⁸ Так говорить Господь: Коли в виноградньому гронї повно соку, кажуть: Гляди, щоб ти його не вшкодив, бо в ньому благодать; те ж учиню я й задля слуг моїх, щоб не всїх погубити:

⁹ Я виведу з Якова потомство і від Юди наслїдника гір моїх, а внаслїдують те вибрані мої і слуги мої будуть там жити.

¹⁰ І буде Сарон пасовищем овець, а долина Ахор — місцем спочивку для волів народу мого, що до мене горнувся.

¹¹ Вас же, що покинули Господа, забули про сьвяту гору мою, закладаєте столи Гадові, та ладите повну чашу для Мени ,

¹² Вас я обрікаю-віддаю на меч, і всї попадаєте позаколювані, за те, що я кликав, а ви не озивались; говорив, а ви не слухали, і творили зло в очах моїх, та вибирали те, що менї не до вподоби.

¹³ Тим то й говорить Господь Бог: Слуги мої їсти муть, ви ж будете голодувати, слуги мої будуть пити, а вас буде мучити спрага. Раби мої будуть веселі, а вас побивати ме сором;

¹⁴ Слуги мої будуть сьпівати в радощах серця, ви ж голосити мете задля сердечного смутку й ридати від сокрушеного духа.

¹⁵ І полишите імя ваше у присягу вибраним моїм; і вбє-вигубить тебе Господь Бог, а вірних слуг своїх назве иншим іменем.

¹⁶ І хто буде назвою тою себе благословити, того благословляти ме Бог справдешний; а хто покленеться нею на землї, той покленеться Богом правди, — давні бо злиднї пійдуть в непамять і будуть закриті перед очима в мене.

¹ І рушив Ізраїль з усїм своїм, і прийшов до Бейер-Саби, і принїс жертву Богові отця свого Ізаака.

² І рече Бог до Ізраїля в привиддях ночних, і рече: Якове! Якове! Він же озвавсь: Чую!

³ І рече: Я Бог, Бог отцїв твоїх. Не опасуйся спуститись у Египет; народом бо великим сотворю тебе там.

⁴ Я сам із тобою спущусь у Египет, і я ж возведу тебе, і Йосиф положить руку свою на очі твої.

⁵ І рушив Яков од Бейер-Саби, і повезли сини Ізраїлеві панотця свого і малечу свою, і жени свої на колесницях, що послав Фараон по його.

⁶ І позабирали статки свої й усе майно, що надбали в Канаан землї, і прибули в Египет Яков і все насїннє його з ним.

⁷ Сини свої і сини синів своїх, дочки свої і дочки синів своїх, і все насїннє своє привів у Египет із собою.

¹⁵ Мій сину! коли серце в тебе буде мудре, то й моє серце буде радїти;

¹⁶ Ба й все внутро моє буде веселитись, коли уста твої говорити муть право.

¹⁷ Не завидуй в серцї ледачим; нехай по всяк день перебуває воно в страсї Господнїм;

¹⁸ Бо є будущина, й надїя твоя не буде марна.

¹⁹ Слухай, сину мій, і будь мудрим, та справляй серце твоє на дорогу праву.

²⁰ Не бувай між тими, що впиваються вином, анї між тими, що переїдаються мясивом, —

²¹ Пяницї бо й немірні зʼубожіють, а довге їх спаннє вбере їх у лахи.

²² Слухняним батьку будь, що від него родився, не нехтуй неньки, хоч вона буде вже й старенька.

²³ Купуй правду, й не збувай мудростї, науки й розуму нї за які достатки.

²⁴ Отець праведного веселиться, і хто мудрого вродив, радується ним.

²⁵ Нехай же радїє й твій отець, і ненька, що тебе зродила, нехай веселиться.

²⁶ Оддай менї твоє, мій сину, серце, а путь мою нехай твої стережуть очі.

²⁷ Блудниця — се глибока пропасть; тїсний колодїзь — чужая жінка;

²⁸ Мов харцизяка, вона засїдає, й намножує між людьми переступників.

²⁹ У кого зойки? у кого стогін? у кого сварка? у кого горе? хто ранить без причини? в кого червоні очі?

³⁰ У тих, що при винї седять довго, у тих, що в напитках дошукуються аж гущі-приправи.

³¹ Не призирайся вину, як у кубку грає, як гарно сьвітиться й легко осїдає!

³² Опісля воно укусить, як гадюка, мов гаспид-василиск, отрути впустить.

³³ Очима будеш ти на жен чужих дивитись, і серце в тебе розворотне промовить,

³⁴ І будеш ти, як той, що дремле серед моря, мов той, що в горі спить на щоглї;

³⁵ Били, мовляв, мене, а мене не болїло, товкли мене, я ж того не чув; як розбуркаюсь, то знов почну того ж шукати.

¹ Нехай тебе до злих людей не пориває, анї бажай товаришувати з ними,

² Бо в серцї в них насильство, а уста їх говорять лихе.

³ Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь,

⁴ Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном.

⁵ Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка.

⁹ Нехай зберуться всї народи разом, зійдуться всї племена докупи. Хто ж ізміж них проповів се наперед? нехай скажуть, що було од початку; нехай поставлять сьвідків від себе й докажуть, щоб, вислухавши, можно сказати: Се правда!

¹⁰ А мої сьвідки, — говорить Господь — ви й слуга мій, що я його вибрав, щоб ви знали й вірили менї та й зрозуміли, що се — я: передо мною не було Бога, та й опісля не буде.

¹¹ Я, я — Господь, та й нема спасителя крім мене.

¹² Я прорік та й спас, так як заповів; а иншого не було в вас, проте ви сьвідки у мене, що я — Бог, говорить Господь.

¹³ Із віку й віку я — той самий, і нїхто не врятує од руки моєї; я вчиню, а хто те переіначить?

¹⁴ Так говорить Господь, ваш відкупитель, Сьвятий Ізраїля: Задля вас я, наче б уже післав у Вавилон, та покрушив всї засови, й Халдеїв, що так своїми кораблями величались.

¹ But the souls of the righteous are in the hand of God, and there shall no torment touch them.

² In the sight of the unwise they seemed to die: and their departure is taken for misery,

³ And their going from us to be utter destruction: but they are in peace.

⁴ For though they be punished in the sight of men, yet is their hope full of immortality.

⁵ And having been a little chastised, they shall be greatly rewarded: for God proved them, and found them worthy for himself.

⁶ As gold in the furnace hath he tried them, and received them as a burnt offering.

⁷ And in the time of their visitation they shall shine, and run to and fro like sparks among the stubble.

⁸ They shall judge the nations, and have dominion over the people, and their Lord shall reign for ever.

⁹ They that put their trust in him shall understand the truth: and such as be faithful in love shall abide with him: for grace and mercy is to his saints, and he hath care for his elect.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

¹ І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

² І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

³ Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

⁴ і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

⁵ Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

⁶ Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

⁷ А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

⁸ А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

⁹ І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰ Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

¹¹ І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

¹² щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

¹³ І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

¹⁴ Сїяч слово сїє.

¹⁵ Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

¹⁶ Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

¹⁷ та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

¹⁸ А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

¹⁹ та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

²⁰ А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

²¹ І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

²² Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

²³ Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

²⁴ І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵ Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶ І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷ та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.

²⁸ Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹ Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰ І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹ Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

³² а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

³³ І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴ Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

³⁵ І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

³⁶ І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

³⁷ І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

³⁸ А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

³⁹ І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

⁴⁰ І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

⁴¹ І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?