⁵ Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усїм, що вона родить, та що дає диханнє людям на нїй і дух ходячим по нїй:

⁶ Я, Господь, покликав тебе на правду, й буду держати тебе за руку, й берегти тебе, й поставлю тебе у завіт народам, за сьвітло невірним;

⁷ Щоб очі слїпим одчиняти; щоб виводити вязнїв із вязницї, а сидячих у темряві — з темницї.

⁸ Я Господь; се імя моє, і не поступлюся славою моєю кому иншому, величчю моєю — бовванам.

⁹ Давно обіцяне вже спевнилось, а що буде, я возвіщу; нїм воно станесь, я звіщу вам.

¹⁰ Сьпівайте ж Господу нову пісню, оддавайте хвалу йому від конця до конця сьвіту; плаваючі по морі і все, чим воно повне — острови й ті, що живуть на них.

¹¹ Нехай озветься голосно пустиня, й міста її, оселї, де живе Кедар ; нехай радісно загомонять, що живуть на скелях, нехай викликують із верхів гірських.

¹² Нехай віддають Господу честь, і хвалу його розголошуть по островах.

¹³ Господь виступить, мов велетень; як воєвода, розбудить завзяттє; кликне, підніме крик боєвий, і явить себе сильним проти ворогів своїх.

¹⁴ Довго я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породїля; буду валити й все поглочувати;

¹⁵ Попустошу гори й горби, і всю зелень їх посушу, островами ріки пороблю, осушу озера;

¹⁶ І поведу сліпих по дорозї, якої зроду не знали, незвісними їм дорогами буду їх провожати; темряву вчиню їм сьвітлом, криві дороги — простими; оттаке я їм учиню, та й їх не покину.

²⁰ Рече ж Господь: Квилять велико до мене про Содом та Гоморру, і гріхи їх тяжкі вельми.

²¹ Зійду ж та позирну, чи так воно дїється, як до мене голосять, чи нї, щоб знати.

²² І повернулись ізвідти чоловіки до Содому, Авраам же ще стояв перед Господом.

²³ І приступить Авраам ближче й рече: Дак оце ти хочеш погубити й безвинних із винуватими?

²⁴ Може там знайдеться пятьдесять безвинних у городї. Чи то ж схочеш ти й їх погубити, і не помилуєш усього міста задля пятидесятьох, коли там будуть?

²⁵ Нї бо, не чини по глаголу сему, щоб убити праведника з нечестивим, і щоб у тебе було праведнику так, як нечестивому. Нї бо нї! Судячи суд у сїй землї, як тобі не вчинити правди?

²⁶ Рече ж Господь: Коли буде в Содомі пятьдесять праведників у городї, помилую ввесь город і все місто задля їх.

²⁷ І рече відказуючи Авраам: Оце завзявсь я промовляти до Господа мого, я ж земля і порох.

²⁸ Коли ж поменьшає праведників до сорока й пяти, чи вже ж бо погубиш через пятьох увесь город? І рече: Не погублю, коли знайду тамо сорок і пять.

²⁹ І завзявсь іще промовляти до його та й каже: Коли ж знайдеться таменьки сорок? І рече: не погублю й ради сорока.

³⁰ Що ж Господе, коли промовлю: А як знайдеться таменьки тільки трийцять? І рече: Не погублю й тридесятьох ради.

³¹ І промовив: Оце ж наваживсь говорити до Господа: Коли ж знайдеться таменьки двайцятеро? І рече: Не погублю, коли знайдеться тамо двайцять.

³² І каже: Що ж, Господе, коли промовлю ще раз: Коли ж знайдеться таменьки десятеро? І рече: Не погублю і десятьох ради.

³³ Одійшов же Господь, переставши глаголати до Авраама. І вернувсь Авраам на місце своє.

¹⁷ Путь праведних одвертаєсь від зла; той береже душу свою, хто береже путь свій.

¹⁸ Попереду погибелї йде гординя, а поперед упадку — надуте серце.

¹⁹ Лучше з тихими духом смирятись, нїж з гордими здобич паювати.

²⁰ Хто веде дїло розумно, той знаходить щастє; блажен, хто в Господї надїю має.

²¹ Розсудливим назвуть того, в кого мудре серце, та красномовність додасть ваги ученостї.

²² Криниця жизняна — розум у розумних, а ученість безумних — дурощі.

²³ Серце в мудрого чинить язик його мудрим; воно й губам його в промові помагає.

²⁴ Приятна мова — се текучий мід із соту; солодкий він душі, і мов лїк для костей.

²⁵ Бувають путї, що здаються прості, та конець їх — дорога до смертї.

²⁶ Працюючий працює для себе, бо примушує рот його до того.

²⁷ Лукавий чоловік задумає лихо, й в устах у його — мов огонь жерущий.

²⁸ Зрадливий чоловік сїє незгоду, а доносчик і приятелїв розводить.

²⁹ Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу;

³⁰ Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, — ось готове ледарство.

³¹ Вінок величній — волоссє біле, коли знайдеся на праведній дорозї.

³² Довготерпеливий дужший від силача; себе гамувати — се більш, нїж місто звоювати.

³³ У полу кидається жереб, та випад його від — Господа.

¹ Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.

² Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.

³ У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.

⁴ На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.

⁵ Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.

⁶ Вінець людей старих — сини синів, унуки, а слава дїтей — родичі їх.

⁷ Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.

⁸ Гостинець — се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.

⁹ Хто провину покриває — любови шукає, хто ж про неї все згадує — друга відвертає.

¹⁰ Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.

¹¹ Хто бурить — у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.

¹² Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.

¹³ Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.

¹⁴ Почин до сварки — як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.

¹⁵ Хто грішного правдить і правого винуватить, — оба вони гидота Господеві.

¹⁶ Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума.

¹⁷ Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.

¹ Тодї уподобить ся царство небесне десяти дївчатам, що, взявши каганцї свої, вийшли назустріч женихові.

² Пять же були з них розумні, а пять необачні.

³ Котрі необачні, взявши каганцї свої, не взяли з собою олїї.

⁴ Розумні ж узяли олїї в пляшечки свої з каганцями своїми.

⁵ Як же жених барив ся, задрімали всї, та й поснули.

⁶ О півночі ж постав крик: Ось жених ійде; виходьте назустріч йому!

⁷ Тодї повставали всї дївчата тиї, та й украсили каганцї свої.

⁸ Необачні ж казали до розумних: Дайте нам олїї вашої, бо каганцї наші гаснуть.

⁹ Відказали ж розумні, говорячи: Щоб не стало нам і вам; а йдїть лучче до тих, що продають, та й купіть собі.

¹⁰ Як же йшли вони купувати, прийшов жених; і що були готові, увійшли з ним на весїллє; і зачинено двері.

¹¹ Опісля ж приходять і другі дївчата, та й кажуть: Господи, Господи, відчини нам.

¹² Він же, озвавшись, рече: Істино глаголю вам: Не знаю вас.

¹³ Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня, нї години, коли Син чоловічий прийде.

¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,

¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.

¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.

¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.

¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.

¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.

²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.

²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.

²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.

²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:

²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.

²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.

²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.

³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.

³¹ Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всї сьвяті ангели з ним, тодї сяде він на престолї слави своєї;

³² і зберуть ся перед него всї народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів;

³³ і поставить овець по правицї в себе, а козлів по лївицї.

³⁴ Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту.

³⁵ Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене;

³⁶ нагий, і зʼодягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.

³⁷ Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли?

³⁸ Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й зʼодягли?

³⁹ Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе?

⁴⁰ І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.

⁴¹ Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його:

⁴² бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене;

⁴³ був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не зʼодягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене.

⁴⁴ Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі?

⁴⁵ Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.

⁴⁶ І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.