¹ Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його.

² Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотїли б зблизька зо мною судитись.

³ „Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?‟ Ось, — бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других.

⁴ Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі.

⁵ Чи се такий піст, який я собі вибрав, — день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві?

⁶ Ось — піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу;

⁷ Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.

⁸ Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня.

⁹ Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити,

¹⁰ І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, — тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;

¹¹ І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїколи не зсякає.

²⁶ І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостиньця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.

²⁷ І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?

²⁸ Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.

²⁹ І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!

³⁰ Замішався і з упинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.

³¹ І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!

¹ І не здолїв більш перемогати себе перед усїма, що стояли навкруги, і закричав: Геть усї від мене! І не зісталось нїкого при Йосифі, як признававсь браттю свойму.

² І заплакав у голос, і почули Египтяне й уся господа Фараонова.

³ І каже Йосиф браттю свойму: Я Йосиф! Чи жив іще панотець мій? І не здолїли брати відказати йому; стрівожились бо перед ним.

⁴ Каже ж Йосиф браттю свойму: Приступіте до мене. І приступили. І каже: Я Йосиф, брат ваш, що продали ви в Египет.

⁵ Тепер же не сумуйте, і не вдавайтесь у тугу, що продали мене сюди; про те бо, щоб ми були живі, послав мене Бог перед вами.

⁶ Се ж бо вже друге лїто голодує земля, а ще пять років осталось, що не буде нї оранки нї жнив.

⁷ І послав мене Бог поперед вами переховати вам останок на землї, і ратувати ваші душі великим поратунком.

⁸ Оце ж не ви послали мене сюди, а Бог, і зробив мене отцем Фараонові, і паном усього його дому, і зверхником усієї землї Египецької.

⁹ Ідїте ж хутко до панотця мого, і промовте йому. От що говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене паном усього Египту; йди ж до мене, не гайся.

¹⁰ І осядешся в Гозен землї, і будеш поблизу в мене, ти й дїти твої, і твоїх дїтей дїти, і вівцї твої, й воли твої, і все твоє.

¹¹ І харчувати му тебе; ще бо пять год буде голодних на землї, ато дійшов би до злиднїв і ти і дом твій і все твоє.

¹² Оце ж очі ваші бачили й очі Беняминові, брата мого, що се уста мої промовляють до вас.

¹³ Возвістїте панотцеві мойму про всю славу мою в Египтї і про все, що ви бачили, та хутенько приведїте панотця мого сюди.

¹⁴ І впавши на шию Беняминові, братові свойму, плакавсь над ним; і Бенямин плакавсь на шиї в його.

¹⁵ І цїлуючи все браттє своє, плакавсь над ними, а потім промовляли до його брати його.

¹⁶ І пронеслась чутка про се до господи Фараонової: Поприходили браттє Йосифове! І любо се було Фараонові й дворянам його.

²³ Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життє охороняє.

²⁴ Надутий лиходїй — безʼумом зовуть його — порпаєсь в попелї гординї.

²⁵ Жаданнє лїнивого вбє його, бо приложити рук не хоче нї до чого;

²⁶ Що дня його кортить їда, а праведний дає, не жалує нїчого.

²⁷ Гидота Господу безбожників жертва, а надто, як її в лукавстві приносять.

²⁸ Ложний сьвідок погибне, а чоловік, що говорить те, що знає, буде все говорити правду.

²⁹ Чоловік безбожний не має стиду в лицї свойму, людина ж праведна путя свого не скривить.

³⁰ Нема премудростї, нї розуму, нї ради в того, хто противен Господеві.

³¹ Коня готують на день бою, та побіда — від Господа.

¹ Добре ймя лїпше над велике багацтво, й добра слава дорожша над золото й срібло.

² Богач і бідний стрічаються все з собою; того й сього создав Господь однако.

³ Заздалегідь біди розумний стережеться, простак іде собі байдужен, і бідує.

⁴ За покорою йде страх Господень, багацтво й честь і життє.

¹ І ввійшов ізнов у школу; й був там чоловік, що мав суху руку.

² І назирали Його, чи сцїлить його в суботу, щоб обвинуватити Його.

³ І рече до сухорукого чоловіка: Стань посерединї.

⁴ І рече до них: Чи годить ся в суботу добро робити, чи зло робити? життє спасати, чи погубляти? Вони ж мовчали.

⁵ І, позирнувши на них кругом гнївно, жалкуючи над скаменїлостю сердець їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. І простяг, і стала рука його здорова, як і друга.

⁶ І вийшовши Фарисеї, зараз з Іродиянами зробили раду на Него, як Його погубити.

⁷ Ісус же відійшов з учениками своїми до моря; а великий натовп із Галилеї йшов за Ним, і з Юдеї,

⁸ і з Єрусалиму, й з Ідумеї, і зза Йордану; й ті, що кругом Тира та Сидона, натовп великий, прочувши, скільки Він робив, поприходили до Него.

⁹ І сказав Він ученикам своїм наготовити Йому човна задля народу, щоб не тиснулись до Него.

¹⁰ Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги.

¹¹ А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий.

¹² І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

¹³ І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

¹⁴ І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

¹⁵ і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

¹⁶ І дав Симонові імя Петр;

¹⁷ та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

¹⁸ та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

¹⁹ та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

²⁰ Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба зʼїсти.

²¹ І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

²² А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

²³ І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

²⁴ І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

²⁵ І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

²⁶ І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

²⁷ Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

²⁸ Істино глаголю вам: Що всї гріхи відпустять ся синам чоловічим, і хули, якими б вони нї хулили;

²⁹ хто ж хулити ме на Духа сьвятого, не має прощення во віки, а винен вічного осуду:

³⁰ бо казали: Духа нечистого має.

³¹ Приходять тодї брати й мати Його, й стоячи на дворі, послали до Него, кличучи Його.

³² І сидїв народ круг Него; кажуть же Йому: Ось мати Твоя і брати Твої на дворі шукають Тебе.

³³ І, озвавшись до них, рече: Хто се мати моя, або брати мої?

³⁴ І, позирнувши кругом по тих, що сидїли коло Него, рече: Оце мати моя, і брати мої!

³⁵ Хто бо чинити ме волю Божу, той брат менї, й сестра моя, і мати.