,‟ Той сказав і: „Не вбивай.‟ Коли ж не зробиш перелюбу, а вбєш, став ся єси переступником закону.

¹² Так говоріте і так творіте, яко такі, що законом свободним судити метесь.

¹³ Суд бо без милосердя тому, хто не зробив милости, і вихваляєть ся милосердє суду (понад суд).

¹⁵ Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.

¹⁶ Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.

¹⁷ Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

¹⁸ Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.

¹⁹ Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

²⁰ І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?

²¹ Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?

²² Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.

²³ І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

²⁴ Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.

²⁵ Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зʼосїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

¹ Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви.

² Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем,

³ а видївши, що се подобаєть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж днї опрісноків.)

⁴ І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ.

⁵ Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него.

⁶ Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї.

⁷ І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його.

⁸ І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною.

⁹ І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить.

¹⁰ Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него.

¹¹ І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справдї, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського.

¹ І сталось, як народ товпивсь до Него слухати слово Боже, Він стояв коло озера Генисарецького.

² І побачив два човни, що стояли край озера, рибалки ж, одійшовши від них, полоскали неводи.

³ Ввійшовши ж ув один з човнів, що був Симонів, просив його від землї відчалити трохи. І сївши, навчав народ із човна.

⁴ Як же перестав глаголати, рече до Симона: Поступи на глибінь, та закиньте неводи ваші на ловитву.

⁵ І озвавшись Симон, каже Йому: Наставниче, всю ніч трудившись, нїчого не піймали ми; тільки ж, по слову Твоєму, закину невода.

⁶ І, се зробивши, вловили пребагато риби; роздер ся ж невід їх,

⁷ і махнули вони на товаришів своїх, що були в другому човнї, щоб прийшли помогти їм. І прийшли вони, й сповнили обидва човни, так що потопали вони.

⁸ Бачивши ж Симон Петр, припав до колїн Ісусових, кажучи: Йди від мене: бо я чоловік грішний, Господи.

⁹ Страх бо обняв його і всїх із ним од улову риби, що вловили.

¹⁰ Так само й Якова і Йоана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симоновими. І рече до Симона Ісус: Не лякай ся, від нинї людей ловити меш.

¹¹ І пригнавши вони човни свої до берега, та покинувши все, пійшли слїдом за Ним.

¹ І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав.

² І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.

³ Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї.

⁴ І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.

⁵ І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.

⁶ Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого.

⁷ Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство.

⁸ І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

⁹ Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.

¹⁰ Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

¹¹ Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.

¹² І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.

¹³ І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.

¹⁴ Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивиш ся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?

¹⁵ Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокушуєте? Принесїть менї денария, щоб я бачив.

¹⁶ Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.

¹⁷ І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.

¹⁸ І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:

¹⁹ Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дїтей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насїннє братові своєму.

²⁰ Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;

²¹ і другий узяв її, та й він не зоставив насїння; і третїй також так.

²² І брали її семеро, та й не зоставили насїння; остання з усїх умерла й жінка.

²³ Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.

²⁴ І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?

²⁵ Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.

²⁶ Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глаголючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?

²⁷ Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.

²⁸ І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?

²⁹ Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш, Господь один єсть;

³⁰ і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.

³¹ А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.

³² І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;

³³ і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.

³⁴ І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І нїхто нїколи не важив ся Його питати.

³⁵ І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?

³⁶ Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: „Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх.‟

³⁷ Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.

³⁸ І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,

³⁹ та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;

⁴⁰ що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.

⁴¹ І сївши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.

⁴² І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.

⁴³ І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.

⁴⁴ Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.