¹⁷ Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.

¹⁸ Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.

¹⁹ Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!

²⁰ Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.

²¹ Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.

²² Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.

²³ Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.

²⁴ Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.

²⁵ Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.

²⁶ Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.

²⁷ Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.

²⁸ Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.

²⁹ Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.

³⁰ Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.

³¹ Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.

³² І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.

³³ Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.

³⁴ Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому ? Хто се Син чоловічий?

³⁵ Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.

³⁶ Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.

³⁷ Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,

³⁸ щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?

³⁹ Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:

⁴⁰ Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.

⁴¹ Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.

⁴² Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.

⁴³ Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.

⁴⁴ Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.

⁴⁵ І хто видить мене, видить Пославшого мене.

⁴⁶ Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.

⁴⁷ І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.

⁴⁸ Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.

⁴⁹ Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.

⁵⁰ І я знаю, що Його заповідь життє вічнє. Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.

³ І сказав він до мене: Сину чоловічий! ось я посилаю тебе до синів Ізрайлевих, до того люду непокірливого, що відступили від мене; вони й їх отцї — се зрадники передо мною аж по сей день.

⁴ Се сини з безстидним лицем і запеклим серцем, — до них я тебе посилаю, й скажеш їм: Так говорить Господь Бог:

⁵ Чи слухати муть вони, чи не слухати муть — се бо дом упрямий — та нехай знають, що був пророк між ними.

⁶ Ти ж, сину чоловічий, не лякайсь їх і не страхайся мови їх, як вони бодяками й тернинами до тебе будуть, і тобі доведеться жити між скорпіонами, — не лякайся мови їх і не страхайся виду їх; вони бо дом упрямий;

⁷ Говори їм слова мої, чи будуть вони слухати, чи не будуть, вони бо непокірливі.

⁸ Ти ж, сину чоловічий, слухай, що я тобі буду говорити; не впирайся, як той дом упрямий. Ось, отвори рота та й зʼїж, що я дам тобі.

⁹ Я глянув, аже се рука, простягнута до мене, а в руцї — книговий звоєць.

¹⁰ І розгорнув його він передо мною, й ось, звиток той пописаний з лиця, й з вивороту; а написано на йому: жалощі, зітханнє, й горе.

¹ І сказав до мене: Сину чоловічий! зʼїж, що перед тобою, зʼїж оцей звиток, та й іди й говори до синів Ізрайлевих.

² Тодї отворив я уста, а він дав менї зʼїсти той звиток;

³ І сказав менї: Сину чоловічий! нагодуй черево твоє, й засити утробу твою сим звитком, що передаю тобі. І я зʼїв, і був він ув устах моїх такий солодкий, як мід.

¹¹ І стало з того часу, як Мойсей був уже дорослий, що вийшов до браття свого, та й дививсь на їх тягарі, та й побачив, як Египтянин бє Єврея зміж братів його.

¹² Озирнувшися ж сюди й туди, і не вбачаючи нїкого, убив Египтянина та й сховав його в піску.

¹³ І вийшов другого дня, аж се двоє Євреїв бються; він і каже тому, хто скривдив: Про що нївечиш товариша?

¹⁴ Він же каже: Хто тебе настановив старшим і суддею над нами? Хиба задумав убити й мене тим робом, як убив Египтянина. І злякався Мойсей і каже сам собі: Чи не виявилась лишень справа?

¹⁵ І дознався Фараон про сю справу, та й шукав приключки, щоб убити Мойсея. І втїк Мойсей од Фараона, та й оселивсь у Мидиян землї. От і седить раз біля колодязя.

¹⁶ А в сьвященника Мидиянського та було семеро дочок. І поприходили вони та й черпали воду, та й сповняли пійла, щоб понаповати вівцї батькові.

¹⁷ Та посходились пастухи, та й попроганяли їх. І встав Мойсей та й допоміг їм, і понаповав їх вівцї.

¹⁸ І прийшли вони до Регуїля, батька свого, він і каже дочкам своїм: Чого се прийшли ви так заранї сьогоднї?

¹⁹ І кажуть вони: Якийся Египтянин визволив нас од пастухів, та ще начерпав доволї й води нам, і понаповав вівцї.

²⁰ І каже він дочкам своїм: А де ж він? Про що се ви покинули чоловіка? Кликнїте лишень його, щоб у нас попоїв хлїба солї.

²¹ І вподобав Мойсей оселї у чоловіка сього, і він оддав Зипору, дочку свою Мойсейові.

²² І вродила вона сина, і дав йому він імя Герсон, бо каже: Захожим я в чужій землї.

¹ Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом; та прийшов і Сатана між ними стати перед Господом.

² І спитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Сатана Господеві й говорить: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.

³ І рече Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб так цурався лихого.

⁴ І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловік усе, що має.

⁵ Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, — чи благословити ме він тебе?

⁶ І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади.

⁷ І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя.

⁸ І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).

⁹ І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри.

¹⁰ Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.

⁶ Як же був Ісус у Витанїї в господї в Симона прокаженого,

⁷ приступила до Него жінка, маючи посудинку предорогого мира, та й злила на голову Йому, як сидїв за столом.

⁸ Побачивши ж ученики Його, сердились, кажучи: На що така втрата?

⁹ Можна бо було се миро продати дорого та дати вбогим.

¹⁰ Зрозумівши ж Ісус, рече до них: Що ви смутите жінку? дїло бо добре вчинила на менї.

¹¹ Всякого бо часу маєте вбогих із собою, мене ж не всякого часу маєте.

¹² Зливши бо вона миро се на тїло моє, на погребеннє моє зробила.

¹³ Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.

¹⁴ Тодї, пійшовши один з дванайцятьох, на ймя Юда Іскариоцький, до архиєреїв,

¹⁵ каже: Що хочете дати менї, а я вам видам Його? Вони ж поставили йому трийцять срібняків.

¹⁶ І з того часу шукав нагоди, щоб Його видати.

¹ І, вставши звідтіля, приходить у гряницї Юдейські через той бік Йордану; і знов сходять ся люде до Него, й своїм звичаєм знов навчав їх.

² І приступивши Фарисеї, питали Його: Чи годить ся чоловікові з жінкою розводитись? спокушуючи Його.

³ Він же, озвавшись, рече їм: Що заповідав вам Мойсей?

⁴ Вони ж сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист, та й відпустити.

⁵ І озвавшись Ісус, рече їм: Ради жорстокости серця вашого написав вам заповідь сю.

⁶ З почину ж творення — чоловіком і жінкою створив їх Бог.

⁷ Тим покине чоловік батька свого й матїр, і пригорнеть ся до жінки своєї,

⁸ і будуть удвох тїло одно; то вже їх більш не двоє, а одно тїло.

⁹ Оце ж, що Бог злучив, чоловік нехай не розлучує.

¹⁰ А в господї знов ученики Його про се питали Його.

¹¹ І рече їм: Хто розведеть ся з жінкою своєю, і оженить ся з иншою, робить перелюб з нею.

¹² І коли жінка розведеть ся з чоловіком своїм, та вийде за иншого, робить перелюб.

¹³ І приношено Йому дїтей, щоб приторкнувсь до них; ученики ж заказували тим, що приносили.

¹⁴ Побачивши ж Ісус, прогнївив ся, і рече їм: Дайте дїтям приходити до мене, й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

¹⁵ Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як мала дитина, не ввійде в него.

¹⁶ І, обнявши їх, положив руки на них, і благословив їх.

¹⁷ І, як виходив Він у дорогу, прибіг один, і впавши перед Ним на колїна, питав Його: Учителю благий, що робити менї, щоб життє вічнє наслїдувати?

¹⁸ Ісус же рече йому: Чого мене звеш благим? Нїхто не благий, тільки один, Бог.

¹⁹ Заповідї знаєш: Не роби перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Не обижай, Поважай батька твого й матїр.

²⁰ Він же, озвавшись, каже Йому: Учителю, се все я хоронив з малку мого.

²¹ Ісус же, поглянувши на него, уподобав його, й рече йому: Одного тобі не достає: ійди, що маєш, продай і дай убогим, і мати меш скарб на небі; і прийди, та й іди слїдом за мною, взявши хрест.

²² Він же, зажурившись од слова сього, пійшов сумуючи: мав бо достатки великі.

²³ І позирнувши Ісус округи, рече ученикам своїм: Як тяжко багацтва маючим у царство Боже ввійти!

²⁴ Ученики ж вжахнулись од словес Його. Ісус же, знов озвавшись, рече їм: Дїти, як тяжко вповаючим на багацтва в царство Боже ввійти!

²⁵ Легше верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

²⁶ Вони ж, надто здивувались, говорячи між собою: То хто ж може спастись?

²⁷ Споглянувши ж на них Ісус, рече: У людей неможливе, та не в Бога; все бо можливе в Бога.

²⁸ І почав Петр говорити Йому: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

²⁹ Озвав ся ж Ісус і рече: Істино глаголю вам: Нема чоловіка, що покинув домівку, або братів, або сестер, або батька, або матїр, або жінку, або дїтей, або поля ради мене і євангелиї,

³⁰ та й не прийняв у сотеро тепер, часу сього, серед гонення, домівок, і братів, і сестер, і матїрок, і дїтей, і земель, а в віку будучому життє вічнє.

³¹ Многі ж перві будуть останнї, а останнї перві.

³² Були ж вони в дорозї, ідучи в Єрусалим, і випередив їх Ісус; й вжахнули ся вони; і, йдучи за ним, лякались. І, взявши знов дванайцятьох, почав їм глаголати, що Йому станеть ся:

³³ Що ось ідемо в Єрусалим, і Син чоловічий буде виданий архиєреям та письменникам, і осудять вони Його на смерть, і видадуть Його поганам;

³⁴ і насьміхати муть ся з Него, й бити муть Його, й плювати муть на Него, і вбють Його; й третього дня воскресне.

³⁵ І приступають до Него Яков та Йоан, сини Зеведеєві, кажучи: Учителю, хочемо, щоб, про що просити мем, зробив нам.

³⁶ Він же рече їм: Що хочете, щоб зробив вам?

³⁷ Вони ж кажуть Йому: Дай нам, щоб один по правицї в Тебе, а один по лївицї в Тебе сидїли ми в славі Твоїй.

³⁸ Ісус же рече їм: Не знаєте, чого просите. Чи зможете пити чашу, яку я пю, і хрещеннєм, яким я хрещу ся, хрестити ся?

³⁹ Вони ж кажуть Йому: Можемо. Ісус же рече їм: Ви-то чашу, яку я пю, пити мете, й хрещеннєм, яким я хрещусь, хрестити метесь;

⁴⁰ тільки ж, щоб сидїти вам по правицї в мене й по лївицї в мене, се не єсть моє дати, а кому приготовлено.

⁴¹ І почувши десять, почали ремствувати на Якова та Йоана.

⁴² Ісус же, покликавши їх, рече їм: Ви знаєте, що котрі, здаєть ся, князюють над поганами, панують над ними, й великі їх управляють ними.

⁴³ Не так же буде в вас; нї, хто хоче стати ся великим між вами, нехай буде слугою вам;

⁴⁴ і хто хоче між вами стати ся першим, нехай буде усїм рабом.

⁴⁵ Бо й Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити й дати душу свою викуп за многих.

⁴⁶ І приходять у Єрихон; і як виходив Він із Єрихону, й ученики Його, й багато народу, син Тимеїв, Вартимей слїпий, сидїв над шляхом, просячи.

⁴⁷ І, почувши, що се Ісус Назарянин, почав кричати й казати: Сину Давидів Ісусе, помилуй мене.

⁴⁸ І сварили на него многі, щоб мовчав; він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

⁴⁹ І, зупинившись Ісус, звелїв його покликати. І покликали слїпого, говорячи йому: Бодрись, устань; кличе тебе.

⁵⁰ Він же, скинувши одежу свою, встав і приступив до Ісуса.

⁵¹ І, озвавшись, рече йому Ісус: Що хочеш, щоб зробив тобі? Слїпий же каже Йому: Учителю, щоб прозрів.

⁵² Ісус же рече йому: Іди, віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів він, й пійшов слїдом за Ісусом дорогою.