¹⁵ Тодї пійшли Фарисеї, і радили раду, як би піймати Його на слові.

¹⁶ І висилають до Него учеників своїх з Іродиянами, говорячи: Учителю, знаємо, що ти правдивий єси, й на путь Божий правдою наставляєш, і нї про кого не дбаєш; бо не дивиш ся на лице людей.

¹⁷ Скажи ж тепер нам: Як тобі здаєть ся? годить ся давати данину кесареві, чи нї?

¹⁸ Постеріг же Ісус лукавство їх, і рече: Що ви мене спокушуєте, лицеміри?

¹⁹ Покажіть менї гріш податковий. Вони ж принесли йому денария.

²⁰ І рече до них: Чиє обличчє се й надпись?

²¹ Кажуть йому: Кесареве. Тодї рече до них: Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.

²² І, вислухавши, здивувались, і, лишивши Його, пійшли.

²³ Того ж дня приступили до Него Садукеї, що кажуть: нема воскресення, і питали Його,

²⁴ говорячи: Учителю, Мойсей сказав: Коли хто вмре, не мавши дїтей, то нехай брат його оженить ся з жінкою його, й воскресить насїннє братові своєму.

²⁵ Було ж у нас сїм братів; і первий, оженившись, умер, і, не мавши насїння, покинув жінку свою братові своєму;

²⁶ так само й другий брат, і третїй, аж до семого.

²⁷ Опісля ж усїх умерла й жінка.

²⁸ Оце ж у воскресенню кому з сїмох буде вона жінкою? всї бо мали її.

²⁹ Озвав ся ж Ісус і рече до них: Помиляєтесь ви, не знаючи писання, анї сили Божої.

³⁰ Бо в воскресенню не женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели Божі на небі.

³¹ Про воскресеннє ж мертвих хиба не читали, що сказано вам од Бога, глаголючого:

³² Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів? Не єсть Бог Богом мертвих, а живих.

³³ І, слухаючи народ, дивував ся наукою Його.

³⁴ Фарисеї ж, почувши, що Він примусив Садукеїв мовчати, зібрались ради того.

³⁵ І спитав один з них, учитель закону, спокушуючи Його й кажучи:

³⁶ Учителю, котора заповідь велика в законї?

³⁷ Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю.

³⁸ Се перва й велика заповідь.

³⁹ Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого.

⁴⁰ На сих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.

⁴¹ Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус,

⁴² глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син? Кажуть Йому: Давидів.

⁴³ Рече Він до них: Як же се Давид зве Його в дусї Господом, говорячи:

⁴⁴ Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх?

⁴⁵ Коли ж Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

⁴⁶ І нїхто не зʼумів йому відказати нї слова, й нїхто з того часу не важив ся питати Його нїколи.

¹ Рече тодї Ісус до народу, та до учеників своїх,

² глаголючи: На Мойсейових сїдалищах посїдали письменники та Фарисеї.

³ Тим усе, що скажуть вам держати, держіть і робіть; по дїлам же їх не робіть: говорять бо, й не роблять.

⁴ Вяжуть бо тяжкі оберемки, що важко носити, й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть двигнути їх.

⁵ Усї ж дїла свої роблять, щоб бачили їх люде: ширять филактериї свої, й побільшують поли в одежі своїй,

⁶ і люблять перші місця на бенкетах, і перші сїдання по школах,

⁷ і витання на торгах, і щоб звали їх люде: Учителю, учителю.

⁸ Ви ж не зовіть ся учителями, один бо ваш учитель — Христос; усї ж ви брати.

⁹ І отця не звіть собі на землї, один бо Отець у вас, що на небі.

¹⁰ І не звіть ся наставниками, один бо в вас наставник — Христос.

¹¹ Більший же між вами нехай буде вам слугою.

¹² Хто ж нести меть ся вгору, принизить ся, а хто принизить ся, пійде вгору.

¹³ Горе ж вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що зачиняєте царство небесне перед людьми; ви бо не входите, й тих, що входять, не пускаєте ввійти.

¹⁴ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що жерете доми вдовиць, й задля виду довго молитесь; тим ще тяжчий приймете осуд.

¹⁵ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що проходите море й землю, щоб зробити одного нововірця, і коли станеть ся, робите його сином пекла, удвоє гіршим вас.

¹⁶ Горе вам, проводирі слїпі, що кажете: Хто клясти меть ся церквою, нїчого; хто ж покленеть ся золотом церковним, винуватий!

¹⁷ Дурні й слїпі: що бо більше: золото, чи церква, що осьвячує золото?

¹⁸ І: Хто клясти меть ся жертівнею, нїчого; хто ж покленеть ся даром, що на нїй, винуватий.

¹⁹ Дурні й слїпі: що бо більше: дар, чи жертівня, що осьвячує дар?

²⁰ Оце ж, хто кленеть ся жертівнею, кленеть ся нею і всїм, що зверху неї.

²¹ І хто кленеть ся церквою, кленеть ся нею й тим, що живе в нїй.

²² І хто кленеть ся небом, кленеть ся престолом Божим і тим, хто сидить на нїм.

²³ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що даєте десятину з мяти, й кропу, й кмину, а залишили важнїще в законї: суд, і милость, і віру. Се повинні були робити, да й того не залишати.

²⁴ Проводирі слїпі, що відцїджуєте комара, верблюда ж глитаєте.

²⁵ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що очищаєте зверху чашу й блюдо, у серединї ж повні вони здирства та неправди.

²⁶ Фарисею слїпий, очисти перш середину чаші й блюда, щоб і верх їх став ся чистий.

²⁷ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що подобитесь гробам побіляним, що зверху являють ся гарними, в серединї ж повні кісток мертвих і всякої нечисти.

²⁸ Так і ви зверху являєтесь людям праведні, в серединї ж повні лицемірства та беззаконня.

²⁹ Горе вам, письменники та Фарисеї, лицеміри! що будуєте гроби пророків та украшаєте памятники праведників,

³⁰ і мовляєте: Коли б ми були за часів батьків наших, не були б спільниками їх у крові пророків.

³¹ Сим же сьвідкуєте самі на себе, що ви сини тих, що вбивали пророків.

³² І ви доповнюйте міру батьків ваших.

³³ Змії, кодло гадюче, як утїчете від суду пекольного?

³⁴ Тим же то ось я посилаю до вас пророків, і мудрцїв, і письменників, і одних з них повбиваєте та порозпинаєте, а инших бити мете по школах ваших, та гонити мете від города в город:

³⁵ щоб упала на вас уся кров праведна, пролита на землї від крові Авеля праведного до крові Захарії, сина Варахіїного, що вбили ви між церквою й жертівнею.

³⁶ Істино глаголю вам: Все те прийде на кодло се.

³⁷ Єрусалиме, Єрусалиме, що повбивав єси пророків, і покаменував посланих до тебе! скільки раз хотїв я зібрати дїтей твоїх, як курка збирає курчат своїх під крила, й не схотїли!

³⁸ Оце ж оставляєть ся вам дом ваш пустий.

³⁹ Глаголю бо вам: Не побачите мене від нинї, аж поки скажете: Благословен грядущий в імя Господнє!

²¹ When those went, these went; and when those stood, these stood; and when those were lifted up from the earth, the wheels were lifted up over against them: for the spirit of the living creature was in the wheels.

²² And the likeness of the firmament upon the heads of the living creature was as the colour of the terrible crystal, stretched forth over their heads above.

²³ And under the firmament were their wings straight, the one toward the other: every one had two, which covered on this side, and every one had two, which covered on that side, their bodies.

²⁴ And when they went, I heard the noise of their wings, like the noise of great waters, as the voice of the Almighty, the voice of speech, as the noise of an host: when they stood, they let down their wings.

²⁵ And there was a voice from the firmament that was over their heads, when they stood, and had let down their wings.

²⁶ And above the firmament that was over their heads was the likeness of a throne, as the appearance of a sapphire stone: and upon the likeness of the throne was the likeness as the appearance of a man above upon it.

²⁷ And I saw as the colour of amber, as the appearance of fire round about within it, from the appearance of his loins even upward, and from the appearance of his loins even downward, I saw as it were the appearance of fire, and it had brightness round about.

²⁸ As the appearance of the bow that is in the cloud in the day of rain, so was the appearance of the brightness round about. This was the appearance of the likeness of the glory of the LORD. And when I saw it, I fell upon my face, and I heard a voice of one that spake.

⁵ І спустилась дочка Фараонова купатись у ріцї, а її рабинї приходили уз ріку берегом. І вгледївши скриньку проміж осетом, послала рабиню й узяла її.

⁶ Відтуливши ж, бачить немовляточко в скриньцї, плачуще хлопятко. І змилосердилась дочка Фараонова, і каже: Се з Єврейняток.

⁷ Каже тодї сестра хлопчикова дочцї Фараоновій: Побіжу я, покличу тобі мамку з Єврейок, щоб згодувала тобі хлопятко!

⁸ І каже їй дочка Фараонова: Біжи! І побігла дївчинка і кликнула хлопчикову матїр.

⁹ І каже їй дочка Фараонова: Возьми немовлятко, та згодуй менї його; я ж дам тобі плату.

¹⁰ І знялось на ноги хлопятко, і привела його до дочки Фараонової, і був у її за сина. І дала йому імя Мойсей; бо, каже, з води взяла його.

¹³ Одного ж дня, як сини й дочки Йовові саме їли й пили вино в дому старшого брата свого,

¹⁴ Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плузї, а ослицї паслись поблизу,

¹⁵ Аж се — набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе.

¹⁶ Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе.

¹⁷ Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе.

¹⁸ Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого,

¹⁹ Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе.

²⁰ І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився,

²¹ І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!

²² У всьому тому не провинив Йов, і не виповів нїчого безумного проти Бога.

³⁶ Про день же той і годину нїхто не знає, нї ангели небесні, тільки сам Отець мій.

³⁷ Як же днї Ноєві, так буде й прихід Сина чоловічого.

³⁸ Бо, як були за днїв перед потопом, що їли, й пили, женились, і віддавались, аж до дня, коли увійшов Ной у ковчег,

³⁹ та й не знали, аж прийшла повідь і позносила всїх; так буде й прихід Сина чоловічого.

⁴⁰ Тодї буде двоє в полї; один візьметь ся, а один зоставить ся.

⁴¹ Дві молоти муть на жорнах; одна візьметь ся, а одна зоставить ся.

⁴² Ото ж пильнуйте, бо не знаєте, которої години Господь ваш прийде.

⁴³ Се ж відайте, що коли б господар знав, у яку сторожу прийде злодїй, то пильнував би, та й не попустив би підкопати хати своєї.

⁴⁴ Тим же й ви будьте готові; бо тієї години, як і не думаєте, Син чоловічий прийде.

⁴⁵ Який єсть вірний слуга й розумний, що поставив пан його над челяддю своєю, щоб роздавав їй харч у пору?

⁴⁶ Щасливий той слуга, котрого, прийшовши пан його, застане, що робить так.

⁴⁷ Істино глаголю вам: Що поставить його над усїм добром своїм.

⁴⁸ А которий лукавий слуга казати ме в серцї своїм: Забарить ся мій пан прийти,

⁴⁹ та й зачне бити своїх товаришів, та їсти й пити з пяницями;

⁵⁰ то прийде пан того слуги дня, якого не сподїваєть ся, і години, якої не відає,

⁵¹ та й відлучить його, й долю його з лицемірами положить: там буде плач і скреготаннє зубів.

¹ Тодї уподобить ся царство небесне десяти дївчатам, що, взявши каганцї свої, вийшли назустріч женихові.

² Пять же були з них розумні, а пять необачні.

³ Котрі необачні, взявши каганцї свої, не взяли з собою олїї.

⁴ Розумні ж узяли олїї в пляшечки свої з каганцями своїми.

⁵ Як же жених барив ся, задрімали всї, та й поснули.

⁶ О півночі ж постав крик: Ось жених ійде; виходьте назустріч йому!

⁷ Тодї повставали всї дївчата тиї, та й украсили каганцї свої.

⁸ Необачні ж казали до розумних: Дайте нам олїї вашої, бо каганцї наші гаснуть.

⁹ Відказали ж розумні, говорячи: Щоб не стало нам і вам; а йдїть лучче до тих, що продають, та й купіть собі.

¹⁰ Як же йшли вони купувати, прийшов жених; і що були готові, увійшли з ним на весїллє; і зачинено двері.

¹¹ Опісля ж приходять і другі дївчата, та й кажуть: Господи, Господи, відчини нам.

¹² Він же, озвавшись, рече: Істино глаголю вам: Не знаю вас.

¹³ Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня, нї години, коли Син чоловічий прийде.

¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,

¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.

¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.

¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.

¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.

¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.

²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.

²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.

²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.

²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:

²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.

²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.

²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.

³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.

³¹ Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всї сьвяті ангели з ним, тодї сяде він на престолї слави своєї;

³² і зберуть ся перед него всї народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів;

³³ і поставить овець по правицї в себе, а козлів по лївицї.

³⁴ Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту.

³⁵ Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене;

³⁶ нагий, і зʼодягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.

³⁷ Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли?

³⁸ Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й зʼодягли?

³⁹ Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе?

⁴⁰ І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.

⁴¹ Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його:

⁴² бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене;

⁴³ був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не зʼодягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене.

⁴⁴ Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі?

⁴⁵ Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.

⁴⁶ І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.

¹ І сталось, як скінчив Ісус, усї цї слова, рече до учеників своїх:

² Ви знаєте, що через два днї буде пасха, й Сина чоловічого видадуть на розпяттє.

¹ І рече їм: Істино глаголю вам: Що є деякі між стоячими тут, котрі не вкусять смерти, поки побачять царство Боже, що прийде в потузї.

² А через шість день бере Ісус Петра, та Якова, та Йоана, й веде їх на гору високу окроме самих; і переобразивсь перед ними.

³ І стала одежа Його осяйна, вельми біла мов снїг, якої біляр на землї не може вбілити.

⁴ І явив ся їм Ілия з Мойсейом, і розмовляли з Ісусом.

⁵ І озвавшись Петр, каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети, Тобі один, і Мойсейові один, і Ілиї один.

⁶ Не знав бо, що казати: були бо полякані.

⁷ І постала хмара отїняюча їх, і вийшов голос із хмари, глаголючи: Се Син мій любий; Його слухайте.

⁸ І зараз озирнувшись, уже нїкого не бачили, тільки Ісуса одного з собою.

⁹ Як же вони сходили з гори, наказав їм, щоб нїкому не казали, що бачили, аж поки Син чоловічий з мертвих воскресне.

¹⁰ І задержали вони се слово в себе, перепитуючись, що се єсть: із мертвих воскреснути.

¹¹ І питали Його, говорячи: Що се кажуть письменники, що Ілия мусить прийти перше?

¹² Він же, озвавшись, рече їм: Ілия, прийшовши перше, налагодить усе; і як писано про Сина чоловічого, щоб Він багато витерпів і був погорджений.

¹³ Тільки ж глаголю вам: Що Ілия прийшов, і зробили йому, що схотїли, як писано про него.

¹⁴ І, прийшовши до учеників, побачив багато народу кругом них, і письменників, що перепитують ся з ними.

¹⁵ І зараз увесь народ, побачивши Його, вельми сполохнув ся, і прибігаючи витали Його.

¹⁶ І питав Він письменників: Про що ви перепитуєте ся з ними?

¹⁷ І озвавшись один з народу, каже: Учителю, привів я сина мого до тебе, що має духа нїмого.

¹⁸ І як схопить його, то рве його, й пінить ся він, і скрегоче зубами своїми, та все сохне. І казав я ученикам твоїм, щоб його вигнали, та не здолїли.

¹⁹ Він же, озвавшись, рече йому: О кодло невірне! доки в вас буду? доки терпіти му вас? Приведїть його до мене.

²⁰ І привели його до Него. І, побачивши Його, зараз дух затряс ним; і впавши той на землю, качав ся запінившись.

²¹ І спитав батька його: З якого се часу, що так сталось йому? Він же казав: З малку.

²² І почасту в огонь кидав його і в воду, щоб погубити його. Тільки ж, коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами.

²³ Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому.

²⁴ І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству.

²⁵ Бачивши ж Ісус, що збігаєть ся народ, погрозив духові нечистому, глаголючи йому: Душе нїмий і глухий, я тобі повелїваю, вийди з него й більш не входь в него.

²⁶ І закричавши, й вельми потрясши ним, вийшов; і став наче мертвий; так що многі казали: Що вмер.

²⁷ Ісус же, взявши його за руку, підвів його; й він устав.

²⁸ І, як увіходив у господу, ученики Його питали Його окроме: Чому ми не змогли вигнати його.

²⁹ І рече їм: Се кодло нїчим не може вийти, тільки молитвою та постом.

³⁰ І, вийшовши звідтіля, переходили через Галилею; і не хотїв, щоб хто знав.

³¹ Навчав бо учеників своїх, і глаголав їм: Що Син чоловічий буде виданий у руки чоловічі, і вбють Його, і вбитий, Він третього дня воскресне.

³² Вони ж не розуміли слова, й боялись Його спитати.

³³ І прийшов у Капернаум, і, бувши в господї, спитав їх: Про що ви дорогою між собою міркували?

³⁴ Вони ж мовчали; перемовлялись бо між собою в дорозї, хто більший.

³⁵ І сївши, призвав дванайцятьох, і рече їм: Коли хто хоче першим бути, нехай буде з усїх останнїм і всїм слугою.

³⁶ І, взявши дитину, поставив її серед них, і обнявши її, рече їм:

³⁷ Хто одно з таких дїтей прийме в імя моє, мене приймає; а хто мене приймає, не мене приймає, а пославшого мене.

³⁸ Озвавсь до Него Йоан, говорячи: Учителю, бачили ми одного, що імям Твоїм виганяв біси, а не ходить слїдом за нами, й заборонили йому; бо не ходить слїдом за нами.

³⁹ Ісус же рече: Не боронїть йому, нема бо такого, що зробить чудо в імя моє, і зможе скоро злословити мене.

⁴⁰ Хто бо не проти вас, той за вас.

⁴¹ Хто бо напоїть вас чашею води в імя моє, що ви Христові, істино глаголю вам: не втеряє нагороди своєї.

⁴² Та хто зблазнить одного з малих віруючих у мене, лучче йому, коли б почеплено жорно млинове на шию йому, та й укинуто в море.

⁴³ І коли блазнить тебе рука твоя, відотни її; лучче тобі калїкою в життє ввійти, нїж, дві руцї мавши, пійти в пекло, в огонь невгасаючий,

⁴⁴ де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.

⁴⁵ І коли нога твоя блазнить тебе, відотни її; лучче тобі ввійти в життє кривим, нїж дві нозї мавши, бути вкинутим у пекло, в огонь невгасаючий,

⁴⁶ де червяк їх не вмирає й огонь не вгасає.

⁴⁷ І коли око твоє блазнить тебе, вирви його; лучче тобі однооким увійти в царство Боже, нїж, дві оцї мавши, бути вкинутим ув огняне пекло,

⁴⁸ де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.

⁴⁹ Кожен бо огнем посолить ся, і кожна жертва сіллю посолить ся.

⁵⁰ Добро сіль; коли ж сіль несолона стане, то чим солити її? Майте в собі сіль, і майте впокій між собою.