¹ Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його.

² Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотїли б зблизька зо мною судитись.

³ „Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?‟ Ось, — бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других.

⁴ Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі.

⁵ Чи се такий піст, який я собі вибрав, — день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві?

⁶ Ось — піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу;

⁷ Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.

⁸ Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня.

⁹ Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити,

¹⁰ І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, — тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;

¹¹ І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїколи не зсякає.

²⁶ And when Joseph came home, they brought him the present which was in their hand into the house, and bowed themselves to him to the earth.

²⁷ And he asked them of their welfare, and said, Is your father well, the old man of whom ye spake? Is he yet alive?

²⁸ And they answered, Thy servant our father is in good health, he is yet alive. And they bowed down their heads, and made obeisance.

²⁹ And he lifted up his eyes, and saw his brother Benjamin, his mother’s son, and said, Is this your younger brother, of whom ye spake unto me? And he said, God be gracious unto thee, my son.

³⁰ And Joseph made haste; for his bowels did yearn upon his brother: and he sought where to weep; and he entered into his chamber, and wept there.

³¹ And he washed his face, and went out, and refrained himself, and said, Set on bread.

¹ Then Joseph could not refrain himself before all them that stood by him; and he cried, Cause every man to go out from me. And there stood no man with him, while Joseph made himself known unto his brethren.

² And he wept aloud: and the Egyptians and the house of Pharaoh heard.

³ And Joseph said unto his brethren, I am Joseph; doth my father yet live? And his brethren could not answer him; for they were troubled at his presence.

⁴ And Joseph said unto his brethren, Come near to me, I pray you. And they came near. And he said, I am Joseph your brother, whom ye sold into Egypt.

⁵ Now therefore be not grieved, nor angry with yourselves, that ye sold me hither: for God did send me before you to preserve life.

⁶ For these two years hath the famine been in the land: and yet there are five years, in the which there shall neither be earing nor harvest.

⁷ And God sent me before you to preserve you a posterity in the earth, and to save your lives by a great deliverance.

⁸ So now it was not you that sent me hither, but God: and he hath made me a father to Pharaoh, and lord of all his house, and a ruler throughout all the land of Egypt.

⁹ Haste ye, and go up to my father, and say unto him, Thus saith thy son Joseph, God hath made me lord of all Egypt: come down unto me, tarry not:

¹⁰ And thou shalt dwell in the land of Goshen, and thou shalt be near unto me, thou, and thy children, and thy children’s children, and thy flocks, and thy herds, and all that thou hast:

¹¹ And there will I nourish thee; for yet there are five years of famine; lest thou, and thy household, and all that thou hast, come to poverty.

¹² And, behold, your eyes see, and the eyes of my brother Benjamin, that it is my mouth that speaketh unto you.

¹³ And ye shall tell my father of all my glory in Egypt, and of all that ye have seen; and ye shall haste and bring down my father hither.

¹⁴ And he fell upon his brother Benjamin’s neck, and wept; and Benjamin wept upon his neck.

¹⁵ Moreover he kissed all his brethren, and wept upon them: and after that his brethren talked with him.

¹⁶ And the fame thereof was heard in Pharaoh’s house, saying, Joseph’s brethren are come: and it pleased Pharaoh well, and his servants.

²³ Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життє охороняє.

²⁴ Надутий лиходїй — безʼумом зовуть його — порпаєсь в попелї гординї.

²⁵ Жаданнє лїнивого вбє його, бо приложити рук не хоче нї до чого;

²⁶ Що дня його кортить їда, а праведний дає, не жалує нїчого.

²⁷ Гидота Господу безбожників жертва, а надто, як її в лукавстві приносять.

²⁸ Ложний сьвідок погибне, а чоловік, що говорить те, що знає, буде все говорити правду.

²⁹ Чоловік безбожний не має стиду в лицї свойму, людина ж праведна путя свого не скривить.

³⁰ Нема премудростї, нї розуму, нї ради в того, хто противен Господеві.

³¹ Коня готують на день бою, та побіда — від Господа.

¹ Добре ймя лїпше над велике багацтво, й добра слава дорожша над золото й срібло.

² Богач і бідний стрічаються все з собою; того й сього создав Господь однако.

³ Заздалегідь біди розумний стережеться, простак іде собі байдужен, і бідує.

⁴ За покорою йде страх Господень, багацтво й честь і життє.

¹ І ввійшов ізнов у школу; й був там чоловік, що мав суху руку.

² І назирали Його, чи сцїлить його в суботу, щоб обвинуватити Його.

³ І рече до сухорукого чоловіка: Стань посерединї.

⁴ І рече до них: Чи годить ся в суботу добро робити, чи зло робити? життє спасати, чи погубляти? Вони ж мовчали.

⁵ І, позирнувши на них кругом гнївно, жалкуючи над скаменїлостю сердець їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. І простяг, і стала рука його здорова, як і друга.

⁶ І вийшовши Фарисеї, зараз з Іродиянами зробили раду на Него, як Його погубити.

⁷ Ісус же відійшов з учениками своїми до моря; а великий натовп із Галилеї йшов за Ним, і з Юдеї,

⁸ і з Єрусалиму, й з Ідумеї, і зза Йордану; й ті, що кругом Тира та Сидона, натовп великий, прочувши, скільки Він робив, поприходили до Него.

⁹ І сказав Він ученикам своїм наготовити Йому човна задля народу, щоб не тиснулись до Него.

¹⁰ Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги.

¹¹ А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий.

¹² І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

¹³ І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

¹⁴ І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

¹⁵ і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

¹⁶ І дав Симонові імя Петр;

¹⁷ та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

¹⁸ та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

¹⁹ та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

²⁰ Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба зʼїсти.

²¹ І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

²² А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

²³ І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

²⁴ І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

²⁵ І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

²⁶ І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

²⁷ Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

²⁸ Істино глаголю вам: Що всї гріхи відпустять ся синам чоловічим, і хули, якими б вони нї хулили;

²⁹ хто ж хулити ме на Духа сьвятого, не має прощення во віки, а винен вічного осуду:

³⁰ бо казали: Духа нечистого має.

³¹ Приходять тодї брати й мати Його, й стоячи на дворі, послали до Него, кличучи Його.

³² І сидїв народ круг Него; кажуть же Йому: Ось мати Твоя і брати Твої на дворі шукають Тебе.

³³ І, озвавшись до них, рече: Хто се мати моя, або брати мої?

³⁴ І, позирнувши кругом по тих, що сидїли коло Него, рече: Оце мати моя, і брати мої!

³⁵ Хто бо чинити ме волю Божу, той брат менї, й сестра моя, і мати.