²⁸ Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом.

²⁹ Бо наш Бог — огонь пожирающий.

¹ Братня любов нехай пробуває.

² Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів.

³ Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї.

⁴ Чесна женитва у всїх і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судити ме Бог.

⁵ Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече: „Не оставлю тебе, анї покину тебе.‟

⁶ Так що сьміло можемо сказати: „Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдїє менї чоловік?‟

⁷ Поминайте наставників ваших, що глаголали вам слово Боже; і позираючи на конець їх життя, послїдуйте вірі їх.

⁸ Ісус Христос учора і сьогоднї, той же самий і на віки.

¹ Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

² Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

³ Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

⁴ Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

⁵ Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

⁶ Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

⁷ Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

⁸ Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

⁹ Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

¹⁰ Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

¹¹ Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

¹² Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

¹³ Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

¹⁴ Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

¹⁵ І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

¹⁶ Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.

¹⁷ Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.

¹⁸ Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.

¹⁹ І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.

²⁰ Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.

²¹ Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.

²² Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

²³ Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.

²⁴ Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.

²⁵ Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.

²⁶ І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

²⁷ Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.

²⁸ І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.

²⁹ Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.

³⁰ Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.

³¹ Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.

³² Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.

³³ Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,

³⁴ і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.

³⁵ І заплакав Ісус.

³⁶ Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

³⁷ Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?

³⁸ Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.

³⁹ Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.

⁴⁰ Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?

⁴¹ Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.

⁴² Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.

⁴³ І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!

⁴⁴ І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

⁴⁵ Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.

¹ І вийшовши звідтіля, прибув у свою країну; і йшли слїдом за Ним ученики Його.

² І, як настала субота, почав у школї навчати; й многі, слухаючи, дивувались, кажучи: Звідкіля се в Него? і що се за розум даний Йому, що дива такі руками Його роблять ся?

³ Хиба ж сей не тесля, син Мариї, брат Яковів, і Йосиїв, і Юдин, і Симонів? і хиба не тут між нами сестри Його? І поблазнились Ним.

⁴ Рече ж їм Ісус: Не єсть пророк без чести, хиба що в країнї своїй, та в родинї, і в домівцї своїй.

⁵ І не міг там нїякого чуда зробити, тільки на деяких недужих положивши руки, сцїлив їх.

⁶ І дивувавсь недовірством їх. І ходив кругом по селах, навчаючи.

⁷ І покликав дванайцятьох, та й почав їх посилати по двоє, і дав їм власть над духами нечистими;

⁸ і звелїв їм, щоб нїчого не брали на дорогу, тільки одну палицю: нї торбини, нї хлїба, нї у черес грошей,

⁹ щоб обувались у постоли й не вдягались у дві одежинї.

¹⁰ І рече їм: Де б ви нї зайшли в яку господу, там пробувайте, аж поки вийдете звідтіля.

¹¹ А хто не прийме вас, анї слухати ме вас, то, виходячи звідтіля, обтрусїть і порох із під ніг ваших, на сьвідкуваннє їм. Істино глаголю вам: Одраднїще буде Содомові та Гоморі суднього дня, нїж городові тому.

¹² І вийшовши вони, проповідували, щоб каялись.

¹³ І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.

¹⁴ І дочув ся цар Ірод (явне бо зробилось імя Його), і каже: Що Йоан Хреститель із мертвих устав, і того роблять ся чудеса від него.

¹⁵ Инші казали, що се Ілия; инші ж казали, що се пророк або один з пророків.

¹⁶ Почувши ж Ірод, сказав: Що се Йоан, котрого я стяв, він устав з мертвих.

¹⁷ Сей бо Ірод, піславши, взяв Йоана, та й звязав його в темницї за Іродияду, жінку Филипа, брата свого; бо оженивсь із нею.

¹⁸ Сказав бо Йоан Іродові: Що не годить ся тобі мати жінку брата твого.

¹⁹ Іродияда ж лютувала на него, й хотїла його вбити, та не могла.

²⁰ Ірод бо боявсь Йоана, знавши його, яко чоловіка праведного й сьвятого, то й беріг його й, слухаючи його, багато робив, і залюбки його слухав.

²¹ Як же настав день нагідний, коли Ірод на свої родини бенкет справив дукам своїм, та гетьманам, та значним Галилейським,

²² і як увійшла дочка тієї Іродияди, танцювала, й догодила Іродові, й тим, що сидїли з ним, озвав ся цар до дївицї: Проси в мене, чого бажаєш, а дам тобі.

²³ І поклявсь їй: Що, чого б у мене нї попросила, дам тобі, хоч би й половину царства мого.

²⁴ Вона ж, вийшовши, каже матері своїй: Чого просити? Та ж каже: Голови Йоана Хрестителя.

²⁵ І, ввійшовши зараз швидко до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб менї дав зараз на блюдї голову Йоана Хрестителя.

²⁶ І зажурившись вельми цар, та задля клятьби й задля тих, що з ним сидїли, не хотїв їй відмовити.

²⁷ І зараз піславши цар ката, звелїв принести голову його; він же пійшовши, стяв його в темницї.

²⁸ І принїс голову його на блюдї, і дав її дївицї, а дївиця дала її матері своїй.

²⁹ І, довідавшись ученики його, пійшли і взяли тїло його, та й положили його в гробі.

³⁰ І посходились апостоли до Ісуса, й сповістили Його про все, й що робили, й чого навчали.

³¹ І рече до них: Ійдїть ви самі окроме в пусте місце, та відпочиньте трохи; було бо багато, що приходили й відходили, й навіть нїколи було їм їсти.

³² І поплили в пусте місце човном, окроме.

³³ І бачив їх народ, як відчалювали, й пізнали Його многі, і збігались туди пішки з усїх городів, та й випередили їх, і посходились до Него.

³⁴ І вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, що були як вівцї, не маючі пастиря; і почав навчати їх багато.

³⁵ І як уже багато часу минуло, приступивши до Него ученики Його, кажуть: Що се пусте місце, і вже час пізний, —

³⁶ відпусти їх, щоб, пійшовши по околичнїх хуторах та селах, купили собі хлїба: не мають бо що їсти.

³⁷ Він же, озвавшись, рече до них: Дайте ви їм їсти. І кажуть Йому: Хиба, пійшовши, купимо за двістї денариїв хлїба, й дамо їм їсти?

³⁸ Він же рече до них: Скільки хлїбів маєте? йдїть та подивіть ся. І, взнавши, кажуть: Пять, та дві риби.

³⁹ І звелїв їм садовити всїх купа коло купи на зеленій траві,

⁴⁰ і посїдали вони ряд коло ряду по сотням і по півсотням.

⁴¹ І, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, благословив, і ламав хлїби, та й давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; й дві риби подїлив усїм.

⁴² І їли всї, й наситились.

⁴³ І набрали окрушин дванайцять повних кошів, та й із риб.

⁴⁴ А тих, що їли хлїби, було з пять тисяч чоловіка.

⁴⁵ І зараз примусив учеників своїх увійти в човен, та плисти на той бік попереду ʼд Витсаїдї, поки сам одпустить народ.

⁴⁶ І, відпустивши їх, пійшов на гору молитись.

⁴⁷ І як настав вечір, був човен серед моря, а він один на землї.

⁴⁸ І бачив, як вони силкувались, веслуючи; був бо вітер противний їм; і коло четвертої сторожи ночі приходить до них, ідучи по морю, і хотїв минути їх.

⁴⁹ Вони ж, бачивши Його, що ходить по морю, думали, що се мара, та й закричали:

⁵⁰ всї бо Його бачили, й потрівожились. І зараз заговорив до них, і рече їм: Бодріть ся; се я; не лякайтесь.

⁵¹ І ввійшов до них у човен; і втих вітер, і вельми, над міру здумілись у собі, і дивувались.

⁵² Не зрозуміли бо про хлїби: було бо серце їх заслїплене.

⁵³ І, перепливши, прибули в землю Генисарецьку, й причалили.

⁵⁴ І як вийшли вони з човна, зараз, пізнавши Його,

⁵⁵ кинулись по всїй тій околицї, та й почали приносити на ношах тих, що нездужали, як почули, що Він там єсть.

⁵⁶ І куди нї приходив Він, у села, чи городи, чи хутори, на майданах клали недужих, і благали Його, щоб їм хоч до краю одежі Його приторкнутись, і хто тільки доторкнувсь Його, спасав ся.