¹ І прикликав Яков сини свої і каже:

² Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль.

⁸ Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти.

⁹ Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить?

¹⁰ В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах.

¹¹ В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім.

¹² Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби.

¹⁴ О, висьпівуй, дочко Сионова! викликуй гучно, Ізраїлю! радуйся й веселися, дочко Ерусалимська, від щирого серця!

¹⁵ Господь перемінив свій засуд на тебе, прогнав ворога твого! Сам Господь, Царь Ізраїля, посеред тебе; не будеш дознавати лиха.

¹⁶ Тодї скажуть Ерусалимові: Не бійся, а Сионові: Нехай не опадають руки в тебе!

¹⁷ Господь, Бог твій, посеред тебе; у нього сила, рятувати тебе; він радістю радуватись буде тобою, буде милувати по своїй любові, буде зза тебе веселитись веселостю великою.

¹⁸ Тих, що банувати муть за врочистими своїми обходами, я позбіраю — вони твоїми будуть; досить ганьби, що на них ваготїла.

¹⁹ Ось, я притїсню всїх тих, що тебе тїснили, буду піддержувати-рятувати всякого кульгавого, поскуплюю до купи розпорошених, пороблю їх славетними й знакомитими по всїх землях, де побивав їх сором.

⁹ Веселися, Сионова дочко, викликай радісно, дочко Ерусалимська: Се Царь твій надходить до тебе, справедливий і спасаючий, тихий — сидячи на ослятї, синї яремної осліцї.

¹⁰ Тодї я поторощу вози боєві в Ефраїма й боєві конї в Ерусалимі та й поломаний буде лук воєнний; він бо проповідати ме мир народам, і зацарює од моря до моря, від ріки та й до концїв землї.

¹¹ І кровю завіту твого вибавлю я вязнїв твоїх із ями, що в нїй води нема.

¹² Вертайтесь до твердинї, ви вязнї, жиючі в надії! що тепер оповіщаю, дам вам удвоє.

¹³ Бо, неначе лука, натягну собі Юду, а сагайдака наповню Ефраїмом, і підійму синів твоїх, Сионе, проти твоїх синів, земле ти Йонська, та й зроблю тебе мечем у силача.

¹⁴ І зʼявиться над ними Господь, і блискавицею вилетить стріла його, й загуде Господь трубою, та й ступати ме бурею, віючою з полудня.

¹⁵ І хоронити ме їх Господь Саваот, а вони будуть валити і підбивати під себе каміннєм із пращі, будуть пити до перепою, нїби вином, ї переповняться, як ті кубки жертовні, як угли в жертовника.

¹ Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

² Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

³ знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

⁴ терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

⁵ Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

⁶ Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

⁷ Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

⁸ Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

⁹ Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

¹⁰ а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

¹¹ Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

¹² Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

¹³ Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

¹⁴ Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

¹⁵ Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

¹⁶ Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

¹⁷ Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

¹⁸ Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

¹⁹ Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

²⁰ Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

²¹ Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

²² Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

²³ Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

²⁴ Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

²⁵ Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

²⁶ Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

²⁷ Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

¹ Браттє моє, не на лиця вважаючи, майте віру Господа нашого Ісуса Христа прославленого.

² Коли бо ввійшов у громаду вашу чоловік з золотим перснем, в одежі осяйній, ввійшов же й вбогий в мізерній одежі,

³ і ви споглянете на того, що носить осяйну одежу, і скажете йому: Ти сїдай отут гарно, а вбогому скажете: Ти стань отам, або сїдай отут на підніжку моїм,

⁴ то чи не пересуджуєте між собою і не станетесь суддями з ледачими думками?

⁵ Слухайте, браттє моє любе: хиба не вбогих сьвіту сього вибрав Бог на багатих вірою і наслїдників царства, котре обіцяв тим, хто любить Його?

⁶ Ви ж зневажили вбогого. Хиба не багаті підневолюють вас, і не вони тягнуть вас на судища?

⁷ Хиба не вони зневажають добре імя, яким вас названо?

⁸ Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: „Люби ближнього свого, як себе самого‟, добре чините;

⁹ коли ж на лиця дивитесь, то гріх робите, докорені законом, як переступники.

¹⁰ Кожний бо, хто увесь закон заховає, та згрішить в одному, станеть ся у всьому виноватий.

¹¹ Хто бо сказав: „Не чини перелюбу,‟ Той сказав і: „Не вбивай.‟ Коли ж не зробиш перелюбу, а вбєш, став ся єси переступником закону.

¹² Так говоріте і так творіте, яко такі, що законом свободним судити метесь.

¹³ Суд бо без милосердя тому, хто не зробив милости, і вихваляєть ся милосердє суду (понад суд).

¹ А як зближались до Єрусалиму, й прийшли в Витфагию, до гори Оливної, послав тодї Ісус двох учеників,

² глаголючи їм: Ідїть у село, що перед вами, й зараз знайдете ослицю, привязану й осля з нею; одвязавши, приведїть менї.

³ І коли хто вам казати ме що, скажіть: Що Господеві треба їх; зараз же відпустить їх.

⁴ Се ж усе сталось, щоб справдилось, що промовив пророк, глаголючи:

⁵ Скажіть дочцї Сионській: Ось цар твій іде до тебе, тихий, сидячи на ослї й на ослятї, синові підяремної.

⁶ Пійшовши ж ученики, вчинили, як звелїв їм Ісус,

⁷ і привели ослицю і осля, й положили на них одежу свою, та й посадили Його верх неї.

⁸ Пребагато ж народу простилали одежу свою по дорозї; инші ж різали віттє з дерева і встилали дорогу.

⁹ Народ же, що йшов попереду й позаду, покликував, говорячи: Осанна сину Давидовому: Благословен грядущий в імя Господнє; Осанна на вишинах.

¹⁰ А як увійшов Він у Єрусалим, здвигнувсь увесь город, говорячи: Хто се такий?

¹¹ Народ же казав: Се Ісус, пророк із Назарета Галилейського.

¹⁵ Бачивши ж архиєреї та письменники чудеса, що Він робив, і хлопят, що покликували в церкві, й казали: Осанна сину Давидовому, розлютувались,

¹⁶ і казали до Него: Чи чуєш, що оцї кажуть? Ісус же рече їм: Так. Хиба ви нїколи не читали: Що з уст немовляток і ссущих вирядив єси хвалу?

¹⁷ І, покинувши їх, вийшов осторонь із города в Витанию, й пробував там.

⁴ Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся.

⁵ Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде. Господь близько.

⁶ Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом.

⁷ І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.

⁸ На останок, браттє, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про се помишляйте.

⁹ Чого ви і навчились, і прийняли, й чували, й видали в менї, те чинїть, то Бог миру буде з вами.

⁶ Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу;

⁷ всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас.

⁸ Тверезїть ся, пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти;

⁹ проти него вставайте тверді вірою, знаючи, що такі страждання доводять ся і братівству вашому в сьвітї.

¹⁰ Бог же всякої благодати, покликавший нас до вічньої своєї слави в Христї Ісусї, коли трохи пострадаєте, Він нехай звершить вас, утвердить, укріпить і оснує (непорушно).

¹¹ Йому слава і держава по вічні віки. Амінь.

¹² Через Сильвана, вірного вам брата, як думаю, коротко написав, наповідаючи і сьвідкуючи, що се правдива благодать Божа, в котрій стоїте.

¹³ Витає вас вибрана з вами (церков) в Вавилонї, і Марк, син мій.

¹⁴ Витайте один одного у цїлуванню любови. Впокій вам усїм, що в Христї Ісусї. Амінь.

¹ Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.

² Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.

³ Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.

⁴ Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.

⁵ Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?

⁶ Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.

⁷ Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.

⁸ Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.

⁹ Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.

¹⁰ Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;

¹¹ бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.

¹² Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,

¹³ побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!

¹⁴ Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:

¹⁵ Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.

¹⁶ Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.

¹⁷ Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.

¹⁸ Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.

⁷ І покликав дванайцятьох, та й почав їх посилати по двоє, і дав їм власть над духами нечистими;

⁸ і звелїв їм, щоб нїчого не брали на дорогу, тільки одну палицю: нї торбини, нї хлїба, нї у черес грошей,

⁹ щоб обувались у постоли й не вдягались у дві одежинї.

¹⁰ І рече їм: Де б ви нї зайшли в яку господу, там пробувайте, аж поки вийдете звідтіля.

¹¹ А хто не прийме вас, анї слухати ме вас, то, виходячи звідтіля, обтрусїть і порох із під ніг ваших, на сьвідкуваннє їм. Істино глаголю вам: Одраднїще буде Содомові та Гоморі суднього дня, нїж городові тому.

¹² І вийшовши вони, проповідували, щоб каялись.

¹³ І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.

¹ І сходять ся до Него Фарисеї та деякі з письменників, прийшовши з Єрусалиму.

² І, побачивши деяких з учеників Його, що нечистими руками, се єсть немитими, їдять хлїб, судили:

³ (бо Фарисеї і всї Жиди, поки по локіть не помиють рук, не їдять, додержуючи переказу старших;

⁴ і з торгу, поки не обмиють ся, не їдять; і иншого багацько, що прийняли додержувати: обмиваннє чаш, і глеків, і мідяного посуду, і столів).

⁵ Тодї питали Його Фарисеї та письменники: Чом ученики Твої не живуть по переказу старших, а їдять хлїб непомитими руками?

⁶ Він же, озвавшись, рече їм: Що добре пророкував Ісаїя про вас, лицемірів, як писано: Сей народ устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

⁷ Марно ж покланяють ся менї, навчаючи наук, заповідей чоловічих.

⁸ Занехаявши бо заповідь Божу, держите ви переказ чоловічий, обмиваннє глеків та чаш, і иншого подібного такого багато робите.

⁹ І рече до них: Добре відкидаєте ви заповідь Божу, щоб переказ ваш хоронити.

¹⁰ Мойсей бо сказав: Поважай батька твого й матїр твою; і: Хто налає батька або матїр, нехай смертю вмре.

¹¹ Ви ж кажете: Коли скаже чоловік батькові або матері: Корван (що єсть: Дар), чим би ти з мене покористував ся;

¹² і не даєте йому нїчого більше робити батькові своєму, або матері своїй,

¹³ обертаючи в нїщо слово Боже переказом вашим, що ви переказали; й подібного такого багато робите.

¹⁴ І, покликавши ввесь народ, рече до них: Слухайте мене всї, та й розумійте:

¹⁵ Нема нїчого осторонь чоловіка, що ввійшовши в него, могло б опоганити його; а що виходить від него, се те, що поганить чоловіка.

¹⁶ Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁷ І як увійшов у господу від людей, питали в Него ученики Його про приповість.

¹⁸ І рече до них: Так і ви нерозумливі? Не зрозуміли, що все, що осторонь і входить у чоловіка, не може його опоганити;

¹⁹ бо не входить йому в серце, а в живіт, і виходить в одхідник, очищаючи всяку їжу?

²⁰ Рече ж: Що виходить з чоловіка, те поганить чоловіка.

²¹ З середини бо, з серця чоловіка, думки лихі виходять, перелюбки, блуд, душогубство,

²² злодїйства, зажерливість, ледарство, підступ, роспутність, лихе око, хула, гордощі, дурощі:

²³ все се лихе з середини виходить, і поганить чоловіка.

²⁴ І, піднявшись ізвідтіля, пійшов на узграниччя Тирські та Сидонські, і ввійшовши в господу, хотїв, щоб нїхто не знав; та не міг утаїтись.

²⁵ Почувши бо жінка, в котрої дочка її мала духа нечистого, приступила і впала в ноги Йому.

²⁶ Була ж жінка Грекиня, родом Сирофиникиянка; й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.

²⁷ Ісус же рече їй: Дай перше наїстись дїтям: не добре бо взяти хлїб у дїтей, і кинути собакам.

²⁸ Вона ж озвалась, та й каже до Него: Так, Господи; тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дїтей.

²⁹ І рече їй: За се слово йди; вийшов біс із дочки твоєї.

³⁰ І, пійшовши в домівку свою, знайшла, що біс вийшов, і дочка її лежить на постелї.

³¹ І, знов вийшовши з гряниць Тирських та Сидонських, прийшов до моря Галилейського, у гряницї Десятиградські.

³² І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку.

³³ І, взявши його від народу окроме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому;

³⁴ І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись.

³⁵ І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре.

³⁶ І наказав їм, щоб нїкому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували;

³⁷ І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дає чути, й нїмим говорити.